Щотижнева газета «Культура і життя»

№ 9 (4477)

2 березня, 2012 рік

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

www.uaculture.com

ЕТНОГРАФІЯ › с. 4

ЗАКЛИКАЄМО ВЕСНУ!

НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ › с. 11

ПОДАРУНКИ ДЛЯ ЖІНОК

СВІТ ЗАХОПЛЕНЬ › с. 15

Художник Олександр Маранов

ФІАЛКОВЕ РОЗМАЇТТЯ

Єдине ціле: Жінка і Весна — найдосконаліше творіння світу!

Столична афіша

з 5 по 11 березня 2012 року

с. 14

Новини

2

ЛЕСЬ КУРБАС БУВ СТРАТЕГОМ УКРАЇНСЬКОГО БУТТЯ «Створити те, чого немає в дійсності,

Фото Андрія МОСІЄНКА

кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче,

Михайло Михайло Кулиняк, Кулиняк, міністр культури міністр культури України України

ШАНОВНІ ДРУЗІ! ДОРОГІ ЖІНКИ! Наближається свято весни та жіночої краси – 8 Березня! Цього дня ми вітаємо наших матусь, дружин, доньок, сестер, подруг – усіх жінок, яких любимо та поважаємо. Все найсвітліше, що є у нашому житті, – весна, щастя, радість, кохання, пов’язане з Жінкою – берегинею роду людського. Міжнародний жіночий день є інтернаціональним, адже його відзначають у понад 100 країнах світу. В Україні, Росії, Білорусі та інших республіках пострадянського простору це свято називають днем жіночої солідарності. Початкова ідея відзначення 8 Березня – це прояв солідарності жінок у боротьбі за соціальне й політичне рівноправ’я. Історія виникнення свята починається з демонстрації, яку провели 8 березня 1857 року робітниці текстильної промисловості у Нью-Йорку. У 1910-му в Копенгагені на II Міжнародній конференції жінок-соціалісток за пропозицією Клари Цеткін про встановлення Дня боротьби за права жінок була ухвалена резолюція про те, щоб щорічно проводити Жіночий день, який, насамперед, служитиме агітацією за надання жінкам виборчого права. В 1914 році вперше повсюдно міжнародне жіноче свято провели 8 березня, бо збіглося з неділею, тобто, неробочим днем. Цю дату і вирішено було залишити. В Європі вперше Міжнародний жіночий день відзначили 19 березня 1911 року в Австрії, Данії, Німеччині та Швейцарії. Тоді близько мільйона демонстрантів вийшли на вулиці, щоб вимагати для жінок виборче право, право на рівну оплату праці та право посідати державні посади. В Америці жінки почали демонструвати свою солідарність ще раніше, 1909-го. До цього їх закликала Соціалістична партія Америки. Свято солідарності протривало до початку Першої світової війни. Офіційно США визнали Міжнародний жіночий день лише у 1975 році, коли його проголосила Організація Об’єднаних Націй. У наш час 8 Березня в Україні – свято без політичного забарвлення, свято весни та жіноцтва. І хоча на землі ще лежить сніг, але в повітрі вже відчувається свіжий подих весни. Тому, дорогі жінки, нехай цей яскравий день завжди дарує вам тепло сонячних променів та ніжність перших весняних квітів. Наповнює радістю, впевненістю, щастям і любов’ю! Зі святом!

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

сучасний культурний контекст теоретичних ідей та практичних розробок Леся Курбаса як режисера-реформатора».

але прекрасне – тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи.

Оксана ГАЙДУК

Під час відкриття виставки Наталія Петрівна Федоренко передала до фондів Кіровоградського обласного художнього музею роботу «На перехресті почуттів» (2006).

А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати» (Лесь Курбас)

25 лютого Україна відзначила 125-річний ювілей від дня народження відомого українського режисера, теоретика і реформатора театру, педагога, публіциста, творчого та ідейного лідера театру «Березіль» – Леся Курбаса. Він гідний бути в одному ряду з видатним поетом Павлом Тичиною, кінорежисером Олександром Довженком, художником Георгієм Нарбутом.

Саме на честь ювілею майстра, відбулось урочисте відкриття меморіальної дошки на будівлі Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. За словами заступника міністра культури Тимофія Кохана: «Творчість кожного справжнього митця невіддільна від часу, на який вона припадає. Але є митці особливої долі. Їм судилося жити і діяти на стрижні суспільного й художнього життя, відображаючи у своїй творчості найістотніші, найсуттєвіші тенденції розвитку духовної культури. До таких митців належав Лесь Курбас», – йдеться у вітальному слові. У Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса розповіли про Міжнародний мистецько-освітній проект «Лесь Курбас і світова художня культура» й про те, що відкриття меморіальної дошки видатному режисеру знаменує початок масштабних урочистостей до ювілею творця модерного українського театру. «Це свято, насамперед, інтелігенції, яка опікується культурою, поняттями честі, свободи, волі, тим, чим Курбас був одним із найбагатших серед нас», – директор Центру Неллі Корнієнко. Вона також зазначила, що Центр Леся Курбаса розпочав новий етап у вивченні творчості видатного режисера і його представництві у світовому театральному контексті. На честь ювілею майстра у Білій Церкві, де колись зустрічався з глядачем курбасівський ­«КийДрамТе», відбудеться Фестиваль сучасного українського «молодого театру». Також уперше випускається спеціальне число вісника «Курбасівські читання». Керівник проекту «Лесь Курбас і світова художня культура» Ганна Веселовська розповіла про змістове наповнення проекту, що охоплює одночасно минуле і майбутнє: «Сьогодні зав­ данням проекту є введення у

НАЗВАНО ІМ’Я ЛАУРЕАТА ПРЕМІЇ ІМЕНІ ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМА 2012 РОКУ Під головуванням першого заступника міністра культури Юрія Богуцького відбулося засідання Комітету з присудження премії імені Шолом-Алейхема. За результатами голосування лауреатом премії імені ШоломАлейхема 2012 року став поет Григорій Фалькович за збірку поезій «На перетині форми і змісту». Книга містить вірші, які належать одночасно до українського і єврейського культурного простору, позначені філософською заглибленістю у загальнолюдські біблійні мотиви і водночас художньо відбивають сучасне життя у конкретиці багатовікової єврейської традиції. До видання увійшли також і вірші для дітей. Нагородження переможця відбулося 1 березня в Національному музеї літератури України.

Леся ДМИТРІЄВА

ВСЕСВІТНЬО ВІДОМА ХУДОЖНИЦЯ ПРЕЗЕНТУЄ У КИЄВІ БІОАМОРФНИЙ ЖИВОПИС З 2 до 21 березня в Mironova Gallery відбудеться виставка «Біо­ аморфний реалізм» всесвітньо відомої художниці Оксани Мась. На виставці будуть демонструватися нові роботи авторки, створені після Венеціанської бієнале, де Оксана представляла Україну в 2011 році.

Прес-служба МК

ВИСТАВКА ТВОРІВ НАТАЛІЇ ФЕДОРЕНКО «СВІТ ЗАДИВУВАННЯ…» До 60-ліття від дня народження в Кіровоградському обласному художньому музеї відкрилася виставка робіт члена Національної спілки художників України, заслуженого художника України Наталії Петрівни Федоренко. Твори художниці зберігаються в Кіровоградському обласному художньому музеї та Кіровоградському міському художньо-меморіальному музеї О. Осмьоркіна, Хмельницькому музеї сучасного декоративноприкладного мистецтва, музеї мистецтв Прикарпаття, Львівському музеї етнографії та художніх промислів, приватних колекціях України, Росії, Польщі, Канади, Франції, США, ­Німеччини. Роботи Наталії Федоренко прикрашають інтер’єри обласної універсальної наукової бібліо­ теки імені Д. І. Чижевського, обласної бібліотеки для дітей імені А. П. Гайдара, обласного дитячо- юнацького центру народної творчості та інших закладів. Твори художниці – це світ задивування, породжений буттям, що таїть у своїй символіці Космос і глибокий смисл. Її картини нагадують людині про щастя, роблять її серце чистішим, стверджують добро і справедливість перемагають зло не тільки в мистецтві, але й у житті…

У своїх нових живописних роботах мисткиня відкриває особливий світ добра і світла, радісних почуттів і вражень. У «біоаморфних» роботах Оксани немає чітких контурів – лінії плавно перетікають одна в іншу, а колір набуває форми і під кількома шарами лаку створює особливий настрій, який спонукає до споглядання і медитації. Стомленому від скаженого темпу життя глядачеві художниця дає можливість зупинитися та побути в гармонії з собою. Її роботи сповнені енергії світла і добра, яка так необхідна людині при сучасному темпі життя. Портал «Культура»

НАРОДЖЕНІ У БЕРЕЗНІ

Цікава мистецька акція відбудеться 5 березня 2012 року о 18.00 в актовій залі Національної спілки письменників України (вул. Банкова, 2). Митці Києва, Львова, Тернополя представлятимуть новий цикл пісень тернопільчанина Юрія Кіцили на слова відомого поета Володимира Вихруща і видатного композитора Олександра Білаша, який не перестає дивувати не тільки музикою а й поетичною обдарованістю.

Актуа льн о

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

3

25 лютого виповнилося два роки з дня інавгурації Президента України Віктора Януковича. З цієї нагоди глава держави дав низку інтерв’ю провідним телеканалам України. 24 лютого в ефірі телеканалів «Інтер», ICTV та «Першого національного» Президент спілкувався з Євгенієм Кисельовим, Андрієм Куликовим та Савіком Шустером. 25 лютого Віктор Янукович був гостем програми «Вечори з Віталієм Коротичем» на «Першому національному», а 26 лютого глава держави дав інтерв’ю ведучому програми «Подробиці тижня» на телеканалі «Інтер» Олегу Панюті. Згадуючи події дворічної давнини, Віктор Янукович відзначив, що «ми не очікували у 2010 році, що Україна знаходиться на краю прірви. Це було саме так. І це знають всі експерти, міжнародні і вітчизняні, що країна була в найскладнішій ситуації на початку 2010 року. Дефіцит бюджету був 15 %, джерела фінансування невідомі, зовнішній борг колосальний, і газ – сьогодні нема уже необхідності це питання коментувати». Президент наголосив, що більш складної ситуації за роки незалежності, ніж на початку 2010 року, в Україні не було. «Тому очікування, яке було в суспільстві в той час, що зміниться влада і все дуже швидко поміняється в країні – воно, безумовно, було занадто великим. І я це розумію. Я уявляв собі глибину тієї хвороби, яка була в країні, і що треба було робити, м’яко кажучи, як її лікувати. Тому 2010 рік для нас був роком іспитів, і ми їх пройшли – нам вдалося не тільки утримати ситуацію, нам вдалося значно скоротити дефіцит бюджету до 5,5 % з 15 %, забезпечити всі соціальні виплати і дещо підняти і пенсії, і заробітні плати. І 2011 рік, він з точки зору економіки був вже для нас зрозуміліший». Віктор Янукович зазначив, що минулі два роки були і для нього особисто, і для всієї країни дуже непростими. «Ми знали, що буде багато проблем, але що їх буде настільки багато… У центрі цієї проблеми – ціна на газ, ми за два роки тільки в цьому питанні отримали близько 12 мільярдів доларів прямих збитків. Тільки в минулому році ми заплатили більше 70 мільярдів гривень боргів. Дефіцит Пенсійного фонду – близько 60 мільярдів тільки в минулому році. При цьому реальні пенсії, реальні заробітні плати зросли десь на рівні 10 %. Інфляцію в минулому році ми мали найнижчу за останні роки – 4,6 %», – підкреслив глава держави. «Ми розпочали реформи – це непопулярна річ, коли йдеться про політичні рейтинги. Але якщо займатися проблемами держави і дивитися в майбутнє, то це вкрай необхідно робити, і ми пішли по цьому шляху. Він не простий, тому що пенсійна, податкова, зараз медична реформа – це непрості речі, і вони не так просто сприймаються людьми. В історії такого ще не було, в жодній країні, щоб подобалася комусь реформа. Але проходить час, і люди розуміють, що необхідно було робити», – переконаний Президент України.

Фото Андрія МOСІЄНКА

ВІКТОР ЯНУКОВИЧ: «СТАБІЛЬНІСТЬ У КРАЇНІ Є ЗАПОРУКОЮ ЇЇ УСПІШНОГО РОЗВИТКУ»

Віктор Янукович під час інтерв’ю провідним тележурналістам України

«Ми прийшли до однозначного висновку, що прем’єр-міністр України Микола Азаров із його перевагами і недоліками на даному етапі виконав свою місію достойно. Все-таки ми маємо плюс в економіці і в цьому році, і в минулому. Не дивлячись на те, що так було важко… І цей рік виглядає дуже непростим. Той досвід, який є в Азарова – його потрібно використовувати. У нього є цей потенціал. Ми прийшли до рішення, що Азаров повинен «пахать». Так, він нахапався негативу, але ми ж маємо бути справедливими, це не його особисті недоліки, це недоліки по великому рахунку ті, які мала влада щодо багатьох питань. А він як керівник виконавчої влади більше, ніж будь-хто, несе за це відповідальність. Азаров буде працювати!» – наголосив Президент України. За словами Віктора Януковича, конкурентне середовище у світі стає все більш жорстким і потрібно бути сильними, щоб такій державі, як Україна, експортувати 60 % своєї продукції. «Ми повинні бути конкурентоздатними. Якщо не будемо підвищувати конкурентоздатність, проводити гнучку політику на міжнародному рівні – це означатиме, що ми не маємо перспективи», – акцентував Президент і зазначив, що Україна має величезний інвестиційний потенціал. «Залучення інвестицій і новітніх технологій – це наша ідеологія, покладена в основу розвитку країни», – сказав Віктор Янукович. Президент України також звернув особливу увагу на необхідність суттєво збільшити у структурі національного експорту частку продукції з високою доданою вартістю. «Україна має величезний сировинний потенціал… Наше завдання – займатися поглибленням переробки сировини, таким чином змінити структуру експорту, щоб там була переважно продукція з високою доданою вартістю. Це ріст економіки, нові робочі місця, наше майбутнє», – сказав він. Саме тому, підкреслив Віктор Янукович, Україна твердо рухається

європейським шляхом розвитку. «Ми прийняли рішення, і в нас підготовлені документи, які, я переконаний, будуть проходити процедуру ратифікації в Європейському Союзі. Це Угода про асоціацію, про створення зони вільної торгівлі», – сказав глава держави. «Символічно, що Євро-2012 – теж в Україні. Це ж не на іншій планеті, це на нашій землі, в державі Україна Євро-2012 буде. Ну я вам скажу так – від того, як ми його проведемо, так на нас і будуть дивитися у світі. І до цього потрібно підходити дуже відповідально. Давайте, закінчиться цей чемпіонат, і ми підведемо підсумки. Хотілося б, щоб ми виграли. Це було б непогано. І ми будемо про це мріяти. Дуже важливо, щоб ми як господарі достойно прийняли гостей, щоб все, що ми намітили, щоб ми зробили», – сказав ­Віктор Янукович. «Що залишиться після Євро-2012? Побудовані аеропорти, побудовані магістральні дороги, найсучасніші стадіони, готельна інфраструктура. Ми побачимо вже у травні місяці швидкісні потяги. Це вже ознака сучасної країни. І все це ми зробили, українці. Це наш здобуток. А це дуже непросто було зробити в кризовий час. Я вдячний усім платникам податків, усім, хто займався і займається цими питаннями, що вони вкладали і вкладають душу в цю роботу», – наголосив глава держави. Підсумовуючи два роки своєї діяльності на посту Президента України, Віктор Янукович зауважив: «Коли ми кажемо про здобутки, ми повин­ ні розуміти, що вони будуть тільки тоді, коли буде згуртована, стабільна внутрішня політика. І це той виклик, який буде стояти перед політиками. Якщо вони будуть намагатися дестабілізувати ситуацію в країні, і вони це будуть робити свідомо, вони повинні розуміти, що вони не владі чи Президенту будуть перешкоджати, а вони будуть перешкоджати, перш за все, простим людям!» Олексій ХОМЕНКО

ОДНИМ АБЗАЦОМ

ГЛАВА ДЕРЖАВИ НАГОЛОШУЄ НА НЕОБХІДНОСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ Президент України Віктор Янукович переконаний, що однією з важливих складових інноваційного розвитку нашої держави повинна стати модернізація науки. Про це він заявив під час зустрічі з Бюро президії Національної академії наук України. «Наша мета – разом із Національною академією наук розглянути питання модернізації науки, об’єднавши нашу науку, освіту та реальний сектор економіки», – сказав глава держави. Під час зустрічі Віктор Янукович привітав Бориса Патона з 50-річчям перебування на посаді президента Національної академії наук України та вручив йому орден Свободи. ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР ДОРУЧИВ ВИВЧИТИ ПРОПОЗИЦІЇ ВЧЕНИХ ЩОДО ПОДОЛАННЯ НАДМІРНОЇ МАЙНОВОЇ НЕРІВНОСТІ Допомога, яка надається державою, повинна бути адресною та соціально справедливою. На цьому наголосив прем’єр-міністр України Микола Азаров під час засідання Кабінету Міністрів України 29 лютого. «Наша система не забезпечує адресної допомоги, а через це – якості соціальних послуг саме тим, хто їх вкрай потребує», – зазначив він. Микола Азаров повідомив, що доручив Міністерству соціальної політики зробити інвентаризацію і аналіз усіх видів соціальної допомоги, які у нас є, та запропонувати, як спростити та осучаснити цю систему. ВАЛЕРІЙ ХОРОШКОВСЬКИЙ: «МИ ХОЧЕМО СТАТИ ЧЛЕНАМИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ РОДИНИ» «Ми хочемо стати членами європейської родини. Це – мета країни і моя власна мета», – заявив перший віце-прем’єр-міністр України Валерій Хорошковський під час круглого столу «Відносини Україна – ЄС: шлях попереду», що проходив в Брюсселі 27 лютого. Він підкреслив, що в Україні є політична воля для того, щоб будувати майбутнє разом із Євросоюзом і погодився з озвученою у ході круглого столу позицією про необхідність якнайшвидшого укладання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та запевнив учасників заходу, що Україна докладе всіх зусиль, щоб 2012 рік став результативним у відносинах із ЄС. МИКОЛА АЗАРОВ: «УПЕРШЕ ВІТЧИЗНЯНИЙ ФОРМАТ В ШОУ-БІЗНЕСІ ВИЙШОВ НА СВІТОВИЙ РИНОК» Прем’єр-міністр України Микола Азаров привітав авторів оригінального українського проекту – танцювального шоу «Майданс» – із тим, що права на цей суто український формат шоу придбано для використання в Північній Америці. За його словами, це надзвичайно приємна новина. «Вперше вітчизняна розробка в такій специфічній сфері як шоу-бізнес виходить на світовий ринок. Я щиро вірю, що українці таких же прекрасних результатів досягатимуть у різних сферах, на різних ринках», – зазначив прем’єр-міністр.

4

Етн огра фія

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

Cвято Колодія 25 та 26 лютого в Національному музеї народної архітектури та побуту України відбулося свято «Колодія» (Масляна) Попри мінливі погодні умови, люду в музеї просто неба, що в селі Пирогові на околицях Києва, зібралося силасиленна. І не лише для того, аби посмакувати варениками та млинцями. Незважаючи на те, що почав моросити дощик, і подекуди на людей чатувала багнюка чи калюжа, додому вони не поспішали. Адже так цікаво подивитися унікальний народний обряд «колодки», спалення опудала – Кострубатого діда та послухати масничних пісень у виконанні фольклорних колективів. Усім присутнім було приємно почути вітання від міністра культури Михайла Кулиняка та голови Київської міської державної адміністрації Олександра Попова. «Не дивлячись, що така сльотива погода, люди веселяться, їм добре, бо Масляна – це справді свято, яке жило, живе і житиме найближчі сотні років», – поділився враженнями Михайло Кулиняк, зауваживши, що вочевидь, стародавні традиції невмирущі. А Олександр Попов звернув увагу, що такі святкування відбуваються у кожному районі міста. На його думку, кияни хочуть, щоб свято було присутнє в їхньому житті, і це треба організовувати, тим більше, коли є такий цікавий привід. Олександр Павлович розповів про празникування, що шанують і в його родині, серед яких, звичайно, млинці, а також традиція ходити до церкви та дотримуватися посту. На сцені змінювали один одного голосисті гурти в національних строях. Артисти співали українських пісень, танцювали та сповіщали, що то була Прощена неділя й закликали присутніх просити один в одного вибачення за необережну образу тощо. Прокоментувала дійство заввідділом «Середня Наддніпрянщина» музею Раїса Свирида: «Сьогодні завершальний день Колодія (Масляниці), що тривав тиждень. Перед початком Великого посту всі один в одного просять прощення і святкують Колодія, а також спалюють антропоморфну форму предка – «Кострубатого діда», опудало. Так випроводжають предків, запрошених на свято.

Міністр культури та голова КМДА обговорюють із громадськістю перспективи музейної справи

Людям, які не одружилися у м’ясоїдний період, чіпляють колодку за те, що не виконали свій обов’язок продовження роду». Неподалік сцени і дорослі, і малі, із задоволенням фотографуються на пам’ять біля опудала Кострубатого діда з очеретяної соломи та розглядають колодку, прикрашену різнокольоровими стрічками. А молодший науковий співробітник музею Тетяна Карандєєва розповідає

В очікуванні теплої днини

їм про давній обряд: «Саме таку колодку прив’язували до руки дівчата хлопцям, а жінки – тим, хто не встиг одружити своїх дітей. Супроводжувався обряд жартівливими піснями та сміхом». Колодку парубок волочив за собою, поки не дасть відкупного, тобто не пригостить жінок. Вважалося, що такий обряд підштовхне до пошуків нареченої. Помітно було, що прихильники етники більше шани віддавали того дня варенику, аніж млинцю.

Святковий настрій фольклорних колективів

І не дивно, бо українська Масляниця асоціюється саме з варениками, культовою стравою, пов’язаною з давніми рогатими тотемами, проте наш народ здавна і млинцями ласував. Оскільки люди жили небагато, традиційно в Україні під час поперед­ніх постів, зокрема Пилипівського та Петрівського, збирали в діжечках сир і масло й солили для того, аби потім на оцей Сирний тиждень (Масляну) спожити. Молодший науковий співробітник музею Інна Кукліна розповіла, що 25 лютого в них був день колодійних обрядодійств, на який приїхали колективи із Волині та Житомирщини, які обряд «колодки» проводять по своїх селах у житті. Не дивно, що вони виглядали дуже природно, бо живуть цим, і це формує їхній характер. «От і сьогодні театр-студія “Сонячні зайчики” із села Потіївка Радомишльського району Житомирської області показала обряди “колодки” молодіжний і дорослий, що проводяться в їхній місцевості. Вони продемонстрували перехід від масничних пісень до веснянок у межовий період, коли молодь готується до весняних обрядодійств». Хтось слухав співаків, а хтось взяв участь у народних гуляннях та забавах: катався на гойдалці, конях, бився мішками із соломою тощо. Етногурт «Буття» навчав бажаючих народним танцям. Відвідувачі музею куштували святкові українські страви – вареники із сиром, кашу, компот, цілющі напої та вибирали на пам’ять вироби, які представили українські майстри. Виступили того дня на сцені і колективи Васильківщини. На жаль, цей регіон не має такого широкого

Колодка біля «Кострубатого діда» від Тетяни Карандєєвої

обряду «колодки», як колективи із більш віддалених від Києва регіонів, але в їхньому репертуарі є народна пісня, за що музейники їм дуже вдячні. І справді, на багатьох глядачів справило гарне враження виконання колективом «Дзвінківчанка» із села Дзвінкове Васильківського району Київської області українських народних пісень «Отаман», «Коли б мені сто літ віку», «Ти капуста, ти розсада» та «Зійди-зійди, місяченьку». Завклубом села Дзвінкове Інна Зозуля розповіла: «Ми новий колектив, нещодавно організований. Ходимо по селу, збираємо фольклор. Старожили розповідають, як колись те чи інше дійство проводилося, адже навіть моя бабуся 1915 року народження ще пам’ятає святкування Колодія. У нашому селі чоботи та колодки вішають на стовпи. Хто зніме колодку зі стовпа – чіпляє на руки тим, хто не одружився. А в цьому музеї ми вперше. Вражені виступом колективу «Діброва» із селища Гребінки Васильківського району Київської області. Дуже гарно співав обрядових масничних пісень». Інна Зозуля впевнена: відроджувати і відтворювати народні обряди і традиції потрібно, інакше вони зовсім зникнуть, бо люди старі ідуть із життя земного. Свято в музеї народної архітектури та побуту дає привід сподіватися, що в добрих справ ентузіастів – шанувальників етники – є шанс, оскільки, як з’ясувалося, їхня подвижницька діяльність дістає підтримку незалежно від погодних умов як від пересічних громадян, так і від представників влади. Світлана СОКОЛОВА Фото Юрія ШКОДИ

Звучить народна пісня

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

Су часн е ми ст ецтво

5

Усі війни – проти дітей Дивитися як помирають діти, але виключно у віршах (що, поза сумнівом, вказує на його підсвідомий жах перед смертю), примушував себе поет Володимир Маяковський. Нині ми, так само як і інші європейці, морально зніжилися. За кадрами смерті посилаємо своїх фотографів У Києві в Mironova Gallery вперше презентована соціальна фото-виставка «Війна краде дитинство». Вона є частиною всеукраїнського проекту міжнародного добродійного фонду «Військове братерство», – повідомляє прес-реліз масштабного міжнародного фотопроекту за участю всесвітньо відомих Амі Вітале, Берната Арманта, Єфрема Лукацького і Олександра Глядєлова. На її відкриття зібралися світські персони, журналісти та фотографи – включаючи Єфрема Лукацького і Олександра Глядєлова. Японки в кімоно прямо в галереї складали оригамі у вигляді журавликів, запрошуючи всіх писати на крилах побажання. Було задушливо, але святково. Під час роботи виставки фонд «Військове братерство» розпочав всеукраїнську акцію «Журавель пам’яті». Відвідувачі і сьогодні можуть скласти оригамі – паперового журавля, як символ надії на краще життя і пам’яті про загиблих. Після презентації в столиці фотодокументальну експозицію «Війна краде дитинство» планують представити у багатьох містах України. Якщо абстрагуватися від протиріччя форматів військової фотодокументалістики і добродійного світського рауту, «Війна краде дитинство» – безумовно, дуже вдалий проект. За словами його арткуратора Тетяни Миронової, для участі у виставці галерея запросила фотографів із різних країн світу. За результатами відбору, в експозиції представлено

Фото Олександра Глядєлова

по 10 знімків світових суперстар. Монохром Глядєлова вдало «за контрастом» доповнює чорно-білі постановочні фото Роджера Баллена, а порівняння журнального «глянцю» репортажу Єфрема Лукацького та Берната Арманта з наративом Амі Вітале, у свою чергу, також стає чи не ідеальною ілюстрацією відмінності у підходах різних фотографів до документалістики. Показ доповнили знімками з архіву київського Національного музею Великої Вітчизняної війни – зокрема, хрестоматійними фото «Діти війни» (1942, автор невідомий) і «Леонід Олександров – син авіаполку» (1943) Євгена Халдея. При відборі фотографій організатори при нагоді віддали перевагу схожим сюжетам і жанру портрета. І розмістили їх теж за принципом взаємодоповнення. Дивишся, скажімо, на пронизливий, але й навпрочуд «живописний» знімок Амі Вітале «Під стінами рідного будинку» (2000 рік) з Анголи. Де беззуба худенька дівчинка-підліток у святковій яскравій сукні, явно кокетуючи перед фотографом, позує на тлі свого зруйнованого будинку з простреленими стінами. («Дитина біля одного із зруйнованих будинків – результат жорстокої 2-річної громадянської війни, під час якої загинули близько 2 млн людей, десь шоста частина населення. За оцінками ООН, від голоду і наслідків війни щодня в Анголі помирає до 200 чоловік»). А коли, не витримавши болю, відводиш погляд – виявляється: рівно навпроти на стіні – «Уроки історії» Берната

– Наприклад, коли я працюю з «Лікарями без кордонів»… Окрім звичайних зобов’язань медичної організації, відпочатку вони взяли на себе роль свідчити про причини страждання людей, яким надають допомогу. Значить, знімки, які я роблю для «Лікарів», теж опосередковано допомагають героям моїх фото. Що ж стосується війни… Коли молода людина, дитина в Києві побачить ці знімки… Якщо це її і не змінить кардинально – принаймні, юнак зможе замислитися і спробує змінити навколишні обставини.

Фотографи Єфрем Лукацький і Олександр Глядєлов

Арманта, з палестинськими дітьми. «Простріляна шкільна дошка і палестинські школярі на уроці. Сектор Газа. Нескінченний конфлікт між Палестиною та Ізраїлем». Утім, камера Арманта, на відміну від колеги, фокусується не на дитячих фігурках. Головним героєм знімка виявляється зелена шкільна дошка, яку зрешетили кулями. Вона пам’ятником нависає над «розмитими» дитячими і жіночими, у білих хіджабах, постатями, занадто живими, метушливими і нібито крихкими. «Смерть» (білий голуб у дірі черепа муміфікованої дитини), «Пташиний будинок» й інші, традиційно барочні, роботи Баллена зайняли умовний другий мікроповерх галереї. Інакше кажучи, Баллен – там, де у барочних вертепах – суцільні символи життя, добра і вічної перемоги над умиранням. Відвідувачі, все ще розпалені атмосферою світського прийому, бадьоро піднімаються сходами, бачать… І тихо, немов боячись дихати, сходять у «загальний» зал. І, здається, по-новому, уважніше та сумніше, дивляться на Арманта і Вітале, на вічну мізантропію Глядєлова і на афганських діточок Лукацького, які з артилерійських снарядів влаштували собі карусель. Утім, в залі тривають веселощі. І тільки фото та особи авторівфотографів в нього анітрохи не вписуються. ОЛЕКСАНДР ГЛЯДЄЛОВ: – Чому Ви дали саме ці роботи на виставку?

– Галерея зупинилася на цих 10. Спочатку я пропонував десь із три десятка.

– А над чим працюєте зараз?

– Над виставкою для всеукраїнської мережі людей, що живуть із ВІЛ-СНІД. Про жінок.

– Наступне запитання – частково особисте. Всі кажуть, що в Україні арт-ринку фотографій немає…

– Це правда. За все моє життя українці в мене тільки двічі купували фотографії. А так, усі покупці – іноземці.

– Якщо арт-ринку немає – як Ви, фотограф, виживаєте?

– Я працюю з гуманітарними організаціями. А моїми роботами займаються не в Україні.

– Як Ви для себе формулюєте: навіщо треба займатися соціальною фотографією?

Фото Роджера Баллена

ЄФРЕМ ЛУКАЦЬКИЙ: – Розкажіть про свої фото, представлені у проекті.

– Їх 10 – замало! Я можу представити величезну кількість фотографій. Взагалі, хочу зробити персональну виставку. Природно, вона має бути у Мистецькому Арсеналі. Сподіваюся, рано чи пізно це станеться. Остання моя експозиція в Україні презентувалась у Музеї Шевченка у 1992 році. Черга стояла на вулиці!

Фото Берната Арманта

– Чому з 1992-го «персоналок» не було?

– Мої фото щодня бачать мільйони людей у всьому світі. Отже десь у глибині душі я кожного разу думаю: «Може цього вистачає?» І плюс, зробити виставку – дуже дороге задоволення.

– На цьому показі, яке своє фото можете назвати улюбеним?

– Вони всі такі. Природно, насамперед назву Афганістан, Шариф. Ось, дивіться: діти катаються на гойдалках. А гойдалки з чого? Гільзи від снарядів. А ось – Ірак, Тикріт. Ми тоді були в патрулі – я супроводжував американський патруль, по нас почали стріляти. Військові кілька разів залягли, а потім побігли на постріли. І я – за ними. Відставати просто не можна: загинеш. На тобі при цьому – бронежилет, важка апаратура. І дуже спекотно. Ти спочатку біжиш, притискаючись до стіни, – щоб куля не влучила. А потім уже, не ховаючись, вулицею, щоб не відстати. Таке, звісно, дуже запам’ятовується. Дуже важко… А ось, дивіться, – хлопчик із пістолетом з Сектора Газа. Теж пам’ятний знімок. Хоча… У мене є фотографії, які я люблю ще більше, повірте. Але вони – не теми війни.

– В Україні Ваші роботи продаються? (Це я розвиваю тему арт-ринку фото в нашій країні).

– Арт-ринок фотографії? Я – автор єдиної, унікальної фотографії, яка для України, напевно, є однією з найважливіших. А саме: я сфотографував, як депутати вносять до парламенту синьо-жовтий прапор і оголошують Незалежність. ­Повторюю: іншого такого знімка немає. І він тут нікому не потрібний! Фото вийшло в журналі «Тайм». І – усе! У нас унікальне, але «своє» не потрібне. Тут придбають арт-фото за три мільйони – яке я за день можу повторити десять разів. А це – нікому не треба. У нас не хочуть хизуватися своєю країною. От і історію міняють з черговими виборами. А історія – це факт. І фотографія – факт.

– Що робити, аби ринок фото в країні з’явився?

– Ринок – це піар, потрібно вміти піаритися. Фотограф має бути, передусім, менеджером. Але я себе в цій якості, на жаль, не бачу. Алла ЧЕРДИНЦЕВА

Му зика

6 НОВИНИ

СВІТ МУЗИЧНОГО ТЕАТРУ І РЕЖИСУРИ Четверта міжнародна науковопрактична конференція «Сучасний музичний театр: проблеми інтерпретації оперної класики» об’єднала у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського знаних науковців із Мінська, Києва, Львова, Одеси, Харкова, Сум. Тематикою доповідей стала творчість видатного українського композитора-класика Миколи Лисенка, 170-річний ювілей від дня народження й 100-річчя з дня смерті якого урочисто святкується 2012-го. Ґрунтовні доповіді були присвячені аспектові традицій і новаторства на київській (Володимир Рожок), харківській (Олександр Чепалов) сценах і в першому стаціонарному театрі імені Миколи Садовського (Ганна Веселовська). Дослідження щодо редакції опер (Олександр Щетинський), стильових символістських тенденцій оперної творчості (Олена Маркова), роботи над оперним лібрето (Олена Таранченко), диригентської діяльності Миколи Лисенка у контексті музичної комунікації (Олена Берегова), традицій композитора-ювіляра в музичнотеатральних творах для дітей композиторів ХХ століття (Римма Сулім) розширили спектр музикознавчих досліджень і зменшили кількість іще наявних «білих плям».

Низка розвідок стосувалася сучасного музичного театру: «Режисер і композитор – однодумці чи супротивники?» (Марина Нестьєва), «Інтерпретація танцю в сучасних модифікаціях опери-балету» (Олена Касьянова), «Режисерське рішення в оперних виставах (класика і сучасність)» (Сергій Шутько) та інші. Учасники представили і нові погляди на режисерське трактування відомих творів Вольфганга Амадея Моцарта, Джакомо Меєрбера, Гаетано Доніцетті, Ріхарда Вагнера, Джузеппе Верді, Модеста Мусоргського, Миколи Римського-Корсакова, Сергія Прокоф’єва, Бориса Лятошинського, Віталія Губаренка, Івана Карабиця і Кармели Цепколенко. Як практикуми, автор ідеї конференції Володимир Рожок запропонував майстер-класи народного артиста України Володимира Сіренка (на прикладі опери «Орфей і Еврідіка» Крістофа Віллібальда Глюка) і народного артиста СРСР, професора Дмитра Гнатюка (на прикладі опери «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка). Підсумовуючи, можна сказати, що науковий інтерес до теми театру збільшується. Свідченням цього були переповнені зали. Ольга ГУРКОВА Фото Юрія ШКОДИ

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

«Творче натхнення – це благодать або перст Божий…» Для сучасного українського композитора Віктора Степурка новий календарний рік розпочався досить успішно: поперше, він кількома авторськими концертами відзначив свій 60-річний ювілей, а по-друге, став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. Загальновідома істина: сутність будь-якого митця розкривається у творчості. Цього композитора знають насамперед як майстра хорового жанру, який активно культивує у музиці духовну тематику. Тож яка вона, духовність від Віктора Степурка, і яку ідею він хоче через неї донести до слухача?

– Пане Степурко, Ви написали багато музики в різних жанрах, включно з великими музичнотеатральними й симфонічними опусами. Однак Вас називають здебільшого хоровим композитором. Ви самі згодні з таким судженням?

– Питання щодо хорового амплуа особисто для мене досить складне. За першою спеціальністю, отриманою в консерваторії, я – хормейстер. Композицією спочатку займався факультативно. Коли перевівся з хорового на композиторський факультет, то вперто обходив у творчості хоровий жанр. Писав інструментальну музику. І так тривало доволі довго, доки Мирослав Михайлович Скорик якось не привернув мою увагу до хорової сфери, аргументуючи тим, що я усе ж таки хормейстер.

– А чому не звертали уваги на хоровий жанр – не подобався?

– Я не випадково уникав хору. Вважав, що мені слід розширювати знан­ ня щодо інших жанрів, – був упевнений: з хоровими творами в мене не буде особливих складностей. Я виріс на хоровій музиці. У дитинстві співав у хорі, потім – у самодіяльній хоровій капелі. Училище закінчив як хормейстер, у Київську консерваторію вступив на диригентсько-хоровий факультет.

– І що, коли почали писати для хору, насправді стали почуватися природно?

– Так, я відразу зрозумів, що хорова музика в мене виходить найкраще. Вона дійсно найбільш органічна для моєї творчої манери. Обставини життя склалися так, що я в підсумку все ж таки пішов саме цим жанровим шляхом. Напевно, Господня воля направляла мене.

– Вам легко працювати зі словом, адже написання хорових творів – це постійна робота з поезією, текстами? Слово, з одного боку, допомагає, але й сковує авторську думку...

– Так, слово почасти обмежує. Вокалісти дорікають мені тим, що я складно пишу для хору. Натомість інструменталісти й диригенти заявляють, що інструментальні твори я пишу по-хоровому. Між цими двома світами – інструментальною й хоровою музикою – я й балансую.

– Напевно, зразком цілком можуть послужити Ваші «Монологи

століть», що пролунали недавно під час авторського філармонійного концерту у виконанні камерного хору «Київ» на чолі з Миколою Гобдичем?

– Безперечно.

– Ви багато працюєте з духовними текстами. Усі з них можна музично прочитати?

– Я пишу тоді, коли в мене виникає відчуття, що я можу працювати з певним духовним текстом.

– А як Ви їх підшукуєте? Коли виникає бажання музично озвучити якийсь текст?

– Творче натхнення – це благодать або перст Божий. Я відчуваю вплив Божественної сили, яка направляє мене й стимулює до творчості. Творчість дається нам З-ПОНАД. Люди – лише виконавці Божественної волі. Безумовно, у процесі творчості включається свідомість, але імпульс іде від Бога.

– Духовний текст – це просто програма або щось більше?

– Звичайно, не тільки сюжет або програма. Я пишу для того, щоб донести певну духовну ідею, змусити задуматися над важливими складовими людського буття.

– Як гадаєте, із чим пов’язана активна культивація духовної теми в сучасній музиці?

– У мистецьких колах і справді спостерігається активність у написанні творів на духовну тему. Це радує, оскільки я вважаю такий процес свого роду пробудженням. Слава Богу, що ми починаємо замислюватися над цими проблемами, адже довгий час – у період радянського режиму – ми були начисто «відрізані» від обговорення духовних питань.

– Ви в музиці втілюєте образи добра й зла – різко полярні за своєю суттю, але музична палітра при цьому залишається проясненою, без надмірного трагізму й жагучої патетики. Це Ваш свідомий ­естетичний вибір?

– Вихована людина завжди стримана, виражає свій біль спокійно. Раніше я писав музику з іншим емоційним спектром. У мене є доволі драматичні опуси. Але хорова музика не дозволяє процвітати таким

«страстям». І в цьому її величезний позитив. Є композитори й узагалі творчі люди, котрі діють, як мазохісти. Але сучасна естетика потроху від цього відходить.

– Музика – це духовна сфера? Адже історія знала й інші точки зору, маю на увазі антимузичні декларації авангардистів минулого сторіччя. Джон Кейдж, наприклад, свого часу виступив із сенсаційною заявою про те, що «музика – це все, що звучить нав­ коло», закликаючи розглядати музичне мистецтво як абстрактний об’єкт і тільки.

– Музика – це розмова з Богом. Можна додати, що творчість – це розмова або з Богом, або з бісами. Творчість буває креативною чи деструктивною, руйнівною. Ставитися до музики як до об’єкта, який існує сам по собі, неправильно. З таким самим успіхом можна ставитися до заводу, що гримить. Але музика – не завод, а насамперед живий процес.

– Коли ж постає живий процес творчості?

– Живий процес виникає тоді, коли з’являється якась цілісність. Роз’єднані складові мертві, як окремі мертві сутності. Є сутність матеріальна і є духовна. Властивість духовної – одухотворяти матеріальну. Тобто живий процес народжується на основі синтезу.

– Прагнете бути зрозумілим у мистецтві?

– Так, я хочу бути зрозумілим слухачам. Але це не завжди виходить.

– А увага з боку публіки для Вас серйозний стимул до творчості?

– Звичайно. Розуміння й увага до моєї творчості є вагомим імпульсом, стимулом до життя.

– Вам не здається, що доступність у творчості псує публіку? Слухачі здебільшого інертні, їх потрібно примушувати думати…

– Іноді мене дуже засмучує прихильність слухачів до веселого розважального репертуару. Проте цьому явищу є й пояснення: у ньому закладено інстинкт самозбереження людей від надмірних складнощів буття.

– Але, йдучи таким шляхом, ми опиняємося буквально за один крок до банальності й навіть вульгарності…

– Так, люди насправді зараз впали у стан банальщини. На мій погляд, ми живемо в часи бенкету під час чуми.

– Яка тема, на Ваш погляд, може послужити стимулом до відродження людської свідомості в сучасних умовах?

– Вважаю найактуальнішою й животрепетною тему духовності. Тільки вона здатна змусити людину задуматися над гріховністю власного життя, вийти з вузького кола матеріального існування й доторкнутися до таємниць світобудови через віру в Бога. Анна ЛУНІНА Фото Романа РАТУШНОГО Повний текст інтерв’ю читайте в журналі «Музика»

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

Му зика

7

Примножуючи традиції музичної культури Дніпропетровщини На початку 2012-го Управління культури й туризму Дніпропетровської обласної державної адміністрації за наслідками реалізації програм розвитку культури, туризму та збереження пам’яток історії визначило десять найкращих культурних подій минулого року Підводячи підсумки, заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації Марія Пустова відзначила: «Дніпропетровщина – це регіон зі славною історією, глибокими культурними традиціями, багатою духовною спадщиною. Наша область сьогодні стрімко розвивається і з упевненістю дивиться в майбутнє. Губернатор Олександр Вілкул приділяє велику увагу збереженню та розвитку культурних надбань регіону». Серед десяти знакових подій 2011 року в культурному житті Дніпропет­ ровщини відзначено й Міжнародний фестиваль музичного мистецтва

Народний артист України Анатолій Баженов (скрипка)

Ансамбль мідних духових інструментів «Київ-брас»

«Музика без меж», який пройшов у березні й листопаді у Дніпропетровській державній консерваторії імені Михайла Глинки. Сьогодні цей універсальний центр музичної освіти на Дніпропетровщині вже готовий до проведення VІ Міжнародного фестивалю «Музика без меж», що відбудеться 13–16 березня в концертних залах консерваторії. Цьогоріч презентуватимуться шедеври класичної та сучасної академічної музики, написаної для духових і струнних інструментів. Шанувальники музичного ми­ стец­тва поринуть у світ прекрасного разом із професорами Женевської консерваторії Жаком Може (тромбон), Дрезденської вищої школи

музики імені Карла Марії Вебера Стефаном Реті (флейта), Женевської вищої школи музики Денисом Северіним (віолончель), Женевської консерваторії Сергієм Островським (скрипка), Московської державної консерваторії імені Петра Чайковського Володимиром Шишом (валторна), Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Анатолієм Баженовим (скрипка), доцентом Московської консерваторії Олександром Тростянським (скрипка), заслуженим артистом України Андрієм Ільківим (труба), піаністкою зі Швейцарії Тетяною Корсунською і французькою скрипалькою, лауреатом міжнародних конкурсів Олександрою Сумм.

У концертних програмах також візьмуть участь Дніпропетровський молодіжний симфонічний оркестр «Festival», камерний оркестр «Пори року» (художній керівник і диригент – заслужений діяч мистецтв України Дмитро Логвин), духовий оркестр Дніпропетровської консерваторії (диригент – Ігор Грузін), ансамбль мідних духових інструментів «Київ-брас». Примножуючи славетні традиції музичної культури Дніпропетровщини, VІ Міжнародний фестиваль «Музика без меж» зміцнить фундамент для майбутніх культурних звершень не тільки східного регіону нашої держави, але й усієї України. Валерій ГРОМЧЕНКО

Один вечір із життя Органного залу Кожний концерт в Національному будинку органної та камерної музики стає яскравою подією в культурній панорамі столиці І не лише тому, що тут згуртовано провідні виконавські сили Києва, і навіть не тому, що в цій унікальній за акустичними умовами залі можна почути голос «короля інструментів» – органа (до речі, одного з найкращих у країні), а, можливо, передусім через те, що саме в цей архітектурний простір готичного храму найорганічніше вписується барокова музика. Ці явища мистецтва наче створені одне для одного… З огляду на те концерти, де звучать музичні твори доби бароко, зав­ жди запрограмовані на успіх. Не став винятком і вечір органної та вокальної музики за участю лауреатів міжнародних конкурсів Сергія Котка (колоратурний бас) і Ганни Бубнової (орган). У концерті переважно звучали барокові композиції Йоганна Себастьяна Баха, Томмазо Джордані, Джованні Баттісти Перголезі, Франческо Дуранте, Джакомо Кариссімі та інших. Нагадаємо, що в добу бароко стався

Сергій Котко

справжній вибух нових стилів і технік у музиці й барокові твори призначалися насамперед для віртуозів – співаків та інструменталістів. Нещодавно вперше за всю історію віт­ чизняного академічного вокального виконавства київська публіка отримала можливість почути у блискучому

виконанні Сергія Котка віртуозні ­вокальні опуси Георга Фрід­ріха Генделя, Антоніо Вівальді та інших авторів із репертуару колоратурного баса, що потребують абсолютно досконалого володіння технікою відтворення рухливих пасажів. Вдало вибудувана програма концерту (автор проекту – Ганна Бубнова) занурювала слухачів у дивовижний і неосяжний світ музичного бароко. Висока емоційна наповненість, тектонічні зрушення звукових масивів у музиці Фантазії соль мажор Йоганна Себастьяна Баха, потужна енергетика, що ніби підіймалася з глибин Всесвіту – в композиції Луї В’єрна «Вестмінстерські дзвони», образно різнобарвні, контрастні за емоційним змістом частини «Готичної сюїти» Леона Бьольмана, де сповна розкрилися безмежні виразові можливості органа – ось складний образний спектр органної частини концерту, майстерно розкритий Ганною Бубновою в її вишуканих інтерпретаціях. Органістка бездоганно володіє секретом «ліплення» музичної форми, налаштовуючи аудиторію на сприйняття

музики, що символізує й відтворює у звуках гармонію світобудови – таким, властиво, і є стиль бароко! Зовсім інший образний вимір представили барокові вокальні композиції, озвучені Сергієм Котком. Тут слухачі поринали у сферу різноманітних людських земних почуттів – любові («Саro mio ben» Т. Джордані, «Vergine, tutto amor» Ф. Дуранте), радісних святкових настроїв (Канцонета Дж. Перголезі), молитовних станів («Аve, Maria» Й. С. Баха – Ш. Гуно), урочисто піднесених, глоріальних звучань («Vittoria, Vittoria» Дж. Кариссімі). Співак продемонстрував блискуче володіння як технікою кантилени, так і виконанням віртуозних пасажів, викликавши у публіки вигуки «браво». Незабутнє враження залишило звучання Арії з сюїти ре мажор Йоганна Себастьяна Баха, що виконувалася при вимкненому світлі. Очі присутніх мимоволі здіймалися до освітленого над органом, вкритого золотими зірками купола, і здавалося, ніби в залі витає дух самого великого композитора… Світлана ДІЛОН

По ста ті

8

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

«Днів щасливих не забуть» У Великій концертній студії Національної радіокомпанії України, яка вважається однією з найбільших і найкращих у Європі, ніде було яблуку впасти. Молодь і людей похилого віку, музикантів-професіоналів і шанувальників мистецтва, поетів і журналістів, режисерів і теле- та радіоведучих у цей лютневий вечір привела сюди любов до рідної пісні, щирих порухів справжньої української душі, виражених у звуках, до чарівних і неповторних мелодій та не менш чудового, високопрофесійного й емоційного їхнього вокального втілення Саме ці два нероздільних крила – композиторську творчість і виконавство – уособлювало видатне мистецьке подружжя народних артистів України Олександра Білаша та Лариси Остапенко. Їхній світлій пам’яті присвячувалася програма «Днів щасливих не забуть» в рамках спільного проекту Національної радіокомпанії України та Національної телекомпанії України «Мистецькі історії» (постійна ведуча циклу – Галина Бабій). Ініціатор концерту заслужений журналіст України Олеся Білаш у своєму слові подякувала всім учасникам акції – численній публіці, запрошеним гостям і артистам – за те, що зберегли в серці глибоку повагу до її батьків. Вона зачитала фрагменти щемливих спогадів Лариси Іванівни, яка пережила чоловіка на сім довгих літ і півтора року тому сама пішла у засвіти. Спогадами про родину Білаш–Остапенко поділилися народний артист України, лауреат На­ ціональної премії України імені Тараса Шевченка, професор Анатолій Мокренко й видатний український поет і громадський діяч, Герой України Дмитро Павличко. Анатолій Мокренко і Лариса Остапенко упродовж багатьох років разом вели радіопередачі, викладали у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського. З особливою теплотою в голосі він промовив: «Я шкодую, що вона не співала в опері. Видатна, неперевершена співачка – солістка філармонії, – вона була би неповторною Любашею в “Царевій нареченій����������������������������������� ”���������������������������������� Римського-Корсакова. Ми разом записали два чудові дуети – шедеври (“За літами” і “Як надійшла любов” на вірші Дмитра Павличка)». Анатолій Мокренко, який був першим виконавцем біля трьох десятків творів Олександра Білаша, з болем констатував, що розквіт української професійної авторської пісні у другій половині ХХ століття, розпочатий за лідерством Платона Майбороди, Олександром Білашем завершився. Зал схвильовано відгукнувся на його фразу: «Жаль, що пісенна класика тепер майже не звучить ані на радіо, ані на телебаченні». Дмитро Павличко, ніби продовжуючи думки Анатолія Мокренка, насамперед виявив глибоку

Дмитро Павличко

Лариса Остапенко

Олександр Білаш

пошану до Лариси Іванівни: «Я любив її слухати, що б вона не співала. Пісні вона виконувала як оперна співачка. То був голос думаючої жінки печальної душі. То був голос України». А про свого творчого побратима сказав – як відрізав: «Не було би Білаша, не було би пісень. А без тих пісень – хто я?!» Народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Герой України Анатолій Паламаренко вкотре вразив аудиторію поезією Олександра Білаша. «Перечитую вірші Олександра Івановича і думаю: які талановиті наші митці!» – підкреслив він. У своєму виступі артист зробив акцент на патріотичних літературних опусах композитора, які не втратили актуальності й сьогодні, – й у цьому мали нагоду пересвідчитися слухачі, а також на святій для Олександра Білаша, як і для кожної справжньої людини, темі матері. Блискуче, як завжди, прочитані поетичні рядки до сліз розчулили як присутніх у залі, так і самого виконавця. Найвагомішою складовою програми була, звичайно, музика. Прекрасні твори Олександра Білаша прозвучали в інтерпретаціях переважно молодих співаків-солістів, у тому числі учнів Лариси Іванівни: заслуженої артистки України Марії Ліпінської (Національний будинок органної та камерної музики), лауреата міжнародних конкурсів Руслани Шишкіної (Національна філармонія України), а також заслуженої артистки України Наталії Пелих, Сергія Макієнка (Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей і юнацтва), народного

артиста України Василя Бокоча (Національна радіокомпанія), заслуженої артистки України Наталії Николаїшин, народного артиста України Ігоря Борка (Національна опера), славетного квартету «Явір» (в оновленому складі), Народного хору імені Станіслава Павлюченка Київського національного університету культури і мистецтв (художній керівник – кандидат мистецтвознавства Олена Скопцова) у супроводі Академічного оркестру народної та популярної музики Національної радіокомпанії України під орудою народного артиста України, професора Святослава Литвиненка. Звучав у запису і неперевершений голос Лариси Остапенко. Коли квартет «Явір» заспівав геніальні «Два кольори» на вірші Дмитра Павличка, зал у єдиному пориві захоплення встав і заспівав разом із ними. Це було щирим виявленням поваги, пошани і разом із тим туги за видатними митцями, котрих уже немає з нами, але які – поруч, допоки про них пам’ятають і їхнє мистецтво живе. «Ще затужать люди за мелодією. Ох, як затужать, – пригадує у своїх спогадах пророцтво Олександра Білаша Лариса Іванівна. – Не думала я тоді, слухаючи ті слова, що цей час швидко прийде. Уже прийшов. Люди стужилися за справжнім мистец­ твом, за справжньою поезією і мелодією». Чи не найкращим доказом цього був наповнений зал, що зібрався навіть без жодної реклами! Ольга ГОЛИНСЬКА Фото Романа РАТУШНОГО

Фінал конкурсу

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

Обра зотворч е ми ст ецтво

«Подорожую, щоб відбутися» «…І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…» – заповідав нам великий Кобзар. Ця думка цілком обумовлює творчі знахідки художниці Тетяни Ягодкіної, яка протягом останніх п’яти років відвідала чимало країн Тетяна Ягодкіна, незважаючи на молодість (вона народилася в 1982 році), – серйозний художник із фундаментальною освітою. У 2006 відбулася презентація проекту – звітна виставка «Свято роду» за грантом Президента України. Сюжети картин здебільшого відповідали хліборобському дохристиянському календареві та язичницьким святам. Показ утаємничених, сакральних дій розкрито у картинах «Додоли» (Волхвині дощу), «Квіти Небу», «Топтання рясту». Відтворення давніх свят у сюжетах «Масляна (проводи зими)» та «Свято калини (Долі)». А зміст картин «Зустріч сузір’я Плуга» й «Травниці» – це напівмістичні, загадкові традиції поклоніння зіркам і рослинам, які допомагали нашим предкам на їхньому життєвому шляху. Так Тетяна занури-

«Бузок проти сонця»

лася в пошуки історичного підґрунтя, яке сформувало український етнос, самобутній, ні з чим не зрівнянний фольклор, українську культуру. Сюжети картин доповнюються циклом своєрідних натюрмортів, де поєднані зерновики та ритуальний посуд Трипілля з пейзажними мотивами київського Придніпров’я. Археологічні знахідки зображуються як символи автентичної народної пракультури, що була започаткована ще в епоху неоліту. Таким чином постановки набувають історичних рис. Завершувало цикл картин мас­ штабне полотно «Прядиво долі», присвячене дуже давньому слов’янському міфу про трьох богинь, покровительок роду людського, що прядуть нитки життя і дають долю кожному з людей. Саме картина «Прядиво долі» й стала дипломною роботою в НАОМА. А випускниця заявила про себе як про талановитого митця. Ще більш плідним виявився для Тетяни наступний 2007 рік. Її роботи було відібрано Національною спілкою художників України представляти молодих митців України на «Міжнародному Московському Салоні ЦДХ 2007». Потім Ягодкіна бере участь у міжнародному фестивалі «Сонце, радість, краса», що проходив у Болгарському місті Несебр.

Тетяна Ягодкіна

Вагомий особистий внесок художниці у створення духовних цінностей та висока професійна майстерність була відзначена державою, і в 2007 році Т. Ягодкіна була нагороджена Почесною грамотою Міністерства культури та туризму України. Незабутнім враженням була й поїздка на п’ятий міжнародний пленер «Хортиця крізь віки», який проходив на острові Хортиця. Краса природи, велич хортицьких ландшафтів надихнули Тетяну на створення циклу картин. Цю серію можна назвати поворотним пунктом у її творчості. Вона вміло поєднує академічну школу та уважне ставлення до деталей зі сміливо взятими великими співвідношеннями, великими формами. До цього спонукає сам характер місцевості острова. І художниця досягає повної відповідності форми змістові, як це простежується у творах: «Земля предків», «Вигук» та «Велич». У тому ж 2007 році Тетяна вперше відвідала Польщу. Про участь у пленерах на території Польщі треба сказати окремо. Починаючи з 2007 року, Т. Ягодкіна відвідує Польщу кожного літа. Її запрошують на свої пленери польські колеги з Тарнобжега, Болестрашиць та Платерува. Для художниці це дорогоцінна можливість спілкування з товаришами по мистецькому цеху, набуття нового досвіду використання іншої художньої мови, нехарактерної для київської художньої школи. Цей досвід допомагає Тетяні синтезувати на базі академічної освіти та постмодерного бачення власний підхід до вирішення вічних проблем митця – напрацювання ним особистої, ні на кого не схожої художньої мови. Досить назвати нові за технікою творчі знахідки, як «Настрій в холодних тонах», «Квітуча пальма», «Бананове листя». В них мисткиня застосовує власний підхід у розкритті творчого задуму, який базується на знаннях академічної освіти та постмодерного бачення. Упродовж наступних років Ягодкіна постійно використовує його, досягаючи нових вражень, як технічного, так і естетичного штибу. З’явилися роботи, сповнені позитивної енергії, вишуканого настрою, тонких колористичних нюансів. Саме такими є полотна «Тропічні фрукти», «Дух спокійної води», «Польова русалка». У наступному 2008 році Тетяна Ягодкіна два місяці провела в Парижі, де стажувалася в «Cite Internationale des Arts» – Міжнародному містечку мистецтв. Тетяна розповідає, що стажування полягало в спілкуванні з митцями різних країн та щоденному відвідуванні музеїв.

А що стосується паризьких музеїв… Для будь-якого художника це щось на зразок печери Алі Баби. Орсе, Терми Клюні, Оранжері, Лувр, Пті Палє – один лише перелік (далеко неповний) того, що вона встигла побачити за ці два місяці, викликає повагу та захоплення. Адже для митця дуже важливо побачити шедеври світового мистецтва на власні очі. Не на репродукціях, нехай навіть і дуже якісних, не на слайдах під час студіювання курсу історії мистецтва, а «наживо». Тетяна каже, що цей досвід щоденного «всотування» інформації, спілкування з найвишуканішими зразками живопису, графіки та скульптури докорінно змінив її сприйняття живопису. Вона по-новому почала дивитися на те, чим займається. З’явилися нові вимоги до себе. Художниця дістала потужний поштовх до творчого пошуку. Вислів світоча українського слова Т. Г. Шевченка: «…І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…» – цілком відповідає творчий стезі Т. Ягодкіної. Тепер Тетяна використовує кожну можливість, щоб розширити свій кругозір. Відвідини музеїв – це найперша та найулюбленіша справа в її численних закордонних поїздках. До паризьких колекцій приєдналися краківські, мюнхенські, барселонські, севільські, римські, флорентійські, венеційські та лондонські. В планах Тетяни Бельгія та Нідерланди. Після повернення з Парижа Ягодкіна приймає запрошення на пленер у Криму «Гурзуфські сезони 2008». Це приносить неочікуваний результат – Тетяна захоплюється новою живописною технікою. Вона починає писати картини емалевими фарбами. Такий прийом – іноді лише емаль, іноді поєднання її з традиційними олійними фарбами – дозволяє реалізувати накопичений потенціал досвіду та майстерності. Упродовж наступних років Тетяна Ягодкіна постійно використовує його, досягаючи нових висот, як технічного так і естетичного штибу. Мисткиня не припиняє відвідувати пленери, географія яких стає дедалі ширшою. Окрім України тут і Хорватія, й Іспанія, і навіть Індія. Валентина ЄФРЕМОВА

9 НОВИНИ

МАЙСТРИ ТА УЧНІ У Дніпропетровському художньому музеї відкрилася виставка «Петриківський декоративний живопис. Майстри та учні».

Ця виставка, що проводиться в рамках святкування 80-річчя Дніпропетровської області, має на меті представити унікальний український народний промисел, що давно вже став візитівкою області. В експозиції представлено близько 100 робіт із фондів Художнього музею. Виставка відображає історію розвитку петриківського розпису від 30-х років ХХ ст. до сучасності і розкриває стилістичне різноманіття творчих зусиль кількох поколінь майстрів, що відіграли неоціниму роль у становленні та розвитку цього промислу. Серед них слід назвати художників старшої генерації, таких як Тетяна Пата, Ярина Пилипенко, Надія Білокінь, Федір Панко, Василь Соколенко, їхніх учнів-послідовників – Андрія Пікуша, Володимира Глущенка, Ганну Самарську, Валентину Стативу, Валентину Панко, Наталку Рибак, Ірину Назаренко, Валентину Карпець, Тетяну Гарькаву й цілу плеяду творчої молоді. Виставка триватиме до 31 березня. У СТОЛИЦІ ПРЕЗЕНТУЮТЬ ДАРУНКИ ПРИРОДИ У Київському міському будинку природи можна подивитися виставку картин із природних матеріалів та коренепластики. Експозиція пропонує відвідувачам твори з засушених квітів, трав, кори, тополиного пуху, соломки, пташиного пір’я, мушель та кісточок риб. Здебільшого це мініатюрні композиції, пейзажі, портрети, створені майстрами декоративно-прикладного мистецтва Іриною Блажчук, Вірою Авдєєвою, Ніною Мінченко, Катериною Дітківською, Іриною Молчановою та іншими талановитими митцями. А от коренепластика представлена роботами подружжя Віталія та Світлани Сивухіних. Виготовлення картин із природних матеріалів нині стало дуже популярним напрямком мистецтва. Справа ця не вимагає великих грошових затрат і складних пристосувань. Проте художній рівень флористичних картин може конкурувати із майстерністю живописних полотен. До того ж відомо, що мистецькі твори з природних матеріалів мають особливу гармонізуючу й цілющу дію на людину. Добра енергія митця в поєднанні із життєдайною силою рослин, які акумулювали в собі енергію сонця й землі, води й повітря, здатні творити чудеса. Яна ЛЕВИЦЬКА

«Маковійне дерево»

Теа тр

10

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

Пам’ять, пошана і смуток У Києві відкрито меморіальну дошку реформаторові українського театру Лесю Курбасу з нагоди 125-річчя від дня народження У понеділок 27 лютого на будівлі Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса було відкрито меморіальну дошку видатному діячу українського театрального мистецтва, режисеру-реформатору Лесю Курбасу. Ця подія урочисто й на офіційному рівні розпочала масштабне вшановування пам’яті митця, творчість якого на кілька десятків років визначила розвиток українського театру. На 2012 рік припадає одразу кілька ювілейних дат, пов’язаних зі славетним ім’ям засновника двох театрів – Молодого (1916) та «Березолю» (1922), актора, режисера, вчителя, який підготував для українського театру генерацію акторів і режисерів… Це й 125-ліття від дня народження, яке вшановували урочистою академією на малій батьківщині поета 25 лютого в Старому Скалаті на Тернопільщині. Також – 90 років від заснування Харківського академічного драматичного театру ім. Тараса Шевченка (так було перейменовано Мистецьке об’єднання «Березіль» ще за радянських часів). А в листопаді мине 75 літ від трагічної для України події – розстрілу Леся Курбаса в числі 1111 політв’язнів Соловецького табору в урочищі Сандормох у Карелії. Знищення «ворогів народу» влада присвятила 20-й річниці Жовтневої революції… Бронзову дошку Лесю Курбасу виготовлено на легендарному заводі «Південмаш» під керівниц­ твом майстра художнього литва Федора Майстренка за ескізом народного художника України Володимира Небоженка і подаровано Київському центру ім. Леся Курбаса Дніпропетровською держадміністрацією. Честь відкривати її надали заступникові міністра культури України Тимофію

Кохану та заступникові голови Київської міської державної адміністрації Леоніду Новохатьку. Було зачитано вітальний адрес від міністра культури Михайла Кулиняка, з привітаннями та словами пошани виступили голова Національної спілки театральних діячів України Лесь Танюк, директор Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса Неллі Корнієнко, актори Олег Драч та Галина Стефанова, майстер художнього литва Федір Майстренко. У низці запланованих в Україні акцій з нагоди вшанування митця (варто згадати, що 23 лютого

в Інституті проблем сучасного мистецтва було проведено міжнародну науково-практичну конференцію «Митець – влада – публіка») чимало заходів задумано і реалізовується науковими співробітниками Центру ім. Леся Курбаса. Передусім це – міжнародний науково-освітній проект «Лесь Курбас і світова художня культура», фінансово підтриманий благодійним фондом Ріната Ахметова «Розвиток України» в рамках програми «і3 [ідея – імпульс – інновація]». 31 березня відбудеться Міжнародна наукова конференція за матеріалами досліджень творчої діяльності Курбаса та за участю науковців із Білорусі, Грузії, Італії, Канади, Польщі, Росії, Франції, США. 1 квітня кияни матимуть змогу побачити мультимедійну акцію «Лесь Курбас у Киє­ві», а 19–23 квітня в Київському обласному українському музично-драматичному театрі ім. П. Саксаганського в Білій Церкві відбудеться Фестиваль молодої української режисури ім. Леся Курбаса. У цьогорічних планах Центру ім. Леся Курбаса – видання бібліографічного довідника митця (спільно з Бібліотекою мистецтв), а також публікація перекладу польською мовою його театральних текстів (спільно з Інститутом ім. Єжи Ґротовського, Вроцлав). Щоправда, на брифінгу, який передував церемонії відкриття меморіальної дошки, директор Центру ім. Леся Курбаса Неллі Корнієнко розповіла про проблеми, з якими стикнувся мистецьконауковий осередок, – проведення Міжнародної наукової конференції опинилося під величезним питанням, а може й не відбутися, якщо найближчим часом не буде підписано паспорт установи – процедура, яку вимушені проходити всі українські державні інституції. Невже ж бюрократичні формальності стануть на заваді такій важливій міжнародній промоції України, її національного культурного надбання та історії? Надія СОКОЛЕНКО

Вони – березільці Цей рік – ювілейний для реформатора українського театру, видатного режисера Леся Курбаса. Саме в ці дні мистецька спільнота України святкує 125-річчя від дня народження творця і натхненника Театру «Березіль». Низка культурних заходів присвячена цій знаменній даті. Серед них – творча зустріч із музикознавцем, доктором мистецтвознавства Мариною Черкашиною-Губаренко, що відбулася в Університеті театру, кіно і телебачення ім. І. КарпенкаКарого, де було представлено дві книги: «Ми – березільці» та «Римский роман. Проза. Поэзия. Драматургия. Публицистика. Критика» Ірини ГУБАРЕНКО Презентація книжок стала приводом д ля розповіді Марини Черкашиної-Губаренко про свою славетну родину, адже книгу театральних роздумів-спогадів «Ми – березільці» написали її батьки – Роман Черкашин та Юлія Фоміна, актори, які працювали разом із Лесем Курбасом у Театрі «Березіль». До речі, Роман Черкашин був одним із тих трьох осіб, хто встав на захист свого вчителя і режисера на пам’ятних театральних зборах 1933 року, що вирішили подальшу трагічну долю Курбаса. А книга «Римский роман. Проза. Поэзия.

Драматургия. Публицистика. Критика» написана її дочкою Іриною, талановитим композитором і поетом, яка, на жаль, рано пішла з життя. Марина Романівна ЧеркашинаГубаренко розповідала про те, як з дитинства зростала у творчій атмосфері театру, завжди в родині на слуху було ім’я Леся Курбаса. Батьки згадували, як вони потрапили до «Березоля», про зустріч із Курбасом, яку вважали долею і яка визначила їхнє подальше життя. Ідея книги спогадів виникла в процесі спілкування батьків із Наталією Кузякіною, відомим театрознавцем та дослідником української драматургії і, зокрема,

Юлія Фоміна та Роман Черкашин

творчості Леся Курбаса. Вона спонукала написати спогади не відстороненою театрознавчою мовою, а мовою людських стосунків, що дають змогу зосередитись на важливих дрібницях, моментах, які були відомі тільки Черкашину й Фоміній. Тому книга вийшла захопливою розповіддю про час, про те, яким був той надзвичайно складний мистецький процес, що довелось переживати українським акторам, якою насправді була особистість Леся Курбаса. Присутні на творчій зустрічі почули в запису голос Романа Черкашина, який виконав вірші Блока в акторській манері, притаманній курбасівській школі – відкритій, масштабній, публіцистичній. Узагалі, наскрізною темою цієї зустрічі стала поезія і музика. І в другій частині розповіді Марини Черкашиної-Губаренко йшлося про

творчість її дочки. Вокальні твори на вірші й музику Ірини Губаренко та вір­ ші Леоніда Кисельова виконали викладачі Дитячої академії мистецтв Юлія Успенська (вокал) та Ірина Рябчун (ф-но), а також студентка факультету музичного мистецтва Катерина Кухарічєва (ф-но). Прозвучали й мініа­ тюри Валентина Сильвестрова, який зацікавився віршами Ірини Губаренко й поклав їх на музику. А завершив спогади Марини Романівни запис самої Ірини, яка виконала пронизливо і щиро власну пісню. Було в тому творі щемливе відчуття безперервності творчості, переконання у зв’язку з традиціями мистецтва Леся Курбаса усіх членів цієї талановитої родини, про яких без вагання можна сказати, що вони – березільці! Алла ПІДЛУЖНА

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

На р одна творчість

11

Рукотворні дива до свята 23–25 лютого у столичному виставковому центрі «КиївЕкспоПлаза» відбулася передсвяткова виставка-ярмарок «МЕДВІН: Рукоділля. Подарунки для жінок» Вона пройшла під патронатом Міністерства культури України та за сприяння Національного КиєвоПечерського історико-культурного заповідника. Численні відвідувачі із захопленням говорили: «Ми вирішили проблему подарунка до 8 Березня, бо знайшли тут ексклюзивні рукотворні сувеніри й декоративно-ужиткові речі, та навіть могли зробити їх своїми руками». І майстри були раді такому зібранню шанувальників, оскільки можна було поділитися досвідом. Серед особливостей виставки – спеціалізована повномасштабна експозиція «Печворк в Україні», де були представлені роботи майстрів клубів клаптикового шиття столиці, Київської області, Харкова, Дніпропетровська, Одеси та Херсона. Умільці Київської області представили свої роботи на експозиції «Майстрівська слобода». Вони також провели велику кількість безкоштовних майстер-класів. Три майданчики для занять, де водночас можуть працювати 20–30 осіб, діяли постійно, а на багатьох невеликих робочих місцях майстрів, «уроки» були індивідуальними. Цікаві сучасні роботи представив Мистецький інститут художнього моделювання і дизайну імені Сальвадора Далі.

Леся Денисенко-Яременко грає на окарині – зозулиці

Великий інтерес у відвідувачів викликав майстер-клас із виготовлення керамічних сувенірів, який провела заслужений майстер народної творчості України з гончарства Леся ДенисенкоЯременко разом зі своїм учнем Ярославом Чабанюком. Вони вчили робити народну іграшкусвистунець, подіб­ну до виготовленого майстринею неофіційного символу Євро-2012 «Зозулиці». А гончар Віталій Китик зі Ржищева дав можливість бажаючим самостійно зробити виріб на гончарному крузі. Так, ми спостерігали, як одна юнка робила глечика, а поряд цілий гурт жінок розглядав роботи умільця – декоративно-ужиткові речі: макітри, кавоварки та глечики. Ці речі без домішок, хімікатів, глазурі – навіть у процесі обпалення майстер занурює їх у відро з молоком. Пані Вірі родом зі Слов’янська на Донеччині приємно, що глина у виробах з її малої батьківщини

Панно «Ворітця в сад» із виставки печворку

Майстер-клас Віталія Китика

дуже якісна, та й майстер у роботу душу вклав. «Колись у Слов’янську був комбінат, сервізи з якого поставляли до царського столу», – з гордістю каже вона. Чудовим подарунком для жінки називали відві­ дувачі одяг, сумки, аксесуари з повсті в поєднанні з різними волокнами та тканинами. На них була зображена горобина, «квітнули» іриси та навіть ісландські маки. «Повсть нині дуже популярна, враховуючи натуральність, ніжність та м’якість виробів із неї. Та й повторити річ із повсті неможливо, що й при­ваблює жінок», – пояснила Жанна Гоменюк, майстриня, яка володіє технікою валяння вовни. Немов магнітом, притягували до себе увагу відвідувачів спеціальні експозиції. Так, люди були приголомшені персональними виставками жінок, які мають проблеми зі здоров’ям. Незряча художниця Ірина Бородюк із Києва представила персональну виставку картин зі штучних квітів, яку їй допомогла упорядкувати Світлана Сошко, та розповіла, як народжуються картини. «Доторкнуся до маків – і згадую, як вони ростуть, де їх використовують, з якими квітами гармонійно виглядають. Потім в якусь мить у моїй уяві відбувається немов спалах – і я вже бачу картину повністю. Отоді й сідаю її робити, забуваючи про хвороби». А твори 83-річної майстрині народної творчості Наталії Башкірьової довели, що живописні картини

Олена Кольвах зі своїми ляльками

можна зробити… вишиванням хрестиком. Її роботи й справді виглядають, немов живописні, а хрестики вгадуються лише коли дуже наблизитись. Не випадково твори умілиці демонструвалися навіть на Всесвітніх Експо! Захоплення бабусі дає імпульс для роботи сімейної творчої майстерні. Донька рукодільниці Тетяна Туманова, яка розробляє для матері схеми вишивки, розповіла, що коли старенька захворіла і перестала ходити, їй потрібно було знайти заняття, аби лишився сенс життя. І пані Тетяна стала добирати пари кольорових ниток, що при вишиванні разом, дають належні проміжні тони. Це допомагає забезпечити плавне перетікання одного кольору в інший та досягти реалістичності картин. А у справжні шедеври вишивки перетворює ці схеми вже Наталія Михайлівна. Лікар-стоматолог Наталя Дібрівна з міста Обухова на Київщині вражена: «Дуже красиво, така скрупульозна робота! Особливо мені подобається картина з ірисами, на якій поряд із квітами рибки пливуть. Я люблю полотна, що оживають. Оце саме той випадок». А от молода киянка Євгенія прикипіла поглядом до виробів майстрів печворку. Її зацікавили тканини з дрібним малюнком, що можна використати для пошиття одягу улюбленій ляльці. Дівчина зачарована виробами майстринь клаптикового шиття. «Як можна так акуратно багато клаптиків зшити – просто загадка». Експозиція цієї виставки доволі наповнена, я не бачила, щоб було краще». Світлана СОКОЛОВА Фото Юрія ШКОДИ

Творча майстерня Наталії Башкірьової. «Сходи». 2002 р.

Студентка Єва дає урок з акварельного живопису

12

Актуа льн е інт ерв’ю

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

«Культура – це не тільки пісні і танці» Знайомтесь: Олена Качур, начальник відділу культури і туризму Оріхівської райдержадміністрації, що на Запоріжжі. Вона – переможниця Всеукраїнського конкурсу «Кращий державний службовець» Уже вчетверте відбувся Всеукраїнський конкурс «Кращий державний службовець», започаткований з метою підвищення професіоналізму, відкритості, інституційної спроможності державної служби, зміцнення її авторитету шляхом узагальнення досвіду роботи кращих державних службовців. На адресу переможниці надійшли привітання від Президента України Віктора Януковича, Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, прем’єр-міністра України Миколи Азарова. Олена Дмитрівна не тільки потрапила до сотні кращих державних службовців України, а й посіла перше місце в номінації «Кращий керівник». Їй вручено диплом, пам’ятний лист та грошову винагороду. Привітавши Олену Дмитрівну з перемогою, я попросила відповісти на кілька запитань.

– Надзвичайно приємно вітати свою землячку з перемогою. Радію, що на сторінках нашого видання ми вже розповідали про діяльність вашого відділу. Скажіть, будь ласка, що надихнуло Вас узяти участь у конкурсі?

– Для мене – це чергове випробування долі, бо спочатку хотіла перевірити свої теоретичні знання законів України, без яких неможливо виконувати державні функції. У першому турі конкурсу брали участь державні службовці нашої Оріхівської районної державної адміністрації, а це на сьогодні досить потужна команда досвідчених фахівців. Звичайно, було приємно, що мої знання виявилися кращими. Потім мене зацікавило, чи зможу я у другому турі конкурсу довести до членів організаційного комітету, що проблеми державної політики у сфері культури можна вирішувати на місцях, активно шукаючи ефективні управлінські рішення, що забезпечать реалізацію основних напрямів соціально-культурної політики Президента України на території Оріхівщини. Тема мого публічного виступу «Державне управління у сфері культури – проблеми та шляхи їх розв’язання» була цікавою для обговорення під час засідання «круглого столу». Прозвучало багато запитань, пропозицій. Справді, несподіванкою стала для мене перемога у другому турі, що проходив на рівні області, а ще – велике бажання серйозно підготуватися та внести на розгляд конкурсної комісії конкретну пропозицію щодо запровадження новітніх форм управління сільськими об’єктами культури на прикладі нашого району. Саме на це була направлена моя творча робота.

– Який етап конкурсу був для Вас, пані Олено, найскладнішим, який вид змагань – найцікавішим?

– Найскладнішим був третій тур конкурсу. Я розуміла, що до Києва приїдуть кращі державні службовці з усієї України, представники різних сфер і галузей народного господарства. Отож, необхідно було захистити свою творчу роботу так, аби, незважаючи на різні категорії учасників, моє дослідження стало для всіх зрозумілим, обґрунтованим та актуальним. Я мала довести членам конкурсної комісії та своїм колегам, що основами моєї професійної діяльності є не тільки створення необхідних організаційно-управлінських, правових, фінансово-економічних умов для забезпечення роботи закладів культури та задоволення культурних запитів населення Оріхівщини, а й досягнення конкретних практичних результатів. Адже робота на посаді начальника відділу культури і туризму райдержадміністрації – це не тільки, як вважає більшість, «пісні і танці», це – ґрунтовна робота з охорони культурної спадщини, бібліотечної та музейної справи, клубної діяльності, позашкільної освіти та роз­витку туризму.

Я мала довести членам конкурсної комісії та своїм колегам, що основами моєї професійної діяльності є не тільки створення необхідних організаційноуправлінських, правових, фінансово-економічних умов для забезпечення роботи закладів культури та задоволення культурних запитів населення Оріхівщини, а й досягнення конкретних практичних результатів

Найцікавішим видом змагань у третьому турі була ділова гра, як метод імітації ситуацій, що моделюють професійну діяльність шляхом гри за певними правилами. Ось тут усі учасники нашої групи помітно розслабилися, почали відтворювати в навчальних умовах реальну управлінську діяльність, пропонувати різноманітні неординарні та самостійні рішення, тобто демонструвати свою професійну майстерність.

– З якими враженнями Ви поверталися з Києва?

– Набула певного досвіду та дістала позитивний заряд, бо спілкувалася з кращими державними службовцями з усієї країни. А заняття в Національній академії державного управління при Президентові України за програмою короткострокового семінару «Державна служба – правовий стиль і методи роботи в умовах реалізації Програми економічних реформ у контексті вимог нового антикорупційного законодавства» не лише підвищили мою кваліфікацію, а й дали поштовх для самоствердження та вдосконалення професійної діяльності. Хочу підкреслити, що моя перемога – це, насамперед, перемога всіх, хто працює в галузі культури

району, та моїх колег, державних службовців, з районної державної адміністрації.

– Знаю, що місто Оріхів занесено до малих історичних міст України…

– Так. Ще коли працювала в районному Будинку культури, цікавилася історією, архівними даними будівель. Оріхів – дуже розвинуте і, до речі, перше місто в Запорізькій області. Під державною охороною нині п’ять закладів: районний Будинок культури, реальне чоловіче училище, жіноча гімназія, перший трактир у місті Оріхові та торгові ряди. Я багато працювала в архівах, збирала документи, затверджувала, возила на експертизи. Адже має ж хтось уболівати за свою історію й передати нащадкам. Ось району виповнилося 85 років! Усі покоління вийшли на свято: від малого до найстаршого. Уявляєте, районний Будинок культури відкрився 1 січня 1923 року і називався ж як цікаво – «Вітальний клуб»! І була тоді мода на гармонь! Хлопці й дівчата після роботи приходили до клубу, і враз гармоністи збирали безліч люду до відпочинку! До клубу приїздили з найвіддаленіших сіл. Район переважно був сільськогосподарський, хоч промисловість і переважала. Не так давно до роботи відділу додали ще й туризм. За основу ми беремо охорону пам’яток. У районі 600 (!) курганних могильників – це найбільше в усій Запорізькій області! Хоч нині, на жаль, вони вже розорані відсотків на 60. А ось ті, що лишилися, намагаємося зберегти.

– Людям завжди хочеться видовищ, свят. Що потрібно, аби зацікавити народ? На це потрібні кошти?

– Щодо коштів. Ви ж самі переконалися, не зав­ жди культура на селі процвітає, коли там збудований казковий палац культури, скажімо. Певно, що головне – ентузіазм. Бажання, наш український козачий запал. Звичайно, грошей з бюджету на заходи, придбання техніки, костюмів, різноманітних програм не вистачає. На допомогу приходять спонсори. І вони завжди знайдуться, коли відчують, побачать, що справа, яку ми творимо – потрібна. Наприклад, за рахунок спонсорської допомоги міської ради та спецкоштів виготовили новий одяг для працівників сцени районного Будинку культури, придбали комп’ютерну техніку, книжкову продукцію. А ось щодо видовищ, свят, засідань клубів – це все на ентузіазмі. Приміром, за традиціями та використанням елементів народної обрядовості провели свята сонячного циклу. Зокрема запам’яталося свято «Колодій», яке проводили на базі Преображенського клубу. А в Малій Токмачці свято Івана Купала зорганізували. Спершу трохи засмутилися, бо дощ розпочався, але молоді зійшлося – чоловік триста! І яке то свято Івана Купала без води й пускання віночків! Великий успіх мала у глядачів шоу-програма «Зірковий дует». До речі, у результаті вдалося поповнити спецрахунок районного будинку культури на 10 000 гривень. А щоб зацікавити народ, треба самій стати учасницею шоу. Я це практикую частенько. Взяла участь у двох номінаціях: вокалу й хореографії. А скільки незабутніх вечорів та засідань клубів «Ветеран», «Спогад», «Заграва», «Пролісок», «Лебеді» відбулося в районі! Провели чудову акцію «Від села до села». Саме вона допомогла мені познайомитися з сільськими головами. І тоді стає зрозумілим: хто зацікавлений у процвітанні культури на селі, у того й клуб чи будинок культури працює, й кошти на це знаходяться, й до бібліотеки люди ходять. Було б лише бажання – й ідеї стають реальними. А ще маю сказати, що в культурі працюють лише оптимісти. Я вже не говорю, що ентузіасти. Ентузіазм – він або є, або його немає.

– Щиро дякую за розмову й бажаю подальших перемог! Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Літ ера тура

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

13

Освідчення в коханні Михайло Старицький

Володимир Свідзинський * * *

ВИКЛИК Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:

Ясно, хоч голки збирай… Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай! Сядем укупі ми тут під калиною –

І над панами я пан… Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею

Стелеться полем туман; Гай чарівний, ніби променем всипаний,

Чи загадався, чи спить? Он на стрункій та високій осичині

Листя пестливо тремтить; Небо незміряне всипано зорями –

Що то за Божа краса! Перлами-зорями теж під тополями

Грає перлиста роса. Ти не лякайся-но, що свої ніженьки

Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вірная, аж до хатиноньки

Сам на руках однесу.

Який в тебе плащ химерний! Вітер, огонь і тьма. Прийшла і уже для мене Нічого в світі нема. Які в тебе темні очі, В них зорі вночі й удень, А там, на їхнім бездонні, Розквітнув мій сад пісень. Які в тебе перса гострі, Наледве я приторкнусь, Як трачу і волю й пам’ять, І щастя втратить боюсь. Які вузенькі долоні, Що голову неживу Підводять мою, і знов я Тобою лише живу.

Олександр Олесь * * *

Грицько Чупринка САМОЗГУБА В серці ниє давня рана; Очі хмаряться журбою… Дай, голубко, дай, кохана, Дай мені для серця гою! Давнє щастя в люте горе Вмить життя переробило!.. Ой, нащо ж ти, серце хворе, Так трагічно полюбило? Я згорю, я миттю зникну Од смертельної отрути – Тільки крикну, тільки крикну, Що не зміг її забути! Я в сердечній самозгубі Справлю пишнеє весілля! Дзвону!.. Грому!.. Грайте в труби!.. Я вмираю од знесилля.

Володимир Сосюра * * *

Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна

Андрій Малишко * * * Полюбила мене, – я не знаю, – Кажуть люди, що так, мов, і є. З чебрецевого рідного краю Йди у гості, кохання моє! Може, згадкою крил журавлиних Чи луною закурених літ, Синім проліском в сніжних долинах, Ясним місяцем із-за воріт. Чи сама через місяці й тижні Заявися чуткам наодріз, Чорнобрів’ям шовковим і ніжним, Тихим сном нецілованих кіс. Полюбила мене, – я не знаю, – Кажуть люди, що так, мов, і є. Із дніпрового рідного краю Йди у гості, кохання моє!

Тихо як – ні шелесту, ні сплеску! Світло як – в душі і навкруги! Я чекав, і ось воно воскресло, Повінню зламавши береги.

Найкращі почуття, слова і квіти Тобі, о Жінко, Берегине, Матір!

Сплять вороги твої, знуджені працею,

Нас не сполоха їх сміх… Чи ж нам, окривдженим долею клятою,

Й хвиля кохання – за гріх?

Постій! Нап’юся – надивлюся… Навіщо згадувать когось… Сьогодні я тобі молюся, А завтра ще не зайнялось!

ПОЦІЛУНОК У темній гущині її я наздогнав. Вона, вже лежачи серед пахучих трав, Руками пружними од мене одбивалась. Нарешті стишилась – і дивне диво сталось: Уста, що і мене, і весь мій рід кляли, Мов квітка багряна, до мене простягали Свій келих, сповнений солодкої знемоги. Натомлені з біги стрункі та дужі ноги Біліли мармуром під місяцем німим, – І тихим голосом, охриплим та чудним, Вона промовила: «Жорстокий переможче! Упасти в цім бою для мене найдорожче».

Пронесу у пориві єдинім, Недосяжну, далеку, прекрасну. Чую: білі пісні лебедині Над озерами пізніми гаснуть.

Борис Мозолевський КОХАННЯ

Ти не лякайсь, аби тут та підслухали

Тиху розмову твою: Нічка поклала всіх, соном окутала –

Ані шелесне в гаю!

Постій: душа моя розквітла, Як пташка, крилами тремтить, А ніч пливе на хвилях світла, І день назустріч їй летить.

Максим Рильський

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання…

Який в тебе плащ химерний! Зоряні очі які! Які в тебе гострі перса! Які долоні вузькі!

Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько:

Тепло – ні вітру, ні хмар… Я пригорну тебе до свого серденька.

Й займеться зразу, мов жар;

Постій – не йди! Нащо питати… Чи можу стати я твоїм… Синіє ніч, і ночі шати Горять в розводі золотім.

Володіти тобою не зможу, Володіти я буду земними, А тебе, ні на кого не схожу, А тебе, як зорю невгасиму,

Василь Еллан-Блакитний * * * Замовкли дзвони невгомонні В чеканні чуда. З-під колони Жерці шепочуть: «Не диши». А я до ніг святих Мадонни Припав з благанням: «Согріши!..» Ха-ха, мовчиш? Ха-ха, не вартий? Прощай, іду… Пройшовши гарти, Я повернусь (чекай) для втіх. І дзвони загули на варті. «Ой, гріх… Ой, тяжкий гріх!»

Тодось Осьмачка ПЕРЕДШЕ Я вас любив, німуючи, то словом і вірив сліпо та тривожно знов, а ви боялися, щоб випадково не виявив

при людях я любов. Я вас любив, побожний, то злорікий, ви ж обминали, боячись, мене, і через те прощайте вже навіки, і хоч тепер вас серце обмине. Але коли у липні під каштаном побачите потоптану траву і думка займеться в душі неждано, що я ще, нещасливий, десь живу, підіте в церкву для такого часу, зідхаючи полегшено грудьми, що зворушили в себе тільки рясу за серце самотинне між людьми!..

і тремтить од солодкої муки… В’яне серце моє од щасливих очей, що горять в тумані наді мною… Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою… Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?.. Я для неї зірву Оріон золотий, я – поет робітничої рані… Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки…

Олесь Гончар ВЕЧІР НА БАЛАТОНІ

Світ світає? Зацвітає вишня? Спи кохана, загорнись – і спи. Як воно таке із нами вийшло На шпилястім гребені доби? Стрілись, наче кремінь і кресало, Досвід мій і молодість твоя. Десь далеко скрипка воскресає, Славлячи в світах твоє ім’я. В світі непокори і покари, Гордих злетів, подвигу й хули, Надто довго ми себе шукали, Надто несподівано знайшли.

Аве, день, коли в цей світ прийшла ти! Аве, тінь коханої руки! Аве, бровеня твоє підняте, – На віки!

Василь Стус * * * Тільки тобою білий світиться світ, тільки тобою повняться брості віт, запарувала духом твоїм рілля, тільки тобою тішиться немовля. Спів калиновий піниться над водою тільки тобою, тільки тобою! Тільки тобою серце кричить моє. Тільки тобою сили мені стає далі брести хугою світовою, Тільки Тобою, тільки Тобою.

Ігор Калинець ПАЛКА НІЧ Танець жаги витинала троїста всоте, в духмяні ложа манила лукава гречка. Медом кохання гусли очі, як соти, і пазух шукали парубки неґречно.

Чую, білі пісні лебедині Над озерами пізніми гаснуть. Як лілея для пісків пустині, Ти для мене занадто прекрасна.

Екстазу люльку розкурював бог кохання, обпікав цнотливим хтивістю білі крильця. У ту ніч ласки спраглі жінки прохали, паленіли дівчатам від сорому лиця.

І лякаєш, і вабиш мене ти, Як незвідана ще небезпека – Я тобою, як сяйвом комети, Зачарований буду здалека.

У гармонію згоди зливався тіл тьохкіт, лопотіли спідниці по перелазах. Заздрісний місяць зеленим дьогтем всі ворота у ту ніч обмазав.

14

Ст оли чна а фіша

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

з 5 по 11 березня 2012 року НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА УКРАЇНИ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА operacomua.colocall.com Вул. Володимирська, 50, тел. 279-11-69 (каса)

8, 11 – І. Бауершима «JULIA@ROMEO.com» («Norwey. Today») 9 – Ф. Заїмоглу, Г. Зенкель «Чорні діви» прем’єра 10 – Л. Хюбнер «Справа честі» прем’єра Початок вистав о 20.00 АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ДРАМИ І КОМЕДІЇ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ДНІПРА www.drama-comedy.kiev.ua Просп. Броварський, 25, тел. 517-89-80 (каса)

6, 7 – Концерт «Освідчення в коханні» 8 – Святковий гала-концерт майстрів оперної та балетної сцени 9 – Урочистості з нагоди 198-річчя від дня народження Тараса Шевченка 10 – Дж. Верді «Травіата» 11 – Українсько-японський музичний діалог пам’яті трагічних подій Чорнобиля та Фукусіми. Концерт з творів Василя Пилипчака та Маруямі Кадзунорі НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА www.ft.org.ua Пл. Івана Франка, 3, тел. 279-59-21 (каса)

6 – В. Войнович «Граємо Чонкіна» 7 – М. Фрейн «Глядачі на виставу не допускаються!?»

8 – Р. Баер «Чотири причини вийти заміж» 9 – Р. Уоллер «Рожевий міст» 10 – Х. Бергер «Брешемо чисту правду» 11 – І. Тургенєв «Найвище благо у світі…» прем’єра Мала зала 6 – М. Коляда «Дні пролітають зі свистом…»

9 – А. Чехов «Три сестри» 10 – Л. Піранделло «Трохи вина, або 70 обертів» Початок вистав о 15.00 Експериментальна сцена www.vilnascena.kiev.ua Вул. О. Гончара, 71, тел. 486-80-40

9 (20.00) – «Жінка з минулого» (за Р. Шиммельпфеннінгом) 10 (19.00) – «Там бути тут» (за Д. Хармсом) 11 (19.00) – «Солодких снів, Ричарде» (за В. Шекспіром) КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРЕТИ www.kiev-operetta.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 53/3, тел. 287-26-30 (каса)

10 (13.00) – Т. Власова «Велосипед із червоними колесами» 11 (19.00) – М. Гоголь «Шинель» КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК

НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР РОСІЙСЬКОЇ ДРАМИ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ www.rusdram.com.ua Вул. Б. Хмельницького, 5, тел. 234-42-23 (каса)

7 – П. Абрахам «Бал у Савойї» 9 – І. Кальман «Містер Ікс» 10 – О. Рябов «Сорочинський ярмарок» 11 (12.00) – Г. Гладков «Пригоди бременських музикантів» 11 (19.00) – І. Поклад «Таке єврейське щастя» АКАДЕМІЧНИЙ МОЛОДИЙ ТЕАТР www.molody.kiev.ua Вул. Прорізна, 17, тел. 278-73-92 (каса)

7, 9 – П. Гладилін «Афінські вечори» прем’єра 10 – І. Коваль «Маринований аристократ» 11 (12.00) – Б. Стельмах «Примхливе кохання Дроздоборода» 11 (19.00) – Р. де Вос «Поки мама не прийшла» Камерна сцена 6 – Яр. Стельмах «Синій автомобіль» 9 – Леся Українка «Розмова» прем’єра КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ І БАЛЕТУ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА www.musictheatre.kiev.ua Вул. Межигірська, 2, тел. 425-31-16

8 (12.00) – Р. Куні «Занадто щасливий батько» 8 (19.00) – Р. Куні «Занадто одружений таксист» 9 (12.00) – Р. Куні «№13» (Шалена ніч, або Одруження Пігдена) 9 (18.00) – І. Губач «Наполеон і корсиканка» 10 (12.00) – М. Гоголь «Ревізор» 10 (19.00) – Н. Птушкіна «Різдвяні мрії» 11 – А. Крим «Заповіт цнотливого бабія» Нова сцена 5 (20.00), 10 (18.00) – Н. Лабют «Жирна свиня» прем’єра 8 (18.00) – Н. Птушкіна «Пізанська вежа» 11 (12.00) – Т. Дорст «Справжній чоловік на початку тисячоліття…»

11 (18.00) – В. Мухарьямов «Останнє кохання» Сцена «Під дахом» 7 – І. Вирипаєв «Валентинів день»

9 (19.00) – Д. Шостакович «Панночка і Хуліган» (поновлення) 10 (12.00) – С. Баневич «Дванадцять місяців» 11 (12.00) – Ю. Шевченко «Бармалей та Айболить» АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЮНОГО ГЛЯДАЧА НА ЛИПКАХ www.tuz.kiev.ua Вул. Липська, 15/17, тел. 253-62-19

6 (19.00) – Лопе де Вега «Закохана витівниця» 9, 10 (19.00) – В. Шекспір «Ромео і Джульєтта» 10 (12.00) – Г.-Х. Андерсен «Снігова королева» 11 (12.00) – С. Маршак «Кицин дім» 11 (19.00) – І. Тургенєв «Місяць у селі» Мала зала 7 (19.00) – А. Курейчик «Обережно, жінки!»

НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР

www.akadempuppet.kiev.ua Вул. М. Грушевського, 1-а, тел. 278-58-08

www.nut.kiev.ua Вул. Михайлівська, 24-ж, тел. 279-32-78

10 (11.00) – В. Швембергер «Марійка і Ведмідь» 10 (13.00) – Є. Гімельфарб «Вовк і козенята» 10 (15.00) – С. Брижань «Івасик-Телесик» 10 (17.00) – А. Дєжуров «Царівна-жаба» 11 (11.00) – Г. Усач, С. Єфремов «Троє поросят» 11 (13.00) – С. Брижань «Пан Коцький» 11 (15.00) – Н. Гернет «Чарівна лампа Аладдіна» 11 (17.00) – О. Толстой «Золотий ключик» Вистави для дорослих 9 – І. Шток «Божественна комедія»

7, 8, 9 – А. Арканов, Г. Горін «Маленькі комедії великого дому» прем’єра 10 – А. Чехов «Беззахисні створіння» 11 – Н. Уварова «Шахрайки?.. Лесбійки?!! Красуні!» Театр «Божья коровка» 8, 11 – Г. Остер «Весняна казка» 9 – С. Козлов «Як Левенятко і Черепаха співали пісню» 10 – Н. Осипова «Чудо-дерево» Початок вистав о 12.00

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.puppet-theater.kiev.ua Вул. Миропільська,1, тел. 513-15-00

8 – Я.-Риль-Кристяновський «Пустунці» 10 – Г.-Х. Андерсен «Дюймовочка» прем’єра 11 – Брати Грімм «Бременські музиканти» Початок вистав об 11.00 та 13.00 АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР «КОЛЕСО» www.koleso.teatr.kiev.ua Андрiївський узвiз, 8, тел. 425-04-22

5, 6 – Коктейль «Фа-соль» 7 – А. Зурабов «Ліка» 8 – Н. Мазур, В. Кіно «Чудо Піаф» 9, 10 – Й. Нестрой «Колишні справи» 11 – Д. Фо, Ф. Раме «Я чекаю тебе, коханий» Камінна зала 8 – К. Людвіг «Примадонни» 10 – А. Шніцлер «Фатальний флірт, або Забавки» АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР НА ПОДОЛІ

7 – М. Гоголь «Одруження» 8 – П. Бомарше «Весілля Фігаро» 9 – Т. Шевченко «Назар Стодоля» 10 – Ю. Рибчинський, В. Васалатій «Едіт Піаф. Життя в кредит» 11 (12.00) – Г. Квітка-Основ’яненко «Шельменко-денщик» 11 (19.00) – О. Кобилянська «В неділю рано зілля копала…» У приміщенні театру 5, 6 – Музично-поетична вистава. Сергій Безруков читає та співає Сергія Єсеніна

10 – І. Франко «Украдене щастя» прем’єра 11 (12.00) – О. Тихомиров «Троє поросят» 11 (19.00) – Е. де Філіппо «Циліндр»

КИЇВСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР «БРАВО» www.teatr-bravo.kiev.ua Вул. Олеся Гончара, 79, тел. 486-40-22

6, 11 – Дж. Чепмен, Д. Фрімен «Лікарня для душевнохворих… або Давай поцілуємось» прем’єра 7 – М. Камолетті «Метелики, що токують» 8 – Н. Птушкіна «Одружіться зі мною» 9 – М. Мітуа, Р. Андерсон «Тріо кохання, або Травма впізнавання» 10 – О. Уайльд, Д. Марелл, З. Сагалов «Актриси…» НАЦІОНАЛЬНИЙ БУДИНОК ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ www.organhall.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 77, тел. 528-31-86

6 – О. Шиналь (сопрано), з. а. Н. Лаврєнова (мецо-сопрано), з. а. Бурятії Л. Реутова (ф-но), І. Харечко (орган) 7 – Г. Бубнова (орган) 8 – Святковий концерт до Міжнародного жіночого дня 10 – В. Балаховська (орган) НАЦІОНАЛЬНА ФІЛАРМОНІЯ УКРАЇНИ

www.theatreonpodol.com Контрактова площа, 4, тел. 425-54-89

www.filarmonia.com.ua Володимирський узвіз, 2, тел. 278-16-97 (каса)

6 – А. Крим «Льовушка» 7 – М. Камолетті «La bonne Anna, або Як зберегти сім’ю» 8 – В. Станілов «Опера мафіозо» 9, 10 – М. Горький «На дні» 11 – М. Гоголь «Мертві душі»

5 – Концерт циклу «Педагог і його учні». З. а. А. Кащенко (ф-но) 6 – Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, О. Гринюк (ф-но) 7 – Концерт «Вам, любі жінки». Національний академічний духовий оркестр України 8 – Святковий концерт «Весна у стилі танго». Струнний квартет «Капріс-Классік», н. а. І. Даць (сопрано), з. а. В. Самохвалов (баян) 9 – «Світе тихий, краю милий, моя Україно!» до 198-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка. Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. І. Майбороди, н. а. А. Паламаренко (художнє слово), В. Савенко (бас-баритон) Велика Британія 10 – Академічний симфонічний оркестр НФУ, Л. Морено (скрипка) Іспанія

КИЇВСЬКА АКАДЕМІЧНА МАЙСТЕРНЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА «СУЗІР’Я» www.suzirja.org.ua Вул. Ярославів Вал, 14-б, тел. 272-41-88

7, 8 – Ж.-Ж. Брікер, М. Ласег «Те, що приховують французи» прем’єра 9 – І. Афанасьєв «Самотня леді» 10 – Б. Окуджава «У Барабанному провулку» 11 (12.00) – Ш. Перро «Моя чарівна Попелюшка» Початок вистав о 19.00 Мікросцена Вул. Ярославів Вал, 16

6 – Є. Чуприна «Цвєтаєва + Пастернак» 8 – Ф. Саган «Колючка» 10 – М. Булгаков «Маргарита» 11 – Ю. Максименко «Бог явився мені у образі Жовтого Зайця» прем’єра Початок вистав о 19.30 ТЕАТР ПЛАСТИЧНОЇ ДРАМИ НА ПЕЧЕРСЬКУ www.ktpd.ho.com.ua Вул. Шовковична, 7-а, тел. 253-93-83

8, 9 – К. Гоцці «Король-олень» 10, 11 – «Маленький принц» (за А. де Сент-Екзюпері) НОВИЙ ТЕАТР НА ПЕЧЕРСЬКУ www.newtheatre.kiev.ua Вул. Немировича-Данченка, 5, тел. 285-65-50

8, 9 (19.00) – «Salida Cruzada – 8 кроків танго» 10, 11 (18.00) – Е. Шмітт«Розпусник» МУНІЦИПАЛЬНИЙ ТЕАТР «КИЇВ» www.teatr-kiev.kiev.ua Русанівська набережна, 12, тел. 229-10-92

8 – М. Мейо, М. Еннекен «Моя дружина – брехуха» 9 (19.00) – Л. Зорін «Варшавська мелодія» прем’єра

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ «УКРАЇНА» www.palace-ukraina.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 103, тел. 247-23-16

5 – Лариса Доліна 6 – Ріко Санчез і Джипсис 8 – Деміс Руссос 9 – Стас Михайлов Мала зала Театральний центр B.ROOM

10,11 (12.00) – «День народження принцеси» (Київський театр «Каскадер») 10 (19.00) – «В об’єктиві – жінка» (Театр-студія «Образ») НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦИРК УКРАЇНИ www.circus.kiev.ua Пл. Перемоги, 2, тел. 486-39-27 (каса)

Гастролі Великого Московського цирку Примітка. У репертуарі можливі зміни

Культура № 9, 2 березня, 2012 р.

Світ захопл ень

15

Фіалковий вальс «Паризькі таємниці», «Золоті хмари», «Квітневі трелі», «Фруктовий коктейль», «Самоцвіти», «Вальс сніжинок», «Сашенька»… Це лише деякі назви власних сортів фіалок селекціонера з Вінниці Олени Лебецької. Неймовірної краси квіти одразу зачаровують, як і їхній творець. На рахунку пані Олени понад 200 сортів фіалок! Перший вивела десять років тому в честь молодшого сина й нарекла його «Сашенька». Нині деякі сорти її фіалок закупив сам президент американського клубу любителів фіалок Джойс Сторк та селекціонер Кент Сторк «Спочатку створювала красу у власному помешканні, – зізнається пані Олена. – Не помітила, як хобі перетворилося на професію. Кольорова гама розросталася. Певно, взнаки давалися спогади дитинства. Це – незабутня природа Грузії. Чого вартий лише Батумський ботанічний сад! У школі перевагу серед предметів надавала біології, навчалась і в художній школі». Не секрет, що Олені довелося перечитати безліч книжок із генетики,

Олена Лебецька

ботаніки, селекції. Власне, захотілося раптом жінці вивести жовті фіалки. Це, мабуть, і був стимул та гарний старт у квітникарстві. «Ми вже так звикли до блакитних, білих, рожевих фіалок, – розповідає Олена. – А ось червоні, жовті, зелені кольори вивести непросто. Зараз над цим і працюю. На виведення сорту йде років три». У колекції Олени Лебецької понад тисячу сортів. Серед них і кремовожовті, бордові, біло-зелені. Кожен її сорт має абревіатуру «ЛЕ» – ініціали селекціонера. Приміром, «ЛЕ-Вогонь і

ІНФОРМАЦІЯ СЛУЖБИ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ Шановні наші читачі та передплатники! Часопис «Пам’ятки України» № 1 вийшов з друку. Побачив світ спеціальний випуск журналу «Пам’ятки України», присвячений Національному історикокультурному заповідникові «Чигирин» та Національному заповіднику «Софія Київська». Щоб придбати ці видання звертайтесь за тел. (044) 498-23-64. Журнали «Музика» № 4–6 і «Український театр» № 6 – в продажу в кіосках «Преса» м. Києва. Журнали «Українська культура», «Театрально-концертний Київ», газети «Культура і життя» і «Кримська світлиця» також чекають на вас у кіосках «Преса», книжкових магазинах, поштових відділеннях Київської області. Всі наші видання можна придбати в редакції. Передплатники отримають журнали і газети своєчасно. ПЕРЕДПЛАТА НА ДРУГЕ ПІВРІЧЧЯ 2012 року РОЗПОЧНЕТЬСЯ В КВІТНІ Редакція «Української культури» готує ювілейний 1000-й випуск журналу. Другого березня надійде в продаж журнал «Театрально-концертний Київ» № 3 з програмою на березень. УВАГА! Передплатити та придбати окремі примірники видань в електрон­ ній версії ви можете за адресою: http://presspoint.ua. Така послуга можлива в будь-якій країні світу. Будемо вдячні вам за пропозиції та зауваження щодо організації передплати і продажу наших видань. Наші телефони: (044) 498-23-64, моб.067-394-97-21, 386-56-63

лід». Це – великі розкішні квіти, які нагадують зірки з хвилястими пелюстками на високих квітконіжках. Усі, хто в оселі має фіалки, безперечно скажуть, що це досить вибагливі й примхливі квіти. А тут ще й займаєшся селекцією. З двох сотень посаджених сім’ячок часом можна отримати не більше трьох сортів. А скільки часу йде на поливання, пересадку, догляд. «Квітковий світ тримається на ентузіазмі, – стверджує пані Олена. – Хоча для мене це й моральне задоволення, особливо, коли наближаєшся до успіху й народжується новий сорт». Душа Олени Лебецької така багата на творчість, а для фантазій немає меж. На стелажі привертає увагу сорт «Вогні театру». Великі насичені бордові зірки квітнуть пишною шапкою над пістрявою розеткою. На запитання, що надихає її на чергове виведення сорту, Олена, усміхаючись, відповідає: – У світі стільки всього красивого! Оце перечитала вірші Сергія Єсеніна, й народився сорт «Білих яблунь дим». Краса ж перемагає! А то якось одна клієнтка на виставці придбала фіалку з назвою «Мила теща» й тут же підказала назву, вірніше перепитала, чи

немає «Милої свекрухи». Через кілька років з’явився. «Фіалки не варто ставити на сонце, часто поливати. Частенько їх псують різноманітні паразити: кліщі, тля. Заносяться вони зазвичай з іншими рослинами, брудними руками. Тому в нашому домі табу на букети квітів». Свої успіхи пані Олена розділяє разом із родиною. Чоловік і двоє синів не лише її підтримують, а й допомагають: ґрунт піднесуть, пересаджують рослини. Сама ж Олена – велика оптимістка, завжди вірить в успіх. На дозвіллі читає книги з психології, професійну літературу, любить гратися з домашнім улюбленцем – курильським бобтейлом, котом Рижим та вівчаркою Джеком. А найбільше задоволення отримує від спілкування з улюбленими квітами. Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Культура Газета виходить щоп’ятниці Передплатна ціна на 2012 р.: півріччя – 82,77 грн квартал – 42,21 грн місяць – 14,27 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до Вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс у Каталозі видань України

60969

Передплатні індекси інших наших видань: газета «Кримська світлиця» – 90269; журнали: «Українська культура» – 95220, «Український театр» – 74501, «Музика» – 74310, «Пам’ятки України» – 74401, «Театральноконцертний Київ» – 37112. Довідки за тел. (044) 498–23–64; е-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України, через передплатні агентства, а також у редакції газети

На дозві ллі

16 СМАКУЄМО В ПІСТ

«Гріх – не те, що ми їмо, а те, що їсть нас» (народна мудрість) ГОЛУБЦІ З КАРТОПЛЕЮ Такі голубці готують на Львівщині. Підготовлене (як для звичайних голубців) листя капусти начиняють фаршем із картоплі. Для цього картоп­лю труть на дрібній тертушці (як на деруни), відкидають на марлю, щоб відійшов крохмаль, солять. Фарш загортають у листя капусти, складають у горщик, заливають підсоленим окропом і варять до готовності. Зазначу, що такі голубці роблять лише з великих листків капусти. Кожна господиня, читаючи наш рецепт, може запитати: а що додає смаку такій пісній страві? Отже, поливка, або, як кажуть сьогодні, соус. Гриби (сушені, свіжі, солені та вимочені) підсмажують на олії з цибулею та улюбленими спеціями, солять. У м’ясопуст це готується на підчеревині. Для густоти в кінці додають підсмажене на сухій пательні та розведене холодною водою борошно, помішуючи соус, дають йому закипіти. Поливають цією смакотою голубці та сідають до столу.

6 березня – Тимоша, Хоми, Весногрія. «Прийде Хома – то й не страшна зима». Вважалося, що цього дня весна вже стукає у двері. Найбільше радості приносила весна, напевно, малим та

Видання Національного газетно-журнального видавництва в 2012 році будуть виходити з такою періодичністю: • газети «Культура і життя», «Кримська світлиця» – щоп’ятниці; • журнали «Українська культура», «Пам’ятки України: історія та культура», «Театрально-концертний Київ» – щомісяця; • журнали «Музика» і «Український театр» – раз на два місяці. Передплату на журнали і газети можна оформити з будь-якого місяця у всіх поштових відділеннях зв’язку України. Газета «Культура і життя»

Засновники: Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети «Культура і життя» Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» Адреса видавництва: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор Олеся БІЛАШ Головний редактор Людмила ГНАТЮК

№ 9, 2 березня, 2012 р.

ВІД ДІДІВ-ПРАДІДІВ

Зимобор, крапельник, марець, свистун, позим’я, різнопогідник, красовик, заграй-ярочки – так колись називали перший місяць весни. У давніх слов’ян цього місяця починався рік. «Буває март усіх місяців варт». А які свята за народним календарем нас чекають на початку березня – зараз дізнаємось 3 березня – цього дня з вівсяного борошна пекли «пироги-вівсяники». А якщо ви почуєте спів пташки вівсянки – незабаром потепліє.

4 березня дівчата і малі діти виходили на вулицю, йшли на найвищі гірки, високо піднімали на вишитому рушнику хліб – закликали весну. Потім цей хліб їли самі та годували ним птахів.

5 березня – день зорепадів. Колись цього дня казали: «Не можна дивитися на зорі, що падають-котяться з неба, бо покотишся із життя». Тож, якщо вам заманеться цього дня подивитись на небо – дивіться вдень. Пекли колобки на коров’ячому маслі. Отже наш улюблений казковий персонаж – абсолютно реальний традиційний кулінарний витвір. А кому пощастило вкрасти вогню з кузні – той був герой. Та ковалі – хлопці меткі, оберігали добре цього дня вогонь у горні.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ТА ПЕ РЕ ДП ЛАТНИК И !

№ 9 (4477), 2 березня 2012 рік

Культура

Адреса редакції: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 nvu.kultura@gmail.com Виходить із 7 жовтня 1923 року. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 1026 від 26.10.94 р. Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», вул. Фрунзе, 47-б, корп. 2, Київ, 04080; тел. +38 (044) 417-25-93 Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 Портал http://uaculture.com/ Передплатний індекс в Каталозі видань України 60969

Склад Видавничої ради Олеся Білаш – директор видавництва, Олена Чередниченко – ­завсектором взаємодії зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю МК, ­Олена ­Воронько – начальник відділу театрального мистецтва МК, Л ­ ариса Лебедівна – завсектором мовної політики МК, Михайло Швед – начальник відділу музичного та циркового мистецтва МК, Ольга Дарибогова – начальник управління міжнародних зв’язків МК, Ольга Голинська – головний редактор журналу «Музика», Наталя Потушняк – головний редактор журналу «Театрально-концертний Київ», Алла Підлужна – головний редактор журналу «Український театр», Марія Хрущак – головний редактор журналу «Українська культура», Орест Когут – головний редактор видавництва.

старим. «Теплом віє – старих гріє», «З печі злазили, з лавок піднімались – на призьби перебирались».

7 березня неодмінно виганяли у двір худобу «для прогріву», вичищали кошари, повітки та стайні, устеляли свіжою соломою.

8 березня сьогодні – день краси, весни та жіноцтва. Як на мене, зовсім не зайве ще раз сказати жінкам, які вони красиві, молоді та привабливі. А колись саме цього дня дівчатам, які не вийшли заміж у м’ясницю (що тривала від Різдва і до Масляної) казали: «Не вийшла, дівко, заміж у м’ясницю – складай убранки у скриню, робота чекає господиню». Березень, його непередбачливу вдачу порівнюють з жінкою: «У березня – жіночий характер: то тріщить, то плющить». Зустрічаймо березень та весну в доброму гуморі та при доброму здоров’ї! ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР 2 березня – Святого Лева, папи Римського. День янгола: Федір.

3 березня – Апостолів Архипа та Филимона. День янгола: Кузьма, Лев.

4 березня – Преподобного Агафона Печерського, князя Ярослава Мудрого. День янгола: Казимир, Максим, Богдан, Макар, Архип.

5 березня – Преподобного Тимофія. День янгола: Корнилій, Агафон, Лев.

6 березня – Преподобного Шио Мгвімського. День янгола: Тимофій, Остап, Юрій.

7 березня – Священномучеників Полікарпа, Алексія, Миколи, Михайла та мученика Сергія. День янгола: Опанас, Пилип, Петро, Федір.

8 березня – перше та друге віднайдення голови Іоанна Предтечі. День янгола: Олександр, Дем’ян, Іван. Підготувала Тетяна ШНУРЕНКО Дизайн та верстка Сергія Задворного Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця © «Культура і життя» Наклад 2000 Ціна договірна