Щотижнева газета «Культура і життя»

№ 17 (4485)

27 квітня, 2012 рік

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

www.uaculture.com

ПОСТАТІ › с. 6

АКТРИСА З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ

ТЕАТР › с. 10

ПОЛТАВА ТЕАТРАЛЬНА

ЛІТЕРАТУРА › с. 13

ЛІРИЧНІ СТРУНИ ФЕДОРА ПИЛИПЕНКА

Святковий розмай Столична афіша

Наступний номер газети вийде 11 травня 2012 року

з 1 до 10 травня 2012 року

с. 14

Нагол о с

2

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР НЕРУХОМИХ ПАМ’ЯТОК УКРАЇНИ ВІДТЕПЕР У ВІДКРИТОМУ ДОСТУПІ НА САЙТІ МІНКУЛЬТУРИ

Михайло Михайло Кулиняк, Кулиняк, міністр культури міністр культури України України

ШАНОВНІ ДРУЗІ! Цьогоріч виповнюється двадцять шість років із дня Чорнобильської катастрофи. Найбільша аварія за всю історію розвитку атомної енергетики сталася на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року. Серед трагедій, що пережило людство, чорнобильська не має аналогів за масштабами рукотворного забруднення екологічної сфери, негативного впливу на здоров’я, психіку людей, їхні соціальні, економічні та побутові умови життя. Чорнобиль став катастрофою не лише для українського народу, а й для всієї Європи. Тяжке горе, яке забрало не одне життя, примусило весь світ замислитися над незахищеністю людства перед техногенними аваріями. Вибух на Чорнобильській атомній електростанції – трагедія планетарного масштабу, яка за кілька секунд назавжди змінила долі сотень тисяч людей. Унаслідок вибуху на Чорнобильській АЕС забруднено радіонуклідами понад 145 тисяч квадратних кілометрів території України, Білорусії та Російської Федерації. В нашій країні статус постраждалих мають більше 2,2 мільйона людей, із яких 255 тисяч – учасники ліквідації наслідків аварії. З 27 квітня 1986 року з міст Прип’ять і Чорнобиль було евакуйовано близько 91 тисячі мешканців. Масштаби катастрофи могли б бути незрівнянно більшими, якби не мужність і самопожертва сотень тисяч людей, що ризикуючи, а іноді й жертвуючи власним життям та здоров’ям, самовіддано боролися з наслідками найбільшої в історії техногенної катастрофи. Сьогодні ми вдячні тим, хто подолав атомну стихію. Великий уклін усім учасникам ліквідації жахливої аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Згадуючи драматичні дні весни 1986 року, ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю про загиблих, котрі у відсвітах Чорнобиля ввійшли в безсмертя. Схиляємо голови і перед героямичорнобильцями, які сьогодні живуть серед нас.

Департамент культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури повідомляє, що відтепер Державний реєстр нерухомих пам’яток України у відкритому доступі розміщено на офіційному веб-сайті Мінкультури. Пам’ятки місцевого значення представлено у розділі «Корисна інформація» на сторінці «Державний реєстр нерухомих пам’яток України (пам’ятки місцевого значення станом на 26 березня 2012 року)» у вигляді таблиць зі списками об’єктів

та їх адресами. Для зручності користувачів Реєстр поділено на 27 файлів за територіальноадміністративним принципом (24 області України, АР Крим, міста Київ та Севастополь). Пам’ятки ж національного значення можна переглянути у розділі «Нормативно-правові акти», сторінка «Законодавство в сфері культури» (серед відповідних Постанов Кабінету Міністрів України). Варто зауважити, що наразі Реєстр містить інформацію станом на 26 березня 2012 року. Надалі – у разі внесення

доповнень (після розгляду експертною комісією та схвалення науково-методичною радою Мінкультури) – інформація буде оперативно оновлюватися. Директор Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України Андрій Вінграновський висловив впевненість, що цей крок не лише стане показником прозорості і відкритості роботи центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, але й суттєво прискорить та спростить громадянам доступ до публічної інформації.

ФЕСТИВАЛЬ МОЛОДОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РЕЖИСУРИ ІМЕНІ ЛЕСЯ КУРБАСА З 25 до 29 квітня в Білій Церкві відбудеться Фестиваль молодої української режисури імені Леся Курбаса, приурочений до 125-річного ювілею від дня народження видатного театрального експериментатора. Мистецький проект організовує Національний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса спільно з Київським академічним обласним музичнодраматичним театром ім. П. Саксаганського. Метою фестивалю є виявлення творчого потенціалу нового

режисерського покоління. Свої вистави представлять творчі колективи з Києва, Харкова, Луцька, Сімферополя, Вінниці, Миколаєва. У рамках фестивалю заплановані публічні акції для ознайомлення з творчістю Леся Курбаса та провідних сучасних зарубіжних і вітчизняних режисерів, майстер-класи, відкриті покази, обговорення за участю практиків театру, провідних театральних критиків і театрознавців. Із програмою Фестивалю можна ознайомитися на сайті Міністерства культури.

МІНКУЛЬТУРИ АКТИВІЗУВАЛО РОБОТУ З ВНЕСЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ОБ’ЄКТІВ ДО СПИСКУ ВСЕСВІТНЬОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО Культурна спадщина та її збереження є невід’ємною частиною єдиного загальноєвропейського культурного процесу. Україна як європейська держава має великий історикокультурний потенціал, що стосується практично всіх видів пам’яток. Останнім часом помітно активізувалася робота з внесення українських об’єктів до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Саме цьому питанню було приділено найбільшу увагу під час міжнародної наукової конференції «Методичні проблеми пам’яткоохоронних досліджень», що проводилася Міністерством культури 19-20 квітня 2012 року, – про останні напрацювання та найближчі перспективи України доповідала директор НДІ пам’яткоохоронних досліджень НАН України, кандидат історичних наук Олена Сердюк. У січні 2012 року Міністерством культури, Міністерством закордонних справ, Національною комісією України в справах ЮНЕСКО разом із Міністерством культури Республіки Польща з метою внесення найбільш цінних пам’яток дерев’яної сакральної архітектури до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було підготовлено спільну транскордонну номінацію – «Дерев’яні церкви карпатського регіону України і Польщі». Від України до переліку пам’яток увійшли об’єкти, розташовані в Закарпатській, Івано-Франківській,

Львівській областях, які є зразками найдосконаліших досягнень у сакральній архітектурі. Відповідно, пам’ятки Республіки Польща розташовані в Підкарпатському та Малопольському воєводствах країни. Також у січні 2012 року Міністерством культури України та Національною комісією України у справах ЮНЕСКО було проведено роботу з підготовки до Списку всесвітньої спадщини номінації «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора». Пам’ятка розташовується у м. Севастополі на території Кримського півострова. Вона складається з кількох заповідних ділянок, які охоплюють збережені частини стародавнього Херсонеського городища та його сільськогосподарської округи – хори. У вересні 2012 року Міністерство культури України планує подати до штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі ще кілька нових номінацій для внесення до Списку всесвітньої спадщини: «Історичне середовище столиці кримських

ханів в місті Бахчисараї» (м. Бахчисарай, АР Крим) та археологічна пам’ятка «Кам’яна Могила» (Запорізька область, Мелітопольський район, смт Мирне), – роботу над ними майже завершено. Крім того, на конференції відбулось обговорення перспективи внесення до Попереднього Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО спільної з Молдовою транскордонної номінації «Печерні монастирі Подністров’я», номінації під умовною назвою «Кримська Готія: від земель дорі до князівства Феодоро» (цитадель Мангуп-Кале, печерне місто Ескі-Кермен, Сюйренська фортеця, Киз-Куле тощо – АР Крим), а також ідеї новітньої серійної транскордонної номінації «Храми Київської Русі ХІ–ХІІІ ст.» (загалом 23 храми, понад 50% з яких розташовано на території України), запропонованої під час конференції заступником директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Мінкультури, кандидатом архітектури Віктором Вечерським.

Актуа льн о

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

3

ІНФОРМАЦІЯ МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ ЩОДО РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРТИЗИ КАРТИН МИКОЛИ ГЛУЩЕНКА «СЕЛО БІЛЯ РІЧКИ» ТА «ДНІПРОВСЬКІ ДАЛІ», ВИДАНИХ НА ТИМЧАСОВЕ ЕКСПОНУВАННЯ ДО КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ З КОЛЕКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ УКРАЇНИ Вказані твори були передані до Кабінету Міністрів України на тимчасове зберігання (експонування в урядових приміщеннях) 29 серпня 2001 року. У період з 8 до 9 листопада 2011 року комісія Національного художнього музею провела у будівлі уряду звірку наявності та стану збереження картин, під час якої співробітники музею висловили сумнів щодо оригінальності творів Миколи Глущенка «Дніпровські далі» та «Село біля річки». Ознайомившись із висновками комісії, керівництво Секретаріату Кабінету Міністрів ініціювало проведення експертизи щодо визначення автентичності двох картин Миколи Глущенка. 23 січня 2012 року керівництво Секретаріату Кабміну звернулося до Міністерства культури з проханням сприяти проведенню незалежної

«Дніпровські далі»

«Село біля річки»

фахової експертизи та надати висновки щодо авторства творів. Міністерство культури створило групу експертів, до якої ввійшли співробітники Національного науководослідного реставраційного центру України, Національного художнього музею України та мистецтвознавці. На виконання доручення заступника керівника Секретаріату Кабінету Міністрів та листа Міністерства культури щодо проведення незалежної

фахової експертизи двох художніх творів Національного художнього музею 3 квітня 2012 року експертною комісією у складі представників Національного художнього музею та Національного науково-дослідного реставраційного центру, у присутності представників Господарськофінансового департаменту КМУ були відібрані проби фарбового шару для хіміко-технологічних досліджень та проведено візуальне дослідження

картин «Дніпровські далі» та «Село біля річки». Результати хімічної експертизи показали, що обидві картини являються копіями творів Глущенка. «Характер люмінесценції цинкового білила у фарбовому шарі, а також ступінь висихання фарбового шару всіх відібраних проб відповідають живопису, створеному в ХХІ сторіччі», – йдеться у висновках експертів. Ці ж висновки підтвердила і стилістична, тобто, візуальна експертиза, проведена мистецтвознавцями, які припускають, що копії було створено 5–10 років тому. Міністерство культури підготувало наказ, згідно з яким усі національні музеї, що знаходяться у сфері управління Мінкультури, мають провести термінові звірки наявності та стану збереження картин, які передано з їхніх фондів до інших установ.

ПРІОРИТЕТИ ДЕРЖАВИ У МУЗЕЙНІЙ СФЕРІ – ОБЛАШТУВАННЯ ФОНДОВИХ ПРИМІЩЕНЬ МУЗЕЇВ І РЕСТАВРАЦІЯ 9 квітня на брифінгу для ЗМІ міністр культури Михайло Кулиняк повідомив, що Міністерство культури України розпочало роботу з підготовки Програми розвитку музейної справи на період до 2018 року. Ця інформація викликала великий резонанс у музейному середовищі, оскільки остання комплексна державна програма розвитку музеїв діяла впродовж 2002–2005 років. За час, що минув, з’явилися нові виклики, деякі системні проблеми галузі розв’язати не вдалося, частина з них ще більш загострилася. Тому поява нового документа, який би визначив ключові рамки державної політики в музейній сфері, давно на часі. Про те, які головні цілі для музейної сфери планується визначити на наступні п’ять років, кореспондент «Культури і життя» запитала заступника голови правління ГО «Український центр розвитку музейної справи» Олексія Копитька, який очолює групу з підготовки зазначеної програми.

– Пане Олексію, які орієнтири закладатимуться в нову програму і як буде побудовано роботу над її створенням?

– Процес створення подібних документів чітко регламентований Законом України «Про державні цільові програми» та постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження порядку розроблення державних цільових програм». Згідно із законом замовником державної цільової програми можуть виступати центральні органи виконавчої влади, в нашому випадку – це Міністерство культури. Але реальним замовником цього документа є музейна спільнота, яка вже давно очікує системних дій з боку держави стосовно шести сотень музейних закладів та12 мільйонів предметів, які там зберігаються. Упродовж грудня 2011 – лютого 2012 років Мінкульт спільно з Національним інститутом стратегічних досліджень провели низку круглих столів та експертних опитувань. Вивчено бачення музейних працівників щодо того, які проблеми, на їхню думку, є головними на даному етапі та які заходи мають бути вжиті щодо їхнього розв’язання. Музейники вкотре наголосили, що робота галузі вимагає не епізодичного, а системного і постійного

науково-методичного супроводу, який дозволить не боротися з наслідками, а прогнозувати розвиток ситуації та завчасно готувати відповідні державні рішення, в тому числі – подібні програми. Для здійснення такої роботи потрібна окрема установа. Міністерство почуло цю тезу. У зв’язку з чим найближчим часом запланована реорганізація Українського центру культурних досліджень, на базі якого буде заснований Інститут музейної справи. Формальності ще деякий час триватимуть, але робота над змістом програми вже розпочалася. У складі УЦКД створено окрему робочу групу, до її складу ввійшли дуже досвідчені люди. Це Олексій Доля та Тетяна Грущенко, які мають понад 20 років музейного стажу, відомий археолог і фахівець із охорони пам’яток Максим Левада, що концентруватиметься на підготовці нормативних документів, кандидат історичних наук Леся Гасиджак, яка займатиметься питаннями галузевої науки та освіти. Зараз маємо завдання протягом місяця підготувати проект концепції державної цільової програми розвитку музейної справи. Ми дуже сподіваємося, що детальний проект документа з’явиться восени 2012 року. Термін його схвалення залежатиме в основному від оперативності погоджень інших міністерств, рішення Кабміну та Верховної Ради. Зі свого боку ми зробимо все, щоб фінансування програми було закладено вже до бюджету на 2013 рік. Реально – часу обмаль.

– На які головні пріоритети планується звернути увагу?

– В основу документа будуть покладені пропозиції музейних фахівців, зібрані протягом останніх місяців. Із них чітко видно – найгострішою проблемою на даному етапі є матеріально-технічний стан музеїв. Це стосується і зібрань, і майнових комплексів. Зокрема, є колосальні проблеми з фондовими приміщеннями. В багатьох музеях фонди уражені грибами, фактично відсутні системи клімат-контролю, сучасне фондове обладнання. Так само гострим залишається питання реставрації музейних предметів. Це взаємо-пов’язані речі. Музейники наголошують, що реставрувати предмети, які потім повертаються до фондів, де

немає належних умов зберігання, – неоптимальне рішення. Треба боротися з причиною. Окремий аспект – це підготовка реставраторів, яких критично не вистачає. Має бути планова робота на роки вперед. Але щоб отримати результат за кілька років, ми повинні розпочати її сьогодні. Це загалом стосується проблеми підготовки кадрів. Ми бачимо тенденцію – найбільш фахові спеціалісти, які отримували освіту та досвід ще за радянських часів, поступово відходять. Їм треба готувати зміну, а це не може відбутися в один момент. Необхідно створити різнорівневу систему музейної освіти та підвищення кваліфікації. Серед майнових проблем неозброєним оком видно, в якому стані знаходяться музейні будівлі. Багато з них давно потребують капітального ремонту. Окремий блок питань – це оформлення прав на музейне майно, насамперед на земельні ділянки. Деякі музеї стикаються зі складнощами в цьому плані, які провокуються, в тому числі, місцевими органами влади. Є багато інших моментів. Щоб отримати актуальну інформацію про стан галузі, у травні Мінкультури розпочне докладне анкетування музейних закладів. Завданням цього дослідження, яке триватиме два місяці, є вихід на конкретні заходи і цифри, що мають бути закладені до державної цільової програми. Але це, так би мовити, «гасіння пожежі». Поряд із розв’язанням нагальних проблем, слід приділити увагу питанням, які стосуються стратегії розвитку галузі, її модернізації. Це буде головним завданням Інституту музейної справи. Є широкий спектр питань щодо впровадження сучасних практик роботи з публікою, формування мереж друзів музеїв, залучення позабюджетних ресурсів. Ці питання потребують не тільки концептуального чи методичного припрацювання, а й підготовки проектів нормативних актів чи змін до діючих документів. Наприклад, щодо розширення переліку платних послуг, стимулювання музейних фахівців, можливості використання зароблених музеєм коштів на розвиток закладу. Яна ЛЕВИЦЬКАЯ

УРЯД СХВАЛИВ ЗАКОНОПРОЕКТ ПРО РАТИФІКАЦІЮ УГОДИ МІЖ КАБМІНОМ УКРАЇНИ ТА УРЯДОМ ФРАНЦІЇ ПРО СПІЛЬНЕ КІНОВИРОБНИЦТВО Кабмін схвалив проект Закону України «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Французької Республіки про спільне виробництво фільмів». Міністерство культури України спільно з Державним агентством

України з питань кіно ініціювали підписання міжурядової угоди між Україною та Францією про спільне виробництво фільмів, враховуючи зацікавленість України у доступі до європейського кінематографічного простору та розуміючи важливість закріплення двосторонніх відносин

із найбільшими кінематографічними країнами Європи. Вказана угода відкриває можливість українським і французьким продюсерам спільно створювати фільми та сприятиме розвитку кіноосвіти, обміну кадрами, проведенню спільних кінематографічних заходів.

Ухвалення зазначеного акта дозволить повністю використовувати потенціал обох сторін у сфері кіновиробництва, закріпити традиційно дружні та взаємовигідні відносини між державами в питаннях культурного співробітництва.

4

Сучасне мистецтво

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

Чорнобильська сага Юрія Косина Із 1986-го – часу катастрофи на ЧАЕС, минуло вже 26 років. Швидко плине час! Уже виросли нові покоління. І навіть політична карта світу виглядає тепер по-іншому. Для сучасного українського мистецтва Чорнобиль став одним із провідних брендів, за яким наших митців упізнають (і головне, охоче купують) у світі. Втім… Лише одного-єдиного з-посеред усіх можна з повним на те правом назвати філософом, а не тільки літописцем чорнобильських подій. Свою хронологію «зони відчуження» легендарний фотохудожник Юрій Косин веде з самого 1986 року, коли серед інших 800 тисяч героїв брав участь у ліквідації аварії. Його роботи, включаючи знаменитий «Чорнобильський альбом», за глибиною та філософічністю можна порівняти хіба що з музикою. Подібно до Йоганна Себастьяна Баха, у своїх творах Косин виразив увесь спектр високих людських почуттів. Божественний час – це наша вічність (приблизно так писав Діонісій Ареопагіт). На жаль, перерва між виставковими проектами Юрія Косина часто і справді затягується майже на «вічність». Так, у 2005-му «Кольо-

ром надії» художника ще помилувалися відвідувачі Кабміну. А в галереї «РА» був презентований фотоальбом «Україна очима України», виданий перед «київським» Євробаченням, – навіть не віриться в можливість такого дива! – згідно із західними стандартами. У 2006 році косинські проекти мандрували світом, зачаровуючи поляків і Північну Америку. А потім – усе, тиша. Екзистенціальна мовчанка на п’ять років. Минулоріч свій новий проект «Коли неясний гріх», до 25-річчя аварії на ЧАЕС, пан Юрій презентував у київському Культурно-просвітницькому центрі ALEX ART HOUSE. І знову шукай його, немов вітра в полі. Кажуть, перших два десятиліття «життя в мистецтві» один із кращих фотохудожників Батьківщини в принципі відмовлявся віддавати свої твори в друк (а комерційних галерей, де міг би виставлятися незалежний митець, в СРСР, ясна річ, не було). Він не лінивий. Просто дуже примхливий до художньої якості робіт, які зрештою відпускає «у люди». Я недаремно заглибилася в міркування про час. Медитаціями в кольорі на теми часу і Божественної вічності, про скороминучість «суєтного» і дивно-нелюдську непорушність Абсолюту, всі «чорнобильські» роботи

Юрій Косин

«відлюдника з Ірпеня», по суті, і є. Фотокартини Косина (а професійно займатися фото вчений-математик розпочав саме під враженням від аварії на ЧАЕС, коли добровольцем відправився до Прип’яті) завжди були, швидше, філософією у кольорі, ніж просто фото.

І за всіх зовнішніх відмінностей кожного разу незбагненним чином вони так само нагадували бахівські хорали. Авжеж, косинські світлини – це завжди продумане і вивірене до щонайменших деталей віддзеркалення єдиної авторської філософії, де є місце і онтології, і естетиці. Фотохудожник дуже давно розробив власну філософську концепцію творчості. Зветься – «трансгресія». «Колекція «Трансгресія», – кілька років тому розповідав він в одному

з інтерв’ю, – народилася у мене як постчорнобильське явище, настрій, переживання народу. «Трансгресія» – цей напрям філософії, який шукає обґрунтування для життя людини, перехід до будь-якої межі, порушення законів. Вона розшифровується як границя між двома світами, лезо ножа». На практиці «трансгресії» Косин досягає за допомогою різних видів обробки своїх «непостановочних» фото. Другорядні, з точки зору автора, деталі на них стерті, важливе – нехай це, як у «Коли неясний гріх», сюрреалістичні кольорові плями, що з’явилися при комп’ютерній обробці, – виноситься на видноту, провокуючи глядача на нові роздуми та емоції. Фотографії останнього за часом проекту «Коли неясний гріх» Юрій Косин – так і хочеться сказати, як про живопис: «писав» – у 2010–2011рр. Як і 25 років тому, в Чорнобильській зоні. Чверть століття «проросли» крізь вікна покинутих будинків гілками кущів і дерев. Немов паморозь на склі, намалювали на землі, на стінах дивні, гіпнотичні картини, що нагадують в’язь ієрогліфів. Чи може, «ангельську мову» Джона Ді. Людей тут немає. А насичений синій колір одночасно нагадує неон пустинних нічних міст і… плащаницю Богоро-

диці. Матеріалізований час із завзятістю маніяка закінчує затирати сліди людини з її неживою «техногенною» цивілізацією. Але – може, все ж таки, перед нами символічний «портрет» Божої милості, коли «смертю смерть зневаживши», життя істинне і живе очищається від брехні тимчасової людської «культури»?..

Методично-наполегливо Косинфотограф повертається до зйомки обплетених гілками (часу? Божої кари і водночас, милості?) будівель. Ось вид ззовні, і ще… А тут, не злякавшись прогнилих дощок, зйомка зсередини. На знімку – просто мрійливо розчинене вікно, «сповите» гілками. (Був житловий людський бу-

динок, а тепер – немов гніздо, де живуть тиша і порожнеча.) Це – двері в інші світи, чи ж просто двері сприйняття? Може, матеріалізована кастанедівська «шпарина між світами»? У будь-якому випадку: Break On Thru To The Other Side.

– Що насправді було за вікном? – запитую у художника. Самій, звичайно, цікаво розгорнуте «філософське» тлумачення знімка.

– Там просто лука. І мій колегафотограф знімає це ж вікно ззовні. Тільки колеги не видно, – відповідає мені Косин. А говорячи про проект у цілому, дослівно цитує свого коханого Ортегу-і-Гассета «Дегуманізацію мистецтва». Важко з філософами: завжди в них просте виявляється складним, а складне, навпаки, здається очевидним! І час на фото – як гілки. І руйнування – це насправді нове життя. Смерті немає, але у світі завжди присутня Божа кара за невідомий нинішнім людям гріх… Алла ЧЕРДИНЦЕВА На фото роботи Юрія КОСИНА

Кіно

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

5

20–22 квітня I Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів зібрав близько 5 тисяч глядачів. Новий захід у столичному арт-хаусі кінотеатрі «Кінопанорама» вшанували увагою молоді і досвідчені режисери з усіх куточків земної кулі. Уперше в Києві некомерційний, аполітичний, соціально-культурний проект – безкоштовний фестиваль – охопив найкращі та найновіші короткометражні фільми світового та вітчизняного кінематографа. Найбільш вдалі конкурсні роботи були відібрані з-поміж більш ніж 500 надісланих заявок із 53 країн світу, а позаконкурсні – із програм Стокгольмського кінофестивалю, Кіношколи «Nordland» (Норвегія), Кіностудії «Nukufilm» (Естонія), Хорватського аудіовізуального центру, Baltic Film School, Краківської Кінофундації (Польща) та інших. Їх переглянули близько 5 тисяч глядачів, серед яких чимало іноземців, яким зрозуміти зміст допомогли англійські субтитри. Обирало переможців міжнародне журі у складі якого: італійський режисер Нікола Піовесан, відомий український кінематографіст Мирослав Слабошпицький та Йоганнес Палмроос – програмний координатор Стокгольмського міжнародного кінофестивалю (Швеція). Родзинкою заходу організатори вважають панораму скандинавського кіно, тому що велика кількість його на фестивалях, на думку координатора

«Пробач!» – найкращий фільм

Фото Юрія ШКОДИ

Панорама короткометражок

Відкриття фестивалю

програм Наталії Ільчук, є рідкістю. На цей форум скандинавських стрічок надійшло на подив багато. Норвезькі, фінські та шведські фільми цікаві та професійно зняті. «Коли ми почали готувати захід, у нас уже були фільми, які ми хотіли показати. Їх ми побачили на інших фестивалях, таких як, наприклад, «Берлінале», – розповіла Наталія Ільчук. – Але цих стрічок виявилося недостатньо, тому оголосили прийом робіт, які відбирали за принципом відповідності рівню престижних кінофорумів. Українські ж фільми – від молодих режисерів Одеси, Харкова, Дніпропетровська… Один із них – «Потоп» – дуже хороша анімаційна робота режисера з України Юлії Громської, яка зараз мешкає в Італії. Крім цього фільму в конкурсі беруть участь стрічки: «Кохання та спрага» Олександра Юдіна з Херсона та «Світло» Миколи Бондарчука з Києва». Патріотично налаштовані шанувальники кіно оцінили доробок співвітчизника. Кінострічці Олександра Юдіна «Кохання та спрага» (Україна 2011, 10 хв.) про закоханих, які живуть під постійним контролем зі сторони батька дівчини, глядачі віддали свої симпатії. «Фільм мені самому симпатичний, тому я надіслав його на фестиваль, – зізнався Олександр Юдін. – Взагалі тут так багато хороших стрічок! Я б

Кадр із фільму «Люмінаріс»

віддав голос за «Люмінаріс» у стилі stop-motion, коли відео робиться з фотографій. Дуже трудомістка і стильна робота». До речі, «Люмінаріс» (Аргентина 2012, 6 хв., режисер – Хуан Пабло Зарамелла) – друга стрічка, якій виразили симпатії глядачі. У ній показано світ, підкорюваний та контрольований світлом, де звичайна людина планує змінити звичний хід речей. У результаті цих зусиль наприкінці з’являться величезна лампочка – повітряна куля – що піднімає героїв у небо. Водночас, подивившись перші конкурсні пропозиції, кінокритик Олександр Гусєв звернув увагу на проблеми, які, на його думку, мали місце: «Склалося враження, що при підборі фільмів акцент зроблено не на драматургію, а на візуальний ряд. Часто драматургія не встигає за зображенням, розраховано на комічний ефект, який не завжди виникає. Позаконкурсна добірка, показана перед конкурсною, на мій погляд, була кращою». У Олександра ж Юдіна свій погляд: «Якщо немає драматургії, це не означає, що й іншого не може бути… Просто набридло дивитися фільми з нею, вона є в повному метрі. Мені ж подобається працювати на образних думках. Якщо ж у такій стилістиці, як мій фільм, робити повний метр – це буде надзвичайно нецікаво». Зібрала залу й «Українська панорама». Приємно було почути позитивний відгук режисера та сценариста з Москви, фіналіста фестивалю «Каннські леви» Максима Колишева про позаконкурсний фільм «Нитка» (2011, 10 хв., режисер – Дмитро Сухолиткий-Собчук) з «Української панорами». В центрі оповіді – три різні періоди життя жінки. Бачимо порівняння віку людини із садом, завжди прекрасним, але щоразу іншим. «Нитка є образом, вона, червона, проходить через увесь фільм. Стрічка створює настрій, є чіткій зв’язок: ми бачимо, що життя людини проходить в єдиному образі. Є ідея, і пояснювати зміст не потрібно.» Кращим фільмом із конкурсних була визнана стрічка «Пробач!» (Угорщина 2011, 4 хв., режиссер – Герман Арпад). Це абсурдна комедія про злети і падіння у вибачанні. На думку журі, вона має ідеальну якість хорошого короткометражного фільму: він гарний, оригінальний і добре прописаний. Це розповідь цікавої і дивовижної казки всього за чотири хвилини з відмінною анімацією. Організатори ставили за мету познайомити глядачів із широкою панорамою актуального світового кіно та створити платформу для спілкування і обміну досвідом між українськими та закордонними режисерами і митцями, посприяти формуванню позитивного іміджу України на світовій мапі кіно. Можна сказати, що в цілому досягти мети вдалося, а проблеми зростання будуть подолані при підготовці наступних фестивалів. Світлана СОКОЛОВА

МУЗИКА ПОГЛИБИЛА ВІЗУАЛЬНЕ Держкіно та Національний центр Олександра Довженка представили другий із серії музичних кіноперформансів КОЛО ДЗИҐИ: НАВЕСНІ. В рамках циклу КОЛО ДЗИҐИ

демонструються відреставровані німі фільми 20-х років минулого століття виробництва ВУФКУ, озвучені сучасними музикантами наживо. Показ відбувся в Центрі сучасного мистецтва М17. Відреставрована стрічка Михаїла Кауфмана «Навесні» – шедевр українського кіноавангарду, неігровий фільм брата й співавтора більшості ранніх фільмів Дзиґи Вертова, створений належно авангардистській теорії Вертова «кіноока». На екрані – майже невідомий нині Київ 1929 року. Кадри пробудження міста чергуються з ліричними картинами відродження природи. Крупним планом – усміхнені обличчя дітей та закохані пари, щасливі мешканці

улюбленого міста. У цій роботі Кауфман уперше використав принцип «прихованої камери». Саундтрек до фільму створив сучасний композитор Олександр Кохановський, автор музики до низки кінострічок. «Відчувається перегук з імпреоністичним кінематографом, французьким авангардом, – зауважила кінознавець, кандидат мистецтвознавства Ірина Зубавіна. – Враження від світу передані через рух машин, які викликали захоплення, та роботу механізмів – коліс поїзда, візочка з дитиною. Знак руху – колесо – передає відчуття світу, що розвивається. Від поворотів камери він ще й начебто перевертається. А музика поглиблює візуальний образ, адже розвиток кінематографа довів: він вимагає синтетичного образу, коли зображення і музика зливаються». Світлана СОКОЛОВА Кадри з фільму надані Центром Олександра Довженка

6

Постаті

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

Головна Мавка України ЛЮБОВ, ПОЕЗІЯ Й ДУХОВНІСТЬ У талановитої та красивої жінки немає віку, є лише біографія. У Раїси Степанівни вона налічує чудові ролі в театрі та кіно. Це і «Царева наречена», і «Помилка Оноре де Бальзака», і «Комісар», і «Народжена революцією». На сцені київського Молодого театру Недашківська збирала аншлаги у легендарних спектаклях «Канте Хондо» і «Сірано де Бержерак». Із таким обличчям, як у неї, можна зробити зоряну кар’єру в Голлівуді, але у творчості актриси на першому місці завжди залишалася поезія та духовність. Раїса Недашківська створила багато прекрасних жіночих образів у фільмах «Лісова пісня», «Телефоністка», «Подорож у квітень», «Сон», «Гадюка», «Голос трави», «Роксолана». Багато сил і часу присвячує громадській роботі – у рамках Національної спілки театральних діячів. Вона, як і раніше, живе своєю Мавкою із «Лісової пісні». Як і раніше, вірна своєму девізові: «Не підпускати до себе зневіри! Адже це гріх…»

– Напевно, так судилося згори. Володимир Івченко прийшов у кіно для того, щоб перенести на екран «Лісову пісню», – ділиться спогадами Раїса Степанівна. – Він уже ставив її в театрі Заньковецької та сам грав Перелісника. Івченко обожнював цей твір! А мене знайшов через Палац піонерів. Йому сказали, що є дівчинка, яка добре танцює, він прийшов, коли я виконувала індійський танець. Після виступу запитав: «Коси свої?» – Я кажу: «Так!» – «Приходьте завтра до кіностудії». Я прийшла. В якихось тапочках, у маминому макінтоші, бідність, одягти нічого. І ось на студії відразу заявляю Івченку, що не підходжу на роль Мавки. Я уявляла собі, що вона світла така, ніжна, лірична. «Я – артистка іншого плану!» – кажу режисеру. «Це якого ж?» – сміється Івченко. Ну і я видала: «Драмо-героїчного!» Я ж розумна була, у драматичній студії займалася, амплуа знала. Та щоб зіграти Мавку, потрібний як мінімум досвід від пережитого… У мене було платонічне шкільне кохання. Ми грали разом у «Русских женщинах» Некрасова, я – княгиню Волконську, він – губернатора. Славко – гарний сіроокий хлопчик. Я не могла йому в очі дивитися, він проходив – я завмирала. Якось насмілилась і сама зателефонувала йому, і Слава запросив мене на прогулянку. Відтоді ми щовечора гуляли містом, навіть за руки боялися взятися, в очі один одному подивитися. А потім він потрапив у погану компанію. Прийшов і каже мені: «Ти – така, а я – такий!» Я кричу йому: «Мені краще знати, який ти!» І все-таки ми розлучилися. І цей біль розставання з дорогою людиною допоміг мені зіграти Мавку. Взагалі кохання Мавки – дуже сильне почуття. Пам’ятаєте, коли Лісовик Лукаша перетворив на вовка й вовк заплакав над сопілкою, і його сльоза, пройшовши крізь усі шари землі, обпалила чоло Мавки, вона прокинулася і повернулася з того світу до коханого. Яка приголомшлива енергія любові, життя! Івченко геніально показав це у стрічці. РОКІВ НІКОЛИ НЕ РАХУЮ – Віку взагалі не існує, душа молода завжди, скільки б тобі не було, – стверджує Раїса Степанівна. – Моя мама в свої 93 роки сказала: «Ще й не жила!» Раїсу Недашківську до МХАТу запрошував сам Борис Ліванов. Їй аплодували Скобцева, Бондарчук, Іван Козловський. Вона ніби не за чим не жалкує, однак очі – сумні. Незіграними лишилися ролі Ніни Зарєчної в «Чайці», Анастасії Пилипівни в «Ідіоті». Актриса не пристала до жодного академічного театру. Двічі була заміжня, однак сердечна таїна її життя – Іван Миколайчук. Це кохання принесло стільки болю. Все, що я зіграла в своєму житті, присвятила Іванові. Цей шлях весь із страждання, і коли наступає межа болю, тоді залишається тільки любити, – говорить Недашківська. Обіцяє про це кохання написати книгу. І мріє заснувати кінофестиваль імені Миколайчука. А поки продовжує грати вистави, вірити в Бога і в безмежну людську особистість.

– Віктор рятував себе пензлем, – розповідає Раїса Степанівна. – Не випускав його до останньої хвилини. Помираючи, намалював мій третій портрет. Другий написав, коли я повернулася з Америки. Дуже гарний портрет. Його продали родичі в Англію. Мене ніхто про це не питав: можливо б я його викупила. Нині слабенька копія є в каталозі Віктора. Перший портрет він мені подарував. Зараз у мене вдома. Останній він зробив мене у ролі Катерини Білокур. Ця картина є в Яготинському музеї. На ньому Катерина з мольбертом, який перетікає в косинку на голові. Раїса Недашківська там така молоденька… А ось портрет, що стоїть у її кімнаті, Віктор писав навесні. Він щодень приносив троянди, бузок і говорив: «Рафаель малював свою Мадонну в оточенні ангелів, а я тебе – у піняві квітування».

– Ми взагалі з ним думали багато зробити, – ділиться думками Раїса Степанівна. – Тоді ми встигли з Віктором Василенком зробити фільм, який називається «Портрет». Це документальна стрічка про Зарецького.

ПРИНАГІДНО Раїса Недашківська – народна артистка України, кавалер ордена княгині Ольги. Народилася в селі Старі Вороб’ї Житомирської області. У 17 років зіграла Мавку в «Лісовій пісні» режисера Володимира Івченка. Із 1965-го до 1980-го працювала на кіностудії ім. Довженка, з 1980-го до 1993 року у Київському молодіжному театрі. З 1993 року – художній керівник театру «Під зоряним небом». 1979-го на Міжнародному кінофестивалі країн Азії та Африки отримала Гран-прі за кращу жіночу роль таджички Рано у фільмі «А щастя поруч», 1989-го – Ніку за роль Марії у стрічці «Комісар», 1998 року – премію ім. Сергія Бондарчука за внесок у мистецтво на міжнародному кінофестивалі «Золотий витязь». В її репертуарі – десятки ролей. Але якби вона зіграла лише Мавку в «Лісовій пісні» Лесі Українки і Катерину Білокур у стрічці «Буйна», цього було б достатньо, аби ввійти в історію українського мистецтва. ЗАПИСОЧКИ ІЗ ПЕРЕДБАЧЕННЯМИ Весною, здебільшого на сорок святих чи теплого Олекси, коли птахи повертались із теплих країв, завжди пекли жайворонків і вкладали в них записки з добрими побажаннями.

– Цю давнішню традицію відновила й нас залучила Марія Ростиславівна Капніс. Коли за радянської влади вона сиділа в тюрмі, то робила такі записки. Навіть у хліб їх загортала. Останній рік її життя (1994) я провідувала Марію Ростиславівну в лікарні. А там шість чоловік у палаті було. Вона каже: давай записки зробимо для всіх. Робила ці записки і кожна людина усміхнулася! Тепер Раїса Степанівна робить «жайворонки» із записками на свята та дні народження. Кілька років тому режисер Михайло Іллєнко плавав на човні через Атлантику, – згадує актриса. – Коли доплив до Бразилії, якраз був день народження Ліни Костенко. Він їй з островів подзвонив, привітав. Я прийшла з «жайворонками» і кажу, мовляв, давайте витягнемо Михайлові записку. Витягли і прочитали: «Вітру не буде, треба гребти руками». До речі, як вони вздовж Аргентини пливли, їм таки довелось гребти руками. Тобто, ці записки вже стають магічними. У ПІНЯВІ КВІТУВАННЯ …Михайло Гойда, Ніна Божко, Віктор Зарецький – це художники, які писали портрети Раїси Недашківської. Віктор Зарецький, чоловік Алли Горської. Він дуже важко пережив смерть Алли, свого батька і пішов із життя у 1990 році.

НЕ ПИТАЙТЕ СВОЮ ДОЛЮ, ДІВЧАТА Від її ролей віє таїною, навіть трохи містикою. Нині люди досить легко піддаються на вплив усіляких магів, ворожок, екстрасенсів. Та Раїса Недашківська словами Кобзаря застерігає: І то лихо попереду знати, Що нам в світі зустрінеться. Не знайте, дівчата, Не питайте свою долю. Само серце знає, кого любить.

– Слухати треба тільки власне серце, – стверджує акторка. – У жодному разі не можна йти до ворожки. Якщо в скрутну хвилину життя ви вбачаєте в цьому єдине спасіння, то це непоправна помилка. Бо уявіть собі, що вона вам скаже, не дай Боже, скільки вам жити. А ця інформація, як правило, наче у комп’ютері, закладається у вашій підсвідомості. І від того часу, як ви почули її, починаєте виконувати програму ворожки. Самі того не розуміючи, стверджуєте: «Вона мені казала і так вийшло». А насправді, ви просто виконали її програму, настанову. І взагалі – це гріх пророкувати подібне. У мене стільки прикладів і негативних наслідків від таких спілкувань серед моїх родичів і добрих знайомих, що я хочу застерегти всіх від цих хибних кроків у житті. А мене до деяких ролей сам Господь «не пускає». Особливо, які протирічать моїй сутності. Наприклад, я так і не зіграла у виставах «Політ над гніздом зозулі», «Хто боїться Вірджинії Вульф?» А під час репетиції сцени в будинку для божевільних у виставі «Убивство Марата» мене ледве не вбили. А потім зі мною почало таке робитися, що сама дивувалася: «Невже це я?» Від усього лихого відводить Господь. *** …Раїса Недашківська любить згадувати слова свого кумира Івана Миколайчука, який казав: «Жінка – не людина, і мужчина – не людина, лише в парі вони єдина людина». Актриса планує зробити виставу «Марія» за поемою Тараса Шевченка, особисто Миколайчуку хоче присвятити виставу Івана Франка «Украдене щастя». А ще мріє відродити зелений туризм по всій Україні. Як можна прожити й не побачити чудові місця Полтавщини, де Довженко знімав «Землю» – це в мальовничому селі Яреськи. Або ось у Стайках – це за Трипіллям, що на Київщині, на маминій батьківщині. Там їй дали землю під будівництво. Хоче побудувати звичайну сільську хату, насадити мальв попід тином. А в хаті – піч, скриня і запах скошеного сіна… Зустрічаючи Раїсу Недашківську на вулицях Києва, обертаються не лише чоловіки, а й жіноцтво: оригінально вбрана, вона нагадує княгиню часів Київської Русі. Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

Музика

7

На конкурсі не було таких, що програли Нещодавно в Артемівському музичному училищі відбувся Сьомий відкритий конкурс піаністів, який носить ім’я видатного українського композитора XX століття, випускника училища Івана Карабиця. Подію було приурочено до 80-річчя Донецької області. На змагання з’їхалися молоді музиканти, студенти дев’яти музичних училищ України. Перший конкурс імені Івана Карабиця пройшов за ініціативи викладачів фортепіанного відділу училища в 2003 році, коли у Донецькій області було проголошено рік духовності. У ньому брали участь студенти музичних училищ регіону. Але кожний наступний турнір збирав усе більшу кількість конкурсантів із різних куточків України. У 2004 році відкриття конкурсу було незвичайним, тому що на ньому презентувалася книга «Vivere memento» («Пам’ятай про життя»), присвячена нашому талановитому землякові. Через три роки робочу групу турніру і його переможців запросили на фестиваль «Київ Музик Фест». А 20 березня 2007-го в Культурному центрі України у Москві за підтримки Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, Держдуми Росії, громадської організації «Земляцтво донбасівців у Москві» відбувся концерт лауреатів і дипломантів артемівського конкурсу під назвою «Музика України в Росії». Протягом кількох років журі очолював славетний композитор, Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, народний артист України, професор НМАУ Мирослав Скорик. Постійним почесним членом журі є вдова Івана Карабиця, доктор мистецтвознавства, професор НМАУ Маріанна Копиця. А в травні 2004го, у рік присвоєння Артемівському

Члени журі та переможці конкурсу

музичному училищу імені Івана Карабиця, на святі були присутні й діти Івана Федоровича та Маріанни Давидівни. Син Кирило – відомий у світі молодий диригент уже тоді працював у Національній опері України, а також диригував оркестрами в Парижі й Страсбурзі. Дочка Іванна була студенткою НМАУ. До складу журі конкурсу в різні роки входили відомі музиканти України і Росії. Це блискучі піаністи заслужений артист Росії, професор Ростовської консерваторії імені Сергія Рахманінова Володимир Дайч, фортепіанний дует лауреатів міжнародних конкурсів, доцентів НМАУ Юрія Кота й Ірини Алексійчук, вокальний дует «Доля» Одеської обласної філармонії у складі заслужених артисток України Лариси Стадниченко і Тетяни Буркацької. А цьогоріч до Артемівська завітав соліст Мінської філармонії, лауреат міжнародних конкурсів Андрій Сікорський. Голова журі, народна артистка України, ректор і професор Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського Тетяна Вєркіна й Маріанна Копиця, виступаючи

на церемонії нагородження лауреатів, відзначили, що виконавська майстерність конкурсантів щороку зростає й журі було дуже складно визначити переможців, бо вони зовсім мало поступалися один одному. Мар’яна Давидівна сказала також про те, що цього року Конкурс піаністів імені Івана Карабиця увійшов до Асоціації академічних музичних конкурсів України. Лауреатами першої премії на Сьомому конкурсі стали Валерія Паляруш (Київ) і Владислав Устюгов (Харків), якому вручили також диплом за найкраще виконання творів Івана Карабиця. Друге місце розділили Н. Крот (Київ), Г. Кубарєва (Маріуполь) і Д. Чубак (Тернопіль). Дипломом третього ступеня були нагороджені В. Журба (Сєвєродонецьк) і дві студентки з Артемівська Надія Лебедєва і Валерія Шелестова. Конкурсантка з Тернополя відмічена дипломом за найкраще виконання творів Івана Карабиця, а О. Алейников (Харків) і Ю. Косенкова (Кривий Ріг) удостоєні дипломів «Надія». Тетяна ЯЛОВА, Артемівськ

Пам’яті Миколи Леонтовича Нещодавно вийшла друком книга Олени Бугаєвої «Архівна спадщина Музичного товариства ім. М. Д. Леонтовича» (К., НБУВ, 2012, 388 с., іл.). Ця монографія кандидата історичних наук, музикознавця стала першим «проривом» у багатющий масив архівних документів, пов’язаних із функціонуванням Товариства. Книжка вперше за двадцять років незалежності України представила його діяльність без тенденційності, притаманної попереднім поколінням дослідників. Важливо зазначити, що цим виданням започатковано нову серію «Із історії музичної спадщини України». Відтепер у її рамках пропагуватимуться невідомі сторінки рукописних, книжкових і нотних фондів Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського. У книзі висвітлено події культурно-мистецького життя України 1920-х років як контекст, у котрому постало Товариство імені Миколи Леонтовича. Також подано історикохронологічну реконструкцію діяльності Товариства, розказано про

його бібліотечну, видавничу і просвітницьку активність, роботу місцевих філій та осередків. Зусиллями Музичного товариства імені Леонтовича в той далекий час було закладено наріжні камені сучасного музичного життя України – Спілку композиторів, філармонії, обласні хорові колективи. Отже, саме по собі Товариство презентовано не як факт минулого, а джерело розвитку всіх основних музичних інституцій в Україні, які існують до сьогодні. Унікальну цінність має вміщений у книзі каталог фонду Музичнотеоретичної бібліотеки імені Кирила Стеценка, який складається із 3684-х найменувань нотних, книжкових і періодичних видань, зареєстрованих у трьох інвентарних книгах. Наявний у виданні каталог рідкісних рукописів нот налічує 587 записів. Власне монографію присвячено історико-архівознавчому та культурологічному аспектам дослідження архівної спадщини Музичного товариства імені Миколи Леонтовича. І в цьому – джерельна унікальність

даного архіву для наук гуманітарного профілю. У розвідці простежено історію формування і склад документів архівного фонду Товариства. Окремо подано історію створення Музичнотеоретичної бібліотеки імені Кирила Стеценка. Виявлено широке коло нових імен музикантів, які зробили безцінний внесок у скарбницю музичної культури України. Монографію проілюстровано фотодокументами з архіву Товариства, анкетами, листами та зверненнями його членів, каталогами друкованих і рукописних нотних творів тощо. Так перед читачем розгортається панорама музичного життя України дев’яносторічної давнини, з якого виросла наша сучасна музична культура. Ця праця має доволі широку адресацію – розрахована на українських митців, фахівців у галузі музейної, бібліотечної і видавничої справи, музикантів-педагогів, виконавців, фольклористів, студентів і всіх, хто цікавиться історією України ХХ століття. Олександр МОСКАЛЕЦЬ

НОВИНИ

МУЗИКА ФЛАМЕНКО ЛУНАТИМЕ В ФІЛАРМОНІЇ У Колонному залі імені Миколи Лисенка 29 квітня відбудеться концерт «Іспанська музика від класики до фламенко», в якому презентуватимуться дві прем’єри. Вперше в Україні прозвучать тріо Хоакіна Туріни «Коло» та тріо Гаспара Кассадо, написані для скрипки, фортепіано та віолончелі. Під час подорожей до Іспанії мене вразили запальні танці фламенко. І, почувши самобутню камерну музику, яка в Україні ніколи не виконувалася, мені захотілося познайомити співвітчизників із цими дивовижними творами. На жаль, іспанська класична музика дуже рідко звучить в Україні, й багатьох іспанських композиторів публіка просто не знає. Беручи до уваги те, що наша держава обрала курс європейської інтеграції, яка передбачає також інтеграцію у сфері культури, я прагну показати українським слухачам блискуче мистецтво Іспанії від фламенко – танців циган з Андалузії – до вишуканої камерної і вокальної класики. Поєднання таких різних стилів у рамках одного концерту є безпрецедентним явищем, котре, на моє переконання, повинно захопити українських шанувальників мистецтва.

Юрій Харенко (США)

До імпрези включено цикл пісень «Тонадільї» для голосу і фортепіано Енріке Гранадоса (солістка – Валерія Туліс, сопрано). Також прозвучать пісні прекрасної співачки і композитора Поліни Віардо, близької подруги видатного російського письменника Івана Тургенєва. Поліна Віардо свого часу багато виступала на теренах Росії та зробила неабиякий внесок у розвиток російської культури. Програмою «Іспанська музика від класики до фламенко» зацікавився відомий скрипаль Юрій Харенко. Випускник Київської консерваторії (тепер Національна музична академія України) імені Петра Чайковського, сьогодні він мешкає у США і багато гастролює світом. Тим не менше, він спеціально приїде для того, щоб взяти участь у нашому концерті. Партію віолончелі виконуватиме Юлія Білоусова, фортепіано – авторка цих рядків, танцюватиме ансамбль «Фламенко». Запрошуємо до Національної філармонії всіх шанувальників музики, а особливо тих, кого цікавить самобутня іспанська культура. Аліса СМАРИЧЕВСЬКА, автор проекту Фото Юрія ШКОДИ

Образотворче мистецтво

8 НОВИНИ

ЄВРОЛЯЛЬКИ З УКРАЇНСЬКИМ КОЛОРИТОМ 16 ляльок-мотанок, які уособлюють кожну країну-учасницю Євро-2012, у столичному Музеї гетьманства презентували майстрині Тетяна та Наталка Катриченки в рамках виставки «Мотанка.UA». Кожна лялька вишита кольорами тієї чи іншої європейської держави і містить асоційовану з нею символіку. На ляльці від Хорватії, наприклад, є геометричні форми, французька ж оздоблена лілеєю, італійська має соняшник. Усі виконані традиційно без голки та шиття і оздоблені українською ручною вишивкою у різних техніках. В основі – старовинне домоткане полотно, а на обличчі – хрест, що символізує сонце. Експозицію доповнюють вишиті Наталкою Катриченко рушники в полтавському стилі та колекція традиційних ляльок різного розміру. Готувалися дівчата кілька місяців – до самого дня виставки.

– Нам сказали, що на початку квітня виставка, а зробили на той час ще небагато. І тому я на роботі і вдома вишивала, вставала вранці – вишивала, о пів на третю лягала спати, – каже Наталка. – Вже термін був, не відмовишся. Ми хотіли спочатку Україну і Польщу робити в кінці, виважено. А тут треба було зробити афішу, і довелося уособлення цих країн створювати швидше. Останньою дороблювали Швецію, а Тетяна ще вчора о другій ночі закінчувала квітку на Англію.

– Що мене вразило у рушниках – це тонкість роботи, – каже директор Музею гетьманства Галина Ярова. – В експозиції Павла Скоропадського є дві сорочки. Одну з них вишила мама гетьмана, коли йому було три роки. І ми завжди казали, що скільки було у нас вишивальників, проте рівня вишивки Скоропадських не було. А тепер можна сказати, що у дівчат той самий рівень. А щодо ляльок, то бачити Євро на рівні такої любові до України, задіяти всі країни на українській ляльці – це розкішний задум. Ми пишаємося такою виставкою і вважаємо за честь її представляти.

– Дівчата на досягнутому спинятися не збираються і в майбутньому хочуть зробити виставку ляльок, які б презентували 10 етнорегіонів України з властивими для кожного кольорами і техніками вишивання. А крім цього, молоді майстрині хотіли б показати своїх ляльок українській діаспорі за кордоном, зокрема в Польщі та Італії. Виставка в Музеї гетьманства на столичному Подолі триватиме до 24 квітня.

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

Колекція у подарунок Відкрита у Харківському художньому музеї виставка «Прекрасний образ світу збережи…» Іллі Лучковського унікальна. Ім’я Іллі Яковича відоме не тільки харків’янам. Він художник, мистецтвознавець (голова української секції Міжнародної асоціації мистецтвознавців), завідувач кафедри геотехніки і підземних споруд Харківського національного технічного університету будівництва і архітектури, заслужений діяч науки і техніки України. А головне – він колекціонер. Його колекція живопису, графіки і скульптури чи не найбільша в Україні і налічує 1500 експонатів. Понад сорок років він з дружиною Марією Георгіївною збирали кращі роботи українського і російського живопису. Можна сказати, що рятували їх від знищення. Переважну більшість у колекції складають роботи майстрів 20–30 років минулого століття. Це той час, коли у молодій країні Рад існували творчі об’єднання «Бубновий валет», «Спілка молоді», «Цех живописців», «Коло художників», «Спілка семи» та інші, які сприяли демократизації творчого процесу. Та 23 квітня 1932 року ЦК ВКП(б) прийняв відому постанову «Про перебудову літературнохудожніх організацій», згідно з якою мистецтво стало суворо контролюватися партійними організаціями. Звісно, всі об’єднання були ліквідовані. Повсюди насаджувався метод соцреалізму. Твори, які не вписувалися у визначені партією рамки, знищувалися або заборонялися до показу. Завдяки зусиллям Іллі Яковичу до нас дійшли кращі картини майстрів пензля того часу Кузьми ПетроваВодкіна, Зінаїди Серебрякової, Олександра Бенуа, Аристарха Лентулова, Олександра Купріна, Петра Кончаловського, Степана Письменного, Олександра Шеховцова, Михайла Дородова, Ніни Вербук, Віталія Куликова, Михайла Попова, Валерія Пальцева, Надії Юрченко та багатьох інших. Цих художників свого часу виключали із Спілки художників і репресовували. Ілля Лучковський був знайомий практично з усіма ними або із членами їх сімей. Хтось дарував йому свої полотна, у когось їх купував. Так і розширювалося зібрання.

– Всі роботи з цієї приватної колекції становлять унікальну цінність і є раритетами, – говорить мистецтвознавець, завідувач відділу художнього музею Людмила Пономарьова. – Це національне надбання, яке може

Яна ЛЕВИЦЬКА Климент Редько «Дівчина з мімозою»

Ілля Лучковський, Харківський міський голова Геннадій Кернес, голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін

гідно збагатити будь-який державний музей. Ще за радянських часів Іллі Яковичу висловлювалися звабливі пропозиції із музеїв Москви та Ленінграда щодо придбання його колекції. Але вчений тоді чітко висловив свою позицію: хоче передати своє зібрання рідному місту.

Вікторія Бєлаковська «Портрет трактористки»

– Аби зберегти у цілісності картини ми прийняли на відповідальне збереження до нашого сховища 400 полотен, які належать Іллі Яковичу, – додає директор Харківського художнього музею Валентина Мизгіна. – Періодично влаштовуємо у наших залах тематичні виставки із картин колекції Лучковського. На жаль, через дефіцит виставкових площ все показати шанувальникам образотворчого мистецтва просто не можемо. Виставка під назвою «Прекрасний образ світу збережи…» вже сьома у цьому контексті. Цього разу харків’яни мали нагоду ознайомитися з прекрасними творами 27 авторів, серед яких Олександр Шевченко, Натан Альтман, Ростислав Барто, Костянтин Зефіров, Лев Крамаренко, Кузьма Сторожниченко, Олександр Тишлер, Олена Родова, Олександр Ведерников, Валентина Курдова, Олег Лазаренко та інші. Протягом тривалого часу Ілля Лучковський просив місцеву владу прийняти у нього колекцію. Але за однієї умови: просив організувати у Харкові комунальне підприємство – музей приватних колекцій, в залах якого виставлялися б не тільки картини його колекції, але й інші експонати, подаровані харків’янами рідному місту. Нарешті у 2007 році депутати Харківської міської ради прийняли рішення про створення комунального

підприємства культури «Харківський музей приватних колекцій». Директором було призначено дружину Іллі Яковича Марію БезнощенкоЛучковську. Залишилося тільки визначитися з приміщенням. Та саме з ним виявилися проблеми. Спочатку планувалося розмістити новостворену установу на базі Чугуївського художнього музею, потім – у вивільненій будові, що недавно належала військовій академії. Сьогодні вже йдеться про підвальні приміщення споруди національного академічного театру опери та балету імені М. Лисенка. Інвесторами, начебто, повинні виступити кілька кафе, що працюють там. На жаль, згадані цокольні кімнати вже мають господарів. Між тим музей розширює свої фонди: поповнюється іншими раритетами із приватних колекцій. Нещодавно своє зібрання старовинних медалей передав місту голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін. Ідея створення подібного музею не унікальна. Муніципальний музей приватних колекцій імені Олександра Блещунова вже функціонує в Одесі.

Олександр Шевченко «Літо»

Неординарність цього факту в тому, що місту дарується колекція картин вартістю кілька мільйонів доларів. Приміром, одна гравюра Олександра Купріна оцінена фахівцями у сім тисяч доларів.

– Якщо у нашому місті так і не буде знайдено для організації виставок придатне приміщення, то я, напевне, подарую свою колекцію Національному художньому музею, – заявляє Ілля Лучковський. Володимир СУБОТА, власкор «Культури і життя» м. Харків На фото: Репродукції картин з колекції Іллі Лучковського

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

Ювілеї

Павло Кривонос: «Дипломатія народжувалася разом із державою» Генеральній дирекції з обслуговування іноземних представництв – 20 років. Засновано її 29 квітня 1992го при Київській міській державній адміністрації з метою надання послуг іноземному дипломатичному корпусу. Генеральний директор Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв з дня її створення – Павло КРИВОНОС. Сьогодні Павло Олександрович згадує про роки становлення, розповідає про життя, діяльність, проблеми дипломатичних представництв.

– Павле Олександровичу, за два десятки літ Вам є про що розповісти, є чим пишатися. Будь ласка, повідайте нашим читачам, що Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв – це…

– Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв утворена за розпорядженням голови Київської міської держадміністрації Івана Миколайовича Салія 29 квітня 1992 року. То справді був вкрай необхідний крок. До того в Києві існувало лише сім консульств. Треба було вирішувати питання розміщення посольств та консульств. Понад сто країн світу майже водночас визнали Україну. І тоді ж було ухвалено рішення про обмін дипломатичними місіями. На початку своєї діяльності більшість посольств розміщувались у пристосованих приміщеннях чи навіть у готелях. Пізніше їх уже з’явилося два десятки. Займалися терміновим розміщенням, іноді на тимчасовій основі, владновували побут дипломатів. А 92-й рік – це проблеми і з бензином, і з приміщеннями, і з харчуванням… Поступово вирішували всі проблеми. І ось минуло двадцять літ. На сьогодні наші постійні клієнти – це 73 посольства та 19 організацій, які мають статус міжнародних. Практично всі представництва працюють у комфортних умовах. Значно поліпшився й дипломатичний сервіс, організація відпочинку та дозвілля дипломатів. Генеральна дирекція поставила перед собою обширний комплекс завдань: добір приміщень, земельних ділянок для будівництва, здійснення функцій замовника щодо будівництва чи реконструкції існуючих споруд, надання допомоги іноземним громадянам у пошуку приміщень для постійного проживання чи під офіси, обговорення юридичних аспектів функціонування дипломатичних представництв.

– Я знаю, Павле Олександровичу, що Ваша дирекція активно пропагує дипломатичному корпусу надбання культурної, історичної, духовної спадщини нашого народу. Організовуєте для дипломатів поїздки в регіони, цікаві екскурсії…

– До речі, великим попитом користуються екскурсії до Чорнобиля. Нещодавно його відвідав Надзвичайний і Повноважний Посол Французької Республіки Жак Фор. Про Чорнобиль ми ніби все й знаємо, але якщо людина там сама побувала, вона бачить по своєму, відкриває свій Чорнобиль

ПРИНАГІДНО Павло КРИВОНОС – генеральний директор Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв, радник міністра закордонних справ України, Надзвичайний і Повноважний Посланник ІІ класу. Заслужений будівельник України. Повний кавалер ордена «За заслуги». Нагороджений орденами святого Архістратига Михаїла, святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня, Христа Спасителя, святого Станіслава ІІІ ступеня. і своїй спільноті доносить інформацію із перших уст. Першу екскурсійну поїздку для дипломатичного корпусу ми провели в 1992 році до Умані. Спочатку зробили так би мовити «репетицію»: відремонтували дороги, налагодили побут. Черкащина завжди ставиться з розумінням до наших пропозицій. Ось поїдьте сьогодні туди – краса! Подібні маршрути розробляємо і до Чернігова, Житомира, Рівного. Влаштовуємо пішохідні екскурсії по Києву. А зараз плануємо поїздку до могили Тараса Шевченка. Відвідаємо музей, дипломати пропливуть, можливо, дехто вперше, на пароплаві по Дніпру. З берегів побачать шлюзування та красу і велич, яка справді там є. Минулого року зарубіжні дипломати пізнавали Одесу – перлину біля моря. Після таких поїздок ми випускаємо як подарунки спеціальні журнали та відеокасети. Є що показати й у Києві. Наприклад, спеціалізована школа-гімназія з поглибленим вивченням біотехнологій № 177. Це справді європейський рівень. Не так давно відвідали Крим. Як здивувався посол Італії, коли побачив наші виноградники! Він був переконаний, що виноградники й вино – це лише Італія! Тепер до своєї держави він повезе інші враження.

– Мабуть, комусь з дипломатів після маршрутів Україною хочеться відвідати ці місця ще раз…

– Так. Поїздки завжди є результативними. Якось ми возили представників дипломатичного корпусу до

Чернівців. А там є чудовий отець, Герой України Михайло Жар, який утримує дитячий будинок. Це в основному діти-сироти, безпритульні, хворі. Ми всі поїхали з подарунками. А пізніше самі дипломати навідувалися туди, аби чимось допомогти. До слова, ми з Міжнародним жіночим клубом щороку проводимо благодійні ярмарки, а кошти спрямовуються на дитячі будинки для українських дітей. Та й де ще може простий киянин чи гість столиці побачити іноземного посла з дружиною, поспілкуватися, сфотографуватися. Подібних гуманітарних проектів у нас багато.

– У Вас, Павле Олександровичу, кажуть, добре налагоджена видавнича діяльність?

– Видавнича діяльність – окремий важливий напрям нашої роботи. Ось випустили ХІІ том «Україна дипломатична». В ній зібрана інформація про всіх Надзвичайних і Повноважних Послів України в іноземних державах та іноземних держав в Україні, представників України при міжнародних організаціях, представлені яскраві постаті української дипломатії, Дипломатична академія України, статті дипломатів про сьогодення. Щороку презентуємо це видання до Дня українського дипломата – 22 грудня. Нині готуємо до випуску ХІІІ том – «Україна очима зарубіжних дипломатів». Ми намагаємось показати, наприклад, як живе посол Америки: як оцінює роботу в Україні, де і як мешкає, відпочиває. Можливо, комусь цікаво буде довідатися, як звати його улюбленого собаку. Книги безкоштовно передаємо до бібліотек.

– А що нового з’явилося останнім часом в роботі дирекції?

– Час не стоїть на місці. Якщо раніше одного іноземця чи групу зустрічали: водій, перекладач, представник дирекції, то сьогодні це завдання виконує одна людина, яка прекрасно володіє двома-трьома мовами й вирішує всі дипломатичні питання. І іноземець може вільно їхати в Україну, знаючи, що не матиме мовного бар’єру та й інші питання вирішуватимуться на високому рівні.

– І насамкінець Ви хотіли б сказати…

– Хотів би сказати, що сьогодні українській дипломатії належить особлива місія – бути рушієм і важливим актором у справі реалізації національних інтересів нашої держави. З одного боку – брати участь у вихованні нашого суспільства, його мобілізації на досягнення високих міжнародних цілей, а з іншого – забезпечувати сприятливі зовнішні умови для реалізації тих цілей. А ще – важливий компонент – підвищення поваги до України в світі. Поліпшення взаєморозуміння із зовнішніми партнерами, дохідливе роз’яснення зарубіжній громадськості завдань і надій, з якими наша країна виходить у зовнішній світ, уже в третє десятиліття свого незалежного державного поступу.

– Дякую Вам, Павле Олександровичу, за цікаву розмову й вітаю з першим 20-річчям! Людмила ЧЕЧЕЛЬ

9 НОВИНИ

ТИСЯЧІ НАЙКРАЩИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ В ОДНОМУ МІСТІ Понад три тисячі експонатів представив Музей книги і друкарства з нагоди свого 40-річчя. Відвідувачам показали справжні музейні скарби, датовані ХІV–ХVІ століттями, і відкрили таємницю розпису Троїцької надбрамної церкви. Особливу цінність експозиції представляють рідкісні європейські видання, зокрема Лицьова Біблія братів Клауберів, видана у середині ХVІІІ століття в Аугсбурзі. Вона існує в єдиному примірнику, який зберігається саме у київському сховищі. Фонд музею складають найкращі видання України. Нині він налічує понад 60 тисяч предметів. До привітань музею долучились колеги із сусідніх лаврських музеїв, письменники Борис Олійник та Іван Драч, мистецтвознавець Дмитро Степовик. А представники Міністерства культури нагородили музей почесною грамотою. «МИСТЕЦЬКІ ЗУСТРІЧІ В АРХІВІ-МУЗЕЇ» Центральний державний архівмузей літератури і мистецтва України започатковує літературномузичний проект «Мистецькі зустрічі в архіві-музеї», у рамках якого відбуватимуться виступи відомих українських та зарубіжних музикантів-виконавців, творчі вечори письменників, художників та композиторів. 28 квітня відбудеться сольний концерт «Гра тіней» лауреата міжнародних конкурсів Романа Юсипея (Україна – Німеччина). У програмі – музика молодих українських, російських та німецьких композиторів для баяна соло, а також презентація творів для баяна з особових фондів ЦДАМЛМ України (автографи класиків української музики ХХ ст., рукописи, раритетні видання). СЛОВ’ЯНСЬКІ ТАНЦІ У КИЄВІ 29–30 квітня у Центрі культури та історії Древньої Русі «Парк Київська Русь» пройде спеціальна хореографічно-театралізована програма до Всесвітнього дня танцю – «Слов’янські танці». На сцені виступатимуть танцювальні колективи різних напрямків, серед них – танцювальна компанія «Lelio» під керівництвом хореографапостановника Лілії Климчук. За виступами цих колективів можна буде прослідкувати всю історію танцю – від прадавніх його форм, хороводів, до сучасного хіп-хопу. Крім того, для дітей – середньовічні ігри та розваги на дитячому майданчику, катання на поні, а ще – майстер-класи з виготовлення ляльки-мотанки та ліплення з глини. Для дорослих – стрільба з лука, метання сокир, списів чи ножів у середньовічному тирі, пророкування від волхвині, катання на конях. Яна ЛЕВИЦЬКА

10

Театр

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

На гостини до Гоголя У Полтаві вшосте пройшов Відкритий регіональний фестиваль театрального мистецтва «В гостях у Гоголя». Стало доброю традицією на батьківщині всесвітньо відомого письменника Миколи Васильовича Гоголя, в день його народження, вшановувати пам’ять прославленого земляка низкою мистецьких заходів, серед яких наймасштабнішим є театральний фестиваль. Народження Фестивалю датується 2003 роком, завдячуючи ініціативі заступника голови Національної спілки театральних діячів України Євгена Калганова. З того часу змінювались організатори та назва. У 2008 році він пройшов на конкурсній основі під назвою «Браво, Гоголь!», а у 2009 році Фестиваль повернув свою первісну назву. Кожного року захід готує своїм прихильникам нові сюрпризи, цікаві мистецькі несподіванки. То він збирає на своїй сцені вже маститі й визнані академічні театри України з Донецька, Харкова, Запоріжжя, Луганська, Чернігова, то запрошує експериментальні молодіжні колективи, такі як Дніпропетровський театр «Віримо!», Криворізький театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху», Орловський театр «Свободное пространство».

«Гуцульський рік» Г. Хоткевича (Коломия)

театральні вечори», нагороджена спеціальним дипломом журналістського журі у номінації «Образно-пластичне вирішення вистави» ХІІІ Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії». Але вперше йшла на сцені рідного театру, який нещодавно відкрився після трирічної реконструкції. Сюрпризом став і новий виконавиць головної ролі – запрошений актор, відомий за популярними серіалами й фільмами, полтавець, який давно мешкає

«Французька вечеря» М. Камолетті (Чернігів)

У 2012 році організатори Фестивалю (НСТДУ, Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавський український муздрамтеатр ім. М. Гоголя) традиційно вирішили дивувати. Репертуарну афішу склали вистави не за творами Миколи Гоголя, а п’єси класиків української й російської літератури, сучасної вітчизняної та зарубіжної драматургії. Адже назва фестивалю – «В гостях у Гоголя», тож тут і уявили собі, кого з авторів міг би запросити до себе на гостини видатний письменник. До Гоголя «завітали»: класики Іван Нечуй-Левицький, Гнат Хоткевич, Олександр Островський, Антон Чехов, Марк Камолетті, а також наші сучасники – Ігор Афанасьєв, Олександр Мардань. Відкривав Фестиваль господар – Полтавський український муздрамтеатр ім. М. Гоголя – інсценізацією повісті «Шинель» (режисер Богдан Чернявський). Ця вистава майже два роки прикрашає репертуарну афішу театру, стала лауреатом Всеукраїнського фестивалю театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», Міжнародного фестивалю «Тернопільські

в Росії, заслужений артист Росії Вадим Романов. Актор не тільки продемонстрував майстерність СанктПетербурзької театральної школи славетної Александринки, але й вразив прекрасним володінням українською мовою. Другий фестивальний день подарував глядачам знайомство з Київським обласним муздрамтеатром ім. П. Саксаганського з Білої Церкви, який привіз до Полтави виставу за повістю І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» (режисер В’ячеслав Стасенко). Пригадавши відомий вислів Станіславського про те, з чого починається театр, «саксаганці» вирішили занурювати публіку в атмосферу вистави з театрального фойє. Невеличкий інструментальний ансамбль на зразок «троїстих музик» влаштував веселий міні-концерт, який так захопив людей, що до театральної зали ніхто не поспішав. Зрештою виявилося, що музики теж дійові особи вистави, тож емоційно приєднавшись до них, глядачі поринули у бурхливе дійство народного шоу. На таку українську класику полтавський глядач чекав давно. Бездоганний симбіоз

режисури, акторської майстерності, музики, хореографії і сценографічного рішення ніс неймовірно позитивну енергетику сприйняття. Глибокі філософські думки, закладені автором твору, були донесені легко, з вигадкою, майстерно поєднавши сучасника з глибинним корінням прадавнього православ’я. Акторська гра викликала такий захват, що зал дружньо вибухав загальним сміхом, оплесками і завмирав у єдиному пориві співчуття. Вражає синтетичність акторів, які і майстерно грають, і хвацько танцюють, і чарівно співають. Класику російської драматургії – комедію «На всякого мудреця доволі простоти» О. Островського (режисер – народний артист України Жан Мельников) представив Дніпропетровський академічний театр російської драми ім. М. Горького. Вистава стала зразком театральної класики, починаючи від драматургії і закінчуючи акторською грою. Бездоганна мова, деталізовано розкриті образи, майстерно відточена гра. Сценографія влучно передала дух епохи. Полтавські глядачі наче побували на виставі столичного театру минулого століття, переконавшись, якою актуальною і злободенною залишається п’єса Островського. Вперше до Полтави завітав Ніжинський український драматичний театр імені М. Коцюбинського. На суд глядача театр представив трагікомедію «Стриптиз, або Ніч Святого Валентина» О. Марданя (режисер Герман Архипов). Вистава подарувала атмосферу позитиву, яку випромінювали актори, насамперед, виконавець однієї з головних ролей – Юрій Муквич, вона передавалася глядачам і викликала щиру симпатію. Цікавим

виявився режисерський прийом із підвісними меблями і стінами кімнати, які красномовно передавали хисткість, нестабільність життя і подружніх стосунків героїв, а в ключовий момент сюжету – опустилися на підлогу, отримавши надійну опору. Справжнім потрясінням Фестивалю стала вистава «Чайка» (режисер Олег Александров) Донецького обласного театру юного глядача з Макіївки. Численні нагороди вистави на різноманітних конкурсах, серед яких ІІІ Міжнародний фестиваль «Театр. Чехов. Ялта», підігрівали цікавість, готуючи до чогось особливого, і ефект від вистави виявився просто приголомшливим. Осягти, відчути й розкрити особливість чеховської драматургії так виразно і мудро, як це зробили ТЮГівці, до снаги не кожному, навіть іменитому театрові. Зовсім нове трактування образів, філігранність партнерської гри, глибина внутрішніх монологів, оцінок, абсолютне розуміння і майстерна виправданість акторами сміливих режисерських задумів. Багато попередніх розмов велося про використання у виставі живої риби, що, відверто кажучи, налаштовувало дещо скептично, але такого потужного впливу, такої вражаюче точної алегорії не очікував ніхто. Нерідко постановки в жанрі трагікомедії мають тяжіння до однієї зі складових, а у випадку з п’єсами Чехова – частіше у бік трагедії, але тут відбулося ювелірне дотримання визначеного жанру. Дехто з глядачів навіть вперше зрозумів, чому Чехов називав свої твори комедіями. Зал жваво і весело реагував на події першої дії, і зазнав справжнього емоційного заціпеніння, зі сльозами на очах, під час заключного монологу Зарєчної (Гелена Сергутіна) і фінальної сцени вистави. Закривав Фестиваль Коломийський український драмтеатр ім. І. Озаркевича виставою «Гуцульський рік» Г. Хоткевича (режисер – заслужений артист України Дмитро Чиборак). Містерія, з автентикою гуцульських обрядів, західноукраїнським діалектом, народними піснями, барвистими костюмами, стала яскравою і колоритною подією Фестивалю, його потужним заключним акордом. Фестиваль «В гостях у Гоголя» залишив незабутні враження. Багато добрих слів почули господарі на адресу оновленої будівлі Театру, в рідні стіни якого повернувся захід. Завдяки обласній державній адміністрації та обласній раді народних депутатів, полтавці з гідністю приймають гостей з усієї України. Лада ЛАБЗОВА

«Чайка» А. Чехова (Макіївка)

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

Театр

11

Формула успіху Твердження «Найкращий відпочинок – вечір у театрі!» розділяє багато миколаївців. Тим більше – вечір у Миколаївському академічному українському театрі драми та музичної комедії. Квитки сюди потрібно купувати заздалегідь, тому що на вистави поточного репертуару всі квитки продано вже у першій декаді кожного місяця. Парадоксально, український театр у російськомовному місті, далеко від зупинок транспорту та сяючого вогнями центру міста, серед слабко освітлених малоповерхових кварталів і… така популярність! Складових її декілька. Скажу лише про, на мій погляд, найголовнішу. Увага та повага до людей: відвідувачів, клієнтів, пацієнтів, глядачів, квартиронаймачів, користувачів, покупців і т. п., – у рідній Вітчизні завжди були й залишаються дефіцитом. Миколаївщина – не виняток. Черги, недоброзичливість, байдужість, на жаль, – безрадісні супутники нашого життя. Коли в 1994 році після майже десятирічної реконструкції, двох пожеж та інших негараздів Академічний український театр драми та музичної комедії відкрив свої двері, глядачі були приємно вражені. На них чекали, як на дорогих гостей! Гостинні господарі попіклувалися про те, щоб у театрі було не лише красиво, а й комфортно та затишно! З перших днів роботи після реконструкції Академічний український театр «тримає руку на пульсі» Часу, щиро цікавиться, чим живуть земляки. Які духовні й душевні потреби глядача? Що його радує? Що тривожить? Змінювались президенти, форми власності, карбованці, купони… Розгоралися й згасали депутатські чвари. Суспільство потрясали дискусії про пріоритети, мови та шляхи розвитку країни. А творче кредо Миколаївського українського театру драми та музичної комедії – лірою пробуджувати в людських душах добрі почуття – лишалося незмінним. Театр навмисно обходить і обходив політичні пристрасті, він є, в найкращому сенсі цього поняття, аполітичним. Натомість цілеспрямовано виконує свою основну місію – служити мистецтву та людям. У горласті, напівголодні 90ті, в часи порожніх прилавків, масової похмурості та скаженої «приХватизації», в репертуарі театру домінували класичні оперети. Весела, мелодійна музика, безхитрісні сюжети розважали, піднімали настрій городян. Грали українською та російською, щоб зберегти тих глядачів, що вже мали й долучити нових, підтримати їх морально, ненав’язливо «зрівняти» дві братські мови. Згодом керівництво театру ускладнювало творчі задачі трупи. Послідовно в репертуарі запанувала українська класична драматургія. Масштабні вистави: «Засватана – не вінчана» І. Поклада, «Там де люди, там і гріх» І. Тобілевича, «Оргія» Лесі Українки, «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького, «Мина Мазайло» М. Куліша, «Чарівниця» («Безталанна») І. Карпенка-Карого, «Катерина» М. Аркаса та інші. Як правило, етнографічні, з елементами народного фольклору, обрядові й живописні.

НОВИНИ

Сцена з вистави «Чайка» А. Чехова

Свого роду історія України у дзеркалі сцени. А також – класична іноземна драматургія – «Марні зусилля кохання» В. Шекспіра, «Чудова потвора» Г. Фігейредо й багато іншого. Український академічний театр – фантазер, новатор і невпинний творець. Не менше, ніж 12 повнометражних прем’єр, 300 вистав на рік на основній та малій сценах. Постійно дивує глядача новаціями, приємними сюрпризами й творчою сміливістю, бажанням сказати своє слово у мистецтві. У репертуарі вистави всіх жанрів, крім нудного. П’єси із золотого фонду російської класичної драматургії з тріумфальним успіхом ідуть українською мовою. Чеховська «Чайка» в новаторській постановці представлена крізь призму часу, як театральні роздуми про роль та сенс буття людини. Вистава «Жадане місце» О. Островського, найбільш російського з російських драматургів, українською мовою наповнена російським духом та колоритом. Трагедія В. Шекспіра «Макбет» – театральна фантазія на тему відповідальності влади перед суспільством, мюзикл «МоцАрт» – про ставлення влади до таланту; це все вистави-відкриття, роздуми, відвертість, що нікого не залишають байдужим. Ще п’ятнадцять років тому глядачі, купуючи квиток до українського театру, цікавились: «Якою мовою вистава?» Зараз це питання «відпало». Театрали знають – буде цікаво! Нещодавно під час святкування «Днів Європи в Україні» Миколаївський український показав феєричне дійство «ЄвроАрт» українською, російською та англійською мовами. У програмі театралізованого шоу окремими номерами було представлено 19 із 27 країн Європи – яскраво, елегантно, грамотно. З неменшою старанністю, творчою винахідливістю театр виконує просвітню роль. Літературномузичні вистави про життя Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Гоголя, низка вистав, присвячених відомим діячам Миколаївщини, монолог на фоні балету «Айседора Дункан» є тому яскравим підтвердженням. Отож, багаторічний театральний роман талантів та прихильників з кожним побаченням набуває життєвої енергії, молодшає на «хвилях взаємного кохання». Вистави на всі смаки,

віки та естетичні вподобання. Поціновувачі класичної музики, вишуканого вокалу, естрадних ретро-хітів, камерних вистав, хореографічних дійств, російського романсу… Видовища в стилі театрального авангарду й, звісно, української, російської, зарубіжної класики – репертуар Академічного українського вражає різноманіттям. Вистави для дітей, підлітків, батьків, діє й спеціально розроблена програма «В театр всією сім’єю». Розважальні, бенефісні шоу-програми, присвячені святам та знаменним подіям – на будь-який смак! Зазвичай, яскраві, високої якості. Не політизований театр своїм мистецтвом все одно не обходить теми влади, її відповідальності перед суспільством, взаємин влади та митців: сатирична комедія «Потрібен брехун» Д. Псафаса, драма «Украдене щастя» І. Франка, театральна фантазія «Макбет» В. Шекспіра, мюзикли «МоцАрт» Н. Лапунова та «Леонардо» К. Брейтбурга, Є. Муравйова – переконливі, психологічно врівноважені. Увагу до себе, намагання, щоб вечір у театрі приніс максимум задоволення, збагатив духовно, глядачі відчувають, переступивши поріг храму Мельпомени. Театральні програмки – витвір поліграфічного мистецтва, завжди різні. На допомогу глядачу – мініатюрна книжка правил театрального етикету й спеціальних термінів, поруч з білетером – невеличка шухляда, глядачі завжди можуть залишити свої відгуки та побажання. Частіше за все тут зустрічається слово «Браво!» У фойє, перед початком вистави й під час антракту звучать музика й вірші миколаївських поетів, інтелігентний та люб’язний персонал, атмосфера вишуканого комфорту, в антракті її доповнює аромат смачної кави. Свято для душі! За всіма цими явними пишнотами – величезна праця колективу талановитих однодумців-митців, також директора театру, народного артиста України Миколи Берсона, автора й натхненника багатьох театральних проектів та головного режисера, заслуженого діяча мистецтв України Олега Ігнатьєва, які понад чверть століття разом очолюють театр. І весь цей час глядачів, як своїх дорогих гостей, Микола Берсон незмінно зустрічає особисто. Агнеса ВИНОГРАДОВА заслужений журналіст України

ЗАПРОШУЄ XIV МІЖНАРОДНИЙ ТЕАТРАЛЬНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «МЕЛЬПОМЕНА ТАВРІЇ»! Із 20 до 27 травня Херсон уже вчотирнадцяте стане театральною столицею України. 20 різних театрів із семи країн світу (Україна, Росія, Білорусь, Румунія, Молдова, Болгарія, Азербайджан) завітають до центру Таврійського краю, щоб показати свої мистецькі надбання та здобутки. 23 вистави впродовж одного тижня, здавалося б, шалений ритм, але усвідомлення створення справжнього свята театру ще більш надихають оргкомітет фестивалю на чолі з генеральним директором-художнім керівником Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша, заслуженим діячем мистецтв України Олександром Книгою. Як завжди, в програмі, окрім власне конкурсних вистав, зустріч режисерів та драматургів, планова робоча нарада директорів театрів України, театралізовані вуличні заходи, карнавальна хода вулицями міста, театральний капусник за участю всіх колективів фестивалю та багато інших різноманітних мистецьких заходів. Цього року до справжніх друзів та «корифеїв» «Мельпомени Таврії», таких, як Миколаївський академічний український театр драми та музичної комедії, Київський національний академічний театр ім. І. Франка, Пермський театр «У моста» (Росія), Республіканський театр білоруської драматургії (м. Мінськ, Білорусь), Державний молодіжний драматичний російський театр «З вулиці роз» (м. Кишинів, Молдова) та інші, приєднуються все нові й нові колективи. Зокрема, окрім Пермського театру представлені ще чотири нові для херсонського глядача російські колективи: Володимирський академічний обласний драматичний театр із виставою «Король Лір» режисера Лінаса Зайкаускаса, Смоленський державний драматичний театр ім. О. Грибоєдова, «Школа сучасного театру» (м. Нижній Новгород), Смоленський молодіжний театр «Міракль». Уперше гостинну Херсонщину для себе відкриють Бакинський муніципальний театр (Азербайджан) та Театр драми і ляльок «Димитър Димов» (м. Кирджалі, Болгарія). Слід зазначити, що цьогоріч театри-учасники продемонструють здебільшого свої власні інтерпретації відомих класичних творів. У фестивальній афіші: «Макбет», «Король Лір» Шекспіра, «Маскарад» Лермонтова, «Пир во время чумы» та «Євгеній Онєгін» Пушкіна, «На великій дорозі» Чехова, «Дядечків сон» Достоєвського. Фестиваль «Мельпомена Таврії» з кожним роком набирає все більше і більше обертів, і нині знову приверне увагу всієї мистецької громадськості України та країн близького зарубіжжя. Алла ПІДЛУЖНА

12

Інтерв’ю

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

«Для мене головним завжди залишався живопис» Нещодавно легендарний художник Олександр Дубовик презентував у Києві книгу своєї прози і поезії «Слова». До видання вперше увійшли всі написані ним за 40 років тексти, – від хрестоматійного теоретичного трактату «Палімпсести» і «Мого катехізису» до саркастичного «Повного Словника Інтелігентного Художника (ПСІХ)» та афоризмів. Про вихід ілюстрованого тому ми поговорили з його автором та упорядником – дружиною і незмінною помічницею Олександра Михайловича Іриною.

– Олександре Михайловичу, розкажіть, як працювали над «Словами»? Олександр Дубовик: – Одразу зазначу: тексти в книзі не сповідальні, у більшості – навпаки, іронічні: я просто дивлюся з боку на себе і на те, що відбувається навкруги. Написані вони спонтанно, і просто накопичилися з часом: я не планував їх видавати або якимось чином робити публічними. Років за 30–40 у мене назбиралася велика кількість альбомів з малюнками та ескізами. До них усі ці роки я також записував тексти. Спочатку це були просто враження про виставки, поїздки, потім – ширші роздуми. Загалом, зошити перетворилися на щось подібне до щоденника. З часом я став спеціально продумувати ще й зовнішній вигляд кожної сторінки. А вже сьогодні знайшовся видавець – Максим Мельник. З’явилися спонсори, Райффайзен Банк і страхова компанія УНІКА (до речі, завдяки ній відбулася й моя виставка у Відні).

– До збірки увійшли ваші знамениті «Палімпсести». Це – перша книжкова публікація есе? О.Д.: – Так. Раніше вони виходили тільки в журналі «Хроніка». «Палімпсести» колись також виникли спонтанно – видавати їх мети не було. У той час – наприкінці 1980-х, – для мене було важливим, що називається, зібрати себе: оформити власну систему, відкинувши усе зайве. Коли розповідаєш, доводиться щоразу формулювати наново, а тут думки отримали завершений вигляд.

– У «Палімпсестах» Ви часто згадуєте Матюшина, Малевича. А як на Ваше власне світосприйняття і творчість уплинули теорії і практики російського авангарду початку першої третини ХХ століття?

– Я абсолютно не спирався на їхню теорію – хоча з великою повагою ставлюся до цієї плеяди. Авангардисти трималися за речі, за форму. Мені подібне вже було не потрібне. Моя мета лежала за межами їхніх уявлень. Малевич писав про додаткову форму. Але мені здається, що описані ним процеси значно складніші і відбуваються зовсім в іншій площині. А саме – у самому суспільстві. І це – не марксистська позиція, просто, рівень ефективності суспільства дійсно помітно змінюється з часом. Відбуваються, здавалося б, незначні зміни – а потім вони виливаються в абсолютно неймовірні наслідки. В одному зі своїх есеїв я писав про Есхіла. Так от

Олександр та Ірина Дубовики під час презентації книги «Слова»

хіба міг Есхіл навіть подумати про наслідки своїх дій? Але ж завдяки йому з’явився театр, діалогічна форма. Ідея, виражена старогрецьким драматургом, виявилася настільки потужною, так глибоко «сиділа» в тодішньому суспільстві, що як наслідок виросла в концепцію діалогу загалом: людини з собою, з Богом, з природою. З історією, нарешті. Історія виросла з цього, здавалося б, дріб’язку! Зміни виникають не в мистецтві. Просто з’являється якийсь дивний паросток. Можливо, він є і сьогодні, зараз – але ми цього не бачимо

– Чому?

– Мистецтво – сфера чуттєва. Воно побудоване на інстинкті, на речах алогічних. Якщо ти – людина іронічна, заради Бога, знайомся! Але серйозно сприймати будь-чию систему, включатися в неї не можна категорично! Мені філософи цікаві як люди, які можуть, пробачте, обдурити кого завгодно. Будь-яку ідею подати з такого несподіваного боку, розібрати на такі гвинтики, що ти просто чманієш від цього. Філософія – це допінг для думки. Це – література, що тебе збуджує, вириваючи з повсякденності.

Мені філософи цікаві як люди, які можуть, пробачте, обдурити кого завгодно. Будь-яку ідею подати з такого несподіваного боку, розібрати на такі гвинтики, що ти просто чманієш від цього. Філософія – це допінг для думки. Це – література, що тебе збуджує, вириваючи з повсякденності за повсякденними проблемами. Ми говоримо про пенсіонерів, уряд, соцвиплати – усім здається це вкрай важливим. А паросток росте, і одного разу зруйнує весь цей звичний світ до бісової матері, переверне все з ніг на голову! Але люди цього не розуміють. Вони не усвідомлюють того, що процеси, які відбуваються в культурі, абсолютно непомітні для нас, тих, хто живе нині, трансформуються і стають чимось формотворчим. Чимось абсолютно дивним! Світ змінюється. Виникає нова ніша для людини – її особи, самоповаги, відтворення і відродження. Нова ніша для того ж мистецтва. І до чого тут «зміна елементів», про яку писав Малевич, якась «поява серповидності»? Просто, інші люди прийшли, нове суспільство – і все перевернулося. Абсолютно інші потреби, погляд на світ, інше покоління.

– Вибачайте, але я немов слухаю одного з практиків, а заразом і філософів-теоретиків рівня Кандинського або Матюшина!

– Я вважаю, що для художника дуже заглиблюватися у філософію – небезпечно.

– До речі: Ваші тексти дуже гарні саме з літературної точки зору. Ваш батько, Михайло Тадейович, був відомим поетом – одним із засновників «Плуга». А Ви самі в юності не мріяли замість живопису займатися літературою?

– Ні, ніколи. Але якби не був художником – може, став би письменником.

– Михайла Дубовика репресували в 1941-му. Вам було 10 років – Ви батька пам’ятаєте? Може, зберегли і спогади про літературний побут 1930-х?

– Ні, на жаль. Батько був суворою людиною, а потім, хворів: сухоти. Пам’ятаю, йому приносили листи пачками – на рецензію. (Михайло Дубовик – один із засновників «Літературної України», також працював літконсультантом ряду українських газет – Прим. Авт.). Деякі він зачитував, ми сміялися: люди повністю переписують Пушкіна і надсилають у редакцію, як свої власні вірші. Ось цікаво – що стосується «національного питання». Я народився в Києві, наша сім’я жила в Соцмістечку. У родині всі розмовляли тільки українською, в дитячому садку – теж, потім мене віддали в українську

школу. Коли під час евакуації я опинився в Челябінську, зіткнувся з проблемою: я не розумів по-російськи, і мене не розуміли! Чомусь вивчити після рідної цю мову виявилося дуже складно. Розповідаю просто як факт: до «мовних» проблем я ставлюся дуже спокійно.

– Олександре Михайловичу, Ви відмовилися від соцреалізму в 30 років, заодно перекреслили і блискучу кар’єру «генерала від мистецтва». Як на таке зважилися? О.Д.: – Загалом, життя в мене складалося прекрасно. А ще я був людиною свого часу. Спочатку почав «покращувати» соцреалізм. А потім стала приходити література з усього світу, і на початку 1960-х завдяки західним виданням я дізнався, що відбувається в мистецтві різних країн. І з соцреалізмом було покінчено. А коли мій живопис став покращуватися, мене просто поступово перестали приймати в офіційних установах і на виставках. Так 20 років нікуди і не пускали.

– А чому компроміс у творчості для Вас був неможливий? О.Д.:– Робити «соцзамовлення» було нестерпно морально. Це відчувалося, як хвороба – дуже тяжко, хоча скомпонувати і написати «реалістичну» картину я в змозі за кілька годин, це ж не проблема. У результаті, одного разу сказав собі: «Раз я вам не потрібний – і ви мені не потрібні»! І на цьому поставив крапку.

– Росіяни нині досліджують історію російського андеграунду. Про Україну в цьому плані не відомо практично нічого. Яким Вам запам’ятався київський худандеграунд 1970-х – 1980-х років? О.Д.: – Нині в Києві так званих «патріархів авангарду» –хоч греблю гати. Реальний київський андеграунд – це були чоловік п’ять, не більше. Музиканти Валера Петренко, Анатолій Шпаков, художники Валерій Сегеда, Іван Марчук, Євген Петренко, Федір Тетянич та ін. Ми збиралися в майстернях, пили горілку, слухали джаз, розмовляли. Потім ішли в інше місце. Таке богемне існування… Зазвичай до мене приходили чоловік 20. Усі ці нинішні «патріархи» моїх робіт, як правило, і не дивилися – їм це було чужим. Деякі з них дуже точно знали, що на даний час дозволено – а що ні. За їхньою реакцією я одного разу зрозумів, що абстракція вже стала комерцією. Перші мої роботи купив, як не дивно, Російський музей у Петербурзі. Там був такий Пушкарьов, він уже в той час розумів, що до чого, і зібрав величезну колекцію робіт андеграунду. Без нього, ці картини просто б розсіялися по Союзу. Проте, друзі, посиденьки – це добре. Та для мене не це було головним. Головне – мій живопис. А «андеграундність», або те, що я робив монументально (утім, це не я сам робив – мене примушували), – тло, не більше. Алла ЧЕРДИНЦЕВА

Література

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

13

Відчуваю себе зерниною На розсуд читачів «КіЖ» добірка віршів начальника відділу інформаційного забезпечення та взаємодії зі ЗМІ Черкаської обласної ради Федора Пилипенка, тонка лірична душа якого доводить, що серед чиновницької братії є люди цікаві, чутливі і творчі. Ось як себе представляє сам поет Федір Пилипенко: «Коротко про себе. Народився на Кіровоградщині. Маю дві спеціальності – будівельника і журналіста. Здобув вищу освіту, навчаючись на факультеті журналістики в Київському (тоді ще) державному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Трудовий шлях розпочав на Черкащині в районній газеті «Колос» Тальнівського району, де й появилися мої поетичні першодруки, хоч творив ще зі шкільної пори. Згодом працював у комсомолі, райвиконкомі та на партійній роботі в м. Тальне Черкаської області, а потім майже п’ятнадцять років редагував цю ж газету. До недавніх пір працював референтом у Верховній Раді – помічником народного депутата України. А зараз працюю в обласній раді на посаді, яку вказав вище. Маю дві збірочки поезій: «Любові забагато не буває» (2000 р.) і «Шепочуть вірою уста» (2008 р.). Зараз накрапую третю з можливою назвою «Відчуваю себе зерниною». Член Національної спілки журналістів України. Дипломант обласного літературного конкурсу «Сонячні кларнети». * * * Зоріє небо. Відблиск у росі. Умився світ. Защебетало в гаї. А кров у венах, як весняний сік, Як те вино, що бродить ще і грає. Світає день для нашого життя – Його зозуля щедро накувала. Прийшов цей день з темря´ви, з небуття, Бо в нім нуртує сила небувала. І я в цій силі. Розкрутивши вмить, Я Землю нашу в сонечку поло´щу. Я жив отак. Живу і буду жить! Я іншого не знаю і не хочу. Хоч пафосом лягають ці рядки, Та світ люблю цей гарний до нестями. Пройдуть століття. Ще роки й роки, – Я і тоді, повірте, буду з вами. Бо все ж у венах ще нуртує кров, Бо бродить сік і живить все на світі… Для вас я, друзі, поділю любов, Щоб кожний міг цей світ, як я, любити.

ЧЕКАННЯ Чекав тебе я, як приходу зливи Поля спекотні серед зелен-літа. Чекав тебе я, нібито відлиги Дерева голі, памороззю вкриті. Чекав тебе я, ніби парус вітру, І ніби птахи першого польоту. Як альпініст, що прагне підкорити Найвищі, що на світі є, висоти. Чекав тебе я, ніби ранок сонця, І ніби день натруджений спочинку… З якого виглядать тепер віконця? Яку до тебе вибрати стежинку? Чекав тебе я…

* * * Сповідувався тихо дощ. Мені Було тривожно і незвично. Лиш сльози, сльози теплі і рясні, Текли чомусь у мене по обличчю. Я прислухавсь, але не бу´ло слів. Я прислухавсь, лиш чутно було схлипи. Навіщо і для чого я побрів Туди, де з ним колись садили липи? Верхів’я лип шуміло під дощем, Читало те, що я не зміг почути.

Та сповідь викликала біль і щем, Його життя ніяк не міг збагнути… Ні-ні, не бу´ло в нього каяття. Та сповідь все лягала поміж тра´ви, Стелилася далеко на поля, І як завжди і радо – на отави. Незвично так сприймала все душа. Та вислухати сповідь ту кортіло. Я пригадав дитинство і лоша, Що від дощу втікати не хотіло. І я стояв. Все слухав і тремтів – Промокла наскрізь біла сорочина. Я сильно плакав – дощ цього не вмів. Я знав, що в нього є на те причина. Сповідувався тихо дощ мені…

ЖИТТЯ В КРЕДИТ

Лунали довго й мужньо громовиці, Прадавній Тікич повнивсь, молодів. Я відчував піднесення і спів – Моя душа з грозою так рідниться! А чисті краплі омивали листя, На повні груди пив я велич ту. О, як чекав я на оцю грозу – Земля після якої оновиться!

ВІДЧУВАЮ СЕБЕ ЗЕРНИНОЮ Відчуваю себе зерниною (Може, й скажуть, що я приземлений), Та погожою я´сною дниною Упаду у розпушену землю. Щоб у досвіт зійти з росою Голосом гу´чним малечі, Щоб світ розбудити собою Й узяти його на плечі.

Незбагненна глибина´ буття, Що назад немає вороття, Що не можна завтра повернутись У своє сьогоднішнє життя.

Пагоном сильним – не кволим, Здатним крутити вісь. Щоб люди мали до столу Зараз, а не колись!

Незбагненна сила почуття, Що навчить ненавидить й любити, Що звеличить може і убити Без найменших тіней каяття.

Відчуваю себе зерниною, Щоб у м’якій ріллі Прорости силою дивною На Богом нам даній землі.

В чому суть і в чому зміст життя, Світло правди і брехні мірило? Що сильніше: якір чи вітрила, Що нас будить: тиша чи виття?

Вранці, як вийдете в поле, Я пригорнусь колоссям. Дякую тобі, доле, Що мені це вдалося!

Тож не спи. Земля – не небеса. Зір проріж крізь стулені повіки, Крик почуй, як не оглух навіки, І не смійся, де бринить сльоза.

Відчуваю себе зерниною…

В чому сутність, долі оберіг?Відповість нам спалах, а не тління, Відповість лиш злет, а не падіння. Знай: життя в кредит – великий гріх.

ГРОЗА Була весна. Хоч пізня, але жвава З ярів на Тікич забрела гроза. І на струмках так йойкнула лоза, Що дзвін сріблястий розкотився в травах!.. Світ захмелів! Натхненно, величаво Мінились, клекотіли небеса. Ледь-ледь бриніла сонечка сльоза, Але раділа величі отава.

МАТЕРІ Я не можу сказати про Бога, Недосяжна нам та орбіта. Та я знаю, що є у нас ти, – Яка може так зрозуміти. Я нічого не знаю про зорі, Що ген світять синьо й червоно. Знаю, ти для нас, мов калина, Та, що родить вагомі грона. Я не можу дізнатись про вітер – Його сили ніхто не зміряв. Твої ж руки зростили діток – У їх силу хіба хто вірив? Я про сонце не можу сказати, Блискавиці, громи і грози… Лиш від тебе – тепла´ повна хата, І від тебе втікають морози.

Що на світі ясніше ранку? Що чистіше струмка гірського? – Мама рідна! Бо все на ґанку Виглядає мене з дороги. Так. До тебе веде дорога, Не зупинять ні дощ, ні вітер. Я молюся на тебе, небого. Ти – найкращий Творець на світі!

БАТЬКОВІ Ти о третій вставав, щоб впіймать бобирів на сніданок. А о сьомій – тоді, як розвіявся перший серпанок, Ми розмову вели. Враз у висі: – Курли… Журавлі. Так знаходили шлях у пітьмі й світанковій імлі. Поверталися звично в обереги батьків і нестримно (То верталися дочки й сини…) І хоч клич той звучав лиш хвилинно, Але кликав додому, де б ті не були.. Як я заздрив птахам. Ні – радів! Бо в них пам’ять така, Що крізь зими холодні їх додому вертає життєва ріка. Ми розмову вели, бо у далеч я мав вирушати. Сковорідка своє віддавала домашнє тепло. Я не міг у валізи забрати кремезний горіх біля хати, Та у пам’ять вмістилися дім наш і рідне село. Вітер віяв зі ставу… А слова лиш тепер стали вже долітати. Їх вже можна зіставить, осмислить. Тепер лиш збагнув – неслухняним я був тоді, тату, Бо сам іще батьком не був. …Ти о третій вставав, щоб впіймать бобирів сковорідку. Бачу й досі вона розпашіла стоїть на столі. Ми з тобою стрічаємось, батьку мій рідний, так рідко, Тож і кличуть-курличуть з небес журавлі. Тож допоки живі і не склали ми крил, Хай до отчого дому зове те журливе курли.

14

Столична афіша

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

з 1 до 10 травня 2012 року НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА УКРАЇНИ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА www.opera.com.ua Вул. Володимирська, 50, тел. 279-11-69 (каса)

Сцена «Під дахом» 5 – «Edith Piaf: життя в рожевому світлі» 6 – «Шлюби укладаються на небесах…» (за Л. Толстим) 9 – «Олександр Вертинський. Бал Господній…»

10 – І. Бауершима «JULIA@ROMEO.com» («Norwey. Today») Початок вистав о 20.00 АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ДРАМИ І КОМЕДІЇ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ДНІПРА www.drama-comedy.kiev.ua Просп. Броварський, 25, тел. 517-89-80 (каса)

1 – О. Глазунов «Раймонда» 2 – Дж. Верді «Аїда» 3 – П. Чайковський «Лебедине озеро» 4 – Дж. Верді «Травіата» 5 – С. Прокоф’єв «Ромео і Джульєтта» 7 – М. Мусоргський «Хованщина» (Маріїнський театр, м. Санкт-Петербург) 8 – Ж. Бізе – Р. Щедрін «Кармен-сюїта». М. Римський-Корсаков «Шехеразада» 9 – С. Гулак-Артемовський «Запорожець за Дунаєм» 10 – Н. Паганіні – М. Скорик «Каприси» прем’єра НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА www.ft.org.ua Пл. Івана Франка, 3, тел. 279-59-21 (каса)

1 – І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я» 2 (12.00) – Г. Квітка-Основ’яненко «Шельменко-денщик» 2 (19.00) – Н. Казандакіс «Грек Зорба» 3 – Е.-Е. Шмітт «Фредерік, або Бульвар злочинів» 4 – М. Гоголь «Одруження» 5 – Т. Кандала «Сентиментальний круїз» 6 (12.00) – В. Васалатій «Попелюшка» 6 (19.00) – І. Франко «Перехресні стежки» прем’єра 8 – І. Афанасьєв «Урус-Шайтан» 9 – Я. Гашек «Швейк» 10 – О. Білозуб «Романси. Ностальгія» Камерна сцена імені Сергія Данченка 4 – «Голгофа» (за Лесею Українкою) 5 – «Як тебе не любити, Києве мій!» прем’єра Театр у фойє 2 – І. Афанасьєв «Самотня леді» 6 – Т. Ружевич «Стара жінка висиджує» 8 – В. Винниченко «Натусь» прем’єра 9 – О. Довженко «Зачарована Десна» НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР РОСІЙСЬКОЇ ДРАМИ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ www.rusdram.com.ua Вул. Б. Хмельницького, 5, тел. 234-42-23 (каса)

2 – К. Рубіна «Вася повинен подзвонити» 3 – І. Тургенєв «Найвище благо у світі…» прем’єра 4 – Х. Бергер «Брешемо чисту правду» 5 – Р. Баер «Чотири причини вийти заміж» 6 – Д. Рубіна «Обман завдовжки у життя» прем’єра 8 – Р. Уоллер «Рожевий міст» 10 – Л. Толстой «Анна Кареніна» Мала зала 5 (15.00) – Н. Птушкіна «Ти, якого любить душа моя…»

6 (15.00) – В. Сигарєв, Л. Проталін «Мене немає» (Пізно лякати…) Експериментальна сцена www.vilnascena.kiev.ua Вул. О. Гончара, 71, тел. 486-80-40

4 (20.00) – «Щуролов» (за О. Гріном) 5 (19.00) – «Жінка з минулого» (за Р. Шиммельпфеннінгом) 6 (19.00) – «Там бути тут» (за Д. Хармсом) КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРЕТИ www. operetta.com.ua Вул. Велика Васильківська, 53/3, тел. 287-26-30 (каса)

КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.akadempuppet.kiev.ua Вул. М. Грушевського, 1-а, тел. 278-58-08

5 (11.00) – Є. Гімельфарб «Вовк і козенята» 5 (13.00) – Є. Шварц «Попелюшка» 5 (15.00) – С. Брижань «Івасик-Телесик» 5 (17.00) – Є. Шварц «Червона Шапочка» 6 (11.00) – Г. Усач, С. Єфремов «Троє поросят» 6 (13.00) – Л. Розумовська «Русалонька» 6 (15.00) – Г. Усач «Наш веселий Колобок» 6 (17.00) – Є. Огородній (за Д. Баррі) «Пітер Пен» Вистави для дорослих 4 – В. Маслов (за Д. Боккаччо) «Декамерон» КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.puppet-theater.kiev.ua Вул. Миропільська,1, тел. 513-15-00

5 – І. Заграєвська «Північна казка» 6 – В. Данилевич (за Х.-К. Андерсеном) «Стійкий олов’яний солдатик» Початок вистав об 11.00 АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР «КОЛЕСО»

3 – І. Поклад «Таке єврейське щастя» 4 – О. Рябов «Сорочинський ярмарок» 5 – Й. Штраус «Летюча миша» 6 (12.00) – В. Домшинський «Білосніжка та семеро гномів» 10 – «Танго життя» Театр у фойє 6 (19.00) – Й.-С. Бах «Кавова кантата»

3 – М. Ладо «Звичайна історія» 4 – Ж.-Б. Мольєр «Дон Жуан» 5 – Дж. Патрик «Моя дорога Памела» 6 (12.00) – Л. Розумовська «Русалонька» 6 (19.00) – А. Крим «Квартет для двох» 8 – П. Гладилін «Афінські вечори» прем’єра 10 – Ф. Шиллер «В моїм завершенні – початок мій…» КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ І БАЛЕТУ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА

4 – Є. Чуприна «Цвєтаєва + Пастернак» 5 – І. Афанасьєв «Самотня леді» Мікросцена Вул. Ярославів Вал, 16

5 (19.30) – О. Дударєв «Ти пам’ятаєш, Альошо…» НОВИЙ ТЕАТР НА ПЕЧЕРСЬКУ www.newtheatre.kiev.ua Вул. Немировича-Данченка, 5, тел. 285-65-50

6, 9 (18.00) – Н.-М. Штокманн «Корабель не прийде» прем’єра 10 (19.00) – «Salida Cruzada – 8 кроків танго» МУНІЦИПАЛЬНИЙ ТЕАТР «КИЇВ»

www.musictheatre.kiev.ua Вул. Межигірська, 2, тел. 425-31-16

www.teatr-kiev.kiev.ua Русанівська набережна, 12, тел. 229-10-92

4 (13.00) – О. Білаш «Пригоди Буратіно» 5 (12.00) – Б. Павловський «Білосніжка та семеро гномів» 6 (12.00) – С. Баневич «Дванадцять місяців» 8 (12.00) – Концерт солістів театру до Дня Перемоги «Для вас, ветерани!»

4 – М. Мейо, М. Еннекен «Моя дружина – брехуха» 5 (12.00) – О. Тихомиров «Троє поросят» 5 (19.00) – М. Вішнєк «Fantasy з життя саксофоніста» прем’єра 6 (12.00) – «Терем-теремок» прем’єра 6 (19.00) – Л. Зорін «Варшавська мелодія» прем’єра

АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЮНОГО ГЛЯДАЧА НА ЛИПКАХ

ТЕАТР «ВІДКРИТИЙ ПОГЛЯД» У приміщенні Театрального центру Києво-Могилянської академії «Пасіка» Вул. Іллінська, 9, тел. 361-38-96

4 – Я. Пулинович «Наталчина мрія» прем’єра КИЇВСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР «БРАВО» www.teatr-bravo.kiev.ua Вул. Олеся Гончара, 79, тел. 486-40-22

3 – В. Апостоловський «Чоловік у відрядженні… або Рога на щастя» » прем’єра 5 – Н. Птушкіна «Одружіться зі мною» 6 – Н. Птушкіна «Моя дружина йде до італійця» 8 – Ж.-Ж. Брікер, М. Ласег «Чоловічий рід, однина, або Не вір очам своїм» 9 – М. Камолетті «Метелики, що токують» 10 – Дж. Чепмен «Лікарня душевнозакоханих, або Давай поцілуємось» прем’єра НАЦІОНАЛЬНИЙ БУДИНОК ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ www.organhall.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 77, тел. 528-31-86

2 – «Пристрасті пана Г.-П.» (за Оленою Пчілкою) 5 – Й. Нестрой «Колишні справи» 6 – Ф. Вебер «Випадок у «Готелі дю комерс» 9 – Коктейль «Фа-соль» 10 – Я. Стельмах «Гра на клавесині» Камінна зала 1, 4 – К. Людвіг «Примадонни»

www.suzirja.org.ua Вул. Ярославів Вал, 14-б, тел. 272-41-88

АКАДЕМІЧНИЙ МОЛОДИЙ ТЕАТР

8 – Вистава-реквієм до дня Перемоги «Вічно живем…» Театр «Божья коровка» 2 – Г. Остер «Весняна казка» 5 – С. Козлов «Як Левенятко і Черепаха співали пісню» 6 – Н. Осипова «Чудо-дерево» Початок вистав о 12.00

www.koleso.teatr.kiev.ua Андрiївський узвiз, 8, тел. 425-04-22

КИЇВСЬКА АКАДЕМІЧНА МАЙСТЕРНЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА «СУЗІР’Я»

www.molody.kiev.ua Вул. Прорізна, 17, тел. 278-73-92 (каса)

1 – Р. Куні «Занадто щасливий батько» 2 – Р. Куні «Занадто одружений таксист» 3 – Б. Нушич «Пані міністерша» 4 – «Цинічна комедія» (за В. Шекспіром) прем’єра 5 – Р. Харвуд «Квартет» 6 – А. Крим «Заповіт цнотливого бабія» 8 – Р. Шерідан «Школа скандалу» 9 – «Сто п’ята сторінка про кохання» 10 – М. Гоголь «Ревізор» Нова сцена 1 (20.00) – Л. Берфус «Янголятко, або Сексуальні неврози наших батьків» 3 (20.00) – Т. Дорст «Справжній чоловік на початку тисячоліття…»

4 (20.00) – Н. Лабют «Жирна свиня» 5 (18.00) – В. Мухарьямов «Останнє кохання» 6 (18.00) – Н. Птушкіна «Пізанська вежа» 8 (20.00) – Н. Єрпулат, Й. Хілльє «Скажена кров» прем’єра

Мала сцена 3 (19.00) – А. Курейчик «Людина та Вічність» прем’єра 4 (19.00) – А. Курейчик «Обережно, жінки!»

6, 8 (18.00) – О. Арбузов «Мій бідний Марат» 10 (19.00) – М. Гоголь «Шинель»

НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР

www.tuz.kiev.ua Вул. Липська, 15/17, тел. 253-62-19

www.nut.kiev.ua Вул. Михайлівська, 24-ж, тел. 279-32-78

5 (12.00) – С. Маршак «Кицин дім» 5 (18.00) – О.Уайльд «Привид замку Кентервіль» прем’єра

5 – Н. Уварова «Шахрайки?.. Лесбійки?!! Красуні!»

6 – Ж. Кокто «Читай, читай свою газету» прем’єра

1 – Камерний ансамбль «Київ-брасс», І. Харечко (орган) 2 – Н. а. І. Калиновська (орган) 3 – С. Котко (колоратурний бас), з. а. Бурятії Л. Реутова (ф-но), В. Балаховська (орган) 5 – З. а. В. Тимець (кларнет), н. а. В. Кошуба (орган) 7 – Г. Бубнова (орган) 8 – З. а. Н. Лаврєнова (мецо-сопрано), В. Чікіров (ліричний баритон), К. Шарапов (скрипка), О. Госачинський (віолончель), з. а. Бурятії Л. Реутова (ф-но) 9 – Святковий концерт До Дня Перемоги 10 – І. Харечко (орган) НАЦІОНАЛЬНА ФІЛАРМОНІЯ УКРАЇНИ www.filarmonia.com.ua Володимирський узвіз, 2, тел. 278-16-97 (каса)

3 – П’ятий міжнародний хоровий фестиваль «Музичні зустрічі». Концерт до 45-річчя створення Хорової капели хлопчиків та юнаків «Дзвіночок» Київського Палацу дітей та юнацтва 4 – Академічний симфонічний оркестр НФУ, М. Кім (ф-но) 5 (16.00) – Урочисте закриття п’ятого міжнародного хорового фестивалю «Музичні зустрічі» 6 – Міжнародний фестиваль дитячої та юнацької хорової творчості. Хоровий концерт «Музика нас єднає» 8 – Національний академічний духовий оркестр України, з. а. В. Матюшенко (сопрано), Р. Шишкіна (мецо-сопрано), з. а. АРК А. Юрченко (баритон) 9 – Концерт «Музика воєнних років» 10 – Концерт до 20-річчя створення Камерно-інструментального квартету НФУ «Джерело» МІЖНАРОДНИЙ ВИСТАВКОВИЙ ЦЕНТР Броварський проспект, 15

5 (20.00) – Шоу Sensation Примітка. У репертуарі можливі зміни

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

Оголошення

15

ВІДОМОСТІ ПРО МАЙНО, ДОХОДИ, ВИТРАТИ І ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ФІНАНСОВОГО ХАРАКТЕРУ МІНІСТРА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ КУЛИНЯКА МИХАЙЛА АНДРІЙОВИЧА Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» публікуємо відомості, зазначені в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру міністра культури України Кулиняка Михайла Андрійовича за 2011 рік: Члени сім’ї декларанта: донька Кулиняк О.М. Відомості про доходи: Загальна сума сукупного доходу Кулиняка М.А. склала 441114 грн., у тому числі: – заробітна плата, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) декларанту відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору – 207836 грн.; Відомості про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру заступника міністра культури України – керівника апарату ГУБІНОЇ Олександри Олександрівни та членів її сім’ї за 2011 рік Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» публікуємо відомості, зазначені в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру заступника міністра культури України – керівника апарату Губіної Олександри Олександрівни та членів ї ї сім’ї за 2011 рік: Члени сім’ї декларанта: чоловік Губін Ю.М., син Губін Ю.Ю. Відомості про доходи: загальна сума сукупного доходу Губіної О.О. склала 106 542 грн, у тому числі: – заробітна плата, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору – 95 042 грн.; – дохід від викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту – 1 540 грн; – матеріальна допомога – 9 960 грн; Членів сім’ї Губіної О.О. загальна сума сукупного доходу склала 58 400 грн, у тому числі: – матеріальна допомога – 10 000 грн. Відомості про транспортні засоби: У власності, в оренді чи на іншому праві користування у Губіної О.О. перебувають автомобілі (легкові): Subaru forester (2л.) 2008 року випуску; Членів сім’ї: у власності, в оренді чи на іншому праві користування у членів сімї Губіної О.О. перебувають автомобілі (легкові): Nissan micra (1.6 см) 2006 року випуску. Відомості про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру заступника міністра культури України КОХАНА Тимофія Григоровича та членів його сім’ї за 2011 рік Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» публікуємо відомості, зазначені в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру заступника міністра культури

– матеріальна допомога – 12218 грн.; – дарунки, призи, виграші – 17500 грн.; – дохід від відчуження рухомого та нерухомого майна – 198000 грн.; – інші види доходів – 5560 грн. Відомості про нерухоме майно: У власності, в оренді чи на іншому праві користування у Кулиняка М.А. перебувають квартира загальною площею 75,65 м. кв. та земельна ділянка загальною площею 1000 м. кв.

України Кохана Тимофія Григоровича та членів його сім’ї за 2011 рік: Члени сім’ї декларанта: дружина Оніщенко О.І. Відомості про доходи: загальна сума сукупного доходу Кохана Т.Г. склала 264 626 грн, у тому числі: – заробітна плата, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору – 171 855 грн.; – дохід від викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту – 8 900 грн; – дивіденди, проценти – 72 000 грн.

– матеріальна допомога – 9 960 грн; – інші види доходів – 1 911 грн. Членів сім’ї Кохана Т.Г.: загальна сума сукупного доходу склала 179 334 грн, у тому числі: – заробітна плата, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору – 102 334 грн.

– дивіденди, проценти – 77 000 грн. Відомості про нерухоме майно: у власності, в оренді чи на іншому праві користування у Кохана Т.Г. перебуває квартира площею 32,4 кв. м.; – сума витрат на оренду чи на інше право користування становить 1 926 грн. Членів сім’ї: у власності, в оренді чи на іншому праві користування у членів сім’ї Кохана Т.Г. перебуває квартира площею 39, 5 кв. м. Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи: – сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах Кохана Т.Г. склала 650 000 грн.; – вкладених у звітному році – 200 000 грн. Членів сім’ї: сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах склала 620 000 грн. Відомості про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру першого заступника міністра культури України БОГУЦЬКОГО Юрія Петровича та членів його сім’ї за 2011 рік Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» публікуємо відомості, зазначені в декларації

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ продовжує прийом конкурсних пропозицій для участі у конкурсі з визначення культурно-мистецьких програм (проектів, заходів), розроблених громадськими організаціями та творчими спілками, які мають всеукраїнський статус (крім національних творчих спілок та їх регіональних осередків), для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка за рахунок коштів державного бюджету. Конкурсна пропозиція приймається до 3 травня 2012 року щоденно, крім суботи, неділі та святкових днів, з 10:00 до 17:00, за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 15, к. 3А, Департамент у справах релігій та національностей Міністерства культури України або може бути надіслана на поштову адресу Міністерства культури України: 01601, м. Київ, вул. І. Франка, 19 з поміткою «На конкурс мистецьких програм». Телефон для довідок: (044) 279-37-34 (контактна особа – Горбач Тетяна Петрівна). Конкурсна документація з вимогами до підготовки громадськими організаціями та творчими спілками, які мають всеукраїнський статус конкурсних пропозицій та форми документів, розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства культури України http://www.mincult.gov.ua.

про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру першого заступника міністра культури України Богуцького Юрія Петровича та членів його сім’ї за 2011 рік: Члени сімї декларанта: дружина Богуцька І.А. Відомості про доходи: загальна сума сукупного доходу Богуцького Ю.П. склала 485 396 грн., у тому числі: – заробітна плата, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору – 203 966 грн.; – дохід від викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту – 145 212 грн; – матеріальна допомога – 10 624 грн; – страхові виплати, страхові відшкодування, викупні суми та пенсійні виплати, що сплачені Богуцькому Ю.П. за договором страхування, недержавного пенсійного забезпечення та пенсійного вкладу – 124 266 грн. (пенсія) – інші види доходів – 1 328 грн. Членів сім’ї Богуцького Ю.П. загальна сума сукупного доходу склала 10 700 грн, у тому числі: – страхові виплати, страхові відшкодування, викупні суми та пенсійні виплати, що сплачені за договором страхування, недержавного пенсійного забезпечення та пенсійного вкладу – 10 700 грн. (пенсія) Відомості про нерухоме майно: у власності, в оренді чи на іншому праві користування у Богуцького Ю.П. перебувають: земельна ділянка площею 6 300 кв. м. у Києво-Святошинському районі Київської області, садовий (дачний) будинок площею 45 кв. м. у Києво-Святошинському районі Київської області. Членів сім’ї: майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування у членів сім’ї: житловий будинок площею 30 кв. м. у Херсонській області, квартира площею 130 кв. м. у м. Києві, садовий (дачний) будинок площею 45 кв. м. у КиєвоСвятошинському районі Київської області Відомості про транспортні засоби: у власності, в оренді чи на іншому праві користування у членів сім’ї Богуцького Ю.П. перебуває автомобіль легковий Mercedes-Benz GL- 550 з об’ємом циліндрів двигуна 5 498 куб. см., довжиною 508,8 см. 2008 року випуску.

ІНФОРМАЦІЯ СЛУЖБИ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ Шановні наші читачі та передплатники! У продажу чергові номери журналів «Музика», «Український театр», «Пам’ятки України», «Українська культура», «Театрально-концертний Київ». До вашої уваги! Попередньо були віддруковані спеціальні випуски журналу «Пам’ятки України», присвячені Національному історико-культурному заповідникові «Чигирин», Національному заповідникові «Софія Київська», історичному містові Підгайці. Де придбати випуски журналів ми розповімо вам за тел. (044) 498-23-64. Редакція журналу «Українська культура» передала в друкарню ювілейний 1000-й випуск. Передані на друк чергові випуски журналів «Музика», «Український театр», «Театрально-концертний Київ» з репертуаром на травень. Всі журнали поступлять у продаж 28–29 квітня. Журнал «Пам’ятки України» № 4 надрукований. Передплатники отримають журнали і газети своєчасно. Якщо передплачене вами видання надходить з затримкою – передзвоніть нам. УВАГА! ПЕРЕДПЛАТА НА ДРУГЕ ПІВРІЧЧЯ 2012 р. РОЗПОЧАЛАСЯ 10-го КВІТНЯ Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії ви можете за адресою: http://presspoint.ua. Така послуга можлива в будь-якій країні світу. Будемо вдячні вам за пропозиції і зауваження щодо організації передплати і продажу наших видань. Наші телефони: (044) 498-23-64, моб. 067-394-97-21, 386-56-63.

На дозвіллі

16 ВІД ДІДІВ-ПРАДІДІВ

«У травні дощиться – буде родиться», «Теплий квітень, мокрий май – буде добрий урожай». На травень припадає шоста частина усіх гроз та блискавок року. Якщо за вікнами сонце – мерщій на вулицю: луки, ліси, левади, парки та, звісно, городи. А якщо дощ – зігрійте чаю, візьміть нашу газету та прочитайте про народні традиції наступного тижня.

27 квітня – Мартина. Якщо жаби на Мартина кричать, а після Мартина мовчать – обов’язково похолодає.

28 квітня – бджолярі виходили до свого господарства: оглядали, налагоджували. Мірошники ремонтували засіки для зерна та борошна – пізніше для цього не буде часу.

30 квітня – Зосим Бджоляр. З початком медозбору повсюди на пасіках ставили ікону захисника бджіл, відправляли молебні та влаштовували різні охоронні обряди: обходили пасіки зі страсною свічкою та свяченою водою, скроплювали нею всі вулики, а біля входу прибивали вовчу пащеку, «аби бджоли могли відгризтися від нападників».

1 травня – Кузьми. Завершують сіяти буряки та моркву. Коли з’являються

перші паростки – палять багаття: «щоб зелень краще тяглася догори та не боялась заморозків».

2 травня – Івана Старопечерника. Цієї пори жінки вперше виносили на ставки полотно, яке вони наткали за зиму. Сувої змочували у воді, збивали і сушили (білили) на травневому сонці. Казали: «Прачі б’ють – Івана тчуть».

3 травня. Існує легенда, що «небіжчики, коли підростає молода трава, дуже сумують за земним життям». А тому цієї пори ходять впорядковувати та прибирати могилки.

4 травня – Глинов’яз. Гончарі пробували глину – чи дозріла. Починали виготовляти посуд.

5 травня – «Травнева роса коням краще вівса». Виганяли худобу та коней на пасовища.

6 травня – Юрія. «Юрій весняний весну починає, а Ілля літо закінчує». Здавна Юрій (Георгій, Ягорій) вважається охоронцем домашньої худоби та коней. А про Юрієву росу ходять легенди. Щойно світало – люди йшли на поле попарно та мовчки. На межах клали скатертини, на них – нехитрі частування. Тричі босоніж обходили свої посіви, вмивалися росою, оббризкували одне одного. Багато обрядів пов’язано з першим вигоном худоби на пашу. Ось один із них. Виганяючи худобу із хліва, стелили червону крайку: якщо корова не чіплялася за неї ногами – то ціле літо «не чіплятимуться ані хворі, ані сіроманці». А якщо перечепилась – «нападуть трясці й звірі». На Подніпров’ї цього дня запалювали свічки перед іконами покровителя тварин Юрія, щоб «він доглядав за вівцями та телицями». На Херсонщині хресним ходом йшли на поля, співаючи молитви, освячували посіви, проголошували: «Дай, Боже, нам урожаю!»

Національна музична академія України імені П. І. Чайковського оголошує конкурс на заміщення вакантної посади завідувача кафедри сольного співу Вимоги до претендентів: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста; науковий ступінь кандидата наук або доктора наук, або почесне звання заслужений, народний артист, або заслужений діяч мистецтв України; вчене звання доцента або професора. Науково-педагогічний стаж у вищих навчальних закладах ІV V рівня акредитації не менше ніж 5 років. Підготували не менше п’яти фахівців вищої кваліфікації (лауреатів міжнародних та державних премій, конкурсів, фестивалів). Термін прийняття документів протягом 30 днів з дня опублікування цього оголошення. До конкурсної комісії подаються такі документи: – заява на ім’я ректора про участь у конкурсі; – заповнена особова картка; – 2 фотокартки розміром 4х6 см; – копії документів про освіту, вчені та почесні звання, засвідчені нотаріально чи в іншому, встановленому законодавством порядку; – витяг з протоколу засідання кафедри про результати обговорення відкритого заняття; – список наукових, творчих та навчально-методичних праць; – список підготовлених студентів-лауреатів; – копії першої та другої сторінок паспорта громадянина України. Документи подаються до Відділу кадрів та юридичного забезпечення НМАУ імені П. І. Чайковського за адресою: м. Київ, вул. Городецького 1-3/11, Відділ кадрів та юридичного забезпечення. Тел.: 279-07-92, 279-40-84. З умовами конкурсу можна ознайомитись у Відділі кадрів та юридичного забезпечення НМАУ імені П. І. Чайковського.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ТА ПЕ РЕ ДП ЛАТНИК И ! Видання Національного газетно-журнального видавництва в 2012 році будуть виходити з такою періодичністю: • газети «Культура і життя», «Кримська світлиця» – щоп’ятниці; • журнали «Українська культура», «Пам’ятки України: історія та культура», «Театрально-концертний Київ» – щомісяця; • журнали «Музика» і «Український театр» – раз на два місяці. Передплату на журнали і газети можна оформити з будь-якого місяця у всіх поштових відділеннях зв’язку України.

Культура № 17, 27 квітня, 2012 р.

7 травня – «Овсій – овес сій». Закликали воду і землю «відводити муки-хвороби від кожної утроби».

8 травня – Марко-ключник. Співочі птахи прилітають уже зграями. Господарі обходять оселі з кропивою – виганяють нечисту силу. Зазвичай цього дня тепло, і тому казали: «На Марка небо ярке, на вулиці жарко, а бабі в хаті парко».

10 травня – Семен-орач. Виганяли з двору духів, які, буцімто, вийшли з ораної відкритої землі. Здавна наші пращури називали третій весняний місяць травень, а ще травник, місяць-громовик, пісенник. За квітування та «маювання» зелені часто називають його «май». І аж ніяк не стосується нашого травня-розмаю історії про «маяття усе життя», адже «маяти», «маювати» – це цвісти та буяти, чого і вам усім бажаємо. ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР 27 квітня – Мучеників Антонія, Іоана та Євстафія Литовських. День янгола: Мартин, Остап.

28 квітня – Мучеників Аристарха, Пуда і Трофима. День янгола: Василина, Трохим, Сава.

29 квітня – Іверської ікони Божої Матері. День янгола: Галина, Леонід, Ірина, Ярина.

30 квітня – Касперівської ікони Божої Матері. Преподобного Паісія Київського. День янгола: Семен, Андріан.

1 травня – Преподобного Іоана, учня Преподобного Григорія Декаполіта. День янгола: Авксентій, Кузьма, Зінон.

2 травня – ікони Божої Матері «Життєносне джерело», Блаженної Мотрони Московської. День янгола: Христофор, Никифор, Іван.

3 травня – Преподобного Феодора Тріхіни. День янгола: Григорій, Гаврило.

4 травня – Апостола Фоми. День янгола: Кіндрат, Денис, Федір.

5 травня – Священномученика Євстафія пресвітера. День янгола: Климентій, Всеволод, Гаврило, Віталій, Лука.

6 травня – Великомученика Георгія Побідоносця. День янгола: Олександра, Анатолій, Георгій, Юрій, Сава.

7 травня – Мученика Сави Стратілата, Преподобних Сави та Алексія Печерських. День янгола: Єлизавета, Леонтій, Валентин, Овсій, Хома.

8 травня – Апостола та євангеліста Марка. День янгола: Сильвестр, Ярослав, Марко.

9 травня – Святого Стефана, єпископа Великопермського. Поминання загиблих воїнів. День янгола: Василь, Степан.

10 травня – Преподобного Стефана Печерського, єпископа Володимир-Волинського. День янгола: Степан, Семен. Підготувала Тетяна ШНУРЕНКО

Наступний номер газети вийде 11 травня 2012 року Газета «Культура і життя»

№ 17 (4485), 27 квітня 2012 рік Засновники: Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети «Культура і життя» Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» Адреса видавництва: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор Олеся БІЛАШ Головний редактор Людмила ГНАТЮК Адреса редакції: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 nvu.kultura@gmail.com Виходить із 7 жовтня 1923 року. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», вул. Фрунзе, 47-б, корп. 2, Київ, 04080; тел. +38 (044) 417-25-93 Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 Портал http://uaculture.com/ Передплатний індекс в Каталозі видань України 60969 Склад Видавничої ради Олеся Білаш – генеральний директор видавництва; Віктор Вечерський – заступник директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей; Максим Бударін – заступник директора Департаменту у справах релігій та національностей; Олена Воронько – начальник відділу театрального мистецтва Управління мистецтв Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти; Ольга Дарибогова – начальник Управління міжнародного співробітництва; Оксана Іонова – заступник начальника управління стратегічного планування культурного

розвитку та регіональної політики у сфері культури Департаменту формування Державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти – начальник відділу аналізу та прогнозування соціокультурного розвитку регіонів; Лариса Лебедівна – завідувач сектору мовної політики; Іван Мечков – заступник начальника управління мистецтв – начальник відділу музичного мистецтва Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти; Лариса Нікіфоренко – начальник відділу аналізу та прогнозування діяльності бібліотек Управління стратегічного планування культурного розвитку та регіональної політики у сфері культури Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти; Олена Чередніченко – завідувач сектору інформаційноаналітичної роботи та зв’язків з громадськістю Відділу забезпечення роботи Міністра; Михайло Швед – заступник директора Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти – начальник управління мистецтв; Віктор Пасак – заступник генерального директора видавництва; Людмила Гнатюк

– головний редактор газети «Культура і життя»; Ольга Голинська – головний редактор журналу «Музика»; Наталя Потушняк – головний редактор журналу «Театральноконцертний Київ»; Алла Підлужна – головний редактор журналу «Український театр». Дизайн та верстка Сергія Задворного Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця © «Культура і життя» Наклад 2000 Ціна договірна