Пам'ятки України №3 2014 by Національне газетно-журнальне видавництво

№3

БЕРЕЗЕНЬ 2014

Добромиль місто Гербуртів

 Високий та Низький замки  Пам’ятки міської забудови  Монастир св. Онуфрія  Старі церкви  Цвинтарі

ВІД РЕДАКЦІЇ

мальовничій долині гірської річки Вирви, біля підніжжя пагорбів Радич і Гербурт, що є умовними межами Головного європейського вододілу, за кілька кілометрів від українсько-польського кордону та на віддалі 114 км од обласного центру – Львова на території 4,97 км 2 розкинулося затишне містечко Добромиль. На початку 2014 року там проживало 5050 осіб. За національним складом 97,72 % мешканців – українці. Конфесійно 57,13 % – православні, а 39,5 % – греко-католики. У письмових джерелах поселення вперше згадується 1374 року. Статус містечка Добромиль отримав у 1497 році, а у 1566-му – магдебурзьке право. Економічною основою стали соляні промисли й ремесла. З містом пов’язана діяльність магнатської родини Гербуртів, найяскравішим представником якої був відомий державний і політичний діяч, меценат Іван Фелікс. Добромиль увійшов у скрижалі історії як один з осередків європейської культури, бо саме тут побачив світ першодрук «Історії Польщі» Я. Длуґоша та постав т.зв. Добромильський літопис. У ХІХ столітті був розібраний міський мур, що сприяло розбудові міста. Збереглися цікаві та по-своєму оригінальні будівлі оборонного, світського та сакрального зодчества. Місто включено до державного Списку історичних населених місць України. Привертають увагу Високий замок та міський арсенал (XVI ст.), василіянський монастир (початок XVIІ ст.), церква Зіслання св. Духа (1642 р.), костел Преображення Господнього (1635 р.), панський палац (1773 р.), ратуша (поч. ХІХ ст.). Старі вілли та житлові будинки ХІХ – початку ХХ століття зачаровують оригінальними архітектурними формами, оздоблювальною пластикою тощо. Неповторними є ґратки балконів та огорож, які створили місцеві майстри ковальської справи. Місто оточують змішані ліси, а випари неглибоких соляних покладів утворюють терен із унікальним оздоровчим підсонням. Добромиль відвідували відомі політичні і громадсько-культурні діячі минулого: австрійський імператор Йосиф ІІ, президент Словацької держави Й. Тісо, Перший секретар ЦК КПРС і Голова Ради Міністрів СРСР М. Хрущов, митрополит А. Шептицький, учені Я. Головацький і О. Духнович, письменники І. Франко і М. Горький, полковник Армії УНР Т. Шкарупа та багато інших. У Добромилі народилися або навчалися лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка скульптор і мистецтвознавець Д. Крвавич, відомий актор театру і кіно В. Глухий, народний майстер декоративно-ужиткового мистецтва М. Брикса та інші більше чи менше знані постаті української науки та культури. Край уславився і красним письменством – широковідомі твори Ю. Опільського, Г. Вдовиченко, лауреата Шевченківської премії Г. Пагутяк та ін. Тож місто Добромиль – привабливий туристичний та оздоровчорекреаційний об’єкт.

На обкладинці: Костел св. Преображення Господнього (св. Спаса). Світлина Павла Бішка

2014, БЕРЕЗЕНЬ

№ 3 (201)

ЗМІСТ НОМЕРА Науково-популярний ілюстрований журнал Видається із 1969 року

АКЦЕНТ 2

Добромиль: сторінки історії Михайло КРІЛЬ

ЗАСНОВНИК

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

Міністерство культури України

ВИДАВЕЦЬ

Високий замок Михайло КРІЛЬ

Низький замок Михайло КРІЛЬ

ДП «Національне газетно-журнальне видавництво»

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА ВИДАВНИЧА РАДА Олеся Білаш, Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Оксана Іонова, Євгенія Крутоголов, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Лариса Петасюк, Світлана Фоменко, Людмила Чумакова, Михайло Швед, Оксана Гайдук, Ольга Голинська, Людмила Олтаржевська, Надія Соколенко

РЕДКОЛЕГІЯ Віктор Акуленко Володимир Александрович Сергій Білокінь Леся Богослов Геннадій Боряк Ігор Гирич Андрій Ґречило Іван Дзюба Антоніна Жихорська Леонід Залізняк Віра Карпенко Сергій Кот Олена Мокроусова Ярослава Павличко Леонід Прибєга Анатолій Ситник Олександр Федорук Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Пам’яток України» – тільки з письмового дозволу редакції.

Пам’ятки міської забудови Михайло КРІЛЬ

ЦЕРКВИ 38

Костел св. Преображення Господнього (св. Спаса) Михайло КРІЛЬ

Старі церкви Василь СЛОБОДЯН

МОНАСТИРІ 48

Василіянський монастир св. Онуфрія як пам’ятка історії та архітектури Михайло КРІЛЬ, Юрій СТЕЦИК

МИСТЕЦЬКІ ЦІННОСТІ 54

Образотворче і декоративно-ужиткове мистецтво Михайло КРІЛЬ

НЕКРОПОЛЬ 60

Добромильські цвинтарі Богдан КРІЛЬ

АКЦЕНТ Михайло КРІЛЬ

ДОБРОМИЛЬ:

ерша письмова згадка про Добромиль припадає на 1374 рік. Його мешканці, організовані у громаду, дотримувалися норм давнього українського права. Свідченням цього є документ 1467 року. Тоді власник міста Миколай Гербурт доручив своєму тіунові Степану привести 14 березня цього року до ґродського суду двох членів громади. Ними були Іван Завальчич та Іван Мелесконіс, які на королівській дорозі пограбували Гната Гордича з Кросна1. У 1497 році польський

король Ян Ольбрахт надав Добромилю статус містечка і дозволив проводити ярмарки. У 1515 році там уже існувала дерев’яна церква, була корчма з ґуральнею і ручним млином. Дальший розвиток пов’язаний з іменем Андрія Гербурта, який закликав з Моравії на свої спустошені землі (близько 300 га) ремісників, в основному це були ткачі. Для переселенців римокатолицького віросповідання збудував у Добромилі дерев’яний костел. За королівським привілеєм місто на 15 років звільнялося від усіх податків та повиннос-

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

Фото Павла БІШКА

сторінки історії

АКЦЕНТ

тей. У 1563 році власником Добромиля став Станіслав Гербурт, який у 1566 році домігся визнання за поселенням статусу міста з магдебурзьким правом. За його володіння Добромиль обнесли кам’яним муром, оборонним ровом і дерев’яним частоколом, спорудили в місті мурований палац Гербуртів, який називали Низьким, або Добромильським, замком. У 1589 році в межах муру було 70 будинків, три церкви та один костел. Проживало 350 родин, працювали горілчаний і пивний котли, млин на два камені, три водовози і 15 торгівців. Міщани мали право вільного вирубу в Тарнавському лісі, що сприяло будівництву осель2 . У XVІ столітті заявив про себе Іван Гербурт, народжений і похований у Фельштині. Він отримав блискучу освіту, займав важливі державні посади, був дипломатом. Написав збірку законів Польського королівства (1563), а його коротку історію довів до 1571 року. У шлюбі з Катериною Дрогойовською мав шістьох дітей. Найстарший з них Іван Фелікс у 1601 році став власником Добромиля. За участь в антикоролів-

№ 3 (201) / березень 2014

ському виступі був ув’язнений. Звільнений під чесне слово, що більше ніколи не буде виступати проти королівської влади і без дозволу покидати Добромиль, де мав постійно проживати. Практично вся маєтність І. Гербурта впродовж 1614–1615 років була заставлена під позичені гроші в сумі майже 50 тис. злотих. Після смерті батька у 1622 році його син Лев Іван, не маючи змоги сплатити борг, відмовився від усіх маєтків на користь кредиторів. Тоді ж він прийняв чернечий постриг у місцевому монастирі, де близько 1631 року помер і похований у підземеллі. З його смертю родина Гербуртів по чоловічій лінії згасла. Кредитори, більшість з яких були споріднені між собою, розділили заставлені землі й маєтки. Так власниками Добромиля були почергово Чурилли, Конецпольські, Красінські і Любомирські. Завдяки вдалому географічному розташуванню місто мало сприятливі умови для розвитку торгівлі. У 1647 році воно отримало право на склад угорських вин: купці зобов’язувалися виставляти весь товар на

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Михайло КРІЛЬ

ВИСОКИЙ ЗАМОК

Таким бачив Високий замок і накреслив його план В. Лущкевич у 1890 р.

а південь від Добромиля на невисокій (556 м), але залісненій і важкодоступній вершині збереглися руїни невеликого фортечного укріплення, відомого серед навколишніх мешканців як замок Гербуртів. Згадки про цю цікаву пам’ятку історії та оборонної архітектури подані у багатьох довідкових виданнях, хоча подекуди важко зрозуміти, про який з двох замків Гербуртів ідеться – оборонний на горі чи житловий палац у місті. Історія будівництва фортеці, пов’язані з нею історичні події стосуються діяльності старовинного шляхетського роду Гербуртів (Гербортів, Гербултів), генеалогічні корені якого сягають чеської Сілезії. Перші представники роду на територію Галичини прибули близько ХІІІ століття. Про котрогось з Гербуртів згадує Галицько-Волинський літопис1, а один з найвідоміших представників, відомий політичний і культурний діяч Речі Посполитої Іван Фелікс Гербурт (1567–1616) на шляхетському сеймику в 1609 році висловився, що його предки більше чотирьохсот років служили Руському воєводству2 . За вірну службу князь Владислав з Ополя, фактичний правитель Галицького князівства, надав трьом братам Гербуртам в околицях Перемишля землі. Тоді вони й заснували містечко, яке на згадку про свою родову садибу Фельштайн3 назвали Фельштин (тепер с. Скелівка Старосамбірського р-ну Львівської обл.). Згодом рід Гербуртів розгалузився і згадки про нього можна було натрапити в багатьох галицьких місцевостях. Його представники служили в державно-політичній, адміністративно-військовій та духовній сферах. Близько 1446 року власником земель у районі Перемишля став львівський ловчий Микулаш Гербурт, який на найвищій вершині поблизу Добромиля, що в минулому мала назву Сліпа гора, звів дерев’яне укріплення. Воно призначалося передусім для оборони від кримських татар, напади яких на українські та польські землі особливо почастішали з другої половини ХV століття. Однак ця споруда недовго прослужила надійним прихистком від ворогів. У 1497 році в перемишльських околицях з’явилася орда буджацьких татар, яка руйнувала й палила всі поселення, а людей і худобу забирала з

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

Руїни Високого замку на листівках початку ХХ ст.

собою. Тоді оборонці замку не змогли відбити набіг одного з її загонів. Укріплення згоріло дощенту, так само як і навколишні поселення. Відтоді татари майже щороку вторгалися на цю територію. Їхні систематичні набіги припинилися лише після 1516 року. Близько 1560 року сяноцький каштелян і перемишльський староста Іван Гербурт (помер в 1577 р.) на місці спаленого укріплення розпочав будівництво кам’яної фортеці. Як будівельний матеріал місцеві будівничі використовували річкове каміння. Будівля була орієнтована з північного заходу на південний схід і зводилася у готичному стилі, про що частково нагадує збережена до сьогодні центральна брама. Її портал містив таблицю із зазначеною римськими цифрами датою початку будівництва – M D LX VI та нанесеним зображенням герба Гербуртів. Зверху були вибиті чотири латинські букви (I. H. S. P.), які можна розшифрувати як Ioannes Herborth Succamerarius Premisliensis (Іоанн Гербурт Підкоморій Перемишльський). Знизу був напис: Thesaurus regius – Diademata Poloniae – Obrona nasza (Cкарб королівський – корона Польщі – Оборона наша). Всі цифри, написи і герб на сьогодні повністю знищені. Овальна форма укріплення відповідала обрисам вершини. На початку ХVІІ століття Іван Фелікс Гербурт почасти перепланував і закінчив будівництво оборонної споруди, але вже у ренесансному стилі, добудував житловий комплекс. Це був типовий зразок оборонного зодчества на західноукраїнських землях ХVІ–ХVІІ століть. На відміну від попередників, які користувалися виключно місцевим

№ 3 (201) / березень 2014

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Михайло КРІЛЬ

НИЗЬКИЙ ЗАМОК

Стіна міського арсеналу та її фрагмент. Світлина Б. Кріля. 2008 р.

ерші письмові відомості про Низький замок у Добромилі припадають на XVI століття. До наших днів зберігся міський арсенал, зведений на початку XVI століття як складова частина оборонного муру. Більшість мешканців навіть не підозрюють, що ця невеличка приземкувата кам’яна споруда чи не найстаріша будівля міста. Розміщений на відстані близько 100 м від входу на територію адміністративних будівель Добромильського лісництва, колишній арсенал впадає у вічі кожному, хоч ніщо не сповіщає про його давніше і теперішнє функціональне призначення. Будівля руйнується, стінні шви «прикрашають» широкі тріщини, дах протікає. Тим часом відповідальні особи різних рівнів зволікають із нагальними заходами з реставрації пам’ятки. Від самого початку будівля призначалася для збереження зброї, необхідної у разі оборони міста від нападів ворога. Особливо актуальним це було на початку XVII століття, коли в краю тривали міжмагнатські усобиці, що нерідко переростали у локальні війни. Упродовж другої чверті XVII століття місто атакували кримські татари, від яких також треба було захищатися. Про арсенал детальніших тогочасних відомостей практично не збереглося. Натомість більше відомо про оборону міста у XVIII столітті. За даними на 1704 рік військовим комендантом був Шимон Деканський, звільнений від усіх міських і замкових повинностей. До його обов’язків входив нагляд за зброєю в місті й замку, організація оборони міста. Кожен мешканець, християнин чи єврей, мав виконувати його розпорядження й доглядати та ремонтувати у разі потреби відведену йому частину муру. Крім цього, усі мешканці зобов’язувалися мати вогнепальну зброю, «два фунти пороху, чотири фунти олова. Кожний цех має зберігати камінь пороху і два камені олова. Молодь має вчитися поводитися зі зброєю, вправлятися з нею принаймні раз на місяць і слухатися в усьому. Синагога постійно повинна мати у храмі п’ять каменів пороху і 10 каменів олова, щоб під час ворожого нападу можна було дати відсіч. Якщо б місто стало до оборони, тоді формуються дві хоругви і дві піші команди, якими командує п. комендант. З міщан призначаються гінці, які отримують панські документи. Євреїв з листами не посилають, на чотирьох пахолків маскувальну фарбу мають давати». Біля арсеналу Гербурти почали зводити свій палац. Його будівництво припадає на першу половину XVI

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

століття, оскільки у 1559 році він уже згадується як існуючий і такий, що разом з костелом є частиною оборонного муру. Більше відомостей збереглося від початку XVII століття, коли там оселився Іван Фелікс Гербурт. Цей високоосвічений магнат кілька років провів на дипломатичній службі, побував із посольством в Англії (1588), в Римі (1589), в Австрії (1590), у Криму (1595), в Московії (1595), у Туреччині (1598– 1599). У складі польського війська брав участь у війні з Волоським князівством та у придушенні козацькоселянського повстання під проводом Северина Наливайка. Тривалий час обирався послом сейму (1587, 1590, 1596, 1604, 1615). За участь в антикоролівському виступі (т.зв. рокоші Зебжидовського) відбув двадцятимісячне ув’язнення. 20 березня 1609 року склав присягу на суді у Вавелі (Краків) про те, що більше ніколи не буде виступати проти королівської влади, і на початку травня цього ж року його звільнили за умови постійного проживання в Добромилі без права виїзду з міста1. У 1601 році І. Гербурт одружився з княжною Єлизаветою Заславською, у шлюбі з якою мав сина Івана Лева (1603–1631) і двох доньок (Олександру та Катерину). У 1601 році, після смерті двоюрідного брата Станіслава, посів Добромиль, Княжпіль, Ляцко, Саліну, Кропивник, Велике, Папортно, Старий Сопітник і Новий Сопітник. З тих сіл дружині померлого мав сплатити 34 тис. злотих. Згодом до своїх володінь долучив Глибоку і Сусідовичівське війтівство. Практично всю маєтність І. Гербурта впродовж 1614–1615 років було заставлено під грошові суми, які сукупно склали майже 50 тис. злотих (Я. Фредро, К. Гербурт, Копистинський – разом 40 тис. зл.; М. Вольський, Я. Собєкурський, С. Міхаловський – разом 8 тис. зл. та ін.). Позбавлений права займатися політичною діяльністю, магнат всю свою енергію спрямував на розвиток культури, зокрема видавничої справи. Близько 1610 року він заснував у Боневичах власну друкарню, а для ведення друкарської справи запросив з Кракова відомого майстра Яна Шеліґу2. За неповних сім років із стін друкарні вийшло 13 фундаментальних видань. За участю самого І. Гербурта підготовлено до друку й випущено мовою оригіналу (латинською) серію історичних праць, які до цього існували лише в рукописних списках. Так, у 1611 році вийшли «Аннали за 1548–1552 рр.» Станіслава Ожеховського. Ця праця не випадково була відібрана для публікації. Адже С. Ожеховський, як і сам І. Гербурт, вважав себе русином (українцем), засуджував пригнічення православних. Разом з «Анналами» під однією палітуркою вийшло й «Життя Петра Кміти». Наступного року з’явилося перше видання «Хроніки Вінцентія Кадлубка». З цією друкарнею пов’язаний факт першодруку відомої праці польського хроніста та історика Яна Длуґоша «Історія Польщі». Перший її том (містив шість книжок) був надрукований у 1615 році. Цікаво згадати про видання публіцистичної праці Войцеха Кіцького «Діалог про оборону України», яке підготував до друку в 1615 році також І. Гербурт. У віршованому творі, спрямованому проти сваволі польської шляхти, автор

№ 3 (201) / березень 2014

Іван Фелікс Гербурт. Копія з прижиттєвого портрета, зроблена в 1834 р.

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА Михайло КРІЛЬ

ПАМ’ЯТКИ МІСЬКОЇ ЗАБУДОВИ

ам’яний мур та оборонний рів, якими употужнили Добромиль у другій половині ХVІ століття, зумовили особливості забудови міста. Наприкінці цього ж століття у межах муру було 70 будинків, у яких проживало 350 родин. У 1628 році у місті працювали 32 ремісники, діяли дві ґуральні. Три майстри займалися виготовленням пічної кахлі. На велику й багату забудову, переважно дерев’яну, вказує наявність у XVII столітті одної мурованої та двох дерев’яних церков, мурованих костелу, панського палацу, арсеналу. До наших днів дійшли лише арсенал XVI століття й одна будівля з палацового комплексу від 1773 року. Церква й костел у XVIII – першій половині ХІХ століття перебудовувалися та втратили первісний вигляд. Будівництво першої ратуші припадає, імовірно, на останню чверть XVI – початок XVII століття і пов’язане з наданням місту в 1566 році магдебурзького права. Про неї збереглося мало відомостей. Знаємо, що вона знаходилася у східній частині площі Ринок за кілька десятків метрів від теперішньої будівлі. З опису володінь князів Любомирських, складеного в 1775 році, відомо, що тогочасна ратуша була мурована, мала два поверхи й черепичний дах. Внизу знаходилося 9 торгових приміщень, а на другому поверсі – одна велика зала з сіньми. Вартість будівлі ревізори оцінили в 6000 тогочасних польських злотих1. Друге письмове джерело – рисунок 1784 року з текстовими примітками до нього, накреслений у зв’язку з перебудовою ратуші під австрійську тюрму2 . Згідно з рисунком – це велика видовжена будівля з трьома двосхилими дахами. Крайні частини будови були одноповерхові з чотирма вікнами (дверима?) і вхідними дверима з боку фасаду. Середня частина мала два поверхи і два великі вікна з фа-

Ратуша. Світлина 2009 р.

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА

саду та мале віконце зверху для освітлення. Над нею піднімалася шестикутна вежа з вікнами ліхтарного типу. Округлий дах увінчував гострокінцевий шпиль з флюгером. Наявність комина над дахом зліва (очевидно, такий самий був і справа) свідчить, що приміщення в холодну пору опалювалося. На загальний розвиток містобудування і зодчества вплинуло включення краю до складу Австрії та втрата Добромилем у 1775 році статусу власницького міста. Від цього ж року зберігся опис, у якому перелічено оборонні вежі, брами, вулиці з кількістю будинків на них, прізвища та імена власників нерухомості, розмір сплачуваного ними податку тощо. Окремо зазначалося, чи будинок мурований, чи дерев’яний3. Сучасна об’їзна дорога, стара топонімія та перейменування вулиць у міжвоєнні та перші повоєнні роки дають можливість частково відтворити тогочасне розпланування міста. Отже, в 1775 році Добромиль ще був обнесений муром з трьома брамами, назви яких походили від напрямків шляхів до найближчих міст. Перемишльська брама знаходилася на перехресті сучасних вулиць Лесі Українки та Гоголя. Новоміська брама – між вулицями Гоголя та Галицькою ближче до перехрестя, а Хирівська – стояла на місці сучасного мотелю «Радич». Середмістя складали дві ринкові площі, шість вулиць (Перемишльська, Новоміська, Хирівська, Біля Скалки, Шевська, За Скалкою, або За Муром) та три забудовані ділянки, які згодом стали вулицями (За Муром, за Хирівською брамою, за Новоміською брамою, На Задвірках).

№ 3 (201) / березень 2014

Ескіз старої ратуші. 1784 р.

Ратуша. Світлина 1907 р.

ЦЕРКВИ Михайло КРІЛЬ

КОСТЕЛ

СВ. ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО

(св. Спаса)

Святопреображенський костел і каплиця блаж. Кінґи. Світлина 2012 р.

днією з найдавніших архітектурних пам’яток міста є римо-католицький костел. Про нього згадано майже у всіх довідниках і туристичних путівниках, є також спеціальні дослі-

дження. Проте певним недоліком цих публікацій є різночитання, наведені неоднакові дати тощо. При написанні цієї статті автор опрацював ці матеріали1, а також доступні йому архівні документи.

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ЦЕРКВИ

Побудова римо-католицького храму в Добромилі пов’язана з іменем магната Андрія Гербурта. У середині ХVІ століття на свої спустошені землі (близько 300 га) він закликав з Моравії ремісників-ткачів, для яких збудував дерев’яний костел у готичному стилі. Перша письмова згадка, що припадає на 1531 рік, локалізує місцезнаходження споруди поблизу річки. Через чотири роки її забрала повінь. Крім цих двох фактів детальніших відомостей не збереглося. Новий, мурований, храм звели в середині ХVІ століття в іншому місці неподалік палацу Гербуртів і освятили як св. Трійці (за деякими відомостями це була перебудована церква). У другому десятиріччі ХVІІ століття, ймовірно, до нього з південного боку прибудували каплицю Гербуртів. Основний храм і каплиця мали крипти. На початку 30-х років XVII століття костел зруйнувала пожежа, відбудували його в 1635 році вже в ренесансно-

му стилі. Для цього перемишльський римо-католицький єпископ Генріх Фірлей (1631–1636) виділив 700 флоринів, а згодом і освятив храм на честь Преображення Господнього. Настоятелем храму на той час був Ян Відавський. Візитація єпископа в 1646 році зафіксувала наявність двох каплиць: Самуеля Конецпольського (більша) і Яна Вірменчика (менша). Каплиця Конецпольського замінила, очевидно, давнішу Гербуртів, пошкоджену попередньою пожежею. Біля костелу на той час стояла стара дерев’яна дзвіниця, а цвинтар був обгороджений плотом. У 1719–1753 роках костел перебудували. За кошти власника міста Блажея Красінського та його брата Войцеха з лівого боку звели каплицю св. Кінґи як покровительки солеварів. Окремо підносилася дерев’яна дзвіниця (1731 р.). Дах покритий черепицею, а куполи й фасадні карнизи оброблені білою бляхою. Прикостельний цвин-

тар вже був оточений муром. У 1793 році поховання перенесли за місто, де заклали загальний міський цвинтар. Нові ренесансний фасад і захристія повністю змінили первісний вигляд. Перебудова менше торкнулася інтер’єру. Овальне барокове склепіння спиралося на ренесансний аттик із заглибинами, у яких зображено святих у бароковому стилі. У цьому ж стилі виконані головний вівтар і постать Ісуса Христа (скульптор Віслоцький), казальниця, хрестильниця і старий кивот, вмурований у стіну. Підлогу зробили кам’яною, стіни побілили. Очевидно, тоді ж поставили дерев’яні лави. На двох з них збереглися вирізьблені долотом тексти. Управому ряду напис: «Poczynaią się dla Mieszczan 1761», а в лівому – «Dla Mieszczek zaczynaią się». Прикрасили й каплицю блаж. Кінґи. Крім цього, в її ліву стіну вмонтували лінію прослуховування. Є дві версії про її призначення. За однією – це

Фото Павла БІШКА

План храму

№ 3 (201) / березень 2014

ЦЕРКВИ Василь СЛОБОДЯН

СТАРІ ЦЕРКВИ

Церква Зіслання Св. Духа. Світлина Павла Бішка. 2010 р.

ерша письмова згадка про дерев’яну церкву в Добромилі відноситься до 1507 року. Відомо також, що в 1544 році священиком був Антон. У 1584 році місто з передмістям мало вже три церкви, а на початку ХVIІ століття – чотири1. Станіслав Гербурт 26 квітня 1600 року підтвердив за 305 пол. зол. право на попівство для пароха Іванка горішньої церкви. При цьому він зважив на представлений документ, написаний на пергаменті і наданий Іваном Гербуртом для священика Онушка на попівство, куплене у нього за 70 гривен монети польської 2. Цікавим у цьому документі є означення – парох горішньої церкви. Нею, імовірно, була церква Різдва пр. Богородиці на пізнішому передмісті Гучок. Проте наявність терміна «горішня» засвідчує, що є й «долішня». Яка церква була 1600 року «долішньою», нині встановити неможливо.

Першою міською стала церква св. Спаса, розташована в мурах міста. Іван Фелікс Гербурт і його дружина, оглянувши давнє право добромильського священика Тимотея на купівлю міського попівства за 450 пол. зол. у їхніх предків, підтвердили його 7 травня 1613 року. 31 березня наступного року цей священик передав попівство своєму зятеві о. Андрію. Цей факт підтвердив 20 березня 1636 року Самуель Конецпольський, а в 1706 році – власник міста Ян Красінський. Він же надав додаткові права церкві Преображення Господнього для пароха Івана Більневича 12 березня 1714 року3. Ця церква стояла на Старій Торговиці4. Вона залишалася парохіяльною і після зведення в місті другої мурованої церкви – Св. Духа. Між двома священиками виникли деякі суперечки з приводу того, хто з них головніший. Тому Август з Красного Красінський у 1690 році ствердив, що церква Спаса повинна залишатися головною, а їй мають підлягати мурована церква Св. Духа та передміська Панни Марії5. В описі церкви від 1743 року зазначено: «Церква парохіяльна Преображення Господнього. Ким і коли заснована через давність невідомо… Має привілей від Івана Гербурта, наданий 1613 року. Церква з трьо-

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ЦЕРКВИ

Церква Зіслання Св. Духа. 1642 р. Обміри інж. Ф. фон Бінера від 1795 р.

ма верхами, дерев’яна, ґонтом покрита, вимагає великого ремонту. Двері одні з залізним замком, а другі з дерев’яним засувом. Вікон великих є три, а менших п’ять, з залізними ґратками. Підлога дерев’яна і вся вимагає ремонту. Іконостас структури давньої. Дзвіниця збоку дерев’яна, покрита ґонтом, з двома дзвонами» 6 . Візитаційний опис з 1761 року лише відзначив зміну власника міста і назвав священика Павла Ґаґановського7. У 1795 році за о. Дем’яна Хойнацького було оцінено церковне майно8. Його провели 27 липня церковний провізор і коваль Михайло Цар, слюсар Андрій Костович, тесляр Симон Чуква і Войцех Приснік. Вони зазначили, що будівля була зведена з ялицевого дерева на задвірках міських домів. Мала двоє дверей, покрита церква ґонтом, який місцями зігнив. У грошах її оцінили у 220 фл. Наявне залізо – біля дверей, хрест та інші речі, оцінили у 39 фл. На церковному подвір’ї стояла школа. Оскільки її будівля майже повністю зігнила, то оцінили лише у 10 фл. Церковний ґрунт 20 х 20 сажнів оцінили у 60 фл. Цю церкву продали на ліцитації і в 1796 році розібрали9. Привілей на заснування церкви Св. Духа надала в 1642 році Олександра Конецпольська, виділила місце і дозволила «з муру і дерева ставити»10. Цю дату підтверджує акт візитації від 1743 року: «Філійна мурована церква Св. Духа котрим єпископом заснована невідомо. Коло 1642 р. збудована о. Василем Ступницьким, парохом і добромильським деканом за дозволом Олександри з Фульштина Конєцпольської. Церква ця є мурована, з трьома верхами, накрита

№ 3 (201) / березень 2014

Проект розбудови церкви Зіслання Св. Духа, запропонований інж. Ф. фон Бінером. 1795 р.

МОНАСТИРІ Михайло КРІЛЬ, Юрій СТЕЦИК

ВАСИЛІЯНСЬКИЙ МОНАСТИР СВ. ОНУФРІЯ як пам’ятка історії та архітектури

Монастир 1882 р.

Сучасний вигляд. Фото Павла Бішка

УНДАЦІЯ ТА ІСТОРІЯ МОНАСТИРЯ На високій горі в південному напрямку від Добромиля, у невеликій улоговині, заболоченій річищем гірського потоку, оточеній листяними та хвойними деревами, розкинулася чернеча обитель. Вона має форму багатокутника, всередині якого розмістилися церква, келії, дзвіниця, господарські та інші будівлі. Про її колишню славу нагадують величні храми, збережена частина в’їзної брами, фрагмент оточуючого муру. Записаний переказ говорить, що під час нападу татар з одного із львівських монастирів утекли ченці Анастасій та Ісаак. У пошуках безпечного притулку вони опинилися в порослих лісом горах, над якими підносився міцно укріплений замок Гербуртів. Знайшовши там джерело доброї води, побудував з дозволу власника тієї околиці малу обитель для себе і братії своєї, яка врятувалася від татарського полону. Можна припустити, що саме тоді вони звели невелику дерев’яну церкву св. Іллі, яку розібрали в 1772 році. У 1613 році І. Гербурт і його дружина, княгиня Єлизавета Заславська, надали монастирю землю і привілеї1, що сприяло його розбудові та піднесенню як релігійного і культурного осередку. В. Площанський, готуючи наукову розвідку про цей монастир, користувався грамотою Гербуртів, даною ченцям. Дослідник зокрема зазначив, що цей документ підписали власноручно жертводавці й скріпили двома власними, підвішеними на шовкових мотузках, восковими печатками. Надану дарчу підтверджували наступні власники Добромиля. Свідченням цього є власноручні підписи на звороті документа Альбрехта Красінського та його дружини Зузанни з Конецпольських. Там само латинською мовою запис про внесення тексту про дарування у державні акти Галицького губернаторства від 16 квітня і 1 травня 1784 року. Вона є першим письмово зафіксованим історичним документом про монастир. У ньому зокрема зазначені межі його земельних володінь і дозвіл спорудити на них церкву. Тоді Гербурти подарували монастиреві землю площею 82,5 морга, чого з часом виявилося недостатньо для повноцінної духовно-освітньої

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

МОНАСТИРІ

та господарської і діяльності. Через те 1655 року ігумен Феофан Устрицький просив власника Добромиля, каштеляна Станіслава Конецпольського, надати монастирю ще певну кількість землі. Той прихильно відгукнувся і 21 березня того ж року видав відповідну грамоту. Її було написано на простому папері, власноруч засвідчено С. Конецпольським і скріплена його особистою печаткою. На звороті грамоти також є власноручні підписи Альбрехта Красінського і його дружини. Там само міститься аналогічний запис латиною про внесення тексту грамоти в державні акти Галицького губернаторства: «На прохання і посильне старання велебного отця Феофана Устрицького, на той час ігумена, і всіх добромильських монахів, зважаючи на обмаль поля, що їм колись мої предки надали, яке не може їх належно прохарчувати, надаю їм поле, яке тягнеться вздовж від монастиря аж до березнику, де наказав могилу насипати. Ширину цього поля ділить з одного боку дорога, яка веде до Поляни, і рів, який там віддавна є. З другого боку – потік, який мені належить. То є на вічні часи і поле можуть використовувати відповідно до своєї волі. На підтвердження цього власноручно підписую і печатку прикласти наказав. Діялося в Добромильському замку 21 березня 1655 р. Станіслав Конецпольський»2. За ігуменства Геннадія Хитровича набув монастир від А. Красінського земельну ділянку, яка знаходилася під горою Хомець. На підтвердження цього 7 квітня 1663 року дарувальник власноруч підписав пергаментну грамоту і скріпив особистою підвісною печаткою. Текст цієї грамоти був також занесений до актів Галицького губернаторства 16 квітня 1784 року. В. Площанський опублікував її польською мовою зі збереженням тогочасного правопису у згаданій праці: «…Зважаючи на прохання отця Геннадія Хитровича, на той час ігумена, і всіх монахів Добромильського монастиря на недостатність поля, яке вони отримали раніше і не мають змоги з нього прохарчуватися, надаю і виділяю тим отцям і іншим, які будуть після них, поле… Воно починається з одного боку від рову давнього березнику або пасовиська і аж до гори Хомець. З другого боку вшир від свіжонасипаних могил біля тарнавської межі аж до самого потоку на захід до монастиря. Цим полем на свій власний розсуд поіменовані монахи можуть користуватися вічно без жодних перешкод. Вони звільняються від повинностей, податків, чиншів… Проте щоби в лісах, які межують з полем, жодної шкоди не робили і не наважувалися жодного прута вирізати. На підтвердження цього своєю рукою підписуюся і печатку прикладаю. Діялося в Добромильському замку 7 квітня року Божого 1663. Альбрехт з Красного Красінський, цєханівський каштелян, полоцький староста. Зузанна з Конецполя Красінська»3. Ян Доброгост Красінський подарував монастиреві млин Дренчака із землею і дозволив відбувати ярмарки поблизу монастиря під час храмових свят. Розалія з Оґінських Красінська грамотами від 6 липня 1699 року, 24 липня 1700 року і 1724 року підтвердила цю дарчу від свого імені та своїх дітей. Збільшення зе-

№ 3 (201) / березень 2014

Дзвіниця і церква. 2012 р.

Церква і чернечі келії. 2012 р.

мельної власності монастиря пов’язано з заповітами та окремими оборудками. У 1685 році монастир придбав від Івана Занчика ґрунт Цегельня (540 зл.), у 1690 році – Босаків лаз від Семка і Петра Мальських (60 зл.), Святоспаське поле від священика Григорія Корницького і його дружини Анни, у 1695 році – землю за Виноградниками (60 зл.). За заповітами монастир набув ґрунти від Анни Глібчицької (1660), священиків Романа і Семена Коростенських (1681), Романа Коростенського (1686), Анастасії Леникової (1694) та ін. Ґрунт священиків Коростенських відомий у документах як лаз над Тарнавським потоком. У 1659 році Іван Марущак продав його княжпільському священику Василю Коростенському за 90 зл. Його сини, Роман і Семен, заповіли цю власність монастиреві. Тривалий час монастир судився зі священиком Федором

МИСТЕЦЬКІ ЦІННОСТІ Михайло КРІЛЬ

ОБРАЗОТВОРЧЕ І ДЕКОРАТИВНОУЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО

Погруддя А. Міцкевича. 1903 р.

ОНУМЕНТАЛЬНА СКУЛЬПТУРА ДОБРОМИЛЯ У центрі міста, ліворуч від входу до ратуші, в 1903 році на великому постаменті встановлений бюст польського поета Адама Міцкевича. Це найстаріша пам’ятка світської монументальної скульптури Добромиля. На лицевому боці монумента зображено арфу з лавровою гілкою і викарбувано польською: «Adamowi Mickiewiczowi miasto Dobromil. R.1903». Напроти ратуші, на місці міської друкарні, яка діяла ще в австрійські і польські часи та була зруйнована в 1944 році, впорядковано площу і зведено пам’ятний комплекс полеглим червоноармійцям у Другій світовій війні. А місце у скверику праворуч від входу до ратуші займала гіпсова постать В. Леніна на повен зріст. Скульптуру було виготовлено на Львівській керамічній фабриці і встановлено 30 квітня 1953 року за ухвалою міськвиконкому з метою благоустрою міста до відзначення 1 Травня. У жовтні 1990 року під час демонтажу вона розсипалася. На деяких будівлях збереглися ніші сакрального призначення: їх колись прикрашали фігури святих. Непошкодженою до наших днів дійшла лише дерев’яна скульптура св. Яна Непомука, встановлена в мурі костелу з північно-західного боку в напрямку Нижанковичів. Окремі фігури святих почасти відновлені на зламі ХХ–ХХІ століть, але мистецької вартості вони не мають, оскільки придбані в магазинах церковної атрибутики.

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

МИСТЕЦЬКІ ЦІННОСТІ

ДЕКОРУВАННЯ БУДІВЕЛЬ Водночас із забудовою міста розвивалася торгівля. Численні ремісничі майстерні поступово набирали рис різних галузей легкої чи харчової промисловості. Це не лише відбивалося на архітектурному обличчі міста, а й визначало особливості його мистецького оформлення, яке ставало продуктом міської культури. Цей період вирізняється використанням декору в екстер’єрах будинків, передусім двоповерхових. Фасади завершувались, як правило, фронтоном з однимдвома вікнами та дверима з виходом на балкон. Одним із прийомів посилення естетичної виразності фасадів традиційного житла було створення рельєфів, пов’язаних конструктивно з його архітектурою: карнизів, пілястр, поясків. Ці елементи мали й певне практичне значення: пілястри потовщували наріжні частини споруд, зберігаючи їх від перезволоження, карнизи створювали виступи над вікнами і слугували відливами. Декорувалися вікна, двері, наріжні стіни тощо. В оздобленні будівель зустрічаються геометричні, солярні, рослинні, антропоморфні та зооморфні зображення, які пожвавлювали площину стін і підсилювали виразність архітектури. Найбільше трапляються геометричні знаки у вигляді трикутників, ромбів, квадратів, послідовних вкраплень. Чимало оздоб солярного змісту (розетки, хрестики, кола тощо). Рослинний орнамент представлений гілочками, квітами, вазонами. На багатьох будівлях збереглися маскарони. У складному мальовничому панно, що оздоблює ратушу, простежуються також геральдичні елементи.

Оздоблення приміщень фінансового управління, староства та житлового будинку. 1906 р.

№ 3 (201) / березень 2014

КОВАЛЬСТВО Ремесло коваля – одне з найдавніших – крім суто ужиткового призначення мало й певну естетичну функцію. Доба сецесії вдало поєднала обидва аспекти ковальської справи. Відтоді в місті з’явилися прекрасні балконні ґратки ковальської роботи, передусім на будівлях площі Ринок, які привертають увагу перехожих. Усі вони виготовлені водночас зі зведенням будинків і відбивали не лише естетичні смаки його замовника чи власника, а й почасти вказували

Декорування ратуші

Декорування монастирської дзвіниці

на приналежність до певної етнічної громади міста. Прикметною ознакою кам’яниці на пл. Ринок, 2, де проживав адвокат І. Тіґерман, є кований металевий балкон. Сюжетною основою його ґраток є в’язані ромби, всередині яких добре прочитується шестикутна зірка Давида. Це ж стосується будівлі на пл. Ринок, 17, балконна ґратка якої містила таку ж зірку. Проте її було зроблено так, що за потреби можна було знімати чи прикріпляти. Сьогодні перехожим нагадує про це лише збережена основа для кріплення зірки. Ця ґрат-

НЕКРОПОЛЬ Богдан КРІЛЬ

ДОБРОМИЛЬСЬКІ ЦВИНТАРІ

Загальний вигляд Старого цвинтаря

айдавніші міські цвинтарі не збереглися. Про їхнє місцезнаходження почасти нагадують храми, які колись діяли в місті та передмісті і навколо яких закладалися цвинтарі. Під 1613 роком згадується церква Св. Спаса, що стояла на схід від Перемишльської брами на території, обмеженій тепер вулицями Гоголя і Торговою. При церкві цвинтар діяв ще у 1782 році. В 1829 році храм завалився і тривалий час про нього нагадував великий дерев’яний хрест. На початку ХХ століття за ухвалою магістрату його було знесено. У документі під 1782 роком згадано і цвинтар на ділянці «Городи». Він мав площу 243 з чвертю квадратного сажня і розміщувався біля церкви св. Миколая поруч з попівством Дем’яна Хойнацького1. Тепер на місці цієї церкви зведено житловий будинок, який називають старим попівством (вул. Чехова). Від 1642 року існує храм Зіслання св. Духа. Проте жодних згадок про цвинтар біля нього в документах немає. Перше письмове свідчення про прикостельний цвинтар датується 29 березня 1704

Цвинтарна каплиця. 1905 р.

року. Він був обгороджений і примикав з одного боку до костелу, а з другого – до палацу Красінських. Звідти на цвинтар вела дерев’яна хвіртка, що замикалася на ключ2 .

СТАРИЙ ЦВИНТАР На пагорбі ліворуч виїзду з Добромиля в напрямку Нижанковичів розташований один з найдавніших діючих цвинтарів у Львівській області. Його закладено як християнський на виконання указу австрійського імператора Йосифа ІІ від 1783 року про перенесення прицерковних і прикостельних поховань за межі міста. Вже в 1795 році останні захоронення біля костелу перенесли на новий цвинтар. У 1960 році його територію вперше розширили і відтоді стара частина отримала народну назву Старий цвинтар. Він має дві каплиці. Цвинтарна датується 1905 роком і стоїть на найбільшому горбку в південно-західному напрямку, а друга – ліворуч від входу на цвинтар. Обидві вони в 2010–2012 роках були відреставровані. На зламі XVIII–XIX століть у Добромилі сформувалися три християнські громади: українська (русинська), польська та німецька. Тому епітафії зроблені зазвичай мовами цих громад. Візуальні обстеження 2012–2013 років виявили, що переважна більшість старих поховань безіменні: від-

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

НЕКРОПОЛЬ

Чавунний надгробок Т. Гольцер

сутні або зруйновані намогильні плити з написами, таблички на хрестах від часу та кліматичних умов проіржавіли чи втратилися, чимало могил є недоглянутими і поступово зрівнюються з землею. Варто зазначити, що за відсутності написів на окремих надгробках добре збереглися деякі світлини, які частково дають змогу ідентифікувати особу похованого. Поодинокі старожили ще пам’ятають про місця поховання

декого з добромилян. Про авторів цих пам’яток сакрального та декоративного мистецтва відомостей немає. Це зумовлено особливим, цвинтарним, характером таких пам’яток – перевагою духовного над світським. Найдавніші епітафії німецькою мовою датуються початком ХІХ століття і зроблені на похованнях у найвищій частині побіч каплиці, звідки й починався цвинтар. Ліворуч на квадратному постаменті, увінчаному вазою з гірляндою квітів, чотиристоронній напис, що вказує на поховання баронеси Францішки фон Вальт, яка померла на Гучку (1770–1817). З правого боку симетрично до могили баронеси знаходився, очевидно, такий самий надгробок. До нашого часу зберігся лише квадратної форми постамент без верхівки з написом на лицьовому боці. Він свідчить про поховання Алоїза Гонта, одного з керівників солеварні, який помер у 1818 році. Неподалік встановлена витесана з жовтого каменю стела, яку увінчує масивний кам’яний хрест. Напис, недавно відреставрований, говорить, що там похований торговий агент у Добромилі (1775–1840). Другою половиною 40-х років ХІХ століття датується чавунний пам’ятник у вигляді прямокутної шафки, декорованої карнизами, заокругленням верхів і чавунним хрестом на маківці. Це поховання Терези Гольцер, уродженої Гайдечки, яка померла 22 липня 1847 року на 81-му році життя.

Більшість надгробків зроблені у вигляді вертикально поставленої плити, витесаної з суцільного каменю відлитої з бетону. Деякі оздоблені, проте переважна більшість позбавлена прикрас. Кілька поховань мають чавунні пам’ятники. Є багато залізних хрестів з проіржавілими бляшаними табличками або без них, що практично унеможливлює ідентифікацію цих могил. Найдавніші епітафії польською мовою належать до 40-х років ХІХ століття. На одному з надгробків, спорудженому у вигляді високого кам’яного обеліска з низьким чавунним хрестом, видно контури родового герба. Там похований Едвард Бродович, учень Головної школи в Кракові (помер 10 вересня 1843 р.). Кінцем ХІХ століття датується надмогильна стела повітового судді Томаша Гофмокля (1837–1892), встановлена на квадратному постаменті. На його фронтоні зроблено короткий напис польською мовою. Привертає увагу гробівець гірничого інженера Францішка Сашевського та його дружини Фелікси, встановлений в другій половині 1920-х років. Однораменний хрест увінчує художньо вирізьблену двоярусну стелу, на якій закріплені дві гранітні таблиці з епітафіями та добре збереженими світлинами. Обабіч є два декоративні свічники. Цей пам’ятник чи не єдиний, на якому вказано прізвище його виконавця – Фр. Лянгер з Самбора.

Надгробок Віщаків

№ 3 (201) / березень 2014

2014 № 3 (201)

Науково-популярний ілюстрований журнал

ВИДАВЕЦЬ ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» Україна 03040, Київ, вул. Васильківська, 1. Тел./факс: +38(044) 498 23 65 Генеральний директор Олеся БІЛАШ

ПРО АВТОРІВ Богдан Кріль – провідний спеціаліст Інституту франкознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка, кандидат філологічних наук Михайло Кріль – професор, завідувач кафедри історії Центральної та Східної Європи Львівського національного університету ім. Івана Франка, доктор історичних наук Василь Слободян – старший науковий співробітник інституту «Укрзахідпроектреставрація», кандидат історичних наук

Головний редактор Леся БОГОСЛОВ Відповідальний за випуск Ігор ГИРИЧ Упорядкування Михайло КРІЛЬ Редагування, коректа Віри КАРПЕНКО Дизайн і верстка Наталії КОВАЛЬ

Юрій Стецик – доцент кафедри давньої історії України Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, кандидат історичних наук

Дякуємо Павлу Бішку (www.bishko.de) за надані світлини

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ Україна 03040, Київ, вул. Васильківська, 1. Тел./факс: +38(044) 498 23 67 E-mail: pamjatky.ukr@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 683 від 01.06.1994

ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНИ: історія та культура Передплатний індекс – 74401

ДРУКАРНЯ ТОВ «МЕГА-Поліграф», вул. Марка Вовчка, 12, м. Київ, 04073; тел. +38(044) 581 68 15; e-mail: office@mega-poligraf.kiev.ua Наклад 1000 прим.

Розповсюдження, передплата, реклама Тел. +38(044) 498 23 64, +38(050) 310 56 63

uaculture.com

Передплатний індекс 74401

ВИХОДИТЬ ЩОМІСЯЦЯ ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НА 2013 РІК

1 місяць 23,35 грн

6 місяців 136,65 грн

9 місяців 205,05 грн

Передплатити та придбати окремі примірники журналу в електронній версії можна за адресою: http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-якій країні світу. Ознайомитись з журналом можна в усіх наукових бібліотеках обласних центрів України та бібліотеках райцентрів Київської області. Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ НАШІ ВИДАННЯ у 2014 році Вартість передплати на 8 місяців

П ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ІН

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

95220 9

74401

1150,70 грн

182,70 грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

74501

37112

74310

92,30 грн

72,15 грн

92,30 грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

60969

90269

115,90 грн

75,90 грн

Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України та через Оформлення передплати на друге півріччя 2012 року агентства. розпочнеться в квітні місяці. передплатні Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку через передплатні У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату наУкраїни, всі наші видання можна через сайт агентства, а також у редакції Газетно-журнального видавництва Міністерства культури України www.presa.ua, на сторінці «Передплата On-Line». У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату видань на всі наші Передплатити та придбати окремі примірники в видання електронній версії можливо можна через сайт www.presa.ua, на сторінці «Передплата On-Line»в будь-якій країні світу. за адресою: http://presspoint.ua/. Така послуга доступна Довідки за тел.: (044) 498-23-64

Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

ISSN 0131-2685

Пам’ятки України: історія та культура. – 2014. – № 3. – С. 1–64.

Індекс 74401