Щотижнева газета «Культура і життя» by Національне газетно-журнальне видавництво

№ 18–19 (4486–4487)

11 травня, 2012 рік

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

www.uaculture.com

Ніхто не забутий, ніщо не забуте!

АКТУАЛЬНО › с. 3

УКРАЇНА ВШАНОВУЄ ВЕТЕРАНІВ

ПАМ’ЯТЬ › с. 5

З ОБ’ЄКТИВОМ КРІЗЬ ВІЙНУ

ЛІТЕРАТУРА › с. 12

Фото Юрія ШКОДИ

ПОЕТИЧНИЙ ЩОДЕННИК ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ

Столична афіша

с. 3 з 11 до 20 травня 2012 року

с. 14

Наголос

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р.

МИХАЙЛО КУЛИНЯК: «УКРАЇНА ТА ІРАН ВОЛОДІЮТЬ ВИЗНАЧНИМИ ПАМ’ЯТКАМИ АРХІТЕКТУРИ, З ЯКИМИ НЕОБХІДНО ЗНАЙОМИТИ НАШІ НАРОДИ»

Михайло Кулиняк, міністр культури України

ШАНОВНІ ДРУЗІ! Цьогоріч 9 травня Україна відзначає 67 річницю Дня Перемоги. У нашого народу є події і дати, які навіки вкарбовані в його історичну пам’ять. Одна з них – 9 травня, що назавжди ввійшла в історію як День Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Друга світова війна – одна з найбільших трагедій XX століття. Вона охопила різні країни, різні континенти, стала автором кривавих сторінок історії для багатьох народів світу. На українських землях німецький окупаційний режим супроводжувався тотальним терором проти місцевого населення, масштабним грабунком матеріальних, культурних цінностей, жорстокою експлуатацією природних, промислових та людських ресурсів. Тоді на боротьбу з ворогом піднялися мільйони українців, їхній подвиг і донині вражає своєю величчю, жертовністю, силою волі і хоробрістю духу. Український народ заплатив надто велику ціну за щастя жити без війни. Тому свято Перемоги для України – це символ прагнення до волі, великої шани до загиблих та щирої поваги до живих героїв. Ми цей день повинні пам’ятати і відзначати як день святої пам’яті і скорботи, пам’яті про славні, героїчні вчинки тих, хто поклав своє життя на вівтар Вітчизни, визволяючи свою землю, свій народ від ворога. Наша пам’ять повинна стати обов’язком нинішнього покоління – утверджувати мир та злагоду на українській землі. Велика Вітчизняна війна закінчилась шістдесят сім років тому, однак сьогодні ми вкотре віддаємо шану насамперед ветеранам, які мужньо здолали вогненні фронтові дороги і подарували нам Велику Перемогу. Зичу вам міцного здоров’я, людського щастя, миру і благополуччя, добра і злагоди!

4–6 травня міністр культури України Михайло Кулиняк на чолі офіційної делегації перебував в Ісламській Республіці Іран. Під час візиту Михайло Кулиняк провів офіційну зустріч з міністром культури та ісламської орієнтації Ірану Сейєд-Мохаммадом Хосейні. Міністр Ісламської Республіки Іран Сейєд-Мохаммад Хосейні високо оцінив розвиток культурних взаємин двох країн, відзначивши низку мистецьких акцій, що відбулись в рамках презентації іранської культури в Україні. Так, у 2010 році в Києві з успіхом пройшов Тиждень іранської культури. Міністр також висловив побажання провести Тиждень української культури в одному з міст Ірану.

Під час візиту

Міністр культури України Михайло Кулиняк, який під час візиту відвідав історичні міста Шіраз та Ісфаган, відзначив, що обидві країни володіють визначними пам’ятками

архітектури, з якими необхідно знайомити український та іранський народи. Він також привітав ідею проведення Тижня української культури в Ісламській Республіці Іран.

У ШАНХАЇ ВСТАНОВЛЕНО БЮСТ ВИДАТНОМУ ПИСЬМЕННИКУ МИКОЛІ ВАСИЛЬОВИЧУ ГОГОЛЮ 25 квітня у рамках заходів з нагоди 20-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною та КНР в Шанхаї відкрили бюст видатному письменнику Миколі Васильовичу Гоголю. Бюст, виготовлений із бронзи відомими українськими скульпторами Олександрою Рубан і Віктором Липівкою, встановлено на Алеї майстрів комедійного жанру на території Шанхайської театральної академії. На пам’ятнику викарбовано напис: «Великому письменнику. Великому українцю».

В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ ВІДБУВСЯ IV МІЖНАРОДНИЙ ФОЛЬКЛОРНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ЕТНОГРАФІЧНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ «РОДОСЛАВ»

В урочистому відкритті IV Міжнародного фольклорного фестивалю взяв участь заступник міністра культури України Тимофій Кохан

4–6 травня з нагоди 350-річчя Івано-Франківська відбувся IV Міжнародний етнографічнофольклорний фестиваль «Родослав». Захід, який влаштовують раз у три роки, цьогоріч – шостий. Він проводиться за підтримки Міні стерства культури України та з ініціативи Всеукраїнських асоціацій і об’єднаних товариств етнографічних регіонів України з метою відродження та збереження традицій і обрядів, виявлення спільних джерел їхнього виникнення і розвитку, сприяння успішному втіленню в життя та популяризації народної творчості шляхом ознайомлення з творчими колективами, окремими виконавцями і майстрами декоративно-ужиткового мистецтва. 5 травня заступник міністра культури Тимофій Кохан взяв участь в урочистому відкритті IV Міжнародного фольклорного фестивалю етнографічних регіонів України «Родослав» і зачитав вітальне слово гостям та організаторам свята від міністра культури Михайла Кулиняка:

«IV Міжнародний фольклорноетнографічний фестиваль “Родослав” – захід, що яскраво демонструє самобутній колорит та невичерпні духовні надбання Івано-Франківського краю. Споконвіку пісня і танок, музика і слово, витвори майстрів народної творчості були виразниками національної ідеї, оберегами історичної пам’яті, які ввійшли у наше повсякденне життя, в кожну сім’ю і оселю, стали часткою загального духовного надбання. Переконаний, що творчі звершення учасників зігріють ваші серця, згуртують на добрі справи, подарують радість від спілкування зі світом краси і мистецтва». Цьогоріч програма фестивалю включала виставки робіт майстрів народного, декоративно-ужиткового

мистецтва Івано-Франківщини та інших областей України, культурномистецьку програму «Храм української родини» в районах та містах області за участю художніх колективів і виконавців країни та з-за кордону, виступ муніципальних й аматорських колективів Івано-Франківська та багато інших заходів. На свято до Дня міста прибули 22 іноземні делегації з 12 країн світу, зокрема – з Європи та Америки. Фестиваль зібрав також понад 30 українських мистецьких колективів та 150 майстрів декоративно-ужиткового мистец тва. Від Прикарпаття виступали 22 аматорські художні колективи. На заході було представлено малярство, народні промисли, хореографію та хорове мистецтво з усіх регіонів України.

Від Прикарпаття виступали 22 аматорські художні колективи

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р. ЗУСТРІЧ З ВЕТЕРАНАМИ

Прем’єр-міністр України Микола Азаров переконаний, що не можна зменшувати роль перемоги у Великій Вітчизняній війні. Про це він заявив під час зустрічі з ветеранами ВВВ. «Недооцінювати роль і значення цієї видатної Перемоги недопустимо. І саме тому я хочу засвідчити величезну вдячність і низько поклонитися ветеранам Великої Вітчизняної війни», – сказав Микола Азаров. Він зауважив, що дехто намагається зменшити значення Перемоги. За словами прем’єра, уряд категорично не сприймає таку позицію. «Зараз є багато спроб переглянути все, що відбувалося в ті роки, знайти якісь нові оцінки тому, що відбувалося. Я особисто і члени нашого уряду такі підходи не розділяємо. Для нас це найбільша Перемога в світовій історії і найвагоміший вклад нашого народу в перемогу над фашизмом», – відзначив Глава Уряду. Микола Азаров також повідомив, що наразі обговорюються проекти зі створення в Парку слави Алеї героїв. «Зараз ми обговорюємо рішення про створення в Парку слави Алеї героїв. Починатися ця алея буде з пам’ятника Івану Кожедубу, і надалі ми встановимо пам’ятники найвидатнішим героям Великої Вітчизняної війни», – розповів прем’єр. Він підкреслив, що Уряд проведе спеціальний конкурс проектів Алеї. За його словами, Уряд насамперед прислухатиметься до думки ветеранів відносно осіб, яких треба увічнити на Алеї героїв. У КИЄВІ З’ЯВИВСЯ НОВИЙ ПАМ’ЯТНИК

Перший в Оболонському районі столиці пам’ятник воїнам Великої Вітчизняної війни відкрили за участю ветеранів війни, керівництва міста, представників громадських організацій, місцевих жителів. «Я гордий тим, що і через 67 років ми продовжуємо шанувати пам’ять героїв Великої Вітчизняної війни. Меморіальний комплекс, який ми сьогодні відкрили в Оболонському районі, особливий. Бронзові солдати немов живі. І це дуже символічно, тому що наша пам’ять про тих, хто загинув, віддавши життя за свободу рідної землі, житиме вічно. Завдяки їх подвигу ми живемо на мирній землі», – сказав під час відкриття пам’ятника голова КМДА Олександр Попов. Композиція пам’ятника складається із скульптурної групи, встановленої на штучному пагорбі. У її центрі – солдатське вогнище, як символ вічної пам’яті. Над вогнищем – казан на тринозі, довкола двоє солдатів, які поминають свого бойового товариша. На передньому плані на валунах розкинутий символічний

Актуально рушник. На нім солдатська каска, пробита ворожою кулею, і кухоль, накритий шматком чорного хліба, – традиційний символ пам’яті тих, хто не повернувся з фронту і поліг на полі бою. Ця пам’ятна скульптурна композиція встановлена як символ перемоги воїнів-визволителів у роки Великої Вітчизняної війни. Композиція виконана в реалістичному стилі і природно вписана в місцевий ландшафт. Про спорудження пам’ятника клопотали ветеранські організації і місцеві жителі. Побудували меморіальний комплекс на засоби меценатів. УКРАЇНА ВІДСВЯТКУВАЛА 67-Й ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

9 травня у столиці відбулися загальноміські заходи з відзначення Дня Перемоги. Цьогорічна програма святкування об’єднала як традиційні, так і нові за форматом заходи. Отже, ранок Дня Перемоги розпочався з Ритуалу Пам’яті – покладання квітів до могили Невідомого солдата в парку Вічної Слави. О 10.00 на Майдані Незалежності відбулися урочистості з нагоди святкування перемоги у Великій Вітчизняній війні, продовженням яких стала концертна програма «Фронтові сторінки сімейного альбому». Ветеранів вітали Почесна варта Збройних сил України, Заслужений академічний оркестр пісні та танцю ЗСУ, народні артисти України Наталія Бучинська, Олександр Пономарьов, солісти ансамблю ЗСУ Тіна Кароль, Злата Огнєвіч, а також лідер гурту «ВВ» – Олег Скрипка. У їхньому виконанні прозвучали пісні воєнних часів. Крім того, вперше в національному комплексі «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» відбувся великий мітинг-концерт «Ту славну весну не забути повік». Захід розпочався церемонією запалення Вогню Слави та покладанням гірлянди військової слави. Також відбувся військово-історичний парад «Незабутнє». Територією музею проїхала відома історична техніка та піші колони у військовій формі часів війни, а також на відвідувачів чекав концерт «Пісні перемоги». Від 16.00 на Майдані Незалежності розпочався святковий марафон, у якому брали участь оркестри Збройних сил України і творчі колективи МВС. Крім того, українські виконавці співали відомі улюблені пісні воєнних часів, а також пісні на військову тематику в супроводі Заслуженого академічного оркестру пісні та танцю ЗСУ. Завершилося святкове дійство феєрверком «Салют Перемоги». ДОПОМОГА ВЕТЕРАНАМ ЗРОСЛА УДВІЧІ Сума разової матеріальної допомоги ветеранам Великої Вітчизняної війни до Дня Перемоги збільшена удвічі. Про це заявив прем’єр-міністр Микола Азаров. «Можете бути певні, що наш уряд робитиме все можливе для того, аби поліпшити роки їхнього життя», – зазначив прем’єр. Він наголосив, що саме наша країна, тоді велика – Радянський Союз, дозволила нині європейцям – тим, хто зараз називає

себе золотим мільярдом, – говорити про демократію і високий рівень життя. Ветерани війни напередодні Дня Перемоги отримали суттєво підвищені одноразові виплати – від 1720 до 2200 грн.

основі фоторепортажів, зроблених під час урочистостей з нагоди святкування Дня Перемоги у Дніпропетровську, спробувати знайти ветеранів – героїв фотопортретів і записати їх імена в історію міста.

ДО ДНЯ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ У м. Полтаві до Дня Перемоги відкрилася фотовиставка «Дитячі усмішки» у залі дитячої творчості імені Саші Путрі. Фотографи Сергій та Ілля Назаркіни представили більше, ніж півсотні своїх робіт, головні герої яких – діти. Як зазначив один зі співорганізаторів виставки Анатолій Лобач, ветерани війни є прикладом для молодого покоління, вони – наша історія, а майбутнє – діти. Про дітей говорити можна багато, про їх очі, про щирість усмішки. Саме тому назва фотовиставки – «Дитячі усмішки». У Харкові відкрито виставку квітів «Букет для ветерана». Садівники представили харків’янам садові та кімнатні квіти, саджанці плодових, декоративних кущів і дерев. Тут можна придбати насіння, спеціальну літературу, аксесуари для створення композицій із квітів, добрива. 9 травня усім ветеранам Великої Вітчизняної війни та літнім людям, які відвідали захід, студенти-волонтери у військовій формі дарували букети квітів, прикрашені Георгіївською стрічкою. Фотовиставку до Дня перемоги відкрили у Дніпропетровську. Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д. І. Яворницького представляє виставку фотохудожника Сергія Селезньова «Безіменний Портрет». Проект заснований на матеріалах, зібраних на декількох Парадах Перемоги, об’єднаних однією темою і одним завданням. Мета автора виставки – на

Яна ЛЕВИЦЬКА

ОСТАННЯ ШАНА ОБОРОНЦЯМ КИЄВА Напередодні Дня Перемоги у селі Гатне перепоховали 70 солдатів Великої Вітчизняної. Мітинг-реквієм відкрив міністр палива та енергетики Юрій Бойко: «Ми сьогодні віддаємо шану тим 70 солдатам, які першими у найважчі роки війни взяли на себе удар у серпні 1941 року. Дякуємо їм. І вічна слава!» Вічна слава Василю Федоровичу Фаткіну, Степану Сергійовичу Кривуці, Прокопію Федоровичу Яборєву, Миколі Васильовичу Анісімову, Григорію Васильовичу Бабаяну, Петру Антоновичу Лазаренку, Олексію Васильовичу Сириці, Абраму Менашевичу Рахману, Моні Самойловичу Шмирину та іншим червоноармійцям чиї імена, на жаль, не змогли встановити пошуковці. «Спи спокійно, дорогий солдате», – ця коротенька фраза, сказана губернатором області Анатолієм Присяжнюком, найповніше відображає думки, помисли учасників перепоховання. «Спи спокійно, дорогий тато», – пошепки повторили дві доньки Семена Васильовича Поплавського. Їм щойно передали особисті речі батька. Особисті речі солдат були передані й іншим родичам полеглих, що приїхали на перепоховання з Росії, Білорусі та різних куточків України. Орест ЯНІВЕЦЬ

28 квітня 2012 року пішов з життя Віктор Михайлович АНДРІАНОВ – колишній перший заступник міністра культури України, заслужений працівник культури України Міністерство культури України з глибоким сумом сповіщає, що 28 квітня 2012 року на 65 році пішов з життя Віктор Михайлович Андріанов – колишній перший заступник міністра культури України, заслужений працівник культури України. Визнаний фахівець, справжній чоловік, шляхетна людина з високими професійними та моральними якостями викликає надзвичайну повагу у всіх, хто знав і працював з Віктором Михайловичем. Віктор Михайлович Андріанов народився 8 травня 1947 року в місті Москва. Після закінчення навчання у Дніпропетровському механічному технікумі працював на заводі, у Всесоюзному науково-дослідному і конструкторсько-технологічному інституті трубної промисловості, в Дніпропетровському обкомі ЛКСМ України. Після закінчення в 1988 році Академії суспільних наук при ЦК КПРС займав відповідальні посади в комсомольських та партійних органах, в Адміністрації Президента України та Секретаріаті Кабінету Міністрів України. З травня 1998 року до червня 2001 року працював генеральним директором – художнім керівником Національного палацу «Україна». Віктор Михайлович також займався викладацькою діяльністю, очолював юридичний факультет Національної академії внутрішніх справ України. З 2003 року пов’язав своє життя з Міністерством культури України, де протягом тривалого часу займав відповідальну посаду першого заступника міністра культури України. Завдяки високому професіоналізму, прекрасним людським якостям Віктор Михайлович здобув беззаперечний авторитет серед працівників Міністерства культури, широких кіл діячів культури та мистецтва. Чесна, порядна людина, авторитетний фахівець, він залишив по собі світлу пам’ять та шанування багатьох колег і громадських діячів. За значні особисті заслуги, вагомий внесок у розвиток вітчизняної культури, багаторічну сумлінну працю Віктору Михайловичу було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України» та нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Пішла з життя неординарна особистість, щира, порядна людина, залишивши по собі на землі світлу пам’ять та шанування багатьох діячів культури та мистецтв. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям. Вічна йому пам’ять… Колектив Міністерства культури України, начальники управлінь культури обласних державних адміністрацій, керівники національних закладів та установ системи Міністерства культури України, голови національних творчих спілок України, Президія ЦК профспілки працівників культури України, мистецька громадськість України

Пам’ять

4 ВОСКРЕСЛЕ ІМ’Я Художнику Сергію Конончуку, який загинув в боях під Києвом у вересні 1941 року, 29 травня сього року виповнилося б 100 років! У Будинку кіно висить меморіальна дошка з прізвищами загиб лих у Великій Вітчизняній війні. Серед переліку героїв несправедливо відсутнє ім’я художникамультиплікатора Сергія Конончука. Цю неординарну багатогранну особистість відкрив у 70-х роках минулого століття відомий письменник, літературознавець, сценарист і громадський діяч, лауреат Шевченківської премії Леонід Васильович Череватенко. Інформація про долю Сергія Конончука отримана з вуст його рідної сестри Неоніли Пилипівни, яка, до речі, працювала у монтажному цеху кіностудії ім. Олександра Довженка. З одним із багатьох цікавих фактів творчої долі митця, висвітленої у нарисі Л. Череватенка на шпальтах української радянської періодики 80-х років, пропонуємо ознайомитися нашим читачам, ознайомитись і подивуватися перебігам подій та віражам часу, які підтверджують: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!» Людмила ГНАТЮК

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р.

взяв участь у першій республіканській виставці художниківсамоуків, і твори його привернули увагу до себе. Одне слово, ще в школі Сергій твердо знав, що буде художником, що вчитися йому треба тільки в художньому закладі. А тому після закінчення семирічки він вирішив подати документи до художньоіндустріальної профшколи. Ось що згадує однокласник Сергіїв, художник Павло Акулінич: «Пам’ятаю Сергія, такого молодого, а вже певного і свідомого себе майстра. Технічно вже був на достатньому графічному рівні, не в приклад нам, його товаришам, що не дійшли ще такого. А його вже починали друкувати. Головне – що він тоді вже мислив образами, гідними поліграфічного втілення». Відбулося це так. Одного разу викладач Г. Пустовійт переглянув

Конончук встиг оформити понад п’ятдесят книжок! Можливо, хтось висловить

виконане С. Конончуком завдання, і каже йому: «Хлопче, намалюй до будь-якої казки декілька ілюстрацій. Щоб ми могли представити тебе у видавництві. Пора тобі на широку дорогу виходити». Сергій вдома обмислив усе гарненько і надумав проілюструвати цілу казку, повністю, від початку до кінця. Щодо самої казки, він анітрохи не вагався: «Колобок». Улюблений, відомий з дитинства, читаний-перечитаний, казаний-переказуваний «Колобок». І робота закипіла. Десять ілюстрацій і два аркуші обкладинок (разом дванадцять рисунків тушшю і гуашшю) С. Конончук виконав за якийсь місяць, навіть менше того, – на одному подихові… Г. Пустовійт уважно переглянув, схвалив і поніс Конончукові ілюстрації до київського видавництва «Культура». Отже, «Колобок» став немовби візиткою 17-річного художника, творчою його заявкою. І заявка сподобалася, йому негайно дали на оформлення дитячу книжку – англійську казку «Червона курочка». Сергій зробив гарні ілюстрації – наступного 1930 року «Червона курочка» вийшла друком. Слідом за нею того ж таки року в тому ж видавництві «Культура» з’явилася і казка Н. Клейменової «Тетянчин їжак», оздоблена 18-річним С. Конончуком. А 1931 року в харківському видавництві «Молодий більшовик» вийшли – з ілюстраціями С. Конончука – три дитячі книжки («Як ми працювали» А. Волоковича, «Як звірів ловили» Н. Дірш і «Сімнадцять» Д. Чепурного). Загалом за коротке своє життя С.

здивування: якщо так успішно розпочинався творчий шлях молодого художника, чому ж тоді не видали – за одним, мовляв, рипом – і «Колобка»? Дивуватися не треба. «Колобка» не було в планах видавництва, а, ми знаємо, тематика, розмір, кількість і характер ілюстрацій – все це обумовлюється наперед. Та й сам автор не гадав, що з «Колобка» буде колись книжка і ставився до власних ілюстрацій як до окремих графічних аркушів. А далі була війна, ідучи на фронт, Сергій заніс п’ять папок з альбомами і завершеними творами сестрі Неонілі – з проханням зберегти їх за всяку ціну: «Коли я повернусь, то, напевне, буду інш и й . А не повернусь – то нехай людям хоч малий слід по мені зостанеться». Поки була змога, надсилав їй коротенькі звістки про себе, потім настало мовчання. Рядовий Сергій Конончук загинув під Києвом на початку вересня 1941 року… 20 червня 1980 року в затишному виставочному залі, що на Володимирській вулиці, відкрилася перша посмертна, перша персональна виставка творів С. Конончука. Вона справила величезне враження. Мистецька спадщина 29-річного (навіки) художника не застаріла, зберегла своє значення й актуальність в наші дні. Це одне свідчить багато про що, адже мистецтво графіки, зокрема книжкової, нині явно переживає період піднесення, висунувши цілу низку високоталановитих майстрів. Проте творчість С. Конончука, призабута протягом десятиліть, зразу лягла на душу новому поколінню художників. Говорити на цю тему слід і можна довго, та не забуваймо і про нашого «Колобка»: вінбо «лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна та на призьбу, а з призьби та на землю в двір, а з двору та за ворота та й побіг-покотився дорогою». Ілюстрації до «Колобка» вперше з’явилися в каталозі

Дебют, якому 55 років Книжки – як люди. Кожна з них має свою долю. Непомітну чи голосну, малу чи велику, – власну. Доля цієї ошатної книжечки справді небуденна. І воднораз – глибоко закономірна, справедлива. «Колобок», українська народна казка. Ну, хто не знає, не пам’ятає її з самого дитинства: «Були собі дід та баба, та дожилися уже до того, що…» Та в цього «Колобка» дві офіційні дати народження. Рік 1984-й – це на видавничій обкладинці. 1929-й – на обкладинці авторській. Пролягла між обома датами часова відстань аж у 55 років. І яких років! Ось про це і хотілося б розповісти, щоб знало, пам’ятало і далі понесло цю незвичайну історію наймолодше наше покоління. Так от, жив собі в Києві, в робітничому районі, на Глибочицькому провулку (нині вул. Плеханова) хлопець. Звали його Сергій, прізвище – Конончук. Батько Сергіїв працював на Київському телеграфі рознощиком телеграм. Колись він приблукав до Києва з волинського далекого села, був не дуже освічений (грамоти навчився в армії), але мав неабиякі здібності, гарно співав, читав немало, зібрав непогану бібліотеку російських та українських класиків, особливо шанував «Кобзаря» Т. Шевченка. Сергієва мати родом була з чернігівських селян, теж не

вельми грамотна, зате працьовита, щира, добра. Сергійко народився 1912 року, він був найстаршою дитиною. Надзвичайно рано прокинулося в ньому прагнення творити: вже в дворічному віці він вуглиною малював на печі коней і козаків. Невідомо, яка прослалася б йому життєва путь, коли б восени 1920 року не вступив він до чудового учбового закладу, офіційна назва якого – трудова школа № 61 імені Івана Франка. Чудовий насамперед тим, що підібрався в ньому виняткового рівня й одностайності педагогічний колектив: досить сказати, що директором там був Григорій Костюк, видатний психолог, українську мову та літературу викладали письменники Олена Журлива і Степан Васильченко. Останній мав величезний вплив на учнів, у тому числі на Сергія Конончука, і допоміг сформуватися його людській індивідуальності, заохочуючи, зокрема, до занять мистецтвом (Сергій писав вірші, грав у драмгуртку, а що вже малював!) До речі, малювання у школі викладав Микола Рокицький, учень Михайла Бойчука і в недалекому майбутньому сам провідний монументаліст. М. Рокицький спрямував хист юного Сергійка у потрібному напрямі: вивчення й аналіз найвищих зразків світового мистецтва йшли паралельно з вивченням реальної натури. М. Рокицький практикував уроки на пленері, водив учнів у Кирилівський гай, на Сирець, на Дорогожицьку вулицю. В спадок від колишньої гімназії школі № 61 дісталася пребагата бібліотека, зокрема з образотворчого мистецтва. І весь вільний від навчання час Сергій читав, він просто не міг жити без книжки. Малював не тільки захоплено, а й цілеспрямовано, безнастанно. На випадкових аркушах паперу, в зошитах, олівцями, крейдою, олією – пейзажі, орнаменти, килими, портрети. 1927 року Сергій Конончук

персональної Конончукової виставки, про яку вже згадувалося. Потім – у п’ятому томі другого видання УРЕ. Потім – у щорічнику «Наука і культура» за 1980 рік. А думка про «Колобка» як про самостійне видання виникла у відомого книжкового графіка Володимира Івановича Юрчишина, котрий побачив ці ілюстрації на виставці. Побачив, захопився – і мало не щодня ходив на виставку, придивлявся, прикидав. І вирішив: «Брехня, буде книжка. Можете не сумніватися». Перефотографував ілюстрації, закомпонував, створив макет і поніс його у видавництво «Веселка». До задуму його зразу поставилися схвально, хоча виникли й сумніви: «Як сприймуть ілюстрації сьогоднішні діти? Адже нині так уже не малюють… Звичайно, видавництво «Детская литература» перевидає книжки 20–30-х років з ілюстраціями В. Лебедєва, В. Конашевича тощо. Але ж – перевидає, а тут фактично треба робити нову книгу». Та потроху сумніви один за одним відпадали, і «Колобок» пішов у роботу. Володимир Іванович розробив оригінальний макет: кожний розворот складається з авторської ілюстрації плюс фрагменти цієї ж композиції, що стали елементами заставок до тексту, плюс текст, писаний від руки. І не просто написаний, а шрифтом самого С. Конончука, тим самим, яким юний художник написав 1929 року назву і вихідні дані «Колобка». То була копітка і нелегка праця, що тривала два роки. От нарешті «Колобок» перед нами. Той самий, як уздрів колись його С. Конончук широко розкритими на зустріч добру і красі очима. Той самий, намальований не стільки рукою, скільки серцем, душею, пам’яттю про багатовікові народні традиції.

Наостанок ще раз подякуємо «Веселці», яка зважилась на подібний експеримент і подарувала маленьким читачам (ми переконані – не тільки маленьким) цю чудесну книжку. Гортаємо, радіємо… і надіємось. Може, видавництво «Веселка» виявить зацікавлення ще й до інших, оформлених С. Конончуком (і не лише, звісно, С. Конончуком) книжок, та й порадує нас новими (старими) виданнями, що стали давно бібліографічними раритетами. Їйправо, це варте часу і зусиль. Леонід ЧЕРЕВАТЕНКО Матеріал наданий Національним центром Олександра Довженка

Пам’ять

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р.

«Прапор Перемоги» Євгена Халдея «22 червня я повернувся з Тархан, де відзначали 100-річчя з дня смерті Лермонтова. Я знімав там хлопців з сільського літературного гуртка. Один хлопчик читав вірші: «Скажи-ка, дядя, ведь недаром Москва, спаленная пожаром…», а я просив його повторювати ці рядки знову і знову, аби зробити гарні дублі. Якби то знати! І ось приїхав уранці в Москву, підходжу до будинку – а жив я недалеко від німецького посольства, дивлюся – німці з машин вивантажують вузли з речами і заносять у посольство. Я не міг зрозуміти, що відбувається. А о 10 ранку зателефонували з фотохроніки і наказали терміново з’явитися на роботі. Об 11 Левітан почав говорити по радіо «Увага, говорить Москва, працюють усі радіостанції. О 12 годині буде передано важливе урядове повідомлення». Він повторював це упродовж цілої години – нерви у усіх були на межі. О 12 пролунав голос Молотова. Він дещо заїкався. І тут ми почули страшне: «…бомбили наші міста Київ, Мінськ, Белосток…» (Зі спогадів Євгена Халдея). Ім’я Халдея давно стало легендою. Він – автор найвідомішого в історії знімка «Прапор над Рейхстагом». Того самого, що став всесвітнім символом Перемоги. І легендарна фотографія «Перший день війни», єдина, знята у Москві 22 червня 1941 року, – теж його. Нашого земляка, уродженця Донецька (на початку століття – Юзівка). Зі своєю камерою Leica Халдей пройшов усю війну, усі 1418 днів і відстань від Мурманська до Берліна. Зафіксував Паризьку нараду міністрів закордонних справ, поразку японців на Далекому Сході, конференцію голов союзних держав у Потсдамі, підписання акта капітуляції Німеччини. Він брав участь у звільненні Севастополя, штурмі Новоросійська, Керчі, звільненні Румунії, Болгарії, Югославії, Австрії, Угорщини, а на Нюрнберзькому процесі його фото були представлені серед речових доказів. Халдеївські світлини 1941–1946 років, що зафіксували війну від оголошення про напад Німеччини на СРСР до Нюрнберзького процесу, обійшли увесь світ і приведені в незліченних підручниках,

Парад Перемоги. Перший Український Фронт. 24 червня 1945 р.

Потсдам. Велика Трійка – Черчиль-Трумен-Сталін. Червень 1945 р.

документальних книгах, енциклопедіях. У фондах київського Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років», на щастя, також зберігається представницька колекція робіт класика. Сьогодні, коли сучасникам найкривавішої в історії війни далеко за 80, особливої значущості набули свідчення очевидців тих вже далеких подій. І Халдей знову опинився на передовій: загальнолюдській історії і нашій пам’яті. Вдивіться у обличчя реальних солдатів на його знімках. Відчуйте радість перемоги – разом з моряками у Севастополі і дівчиною-регулювальницею біля Бранденбурзьких воріт, яка немов сяє від щастя у передчутті нового, найчудовішого життя без війни і горя. Випробуйте гіркоту втрат і захват звільнення – як жителі Керчі, громадяни Югославії і навіть мирне населення Берліна, яке вперше за довгі роки змогло вдихнути повітря миру. (З розповіді самого фотографа про

Полонені. Севастополь. Травень 1944 р.

історію створення знімка «Радянські танки увійшли до міста. Берлін. Травень 1945 р.»: «Це було 30 квітня 1945 року. З метро вийшли три жінки. Одна з них без взуття. У другої в руках була руда лисяча шуба. Сам я був у чорному пальті, чорній кепці, при мені була камера. Одна з жінок оглянула мене і запитала, що це за танки. Я їй відповів, що радянські. Ні, каже вона, не може бути. І запитує: ти взагалі хто? СС? Ні, відповідаю, я не з СС, а радянська людина. Вона: не може бути! Ми тиждень просиділи під землею, слухали радіо. Геббельс сказав, що у Берліні немає жодного радянського солдата. Коли ми почули, що вгорі їдуть танки, то зраділи, вирішивши, що це німецькі. І ось – російські танки»!) Стримуючи нелюдську напругу, з маршалом Жуковим і, звісно же, із всюдисущим Халдеєм, переживіть урочистість підписання Акта про беззастережну капітуляцію Німеччини. Разом з фотографом, подивіться у обличчя вершителів доль світу, колишніх і «післявоєнних», – підсудних на Нюрнберзькому процесі і учасників історичної конференції у Потсдамі. І заволайте, заплачте, засмійтеся від нестерпного, неймовірного: «Ми з Берліна»! – разом із сотнями сотень реальних переможців в тій війні. З рядовими і лейтенантами, чоловіками і просто зовсім юними хлопцями, навіть підлітками, що подорослішали зарано. З тими, що повернулися додому. З живими і непереможеними. З майбутніми нашими батьками, дідами, а комусь вже і прадідами. Під прапорами, пройдіть,

Салют у визволеному Севастополі, травень 1944 р.

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА Євген Ананійович Халдей (23 березня 1917 – 6 жовтня 1997) – радянський фотограф, військовий фотокореспондент. Народився у Юзівці (тепер Донецьк), Україна. Перший знімок зробив у 13 років саморобним фотоапаратом. З 18 років почав працювати фотокореспондентом. З 1939 року – кореспондент «Фотохроніки ТАРС». Знімав Дніпробуд, репортажі про Олексія Стаханова. Представляв редакцію ТАРС на військово-морському флоті під час Великої Вітчизняної Війни. Усі 1418 днів війни він пройшов з камерою Leica від Мурманська до Берліна. Брав участь у звільненні Севастополя, штурмі Новоросійська, Керчі, звільненні Румунії, Болгарії, Югославії, Австрії, Угорщини. Зняв Паризьку нараду міністрів закордонних справ, поразку японців на Далекому Сході, конференцію глав союзних держав у Потсдамі, встановлення прапора над Рейхстагом, підписання акта капітуляції Німеччини. На Нюрнберзькому процесі серед речових доказів були фотографії Халдея. Під час боротьби з космополітизмом у СРСР був звільнений з «Фотохроніки ТАРС», після смерті Сталіна знов отримав доступ на газетні сторінки. Після війни створив галерею образів фронтовиків у мирній праці. У 1995 році в Перпін’яні (Франція) на Міжнародному фестивалі фотожурналістики Євгену Халдею була присуджена найпочесніша нагорода у світі мистецтва – титул «Лицар ордена мистецтв і літератури». У 1997 році вийшла друком книга «Свідок історії. Фотографії Євгена Халдея» американського видавництва Aperture. Також у травні 1997 року відбулася прем’єра 60-хвилинного фільму «Євген Халдей – фотограф епохи Сталіна». У 2004 році видавництвом Editions Du Chene – Hachette Livre (Франція) була випущена книга Марка Гроссе «Халдей. Фоторепортер Радянського Союзу» (Khaldei. Un Photoreporter en Union Sovietique).

чеканячи крок, по головній площі – своєї країни, чи свого рідного, кращого у цілому світі, міста. І залиштеся – в історії. Адже, насправді, історія – це пам’ять.

Вона жива, поки ми не забуваємо. Перемога жива, поки ми про це не забуваємо. Алла ЧЕРДИНЦЕВА

Партизани. 1944 р.

Музика

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р.

В умовах зруйнованої разом із розпадом Радянського Союзу добре налагодженої гастрольно-концертної системи оригінальний вихід знайшла дирекція Кіровоградської обласної філармонії за підтримки місцевої облдержадміністрації. Своїм цікавим досвідом поділився її директор, заслужений працівник культури України Микола Кравченко. – Миколо Івановичу! Розкажіть, будь ласка, про Вашу ініціативу покращення гастрольної діяльності. – Тут збіглося два креативних плани: наш і «губернаторський»… Під час святкування 20-річчя Незалежності України губернатор Кіровоградської області Сергій Ларін запропонував нам ідею: «А що як філармонія “повезе” мистецтво до районних міст і сіл?» Ось так і народився проект «Краю наш, тебе ми прославляємо», присвячений 20-річчю Незалежності. З вересня минулого року ми почали методично об’їжджати кожен район області з гала-концертом творчих колективів і солістів Кіровоградської філармонії: Світловодськ, Знам’янка, Новомиргород, Новоукраїнка, Олександрія та інші. Нещодавно, приміром, відвідали Бобринець – це вже дванадцята серія імпрез із запланованих понад двадцяти (в області 21 район. – І. С.). – На програмці зазначено «під патронатом голови обласної державної адміністрації». Це якось впливає на хід подій? – Те, що концерти проходять під патронатом губернатора, одразу суттєво підносить їхню планку. Мало того, що збираються повні зали, обов’язково присутні перші особи міста, району,

приїздять делегації з усіх сіл на чолі з головами сільських рад. – А все-таки, кому це більше потрібно: артистам чи глядачеві? – Виграють обидві сторони: і ми як творча організація, і люди, які приходять, щоб нас побачити й почути. Адже в райони виїздять усі (десь близько 75 учасників) – «на базі» залишаються лише двірник і бухгалтер. – Концертні програми щоразу відрізняються? – «Кістяк» імпрези незмінний: обов’язкова участь камерного оркестру «Концертино» (художній керівник – заслужений діяч мистецтв Наталя Хилобокова), академічний ансамбль музики, пісні і танцю «Зоряни» (художній керівник – народна артистка України Антоніна Червінська), лауреат міжнародних конкурсів ансамбль «Єлисавет-ретро» (художній керівник – заслужений працівник культури України Микола Кваша), солісти – заслужений артист України Сергій Дьомін, лауреати міжнародних конкурсів Ярослав Страшной, наша молодь – Тетяна Яковенко, Світлана Пляка. Звучать переважно різножанрові й різнохарактерні світові та українські шлягери, виконуються хореографічні композиції. Звичайно, в програмі бувають і невеликі варіації. – Це правда, що кожен концерт розпочинається Вашим виступом? – Дійсно, у кожному районі зустріч із глядачем відкривається моїм «соло» – я розповідаю про колектив філармонії, нагадую про заслуги району… Квінт есенція ж мого вступного слова приблизно така: «Наш концерт – це творчий звіт Кіровоградської філармонії. Тож подаруйте теп ло своїх сердець артистам, які

Фото Ігоря ДЕМЧУКА

Із відкритою душею

Микола Кравченко (в центрі)

завжди виступають перед вами з відкритою душею». – Чи враховуєте специфіку аудиторії? – Нас скрізь сприймають позитивно. Звичайно, я готуюсь до кожного концерту. Трафаретів немає. От, приміром, Бобринецький район, – у своєму слові я відзначив, що тут працюють дев’ять народних колективів України, район взяв участь у всеукраїнських акціях – фестивалях духовної музики «Молюсь за тебе, Україно», фольклорному «Калиновий спів», для якого 100 учасників вишивали нитками географічну карту Кіровоградщини. А от у Маловисківському районі особливо тепло приймали нашу молоду народну співачку – їхню землячку Таню Яковенко. І ще ми обов’язково включаємо до маршруту два-три села. – Кажуть, що в селах сьогодні руїна… – Пригадую, як кілька років тому у Маловисківському районі мав відбутися концерт хору «Льонок». До керівника сільського Будинку культури прийшов директор колективу, поклав

перед ним термометр і сказав: «Концерту не буде, оскільки температура у залі 7 градусів». Ми термометра не возимо і працюємо часто не в найкращих умовах. Хоча організатори стараються, обігрівачі, буває, звозять з усього району. Мусимо пристосовуватись. – Які жанри сприймають найкраще? – У кожного своя публіка: учасники самодіяльності «мліють» від народної пісні, вчителі музичних шкіл вітають камерний оркестр. Тож ми свідомо привозимо програму на всі смаки. Головний критерій – професійність. – Чи можна вже говорити про певні результати? – Остаточні підсумки підіб’ємо по закінченні концертного сезону. Найголовніше – продемонструвати наші можливості якомога більшій кількості глядачів. Ми виступали в залах від 400 до 800 місць, і всюди квитки розкупали заздалегідь, часто місць не вистачало. Після кожного концерту оформляємо альбом з фотографіями, відгуками, знімаємо

фільм, який згодом покажемо широкому загалові. – Я знаю, у вас існує ще один проект – «Об’єднаємо мистецтвом Україну»… У чому його особливість? – Цей проект також ініціював губернатор. Суть – обмінні концерти в сусідніх областях. Ми побували в Черкасах, Житомирі, Вінниці, Миколаєві, Полтаві. Для нас це – нагода представити колективи, познайомитися з досягненнями колег, порівняти. Після концертів відбувається відкрита розмова про здобутки і недоліки… – Чи важко Вам було «вибудувати» такий збалансований творчий склад у філармонії? – Це – найважливіше для мене питання. Я працюю директором уже 28 років. Коли прийшов, на цій сцені виступали цигани з Москви, ліліпути і бригада «Жменя сміху і пісня на втіху». Були реорганізація, модернізація. Сьогодні ми маємо артистів усіх жанрів. Керівникові концертної організації дуже непросто: до мене упродовж року надходить близько 50-ти пропозицій, але я пристаю лише на ті, що мають перспективи. У нас є соціологічний центр, вивчаємо запити людей, – треба ж іти в ногу з сучасністю! Наш губернатор у філармонії – частий гість, завжди жваво реагує на усі проблеми. І гордий з того, що має в області такі таланти. – Тож щиро бажаю Вам подальших успіхів у Вашій благородній місії. Коли верстався номер, філармонія виступила з новою ініціативою: провела благодійний гала-концерт «Добро починається з тебе» на підтримку своїх колишніх працівників-інвалідів. Ірина СІКОРСЬКА, Кіровоград–Київ

Данина пам’яті Веніаміна Тольби На жаль, зараз не часто виходять у світ книжки, важливі для історії вітчизняної музичної культури. Але приємним винятком стала збірка, присвячена видатному українському диригентові, народному артисту України, лауреату Державної премії СРСР, професору Веніаміну Тольбі. Книга «Веніамін Тольба: Портрет диригента в спогадах сучасників» (Ніжин, 2009) відкривається ґрунтовною вступною статтею професора Юрія Станішевського. А основний масив текстового матеріалу видання (400 с.) становлять спогади про Тольбу (1909–1984), написані сімдесятьма (!) авторами. Але які імена ми бачимо серед них! Іван Козловський, Євгенія Мірошниченко, Дмитро Гнатюк, Ігор Блажков, Георгій Майборода, Юлій Мейтус, Іван Гамкало, Роман Кофман і багато інших. Беззаперечно, це найповніша добірка мемуарних нарисів про диригента. В уяві читача постають численні сторінки історії столичного оперного театру. Тут зібрано

ті відомості, які здебільшого не збереглися у пам’яті сучасників. А відтак – книга є цінним джерелом інформації для молоді та прийдешніх поколінь. Історія Національної опери України, попри чималу кількість виданої літератури, все одно і до сьогодні залишається недостатньо висвітленою. Головною причиною цього є заангажованість преси радянських часів: тоді про культуру писали надто відсторонено, не заглиблюючись у критичні міркування, і не торкалися проблемних деталей творчого шляху митців. Кожний музикант поставав перед читачем позбавленим особистого життя, віхи його біографії потопали в датах і офіційних званнях. У цьому плані рецензована книга кардинально відрізняється від попередниць. Надзвичайно цікавими і цінними у виданні є ілюстративні матеріали, багато з них надруковано вперше: фото композиторів, солістів Київської опери тих років, музикантів, із якими Веніамін Тольба виступав у концертах. Збірка містить

чимало ностальгійних і зворушливих матеріалів про тодішні події музичного життя Києва. Саме в цьому й полягає найбільша цінність цієї книжки: вона покликана відновити «зв’язок часів» і розповідає про непересічні, унікальні сторінки минувшини української столиці. У розділі «Довідкові матеріали» читач знайде різноманітні відомості про творчість диригента. Тут і перелік творів концертного репертуару, і оперні вистави, каталог звукозаписів і записів музики до кінофільмів, основні дати життя й творчості, публікації Веніаміна Тольби та бібліографія праць про нього. «Додатки» презентують ексклюзивну добірку листів і спогадів про діяльність диригента. Народний артист України Іван Гамкало зазначив: «Веніамін Савелійович Тольба протягом трьох десятиріч був на гребені українського оперного виконавства. Своєю творчістю він визначав його професійний рівень і динаміку розвитку, сприяв його загальновизнаному авторитету і

славі й залишив в історії української музичної культури яскравий і незабутній слід». Напевно, це і є найточнішою характеристикою творчості митця, який назав жди залишився в літопису українського оперного театру. Тож пам’ятаймо про тих, хто творив славу вітчизняної культури. Олександр МОСКАЛЕЦЬ

Музика

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р.

Арсеній Британчук. 1944 р.

У передвоєнному Києві на Куренівці жила багатодітна сім’я Британчуків. Троє старших синів-погодків – Арсеній, Василь і Гаврило вирізнялися із-поміж місцевої дітвори не тільки вихованістю, чистою українською мовою, а й зовнішнім виглядом, – мати одягала їх у шаровари із яскравими поясами й вишиванки. Та найбільше враження

Отака наука! на всіх справляв їхній чудовий спів. Сусід-аптекар розповів про незвичайну родину викладачам музичної школи № 1 на Подолі, де займався його син. На Куренівку відправилися заінтриговані шкільні педагоги …знамениті професори Київської консерваторії Давид Бертьє і Степан Вільконський. Так Арсеній і Гаврило потрапили до класу скрипки професора Бертьє, а Василь – до класу віолончелі професора Вільконського. Хлопці вчилися завзято, але недовго, – почалася війна. Батько пішов на фронт, а мати із дітьми залишилися в окупованому німцями Києві. Було дуже тяжко, страшно, голодно… Та й у цьому царстві жаху й суцільної тривоги зблиснув промінь світла. Музиканти, які не змогли евакуюватися із Києва, зокрема

Олександр Лисаковський і Вадим Стеценко, син українського композитора-класика Кирила Стеценка, вирішили розшукати по місту талановитих дітей, аби продовжити їхнє навчання. Серед тих, кого вони згуртували навколо себе, опинилися й брати Британчуки. Уроки проходили в приміщенні нинішнього Пед університету. Транспорт не працював. Навіть важко собі уявити зараз, як 10–12-річні хлопчаки по кілька разів на тиждень ходили пішки від теперішньої площі Шевченка через усе зруйноване, спов нене небезпеки місто до центру й назад. Дорога займала не одну годину, пролягала повз німецькі пости. Інколи дітей перестрівали офіцери, поліцаї. Оглядали футлярчики із інструментами, а часом і вимагали заграти. Тож

НОВИНИ

ВЕСНЯНЕ СВЯТО ПІСНІ ТА ПОЕЗІЇ

доводилося прямо на вулиці давати концерт із дитячого репертуару. Що відчувала мати, коли сини так затримувалися? Не передати! Та потяг до музики переважував усе. То був світ, де дітлахи могли ховатися від непривабливої дійсності. І, дякувати Богові, у мороці воєнного лихоліття віднайшлися ентузіасти, небайдужі до їхньої долі. Ми мало знаємо про те, як жили люди під час війни. Їхнє існування було важким, однак вони до чогось прагнули, чимось займалися… Одним словом, ЖИЛИ, хоча й у геть непростих обставинах. Нелегка наука для героїв цієї історії не пройшла марно. Двоє із них – Арсеній (мій батько) і Гаврило – стали професійними музикантами. Ольга ГОЛИНСЬКА

Композитору, поету, людині Не знаю я ні міста, ні села, Ні жодного на світі джерела, Де і душа, і тіло ожива, І серце так витьохкує слова, Що обертом іде від щастя голова. Це Градизьк мій – колиска й пуповина. Із діда-прадіда – поріг і домовина. І не моя у тім вина-провина, Що він в мені, а я у нім давно. Для мене він – в широкий світ вікно. Моя вершина, рівний степ і дно. Для мене він – Полтавщина смаглява: Вона моя і слава, і неслава… А з нею Україна на планеті В своїм красивому і гордім леті – Де кожний двір при власному поеті. Не знаю я ні міста, ні села, Де б так серед снігів душа цвіла!

Цей вірш належить українському композитору, чия творчість була окрилена і поетичною музою, – Олександру Білашу. 6 травня 2003 року, залишивши по собі невмирущі мелодії та поезії, його спочила душа одлетіла на лелечих крилятах у небесний вирій. І саме 6 травня цього року у рідному селищі Градизьк Глобинського району на Полтавщині, у день Храмового свята відбулось урочисте відкриття пам’ятника Герою України, народному артисту України та СРСР, лауреату Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, митцю, нагородженому державними орденами і медалями, автору невмирущої мелодії «Двох кольорів» та багатьох інших і сьогодні знаних та улюблених пісень – Олександру Івановичу Білашу. На центральній площі селища встановлено погруддя, яке свого часу подарував другові на 50-річчя відомий український скульптор Олександр Скобліков. Розвихрене кучеряве волосся, гордо піднята голова, відкритий погляд передають якусь невловиму енергетику, притаманну Олександру Івановичу за життя. Хочеться подякувати Градизькій селищній раді на чолі з Василем Анатолійовичем Компанійцем та голові Глобинської районної державної адміністрації

Олег Рубанський, Олександр Супрун (Запоріжжя), Валерій Вербицький

Якщо музика всередині вас і все нав коло співає, а в душі – чисті прагнення добра і надії на щастя, запрошуємо на Восьмий київський фестиваль авторської пісні та поезії «Острів-2012». Із нетерпінням чекає на глядачів стартова сцена форуму в галереї Фонду сприяння розвитку мистецтв на Подолі (вул. Фролівська, 1/6). Тут 11 травня о 18.30 відбудеться відкриття фестивалю та презентація творчого проекту Олександра Вороха «Тут і зараз». Слухачі почують ексклюзивну програму «Авторська пісня без кордонів. Традиції і багатомовність». Учасники – київські автори та виконавці, майстри жанру, почесні гості з інших міст. Традиційною базою фестивалю є Школа джазового та естрадного мистецтв, що у Дніпровському районі (вул. Челябінська, 7-в, неподалік станції метро «Лівобережна»). В її актовому залі у суботу, 12 травня, о 17 годині розпочнеться велика концертна програма. У ній виступатимуть поети, автори й виконавці пісень, які пройшли попередній конкурсний відбір, члени відбірного журі, кияни і представники інших міст. Підготовлено також «Сторінку пам’яті Вадима Сєрого», присвячену одному з перших київських бардів. Уже зеленіє галявина навколо кафе на Жуковому острові, де в неділю, 13 травня, з 12 години триватиме Пісенний пікнік «Жуків острів». А неподалік Жукового гостинні господарі бібліотеки № 15 Центральної бібліотечної системи Голосіївського району (вул. Набережно-Корчуватська, 92) відкриють «Грінівську вітальню» для заключного концерту «Острова», який розпочнеться того ж дня о 17 годині.

Учасники пісенно-поетичного пікніку. Жуків острів Освячення погруддя Олександра Білаша

Валерію Геннадійовичу Ведмідю, які доклали всіх зусиль, аби саме на центральній площі селища, неподалік оспіваної гори Пивихи, у червоно-чорному камені постало погруддя видатного сина української землі. Спасибі всім небайдужим людям, які долучились до вшанування пам’яті Олександра Івановича – тим, хто особисто знав його і тим, хто тільки пізнає його творчу спадщину. Після урочистого відкриття, молитви та освячення пам’ятника усіх присутніх було запрошено до Градизького будинку культури, де щемливими спогадами озвалися Білашеві «Ясени», «Два кольори», «Прилетіла ластівка», «Явір і Яворина», чимало звучало пісень, написаних композитором в останні роки життя, справжньою перлиною стали україн-

ські народні пісні, які малий Сашко чув ще змалечку. Тож хочеться низько вклонитись виконавцям із рідного Градизька, Кременчука, Глобиного, Полтави, села Погреби, а також усім глядачам за той незримий вінок пошани, сплетений з пісень і оплесків, адресованих насамперед Олександру Білашу. І це – найвища нагорода простому сільському хлопцеві, який із Божою допомогою, Маминою молитвою, з вірою у власні сили йшов до єдиної мети – творити і сповідатись Україні в музиці і слові, не прагнучи ніяких нагород, що засвідчують ось ці його рядки: «Яка б не гріла груди позолота – Серед своїх найвищих нагород Вважаю пісню, вигойдану в нотах, Що заспівав її народ».

Надзвичайно натхненна атмосфера якісно відрізняє фестиваль «Острів» від інших. Форум неначе увібрав у себе енергетику київських ентузіастів авторської пісні, серед яких, насамперед, ми згадуємо про людину, чиє ім’я він носить – Довлєта Кєлова (1955–2004), відомого автора-виконавця, наставника молоді, шукача самобутніх талантів і подвижника жанру співаної поезії. Фестиваль і насправді є островом, що дає притулок шанувальникам істинної творчості. Завдяки зусиллям його президента Олега Рубанського та координованим діям оргкомітету працює злагоджений механізм – творчі майстерні, концертні майданчики… Ми з нетерпінням чекаємо на глядачів, заради яких і вибудовується мозаїка цього святкового полотна. Ярослав АНТОНЮК

Олеся БІЛАШ

Сучасне мистецтво

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р.

Під час огляду експозиції

Українське бароко – це не міф! У Національному художньому музеї України відкрилася (і працюватиме все літо) етапна виставка «Міф «Українське бароко». Проект кураторів Галини Скляренко і Оксани Баршинової об’єднав кілька сотень різножанрових творів епохи бароко та сучасних українських художників. Музейники спробували довести вплив барочної культури на формування української нації. Про глибокий вплив бароко на формування всієї української культури ще у першій половині ХХ століття писав всесвітньо відомий літературознавець та культуролог Дмитро Чижевський. «Центральна епоха в духовній історії України», бароко, – цитують видатного попередника організатори виставки, яка займає чималенький 2-й поверх НХМУ, – не тільки дало світу низку шедеврів архітектури, живопису, графіки ХVII–ХVIII століть, а й прокреслило широку традицію в українському мистецтві, яка зберегла свою актуальність надалі, своєрідно відзиваючись в творах ХХ та й, як стає очевидним, і ХХI століть». Куратори експозиції поставили надамбіційну мету, заявивши, що їхній аналітичнодослідницький проект «Міф “Українське бароко” має «концеп т уа льно пер егл яну ти

Віктор Сидоренко. Із циклу «Левітація». 2012

історію вітчизняного мистецтва, являє собою першу фундаментальну спробу осмислення вітчизняного художнього досвіду крізь “лінію Бароко” із залученням величезного візуального та теоретичного матеріалу». Що стосується «першої спроби» – так насправді аналітичний проект, присвячений саме дослідженню витоків та шляхів розвитку українського живопису, свого часу робив Дмитро Горбачов. Проте прирівняти класичне бароко до сучасного «арту» дійсно спало на думку лише кураторові Галині

Олександр Ройтбурд. Гімн демонам і героям. 1989

Скляренко. «Бароко розглядається як особливий тип культури, що заново відтворюється в теперішню медійну епоху. А її сьогоднішній віртуальний вимір здається співзвучним тим захопленням безмежністю простору, яке надихало бароко», – відзначає вона у прес-релізі. Саме бароко і справді визначило чи не головні архетипи української культури, вплинуло на світогляд нації, простягнувши свою традицію від ХVII століття до сучасності, відзиваючись у творах модерністів та авангардистів, у парадоксах соціалістичного реалізму з його вигаданістю та пафосом. Зреш тою, у «пошуках живописності», що визначила чи не головне спрямування українського малярства ХХ століття. «Барокові злети та протиріччя, іронія і драматизм, тяжіння до театралізації та декоративності виявляються співзвучними сучасному “суспільству спектаклю”, з його піар-технологіями та маніпуляціями суспільною свідомістю, які стають сферою художнього осмислення для сучасних митців. Адже бароко в Україні – це не тільки визвольні змагання, боротьба за незалежність, “козацьке лицарство”, а й Доба Руїни, трагедії громадянських протистоянь, ілюзії революцій,

поразки та втрати, це те “життя у мріях”, що перекриває шляхи в суспільній свідомості для критичного аналізу і тверезої оцінки. Бароко в Україні – це і час вибору шляху розвитку “між Сходом та Заходом”, це час надолуження і переоцінки минулого, це утвердження Нового як важливої категорії культури. Отже, епоха Бароко триває, а з нею – той діалог між минулим і сучасним, без якого культурний поступ неможливий. Осмислення її досвіду, складних віддзеркалень в культурі та національній свідомості, вітчизняному мистецтві – мета даного проекту», – зазначають упорядники експозиції. Перед відкриттям виставки її куратори провели престур залами, пояснюючи свою концепцію. За словами Оксани Баршинової та Галини Скляренко, екскурсія у бароко для відвідувачів музею має перетворитися на справжній квест, підказками в якому мають стати цитати з відомих творів культурологів і філософів від Дмитра Чижевського до поструктуралістів. Митців ХVII–ХVIII ст., українських модерністів (Олександру Екстер, Вадима Меллера, Георгія Нарбута) і наших сучасників (Арсена Савадова, Олега Тістола, Олександра Ройтбурда, Владу Ралко тощо) та

навіть народних художників на кшталт Нанни Собачко, на їхню думку, об’єднує ставлення до людської тілесності, дух подорожі, орнаменталізм, ілюзорності буття тощо. Цим темам і присвячено окремі зали. Дещо незвичного вигляду експозиції додає включення художніх творів на «революційну» та ленінську тематику. Якщо вірити упорядникам, соцреалізм доби Сталіна також був наскрізно барочним – бо ж неправдивим, «ілюзорним». Окрім живопису, увазі відвідувачів «Міфу» пропонуються відео- та медіаінсталяції та навіть графічна поезія попередніх років. Проект має міжмузейний та міжінституційний характер, залучає твори з колекцій Національного художнього музею України, Національного музею українського декоративного мистецтва, Музею театрального, музичного та кіномистецтва, Музею книги і друкарства України, Дирекції виставок Національної спілки художників України, з приватних зібрань та з майстерень сучасних митців. Здійснено його за підтримки програми та фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» та Фонду сприяння розвитку Національного художнього музею України. Алла ЧЕРДИНЦЕВА

На вході у музей відвідувачів зустрічає химерна інсталяція

Музеї

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р.

Втрачено назавжди Хоча сьогодні активно досліджується тема втрат музейних та бібліотечних цінностей в Україні під час Другої світової війни, однак залишається чимало «білих плям» у тому періоді нашої історії. Не хочеться, аби вони залишалися, і прийдешні покоління нічого не знали про найжахливіше лихоліття у нашій історії. Відомо, що тоді найбільше постраждали книгозбірні та мистецькі галереї Києва, Харкова, Львова, Дніпропет ровська, звідки фашисти, керовані «культурологами» з Оперативного штабу Розенберга і організації СС «Спадщина предків», заснованої Гітлером, і зондеркоманди штурмбанфюрера СС Еберхарда вивезли (нині документально підтверджених) 330 тисяч різних музейних експонатів, картин, скульптур, стародавніх ікон, книг, стародруків та інших історико-культурних цінностей. Особливо відзначилися у Харкові «яструби» спеціальної служби, очолюваної рейхсміністром Розенбергом, до складу якої входили висококваліфіковані мистецтвознавці, історики, архіваріуси. Та не тільки грабіжники Розенберга і Ріббентропа брали участь у цих мародерських заходах. Приклад із своїх командирів брали рядові солдати, які не цуралися й собі прихопити цінності. Харків було обрано ними не дарма. Тривалий час це місто було столицею Радянської України, і в місцевих музеях, бібліотеках і архівах були зосереджені найкращі експонати, особливо цінна література та унікальні документи. У Харківському художньому музеї вже давно зроблено опис вивезеного у роки окупації. – Ми прекрасно знаємо втрати нашого музею у роки Великої Вітчизняної війни. Можемо з повною достовірністю визначити наші експонати з-поміж багатьох інших, – говорить директор музею Валентина Мизгіна. Очевидці стверджують, що окупантам потрібен був не один залізничний вагон, аби завантажити награбоване. Адже на той час цей музей мав одне з найбільших у країні зібрань полотен живопису, скульптур, предметів декоративно-ужиткового мистецтва. З 75 тисяч особливо цінних експонатів, які до війни належали музею, залишилося лише п’ять тисяч. Загарбники добре знали, що слід вивозити насамперед. До війни у Харкові працювало 11 різних музеїв. Так ось у них забрали 70 тисяч мистецьких творів, серед яких картини італійських, іспанських,

Харківський художній музей

французьких майстрів XVI– XIX ст.: Рубенса, Рембрандта, Яна Матейка, Альбрехта Дюрера, Володимира Боровиковського, Ореста Кіпренського, Сергія Світославського, Миколи Мурашка, Івана Айвазовського, Марії Башкирцевої, Сергія Васильківського, Миколи Самокиша та багатьох інших. Зникло і зібрання старовинних ікон XVI–XVII ст., яке налічувало 1112 церковних реліквій. На жаль, після першого, короткочасного визволення Харкова про музеї ніхто не потурбувався. Під час другої оку-

З другої половини 1942 року у звітній документації, яку вели працівники бібліотек, з’явився показник: добір літератури на замовлення штабу Розенберга. Систематично надсилались до Берліна книжки, інші видання, потребу в яких у той час відчували німецькі вчені, промисловці, військові, чиновники, дипломати, працівники спецслужб. Їх особливо цікавили дані про геологію і корисні копалини Західного Сибіру, Казахстану, басейну річки Нижня Тунгуска, праці

Очевидці стверджують, що окупантам по трібен був не один залізничний вагон, аби завантажити награбоване. Адже на той час цей музей мав одне з найбільших у країні зібрань полотен живопису, скульп тур, предметів декоративно-ужиткового мистецтва. З 75 тисяч особливо цінних екс понатів, які до війни належали музею, за лишилося лише п’ять тисяч пації міста гітлерівці без перешкод дограбували експозиції, а приміщення спалили. Вилученням книг із бібліо тек та документів з архівів зай малося Крайове управління архівами, бібліотеками і музеями в Києві (воно входило до структури архівного управління рейху). Його керівник Георг Вінтер, архівіст за освітою, 24 листопада 1941 року особисто оглянув харківські заклади культури. Це його люди відразу опечатали Державну наукову бібліотеку імені В. Короленка та Центральну наукову бібліотеку університету. Аби не перевантажувати себе зайвим клопотом, чимало книжок просто спалювали. Таким способом були знищені фонди науково-дослідного інституту прикладної хімії (15 тисяч примірників), книгозбірень електромеханічного заводу (97 тисяч), механікомашинобудівного (близько 225 тисяч) і електротехнічного (понад 98 тисяч) інститутів.

Томського державного університету, Азовсько-Чорно морського університету, інформація про Середню Азію, Красноярський край, Азербайджан, Чувашію, посівні площі в СРСР, алфавітний список поштових підприємств Союзу… Тоді до рейху було надіслано колекцію географічних карт XVIII–XX ст. (10518 примірників), 50 географічних атласів, серед них такі рідкісні, як «Атлас Російський», карти України XIX – початку XX століття. Підраховано, що в той час із Харкова було вивезено близько 300 тисяч книжок, чимала частина з яких досі зберігається там. У пожежах та під бомбами знищено зібрання східної літератури (30 тисяч примірників), 10 тисяч стародруків та 200 тисяч інших книжок. Фахівці ретельно дослідили весь той період і виклали весь матеріал у науководокументальній розвідці «Бібліотечні фонди Харкова

в роки Другої світової війни», де йдеться про трагічну долю харківських державних, наукових, вишівських та відомчих бібліотек у роки війни, а також деяких київських бібліотек, що були евакуйовані до Харкова і розграбовані або знищені у полум’ї пожеж. Вийшли друком аналогічні збірники «Каталог втрачених експонатів Національного музею у Львові», «Фонди Волинського музею», «Фонди Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника» та інші. Документальних даних про евакуацію музеїв саме з України немає. Зате є архівні джерела з цього питання загалом по СРСР. Так-от у них зазначено, що до східних областей Радянського Союзу встигли евакуювати від 22 до 26 музеїв із 174 (за станом на 1940 рік), або 13 % від їх загальної кількості. Звісно, серед цієї кількості є й українські. Із співвідношення можна зрозуміти, що втрачено практично все. Відомо, що евакуацією з України керувала утворена тоді комісія на чолі із заступником голови РНК УРСР Дмитром Жилою. 27 червня ЦК ВКП(б) і РНК СРСР прийняли постанову «Про порядок вивозу та розміщення людських контингентів і цінного майна», у якій, зокрема, йшлося і про вивезення культурної спадщини народів СРСР. Як саме в Україні виконувався цей документ, видно із втрат, яких зазнали вітчизняні заклади культури. Процес повернення (реституції) мистецьких цінностей доволі копіткий. Ця проблема стосується багатьох країн, народи яких брали участь у Другій світовій війні. Не про це йдеться. Україна у війні втратила чимало свого національного надбання. Яке саме – треба знати і не забувати цього, аби примножувати те, що сьогодні маємо. Володимир СУБОТА, власкор «Культури і життя» Харків

НОВИНИ

У КИЄВІ ВІДКРИЛИ МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ ГЕРОЮ З нагоди 67-ї річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні в столиці відкрили меморіальну дошку двічі Герою Радянського Союзу генералполковникові Василю Петрову. Дошка встановлена на фасаді будинку, в якому проживав генерал-полковник, по вул. Кутузова, 14. В урочистостях взяв участь голова КМДА Олександр Попов. «Я переконаний, що сьогодні ми відновили справедливість, встановивши меморіальну дошку і визнавши подвиг Василя Петрова. До речі, ветерани вже ставлять питання про встановлення йому ще і пам’ятника. І, звичайно, ми підтримуватимемо такі ініціативи», – відзначив голова міськдержадміністрації. Він також висловив подяку полковнику Василю Рябцеву, який торік під час особистого прийому у голови КМДА виразив ініціативу общини зі встановлення меморіальної дошки В. Петрову. За словами А. Попова, міські власті підтримають будь-яку ініціативу, яка буде направлена на те, щоб зберегти героїчну історію Великої Перемоги і увічнити пам’ять тих людей, які її завоювали.

Василь Петров зустрів початок Великої Вітчизняної війни старшим лейтенантом на батареї 92-го окремого артилерійського дивізіону, який дислокувався недалеко від міста ВолодимирВолинський. Воював на Південно-західному, Брянському, Воронежському, Донському, 1-му Українському фронтах. 23 вересня 1943 із запеклими боями батареї полку під командуванням капітана Петрова першими з частин 32-ої окремої винищувальної протитанкової артилерійської бригади висадилися на плацдарм на правому березі Дніпра в районі ПереяславХмельницького. У тих боях виконуючий обов’язки командира полку капітан Петров в результаті важкого поранення втратив обидві руки. За мужність і героїзм, проявлені при форсуванні Дніпра, йому Указом Президії Верховної Ради СРСР було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». Після війни Петров проходив службу у військах і штабах, був заступником командувача артилерією і ракетними військами Прикарпатського військового округу. У березні 1994 року Указом Президента України генерал-полковник Петров був довічно залишений на військовій службі в Збройних силах України. Помер Петров 15 квітня 2003. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Театр

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р.

«Мартин Боруля» 40-річної витримки Чого тільки не вигадують сучасні театральні режисери, до яких зухвалих рішень не вдаються, які тільки найсучасніші технічні засоби не використовують, аби вразити глядача, причарувати його сценічним дійством, щоб вистава користувалася успіхом і трималася в репертуарі хоча б кілька сезонів! Але існує в Полтавському академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. М. Гоголя вистава, що й поставлена ніби просто як побутова, і актори грають у ній без новаторства, в традиціях сценічного реалізму, навіть музичне оформлення в ній відсутнє, а любить її глядач, із задоволенням передивляється, рекомендує знайомим. І триває це вже 40 років! Класику української драматургії, комедію І. КарпенкаКарого «Мартин Боруля» поставив у 1972 році заслужений діяч мистецтв України, народний артист України Борис Прокопович, сценографія належить народному художнику України Володимиру Геращенку. Те, що «Мартин Боруля» – найпопулярніша вистава театру, зовсім не дивно. Важко відшукати на теренах України театр, у якому б не йшла ця колоритна комедія із соковитим народним гумором, з дотепними влучними висловами, що розій шлися, як-то кажуть, по людях крилатими фразами. Та унікальним явищем полтавського театру, гідним, здається, уваги Книги рекордів Гіннесу, є те, що всі 40 років виконавцем ролі Мартина Борулі залишається народний артист України Юрій Попов. Важко збагнути, які переваги мав молодий, хоча й, безперечно, талановитий актор перед своїми більш досвідченими, відповідного

Народний артист України Юрій Попов вже 40 років Мартин Боруля

віку колегами, але призначений на головну роль Юрій Попов був у 32-річному віці. Аби відповідати образу, акторові доводилося накладати складний віковий грим, використовувати додаткові об’ємні деталі костюму, що з роками втратило потребу. Натомість гра актора, майстерна, філігранна, захоплює глядачів із першого показу вистави і до нині. Журналіст газети «Вечірній Ростов» М. Борисов у своїй статті про гастролі полтавського театру в Ростові 1972 року пише: «Це той випадок, коли роль і актор створені один для одного, коли вже важко уявити собі іншу манеру, інший стиль її виконання». 2003 року в газеті «Молодь України» критик Ганна Денисенко, аналізуючи гру Юрія Попова, пише: «Якби зафільмувати цей спектакль, міг би вийти непоганий посібник з акторської майстерності для студентів театральних вузів». Вагомий особистий внесок у спектакль «Мартин Боруля» зробив Ю. Попов і як асистент режисера. Отримавши виставу з дбайливих рук його творця, він, наче хрещений батько вистави-довгожительки, повів її далі по життю, ревно зберігаючи первозданність постановки.

Кілька акторів-корифеїв, що стояли у витоків народження «Мартина Борулі», вже 40 років вкладають душу, талант, нат хнення у збереження вистави.

Це народна артистка України Жанна Северін (спочатку в ролі Марисі, потім – Палажки), народний артист України Василь Голуб (Гервасій), заслужені артисти України: Олег Шеремет (Степан, Націєвський, Трандальов), Володимир Репенко (Трохим, Трандальов), Олександр Зазимко (Трандальов, Гервасій). Велика когорта акторів (більше 70) пройшла випробування виставою – своєрідну школу акторської майстерності. Сьогодні важко уявити іншого Омелька, ніж простодушного і смішливого незграбу у виконанні Володимира Моруса, що втілює цей образ більше 30 років. Майже два десятиліття яскраво і блискуче, «купаючись» у ролі грають Тетяна Любченко (Марися),

Олександр Любченко (Націєвський), Сергій Прокопович (Микола, Націєвський). У ювілейній виставі був задіяний потужний склад молодих акторів: Олександр Кузьменко (Степан), Геннадій Продайко (Микола), Ігор Яковенко (Трохим). «Мартин Боруля» – легендарна вистава полтавського театру. Її люблять актори і глядачі різних поколінь. Вона не просто живе, а тріумфально крокує, не зважаючи на час. Сьогодні їй вже 40! Така витримка, за аналогією благородних напоїв, свідчить про найвищий ступінь якості. Та хочемо вірити, що їй лише 40. Бажаємо виставі-іменинниці столітнього ювілею! Лада ЛАБЗОВА

Сцена з вистави

Театральні Схід і Захід – разом У Луганську відбувся перший Відкритий обласний театральний фестиваль ім. Павла Луспекаєва «Госпожа удача». У двох номінаціях – «Краща чоловіча роль» та «Краща режисерська робота» – перемогла вистава Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса «Чекаючи на Ґодо» С. Беккета – актор Олег Стефан та режисер Олексій Кравчук. У Фестивалі взяли участь 13 театрів з України та Росії. Відкрили фестиваль господарі акції – Луганський академічний обласний російський драматичний театр виставою «Дядя Ваня» А. Чехова, у підсумку постановник, він же автор музичного рішення спектаклю Олег Александров отримав нагороду в номінації «Краща робота композитора».

Владімір – Олег Стефан, Поццо – Олег Цьона. «Чекаючи на Ґодо» С. Беккета Львівського театру ім. Леся Курбаса

Вистава Луганського обласного академічного укра їнського музично-драмат ич ного театру «Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем перемогла, як і львівська, одразу у двох номінаціях. Сценограф Ірина Лубська отримала

диплом лауреата за «Кращу роботу художника», а хореографи Анатолій Яворський та Ольга Тарасенко – за «Краще пластичне рішення». Приз глядацьких симпатій було присуджено виставі «ЧМО» Харківського «Театру 19». У номінації

«Дебют. Кращий молодий актор» перемогу отримав Євген Попов за роль Тихона у спектаклі «Гроза» О. Островського Донецького академічного обласного ТЮГу (м. Макіївка). Дипломом лауреата в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» був нагороджений Андрій Карай за ролі Кушкіних Семена Захаровича та Євгена Семеновича у виставі «Страсті за Торчаловим» Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру. Спеціальним призом журі фестивалю відзначило жіночу акторську роботу – його володаркою стала Юлія Уткіна за роль Анни у виставі «Украдене щастя» І. Франка Сургутського музично-драматичного театру (Росія). А от Гран-прі фестивалю журі прийняло рішення нікому не присуджувати.

У рамках фестивалю відбулося також відкриття меморіальної дошки з нагоди 85-річчя радянського актора Павла Луспекаєва на стінах будівлі російського драматичного театру (у трупі цього театру актор працював у 1944–1946 роках). Павла Луспекаєва було посмертно відзначено спеціальним дипломом лауреата за «Мужність, честь та гідність». Також журі підтримало ініціативу організаторів фестивалю присвоїти ім’я Павла Луспекаєва Луганському російському драмтеатру. За задумом директора Луганського російського драмтеатру Антоніни Кіхіль, фестиваль стане регулярним і проводитиметься що два роки. Надія СОКОЛЕНКО Фото надане Львівським театром ім. Леся Курбаса

Фестивалі

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р.

Вокалісти – окраса фестивалю 30 квітня в Києві учасники Міжнародного фестивалю аматорського мистецтва «ArtTalentFest 2012» вразили глядачів високим рівнем підготовки. Захід підтримали Міністерство культури АР Крим, Українсько-Азербайджанська Бізнес Рада та Оболонська райдержадміністрація Києва. Цього дня робити будь-яке «сценічне» дійство в закритому приміщенні було ризиковано. Другий день святкового «квартету» вихідних відзначився сонячною погодою, що манила на природу. І в умовах такого суперництва «ArtTalentFest 2012» в Муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва таки вдалося привабити цікавих. На галаконцерті за участю конкурсантів – співаків і танцюристів та зірок естради зала порожньою не була! Інтерес зрозумілий, адже присутні побачили виступи найкращих аматорів – дітей віком від п’яти років і дорослих. За день – близько 100 конкурсних номерів! Голова оргкомітету вокального конкурсу, що вперше відбувся в рамках фестивалю, заслужена артистка України та АР Крим Ельзара Баталова розповіла: «Учасники мали представити одну або дві пісні. Оцінювалися майстерність актора, чистота інтонації. Навіть костюм. До речі, порадила б керівникам підбирати пісні відповідно віку і виконувати авторську пісню, оскільки артист має майбутнє лише тоді, коли не схожий на інших. Ексклюзив же представив

Колектив спортивного сучасного танцю «Аліса» (м. Хмельницький)

Журі вручає Гран-прі Марині Кулебі

Яна Бажан

Співачка і педагог Аліса Петрик

тільки Івано-Франківськ (авторські твори керівника). Комфортно було працювати із членами журі – заслуженими артистами України: композитором Володимиром Бистряковим, співачкою Іриною Шинкарук та членом Національних спілок письменників і журналістів України поетесою Людмилою Гнатюк.» «Ця конкурсантка підкорила журі, адже кожна її нота – маленька жива істота», – сказав про Марину Кулебу голова журі вокального конкурсу Володимир Бистряков. Запам’яталися співаки з Києва, Івано-Франківська, Хмельницька та Криму. Представники російського міста Челябінська взагалі «здійснили подвиг», приїхавши не тільки з гарною вокалісткою, а й з шоу-балетом. А от гран-прі здобула київська школярка Марина Кулеба. Переможниця на гала-кон церті довела, що відзначена заслужено. Використовуючи також виразність жесту, конкурсантка змусила нас повірити в образ доньки, яка бачить стареньку

матір і її руки. І – о, диво! – викликати співаною-переспіваною піснею «Чорнобривці» (муз. В. Вірменича, сл. М. Сингаївського) сльозу. Цікаво було дізнатися, хто ж готував виконавицю? «Кулеба – це самородок. Сподіваюся, в дівчинки є майбутнє, вона працьовита і впевнено йде до мети, – розповіла Аліса Петрик, педагог по вокалу в студії “Stonehenge” гімназії № 143 Оболонського району Києва, дипломована оперна співачка. – Загалом школа представила п’ять вокалістів. Вокальна студія існує півтора року. Заняття в хорі розвивають слух, а хореографія – корисна для дихання. Репертуар підбираю я». Аліна Гриценко з Сімферополя завела залу виконанням пісні «Crash Crash Crash» з репертуару американського гурту Paramore. Дівчина виборола одне з перших місць у старшій групі. «Модні хіти, які вона співала, досить складні», – зауважила Ельзара Баталова. Але

Вітальне слово Ельзари Баталової

виконавиця впоралася, бо музика для неї – це життя. Вона навіть сама складає мелодії. «Я закінчую одинадцятий клас. І маю намір і надалі займатися вокалом, – зізналася Аліна. – А на фестивалі мені подобається тепло спілкування». На фестивалі-огляді «ДЕБЮТпарад 2012», де помірялися силами початківці, дехто вийшов на велику сцену вперше. Вразив творчий потенціал артистів, які вибороли призові місця у своїх вікових категоріях. Справжнім «енергетиком» став для публіки сучасний танець юних артистів зі школи сучасного танцю «Альянс» із Чернігова. Глядачі ледь стримувалися, аби не пуститися в запальний танок разом із «Танцювальною корпорацією друзів» з Ужгорода. Їхній яскравий святковий «Карнавал» – один із найбільш масових танців. Контрастною по відношенню до попередніх виступів стала композиція «Оркестр» у виконанні народного художнього колективу театру танцю «Модус-Ніка» Центру творчості дітей та юнацтва Оболонського району Києва. Характерні костюми артистів та злагоджені плавні рухи змусили глядачів «відчути» всі відтінки мелодії «оркестру». Справжню естетичну насолоду отримали глядачі від споглядання танців. Ну, а члени журі? Голова журі фестивалюогляду «Дебют-парад-2012» народний артист України, легендарний танцюрист і хореограф Григорий Чапкіс задоволений: «Охоплено багато молоді та дітей, є дорослі. Вокалісти були окрасою фестивалю…» Заслужений працівник культури України, доцент кафедри хореографії Національного педагогічного университету імені М. П. Драгоманова Григорій Воронов такої думки про фестиваль: «Сьогодні продовження свята, Міжнародного дня танцю 29 травня. Водночас я дістав задоволення від вокалу, який за рівнем професіоналізму був дещо “міцнішим” за хореографію». У свою чергу заслужена артистка України Алла Рубіна, головний балетмейстер Національного академічного театру

Призери фестивалю

Аліна Овчаренко

Микола Дутчак

Аліна Гриценко

російської драми імені Лесі Українки, сказала: «Бентежить: інколи люди думають, що вони в репетиційній залі і не докладають зусиль, аби дещо сказати танцем. Треба розуміти, в якому характері танцюєш. І добре, коли це органічно та щиро». «Що дає участь у фестивалі?» – поцікавилися ми насамкінець думкою Ельзари Баталової. «Це гарт бійцівського духу і увага. Коли у творчому середовищі вже знають хто є хто – починають запрошувати на інші заходи, концерти. Я сама таким шляхом ішла». Хочеться вірити, що фестиваль «ArtTalentFest 2012», який відкрив нові таланти, допоможе подальшій щасливій творчій долі артистів-аматорів. Світлана СОКОЛОВА Фото Юрія ШКОДИ

Література

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р.

Дорога додому крізь Велику Вітчизняну Леонід Первомайський – видатний український поет – фронтовик, народився 17 травня 1908 року в родині ремісника-палітурника в місті Костянтинограді Полтавської губернії (нині місто Красноград Харківської області). Його твори входять до золотого фонду української радянської класики. Спадщина Л. Первомайського велика за обсягом і різноманітна за своєю проблематикою. Але особливе місце в ній займає фронтова тематика. З перших днів Великої Вітчизняної війни Леонід Первомайський – військовий кореспондент радіомовлення Південно-Західного і Донського фронтів і газети «Правда». Нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1 ступеня, бойовими медалями. СОЛОВ’Ї Пам’яті комісара Макарова Три залпи тихо пролунали, Земля упала на труну. І ми не в перший раз пізнали Прощання гіркоту земну. І не востаннє ми мовчали, Немовби звіку кам’яні, І пострілами присягали На вірність при новій труні. В травневу ніч я з ним виходив В завмерлі лісові краї. Будили в серці сум і подив Забуті птахи – солов’ї. І ледь знайомі й неподібні, Ми прислухались, мов брати, Як били в піднебення срібні Співочі птахи з темноти. Ми спали на одній шинелі, З одного кухля чай пили, Плели бувальщини веселі, Курили потай з-під поли. І ліс мовчав під шепіт вітру, І ранком мав початись бій, І він нам пісеньку нехитру Грав на гармоніці губній. І ми не думали, що кожний Віддав себе без вороття, І ранок зводився тривожний, Надійний, ніжний, як життя. Коли ж гармати з-під узлісся У бубни вдарили свої, Ще дужче, ще дзвінкіш зайшлися У верховітті солов’ї. Над ближнім озером, над лісом, Над дальнім обширом степів, Над смертю, кров’ю і залізом Летів їх переможний спів. Нема в житті такої сили, Щоб ми з шляху свого зійшли, Щоб ми забули ті могили, Де наші друзі полягли. Згадавши думи й сни днедавні І смертні з ворогом бої, Ми вернемось до них у травні, Коли засвищуть солов’ї. 1942

САПЕР І СМЕРТЬ Сапер тримає смерть в руках І з нею розмовляє,

Творчість Первомайського воєнних років – не просто «ліричний щоденник». Це всебічне художнє дослідження внутрішнього світу людини під час, здавалося б, немислимих випробувань, історія її духовного змужніння і морального злету в момент звершення подвигу. Земний шлях Леоніда Первомайського завершився в Києві 9 грудня 1973 року. Похований на Байковому цвинтарі. До уваги наших читачів поезії Леоніда Первомайського з книги «Солдатські пісні».

Мов то його одвічний фах, Мов інших він не знає. Виходить в чисте поле він У світлі присмерковім, А в полі двісті сорок мін Лежать в ладу шаховім. І каже смерть у слушну мить До того бідолахи: – Коли ти, хлопче, хочеш жить, – Згуляй зо мною в шахи. – Ну, що ж! – сказав сапер старій. – Давай! Я добре знаю – На смерть гуляти звичай твій. Я – на життя гуляю.

*** Про що ти думаєш, солдат, Коли гармати б’ють? Які забуті думи й сни В душі твоїй встають? В солдата мати є – в бою Я матір згадую свою, І ту далеку даль, І той забутий день і час, Коли дитинства промінь згас, – Як жаль його, як жаль! І ту, і ту холодну ніч, Коли я вийшов з дому в січ, В очах сховавши сталь.

Він землю пальцями гребе, Не зачіпа дротину, Повзе і ставить сам себе Щоразу на клітину.

Солдат! Солдат! Сам чорт йому не брат! У пекло піде – і назад Живим повернеться солдат, – На те ж він і солдат!

А смерть безчесно грає з ним, Не хоче програвати. Гудуть гармати, наче грім, Сокочуть автомати.

Про що ти думаєш, солдат? Вгорі літак сурмить Від смертних вибухів земля Здригається щомить.

Сапер повзе по темноті, Він захопився грою, На все, що в нього є в житті, Гуляє він з старою.

В солдата жінка є – в бою Я жінку згадую свою, І ту далеку даль, І той забутий день і час, Коли серця з’єднали нас, – Як жаль його, як жаль! Її усмішку і ходу, Свавільну, вільну, молоду, Неначе пружна сталь.

На жінку й діти грає він, На давню радість грає, На щастя цих весняних гін, Яким кінця немає. Він грає на пташиний спів, На стежку край байраку І на своїх товаришів, Що підуть тут в атаку. Він чесно грає й виграє… Згуляєм знову? Згода! Як нам за що вмирати є, Тоді й життя не шкода. Сапер тримає смерть в руці, Він тут проклав дорогу – І в бій повз нього йдуть бійці Шукати перемогу. 1943

СОЛДАТ Солдат! Солдат! Сам чорт йому не брат! У пекло піде – і назад Живим повернеться солдат, – На те ж він і солдат!

Солдат! Солдат! Сам чорт йому не брат! У пекло піде – і назад Живим повернеться солдат, – На те ж він і солдат! Про що ти думаєш, солдат, Удосвіта й вночі, Чи спочиваючи, а чи В атаку ідучи? В солдата діти є – в бою Я бороню в них кров свою, І ту далеку даль, І той забутий день і час, Коли я іскрився й не гас, – Як жаль його, як жаль! І ту, і ту прийдешню мить, Що в наших дітях продзвенить, Як непохитна сталь.

Солдат! Солдат! Сам чорт йому не брат! У пекло піде – і назад Живим повернеться солдат, – На те ж він і солдат! Про все ти думаєш, солдат? Про все, бо я солдат, Бо коли слово дав солдат, – Вже не бере назад. В солдата доля є – в бою Він смерть подолує свою, Він бачить світлу даль, В ній воскресають день і час, Коли осяє радість нас – За це життя не жаль! Душа в солдата й серце є, – Він їх Вітчизні віддає, Як найвірнішу сталь! Солдат! Солдат! Сам чорт йому не брат! У пекло піде – і назад Живим повернеться солдат, – На те він і солдат! 1943

*** Ми кажемо: після війни… Та ще не можем зрозуміти, Які нам снитись будуть сни, Які народяться в нас діти? Якого неба глибина В день миру засія над нами, Якою піснею весна Лунатиме понад ланами? Яких морів ми змірим глиб? Яких вершин сягнем щасливі? Який в ті дні уродить хліб На нашій спепелілій ниві? Яке зітчеться полотно Для сорочок дівочих білих І вибродить яке вино У виноградарських барилах? Ми знаємо лише одну Життя і щастя справжню ціну: Ми вік не будем знати сну, Ні радості, ані спочину, – Щоб наш нащадок в інші дні В задумі вимовив: – Спасибі! Є їхня кров в моїм вині, Є сіль їх сліз в моєму хлібі… 1943

*** Коли спитають в мене – де мій дім, Де край мій рідний, де моя земля? – Я певно знаю, що я відповім, І хай посвідчать мовчазні поля, І ті міста, й ті зрубані гаї, В яких ще судний грім не одгримів, І сповнені вогню пісні мої, Бо все життя горів я, а не скнів. Мій дім укрило небо весняне В просторі вільних непідлеглих нив. Ні, не забуде рідний край мене, Бо в грізний час його я боронив. Як синові, довірилась мені Земля, де серце матері лежить. На цій землі зросли мої пісні – На цій землі і по мені їм жить. 1945

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р.

Репортаж

Виставка «Дзеркало епохи. Старі фотографії» 4 травня 2012 року в Кіровоградському обласному художньому музеї відкрито виставку «Дзеркало епохи. Старі фотографії», присвячену 67-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Приємно усвідомлювати той факт, що події тієї війни не стали просто надбанням історії, а залишаються актуальними до цих пір. До них постійно звертаються у своїй творчості кінорежисери, письменники, художники. В них ми шукаємо духовну опору та відповіді на чисельні запитання, які ставить перед нами бурхливе сьогодення. І це – закономірне явище, оскільки такі поняття як патріотизм і самопожертва, не дивлячись на зміну політичного курсу, свого виховного значення не втрачають і строку давнини не мають. Виставка, присвячена 67-й річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні – явище унікальне, оскільки вперше основу такої виставки складають не художні твори, а старі фотографії 1930–1940 років. Вони, ніби Машина часу, переносять нас у зовсім іншу епоху, віддзеркалюючи її неповторну атмосферу. Приємно вражає те, що на пропозицію Кіровоградського обласного художнього музею приєднатися до проекту «Дзеркало епохи. Старі фотографії», розміщену в Інтернеті та чисельних газетах і журналах, відгукнулися представники різних регіонів України, завдяки чому ця акція отримала міжрегіональний характер.

Окремий блок експозиції складають матеріали (фото, нагороди, документи, ескізи), присвячені художникам – учасникам бойових дій на полях Великої Вітчизняної війни. Ці люди – визнані митці і гордість нашого степового краю. Серед них – В. О. Федоров (1920 –1986), М. Г. Бондаренко (1914–2000), Л. Я. Корнєєв (1922–2009). Олег ЮРЧЕНКО – старший науковий співробітник відділу науково-просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього музею

Столична афіша

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р.

з 11 до 20 травня 2012 року НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА УКРАЇНИ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА www.opera.com.ua Вул. Володимирська, 50, тел. 279-11-69 (каса)

Сцена «Під дахом» 12 – І. Вирипаєв «Валентинів день» 14 – Л. Хюбнер «Справа честі» 19 – «Шлюби укладаються на небесах…» (за Л. Толстим) 20 – «Олександр Вертинський. Бал Господній…» Початок вистав о 20.00 АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ДРАМИ І КОМЕДІЇ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ДНІПРА www.drama-comedy.kiev.ua Просп. Броварський, 25, тел. 517-89-80 (каса)

11 – П. Масканьї «Сільська честь». Ж. Бізе – Р. Щедрін «Кармен-сюїта». 12 – В. Белліні «Норма» 13 (12.00) – К. Хачатурян «Чіполліно» 13 (19.00) – Дж. Россіні «Севільський цирульник» 15 – Й. Штраус «Віденський вальс» 16 – Дж. Пуччіні «Турандот» 17 – Л. Мінкус «Дон Кіхот» 18, 20 (19.00) – М. Скорик «Перехрестя» прем’єра 19 (12.00) – М. Чембержі «Даніела» 19 (19.00) – Ж. Бізе «Кармен» 20 (12.00) – Концерт учнів Київського державного хореографічного училища НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА www.ft.org.ua Пл. Івана Франка, 3, тел. 279-59-21 (каса)

11 – В. Шекспір «Ромео і Джульєтта» 12 – І. Котляревський, М. Лисенко, О. Скрипка «Наталка Полтавка» 13 (12.00) – І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля» 13 (19.00) – Ю. Рибчинський, В. Васалатій «Едіт Піаф. Життя в кредит» 16 – С. Жадан «Гімн демократичної молоді» 17 – І. Франко «Перехресні стежки» прем’єра 18 – О. Кобилянська «В неділю рано зілля копала…» 19 – Т. Шевченко «Назар Стодоля» 20 – Е.-Е. Шмітт «Маленькі подружні злочини» Камерна сцена імені Сергія Данченка 11, 19 – Ф. Достоєвський «Сон смішної людини» прем’єра 13 – І. Франко «Увертюра до побачення» Театр у фойє 13 – Г. Маркес «Посаг кохання» 19 – В. Винниченко «Дорогу красі» НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР РОСІЙСЬКОЇ ДРАМИ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ www.rusdram.com.ua Вул. Б. Хмельницького, 5, тел. 234-42-23 (каса)

11 – А. Касона «Дерева помирають стоячи» 12 – О. Островський «Тепленьке місце» 13 – Р. Куні «№13» (Шалена ніч, або Одруження Пігдена) 14 – М. Камолетті «Сімейна вечеря» 15 – А. Крим «Заповіт цнотливого бабія» 16 – А. Менчелл «Бабине літо» 17 – І. Губач «Наполеон і корсиканка» 18 – «Цинічна комедія» (за В. Шекспіром) прем’єра 19 – О. Уайльд «Як важливо бути серйозним» 20 – Ф. Достоєвський «Дядечків сон» Нова сцена 11 (20.00) – Л. Берфус «Янголятко, або Сексуальні неврози наших батьків» 13 (18.00) – Н. Лабют «Жирна свиня» 17 (20.00) – Н. Єрпулат, Й. Хілльє «Скажена кров» прем’єра 18 (20.00) – А. Ніколаї «Прощальне танго» 20 (18.00) – В. Мухарьямов «Останнє кохання»

11 – І. Ноябрьов «Повернення блудного батька» 12 – І. Шоу «Так скінчилося літо» 13, 20 – М. Фрейн «Глядачі на виставу не допускаються!?» 14, 19 – К. Рубіна «Вася повинен подзвонити» 15 – Д. Таборі «Майн кампф, або Шкарпетки у кавнику» 16 – Р. Уоллер «Рожевий міст» 17 – І. Губач «Корсиканка» 18 – Р. Баер «Чотири причини вийти заміж» Мала зала 12 (15.00) – А. Чехов «Три сестри» 13 (15.00) – Ф. Достоєвський, О. Володін «Голубчики мої!..» 15 (19.00) – Н. Птушкіна «Ти, якого любить душа моя…» 19 (15.00) – А. Крим «Дзвінок з минулого» прем’єра 20 (15.00) – Й. Бар-Йосеф «Море… Ніч… Свічки…» Експериментальна сцена www.vilnascena.kiev.ua Вул. О. Гончара, 71, тел. 486-80-40

11 (20.00), 19 (19.00) – Б.-М. Кольтес «Роберто Зукко» 12 (19.00) – «Солодких снів, Ричарде» (за В. Шекспіром) 13, 20 (19.00) – «Жінка з минулого» (за Р. Шиммельпфеннінгом) 18 (20.00) – «Безхребетність» прем’єра КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРЕТИ www. operetta.com.ua Вул. Велика Васильківська, 53/3, тел. 287-26-30 (каса)

11 – В. Ільїн, В. Лукашов «За двома зайцями» прем’єра 13 (12.00) – Г. Гладков «Пригоди бременських музикантів» 17 – П. Абрахам «Бал у Савойї» 18 – Welcome to Ukraine, або Подорож у кохання прем’єра 19 – І. Кальман «Містер Ікс» 20 (12.00) – В. Домшинський «Чіполліно» 20 (19.00) – І. Кальман «Сільва» Театр у фойє 13 – Ж. Оффенбах «Звана вечеря з італійцями» АКАДЕМІЧНИЙ МОЛОДИЙ ТЕАТР www.molody.kiev.ua Вул. Прорізна, 17, тел. 278-73-92 (каса)

11 – Н. Дубіна (за І. Нечуєм-Левицьким) «Кайдаші» 13 (12.00) – Б. Стельмах «Примхливе кохання Дроздоборода» 13 (19.00) – А. Курейчик «Людина і Вічність» прем’єра 16 – Х. Майорга «Любовні листи до Сталіна» прем’єра 17 – В. Шекспір «Сатисфакція» 18 – І. Коваль «Маринований аристократ» 19 – М. Воронов «Торчалов» 20 – Т. Іващенко «Empty trash» (Спалюємо сміття) КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ І БАЛЕТУ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА www.musictheatre.kiev.ua Вул. Межигірська, 2, тел. 425-31-16

11 (13.00) – Літературно-музична композиція «Лісова пісня» 12 (12.00) – М. Римський-Корсаков «Казка про царя Салтана» 13 (12.00) – С. Прокоф’єв «Петрик і Вовк». К. Сен-Санс «Карнавал тварин» 15 (13.00) – М. Мінков «Чарівна музика» 16 (13.00) – Б. Павловський «Білосніжка та семеро гномів» 17 (19.00) – Дж. Верді «Травіата» прем’єра 18 (13.00) – Д. Шостакович «Панночка і Хуліган» (поновлення)

20 (12.00) – Ю. Шевченко «Бармалей та Айболить» 20 (19.00) – Концерт за участі Дитячого ансамблю класичного танцю «Ярославна» АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЮНОГО ГЛЯДАЧА НА ЛИПКАХ www.tuz.kiev.ua Вул. Липська, 15/17, тел. 253-62-19

12, 13, 19 (19.00) – В. Шекспір «Сон літньої ночі» прем’єра 13, 19 (12.00) – Г.-Х. Андерсен «Снігова королева» 16 (12.00) – М. Твен «Пригоди Тома Сойєра» 17 (18.00) – Е. Глазо «Романтик з планети eBay» 18 (12.00) – Г.-Х. Андерсен «Принц і Принцеса» 18 (18.00) – В. Шекспір «Ромео і Джульєтта» 20 (12.00) – Я. та І. Златопольські «Ярмарковий гармидер» Мала сцена 11 (12.00) – С. Козлов «Зеленими пагорбами океану» 11 (19.00) – В. Мережко «Ігри вночі» 12 (12.00), 20 (13.00) – Т. Власова «Велосипед із червоними колесами» 16 (18.00) – О. Островський «Вовки та…» 17 (14.00) – О. Несміян «Ти особливий» 20 (19.00) – Ш. Ділені «Смак меду» КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.akadempuppet.kiev.ua Вул. М. Грушевського, 1-а, тел. 278-58-08

12, 20 (11.00) – М. Назаренко «Казки для добрих сердець» прем’єра 12 (13.00) – В. Швембергер «Марійка і Ведмідь» 12 (15.00) – В. Орлов «Золоте курча» 12 (17.00), 19 (15.00) – А. Дєжуров «Царівна-жаба» 13 (11.00) – М. Петренко «Про Курочку Рябу та Сонечко Золоте» 13 (13.00) – Г. Усач, С. Єфремов «Троє поросят» 13 (15.00)Б. Заходер, В. Климовський «Дюймовочка» 13 (17.00) – Н. Гернет «Чарівна лампа Аладдіна» 19 (11.00), 20 (13.00) – М. Поливанова «Веселі ведмежата» прем’єра 19 (13.00) – Г. Усач «Наш веселий Колобок» 19 (17.00) – Ю. Сікало (за Ш. Перро) «Кіт у чоботях» 20 (15.00) – Є. Шварц «Червона Шапочка» 20 (17.00) – О. Толстой «Золотий ключик» Вистави для дорослих 11 – Леся Українка «Лісова пісня» 18 – І. Шток «Божественна комедія» КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.puppet-theater.kiev.ua Вул. Миропільська,1, тел. 513-15-00

12 – Ю. Чеповецький «Мишенятко Мицик» 13 – Я. Риль-Кристяновський «Пустунці» 19 – А. Мілн «Вінні-Пух» 20 – Г. Усач, С. Єфремов «Котик та Півник» Початок вистав об 11.00 АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР «КОЛЕСО» www.koleso.teatr.kiev.ua Андрiївський узвiз, 8, тел. 425-04-22

11 (19.00), 12 (15.00) – «У Києві на Подолі, або «Гдє ві сохнітє бєльйо?» 12 (19.00) – І. Жамміак «Азалія» 13 – Ж.-Б. Мольєр «Уявно хворий» 18 – «Ніч кохання» (за С. Васильченком) 19 – Д. Фо, Ф. Раме «Я чекаю тебе, коханий» Камінна зала 15 – А. Шніцлер «Фатальний флірт, або Забавки» ТЕАТР ПЛАСТИЧНОЇ ДРАМИ НА ПЕЧЕРСЬКУ www.ktpd.ho.com.ua Вул. Шовковична, 7-а, тел. 253-93-83

12 – «Маленький принц» (за А. де Сент-Екзюпері) 17 – К. Гоцці «Король-олень» 19, 20 – «Дон Гуан. Пантоміма для розумників» (за О. Пушкіним) НОВИЙ ТЕАТР НА ПЕЧЕРСЬКУ www.newtheatre.kiev.ua Вул. Немировича-Данченка, 5, тел. 285-65-50

10, 11, 18 (19.00), 19 (18.00) – «Salida Cruzada – 8 кроків танго» 12 (18.00) – Е. Шмітт «Розпусник»

13 (18.00) – «Щастя» (за А. Платоновим) 17 (19.00) – Л. Александер-Гаррет «Нічний Гаспар. Повішений» прем’єра 20 (18.00) – Р. Шиммельпфенніг «Під тиском» (Push up 1–3) КИЇВСЬКИЙ ТЕАТР «АКТОР» www.teatr-aktor.kiev.ua Вул. Велика Житомирська, 40, тел. 362-50-50

13 (17.00) – У. Гібсон «Гітель і Джеррі» 16 (19.00) – А. Осецька «Смак черешні» 17 (19.00) – А. Ґерні «Листи кохання» 20 (17.00) – К. Мітані «Академія сміху» МУНІЦИПАЛЬНИЙ ТЕАТР «КИЇВ» www.teatr-kiev.kiev.ua Русанівська набережна, 12, тел. 229-10-92

11 – Е. де Філіппо «Циліндр» 12 (12.00) – О. Тихомиров «Троє поросят» 12 (19.00) – О. Ісаєва «Абрикосовий рай» 13 (12.00) – О. Вітер «Як стати справжнім бегемотом» 13 (19.00) – Л. Зорін «Варшавська мелодія» прем’єра 18 (19.00) – М. Мейо, М. Еннекен «Моя дружина – брехуха» 19 (12.00) – К. Чуковський «Муха-Цокотуха» 19 (19.00) – М. Вішнєк «Fantasy з життя саксофоніста» прем’єра 20 (12.00) – «Терем-теремок» прем’єра НАЦІОНАЛЬНИЙ БУДИНОК ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ www.organhall.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 77, тел. 528-31-86

11 – І. Іщак (контртенор), Т. Рой (флейта), з. а. Бурятії Л. Реутова (ф-но), М. Сидоренко (орган) 12 – Ансамбль класичної музики імені Б. Лятошинського 14 – Н. а. І. Кучер (віолончель), Т. Войтех (ф-но), І. Харечко (орган) 15 – Квартет імені М. Лисенка, К. Баженова (ф-но), Г. Бубнова (орган) 16 – Концерт до 30-річчя створення Дитячого хору «Радість» 17 – З. а. М. Ліпінська (мецо-сопрано), з. а. Бурятії Л. Реутова (ф-но), н. а. В. Кошуба (орган) 18 – Н. а. Н. Свириденко (клавесин), М. Сидоренко (орган) НАЦІОНАЛЬНА ФІЛАРМОНІЯ УКРАЇНИ www.filarmonia.com.ua Володимирський узвіз, 2, тел. 278-16-97 (каса)

11 – Академічний симфонічний оркестр НФУ, н. а. В. Лук’янець (сопрано) 12 – Концерт «Камерна музика єднає Європу». Презентація фестивалю «SoNoRoKiev». А. Бєлов (скрипка), Р. Поповічі (альт), А. Брендель (віолончель), Д. Кеттлер (ф-но) 13 – «Inteferentе». Незвичайний майстер-клас 14 – Н. а. Л. Марцевич (ф-но), н. а. А. Баженов (скрипка) 15 – «Елітні вечори камерної музики Євгенії Басалаєвої». VІ Міжнародний фестиваль мистецтв «Діалоги культур». Камерний ансамбль «Контрасти Київ-Класік», П. Боджіано (диригент), н. а. Є. Басалаєва (ф-но) 16 – Ансамбль «Grand Accordeon», н. а. Є. Черказова (акордеон), Л. Шлєконіте (акордеон) Литва 17 – Національний камерний ансамбль «Київські солісти», М. Которович (скрипка), Ю. Погорецький (віолончель) 18–22 – Міжнародний музичний фестиваль «Київська весна» 18 – Абонемент № 6 «Скрипкова музика». Академічний симфонічний оркестр НФУ, з. а. Росії С. Словачевський (віолончель) Росія, Л. Петіжирар (диригент) Франція 19 – Київський камерний оркестр, н. а. Р. Кофман (диригент), з. а. Ю. Кот (ф-но) 20 – Абонемент № 8 «Чарівна гітара». Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, В. Жадько (диригент), М. Вінісіус (гітара) Бразилія Примітка. У репертуарі можливі зміни

Оголошення

Культура № 18–19, 11 травня, 2012 р. Відомості про майно, доходи, зобов’язання фінансового характеру Голови Державного агентства України з питань кіно КОПИЛОВОЇ Катерини Олександрівни Відповідно до частини другої статті Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» публікуємо відомості, зазначені в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру Голови Державного агентства України з питань кіно Копилової Катерини Олександрівни за 2011 рік. Члени сім’ї декларанта: чоловік Гавриленко Г.Г., син Гавриленко І. – М.Г. Відомості про доходи: загальна сума сукупного доходу Копилової К.О. склала 129.810,70 грн., у т.ч. – заробітна плата, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) декларанту відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору – 118.757,70 грн. – матеріальна допомога – 5133 грн. – дивіденди, проценти – 5940 грн. – сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах – 55.000 грн., в т.ч. вкладених у звітному році – 10.000 грн. Відомості про фінансові зобов’я зання: – добровільне страхування – 550 грн. – утримання зазначеного у розділах III– IV майна – 12.600грн. – інші, не зазначені у розділах III–V витрати – 12.000 грн. Відомості про нерухоме майно: У власності, в оренді чи на іншому праві користування у Копилової К.О. перебувають квартира загальною площею 57,6 кв. м, житловий будинок загальною площею 67,6 кв. м та земельна ділянка загальною площею 452 кв. м Відомості про транспортні засоби: У власності, в оренді чи на іншому праві користування у Копилової К.О. перебувають автомобілі (легкові) NissanSonny-1,4 (1993 року випуску) та Toyota Corolla 1, 6 (2001 року випуску)

або цивільно-правового договору – – заробітна плата, інші виплати та ви299.200 грн. нагороди, нараховані (виплачені) відпо– дивіденди, проценти – 13.050 грн. відно до умов трудового або цивільноправового договору – 58 159,91 грн. Майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користуМайно, що перебуває у власності, вання членів сім’ї декларанта: в оренді чи на іншому праві користу– квартира загальною площею вання членів сім’ї декларанта: 79,47 кв. м – квартира загальною площею 36,6 кв. м Сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах – 112.000 грн. Відомості про майно, доходи, Фінансові зобов’язання членів сім‘ї зобов’язання фінансового декларанта : характеру першого заступника – утримання зазначеного у розділах Голови Державного агентства III–V майна – 8400 грн. України з питань кіно СЬОМКІНА Сергія Вікторовича Відомості про майно, доходи, зобов’язання фінансового характеру заступника Голови Державного агентства України з питань кіно КЛИМЕНКО Лідії Андріївни

Відомості про доходи: – загальна сума сукупного доходу Сьомкіна С.В. склала 159.358 грн., у т.ч. – заробітна плата, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) декларанту відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору – 159.358 грн. – матеріальна допомога – 9.993 грн. Відомості про фінансові зобов’я зання: – утримання зазначеного у розділах III–IV майна – 6.800 грн. Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи: – розмір внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації – 600 грн.

Відповідно до частини другої статті Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» публікуємо відоВідомості про нерухоме майно: мості, зазначені в декларації про майно, У власності, в оренді чи на іншому доходи, витрати і зобов’язання фінан- праві користування у Сьомкіна С.В. песового характеру першого заступника ребувають квартира загальною площею Відповідно до частини другої стат- Голови Державного агентства України 70,0 кв. м, садовий будинок загальною ті Закону України «Про засади запобі- з питань кіно Сьомкіна Сергія Вікторо- площею 40,0 кв. м та земельна ділянка гання і протидії корупції» публікуємо вича за 2011 рік. загальною площею 470 кв. м відомості, зазначені в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру заступника Голови Державного агентства України з питань кіно Клименко Лідії Андріївни за 2011 рік. Газета виходить щоп’ятниці Члени сім’ї декларанта: чоловік Клименко Л.А. Передплатна ціна на 2012 р.: півріччя – 82,77 грн Відомості про доходи: квартал – 42,21 грн – загальна сума сукупного доходу Климісяць – 14,27 грн менко Л.А. склала 131.284,30 грн., у т.ч. – заробітна плата, інші виплати та У передплатній ціні враховано вартість доставки винагороди, нараховані (виплачені) до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. декларанту відповідно до умов труПередплатний індекс у Каталозі видань України дового або цивільно-правового договору – 131.284,30 грн. – матеріальна допомога – 3.258 грн. Передплатні індекси інших наших видань: газета «Кримська світлиця» – 90269; журнали: «Українська культура» – 95220, «Український театр» – Відомості про фінансові зобов’я 74501, «Музика» – 74310, «Пам’ятки України» – 74401, «Театральнозання: концертний Київ» – 37112. – утримання зазначеного у розділах Довідки за тел. (044) 498–23–64; е-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com III–IV майна – 14.400 грн.

Культура

60969

Відомості про нерухоме майно: У власності, в оренді чи на іншому праві користування у Клименко Л.А. перебуває квартира загальною площею 36,6 кв. м.

Членів сім’ї Копилової К.О.: – загальна сума сукупного доходу склала 312.250 грн., у т.ч.: – заробітна плата, інші виплати Членів сім’ї Клименко Л.А.: та винагороди, нараховані (випла– загальна сума сукупного доходу склачені) відповідно до умов трудового ла 58 159,91 грн., у т.ч.:

ІНФОРМАЦІЯ СЛУЖБИ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ Шановні наші читачі та передплатники! В продажу номери журналів «Музика», «Український театр», «Пам’ятки України», «Українська культура», «Театрально-концертний Київ». До вашої уваги! Попередньо були віддруковані спеціальні випуски журналу «Пам’ятки України», присвячені Національному історико-культурному заповідникові «Чигирин», Національному заповідникові «Софія Київська», історичному містові Підгайці. Де придбати випуски журналів ми розповімо вам за тел. (044) 498–23–64. Надрукований ювілейний 1000-й випуск журналу «Українська культура». Вийшли з друку чергові випуски журналів «Музика», «Український театр», «Театральноконцертний Київ» з репертуаром на травень. Журнал «Пам’ятки України» № 4 надрукований, № 5 направлений в друкарню. Всі журнали надійшли в продаж. Наші видання можна придбати в кіосках «Преса» міста Києва, книжкових магазинах Києва, Львова, Харкова,Одеси, Чернівців, поштових відділеннях Київської області і обласних центрів. Також всі наші видання можна придбати в редакції. Передплатники отримають журнали і газети своєчасно. Якщо передплачене вами видання надходить з затримкою – передзвоніть нам. УВАГА! ПЕРЕДПЛАТА НА ДРУГЕ ПІВРІЧЧЯ 2012 р. РОЗПОЧАЛАСЯ Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії ви можете за адресою: http://presspoint.ua. Така послуга можлива в будь-якій країні світу. Будемо вдячні вам за пропозиції і зауваження щодо організації передплати і продажу наших видань. Наші телефони: (044) 498–23–64, моб. (067) 394–97–21, 386–56–63.

Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України, через передплатні агентства, а також у редакції газети

На дозвіллі

16 9 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ! Дорогі ветерани, Переможці хоробрі! Хай не ятряться рани У серцях ваших добрих! Хоч волосся сивіє, Та незламні ви духом, Бо душа молодіє У синах і онуках, В їхній шані, любові – Як по-людськи належить. Дай вам, доле, здоров’я І років до безмежжя! Колектив редакції «КіЖ»

«Три травневі дощі дадуть хліба на три роки», «Як у маю дощ не випаде – то й золотий плуг нічого не виоре». «Травнева турбота – у полі робота» – прислів’я якнайкраще визначають вдачу цього місяця. А народний календар доповнить це все святами та обрядами. 11 травня – Максима. Зірвана цього дня до схід сонця трава (кропива, подорожник, підбіл) вважалася особливо цілющою. 12 травня – замовляли від дев’яти напастей: щоб хвороби кров не сушили, по жилах не ходили, пухлин не наводили, кісток не ломили, суглобів не крутили, голову не дурили, поганих думок не приводили, душу не губили та розум не відбирали. 13 травня – Якова. Хоча вже і виганяли худобу на випас, та все ж казали: «На Якова трава ніякова». Якщо цього дня тепло, ніч зоряна – літо буде сухе та спекотне. 14 травня – Ярема Запрягальник, Єремія. Колись давно цієї пори у жителів Києва (особливо учнів КиєвоМогилянської академії) була традиція ходити на маївки. Дехто вважає, що такі святкування – відгомін недавнього минулого. Аж ні! Маївки – традиційні весняні розваги, гуляння в гаю, лузі чи лісі, які беруть початок від римських весняних свят на честь богині Маї (за іншою версією – бога Маюса).

15 травня – Борисів день (весняний, літнє свято Бориса і Гліба відзначають 6 серпня). «Борис і Гліб сіяли хліб». Солов’їний день. Ця пташина співає до тих пір, доки ячмінь колос не викидає: «З’явився колос – у солов’я пропав голос». Хлібороби знали:

Приходжу до нього тепер я з своїми синами, Не зміряти болю й прогірклого щастя мого. Воронки й окопи давно заросли полинами, А батькове серце палає, як вічний вогонь.

БАТЬКОВЕ СЕРЦЕ

Слова: Дмитро Луценко Музика: Анатолій Пашкевич

Воронки й окопи давно заросли полинами, А в мене ще й досі не гоїться болю клубок. Схвильований батько край шляху прощається з нами І лагідно просить: – Ти слухайся мами, синок! Ми поле орали, в нужденних брели посторонках, І крепом лягала за нами життя борозна. Як горе пекуче, прийшла і до нас похоронка, І в мамині коси вплелася в той день сивина.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ТА ПЕРЕ ДП ЛАТНИКИ ! Видання Національного газетно-журнального видавництва в 2012 році будуть виходити з такою періодичністю: • газети «Культура і життя», «Кримська світлиця» – щоп’ятниці; • журнали «Українська культура», «Пам’ятки України: історія та культура», «Театрально-концертний Київ» – щомісяця; • журнали «Музика» і «Український театр» – раз на два місяці. Передплату на журнали і газети можна оформити з будь-якого місяця у всіх поштових відділеннях зв’язку України.

Газета «Культура і життя»

Засновники: Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети «Культура і життя» Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» Адреса видавництва: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор Олеся БІЛАШ Головний редактор Людмила ГНАТЮК Адреса редакції: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 nvu.kultura@gmail.com Виходить із 7 жовтня 1923 року. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 1026 від 26.10.94 р.

№ 18–19, 11 травня, 2012 р.

ВІД ДІДІВ-ПРАДІДІВ

Та я все не вірив і тата ходив виглядати, Хотілось відчути тепло його добрих долонь. А батьку судилось і в День Перемоги лежати, На кручах Дніпрових пала з його серця вогонь.

№ 18–19 (4486–4487), 11 травня 2012 рік

Культура

Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «ЕкспресПоліграф», вул. Фрунзе, 47-б, корп. 2, Київ, 04080; тел. +38 (044) 417-25-93 Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 49823-64, +38 (050) 310-56-63 Портал http://uaculture.com/ Передплатний індекс в Каталозі видань України 60969 Склад Видавничої ради Олеся Білаш – генеральний директор видавництва; Віктор Вечерський – заступник директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей; Максим Бударін – заступник директора Департаменту у справах релігій та національностей; Олена Воронько – начальник відділу театрального мистецтва Управління мистецтв Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти; Ольга Дарибогова – начальник Управління міжнародного співробітництва; Оксана Іонова – заступник начальника управління стратегічного

планування культурного розвитку та регіональної політики у сфері культури Департаменту формування Державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти – начальник відділу аналізу та прогнозування соціокультурного розвитку регіонів; Лариса Лебедівна – завідувач сектору мовної політики; Іван Мечков – заступник начальника управління мистецтв – начальник відділу музичного мистецтва Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти; Лариса Нікіфоренко – начальник відділу аналізу та прогнозування діяльності бібліотек Управління стратегічного планування культурного розвитку та регіональної політики у сфері культури Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти; Олена Чередніченко – завідувач сектору інформаційно-аналітичної роботи та зв’язків з громадськістю Відділу забезпечення роботи Міністра; Михайло Швед – заступник директора Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти – начальник управління мистецтв;

якщо заспівав соловей – можна сіяти. А тому казали: «Борис і Гліб сіють хліб». Ще цей день називали «Хлібником». 16 травня – Тимофія. «На Тимофія велика надія» – казали колись, адже саме за цим днем завбачали погоду кінця місяця: якщо сонячно і тепло – так буде і за два тижні. 17 травня – Пелагея – заступниця вороння. Услід цій пташці казали: «Прийшла, накаркала». Якщо ви цієї пори почуєте спів солов’я раніше, аніж кування зозулі – літо для вас буде щасливим. А якщо ви за шумом міста не чуєте взагалі ніяких пташок – чимскоріш на природу, на городи, на луки, в ліси. Тоді щастя та удача не будуть чекати аж до літа – знайдуть вас вже в травні! ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР 11 травня – жінок-мироносиць. День янгола: Маским, Кирило, Зинон. 12 травня – Преподобного Амфілохія Почаївського. День янгола: Артем, Богдан. 13 травня – Апостола Іакова Завєдє єва, Святого Ігнатія Брянчанінова, єпископа Кавказького. День янгола: Максим, Микита, Яків. 14 травня – Священномученика Макарія, митрополита Київського. День янгола: Тамара, Марко, Ярема, Макар. 15 травня – перенесення мощів князів Бориса і Гліба. День янгола: Роман, Борис, Гліб, Панас, Зоя. 16 травня – Преподобного Феодосія, ігумена Києво-Печерського. День янгола: Феодосій, Тимофій, Мавра, Петро. 17 травня – Мучениці Пелагеї, діви Тарсійської. Священномученика Іоана пресвітера. Священномученика Миколая діакона. День янгола: Никифор, Кирило, Микита. Підготувала Тетяна ШНУРЕНКО Віктор Пасак – заступник генерального директора видавництва; Людмила Гнатюк – головний редактор газети «Культура і життя»; Ольга Голинська – головний редактор журналу «Музика»; Наталя Потушняк – головний редактор журналу «Театрально-концертний Київ»; Алла Підлужна – головний редактор журналу «Український театр». Дизайн та верстка Сергія Задворного Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця © «Культура і життя» Наклад 2000 Ціна договірна