Українська Культура by Національне газетно-журнальне видавництво

СПЕЦВИПУСК

№ 8 (1016), 2013 щомісячний всеукраїнський журнал МІНІС ТЕРС ТВО К УЛЬТ УРИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНЕ ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНЕ ВИДАВНИЦТВО

SPECIAL ISSUE

№ 8 (1016), 2013 monthly national magazine THE MINISTRY OF CULTURE OF UKRAINE NATIONAL NEWSPAPER AND JOURNAL EDITION

Українська культура

Ukrainian Culture

щомісячний всеукраїнський журнал

monthly national magazine

№ 8 (1016), 2013

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1

+38 (044) 498-23-65 pr.uaculture@gmail.com Наклад: 5000

Vasylkivska Str. 1, Kyiv, 03040 +38 (044) 498-23-65 pr.uaculture@gmail.com Edition: 5000

Журнал виходить з червня 1921 року

The magazine has been publishing since June 1921

Засновник: Міністерство культури України

Founder: The Ministry of Culture of Ukraine

Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 тел. +38 (044) 498-23-65

Publisher: State Enterprise «National newspaper and magazine publishing» 03040, Kyiv, Vasylkivska Str., 1 tel. +38 (044) 498-23-65

Генеральний директор: Олеся Білаш

General director: Olesya Bilash

Видавнича рада: Олеся Білаш, Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Оксана Іонова, Євгенія Крутоголов, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Людмила Чумакова, Лариса Петасюк, Михайло Швед, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Наталія Потушняк, Оксана Гайдук, Надія Соколенко

Editorial board: Olesya Bilash, Victor Pasak, Maxym Budarin, Viktor Vechersky, Olena Voronko, Oksana Ionova, Eugeniya Krutogolov, Ivan Mechkov, Larysa Nikiforenko, Lyudmyla Chumakova, Larysa Petasyuk, Mykhaylo Swed, Lyudmyla Hnatyuk, Olga Holynska, Nataliya Potushnyak, Oksana Gayduk, Nadiya Sokolenko

Головний редактор: Оксана Гайдук

Chief еditor: Oksana Gayduk

Над номером працювали: Оксана Гайдук, Лариса Гончаренко, Антон Філатов, Катерина Кот

The issue has been worked out by: Oksana Gayduk, Larysa Honcharenko, Anton Filatov, Kateryna Kot

Автори: Антон Філатов, KAIROS, Оксана Гайдук, Віктор Вечерський, Юрій Макаров, Роксана Харчук, Оксана Левкова, Лариса Гончаренко, Ростислав Синько

Authors: Anton Filatov, KAIROS, Oksana Gayduk, Viktor Vechersky, Yuri Makarov, Roxanne Kharchuk, Oksana Levkova, Larysa Honcharenko, Rostyslav Synko

Переклад англійською: Оксана Калита

English translation: Oksana Kalyta

Дизайн, верстка: Оксана Женжера

Design, layout: Oksana Zhenzhera

Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com

Distribution, subscription, advertisement: +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ № 1118 від 08.12.1994 року

Oﬃcial registration licence of the media organisation: CR № 1118 from 08.12.1994

Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», 04080, Київ, вул. Фрунзе, 47б, корп. 2 тел. +38 (044) 417-25-93

The printery: «Publishing and Printing Company «Express Polygraph», LLC 04080, Kyiv, Str., Frunze, 47B, Bldg. 2, tel. +38 (044) 417-25-93

Підписано до друку: 27 серпня 2013 року

Signed for publication on 27 August 2013

Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не відповідати позиції редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця.

Publishers have a right to edit received materials without the author’s consent. The authors’ opinions may be oposite to the publisher’s position. Reprinting and reproduction of texts and illustrations are possible with the prior written permission of the publisher.

95220

Subscription index in the Catalog of Publications Ukraine 95220

Обкладинки: Микола Стороженко. Твори до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка

Covers: Mykola Storozhenko. Artistic works to Kobzar by Taras Shevchenko

Передплатний індекс у Каталозі видань України

Щиро, головний редактор журналу «Українська культура» Оксана Гайдук

Sincerely, Chief Editor of Ukrainian Culture Oksana Gayduk

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОЕКТ ДО 200-річчя Т.Г. ШЕВЧЕНКА

НА СЦЕНІ НАЦІОНАЛЬНОГО ПАЛАЦУ МИСТЕЦТВ «УКРАЇНА»

ПРЕМ’ЄРА У БЕРЕЗНІ 2014 РОКУ Сучасний погляд на величну культуру України Опера-містерія на музику Євгена Станковича у постановці Раду Поклітару У виконанні: Національного симфонічного оркестру України під орудою В.Сіренка Національного заслуженого академічного народного хору ім. Г. Верьовки під керівництвом А. Авдієвського Театру «Київ Модерн-Балет» під керівництвом Раду Поклітару Сценографія та костюми за мотивами художніх творів Т. Шевченка, М. Пимоненка, Ф. Кричевського та К. Малевича «Коли цвіте папороть» — монументальна фреска, символ безсмертя українського духу. У рік 200-річчя Тараса Шевченка світ та молода генерація України потребує осмислення свого поступу, нової естетики та сучасного тлумачення своїх традицій для пробудження почуття гордості за свою державу, кращого розуміння України світом та її повернення до європейської спільноти

Видатну оперу-містерію Євгена Станковича «Коли цвіте папороть» було створено в середині 70-х рр. ХХ ст. і безжально заборонено радянською цензурою в день прем`єри. Сила музики та велич співу настільки вразили цензорів, що після заборони твору декорації та зібрані зі всієї України старовинні костюми та коралові намиста було нещадно спалено. Відродження вистави у повній авторській редакції та в повному артистичному складі в рік 200-ої річниці з Дня народження Т.Г. Шевченка співпадає з 35-ою річницею заборони твору — це величний національний проект, що має виключне символічне значення для України

«Коли цвіте папороть» у роки Незалежності вперше прозвучала в концертному виконанні у 2011 році. На театральній сцені жодного разу не представлялася. Літературною основою твору стали національний фольклор, героїчний епос, стародавні народні обряди. Написанню твору передувала майже річна робота в архівах Національного інституту літератури та Національного інституту етнографії Академії Наук України. Лейтмотивом усього твору є позачасовий гімн «Благослови, земле», датований ХVІ сторіччям та оброблений Євгеном Станковичем. «Благослови, Земле» по праву може вважатися сучасним символом духу України.

NATIONAL PROJECT TO THE 200 TH ANNIVERSARY OF TARAS SHEVCHENKO AT THE NATIONAL PALACE OF ARTS UKRAINE

PREMIERED IN MARCH 2014 Contemporary interpretation of magnificent Ukrainian culture The Opera Mystery on the music by Eugene Stankovych directed by Radu Poklitaru Performs: National Symphony Orchestra of Ukraine, conducted by V. Sirenko National Academic Folk Chorus behalf G. Veryovka conducted by A. Avdiyevsky Theater Kyiv Modern-Ballet directed by Radu Poklitaru Set design and costumes based on works of art by T. Shevchenko, M. Pymonenko, F. Krychevsky, and K. Malevich When the Fern Blooms is a monumental fresco, the symbol of immortality of Ukrainian spirit. In the year of the 200th anniversary of Taras Shevchenko's birth, the world and young generation of Ukraine require the understanding of its progress, new aesthetics and modern interpretation of its traditions to awake a sense of pride for its country, to help the world understand Ukraine better and to return it to the European Community

An outstanding opera mystery by Eugene Stankovych When the Fern Blooms was created in the mid 70-ies of XX century. It was ruthlessly prohibited by Soviet censorship at the prime day. Power of music and grandeur of singing impressed the censors so much, that the scenery and vintage dress and coral beads collected from all over Ukraine were mercilessly burned after the work was banned. Renaissance of the performance in full author's edition and full artistic composition in the year of Taras Shevchenko's 200th birthday coincides with the 35th anniversary of the prohibition of work. It is a grand national project full of exceptional symbolic importance for Ukraine

After the Independence, When the Fern Blooms was first performed at the concert in 2011. It has never been staged at the theatre. Folklore, heroic epic, ancient folk rituals are the literature basis of the opera. It was written after the year of working with the archives of the National Institute of Literature and the National Institute of Ethnography of the Academy of Sciences of Ukraine. The leitmotif of the work is a timeless anthem «Bless, O Earth», dated in XVI century and processed by Eugene Stankovych. «Bless, O Earth» can be rightly regarded as the modern symbol of Ukrainian spirit.

Роксана ХАРЧУК

Про Тараса Шевченка в незалежній Україні Відомо, що слово поета-пророка, як і сама його постать, відіграє особливу роль саме в переломні моменти буття нації. Тарас Шевченко — не виняток. У ХХ ст. він став символом як української революції 1917–1921рр., так і періоду проголошення та становлення незалежної України. Однак, незважаючи на символічний масштаб постаті Т. Шевченка, й досі наскрізною залишається дилема, коли, з одного боку, ми трактуємо поета як виразника прагнень нації (у період соціалізму — трудящих мас), з іншого — знаємо, що зрозуміти його може тільки освічена людина. Цей парадокс свідчить про те, що у багатьох випадках маємо усе-таки справу зі спрощеним варіантом поезії Т. Шевченка, сконструйованим ідеологіями. Саме ідеології дали ужитковий, одновимірний, статичний образ поета, позбавлений глибини, з яким рішуче не погоджується чимало українців Т. Г. Шевченко. Автопортрет. Яготин Папір, туш, перо. 1843

роти культу Т. Шевченка в кожусі й шапці бунтувалося ще модерністичне покоління, яке групувалося довкола часопису «Українська хата», зокрема чільний його критик Микола Євшан, котрий міряв поета європейськими мірками. Боротьбу з культом спримітивізованого Т. Шевченка підхопив Михайль Семенко: «Я палю свій “Кобзар”!» і Микола Хвильовий у романі «Вальдшнепи». Євгена Маланюка також не влаштовувала ікона «батька Тараса», тобто розуміння його як поета селянського, мужицького. Однак у часи української революції шлях Тараса Шевченка від кобзаря до національного поета став очевидним. Розуміння Шевченка-національного пророка поширювалося передусім у Галичині, згодом в еміграції на противагу культу Шевченка-революціонера, пророка соціальної революції в радянській Україні. Частина українських літераторів не приймала обидва культи через публіцистичне потрактування в них творчості митця. Саме на цьому тлі у 1920-30-х роках сформувалося наукове шевченкознавство, що почало говорити про Т. Шевченка передусім як про поета доби романтизму. Однак згодом, у часи

догматичного соцреалізму, утвердилася думка про тотальну еволюцію митця до реалізму, його атеїзм, соціальний революціонізм, обстоювання інтересів найбідніших соціальних верств, зокрема наймитів, а також про ненависть до російського царизму, але в жодному разі не про критику Російської імперії з її антилюдяною системою кріпаччини, жорстокою солдатчиною й лицемірним російським православ’ям. Здавалося, саме в часи соціалізму велич Т. Шевченка сягнула апогею. Його твори хай і з купюрами, але видавалися величезними накладами, його образ увічнювали в камені й на полотнах. Насправді ж відбулася велика підлість і брехня — поета з Божої ласки, борця за свободу окремої людини й цілих народів, одного з найдошкульніших сатириків, що не боявся показати світові нехристиянське єство таких «помазаників Божих», як російські монархи, перетворили на примітивного, плакатного борця з кріпацтвом і царатом, атеїста, що закликав до кривавої помсти. Тому закономірно, що вже на початку української незалежності з’явилася потреба не тільки у новому, а й у неспотвореному образі Т. Шевченка. Несподіване бачення поета і його твор-

Roxanne KHARCHUK

About Taras Shevchenko in Independent Ukraine It is known that the word of poet-prophet as well as his figure plays a special role in the crucial moments of the nation’s life. Taras Shevchenko is not an exception. In the twentieth century he became a symbol of both, Ukrainian revolution of 1917–1921 and the period of the proclamation of Ukrainian independence. However, despite the symbolic scale of Shevchenko, the dilemma still remains, when on the one hand we treat the poet as an expression of the aspirations of the nation (in the period of socialism & toiling masses) and on the other hand we know that the poet can be understood only by educated person. This paradox suggests that in many cases we still deal with a simplified version of Taras Shevchenko’s poetry that is constructed by ideologies. That ideology made a craft, one-dimensional, static image of the poet, who is devoid of depth and causes resistance of many Ukrainians Олег Шупляк

modernist generation was the first who rebelled against the cult of Shevchenko in a sheepskin coat and a hat. Modernists grouped around the magazine Ukrainian House, its chief critic Mykola Yevshan analyzed the poet by the European standards. The fighting against the cult of primitive Shevchenko was picked up by Mykhayl Semenko (I Burn My «Kobzar»!) and Mykola Khvylovyy in the novel Woodcocks. Eugene Malanyuk was also unsatisfied with the iconic «father Taras», with the interpretation of Shevchenko as a peasant’s poet. But the path from kobzar to the national poet became apparent in times of Ukrainian revolution. Understanding of Shevchenko as a national prophet spread mainly in Galicia, then in exile as a contrast to Shevchenko-revolutionary prophet cult of social revolution in Soviet Ukraine. Part of Ukrainian writers disagreed the both cults as they created nonfiction interpreting of the artist. It was a background that formed a scientific Shevchenko studies in 1920–30th and began to talk about Shevchenko primarily as about the poet of the romantic period. But then, in times of dogmatic socialist realism the thought of the total artist’s evolution to realism was confirmed, and the poet was

involved in the ranks of secularist, social revolutionist, who advocate the poorest social strata, including serfs and declare the hatred of Russian Tsars, but not the Russian Empire with anti-humane system of serfdom, brutal soldiering and hypocritical Russian Orthodoxy. It seemed that Shevchenko’s greatness reached its climax in the days of socialism. His works (of course, after censorship) were publishing in great quantities, his image was perpetuating in stone and on canvas. But in fact, it was a great meanness and lies. The poet from God’s grace, a ﬁghter for freedom of individuals and entire peoples, one of the most waspish satirists, who did not afraid to show the world unchristian nature of such «anointed of God» as the Russian monarchs, was turned into a primitive poster-ﬁghter with serfdom and tsarist, into an atheist, calling for bloody revenge. Therefore, it is logical that at the beginning of Ukrainian independence there was a need for not just new but also an undistorted image of Shevchenko. American professor George G. Grabowicz offered a sudden vision of the poet and his work in the book The Poet as Mythmaker: A Study of Symbolic Meaning in Taras Sevcenko, published in English

Віктор ВЕЧЕРСЬКИЙ

Тарас Шевченко й усвідомлення національної архітектурної традиції Далеко не кожен народ у Європі може похвалитися тим, що йому вдалося створити (хай навіть колись, у далекому минулому) власний, ні на кого не схожий архітектурний стиль і виплекати власну архітектурну традицію. Українці на це спромоглися: наша архітектура доби козаччини і Гетьманщини (XVII–XVIII століть) є цілком оригінальним, неповторним і саме українським внеском до скарбниці світової архітектури

Т. Шевченко. Автопортрет зі свічкою. Офорт 1860 р. за малюнком 1845 р.

свідомлення цього прийшло до нас надто пізно — тільки на початку ХХ століття. Перед тим історики та краєзнавці студiювали нашу стару архiтектуру, описували її пам’ятки, але без систематизацiї матеріалу, без осмислення i побудови наукових концепцiй. Досить рано, ще при початках тих студiй, стало зрозумiло, що ця архiтектура — оригiнальне явище серед будiвничого мистецтва iнших народiв свiту. Але, маючи цiлком слушний намiр поставити явище в загальний контекст розвитку свiтової культури, у тому числi й еволюцiї великих архiтектурних стилiв, нашу елiтарну архiтектуру доби Гетьманщини (а саме вона привертала найбiльшу увагу), намагалися охрестити то «грецькою», то «візантійською», іноді — «готичною»,

а вiдтак у розпачi писали, як-от полтавець Микола Арандаренко, що «церкви эти не имеют никакого вида». Тарас Шевченко був чи не першим, хто належно оцінив ці архітектурні пам’ятки і побачив у їх множині певну єдність, тобто — національну архітектурну традицію. Відтоді цю архітектуру стилістично визначали коректніше, але по-різному: «українське бароко», «козацьке бароко», «українське відродження», «національний архітектурний стиль» тощо. Попри різницю в термінах, спільним у розумінні цієї архітектури стало визнання її національної неповторності і пов’язаності з козацтвом та Гетьманщиною — українською автономією XVII–XVIII століть. Особливо значним є внесок Тараса Шевченка як видатного художника у формування іконографічної бази щодо

архітектурних пам’яток козацтва і Гетьманщини. Він намалював представлені далі на цих сторінках краєвиди Чигирина, Іллінську (Богданову) церкву та руїни кам’яниці Богдана Хмельницького в Суботові, Чигиринський дівочий, Мотронинський, Межигірський, Густинський, Почаївський, Видубицький київський, Хрестоздвиженський полтавський, Михайлівський і Вознесенський переяславські монастирі, собор і садибу І. Котляревського у Полтаві, Покровську церкву в Переяславі, кам’яницю і церкви в Седневі, а також інтер’єр Успенського собору Почаївського монастиря, дерев’яну дзвіницю у Василівці, дерев’яну церкву в Андрушах та багато інших пам’яток. Варто відзначити документальну точність Т. Шевченка — і в словесних описах, і в малюнках. Його малюнки

Victor VECHERSKY

Taras Shevchenko and Awareness of National Architectural Traditions

Т. Шевченко. Видубецький монастир у Києві. Офорт. 1844 р. T. Shevchenko. Vydubetsky Monastery in Kyiv. Etching. 1844

Not every nation in Europe can boast that they were able to create (even if sometime in the distant past) their own, similar to no one else architectural style and cultivate their own architectural tradition. Ukrainians have managed to do that. Our architecture of Cossacks and Hetmanate Era (XVII-XVIII centuries) is completely original, unique and absolutely Ukrainian contribution to the treasury of world’s architecture

e realized this fact too late, just in the early twentieth century. Before, historians and ethnographers were learning our old architecture, they were describing its attractions, but with no systematization of material, rethinking and making scientiﬁc

concepts. Quite early, at the beginning of those studios, it was clear that this architecture was the phenomenon of original art of building among other peoples around the world. But some individuals, having completely right intention to put the phenomenon in the general context of development of world’s culture, including

the evolution of major architectural styles, tried to christen our elitist architecture of the Hetmanate Era (as it attracted the greatest attention) as the «Greek» or «Byzantine» and sometimes «Gothic», so far that such persones as Mykola Arandarenko desperately wrote that «these churches has no appearance».

(…) В публичных огромных зданиях мы показываем такую архитектуру, которую вряд ли можно назвать особенным родом: в ней столько безмыслия, такое негармоническое соединение частей, такое отсутствие всякого воображения, что недостает сил назвать ее имеющею свой характер архитектурою». Зрозуміло, що в цей час архітектурні витвори козацтва і доби Гетьманщини, які уціліли в Україні, сприймалися сучасниками як цілком чужорідні класицистичній естетиці й архітектурному середовищу, що формувалося на базі цієї естетики. Російські державні структури та прихильники імперських поглядів слушно вбачали в цій архітектурі певну небезпеку — джерело «малоросійского сєпаратізма». Але проникливі, національно налаштовані мислителі, до яких можемо зарахувати, передусім, Тараса Шевченка, сприймали й оцінювали будівлі часів Гетьманщини як свід-

Т. Шевченко. Богданова церква в Суботові. Акварель. 1845 р.

чення не тільки принципово іншого архітектурного напрямку, а й зовсім іншої культури й іншої політичної традиції. Для Шевченка церкви доби Гетьманщини були живими представниками козаччини: А онде, онде за Дніпром, На пригорі, ніби капличка, Козацька церква невеличка Стоїть з похиленим хрестом. Давно стоїть, виглядає Запорожця з Лугу... З Дніпром своїм розмовляє, Розважає тугу. Оболонками старими, Мов мертвець очима Зеленими, позирає На світ з домовини, Може, чаєш оновлення? Не жди тії слави! Твої люде окрадені, А панам лукавим... Нащо здалась козацькая Великая слава?! Цей вірш-спогад про колишнє називається «Сон (Гори мої високії)». Написаний він у 1847 році на засланні, в Орській фортеці. Якщо згадана в ньому церковиця є ніби узагальненим, типологічним образом козацького храму, то у вірші, на-

писаному на два роки раніше, Іллінська церква-усипальниця Богдана Хмельницького у селі Суботові виступає уособленням політичної програми засновника гетьманської держави (як розумів ту програму сам поет) та невтішних результатів її реалізації: Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Поет ототожнює жалюгідний стан церкви-усипальниці великого гетьмана з безправним політичним становищем України в Російській імперії. Крім того, Шевченко пророче відзначив одну дуже характерну закономірність: технічний стан пам’яток архітектури доби Гетьманщини (добрий, незадовільний чи аварійний) завжди, в усі епохи і за всіх політичних режимів найадекватніше відображає реальний, а не декларований чи удаваний стан України та її державності: Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Украйну! За те ж тобі така й дяка. Церков-домовину Нема кому полагодить!! У нашого поета був також власний погляд на дослідження стародавніх пам’яток архітектури, які розпочалися в Російській імперії у 1830-х роках, а на Чигиринщині — у 1840-х. Сам беручи участь в археологічних розкопках як професійний художник, він ставився до цих «науково-дослідних» заходів не так тогочасної науки, як імперської адміністрації, негативно, але досить неоднозначно. З одного боку, виходячи зі стихійно сформованих українських позицій він аж ніяк не міг толерувати московські претензії на українську історико-культурну й політичну спадщину. Але водночас він дивився на всі ці вишукування у світлі знайомої йому ще з дитинства козацько-гайдамацької міфології Холодного Яру (Великий льох, у якому предки ніби-то сховали для нащадків щось містичне, велике і важливе, що в жодному разі не має потрапити до рук ворога). Ось як у світлі цієї двоєдиної позиції поет подає розкопки в Суботові: Копають день, копають два, На третій насилу Докопалися до муру Та трохи спочили. Поставили к а р а у л и. Ісправник аж просить, Щоб нікого не пускали, І в Чигрин доносить П о н а ч а л ь с т в у. Приїхало Н а ч а л ь с т в о мордате, Подивилось. «Треба, каже, Своди розламати, Вєрнєй дєло...» Розламали Та й перелякались! Костяки в льоху лежали І мов усміхались, Що сонечко побачили. От добро Богдана! Черепок, гниле корито Й костяки в кайданах!

Т. Шевченко. Богданові руїни в Суботові. Акварель. 1845 р.

Т. Шевченко. Михайлівська церква в Переяславі. Акварель. 1845 р.

Т. Шевченко. Вознесенський собор в Переяславі. Акварель. 1845 р.

Т. Шевченко. Церква Покрови в Переяславі. Акварель. 1845 р.

It is clear that the Cossacks and Hetmanate architectural works, that survived in Ukraine of those days, were perceived by contemporaries as a completely alien to the classical aesthetics, and alien to the architectural environment that was formed on the basis of that aesthetics. Russian government agencies and advocates of imperial views correctly saw in that architecture some danger, a source of «Little Russian secessionism». But Taras Shevchenko was one of astute, national minded thinkers, who perceived and evaluated the building of Hetmanate as the evidence of fundamentally different architectural direction and a completely different cultural and political traditions. Hetmanate churches were alive representatives of Cossacks for Shevchenko. In the flashback poem «The Dream» written in 1847 during the exile in Orsk fortress, the poet mentioned a church as a kind of generic, typological image of Cossack church. But in the verse written two years before, Elias church-tomb of Bogdan Khmelnitsky in Subotiv village was the personification of the political program of the founder of Hetmanate State (as poet understood that program himself), and it showed unfavorable results of its implementation. The poet identifies the wretched church-tomb of the great hetman with the powerless political position of Ukraine in the Russian Empire. In addition, Shevchenkoprophet pointed one very characteristic pattern; the technical

conditions of monuments of Hetmanate days (good, poor or emergency) always, at all times and under all political regimes, reﬂect the most adequate reality, rather than declared or apparent conditions of Ukraine and its State: Our poet also had a point of view on the studies of ancient monuments that began in the Russian Empire in 1830, and in Chyhyryn in 1840. Taking part in archaeological excavations as a professional artist, he treated these «research» activities not as contemporary science, but as imperial administration. His attitude was negative and rather ambiguous. On the one hand, he was guided by spontaneously formed Ukrainian position and he was not able to tolerate Moscow's claims to Ukrainian historical, cultural and political heritage. At the same time, he perceived all of those surveys in the light of well known since childhood Cossacks and Haidamaks mythology of the Cold Ravine («Big cellar» where ancestors supposedly buried something mystical, big and important for posterity, if they get into the grip of enemy). Shevchenko was also interested in the attractions of the last Hetmanate Era related to family of Rozumovsky. It is significant that Shevchenko does not like to remind about hetman Kyrylo Rozumovsky. The poet perceives Rozumovsky primarily as the Count of the Russian Empire. So all we have is a deaf and malevolent mention «as Kyrylo and the sergeant-majors strew

У селі Моринці (Звенигородський р-н., Черкаської обл.) 9 березня 1814 почався життєвий шлях Тараса

–1–

Чумакуючи з батьком, Тарас бував у Звенигородці, Умані та Єлисаветграді (тепер Кіровоград)

–2–

У місті Лисянка (Звенигородського повіту на Київщині) Тарас наймитував та отримав перші уроки малярства від диякона Єфрема

–3–

У 1828 році він став козачком у панському дворі Енгельгардта (село Вільшана, Звенигородського повіту на Київщині)

–4–

З осені 1828 року до початку 1831 р. був зі своїм паном у Вільні

–5–

У 1831 році переїхав із паном Енгельгардтом до Петербурга, де пройшов чотирирічний курс навчання у живописця Василя Ширяєва. У травні 1838 року Карл Брюллов та Василь Жуковський викуповують поета з кріпацтва

–6–

У травні 1843 року зупинився у Качанівці (Чернігівщина)

–7–

У червні 1843 приїздить до Києва, де знайомиться з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем

–8–

У червні 1843 відвідує Євгена Гребінку в його селі Убіж (на Полтавщині). У тих краях він знайомиться із Ганною Закревською. Закохавшись у неї, він присвячує їй вірш «Г.З.»

–9–

У березні 1845 року побував у Москві, де Михайло Щепкін познайомив його з творчою інтелігенцією і богемою міста

– 10 –

Протягом весни-осені 1845 року перебуває у селі Мар’їнському (Миргородський повіт на Полтавщині), де створює цикл портретів та пейзажів

– 11 –

Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку в колишньому провулку «Козине болото». У квітні він вступив у Кирило-Мефодіївське братство, а також отримав посаду вчителя малювання у Київському університеті Святого Володимира

– 12 –

У Новопетровській фортеці (Мангістауська обл., Казахстан) пройшли найтяжчі роки десятилітнього заслання поета (1847–1857)

– 13 –

У грудні 1857 року, повертаючись після заслання до Петербурга, він зупинився у Нижньому Новгороді, де написав поему «Неофіти». Цей твір підтвердив той факт, що поета зламано фізично, та не морально

– 14 –

До Петербурга він повернувся навесні 1858 і, оселившись в Академії Мистецтв, жив там до кінця своїх днів

– 15 –

10 березня 1861 року Шевченко помер, і 13 березня його було поховано на Смоленському цвинтарі

– 16 –

20 травня 1861 року прах Шевченка було доправлено до Канева. Домовина з його тілом протягом двох діб знаходилася в Успенському соборі і 22 травня його було поховано на Чернечій Горі

– 17 –

Юрій МАКАРОВ

Інший Шевченко Уважне прочитання Культурного Героя зобов’язує Україну до пошуків модерності, креативності й несподіваності

Ілля Рєпін. «Не чекали». Фрагмент

Ілля Рєпін. «Не чекали». Полотно, олія. 1884-1888. Москва, Державна Третяковська галерея.

і нотатки ні в якому разі не претендують на статус мистецтвознавчої розвідки, для цього авторові бракує фахових знань і культури. Ідеться радше про журналістські спостереження, які важко іґнорувати й не легше інтерпретувати, тобто вважаймо цей есей певною мірою безвідповідальною колекцією здогадок. Тарас Григорович Шевченко — не просто іконічна постать, зручний бренд, яким маркується приналежність до української ідентичності. Його поява визначила зміну культурних кодів нації, отже герменевтичні вправи допоможуть краще зрозуміти ці коди, адекватніше окреслити їхні реперні точки й вектори. Ідеться про всі аспекти Шевченкової спадщини — корпус літературних текстів, образотворчий доробок, його власний імідж і навіть посмертну еволюцію його рецепції на всіх етапах, включно з радянським і пострадянським. Звісно, до останнього часу природним чином домінувало сприйняття, яке взяло свій початок від

60-х років XIX століття: Шевченко — втілення народності в її тодішньому розумінні, «революціонер-демократ». Як завжди, герой поп-культури не мав майже нічого спільного з реальною особою, живучи власним життям і виконуючи власну функцію. Чудовою ілюстрацією до тогочасного використання Шевченка-символа є сюжет Ільї Рєпіна, питомого росіянина з відчутними малоросійськими сентиментами. На знаменитій картині «Не чекали» показано інтер’єр помешкання типових «інтелігентів-різночинців», де замість ікон висять фотографії двох поетів-кумирів: Ніколая Нєкрасова і Тараса Шевченка (враховуючи, що навряд чи середній російський читач був здатен прорватися крізь український лінґвістичний бар’єр). Зрештою, одним із перших взірців такої рецепції є полотно художника-«етнографіста» Костянтина Трутовського «Кобзар над Дніпром». Тут є канонічний набір символів: Дніпро, кручі, церква на дальньому

Yuri MAKAROV

Another Shevchenko A careful reading of a Cultural Hero obliges Ukraine to search for modernity, creativity and surprise

Костянтин Трутовський. «Кобзар над Дніпром». Полотно, олія. 1875. Київ, Національний музей Т.Г.Шевченка

hese notes are not to claim to the status of artexploration. The author is lack of specific knowledge and culture for it. It’s rather a journalistic observation that is difficult to be ignored and is not easily for interpretation. So let’s consider this essay as the irresponsible collection of some guesswork. Taras Shevchenko is not just an iconic figure, a comfortable brand that marks a belonging to Ukrainian identity. His appearance deﬁned the changing of nation’s cultural codes. Therefore hermeneutical exercises will help us to understand these codes better; they’ll determine the reference points and the vectors adequately. This applies to all aspects of Shevchenko's heritage. I mean the literary texts, pictorial legacy, his own image and even the posthumous evolution of his reception at all stages, including the Soviet and the post-Soviet. Of course, the perception, formed in the 60th of the XIX century, has naturally dominated until recently. Shevchenko was the embodi-

ment of the nation in the understanding of those times; he used to be the «revolutionary democrat». As always, the hero of popular culture had almost nothing to do with the actual person, living his own life and doing his own function. The remarkable illustration of using of Shevchenko as a symbol, is the picture by Ilya Repin, true Russian with tangible Little Russian sentiments. The famous canvas Unexpected Visitors shows the typical interior of «intelligent’s» house, where the pictures of two poets-idols Nikolay Nekrasov and Taras Shevchenko decorate the wall instead of icons (considering that an average Russian reader was hardly able to break through the Ukrainian linguistic challenge). After all, one of the ﬁrst models of this reception is the canvas by «etno»-painter Kostyantyn Trutovsky named «Kobzar under the Dnipro». There is a canonical set of the symbols such as the Dnipro, the cliffs, a church in the background, as well as the hero in an embroidered shirt, boots, astrakhan hat, with mustache and sadness in his eyes.

Антон ФІЛАТОВ

Як Шевченко закохався в «короля Ліра» У листопаді 1858 року до Санкт-Петербурга завітав афро-американський актор Айра Олдрідж. У Маріїнському театрі він мав виконати головні ролі у виставах «Отелло» і «Король Лір». Бурхливий темперамент і точний самоконтроль, які вишукано поєднувалися в його грі, ще за життя забезпечили Олдріджу звання одного з найвизначніших інтерпретаторів Шекспіра кось після вистави, в гримерці видатного актора застали — Чого він хоче? — запитав художник. Тараса Шевченка. «...в широкому кріслі напівлежав змо— Він питає, чи можна заспівати… — переклала Катерений «король Лір», а на ньому — буквально на ньому — був рина. Тарас Григорович; сльози градом котилися з його очей, здав— Хай йому цур — нехай співає, — відповів Шевченко. леним голосом він шепотів уривчасті палкі слова обурення і захоплення, покриваючи поцілунками розмальоване олійною «Починалася зворушлива тужлива негритянська мелодія, фарбою обличчя, руки й плечі великого актора…» — писав у котра поступово переходила в живий темп і закінчувалася своїх спогадах випадковий свідок відчайдушною джигою, яку Олцієї сцени Михайло Мікешин, дрідж витанцьовував посеред автор пам’ятника Богданові майстерні. Після цього він предХмельницькому в Києві. ставляв нам комічні побутові Згодом Шевченко запропонусцени (він був чудовим коміком); вав акторові зробити його порми весь час сміялися… Тарас дитрет. Уміння передавати тонкий вився, без діла опускаючи олівець психологізм — одна з особливих на коліна… А згодом і сам заводив рис образотворчих робіт Кобзаря. малоруські пісні. Після цього На його полотнах читається не зав’язувалися розмови про типові тільки дуже точна портретна схориси різних народностей, про пожість людей, котрих він писав, дібність фольклорних переказів і але й почуття великого поета до т. д.», — писала у своїх спогадах цих особистостей: симпатія до Катерина Юнге. селянина, вимученого працею, Окрім схожих темпераментів, відраза до пихатого аристократау Олдріджа і Шевченка було бапоміщика, тендітна закоханість у гато спільного, що викликало тих, кого любив… Коли Айра Олв них глибоку взаємоповагу і дрідж приходив у кімнату Шевспівчуття. Тарас у молодості був ченка, двері замикалися на ключ. кріпаком, Айра — належав до «Тарас жив тоді в Академії, зневажуваної нації. Обидва кімнатка була дуже малою, незапройшли довгий шлях поневірянь тишною. З маленькими віконі досягли висот майстерності за цями, і панував у ній великий межами своєї батьківщини. Украбезлад...», — описує помешкання їнський поет став академіком у поета Мікешин. Олдрідж уроПетербурзі. Олдрідж — єдиним в чисто сідав на стілець навпроти історії афро-американцем серед Тарас Шевченко. «Портрет Айри Олдріджа», Шевченка, в майстерні запанову33 акторів, котрі були удостоєні італійський та білий олівець. 25 грудня 1858 вала тиша і було чутно лише скрисрібної пам’ятної дошки на стінах піння олівця. Королівського театру Шекспіра в Відомий актор розмовляв Стретфорді-на-Ейвоні. Та головлише англійською, котру Шевченко не розумів. Тож на не — вони вірно служили культурі своїх поневолених народів. сеанси малювання приходила і Катерина Юнге, яка виконуЗа неписаним законом якоїсь небесної справедливості вала роль перекладача. «Пане Айро, не смикайтесь!» — некожна поневолена нація виштовхує геніальних людей, які одноразово доводилося їй повторювати, адже Олдрідж покликані на весь світ заявити про свою країну. Країну, в яку просто не міг всидіти на одному місці. Коли він починав корїм за життя часто забороняють повернутися. чити гримаси, Шевченко припиняв роботу і дивився на нього. Упіймавши на собі сердитий погляд Тараса ГригороP. S. вича, актор уклякав із обличчям, що набувало комічно-переЯк Олдріджу, так і Шевченкові не довелося більше побаляканого вигляду. чити свою рідну землю. Айра помер через десять років після Під час одного з сеансів Айра щось запитав у Катерини цієї зустрічі в Лодзі (Польща), а Тарас — за три роки в ПеЮнге, котра постійно сміялася над пустощами актора. тербурзі. УК. 30

Anton FILATOV

As Shevchenko Fell in Love with King Lear In November 1858, an African-American actor Ira Aldridge visited St. Petersburg. He had to perform leading roles in Othello and King Lear at the Mariinsky Theatre. Stormy temperament and accurate self-control were elegantly combined in his game. During the lifetime, these provided Aldridge the title of one of the greatest interpreters of Shakespeare ne day after the show, Taras Shevchenko was caught in — What does he want? — Asked the artist. the dressing room of the outstanding actor. «...tired King — He asks if he can sing... — Catherine translated. Lear was half lying in a wide armchair, and Taras was lying on — Hell with him! Let him sing, — Shevchenko said. him, literally on him; hail tears were rolling down from his eyes, with choked voice, he’s whispering fragmentary passionate «Then touching melancholy Negro melody began, it was graduwords of indignation and admiration by covering with kisses oil ally passing into a lively pace and ended with a desperate jig danced painted face, hands, shoulders of in the middle of the workshop. the great actor...» — Mykhailo Aldridge presented us comic doMikeshyn, a casual onlooker of mestic scenes (he was a great cothe scene, wrote in his memoirs; median); we always laughed... he is the author of the monuTaras looked at him, he idly ment to Bogdan Khmelnitsky in dropped a pencil to his knees... Kyiv. And then, he wound up Ukrainian Later, Shevchenko offered songs. Then, the talks about the the actor to make his portrait. typical features of different nationThe ability to transmit subtle alities, the similarity of folk tales psychology is one of the special and so forth began,» — Catherine features of poet’s fine works. Junge wrote in her memoirs. His paintings tell not only very In addition to similar temaccurate portrait likeness of a peraments, Aldridge and Shevmodel, they also have poet’s chenko had a lot in common, feelings to these individuals: that caused a deep mutual resympathy for a hard labored spect and compassion. Taras was peasant, aversion to a pompous a serf in his youth, Ira belonged landlord-aristocrat, and tender to the unworthy nation. Both love for those who he loved... have passed a long way of depriWhen Ira Aldridge came into vation and reached the heights Shevchenko’s room, the doors of skills outside of their homegot locked with a key. land. Ukrainian poet became an «Taras lived in the Academy academician in St. Petersburg. those days, the room was very Aldridge is the only actor of Afsmall, uncomfortable. With small rican-American descent among windows, it was ruled by a big the 33 actors of the English stage mess...» — Mikeshyn describes honored with bronze plaques at the poet’s apartments. Aldridge the Shakespeare Memorial TheМихайло Мікешин. solemnly sat on a chair in front of atre at Stratford-upon-Avon. «Німий захват від Айри Олдріджа». 1858 Shevchenko, quietness seized the And the most important is they studio and you could hear a penfaithfully served the culture of cil’s squeak. their oppressed peoples. The famous actor spoke just in By some unwritten law of ceEnglish, Shevchenko did not understand him. So Catherine Junge lestial justice, every enslaved nation pushes out men of genius came at the drawing sessions and served as an interpreter. «Mr. intended to express their own countries to the world. And the Ira, freeze!» — she repeated repeatedly as Aldridge just couldn’t countries stay forbidden to come back for the rest of their life stay in a place. When he began writhe faces, Shevchenko intertime. rupted the work and looked at him. Catching Taras’ angry look, the actor got freeze with a face, acquiring a comically frightened P. S. look. Aldridge as well as Shevchenko had not seen native land anyCatherine Junge was always laughing at actor’s pranks. Once, more. Ira died ten years after the meeting in Lodz (Poland) and Ira asked her something during the sessions. Taras died three years after in St. Petersburg. ИC. 31

Антон ФІЛАТОВ

Космічне осмислення «Кобзаря» Протягом усього життя видатний художник Микола Стороженко вибудовує діалог із Шевченковим Словом. Його багатолітні роздуми вилились у цикл творів за «Кобзарем». Суто малюнками чи ілюстраціями ці роботи назвати не можна. По-перше, їх виконано в складній авторській техніці: акварель, енкаустика (живопис фарбами на основі воску), темпера тощо. По-друге, у своїх творах Стороженко показує не конкретний рядок чи епізод із шевченкових поезій, а повністю осягає кожен окремий твір «Кобзаря». На перший погляд, ці твори переповнені зображеннями грішних і святих, людей і янголів, селян і панів. Проте якщо уважніше до них придивитися — опиняєшся у дивовижно креативному світі, позбавленому фізичних законів і побутового порядку. Кожен його твір — це космічна фантасмагорія, переповнена пластичними метаморфозами. І саме в такій формі максимально точно передається духовна вертикаль рядків Шевченка. Коли починаєш розпитувати 84-річного майстра про ці твори, його очі одразу запалюються і на тебе обрушується хвиля спогадів про те, що слугувало бекграундом до цих робіт. Заборони шевченкової поезії, арешти друзів й обшуки за радянських часів, перечитування і переосмислення «Кобзаря», яке тривало десятиліттями… Роздуми Стороженка настільки ж насичені, як і масивний бароковий живопис, в стилі якого він згодом і втілив свої твори

УК. Якось у дитинстві Ви перемалювали ілюс-

трацію Івана Їжакевича до Шевченкового вірша «Мені тринадцятий минало». Ваш батько побачив цей малюнок і відтоді почав підтримувати Ваше захоплення малюванням… Так, це були перші дотики до образу Шевченка. Відбувалися вони дещо містично. Коли батько побачив, що мене цікавить малювання, то почав приносити додому фарби і репродукції. У нас в селі був місцевий художник, і я любив спостерігати за тим, як він працює. Він мене нічому не вчив, а лише казав: «Дозволю тобі дивитися з-за спини, як я працюю, якщо ти вкрадеш у батька

фарбу і принесеш мені…» Тож я був змушений незаконно брати той малярний порошок (така на той час була фарба) і нести його сільському художнику. А потім батько мене за це картав. УК. Це було ще до війни, а як ставилися до

Шевченка вже під час Другої світової? Пам’ятаю, що портрет Шевченка стояв в крамниці нашого села навіть під час окупації. Одного разу при мені хтось зі звичайних людей вигукнув: «Винесіть його! Його треба розстріляти! Це не можна тримати в крамниці!» Але надалі портрет так і продовжував стояти на полиці.

Anton FILATOV

Cosmic Reﬂections of Kobzar by

Хіба самому написать…

Наймичка

Throughout the life, famous painter Mykola Storozhenko has been building a dialogue with Shevchenko's Word. His long-cycle reflections have resulted in works made after Kobzar. These works can’t be named pure pictures or illustrations. Firstly, they are done in the complex author's techniques such as watercolor, encaustic (painting based on wax), tempera and so on. Secondly, Storozhenko doesn’t show specific strophe or episode of Shevchenko's poetry, he befalls each individual Kobzar’s text fully. At first glance, these works are filled with images of sinners and saints, angels and men, peasants and lords. However, if you take a closer look at them, you find yourself in the wonderfully creative world devoid of physical laws and domestic order. Each Storozhenko’s work is a cosmic phantasmagoria, full of plastic metamorphosis. He creates the form that transfers spiritual vertical of Shevchenko’s verses accurately

Бронзовий, кам’яний, вишитий, забалаканий, особливо в останні десятиліття, культ Кобзаря призвів до того, що певна кількість українців ставиться до постаті Тараса Шевченка з упередженою байдужістю або й зовсім із несприйняттям. А коли востаннє ця кількість брала до рук «Кобзар»? А чи взагалі брала? Чи, може, обмежилася шкільною хрестоматією за 8(9) клас або лишень почутим від учителя на забутому уроці? А варто б узяти. І самому вчитатися у ці рядки, наповнені навіть не почуттям, а концентратом емоції: то потужні, рвані, гострі — як друзки скелі, розірваної несамовитою внутрішньою силою; то тужливі, ніжні, скроплені по-чоловічому скупою сльозою; то захоплені, пломеніючі шалом передчуття невідворотних великих змін, що таки прийдуть на цю землю — Україну — яку він так любив. Вчитатися і з подивом збагнути: це він крізь два століття до нас, сьогоднішніх, говорить і, на жаль, часто — про нас…

ПРОМОВА КОБЗАРЯ Bronze, stone, embroidered, out-talked, especially in the recent decades, the cult of Kobzar caused some Ukrainians are partially indifferent to Taras Shevchenko, or even reject him entirely. I wonder, when did these some read the Kobzar last time? Had they ever read? Maybe, they were limited to school textbooks of 8 (9) form or something merely heard from the teacher at the forgotten lesson? However, it’s worth to read. And to read it verses very carefuly, cause they’re filled with more than feeling, with emotion’s concentrate. They’re powerful, ragged, and sharp, as rock's chips torn by frantic inner strength. They’re melancholic, gentle, sprinkled by stingy tear of a man. They’re captured, blazed by ardor of anticipation of large irreversible changes that will come to this land, to Ukraine, which he loved so much. To read carefuly and to grasp with surprise that he talks to us, contemporaries, through two centuries, and unfortunately, he often says about us…

KOBZAR SAYS

СОН Комедія (уривок) У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає,— Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину. Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата. А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка, підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час та й запустить Пазурі в печінки,— І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка. А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята; «Нехай,— каже,— Може, так і треба». Так і треба! бо немає Господа на небі! А ви в ярмі падаєте Та якогось раю На тім світі благаєте? Немає! немає! Шкода й праці. Схаменіться: на сім світі — І царята і старчата — Адамові діти. 8 іюля 1844, С.-Петербург

THE DREAM A Comedy (passage) Each person's destiny's his own, His road before him lies: This one builds up, that one tears down, And that casts greedy eyes O'er all the earth, to find somewhere A land not yet enslaved, Which he could conquer and then bear With him into the grave. This fellow in his neighbour's home His host cleans out at cards, While that one in a corner hones A blade for brother's heart. Then there's the solid citizen, The worthy, pious kind, Who'll creep up like a cat and then Bide patiently his time Until hard luck hits your affairs, Then pounce! — Don't plead your cause: Your wife's appeals and children's tears Won't save you from his claws. And that one, generous and grand, The fervent patriot, So deeply loves his native land, So worries o'er its lot, As from his country's heart he sucks The blood as though 'twas water!... The brethren meanwhile sit and look, Their eyes agape like saucers! And bleat like lambs: "Perhaps it was Thus ordained from on high." That's how it's meant to be! Because There's no God in the sky! You pull your yoke until your breath Gives out and you are done, Yet pray for heaven after death? In vain! There's none! There's none! Your labour's lost. Come to! Come to! In this world every one — The princes, and the beggars, too, They all are Adam's sons. July 8, 1844, St. Petersburg, Translated by John Weir

ХОЛОДНИЙ ЯР (уривок) …Єй-богу, Овеча натура; Дурний шию підставляє І не знає за що! Та ще й Ґонту зневажає, Ледаче ледащо! «Гайдамаки не воины — Розбойники, воры. Пятно в нашей истории...» Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане, Не розкує закований У ваші кайдани Народ темний, не заріже Лукавого сина, Не розіб'є живе серце За свою країну. Ви — розбойники неситі, Голодні ворони. По якому правдивому, Святому закону І землею, всім даною, І сердешним людом Торгуєте? Стережіться ж, Бо лихо вам буде, Тяжке лихо!.. Дуріть дітей І брата сліпого, Дуріть себе, чужих людей, Та не дуріть бога. Бо в день радості над вами Розпадеться кара. І повіє огонь новий З Холодного Яру. Вьюнища, 17 декабря 1845

THE COLD RAVINE (passage) …Forsooth yours is Indeed a shecplike nature! The fool offers his neck, not knowing What for it is wanted, And, what is more, the idle loafer Scorns and sneers at Gonta! "The Haidamaky were no warriors. Thieves they were, and robbers, A blot upon our history!" Thou liest, people-staler: No robber rises to defend Truth and freedom holy. Nor set free a people who In darkness and brought lowly, Are bound into your chains, does not Slav with his own hand An evil son, nor break his living Heart for his native land! It is you that are the robbers, You. the insatiate! Hungry crows! And by what righteous Holy law d'you trade In land, the equal gift to all, And traffic in misfortuned Human beings! Then beware, For evil will befall you, Grave evil. Fool your children, fool Your brother blind and sightless, Fool yourselves, fool strangers, too But fool not God Almighty! For, in the day of jubilation, Vengeance unforseen Will fall on you; new fires will blow From out the Cold Ravine. Dеcember 17, 1845, Vyunyscha

РОЗРИТА МОГИЛА

THE PLUNDERED GRAVEMOUND

Світе тихий, краю милий, Моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась, Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? «Молилася, турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала. Виростали мої квіти, Мої добрі діти, Панувала і я колись На широкім світі, Панувала… Ой Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, Що, колишучи, співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю. Ой Богдане, Богданочку, Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала. Степи мої запродані Жидові, німоті,

(passage)

(Уривок)

Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває... Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати». Начетверо розкопана, Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки? Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, Не плакали б діти, мати не журилась. 9 октября 1843, Березань

Peaceful land, beloved country, Ukraina cherished! Mother, why have you been plundered? Why do you thus perish? Before the sun rose in the morning Did you fail to pray? Did you to your unsure babes Neglect to teach the way? "I prayed, I worried, sleeping not. Neither night nor day, 1 watched over my small children, Teaching them the way, And my flowers throve and grew, My children true and good, And there was a time, indeed, When in this world I ruled. Yes, indeed, I ruled... O Bohdan. My son so unwise! On your mother, Ukraina, Look now, turn your eyes. Once, as she rocked you, she would sing Of her unhappy fortune, And singing, wept a mother's tears, Looking out for freedom!... Bohdan, O my little Bohdan! Had I known, in the cradle I d have choked you, in my sleep I'd have overlain you. Now my steppes have all been sold. In Jews' and Germans' hands; And my sons at foreign toil, Far in foreign lands; My brother, Dnipro, now runs dry And is deserting me; And my deargravemounds the Muscovites Are plundering utterly. Let them dig and excavate, They do not seek their own... And meanwhile, let the renegades Wax in strength and grow, Let them help the Muscovite Be lord and master there, And from their mother her old smock, Patched and worn, to tear! Help them to torment, you brutes, Your mother — do not spare!" Quartered, dug, and excavated, Gravemound torn and plundered... What have they been seeking there, What was buried under It by the old fathers? If... If they had but found what lay hidden there beneath it, Then the children would not weep, the mother cease her grieving. October 9, 1843, Bеrezan

Мовою гінді Переклад: Маданлал Мадху

Литовською мовою Переклад: Антанас Венцлова

Double

Польською мовою Переклад: Леон Пастернак

Турецькою мовою Переклад: Фахрі Ердінч

Румунською мовою Переклад: Віктор Тулбуре

Російською мовою Переклад: Олександр Твардовський

Єврейською (іврит) мовою Переклад: Іліє Мазоре

Рубрику підготувала Лариса Гончаренко, фото Катерини Кот УК дякує за допомогу Національному музею Тараса Шевченка, зокрема Тетяні Прядко УК.

ИС. 47

Ростислав СИНЬКО

Кавалерідзе. Інше світобачення Дослідження Музею-майстерні І.П. Кавалерідзе до 200-річчя від дня народження поета-пророка

Іван Кавалерідзе

ахоплення Кавалерідзе мистецтвом ІСТИННИЙ КАВАЛЕРІДЗЕ — НОВАТОР — скульптури проявилося у нього з юності. НАРОСТИВШИ М’ЯЗИ В АВАНГАРДИСТСЬКИХ Це помітив його дядько, вихованець Петербурзької академії мистецтв, приятель РеАРТЕМАХ У ДОНБАСІ, СПОВНА ПРОЯВИВ СЕБЕ піна — Сергій Аркадійович Мазаракі, який у В ПОЛТАВСЬКОМУ МОНУМЕНТІ. ПЛОЩИННА листі до племінника писав: «…У тебе неабиякий талант до скульптури і всі дані, щоб сказати своє СКУЛЬПТУРА СТАЛА ЙОГО ПРЕРОГАТИВОЮ в цій галузі, але для цього необхідна серйозна праця… Погано, коли художник, опанувавши до деякої міри мову мистецтва, не має чого сказати». Уяву юнака полонив образ Т.Г. Шевченка. У роменському пам’ятнику 1918 року КавалеВін намагається відтворити його просте і благорідзе пішов значно далі, він остаточно визрів як родне обличчя, постійно повертається до улюбскульптор, що володіє змістом і формою. Але й леного образу Кобзаря. роменський Шевченко, який по сьогодні вважа1912 року Кавалерідзе бере участь у конкурсі ється кращим серед пам’ятників поетові, у якійсь на проект пам’ятника Шевченкові в Києві, одермірі був дещо з чужого голосу. Істинний Кавалежує заохочувальну премію. То була знакова зарідзе — новатор — наростивши м’язи в авангарявка на причетність до вічної теми, дистських Артемах у яка стала провідною у творчості Донбасі, сповна прояпершому дослідженні скульптора. Альянс двох великих вив себе в полтавтворчості скульптора митців дав плідні результати. Не було ському монументі. Андрій Німенко 1966 року б Шевченка, творча дорога КавалеПлощинна скульптура писав: «… У конкурсному рідзе була б вузькою й малозмістовпроекті 1912 року, який не стала його прерогатизберігся, глядач бачив Шевною. Чим далі скульптор крокував вою. По сьогодні ніхто ченка, який сидить зі схилешляхом Пророка, проникав у його не наважився позманою головою і важко душу, тим мудрішим ставав його гатися з метром. Адже опущеними руками. Природхист, художник проймався відповідля цього необхідно ність пози, простота одягу, дальністю за власний народ і його мати не лише могута головне, емоційність, якою поводиря. ній талант, жадобу до була насичена вся композиУже в проекті київського пам’ятпошуку, а й перспекція, вражали тих, кому довоника проглядав національний тативу відкриття, його дилося знайомитися з лант, характер українського народу. проектом в оригіналі». доцільність.

Rostyslav SYNKO

Kavaleridze. Other Worldview Research of the Museum Workshop of I. Kavaleridze to the 200th anniversary of the poet-prophet’s birth

Іван Кавалерідзе (1887–1978), скульптор, кінорежисер, драматург, народний артист України

avaleridze’s interest in the art of sculpIn a Romny monument of 1918, Kavaleridze did tures had been evident from his youth. His more; he has finally matured as a sculptor, who uncle, a graduate of the St. Petersburg deals with meaning and form. Although, ShevAcademy of Arts, Repin’s frind Sergiy A. Mazaraki chenko in Romny, that considers to be the best noticed it first, he wrote in a letter to his nephew: among the poet’s monuments, was a bit of a strange «...You have a special talent in sculpture and all the features to tell your word in the field, but this requires serious work... It’s bad, when the artist, mastering in the language of art has nothing to say.» TRUE KAVALERIDZE, THE INNOVATOR, MUSCLED Imagination of a young man was captured by the image of T. Shevchenko. He tried to reproduce his IN THE AVANT-GARDE ARTEM IN DONBASS, simple and noble face, he always returned to a faFULLY MANIFESTED HIMSELF IN POLTAVA vorite image of the poet. MONUMENT. THE PLANER SCULPTURE WAS In 1912, Kavaleridze participated in the competition to design the monument to Shevchenko in HIS PREROGATIVE Kyiv, he received a Honorable Mention. It was a landmark application for involvement in an eternal theme that was leading in the work of the sculptor. The alliance of two great artists has given fruitful results. Without Shevchenko, creative way of Kavavoice. True Kavaleridze, the innovator, muscled in leridze would have been narrow and little subthe avant-garde Artem in Donbass, fully manifested stance. The further sculptor stepped along the himself in Poltava monument. The planer sculpture Prophet’s way and penetrated into his soul, the was his prerogative. To this day, no one dared to wiser his talent was, the painter felt responsibility compete with the master. After all, it requires a great for his own people and talent, the longing of search, as well their guide. as the prospect of the opening, its fean the first research of the sculptor’s work in 1966, AnThe national talsibility. driy Nimenko wrote: «...The competitive project in 1912, ent, the character of Poltava and Sumy monuments which has not survived, showed the viewer Shevchenko, the Ukrainian people shocked some one and amazed the who sat with bowed head and hard hands down. The natuhad already been seen others, but no one was left unralness of a posture, ease of clothing, and the main, the emotion, which filled the whole composition, impressed in the project of Kyiv touched. The monuments showed a those who had met the project in the original.» monument. notable and innovative expression of

Кавалерідзе не хапався за лопату, він скористався іншим знаряддям — стеком — і сотворив блискучий проект пам’ятника для Хрещатика. Кого він поставив на п’єдестал у центрі відродженої головної вулиці Києва? Леніна? Сталіна? Ні. Кавалерідзе запропонував Шевченка. І це тоді, коли навпроти університету стояв Шевченко Манізера. А пам’ятників головним вождям у Києві не існувало. Ох, Іване Петровичу! Молодь вчите бути гнучкими, далекозорими. А самі? Вилетів із конкурсу, ще й за собою потяг талановитий проект Заболотного. Зваяли б так-сяк Сталіна, і перемога — у вашій кишені. Але великі твори не зникають безслідно. Так чи інакше вони знаходять шлях до людських сердець. Проект, як самостійний твір, побував на виставках і повернувся додому чекати кращих часів. Виникла думка про встановлення пам’ятника Кобзареві у Ленінграді. Але час ішов, «Проект пам’ятника для Ленінграда», як охрестили твір після київського погрому, благополучно обходили ленінградські собчаки. Аж ось із Нового світу долетіла приємна новина: українська діаспора отримала дозвіл на встановлення пам’ятника Шевченку в самому Вашингтоні, чим змусила заворушитися кремлівських довгожителів, що так і не склали сталу ціну Великому Українцю, який щороку, навесні, у свій день народження, із того світу спонукав владу гуртуватися у бойові загони, аби чого не трапилося. «Негайно клепайте нам отого, як його — Кобзаря. І шукайте для встановлення пам’ятника таке місце, щоб було не низько, але й не високо, аби сонця не заступав, нашу перспективу до комунізму не викривляв, царське панство з нашими олігархами не плутав, колгоспники то не є кріпаки, вони, як американці, не мають паспортів, бо паспорти їм не потрібні». Заходилися старі й малі ваятелі на конкурс глину місити. У перегонах неймовірної швидкості перемогла трійця наймолодших, прозорливіших, які менше слухали професорів, а більше

ДОВІДКА Невгамовній вдачі Кавалерідзе було тісно в межах скульптури. У Києві, знаючи про його роботу в кінофірмі «Тіман і Рейнгардт» на посаді художника, йому пропонують спробувати себе в якості режисера. Після недовгих вагань Іван Петрович погоджується пошукати щастя у новонароджуваному виді мистецтва. Він переїздить до Одеси, на державну кіностудію, і разом із Довженком знімає свої перші фільми. Експерименти виявилися досить вдалими. Довженко дарував світові «Звенигору», «Землю»; Кавалерідзе «Зливу», «Коліїв-

Пам’ятник Т. Шевченку в Ромнах (відкриття). Вид. Фотопроекційної майстерні І.К. Фалька. Київ. 1918

І. Кавалерідзе в роботі над пам’ятником Т. Шевченку в Ромнах. 1918

придивлялися до Кавалерідзе. Оті спостереження і спрацювали. На жаль, що таке плагіат, молоді не второпали. При розкритті конкурсних конвертів з’ясувалася пікантна ситуація: проект молодих був схожий на Кавалерідзе. Після паузи, коли всі встигли ахнути й охнути, переможці лише носами шморгнули, а комісії забажалося подихати свіжим повітрям. Усі знали, в якому статусі на Богом даній землі перебував тоді Кавалерідзе. Невиїзний на всі чотири сторони світу. Спробував розгребти цю справу з неприємним присмаком колишній голова Спілки художників Василь

щину». Ці фільми творилися у тій чи іншій мірі під благословенням Шевченка. Лише сліпий не помітив прямий зв’язок між суто українськими кінодіячами й Шевченком, які єднали покоління, заповнювали провалля між вгасаючим мистецтвом корифеїв українського театру й репресованим новаторським мистецтвом Леся Курбаса. Наступні після «Зливи», «Перекопа», «Штурмових ночей» кінофільми Кавалерідзе — «Коліївщина», «Прометей» — були прямим посиланням до Кобзаря, що в часи набираючої обертів

репресивної машини було вкрай небезпечно. Найрадикальніші однодумці вже торували дорогу на Соловки. Замість історичних фільмів, розв’язання на кіноекрані глибоких соціальних тем, для яких був народжений Кавалерідзе, його посадили на зйомки музичних фільмів. Під вигуки нездар «патріотів отєчєства» Кавалерідзе вгасав на очах. Його ледве не водили на зйомки патріотичної агітки «Сім’я Стожарів», аби хоч якось відкупитися за надмірну любов до Шевченка.

Модель пам’ятника Т.Г. Шевченку з Ромен, який зараз стоїть на Андріївському узвозі у Києві

Проект пам’ятника Т.Г. Шевченку для Києва 1909 р. Проект пам’ятника Т.Г. Шевченку для Ленінграда. 1944 р. 1944

1909

REFERENCE Restless temper of Kavaleridze felt closely within the sculpture. In Kyiv, knowing his work in the film firm Timan and Reinhardt as an artist, he was offered to try himself as a director. After some hesitation, Ivan agrees search for happiness in the emerging art form. He moves to Odessa, to the state film studio, and takes his first films with Dovzhenko. Experiments have proved very successful. Dovzhenko presented the world with Zvenigora, Earth, Kavaleridze did the Storm, Koliivshina. These films were

created under the blessing of Shev chenko. Only the blind did not notice a direct link between pure Ukrainian cinema workers and Shevchenko, who united a generation, filled the gap between flagging art of Luminaries of Ukrainian theater and repressed groundbreaking art of Les Kurbas. Next after the movies the Storm, Perekop, Assault Nights, Kavaleridze made Koliivshina and Prometheus, that were a direct reference to the poet, and that was extremely dangerous in

the time of gaining repressive machine. The most radical supporters have already gone to Solovki. Instead of making historical films and searching for the resolutions of deep social issues, Kavaleridze was born for, he was put on the shooting of musical movies. While mediocrity «Fatherland’s patriots» were exclaiming, Kavaleridze was abating. To pay oﬀ for excessive love to Shevchenko, he was almost led by the hand to the shooting of the patriotic agitation Family Stozhary.

KAIROS

Kobzar Stars: Шевченко на широких екранах

Іван Миколайчук. Кадр з фільму «Сон»

Не щастить Тарасові Шевченку з кінематографом… Незважаючи на те, що він є одним із небагатьох діячів української культури, які відображають не просто свою епоху, але й усю подальшу історію нації. Незважаючи на те, що його твори дуже кінематографічні. Незважаючи на те, що його доля може слугувати основою для фільмів будь-якого жанру…

сього про життя і творчість Шевченка було знято близько п’ятнадцяти ігрових повнометражних стрічок. Для порівняння: за творами Вільяма Шекспіра знято більше 800, а за творами Льва Толстого — майже 200 фільмів. І це враховуючи десятки байопиків*. Хоча за своїм значенням особистість Шевченка не поступається ані Шекспіру, ані Толстому. Єдине в чому пам’ять про Кобзаря досягла дійсно екстраординарного масштабу — 1100 пам’ятників. Таким не може похвалитися жоден із поетів світу. Проте в нашу епоху пануючого шоубізу та тріумфу цифрових технологій один фільм має більший вплив на масову свідомість, ніж десятки монументів. Останню на сьогодні повнометражну ігрову стрічку про життя Тараса Григоровича (не вра-

ховуючи серіал та епізодичні згадування в картинах, присвячених іншим темам) було знято у 1999 році. А перед цим байопик про Кобзаря виходив аж у далекому 1964 році. Ще гірша ситуація з фільмами за Шевченковими творами. Якщо не враховувати телеверсії вистав і телемувіки, то остання на сьогодні повнометражна ігрова картина за твором Шевченка вийшла у 1963 році. Ситуація з кінематографічним втіленням поета має перезавантажитися вже в наступному році. Як розповіла нам голова Державного агентства України з питань кіно (Держкіно) Катерина Копилова, до 200-річчя Шевченка «...вийде повнометражний ігровий фільм «Толока» Михайла Іллєнка. Як сказав сам режисер, він 14 років «хворів» цією стрічкою. Зараз вона знімається і вийде на екрани вже у березні

KAIROS

Kobzar Stars: Shevchenko in Big Screens

Амвросій Бучма (ліворуч). Кадр з фільму «Тарас Шевченко»

Taras Shevchenko is not lucky in cinema... despite the fact he is one of the few figures of Ukrainian culture, reflecting not only his time, but the whole subsequent history of the nation; …despite the fact his works are very cinematic; …despite the fact his fate may be the basis for the films of any genre

here are around fifteen feature films shot about the life and work of Shevchenko. For comparison, more than 800 movies shot after the works of William Shakespeare, and almost 200 films are after the works of Leo Tolstoy, counting tens of biopic*. Although, Shevchenko is the personality of Shakespeare’s or Tolstoy’s significance. The only thing the memory of the poet has achieved a truly extraordinary scale is 1,100 monuments. No poet of the world can boast the same. However, in the era of show business and the triumph of digital technology one film has a greater impact on public’s consciousness than a dozen of monuments. Currently, the latest full-length feature film about the life of Taras was shot in 1999 (excluding series and occasional references in the films devoted to other subjects). The previous biopic came up back in

1964. The situation with films after Shevchenko's works is even worse. Apart from the TV performances and TV movies, the latest feature film on Shevchenko’s compositions appeared in 1963. The situation with the cinematic incarnation of the poet must be rebooted next year. As the head of the State Cinema Kateryna Kopylova said, the 200th anniversary of Shevchenko will give us «...feature film Toloka by Mykhaylo Illienko. As the director says, he’s been «sick» with this movie for 14 years. It’s being shot now and will be released in March 2014. There will also be a full-length film Tarazi. Farewell to the Desert directed by Oleksander Denysenko. It is dedicated to the time when Shevchenko was in Kazakhstan. The movie will be made with the participation of the Kazakhs. I think it’s going to be finished in 2014». However, Oleksander Denysenko is not so optimistic. «No changes in the work on this film are

Антон ФІЛАТОВ Anton FILATOV

Страшний сон Шевченка Shevchenko’s Nightmare Свій перший автопортрет Тарас Шевченко написав на початку 1840-го, через півтора року після того, як його викупили із кріпацтва і він став вільним громадянином. Прагнення особистості до самовивчення і бажання вдивитися в себе — закономірний наслідок набуття свободи. З того часу Кобзар зображував себе на численних автопортретах, які й досі не піддаються остаточному обліку. Деякі з них показують романтично-піднесеного молодого художника-поета, інші — зламаного життям жебрака, переповненого тугою солдата тощо. По смерті образ Кобзаря було сакралізовано, його пам’ятниками наповнилися центральні вулиці українських міст, а портретами — рушники, стіни в хатах, експозиції у шкільних кабінетах… Та з роками сприйняття постаті Шевченка, окрім традиційних значень символа нації і поета-революціонера, набуло й дещо абсурдного наповнення: покровителя трамвайних депо, обличчя рекламної кампанії петербурзьких цигарок тощо. Словом, масштаб образу Кобзаря розрісся настільки, що почав включати в себе часом зовсім дивні контексти, які ми і зібрали в цьому огляді His first self-portrait Taras Shevchenko wrote at the beginning of 1840. Eighteen months after, he was bought out of serfdom and became a free citizen. The desire to learn and look inside oneself is a natural consequence of gaining freedom. Since than, Kobzar has portrayed himself in numerous self-portraits, which haven’t been counted till now. Some of them show the romantic sublime young artist and poet, others show a beggar, broken by life, a soldier full of longing and so on. After the poet’s death his image was sacred, his monuments filled the downtown streets of Ukrainian cities, his portraits appeared on the towels, the walls of homes, exposures in schools... As time goes by, the perception of Shevchenko’s figure has changed, in addition to traditional values of the nation’s symbol and the revolutionary poet, some kind of absurd content added such as patron of tram depot, the face of St. Petersburg cigarettes advertising and so on. In short, the scale of the poet’s image has grown so much that it began to involve quite strange contexts that we have gathered in this review

ШЕВЧЕНКО — ЦЕ МОДНО

SHEVCHENKO IS FASHIONABLE

Прищеплена в школі любов до творчості Кобзаря часом виливається у несподівані творчі виверження. Молоді люди наповнюють свої шафи одягом із його зображеннями, а на стінах їхніх кімнат поряд із постерами Nirvana та Eminem з’являється шевченківський фан-арт.

School teaches to love the poet and this love sometimes turns to an unexpected creative eruption in results. Young people ﬁll their wardrobes with clothes of his images, and Shevchenko’s fan-art appears on the walls of their rooms along with the posters of Nirvana and Eminem.

ерекладач та ілюстратор Ілля Стронґовський канонізував Шевченка, додавши до його зовнішності щупальця істоти-божества Ктулху. За повір’ям, воно може впливати на свідомість людини і живе на дні Тихого океану. «У дитинстві вуса Шевченка мені нагадували щупальця. Це було страшно. На портреті він завжди вимогливий. Захисникам культу Шевченка не треба, щоб поета любили — треба, щоб його боялися. Шевченко, як і Ктулху, має свій культ», — пояснює Стронґовський.

ranslator and illustrator Eliash Strongowski canonized Shevchenko, adding to his appearance the tentacles of creature-god Cthulhu. The legend says it can aﬀect the human mind and lives at the bottom of the Paciﬁc Ocean. «As a child I thought Shevchenko’s mustaches were the tentacles. It was scary. He is always demanding in the portrait. The defenders of Shevchenko’s cult don’t need someone love the poet, they need we were feared. Shevchenko, like Cthulhu, has a cult,» — Strongowski explains.

ва роки тому один київський біолог із досить невизначеним світоглядом замовив собі тату з портретом Шевченка. «На той час ця людина ще була досить адекватною…» — сьогодні згадує автор тату Дмитро Мрачник.

а своїх ексклюзивних футболках дизайнери looklike.fm надали Кобзареві хіпстерського вигляду.

esigners of the looklike.fm provided Kobzar with hipsters look in their exclusive shirts.

wo years ago, a biologist from Kyiv who has rather uncertain outlook ordered a tattoo with a portrait of Shevchenko. «He was quite a normal person then...,» — the author of tattoo Dmytro Mrachnyk reminds.

а початку цього року одна киянка виставила на продаж килим із зображенням Кобзаря, який вишила її бабуся ще в 50-х роках. Більш ніж півстоліття тому селянка щиро хотіла виразити свою шану Шевченкові, а в результаті вийшов один із найпотворніших його портретів.

ьвівський ілюстратор Михайло Присташ надав Шевченкові брутального вигляду вуличного крутія. Цей твір став поштовхом для створення бренду TUR, який випускає одяг для сильних духом шукачів пригод.

viv illustrator Mykhaylo Prystash made Shevchenko a rough street cool man. This work was the impetus for creating the brand TUR, which produces clothing for the strong spirit seekers of adventure.

arlier this year, one Kyiv woman put up for sale a carpet depicting the poet, it was embroidered by her grandmother in the 50th. More than half a century ago, a peasant wanted to express her sincere tribute to Shevchenko and made one of the ugliest portraits of him.

ЧЕСТЬ ЧИ НЕЧИСТЬ?

JOY OR JOKE?

Встановлення халтурних пам’ятників видатним особистостям — одна з прикрих, проте сталих традицій нашої культури. Нерідко зводиться до формального ритуалу вшанування пам’яті і самого Шевченка. З більш ніж 1100 монументів, встановлених на його честь в усьому світі, набереться близько сотні таких, на яких важко впізнати Кобзаря. Таким чином бажання віддати великому поетові честь обертається на його спотворення.

Setting slapdash monuments of prominent personalities is one of the unfortunate but stable traditions of our culture. It is oﬅen reduced to the formal ritual of honoring the memory of Shevchenko. Among more than 1,100 monuments established in his honor in the world, we can collect about a hundred of those, where it is diﬃcult to identify the poet. Thus the desire to give honor to the great poet turns on his distortion.

асто скульптори далекого зарубіжжя роблять грубі помилки при виконанні Шевченкового портрета. Упізнати поета важко в його монументах, встановлених у Пекіні (Китай), Енкарнасьоні (Парагвай), Скоп’є (Македонія) та ін. «Через настільки широку географічність більшість скульптур навіть умовно не схожі на поета. Адже вони створюються людьми, які мають дуже умовне уявлення про нього», — коментує заступник директора Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Сергій Гальченко.

oreign sculptors oﬅen make blunders while performing Shevchenko’s portrait. It’s diﬃcult to recognize the poet in his monuments established in Beijing (China), Encarnacion (Paraguay), Skopje (Macedonia) and others. «Such a wide geography makes most sculptures unlike with the poet even conventionally. As they are created by people who have very conventional ideas about it,» — the deputy director of the Institute of Literature behalf T.G. Shevchenko Sergiy Galchenko says.

Пам’ятник вузькоокому Шевченко в Пекіні. Скульптор — Юань Сикунь

t happens sometimes that national monuments to the great poet are not inferior in dissimilarity. The most famous of all unsuccessful Shevchenko’s monuments is in Andriivsky Uzviz in Kyiv.

Це перехідна модель монумента, який Іван Кавалерідзе встановив у Ромнах (Сумщина) у 1918 році. Втім статочний варіант пам’ятника до цього часу вважається одним з найкращих у світі.

This is a transition model of the monument, created by Ivan Kavaleridze for Romny (Sumy region) in 1918. However, the ﬁnal version of the monument is one of the best in the world.

… а в Новгород-Сіверському (Чернігівщина) — довгоносиком.

селі Дуплисько (Тернопільщина) Шевченка зобразили карликом…

...in Novgorod-Siversky (Chernihiv region), there’s a weevil Taras.

he village Duplysko (Ternopil region) has the monument of dwarf Shevchenko...

Перелік невдалих пам’ятників Шевченку можна продовжувати ще довго. На жаль, із часом цей список тільки зростатиме. Та як би там не було, встановлюючи подібні монументи й інтерпретуючи його портрети таким чином, ми не перетворюємо образ Шевченка на посміховисько і жодним чином не шкодимо його пам’яті. Так ми лише закарбовуємо в історії низький рівень освіченості і культури людей сьогодення, наш поганий смак і сплюндровані цінності. Та якщо б самому Тарасові наснилося мистецтво нашої епохи — чи не стало б це для нього страхіттям, на кшталт того, яке він описав у комедії «Сон»? УК. 70

а інколи не поступаються своєю несхожістю і вітчизняні монументи великому поетові. Найвідоміший серед усіх невдалих пам’ятників Шевченку стоїть на Андріївському узвозі в Києві.

The list of failed Shevchenko’s monuments can be continued for a long time. Unfortunately, the list will only grow over time. However, setting such monuments and interpreting his portraits in such a way we do not transform the image of Shevchenko into the mockery and don’t harm his memory. We just capture a low level of education and culture of the present people, our bad taste and devastated values. What if Taras could see the art of our time in his dream? Wouldn’t it be a terror to him, such as he wrote about in his comedy The Dream? ИC.

Чи усвідомлюють освітяни, що кожне покоління завжди по-своєму *інтеріоризує, трактує, тлумачить тих-хто-вже-відбувся, і це аж ніяк не применшує авторитетності класиків і є запорукою забезпечення тяглості, правонаступництва культури? Директор Всеукраїнської громадської організації «Не будь байдужим!» Оксана Левкова має 10 років педагогічного стажу, причому як у вищій школі, так і в середній. Кандидат наук із соціальних комунікацій, викладач суспільствознавчих дисциплін, розробниця авторського курсу для гуманітарних факультетів «Постколоніальна культура та журналістика», організатор сотень акцій на підтримку української культури, історії та мови, вона і з книжок, і з життя знає, що таке нешароварна українськість і — головне! — як зробити її конкретноприкладною, щоденною, а не умовно-абстрактною й неодмінно пафосною. Перед початком навчального року, що буде насичений різноформатними святами з нагоди 200-ї річниці народження Тараса Шевченка, п. Оксана погодилася поділитися секретами «успішного представлення Кобзаря» українській молоді. У наступних номерах журналу ми подамо продовження міркувань Оксани Левкової, а тим часом запрошуємо всіх читачів «Української культури» до дискусії на теми «оновлення» Тараса Шевченка Do the teachers understand that every generation always *internalizes, treats, interprets those-who-has-happened in his own? And it does not detract the authority of the classics and guarantees the continuity, succession of the culture. Director of the AllUkrainian public organization Don’t Be Indifferent! Oksana Levkova has 10 years of experience in teaching, both in the high and in the middle school. She’s the PhD in social communication, social sciences teacher, the author of the course for Humanities The Post-Colonial Culture and Journalism, the organizer of hundreds of actions in support of Ukrainian culture, history and language. She knows from books and life what nonbloomers «Ukrainity» is. And the most important (!) is how to make it concrete and real, daily, not abstract and certainly not bombastic. Before the school year full of multiformat holidays on the occasion of the 200th anniversary of Taras Shevchenko's birthday, Ms. Oksana agreed to share the secrets of «successful presentation of the Poet» with Ukrainian youth. In the following issues we continue Oksana Levkova’s researching. Meantime, we invite all readers of Ukrainian Culture to a discussion on the theme of «renewal» Taras Shevchenko

Оксана ЛЕВКОВА

Тарас Шевченко:

Як можна вірити в майбутнє української нації, якщо вона внутрішньо так і не прийняла свого головного стратега й тактика, при цьому затерши його образ до дірок, забалакавши, закричавши на урочистих майданах, у залах, класах і кабінетах? Що робити, якщо виростили власну, а не позичену точку зору щодо цього тільки деякі з нас? І головне запитання: як із цим усім жити поколінню шейпінгів та шопінгів, що тримає однакові пляшки кока-коли в руках і вбране в однакові джинси, тобто як епоха споживацтва й гомогенізації може по-новому оприявнити українця Шевченка?

ислів-алюзія на Габріеля Гарсіа Маркеса, винесений у заголовок, належить перу чи то пак клавіатурі Любові Якимчук, молодої поетки та журналістки з Луганщини, яка вже кілька років мешкає в Києві. Люба стверджує, що за останніх 200 років українці так і не спромоглися опанувати, осягнути, одомашнити, відчути вповні, освоїти і засвоїти (начебто такого близького і давно всім зрозумілого) українського поета, тому він досі самотній, один, причому у натовпі. Абсолютно погоджуюся з таким формулюванням, додавши тут, що ним продемонстровано думку молодих людей як Сходу, так Заходу й Півдня України. Спробуймо проаналізувати причини такої ситуації і визначити, що робити. Нас цікавитиме молодь, адже саме стосовно неї можна вірити в ламання негативних стереотипів — старшим людям вже переважно нічого не доведеш. Отже, якою є наша з вами нинішня українськість узагалі, якими є сьогоднішні культурні стандарти у світі, чи дихають Шевченком учителі загальноосвітніх шкіл і чому від нього кривляться учні — як «середностатистичні», так і обдаровані? Категоричні й надто різкі висловлювання прошу вважати провокацією-спонукою до замислення і аж ніяк не намаганням когось образити. А часте використання молодіжного сленгу є у цій статті річчю атмосферною, покликаною змалювати «довкілля» дискурсу Шевченка в масовій свідомості, а не намаганням епатувати читача.

Також попереджу, що цілком усвідомлюю: такі ідеї для пожвавлення образу Шевченка у головах мільйонів людей — це логічні висновки після досвіду спілкування з підлітками, старшокласники й студентами в різних областях України (за останні 10 років мені вдалося побувати у півтора тисячі українських шкіл та у чотирнадцяти університетах країни), причому часто ці спостереження перегукуються з тезами книг Романа Горака «Прозвані юродивими», Юрія Барабаша «Просторінь Шевченкового слова», Дмитра Чуба «Живий Шевченко», Оксани Яковини та Олександра Слободяна «Тарас Шевченко: істина — некомунікативна реальність». Прийоми й методи свіжого погляду на Шевченка є для авторів цих розвідок очевидними, однак учителі та викладачі (зокрема, нестоличні освітяни) не завжди, м’яко кажучи, мають доступ до передових публікацій. Дороговказом для мене персонально, щоправда, слугували більш ранні тексти: есей Юрія Андруховича «Шевченко is OK», книга Оксани Забужко «Шевченків міф України» та академічні розвідки Івана Дзюби. У цьому матеріалі я намагатимусь тезами змалювати тло, на якому мав би поступово ставати освоєним та осягненим Тарас Шевченко, а в наступних — продемонструю, як поводяться стосовно «нових віянь» учителі, якими є наші школярі, і що ж усе-таки з цим робити, тобто які існують шляхи виходу з кризи Кобзаревої самотності.

Oksana LEVKOVA

Taras Shevchenko:

How can we believe in the future of Ukrainian nation, if we haven’t accepted our chief strategist internally? What if hi’s rubbed to the holes, out-talked and cried out at the festive squares, in the halls, classrooms and offices? What if just some of us have grown their own, not borrowed views on this topic? And the main question is how the generation of «biebers» and shoppings, holding the same bottles of Coca-Cola and dressed in the same jeans can live with it? How can the era of consumerism and homogenization open a new Ukrainian Shevchenko?

he expression-an allusion to Gabriel Garcia Marquez, rendered in the title, belongs to the pen or rather the keyboard of Lyubov Yakymchuk, a young poetess and journalist from Lugansk, living in Kyiv for a few years. Lyuba says that over the past 200 years, Ukrainians were not able to learn, understand, domesticate, feel fully, and learn the master (although, he is so close and understood for all for long). That’s why Ukrainian poet’s still alone, and he’s alone in the crowd. I absolutely agree this formulation, adding here that it demonstrates the opinion of young people from both East and West, and South of Ukraine. Let's try to analyze the reasons of this situation and determine what to do. We are interest in young people, as we believe in breaking negative stereotypes among them, when the older people are usually impossible to be changed in their opinions. So, what is our current Ukrainity is, which are today's cultural standards in the world, do teachers in secondary schools breathe Shevchenko, and why do pupils wry faces on him, both the «middle» and the gifted? Please, consider categorical and too harsh statements as the provocation and impulse to thinking and not the attempt to insult someone. A frequent use of youth slang in this article is an atmospheric thing that seeks to depict «the environment» of Shevchenko’s discourse in the public mind; it’s not an attempt to

shock the reader. I also warn that I’m fully aware that such ideas of reviving Shevchenko in the minds of millions people is a logical conclusion after experience with teenagers, high school students and students in different regions of Ukraine (in the past 10 years, I was able to visit a half thousand Ukrainian schools and fourteen universities in the country), and these observations often resonate with theses of the books such as Nicknamed as Holy Fool by Roman Horak, The Space of Shevchenko's Word by Yuri Barabash, Shevchenko’s Alive by Dmytro Chub, Taras Shevchenko: The Truth is Not a Communicative Reality by Oksana Yakovyna and Olexander Slobodyan. Methods and techniques of a fresh look at Shevchenko are obvious for the authors of these essays, but the teachers (especially outside the capital) don’t usually have an access to the cutting-edge publications. However, the guides were the earlier texts such as an essay by Yuri Andruhovych Shevchenko is OK, Zabuzhko's book Shevchenko’s Myth of Ukraine and academic researches of Ivan Dzyuba. In this article I try to describe the background, which would gradually raise a mastered and understood Taras Shevchenko. In the next, I will demonstrate how the teachers behave with the «new developments», what our students are, and what to do, what are the ways out of Kobzar’s solitude.

Мій Шевченко У вересні 2013 року Національний музей Тараса Шевченка приступає до реалізації другого етапу Першої Всеукраїнської мистецький акції «Мій Шевченко», розпочатої спільно з партнерами ще на початку цього року

аціональний Музей Тараса Шевченка ініціював появу Першої Всеукраїнської мистецької акції для талановитих дітей та молоді «Мій Шевченко» за підтримки Президентського фонду Леоніда Кучми «Україна», Українського Фонду культури, Малої Академії наук, порталу 1576.ua та Міністерства освіти і науки України напередодні святкування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка.

Дмитро СТУС, генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка: «Ми прийняли рішення і стали ініціаторами, як нам здається, принципово нового, відмінного від традиційного, формату конкурсу для талановитих дітей та молоді. Метою було дати дітям більше можливостей для творчості, для фантазії, аби стимулювати пошук нових образів та форм».

Івченко Софія, 2000, м. Суми «Радуйся, ниво неполитая…»

My Shevchenko In September 2013, the National Museum of Taras Shevchenko begins the second phase of the First All-Ukrainian Art Event My Shevchenko. It was undertaken in the collaboration with the partners at the beginning of the year

he National Museum of Taras Shevchenko initiated the ﬁrst All-Ukrainian Art Event My Shevchenko for talented children and youth supported by the Presidential Fund of Leonid Kuchma «Ukraine», Ukrainian Cultural Foundation, the Junior Academy of Sciences, the portal 1576.ua and the Ministry of Education and Science of Ukraine on the eve of 200th anniversary of Taras Shevchenko’ birth

Бура Аліна, 1998, м. Кагарлик «Сон»

Dmytro STUS, the director of the National Museum of Taras Shevchenko: «We decided to initiate a fundamentally new, as we believe, diﬀerent from traditional competitions’ format for talented children and youth. The aim was to give children more opportunities for creativity, for imagination, to stimulate the search for new images and forms.»

Кірієнок Катерина, 2004, м. Звенигородка «Садок вишневий коло хати»

Оксана ГАЙДУК

Дмитро Стус: Ми — єдина європейська країна, яка не зробила доступною свою класику

Про стратегію роботи з популяризації спадщини Т.Г. Шевченка напередодні відзначення 200-літнього ювілею поета та про конкретні кроки в реалізації планів і задумів Національного музею Тараса Шевченка «Українська культура» розпитала його директора Дмитра Стуса Національний музей Тараса Шевченка

УК. Які із запланованих Міністер-

ством культури України заходів до відзначення 200-річчя Великого Кобзаря належать Національному музею Тараса Шевченка і на якій стадії реалізації вони зараз? Розкажіть про «музейну» стратегію відзначення ювілею. Мені здається, що не зовсім коректно в контексті ювілею Тараса Шевченка говорити про заходи. Радше слід вести мову про можливість перегляду стратегії роботи з популяризації спадщини національного генія. Відтак Міністерство просто приречено спиратися на роботу не лише нашого, а й усіх музеїв Шевченка, а на результат, маю надію, позитивний, повинні працювати й усі інші державні установи. Тому мені легше говорити про наші плани, які в разі їх успішної реалізації будуть успіхами й Міністерства, а в разі невдачі — нашими провалами. Із 2012 року музей поступово здійснює програму трансформації в культурно-просвітницький центр, головним завданням якого є збереження, наукова робота та популяризація спадщини Тараса Шевченка. 88

Відповідно, за цими трьома напрямами й будувалася наша робота. Головним завданням, безперечно, було проведення ремонтно-реставраційних робіт в Головному корпусі музею (бульвар Шевченка, 12) та його філіях — меморіальних будиночках на Козиному болоті та на Пріорці. Грибок, замокання стін, відсутність вентиляції, неможливість підтримувати температурно-вологісний режим у приміщеннях фондів та виставкових залах створювали загрозливу ситуацію щодо збереження колекції музею. У ході роботи над проектом стало зрозуміло, що лише реставрацією та ремонтом не обійтися, аби вирішити проблему, треба провести повномасштабну реконструкцію інженерних мереж музею. Зараз, завдяки безпосередньому втручанню Президента України, першого віцепрем’єра С.Г. Арбузова, міністра культури Л.М. Новохатька, голови Київської міської державної адміністрації О.П. Попова та титанічній роботі архітектурної майстерні Л.П. Скорик, працівники якої понад півроку безкоштовно працювали над проектом, ситуацію вдалося зрушити з місця, і роботи розпочалися.

Другий напрям нашої діяльності — науковий. Зусиллями Н.І. Орлової та її колективу Музеєм уперше підготовлено та розміщено на сайті найповнішу на сьогодні мистецтвознавчу бібліографію, написано кількасот статей до Шевченківської енциклопедії та значну кількість приміток до наукового видання мистецьких творів Тараса Шевченка. Зараз колектив музею активно працює над підготовкою ювілейних видань із Київським університетом та багатьма видавництвами, активно займається розробкою концепції та тематико-експозиційних планів для нової експозиції (якщо на неї будуть виділені кошти) та нових екскурсій. Із невдач — гальмування в оцифровці колекції та створення електронного страхового фонду. На це грошей ніхто не виділив, а ті десятки тисяч гривень, які вдалося знайти через недержавні гранти, жодним чином не вирішать проблеми. Третій напрям — популяризація. Тут вдалося чимало. Маємо відчутний приріст відвідувачів, які переважно ходять на розроблені останнім часом екскурсії та виставки: передусім це стосується інтерактивної екскурсії-гри для школярів

Oksana GAYDUK

Dmytro Stus: We are the only European country which has not made its classics available On the strategy of promoting Shevchenko's heritage before the celebration of poet’s 200th anniversary, and on the specific steps in the implementation of plans and projects of the National Museum of Taras Shevchenko, Ukrainian Culture questioned its director Dmytro Stus

ИC. Which events planed by the Min-

istry of Culture of Ukraine to the celebration of the 200th anniversary of the Great Poet belong to the National Museum of Taras Shevchenko, and how do they develop? Tell us about the «museum» strategy in the anniversary celebration. I think it’s not very correct to speak of events in the context of Taras Shevchenko’s anniversary. We should rather talk about the possibility of revision the strategy of promoting national genius’ heritage. Therefore, the Ministry is just doomed to rely on our and all the others Shevchenko’s museums, and the result, I hope the positive, should be worked by all the government agencies. Therefore, I ﬁnd it easier to talk about our plans, which in the case of successful implementation will be successful for the Ministry, and in the case of failure will be our failures. Since 2012, we’ve been working on the program of transformation our museum into a cultural and educational center, whose main task is to preserve, promote and develope scientiﬁc work with Taras Shevchenko’s heritage.

Accordingly, our job is being built in these three areas. Of course, the main was to conduct repair-restoration works in the main building of the museum (Shevchenko Boulevard, 12) and in its subsidiaries such as Historic houses on Kozyne swamp and at the Priorka. The fungus, soaked walls, lack of ventilation, inability to maintain temperature and humidity at the funds and showrooms threatened the preservation of the museum's collection. Working on the project it became clear that the restoration and repair were not enough to solve the problem, we had to do a fullscale reconstruction of museum’s utilities. Now, thanks to the direct intervention of the President of Ukraine, First Deputy Prime Minister S.G. Arbuzov, Minister of Culture L.M. Novohatko, Head of Kyiv City State Administration O.P. Popov and titanic work of L.P. Skoryk’s architectural studio, whose employees donated the project more than six months, the situation was to budge, and the work began. The second area of our work is scientiﬁc. Thanks to efforts of N.I. Orlova and her colleagues the museum prepared and posted on the website the most complete

art bibliography, wrote several hundreds of articles for the Shevchenko Encyclopedia and numerous notes for scientific publication of artistic works of Taras Shevchenko. Now, the museum staff with Kyiv University and many publishers actively work on a commemorative editions, it actively engaged in developing the concept and thematic-exhibition plans for the new exposition (if we get money) and new tours. Among the failures are slow work in making digital collection and creation of electronic insurance fund. No money were allocated for these, and the money we’ve managed to ﬁnd through the grants, do not solve the problem. The third area is promotion and popularization. We’ve achieved a lot there. We have a signiﬁcant increase in visitors, who mainly go to the recently developed tours and exhibitions. First of all it’s about the interactive tours-games for junior and senior classes, as well as the changing exhibitions that we increasingly enter into the life of the museum. You see, the countries with well-developed tradition of museums change their exhibition several times a year, that allows them not only to acquaint visitors with abundant funds, but also to

2-3 Коли цвіте папороть

4-9

20-21 Шляхи Тараса

22-29

Роксана Харчук Про Тараса Шевченка в незалежній Україні

10-19

Юрій Макаров Інший Шевченко

30-31 Антон Філатов Як Шевченко закохався у «короля Ліра»

Віктор Вечерський Тарас Шевченко й усвідомлення національної архітектурної традиції

32-37 Антон Філатов Микола Стороженко: Космічне осмислення «Кобзаря»

38-47

71-79

Промова Кобзаря

Оксана Левкова Тарас Шевченко: 200 років самотності Oksana Levkova

48-57 Ростислав Синько Кавалерідзе. Інше світобачення

58-65

80-86 Мій Шевченко

87 Шевченкіана

88-93 KAIROS Kobzar Stars: Шевченко на широких екранах

66-70 KAIROS Страшний сон Шевченка

Оксана Гайдук Дмитро Стус: Ми — єдина європейська країна…