Українська Культура by Національне газетно-журнальне видавництво

№ 9-10

(1017-1018),

2013

щомісячний всеукраїнський журнал МІНІС ТЕРС ТВО К УЛЬТ УРИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНЕ ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНЕ ВИДАВНИЦТВО

кіберкультура

Ріка кольору Тіберія Сільваші

І слово починалося з http://...

Вчасна реанімація вітчизняної анімації

Українська культура щомісячний всеукраїнський журнал

# 9-10 (1017-1018), 2013 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 +38 (044) 498-23-65 pr.uaculture@gmail.com Наклад: 5000

Журнал виходить з червня 1921 року Засновник: Міністерство культури України Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор: Олеся Білаш Видавнича рада: Олеся Білаш, Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Оксана Іонова, Євгенія Крутоголов, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Людмила Чумакова, Лариса Петасюк, Михайло Швед, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Наталія Потушняк, Оксана Гайдук, Надія Соколенко Головний редактор: Оксана Гайдук Над номером працювали: Оксана Гайдук, Лариса Гончаренко, Антон Філатов, Катря Кот Автори: Антон Філатов, KAIROS, Катря Кот, Ярослав Підгора-Гвяздовський, Оксана Дарморіз, Оксана Гайдук, Аніта Грабська, Антон Клоц, Ірина Курило, Альона Саффір, Ігор Диченко, Лариса Гончаренко

Щиро, головний редактор журналу «Українська культура» Оксана Гайдук

Переклад англійською: Наталя Маркова Дизайн, верстка: Оксана Женжера Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ № 1118 від 08.12.1994 року Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», 04080, Київ, вул. Фрунзе, 47б, корп. 2 тел. +38 (044) 417-25-93 Підписано до друку: 14 жовтня 2013 року Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не відповідати позиції редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця. © «Українська культура»

Передплатний індекс у Каталозі видань України

95220

Обкладинка: Кіберписанка. Автор ідеї Антон Філатов. «Розписала» Оксана Женжера

Sincerely, «Ukrainian Culture» magazine chief editor Oksana Gayduk

ЗМІСТ 4-9 10-15 Kairos Факт of internet

40-43

Львівський форум у цифрах

Аніта Грабська Попелюшка на балу або Україна на книжкових ярмарках світу

22-25 Катря Кот Час. Простір. Монохром

26 Антон Філатов Олександр Михед: Класики вже давно мовчать…

27-31 Антон Філатов Медіамистецтво як лабораторія «Одинадцятої музи»

16-17

Оксана Гайдук Замінник книги

48-53 Ірина Курило Як молодих письменників літературі вчили

Кіберкраїна

18-20 Оксана Дарморіз Тенденції розвитку сучасної інформаційної культури

45-47

32-35 Лариса Гончаренко Лейтмотив краси від Галини Григор’євої

36-38 Намистини Зінаїди Ліхачевої 2010-2013

54-59

76-79

88-91

Переможці премії METAPHORA від «Української культури»

Антон Філатов Кроком руш!

Антон Клоц Чи є в Україні свої моррісони?

60-65

92-93

Катря Кот Присутність світла

Звуки і барви

66-68

Олександр Москалець Євген Громов — піонер сучасної фортепіанної музики

anton_ﬁlatov Не інтернетом єдиним…

Антон Філатов У пошуках «Великої краси»

94-95

81-83 Альона Саффір Куди йдемо ми з «Червоним собакою»?

85-87 Оксана Гайдук Ігор Пилатюк: Музика — індикатор мого життя

69-71

96-101

Ярослав Підгора-Гвяздовський Про нас у Голлівуді

Катря Кот Чудовий Едуард Артєм’єв

72-75

104

Ярослав Підгора-Гвяздовський Красива дівчина в розумному кіно

Антон Філатов Метелики скорботного танка

Перша осіння літературна школа 19 жовтня — 9 листопада

The First Autumn Literary School October 19 — November 9

Восени топові українські письменники поділяться секретами успіху в літературі. Для молодих літераторів лекції читатимуть досвідчені та професійні автори, видавці, літературознавці та культурні менеджери, а саме: Бекі Босхарт (США), Оксана Забужко, Тарас Прохасько, Юрій Макаров, Любко Дереш, Ірена Карпа, Андрій Кокотюха, Лариса Денисенко, Ірина Славінська, Ірина Вікирчак та Ростислав Семків. В Осінній літературній школі вчитимуть та розповідатимуть: як писати якісні тексти, як відбувається творчий процес, як знайти себе в літературі, як сформувати власний стиль, мову і тему, як створювати сюжет і героїв. Також лектори окреслять основні тенденції розвитку книжкового ринку і літературної сфери, правила співпраці з видавцями і мас-медіа, можливості міжнародної співпраці. Організатор: «Центр літературної освіти».

The top Ukrainian writers will share their successful experience in literature this autumn. Experienced and professional authors, publishers, specialists in literature and cultural managers will give lectures to young writers, in particular: Becky Bosshart (USA), Oksana Zabuzhko, Taras Prohasko, Yuri Makarov, Liubko Deresh, Irena Karpa, Andriy Kokotiuha, Larysa Denysenko, Iryna Slavinska, Iryna Vikyrchak and Rostyslav Semkiv. During the autumn Literary School they will educate and tell: how to write high-quality texts, how the creative process happens, how to ﬁnd yourself in literature, how to form your personal style, language and topic, how to create a plot and characters. Also lecturers will determine the main publishing market and literature sphere development tendencies, the collaboration rules with publishers and mass media and the possibilities of international collaboration. Event manager: «Literary Education Centre».

Лекційні курси від «Культурного Проекту» Старт 8 жовтня і 2 грудня

Lecture Course from «Cultural Project» Begins on October 8 and December 2

12-лекційний курс «Сучасна архітектура. ХХ–ХХІ століття» починається оглядом основних напрямів сучасної світової архітектури: від першої чверті ХХ ст. і до сьогоднішнього дня. Минуле століття представлене як боротьба паралельних тенденцій: раціонально-функціоналістичні пошуки універсальної архітектури та формально-експресивні експерименти архітектури унікальної. Архітектура подається в русі динамічних процесів і протиріч. Програма курсу побудована таким чином, аби сформувати матрицю знань із сучасної архітектури: вона акумулює інтелектуальні ресурси слухачів, перевертає світобачення та зрештою розкладає все по поличках. Програма дає не лише системне розуміння предмету, а й усвідомлення важливості цих знань. Лекції читає Гліб Ушаков, кандидат архітектури за спеціальністю «Теорія архітектури», доцент Київського національного університету будівництва та архітектури, архітектор-дизайнер, та оглядач архітектурного журналу А+С (ART + CONSRUCTION).

12th lecture course «Modern Architecture. XX–XXI centuries» starts on the 8th of October. It begins with a review of main world modern architecture styles: from the ﬁrst quarter of the twentieth century till present. Previous century is presented as a struggle of parallel tendencies: rational and functional searches of all-purpose architecture and formal and expressive unique architecture experiments. Architecture is presented in a form of dynamic processes and contradictions. The course is developed in a way to form knowledge matrix of modern architecture: it accumulates the audiences intellectual resources, turns upside down the world view and at the end sorts out everything. The course gives not only systematic subject understanding but realizing this knowledge importance. The lecturer is Glib Ushakov Candidate of Architecture in «Theory of Architecture», associate professor of Kyiv National University of Building and Architecture, architecture and designer and А+С (ART + CONSRUCTION) architectural magazine reviewer.

Новий авторський курс постійного лектора «Культурного Проекту» мистецтвознавця Наталії Романової «Колекціонери та меценати. Роль в історії, пошуки і смаки, прозріння і помилки» — це розгорнутий 4-лекційний огляд історії колекціонування та меценатства, який розпочнеться 2 грудня. Курс присвячений світовій історії колекціонування творів мистецтва, що недарма вважається найпотаємнішою стороною мистецької сфери. Наталія Романова розповість про розвиток колекціонування від часів Стародавнього Світу до сьогодні, розкаже про тонкощі музейної системи та розгляне зі слухачами найцікавіші сюжети, що лягли в основу багатьох літературних творів та кінострічок про колекціонерів.

New original course of the permanent «Cultural Project» lecturer art scientist Nataliia Romanova. «Collectors and patrons. Their role in history, searches and tastes, enlightenment and mistakes» — is a broadened 4 lectures review of collecting and patronage, beginning on the 2nd of December. The course is dedicated to the world history of art pieces collecting not without reasons considering being the most mysterious part of art sphere. Natalia Romanova will tell about the collecting development from the Ancient Times till present, about the museum system nuances and will make a review with the audience about the most interesting plots which laid in the basis of many literature works and movies about collectors.

Bottega Gallery 17 жовтня — 23 листопада

Bottega Gallery October 17 — November 23

«Відкриті простори» Валерії Трубіної будуть доступними з 17 жовтня до 2 листопада. Це результат дослідження автором тонких категорій простору внутрішнього і зовнішнього, природного і духовного, емоційно-чуттєвого і раціонального. «Кожна моя картина — це невелика подорож, іноді дуже далека, не лише до місця, реально існуючого на планеті, не лише в мої світи і фантазії, але й у внутрішні безкрайні простори кожного глядача, що створює своїм співпереживанням нову реальність, новий досвід, нові форми творчості, тим самим розвиваючи і поглиблюючи еволюцію людських душ... Я сподіваюся, що ці подорожі виявляться приємними і надихаючими, дозволять глядачеві відкрити нові цікаві простори всередині себе, знайти нову грань емоційної та духовної, більш тонкої природи нашого загального існування», — коментує проект Валерія Трубіна. ЇЇ роботи ви можете подивитися і надіслати знайомим — вони представлені листівками на обкладинці «УК». Петро Бевза запевняє: «Гра» триває... Жовто-гарячий слон безтурботно бреде крізь молочний туман. Хлопчики з тигром м’якою мисливською ходою ступають по воді кольору карі. Інший тигр ніжиться у сріблясто-сірій лагуні. Хлопчик біжить наввипередки з білим конем. Білі спалахи величезних птахів тривожать гладінь камерної водойми, колоритом схожої на сільський налавний килимок. Аби зрозуміти, що об’єднує таких різних персонажів цієї серії живописних робіт Петра Бевзи, варто пригадати тезу Йогана Гейзінги з його знакової для культурної антропології праці «Homo ludens», яка зводиться до твердження, що людська культура виникає і розгортається, як гра. Перевірте з 7 до 23 листопада.

«Open Space» by Valeia Trubina will be exposed from the 17th of October till the 2nd of November. It’s a result of author’s inner and outer, natural and spiritual, emotional and sensual, and rational research. «Every my picture is a small trip, sometimes very far, getting not only to the existing place on the planet, not only to my worlds and fantasies but to the boundless inner spaces of every spectator, that is created by his or her empathizes new reality, new experience, new creativity forms in such a way developing and deepening the evolution of people’s souls... I hope that this trip will be pleasant and inspiring, will allow spectators to open new interesting inner spaces, to find new emotional or spiritual more gentle nature edge of our general existence», — Valeria Turbina comments the project. You can get acquainted with her works and send them to your friends — they are presented as postcards on the cover of «UC». Petro Bevza assures: «The Game» continues... Orange elephant makes his way carelessly through milky mist. A boy with a tiger and a soﬅ hunting tread are walking on the water karri colour. The other tigers are luxuriating in silver and grey lagoon. The boy is racing with a white horse. Big parrots white flashes are disturbing the tiny pond surface by colouring, looking like village rag for the bench. To understand what unites such different characters of this artistic series by Petro Bevza, one should remember the quote by Johan Huizinga with his significant for anthropology work «Homo ludens» which comes to the statement that human’s culture appears and develops like a game. You can check from the 7th till the 23rd of November.

«Пряма проекція» в арт-центрі «Я.Гретера» 10 жовтня — 30 листопада

«The Front View» at the Ya.Greter Art Center October 10 — November 30

Проект об'єднує п'ять відомих художників під одним дахом арт-центру «Я.Гретера». Виставка про те, що ми зустрічаємо кожного дня, спостерігаємо з вікон наших будинків, що нас оточує. А може, все це бутафорія? Людина дивиться прямо, не помічаючи нічого «зайвого», лише аспект усякого сущого і буття. Художники — провідники нашої реальності, що допомагають зрозуміти справжнє. Реальність існує дискретно, паралельно одна одній, з неї ми зможемо потрапити «прямою проекцією» в інформаційну подорож, у світ художника. Світ стане прекрасним, якщо ми навчимося бачити. У рамках проекту будуть представлені роботи п'яти українських художників: проникливої Марини Шкарупи, загадкового Ігоря Коновалова, неординарного Анатолія Варварова, філософського Ігоря Прокоф'єва й епатажного Едуарда Потапенкова. Усі художники — учасники аукціонів і численних виставок, роботи яких знаходяться у колекціях в Україні, Європі та Америці.

The project united five famous artists all under one roof of «Ya.Greter» Art Center. The exhibition tells about everyday things we experience constantly; see through the windows of our houses, about everything around us. And if it’s just a mere show, is it possible? A person looks straight without noticing anything «additional», only the matter and objective reality. The Artists are our guides through reality, who help to understand the truth. The reality exists discretely; it’s something parallel to us, that’s why with the «front view» we can get into the information journey, into the artist’s reality. The world will become wonderful, if we learn to see it. Within the framework of the project the works of five Ukrainian artists will be demonstrated: shrewd Maryna Shkarupa, mysterious Igor Konovalov, peculiar Anatiliy Varvarov, philosophical Igor Prokofiev and shocking Eduard Potapenkov. All artists are the auction and numerous exhibits participants, whose art pieces are in private collections in Ukraine, Europe and the USA.

МКФ «Молодість» 19 – 27 жовтня

IFF Molodist October 19-27

Сорок третя МОЛОДІСТЬ обіцяє традиції та новинки. У рамках однієї з найочікуваніших програм «Фестиваль фестивалів» до Києва привезуть переможців і учасників провідних міжнародних кінофорумів. У програмі — два лауреати Каннського МКФ: «Елі» Амата Ескаланте (Приз за найкращу режисуру) та «Піднебесна» Цзя Чжанке (Приз за найкращий сценарій). Кіномани люблять і чекають «Скандинавську панораму». Програма, яка вже четвертий рік демонструє фестивальні вершки скандинавського регіону. Цьогоріч нам привезли рекордні 10 фільмів на будь-який смак: від історії створення Pirate Bay до історії кохання Лів Ульман та Інґмара Берґмана. На 43-й редакції фестивалю вперше буде представлена дитяча програма «Молодість — дітям». Замість традиційної серії окремих показів «Молодість» представляє повноцінну конкурсну програму для дітей. Це не лише спроба поговорити з ними на серйозні теми мовою кіно. Це ще й унікальна можливість побачити вибір дитини, адже саме дитяче журі визначить переможця. Серед конкурсних програм фестивалю — міжнародний конкурс (студентські, перші повнометражні та перші короткометражні фільми), національний конкурс (українські короткометражні фільми), а також конкурсна програма «Сонячний зайчик». Спеціальною подією фестивалю стане українська прем'єра документального фільму «Хворісукалюди» Юрія Речинського, який отримав головний приз на Сараєвськім кінофестивалі. Легендарний фільм «За двома зайцями» на «Молодості» покажуть із відреставрованою українською фонограмою. Показ відбудеться 20 жовтня о 18:00 на Майдані Незалежності.

Forty third MOLODIST promises traditions and novelties. As a part of one of the most expected programs «Festival of the Festivals» winners and participants of the major film festivals will be brought to Kyiv. Two laureates are in the IFF program: «Heli» by Amat Escalante (Award for Best Director) and «A Touch of Sin» by Jia Zhangke (Award for Best Screenplay). Film fans love and wait for «Scandinavian Panorama». The program of which forth year demonstrates festival tops of Scandinavian region. This year the record breaking amount of films numbering 10 for any taste will be brought:from the story of Pirate Bay creation to the love story of Liv Ullman and Ingmar Bergman. During 43rd festival edition for the first time children’s program «Molodist for Kids» will be presented. Instead of traditional separate showings serial, «Molodist» presents full-fledged competition program for kids. It’s not only the attempt to talk with them about serious topics with a help of cinema language. It’s also a unique possibility to see the children’s choice as it will be kid’s jury that will decide the winner. Among competition programs of the festival are international competition (student film, full-length films and shortlength films), national competition (Ukrainian short films) and also «Sunny Bunny» competition program. Special festival event will be Ukrainian premiere of documentary film «Sickfuckpeople» by Juri Rechinsky who got the main award of Sarajevo Film Festival. Legendary film «Run aﬅer Two Hares» will be presented at «Molodist». It will be shown with restored Ukrainian soundtrack. The show will be held on the 20th of October at 18:00 at Maidan Nezalezhnosti.

Щербенко Арт Центр 17 жовтня — 23 листопада

Shcherbenko Art Center October 17 — November 23

Тіберій Сільваші реалізує проект «Монохромія». Від 17 жовтня до 2 листопада у кожного є можливість потрапити на виставку до українського класика і визнаного «імператора кольору», який цього разу дає можливість глядачеві вирватися зі світу образів і зупинитися, аби хоч на кілька хвилин уповільнити час і знайти себе в безкінечному потоці кольору. Щоби краще зрозуміти й відчути проект — читайте інтерв’ю з Тіберієм Сільваші на сторінках цього номера «Української культури». Тарас Ковач показує «Шум» від 7 до 23 листопада. «Людину завжди цікавить питання «де?». Місце — це пейзаж, навколишнє середовище, яке ми фіксуємо у пам’яті. Щодня таких фіксацій безліч, одна за одною вони нашаровуються й осідають усередині. Конкретні, нам знайомі пейзажі, для інших є абстрактними й загальними образами, не місцем дії, а її умовним тлом. Усе динамічно змінюється, але ось спалах — фіксація — і далі мерехтіння тла», — пояснює автор.

Tiberiy Silvashi realizes the project «Monochrome». From the seventeenth of October till the second of November everyone has a possibility to get to the exhibition of Ukrainian classic and acknowledged «colour emperor» who gives this time the possibility to the visitor to escape from the image world and to stop, at least for a couple of minutes to slow down the time and to find himself or herself in the eternal colour flow. To understand and feel better the project — read Tiberiy Silvashi interview on the pages of this issue of «Ukrainian Culture». Taras Kovash presences «Noise» from the seventh till the twenty third of November. «A person is usually interested in the question «where?». The place is a landscape, surrounding environment which we fix in our memory. There are plenty of such fixations during the day. One by one they stratify and settle down inside. Certain landscapes that are familiar for us are abstract and general images not the locale, but it’s conditional body. Everything changes dynamically, but here is the flash — fixation and further background glimmer», — author explains.

Семінар Ігрового Театру 30 листопада – 29 грудня

Play Theatre Seminar November 30 – December 29

Освітньо-постановочний проект у галузі сучасного театру під керівництвом театрального режисера і педагога Олега Ліпцина. У рамках проекту для практикуючих акторів і режисерів також відбудуться відкриті лекції на культурологічні теми для широкого загалу. У фокусі — творчість Бруно Шульца, письменника з Дрогобича, який писав польською та німецькою мовами. Методологічною основою СІТ є теорія ігрового театру, сформульована видатним театральним педагогом Михайлом Буткевичем і детально розроблена ним у підготовчих матеріалах до Чеховського семінару. Творчий розвиток і застосування цих ідей на практиці здійснюватиметься під художнім керівництвом режисера і театрального педагога Олега Ліпцина (безпосереднього учня М. Буткевича), а також за участі закордонних та українських діячів театрального і культурного простору. Результатом СІТ стане вистава за текстами Бруно Шульца. СІТ буде реалізовано в Домі освіти й культури «Майстер Клас» (м. Київ). Усі заходи в рамках СІТ безоплатні. Прийом анкет відкритий, чекаємо на ваші заявки. СІТ здійснено за підтримки Програми і3 «Ідея — Імпульс — Інновація» Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України».

It’s an educational and cultural project in the modern theatre industry supervised by Oleg Liptsyn, theatrical director and teacher. Open lectures about cultural topics will be held for practicing actors and directors as a part of the project. They will stop in particular on the Bruno Schulz creativity work, who wrote in Polish and German. Methodological base of the PTS is a theory of acting theatre, formulated by famous theatrical teacher Mykhail Butkevich and worked out in details by him in preparatory materials for Checkov Seminar. These creative ideas development and application on practice will be realized under artistic supervision of director and theatrical teacher Oleg Liptsyn (M. Butkevich direct student) and also with participation of foreign and Ukrainian theatrical and cultural space ﬁgures. PTS result will be an exhibition based on Bruno Schulz texts. PTS will be realized in «Master Klass» Education and Cultural Dom (Kyiv). All PTS events are free. PTS is realized with the Program i3 support «Idea-Impulse-Innovation» of Rinat Ahmetov’s Fund «Ukrainian Development».

IV фестиваль сучасної драматургії Драма.UA 21–24 листопада

IV Drama.UA Modern Dramaturgy Festival November 21–24

Майстер-класи для театральних кураторів та менеджерів, режисерів і драматургів, акторів. Яскраві професіонали сучасного театру ділитимуться досвідом. Уве Гьоссель (Берлін) говоритиме про європейські театральні процеси, способи управління театрами, фестивалями, створення та реалізацію окремих театральних проектів і ко-продукцій. Особливу увагу буде звернено на різні європейські, зокрема німецьку, театральні системи, а також можливості інтеграції українського театру в європейський театральний та фестивальний рух. Майстер-класи Іги Ганьчарчик та Лукаша Їрічки зосереджуватимуться на явищі, незвичному для українського театру, — ролі «драматурга» і його співпраці з режисером. Посада «драматурга» у сучасному європейському театрі не має відповідників в українському. Ким є «драматург»? Майстер-класи відомого британсько-нідерландського режисера Яна Віллема ван де Боша пройдуть у Львові 21–24 листопада. Вони об’єднають акторів, режисерів, драматургів, продюсерів, медіа-митців, перформерів, кураторів, які завдяки інтерактивному обміну думок і бачень створюватимуть новий театральний продукт. Принагідно нагадаємо, що у межах ХХ Форуму видавців відбулася презентація збірки п'єс сучасних українських драматургів-переможців конкурсу п'єс «Драма.UA–2012». До збірки увійшли п'ять робіт українських авторів: «Дівка на відданє» Віри Маковій, «Бал бетменів» Тетяни Киценко, «Хома Брут» Артура Млояна, «Партія» Євгенія Марковського та «Дерева спізнюються на автобус» Олеся Барліга.

Workshops for theatrical supervisors and managers, directors, playwrights and actors will take place during the festival. Brilliant professionals of the modern theatre will share their experience. Uwe Gössel (Berlin) will speak about European theatrical processes, the ways of theatre management, festivals, creation and realization of separate theatrical projects and co-products. Special attention will be paid on diﬀerent European countries, in particular, German theatrical systems and also on the Ukrainian theatre integration possibility into European theatrical and festival movement. Workshops of Iga Ganczarczyk and Lukash Irichka will concentrate on the point unusual for Ukrainian theatre, — the role of «playwright» and his collaboration with director. The position of «playwright» in the modern European theatre has no correspondence in Ukrainian theatre. Who is a «playwright»? Workshops of the famous British and Dutch director Jan Willem van de Winter will take place in Lviv on November, 21–24. They will unite actors, directors, playwrights, producers, mediaartists, performers, supervisors who will create new theatrical product with a help of thoughts and views interactive exchange. Opportunely we want to remind that during XX Book Forum in Lviv play collection of modern Ukrainian playwrights was presented, the play competition winners of «Drama. UA–2012». Five works of Ukrainian authors got into the collection: «Marriageable Girl» by Vira Makoviy, «Batman Ball» by Tatiana Kitsenko, «Homa Brute» by Artur Mloian, «Party» Ievheniy Markovskiy and «The Trees are late for the Bus» by Oles Barliga.

Тиждень актуальної п’єси 18–26 жовтня

Actual Play Week October 18–26

Національний театрі ім. Івана Франка, київський Молодий театр, Черкаський академічний театр ім. Тараса Шевченка та Гете-Інститут приймають у своїх залах Четвертий драматургічний фестиваль «Тиждень актуальної п’єси». Цього року на адресу фестивалю надійшло 110 нових п’єс, серед яких було обрано 21 текст для публічних читань, а також 12 текстів, які отримали відзнаку журі. «Тиждень актуальної п’єси» складатиметься з публічних читань закордонних та нових українських п’єс, які було надіслано на конкурс. У рамках фестивалю відбудеться ряд театральних майстер-класів, презентація результатів драматургічно-режисерської лабораторії Черкаського академічного театру, будуть представлені вистави за творами нової української драми, а ще — прем’єра інтерактивної вистави про суспільство споживання «Лєдєнец». «Тиждень актуальної п’єси» здійснено за підтримки Програми і3 «Ідея — Імпульс — Інновація» Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України».

National theater named aﬅer Ivan Franko, Kyiv Molody theater, Cherkasy Academic theater named aﬅer Taras Shevchenko and Goethe-Institute welcomes in their halls «Actual Play Week» Fourth Dramaturgy Festival. A hundred and ten new plays arrived on the festival address, among which 21 texts were chosen for public reading and also 12 of which got jury honour. «Actual Play Week» will consist of public reading of foreign and new Ukrainian plays sent to the competition. A set of theatrical workshops will happen in the festival framework, the results presentation of drama and director laboratory by Cherkasy Academic theatre, the performances based on new Ukrainian drama will be presented and also the ﬁrstnight of interactive performance about society consumption «Lolly Pop». «Actual Play Week» is realized with the Program i3 support «Idea-Impulse-Innovation» of Rinat Ahmetov’s Fund «Ukrainian Development».

«Коли цвіте папороть» — національний проект до 200-річчя Т.Г. Шевченка

«When the Fern Blooms» — national project dedicated to 200 anniversary of Taras Shevchenko

На сцені Національного палацу мистецтв «Україна» у березні 2014 року відбудеться прем’єра опери-містерії «Коли цвіте папороть» на музику Євгена Станковича у постановці Раду Поклітару у виконанні Національного симфонічного оркестру України під орудою В. Сіренка, Національного заслуженого академічного народного хору ім. Г. Верьовки під керівництвом А. Авдієвського Театру Київ Модерн-Балет під керівництвом Раду Поклітару. Сценографія та костюми за мотивами художніх творів Т. Шевченка, М. Пимоненка, Ф. Кричевського та К. Малевича. «Коли цвіте папороть» — це монументальна фреска, символ безсмертя українського духу, це сучасний погляд на величну культуру України.

«When the Fern Blooms» opera and mystery premier will happen in March 2014 on «Ukraine» National Palace of Arts staged to the music of Ievgen Stankovych, staging by Radu Poklitaru, played by National symphonic orchestra of Ukraine under the supervision of V.Sirenko, National Honored Academic Folk Choir named aﬅer G. Veriovka under the supervision of A. Avdievskiy and Kyiv Modern-Ballet Theatre under the supervision of Radu Poklitaru. Stage design and costumes are based on literature works of Taras Shevchenko, M. Pymonenko, F. Krychevskiy and K. Malevich. «When the Fern Blooms» is a monumental fresco, a symbol of Ukrainian spirit immortality. It’s a modern view on majestic Ukrainian culture.

Фестиваль «Нове німецьке кіно» З 10 жовтня у містах України

«New German Movie» film festival From the 10th of October in Ukrainian cities

Один із найстарших фестивалів національного кіно в Україні. Кінопроект, реалізований німецьким культурним центром Гете-Інститут «Нове німецьке кіно-2013», багато років поспіль проходить у містах України і 19-й раз — у Києві. Глядачі отримають традиційну порцію кращих фільмів німецького виробництва і кінофестивальних хітів за поточний рік. XIX–й фестиваль «Нове німецьке кіно–2013» пройде у восьми містах України: Київ і Харків — з 10 жовтня, Одеса і Донецьк — з 17 жовтня, Вінниця — з 18 жовтня, Львів — з 28 жовтня, Дніпропетровськ — з 11 листопада, Чернівці — з 14 листопада.

It’s one of the oldest national movie festivals in Ukraine. The movie project, «New German Movie –2013» is realized by Goethe-Institut, German cultural center, for many years in a row, has been held in Ukrainian cities. Kyiv alone has hosted the project nineteen times. The audience will get traditional portion of the best German production ﬁlms and cinema festival hits for the present year. «New German Movie–2013» nineteenth festival will pass in eight cities of Ukraine: Kyiv and Kharkov from October, 10, Odessa and Donetsk from October, 17, Vinnitsa from October, 18, Lviv from October, 28, Dnipropetrovsk from November, 11 and Chernivtsy from November, 14.

Christmas Jazz (Різдвяний Джаз) у 8 містах України

Christmas Jazz in 8 cities of Ukraine

Скрипковий дует Ілля Бондаренко–Тетяна Жмендак і джазове тріо Наталії Лебедєвої дарують Різдвяний джаз восьми містам України. Різдвяні джазові стандарти, український різдвяний фольклор у джазовій обробці й авторська музика блискучої піаністки, композиторки й аранжувальниці Наталії Лебедєвої у виконанні відомих музикантів — все це під час Благодійного туру Christmas Jazz, що пройде у листопаді–грудні 2013 р. Christmas Jazz подарує кожному місту дні радості, творчості й чудес. Адже крім джазу, гості концертів потраплять у світ дитячих малюнків, виставки яких здійснюються за підтримки фонду «Надії і Добра» Валентини Довженко. Для дітей із сиротинців — окремі гостинці: вони відвідають концерти безкоштовно. Christmas Jazz — це музика особливого Різдва, яка звучатиме в містах: Київ, Львів, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Луганськ, Одеса, Хмельницький. Музиканти: Дует Ілля Бондаренко-Тетяна Жмендак, скрипки. Джазове тріо: Наталя Лебедєва, рояль; Костянтин Іоненко, бас; Олексій Фантаєв, ударні.

Illia Bondarenko-Tetiana Zhmendak violin duet and Natalia’s Lebedeva jazz trio presents Christmas Jazz to eight cities of Ukraine. Christmas jazz standards, Ukrainian Christmas folk in jazz adaptation and auteur music by Natalia Lebedeva brilliant pianist, composer and arranger performed by famous musicians — all this will be during Christmas Jazz Charity Tour. The tour will be held in November — December 2013. Christmas Jazz will present every city the days of happiness, creativity and miracles. As besides jazz the guests of the concerts will get into the children paintings world. The exhibition is held with the support of the «Hope and Kindness» Fund of Valentyna Dovzhenko. There are special presents for orphan children: they will visit the concerts for free. Christmas Jazz is the music of special Christmas, which will sound in such cities: Kyiv, Lviv, Kharkiv, Dnipropetrovsk, Donetsk, Odesa and Khmelnitsky. Musicians: Illia Bondarenko-Tetiana Zhmendak duet on violins. Jazz trio: Natalia Lebedeva on piano, Kostiantyn Ionenko on bass and Oleksiy Fantaiev on percussion instruments.

Ювілейний концерт Юрія Кузнєцова 30 жовтня, Одеса

Anniversary Concert of Yuri Kuznetsov October 30, Odessa

Світові зірки джазу їдуть на ювілей до Юрія Кузнєцова, одного з найтитулованіших і авторитетніших джазових музикантів України. У червні 2013 року йому виповнилося 60, сорок з яких — віддані музиці і джазу. З цього приводу 30 жовтня на сцені Одеської обласної філармонії гратимуть видатні музичні соратники й однодумці Юрія Кузнєцова. Їхні імена знайомі всім прихильникам джазу: Володимир Тарасов (Литва), Аркадій Шилклопер (Німеччина), Анатолій Вапіров (Болгарія), Володимир Волков і В’ячеслав Гайворонський (Росія). Також в концерті братимуть участь одеські джазові музиканти. Юрій Кузнєцов — піаніст, композитор, автор музики до кіно й театральних вистав, відомий імпровізатор, педагог, продюсер, президент джазового фестивалю, Заслужений діяч мистецтв України.

The world jazz stars go to the anniversary of Yuri Kuznetsov, one of the most titled and authoritative jazz musicians of Ukraine. In June 2013 he was 60, forty of which are given to music and jazz. In this regard, on October 30th, the prominent musical colleagues and associates of Yuri Kuznetsov gather on the stage of Odessa Philharmonic to play together. Their names are familiar to all fans of jazz: Vladimir Tarasov (Lithuania), Arkady Shilkloper (Germany), Anatoly Vapirov (Bulgaria), Vyacheslav Volkov and Vladimir Gayvoronsky (Russia). Odessa jazz musicians also participate the concert. Yuri Kuznetsov is pianist, composer, author of music for ﬁlms, theater performances, teacher, producer, renowned improviser, and the president of Jazz Festival, Honored Artist of Ukraine.

Літературний Салон у Майстер Класі кожного вівторка

Literary Salon in Master Klass every Tuesday

Дім освіти і культури «Майстер Клас» запрошує відвідати Літературний Салон. Літературний Салон у Майстер Класі — це бесіди про літературу між читачами, авторами, експертами й любителями. Улюблені тексти і цікаві співрозмовники, перегляди екранізацій, читки п’єс, музика і живопис в поезії, прозі й драматургії. Це розмови для і про кожного. Вечори проходять у рамках сезонів національної літератури. У фокусі — класика ХХ століття, а також оригінальні тексти сучасних авторів. Найближчий сезон присвячено літературі Великобританії та англомовним текстам (з 29 жовтня до 26 листопада). На вас чекають цікаві зустрічі та знайомства, літературні відкриття й нові інтерпретації відомих текстів. Приходьте і розділіть атмосферу Літературного Салону в «Майстер Класі».

«Master Klass» Education and Cultural Dom invite you to visit Literary Salon. Literary Salon in Master Klass is conversations about literature between readers, authors, experts and amateurs. Favorite texts and interesting interlocutors, screening reviews, play reading, music and painting in poetry, prose and dramaturgy. These are the conversations for and about everyone. Evenings are organized as a part of national literature seasons. Classics of the Twentieth century are in focus as well as original texts of modern writers. The nearest season is dedicated to British literature and texts in English (from 29th of October till 26th of November). Interesting meetings and acquaintances, literature discoveries and new interpretations of famous texts are waiting for you. Come and share the atmosphere of Literary Salon in Master Klass. УК. 9

Kairos

Факт of internet «Спочатку було слово. І слово починалось з http:…». Якщо б існувала кібербіблія — вона б починалася саме з цих слів…

ершу зернину, з якої згодом виріс інтернет, було закопано в цифровий чорнозем ще в кінці 50-х. Тоді мережа вважалася не більш ніж одним із численних технологічних винаходів. А вже сьогодні ця інформаційна імперія заполонила більше третини людства. Якщо ж брати до уваги лише цивілізовану частину людства, то й набагато більше.

Розширення мережі відбувається прямо пропорційно її заглибленню у свідомість кожного окремого індивіда. Інтернет-простір став частиною буквально усіх видів свідомої діяльності людини. Якщо ж у майбутньому нейрофізіологи на пару з біоінженерами створять технологію, яка контролюватиме сновидіння, то мережа увійде й у людське підсвідоме.

ХХ століття пройшло під гаслом «Прискорюйся!» У політиці, війнах, економіці, спорті та й навіть мистецтві першість отримував лише той, хто діяв швидше за інших. Перегони в озброєнні між супердержавами. Конвеєрні виробництва і броунівський рух фондових бірж. Олімпійські рекорди, встановлені завдяки допінгу, який не встигали розпізнавати хіміки. Нескінченне новаторство у мистецтві, яке ледь не щодня породжувало нові стилі, жанри чи техніки. ХХІ століття — дистанція вже не для людини чи машини, а для інформації. Якщо до цього становище світу визначали конкретні матеріальні речі, то сьогодні — абсолютно нематеріальна інформація. Показовим у цьому є перепрофілювання таємних підземних складів, які ще кілька десятиліть тому були переповнені боєголовками, а сьогодні — уставлені рядами комп’ютерів та серверів. Інформація стала більш загрозливою за уран чи тротил. У вересні цього року в Блафдейлі (штат Юта, США) почав працювати

Kairos

Fact of Internet «In the beginning was the Word. And the Word began with http:…». If CyberBible existed, it would start from these words...

he very ﬁrst seed, from which the Internet appeared, was planted into digital soil as far back as the end of the ﬁfties. At that time the network wasn’t considered to be anything more than one of the numerous technical inventions. But nowadays this information empire has conquered more than one third of mankind. If to take into account only civilized part of the world, the number will be even bigger. The network expansion happens directly proportional to its deepening into consciousness of every single person. Web space has become literally a part of every kind of conscious person’s occupation. If neurophysiologists together with bioengineers create a technology in future, controlling dreams, then the Web will get into person’s sub consciousness. Twentieth century passed under the slogan «Speed Up!» It was the person who was acting quicker who got the priority in politics, economy, sport and even in art: arms race between the Great Powers; production lines and Brownian motion of stock exchange; Olympic records were

broken due to drugs which chemists were not fast enough to identify; endless innovations in art hardly giving birth to a new style, genre or technique every day. In the Twenty First century the distance is already not for person or machine but for information. If before the state of things was defined by specific material things, today it’s done by absolutely immaterial information. The demonstration of this is conversion of secret underground depots, overfilled with warheads a few centuries ago and now are filled with rows of computers and servers. Information has become more dangerous than uranium or trotyl. A secret complex in Bluffdale (Utah State, USA) started to work in September this year. This complex tracks, intercepts, decodes, analyzes and keeps data transmitting from satellites as well as all kinds of cables transmitting local, national and international information. $2 billion was allocated from the USA budget for the «Big Brother» creation. The whole cultural and historical information of mankind from the appearance of

primitive drawings on cave walls up until now can ﬁt on the server which is as big as a lounge room. So the wish for Bluffdale to absorb data about the entire world’s activity, connected with the usage of digital technologies is more than realisable. One of the key peculiarities of modern culture, centered on modern epos as well as on the previous centuries inheritance, lays in this. Until the Twentieth century cultural memory had linear direction: Renaissance — Mannerism — Baroque — Classicism — Empire — Modern... epochs changed one another. And preceding experience for every century was not more than a background for creation its own unique style. But with the appearance of such a universal space as the Internet, the cultural mind map is not a line anymore, but a cloud created by man-caused cyclone. Every epoch display in this information cloud is not a historical document, but one of the numerous present time signs. Digital substance is weaved from the smallest information units as the world consists of electrons. So if to materialize those ﬁve billion terabytes of memory con-

14 грудня — День інтернету в Україні

4 квітня — Міжнародний День інтернету

79% комп’ютерів у країні мають стабільне підключення до інтернету (за підсумками І кв. 2013 р.)

19 грудня 1990 р. — перший в Україні вихід в інтернет

2,7 млрд. осіб (39% населення світу) користуватимуться інтернетом до кінця 2013 року

22,1 млн. українців користуються інтернетом (за підсумками І півріччя 2013 р.)

Із них 19,7 млн. осіб заходять у мережу не менше одного разу на місяць

8,2 млн. осіб — щоденно, або майже щоденно

8% блогерів пишуть українською мовою (станом на 2010 р.)

14% населення України користується смартфонами (станом на І кв. 2013 р.) Половина з них щодня виходить у всесвітню мережу

Дані: GfK Ukraine, InMind, Media marketing mom., gemiusAudience, Інтернет-асоціація України, Міжнародний союз електрозв’язку, Yandex

У 1950 р. з’явився перший як на території України, так і в усій континентальній Європі комп’ютер. Його автор — київський вчений Сергій Лебедєв

Топ-5 найбільш затребуваних інтернет-послуг серед регулярних українських користувачів (станом на І кв. 2013 р., млн. осіб)

1 Соціальні мережі

11,2

2 Електронна пошта

8,88

3 Завантаження фільмів і музики

7,11

4 Пошук інформації

6,75

5 Новинні сайти, читання газет

5,51

1,32 млрд. осіб щоденно відвідують інтернет в усьому світі

1 грудня 1992 р. — поява домену .uа

710 156 доменів у зоні .ua (станом на 1 червня 2013 р.)

Трійка найпопулярніших сайтів серед вітчизняних інтернет-користувачів

Третина населення України — володіють комп’ютерною грамотністю

Найбільша частка україномовних запитів у: Тернопільській (33%) та Івано-Франківській (30%) областях. Найменша: в Криму (3,7%) і Донецькій області (6%)

У сьогоденні інформація стає реальним соціальним ресурсом, відіграючи головну роль в економічному, політичному та культурному розвитку. Сучасна культура, увійшовши в еру інформаційного суспільства, приречена на зміни, які спричинює розвиток новітніх технологій у сфері масової комунікації, культурних та освітніх контактів, творчих здібностей особистості. Про особливості сучасної культури, про нові її типи — електронну, інтернет-культуру, кіберкультуру, які виникли в результаті науковотехнічного прогресу та символізують рівень розвитку сучасного суспільства загалом, на сторінках «Української культури» розмірковує доцент кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка Оксана ДАРМОРІЗ

Тенденції Тенденції розвитку розвитку сучасної сучасної інформаційної інформаційної культури культури Канадський філософ М.Маклюєн називає сучасний світ «глобальним селом», оскільки людина, за умов надвисоких швидкостей та інформаційних технологій, живе на планеті нібито без кордонів: обмін інформацією є таким самим простим та легкодоступним, як в межах сільської спільноти. Суттєвими рисами інформаційного суспільства є лавиноподібний ріст електронних (оцифрованих) інформаційних ресурсів, вільне розповсюдження інформації та вільний доступ до неї. Інформація володіє особливим статусом, специфіку якого можна окреслити, перефразувавши відомий вислів: «Хто володіє інформацією, той володіє світом». Сучасне суспільство характеризується стрімким зростанням форм передачі інформації, які завдяки розвитку науки та техніки набувають все нових виявів. Масову пресу, фотографію, телеграф, радіо, кіно, телебачення, що виникають у так звану Модерну епоху, дуже швидко замінюють супутникове ТБ, відео, ЕОМ, Інтернет, електронна пошта, мобільний зв'язок тощо. Експерт з теорії нових медіа, професор Нью-Йоркського університету Л. Мановіч стверджує, що нові медіа — це старі медіа, такі як друк, фотографія і телебачення, які є оцифрованими, записаними за допомогою двійкового коду, що тим самим уможливило вільний доступ до даних та їх інтерактивного сприйняття.

Катря КОТ

Час. Простір. Монохром Чи можуть п’ять одноколірних живописних об’єктів передати те, що не піддається візуалізації — час? Хто може трансформувати кінець у безкінечний повтор? Як зупинитися і знайти себе в потоці ріки кольору? Відповіді знає — шукає — містик живопису Тіберій Сільваші Тіберій Сільваші і Катря Кот. У майстерні живописця

УК. У 80-х Ви здійснили перехід від фігуратив-

ного живопису і почали будувати вертикаль «хронореалізму». Який розвиток він отримав з того часу? Насправді, хронореалізм залишався зі мною завжди. Відколи я зрозумів, що єдиною темою, чи проблемою мого дослідження в мистецтві є час, мова йшла лише про зміну зовнішніх форм, але ніколи не зникала сама тема. Інша проблема, яка була і залишається важливою — це власне живопис. Тому перехід від речей, пов’язаних із фігуративним живописом, до того, що можна назвати абстракцією, а потім і від абстракції як такої, був для мене абсолютно органічним. Зараз абстракція, звісно, існує, але як на мене, вона прожила свою кінцеву варіацію у 60-х роках. І звернення до монохрому є останньою можливістю запитати, що таке мистецтво — після того, як воно більше не говорить ні про що, крім себе.

Аналітичний живопис розглядає питання кордонів живопису, його носіїв у всіх аспектах: матеріалів, елементів мови, різних стратегій (як анонімність, наприклад) і т.д. Ці питання виникли після так званої чергової «смерті живопису» і були важливими як для мене персонально, так і для «Живописного заповідника». Хоча, звичайно, для нас цієї «смерті» просто не існувало. Якщо дозволите, я б хотів коротко зупинитися на моєму розумінні поняття «живописець». Не у вельфлінівському протиставленні «колорист» — «рисувальник», а певно, у більш широкому значенні. Аби прояснити певні проблеми, я свідомо ввів умовні фігури «живописець»

ДОВІДКА УК. Як саме відповідає на це питання проект

«Монохромія»? Як я уже говорив, увесь мій інтерес у мистецтві зосереджений навколо проблем живопису — його природи, форм репрезентації, зміни цих форм у часі. Спробами розуміння самого явища живопису і, у вужчому сенсі, звичайно, розуміння самої людини, яка його робить. Бо це таки робота. Шлях був довгим, і, врешті, не міг не привести мене до такого явища як аналітичний живопис, до якого, в свою чергу, належить живопис монохромний.

Тіберій СІЛЬВАШІ Родом з Мукачево, Закарпаття. Живе і працює в Києві. Навчався у Київському художньому інституті у професора Тетяни Яблонської. На початку 80-х вводить у свою творчість і розробляє поняття «хронореалізму». За декілька років залишає фігуративний і переходить до ненаративного живопису. 1992 року формує арт-групу «Живописний заповідник», яка рухається шляхом аналітичного живопису. Персональні виставки проходять із 1993 року. 2013 року став академіком Національної академії мистецтв України. Роботи художника знаходяться в публічних та приватних колекціях Мюнхена, Відня, Нью-Джерсі, Запоріжжя, Харкова, Ужгорода, Києва та інших міст Європи і США.

Антон ФІЛАТОВ

Олександр Михед: Класики вже давно мовчать… Формування культурного коду України збіглося з броунівським рухом у світі мистецтва. Молоді вітчизняні художники починають свій творчий шлях у ситуації, коли будь-які канони мистецтва піддаються сумніву. Один із небагатьох способів для них не втратити орієнтири у строкатому світі contemporary art — звернути увагу на класичне українське мистецтво. Про те, як розбудовується діалог сучасного і класичного розповідає культуролог, літературознавець і куратор мистецьких проектів Олександр Михед

Олександр Михед

УК. Як тісно сучасні вітчизняні митці взаємодіють із кла-

сичним мистецтвом? Тяжко говорити про діалог із класикою, бо класики вже давно мовчать. Йдеться, радше, про поодиноке або ж систематичне звернення до зразків класичного мистецтва і їхнє переосмислення/міксування/заперечення певними митцями. Якщо ж спробувати узагальнити не на рівні окремих митців, а виокремити певну магістраль взаємодії цілих поколінь українського мистецтва з якоюсь історико-мистецькою епохою, то, звісно, це буде доба бароко у всьому пишному різноманітті химерних перверзій. Минулорічна виставка «Міф “Українське бароко”» (Національний художній музей України, куратори — Галина Скляренко і Оксана Баршинова) переконливо візуалізувала стихію послідовних звернень до класичної спадщини, що продовжує кшталтувати українську національну свідомість і формувати світобачення. Важливо, що куратори включили до виставки роботи митців і старшого покоління (Анатоля Степаненка, Миколи Маценка, Олега Тістола, Олександра Ройтбурда, Арсена Савадова), і молодшого покоління (Артема Волокітіна, Жанни Кадирової, Романа Мініна, Степана Рябченка), протягнувши цю лінію впливу до сьогодення. Іншою лінією, до якої часто апелюють деякі митці, є спадок радянського авангарду, що також має чималу кількість прикладів, які однак ще не були концептуально узагальнені у масштабному виставковому проекті.

Микола Маценко «Енергія культури» (2008)

УК. Як національна українська культура віддзеркалю-

ється у творах сучасних митців України? «Національна українська культура» та її сучасні мас-культові кульбіти є також цілком легітимним предметом дискурсу сучасних українських митців. Скажімо, спрямування жлобарту цілком успішно розробляє жилу саме «суч-укр-нац» культури, стабільно «лупаючи сю скалу». З іншого боку, узагальнюючи на рівні лише кількох згадок і відкидаючи, на жаль, деталі, на тематичному рівні так само присутнє і серйозне дослідження українського соціуму у творчості молодшого покоління (група Р.Е.П., Микола Рідний, Тарас Камєнной), і робота з міфологією (Сергій Радкевич, Ярослав Солоп, Степан Рябченко). При виразному різноманітті тем ще важливіше зауважити і велику кількість технік, які використовують сучасні українські митці для трансляції своїх смислів та реалізації рефлексій. УК.

anton_filatov

Медіамистецтво

як лабораторія «Одинадцятої музи» Незважаючи на те, що медіа-арт існує в нашій країні вже близько двадцяти років, досі він залишається не більш ніж забавкою західно-орієнтованих естетів. Ані місця в програмі вітчизняних вишів, ані окремого відділу в музеях, ані спеціалізованих бієнале український медіа-арт ще не отримав. Тож вже два покоління наших медіа-художників продовжують займатися, так би мовити, «неофіційним» мистецтвом. Ми зустрілися з двома кураторами українського медіамистецтва, які й представляють обидва ці покоління: Наталією Манжалій, зусиллями котрої медіа-арт пустив корені в нашій країні, а також Яніною Пруденко, лектором Нової художньої школи та симпатиком нової генерації українських медіа-художників

УК. У кінці ХІХ ст. виник кінематограф, який із часом назвали «Десятою музою». Чи можна вважати медіа-мистецтво — «Одинадцятою музою»? Яніна Пруденко: Генеалогія медіамистецтва ведеться від фотографії та кінематографа. Адже ці види мистецтва створювалися перш за все інженерами-винахідниками, а не художниками. Вони активно використовували науковий досвід. Через свою технологічну складову і фото, і кіно відстоювали своє право на те, щоб називатися мистецтвом. Приблизно те ж саме переживає сьогодні і медіамистецтво… В античні часи мистецтво, ремесло і наука позначались одним терміном — «техно». Зараз склалася схожа ситуація — в медіамистецтві все це зливається в єдине ціле. Як на мене, кращими медіа-художниками стають саме технарі або вчені. УК. Для живописця основний інструмент — пензель, для скульптора — стек, а для медіа-художника який?

Наталія Манжалій: Я починала займатися медіа мистецтвом років 15 тому. І саме з відповіді на це питання ми ще тоді пояснювали свої проекти. На жаль, його мені продовжують ставити і сьогодні. Інструментом для медіа-художника може бути будь-яка технологія: відеокамера, комп’ютер, проектор… Загалом медіамистецтво — це досить потужний інструмент для створення нових форм та творчих методів у мистецтві. УК. Доволі часто доводиться стикатися з людьми, у яких гарний смак, і вони досить обізнані в класичному мистецтві, проте з недовірою ставляться до медіамистецтва. Вони кажуть, що «це все неживе». Адже інсталяції створюються не руками, а комп’ютером. Я. П.: Це типове ретроградство. Кожне мистецтво, яке переживає етап становлення, сприймається досить агресивно. До того ж нашим співвітчизникам притаманні дещо технофобські риси. І саме медіамистецтво може їх подолати. Адже воно впливає перш за все на чуттєвість лю-

Лариса ГОНЧАРЕНКО

Лейтмотив щастя та краси від Галини Григор’євої У столичній галереї «КалитаАртКлуб» 11жовтня 2013 року презентовано виставку творів класика українського живопису Галини Григор’євої «Лейтмотив». Живописні роботи видатної художниці вже не вперше експонуються у «КалитаАртКлубі», але ця виставка особлива — з нагоди її 80-літнього ювілею Незважаючи на вік, Галина Сергіївна продовжує активно працювати і виставляти свій живопис, лейтмотивом якого сама визначає красу та щастя. Щастя жити, слухати музику, читати поезію, щастя бачити красу світу, яка розлита всюди… Художниця переконана, що краса вічна — нескінченна та не обмежена, лише вона здатна встояти перед плином часу. Таку переконаність Галина Григор’єва успадкувала, можна сказати, на генетичному рівні, бо є представницею відомої української мистецької династії. Художниця належить до родини, яка дала цілу плеяду яскравих імен художників. Це, в першу чергу, Сергій Олексійович Григор’єв — батько, перший і головний Учитель, це художник–шістдесятник Ігор Григор’єв, Майя і Галина Григор’єви. З цією мистецькою родиною пов’язані відомі імена В. Зарецького, О. Захарчука, О. Агафонова. Далі династію продовжує молодше покоління художників — Валентина Захарчук, Іван та Сергій Григор’єви, скульптор Світлана Карунська.

Саме батько прищепив Галині Сергіївні захоплення класикою. В її картинах зібрана вся історія мистецтв: в уважного глядача вони викликають довгий шлейф асоціації — грецький вазопис, мозаїки Софії Київської, барочні гобелени, строгий класицистичний живопис, імпресіонізм. Творчість Галини Григор’євої — яскравий вияв феномену київського кола художників–шістдесятників, до якого належали Анатолій Лимарєв, Григорій Гавриленко, Михаїл Вайнштейн, Зоя Лерман, Акім Левич та ін. Виставка триватиме до 13 листопада 2013 р. Ми пропонуємо до уваги своїх читачів надзвичайно проникливий, чуттєвий, пластичний і повітряний, як легкий обрис силуету на роботах Галини Григор’євої, текст відомого українського мистецтвознавця, колекціонера Ігоря Диченка. Цей есей про творчість відомої художниці написаний ним ще наприкінці 90-х років, але так і не був повністю опублікований. Отже, ексклюзив для наших читачів від «Української культури» та «КалитаАртКлубу».

Галина Сергіївна Григор’єва

Намистини Зінаїди Ліхачевої. 2010-2013 27 вересня 2013 року в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відома українська мисткиня Зінаїда Ліхачева презентувала виставку творів сучасного мистецтва «Намистини Зінаїди Ліхачевої. 2010-2013»

Уривок проекту для показу в Лондоні в рамках святкування «Днів України у Великій Британії»

«Ідеєю цієї виставки є розкриття мого власного відчуття української народної традиції у побудові жіночого строю, у традиційному для народного мистецтва відтворенні жіночого образу», — розповіла мисткиня. В образи жінок, які створює художниця, вона вкладає своє захоплення від виразності людини у творчості і від заглиблення в українські народні звичаї та традиційний побут, свої душевні переживання від мелодій народної музики (особливо стародавніх ліричних пісень), свою насолоду від споглядання природних ландшафтів: все — аж до аромату землі та смаку плодів, які вона дає. «Ця виставка є «живою історією» моєї творчості, що зібрана останніми

трьома роками по намистинці і нанизана на нитку творчого життя. Це сукупність емоцій та почуттів, моя реакція на навколишній світ, моя любов до нього», — зазначає Ліхачева. Після успішної участі в міжнародних показах (Oxford Fashion Week, GeorgianFashion Week, Russia Fashion Week, London Fashion Week) та участі у виставках (ArtMonaco, First Kyiv biennale of contemporary art ARSENALE 2012, Art KyivContemporary, Miami River Art Fair, New York Pulse, Art Copenhagen) свій мистецький доробок за останні роки Зінаїда репрезентує в залах Національного музею українського народного декоративного мистецтва. Так експозиція її виставки налічує понад 70 творів — 70 своєрідних «намистин» художниці, відібраних із мистецьких ко-

лекцій, серед яких авторські сукні, блузи, головні убори, футболки з художніми принтами, аксесуари, які складаються в зернини оригінальної «прикраси» — справжньої оздоби творчості Зінаїди останніх трьох років. Авторська інтерпретація автентичних орнаментальних мотивів і знакових символів народного мистецтва, ремінісценції українського народнопоетичного і пісенного фольклору, відтворені сучасними засобами мистецького вислову, почуттєвий досвід мисткині з її здатністю до глибокого естетичного та душевного переживання найвищих надбань національної культури — усе це сукупно є сенсом творчості самобутньої київської художниці Зінаїди Ліхачевої.

Дівчинка Катя на виставці Дирекція музею — Андріана Вялець, Людмила Білоус, куратор виставки Зоя Чегусова та Зінаїда Ліхачева Галеристи Аїда Джангірова та Олег Байшев Зінаїда Ліхачева та редактор журналу «Ателье» Наталія Лук'янець Генеральний директор «Мистецького арсеналу» Наталія Заболотна Голова оргкомітету UFW Ірина Данилевська Засновник фестивалю «Парад вишиванок» Ігор Добруцький Український архітектор Миколай Дьомін Гурт «Двіо» Український художник Олександр Ройтбурд Зоя Чегусова та Зінаїда Ліхачева Дизайнер Артем Климчук

УК. 38

Аніта ГРАБСЬКА, спеціально для «Української культури»

Попелюшка на балу або Україна на книжкових ярмарках світу Українці полюбляють сперечатися про те, чи належимо ми до Європи. Зазвичай доходимо висновку, що хоч і живемо з Європою через паркан, але той паркан такий високий, що не доскочиш, та ще й охороняється. Укотре ганимо набридлих політиків, розчухуємо національні комплекси і розходимося по домівках. Ще одна з улюблених тем на типових українських посиденьках — що Україна показує світові та що світ про нас знає чи то пак не знає. Серед того, що Україна показує, часто називають груди FEMEN, м’язи братів Кличків, донедавна ноги Андрія Шевченка та обличчя вітчизняних політиків. До вирішальних оглядин України в Європі, себто Вільнюського саміту, на якому може бути підписана угода про асоціацію з ЄС, лишилися лічені тижні. Утім, окрім не завше зрозумілої європейцям, суперечливої української політики, до Європи можна експортувати і привабливіший крам — культуру й зокрема літературу. Отже, як Україна представлена на великих європейських міжнародних книжкових ярмарках і що ми можемо запропонувати світові? Читайте в огляді від «Української культури»

Львівський Форум видавців Коли йдеться про Львів, туристи насамперед згадують каву, українську мову, «Криївку» і Форум видавців. Важко знайти людину, яка б не чула про цю найбільшу літературно-видавничу подію України та Східної Європи, якій нещодавно виповнилося 20 років. Кожної осені на Форум приїздить дедалі більше письменників та читачів. У 2013-му тут уперше запровадили статус «Країна — почесний гість ярмарку». Почесною гостею стала Польща, звідки до Львова прибувала делегація із близь ко 50 людей.

Олександра Коваль, президент ГО «Форум видавців»: «Форум видавців у Львові» — це один із найбільших книжкових ярмарків та літературних фестивалів Східної Європи. У нас непогані показники відвідування: понад 40 тисяч осіб, багато заходів у програмі (понад 800), участь у літературних подіях бере понад 400 письменників із 20 країн світу. Подальшому розвиткові Форуму посприяє більша підтримка з боку держави і муніципальної влади, а також тісніші контакти з культурними інституціями інших країн, які можуть забезпечити приїзд авторів. Хотілося б, щоби приїздили також іноземні видавці, зацікавлені в купівлі прав на переклади українських авторів. Саме над цим ми зараз працюємо. У 2013–му році за проектом «BookPlatform», який виконує громадська органі-

зація «Форум видавців» у рамках програми ЄС для країн Східного Партнерства «Культура», відвідала група з десяти редакторів, перекладачів та літературних критиків із різних країн ЄС. Вони ознайомилися з нашим ярмарком і літературним фестивалем, були приємно вражені їхніми масштабами та конкурентоспроможністю української літератури. Тому я сподіваюся на подальший розвиток і просування української літератури в ЄС, що позитивно вплине і на розвиток нашого «Форуму видавців у Львові».

Ляйпцизький книжковий ярмарок Після Франкфуртського — це друга за значенням літературна подія в Німеччині, яка створюється перш за все для читацької публіки. Величезний

Оксана ГАЙДУК

Замінник книги або Як українці починають читати з комфортом Це сталося… Випробування електронною книгою вже протягом не одного року проходять українські читачі. І хоча поняття «електронна книжка» ще дуже нове в Україні, однак сам процес представлення електронної літератури в українському культурному просторі набуває стрімкого розвитку. «Electronic вook», а на сучасному етапі її частіше називають eBook, розпочала активне змагання зі своєю паперовою колежанкою. Електронна книга заявила про себе у США та Японії на початку 90-х років минулого століття. За досить короткий час вона стала найпотужнішим стратегічним викликом у видавничій сфері. Її появу навіть порівнюють із винайденням письма і друкарства. У вересні в українських ЗМІ вже поширилась інформація з результатами національного дослідження «Читання

книжок в Україні», яке не могло не порадувати справжніх книгоманів. Для тих, хто отримує задоволення від самого процесу перегортання сторінок, відчуває запах палітурки і просто щасливий від того, що тримає книгу в руках, дані дослідження не можуть не порадувати — друкована книга залишається вибором №1 серед респондентів (дослідження «Читання книжок в Україні» проводилося спеціалістами GfK Ukraine влітку 2013 року, в ньому взяли участь понад 1000 респондентів зі всієї країни). Значну роль дослідники відвели електронному читанню. За свідченнями Gfk Ukraine, поки що цей сектор видавничого бізнесу не завоював прихильність ані українського читача, ані українського видавця. Про це кажуть і цифри: за період дослідження лише 13% населення читали електронні книжки, ще 1% офіційно купив їх.

Водночас віртуалізація видавничого простору має надзвичайно великий потенціал. Для прикладу — вже сьогодні діють соціальні програми в галузі освіти в усій Європі та Африці. У 2010 році надзвичайно яскравим проектом стала акція благодійної компанії Worldreader, яка замінила шкільні підручники електронними носіями у 6 школах невеликого африканського містечка Каде в Республіці Гана, що в рази підвищило інтерес школярів до читання. Тому, досліджуючи тему «Кіберкультура», редакція «УК» вирішила поцікавитися, наскільки міцною є «павутина» електронної літератури в Україні й якою любов'ю люблять електронну книгу наші громадяни. У нашому опитуванні беруть участь відомі українські письменники, видавці, перекладачі та інші активні культурні діячі.

Ірина КУРИЛО

Як молодих письменників літературі вчили

Питання про те, чи повинен письменник мати відповідну освіту (хоча б гуманітарну, філологічну, а краще — більш спеціалізовану), чи бути талантом-самородком, точаться в суспільстві протягом не одного століття. Побутують різні думки: так воно, чи ні, частіше навіть сходяться на компромісному «гармонійне поєднання космічного дару і титанічної праці». Проте міркування можуть бути різними, і це означатиме лише одне — на кожне з них є попит. Якщо ж так, тоді постає проблема освіти літераторів, оскільки талант, як кажуть, — це така річ, що його як не проп’єш, то і просто так не знайдеш

Майбутні письменники під час лекції

«Вулицями грецьких міст курсують фургончики, що розвозять хліб, вино, сир, олію, на бортах котрих написано «metaphore», що й означає «перевезення». Літературний переклад — це також перевезення, тому перекладачів сміливо можна порівнювати з отими грецькими фургонами. Щоправда, перекладачі транспортують інші необхідні предмети: слова та нові сенси, переміщаючи їх за межі певної мови як цінний вантаж. Метафорично кажучи, вартість перекладу є вартістю поживи, життєво необхідної людині, котра знає кілька мов і дослухається до творення нових сенсів мовлення.» Ми навмисне приводимо повну цитату з сайту приватної премії METAPHORA, тому що вона якнайкраще пояснює її суть. Завновники премії Ігор Померанцев і Діана Клочко разом із знаними перекладачами й видавцями уже три роки поспіль обирають кращі переклади українською мовою з європейських мов у жанрах «поезія» та «есеїстика» ХІХ і ХХ століття. Цього року «Українська культура» по-своєму долучилася до конкурсу від METAPHORA. Ми обрали своїх переможців, чиї тексти залюбки презентуємо на сторінках часопису. Три перекладачі тепер, і три — дещо згодом. Слідкуйте за нашою Друкарнею — разом із METAPHORA відкриваймо літературу по-новому

Місячний натюрморт. 2013, 30х42. Папір, туш, ізограф

Ці вулиці — як сиві свічі. Орган, і вітру гостре лáссо. І стягів тупіт опівнічний – Над шляхом, берегом, над часом. І небо камерне, мов зала. Кінець? Початок? — невідомо. І флорентійська мідь терзала Екран — то стогоном, то дзвоном. А хмари купчилися, блідли, Немов тікаючи від ночі. Зірки в устах їй тали, світло Розбризкуючи на всі боки. Зажди секунду. Ні, не варто. Хвилинку. Годі вже. Як скажеш. Чорніючи перманганáтом, Пересипáлась ночі сажа. Вірш навіяний враженнями від перегляду італійського фільму. Не пригадую, що це був за фільм, але італійське кіно тоді для нас було втіленням свободи — творчої, особистої, усілякої. Сюжет фільму забувся — не забулося лише звучання флорентійських дзвонів на останніх хвилинах. (Тут і далі коментарі Томаса Венцлова.)

Олдос Гакслі у перекладі з англійської Андрія Маслюха

Атитлан Історія іспанського завоювання Америки правдива, але неймовірна. Те, що іспанці здобули Теночтитлан, Кортес здійснив похід із Мексики до Гондурасу, а Альварадо підбив під свою руку кіче і какчикелів, — факти незаперечні, проте водночас настільки неправдоподібні, що повірити в них мене спонукала хіба авторитетність джерел, які про все це розповідали; розум і уява погоджуватися з ними відмовлялися. У Панахачелі я познайомився з одним чоловіком, завдяки якому вперше упевнився, що все описане у Прескота і Берналя Діаса таки відбулося насправді. То був старий іспанець, який жив разом із дружиною-індіанкою і цілою своєю сім’єю у великому будинку, абияк зведеному на березі озера, і заробляв на життя тим, що чинбарював та набивав опудала. На своєму ремеслі він знався пречудово, а тамтешні птахи, ссавці та плазуни були відомі йому аж ніяк не з чужих слів. Та мене зацікавило не стільки те, що він робив чи говорив, скільки те, яким він був. Дивлячись, як старий ходить терасою свого будинку — худорлява й кістлява, а проте рухлива й міцна постать, затято настовбурчена супроти вітру чорна борода, орлиний ніс, блискучі очі, що знай зирять навколо пронизливим поглядом, — я раптом збагнув, як і чому іспанцям вдалося так швидко завоювати ці землі. Сила індіанців — це сила опору, пасивного спроДерево. 2013, 30х42. Папір, туш, ізограф тиву. Зіткнувшись із такими-от завзятими, шалено активними істотами з-за моря, вони просто не мали шансів — або принаймні мали шансів не більше, ніж скеля, яку раз у раз лупають ковальським молотом. Звісно, та індіанська скеля була дуже велика, але молот, хоч і незрівнянно менший, був наділений страшною силою. Під його ударами, що один по одному невпинно падали на скелю, вкритий вигадливою різьбою моноліт американської цивілізації розсипався на друзки. Ті уламки видно й досі — знищити їх остаточно годі, — і колись вони, можливо, й зіллються знову в одне ціле; проте сьогодні, безладно порозкидувані навколо й достоту нікчемні, вони лише свідчать про дивовижну силу іспанського молота. Старий чинбар пішов до будинку і за мить повернувся з великим відром, по вінця наповненим якоюсь клейкою смердючою рідиною. — Дивіться, — сказав він, а тоді став ярд за ярдом витягувати з того огидного варива довжелезну зміїну шкіру. — Que bonito! — повторював старий, розгладжуючи її. — Наче шовк. Ніхто тут не вміє чинити зміїну шкіру краще за мене. Я кивнув і постарався належним чином продемонструвати своє захоплення. Та дивився я не на шкіру, а на руки старого — великі, з довгими, але тупими пальцями; рухалися вони вправно і з силою, притьмом сягали вперед і з позбавленою будь-яких вагань жадібністю затискалися в кулак; то були руки конкістадора. Він попросив надто багато за шкіру, яку врешті-решт продав нам, але грошей мені не було шкода; адже разом із двома ярдами чудової зміїної шкіри я купив і ключ до розуміння іспансько-американської історії, а це мало для мене у кілька разів більше значення, ніж той зайвий долар, що його я заплатив за свого пітона. Перекладено за виданням: Aldous Huxley, Collected Essays; New York: Harper, 1958. Графіка Таїсії Кулигіної

УК. 59

Катря КОТ

Присутність світла

Перша вистава Вірляни Ткач у нью-йоркському театрі «La MaMa» звалася «Сітло зі Сходу». Назва виникла спонтанно, але тепер, через двадцять років, стало очевидним — іншої бути не могло. Творче життя делікатної і світлої ньюйоркчанки з українським корінням позначене гумором й оптимізмом, інтересом до етнічних джерел, любов’ю до національних традицій різних народів і легкістю стирання будь-яких кордонів. Вона жартує над серйозним і посміхається. Спілкування з Вірляною і її постановкою залишило післясмак щирості й оптимізму. Саме тому насмілюся максимально прибрати свою присутність із цього тексту, аби й ви відчули світло мисткині з корінням зі Сходу

Вірляна Ткач міряє простір

Katrya KOT

Presence of Light The first performance of Virlana Tkacz in New-York theatre La MaMa was called «A Light from the East». The title appeared spontaneously, but nowadays, after twenty years it became obvious that it couldn’t be called otherwise. Creative life of this delicate and bright person from New York with Ukrainian roots marked with humor and optimism, with interest to ethnic sources, with love to the national traditions of different nations and with overcoming of any borders easily. She makes fun of serious things and smiles. Communication with Virlana and her staging left the aftertaste of sincerity and optimism. That’s why I will take the liberty of removing my presence from this text to give you an opportunity to feel the light of the artistess with roots from the East

I love the presence of the second persone in the theatre, I love to feel this most of all. I think it’s the greatest actor’s talent: to be present at the stage without showing his or her skills. It happens oﬅen that I find an interesting text or meet with interesting people — and I want to do something with them. In general, every performance is for people, who do the performance. Sometimes they are actors, sometimes not. Very oﬅen we arrange workshops, for which we invite audiences. They help us to do the first or the second variant of the performance and we change really a lot. For example, «John Smith the Captain» has not been finished yet. On the live audience you feel at once what works and what doesn’t. Ancient Greeks talked about the theatre death, during the times of Socrates and Plato (is laughing). But the theatre still exists. Every theatre has to find its own role. I think to a certain extent I am really interested in community creation. It’s the community that is your audience. And all the festivals, all our performances can create particularly that community which will see everything, understand our material and wish that it exists further.

Актори С’юзан Гвонг і Боб Голман

I think everything has to be new. I don’t say that the spectator has to like everything, but he or she has to react. Sometimes the correct reaction will be objection and this is good. It’s very important to propose new solutions but it’s necessary to prepare audiences. People will apprehend everything, when they understand why. For example, we oﬅen invite Afro-Americans to play Ukrainian roles. And this opens the subject, makes it more universal. This happened with Mavka (Forest Song by Yara in which Mavka was performed by Korean actress Yun Jin Kim and then Afro-American Karen-Angel Bishop — K.K.). However I ﬁnd the best actors or the best people for every project.

Актори Боб Голман і Юліан Китастий

further; to become diverse, to go through the move on Facebook or GogolFest — and in many, many new ways and spaces, we think about tradition the following: what we remember from the forties is traditional. But one hundred, three hundred years before traditional was something diﬀerent. Some Ukrainian poets are apprehended really well in America, for example, Oleh Lysheha. It is very easy to translate him. We won made three performances based on his texts. Also Serhiy Zhadan is perceived wonderfully. For translation of his works we won the biggest prize possible for the translation. Cultural dialogue with the world is very important; to talk with the world, not only with yourself. But how to do this and not to lose yourself is the biggest question in art. How can the art be Ukrainian and modern? Globalization eats everything. That’s why solutions are not visible. Everyone has to search them alone. This is the task of the art. However we sometimes get into the point, sometimes there’s too much of everything (is laughing). ИС. 65

anton_filatov

Не інтернетом єдиним… Берегова лінія українського інтернету повниться браконьєрами. Перегляди фільмів, нелегально викладених у всесвітню мережу, часто перевищують кількість квитків, проданих на ці самі стрічки. Аналогічна ситуація і з музичними альбомами, серіалами, книжками… І без того не надто позитивний міжнародний імідж нашої країни погіршується через хронічне піратство вітчизняної інтернет-мережі. Та якщо зазирнути в українське законодавство, що регулює авторські права, рівень інтернетпіратства в нашій країні має бути настільки ж низьким, як і в розвинутих європейських країнах. Щоб зрозуміти причини та наслідки піратської епідемії, яка накрила українську мережу, ми зустрілися з адвокатом, кандидатом юридичних наук та викладачем Київського університету права Іваном Ващинцем Іван Ващинець

УК. Наскільки добре в Україні розвинуте зако-

нодавство щодо інтелектуальної власності? Вітчизняне законодавство щодо прав інтелектуальної власності загалом відповідає європейському законодавству та міжнародним стандартам. Інша справа, що у нас відсутній механізм належного захисту цих прав. Наприклад, у 2012 році в Україні не було жодного випадку притягнення осіб до кримінальної відповідальності за порушення авторських прав. У травні цього року Офіс торговельного представника США у своїй черговій «Спеціальній доповіді 301» щодо проблем у сфері захисту прав інтелектуальної власності в різних країнах світу визнав Україну «пріоритетною зарубіжною країною». Такий статус означає, що в Україні існують найбільші з-поміж інших країн проблеми з захистом прав інтелектуальної власності. За великим рахунком, таке позиціонування України має скоріше політичне, ніж юридичне підґрунтя. Наприклад, у згаданій «Спеціальній доповіді» ситуації з порушенням інтелектуальних прав у

нашій країні відведено дві сторінки, а Китаю — більше шести. Зокрема, збитки, котрі завдають власникам авторських прав українські пірати, набагато менші за шкоду від порушників авторських прав у Китаї, Росії чи, скажімо, Індії. УК. Чому в Україні настільки потужно розви-

нулось інтернет-піратство? На мій погляд, ставлення до авторських прав у нас дещо інше, ніж у громадян Центральної та Західної Європи чи Північної Америки. Наш рядовий співвітчизник не сприймає порушення авторських прав, як щось відверто незаконне. Це характерно для посткомуністичних суспільств. Суттєва частина прав на твори, котрі створювалися в СРСР, переходила до держави. Тому в українців сформувалося розуміння авторських прав, як чогось такого, що не має істотної цінності. Подібні проблеми існують в інших країнах Східної Європи, складною є ситуація з дотриманням прав інтелектуальної власності сьогодні і в комуністичному Китаї.

Ярослав ПІДГОРА-ГВЯЗДОВСЬКИЙ

Про нас у Голлівуді Справжнє обличчя Голлівуду — приховане, як і у будь-якої великої структури, чиї справи пов’язані із серйозними грошима і владою над свідомістю мас. І звичайні, й навіть добре поінформовані люди не знають ні точних цифр виробництва, ні точних цифр зборів від фільмів чи заробітку акторів. Це знають лише одиниці. Як і про цілі та стратегії розвитку і подальшого впливу. Нам залишається лише робити інтерпретації з тих інформаційних крихт, які час від часу відпадають від нібито солодкого пляцка Фабрики мрій

дин київський сценарист не так давно побував у Лос-Анджелесі, де йому знайомий продюсер дослівно сказав, що українцям у Голлівуді поталанило більше, ніж росіянам, бо, мовляв, у статусі голлівудських зірок ходять три наші акторки — Ольга Куриленко, Міла Куніс і Міла Йовович. І це правда — і те, що названі акторки є зірками, і те, що росіяни в подібному статусі в Голлівуді й поруч не стояли. Усі три акторки народжені в Україні, і честь для будь-якого українця знати, що вони

Віра Фарміга

досягли такого омріяного місця, яким уявляються голлівудські висоти для пересічного громадянина. Тобто на перший погляд все виглядає патріотично й омрійливо. Ба більше, українців у Голлівуді багато, і працюють вони в усіх сферах тамтешнього виробництва. Про актора Джека Паланса (при народженні — Володимир Палагнюк), відомого в 60– 90-х роках харизматичного виконавця «поганих хлопців», можливо, знають всі. І якщо не говорити про гуру Голлівуду режисера і продюсера

Ярослав ПІДГОРА-ГВЯЗДОВСЬКИЙ

Красива дівчина в розумному кіно Одразу два фільми з голландською акторкою Сільвією Хукс вийшли в український прокат — «Краща пропозиція» Джузеппе Торнаторе — у серпні, а «Дівчина і смерть» Йоса Стеллінга нещодавно. Цікаво, що режисери обох фільмів досить сильно пов’язані з Україною, навіть якщо й не вони особисто, то принаймні їхні фільми та їхні теми. Торнаторе приїхав до України ще 1997 року, коли в Одесі знімав частково свій фільм «Легенда про піаніста». Опісля, 2006 року, запам’ятавши мелодійність української мови, він саме через це разом зі своїм сценаристом Массімо Де Ріта ввів до сценарію «Незнайомки» персонаж українки, що приїздить до Італії на заробітки. І коли проводив кастинг, вибрав російську акторку Ксенію Раппопорт через її вміння співати українські колискові. Стеллінг, на відміну від Торнаторе, — постійний гість України, починаючи з 1999 року, коли вперше приїхав на кінофестиваль «Молодість». На фестивалях та відкриттях своїх ретроспектив він тут був 5 разів, але головним його візитом можна сміливо вважати той, коли 2006 року він у Києві та за містом знімав свою «Душку» з киянином Сергієм Маковецьким у головній ролі. До речі, саме «Душкою» розпочалася кар’єра у великому кіно Сільвії Хукс. Цього року вони приїздила на Одеський кінофестиваль представляти їхній черговий спільний із Йосом Стеллінгом фільм — «Дівчина і смерть». Ми поговорили з актрисою про її роботу зі Стеллінгом та Торнаторе, про її уподобання та маленький світ кіно

АКТОРКА МОЖЕ БУТИ І КРАСИВОЮ, І НЕНАДТО, МОЖЕ БУТИ СИЛЬНОЮ ЧИ ВРАЗЛИВОЮ — І ЇЇ ЗОВНІШНІСТЬ ТУТ НЕ БУДЕ СУТТЄВОЮ

Антон ФІЛАТОВ

КРОКом руш! 10 вересня підбив підсумки анімаційний фестиваль «Крок». За традицією проходив він на теплоході «Зірка Дніпра», який слідував за маршрутом Одеса — Севастополь — Запоріжжя — Київ. У його рамках було показано 124 анімаційні стрічки з 32 країн світу. Цьогоріч фест святкував своє двадцятиліття. Своєрідним подарунком до цієї дати стали українські короткометражні анімації, кількість яких у порівнянні з минулими роками збільшилася. Правда, їх кількісне зростання не засвідчило помітних якісних змін у стані вітчизняної анімації. Сьогодні вона переживає лише перші симптоми одужання після багатолітньої коматозної гарячки. Одним зі свідків усього, що відбувалося на фестивалі, а також безпосереднім учасником ледь не всього, що відбувається у вітчизняній анімації протягом кількох останніх десятиліть, став Євген Сивокінь. Я зустрівся з ним в аудиторії Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, де пан Євген викладає на факультеті анімації. Він стояв посеред невеличкої кімнати, а навколо нього хто-як сиділи студенти і студентки. Одна з них розповідала майстрові сюжет короткометражки, за створення якої хоче взятися найближчим часом. А Євген Якович уважно слухав, кумедно ворушачи пишними бровами. На місці цієї студентки протягом останніх кількох десятиліть сиділи ледь не всі визнані сьогодні українські аніматори. Адже більшість із них пройшли через майстерню саме Сивоконя… Як вдавалося цій людині підтримувати в кожному зі своїх студентів дещо ідеалістичне бажання займатись анімацією в часи, коли майже жодних умов для цього не існувало? Звідки беруться сили і натхнення у цього 76-річного аніматора розвивати прогресивні ідеї двадцятилітніх студентів? Ці питання я не задав Євгенові Яковичу. Проте я отримав відповіді на них, коли розпитував його про цьогорічний «Крок», про стан сучасної анімації та її інфраструктури, а також про те, наскільки важливо бути трохи «крейзі» в нашу строкату кібердобу

Євген Сивокінь

Антон ФІЛАТОВ

Головний герой «Великої краси» Джеп Гамбарделла

Головний герой «Солодкого життя» Марчелло

листопада на широкі екрани вийде одна з найбільш вишуканих кінопрем’єр осені — «Велика краса» Паоло Соррентіно. В історії кінематографа фільм обов’язково залишиться завдяки тому, що він став по суті першим успішним сиквелом картин Федеріко Фелліні. Тож, всім пошановувачам творчості італійського класика можна вже зараз рушати за квитками в кіно… У центрі сюжету цієї стрічки — світський лев, король римської богеми, з дещо гангстерським ім’ям Джеп Гамбарделла. У своєму житті він досяг, напевне, всього, чого лише можна бажати. Широке визнання, слава, багатство, велика увага з боку слабкої статі навіть у 65 років… Він працює в глянцевому виданні, час від часу пишучи туди якісь інтерв’ю чи репортажі. Однак це заняття не приносить йому задоволення. Багато років тому він написав одну єдину книгу, яка забезпечила йому імідж письменника. Проте з того часу він нічогісінько так і не написав. «Коли мені стукнуло 65 років, я зрозумів для себе одну дуже важливу річ. Із цього дня в мене вже немає часу, щоб займатися тим, чого я не бажаю», — дещо нарцисично, проте, погодьтесь, абсолютно справедливо заявляє Джеп. Більшу частину свого життя головний герой провів у самому центрі римської богеми, купаючись у розкошах та

багатстві. Він ситий життям настільки, що, напевне, в усьому світі вже не знайдеться нічого, що могло б його вразити чи, принаймні, хоч якось розважити. Власне від цього він і страждає. На старості, зіткнувшись із фатальним відчуттям, що світ навколо спорожнів і в ньому вже не лишилося місця для істинно величної краси. Її пошук — власне, і є головним мотивом стрічки. Незважаючи на те, що дія всього фільму розгортається в самому центрі Рима — жодної банальної пам’ятки архітектури в ній з’являється. Враховуючи те, що в столиці Італії за останні сто років були зняті тисячі фільмів, в яких можна зустріти буквально всі принади «Вічного міста», такий прийом авторів «Великої краси» не може не вразити. Режисерові Паоло Соррентіно вдалося відкрити перед глядачем абсолютно новий бік Рима. Цей фільммейкер славиться своїми кінокартинами «Де б ти не був» та «Дивовижний», які отримували престижні нагороди на Канському кінофестивалі. «Велика краса» також змагалася за «Золоту пальмову гілку», проте в результаті не отримала жодної нагороди. Що ж, в останні роки на легендарному кінофесті Лазурного берега прослідковується дещо сумна тенденція, коли істинно великі фільми не отримують ключові нагороди. Так сталося, наприк-

лад, з минулорічним шедевром Леоса Каракса «Holly Motors». У своєму новому творінні Соррентіно кинув виклик творчості Фелліні. «Велика краса» — це своєрідний сиквел легендарної роботи італійського класика «Солодке життя». Обидві ці стрічки переповнені точними репліками щодо сучасного буржуазного суспільства. Деградуюча аристократія, релігійний абсурд, апатичні багатії та їхні діти, які заблукали в житті — все це формує картину гротескного римського суспільства як 60-х (коли було знято «Солодке життя»), так і 2010-х років. Свого часу інтерпретувати чи зробити сиквел інших Феллінівських фільмів намагалися американці Вуді Аллен («Спогади про зірковий пил») та Роб Маршал («Дев’ять»), а також грузин Георгій Шенгелая («І йшов потяг»). Проте всі ці стрічки були не більш ніж гіпсовою копією вишуканих мармурових статуй роботи Фелліні. Ну, а нове творіння Соррентіно стало першим в історії фільмом, співмірним із творами італійського класика. Таким чином, автор стрічки про Джепа Гамбарделлу довів всьому світові, що ера занепаду видатного кінематографа Апеннінського півострова завершується. І в сучасному італійському кіно віднайдеться місце «Великій красі». УК.

Альона САФФІР

Куди йдемо ми з «Червоним собакою»?

Юні аніматори у вирі творчості

«Творчість Яна Шванкмайєра, серед усіх сучасних аніматорів, мене захоплює найбільше. Чеському режисеру вдалося створити свій індивідуальний почерк та неповторний стиль». «А мене найбільше захоплює Іван Максимов — режисер російської мультиплікації». Ця розмова експертів здається доволі пересічною. Хіба що… героям цього діалогу, поціновувачам анімаційного мистецтва, лише по десять років. Думаєте, що такого не може бути? Однак, у навчально-виробничій студії «Червоний собака» знають, що у мистецтві режисури та анімації не існує неможливого

З 18 до 30 грудня 2013 року

ФЕСТИВАЛЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ – 2013 День Святого Миколая — це найбажаніший день у році для дітлахів. Напередодні свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно і моляться до нього, просячи, передусім, здоров’я собі та батькам. У день перед святом згадують усі свої добрі й злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов'язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні — прутик. Ця різочка є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися. А в ніч на 19 грудня до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки. У сучасні часи з’явилася добра традиція — саме у день Святого Миколая опікуватися сиротами та знедоленими дітьми. Підтримуючи прекрасні народні традиції, етнокультурний проект «Парад вишиванок» під керівництвом його засновника Ігоря Добруцького ініціює проведення Всеукраїнського фестивалю Святого Миколая, який спрямований на відродження давньоукраїнських традиції та підтримку дитячої творчості.

На фестивалі планується: Виставка дитячих малюнків у рамках проекту «Талант.арт». Це 300 робіт на тему «День Святого Миколая», «Великодня писанка», «Український Диво-птах», «Різдво Христове» Конкурс «Дерево Святого Миколая». Презентуватимуться близько 30-ти дерев, прикрашених іграшками із натуральних матеріалів. Конкурс «Дитяча іграшка». Майстрам буде запропоновано використовувати лише натуральні матеріали для виготовлення іграшок, а саме: дерево, солому, тканину, глину Конкурс «Пряниковий будиночок» Усі арт-об’єкти будуть презентовані делегаціями з різних куточків України Офіційне відкриття фестивалю та нагородження учасників відбудеться 18 грудня 2013 року в «Мистецькому Арсеналі»

Запрошуємо до участі усіх бажаючих

«Ой, хто, хто Миколая любить? Ой, хто, хто Миколаю служить? Тому Святий Миколай На всякий час помагай, Миколаю!»

(Слова української нарoдної колядки про Святого Миколая)

Оксана ГАЙДУК

Ігор Пилатюк: Без державної політики щодо збереження талановитої молоді Україна багато втратить, духовно спорожніє

Ігор Пилатюк та Оксана Гайдук

еребуваючи у місті, в якому повітря завжди пахне смачною кавою, вулички ваблять фасадами своїх будинків, а годинник на ратуші дозволяє сповна насититися візитом у Львові — відлік часу тут неважливий. Місто, овіяне легендами, поглинає тебе повністю! У той час, коли багато моїх колег ретельно знайомились із програмою Форуму видавців у Львові, який цьогоріч відсвяткував свій двадцятий день народження, мабуть, за долею обставин, я опинилась у стінах Львівської національної музичної академії імені М.В. Лисенка. Про зустріч із народним артистом України, ректором Львівської музичної академії, відомим українським музикантом-скрипалем Ігорем Пилатюком

домовлялися давно, і ось — випала нагода і місто Лева нас звело. Ігор Пилатюк належить до музикантів, які не лише постійно проводять плідну концертну роботу, але безпосередньо є організатором та творцем мистецьких проектів. Як педагог виховав понад 40 лауреатів міжнародних конкурсів, постійно націлює своїх вихованців на виконання української музики та включення її в концертні програми під час гастролей країнами Європи й Америки. Як диригент він співпрацює з багатьма львівськими колективами (серед них — камерний оркестр «Академія», академічний симфонічний оркестр філармонії, заслужена академічна капела України «Трембіта», академічний симфонічний оркестр оперної студії, камерний оркестр «Віртуози Львова»).

Підготувати і виконати усі 5 концертів відомого українського композитора М. Скорика (для скрипки з оркестром), враховуючи, що на сцені з Ігорем Пилатюком були солістами тільки його вихованці — це під силу далеко не кожному маститому митцеві, а 5 фортепіанних концертів Л. ван Бетховена — у виконанні піаніста світового масштабу Сергія Едельмана, ретроспективні концерти Ф. Шопена, Ф. Ліста, усі кантати на слова Т.Г. Шевченка — усього й не перерахувати — це його життя, його будні, його свято, його непроста дорога. Для читачів «УК» Ігор Пилатюк виконав сольну партію, в якій знайшли відображення різноманітні життєві ситуації музиканта, керунки долі і власні плани на майбутнє.

«Мертвий півень»

Антон КЛОЦ

Чи є в Україні свої моррісони? «Де він, наш музичний олдскул? Ну, має ж і в нас свій Моррісон бути, ні? Чи принаймні Том Йорк?» — у полемічному запалі вигукнув письменник Юрій Андрухович у своїй статті на сайті tsn.ua. І надихнув нас цим на тему третьої, заключної,частини розвідки про український рок зразка другої половини 1980-х.

агадаємо: у попередніх двох есеях ми згадували, яку музику і чому слухала «просунута молодь» на початку Незалежності України. Розповіли, як сприймалися найперші концерти «Братів Гадюкіних», «Кому Вниз» та інших, як їх — з подачі відомого журналіста та культуртрегера Сашка Євтушенка, — називають, «рок-легенд» чверть століття тому.

Також ми дійшли висновку, що, на жаль, яким би над’яскравим він не був, насправді феномен під назвою «національний рок» проіснував менш ніж 10 років — орієнтовно з 1985 (початок горбачовської «перебудови» у СРСР) до початку 1990-х. Причиною його занепаду стала, зокрема, фінансова криза взірця 1990-х. До того ж, так склалося, що «касовими» групами в Україні

Джим Моррісон в українській вишиванці

будь ласка, «Акваріум»? Кому цікава «Аліса»? (Про «Калінов Мост», «Арію», «Крематорій», а тим більш про «ГО», Янку Дягілеву, «Кіно» та навіть представника вже «молодшого» покоління «Короля і Шута» і згадувати зараз не буду). Натомість Україна зі зрозумілих причин остаточно втратила хіба що «Братів Гадюкіних». А з-поміж «росіян» вдалося досі втриматися на плаву, певно, лиш «ДДТ». На цьому тлі українські рокери-вісімдесятники, які й зараз збирають повні зали, виглядають більш ніж пристойно. Що найсуттєвіше — Василя Гойденка, Тараса Чубая, Фому, Андрія Середу, навіть поп-рокерів «ВВ» нікому — ні в Росії, ані у самій Україні навіть на думку не спаде називати «нафталіном». Навпаки: публіка за традицією нарікає, що мало, дуже мало їхньої музики можна почути в ефірах… Тож, щоб там не писав Юрій Андрухович, маємо «своїх моррісонів та томйорків» у рок-музиці. Якщо ж порівнювати таки із Америкою, з її територією та кількістю населення, — кількість перевірених часом рок-легенд в Україні навіть більша. Отак воно і є.

«Гайдамаки»

Найзагадковішою таємницею української рок-сцени була й залишається група «Колезький Асесор» на чолі з Василем Гойденком. Навіть наприкінці 1980-х вона вважалася найрадикальнішою з-поміж саме музичних рок-експериментаторів. (А таких на той час вистачало!) До того ж виступала нечасто. У 2000-х виступи колективу зовсім припинилися. Проте, як стверджує сам Гойденко, «Асесори» ще існують. Судячи з оффсайту групи, вони ще й записують нові альбоми. Гроші на життя музиканти завжди заробляли не «музикою», отже і сьогодні можуть собі дозволити залишатися собою й робити те, що вважають за потрібне. Зрештою, й інші рок-люди взірця 1980-х і більшості «не продалися» і не заспівали, не заграли «під формат». Після зміни складу продовжує експериментувати у жанрі міського романсу Фома зі своїми «Мандрами». У клубах експериментальний «індастріел» грає «Іванов Даун», не менш легендарна формація на чолі з Олексієм Дегтярем-Макетом, що було розпалася та у 2000-х зібралася знову. Марічка Бурмака не лишень виступає сама — вже скільки років на різних каналах українського телебачення вперто «просуває» молодий вітчизняний рок та інший «неформат» у гарному розумінні цього слова… Отже, що ми маємо у сухому залишку? Як не дивно, але нацрок в Україні… досі живий! Він, може, поступився першими позиціями у чартах та, як завжди, подеколи лунає на «форматних» радіо та ТБ. Проте, якщо порівнювати навіть із більш «розкручуваними», такими, що існували у набагато сприятливіших умовах російськими рок-зірками взірця 1980-х… І де зараз, скажіть,

KOZAK SYSTEМ

УК. 91

МУЗИКА МАЄ НАРОДЖУВАТИСЯ З МОВЧАННЯ

Звуки і барви І

з 13 до 22 вересня 2013 року в рамках міжнародного фестивалю ГОГОЛЬFEST на мистецькій платформі ArtKlaster Видубичі була представлена інсталяція художниці Зінаїди Ліхачевої IN&OUT. IN&OUT — це світло-звукова інсталяція, яка складається з трьох, спеціально розфарбованих за певним кольоровим принципом, музичних інструментів, що відтворюють авангардну фортепіанну музику Штокгаузена у світло-тіньовому супроводі. Спочатку була тиша. Із первісної тиші постали звуки. Поєднуючись у складні композиції, вони породили стихію музики. Сім нот у різних сполученнях і варіантах здатні хвилювати, розчулювати, зворушувати, викликати сльози і сміх. Проте «музика має народжуватися з мовчання» (Валентин Сильвестров, композитор). Безмовний, безгомінний внутрішній світ митця наповнюється звуками, голосами, до нього промовляють речі й істоти, і митець перекладає їхню мову на музику. Але навіть у шалених ритмах, безладній какофонії, у приголомшливому гучному сумбурі є місце для тиші. Урештірешт тиша поглинає звуки і заповнює собою весь саундшафт. Народжуючись із тиші, безгоміння, музика в ній же і завершується. Довколишній світ яскравий і багатобарвний завдяки трьом основним кольорам — червоному, синьому й жовтому. Накладаючись, вони утворюють спектр або ж райдугу, веселку: чер-

воний і жовтий дають радісний жовтогарячий, жовтий і синій — життєдайний зелений, червоний і синій — загадковий фіолетовий. Три кольори становлять основу палітри митця. Однак у багатій кольористиці, в барвистому розмаїтті світу, його тонах і нюансах завжди криється основний колір, бо «колір народжується з чистоти» (Зінаїда Ліхачева, художниця). Змішавши ж усі барви, ми отримаємо ахроматичний чорний колоршафт. Розмаїття кольорів і відтінків завершується одним тоном. Музика розкриває внутрішній світ творця за допомогою звуків, живопис — за допомогою палітри барв. Слухачі й глядачі стають співучасниками цього світу. Втілений назовні, він перестає бути внутрішнім світом митця і стає надбанням усіх причетних. Водночас музика і живопис апелюють до почуттів реципієнтів, змушують їх задумуватися, самозаглиблюватися і в такий спосіб перетворюють зовнішні чинники — звуки і барви — у внутрішній світ. Інтуїтивна музика Карлгайнца Штокгаузена покликана на основі спонтанної музичної імпровізації втілити будь-яку ідею, первісно виражену фарбами, словами чи пластикою. Композиція «Мантра» за допомогою звуків і тиші створює переходи від екстравертного зовнішнього існування в просторі до інтровертного самозаглиблення у внутрішньому світі.

КОЛІР НАРОДЖУЄТЬСЯ З ЧИСТОТИ

УК. 93

Олександр МОСКАЛЕЦЬ

Євген Громов —

піонер сучасної фортепіанної музики 24-й міжнародний музичний фестиваль «Київ Музик Фест» став свідченням непохитності традицій розвитку академічної музики в Україні. Адже, за часів граничної скрути і зменшення фінансування проектів такого роду, ми маємо небагато схожих фестивалів. Цьогоріч у Києві звучали твори композиторів з 24 країн світу. А концерти фестивалю відбувалися щоденно в кількох залах, та ще й по кілька разів на день протягом десяти днів. Загалом кияни мали змогу відвідати 23 концерти. З огляду на вкрай економний бюджет цього фестивалю (40 000 доларів США), який зменшується щороку, цей феномен слід вважати справжнім чудом. Адже в інших країнах Західної Європи (Швейцарії, Німеччині) бюджети найбільш значущих музичних фестивалів такого роду є… в тисячу разів більшими!

епер поговоримо про лише один концерт минулого фестивалю. Йдеться про сольний виступ Євгена Громова в приміщенні Національної академії мистецтв, що на вулиці Воровського в Києві. Він став своєрідним символом новаторських тенденцій фестивалю. Концерт мав абсолютно унікальний афішний статус, бо називався «MEDITATIO-1a. Ритуал пам’яті Олександра Нестерова (1954–2005)». (Нестеров — український музикант-поліінструменталіст, представник джазового аванґарду). Щодо програми, вона була тяжкою «у кубі». Тому що, по-перше, була вкрай складною для виконавця (навіть правильно прочитати нотний текст цих творів є майже подвигом, недоступ-

ним більшості піаністів). По-друге, вона, що гріха таїти, була доволі тяжкою для сприйняття пересічним відвідувачем концертів. Бо містила винятково твори так званих «сучасних» композиторів, до того ж, абсолютно невідомі широкому загалу (хронологічні межі виконаної музики — 1941–2000 рр.). По-третє, програма була дуже великою за обсягом і різноманітною, бо включала в себе величезну кількість творів семи композиторів різних країн, ставши своєрідною антологією фортепіанної музики ХХ сторіччя. Що ж спонукало Громова на такий ризикований вибір? Цей музикант грає переважно маловідому сучасну музику. Отже, пропонує слухачам лише те,

Піаніст Євген Громов

Катря КОТ Фото Олега Павлюченкова

Чудовий Едуард Артєм’єв Лідер — хоча він і поза конкуренцією — російської електронної музики, автор культових композицій до фільмів «Соляріс» Андрія Тарковського, «Сибірський цирульник» Микити Міхалкова, «Гомер і Едді» Андрія Кончаловського — загалом, автор музики до більше ніж 150 кінокартин, багато з яких відомі й визнані у світі, Едуард Артєм’єв — ім’я його говорить більше усіх вище сказаних слів — легко несе багаж своїх досягнень і нагород. Жартує, що йога зберегла його добрий вигляд, а біг на віковій дистанції — гарний гумор. Усіх, кого згадує в розмові, називає чудовими. Ми розговорилися про містику і завершили сподіванням, що коливання душі не дешифрують. Утім — читайте. Ясно, що розмова з такими людьми має серйозну потенцію стати безкінечною...

УК. Ви прийняли запрошення виступати в Україні, на ГОГОЛЬFEST. Як так вийшло? Я досить часто приїжджаю в Україну. І навіть цього року — не вперше. Мене запросив «Майстер Клас» (Дім освіти і культури «Майстер Клас», Київ — К.К.). Потім сказали, що буде фестиваль і чи можна виконати мої твори. А хто ж відмовиться від такої можливості? До того ж, у мене викликають величезну симпатію власники «Майстер Класу» Ірина та її чоловік Євген — чудові люди, диво атмосфера, музика. УК. Хто готував програму для ГОГОЛЬFEST?

Я запропонував програму, її прийняли і розучували тут, уже без мене. Згодом я приїхав на репетицію.

УК. І як Вам результат?

Дуже добре. Дуже добре! Я дуже задоволений оркестром. Це був естрадно-симфонічний оркестр радіо і телебачення, диригент Микола Лисенко, — велика удача, що ми з ним познайомилися, він чудова людина і прекрасний майстер. Не можу сказати, що музика проста, з нею потрібно багато працювати. А він так швидко впорався, на диво. І хор гарний (Академічний хор ім. Платона Майбороди Національної радіокомпанії України, диригент Юлія Ткач — К.К.). Якщо коротко: я під враженням. Публіка зустріла дуже тепло. І це, враховуючи незвичні умови, в яких усе відбувалося. На колишньому заводі, де акустика абсолютна дивна, якась зовсім інакша. Але все відбулося, і все вийшло.

данчиках, як ГОГОЛЬFEST, відкривається нова сторінка у діалозі між класикою і новою аудиторією. Ми це довели, адже на всіх концертах, незважаючи ні на погоду, ні на певні дискомфорти, публіка завжди була, причому була своя, гогольфестівська, відкрита до сприйняття нашого експерименту. «Музичний неф» лише створюється, у наших планах — багато співпраці українських музикантів із українськими та закордонними композиторами та цікавими й визнаними у світі виконавцями. Однак поки всі таємниці розкривати зарано. Чекайте на офіційні анонсування нашої програми на ГОГОЛЬFEST 2014, що знову відбуватиметься у вересні наступного року. Ірина ПЛЕХОВА, організатор і ведуча програми «Музичний неф»

Едуард Артем’єв перед публікою після виконання його музики. Проект «ЕДУАРД АРТЄМ’ЄВ: Цивілізація»

Річ у тім, що звукозапис — це певна тінь реальності, тому що записаний живий звук ми чуємо вухами звукорижесера, плюс можливості апаратури, яку він використовує. Крім того, сучасні технології подарували музикантам такий могутній засіб як можливість управляти простором. Усе назване досить серйозно перетворює і серйозно впливає на якість записаного звука. Людина використовує усі середовища звукових коливань природи. Усе в світі коливається, навіть космос. Людство пізнає коливання. Спочатку це, очевидно, були тверді зразки — дерево, камінь, сама земля, що привело до створення ударних інструментів; голос — потік повітря, який також причетний до духових інструментів; коливання електричного току — це наступне коливання, яке використовують успішно. Але ж воно є в природі — все є, ніщо не є чужим, все існує. А от далі можуть трапитися страшні речі. Адже душа теж має коливання, і якщо їх розгадати — можна навчитися управляти душею. Це буде новим мистецтвом — мистецтвом управління душею. Про це навіть говорити страшно. Очевидно, що душа має коливання — вкрай складні, але вони можуть бути розшифрованими. Чим це стане — мистецтвом чи просто управлінням? УК. Це вже залежить від того, до чиїх рук потрапить... У тім то й справа. І до чого це може привести? УК. А якби таке знання потрапило до Вас? Ви як композитор маєте доступ до управління (направлення) емоціями людей … Ні, я б не став. Це надто велика відповідальність. Це абсолютно немислимо. Я просто думаю, що Господь такого не допустить. УК. І на завершення нашої бесіди, що Ви

могли б побажати молодим композиторам і музикантам? Я бажаю успіху в усіх добрих починаннях. Якщо робити з добром — то все вийде. А щодо професії нічого не можу сказати. Нехай шукають своїх шляхів. Всі вони хороші. Важливо не боятися роботи. Немає поганої роботи — є лише ставлення до неї. Якщо виконуєш роботу з повною віддачею і серйозно — все вийде і буде успішним. УК. 101

Ігор Гирич. Київ XIX–XXI ст. Путівник

е не зовсім звичний путівник. У ньому автор розповідає не лише про споруди Києва, але й про людей, які в ньому жили, творили, бували. Місто змінюється. На жаль, не завжди у кращий бік. Зникають один за одним будинки, в яких колись вирувало життя небуденних людей. Путівник дає можливість зазирнути в минулий час, побачити тих людей, якими по праву можуть пишатися нащадки. Автор путівника поведе вас Старим містом, Подолом, Хрещатиком, Липками і Печерськом. Ви побачите найголовніші об’єкти екскурсійної мандрівки та дізнаєтесь про людей, які тут колись мешкали, їхній внесок в історію міста і нашої країни. Будівля — не лише камінь, мистецьки складений

Д И В Е НОВ

архітекторами і будівельниками. Це передусім осередки, де творили літератори, художники, вчені, де жили і збиралися громадські і культурні діячі, які залишили свій слід в історії. Місто вже за самою своєю природою, як правило, поліетнічне і мультикультурне утворення. Багатокультурним був і Кив. Спочатку давньоруським, згодом староукраїнським — магдебурзьким, потім переважно польським, нарешті російськокультурним. У Києві мешкали й представники інших етносів: євреї і німці. Та українська стихія завжди накладала на місто свій незнищенний відбиток. У поданій візії міста над Дніпром представлене саме українське обличчя поліса.

! Я Н АН

«Путівник. Київ XIX–XXI ст.» створений для самостійного ознайомлення з пам’ятками міста. Розповідь структурована за маршрутами екскурсій. Історична територія Києва поділена на сім маршрутів. Чотири — у Старому місті, три — на Подолі, Липках і Печерську. Ця книжка стане у пригоді всім тим, хто захоче більше дізнатися про українське і відомих українців в Києві в ХІХ– ХХІ століттях. Книжку можна придбати у видавництві вул. Васильківська, 1 (поряд з М «Голосіївська») Довідки за тел.: (044) 498-23-64; (050) 310-56-63 УК.

102

Антон ФІЛАТОВ

Метелики скорботного танка

ростора темна кімната одного з київських музеїв. Крізь зосереджену тишу приміщення прориваються поокремі ноти меланхолійного фортепіанного ноктюрну. На широченному екрані, розтягнутому на одній зі стін, хаотично витають метелики. Довга черга глядачів зачаровано припала до кіберлускокрилих. Та ось серед них з’являється дівчинка п’яти-шести років, щось ховаючи в долоньках. Обережно наблизившись до екрану, вона розводить долоні. В одній із них виявляється маленька кулька, що горить яскраво-червоним світлом. Ураз заметушившись, метелики навперейми кинулися до кульки. І вже за кілька секунд біля неї зібралася велика пурхлива хмаринка білих комах. Як би дівчинка не відводила кульку — метелики ле-

тіли за нею. Плавні рухи дівчати поступово перейшли у танок, і вона закружляла під ніжний мотив ноктюрну. За кілька хвилин її зніяковіло гукнула бабуся. Одягнуту повністю в чорне, її ледь-ледь можна було розгледіти в темряві кімнати. «Ходи сюди. Інші теж хочуть погратися», — змученим голосом промовила вона. Отямившись від свого ліричного танка, дівчинка розгублено озирнулася, віддала червону кульку комусь із глядачів і слухняно підійшла до бабці. Цією інтерактивною інсталяцією «Фантазм» японський художник Такагіро Мацуро створив простір фантазії, в який із захопленням пірнали люди в усьому світі. Білих метеликів для композиції митець обрав через те, що в його власному житті вони символізують красу і чистоту.

Загалом, в Японії метелик вважається символом жінки, а кілька метеликів, що пурхають разом, — символом сім’ї. Ну, а білий метелик — це символ людської душі, що відійшла на той світ. Як відзначали мистецтвознавці, ця інсталяція довела, що комп’ютерні технології — матерія, яка може настільки ж точно передавати людські почуття, як фарби, глина, мармур тощо. «Людина не може увійти в безпосередній контакт зі звичайним твором мистецтва. Проте в «Фантазмі» глядач використовує кульку, щоб підтримувати контакт із художником і буквально фізично стати частиною цієї інсталяції. У такому випадку відеозображення і поведінка людини створюють мистецтво…», — розповів про своє творіння Такагіро Мацуро.

Відтоді бабця з дівчинкою приходили «погратися з метеликами» щодня. Одного разу вони завітали з самого ранку, коли музей тільки-но відкрився і кімната з «Фантазмом» не була заповнена людьми. Дівчинка одразу кинулася до червоної кульки і почала мрійливо водити нею, щось стиха шепочучи. Звикла до своїх постійних відвідувачів, наглядач залу вирішила похвалити дівчинку. «Яка у вас допитлива онука…», — підійшовши до бабусі, тільки й встигла сказати вона, як побачила сльози на очах старенької. Тільки зараз їй стало зрозуміло, що, постійно ховаючись у темряві, жінка тихо плаче. — Так… дякую, — розгублено відповіла бабуся, поспіхом утираючи очі, — вона щодня просить, щоб ми пішли до метеликів… каже, що вони їй нагадують маму… УК.

104