репертуар на березень 2012 року стор. 2-9
прем’єра театру імені івана франка «жона є жона...»
мистецтво – як політ. лесь курбас стор. 16-21
мрія про театр великого стилю. сергій данченко №3 березень 2012
від головного редактора from the chief editor
З
святкова барва березня
наближенням весни, невідомо чому і звідки, але до нас неодмінно приходить передчуття надії, оновлення, свята і романтичного настрою. А 27 березня театральна спільнота всього світу відзначає професійне свято – Міжнародний День театру. Тож вітаємо всіх, хто служить мистецтву Мельпомени. Хай коло шанувальників цього вічного мистецтва шириться, хай на кону вирують пристрасті, пломенить натхнення, а творців і глядачів об’єднує любов. Тож у березневому номері «Театральноконцертного Києва» – святкова барва. Згадуємо яскравих особистостей у царині театру – реформатора і натхненника Леся Курбаса, режисера Сергія Данченка, актора-сміхотворця Миколу Яковченка. Про ритм творчості Молодого театру розповідає художній керівник Станіслав Мойсеєв. Репертуарні вистави та майбутні постановки, участь у міжнародних фестивалях, спільні творчі проекти із зарубіжними інституціями та й останні прем’єри театру засвідчують, що глядачам різного віку й художніх уподобань є що подивити-
ся. «Твої актори тут!» – запрошує Молодий театр. Про історію будівлі на Прорізній, 17 дізнаєтесь на прикінцевих сторінках журналу. У полі зору театрознавця прем’єра за оповіданнями А. Чехова «Жона є жона…» на кону Національного театру імені Івана Франка. Прочитайте та поспішайте подивитися – в обох випадках буде цікаво! Діалоги-спогади в спектаклі «Розмова, якої не було» театральної майстерні «Сузір’я» режисерський дебют Вікторії Філончук. Для тих, хто тільки починає пізнавати світ театру, – анонс вистави «Дюймовочка» в Муніципальному театрі ляльок. Інформаційно-мистецький часопис «Теат рально-концертний Київ» фіксуватиме найцікавіші події й надалі. Передплачуйте, купуйте видання в кіосках «Преса», театральних касах, або ж перед виставами в театрах. З нами можна спілкуватися в Інтернеті та поштою. Будьмо разом, вірмо і переконуймось – краса таки врятує світ! Вітаю з весною, з професійним святом! Наталка Потушняк
issue topic
тема номера
СВЯТО ТЕАТРУ
На фото вистави: «Гості нагрянуть опівночі», «Найвище благо у світі...» (Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра), «In pivo veritas» (Київ Модерн‑Балет), «Любовні листи до Сталіна» (Молодий театр)
12
театрально-концертний київ 3’12
issue topic
тема номера
27
березня вся театральна спільнота відзначає професійне свято – Міжнародний день театру. Таке рішення було прийнято 1962 року у Відні на IX конгресі Міжнародного інституту театру (MIT) при ЮНЕСКО. Його діяльність згідно зі статусом спрямована на зміцнення миру і дружби, на розширення творчої співпраці театральних діячів світу. Втім, це свято не тільки майстрів сцени, а й мільйонів глядачів. Воно має добрі традиції. Цього дня показують найкращі спектаклі, а також приурочують прем’єри, бенефіси, влаштовують цікаві «вечори-капусники», вручають нагороди. За ініціативи Київського відділення Національної спілки театральних діячів України та Головного управління культури міста Києва 1992 року було засновано театральну премію. Із п’ятдесяти запропонованих фахівцями назв для міського театрального «Оскара» вибрали найцікавішу – «Київська пектораль». Це була перша така премія на теренах колишнього Радянського Союзу. Серед перших лауреатів – вистави «Дама без камелій» у постановці Романа Віктюка та «Кандид» Вольтера у постановці Володимира Петрова в театрі російської драми імені Лесі Українки; «...I сказав Б» у Молодому театрі, режисер Валерій Більченко; актори – Ада Роговцева, Надія Кондратовська, Валерія Заклунна, Богдан Ступка. Неодноразово удостоєні цієї нагороди театральний композитор Юрій Шевченко, художник-сценограф Андрій АлександровичДочевський, майстер музичного оформлення драматичних вистав Олександр Курій, режисери Юрій Одинокий, Станіслав Мойсеєв, Віталій Малахов, Ігор Славінський, Дмитро Богомазов. Багато з них стали знаними в світовому театральному просто-
рі, примножили славу українського мистецтва. Один з перших лауреа тів премії, Олексій Ратманський, призначений хорео графом Американського театру балету. Цьогоріч премією «Київська пектораль» нагороджуватимуть у двадцятий раз. Впродовж теат рального сезону експерти оцінювали понад 80 вистав в чотирнадцяти номінаціях: «За кращу драматичну виставу» «За кращу музичну виставу» «За кращу дитячу виставу» «За кращу камерну виставу (малої сцени)» «За режисерську роботу» «За краще виконання жіночої ролі» «За краще виконання чоловічої ролі» «За краще виконання чоловічої ролі другого плану» «За краще виконання жіночої ролі другого плану» «За кращу сценографію» «За кращу музичну концепцію вистави» «За краще пластичне вирішення вистави» «За кращий акторський дебют» «За кращий режисерський дебют» Існують дві номінації, лауреатів яких визначає Оргкомітет, а саме:« За вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва» та «Подія року». Сума премії може змінюватися, та хіба можна віднайти грошовий еквівалент творчій енергії, натхненню, темпераменту, зрештою... таланту. Потреба творити – це завжди непередбачуване відчуття, та головне – щоб була можливість втілити його, щоб оцінили колеги, шанувальники, щоб самовіддана праця стала внеском у зміцнення духовності, у збагачення національної скарбниці сценічного мистецтва. Зі святом вас, дорогі діячі театру! театрально-концертний київ 3’12
13
notion
погляд
Яковченко, котрий завжди з нами Книжка театрознавця Віталія Жежери «Микола Яковченко. Пам’ятник невідомому актору» (видавництво «Музична Україна») вийшла у світ наприкінці минулого року. Це було замовлення Державного комітету телебачення та радіомовлення в межах програми «Українська книга’2011» з нагоди 20-річчя Незалежності України Валентина ГРИЦУК
16
С
першу, зважаючи на доволі великий формат і глянець, видання справляє враження альбому. Але тексти й фото викладено так, що книжка зручна в користуванні, більше того – «підручна», тобто може слугувати підручником. Посилання чи коментарі розміщено праворуч або ж ліворуч на полях, саме біля авторської позначки в основному тексті. Погляд не «ковзає» сторінкою шукаючи номер позначки. Найголовніше те, що написано її професійно, з повагою та любов’ю до особи великого актора. Коментарі, текстівки до фото та їх добір зворушливі й дотепні. Тому переконана, що видання буде цікаве науковцям, культуротеатрально-концертний київ 3’12
логам, колегам по сцені, педагогам та просто широкому колу читачів. Ось на фото крупним планом старе кільце від хвіртки. І підпис – такий вичерпний, ніби йдеться про живу істоту. Та тут все виправдано, адже її не раз прочиняв Микола Федорович, а за нею – двір, у якому він провів своє дитинство. В атестаті трієчника Миколи Яковченка п’ятірки були лише за Закон Божий та поведінку, вокал не оцінювався, але зазначено так: «И, сверх того обучался пению». Гумористична складова особистості артиста, важливі моменти біо графії, що невіддільні від творчості, відтворюють його індивідуальне єство. Автор концентрує увагу саме
notion
погляд на внутрішньому світі актора. У тексті простежується і авторська медитація на окремому цікавому факті й релаксація – коли попускаються віжки й увага розпливається на периферію, на ширші кола часу, простору, в яких опинявся актор. Коментарі не нав’язливі, але принципові. В есе «Прилуцькі маскаради сезону 1918/19» подано цікаві фото, висловлювання простих людей та… денікінського генерала Шкуро, що загалом панорамно відображає час. Заради правди зауважу, що авторові не вдалося втримати динамічний, іскрометного гумору тон, обраний ним напочатку, в тих моментах, що стосуються театро знавства, а саме – аналізу вистави, поточного репертуару, театрального процесу в цілому. Та вихід знайдено – все вдало компенсується вже згаданими коментарями на полях, що доповнюють серйозний текст мов інтермедії. Серед них і жарти видатних історичних постатей, політиків, котрі часто «кроїли долю» маленької людини. Дуальність організації тексту, коли чітко простежуються два плани, підсилюється й візуально ( дизайн і верстка А. Жарого, художник Є. Ільницький). Отже, ілюстративний матеріал поділяється на основні зображення та допоміжний фотокоментар. Авторська мова дуже інформативна, наведено багато фактів із посиланнями на архівні, бібліотечні чи музейні джерела. Театрознавець Віталій Жежера полемізує на сторінках і з іншими науковцями. Динаміка закладена навіть у заголовках деяких есе, наприклад: «Що не поділили Микола Федорович і Мар’ян Михайлович», або ж «Отелло і тринадцять нечистих». Тут він погоджується або полемізує з Лесем Танюком, котрий у монографії про Мар’яна Крушельницького та у своїх опублікованих щоденниках досліджував ті самі теми, проблеми, історії. Гадаю,
театрознавчі тексти тільки збагачуються від цього, адже відкриваються інакші ракурси, погляди, інша правда про ту ж саму подію. Миколу Яковченка автор порівнює з рудим клоуном, виступи на манежах якого в радянські часи подекуди забороняли, від чого публіка його любила ще більше. Під завісу життя репліка Миколи Яковченка звучала так: «Клоун іде на манеж». Звання «народний артист» – багатовимірне, філософське. Є безліч нашвидкуруч розкручених псев до зірок, є багато хороших режисерів, директорів театрів, які посіли це місце творчістю або правом сильного, а є просто актори, яких народ знає, пам’ятає, шанує крізь простір і час. До таких улюблених кумирів по праву належить Микола Яковченко. Після прочитання книги розмірковуєш: хто так потужно збагатив жанр драми чи трагедії, як Яковченко комедії? Хто змусив публіку стільки ж хвилин плакати, скільки Яковченко – сміятися?.. До цих важливих досліджень ще не раз повертатимуться фахівці. Прикрість у тому, що книжка Віталія Жежери «Микола Яковченко. Пам’ятник невідомому актору» вийшла таким малим накладом, усього 2000 примірників.
Автор книги «Микола Яковченко. Пам’ятник невідомому актору» Віталій Жежера
театрально-концертний київ 3’12
17
personality
персона
Мрія про Театр Великого Стилю Ірина Зубченко
18
М
инуло вже 11 років, як не стало на світі видатного режисера Сергія Данченка, котрий за життя встиг вписати свою сторінку до історії українського театру. Легендарна вистава «Тев’є-Тевель» і досі зберігається у діючому репертуарі франківців. На жаль, за станом здоров’я виконавець головної ролі Богдан Ступка поки що не може радувати глядачів, але віриться, що вистава, яка завжди збирала незмінні аншлаги і стала символом сучасного українського театру, ще буде зіграна. Сергій Данченко не одразу віддав своє серце театру. В дитинстві, граючись разом із друзями, він знайшов у купі залишених кимось речей шматки кристалів. Ця знахідка його дуже вразила, спочатку навіть спонукала до колекціонування, а потому і до вибору професії. Як відомо, геологія – це наука про Землю. Постійні експедиції, пошуки, відкриття давали оте надзвичайне відчуття єднання з природою, про яке завжди так трепетно згадував Данченко. Можливо, десь там, в експедиції, дивлячись на небо, Данченко зрозумів, що воно не тільки над нами, але й усередині нас. Щоправда, не завжди вистачає часу віднайти його як кристал, серед купи буденних проблем. Переконана, Сергій Володимирович розумів, що театр таку можливість дає: «Крім землі, є ще небо й космос, – казав він. – Я хочу бачити театрально-концертний київ 3’12
поетичне ставлення до світу, до життя взагалі, відчуття того, що ми є частка чогось більшого, величезного, і, у той же час, кожен з нас утримує в собі цілий світ». Підтвердження цій вічній істині режисер знаходив у творах таких видатних письменників, як Шек спір, Чехов, Франко, Леся Українка, Дюрренматт, Шолом-Алейхем, тому у «співпраці» з ними створив свої найкращі вистави. Сергій Данченко мав дар збирати навколо себе талановитих митців. Він працював із Н. Ужвій, Н. Копер жинською, С. Олексенком, М. Герасименко, Б. Козаком, Ф. Стригуном, Л. Кадировою, В. Розстальним, А. Хостікоєвим, Н. Сумською та іншими і давав їм ролі, які по-новому розкривали їхній талант. Але своїм актором він повною мірою міг назвати тільки одного – Богдана Ступку і, зосереджуючись переважно на його акторській індивідуальності, поставив більшість своїх успішних вистав. Великою заслугою Сергія Володимировича було повернення свого часу до театру Франка видатного художника-філософа Данила Лідера, співпраця з яким дала можливість створити в порожньому просторі франківської сцени справжній «космос». У житті та професії Данченку не завжди таланило. Були невдачі, провали, часом безпідставні, часом справедливі образи акторів, які грали мало, але такі реалії життя. Всіх зробити щасливими неможливо.
personality
персона
В одному з інтерв’ю Сергій Данченко сказав: «Я завжди заздрив художникам, письменникам – вони залишають твори, які живуть і після них, в яких залишається їх душа, серце, думка, а театр – це віддзеркалення моменту». Як не шкода визнавати, але він мав рацію. Жодна рецензія, фото, відеозапис не зможе передати ті почуття, які глядач отримує безпосередньо на виставі, коли народжуються емоції, переживання, відбувається потужний енергетичний обмін між глядачем і акторами. Звичайно, якщо вистава талановита, жива. А таких вистав у Сергія Данченка було достатньо: «Маклена Граса», «Камінний господар», «Украдене щастя» у Львівському театрі імені М. Заньковецької; знамениті вистави театру імені І.Франка: «Украдене щастя», «Візит старої дами», «Дядя Ваня», «Тев’є-Тевель». Проте існує тільки один механізм, який дозволяє зупинити мить – це пам’ять. І тут в
нагоді, треба бути справедливими, стають ті ж статті, фотографії, рецензії, записи і спогади сучасників, які дозволяють зафіксувати, втримати миттєвість часу. Напевно, про цю фіксацію миттєвості думали Лесь Курбас і Василь Василько, створюючи при Мистецькому об’єднанні «Березіль» у 1923 році Театральний музей. Відомий афоризм стверджує: «Минуле, що зберігається у пам’яті, є частина теперішнього». І наш загальний людський обов’язок пронести цю пам’ять крізь покоління. Зважаючи на це, науковці Музею театрального, музичного та кіномистецтва України наприкінці березня презентують виставку, присвячену 75-річчю від дня народження Сергія Данченка, – режисера, який мріяв створити «Театр Великого Стилю» і був переконаний, що «мистецтво має бути націлене на те, щоб зробити людину кращою, ніж вона є». Тож, з Днем народження, Майстре! театрально-концертний київ 3’12
19
FIRST NIGHT
прем’єра
У БІЙ ІДУТЬ ЛИШЕ КЛАСИКИ Теодозія ЗАРІВНА Фотоілюстрації Тетяни Великодної
Ж
20
театрально-концертний київ 3’12
иття, як правило, не виправдовує надій. Замість краси, романтики і феєрверку воно раптово видає рутину, нудьгу і чимало страждань. У Чехова цих помітних і непомітних розчарувань чимало. Який би калейдоскоп із уривків його творів не вибудовували, все одно картина залишиться трохи неврастенічно-безнадійною, трохи водевільною і часом неймовірно смішною.
І як би не втішала себе молода панна, котра у весільній сукні опинилася поруч із власним коханим і, як виявляється, зовсім невідомим чоловіком, як би троє провінційних дівчаток поруч з нею не прагнули «в Москву… в Москву», все одно ніхто з них не омине ані ницості, ані дурості життя, ані його невиправданої жорстокості. Зрештою, віниками із вибуялого цвіту вишневого саду доведеться вимести пил.
FIRST NIGHT
прем’єра Між бурхливим стартом спектаклів «Кар’єра Артуро Уї» Б. Брехта і «Сон літньої ночі» В. Шекспіра у постановці Валентина Козьменка-Делінде і нинішнім його спектаклем за творами А. Чехова «Жона є жона...» пройшло довге життя, творче і, власне, його абсолютна числова величина. Воно не було рівним. Але раптом у цих безконечних шафах провінційного адюльтеру, котрі розкриваються навиліт, шухляди яких самі висуваються, у цих половинках вертикальних дверей, що схожі на труби органу чи на його клавіші, підвішені над сценою (на них і зіграє життя свою партію у безконечних блисках і світлових цятках), у цьому постмодерному міксі стилів, костюмів, пісень, драматургічних шматків, переодягань жінок за чоловіків – і прозирне весела та відчайдушна творча манера тоді ще зовсім молодого режисера, який зміг пронести її окремі фарби до сьогоднішнього дня і не загубити своє власне творче обличчя, а також надії, які на нього покладалися. Це як обличчя людини, котру впізнаєш через багато років, і тішишся, що можеш це зробити, а отже, час не має аж такої безмежної влади. «Жона є жона...» – суцільний двобій між чоловіком і жінкою, двобій відвертий та прихований, епізодичний і пожиттєвий, хитрий і підступний, пристрасний і ніжний, двобій, у якому сплелося багато мотивів, назбираних за роки, але головні – вижити разом і взяти від життя трохи щедрот і принад. У виставі грають народні артисти Поліна Лазова і Богдан Бенюк, а також чимало наймолодших франківців. Коли б на сцені навіть лицедіяли поважні, знані і талановиті актори, то і їм було б важко працювати поруч з такою парою: як з партнерами неймовірно легко, але витримувати порівняння непросто.
театрально-концертний київ 3’12
21
Issue topic
тема номера
Мистецтво — як політ Ірина Зубченко
26
Ц
ього року геніальному режисеру, педагогу, актору, реформатору театру і просто фантастичній людині, яку сучасники називали філософом, мислителем, мрійником – Лесю Курбасу виповнюється 125 років. Безкомпромісний, вимогливий, піднесений, натхнений і задумливий, чарівний до безмежності Курбас, як згадував режисер Олександр Перегуда, мав магічну владу над людьми. Театр Лесь Степанович розглядав як місце, спроможне дати людині те, що повсякденні турботи, проблеми та метушня в ній руйнують. За словами актриси Ірини Авдієвої, Курбас часто повторював: «Мистецтво повинно народжуватись легко. Це як політ. Подумав про щось хороше, відкрив очі, вдихнув повними грудьми – і злетів…». Недаремно актор театру «Березіль» Роман Черкашин якось порівняв Курбаса з казковою мудрою птахою, великою і печальною. А за словами актора Андрія Макаренка, Курбас неодноразово казав: «Тисячу разів доцільніше дряпатися на Говерлу і зриватися з неї, доцільніше потовктися при цьому як слід, але таки видряпатися на неї, ніж пов зати на низах». Курбас як ніхто інший розумів правдивість цих слів, бо сам таких «Говерл» за своє життя здолав чимало. Молодий театр і Мистецьке об’єднання «Березіль», створені Курбасом, стали свідченням того,
театрально-концертний київ 3’12
що талант, ентузіазм, віра, праця, самовідданість згуртованих навколо однієї ідеї людей можуть дати той результат, якого прагнеш. Систематичний пошук, невпинне навчання, постійний рух уперед – саме такими категоріями мислив Курбас, працюючи в театрі. Лесь Степанович був дуже допитливою людиною, цікавився буквально всім і привчав до цього молодь. Він завжди оберігав студійну основу театру, вважаючи, що актор повинен постійно вдосконалюватись як фізично, займаючись своїм тілом, голосом, пластикою, так і духовно, збагачуючи знаннями і відкриттями свою душу. Курбас стверджував, що актор повинен бути не тільки талановитим, але й висококультурним і тому неодмінно має працювати над розширенням свого світогляду. Він так захоплював акторів своєю жагою до знань, що Поліна Самійленко згадувала: «Під впливом Курбаса – ерудованого мистецтвознавця, історика, філософа – і нам хотілося “проковтнути” всі бібліотеки, музеї, картинні галереї». У Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України в постійно діючій експозиції, присвяченій Курбасу, що має назву «Людина, яка була театром», портрет митця символічно зображено на корабельному вітрилі як знак того, що і сьогодні він є одним із безперечних лідерів українського театру.
issue topic
тема номера
Портрет Леся Курбаса. Художник В. Цимпаков. 1967 р. Написаний на замовлення В. Василька для Музею театрального, музичного та кіномистецтва України
Актори «Березоля» під час роботи над постановкою п’єси «Маклена Граса» М. Куліша, 1933 р. Сцена з вистави «Джіммі Хіггінс» за Е. Сінклером, «Березіль», 1923 р.
театрально-концертний київ 3’12
27
Issue topic
тема номера
ритм Молодого театру Художній керівник театру народний артист України Станіслав Мойсеєв
–Я
кщо мене запитати, як живе Молодий театр сьогодні – оптимістичних відповідей не обіцяю. Прем’єра, як свідчення сталої роботи театрального колективу, поступово стає подією, не за художніми якостями, а за фактом. Кошти надходять лише на заробітну плату і то не в повному обсязі. Підтримка театрів відчутно згортається. Я свідомий того, що бюджет не безвимірний, але постає запитання – що тоді є пріоритетом держави? Творчі особистості можуть дивувати талантом, феноменальними здібностями, визнанням у світі, але не обійтися без фінансової підтримки, щоб це реалізувати. Плани художнього керівника театру цікаві акторам, фахівцям театру, глядачам і, щонайменше, – владним структурам. Тому складно про них розповідати. Якщо вдаватися до цифр, то на спектаклі, втілені за рік, використано 95 відсотків зароблених коштів і лише 3 від сотки – від державного фінансування. Отже зрозуміло, які у нас можливості на постановки. Обираючи ту чи іншу п’єсу, треба зважати й на таку позицію, як авторське право, тобто як отримати дозвіл на постановку і скільки це коштуватиме. Мені хотілося б утілити «Бісів» Федора Достоєвського на нашій сцені, можливо, п’єсу Жана Кокто, сучасну українську драматургію, цікавий твір
28
театрально-концертний київ 3’12
для камерної сцени тощо. Найближче до реальної постановки п’єса «Кома» представників сучасної німецької драматургії авторів Фолькера Шмідта і Георга Штаудахера. Це наш спільний проект з Ґете-інститутом. У мене є давня мрія – втілити твори зі спадщини Тараса Шевченка, вважаю це своїм професійним обов’язком. Тут особлива відповідальність, бо йдеться не про поєднання форми та змісту, а про національно значущі питання. Ведемо перемовини з Французьким культурним центром щодо проведення наступного Міжнародного фестивалю «Дім Химер». Цей захід включено в плани міського управління культури. Його формат такий: показ вистав зарубіжних країн-учасників та вистав українських театрів. Учасники можуть змінюватися – Україна присутня завжди. Це дає можливість оцінювати наші здобутки в контексті світового театрального процесу, адже окрім зазначених вистав відбуваються майстер-класи, лекції, зустрічі, перформанси. Рівень розвитку країни можна оцінювати за представленими на фестивалі спектаклями, але переконуємося і в тому, що наші – не гірші, деінде й цікавіші. У протилежному випадку – ніхто не зголосився б приїхати до нас. У попередні роки Молодий театр неодноразово виїздив на зарубіжні гастролі, я ставив «Одруження» М. Гоголя в Угорщині, а режисер Бела Меро «Тот, Той та інші»
issue topic
тема номера
Після прем’єри «Любовні листи до Сталіна»
Іштвана Еркеня – у нас. У рамках міжнародних спільних проектів відбулися вистави: минулоріч Ремі Де Воса «Поки мама не прийшла» і нещодавня прем’єра «Любовні листи до Сталіна» іспанського драматурга Хуана Майорги. З Молодим театром погоджуються працювати зарубіжні інституції тому, що це відповідально, фахово, вчасно і фінансово прозоро, як це практикується в європейському культурному просторі. Намагаємося, щоб репертуар театру був цікавий глядачам різного віку. Впевнений, що витончену комедію Петра Гладиліна «Афінські вечори» цікавіше дивитися, аніж телесеріали.
Хуан Майорга схвально оцінив утілення його п’єси «Любовні листи до Сталіна» на кону нашого театру і обіцяв надіслати запрошення на участь у міжнародному фестивалі. Очікуємо, що це станеться до кінця сезону. Тільки знову постає проблема – кошти. Це ще раз доводить, що в державі назрів час проводити театральну реформу. Тож, вітаю з Міжнародним днем театру всіх, хто творить і буде творити історію українського театру! Бажаю всім оптимістично налаштованим учасникам театрального процесу дочекатися реформи українського театру. Будьмо!
М. Гоголь. «Одруження». Українськоугорський проект театрально-концертний київ 3’12
29
personality
персона
Реінкарнація, або Монологи в гримерці Н Орися Степаненко Фото Сергія Українця
30
У глядачевій залі Молодого театру щойно лунали аплодисменти, кричали «браво!», дарували квіти після перегляду прем’єри «Афінські вечори», а далі поволі все стихло і вгамувалося
ародна артистка України Тетяна Стебловська, що зіграла головну роль, сиділа в гримувальні, а трохи перепочивши, повела розмову. – Ось фото після вистави «Моя дорога Памела». Пригадую, відчуття було подібне до сьогоднішнього. Тоді у мене був ювілей, і я також доклала чимало зусиль, щоб відзначити його прем’єрою. Пройшов час і знову захотілося нових вражень, емоцій, тож почала шукати відповідну драматургію. У п’єсу Петра Гладиліна «Афінські вечори», запропоновану завлітом театру Анастасією Натяжною, закохалася одразу, точніше, вловила той звук струни, що був співзвучним моєму настроєві. Цю ідею позитивно оцінив художній керівник Станіслав Мойсеєв, не заперечував проти її втілення, лише зауважив звичну проблему – бракує коштів. Та все ж бо, добрими намірами та спільним бажанням удалося здолати перешкоди, отже частина витрат на постановку була від театру, а частина моїх власних. Головне – ніколи не опускати рук. П’єса видалася мені цікавою за проблематикою. Порушено непроминущі питання взаємин між батьками і дітьми, духовності, принциповості та незламності духу, як, напри-
театрально-концертний київ 3’12
клад, у моєї героїні Анни Павлівни Ростопчиної, котра 21 рік пробула в таборах через своє дворянське походження. Попри все зберегла чудову вдачу – ловити промінь щастя в найнесподіваніших ситуаціях, спрямовувати його світло й на інших і, зрештою, нарівні з онукою оптимістично сприймати світ. Це такий тип людей, що більше віддають, ніж отримують. Заради правди скажу, і мені це властиво. Із приїздом бабусі Анни Павлівни в домі все змінюється. Вона сміливо розповідає про свої любовні пригоди в юності, але це тільки привід перемикнути напругу, що склалася в сім’ї. Її онука Наталя, студентка консерваторії, завагітніла, а батьки наполягають зробити аборт, адже попереду участь у міжнародному конкурсі, кар’єра музиканта. Бабуся всіх переконує в протилежному – стає на захист Наталі, розповідає, що вірить у реінкарнацію, тобто вона помре, а її душа переселиться у пра внучку. Звичайно, ця умовність, несподіваний віраж подій запропонований автором лише для послаблення безглуздого протистояння між батьками і дітьми. За жанром це лірична комедія, точніше, комедія положень. Автор «нанизує» події не за принципом вірогіднос-
personality
персона
Анна Павлівна – Тетяна Стебловська
театрально-концертний київ 3’12
31
interlude
антракт
Вулиця Прорізна, 1930 року
Я І Р О ІСТ І Л В І БУД
34
театрально-концертний київ 3’12
В
улиця Прорізна, 17 – Київський академічний Молодий театр. Ця адреса добре відома киянам, адже саме тут працює один з провідних театральних колективів столиці. Прорізна з’явилась у 40-х роках ХІХ століття і проходила крізь давньоруські оборонні вали, що тяглися від Золотих воріт. Назва вулиці кілька разів змінювалася: у ХІХ ст. вона іменувалася Мартинівською, Золото-Хрещатицькою, Васильчиківською, а до кінця століття одержала нинішню назву. Хоча від 1919 до 1989 року це була вулиця спочатку Радищева, а потім – Свердлова. Очевидно, попередні назви мали цікаву історичну прив’язку, але в шанувальників театрального мистецтва вона асоціюється з пам’ятником Лесю Курбасу та будинком № 17, де розташований Молодий театр.
interlude
антракт Як значиться в давніх архівах, у ХІХ столітті земельна ділянка на цьому місці належала Конраду Вільгельмовичу Рейсміллеру, «майстру каретних справ, іноземному гостю, прусському підданому». 1877 року він був обраний київським війтом. А в жовтні, ще за сім років до його призначення, землю, мірою 520 кв. сажнів (0,24 га) придбав «під спорудження мурованого будинку» Микола Олександрович Григорович-Барський, правнук видатного українського архітектора доби бароко, почесний громадянин Києва. Автором проекту мурованої двоповерхової споруди з мезоніном, зведеної 1873 року, був архітектор П. Федоров. Через чотирнадцять років площу будинку розширено, а в 1902 році зведено третій поверх та декоровано його в стилі класицизму. Ще через десятиліття здійснено нову реконструкцію за проектом цивільного інженера О. Гілевича, в результаті якої з’явився четвертий поверх, а на фасаді характерні деталі стилю модерн: орнаментальні пояси рослинного характеру, стилізовані геральдичні щити, маски тощо. Свого часу тут були різні крамниці – зброї (власник Ф. Корнілов), мануфактури й галантереї «Версаль», меблів та різьблення по дереву (власник В. Піус), картин, гравюр, багету й рам (власник А. Прокопович), велосипедів, живих квітів (власник О. Вессера), дамських капелюхів із претензійною назвою «Паризький шик». Перед Першою світовою війною тут розмістилося Київське військове зібрання. Українське товариство «Батьківщина» в червні 1918 року реквізувало будинок для облаштування театру. На його прохання міський архітектор Е. Брадтман обстежив приміщення на третьому поверсі і визнав його непридатним. Ненадійним видалося перекриття та
ще й «додаткові сходи розташовані так, що під час паніки навряд чи доступні для публіки». Зауваження вельми слушні для доби революції! Та незважаючи на жодні застереження, в 1918–1919 роках у будинку працював «Молодий театр» режисера-реформатора Леся Курбаса (потім – театр «Березіль»), про що свідчить меморіальна дошка на фасаді будівлі (скульптор М. Рапай, архітектор М. Кислий, 1987 рік). Від 1922 року тут функціонував Польський театр, а від 1923-го – «Будинок Червоної армії та Фльоти». Кінотеатр «Комсомолець України» у цій будівлі «оселився» 1944 року. Після його реконструкції (1970 року) кінофільми демонструвалися у трьох глядачевих залах. Передано приміщення у користування Київському Молодіжному (нині Молодому) театру 1986 року. Вітражі на сходах, що збереглися від кінотеатру, це не ностальгія за минулим, а цікавий художній об’єкт, зрештою, їх заміна – питання часу і коштів». Так історично склалося, що вся історія Молодіжного–Молодого театру пов’язана з Прорізною вулицею. У приміщенні будинку № 6, колишньому ПК «Метробуд», у квітні 1980 року відбулася перша вистава – «…З весною я до тебе повернуся» за п’єсою О. Казанцева у постановці О. Заболотного. Через шість років театр переїде на протилежний бік вулиці – у будинок № 17. Саме тут у 1995 році його буде перейменовано на Молодий, на честь Леся Курбаса і його театру. Тож Київський академічний Молодий театр відтоді назавжди пов’язаний з видатним українським режисером-реформатором. Інформацію підготовлено за матеріалами видання із серії «Історія однієї вулиці» театрально-концертний київ 3’12
35
MAINTENANCE зміст 2
Репертуар театрів і концертних залів на березень 2012 року
12 свято театру 14 Про Дюймовочку та її щастя
26 Мистецтво – як політ Лесь Курбас
28 Ритм Молодого театру
Розповідає Станіслав Мойсеєв
Київський муніципальний театр ляльок
16 яковченко, котрий завжди з нами 18 Мрія про театр великого стилю Сергій Данченко
20 У бій ідуть лише класики
30 Реінкарнація, або
Монологи в гримерці
Прем’єра «Афінські вечори»
34 Історія будівлі Молодий театр
36 театральні програмки
Прем’єра «Жона є жона...»
24 Розмова... якої не було
Театральна майстерня «Сузір’я»
20
30 28 14 №3/березень/2012 театрально-концертний КИЇВ Інформаційно-мистецький журнал Рік заснування журналу – 1936 Засновники Міністерство культури України Спілка театральних діячів України Видавець ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» вул. Васильківська, 1, Київ, 03040 тел./факс: +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор Олеся БІЛАШ Головний редактор Наталя ПОТУШНЯК Над номером працювали Алла ЯКОВЕНКО, Іван ЛУБЯНКО, Фото на обкладинці Юрія ШКОДИ
Видавнича рада Олеся Білаш (голова), Олена Воронько, Олена Чередниченко, Лариса Лебедівна, Ольга Дарибогова, Михайло Швед, Ольга Голинська, Алла Підлужна, Наталя Потушняк, Орест Когут, Марія Хрущак Адреса редакції вул. Васильківська, 1, Київ, 03040 тел./факс: +38 (044) 498-23-65 E-mail: tckiev@ukr.net Друкарня ТОВ «Мега-Поліграф» вул. Марка Вовчка, 12/14, Київ, 04073, +38 (044) 581-68-15
Передплатний індекс 37112 http://uaculture.com
Передплата, розповсюдження та реклама +38 (044) 498-23-64 +38 (050) 310-56-63 Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 940 від 25.08.1994 Виходить щомісяця Наклад 1000 Усі права застережено: © Театрально-концертний Київ, 2012 Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів тільки з письмового дозволу видавця Ціна договірна
ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ у 2012 НАШІ році ВИДАННЯ ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС
95220
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС
74401
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС
37112
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС
74501
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС
60969
74310
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС
90269
Передплату можна оформити в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України, через передплатні агентства, а також у редакції Національного газетно-журнального видавництва У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату на всі наші видання можна через сайт www.presa.ua, на сторінці «Передплата On-Line» Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії можливо за адресою http://presspoint.ua Така послуга доступна в будь-якій країні світу Довідки за тел.: (044) 498-23-64 e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com
Театрально-концертний Київ – 2012. – №3. – С. 1–64
Індекс 37112
Приміщення Молодого театру Фото Юрія Шкоди