Українська Культура by Національне газетно-журнальне видавництво

№ 8 (1004), 2012 www.uaculture.com ЖУРНАЛ МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 95220

ОЛЕГ СКРИПКА: «ПРИЄМНО, ЩО НИНІ ТРАДИЦІЙНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ОДЯГ ВХОДИТЬ У МОДУ»

Репортаж зі всеукраїнського карнавалу «Парад вишиванок»

ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ФОТОКАМЕР «Я БУДУ ЖИТИ!»

Перша міжнародна Фотопремія «Україна, яку ми любимо»

Кращі українські рок-гурти об’єдналися у спільному благодійному проекті

Українська культура # 8 (1004), 2012 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 +38 (044) 498-23-61 pr.uaculture@gmail.com Наклад: 2000

Журнал виходить з червня 1921 року Засновник: Міністерство культури України Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор: Олеся Білаш Видавнича рада: Олеся Білаш, Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Ольга Дарибогова, Оксана Іонова, Лариса Лебедівна, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Олена Чередниченко, Михайло Швед, Ігор Гирич, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Алла Підлужна, Наталя Потушняк Головний редактор: Оксана Гайдук Над номером працювали: Яна Левицька, Оксана Гайдук, Оксана Женжера, Лариса Гончаренко, Катерина Кот Автори: Аніта Грабська, Яна Левицька, Оксана Гайдук, Оксана Романенчук, Олексій Гавриленко, Антон Філатов, Ігор Бондар-Терещенко, Катерина Кот, Лариса Горчаренко, Галина Гузьо, Анна Діанова, Світлана Соколова, KAIROS, Сергій Воронцов, Михайло Маслій, Софія Триколенко, Ольга Триколенко

Фото на обкладинці надані організаторами фотопремії «Україна, яку ми любимо» 1 обкл. — Автор фото: Дмитро Васильєв 4 обкл. — Захід. Автор фото: Віталій Спіцин Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ № 1118 від 08.12.1994 року Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», 04080, Київ, вул. Фрунзе, 47б, корп. 2 тел. +38 (044) 417-25-93 Підписано до друку: 31 cерпня 2012 року Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не відповідати позиції редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця. © «Українська культура»

Передплатний індекс в Каталозі видань України 95220

Темою цього номера «УК» стало масштабне дійство в культурному просторі України — Всеукраїнський парад вишиванок. Цьогорічний захід, який пройшов у столиці на 21-й День незалежності нашої держави став знаковим для тисяч українців. Ми відчули ритм єдності і зуміли зробити все для того, щоб до нього дослухались і в інших куточках України. Адже, живучи в мегаполісах, ми всмоктуємо все, що змушує нас жити в ногу з часом, ми поспішаємо осучаснюватись, ускладнюємо поставлені перед собою цілі та завдання. І забуваємо про те, що, навпаки, повинно нас об’єднувати й робити сильнішими. Цьогорічний «Парад вишиванок» запропонував зробити крок у минуле, вдало поєднавши його з майбутнім. І це цілком природно. Адже така своєрідна метаморфоза свідчить про те, що ми все ще здатні переживати теплі емоції, цінувати свої традиції й бути гордими, що, незважаючи на масовість інформації та поспіх, ми готові об’єднуватися й бути сильнішими. А наша українська культура продовжує залишатися на часі, у неї багато ідей і ними вона завжди готова ділитися. Спеціально для цього випуску «УК» редакція журналу підготувала для своїх читачів нові захоплюючі й цікаві ідеї та матеріали. У цьому номері ви ознайомитеся із живописними посланнями одного з яскравих представників «нового українського мистецтва» Володимира Яковця, дізнаєтеся про «підлітковий вік» українського кінопрокату й про те, як живеться керівникам сміливих некомерційних проектів і чому вони доволі часто залишаються без простору для діяльності. Можна компетентно, із зануренням у матеріал, розповідати про певну постать чи явище, але найдостеменніше про себе і свою справу, звісно, може розповісти сама людина. У новому числі «УК» ми пропонуємо вашій увазі декілька інтерв’ю із цікавими особистостями. Незабаром у нас знову з’являться нові рубрики, які, сподіваємося, будуть вражати й заохочувати до роздумів у цьому безмежному середовищі культури. Приємних вражень й хорошого гумору! Оксана Гайдук, головний редактор журналу «Українська культура»

ФОТОПРОЕКТ

АНОНС

ДИВОВИЖНА КРАЇНА НА ФОТОПЛІВЦІ

АРКА УЯВИ БРУНО ШУЛЬЦА

ЯНА ЛЕВИЦЬКА

ЛАРИСА ГОНЧАРЕНКО

ПОДІЯ

КІНО

ОЛЕГ СКРИПКА: ПРИЄМНО, ЩО НИНІ ТРАДИЦІЙНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ОДЯГ ВХОДИТЬ У МОДУ

ПІДЛІТКОВІ ХВОРОБИ УКРАЇНСЬКОГО КІНОПРОКАТУ KIROS

ОКСАНА ГАЙДУК

8–11

Подія

ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ФОТОКАМЕР 20–21

Галерея

МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ ПРЕДСТАВИТЬ VI ВЕЛИКИЙ СКУЛЬПТУРНИЙ САЛОН Інтерв’ю

АНДРІЙ РОЖЕН: ФІЛЬМ «ЛЕГКА ЯК ПІР’ЇНКА» — ЦЕ ТОРУВАННЯ СТЕЖКИ В НІГЕРІЮ 30–31

Студії

ПЕРШИЙ НА НЕЗВІДАНІЙ ЗЕМЛІ 32–35

Дискусія

МОВОЗНАВЕЦЬ ЮРКО ЗЕЛЕНИЙ: КУЛЬТУРА — ЦЕ НАСАМПЕРЕД МОВА, ВСЕ РЕШТА — ПОХІДНЕ 40–43

Театр

ШЛЯХ У ВСЕСВІТІ 48–49

Музичне мистецтво

20 АКАПЕЛЬНИХ РОКІВ НА СЦЕНІ

27–29

ФЕСТИВАЛІ

АНОНС

ФРАНКО ФЕСТ

КНИЖКОВИЙ ПЕРЕПОЛОХ ГАЛИНА ГУЗЬО

АНОНС

ДИТЯЧЕ МИСТЕЦТВО

Я БУДУ ЖИТИ!

ГОЛОСИ І КАДРИ ЮНИХ ВСЕЛЯЮТЬ ОПТИМІЗМ

КАТЕРИНА КОТ

СВІТЛАНА СОКОЛОВА

58–61

Особистість

СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА. ПОЄДНАННЯ МІФУ Й РЕАЛЬНОСТІ 62–63

Рецензії

У НАС СВИНІ СОЛОВ’ЇНІ 64–65

Галерея

ТОЙ, ЩО БЛУКАЄ У ЧАСІ 66–68

Сучасне мистецтво

LABCOMBINAT — ЛОФТ ДЛЯ МОЛОДИХ ХУДОЖНИКІВ 70–71

Анонс

У ВЕРЕСНІ В ЧЕРНІВЦЯХ СЕРЦЕ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА… СЕРЦЕ 76–77

Новини

78–79

Афіша

Бліц-опитування

ОКСАНА ГАЙДУК

ОЛЕГ СКРИПКА: ПРИЄМНО, ЩО НИНІ ТРАДИЦІЙНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ОДЯГ ВХОДИТЬ У МОДУ У Києві відбувся «Парад вишиванок» — урочиста хода людей, одягнених у національні українські костюми. Дійство було приурочене святкуванню Дня Незалежності України

ьогорічний «Парад вишиванок» зібрав понад сім тисяч учасників із 18 міст України. Представники кожного регіону приїхали до Києва для того, щоб пройти Хрещатиком і презентувати орнаменти вишиванок, притаманні саме їхній місцевості. Масштабний «Парад…» став першим карнавалом в історії української сучасної культури. Учасники безпрецедентного народного дійства вирушили з Майдану й зупинилися на Співочому полі. Тут, на схилах Дніпра, публіку розважали українськими піснями, а на пагорбах милували око квіткові композиції на тему«Мелодія українських казок». Головною вулицею країни провезли величезні диво-писанки, які розмістили на старовинних возах.

Кожне місто ще взимку отримало заготовки величезних яєць. Художники працювали над унікальними орнаментами, які характерні саме для їхнього краю. Найкрасивішими журі параду визнало відразу чотири писанки — із Сум, Івано-Франківська, Кіровограда. Між ними порівну й розділили головний приз — сто тисяч гривень. Без цінних подарунків не залишилися й власники найкращих жіночих, чоловічих та дитячих вишиванок. Чернівці святкували перемогу двічі. Убрання з буковинським орнаментом визнали найкращим у номінаціях: «Найкраща чоловіча сорочка» та «Найкраща дитяча сорочка».

ЛЮБІ УЧАСНИКИ «ПАРАДУ ВИШИВАНОК»! милуватися кияни та гості столиці. Та найбільше, що ми отримали, — велике задоволення від спілкування з містами. Ми зробили все, щоб утримати імпульс єдності. І нам це вдалося — ми разом із вами на дорозі до створення культурного об’єднання. Я розумію, що були деякі ускладнення, у певні моменти було тяжко, й оргкомітет десь не спрацював належно, але ми тільки вчимося і врахуємо все в майбутньому. Сама писанка об’єднала декілька видів художнього мистецтва. Це були не просто мистецькі об’єкти, а витвори, які розповідають історію свого міста та демонструють художні мотиви регіону. Імена художників, які декорували ці писанки, увійдуть в історію.

Пройшло небагато часу після того, як ми розлучилися, але вже мрію про нову зустріч. Ми з вами зробили дійсно диво, яке увійде в історію. Переглядаю фотографії свята: як гарно ви всі підготувалися до цього масштабного дійства. Я навіть не міг уявити собі такого успіху. Не маю права відзначити кращих, бо кожен з вас був кращим з усіх. Київ отримав святковий настрій та чудові арт-об’єкти, диво-писанки, якими можуть

Презентації міст були настільки щирі та відкриті, що по обидва боки від колони можна було бачити людей, які вітали нас зі сльозами на очах. Не тільки я, але й кияни, присутні на Параді, сердечно вдячні вам. Наступний крок — це краща організація і фантастичне шоу, яке ми створимо нашими руками. Сьогодні на засіданні оргкомітету було прийнято рішення про наступне святкування «Фестивалю писанок» та «Параду вишиванок». Міста-переможці — Суми, Кіровоград, Івано-Франківськ —

отримають від оргкомітету допомогу на організацію «Писанкового раю» у своєму місті. Для цього оргкомітет надасть по одній великій писанці (заготовці для розпису) та 5 тисяч маленьких писанок від загального київського фонду. Новинкою проведення «Фестивалю Писанок» буде відкриття фестивалю кожного року в новому місті. У 2013 році честь відкрити «Фестиваль писанок» надаємо місту Суми та його міському голові Геннадію Мінаєву. Щодо проведення наступного «Параду вишиванок», ми обіцяємо вразити всіх. У програму буде включено новий конкурс «Кращий квітковий віночок». Плануємо змінити маршрут ходи: один із варіантів — від Майдану до Палацу «Україна». Також у планах — проведення святкового концерту і виступів учасників параду на великій сцені Палацу «Україна». Сценарій проведення свята залишатиметься таємницею до самого дійства. Ми відкриті до співпраці, кожен, хто почує поклик душі, може приєднатися до нас. Особливо очікуємо на спонсорів, які були б готові збільшити призовий фонд. До нових зустрічей на наступному святі! З повагою, Ігор Добруцький

АННА ДІАНОВА

ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ФОТОКАМЕР

Перша міжнародна фотопремія «Україна, яку ми любимо» цього року привсячена 21-й річниці Незалежності України. Підсумком Фотопремії є колективна виставка з 30-ти кращих фоторобіт, що відкрилася в Маріїнському парку 21 серпня. Засновником премії став відомий art & fashion фотограф Андрій Саримсаков, людина не байдужа до долі своєї країни, автор також патріотичного проекту «66. Живі легенди», який відбувся в Національному музеї історії Великої Вітчизняної війни у 2011 році

В основу Фотопремії покладено ідею відображення образу України через призму авторського нетривіального підходу до фотографії як до сучасного мистецтва. Протягом півроку здійснювався прийом заявок від фотографів, аматорів та професіоналів — претендентів на участь у виставці. З усіх куточків України було отримано понад 500 робіт. Призовий фонд премії становив 15 000 грн. Почесне журі визначило тридцятку фіналістів і трійку переможців, ними стали: Андрій Парахін «Срібний

шепіт ночі» — 3 місце, Ігор Лужанах «Захід сонця над Чорним морем» — 2 місце, Олександр Іванніков з роботою «На порозі вогняного світу» — 1 місце. Спеціальними призами від інформаційних партнерів були відзначені: Ганна Зевако за роботу «Тернопіль Вечірній», Тетяна Аліпова за роботу «Одеса, яку я люблю». Почесними призами від партнерів премії нагороджені: Юрій Валентин Волков. Спеціальний приз від журі отримав Антон Філіпця за роботу «Пташеня в руках шахтаря».

АВТОР: ЯНА ЛЕВИЦЬКА

ДИВОВИЖНА КРАЇНА НА ФОТОПЛІВЦІ В основу міжнародної Фотопреміі «Україна, яку ми любимо» покладено ідею художнього відображення унікальних образів України. А саме: її національного колориту, природних мальовничих ландшафтів, історичних місць, визначних пам'яток та індустріальних ландшафтів, які захоплюють і закохують в себе кожного, хто стикається з багатством краси нашої країни

Вiталiй Башкатов. Рано-вранцi

МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ ПРЕДСТАВИТЬ VI ВЕЛИКИЙ СКУЛЬПТУРНИЙ САЛОН Тільки-но завершивши безпрецедентний за своїм розмахом проект — Першу Київську міжнародну бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012, Мистецький арсенал вже готує наступне, не менш захоплююче шоу. VI Великий скульптурний салон проходитиме з 13 до 23 вересня в залах Мистецького арсеналу. Форум було започатковано з метою обміну ідеями та досягненнями серед професіоналів, а також щоб долучити широкі кола до такого виду мистецтва, як скульптура. У сучасних умовах розвитку мистецтва в Україні важко переоцінити роль, яку грає Скульптурний салон, адже він усе ще лишається єдиним заходом, що має вузьку спеціалізацію та кожного року демонструє яскравий мікс сучасної скульптури та інсталяції з усього світу поряд із доробком визнаних світових класиків минулих століть. Згадаймо лише торішню виставку творів Едгара Дега чи масштабну експозицію шедеврів «українського Мікеланджело» Георга Пінзеля. Разом із тим у просторих залах знаходиться місце і для талановитих українських скульпторів, чиї роботи кожного року демонструються в рамках Салону.

Митець Бен-Давид Цадок

Інсталяція «Чорне поле»

KAIROS

ПІДЛІТКОВІ ХВОРОБИ УКРАЇНСЬКОГО КІНОПРОКАТУ «Підлітковий вік» українського кінопрокату затягується: безліч розважальних фільмів продовжує безжально витісняти серйозні стрічки з репертуарів українських кінотеатрів, через що останні можна назвати свидше атракціонами, ніж закладами мистецтва. Орієнтація кінопрокату на тинейджерів суттєво звужує палітру фільмів, які доходять до вітчизняного глядача

об визначити основні тенденції в українському кінопрокаті за перше півріччя 2012 року, Бюро української кіножурналістики спільно з Національною спілкою кінематографістів України провело опитування, в якому взяли участь 40 кіножурналістів та кінокритиків з різних міст країни. Майже щотижня протягом першого півріччя 2012 року лідерами українського прокату ставали голлівудські стрічки (і лише кілька разів — російські). Вітчизняні критики визначили серед очільників бокс-офісу десятку фільмів, які є найцікавішими за своїми художніми якостями.

ТОР-10 лідерів українського кінопрокату (перше півріччя 2012 року) 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

Месники (реж. Джосс Уідон) Мадагаскар 3 (реж. Ерік Дарнелл, Том МакҐрат, Конрад Вернон) Люди в чорному 3 (реж. Баррі Зонненфельд) Диктатор (реж. Ларрі Чарльз) Голодні ігри (реж. Ґері Росс) Джон Картер: Між двох світів (реж. Ендрю Стентон) Контрабанда (реж. Балтазар Кормакур) Отже, війна (реж. МакДжі) Гнів Титанів (реж. Джонатан Лібесман) Подорож 2: Таємничий острів (реж. Бред Пейтон)

АНТОН ФІЛАТОВ

АНДРІЙ РОЖЕН: ФІЛЬМ «ЛЕГКА ЯК ПІР’ЇНКА» — ЦЕ ТОРУВАННЯ СТЕЖКИ В НІГЕРІЮ

Нещодавно закінчилася робота над фільмом «Легка як пір’їнка», який став першим в історії проектом, знятим країною СНД у копродукції з Нігерією, а також першим українським фільмом, що вийде в американський прокат. Про те, як проходила робота над цією стрічкою, що в неї спільного з легендарним «Аватаром» Джеймса Камерона, а також про кіновиробництво Нігерії, яке за обсягами третє у світі, нам розповів режисер Андрій Рожен. Окрім того, фільммейкер поділився з нами враженнями від того, що овації нігерійських глядачів після перегляду фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова тривали довше, ніж ви читатимете це інтерв’ю Андрій Рожен й Омоні Оболі

— У 2006 році я познайомився з нігерійкою, яка запропонувала мені зняти щось для своєї країни, але ми не знали, як оформити фінансування цього проекту, адже нігерійська сторона не вклала б кошти в український фільм. Але з часом мені пощастило зустріти віце-президента «Африка-хаус» (суспільна організація, яка займається співпрацею між Україною та африканськими країнами), який у результаті виступив продюсером цього проекту. — Левова частка фінансування «Легкої як пір’їнка» — це українські кошти? — Фільм знято на 100% за український кошт. За винятком двох акторів з Нігерії, уся робота над стрічкою відбувалася українськими силами. — Де проходили зйомки? — Ми працювали виключно в Україні. Там є кілька епізодів, в яких показано Нігерію, але вони знімалися в Криму, неподалік Севастополя. У стрічці також з’являється київський будинок звукоза-

пису, тому що в ньому дуже ефектний футуристичний інтер’єр, який буде цікаво побачити нігерійському глядачеві.

ДОВІДКА Андрій Рожен Народився у 1982 році. Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв. Знімав короткометражне кіно, рекламні ролики та музичні кліпи для таких гуртів, як «С.К.А.Й.», «Антитіла» та ін. Фільмує пліч-о-пліч зі своїм братом Філіпом, який виступає продюсером робіт Андрія. Мелодрама «Легка як пір’їнка» — його як режисерський, так і акторський повнометражний дебют.

— Як виникла ідея зняти фільм у копродукції з Нігерією?

ОЛЕКСІЙ ГАВРИЛЕНКО

ПЕРШИЙ НА НЕЗВІДАНІЙ ЗЕМЛІ Про переклад як можливість порозуміння з іншою культурою, про перекладача як «воїна інтелектуального фронту», про те, чи потрібна наша література іноземцям і не тільки розмірковує молодий дослідник Олексій Гавриленко

Аналіз реалій сучасного українського перекладного книговидання дозволяє стверджувати достеменно: без чого не може існувати переклад, так це без справжніх фахівців, кваліфікованих редакторів, без критики перекладу, обговорення його якості, без перекладацьких форумів. Кожної позиції в Україні обмаль. Минулого року в рамках Форуму видавців у Львові проходив перекладацький фестиваль «Трансліт», і його координатор Юрко Прохасько сказав: «Ми переслідували кілька таких важливих цілей: як домогтися того, щоб перекладач став видимим, перестав бути анонімною неважливою фігурою, схованою за текстом, щоб вочевиднити його величезний внесок. Бо ми часто маємо ілюзію: те, що в перекладі, і є той самий оригінал, тільки перекладений. Насправді, це не так. Переклад — окремий новий твір. І це, зокрема, також було нашою метою: продемонструвати, що переклад є не просто проміжною літературною діяльністю, а окремим видом творчості. Те, що ми читаємо, — цілком оригінальний окремий твір. Коли на це звернути увагу, то дуже багато речей про саму літературу розкриваються по-новому. Ми починаємо бачити літературу як прозору і як не самоочевидну. Існує ще одна річ:

питання перекладності або неперекладності світу як такого. У мене є враження, що ми живемо у такі часи, коли ентузіазму щодо можливості зрозуміти світ взагалі дуже меншає попри те, що зростає і кількість перекладів і потреба в них. Світ являється нам все меншою мірою зрозумілим і перекладним. Тому що переклад вказує не тільки на можливості перекладу, але й на його неможливості. Сам факт перекладу й обставина, що переклад є таким підставовим у нашому людському побутуванні, звертає нашу увагу, що світ є вічно складним, незрозумілим, неоднозначним, що його ніколи не вдасться перекласти для нас. З одного боку ми, перекладачі, маємо добре вироблену специфічну мову, якою негайно й миттєво між собою розуміємося. А от мови такої, якою б ми стали зрозумілішими для ширшого літературного загалу, ще не знайдено, тоді як поети знають, якою мовою говорити з читачами, прозаїки її вже знайшли, навіть літературні критики сформували свою мову і спосіб порозумітися. Тому для нас, перекладачів, великим викликом є знайти універсальнішу мову, якою ми зможемо привернути увагу до своєрідності та універсальності того, що робимо. Упродовж фестивалю мені стало зрозуміло, що ми в пошуках такої мови робимо тільки перші кроки.

Чи потрібна наша література іноземцям, чи цікава вона їм і чи відповідає хоч якомусь сучасному літературному рівню? 30

АНІТА ГРАБСЬКА

МОВОЗНАВЕЦЬ ЮРКО ЗЕЛЕНИЙ: КУЛЬТУРА — ЦЕ НАСАМПЕРЕД МОВА, ВСЕ РЕШТА — ПОХІДНЕ Юрко Зелений, 40 років, українським мовознавством почав цікавитися ще наприкінці 1980-х, а перші спроби пошуку новотворів здійснив на початку 1990-х. З 2000-х зародилася ідея щодо започаткування Словничкановотвірничка. Зараз вже на часі інші задуми щодо новотворів, які, швидше за все, вже втілюватиме не сам, а спільно з однодумцями. Шкільну освіту отримав з математичним ухилом, а загалом освіту має технічну: орудник (оператор) верстатів з ЧПК, технолог. Утім, наразі мовознавча діяльність не належить до тих, які дозволяють здобувати собі на хліб щоденний, відтак змушений постійно займатися іншим заняттям. На поточну мить — діловід тернопільської ватаги Лос Колорадос, яка нині працює у Німеччині за договором з німецьким видавництвом. Юрко діє по-партизанському: витворює і поширює новотвори з колом однодумців, яке налічує близько двох сотень осіб, котрі далі передають їх із вуст в уста. Так і ширяться самобутні слівця

— Яких стереотипів та міфів про українську мову треба позбуватися українцям?

Мовознавець, шукач новотворів Юрко Зелений

— Почнімо з такого, що існують міжнародні слова, зрозумілі в цілому світі, й іноземні запозичення — інтернаціоналізми — що без них мова не може існувати й розвиватися. Коли наш пересічний мовник подорожує й потрапляє в іноземне середовище, де всі говорять англійською, то має відчуття, що його всюди розуміють. Говорять при цьому на «ґлобіш», коли словниковий запас англійської — у рамках 1500 слів, що дозволяє говорити на будь-які теми й порозумітися як з індусом-таксистом, так і з топ-манаґЄром. Складається враження, що ці слова «паширєні ва всьом мірє» і мало хто знає, що чеською «файл» називається «сОубор», польською — «плік», а комп’ютер — «пОчитач»… У мовах, що мали не совкове минуле, постійно займаються власним словотвором.

ЛАРИСА ГОНЧАРЕНКО

АРКА УЯВИ БРУНО ШУЛЬЦА 6–12 вересня 2012 року в Дрогобичі Львівської області відбудеться ювілейний V Міжнародний фестиваль Бруно Шульца «Арка Уяви Бруно Шульца»

родовжуючи концептуальний зміст та структуру чотирьох попередніх Міжнародних фестивалів Бруно Шульца, П’ятий фестиваль складатиметься з мистецьких, літературних та наукових подій. Програма заходів є різноплановою, насиченою, представницькою.

Бруно Шульц. Автопортрет

Разом із учасниками та гостями фестивалю можна буде побачити, послухати, подискутувати, поговорити про значення Бруно Шульца для сучасного світу та України (запрошено видатних діячів культури з України, Польщі, Ізраїлю, Росії — Тараса Прохаська, Адама Міхніка, Давіда Ґроссмана, Віктора Єрофєєва. Модеруватиме акцію проф. Міхал Павел Марковський — літературознавець, дослідник творчості Шульца).

Бруно прийшов у світ, який уже втомився від власної краси Програмою фестивалю передбачено проведення Міжнародної наукової конференції «Бруно Шульц як філософ та теоретик літератури», прем’єру збірок «Цинамонові крамниці», «Санаторій під Клепсидрою» та інших оповідань Бруно Шульца в новому українському перекладі Юрія Андруховича. Відбудуться презентації перших українських перекладів «Книги листів» (перекладач — Андрій Павлишин) та «Літературно-критичних нарисів» (переклад Віри Меньок). Особливою подією П’ятого міжнародного фестивалю Бруно Шульца передбачено «Українську Шульцівську відкриту дискусію», у якій візьмуть участь Юрій Андрухович, Юрій Винничук,

Бруно Шульц. Undula-w-nocy. 1920-22, Музей Літератури, Варшава

СОФІЯ ТРИКОЛЕНКО, ОЛЬГА ТРИКОЛЕНКО

ШЛЯХ У ВСЕСВІТІ Щ

о таке людське життя? Це шлях, який доводиться пройти. На своєму творчому шляху Богдан Сильвестрович Ступка зіграв безліч ролей, пройшов крізь безліч спектаклів та кінофільмів, але одна з його театральних ролей особлива — роль Тев’є-молочника — простої людини, яка долає свій життєвий шлях, споглядаючи безкрайнє небо та спілкуючись з Богом, який спостерігає за ним з цього Неба. Прем’єра вистави «Тев’є-Тевель» у постановці видатного українського режисера Сергія Данченка відбулася 23 грудня 1989 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Протягом 23 років вистава регулярно проходила як на цій головній сцені країни, так і на сценах інших театрів України, на сценах Росії, США, Німеччини, Польщі… І скрізь збиралися аншлаги, білети купували заздалегідь. Богдан Ступка беззмінно виконував головну роль протягом всієї історії існування вистави. Під час гастролей у Нью-Йорку онука Шолом-Алейхема, американська письменниця Бел Кауфман, назвала його найкращим Тев’є-молочником. У 1993 році його неймовірна гра була відзначена Шевченківською премією, а в 2009 році відбулося урочисте святкування 20-річчя вистави, і славетний актор вийшов на сцену у 362 раз.

КАТЕРИНА КОТ

Я БУДУ ЖИТИ! 12 вересня відбудеться благодійний концерт «Я буду жити!» за участю кращих українських рок-гуртів Dруга Ріка, Океан Ельзи, С.К.А.Й., Бумбокс, Крихітка, Шима, O.Torvald, Bahroma. Проект здійснюється спільно з «Асоціацією допомоги інвалідам та пацієнтам з хронічними захворюваннями лімфопроліферативних». Концерт спрямований на збір коштів для придбання реактивів та препаратів лікування і діагностики онкохворих з усієї України в Національному інституті раку. Про проект «Українській культурі» розповіли ініціатори концерту гурт Dруга Ріка та учасники концерту гурт С.К.А.Й.

С.К.А.Й.: ПОТРІБНО САМИМ РОБИТИ БЛАГОДІЙНІ ВИСТУПИ Олег Собчук, лідер гурту С.К.А.Й., вірить у доброчинність, привчає дітей до рок-н-ролу і виконає на благодійному концерті «Я буду жити!» композиції, які не часто звучать на його виступах

— Як ви готуєтеся до концерту і про яку «конкретну тематику» йдеться? — Я буду обирати з трьох наших альбомів саме ті композиції, що найкраще відповідатимуть тематиці заходу. Гадаю, вони сподобаються і прихильникам, і слухачам, ще не знайомим з нашою творчістю. Упевнений, що програма вийде цікавою і новою. Щодо тематики скажу так: ці пісні просто класні. Я дуже не люблю інтерпретувати тексти пісень, якось характеризувати їх — мені здається, немає нічого нуднішого, ніж розказувати про пісню — її треба просто слухати. Коли у мене запитують, яким буде новий альбом, я кажу — послухаєте (сміється).

Олег Собчук і Катерина Кот

— Олеже, розкажіть, будь ласка, чого особливого чекати від гурту С.К.А.Й на концерті? — Буде своєрідна музична солянка, присвячена конкретній тематиці. Ми зіграємо такі пісні, що, як правило, дуже рідко звучать у наших стандартних музичних програмах. Звісно, будуть і хіти.

Українська культура — це сліпа краса

DРУГА РІКА СПІВАЄ ПРО КОХАННЯ І ЗАРАДИ ЖИТТЯ Ми спілкувалися з ініціатором концерту, фронтменом гурту Dруга Ріка Валерієм Харчишиним. Валерій розповів про благодійність, новий альбом, сингл і кліп, а також про міфи, які потрібно розвінчувати

Хоча я знаю, що музиканти дуже скептично ставляться до подібних благодійних акцій, адже не завжди розуміють, куди, власне, йдуть кошти і для чого саме їх збирають. Можливо, це перша акція, яку влаштовують самі музиканти, тому жодних питань не виникло. Ми один одному довіряємо, і я сподіваюся, що так буде й надалі. Важливо, щоб такий старт мав продовження. — Чого очікувати від концерту? Чи вплинула тема заходу на репертуар, програму, стилістику? — Протягом того часу, що ми виділили кожному гурту, музиканти будуть виконувати, як правило, свої хіти. Кожен має приблизно з півгодини. У програмі — повна свобода і демократія — ніхто нічого не нав’язує, і кожен зіграє те, що хоче. Ще ми були приємно здивовані тією інерцією, що розвинулася у відповідь на нашу ініціативу. Реклами ще не було, але «циганська» пошта спрацювала так швидко, що відомі, дуже відомі музиканти почали телефонувати і пропонувати свою участь у концерті. На жаль, багатьом довелося відмовити, але ми сподіваємося, що це не останній проект. — Валерію, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея проведення такого заходу?

— Особисто Ваша участь у благодійних акціях дуже плідна. Що це: данина моді, піар чи переконання? Чого вдалося досягти?

— Ідея народилася у мене. Її виникнення було спричинене тими проблемами, хворобами, що останнім часом з’явилися навколо

— Щодо досягнень: як правило, ставимо планки максимуму й мінімуму. Прагнемо досягти максимуму і до мінімуму ще жодного разу не діставалися. Запускаючи один проект, ми говорили: «Дай нам, Боже, знайти хоча б одну дитину», — Бог нас почув, і ми знайшли одну дитину. Звісно, хочемо знайти якомога більше і допомогти їм, але навіть одна дитина — це вже успіх.

Ми розвіємо міф про те, що київський народ цинічний і не ходить на благодійні концерти мене та моїх друзів. Ми поговорили з хлопцями і вирішили, що потрібно зробити такий концерт. І почали телефонувати своїм друзям-музикантам. Як не дивно, жоден із них не відмовився.

Акції проводяться дуже багатьма. Але й багато з них викликають неоднозначні питання, таким акціям ми бажаємо успіху і відмовляємо. Беремо участь у тих проектах, де точно знаємо, куди підуть гроші, як здійснена організація, що відбувається за лаштунками. У Житомирі, наприклад, ми не чекали, що маленька зала драмтеатру збере стільки грошей. У нас не було такої мети. А зібрали удвічі більше коштів, аніж очікували — 260 тисяч гривень у залі, яка могла принести максимум 100–120 тисяч. Хочемо, щоб у Києві було зібрано набагато більше грошей. Хочемо розвіяти той міф, що у провінції люди добріші, відвертіші, мають щире серце і не соромляться цього, коли йдеться про бла-

ГАЛИНА ГУЗЬО

20 АКАПЕЛЬНИХ РОКІВ НА СЦЕНІ Легендарна «Піккардійська терція» святкує ювілей

егендарний і унікальний для української музичної культури акапельний гурт «Піккардійська терція» святкує 20-ліття. 24 вересня 1992 р. ці голосисті та елегантні хлопці, на той час студенти Львівського державного музичного училища ім. С. Людкевича, вперше вийшли на велику сцену — у Львові. Щоправда, тоді «піккардійців» було четверо: Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Богдан Богач та Андрій Капраль. Невдовзі до квартету приєдналися Андрій Базиликут та єдиний не львів’янин, закарпатець Роман Турянин. І за два десятиліття успішного пісенного польоту самобутньої вокальної формації склад «Терції» практично не змінювався. Єдина ротація відбулася 1996 року: на місце Андрія Базиликута прийшов його тезка — Андрій Шавала.

«ЗІ СВОЄЮ АКАПЕЛЬНОЮ МУЗИКОЮ ПОЦІЛИЛИ В ЯБЛУЧКО»

НА ЩАСТЯ, ДОЛІ ТВОРЧИХ І ТАЛАНОВИТИХ ХЛОПЦІВ ТАКИ ПЕРЕТНУЛИСЯ — Нам пощастило з самого початку — опинилися в потрібному місці у потрібний час із потрібним матеріалом, — розповідає «Українській культурі» художній керівник «Піккардійської терції» Володимир Якимець. — На початку 1990-х, коли Україна стала незалежною, відчувалося неймовірне національне піднесення. З’явився інтерес як до народних пісень, патріотичної музики, так і до сучасного музичного матеріалу. Ми зі своєю акапельною музикою поцілили в яблучко. «Старенький трамвай», «Богдан», «Пустельник» звучали з кожного куточка. Від першого ж виступу відчули, що наша музика — потрібна. І це відчуття супроводжувало нас усі двадцять років. Відтак у нас був стимул рухатися далі, творчо розвиватися, постійно шукати щось нове і цікаве.

Два десятиліття тому долю пісенного майбутнього «Піккардійської терції» вирішив… турнір СПІВАЮТЬ ДВАНАДЦЯТЬМА з пінг-понгу. Володимир Якимець і Ярослав Нудик МОВАМИ І ЗБИРАЮТЬ якось, жартома чи-то ОПЛЕСКИ УСЬОГО СВІТУ «Піккардійська терція» — разом уже 20 років! всерйоз, посперечалися: якщо у настільному тенісі «Нового і цікавого» за переможе Славко — двадцять років «піккар«Терції» бути. Нудик не був би Нудиком, якби, хитро усміхаюдійці» назбирали ого-го: у репертуарі формації — понад 300 пічись, не домігся свого! сень у найрізноманітніших музичних стилях: поп, рок, класика, фолк, джаз, кантрі, духовна музика, рок-н-рол, блюз… На 95 відВокальної формації не існувало б і тоді, якби розійшлися життєві сотків репертуар «Терції» україномовний. Хоча в пісенному активі шляхи «піккардійців». А такий сценарій розвитку подій був цілком секстету є пісні дванадцятьма (!) мовами. Не менше вражає й геоімовірним. Із шістки творчих побратимів про велику сцену змалку графія виступів гурту: Польща, Німеччина, Іспанія, Італія, Франція, мріяв тільки тенор Андрій Капраль. Інші пісенною кар’єрою могли Канада, США, Бельгія, Швейцарія й навіть Сінгапур. й знехтувати. Тенор-універсал Ярослав Нудик міг би стати зіркою театру. Тенор Роман Турянин — займатися у рідному Закарпатті Парадокс таких самобутніх колективів, як «Піккардійська терція», бізнесом. Баритон Андрій Шавала міг би реалізовуватися у меу тому, що їм гучніше аплодують у світі, аніж вдома. Недарма дицині (хоч його й так «піккардійці» називають своїм «штатним хлопцям не раз доводилося чути на свою адресу, що їхня пісенна лікарем»). Бас Богдан Богач і тенор Володимир Якимець готуватворчість пропагує Україну у світі більше, ніж діяльність усіх лися вчити дітей музиці. наших політиків разом узятих.

ФРАНКО ФЕСТ Із ранцями за плечима, із мапою в руках та жагою в очах до нових відкриттів — на три дні родинне село Івана Франка перетворилося на епіцентр мистецько-культурного життя України. Відкрити для себе нового, модерного Франка, зачитатися його актуальною прозою до Нагуєвичів на три дні з’їхалося понад 40 тисяч учасників фестивалю з різних куточків України та з-за кордону

об не пропустити жодного з численних перформансів, літературних батлів, театральних виступів та нічних читань поезії Франка — на території фесту молодь розгорнула наметове містечко, довжина якого ще у перші дні фестивалю сягнула з над 2 км. Олександр із Рівного розповів, що до Нагуєвичів приїхав уперше, з собою прихопив із десяток друзів, яким, як і йому, цікаво пройтися місцями, де сторіччя тому ходив, писав та творив сам Франко. Такої кількості екскурсій до батьківської кузні та родинного дому Франка у Нагуєвичах ще не проводили, діляться враженнями від фестивалю працівники музею-садиби Каменяра. За їхніми підрахунками, за три дні фестивалю понад 15 тисяч гостей завітали до Франкової хати, пройшлися його стежкою та посиділи під старовинним дубом поета. Стільки людей одночасно в Нагуєвичах Франком ще не захоплювалися. А захопитися Каменярем на фестивалі можна було різнобічно. Франка читали, ставили за його творами сценки та малювали.

У зв’язку із цим на території фестивалю функціонувало аж три сцени — мистецько-театральна, фольклорна та музична. На першій постійно відбувалися конкурси читців поезії, літературні батли між учасниками фестивалю та зустрічі з цікавими людьми, серед яких письменники, літератори та культурологи — Олександр Ірванець, Тарас Возняк та Андрій Содомора. Неймовірною атмосферою драйву та енергії упродовж трьох днів фестивалю із центральної музичної сцени заряджали молодь Франко Фесту такі відомі українські співаки та гурти, як «Скрябін», «Тартак», «Піккардійська терція», «Кораллі», та інші. Коли вуха досхочу насолодилися на фестивалі українською музикою, відвести душу було де і шлунку. Із десяток сіл Дрогобиччини та Стрийщини у рамках Франко Фесту презентували у наметах свої кращі кулінарні страви місцевої кухні та самобутні речі ручної роботи — вишивки, картини, вироби з бісеру та лози. Смачними стравами із презентаційних наметів усіх присутніх частували безкоштовно. У той час компетентне журі визначало кращих.

Стільки людей одночасно в Нагуєвичах Франком ще не захоплювалися Мистецька сцена, де виступали поети, письменники, барди, театри

СВІТЛАНА СОКОЛОВА

ГОЛОСИ І КАДРИ ЮНИХ ВСЕЛЯЮТЬ ОПТИМІЗМ 10–16 серпня у місті Вінниці відбувся фінальний етап XXI Міжнародного дитячого, молодіжного фестивалю аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела», ровесника Незалежної України. Цьогоріч він вирізнявся значно підвищеною якістю майстер-класів, які провели відомі митці з України та наші земляки із зарубіжжя

ПРОФЕСІЙНИЙ ОРІЄНТИР

ПІД ОПІКОЮ VIP-ПЕРСОН

За час існування мистецький конкурс здобув славу дороговказу у виборі професії. Його учасниками стали понад п’ять тисяч талановитих дітей, які самостійно або під керівництвом наставників створюють теле- і радіопрограми, кінофільми та фотороботи. Не одне «кришталятко» стало потім справжнім працівником ЗМІ. Чимало конкурсантів вступили до престижних київських вишів. Саме в них викладають чимало членів журі, які запам’ятовують перспективних молодих людей.

«Представлено всю Україну та АР Крим — зібралося 135 дітей, 22 студенти та 80 дорослих, професійних авторів та керівників студій, — повідомила директор фестивалю з оргпитань Олена Ракіна. — Уперше голосно заявляємо про обдарованих талановитих дітей та художні колективи з районів Вінниччини. Підвищуємо якість проведення майстер-класів, запросивши відомих акторів та режисерів — вихідців з України».

«Нам подарували ексклюзивні курси від VIP-персон!» — заОсновний організатор фестихоплено ділилися враженнями валю в останні роки — Націовід навчання кришталята, які нальна рада України з питань списали порадами від знаних Дарина Сімко. «Здивованість». телебачення і радіомовлення. митців товсті зошити. А заноІвано-Франківськ, фотогурток «Ракурс» Два роки поспіль оргкомітет товувати було що. На майочолює член Нацради Оксана стер-класах відомі майстри Калетник. розкривали секрети режисури, операторської роботи, Захід, разом з іншими міністерствами та організаціями, підтрипродюсування, створення радіопередач. Так, від Володимира мали Мінкультури та Держкіно України. «Саме молодим й активТаргонського, оператора Першого національного каналу, слухачі ним, відкритим до творчих ідей у найближчі роки розбудовувати дізналися: автоматизація, яка має догодити всім, породжує посезаможну та конкурентоспроможну Україну», — читаємо у вітанні редність. Водночас хороший оператор має знатися не лише на хаміністра культури Михайла Кулиняка. Підтримали фестиваль Вінрактеристиках камер, а й… «знати, хто такі імпресіоністи, що ницькі держадміністрація та національний аграрний університет, малювали Рубенс та Боттічеллі, яка різниця між аквареллю та Асоціація діячів кіноосвіти і медіапедагогіки України, Національні олією». Режисер і сценарист, заслужений діяч мистецтв України спілки кінематографістів та фотохудожників України (НСКУ та Роман Ширман, автор першого українського музичного художНСФХУ). Учасники почули теплі слова від керівників та представнього фільму-казки для сімейного перегляду, відкрив секрет якісників цих організацій та Вінницької облради. ної картини: «Ви повинні знайти конфлікт. Фільм, у якому немає протилежних полюсів, приречений із самого початку». А приклаЗнані фахівці з кожного виду аудіовізуального мистецтва, журналідом фільму, не схожого на звичні біографічні, стала картина сти та освітяни розглянули 812 робіт, що надійшли на конкурс та Романа Ширмана «Небезпечно вільна людина» про Сергія Паравизначили переможців. А от гран-прі присудили спільним рішенням. джанова, де поєднується документальне кіно й анімація.

МИХАЙЛО МАСЛІЙ

СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА.

Крушельницька в опері Дж. Пуччіні «Мадам Баттерфляй»

Роки невблаганно накладають на постать кожної історичної особи патину домислів та вигадок. Мабуть, тому сучасним дослідникам при ретроспективному аналізі життя й творчості відомих людей доволі складно розрізнити, де закінчується правда й починається легенда і, навпаки, коли міф переходить у реальність. Це стосується й однієї з найбільших оперних співачок ХХ століття Соломії Крушельницької

ІГОР БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

У НАС І СВИНІ СОЛОВ’ЇНІ

Михайло Бриних. Хрустальна свиноферма. — К.: Грані-Т, 2012. — 160 с.

Проза такого кшталту свого часу очолювала список «інтелектуальних бестселерів», зайнявши чільне місце в серцях малоросійських читачів, яким завжди хотілося, щоб у книжці було, «як у житті», і щоб їхня особиста безкультурність таким нехитрим чином виправдовувалася

вого часу в літературі з’явилася мода на витончене знущання з орфографії, що з нелегкої руки користувачів Інтернету назвало себе «албанською мовою». Насправді це було звичайне орфоепічне бешкетування, яке полягало у тому, що слова писалися не так, як треба, а навпаки. Себто, будучи перекладені з перехнябленої російської («превед» замість «прівєт», «красавчег» замість «красавчик» тощо). На щастя, сучасної

української літератури це «нововведення» торкнулася лише частково, оскільки існуючий суржик, яким користується більшість наського посполитого люду, без будь-яких видозмін чудово пасував до цієї затії. Усе це не менш чудово підтверджує трилогія «Шахи для дибілів» київського журналіста і письменника Михайла Бриниха, яку завершує його нова повість «Хрустальна свиноферма».

ТОЙ, ЩО БЛУКАЄ У ЧАСІ

Живописні послання одного з найбільш яскравих представників «нового українського мистецтва» Володимира Яковця, його складні арт-об’єкти, відео, яке інтригує, — все це представлено в Центрі сучасного мистецтва М17 Серія «Відображення» (2007), полотно, акрил

Черкаський художник Яковець був одним з найбільш яскравих та найбезнадійніших хворих на нове мистецтво, яке зароджувалося наприкінці 1980-х. Кожна його акція перетворювалася в революційну подію, що підриває підвалини моральності, соц- і «поцреалізму» (до речі, це саме він придумав це слово). Ветерани з місцевого Союзу художників обурювалися, арт-молодь була у захваті та чергами записувалася до «зондеркоманди». Перший в Україні стріт-арт, перші хуліганські арт-об'єкти навпроти місцевого обкому, перформенси з голими дівчатами та й без них.

свідомості. Фотографія римського скульптурного портрета переноситься на полотно, прописується, вкривається «інформаційним шумом» цивілізації, компонується з десятками таких само прототипів у гіпермонументальне панно. Відчуваєш себе на будівництві Вавилонської вежі, але апокаліпсису боятися не слід — фронтальну стіну Володимир Яковець покриє рятівними мантрами мовою глухонімих. Усі один одного зрозуміють, усі будуть врятовані — метру не подобається, коли жахають Кінцем світу.

М17 не може пройти повз таку особистість та представляє останні великі серії: «Ідеал», «Блакитна культура», «Мова», «Абетка», «Антики», «Антики 2», «Відображення». Як кожен митець, що перебуває в пошуку, Володимир Яковець мислить серіями, як кожен митець постсучасності він працює із вторинними образами, які вже раз відбилися у фото-відео-глянцевій

Цією виставкою М17 відкриває нову програму «Регіони», завдання якої — підняти пласт сучасних українських художників з областей нашої країни. У Центрі сучасного мистецтва впевнені, що в Україні таких набереться немало. Художників яскравих, потужних, обділених широкою увагою, але таких, що справді заслуговують на неї.

КАТЕРИНА КОТ

LABCOMBINAT — ЛОФТ ДЛЯ МОЛОДИХ ХУДОЖНИКІВ Артур Бєлозьоров, ідеолог і керівник LabCombinat, — про задзеркалля української ментальності й смертну кару, про ARSENALE як комерційну ярмарку і про те, як нагодувати всіх українських художників. Та насамперед УК поцікавилися, які проекти доспіли в голові митця і чим він готовий ділитися

Артур Бєлозьоров — Ділитися є чим. Планую запустити авторську дизайнерську серію виробів із вторинних матеріалів. Прийшла ідея зробити сонцезахисні окуляри з пластикових пляшок. Вони коштуватимуть символічні гроші і будуть функціональними. У дизайні є вектор естетичний, а є практичний. Практичний вектор — це те, що функціонально. Мої роботи будуть такими, і це важливий концепт. Адже ними я показую приклад, демонструю альтернативу, а це основне, чим має займатися культура й релігія. Еволюція культури — у прикладі й освіті.

LabCombinat: мистецький лофт

Насправді ідей для проектів дуже багато, і всі вони будуть виконані у різних техніках. Хочу активно зайнятися фотографією: якісною, постановочною, сюжетною, монументальною. На мотиви реального життя людей і з елементами абсурду. Наприклад, про стабільну практику тренера підліткової дівочої команди з баскетболу, який шантажем домагався і ґвалтував своїх учениць: мовляв, відмовиш — не побачиш великого спорту. Або історія з Ок-

саною Макар. Коли розкладаєш цю подію за фактами, вона жахає своїм фантастичним абсурдом. А злочинців ще якось досі захищають. І замість одного банківського рахунка Оксаниної мами з’являється 15 таких рахунків — а це вже реальна цинічна спекуляція на чужому горі. Чи історія про п’ятьох молодих учителів фізкультури, які вдень шикували учнів і навчали спортивним іграм, а вночі грабували і ґвалтували. Удень навчають, уночі — ведуть паралельне життя. Ось задзеркалля української ментальності.

LabCombinat: деталі

СЕРГІЙ ВОРОНЦОВ

У ВЕРЕСНІ В ЧЕРНІВЦЯХ СЕРЦЕ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА … СЕРЦЕ На початку осені в Чернівцях вже третій рік поспіль збираються шамани, маги, дивовижні істоти, штукарі, які можуть прожити такою невагомою сутністю, як слово. У переносному і буквальному сенсі. У ці дні тут збираються поети з різних куточків Європи Мало хто в Україні знає, що в німецькомовному світі обласний український центр Чернівці — модне місто, щоправда, називають його дещо по-іншому — Czernowitz. Щоб це твердження не було голослівним, скажемо лише, що, наприклад, видавництво «Rimbaud Verlag» видало серію «Буковинський літературний ландшафт», до якої увійшло 66 (!) книжок буковинських авторів або авторів, що писали про Буковину. Звідки тут стільки поетів і літераторів? Тим більше німецькомовних? Бог зна… А ми — ні. Один чернівчанин, якого звали Пауль Целан, говорив, що не всі вигнанці — поети, але всі поети — вигнанці. Так сталося, що Чернівці — ще й місто-чемпіон за кількістю вигнанців. Не дивно, що тут урешті народився поетичний фестиваль. Meridian Czernowitz — фестиваль нахабно європейський. У ньому немає зайвого пафосу й абсолютно відсутній комплекс меншовартості. Він прагне запрошувати кращих і цікавіших. Це, мабуть, перший фестиваль, який почав платити зарубіжним гостям гонорари за виступи. І таким чином вивів Україну із звичної ролі прохача у культурній сфері. На прем’єрному фестивалі були гості переважно з німецькомовного світу і провідні українські поети. Традиційні хедлайнери з нашого боку — Юрій Андрухович, Сергій Жадан. У цьому році палітра українських авторів помітно розширилася. Це вже загалом стало тенденцією — адже й другий фестиваль, який відбувся у минулого року, помітно еволюціонував: були запрошені, крім німецькомовних поетів, румуномовні, а також гості із Франції та Ізраїлю.

важливіше. Бо людину формує непотрібне... Крім, власне, поетичних читань у програму фестивалю входять театральні вистави, перфоманси, поетичні винно-сигарні вечори і навіть дискотеки. Отже, у вересні місто Чернівці наповнюється «антизірками», як дотепно висловився ідейний натхненник та винахідник фестивалю Ігор Померанцев (поет, ведучий «Радіо Свобода», чернівчанин, звісно). Тому що поети, та й їхні прихильники, поводять себе, безумовно, як «антизірки». Вони одягаються так звичайно, що їх одразу помітно у натовпі. І тримаються так невимушено, що немає сумнівів: у будь-якої пересічної людини більше пафосу і значущості. І це також робить видовище незабутнім. Отже, вересень у Чернівцях — місяць таємничих перетворень. Поети, як вічні вигнанці, знаходять батьківщину у Чернівцях. Окрім того, вересень саме у цій місцині настільки видатний, що мало хто із буковинських авторів не розповів про нього. Ось, наприклад, так про вересень у Чернівцях написав у своїй новій книзі вже згаданий Ігор Померанцев:

Олександр Гармидер. Вересень, 2003

«В сентябре мое сердце превращается в каштан, твердый и маслянистый. Вот ты глядишь на деревья, и они становятся карими. В этом круто заваренном воздухе осени, под разнобой каштанов, под слепым дождем поцелуев — я жмурюсь, я улыбаюсь, а кажется, что жмурюсь. Спрячь ладонь в карман моего плаща, подними свой воротник, так дует в спину, что ты превращаешься в парусник (...) Эта осень про тебя. Ты снимаешь червонное кольцо, жгут листья, оно катится по ночному столику, дымок оселедцем тянется к ограде, к дощечке на калитке «выгул собак строго воспрещен», давай прикинемся не муругими, пойдем аллеей, простоим весь «жовтень», весь «листопад» — так назвали эти месяцы украинцы — чтоб поймать то мгновенье, когда листья меняются в цвете — так и не поймаем, потому что не кроны меняются, а что-то происходит в нас: леденеют хрусталики, твердеет роговица…».

Meridian Czernowitz — фестиваль нахабно європейський

Третій фестиваль стає ще більш масштабним. Більше гостей, більше авторів, набагато більше молоді. Усього більше. Читання планується проводити не тільки у Чернівцях, будуть виїзні заходи в історичних місцях Кам’янця-Подільського і Хотина.

На ці три дні місто зазвичай перетворюється у величезну гру-блукалку, де від майданчика до майданчика пересуваються поціновувачі мистецтва, прикладне значення якого можна порівняти хіба що з виготовленням «пасток для снів». Утім, тим миліше це захоплення і, врешті, тим

Приблизно такі тексти гості Чернівців можуть споживати мало не цілодобово. І серце перетворюватиметься… на серце.

ГАЛИНА ГУЗЬО

КНИЖКОВИЙ ПЕРЕПОЛОХ Літературний та видавничий рік в Україні традиційно розпочинається у вересні — із найбільшої і найвідомішої в Україні книжкової виставкиярмарку Львівського форуму видавців. Цього року літературне «паломництво» до міста Лева відбуватиметься 12–16 вересня. На Форумі видавців «патронуватимуть» Сковорода та Шульц і побуває «британський двійник» Юрія Андруховича ДіБіСі П’єр

Загалом у програмі Форуму видавців – 2012 — близько 400 заходів: від автограф-сесій та презентацій книг до великих авторських вечорів, фестивалів у фестивалі, «Ночі поезії та музики нонстоп»... Цьогоріч на ярмарку оголосять про нову благодійну ініціативу — збір книжок для сільських бібліотек Львівщини. Одна з фокусних тем Форуму – 2012 — подорожі. А головним «патроном» свята літератури буде філософ Григорій Сковорода, від дня народження якого Україна якраз відзначає 290 років. Цьому легендарному українцю буде присвячено чимало заходів: від лекцій до екскурсій. Ще одним фестивалем у фестивалі стане «Шульц-Фест», присвячений видатному письменнику та художнику, знаменитому уродженцю Дрогобича, що на Львівщині, Бруно Шульцу, в якого цього року подвійна дата: 120-річчя від дня народження і 70-річчя від часу смерті. За підтримки Американського посольства до Львова на цю форумну подію приїде відомий американський письменник польського походження, дослідник Голокосту Генрик Гринберг. Також на ярмарку презентують новий переклад прозових творів Шульца — авторства Юрія Андруховича (видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»).

Література і скандал — речі несумісні Ще одна гучна книжкова подія, яка очікує гостей Форуму, — дискусія з нагоди виходу українського перекладу книги американської письменниці й філософа Сюзан Зонтаг «Хвороба як метафора». На цю філософську бесіду до столиці Галичини приїде, зокрема, відомий російський журналіст Валерій Панюшкін. Почесним гостем Форуму видавців буде британський письменник, лауреат поважної Букерівської премії ДіБіСі П’єр (DBC Pierre). Спеціально до його приїзду вийде україномовний переклад його книги «Світло згасло в Країні Див» (перекладач — Галина Шиян, редактор — Юрій Андрухович, який, кажуть, як дві краплі води схожий на ДіБіСі П’єра — і зовні, і творчо). Звісно ж, не обійдеться найвідоміше в Україні свято книги без участі українських літературних зірок. До Львова завітають Валерій Шевчук, Оксана Забужко (з новою книгою), Юрій Андрухович, Василь Шкляр, Андрій Курков, брати Капранови, Лариса Денисенко, Галина Вдовиченко, Андрій Кокотюха…

Одна з акцій Форуму Про те, як розвивається Форум видавців, і загалом про тенденції українського книжкового ринку «Українська культура» поспілкувалася з «хрещеною мамою» українського книговидання, президентом Форуму видавців Олександрою Коваль. — Не знаю в Україні іншої ініціативи, започаткованої громадською організацією, яка відбувалася б так довго — уже дев’ятнадцять років поспіль, — каже Олександра Коваль. — І не просто відбувалася, а зростала б від року до року, розвивалася, ставала усе кращою. Мене як ініціатора Форуму видавців все це не може не тішити. Хоча не впевнена, що готова відповідати за те, як наше дітище рухатиметься далі. Форум став більшим за можливості

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА:

ЗАЙМАЄ НЕ НІШУ ,

А ПРОСТІР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО На кіностудії імені Олександра Довженка знімальна група фільму «Іван Сила» розбила «на щастя» традиційну тарілку першого дня зйомок. Ця кінострічка є одним з п’яти художніх фільмів, орієнтованих на дитячу аудиторію, що отримали 100% державне фінансування за підсумками конкурсу кінопроектів Державного агентства України з питань кіно.

звисько «Кротон». У 18 років Іван став артистом чехословацького цирку і побував у 64 країнах світу, дивуючи усіх своїми перемогами. З рук Королеви Англії він отримав шолом і пояс, оздоблені золотом та діамантами, американська преса називала його найсильнішою людиною XX ст., але у розквіті своїх сил Фірцак припинив виступати за кордоном і повернувся на Батьківщину.

За словами голови Держкіно Катерини Копилової, фільм «Іван Сила» продовжує створення нового українського кіногероя, розпочате фільмом Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»: «Молодь України має зростати на власних національних героях. Сьогодні ми є свідками народження сучасного дитячого кінематографа, розвиток якого є пріоритетним напрямком державної політики у сфері кінематографії».

Сценарій фільму, створений Віктором Андрієнком та Ігорем Письменним, отримав перше місце на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова-2012» як кращий кіносценарій для дітей. Головну роль у фільмі виконує чемпіон України з пауерліфтингу Дмитро Халаджі. Консультує та виконує одну з ключових ролей інший всесвітньо відомий силач Василь Вірастюк. Загальний бюджет фільму складає близько 16 млн грн.

Фільм оповідає історію життя нашого співвітчизника Івана Фірцака, який народився у червні 1899 року в селі Білки на Закарпатті. За неймовірну силу він отримав прі-

ПРОВОКУЮЧЕ КІНО ПРО СУЧАСНУ УКРАЇНУ Восени на екрани вийде альманах «Україно, Goodbye». Він розкриває глибинні причини, які змушують людей мігрувати за кордон. Таким чином, вітчизняне малобюджетне короткометражне кіно в Україні може скласти конкуренцію голлівудському. На думку кінокритиків, це кіно близьке і зрозуміле та провокує замислитися над тим, де, навіщо і як ти живеш. Саме на «короткий метр» зробила ставку група режисерів, задумавши кілька років тому альманах «Україно, Goodbye» — компіляцію з-понад 30 короткометражок, які ставлять незручні,

колючі запитання про злободенне життя українців та шукають глибинні причини масової міграції за кордон.

У КИЄВІ ВІДКРИЛАСЯ ЦІКАВА ВИСТАВКА Київський центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre презентував першу персональну виставку в рамках програми «Трансфер» — «Людина на двох гойдалках» Моніки Завадскі. «Трансфер» — програма обміну, яка, відзначають у PinchukArtCentre, популяризує та підтримує нове покоління українських художників за кордоном, а також пропонує динамічний погляд на молоде польське мистецтво в Україні. Програма реалізується спільно з Центром сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» (Варшава, Польща). Моніка Завадскі створює скульптури, живо-

пис та відео простих графічних форм, укорінених у формалістських стратегіях дизайну. Однією з принципових тем для неї є ідея сконструйованих ідентичностей, які художниця «перекладає» в універсальні форми. Серед експонатів виставки — три нові роботи: скульптура «Людина на двох гойдалках», яка демонструватиметься в діалозі з двома відео з проекту Завадскі «Будь-хто»; спеціально створена для артцентру мураль, а також звуковий твір, що являє собою інтерв'ю автора з Марією Ланько.

«Головна енергія цих фільмів, аби вони (українці. — Ред.) не здавалися, залишалися і боролися», — розповів автор ідеї та натхненник створення альманаху «Україно, Goodbye» Володимир Тихий. За його словами, над проектом працювали як знані, так і маловідомі режисери, але фільм вийшов «дуже проукраїнський і без прикрашення дійсності». Така відвертість режисерів з глядачем вже має визнання. Фільм режисера Мирослава Слабошпицького «Ядерні відходи» з альманаху «Україно, Goodbye!» вже завоював «срібло» на кінофестивалі у Локарно.

ГОГОЛЬFEST-2012 ВІДБУДЕТЬСЯ! Фестиваль сучасного мистецтва «ГОГОЛЬFEST», проведення якого неодноразово відкладали, відбудеться вже цього року — з 21 до 29 вересня. Владислав Троїцький, засновник фестивалю, і театр «ДАХ» готують виставу, в основу якої ляже історія про Юдифь, яка врятувала рідне місто, коли всі жителі були охоплені почуттям безвиході. Організатори заходу зазначають, що цьогоріч програма складатиметься з виступів українських учасників у жанрах театру, музики, мистецтва і кіно. 5-й «ГОГОЛЬFEST-2012» проходитиме у приміщенні покинутого експериментально-механічного заводу біля станції метро «Видубичі» за адресою: вул. Інженерна, 7в.

ФЕСТИВАЛЬ «VINNYTSIA JAZZFEST 2012» 22–23 вересня 2012 року Вінниця знову перетвориться на джазову столицю України. Саме у ці дні відбуватимуться концерти XVII фестивалю «Міжнародні дні джазової музики у Вінниці», який відтепер має назву «VINNYTSIA JAZZFEST». Кожного року фестиваль отримує другу, неофіційну, назву. Так XVII умовно має назву «БА! Знайомі обличчя!». Глядачі побачать і почують виступи давніх друзів Вінниці — зірок світового джазу: проект The Shin (Грузія – Іспанія), Георга Брейншмідта (Австрія) у складі тріо Brein Cafe, Андрія Кондакова (Росія) і Джессі Джонс (США), квінтет Збіґнева Намисловського та багато інших. Вінницька частина буде представлена відомими музикантами Оксаною Славною і квартетом Романа Кульматицького.

За традицією, започаткованою 2011 року, обидва дні розпочнуться під звуки відомого Муніципального джазового оркестру «ВінБенд», гостей фестивалю та проекту «Джаз де Парі», у котрому візьмуть участь переможці Другого всеукраїнського конкурсу молодих джазових виконавців, фінал якого відбудеться напередодні фестивалю. За географією XVII фестиваль охоплює 13 країн світу. Організатори продовжили мульти-географічну формулу побудови фестивальних виступів. Так, на XVII гратимуть музиканти з Польщі, Грузії, Іспанії, Швеції, Італії, Швейцарії, ПАР, Австрії, Болгарії, Франції, Росії, США і України.

ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ ВИДАТНОГО РЕКТОРА ОЛЕГА ТИМОШЕНКА 10 вересня 2012 року о 17.00 відбудеться відкриття меморіальної дошки (уперше за 100 років існування консерваторії) на фасаді навчального корпусу Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (вул. Архітектора Городецького, 1-3/11) багаторічному ректорові, засновнику Національної академії мистецтв України,члену колегії Міністерства культури України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, президенту Асоціації діячів музичної освіти і виховання України, голові координаційної ради Європейської асоціації музичних академій та консерваторій, академіку, професорові, народному артисту України, повному кавалеру ордена «За заслуги», засновнику благодійної організації «Зелений Хрест. Україна» Олегові Семеновичу Тимошенку. О 19.00 у приміщенні Національної філармонії України відбудеться концерт та презентація книги «Родина Тимошенків» (автор Лідія Ємельянова), присвячені 80-річчю від дня народження Олега Семеновича. Цей безпрецедентний захід пройде за участю учнів О. Тимошенка та найкращих хорових колективів України. Запрошені президент-засновник міжнародної організації «Зелений Хрест», нобелівський лауреат М. Горбачов, міністр культури України М. Кулиняк, міністр освіти і науки, молоді та спорту України Д. Табачник, голова КМДА О. Попов, Герой України, народний артист СРСР А. Авдієвський, Герої України: П. Муравський, Є. Савчук, Є. Станкович; народні артисти України М. Мащенко, Р. Балаян та багато інших визначних особистостей України та світу.

ЯКИЙ ЗМІСТ ВИ ВКЛАДАЄТЕ У ПОНЯТТЯ «УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА»?

ВІТАЛІЙ КОЗЛОВСЬКИЙ, СПІВАК: У першу чергу — це мова! Адже українська мова наймелодійніша і неповторна. Також яскравим відображенням української культури для мене є місто Львів. Це місто сповнене українською культурою.

ВАДИМ КРАСНООКИЙ, СПІВАК, ФРОНТМЕН РОК-ГУРТУ «MAD HEADS XL»: Українська культура — це, насамперед, надзвичайно багата історична спадщина, що сягає корінням у глибину тисячоліть. Це традиції, звичаї, пісні, казки і легенди, кухня, народні мистецтва — все це сучасним поколінням ще належить наново відкривати для себе, пізнавати, переусвідомлювати. Українська культура — це також класична поезія, література, музика, архітектура і образотворче мистецтво, кінематограф — все те, що давно існує і є стало частиною культури російської та радянської. Нарешті, сучасна українська культура розвивається досить динамічно і рухається в дусі часу. Гадаю, в недалекому майбутньому все більше українських митців навчаться бути цікавими не лише в своїй країні, а й далеко за її межами, збагачуючи культурне надбання людства. Мені сподобався журнал «Українська культура». Переглядаючи його я згадав, що у нас таки є культура.

ЮРКО ЗЕЛЕНИЙ, МОВОЗНАВЕЦЬ, ЗБИРАЧ НОВОТВОРІВ: Це, насамперед, питання мови. Уявити собі, що є німецька культура, але нема німецької мови, — це дурня. Ми знаємо, що ірландська культура робиться носіями, які спілкуються англійською. Ірландська, по суті, вже мертва мова. Але шанувальники відокремлюють ірландську культуру саме за мовною ознакою. Скажімо, існують цілі відділи у крамницях, де продаються кельтомовні платівки. Культура — це, насамперед, мова, все решта — похідне.

ЯРОСЛАВ ДЖУСЬ, КОБЗАР, ЗАСНОВНИК ГУРТУ «ШПИЛЯСТІ КОБЗАРІ»: Українська культура — це традиції, обряди, мова, фільми, книги, пісні, картини — все, що створив і створює наш народ. Але не тільки українська нація. Я знаю, наприклад, багатьох росіян та євреїв — патріотів України. Головне — щоб був присутній наш колорит.

АНДРІЙ КОКОТЮХА, ПИСЬМЕННИК:

АНІ ЛОРАК, СПІВАЧКА: Це українська душа, вишиванка, пісня, яка звучить усередині тебе.

АНДРІАНА ТАНТ, ПИСЬМЕННИЦЯ, ХУДОЖНИК: У моєму розумінні, українська культура несе в собі, у першу чергу, формування в суспільстві фундаменту моралі, яка дозволяє демонструвати всьому світу особливість нашого народу.

Українська культура — це та культура, яка твориться на території України громадянами України в українському контексті. Тобто, теоретично можна вважати творчість Олеся Бузини українською культурою, проте контекст того, що він пише і видає на-гора, від сприйняття України як держави, рівноправної до інших, у нього далекий. Натомість Микола Гоголь, живучи в Росії і навіть пишучи ті ж «Мертві душі», дальші від української тематики, на відміну від «Вечорів...», «Тараса Бульби» та «Вія» — цілком і повністю в українському контексті. Національна культура — одночасно рок-музика та гопак. Сентиментальні вірші про те, як сміються й плачуть солов`ї, — і гостросюжетний бойовик про те, як український супергерой перемагає поганих хлопців як на території своєї країни, так і за її межами. Пасторальний пейзаж із копицями сіна — та авангардова робота художника-модерніста. Головне: українська культура в усіх її проявах, хоч у вишиванках вона, хоч у джинсах та шкіряних куртках, мусить насамперед стати затребуваною всередині своєї країни через свою орієнтованість саме на український контекст, актуальні українські реалії.

№ 8 (1004), 2012 www.uaculture.com THE MINISTRY OF CULTURE OF UKRAINE INDEX OF SUBSCRIPTION IN UKRAINE 95220

LABCOMBINAT —

the loft for young artists

TEENAGE DISEASE OF UKRAINIAN CINEMA

BOOK PLANNER

Skovoroda and Schultz will patronize the Forum, and British counterpart of Yuriy Andrukhovych DBS Pierre will visit it

Ukrainian Culture #8 (1004), 2012 Vasylkivska St. 1, Kyiv, 03040 +38 (044) 498-23-61 pr.uaculture@gmail.com Edition: 2000

The magazine has been publishing since June 1921 Founder: The Ministry of Culture of Ukraine Publisher: State Enterprise «National newspaper and magazine publishing» 03040, Kyiv, Vasylkivska Str., 1; tel. +38 (044) 498-23-64 General director: Olesya Bilash Editorial board: Olesya Bilash, Victor Pasak, Maxym Budarin, Victor Vechersky, Olena Voronko, Olga Darybogova, Oksana Ionova, Larysa Lebedivna, Ivan Mechkov, Larysa Nikiforenko, Olena Cherednychenko, Mykhaylo Shved, Igor Gyrych, Lyudmyla Gnatiuk, Olga Golynska, Alla Pidluzhna, Natalia Potushnyak Chief еditor: Oksana Gayduk The issue has been worked out by: Yana Levytska, Oksana Gayduk, Oksana Zhenzhera, Larysa Honcharenko, Kateryna Kot Authors: Anita Grabska, Yana Levytska, Oksana Gayduk, Oksana Romanchenko, Olexiy Havrylenko, Anton Filatov, Igor Bondar-Tereshchenko, Kateryna Kot, Larysa Honcharenko, Galyna Guzyo, Anna Dianova, Svitlana Sokolova, KAIROS, Sergiy Vorontsov, Mykhaylo Masliy, Sophiya Trykolenko, Olga Trykolenko Cover photos are provided by the organizators of the Photo Award «Ukraine We Love» 1. Author: Dmytro Vasylyev 4. Sunset. Author: Vitaliy Spycin Distribution, subscription, advertisement: +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com Official registration licence of the media organisation: CR № 1118 from 08.12.1994 The printery: «Publishing and Printing Company «Express Polygraph», LLC 04080, Kyiv, Str., Frunze, 47B, Bldg. 2, tel. +38 (044) 417-25-93 Signed for publication on: August 31, 2012 Publishers have a right to edit received materials without the author consent. The authors’ opinions may be oposite to the publisher position. Reprinting and reproduction of text and illustrations is possible with the prior written permission of the publisher © «Ukrainian culture»

Subscription index in the Catalog of Publications Ukraine 95220

The theme of this «UC» issue has become a large-scale event in the cultural space of Ukraine — the Ukrainian Embroidery Parade. This year event, which was held in the capital on the 21st Independence Day of our country has become a landmark for thousands of Ukrainians. We felt the rhythm of unity and managed to do the best it had been heared in other parts of Ukraine. After all, living in metropolitan areas, we suck all things around that make us live up to date, we hurry to be modern, we complicate ourselves goals and tasks. And conversely forget about things that should unite us and make stronger. This year Embroidery Parade offered to make a step into the past, successfully aligning it with the future. And it is quite natural. Such kind of metamorphosis indicate that we are still able to experience warm emotions, to appreciate our traditions and be proud, that despite mass media and haste, we are ready to get together and to get stronger. And our Ukrainian culture continues to be on time, it has a lot of ideas and is always ready to share. Especially for this «UC» issue the editors prepared for our readers exciting news, interesting ideas and materials. In this issue you will find a pictorial messages of one of the brightest representatives of the «new Ukrainian art» Volodymyr Yakovets, you will learn about the «adolescence» of Ukrainian film distribution and you will also find out how courageous leaders of nonprofit projects live and why they are frequently left without a space for their activities. You can competently, diving deeply in the material tell about a figure or phenomenon, but the most accurate story about themselves and their works, of course, can tell just the men themselves. In the latest issue of «UC» we offer you some interviews with interesting personalities. In a short time new sections are going to be initiate and we hope they will amaze you and encourage your reflection in the infinite cultural medium. Have a good mood and enjoy!

Oksana Gayduk, Chief Editor of «Ukrainian Culture»

PERSONALITY

EVENTS

GOD-GIVEN ... OLEXANDER MOSKALETS

MOVIE

CONTEMPORARY ART

TEENAGE DISEASE OF UKRAINIAN CINEMA

LABCOMBINAT — THE LOFT FOR YOUNG ARTISTS

KAIROS

KATERYNA KOT

10–11 15

NEWS BLITZ-POLL

UKRAINIAN CULTURE:

IS NOT A NICHE

BUT THE SPACE!

KAIROS

TEENAGE DISEASE OF UKRAINIAN CINEMA «Adolescence» of Ukrainian cinema delays long: masses of entertainment films continue relentlessly displace serious films from repertoires of Ukrainian cinema, thats why the last can be called more attractions than institutions of art. The orientation of film distribution to teenagers significantly narrows the palette of films that reach national audience

o identify the main trends in Ukrainian film distribution for the first half of 2012, the Bureau of Ukrainian film journalistic conjunction with the National Union of Cinematographers of Ukraine conducted a survey, which was attended by 40 film journalists and critics from different cities.

As adolescents constitute the lion's share of world cinema audience, to their tastes Hollywood refocused its core strength. This trend has been going on for decades, which of course affects the artistic level of popular American cinema, because amusement mercilessly displace art.

Almost every week during the first half of 2012 the leaders of Ukrainian cinema became Hollywood film (and Russian for a few times). Domestic critics have identified among heads of box-office top ten films that are the most interesting by their artistic merit.

When domestic film journalists were offered to make a rating of the most notable films not only among leaders hire, but in general between all the movies shown in Ukrainian screens, the result had nothing to do with the previous rating.

TOP-10 leaders of Ukrainian film distribution (first half 2012) 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

Avengers (dir. Joss Uidon) Madagascar 3 (dir. Eric Darnell, Tom McGrath, Conrad Vernon) Men in Black 3 (dir. Barry Zonnenfeld) Dictator (dir. Larry Charles) Hunger Games (dir. Gary Ross) John Carter: Between Two Worlds (dir. Andrew Stanton) Contraband (dir. Baltazar Kormakur) This Means War (dir. McG) Wrath of the Titans (dir. Jonathan Libesman) Journey 2: The Mysterious Island (dir. Brad Peyton)

Interestingly that only the «Avengers» received from Ukrainian critics rating of «good work», while all the other blockbusters in the ranking were rated as «so-so movie» and «Journey 2 ...» was generally recognized as «bad».

TOP-10 most notable films in Ukrainian cinema (first half 2012) 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

Chapiteau-show (dir. Sergei Loban) Artist (dir. Michel Hazanavichus) Coriolanus (dir. Rafe Fiennes) Faust (dir. Alexander Sokurov) Shame (dir. Steve McQueen) Dangerous Method (dir. David Cronenberg) The dark shadows (dir. Tim Burton) Prometheus (dir. Ridley Scott) Guardian of Time 3D (dir. Martin Scorsese) 1+1 (dir. Olivier Nakash, Eric Toledano)

If the artistic level of these movies is not in doubt, their box office success is quite low. Only half of these films reached the top-10 of box office in their premiere weekend, but the rest films came out only in a limited rental.

OLEXANDER MOSKALETS

GOD’S GIVEN

We should live without Bohdan Stupka from this moment...

he greatest actors we know and love, we speak about and watch on the screen are usually divided into two categories. One of them is kind of frozen monuments and bas-reliefs on the memorial boards, they are written about in the textbook on theater studies and they’ve become the part of art history. Another ones smile to us from the screen, work and travel, we read their interviews and watch their acting. And the most inscrutable thing happens when the actor goes from one category to another just before our eyes.

Who had he used to be for us, quadragenarian people? The first impressions were from actor’s voluntary performance in the school assembly hall. Then — «Theatre and Concert Kyiv», the first performances of Franco Theatre. And later was an explosion — the first show of «Tevye-Tevel», which I managed to see. Since those days Stupka became an iconic figure for us, first year students. Some time later an interesting thing was found out. Bohdan Stupka had more then 120 theatre and movie roles in his creative heritage. He also took part in numerous theatrical repertory. He started in Mariya Zankovetska Lviv Academic Drama Theatre, where he had a lot of roles and performances. I’m sure the walls of this cozy and charming theatre keep memory about the Actor. On the stage of Kyiv Franko theatre Stupka played, so to speak, the optimum number of major roles.

KATERYNA KOT

LABCOMBINAT — THE LOFT FOR YOUNG ARTISTS Arthur Belozerov, LabCombinat ideologue and leader, — tells about other side of Ukrainian mentality and the death penalty, about ARSENALE as trade fair and how to feed all Ukrainian artists. Today afternoon Arthur, tanned and inspired, returned from the Crimean vacation. UC asked him which projects ripe in the head of the artist and what he is willing to share

Arthur Belozyorov

— I plan to run a series of author designed products from recycled materials. The idea of making sunglasses with plastic bottles came. They cost symbolic money and are functional. There are two vectores in design: aesthetic and practical. The practical vector is all functional things. My work will be functional, and it is an important concept. I show an example by my works, demonstrate an alternative, and this is the basis of culture and religion. The evolution of culture — is in examples and education. In fact, I have millions ideas for projects, and they will all be realised in different techniques. I want actively engage with photos: quality, staging, plot, monumental. I will take real life motifs and elements of absurdity. For example about sustainable practices of trainer of teenage girl's basketball teams that blackmaily took and raped his pupils: if you refuse — you will not see great sport. Or the story about Oksana Makar. When decomposing this event into facts it terrifies with it’s fantastic nonsense. But criminals are still been protected somehow. And instead of one Oksana mother bank account appears about 15 such accounts — and this is a real gamble on someone else's grief. Or the story about five young physical education teachers who

formed up students and taught them sports games during the day, and robbed and raped people at night. Teaching during the day and leading parallel lives at night. These is the other side of Ukrainian mentality. — Can we call such exceptional cases «mentality»? — If it has pretty calm reaction between people we can use this word. Moreover, we have, for example, abolished death penalty, but I'm not sure it's right. As for reality, the reaction to such events is always twofold: on one hand it's crazy scary, is not clear in terms of either morality or humanity, but on the other hand — this is ridiculous, the mere possibility of such events — are absurd, ridiculous. Here he is a teacher at the school, and here — he’s a rapist. — How do these stories will be implemented in the picture? — The figurative technique — is a realistic staged scene. But not literally retranslation of reality but imaginative. For example, Oksana Makar and crocodile Gosha who has frozen in Kyiv Zoo — we’ve commemorated him for three days — it was also an absurd fact, as all that Zoo — the morgue for animals — so, I see Oksana, which rises into the sky on a crocodile.

— Just like in Goya’s «Caprichos»? — At all times has been the force that rules and the mass, which is manipulated. Now this feudal system returns in another media form. Not evolution but devolution, degeneration of society comes. The society was infantile, and it is the same, even worse — it drowns in its passivity. — This is also in photo-series? — I do not know exactly how to do it technically, except that pictures should be in a chic quality, but the content — it should be in plot and very scenically. For example, a series of images of Themis, who is sitting on a park bench at night with beer and cigarettes — that is aesthetics Ukrainian entertainment, especially in the provinces. Themis sits on the bench, thumps beer and resting. I will show the reality in shameless, cynical way. As for painting, I also have an idea. In our society, it so happened that painting is the most commercially viable in the triad: photography, sculpture, painting. I hope there were some publications about what realy is the First Ukrainian Biennale of Contemporary Art «ARSENALE» — it is a fair absolutely irrelevant with the culture. It is solely a commercial event, whose essence and origin nature — is

NEW UKRAINIAN CINEMA At Olexander Dovzhenko Film Studio «Ivan the Strong» film crew has broken for a good luck a traditional dish on the first day of filming. This film is one of five films focused on children audience, which got 100% state funding in the competition of film projects held by the State Cinema Agency of Ukraine. According to the Chairman of the State Committee for Cinematography Kateryna Kopylova, the movie «Ivan the Strong» continues to create new Ukrainian film hero, started with Mychaylo Illyenko film «ToyHtoProyshovKrizVohon»: «Youth of Ukraine has to grow on its own national heroes. Today we are witnessing of the birth of modern children cinema, which development is a priority of state policy in the field of cinema.»

The film tells the life story of our countryman Ivan Firtsak, who was born in June 1899 in Bilky village in Transcarpathia. For his incredible power, he was nicknamed «Croton». 18-years-old Ivan became an artist of Czechoslovak circus and traveled in 64 countries around the world, surprising everybody with his victories. From England Queen’s hands he received a helmet and a belt decorated with gold and diamonds, the American press called him the strongest man of the XX century, but Firtsak stopped performing abroad in his prime and returned home. Screenplay created by Victor Andrienko and Igor Pysmennyk, it received the first place at the International Literary Competition «Word Coronation 2012» for best children screenplay. The main role in film performs powerlifting champion of Ukraine Dmytro Khalaji. Advises and performs a key role another world-champion Vasyl Virastyuk. The total budget of the film is about 16 million UAH.

PROVOCATIVE FILM ABOUT MODERN UKRAINE This autumn almanac «Ukraine, Goodbye» will appear in the screens. It reveals the root causes that force people to migrate abroad. Thus, the domestic low-budget short films in Ukraine can compete with Hollywood. According to critics, this movie is close and clear for people and it provokes thinking about where, why and how you live. The directors group placed bets on the «short» conceiving almanac «Ukraine, Goodbye» several years ago. It is a compilation of over 30 short films that put uncomfortable, prickly questions about topical Ukrainian life and are looking for underlying causes of mass migration abroad.

«The main energy of these films is they (Ukrainians — Ed.) do not give up, but stay and fight» — said the idea author and inspirator of the creation of «Ukraine, Goodbye» Volodymyr Tykhiy. According to him, the project was worked as by wellknown and little-known directors, and the film is very «pro-Ukrainian and without embellishments of reality». Such directors’ frankness with the audience has already received a recognition. Film «Nuclear Waste» by Myroslav Slaboshpytsky from «Ukraine, Goodbye» won «silver» at the film festival in Locarno.

AN INTERESTING EXHIBITION OPENED IN KYIV

Kyiv center of contemporary art PinchukArtCentre presented the first solo exhibition in the framework of the «Transfer» — is «Man on Two Swings» by Monica Zavadsky.

Monica Zavadsky creates sculptures, paintings and videos with simple graphical forms, rooted in formalist design strategies. One of the principal themes for artist is the idea of constructed identities that she «shifts» in universal forms.

«Transfer» — is an exchange program, which promotes and supports new generation of Ukrainian artists abroad, and offers a dynamic view of young Polish art in Ukraine. The program is implemented in cooperation with the Center of Contemporary Art «Ujazdowski Castle» (Warsaw, Poland).

There are three new works among the exhibits: sculpture «Man on Two Swings,» which will be demonstrated in a dialogue with two video from Zavadsky project «Anyone»; specially created for the art center mural; and sound work that represents author’s interview with Mariya Lanko.

CHARITY CONCERT «I DO WILL LIVE!»! September, the 12th the charity concert «I Do Will Live!» with the best Ukrainian rock bands Druga Rika, Okean Elzy, SKAI, Bumbox, Krykhitka, Shyma, O.Torvald, Bahroma will be held. The project is carrying out together with the «Association for

the Disabled and Patients with the Chronic Lymphoproliferative Diseases». The concert aim is to raise funds for the purchase of chemicals and drugs for treatment and diagnosis of cancer from all over Ukraine at the National Cancer Institute.

«REPUBLIC» IN 2012 In 2012, the festival «Republic» — is 13 festival days, 3 scenes, about 50 best rock bands of the country, about 10 poets, more than 15 reiters from Ukraine, Russia, Belarus, Poland and Spain. After a good start and a successful debut the «Republic» will flood Kamyanets-Podilsky with art again. On the music scene in the old fortress the songs of the best singers of Ukraine, Russia and Belarus will be sounding again. The most successful reiters of the country and the world will be making

traces of their works on the walls of the abandoned buildings of the old city to make it more enjoyable for Kamyanets-Podilsky citizens and tourists. The best public from all around our country will gether again to support favorite musicians, talented reiters and «Republic» and have a great relax. In 2012 the festival «Republic» is going to be held during 13 days (September, the10th–23rd) in Kamyanets-Podilsky in Khmelnitsky region. Location — is the old part of the city, which is the official architectural reserve.

GOGOLFEST 2012 WILL BE HELD! Festival of Contemporary Art «GOGOLFEST» which had been repeatedly postponed, would be held this year on the 21st–29th of September.

Event organizers say that this year program would conclude of Ukrainian participants performances in the genres of theater, music, art and film.

Vladyslav Troitsky, a founder of the festival, and theater «DAH» prepare the performance based on the story of Judith, who saved her native city, when all the citizens had lost the faith.

The fifth «GOGOLFEST-2012» will take place at the abandoned experimental mechanical plant near the Vydubychi metro station in Engineering Street, 7.

FESTIVAL «VINNYTSYA JAZZFEST 2012» On the 22nd–23rd of September 2012 Vinnytsya will turn into a jazz capital of Ukraine again. These days concerts of the Seventh Festival «International Days of Jazz music in Vinnytsya», which is now named «VINNYTSIA JAZZFEST», will take place. Each year the festival gets a second, unofficial title. So the Seventh is conditionally entitled «Look! Familiar Faces!». Viewers will see and hear perfomances of old Vinnytsya friends — the stars of world jazz: project The Shin (Georgia — Spain), George Breynshmidt (Austria) in a trio Brein Cafe, Andrey Kondakov (Russia) and Jesse Jones (USA), Zbigniew Namyslovsky Quintet and many others. Vinnytsya will be represented by famous musicians Oksana Slavna and Roman Kulmatitsky Quartet.

By tradition, which started in 2011, both festival days will start with the sounds of the famous Municipal Jazz Orchestra «VinBend», festival guests and the project «Jazz de Paris», where the winners of the Second National Competition of Young Jazz Musicians take part, the Competition finale will take place just before the Festival. The Seventh Festival unites 13 countries. Organizers have continued the multi-geographical formula of construction the festival performances. Thus, at the Seventh Festival musicians from Poland, Georgia, Spain, Sweden, Italy, Switzerland, South Africa, Austria, Bulgaria, France, Russia, USA and Ukraine will play.

WHAT DOES THE TERM «UKRAINIAN CULTURE» MEAN FOR YOU?

VITALIY KOZLOVSKY, SINGER: First of all — that is language! Because Ukrainian language is the most melodious and unique. Also a full reflection of Ukrainian culture for me is the city of Lviv. This city is full of Ukrainian culture.

VADYM KRASNOOKY, SINGER, FRONTMAN OF ROCK BAND «MAD HEADS XL»: Ukrainian culture — is, above all, extremely rich historical heritage, which is rooted in the millennia. These are traditions, customs, songs, stories and legends, cuisine, folk art — all of that should be re-discovered, cognized and recognized by modern generations. Ukrainian culture — is also classic poetry, literature, music, architecture and art, cinema — it is everything that has existed for long and has become a part of Russian and Soviet culture. Finally, the modern Ukrainian culture develops dynamically and moves in the spirit of the time. I think in the nearest future more and more Ukrainian artists will be able to interest not only their country but also abroad, they will start enriching the cultural heritage of mankind. I like the magazine «Ukrainian Culture». Looking through it I remembered: «We still have culture!».

YURKO ZELENY, LINGUIST, NEOPLASMS' COLLECTOR: First of all, this is the question of language. To imagine that German culture is, but German language is not — is a foolish. We know that Irish culture is been creating bt English-speaking. Irish, in fact, is already dead language. But worshipers of Irish culture exude it by language. For example, there are whole departments in stores, selling Keltic records. Culture — is primarily a language, all the rest — is derivative.

YAROSLAV JUSE, MINSTREL, FOUNDER OF THE GROUP «SPIRED KOBZARS»: Ukrainian culture — is traditions, rituals, language, films, books, songs, paintings — everything created and that is been creating by our people. But not only by Ukrainian nation. I know, for example, many Russians and Jews, who are patriots of Ukraine. The main thing — is the presence of Ukrainian color.

ANDRIY KOKOTYUHA, WRITER:

ANI LORAK, SINGER: These are Ukrainian soul, embroidery, a song that sounds inside you.

ANDRIANA TANT, WRITER, ARTIST: As I understand, Ukrainian culture carries, first of all, about a forming of the morality foundation in a society, that allows us to demonstrate all the world uniqueness of our people.

Ukrainian culture — is the culture created on the territory of Ukraine by the citizens of Ukraine and in the Ukrainian context. So theoretically Oles Buzyna art can be considered as Ukrainian culture, but the context of what he writes and produces, is too far from the perception of Ukraine as a state equal to the others. Instead of him, Mykola Gogol, living in Russia and even writing «Dead Souls», that are more distant from Ukrainian themes than his «Evenings...», «Taras Bulba» and «Viy» — he is entirely in the Ukrainian context. National culture — is both: rock music and hopak at once. Sentimental poems about nightingales’ laughing and crying — and an action thriller about Ukrainian superhero who wins bad guys in his country and abroad. Pastoral landscape with haystacks — and avant-garde Art Nouveau artist’ work. The main is: Ukrainian culture in all its expressions, in embroidery or in jeans and leather jackets, first of all must be demanded in its own country because of its focus on the Ukrainian context, current Ukrainian realities.

1515