Щотижнева газета «Культура і життя» by Національне газетно-журнальне видавництво

№ 25 (4493)

22 червня, 2012 рік

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

www.uaculture.com

28 червня – День Конституції України

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО › с. 4

НАЙМАСШТАБНІШИЙ АРТ-ФОРУМ

МУЗИКА › с. 6

ЗАПРОШУЄМО НА ЗУСТРІЧ ІЗ ПРИКРАСНИМ

ЛІТЕРАТУРА › с. 13

СРІБНИЙ ДЗВІН ТВОРЧОЇ ДУШІ

Столична афіша

з 25 червня до 1 липня 2012 року

с. 14

Наголос

Культура № 25, 22 червня, 2012 р.

У ЛУЦЬКУ 18 ЧЕРВНЯ ВІДБУВСЯ ПЕРШИЙ ФОРУМ ІНТЕРКУЛЬТУРНИХ МІСТ: УКРАЇНСЬКА ПЛАТФОРМА ЗМІН

Михайло Кулиняк, міністр культури України

ШАНОВНІ ДРУЗІ! 22 червня в Україні – День скорботи і вшанування пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни. В цей день у 1941 році розпочалася найжахливіша війна в історії людства, яка забрала життя кожного п’ятого нашого співвітчизника. Це одна із найтрагічніших сторінок у житті нашої країни, яка зруйнувала долі мільйонів українців. Удосвіта 22 червня 1941 року фашистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. У першу ж добу війни, яка тривала безперервно довгі 1418 днів, загинули тисячі радянських військовослужбовців і мирних громадян, було знищено тисячі літаків, танків і артилерійських гармат. Бомбардувань зазнали безліч міст СРСР, зокрема Брест, Кобрин, Слонім, Барановичі, Бобруйськ, Житомир, Київ, Севастополь, здійснювався артилерійський обстріл прикордонних укріплень і районів дислокації радянських військ поблизу кордону від Балтійського моря до Карпат. День початку війни став в Україні національним днем глибокої скорботи. Війна принесла Україні численні випробування, біль і горе, що випали на долю минулих поколінь, які своїми надлюдськими зусиллями, а частіше – ціною власного життя подарували нащадкам майбутнє. Сьогодні ми згадуємо усіх тих, хто поклав своє життя на полі бою, кого замучили у фашистських концентраційних таборах, кого розстріляли у в’язницях НКВД, хто жертвував найдорожчим задля того, аби наша земля була вільною від будь-якого завойовника. Виявивши нечуваний героїзм та єднання у жорстоких боях, ми здобули мир. Наш святий обов’язок – оберігати світлу пам’ять тих, хто ціною свого життя йшов до перемоги, закатованих у фашистській неволі, померлих в тилу від голоду та поневірянь. Цього дня в Україні відбудеться Хвилина пам’яті по загиблих у роки Великої Вітчизняної війни 19411945 років, на будинках та спорудах органів та установ державної влади буде приспущено державний прапор України із чорними стрічками. Країна віддасть шану своїм героям. Вічна пам’ять загиблим, вічна слава тим, хто зумів захистити рідну землю, велика подяка і уклін вам, ветерани, за можливість жити і працювати на благо України! Зичу всім миру, чистого неба, довголіття та благополуччя!

14–17 червня в рамках реалізації в Україні спільної Програми Ради Європи та Європейського Союзу «Інтеркультурні міста» в Луцьку проходив «Перший Форум інтеркультурних міст: Українська платформа змін». У відкритті Форуму взяли участь голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук, заступник міністра культури України Тимофій Кохан, Луцький міський голова Микола Романюк, голова офісу Ради Європи в Україні Владімір Рістовські, заступник міністра культури АР Крим Тетяна Манежина, Генеральний Консул Республіки Польща у Луцьку Марек Мартінек, заступник керівника відділу з питань культурної політики, діалогу і розмаїття Управління Ради Європи з питань демократичного управління, культури та розмаїття, проекту «Інтеркультурні міста» Крістіна Баглай. Заступник міністра культури Тимофій Кохан під час свого виступу привітав учасників Форуму та подякував господарям заходу за гостинний і теплий прийом. Він підкреслив, що Міністерство культури постійно підтримує заходи, які відбуваються в рамках програми «Інтеркультурні міста», розуміючи її важливість та значення для місцевих громад. «Така співпраця, – за словами Тимофія Кохана, – передбачає активний культурний, науковий, економічний обмін між містами. Тому підписання сьогодні Угоди про наміри між Радою Європи та Українською платформою інтеркультурних міст є результатом нашої

Делегація м. Луцька яку очолив секретар міської ради Аматов Євген Вадимович

спільної діяльності, свідченням високої оцінки досягнутого та запорукою майбутніх успішних ініціатив». У «Першому Форумі інтеркультурних міст: Українська платформа змін» взяли участь представники з восьми міст України, зокрема Києва, Івано-Франківська, Житомира, Мелітополя, Хмельницького, Вінниці, Южного, Прилук та гості з Любліна, Торуня, Жешува та Лісабона. Відповідно до програми заходу відбулися пленарні засідання,

на яких обговорювалися питання культурної інтеграції, сучасні моделі розвитку місцевих громад та можливості розвитку партнерства. У рамках Форуму відбулися відкриття виставки каталонського художника Антоні Міро «Влада і уява», презентація мистецьких колективів Луцька, учасники та гості мали можливість приєднатися до Міжнародного студентського фестивалю «На хвилях Світязя».

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА Програма Ради Європи та ЄС «Інтеркультурні міста» стартувала в 2008 році. Її було започатковано з метою вивчити вплив культурного розмаїття і міграції з погляду європейських міст і визначити політику та стратегію, що здатні допомогти містам використати культурне розмаїття як фактор розвитку. Програма була розпочата для того, щоб запропонувати практичні політичні рішення і методи, які будь-яке місто в Європі могло

б використати собі на користь. На першій фазі програму представили 11 міст з 11 країн Європи. Україну представило в програмі місто Мелітополь (населення 157 тис., національний склад – близько 100 національностей). Сьогодні програму представляють 22 міста. У трьох країнах – Італії, Іспанії та Україні – створено національні мережі інтеркультурних міст, що прагнуть оптимізувати свою політику, використовуючи інтеркултурний підхід та інноваційні методи розвитку.

ПАМ’ЯТКА ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ «МОГИЛА КОШОВОГО ОТАМАНА ІВАНА СІРКА» ОТРИМАЛА КОМПЛЕКСНУ ЗОНУ ОХОРОНИ Науково-методичною радою з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України схвалено та рекомендовано до затвердження у встановленому порядку проект комплексних зон охорони пам’ятки історії національного значення – «Могили кошового отамана Івана Сірка» (с. Капулівка

Нікопольського району Дніпропетровської області, охоронний № 040010-Н) та пам’ятки археології місцевого значення – кургану (охоронний № 3383). За інформацією заступника директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Віктора Вечерського, представлений на розгляд

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА Кошовий отаман, полковник Іван Дмитрович Сірко (1605 (1610)–1680). Видатний полководець Війська Запорозького Низового добре відомий в історії України із літописів і численних джерел козацької доби. Іван Сірко дванадцять разів (у 1660–1680 pp.) обирався Кошовим отаманом Чортомлицької Запорозької Січі, а у 1664–1665 та у 1667 рр. його було обрано на посаду полковника Харківського полку. Брав участь у війнах з Польщею, але найбільше й дуже успішно воював проти татар і турків. У боротьбі проти агресії Османської імперії Сірко провів понад 55 походів і жодного з них не програв. Ще за життя він був людиною-легендою, улюбленим образом українського народного епосу.

Поховання І. Сірка розташовується за 2 км від сучасного села Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської області (раніше територія належала до маєтностей Чортомлицької Січі). Помер Іван Дмитрович 1 серпня 1680 р., його поховали на військовому цвинтарі Чортомлицької Січі. У травні 1709 р., після руйнування Січі російськими військами, останки І. Сірка запорожці вивезли у пониззя Дніпра і переховували у похідній церкві. Після повернення під протекторат Російської імперії І. Сірка знову поховано на колишньому цвинтарі Чортомлицької Січі. На сучасне місце залишки поховання перенесено у 1967 р. у зв'язку з будівництвом Каховської греблі. Поховання І. Сірка перебуває на державному обліку як пам’ятка історії національного значення.

проект комплексних зон охорони було виконано ПП «АреалЦентр» на замовлення БФ «Славетна Січ». Рецензентами виступили Вандюк О. П., Харлан О. В. (НДІ пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури України), Бердик О. М. (Управління з охорони культурної спадщини Дніпропетровської міської ради). Схвалений проект дасть змогу належним чином забезпечити охорону обох пам’яток та традиційний характер навколишнього середовища. Нагадаємо, 14 жовтня 2012 року відбудеться відзначення 360-річчя заснування Чортомлицької Запорозької Січі та вшанування пам’яті кошового отамана І. Д. Сірка на державному рівні. Олену Сердюк призначено генеральним директором Національного заповідника «Софія Київська» Наказом міністра культури України від 15 червня 2012 року Сердюк Олену Михайлівну призначено на посаду генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» за контрактом.

Культура № 25, 22 червня, 2012 р. ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ – ПЕРЕМОЖЦІ КОНКУРСУ Наприкінці травня цього року в Міністерстві культури України відбувся другий етап засідання конкурсної комісії з розгляду конкурсних пропозицій та проведення моніторингу виконання культурно-мистецьких програм (реалізації проектів, заходів), розроблених громадськими організаціями та творчими спілками, які мають всеукраїнський статус, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка за рахунок коштів державного бюджету у 2012 році. Переможцями конкурсу визначені громадські організації: – Всеукраїнська молодіжна громадська організація Республіканський культурно-освітній центр «Молодь України» з культурно-мистецькими програмами – IV Всеукраїнський молодіжний мистецький фестиваль «Кобзареві джерела» з обсягом фінансування 80 тис. грн (за пріоритетним завданням V «Формування національної самосвідомості та патріотичне виховання молоді») та Всеукраїнський молодіжний мистецький соціально-екологічний фестиваль «Біле озеро» з обсягом фінансування 50 тис. грн (за пріоритетним завданням IV «Ресоціалізація людей з особливими потребами; популяризація здорового способу життя; популяризація захисту довкілля від забруднення»); – Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Європейська інтеграція» з культурно-мистецькими програмами – Міжнародна конференція «Участь та роль молоді у розбудові закордонних українських громад» з обсягом фінансування 50 тис. грн (за пріоритетним завданням V «Формування національної самосвідомості та патріотичне виховання молоді») та Всеукраїнський фестиваль творчості «Червона калина» з обсягом фінансування 30 тис. грн (за пріоритетним завданням IV «Ресоціалізація людей з особливими потребами; популяризація здорового способу життя; популяризація захисту довкілля від забруднення»); – Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Соціальний вектор» з культурно-мистецькою програмою «Ми – одна родина» з обсягом фінансування 70 тис. грн (за пріоритетним завданням «Відтворення культури національних меншин; збереження та розвиток культурного розмаїття в Україні; задоволення культурних, мовних, інформаційних потреб національних меншин в Україні; відродження, збереження, розвиток та популяризація культурних надбань національних меншин; формування сучасного демократичного, толерантного суспільства; протидія ксенофобії та расовій дискримінації; захист прав національних меншин України»). УКРАЇНСЬКА «КАЛИНА» У СЕРБІЇ 17–18 червня в Республіці Сербія у містах Новий Сад та Кула за підтримки Міністерства культури України відбувся IX Фестиваль української культури «Калина». Це наймасштабніший захід українців Сербії, покликаний об’єднати тих, хто плекає культурну спадщину своїх предків, їхні звичаї і традиції. Фестиваль започатковано у 2004 році, і з того часу він проводиться щорічно.

Новини В рамках мистецької акції проведено цілу низку заходів: виставки народної творчості, літературні вечори, круглі столи, мистецькі конкурси, концертні виступи, дегустації традиційних українських страв та святковий концерт. Учасниками фестивалю стали мистецькі колективи та окремі виконавці з української діаспори Сербії, Хорватії, Боснії, Герцеговини, а також з України. У КИЄВІ ВІДКРИЮТЬ ПЕРШИЙ В УКРАЇНІ ПАМ’ЯТНИК МАТЕРІ-ВДОВІ 22 червня – у День скорботи та вшанування пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни о 15.00 у парку Перемоги відкриють перший в Україні пам’ятник Матері-Вдові.

майданчиків на 17 гектарах фестивального простору, чисте повітря та енергетика Радості, Краси та Творчості. У СТОЛИЦІ БУДЕ УВІЧНЕНО ІМ’Я УКРАЇНСЬКОГО КЛАСИКА На вул. Червоноармійській, 6 буде встановлено меморіальну дошку українському письменникові Василю Козаченку. Відповідне звернення Національної спілки письменників України та родини Козаченків було підтримане на засіданні комісії Київради з питань культури та туризму. Василь Козаченко – український письменник, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка. Автор творів: «Ціна життя», «Серце матері», «Особиста справа Килини Улинець» тощо. У 1973–1979 роках – перший секретар правління Спілки письменників України; секретар правління Спілки письменників СРСР, голова ради Спілки письменників СРСР з пригодницької і науковофантастичної літератури. У КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОМУ ЗАПОВІДНИКУ З’ЯВИЛИСЯ АУДІО-ГІДИ ДЛЯ ТУРИСТІВ

Громадську ініціативу встановлення меморіалу взявся реалізувати Український фонд культури на чолі з Борисом Олійником. Протягом трьох років Фонд збирав кошти для втілення народної ідеї. Встановити пам’ятник запропонувала мешканка Дніпропетровщини Галина Заболотня, вона ж першою і переказала кошти на виготовлення монументу. Свій вклад у створення пам’ятника внесли також культурологи та діячі мистецтв столиці. Двоє молодих талановитих скульпторів, викладачів Художнього інституту Національної академії образотворчого мистецтва Адріан Балог та Костянтин Добрянський, долучилися до громадської ініціативи та створили більш ніж 4-метрову скульптуру. УП’ЯТЕ ВІДБУДЕТЬСЯ МІЖНАРОДНИЙ ЕКО-КУЛЬТУРНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «ТРИПІЛЬСЬКЕ КОЛО» Фестиваль стане ювілейним та поєднає в собі всі елементи попередніх, звідси й назва – «Парад Стихій!» Це найпотужніша етно-подія року, що об’єднує міжнародні та всеукраїнські громадські організації, найкращі мистецькі ініціативи та проекти й підтримується на загальнодержавному рівні. Із 28 червня до 1 липня на

пагорбах Ржищева оживе Трипільське фестивальне містечко. Пробудити живий інтерес до історичної спадщини, запропонувати альтернативні способи організації відпочинку для сім`ї та молоді, відродити різноманітні етнічні традиції, поєднуючи їх з елементами сучасних досягнень у різних сферах життя людини – таку мету ставлять організатори фестивалю. Програму обіцяють насичену та різноманітну: дві сцени, більше 30 творчих

З 18 червня Національний КиєвоПечерський історико-культурний заповідник пропонує своїм відвідувачам нову

3 послугу – аудіо-гід. Він надає можливість самостійно здійснити огляд музейного комплексу, прослухати інформацію з майже тисячолітньої історії пам’ятки у будьякій послідовності та у зручному темпі. На території Заповідника аудіо-тури вестимуться не лише українською та російською, а й англійською, німецькою, французькою та іспанською мовами. Також у перспективі створення аудіо-гідів італійською та китайською мовами. Принцип роботи такого гіда достатньо простий. Перед початком огляду відвідувач обирає мову, якою вестиметься екскурсія, а далі натискає номери об’єктів, що його зацікавили, на клавіатурі пристрою. Допоможе також карта-схема з наміченим маршрутом огляду та вичерпною інформацією щодо користування приладом, яку видаватимуть кожному, хто скористається аудіо-сервісом. Екскурсія триває приблизно 1,5 години або ж 2 академічні години. МУЗЕЙ РОСІЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА: АКТУАЛЬНІСТЬ СПОРТУ ЗА РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ У Київському музеї російського мистецтва від 22 до 29 червня триватиме виставка «Citius, Altius, Fortius!» Тут буде репрезентовано близько 30 творів живопису, графіки, скульптури, декоративноужиткового мистецтва 1930-х – 1970-х рр. з колекції Київського національного музею російського мистецтва. Серед експонованих робіт твори Олександра Дейнеки, Олексія Пахомова, Олександра Шевченка, Леоніда Сойфертіса, Івана Шадра та ін. Виставка проходитиме в рамках багатолітнього музейного проекту «Реалізми ХХ ст.» та присвячена Чемпіонату Європи з футболу «Євро–2012». Своєрідною візитівкою виставки стане гіпсова голова восьмиметрової скульптури «Дівчини з веслом» І. Шадра, яку було встановлено у Центральному парку культури і відпочинку ім. М. Горького у 1936 році та зруйновано під час фашистського бомбардування у 1941-му.

Сучасне мистецтво

Культура № 25, 22 червня, 2012 р.

Увесь світ на ARSENALE 2012 Перша київська міжнародна бієнале сучасного мистецтва триває! Для тих наших читачів, які досі не мали змоги відвідати наймасштабніший арт-форум в історії незалежної України, пропонуємо коротку мандрівку залами Мистецького Арсеналу. «Коротка мандрівка» у випадку наших кореспондентів вилилася у сім (!) годин безперервних блукань анфіладами залів головного мистецького майданчика країни. Втім, і за цей час роздивитися все докладно ми так і не встигли. Адже тільки в Головному проекті бієнале близько 100 українських та закордонних митців презентували 250 мистецьких творів, серед яких – 40 нових, створених спеціально для ARSENALE 2012.

Твір японської мисткині Яйої Кусами «Сліди до майбутнього»

ХТО НА НОВОГО? Серед нових робіт, які можна побачити на форумі – СЛІДИ ВІЧНОСТІ, нова інсталяція японської художниці Яйої Кусами, що занурює глядача в особливу реальність. Відвідувачі можуть пройти крізь неї, розглядаючи химерні бульбашкоподібні об’єкти, розташовані довкола. Також Яйої Кусама спеціально для бієнале підготувала два нових великих полотна. Британка Філліда Барлоу створила спеціально для виставки РОЗЩЕЛИНА нову роботу з трьох частин, в якій використано щити, промислові елементи та «бомби». Робота навіяна враженнями художниці від величної будівлі Мистецького Арсеналу з його масивними колонами, склепінням та військовопромисловою передісторією. Індійський митець Джитіш Каллат також створив для Києва нову інсталяцію, складовою частиною якої є проекція листа, написаного 1939 року Махатмою Ганді, який закликав Адольфа Гітлера уникнути війни «в ім’я людства». У новій серії робіт уродженця Харкова Бориса Михайлова – образи заводів. Серію присвячено роздумам на тему ери радянської важкої індустрії, що залишила шрами на українській землі. На фотоколажах – гіганти сталі й чавуну, які пригнічують поодиноких працівників.

художників Джейка і Діноса Чепменів. «Всемогутнє розчарування» (2011), «Флок-офф (за AS)» (2011), «Кляті динозаври» (2011) та «Темний винищувач» (2011) входять до серії творів «Дегенеративне мистецтво». Ця серія в іронічній формі осмислює термін нацистської пропаганди, який у фашистській Німеччині застосовувався до визначення мистецтва модернізму. Роботи, представлені на виставці, свідчать про те, що сталося б, якби Мюнхенська виставка «дегенеративного мистецтва», організована нацистами у 1937 році, не заперечила, а, навпаки, прийняла модернізм. Тут фігури скелетів у формі СС неприродно широко відкривають рот, позіхаючи та з задоволенням роздивляючись твори «авангардного» мистецтва. За дітоподібними абстракціями і динозаврами наглядає стадо диких голубів. – Твір зі скелетами у фашистській формі – це досвід не мого або чийогось особистого існування, а ідеї, які мають стосунок до мистецтва, а також до історії. Але якщо говорити про провокативність моїх робіт, то мене більше хвилює не мистецтво і не історія, а те, прикольні мої твори чи ні, – зізнався Джейк Чепмен під час зустрічі з глядачами у Мистецькому Арсеналі.

Луїза Буржуа. «Дірка від кулі» 1992.

ГОЛОВНІ МІЖНАРОДНІ РОБОТИ «Перлиною» експозиції та особливою гордістю її куратора Девіда Еліота є вперше привезені до України інсталяції легендарної Луїзи Буржуа (з них, власне, і розпочинається огляд основної експозиції). Також після серії презентацій у головних світових столицях на бієнале представлено масштабну інсталяцію китайського митця Ай Вейвея – КОЛО ТВАРИН, відому серію з 12 бронзових

Інсталяція «Розщелина» Філліди Барлоу

голів, що відображають знаки китайського зодіаку та навіяні реліквіями XVIII століття з Юань Мін’юань (Садів довершеної ясності) в Пекіні. Поруч із знаменитими західними художниками – роботи наших видатних співвітчизників Іллі та Емілії Кабакових. Ілля Кабаков (народжений у Дніпропетровську) представив свою велетенську роботу МОНУМЕНТ ЗАГИБЛІЙ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. «Ця інсталяція розвінчує систему, що панувала над Росією, Україною та багатьма іншими країнами протягом сімдесяти років. Контрасти між офіційним та особистим життям у радянські часи, які показує Кабаков, проілюструють, як сказав сам митець “…мрію, чудовий рай, де усе працює, [і] … їхню цілковиту противагу. Це заганяє у депресію, песимізм з приводу майбутнього. Життя є жалюгідним. Це божевільна комбінація щоденного життя і раю, сконструйованого пропагандою”», – зазначає прес-реліз. А найпровокативнішим та найкумеднішим видається зал з інсталяціями британських

ARSENALE 2012 У ЦИФРАХ ТА ФАКТАХ За перші вихідні після відкриття ARSENALE 2012 відвідали 10 тисяч осіб. Очікується, що до 31 липня її відвідає близько 200 тисяч осіб. На ARSENALE 2012 акредитовано 164 українських, 32 російських та 37 інших закордонних ЗМІ. Під час монтажу експозиції ARSENALE 2012 було привезено, розвантажено та розпаковано більше, ніж 320 великоформатних контейнерів. Встановлено 12 тисяч квадратних метрів тимчасових стін та перегородок. Прогулянка вздовж усієї експозиції ARSENALE 2012 представляє собою екскурсію довжиною у 1120 м. Щоб роздивитись виставку детально, треба пройти близько 2 км. Загальна площа експозиції ARSENALE 2012 складає 24000 кв. м. На ARSENALE 2012 представлено 24 відеороботи, їхній загальний хронометраж – 390 хвилин відео. Перший та другий поверхи Мистецького Арсеналу, в яких розміщено експозицію ARSENALE 2012, з’єднують четверо сходів у різних частинах будівлі. Найоб’ємніша робота в експозиції – об’єкт, що входить до складу інсталяції «Розщелина» британського скульптора Філліди Барлоу. Його розміри 140х700х1400 см. Найдовша робота ARSENALE 2012 – «Вал», його довжина 90 м. Частина Спеціального проекту – це спільна українсько-польська робота арт-групи «Централа» (Польща) та арт-групи «Група предметів» (Україна). «Найглибша» робота в експозиції ARSENALE 2012 – інсталяція «Непотріб 2» китайського художника Лю Жанхуа. Найбільш масштабний живописний твір ARSENALE 2012 – диптих грецького митця Стеліоса Фаїтакіса, загальна площа якого 118,56 кв. м. Перелічувати дива першої в історії вітчизняної бієнале сучасного мистецтва можна довго. Втім, першим з них слід назвати вже сам той факт, що вона… відбулася. Адже на це країні довелося чекати довгих двадцять років. Що само по собі – світовий рекорд. Підготувала Алла ЧЕРДИНЦЕВА

Диптих грецького митця Стеліоса Фаїтакіса

Культура № 25, 22 червня, 2012 р.

Образотворче мистецтво

«Мої радощі, мої болі й жалі ляжуть краплинами олії на полотна…» До 95-річниці з дня народження Володимира Масика Ці слова педагога живопису К. Трохименка стали програмними у творчості заслуженого художника України Володимира Ілліча Масика (1917-1996). Майбутній митець розпочав свій шлях на мистецькій ниві в художній студії міста Конотопа Сумської області. Першими його вчителями були О. Гофман (вихованець Петербурзької Академії мистецтва і Московського училища живопису, скульптури та архітектури) та художник В Заболотний. В. Масик народився в багатодітній родині робітника в Катеринославі (нині місто Дніпропетровськ) 1917 року. Під час революції сім’я переїхала до міста Конотопа, де й минуло дитинство та шкільні роки майбутнього художника. У 1935 році Масик поступив до Дніпропетровського художнього технікуму, навчався в педагогів: М. Паніна, П. Альохіна, В. Коренєва. Одружився з родичкою І. Рєпіна, у цьому шлюбі народився син Олександр, який продовжив батьківську мистецьку стезю. Випробовування Великої Вітчизняної війни не оминули й дім Масиків. До Конотопа В. Масик повернувся інвалідом. Але жадоба до життя, любов до мистецтва загартували волю та стійкий дух митця, і спонукали до активної творчості та громадського життя. Через деякий час він влаштував виставку фронтових малюнків та замальовок, створених у шпиталях. Так народилася відома графічна серія «Цього забути не можна», над якою він потім працював протягом 30 років. Характерною ознакою цієї серії є реалістична манера виконання, прекрасний малюнок, глибокі психологічні образи. У період навчання в Київському художньому інституті в майстерні батального живопису народного художника України К. Трохименка був пліч-о-пліч з однокурсниками-фронтовиками М. Кривенко, В. Адамкевичем, В. Забаштою. «З великою відповідальністю ставився батько до творчості. У своїх пейзажах він умів передати щось неповторне, завжди знаходився в пошуках чистоти кольору», – згадує його син, художник Олександр Масик. Досить подивитися на панорамну картину «Стежка до річки», в якій так красномовно промовляє краса навколишнього світу. Прибалтику він об’їздив у пошуках виразних мотивів. Привозив яскраві етюди з Кримського узбережжя, Прикарпаття, Юрмали, Седнева. Все було цікавим молодому художнику: і рибалки в Аральському

Вічно живий

Франко та Леся Українка на Гуцульщині

морі, і робітники Запоріжсталі, й будівництво Волго-Донського каналу. Так виникла серія «Металургія», потім галерея портретів «Трудівники села». Для втілення в життя образів своїх творчих задумів Масик відвідав Шушенське, Казань, Ульянівськ, Москву, побував на будівництвах програми індустріалізації держави. Він правдиво зображував трудове життя свого народу, що підтверджують твори «На буряках», «Промінь у цеху» та ін. Так може малювати людина, яка знає ціну мирному сьогоденню, бо сама зазнала тяжких випробувань. Під час поїздок В. Масик завжди легко сходився з творчою інтелігенцією, влаштовував виставки, зустрічі з молоддю. Майже всі колекції дарував будинкам культури, клубам, шкільним музеям. Так сталося в Кемерові, Конотопі, Косові, Владивостоці. Творчою вдачею митця можна вважати картини панорамного рішення: «Зима в Києво-Печерській лаврі», «Вид на Дальні печери». «Хмари над Дніпром», «Озимина зійшла», «Кукурудзяне поле». Саме в них розкривається монументальне бачення художника. Як художник-графік В. Масик розкрився неперевершеним майстром гравюри, який умів передати романтику пейзажних мотивів, створених у

техніці пастелі. Водночас художник осмислював значимість літописця душі багатостраждального українського народу Т. Г. Шевченка. Для цього він здійснив численні подорожі по місцях, пов’язаних із життям Т. Шевченка. Підсумком яких стала серія «Шевченківськими місцями». В. І. Масик з 1950 по 1952 рік працював директором Київського державного училища прикладного мистецтва. В домі Масиків завжди збиралася творча інтелігенція: мистецтвозавці – П. Говдя, М. Турунова, Б. Піаніда; художники – Ф. Недошовенко, О. Годунов,

А. Казанцев, Н. Божко, О. Бабкова, Н. Альохін. Звертався до творчості М. Дерегуса, М. Шаронова, симпатизував художникам-передвижникам. Романтична нота відчувається в багатьох творах художника – будь то водоспади в Закарпатті, чи жанрова картина «Іван Франко та Леся Українка на Гуцульщині», чи пейзаж «Хмари над Дніпром» або «Човни». Особливий настрій передає художник у картинах «Одеса. Берег моря», «Трускавець, дуби», «Гірська гряда в Грузії» та ін. Численні краєвиди Трускавця, Седнева, самобутні мотиви картин, створених у Прибалтиці, Кримському узбережжі, Карпатах вражають глибоким творчим задумом, живописною красою. Недаремно пейзажі В. Масика зберігаються у провідній художній галереї світу – Третяковці та в 78 музеях колишнього Радянського Союзу. Великим є внесок Масика у книжкове оздоблення творів провідних українських письменників. Він створив яскраві екслібриси, в яких розкрився як неперевершений майстер різця. Твори виконані в техніці ліногравюри, ксилографії, пастелі сповнені високої майстерності й довершеності. Досить назвати портретні образи Т. Шевченка,

Л. Українки, І. Франка, В. Канівця, І. Муратова, П. Коптєлова та ін. «Батько завжди привозив з відряджень книжкові новинки, кераміку, писанки, витинанки, вишивку. Так у нас зібралася самобутня колекція народних творів, величезна бібліотека книг з мистецтва, каталогів, альбомів, художньої періодики. Все це сприяло творчості, збагачувало духовно. Він залучав мене до створення експозицій у КиєвоПечерському заповіднику. Працювати поруч з ним було цікаво й водночас складно. Він був невгамовним стоїком, буквально палав у творчості. Так, на одному подиху, було створене величезне панно розміром 18 кв. м. «Вид на Києво-Печерський монастир ХІІІ ст.», діорама архітектурного ансамблю Лаври ХVІІІ ст. (15 кв. м.), панно «Всехсвятська церква над Економічною брамою. Південний фасад» (8 кв. м.), – згадував його син Олександр. Протягом життя В. Масик узяв участь у 400 республіканських, 100 зарубіжних, влаштував понад 70 персональних виставок. Бойові та трудові досягнення митця відзначені державою та зарубіжною громадськістю. Він був активним членом Комітету захисту миру, членом Товариства дружби й культурних зв’язків України з зарубіжними країнами, кавалером орденів Червоної Зірки, Вітчизняної війни першого ступеня, нагороджений 12 медалями СРСР та медаллю Комітету Захисту миру. У яких би жанрах не працював художник, його впізнаєш за реалістичною формою подачі задуманого твору, глибоким психологізмом та образно-емоційним станом художніх образів. Своєю правдивою ілюстрацією життя українського народу ХХ століття мистецькі здобутки В. І. Масика увійшли до золотої скарбниці мистецтва України. Валентина ЄФРЕМОВА

Човни

Музика

Культура № 25, 22 червня, 2012 р.

Мандрівка в молодість Майже три десятиліття шанувальники творчості Володимира Зубицького та всі небайдужі до шляхів розвитку української музики очікували на цю подію. Відкриття ХХІІ міжнародного фестивалю «Музичні прем’єри сезону» в Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України вийшло насправді урочистим: епічна Сюїта з балету Євгена Станковича «Володар Борисфену», колористичний «Anemoi»» для симфонічного оркестру Хорхе Віллявіченціо Гроссмана (Перу– США), сонористичний Концерт № 1 для фортепіано з оркестром Зигмунта Краузе (Польща) в авторському виконанні. Та найбільше все ж таки чекали на фольк-симфонію для солістів, хору та оркестру на тексти старовинних українських пісень і Василя Довжика «Чумацькі пісні» Володимира Зубицького. У 1982 році композитор написав надзвичайно цікаву фолькоперу «Чумацький шлях». Твір розвивав новаторські ідеї фольк-опери Євгена Станковича «Цвіт папороті», продовжував інтонаційні пошуки ораторії Івана Карабиця «Сад божественних пісень», авторське переінтонування фольклору «Червоної калини» Лесі Дичко, однак демонстрував і яскравий авторський почерк, неповторний стиль саме Володимира Зубицького. Зайвим буде нагадувати про неможливість сценічного (та й нинішню проблематичність) втілення такого масштабного задуму, тож зрозумілим є прагнення автора бути почутим: наступного року з’явився варіант фольксимфонії «Чумацькі пісні», проте Незабаром на головній академічній сцені України у Національній філармонії відбудеться історичний концерт за участю видатних українських музикантів і найяскравіших молодих талантів України. Серед них, зокрема: Мирослав Скорик – легендарний композитор, Герой України, народний артист, професор, автор безсмертної

Мирослав Скорик

Під час концерту

й тоді прозвучали лише її фрагменти. І ось нова спроба. На сцені – Національний симфонічний оркестр України (диригент – Володимир Сіренко), капела «Думка» (головний хормейстер – Євген Савчук), солісти: Ніна Матвієнко, Іванна Пліш (сопрано), Віктор Скачко (тенор), Олександр Бойко (баритон), Андрій Гнатюк (бас). Задіяних виконавців виявилося так багато, що помістилися далеко не всі (частина оркестру, а саме мідна група змушена була грати за лаштунками, утім – все одно звучала громоподібно). Перед слухачами у переповненій філармонійній залі розгорнувся грандіозний епікодраматичний симфонічний цикл з умовно-узагальненими назвами частин: «Інтродукція», «Весілля», «Реквієм», «Фінал». «Інтродукція», як і належить, «намалювала» прозору

світанкову картину степу, що поступово пробуджується після нічної «застиглості» («перегуки» дерев’яних духових). Далі, – як у думі, – епічний розлогий зачин, котрий, одначе, швидко «збивається» на абсолютно авангардову музику. Кожен епізод експонує нові образи: «Гей, воли ревуть» – замальовка «чумацького» степу, «змагання» оркестрових і хорових пластів, своєрідні «зависання»-недомовленості; «Буря поле устилає» – драматизація образності – прохання, мольба матері до сина (паралельні зіставлення шарів); відповідь сина (соло тенора) продовжує драматичне нагнітання, хоча фактура, відповідно, значно розріджується. У кульмінаційному епізоді музична тканина знову ущільнюється, хор переходить на відверте скандування, а оркестр доповнює, розвиває, посилює загальну напругу.

Драматургію твору в цілому цементує принцип контрасту, що проявляється на різних рівнях: чергування хорових і сольних фрагментів, зіставлення різних оркестрових груп, динамічні спади й наростання тощо. Власне, таким «макроконтрастом» до першої частини є «Весілля» – масштабна жанрова картина, де панує танцювальна стихія, гопаково-козачкова моторика, активізується група ударних в оркестрі, частішим стає синкоповане коломийкове «підтоптування». Вдалим прикладом оригінальної розробки фольклорного зразка є гультіпацька «У Києві на риночку», де точне цитування поступово замінюється авторським переінтонуванням мелодики, ритмічним загостренням. Безперечною кульмінацією твору, хоча йому в нинішньому вигляді й можна закинути певну

фрагментарність, зовсім не божественні «довготи» і переобтяженість (особливо це помітно у третій частині), є сольний епізод Ніни Матвієнко «Ой у полі вітер віє». Колись написаний спеціально для її неповторного голосу, він давно зажив осібним життям і час від часу з успіхом звучав на концертах та в записах. Узагальнений образ стражденної Матері-України, майстерне відтворення народного плачу, проникливий тембр співачки та її схлипування-«виспівування» кожного звука піднімає цей епізод до висот найвищого трагізму. Гадаю, якби Володимир Зубицький свого часу написав лише цей «номер» – і тоді б увійшов в історію української музики як видатний майстер. Загалом же «Чумацькі пісні» демонструють унікальне поєднання, я б навіть сказала, переплетення наддніпрянського, а швидше південноукраїнського, «степового» фольклору із західноукраїнським «гірським» – на ритмоінтонаційному, тембральному та інших рівнях. І все це подано крізь призму тодішніх інновацій композиторської мови й мислення. Радісно, що твір нарешті вийшов «у світ широкий» – запис із концерту розміщено на сторінці ЮНЕСКО в інтернеті. Гірко, що знадобилося 30 років, аби ця подія відбулася. Залишається подякувати організаторам «Музичних прем’єр» за те, що «казку перетворили на дійсність», а Володимира Зубицького – ще раз привітати: із класним твором (хоча й давнім, але у новій оркестрово-редакційній «обгортці») та із врученням Премії імені Бориса Лятошинського, яку йому тут-таки на сцені Колонного залу вручили в урочистій обстановці. Ірина СІКОРСЬКА Фото Сергія ПІРІЄВА

Щедрий подарунок киянам

«Мелодії», музики до класичних взірців українського кінематографа – стрічок «Високий перевал» і «Тіні забутих предків» та інших чудових творів; Євген Ржанов – видатний піаніст ХХ сторіччя, лауреат найповажнішого міжнародного конкурсу в світі імені Королеви Єлизавети у Бельгії; Олег Мороз – володар сорока (!) міжнародних премій, молодий талант України, кларнетист; Квартет імені Миколи Лисенка – колектив № 1 у своєму жанрі в державі; Національний камерний ансамбль «Київські солісти» – так само один із найкращих в Україні – під керівництвом знаного українського диригента, народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Володимира Сіренка і ще чимало інших яскравих особистостей музичної України. Програма концерту складається з творів золотої класики

Учасники квартету імені Миколи Лисенка

– композиторів Йоганна Себастьяна Баха, Георга Фрідріха Генделя, Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена, Фридерика Шопена, Ференца Ліста, Дмитра Шостаковича, а також опусів славетних

українських митців, серед яких ті, що входять до скарбниці світових музичних надбань. Це Камерна симфонія № 3 для флейти з оркестром Євгена Станковича, котра увійшла в десятку найкращих творів

світу за списком ЮНЕСКО у 1985 році, частини з вокального циклу «Мати» на слова Бориса Олійника Івана Карабиця, згадувана «Мелодія» із кінострічки «Високий перевал» Мирослава Скорика у перекладенні для віолончелі з оркестром, джазові імпровізації самого Мирослава Скорика у власному виконанні в супроводі оркестру, всесвітня прем’єра нового твору Валентина Сильвестрова також у власному виконанні, фортепіанний твір автора перших національних рок-опер Сергія Бедусенка. Тож запрошуємо усіх шанувальників на зустріч із прекрасним до Колонного залу імені Миколи Лисенка о 18 годині 28 червня. На всіх, без сумніву, очікують незабутні враження. Олександр ПІРІЄВ Фото Сергія ПІРІЄВА

Кіно

Культура № 25, 22 червня, 2012 р.

Нездоланний українець у фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»

Велику реакцію у глядачів викликала картина режисера Михайла Іллєнка про українського льотчика Івана Додоку, Героя Радянського Союзу, який пройшов через горнила Другої світової війни, німецький полон, сталінські табори і неймовірні пригоди. Опинився в Канаді, став вождем індіанського племені, не втративши своєї ідентичності, етнічної пам’яті українця, котрий, пройшовши великі випробування, залишився Людиною. Ця неймовірна історія має свого реального прототипа. У 1967 році члени радянської делегації перебували на міжнародній виставці в Канаді. Серед них був Махмуд Есамбаєв, знаменитий танцюрист, та відомі українські митці – кіноактриса Наталія Наум та кінорежисер Тимофій Левчук. На екскурсії в одному з поселень індіанців раптом до них звернувся вождь племені і сказав, що тут його ім’я «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», але він українець Іван Доценко з Полтавщини. Історія цієї людини лягла в основу сценарію, написаного Костянтином Коноваловим та Денисом Замрієм і вразила кінорежисера Михайла Іллєнка, який працював над її втіленням на екрані і як співсценарист, і як режисер чотири роки, аби ідею сценарну перекодувати в кінематографічну, де кожен з учасників – режисер, художник, оператор, композитор. Актори привнесли у фільм щось своє, неповторне, для досягнення спільної мети. Картина «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» нікого не залишила байдужим. Глядачі влаштовували овації, у залах різних міст України були аншлаги. Невдовзі стрічка стала лідером кінопрокату, а критики бурхливо дискутували, у пресі з’явилося багато рецензій – і позитивних, і негативних. Головне, що картину вже можна назвати улюбленою, бо численні глядачі переживали за героїв, плакали через трагічні обставини, завмирали від захоплення, коли герой Іван Додока виходив переможцем із найскрутніших ситуацій. «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» уже має почесні нагороди: Гранпрі Третього Київського міжнародного кінофестивалю та приз «Золотий Витязь» – за кращий фільм у номінації художніх ігрових картин Міжнародного кінофоруму «Золотий Витязь», який відбувався наприкінці травня в Омську. Михайло Іллєнко – заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент Академії мистецтв України, актор, сценарист, режисер, педагог викладає режисуру в Київському національному університеті

театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Його учні отримують призи на найавторитетніших фестивалях світу, а для абітурієнтів Михайло написав підручник. Він організатор фестивалю «Відкрита ніч», який щорічно проводить у Києві. Фільм знято на студії «Інсайтмедіа» за підтримки Державної агенції з питань кіно України. Для роботи над фільмом Михайло Іллєнко зібрав талановитий колектив однодумців. Оператор фільму Олександр Кришталович разом з художником Романом Адамовичем за допомогою комп’ютерних технологій перетворили Дніпрові кручі на Канадський ландшафт. Вражають зйомки повітряних боїв, коли льотчики рятували від смертельної небезпеки лелек, які потрапили у вир подій. Цікаво, що дивовижної краси кадр на початку картини зняв сам Михайло Іллєнко, коли мандрував яхтою «Купала» майже навколо світу – починаючи з Дніпра до Чорного моря, з Босфору до Афін, крізь Гібралтар до Канарських островів, до Африки, а далі був великий Атлантичний океан. Яхтсмени мандрували морями і океанами в міжсезоння, в шторми і небезпеки, але Михайло Іллєнко сказав, що «океан змінює психологію, дає час подумати про несуєтне, про душу і вимагає таких випробувань, що загострюють розум». Цей кадр, знятий на межі Аргентини та Чилі, є прекрасним поштовхом до розгортання розповіді про дивовижні пригоди Івана Додоки. Кадр по-справжньому хвилює, пробуджує уяву. Композитор Володимир Гронський посилив музикою драматургію фільму, де лейтмотивом героя стала українська пісня «Била мене мати…». Режисер створив стрункий і злагоджений акторський ансамбль, де різнопланові, іноді контрастні, образи органічно вписуються в загальну концепцію твору. Іспит на мужність проходять усі персонажі твору. Драма характерів переростає в драму ідей. Виконавець головної ролі Героя Радянського Союзу, льотчика

Івана Додоки Дмитро Лінартович грав у двох короткометражних стрічках Іллєнка, а в повнометражному фільмі дебютує, проте це дуже вдалий вибір режисера. Актор з муніципального театру «Київ» створив, як він сам казав, «образ незламного українця надзвичайної сили духу, що підіймається над обставинами і перемагає війни, репресії, голодомори». Він зберіг свою душу і пам’ять про Вітчизну, традиції,

звичаї, пісні і в Канаді, куди його закинула зла доля. Коріння цього образу – в українських героях, як легендарний характерник Іван Сірко, як хоробрий Богун. А якщо звернутися до традицій українського кіно, то згадується безсмертний Тиміш з «Арсеналу» О. Довженка, сміливий і відчайдушний козак Василь із фільму «Пропала грамота» Б. Івченка, І. Миколайчука, зрештою, улюбленець усіх глядачів «Маестро» Титаренко з фільму Леоніда Бикова «У бій ідуть лише старики». Лінартович гостро відчуває динамічність кінематографічної творчості. Дослідження душі героя дає цікавий ефект. Його гру відзначає внутрішня розкутість, рухливість, уміння бути пластичним. Водночас – здатність до концентрації, самомобілізації, виразність зовнішнього малюнку і наповненість почуттям. У Лінартовичі зацікавлює контраст між майже нерухомим обличчям та очима, в яких є напружена робота думки, розум і воля. Очі випромінюють енергію, виграючи цілою гамою почуттів. Кохання до Любові Карімової він проніс через усе життя, навіть її трагічна смерть не

обірвала всеперемагаючу силу кохання. Після втрати Любові в душі Додоки не утворився вакуум. Він, глибоко переживши цю трагедію, знайшов у собі сили для нового життя. Актор показав величезну життєву силу, оптимізм. Ланцюгову реакцію людяності він проносить через усю картину і наголошує на величі, гідності людини, яка несе добро в навколишній світ. Його переліт до Канади, зустріч з чарівною індіанською дівчиною на ім’я ТіньЛастівки наповнює новим сенсом життя. Іванна Іллєнко емоційно і трепетно зіграла роль індіанської дівчини, яка палко покохала Івана Додоку. В актрисі гармонійно поєднуються тендітність і внутрішня сила. Вона всіляко допомагає Івану знайти своє місце в новому житті, вона прагне стати йому необхідною. Іванна Іллєнко в цій ролі дуже зворушлива, її доля хвилює глядачів. У ній є якась внутрішня гнучкість. Злет почуттів відбився на її зовнішності – обличчя стало ніжним, очі випромінюють кохання. І все це було передано точно, переконливо. За виконання кращої головної ролі другого плану на ХХI МКФ «Золотий Витязь» заслужений артист України Олексій Колесник отримав почесний приз – і це справедливо. Не так багато його персонажу було відведено екранного часу, але образ старого індіанського вождя посідає у фільмі значне місце. Адже саме за його пропозицією Іван Додока стає спадкоємцем вождя, і той передає йому свій досвід, усі свої повноваження. Актор широкого діапазону Олексій Колесник відомий глядачам роллю бандита Крюка в картині «Холодне літо п’ятдесят третього…», також у багатосерійному фільмі «Єрмак» він зіграв красеня козака Пана, у фільмі «Братерство» – генералгубернатора Фундуклея. У стрічці Михайла Іллєнка актор розкрився зовсім поновому. Погляд у старого вождя мудрий, серйозний, у ході і поставі почуття власної гідності.

У ньому і владність, і прихована втома. Сумні задумливі очі спалахують внутрішнім вогнем, коли він дивиться на свого рятівника Івана Додоку і вбачає в ньому наступного вождя племені, який буде вести його народ у майбутнє. Акторський ансамбль у Іллєнка – це насамперед взаєморозуміння, де кожен доповнює один одного, додає нових барв фільму. Тому такі колоритні і переконливі актори Олександр Ігнатуша (батько Люби), Віктор Андрієнко (полковник Смирнов) та інші. Провідною темою двох фільмів Іллєнка є – людина в екстремальній ситуації. Про мужність, стійкість у виняткових обставинах йшлося і в картині «Фучжоу», адже його цікавить людина, яка подолала нездоланне – час і простір як Орест з «Фучжоу» та Іван Додока. Михайло Іллєнко визначив жанр фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» як романтичну баладу, в якому фантастична подія в наступному епізоді стає реальною, і навпаки. Але вирішення фільму значно ширше – тут і народно-романтична бувальщина, і поезія, і трагедія, і мелодрама з любовним трикутником, і пригоди, і містичне наповнення – усе разом. Картина багатогранна, що визначає творчу манеру саме Михайла Іллєнка. Така складна побудова – продовження і розвиток на сучасному етапі українського поетичного кіно. Тема пронизливої людяності картини звучить на повну силу у фіналі, де Іван Додока будує українську хату в індіанському поселенні, а дорослі і діти виходять на толоку, співаючи українські пісні. Коли дивишся цей фільм, мимоволі згадуєш слова Олександра Довженка – творити через національне до вершин інтернаціонального. Сьогоднішні глядачі, які аплодували фільму, ще раз згадали про те, що без коріння, без національної пам’яті не можна будувати майбутнє. Валентина СЛОБОДЯН, кінознавець На фото кадри з фільму

Виставки

8 НОВИНИ

ЄВРО МИКОЛИ СЯДРИСТОГО Микола Сядристий, народний художник України, майстер, що став символом епохи, не знає спокою. Напередодні Міжнародного дня музеїв та «ЄВРО 2012» він розгорнув чергову виставку, яку йменує «Мікробієналє з макроефектом». Варто завітати до Музею мікромініатюр Миколи Сядристого. Тут, на підлозі, виткано килим ксерокопій відомих у світі газет та журналів, які висвітлювали його виставки. І де тільки він не побував, і кого там тільки не було! Серед відвідувачів – президенти та спікери усіх країн світу! Серед них: Тодор Живков, Людвіг Свобода, Микита Хрущов, Михайло Горбачов, Лех Валенса, Ярузельський… Всіх не перелічити. Провідна газета Японії «Синкасай» пише про митця: «Гордість великої держави», «Великий успіх мікромініатюр». Виставку мікромініатюр із захопленням дивилися: онука Івана Франка, донька Микити Хрущова. Ще в 2001 році Віталій Коротич писав в журналі «Огонек»: «Сядристий знає всі відповіді на запитання: хто винен і що робити?» Ще не так давно Микола Сядристий відвідав із виставкою Угорщину і дав прес-конференцію для місцевих журналістів. Найголовніша газета Торонто «Globe Revien» повідомляє, що за два тижні виставку відвідало 60 тисяч чоловік! Норвезький журналіст пише: «Це добре, що майстер зменшив до мікромініатюр лише літак, а не нас!»

На сторінках преси Микола Сядристий в оточенні президентів Об’єднаних Арабських Еміратів, Ірану, Андорри, Австралії, Австрії, Америки, Франції. Всі три президенти Туреччини та два спікери відвідали виставку мініатюр Сядристого. Власне, роботи майстра побачили всі керівники держав, окрім наших, українських. Щоправда, Віктор Янукович бачив виставку Миколи Сядристого в Сінгапурі. Микола Сергійович фактично щодня буває на виставці. Саме тут, в Україні, у Києві, зберігаються найменші у світі шахи. Саме тут – найменша у світі книга – «Кобзар», найменший діючий двигун, нотна сторінка. Всі ці дива можна вільно побачити на виставці. Сам Микола Сядристий спілкується з відвідувачами, фотографується, дає автографи. Хочеться вірити, що гості, які прибули на «ЄВРО 2012», побачать не лише футбол, а й із захопленням відвідають музей, переконаються, як одна Людина – Микола Сядристий – зі своїми мікромініатюрами підкорила світ. Людмила ЧЕЧЕЛЬ Фото автора

Культура

Мистецька акція до «Євро–2012» Довгоочікуваний Чемпіонат Європи настав, до столиці України прибули та прибувають сотні тисяч уболівальників. Київ вирує мистецькими акціями. Підготувалися до зустрічі гостей і художники. У виставкових залах Національної спілки художників відкрилася Всеукраїнська виставка «Україна і спорт». Художники завжди були і є вірним барометром важливих подій у суспільстві. Своїми творами вони прагнуть закарбувати навколишній світ та прославити людей, які в ньому існують. «Євро 2012» – явище світового рівня, вписало в біографію нашої держави яскраві сторінки, серед яких і представлена виставка. Образотворча мова зрозуміла широкому загалу, художники поєднали нас своїми високопрофесійними творами, руйнуючи будь-які бар’єри. В епізодах зі спортивного життя проходить ціле дійство у вимірі сучасної історії. З такою думкою відкрив виставку голова НСХУ, народний художник України В. Чепелик. Загалом в експозиції взяли участь 150 художників, зазначив голова Дирекції виставок Ігор Волощук. Спортивна тема завжди є великою ареною для творчих пошуків, тому червоною ниткою проходить тема свободи, радості, піднесеного емоційного стану. Привітав учасників виставки екс-міністр культури Ю. Богуцький, він зазначив, що, дійсно, проведення «Євро 2012» сколихнуло столицю. Ось і випромінює сьогоднішня виставка позитивний настрій. Особливо приємно бачити знайомі обличчя знаних спортсменів, видатних українських тренерів. Що поєднує художника і спортсмена? Досить важливі критерії. Кожен прагне вдосконалення і присвячує своє життя щоденній виснажливій праці. Так викристалізовується професійність, формуються воля, характер. Вони постійно

розвивають свій кругозір, наповнюючи натхненням світ навколо. І тільки віддача свого життя улюбленій справі, любов до неї дають плідний результат. От і зірвала шквал аплодисментів збірна України в переможній грі зі Швецією. А у вболівальників неначе крила виросли від гордості та натхнення. Історія свідчить про зацікавленість митців спортивною тематикою ще із сивочолої давнини. Відомі печерні малюнки, фігури античних атлетів, горельєфні композиції на храмових будівлях, декоративні розписи тощо. Наприклад, греки ставилися до спорту як до священнодійства. Нас вражає неперевершена краса рухів спортсмена і та невимушеність, легкість, з якими вони вириваються на призові місця. Все це можна відчути через розмаїття художніх творів, представлених на виставці. Масштабну експозицію поєднує емоційний запал, який митці зуміли зобразити у скульптурі, полотнах живопису, графічних доробках, творах декоративноприкладного мистецтва. Загалом представлено понад 160 робіт з усіх регіонів України. Різнобарвні твори втілили ідею простору, поступового руху. Так, засобами образотворчого мистецтва передані життєдайна енергетика, добрий настрій та позитивні емоції як спортсменів, так і художників.

Безумовно, стан радості, краси і доброго настрою охоплює глядача на виставці. Досить подивитися на триптих О. Коваллі «Естафета». Енергетика так і переливається з картини на картину, наповнює оточення динамікою рухів футболістів. Буквально прострілює м’ячем гравець зліва, а вже у польоті його відбиває захисник, зображений праворуч від центральної картини. Художниця просто-таки гіпнотизує глядача яскравою ситуацією на футбольному полі – гол! Композиції приваблюють своєю виваженою кольоровою гамою, цікавою авторською технікою. Привертає увагу полотно пензля В. Цапка, де козаки грають у футбол. О. Іваненко з Шостки створила портрет зосередженої дівчинки, яка тримає шахову дошку. Так виразила художниця любов донечки до цієї гри. Цікавим є диптих В. Сидоренка з акробатами «ULTRA-C I» та «ULTRA-C II», викликають симпатію твори художників В. Рижих, С. Каплан, М. Красника. Припадають до серця відверті постаті борців сумо та боксерів пензля В. Поюрєлова з Харкова. Серед суто реалістичного напряму знайшли своє місце твори оновленого експресіоністичного бачення, авангардне та концептуальне рішення. Яскраві полотна А. Тартаковського створені лаконічними засобами. Митець через спрощену форму відкритими кольорами передає піднесений

№ 25, 22 червня, 2012 р.

настрій гравців у волейбол та зосереджених рибалок на березі Чорного моря. «Оцінка художнього рівня та самобутність стилю – це вже пріоритети фахівців. Виставка демонструє бажання передати дух спортивних змагань, твори випромінюють добрі емоції, що так важливо в наш складний час», – такими словами привітав організаторів, учасників та відвідувачів з непересічною подією в історії нашої держави заслужений діяч мистецтв України, голова Київської організації НСХУ Л. Сотник. Новаторство експозиції і у представлених краєвидах Києва, Донецька, Харкова. Так художники поєднали міста України, в яких проходять змагання з футболу «ЄВРО 2012». Романтику старовинних вуличок, скверів, фонтанів, храмів представили в своїх творах Т. Недошовенко, О. Бєльський, Г. Зайченко, Д. Пастушенко та інші. Тішить світла палітра полотен, любов митців до свого міста та бажання зберегти для наступних поколінь мить історії. Окрасою виставки стали скульптурні твори. Представлені портрети: В. Зноби – портрет чемпіона світу з гімнастики Ю. Титова, Г. Хусид – портрет неодноразового чемпіона світу з шашок І. Купермана, Н. ДерегусЛорин – портрет В. Лобановського тощо.

Художники відобразили конкретні сюжети з життя спорту, сповнені органічності. Саме такими є «Ковзанярка» А. Волкова, «Лучник» М. Новікова, «Перша» А. Забой, «Боротьба» А. Валієва, «Голова атлета» С. Дзюби. Ключовими словами виставки «Україна і спорт» стали енергія, сила, емоції, краса людського тіла, виховання найкращих гуманних рис людини. Завітайте на виставку і відчуйте відгомін історії та життєдайність сьогодення. Валентина ЄФРЕМОВА

Культура № 25, 22 червня, 2012 р. Саме таке Шевченкове означення нашої нації спадає на думку, коли береш до рук нову книгу відомого українського композитора, просвітителя і охоронця українського слова Павла Бровченка. Йдеться про «Народні пісні» в його записах, збиранням яких він займався фактично все своє творче життя. Особисто для мене ця збірка виглядає як продовження серії українських народних пісень у записах наших відомих письменників, яка давно колись час від часу виходила друком. Двічі у своєму житті я мав щасливу нагоду спілкуватися з Павлом Яковичем, у якого – в його рідній Малій Висці – я гостював з ініціативи його старшого брата, живого класика української літератури Володимира Бровченка. Брати Бровченки – унікальне явище нашої культури, їх можна назвати гідними продовжувачами традицій братів Тобілевичів. Не випадково вони народились і виросли на тій же благословенній новокозацькій землі. Якщо у старшого брата Володимира ця генетично вкорінена козацькість уся на виду – навіть у свої 80 з гаком років він зберігає горду статуру запорожця і гострий погляд степовика (здається, скажи йому щось не так, він тут же схопиться за шаблю!), то в молодшого Павла вся ця бунтарська волелюбна стихія схована глибоко всередині – за зовнішньою усміхненістю і привітливістю провінційного інтелігента. Що ніяк не дивно, адже все своє життя Павло Якович невтомно працював – і досі, вже вийшовши на заслужену пенсію, продовжує працювати – серед простих сільських гречкосіїв. У передмові до своєї збірки Павло Якович називає конкретних адресатів, з чиїх уст він почув зібрані у книзі пісні: рідну бабусю Секлету та сусідських бабусь Оксану і Марину. Протягом багатьох років він друкував ці тексти на сторінках районної газети. В нинішній вік, коли мами й бабусі виховують своїх дітей та онуків на «магнітофонно-телевізійному смітті», таке сподвижництво має велике значення. Як казав свого часу один мудрець, хто має вуха, той почує. Додамо від себе: у кого жива душа, той заспіває. До представлених у збірці пісень автор скомпонував невеличкі коментаріпередмови. Таке рішення видається цілком слушним, бо нині далеко не кожному читачеві відомо, хто, скажімо, є автором першого нотного видання Шевченкового «Заповіту», яким відкривається книга, чи хто написав музику на вірші Тараса Григоровича «Реве та стогне Дніпр широкий». Обидві ці пісні, що сприймаються як неофіційні національні гімни, є священними для нашого народу. Не випадково, як зазначає автор, їх співають стоячи. У збірці належно представлена усна народна творчість саме Маловисківщини, зокрема такі шедеври, як почута в тридцяті роки братом Володимиром від діда Семена пісня-сповідь «Чогось, ненько, так гірко сумую». Водночас, автор вчинив дуже мудро, включивши до книги й ті пісні, які прийшли в Центральну Україну з інших регіонів і набули статусу загальнонаціональних. Маю на увазі могутню пісню-гімн «Чом, чом, чом, земле моя», путівку в життя якій дав наш славетний Дмитро Гнатюк. У своїх примітках-коментарях Павло Якович наводить силу-силенну цікавих фактів, про які, я певен, відомо далеко не всім любителям і поціновувачам живого українського слова. Зокрема, те, що на тему «Їхав козак за Дунай» німецький композитор-класик Людвіг ван Бетховен створив фортепіанні варіації, і що сам автор цього невмирущого

Книгозбірня

«Знайшовсь-таки один козак…»

твору – «козак-віршувальник» Семен Климовський – останні роки свого життя провів у селі Прикутні Знам’янського району на Єлисаветградщині, де й помер. Збірка Павла Бровченка є повчальною не тільки для аматорів української пісні, а й для дослідників рідного слова – етнографів, фольклористів, літераторів. Чого варті представлені в ній коментарі до пісні «Ой хмелю мій, хмелю», в яких автор малює сповнену щемкої лірики істинно художню картину: «Пам’ятаю, як ми, забольничні хлопчаки, слухали багатоголосе диво – це наші кутчани біля криниці діда Кузьми, яку щойно вичистили, закінчували свою благородну справу народною піснею. І неслася вона луною аж до Макарівського яру». У роз’яснювальних коментарях до пісні «Туман яром, туман долиною» Павло Якович дає перелік історичних «кутків» Малої Виски – її своєрідних мікрорайонів: Матусівка, Біднівка, Забольниця, Волощина, Кудрівка. Які промовисті назви! Що не слово – то цілий букет асоціацій. Мене чарують Забольниця (що була названа так, бо розташовувалась за районною «больницею» – з наголосом на першому складі, цебто лікарнею) і Волощина, яка нагадує мені про хутір Волохи мого рідного села Дернівка на Київщині. Україна переживає зараз вельми складні часи. Як слушно зазначив минулорічний шевченківський лауреат, письменник Василь Шкляр, «українське суспільство мовчить, зціпивши зуби». Відомий актор Богдан Бенюк оцінює ситуацію тверезо і

прагматично: «Найважливіше – щоб ми не вимирали». Цебто, висновок тут простий: треба вистояти, зберігши сили. Пригадую, як вразило мене, коли першого ж Різдва на американській землі по всіх нью-йоркських супермаркетах раптом зазвучала мелодія нашого «Щедрика»! Ще більше мене здивувала та обставина, що на моє наївне запитання, що це за музика і звідки вона, посполиті американці індиферентно відповідали: «Christmas carol» («Різдвяна пісня»). Як нещодавно розповів на сайті «Уніан» історик Олександр Палій, через совдепівську залізну завісу «Щедрик» прорвався цілком випадково, ставши з тих пір найпопулярнішою мелодією світу. Його автора, композитора Миколи Леонтовича, на той час у живих уже не було: його уві сні вбив агент ЧК, який попросився до нього в хату переночувати. Події останніх років і ті доленосні рішення, які в їх контексті прийняв наш народ, обираючи своїх проводирів, викликають гіркі почуття – цілком у дусі другої частини Шевченкової сентенції, винесеної в заголовок цієї замітки. Що ж, як зізнався вже згаданий Василь Шкляр, «суспільством завжди рухали одиниці, і справжніх патріотів завжди було в кращому разі п’ять відсотків, не більше, а то й два-три». Нова книга Павла Бровченка дає підстави вірити в невмирущість козацької інградієнти українців. Сергій ТКАЧЕНКО, співробітник ООН (США)

9 НОВИНИ

БІБЛІОТЕКА В ЦИФРОВУ ЕПОХУ: НОВІ ПАРАДИГМА І РОЛЬ З 2 по 10 червня в місті Судак АР Крим відбулася ХІХ Міжнародна конференція «Крим 2012». Цей потужний професійний форум по праву вважається третьою за представництвом і тематичним наповненням бібліотечною подією у світі після Генеральної Конференції Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ (ІФЛА) та конференції Американської бібліотечної асоціації. Постійні учасники Кримської конференції можуть пригадати роки, коли на неї збиралося близько 3200 фахівців із 42 країн світу, і науковий форум перетворювався на справжнє професійне свято, де кожен міг представити свої здобутки, інновації, обговорити з колегами кращий досвід і проблемні питання. Вражає тематика та розмаїття форм науково-професійних зустрічей у межах конференції, адже вона розкриває роль бібліотек та інформаційних ресурсів у сучасному світі науки, культури, освіти та бізнесу. Одночасно може відбуватися до 20 заходів: пленарні та секційні засідання, семінари, майстер-класи, презентації, дискусії, круглі столи, виставкові заходи, прес-конференції, інтелектуальна гра «Що? Де? Коли?» в бібліотечно-інформаційному, книжковому та видавничому просторі», інтелектуально-дискусійна дуель «До бар’єру» тощо, тому варто бути дуже енергійним і мобільним, аби відвідати хоча б їх третину. Організатори конференції підготували насичену культурну програму, завдяки чому можна побувати на концертах відомих бардів, творчих вечорах улюблених акторів театру і кіно, письменників і публіцистів, а також побачити природні та музейні перлини Криму. Як і раніше, організатором цьогорічної Міжнародної конференції «Крим 2012» є Державна публічна науковотехнічна бібліотека Росії, одним із співорганізаторів – Українська бібліотечна асоціація (УБА), а її активними учасниками – українські бібліотекарі, викладачі вищих навчальних закладів, представники органів державного управління та книжкового й інформаційного бізнесу. Українська делегація презентувала свої професійні здобутки у формуванні національного бібліотечного ресурсу, освіті та професійній підготовці кадрів, бібліотечній інноватиці, управлінні якістю, розвитку бібліотечно-інформаційних сервісів, реалізації великих міжнародних програм, зокрема програми «Бібліоміст», проекту «Розвиток потужних бібліотечних асоціацій» тощо. Учасники конференції прийняли Кримську декларацію відкритого доступу. За внесок у підготовку заходів кримських бібліотек під час конференції Подяку Міністерства культури АР Криму отримали віце-президенти УБА В. Пашкова та Т. Вилегжаніна; голова Миколаївського обласного відділення УБА Н. Богза нагороджена Медаллю Конференції ІІІ ступеня, а Українську бібліотечну асоціацію відзначено спеціальним дипломом за щорічні творчі професійні програми. Президія та Виконавчий офіс УБА

Театр

Культура

Театр – моя єдина втіха і любов на все життя Заслужена артистка України Людмила Іванова понад 55 років на театральній сцені, але й сьогодні кожна нова роль її хвилює так само, як і в далекій юності, коли, закінчивши Дніпропетровське театральне училище, потрапила до Харкова, тодішнього центру мистецтва Мельпомени. Від 1962 року вона в бурхливому театральному вирі Срібної Землі – Закарпаття, котрий закружляв її солодкими муками глибокого та правдивого перевтілення в образи щораз нових героїв, яких упродовж творчого життя – понад 120 і кожен – немов би той єдиний, незабутній, вистражданий. З нагоди відзначення ювілею провідної актриси Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв Людмили Іванової, відбулася наша розмова. – Людмило Дмитрівно, що можете сказати про театральне життя вже далеких 60-х років і сьогодення? – Скажу відверто – у ті роки на велику сцену потрапити було не так легко. Відбирали кращих із кращих і театральна молодь намагалась самокритично оцінювати свої здібності – усі ми постійно працювали над вдосконаленням акторської майстерності, вивчали досвід тих, хто вже встиг заінтригувати та підкорити вибагливого глядача. Сьогодні, на жаль, цього майже не знайдеш – театральна молодь часто страждає «зірковою хворобою», забуваючи, що природні здібності не так легко перетворити на професійний хист, яким досконало володіють досвідчені майстри сцени. Трапляється, молоді люди необ’єктивно оцінюють свої можливості, інколи зневажливо ставляться до успіхів акторів старшого покоління, досягнутих копіткою працею. За часів нашої юності критерієм визнання таланту був результат, виключно здобутий і показаний на сцені. Ми ніколи не дозволяли собі легкої вигоди, чи якихось привілеїв і як на мене, саме такі оцінки правильні. Пам’ятаючи з тих часів, що копітка праця – головне, я і зараз щоденно удосконалюю свою майстерність, дбаю про сценічну «форму». Переконана, що тільки така робота дає добрі результати! – Які Ваші прогнози щодо майбутнього закарпатського театру? – Вважаю, що нам слід дуже зважено добирати репертуар. Копіювання репертуару інших театральних колективів – хибний шлях. Потрібно

шукати своє творче обличчя, і тоді не буде випадкових виставодноденок. Кожна нова, запропонована до постановки п’єса, має обговорюватися в колективі. Закарпатський муздрамтеатр ні в якому разі не має бути схожим на якийсь інший, а добірний діючий репертуар підтвердить істину – високе мистецтво народжується там, де люди вміють добре працювати, любити і шанувати свій край. Кілька років тому на гастролях нашого театру в місті Рівному, під час показу вистави «Судний час» за п’єсою закарпатського драматурга Івана Козака, в якій відображено трагічну долю Карпатської України та її президента Августина Волошина (нині Героя України ), в залі вирувало справжнє мистецьке свято. Рівненські глядачі часто нагороджували акторів гарячими оплесками, а по закінченні – довго не відпускали, дарували квіти. Від керівників міста та області на адресу закарпатських митців звучали теплі, щирі слова подяки. Таке не забувається – це позитивні емоції, дійсно творчий фурор.

У виставі «Ретро» О. Галіна

У діючому репертуарі нашого театру понад тридцять різножанрових вистав за творами класичної драматургії, зарубіжних і сучасних українських авторів. Кращі з них: «Ретро» («Шампанського і карету» ) за п’єсою Олександра Галіна, оперета «Танго для тебе» («Флірт і кохання») братів Шерегіїв, роман з народного життя «Дорога до раю» Дмитра Кешелі, класична музична драма «Назар Стодоля» Тараса Шевченка з неперевершеними «Вечорницями» Петра Ніщинського, комедії «Витівки Хануми» А. Цагарелі та «Американська рулетка» О. Марданя та інші. Більшість із них поставлені народним артистом України Анатолієм Філіпповим. Сподіваюсь, що таким же успіхом користуватиметься і нещодавно поставлена одеським режисером Сергієм Гержиком ( його ж

інсценізація) вистава «Іван» за повістю лауреата Національної Шевченківської премії України Івана Чендея «Що залишаємо людям?». У цій виставі грають усі актори старшого покоління театру – зокрема, народна артистка України Марія Харченко, навіть у 88 років вона успішно грає. – Що Вам найк раще запам’яталось за роки діяльності в різних театрах України і, зокрема під час роботи в Ужгороді? – На початку творчої діяльності, окрім Харкова, я була в середовищі акторів ще кількох обласних театрів і багато чого почерпнула для себе. Правда, в житті, як на довгій ниві, траплялося різне, було чимало злетів, здобутків, перемог, але були і прикрощі, втрати, несподіванки. Мені, мабуть, дуже пощастило, бо доля подарувала багато творчих зустрічей і співпрацю з цікавими, непересічними особистостями. Саме тут, в Ужгороді, співпрацювала з відомими діячами театрального мистецтва, наприклад, Гнат Ігнатович, Марія Пільцер, Віктор Костюков, Ярослав Геляс, Марія Харченко, Анатолій Філіппов, Марія Сочка, Євген Шерегій, Кирило Марінченко, Віктор Аведіков, Наталія Лагодіна, Галина Ушенко, Іван Чуєнко, Андрій Вертелецький та багато інших. Ці актори – гордість нашого театру. Я надзвичайно тішуся тим, що це було в моєму житті. Дякую долі, що на театральній стезі зустріла свого коханого чоловіка, ветерана Великої Вітчизняної війни Володимира Іванова, котрий теж був непересічним майстром сцени, але, на жаль, відійшов у вічність… – Що, на Вашу думку, потрібно зробити, аби театр нашого міста домігся ще кращих результатів? – Переконана, нашому колективу під силу будь-які нові постановки. Останнім часом театр знаходиться на творчому підйомі. Закарпатські актори та працівники інших театральних цехів не раз доводили це своєю невтомною працею. І все ж таки, проблеми є. Вони виникають, як правило, там, де стосується коштів. Наприклад, після здійснення постановки тієї чи іншої п’єси, в якій задіяно багато виконавців, виявляється, що цей твір на гастролі возити невигідно, особливо по області. Останнім часом значно подорожчало пальне, подорожчали інші матеріали, а це одразу впливає на додаткові витрати. Спонсорів та меценатів знайти ой, як важко, а обласний бюджет сьогодні, в часи постійних економічних потрясінь, не витримує подібних навантажень.

№ 25, 22 червня, 2012 р.

Людмила Іванова

Хотілося б, аби місцеві органи влади частіше звертали увагу на вирішення театральних проблем, щоб нам більше допомагали в подоланні економічних негараздів. А нашим майстрам красного письменства, мабуть, потрібно активніше творити сучасні драматичні шедеври, щоб у репертуарному портфелі режисерів рідного театру повсякчас були нові п’єси, які порушують і висвітлюють злободенні теми нашого складного сьогодення. Назріла,очевидно, потреба оголошення конкурсу на кращий драматичний твір про наш край та його неординарних людей – творців сьогодення. Глядач, мабуть, теж давно чекає нових творчих знахідок. А такі твори в Україні є. Прикладом цьому може слугувати недавно виданий чудовий прозовий твір сучасного мукачівського письменника Мирослава Дочинця – роман «Вічник», котрий збентежив нас – читачів і спонукав замислитись над філософією людського буття.

У ролі Долорес. «Камінний господар» Лесі Українки

– Чи можете назвати тих акторів театру, хто вже встиг заявити про активний пошук свого творчого обличчя? – Увесь колектив театру щиро вболіває за його долю, працею, щоденним пошуком свого місця на творчій ниві, стараннями, кожною виставою звітують перед глядачами. Перш за все, приклад сумлінного ставлення до роботи показують представники середнього покоління акторів. Це – Михайло Фіщенко, Тарас Гамага, Катерина Якубик-Гамага, Наталія Засухіна, Василина Грицак, Олександр Мавріц, Леся Семків (список можна продовжувати). А серед молоді можу назвати Юдіту Чорну, Олесю Бідзіля, Кароліну Білак, Жанну Баранович, Сергія Баранова, Жанну Славич. Віриться, що кожного з них чекає щасливе творче майбуття, бо працюють вони в театрі не з матеріальної вигоди, а за покликом серця. Переконана, що всі вони прийшли на сцену не випадково. – Що хочете побажати своїм колегам із висоти Вашої чудової ювілейної вежі? – З позиції сьогодення бажаю своїм колегам повсякчас дбати не тільки про чудові фізичні дані, але й моральні та духовні цінності. Ставити перед собою високу планку творчих вимог і сподіватися, що все змінюється на краще, долати тимчасові матеріальні труднощі, відкидати все, що заважає творчому поступу вперед, бути переконаним, що краса, все ж таки, врятує світ, вірити в магічну силу справжнього мистецтва Правди, Добра, Справедливості. Василь КОБАЛЬ

Театр

Культура № 25, 22 червня, 2012 р.

«Наталка Полтавка» у Полтаві Широко відзначили 170-річний ювілей від дня народження видатного українського композитора Миколи Лисенка на його батьківщині в Полтаві. Відбувся обласний музичний фестиваль мистецтв «І струни Лисенка живії…», у рамках якого конкурси, концерти молодих виконавців на мідних духових інструментах, творчих колективів та мистецьких навчальних закладів міста та області, музичнотеоретична конференція, творчі зустрічі з композитором, народною артисткою України Лесею Дичко, лауреатом міжнародних і всеукраїнських фортепіанних конкурсів, солістом Львівської обласної філармонії Сергієм Григоренком. Родзинкою фестивалю став виступ праправнука ювіляра – диригента Миколи Лисенка. Полтавський академічний обласний український музичнодраматичний театр імені М. В. Гоголя став не тільки співорганізатором обласного фестивалю мистецтв, а й активним його учасником. Окрім концертних програм симфонічного оркестру театру під керівництвом народного артиста України Віталія Скакуна, підготував прем’єру опери «Наталка Полтавка». Це – унікальний музичнодраматичний твір національної спадщини. Літературнодраматургічна основа належить перу нашого видатного земляка, першого класика нової української літератури, Івану Петровичу Котляревському. «Наталка Полтавка» була створена в 1819 році спеціально для Полтавського театру, яким на той час він керував. Роль Виборного писалась персонально для одного з артистів трупи – видатного актора, майстра сценічного реалізму, Михайла Семеновича Щепкіна. Багато композиторів своєю творчістю збагачували твір (О. Барсицький, А. Едлічка, І. Ландвер, О. Маркевич, М. Васильєв), але музика нашого славетного земляка Миколи Віталійовича Лисенка, створена в 1889 році, з вдалими високохудожніми обробками народних пісень утвердила за «Наталкою

Фінальна сцена вистави Наталка Полтавка

Полтавкою» славу української народної опери, що вже друге століття не сходить зі сцен театрів світу. У Полтавському театрі імені М. В. Гоголя за останні 75 років «Наталку Полтавку» в різних версіях ставили чотири рази: (1936 р., режисери – народний артист СРСР І. Мар’яненко, О. Кобець, 1959 та 1969 р.р., режисер – народний артист України Б. Прокопович, 1994 р., режисер – заслужений артист України В. Кашперський). Незабутнім в історії залишився гастрольний виступ театру 1971 року на сцені Державного академічного Большого театру Росії. Роль Петра у виставі виконав народний артист СРСР І. С. Козловський, який розпочинав своє творче життя саме на сцені полтавського театру. На базі театру неодноразово проводився заключний тур республіканського, а потім Всеукраїнського конкурсу на краще виконання ролі Наталки в безсмертній опері І. П. Котляревського і М. В. Лисенка. Переможцями були актриси театру: заслужена артистка України В. Волкова (1969 р.) і артистка М. Томм (1994 р.).

Петро – Едуард Ільницький

Останні п’ять років «Наталка Полтавка» не входила до репертуару театру через відсутність в трупі вокаліста-тенора. Та й версія постановки дещо застаріла. Тому для нової, вже 5-ої постановки, театр запросив на роль Петра студента Національ-

залишаючись гідними нащадками своїх прадідів. У новій постановці яскравим зразком багатогранного сучасного мистецтва, у якому співіснують різні музичні жанри, є поєднання автентичного і оперного співу. Гармонійно до-

Наталка – Маргарита Томм

ної музичної академії України імені П. І. Чайковського Едуарда Ільницького, а також режисера Національної філармонії України, викладача режисури Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, постановника вистав на сценах оперних театрів Києва, Харкова, Одеси, Щецина (Польща) – Ірину Нестеренко. У будь-якій виставі режисер завжди шукає співзвучність думки автора з сучасністю та з власними поглядами, намагається зробити особливі акценти. Ірина Нестеренко у своїй постановці підкреслила глибинну народність невмирущої «Наталки Полтавки». Час іде, змінюється суспільний устрій, але люди – полтавці – такі, що вміють відстояти своє право на свободу і щастя, про яких писав Котляревський, живуть і нині,

повнюючи одна одну, лунають оперні арії і народні пісні у виконанні етнічного гурту «Стрибожі внуці». Уперше режисером перенесено акцент із драматичного матеріалу на музичний. Тепер це не музична вистава, а опера, де музика М. Лисенка тісно вплетена в дію як невід’ємна частина драматургії І. Котляревського. А головне – вистава, набула піднесеного поетичного звучання, і не втратила живого народного дихання. «Наталка Полтавка» перетворилася на велике «живе» полотно, де події розгортаються на очах громади, людей, полтавців. У виставі задіяний весь творчий склад театру: оркестр, балет, етнічний гурт «Стрибожі внуці», артисти драми, вихованці дитячо-юнацької студії театру. Яскраві декорації, що поєднали

автентичні та сучасні елементи, відеопроекція, ставок зі справжньою водою доповнили сприйняття живого сучасного театрального мистецтва. Надзвичайно пот у жний склад виконавців цієї вистави. Виборний – народний артист України Василь Голуб, який уже понад 40 років втілює на сцені образ хитромудрого дотепного пролази, з чарівною лукавинкою в очах. Возний – кумедно – примхливий у виконанні заслуженого артиста України Олега Шеремета та щиро закоханий у виконанні заслуженого артиста України Миколи Дудника. Терпилиха – народна артистка України Неллі Ножинова, створила глибокий образ знедоленої жінки. Традиційно для актрис вокального жанру Н. Ножинова починала своє творче життя в ролі Наталки, чаруючи глядача своїм голосом, що має рідкісний тембр лірико- колоратурного сопрано, але і в ролі матері Наталки всі партії у виконанні актриси завершувалися оплесками захоплених глядачів. Прекрасний партнерський дует склався в більш досвідченого актора Сергія Озерянка, у ролі балакучого і веселого Миколи з дебютантом Едуардом Ільницьким. Його Петро відкритий, щирий, глибоко чуттєвий – класичний зразок ліричного героя. Особливу увагу хочеться приділити ролі Наталки. Режисеру І. Нестеренко відрекомендували кількох молодих вокалісток теару, серед яких і випускниці Національної консерваторії, але її вибір зупинився на Маргариті Томм. За характеристикою режисера, актриса має потужний, соковитий оперний голос і абсолютне розуміння образу, щире, гармонійно природне виконання. «Вона – природжена Наталка». Прем’єра вистави відбулася в день народження М. В. Лисенка. Її відвідали керівники Полтавської обласної ради та управління культури Полтавської облдержадміністрації, а також гості з Санкт-Петербурга: представники полтавського земляцтва та адміністрації Ленінградської області. Гучні овації, слова вдячності та захоплення почули цього вечора артисти та творці вистави: режисер Ірина Нестеренко, диригент, народний артист України Віталій Скакун, художник Ірина Клименченко, хормейстер В’ячеслав Орищенко та балетмейстер Світлана Мельник. Щиру радість викликало в полтавського глядача, справжніх шанувальників театрального мистецтва, повернення до репертуару театру рідної «Наталки Полтавки». Лада ЛАБЗОВА Фото Максима МОТАЙЛА

Постаті

Культура

Тетяна Цимбал: «Зберігаю вірність покликанню» Як назвати людину, котра для кількох поколінь стає глашатаєм новин, співрозмовником, майже другом сім’ї? Яка, з’являючись на екрані телевізора, не бере участі в мильних операх, не втрачає індивідуальності на догоду знеособленим шоу, а просто залишається собою? Хто це – корифей, телезірка? Нехай кожен обере своє визначення. Беззаперечно одне: для більшості українців Тетяна Цимбал є найточнішим втіленням перерахованих рис. Ми зустрілися з нею в Києві, за два кроки від Майдану, біля будиночка Кобзаря. – Пані Тетяно, не секрет, що Вам не раз доводилося зустрічатися з першими особами України. Які маєте враження? – Не можу сказати, що я була вхожою до радянського політичного середовища. Тодішні лідери були більш закритими. Це зараз політтехнології передбачають велику міру відкритості. Для прикладу можу згадати моє спілкування з Володимиром Щербицьким. Щодо організації, ця зустріч відрізнялася суто радянською скутістю, але враження залишила приємне. Якось у 1980-ті роки Україна здала в засіки Союзу черговий мільярд пудів зерна. З цієї нагоди Щербицькому присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці і він виступав на телебаченні. Кількох дикторів запросили на зустріч із ним. Ми чекали в приймальні нашого директора, і от, нарешті, режисер дав команду й ми зайшли в кабінет. Одразу впали в око деякі відмінності від тих величезних портретів Першого секретаря Компартії України, які доводилося бачити на відстані. На щоках у нього проступала дрібна сіточка судин. Із цього приводу він запросто зізнався: «Це не тому, що я п’ю, просто я багато курю». Він запитував що кому потрібно – у відповідь ми запевняли: маємо все, жартували. Потім я дізналася, що в розмові з директором він запитав: «А як добираються додому після ефіру такі вродливі жінки? Вони ж працюють до пізньої ночі!» У результаті для співробітників програмної служби та служби іноземного радіомовлення запровадили щоденну розвозку. Адже раніше далеко не в кожного був автомобіль. Пригадую ще одну зустріч – із Людмилою Кучмою. Це бездоганно світська жінка, прекрасний співрозмовник. Із нею ми зустрілися на одному з концертів, які організовував Ян Табачник. Ми з Валентиною Толкуновою, Ольгою Воронець і Аллою Баяновою зайшли до віп-кімнати. Під час спілкування

Людмила Миколаївна запитала: «Чому зараз так впала культура мови в ефірі? Хто навчає дикторів?» На це мені залишалося сказати: «Я…» Вона явно не очікувала такої відповіді, але миттю додала: «Значить, треба бути суворішою!» – У житті телеведучого часом настає момент, коли він уперше розуміє, що відтепер його упізнаватимуть всюди і завжди. Як це було у Вас? – Це було забавно і несподівано, адже нас виховували інакше, ніж тепер. Нам навіть забороняли представлятися в ефірі. Одного разу я записувала молодіжну програму – саме такі програми були моїм першим досвідом на ТБ. Зйомки проходили в колишньому концертнотанцювальному залі, як, наприклад, сьогоднішній боулінг-клуб на Нивках. Вони тривали неймовірно довго – майже десять годин. Ясна річ, я вирішила зазирнути до буфету, аби перекусити. Підходить черга, прошу в буфетниці чай і тістечко. Раптом її обличчя змінюється, вона схиляється до мене і довірливо шепоче: «Зараз я принесу Вам свіже…» Так я уперше в житті була зігріта променем слави. Але набагато приємніше відчувати це пізніше, коли усвідомлюєш, що став для когось уособленням батьківщини, символом рідної домівки. Один із моряків розповів, що в плаванні у далекому Тихому океані зловив нашу хвилю, почув мій голос і відчув себе в Україні. Колись на зустрічі поважних жінок до мене підійшов чоловік з букетом, який запам’ятав одну з подач програми «В силу обставин, що склалися», котра вийшла двадцять років тому. Це було справжнім потрясінням – чимось більшим, ніж звичайні прохання дати автограф або сфотографуватися. А якось на «Новому», перед прямим ефіром, охорона повідомила мені, що внизу чекає жінка з

букетом півоній. Вона виростила ці квіти у себе на подвір’ї і просто хотіла мені їх подарувати. – Що нового у Вашій родині? Вас звикли вважати взірцевою сім’янинкою… – Добре, що цього не чують мої домашні… Що ж, нещодавно я закінчила ремонт у помешканні, де до недавнього часу жила моя покійна мама. У наш час – це велика перемога. Радію, що моя молодша внучка Сонечка тільки-но навчилася вимовляти перші слова і нещодавно сказала мені: «Танечко!» Це сталося дев’ятого травня, коли всі наші зібралися біля мене. Приємно, що один із моїх онуків переміг у математичній олімпіаді провінції Онтаріо в Канаді. А ще хочу, щоб вдалася нова робота мого сина. Він спільно з музикантами групи «Грін Грей» і Альоною Вінницькою зробив unplugged-версію своїх рок-композицій. – Традиційне американське запитання: що не подобається Вам у людях найбільше? – Я не люблю пофігізму. І ще – брехні й лицемірства. Якщо відчуваю це в людині, намагаюся менше спілкуватися з нею. Я не люблю і не вмію з’ясовувати стосунки – то завжди надто дорого мені коштує. Проте загалом я розумію чого очікувати від кожного з мого оточення. Недобре судити інших людей. Мене турбує сьогоднішній стан Києва. Ніколи місто не було таким брудним! Зрозуміло, тисячі людей прагнуть жити в столиці, за статистикою – кожен третій українець. Що ж, ласкаво просимо! Але нехай наше місто буде доглянутим. Колись академік Мирослав Попович захотів організувати дозвілля для однієї американської делегації. Завдання було непросте – їх не запросиш до типової малометражної квартири, та й узагалі американців важко здивувати. Виявилося, що в самому центрі Києва, поблизу Пейзажної алеї

можна влаштувати пікнік. Таке задоволення в центрі мегаполіса видалося їм фантастикою, гості були в захваті! А у дворі будинку, де мешкав скульптор Микола Рапай, за два кроки від Майдану, було місце зустрічі акторів, художників, кінематографістів з усього Союзу. Нам варто цінувати те, що маємо, й усвідомлювати: аура старого Києва має колосальну привабливість. Байдужість до цього я називаю одним із проявів пофігізму. Якось я їхала з Хайфи до Єрусалима і здивувалася, – дорогою височів пагорб, обсаджений деревами. Це в Ізраїлі, де суцільна посуха й крапельне зрошення! Виявилося, що за часів Голди Меєр кожен новоприбулий мешканець країни був зобов’язаний посадити дерево. Непогана традиція! – А що пов’язує Вас з Іспанією? Адже мова цієї країни була для вас університетським фахом... – Коли ви буваєте в країні, мову якої знаєте, – враження ні з чим не зрівнянні! Найбільше мені доводилося подорожувати північною частиною країни. Ніколи не забуду, як у Мадриді перед дипкорпусом довелося вести великий концерт іспанською. Від хвилювання й радості тремтіли коліна. Одного разу, почувши як я розмовляю іспанською, мене запитали: «Ми тут зустрічаємо чимало українців, але саме Ваша вимова є особливо чистою. Де Ви вивчали іспанську?» Я гордо відповіла: «У Київському університеті!» Доводилося навіть стикатися зі знайомими мого університетського педагога Аніти Вісенте – іспанки, яка переїхала до України за часів Франко. Якщо хтось із читачів опиниться в Іспанії, дуже раджу відвідати стародавнє місто Сантьяго-де-Компостела. А самій хотілося б пройтися невторованими стежками. І, звичайно, треба вчити мови, тоді вам відкриється набагато більше.

№ 25, 22 червня, 2012 р. ПРИНАГІДНО Тетяна Цимбал – народна артистка України, телеведуча, диктор і педагог. Народилася в Києві. Закінчила романо-германський факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка (іспанська мова та література). Серед її телевізійних «хітів» – вечірня програма новин «Актуальна камера». З авторських програм останнього часу можна згадати «Тетянин полудень» на Новому каналі й передачу «Лінія долі» на Першому національному. Зараз веде програму «Віра. Надія. Любов» на Першому. Часто виступає ведучою концертів. Готує до роботи нових телеведучих, прищеплюючи їм культуру мовлення і секрети професійної майстерності. Мені пам’ятна не лише Іспанія, а й інші іспаномовні країни. Коли в Аргентині відкривалося українське посольство, я приїхала туди в складі делегації, котру очолювали Іван Драч і Павло Мовчан. Мені здавалося надзвичайно важливим відзняти цей історичний момент. На телебаченні Буенос-Айреса вдалося домовитися про оренду камери, і в результаті в український ефір вийшла програма «Чуєш, брате мій?» – Як Вам здається, чи виконує телебачення виховну роль? Багато хто з цим категорично не згоден… – Якщо хочете, можу перерахувати сім основних функцій телебачення, відповідно до новітніх теорій. Окрім інформаційної, пропагандистської, рекреативної, культурно-просвітницької та інших, воно, звичайно, здійснює і соціально-педагогічну функцію. Згадайте девіз Британської мовної корпорації: «Повідомляти, повчати, розважати». Врахуйте, що в нашій країні є мільйони людей, для яких телевізор – основний засіб зв’язку із зовнішнім світом. Видання, що має такий тираж, як телебачення, спричиняється до типізації певних норм. Воно стає об’єктом для наслідування, особливо у молоді. Тому іноді прикро чути в рекламі якісь фрази, що мовно характеризують якийсь окремий персонаж. «Суржик» не повинен ставати нормою для всіх! – Цікаво, а чому Ви надаєте перевагу як телеглядачка? – Я люблю телевізійну публіцистику. Зараз не так уже й часто можна побачити цікаві приклади цього жанру. Дивлюся документальні фільми. Від талантшоу та музично-танцювальних програм настала втома. Шкодую, що на «Інтері» не з’являються репортажі Андрія Цаплієнка. Із задоволенням дивлюся соціальні ток-шоу на НТВ. А загалом, найважливішим мірилом глядацького інтересу все одно залишається інформативність! Олександр МОСКАЛЕЦЬ

Культура № 25, 22 червня, 2012 р.

Література

«Сьогодні я в морі любові…» Заголовок цієї публікації – рядок видатного лірика ХХ століття Володимира Сосюри. Читаючи його піднесені, романтичні і завжди сучасні вірші про кохання (хоча поета хвилювали різні теми) дуже легко уявити молодого, закоханого Володимира. У місті Дебальцеве на Донеччині, де народився Сосюра, саме такий романтичний і закоханий дивився він з портрета на учасників мистецького конкурсу «Срібні дзвони», і здавалося, хотів сказати: «Сьогодні я в морі любові» у значно ширшому розумінні. Адже морем любові до поезії, творчості, рідного краю, мови і свого славного земляка можна назвати атмосферу унікального заходу, який відбувся тут нещодавно. Для нашого часу це дуже важливо – зуміти піднестися над буденними клопотами, відчути, як поезія дає тобі крила. На «Срібні дзвони» зібралися люди різного віку і професій, яких об’єднує любов до поезії Володимира Сосюри та власний творчий неспокій, срібні дзвони дивовижних відкриттів, що звучать у душі. Уперше свято поезії та мистецтва відбулося в Дебальцевому п’ять років тому. Алла Прокопівна Слєсарчук, зберігач фондів місцевого літературноісторичного музею, секретар відкритого конкурсу читців, поетів та художників «Срібні дзвони», розповідає:

«Портрет шахтаря» Ванди Малахової

«Понад 40 років тому, наприкінці 70-х до Дебальцевого приїздив син поета, Микола Сосюра. Це була незабутня зустріч, після якої у школі № 2 створили музей, згодом було виділено приміщення для літературного центру імені Володимира

Сосюри, заснована мистецька премія його імені, якою нагороджували письменників, художників, науковців. Та було бажання поділитись своїм захопленням творчістю видатного земляка з широким колом людей, зробити справді народне, велике свято на батьківщині поета. Коли відділ культури міськради очолила Наталя Волошко, вона почала втілювати ідею проведення відкритого конкурсу «Срібні дзвони», розробила програму святкових заходів. Написали листа до Києва синові Миколи Сосюри Олегу. В якості почесного гостя на перший конкурс приїхав правнук Володимира Сосюри – Олексій Олегович. Хоча Олексій працює в будівельній галузі, він палкий шанувальник поезії і тепер щороку приїздить до Дебальцевого». Олексій Сосюра розповів нам, що з дитинства знав: він – нащадок видатного поета, і це зобов’язувало добре вчитися, працювати над собою. Часто перечитував твори свого прадіда, і вони допомагали знайти відповіді на різні питання. Сьогодні Олексій аналізує пошуки Володимира Сосюри у сфері суспільно-політичній і сподівається, що це допоможе йому вирішувати актуальні питання сьогодення. Олексій Сосюра планує в якості кандидата в народні депутати взяти участь у виборах до Верховної Ради. Саме таких небайдужих, відповідальних, вдумливих законотворців та політиків сьогодні бракує нашій країні. Нехай на цьому непростому шляху правнука великого поета супроводжує успіх. Сестра Олексія – Олеся, вперше приїхала на «Срібні дзвони» і була зачарована особливою атмосферою урочистої події. На наше запитання: «Як відбулося ваше знайомство з творчістю славетного прадіда?» Олеся Мартиненко (Сосюра) відповіла: «Поезією мене захопив дідусь Микола, він вчив бачити красу, а його вчинки переконували, що добро завжди перемагає. Одного разу біля багатоповерхівки, де ми мешкали, саджали дерева і викинули маленьку з кривим стеблом ялинку. Дідусь і її посадив, підв’язав, ми з ним разом її доглядали, і виросло красиве дерево. У нас в сім’ї багато альбомів з фотографіями, ми їх часто

Володимир Сосюра

переглядаємо, перечитуємо твори Володимира Сосюри. Дідусь Микола часто їздив на зустрічі з шанувальниками поезії, розповідав про свого батька, читав його та власні вірші. Брав на такі зустрічі нас з Олексієм. Ми тоді були зовсім маленькими, нас дуже захоплювали такі поїздки. Ніколи не забуду, як одного разу в невеличкому селі на Житомир-

управління культури Донецької облдержадміністрації, обласного навчально-методичного центру культури, відділу культури Дебальцівської міської ради, літературного центру ім. Володимира Сосюри та літературного об’єднання ім. Сосюри, яким керує поет Олександр Морозов. Було продумано все до дрібниць і забезпечені умови, за яких учасники конкурсу мали час і для творчих змагань, і виступу в гала-концерті, і отримання цікавої інформації на презентації видань відділу культури Дебальцівської міськради (альманах «На батьківщині Сосюри», збірка вокальних творів на вірші Сосюри та яскраво ілюстрований літературно-мистецький календар), і для дружнього спілкування. На базі відпочинку «Салют» поезія, пісні, задушевні розмови звучали до ранку. Навіть страви, які готували місцеві кухарі, були особливими, бо готувалися з любов’ю і вигадкою.

Олексій Сосюра та лауреат конкурсу Валерій Мартишев

щині дідусеві подарували стільки квітів, що подвір’я і кімнати сільського будиночку, в якому ми гостювали, перетворилися на суцільний, просто казкововеличезний квітник. Сьогодні я щаслива, що приїхала до Дебальцевого, щаслива бачити сяючі очі дітей, натхненні обличчя дорослих учасників «Срібних дзвонів». Захоплює ентузіазм організаторів, у першу чергу такої творчої особистості, сучасного за стилем і компетентністю керівника, як Наталя Волошко». Щоб конкурс став яскравою, незабутньою подією значну роботу здійснили співробітники

Загальний план фестивалю «Срібні дзвони»

«Срібні дзвони» – завжди подія для мешканців Дебальцевого. На урочистому відкритті конкурсу на центральній площі міста красиво, хвилююче прозвучала пісня «Любіть Україну» у виконанні учениць Миронівської музичної школи №3 Аліни Василенко та Катерини Кодинцевої, яку на вірші Сосюри написав композитор-аматор з міста Маріуполя Григорій Кабанцев. Цьогоріч на конкурс приїхало 34 поети-аматори (хоча, хіба може поет бути професіоналом чи аматором, він – поет), 37 читців, 46 художників подали на конкурс свої роботи. Загалом 117 учасників із 32 населених

«Степова пісня» Любові Донцової

пунктів (міст та сіл) Донецької, Луганської, Дніпропетровської та Херсонської областей. У журі – відомі донецькі письменники, художники, викладачі, артисти, працівники культури. Серед конкурсних поетичних творів переважали вірші, присвячені Сосюрі та лірика про рідний край. Вражає, як тонко і глибоко нинішні шанувальники поезії відчувають вірші класика української літератури. Юна учасниця конкурсу читців з міста Світлодарська, що поблизу Дебальцевого, Христина Пляшечник прочитала вірш Сосюри «Любіть Україну» у власному перекладі англійською мовою. Гран-прі в конкурсі читців виборов студент Донецького вищого училища культури Кирило Горолюк. Своїм натхненним, яскравим виконанням композиції «Так ніхто не кохав» він схвилював усіх присутніх на конкурсі. Хоча цікавих виконавців, які вміли захопити аудиторію, змушували разом з ними співчувати ліричним героям віршів, було чимало. Наприклад, школяр з міста Харцизська Валерій Мартишев. На «Срібні дзвони» варто приїхати, щоб побачити все на власні очі, розглянути витончені твори художників, дізнатися думку відомих митців про вашу творчість, знайти нових друзів. Конкурс традиційно відбувається у травні, бо це був улюблений місяць Володимира Сосюри. Не можна не сказати, що Дебальцеве двічі на рік стає своєрідною літературною Меккою України: коли відбувається конкурс «Срібні дзвони», та в червні-липні, коли літературне об’єднання імені Сосюри проводить поетичний турнір «Лицарі слова». Нехай поезія Сосюри срібно дзвенить у найвіддаленіших куточках світу і допомагає відчути красу нашої мови, збагнути шляхетність душі українського народу. Лариса БОНДАРЕНКО Фото Олександра ДМИТРІЄВСЬКОГО

Володар гран-прі конкурсу серед читців Кирило Горолюк

Столична афіша

Культура № 25, 22 червня, 2012 р.

з 25 червня до 1 липня 2012 року НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА УКРАЇНИ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРЕТИ

КИЇВСЬКА АКАДЕМІЧНА МАЙСТЕРНЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА «СУЗІР’Я»

НАЦІОНАЛЬНИЙ БУДИНОК ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ

www.opera.com.ua Вул. Володимирська, 50, тел. 279-11-69 (каса)

www. operetta.com.ua Вул. Велика Васильківська, 53/3, тел. 287-26-30 (каса)

www.suzirja.org.ua Вул. Ярославів Вал, 14-б, тел. 272-41-88

www.organhall.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 77, тел. 528-31-86

26 – В.-А. Моцарт «Весілля Фігаро» 27 – Г. Доніцетті «Любовний напій» 28 – М. Скорульський «Лісова пісня» 29 – П. Чайковський «Євгеній Онєгін» 30 – П. Чайковський «Лускунчик» 1 – Ж. Бізе «Кармен»

27 – О. Рябов «Сорочинський ярмарок» 30 – Гала-концерт (закриття 77-го театрального сезону)

26 – Е.-Е. Шмітт «Оскар – Богу» 27 – ТЕЛЬНЮК: СЕСТРИ «Дорога зі скла» (пісні на вірші Оксани Забужко)

25 – Г. Бубнова (орган) 26 – З. а. М. Ліпінська (мецо-сопрано), Т. Рой (флейта), з. а. Бурятії Л. Реутова (ф-но), н. а. В. Кошуба (орган) 27 – З. а. В. Борисов (скрипка), І. Бутрій (альт), н. а. І. Кучер (віолончель) 28 – Тріо «Равісан», Г. Бубнова (орган) 30 – І. Харечко (орган)

НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ І БАЛЕТУ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА www.musictheatre.kiev.ua Вул. Межигірська, 2, тел. 425-31-16

ТЕАТР ПЛАСТИЧНОЇ ДРАМИ НА ПЕЧЕРСЬКУ www.ktpd.ho.com.ua Вул. Шовковична, 7-а, тел. 253-93-83

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦИРК УКРАЇНИ

www.ft.org.ua Пл. Івана Франка, 3, тел. 279-59-21 (каса)

26 – О. Кобилянська «В неділю рано зілля копала…» 27 – І. Афанасьєв «Урус-Шайтан» 28 – О. Білозуб «Романси. Ностальгія» 29 – П. Бомарше «Весілля Фігаро» 30 – Н. Казандакіс «Грек Зорба» Камерна сцена імені Сергія Данченка 30 – «Голгофа» (за Лесею Українкою) У приміщенні театру 25 – Гурт фламенко «Лас Мігас»

www.circus.kiev.ua Пл. Перемоги, 2, тел. 486-39-27 (каса)

27 (19.00) – Київ Модерн-Балет: «Кармен. TV» (на музику Ж. Бізе) 29 (19.00) – А. Адан «Жізель» 30 (12.00) – М. Мінков «Чарівна музика» АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЮНОГО ГЛЯДАЧА НА ЛИПКАХ www.tuz.kiev.ua Вул. Липська, 15/17, тел. 253-62-19

28 – К. Гоцці «Король-олень» 30 – «Маленький принц» (за А. де Сент-Екзюпері) НОВИЙ ТЕАТР НА ПЕЧЕРСЬКУ www.newtheatre.kiev.ua Вул. Немировича-Данченка, 5, тел. 285-65-50

26, 27 (19.00) – Н.-М. Штокманн «Корабель не прийде» прем’єра НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР www.nut.kiev.ua Вул. Михайлівська, 24-ж, тел. 279-32-78

НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР РОСІЙСЬКОЇ ДРАМИ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ www.rusdram.com.ua Вул. Б. Хмельницького, 5, тел. 234-42-23 (каса)

Мала сцена 30 (12.00) – І. Стрельнікова, І. Стежка «Вождь червоношкірих» 30, 1 (19.00) – А. Курейчик «Обережно, жінки!» 1 (11.00) – К. Драгунська «Догоридригом»

29 – «Три анекдоти на одну тему» прем’єра 30 – А. Арканов, Г. Горін «Маленькі комедії великого дому» прем’єра Театр «Божья коровка» 29 – А. Воробйов «Казки дядечка Хопа» 30 – Н. Осипова «Чудо-дерево» НАЦІОНАЛЬНА ФІЛАРМОНІЯ УКРАЇНИ www.filarmonia.com.ua Володимирський узвіз, 2, тел. 278-16-97 (каса)

КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК

25 – Р. Куні «Занадто щасливий батько» 26 – Г. Ару «Її шалені чоловіки…» 27 – Р. Куні «№13» (Шалена ніч, або Одруження Пігдена) 28 – А. Менчелл «Бабине літо» 29 – М. Камолетті «Сімейна вечеря» 30 – «Цинічна комедія» (за В. Шекспіром) прем’єра Нова сцена 25 (20.00) – А. Ніколаї «Прощальне танго» 27 (20.00) – Л. Берфус «Янголятко, або Сексуальні неврози наших батьків» 30 (18.00) – Н. Лабют «Жирна свиня» Сцена «Під дахом» 28 (20.00) – І. Вирипаєв «Валентинів день» АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ДРАМИ І КОМЕДІЇ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ДНІПРА www.drama-comedy.kiev.ua Просп. Броварський, 25, тел. 517-89-80 (каса)

У приміщенні театру 26 – А. Чехов «Три сестри» 27, 30 – А. Крим «Дзвінок з минулого» прем’єра 29 – Л. Піранделло «Трохи вина, або 70 обертів»

www.akadempuppet.kiev.ua Вул. М. Грушевського, 1-а, тел. 278-58-08

30 (12.00) – Є. Шварц «Попелюшка» 1 (12.00) – М. Поліванова «Веселі ведмежатка» прем’єра Вистави для дорослих 30 – М. Старицький «За двома зайцями» КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.puppet-theater.kiev.ua Вул. Миропільська,1, тел. 513-15-00

30 (11.00) – В. Нестайко «Лисичка-сестричка та Вовк-панібрат» 1 (11.00) – Д. Непомняща «Мама для мамонтятка»

25 – Концерт «Із репертуару Френка Сінатри». Національний академічний духовий оркестр України, О. Баженов (диригент), В. Костенко (тенор) 26 – Концерт «Запалюючи серця. Jazz&Tango» 28 – Фонд сприяння розвитку мистецтв. ІІІ сезон циклу концертів камерної музики Music-Review Weekend. Гала-концерт 29 – Вечір джазу. Н. а. М. Скорик, Л. Деордієва (ф-но), Київський камерний оркестр, Київський квартет саксофоністів, Дитячий джазовий оркестр «Літл Бенд Академія» Київської дитячої Академії мистецтв 30 – Академічний симфонічний оркестр НФУ, н. а. М. Дядюра (диригент), Д. Кузнецовайте (скрипка) Литва (закриття 148-го концертного сезону)

30 (13.00) – Програма «Шик, блиск, краса» Примітка. У репертуарі можливі зміни «ЗОЛОТИЙ ДРАКОН» Наприкінці закриття театрального сезону колектив Київського академічного театру «Колесо» подарував глядачам прем’єру за п’єсою сучасного європейського драматурга Роланда Шіммельпфенніга «Золотий дракон» у постановці народної артистки України, художнього керівника театру Ірини Кліщевської. Затишна Камінна зала театру «перетворюється» на тайсько-китайський ресторан. Тут, у його кухні, серед газових плит, на яких шкварчать страви, Малюку (так називають юнака) видаляють зуб за допомогою далеко не медичного інструментарію, а розвідним ключем. Цей зуб випадково потрапив у «таїландський суп» клієнтки ресторану. Далі – ще ряд окремих маленьких сюжетів, що сплітаються в єдиному драматургічному матеріалі. Всі вони запам’ятовуються смисловими акцентами та яскравими костюмами, хоча деякі складаються з двох-трьох реплік героїв. Найбільш виразною є сцена за змістом байки І. Крилова «Стрекотуха і Мураха». Зміст тут дещо відмінний від звичного: хочеш їсти – можеш опинитися у рабстві, навіть сексуальному. В загальних сценах всі персонажі – однотипні працівники ресторану «Золотий дракон», і тільки у фіналі зрозуміло, що Малюк (актриса Гана Артем’єва), котрий помер від втрати крові, був китайцем. Особливо зворушливою є сцена його уявного повернення додому. Автор розглядає ситуацію в «Золотому драконі» з різних точок зору. Найважливішою проблемою є трудова міграція. Кожна модель поведінки завдяки акторській майстерності набуває особливого відтінку, адже чоловіків тут грають жінки, а жінок – чоловіки.

Оголошення

Культура № 25, 22 червня, 2012 р. МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПАРАТ оголошує конкурс на заміщення вакантних посад державних службовців: головний спеціаліст відділу внутрішнього аудиту – 2 вакансії. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. головний спеціаліст – юрисконсульт відділу правової експертизи управління правового забезпечення (на час відпустки по догляду за дитиною) – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі не менше 3 років або за фахом в інших сферах управління не менше 4 років. головний спеціаліст – юрисконсульт відділу правової експертизи управління правового забезпечення – 2 вакансії. Кваліфікаційні вимоги: вища юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі не менше 3 років або за фахом в інших сферах управління не менше 4 років. головний спеціаліст – юрисконсульт відділу застосування законодавства управління правового забезпечення (на час відпустки по догляду за дитиною) – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі не менше 3 років або за фахом в інших сферах управління не менше 4 років. головний спеціаліст – юрисконсульт відділу застосування законодавства управління правового забезпечення – 2 вакансії. Кваліфікаційні вимоги: вища юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі не менше 3

років або за фахом в інших сферах управління не менше 4 років. головний спеціаліст відділу театрального мистецтва управління мистецтв Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. головний спеціаліст сектору мовної політики Департаменту у справах релігій та національностей – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. головний спеціаліст відділу міжнародного співробітництва та протоколу управління міжнародного співробітництва (на час відпустки по догляду за дитиною) – 2 вакансії. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років, володіння англійською мовою. головний спеціаліст відділу взаємодії з міжнародними організаціями управління міжнародного співробітництва (на час відпустки по догляду за дитиною) – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років, володіння англійською мовою. головний спеціаліст відділу методологі ї та консолідованої і

ІНФОРМАЦІЯ СЛУЖБИ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ Шановні наші читачі та передплатники! В продажу номери журналів «Музика», «Український театр», «Пам’ятки України», «Українська культура», «Театрально-концертний Київ». До вашої уваги! Попередньо були віддруковані спеціальні випуски журналу «Пам’ятки України», присвячені Національному історико-культурному заповідникові «Чигирин», Національному заповідникові «Софія Київська», історичному містові Підгайці, Національному Києво-Печерському історико-культурному заповідникові. Де придбати випуски журналів, ми розповімо вам за тел. (044) 498–23–64. Надрукований ювілейний 1000-й випуск журналу «Українська культура». Готуються до друку чергові випуски журналів «Музика», «Український театр». Здані до друку: англомовний варіант журналу «Пам’ятки України» №6 та журнал «Українська культура» №5. Редакція отримала від друкарні журнал «Пам’ятки України» №6. Всі журнали надійшли в продаж. Наші видання можна придбати в кіосках «Преса» міста Києва, книжкових магазинах Києва, Львова, Харкова, Одеси, Чернівців, поштових відділеннях Київської області і обласних центрів. Також всі наші видання можна придбати в редакції. Передплатники отримають журнали і газети своєчасно. Якщо передплачене вами видання надходить з затримкою – передзвоніть нам. УВАГА! ПЕРЕДПЛАТА НА ДРУГЕ ПІВРІЧЧЯ 2012 р. ТРИВАЄ. Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії ви можете за адресою: http://presspoint.ua. Така послуга можлива в будь-якій країні світу. Будемо вдячні вам за пропозиції і зауваження щодо організації передплати і продажу наших видань. Наші телефони: (044) 498–23–64, моб. (067) 394–97–21, 386–56–63.

статистичної звітності управління бухгалтерського обліку та фінансової звітності – 1 вакансія Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. головний спеціаліст відділу методології оплати праці та соціального забезпечення управління економіки та фінансування Департаменту фінансово-ресурсного забезпечення (на час відпустки по догляду за дитиною) – 1 вакансія . Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. головний спеціаліст відділу бюджетних програм управління економіки та фінансування Департаменту фінансово-ресурсного забезпечення (на час відпустки по догляду за дитиною) – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. головний спеціаліст відділу зведеного планування та аналізу управління економіки та фінансування Департаменту фінансово-ресурсного забезпечення – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. заступник начальника управління матеріально-ресурсного забезпечення – начальник відділу капітального будівництва та утримання будівель і споруд Департаменту фінансоворесурсного забезпечення – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді головного спеціаліста чи в інших сферах управління не менше 3 років. головний спеціаліст відділу капітального будівництва та утримання будівель і споруд управління матеріально-ресурсного забезпечення Департаменту фінансово-ресурсного забезпечення – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. головний спеціаліст відділу технічної політики та інвестування управління матеріально-ресурсного забезпечення Департаменту фінансово-ресурсного забезпечення – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем

15 магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. головний спеціаліст сектору державних закупівель управління матеріально-ресурсного забезпечення Департаменту фінансово-ресурсного забезпечення – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. відділ контролю управління регіональних представників з питань охорони культурної спадщини та переміщення культурних цінностей Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей (на час відпустки по догляду за дитиною) – 1 вакансія. Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. відділ територіального представництва управління регіональних представників з питань охорони культурної спадщини та переміщення культурних цінностей Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей – 5 вакансій. головний спеціаліст (по Донецькій області) – місце роботи – м. Донецьк головний спеціаліст (по Чернігівській області) – місце роботи – м. Чернігів головний спеціаліст (по Черкаській і Кіровоградській областях) – місце роботи – м. Черкаси головний спеціаліст (по Рівненській і Волинській областях) – місце роботи – м. Рівне головний спеціаліст (по м. Севастополь) – місце роботи – м. Севастополь Кваліфікаційні вимоги: вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; стаж роботи за фахом на державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років. У конкурсі можуть брати участь громадяни України, які мають вищу освіту, стаж роботи за фахом. До заяви додаються такі документи: – особова картка (форма П-2 ДС); – автобіографія; – дві фотокартки розміром 4х6 см; – копія паспорта; – копія диплома про освіту; – копії документів про підвищення кваліфікації, присвоєння наукового ступеня або вченого звання (у разі наявності); – копія військового квитка; – копія ідентифікаційного коду; – копія трудової книжки; – декларація про доходи за 2011 рік; – медична довідка про стан здоров’я за формою, затвердженою МОЗ; – письмова згода про проведення спеціальної перевірки. Документи для участі в конкурсі приймаються протягом місяця з дня опублікування оголошення в газеті «Культура і життя»: 01601, м. Київ, вул. І.Франка, 19, кім. 109 Додаткова інформація за тел: 234-39-93 Конкурсна комісія

На дозвіллі

Культура № 25, 22 червня, 2012 р.

ОГІРКИ МАЛОСОЛЬНІ Прийшла огіркова пора. Кожна господиня має свій рецепт малосольних огірочків, а ми підкажемо, як такі огірки – без оцту та цукру, засолити на зиму. Огірки, хрін, кріп, часник помити, закласти в банку, засипати сіль (з розрахунку: на трилітрову банку – 1 повна столова ложка), залити сирою водою. Потім банку закрити капроновою кришкою та добре побовтати, щоб сіль розчинилася. Кришку зняти, банку залишити на три дні в теплому місці (можна на кухні) для вкисання. На четвертий день розсіл злити, закип’ятити, залити ним огірки та закатати металевою кришкою. Бажано зберігати в холоді. Смакуйте.

«Нехай буде гречка, аби не суперечка». Цієї пори традиційно закінчували сіяти гречку, збирали перший сінокіс. А ще кінець червня – пора літнього сонцестояння. День, два – і вже «сонце – на зиму, а літо – на спеку». Та куди б не повертало сонце – народні звичаї та обряди стануть у пригоді будь-якої пори року та за будь-якої погоди. 22 червня – Кирила, початок літнього сонцестояння, земля віддає сонцю всю свою силу. «Кирило весну проводжає, а на осінь позирає». 23 червня – Тимофія. Тимофій по землі розпускає примари. З них можна дізнатися про прийдешнє літо. А ще про літо можна довідатися, якщо знати ось такі прикмети: холодний травень та вологий червень – комори та погреби будуть повні; якщо липа зацвіла в останні дні червня – літо буде сонячне та тепле. 24 червня – «Варфоломій та Варвара дня урвали, а ночі доточили». Починає коротшати день. 25 червня – Онопрія, Онуфрія Великого. День літнього сонцестояння. 26 червня – до цього дня намагалися висіяти гречку. «Коли сниться гречка – буде суперечка». Сьогодні не уявити нашого столу без гречки. Всім відомо про її корисні поживні речовини. А ще всі ми знаємо, який смачний та багатий на різні вітаміни гречаний мед. Декому

Фото: Сергія ЗАДВОРНОГО

ВІД ДІДІВ-ПРАДІДІВ

СМАЧНОГО!

з нас також відомо, що означає вислів «стрибати в гречку»… Про сварливих кажуть: «Каже мужик – гречка. Жінка каже – мак!». Гречаники – традиційний хлібний виріб з гречаного борошна. З цього ж борошна готують гречані млинці. А «Гречаники» – народна пісня і танок. Того ж, хто сіє цю корисну культуру, здавна називали гречкосієм.

ДО УВАГИ НАШИХ ЧИТАЧІВ! Пропонуємо надіслати матеріали з краєзнавства та історичної реконструкції. Редакція журналу «Пам’ятки України: історія та культура» запрошує своїх читачів, аматорів краєзнавства та історичної реконструкції взяти УЧАСТЬ У ПІДГОТОВЦІ СПЕЦІАЛЬНОГО ВИПУСКУ ЖУРНАЛУ. Журнал «ПУ» планує в листопаді 2012 р. видати спеціальний випуск, в якому будуть надруковані матеріали, присвячені пам’яткам архітектури, історії та мистецтва місцевого значення, про які мало, або зовсім невідомо з офіційних державних пам’яткоохоронних реєстрів. Багато таких об’єктів досі залишаються поза увагою держави, фахівців, краєзнавців-аматорів. Краєзнавці села чи містечка мають чимало цікавої інформації, бачать ситуацію про стан збереження пам’яток минулого, можуть запропонувати цікаві ідеї щодо використання об’єкта старовини. Напишіть нам про таку пам’ятку, додайте фото, і про неї дізнається вся країна. Нас цікавлять також матеріали з історичної реконструкції: відновлення забутих ремесел, побуту, одягу; історичні мандрівки місцями колишніх баталій і походів; інформації про цікаві події, звичаї вашої місцевості, забуті чи маловідомі широкому загалові українців. Про всі надіслані нам матеріали та їх авторів ми будемо інформувати в газеті «Культура і життя» та журналі «Пам’ятки України». Автори матеріалів, надрукованих в спеціальному випускові «ПУ», отримають цей номер і річну передплату на журнал. Три кращі роботи будуть відзначені спеціальними нагородами. Надсилати матеріали можуть як окремі особи, так і групи авторів, наприклад, клас чи краєзнавчий гурток. Матеріали (текст, фото та коротку інформацію про авторів) можна надсилати поштою на адресу: ДП «Національне газетножурнальне видавництво» (на конкурс журналу «Пам’ятки України»), вул. Васильківська, 1, м. Київ, 01034 або на електронну адресу: nvu.kultura.sale@gmail.com На всі ваші запитання ми відповімо за тел. (044) 498–23–64, (050) 310–56–63.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ТА ПЕРЕ ДП ЛАТНИКИ ! Видання Національного газетно-журнального видавництва в 2012 році будуть виходити з такою періодичністю: • газети «Культура і життя», «Кримська світлиця» – щоп’ятниці; • журнали «Українська культура», «Пам’ятки України: історія та культура», «Театрально-концертний Київ» – щомісяця; • журнали «Музика» і «Український театр» – раз на два місяці. Передплату на журнали і газети можна оформити з будь-якого місяця у всіх поштових відділеннях зв’язку України.

Газета «Культура і життя»

№ 25 (4493), 22 червня 2012 рік Засновники: Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети «Культура і життя» Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» Адреса видавництва: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор Олеся БІЛАШ Головний редактор Людмила ГНАТЮК Адреса редакції: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 nvu.kultura@gmail.com Виходить із 7 жовтня 1923 року. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», вул. Фрунзе, 47-б, корп. 2, Київ, 04080; тел. +38 (044) 417-25-93 Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 Портал http://uaculture.com Передплатний індекс в Каталозі видань України 60969 Склад Видавничої ради Олеся Білаш – генеральний директор видавництва; Віктор Вечерський – заступник директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей; Максим Бударін – заступник директора Департаменту у справах релігій та національностей; Олена Воронько – начальник відділу театрального мистецтва Управління мистецтв Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти; Ольга Дарибогова – начальник Управління міжнародного співробітництва; Оксана Іонова – заступник начальника управління стратегічного

планування культурного розвитку та регіональної політики у сфері культури Департаменту формування Державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти – начальник відділу аналізу та прогнозування соціокультурного розвитку регіонів; Лариса Лебедівна – завідувач сектору мовної політики; Іван Мечков – заступник начальника управління мистецтв – начальник відділу музичного мистецтва Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти; Лариса Нікіфоренко – начальник відділу аналізу та прогнозування діяльності бібліотек Управління стратегічного планування культурного розвитку та регіональної політики у сфері культури Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти; Олена Чередніченко – завідувач сектору інформаційно-аналітичної роботи та зв’язків з громадськістю Відділу забезпечення роботи Міністра; Михайло Швед – заступник директора Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти – начальник управління мистецтв;

27 червня. Якщо посуха – саме цього дня зазвичай сікли кропиву, щоб викликати дощ. У традиційній культурі кропива була і оберегом, і лихою силою її наділяли, оскільки вона, за повір’ям, співвідноситься з потойбічним світом. У казці дівчина звільняє своїх братів від закляття, сплітаючи їм одяг з кропиви. Та водночас, де густо росте ця рослина, вважається місцем нечистої сили. Кропиву, освячену в церкві, тримали в хаті проти відьом. «У полі кропива жалива, а в мене свекруха сварлива». Про невінчаних (тих, хто, як мовилось, жив на віру) казали: «В кропиві шлюб брали». А ще з молодою кропивою варили зелений борщ та використовували в народній медицині, щоб «влітку руки не томились, і взимку засіки ломились». ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР 22 червня – Святого Кирила, архієпископа Олександрійського. День янгола: Кирило. 23 червня – Священномученика Тимофія, єпископа. День янгола: Олександр, Антоніна. 24 червня – Святих апостолів Варфоломея і Варнави. День янгола: Варфоломій, Юхим. 25 червня – Преподобних Онуфрія Великого та Петра Афонського. День янгола: Онуфрій, Арсен, Петро, Ганна. 26 червня – Святих мучениць Акилини та Антоніни. День янгола: Антоніна, Килина, Ганна, Сава. 27 червня – Пророка Єлисея, Святого Мефодія, патріарха Константинопільського. День янгола: Мстислав, Мифодій, Єлисей. 28 червня – Святого пророка Амоса, Святого Михаїла, першого митрополита Київського і всієї Русі. День янгола: Григорій, Касян, Амос, Михаїл. Підготувала Тетяна ШНУРЕНКО Віктор Пасак – заступник генерального директора видавництва; Людмила Гнатюк – головний редактор газети «Культура і життя»; Ольга Голинська – головний редактор журналу «Музика»; Наталя Потушняк – головний редактор журналу «Театрально-концертний Київ»; Алла Підлужна – головний редактор журналу «Український театр». Дизайн та верстка Сергія Задворного Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця. © «Культура і життя» Наклад 3000 Ціна договірна