Театрально-концертний Київ Спец випуск by Національне газетно-журнальне видавництво

спецвипуск | 2013

Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України

Диплом номінанта 47th Grammy Awards «Реквієму для Лариси» Валентина Сильвестрова у виконанні Національного симфонічного оркестру та Національної хорової капели «Думка»

Шановні друзі!

оли цей номер готувався до друку, колектив Національного заслуженого симфонічного оркестру гастролював у державі Королівство Бахрейн. Артисти надсилали повідомлення та електронні листи до колег у Києві, які рясніли емоціями: «чудово приймали!», «неймовірний успіх після виступу!», «незабутні враження!» Такі яскраві миттєвості – не випадковість у житті уславленого колективу, це сторінки його історії. Безумовно, оркестр люблять і знають у світі, він гідно примножує славу українського мистецтва. А в переддень 95-річчя від дня його створення музикантам особливо хочеться відчувати пошанування вдома, насамперед, мати належні умови для праці. В інтерв’ю цієї теми торкаються митці, які давно й успішно співпрацюють з оркестром. Тож, об’єднавшись у сподіваннях на те, що Будинок музики невдовзі буде споруджено в Києві, бажаємо колективу наснаги, терпіння та захоплюючих творчих відкриттів. Концертні програми НСОУ минулих і майбутніх сезонів – це кращі надбання музичної культури, це те, що додає думкам енергію. Тож, до зустрічі на концертах! Наталя ПОТУШНЯК

ІСТОРІЯ

ЛІТОПИС КОЛЕКТИВУ Прототипом першого у Києві стаціонарного симфонічного колективу з постійним бюджетом, розвиненим інструментарієм та репертуаром можна вважати Київську міську капелу (Київський міський оркестр), що існувала при озброєному корпусі з міщан та почесних купців (заснований 1627 р. за привілеєм польського короля Сигізмунда III). Головним призначенням капели була гра під час урочистих зустрічей високоповажних осіб та участь у щорічних оглядах-церемоніях корпусу

а початку XVIII ст. корпус було ліквідовано. З його відновленням (1768 р.) магістрат відродив і капелу (18 чоловік), для постійного комплектування якої відкрили спеціальну школу. Відомо, що за капельмейстера Я. Станкевича (1786 р.) оркестр складався з труб, валторн, гобоїв, кларнетів, баса і литавр, а в наступному десятиріччі поповнився групою струнних, флейтами, фаготом, барабаном і трикутником. Список партитур, що належали оркестру, дає певне уявлення про його репертуар: симфонії, увертюри, концерти, варіації, ансамблі В.А. Моцарта, К.-В. Глюка, І. Плейєля, Н. Далейрака, Е. Мегюля, Ф. Буальдьє, Дж. Россіні, П. Роде, А. Тітова. Після пожежі 1811 року на Подолі музичну капелу було розформовано. Роботу вона поновила 1814 року під керуванням досвідченого капельмейстера Готліба Фрідріха Фіхтнера. Зберігся оригінал кон трак ту того часу: «Мы нижеподписавшіеся заключили сей добровольной контрактъ съ Киевским градскимъ обществомъ в томъ, что договорились въ музыканты городской капеліи на нижеследующихъ условіяхъ: 1-е твердо обязываемся в продолжении службы вести себя честно, удаляться от худыхъ поступковъ, а паче от упражнений въ хмельныхъ напиткахъ,

быть всегда въ трезвости и в повиновении городу и определенному от него надъ нами надзирателю во всякихъ случаяхъ; 2-е должны сію капелию во всемъ усовершенствовать и привесть в порядок знаніемъ и ученіемъ разнихъ духовихъ (и прочих) на инструментах играний в похвальное состояние...» Гра оркестру систематично супроводжувала театральні вистави. Цілком вірогідна участь капели у виконанні Дев’ятої симфонії Л. Бетховена та фрагментів з ораторії Й. Гайдна «Сотворіння світу» (червень 1844-го), коли з декількох оркестрів та аматорських хорів викладач музики Київського інституту шляхетних дівчат А. Паночіні зібрав колектив із 150 виконавців. Як відзначали «Киевские губернские ведомости», «Симфонія Бетховена і три п’єси із “Сотворіння світу” були розіграні точно і проспівані вдало». За даними архівів, Київська міська капела та школа при ній існували до початку 1850-х рр. Музичне життя Києва другої половини XIX ст. було нерозривно пов’язане з Імператорським Російським Музичним Товариством (його Київське відділення відкрилося у 1863 р.). З 1870 р., коли концертну діяльність очолив диригент Київської опери І. Альтані

ІСТОРІЯ (в 1876 р. його змінив Л. Альбрехт — директор Київського музичного училища),симфонічні зібрання проводилися силами оркестру оперного театру за участю викладачів та учнів музичного училища. Розквіт симфонічного виконавства передреволюційних років також пов’язаний з іменем голови Київського відділення РМТ, диригента Олександра Виноградського (1855—1912). Починаючи з 1889 року, О. Виноградський був постійним диригентом симфонічних зібрань Товариства. Під його орудою вперше у Києві прозвучали всі симфонії П. Чайковського і Л. Бетховена. Почесне місце в програмах займали твори Й.-С. Баха, В.-А. Моцарта, Р. Вагнера, Г. Берліоза. Велику увагу маестро приділяв російській музиці (М. Балакірєв, М. Мусоргський, М. РимськийКорсаков, В. Калінніков, О. Глазунов, М. Іпполітов-Іванов), звучали також твори київських композиторів — В. Пухальського, В. Чечотта. Набула неабиякої популярності традиція літніх симфонічних сезонів, що продовжувалися без перерви до 1918 р. Сезони проводили диригенти Г. Шнеєфогт та О. Орлов, окремими концертами диригували Р. Глієр, О. Глазунов, С. Рахманінов. У 1909 році в Купецькому саду в присутності автора була виконана Симфонія до мінор С. Танєєва. З усієї невпорядкованості музично-концертного життя України 1917 — 1920 років (часи революції, утворення Центральної Ради, проголошення УНР, Гетьманщини, Директорії, встановлення радянської влади) в цей період здійснюються перші радикальні кроки на шляху національного культурного відродження. Навколо цієї справи гуртується творча діяльність композиторів, диригентів, музикантів-виконавців, формується національна репертуарна політика. У березні 1917 року музикантами Київського оперного театру був заснований «Союз оркестрантів». На початку сезону 1918 —1919 років через принципову незгоду з німецькою окупаційною адміністрацією «Союз» відмовився грати вистави,

унаслідок чого оркестр Опери був укомплектований музикантами з німецьких військових частин та виконавцями, спеціально запрошеними з Німеччини. Саме із членів «Союзу оркестрантів» та студентів консерваторії у Києві невдовзі було створено перший автономний симфонічний колектив. 28 листопада 1918 р. газета «Державний вісник» надрукувала постанову Ради міністрів України про заснування Державного симфонічного оркестру імені М. Лисенка з відрахуванням на його утримання 66 тисяч 300 карбованців. Головним диригентом був призначений Олександр Горілий (Горілов) — відомий композитор та музично-громадський діяч, засновник Астраханського відділення ІРМТ, енергійна, закохана в свою справу людина (О. Горілий особисто знав П. Чайковського, його ім’я зустрічається у листах С. Танєєва й А. Аренського). Один з перших концертів оркестру (грудень 1918 р.) був присвячений творчості М. Лисенка: звучали симфонічні фрагменти з опери «Тарас Бульба» та оркестрова транскрипція симфонічної фантазії композитора «Козак-шумка». Діяльність колективу здобула високу оцінку критиків: «Симфонічний оркестр імені М. Лисенка створювався ще так недавно, а вже визначилось його цілком серйозне і свідоме відношення до своєї художньої справи. Оркестр не задовольняється випадковою концертною програмою, складеною з нашвидку відновлених у пам’яті заграних речей. Він хоче дати цільну програму, об’єднану визначеним стилем, визначеною творчою манерою» («Последние новости», 1919, 21 січня). Після встановлення радянської влади оркестр було взято на бюджет Народного комісаріату освіти, і він продовжив виступи як Республіканський симфонічний оркестр імені М. Лисенка. За короткий час свого існування колектив взяв участь у чотирьох зібраннях, присвячених Й.-С. Баху, підготував шість програм з творів П. Чайковського. У квітні 1919-го

Титульний аркуш нотного видання з бібліотеки Київської міської капели

Сторінка журналу «Музичний вісник» з анонсом концерту Державного симфонічного оркестру імені М. Лисенка 1919 р.

Повністю статтю можна прочитати у друкованій версії спецвипуску журналу «Театрально-концертний Київ»

Передплачуйте наш журнал! Передплатний індекс 37112 Передплату можна оформити з будь-якого місяця в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України та через передплатні агентства.

Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porh@gmail.com

ІНТЕРВ’Ю

«АРТИСТИ НА СЦЕНІ — НЕМОВ ПІЛОТИ У НЕБІ» На посаді генерального директора Національного симфонічного оркестру Олександр Васильович Горностай працює від 2006 року. Розпочав співпрацю з колективом у 1993 році. Він організатор перших звукозаписів та перших тріумфальних гастролей оркестру до Гонконгу, Австралії та Великобританії. Двісті компакт-дисків та популяризація їх у багатьох країнах світу, номінація на «Grammy», організація в Києві виступів оркестру за участі провідних світових зірок – переконливі факти його біографії, помножені на самовіддану працю та вболівання за колектив. За фахом Олександр Горностай – професійний музикант, котрий пройшов випробування сценою, відчувши щем успіху та гіркоту невдач

— Олександре Васильовичу, очевидно, що вирішальним моментом у співпраці з Національним симфонічним оркестром України було здійснення звукозаписів. — Це відбулося 20 років тому за ініціативи диригента Теодора Кучара, який запросив мене долучитися до цього процесу. Як відомо, студійний запис потребує спеціального вишколу музикантів, адже він залишається назавжди у скарбниці для майбутніх поколінь. Отже, стежачи годинами з партитурою за точністю виконання, я пізнавав особливості структури оркестру, діапазон його можливостей, і це мене захоплювало дедалі більше. Поступово увійшов в оркестрове життя через складну співпрацю, розуміючи, що можу стати потрібною ланкою для його повнокровної творчої пульсації. — Як складалися ваші стосунки з музикантами оркестру, диригентами, солістами? — По закінченні Київської консерваторії я був солістом Рівненської філармонії, де тодішній директор Святослав Филимонович Мельничук на зборах колективу якось сказав: «Артисти на сцені — немов пілоти у небі, а ми, директори, адміністратори, бухгалтери — техніки, котрі забезпечують політ, тож наше завдання — зробити все, щоб артисти успішно й надійно літали». Це був мій перший вчитель у дорослому житті. Через певний відрізок

Спілкувалася Наталя ПОТУШНЯК

часу я був призначений директором фестивалю «Червона рута–89» у Чернівцях. Вважаю, що відтоді і розпочався мій шлях керівника. У подальшому провів сотні концертів, десятки гастрольних турів з виконавцями у різних музичних жанрах, але тезу вчителя пам’ятав і намагався повсякчас створювати якнайсприятливіші умови для артистів. — Мабуть, що через призму того відчуття й дотепер вдається долати негаразди? — Я радий, що набув попереднього досвіду співпраці з оркестром ще як продюсер звукозапису та організатор гастролей (від 1993 до 2006 рр.). Ми разом долали всілякі труднощі, і це стало надзвичайно важливим для мене, наразі вже генерального директора. Мабуть, і не пригадаю, коли на моїй теперішній посаді було легко чи бодай спокійно. Повсякчас готуються проекти, приймаються важливі рішення у стратегічному плані. А як же не хвилюватися за наших артистів під час виступів? Втім, так само, як кожний музикант повинен якнайкраще володіти своїм інструментом, так і директор зобов’язаний вчасно і якісно виконувати свої завдання. Від дня створення наш колектив має таку відмінність — це концертний сценічний оркестр. Тут десятиліттями напрацьовувався особливий мікроклімат відповідальності, і це відчутно щодня. В цілому роботу директора, художнього керівника та виконавців, на сцені видно як на долоні.

ІНТЕРВ’Ю

Генеральний директор НСОУ Олександр Горностай

Щоразу проходжу немов крізь рентген, роблю висновки, думаю, що треба в собі змінити, а чого набути. Це створює довіру поміж артистами та керівництвом, а відтак і натх нення додається. — З чим можна порівняти вашу діяльність? — З постійною грою у шахи, та ще й з багатьма партнерами одночасно. Вона триває ось уже 20 років, будь-який проект — концертний виступ, гастрольний тур, чи звукозапис — немов окрема партія з дебютом, мітельшпілем та ендшпілем, де ти не маєш права програти, адже тоді програє й колектив. Нині працюю над десятьма важливими проектами і, безумовно, сподіваюся на успіх. — Якими є найгостріші проблеми колективу і як вони вирішуються? — Давнішня найболючіша і стратегічна проблема — відсутність власного репетиційного приміщення та концертного залу. Часто радимося з Володимиром Сіренком як пришвидшити розвиток подій, зважаючи на постанову уряду щодо будівництва Будинку української музики, де наш колектив повинен бути резидент-оркестром. В одному з інтерв’ю я вже казав, що після того, як нам відмовили проводити репетиції в Колонному

залі імені Миколи Лисенка, Національний оркестр опинився в ролі Попелюшки. Чиновники не вирішують це питання упродовж останніх 16 років. Музиканти змушені грати в Малому залі, не пристосованому для великого симфонічного складу. Ось чому ми, як ніхто інший, чекаємо від держави позитивного вирішення цієї нагальної проблеми. Також важливою проблемою є відсутність бюд жетного фінансування на придбання нових інструментів. Потерпають музиканти, потерпає слухач. Тут ми «пасемо задніх» при тім, що провідні симфонічні оркестри багатьох країн щедро підтримуються як державними, так і позабюджетними коштами. Нам вкрай необхідні кошти на комплект нових флейт, гобоїв, кларнетів, фаготів, валторн, труб, тромбонів, ударних інструментів, концертного роялю, а також аксесуарів для струнних і духових інструментів. У нас немає можливості запрошувати солістів і диригентів, а специфіка діяльності передбачає близько 10–12 гостей на сезон. Часто відмовляємось від пропозицій провідних митців, або ж доводиться випрошувати гроші в керівників культурних представництв іноземних держав, що негативно позначається на іміджі нашої країни. Принагідно зауважу, що останніми роками бюджетні кошти надходять виключно на зарплату. Торік нам вдалося зберегти статус неприбуткового підприємства. У присутності міністра культури доводили, як важливо вберегти для роботи колективу хоча б цей маленький рятівний круг. — Олександре Васильовичу, щодо організації гастролей, чи маєте зарубіжний відділ, як у Національній опері, або філармонії? —У нас невеликий адміністративний штат, де не передбачено спеціальної посади. Працюємо за домовленістю з нашими партнерами вже тривалий час. У таких процесах найважливіше — репутація. В арт-менеджменті діє правило усної реклами, тобто рекомендація одного продюсера або виконавця іншому. Відповідальність поширюється на увесь ланцюжок контактів. Це надзвичайно зобов’язує. — Очевидно, це своя система координат? — Так. Напрацьовані директором зв’язки і висока планка професійності його колективу — це найважливіші складові зацікавленості нами зарубіжних партнерів. Бути причетними до контексту музичних подій у світі зобов’язує і статус Національного симфонічного оркестру України, призначеного популяризувати нашу музичну культуру та виконавське мистецтво за кордоном.

ІНТЕРВ’Ю

— Як на мене, то в цій справі відведено важливу роль директору як особистості, його вмінню встановлювати такі контакти та забезпечувати виконання всіх угод. Чи не так? — Безперечно. Диригента Володимира Сіренка добре знають за межами країни, він серед найкращих у своїй галузі. Я ж маю свої контакти з продюсерами та організаторами, дбаю про те, аби нас запрошували на гастролі і до нас приїздили. Мене тішить, що виступати з нашим оркестром мають бажання визнані у світі диригенти та солісти. — Який віковий склад оркестру? — Зазвичай, такий як наш, великий симфонічний оркестр, що має свою історію й традиції, складається з 60-65 відсотків досвідчених музикантів віком від 30 до 60 років, близько 25 відсотків з пенсіонерів, що продовжують добре «звучати», та близько 15 відсотків із молодих музикантів та студентівстажистів. Ротації відбуваються постійно. Народна артистка України Наталя Ізмайлова (арфа) — серед тих, хто найдовше працює в колективі, якось вона зауважила: «музикант навчається в училищі, в консерваторії, а потім приходить в оркестр, де вчиться все своє життя і в певний момент вже починає вчити молодших колег». Тож оркестр — це вічний університет. За двадцять років співпраці я теж багато чому навчився, адже стосунки творчих людей особливі. Доводилося визначатися між такими факторами — гарний музикант і складний характер. Моя позиція як керівника — своєчасно знаходити належний компроміс. — Чи існує випробовувальний термін для молодих музикантів? — До нових кадрів ставимось доброзичливо, насамперед, даємо змогу сповна проявити свої здібності. Але на гастролях більшою мірою з’ясовується з ким можна йти в похід, а з ким не варто. — Знаю, що у творчому колективі бувають складнощі з виходом на пенсію. Як регулюєте цей процес? — На жаль, в Україні й досі не впроваджено контрактну систему, від чого потерпають керівники театрів та концертних організацій. Втім, у нашому колективі існує таке поняття, як музикантська совість, коли артист-пенсіо нер добровільно складає свої повноваження, надаючи можливість запросити на конкурсній основі молодих музикантів. Так впродовж останніх років прийшло близько 15 талановитих артистів, які успішно

У 2008 році колектив взяв участь в акціях вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932–33 років, що відбулися в Лондоні, Амстердамі, Празі, Братіславі, Страсбурзі. На фото: Олександр Горностай та Володимир Сіренко у Празі

адаптувалися в колективі. Вкрай важливо, щоб у відповідальні моменти совість «увімкнулася» і підказала правильне рішення. Буває, що творчий ресурс оркестранта вичерпано, а він вперто з цим не погоджується. Що ж, тоді доводится застосовувати адміністративні важелі. — Цьогоріч оркестрові виповниться 95 років. Чи вже розмірковуєте над заходами з нагоди 100-річчя колективу? — Зробимо все можливе, щоб віковий ювілей відзначити в статусі резидент-оркестру на сцені нової концертної зали. Представимо найрізноманітнішу програму заходів, де, безумовно, значитимуться імена провідних вітчизняних та світових виконавців. Втім, не чекайте, приходьте на наші концерти тепер. Тож, до зустрічі!

ПОДІЯ

Будівництво концертної зали академічної музики в Києві та діяльність Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України. Тези

Престиж будь-якої країни залежить насамперед від її столиці, де концентрується політичний, економічний, науковий та культурний потенціал. Разом з архітектурними шедеврами, історичними пам’ятками, музеями, художніми галереями, а також спортивними спорудами та їхніми командами позитивний імідж створюють мистецькі заклади — театри та концертні зали. У назві колективів, що працюють тут, значиться — «Національний», «український», «державний», або ж «київський», що вказує на їхній статус та приналежність. Оскільки моя професійна діяльність — це співпраця з симфонічними оркестрами та провідними академічними музикантами, то пропоную порівняти стан і роботу симфонічних колективів Києва з найкращими світовими аналогами. Найвідомішими великими симфонічними оркестрами у світі є: Лондонський симфонічний оркестр, Віденський філармонійний оркестр, Берлінський філармонійний оркестр, Нью-Йоркський філармонійний оркестр, Російський Національний симфонічний оркестр, Санкт-Петербурзький філармонійний оркестр, що вже понад сто років поспіль формують основ ні напрямки розвитку світового симфонічного мистецтва. Від часів заснування і дотепер найвищий творчий рівень цих колективів досягається виключно їхніми найпередовішими формами діяльності, що, зокрема, передбачають ефективну співпрацю з державними та громадськими структурами, із засобами масової інформації, спонсорами та рекламодавцями, а також активно впроваджують новітні технології звуко- та відеозаписів.

Поряд із зазначеними, використовуючи титульні назви міст, успішно працюють: у Лондоні — 13, у Відні — 12, в Нью-Йорку — 15, в Берліні — 5, в Москві — 4, у СанктПетербурзі — 3 оркестри, діяльність яких суттєво впливає на престиж зазначених міст. Виступи провідних симфонічних оркестрів відбуваються в таких відомих залах, як «Carnegie Hall» та «Avery Fisher Hall in Lincoln Center» у Нью-Йорку, «Royal Festival Hall» у Лондоні, «Grosser Musikvereinssaal» у Відні, «Philharmonie» в Берліні, «Concertgebouw Hall» в Амстердамі тощо. Впродовж останніх років збудовані новітні концертні комплекси у Філадельфії, Люцерні, Бірмінгемі, Будапешті, Монреалі, будуються зали в Рейк’явіку, Варшаві та Вроцлаві. Окремої уваги заслуговує відкриття під патронатом Президента Росії ошатного сучасного концертного комплексу для проведення симфонічних концертів у Москві та найсучасніший проект реконструкції Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі. А що ж відбувається у Києві? У столиці теж є кілька відомих симфонічних колективів, які працюють згідно зі своїми обов’язками й підпорядковані різним міністерствам, відомствам або ж приватним структурам. Щодо творчого та організаційного рівня, то на сьогодні основні методи діяльності більшості зі столичних оркестрів ще дуже далекі від загальноприйнятих у світі. Головна причина, на мій погляд, полягає у відсутності належного законодавчого забезпечення щодо залучення позабюджетних коштів, що унеможливлює розвиток матеріальної бази з інфраструктурою і негативно впливає на повноцінний творчий процес.

ПОДІЯ

Співпрацюючи з Національним симфонічним оркестром України впродовж останніх двадцяти років, мушу акцентувати на вкрай складних умовах, у яких опинився цей уславлений колектив з 95-літньою історією. Відсутність власного репетиційного приміщення від початку реконструкції Колонного залу ім. М. Лисенка призводить до втрати професійної майстерності та відтоку провідних музикантів. Малий зал філармонії, де доводиться тулитися колективу, має площу, учетверо меншу від акустичних охоронних норм, що шкодить фізичному здоров’ю артистів, а почасти доводить і до глибокого депресивного стану. Об’єктивно оцінюючи стан столичних концертних майданчиків, з прикрістю констатую, що в місті з населенням понад три мільйони єдиною сценою для виступів симфонічних колективів залишається Колонний зал ім. М. Лисенка Національної філармонії, усього на 600 місць. Свого часу він був споруджений як громадський будинок, а не спеціалізована філармонійна зала, тому має незрівнянно менші від сучасних світових стандартів розміри сцени та акустичний об’єм концертного приміщення. Отже, це свідчення того, що проведення концертів великих симфонічних оркестрів та хорів, склад яких понад 180 учасників, як це зазвичай практикується в Європі, не може бути достатньо результативним. (Моя думка збігається з думками більшості вітчизняних та зарубіжних фахівців.) Решта залів у центрі міста, зокрема «Український дім» та «Міжнародний центр культури і мистецтв», також непридатні для симфонічних концертів високого рівня через акустику.

Мистецька громадськість столиці України відчуває нагальну потребу в невідкладному будівництві в центрі Києва сучасної концертної зали на 2000 глядачів зі спеціальною акустикою та новітнім технічним забезпеченням для повноцінного академічного музичного життя, як і в інших містах світу. Переконаний, що завдяки політичній волі керівництва держави та міста буде спроектовано нову споруду, яка стане архітектурною окрасою столиці, її мистецьким символом. (Наприклад, як Сіднейська опера.) Згідно зі світовою практикою в новозбудованому приміщенні повинні бути належні репетиційні та концертні зали, а відтак це була б база для повноцінної діяльності провідного колективу країни, який повсякчас примножує її славу, Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України. В такий спосіб можна покращити співпрацю з провідними українськими музикантами, творчими колективами, усіма іншими мистецькими структурами, проводити міжнародні музичні фестивалі та конкурси, запрошувати найкращих зарубіжних диригентів, солістів, організовувати майстер-класи для студентів та учнів, здійснювати звуко- та відеозаписи, готувати теле- та радіопрограми класичної музики, видавати спеціалізовану літературу та необхідну поліграфічну продукцію. Олександр ГОРНОСТАЙ, генеральний директор Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України Київ, 2013

ІНТЕРВ’Ю

З ДУМКОЮ ПРО ПРИЙДЕШНІХ Розмова з художнім керівником і головним диригентом Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру, народним артистом України, лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка Володимиром Сіренком відбулася саме в День Конституції, за якою кожному гарантується право на працю. Мені особливо приємно було спілкуватися з людиною, для якої праця – не виконання обов’язку, а велика насолода, спонукальне тло його життя. Втілене ним слугує ліками від національного безпам’ятства, прагматизму, про таких, як у поезії В. Симоненка, «…не скажуть грядущі – їх на землі не було…» — Пане Володимире, розкажіть, будь ласка, відколи розпочалася ваша співпраця з цим колективом? — Після закінчення консерваторії 1989 року прийшов працювати в Національний симфонічний оркестр асистентом диригента. На той час головним диригентом був Ігор Іванович Блажков. Згодом мене призначили другим диригентом. А від 1991 року паралельно працював головним диригентом Заслуженого академічного симфонічного оркестру Національної радіокомпанії України. Очолив Національний симфонічний оркестр, тобто став головним диригентом у 1999 році. Впродовж цього часу наші творчі стосунки не переривалися, бо мене неодноразово запрошували до співпраці. Частіше чи рідше диригував оркестром в окремих програмах чи загальних виступах — не так важливо, але ми повсякчас були в творчому зв’язку. Тоді я водночас виконував обов’язки художнього керівника і генерального директора. Це тривало впродовж шести років. Було дуже складно. Попри те, що за часів президентства Віктора Ющенка я був членом Гуманітарної ради, тобто мав можливість пояснювати всі наші труднощі главі держави, на жаль, нічого не вирішувалося. Добре, що Олександр Васильович Горностай, музикант за

фахом, котрий добре знав колектив, погодився виконувати левову частку складної організаційної роботи. Обміркувавши все, звернулися в Міністерство культури з проханням розмежувати посади художнього керівника і генерального директора. Тоді нас почули, а ми і дотепер доводимо — там, де двоє українців, не обов’язково два гетьмани. У нашому випадку — двоє партнерів. Так уже сьомий рік поспіль рухаємо механізм нашої спільної справи. Слава Богу, вдається. Я зосереджений виключно на творчих питаннях, а Олександр на організаційних. Маю омріяну можливість працювати лише над партитурами, займатися тим, що люблю. — Запрошені солісти, котрі співпрацюють із оркестром, характеризують його як безконфліктний колектив. — Якщо вони відчувають так, то це тішить. Оберігаємо цю рівновагу, психологічний настрій, який зараз панує в колективі, зважаючи на доволі несприятливі умови праці. Відсутність концертної зали, належного приміщення для репетицій ускладнюють нашу діяльність, з’являється відчуття меншовартості, тож це засмучує музикантів. Свого часу, коли була підтримка держави, цей оркестр був першим у

Спілкувалася з митцем Наталя ПОТУШНЯК

ІНТЕРВ’Ю

всіх вимірах. Багато хто пам’ятає ці роки. Наразі все змінилося не в кращий бік, люди нервують. З Олександром Горностаєм намагаємося ці конфлікти залагоджувати.

виконувались за партитурою Баха. На Заході така музика звучить у необарочних традиціях, але для мене взірцем виконання ораторій Баха був німецький диригент і органіст Карл Ріхтер. Здається — це правдоподібно і по-справжньому.

— Незважаючи на всі негаразди, це перший оркестр у нашій країні. — У творчому плані ми — той оркестр, котрий майже не повторює своїх програм, у всякому разі, в нашому репертуарі безліч улюблених симфоній і партитур, багато таких, що дуже рідко звучали в Києві. Передусім, це всі симфонії Густава Малера. А в минулому сезоні нами виконано 5 симфоній Бориса Лятошинського. Це окрім того, що супроводжуємо проведення фестивалів «Київ Музик Фест» та «Музичні прем’єри сезону». Пріоритетним напрямом нашої діяльності є музика вітчизняних композиторів, тож часто граємо авторські концерти чи окремі програми. Нам сам Бог велів виконувати сучасну українську музику, бо хто ж як не ми ?.. Та й насправді це музика високого світового рівня — Сильвестров, Скорик, Станкович, Карабиць, Губаренко… Або ж як не виконувати Лятошинського, одного з кращих авторів серед когорти симфоністів ХХ сторіччя. На жаль, його творчість малознана у світі. Загалом як презентовано наше мистецтво за ме жами країни — невтішна тема. — Ви вичерпно подаєте творчість композитора, не лишень перший чи кращий твір, а знайомите в повному обсязі. — Намагаємось. Був цікавий, хоча й спірний проект — Чотири Страсті Баха (за Іоанном, за Матвієм, за Лукою, за Марком). Виконували разом із капелою «Думка» та з Київським камерним хором імені Б. Лятошинського. Потім повторювали лише за Матвієм та Іоанном на Страсний тиждень, але надто цікаво було виконати той твір, який тут ніколи не звучав, хоча довелося вносити певні корективи, бо не збереглася повна версія самого Баха твору «Страсті за Марком». Тож залучали актора, на роль Євангеліста, а вже хорали, арії і хорові сцени

— Вашою ідеєю було виконання цих творів? — Так, виконати в одному сезоні чотири «Страсті» Баха запропонував я. У нашому репертуарі всі симфонії А. Брукнера, Д. Шостаковича, С. Прокоф’єва. Дуже плідно працював оркестр з Теодором Кучаром, на фірмах звукозапису Marco Polo, Naxos, Brilliant Classics записали надзвичайно багато музики і, зокрема, української — Б. Лятошинського, Є. Станковича та інших авторів. Наразі Олександр Горностай дбає про нашу музичну спадщину, він є продюсером записів цілих серій сучасної музики. — Усе змінюється дуже бурхливо, але коли є добірки фондових записів, то це вже наша історія, це для прийдешніх поколінь. — Минулоріч закінчили запис фолк-опери «Коли цвіте папороть» Євгена Станковича. Міністерство культури частково фінансувало проект, і Національна радіокомпанія сприяла його здійсненню, погодилися хор імені Г. Верьовки та солісти, тож спільними зусиллями зробили гарну справу. — З концерту писали? — З концерту само собою, а вже в студії здійснили фондовий запис. За сприяння Міністерства було випущено і компакт-диск до ювілею Євгена Станковича. Важливо, що це таки здійснилося, що можна послухати повну версію твору. Минуло 20 років відтоді, коли оркестр під орудою Теодора Кучара записав усі симфонії Лятошинського, тож хочемо цю роботу поновити, використовуючи нові технології. Зауважу, що відмінність і в тому, що різні диригенти. Були б належні можливості, записувати є що. Мріємо з Дмитром Ткаченком записати ще Концерт № 2 Євгена Станковича для скрипки і симфонічного

ІНТЕРВ’Ю

оркестру. Завершуємо запис нового твору композитора «Страсті за Тарасом». Цього року в день народження Кобзаря в Національній опері вже частково його презентували. Сподіваємося 5 жовтня на «Київ Музик Фесті» виконати повну авторську версію. — Можете розказати про цей твір? Яка ідея? — Скажу так: це Шевченко, нескінченний, багатогранний, неосяжний… і геніальна музика Євгена Станковича. Думаю, що це один з найкращих творів. Мені щоразу так здається, коли беруся за виконання нового твору композитора. І тут, зважаючи на те, що ніби нескладна музична мова, але в цій простоті закладена надзвичайна глибина і мудрість. Завершується твір акапельним виконанням «Садок вишневий коли хати». Для нас звичніше, коли у фіналі звучать литаври або дзвони, а тут такий несподіваний щемливий епілог — «Садок вишневий

коло хати». Це втілення нашої української ідеї, це торкається душі кожного. Просто неймовірне враження від цього твору. Думаю, що він матиме добру та нескінченну історію виконання. Отак і живемо, наснажуючись подібними творами. — Це і ваш творчий внесок до відзначення роковин Тараса Шевченка? — Безумовно. Я собі такі пріоритети давно визначив, що українська музика — передусім, вона займає значну частину мого життя, а відтак і оркестру. Звісно, це не виключає класичних творів, із задоволенням виконуємо П. Чайковського, Г. Берліоза, Ф. Мендельсона, тобто музику, перевірену часом. У нас цікавий філармонійний репертуар, який хочуть слухати шанувальники, однак усе-таки прагнемо показати партитури, які рідко в нас виконуються. Недавно відкрив для себе композитора М. М’ясковського, який був дуже потужною фігурою в російській музиці. Ми колись

ІНТЕРВ’Ю

зіграли його П’яту симфонію, зараз хочемо Двадцять сьому, може, ще якусь. Недавно зіграли Симфонії № 3 та № 6 С. Прокоф’єва, які звучать не так часто. Прикро, що публіка не завжди відгукується, бо якщо в концерті Симфонія № 40 В.-А. Моцарта чи Симфонія № 5 Л. Бетховена, то, вірогідніше, що буде повна зала. Треба вміти тонко балансувати, щоб задоволеними лишилися ті, що прагнуть нового, і ті, кому кортить почути знайоме. — Ми говорили про українську музику. То що ж виходить, публіка швидше озивається на Мендельсона, ніж на своє, національне? — Переважно, і не тільки в нас. Був здивований таким явищем у Польщі. Роман Ревакович — наш великий друг і дуже дійова фігура в польсько-українському культурному контексті, — відзначав те саме, коли проводиться фестиваль «Варшавська осінь». Сучасна музика не викликає цікавості в широкого загалу, треба набути бодай мінімальної слухацької підготовки. — Гастролюючи за кордоном, часто виконуєте твори вітчизняних композиторів? — Це — комерційні взаємини, виконуємо побажання тих, хто запрошує. Деінде включаємо в програму й українську музику. Наступного сезону поїдемо до Австрії, тож розпочнемо з виконання «Карпатського концерту» Мирослава Скорика. Ще «на біс» можемо зіграти увертюру до опери «Тарас Бульба», по-різному складається. Хочеться в повному обсязі презентувати симфонії Лятошинського, але потрібні окремі іміджеві проекти за підтримки держави. Оркестр готовий до партитур будь-якої складності, музиканти викладаються сповна, мені нема кому дорікати. Наприклад, партитура Симфонії № 4 Д. Шостаковича, яку ми не так давно виконували, потребує надзвичайного напруження і самовіддачі. Це ставлення, може, є найціннішим за бездоганність і стерильність виконання. Хоча, з позиції диригента,

намагаюся працювати так, щоб навіть найменших похибок не було. Немає оркестранта, котрий би хотів зіграти гірше, ніж уміє. Є поняття «клас», і ми розуміємо, що Чиказький симфонічний оркестр вищого рівня, ніж наш Національний.

ІНТЕРВ’Ю Нічого не поробиш, можливості теж вищі. Висока конкуренція та гонорари, — от і з’їжджаються люди з усього світу, наприклад, 200 флейтистів на одне місце, а вже рада директорів обирає кращих. Різні полюси оцінок і можливостей. У нас немає коштів запрошувати диригентів і солістів світового рівня, все замикається тільки на особистих стосунках — я товаришую з Дмитром Ткаченком, Вадимом Руденком, або приїздить Олексій Гринюк до своєї мами в гості, тож грають із нами безкоштовно. — А в творчому плані, яка найбільша проблема? Саме такого менеджменту не вистачає? — Менеджмент з’явиться тоді, коли будуть гроші. Увесь музичний світ працює на обмінних гастролях. Як уже зазначав, нема коштів, щоб запрошувати інших, от і вилучені із загального процесу. Мало знаємо світових виконавців, хіба що на YouTube поцікавитись можна. Я хотів би, щоб за пультом оркестру стояли найкращі диригенти світу, як це було колись. — Маєте сподівання, що це колись станеться? — Cподіваюся вже 20 років. Коли починав співпрацю з оркестром на радіо, я страшенно був гордий тим, що 1 грудня 1991 року в прямому ефірі звучав наш концерт української музики. Була романтика, на перші гастролі до Франції поїхали з капелою «Думка» за ініціативи вже покійного Івана Карабиця і з гордістю заявляли, що ми відтепер — не Радянський Союз, ми — Україна. — Пане Володимире, чи 120 оркестрантів є вашими однодумцями, чи усвідомлюють, так як і ви, що треба пропагувати надбання своєї національної культури? — Загалом так. Національна ідея для них важлива, а ще важливо, щоб твір був написаний на високому професійному рівні. У такому разі вони готові витримувати будь-які фізичні навантаження. Намагаюся

не перегинати в той чи інший бік. Без музики Моцарта, Бетховена оркестр не може існувати. — Наступний сезон як формуєте? — Уже сформований, і плани представлені дирекції Національної філармонії, бо це наш основний майданчик. Думаю, сезон видасться цікавим і насиченим, запрошено диригентів — Федора Глущенка, Володимира Кожухаря, у мене будуть серйозні програми і різноманітні гастролі. Маю велику надію, що з капелою «Думка» виконаємо навесні ораторію А. Онеггера «Жанна Д’Арк на вогнищі». Під час фестивалю «Київська весна» звучатиме музика Клода Дебюссі, а Дмитро Ткаченко виконає «Іспанську симфонію» Е. Лало. З Вадимом Руденком зіграємо Перший концерт Й. Брамса. В Австрії, а перед тим у Києві, виконуватимемо Симфонію № 11 Д. Шостаковича. Згодом Теодор Кучар диригуватиме в Києві Симфонією № 3 Л. Бетховена і «Тарасом Бульбою» Л. Яначека. — Чи можете пригадати найпам’ятніший виступ, можливо, з гастрольних поїздок? — Дуже вдалим був концерт 2004 року в Народовій філармонії Варшави. Програму складали симфонічні поеми «Гражина» Б. Лятошинського та «Мазепа» Ф. Ліста, «Тарас Бульба» М. Лисенка. Це в одному відділі були такі серйозні твори. Потім симфонія Валентина Сильвестрова «Присвята» для скрипки з оркестром. Або інший концерт 2006 року — виконання Симфонії № 4 Д. Шостаковича до 100-річчя композитора. Відверто кажу — це був справжній успіх. У 2009 році повторили цю програму. Після концерту люди виходили зі сльозами на очах, наш виступ справив сильне емоційне враження. Мені подумалось у такий момент, що старання — не марні. Уперше Дні української музики у Варшаві були організовані 1999 року, і я тоді диригував найкращим польським оркестром «Симфонія Варсовія». Звучали Симфонія

ІНТЕРВ’Ю № 2 Б. Лятошинського і «Метамузика» В. Сильвестрова — симфоніяконцерт для фортепіано з великим симфонічним оркестром, велика і потужна, дуже складна. Солістом був Йожеф Єрмінь. Потім записали його визначний твір «Реквієм для Лариси», і наш диск був номінований на найвищу музичну премію Греммі. Нагороду не отримали, та все ж таки, це достойний результат. Ще співпрацюю і з Камерним ансамблем «Київські солісти», тож, і з цим колективом виконуємо «Тиху музику», «Багателі» — твори пізнього періоду Валентина Сильвестрова. Надзвичайно прониклива музика. В ній особлива, жива інтонація, світ митця, часто беззахисного, але відкритого назустріч нам усім. Люблю творчість Мирослава Скорика, його «Карпатський концерт» — геніальний твір, можна сказати, візитівка нашої музики. Так вибудувати партитуру, на такому рівні — мало кому з композиторів вдається. «Гуцульський триптих», Віолончельний концерт, Фортепіанний концерт № 3 — це та музика, якою я диригую досить часто і завжди з радістю. Нещодавно прем’єру кантати «Гамалія» втілили з капелою «Думка». У цьому сезоні кілька разів будемо виконувати «Карпатський концерт». Так ще довго можу продовжувати перелік достойних імен митців, наприклад: Ганна Гаврилець, Олег Кива, Ігор Щербаков, Віта Польова, Святослав Луньов. — Це не так важливо, згадали чи ні, важливіше, що вони в нас є. — Тішуся, що й молоді автори потужно заявляють про себе. Працюємо з ними, щось знаходимо, може, щось і лишиться хороше після нас, аби тільки не переривався зв’язок української композиторської школи. Я сам ніколи не написав навіть оркестровки, це абсолютно не моє, тому переймаюся тим, що хтось може скомпонувати, зробити виразним твір, відобразити гаму почуттів, як художник чи скульптор. Мені вочевидь призначено щоразу достойно здійснити це виконання.

ІНТЕРВ’Ю

КОМПОЗИТОР

ТВОРЧЕ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ, НАБУТЕ ВПРОДОВЖ РОКІВ

Мирослав Скорик, композитор, Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, художній керівник Національної опери розповідає про співпрацю з Національним симфонічним оркестром

–М

оя співпраця з Національним симфонічним оркестром розпочалася дуже давно, а з того часу, як його очолив народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Володимир Сіренко, стала особливо плідною. В нас дуже добрі творчі стосунки, тому цьому колективу належить першопрочитання більшості моїх творів. Зрештою, вже й не так важливо — вперше чи вкотре виконується твір, але це завжди успішно. У програмі фестивалів, які проводяться за ініціативи Національної спілки композиторів, — «Київ Музик Фест» та «Музичні прем’єри сезону», завжди є мої твори, чим завдячую цьому прекрасному і вдумливому диригенту. Пригадаю хоча б чудове прем’єрне виконання Назаром Пилатюком Концерту для скрипки з оркестром № 7. Доволі складний твір, а співпраця диригента такого рівня і молодого виконавця дала гарний результат. Потім концерт не раз виконували і зала завжди сприймала захоплено. — Мирославе Михайловичу, віддаючи щойно витворену музику диригенту, обумовлюєте певні акценти, свої відчуття?

— Можу сказати, що на сьогоднішній день Володимиру Сіренку і його колективу довіряю сповна. Це творче взаєморозуміння, набуте впродовж років, професійна майстерність диригента не залишає місце сумнівам. Завершуючи новий твір, впевнений, що найкраще він звучатиме у виконанні саме Національного симфонічного оркестру. І це додає снаги. Коли вже слухаю свою

Повністю статтю можна прочитати у друкованій версії спецвипуску журналу «Театрально-концертний Київ»

Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porh@gmail.com

КОМПОЗИТОР

МОЇ ТВОРИ ПОЧИНАЛИ СВОЄ ЖИТТЯ ТУТ,

або АРТЕРІЇ ОДНОГО ОРГАНІЗМУ Розмову вела Наталя ПОТУШНЯК

Євген Станкович – композитор, народний артист України, Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, академік Національної академії мистецтв, завідувач кафедри композиції Національної музичної академії імені Петра Чайковського все одно що вважатись визнаним у світі. Радянська виконавська школа, оркестрова і музична загалом, була дуже досконалою, певною мірою вона складала основу музичної культури і за кордоном. Це було зумовлено тим, що серед емігрантів переважали творчі особистості. У музикантів було більше шансів займатися професією в Америці, Німеччині, Англії, Франції, і вони сповна використовували це. Безумовно, непогано заробляли своїм талантом. Щодо оркестру, то він вважався найкращим ще й з тієї причини, що з ним працювали справжні витязі диригентського мистецтва. У його виконавській палітрі була музика найрізноманітніших стилів і напрямків. Мені пощастило це слухати, хоча з того часу минуло багато років. Вперше в цьому колективі виконувались мої твори, коли я не мав і тридцяти. Концерт відбувався у парку, біля філармонії, диригував Володимир Маркович Кожухар.

Композитор Євген Станкович

— Євгене Федоровичу, прошу розповісти про вашу творчу співпрацю з Національним симфонічним оркестром. — Цей колектив вважався найкращим ще за часів Радянського Союзу, а вже так історично склалося, що імперія завжди продукує високу виконавську культуру. На той час і в тій державі бути найкращим — це

— Це було на кшталт теперішньої програми «Літні музичні вечори»? — Близько цього. Я був тоді студентом консерваторії, тож, звичайно, ця перша зустріч врізалась у пам’ять. Відтоді не уявляю своє життя в музиці без цього оркестру, бо всі мої симфонічні твори починали життя тут. Скажу відверто, більшою мірою тим, що я відбувся як композитор, завдячую оркестрам і, передусім, Національному симфонічному. Я знав, навіть дуже добре знав диригентів, які

Повністю статтю можна прочитати у друкованій версії спецвипуску журналу «Театрально-концертний Київ»

Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porh@gmail.com

КОМПОЗИТОР

ВЕЛИКА ЧЕСТЬ, КОЛИ ТВОЇ ТВОРИ ВИКОНУЄ НАЦІОНАЛЬНИЙ... Ігор Щербаков – композитор, педагог, громадський діяч; голова правління Національної спілки композиторів України, член‑кореспондент Національної академії мистецтв, професор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка

Бесіду вела Ольга ГОЛИНСЬКА

— Пане Ігоре! Відколи розпочалася ваша робота як автора з Національним симфонічним оркестром України? — З Національним оркестром я співпрацюю десь із 2000 року. — Які з ваших прем’єр здійснив цей оркестр? Чи залишилися ці твори в репертуарі колективу? — Прем’єрами з оркестром були: «Балетна сюїта» (2002 р.), «Liebestod» (2004 р.), Концерт № 2 для фортепіано з оркестром «Пам’яті Д. Д. Шостаковича» (2006 р.), «Пісні Азалій» (2009 р.). Потім усі твори (крім «Балетних сцен») не раз виконувалися, і не лише в Києві, а й в інших містах, у тому числі за кордоном. Приміром, торік у жовтні під час «Днів української музики у Варшаві» оркестр виконав мій Другий фортепіанний концерт у залі філармонії, до того гастролюючи Україною, теж грав деякі мої твори (пам’ятаю, наприклад, «Liebestod» у Львові). — А які з творів не були прем’єрними, тобто виконувалися перед тим іншими колективами? Чим відрізнялися інтерпретації? — Це Перший фортепіанний концерт (звучав разів п’ять), духовний концерт-реквієм «Сон», Флейтовий концерт, «Піснь про пісню, або WARUM? без відповіді».

Національний, поза сумнівом, чи не найкращий оркестр в Україні. Він завжди вирізнявся такою собі «солідністю» в грі, інтерпретації, гарним ансамблем і добрим ставленням артистів до сучасної музики. Тому й мій досвід у цьому оркестрі — тільки позитивний. Не скажу, що інші оркестри грали мої твори гірше — то було б неправдою. Я мав багато приємних і хвилюючих моментів практично з усіма українськими оркестрами, а також із деякими зарубіжними, але все ж «ґрунтовність» НСОУ завжди була очевидною.

Повністю статтю можна прочитати у друкованій версії спецвипуску журналу «Театрально-концертний Київ»

Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porh@gmail.com

ДИРИГЕНТ

ДУХОВНІ ОРІЄНТИРИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЧАСУ З диригентом Федором Івановичем Глущенком ми розмовляли в перерві між репетиціями. Увечері в Колонному залі імені Миколи Лисенка відбувся концерт Національного симфонічного оркестру за його участі. Звучали твори Ференца Ліста – симфонічна поема «Прелюди», концерт № 1 для фортепіано з оркестром мі-бемоль мажор, а також Ріхарда Вагнера – оркестрові фрагменти з опер «Валькірія» і «Трістан та Ізольда». В ході репетицій, зупиняючи гру, маестро давав влучні характеристики творчості саме того чи іншого композитора, філософськи обґрунтовував виникнення твору, цитував класиків літератури та живопису. Для характеристики звуку вживав епітети, щойно витворені його уявою і відчуттями

— Федоре Івановичу, скільки минуло часу, як ви вже не працюєте тут? — Я звільнився з посади головного диригента Національного симфонічного оркестру в травні 1987 року. Останній наш виступ відбувся у палаці «Україна». Отож минуло 26 років, як кажуть українці, з гаком. Але будь-яку справу треба розглядати через призму часу, історично та зважаючи на конкретні умови. Наразі з класичною музикою не все гаразд, простір заполонила «попса», і не варто в цьому звинувачувати людей. Вони на межі виживання,

Повністю статтю можна прочитати у друкованій версії спецвипуску журналу «Театрально-концертний Київ»

Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porh@gmail.com

СОЛІСТ

ТВОРЧІ ТОЧКИ ЄДНАННЯ

Розмову вела Наталя ПЕТРІВКА Фото Юрія ШКОДИ

–В

же понад 10 років співпрацюю з Національним симфонічним оркестром. Виконуємо найрізноманітнішу програму, але найбільш суттєвою подією у нашій співпраці вважаю виконання всіх концертів Сергія Рахманінова за два вечори. Люблю цей колектив. Не буду вишукувати аргументів чому саме — вони, бе зумовно, є, але відповім, як діти кажуть, по щирості — люблю і все! — Пане Вадиме, якщо продовжити цю репліку, то діти додають — і тата, і маму люблю. Очевидно, музикантів і диригента також… — Саме так. З багатьма членами колективу знайомий давно, а Володимира Сіренка можу назвати своїм другом. Бували з ним у різних непередбачуваних ситуаціях — на сцені і поза нею. Більше того, я хрещений батько його меншого сина Володі. Наше людське і творче спілкування — взаємна радість.

— А музика цьому сприяє. Очевидно, це був пролог до приятелювання, так? — Скажу, жартуючи, музика нам ніскільки не заважає впродовж 13 років нашого творчого і дружнього спілкування. Безумовно, ціную таку ситуацію, і, зрештою, інших об’єктивних причин для моїх щорічних концертів у супроводі цього колективу й немає. Бувають якісь дуже пафосні пропозиції щодо концертних майданчиків чи оркестрів, на кшталт виступів у Карнегі-холі, Чиказькому симфонічному центрі, Берлінській філармонії — це достойно, чудово. Надходить багато запрошень, де умови для соліста в сотні разів вигідніші, але серцю не накажеш. Національний симфонічний оркестр України здобув безліч титулів і високих нагород, визнання за кордоном, а поза тим не має гідної опіки від держави. Коли сідаєш за рояль в репетиційній залі, то це просто образливо, по факту інструмент, а насправді зубожіння. Неувага до

Повністю статтю можна прочитати у друкованій версії спецвипуску журналу «Театрально-концертний Київ»

Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porh@gmail.com

ОРКЕСТР

Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України

СКЛАД ОРКЕСТРУ

ПЕРШІ СКРИПКИ 1. Криса Богдан Васильович 2. Павлов Геннадій Михайлович 3. Пушкарська Олена Олексіївна 4. Семчук Святослава Михайлівна 5. Філіппочкіна Анастасія Вікторівна б. Павлова Тетяна Володимирівна 7. Полтавець Роман Миколайович 8. Кот Оксана Віталіївна 9. Полтавець Олена Іванівна 10. Кузік Валерій Анатолійович 11. Сіренко Євгенія Ігорівна 12. Михайлюк Ольга Вікторівна 13. Бакалов Василь Миколайович 14. Трач Вікторія Анатоліївна 15. Марків Світлана Олегівна 16. Куришева Катерина Євгенівна І7. Андрійченко Віктор Олександрович 18. Мазко Андрій Олександрович 19. Сечень Олексій Євгенійович 20. Барвінський Назарій Олександрович 21. Полтавець Арсеній Романович ДРУГІ СКРИПКИ 1. Горностай Галина Петрівна 2. Петриченко Валентина Дмитрівна З. Васильєва Олександра Геннадіївна 4. Бардіна Олена Михайлівна 5. Федченко Вікторія Володимирівна б. Федченко Ганна Володимирівна 7. Воскресенська Валентина Анатоліївна 8. Бойко Ігор Яремович 9. Білич Галина Георгіївна 10. Ніконенко Тетяна Василівна 11. Новікова Надія Федорівна 12. Урсуленко Сергій Михайлович 1З. Літовченко Олена Олексіївна 14. Гулєй Людмила Микитівна АЛЬТИ 1. Погорєлов Олександр Анатолійович 2. Немечек Галина Володимирівна 3. Навродський Віктор Георгійович 4. Трунов Олег Валерійович 5. Криса Орест Богданович 6. Лісовенко Валентина Миколаївна 7. Гаврилов Володимир Анатолійович 8. Ампілогова Віра Вікторівна 9. Гаврилов Анатолій Володимирович 10. Бакеєв Максим Володимирович

КОНТРАБАСИ 1. Нещадим Олександр Володимирович 2. Чайкіна Олександра Олегівна 3. Бутко Тарас Федорович 4. Кавешніков Володимир Анатолійович 5. Головач Дмитро Володимирович 6. Лиховид Іван Олександрович 7. Юзвяк Олександр Васильович ВІОЛОНЧЕЛІ 1. Ікаєва Олена Леонідівна 2. Повод Костянтин Сергійович З. Демберг Лілія Леонідівна 4. Мястковська Тетяна Володимирівна 5. Семешко Тамара Олександрівна б. Ульянов Володимир Степанович 7. Ярмус Ігор Григорович 8. Скрипка Євген Анатолійович 9. Дондакова Тетяна Кузьмівна 10. Дорош Микола Миколайович АРФИ 1. Ізмайлова Наталія Василівна (н. а. України) 2. Корчинська Діана Степанівна ФОРТЕПІАНО 1. Ковальова Людмила Вікторівна ТРУБИ 1. Давиденко Віктор Валентинович (з. а. України) ФЛЕЙТИ 1. Шеремета Олег Андрійович 2. Сіренко Мирослава Володимирівна 3. Єрмак Ігор Юрійович 4. Микитей Микола Миколайович 5. Плотнікова Лариса Миколаївна 6. Корнілов Юрій Борисович 7. Коздоба Григорій Пилипович 8. Ковальчук Дмитро Васильович ГОБОЇ 1. Кот Геннадій Едуардович 2. Літун Юрій Васильович 3. Чернігівський Віктор Костянтинович (з. а. України) 4. Міщенко Віктор Володимирович

СКЛАД ОРКЕСТРУ

КЛАРНЕТИ 1. Заболотний Петро Олександрович (з. а. України) 2. Набитович Юрій Романович 3. Горностай Віктор Ілліч 4. Авраменко Олександр Петрович ФАГОТИ 1. Осадчий Тарас Миколайович (з. а. України) 2. Ємельянов Олексій Вікторович 3. Занько Михайло Володимирович 4. Чорногор Роман Олександрович ВАЛТОРНИ 1. Марухно Валентин Степанович (з. а. України) 2. Шкіль Денис Володимирович З. Сокол Костянтин Михайлович 4. Руднєв Борис Сергійович 5. Ткаченко Антон Павлович 6. Шевченко Юлія Віталіївна

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СКЛАД Генеральний директор Художній керівник Заступник генерального директора Заступник генерального директора Помічник художнього керівника Керівник музичної частини Головний бухгалтер Заступник головного бухгалтера Провідний економіст Начальник відділу кадрів Завідувач художньо-постановчої частини Завідувач костюмерної Завідувач складу Машиніст сцени Машиніст сцени Офісний працівник Офісний працівник Офісний працівник Офісний працівник

ТРОМБОНИ 1. Головко Андрій Борисович 2. Сидоров Данило Валерійович 3. Артюшенко Микола Іванович 4. Зіменко Андрій Григорович ТУБА 1. Лі Олексій Антонович УДАРНІ 1. Ульянов Дмитро Костянтинович 2. Шуригін Данило Миколайович 3. Колобродов Володимир Андрійович (з. а. України) 4. Хлопотов Геннадій В’ячеславович 5. Колокольніков Володимир Іванович (з. а. України) 6. Ульянов Станіслав Дмитрович 7. Соколов Олег Георгійович

Олександр Горностай Володимир Сіренко Вадим Гаєнко Олександр Санцевич Володимир Колобродов Людмила Федченко Любов Харенко Вікторія Трандасір Ганна Масленнікова Ніна Астратова Ельмар Орро Зінаїда Орлова Ольга Павленко Євген Фокін Едуард Фонарьов Тамара Соловйова Лідія Тирановець Тамара Сірош Євгенія Тимченко

ЗМІСТ Літопис колективу 2 (українською та англійською мовами) на сцені — немов пілоти у небі» 21 «Артисти Олександр Горностай Будівництво концертної зали академічної музики 24 в Києві та діяльність Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України. Тези

думкою про прийдешніх 29 ЗВолодимир Сіренко взаєморозуміння, набуте впродовж років 36 Творче Мирослав Скорик Мої твори починали своє життя тут, 38 або Артерії одного організму Євген Станкович

41 Постанова про «Будинок музики» Велика честь, коли твої твори виконує Національний... 42 Ігор Щербаков орієнтири крізь призму часу 46 Духовні Федір Глущенко точки єднання 50 Творчі Вадим Руденко 52 Склад оркестру

Розпочато передплату на 2014 рік. Передплатний індекс журналу «Театрально-концертний Київ» 37112. Вартість: 6 номерів – 72,15 грн., 10 номерів – 119,90 грн. Передплатний індекс 37112 http://uaculture.com

Театрально-концертний Київ / спецвипуск Засновники Міністерство культури України Спілка театральних діячів України Видавець ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» вул. Васильківська, 1, Київ, 03040 тел./факс: +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор Олеся БІЛАШ Спецвипуск підготувала Наталя ПОТУШНЯК Над номером працювали Алла ЯКОВЕНКО, Іван ЛУБЯНКО. Використано світлини: Тетяни Великодної, Валерії Ландар, Юрія Шкоди, Романа Ратушного. На 1-й стор. обкладинки фото Валентина Ландара

Видавнича рада Олеся Білаш (голова), Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Світлана Фоменко, Оксана Іонова, Євгенія Крутоголов, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Лариса Петасюк, Людмила Чумакова, Михайло Швед, Оксана Гайдук, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Надія Соколенко Адреса редакції вул. Васильківська, 1, Київ, 03040 тел./факс: +38 (044) 498-23-65 E-mail: tckiev@ukr.net Передплата, розповсюдження та реклама +38 (044) 498-23-64 +38 (044) 386-56-63

Друкарня ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф» вул. Фрунзе, 47б, корп. 2. Київ, 04080, +38 (044) 417-25-93 Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 940 від 25.08.1994 Виходить щомісяця Наклад 2000 Усі права застережено © Театрально-концертний Київ, 2013 Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів тільки з письмового дозволу видавця. Редакція залишає за собою право на редагування матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів можуть не збігатися з позицією редакції. Ціна договірна

Запис Другої та Третьої симфоній Бориса Лятошинського у виконанні Національного симфонічного оркестру визнаний «Кращим записом року» (1994 р.)

Театрально-концертний Київ. – 2013. – Спецвипуск. – С. 1–64

Індекс 37112