Українська Культура by Національне газетно-журнальне видавництво

спецвипуск

2013 щомісячний всеукраїнський журнал Міністерство культури україни національне газетно-журнальне видавництво

Special iSSue

2013 monthly national magazine THe MiNiSTRY OF culTuRe OF uKRaiNe NaTiONal NewSpapeR aNd JOuRNal ediTiON

Four years ago, in the heart of Kyiv’s Podil the «Photo Studio in Illinska Street» opened. It is located in an old house of the nineteenth century, and the masters revive the atmosphere of that era in their photos. Studio prefers black-and-white photos and «refined pictures». Photographers have been collecting world's best autofocus optics Leica for two years; they’ve created lighting devices in the style of the early twentieth century. As a result, they decided to choose the instrument of famous master Moses Napelbaum. Background for photos has been created during the month by renown artist Olexander Belozor. Due to background, pictures filled with the sense of space and airiness, it brought balance in a frame and dinamics in the portraits. Beautiful models and famous Ukrainians came to the «Photo Studio in Illinska Street», and they leﬅ us satisfied. «Photo Studio in Illinska Street» Illinska Str. 20, Kyiv +38 (098) 519 40 46 Eugene Cheban

Чотири роки тому в серці київського Подолу відкрилася «Фотостудія на Іллінській». Розташувалася вона в старому домі ХІХ ст., і майстри почали відроджувати у своїх знімках атмосферу тієї епохи. Студія надає перевагу чорно-білому фото і «витонченому світлопису». Протягом двох років фотографи збирали кращу в світі автофокусну оптику Leica і створювали освітлювальні пристрої в стилі початку ХХ ст. В результаті вони вирішили зупинитися на приладді відомого майстра Мойсея Напельбаума. Фон для фотографій протягом місяця розробив відомий художник Олександр Белозор. Саме завдяки фону світлини наповнювалися відчуттям простору й легкості, він вносив у кадр рівновагу і надавав портретам динамічності. У «Фотостудію на Іллінській» почали приходити красиві моделі та відомі українці, які залишилися задоволеними нашою роботою. Адреса «Фотостудії на Іллінській» м. Київ, вул. Іллінська 20 +38 (098) 519 40 46 Євген Чебан

Українська культура

Ukrainian Culture

щомісячний всеукраїнський журнал

monthly national magazine

Спецвипуск (№ 7, 1014), 2013

Special Issue (№ 7, 1014), 2013

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1

+38 (044) 498-23-65 pr.uaculture@gmail.com Наклад: 5000

Vasylkivska Str. 1, Kyiv, 03040 +38 (044) 498-23-65 pr.uaculture@gmail.com Edition: 5000

Журнал виходить з червня 1921 року

The magazine has been publishing since June 1921

Засновник: Міністерство культури України

Founder: The Ministry of Culture of Ukraine

Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65

Publisher: State Enterprise «National newspaper and magazine publishing» 03040, Kyiv, Vasylkivska Str., 1; tel. +38 (044) 498-23-65

Генеральний директор: Олеся Білаш

General director: Olesya Bilash

Видавнича рада: Олеся Білаш, Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Оксана Іонова, Євгенія Крутоголов, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Людмила Чумакова, Лариса Петасюк, Михайло Швед, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Наталія Потушняк, Оксана Гайдук, Надія Соколенко

Editorial board: Olesya Bilash, Victor Pasak, Maxym Budarin, Viktor Vechersky, Olena Voronko, Oksana Ionova, Eugeniya Krutogolov, Ivan Mechkov, Larysa Nikiforenko, Lyudmyla Chumakova, Larysa Petasyuk, Mykhaylo Swed, Lyudmyla Hnatyuk, Olga Holynska, Nataliya Potushnyak, Oksana Gayduk, Nadiya Sokolenko

Головний редактор: Оксана Гайдук

Chief еditor: Oksana Gayduk

Над номером працювали: Оксана Гайдук, Оксана Женжера, Лариса Гончаренко, Катерина Кот, Антон Філатов

The issue has been worked out by: Oksana Gayduk, Oksana Zhenzhera, Larysa Goncharenko, Kateryna Kot, Anton Filatov

Автори: Антон Філатов, Оксана Гайдук, Олег Вергеліс, Альона Саффір, Леся Олійник

Authors: Anton Filatov, Oksana Gayduk, Oleg Vergelis, Alona Saﬃr, Lesya Oliynyk

Переклад англійською: Оксана Калита

English translation: Oksana Kalyta

Обкладинка: Фото: Євгеній Чебан

Cover: Photo: Eugene Cheban

Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com

Distribution, subscription, advertisement: +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ № 1118 від 08.12.1994 року

Oﬃcial registration licence of the media organisation: CR № 1118 from 08.12.1994

Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», 04080, Київ, вул. Фрунзе, 47б, корп. 2 тел. +38 (044) 417-25-93

The printery: «Publishing and Printing Company «Express Polygraph», LLC 04080, Kyiv, Str., Frunze, 47B, Bldg. 2, tel. +38 (044) 417-25-93

Підписано до друку: 25 липня 2013 року

Signed for publication on 25 July 2013

Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не відповідати позиції редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця.

Publishers have a right to edit received materials without the author’s consent. The authors’ opinions may be oposite to the publisher’s position. Reprinting and reproduction of texts and illustrations are possible with the prior written permission of the publisher.

Щиро, Головний редактор журналу «Українська культура» Оксана Гайдук

95220

Subscription index in the Catalog of Publications Ukraine

Фото для спецвипуску надані прес-службою театру «Київ Модерн-Балет»

Photos for the special issue are provided by the pressservice of the theater «Kyiv Modern-Ballet»

Передплатний індекс у Каталозі видань України

95220

Sincerely, Chief Editor of «Ukrainian Culture» Oksana Gayduk

Оксана ГАЙДУК

Київ Модерн-Балет — нове явище в українській культурі

Мирослав СКОРИК народний артист України Особисто мені надзвичайно пощастило: я мав величезну радість співпрацювати із справді видатним балетмейстером Раду Поклітару! Надзвичайно гордий тим, що саме він та його балет розкрили хореографічною мовою мою музику, яка знайшла візуальне сценічне прочитання та нову художню інтерпретацію. Раду відчуває музику, кожний рух музичної інтонації, і це рідкісне явище він здійснює віртуозно, просто фантастично! Переконаний: кожний сучасний композитор мріє про те, аби його музику відтворював на сцені цей Майстер сучасного балету!

Михайло КУЛИНЯК директор Національного палацу мистецтв «Україна» Уже двічі Раду Поклітару виступав зі своїми імпрезами в Національному палаці мистецтв «Україна», і хочу запевнити, що й надалі двері цього закладу будуть відчинені для театру «Київ Модерн-Балет». Із балетмейстером Раду Поклітару я познайомився, коли очолював Міністерство культури України. Вже тоді я зрозумів, що це і є сучасне й майбутнє розвитку українського театрального мистецтва. Це напрямок, який уже давно отримав розвиток в європейському світі. Наступні декілька зустрічей з Раду лише додали впевненості моїм намірам — «Київ Модерн-Балету» потрібна допомога й підтримка. Наша співпраця розпочалася з авантюрної, як тоді казали, ідеї зробити прем’єру балетної постановки «Перехрестя» на музику живого кла-

сика України — Мирослава Скорика. На представленні спектаклю було багато впливових людей, дипломатів і звичайних поціновувачів театрального мистецтва. Беззаперечно, постановка «Перехрестя» пройшла досить успішно і Раду вкотре змусив звернути увагу на сучасний балет. Я максимально посприяв тому, щоб «Перехрестя» було в репертуарі Національної опери України. На жаль, сьогодні ми бачимо рух у протилежному напрямку. Ми втрачаємо те, що робить нас цивілізованими у Європі та світі. Я впевнений, що хтось обов’язково за це відповість. Бажаю, щоб у Раду Поклітару було якомога більше яскравих постановок саме в Україні і щоб театр «Київ Модерн-Балет» все ж таки отримав статус «національного».

Oksana GAYDUK

Kyiv Modern-Ballet is a new phenomenon in Ukrainian culture Myroslav SKORYK People's Artist of Ukraine I am very lucky. I had a great joy to work with truly outstanding choreographer Radu Poklitaru! I am extremely proud that he and his ballet opened my music with the language of choreography. The music has found a visual staging and new artistic interpretation. Radu feels music, each movement of musical intonation, and he performs this rare quality brilliantly, just fantastic! I am convinced that every modern composer wants this Master of modern ballet to stage his music!

Mykhaylo KULYNYAK Director of the National Palace of Arts «Ukraine» Radu Poklitaru has already staged his performances at the National Palace of Arts «Ukraine» for two times, and let me assure that the doors of this institution are open to the theater «Kyiv Modern-Ballet». I met choreographer Radu Poklitaru when I led the Ministry of Culture of Ukraine. I realized that it was the present and the future development of Ukrainian theater. This is a trend, which has had evolved in the European world a long time ago. The next few meetings with Radu convinced me that the «Kyiv Modern-Ballet» needs help and support. Our collaboration began with the so called adventurous idea to make the ballet premiere of the «Crossroads» to the music of living Ukrainian clas-

sic Myroslav Skoryk. There were many influential people, diplomats and ordinary lovers of theater at the premiere. Indisputably, the setting of the «Crossroads» was very successful, and Radu has managed to pay attention to contemporary ballet once again. I have contributed the «Crossroads» was in the repertoire of the National Opera of Ukraine. Unfortunately, we see a movement in the opposite direction today. We lose what makes us civilized in Europe and worldwide. I'm sure someone must answer for it. I wish Radu Poklitaru had a lot of bright performances in Ukraine and the theater «Kyiv Modern-Ballet» got the status of the «national».

Олег ВЕРГЕЛІС, Альона САФФІР

ГАРМОНІЯ та ХИМЕРНІСТЬ танцювальних ліній

Oleg VERHELIS, Alyona SAFFIR

HARMONY and QUAINTNESS of dance lines

Раду шукав танцівників через метод спротиву Radu was looking for the dancers through the method of resistance

Антон ФІЛАТОВ

Анна Іпатьєва: абсолютний творчий пріоритет

«Київ Модерн-Балет» завжди відрізнявся не тільки абсолютно творчим підходом до постановок, відданістю танцівників мистецтву, але й фантастичними декораціями і костюмами. Тому ми звернулися до художниці Анни Іпатьєвої, котра разом з Андрієм Злобіним розробляє візуальну частину вистав «Київ Модерн-Балету» Про те, як функціонує «декораторська кухня», скільки костюмів створюється для кожного танцівника і які сили залучаються до цієї роботи, нам розповіла Анна Іпатьєва. Крім того, вона описала, чим відрізняється творчий процес створення декорацій і костюмів у постановках Раду Поклітару від інших театрів

УК. З чого починається робота над декора-

ціями до вистави? Від задуму…, ми збираємось і розробляємо художню концепцію вистави, обговорюємо її стилістику. У цьому беруть участь режисер, хореограф, словом, уся творча група.

УК. Скільки людей зазвичай працює над створенням декорацій та костюмів до окремої вистави? Це залежить від масштабу постановки. Відповідно до потреб запрошуються спеціалісти з різних напрямків. У цій роботі можуть брати

Anton FILATOV

Anna Ipatieva: the absolute creative priority

The «Kyiv Modern-Ballet» has always been a troupe with completely creative approach in staging, with dancers’ devotion to art, and with fantastic scenery and costumes. That’s why we contacted with Anna Ipatieva, the artist, who creates visual representation of the «Kyiv ModernBallet» The artist told us how the «decorators’ kitchen» operates, how many costumes were created for each dancer, and what forces were involved in this work. In addition, she described the difference between the creative process of making scenery and costumes in Radu Poklitaru’s performances and in the performances of other theaters

ИC. How do you begin the decorator’s work on the scenery? From the idea... We get together and develop the art concept of the shows, we discuss its style. Director, choreographer, the entire creative team takes part in the process.

ИC. How many people usually work to create scenery and costumes for each performance? It depends on the scale of production. According to the needs we invite experts from various ﬁelds. The work may participates the ﬁrms involved in this process and shops of the theater.

Кармен. TV

Я самотня..? Ні

браз Кармен з’явився на балетній сцені 1845 року одразу після опублікування твору Проспера Меріме і за тридцять років до написання опери Бізе. Уперше до сюжету новели звернувся молодий Маріус Петіпа, поставивши на сцені мадридського «Театро дель сірко» балет «Кармен і тореадор», у якому використав знання фольклорного танцю, здобуті впродовж багатьох років роботи в Іспанії. Балетна доля знаменитої циганки у ХХ столітті нероздільно пов’язана з шедевром Бізе. Серед численних спроб хореографів різних країн та континентів класичними можна назвати трактування француза Ролана Петі та кубинця Альберто Алонсо, які продовжують тріумфальний похід балетними сценами і донині. В основі драматичного балету Ролана Петі («Балле де Парі», 1949) лежить і новела, і лібрето опери Бізе. Завдяки вдалому оповідному синтезу балет Петі вважається одним із найвишуканіших зразків післявоєнної євро-

пейської хореографії, а образ Кармен у виконанні Зізі Жанмер — театральним символом спокуси. 1967 року композитор Родіон Щедрін створив оригінальну балетну партитуру для струнних та ударних інструментів на основі тем Жоржа Бізе — «Карменсюїту». Ця музика надихнула балетмейстера Альберто Алонсо до написання спектаклю для легендарної Майї Плісецької, який побачив світло рампи Большого театру. Хореограф заперечив балетні традиції та штампи оперної «Кармен». На сцені постала не зваблива співачка і танцівниця, а «чортова дівка» із новели Меріме. Танок Плісецької-Кармен став викликом, бунтом, коридою несамовитої боротьби з ненависними умовностями та приписами, які сковують сили людини та свободу особистості. Свій внесок у балетну Карменіану зробив і славетний іспанський танцівник та хореограф Антоніо Гадес. Спочатку у фільмі Карлоса Саури, а згодом і в однойменному спектаклі мовою

Carmen. TV

Am I lonely..? No T

he image of Carmen appeared in the ballet stage in 1845 just after the publication of Prosper Mérimée’s novella and thirty years before Bizet’s opera. Young composer Marius Petipa was the first who used the novella’s plot and presented the ballet «Carmen and Toreador» in the stage of Madrid «Teatro del Circo». Marius Petipa has been working for a long time in Spain and he’s filled the ballet with elements of folk dances. In the twentieth century ballet fate of the famous gypsy is inseparably connected with Bizet's masterpiece. Among the numerous of choreographic attempts in different countries and continents there are few we can call classical. These are the interpretations of Frenchman Roland Petit and Cuban Alberto Alonso. Their works continue a triumphal march in ballet scenes till today. Roland Petit’s dramatic ballet («Ballet de Paris», 1949) combines the novella’s story and libretto of Bizet's opera. Thanks to the narrative synthesis Petit’s ballet is considered to be one of the most exquisite examples of post-war European choreography, and the image of Carmen performed by Zizi Jeanmaire became a theatrical symbol of temptation. In 1967 composer Rodion Shchedrin created the «Carmen Suite», an original ballet score for strings and percussion based on Georges Bizet’s themes. This music inspired choreographer Alberto Alonso to write a libretto and to create a ballet for the legendary Maya Plisetskaya, the performance saw the ramp of Bolshoi Theatre in 1967. Choreographer denied ballet tradition and stamps of the opera «Carmen». Mérimée’s «devil girl» appeared in the stage instead of seductive singer and dancer from opera. Maya Plisetskaya-Carmen’s dance was a challenge, rebellion, bullfight of heartbreaking fight against conventionalities and regulations that stifle human strength and freedom.

POKLITARU THINKS THAT ONE OF THE MAIN CHARACTERS IS MICHAELA WHO IS NOT JOSE’S BRIDE ANY MORE

ПАЛАТА №6 Нерозуміння Оповідання, повісті, п’єси Антона Павловича Чехова пронизані звуками музики, вона в самій природі цих творів. Музикальність чеховської драматургії і прози дає можливість перекласти їх на мову хореографії. Та чи підвладна балету глибина психологічних одкровень творів Чехова, найтонші емоційні нюанси, настрої і водночас побутова основа подій? Вісімдесяті роки минулого століття принесли на сцену Большого театру три чеховські вистави, які представили в балеті драму, повість та оповідання письменника. Зачинателем заслужено можна вважати неперевершену Майю Плісецьку та її співавторів — композитора Родіона Щедріна та сценографа Ва-

XXI століття ознаменувалося «прильотом» одразу двох балетних «Чайок». Два знаменитих хореографи — петербуржець Борис Ейфман і керівник Гамбурзького балету Джон Ноймайєр майже одночасно звернулись до чеховської п’єси. Відмовившись від її прямого копіювання, вони представили історію про художників, змінивши професії головних героїв, та перенесли дію в балетний світ. На відміну від «Чайки» Бориса Ейфмана, поставленої на музику С. Рахманінова й А. Скрябіна (2007 р.), в якій домінує квартет головних героїв, Джон Ноймайєр у своїй виставі не забуває жодного персонажа, жодної подробиці, знаходячи кожній чеховській репліці пластичний еквівалент. Ноймайєр ствер-

ДЖОН НОЙМАЙЄР У СВОЇЙ ВИСТАВІ НЕ ЗАБУВАЄ ЖОДНОГО ПЕРСОНАЖА, ЖОДНОЇ ПОДРОБИЦІ, ЗНАХОДЯЧИ КОЖНІЙ ЧЕХОВСЬКІЙ РЕПЛІЦІ ПЛАСТИЧНИЙ ЕКВІВАЛЕНТ

лерія Левенталя, які є лібретистами балетів «Чайка» (1980 р.) та «Дама з собачкою» (1986 р.). Можна сперечатися щодо принципів хореографічного рішення цих балетів, але не викликає сумніву єдність в них найважливіших компонентів — музики, пластики, декоративного оформлення, ретельно вивірених і підпорядкованих майстерно розробленій режисерській лінії. Плісецька — балерина зі своїм неповторним стилем, втілювала в цих виставах тему краси і свободи почуття, його істинності та сили. Історія вистави Большого театру «Анюта», створеної композитором Валерієм Гавриліним та балетмейстером Володимиром Васильєвим (1986 р.), розпочалась з однойменного телебалету, знятого режисером Олександром Бєлінським за оповіданням «Анна на шиї». Виконавиця ролі Анни Катерина Максимова розкрилась в цьому балеті як актриса непересічного драматичного таланту.

джує, що його балет перетворюється на дослідження мистецтва танцю. Ця версія «Чайки» на музику П. Чайковського, А. Скрябіна, Д. Шостаковича та Е. Гленні, поставлена в Гамбурзькому балеті (2002 р.), була перенесена хореографом на сцену московського Музичного театру ім. Станіславського і Немировича-Данченка (2007 р.). «Палата №6» в постановці Раду Поклітару на музику найвідомішого естонського композитора Арво Пярта — вистава про нерозуміння. Про те, що часто незвичне здається нам відхиленням від норми. Лікар, який у божевільному пацієнті знайшов найцікавішого співрозмовника в житті, сам сприймається оточуючими за божевільного. Інтелігентна людина тонкої натури — вона виходить за межі звичного, «нормального» кола спілкування і стає ізгоєм, оточеним лицемірною турботою. Турботою, під якою криється бажання позбавитися від людини, яка дратує своєю незрозумілістю. УК.

WARD 6 Incomprehension Stories, novels and plays of Anton Chekhov are laced with musical sounds, music is in the nature of these works. Music of Chekhov's drama and prose enables their translation into the language of choreography. Is ballet able to show the depth of psychological revelation, subtle emotional nuances, mood and domestic details of Chekhov's works? Three Chekhov's plays appeared on the stage of the Bolshoi Theatre in 80’s of the last century. Drama, novels and short stories were presented in a ballet genre. The earliest pioneer was superior Maya Plisetskaya and her collaborators composer Rodion Shchedrin and set designer Valery Leventhal who also were librettist of ballets «The Seagull» (1980) and «The

Lady with the Dog» (1986). One can argue about the principles of ballets’ choreography solutions, but the unity of the most important components is doubtless. Music, sculpture, decoration were carefully adjusted and subordinated with director’s skillfully developed line. Plisetskaya is a Ballerina with her own unique style. She embodied themes of beauty and sense of freedom, truth and power in these performances. The play «Anyuta» was ﬁrstly set on TV by director Alexander Belinsky on the story «Anna on the Neck». In 1986, an eponymous ballet was staged in the Bolshoi Theatre. It was created by composer Valery Gavrilin and choreographer Vladimir Vasilyev. Ekaterina Maximova per-

formed Anyuta and proved to be an actress of rare dramatic talent. Two ballets «The Seagull» flew in the XXI century. Two famous choreographers Boris Eifman from Petersburg and head of the Hamburg Ballet John Neumeier appealed to Chekhov's plays almost simultaneously. They refused making a literally copy and showed the stories about artists, they changed professions of the main characters, and the action moved into the world of ballet. Boris Eifman used the music of Sergei Rachmaninoff and Alexander Scriabin (2007). There’re only four main characters in his «The Seagull». John Neumeier did not forget any character, any detail, he found a plastic equivalent to every Chekhov’s replica. Neumeier says his ballet is an investigation of a dance art. This version of «The Seagull» on the music of Peter Tchaikovsky, Alexander Scriabin, Dmitri Shostakovich and Evelyn Glennie was staged in the Hamburg Ballet (2002). In 2007, the choreographer transferred the performance to the Stanislavsky and NemirovichDanchenko Moscow Music Theatre. The «Ward 6» directed by Radu Poklitaru on the music of famous Estonian composer Arvo Pärt is a performance about incomprehension. It unusually seems that strange things are out of norms. Doctor finds the most interesting person to talk in an insane patient and everybody thinks the doctor’s got crazy too. Refined, intelligent person, going beyond the usual «normal» social circle becomes an outcast, surrounded with the blasphemous care that, in fact, only hides society’s desire to rid of incomprehensible person, who irritates.

ИC. 31

Леся Олійник

ДОЩ Досконала краса, що об’єднує людство

ворча ідея спектаклю «Дощ» постає з ідеї музичної, втілюючи авторську концепцію: різні культури, ментальності різних націй об'єднуються загальнолюдськими цінностями. Поклітару обрав найбільш упізнавані художні зрізи Грузії, Сходу, Ізраїлю, Франції, Росії, Молдови, показуючи їхню відмінність і водночас подібність. У центрі уваги театру Поклітару — люди, їхні почуття. І саме такий безмежний вир емоцій присутній у виставі «Дощ». У її шести частинахсценах — рух самого життя. Цей своєрідний «театр культур» Поклітару об'єднує загальнозначущими проя-

вами. Наприклад, однією з лейттем спектаклю є колискова — жанр, притаманний фольклору всіх країн світу. Картини-образи чергуються у спектаклі різкими контрастами. Однак драматургія «Дощу» розгортається на одному диханні, як цілісна композиція. Вистава побудована за принципом сюїти, можливо, «підказаним» одним із головних персонажів — музикою Йоганна Себастьяна Баха. Адже саме Бах звів сюїту на вищий ступінь розвитку. Шість танців-сцен пов’язують п’ять інтерлюдій — прелюдії та фуги з його знаменитого «Добре темперованого клавіру». Саме в бахівських

інтерлюдіях ми бачимо спільність усіх, таких різних, персонажів: ось вони шкандибають, неначе наосліп, поступово прозріваючи та знаходячи з подивом подібних до себе; ось вони, танцюючи, як на пуантах, перетворюються на дивовижних птахів; ось кожний у натовпі знаходить один одного; а ось вони, згуртовані, не захищаються від дощу парасольками, а, навпаки, збирають у них живильну вологу. Вони ж супроводжують все, що відбувається на сцені, неначе доповнюючи чи відтіняючи дію. У цьому також дивовижна знахідка Поклітару: функції хору-коментатора, що

співає в грецьких драмах, він доручає у своєму спектаклі хорові, що танцює. Згорблені постаті в русі у картині «Росія» створюють образи безвиході та смутку. Багато рук у сцені «Схід» тягнуться до Аллаха на фоні жорстоких сцен між головними персонажами. Рухи танцівників немов коментують грузинську багатоголосу пісню. Вистава «Дощ» починається і закінчується музикою Баха — до-мінорною і сі-бемоль мінорною фугою (обидві з ІІ Тому ДТК). У цьому також відчувається певний символ — як згадка про досконалу красу, що об’єднує і рятує людство. УК.

Lesya Oliynyk

RAIN

The perfect beauty that unites humanity

reative idea of the «Rain» appears from the musical idea and embodies the author's concept: different cultures, different nations’ mentalities can be united under the values of humanity. Poklitaru chose the most recognizable art samples of Georgia, East, Israel, France, Russia, Moldova and showed their differences and similarities. Poklitaru’s Theater spotlights people, their feelings. Such a limitless whirlpool of emotions lives in the «Rain». The movement of life is presented in its six parts (scenes). This kind of Poklitaru’s «theatre of cultures» combines universal manifestations. For example, one of the performance’s leitmotivs is a lullaby that is present as a genre in folklore all over the world. The images fill the performance with sharp contrasts. In the contrary, the dramaturgy of the «Rain» is set in a one breath as an integral composition. The play is built on the principles of a suite. Perhaps, it was «suggested» by the one of the main characters, by the music of Johann Sebastian Bach. Aﬅer all, Bach has raised the suite to a higher level of development. Six dances-scenes are linked by five interludes, the preludes and fugues from his famous the «Well-Tempered Clavier». It is in Bach interludes we see the commonality of all such a different characters. Here they are waddling

as if blindly, slowly getting sighted and ﬁnding with surprise somebody looking like them; here they are dancing as in pointes and turning in the strange birds; here they ﬁnd each other in a crowd; and here they are united and they don’t hide from rain under umbrellas, no, they are collecting moisture nourishing in them. They accompany everything that happens in stage,

as if they were adding or shadowing the actions. There’s another amazing Poklitaru’s discovery: function of the choir-commentator that sings in Greek drama, it charged to the choir that dances. Hunched moving ﬁgures in the scene «Russia» create the image of despair and sadness. Many hands in the scene «East» are drawn to Allah in the background of vi-

olent scenes between the main characters. Dancers’ moves make a vision of commenting Georgian polyphonic song. The «Rain» begins and ends with Bach’s music. Begins in C minor and ends in B ﬂat minor fugue (both are from the second volume of the «Well-Tempered Clavier»). This also raises a symbol that reminds of perfect beauty that unites and saves humanity. ИC. 33

узично-сценічний жанр опера-балет, в якому дія розкривається засобами вокального та хореографічного мистецтв, формувався у Франції на рубежі XVII– XVIII століть. Елементи опери-балету були представлені вже в XVI столітті в придворних балетах та операх, створених композитором Жаном Батістом Люллі. Розквіт опери-балету пов'язаний з творчістю композитора Жана-Філіпа Рамо. У XVIII столітті він створив для Королівської академії музики найяскравіші зразки цього жанру, шедевром якого вважається вистава «Галантні Індії». Реформатор балету Михайло Фокін, здійснюючи в 1911 році на сцені Маріїнського театру постановку танців в опері «Орфей і Еврідіка» К. В. Глюка, на прохання режисера спектаклю Всеволода Мейєрхольда, об’єднав оперних і балетних виконавців так, що не можна було відрізнити, де хор, а де балет. У оперно-балетній версії «Золотого півника» М. Римського-Корсакова, створеної Фокіним для антрепризи Сергія Дягілєва (1914 р.), співаки-солісти і хор не брали участі в дії. Сидячи по різні боки сцени, майже зливаючись із декораціями, вони бездоганно виконували вокальні партії. Дія втілювалася артистами балету, кожен рух яких співпадав із музичними фразами співаків та оркестру, передаючи не тільки ритм і характер музики, а й сенс віршованого тексту. По-справжньому культовою в СРСР стала постановка рок-опери-балету «Орфей і Еврідіка», здійснена Миколою Боярчіковим (1977 р., Пермський театр опери та балету, 1979 р., Малий театр опери та балету, Ленінград) за мотивами праці Олександра Журбіна. Це був експериментальний спектакль, який виконувався босоніж, з незвичною, абсолютно авторською пластикою. Сценічна історія твору «Сім смертних гріхів міщанина» за сценарієм Бертольта Брехта, почалася з пісень Курта Вайля і постановки Джорджа Баланчина у трупі «Балет 1933» в паризькому театрі Єлисейських полів (1933 р.). Пізніше до нього зверталися Моріс Бежар, Кеннет Макміллан та інші. Згідно з естетикою, запропонованою літературним матеріалом, Раду Поклітару в спектаклі на сцені Пермського театру опери та балету у 2004 році представляє глядачам історію блудної дочки філістерської сімейки як історію про підйом сходами, що ведуть вниз. УК. 34

Сили долі Сходи, що ведуть вниз С

пектакль «Сили долі» — розповідь про долю оперної співачки, весь її шлях від перших несміливих кроків дебютантки теfтральною сценою підмостками, через визнання, славу, любов — до повного краху життєвих ілюзій і втрати всього, що їй було дорогим. Вісім танцюристівчоловіків є рушійною силою спектаклю. Вони немов «античний хор», який напрявляє дію, коментує, співпереживає і провокує проблеми в житті героїні. Раду Поклітару

Force of Destiny Stairs leading down

orce of Destiny is the story of an opera singer's fate. Her way lays through the first debutant's tentative steps on the stage , through the recognition, fame, love to the complete collapse of the illusions of life and the loss of all that was dear to her. Eight male dancers are the driving force of the show. They are like an «antique chorus», which directs the action, comments, empathizes and provokes problems in the life of the heroine. Radu Poklitaru

t’s a musical and theatrical genre of opera-ballet. The action is revealed by means of vocal and choreographic arts, formed in France at the turn of XVIIXVIII centuries. In the XVI century, the elements of the opera-ballet were presented in court ballets and operas, which were created by composer Jean-Baptiste Lully. The heyday of opera-ballet is associated with the work of composer Jean-Philippe Rameau. In the XVIII century, he created the most striking examples of this genre for the Royal Academy of Music. The masterpiece of the genre is the «Las Indias galantes». Michel Fokine is a ballet reformer. In 1911, he staged choreography in Gluck’s opera «Orpheus and Eurydice» at the Mariinsky Theatre. Director Vsevolod Meyerhold asked him to combine opera and ballet performers. He did it so well that it was impossible to distinguish where the choir and where the ballet were. In the opera-ballet version of the «Golden Cockerel» by Rimsky-Korsakov, Fokin created for Sergei Diaghilev repertory (1914), where soloist singers and choir did not participate in the action. Sitting on the opposite sides of the stage, almost merging with the sets, they ﬂawlessly performed vocals. The action was embodied by ballet dancers, each move of them coincided with the musical phrases of singers and orchestra, conveying not only the rate and nature of music, but also the meaning of the poetic text. The rock opera-ballet «Orpheus and Eurydice» was staged by Nicolai Boyarchikov (Perm Opera and Ballet Theatre, 1977, Little Theater of Opera and Ballet, Leningrad, 1979). It based on the work of Alexander Zhurbin. It got a truly cult in the Soviet Union. The dancers were barefoot and an experimental play was performed with unusual, author's plasticity. «The Seven Deadly Sins» began its theatrical history of Bertolt Brecht’s script with Kurt Weill’s songs and George Balanchine’s ballet in the troupe «Ballet 1933» at the Paris Theatre Champs Elysees (1933). Maurice Béjart, Kenneth McMillan and others worked with this text too. Radu Poklitaru adheres literature aesthetics in the performance he staged at the Perm Opera and Ballet Theatre in 2004. Viewers see the story about prodigal daughter of philistine little family and the story is a metaphor of going up the staircase leading down. ИC. 35

БОЛЕРО Гімн свободі

Один зі шлягерів симфонічної музики ХХ століття — «Болеро» Моріса Равеля — був написаний як балет на замовлення відомої танцівниці Іди Рубінштейн. 20 листопада 1928 року трупа І. Рубінштейн показувала прем’єру на сцені Паризької опери у хореографії Броніслави Ніжинської та оформленні Олександра Бенуа. Єдину сольну партію виконувала сама Іда — її героїня танцювала на столі в іспанській таверні, і відвідувачі, охоплені ритмом, підіймалися зі своїх місць та долучалися до танцю.

Для самого ж Равеля задум спектаклю видавався інакшим. Він хотів, аби дійство «Болеро» відбувалося просто неба, а до декорацій, на його думку, варто було б включити корпус заводу задля того, щоби робітники та робітниці, виходячи з цехів, поступово долучалися до спільного танцю. Цікаво, що Равель мав на увазі конкретний завод, який знаходився неподалік від його будинку. Він неодноразово показував друзям цей завод із «Болеро».

BOLERO

The anthem of freedom Maurice Ravel’s «Bolero» is one of the hits of symphonic music in the twentieth century. It was written as a ballet commissioned by the famous dancer Ida Rubinstein. In November 20, 1928 Ida Rubinstein premiered Bronislava Nĳinska’s choreography and Alexandre Benois’ design at the Opéra de Paris. The only solo was performed by Ida. Her character was dancing on a table in a Spanish tavern, and visitors were leaving their seats encouraged by rhythm and involved in dance. Ravel imagined the performance in a different way. He wanted the action of the «Bolero» took place in open air. The scenery should have included the plant building, so the workers leaving their crafts were able to join a common dance. It’s interesting, that Ravel had a particular plant in his mind, the plant situated not far from his home. He repeatedly showed to his friends the plant for the «Bolero». Oddly enough, but Ravel, who was a huge fan of Spain, gave the name of «Bolero» to a play, that had no relation to a same named dance, nor in tempo, nor in form. Original Spanish bolero is a pair dance in a lively pace, that is twice faster then Ravel’s tempo, it is also accompanied by guitars, castanets, drums and singing sometimes. The inner meanings of the «Bolero’s» music involve to a variety of reading. The vision of the «Bolero’s» choreography can be divided into two groups. The ﬁrst group includes performances associated with Spain. Most of these stories are ballets that tell of love and jealousy. Most interpretations belong to this group, including performances by Michel Fokine (1934) and Serge Lifar (1938) at the Opéra de Paris, Leonid Lavrovsky’s ballet in the Moscow Ballet School and Vladimir Burmeister’s performance in the Moscow musical theater of Stanislavsky and Nemirovich-Danchenko (1964), Anatoliy Shekera’s work in the Kyiv Opera (1968)... The second group includes performances of philosophical nature, they are not related with the Spanish theme or any speciﬁc plots.

ВЕРОНСЬКИЙ МІФ: ШЕКСПІРИМЕНТИ

цей образ на символ надії й любові. 1946-го айліричніша серед трагедій вивистава перенеслася на сцену Великого тедатного Шекспіра «Ромео і Джуатру (Большой театр), а в 1954 році була екльєтта» в усі часи привертала ранізована. Тріумфальні лондонські гастролі увагу діячів балету. Першими її втілили іта1956 року збурили величезний інтерес до лійці — 1785-го року у Венеції відбувся твору Прокоф’єва у хореографів із різних балет Е. Луцці на музику Л. Марескалчі, що країн. Серед численних прочитань виокремназивався «Джульєтта і Ромео». У Санктлюється і донині актуальні на Заході версії Петербурзі 1809-го року трагічний п’ятиактний балет із хорами «Ромео і Юлія» на музику ітературною основою балета й Д. Штейбельта поставив первитоком мого натхнення стали сонети ший російський балетмейсі «Ромео і Джульєтта» Уільяма Шекспіра. тер Іван Вальберх. Використовуючи сценічний засіб «театр в Відтоді балет на понад театрі», танцюристи театру «Київ Модернсто років забуває про веронБалет» оповідають історію про своїх ських закоханих, і тільки ровесників, що вирішили поставити спектакль про веронських закоханих. двадцяте сторіччя збурює заІ ось вони вже не прості виконавці ролей — цікавленість ними знову. вони в реальному житті, в епіцентрі 1926-го Броніслава Ніжинпристрастей шекспірівських героїв. ська у «Російському балеті Дягільова» ставить спектакль Раду Поклітару «Ромео і Джульєтта» на мудвох визначних англійців Джона Кранко зику К. Ламберта, де Тамара Карсавіна та (1958) та Кеннета Макміллана (1965) — баСерж Лифар грають не героїв Шекспіра, а гатоактні драматичні балети, котрі розкрилишень акторів, які готують їх ролі. вають відомий сюжет властивими кожному Історичною подією стала ленінградська з хореографів оригінальним мисленням та прем’єра балету Сергія Прокоф’єва «Ромео і унікальною лексикою танцю. Джульєтти» (1940). У монументальній висРадянські хореографи наступного покотаві на сцені Кіровського театру балетмейсління — Ю. Григорович, О. Виноградов, тер Леонід Лавровський передав Шекспіра Н. Боярчиков, Н. Касаткіна та В. Васильєв, з такою внутрішньою правдою, якої рідко А. Шекера у 60-80-х роках запропонували досягали його сучасники у драматичному тевласні трактування прокоф’євської партиатрі. Поетичний танець Джульєтти (Галини тури, що втілилися винятково засобами Уланової) здіймався понад марнотою будендієвого танцю. ності до високих духовних сфер, обернувши

Зразком сучасного прочитання є постановка французького балетмейстера албанського походження Анжелена Прельжокажа, створена 1989-го року на замовлення Ліонської опери. Хореограф, який обрав за одне з джерел роман Дж. Оруелла «1984», переніс дію до тоталітарної держави, в якій придушуються будь-які прояви свободи. Балетна історія «Ромео і Джульєтти» була б неповною без вистав на музику симфонічних творів Г. Берліоза та П.І. Чайковського. Одноактний балет «Ромео і Джульєтта» на музику Чайковського ставили і С. Лифар, і Л. Якобсон, і І. Чернишев. Н. Риженко й В. Смірнов-Голованов створили для молодих, натхненних Н. Бессмертновою і М. Лавровського телефільм-балет «Ромео і Джульєтта» (1968). Видатна балерина Катерина Максимова, яка танцювала Джульєтту у спектаклях Лавровского, Касаткіної та Васильєва, а також в одній із найкращих вистав славнозвісного хореографа Моріса Бежара «Ромео і Юлія» на музику Берліоза, відзначає: «Раніше вважалося, що Шекспір і балет — несумісні. Проте виявилося, що балетні Ромео і Джульєтта можуть відгукнутися у серці почасти сильніше від їх двійників на драматичній сцені. Шекспір для мене щось нескінченне, бездонне». Сміливим експериментом стала вистава на Новій сцені Великого театру (Большого театра), яку поставив 2003 року британський режисер Деклан Доннеллан (балетмейстер Раду Поклітару). Критика назвала її «революцією у Великому». УК.

VERONA’S MYTH: SHAKESPEARE-MENTS

reincarnated as the symbol of hope and love. he most lyrical Shakespeare's In 1946, the performance was transfered at the tragedy is Romeo and Juliet. It has Bolshoi Theater, and it was filmed in 1954. In always attracted the attention of 1956, the troupe set off the triumphal London ballet masters. Italians were the first who imtour. Prokofiev’s composition gained a great inplemented it. In 1785, the ballet «Juliet and terest among the choreographers of different Romeo» by choreographer E. Luzzi to music countries. They created lots of ballet versions. by L. Mareskalchi was set in Venice. The first Among the most interesting and actual in the Russian choreographer Ivan Valberg set the West are the ballet versions of two distinfive-act ballet «Romeo and Julia», it had a guished Englishmen John Crank (1958) and tragic choruses and was created to music by Kenneth MacMillan (1965). They made draD. Shteybelt in St. Petersburg in 1809. The ballet had been forgotten for more than a century since that time. The Verona’s onnets and «Romeo and Juliet» by lovers became interesting only William Shakespeare became the source in the 20th century. In 1926, of my inspiration and the literary basis of ballet. It is «the theater in the theater», where Bronislava Nizhynska set the actors of the «Kyiv Modern-Ballet» tell the ballet «Romeo and Juliet» to story about their peers, the young actors who the music by K. Lambert in the decided to stage the performance about «Ballets Russes». Tamara Verona lovers. They don’t realize when they Karsavina and Serge Lifar find themselves in real life, in the midst of didn’t play Shakespeare’s hepassion among Shakespearean characters roes, but the actors who prepared their roles. Radu Poklitaru The Leningrad premiere of Sergei Prokofiev's ballet «Romeo matic ballets with many acts. Each choreograand Juliet» (1940) became an outstanding hispher revealed the plot by the original thinking torical event. It was a monumental performand unique dance language. ance in the Kirov Theatre. Choreographer Yu. Hryhorovych, A. Vinohradov, N. BoLeonid Lavrovsky managed to show Shakeyarchikov, A. Shekera, N. Kasatkina and V. speare with such inner truth, which was rarely Vasilyev were the Soviet choreographers of reached in the drama theatre by his contempothe next generation. In 60-80’s, they offered raries. Poetic dance of Juliet (Galina Ulanova) their own interpretation of Prokofiev's score was reaching the high spiritual spheres, upping and embodied it in effective means of dance. over the vanity routine. The image of Juliet

The ballet by French choreographer of Albanian origin Angelin Preljoсaj became the model of contemporary interpretation. It was created in 1989 at the request of Lyon Opera. Choreographer chose J. Orwell's novel «1984» as a source. He moved the action to a totalitarian state, which suppressed any manifestation of freedom. The ballet history of the «Romeo and Juliet» completes with the music of symphonic compositions by H. Berlioz and P.I. Tchaikovsky. S. Lyfar, L. Yakobson and I. Chernyshev set the one act ballet «Romeo and Juliet» to music by Tchaikovsky. N. Ryzhenko and V. Smirnov-Golovanov created for the young and inspired actors N. Bessmertnova and M. Lavrovsky the TV ballet «Romeo and Juliet» (1968). Outstanding ballerina Ekaterina Maximova danced Juliet in the performances by Lavrovskiy, Kasatkina and Vasilyev. She also starred one of the best performances of the famous choreographer Maurice Bejart's, it was the «Romeo and Julia» to music by Berlioz. She said: «It used to be that Shakespeare and ballet are incompatible. However, it was found that ballet Romeo and Juliet can respond in the heart stronger than their counterparts in the dramatic scene. Shakespeare is something inﬁnite, bottomless for me.» The performance on the New stage of the Bolshoi Theater was a bold experiment. It was set by British director Declan Donnellan and choreographer Radu Poklitaru in 2003. Critics called it «the revolution in the Bolshoi». ИC. 41

ЛУСКУНЧИК Диво, що зветься «дитинство»

алет «Лускунчик» Петра Ілліча Чайковського — шедевр симфонічної музики, надзвичайно популярний, став частиною щорічного новорічно-різдвяного святкового ритуалу. Цікавою й загадковою є сценічна доля цього твору. Прем’єра «Лускунчика» 6 грудня 1892 року в Санкт-Петербурзі на сцені Маріїнського театру пройшла без особливого успіху. Дирекцією театру вистава задумувалась як «жарт-феєрія». Автор сценарію Маріус Петіпа взяв за основу не казку Е.Т. А. Гофмана, а її довільний французький переклад А. Дюма. Проте Чайковський, переступивши межі сценарію, створив балет-симфонію: саме цей жанр став «найдовершенішим художнім явищем — симфонією про ди-

тинство». Через хворобу Петіпа «Лускунчика» ставив його помічник, і в цілому постановка вийшла нерівною, що викликало невдоволення балетоманів. Критики зазнала й музика, яку визнали нетанцювальною і нудною. Наступне втілення вистави належить вже радянській епосі. Реформатор московського балету О. Горський у 1919 році в Большому театрі поставив казку про дітей і для дітей, повністю підпорядкувавши її долі головної героїні Клари. Сміливий експериментатор Федір Лопухов своїм ленінградським «Лускунчиком» 1929 року вперше спробував доповнити гофманівську фантасмагорію, запровадив читання текстів, переробив музику, а хореографію наповнив акробатичними прийомами.

У 1934 році на цій же ленінградській сцені з’явився «Лускунчик» Василя Вайнонена — ідеальна вистава для дітей. У ній вперше було досягнуто послідовного, логічного розвитку дії, що надовго залишалося зразком для багатьох балетмейстерів. Вистава Юрія Григоровича, створена у співавторстві з чудовим художником Симоном Вірсаладзе в Большому театрі 1966 року, — це глибокі філософські роздуми про недосяжність та ілюзорність ідеального щастя. Розкриваючи зміст музики, її тривожну схвильованість і пронизливість, хореограф відійшов від наївних подробиць і побутових мотивів первинного сценарію, створивши виставу із симфонічним розвитком танцювального дійства.

The NUTCRACKER The miracle called «childhood»

allet «The Nutcracker» by Pyotr Ilyich Tchaikovsky is the masterpiece of symphonic music. It is an extremely popular composition that has already became the part of the annual New Year and Christmas festive ritual. The stage fate of this ballet is very interesting and enigmatic. The premiere of «The Nutcracker» on December 6, 1892 at the Mariinsky Theatre in St. Petersburg was not deemed a success. Theatre administration conceived the performance as a «joke extravaganza». Marius Petipa, who wrote a libretto, adapted French Alexander Dumas’ selftranslation despite the original story by E.T. A. Hoffmann. However, Tchaikovsky, stepping beyond the script, created a symphony-ballet, which became «the most

perfect artistic phenomenon, the Symphony of Childhood...». As Petipa was sick, the ballet was staged by his assistant. Ballet lovers saw the ragged composition immediately and got angry. The music was criticized as not dancing and boring. A further embodiment of «The Nutcracker» belongs to the Soviet era. In 1919 the reformer of Moscow Ballet Alexander Gorsky set the fairy tale at the Bolshoi Theatre. The performance was about children and for children, and the story was completely subordinated to Clara’s character. Fedor Lopukhov was a bold experimenter from Leningrad (St. Petersburg). In 1929, he tried to add Hoffman’s phantasmagoria and introduced the reading of texts, reworked music and ﬁlled choreography with acrobatic techniques.

«The Nutcracker» by Vasily Vainonen appeared in 1934 in the same stage in Leningrad. It was a perfect show for children. The gradual and logical movement of action was ﬁrstly achieved. The ballet has remained a model for many choreographers for a long time. Yuri Grigorovich's ballet, created in collaboration with a wonderful artist Simon Virsaladze for the Bolshoi Theatre in 1966, is a deep philosophical reflection about the unattainable and illusory of ideal happiness. Choreographer left the naive details and routine motives of the original script and created a performance with symphonic movement of dance action. He revealed the musical contents, its disturbing emotion and penetration.

UNDERGROUND Прагнення до далекого світла В

основі «Underground» — музика всесвітньо відомого латвійського композитора Петеріса Васкса, його «Концерт для скрипки зі струнним оркестром». Автор назвав свій опус «Далеке світло». Як зізнавався П. Васкс, це — його улюблений твір. Композитор написав концерт 1997 року, відгукнувшись на пропозицію знаного скрипаля Ґідона Кремера, з яким він навчався у ризькій школі ім. Е. Дарзіня. Концерт виконують чимало солістів, на музику «Далекого світла» створено шість хореографічних композицій, поставлених в США, Мексиці, Швеції й Нідерландах. Остання з них належить Раду Поклітару: прем’єра «Underground» відбулася в червні 2008 року в Києві за присутності автора музики. Сам Поклітару каже, що музика П. Васкса його вразила. А поштовхом для концептуальної ідеї вистави стала славнозвісна фраза Жана Поля Сартра: «Пекло — це інші». В «Underground» екзистенційні мотиви французького письменника тісно переплітаються з мелодіями латвійського композитора. Музика для П. Васкса — це «концентрат духовності», прагнення вимовити «добрі слова, добрі звуки, які б підбадьорили, допомогли б вистояти, ніби кажучи: «Тримайся, адже в житті так багато прекрасного!» (із інтерв’ю з композитором).

UNDERGROUND Striving for a distant light U

nderlying of the «Underground» is the «Concerto for Violin with String Orchestra» by world-famous Latvian composer Pēteris Vasks. Author called his opus «Tālā Gaisma» (the «Distant Light»). Later Vasks admitted it was his favorite composition. The concerto was written in 1997 at the request of renowned violinist Gidon Kremer. The composer and violinist studied together at

the Emil Darzin’s Music School in Riga. The concerto’s been performed by many soloists, six choreographic compositions have been created on the music of the «Distant Light». Those compositions were set in America, Mexico, Sweden and the Netherlands. The last was made by Radu Poklitaru. The premiere of the «Underground» took place in June 2008 in Kyiv, and the composer was present.

Болеро

Квартет-а-тет

Лебедине озеро

Двоє на гойдалці

Перехрестя

Антон ФІЛАТОВ

Лебедине озеро покрите кригою невігластва 26 червня 2013 року відбулась прем’єра «Лебединого озера» — найвідоміша балетна легенда, своєрідний синонім самого слова «Балет». Геніальна музика Петра Ілліча Чайковського — це головна складова постійного грандіозного успіху вистави, яка не сходить зі сцен театрів усього світу вже понад 130 років. У виставі Раду Поклітару інтерпретує класичний сюжет «Лебединого Озера». «Це найбільша балетна міфологема за всю історію балетного театру, яка зі мною протягом усього життя», — розповідає балетмейстер. Робота над авторською трактовкою «Лебединого Озера» розпочалась більш ніж два роки тому. «Я просто відчував, що маю сказати щось своє… Тож якось я сів за комп’ютер і почав збирати лібрето. Після цього я прослухав повну версію музики, яку Чайковський написав для «Лебединого Озера» і почав шукати свої режисерські та сценарні ходи. Згодом відбулись перші творчі зустрічі й обговорення», — згадує Раду Поклітару. Від класичної постановки поклітарівська версія балету відрізняється надзвичайно. В центрі її сюжету — молодий і красивий лебідь на ім’я Зігфрід. Одного дня злий Ротбарт, який на своєму операційному столі зміняє сутності живих істот, перетворює його на людину. З цього моменту Зігфрід приречений на муки, адже істинна лебедина суть юнака рветься назовні. Навіть до своєї коханої Одетти-лебедя Зігфрід тепер може наблизитись лише у видіннях. «Мене цікавить те, як людину змушують жити не своїм життям. Це насилля над особистістю, по суті, дуже хореографічна тема. В балеті вона працює навіть потужніше, ніж в театрі, де актори живим словом створюють мовну характеристику персонажа, передають його почуття і внутрішній стан. Танець в такому випадку більш красномовний», — коментує свій задум Раду. Закінчується вистава трагічно: «дитя свободи» Зігфріда вбиває Чорна Маса. Комусь такий фінал вистави видався надто песимістичним. Хтось побачив в драмі головного героя алегорію на творчий шлях самого Раду Поклітару. Мовляв, так само, як і Зігфріда, відомого на весь світ балетмейстера витісняє з України чорна маса суспільного невігластва. Адже прем’єрі «Ле-

бединого Озера» передувала заява постановника про те, що через фінансові складнощі «Київ-Модерн Балет» припиняє свою роботу. Однак сам Раду налаштований оптимістично, адже протистояти обставинам йому доводиться не вперше. На його думку лебеді нашому суспільству конче необхідні, незважаючи навіть на те, що оточення не завжди готове їх прийняти.

УК. 68

Anton FILATOV

Swan Lake is covered with ice of ignorance On June 26, 2013, the «Swan Lake» was premiered. The ballet is the most famous ballet legend, it’s a kind of synonym for the word «ballet». The brilliant music of Pyotr Ilyich Tchaikovsky is a main component of the permanent grand success of the shows which does not leave the theater all over the world for over 130 years. Radu Poklitaru interprets the classic story of the «Swan Lake.» «This is the biggest ballet myth in the ballet history, which doesn’t leave me throughout life,» — the choreographer says. Work on the author's interpretation of the «Swan Lake» began more than two years ago. «I just felt that I had to say something mine... So once I sat down at the computer and began collecting libretto. Then I listened to the full version of the music that Tchaikovsky wrote for the «Swan Lake» and started looking for the directing and scenario moves. Later, I held the ﬁrst creative meeting and discussion,» — Radu Poklitaru reminds. Poklitaru’s version tremendously differs from the classical ballet. In the center of the plot is a young and beautiful swan named Siegfried. One day evil Rothbart, who changes the nature of living beings on his operating table, converts Siegfried into a man. Since then, Siegfried is doomed to suffer, because the true essence of swan rushes outside. Siegfried can approach to his beloved Swan Odette only in visions now. «I'm interested in how people are forced to live not their life. This violence against the person, in fact, is a very dance theme. It works in ballet even stronger than in the theater, where the actors make a language description of a character by words, they convey the feelings and the inner state by words. Dance is more eloquent in this case,» — Radu comments his plan. The performance ends tragically, the Black Mass kills the «child of liberty» Siegfried. Someone thinks the ﬁnal is too pessimistic. In main character’s drama, someone sees the allegory on Radu Pokli-

taru’s career. The black mass of public ignorance pushes the world’s famous choreographer out of Ukraine. Just before the premiere of the «Swan Lake» director made a statement that due to financial difficulties the «Kyiv Modern-Ballet» ceases to work. However, Radu is optimistic because he doesn’t confront the circumstances for the first time. He thinks that the Swans are desperately needed in our society, despite the fact that it is not always ready to accept them.

ИС. 69

Я не експериментую Візуальна розповідь Текст: Оксана ГАЙДУК Рисунки: Володимир МАЛИЙ

I do not experiment Visual story Text: Oksana GAYDUK Pictures: Volodymyr MALYI

КИЇВ МОДЕРН-БАЛЕТ Театр «Київ Модерн-Балет» створений у 2006 році хореографом Раду Поклітару за ініціативи відомого українського мецената Володимира Філіппова. Театр задумувався як авторський, у якому формування репертуару і художні пріоритети визначаються постановками одного хореографа, з його власним неповторним стилем. Anastasiya Kharchenko

rus Anna Ge

Sergiy Kon

Daria Tsygipa

Galyna Mykhailyuk

Mykhaylo Zayika

«Київ Модерн-Балет» — це, передусім, театр молодих людей. Щодня вони приходять на репетиції з бажанням змінюватися від вистави до вистави. Але, насправді, вони змінюють мене — людину, яка вважається творцем цих вистав, цих персонажів… У житті будь-якого театрального колективу є дві головні складові творчого успіху — це талант виконавців і, що дуже важливо, талант глядача…»

Раду Поклітару УК. 76

KYIV MODERN-BALLET The theatre «Kyiv Modern-Ballet» was created in 2006 by choreographer Radu Poklitaru thanks to initiative of known Ukrainian philanthropist Volodymyr Filippov. Theatre was conceived as the author’s project, where choreographer forms the repertoire due to his artistic priorities and unique style. Yuliya

Tymo

shenk

Oleksiy

Busko

ykhailo Zaika

Dmytro Kondr atyuk

Olena Symonova

Eugene Krysko

Elina Vynnykova

The«Kyiv Modern-Ballet» is primarily the theater of young people. Every day they come to rehearsals with desire to change and grow from play to play. But they change me, in fact, they change a person who is considered to be the creator of that performances and characters... There are two main components of creative success in the life of any theater group, these are artists’ talent and the viewers’ talent. And the second is more important…»

Radu Poklitaru ИC. 77

2-8

26-29

Оксана Гайдук Київ Модерн-Балет — нове явище в українській культурі

Кармен TV. Я самотня..? Ні

10-17 Олег Вергеліс, Альона Саффір Гармонія та химерність танцювальних ліній

30-31 Палата №6. Нерозуміння

18-25 Антон Філатов Анна Іпатьєва: aбсолютний творчий пріоритет

32-33 Леся Олійник Дощ. Досконала краса, що об’єднує людство

34-35 Сили долі. Сходи, що ведуть вниз

36-39 Болеро. Гімн свободі

40-41

50-67

Веронський міф: Шекспірименти

Фотопроект. Модерн. Емоції

42-45 Лускунчик. Диво, що зветься «Дитинство»

68-69 Антон Філатов Лебедине озеро покрите кригою невігластва

46-49 Underground. Прагнення до далекого світла

70-75 Оксана Гайдук Раду Поклітару: «Я не експериментую. Це творче життя». Візуальна розповідь

76-77 Київ Модерн-Балет