Українська Культура by Національне газетно-журнальне видавництво

№ 7 (1003), 2012 www.uaculture.com ЖУРНАЛ МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 95220

УКРАЇНСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ: НОВА ЕНЕГРІЯ НА ОМКФ

Чого варто очікувати від нового українського кіно

ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ: ЛЕГЕНДАРНА КУЗНЯ ТАЛАНТІВ

Історія на фотоплівці

«ВІН МОЛОДИЙ, НЕ ЗЛОВЛЕНИЙ СВІТОМ, ВІН — ЦЕ СВОБОДА БЕЗ МЕЖ…»

Григорій Сковорода як бренд України

Українська культура # 7 (1003), 2012 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 +38 (044) 498-23-61 pr.uaculture@gmail.com Наклад: 2000

Журнал виходить з червня 1921 року Засновник: Міністерство культури України Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор: Олеся Білаш Видавнича рада: Олеся Білаш, Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Ольга Дарибогова, Оксана Іонова, Лариса Лебедівна, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Олена Чередниченко, Михайло Швед, Ігор Гирич, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Алла Підлужна, Наталя Потушняк Головний редактор: Оксана Гайдук Над номером працювали: Яна Левицька, Оксана Гайдук, Оксана Женжера, Лариса Гончаренко, Катерина Кот Автори: Аніта Грабська, Яна Левицька, Оксана Гайдук, Оксана Островська, Антон Філатов, Ігор Бондар-Терещенко, Анна Журавська, Олексій Гавриленко, Олена Маляренко, Олександр Москалець, Олександр Гусєв Фото на обкладинці надані Національним центром Олександра Довженка (укр.), прес-службою ОМКФ (англ.) 1 обкл. — Кадр із фільму О. Довженка «Земля» 4 обкл. — Джеральдін Чаплін. Американська та британська актриса, дочка Чарлі Чапліна Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ № 1118 від 08.12.1994 року Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», 04080, Київ, вул. Фрунзе, 47б, корп. 2 тел. +38 (044) 417-25-93 Підписано до друку: 5 cерпня 2012 року Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не відповідати позиції редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця. © «Українська культура»

Передплатний індекс у Каталозі видань України

95220

Доволі часто доводиться чути вислів: «У житті, як у кіно». Однак для мене після відвідин ОМКФ-2012 ця фраза переформулювалася у щось на кшталт — у житті й у кіно потрібно прожити свій кадр. Перебуваючи на кінофестивалі в Одесі, яку справедливо сприймають ніби окрему державу зі своїми яскравими особистостями й власними законами, наша редакція, насамперед, побувала на Одеській кіностудії, де творилася кінокультура України. Це та студія, яка лідирувала за кількістю кінострічок, тут починали свою кар'єру всесвітньо відомі митці. Саме на Одеській кіностудії Олександр Довженко зняв свою першу картину, а сьогодні цю студію пов'язують з іменем Кіри Муратової — чи не найвідомішого режисера з України. Нам вдалося отримати ексклюзивні фотознімки з архіву найстарішої кіностудії в Україні, які ми презентуємо у цьому номері УК, й дізнатися про безліч цікавих історичних моментів з життя студії. Одеський міжнародний кінофестиваль став яскравою подією у житті не лише цього міста, а й для усіх вітчизняних поціновувачів кінематографа. На дев’ять днів місто перетворилося на українські Канни. Цього року головною новацією ОМКФ стало те, що глядачі самі визначали, кому дістанеться гран-прі фестивалю — статуетка «Золотий Дюк» — у межах головного міжнародного конкурсу. Грандіозною подією ОМКФ став показ легендарної «Землі» на Ланжеронівському узвозі — німий фільм 1930 року вважається кращою картиною Олександра Довженка і зазвичай згадується як одна з найважливіших стрічок радянської епохи наряду із «Броненосцем Потьомкіним» Сергія Ейзенштейна і «Людиною з кіноапаратом» Дзиги Вертова. На ОМКФ – 2012, за традицією, на Потьомкінських сходах просто неба відбулася демонстрація стрічки із золотого фонду світового кінематографа. Цьогоріч це був Чарлі Чаплін та його «Вогні великого міста». Німий фільм, знятий Чапліном на зорі ери звукового кінематографа, став однією з головних подій світового кіно і надихав геніїв різних поколінь, від Орсона Уеллса і Федеріко Фелліні до Вуді Аллена. Темі кіно ми присвятили більшу частину нашого випуску. Також у цьому номері подаємо матеріал, присвячений Першій київській бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012, яка стала справжнім проривом, наймасштабнішою мистецькою подією у культурному житті нашої країни. У липневому випуску спеціально для «Української культури» анотовано книжкові новинки, що будуть представлені на Форумі видавців у Львові; проаналізовано сучасний стан перекладної літератури та визначено роль перекладача в українському культурному просторі; анонсовано перший масштабний фестиваль до ювілею Григорія Сковороди та ще багато цікавих подій культурно-мистецького життя країни. Знайомтеся з новим випуском журналу й не соромтеся жити у своєму кадрі, дорогі читачі, адже у житті, як і в кіно. Оксана Гайдук, головний редактор журналу «Українська культура»

ТЕМА

ОСОБИСТІСТЬ

НАРОДЖЕННЯ КІНО НА ФРАНЦУЗЬКОМУ БУЛЬВАРІ

БОГОМ ДАНИЙ…

ЯНА ЛЕВИЦЬКА

ОЛЕКСАНДР МОСКАЛЕЦЬ

ТЕМА

ФОТОПРОЕКТ

УКРАЇНСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ: НОВА ЕНЕГРІЯ НА ОМКФ

ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ: ЛЕГЕНДАРНА КУЗНЯ ТАЛАНТІВ

ОКСАНА ГАЙДУК

ЯНА ЛЕВИЦЬКА

10–13

Тема

ДЕВ’ЯТЬ ДНІВ БЕЗ МОРЯ 14–15

Фоторепортаж Візаві

ВОЛОДИМИР ТИХИЙ: «УКРАЇНО, GOODBYE!» — ЦЕ МОРАЛЬНА ІНВЕСТИЦІЯ В НАШЕ СУСПІЛЬСТВО» 36–39

Дискусія

АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ КІНО 40–44

Кіно

МЮЗИКЛ ЯК ПРИКРАСА КІНЕМАТОГРАФА

УРОЧИСТЕ ЗАКРИТТЯ III ОДЕСЬКОГО МІЖНАРОДНОГО КІНОФЕСТИВАЛЮ 32–35

ФЕСТИВАЛЬ

ГАЛЕРЕЯ

«ВІН МОЛОДИЙ, НЕ ЗЛОВЛЕНИЙ СВІТОМ, ВІН – ЦЕ СВОБОДА БЕЗ МЕЖ…»

МИСТЕЦТВО НЕ СПИТЬ АБО ЧИМ ЦІКАВА НІЧ БІЄНАЛЕ

ОЛЕНА МАЛЯРЕНКО

РЕЦЕНЗІЇ

ДИТЯЧЕ МИСТЕЦТВО

ЛІТНІ КНИЖКИ ДО ОСІННЬОГО ФОРУМУ

«ДИТЯЧЕ ЄВРОБАЧЕННЯ – 2012»

ІГОР БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

ОКСАНА ОСТРОВСЬКА

46–47

Анонс

ПЕРШИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КАРНАВАЛ — ПАРАД ВИШИВАНОК У ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ 53–55

Студії

ПЕРШИЙ НА НЕЗВІДАНІЙ ЗЕМЛІ 60–65

Традиції

ДО ІВАНА — БОСНІЖ ТА У ВІНКУ 66–67 68–71

Афіша Мистецтво моди

АЙНА ГАССЕ: «МОДА — ЧАСТИНА КУЛЬТУРИ. ІНАКШЕ НЕ МОЖЕ БУТИ» 76–77 78

Новини Бліц-опитування

ОКСАНА ГАЙДУК

УКРАЇНСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ: НОВА ЕНЕРГІЯ НА

ОМКФ

«УК» здійснила візит на Одеський міжнародний кінофестиваль, який відбувався з 13 до 21 липня, й дізналася не лише про фестивальні події, нововведення кінофоруму, кількість гостей та учасників ОМКФ, яка зростає щороку (цьогоріч це близько 100 000 глядачів), але й побувала на всіх локаціях ОМКФ – 2012, стала слухачем Літньої школи й відвідала фестивальні вечірки 4

рім різних конкурсних програм на масштабній кіноподії працювала школа кінокритиків, а також проходили майстер-класи із зірковими гостями. Так, про створення кіно і сенс кіномистецтва гостям ОМКФ розповіли сценарист і режисер Тодд Солондз, кінорежисер Пітер Грінуей, дочка Чарлі Чапліна — акторка Джеральдін Чаплін. Головною фестивальною подією, безперечно, став показ класики німого кіно на Ланжеронівському узвозі: фільмів «Земля» Олександра Довженка в музичному супроводі етно-хаус групи «ДахаБраха» та «Вогні Великого міста» Чарлі Чапліна.

Одна з робіт проекту під назвою «Ядерні відходи» Мирослава Слабошпицького відібрана цього року для участі в МКФ в Локарно. «У кожної людини, кожного народу є події, які певним чином його сформували. Чорнобильська катастрофа: якщо б її не було, то було б усе по-іншому. Хто знає, як би склалася доля України, якщо б не трапилася ця трагедія. Фільм «Ядерні відходи» не тільки про Чорнобиль. Всі ми в Україні почасти «ядерні відходи», — розповів Мирослав Слабошпицький.

«Земля» Олександра Довженка

Джеральдін Чаплін Цьогоріч на ОМКФ обговорювали фестивальні перспективи нового українського кіно. На запитання журналістів відповідали гендиректор ОМКФ Денис Іванов, кінокритик Володимир Войтенко, режисер Володимир Тихий, продюсер Ігор Савіченко і режисер Мирослав Слабошпицький. Всі учасники прес-конференції є творцями проекту кінематографічної лабораторії «Україно, гудбай!». Альманах короткометрівок досліджує причини, які спонукають українців масово виїжджати з країни.

Режисер Володимир Тихий

Під час обговорення фестивальних перспектив нового українського кіно

ФІНАЛЬНІ АКОРДИ Червона доріжка закриття ОМКФ перед Одеським національним академічним театром опери та балету вже традиційно зібрала велику кількість глядачів і зіркових гостей фестивалю. Cвятковим червоним килимом пройшлися: голівудська ікона Дерріл Ханна з племінником, легенда радянських екранів Світлана Немоляєва, зірка режисера Еміра Кустуріци Бранка Катіч, лауреат головної нагороди МКФ у Роттердамі режисер Майя Мілош. Закриття ОМКФ також відвідав популярний актор російського телебачення Єгор Дронов, який опинився в Одесі на зйомках фільму. Останніми на червоній доріжці з'явилися члени творчої групи фільму-закриття фестивалю — життєрадісної соціальної драми британського метра Кена Лоуча «Віддане янголам». Завершальним кроком ОМКФ для глядачів став показ картини «У пошуках Еріка» на Ланжеронівському узвозі. Фільм режисера Кена Лоуча (автора фільму-закриття ОМКФ-2012) публіці представила продюсер Ребекка О'Брайен.

ОЛЕКСАНДР ГУСЄВ

ДЕВ’ЯТЬ ДНІВ БЕЗ МОРЯ Міжнародний Одеський кінофестиваль підтверджує свій статус однієї з головних культурних подій країни. У нашому короткому фестивальному щоденнику — стислий звіт про конкурсні фільми і найбільш цікаві картини позаконкурсних програм Третього ОМКФ

13 ЛИПНЯ Між ранковим прес-показом фільму-відкриття і його вечірньою прем'єрою — низка прес-конференцій середньої нудності і урочиста церемонія відкриття, витримана в стилістиці «Пісні року». Сама стрічка, «Реальність» Маттео Гарроне (Гран-прі Каннського МКФ), напочатку здається не більше ніж симпатичною трагікомедією про невдаху у стилістиці італійського неореалізму, але непомітно виходить на рівень важливих культурно-філософських узагальнень. Герой стрічки, уявивши, що телевізійники влаштовують за ним стежіння, щоб з'ясувати, чи гідний він потрапити в ТВ-шоу, ударяється в благодійність. Гарроне показує, як в уявленні обивателя в сучасному суспільстві, що втрачає віру, місце Бога займають мас-медіа, і саме їх швидкоплинного визнання він намагається добитися.

Фільм-відкриття «Реальність» Маттео Гарроне

14 ЛИПНЯ Світські фанфари червоних доріжок відгриміли, але фестиваль ще не набрав обертів: показаний лише один конкурсний фільм, «Зламані» англійця Руфуса Норріса. Ця пересічна, але добре зроблена мелодрама підкорила аудиторію сентиментальними перипетіями взаємин кількох мешканців передмістя. Цього року Гран-прі фестивалю вручався за підсумками глядацького голосування, і таким чином саме цей фільм, що отримав від зворушеної публіки оцінку в 4,7 бала, став переможцем Третього ОМКФ.

Конкурсний фільм «Зламані» англійця Руфуса Норріса

У програмі «Фестиваль фестивалів» — «Кліп» сербки Майї Мілош (приз Роттердамського МКФ) про школярку, яка проводить час на дискотеках і у підворіттях, в угарі алкоголю і сексуальних експериментів — фільм, на жаль, дуже вірогідний і актуальний і для наших широт.

УРОЧИСТЕ ЗАКРИТТЯ III ОДЕСЬКОГО МІЖНАРОДНОГО КІНОФЕСТИВАЛЮ Почесні гості ОМКФ пройшлися Червоною доріжкою перед Оперним театром, міжнародне журі оголосило переможців, а президент ОМКФ Вікторія Тігіпко вручила Гран-прі Одеського міжнародного кінофестивалю за кращий фільм Міжнародного конкурсу за результатами глядацького голосування

ЯНА ЛЕВИЦЬКА

НАРОДЖЕННЯ КІНО НА ФРАНЦУЗЬКОМУ БУЛЬВАРІ

Навколо Одеської кіностудії завжди поширювалося багато чуток і легенд. За царських часів вони були пов'язані з одеськими «рухомими картинками», за радянських — із самобутніми режисерами та акторами, ну а в наш час... із гучною приватизацією Одеської кіностудії. Але без легенд немає історії. Загальновизнаний дослідник кіно Жорж Садуль і його «Загальна історія кіно» свідчать, що кіно починалося в Парижі і що його придумали брати Люм'єри. А ось в одеситів, як завжди, своя правда, і вона підкріплена фактами

КІНОСТУДІЯ

апитайте у будь-якого одесита: де виникло перше кіно? І вам дадуть відповідь — звичайно, в Одесі! І це не буде жартом. За два роки до відкриття братами Люм'єрами, які, як відомо, винайшли кіно, прославився в Росії одеський умілець — головний механік Одеського (тоді Новоросійського) університету Йосип Тимченко. Влітку 1893 року він створив перший кінознімальний апарат, зняв два фільми, які тоді називали рухомими картинками, — «Вершник, що скаче» і «Списометальник». А в листопаді у приміщенні готелю «Франція» на розі Дерибасівської і Колодязного провулка показав їх одеситам. Пізніше винахід було продемонстровано на Всеросійському з'їзді природознавців у Москві. З'їзд схвалив винахід і висловив подяку Тимченку. Та ось тільки на думку нікому не спало, що народився кінематограф і що потрібно запатентувати винахід! А Люм'єри виявилися в цьому плані розумнішими... Горді одесити оскаржувати факт винаходу кінематографа французами не захотіли.

Одеса — місто, де народилося кіно, і місто, створене для кіно Режисер Петро Тодоровський

Знімальний момент к/ф «Місце зустрічі змінити не можна»

Кадр з к/ф «Весна на Зарічній вулиці»

Кадр з к/ф «Д'Артаньян і три мушкетери»

ЯНА ЛЕВИЦЬКА

ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ:

Перша лабораторія з проявлення кіноплівки

Вітрильник, який з’являється під звуки морського дзвона... Цей символ Одеської кіностудії досі прикрашає всі стрічки, що вироблені на березі Чорного моря. У кіношників він завжди вважався символом удачі — багатьом режисерам і талановитим акторам Одеська кіностудія проторувала шлях у великий кінематограф. Історія сходження їх на кіноолімп колись була відображена на фотоплівці і нині зберігається в архівах Музею кіно в Одесі

Одеська кіностудія

ОЛЕКСАНДР МОСКАЛЕЦЬ

БОГОМ ДАНИЙ…

Тепер ми житимемо на світі без Богдана Сильвестровича Ступки…

айбільші актори, яких люблять і знають, про яких говорять і яких бачать на екрані, зазвичай бувають двох різновидів. Одні застигли у вигляді пам’ятників та барельєфів на меморіальних дошках, увійшли до підручників з театрознавства та стали частиною історії мистецтва. Інші посміхаються нам з екрана, працюють і подорожують, ми читаємо їхні інтерв’ю, ходимо на їхні вистави. Але найбільш незбагненне стається тоді, коли на наших очах актор раптом перетинає межу цих двох іпостасей…

Ким був Богдан Сильвестрович для нас, покоління сорокарічних? Перші враження — від шефського виступу актора в актовому залі нашої школи. Далі — сторінки «Театрально-концертного Києва», перші в житті вистави франківців, побачені завдяки мудрій наполегливості класного керівника. А згодом — вибух, перший показ вистави «Тев’є-Тевель», на який вдалося потрапити. Приблизно з того часу Ступка був для нас, тоді студентів першого курсу, вже культовою фігурою. Згодом з’ясувалася дивна річ. У творчому доробку Богдана Сильвестровича — понад 120 кіно- та телевізійних робіт. Також він виступав у численних театральних антрепризах, а починав у Львівському академічному драматичному театрі ім. М. Заньковецької, де також зіграв чимало ролей. Певний, що стіни того за-

АНТОН ФІЛАТОВ

ВОЛОДИМИР ТИХИЙ: «УКРАЇНО, GOODBYE!» — ЦЕ МОРАЛЬНА ІНВЕСТИЦІЯ В НАШЕ СУСПІЛЬСТВО» Наближається прем’єра наймасштабнішого українського кіноальманаху «Україно, goodbye!», присвяченого темі еміграції українців. Зустрівшись із куратором цього проекту Володимиром Тихим, ми розпитали його про те, як з’явилась ідея зняти цикл таких короткометражок, як проходили зйомки, яке обличчя має сучасне українське кіно і як його сприймають за кордоном. Не оминули ми увагою і його власний повнометражний фільм, зйомки якого Володимир має розпочати вже найближчим часом

Ми прагнули підштовхнути людей до вибору: залишатися тут і щось змінювати або емігрувати

ІГОР БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ КІНО Під сучасну пору історико-культурної амнезії, що панує у головах широкого глядача в Україні, важко переоцінити просвітницьку роль телебачення, а також кінематографа — того самого, про який далекоглядний товариш Ленін значив як про найважливіше з мистецтв у справі будь-якої революції. Утім, якщо поглянемо на теперішню «революцію» форм у нинішніх телевізійно-просвітницьких проектах, то втішені будемо слабко…

Кадр із фільму «Матч»

Сяку-таку дискусію про доречність екранізації літературної та історичної класики — і то серед спільноти соціальних мереж в Інтернеті і лише трохи у засобах масової інформації — викликали хіба що два-три культові серіали, які свого часу прокотилися україно-російськими екранами (зокрема «Майстер і Маргарита» В. Бортка і «Єсенін» І. Зайцева), натомість довгограюча «Московська сага» за романом В. Аксьонова і «Діти Арбату» за епопеєю А. Рибаковим взагалі пройшли майже не поміченими. Так само, як не дуже відповідав високому бюджетові невисокий гра-

дус обговорення останніх в часі фільмів режисера А. Малюкова, і зокрема його «Матчу» в жанрі альтернативної історії, не кажучи вже про гучний ляпас по вітчизняній історії, тишком зроблений ним у бойовику «Ми з майбутнього». У фільмі «Матч», головного героя в якому — воротаря київського «Динамо» зразка 1941 року — зіграв всюдисущий Сергій Безруков, українці показані зрадниками радянського народу, а націоналістичним силам того часу вкотре закинули колабораціонізм з

ЯНА ЛЕВИЦЬКА

МЮЗИКЛ ЯК ПРИКРАСА КІНЕМАТОГРАФА Мюзикли вже давно перекочували з театральної сцени на широкі екрани, посівши далеко не останнє місце серед жанрів кіномистецтва. Ще б пак! Цікаве видовище, коли улюблені актори не лише беруть участь у завчених діалогах, а й самі виконують пісні й танцювальні па, зміст яких чудово доповнює сюжет фільму. Також у мюзиклах можуть грати професійні співаки, тим самим роблячи новий виток у своїй кар'єрі і залучаючи до перегляду своїх шанувальників

Чарівний світ Бродвею 40

ПЕРШИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КАРНАВАЛ —

ПАРАД ВИШИВАНОК У ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ Підготовка до всеукраїнського Параду вишиванок вийшла на фінішну пряму. Більшість регіонів країни вже представили варіанти розпису величезних диво-писанок, котрі стануть центральним об’єктом дійства. Найприємнішою особливістю цьогорічного Параду вишиванок буде інтрига для глядачів. Навіть організатори не знають, яке шоу готує команда кожного регіону. Українські міста тримають у суворій таємниці сценарії власних виступів СВЯТО БЕЗ ПОЛІТИКИ Останнім часом найважливіше для українців свято — День Незалежності — залишалося без радісних народних подій. Навіть військовий парад відмінили за браком коштів.

нації. Для цього достатньо лише вдягнути вишиванку, — говорить голова оргкомітету Параду вишиванок Ігор Добруцький, — ми сподіваємося створити справжній народний карнавал. Без політики і гасел. Весело і з душею.

— Саме тому і виникла ідея зробити фестиваль для людей. Свято, у якому розкриється українська душа, де кожен легко зможе згадати власне коріння і подумати про витоки української

Участь у Параді вже підтвердили 15 регіонів. У містах дошивають костюми для артистів, підфарбовують та чепурять писанки. А в столиці вирішують, звідки стартуватиме урочиста хода.

ІГОР БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

ЛІТНІ КНИЖКИ Завжди було цікаво довідатися, чим порадують нас видавці, що зазвичай готують свою продукцію до чергового Форуму у Львові, саме зараз, тобто задовго до цієї урочистої події. Якісь із книжок уже набирають обертів читацької уваги, а якісь лише готуються здивувати прихильників творчості того чи іншого культового автора

Школа-військо-інститут плюс пиятика-кохання-бізнес і Майдан на закуску Так, зокрема, крім решти популярних імен, зі своєї видавничої скарбнички львівська «Кальварія» укотре засвітить Тимофія Гавриліва, а також Євгенію Кононенко, чиї нові книжки вийдуть акурат до Форуму. Київська «Нора-друк», вже заявивши про себе новенькою «Дошкулякою» Анни Багряної, готує видати також «Блукаючий народ» Олександра Гавроша, «Емісара» Олексія Волкова і «Хмарочос» Валентина Терлецького. Чернівецьке видавництво «Книги–ХХІ» планує презентувати на Форумі видавців нову

книжку Олександра Бойченка «Мої серед чужих», збірку «Година серця» (листуванням Пауля Целана і Макса Фріша, а також — між Інґеборґ Бахман і Жизель Целан-Лестранж), і найбільш визначну новинку сезону — «Діти застою» Василя Кожелянка. У романі відомого апологета жанру «альтернативної історії» у цілком реалістичний спосіб систематизується епоха і створюється портрет «утраченого» покоління, що виказує в авторі професійного

ОЛЕКСІЙ ГАВРИЛЕНКО

ПЕРШИЙ НА НЕЗВІДАНІЙ ЗЕМЛІ

Про роль перекладача в українському культурному просторі, про проблеми українського перекладного книговидання і не тільки розмірковує молодий дослідник Олексій Гавриленко

одразу ж і йому вдавалося з ними поговорити, висаджувалися самі. З цієї причини перекладачів з собою возили багато, із запасом, і кидали між ними жереб, кому сьогодні плисти на берег». Оцінюючи сучасний стан перекладної літератури, статус перекладача, ця метафора звучить сумно, трагічно, я б сказав. Видання перекладної літератури останнім часом стало серйозним

Не так давно письменник і перекладач Антон Санченко у спеціалізованій фейсбуковій спільноті «Український переклад» писав дотепну річ: «Без перекладачів епоха великих географічних відкриттів не розпочалась би. На перекладачів готували захоплених в рабство негрів, навчаючи їх португальської… Припливши до якоїсь нової землі, португальці першим відправляли на берег перекладача. А вже потім, якщо дикуни не роздирали його на шматки

СТУДІЇ

продажу. Це складна система презентації продукту, виявлення його кращих-гірших сторін. Це середовище життя продукту (тексту, книги), яке перевіряє його з кожним разом на потрібність читачам. Якщо видавець не хоче або не вміє працювати за міфічними ринковими умовами, то змушений економити або примітивно заробляти, тим паче зараз, коли більшість видавництв потрапили в серйозну фінансову нестабільність. Таким чином, з’являються дві проблеми — несправедливий гонорар перекладачеві й ґрантоїдство. Останнє найяскравіше свідчить радше про лінь вітчизняних видавців. Хтось може сказати: немає нічого поганого в тому, що закордон виділяє гроші для видання перекладів в Україні. Воно і справді так. Але є негативний рівень проблеми. Він криється в тому, що українські видавці, отримуючи ґранти, відучуються від правил ринку, так їх і не засвоївши. Такої схеми, як на Заході, — коли видавець знайшов книжку, вклав у неї гроші, видав і заробив на ній — у нас просто немає або вона не настільки популярна. Якщо видають без якоїсь програми, то значить ця книжка буде закуплена державою. І в тому, і в іншому випадку видавець отримує гроші. Рухаємося далі за ланцюжком. Через те, що більшість перекладів видаються в Україні за ґрантами або за підтримки посольств, у нас не з’являється дуже багато цікавих широкому загалу книжок. Бо якщо певного закордонного автора немає у списку відповідного посольства, то в нього дуже мало шансів бути виданим в Україні. До прикладу: якщо в Україні захочуть видавати твори модного іноземного автора, то його фінансувати не будуть, адже він цікавий, має велику аудиторію, а тому й так знайде свого читача. Тобто видавець, купуючи ліцензію на переклад, може мати зиск і без того. А українські видавці

не хочуть докладати зусиль, щоб самим заробити гроші, вони хочуть, щоб їм ці гроші дали — або держава, або іноземці, або якийсь фонд. Так і працюють. Не хотілося б остаточно стверджувати, що українські видавництва, які найактивніше співпрацювали і співпрацюють з фондами та беруть ґранти, ліниві. Те, що вони працюють за такими схемами, не завжди означає, що це негоже. Зрештою, представники багатьох професій працюють «під ґранти» — соціальні працівники, психологи, митці, працівники у сфері культури, музиканти, лікарі, науковці. Така реальність. Просування ж друкованої продукції потребує значних коштів, яких і так не дуже багато у видавничій сфері. Отже, ґрантова підтримка перекладів в Україні — добро це чи зло? Конкретну відповідь на це питання дати неможливо. Добро в тому, що певна група читачів отримує непересічні, потрібні їм тексти. Зло в тому, що ми змушені констатувати лінь видавців, тіньові відносини, можливість вкотре надурити виконавця, адже коли видавець отримує грошову підтримку, це не означає, що він розділить ці гроші чесно. За виконанням ґранта стежать, але не надто прискіпливо. Тому існує вірогідність, що видавець більшу частину коштів може покласти собі в кишеню, а видання книжки проходитиме на заощадженнях. Надрукувавши книжку, видавець не поспішає її продавати — свої гроші він уже заробив. Так на складах залишаються скніти цілі наклади непоганих видань. У такій ситуації не треба опускати руки і пам’ятати головне: видавати переклади треба лише для того, щоб іншомовний текст був, існував в українському перекладі, а значить і в українській мові. (Продовження в наступному числі УК)

Ґрантова підтримка перекладів в Україні — добро це чи зло?

ОЛЕНА МАЛЯРЕНКО

«ВІН — МОЛОДИЙ, НЕ ЗЛОВЛЕНИЙ СВІТОМ, ВІН — ЦЕ СВОБОДА БЕЗ МЕЖ…» 17 серпня 2012 року в Національному літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди вперше відбудеться фестиваль «De libertate». Він органічно вписався в цьогорічний календар поміж іншими заходами музею: язичницьким святом «Сьогодні Івана, завтра Купала», що відгомоніло на території закладу 7 липня, та академічними й виваженими Міжнародними читаннями «Григорій Сковорода у світлі філології, філософії та богослов’я», які відбудуться 27–29 вересня 2012 року. Символічно, та чи випадково? Про це ми вирішили запитати в його організаторів, а саме в Олени Петрівни Рибки — водночас і заступниці директора музею у Золочеві, і натхненниці проведення фестивалю

Сковорода — це бренд України

— Чим принципово буде відрізнятися фестиваль «De libertate» від традиційних заходів до чергової річниці Г.С. Сковороди?

— Пані Олено, кому саме, з якого приводу і з якою метою спало на думку організувати цей захід? — Це наша музейна ініціатива. Щойно я прийшла сюди працювати, відчула: ось тепер з’явився простір для втілення чогось грандіозного. Адже екскурсії, лекції та бесіди — не те, чим можна зараз зацікавити людей, тим більше молодь. І хоча у нас прекрасна експозиція й саме місце — не побоюся цього слова, благословенне, та хочеться більшого. Григорій Савич вартий того, щоб ним цікавилися не лише науковці. А у нас, на превеликий жаль, про нього усі чули, усі щось читали — «Так, це мандрівний філософ… Так, це український Сократ… Так, Сковорода — це «Всякому городу нрав і права»… А нам хочеться, щоб люди відчули: він — молодий, не зловлений світом, він — це свобода без меж, це вільне пізнання й реалізація себе. Можна сказати: мета фестивалю, щоб Сковороду відчули душею.

— У музеї Сковороди не випадає бути просто чиновником чи просто науковцем — тут усе спонукає до творчості. Я не думаю, що це взагалі буде традиційний офіціозний і пафосний захід. Погляньте на наш логотип роботи Марисі Рудської: Сковорода-хлопчик, що подорожує на самокаті до свободи. Він сам — це вже творчість, кажучи сучасно — суцільний креатив. А креативність не може бути шаблонною, традиційною.

Малюнок Марисі Рудської

Окрім того, у нас, у мене особисто й у співорганізаторів — Ігоря Зарудка, Одислава Німая, Сергія Онищенка багатий досвід організації фестів. Ми прагнемо створити платформу, надати час та простір, щоб якомога більше людей творчо виразили себе у тих жанрах і видах мистецтва, у яких їм є що сказати: література, музика, пластика, перформанс, образотворче чи то ужиткове ми-

АННА ЖУРАВСЬКА

ДО ІВАНА — БОСОНІЖ ТА У ВІНКУ Івана Купала — це день, коли у вінках ходять навіть чоловіки. Чи то охоплені атмосферою свята, а може, зачаровані дівочими піснями чи іншими магічними хитрощами — невідомо. Однак факт залишається фактом: і «зелені» юнаки, і зрілі батяри — хто у вишиванках, хто у звичайних джинсах — підтримали квітучу ейфорію свята...

оча святкування проходило не на Закарпатті, а поблизу суєтного Києва, атмосфера українськості та природності усе ж була. Як відомо, саме на Івана Купала проводять обряди для наречених. Тож будемо сподіватися, що після цьогорічного святкування щасливих українських родин побільшає.

Рай, де мешкають янголи з ароматними німбами

Ступити босоніж у траву і плисти хвилями української пісні...

Увечері були танці. Щоправда, під естрадну музику. Почали з Софії Ротару («Хуто-хуторянка»), а закінчили іноземними виконавцями, що було, м’яко кажучи, не до теми (і так щодня вони на слуху). Однак можемо списати це непорозуміння на пустощі Іванка.

ТРІШКИ СУМОВИНКИ Єдине, що не дає спокою, це відповідь на запитання, чи правдиве склалося враження, що більшість людей приїхала на святкування з метою «на людей подивитися і себе показати» та назнімкуватися, бо кількість фотографів та тележурналістів на святі зашкалювала. А з іншого боку, Івана Купала — одне з небагатьох свят, де можеш відчути себе українцем, без сорому, а з гордістю — за українську пісню, національний одяг, уміння радіти життю та єднатися у нестримному танці.

Українській дівчині потрібно так небагато, щоб почуватися красивою

Маленька чарівниця

Отже, мрія шестилітньої давності благополучно здійснилася. Можливо, не так феєрично й яскраво, як хотілося б, але свій шматочок Купалового кола я отримала. І, сподіваюся, віддала Іванові щось навзаєм.

P.S. А ще трохи прикро за майбутню долю дівчат, які за відсутності більш пристойної водойми змушені були кидати вінки до невеличкого болітця. Ну, на якого ж нареченого можна сподіватися? Дівчата, довезіть вінки до Дніпра. Або робіть, як я — несіть додому. Нехай щастя саме знайде вас там.

Підростає Мавці зміна

Нехай щастя саме знайде вас там

«ЛІТНЯ ЛІТЕРАТУРНА ШКОЛА 2012» ПРОЙДЕ У КАРПАТАХ Місце проведення: с. Яблуниця на вершині гори Яблунівського перевалу, поблизу Буковеля (Івано-Франківська обл.)

3 18 серпня 2012 року в Карпатах третій рік поспіль відбудеться «Літня літературна школа 2012», яка традиційно є однією з найбільш помітних подій у літературному процесі України і цього року виходить на міжнародний рівень (запрошуються лектори-письменники з-за кордону). Під час Літньої літературної школи — цього інноваційного проекту для України — письменники, видавці, менеджери культури проведуть тренінги, майстеркласи, дискусії. Також у програмі — поетичні вечори, кінопокази на мистецьку тематику, різноманітні рольові ігри, воркшопи.

УСІ НА ЯРМАРОК! З 14 до 19 серпня 2012 року в селі Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області відбудеться Національний Сорочинський ярмарок. Офіційне відкриття — 15 серпня.

утворення Полтавської губернії та 160 років від дня смерті Миколи Гоголя.

Знаменними подіями цього року є 75-та річниця утворення Полтавської області, 210 років

ЗУСТРІНЕМОСЯ НА «ЗАХОДІ 2012»

Фестиваль національного рівня «Захід» — це безпрецедентне явище, яке тішить своїх гостей оригінальною музичною програмою та цікавими подіями — цього року обіцяє набути неймовірних масштабів.

Напрями музики, яка лунатиме під час трьох днів фестивалю, — етно та рок. Щороку у фестивалі бере участь понад півсотні різноманітних музичних гуртів та виконавців. Ще однією цікавинкою цього дійства є літературна частина, де у гостей є можливість познайомитися із сучасним українським літературним словом.

Метою фестивалю є популяризація української пісні та пропаганда активного способу життя і відпочинку.

Тож обов’язково завітайте на цю подію, щоб подарувати собі на наступні 363 дні прекрасні спогади та мрії.

З 17 до 19 серпня в с. Родатичі поблизу Львова на базі «Сонячна галявина» відбудеться фестиваль «Захід 2012».

МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «ЕТНОВИР» 22–26 серпня Міжнародний фестиваль «Етновир» запрошує до Львова. Будуть виступи колоритних колективі з різних країн, паради вулицями міста, частування національними стравами, танцювальні майстеркласи. Фестиваль фольклору в Україні збере на площі Ринок учасників

із Польщі, Іспанії, Білорусі, Індії та Туреччини. Протягом фестивалю на площі Ринок усі колективи-учасники просто неба готуватимуть традиційні страви своєї країни. Гості фестивалю матимуть нагоду спробувати оригінальні чи навіть екзотичні страви й відчути колорит країн-учасниць на смак.

V Ювілейний фестиваль фольклору «Етновир» відбувається під егідою Міжнародної ради організацій фестивалів фольклору і традиційних мистецтв (CIOFF) при ЮНЕСКО та Міжнародної організації народної творчості (IOV). Організатор — Громадська організація «Етновир» за підтримки Львівської міської ради.

ОЛЬГА АНУФРІЄВА

АЙНА ГАССЕ: « МОДА — ЧАСТИНА КУЛЬТУРИ. ІНАКШЕ НЕ МОЖЕ БУТИ»

— Так, дійсно, в широкому сенсі це і є європейський стиль, насамперед елегантний, вишуканий, з легким аристократичним блиском. Ми намагалися зробити це місце саме таким — класичним, але з притаманними стилю Aina Gasse деталями. Перш за все — це спокійна кольорова гама інтер’єру, лаконічність форм і коштовні речі. Основна концепція, яка використовувалася при створенні — храм моди. Потрапляючи всередину, ви повинні залишити назовні все зайве і присвятити себе її величності моді і, власне, собі, бо для думаю-

чої людини мода — це самовираження, а зовсім не сліпе копіювання. Маю надію, що моїм вимогливим і відомим клієнтам тут буде комфортно. — Бувало таке, коли українська етніка надихала Вас на творчість? Як, на Ваш погляд, національні культурні традиції відбиваються в сучасній моді. — Звісно. Окремі елементи українського національного костюма, у тому числі й орнаменту, присутні у багатьох моделях, але виключно у стилізованому вигляді. Я вважаю український національний костюм настільки самодостатнім і глибоким витвором у сакральному сенсі, що експериментувати і намагатися зробити щось подібне, мабуть, не дуже вдала ідея.

Що стосується культури, то я вважаю моду її частиною. Інакше не може бути. Культура формується із різних уявлень, і творча людина, яка з молоком матері всмоктувала ці характерні уявлення, так чи інакше відобразить їх у своїх витворах. Тому ми бачимо характерні національні риси у творах відомих модних дизайнерів або симбіоз різних культур як прояв глобального світу. — Як Ви оцінюєте перспективи української моди у світі. Чи є шанс на появу в Україні свого Гальяно або мадам Коко? — Я думаю, що українська мода, як самодостатня індустрія, навряд чи комусь вигідна в Європі, але має перспективи перш

— Айно, у минулому році Ви з партнерами презентували модний дім Вашого імені. Це спроба долучити українок до європейських традицій високого стилю?

ОКСАНА ОСТРОВСЬКА

«ДИТЯЧЕ ЄВРОБАЧЕННЯ — 2012»

У Міжнародному дитячому центрі «Артек» відбувся фінал національного відбору на «Дитяче Євробачення — 2012», яке цього року приймає Амстердам

фіналі відбіркового конкурсу прозвучала 21 композиція у виконанні вокалістів віком від 10 до 15 років. Свою пісню маленькі артисти мали написати самі або брати активну участь у її створенні. Переможця обирали змішаним голосуванням журі й телеглядачів. Голосування відбувалося додаванням балів від глядачів та балів, які поставили конкурсанту судді. У складі журі конкурсу були знані акули українського шоу-бізнесу: Валід Арфуш, голова журі, заступник генерального директора НТКУ, Влад Багінський, музичний продюсер Першого Національного, Тетяна Піскарьова, співачка, викладач з вокалу, Олена Піддубна, генеральний директор МДЦ «Артек», Матіас, співак. Попри деякі технічні несправності, фінал національного відбору на «Дитяче Євробачення — 2012» пройшов на дуже високому рівні. Завдяки щоденній невтомній роботі творчої групи Першого Національного телеканалу та професійних вокалістів, хореографів і музикантів усі учасники конкурсу добре підготувалися до підкорення «артеківської» сцени та сердець українських глядачів. Гарний настрій глядачам створювали й ведучі концерту Ліза Арфуш і Тімур Мірошниченко, Ростислав Тодореску і Тетяна Терехова. Усі учасники фіналу національного відбору на «Дитяче Євробачення — 2012» були нагороджені дипломами та заохочувальними призами. Під час фіналу на сцені в Міжнародному дитячому центрі «Артек» виступали Вікторія Петрик, яка представляла Україну на «Дитячому Євробаченні — 2008» і посіла друге місце, та Kristall, представниця від України на «Дитячому Євробаченні — 2011». Спеціальний гість — Матіас — виконав фінальну пісню з усіма учасниками цьогорічного конкурсу.

Грин рум (учасники збиралися після виступу)

Розділеним рішенням журі та глядачів з результатом 28 балів перемогу здобула Анастасія Петрик з піснею «Небо»

МИСТЕЦТВО НЕ СПИТЬ або На початку липня в Мистецькому арсеналі у рамках проведення Першої Київської бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012 відбулася яскрава подія — НІЧ БІЄНАЛЕ, яка вразила сенсаційним успіхом — майже 12 тисяч відвідувачів завітали до Мистецького арсеналу, аби у незабутній нічній атмосфері поринути у світ мистецтва

Провідні діячі світової арт-сцени надзвичайно високо оцінили Першу Київську бієнале Проект «Прадавні форми. Актуальний погляд» ARSENALE 2012 — амбітний та неймовірно складний в реалізації міжнародний проект, який став наймасштабнішою знаковою подією у культурному житті нашої країни. Провідні діячі світової артсцени надзвичайно високо оцінили Першу Київську бієнале та визнали її експозицію надзвичайно змістовною, високопрофесійною та візуально насиченою. Перша Київська бієнале, представивши у своїй експозиції 250 творів 100 зірок сучасного мистецтва з 30 країн світу, стала рішучим кроком України до міжнародної культурної спільноти, проривом українського мистецтва на світову арт-сцену. Знаковим є те, що проект підтримали Президент України, Міністерство культури України, Київська міська державна адміністрація, що, безумовно, свідчить про якісно новий міжнародний рівень презентації України та позитивно впливає на зміцнення її іміджу як держави, відкритої для діалогу та співробітництва у царині культури і мистецтва.

Генеральний директор Мистецького арсеналу Наталія Заболотна

Без перебільшення можна сказати, що Перша Київська бієнале модернізувала мистецьке середовище в Україні, запропонувавши нові форми спілкування глядацької аудиторії з мистецтвом, спонукаючи її до глибшого проникнення у творчі ідеї та розширення

НА ЛЬВІВЩИНІ ВІДБУВСЯ «ФРАНКО-ФЕСТ» У Нагуєвичах, рідному селі великого Каменяра, вперше провели свято «Франко-фест». Тут малювали, читали вірші, ставили вистави, грали та співали.

Дерев’яна хата, де виріс поет, стала серцем фестивалю. Її відвідала рекордна кількість туристів. Адже щодня у Нагуєвичах збиралося близько 20 тисяч людей. На свято приїхали гості з усієї України. Хтось щоденно доїжджав зі Львова чи Дрогобича, а хтось мешкав у наметах біля лісу.

Дійства відбувалися одночасно на 3-х майданчиках. А глядачі обирали, що їм до вподоби. Слово Франка звучало зі сцен під час літературних читань і виступів співаків. Організатори склали програму так, аби показати багатогранність постаті поета. На «Франкофесті» він постав не лише Каменярем-революціонером, а й глибоким філософом і ліричним романтиком.

«Ті люди будуть іншими, будуть знати, що вони не одні, відчуватимуть плече друга, товариша. Знатимуть, коли важко, можна відкрити Франка, і стане легше», — каже організатор «Франко-фесту» Микола Походжай.

Альона Матвійчук приїхала у Нагуєвичі аж з Донецька: «Я зрозуміла, що в нього є сильна інтимна лірика. У цих віршах настільки тендітний, настільки тонкий світ, він дуже гарно пише про кохання», — розповідає учасниця «Франко-фесту».

Свято вдалося, переконані організатори, і завдяки тому, що інформацію про нього поширювали в соціальних мережах і мистецьких мас-медіа. А учасники «Франко-фесту» стверджуть, що готові їздити на подібні дійства в інші регіони. Адже Україна багата величними постатями, творчість яких треба популяризувати.

«НОВА ХВИЛЯ». БРОНЗА ДЛЯ УКРАЇНИ Нілуфар Расулмухамедова (Нілу), учасниця українського вокального шоу «Голос країни» перемогла на міжнародному конкурсі молодих виконавців «Нова хвиля-2012». У свою чергу, представниця України, фіналістка того ж шоу «Голос країни» — Марія Яремчук — зайняла третє місце та отримала приз глядацьких симпатій. Це створює безпрецедентну ситуацію, коли відразу дві учасниці українського вокального шоу стали призерами престижного міжнародного конкурсу. Музичний продюсер та член журі «Нової хвилі2012» Костянтин Меладзе відзначив виступ

Марії і сказав, що вона підкорила суддів конкурсу: «Хоч би як не закінчився конкурс, найважливіше, що Марія потрапила до трійки найсильніших потужного міжнародного конкурсу і це величезне досягнення. Журі «Нової хвилі» — це великі професіонали, які одразу бачать, що перед ними не просто молода виконавиця, що добре співає, а дівчина, яка володіє якостями справжньої популярної артистки. Перш за все, це голос і вокал, друге — красива зовнішність, і третє, що дуже важливо, Марія вміє подати себе так, щоб зачепити глядача: це міміка, пластика, володіння голосом і вміння викликати як сльози, так і радість».

КАЗАНТИП СВЯТКУЄ ЮВІЛЕЙ У серпні 2012 року Казантип особливий — Республіка Z святкує двадцятирічний ювілей! Казантип — це єдиний український музичний фестиваль, слава про який давно вийшла за межі України. На початку 1990-х років він проводився у північно-східній частині Криму, на мисі Казантип. Звідси і назва проекту. Спочатку це був спортивний захід, що збирав фанатів віндсерфінгу. Його супроводжувала музика. На початку 2000-х років «Каzантип» переїхав на захід Криму, у Поповку, і незабаром його перейменували на «Республіку Z». Щороку на Казантип приїжджають росіяни, білоруси, поляки, італійці, німці. Усіх приваблює атмосфера безтурботності та, як кажуть казантипівці, — щастя. Тут не почуєш гучних імен відомих діджеїв, зате різноманітної електронної музики буде цілком достатньо. Казантип підійде для тих, хто вміє насолоджуватися теплом кримського сонця і моря та заряджатися позитивом.

ЯКИЙ ЗМІСТ ВИ ВКЛАДАЄТЕ У ПОНЯТТЯ «УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА»?

АЛІНА ОСТРОВА, ДЗ «ДЕРЖАВНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ДЛЯ ЮНАЦТВА», ЗАВІДУВАЧ ВІДДІЛУ МИСТЕЦТВ: Українська культура — народна культура, на основі якої, на мій погляд, формуються професійні наука, література і мистецтво.

СЕРГІЙ КОСТЕЦЬКИЙ, ТАНЦЮРИСТ:

АНТОН ЛІРНИК, ШОУМЕН, СЦЕНАРИСТ: Українська культура — це література (її мало, але, погодьтесь, польської літератури також небагато), це музика (її також мало, але див. попередній пункт), це танці (їх рівно стільки, скільки і в інших народів). Додаймо ще щось, що важко виразити словами. І цього, останнього, майже не залишилося, і що з цим вдіяти — ніхто не знає. Слід у поляків запитати, раптом вони знають.

У моєму розумінні, поняття українська культура — це творче багатство України. Те, як творчі люди, приносячи себе в жертву мистецтву, живуть цим і творять щось неординарне і красиве, піднімаючи цим культурний рівень жителів нашої країни. Кожна нація має багатовікову культуру, ми повинні знати, цінувати і пишатися своєю. Поважаючи і підтримуючи національні традиції, ми посилюємо наш патріотизм і гордість за те, що ми українці.

МАКСИМ ПАПЕРНИК, РЕЖИСЕР:

БРАТИ КАПРАНОВИ, ПИСЬМЕННИКИ: Українська культура — це спосіб існування українського народу. Від побуту й моралі до мистецтва та мрій.

ВІКТОР БАЛОГА, ПОЛІТИК: Коли людина думає не тільки за свою вечерю, а й за те, якою буде українська громада завтра. Як житиме і на основі яких цінностей!

ДЕНИС СИЛАНТЬЄВ, ЗАСЛУЖЕНИЙ МАЙСТЕР СПОРТУ, ЧЕМПІОН СВІТУ, ЧЕМПІОН ЄВРОПИ З ПЛАВАННЯ: Українська культура — це знання історії України, її традицій та звичаїв. Слід завжди пам’ятати про те, що ти представляєш свою країну, і як ти будеш поводитись, що будеш говорити і робити, по тобі й судитимуть про країну, звідки ти приїхав. Адже недаремно кожній нації характерна своя поведінка. Україна гостинна, красива і щира країна. І люди тут живуть такі ж.

ІВАН ХМІЛЬОВСЬКИЙ, ІКОНОПИСЕЦЬ Українська культура — це величезний пласт багатовікових навичок, здібностей, традицій побутових і фахових нашого народу і навіть духовний стан, що формує і визначає нас як українців. І якщо це «бліц», то неможливо двома словами, з огляду на різнобічність, охарактеризувати, що таке українська культура. І, найімовірніше, це все те, що є звичним і заповітним для кожного українця з дитинства.

На Ваше запитання не вдасться відповісти коректно. Є така п’єса в абсурдистів «В очікуванні Ґодо». Всі чекають Ґодо, але ніхто не знає хто це, який має вигляд і т. ін. Так само з українською культурою, всі про неї пишуть і говорять, але, по-моєму, ніхто до пуття не знає, що це. Звичайно мене закидають камінням і скажуть: «У нас є Ліна Костенко, великий Кобзар, Леся Українка, і Гончар, і Лисенко, і Довженко, і Богдан Ступка. Але на практиці вся українська культура зводиться до шароварів, вишиванок, гопака і вареників. Хоч я особисто люблю Марію Башкирцеву, чиї роботи прикрашають музеї Парижа і Санкт-Петербурга, просто в нас ніхто ЦЬОГО пласта культури не популяризує, боюсь, просто мало хто знає. Вибачте, що не вийшло одним реченням.

ОЛЕГ ЧОРНИЙ, ПРОДЮСЕР: Українська культура — це, дуже надіюсь, майбутнє для моїх дітей!

СЕРГІЙ АНТОНЮК, ПРОДЮСЕР КМКФ Українська культура — це в першу чергу особистості, які уособлюють високу духовність, професіоналізм, люди, на яких рівняється в першу чергу молодь. Етнос разом із сучасним — це сьогоднішні тенденції. Їх треба вміло поєднувати і активно популяризувати не тільки в країні, а й у всьому світі, чим і намагаємося займатися. Хотілося б активної участі Міністерства культури в подіях і заходах.

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА:

ЗАЙМАЄ НЕ НІШУ ,

А ПРОСТІР