Daily Metal #7

Civil War: без війни не обійшлося

Gus G. вражений київськими цінами Металевий Göteborg

Stoned Jesus Helker: «В Аргентині з музикою та сама фігня, що й у вас!»

Симфомагія

Persona Grata: Еліз Рід

Avalon — Black Sabbath — Tristania — Tengger Cavalry — Alice in Chains — Tesseract — Dark Tranquillity — Instorm — Forceout

Слово редакції Що ж, от ми і дожили до першого літнього випуску Daily Metal цього року. І одразу відчули на собі початок «високого сезону». Купа нових смачних релізів та численні музичні фестивалі, на основі яких можна було б робити цілу окрему географічну карту, — від усього цього вже запалюються очі та бажання писати, розповісти всім та про всіх. Тож, гортаючи новий номер, вмикайте кондиціонери або ж підставляйте обличчя під літній вітерець, адже буде дуже гаряче!

Stay true.

Helle Danova

Редакційна група Тексти — Jim Daniels, Helle Danova, Саша Pantera, Євгеній Житнюк Верстка та дизайн — Євгеній Житнюк Літредактор — Тетяна Дудник Головний редактор – Helle Danova На обкладинці номеру — Еліз Рід (Amaranthe, Avalon)

Disclaimer Daily Metal не має жодних прав на фотоматеріали, використані для оформлення журналу; вони використані з некомерційною метою, тому редакційна група не несе жодної матеріальної відповідальності. Усі права на тексти журналу належать виключно Daily Metal та окремим авторам. Публікація матеріалів можлива лише за наявності активного гіперпосилання на першоджерело.

Я так собі подумав, що майже кожен матеріал цього номера можна почати словом «вперше». Вперше — «жіноча» обкладинка, вперше ми поговорили з музикантом з іншого кінця світу, вперше написали такий собі «путівник роктуриста». Багато чого сталося вперше саме під час підготовки цього номера. Вперше мене дістала фраза про те, що потрібно «піднімати наші гурти». Складається таке враження, що вони упали в якусь бездонну криницю, і моє завдання – крутити ручку і тягнути на собі те, що не може зробити хтось інший. А якщо мені замість води у відро упала купа болота? Чому я це маю робити? А, я журналіст і я маю «піднімати нашу музику»… А я думав, що повинен говорити про культурнобізнесовий процес і витягувати ексклюзивну інформацію. Давайте не будемо брати приклад з росіян, які уже двадцять років «возрождают русский рок». Давайте займатися кожен власною справою — хтось грати музику, хтось лайкати фоточки, а ми будемо писати. Про те, що нам здається важливим.

BRGRDS, Jim Daniels

ЗМІСТ

Gus G. вражений київськими цінами............................................................... 4-5 Свіжі релізи: U Avalon........................................................................................................ 7-8 U Black Sabbath.............................................................................................. 8 U Alice in Chains.......................................................................................... 8-9 U Dark Tranquillity....................................................................................... 9-10 U Tristania...................................................................................................... 10 U Tengger Cavalry..................................................................................... 10-11 U Tesseract..................................................................................................... 11 U Instorm................................................................................................... 11-12 U Forceout..................................................................................................... 12 Civil War: Без війни не обійшлося............................................................... 14-15 Helker: «В Аргентині з музикою та сама фігня, що й у вас!»..................... 16-18 Persona Grata: Еліз Рід................................................................................... 20-22 Stoned Jesus.................................................................................................... 24-27 Вечір по стоунеру........................................................................................... 29-30 Металевий Göteborg...................................................................................... 32-36 Симфомагія..................................................................................................... 38-39

Gus G. вражений київськими цінами 20 травня у Києві відбувся майстерклас відомого грецького гітариста Костаса Карамітроудіса, він же Gus G. За свої 32 роки віг встиг засвітитися у таких гуртах, як Arch Enemy, Nightrage, Dream Evil та Mystic Prophecy. Наразі Gus G грає разом із легендарним Оззі Осборном, а також має свій проект Firewind. Запізнення на майстер-клас маестро стало моєю фатальною помилкою. 15 хвилин після початку — і зайти у приміщення, де мала місце подія, вже було неможливо. Ледве протиснувшись крізь натовп, мені все одно довелося чекати автограф-сесії, щоб побачити Gus G. Слух і уява працювали на межі своїх можливостей. Усе дійство проходило у невимушеній атмосфері формату питання-відповідь і 9 «музичних пауз», під час яких Gus G виконував пісні з репертуару Firewind та Оззі Осборна. Серед них — Wall of

Sound, Insanity, Scream, Another Dimension, World on Fire та інші. Я впевнена, що публіка була вражена нереальною чистотою та точністю виконання. Враховуючи що я не мала змоги бачити Gus’a, іноді здавалося, що ведучий просто вмикав записані треки. Велика кількість музикантів вміють співати, грати, проте коли вони відкривають рота для звичайної розмови, часом хочеться заткнути вуха. Мушу визнати, Gus до таких не належить. Якби не доволі високий, як на чоловіка, тембр голосу, ніколи не сказала б, що це говорить 32-річна людина, адже у відповідь з вуст відомого гітариста лунали мудрі поради і непересічні спогади: «В дитинстві я багато слухав Пітера Френтона на татових платівках, Guns’n’Roses, Metallica, Black Sabbath, Інгві Мальмстіна... Взагалі я дуже люблю гітаристів, які мають техніку, швидкість та власне звучання… У всьому потрібна практика. От раніше я часто грав під метроном, а тепер

переважно під час запису, або коли щось розучую. Ставлю 60 bpm, потім 68, 70... І дивлюся, чи можу зіграти на тій чи іншій швидкості. Також скажу, що мої перші пісні були повним лайном. Практика, практика і ще раз практика. Чи потрібен при цьому талант? Без нього нічого не вийде. Проте окрім цього, обов’язковим є отримувати від процесу задоволення, адже коли ти граєш по 9-10 годин на день, має щось тебе рухати. Особисто для мене найкращою є мотивація, коли я бачу, що поступово граю краще, або ж слухаю улюблену групу, пісню, чіпляюся за риф. І я завжди джемлю, коли випадає нагода… Я не шукаю можливостей одразу записувати музику, яка виникає в моїй голові. Натомість кажу собі: якщо наступного дня я пам’ятаю риф, значить він вдалий». Враховучи, що майстер-клас відбувався у рамках ESP-тура Gus’a, було би дивним не поговорити про «озброєння» гітариста: «У мене близько сорока гітар, декілька з них класичні. Я всі люблю, і зайвих нема. Тому в мене не виникає бажання їх розбивати на сцені, абощо. Можливо, коли-небудь, для відео. 10 років тому я зустрівся з віцепрезидентом ESP, і він запропонував мені кастом гітару. Ми вирішили, що інструмент матиме вигляд стріли, бо я звик на такому грати. За основу ми взяли модель Random Star, яка була знята з виробництва. Я брав участь у розробці, адже кастом — це саме те, чого хочу я. Тепер цю модель випускають серійно у декількох кольорах». До речі, при вході на майстер-клас, привітні працівники магазину JAM роздавали усім охочим номери, що брали участь у розіграші гітари ESP Gus G. Власником щасливого номеру виявився 14-річний хлопець Вова, якого Gus охрестив новим українським Guitar Hero. Примітно, що значну частину аудиторії складали діти, які з непорушним захопленням спостерігали за

діями Gus’a від початку і до кінця. Можливо, у нас підростає покоління віртуозних гітаристів?

Gus виявився справжнім трудоголіком: «Я постійно працюю. Коли не граю з Оззі, то працюю з Firewind, і навпаки. Минулого року у мене було 2 вихідних дні. Я себе просто погано почуваю, коли не зайнятий чимось. Я не сприймаю музику як роботу і отримую величезне задоволення. Більше того, від аудиторії завжди йде колосальна енергія. А складні концерти бувають дуже рідко». І звичайно ж, українські фанати грецького гітариста не могли не запитати про враження від рідного міста. Ось що Gus відповів з приводу екскурсії по Києву: «Я був перенасичений інформацією. Мені попалася дуже професійна гід, яка півтори години грузила мене фактами типу: цей будинок побудовано тоді-то, передано тому-то, перефарбовано у такому-то році тощо. Врешті-решт, я подумав, що в біса я тут роблю? Але якщо серйозно, мені дуже сподобалася будівля опери, Лавра, Золоті Ворота... Найбільше вразили ціни у готелі ІнтерКонтиненталь. 2000 баксів за ніч. Ви що, знущаєтеся? Дорогеньке у вас місто. І дууууже красиві дівчата. Небезпечно». Насичений майстер-клас завершився автограф-сесією, а банкет продовжився у Портер Пабі, де на честь візиту Gus’a та за підтримки компанії ESP, JAM влаштував концерт гуртів T.H.D., Scream Inc. та Fleshgore, під час якого Gus заслужено відпочивав і насолоджувався українським пивом... Текст — Helle Danova Фото — http://vk.com/jamua

Свіжі релізи Avalon — The Land of New Hope Жанр: Metal Opera, Symphonic Metal, Power Metal, Heavy Metal Країна: Фінляндія Лейбли: Frontiers Records Про новий проект ветерана Тімо Толккі Avalon і його перший альбом «The Land of New Hope» говорили багато, смаковито і часто з неприхованим скепсисом. Ще одна риса, яка виокремлювала такі балачки — неупинне порівняння із проектом Тобі Заммета Avantasia, який на добре десятиліття задав стандарти і фомат metal-опери як окремого піджанру сучасної рок-музики. Власне, новина про рок-оперу від Тімо Толккі, та ще й на нішевому лейблі Frontiers Records, виглядала як невдала спроба стати «королем гори» за рахунок Тобі Заммета і його Avantasia, альбом якої вийшов кількома місяцями раніше (див. DM #5). Кілька факторів підозріло збіглися в одній точці простору і часу — дата релізу, зіркові гості, єдиний автор-«двигун». Перший сингл «Enshrined in My Memory» із дзвінким вокалом Еліз Рід трохи охолодив скептиків, оскільки пісня була типовим продуктом Frontiers — ненав’язливі рифи, кришталево чистий вокал, щедрі клавішні аранжування. Але сам диск убив ці надії прямолінійним, хоч і мелодійним power metal. До роботи над проектом Тімо покликав таких самих тертих калачів, частина яких пройшла не одне хрещення у вже згаданій Avantasia (що, власне, і провокувало зайві теревені): вокалістів Міхаеля Кіске, Расселла Алена, Шарон ден Адель, Роба Рока, Еліз Рід, Тоні Какко, барабанщика Алекса Хольцварта, клавішників Єнса Йоханссона і Дерека Шерініана.

«The Land of New Hope» стала першою із трьох концептуальних платівок Тімо про постапокаліптичну ломку людства і пошуки нових світів, а, може, й ідей для майбутнього. Власне, сама собою напрошується алегорія щодо минулого самого автора, і мерехтить здогад, що, напевно, свою землю обітовану він таки знайшов. В основі альбому — проста і невигадлива, я б навіть сказав, банальна історія. У 2055 році група людей виживає після стихійного лиха і починає тинятися світом у пошуках «землі нової надії». Протягом 10 треків вони таки приходять до точки неповернення, і на цьому історія закінчується титульним епіком «The Land of New Hope» з вокалом Міхаеля Кіске. І мабуть, не дарма саме він записав вокал цього треку. Послухайте «Keeper of the Seven Keys» Helloween і все зрозумієте. У глобальному значенні «The Land of New Hope» не став одкровенням ні в музичному, ні в якомусь іншому сенсі. Хоча він не схожий на музику, яку Тімо писав раніше, але по інерції все ж це серія power-бойовиків, розбавлених баладами. Щоправда, цунамі, яке завдало найбільшого в розказаній історії горя, змило пластикову пафосність і самозакоханість power metal з усього запису. Альбом звучить живо і пульсує, як остання надія. Мелодійні треки і яскраві оркестровки змушують вірити, що ота жменька уцілілих таки дійде до своєї мети. Величезна похвала, звичайно, для вокалістів, які зробили свою роботу на всі 100%. Після прослуховування я став по-іншому дивитися на Еліз Рід та Роба Рока, які на пару заспівали майже увесь альбом. Ці двоє просто влаштували вибух у підсвідомості. Таких емоцій від альбому уже давно не залишалося. І якась незрозуміла ейфорія, і бажання поставити усі терки на «repeat» і цілий день ходити як зомбі з цією музикою в навушниках. Дуже щиро і дуже інтимно.

Тим не менше, все одно залишається враження, що замість ліків мені підсунули круглу пігулку плацебо. 8 із десяти, саме через роботу вокалістів. Текст — Jim Daniels Black Sabbath — 13 Жанр: Heavy Metal, Doom Metal Країна: Великобританія Лейбли: Vertigo, Universal Пам'ятаєте, як усі раділи, коли новину про возз'єднання Black Sabbath та вихід нового студійного альбому підтвердив спочатку Оззі Осборн, а пізніше й Тоні Айомі? Кожен очікував свого: хвилю ностальгії чи навіть шансу пересвідчитися, що старигани усе ще ті самі, що й у сімдесятих. Публіка була налаштована настільки благоговійно, що навіть не наверталося й думки про фуфло, яке на хвилі піару могла викотити нам класична трійка Айомі, Осборн, Батлер за підтримки барабанщика Rage Against The Mashine Бреда Уілка. На виході ми отримали платівку «13», на якій сконцентрувалося усе те, з чим асоціюється Black Sabbath. В інтерв'ю німецької газети Die Zeit Оззі Осборн начебто ненароком, але дуже влучно передав основу музики гурту: «Пісні Black Sabbath робляться дуже просто. Берете риф Тоні Айомі, додаєте вірші Гізера Батлера і даєте все це заспівати Оззі Осборну». Простіше і не скажеш. Кожна композиція — це брудний звук гітари Айомі і гнусавий голос Оззі Осборна, який вплітає в загальну картинку паранормальні вірші Гізера Батлера. Не можу виокремити якийсь конкретний трек, бо це б означало принизити усі інші, а вони цього точно не заслуговують. «13» вийшов таким, яким всі й чекали — із хвилею ностальгії за оригінальними Black Sabbath, та став доказом, що старигани усе ще вміють і можуть. Текст — Jim Daniels

Alice in Chains — The Devil Put Dinosaurs Here Жанр: Grunge Metal, Sludge Metal, Alternative Metal, Hard Rock Країна: США Лейбли: Capitol Із виходом нової платівки «The Devil Put Dinosaurs Here» гранж-ікони Alice in Chains обіцяли здивувати своїх фанатів цілком новим і не схожим на попередні роботи матеріалом. Два попередньо випущені сингли дали нам зрозуміти, що гурт дійсно вирішив піти іншим шляхом. Alice завжди знали, де треба на-

давити, щоб викликати у слухача той їдкий, хворобливий стан нескінченної депресії, та цього разу вони вирішили скон-центруватись на дещо інших почуттях. Лірика нового альбому охоплює тему суперечливого сприйняття людиною релігійних послань, коли надзвичайно багато жахливих та жорстоких речей робиться начебто в ім’я віри. І, на мою думку, ця тема дійсно заслуговує уваги. Разом з основною темою музики змінилося і звучання гурту — воно стало більш м’яким. Ні, в ньому так само присутні властиві Елісам відчайдушність, меланхолічність, тягучість, а деякі пісні перегукуються з попередніми творами гурту: «Voices» дуже нагадує «No Excuses», а «Breath On The Window» — MTV-шний хіт «Check My Brain» з попереднього альбому. Та разом з тим, цей альбом можна назвати більш ліричним. Згадаймо, як влучно ударник групи Шон Кінні охарактеризував музику: «Ми зуміли оволодіти майстерністю створювати дещо красиве, що викликає у слухача бажання померти…». Новий альбом не викликає у мене такого бажання. Він не здатен викликати того знайомого почуття, немов ти в’язнеш у липкій атмосфері безвиході, натомість, він дарує якусь ілюзорну надію. Диск можна назвати дещо одноманітним у порівнянні з його попередником, на якому був ідеально скомбінований спектр усіх можливих почуттів. Хоча й на новій платівці є пісні, які можна сміливо записувати у золотий фонд гурту. Композиторський талант Джеррі Кантрела вражає, як і багато років тому: йому так само легко вдається заглибити слухача в свою музику, донести до нього все те, що група хотіла сказати новою роботою. Особливо мені хотілося б відзначити титульну пісню, котра звучить так, неначе сам Аїд нарізає на гітарі ці моторошні рифи, та заключну «Choke», що є гнітючою меланхолічною перлиною всього альбому. Наприкінці хочу сказати кілька слів про Вільяма Дюваля. Відчувається, що він лише міцніше вкорінився у складі гурту. Здається, він більше не намагається копіювати Лейна. Замість того разом з Кантрелом вони практично завжди співають дуетом, чудово доповнюючи вокал один одного. І це звучить дійсно круто. Новий альбом став лише підтвердженням тому, що Дюваль знаходиться на своєму місці, та закріпив його позицію як нового вокаліста в еру від-родження Alice in Chains. Ставлю 9/10. Текст — Pantera Dark Tranquillity — Construct Жанр: Melodic Death Metal Країна: Швеція Лейбл: Century Media

Піонери класичного Gothenburg MDM’у вразили новим альбомом Construct, зумівши прикрасити своє звичайне звучання вдалими експери-ментами. Повторювані, проте якісно продумані гітарні мелодії, що виходять на передній план, більше чистого вокалу Мікаеля та загалом дещо меланхолійніший за попередні реліз викликає бажання сісти і задуматися. Проте іноді доведеться вскакувати зі стільця і відчайдушно хедбенгити під неочікувані зміни темпів та фірмовий гроул. Можливо, нові Dark Tranquillity розлякають деякий процент прихильників свого важкого звучання. Разом з тим, я припускаю, що Construct може неочікувано сподобатися

любителям System of a Down, адже навіть перша пісня For Broken Words чимало нагадує славнозвісну Spiders. Текст — Helle Danova Tristania — Darkest White Жанр: Gothic Metal, Symphonic Metal, Death/ Doom Metal Країна: Норвегія Лейбл: Napalm Records, SPV Після прослуховування альбому Darkest White, складається враження, що Tristania потроху відходить від метал-звучання та прямує у напрямку року. Великий акцент на чистому вокалі та ненапряжних гітарних рифах робить реліз ще м’якшим та «пухнастішим». Щоправда, музика від цього лише виграє, адже це м’ягкість темної сторони, яку Tristania змогла дуже красиво та по-готичному піднести слухачам. Також не можу не відзначити розкритого для мене вокалу Маріанжели, яка змогла показати всю його потужність через соло-виконання, без зайвих нашарувань бек-вокалів. Для переконання рекомендую закцентувати увагу на пісні Requiem. А загалом, усі композиції свіжі та гідні. Послухайте ввечері під захід сонця. Текст — Helle Danova Tengger Cavalry — The Expedition Жанр: Pagan Folk Black Metal, Oriental Metal Країна: Китай Лейбл: Metal Hell Records Китайський квартет Tengger Cavalry цього року порадував слухачів аж двома релізами, але з певною обмовкою: альбоми The Expedition та Black Steed майже однакові, але призначені для різних ринків. Якщо Black Steed направлений до китайського слухача, то The Expedition — це «міжнародна версія» альбому. Сам альбом дуже солідний по звуку, хоча якість саунду залишилась десь на порозі дев’яностих. Качові рифи дуже гарно приправлені партіями на народних інструментах. Є декілька моментів, які будуть неординарними для європейського вуха, наприклад, гітарні програші китайськими та монгольськими звуковими ладами (це вам не гармонічний мінор!) та гроул китайською мовою. :)

Єдине, що не сподобалося на фоні «євро-пейського» тренду останніх років пхати куди не попало горловий спів — він у Tengger Cavalry є взагалі у кожній пісні, хоча й правомірно. Текст — Євгеній Житнюк Tesseract — Altered State Жанр: Progressive Metal, Experimental Metal, Djent Країна: Великобританія Лейбл: Century Media Дуже часто трапляється так, що гідні проекти «видихаються». Дуже прикро, коли група «видихається» вже після першого релізу, але, здається, саме так і сталося з Tesseract. На відміну від першого розривного альбому, під час прослуховування Altered State хотілося розмазувати шмарклі собі по пиці від такої кількості ембієнту. Якщо ви звикли до того, що мат/прог музика — це такий собі саундтрек для рахування задач з такої книжечки, яку всі знають за прізвищем автора — «Сканаві» — то вам точно не варто навіть думати про цей альбом. Майже всю платівку грають джазові барабани, чисті гітари, розмазані ревербом та відчутно плаксивий емовокал. Ну і час від часу вступає саксофон, який тут взагалі як мавпі окуляри. Це прог? Ні, дякую. Тим не менше, якщо ви полюбляєте такий пост-емо-кор, приходьте на концерт і пускайте бульбашки носом разом з групою 10 вересня цього року в клубі Бінго у Києві. Автор — Євгеній Житнюк Instorm — Madness Inside Жанр: Melodic Death Metal Країна: Росія Лейбл: Metal Scrap Records Дебютний альбом російської команди Instorm «Madness Inside» припав до смаку. По-перше, у Instorm є власна гендерна фішка. Не пригадую, щоб у death metal гурті на гітарі була дівчина. По-друге, матеріал альбому цілком відповідає своїй назві — всередині справжнє божевілля, яке згладило усі недоліки! Починаючи із першого треку «Written with Blood», Instorm прицілився на енергійне продовження із швидкими рифами і пронизливим скримінгом.

Відчувається, що енергія б'є ключем, та й історія доводить, що така комбінація обов'язково знайде свого слухача. Ритм, взятий на початку, перекинувся на всі вісім треків і обірвався саме тоді, коли з'явився буквально фізичний смак музики. Про фінальні «Lake of Shadows» і «The Withering» сміливо можна сказати, що вони — «корона» альбому. Мабуть, я б назвав «Madness Inside» вдалою роботою. Чому мабуть? Напевно через те, що нічого нового в жанрі death metal він не приніс і на «золото» чи «платину» явно не претендує. Водночас, для дебютного альбому все зіграно дуже пристойно і, головне, технічно. По-друге, я не фанат подібного саунду. Альбом звучить як пластик, і це, швидше за все, зробили руки продюсера, а не самих музикантів. За дебют можна сміливо ставити 7 із 10. Більше — хіба що для наступного альбому. Текст — Jim Daniels

Forceout — Delusion Жанр: Melodic Death Metal Країна: Україна Лейбл: Metal Scrap Records Невелике містечко Золочів на Львівщині породило справжнього монстра — Forceout. Монстр виріс, набрався сил і запиляв ще одного — повноформатник «Delusion». Здавалося б, нічого дивного: death metal як він є, та й крапка. Але альбом — це майже година неперервного eargasm! Ходять легенди, що монстр народився у 2008 році. Правда це чи ні — хтозна. Але минули роки, і за цей час Forceout відчув на собі вплив найкращих західних традицій death metal. Уже перший трек «Усе, що є» збиває з пантелику — це що, In Flames українською почали співати? Смачні рифи та недитяча подача матеріалу змусили очі розкритися ще ширше. Рівний, дикий за своєю суттю альбом, без шалених темпів та з епіками на зразок «I Need Salvation» та «Equilibrium» поцілили просто в десятку! Єдиним мінусом для альбому виявилася його двомовність, але це навіть не недолік, а радше фішка, яку можна обернути на користь іміджу гурту. Дуже солідно та напружено як для початку. Forceout довели, що уміють грати, при чому неймовірний матеріал. Інша справа — робити це може не кожен. Текст — Jim Daniels

Civil War: Без війни не обійшлося Рік тому, напередодні виходу альбому «Carolus Rex», швецький гурт Sabaton шокував фанів. Під час відеозвернення вокаліст Йоакім Броден і басист Пер Сундстрьом повідомили, що Sabaton залишили відразу чотири учасники — Даніель Мюр, Даніель Мулльбак, Оскар Монтеліус і Рікард Сунден. Недовго думаючи, вони створили власний проект — Civil War, запросивши для повного боєкомплекту вокаліста Нільса Патріка Йоханссона (екс-Astral Doors) і басиста Стефана Pizza Ерікссона. 11 червня вийшов перший альбом Civil War «The Killer Angels». Про рік у самостійному плаванні Jim Daniels поговорив із клавішником гурту Даніелем Мюром. У біографії Civil War вказано, що рішення залишити Sabaton було прийняте саме вами. В одному з інтерв’ю ви говорили, що відчували обмеження у підготовці нового матеріалу. Це якось пов’язано? Насправді було багато причин, через які ми вирішили піти, але це не має жодного відношення до написання пісень. Відверто, нам дуже подобалася музика, яку писав Йоакім, і ми не мали нічого проти неї. Ви залишили Sabaton до виходу «Carolus Rex», але ваші імена вказані на буклеті поряд з Пером і Йоакімом. У вас

були якісь домовленості з цього приводу? Ми залишили гурт тоді, коли запис альбому було завершено, а буклет підготовано до друку. Справа в тому, що якби вони вирішили що-небудь змінювати в альбомі, то випуск «Carolus Rex» затягнувся б. Тому зовсім не дивно, що ми є в списку учасників запису… Особливо, якщо врахувати, що ми дійсно записували партії. Ви згодні зі словами, що рок-гурти найменш стійкі соціальні групи? Не зовсім. Я не думаю, що такі колективи можуть бути більш чи менш стійкими, ніж інші соціальні групи. Вони складаються із живих людей, таких самих, як всі інші. Та й проблеми у всіх однакові. Коли ви були тільки на шляху до теперішнього складу Civil War, ви задумувалися, кого запросити, крім Патріка і Стефана? Та нікого більше! Коли ми вперше зібралися і зав’язалася розмова про новий гурт, Pizza вже запропонував себе в якості басиста. Він і Рікард (Сунден) зустрілися у продуктовому магазині. От Pizza і сказав: «Будете робити якийсь новий проект, я обов’язково буду з вами грати!» А от Патрік був першим вокалістом, про якого ми подумали, але не встигли надіслати

запрошення. За кілька днів ми дізналися, що він також нами цікавився. Усе стартувало дуже швидко. Не було довгих обмірковувань чи кастингів. Ми природньо стали командою. Якими трьома словами ти міг би охарактеризувати альбом «The Killer Angels»? Виключно наша музика! Я кажу саме так, тому що слухачі не повинні очікувати від нас звучання Sabaton чи Astral Doors. Ми усе робимо так, як хочеться саме нам. Не те, щоб нам більше не подобаються речі, які ми грали із Sabaton, але наш альбом — це зовсім інше. Навіть якщо і зберігся деякий вплив попереднього досвіду. У ліриці ви зберегли історичну лінію... Так, але частково. Лише половина пісень на історичну тематику. Відпочатку ми вирішили не зациклюватися на історії чи війні, це і без нас добре виходить у Sabaton. Але захоплення Патріка змусило нас звертатися до цих тем частіше, ніж планувалося.

Ви представили гурт на фестивалі Sweden Rock. Ваш сет-лист складався лише з пісень, які увійшли до «The Killer Angels»? Так, окрім хіба що кавера на «Children of the Grave», який ми зробили спеціально для шведського видання альбому. Щоправда, на кількох репетиціях ми зіграли «Primo Victoria», але так, просто, заради приколу, вживу вирішили її не грати. Як ви бачите майбутнє Civil War? Ви плануєте дотримуватися взятої тональності чи у другому альбомі почнуться експерименти? Чесно — не знаю. Ми ще не починали писати пісень для нового альбому, тож я не знаю, яким він буде. Але сто відсотків — це буде metal! Що побажаєте читачам? Будьте з heavy! Сподіваюся, побачимось! Фото надані гуртом Civil War

Helker: «В Аргентині з музикою та сама фігня, що й у вас!» Минулого року аргентинці Helker стали найбільшим сюрпризом, який міг тільки зробити AFM Records. Насичений мелодійний heavy metal на зразок At Vance і раннього Masterplan стали чудовим вкладом у портфоліо лейбла. Jim Daniels поговорив із вокалістом Helker Дієго Вальдесом і з подивом дізнався, що Україна й Аргентина застигли на одному рівні.

завжди стараємося думати наперед. Після виходу попереднього альбому «A.D.N.» в 2010 році, ми зняли кліп на пісню «Despertar» і підготували англомовну версію «Wake up» у якості «пілота». Ми планували підключити до наступного запису професійного продюсера, який би допоміг альбому отримати контракт із лейблом.

AFM був бонусом, на який ми й не сподівалися!

Чим зараз займається Helker? Виступи, студійні сесії? Так, виступи. Зараз граємо шоу на підтримку нового альбому («Somewhere in the Circle» — DM) і працюємо над першим живим DVD! Він буде готовий приблизно у серпні, але ми вже не можемо дочекатися! Сам по собі Helker – це гурт, який ніколи не зупиняється, тож ми працюємо і над новим альбомом. Як бачиш, ми дуже зайняті.

Ти можеш зараз заявити усьому світові про «Somewhere in the Circle» щось типу «Це найкраще, що я зробив!»? Ми завжди хочемо більшого, ніж маємо зараз, але загалом так. Якщо дивитися на альбом з точки зору, наприклад, production, то на сьогодні це дійсно найкращий матеріал. Але зараз ми уже в абсолютно інших вимірах і розглядаємо нові можливості для роботи. Ми хочемо кинутися з головою в роботу над новим альбомом, щоб зробити його ще кращим.

«Somewhere in the Circle» вийшов в Європі на німецькому AFM Records. Це було спонтанне чи визріле рішення? Вихід альбому на європейському лейблі був, звичайно, запланований. Насправді ми

«Somewhere in the Circle» отримав гарні відгуки в Європі як від аудиторії, так і від критиків. Це переросло у запро-

шення на фестивалі чи європейські тури? Штука в тому, що ми живемо в самій сраці. А життя в сраці означає, що якщо твій лейбл знаходиться на іншому кінці світу, то уся супутня діяльність влітає в копієчку. Ми дуже залежимо від продажів і оцінок, але зараз така тема дійсно обговорюється. Тому схрестимо пальці, щоб ми зіграли в Європі! Є різниця між тим, як працюють місцеві лейбли і AFM? Ну, лейбли у нас… коротше, вони – яскраве відображення уваги аудиторії. Вони усі маленькі і не мають реального впливу на ситуацію. Роблять, що можуть. Вихід на європейську і всесвітню аудиторію принесло якісь плюси Helker вдома, в Аргентині? В Аргентині у нас і так є постійна аудиторія. Нам пощастило, тому що кажучи щиро, аргентинці відомі своїм теплим прийомом закордонних гуртів, і це, на жаль, не стосується місцевих команд. Але співпраця з AFM дуже корисна для нас, тому що на нас почали звертати увагу слухачі не тільки з Аргентини, а й з усього світу. Як в Аргентині з рок-культурою взагалі? Ну от у нас, наприклад, усі скаржаться, що нема достатньо майданчиків, більшість людей рок-музика не цікавить. Та сама фігня, але набагато гірше. Як я вже говорив, люди є, їх багато, але все тепло збирають закордонні команди. У нас знімали свої концертні DVD AC/DC,

Megadeth, і для людей важливі ці концерти! Можу із впевненістю сказати, що вони витрачають купу грошей на квитки. З місцевими гуртами все не так. Але це

стимулює нас ще більше до нових горизонтів! У тебе дуже цікавий голос. Коли я вперше його почув, то подумав, що це якісь невидані записи Діо. Ти справді «знімаєш» Діо чи такий голос — від природи? Оце так питання! Ну, коли тобі кажуть, що ти співаєш дуже схоже на Діо, то це, мабуть, треба вважати за комплімент, хоча мені від цього трохи неприємно. Діо — один, щоб я був схожим на нього треба прожити 79 життів. Він мені дуже подобається, я його поважаю і не можу заперечувати, що саме Діо вплинув на мою техніку співу. Можливо це все через те, що у нас схожий тембр і теситура (але за основу для порівняння все одно бери Діо). Якщо зверху додати ще трохи впливу, то ось і маєш! Але я це роблю не спеціально. Так вийшло. Крім Helker ти працюєш ще з двома гуртами – Electro_nomicon і Triddana. Розкажи, будь ласка, про ці проекти.

Triddana – це folk metal гурт, з волин-ками і іншими стильовими приколами. Ми усі аргентинці. Все посалося з того, що 4 теперішніх учасників команди покинули попередній гурт і заснували Triddana. У нас уже є повноформатник «Ripe for Rebellion» і зараз ми даємо концерти на підтримку альбому.

Electro_nomicon – це міжнародний проект. З Оуеном Браянтом ми познайомилися через

MySpace. Він запросив до гурту мене і ще одного учасника Triddana Хуана Хосе

Форнеса. Ми за-кінчуємо писати альбом, уже маємо контракт з грецьким «No Remorse Records». Реліз готуємо на жовтень. Усе йде чудово!

Мій знайомий теж є учасником трьох гуртів і каже, що йому це подобається. А в тебе які відчуття? Ну, якщо ти не ловиш кайфу, то нема сенсу чимось займатися. Я граю в трьох гуртах з різними стилями. Отже, у мене три різні стилі вокалу, не через те, що їх об’єднує термін «metal», а через те, що перед тобою завжди різні завдання. І величезна купа роботи! Давай трохи відійдемо від музики. От приїду я в Буенос-Айрес. Куди мені сходити, щоб послухати гарний місцевий рок? Спочатку дізнайся, які гурти будуть виступати. Потім подзвони мені і я тобі скажу, який із тих гуртів кльовий! (сміється) Насправді у нас багато гарних гуртів і є місця, де їх можна почути. Але якщо ти шукаєш бар, де купа року, пива і інших смачних дрібниць, сходи в «Red Bell».

Наскільки я знаю, аргентинці — релігійні люди. Ти відносишся до релігійних людей? Як тобі думка про те, що рок – інструмент диявола? Насправді, ми не дуже релігійні. Так, у нас є папа-аргентинець (Франциск I - DM), навколо – «католицька лихо-манка». Я не дуже релігійна людина, а ті, хто звинувачують рок у тому що… ну, скажімо так, що його син погано пово-диться, просто не виконують належним чином своїх батьківських обов’язків. Само собою, легше звинуватити сатану, ніж зізнатися самому собі «Як батько – я повний відстій». Текст — Jim Daniels Фото надані гуртом Helker

Persona Grata: Еліз Рід

Фото: Bonez, darkside.ru

Це один із тих випадків, коли не знаєш, як потрібно написати лід. І чи треба писати його взагалі? Отже, Еліз Рід. Невтомна бджілка і вокалістка, яка може заткнути за пояс десяток визнаних зірок рок-сцени. Її остання робота — проект, або якщо кому приємніше, рок-опера Avalon, організована Тімо Толккі. Але досить говорити. Давай, Еліз, shine!

співачка. Це дало мені можливість співати пісні різних жанрів. Крім участі в Amaranthe, записувала гостьовий вокал для багатьох гуртів. Працювала з Kamelot і в турах виконувала всі жіночі партії з трьох різних альбомів. Нещодавно виконала одну з головних ролей в metalопері Тімо Толккі «The Land of New Hope».

Час пролетів так швидко, що я навіть не можу сказати, чи є різниця між Еліз Рід на початку кар’єри і зараз. Я просто не мала часу зупинитися і подумати про зміни. Я пливу за течією, і зараз, здається, вона набирає швидкості і починає рухатися у правильному напрямку.

Бути учасником багатьох проектів – круто! Я дійсно трудоголік. Люблю музику, люблю хапатися за кожну можливість, пробувати щось нове. Скрізь, де б не брала участь, я вчуся чогось нового.

Слоган для сайту “Many faces of Elize Ryd” придумала його розробниця Венелін. Саме вона запропонувала назвати його «Багато облич». На сьогодні цих облич у мене з десяток. Я почала кар’єру як естрадна

Я не пригадаю моменту в житті, коли усвідомила, що музика – це моє. Й досі інколи не можу повірити, що це те, чим буду займатися до кінця життя. Це моє найбільше бажання. Думаю, попереду в мене довга дорога. Перший живий виступ – мені 4 роки, поруч – моя сестра. Ми у великій церкві, навпроти – натовп людей.

Мої демо-записи для Nightwish послали Улоф і Джейк (Улоф Мерк і Джейк Люндберг, учасники Amaranthe — DM). Але потім вони показали мені матеріал, який би хотіли записати зі мною. Коротше, це був напружений період. Я була занадто молода, щоб отримати позицію, яку залишила Таря Турунен. Хлопці були цілком праві, що вибрали не мене.

Моя перша проба була в Cabaret Lorensberg в Гетеборзі. Там я пропрацювала два роки, перш ніж приєдналася до Amaranthe. Я почувалася не професіонально, коли на концерті Nightwish у Денвері минулого року ми з Алісою (Аліса Уайт-Глаз, учасниця The Agonist, на той момент — бек-вокал Kamelot — DM) піднялися на

Фото: http://www.amaranthe.se У той час я ще навчалася і до того ж ніколи не працювала як професіонал. Загалом шість років я вивчала музику, танці і сценічну майстерність. Три з них я навчалася у Школі сценічного мистецтва у Гетеборзі (Швеція).

сцену замість Анетт Ользон із листочками в руках.

Якщо хочете зрозуміти, на що було схоже навчання, подивіться фільм «Слава». Кров, піт і сльози. Якщо ти пройдеш через через це все і отримаєш диплом «професіонала» (щоправда, на папері), то зможеш пройти будь-який конкурс на роботу як танцюрист, співак чи музикант у будь-якому куточку світу.

Мене розпирала гордість, що Nightwish запросили мене виступити. Я дуже щаслива, що отримала шанс зустрітися з їх фанами і заспівати кілька пісень, які дуже люблю.

Правило номер один говорить: Не виносьте на сцену папірці! Але той вечір був взагалі проти усіх правил.

Я б могла тоді більше використовувати свою оперну техніку, бо вивчала

також класичну музику. Але на той момент у мене не було часу щось обмірковувати. Я просто відривалася! (сміється) Тур з Kamelot — просто безцінний, якщо говорити про досвід. Я отримала стільки того досвіду! Якщо ти й маєш добру освіту, це не означає, що на цьому розвиток зупиняється. Тільки коли починаєш виступати, розумієш, що це таке – бути артистом. Тімо Толккі послухав демо «Alone in the Universe» Олексія Соловйова. Йому сподобався мій голос і він зв’язався зі мною через веб-сайт. Мені надзвичайно сподобалося працювати з Тімо. Він дуже скрупульозний і нічого не кидає на півдорозі. Ми більше працювали з емоціями, ніж над технікою співу. Це саме те, що для мене є музика – виразність та емоції. Запис проходив без лаку: на вокал не накладали практично жодних ефектів,

жодних дублів і autotuning, який зараз часто використовують продюсери.

«The Land of New Hope» відкриває незахищену, емоційну частину мене. Думаю, ми з моїм персонажем могли б помінятися місцями, так добре я її розумію. Чартові позиції альбому і відгуки критиків – це офіційні критерії успішності диску. Але особисто для тебе якийсь альбом може бути успішним незалежно від того, що думають інші . Для усіх знайомих музикантів найважливішою мірою успіху є розуміння, що все вийшло саме так, як сподівався, що досягнуті насамперед твої особисті цілі. Текст — Jim Daniels

Фото: darkside.ru

Фото: bestclub.com.ua Вінтажний рок, психоделія, гранж, важкий блюз та навіть пост-хардкор — усе це перемішалося у творчості відомого українського гурту Stoned Jesus. Нам вдалося виловити його засновника та страшенного трудоголіка Ігора Сидоренка і поговорити з ним про справи життєві. Ви відкатали попередній європейський тур разом із харківською командою 5R6. Поділися трохи спогадами: які складнощі виникали на дорозі, які відмінності між публікою в різних країнах? На цей раз не вийшло поїхати з 5R6, а минулого разу, звичайно, більш за все вразили відмінності менталітету. Чи то слов’янський пофігізм, чи то совкова корка ще довго на мізках тріскатися буде, але будь-яка позитивна дрібниця одразу викликає гірке відчуття жалю та сорому за те, як ця дрібниця виглядає у нас. Звичайно, дехто вже навчився хапати вершки і робити вигляд, що у нас тут також цивілізація, але повірте, ще багато часу має пройти, щоб в українських фастфудах з’явився рефілл, наприклад.

Що стосується менш глобальних питань, то величезний плюс концертів полягав у наявності майданчиків навіть у найбільш провінційних районах. Навіть в округах з населенням у 15-20 тисяч є профільні рок/ metal/панк-клуби з живою музикою, куди багато слухачів ходять не на гурти, а на жанр. Схожа ситуація була і з нами: народ приходив у stoner/психоделік-клуб послухати stoner та психоделії, а йшов додому з нашими платівками та футболками під пахвою! Адже якщо є нішеві заклади, то є і цільова аудиторія, а вона від початку налаштована позитивно. Де взагалі ти більше любиш виступати, в Україні чи закордоном? Ми от відіграли німецький фестиваль Freak Valley, де ділили сцену з топовими бандами цієї самої ніші (умовно кажучи, doom/stoner/ психоделік-рок). Півтори тисячі фанатів жанру, безкоштовне харчування, своєчасна виплата оговореного гонорару з неочікуваним приємним процентом зверху, під корінь розпроданий мерч, приємне спілкування з колегами по цеху, багатьох з яких я раніше лише на YouTube бачив... А

потім повертаєшся і граєш концерт в якомусь настільки дивному місці, що не дочекаєшся від звукорежисера басу в монітор, а від організатора водички на сцену. Тож, гадаю, моя відповідь зрозуміла. Справа в тому, що ТАМ ніша розвивалася роками, і для рядового західного слухача яка-небудь Tame Impala — всього-на-всього продовжувачі справи, скажімо, Velvet Underground. А у нас це дикість, бо немає рок-традицій. Мій тато не ходив на концерти Zeppelin та Rolling, він ходив на ВИА, так звідки ж тоді мені мати уявлення про те, як має звучати нормальна рокмузика? Але Москва не одразу будувалася, ми потроху йдемо до правильного сприйняття усього, що з цим пов’язано. Просто зараз це все нагадує другорічника, який засидівся у п’ятому класі, поки його однолітки вже всту-пають до університетів.

Розкажи про зйомку вашого нещодавно презентованого кліпу «Electric Mistress». Довго та непросто, якщо двома словами. Ми навіть встигли змінити драмера і декілька разів пересунути заплановану дату прем’єри. Віктор Придувалов — зайнята людина, все-таки провідний український кліпмейкер, але знову повернувся до активної роботи. Нас, звичайно, тішить, що він виділяє на нас час та ресурси — адже ми за кліп жодної копійки не заплатили з власної кишені. Результат вражає, мені такий лінчевський погляд дуже близький (Девід Лінч, відомий американський кінорежисер — прим. ДМ). Особливо блищить харизмою Діма Машкін з Seahorse, який виконує головну роль, та й в інших ролях задіяні в основному наші друзі та знайомі. Наразі у вашому колективі змінився драмер. Чи приніс новий учасник свіжі ідеї? Чи варто очікувати відображення змін в складі гурту та у вашій музиці?

Але дівчата, звичайно, у нас найкрасивіші! Незважаючи на деспотичну природу вашого покірного слуги як єдиного автора

Фото: http://lostmemories-art.blogspot.ru

концертів. І знаєш, з’являються люди, які просто не розуміють, що таке «немає часу», і поспішають вашого покірного в першу чергу звинуватити у зірковій хворобі та снобізмі, мовляв, зазнався Ігорьок, славою накрило. А я от сиджу та й думаю: чи потрібні мені такі люди взагалі? Якась така побутова заздрість прокидається чи що. Загалом, змінюється коло спілкування, а сам я поки що ні. От як буду на метро з персональним водієм ходити — тоді так, клініка! Що можеш сказати про співпрацю з німцями Nasoni Records?

матеріалу Stoned Jesus, будь-які зміни навколо нас/з нами відобра-жаються на нашій музиці. Вітька більш роковий та качовий драмер, ніж Вадим. Він, звичайно, не дуже знайомий з нішею, у якій ми крутимося, але з другого боку, це шанс з цієї ніші вилізти. Будь-який великий гурт починав у межах жанру, а потім з них виходив. Хочеться провернути подібний фокус у найближчому майбутньому, і нова кров — найкраще тому підґрунтя. В одному з інтерв’ю ти казав, що почав писати матеріал для майбутнього гурту Stoned Jesus, коли в тебе були, як то кажуть, bad times. І як, тебе це врятувало? :) Як загалом змінилося твоє життя з популярністю гурту? Знаєш, от якраз зараз відбуваються цікаві речі. З’явився кліп, нас крутять по радіо, ми граємо на масштабних фестивалях — от в неділю радували тисячі три народу на «Рок'n'Сiч» — а я все так само ходжу в офіс на роботу і відчайдушно намагаюся викроїти час на свої три групи (Stoned Jesus, Krobak і Voida) та організацію

Це інший бік нашого, емм, успіху. Якщо на пост-радянському просторі особливу важливість відіграє якісний продакшн (той же кліп), то у нішевих колах європ-америк ти нуль без палички, якщо у тебе немає релізу на вінилі. Для цінителів олдової музики найбільш трушний носій завжди залишався єдино правильним, та й так багатьма ненависні хіпстери повернули моду на цей формат. Ханс із Nasoni сам на нас вийшов, що якоюсь мірою дозволило нам диктувати умови, однак ми не стали нахабніти. Хоча, вже три вінили менш ніж за рік («Seven Thunders Roar», пе-ревиданий дебютний «First Communion» та нещодавній сингл «Electric Mistress») — хіба це не нахабство? В цілому, ми один одним дуже задоволені, а особисто я вже рік як перестав купувати компакт-диски. Навіщо, коли є така краса як вінил?

Поговоримо трошки про музичні формати. Нещодавно ви випустили Electric Mistress на вінилі. У тебе самого є вдома техніка, щоб відтворювати платівку? Як ти вважаєш, чому, здавалося б, застарілий формат вінилу знову в тренді? У мене немає, я хіпстер! Я ціную вінил у першу чергу за шалене оформлення, за дух, за традиції, за естетику, а якість для мене вже на другому місці. В кінцевому рахунку, зараз 99% музики слухають в mp3, про яку аудіофілію тут може йти мова? Проте для релізу на платівці ми мінімально перезвели обидва альбоми, тож я надаю перевагу їх прослуховуванню саме в такому вигляді, без шаленої компресії CD та, особливо, mp3 версії. Ну і формат я не вважаю застарілим, та й не один я — 2012й став першим роком, коли нові релізи на вінилі продавалися краще, ніж старі. Тобто, які-небудь платівочні джеки уайти та леді гаги вряди-годи перегнали численні перевидання «The Dark Side of the Moon», шариш? Я такій тенденції не можу нарадуватися. Слухаєш якісь українські музичні гурти? Бути чукчею-письменником і не бути чукчею-читачем неприпустимо. А особиво коли йдеться про потенційних знайомих чи суперників! Мені тут нещодавно по секрету повідомила одна дівчинка, яка робить документалку про сучасну українську андерграунд-сцену, що нас 99% опитаних музикантів називають в числі найулюбленіших команд. Визнання від колег по цеху — що може бути приємнішим? Тож поспішаю висловити респекти у відповідь хлопцям з 5R6, Maloi, Wolverine Blues, Ethereal Riffian, Date Rape, BOMG, Somali Yacht Club, Backchat, Forever Wasted та іншим. А з російських команд ми дуже котируємо Vagiant та Vespero. Питання глобальне і філософське: у чому секрет успіху Stoned Jesus? Комбінація багатьох факторів: від раптової моди на stoner, який ми грали ще чотири роки тому, до грамотного продюсерського підходу нашого опікуна — лейблу «Інша Музика». Але два основні наші козирі, як на мене, — це власне пісні та їх живе

виконання. Ви можете скільки влізе грати круту жанрову музику, але якщо замість пісень у вас набір рифів, а барабанщик плутає третю пісню з шостою, то ви небагато досягнете. Але і ці пісні, мелодії, хіти, називайте як хочете, пропадуть даремно, якщо грати їх у півсили. Ми ніколи не працювали над концертним шоу, просто є речі, які приходять до тебе, коли валяєш дурня на репетиціях, і тобі видається кумедним повторити їх на концерті. Дехто казав мені, що ми занадто захоплюємося сценічною хореографією, особливо на «I'm the Mountain». Ну даруйте, хлопці, але це наша найулюбленіша пісня, і я не збираюся стримувати емоції, коли мене ковбасить від музики! Коли ми почуємо щось новеньке від вас? Влітку, думаємо, почнемо писатися. Треба ж хоч пару новеньких пісень презентувати під черговий європейський тур восени! А третій повноформатник буде вже наступного року. Декілька слів для наших читачів. Роби, що любиш, і люби, що робиш. Піс, СтДж! Текст — Helle Danova, Артворк Stoned Jesus — http://vk.com/stoned_jesus

Вечір по стоунеру

Перш ніж вирушити на завоювання закордонних земель, київський бенд Stoned Jesus дав концерт для своїх земляків у столичному Underground Music Hall. Виступ був дійсно знаковим: гурт представив нового драмера та відео на пісню «Electric Mistress», до того ж, зробив це в компанії не менш цікавих команд — Wolverine Blues та 5R6. Концерт розпочався із добрячою затримкою, що, в свою чергу, стало плюсом для тих, хто боявся не встигнути з роботи – в тому числі й для мене. Незважаючи на те, що харківський гурт із закрученою назвою 5R6 виступав першим, він зібрав досить численну аудиторію, яка виказувала гарну підтримку виступаючим. Здається, хлопці й самі були здивовані таким гарячим прийомом. Музика команди схожа на прог з ухилом в альтернативу – мазафачину часом можна відчути і в музичному, і у вокальному планах. Наразі 5R6 ще не випустили жодного альбому (вокаліст Stoned Jesus навіть протролив їх з цього приводу) і в своєму арсеналі мають лише EP «Knots & Spirals». Проте вони вже встигли покататися Європою разом з головними винуватцями дійства. Сподіваюсь, ця справа не буде відкладена в довгий ящик, адже виступ харків’ян мені дуже сподобався. Наступними були Wolverine Blues. Я обожнюю цю команду, але сьогодні вони мене, на диво, «не зайшли». Ні, виступ був на якісному рівні. Можливо, враження від щойно почутого заважало власне мені адекватно їх сприймати. Переслухавши альбом вже вдома, зрозуміла: матеріал шикарний. В’язкі рифи і закручені соляки з блюзовими примісами, смачний жирний звук, що немов капає зі струн — що й казати, дебютна робота хлопців вище усіх похвал. А хриплий вокал, який місцями нагадує Леммі Кілмістера, якнайкраще довершує загальну картину.

Нарешті дійшла черга до Stoned Jesus. Хлопці влаштували на сцені справжнє божевілля: часом здавалось, що вони рознесуть все навкруги до бісової матері. Stoned Jesus вдало міксують багато різних напрямів; вдало відображуючи найпрекрасніше кожного з них і змушує звучати їх по-свіжому й оригінально, балансуючи на контрасті дурманного релаксу та навіженого драйву. Завдяки цьому 8-хвилинні пісні пролітають за одну мить, і хочеться, щоб вони звучали хвилин так зо двадцять. Свою улюблену «I’m the mountain» я можу годинами слухати на «повторі», для мене ця пісня є квінтесенцією творчості Stoned Jesus, і тільки завдяки їй можна одразу опинитись в рядах її фанатів. Новий барабанщик колективу молотить від душі, при цьому здається, немов він медитує за установкою. Щодо нового кліпу, то він, відверто кажучи, вийшов таким собі, втім, згодиться для привернення уваги нових слухачів з екрану телевізору. А так… кому здався той кліп, коли від отримуваного кайфу закочуються очі і ти просто не в змозі відволікатись ні на яке відео?! Хітово, емоційно, злагоджено та, врешті-решт, просто бездоганно — так виглядають хлопці на сцені, а звучать… ні, мені не хочеться казати, що вони звучать, немов «європейський бенд». Я думаю, що не за горами ті часи, коли зарубіжні групи будуть рівнятись на українську метал-сцену, і одним з тих її зразкових представників будуть Stoned Jesus.

Текст — Pantera

Ще один рік з моменту останнього МНМ пройшов майже непомітно – і ось вже 14-й фестиваль METAL HEADS’ MISSION відбудеться усього за декілька тижнів! Традиційно розважальний комплекс «Солнышко», розташований на дев’ятому кілометрі траси Євпаторія — Сімферополь, «триматиме удар» — цього разу упродовж чотирьох фестивальних днів, а також ночей: в темну пору доби з 03.08 по 04.08 відбудеться окрема частина фестивалю, присвячена стилю black metal – BLACK SEA STORM. Уперше адепти чорного жанру зможуть почути команди з декількох країн світу у найбільш пасуючий для цього час. Музичну складову MHM визначать Dying Fetus, Morgoth, Artillery та більш ніж 50 команд з 17 країн світу. Закриттям фестивалю стане найугарніша афтерпаті з конкурсами, групою Пающіє Труси та декількома відмінними метал-командами. Традиційно протягом усіх фестивальних днів працюватиме метал-маркет (офіційний мерч фестивалю, CD, DVD, журнали, майки, рок-атрибутика), а любителі спорту матимуть можливість прийняти участь в декількох веселих фестивальних конкурсах. Знайди однодумців та друзів на найбільшій в Україні форумівці — зустрічі відвідувачів форуму MHM! Хмільний стан забезпечено! Яскраве сонце, море, пиво та музика! Чотири дні повного відриву від реальності! Приєднуйтесь до нас у ці гарячі серпневі дні! Офіційний сайт фестивалю: www.mhm-fest.com

Металевий Göteborg Сьогодні все більше й більше українців дозволяють собі поїхати за кордон – хтось обирає музичні фестивалі, хтось – культурний відпочинок, а декому вдається поєднувати і те, й інше. Прихильники важкої музики часто цікавляться тематичними місцями, де можна було б відпочити, відвідати локальний гіг, поспілкуватися з однодумцями та відчути на смак тутешнє рок-життя. Починаючи з цього номеру, Daily Metal буде робити екскурси по різних містах світу, отримуючи інформацію «з перших рук» — від мешканців цих міст, для того, щоб наступного разу ваша поїздка стала ще яскравішою та незабутньою. Згадавши про місце народження популярного метал-жанру під назвою Melodic Death Metal, ми вирішили побалакати з деякими жителями Гетеборгу, кожен з яких дава відповіді на наступні питання: ‣ Що для вас означає поняття Göteborg Metal? Це стосується самого звуку чи окремих гуртів? ‣ Ви часто зустрічаєте відомих рокзірок у вашому місті? Розкажіть історію з Гетеборзького рок-життя, яка вам найбільше запам’яталася. ‣ Розкажіть про улюблені місця відпочинку та магазини, де ви купуєте диски/мерч. ‣ Які зміни сталися в рок-житті вашого міста, якщо порівняти сьогодення й ті часи, коли ви тільки починали слухати метал?

І ось, що з цього вийшло...

Мартін: Göteborg Metal: Для мене це більше сам саунд, ніж групи. Хоча я можу асоціювати саунд з певними бандами (старий In Flames, At the Gates). Тобто під поняттям Göteborg Metal можна розглядати як перше, так і друге. Проте це не означає, що всі гурти-вихідці з Гетеборгу автоматично матимуть той самий «гетеборзький» саунд. Рок-зірки: Так, часом це трапляється. Особливо, коли приходиш на концерти – там можна зустріти безліч відомих музикантів. Я міг би сказати, що Йохан Хегг (вокаліст Amon Amarth) «живе» в Brew House, тому що його можна зустріти там практично кожного разу, коли приходиш туди на якесь шоу. Подія, що найбільше мені запам’яталася – останній концерт Burst, який гурт дав незадовго до розпаду. На тому концерті я також зустрів свою дівчину :) Відомі місця: Truckstop Alaska в Hisingen – одне з визначних метал-місць нашого міста. Вони організовують концерти і діють як певне об’єднання – ти повинен бути членом цього об’єднання, щоб мати право увійти до клубу. Стіни тут декоровані перевернутими хрестами, понівеченими і розчленованими ляльками, психоделічними малюнками, пентаграмою, зробленою з кісток та іншими моторошними штуками. Це місце

з домашньою атмосферою, де виступають багато банд середнього рівня. Також тут проходять вечори переглядів фільмів жахів, але я в основному ходжу на концерти. Це моє улюблене місце!

Sticky Fingers не можна назвати типовим «метал-місцем», проте в підвалі цього клубу можна послухати важку музику – менш комерційну порівняно з чисто роковим Rockbaren. Тут на верхньому поверсі проводиться багато метал-концертів для дещо більших груп. Якщо плануєте відірватись разом з компанією друзів, котрі мають різні музичні вподобання, це місце – очевидний вибір, оскільки ваші компаньйони, чий музичний смак є відверто жахливим, зможуть провести вечір на другому та останньому поверхах (якщо там не проходить ніякого концерту), а ви – розважитись у підвалі.

Rock House, на мою думку, сьогодні є головним металшопом в Гетеборзі. Він розташований в центрі міста, і тут можна знайти що завгодно – від вінилів та дисків до звичайного мерчу. Час від часу тут проводяться автограф-сесії, хоча я рідко їх відвідую. Тут можна зустріти багатьох відомих музикантів, якщо ви зацікавлені в таких речах. Зміни: У Швеції, допоки вам не виповниться 18, ви не можете відвідувати заклади, що відкрито продають алкоголь. Тож найбільшою зміною для мене стало те, що зараз я можу робити те, що хочу, і мій «великий брат» не докучає мені, розповідаючи, що можна і чого не можна. Металеве життя тінейджерів складається з відвідин металшопів або місць, що мають окремий бар (таких як Brew House). Коли мені виповнилося 18 і «великий брат» перестав слідкувати за мною, я став більш вільним. Напевно, це найбільша різниця.

Іларія: Göteborg Metal: Я вважаю, що це просто своєрідна гра слів. 90-ті роки для Гетеборгу видались дуже плодовитими – з’явилося багато банд: Grotesque ( які пізніше стали At the Gates), Ceremonial Oath, In Flames, Dark Еranquility тощо. Їх музика була різною, якщо говорити про її грубість та індивідуальність, тож єдине, що вони мали спільного – всі вони були з Гетеборгу. На мою думку, визначення «мелодик-дез метал» дуже підходить для опису місцевої сцени, тому що більшість з них мали дійсно більш мелодійний саунд порівняно зі «Стокгольмською сценою», і мені здається (навіть якщо мені подобаються такі групи як Dismember, Grave, Entombed), що вони мають глибшу лірику, ніж звичайні повісті про різанину. Тож поняття «гетеборзький саунд» — влучний спосіб трансформувати музику у своєрідний рух… У 90ті це було масштабне явище – згадайте хоча б «саунд Сіетлу».

Рок-зірки: Так, я зустрічаю їх практично на кожному концерті. Багато людей сподіваються знайти їх у пабах чи місцях на кшталт того, але це досить рідкісні випадки. Я люблю казати, що Гетеборг має змінити назви своїх районів на назви гуртів, які там живуть :) Часто вони живуть досить близько один до одного. Коли я переїхала до цього міста, то жила в районі, який я називаю «район Dark Tranquillity». І одного разу побачила, як Мікаель Станне разом із жінкою та дітьми виходить зі свого будинку, двері якого були просто навпроти моїх! А також неподалік від того місця я якось зустріла колишнього гітариста Evergrey, що гуляв із своїм псом. Відомі місця: Їх дуже багато — я б розділила їх на типи: Паб/рок-кафе: найбільш відомими є Belsepub (80 шведських крон за вхід), Rock Baren та Sticky Fingers. Також можете відвідати Haket, якщо вам більше до душі ембіент чи музика такого типу. Металшопи: Мій улюблений — Grothica (вони продають просто неймовірні сукні, та і жінка, що є власницею цього магазину, дуже мила), Shock, а також на вулиці Andra långgatan є безліч магазинів з касетами й вінілами, де часто можна натрапити на раритетні речі за прийнятну ціну. Зміни: Я помітила, що і в Мілані, і в Гетеборзі є одна й та сама проблема: мало хто любить саму музику. Ніхто не хоче витрачати на це гроші, принаймні точно не молодь, яка надає перевагу розвагам або купівлі дорогого одягу. Я завжди любила слухати живу музику в невеличких закладах, і це витрати, на яких я не планую економити.

Матіас: Göteborg Metal: Для мене гетеборзький саунд проявляється в мелодійному, добре зіграному дез-металі. Творці саунду — At The Gates, Dark Tranquillity та In Flames — мої друзі. Ми всі є вихідцями з одного району Гетеборгу і тусувалися разом ще до того, як ці хлопці стали відомими: пили пиво, хедбенили та слухали навіжений треш метал. То були чудові часи. У мене була найкраща юність, яку я провів разом з ними. Звісно, я також грав у банді, в принципі як і усі в ті часи, але ми не зазнали великого успіху. Тож замість того я повинен був стати журналістом та писати про музику :) Сьогодні багато гуртів з усього світу грають метал з гетеборзьким саундом, і помітно, що ця сцена справила на них неабиякий вплив. І жодного з цих гуртів сьогодні не було б, якби не було At The Gates, Dark Tranquillity та In Flames. Я дуже пишаюся своїми старими друзями, а також тим, що я був частиною дез-

металічного руху в Гетеборзі наприкінці 80-х. Рок-зірки: Я завжди їх зустрічаю. Гетеборг – маленьке місто, і якщо ви цікавитеся металом, тут є не так вже й багато місць, де ви могли б розважитись. Я постійно зустрічаю хлопців з вищезгаданих гуртів, а також з Hammerfall, Tiamat, Evergrey, Death Destruction, Amaranthe, Hardcore Superstar, The Resistance. Разом з другом я проводжу метал-вікторину в 2112 — це чудовий бар/ресторан, власником якого є учасники In Flames, і метал-зірки з Гетеборгу є її частими учасниками. Один з недавніх спогадів, що є дуже приємним для мене: коли Hardcore Superstar мали великий концерт в Trädgår’n в Гетеборзі, в середині сету запросили мене на сцену, щоб сказати тост, перехиливши шот Ягермайстеру разом із натовпом. Це було класне відчуття і це було весело! Ці хлопці – найкращі! Відомі місця: 2112 – Бар «In Flames» – він вражаючий! Це дійсно затишне, класне та витончене місце. Вони готують найкращі в Швеції гамбургери, мають найкраще пиво, найкращий персонал та гостей. Ви зобов’язані відвідати це місце, якщо будете в Гетеборзі.

Bengans Skivbutik – єдиний справді великий музичний магазин з тонами метал-музики. Наше місто було відоме по всій Швеції завдяки кількості магазинів і гарним цінам, але часи змінюються, та й багато хто тепер просто скачує музику, тож зараз їх лишилося зовсім небагато. Але Bengans і досі міцно тримається. Якщо пощастить, ви можете зустріти якусь рокзірку поруч із прилавком. Басист Tiamat — мій хороший друг Андерс Іверс — працює там уже багато років.

Gothenburg Sound Festival – всесвітньо відоме свято ґгетеборзького саунду, що проходить на початку січня. Заходи

пов’язані з саундом, виставками, токшоу та іншим – чудовий спосіб сказати «привіт» майбутньому року з фантастичною музикою. Це – глибоке свято. Зміни: Коли я був підлітком, ми завжди виступали проти Лос-Анджелеського глему та хейр-металу. В цьому нам допомагав дез-метал. Разом із андерграундною дез-метал сценою з’явився рух «зроби це сам», і я вважаю, що це дало багато уроків нашому поколінню. Ми повинні були писати власні журнали, записувати і розповсюджувати демо-касети по всьому світові, говорити з власниками клубів щодо проведення своїх концертів — тому що більше ніхто цього для нас не робив. Зараз наше покоління вже досягло 40 років і багато хто з нас досі пов’язаний з музичною сценою тим чи іншим чином. Але сьогодні все інакше. Я не думаю, що діти, котрі є фанами важкої музики або грають в бандах, мають боротися, як те робили ми, тому що тоді дорослі не розуміли, що ми робили. Сьогодні дітям не потрібно щось нам доводити, тому що ми – дорослі – все розуміємо. Ми були там. Сьогодні набагато легше зробити так, щоб твою музику почули інші люди завдяки Інтернету та іншим засобам. Але разом з тим сьогодні з’являється все більше й більше гуртів, тож часом пробитися не так вже й легко. Сьогодні молодь загалом є кращими музикантами, ніж були ми, але чи є кращими пісні? Чи є жанри металу більш унікальними? Я не маю на увазі, що вони були кращими раніше – просто іншими. Важливим є завжди вірити в те, що ти робиш через любов до музики. Отримувати задоволення і хедбенити до божевілля!

Йохан: Göteborg Metal: Поняття Göteborg Metal включає в себе як особливий саунд, так і гурти. Такі банди як Ceremonial Oath, In Flames, Dark Tranquilltiy та At The Gates були добрими друзями. Хто вчився в одній школі або навіть жив на одній вулиці. Кілька разів вони навіть мінялися учасниками гуртів між собою, тож я вважаю, що поняття «саунд» і «гурти» тісно пов’язані між собою. На початку в саунді було більше дезметалу і менше мелодійності, проте згодом все стало навпаки. Зараз In Flames навіть стали одним з найбільших музичних експортів Швеції. Я не слухав гетеборзької метал-сцени до кінця 90-х і не можу сказати, що вона мала вплив на музику мого гурту Bult. Сьогодні існує багато гуртів, що намагаються грати «Гетеборг метал», але особисто я намагаюся писати музику трохи інакше, щоб вирізнятися з натовпу. Але я вважаю, що кожна металкор або декор група сьогодення має In Flames в списку тих банд, що на них вплинули. Рок-зірки/ відомі місця: Дуже часто трапляється так, що ти стикаєшся з учасниками In Flames, Dark Tranquillity або Arch Enemy. Учасники In Flames є

співвласниками бару/ресторану 2112 (названого так в честь неймовірного альбому Rush!), що став місцем відпочинку для метал-еліти Гетеборгу. Кілька тижнів тому Dark Tranquillity проводили тут вечір прослуховування нового альбому! Крім того, коли в місті проходить будь-який концерт, ви можете бути впевнені: афтерпаті напевно буде проходити в 2112. Мені доводилося випивати тут разом зі Slayer, Baroness, The Sword, Entombed, Arch Enemy та The Black Dahlia Murder. Якщо ви шукаєте локальних концертів, можу порадити Club Belsepub в Henriksberg. Практично щосуботи тут виступають місцеві гурти, а також час від часу більш відомі гурти. Клубом керує Тоні Єленкович (Icon in Me, Mnemic, M.A.N, Transport League), і це хороше місце для вирощування нових гуртів з нашого міста. Коли справа доходить до купівлі одягу та мерчу, Shock.se є безперечно найкращим місцем! Зміни: Вищезгаданий Belsepub існує з кінця 90-х – в ті роки було дуже багато клубів такого типу, проте з часом більшість з них позачинялися. В принципі, за 20 років не сталося нічого надзвичайного. Перше місце, де новоспечений гурт проводить концерт – центр відпочинку молоді, а коли вони доростають до того віку, коли можна легально вживати алкоголь, їм дозволяють виступити в Belsepub, і вже звідти вони прокладають собі шлях у майбутнє. У Швеції надзвичайно легко отримати підтримку уряду, якщо ви граєте музику. Наприклад, вам можуть допомогти з орендою репетиційних залів. Тож існує дуже багато гуртів, і конкуренція досить жорстка. Багато гуртів хочуть бути побаченими, і тут дійсно бракує місць для проведення виступів. Іноді здається, що серед аудиторії Гетеборгу переважають учасники гуртів, а не просто слухачі. Текст — Pantera, Helle Danova

Фото надані учасниками опитування

Симфомагія Коли афіша пообіцяла не просто концерт, а шоу в супроводі скілько-хосьтам-D відео, стало трохи не по собі. Маючи негативний досвід подібних кросоверів, я боявся знову потрапити у зачароване коло, коли розумієш, що прийшов начебто на концерт, а насправді відбувається щось незрозуміле. Проте Symfomania зуміла зробити так, що Jim Daniels дивився тільки на сцену. Уже на підході до планетарію можна було побачити різношерстні компанії, що стікалися на видовище: одні з дітьми, інші, напевно, з колегами у злегка ослаблених краватках. І, само собою, чорні майки з розтягнутим горлом і гордим написом «Ария» на спині та грудях. Концерт став першим після тривалої перерви у роботі Symfomania. Жіночий склад — жіночі проблеми. Багато учасниць за два роки стали мамами, дехто навіть двічі. Саме через це відбулася часткова

заміна складу, і концертний графік схуд до непристойного мінімуму як для команди з двома студійними альбомами і треками в радіоротації. «Особливий» концерт, як обіцяли самі дівчата, почався вже із зали. Ніколи б і на гадку не спало, що в планетарії може бути настільки затишно і по-домашньому. І навіть незручні крісла не заважали спостерігати за містерією на сцені. Збуджена публіка, яку запустили із запізненням, здається, мало звертала уваги на те, де й на чому вона сидить. Двоє по сусідству, здавалося, скриплять зубами від бажання почути хоча б ноту.

Symfomania почала агресивно і впевнено. Не було ніяких розжовувань і розшаркувань. Відразу ж у збуджену публіку полетіли півдесятка класичних композицій «Арии». Спочатку «Улица роз», а потім «Последний закат». Пілся перших двох аудиторія аплодувала зіжмакано і нервово,

наче з недовірою, але потім справи пішли набагато краще. Розігрівши публіку до небезпечного градусу, Symfomania скинули швидкість і затягнули «Раскачаем этот мир», а «Осколком льда» повністю вбили темп і додали пафосу. Проте, це виявилося прекрасним сигналом того, що «арійська» частина концерту закінчилася. Пісні «Арии» у симфонічному аранжуванні були, мабуть, тим чинником, який змусив багатьох прийти і купити квиток. Але дуже хотілося почути власні композиції Symfomania з першого альбому.

Дівчата не змусили довго чекати, навіть не дали публіці перевести подих і відпочити від шаленої атаки ендорфінів. Наступним відділенням справді стали власні композиції Symfomania. «Дозор» зі своїм основним рифом на віолончелі, а потім «Охота» і «Свеча», якою закрили «свою» частину, вивертали назовні всі добрі почуття і спогади. Головне, що на сцені не залишилося ні краплини від гри — все було щиро і просто. Навіть образи на куполі не могли відволікти погляду від двох прожекторів, у світлі яких смички і струни перетворювалися на голі нерви. Закрили виступ знову кавери. Вже виснажену емоційно публіку добили «Wolf to the moon», «Don't stop me now» і «Sacrament of wilderness», «I was made for loving you», і остання крапля — «Glasgow Kiss» Джона Петруччі, основний риф якої виконали на арфі, зробивши із виснажених людей — щасливих. Водночас, сендвіч із каверів на початку та в кінці шоу залишив враження, що Symfomania комплексує грати власні речі, які аж ніяк не гірші від представлених каверів.

Фото — Jim Daniels Артворк — http://www.symfomania.com.ua

Було приємно спостерігати, як на сцену вибігають діти чотирьох-пяти років і дарують музикантам квіти. Було приємно після такого гарячого вечора вийти під прохолодну зливу і остудити голову від занадто яскравих вражень.

Журналу Daily Metal постійно потрібна свіжа кров! Відвідали крутий фестиваль або концерт і хочете поділитися враженнями? Є що розповісти про новий реліз? Вам завжди казали, що ви добре пишете, але не було де застосувати свій талант? Ви фотограф? Музикант? Звукорежисер? Дизайнер? Веб-дизайнер? Шарите в хорошій музиці? Тоді долучайтеся до нашої команди!

P.S. ми також з радістю обговоримо будь-яке партнерство з організаторами «важких» музичних подій, лейблами, представниками музичних магазинів, виконавцями тощо. Свої пропозиції та коментарі пишіть сюди: helldanova@dailymetal.com.ua

Онлайн-представництво Daily Metal Сайт: dailymetal.com.ua Група ВКонтакті: http://vk.com/thedailymetal Група Facebook: http://www.facebook.com/DailyMetal?fref=ts