Щотижнева газета «Культура і життя»

№ 26 (4494)

29 червня, 2012 рік

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

www.uaculture.com

РЕПОРТАЖ › с. 5

ПАМ’ЯТЬ І ШАНА

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО › с. 8–9

УКРАЇНА В ДУШІ І ТВОРАХ

ТЕАТР › с. 10

ВАЛЕРІЮ ГАЙДАБУРІ – 50!

На крилах мрій с. 7

Столична афіша

з 1 до 31 липня 2012 року

с. 14

Наголос

2

Михайло Кулиняк, міністр культури України

ШАНОВНІ ДРУЗІ!

28 червня – День Конституції України. Цього дня у 1996 році на своєму ранковому засіданні Верховна Рада ухвалила новий Основний Закон країни – першу Конституцію незалежної Української держави. Традиції нашого народу мають багатовікову історію державотворення. Українці пройшли довгий і складний шлях політичного самовизначення, виявляючи тверду волю мати свою державність, бути суверенним серед інших вільних народів світу. Витоки конституційного мислення йдуть від видатних українських політиків – Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Пилипа Орлика, Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Павла Скоропадського. Саме наш народ першим в Європі створив Конституцію, яка відома під назвою «Конституція Пилипа Орлика» (1710 рік). Ухвалення Конституції стало найважливішим кроком для України в становленні та розвитку нової демократичної та незалежної держави, забезпеченні прав людини. Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч із 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження та підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи України, державний статус української мови, право приватної власності в країні. Основний Закон закріпив правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Спроби ухвалити Конституцію в Україні робилися з перших років проголошення незалежності. У 1992–1993 роках був напрацьований перший проект Основного Закону, проте його так і не було затверджено. 8 червня 1995 року між гілками влади був підписаний Конституційний договір, на підставі якого мала бути розроблена Конституція. У 1996му створена спеціальна парламентська комісія, а 27 червня почався розгляд запропонованого документа у Верховній Раді. Конституція ввійшла в життя нашої держави як основний гарант незалежності та соборності України. Проголошення верховенства права вибудовує засади демократичного майбутнього українського народу. Бажаю всім у ці важливі дні світлого настрою, почуття гордості за свою країну, за її Основний Закон, який гарантує втілення мрій і сподівань на краще й благополучне життя у власній державі. Зі святом вас!

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

МИХАЙЛО КУЛИНЯК: «ВІД МУЗЕЙНОЇ РАДИ МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ОЧІКУЄ ПРОПОЗИЦІЙ ЩОДО ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ МУЗЕЙНОЇ ПОЛІТИКИ» Днями відбулося перше засідання Музейної ради, створеної при Міністерстві культури. У засіданні взяли участь міністр культури Михайло Кулиняк, директор Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Мінкультури Андрій Вінграновський, завідувач відділу культурної політики Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України Оксана Мельничук. Михайло Кулиняк, насамперед, відмітив, що до повноважень Музейної ради, як консультативнодорадчого органу з питань реалізації національної музейної політики, належать питання стратегічних пріоритетів розвитку музейної справи в Україні, розгляд і схвалення програмних документів, у тому числі, концепцій експозицій національних музейних закладів. «Міністерством культури упродовж 2011–2012 років проведена значна робота, спрямована на розвиток музейної сфери в контексті загальнодержавної програми охорони культурної спадщини,

– зазначив міністр. – За досить невеликий час напрацьовано низку концептуальних положень, проведено декілька круглих столів, на яких обговорювалися проблемні питання музейної сфери». Михайло Кулиняк також поінформував про співпрацю Мінкультури з Національним інститутом стратегічних досліджень при Президенті України: «Міністерством та інститутом створена спільна робоча група, яка провела опитування фахівців галузі, опрацювала проекти нормативних актів, вивчила питання, що потребують тісної взаємодії з фахівцями інших органів виконавчої влади. Низку ініціатив реалізовано в рамках діяльності Громадської гуманітарної ради при Президенті України». Міністр підкреслив, що від Музейної ради, до складу якої ввійшли як досвідчені та добре відомі в Україні та за її межами фахівці музейної сфери, так і зовсім молоді, але активні музейники, що сформувалися вже в незалежній Україні. Міністерство культури очікує

глибинного аналізу соціальних процесів, які тою чи іншою мірою впливають на розвиток музейної галузі, та пропозицій щодо першочергових напрямків розвитку музейної справи, формування національної музейної політики з урахуванням не тільки сучасних викликів, але й віддалених перспектив. На першому засіданні було ухвалено рішення провести громадське обговорення Концепції державної цільової національно-культурної програми розвитку музейної справи на період до 2018 року, розробленої Українським центром культурних досліджень. Наступне засідання Музейної ради заплановане на 3 липня. На нараді, яка відбудеться у Львові, обговорюватимуться кандидатура на посаду директора Львівської національної галереї мистецтв, результати роботи українсько-польської комісії з питань, пов’язаних із двома батальними полотнами Мартіно Альтамонте «Битва під Парканами» та «Битва під Віднем» та інші питання.

УКРАЇНСЬКА ДЕЛЕГАЦІЯ НА ЧОЛІ З МІНІСТРОМ КУЛЬТУРИ МИХАЙЛОМ КУЛИНЯКОМ ВЗЯЛА УЧАСТЬ У РОБОТІ 36-Ї СЕСІЇ КОМІТЕТУ ВСЕСВІТНЬОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО 24 червня у Санкт-Петербурзі відбулося офіційне відкриття 36-ї виїзної сесії Комітету Все­ світньої спадщини ЮНЕСКО, яка триватиме до 6 липня. Головою сесії обрано Елеонору Митрофанову, постійного представника Російської Федерації при ЮНЕСКО. У церемонії відкриття взяли участь близько 1200 делегатів і гостей з різних країн світу, серед яких – міністр культури України Михайло Кулиняк, директор Департаменту культурної спадщини і культурних цінностей Андрій Вінграновський, генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Олена Сердюк та інші члени української делегації. У нинішньому заході беруть участь представники більше 180 країн – членів Конвенції щодо охорони всесвітньої культурної і природної спадщини. Сесія вирішить долю понад тридцяти нових номінацій на право їхнього включення до Списку Всесвітньої спадщини, а також розгляне питання щодо подальшого статусу об’єктів з цього списку, що знаходяться сьогодні під загрозою. Нагадаємо, у попередньому Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО перебуває 14 українських та спільних транскордонних об’єктів. На розгляд 36-ї сесії винесено два з них – «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора (V ст. до н. е. – XIV ст. н. е.)» і «Дерев’яні церкви Карпатського регіону України та Польщі». Один із українських об’єктів, що перебував у Tentative List з 2009 року, – «Резиденція митрополитів Буковини та Далмації» у Чернівцях – рішенням попередньої сесії Комітету

Стародавнє місто Херсонес Таврійський

Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було включено до основного списку.

25 червня відбулася зустріч голови української делегації міністра культури Михайла Кулиняка з Генеральним директором ЮНЕСКО Іриною Боковою. Сторони відзначили високий рівень співробітництва між Україною та ЮНЕСКО у сфері збереження культурної спадщини, а також обговорили актуальні питання подальшого розвитку такої співпраці. Міністр поінформував гендиректора ЮНЕСКО про заходи, що послідовно вживаються владою України для збереження визначних культурних та історичних пам’яток, зокрема тих, які включені до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Він зазначив, що одним із головних завдань для забезпечення реалізації згаданих заходів Україна вважає вдосконалення механізму управління об’єктами культурної спадщини. Михайло Кулиняк також привернув увагу пані Бокової до

номінаційних досьє «Петриківський розпис – українське декоративноорнаментальне малярство ХІХ– ХХІ ст.» та «Косівська кераміка – традиційне ремесло Карпатського регіону XVI–XXI ст.», поданих Україною у березні 2012 року на включення до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства. У свою чергу Ірина Бокова привітала зусилля України в ініціюванні нової актуальної тематики у рамках Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини – стосовно ролі релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Вона відзначила також актуальність та важливість цієї теми, яка має універсальний характер, зокрема у рамках Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У цьому контексті було висловлено сподівання щодо подальшого поширення цієї ініціативи в інших країнах та регіонах, що сприятиме її всебічному вивченню та розвитку.

Новини

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

3

ПРЕЗИДЕНТ ВСЕСВІТНЬОЇ ФЕДЕРАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ МУЗИЧНИХ КОНКУРСІВ ГЛЕН КВОК ВИЗНАВ МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МОЛОДИХ ПІАНІСТІВ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ГОРОВИЦЯ ОДНИМ ІЗ НАЙАВТОРИТЕТНІШИХ У СВІТІ У Міністерстві культури України відбулася зустріч міністра культури Михайла Кулиняка з президентом Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC) Гленом Квоком. Глен Квок, що вперше перебував у Києві, відвідав творчі змагання учасників ІХ Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, засновником якого є Міністерство культури України. На зустрічі з Михайлом Кулиняком пан Квок відмітив: «Я особисто переконався у тому високому професійному рівні, на якому відбувається конкурс Горовиця. Хочу підкреслити, що цей конкурс – один із найбільш конкурентоспроможних серед світових музичних конкурсів, які є членами нашої федерації. Дуже вам вдячні за його підтримку». Михайло Кулиняк зазначив, що підтримка академічного мистецтва сьогодні є одним із головних пріоритетів Міністерства культури України. Міністр повідомив, що нині в країні функціонують більше ста музичних конкурсів, 52 з яких стабільно існують уже кілька років. «Шість міжнародних конкурсів заснувало Міністерство культури України, – додав міністр, – і постійно опікується

Фото Юрія ШКОДИ

МОЛОДИМ – ЗА ОСОБЛИВІ ДОСЯГНЕННЯ Напередодні Дня молоді в Києві в Клубі Кабінету Міністрів отримали нагороди лауреати Премій Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді в розбудові країни за 2011 рік. Стало вже доброю традицією вручати до свята шістдесят Премій представникам молоді з усіх областей країни в шести номінаціях: за виробничі досягнення, наукові, творчі та спортивні, за особисту мужність і внесок у розвиток молодіжного руху.

Урочистості відбулися за участі прем’єрміністра України Миколи Азарова. Вручали нагороди перший заступник міністра освіти і науки, молоді та спорту України Євген Суліма та голова Державної служби молоді та спорту Равіль Сафіуллін. Присутнім були передані вітання міністра освіти і науки, молоді та спорту України Дмитра Табачника. «Перед вами відкриті всі дороги, тому що країна наша потребує ініціативних, молодих, творчих та енергійних людей, які здатні привнести нове у розвиток нашої економіки», – сказав Микола Азаров. У свою чергу лауреати поділилися з очільником уряду своїми ідеями. Серед нагороджених за творчі досягнення – учні, викладачі й керівники творчих навчальних закладів і колективів тощо. Сподіваємося, лауреати виправдають покладені на них надії. Світлана СОКОЛОВА

Зустріч міністра культури Михайла Кулиняка з президентом Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC) Гленом Квоком та генеральним секретарем Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів (EMCY) Клер Годдард

ними, забезпечуючи їхнє фінансування. Це Міжнародний музичний конкурс імені Миколи Лисенка, Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, Міжнародний конкурс диригентів імені Стефана Турчака, Міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі, Міжнародний конкурс молодих піаністів «Горовиць-Дебют», Міжнародний конкурс

оперних співаків імені Соломії Крушельницької. На наш погляд, цінність музичних конкурсів полягає, насамперед, у стимулюванні молоді до інтенсивних занять, виявленні найобдарованіших юнаків і дівчат. Подібні змагання привертають велику увагу музичної громадськості та ЗМІ до переможців, що часто є вірним способом виведення їх на велику сцену».

ВИСТАВКА СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА «FATA MORGANA» У ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ За підтримки губернатора Олександра Вілкула з 14 червня по 14 липня 2012 року в музеї «Літературне Придніпров’я» (пр. Карла Маркса, 64) відбувається виставка сучасного мистецтва «Fata Morgana». 26 студентів Придніпровської державної академії будівництва та архітектури (ПДАБА) представлятимуть понад 100 своїх робіт. Дана виставка – результат дворічної роботи творчої групи молодих художників – студентів архітектурного факультету ПДАБА, котрі хочуть поділитися з громадськістю своїми ідеями й думками. Місія виставки – забезпечити діалог між людьми, показати, що тільки спільними зусиллями можна створювати щось нове. У виставці будуть представлені твори живопису, комп’ютерна графіка, пластика, інсталяції. «На виставці ми представимо роботи сучасного мистецтва, виконані за різними техніками. Тема «Fata Morgana» чітко розкриває зміст наших творів. Використання фантастичних образів, ілюзорних картин, застосування незвичних матеріалів дає можливість виразити ідею проекту. Дана виставка – це важливий крок у нашому професійному розвитку. Для нас, молодих людей, важливими є віра, підтримка й увага. Дуже приємно, що губернатор Олександр Вілкул сприяє зростанню талановитої молоді, підтримує ініціативи організації подібних виставок та інших мистецьких заходів», – сказав організатор виставки «Fata Morgana», студент ПДАБА Олександр Балбишев. «Освічена, обдарована молодь – «золотий фонд», потенціал і майбутнє Дніпропетровщини та України. Наші таланти постійно розвивають свої навики, освоюють нові види мистецтва й урізноманітнюють свою творчість. Важливо своєчасно розкрити здібності молодої людини і розвивати їх. Під керівництвом губернатора реалізуються програми й проекти з підтримки молоді. Вони спрямовані на розвиток творчого

потенціалу молодих людей, відкриття нових талантів. В області проводиться низка культурних і освітніх заходів, серед яких фестивалі, конкурси, презентації та виставки», – сказала заступник голови облдержадміністрації Марія Пустова. ПАМ’ЯТІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ На минулому тижні, 20 червня, в старовинному козацькому містечку Чорнухи, що на Полтавщині, відбулась науковопрактична конференція «Постать Григорія Сковороди в сучасному філософському просторі», присвячена 290-річчю від дня народження видатного мислителя й поета. На батьківщині славетного українця зібралися вчені-дослідники творчої спадщини Сковороди зі столичного Києва, індустріального Харкова, замріяної Полтави, музейного Переяслава-Хмельницького, заповідної Сковородинівки – останнього життєвого притулку мудреця. У роботі конференції взяли участь, представили свої доповіді й повідомлення 9 докторів та 45 кандидатів наук. Така велика наукова cпроба вивела Чорнухи, їхній літературномеморіальний музей Григорія Сковороди на вищий щабель у сучасному сковородознавстві в поєднанні морально-етичного вчення філософа з духовним будівництвом незалежної України. У рамках конференції відбулась презентація щойно випущеної до ювілею мислителя об’ємної, п’ятсотсторінкової художньо-документальної книги «Садівник щастя. Сковорода як дзеркало України» відомого українського публіциста, лауреата Шевченківської премії Володимира Стадниченка. Галина СИДОРЕНКО

Михайло Кулиняк поінформував Глена Квока, що в Україні також діє громадська організація, яка об’єднує найвідоміші конкурси країни – Асоціація академічних музичних конкурсів України (президент – Юрій Зільберман). Вона має свій засіб масової інформації («Вісник» асоціації), організує концерти лауреатів цих конкурсів. «І Міністерство культури активно підтримує діяльність асоціації, сприяючи проведенню концертів, гастролей, Літньої музичної академії, – сказав міністр. – Найбільш значну, в тому числі й фінансову підтримку асоціації міністерство надає у проведенні Міжнародного фестивалю «Віртуози планети». «Віртуози планети», що проходять у Києві з 2006 року, збирають на своїй сцені переможців міжнародних музичних конкурсів–членів WFIMC. Михайло Кулиняк запропонував пану Квоку розглянути питання входження до Всесвітньої федерації Міжнародного музичного конкурсу ім. Миколи Лисенка, що відбувається раз на два роки у Києві і має чотири номінації (вокал, фортепіано, скрипка, віолончель). У зв’язку з цим міністр запросив президента WFIMC відвідати ІV конкурс Лисенка, що пройде 15–25 листопада 2012 року. НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ ВІДНОВИЛИ ПЕТРИКІВСЬКИЙ МУЗЕЙ ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА На Дніпропетровщині відновили Петриківський музей етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва. Наразі будівлю музею відремонтували, у ній замінили вікна і двері, полагодили покрівлю та фасад, оновили музейні стенди. В облраді також повідомили, що окрім бюджетних коштів, гроші на реконструкцію збирали також підприємства району та небайдужі мешканці. Музей народно-прикладного мистецтва у Петриківці тривалий час існував у різних приміщеннях: частина експонатів зберігалася у сільському клубі, частина – в місцевому училищі, частина – взагалі на території іншого району. Музей отримав власне приміщення у 2010 році. Наразі у Петриківці працює понад сорок провідних майстрів розпису. Їхні вироби користуються попитом у Франції, Канаді, США. В АРСЕНАЛІ МИСТЕЦТВО НЕ СПАТИМЕ ЦІЛУ НІЧ З 4 на 5 липня в Мистецькому Арсеналі відбудеться Ніч світового мистецтва, альтернативної музики та джазу, незабутні мистецькі враження, унікальні зустрічі та особисте спілкування зі знаковими особистостями світової артсцени, перформанси, відео-інсталяція Аліни Якубенко «Тамагочі», спеціальна презентація від Арт студії Зінаїди Ліхачової тощо. Перша Київська Міжнародна Бієнале Сучасного Мистецтва Arsenale 2012 це: 100 зірок світової арт-сцени, 30 країн світу, 250 найактуальніших творів сучасного мистецтва, 24000 квадратних метрів експозиційної площі, 25 українських та 13 польських художників у спеціальному проекті «подвійна гра», 45 проектів паралельної програми, колекція прадавньої скульптури з 10 музеїв України. Адреса: м. Київ, вул. Лаврська, 12.

Актуальнo

4

Культура

Історія повторюється... Призначення саме Олени Сердюк на посаду генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» було прогнозованим та закономірним. Про це неодноразово говорив міністр культури України Михайло Кулиняк, відповідаючи на запитання журналістів стосовно перспектив вирішення кадрового питання та подальших планів діяльності заповідника. То ж на сенсацію зовсім не сподівались, але певний резонанс таки отримали. Здавалося б, кандидатура Олени Михайлівни – кандидата історичних наук, заслуженого працівника культури України, члена Національної спілки художників України, директора НДІ пам’яткоохоронних досліджень, автора понад 20 наукових праць, чисельних публікацій та монографії, дійсного члена наглядових рад низки національних заповідників (Національного історикоетнографічного заповідника «Переяслав», Національного заповідника «Давній Галич», Національного заповідника «Херсонес Таврійський» та Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника), а також члена президії та заступника голови науковометодичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України та члена науково-методичної ради Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства України – з особливим піднесенням буде сприйнята колективом заповідника, а особливо його науковою частиною, оскільки означатиме не лише закінчення тривалого періоду непевності та безвладдя, але, насамперед, стане потужним поштовхом для подальшого розвитку та вдосконалення саме науково-методичної роботи закладу. Натомість, у перший же день роботи щойно призначеного генерального директора у ЗМІ почали з’являтися публікації з тривожними заголовками на кшталт «Кадровий скандал у Софії», «Вчені заповідника збунтувалися», «Звільнюються провідні фахівці», «Колектив налаштований проти» тощо, певні «джерела в колективі» з готовністю ділилися власними побоюваннями щодо планів пані Сердюк на посаді, щедро приправленими власними домислами. Але й новий генеральний директор часу даремно не витрачала: за перші два дні роботи вона встигла особисто відвідати ключові підрозділи заповідника, познайомитися з працівниками, заслухати звіти про роботу, проаналізувати основні напрями діяльності та існуючу кадрову структуру тощо. Зроблено певні висновки та надано

дослідження пам’яток заповідника, і , передусім, Софійського собору, якою буде кадрова політика тощо. Що ж до наукового напрямку діяльності заповідника – тут я як фахівець з великим досвідом такої роботи бачу величезне поле для розвитку та вже зараз можу запевнити, що цей напрямок не лише не буде скорочено, а, навпаки, він стане провідним». За словами нового гендиректора, її пріоритетним завданням на цій посаді стане своєчасне та у повному обсязі виконання рішень наглядової ради Національного заповідника «Софія Київська», продовження археологічних досліджень та поглиблення БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА Сердюк Олена Михайлівна, генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» (до 15.06.2012 р. – директор Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень). Народилася 11 серпня 1957 року. У 1979-му закінчила Київський державний педагогічний інститут, спеціалізація – історик. Трудову діяльність розпочала 1978-го у Державному архітектурно-історичному заповіднику «Софійський музей» (нині Національний заповідник «Софія Київська»). З 1985 року очолила Музей архітектурної кераміки на правах філії заповідника. З 1996 року працювала директором Науково-методичного центру державного обліку, контро­ лю і охорони пам’яток історії та культури м. Києва, в 1998-му – генеральний директор Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії, культури і заповідних територій. У 1998–2001 рр. була керівником проекту створення експозиції Музею історії Михайлівського Золотоверхого монастиря, реституції (повернення) цінностей Михайлівського монастиря. Є членом головної ради Київської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, експертної комісії та науково-методичних рад Міністерства культури і туризму та Міністерства будівництва та архітектури України. Із 1993 року – член Національної спілки художників України, як історик мистецтва, художній критик. Із 2009 року – віце-президент Українського комітету ICOMOS. Протягом 2001–2002 рр. О. Сердюк була координатором міжнародної програми Україна – США з дослідження та створення проекту консервації та реставрації пам’яток архітектури національного значення: церкви Спаса на Берестові (XII ст.), Троїцької Надбрамної церкви Києво-Печерської лаври та церкви Св. Михаїла Видубицького монастиря. У 2002 р. за її ініціативи створено першу загальноміську комплексну програму «Київський некрополь». Із 2004 року О. Сердюк – директор Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури і мистецтв України. Під її керівництвом проведена реорганізація та розширення наукової діяльності інституту. За цей час вона була координатором та відповідальним виконавцем здійснення проекту Програми науково-проектних, реставраційних і реабілітаційних робіт з консервації пам’яток археології, музеєфікації та відновлення пам’ятних місць, пов’язаних із історією запорізького козацтва о. Хортиця, відповідальним виконавцем створення державних програм: «Збереження і використання замків України» на період до 2013 року; «Збереження пам’яток дерев’яної сакральної архітектури України» на 2006–2013 рр., «Розвиток Національного заповідника «Хортиця» на 2006–2012 рр., керівником-координатором наукових проектів з розробки історико-архітектурних планів Чернівців, Одеси, Ізмаїла, Василькова, Керчі, генеральних планів розвитку національних заповідників «Чернігів Стародавній», «Кам’яна могила», консультантом методичних розробок у галузі пам’яткоохоронної справи. Під її керівництвом здійснено видання чотирьох збірників наукових праць Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. Як дослідник та історик мистецтва має близько 20 наукових публікацій, виступи на конференціях, радіо, телебаченні. Займалась проблемами вартісної оцінки об’єктів культурної спадщини, є одним із авторів методики оцінки пам’яток. Кандидат історичних наук (захистила дисертацію «Київський житловий інтер’єр на межі ХІХ– ХХ ст.», автор одноіменної монографії). За високий професіоналізм, особистий внесок у збереження історико-архітектурної спадщини України їй присвоєно звання заслуженого працівника культури України, нагороджена Подяками Міністерства культури та мистецтв України, Почесною грамотою Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, Подяками голови Київської міської державної адміністрації, Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

перші настанови, але комплексну оцінку ситуації поки що дати не готова: «До кінця тижня я маю намір ознайомитися з поточними та перспективними планами науково-дослідних

та ремонтно-реставраційних робіт, а також оцінити наявний кадровий та фаховий потенціал. На цьому ґрунті ми будемо визначатися, в якому ключі мають продовжуватися подальші

науково-методичної роботи, але головна мета та першочерговий обов’язок усього колективу – це збереження пам’яток і забезпечення їхньої належної охорони, а також неу-

№ 26, 29 червня, 2012 р. хильне дотримання всіх вимог ЮНЕСКО. «Якихось тотальних змін не передбачається, але оптимізація існуючої кадрової структури неминуча. Вона полягатиме у відповідному переформатуванні роботи відділів: виділення трьох базових напрямків діяльності, а саме: зміцнення за рахунок кадрового та наукового потенціалу відділу науково-історичних досліджень; створення відділу охорони культурної спадщини шляхом поєднання функцій відділу реставрації та реабілітації пам’яток архітектури та науково-дослідного відділу охорони пам’яток архітектури; розширення науково-фондового відділу, – ділиться планами пані Сердюк. – Я вже звернулась до колективу з проханням надати пропозиції про внесення змін до структури заповідника». Що цікаво: найбільше розмов у ЗМІ точиться навколо примарної загрози припинення наукової роботи, тоді як провідні фахівці галузі невисоко оцінюють існуючі напрацювання саме на цій ниві – досі не розроблений план організації території заповідника та менеджмент-план (а це основні документи для його діяльності); зміст інформаційних матеріалів (текстів екскурсій, рекламної продукції, етикетажу) не приведено у відповідність до загальновизнаних концепцій історичної науки; на розгляд наглядової ради не подано план науково-дослідної роботи та ремонтно-реставраційних робіт тощо. Вся наукова діяльність останніх років була сконцентрована насамперед навколо доведення нової концепції визначення віку Софійського собору, яка насправді є однією з багатьох існуючих на сьогодні концепцій, що насправді не має вирішального значення для статутних завдань діяльності заповідника. Для підсилення саме наукової складової у діяльності установи слід очікувати змін у складі вченої, науково-методичної та науково-реставраційної рад: до них планується запросити визнаних фахівців пам’яткоохоронної справи з провідних науково-дослідних та освітніх установ України, зокрема відповідних профільних підрозділів Національної академії наук України, Національної академії образо­творчого мистецтва та архітектури тощо. З метою нарощення кадрового потенціалу та посилення фахової підготовки прийдешнього покоління науковців планується активно залучати до науководослідної роботи здобувачів наукових ступенів та молодих учених із Інституту археології та Інституту історії НАНУ, Національного університету імені Тараса Шевченка тощо. У світлі останнього впадає в око цікавий збіг: нова генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» 34 роки тому студенткою історичного факультету розпочинала тут свою трудову діяльність. Тож історія повторюється…

Репортаж

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

5

Шана Матері-Вдові

Квіти – до «Кургану Безсмертя»

22 червня, у День скорботи та вшанування пам’яті жертв Великої Вітчизняної вій­ни, у Києві відкрили перший в Україні пам’ятник МатеріВдові, встановлений у парку Перемоги Дніпровського району. Участь у церемонії взяли радник Президента України Ганна Герман, голова КМДА Олександр Попов, голова парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування

матері особисто», – сказав Борис Олійник. Він розповів, як виникла ідея встановити пам’ятник. Через газету «Сільські вісті» мешканка села Любимівка Солонянського р-ну на Дніпропетровщині, донька Матері-Вдови Ганни Заболотньої, Галина, яка, до речі, виступила на урочистостях, звернулася до нього із закликом – коштом усієї української громади звести всенародний пам’ятник Матері-Вдові. Відгукнулися тисячі громадян, які підтримали ініціативу і

морально, і матеріально, – акція стала всенародною. Публікацію імен дароносців далі повів «Голос України». Протягом трьох років Фонд збирав кошти для втілення народної ідеї. Загалом на рахунок надійшло 2469 внесків на суму 358 056 гривень. Слова вдячності прозвучали на адресу людей, які жертвували гроші на спорудження пам’ятника, а також особам, зокрема державним керівникам, які підтримали ідею і допомогли втілити її в життя. І, звичайно, – талановитим молодим скульпторам Адріану Балогу та Костянтину Добрянському, їхньому наставнику Володимиру Чепелику, які в рекордно короткий термін, долаючи опір матеріалу, подарували Україні цей могутній знак синівської подяки і шани нашим земним Богородицям», а також головному архітектору проекту Костянтину Чернію та його команді. Пам’ятник виготовлено з гранітного блоку. Його висота 4,5 м, а важить скульптура 15 тонн.

Творча група: Костянтин Черній, Костянтин Добрянський, Володимир Чепелик та Андріан Балог

Олександр Омельченко, голова правління Українського фонду культури, Герой України, академік НАН України Борис Олійник, голова Дніпровської райдержадміністрації міста Києва Олександр Шевчук, народні депутати, ветерани війни, інші гості та громадськість.

«22 червня 1941-го – чорна дата, вкарбована довічно в календар історичної пам’яті України. Цього дня почалася Велика Вітчизняна війна. Уже в перші її лиховісні години полягли тисячі червоноармійців. І заплакали перші вдови. А потім прийшло стільки похоронок, що Україна воістину стала країною вдів. Позаяк увесь тягар за дітей і державу обвалився на вутлі жіночі плечі… Це – особливий пам’ятник, бо вознесений всенародно і всім нашим матерям, і кожній

Мить скорботи

«Із каменем ми почали працювати лише в березні. Пам’ят­ ник з українського граніту із Умані, нашого улюбленого матеріалу, з яким ми частенько працюємо. Тому й отримали цю роботу. Раніше з гранітом мало працювали, бо його було важко обробляти – він надзвичайно твердий, але сьогодні з’явилося багато сучасних інструментів, які дозволяють виконувати тонкі роботи. Ескіз вибрали із чотирьох зроблених. В інших було мало справжніх народних речей, наприклад, одяг не такий», – повідомив Адріан Балог. «Ми вдячні майстрам-каме­ нярям об’єднання «Художник», які нам допомогли в грубій обробці. Їх внесок дуже великий», – додав Костянтин Добрянський. «Як передано емоції!», «Вона немов актриса в кадрі!», «Як вам вдалося так виразно зробити очі?». Безперервно звучали запитання та слова захоплення, адресовані творчій групі, яка

постаралася, аби матір виглядала немов жива. Всеукраїнська благодійна організація «Український фонд культури» цьогоріч відзначила 25-річчя від дня заснування. Серед фундаторів Фонду, заснованого як перша неурядова доброчинна організація, що діє на ниві відродження й розвою національної культури всіх народів на теренах України – Олександр Білаш, Олесь Гончар, Сергій Данченко, Іван Карабиць, Олекса Коломієць, Федір Погребенник, Володимир Нероденко, Віталій Русанівський. Діяльність організації, про яку красномовно говорять рядки вітальних листів, доводить – вона гідна сподівань, покладених на неї достойниками. Відкриття пам’ятника – ще один безцінний внесок Фонду у збереження історичної пам’яті нашого народу. Світлана СОКОЛОВА Фото Юрія ШКОДИ

Білі голуби над монументом

Музика

6 НОВИНИ

УКРАЇНСЬКІ СЕЗОНИ В ПАРИЖІ У Культурно-інформаційному центрі Посольства України у Франції відбувся концерт циклу «Видатні мистецькі постаті України», присвячений пам’яті композитора та диригента Івана Карабиця. Його вокальний цикл «Мати» на слова Бориса Олійника презентувала солістка Київського муніципального театру опери та балету для дітей і юнацтва, лауреат міжнародних конкурсів Тамара Ходакова в супроводі концертмейстера Наталії Королько. У її виконанні прозвучали також твори французьких композиторів Клода Дебюссі, Жюля Массне, Франсіса Пуленка. Фортепіанна музика Івана Карабиця, Бориса Лятошинського та Моріса Равеля лунала у виконанні лауреата першої премії та золотої медалі Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця Романа Лопатинського, студента Національної музичної академії України імені Петра Чайковського та Італійської академії мистецтв. Про творчий шлях видатного митця розповіла Маріанна КопицяКарабиць, музикознавець, професор Національної музичної академії імені Петра Чайковського. «Українські сезони в Парижі» відбуваються за сприяння Посла України у Франції Олександра Купчишина та мера восьмого округу Парижа Франсуа Лебела. Директор української школи мистецтв при Посольстві України у Франції Олена Місталь організувала теплий прийом українським митцям, сприяла тому, аби познайомити з творчістю Івана Карабиця французьку публіку. Директор Культурно-інформаційного центру Олег Яценківський зауважив, що ця мистецька акція, як і попередні, сприятиме міжкультурному діалогу двох країн. Леся ДЕМЧИК, Париж

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

Переконлива перемога російської фортепіанної школи У Києві завершився Дев’ятий міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Упродовж шістнадцяти днів у Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України вирували пристрасті. Зранку (прослуховування розпочиналися о десятій) до вечора зацікавлена публіка не покидала зали, в перервах жваво обговорюючи гру конкурсантів, уболіваючи за своїх фаворитів. Цьогоріч у змаганні взяли участь 59 піаністів (середня і старша групи) з одинадцяти країн – Азербайджану, Білорусі, Грузії, Італії, Китаю, Латвії, Південної Кореї, Росії, України, Франції та Японії. Тисячі слухачів з усіх куточків світу мали можливість стежити за перебігом подій завдяки прямій онлайн трансляції в інтернеті – сайт конкурсу перевищив усі рекорди відвідуваності. На думку одного з заснов­ ників і незмінного генерального директора Конкурсу пам’яті Володимира Горовиця Юрія Зільбермана, попри усілякі побоювання, пов’язані з сусідством уболівальників Євро-2012 у фан-зоні на Хрещатику та іншими організаційними труднощами, турнір пройшов напрочуд вдало. «Те, що продемонстрували молоді музиканті на сцені, – сказав він на прес-конференції, – на мене особисто справило

Олександр Кутузов

незабутнє враження, – мабуть, найсильніше за останніх років п’ять. Усі лауреати – неймовірно талановиті». «Рівень виконавців – надзвичайно високий, – продов­ жив голова журі Олександр Злотник. – Нам було прикро, що не всі пройшли до третього туру. Але у визначенні переможців у журі не було розбіжності. Та й узагалі незгоди й словесних баталій членам журі цього року вдалося уникнути». Якщо минулорічний конкурс засвідчив успіх українських виконавців, то зараз перемогла російська, точніше, московська, фортепіанна школа: шість із дванадцяти фіналістів, у тому числі золоті й срібні медалі в обох групах поїхали до столиці Росії. Тріумфаторами стали в середній групі: Марія Кустас (п’ята премія), Віктор Маслов (четверта),

Костянтин Ємельянов (друга) та Олександр Кутузов (перша). У старшій групі: Микола Медведєв (друга премія) і Олександр Сінчук (перша). Українці ж вибороли третю премію в середній групі (Катерина Хомякова) та четверту (Тетяна Шафран), п’яту (Павло Качнов) і шосту (Данило Саєнко) в старшій. Серед переможців залишилося назвати представницю Китаю Чум Мань Шань (шоста премія в середній групі) та лауреатку з Грузії Кетеван Чхартішвілі (третя премія у старшій групі). Цікаво, що спеціальні призи за найкраще виконання твору українського композитора отримали молоді піаністи Аслан Асланов з Азербайджану та вже згадана Кетеван Чхартішвілі. За найкраще виконання твору з репертуару Володимира Горовиця журі нагородило лауреатів

перших премій Олександра Кутузова та Олександра Сінчука. Вони ж дістали спеціальні призи від члена журі, художнього директора Асоціації «Анімато» Маріана Рибіцкі (Франція) – сольні концерти в залі імені Альфреда Корто в Парижі у грудні цього року. Таких самих призів гість із Франції удостоїв українця Павла Качнова та росіянина Миколу Медведєва. Олександра ж Кутузова додатково відзначили Європейська спілка молодіжних музичних конкурсів (EMCY) – сертифікат EMCY, концертний виступ і графічна робота сучасного німецького майстра Ґоттфріда Єгера, а також член журі, ректор Саратовської музичної академії імені Леоніда Собінова Лев Шугом «За яскраву індивідуальність і художню майстерність» – сольний концерт у Великому залі Саратовської музичної академії в рамках святкування 100-річчя заснування Саратовської консерваторії. Що ж, нам залишається доєднати наші голоси до численних привітань цьогорічних лауреатів і побажати їм творчих успіхів. Віримо, що Дев’ятий міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця став вдалим стартом для їхнього подальшого мистецького злету. Ольга ГОЛИНСЬКА Фото Юрія ШКОДИ

Концертне життя у Львівській опері У Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької відбувся ряд тематичних імпрез, автором задуму яких є диригент, заслужений артист України Мирон Юсипович. Найбільшу цікавість викликали «Гармонія сфер» і «Теноровий зорепад». У першому наявні дві «дійові особи» – симфонічний оркестр театру і сценографічні горизонти. Під час звучання фрагментів із творів Ріхарда Вагнера, Гектора Берліоза, Отторіно Респігі, Сергія Прокоф’єва, Дмитра Шостаковича, Арама Хачатуряна, Бориса Лятошинського, відповідно до стилю і характеру музики, як слайди на екрані, змінюють одне одного монументальні живописні полотна корифеїв сценографії: народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Євгена Лисика та народних художників України Тадея і Михайла Риндзаків. Євген Лисик був головним художником Львівської опери

у 1969–1990 роках. За словами професора, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Володимира Овсійчука, «Лисик як творчий феномен належить до найбільших художніх явищ ХХ століття, а в українському мистецтві доповнює плеяду геніальних творців за всю історію національної культури». У дзеркальному залі театру, де в останні роки встановлені скульптурні портрети найвидатніших митців, які творили славу львівської сцени, розміщений бюст Євгена Лисика. А його полотнам аплодують глядачі, які приходять на вистави «Лускунчик» і «Лебедине озеро» Петра Чайковського, «Створення світу» Андрія Петрова, «Есмеральда» Цезаря Пуні. Ці спектаклі зі сценографією Майстра колектив береже у своєму репертуарі, як найдорожчу скарбницю. Уже понад двадцять років художній цех театру очолює Тадей Риндзак. Він і його брат Михайло є послідовниками творчості Євгена Лисика, гідними його учнями.

Безперечно, творіння цієї талановитої тріади можна бачити на виставах. Однак у концерті «Гармонія сфер» вони ніби ведуть розмову поколінь, доповнюють і підсилюють один одного, упродовж вечора дають ширше уявлення про мистецькі досягнення як театру, так і львівської живописної школи в цілому. Проект «Гармонія сфер» був представлений у Торонто та Монреалі (Канада) на зустрічі з українською громадою і викликав жвавий інтерес. А «Теноровий зорепад» дав змогу глядачам насолодитися прекрасними чоловічими голосами. Задум був навіяний знаменитими концертами за участю трьох тенорів світової слави. Однак Мирон Юсипович пішов далі. Він запропонував проект для семи тенорів. У ньому взяли участь провідні солісти театру – заслужений артист України Олег Лихач, лауреати міжнародного конкурсу Роман Трохимук, Олександр Шульц, Олег Лановий, Андрій Савка, а також, що дуже цікаво і несподівано,

Під час концерту «Теноровий зорепад»

– солісти хору Василь Матвіїв та Ігор Кузьмич. Здавалося, сам симфонічний оркестр на сцені співає разом із ними. Глядачі не переставали захоплено аплодувати після кожної арії чи української та італійської пісні. Львівський оперний театр, який мав первісну назву Міський, або Великий театр, призначався для опери, оперети, драми і концертів. Останні мали особливу популярність. Це було в

традиціях Австро-Угорської імперії, до складу якої тоді входила Галичина. За зразок правили, безперечно, концерти батька і сина Штраусів. Знаний у музичних колах диригент Мирон Юсипович, який є постановником опер «Набукко» та «Аїда» Джузеппе Верді, «Іоланта» Петра Чайковського та інших, продовжує давню хорошу традицію. І успішно. Надія ТРУШ

Фестивалі

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

7

Країна мрій у рік Євро Спорт і культура – не антагоністи, а як душа і тіло: гармонійно існують тільки разом! Це засвідчив дев’ятий за рахунком (от вже ж час плине!) Міжнародний етнофестиваль «Країна мрій», який 22 та 23 червня 2012 року за традицією відбувся на схилах Дніпра біля святої Лаври. Цьогоріч найвідоміший вітчизняний музичний форум опен-ейр був офіційно включений до програми чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012». Тож, велика сцена на Співочому полі перетворилася ще й на футбольну з трансляцією матчів у прямому ефірі. «Ніякої хімії, пластмаси та жодних нанотехнологій – лише жива музика, живі люди, жива історія, жива культура! В епоху інформаційного суспільства та розвитку високих технологій автентика й природність схожі на справжнє диво! Підтримка та розвиток живої культури – це наша мрія!» – виголошує прес-реліз свята. Цьогоріч вперше на «Країні Мрій» працювала кримська фольклорна сцена, ексклюзивну етнічну програму в перший фестивальний день представив відомий гурт «Танок на Майдані Конго». Запам’яталися і заздалегідь проанонсовані організаторами із незмінним Олегом Скрипкою на чолі прем’єри сольних виступів учасників конкурсу «Голос країни» Іларії (за участю Романа Гриньківа і Олекси Кабанова) та Василя Жадана (спільно з циганським панк-панік-бендом «ТопОркестра»). Втім, як і буває зазвичай, ще більше вражень залишили не передбачені оргкомітетом, який саме тому просто фізично не міг попередити про

Олег Скрипка та Василь Попадюк

них заздалегідь, подробиці музичного форуму. Перша з них – та, що на початку, 22 червня, на «Країну Мрій» з’їхалося рекордно… мало глядачів! Чи це відбулося через згадку про початок Великої Вітчизняної війни, чи більшість людей попрямувало усе ж таки до київської фан-зони «Євро-2012» (до речі, безкоштовної, тоді як вхід на музфест коштував 50 грн на день або 80 грн – якщо купувати квитки відразу на обидва дні свята)… Втім, вірогідно, глядачів злякала все ж таки погода: адже минулого року Співоче поле проходило під нечувану зливу, а першого дня навіть був справжній ураган. Дивлячись на спохмурніле цьогорічне київське небо, а ще через нечувану задуху, багато хто, напевне, вирішив поберегтися. Підтягуватися на Співоче поле молодь почала ближче до початку роботи Вечірньої сцени, коли стало зрозуміло, що дощу не буде. А вже 23 червня, під щирим сонцем та дніпровським свіжим вітерцем схили Дніпра зібрали майже звичну кількість «фестивальників». Хто радів чи

Майстер-клас з кримсько-татарських пісень та танців

А кому – козацькі шаблі?..

«Країна Мрій» підтримує Євро– 2012!

Майстер-клас для дітей з малювання

не більш за всіх – то це торговці з Алеї ремісників: адже напередодні через відсутність покупців вони вже вирішили, що поїдуть з Києва, з чим сюди приїхали: з повними чемоданами вишиванок, кераміки, ляльок-мотанок та інших етнічних рукотворних шедеврів. А ще – з сувенірами до «Євро-2012», виготовленими спеціально для приїзду на фестиваль у Київ. (Велика кількість «футбольної» символіки, як на ятках, так і на власне глядачах, взагалі стала виразною рисою саме цьогорічної «Країни Мрій»). Традиційно на фестивалі працювали з десяток сцен: Велика і Мала літературні, «Під стінами Лаври», «Зелена галявина», «Майстерня народних танців», «Кобзарська майстерня», Вечірня сцена, «Дитяча галявина». На звичному місці демонструвало свої уміння Братерство бойового козацького звичаю «Спас», працював Українсько-японський центр, проходив конкурс вишиванок. З ентузіазмом публіка сприймала покази на майданчику «Етно-Fashion», що став вдалою прем’єрою минулого року,

колекцій українського етнічного та старовинного одягу від Олесі Теліженко та інших українських дизайнерів. Утім, треба відзначити, що тенденція минулих років – розростання «літера­турно-книжкової» складової і зменшення власне музичної – на цьогорічній «Країні Мрій», здається, стала ще помітнішою. Принаймні, кількість книжкових яток та «літературних» сцен на підступах до Співочого поля помітно перевищила число музичних «галявин» та «майданчиків» і кількість народних майстрів. Та можна тільки радіти, що глядацькі стільці (принаймні, у другий фестивальний день) під жодним майданчиком у поетів не пустували. Немов перейнявши естафету в музик, деякі з літераторів і самі заспівали, продемонструвавши ще й таланти бардів. А відомі брати Капранови свою творчу зустріч із читачами влаштували «на трьох» у компанії з лідером не менш знаменитого рок-гурту «От Вінта» Юрком Журавлем, і назвали це екстравагантне та дуже веселе тріо «Троїстими мужиками». Натомість, кобзарі та бандуристи

Вирує «Майстерня народних танців»

на «Країні Мрій» призвичаїлися змагатися у… виконанні незвичних музичних творів, джазових і рокових. Навіть легендарна «Шизгара» («Venus»), що колись прославила Shoking Blue, до ладу – як її виконують на українській бандурі! З-посеред виступів музик за традицією запам’яталися кобзарі (Микола Товкайло, Тарас Силенко, Мустафа, Тарас Компаніченко тощо), «ТопОркестра» і традиційна на фестивалі «Хорея козацька», що навчали охочих народним танцям, молдавським та українським. А найбільше враження на «фестивальників» справив навіть не заключний акорд на Вечірній сцені ВВ і Ле Гранд Оркестра разом із блискучим скрипалем Василем Попадюком (хоча як же ж він грав – немов до Києва завітав справжній бог скрипки!). Досить молода і не найвідоміша в Україні грузинська рок-команда Mgzavrebi – ось хто викликав цілий вир емоцій, море захвату в українських слухачів. Усім Співочим полем разом із солістом гурту скандували «Слава Україні!», раділи проведенню «Євро-2012» саме в нас… А наприкінці виступу хлопців жінки навіть плакали від захоплення. Адже у якості подарунку для братньої української публіки голосисті грузини вивчили «Реве та стогне Дніпр широкий». І заспівали акапела. Та ще й як!.. По завершенні «музичної» частини фестивалю глядачі ще довго не розходилися зі Співочого поля. І ніхто їх цього робити не змушував – навпаки! Адже справжнім завершенням дев’ятої «Країни Мрій» стала пряма трансляція чергового матчу «Євро-2012» просто на Вечірній сцені, яка з такої нагоди перетворилася у… великий кінотеатр просто неба. От вже, дійсно, країна, про яку можна тільки мріяти: тут тобі і танці, і найкращі народні пісні, і ще й футбол. І все це – з любов’ю до Батьківщини і водночас із повагою до традицій інших країн та народів. «І чужому научайтесь – й свого не цурайтесь», одне слово. Добре, що не в одних мріях в українців є така «Країна Мрій»! Алла ЧЕРДИНЦЕВА Фото авторки

8

Образотворче мистецтво

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

Янголи Валерія Франчука У Національному музеї літератури України днями зібралася чи не вся національна інтелігенція України. Адже тут відкривалася персональна виставка лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка художника Валерія Франчука «До ЄВРО-2012»! Футбольному святу, що вперше в історії відбувається і в нашій країні, знаменитий художник присвятив сенсації власної творчості. Вперше на суд глядачів він представив свої скульптури. «Народність творів В. Франчука беззаперечна. Вони переконують у тому, що вітчизняний живопис здатний досягти натхненних творчих злетів без наслідування і самоповторення», – писав легендарний «батько» українського мистецтвознавста Платон Білецький про Валерія Франчука і його самобутнє місце в сучасній українській образотворчості. «Його твори пізнаєш на будь-якому вернісажі. Часто вони вириваються із контексту сучасних пошуків нової образно-пластичної мови своєю могутністю, щирим почут-

Валерій Франчук

про себе так: «У майстерні перед мольбертом я – володар, я – сильний. За порогом же майстерні – дитина». І це – чистісінька правда. У першу чергу, не через таку вже тотальну непристосованість Валерія Олександровича до на-

пошукові і безперервних змінах, яких зазнає цей самий живопис. А ще – у певному нонконформізмі митця, який уперто відмовляється писати «на потребу» несмаку публіки і робить у мистецтві лише те, що сам вважає цікавим та доцільним.

«Хорали синеви»

тям і справжньою українськістю. Працюючи на межі фігуративної та абстрактної побудови композиції, він не втрачає зв’язку із традиційною архітектонікою української картини», – кажуть про художника сучасні мистецтвознавці. А сам художник, якому за життя довелося пережити і велику славу, і справжні гоніння через невписуваність у рамки радянської ідеології, каже

вколишнього світу. Адже, як би там не було, і виставки в нього відбуваються досить регулярно, а найсуттєвіше – що давнимдавно, «за життя», навіть серед недоброзичливців він вважається справжнім класиком українського сучасного образотворчого мистецтва. А це, повірте, дорогого коштує. «Дитячий» погляд Франчука на світ і живопис полягає у вічному творчому

«Рідна сторона»

Ще донедавна картини митця пересічні глядачі вважали «занадто важкими» для сприйняття або швидше неспокійнодепресивними. Франчук раз за разом звертався до «історичних» тем, тож не дивно, що СпасШевченко або «Реквієм. Пам’яті

Вячеслава Чорновола», чи ж то численні роботи на болісну тему Голодомору не давали звиклому до рожевого «глянсу» обивателю розслабитися і почуватися комфортно. Утім, в останні роки зовсім несподівано для всіх Франчук, не зраджуючи власній упізнаваній манері, розпочав писати осяяні сонцем, пронизані синім повітрям життєствердні пейзажі, позитивній енергетиці яких позаздрив би, напевно, і сам великий оптиміст та життєлюб у живописі Микола Глущенко. У рік 2012 бачимо новий, уже зовсім непередбачуваний виток у Франчуковій творчості. Вперше в житті метр вдався до… створення скульптури. Дерев’яні янголи і символічні свічечки, присвячені різним етапам історії України, від Великого Степу до знову-таки Голодомору, ззовні нагадують традиційні дерев’яні церкви, що ними так славиться Західна Україна. А разом із тим, дивлячись на їхні гармонійні лінії, згадуєш дійсно кращі взірці західного промислового дизайну та світової сучасної скульптури. Зважившись у досить поважному віці на зухвалий творчий експеримент зі «зміною профілю» творчості (а точніше, із пошуком себе в новій, суміжній сфері), Валерій Франчук не прогадав, а вийшов цілковитим

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА Франчук Валерій Олександрович народився 10 вересня 1950 року в селі Зелена Красилівського району Хмельницької області. Художник (живописецьграфік). Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужений художник України, лауреат премії імені Василя Стуса, член Національної спілки художників України. Закінчив Київський державний художній інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) в 1986 році. Графічний факультет, майстерню станкової графіки. З 1986 по 1989 рр. працював у графічному цеху Київського комбінату монументальнодекоративного мистецтва. З 1990 року на творчій роботі. За 27 років творчий доробок митця складається з понад 3000 творів живопису і більше 700 графічних листів. З 1983 року Франчук проводить активну виставкову діяльність. На його рахунку 108 групових і республіканських художніх виставок та 142 персональні виставки в Україні та за її межами. Твори зберігаються в багатьох вітчизняних музеях та музеях країн світу. 72 твори зі знаменитого циклу «Розгойдані дзвони пам’яті», над яким працює останні 17 років, художник подарував Музею-меморіалу Голодомору в Україні. Творче кредо митця: «Я творю для того, щоб люди не забували, що в них є душа. А, кажуть, вона вічна…». переможцем. До речі, про це захоплено говорила на відкритті його виставки до Євро2012 видатна художниця Галина Севрук – ще один загальновизнаний «живий класик» українського образо­творчого мистецтва. Алла ЧЕРДИНЦЕВА Фото авторки та Юрія ШКОДИ

Скульптури Валерія Франчука

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

15 червня в столиці, у музеї Михайла Грушевського знаний художник Валерій Франчук представив твори із циклу «Осанна творцю світу». Ця персональна виставка разом з експозицією в Національному музеї літератури України склала диптих, присвячений ЄВРО-2012 в Україні. Представлені роботи лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслуженого художника України Валерія Франчука в основному невеликого формату. Вони мають схвальні рецензії та відгуки преси, громадськості і мають багато шанувальників. І зрозуміло чому – роботи відзначаються індивідуальним авторським почерком, який створює враження, що дерева і квіти живі – здається, ще мить – і почуєш шелест листя. Деревця, які безжально гне сильний вітер, вимальовані так досконало, що виникає тривога

Образотворче мистецтво

9

Вернісаж до Євро-2012 за них – ось-ось зламаються! – і бажання допомогти. Валерій Франчук привідкриває таємницю дивовижного ефекту: «Роботи переважно останнього періоду творчості, виконані будівельними шпателями, якими я працюю з 2001 року. Одного разу я намалював ними картину і побачив, що можу скоріше досягнути того результату, який задумав, представити те, чого ще не було. Фарби – олійні. Придивимося до найменшого твору – тут не один простір, а кілька кольорових накладань. Я уявляю обрії, які побачив у житті. Пейзажі і зображення квітів передають красу любої мені землі, бо куди б Ви не поглянули – на дерево, ліс або річку, – це

«Замріяна» (2000)

«Свята моя земля» (2010)

все Україна. Було б приємно, щоб іноземці також подивилися, що вона є і з такими настроями, може, не завжди радісними, як хотілося б. На злеті, якщо є настрій, пейзаж я можу написати за хвилин 15–20. Квіти ж для мене – немов ковток весняного чи літнього чистого повітря». Вражає мистецька мова, якою Валерій Франчук передає споконвічні соціальні проблеми людства. Щем у душі викликає картина «Бабин скарб», на якій бачимо літню жінку поряд з… опудалом. «Що та бідна бабця заробила у своєму житті? Граблі, віконечко в куточку, і це опудало, яке її охороняє», – пояснює задум художник. «Або вона його», – невесело висловлює припущення хтось із гостей. Відрадно, що далі з портрету кокетливо дивиться на нас юне обличчя доньки художника, немов нагадуючи, що циклічне життя триває, тому не все так погано. «Коли примружиться, – ми схожі на східний образ», – посміхається митець. Цікаво було дізнатися, що донька закінчує дитячу академію мистецтв і навіть батьків портрет зробила, а він намалював її. Оцінивши експозицію, відвідувачі дійшли думки: у твори вкладено душу і великий талант, їх могла створити лише людина, яка дуже любить природу та народ України.

«Неба перевесло» (2011)

«Бабин скарб» (1994)

«У кожній роботі – поетика і лірика, але написані вони експресивно. Приємно, що виставка камерна – такі роботи найбільш повно відображають внутрішній світ художника, дуже помітна індивідуальність», – висловив думку мистецтвознавець Гліб Юхимець. У свою чергу завідувач музею Світлана Панькова звернула увагу, що це перша виставка Валерія Франчука в цих стінах. І вона тішиться з того, що роботи наче писані для цього дому. Водночас зауважує: в них художник різний, тому композиційно вибудувати експозицію було непросто – здавалося, нічого не поєднується, бо кожна робота своєрідна.

Художник знайшов розміщення творів вдалим і висловив музейникам слова подяки. Приємно було почути з уст Валерія Франчука високу оцінку газети «Культура і життя». Він назвав видання гарним, яке просто приємно читати. Митця радує, що саме зі шпальт «Культури і життя» дізнаються про виставку громадяни – і не лише працівники культури і фахівці, але й ті, які цікавляться мистецтвом. А відвідувачі були щиро вдячні живописцю за подаровану радість зустрічі із його душевним і своєрідним мистецтвом. Світлана СОКОЛОВА Фото Юрія ШКОДИ

«В мареві дощу» (2010)

Театр

10 За плечима відомого українського театрознавця, історика і дослідника театру Валерія Гайдабури – 50 років плідної праці на ниві театру. Тридцять років Валерій Гайдабура віддав Запорізькому музично-драматичному театрові, де завідував літературною частиною, а з 1993 року він працює заступником генерального директора з творчих питань Національного театру імені І. Франка. Окрім солідних звань – членкореспондент Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України – у творчому доробку Валерія Гайдабури дев’ять фундаментальних книжок, присвячених театрам і окремим митцям, а також його особливій темі, сенс якої автор вивів у назву однієї з книжок – «Театр, захований в архівах». Про свою театрознавчу діяльність Валерій Гайдабура розповідає: «Почавши ще в Запоріжжі, упродовж 10 років досліджував тему «не радянську» в умовах тих років – «Театр в Україні періоду німецько-фашистської окупації», що була завершена випуском монографії «Театр, захований в архівах» і захистом докторської дисер­тації в 1999 році. Безліч відгуків на цю працю (в тому числі й зарубіжних) підкреслили її інноваційний характер, що оновлював погляд на історизм розвитку українського радянського театру, існування в ньому до часу прихованого опору ідеологічному терору влади, силоміць упровадженому методу соціалістичного реалізму.

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

Ювілей Майстра Концепти даної теми були підхоплені і розвинені сучасною львівською науковою школою. Знання мистецького процесу в умовах окупації стали для автора ґрунтом для розуміння і вивчення ще однієї глобальної теми, яку ігнорувало заполітизоване радянське театрознавство – «Театр повоєнної української діаспори (Німеччина, США, Канада, Австралія)». Занурення в цю тему і, так би мовити, моє одноосібне, безконкурентне панування в ній на терені сучасної України, зобов’язало ретельно працювати в архівах Нью-Йорка, а також Торонто та Мюнхена. У цей час вивчав, зокрема біографію та практику Лідії Крушельницької, яка керувала 40 років Мистецькою Студією, та видав книжку «Летючий корабель Лідії Крушельницької», успішно презентованої в Нью-Йорку. В Торонто знайомився з виставами театру «Заграва», режисерською практикою Йосипа Терлецького. Виступав на театрознавчі теми в багатьох аудиторіях, у тому числі й в УВАНі на відзначенні ювілею Мирослава Радиша. Тісне спілкування з корифеями української сцени у вигнанні навело мене на думку про доцільність відзнаки за життя кращих з них почесними званнями України. Цю культурологічну акцію вдалося здійснити за участю українських та зарубіжних організацій та Міністерства

Валерій Гайдабура

закордонних справ України. Вона визнана надзвичайно своєчасною. Почесні звання заслуженого артиста України та заслуженого працівника культури України одержали близько 20 митців, які жили на той час. Зокрема у США: Віра Левицька, Єлизавета Шашаровська, Ростислав Василенко, Ігор Соневицький, Вірляна Ткач. У Канаді: Ніна Тарновецька, Михайло Лялька, Юрій Белський, Борис Дніпровий, Андрій Ільків, Ілярій Кушніренко, Йосип Терлецький. В Австралії: Антон Рибіцький, Клавдія Фольц». Зробивши такий великий і неоціненний внесок у малодосліджену галузь українського театрознавства, Валерій

Михайлович не зупиняється у своїй діяльності, продовжує досліджувати цю «неорану ниву» мистецтва. «Зараз, – веде далі свою розповідь Валерій Гайдабура, – працюю над обробкою архівних матеріалів, здобутих у бібліотеках та наукових установах світу, а також у приватних архівах митців. Користуючись доробком діаспорних театральних критиків та істориків (передусім Валеріана Ревуцького) та власними видрукуваними статтями, готую до друку двотомне дослідження «Театр, розвіяний по світу». У житті мені вдалося безпомилково обрати невторований дослідницький шлях. В історії театрального мистецтва привабила тема, яку умовно

визначаю як «театр на маргінесі». Коли доля відпустила сцені короткий час життя, позбавила її батьківщини або волі, коли мистецтво театру існує в катастрофічних умовах. Це, зокрема: 1) бездержавний театр періоду німецько-фашистської окупації в Україні (1941–1944); 2) це театр повоєнної української світової діаспори із втраченими професійними правами; 3) сюди ж залучаю і театр в’язнів ГУЛАГу з його атмосферою наруги й екзистенційного страху фізичного знищення. Цій темі присвячена моя книжка «ГУЛАГ і світло театру», де, зокрема, торкаюсь і гулагівського періоду життя та театральної роботи в таборі Чіб’ю Йосипа Гірняка та Олімпії Добровольської». Діяльність Валерія Гайдабури гідно поцінована, його нагороджено Золотою медаллю Академії мистецтв України – за високі досягнення в царині національного театрознавства, розвиток інтеграційних зв’язків українського театру зі світовим театральним мистецтвом і повернення до вітчизняного культурологічного простору кращих досягнень діаспорного українського театрального мистецтва. А за зміцнення культурних зв’язків України зі світовою українською діаспорою митця нагороджено Почесною Грамотою Міністерства закордонних справ України. Відзначаючи ювілей, Валерій Гайдабура повен сил і натхнення. Чекатимемо на нові дослід­ ження і відкриття Майстра! Алла ПІДЛУЖНА

У Київському Будинку актора НСТД України відбувся V Всеукраїнський конкурс професійних читців імені Івана Франка

Конкурс проводиться щорічно у Києві. Ідея заходу і його концепція належать Національній спілці театральних діячів України. Цього року Конкурс проводиться Спілкою разом із державним підприємством «Український інформаційносервісний центр культури і туризму» за підтримки Міністерства культури України. Частину коштів (на грошові премії для переможців) надало ТОВ

«Надбужжя-Плюс» на чолі з академіком економічних наук України, доктором економічних наук, радником прем’єрміністра України Анатолієм Пешком. Конкурсні виступи відбувалися в залі Будинку актора. За положенням конкурсу учасники виконують тільки твори Івана Яковича Франка. Визначення переможців здійснювалось професійним журі у складі: Раїса Недашківська – голова журі, перший заступник голови НСТД України, народна артистка України, Олег Комаров – актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки, заслужений артист України, Тамара Полторжицька – артистка Національної філармонії України, заслужена артистка України, Алла Гладишева – кандидат мистецтвознавства, професор Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. КарпенкаКарого, Віктор Собіянський – вчений секретар Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, викладач кафедри театрознавства КНУ театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. Щороку оргкомітет конкурсу встановлює такі відзнаки: Гран-прі, І місце, ІІ місце, ІІІ місце. Цьогорічні лауреати: ГРАН-ПРІ Дмитро Вівчарюк (м. Київ), студент ІІІ-А акторського курсу Національного

університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. (П’ята пісня з казки «Лис Микита»). І МІСЦЕ Андрій Соловонюк (м. Львів), студент ІІ курсу Львівського національного державного університету імені Івана Франка. (Літературна композиція з поезій та спогадів Івана Франка «Не люблю українців»). ІІ МІСЦЕ Марія Проскурняк (м. Львів), студентка ІІ курсу Львівського національного державного університету імені Івана Франка. (Поетична композиція з поезій Івана Франка та спогадів Клементини Попович «Отсе тая стежечка…»). ІІ МІСЦЕ Христина Коваль­чук (м. Львів), студентка ІІ курсу Львів­сь­кого на­ціо­нального державного університету імені Івана Франка. (Літературна композиція з поезій Івана Франка та спогадів Ольги Роздольської «Три долі»). ІІІ МІСЦЕ Віктор Тарарака (м. Харків), викладач основ акторської майстерності Харківського училища культури. («Як русин товкся по тім світі»).

Всі конкурсанти були нагороджені дипломами учасників конкурсу, а переможцям вручені дипломи лауреатів V Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Івана Франка. Вже третій рік поспіль переможцям вручаються спеціальні призи – металеві кубки з портретом Івана Франка та символікою конкурсу, що виготовляються товариством «К-Приз». У рамках Конкурсу у фойє Будинку актора відбулися й інші заходи, що залучили ширшу публіку. Так, відбулося (за підтримки Міжнародного благодійного фонду «Мистецтво») відкриття виставки живопису видатного українського сценографа Миколи Духновського, який останні роки життя мешкав і творив у Будинку ветеранів сцени ім. Н. М. Ужвій НСТД України, також відбулася презентація продукції Національного газетно-журнального видавництва. Переможцям було вручено комплекти останніх номерів журналів «Український театр», «Театрально-концертний Київ», «Музика», «Пам’ятки України: історія та культура», «Українська культура», газети «Кримська світлиця» та «Культура і життя». Валентина ГРИЦУК

Театр

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

11

Поляки таки зіграли у Києві Хоча польська збірна й не пройшла груповий етап Євро-2012, польські митці таки влаштували «махач» у Києві. Виявляється, агресивна та нетолерантна поведінка вболівальників може бути приводом для мистецького висловлювання. У Києві пройшов спільний соціальнокультурний польсько-укра­ їнсь­кий проект під назвою «Махач / Ustawka». «Махач» – історія багатопланова, хоча й слово, обране за назву проекту, вказує передовсім на сутички футбольних фанатів. А це й справді на часі. Попри й так відомі проблеми з вболівальниками, які заради своїх клубів чи збірних ладні порвати не лише на собі сорочку, про що нагадують провокації російських фанів у Польщі, або ж поведінка британців та хорватів під час Євро. Втім, іноді стосунки фанатів різних клубів набирають цілком парадоксального характеру. Наприклад, у польському місті Торунь між собою не ладнають прихильники клубу мотогонщиків «Апатор» та футбольної команди «Елана», хоча що їм між собою ділити? Саме таке, м’яко кажучи, нетолерантне ставлення згаданих фанатів, такий досить вузький контекст прислужився поштовхом до створення відео­ інсталяції молодим польським

Театральний «Махач»

художником Стефаном Корнацьким (фундація «WinWin»). Її основу складають величезні літери, назви фабрик-засновників клубів – «Елана» та «Апатор», зняті митцем із занедбаних будівель заводів. Як доповнення – документальний фільм: низка інтерв’ю як з працівниками заводів, так і з самими вболівальниками, кадри зі стадіонів. Для когось це основна частина життя, віддана роботі на тому чи іншому підприємстві, для іншого – пристрасть, вихована з дитинства, адже, погодьтесь, бути вболівальником із двадцятирічним

стажем – вражає. Це особлива субкультура, що визначає для більшості взагалі стиль життя. У свою чергу, відеоінсталяція надихнула на створення театральної акції засновницю Варшавського театру «21» Юстину Собчик, до них долучився і аматорський театр «Паростки» з Києва під керівництвом Віталія Люботи. Особливістю цих колективів є те, що в них грають дітиінваліди. Тут саме час згадати про терапевтичну функцію театрального мистецтва, яка допомагає таким особам соціалізуватися в суспільстві.

Головне гасло «Махачу» – «Агресія некультурна». Долають агресію та нетолерантність актори з синдромом Дауна – відомі особливою дружелюбністю та позитивним сприйняттям світу. Як зауважив керівник театру «Паростки» Віталій Любота, «вони вчать радіти життю». Театральні акції акторів, що зустрілися вперше в день початку проекту – 22 червня, з дня на день набирали сили, цікавих деталей, ставали все більше захоплюючими. Їхнім початковим завданням було відійти, відмовитися від агресивної поведінки, довести

собі й оточуючим, що значно краще жити у злагоді один із одним. Серед акцій були хода Оболонською набережною та танці в просторі інсталяції. Імітація бійок біля стадіону ім. В. Лобановського, тож нажахані такими виявами агресії, виховані на принципах толерантності, іноземці лякалися не на жарт. Яскравий хеппенінг у парку Перемоги – зацікавлені дітлахи й собі намагалися погратися й побігати серед різнокольорових стрічок, що спочатку відокремлювали різні групи акторів, окреслюючи їхню територію, а потім переплелися, наче «ловець снів» поміж дерев. Актори також виступили у парку ім. Т. Шевченка та на Андріївському узвозі. Їхня безпосередність, відкритість, вразливість підкорювали і привертали увагу випадкових перехожих. Зрештою, за допомогою «Махачу» організатори акції хотіли заявити й про те, що такі масові значущі й яскраві події, як Євро-2012, є святом і для тих, про кого частогусто ми забуваємо в буремному плині повсякденного життя – зокрема й для неповносправних людей. Це водночас тест і на нашу толерантність та відкритість світові, в усіх його проявах. Надія Соколенко Фото Себастіана Плохевського та Агати Скварчинської

Відкриваються нові можливості Розпорядженням Кабінету Міністрів України цілісний майновий комплекс Харківського Національного академічного театру опери та балету імені М. Лисенка передано в державну власність. Це зроблено для вирішення нагальних майнових та організаційних питань розвитку театру, створення належних умов для культурнохудожньої діяльності провідного закладу в галузі театрального мистецтва країни. Відповідний проект розпорядження підготувало Міністерство культури України. Цього колектив домагався давно. Прагнення акторів дістало підтримку депутатів обласної ради та голови облдержадміністрації Михайла Добкіна. Адже утримувати театр обласній громаді дуже складно. З обласного бюджету на це щорічно витрачається близько 30 мільйонів гривень. Доходи від продажу квитків на рік становлять 2,2 мільйона гривень.

– Але і цих коштів нам украй замало, – зазначає директор театру Любов Морозко. – Змушені постійно здавати зали в оренду для проведення концертів «зірок естради», антреприз зарубіжних театрів. Зароблені в

такий спосіб кошти йдуть на покриття дефіциту фінансування з обласного бюджету. І при такій нестачі грошей трупа завжди знаходила можливості упродовж року здійснювати одну-дві прем’єри, чим радувала шанувальників оперного мистецтва. Цьогоріч театральний сезон завершився прем’єрами двох комічних опер італійських класиків Джоакіно Россіні та Гаетано Доніцетті «Весільний вексель» та «Ріта» в постановці режисера Армена Калояна. Постійно артисти гастролюють за кордоном у кращих залах Іспанії, Франції, Швеції, Данії, Великобританії, Німеччини, Японії. Така плідна творча діяльність колективу слугувала підставою для надання в лютому 2010 року статусу Національного театру. Саме в Харкові був започаткований перший стаціонарний український оперний театр, а з 1925 року він найменувався Українською Державною Столичною Оперою. Утім, театр належав до обласної комунальної власності з відповідним штатним розписом і посадовими окладами. Вони значно менші, ніж у театрах, підпорядкованих Міністерству культури. А відтак деякі

солісти звільнялися і влаштовувалися до державних оперних театрів співати в хорі. Таким чином одержували більшу платню. Крім цього, значну частину коштів доводиться постійно спрямовувати ще й на утримання в належному стані унікальної будівлі театру, зданої в експлуатацію в 1992 році. Хоча спершу планувалося звести її до відзначення 30-річчя Перемоги в 1975 році. Архітектор Сергій Миргородський розробляв цей проект для Києва, та реалізували

його в Харкові. Аби зрозуміти монументальність приміщення, достатньо сказати, що через сцену планувався прохід військової техніки під час святкових парадів, а зала – на 4000 глядачів, у підземній частині мали намір розмістити штаб цивільної оборони. На кілька років будівництво довелося законсервувати. Споруда хоча й не вийшла такою грандіозною, як передбачалося, але однаково масштабною. Тут дві зали на 1500 і 400 місць,

багато допоміжних приміщень, складне сантехнічне, вентиляційне, електричне і опалювальне господарство. Загальна площа понад 52 тисячі квадратних метрів. Працює 700 творчих і технічних працівників. Звісно, з усіх харківських театрів найбільшу дотацію одержує театр опери і балету. Саме після візиту Прем’єрміністра України Миколи Азарова до Харкова в червні цього року проблему було вирішено. Як зазначають фахівці, зі зміною власності ХНАТОБ буде залучений до державної програми фінансування і підтримки національних театрів опери та балету України. Це дасть можливість трупі краще розкрити свій творчий потенціал, збільшити заробітну плату працівникам, зміцнити матеріальнотехнічну базу. У свою чергу і обласна громада матиме зиск від цього рішення: кошти, які раніше спрямовувалися на підтримку театру, будуть витрачені на утримання інших об’єктів, що знаходяться в обласній комунальній власності. Володимир СУБОТА, власкор «Культури і життя» м. Харків

Постаті

12

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

Пам’ятник Великій Українці в Луцьку Рік тому – 29 червня 2011 року, – у свій 162-й день народ­ ження, Олена Пчілка (Ольга Петрівна Драгоманова-Косач (1849–1930) – українська письменниця, етнограф і фольклорист, видавець і редактор, член-кореспондент Академії наук України, громадська діячка і багатодітна талановита мати повернулась у бронзі і граніті до Луцька, столиці її улюбленої Волині, щоб зупинитись у затінку дерев на невеликій площі біля бібліотеки, яка носить її ім’я. Автори погруддя – скульптор, заслужений художник України Микола Обезюк (для нього косачівська тематика є, так би мовити, рідною: в Луцьку і Новограді-Волинському є його творіння – пам’ятники Лесі Українці) та архітектор Микола Босенко. Єдиний поки що в Україні й у світі пам’ятник Великій Українці споруджений у Луцьку на благодійні кошти: було зібрано близько 91 тисячі гривень. Меценат Василь Токарський, благодійний фонд «Рідна Волинь», ПриватБанк, депутати Луцької міськ­ ради, громадська організація «Молодий фронт змін», «Луцьк­ сантехмонтаж № 536», обласне ветеранське громадське товариство «Холмщина», газета «Віче», ТОВ «Світ каменю», бібліотечні і музейні працівники та багато інших установ організували збір коштів, щоб збулося, нарешті, задумане головою Волинської облдержадміністрації Борисом Клімчуком під час його зустрічі зі скульптором Миколою Обезюком ще 12 років тому. Нині Олена Пчілка постала перед лучанами і гостями міста такою, якою вона й була під час приїзду сім’ї до Луцька навесні 1879 року, тридцятилітньою: збереглась світлина того часу. У 70-х роках XIX століття творча зоря Олени Пчілки ще тільки сходила над її життєвим горизонтом, але сходила потужно, яскраво, самобутньо.

1875 року у співавторстві з братом Михайлом Драгомановим з’явилось дослідження «Русские литературные общества в Галиции». 1876 року за підписом «О. П. Косачева» виходить друком фундаментальна дослідницька праця «Украинский народный орнамент. Вышивки, ткани, писанки», здійснена за настановами Михайла Драгоманова й Володимира Антоновича. Планувала в Луцьку видати волинський збірник, написаний власне волинянами, навіть назви підібрала: «Здобуток Волині», «Волинські жнива», «Волинська Україна», «Волинський скарб». Але цей задум тоді не здійснився через брак коштів. Зі спогадів Ізидори КосачБорисової: «Олена Пчілка сама кохалася в українському фольклорі, і в її родинному житті

родини все насичене ним. Це замилування в українському народному мистецтві (піснею, орнаментом, різними українськими народними виробами, звичаями та ін.) перейшло від матері й до родин її дітей». У Луцьку Косачі жили дві зими. Спочатку поселилися в старому костьольному будинку, недалеко від замку. Менш ніж за рік перебралися до іншої оселі над самою річкою (де розміщувався той будинок – невідомо). З’явилися нові знайомства, тому що Петро Антонович «був у близьких стосунках із владою і військовою, і цивільною, повинен був брати участь і в клубному житті, – писала Олена Пчілка в «Автобіографії». – Вийшло так, що я вступила в Луцьке драматичне т[оварист]во, і мені довелось закласти в Луцькому камінчик української культури. Коли зібралось трохи грошей з двох спектаклів, де я була головною учасницею, я запропонувала – і це було охоче прийнято, – щоб для клубної бібліотеки виписано було самих-но українських книжок, бо до тієї пори таких книжок у клубній бібліотеці не було. Повинна я сказати, що члени клубу не робили перешкод при заснуванні українського відділу в бібліотеці, а, навпаки, сприяли тому. Так було не тільки в «Общественном собрании». «Офицерское собрание» драгунського полку саме просило мене, щоб і для їхньої бібліотеки виписати теж українських книжок на їхні кошти, і я те зробила». З Луцька Олена Пчілка возила своїх дітей Михайла, Лесю й Ольгу в село Чекна на Дубенщині, щоб вони почули веснянки і

побачили, як їх виконують на Великдень. У Луцьку сім’ю Косачів у 1879–1880 роках відвідав відомий російський історик Д. Іловайський. Мета його візиту – побачити білу селянську хату; у цьому йому допомогла Олена Пчілка. «Я повела спершу його в просту міщанську хату, і там він побачив білі стіни української хати, – згадувала пізніше в «Автобіографії». – Господарі трохи здивувались, як гість гладив рукою стіну від одного кутка до

дітям». Для цієї збірки переклала твори О. Пушкіна («Анчар»), М. Лермонтова («Три пальми», «Гілка Палестини», «Мцирі»), польського поета В. Сирокомлі («Співець»). Разом із М. Старицьким готує і видає альманах «Рада», в якому 1883 року було опубліковано її поему «Козачка Олена». 1886 року в Києві виходить збірка її поезій «Думкимережанки». З початку 1880-х років регулярно друкується в журналі «Зоря». А 1887 року видає підготовлений з Н. Кобринською за активної підтримки І. Франка альманах «Перший вінок» (тут були надруковані дві її поезії та оповідання «Товаришки»). Завдяки Олені Пчілці побачили світ «Співомовки» Степана Руданського. Значне місце в її літературному доробку посідають переклади. Вона перекладає Льва Толстого, Пушкіна, Кольцова, Гоголя, Фета, Тютчева, Надсона, Тургенєва, авторів античної та західноєвропейської літератури: Сафо, Овідія, Лонгфелло, Свіфта, Діккенса, Гете, Шіллера, Гейне, Гюго, Доде, Словацького, Міцкевича, Андерсена, Мопассана, Сирокомлю тощо. Як літературний критик Олена Пчілка виступала зі статтями про Ю. Словацького, Б. Грінченка, Л. Толстого, Є. Гребінку. Вона знайомить широкий загал з народною музикою, українською вертепною драмою, мистецтвом українських кобзарів, народними казками, українськими колядками. У 1901 році Київське літе­ ратурно-артистичне товариство відзначило 25-річчя літературної діяльності Олени Пчілки. «…Ви поклали в основу своєї лі-

«Олена Пчілка сама кохалася в українському фольклорі, і в її родинному житті родини все насичене ним. Це замилування в українському народному мистецтві перейшло від матері й до родин її дітей»

другого, промовляючи: «Да, белая стена, совершенно белая», бо в Росії хати рублені, і дуже швидко стіна, й без того не біла, чорніє. Страшенно здивувало мене, що Іловайський зовсім не знав української мови, хотіла я хоч трохи познайомити його з українською мовою, але він сказав: «Нет, это уж когда-нибудь в другой раз, теперь уже нет времени для этого». І задовільнився вже тою знайомістю з Україною, що завдяки мені здобув».

1880-90-ті роки були часом розквіту літературної творчості Олени Пчілки. Вона працює над перекладами і виданням творів М. Гоголя; пробує сили в драматургії: перша друкована п’єсажарт на одну дію «Сужена – не огужена!» У 1882 році в Києві виходить книжечка поетичних перекладів «Українським

тературної діяльності любов до вселюдського прогресу, нерозривно зв’язану з любов’ю до всеменшого брата, до нашого простого, віками неволеного люду… Гарячою душею леліяли ви думки про кращу будущину рідного краю і ніколи не тратили віри в поступ і волю», – вітав ювілярку «Літературно-науковий вісник».

1903 року Олена Пчілка взяла активну участь у підготовці і проведенні свята І. П. Котляревського в Полтаві. На відкритті пам’ятника автору безсмертної «Енеїди» вона виголосила промову українською мовою. Взимку 1905 року їздила до Петербурга разом із В. Науменком, І. Шрагом, М. Дмитрієвим клопотатися про громадськолітературні видання українською мовою. «Докладну записку» голові Ради міністрів С. Вітте

писала з цього питання і подавала особисто. З 1905 року Олена Пчілка – член редколегії, а з 1907 – редактор і видавець журналу «Рідний край». У часописі друкувались Леся Українка, Агатангел Кримський, Олександр Олесь, Надія Кибальчич, Степан Васильченко, Грицько Григоренко. Тут дебютували Павло Тичина і Максим Рильський. Свої твори-оповідання «Збентежена вечеря», «Півтора оселедця», поезії, поетичні переклади, комедію «Світова річ», публіцистичні статті Олена Пчілка теж друкує в цьому журналі. З 1908 року почав виходити додаток до «Рідного краю» – журнал для дітей «Молода Україна». Байки, казки, оповідання, що побачили світ у «Молодій Україні», становлять помітний внесок в українську дитячу літературу. Світлом добра й любові осяяні стосунки матері і дітей. Вона була для них другом, порадником, суддею. Діти прислухались до її порад, дорожили думкою матері, ділилися творчими задумами. «Мати – ні, це занадто велика фігура, занадто складна, занадто значна її доля і її місце в житті не лише всіх нас, особливо ж Лесі, а й в цілому українському житті, і не з моєю кебетою писати про неї в цілому об’ємі її значення для української культури… Скажу лише, що розумніших за неї людей я знала мало, а, може, й зовсім не знала», – свідчила Ольга Косач-Кривинюк. Після смерті Лесі Українки Олена Пчілка переїздить до Гадяча, туди ж переносить редакцію «Рідного краю» і «Молодої України». У 1917–19 рр. редагує газету гадяцького земства, організовує аматорський дитячий театр, пише для нього п’єси. У 1924 році Олену Пчілку запрошують на роботу в Академію наук УРСР, і вона повертається до Києва. 1925 року її обрано членом-кореспондентом Академії наук УРСР. В останні роки життя, коли почалися сталінські репресії проти української інтелігенції, Ольга Петрівна Косач також зазнала переслідувань. Усе геніальне – вічне. Тому цілком по-сучасному звучать строфи «Пісні раба» Святоплука Чеха в перекладі Олени Пчілки: Ох, невже ж ми не притулим Плечі до плечей, На свою святую справу Не зведем очей? Чи в розраді тій безумній, В заздрощах, в ненатлі сумній Так і будем кипіти, У тюремній зваді скніти, В колотнечі, Наче повна ворожнечі Клітка та звірей! Наталія ПУШКАР, головний хранитель Волинського краєзнавчого музею

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

Література

13

На терезах долі «Відбуяв синьоокий бузок…» – звучить з радіоефіру пісня Олега Наконечного на слова Антона Підлужного. Подумалось, що кожен ліричний вірш цього автора – зразок високої поезії – і міг би стати гарною піснею. «Вірю в мудрість майбутніх рядків, Кращі з них я до пісні покличу, Тож не диво, що теплих дощів В пору осені сам собі зичу». Родом Антон Підлужний був із лісової Житомирщини, з села Білки, неподалік від річок Ірпінь та Унава. «Тече Ірпінь – ріка мого дитинства, / Тече під небом вічності й добра», – рядки з вірша Антона Григоровича. Хлопцю було лише 11 років, коли почалася війна, яка «обпалила» його дитинство і юність. У важкий повоєнний час приїхав юнак до Києва – вчитись у ремісничому училищі, а далі – служба в армії. Повернувся потому в Київ. Працював на заводі верстатів-автоматів, ходив у вечірню школу, писав вірші й статті до періодичної преси як робітничий кореспондент. У кожного своя особлива історія звернення до літературної творчості. Поетична натура Антона Підлужного покликала його в Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова, де закінчив редакторський факультет. Тривалий час працював потім в культосвітній галузі профспілок. Щоразу, навідуючись на свою малу батьківщину, милувався знайомими краєвидами, сповнювався любов’ю до цієї чудової землі: до джерел, річок, полів і садів. З тієї краси він черпав творчу наснагу. «Відгоріла шипшина, Мерзнуть ранками роси. Плаче в лузі калина, Осінь зрізала коси. Я піду на край світу, За ліси, за долини, Назбираю там цвіту, Втішу тугу калини». Перечитую поезії Антона Підлужного і наче бачу яскраві й зворушливі картини природи весною. «Люблю, коли міцніють крила У журавляток навесні. За ними, в синь небесну лину, В світи, що мріються мені». *** «Чумацький шлях аж сяє в позолоті, Великий віз відбився у ставку, Кошлаті верби листям на болоті Збирають з неба золоту луску». Багато поезій присвятив автор темі осені: «Знову схилами осінь Садить жовту розсаду, Охру відрами носить До вишневого саду». Або: «Запрягає коней неба чиста просинь В золоту гнуздечку, в золоте сідло». *** «Стигла осінь щедро заквітчала сад, Жовту завірюху стелить листопад, Сонце, мов дитину, хмари сповили, Закружляли вихором, в небо понесли. Року вік добавила осінь золота, Дов’язала вузлика і в мої літа. Нехай вік старіє, а життя іде, За опалим листям знов весна прийде…» А ось вже й зима на поріг: «А ген за річкою – султанки з очерету, Виспівують неначе скрипалі.

Антон Підлужний. Останнє фото

І верби слухають зимові оперети, А бачаться їм літні журавлі». Особливо дорогим для поета був образ матері, найдорожчої людини, постать якої найперше асоціювалася зі смачним хлібом, який вона пекла: «А хліб її в мені не зачерствів, Живе в душі святим одвічним духом». Я знала Антона Григоровича Підлужного двадцять років, знала як людину, поета, журналіста, редактора альманаху «Пам’ять серця», який видавав Комітет секції літераторів ветеранів війни і праці Київської міської організації ветеранів. Бачила, як він любить українське село, землю, як йому подобається працювати на ній, щось вирощувати, бачити плоди своїх зусиль. І його творчість, і ця проста сільська робота робили Антона Підлужного щасливою людиною. Його поетична душа у всьому відчувала прекрасне. Він умів радіти життю, навколишньому світові, любив усе, і ця любов виливалася у поетичні рядки: «О мови рідної слова… Коли б я вас посіять міг На українськім страднім полі, Я чорноземом би проліг, Щоб ви зросли в щасливій долі». Поезії, нариси, оповідання Антона Підлужного друкувалися в журналах «Віт­ чизна», «Київ», «Ранок», «Українська культура», «Україна», «Жінка», «Пізнайко» та інших. Автор видав дві збірки поезій, нарисів, оповідань – «Терези» та «Витоки». У річницю смерті поета його вірші, що приносили справжнє естетичне задоволення, згадують багато людей. «Відбуяв синьоокий бузок, Відспівали своє солов’ї, А у мене не сходять з думок Непокірливі очі твої. Бачу їх, як криницю без дна, Як горіння край неба стожар, Може, справді ти в світі одна, Чи на мене навіяла чар? Я ходжу по землі сам не свій, В цьому, певно, провина твоя, І шкодую, чому я не твій, І чому ти, на жаль, не моя? В мріях буду плекати весну, І співатимуть в ній солов’ї. А мене позбавлятимуть сну Непокірливі очі твої». Поетичні рядки, які сповна розкрили багатий внутрішній світ Антона Підлужного, здатні розрадити душу будь-якої людини, подарувати миті душевного спокою,

упевненості в красі та гармонії. Почуття, що виникнуть від віршів Антона Підлужного, примножать пам’ять, яка залишилася від цієї талановитої і благородної людини. МОЛИТВА «Прийміть мене гаї, поля, озера, ріки. Я ваш увесь, із вашого коша. Ми всесвітом пов’язані навіки. Візьміть! Ось вам моя довірлива душа! Я буду вам за сина і за брата, З вітрами дужими співатиму пісень, І плакатиму, коли буде втрата І так до скону, кожен Божий день. А як знесилюсь десь на видноколі, Я вас, як рідних стиха попрошу: Поставте свічку просто неба, в полі, Якщо цього у вас я заслужу». МАТЕРИНСЬКИЙ ХЛІБ Згадався хліб, який пекла матуся, Моє село, старенька тепла піч, І милі сестри – Ніна і Маруся, А ще квітнева, великодна ніч. Від спеченого хліба терпкий дух Стеливсь по хаті, вився на подвір’я. До маминих невтомних, добрих рук У нас, дітей, міцнішало довір’я. Духм’яна скибка печива в руці В буденні дні нам видавалась святом, Вечеряла сім’я при каганці, І лагідно ми хліб той звали «татом». Чимало літ пронеслось, як вітрів, Вже й матері земля, як кажуть, пухом, А хліб її в мені не зачерствів, Живе в душі святим, одвічним духом. ПОЛИНОВА ЖУРБА Цвіте полин журбою сивини, Минає літо, осінь на порозі. Немає в цьому й крихти дивини, Вона мене застане у дорозі. Я йду до неї, наче до рідні, Сивію з полиновими стежками Хтось відраховує мені на світі дні, Які, мов доля, стеляться роками. Це все моє багатство, що нажив, Чого не купиш ні за які гроші. А скільки ангел літ наворожив? Хотілось не зігнутися б від ноші. Це ще не плач за тим, що промине, Ще хочеться живитися снагою, Сьогодні я сповідую земне. Цвіте полин, як сивина – журбою. ДИТИНСТВО Срібний місяць звівсь над небокраєм, У дитяче царство зазирнув,

Думки-згадки білокрилих чайок У моєму серці сколихнув. Маряться,з минулого зіткані, Довгі наче промені, стежки, По яких в сорочці вишиваній Дід водив в замріяні казки. Вітер вербам заплітає стрічки, Бусли трави в луках стережуть, Пастухи на водопій до річки Череду увечері женуть. Батьківська, вже пристаріла хата, «Журавель» в криницю задививсь, Попід тином – чорнобривці, м’ята, Все тут рідне, тут я народивсь. «Любий місяць, зупинись на ганку, Другом будь, послухай, що скажу: Посвіти мені в вікно до ранку, Я в дитинстві трохи походжу…» МАТЕРИНСЬКИЙ РУШНИК Ми всі в життя йдемо від хати, Лиш скрипне тесаний поріг, І нам рушник дарує мати На щастя суджених доріг… Бо знає мати, що вітрила Не всіх у задуми несуть, Тому рушник, неначе крила, Дає вона в далеку путь. Крізь довгі роки бачу луки, Стареньку матір за селом, Малишківський рушник у руки Беру, вклоняючись чолом. НАЇВНА КОЛИСКОВА Піду до бору, в трави упаду, Нап’юсь, як хмелю, смоляної тиші. А потім колискову заведу І сам себе я нею заколишу. Хай напливуть рожеві, добрі сни, Я, мов дитина, ними порадію, Що буду молодим наступної весни І для кохання ще не перезрію. Це ж так не складно, доле, помани, Не будь до мене надто вже лихою, Хоч уві сні, візьми й не обмини, А я повірю вірою святою… МИЛОЇ КОСИ Вихвалюються роси на червневому полі, А у милої коси пахнуть листям тополі. Пахнуть липовим цвітом, луговою травою, Перепаленим літом, громовою водою. Пахнуть тьмяно житами, що лягли

у покоси. Молодими літами пахнуть милої коси… Віра ДЕГТЯРЕНКО

Столична афіша

14

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

з 1 до 31 липня 2012 року НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА УКРАЇНИ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА www.opera.com.ua Вул. Володимирська, 50, тел. 279-11-69 (каса)

1 – Ж. Бізе «Кармен» 3 – М. Теодоракіс «Грек Зорба» 4 – Ж. Бізе – Р. Щедрін «Кармен-сюїта». М. Римський-Корсаков «Шехеразада» 5 – М. Лисенко «Наталка Полтавка» прем’єра 6 – П. Чайковський «Лебедине озеро» 7 – Дж. Верді «Дон Карлос» прем’єра 8 – Гала-концерт (закриття 144-го театрального сезону) У приміщенні театру 26 – Вистава «Він – моя сестра» НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА www.ft.org.ua Пл. Івана Франка, 3, тел. 279-59-21 (каса)

6 – А. Менчелл «Бабине літо» 9 – Г. Ару «Її шалені чоловіки…»

10 – Б. Нушич «Пані міністерша» 11, 18, 26 – Р. Куні «Занадто одружений таксист» 12 – «Цинічна комедія» (за В. Шекспіром) прем’єра 16 – А. Чехов «Вишневий сад» 17 – А. Крим «Заповіт цнотливого бабія» 19 – «Сто п’ята сторінка про кохання» Нова сцена 5 (20.00) – Н. Птушкіна «Пізанська вежа» 6 (20.00) – Н. Лабют «Жирна свиня» 8 (18.00), 24 (19.00) – В. Мухарьямов «Останнє кохання» 11 (20.00) – А. Ніколаї «Прощальне танго» 12 (20.00) – Т. Дорст «Справжній чоловік на початку тисячоліття…»

15 (18.00), 25 (20.00) – Л. Берфус «Янголятко, або Сексуальні неврози наших батьків» Сцена «Під дахом» 3 – І. Вирипаєв «Валентинів день» 7, 26 – «Edith Piaf: життя в рожевому світлі» 8 – «Шлюби укладаються на небесах…» (за Л. Толстим) 13, 24 – «Олександр Вертинський. Бал Господній…»

27 – І. Бауершима «JULIA@ROMEO.com» («Norwey. Today») Початок вистав о 20.00

КИЇВСЬКА АКАДЕМІЧНА МАЙСТЕРНЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА «СУЗІР’Я» www.suzirja.org.ua Вул. Ярославів Вал, 14-б, тел. 272-41-88

3 – Т. Іващенко «Мені тісно в імені своєму…»

5 – І. Афанасьєв «Самотня леді» Мікросцена Вул. Ярославів Вал, 16

3, 4 – В. Сигарєв «Депо Північне» 5 – Р. Білецький «Розмова, якої не було» прем’єра 6 – Х. Левін «Холостяки і холостячки» прем’єра ТЕАТР ПЛАСТИЧНОЇ ДРАМИ НА ПЕЧЕРСЬКУ www.ktpd.ho.com.ua Вул. Шовковична, 7-а, тел. 253-93-83

АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЮНОГО ГЛЯДАЧА НА ЛИПКАХ www.tuz.kiev.ua Вул. Липська, 15/17, тел. 253-62-19

6, 7 – «Я – божевільна?!» (за П. Вежиновим) КИЇВСЬКИЙ ТЕАТР «АКТОР» www.teatr-aktor.kiev.ua Вул. Велика Житомирська, 40, тел. 362-50-50

2 – А. Чехов «Жона є жона…» прем’єра 3 – М. Гоголь «Одруження» 4 – І. Малкович «Райскеє діло» прем’єра 5 – І. Франко «Перехресні стежки» прем’єра 6 – Ю. Рибчинський, В. Васалатій «Едіт Піаф. Життя в кредит» 7 – В. Шекспір «Приборкання норовливої» 8 (12.00) – І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля» 8 (19.00) – В. Шекспір «Ромео і Джульєтта» 10 – П. Бомарше «Весілля Фігаро» 11 – І. Афанасьєв «Урус-Шайтан» 12 – Н. Казандакіс «Грек Зорба» 13 – І. Котляревський, М. Лисенко, О. Скрипка «Наталка Полтавка» 14 – Я. Гашек «Швейк» 15 (12.00) – Г. Квітка-Основ’яненко «Шельменко-денщик» 15 (19.00) – І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я» (закриття сезону) Камерна сцена імені Сергія Данченка 5, 14 – «Як тебе не любити, Києве мій!» прем’єра 6 – І. Франко «Увертюра до побачення» 7 – Ф. Достоєвський «Сон смішної людини» прем’єра 12 – «Голгофа» (за Лесею Українкою) 13 – Е. де Філіппо «Я – спадкоємець» прем’єра

7 (19.00) – В. Шекспір «Сон літньої ночі» прем’єра 8 (12.00) – В. Баскін, В. Вербін «Привид замку Кентервіль» прем’єра Мала сцена 1 (11.00), 15 (12.00) – К. Драгунська «Догоридригом» 1 (19.00) ), 14 (18.00) – А. Курейчик «Обережно, жінки!»

7 (11.00), 14 (12.00) – О. Несміян «Ти особливий» 8 (19.00) – А. Курейчик «Людина та Вічність» прем’єра 15 (18.00) – В. Мережко «Ігри вночі» КИЇВСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.akadempuppet.kiev.ua Вул. М. Грушевського, 1-а, тел. 278-58-08

4 – О. Гельман «Лавка» 5 – У. Гібсон «Гітель і Джеррі» НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР www.nut.kiev.ua Вул. Михайлівська, 24-ж, тел. 279-32-78

7, 21 – Н. Уварова «Шахрайки?.. Лесбійки?!! Красуні!»

8 – Ж. Кокто «Читай, читай свою газету» прем’єра 14 – О. Зверліна «Тільки ім’я в застиглому повітрі…» прем’єра 15 – «Три анекдоти на одну тему» прем’єра Театр «Божья коровка» 7 – С. Козлов «Як Левенятко і Черепаха співали пісню» 8 – Н. Уварова «Фізкультура для Баби-Яги» прем’єра 14, 15, 21 – В. Орлов «Золоте курчатко» прем’єра НАЦІОНАЛЬНИЙ БУДИНОК ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ www.organhall.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 77, тел. 528-31-86

НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР РОСІЙСЬКОЇ ДРАМИ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ www.rusdram.com.ua Вул. Б. Хмельницького, 5, тел. 234-42-23 (каса)

1 – М. Поліванова «Веселі ведмежата» прем’єра 7 – Ю. Сікало (за Ш. Перро) «Кіт у чоботях» 8 – О. Толстой «Золотий ключик» Початок вистав о 12.00 КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК www.puppet-theater.kiev.ua Вул. Миропільська,1, тел. 513-15-00

2, 15, 27 – Р. Куні «Занадто щасливий батько» 3, 13 – Р. Куні «№13» (Шалена ніч, або Одруження Пігдена) 5, 25 – М. Камолетті «Сімейна вечеря»

1 – Д. Непомняща «Мама для мамонтятка» 8 – І. та Я. Златопольські «Бегемотик Бантик» 15 – Г. Усач, С. Єфремов «Котик та Півник» 22 – Г. Усач, С. Єфремов «Троє поросят» Початок вистав об 11.00

2 – Н. а. І. Калиновська (орган), М. Сидоренко (орган) 3 – Квартет імені М. Лисенка, з. а. М. Ліпінська (мецосопрано), І. Іщак (контртенор), К. Баженова (клавесин), з. а. А. Ільків (труба), В. Балаховська (орган) 4 – Ансамбль класичної музики імені Б. Лятошинського 5 – Камерний ансамбль «Київ-брасс» 7 – І. Іщак (контртенор), М. Сидоренко (орган) 9 – І. Харечко (орган) 10 – Н. а. А. Баженов (скрипка), н. а. І. Кучер (віолончель), Т. Войтех (ф-но), Р. Борковський (альт) Бельгія

11 – Камерний ансамбль «Київ», В. Балаховська (орган) 12 – З. а. Н. Лаврєнова (мецо-сопрано), В. Чікіров (ліричний баритон), І. Харечко (орган) 13 – Н. а. В. Кошуба (орган) 14 – Ансамбль класичної музики імені Б. Лятошинського 17 – Л. Назаренко (сопрано), н. а. Н. Свириденко (клавесин) 18 – Т. Рой (флейта), О. Швидка (сопрано), О. Госачинський (віолончель), І. Рябов (ф-но), К. Баженова (ф-но), М. Сидоренко (орган) 19 – К. Шарапов (скрипка), В. Балаховська (орган) 20 – Н. а. І. Кучер (віолончель), Т. Войтех (ф-но) 21 – Оркестр Ансамблю класичної музики імені Б. Лятошинського, з. д. м. І. Андрієвський (скрипка), Н. Сіваченко (скрипка) 23 – З. а. М. Ліпінська (мецо-сопрано), М. Білич (скрипка), з. а. Бурятії Л. Реутова (ф-но), І. Довбня (ф-но) 24 – Т. Рой (флейта), І. Рябов (ф-но), М. Сидоренко (орган) 25 – В. Чікіров (ліричний баритон), н. а. І. Калиновська (орган) 26 – Тріо «Равісан», І. Харечко (орган) 27 – З. а. М. Солов’яненко (сопрано), С. Котко (колоратурний бас), з. а. Бурятії Л. Реутова (ф-но), К. Баженова (ф-но), В. Балаховська (орган) 28 – Камерний ансамбль «Київ-брас», н. а. І. Калиновська (орган) 30 – І. Харечко (орган) 31 – Заключний концерт сезону. Камерний ансамбль «Київ», з. а. М. Ліпінська (мецо-сопрано), І. Іщак (контртенор), Т. Рой (флейта), К. Баженова (ф-но), з. а. Бурятії Л. Реутова (ф-но), н. а. І. Калиновська (орган) НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ «УКРАЇНА» www.palace-ukraina.kiev.ua Вул. Велика Васильківська, 103, тел. 247-23-16

3 – Гурт G-3 15 – Григорій Лепс Примітка. У репертуарі можливі зміни НОВЕ ЗВУЧАННЯ КЛАСИЧНОГО ТВОРУ Відома оперета Йоганна Штрауса «Циганський барон» вперше була втілена в 1885 році на сцені віденського те­атру «Анн дер Він». Відтоді вона значиться в репертуарі кращих театрів Європи. Прем’єра в Національному театрі оперети, нещодавно презентована глядачам, засвідчила, що цей твір і сьогодні звучить актуально. Режисер вистави та художній керівник театру заслужений діяч мистецтв України Богдан Струтинський зауважив: «Ми завжди шукаємо нові грані інтерпретації класичних творів. Змінюються соціальні умови життя, розвивається технічний прогрес, але душа людська не міняється, її хвилюють ті ж самі правдиві почуття, що й попередників». У «Циганському бароні» Київської оперети є багато спецефектів, мультимедійні проекції, а також номери з елементами акробатики, барабанне дефіле, циганська автентична музика, та особливо вражає ритуал очищення водою. Глядачі захоплено сприймають відомі мелодії, зокрема: «Чардаш» Вітторіо Монті, циганську народну пісню «Малярка» в обробці головного хормейстера театру Ігоря Ярошенка та циганський народний танець в інтерпретації соліста оркестру Олександра Корша. Двічі на сцені з’являється живий кінь. Виставу можна переглянути в наступному сезоні та вкотре пересвідчитись, що оперета – крок до свята!

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

(Продовження. Поч. у № 14–16, 2011)

СЛОВА, ЩО ЇХ СКАЖУТЬ НА СВЯТО Вони найніжніші, найласкавіші. Бо ж день такий незвичайний – жіночий. Чоловіки на роботу не поспішають – свято, а, пробудившись ранесенько, гарячково порпаються в пам’яті, шукаючи потаємних отих слів, якими можна передати всю любов, шанобу, повагу до прекрасної половини людства. Але їх завжди чомусь менше, аніж розбурханих почуттів. Так би мовити, дефіцит. Тому ми вирішили прийти на допомогу сильній половині й поповнити її словниковий запас синонімами та епітетами, котрі треба казати в урочисті хвилини вітань і поздоровлень. Квіточка, рибонька, сонечко, пташечка, кохана, рідна – це знає кожен, і тут нам не відкрити Америки. А от чи відомі чоловікам усі пестливі форми імен їхніх коханих та близьких? Щось, звичайно, відомо, але далеко не все. Тож послухайте, спраглі душі. Алла (грецьке, можливо, від аllе – інша, друга, наступна). Аллонька, Аллочка, Аллюся, Аля. Анастасія, Настасія, Настя (грецьке, від аnastasis – воскресіння). Настася, Настаска, Наста, Насточка, Настечка, Настуня, Настуненька, Настунечка, Настунька, Настусечка, Настуська, Настушка, Ната, Натонька, Наточка, Наця; Стася, Стасенька, Стасечка, Стасунька, Стаська; Туся, Тусенька, Тусечка; Ася. Анжела, Анжеліка (від латинсько­ го аngеlіса – ангельська). Анжелонька,

Державна мова

15

На горіхи від Рогози Анжелочка, Анжелка; Жела, Желя, Желонька, Желочка, Желуня, Желуся, Желюся. Віра (запозичене зі старо­слов’янсь­ кої, де з’явилось як калька з грецького імені Pistis; ріstis – віра). Віронька, Вірочка, Віруня, Вірунька, Віруся, Вірка, Вірця. Галина (від грецького gаlеnе – спокій, тиша, штиль на морі). Галинонька, Галиночка, Галинка, Галя, Галюня, Голюся, Галюсенька, Галютонька, Галюточка, Галютенька, Галонька, Галочка, Галечка, Галька. Жанна (від французького жіночого імені Jеаnnе). Жаннонька, Жанночка, Жаннуся (вживаються і з одним н), Жася, Жасенька. Зінаїда (з грецької, буквально подібна до Зевса). Зіна, Зінонька, Зіночка, Зінуля, Зінуся, Зінька, Зінця, Зена, Зенка, Зеня, Зенька. Ірина, Ярина (від грецької eirenе – мир, спокій). Ірицонька, Іриночка, Іринка, Іра, Іронька, Ірочка, Іруня, Іруненька, Ірунечка, Ірунька, Іруся, Ірусенька, Ірусечка, Іруська, Ірця; Яринонька, Яриночка, Яринка, Ярися; Рина, Ринонька. Катерина (від грецьких каtarios, каtaron – чистий, чистота). Катеринка, Катеринонька, Катериночка, Катруня, Катрунька, Катруся, Катрусенька, Катречка, Катя, Катечка, Катюша, Кася, Касенька, Каська, Касуненька, Касюня. Лариса (від грецьких Laris(s)а (назва міста) або Lагоs (чайка). Ларисонька, Ларисочка, Лариска, Ларися, Лара, Ларонька, Ларочка, Ларуня, Ларуненька, Ларунечка, Ларус я, Ларусенька, Ларусечка, Ларіка, Лора, Лоронька, Лорочка, Лоруня, Лоруненька, Лорунечка, Лоруся, Лорусенька, Лорусечка, Леся, Ляля, Ляленька, Лялечка, Лялюся; Рися, Рисенька, Рисечка, Рисюня. Ліліана, Ліліяна (можливо, від латинського Lilium – лілія). Ліліанка, Ліліянка, Ліана, Ліанка, Ліна, Ліля, Ліпянка, Ляна, Ляня; Яна. Любов (запозичене зі старо­ слов’янської, де з’явилось як калька з грецького імені Сharis; від сharis – любов). Люба, Любонька, Любочка, Любинка, Любинонька, Любиночка,

ІНФОРМАЦІЯ СЛУЖБИ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ Шановні наші читачі та передплатники!

В продажу номери журналів «Музика», «Український театр», «Пам’ятки України», «Українська культура», «Театрально-концертний Київ». ДО ВАШОЇ УВАГИ! Попередньо були віддруковані спеціальні випуски журналу «Пам’ятки України: історія та культура», присвячені Національному історикокультурному заповідникові «Чигирин», Національному заповідникові «Софія Київська», історичному містові Підгайці, Національному Києво-Печерському історикокультурному заповідникові. Де придбати випуски журналів ми розповімо вам за тел. (044) 498–23–64. Надрукований ювілейний 1000-й випуск журналу «Українська культура». Передані в друкарню чергові випуски журналів «Музика», «Український театр». Готується до друку журнал «Пам’ятки України: історія та культура» №7. Редакція отримала від друкарні журнал «Українська культура» №5 та журнал «Пам’ятки України: історія та культура» №6. Всі журнали надійшли в продаж. Наші видання можна придбати в кіосках «Преса» міста Києва, книжкових магазинах Києва, Львова, Харкова, Одеси, Чернівців, поштових відділеннях Київської області і обласних центрів. Також всі наші видання можна придбати в редакції. Передплатники отримають журнали і газети своєчасно. Якщо передплачене вами видання надходить з затримкою – передзвоніть нам. УВАГА! ПЕРЕДПЛАТИТИ НА ШІ ВИДАННЯ МОЖНА З БУДЬ-ЯКОГО МІСЯЦЯ. Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії ви можете за адресою: http://presspoint.ua. Така послуга можлива в будь-якій країні світу. Будемо вдячні вам за пропозиції і зауваження щодо організації передплати і продажу наших видань. Наші телефони: (044) 498–23–64, моб. (067) 394–97–21, 386–56–63.

Любка, Любця, Любуня, Любуненька, Любунечка, Любуся, Любусенька, Любусечка. Марія (давньоєврейське). Марійка, Марієнька, Марієчка, Марічка, Маруся, Марусина, Марусинка, Марусенька, Марусечка, Маня, Манюня, Манюся, Маша, Машенька, Машечка, Машуня, Муся. Надія (запозичене зі старослов’янсь­ кої, де з’явилось як калька з грецького імені Еlpis; від еlpis – надія). Надієнька, Надієчка, Надійка, Надя, Надюня, Надюнька, Надюся, Надюсенька, Надюсечка, Надюша, Надюшенька. Наталія, Наталя, Наталка (з латинської, natalis – рідний). Наталонька, Наталочка, Наталюня, Нажалюся, Натальця, Наташа, Ната, Натуся; Тала, Талонька, Талочка, Таля, Тата, Туся, Тусенька, Тусечка. Ніна (з грузинської). Нінонька, Ніночка, Нінуся, Нінуля, Нінця. Олена (від грецьких hеlе – сонячне світло або hеlеnе – смолоскип). Оленка, Оленонька, Оленочка, Олененька, Оленуня, Оленюся, Оленьця, Оленцуня; Олеся; Ленонька, Леночка, Ленуня, Ленуся; Єля; Ляля, Льоля. Раїса (з грецької, можливо, від rаdіа – легка). Раїсонька, Раїсочка, Рая, Раєнька, Раєчка, Раюня, Раюся, Райця. А ось які епітети народ дає нашій жінці: благородна, великодушна, велична, весела, вірна, горда, делікатна, добра, добропорядна, добросерда, доброчинна, енергійна, життєрадісна, завзята, за­ пальна, квітуча, красива, ефектна, ладна, ласкава, люб’язна, мила, милостива, мудра,

мужня, не­спо­кійна, ніжна, палка, поетична, показна, прекрасна, приваблива, привітна, пружна, розважлива, розумна, самобутня, свята, сердечна, симпатична, славна, ставна, статечна, струнка, терпляча, тямуща, уважна, чарівна, чесна, чуйна, чула, чутлива, шаноблива, щира, ясноока, ясночола. Саме такі жінки оточують нас, чоловіків. Тільки ми цього не помічаємо. Панно, пташко моя! Не соромся, дай рученьку. Ходімо погуляймо! РОБИТИ АКЦЕНТ, А НЕ СТАВИТИ Авторизований, авторський. Перше слово означає «схвалений автором». Авторизований переклад, авторизоване видання, авторизована копія. Друге – прикметник від іменника автор; належний авторові. Вживається зі словами: колектив, концерт, монолог, примірник, текст, думка, настанова. Артист, актор. Артист – 1. Виконавець творів мистецтва (актор, співак, музикант тощо). Артист естради, оперний артист, цирковий артист, заслужений артист, народний артист. 2. Переносно: особа, котра досягла в чомусь високої майстерності. ��������������������������� «Товариству, звичайно, розвага, клас шаленіє: ну й дає цей Кульбака, от артист!» (Олесь Гончар). Актор – професіональний виконавець ролей у театральних виставах. У переносному значенні – людина, що показує себе не такою, якою є насправді. (Далі буде)

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ В Міністерстві культури України відкрита вакансія на посаду робітника з ком­ плексного обслуговування і ремонту будинків і обладнання відділу господарського забезпечення управління матеріально-ресурсного забезпечення Департаменту фінансово-ресурсного забезпечення. Кваліфікаційні вимоги: повна загальна середня освіта; знання основ ремонтно-будівельного виробництва та утримання домоволодінь, правил і норм охорони праці та протипожежного захисту. Для проходження співбесіди звертатися до Міністерства культури України за адресою: вул. І. Франка, 19, кабінет № 117. Контактний телефон: (044) 226–29–02.

Культура Газета виходить щоп’ятниці Передплатна ціна на 2012 р.: півріччя – 82,77 грн квартал – 42,21 грн місяць – 14,27 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс у Каталозі видань України

60969 Передплатні індекси інших наших видань: газета «Кримська світлиця» – 90269; журнали: «Українська культура» – 95220, «Український театр» – 74501, «Музика» – 74310, «Пам’ятки України» – 74401, «Театрально-концертний Київ» – 37112. Довідки за тел. (044) 498–23–64; е-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України, через передплатні агентства, а також у редакції газети

На дозвіллі

16 СМАЧНОГО!

ХОЛОДНИК ІЗ ЧЕРВОНИМИ БУРЯКАМИ Два середніх за розміром червоних буряки печуть, ще два варять у підсоленій та підкисленій воді. Чистять від шкірки, нарізують соломкою. Додають зварені та нарізані шість середніх картоплин, заливають усе картопляним відваром, ставлять у холодне місце для настоювання. За кілька годин додають покришені три свіжі або кислі огірки, три варені курячі яйця, дрібно покришену молоду цибулю, сіль та цукор за смаком. Ще деякий час ця страва повинна настоятись. Розливаючи її по тарілках, щедро додають сметани та подрібненої зелені. Літо – саме час для приготування такого холодника.

Культура № 26, 29 червня, 2012 р.

ВІД ДІДІВ-ПРАДІДІВ

«Малая нічка–петрівочка, не виспалася наша дівочка». Найдовші дні – для роботи в полі, а найкоротші ночі – для кохання та залицяння: «Чи й у вас, як у нас, мороз у Петрівку, заморозило на печі парубка та дівку». Отож, чи спав, чи не спав – зранку знову в поле. А відпочиваючи між городніми роботами та щоденними турботами, дізнаємось про народні традиції та обряди тижня.

29 червня – Тихін стишує не лише спів птахів, а й плин сонця: воно немов зависає. Цього дня не давали з дому вогню – щоб худоба не пропала. А ще не можна рвати латаття – русалка вхопить за руку та у вирву потягне.

30 червня – Мануїл стриножив Сонце. Наступний день – маківка літа.

1 липня – Федул у двір зазирнув. Цього дня опівдні дівчата сплітали з березового віття вінки, ставали біля річки та вдивлялися крізь вінок у глибочінь – чи не з’явиться у воді образ милого. Пора серпа гострити.

2 липня – Зосим – покровитель бджіл. Бджолярі кланялись травам, а ще липі, яка розцвітає цієї пори. Дехто з науковців вважає, що назва другого літнього місяця походить саме від назви липи. Окрім лікувального цвіту та меду, які нам дарує це дерево, завжди пошановувалась деревина липи. З неї виготовляли музичні інструменти, ікони, дитячі іграшки,

речі господарського вжитку. Дуже добре 3 липня – Мефодій–перепелятник зберігався мед у липівках – діжках, зро- полями ходить, перепілок слухає. «Пеблених із осердя старих лип. А мед, який репілка все співає – на поле до роботи збирають бджоли з цього дерева, вважа- виганяє». ється найкращим та найціннішим. У на4 липня – «Улян Уляну в поле кличе роді називають цей мед «липцем». Тому рано. Хто ранок проспить – тому легко цілком ймовірно, що свою назву липень не жить». узяв ще й від липового меду.

5 липня – «Уляна сторожко ночує, голос Уляна чує, часу літнього не марнує». «А в Петрівку – косовицю, кличе козак дівчину на вулицю», «Хто добре косить – ДО УВАГИ НАШИХ ЧИТАЧІВ! той їсти не просить». Пора тяжкої праці – косовиця. У піст навіть знімалися харчові Пропонуємо надіслати матеріали з краєзнавства та історичної реконструкції. заборони для косарів. А ще дозволялося Редакція������������������������������������������������������������������������������� журналу ������������������������������������������������������������������������������ «Пам’ятки України: історія та культура» запрошує своїх читачів, аматоспівати у піст петрівчані пісні, аби тим, хто рів краєзнавства та історичної реконструкції взяти УЧАСТЬ У ПІДГОТОВЦІ СПЕЦІАЛЬНОГО тяжко трудиться, було веселіше. ВИПУСКУ ЖУРНАЛУ. Страдник, косень, дощовик, громоЖурнал «ПУ» планує в листопаді 2012 р. видати спеціальний випуск, в якому будуть надруковик – такі народні назви липня. А ще цей вані матеріали, присвячені пам’яткам архітектури, історії та мистец­тва місцевого значення, про місяць називають порою хліборобськоякі мало, або зовсім невідомо з офіційних державних пам’яткоохоронних реєстрів. Багато таких го щастя – «У липні на дворі пусто, зате об’єктів досі залишаються поза увагою держави, фахівців, краєзнавців-аматорів. Крає­знавці села на полі густо!» чи містечка мають чимало цікавої інформації, бачать ситуацію про стан збереження пам’яток минулого, можуть запропонувати цікаві ідеї щодо використання об’єкта старовини. Напишіть нам про таку пам’ятку, додайте фото, і про неї дізнається вся країна. ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР Нас цікавлять також матеріали з історичної реконструкції: відновлення забутих ремесел, 29 червня – Святого Тихона, єпископобуту, одягу; історичні мандрівки місцями колишніх баталій і походів; інформації про цікаві па і чудотворця. День янгола: Євлампій, події, звичаї вашої місцевості, забуті чи маловідомі широкому загалові українців. Дорофея, Тихін.

30 червня – Святого мученика МаПро всі надіслані нам матеріали та їх авторів ми будемо інформувати в газеті «Кульнуїла. День янгола: Никифор, Климент, тура і життя» та журналі «Пам’ятки України». Микита, Мануїл. Автори матеріалів, надрукованих в спеціальному випускові «ПУ», отримають цей 1 липня – Святого мученика Леонтія. номер і річну передплату на журнал. День янгола: Леонтій, Іпатій. Три кращі роботи будуть відзначені спеціальними нагородами.

2 липня – Святого апостола Юди, браНадсилати матеріали можуть як окремі особи, так і групи авторів, наприклад, клас чи краєзнавчий гурток. та Господня. День янгола: Варлам, ЗоМатеріали (текст, фото та коротку інформацію про авторів) можна надсилати поштою на адресу: ДП «Національне газетносим, Паїсій. журнальне видавництво» (на конкурс журналу «Пам’ятки України»), вул. Васильківська, 1, м. Київ, 01034 або на електронну 3 липня – Священномученика Меадресу: nvu.kultura.sale@gmail.com фодія, преподобного Гліба Волинського. На всі ваші запитання ми відповімо за тел. (044) 498–23–64, (050) 310–56–63. День янгола: Мефодій, Гліб.

4 липня – Святого мученика Юліана Тарсійського. День янгола: Терентій, Юліан. ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ТА ПЕРЕ ДП ЛАТНИКИ !

5 липня – Священномученика Євсевія, Видання Національного газетно-журнального видавництва в 2012 році будуть виходити з такою періодичністю: єпископа Самосатського. День янгола: Га • газети «Культура і життя», «Кримська світлиця» – щоп’ятниці; лактіон, Овсій, Зинон.

• журнали «Українська культура», «Пам’ятки України: історія та культура», «Театрально-концертний Київ» – щомісяця;

• журнали «Музика» і «Український театр» – раз на два місяці. Передплату на журнали і газети можна оформити з будь-якого місяця у всіх поштових відділеннях зв’язку України.

Газета «Культура і життя»

№ 26 (4494), 29 червня 2012 рік Засновники: Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети «Культура і життя» Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видав­ництво» Адреса видавництва: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор Олеся БІЛАШ Головний редактор Людмила ГНАТЮК Адреса редакції: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 nvu.kultura@gmail.com Виходить із 7 жовтня 1923 року. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», вул. Фрунзе, 47-б, корп. 2, Київ, 04080; тел. +38 (044) 417-25-93 Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 Портал http://uaculture.com Передплатний індекс в Каталозі видань України 60969 Склад Видавничої ради Олеся Білаш – генеральний директор видавництва; ­Віктор Вечерський – заступник директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей; Максим Бударін – заступник директора Департаменту у справах релігій та національностей; Олена Воронько – начальник відділу театрального мистецтва Управління мистецтв Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти; Ольга Дарибогова – начальник Управління міжнародного співробітництва; Оксана Іонова – заступник начальника управління стратегічного

планування культурного розвитку та регіональної політики у сфері культури Департаменту формування Державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти – начальник відділу аналізу та прогнозування соціокультурного розвитку регіонів; Лариса Лебедівна – завідувач сектору мовної політики; Іван Мечков – заступник начальника управління мистецтв – начальник відділу музичного мистецтва Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти; Лариса Нікіфоренко – начальник відділу аналізу та прогнозування діяльності бібліотек Управління стратегічного планування культурного розвитку та регіональної політики у сфері культури Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти; Олена Чередніченко – завідувач сектору інформаційно-аналітичної роботи та зв’язків з громадськістю Відділу забезпечення роботи Міністра; Михайло Швед – заступник директора Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти – начальник управління мистецтв;

Підготувала Тетяна ШНУРЕНКО Віктор Пасак – заступник генерального директора видавництва; Людмила Гнатюк – головний редактор газети «Культура і життя»; Ольга Голинська – головний редактор журналу «Музика»; Наталя Потушняк – головний редактор журналу «Театрально-концертний Київ»; Алла Підлужна – головний редактор журналу «Український театр». Дизайн та верстка Сергія Задворного Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця. © «Культура і життя» Наклад 3000 Ціна договірна