Українська Культура by Національне газетно-журнальне видавництво

№ 4 (1012), 2013 www.uaculture.com

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНЕ ГАЗЕТНОЖУРНАЛЬНЕ ВИДАВНИЦТВО

Український рок: Легенди химерного краю

Ален Ремі: Велика культурна гра

Містичний чорнозем Олександра Сухоліта

Українська культура # 4 (1012), 2013 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 +38 (044) 498-23-65 pr.uaculture@gmail.com Наклад: 5000

Журнал виходить з червня 1921 року Засновник: Міністерство культури України Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор: Олеся Білаш Видавнича рада: Олеся Білаш, Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Ольга Дарибогова, Оксана Іонова, Євгенія Крутоголов, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Людмила Чумакова, Лариса Петасюк, Михайло Швед, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Наталія Потушняк, Оксана Гайдук, Надія Соколенко Головний редактор: Оксана Гайдук Над номером працювали: Оксана Гайдук, Лариса Гончаренко, Катерина Кот, Антон Філатов, Оксана Женжера Автори: Антон Філатов, Євгенія Гончарук, Тарас Лютий, Катерина Кот, Оксана Гайдук, Ірина Архипчук, Антон Клоц, Олександр Гусєв, Ярослав Підгора-Гвяздовський, Наталка Сняданко, Юлія Дацюк, Марина Щербенко, Ольга Триколенко, Софія Триколенко, Олександр Попович, Василь Кобаль, Мирослав Мельник Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ № 1118 від 08.12.1994 року Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», 04080, Київ, вул. Фрунзе, 47б, корп. 2 тел. +38 (044) 417-25-93 Підписано до друку: 15 квітня 2013 року Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не відповідати позиції редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця. © «Українська культура»

Передплатний індекс у Каталозі видань України

95220

цьому номері звертаємося до теми «культурного плюралізму». В одному із авторитетних польських видань про культуру мені трапилась фотографія людей різних національностей, які спільно малювали картину. Підпис під фото: «Мистецтво єднає». Таке судження лише підтверджує факт, що культури, взаємодіючи між собою, сприяють розвитку міжетнічних, міжнаціональних відносин у сучасному світі. Якщо говорити про існування багатьох культур в одному просторі, то кожна національна культура своєрідна і єдина. Міжнаціональне спілкування лише збагачує, доповнює і зберігає самобутність кожного народу. Вчені звертають увагу на те, що історичний процес формування і розвитку культури не може бути достоту зрозумілим, без враховання взаємодії, взаємовпливу, взаємозбагачення культур. Спираючись на такі судження, «Українська культура» вирішила поспілкуватись із художниками, літераторами, мистецькими діячами та дипломатами й отримати власну дозу знань у тлумаченні терміну «культурного плюралізму». У рубриці «Студії» ви дізнаєтеся про перспективи української культури та її можливості вирізнитися з-поміж інших культур. Автор запевняє, що «культурний розвій уможливлює тільки взаємодія з іншими культурами, сприяючи оновленню, зростанню та творчості». У свою чергу, Посол Франції в Україні Ален Ремі розповість про основні принципи збереження національної культури, серед яких – широка пропаганда та поширення її у світі. Україна повинна дбати про оновлення своєї культури і пам’ятати про те, що «сьогоднішнє мистецтво стане культурною спадщиною завтрашнього дня». У випуску ви прочитаєте, як сприйняли українську книгу на цьогорічному Лейпцизькому книжковому форумі, про те, як українці позиціонують себе у світі та як нас сприймають за кордоном. Також ми розпочинаємо серію публікацій про відомих митців, які народилися і працювали в Україні, однак у силу певних обставин змушені були виїхати за кордон і залишитися творити там. Нині загальновідомі імена повертаються в український культурний простір. Про митця і культурний плюралізм будемо розмовляти з мистецтвознавцями й кураторами у сфері мистецтва й дізнаємось, як виглядає глобалізаційна гідра в культурному й мистецькому полях.

Ілюстрація на обкладинці (укр.): Ярослав Присяжнюк. Під небесами. Живопис і медіа-арт. 2012-2013 рр. Ілюстрація на обкладинці (англ.): Ярослав Присяжнюк. Рожевий пейзаж. Живопис і медіа-арт. 2012-2013 рр. Дякуємо Bottega Gallery за надані картини

апередодні світлого свята Христового Воскресіння Блаженніший Любомир Гузар у рубриці «Монологи» міркує про взаємини людей, релігій, ґендерів і поколінь. У новому номері «УК» позбуваємося усталених норм і визначень й виходимо за межі дозволеного – адже плюралізм не передбачає кордонів. З Великоднем Вас, і нехай це свято стане для кожного початком чогось нового й доброго. Оксана Гайдук, головний редактор журналу «Українська культура»

12-17 Євгенія Гончарук Roxolania чи то пак – Україна

26-28 Оксана Гайдук Ален Ремі: У великій культурній грі європейського і світового рівня Україна володіє важливою перевагою – її творчий простір залишається значною мірою непізнаним

18-20 Тарас Лютий До ідеї «культурного плюралізму»

ЗМІСТ 4

36-41

64-67

5-7

Андрій Бондаренко П’єса «Літній сум». Уривки

Марина Щербенко Містичний чорнозем Олександра Сухоліта

42-45

68-71

Антон Філатов Свобода – це можливість робити добро

8-11

Антон Клоц Легенди химерного краю: перша чверть століття – 2

Антон Філатов «Музей покинутих секретів» західноукраїнського стінопису

46-49 Катерина Кот Джазова «Єдність»

50-52 Олександр Гусєв Кіноекран як транспарант

22-25 Катерина Кот Національне і глобальне: про кордони

29-31 Ірина Архипчук АIESEC: Україна – міжнародна?

32-35 Катерина Кот Доза приємного з корисним

53-55 Ярослав Підгора-Гвяздовський Свій серед чужих

56-60 Наталка Сняданко Слов’янський десант у європейській літературі. Спроба друга

62-63 Юлія Дацюк Антін Мухарський: Варто вбивати в собі все те, що псує людину

Оксана Гайдук Артур Рудзицький: Сьогодні у нас є всі умови для того, аби ми знайомилися з творчістю наших земляків за кордоном, на жаль, забутих нами ж самими

72-73 Ольга і Софія Триколенки Життєві скарби Варвари Ханенко

74-75 Олександр Попович, Василь Кобаль «Meine liebe Віра» в театрі міста над Ужем

76-77 Мирослав Мельник Етно-модерн Зінаїди Ліхачової в контексті сучасного мистецтва

78-79 Парад вишиванок

80-81 3

5 травня християни східного обряду святкують Великдень. Щорік на Пасху церкви заповнюються людом – на літургію ідуть представники різних конфесій та люди з особистим релігійним світовідчуттям. Проте, мабуть, кожен зустрічав у храмах людей випадкових, а то й невіруючих, котрі прийшли не для особистого діалогу з Богом, а за компанію з родичами чи друзями, дотримуючись традиції. УК запитали думку священиків різних християнських конфесій: «Що Ви думаєте про людей, які приходять на Великдень до церкви, не відчуваючи релігійності цього свята?»

Українська Православна Церква Київського Патріархату Протоієрей Борис ТАБАЧНИК: «Головне, щоб люди йшли до Бога, а якими шляхами – то вже їхня особиста справа. Люди ходять до церкви тисячоліттями, і це дуже важливо для їх життя. Коли людина входить до храму – це одна з найвеличніших подій в її житті. Це співставно з народженням, коханням, дружбою тощо. Церква дарує можливість наблизитися до Бога. Ця зустріч по своїй силі перевищує всі земні радості. Нічого в житті не трапляється випадково…» Українська Автокефальна Православна Церква Канонічна Протоієрей ВІТАЛІЙ: «Не має особливого значення, як людина прийшла в церкву: просто за компанію з друзями чи задля того, аби поспілкуватися з Богом. Головне – щоб після цього її душа не лишилася пустою. А за це вже відповідає сам священик. Він має надихнути людину своїм словом, має посприяти тому, щоб людина задумалася над важливими питаннями. Я не маю на увазі товстих попів, котрі думають лише про своє черево та гроші. Я говорю саме про священика, який здатен на благодатну проповідь. Дуже важко бачити людей, котрі прийшли до церкви з абсолютно пустими скляними очами. Боляче за них. В такому випадку я молюсь: «Боже, дай мені сил наповнити ці очі...» Українська Православна Церква Московського Партіархату Протоієрей ГЕОРГІЙ КОВАЛЕНКО: «В мене немає приладу, який би міг визначити міру віри тієї або іншої людини чи глибину її релігійності. Коли будь-яка людина приходить, щоб побути ближче до Бога – церква радіє. Головне, щоб Господь доторкнувся до серця людини, і щоб вона відчула радість Воскресіння. Якщо людина зможе відчути цю радість – це вже прояв віри». Українська Греко-Католицька Церква Отець ЯКІВ: «Священик має радіти, що до його храму приходять люди. Не вважаю, що у нього з’явиться проблема, коли в храмі виникне стовпотворіння. Христос казав: «Прийдіть до мене всі». Навіть для тих, хто відвідує храм один-два рази на рік, похід в церкву на Великдень – гарний привід поставити якісь важливі для себе питання. «Шляхи господні недовідомі», тож можливо цей випадковий візит до церкви стане для людини знаковим. Дуже важливо, щоб свій шлях до храму був у кожної людини, не зважаючи на те, як часто вона до нього ходить». Католицька церква Отець АРКАДІУШ: «Немає ніякої проблеми в тому, що на свята люди ходять до храму не задля молитви. Головне, щоб вони поважали тих, хто в цей час прийшов до костелу побути наодинці з Богом. Важливо, щоб прихожани не відволікались на те, як під час літургії деякі люди ходять і розглядають архітектуру».

Антон ФІЛАТОВ

Свобода –

це можливість робити добро

Темою числа УК, який Ви тримаєте в руках, є «Культурний плюралізм». Напередодні Великодня своїми роздумами на цю тему з нами поділився Верховний Архієпископ Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) Любомир Гузар. З 2001 до 2011 року він був Головою УГКЦ, а 2005 року розглядався як один з претендентів на пост Папи Римського. Слова Блаженнішого завжди користувалися особливим авторитетом. У його проповідях відповіді на важливі питання знаходять для себе як звичайні селяни, так і прогресивні жителі великих міст. Його настанови легкозрозумілі для підлітків і змушують замислитися старих мудрих людей. Не зважаючи на те, яку релігію Ви сповідуєте, які у Вас погляди на життя і до якої культури Ви себе відносите – в роздумах Блаженнішого Ви обов’язково знайде щось «своє»

Блаженніший Любомир ГУЗАР Нікуди не поділися з нашого світу «свої» і «чужі» – причому «свої» так і не здобули чітких обрисів, а «чужі» множаться до безконечності. Це поки що сильніше за нас. Наша певність у «своєму», чи навіть у собі, хитка й непевна, а «чужий» – найпростіший спосіб відчути себе частиною великого проекту. Саме так – проекту, а не спільноти, тому що проект безликий, а спільнота – це люди. З людьми завжди складніше, ніж з проектами. Тільки в рамках проекту «чужий» не стає «своїм», навіть після проведеної разом ночі. Ми самі вибираємо, хто є для нас ближнім. Згідно з біблійною історією, ізраїльський народ із перших книг мав настанову «любити ближнього». Ізраїльтяни вирішили: ближнім є мій співвітчизник. А всі інші – гої, тобто «собаки». Однак це не було мудро – і вони самі це відчували. Пригадаймо Святе Письмо. Приходить до Ісуса Христа вчитель і питає: хто є моїм ближнім? Отже, він відчував, що не може тільки співвітчизник бути людиною. І Христос дає відповідь у славній притчі про самаритянина. Враховуючи особливі стосунки між юдеями та самаритянами, це було дуже виразно: самаритянин допоміг юдеєві. То хто є твій ближній? Кожна людина. Просто тому, що вона є людиною. Тільки на підставі цього можна зрозуміти настанову «любити ближнього, як самого себе»: кожна людина, так само, як ти, є Божою дитиною.

Любити «всіх» – абстракція, а «кожного» – ні, це дуже конкретно. От вам приклад. Політик-демагог розпинається: люблю Україну! Може і так, але що з того, якщо він не любить українців? Ближній – кожна особа, яку ти зустрічаєш. Як той самаритянин, котрий зустрів побитого юдея і допоміг йому, – маємо поводитися і ми. Бачиш людину в потребі – допоможи. Істинний патріотизм зобов’язує нас любити свій народ і водночас нікого не відкидати: це не має нічого спільного з ненавистю до інших народів. Інакше наш патріотизм перетворюється на шовінізм, який є абсолютно недопустимим.

Пам'ять про минуле є надзвичайно важливою, і вона потребує підкреслення. Я бував у Західній Європі, Америці, серед народів, які довгий час втішаються незалежністю, – вони свідомі свого минулого, плекають своє минуле, мають музеї тощо. Проте вони не мають потреби, на відміну від нас сьогодні, надто часто до того звертатися. Це для них самозрозуміле, а для нас, на жаль, ні. Окупанти свідомо затирали нашу ідентичність, а для того намагалися позбавити нас минулого, старалися нас інтегрувати, зробити радянськими людьми, чи австріяками, чи поляками. Це були окупаційні режими, які хотіли знищити сам корінь ідентичності, і тому це залишило в нас такі погані сліди. Сьогодні ми повинні попрацювати, щоб надолужити за ті кривди, тобто збудити в собі почуття нашої національної свідомості, нашої народної приналежності. Це вимагає від нас значно більших зусиль, ніж, скажімо, від народів, які століттями втішалися своєю незалежністю.

Свобода – це можливість робити добро. А сваволя – це не свобода. Люди бояться обмежень, вони вважають, що коли не можуть робити все, що хочуть, то хтось загрожує їх свободі. Тому в їхньому уявленні – це молодість, здоров’я, гроші. Адже коли цього немає, вони вже не можуть робити все, що заманеться. Натомість, насправді бути свобідним – це хотіти і могти робити добро. І тоді стан здоров’я, вік, статки – усе це стає другорядним.

Існує загальний принцип: ідентичність нації, народу базується на невдачах, на поразках. Це дивно звучить, але саме в поразці, у біді люди чомусь починають сильніше відчувати свою належність до спільноти. Проте численні поразки, довготривалі біди – як сталося в нашій історії, адже ми останні 200 років були окуповані кимось, – позначаються на народові дуже негативно. Минуло багато поколінь, які не мали змоги з різних причин справді відчувати свою ідентичність. Вважаю, що це якийсь Божий особливий дар, що, незважаючи на ті два століття, ми не втратили себе остаточно, не забули, ким ми є.

Демократія – це відповідальність кожного громадянина за загальне добро. Ми втратили це, бо три століття нами керував хтось інший, чужий, на кого ми покладали відповідальність за все. І знаходили в тому певну вигоду – мали кого засуджувати за всі свої негаразди. Однак і тепер ми не почуваємося причетними до визначення власної долі – хоча влада в нас вже своя, рідна… Нема кращої форми державного устрою, аніж демократія. Проте це водночас найважча система. Щоб бути справжнім демократом, треба досягти певного рівня політичної та культурної зрілості, особливо у великій країні.

Антон ФІЛАТОВ

«Музей покинутих секретів» західноукраїнського стінопису У попередніх номерах «УК» ми писали про те, що цього року до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО можуть потрапити вісім західноукраїнських дерев’яних церков. За своєю архітектурною, релігійною та історичною цінністю вони співставні з легендарною Преображенською церквою в Кижах (Росія) та східноазійськими Пагодами

еред цих восьми святинь є три церкви, в яких збереглися стінописи по дереву. У такій техніці вже дуже давно ніхто не працює, тож вони є унікальними не тільки для українського, але й для світового мистецтва. Будемо сподіватися, що інтерес міжнародної організації до цих храмів виправить майже катастрофічну ситуацію, в якій сьогодні опинилися такі розписи. На сьогодні стінописи по дереву можна зустріти лише у вісімнадцяти вітчизняних храмах. Більшість із них знаходиться ледь не в аварійному стані. Через щілини у стінах та дахах усередину церков потрапляє волога, яка нещадно руйнує шар фарби, нанесений на дерево кілька століть тому. Негативно позначаються на розписах і значні перепади температури протягом року, від яких вони тріскаються. Тож за кілька років ми можемо недорахуватися вже кількох старовинних стінописів. При цьому ані держава, ані приватні структури в більшості випадків навіть не звертають на них уваги. Стінопис у церкві Зішестя Св. Духа (с. Потелич, Жовківський р-н, Львівська обл.)

Образ святого Іоанна в костелі Відвідання Єлизавети Присвятою Дівою Марією в Тадані (Кам’янськоБузький р-н, Львівська обл.)

Об’їхавши майже всі ці святині, я спостеріг, що більшість із них зачинена. За кращих обставин в них правиться лише на Великдень та Різдво, а протягом решти часу вони відкриваються лише для поодиноких туристів. «Один-два рази на місяць хтось приїжджає. І то — лише коли тепло», — розказав вівчар, який зберігає ключі від дерев’яного закарпатського храму, прикрашеного стінописом XVII ст. Подібна відвідуваність — і в переважній більшості інших таких церков. Обов’язок зберігати ключі від унікальної церкви цей вівчар отримав випадково — просто через те, що жив неподалік. За таким самим принципом обиралися хранителі ключів і до інших храмів з унікальними стінописами по дереву: пенсіонер, який все життя пропрацював кіномеханіком (с. Новоселиця, Виноградів-

Євгенія ГОНЧАРУК

Roxolania чи то пак — Україна Якби не філологія, то поема Себастьяна Кльоновича «Роксоланія» — латиномовний твір польського автора про український народ — викликала б у мене багато запитань. Але той факт, що поета й сучасного читача розділяє п’ять століть, потребує деяких роз’яснень. По-перше, українська література з XV століття творилася латиною, польською й староукраїнською, відтак поему цілком правомірно вивчають у контексті нашої історії літератури. По-друге, перед нами все ж таки не історичний документ, тож маємо пам’ятати, що образ Русі — це значною мірою авторське бачення Кльоновича. У тексті описане життя русів-українців, і не виникає сумнівів, що поет із любов’ю оповідає і водночас відстоює їхню самобутність як окремого народу. Також у Кльоновича Роксоланія окреслена в межах міст, згаданих автором, а назва Русь вжита на позначення значно більшої території, на якій проживають й інші народи. Це лише свідчення того, що наприкінці XVI століття не існувало єдиної чітко визначеної назви українських земель, тому наразі маємо справу з авторською позицією

еребування більшості руських земель у складі Речі Посполитої закономірно активізувало необхідність самоідентифікації в релігійному, культурному та етнічному просторі, особливо після Люблінської унії 1569 року. Насамперед, це було необхідно, аби протистояти експансії католицької церкви, за якою прийшло фактичне поневолення, і, не в останню чергу, задля заприявлення себе світові. Попри те, що як політичний гравець наша держава не була представлена, назви Русь, Роксоланія (Roxolania), Сарматія, рідше Рутенія (Ruthenia) починаючи з XIV століття фігурують у польських документах і хроніках на позначення землі руського народу або ж самого етносу. Процес самоусвідомлення народу починається з еліти. Дослідження з історії та літератури дають змогу стверджувати, що у XVI столітті низка поетів акцентували на своїй приналежності до русів, наголошували на своєму грецькому походженні (тут йдеться про православну віру) чи зазначали, що їхня вітчизна — Русь. Наприклад, Василь Тяпинський, маловідомий православний автор кінця ХVI століття, у передмові до перекладу Євангелія, датованого 1580 роком, наголошує, що трудиться він «як русин» для

Титульна сторінка другого видання «Опису України» Гійома Левассера де Боплана, 1660

У рубриці «Студії» пропонуємо до розгляду наукову статтю доктора філософських наук, доцента кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА Тараса Лютого. Продовжуємо тему культурного плюралізму й дізнаємося про можливості української культури вирізнитися з-посеред інших культур

Тарас ЛЮТИЙ

До ідеї «культурного плюралізму» Термін «культурний плюралізм» потрапив у широкий загально-гуманітарний обіг з понятійного апарату суспільних дисциплін, адже використовується в ситуаціях, коли невелика соціальна група здатна зберігати власну культурну ідентичність у значно більшій спільноті, а її цінності та звичаї можуть не тільки перейматися останньою, але й узгоджуватися із законами та вартостями соціуму в цілому. Живучи в сучасному світі, важко не помітити діалогу культур, який оприявнюється не тільки на комунікативному, але й символічному рівні. Крім того, годі ігнорувати взаємне проникнення, нерідко доволі несхожих, культур, яке окреслюють багатьма поняттями: дифузія, конвергенція, інтеграція, зближення, асиміляція, взаємодія і подібне. Без процесів

КОЛИ ГОВОРЯТЬ ПРО «КУЛЬТУРНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ», ЗАЗВИЧАЙ ІДЕТЬСЯ ПРО НАЯВНІСТЬ ВІДНОСНО СИЛЬНОЇ ДОМІНУЮЧОЇ КУЛЬТУРИ, ЩО ВКЛЮЧАЄ В СЕБЕ НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ ТА ІНШІ ЕЛЕМЕНТИ КУЛЬТУРНОГО БУТТЯ динаміки, які стоять за цими словами, непросто збагнути специфіку формування єдиної всесвітньої спільноти. Разом з тим, описаний стан справ не обходиться без інших, почасти протилежних феноменів, які спряжені з визначенням культурної ідентичності, вираженням неповторності культур або встановленням культурної автономії [тут і далі див.: 4, с. 4]. Іншими словами, визначуване поняття відсилає до принципів культурного розмаїття,

коли та чи інакша позиція або спосіб інтерпретації мають право на існування, позаяк є рівноцінними. Ідеї культурного плюралізму сягають прагматичної філософії Вільяма Джеймса та Джона Дьюї, а також таких мислителів як Горас Каллен і Рендольф Борн [5]. Однак, варто пригадати, що значно раніше — ще в 1712 році — німецький філософ Християн Вольф запровадив поняття «плюралізм» (від лат. pluralis — множинний), яке було покликане протистояти тій тезі, що форми осмислення чи буття, врешті-решт, зводяться до одного, вивіреного, первня. Якщо ж застосувати цей термін до загальносвітового контексту, можна стверджувати, що окремі, почасти несхожі культурні домініони, беручи участь у спільних економічних, технологічних, чи то пак, інформаційних процесах — спроможні таки вирішувати загальні проблеми. Зважаючи на це, визнається рівність культур, безвідносно до їхнього потенціалу, позаяк право на особливий спосіб буття мусить бути покладений в основу вимог до сучасних цивілізацій. Тому, крім світоглядного принципу культурного різноманіття, поняття «культурний плюралізм» має враховувати ще й низку заходів, які спрямовані на заохочення й упорядкування означеної багатоманітності [див.: 2, с. 200]. Відтак, коли говорять про «культурний плюралізм», зазвичай ідеться про наявність відносно сильної домінуючої культури, що включає в себе національну ідентичність та інші елементи культурного буття (приміром, художню культуру, чи навіть різного роду субкультури). Втім, у культурі плюралізму самостійні групи здатні не просто співіснувати пліч-о-пліч, але й зважати на якісні ознаки інших груп, з огляду на те, наскільки вони конгруентні щодо домінуючої культури. Ось чому показовим моментом плюралістичного

Катерина КОТ

Національне і глобальне: про кордони

У своїй «Енциклопедії» Дідро визначав націю як значну кількість людей, які живуть на спільній території, і управляє ними один уряд. Таке «державницьке» трактування набуло нових рис на початку ХХ століття – що розквітло пишним садом, а за декілька десятків років завалило плодами своїх дерев тендітну плоть світу – і почали ті плоди червитися, гнилитися, і плодитися. Але початок століття був воїстину феєричним! Відкриття і вивчення атома – структуралізація мови і знання – вивчення підсвідомого й архетипного – вивчення етносу в науковому контексті – пошук єдиного теософського Бога – роздрібнення та універсалізація знання – пробурювання власних глибин на рівнях фізичному, духовному, символічному, особистісному й колективному – та, звісно, – неймовірний, шалений розмай мистецтва: і в цьому випадку ювелірно й унікально плекаючи як внутрішню (зміст), так і зовнішню (форма) площини. Браво, авангардному ХХ-му! Ласкаво просимо в століття ХХІ-ше...

еребування в сьогоденному інформаційному полі – зумисне чи з неможливості уникнути – змушує вкотре чути міркування на тему формування національної ідеї, ідентичності, ідентифікації, гордості і т.д. Поняття надто важливі й так нахабто експропрійовані учителями, політиками й медійниками, що вже не можуть не викликати оскомини. Але чи актуальні – з огляду на тенденційну глобалізацію простору? І якщо припустити, що найбільш яскравими виразниками свіжих ідей, а також індивідами, які можуть претендувати називатися носіями кращих думок і потенцій, є митці, то цікаво, як виглядає глобалізаційна гідра в культурному й мистецькому полі? Яку позицію щодо національного можна спостерігати? Романтизм давав чіткі відповіді, авангард розділив митців на тих, хто досліджував землю під власною колискою, і тих, хто в боротьбі за художню течію забував себе, але чи країну?

Сергій Петлюк, проект «Самотність»: PinchukArtCentre, Київ, Україна, 2011

мистецтвознавець, перекладач, Заслужений працівник культури України: Глобалізація як процесс, саме призначення якого нібито має стерти кордони, межі, індикатори відмінності, насправді стосується не культурного продукту, а уніфікованої інформації про нього. Попри те, що митець може народитися в одній країні, емігрувати до іншої, працювати у ще яких «іноземних», а спілкуватись кількома мовами чи й діалектами – створений ним продукт буде однаково мати «родові плями». Вони можуть не стосуватися «землі предків» чи «голосу крові», однак є наділенимиз тим культурним вантажем, який автор носить за плечима, чи то пак – у художній свідомості. Тому читач, глядач (реципієнт) буде «зчитувати» цей культурний код, навіть якщо й не може вербалізувати цього процесу.

Оксана ГАЙДУК

Ален Ремі: У великій культурній грі європейського і світового рівня Україна володіє важливою перевагою – її творчий простір залишається значною мірою непізнаним Про основні принципи збереження національної культури та розвиток українськофранцузьких стосунків у сфері культури «УК» розмовляла з Надзвичайним і Повноважним Послом Франції в Україні Аленом Ремі УК. Цьогорічна «Французька весна» в Україні представляє багату мистецьку програму. Пане Ремі, розкажіть, будь ласка, про заплановані проекти Насамперед, треба уточнити, що мова йде про десятий за ліком фестиваль. Нинішня – ювілейна – «Французька весна» вирізняється винятково насиченою програмою і пройде у шести великих містах України. Серед безлічі інших цікавинок можу згадати перший візит до України письменника Еріка-Емманюеля Шмідта, популярність якого виходить далеко за межі Франції та країн франкофонії. Численні його твори з успіхом інсценовані українськими театрами. Чотири його книги – і це ще дуже мало! – були перекладені українською, завдяки зусиллям видавництва «Кальварія». Іншим іменитим гостем є режисер Ерік Рошан, який презентує свій фільм «Мьобіус» за участю двох знаних акторів – Володимира

Меньшова та Олексія Горбунова, котрі також завітають до Києва. Ми пишаємося тим, що попри складний економічний контекст можемо щороку запропонувати такий захід. Це означає, по-перше, що інтерес української публіки до французької культури не згасає, а по-друге, що наші партнери – приватні підприємства – із незмінною відданістю допомагають нам в організації цього фестивалю. УК. У Києві Ви працюєте з 2011 року, чи є такі місця в Україні, які плануєте відвідати з особистої цікавості? Де любите бувати в Києві?

СЬОГОДНІШНЄ МИСТЕЦТВО СТАНЕ КУЛЬТУРНОЮ СПАДЩИНОЮ ЗАВТРАШНЬОГО ДНЯ

Ірина АРХИПЧУК

Україна-через-кому-з-БельгієюНімеччиною-Фінляндією-ФранцієюНідерландами-Норвегією-Швецією-і-т.д.- …

Україна – міжнародна? Хто замовляє поїздки в Росію? Хто не проявляє лояльності до країн Африки? Що знаходить молодь світу в Україні та що привозить молодь України з-за кордону додому? Про взаємодію культур, стереотипи і можливості, про те, як українці позиціонують себе у світі та як їх сприймають іноземці, «УК» поговорила з президентом міжнародної організації AIESEC в Україні Єлизаветою Бачиною З історії: AIESEC (Association Internationale des Etudiants en Sciences Economiques et Commerciales) − міжнародна молодіжна організація, яка була створена 1949 року невеликою групою студентів з метою заповнення культурної порожнечі між країнами світу задля уникнення загрози ІІІ світової війни. «Налагодження дружніх стосунків між країнами» мало забезпечуватись через програму міжнародного обміну студентів. Представники Бельгії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Нідерлан-

дів, Норвегії та Швеції поставили свої підписи в установчих документах. Навесні 1989 року на Міжнародному Конгресі у Квебеці до AIESEC був офіційно приєднаний СРСР. А вже 5 років потому до організації долучилась молода незалежна держава − Україна. Учасники організації − це студенти і випускники, які кожного дня розвиваються особистісно та професійно на шляху формування себе як лідерів, що хочуть та знають, як змінювати світ на краще. Сьогодні AIESEC у світі об'єднує 113 країн, 5 континентів і більше 60 000 сту-

дентів. Щороку завдяки програмі міжнародних стажувань близько 16 000 студентів змінюють своє життя та відкривають для себе нові культури. Україна входить до 15 найактивніших країн за своєю діяльністю в організації. Основними напрямками діяльності AIESEC є культурний і професійний. Учасники організації можуть подорожувати країнами світу не лише для отримання іноземного досвіду у політичній, економічній та суспільній сферах життя, а й з метою пізнати інші культури, традиції, світогляд і релігію. Єлизавета Бачина (п’ята зліва) з командою

Катерина КОТ

Доза приємного з корисним

воєрідний, нетиповий осередок освіти й культури в історично-духовному серці столиці — це Дім освіти та культури «Майстер Клас» на Лаврській, що забезпечує дорослих і дітей наповненою програмою освітніх і культурних проектів, мистецьких майстерень і фестивалів. У контексті теми номеру, що означена як «культурний плюралізм», «УК» поспілкувалися з МК про наступне: 1. МК активно співпрацює з європейськими культурними інституціями у Києві. Які напрямки діяльності Ви забезпечуєте? 2. Чому важливо надавати об'ємну освіту, ознайомлювати дітей і дорослих з культурами й мовами інших країн? Як це формує особистість?

Ірина БУДАНСЬКА,

директор та засновниця Дому освіти та культури «Майстер Клас» 1. Дім МК дійсно активно і з великим ентузіазмом співпрацює з культурними центрами при посольствах іноземних держав в Україні (Швейцарія, Франція, Аргентина, Іспанія, Мексика, Японія, Австрія та ін). Мене особисто дуже надихає щире бажання багатьох культурних посланців привнести свою культуру в нашу країну, їх шанобливе ставлення до своєї культурної спадщини. Такому ставленню варто повчитися у наших закордонних друзів, хоча, я не впевнена в тому, що цьому можливо навчитися, але можна таке ставлення прищеплювати і культивувати в наших дітях. А співпрацюємо ми в галузі кіно (так, наприклад, зараз в кіноклубі Дому МК проходить сезон іспанського кіно), і в області музики (нещодавно з успіхом пройшов концерт японської піаністки Чісато Кусунокі, на торішньому кінофестивалі «Молодість» ми організували концерт видатної швейцарського піаністки українського походження Альони Черні), і в галузі освіти (як приклад, в минулому році спільно з Французьким посольством ми обладнали інтерактивний клас в Лінгвістичному університеті на

3. Про певні напрямки діяльності МК можна сказати, що вони сприяють інтеграції України з Європою і світом на особистісному, індивідуальному рівнях — скажіть, на скільки такий шлях є результативним і як його розвивати? 4. Як долати міжкультурні непорозуміння? Чи важлива національна гідність, коли говоримо про тенденційну міжнаціональну інтеграцію? 5. Чому, в контексті національної ідентичності, слід навчитися українцям, і чому можемо навчити ми? На запитання відповідають директори різних напрямків діяльності МК, спрямованих на розвиток міжкультурних зв'язків, та засновниця МК, яка, власне, і визначає концепцію освітньої та культурної програми Дому освіти.

кафедрі французької мови). Таких проектів багато. На мій погляд, з культурними центрами нас об'єднує «любов до мистецтва». Культурні центри просувають свою культуру в Україні, а ми прагнемо підтримувати свою, українську. Однак, найцікавішою і більш значимою для нас є «спільна творчість», коли проект або подія створюються за участю українських та іноземних митців. 2. Якщо говорити про дітей, то, на мій погляд, основне завдання будь-то батька чи педагога, або освітньої інституції – допомогти дитині знайти себе в цьому світі, виявити свій талант (а талантів у кожній людині, принаймні, десять), розкрити і розвинути його. Саме для того, щоб провести такі педагогічно-археологічні розкопки, просвітницьку науководослідну роботу, і необхідна об'ємна освіта. Безсумнівно, національна і світова культури є матеріалом такого дослідження, а вивчення іноземних мов – потужним засобом. Якщо говорити, зокрема, про вивчення іноземних мов, то тут, окрім задоволення від процесу навчання, діти (і дорослі) вирішують одразу кілька завдань: соціальне – можливість і вміння спілкуватися з людьми різних культур; особистісне – сприймати і приймати інші культури, а значить, інші способи мислення, життя, і, як наслідок, терпиме ставлення до іншої позиції, точки зору;

світоглядне – безсумнівно, вивчення іноземних мов розвиває, розширює наші горизонти і світогляд. 3. «Майстер Клас» ми називаємо Домом, відкритим майданчиком. На мій погляд, будь-які закриті системи нежиттєздатні. І тільки відкриті держави, компанії, проекти, особистості здатні творити, а отже – вносити зміни в наше життя. Тому я б говорила про інтеграцію в контексті відкритості та прийняття. 4. Кілька років тому ми разом із чоловіком і старшою дочкою їздили до Лондона. Дочці тоді було 10 років, і подорож стала її першим знайомством з англійською столицею. Ми відвідували музеї, здійснили мандрівку на двоповерховому автобусі під лондонським дощем, гуляли у парку та подорожували галасливими вулицями, насолоджуючись мелодикою лондонського акценту. Абсолютно несподівано моя 10-річна дочка сказала: «Коли люди поважають себе і свою країну, тоді й інші люди поважають їх». Ось воістину – вустами немовляти глаголить істина. 5. Українцям слід навчитися поважати себе і один одного. А європейцям варто повчитися в українців їх самовіддачі, винахідливості, нестандартному мисленню, умінню знайти рішення в складній ситуації. Он, виявляється, скільки у нас достоїнств! Хоча в реальному житті їх набагато більше...

Літній сум Андрій БОНДАРЕНКО

За освітою — доктор філософії (PhD). Робота — Центр міської історії ЦентральноСхідної Європи (Львів). Все життя прожив у Львові (з перервою на навчання у Любліні). «Літній Сум» — перша п'єса. Почав писати — надихнули друзі з львівського театрального середовища і брак цікавих постановок у Львові. Про адресатів наперед не думаєш, пишеш просто те, що цікаво тобі. Ідеального читача окреслив би як поціновувача, одночасно, творчості японського режисера Такаші Мііке та радянського драматурга Олександра Вампілова. Про п'єсу та сцену — думаю, що драма цілком може існувати як окремий літературний жанр, і що перенесення на сцену дуже змінює драматичний текст і переносить у зовсім іншу площину сприйняття. З п'єсою «Літній сум» брав участь у ІІІ театральному фестивалі «Драма.UA» (увійшов у шорт-ліст); у фестивалі «Тиждень актуальної п'єси 2012» (увійшов до списку 20 п'єс, відібраних для читок в рамках фестивалю). Власне, ця читка у Києві була переломним моментом для мене як драматурга, надихнула писати ще — за що, зокрема, велике спасибі режисеру Ігорю Білицю! Написав ще одну п'єсу «Зустріч одногрупників», з якою подався на цьогорічний IV театральний фестиваль «Драма.UA». Поки що ні з ким не співпрацюю, але є задум спільного тексту разом із другом Василем Пачовським, дебютна п'єса якого теж читалася в рамках «Тижня актуальної п'єси 2012» у Києві. Інші зацікавлення — електронна музика та хіп-хоп (проект Crush UKU)

Частина перша […] Номер Олени Олена ривком відчиняє двері і обережно зазирає всередину. Марта хоче зайти, але Олена її стримує рукою. Олена: Чекай! А може, я кран забула закрутити! Марта (все одно намагається пройти): Нічого, я плавати вмію. Олена (продовжує стримувати Марту): А може там радіо включене? Марта: І шо? Олена (зненацька починає лоскотати Марту): А там електрика! І ба-бах! Не ходи туда, Марта! Марта сміється. Виривається і забігає в номер, Олена за нею. Падають на диван. Марта піднімається, сідадє на краю дивана і, імітуючи руками гру на гітарі, співає: «Пока еще не поздно, нам сделать остановку!». Потім каже: А взагалі кльово. От якщо ми колись знову попадемо в цей готель. Кльово буде все це згадати. Майже так само весело, як і колись. Олена (теж піднімається і сідає): Блін. Не говори так. Я цього Ігоря згадала. Марта: А чо? Шо таке? Шо з тим Ігорем? Вот ебаут зет Ігор? Олена: Та нічо. Просто… Він якийсь нагружаючий. Поки ти курила, він втирав мені про якийсь туризм. Ніби ти там їздиш за приємними спогадами, як турист, у всякі місця гарні. Марта: Я шось не зрозуміла. Олена: Та там нічого не треба розуміти. Просто наговорив брєд всякий. Казав, шо треба всюди їздити, де ти був і де тобі було добре. Марта: Ну а шо. Все правильно говорив. Чо ти так до цього ставишся? Олена: А тобі цей Ігор не здався якимось…? Як він тобі взагалі? Мені він якийсь дуже дивний. І не просто дивний, а ше так якось… Ніби шось від нас хоче. Але шось погане. Марта: Ухти! Маньяк! Втім, після цього вигуку Марта теж трохи згасає. Якийсь час вони сидять мовчки. Марта, закинувши голову назад, хитає нею в такт якійсь мелодії, чутній лише їй, Олена дивиться донизу, «бринькаючи» рукою по пледу, що звисає з дивану. Вони виглядають неначе персонажі фото з учасницями молодої шведської поп-групи.

У попередньому номері «Українська культура» розпочала цикл розповідей з історії українського року. Опісля згадки про бекграунд рок-життя взірця другої половини 1980-х – початку 1990-х (інакше кажучи, минулого разу ми коротко розповіли, чим «дихали» вітчизняні юні меломани чверть століття тому), саме час зробити огляд музичної сцени в Україні, коли усе – разом із самою нашою Незалежністю, – ще «тільки розпочиналося». Сьогоднішню розповідь ми присвячуємо черговому рок-ювілею – 25 років з дня виходу у світ першого номера легендарного рок-самвидавчого журналу «Гучномовець»

Антон КЛОЦ

ЛЕГЕНДИ ХИМЕРНОГО КРАЮ: перша чверть століття-2

сь, що про цю непересічну подію пише на своїй сторінці у Фейсбук головний редактор і натхненниця видання, яке в Україні змусило «пасти задніх» навіть московську «Контркультуру» (з її накладами і, головним чином, можливостями!), Тетяна Єжова. «15 березня 1988 року був завершений міцний машинописний наклад. Наскільки я пам’ятаю, двадцять примірників. Для мене досі залишається загадкою, яким чином рок-самвидав тих років з такими смішними нак ладами спромігся заповнити чималеньку нішу в інформаційному полі великої і недоброї країни. Втім, тоді я про це не замислювалася. Це був захоплюючий час, і те, що він у мене був, – чудово». «Гучномовець», який вирізнявся інтелектуальністю та ядучою іронією і сарказмом (інколи – на грані фолу), а також, як і належить будь-якому по-справжньому цікавому «авторському» рок-виданню, помітним суб’єктивізмом, – так, були у редакції і свої рок-улюбленці на кшталт «Колезького Асесора», але вибір «кращих з кращих» завжди залежав від реальних чеснот того чи іншого гурту, – з’явився не на порожньому місці. По-перше, на той час в Україні був і, так би мовити, офіційний «роквидав» – не такий контраверсійний, але теж достатньо «зубастий», навіть як на день сьогоднішній. Про перебіг подій на «рок-фронті» біль-

Вася Гойденко на обкладинці першого номера журналу «Гучномовець», 1988

Катерина Кот

Джазова «Єдність» «УК» дякує Олександру Зубку за атмосферні фото

«Київ Арт Ансамбль» Назгуль Шукаєву завжди хочеться порівнювати з пташкою: голос, зовнішність, рухи, загальна атмосфера образу й музичного вибору. Цікаво, скільки музичних інструментів вмонтовано в її голосовий апарат і як вона їх перемикає? Все зникло, розчинилося і стерлося на тлі її вокалу, і в залі зависла густа медитативна єдність — яка відчувалася фізично — така туга, що можна різати ножем. Гортанні шаманські звуки пронизували світову вісь: ось неочікувано над кронами дерев защебетала пташка — і ось ти вже в підземних тунелях, де кожен звук відлунюється довгим протяжним ехом, низьким, що окреслює стінки пустот. І все це самим лише голосом. Звісно, не без інструментального супроводу, але останній був таким органічним, що лиш підкреслював і виокремлював казахську дивоптаху Назгуль. Вокалістка виступила у складі «Київ Арт Ансамбль», об’єднаного навколо унікальної особистості українського джазу Володимира Соляника, який виховав покоління джазистів. На прес-конференції піаніст-віртуоз нагадав анекдот, що легше домовитися з терористами, ніж

із джазовими співачками. Проте йому вдалося представити чотирьох вокалісток, досить різних і в компанії музикантів «Київ Арт Ансамбль» вони зазвучали теж по-різному. Окрім музики мав місце людський фактор (чи

він теж є складовою музики? джазової, певно, точно є): 16-річний ударник Роман Гуменюк прислухався до партнерів на сцені, проте його молоде его світилося й щедро розхлюпувалося на всю залу.

Володимир СОЛЯНИК («Київ Арт Ансамбль») Піаніст-віртуоз, грає класичний джаз, етно-джаз, ф’южн, мейнстрім, блюз, нью-ейдж. Відіграв велику кількість авторських концертів, гастролей, брав участь у багатьох джазових фестивалях. Випустив 12 дисків. Більше 20 років викладає у Вищому державному музичному училищі ім. Р. Глієра. Окрім того, дає майстеркласи за кордоном.

Олександр ГУСЄВ

Кіноекран як транспарант Черговий фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA продемонстрував київській публіці, наскільки далека сучасна цивілізація від ідеалів справедливості, але й підтвердив готовність людської спільноти боротися за зміни на краще

«Фан-зона» Дмитра Коновалова з альманаху «Поза Євро»

«Докудейзи», що проходять вже вдесяте, надають вітчизняним кіноманам унікальну можливість побачити на великому екрані (а в більшості випадків і побачити взагалі, оскільки показані на фестивалі картини зазвичай не потрапляють у мережу) найкращі документальні фільми останніх років. А заявлена тематика робить фестиваль особливо актуальним для нашого суспільства, де ситуацію із захистом громадянських прав важко назвати цілком задовільною. Основу фестивальних показів склали три конкурси: власне, правозахисний – «Docu/ Право»; «Docu/ Життя», що представляє портретну галерею «героїв нашого часу»; і конкурс короткометражних стрічок «Docu/

ФІЛЬМИ, ПОКАЗАНІ НА «ДОКУДЕЙЗАХ», РОЗВІЮЮТЬ ЗАСПОКІЙЛИВІ ІЛЮЗІЇ, НАДАЮЧИ ПРЕДСТАВНИКАМ «ІНШИХ КУЛЬТУР» МОЖЛИВІСТЬ ВИСЛОВЛЮВАТИСЯ ПРО СВОЄ ЖИТТЯ І НАВКОЛИШНІЙ СВІТ 50

Коротко». Разом із різноманітними позаконкурсними стрічками вони склали щільну програму показів, що протягом п'яти днів проходили в Будинку кіно та в «Кінопанорамі» з опівдня до пізнього вечора. Найбільш сумлінні відвідувачі «Докудейзів» навіть не наважувалися в перерві між фільмами вийти на чашку кави – аби не пропустити початок наступного сеансу. Антракти ж часто виявлялися не менш цікавими, ніж самі стрічки, адже в обговореннях брали участь як члени знімальних груп, так і глядачі. Блискуче організовані журналістом-міжнародником та правозахисником Максимом Буткевичем дискусії, учасники яких часом переставали соромитися виразів, ясно показували – яким серйозним, важким, сильним випробуванням для аудиторії може стати документальна картина, що звертається до «незручних» тем. Випробуванням наших уявлень про світ і нашої системи цінностей, нашої душевної рівноваги, здатності і готовності до співчуття і осуду. У романі «Вибір Софі» видатний американський письменник Вільям Стайрон, порівнюючи життя американського підлітка і в'язнів Аушвіца у 1943 році, писав про існування різних реальностей, паралельних у часі, чужих, несумісних. До подібних думок могли спонукати фестивальні стрічки, які проводять кіноекскурсії цілими обширами, обмеженими державними кордонами та геополітичними рубежами, віддані у владу варварським законам і соціальним катаклізмам, де злидні і насильство є не кричущими ексцесами, а невід'ємною частиною повсякденності. Найбільш глибоке враження складалося не від образів різноманітних страждань і лих, якими охоплено різні куточки нашої планети – адже отримати уявлення про більшість з них можна і з випусків новин, – а люди, зазвичай

Ярослав ПІДГОРА-ГВЯЗДОВСЬКИЙ

Свій серед чужих

Донька українських переселенців, Роксолана Топорович є американкою за паспортом, українкою за духом, а за роботою – голлівудською працівницею. Утім вона не є актрисою цілком, як українка за походженням Віра Фарміга, чи цілком режисером, як ще одна «наша в Голлівуді» Ліза Холоденко. То хто ж вона? «Українська культура» вирішила дізнатися про це в ексклюзивному інтерв’ю

оксі Топорович, як значиться на її візитівці та на найбільшому кіносервері світу imdb.com, удруге приїхала до України – позаминулого року як режисер свого першого документального фільму «Фолк!», а напри-

кінці 2012-го – як програмний директор II-го фестивалю американського кіно «Незалежність». Проте, не зважаючи на її досить ефектні жіночі форми, вона працює не в першому ешелоні незбагненно великого голлівуд-

ського кінобізнесу. Часом її робота – це підбирати для акторів костюми, і вона підбирала їх для таких зірок, як Марк Волберг і Вілл Фаррелл («Копи на підхваті»), Ніколас Кейдж («Учень чаклуна») та Елізабет Бенкс («На межі»),

Наталка СНЯДАНКО

Слов`янський десант у європейській літературі. Спроба друга Спеціально для «Української культури» письменниця, журналістка і перекладачка Наталка Сняданко ділиться власними враженнями від цьогорічного Лейпцизького книжкового ярмарку

«Європа винаходить циган», – під такими заголовками німецькі газети писали, що цьогорічну премію Європейського порозуміння на Лейпцизькому книжковому ярмарку отримає літературознавець із Білефельда Клаус-Міхаель Боґдаль, темою досліджень якого є систематичні переслідування циган у Європі, починаючи з описаних ще у середньовічних хроніках і аж до ХХ століття. Два роки тому цю премію отримав австрієць Мартін Поллак, відомий публіцист і полоніст, перекладач із польської та невтомний популяризатор східно-європейської літератури у Західній Європі. У своїй промові з нагоди вручення нагороди Мартін Поллак говорив про білі плями на мапі європейського порозуміння і насамперед про занадто малу присутність східно-європейської літератури у свідомості західно-європейського читача та в офертах західно-європейських видавництв. Ця промова заінспірувала створення програми «Транзит» у рамках Лейпцизького книжкового форуму, співорганізаторами якого є фундація Роберта Боша, фундація польсько-німецької співпраці, фундація Ріната Ахметова «Розвиток України», фундація «Альянс», Польський Інститут у Лейпцигу, львівський Форум Видавців, Гете-Інститут у Мінську. Куратором програми, яка представляє літератури Польщі, Білорусі та України німецьким читачам, уже другий рік поспіль є Мартін Поллак, а допомагає йому координаторка Катерина Стецевич. Протягом чотирьох днів, з 14 до 17 березня, у рамках цієї програми відбувалися численні дискусії, круглі столи, літературні читання, обговорення книг, представлення авторів та проектів. Минулого року проект «Транзит» пройшов уперше і пройшов надзвичайно успішно. Натовпи відвідувачів збиралися на акції програми, обгово-

Письменниця Наталка Сняданко

рювали книги, перебіг ЄВРО 2012, спецпроекти, приурочені до цієї події. «Форум Схід-ПівденьСхід», – так називається павільйон виставкового залу, де розмістився дискусійний майданчик «Транзиту», а також були зібрані стенди з книгами від українських, польських та білоруських видавців. Минулого року презентувала свою діяльність і перша незалежна організація літературних перекладачів з української та білоруської на німецьку «Трансліт» (Клаудія Дате, Якоб Мішке, Софія Онуфрів, Лідія Наґель, Ютта Ліндекуґель, Александер Кратохвіль, Каті Бруннер). Перекладачі упорядкували, переклали та видали спільно із берлінським видавництвом «Фототапета» антологію «Водка для воротаря», у якій було зібрано 11 історій про футбол від 11 українських авторів. Серед численних футбольних антологій, виданих до ЄВРО 2012, саме ця, а також видана німець-

«ТРАНСЛІТ» ТА ВИДАВНИЦТВО «ФОТОТАПЕТА» ПРЕЗЕНТУВАЛИ У ЛЕЙПЦИГУ НОВИЙ ПРОЕКТ – АНТОЛОГІЮ «МАМА ПО СКАЙПУ», У ЯКІЙ 11 УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ НАПИСАЛИ ПРО ПРОБЛЕМИ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

Юлія ДАЦЮК

Антін Мухарський:

Варто вбивати в собі все те, що псує людину

У міжнародний день сміху письменник, актор та музикант Антін Мухарський презентував другу книжку з радикальною повістю «Смерть малороса або Ніч перед Трійцею». Спеціально для «Української культури» автор розповів, кому рекомендує свій продукт і кому він протипоказаний Письменник, актор та музикант Антін Мухарський

УК. Антіне, днями Ви презентували свою нову, вже другу за ліком книгу «Смерть Малороса, або ніч перед Трійцею». Що спонукало взятися за її написання? Усі ідеї в мене виникають спонтанно. Я не продумую ні тактик, ні стратегій. Тому, і ця книжка, і мої музичні проекти – це своєрідні рефлексії на навколишній світ і проблеми на духовному, чуттєвому та емоційному рівнях. У такий спосіб я проказую те, що звучить у серці кожного українця. Люди говорять про це на своїх кухнях, часто приправляють свої роздуми гострим слівцем. Але, коли виходять на вулицю, – включається українська, назвемо це, – толерантність, інтелігентність. І усі мовчать, або стримано бідкаються: з цим же треба щось робити! А я вважаю – варто вчитися створювати добро, але «з зубами та кулаками».

ВАРТО ВЧИТИСЯ СТВОРЮВАТИ ДОБРО, АЛЕ «З ЗУБАМИ ТА КУЛАКАМИ» УК. Якщо ж говорити про сюжет нової книги – хто цей «Малорос» і як він з'явився? Десь півроку тому в мережі інтернет я побачив таку «фотожабу», де були, у стилі рєпінського полотна («Запорожці пишуть лист турецькому султану» – автор.), зображені ті, хто підпадав під визначення «український малоросійський письменник». Там були і Гоголь, і Сковорода, і Шевченко, і, навіть, гетьман Скоропадський. А під знімком – розміщувався до-

сить радикальний лист, звернений до Олеся Бузини, з «творчістю» якого я тоді ще не був знайомий. Текст листа вразив мене настільки, що я побіг на Петрівку, і гамузом скупив усі його книжки. Після прочитання виникло неймовірне відчуття «огиди», що, зрештою, спричинило таку відповідь – повість за мотивами творчості Бузини. УК. Скільки часу Ви її писали? Книга народилась дуже швидко – днів за десять. Буквально вискочила з-під пера. Жартома я кажу, що був лише медіумом, який передавав те, що мені Хтось надиктовував. Зрештою, книга майже не корегувалась. Щоправда, варто наголосити – написане виглядає досить гостро. Навіть на обкладинці стоїть зауваження – що це «Радикальна українська проза», читати яку варто обережно. Також є позначка «21+», адже у тексті чимало сцен, які людей непідготовлених, таких, що не знаються на чорному гуморі, або інших естетичних стилях, можуть ввести у культурологічний шок. Таким – читати книгу не рекомендовано. УК. Чому виникло бажання говорити вголос, ще й зі сторінок книги про ці проблеми? Зараз, на мою думку, Україною проходить абсолютно чіткий «фронт». Зокрема, у гуманітарній, політичній, культурологічній і, звісно, – економічній сферах. «Імперія» знову веде наступ на Україну. Причому, робить це у певний «лагідний» спосіб, така собі «повзуча окупація». І, на жаль, багато так званих «митців» є її

ХУДОЖНЄ МИСТЕЦТВО: ІНТЕРВ’Ю Марина Щербенко

Містичний чорнозем Олександра Сухоліта Олександр Сухоліт вже набув статусу класика українського художнього простору. Свої роботи він створює роками: Сухоліт дозволяє дощу, сонцю та вітру «допрацьовувати» те, що створив митець власноруч. Заглиблення в архаїку, затвірницький спосіб життя, відмова від риби і м’яса та заняття духовними практиками — те, що може здатися дивним для сучасного міського жителяколекціонера — у Сухоліта називається заглибленням у себе. Може, тому його твори настільки енергетично потужні, що автору не потрібні коштовні матеріали та гламурний кітч, аби роботи були оцінені як зразок сучасного українського мистецтва. Архаїка Сухоліта, відчутна як у його творчості, так і житті, пронизує і мову художника, його синтаксис і хід думки — тому не дивуйтеся, якщо текст видаватиметься незвичним, адже в ньому — незвичний автор… УК. Олександре, Ваша творчість вирізняється послідовністю. З яким би матеріалом Ви не працювали, будь це малюнок чи офорт, камінь чи бронза – будь-яка Ваша робота сповнена емоцією, що зв’язує їх в уявлення про Вас як особистість, як художника. Ваш творчий корінь, в чому його основа? Можливо, мій творчий корінь знаходиться в моєму дитинстві, в моєму селі, в чорноземі – там, де я народився, бо якби я виріс у місті, на асфальті, можливо, я став би вченим або філософом. Якесь напівдике, нерафіноване життя без водопроводу, якась натурологія, вона у мені й досі залишилась. Я декларую в своїх інтерв'ю, підкреслюю важливість того, щоб дух людський світився у матерії. Для художника це надзвичайно важливо: щоб не було однобокого стану, перекосу – якщо я, скажімо, ухилився в релігійний аспект, то я повинен і в образах автоматично ухилитися туди ж. Моя релігія, вона ніби й не моя – це те, що мені дано було від природи, тим, як я створений. Моє повернення в духов-

ний стан відбувається через матеріал: припустімо, глина мене веде до того, щоби в ній віддрукувати, видавити з неї фігуру людську, але глина все ж залишилася глиною. Звичайно, на початку мого творчого шляху я був слабкий в натурі й намагався її наслідувати, але пройшли роки, і я на натуру не надто зором звертаю увагу. Я вважаю, що матеріал повинен брати участь в моєму мисленні як художника, я називаю це архаїкою. Це по-різному виражено у мене в різний час і в різному матеріалі: якщо я, припустімо, камінь розколов, я не хочу його обробляти, я хочу, щоб так, як він був відколотий, і залишалося, можливо внести туди малюнок; і це все повинно бути так, ніби воно було саме по собі. УК. Тобто, Ви не відмовляєтеся від випадковостей? Я відмовляюся від рафінації. Земля повинна бути присутньою своїм натхненням. Мій корінь в такому сільському походженні. У мене тато був головою колгоспу і, можливо, він натоптав

Редакція «УК» розпочинає серію матеріалів про відомих українських митців, які народилися і працювали в Україні, однак у силу певних обставин змушені були виїхати закордон і залишитися творити там. Сьогодні загальновідомі імена повертаються в українську культуру. Про силу любові до рідної землі розмовляємо з істориком мистецтва та громадським діячем, членом Міжнародного Товариства арт-критиків (AICA) Артуром Рудзицьким — онуком діяча української культури професора Володимира Вайсблата та двоюрідним онуком видатного українського перекладача Євгена Дроб'язко

Оксана ГАЙДУК

Артур Рудзицький: Сьогодні у нас є всі умови для того, аби ми знайомилися з творчістю наших земляків за кордоном, на жаль, забутих нами ж самими Яків Шапіро. Склодуви

УК. Артуре, зараз Ви причетні до підготовки першої в Києві виставки видатного українського художника-примітивіста Епіфанія Дровняка, відомого в усьому світі під іменем — Никифора. Роботи цього майстра незабаром будуть виставлятися в Національному музеї декоративного мистецтва України. Якими наразі є пріоритети такої виставки? Достатньо довго я цікавлюся творчістю Никифора, художника-примітивіста такого ж світового рівня, як наша Марія Примаченко чи грузинський примітивіст Нікола Піросманішвілі. До того ж Никифор безпосередньо пов'язаний з Укра-

їною: він лемко й народився в містечку Криниця на Лемківщині. Тривалий час дві національні культури — польська та українська — змагаються за право називати його своїм. Никифор є людиною, якому поставлено пам’ятники і в Польщі, і в Україні (у Криниці 2005 р. та 2006 р. у Львові). Коли я познайомився зі Збігневом Воланіним, директором Музею Никифора у містечку Криниця у Польщі, то під час чергової розмови про цього видатного художника, запропонував провести виставку робіт Никифора в одному з київських музеїв. Польська сторона була зацікавлена

Ольга ТРИКОЛЕНКО, Софія ТРИКОЛЕНКО

Життєві скарби Варвари Ханенко У

Національному музеї мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків вперше відкрилася виставка, присвячена Варварі Ханенко: «Сенс її життя. Варвара Ханенко — колекціонерка, благодійниця, музеєтворець». Починається експозиція портретами її батьків Терещенків Николи Артемійовича і Пелагеї Георгіївни (1890 р.) та брата Івана –– славетної київської родини промисловців і меценатів. Від часів козацької старшини — парсуни, а з часом — академічні живописні парадні портрети займають найпочесніші місця в маєткових та міських, особливо столичних, будинках, що розбудовуються все пишніше. Портрети Терещенків, написані відомим художником, другом родини Миколою Кузнєцовим на європейському рівні, водночас бачаться якоюсь мірою продовженням традиції парсунних портретів багатих купців. Стримані до аскетичності: врівноважені композиції, досить прості, навіть постановочні пози, спокійні вирази облич, чорний одяг, колорит тонко нюансований на відтінках чорних, сірих, вохристих, білих кольорів. Суспільне становище позначене вельми вагомими деталями — нагородами Николи Терещенка; на них і акценти кольору — яскраво-червоні. Їм відповідне теж червоне, мов у біблейській символіці, в’язання на колінах Берегині сім’ї — дружини. Далі дивиться кудись вдалечінь, на портреті, написаному Костянтином Вєщіловим 1904 р., чоловік Варвари Николівни — Богдан Ханенко — основна людина її життя. Його фотопортрети, записи, видання з їх книгозбірні з печатками та тисненими штампами власників. У центрі залу — фотографія портрета Варвари Ханенко, що не зберігся, й над ним українська барокова ікона «Свята Варвара», яку вона вважала своєю покровителькою як однойменну святу. В якийсь час колекціонерка особливо захоплювалася іконами й виявляла ін-

терес до декоративно-прикладного мистецтва. За спогадами першого хранителя музею Георгія Лукомського вона «любила італійський живопис і кераміку (особливо фаянс), килими (а надто українські)...» Колекціонування Ханенків таке різнобічне — аж до мистецької енциклопедичності. В експозиції представлені певні групи художньо-декоративних виробів з глини. Італійська майоліка ХVІ ст.: таріль «Венера і Марс», ваза у вигляді шишки пінії, тарілка «Амур з барабаном», блюдо з зображенням вершника. Китайські вази ХІХ ст. «Китайщиной я теперь особенно интересуюсь» (з листа до Данила Щербаківського). Порцелянова скульптура ХVІІІ — ХІХ ст. Імператорського порцелянового заводу, заводів Ф. Гарднера, братів Козлових, А. Попова. Український народний керамічний фігурний посуд: «Лев» ХІХ ст. з Київщини, «Козел» ХІХ — початку ХХ ст. Посуд Києво-Межигірської фаянсової фабрики 1835 р. Вже по революції межигірський фаянс на новому рівні намагатимуться відродити ху-

дожники школи Михайла Бойчука. Цьому буде дуже допомагати Микола Федотович Біляшівський. Але митці будуть знищені в часи репресій. Задля плідного творчого опрацювання культурного спадку прогресивні діячі опікувалися розвитком ремесел, народних промислів, освіти. 1906 р. Варвара Ханенко і Микола Біляшівський заснували Київське кустарне товариство. Вироблення національного стилю було цілком можливе в межах теорії «офіційної народності», доволі органічної для Російської імперії. Подвижники культури родини, особливо старшого покоління, напевне пам’ятали ще слова монаршого покровителя музики імператора Олександра ІІІ: «распространение искусств есть дело государственной важности». Слов’янський, руський стиль був домінуючим під час урочистостей при дворі імператора Миколи ІІ. Державний історичний музей у Москві (ГИМ — рос.) славиться слов’янським залом з картинами Генріка Семирадського. На фото, зробленому на виставці кустарних виробів, на

ТЕАТР

Артисти балету: Ю. Мочарко, Д. Сньозик, Р. Дзуринець, М. Слов’янин, О. Моргаєва-Бабука

Олександр ПОПОВИЧ, Василь КОБАЛЬ

«Meine liebe Віра»

в театрі міста над Ужем У

Закарпатському обласному українському музично-драматичному театрі імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв останнім часом склалася добра традиція – запрошувати приїжджих режисерів для здійснення постановки різних за жанрами вистав. Нині в діючому репертуарі театру, до якого входять

понад 35 вистав, сім з них поставлено режисерами з Києва, Одеси та Житомира. Це внесло в мистецьке життя краю свіжий струмінь, який схвально прийняли дорослі глядачі і, звичайно, молодь. Цьогорічний День театру в Ужгороді відзначили прем’єрою вистави «Meine liebe Віра» за Олексан-

дром Гаврошем. «Любовну драму з прибамбасами» за п’єсою, написаною нашим земляком, письменником, сценаристом і драматургом, на сцені Закарпатського музично-драматичного театру поставив знаменитий київський режисер, заслужений діяч мистецтв України Сергій Архипчук.

«Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок до щастя. І до нещастя – теж, розповідає режисер – Наша вистава про можливість і неможливість відчути себе в гармонії з Богом і людьми. Це енциклопедія сучасного життя у всіх його проявах. Вона зроблена в стилі живого, спонтанного, ситуативного театру із

МОДА Мирослав МЕЛЬНИК

Етно-модерн Зінаїди Ліхачової в контексті сучасного мистецтва 30 березня 2013 року відбувся показ нової художньої композиції «Осінь така мила» мисткині Зінаїди Ліхачової. Показ пройшов в рамках Lviv Fashion Week у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса. Спеціально для «УК» мистецтвознавець Мирослав Мельник охарактеризував дійство, так звані інтерактивні художні об’єкти, які створює авторка

МИСТЕЦТВО – ІНСТРУМЕНТ ВПЛИВУ НА ПОЧУТТЯ ЛЮДИНИ, І ЗАВДАННЯ МИТЦІВ – ОРУДУВАТИ НИМ БЛАГОРОДНО… Є ДУХОВНІСТЬ, А Є ПСЕВДО ДУХОВНІСТЬ (ДУХОВКА, ЗАДУХА). ЯКІСТЬ КОЖЕН ВИЗНАЧАЄ САМ. ЗІНАЇДА ЛІХАЧОВА

а правах мистецтвознавця почну здалека – з сучасної культурної ситуації. Сьогодні багатьом не зрозуміло що таке «сучасне мистецтво», викликає сумніви навіть існування останнього. Відколи мистецтвом почали називати все, що викликає емоції, ті, хто хоче бути названий МИТЦЕМ, кинулися презентувати пісуари та коров'ячі бебехи у музеях і галереях. І як результат, завжди знайдуться люди, хворі на синдром

пошуку глибинного смислу (СПГС), які в цьому побачать «ЩОСЬ». Дуже нагадує казку про голого короля, якого сьогодні люди сприймають із задоволенням та оплесками. В такому контексті важко бути поміченими тим митцям, які прагнуть копнути глибше і не лише достукатися до емоцій, а й зачепити рівень світоглядних почуттів. Так працює й Зінаїда Ліхачова, яка за допомогою різних арт-форм розкриває сенс українських традицій.

Під час останнього Lviv Fashion Week мисткиня презентувала коротеньку театралізовану постановку «Осінь така мила». Саме осінь, з її щедрими дарами, «з води й землі, з весни і літа» – свята життєдайна пора в Україні. В цій осяйній країні хлібів та пісень «вражена і чиста, слабка і добра, вільна і сильна… стоїть ВОНА… така мила...» ВОНА – це збірний образ. Це не лише ОСІНЬ, це МАТИ, БЕРЕГИНЯ, ЖІНКА, що уособлює УКРАЇНУ.

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА № 4 2013

Експонати розмістять у сквері біля театру Франка

Організатор фестивалю Ігор Добруцький, відомий співак Олег Скрипка

зброївшись ідеєю об’єднати народ, розпалити вогонь любові до свого минулого, традицій та культури, голова громадської організації «Столичні ініціативи» Ігор Добруцький заснував унікальний мистецький проект, який немає аналогів в Україні. «Парад вишиванок» об’єднав у собі ряд заходів, основна мета яких полягає у відродженні та популяризації українських народних традицій.

Кожна подія – це неймовірна акція, яка створює прекрасну атмосферу натхнення і наповнює радістю кожного, хто бере в цьому участь. Перший унікальний проект «Параду вишиванок» стартує уже в травні. Фестиваль писанки став для киян та гостей міста символічним і є невід’ємним атрибутом свята Великодня. Цього року писанки, крашанки та

дряпанки з усіх регіонів України, загальною кількістю більше 50 тисяч, прикрасять сквер на площі Івана Франка. Майже на місяць він перетвориться на справжнісінький писанковий рай просто неба, у якому будуть зібрані унікальні шедеври писанкарства з усіх куточків країни. Справжньою родзинкою цьогорічного проекту стане неймовірний витвір мистецтва – декорований квітами та писанками вінок, довжина якого

сягатиме 30 метрів. Організатор фестивалю Ігор Добруцький запевняє, що такої краси Україна ще не бачила, адже для унікального дизайну планується використати 9 000 писанок та близько 10 000 троянд. За словами організатора, в рамках цьогорічного проекту будуть діяти майстер-класи за участі українських майстринь. Долучитися до них можуть усі охочі. Окремі майстер-

класи будуть проводитися для дипломатичного корпусу, депутатів та мерів українських міст. До речі, для останніх Ігор Добруцький оголосив спеціальний конкурс «Писанка від мера». Очільники українських міст зможуть не тільки взяти участь у майстер-класі, а й по його завершенні представити свою власну роботу на конкурсі. Головний подарунок для переможця – п’ять тисяч кущів троян,

АНОНС КУЛЬТУРНИХ ПОДІЙ В УКРАЇНІ квітень-травень 2013 ДВА ДНІ Й ДВІ НОЧІ

КРАЄВИД: LAYERS

З 20 до 22 квітня в Одесі пройде Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва Два Дні й Дві Ночі Нової Музики (2Д2Н). На відміну від традиційних музичних фестів, 2Д2Н формується як 48-годинна безперервна музична вистава, у якій сполучаються різні види мистецтва. При цьому створюється грандіозна композиція-перфоманс із особливою

З 17 квітня до 18 травня в київській галереї Bottega можна буде відвідати виставку Ярослава Присяжнюка «Краєвид: layers». У своїх роботах митець вибудовує своєрідний діалог між маленькою людиною і величезним небесним простором, що тяжіє над нею. Таким чином він звертає увагу глядача на особливий статус пейзажу в контексті сучасного світу.

атмосферою. Цьогоріч в рамках фесту виступить близько 150 музикантів, композиторів і музичних гуртів з 32 країн світу.

ФЕСТИВАЛЬ АКТУАЛЬНОГО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ

КОЛЕКЦІЯ ЧУДЕС Виставка іспанського дизайнера й ілюстратора Ісідро Феррера «Колекція чудес» відкриється у «Щербенко

На своїх полотнах художник об’єднав елементи класичного живопису та сучасних медіа, створивши нову художню реальність. Картини Ярослава Присяжнюка можна також побачити на обкладинці журналу, який Ви тримаєте в руках.

Арт Центрі» 18 квітня і триватиме до 11 травня. Творчий шлях Ісідро розпочався у 1996 р., а вже у 2002 р. він став лауреатом престижної Національної премії в сфері дизайну. Після цього він був відзначений нагородами за ілюстрації, постери до фільмів, а також розробку маркетингових концепцій. У довгому переліку виставок митця можна зустріти країни Західної Європи, Латинської Америки і США.

З 20 до 27 квітня в столичному Домі освіти та культури «Майстер Клас» пройде Перший Фестиваль Актуального Українського Театру. Його організатори мають на меті показати маловідомі сторони сучасного українського мистецтва в контексті світового художнього процесу. На одній сцені будуть показані вистави з США, Франції, України і Росії. Крім того, глядачі зможуть відвідати творчі вечори і майстер-класи акторів, режи-

серів, музикантів і поетів. Побувати на виставці сценографії та графіки театральних художників тощо.

ДИЗАЙН СЦЕНІЧНОГО СВІТЛА Київський Національний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса започатковує проект «За лаштунками» – серію коротких курсів та майстер-класів театральних тренерів із-за кордону. Проект розпочнеться 23 квітня триденним курсом Майкла Менніона «Дизайн сценічного світла». Експерт поділиться своїм досвідом роботи зі сценічним світлом, розповість про його взаємодію з декораціями, костюмами й акторами, а також розкриє перед молодими спеціалістами природу сценічного дизайну.

№ 4 (1012), 2013 www.uaculture.com

THE MINISTRY OF CULTURE OF UKRAINE NATIONAL NEWSPAPER AND JOURNAL EDITION

Alain Remy: Big Cultural Game

Docudays UA: Screen as Placard

Leipzig: Slavic Landing in European Literature

Ukrainian Culture #4 (1012), 2013 Vasylkivska St. 1, Kyiv, 03040 +38 (044) 498-23-65 pr.uaculture@gmail.com Edition: 5000

The magazine has been publishing since June 1921 Founder: The Ministry of Culture of Ukraine Publisher: State Enterprise «National newspaper and magazine publishing» 03040, Kyiv, Vasylkivska Str., 1; tel. +38 (044) 498-23-65 General director: Olesya Bilash Editorial board: Olesya Bilash, Victor Pasak, Maxym Budarin, Viktor Vechersky, Olena Voronko, Olga Darybohova, Oksana Ionova, Eugeniya Krutogolov, Ivan Mechkov, Larysa Nikiforenko, Lyudmyla Chumakova, Larysa Petasyuk, Mykhaylo Swed, Lyudmyla Hnatyuk, Olga Holynska, Nataliya Potushnyak, Oksana Gayduk, Nadiya Sokolenko Chief еditor: Oksana Gayduk The issue has been worked out by: Oksana Gayduk, Larysa Goncharenko, Kateryna Kot, Oksana Zhenzhera Authors: Anton Filatov, Eugeniya Goncharuk, Taras Lyutyi, Kateryna Kot, Oksana Gayduk, Iryna Arkhypchuk, Anton Klots, Olexander Gusev, Yaroslav Pidgora-Gvyazdovsky, Natalka Snyadanko, Yuliya Datsyuk, Maryna Shcherbenko, Olga Trykolenko, Sophiya Trykolenko, Olexander Popovych, Vasyl Kobal, Myroslav Melnyk Distribution, subscription, advertisement: +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com Oﬃcial registration licence of the media organisation: CR № 1118 from 08.12.1994 The printery: «Publishing and Printing Company «Express Polygraph», LLC 04080, Kyiv, Str., Frunze, 47B, Bldg. 2, tel. +38 (044) 417-25-93 Signed for publication on April 15, 2013 Publishers have a right to edit received materials without the author consent. The authors’ opinions may be oposite to the publisher position. Reprinting and reproduction of text and illustrations is possible with the prior written permission of the publisher.

his issue appeals to the theme of «Cultural Pluralism». Once in the authoritative Polish editions about culture I’ve found a photo of different nationalities people painting a picture together. Cutline beneath the photo stated: «Art Unites». This statement just proves the fact that cultural interacting with each other favors a development of cross ethnic, international relations in Modern world. If to talk about existence of many cultures in one space, then every national culture is unique and special. International communication only enriches complements and saves originality of every nationality. Scientists pay attention, that historic formation and development process of culture can’t be understood correctly if not to take into account interaction, interplay, inter-enrichment of cultures. Hence these statements, «Ukrainian Culture» decided to communicate with artists, literary scholars, cultural workers and diplomats and get their own piece of information of the term «cultural pluralism» interpretation. In the heading «Studios» you will get to know about perspectives of Ukrainian culture and possibilities to stand out from other cultures. The author assures that «cultural prime makes possible only interaction with other cultures, favoring refreshment, growth and creativeness». In its turn, Ambassador of France in Ukraine Alain Remy will tell about the main principles of saving national culture, among which are wide promotion and spreading it around the world. Ukraine has to care about the renewal of its culture and remember, that «today’s art will be tomorrow’s heritage». In the issue you will read how Ukrainian books were accepted at the Leipzig Book Fair, about the way how Ukrainians present themselves in the world and how we are accepted abroad. Also we will start the set of publications about famous artists who were born and worked in Ukraine, but owing to the force of circumstances had to leave to go abroad and stay there to create something new. Returning forgotten important ﬁgures that were once common names back to Ukrainian cultural space. About artist and cultural pluralism we will talk with cultural workers and supervisors in art sphere and will get to know how the globalization hydra looks like in the cultural and art ﬁelds.

Subscription index in the Catalog of Publications Ukraine 95220

Cover illustration (Ukrainian): Yaroslav Prysyazhnyuk. Under Heaven. Painting and contemporary media-art. 2012-2013 Cover illustration (English): Yaroslav Prysyazhnyuk. Rose-colored Landscape. Painting and contemporary media-art. 2012-2013 Thanks to «Bottega Gallery» for the pictures

n the eve of the Bright Holiday of Jesus Christ Revival, Blessed Lyubomyr Guzar thinks about relationships between people, religions, genders and generations in the heading «Monologues». We will get rid of ﬁxed norms and terms and get outward society frames in the new issue of «UC» as pluralism doesn’t foresees boundaries. Happy Easter and let this festive season be the beginning of something new and good.

CONTENT 4-5 Oksana Gayduk Alain Remy: Big Cultural Game

6-7 Natalka Snyadanko Slavic Landing in European Literature. Second Attempt

8-9 Yaroslav Pidgora-Gvyazdovsky Foreign Native

10-11 Olexander Gusev Screen as Placard

12-13 Kateryna Kot Dose of Business With Pleasure

Oksana GAYDUK

Alain Remy:

Ukraine has got important advantage in the big cultural game of European and world level: its creative space remains mostly undiscovered ИC. This year «French spring» in Ukraine represents a big art

program. Tell us about planned projects, please. First of all, it’s necessary to specify that we are talking about the tenth festival. Present jubilee – ‘French Spring’ is distinguished by exceptionally saturated program and will be held in six big cities of Ukraine. Among huge amount of interesting events I can recollect Eric-Emmanuel Schmitt first visit to Ukraine, whose popularity is much further than the French and the countries of Frankophonie boundaries. His numerous plays with success staged in Ukrainian theatres. Four of his books – and its few! – were translated in Ukrainian, thanks to «Kalvaria» publishing house efforts. The other notable guest was Erick Roshan, the producer who presents his film «Möbius» with the assistance of two notable actors – Volodymyr Menshov and Oleksiia Gorbunova, we welcome them to Ukraine as well. We are proud that despite the fact of difficult economic context, we can hold such an event. It means that, first of all, Ukrainian audience interest in French culture doesn’t attenuate, secondly, that our partners – private entrepreneurs – with unchangeable devotion help with the organization of this festival. ИC. You have been working in Kiev since 2011, are there any

places in Ukraine which you are planning to visit with personal interest? Where do you like to be in Kiev? I have already visited a lot of places. Now I would like to get to know better Lviv, Carpathian Mountains and open for myself Chernigiv. I like walks around historic Kyiv districts – St Andrew’s Decent and Picturesque alley. ИC. At which level are Ukrainian and French relations deve-

lopment in cultural sphere?

Numerous successful events of recent time prove that cultural exchange between our countries has become stronger and more structural. Both parties exert themselves to organize two wonderful exhibits of cultural heritage: «Normandy in painting» in Lviv, Kyiv and Dniepropetrovsk and works of Jan Jerzy Pinzel in Louvre. Long preparation work on these large-scale projects allowed us better to get acquainted with each other. During the conversation with me, Minister of culture mentioned about other ambitious projects in sphere of cultural exchange. We will work enthusiastically on them in the atmosphere of partnership. Another important progress is presentation of Ukrainian writer’s works at the Festival of European literatures in the last November at Cognac. Recently for the first time they presented their stand at Paris Book Fair. Next year works of Maria Matios will be published in French in a big publishing house Gallimard. There are improvements as you can see... In the same direction we are planning together with Pavlo Gudimov Gallery «I» to start set of projects, which will create foundation for long-term cooperation. The first stage – exhibition «Memoria» – is happening now within «French Spring» with the assistance of two French and one Ukrainian artist. In the cultural sphere the main stress is made on cooperation between partners: to have a mutual dream to unite resources and possibilities... «French spring» is a good example of such dynamic beginning, but the development potential remains sufficiently important, as this festival has to influence partnership development with Ukrainian structures (museums, galleries, theatres...). Recently Ukrainian museums happened to be in the limelight. What is necessary to Ukraine for successful integration of our museums into all-European and world museum space? The role and destiny of museums is very interesting topic, because they mirror county attitude towards its own history and iden-

Natalka SNYADANKO

Slavic Landing in European Literature.

Second Attempt Exclusively for «Ukrainian Culture» Natalka Snyadanko writer, journalist and translator had shared her impressions about this year’s Leipzig Book Fair «Europe’s Invention of the Gypsies», – under such headings German newspapers wrote that this year’s winner of the Leipzig Book Prize for European Understanding was Klaus-Michael Bogdal, a literary scholar from Bielefeld. His research theme is the systematic persecution of gypsies in Europe, starting from the one described in the chronicles of the middle age up to the 20th century. The same prize was awarded two years ago to Austrian Martin Pollack famous publicist and polonist, translator of Polish language also tireless advocate for Eastern European literature in Western Europe. At the prize presentation Martin Pollack gave a speech where he spoke about blank spots on the European Map of Understanding and first of all about the lack of Eastern European literature in the Western European reader consciousness and the lack of interest from Western European publishing houses in Eastern European literature. This speech inspired the creation of «Transit» program within Leipzig Book Forum, co-creators of which are Robert Bosch Foundation, PolishGerman collaboration foundation, Rinat Akhmetov Foundation for Development of Ukraine, «Alliance» Foundation, Leipzig Polish Institute, Lviv Book Forum, Minsk Goethe Institute. The program represents the literatures of Poland, Belorus and Ukraine in which Martin Pollack has been the supervisor for two years assisted by the coordinator Katerina Stetsevich. Numerous debates, round table discussions, literature readings, book discussions and author and books presentations happened within this program during four days from 14th till 17th of March. «Transit» project took place for the first time last year and was very successful. Crowds of visitors came for program events, discussion of books as well as running of EURO 2012 and special projects dedicated to this event. There was a pavilion titled «East-South-East Forum» where «Transit» discussion site was situated and

Natalka Snyadanko, the writer

also were gathered book stands from Ukrainian, Polish and Belorusian publishing houses. First independent translation organization from Ukrainian and Belorussian to German «Translit» presented its activity last year (Claudia Date, Jacob Mischke, Sofiia Onufriv, Lidiia Nagel, Utta Lindelkugel, Aleksander Kratohvil, Katie Brunner). The translators systemized, translated and published together with «Fototapeta» Berlin Publishing House «Vodka for goalkeeper» anthology. 11 stories about football from 11 Ukrainian authors were gathered together. Among numerous anthologies published for Euro 2012 particularly this and also «All-out Football» published in German, Polish and Ukrainian (exactly in this order) became mentioning leaders of media and selling. This year «Translit» and «Fototapeta» Publishing House presented new project to Leipzig – «Mommy on Skype» anthology, in which eleven Ukrainian authors wrote about the emigration of workers due to the conditions. The unspoken result of «Transit» is that «Mommy on Skype» was published in two languages – Ukrainian («Staryi Lev Publishing House») and German unlike «Vodka for Goalkeeper» published only in German. Skeptics feared that the success of «Transit» in the previous year could only be attributed to the football theme, and this year interest to the program would

decrease, this clearly wasn’t justified as «Transit 2013» once again gathered a remarkably high amount of visitors though the competition between pavilions is very strong. Leipzig Fair is the second most important in Germany after Frankfurt Fair, but with its own peculiarities. If the attention at Frankfurt Fair is mostly focused on publishing houses business activity – contract signing, negotiations etc, then Leipzig is first of all the festival of literature, presentation, readings. Also this event is famous for traditional costume parade – annually hundreds of pupils dress as «Manga», popular comics heroes and come to the Fair, which adds special atmosphere. This year Leipzig Fair was visited by 168,000 people. In the previous year the majority of the Ukrainian delegation came mainly to «observe and establish contacts», however this year the Ukrainian «Transit» co-organizing role was much more noticeable and active; the autonomic program of events was presented on Ukrainian stand. Literature reading-tandem, the one which proved themselves to be good at Lviv Literature Festival during Lviv Book Forum. Though because of lack of translation and microphones, this in general good idea failed to be realized properly and productively. On the other hand such «silent» readings looked exotic. Someone from the audience even suggested to put hats for donation collection for the microphone. Separate theme of Ukrainian presentation was the expanded presence of children literature at this year’s Leipzig Fair. Children publishers and authors from Ukraine conducted a many good events in the territory of the exhibit pavilion and also in different parts of the city. The passiveness of the majority of Ukrainian journalists who came as delegation members second year in a row has remained without changes. As last year, there were not so much interested in events but later in reports were sincerely

Yaroslav PIDGORA-GVYAZDOVSKY

Foreign Native The daughter of Ukrainian emigrants, Roksolana Toporovych is American by her passport, Ukrainian by her spirit, and Hollywood employer by her work. But she is not an actress till the end, as Vera Fermiga, Ukrainian by descent, or completely producer as another «our in Hollywood» Liza Holodenko. So who is she? Ukrainian Culture decided to get to know about that in exclusive interview

oxy Toporovych as stated on her business card and on the biggest film service of the world imdb.com came to Ukraine for the second time – before last year she came as a producer of her first documentary film – «Folk!» and at the end of 2012 as program head of the second festival of American cinematography «Independence». Besides, not paying attention to her spectacular woman’s form, she works not in the upper echelon of Hollywood film business. Sometimes her work is just to choose costumes for actors and actresses and she has chosen them for such stars as Mark Wahlberg and Will Farrell («The Other Guys»), Nicholas Cage («The Sorcerer's Apprentice") and Elizabeth Banks («Man on a Ledge»), Gretchen Mol («The Notorious Bettie Page») and Ellen Burtsyn («Mitch Albom's For One More Day»). Or to purchase clothes for film «Alex Cross with Mathew Fox», or to set up studios for CBS channel programs. She is not a star, she is just a cog in the Hollywood machine. She is just a Ukrainian who works for Hollywood. Having hard and difficult story of her emigrant generation, she has not forgot her roots. Nowadays and even in our country, it means a lot. ИC. As there is nearly no information

on the Internet which explains your Ukrainian roots, but I hear in your accent it’s possible to hear that you speak also one of the Slavic languages, I have to ask about your roots... I speak Ukrainian. My grandfather, Silvester Piguliak – is from Bukovina, to be accurate from Chernigiv, and he, like you, was a journalist. But during the Second World War together with his family he went through Europe and stopped in Germany, where my mother was born. My father is Ukrainian, who was born in 1937 in

Pidgorodets village nearby Lviv. However the Toporovuchs come from Zbarazh where father after grandfather was a city mayor and very rich person. Properly speaking, he took my father – four year old boy after great flood when the Red Cross Organization conveyed orphaned kids around the cities. And when the Second World War started and Soviets came to Western Ukraine they emigrated together. One of my uncles was house painter and the other one was Member of Austria-Hungarian Parliament... I am trying to remember now, that my mother wrote about all of us and what I am telling for the first time In Ukrainian. Good that you came and I can talk about that in my native language ИC. But you are speaking Ukrainian not bad... Thank you. Ukrainians, when they arrived to States, had to help themselves. They created a lot of their own organizations: «Plast», «Sorrow», dance clubs, built churches. I was born in a community and being a child I hadn’t thought that I was American. The whole of my childhood I was speaking Ukrainian, went to Ukrainian church in Cleveland, where there are eight churches and then went to Ukrainian Catholic church (we are greekcatholics, but the school was just called «catholic»). However here I was speaking English, with one day per week being allowed to speak Ukrainian. ИC. On your Internet page kinorox.com after term «champion» you have very unusual titles – «Karaoke champion of Scotland» and»Chicken dances champion at Scranton, Pennsylvania, USA». What does it mean? It’s true. There are chicken dances; Polish people like them very much. I was

shooting «Voloshky» dance team from Philadelphia and at the same moment decided to dance on my own. I chose a partner and then at some point asked to lift me up on elongated hands as it was done in «Dirty Dancing» by Patrick Swayze and he started to turn me. I was doing dance movements at that moment. And we won in such a way. With karaoke in Scotland everything also happened accidently – I can’t sing, just I can present myself on the stage. ИC. And what does title «Ukrainian

Ideal of Soyuzivka»? Soyuzivka is the biggest and scarcely the best recreation complex created by Ukrainians in the United States for Ukrainians. It’s situated in the New York Mountains two hours away from New York City. You can go there for the whole summer and it will be great! If you are Ukrainian and you have not seen someone for five years, you can hope that going to Soyuzivka you will find that person there. It’s a fantastic place! When I became «Ukrainian idol», I wasn’t singing I was moving on stage and won 100 dollars prize for the first place. ИC. How did you get into cinematography? I have read that you shot your first film with your friends when you were 13 and one year after you saw an interview with Martin Scorsese... What did he say that sparked your interest in movies? Since I was 10, I wanted to be an actress or somebody, who is somehow involved in cinematography. When I was 14, I seriously remarked that I could be in cinematography, when I heard the story of Scorsese how he became a producer, how he got to cinematography school... Do you realize that my family had a lot of actors and actresses, but for Ukrainians film work has never been considered to be a real job? Because they

Olexander GUSEV

Screen as Placard Regular documentary film festival about the human rights «Docudays UA» demonstrated to Kyiv audience how far modern civilization is from equity equality but also proved readiness of human society to struggle for changes for better

Excitement while watching the closing ﬁlm Dziga Vetrov – «The Eleventh Year»

«Docudays» is now ten years running and gives a unique possibility for domestic film fans to watch the best documentaries of recent years on the big screen or in fact to see them at all, as many don’t make it to the web. And stated festival theme does the festival especially urgent for our society, where the situation with citizens’ protection of rights is very hard to call satisfactory. The heart of the festival showings became three competitions: remedial – «Docu/Law»; «Docu/Life», that represents portrait gallery of «nowadays heroes»; and competition of short films «Docu/Shortly». Together with other out-of-the-competition films they created dense showing program, which was running for five days at Budynok Kino and «Kinopanorama» from midday till late evening. The most conscientious «Docudays» visitors even didn’t have courage to have a cup of coffee during the break between films in order not to miss the beginning of the next film. Intervals happened to be just as interesting as the films themselves, the members of the film crew took part in the discussions as well as spectators. Brilliantly organized discussions by Maksym Butkevych international journalist and human rights activist, meanwhile participators of which stopped being ashamed of cuss words, clearly showed how serious, difficult and towering trial may be documentary appealing to «non comfortable» topics. Test of our notions about the world and our value system, our spiritual balance and readiness for our compassion and blame. Famous American writer William Stratton comparing a life of an American teenager with Auschwitz prisoners of 1943 in his novel «Sophie's Choice» wrote about the existence of different realities,

parallels in time, alien and incompatible. Festival films could evoke such thoughts, as they held film tours through the whole periods limited by state borders and geopolitical boundaries gave into power of barbarian laws and social cataclysms, where poverty and violence are not a scandalous excesses, but integral part of daily life. The deepest impression was formed not by images of different suffers and calamities, by which different parts of our planet are seized – as you can get the impression about the majority of them from news, but by people who usually are hidden behind the statistics. One wants to believe that citizens of such places, mainly situated in the countries with developing economies, according to the mentality and life experience too much differs from us, in order we can sympathize with them, ruling by our own image of goodness, evil and routing comfort; one can believe that those who call for making their life better and do corresponding steps, in all thrust them our own values, which are not completely shared by those. People of special needs who become victims of their own compatriots («Silent Chaos» by Antonio Spano) and destroyed system of social protection («Anton is here, nearby» by Liubov Arkus), those who overcame war conflicts in Africa («Alphabet» by Madlen Liaene, «Slaves» by David Aronovich and Hunny Haleborn), pursued and oppressed fighters against dictatorship of Near East («Arabic Spring» program), beggary citizens of social bottom in Arabic cities («Tomorrow was better» Hhindi Bujemaa), the Chinese starting from childhood has to harness themselves in sweating system of «socialistic» model of capitalism, which brings them to a state of working like a farm animal («Colour through tears» Huacin Tzin),- physiological defense mechanisms convince us that the fortune of all these people in their own perception is not as horrible as it seems to us. We want to believe that, for example, Africans, deprived of the possibility to get elementary education by constant wars, don’t need to be literate and are not ashamed of the fact they can’t read or write, that for women in Islamic countries it is natural to be considered second best, existing only in order to fulfill the most humiliating whims of their parents and husbands, that citizens of Eastern despotic countries have gotten used to tyranny and even have a necessity in it. Films showed at «Docudays» develop these calming illusions, giving representatives of «other cultures» the possibility to speak about their life and surrounding world. Their monologues sounded from the screens of Budynok Kino for the whole week, forced the audience to realize that notions about happiness and justice of other people are the same as ours, not to take into account all differences in customs and education, they don’t differ from us either in sensitiveness or in intellect and if we are different in something –it’s advantage in soul firmness. Understanding that millions of people live in such conditions, which we as citizens of Ukraine will consider of little use for living and that all those people are not representatives

Kateryna KOT

Dose of Business With Pleasure

riginal, non-typical heart of education and culture in historical and spiritual heart of the capital is Home of education and culture «Master Klass» on Lavrska Street, providing adults and children with a rich program of educational and cultural projects, art workshops and festivals. Ukrainian Culture communicated with Master Klass about following topics in the issue context stated as «cultural pluralism».

3. It is possible to say about some MK activity directions that they favour for integration of Ukraine, Europe and the rest of the world on personal, individual levels – can you specify how productive such a course is and how should it be developed? 4. How to overcome cross-cultural misunderstandings? Is national dignity important when we are talking about tendentious cross-cultural integration? 5. What should Ukrainians learn in the national identity context and what can we teach them?

1. MK actively cooperates with European cultural institutions in Kyiv. What areas of activities do you provide? 2. Why is it important to give broad education? How does it help build character?

The heads of diﬀerent MK activity directions, focused on cross-cultural connection development, and the MK founder, who deﬁnes educational and cultural concept of the Home of Education, answer the questions.

Iryna BUDANS’KA, the head and founder of «Master Klass» the Home of Education and Culture 1. MK Home really actively and with great enthusiasm cooperates with cultural centers under foreign countries embassies in Ukraine (Switzerland, France, Argentina, Spain, Mexico, Japan, Austria and etc). I am very inspired by the sincere wish of many cultural attaches bring their culture to our country, their honorable attitude to their cultural heritage. We should learn such behavior from our foreign friends, though, I am not sure that one can learn it, but we can engrain and cultivate it in our children. We cooperate in the cinematography sphere (for example, there is a season of Spanish cinematography in the MK Home film club), in the musical field (the concert of Chisato Kusunoki Japanese pianist has recently successfully passed. We organized the concert of Alena Cherny famous Swiss pianist of Ukrainian origin for last year’s film festival Molodist), and in the educational sphere (as for example, we equipped an interactive class at Linguistic University in the department of French language together with French Embassy). There are a lot of such projects. To my opinion, «love to art» unites us with cultural centers. They are promoting their culture in Ukraine and

we aspire to support our Ukrainian culture. Though, the most interesting and valuable for us are «mutual creative works», when the project or event happens involving Ukrainian and foreign artists. 2. If to speak about children, then, to my mind, the fundamental task either of parents or of teacher, or educational institutions is to help a child find himself/herself in this world, to reveal his/her talents (every person has at least ten of them), to discover and develop it. Particularly for conducting such pedagogical and archeological excavations, educational scientific and research work, extensional education is a necessity. National and world cultures are materials for such research without any doubts, and learning of foreign languages is a powerful mean. If, in particular, to talk about foreign language learning, here, besides enjoyment from the education, children (and adults) at once decide a couple of tasks: social – the possibility and ability to communicate with people of different cultures; personal – to apprehend and except other cultures, that means, other ways of thinking, life, and, as a result, tolerate attitude to different position, point of view; world-view – without any doubts, learning foreign languages develops and broadens our prospects and world outlook.

3. «Master Klass» we call Home, open ground. To my point of view, any closed systems are not capable of living. And only opened countries, companies, projects, personalities are capable of creation, so to bring changes into our life. That’s why I would speak about integration in the context of openness and acceptance. 4. A couple of years ago, together with my husband and elder daughter we went to London. My daughter was ten years old at that time and this trip was her first acquaintance with the capital of England. We visited museums, had a trip on the double-decker bus under London rain, walked around the parks and wandered along boisterous streets enjoying the melody of the English accent. Completely unexpectedly my ten-year old daughter said: «When people respect themselves and their country, then others will respect them”. Indeed, out of the mouth of babe and suckling. 5. Ukrainian should learn to respect themselves and each other. And Europeans should learn from Ukrainians their devotion, inventiveness, unconventional way of thinking and the ability to ﬁnd decision in a diﬃcult situation. You see how many merits we have! However, there is many more in real life....

Upcoming Cultural Events in Ukraine April-May 2013 TWO DAYS AND TWO NIGHTS

FESTIVAL OF UKRAINIAN ACTUAL THEATRE

he First Festival of Ukrainian Actual Theatre will be held in the education and cultural Center «Master Klass» (Kyiv) in April, 20th-27th. Organizers seek to show little-known sides of contemporary Ukrainian art in the context of world art process. Performances from

International festival of modern art «Two Days and Two Nights of New Music» (2D2N) will be held in Odessa from on April, 20th-22nd. Contrasting with traditional music festivals 2D2N is formed as 48-hours non-stop music performance where diﬀerent forms of art are combined. As a result there

will be a grand composition-performance with a particular atmosphere. About 150 musicians, composers and music bands from 32 countries all over the world will participate this year festival.

COLLECTION OF MIRACLES

WEEK OF AUSTRIAN CINEMA

Exhibition of Spanish designer and illustrator Isidro Ferrer «Collection of Miracles» will be opened in «Shcherbenko Art Centre» on April, 18th and will be run until May, 11th. Isidro`s art career began in 1996, and in 2002 he’s already won the prestigious National Design Award. Aﬅer that, he was awarded for his illustrations, posters, movies and development of marketing concepts. Impressive list of Ferrer`s exhibitions includes countries of Western Europe, Latin America and the USA.

USA, France, Ukraine and Russia will be presented on the same stage. Furthermore, an audience will be able to attend creative evenings and master classes of the actors, directors, musicians and poets, to visit the exhibition of scenography and graphics of theatre artists etc.

his is the main event of the Austrian cultural forum, which is being held now in diﬀerent Ukrainian cities. There will be shown four newest fulllength movies and compilation of Austrian shorts in the «Week of Austrian Cinema». From April, 11th you were able to found these ﬁlms in Kyiv and from the 17th of April – in Odessa cinemas. From April, 21st screenings will begin in Lviv and from May, 10th – in Chernivtsi.

LANDSCAPE: LAYERS

he exhibition «Landscape: layers» by Yaroslav Prysyazhnyuk will be held in Bottega Gallery (Kyiv) from April, 17th till May, 18th. The artist tried to show some kind of dialogue between little human and huge heaven space in his paintings. Thus it

attracts the viewer's attention on the special status of the landscape in the context of the modern world. On his canvases the artist combines elements of classical art and modern media, creating in such way a new artistic reality.

DESIGN LECTURES BY PAVLO GUDIMOV

DESIGN OF STAGE LIGHT Les Kurbas National Centrum of Theatre Art (Kyiv) launches the project «Behind the Scenes» – a series of short courses and workshops of foreign theatrical trainers. This project will begin on April, 23rd by the Michael Menniona`s course «Design Stage Light». The expert will share his experience in working with the stage light, he will explain the nature of interaction between decorations, costumes and actors, as well as reveal to the young professionals nature scenic design.

BYZANTINE TRANSCRIPTION – A SPIRITUAL JOURNEY FROM BYZANTIUM TO THE PRESENT

he exhibition of Greek artist Maria Skurty Emeralds will be opened on April, 22nd at the National Kyiv-Pechersk Lavra. The exhibition will feature transcriptions of ancient manuscripts, scenes from the life of Byzantines and decorative elements, which are combined

in kaleidoscopic compositions. Series of these works will be presented to the public at ﬁrst time. With the help of her own works Maria Emerald seeks to convey the light and joy of Byzantine manuscripts and invites the viewer to penetrate into the spirit of Byzantium.

Every Saturday from April, 13th at the metropolitan Center of Contemporary Art M17 Pavlo Gudimov will lecture about modern design. The famous gallery owner, art critic and musician will explain the design as a phenomenon of culture of the XX century. Owing to industrial and scientiﬁc-technical revolution, design rapidly developed into one of the most inﬂuential types of the artistic activity. That`s why m-r Gudimov will pay a great attention to the dialogue between art and design in his lections. The organizer of the lections is «Cultural Project».