Пам'ятки України

№5 ТРАВЕНЬ 2013

БЕРЕЖАНИ місто біля Раю

 Ратуша  Троїцька церква  Бернардинський монастир  Замок Синявських  Райський палац і парк

ВІД РЕДАКЦІЇ БЕРЕЖАНИ Чарівне галицьке містечко з дивовижними ландшафтними краєвидами і цікавими архітектурними ансамблями, стрілецькою славою Лисоні і віковою хронікою найстарішої гімназії краю. Годинник на вежі ратуші століттями невпинно чатує вік міста, яке прожило цікаве й трагічне життя і щасливо зберегло свою архітектурну зовнішність, що вигідно вирізняє Бережани з-поміж інших великих і малих міст України, що не мають такої кількості старовини. У 2001 році Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про створення Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани (Постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 року № 1508), визнавши тим самим унікальність спадщини Бережан і перспективу її збереження та відродження. Гості міста із захопленням оглядають ратушу й руїни замку, Святотроїцьку, Вірменську і Святомиколаївську церкви, Парафіяльний костел, палац Потоцьких у Райському парку, будівлі з традиційними для XVIII століття заїжджими дворами. А всього до реєстру пам’яток архітектури України занесено 99 об’єктів, і з них 14 – національного значення. На баланс заповідника передано шість пам’яток, дві з яких – комплекс замку Синявських 1534–1554 років й Ратуша 1811 року – національного значення та чотири – місцевого: споруда Магістрату (середина XIX ст.), комплекс споруд Вірменської церкви (1764 р.), будинок «Рідна школа» (1885 р.), адміністративний будинок (початок ХІХ ст.). Це в нашому місті голубіє водяне плесо 600-літнього озера, ширяться дивовижні легенди з-над берегів Золотої Липи, передмість Адамівка, Рай, Лісники, Хатки, Золочівка, Малинівка, живе достовірна історія про перебування Яна ІІІ Собеського і Ференца Ракоці, Івана Мазепи і Петра І, про діяльність незабутніх просвітителів з роду Лепких – Сильвестра, Богдана і Лева, письменників Осипа Маковея, Андрія Чайковського, Франца Коковського, істориків Олександра Барвінського та Стефана Томашівського, судді Дам’яна Савчака, адвокатів Михайла Західного, Володимира Бемка. Виховані на святих сторінках історії, бережанці закарбували своє ставлення до неї у встановлених пам’ятниках Т. Шевченку, Б. Лепкому, А. Чайковському, Українському січовому стрілецтву на горі Лисоня, учасникам визвольних змагань, пам’ятних таблицях І. Франку, О. Кульчицькій, В. Чорноволу. Бережани сьогодні відомі своїми гімназією, агротехнічним інститутом з найбільшим на Тернопільщині спортзалом, футбольною і волейбольною командами, хоровими і танцювальними колективами, кількістю виданих книг і поетичних збірників за роки незалежності України. Бережани – частина нашої великої історії, про яку можна дізнатися з численних історико-краєзнавчих нарисів, путівників, сайтів. Та найкраще пізнавати її, мандруючи вулицями старого міста, алеями Райського дендропарку, залами музеїв – краєзнавчого, книги, письменника Б. Лепкого, переслідуваної церкви… Запрошуємо до Бережан, відкрийте для себе місто, що назавжди залишило за собою славу Подільських Атен!

2013, ТРАВЕНЬ

№ 5 (188)

ЗМІСТ НОМЕРА Науково-популярний ілюстрований журнал Видається із 1969 року ЗАСНОВНИК Міністерство культури України

ВИДАВЕЦЬ ДП «Національне газетно-журнальне видавництво»

АКЦЕНТ 4

ГЕРАЛЬДИКА 6

8

20

Архітектура площі Ринок. Василь ЗОРИК

МОНАСТИРІ 24

Монастир Бернардинів. Богдан ТИХИЙ

МИСТЕЦЬКІ ЦІННОСТІ 28

РЕДКОЛЕГІЯ

© Пам’ятки України: історія та культура, 2013. Усi права застережено.

Бережанський замок. Богдан ТИХИЙ

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА

Олеся Білаш, Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Ольга Дарибогова, Оксана Іонова, Євгенія Крутоголов, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Лариса Петасюк, Людмила Чумакова, Михайло Швед, Оксана Гайдук, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Наталя Потушняк, Надія Соколенко

Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Пам’яток України» – тільки з письмового дозволу редакції.

Герб міста Бережани. Андрій ҐРЕЧИЛО

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

ВИДАВНИЧА РАДА

Віктор Акуленко Володимир Александрович Сергій Білокінь Леся Богослов Геннадій Боряк Ігор Гирич Андрій Ґречило Іван Дзюба Антоніна Жихорська Леонід Залізняк Віра Карпенко Сергій Кот Ярослава Павличко Леонід Прибєга Анатолій Ситник Павло Сохань Олександр Федорук

Хронологія Бережан. Богдан ТИХИЙ

Вівтар Йогана Пфістера. Богдан ТИХИЙ

ЦЕРКВИ 34

Тричі воскресла церква Пресвятої Трійці. Богдан ТИХИЙ

40

Церква Св. Миколая на Адамівці. Богдан ТИХИЙ

АРХІТЕКТУРНА СПАДЩИНА 44

Вірмени в Бережанах. Богдан ТИХИЙ

50

Велика синагога в Бережанах. Оксана БОЙКО

ПАЛАЦОВО-ПАРКОВЕ МИСТЕЦТВО 56

Райський палацово-парковий комплекс. Володимир ПАРАЦІЙ

РУКОПИСИ І ДРУКИ 62

Головний журнал Бережанської гімназії (1789–1817). Микола ПРОЦІВ

НЕКРОПОЛЬ 66

Символ вічності та пам’яті: Бережанський цвинтар. Володимир ПАРАЦІЙ

БЕРЕЖАНИ Історико-архітектурний план

Умовні позначення пам’ятки архітектури національного значення пам’ятки архітектури місцевого значення та нововиявлені цінна забудова фонова забудова сучасна забудова дисгармонійна забудова втрачена цінна забудова траси земляних укріплень міста і замку кін. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст. збережені фрагменти міських укріплень

території пам’яток архітектури комплексна охоронна зона пам’яток архітектури центральної частини міста охоронні зони пам’яток архітектури меморіальні комплекси пам’ятки монументального мистецтва просторові домінанти загальноміського значення просторові домінанти локального значення осьові напрямки сприйняття загальноміських домінант та силуету міста фронтальні напрямки сприйняття загальноміських домінант та силуету міста

території комплексного сприйняття просторових домінант водойми старе русло річки вали, рови мури межа зони охорони ландшафту межа території заповідника межа історичного ареалу міста межа опрацювання

Пам’ятки архітектури та містобудування А. Ансамбль площі Ринок (1530 – поч. ХХ ст.)

1. Пл. Ринок, 1 (будинок ратуші, 1811 р.); ох. № 638-Н.

2. Пл. Ринок, 3 (житл. будинок, XIX ст.); ох. № 92м.

3. Пл. Ринок, 4 (житл. будинок, XIX ст.); ох. № 93м.

4. Пл. Ринок, 6 (ринкова кам’яниця, кін.

XVIII ст.); ох. № 94м.

5. Пл. Ринок, 7 (заїжджий двір, XVIII ст.); ох. № 95м.

6. Пл. Ринок, 8 (ринкова кам’яниця, ф. ХVІ– ХVІІ ст.); ох. № 96м.

7. Пл. Ринок, 9 (готель «Європа», к. XVIII ст.); ох. № 97м.

8. Пл. Ринок, 10 (житл. будинок, XVIII ст.); ох. № 98м.

9. Пл. Ринок, 11 (міськ. шпиталь, до 1720, 1889); ох. № 99м.

10. Пл. Ринок, 12 (Собор Св. Трійці, 1626, 1768, 1893–1905 рр.); ох. № 639-Н.

11. Пл. Ринок, 13 (ринкова кам’яниця, кін.

XVIII ст.); ох. № 100м.

12. Пл. Ринок, 14 (ринкова кам’яниця, XVIII ст.); ох. № 101м.

13. Пл. Ринок, 16 (ринкова кам’яниця, д. п.

XIX ст.); ох. № 102м.

14. Пл. Ринок, 17 (ринкова кам’яниця, XVIII ст.); ох. № 103м.

15. Пл. Ринок, 18 (ринкова кам’яниця, XVIII ст.); ох. № 104м.

16. Пл. Ринок, 19 (заїжджий двір, XVIII ст.); ох. № 105м.

17. Пл. Ринок, 20 (заїжджий двір, XVIII ст.); ох. № 106м.

18. Пл. Ринок, 21 (житл. будинок, 1877 р.); ох. № 107м.

19. Пл. Ринок, 22 (житл. будинок, XIX ст.); ох. № 108м.

20. Пл. Ринок, 23 (житл. будинок, XIX ст.); ох. № 109м.

21. Пл. Ринок, 24 (ринкова кам’яниця, на ст. фунд.); новов. пам.

22. Пл. Ринок, 25 (житл. будинок, XVII ст.); ох. № 110м.

23. Пл. Ринок, 28 (житл. будинок, к. XIX ст.); новов. пам.

24. Пл. Ринок, 30 (житл. будинок, к. XIX ст.); новов. пам.

25. Пл. Ринок, 31 (житл. будинок, к. XIX ст.); новов. пам. Б. Ансамбль вул. Банкової 26. Вул. Банкова, 1 (житл. буд., с. XIX, п. XX ст.); ох. № 90м.

27. Вул. Банкова, 2 (магістрат, буд., с. XIX ст.); ох. № м.

28. Вул. Банкова, 3 (адмін. буд., повіт. уряд); ох. № 29м.

29. Вул. Банкова, 4 (адмін. буд.); ох. № 91м.

30. Вул. Банкова, 6 (будинок банку, XIX ст.); ох. №17м.

31. Вул. Академічна, 10 (буд. тов. освіти, XIX ст.); новов. пам.

32. Вул. Академічна, 12 (буд. пошти, к. XIX ст.); новов. пам. В. Ансамбль костелу Різдва Богородиці. Охор. № 642-Н 33. Вул. Лепких, 1 (кост. Різдва Богородиці, 1600); ох. № 642/1.

34. Вул. Лепких (Дзвіниця, 1741 р.); ох. № 642/2.

35. Вул. Лепких (Оборонний мур зі стрільницями XVII ст.); ох. № 642/3.

36. Вул. Крута, 6 (кол. буд. плебанії, 1920-ті рр.); новов. пам.

Г. Бережанський замок ХVІ–ХVІІІ ст. Охор. № 641-Н 37. Вул. І. Франка, 3 (замок ХVІ–ХVІІІ ст.); ох. № 641/1.

38. Вул. І. Франка (Каплиця Св. Трійці, 1554 р.); ох. № 641/2. Д. Комплекс забудови вул. Вірменської 39. Вул. Вірменська, 1 (житл. буд., XIX ст.); ох. № 81м.

40. Вул. Вірменська, 2 (житл. буд., поч. XIX ст.); ох. № 18м.

41. Вул. Вірменська, 4 (житл. буд., поч. XIX ст.); ох. № 19м.

42. Вул. Вірменська, 6 (вірм. костел Св. Георгія, 1750–1754 рр.); ох. № 82/1м.

43. Вул. Вірменська, 7 (житл. буд. 1893 р.); ох. № 83м.

44. Вул. Вірменська, 8 (палацик вірм. священика, к. ХVІІІ ст.); ох. № 84м. Е. Комплекс забудови вулиці Руської 45. Вул. Руська, 5 (т. кам’яниця, поч. XIX ст.); новов. пам.

46. Вул. Руська, 9 (заїжджий двір, к. XVIII ст.); новов. пам.

47. Вул. Руська, 10 (буд. пром. школи, к. XIX ст.); новов. пам.

48. Вул. Руська, 10а (буд. пром. школи, к.

XIX ст.); новов. пам.

49. Вул. Руська, 10б (палацик, кін. XVIII ст.); новов. пам. Ж. Комплекс забудови вулиці Академічної 50. Вул. Академічна, 1 (житл. буд., 1910 р.); ох. № 76м.

51. Вул. Академічна, 14 (житл. буд., XIX ст.); ох. № 77м.

52. Вул. Академічна, 16 (житл. буд., 1900 р.); новов. пам.

53. Вул. Академічна, 20 (будинок кол. суду, 1912 р.); ох. № 21м. К. Ансамбль костелу Св. Миколая оо. Бернардинів. Охор. № 643-Н 54. Вул. Костельна, 1 (кост. Св. Миколая, 1630– 1638 рр.); ох. № 643/1.

55. Келії монастиря оо. Бернардинів (1716– 1742 рр.); ох. № 643/2. Міська забудова 56. Вул. Шевченка, 1 (будинок школи, 1885 р.); ох. № 78м.

57. Вул. Шевченка, 7 (житл. буд., XIX ст.); ох. № 79м.

58. Вул. Шевченка, 9 (житл. буд., XIX ст.) новов. пам.

59. Вул. Шевченка, 11 (житл. буд., 1880-ті рр.); новов. пам.

60. Вул. Валова, б/н (синагога, 1718 р.); ох. № 1824.

61. Вул. Валова, б/н (школа «Габанус», XVIII ст.); новов. пам.

62. Вул. Валова, 4 (вілла п. Москви, 1930 рр.); новов. пам.

63. Вул. Валова, 11 (вілла, кін. XIX ст. – 1910 р.); ох. № 27м.

64. Вул. І. Франка, 6 (палацик, сер. XIX ст.); новов. пам.

65. Вул. Тернопільська, 1 (житл. будинок, школа, XIX ст.); ох. № 85м.

66. Вул. Лепких, 4 (вілла поч. ХХ ст.); ох. № 80м.

67. Вул. Лепких, 3 (буд. служби при костелі, поч. XIX ст.); ох. № м.

68. Вул. Лепких, 3а (палац, пол. XIX ст.); ох. № м.

69. Вул. Лепких, 6 (кол. палацик, бурса, п. XIX); ох. № 23м.

70. Вул. Лепких, 17 (житл. буд., сер.

XIX ст.);новов. пам.

71. Вул. Лепких, 18 (житл. буд., 1920-ті рр.); новов. пам.

72. Вул. Лепких, 20 (садиба, друга пол. XIX ст. – 1920-ті рр., будинок Лепких); новов. пам.

73. Вул. Чорнов ола, 2 (житл. буд., 1893 р.); новов. пам.

74. Вул. Міцкевича, 4 (буд. кол. Нар. дому, к. ХІХ ст.); новов. пам.

75. Вул. Степана Бандери, 6 (житл. буд., 1901 р.); ох. № 87м.

76. Вул. Степана Бандери, 15 (житл. буд., 1930ті рр.); новов. пам.

77. Вул. Степана Бандери, 17 (житл. буд., поч. ХХ ст.); м. п.

78. Вул. Степана Бандери, 14 (житл. буд., кін. ХІХ ст.); м. п.

79. Вул. Степана Бандери, 16 (житл. буд., кін. ХІХ ст.); новов. пам.

80. Вул. Степана Бандери, 26 (житл. буд., 1920ті рр.); новов. пам.

81. Вул. Родини Старухів, 2 (житл. буд., 1931 р.); новов. пам.

82. Вул. Рогатинська, 52 (ансамбль повітової лікарні кін. XIX ст.); н. п.

83. Вул. Кушніра, 21 (житл. буд., друга пол. ХІХ ст.); новов. пам.

84. Вул. Кушніра, 25 (житл. буд., друга пол. ХІХ ст.); новов. пам.

85. Вул. Валова, 20 (житл. буд. кін. XIX – поч.

XX ст.); новов. пам.

86. Вул. Гімназійна, 2 (гімназія 1914 р.); м. п.

87. Вул. Гімназійна, 4 (вілла поч. XX ст.); новов. пам.

88. Вул. Гімназійна, 6 (вілла поч. XX ст.); новов. пам.

89. Вул. Шевченка, 20 (житл. буд., друга пол. ХІХ ст.); новов. пам.

90. Вул. Шевченка, 30 (житл. буд., друга пол. ХІХ ст.); новов. пам.

91. Вул. Шевченка, 30а (житл. буд., друга пол. ХІХ ст.); новов. пам.

92. Вул. Шевченка, 33 (житл. буд., кін. ХІХ ст.); новов. пам.

93. Вул. Шевченка, 37а (житл. буд., 1920-ті рр.); новов. пам.

94. Вул. Шевченка, 49 (житл. буд. кін. XIX – поч.

XX ст.); новов. пам.

95. Вул. Шевченка (церква Св. Миколая 1691 р.); ох. № 640-Н.

96. Вул. Замкова, 1 (офіцерське казино II пол.

XIX ст.); новов. пам. Меморіальні комплекси М. – міський цвинтар кін. XVIII–XX ст. Є – єврейський цвинтар. Пам’ятники та малі архітектурні форми 97. Скульптура «Матір Божа».

98. Скульптура «Ісус Христос».

99. Пам’ятник Т. Шевченкові.

100. Пам’ятник А. Чайковському.

101. Пам’ятник Б. Лепкому.

102. Пам’ятник «50-річчя депортації українців з рідних земель».

103. Пам’ятник жертвам більшовистського терору.

104. Пам’ятник жертвам сталінських репресій.

105. Малі архітектурні форми. Пам’ятки історії 63і. Будинок письменника А. Чайковського.

72і. Будинок, в якому проживав Б. Лепкий.

41і. Будинок, в якому проживав М. Шашкевич. Пам’ятки археології А 1. Фрагмент міського валу і рову / вул. Старухів, 4. А 2. Фрагмент міського валу / вул. Кушніра 3а.

АКЦЕНТ Богдан ТИХИЙ

ХРОНОЛОГІЯ БЕРЕЖАН Щоб знову і знову осягнути значущість міста Бережани, яке перші поселенці заснували в стратегічно вигідному місці – на шляху між княжими містами Звенигородом і Теребовлею – і яке за шістдесят чотири десятиліття визнане в Галицькому краї містом високої духовності, варто знати і пам’ятати його основні історичні віхи, людей та їхню спадщину.

ПОДІЇ 1375 – перша письмова згадка про Бережани 1530 – Бережанам надане магдебурзьке право 1584 – закладено передмістя Адамівку 1622 – у місто завезено подарунок Папи Григорія XV – чудотворний образ Матері Божої Римської 1673 – в Бережанський замок доставлено фрагмент мощів Св. Іоана Хрестителя 1675, 1676 – замок витримав облогу турецьких військ Ібрагіма Шишмана. Руського воєводу Миколу Синявського відзначено сеймовою подякою за добру і якісну обороноздатність замку 1703 – князь Ференц Ракоці в Бережанському замку написав маніфест із закликом до угорського народу повстати проти австрійського панування 1715 – урочисте перенесення мощей Іоана Хрестителя до церкви Св. Трійці 1760 – закладено Райський парк. Архітектор Кроненберг 1805 – з ініціативи княжни Ельжбети Любомирської відкрито гімназію 1831 – урочисте перенесення чудотворної ікони Матері Божої Римської до церкви Св. Михаїла за участю єпископа і 100 священиків

4

1848 – в місті створено «Руську Гвардію» та Окружну Руську Раду 1889 – друкарня А. Ціхоцького у Бережанах видає перше число часопису «Посланник» (видавець о. Лев Джулинський) 1893 – створено музично-хорове товариство «Боян» 1911 – повітовий здвиг за участю близько 10 тисяч учасників січових товариств і сокільських гнізд Опілля.

1914 – у с. Жуків поблизу Бережан до 100-річчя від народження Т. Шевченка відкрито пам’ятник, скульптор Василь Бідула 1916 – битва на горі Лисоня, де Українські січові стрільці вкрили себе невмирущою славою 1918 – в місті встановлено українську владу. Командир Окружної військової команди полковник Осип Ковшевич 1919 – переможна битва за Бережани військ ЗУНР з поляками 1919 – в місті розміщено штаб УГА 1928 – насипано могилу героям УСС і встановлено хрест на г. Лисоня 1935 – створено регіональний Музей краєзнавства ім. Андрія Чайковського 1961 – засновано Бережанський склозавод 1963 – останній бій УПА на Бережанщині 1971 – відкрито Музей скловиробів 1980 – відкрито Краєзнавчий музей 1984 – відкрито Музей книги

1989 – під час святкування річниці боїв УСС на г. Лисоня Іван Здирко вперше виніс український синьо-жовтий прапор 1991 – відкрито меморіальну таблицю письменнику Б. Лепкому 1994 – на г. Лисоня відкрито Меморіал УСС 1995 – сесія Бережанської міської ради затвердила герб і прапор міста 1995 – відкрито Меморіальний музей письменника Богдана Лепкого 1999, 2000 – перші Всеукраїнські фестивалі лемківської культури на Україні проведено в с. Гутисько біля Бережан 2000 – відкрито Музей переслідуваної церкви 2000 – відкрито Кімнату-музей лемківської культури 2000 – на базі коледжу створено Бережанський агротехнічний інститут 2001 – Бережани внесено до Списку історичних населених місць України 2001 – створено Державний історикоархітектурний заповідник 2005 – збудовано найбільший в області спортивний зал агротехнічного інституту – площею 756 м2 2009 – до Бережан завезено мощі Пратулинських мучеників

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

АКЦЕНТ

ПАМ’ЯТКИ 1534–1554 – Микола Синявський будує Бережанський замок 1620 – побудовано костел Св. апостолів Петра і Павла 1619–1638 – добудовано і прикрашено високомистецькою ліпниною та надгробними пам’ятниками праве крило замкової каплиці, що стала найкращою в тогочасній Східній Європі 1683 – на честь перемоги в битві під Віднем завершено будівництво костелу Св. Миколая 1691 – перебудовано дерев’яну церкву Св. Миколая на передмісті Адамівка 1718 – збудовано Велику синагогу 1764 – вірменська громада закінчує побудову мурованої вірменокатолицької церкви 1768 – на Ринковій площі збудовано муровану з каменю та цегли церкву 1803 – завершено будівництво ратуші 1811 – ратушу увінчала годинникова вежа 1883 – з нагоди 200-ліття перемоги під Віднем відкрито пам’ятник королю Яну ІІІ Собеському 1893–1903 – перебудовано та розширено церкву Св. Трійці 1901 – відкрито пам’ятник Іоану Хрестителю 1904 – збудовано театр «Сокіл» 1905 – збудовано будинок нової пошти 1909 – завершено будівництво залізниці та вокзалу 1910 – зведено будинок каси ощадності 1914 – збудовано новий будинок Бережанської гімназії 1920 – завершено будову окружного суду 1977 – з нагоди 100-ліття з дня народження художниці О. Кульчицької відкрито меморіальну таблицю 1981 – відкрито пам’ятну таблицю з нагоди 125-ліття від дня народження Івана Франка 1991 – в с. Жуків споруджено перший у світі пам’ятник письменнику Богданові Лепкому 1992 – на Ринковій площі міста встановлено пам’ятник Тарасу Шевченкові 1996 – споруджено перший в Україні

№ 5 (188) / травень 2013

Пам’ятник Тарасові Шевченку на Ринковій площі Бережан Пам’ятний знак «50-річчя депортації українців з Надсяння, Холмщини, Підляшшя та Лемківщини в 1944–1947 рр.»

пам’ятний знак «50-річчя депортації українців з Надсяння, Холмщини, Підляшшя та Лемківщини в 1944–1947 рр.»

1996 – встановлено погруддя письменнику А. Чайковському 1997– біля Бережанської ратуші відкри то пам’ятник письменнику Б. Лепкому 2000 – в центрі міста встановлено скульптуру Ісуса Христа «Добрий Пастир» 2008 – біля костелу Св. Петра і Павла відкрито погруддя Папі Римському Івану Павлу ІІ

5

ГЕРАЛЬДИКА Андрій ҐРЕЧИЛО

ГЕРБ МІСТА БЕРЕЖАНИ було обрано цікавий сюжет із зображенням оленя, який мав представляти або багату місцеву фауну, або був пов’язаний з якоюсь легендою чи переказом. На документах за 1667 та 1686 роки маємо однакові відтиски печатки Бережан (іл. 1). Вона кругла, діаметром 34 мм, у центрі зображений олень, що стоїть, із ледь піднятою передньою ногою, а по колу йде напис: + SIGILLVM CIVITATIS BR[ZE]ZANENSIS A 15[6...] (тобто – печатка міста Бережани, року 15...)3. Що сама печатка походить ще з ХVІ століття, свідчить її легенда, в якій указана дата, з якої

1

2

3

4

6

5

Х

оча найдавніша відома згадка про Бережани датується 1375 роком, однак про появу міського герба можемо говорити лише з першої половини ХVІ століття. Тоді, 26 березня 1530 року, королівським привілеєм поселення було надане Миколаєві Синявському, воно отримує статус міста та самоврядування за магдебурзьким правом1. Очевидно, що з цього часу Бережани мали використовувати власну міську печатку з гербом. Звично такі питання вирішувалися на місці й герб обирав бурмистр, магістрат чи самі міщани, іноді знак місту надавали власники2 . Для герба Бережан

добре прочитуються дві перші цифри – 1 та 5, третя схожа на 6, а останню важко визначити через поганий стан відтисків. Очевидно, що це була дата виготовлення цієї печатки, як випливає – ймовірно у 1560-х роках. З кінця ХVІІІ століття щит міського герба перетято й у доданому верхньому полі поміщено символ тодішніх власників міста Любомирських – герб Сренява, що становив собою вигнуту смугу, а в нижній залишено оленя, який біжить 4. Такий знак і досі зберігся на фасаді колишнього магістратського будинку на вул. Банковій, 2 у Бережанах (іл. 2). Коли ж у різних австрійських гербовниках, які вихо-

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ГЕРАЛЬДИКА

дили друком у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття, почали подавати й герб Бережан, то іноді знак Любомирських трактувався як уособлення річки Золота Липа, над якою розташовані Бережани, й фігурував на малюнках герба як хвиляста срібна балка. Саме так він зображений у гербовнику Карла Лінда (іл. 3) та у «Великому гербовнику Зібмахера» (іл. 4)5. Натомість у гербовнику Гуго-Ґерарда Штреля, який ознайомився з тогочасними міськими печатками, зафіксовано елемент з герба Сренява (іл. 5)6 . Після Першої світової війни Бережани стали повітовим центром у новоутвореному Тернопільському воєводстві. Питання міського герба актуалізувалося з доволі простої причини – від 16 травня 1929 року у місті Познані розпочиналася загальнопольська виставка, на якій планувалося використати емблематику повітових міст для декорування воєводських павільйонів. Для Бережан та ще низки інших міст Галичини використали зображення знаків зі згаданого гербовника Карла Лінда7. Всі герби архітектором Людомілом Ґюрковичем були вписані в овальні щити, оздоблені декоративним картушем 8 . Таке декоративне оздоблення отримав і герб Бережан (іл. 6)9. У його верхньому червоному полі була зображена біла (срібна) хвиляста геральдична балка, а в нижньому синьому полі біг золотий олень із червоними рогами10. У радянський період зацікавлення міськими гербами виникло лише в 1960-х роках. Новий символ Бережан затверджено рішенням міськвиконкому за № 13 від 25 червня 1976 року (автор проекту – художник З. Мигоцький). Цей знак був радше емблемою, ніж гербом. У ньому, окрім оленя, з’явилося й багато нових елементів, які мали уособлювати й географічне розташування міста, і різні галузі промисловості, й ідеологічні аспекти. Синя смуга символізувала річку Золоту Липу, колосок означав розвинуте сільське господарство, срібна ваза уособлювала скловиробництво, олень трактувався як символ багатих лісів району, а серп і молот відображали «досягнення соціалізму» (іл. 7). З відновленням Незалежності України постало й питання про зміну старих заідеологізованих місцевих символів. Оскільки Бережани готувалися

№ 5 (188) / травень 2013

6

7

8

9

до відзначення 620-річчя від першої згадки про поселення, то Бережанська міська рада рішенням VI сесії ІІ (XXII) скликання за № 71 від 20 червня 1995 року відновила давній герб міста із золотим оленем, який стоїть у синьому полі з трохи піднятою передньою ногою (автор проекту Б. Тихий)11. У початковому варіанті олень мав чомусь аж три роги (іл. 8), але згодом його зображення відкоригували (іл. 9). Відповідно до рекомендацій Українського геральдичного товариства герб вписано у декоративний картуш та увінчано срібною міською короною, які використовуються тепер для всіх міських гербів в Україні. Це дає змогу формувати цілісну систему муніципальних символів України. Бережани відновили свою давню геральдичну традицію й олень повернувся на міський герб без різних пізніших нашарувань і доповнень.

ПРИМІТКИ 1 Matricularum Regni Poloniae summaria. – Varsoviae, 1910. – Pars IV, vol. 1. – P. 329.

2 Ґречило А. Українська міська геральдика. – Київ; Львів, 1998. – С. 66.

3 Центральний державний історичний архів України, м. Львів. – Ф. 52. – Оп. 2. – Спр. 183. – С. 984; там само. – Спр. 192. – С. 669.

4 Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. – Відділ рукописів. – Ф. 144.

– Оп. ІІІ. – Спр. 2 (2). – Арк. 179 зв.

5 Lind K. Städte-Wappen von Österreich-Ungarn nebst den Landeswappen und Landesfarben.

– Wien, 1885. – S. 11, Taf. Königreich Galizien, I; J. Siebmacher’s Grosses Wappenbuch. – Band IV, 14 Abt.: Der Adel von Galizien, Lodomerien ubd der Bukowina. – Nürnberg, 1905. – S. 257, Taf. 312.

6 Ströhl H.-G. Städte-Wappen von ÖsterreichUngarn. – Wien, 1904. – S. 78, Taf. Königreich Galizien, I. 7 Державний архів Львівської області. – Ф. 1. – Оп. 25. – Спр. 607. – Арк. 52–55.

8 Ґречило А. Українська міська геральдика... – С. 115.

9 Województwo Tarnopolskie. – Tarnopol, 1931. – S. 440.

10 Piotrowski J. Godła miast powiatowych województwa Lwówskiego, Tarnopolskiego i Stanisławowskiego. – Lwów, 1929. – S. 25.

11 Ґречило А. Герби та прапори міст і сіл України. – Львів, 2004. – Ч. 1. – С. 29, табл. ІІІ.

7

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Богдан ТИХИЙ

БЕРЕЖАНСЬКИЙ ЗАМОК Бережанський замок. Світлина О. Шупляка

8

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

У

1534–1554 роках руський воєвода, великий коронний гетьман Микола Синявський збудував один з найбагатших в Україні замків, що 200 років поспіль надійно захищав від ворогів його власників. Неприступним замок робила болотяна місцевість, утворена плавнями річки Золота Липа, та потужні мури. В болотяну землю заплави Золотої Липи починаючи з 1534 року забили тисячі дубових паль, на які ліг фундамент величного замку (глибина залягання на сьогоднішній день становить п’ять метрів). Над головною в’їзною брамою зберігся розмитий дощами білокам’яний портал з родинними гербами, над яким напис, викарбуваний латинськими літе-

№ 5 (188) / травень 2013

рами на камені: «MAGNIFICUS DOMINUS NICOLAUS A SIENIAVIA PALATINUS TERRARUM RUSSIAE GENERALIS EXERCITUUM ET MILITUM CAMPESTRIS TUM HALICIEN. COLOMIEN ETC. CAPITANEUS EDIFICAVIT ARCEM PRAESENTEM DE LAPIDIBUS SUMPTU ET IMPENSIS SUIS PROPRIIS IN HONOREM DEO OMNIPOTENTI ET AD DEFENSIONEM FIDELIUM CHRISTIANORUM. ANNO D. 1554», що завершується словами: «Богу на славу і оборону вірних християн, 1554 р.»1. Замок збудований за проектом італійського архітектора, який походив з північної Ломбардії (біля озера Комо поблизу Мілана), але ім’я якого, на жаль, невідоме. Ззовні мав міць бастіонів і бійниць, а з дворика – затишок і спокій. Фасади житлово-палацових корпусів прикрашали двоярусні аркади-галереї на кшталт італійського палаццо, що оточували корпуси по периметру, а лиштви вікон були обрамлені ренесансною різьбою2 . Ще на початку XVII століття замок у Бережанах називали східним Вавелем, адже був на зразок західного Краківського королівського Вавелю. Це – одна з найпрекрасніших і найславніших будівель Галичини і водночас найміцніша ланка оборони від нашестя татар і турків, що входила до ланцюга замків – Свірж, Перемишляни, Поморяни, Підгайці, Бучач, Язлівець. В арсеналі замку було 78 гармат і понад 100 гаківниць, які обслуговувала залога чисельністю 45 чоловік 3. У плані замок спочатку був, очевидно, чотирикутний, двоповерховий, а після перебудови в XVII столітті – п’ятикутний, по периметру має три бастеї. Обширний дитинець за потреби вміщував кількасот воїнів. Головною домінантою композиції замкового подвір’я була і є замкова каплиця-усипальниця, або, як її ще називали, – мавзолей Синявських. Найстаріша частина замку – південно-східний палацовий корпус, що в 1570 році або ж у період між 1619 та 1629 роками, на думку автора, отримав увінчану аркадовим фризом з пілястрами і стрільницями, що мають елементи італійського походження, цегляну надбудову. Ренесансні деталі і архітектурну декорацію певною мірою приховують потужні оборонні мури. В північній частині корпуси замку були дерев’яні4. Всі дахи було вкрито ґонтом. У 1672–1675 роках старанням Миколи Героніма Синявського замок отримує фортечне зовнішнє укріплення бастіонного типу голландської та французької фортифікаційних шкіл. Це чотири гострокутні бастіони, що мали муровану основу, вали, перекидний міст та потужній равелін з боку міста. На кожному з бастіонів стояло сім батарей. Навпроти підковоподібної південної вежі збудовано одноповерхову зброярню, обабіч велику конюшню, а трохи далі – муровану підземну порохівню. Окрім того, після 1731 року було прокопано другий рукав штучного русла річки Золота Липа, який отримав назву Срібна Липа, вирито канали, встановлено систему шлюзів для залиття ровів водою. За наказом князя Августа Чарторийського греблю Бережанського ставу з гідротехнічними спорудами, за допомогою яких можна було швидко регулювати рівень води у річці, а при потребі – за-

9

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА Василь ЗОРИК Ратуша в Бережанах

АРХІТЕКТУРА ПЛОЩІ РИНОК

У

документі, який зберігся до наших днів, польський король Сигізмунд І дає дозвіл Миколі Синявському, дворянину, перетворити своє село Бережани на місто з правом магдебурзьким та дозволом на проведення щотижневих торгів і двох ярмарків протягом року: «...З нашого відома і волі за згодою наших рад дозволяємо із села Бережани утворити і вивершити місто. Мешканців Бережан, усіх як теперішніх, так і майбутніх, з права польського або руського, на право німецьке переноситься…»1. Тоді ж, у березні 1530 року, закладено ринковий майдан за прикладом центральних площ у містах Сілезії. У цей період було розміряно межі міста (300 x 350 метрів) з Ринком посередині, розмірами 115 x 115 метрів. Ринковій площі Бережан належить ключова роль в містобудівній структурі. Площа розташована в місці перетину композиційних осей Сільце–Адамівка–Замок. Після закладення Ринкової площі розпочинається її інтенсивна забудова. Таким чином вона стає не лише місцем торгівлі, а й адміністративним центром. Ринковий майдан має дуже характерний нерегулярний обрис (завужений у східному напрямку), утворений внаслідок локації квадратного

20

ринку (при наданні місту магдебурзького права) на місці старішої трикутної площі. Ця площа була центром більш раннього міста. Кадастровий план міста 1884 року показує, що в комплекс площі Ринок входили 40 будинків, які створили периметральну забудову майдану, Ратуша та церква. Домінанта Ринкової площі – міська Ратуша (на сьогодні пам’ятка архітектури та містобудування національного значення) – побудована коштом Ельжбети Любомирської у 1803 році на місці двох попередніх: дерев’яної, що згоріла 1660 року, і кам’яної, зведеної у 1705 році. Адже відомий німецький мандрівник Ульріх фон Вердум під час перебування в Бережанах у 1671 році про неї не згадує. Та вже 1705 року нова Ратуша фіксується в центрі ринкового майдану як будівля з ґонтовим покриттям, на першому ярусі якої розміщувалися 33 різноманітних крамниці, ятки, а також шинок 2 . Томаш Кунзек, автор путівника по Тернопільському воєводству, пише про це так: «Ратуша побудована в 1811 році як чотирикутний будинок з годинниковою вежею і гербом Потоцьких на щиті»3. Нинішня Ратуша – будівля цегляна, прямокутна в плані, з внутрішнім двориком, двоповерхова з двоярусною вежею із годинником над центральною частиною південного фасаду. Пам’ятка має риси провінційного містобудування періоду розвиненого класицизму. Приміщення першого поверху мають анфіладне планування, перекриті хрестовими склепіннями; планування другого поверху змінене, перекриття по дерев’яних балках. Чотири входи в будівлю, розміщені по центральних осях чотирьох фасадів, оформлені порталами у вигляді глухих двоколонних портиків з ліпними гербами в тимпанах фронтонів.

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА

Ринкова площа. Церква Пресв. Трійці

Ратушна вежа в плані квадратна, із зовнішнього боку вище даху будівлі має підрізані фаски кутів. Фасади тиньковані під «тиразитову штукатурку», почленовані пілястрами, між’ярусними тягами, завершені профільованими карнизами. В арочні віконні ніші другого ярусу вставлені глухі дерев’яні заповнення. Вежу завершує восьмигранний ліхтар з арками, складною криволінійною банькою, шпилем та флюгером; покрита листовим оцинкованим залізом.

№ 5 (188) / травень 2013

З 1805 до середини 1920-х років та в часи Другої світової війни на другому поверсі розміщувалася гімназія, в якій у 1825–1829 роках навчався зокрема видатний український поет, «будитель Галицької Русі» Маркіян Шашкевич. Наразі в будівлі діють чотири музеї: районний краєзнавчий, музей книги, обласний музей ім. Богдана

21

МОНАСТИРІ Богдан ТИХИЙ

МОНАСТИР БЕРНАРДИНІВ

У

1630 році під горою Сторожисько, в північнозахідному куті Бережан, шляхтич Микола Синявський разом зі своєю дружиною Урсулою розпочав будівництво костелу та споруд майбутнього монастиря1. Однак народні повстання, що відчутно зменшили cтатки Синявських, на десятки років перервали це будівництво, що тривало аж до 1683 року2 . Утім, вже в 1681 році першим ігуменом до недобудованого монастиря прислано о. Антонія Фредро3.

21 липня 1683 року гетьман польний коронний Микола Геронім Синявський в актах «гродських» львівських підтверджує наміри закінчити будівництво костелу Св. Миколая та монастиря оо. Бернардинів, зазначивши, що саме вони були сповідниками і наставниками його предків 4. На утримання костелу і кляштору фундатор призначив десятий сніп з фільварків Нараєва, Саранчук, Вільхівця, а з інших маєтків бережанського ключа 550 польських золотих. Окрім того, велів щороку на утримання монастиря давати 6 ялівок, 4 свині, 10 баранів, бочку соленої риби, 2 бочки меду, 3 камені воску і 5 каменів волового лою. Крім цього, Синявський подарував монастирю фільварок з городом, садом, частину ріки та сажівку і зобов’язав усіх своїх спадкоємців до реставрації монастиря в міру такої необхідності. Також побажав, щоб призначили для нагляду отця, що добре орієнтується в будівельних та господарських справах 5. Синявський наказав жителям, які мають сильних волів і міцні вози, взимку 1683 року завезти на гору Сторожисько будівельні матеріали і камінь для продовження будівництва монастиря. Наказ гетьмана був виконаний. Однак під час бою з турками під Віднем сам Микола Геронім Синявський був важко поранений і невдовзі помер (17 січня 1684 р.)6 .

24

Після смерті воєводи фундування будівництва продовжив його син Адам Синявський, каштелян краківський. Однак активну добудову монастиря розпочато аж 23 вересня 1716 року. Тоді ж освячено костел. Але урочисте впровадження отців до кляштору відбулося ще пізніше – 8 серпня 1720 року за участі архиєпискапа львівського Яна Скарбека, який перебував у Бережанах з канонічним візитом. У 1724 році добудовано ґанки, сходи костелу і довершено внутрішню галерею, територію монастиря обведено муром7. Отож будова костелу і монастиря тривала 112 років. Спорудження, власне, монастиря завершено аж у 1742 році стараннями Софії Чарторийської 8 . Костел мав три вівтарі: центральний – Успіння Пресвятої Діви Марії, зліва – св. Антонія, справа – св. Миколая. У 1808 році в головний вівтар вміщено чудотворний образ Матері Божої, привезений з монастиря оо. Бернардинів у с. Фрага (Рогатинщина), який, зрештою, 14 серпня 1904 року, після відновлення монастиря і каплиці у Фразі, був туди урочисто повернений9. Вівтар зліва – на честь покровителя (патрона) Бережан св. Антонія Падуанського. Його образ перебував у монастирі з 13 червня 1717 року і прославився чудами оздоровлення. Зараз він знаходиться в костелі Матері Божої Фатімської в Лодзі (Польща). Третій вівтар костелу Св. Миколая, з правого боку, був присвячений фундаторові Миколі Героніму Синявському. У вівтарі домінував великий образ св. Миколая. У 1785 році представники австрійської влади здерли срібні оздоби з образів св. Миколая (оклад) та св. Антонія (німб та пасок) та конфіскували срібні прикраси, три срібні келихи, хрест з ланцюгом, посох, митру, три яблука та багато дорогоцінних предметів10. У 1824–1825 роках монастир оновлено коштом графа Потоцького. Сума видатків становила 5094 злотих. Роботами

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

Інтер’єр Миколаївського костелу монастиря оо. Бернардинів. Світлини початку ХХ ст. Скульптури вівтаря, ймовірно, роботи Йогана Пінзеля

МИСТЕЦЬКІ ЦІННОСТІ Богдан ТИХИЙ

ВІВТАР ЙОГАНА ПФІСТЕРА …Коли в 2008 році у виставковий зал дерев’яної скульптури Музею сакрального мистецтва та історії церкви я запросив свого доброго приятеля, завідувача відділу реставрації кам’яної пластики, професора Варшавської Академії Мистецтв Януша Смазу, у нього було велике здивування: «Та це ж класика!» Безперечно, це були класичні роботи німецько-нідерландської школи епохи Ренесансу. Точніше – витвори одного з найвидатніших майстрів зі світовим іменем першої половини ХVII століття Йогана Пфістера, придворного cкульптора гетьмана Адама Героніма Синявського, автора оздоблення каплиці Боїмів у Львові, надгробків архиєпископа Яна Замойського в Латинській катедрі Львова, роду Острозьких у Тарнові, в Олеську – Івана Даниловича, діда короля Польщі Яна Собеського, та найунікальнішого скульптурного комплексу – інтер’єру західного крила каплиці Синявських у Бережанах. Як же вони потрапили до музею і звідки?

Йоган Пфістер. Св. Ілля. Вівтар костелу Св. апостолів Петра і Павла

П

очаток XVII cтоліття був на Бережанщині плідним на нові храми. В 1619–1624 роках збудували західне крило каплиці у Бережанському замку, до 1620-го – парафіяльний костел Св. апостолів Петра і Павла (саме 1620-й як рік побудови вказаний на меморіальній дошці, вмурованій під хорами при вході в костел. – Б. Т.), в 1624–1638 роках – костел в с. Біще, в 1626 році – церкву Святої Трійці в Бережанах. У 1630 році на схилі гори Сторожисько розпочато будівництво костелу та монастиря оо. Бернардинів. Саме на початку XVII століття і з’явився в Бережанах вроцлав’янин – скульптор Йоган Пфістер. Відомо, що вже у 1616–1617 роках він тут мешкав, мав свою кам’яницю¹.

28

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

МИСТЕЦЬКІ ЦІННОСТІ

У парафіяльному костелі Св. апостолів Петра і Павла в Бережанах збереглися витесані ним з каменю колосальні за розмірами коринфські колони й арка з розетами, що ніби поєднувала землю з небом. Колони суцільно вкриті складним рослинним орнаментом та зображеннями ангелів і гербів Синявських і є головним елементом інтер’єру довівтарної частини костелу. Вхід до храму прикрашає портал теж роботи Пфістера. Але наразі йтиметься про дерев’яні скульптури центрального вівтаря, які також, можна стверджувати, належать руці Йогана Пфістера. Думку про те, що автором вівтаря є Й. Пфістер, висував також В. Лозинський у монографії «Мистецтво Львівське…»2 в 1901 р. Саме про цей вівтар писав великий польський поет Юліуш Словацький, який, очевидно, побував у костелі 1829 року: «В Бжежанськім храмі, сяєвом залитий Мигтить вівтар; гримлять гучні органи; Дрижать пілястри й надмогильні плити; На лавах світлі миготять жупани; Пергамент книг, зображення святих, І сила свіч та квітів воскових…»3. У 1625 році майстерня Пфістера завершила для костелу двоярусний дерев’яний вівтар із зображенням розп’ятого Ісуса Христа з прихиленою на коліно фігурою св. Марії Магдалини. Елементи оздоблення вівтаря повторювали мотиви декору надгробків Синявських у замковій каплиці. На жаль, на вівтарі не було підпису майстра. Але відомо, що Пфістер ніколи не підписував своїх робіт, за винятком мармурового надгробка Острозьких у Тарнові4. Вівтар був помальований начорно. Скульптури св. апостолів Петра і Павла розміщувалися над бічними вратами.

№ 5 (188) / травень 2013

Парафіяльний костел Св. апостолів Петра і Павла (1620 р.) та дзвіниця із стіжковим дахом (1741 р.) Інтер’єр костелу Св. апостолів Петра і Павла. Світлина початку ХХ ст.

29

ЦЕРКВИ Богдан ТИХИЙ

ТРИЧІ ВОСКРЕСЛА церква Пресвятої Трійці У 1671 році німецький мандрівник Ульріх фон Вердум писав, що в Бережанах було чотири церкви1. Найстарішими вважалися дві – Св. Юра та Св. Трійці на Ринку. На схемі міста, датованій 1720 роком, насправді позначено чотири церкви грецького обряду, однак – не вказано їхніх назв. Як можна зрозуміти, це вже згадувана церква Св. Юра (стояла на території нинішнього виховного закладу МВС України – розібрана в 1784 р.), церква Св. Миколая на Адамівці, церква на т.зв. Містечку (в районі нинішньої вулиці Олени Кульчицької. Назва храму не збереглася, подальша його доля невідома) та церква Св. Трійці на Ринку. Однак щодо останньої є певна загадка...

Церква Святої Трійці. Світлина початку ХХ ст.

34

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ЦЕРКВИ

П

ершу згадку про церкву Св. Трійці в Бережанах знаходимо в міських актах за 1626 рік: тоді на місці дерев’яного храму почали мурувати кам’яний. В адміністративних записах міста фіксуються пожертви на його зведення. Щоправда, мурували досить довго, будівництво йшло ще й у 1637 році2 . Зовнішнього опису церкви, як і відомостей про її місцезнаходження, не збереглося. Відомо, що при ній уже в 1683 році існувало церковне братство, правда, його статут єпископ Варлаам Шептицький затвердив аж під час локального собору в Бережанах 12 вересня 1710 року. Братство опікувалося не лише храмом, але й убогими та хворими парафіянами, виплачувало всі витрати на утримання школи і шпиталю3. У 2000 році під кивотом у церкві Св. Трійці віднайдено волову шкіру з цікавим написом, датованим 8 серпня 1720 року, який свідчить про посвячення вівтаря церкви на честь св. архангела Михаїла і покладення мощей сорока бенедиктинських мучеників, що здійснив львівський архиєпископ Йоан Скарбек. Однак, як указують джерела, храм у 1748 році завалився4. Але чому могла завалитися практично столітня кам’яна споруда? Одні джерела кажуть: була неякісно збудована. Але практично в один час із нею в Бережанах будувалися фарний костел Св. апостолів Петра і Павла (1620) і Миколаївський костел монастиря оо. Бернардинів (1630–1683), та й замкова каплиця вже на той час стояла майже 100 років, стоїть і донині як усі три споруди. Звичайно, можна припустити, що панівна шляхта собі добирала найкращих майстрів, а міщани-русини наймали дешевших. Але ж мова йде про храм Божий, який, до того ж, мурували 11 років! Тим паче, що до ненадійної будівлі у 1715 році князь Август Чарторийський не подарував би, а єпископ Атанасій Шептицький урочисто не переніс би із замкової каплиці святу реліквію – частину кістки руки Івана Хрестителя. Деякі джерела пояснюють так: бо стояла в низинці, де часто під час повеней її заливали води Зарайського потоку. І тут виникає неузгодження з розташуванням церкви Св. Трійці. Мова йде про якесь інше місце й про інший храм? Дослідивши карту міста 1720 року, на якій зазначено чотири церкви, три з них вдалося ідентифікувати. Однак четверта позначена не там, де нині стоїть сучасний храм Пресв. Трійці, а в іншому місці – десь у районі нинішнього базару. Назву тієї церкви не вказано. Можливо, саме про неї йшлося в міських актах за 1626 рік, саме її в 1671 році побачив мандрівник фон Вердум і вона тоді була церквою Св. Трійці. Припустимо, 1748 року церква з найменням Св. Трійці стояла на місці нинішнього базару – приблизно на розі нинішніх вулиць Тернопільської та В. Чорновола. І лише після того, як вона завалилася, церковний комітет вибрав для будівництва безпечніше місце – дещо вище, яке не заливав Зарайський потік, там, де нині й стоїть церква Св.Трійці. А що до 1748 року було на тому місці, де нині стоїть цей храм? На початку XX століття місцевий краєзнавець Йозеф Чернецький підтримував думку, що у 1748–1768 роках

№ 5 (188) / травень 2013

Церква Пресвятої Трійці

церкву не відбудовували, а зводили на місці старого вірменського товарного складу. Але його сучасник, один з найвизначніших дослідників історичного минулого Бережан Маурицій Мацішевський, наполягав на іншому: мовляв, нова церква споруджувалася від фундаментів і виросла на місці старої культової споруди5. На карті-схемі, датованій 1720 роком, на цьому місці жодної культової споруди не позначено, а на відомій картісхемі капітана де Пірха (1755) будівля вже є, але ще не як храм (що не дивно, адже будівництво церкви тривало до 1768-го). Та найінтригуюче інше: навіть уже на кадастрових картах другої половини ХIХ століття (одна датована 1846, інша – 1884 роком) храм на місці нинішньої церкви Св. Трійці названий церквою Св. Михаїла! Що це – описки картографів, до того ж – двох. Так чи інакше перейменування церкви відбувалося десь за о. Теодора Кордуби. Коли саме це сталося, ще потрібно дослідити. Безсумнівним є одне: майже відразу після того, як стара церква Св. Трійці у 1748 році завалилася, за ініціативи тогочасного власника бережанських земель князя Августа Чарторийського і за його фінансування розпочалося нове будівництво. Новий храм виріс на тому місці, де нині стоїть церква Пресвятої Трійці. Будівництво церкви було завершено аж через 20 років – у 1768 році, вже за сприяння Ізабелли Любомирської. Була це скромна, але дуже міцна будова в готично-ренесансному стилі, з різко спадаючими контрфорсами і зі стрімкою сигнатуркою.

35

ЦЕРКВИ Богдан ТИХИЙ

Церква Св. Миколая. Світлина 1930-х рр. та сучасна

ЦЕРКВА СВ. МИКОЛАЯ НА АДАМІВЦІ

П

ередмістя Бережан Адамівку залюднили ще в кінці XVI століття. Свою назву це поселення отримало від імені великого коронного підчашого Адама Героніма Синявського. Хоча один із районів Адамівки простягся до старого річища Золотої Липи, донині його називають Старим містом. Очевидно, після закладення нових Бережан ця територія свою назву втратила. На Адамівці (у Старому місті) збереглася унікальна старовинна дерев’яна церква Св. Миколая, що потопає між столітніми ясенами. Навколо церкви був старий цвинтар. Збудована, як видно з письмових джерел, між 1584–1610 роками разом з передмістям Адамівкою1. За переказами старожилів, куплена в Коломийському повіті ще у XV столітті. Про карпатське походження деревини свідчить вибіліла від часу нижня частина зрубу. Відомий краєзнавець М. Мацішевський наголошував на помилковості свідчення про те, що назву церква Св. Миколая отримала від Миколи Героніма Синявського, воєводи волинського, польного коронного гетьмана, який, розпочинаючи будівництво монастиря оо. Бернардинів, мав достатньо дерева і для побудови церкви на

40

Адамівці2 . Ймовірно, Синявський давав дерево на ремонт перевезеної церкви, що й дало привід для такої думки. Підставою для міркувань щодо дати зведення церкви – кінець ХVI століття – може слугувати існування церковного братства, найдавнішого на Бережанщині, яке заклали міщани Адамівки при церкві Св. Миколая в 1603 році. Статут братства затвердив єпископ Гедеон Балабан того ж року. В подальшому статут, писаний на пергаменті, підтвердили єпископи Арсеній Жилібовський і Йосиф Шумлянський3. При вступі майбутні братчики складали дрібні квоти: по 6 грошей ті, що походили з інших міст, і по 12 грошей – міщани шляхетського походження, а також ті, що мали право вибору старшого брата, в якого збиралися кожної четвертої неділі на збори. До правління братства обирали двох братів, однак скарбничкою завідував тільки старший брат. Братство мало обов’язок дбати, щоб за рік було відправлено служби Божі – по три жалобні та по дві – на відпущення гріхів. По кожній службі Божій члени братства мали дати обід для священика, братії та убогих, дбати за освітлення церкви, опікуватись хворими і зубожілими братами, брати участь в похоронах членів братства,

добиватись згоди і залагоджувати непорозуміння і сварки між сусідами, аби вони не позивались до суду. Вийти з братства було дуже важко. Потрібно було здати камінь воску (можливо, фунт воску). За найменші порушення статуту, який був укладений на зразок цехового, накладались дрібні штрафи грошима або воском 4. До війни зберігався акт проборства церкви Св. Миколая з підписом адамівського пресвітера о. Андрія, датований 1631 роком5. Отож, існуюча дата побудови церкви, внесена до Державного реєстру національних пам’яток архітектури та містобудування, – 1691 рік, свідчить швидше тільки про рік її перебудови. Планово-просторова композиція церкви наслідує тип храму Святого Духа в Рогатині, але менших розмірів, з набагато нижчим вівтарним приміщенням. Усі дослідники, з-поміж них і бережанець М. Підлужний, вказували на те, що церква збудована в східно-грецькому стилі, з рідкісною в українській дерев’яній архітектурі банею складної форми з двома зламами – нижній прямокутний, а верхній гранчастий (восьмигранник)6 . У бані чотири віконця. Міркую, що таку конструкцію церква отримала в 1691 році внаслідок модної на той час перебудови пірамідального завершен-

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ЦЕРКВИ

Церква Св. Миколая на початку ХХ ст.

ня церкви. Саме в кінці ХVIІ століття у Галичині видозмінюються стильові риси українського бароко. Отже, церква дійшла до наших днів зі стильовими нашаруваннями пізніших епох. Але завдяки цьому і йшов розвиток народного будівництва. Церква має 8 саженів (близько 17 м) в довжину7. Стоїть на мурованому фундаменті та має викладену камінням підлогу (тепер поверх каменю застелена плиткою). Покрівля церкви крита ґонтом, а в 1933 році по ґонту перекрита бляхою. Вікна в церкві з кольоровими шибками і кованими ґратами. У притворі церкви стоїть кам’яний постамент водосвятної чаши з датуванням: «Anno Domini 1761», а на дерев’яному зрубі храму збереглися вирізьблені прізвища людей, що відновлювали церкву в 1820 році – майстра Антонія Шпитка та священика о. Захаревича8. Зруб кріплено дерев’яними кілками. В інтер’єрі було три вівтарі. В церкві зберігались старовинна, писана від руки старослов’янською мовою, Євангелія та т. зв. «слуцький пояс»9, очевидно, дарований після відновлення церкви. Такі пояси були надзвичайно дорогі, їх носили тільки князі або графи, адже на їх виготовлення йшло від 400 до 800 грамів золота, і коштував він до 1000 золотих. У музеях України

№ 5 (188) / травень 2013

Іконостас церкви Св. Миколая. Світлина Г. Логвина. 1960-ті рр.

зберігаються три «слуцьких пояси», причому два з них – у Львові. Саме до Львівського музею у свій час забрано пояс з адамівської церкви. Церква на Адамівці була грекокатолицькою, а при ній існувала самостійна парафія, до якої належало кілька адамівських урочищ та земель, серед яких урочище «Під Теміонкою»10. Найбільш вірогідно, що в середині ХVIІІ століття сницар Гнат Стобенський з Жовкви різьбив стулки царських воріт, деякі колони, кивот, фігурки на ньому та рами до ікон побічних вівтарів. Адже тут проглядається така ж соковита й ажурна різьба, як у Краснопущі чи в Бучачі. Малярські роботи виконав, очевидно, відомий художник ХVIІІ століття Василь Петранович. Про все це свідчить високий рівень виконання ікон та іконостаса, схожість написаних ним ікон з іконами парафіяльної церкви Св. Миколая в Бучачі, особливо образу св. Миколая. Авторство В. Петрановича в Бучачі вже давно доведено11. Допомагав Петрановичу його незмінний помічник та учень Станіслав Отосельський. Василь Петранович – один з найбільших малярів Західної Русі-України, адже мав суто європейський вишкіл, був учнем жовківчанина Юрія Шимоновича-Семигиновського (1660–

1711), який навчався малярства в Академії мистецтв у Римі12 . Ймовірно, що В. Петранович разом з Г. Стобенським були авторами іконостаса в церкві на Адамівці, і цей іконостас є унікальним. На жаль, значно пізніше іконостас перемальовано, його торкнулась рука сучасного художника, особливо рядів пророків і празників, а також завершення іконостаса. Цікаво, що найвища ікона «Оранта з Дитятком» є найстарішою (ХVI ст.) з первинного «карпатського» іконостаса. У Львівському національному музеї зберігаються царські врата XVI–ХVII століття з церкви Св. Миколая на Адамівці, що знаходилися там до завершення робіт Г. Стобенським. Звертають на себе увагу масивні рами образів і окремі колони іконостаса, що своїми мотивами (листям та гронами винограду) і стилем виконання нагадують різьбу Краснопущанського іконостаса13. Під час правління цісаря Йосифа II в 1785 році Адамівське проборство ліквідовано і прилучено до Бережанського, а саме до греко-католицької церкви, що у центрі Бережан14. Те ж саме було зроблено з церквою Св. Спаса в Монастирку, що у лісі біля с. Лісники. А в 1843 році Адамівку приєднано до Бережан15.

41

АРХІТЕКТУРНА СПАДЩИНА Богдан ТИХИЙ

ВІРМЕНИ В БЕРЕЖАНАХ

Вірменська церква. 1764 р.

44

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

АРХІТЕКТУРНА СПАДЩИНА

В

важається, що перша письмова згадка про вірменських купців у Бережанах припадає на 1686 рік1. Тоді, як писали історики, розбійники напали на бережанських та львівських купців. Однак вірмени з’явилися в місті раніше. Так, відомий польський «історик Бережан» М. Мацішевський виявив дані про якогось купця-вірменина Миколая, який 1681 року в торгових справах виїхав з міста і... пропав – більше не повернувся. Міська управа була змушена відкрити його крамничку, і тканини, які в ній були, перенести до замку. Відомо також, що наступного року вірменин Кжиштофович купив у Бережанах дім на вулиці Замковій, заплативши 80 злотих 2 . Вірмени через переслідування турками масово тікали на територію Руського воєводства Речі Посполитої та оселялися, зокрема, й у Бережанах. Тут їх приймав власник міста, великий гетьман коронний Адам Микола Синявський (1666–1726)3. Оселялися компактно на вулиці, згодом названій Вірменською. Прибульці мали в Бережанах привілеї. Передусім у торгівлі: тримали торговельні склади східних товарів (своєрідні гуртівні ) і звідси переправляли товар до Львова та Язлівця. Займалися й іншими промислами, зокрема ювелірним, обробкою шкіри й виготовленням шкіряних виробів. У Львівському музеї етнографії та художніх промислів зберігався золототканий пояс, виготовлений вірменськими майстрами в Бережанах у 70-х роках XVIII століття. Відомо, що наприкінці XVII століття вірмени вже мали в Бережанах дерев’яну церкву, а також близько 200 будинків, свого війта та свою судову владу. Більше того, як стверджує вірменський дослідник, доктор історичних наук Вартан Григорян у книжці «История армянских колоний Украины и Польши (армяне в Подолии)», самоврядування в Бережанах вірмени здійснювали, керуючись вірменськими законами, а саме – «Судебником польських вірмен» 4. У 1710 році Адам Микола Синявський навіть призначив для утримання вірменської церкви та священика 300 злотих на рік. При храмі були вірменська школа і братства5, а також, до речі, – вірменський цвинтар. Цікавий факт: школу в Бережанах вірмени відкрили ще за життя Адама Синявського! 1724-го її очолював парафіяльний священик Ян Оганович.

7 травня 1746 року новий власник міста Август Олександр Чарторийський дозволив вірменам збудувати своїм коштом на місці старої дерев’яної церкви нову – муровану з каменю й цегли. При цьому цеглу наказав брати лише з його цегельного заводу6 . Через вісімнадцять років стараннями священика Деодата Горбаза (за іншими даними, Горбача) будівництво церкви було завершене7. Нова церква, відмежована від вулиці Вірменської кам’яним муром з гармонійно вмурованою триаркадною дзвіницею, отримала ім’я святого Георгія. Зображення святого прикрасило нішу на високому фронтоні над входом до храму 8 . Бічні вівтарі присвячено св. Георгію Просвітителю та св. Анні, а головний – Непорочному Зачаттю Діви Марії 9.

№ 5 (188) / травень 2013

Портал Вірменської церкви

Цікаво, що вже тоді, у 1750-х роках, багаті бережанські вірмени відкрили в місті невеличкий «прицерковний» ломбард, доходи від якого передавалися на спорудження храму10. І хоча будівництво було завершено ще 1764 року, урочисте освячення здійснив львівський вірменокатолицький архиєпископ Яків Валеріан Туманович аж 11 вересня 1791 року11. Щоправда, до цього часу вірменська громада дещо занепала. Після зайняття Бережан австрійськими військами в 1772 році нова влада припинила виплати на утримання Вірменської церкви і священика. Кількість вірмен у місті значно скоротилася, зменшилися й доходи від ломбарду. Дійшло до того, що після смерті 1800 року Яна Гарберта Нікізаряна нового священика не призначали, бо церковна каса не мала змоги його утримувати. А оскільки в церкві не було священика, у 1806 році бережанський староста розпорядився використовувати будівлю під склад зерна. Через рік, 1807-го, австрійська влада насильно реквізувала церковні цінності. Архів і метрикальні книги забрав римокатолицький ксьондз Ступніцький12 .

45

АРХІТЕКТУРНА СПАДЩИНА Оксана БОЙКО

ВЕЛИКА СИНАГОГА В БЕРЕЖАНАХ

Декор над вікном північної синагогальної брили. Світлина 2009 р.

К

ультурний ландшафт Бережан маркований храмами чотирьох громад, які мешкали тут впродовж сторіч: української, польської, вір менської і юдейської. Пам’яттю про юдейську громаду цього невеликого і напрочуд європейського міста нині є руїни синагоги, будівля Бейт гаМідрашу та давнє окописько (юдейський цвинтар). Синагогу в місті знайти важко. Від неї залишилось дві стіни, що світяться великими круглими вікнами, які ось-ось впадуть разом з охоронною дошкою з дуже промовистим написом: «Пам’ятник архітектури. Синагога, XVI ст. Охороняється державою. Пошкодження карається законом»!!! No comments. Розпорядженням представника президента в Тернопільській обл. (№ 59 від 22.02.1993) бережанську синагогу внесли до Списку пам’яток місцевого значення під охоронним № 1824-М. Сам напис на дошці містить помилки різного характеру і, зокрема, в даті.

50

ДО ІСТОРІЇ ЮДЕЙСЬКОЇ ГРОМАДИ Коли ж бережанські юдеї звели свою найдавнішу святиню і коли постала збережена донині будівля? Будівництво синагоги спричинено утворенням громади. Її історія тісно пов’язана з виникненням та розвитком міста. Як пише автор розвідки про Бережани М. Мацішевський, «Юдейська громада в Бережанах дуже стара, її початок збігається з закладенням міста, на що вказують нагробки на юдейському цвинтарі»1. Формування юдейських громад у містах Західної України традиційно пов’язане з їх локацією, тобто осадженням на магдебурзькому праві. 1530 року в Кракові Микола Синявський, воєвода руський і гетьман польний коронний, отримав від короля Сигізмунда I право на заснування міста на місці села Бережани2 . У локаційному привілеї, окрім всього іншого, був даний дозвіл на торги та запрошувалося нових поселенців: «Одночасно на користь того міста установлюємо в ньому два річні ярмарки – на Вознесіння Господнє і св. Петра в Оковах, та на щотижневі торги по п’ятницях... дозволяємо кожному зокрема і загалом всім купцям, продавцям, возним і людям різного стану, статі та віросповідання до міста Бережан прибувати»3. Новолоковане місто з квадратовою ринковою площею розпланували на захід від замку. Саме у цьому, вже магдебурзькому, місті й появилися окремі юдеї-купці. Перша писемна згадка про юдеїв у Бережанах датується 1564 роком 4. Однак у громаду вони організувалися пізніше – тоді, коли сформувалося місто більших розмірів. 1570 року Бережани розширилися в північно-західний бік – між дорогами на Рогатин і Львів, де було розплановане Нове Місто з трикутною Ринковою площею. Того року населення міста становило 260 осіб, в тому числі чотири юдейські родини, які займалися торгівлею. 1584 року Ядвіґа Синявська з Тарлів дістала привілей на локацію містечка Адамів при Старому місті Бережани5. За цим привілеєм місто розширювалося в південний бік і згодом дістало назву Містечко. Для розвитку міста всі мешканці на 10 років звільнялися від різних податків. У привілеї 1584 року йдеться про те, якими ремеслами повинні займатися мешканці, в ньому відзначаються юдеї: «жидам не дозволяється варити пиво і палити горілку, через те що вони здатні займатися торгівлею». 1610 року привілей на локацію Адамівки підтвердив Адам Синявський 6 . Власне тоді, приблизно на межі XVI–XVII століть, юдеї Бережан організувалися в окрему етнічну громаду зі своєю адміністрацією та судом, міському бур-

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

АРХІТЕКТУРНА СПАДЩИНА

містрові підлягали лише в тих справах, що стосувалися міста. Сформована громада мусила мати свій будинок зборів – синагогу та цвинтар. Найдавніша синагога в Бережанах виникла на початку XVII століття. Знаходилася вона в тому ж місці, що й зараз, – за валами тодішнього Старого міста на Містечку Адамівка, поруч з Підгаєцькою брамою. Про її внутрішній та зовнішній вигляд нема свідчень. Напевно, була дерев’яною – з огляду на тогочасні приписи щодо оборони міста. Залежно від місця розташування давні синагоги ділилися на два типи: extra muros (за міськими фортифікаціями) і intra muros (в міських мурах). Синагоги, які зводили extra muros, мусили бути дерев’яними, бо у випадку наближення ворога все поза мурами необхідно було спалити або замінити на фортецю. Юдейський цвинтар, званий в Галичині окописьком (бо обкопувався з усіх боків ровом і валом)7, був закладений за містом за Рогатинською брамою, на високому пагорбі над потоком; цей цвинтар з давніми кам’яними надгробками-мацевами зберігся донині. Докладніший його опис подають Акти римокатолицької парохії за 1762 рік: «Мав обширів три чверті, тобто морґи, але лише частково уживано на заховання і там росли дерева не овочеві; частина була садом, а частиною управляв гробар»8 . Окремі мацеви походять з давніх часів і свідчать, що юдейська громада в Бережанах дуже давня. Вже в першій чверті XVII століття юдейська віросповідна громада Бережан була досить великою. На 1625 рік з 414 домів в місті 75 належали юдеям. Під роком 1638 згаданий її рабин чи юдейський доктор Юда. Після козацьких воєн чисельність юдеїв зменшилася. Згідно з переписом 1682 року 55 домів в місті належало юдеям. Ульріх фон Вердум, секретар аба-

№ 5 (188) / травень 2013

Руїни синагоги в міській забудові. Вигляд з півночі. Світлина 2009 р. Синагога та Бейт гаМідраш. Світлина 2009 р.

та де Польм’є, який у 1670–1672 роках подорожував Україною, описуючи відвідані міста, їхні храми та замки, про Бережани у своєму щоденнику нотує: «Ринок великий квадратовий. Щопонеділка на ньому відбувається торг. ...Тут живе близько 500 родин, між ними, мабуть, 100 єврейських»9. Мандрівник не постеріг у

51

ПАЛАЦОВО-ПАРКОВЕ МИСТЕЦТВО Володимир ПАРАЦІЙ

РАЙСЬКИЙ ПАЛАЦОВОПАРКОВИЙ КОМПЛЕКС «У віддалі двох км на полудневий захід від Бережан, серед гарної і дуже мальовничої околиці — між лісами і горбками, над мрійливим райським потоком – розляглось село Рай. Тутешні люди чи приїжжі з різних сторін краю говорили, що це село своїм розкішним видом справді заслужено має таку гарну назву. З Раю до Бережан вела дорога прекрасною липовою алеєю, де росли грубезні приблизно двісті-річні дерева великани – пахучі липи. Гілля тих старих розлогих лип, що росли по обох боках дороги, лучилися з собою високо над дорогою, створюючи зелене склепіння тунелю, що і в дощ і в літню спеку – давало прохожим захист і приємний холодок. Коли бувало в місяці липні зацвіла вся алея, далеко-далеко розходився милий запах липового цвіту та солодкого меду. Тим-то гарними літними вечорами багато бережанців спішили в алею налюбуватись пахучим повітрям тієї околиці, що була неначе легенями міста. Вздовж дороги поміж липами поставлено чимало лавок для вигоди прохожих, що нераз до пізньої ночі пересиджували серед такого пахучого оточення і чарівної природи»1. Так сприймався цей природноестетичний ареал бережанцями першої третини ХХ століття. А ось так описував його у першій половині ХІХ століття інший романтичний сучасник, стаття якого була опублікована у франкомовному літературному журналі «La Pologne», що його видавала у 1839–1842 роках польська еміграція в Парижі: «Цей парк, що має дві милі довжини і півмилі ширини, перетинає річка, якої води творять водопади, стави і ручаї,

56

Райський парк. Початок ХХ ст.

Вид на с. Рай. Кінець ХІХ – початок ХХ ст.

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ПАЛАЦОВО-ПАРКОВЕ МИСТЕЦТВО

які перетинають у всіх напрямах цей обширний терен, що навіть сам Ле Нотр не міг би розробити більш помистецьки і вдало. Тут зачаровані острови, де квітки і овочі з усіх підсонь розгортають пишність своїх багатих кольорів і приємних запахів; там горбки вкриті непроходимими лісами, а дальше відлогом долини, скали і дикі печери»2. Посилання на одного з метрів європейської ландшафтної архітектури аж ніяк (на ХІХ ст.) не виглядало щодо існуючого парку гіперболізацією, адже на той час він якраз і досягав естетично-планувального піку своєї еволюції.

Липова алея до Раю. 1920–1930-ті рр.

Відповідним чином значення місцевості трактується і сучасними польськими дослідниками. Лише один приклад: «Коли у XVIII ст. припинилися війни з турками і татарами, Бережани набрали характеру магнатської резиденції. І тоді важливу роль почало відігравати передмістя Бережан, зване Рай»3. Райський парк у своїй комплексності естетичного (мистецького та ландшафтного), історико-подієвого та біографічного уже був об’єктом авторського дослідницького зацікавлення 4. Цей інтерес залишиться і в подальшому, він лише тематично поглиблюватиметься. Адже краса парку

№ 5 (188) / травень 2013

приваблюватиме й захоплюватиме багатьох. Названа ландшафтна зона оформилася та ефективно розвивалася (з погляду і планувальної структури, і з позиції естетичного насичення) упродовж другої половини XVII – початку XIX століття. Легенда про походження назви (в т. ч. й з погляду ономастикоетимологічного) також є похідною від естетичних проявів навколишнього природного оточення. Ось її зміст. Власник земель Бережанського господарського ключа Адам Синявський у середині XVII століття з метою подальшого викорис-

тання оглянув вищезазначену місцевість, яка вразила його своєю красою, величчю природних зон і своєрідною світоглядно-заспокійливою аурою. Це захоплююче враження підтримала й дружина Адама – Єва, яка, зіставляючи імена прабатьків людини з навколишньою природною естетикою краю, в думках цій безумовно «едемній» місцевості дала назву «Рай». З цього естетичного чинника випливає і його історично-топонімічне походження. Тут для нас цікава (а також сприйнятлива й на підсвідомому рівні) інтерпретація Раю у відомого українського історика Михайла Грушевського. На його думку, «Рай – слово праслов’янське... воно означає місце гарне, веселе, з гарною рослинністю; але не знати, чи воно вже в передхристиянські часи спеціалізувалось для означення того місця, де

перебувають небіжчики. Проти сього промовляло б, що воно й пізніше, за християнських часів означало взагалі гарну, утішну місцевість і князі, ставлячи собі двори за містом, називали їх «раями». Се вказує, що в поняттю сього слова держалася ідея гарної природи, гаїв, садів, дозвілля. Воно ледве могло б прикладатися до таких місць веселого життя, як би було технічним для небіжчиків, тим більше, що не мало того відтінку блаженного пробування, який має ідея християнського раю»5. У другій половині XVII століття Адам Синявський будує тут свій заміський мисливський маєток (замок), який було оточено оборонним муром з наріжними баштами. Навколишні лісові масиви слугують своєрідною приватновласницькою мисливською та відпочинковою зоною. Останній представник родини Синявських Адам Микола в травні 1707 року приймав у Райському палаці Петра І. У той час він виступав у війні проти шведів і польського короля Станіслава Лещинського на боці іншого польського правителя (Августа II) та його союзника – московського царя. Петро І навідався сюди проїздом у Жовкву. Ось як цю подію, посилену характеристикою інтер’єрів старого мисливського замку, подає Ф. Дієнгайм Хотинський: «Монарх та його почет прибули до цього заміського дому, що знаходився при вході до парку, через авеню, зложену з чотирьох рядів лип. Чарівна Єва Синявська прибула, щоб чекати на царя в почесному дворі. Нижчі старшини, лакеї і залога примістилися по будинках, призначених для звичайних гостей, і де також знаходилися кухні, возівні і конюшні. Петро Великий і його генерали просувалися в напрямі вілли, яка стоїть навпроти головних забудовань. Шляхетність головного будинку, елегантність чотирьох павільйонів, що вони його фланкують, щасливий і делікатний вибір прикрас, гармонія цілости, веліли цареві здогадуватися, що архітектура взорувалася на плянах Мансарда та що він зумів їх зрозуміти… Гетьман спровадив з Парижу всі предмети, конечні для прикрашення приміщень, за смаком версальським, а в цей час Петро Великий ще не був у Парижі. Красна Єва Синявська прове-

57

РУКОПИСИ І ДРУКИ Микола ПРОЦІВ

ГОЛОВНИЙ ЖУРНАЛ Бережанської гімназії (1789–1817)

У

Іл. 1

62

Бережанському краєзнавчому музеї зберігається чимало цінних експонатів. Заслуговує уваги раритетний документ – головний журнал Бережанської гімназії за період з 1789 до 1817 року1 (іл. 1). Засновано цей навчальний заклад у Збаражі 1789 року, а бережанський період починається з 2 вересня 1805 року, коли згідно з указом цісаря Франца І гімназію перевели в Бережани2 . Збережені долею і часом 208 пожовклих аркушів донесли до нас прізвища учнів, їхній вік, оцінки, дані про батьків і місце народження, завваги професорів. Розмір документа 24,5х37,5 см. Цікава історія його появи в Бережанському краєзнавчому музеї. Журнал передав у 2000 році Олександр Пантелеймонович Кондратюк, який брав участь у відзначенні 625-ліття першої письмової згадки про Бережани. На першій сторінці цінного експонату він залишив автограф3 (іл. 2): «Глибокошановні панове! Унікальний архівний документ, який мені віддав у 1948 році один селянин Бережанщини під час обіду в його квартирі (я був запрошений після читання селянам лекції з питань виховання дітей в сім’ї), я сердечно дарую Бережанському музею. Тут всі відомості про учнів з першого року відкриття цієї гімназії у м. Збаражі в 1789 році. В 1804 році, як це видно із документів, гімназія була переведена у м. Бережани (у цьому томі списки і дані про вік, успішність учнів до 1817 року). Сьогодні (2000 рік) їй виповнилось 211 років. А я був директором (тоді називалась СШ № 1) цієї школи після закінчення Великої Вітчизняної війни – з 1945 по 1949 роки. Я ж організовував її [будівлі] відновлення після руйнування німецькими окупантами. Хай вона процвітає ще довго-довго! Доктор педагогічних наук, професор, заслужений працівник Вищої школи України О.П. Кондратюк 22.VІІІ.2000 року. м. Бережани м. Київ» Професор Олександр Кондратюк зробив музею воістину дорогий дарунок, який понад 50 літ зберігав у себе. Записи в журналі зроблені латиною, німецькою та польською мовами. Ось як виглядала сторінка журналу 1789–1790 навчального року – першого року в історії гімназії. Запис станом на січень 1790 року, клас риторики 4 (іл. 3).

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

РУКОПИСИ І ДРУКИ

Іл. 2

Іл. 4

Іл. 3

У журналі вказувалось прізвище та ім’я учня, його вік та оцінки з предметів. Одними з перших учнів гімназії були: Прізвище та ім’я

Вік

Длужнєвський Йосип Ленкавський Теодор Шусткевич Каетан

16 18 14

1 2 1

1 2 2

1 2 1

1 2 2

А всього в перший рік навчання в період з вересня 1789 року до січня 1790 року до 4-х класів було вписано 45 учнів віком від 12 до 20 років5. У журналі натрапляємо на записи про навчання осіб, які стали в майбутньому відомими науковцями, артистами, політиками, громадськими та релігійними діячами. Серед них – українці, вірмени, поляки, євреї… Колишній гімназист Антін Чернецький у статті «На слідах Маркіяна» так описує перших учнів гімназії: «Між першими учениками українцями бережанської ґімназії – коли не рахувати тих, що вийшли зі Збаража – як проф. унів. Нападієвич (1795), Март. Барвінський ґен. вікар. (1798) та ін. – стрічаємо свояків Маркіяна Шашкевича Йосифа (1806) і Василя (1809) Авдиковських, Івана Барвінського (1807), Левицьких Атаназія (1812), Якова (1813), Михайла (1816), Антона (1817), Йосифа (1818), Івана Шашкевича (1816)…» 6 . Ще в Збаражі в 1797 році 18-річним юнаком закінчив гімназію майбутній філософ, правник, профе-

№ 5 (188) / травень 2013

сор Львівського університету Микола Нападієвич7. Тут протягом 1798–1802 років 8 навчався український церковний діяч, педагог, доктор теології, папський прелат Мартин Барвінський, який був деканом теологічного факультету Львівського університету (1823–1824), його ректором (1837–1838), багаторічним членом греко-католицької капітули. Мацей Бродович (Brodowicz Maciej Jozef, 1790–1885) – польський вчений-медик, педагог, поет, закінчив гімназію в Бережанах у 1806 році9, а починав навчання 10-річним хлопчиком у Збаражі в класі інфіми в 1801– 1802 навчальному році10. Був неординарною особистістю, відомим лікарем, добрим організатором науки. Двічі – у 1839–1841 і 1847–1848 роках – обирався ректором Ягеллонського університету. У 1847 році професор медицини Мацей Бродович отримав почесне звання доктора філософії honoris causa цього університету. Автор спеціальних праць з медицини, поетичної збірки «Польові квітки» (1871). Похований на Раковецькому кладовищі Кракова. У труну, згідно із заповітом, було покладено листи від матері та приятеля, лікаря Йозефа Сеї11, з яким він навчався в гімназії в одному класі12.

1 вересня 1807 року навчання в гімназії в першому семестрі розпочав 12-річний Віталіс Смоховський (1796–1888) – видатний польський актор, директор Львівського театру. Його прізвище відзначено поміткою13, а в другому семестрі цього ж року виділено олівцем червоного кольору, і є допис чорними чорнилами: «Slawny dyrektor teatru Lwówskiego w r. 1854–64»14.

63

НЕКРОПОЛЬ Володимир ПАРАЦІЙ

Символ вічності та пам’яті:

БЕРЕЖАНСЬКИЙ ЦВИНТАР

П

ам’ять про великих людей має для нас не менше значення, аніж їхня жива присутність» – стверджував Сенека. Але необов’язково особистість повинна бути історичного чи державницького рівня, щоб вважалося необхідним зберігати пам’ять про неї. Важливою є пам’ять як така. І таким меморіальним місцем були, залишаються і будуть історичні цвинтарі – територія, де концентрується минуле, мистецьке, особистісне, величне, духовне, родинне. На думку дослідниці Х. Бойко, «Цвинтарі є невід’ємною частиною життя та свідченням того, що колись відбувалося на теренах нашого краю, а отже – це музеї просто неба. Вони нагадують про визначних людей та інформують про історичні події, звертають увагу відвідувачів на будівельні, культурні та мистецькі особливості різних епох; пов’язують минуле, сучасне та майбутнє; у них відображається менталітет, звичаї та традиції, а також, звичайно, віра людей. Тут зберігалися таємниці рідної культури. В історії міста цвинтар часто ставав межею автентичної культури»1. Таким суспільно-універсальним пам’ятним місцем у Бережанах є місцевий християнський цвинтар, заснований 1784 року. До часу його формування на захід від лінії міських оборонних валів, при дорозі, яка вела до передмістя – с. Рай, міщан хоронили або коло костелу, або (русинів) коло однієї з чотирьох церков2 . Загалом, до кінця XVIII століття (і навіть пізніше) поховання здійснювалися в різних частинах міста та найближчих міських околиць залежно від віровизнання померлого, а також різноманітних обставин смерті3. З кінця XVIII століття нова територія стала місцем для вічного спочинку місцевих мешканців, як римокатоликів, так і греко-католиків (поляків, німців, австрійців, українців). Позасвітнє життя, таким чином, об’єднало їх, без огляду на форму християнського віровизначення чи національність. Бережанський християнський цвинтар усе ж цікавий і як місце поховання знаних і посправжньому історичних особистостей, чия діяльність мала вплив на різноманітні обставини

«

Фрагмент зображення архангела Михаїла. Світлина Андрія Кіся. 2002 р.

66

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

Світлини Андрія КІСЯ. 2002 р.

НЕКРОПОЛЬ

політичних відносин ХІХ – початку ХХ століття. Тут поховані учасники Паризької комуни, повстань 1830 і 1863 років (відповідно, у польській трактовці, Листопадового та Січневого), «Весни народів» і Кримської війни, Першої світової війни, українсько-польської та польсько-більшовицької воєн 1918–1920 років. Описуючи місця поховань загиблих поляків – відомих учасників мілітарних подій 1794–1864 років, дослідник Й. Б’ялиня-Холодецький фіксує й окремі могили на Бережанському цвинтарі. Серед захоронених тут згадано: Антонія Гарчинського (1810–1888) – полковника, учасника Листопадового та Січневого повстань, Кримської війни; Вінцентія Красніцького (†1874) – учасника Січневого повстання; Владислава Карвовського – учасника Січневого повстання; Міхала Кржижановського (1836–1897) – учасника Січневого повстання; Владислава Лисаковського – учасника Січневого повстання; Костянтина Матчинського (†1898) – учасника Листопадового та угорського (1848 р.) повстань, Кримської війни; Вінцентія Скібіцького (1834–1906) – учасника Січневого повстання; Вінцентія Збієвського – учасника Листопадового повстання 4. Загалом потрібно зауважити, польська сторона доволі активно досліджувала поховання своїх національно значущих особистостей. Зокрема, пошуковець С. Ніцея, у контексті пізнання історичної спадщини переважно польського етносу Бережан, багато уваги приділив аналізу (в історичній ретроспективі) історичного християнського цвинтаря5. Польський учений трактує його як ровесника львівського Личакова 6. Дослідник багато років присвятив вивченню меморіальних комплексів Личакова й історії його становлення. Згідно з авторською думкою щодо Бережанського цвинтаря, тут «збережено кількасот польських надгробків», зокрема представників інтелектуальної еліти міста, відомих військових діячів, повстанців7. Серед згаданих – полковник Антоні Раймунд Гарчинський – учасник польських повстань, ув’язнений з політичних мотивів, капітан козацьких загонів у часи Кримської війни (ініціатива створення яких належала польській еміграції). Під час одного з боїв потрапив у полон до росіян. У Києві засуджений до сибірської каторги, але звільнений на підставі звернень англійського, французького й турецького урядів. Повернувшись на батьківщину, бере участь у повстанні 1863 року,

№ 5 (188) / травень 2013

Голова Богородиці Фрагмент меморіальної скульптури Погруддя Ісуса Христа

після якого переїжджає до Парижа. На схилку літ осів у Бережанах. Його могилою на цвинтарі опікувалась місцева гімназійна молодь8 . Звертає автор увагу на інші надгробки визначних (загальнопольського рівня) діячів національного відродження (участь у повстаннях 1830 і 1863 років, у Кримській війні, подіях «Весни народів»)9. Окремо відзначається й меморіальне поховання польських солдатів 1914–1920 років. Це великий пам’ятник, зведений у 1932 році над могилою 25 солдатів 51-го полку прикордонних стрільців, які загинули в часі походу на Київ 1920 року та в битвах з кіннотою Будьонного. Напис на лицьовому боці: «Героям битв за Польщу 1918–1920». Пам’ятник і меморіал було зруйновано після Другої світової війни10. У нинішній час відбулося його меморіальне відновлення уже і як символу. Неподалік розташовано й меморіал австрійських військ, загиблих під час різноманітних воєнних кампаній упродовж 1866–1916 років, який також було знищено після Другої світової війни. Але нині це вже відновлений меморіальний комплекс. Збережено, зокрема, автентичний великий кам’яний хрест з написом «Dulcze et decorum est pro patria mori» («Солодко та приємно померти за Вітчизну»)11.

67

2013 № 5 (188)

Науково-популярний ілюстрований журнал

ВИДАВЕЦЬ ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» Україна 03040, Київ, вул. Васильківська, 1. Тел./факс: +38(044) 498 23 65 Генеральний директор Олеся БІЛАШ

Головний редактор Леся БОГОСЛОВ Відповідальний за випуск Ігор ГИРИЧ Редагування, коректа Віри КАРПЕНКО Дизайн і верстка Наталії КОВАЛЬ

ПРО АВТОРІВ Оксана Бойко – старший науковий співробітник Інституту «Укрзахідпроектреставрація» (м. Львів), кандидат архітектури, дійсний член УНК ICOMOS Андрій Ґречило – провідний науковий співробітник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, голова Українського геральдичного товариства, доктор історичних наук Василь Зорик – директор Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани Володимир Парацій – завідувач науково-дослідного відділу Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани Микола Проців – старший науковий співробітник Бережанського краєзнавчого музею Богдан Тихий – заступник директора з наукової роботи Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ Україна 03040, Київ, вул. Васильківська, 1. Тел./факс: +38(044) 498 23 67 E-mail: pamjatky.ukr@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 683 від 01.06.1994

ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНИ: історія та культура Передплатний індекс – 74401

ДРУКАРНЯ ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія “Експрес-Поліграф”» вул. Фрунзе, 47б, Київ, 04080. Тел. +38(044) 417 25 93 Наклад 1000 прим.

Розповсюдження, передплата, реклама Тел. +38(044) 498 23 64, +38(050) 310 56 63

uaculture.com

Передплатний індекс 74401

ВИХОДИТЬ ЩОМІСЯЦЯ ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НА 2013 РІК

1 місяць 22,49 грн

3 місяці 66,87 грн

6 місяців 132,09 грн

Передплатити та придбати окремі примірники журналу в електронній версії можна за адресою: http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-якій країні світу. Ознайомитись з журналом можна в усіх наукових бібліотеках обласних центрів України та бібліотеках райцентрів Київської області. Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

ПЕРЕДПЛАТА ТРИВАЄ УПРОДОВЖ РОКУ ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НА ІІ ПІВРІЧЧЯ

П ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ІН

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

95220 9

74401

1106,05 грн

132,09 грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

74501

37112

74310

66,84 грн

46,95 грн

66,84 грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

60969

90269

82,77 грн

52,77 грн

Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України та через Оформлення передплати на друге півріччя 2012 року агентства. розпочнеться в квітні місяці. передплатні Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку через передплатні У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату наУкраїни, всі наші видання можна через сайт агентства, а також у редакції Газетно-журнального видавництва Міністерства культури України www.presa.ua, на сторінці «Передплата On-Line». У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату видань на всі наші Передплатити та придбати окремі примірники в видання електронній версії можливо можна через сайт www.presa.ua, на сторінці «Передплата On-Line» за адресою: http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-якій країні світу. Довідки за тел.: (044) 498-23-64

Довідки за тел.: 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com e-mail:(044) nvu.kultura.porhun@gmail.com

ISSN 0131-2685

Пам’ятки України: історія та культура. – 2013. – № 5. – С. 1–72.

Індекс 74401