№6 Травень, 2013
Amorphis: Калевала по металу W.Angel’s Conquest
Оззі Осборн в камені Sex, X, Rock’n’Roll Volbeat, Noumena, HIM
Persona Grata: Віктор Смольський
Без зайвих слів, присвячуємо даний випуск пам’яті Джефа Ханнемана з гурту Slayer. R.I.P.
Редакційна група Тексти — Jim Daniels, Хель Данова, Саша Pantera, Manticora Верстка та дизайн — Євгеній Житнюк Головний редактор — Хель Данова На обкладинці номеру: Віктор Смольський (Rage)
Disclaimer Daily Metal не має жодних прав на фотоматеріали, використані для оформлення журналу; вони використані з некомерційною метою, тому редакційна група не несе жодної матеріальної відповідальності. Усі права на тексти журналу належать виключно Daily Metal та окремим авторам. Публікація матеріалів можлива лише за наявності активного гіперпосилання на першоджерело.
Зміст номеру Оззі в камені....................................................................................................................4-5 Огляди свіжих релізів: Volbeat..............................................................................................................................6-7 Amorphis...........................................................................................................................7-8 HIM.......................................................................................................................................8 Noumena.........................................................................................................................8-10 R.I.P. Джеф...................................................................................................................11-12 Sex, X, Rock’n’Roll.............................................................................................................13 Persona Grata: Віктор Смольський.............................................................................14-17 Amorphis: Калевала по металу...................................................................................19-22 W.Angel’s Conquest......................................................................................................23-27
Оззі в камені Вам хотілося б постояти між Оззі Осборном і, скажімо, Ангусом Янгом? Думаю, так. І якщо ви думаєте, що це абсолютно нереально, то помиляєтеся. Такий шанс дає усім охочим скульптор Олександр Шевченко і його виставка «Застывшие в роке» в галереї «Мінус 4». На своїх і чужих кумирів згори вниз дивився Jim Daniels. … Адміністратор вимкнув світло, тільки напівсліпий прожектор різав тишу. Саме тоді, коли у дверях повернувся ключ і стало зовсім тихо, запізнілий відвідувач вийшов із вбиральні, і зрозумів, що залишився сам-один, оточений мініатюрами під скляними ковпаками. Місячне світло пробивалося через прозору стелю і сочилося по їх гранях. Він хотів покликати на допомогу, ну хоча б запостити статус у Facebook, щоб його випустили. Раптом тіні почали рости. У штанях стало мокро. Ковпаки розліталися тисячами дрібних піщинок і осипалися туманом, змішані із місячним світлом.. Від вибуху за спиною чоловіка відкинуло убік. Він
гарячково перевернувся на спину і позадкував до стіни, спостерігаючи жахливу картину. Фігури росли з кожною секундою, набували нелюдських рис і пробували рухатися. Він відповз яйкнайдалі у куток, хотів закричати, але ніяк не міг набрати правильний пароль у Twitter. Усе заступила величезна фігура Оззі Осборна, його рот широко відкрився і світло згасло...
Отаку історію намалювала фантазія автора, на виставці «Застывшие в роке». Власне, назвати це скупим і
безликим словом «виставка» якось і язик не повертається. Півтора десятки мініатюр відомих рок-музикантів беруть вас у щільне кільце і не дають фантазії спокою. Ти розумієш, що справа дійсно не в розмірах. Ти Гулівер, якого заніс у цю рок-Ліліпутію випадковий погляд на афішу. Проходиш повз мініатюри, уважно приглядаєшся до найменших деталей і розумієш, що Олександр Шевченко зробив гігантську роботу. Автор втілив у своїх скульптурах заповітну мрію кожного металхеда — зібрати в одному місці усіх своїх улюблених музикантів і лише самому побалакати з ними про те та се. Уявіть, що на одній кухні з Кітом Річардсом і Міком Джагером ви сміялися із невдалого й кривого мейкапу Мериліна Менсона, а Джеймс Хетфілд наливав усім пиво. Поштовхалися із Prodigy на перекурі, з Оззі Осборном плювалися з балкону, а потім з Джонатаном Дейвісом чвиркали у кішку із водяного пістолета під докори Боно.
Невідомо куди заведе вашу уяву ця невеличка зала мініатюр. У вас ще є час для того, щоб випробувати свою фантазію. До 20 травня сміливо заходьте на вулицю Артема, 37-41 у галерею «Мінус 4». Текст — Jim Daniels
Свіжі релізи
Volbeat — Outlaw Gentlemen & Shady Ladies Країна: Данія Жанр: Alternative Metal, Groove Metal, Hard Rock, Rockabilly Лейбл: Vertigo Records «Outlaw Gentlemen & Shady Ladies» став п’ятою платівкою у дискографії датської команди Volbeat. За доволі короткий час ці хлопці набули небувалої популярності серед метал-мас, а їхнє ім’я на афішах різноманітних фестивалей можна бачити в одному ряді з логотипами гігантів на зразок Iron Maiden або Rammstein.
Оскільки Volbeat посідає почесне місце в топі моїх улюблених банд, їхня нова робота була для мене дуже довгоочікуваною. Проте підозри щодо майбутнього диску закралися в мене вже після почутого синглу «Cape Of Our Hero», адже єдине, що можна виділити в цій композиції — зіграний на одній струні мелодійний риф. Перш за все варто згадати, що 2013 року ряди групи доповнив екс-Антраксівець Роб Каджано, що прийшов на зміну гітаристу Томасу Бредалю, а також виступив продюсером диску
разом з Якобом Хансеном. Однак я не можу сказати, що з новим творінням гурт «виріс». І технічна складова, і вокальна майстерність Пулсена, здається, залишились на тому ж рівні, не дивлячись на те, що квартет доклав значних зусиль, працюючи над альбомом. Хлопці навіть попрацювали з земляком Кінгом Даймондом, вокал якого відразу ж впізнається в «Room 24». Але після прослуховування цього треку я була зовсім не в захваті від почутого. Краще б волбітівці обійшлися без цієї співпраці, ніж паплюжили вокал Його Величності піснею посереднього рівню. «Outlaw Gentlemen & Shady Ladies» — безперечно, якісний альбом, що рясніє душевними, приємними для вуха мелодіями, під які добре просто розслабитись, випивши пивка з друзями за бесідами про життя. Але я не хочу, слухаючи Volbeat, занурюватись в меланхолічний настрій і роздумувати над сенсом існування. Я хочу, щоб мені зривало дах, щоб не сиділось на місці, а ноги самі несли мене в ураган слему. Мені хотілося смачних грувових рифів, як у «The Human Instrument», хотілося нестримного запалу, як у «Radio Girl» та «Still Counting». Натомість, ми отримали спокійний, ліричний альбом з катастрофічною нестачею хітів. Такусобі жуйку з приторним присмаком рокабільщини, з якою тут явно переборщили і від якої часом просто нудить. Група все далі відходить від груву і котиться в напрямку альтенативи, і це зовсім не йде їм на користь. З усього альбому я можу виокремити декілька треків, що хоч трохи мені запам’ятались: «The nameless one», «The hangman’s body count», «Lola Montez». Вам знайоме відчуття, коли альбом однієї з ваших улюблених команд, на який ви так довго чекали, геть не доставляє? І тоді ви ганяєте його знову і знову, намагаючись «розслухати». Прослухавши «Outlaw Gentlemen & Shady Ladies» уже понад 20 разів, мені стало зрозуміло, що «розслухати» не вийде — бо нема чого.
Для тих, хто досі не був знайомий з Volbeat, даний альбом не можна рекомендувати в жодному разі. Ставлю 6 із 10. Текст — Pantera
гламурних дівчаток. І кожен з них тут знаходить для себе щось особливе. Повернемося ж на круги своя, тобто на Circle. Характерні мінорно-пафосні пісні, скажімо так, «на поплакати», присутні і тут, куди ж без них. Це як Вілле Вало без шапки або Алексі Лайхо без плювка в небо. Фішка, йопта. Томі Йоутсен, вокаліст групи, не втомлюється дивувати красою і чистотою вокалу, з однаковою легкістю виконуючи як чисті, так і гроульні партії. Також присутні легкі візерункові соло, виткані з найтоншого золотого пилу аранжування, мудровані завихрення збивок, важкі ковані дезові елементи, що відносять слухача до самого початку творчого шляху колективу. Для себе можу виділити такі композиції:
Amorphis — Circle Країна: Фінляндія Жанр: Progressive Metal, Melodic Death Metal Лейбли: Nuclear Blast, Relapse, Virgin 2013 рік приємно радує любителів усілякої «фінляндщини» новими релізами. Ось і Amorphis вирішили не відставати і випустили новий альбом під назвою Circle. Треба сказати, група, незважаючи на вже досить солідний стаж на метал-сцені, не втомлюється творити нове. При чому, на відміну від земляків-«стаханівців» Korpiklaani, творити вдумливо. Шедеврів, подібних «Black Winter Day» тут можна не шукати, але в цілому альбом досить приємний. Знову ж таки, в рамках стилю. Група вже давно стала трохи, по-модному кажучи, мейнстрімом. Її слухають і суворі дядьки, що давно збрили патли і бороди і замість цього обросли сім'єю, і початківці «мітолісти», і навіть нове покоління
«Dead Man’s Dream» — вельми цікава річ, виконана у швидкому, я б сказала, фіннтрольно-танцювальному темпі. Але це Amorphis :) Теппінг тут просто вище всяких похвал. «The Wanderer» — ну просто класика Amorphis. Тут і покричати, і згадати колишнє, і навіть поплакати не забороняється. «Nightbirds’s Song» — можливо, у вас, як і у мене спочатку, від назви цієї пісні виникли асоціації з «Cry Of The Black Bird» від Amon Amarth — забудьте й абстрагуйтеся. Складна, красива композиція, що сміливо претендує на хіт. «Into The Abyss» — складно не впізнати Amorphis. Буває у багатьох груп таке, що начебто і пишуть нові альбоми, пісні, намагаються щось свіже додати, а виходить все одно... Amorphis в даному випадку. «A New Day» — легка, ніжна пісня. Як свіжий, сонячний ранок, що пахне нічним дощем і крихкими квітами, які
під подихом отруєного вітру перетворюються на порох.
змінився і, на мою думку, став позитивнішим і швидшим.
Група недаремно користується заслуженою популярністю вже багато років.
Загальне аранжування і звучання альбому нібито віддає належне старому забутому минулому, часу касет, надій та фрі лав. Хто знає, може, саме цьому для когось втраченому, а для когось — непізнаному минулому присвячені усі любовні пісні Віллє...
І на солодке, для цінителів творчості та ньюкамен піпл: Сольний концерт гурту Amorphis відбудеться 21 вересня цього року у київському клубі «Бінго».
Текст — Хель Данова
Текст — Manticora
HIM — Tears On Tape Країна: Фінляндія Жанр: Love Metal Лейбли: DoubleCross, Universal Минуло три роки з того часу, як HIM випускали свій останній альбом. Новий матеріал фанати сприйняли дуже неоднозначно. Воно й недивно, бо він інший. Чи то Віллє Вало подорослішав, чи то просто вітер подув в інший бік, але Tears of Tape звучить не так, як попередні релізи Його Інфернальної Величності. Мелодійні та атмосферні інтро і аутро, чотири повністю інструментальні композиції, теплий звук і імітування старої касети дуже цікаво обрамляють типовий HIMівський лавметал. Хоча і він дещо
Noumena — Death Walks With Me Країна: Фінляндія Жанр: Melodic Death Metal Лейбли: DoubleCross, Universal Не пройшло і семи років, як Noumena разродилася новим повноформатником. Чесно кажучи, я спочатку навіть боялася його слухати. Боялася розчаруватись. Адже з групою я знайома приблизно з 2004 року, і всі їхні пісні без вийнятку були для мене еталоном melodic death’у на той момент. Та і на цей теж. Я захоплювалась їхньою гармонією, соковитим гроулом Antti Haapanen, гітарними соло неймовірної краси, ніжним жіночим вокалом, який прямо брав за душу (наприклад, як в «Through The Element», з альбому
сказати, що не все так погано, і є винятки. Не полінуюсь описати свої враження стосовно кожного треку. Прохідних на цьому альбому немає, варто зазначити. Для тих, хто в темі, звичайно :) Перша композиція «Handful Of Dust» відразу дає зрозуміти — це Noumena! Ми повернулися! Особливої принади додають деякі хорові заспіви в кінці, а також гітарні запили. Досить динамічний трек в цілому. Бігти, бігти назустріч, розкинувши обійми.
Anatomy Of Life, 2006). І ось, коли перша хвиля захвату від самого факту виходу довгоочікуваного «Death Walks With Me» спала, я наважилася детальніше ознайомитися з новим дітищем фінів. Без розчарувань таки не обійшлося, як не сумно. Неприємно здивував жіночий вокал — група змінила бек-вокалістку, і, як мені здається, абсолютно собі не в плюс. Може, багато хто і не погодиться зі мною, але у нової виконавиці на ім’я Suvi Uura вокальні дані на порядок слабше, ніж у попередньої — Hanna Leinonen, що записала з групою вокал на альбомах Pride/Fall (2002), Absence (2005), і Anatomy of Life (2006). От не виходить якось у Суві дотягтись до рівня попередніх робіт колективу, і це відразу кидається у вуха. Туга і смуток чуються мені в її голосі. Причому не ті туга і смуток, що переходять у безвихідь, які б гармонійно вписалися в якийнебудь doom, а просто немовби їй настільки нудно, що хоч вий. Що вона і робить. Хоча на офіційному сайті в описі альбому і дається певне пояснння «Thematically, the album revolves around death and loss» (с), але не настільки ж… Слухаючи деякі речі з нового альбому, навіть мимоволі виникає питання — навіщо тут жіночий вокал? Але треба
«Play Dead» — один з тих, що мені відразу полюбилися. Ось де пряме відсилання до всіх традицій стилю групи! Красивий, трохи сумний трек. Властива Noumena мелодійність, доповнена соковитим гроулом, прямотаки лікувальним бальзамом лягає на душу фаната, який так сумував за цією музикою. «Sleep» (балада) – вельми і вельми непогана річ. Ось балади у Ноумени практично завжди виходять настільки щирими і глибокими, зачіпають такі делікатні душевні струни, що очі мимоволі зволожуються від почуттів, про існування яких давно вже забув. Ну і це ж колискова в деякому роді. «Sleep, sleep, sleep inside the timeless lullaby». Трек, що дав назву альбому, «Death Walks With Me», — жорсткий, брутальний і швидкий. І тут ось вставка жіночого вокалу трохи пом'якшує його, як би доливаючи теплого молока до чорної, як ніч, кави. Що, загалом, виходить досить смачно. І в кінці SOS. «Let It Run Red» — теж такий типово «ноуменівський» трек. Навіть ці ось «завивання» Сурі в рефренах доставляють по-своєму. Якщо ви вперше слухаєте цей альбом, то я б рекомендувала почати саме з цієї пісні. Тут повний набір. Ні, не набір. Вінок, в якому сплітається все найкраще, що
дає нам цей колектив. Все те, за що я беззастережно полюбила їх. «Storm» — відразу виникли асоціації зі штормовим морем, так. Ось стоїш ти біля мікрофону керма, поруч з тобою бек-вокалістка кохана, а з боків хлопці з веслами, і за спиною драммер капітан. А навколо лише безмежне море, і солоні бризки в обличчя. І нескінченна свобода. І тільки фанати чайки кричать. «Mysteries Of Motion» — ну, ось тут навіть слів немає. Прекрасно. Якби ще не ця Сурі... Але я, походу, вже чіпляюся. Це й справді чудова пісня. Шкода, що така коротка, всього 4 хвилини. «Nothing» — ще одна прекрасна річ, яка цілком могла б обійтися без жіночого вокалу. Може, Антті варто взяти приклад з Томі Йоутсена з Amorphis і всі партії співати самому? Хоча Noumena з чистим чоловічим вокалом була б дивною. Зате тут ми спостерігаємо найкрасивіші гітарні соляки від неймовірних Ville Lamminaho і Tuukka Tuomela. «Only The Silent» — ну це взагалііііі. Всупереч назві, трек аж ніяк не дотримується тиші в бібліотеці. Навіть навпаки. Ураган і шквал. Смачний бас. Агресія в голосі. Швидкість та божевілля. Під акомпанемент цієї пісні треба топити під 250 на якому-небудь автобані. Водіям жіночої статі бажано оголити груди. «Season Of Suffocation» — ось тут назва якраз в тему. З перших нот прямо повіситися хочеться :) Ну або на худий кінець задуматися про швидкоплинність життя. Аранжування тут дуже цікаве, навіть можна почути труби Ієрихону. І наприкінці нашої, сподіваюся, захоплюючої екскурсії, завершальний трек «Sundown». Рекомендується налити
собі чого-небудь за смаком, зручніше вмоститися в шезлонзі і спостерігати найгарніший захід сонця у вашому житті. Тут вас ніхто не потурбує. Тут тільки ви і Noumena. І навіть Сурі вже не здається тут зайвою. Сонце, що сідає, танцює на хвилях, і тільки Місяць, що з’являється на небі, буде вашим супутником. Завжди, коли ви цього захочете. Коли будете готові. Цього року групі виповнюється 15 років. За цей час вони встигли випустити 5 демок, вже 4 повноформатні альбоми і один EP. Сподіваюся, що період затяжної сплячки у них нарешті закінчився, і незабаром ми побачимо нові роботи. Адже серед маси безликого і однотипного фінського мелодеза цим музикантам все ж є чим здивувати свою публіку. Так, це та ж стара добра Noumena. Все в рамках свого стилю. Все знайоме і впізнається. Але через стільки років очікування кожна нота якось звучить по-новому. Наче заново дізнаєшся напівзабутого друга після довгих років розлуки. Обмацуєш очима, руками, по ходу відзначаючи, як він змінився за цей час. Десь з'явилися свіжі шрами, зморшки, сивина, голос став віддавати хрипотою... Але все ж це вони, Noumena. Ми сумували. Welcome back! Текст — Manticora
R.I.P. Jeff Hanneman 1964 - 2013
2 травня не стало ще одного музиканта, який вплинув на розвиток важкої музики кінця ХХ — початку ХХІ століття. Гітарист Slayer Джеф Ханнеман помер від цирозу печінки, розвинутого алкоголем, йдеться у заяві лікарів. В одній особі жив і засновник гурту, і автор багатьох хітів, без яких не обходився жоден концерт, і колекціонер нацистських реліквій і фанат історії Другої світової війни. Саме його фанатичне хобі і вилило розплавлений метал у форму під назвою Slayer. Замість того, щоб говорити пафосні слова, DM вирішив надати слово колегам містера Ханнемана із Slayer. Керрі Кінг ... Ми з Джефом провели стільки чудових хвилин! Коли на початку кар'єри ми почали їздити в тури, то удвох були типовими совами. До ранку зависали в автобусі, балакали, дивилися фільми про Другу світову, фільми жахів. А «Суцільнометалеву оболонку» передивилися стільки разів, що уже могли по пам'яті відтворити діалоги. ... Він був звихнутий на Другій світовій. Його батько воював. Коли ми вперше грали в Росії — по-моєму, це був 1998 рік — ми пішли в один із воєнних музеїв Москви. Я ніколи не забуду, як він ходив навколо танків, зброї та інших експонатів. Він був як дитина на Різдво. Це справді був його коник, він знав так багато про війну, що міг би викладати у школі. Том Арайя ... Як тільки ми заснували Slayer, репетиції проходили цілодобово, з релігійним благоговінням. Ми багато часу проводили разом. Джеф жив у гаражі мого батька, який ми вико-
ристовували як репетиційну точку. Коли він купив квартиру, я приходив до нього записувати пісні, написані не тільки для Slayer, а й, скажімо так, для душі. Я шкодував за тими днями, коли Джеф ночував у гаражі. Ти й досі граєш в команді, але починається життя і поза її межами, і цілодобові репетиції зникають самі собою. ... Коли записували в Нью-Йоркові South Of Heaven, ми з Джефом жили в готелі, і до студії треба було діставатися транспортом або пішки. Якось ми вийшли з готелю, і почався дощ. Ми пройшли, напевно, п'ять кварталів. Але дощ був такий сильний, що ми змокли до нитки і вирішили взяти таксі. І ось уявіть: стоять двоє змоклих чуваків у шкірянках з довгим волоссям. Ніхто не зупинився. Довелося далі йти пішки. Дейв Ломбардо ... Джеф був людиною, яка ділилася музикою, яка надихала його самого. Барабанні партії ставали все швидшими. Джеф писав оригінальні версії пісень із помітним впливом панку. Суміш heavy metal і панку перемогла посередній стиль раннього Slayer, і народилася нова сила. Дякую тобі, Джефе, що надихнув мене вивчати панк-рок, це й досі допомагає мені відточувати свій стиль. Текст — Jim Daniels
Sex, ?, Rock’n’Roll Секс, наркотики, рок’н’рол — незмінний лозунг, з яким у багатьох асоціюється важка музика, певно, з самого початку її історії, а самі рок-зірки постають в уяві в образі невиправних дебоширів, які безперестану гастролюють, завжди оточені купою дівчат та просто купаються в алкоголі та купі інших звеселяючих засобів. Хоча, що там заеречувати – у багатьох випадках воно так і є. Проте нерідко подібний стиль життя призводить до розпаду групи або навіть до фатальних наслідків на кшталт смерті. Але помирають не лише музиканти… Дані втрати, безперечно, відображаються на стані самої музики. Зараз часто можна почути думку, нібито метал помирає. Я так не вважаю. Навпаки, зараз метал стрімко розвивається: спалахують нові імена, набирають все більшої популярності нові течії та стилі… Ні, сам по собі метал аж ніяк не вмирає. Ймовірно, правильніше було б сказати — вмирають його творці, а разом з ними — і музика. Недавня смерть Джефа Ханнемана стала для мене справді шокуючою новиною. Особисто для мене Slayer завжди стояли окремою формацією з-поміж інших представників цього жанру — саме в їхній музиці є ота впізнавана трешова жорсткість, що вирізняє їх серед інших, хоч і не менш культових банд, і, мабуть, їм ще було, що нам розповісти… З такими втратами – з втратами засновників жанру, метал дійсно «помирає». Невідомо, як буде розвиватися треш у майбутньому — будуть колективи, що гратимуть гірше, а, можливо, з’являться й такі, хто валитиме краще, але такого вже точно не буде. Так, 2013 став не найкращим роком в історії важкої музики… Звісно, кожному з нас рано чи пізно доведеться піти, але дуже прикро, коли виною тому стає банальне зловживання наркотиками або алкоголем. Так, мене й справді дивує той факт, що багато гуртів, які почали грати ще наприкінці 60-х — початку 70-х і точно не вели праведний образ життя, зараз і досі функціонують — катаються в турне, записують нові альбоми… Хто знає, в чому тут річ, — можливо, в ті роки наркотики й бухло були кращими. Однак, більшість з тих зірок, хто є залежним від алкоголю чи наркотиків, наразі мають дійсно сумний вигляд, а гурти, які колись випускали
надпотужні альбоми з легендарними піснями, зараз не спроможні написати хоча б більш-менш пристойну пісню. І не треба заявляти, що це — частина рок’н’рольного життя, і що без цього неможливо обійтись, коли гастрольний автобус заміняє тобі дім. У кожного свої пріоритети. Чимало гуртів рік у рік гастролюють по 6, а то й більше місяців, проте, схоже, вони усвідомлюють, що це все може дуже швидко закінчитись, і закінчитись не найкращим образом, якщо вести життя «справжньої рок-зірки». Тож, можливо, лозунг «Секс, наркотики, рок’н’рол» варто переглянути і дещо видозмінити? Скажімо, залишити першу і останню складову, а наркотики замінити чимось іншим. Чим саме? На ваш смак. Головне, щоб нова складова приносила корить і задоволення. Текст — Pantera
Persona Grata: Віктор Смольський Гітарист Rage Віктор Смольський, проживши майже 20 років у Німеччині, все одно говорить «у нас», маючи на увазі колишній «совок». У серпні виходить альбом оркестрового сайд-проекту учасників Rage Lingua Mortis Orchestra. Як обіцяє сам Віктор, в альбомі буде все — від важкого року до меланхолійних балад. Jim Daniels із задоволенням послухав розповідь музиканта про альбом та навколомузичну діяльність. Консерватор чи ліберал? Важко сказати, коли так, коли так (сміється). Альбом Lingua Mortis Orchestra — це не спроба створити щось нове, це звичайний музичний процес, який втілюється у нових ідеях і піснях. Завжди хочеться розширювати світогляд, використовувати нові інструменти і писати нові концепти. Усі інструменти вже записані. Буквально вчора (розмова відбулася 29 квітня — DM) ми почали займатися зведенням. Сподіваюся до кінця тижня закінчити.
Можна сказати, що це майже мій сольний альбом. Я написав практично всю музику, займався продюсуванням і керував записом. До альбому ввійдуть композиції, написані для гурту і оркестру — приблизно те, що ми робили в сюїті Lingua Mortis. Уже є досвід роботи з оркестром. Багато чому навчаєшся, приходить розуміння що і як краще звучить, які підібрати аранжування, щоб потім це відтворити на сцені. Разом з тим, змінився концепт. Це не якісь одиночні пісні, це майже 50 хвилин музики без зупинок. Розбіжність у стилях дуже велика. Це будуть і дуже жорсткі пісні — такий «жестяк», що навіть Rage ніколи не робив (сміється). З іншого боку це будуть дуже мелодійні спокійні балади і якісь атмосферні моменти. Дуже цікавий виходить альбом. Синергія класичної і metal-музики в тому, що вони дуже емоційні. А все, що
емоційно і від душі, зростається дуже добре.
Підтримую контакти із гуртами, стараюся щось підказати, допомогти.
Я не слідкую за конкретними музичними стилями. Їх розвелося уже скільки, що за ними просто не встежиш. Є гарно зроблена популярна музика. На її фоні я можу спокійно розслабитися за кермом.
Дуже мені подобається приїжджати в Мінськ. Особливо відпочивати, бо з концертами як було важко, так і залишається.
Будь-яку пісню можна зіграти і в джазовій обробці, і в трешевій, а сама пісня залишиться тією ж. Початкові ідеї автора — ось що є головним. Усе почалося з «Песняров». З їхньої студії виріс мій гурт «Инспектор», з яким ми виїхали у Німеччину на гастролі, що на той час було не так просто зробити. Потім випустили перший закордонний альбом в історії Білорусії (Russian Prayer, 1993 — DM), зав'язали знайомства і вирішили залишитися. На той час працювати у Білорусі було важко, були проблеми з концертами. І було велике бажання їздити світом і скрізь давати концерти. Якось так і визначилася країна — Німеччина, де мені жити приємніше, ніж деінде. Мій батько (Дмитро Смольський, відомий білоруський композитор — DM) дуже вплинув на мене. У нашій квартирі музика звучала з ранку до ночі. З дитинства я вбирав смаки батька, але слухав рок і він не був проти. Якось я притягнув додому підсилювач і колонку і почав розкручувати рифи Led Zeppelin. Само собою, це його інколи дратувало і зважало працювати, але він був радий, що я фанатично чимось займаюся. Батько в курсі усіх моїх пісень, він мені допомагає і йому це подобається. Ми постійно обговорюємо, що можна краще зіграти чи яке підібрати аранжування. У Білорусі залишилася велика кількість моїх друзів. Я постійно приїжджаю на відпочинок і постійно чимось займаюся — то викладаю, то роблю якісь workshops.
Не шкодую ні про що. Навіть якби мені знову дали вибір виїхати чи залишитися, я б виїхав. З Валерієм Кіпеловим ми знали одне одного і раніше. Він запросив мене записати гітарні партії для альбому «Реки времен». У студії ми зробили усе дуже швидко, а потім він запропонував разом відправитися в тур. Каталися ми по всій Росії. За півтора роки дісталися навіть Дальнього Сходу. Цікава видалася поїздка.
Я уже так давно гастролюю, що вже втомився від довгих турів. Раніше об'їжджали увесь світ з концертами, пам'ятаю, по 9 місяців були в турах. А тепер мені цього просто не хочеться.
Я не проти зустрітися — тільки організуйте це все по-людськи. Фани ображаються на нас, що ми виділили їм так мало часу. Хоча ми насправді ні при чому, ми просто про це не знали.
Я розділяю гастрольну і студійну роботу. Кататися в турі, як інші якісь гурти по півтора-два роки — це не зовсім моє. Я люблю насолоджуватися життям, бути частіше вдома і мати свої хобі. Дуже непогано поїздити кілька місяців, а потім приземлитися в студії. Щоб було п'ятдесят на п'ятдесят.
На Заході концерти проходять набагато приємніше, бо організація краща і для фанів, і для нас.
Мої хобі пов'язанні зі спортом. Це і лижі, і мотоспорт. А автомобільні перегони — уже моя друга професія, якою я уже більше 10 років займаюся професійно, що вимагає дуже багато часу. Та й просто люблю подорожувати. Промоутери дуже часто не виконують усіх наших вимог з райдера. Якщо це стається (а у колишньому СРСР їздити з концертами вартує величезної кількості нервів), ми завжди виходимо на сцену. Ми граємо для наших фанів, а до них райдер не має жодного відношення. Минулого року ми проїхали найбільший в історії Rage тур. Для мене особисто це дуже важко, тому що уся організація поїздки лягає на мене і всі райдери і якісь окремі побутові речі коштують купу нервів і додають сивини. Але ми їздимо, бо подобається публіка. Мені дуже образливо, як часто промоутери поводять себе не тільки з нами, а й із фанами. Останнього разу, коли ми були в Росії, у мене був щирий шок. Промоутери продавали якісь квитки типу meet and greet. Люди платили величезні гроші за обіцянку поспілкуватися з Rage, хоча ми самі нічого про це не знали. За п'ять хвилин до виходу на сцену нас завели в якусь кімнату, де ми уділили дві-три хвилини, щоб поспілкуватися. Мене це злить. Так не можна, бо фани — це святе. Завдяки їм ми й існуємо.
Коли натовп від сцени відділяє кордон міліції — це дуже дивно, тому що у світі ми такого не бачимо. Навіть в Бразилії чи Аргентині, де дуже емоційний народ і серйозно біситься на концертах. Само собою, скрізь присутні security. Але між професійними охоронцями, яких навчили працювати на концертах і звичайною міліцією чи поліцією існує велика різниця. Останні не завжди адекватно сприймають ситуацію. Якщо людина просто кайфує, стрибає і кричить, це не означає, що вона порушує порядок і представляє небезпеку для оточуючих. Вони не думають, що краще б захистити дівчат, які стоять попереду, і яких легко розчавлять. Такі ситуації були, наприклад у Москві. Я навіть зупинив концерт і попросив посунути усіх трохи, бо дівчат років 16-ти придавили так, що вони просто непритомніли. А в цей час менти стояли перед ними і їм було все до одного місця. Але не дай боже хтось відкриє і вип'є пляшку пива — арештують негайно! Нема культури концертів у наших країнах. І організації, і проведення. У нас нема такого концертного бізнесу, як на Заході. Є дуже мало фірм, які професійно займаються цим бізнесом. Усе висить на рівні «От ми когось запросимо, вони виступлять, ми заробимо грошей, із дискотеки за рогом запросимо якихось security». Не зможу сказати, де найбільш шалена публіка. Були концерти в різних країнах, на різних фестах. У кожній країні є якийсь особливий кайф, куди б ти не приїхав.
Пам'ятаю, як перший раз потрапив у Японію. Народ божеволів, нам не давали пройти по вулицях, а на концерті натовп кричав так, що я не чув, що граю.
У відвідуванні концертів завжди є якийсь пізнавальний момент. Щось порівнюєш, робиш якісь висновки. Це може бути якась дрібниця, а може й якісь кльові декорації чи аранжування.
Увесь колишній СРСР я вважаю своєю Батьківщиною. Мені все одно — Україна, Білорусія чи Росія. Для мене великий кайф, коли я біля сцени чую рідну мову. Багато років ми старалися приїхати в Україну. Кілька років тому Rage мали виступити на фестивалі, але він, здається, збанкрутував, а спонсори розбіглися хто куди. У Київ приїде тільки Rage, тому що везти сюди увесь Lingua Mortis Orchestra — занадто великі витрати. Там дуже багато народу, плюс три гостьових вокалісти. Це дуже масштабний і великий проект і привезти його буде дуже важко. Але влітку нас можна буде послухати на Masters of Rock і Wacken, а в осени поїдемо в тур по Європі. Я просто роблю свою роботу — пишу пісні, граю їх, а судять нас тільки фани (у відповідь на питання DM, про відродження Rage з його приходом у гурт). Я займаюся улюбленою справою. Ми з Піві (Піві Вагнер — засновник і басист/вокаліст Rage — DM) за 15 років уже наскільки зігралися, що розуміємося чудово і всі процеси йдуть дуже гладко. Наступного разу ми будемо святкувати величезний ювілей — 30 років Rage. Вийде якийсь ювілейний диск, але ми відклали усі думки, доки не закінчимо із альбомом Lingua Mortis Orchestra. Уже з літа будемо думати, що робити. Думаю, буде якийсь цікавий «Best of...» На концерти друзів стараюся ходити, але часу дуже мало. Нещодавно у Франкфурті була цікава музична виставка. Я зустрів мільйон знайомих, ми багато джемували. Під час фестивалю «70,000 Tons of Metal» дивився виступи майже усіх 40 гуртів.
На те він і досвід, щоб його накопичувати і освіжувати. Текст — Jim Daniels
Amorphis: Калевала по металу 19 квітня відбувся європейський реліз фінів Amorphis «Circle». За тиждень продажів він вийшов на перше місце у чартах Фінляндії, третє у Швеції, а в Німеччині та Великобританії впевнено тримається у другому десяткові. Про запис «Circle», майбутній європейський тур та фірмовий соус Jim Daniels поговорив із клавішником Amorphis Сантері Калліо. Щойно вийшов ваш новий альбом «Circle». Втомилися? Та ні. Якраз навпаки, не можемо дочекатися, коли свіжі та повні енергії виїдемо в тур. Ми й так відпочивали 6 місяців, поки писали альбом. За цей час відіграли кілька шоу у Фінляндії і по одному у Швеції та Ізраїлі. Днями влаштували презентацію альбому і відіграли на відкритті хельсінського Hard Rock Cafe. Але скоро відпустка закінчиться, так що
давайте питання про втому перенесемо на весну. Як думаєш, «Circle» став кроком вперед для Amorphis? Чи просто закрив якийсь життєвий цикл? Нам чекати якихось змін? Ми дивимося на альбом як на зовсім новий період у житті. Я думаю, що він вкаже нам нові напрямки. Зазвичай вони вираховуються після того, як поїдемо в тур і зіграємо ці пісні наживо. Для мене альбом звучить свіжо, по-новому, звично і цікаво одночасно. Звичайно, з моєї точки зору, там мало б бути більше партій клавішних. З іншого боку, наші гітаристи Еса і Томі просто в захваті від гучних і важких гітар. Класно, що у нас з'явився новий підхід до музики, який відрізняє «Circle» від попередніх записів. Крім того, у нас ще є п'ять невиданих треків із сесії — бомба для
фанів. Мені здається, що наша музика еволюціює, і чи готові фани їх послухати — ось питання. Давайте винесемо на перший план «Circle», а там побачимо.
людина, яка намагається вижити. Їй являється Минуле — міфологія Калевали — у вигляді шамана, який веде її правильною дорогою. Сто відсотків — це історія про те, як вижити. Це щось на зразок стереотипу про середньостатистичного фіна, різниця в тому, що у більшості випадків шаман не приходить. І хоч петлю на шию. Я б сказав, що “урок” нашої історії — не здаватися занадто легко, бо хтось чи щось може прийти до тебе і витягнути з болота. А ще — ніколи не пізно змінювати чи змінюватися. Звучить банально, як «Скажи сир!», — коли тебе фотографують. Але сир — гарна штука. І дорога. У музиці альбому відчувається сильний вплив doom. Це через лірику? Я б не сказав, що лірика вплинула на музичну складову, бо коли ми отримали тексти, вся музика була вже майже готова. Але історія справді темна. Історія про виживання, без будь-яких героїв. На обкладинці альбому, що само собою логічно із назви, — коло. Хто в ньому? Це і є шаман, який веде нашого персонажа.
В текстах ви розказали нетипову для Amorphis історію. Звідки прийшла ідея? Здається, не з Калевали? Так, з Калевалою вона не дуже пов'язана. Вона там присутня, але другорядна за своєю суттю. Ми обговорювали з нашим поетом Пеккою Кайнулайненом, що у ліриці варто використати більш сучасні теми. Він запропонував ідею, яка розгортається зараз (чи хоча б у сучасності). Ми уважно перечитали і нам здалося, що для альбому це стане більш доречною відправною точкою, ніж концепт про якусь давнішню історію чи ще одного персонажа з Калевали. В чому суть концепту? Це історія про сучасну людину. Доля не дуже прихильна до неї. Така собі маленька
Петер Тегтгрен (із Pain – DM) виступив продюсером альбому. Комфотрно було з ним працювати? Уже багато років Петер говорив, що хоче зробити з нами альбом. Цього разу видалася гарна нагода і ми нею скористалися. Починаючи із першого телефонного дзвінка він був повністю поглинутий проектом і все пішло гладко. У нас були проблеми із часом, тому що під час запису у нього був тур зі своїм гуртом, та й у нас було кілька шоу за межами Фінляндії. Але з ним працюється легко. Він теж музикант і знає, що добра атмосфера в студії набагато важливіша, ні бійка за якийсь ідіотський риф. Він був втіленням спокою і ніколи не втрачав його.
Він давав гарні поради? Якщо бути чесними, то нам уже страх як набридло займатися продюсуванням самим. Та й потрібна була ще одна точка зору і поштовх для натхнення та експериментів у студійному процесі. Попередній альбом («The Beginning of Times», 2011 — DM) ми записували просто зі звукорежисером, який не давав багато творчих порад. А тепер було класно час від часу чути думку ще одного учасника запису. Петер розказав, як на його думку повинні звучати бас і гітари, що ми і очікували від нього найбільше. Крім того, він допомагав з аранжуванням вокальних партій з Томі і, я думаю, результат вийшов більш ніж переконливий. Врешті-решт він зміг створити унікальний саунд альбому. Думаю, він гарно зробив купу роботи.
Більшість вашої лірики засновані на Калевалі... Ну так, Калевала — це збірка національних міфів у віршах. У школі кожен фін має її прочитати. Хочу підкреслити, що коли ти в першому чи другому класі, тобто ближче до дитини, ніж дорослого, воно більше здається збірником фентезі-віршів. Але насправді це гарне джерело натхнення для текстів до пісень. Уже багато років ми використовуємо історії та персонажів з Калевали. Ми не звихнені на наших традиціях, але, думаю, уряд має більше виділяти нам грошей з культурних фондів, бо не так багато є музикантів, які нарівні з нами тягнуть цю тєлєгу. Зрозумійте нас правильно, ми не кожного дня вивчаємо Калевалу чи обмірковуємо її. Це більше схоже
на погану звичку, від якої нам важко позбутися. До речі, ти уже спробував свій соус для грилю Hopeless Bourbon? Вагаюся, чи замовляти. Замовляй і не думай! Я дуже рекомендую. Це перша річ для літнього барбекю. Я не кажу це через бабло, хоча мені воно не завадить (сміється). У мене в холодильнику уже місяць стоїть пляшка-тестер. Жодних етикеток чи написів — просто дивної форми пляшка. Знаєш, така наче зпід миючих засобів. Але маю сказати, що соус прекрасно йде із грилем — м'ясом, рибою, тофу і навіть з бутербродами. Ти його навіть можеш додати до різотто чи омлету. Наш гітарист Томі каже, що він кладе його у всі свої бутерброди (сміється). Але насправді він смачний і не дуже гострий. Я б сказав, 2 із 10. Там перець халапеньйо, бурбон і яблучне пюре. Тож він більше солодкий, з димком і трішки гострий.
Ще одне питання про мерч. Багато гуртів зараз мають своє брендоване пиво чи вино. Який би напій підійшов Amorphis? Напій? Я думаю, будь що підійшло б. Можливо, абсент? Ми любимо погудіти! Я найбільше люблю напої на анісі, як би їх не називали — узо, пастіс, арак чи ракія. У вас запланований великий європейський тур. Для вас це час щось обдумати чи переосмислити? Ми будемо в дорозі 36 днів. Ми щодня як сурки. І так цілі місяці підряд. Опівдні кожен вилазить зі своєї труни, ми робимо
саундчек і обідаємо. Піссля цього — сон або кіно. О восьмій вечора тур-менеджер копняками виганяє нас із саркофагів, ми граємо шоу, потім напиваємося. Інколи їмо. Коли вечірка закінчується, ми збиваємо подушку, закидаємо таблетку валіума і знову здихаємо в наших трунах. Так що у турі мозкової активності не дуже багато. Ви часто задумуєтеся над тим, що хотіли б змінити щось на попередніх записах? Змінити? Та ми зовсім про таке не думаємо! Звичайно, було б добре, якби деякі альбоми виглядали більш «дорослими» в плані музики чи звучання, але що це дасть?Це життя. Я б нічого не змінював. Набагато цікавіше мати яскраву різнокольорову історію, дивитися на неї, як на найкраще, що з тобою відбулося і не соромитися нічого. Нам пощастило в одному: ми ніколи не використовували якихось крайностей на зразок мечів, масок чи кумедних капелюхів.
Восени ви приїжджаєте в Україну. Чого очікуєте від аудиторії? Може, зробили якісь висновки з попереднього виступу? Так, ми відіграли один концерт в рамках фестивалю з Kreator і Anathema. Було реально круто! Не сумніваюся, що публіка повідкручує собі голови у «вертольотах». А якщо зіграємо погано, повідкручує голови нам (сміється). Сподіваюся, буде можливість подивитися місто, тому що минулого разу нам не пощастило з погодою. Скажете щось фанам? Будемо старатися з усіх сил! У сет включимо пісні з усіх альбомів! Побачимося! А поки послухайте альбом «Circle». Він дуже гарний, і ми ним пишаємося. Stay Metal! Дякую за розмову. Побачимося в «Бінго»! Бінго? Я не граю в бінго :) Текст — Jim Daniels
Напевне, важко знайти активних металістів України, які не знають W.Angel’a. Нам було дуже приємно поспілкуватися з ним, людиною-легендою української важкої сцени, яка створила благородну паверметал групу під назвою W.Angel’s Conquest (раніше — просто Conquest). Якщо уважніше прослідкувати за історією групи, можна безумовно стверджувати, що це дійсно не просто Conquest, а саме W.Angel’s Conquest, дітище чоловіка, який вклав у проект усю свою душу і творчість. Поза сумнівами, частковою запорукою успіху цієї групи є професійність та власне музичне коріння W.Angel’а: «Справа в тому, що я народився у музичній родині: моя мама, викладач Харківського музичного училища імені Б. Лятошинського, викладає такі предмети як гармонія, сольфеджіо, поліфонія, теорія музики, тому практично з
народження я був «у темі». Мама, подивившись на мої успіхи у вилученні струнких та приємних звуків з домашнього піаніно у ранньому дитинстві, відправила мене вчитися на академічного піаніста у Харківську середню спеціалізовану музичну школу-інтернат: ХССМШ (звучить страшно, але насправді це звичайна школа, де окрім загальноосвітніх предметів також викладали спеціально-музичні). Довчившись там до восьмого класу, я пішов далі вчитися у музичне училище (де моя матір власне і викладала) за фахом клавішних інструментів, на факультет джазової та естрадної музики. Незважаючи на бажання мами бачити мене академічним музикантом, вона не стала перешкоджати мені у виборі. У музичному училищі я познайомився з величезною кількістю музикантів в абсолютно різних музичних напрямах і зміг власноручно «помацати» дуже багато з тих
інструментів, про які раніше лише чув. Тоді ж я і виявив вперше інтерес до електрогітари. Фортепіано подобалося мені все менше, і я все більше бачив себе з електрогітарою. Підбиваючи підсумок: я завжди хотів бути музикантом, але в процесі становлення ним вибрав свій власний стиль і шлях, за якими намагаюся слідувати і зараз», — каже W.Angel.
улюблена робота і моє повітря. Іноді в якості розслаблення я бавлюся в комп’ютерні ігри. Я не можу назвати це захопленням, так, клею дурника. Із набагато більшим задоволенням я вибираюся кудись помацати новий для мене гітарний підсилювач чи гітару, якої ще не торкався».
Власне група Conquest з’явилася у вже далекому 1996 році в Харкові, як студійний Власний шлях W.Angel’a, тим не менше, соло-проект W.Angel’a з музикою в стилі відповідає сімейним традиціям: «Я зайкласичного хард-року із сильним впливом маюся викладацькою діяльністю, правда, не Def Leppard, що вказує на тодішні музичні систематично, час від часу. Але вчу я лише смаки засновника бенду: «Із самого початку грі на електрогітарі, точніше технічній я слухав Metallica (куди ж без неї), Scorчастині виконання: постава рук, медіатора, pions, Def Leppard, Gorky Park... Пізніше звуковилучення тощо. На жаль, більшість були потуги сприйняти більш брутальну гітаристів, які вважають музику — Carcass, Obiсебе вже досвідченими tuary, Cannibal Corpse, «Я завжди хотів бути м у з и к а н та м и , м а ют ь Enslaved, Immortal, — проблеми в цій сфері, музикантом, але в процесі згадує W.Angel. — Але що з а ва ж а є ї м р оз врешті-решт, все одно, становлення ним вибрав виватися далі. Мені дуже як виявилося, ближче пощастило в свій час свій власний стиль і шлях, всього мені мелодійніша отримати декілька уроків музика, і на сьогоднішній за якими намагаюся у хороших виконавців, момент моїми найбільш котрі тоді, так само як і я слідувати і зараз» улюбленими групами зараз, поставили це на залишаються Def Lepчільне місце, тепер це pard і Gorky Park. Російдуже сильно мені допомагає». ський рок я довгий час недолюблював, а потім якось підзаспокоївся і зараз сприймаю Окрім цього, він не лише музикант, а й його «рівно», без негативу, але й без звукорежисер, який дистанційно працює з особливих радощів. Звичайно повз мене не французькою студією звукозапису Voron пройшли такі гранди, як Helloween, Gamma Studio: «Ця студія заснована емігрантом з Ray, Primal Fear, Running Wild, Hammerfall. України, лідером та гітаристом найпершої За останні років п'ять багато цікавлюся групи, у якій я брав участь, ще у ролі групами типу Pagan’s Mind, Circus Maximus, клавішника. Поїхавши у Францію. він Symphony X і тому подібними. Насьогодні я втратив зі мною зв’язок десь років на не можу віднести себе до любителів якогось десять. Потім абсолютно випадково ми певного стилю і жанру музики — я абсознайшли одне одного, налаштували спіллютно всеїдний (окрім російського шансону, кування і від нього надійшла пропозиція чи як його правильніше було б назвати — співпрацювати. Я до того моменту вже блатняка, от його я ненавиджу просто достатньо попрацював аранжувальником і найжорсткішою ненавистю). Це стосується звукорежисером, тому мені стало цікаве як і рок-музики, так і поп- і навіть рептаке партнерство. Результат задовольнив музики. Найголовніший критерій відбору, так нас обох, і з того часу я є постійним би мовити, музики для власного прослуучасником команди цієї студії». ховування — це якість. Якість матеріалу, якість виконання, запису... Це все дуже W.Angel настільки «просочений» музикою, важливо для мене, адже завжди дозволяє що надає їй перевагу навіть в якості хоббі: навчитися чомусь новому». «Так вийшло, що музика — це і є моє хоббі,
Після декількох змін складу і перших живих виступів, група вирішила зробити свою музику дещо важчою і орієнтуватися на стиль Euro Power Metal. Починаючи з 1998 року, Conquest активно виступає в Україні з матеріалом з двох нових альбомів, бере участь у багатьох фестивалях і турових виступах групи Sabaton у Польщі, і стає одним з найбільш популярних представників української метал-сцени.
колосальної гордості — наскільки мені відомо, ми перший український колектив, якому було запропоновано випустити збірку найкращих композицій на підрозділі мейджор-лейблу. Це дуже мотивує на подальші досягнення». Таким чином, W.Angel’s Conquest стала однією з доволі багатьох європейських груп, якими цікавляться японські слухачі і уча-
Тексти групи W.Angel’s Conquest сповнені такої собі життєвої філософії, так само як і її символіка: «Основний символ групи — це так звана Зірка Сварога — Сварогів Квадрат. Сварог — один з верховних богів древніх слов’ян, який створив усе сутнє (звідси, до речі, російськомовне дієслово «сварганить»), син Рода. Символ означає початок, великий вибух, породження нового всесвіту, створення чогось правильного. Вибрав я цей символ абсолютно випадково, коли деякий час тому став щільно цікавитися слов'янським ведицтвом. Знавці казали мені, усміхаючись, що випадковості не випадкові… Чим далі, тим більше я схильний погодитися з цим. Надто багато таких «дивних» збігів, які стали відбуватися у моєму житті і житті колективу з тих пір, як я «призначив» цей символ головним символом групи. Мій прихід до абсолютно тверезого стилю життя, прихід правильних людей у колектив, хороші знайомства, свіжі, яскраві музичні ідеї і звукові рішення… У цілому символика группи побудована на давнослов'янських ведичних символах і не несе у собі жодного негативного сенсу». На початку 2011 року група набуває теперішньої назви W.Angel’s Conquest і старанно працює над альбомом «IV», який вийшов на лейблі Quarter Century Flame, японському підрозділі Warner Music. «Ініціатива йшла повністю від японців, що стало для нас дуже приємною, але все ж таки, несподіванкою, — каже W.Angel. — Після видання альбому вони також запропонували випустити збірку наших найкращих композицій, для якої ми спеціально перезаписали декілька наших старих пісень у новому складі. Ось ця подія особисто для мене стала приводом просто
сники музичної індустрії в цілому. Ми запитали у W.Angel’а, звідки, на його думку, з'являється такий інтерес: «Мені важко відповісти на це питання. Можу лише припустити, що після війни, коли Японію фактично обділили всім, що вона мала, спрацював так званий стокгольмський синдром, коли заручник починає відчувати щиру симпатію до свого викрадача. Так і тут — країна, що програла, починає підносити
культуру і звичаї переможців. Але може бути все зовсім і не так, я не знаю». У 2012 році згуртований склад групи раптово розширюється за рахунок вокаліста Костянтина Laars Науменка, власника відмінного павер-метал голосу від бога. Недивно, що W.Angel дуже задоволений вибором і новим поповненням у родині Conquest’a: «Мені зараз просто прекрасно, я можу цілком і повністю віддатися улюбленій справі — грі на гітарі і
написанні музики. На нашу групу, як і на будь-який інший колектив, прихід нового учасника вплинув по-різному. У випадку з Laars’ом це дуже позитивний досвід, тому що він хороший музикант і дуже приємна у спілкуванні людина, яка вміє думати і працювати у колективі. Я, як композитор і продюсер нашої групи, зміг ускладнити вокальні партії, адже тепер вони можуть бути адекватно виконані. Зі всією моєю любов’ю до самого себе, мені не подобалися мої вокальні здібності у контексті
нашої групи. Як композитор, я зі своїм вокалом не міг отримати задуманий результат у повній мірі, доводилося шукати якісь компроміси... Це достатньо негативно впливало на загальний творчий процес і на настрій всередині самого колективу». У процесі розмови також виявилося, що ще один доволі новий учасник у групі сильно повпливав на останню творчість W.Angel’s Conquest: «Основним композитором і «рульовим» нашого колективу у музичному плані був і залишаюся я. Звичайно, зміни складу так чи інакше вносили свої нюанси, але найбільший внесок у музичний розвиток колективу зробив гітарист Agnarr, який долучився до групи півтора року тому. Зараз він є повноправним співавтором, на думку якого я зважаю при винесенні фінального вердикту щодо тієї чи іншої композиції. Він також привніс декілька нових «ноток» у стилістику нашого колективу, що особисто мені дуже подобається. Плюс він відмінний гітарист із дуже нестандартним мисленням, що радує мене вже з виконавчої точки зору», — розповідає W.Angel.
йде не так швидко, як хотілося б. Потім ми засядемо у студії, щоб його записати. Коли точно це вийде, я боюся загадувати, але дуже сподіваюся, що у цьому році». За традицією ми попросили W.Angel’а передати пару слів читачам Daily Metal: «Я хочу побажати вашим читачам здоров’я. Це дуже важливо. Душевної рівноваги. Це не менш важливо. А найголовніше — спроможність і можливість у будь-якій, навіть найбільш неприємній ситуації залишатися людьми. Людьми з великої літери. Людьми, які приходячи додому і лягаючи ввечері спати зможуть самі собі із впевненістю сказати «мені немає чого соромитися, я сьогодні все зробив правильно!». Адже якщо кожен почне з себе, світ зміниться на краще». Ми ж, у свою чергу, бажаємо групі W.Angel’s Conquest сил і натхнення у роботі над новим матеріалом і з нетерпінням чекаємо на їхні концерти! Текст — Хель Данова
Восени 2012 року, у вже оновленому складі W.Angel’s Conquest їде у спільний тур разом з московською групою Shadow Host, дуже успішний і дружній за відгуками з обох сторін. Правда, виступ в Одесі закінчився для W.Angel’а не особливо вдало: «Найбільш пам’ятним став виступ в Одесі в українському турі з Shadow Host. Але нікому не побажаю такого – оступитися на сцені і в результаті порвати зв’язки у щиколотці та коліні. Як згадаю, так аж смикає». На даний момент група працює над створенням нового матеріалу. «Ми намагаємося робити його на певному рівні, який відповідає нашим амбіціям, тому робота
Як і більшість груп, W.Angel’s Conquest представлена у різноманітних соціальних мережах і спеціалізованих музичних сайтах для просування своєї творчості, у тому числі на ресурсі donate-to-band.com. На ньому ви зможете зробити грошовий внесок у розвиток групи: http://donate-to-band.com/w-angels-conquest.
Журналу Daily Metal постійно потрібна свіжа кров! Відвідали крутий фестиваль або концерт і хочете поділитися враженнями? Є що розповісти про новий реліз? Вам завжди казали, що ви добре пишете, але не було де застосувати свій талант? Ви фотограф? Музикант? Звукорежисер? Дизайнер? Веб-дизайнер? Шарите в хорошій музиці? Тоді долучайтеся до нашої команди! P.S. ми також з радістю обговоримо будь-яке партнерство з організаторами «важких» музичних подій, лейблами, представниками музичних магазинів, виконавцями тощо. Свої пропозиції та коментарі пишіть сюди: helldanova@dailymetal.com.ua
Онлайн-представництво Daily Metal Сайт: dailymetal.com.ua Група ВКонтакті: http://vk.com/thedailymetal Група Facebook: http://www.facebook.com/DailyMetal?fref=ts