Daily Metal #2 - Hard Times by Daily Metal Webzine

Присвячується світлій памяті Джона Лорда (9.06.1941 – 16.07.2012)

Сергій Кузін Iron Mask

Біла Вежа Моноліт

Intro

Intro Треба щось же вам сказати. Тупо було б просто відвести місце під колонку редактора і не скористатися можливістю пофлудити. Другий номер DM -- тематичний. Період хард року у Великобританії -один з найяскравіших після бітломанії. Саме тому ми вирішили скласти власний рейтинг, який отримав назву Hard Nuts of Hard Rock. Можливо, наш вибір когось і здивує, але, на нашу думку, ці люди досягли вершини хард року. Усе було б чудово, якби не смерть Джона Лорда. Тому я на правах головного редактора прийняв рішення присвятити усю нашу працю Джонатану Дугласу Лорду, який залишив значущий выдбиток в історії хард року та світової культури в цілому. Загалом, вийшов дуже символічний і цілісний номер. Читайте, коментуйте, діліться з друзями. Ваш Jim Daniels

Tracklist Без бою - фестивальні поради swedenrockstage.com.ua.... 3 Inter alia - Iron Mask..................................................................... 5 Hard Nuts of hard Rock................................................................ 9 Persona grata - сергій кузін........................................................ 20 inter alia - Біла Вежа..................................................................... 26 Найкращі релізи травня-липня................................................... 30 Inter alia - моноліт........................................................................ 35

Редакційна група Тексти - Jim Daniels, Дмитро Войналович і Дар’я Мойсеєва Літературний редактор - Тетяна Дудник Відповідальний редактор - Roney Дизайн та верстка - Jim Daniels, Тетяна Дудник та Roney Головний редактор - Jim Daniels

Disclaimer: Daily Metal не має жодних прав на фотоматеріали, використані для оформлення журналу; вони використані з некомерційною метою, тому редакційна група не несе жодної матераільної відповідальності. Усі права на тексти журналу належать виключно Daily Metal1. Публікація матеріалів можлива лише за згоди DM та за наявності активного гіперпосилання на першоджерело. З питань звертайтеся через e-mail: metaldaily@ gmail.com 1

крім матеріалу на стор. 3-4

Без бою - фестивальні поради swedenrockstage.com.ua

Без бою, або Як не нажити неприємностей на фестивалі

Портативний GPS-навігатор. Він працює як на суші, так і в морі. З його допомогою, по-перше, можна дізнатися місцезнаходження потрібного вам об’єкта. А по-друге, перед поїздкою в навігатор не завадило б завантажити карту міст, в яких ви плануєте робити зупинки, що потім дозволить вам раціонально використовувати свій час. Кип’ятильник або інший нагрівач для чашки чаю або кави. Він не займе багато місця, зате дуже ефективний: варто включити в мережу - і у вас будуть гарячі напої в будь-який час дня і ночі. Кредитна картка. Часто в тій чи іншій країні в вашому гаманці може не виявитися потрібної валюти (або необхідного її кількості). Євро / долари приймають не скрізь. У таких випадках на допомогу прийде ваша кредитка. Портативний ліхтарик. Без його допомоги дуже важ-

кщо футбол без пива - не футбол, то літо без фестивалів - не літо. По всій Європі кожного року проходять десятки заходів - від локальних та вузькоспеціалізованих, які тривають 2-3 дні, до масштабних open air фестів, які можуть тягнутися і тиждень. Само собою, що у фестивальному кемпінгу - ви не вдома у теплі і цілковитому комфорті. Наші друзі з сайту swedenrockstage.com.ua - постійні гості Sweden Rock Festival - підготували для вас кілька порад, які пом’якшать незручності, з якими можна стикнутися у подібній поїздці. Оскільки часто рок-поїздка має на меті не тільки відвідування фестивалю, а й екскурсійну програму по різних країнах, приготуйтеся, що деякий час вам доведеться жити в готелі / наметі / каюті порома. Отже, в поїздці вам може стати в нагоді наступне.

Без бою - фестивальні поради swedenrockstage.com.ua

ко в нічний час знайти в наметі приховану пляшку віскаря. Або туалетний папір. Особливо, коли терміново знадобиться. Роздруківка running order. Знати час і місце виступу колективів на фестивалі - просто необхідно. А оскільки там за подібний бейдж з вас попросять 5 євро, доцільно буде підготувати його самому. Бажано, пару штук. Маркер. На кожному судні вночі вивішується список заходів, запланованих на день прийдешній. Маркером можна жирно виділити цікаві вам програми. Також і в своєму бейджі з розкладом виступів фестивальних гуртів ви зможете виділити ті, які обов’язкові до відвідин. «Портова сумка». У неї складається все, що вам може знадобитися на березі, або далеко від кемпінгу - вологі серветки, сонцезахисний крем, пляшка води, фотоапарат, накидка на вечір. Краще всього, якщо вона буде водонепроникною. Яскраві стрічки допоможуть ідентифікувати ваш багаж. Корабель відправляється не від під’їзду вашого будинку - до порту доведеться летіти, можливо, з пересадками, коли між рейсами практично немає часу. Тому яскрава стрічка дозволить швидко знайти свою валізу на транспортері і не сплутати його з чужим багажем. Дрібняки на чайові. За правилами хорошого тону, за обслуговування номерів треба залишати долар - два. Крім того, дрібні гроші стануть в нагоді і на таксі. Міні-аптечка. Добре, якщо засоби першої допомоги вам не знадобляться, але може всяке трапитися. Сумка для документів. Мова йде саме про сумочку з ременем, яка вішається на шию. Щоб гарячково не шукати документи, перетинаючи кордон (а також посадочні квитки на той чи інший вид транспорту), - тримайте їх всі разом і при собі. Сонцезахисний спрей. Погода в Швеції досить норовлива - теплим літнім днем може ні з того ні з сього початися дощ, а коли він закінчиться, можна спокійно обгоріти на сонці. Тому, якщо ви не хочете виглядати як вождь червоношкірих, візьміть з собою спрей з відповідним УФ фільтром, краще всього - не менше 25. Фляга. З її допомогою ви зможете завжди мати при собі улюблений міцний напій у зручному форматі. А також, давши покуштувати іноземцям нашого національного продукту, легко завести нові знайомства. Vodka - connecting people.

Гарних вам поїздок!

Inter alia - Iron Mask

Обличчя під залізною маскою

- Iron Mask має вже 4 лонгплеї. Який ви вважаєте найцікавішим і чому? - На мій погляд, наш останній альбом “Black as Death” найцікавіший з усіх. Ми працюємо з легендарним Марком Боулсом, його представляти не потрібно)) Він заспівав усі вокальні партії саме так, як ми задумали. Цей альбом вийшов повним, яскравим та важким. Але я дивлюся зсередини гурту і знаю всі нюанси, напевне, це також впливає на моє ставлення до кожного альбому. - Як працювалося з Йєнсом Боргеном над “Shadow of the Red Baron”? - Працювати з Йєнсом було дуже просто)) Він знає, що робить, і він зробив звучання Iron Mask таким, яким воно має бути. Зводити наш альбом йому допомагав Рікард Бенгтссон, який працював з Arch Enemy.

ельгійський гурт Iron Mask в Україні відомий, на жаль, невеликій купці людей. Але прагматичний і небанальний neo-classic metal бельгійців неодмінно збере навколо себе ще не одну тисячу шанувальників гурту Magic Kingdom - ще одного проекту музикантів Iron Mask. Про найближчі плани та найцікавіші моменти життя гурту Дар’я Мойсеєва поспілкувалася із бек-вокалістом Iron Mask білорусом Ромою Седлецьким. - У 2005 році Iron Mask провели тур із канадцями Anvil. Як усе пройшло? - Так, ми були у турі з Anvil, пройшло усе так, як згодом усі бачили у фільмі “Anvil! The Story of Anvil”. Ми потрапляли у різні ситуації, в які не хотіли потрапляти, аварію, наприклад, у Румунських Карпатах)) Досвід ми отримали колосальний, величезне спасибі хлопцям з Anvil.

Фото надані Ромою Седлецьким

Inter alia - Iron Mask

- Ви працювали над декількома альбомами з Олівером Хартманом, при цьому у вас були перманентні проблеми з основними вокалістами. Ви не думали запросити його як постійного вокаліста? - Олівер -- професіонал, він допомагає нам не лише в Iron Mask, а й у нашому другому гурті -- Magic Kingdom. Це він познайомив нас з Val Halla, з яким ми записали два альбоми. І, якщо ви помітили, Олівер заспівав повністю пару пісень на наших дисках))) В нього є свій гурт Hartmann, до того ж він зайнятий з Avantasia. Час покаже, і, можливо, ми запишемо з ним альбом))) - Восени 2011 року вас підписав німецький лейбл “AFM Records”. Як проходили перемовини? Контракт був підписаний на випуск лише одного альбому? Лейбл не пропонував перевидати три попередніх альбоми? - Перемовини з “AFM Records” тривали декілька міся-

ців. Ми підписали контракт на три альбоми. Наш попередній лейбл “Lion Music” превидає диск “Hordes of the Brave” у липні 2012 року у форматі digipak, лімітований тисячею екземплярів. Перевидавати “Shadow of the Red Baron” немає сенсу, оскільки він ще є на полицях магазинів. А наш перший альбом ми й самі не хочемо перевидавати ))) - Ви вже почали роботу із новим матеріалом для наступного альбому? - Душан (Петросcі -- гітарист, співзасновник Iron Mask -- DM) склав усі пісні для нового альбому. Та й в нас ще лишилося валом матеріалу, який не ввійшов до попередніх релізів. Уже навіть є трек-лист і назва нового альбому, але цього я вам сказати поки не можу))) - Марк Боулс знову запише вокал на новій платівці? - Щодо Марка я ще не впевнений. - Коли Iron Mask випустить наступний альбом?

Inter alia - Iron Mask

Magic Kingdom, й після виходу дебютного альбому в нас виникли певні проблеми з нашим тогочасним рекордлейблом. Другий альбом із назвою “Metallic Tragedy” був готовий (записаний і зведений у 2000 році), але ми застрягли в судових справах і не могли нічого випускати під своїм іменем. Нам надійшла пропозиція від “Lion Music” випустити альбом, і ми створили другий гурт -- це був наш вихід із ситуації, що склалася. У згаданий вище альбом “Metallic Tragedy” входила пісня “The Iron Mask”, написана на основі книги А. Дюма, й ми вирішили, що це буде непогана назва для гурту))) Так з’явилися Iron Mask. Після того, як ми виграли судовий процес, у нас стало два гурти))) За основу написаних текстів пісень ми зазвичай беремо реальні події з нашого життя або життя інших людей.

- Згідно з контрактом, ми можемо випустити альбом лише у 2013 році. - На яких фестивалях плануєте виступити цього року? Чи були пропозиції від українських організаторів? - Ми зіграємо декілька концертів цього літа у нас у Бельгії, а з України поки що серйозних пропозицій не надходило. Нам усім подобається ваша країна, ми навіть зняли відеокліп на пісню “God Punishes, I Kill” в Україні))) Зйомки проходили у Львові, дуже красиве місто і пречудові люди. - В інтернеті є інформація, що гурт отримав назву Iron Mask через те, що деякі пісні з першого альбому походили з роману А. Дюма “Людина в залізній масці”. Можливо, для текстів пісень ви використовували сюжети ще з якихось книг? - Все було трохи не так))) У 1998 році ми створили гурт

Inter alia - Iron Mask Наприклад, “Ghost of the Tsar” написана про російського царя Ніколая, “Shadow of the Red Baron” -- про Манфреда фон Ріхтгофена, “Gengis Khan” -- про Чингісхана. - Ви полюбляєте читати? Яка література вам подобається? Якою має бути історія, щоб вона могла стати основою для текстів Iron Mask? - Ми усі читаємо постійно й абсолютно все. Історія для написання текстів має бути такою, яка б зачепила (торкнула) особисто, бо ми усі виросли у різних країнах, й у кожного свої герої)) Але нас об’єднує одне -- heavy metal. - Маєте намір дати сольник в Україні? - Із задоволенням приїдемо грати в Україну хоч із сольним концертом, хоч на фестиваль))) Але найближчим часом цього не буде))

Hard Nuts of Hard Rock

Hard Nuts - Джон Лорд (реквієм)

завжди здавався мудрим старцем, який знає, чому небо синє і дим розвіявся саме над озером Монтре. У його завжди задуманих очах не було місця для суму -- останній рік життя він провів у музиці, допомагаючи Тоні Айомі та Ієну Гіллану з проектом WhoCares.

Майже рік тому Джон Лорд звернувся до своїх фанів із тривожною новиною: в нього діагностували рак підшлункової залози. «Хочу, щоб усі мої фани, друзі та всі, хто супроводжував мене в турах, знали, що я розпочав боротьбу з раком. Тож я роблю перерву у виступах, щоб пройти лікування. Звичайно, я продовжуватиму писати музику -- у моєму світі вона повинна бути частиною терапії -- і сподіваюся, що наступного року повернуся у чудовій формі”. Проте лікування не допомогло врятувати життя музиканта. 16 липня він помер в оточенні своєї родини. «Джон Лорд відійшов з Темряви до Світла” -- так резюмували новину про смерть маестро на його офіційному сайті. Але давайте напружимо мізки: чи була його творчість у темряві? Ні. Чи можна було з його вигляду сказати, що життя до нього несправедливе? Теж начебто ні. Щоправда, іноді, поглядаючи на фото Джона Лорда під час виступів, пробігала думка: «Він грає так, наче тягне на собі увесь тягар цього світу і через свій Hammond намагається розігнати грозу, яка нависає над ним». Не знаю як вам, а мені Джон Лорд

Джон Лорд був музикантом, чий вплив на хард рок був вирішальним. Само собою, найбільше він просла-

оли наш номер уже був уже практично готовий, прийшла чорна новина про смерть Джонатана Дугласа Лорда -- справжнього класичного музиканта і композитора в тісно сплетеній тусовці матьорих рокерів свого часу.

вився як клавішник Deep Purple. Гітара на overdrive не була новинкою -- поступово до «важкого» звуку приходили усі гітаристи, але мало хто мав таку підтримку, як Річі Блекмор. З амбразури його прикривав Джон Лорд своїм органом виробництва Hammond, який він разом з інженерами Deep Purple трішки вдосконалив. Завдяки

цьому поєднанню Deep Purple віднайшли свій особливий саунд і не загубилися на полі бою, оскільки сторін, воюючих за увагу студій звукозапису, було більше, ніж достатньо. Змінивши до Deep Purple у 1968 році близько десятка колективів, Джон Лорд ніяк не міг віднайти своєї ніші, де йому було б добре окопатися і довести власну техніку до абсолюту. Його одержимість класичною музикою лякала колег, і часто йому просто казали: «Чувак, вибач, але філармонія через дорогу». Прийшовши у Deep Purple, Джон Лорд знайшов власне alter ego в особі Річі Блекмора і відтоді й до самого розпаду гурту в 1976 році вони зайняли кругову оборону й укривали концертні зали щільним вогнем, який зводив з розуму. Як добрі бойові товариші, вони ділилися усім. Навіть підсилювач -- класичний гітарний Marshall вони ділили порівну, щоб насиченість звуку органа дорівнювала гітарі. Після розпаду «Mark IIІ» Джон Лорд пограв разом із Девідом Ковердейлом у Whitesnake, але у 1984 році знову повернувся до Deep Purple і, не перериваючи сольної кар’єри, пробув у складі гурту до 2002 . Його альбоми наповнені класичними мотивами і нескінченними пасажами електричного органу. Останній живий запис Джона Лорда вийшов рік тому. Це концерт у Будапешті зі скромною і промовистою назвою «Live».

Роберт Плант

Hard Nuts - Роберт Плант

юдина, яка вплинула на всіх і кожного, зокрема, вокалістів рок-музики. Будучи ідолом, обрамленим рамкою ще однієї ікони блюзу і хард-року Led Zeppelin, Роберт Плант високим вокалом і аполлонівською зовнішністю рвав на клапті душі всіх, хто приходив на його виступи.

www.wallpaper-music.com

«Коли я був дитиною, на Різдво ховався за шторою і уявляв що я -- Елвіс», -- ділиться спогадами музикант. Замість того, щоб стати слухняним клерком-бухгалтером, Плант починає крутитися у тодішній блюзовій тусовці, й за кілька років його запрошують у гурт, який збирав колишній гітарист The Yardbirds Джиммі Пейдж. Роберт Плант став не лише голосом Led Zeppelin, а й автором великої кількості текстів. Усе, що він писав, було наповнене містикою, дуже часто він звертався до міфології та книг Дж. Р. Р. Толкіна. Його експерименти на сцені та розкуті діалоги з публікою, прозвані «плантаціями», стали еталоном роботи на сцені для усіх фронтменів. «Головне не те, що ми -- перша група в світі, а те, що в наших голосах стільки нових ідей, що я просто не уявляю, як би ми могли бути другими». Ці слова Роберта Планта – бога і на сцені, і в житті – не просто вихваляння. Багато вокалітів і у Великобританії , і за її межами не приховували, що Роберт Плант був їх кумиром, який надихав, веселив і вчив. Зараз Роберт Плант займається сольною кар’єрою, хоча і не цурається час від часу давати концерти разом з Джиммі Пейджем.

Hard Nuts - Річі Блекмор

Річі Блекмор

дні вважають його генієм, інші -- людиною, якій пощастило познайомитися з Джоном Лордом. Так чи інакше, ми раді включити у наш рейтинг Річі Блекмора -- гітариста, який плював на усі писані й неписані правила і досі знаходиться у пошуках. Вітер експериментів шурхотів у його гітарі починаючи з дитинства. Річі Блекмор обожнював звучання скрипки і намагався надати своїй гітарі схожого звуку. Водночас він намагався змішати блюз із класикою, щоб отримати заряд, достойний маніякапіроманта. «Для мене блюз був занадто обмеженим, а класика -- дисциплінованою», -- зізнавався Блекмор. Проте місце для божевільних гітарних експериментів йому забезпечили Deep Purple. Якщо знайдеться у світі прихильників року людина, яка хоч день не ходила і не насвистувала його риф із «Smoke on the Water», то я сам -- Річі Блекмор. Провівши у Deep Purple шість років і наївшись фанкових тарганів вокаліста з «Mark III» Дейвіда Ковердейла і басиста Глена Х’юза, Блекмор засновує власний проект -- «Ritchie Blackmore’s Rainbow», фронтменом якого став нині покійний Ронні Джеймс Діо. Але руки гітариста зуділи не лише до музики та сольної кар’єри, а й до параноїдальної зміни складу Rainbow: гурт не починав запис чергової платівки, якщо Блекмор не звільняв хоча б одного музиканта. Зараз разом зі своєю дружиною Кендіс він медитує на сцені у складі фолкового віа «Blackmore’s Night».

www.fotografodigital.com.b

Hard Nuts - Піт Егню і Ден Маккаферті

Піт Егню і Ден Маккаферті

у як можна розділити на два шматки розповідь про музикантів, які свого часу створили справжній танк, так би мовити, оплот хард-року Nazareth? Ден Маккаферті (вокал) і Піт Егню (бас) заслужено повинні йти в одній зв’язці, так само, як і створили свою групу. Егню і Маккаферті - єдині музиканти, які брали участь у записі всіх студійних альбомів Nazareth.

Прості шотландські парубки, Маккаферті та Егню, переформатували свою тодішню команду The Shadettes і подумали, що краще звучати буде Nazareth. За компанію вони прихопили із собою Менні Чарльтона (гітара) та барабанщика Дарела Світа. Компанія виявилася настільки цікавою, що вони усім скопом переїхали до Лондона і почали активно «гріти» концерти Deep Purple. Егню та Маккаферті після першого релізу під непафосною назвою Nazareth (1971)

відчули хвилю і продовжували рубати конкретний, здобрений сингл-молтом хард. Сорок років на сцені і, як кажуть, ще більше по життю йдуть Егню та Маккаферті по долині хард року, вже витоптаній молодими і більш агресивними виконавцями. Але куди їм поспішати? У Nazareth уже все було, їм нема за чим ганятися. Десяток концертів за рік - і можна потихеньку сидіти в студії й попивати добрий шотландський сингл-молт.

Джиммі Пейдж

Hard Nuts - Джиммі Пейдж

е один легендарний музикант і учасник Led Zeppelin, якого часто називають піонером важкого звуку. Й досі ходять байки, що саме Пейдж записав відомий риф у пісні “You Really Got Me” The Kinks, яка стала прообразом рифової техніки, а відповідно, і хард року. Проте, сам музикант і учасники The Kinks це спростовують. Але незаперечним залишається факт, що серйозну музичну кар’єру Пейдж розпочав як сесійний музикант тих самих The Kinks. Потім був досвід гри на басі та соло-гітарі у The Yardbirds разом із ще двома геніями гітари – Джефом Беком та Еріком Клептоном. Але The Yardbirds благополучно розвалилися, і Пейдж почав збирати новий склад, з якого потім і виросли Led Zeppelin. Як зазначив оглядач Guitar World, «Джиммі Пейдж міг маніпулювати звуком своєї гітари так, що вона змінювала кольори і відтінки, як блюз-роковий хамелеон». Він також виступав як основний композитор і саунд-продюсер усіх записів Led Zeppelin – саме йому гурт завдячує своїм унікальним саундом. Пейдж любить експерименти – це те, чому він присвячував увесь свій час. Щоб домогтися ідеального звучання, він міг винести мікрофон басового барабана Джона Бонема у коридор, а Роберта Планта відійти на три-чотири кроки від свого. І досі гітаристи і саунд-продюсери намагаються відтворити звучання його гітари у «Whole Lotta Love».

Тоні Айомі

Hard Nuts - Тоні Айомі

іографія Тоні Айомі настільки багата й настільки заплутана, що DM з порогу радить вам почитати його автобіографію «Iron Man: My Journey Through Heaven and Hell with Black Sabbath». Айомі як відомий усьому світу гітарист з’явився усе-таки в Black Sabbath, чого там гріха таїти. Але не «саббатом» єдиним. До того, як мутувати в Black Sabbath, бірмінгемська четвірка (ну а що, The Beatles можна ж бути ліверпульською) пройшла стадії тривіального мутагенезу із Polka Tulk Blues Company в Earth. І хто провів Осборна, Батлера і Ворда крізь ці митарства? Правильно, Айомі. На той час він уже встиг засвітитися на місцевій сцені як гітарист кількох гуртів, які разом більше десятка виступів не могли протягнути. Аж потім він осів у ще одній блюзовій команді Mythology, де і познайомився з Білом Вордом. Після розпаду до команди запросили Оззі Осборна і Гізера Батлера, і карусель з назвами і стилями закінчилася солянкою із хард року і doom під усім відомою назвою. У віці 17 років з Айомі стався нещасний випадок на виробництві і він залишився без кінчиків середнього і безіменного пальців правої руки. Хто б міг подумати, що особиста трагедія стане початком чогось нового у музиці? Айомі знизив стрій своєї гітари з Е до С#, щоб зменшити тиск на пальці. А ви говорите, що все було задумано! Так чи інакше, саме цей інцидент визначив низьке, гугняве звучання гітари Айомі в Black Sabbath.

Hard Nuts - Джефф Бек

www.drummerworld.com

Джефф Бек

рочитав якось на одному форумі: «Існують два види гітаристів: Джеф Бек та усі інші». Так це чи ні, не нам вирішувати. Але факт залишається фактом: Бек своєю майстерністю набагато випередив свій час, такий собі Бетховен гітари. Починав Бек у ритм-енд-блюзовій команді Trident, а звідти перебрався в наднову зірку The Yardbirds, яка швидко виникла і швидко вибухнула.

Прийшовши у The Yardbirds, Бек почав штампувати собі фанатів з такою самою швидкістю, що і гурт -- хіти. І вже за деякий час шляхом експериментів він вибудовує власну манеру гри -- дисторшн і фуз. Музичні видання одноголосно впали навколішки, вихваляючи нового бога шести струн. Після того, як у 1966 році Джиммі Пейдж просто посередині північноамериканського турне витурив його із The Yardbirds за постійну неявку на шоу і ще гірший характер, Бек збирає

власний склад -- The Jeff Beck Group і продовжує монотонно підливати масла у вогонь своєї популярності. Ця команда протрималася до 1972 року і встигла засвітити неабикого, а сера Рода Стюарта. Після розпаду колективу Бека запрошували до себе і Pink Floyd, і Rolling Stones, але не судилося. Джеф Бек розігнав власну сольну кар’єру і записав добрий десяток альбомів.

Hard Nuts - Філ Лайнотт

Філ Лайнотт

ого шевелюру було помітно ще задовго до того, як на сцені вмикалося світло і Thin Lizzy виходили на сцену. Філ Лайнотт -- майстер басу і вокалу -- дуже довго мріяв про створення власної команди, але боявся, що темношкірого музиканта ніхто не сприйматиме. Але згадавши, що Джиммі Хендрікс саме в Британії показав ху із ху, кинув лихом об землю і створив Thin Lizzy -- ірландську зірочку в короні британського хард року. Але до цього були Black Eagles та Skid Row (не плутати з американцями із на той час худющим Себастіаном Бахом на вокалі), де Лайнотт грав із блискучим Гері Муром. Одразу взявши на себе обов’язки автора усіх пісень, він ні на хвилину не зрадив своєму слову. Харизматична, виведена наперед бас-гітара та глибокий вокал. Блискучі чорні очі, які дісталися від батька-бразильця, довершували ефект об’ємного закохування. Успіх Thin Lizzy принесла народна ірландська пісня «Whiskey in the Jar», яка показала сліпим до того часу продюсерам і музичним критикам, наскільки важкий норов у «легкої Ліззі». Після успіху Лайнотт продовжує писати пісні і блискуче їх виконувати. Після розпаду Thin Lizzy в 1984 році Лайнотт збирає ще один гурт -Grand Slam. Можливо, він повторив би історію Rainbow, але 4 січня 1986 року Філ Лайнотт помер від серцевої недостатності та пневмонії.

Hard Nuts - Кен Хенслі

Кен Хенслі

оворячи про британський хард рок, не можна пропустити гурт, який, напевно, першим увів у роккультуру часте використання слів «Demons and Wizards». Так, це Uriah Heep. Говорячи про Uriah Heep, не можна пропустити таку яскраву особу як Кен Хенслі. Саме з його приходом у Spice гурт різко міняє напрямок з біту i джазу в більш трендові у 1969 році progressive і хард рок.

www.ohrenbalsam.blogspot.com

Саме Кен Хенслі, починаючи зі «Salisbury» -- другого студійного альбому Uriah Heep -- стає отим самим моторчиком, який заправляв усім творчим процесом нарівні з гітаристом Міком Боксом та вокалістом Девідом Байроном. Хенслі проявив себе як геніальний клавішник і композитор. Сам він не раз зізнавався, що усі його пісні були написані за принципом «текст - гітара - клавішні». Коли Uriah Heep піднялися на хвилю, слово «популярність» стало синонімом «sex, drugs, rock’n’roll», для Кена Хенслі в тому числі. У середині сімдесятих майже у всіх учасників гурту почався безпробудний алкогольнонаркотичний період, який у 1975 році обірвався смертю басиста Гері Тейна. Хенслі відкрив очі, пересів на скотч і в 1980 залишив Uriah Heep і переїхав до США -- з одного боку вилікуватися від кокаїнової залежності, з другого -- продовжити сольну кар’єру, яка у Великобританії пішла косо-криво. Бінго! Усе вдалося непогано. Зараз Хенслі має 16 сольників та активно пише нові пісні.

Hard Nuts - Ронні Джеймс Діо

Ронні Джеймс Діо

плювати на те, що він американець. Свою славу і популярність Діо завоював саме у Великобританії. Створивши у 1967 році The Electric Elves, які потім мутували Elf, Ронні Джеймс Діо вивів цей гурт із пустельного блюз-року в лагуну хард року з відчутною фортепіанною складовою. У 1975 році, розбивши не тільки горщики, а й камеру оператора на фестивалі California Jam, Річі Блекмор іде з Deep Purple, і пропонує музикантам Elf з Діо на чолі зібрати власний

ансамбль, який нам тепер відомий як Rainbow. На думку більшості критиків, найкраще, що було в цьому клоні Deep Purple, -- вокал Ронні Діо. Він почав династію вокалістів, які мало вдавалися до джазових елементів, як Роберт Плант чи Йєн Гіллан, але вели кожну пісню рівно, наче в студії. Коли у 1979 році Блекмор без видимих причин звільнив Діо з Rainbow, то сказав: «Він співає чудово, але завжди однаково». Недовго думаючи, Діо приймає

припозицію Тоні Айомі і стає фронтменом Black Sabbath, але за три роки його звільняють. Захопивши із собою барабанщика Вінні Аппісі, Ронні Діо починає сольну кар’єру, яка відкрила не лише потужного Діо-композитора з виразною мелодикою і точним стильовим чуттям. До кінця свого життя Діо продовжував епопею з реюніонами, але співав завжди однаково, як в студії.

Усі фото із профілю Сергія Кузіна у Facebook, крім помічених іншими джерелами

Persona Grata - Сергій Кузін

ову рубрику DM розпочинає розмовою із Сергієм Кузіним. Для більшості він - діджей ранкового шоу Radio ROKS, але це не заважає йому керувати відверто попсовим “Русским Радио”. Проте Кузін і словом, і ділом переконує, що він усе-таки рокер і людина з могутнім авторитетом. Jim Daniels зустрівся із Сергієм Васильовичем у понеділок, через день після концерту Елтона Джона та Queen та одразу після ранкового шоу «Камтугеза», і ледве вибрався з-під пресу його авторитету. Але ще раз переконався у його неперевершеності. Рок – це задоволення. Серед рокерів чи тих, хто себе так називає, існують розбіжні думки, що є рок: чи стиль життя, чи образ мислення. Я ніколи до цього так не ставився. Моя думка не ексклюзивна, і я вважаю, що «рокові» хлопці починають займатися музикою, щоб подобатися ді-

вчатам, таким чином вони виражають своє ставлення до кохання. Може, це і є те, що мене заводить. Я не любитель пафосу і рокерів, які заявляють «Ми фігню не паримо, ми справжні, ми тру!» Це усе фігня собача, тому що рок-н-рол – це не просто музика, це і стиль життя, і ставлення до нього, і наявність внутрішньої свободи, яка у кожному з нас існує в межах певних компромісів. Я не прихильник сечовипускання на сцені, але те, що відбувається на парламентських трибунах і є в моєму розумінні анти-рок. А все інше – це задоволення і кайф. Я відчуваю світ через цю музику. От і все. Справжні рок-зірки – це люди, які не просто придумали якісь музичні стилі (хоча вони теж рок-зірки) чи ті, які створили унікальні музичні продукти, чи зібрали навколо себе таких самих талановитих людей. Рок-зірки – це люди, які мають внутрішнє сяяння, як, наприклад, Боб Ділан або

Річі Блекмор, який має власний погляд на світоустрій з його власними законами існування. Ці люди самі для себе першоджерела. Дехто вважає, що коли Блекмор вдався до кельтських наспівів зі своєю Кендіс, він зрадив якісь інтереси. Та пішли вони всі у баню! Він так живе, він не почав заробляти більше і бігати з плакатами Республіканської партії. Срав він на це все. Він просто схотів бути таким. Я не слухаю цю музику, це моє право. Мені не подобається те, що він робить зі своєю старою новою дружиною. Але це його право, а моє право – не сприйняти це. Оззі Осборн – м’яко кажучи, суперечлива у плані наслідування фігура. У нього всередині була вся таблиця Менделєєва, йому ставили усі можливі діагнози. Але хто наважиться сперечатися, що коли він співає «Я живу для вас», очевидно, що усе, що відбувається в його житті, відбувається на сцені, а все інше – підготовка, щоб на неї вийти. Оцінювати рок-зірок з погляду порядності чи моралі – справа для тих, хто нічого іншого не вміє робити. Свій перший рок-каталог я склав у сім років, тоді я ще жив у Німеччині. Мій перший запис був не The Beatles, а The Rubettes – англійська група з Аланом Вільямсом на чолі. Такі собі глемери в кепках. Я взагалі виріс на англійському глем-рокові T. Rex, Гаррі Гліттер… Досі їх люблю. Такий собі «Ласковый май» сімдесятих. Щоправда, є суттєва відмінність: перші грали виключно вживу, на живих інструментах, і всі вміли співати. Глем-рок придумали англійці – Марк Болан і Гаррі Гліттер. Він більш естетський, ніж американський. Візьмімо Queen – порівняно з ними всі інші «курять в стороні». Хоча Motley Crew – потрясна команда. Це ті рок-зірки, які були зірками у кожному промені свого сяйва: від клінічної смерті й до моторошної історії з аварією. Живий концерт для мене все. Я знаю, що таке студійні записи. Там із баобабів роблять співаків. Не хочу принизити студійних працівників, вони боги, які часто з гівна ліплять кулі. А живий концерт – це те місце, де можна побачити, що собою являє артист: і як музикант, і як людина, яка вміє працювати з публікою. Там видно, чи є у нього ота сама харизма, чи ні. З допомогою саундпродюсерів багато музикантів роблять розкішні альбоми, створюючи харизматичний наліт,

www.foto.delfi.ua

Persona Grata - Сергій Кузін

www.starlife.com.ua

а коли виходять на сцену, то складається враження, що там нікого немає. Видно, що хтось бігає, трясе патлами, музика гуркоче. Шуму багато, а рок-н-ролу немає. Я був на величезній кількості концертів, але не намагаюся створити якусь внутрішню градацію, який мені найбільше сподобався. У 2010 році я був у House of Blues Лос-Анджелеса на концерті Кріса Корнела. Я його вважаю найкращим вокалістом grunge. То було справжнім потрясінням -- вони грали абсолютно чесно, жодної записаної з пульта ноти, жодних технічних хитрощів, просто вийшло п’ять чоловік і засадили з першої ж ноти. Корнел співає, не шкодуючи себе. Ми всі пам’ятаємо, як Фредді Меркюрі -- при всій боголикості цього кренделя -- на концертах брав на октаву нижче, і це було зрозуміло. А

у Корнела цього немає. Якщо ноти прописані десь на рівні дельфінів, то він бере ту ноту, чого б це не коштувало. Мені подобаються Motorhead. Вони не готуються, не гріються, у них немає восьмихвилинних інтро. Виходять чотири бухих чуваки і кажуть: “Ми Motorhead, ми граємо рок, і йдіть ви всі в жопу. З першої ж ноти таке потужне цунамі просто зносить. Концерт Елтона Джона та Queen з Адамом Ламбертом оцінюю позитивно. Як на мене, це поки що був найкращий рок-концерт в Україні за звуком, на якому я був. Зайвий раз переконався, що майстерність не проп’єш. Відчував себе 17-річним: стрибав під усі пісні. Разом із майже 30-річним Ламбертом. Елтон Джон став заручником самого себе, але він у неймовірній творчій формі. Його бенд бездоганно грає, усе

Persona Grata - Сергій Кузін виглядає і звучить дуже злагоджено. Він не рок-н-рольщик у класичному розумінні, це давно минуло, ще в 70-х. Зараз це поп-блюз, частіше – просто поп-музика, особливо за його баладами усі дівчата світу просто стогнуть. При цьому він ікона та один із найкращих мелодистів планети. Найбільше дискусій викликає Адам Ламберт у складі Queen. Деякі коментарі в інтернеті мене сумно здивували. Навіть журналісти – люди, які розуміють, що таке нова людина в складі гурту, -- вдалися до якихось мастурбаційних тєлєг із серії краще він Меркюрі чи гірше, схоже чи не схоже, педик він чи ні, махровий він гей чи ні. Ламберт – самодостатня творча людина, з харизмою і нереальним голосовим діапазоном. Коротше, інопланетянин. Його вартість на американському ринкові -- від $ 300 тис. за концерт. У нього заслужена, якісна репутація у світі поп-музики, і нікого не хвилює, що він -- випускник American Idol. Чомусь ніхто не згадує, що в складі Dream Theater співає Джеймс Лабрі, який п’ять разів провалював кастинги на American Idol і плакав через це . Просте питання: а як ще ви хочете почути пісні Queen, коли Мей і Тейлор ще хочуть грати? Хіба Роджерс краще співав? Це в принципі мелодикламатор. Ще одне откровення для мене -- вокал Роджера Тейлора. Дядько співає безумно, яскраво, потужно, не полюбительськи. Якщо для Браяна Мея на першому місці всетаки гітара, то Тейлор -- цілком самодостатній вокаліст. Якби Фредді Меркюрі був живий, то все було б добре! Їх остання робота, “Made in Heaven”, -- найскладніша з погляду музичного матеріалу. Я думаю, що зараз ми б чули якісь епічні полотна, враховуючи тягу Фредді до подібних речей та експерименти з класичною музикою. Не виключено, що ми б побачили якісь неочікувані саундтреки чи форми на стикові образотворчого мистецтва чи кіно. Мені здається, що вони ішли до цього. Deep Purple -- моя улюблена хард-рок-група. Вони нанесли другий удар по моєму світогляду після того, як послухав платівку “Machine Head”. Але Deep Purple я люблю у складі Mark II: Гілан -- Гловер -- Лорд -- Блекмор -- Пейс. Найкращим альбомом у напрямі хард-року я вважаю “In Rock” Deep Purple. Там було все: і вага, і відсутність попсовості, яка, на жаль, була притаманна гурту в більш пізній період. Але мені складно судити -- я виріс на трьох китах - Deep Purple, Blak Sabbath i Led Zeppelin -- ну як їх можна порівнювати!

Persona Grata - Сергій Кузін Я більше ніколи не буду сперечатися публічно про музику. Ні на сторінках музичних видань, ні в іншому місці, крім своєї теплої компанії. Я достатньо довго витрачав на це душевну енергію та сили й усвідомив, що мої особисті переконання значною мірою були неправильними. Я не буду бігати зі знаменами за чистоту жанру, бо вони більше схожі на гебельсівські за чистоту нації. При цьому я залишаю за собою право суб’єктивно й дискусійно висловлювати свою думку щодо того чи іншого, не закликаючи ні до виключень, ні до заборон. Треба діяти за таким принципом: виключив кнопку і забув. Не хочу говорити про погані риси деяких політиків, бо навіть не хочу знати, що живу з ними в одній країні. Я, на жаль, не можу їх виключити, але можу зробити так, щоб навколо мене їх не було. Дійшов думки, що навіть мукання Стаса Михайлова може зробити чиєсь життя кращим. Але суб’єктивно вважаю, що те, що він робить, -- це музичний злочин. Але якщо когось, хто вийшов із запою і посварився з жінкою, його платівка змушує посміхатися -- значить так і має бути. Музична критика, так само як і театральна чи кінокритика -- це вправи в словесності тих, хто хотів досягти чогось у ційсфері, але з певних об’єктивних причин -- захворів чи мама не пустила -- у них це не вийшло. Українська клубна культура жива. Є різні проекти: і танцювальні, й інді, і рок-напрямки. Навколо музикантів знаходиться цілий соціум журналістів, розкішних дівчат, які живуть цією музикою. Я поділяю популярну музику на гарну та власне попмузику, а все інше називаю попсою. Щоб не виводити формулу: “Блєстящіє” для мене попса, а гурт “Слівкі” свого першого складу -- поп-музика. Там є і вокал, і якась думка, і шоу. Жінка в рок-музиці -- це нормально. Я не з тих, хто думає, що жінка на кораблі до біди. Одна з найкращих ударників у рок-музиці -- дружина Карлоса Сантани Сінді. Коли я слухаю музику, немає значення, жінка це чи чоловік. Проте є хитрощі продюсерів, коли на сцену виходить типова попсова блондинка і починає ставити з себе рокершу. Літа Форд заслужено отримала нагороду за найкращу рок-зачіску, бо з усім іншим була проблема. У рок-музиці важливі тексти. Вони не всі про тьолок. А якщо навіть і про них, то зовсім по-іншому сказані. У цьому видно ставлення до життя в цілому. Вони не те що правильні, вони чесні.

Persona Grata - Сергій Кузін Австралія для мене -- ікона. Джордж Янг розповідав, як їх виховували. Усе було дуже просто: виходиш грати у паб, починаєш нести щось лицемірне і пафосне -- і в тебе летить кілька стаканів -- тут вже ухилився -- не ухилився. А у нас -- ручки, ножки, “я вас люблю”. Я не закликаю кидатися бокалами, але внутрішня емоційна реакція -- то найбільш правильно. Маркус Міллер сказав: “Не слухайте ці грьобані ноти, грайте мелодії!” Маккартні написав ораторію “Liverpool”, а нот і досі не знає. І нічого. Я не люблю слова продюсер. Тим не менше треба якось себе називати. Берусь за рок-проект з фабрикантом Юрком Ключником, але це поки що ідея. Він грає зовсім страшний рок, а я намагаюсь це якось засунути в ринок. Музиканти сьогодні хочуть заробляти одразу й багато. А сидіти по п’ять років у підвалах ніхто не хоче. Хочеться одразу, щоб і Les Paul, і Marshall, і от я вам зараз усім покажу! Оце заважає. Коли у 90-х в Україну потрапило комерційне раді-

омовлення, тодішні менеджери зробили ставку не на розвиток власних радіопродуктів -- винятки Gala Radio та Music Radio -- а на ретрансляцію більш грошовитих московських мереж. Це призвело до того, що не розвивалася ні діджейська школа, ні програмерська. І 70 % радіомовлення -- поп-музика. У питанні квотування музики я завжди знаходжуся між Сциллою і Харибдою. Стурбовані національною естетичністю кричать, що я хочу вбити українську музику. Відповідаю, що я займаюся українськими музикантами, які співають українською. Знайдіть мені 50 % української музики! “Ми знайдемо 50 % українського альтернативного року”. Та без питань! Але яким він буде? Якби тодішні менеджери не боялися поняття інді -- незалежності в музичному значенні слова! Не можна висувати як досягнення національного масштабу тітку у вишиванці, яка співає пісню 70-х років. Сиджу в журі. Діти виходять на кастинг співати пісні, які були написані для їхніх бабусь. Питаю: “От ви прийшли на конкурс із дійсно чудовою піснею -- “Чорнобривці”. А ви її самі слухаєте?” -- “Ні, мені Валентина Петрівна сказала, мій викладач вокалу”. Ну чому на Заході ніхто не боїться співати 6-річним хором “Highway to Hell”, це нікого не лякає, і діти не виростають асоціальними типами? Та розмалюйте ви ту дитину фарбами, хай заспіває! Він і без вас розбереться, не бійтеся цього! Коли воно маленьке, у нього є можливість усе вбирати в себе. Щось та буде його. А ви йому дали набір із перевірених пісень, і воно стоїть мекає. Та йо-майо! Оце погано.

«Біла Вежа»: Особливої філософії у нас нема. Є одна - грати рок у своє задоволення

же кілька років “Біла Вежа” не покидає мого плейлиста. Причини? Та хто його знає. Гарний саунд. Цікаві тексти. Залізний, я б навіть сказав, чавунний підхід. Про гурт та найближчі творчі плани Jim Daniels поговорив з двома учасниками “Білої Вежі” - гітаристом Андрієм Томашенком та басистом Євгеном Скоценком. - Як розпочався проект “Біла Вежа”? Які були труднощі на початку? Євген: Проект почався класично :) : троє шкільних друзів марили рок-музикою та прагнули творити. Труднощі були також типові -- спочатку довелося навчитися грати, оскільки без цього творити якось не виходило :) Андрій: Самому грати на гітарі мені стало не в кайф, от я й почав підключати до цього безладу друзів. Потім, коли почало щось виходити у музиці, ми вже називали себе рок-

Фото надані Анлрієм Томашенком

Inter alia - Біла Вежа

гуртом та відшуковували концепцію команди, тобто назву, логотип, мову. Євген: Після років старань виникло тріо, і вже потім, шукаючи вокаліста, якось мимохідь ми завербували ще й гітариста. Сформувався такий собі класичний рок-склад: вокаліст, 2 гітаристи, ударник та басист. - Багато музикантів зізнаються, що найскладніше -одразу підібрати гарний склад гурту. Євген: Щодо гарного складу згоден на 100 %, оскільки справа не лише у музичному професіоналізмі, але й у стосунках між учасниками. Зокрема, усі, незважаючи на власну думку та вподобання, повинні усвідомлювати головну мету та напрямок розвитку гурту, бо без цього єдиний колектив неможливий. Андрій: Труднощів на початку зі складом не було,

Inter alia - Біла Вежа оскільки всі були рівні, та й вибирати не було з кого, була тільки ідея створити рок-гурт. Проблема була, на чому грати та де репетирувати. А якщо інші кажуть, що буває складно, то можу погодитися лише з тими командами, які сьогодні грають вже на професійному рівні. - Як довго ви вже граєте теперішнім складом? Чи змінилося бачення стилю за цей час? Андрій: У такому складі граємо близько 3 років. З новим складом почалась робота над другим альбомом гурту Євген: Основне тріо залишилось, змінилися вокаліст та гітарист, і цього разу було завербовано клавішника :) Бачення стилю не змінилося анітрохи, оскільки воно в нас просте -- ми граємо рок. Але музика стала більш різноманітною. Андрій: Музика змінилася не дуже кардинально, але,

мені здається, ми наблизилися до професійного звучання та аранжування. - У музиці “Білої Вежі” добре прослуховується вплив NWOBHM. Чи справедливо припустити, що саме гурти цього напрямку “виростили” вас як музикантів? Андрій: Кожен із нас слухав різну музику, але раз на рік з’являється щось нове, що нам подобається, -- от з цього нового ми й беремо якісь елементи, а до британського heavy metal, мені здається, “Біла Вежа” не належить. Ми не намагаємось бути схожими на когось конкретно, оскільки вже створили своє. Я гадаю, в Україні немає абсолютно схожого на нас гурту, не тому, що ми особливі, а тому, що ми звичайні, але відрізняємось у піснях. Євген: Вплив є, не заперечуємо, проте, вважаю, що на початку шляху на нас не менше, а може й більше, вплинули класичні рок-гурти та виконавці, зокрема Rainbow, Europe, Whitesnake, ранній Bon Jovi та інші. - У “Білої Вежі” є якась особлива філософія? Андрій: Я не такий начитаний як Жмен, тож у мене ніякої філософії немає. Просто намагаюсь писати музику, яка б подобалася людям, а на концертах -- грати як справжній рок-музикант. Євген: Особливої немає, є проста -- грати рок у своє задоволення. - Тексти “Білої Вежі” написані виключно українською. Це свідомий вибір? Євген: Українська мова -- це свідомий вибір. Своєю музикою ми доводимо, що поєднання лірики рідної мови та драйву рок-музики дають неочікувано вдалі результати :) Андрій: На початку у нас були пісні не лише українською, а й російською та англійською. Але потім вирішили співати виключно українською. Бо ми українці й назва гурту українська. І як на мене, валити рокешник на українській мові у нас не так погано виходить. Це краще, ніж назвати гурт англійською мовою, а співати на суржику. - Чи плануєте записати пісні іншими мовами? Євген: Деякі пісні в нас є у двох версіях, українською та англійською, та українські версії є першоджерельними. - Як ви ставитеся до твердження, що справжньою мовою heavy metal є англійська? Євген: Щодо справжньої мови heavy metal, можливо, то правда, та нам подобається співати українською. - Коли вийде ваш наступний альбом? Андрій: Якщо буде достатньо часу, то альбом закінчимо цього року. До нього ввійдуть 10 треків...

Inter alia - Біла Вежа Євген: Може, 11 чи 12. Робочої назви поки що немає, може, буде без назви, просто “Біла Вежа”. - На якій студії будете записуватися? Андрій: Я за фахом звукорежисер, то альбом пишеться у моїй студії Top Sound Records. - Чи буде у “Білої Вежі” гарний постановочний кліп? Коли плануєте взятися до роботи? Андрій: Ідей для гарних кліпів достатньо, але для їх реалізації потрібні хороші кліпмейкери та гроші. Знімати абищо не дуже хочеться. Але все ж таки знімемо, от тільки коли -- не знаю. Євген: Буде рано чи пізно :) Але швидше за все наступного року. Цього року в нас виключно гарні лайвові відео :) - Ви багато виступаєте на фестивалях. Де вам комфортніше грати: open air чи у клубах? Андрій: Я гадаю, що нашому гурту більше підходять великі сцени, та й грати на них комфортніше. Євген: Є де розвернутися :) Андрій: У невеликих клубах теж стараємось розкачати публіку. А у дрібних клубах “Біла Вежа” намагається не грати.

- Ви брали участь у марафоні Першого національного. Чи одразу затвердили вашу заявку? Які відчуття від того, що побували в “ящику”? Андрій: Ну, в “ящику” ми були не перший раз, тому нам не звикати. А грати тільки для камер було не так весело, як для справжніх людей. Та все одно намагались зробити виступ максимально драйвовим. Євген: Ми не подавали спеціальної заявки, нам просто зателефонували з “ящика” та запропонували взяти участь. Ну ми і не залишились осторонь :) У самому “ящику” нам сподобалось :) - Чи складно зараз із музикою, подібною до “Білої Вежі”, вийти в ефір на телебаченні чи потрапити в радіоротацію? Андрій: Ну, потрапити до ефіру зараз не так складно, а от щоб твоя музика чи кліп там затримались на декілька місяців, потрібні гроші для ротації, ну і не завадило б трохи вдачі. Євген: Складно. Питання неоднозначне, першоджерелом є штучна підтримка естрадної поп-музики та штучне формування масової свідомості про неформат. Потрібно

Inter alia - Біла Вежа створити прецедент успішного рок-гурту, із високим рівнем популярності. Але для цього необхідні значні інвестиції, оскільки потрібно конкурувати із теперішньою гегемонією естрадного попу. - Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію з лейблами в Україні? Хтось із мейджорів пропонував вам підписатися? Андрій: Поки нам нічого не пропонували підписувати, та ми й не напрошуємось, бо знаємо, що великого дива від цього не станеться. Євген: У лейблів в Україні та в світі все значно змінилося, музика на носіях вже неприбуткова. Всі переорієнтовуються і пробують продавати цифрову музику через мережу, при цьому наші слухачі споживають все безкоштовно на піратських ресурсах. Тому лейблам зараз непросто, куди їм молодими гуртами займатися, їх же треба спочатку розкрутити -- простіше спробувати заробляти на тих виконавцях, які вже є популярними. Та й взагалі, в Україні музиканти в основному заробляють концертами (чи правильніше сказати корпоративами), а щоб заробляти концертами, потрібно бути дуже розкру-

ченим, а щоб стати розкрученим, потрібні інвестиції :) Запишемо новий альбом -- потім будемо планувати видання та говорити з лейблами. - Чому зараз все більше гуртів роблять інтернет-релізи із вільним доступом, а не намагаються комерціалізувати свою музику? Андрій: Ну, через інтернет починають нас більше знати та слухати, а якщо хтось хоче не тільки музику, а й диск із гарними малюночками, той може придбати справжній CD та поставити його на поличку :) Євген: Це спосіб бути почутим. У цьому сенсі інтернет дає надзвичайні можливості. Але є й зворотній бік -- комерціалізація практично неможлива, бо це саме є в інтернеті безкоштовно. Вільний доступ -- це своєрідна безвихідь, бо на музиці важко заробити. Немає перевірених та доступних шляхів комерціалізації. - Що найбільше хочеться зробити у житті, музиці? Андрій: У житті -- бути щасливим, а у музиці -- бути улюбленим для фанів. Євген: У музиці -- щоб почуло якомога більше людей, донести свою музику, своє творіння до інших. А в житті -- щоб сам собі міг сказати «не дарма».

Найкращі релізи травня-липня Sabaton - «Carolus Rex»

До запису «Carolus Rex» шведи Sabaton приступили у поганому настрої: гурт розпрощався із чотирма учасниками. Залишилися лише басист Пер Сундстрьом і вокаліст Йоакім Броден. Тим не менше, Sabaton доволі швидко зализав рани і кинувся у новий бій. Сильні риси «Carolus Rex» -- концептуальність лірики, чіпкі мотиви і рифи. Альбом добре продуманий: ідеальні концертні бойовики, балади і маршові пісні, під які легко розгойдувати концертну залу.

Sol Inside - «Switch off the Lights» Реліз українського гурту Sol Inside пройшов повз DM. Або короткоформатний альбом, виданий ще у березні, вперто переховувався від нас, або гурт не намагався про нього розповісти. Однак, зараз із впевненістю можу сказати: такий melodic death metal нам потрібен. Щільний гітарний саунд і спокійний гроулінг чи скримінг (чорт їх розбере), який не дере вуха, наче пемза, і яскраві мелодії. Ось це по-нашому!

Gotthard - «Firebirth» Швейцарська команда мовчала майже два роки. Здавалося, що загибель в автокатастрофі їх попереднього фронтмена Стіва Лі зламала інших учасників, але, відійшовши від шоку, вони знайшли нового вокаліста -- Ніка Медера і записали фірмовий «готтхардський» альбом. Gotthard вгадали з новим фронтменом: голос Медера звучить нічим не гірше за Стіва Лі, та й на сцені він теж бог. Альбом прекрасно збалансований: бойовики змінюються середньотемповими композиціями і не дають заснути. Не вистачає тільки одного: балад у стилі «One Life, One Soul».

Nile - «At the Gates of Sethu» Американців Nile не дарма дораховують до патріархів death metal. Своєю фантазією вони пішли набагато далі, ніж середньостатистичні детстери. Почерк Карла Сандерса і Ко легко впізнати: під брутальними рифами заховані східні мелодії, а в текстах гурт узяв чіткий напрямок на використання єгипетської міфології і зрідка шліфує її алюзіями на Говарда Лавкрафта. «At the Gates of Sethu» зовсім не випадає з логічного ряду попередніх шести студійників: технічні рифи, густий, безкомпромісний звук та ілюзія містичності. За три тижні з дати виходу альбом вломився в чарти топ-50 у чотирьох країнах: Фінляндії, Німеччині, Австрії та Швеції.

Найкращі релізи травня-липня Jorn - «Bring Heavy Rock to the Land»

Невсипущий і невтомний Йорн Ланде видав черговий сольний альбом. Активності цього музиканта можна тільки позаздрити: мало того, що він бере участь майже у всіх концертах дітища Тоббі Заммета Avantasia, супроводжує у турі американку Аманду Соммервіль з проектом Trillium, він ще знаходить час для сольної кар’єри. Свіжа робота Йорна на перший погляд нічим не відрізняється від попередніх сольників, але якщо уважно вслухатися, то це така собі сповідь музиканта, я б навіть сказав автобіографія. Перший трек «My Road» дає пояснення усій тематиці. «Empty was the cradle before I learned to walk, I crawled to find out where the song played. The music and the melody were captured by the heart and so my road to light and darkness had begun». Ось так лірика і дитячі спогади вилилися у бойович клич: «Несіть у маси важкий рок».

Teodor Tuff - «Soliloquy»

Ще один реліз з Норвегії. Якщо Йорн Ланде -- відомий майстер melodic metal, то альбом молодого колективу Teodor Tuff став для мене одкровенням. Неймовірна мелодика і просто феєричне виконання та вокал! Якщо ви любите цей стиль, то альбом «Soliloquy» із е маст! Сподіваюся, ви отримаєте таку саму насолоду, як і команда DM.

Manowar - «The Lord of Steel»

Про таких патріархів як Manowar -- або добре, або нічого. Серед доброго найбільше виділяється той самий скрупульозний підхід до запису та увага до найменших деталей, цілком витримана стилістика гурту та різноманітність матеріалу. Серед нічого... Ну блін! Ну як можна писати альбом у 2012 році з саундом 80-х! Проте, тссссс... Альбом розкішний!

Серж Танкян - «Harakiri»

Третій сольний альбом засновника System of a Down -- просто ураган! Тайфун! Справжнє музичне цунамі! Ну якось так. Насправді усе сказане правда: Танкян не замикається у шкаралупці одного стилю й у «Harakiri» створює справжній екзотичний коктейль жорсткої альтернативи, джазу, і поверх усього цього -густий шар вершків -- я про вокал. Думаю, ви зі мною погодитеся -- навіть якщо Танкян співатиме «Катюшу», це буде пречудово!

Найкращі релізи травня-липня In Legend - «Ballads’n’Bullets»

Дебютний альбом проекту, заснованого клавішником Jester’s Funeral і Van Canto Бастіаном Емігом дає можливість переосмислити усі наші шаблони і кліше. Хто сказав, що metal -- це обов’язково гітари? Хто взагалі придумав таке? In Legend -- це heavy metal міцного німецького розливу, але з додаванням «таємного складника». Усі гітарні партії в альбомі «Ballads’n’Bullets» замінені на фортепіанні. Саме завдяки цьому матеріал альбому звучить по-свіжому і дуже незвично. Piano metal, хай йому!

Kill Devil Hill - «Kill Devil Hill»

Із самого початку пропоную вам настроїтися на серйозний лад. Якщо ви ще нічого не чули про проект Kill Devil Hill, поставтеся до нього серйозно – це не молоді хлопці, які тільки починають видиратися на певний рівень в індустрії. Kill Devil Hill – спільний проект колишнього барабанщика Black Sabbath, Dio, Heaven & Hell Вінні Епісі, басиста Pantera Рекса Брауна, гітариста Марка Зейвона і вокаліста doom metal команди Pissing Razors Джейсона «Дьюі» Бреґґа. Дебютний альбом свіжого зоряного проекту дає приклад того, що є клас і майстерність, незалежно від кількості пива, випитого перед записом.

Vogelfrey - «Zwölf Schritte Zum Strick»

Німецькі фолкери Vogelfrey випустили другий студійник. Крім яскравих народних мелодій і несподіваних аранжувань, альбом наповнений густими гітарними рифами, які викликають час від часу питання: «А де, власне, очікуваний фолк?» Проте не минає і кількох секунд, як гітара замовкає і поступається місцем скрипці та духовим інструментам. Разом із тим, серед загальних веселощів і атмосфери Октоберфесту з подивом прослуховуються алюзії на Вольфганга Амадея Моцарта і Генріха Генделя.

Марк Тремонті - «All I Was»

Гітарист Creed та Alter Bridge Марк Тремонті випустив у світ свій перший сольний альбом «All I Was». Для цього він зібрав доволі пристойний склад музикантів -- гітариста Еріка Фрідмана, басиста Брайана Маршала (Creed, Alter Bridge) і барабанщика Submersed Гарретта Вітлока. Як і обіцяв Тремонті, альбом вийшов важчим та насиченішим, ніж у Creed та Alter Bridge. Непідготованого слухача звук дійсно може звалити з ніг. До речі, вокал до альбому записав сам Марк Тремонті.

Max Morton's Amazing Music Workshop (aka Morton Studio) одна из самых уважаемых студий Украины, которая специализируется на записи в жанрах Metal и Rock. Основатель студии - саундпродюсер Max Morton, известный также как лидер группы MORTON. e-mail: max.m.morton@gmail.com тел.: +38 (098) 927 49 22 НАШИ КЛИЕНТЫ: Morton, Infinite Tales, Morphine Suffering, Крылья,

Grimfaith, Marvel, Backchat, Sad Alice Said, Mirrorside, Sol Inside, Ефір, Synopsis, SЮR, Delia, Dimicandum, ZviTrom, Ace N' Heels, Mar'lyn Monroe, Wasted Heroes, Sunrise, Sound Riddle, Трутні, Joncofy и др.

vk.com/morton_studio

facebook.com/mortonstudio

youtube.com/mortonstudio

myspace.com/mortonstudio

Inter alia - МОНОЛІТ

МОНОЛІТ: «Завжди приємно, коли улюблена музика не тільки приносить задоволення, а й надихає»

тже, друзі, «Моноліт»! Цей колектив зумів за порівняно невеликий проміжок часу зайняти свою нішу в музичній культурі країни. Важка, цікава музика, не позбавлені смислу тексти роблять з них асів своєї справи. Цих хлопців можна сміливо поставити на один рівень з командами зі світовим іменем, адже в якості, в самовіддачі «Моноліт» не поступається багатьом корифеям рок-мистецтва. Дмитро Войналович поспілкувався із Костянтином Гордійчуком -- лідером і вокалістом досить відомого в Україні гурту із Шостки. - Вітаю! Почнемо, напевно, зі стандартного питання. Розкажіть історію та склад гурту. - Привіт! Офіційно день народження гурту ми святкуємо 12 червня -- саме в цей день 8 років тому ми вперше вийшли на сцену. А взагалі, історія гурту «Моноліт» почалася навесні 2004 року. На початку, як і у будь-якого творчого колективу, у нас був так званий етап становлення, як в плані жанру музики (адже грати ми пробували у багатьох стилях), так і в плані складу учасників. З тих чи інших причин і обставин хтось приходив, хтось ішов, а хтось незабаром знову повертався. Зрештою, через невеликий проміжок часу в нас сформувався міцний “монолітний” склад, з яким ми здобули немало творчих перемог і пройшли через купу випробувань. Так виглядає наш склад сьогодні (і вже багато років поспіль): я на вокалі, також на гітарі, також займаюся менеджментом і продюсуванням, Павло Коновалов – бас-гітара, бек-вокал, гітара, дизайн, саунд-продюсування, Максим Доля – лід-гітара, клавіші, Сергій Воробйов - барабани, перкусія, Віктор Єрмаков – звукорежисура, фото і відеооператорська робота. - Чому саме така назва – «Моноліт»? - Тут все досить просто, як кажуть: «Як човен назвеш, так він і попливе». Моноліт – це величезний камінь, цілісний шматок скелі, субстанція з єдиною молекулярною щільністю. Це щось міцне, сильне, вічне, потужне, неподільне, ціле. Дуже символічна і концептуальна назва для гурту, який зібрався грати музику в стилі rock. - Як ви можете охарактеризувати жанр, в якому граєте? - Справа в тому, що в нас дуже багато кумирів у світі музики і, коли починалася історія Моноліту, для нас було болісно остаточно визначитися з якимось певним жанром. Тому ми вирішили не ставити перед собою будь-яких жорстких жанрових рамок. На сьогодні в нашому репертуарі є композиції в стилях: rock, hard rock, glam, heavy metal, power, progressive, art, alternative, grunge, post-grunge. І це далеко не межа – в майбутньому плануємо ще більше розширювати спектр втілення своїх музичних ідей. У наступному альбомі та на наших концертах це буде видно. - Як проходить робота над альбомом і коли приблизно його можна чекати, скільки треків буде?

Фото надані Костянтином Гордійчуком

Inter alia - МОНОЛІТ

- Зараз ми знаходимося в Шостці, в нашій студії «Monolit Sound Studio», де останні півроку щільно велася робота із запису нового альбому та синглів до нього. Тепер усі три сингли вже побачили світ у вигляді трилогії «Ласковый яд», їх можна абсолютно легально і, головне, безкоштовно завантажити на нашому офіційному сайті www.monolit. shostka.net. Що стосується запису самого альбому, то вже цілком записані партії барабанів, бас-гітари, ритм і соло-гітар. Залишилось записати вокал, бек-вокал і клавішні. Ну і, само собою, попереду ще робота із зведення, мікшування та побудови загального саунду альбому. Альбом буде складатися із 8 основних композицій і ще, можливо, якихось бонусних треків. Ще думаємо над цим. Реліз заплановано на осінь цього року, будемо докладати всіх зусиль, щоб так і сталося.

- Альбом, якщо не помиляюся, носитиме назву «Тайный знак». Які ж таємниці закладені в ньому? - Абсолютно правильно! Саме так називається центровий трек альбому, завдяки якому він і одержав свою назву. Так вийшло, що практично всі пісні майбутнього альбому ми вже не один рік виконуємо на наших живих виступах, і більшість з цих композицій вже встигли стати хітами. Пісня «Тайный знак» -- один з найяскравіших прикладів, тому ім’ям цієї пісні й називатиметься наш другий альбом. Ну, а жодних таємниць чи загадок в альбомі немає – тільки потужний, драйвовий рок із щільним гітарним звучанням, пронизливим вокалом, яскраво вираженою мелодикою і глибокими, чесними словами пісень. - У звучанні нова платівка відрізнятиметься від дебютника «Жити, а не існувати»? - Звичайно. «Тайный знак» буде більш прямолінійним

Inter alia - МОНОЛІТ і важким. Більш гітарним, я б сказав. На відміну від альбому «Жити, а не існувати», в ньому буде менше progressive і більше швидкісних композицій в дусі power-metal. Композиції будуть значно коротшими і лаконічнішими, ніж у дебютному альбомі. Взагалі, альбом буде складатися з чотирьох швидкісних бойовиків і чотирьох середньотемпових композицій. - Перший реліз вийшов на «Ukrainian Music» -- офіційному представникові компанії «Universal» в Україні. Чому обрали саме цей лейбл? Результат подобається? - «Universal Music» -- це найбільша в світі музичновидавнича компанія, що являє собою компіляцію музичних лейблів, розташованих у більшості країн земної кулі. В Україні компанію «Universal» представляє «Ukrainian Music». Те, що наш перший альбом видала корпорація такого рівня – це величезне досягнення і вдача. Більш того, на сьогоднішній

день «Моноліт» єдиний рок-гурт в Україні, альбом якого було видано компанією «Universal». А якщо взяти до уваги те, що рок-гуртів у нашій країні, в цілому, не один десяток тисяч, то значущість цієї події для нас стає ще більш очевидною. Крім престижності цього факту як такого, співпраця з цією компанією відкриває перспективи просування нашої музики за кордоном. У зв’язку з цим, ми вже приступили до роботи над англомовними версіями наших найяскравіших і перевірених хітів. - Наступний диск теж буде підтримуватися «Ukrainian Music»? - З моменту видання нашого першого альбому минуло вже 2 роки, за цей час світова музична індустрія зазнала значних трансформацій. Зараз лейбли практично не займаються випуском CD-продукції, і вся музика остаточно перейшла в інтернет. Навіть провідні музичні виконавці викладають у вільний доступ нові альбоми та сингли. Тому ми зараз активно розмірковуємо, яким чином грамотно організувати реліз нового альбому. У будь-якому разі, ми впевнені, що наші нові пісні неодмінно знайдуть свого слухача. - Чи є плани щодо просування альбому, наприклад, за кордоном? Презентація, наприклад, «Тайного знака» на Amazon чи iTunes? - Цілком ймовірно. Хоча, ми досить іронічно дивимося на те, що в нашій країні хтось буде купувати музику в інтернеті за гроші, якщо можна спокійно завантажити все це безкоштовно. У будь-якому разі, просувати за кордон ми націлені вже англомовний матеріал. І, як я вже казав, завдяки компанії «Universal» у нас вже є конкретні варіанти того, як це грамотно та ефективно здійснити. Але всьому свій час, поки трохи зарано про це говорити. - Був час, коли ви брали участь у триб’юті НАУ. Які пісні авторства відомих виконавців ви б ще записали? - Останнім часом існує дуже багато цікавих каверпроектів, і ми постійно отримуємо запрошення взяти у багатьох з них участь. Минулого року ми брали участь у потужному проекті, присвяченому пам’яті Віктора Цоя, і, як наслідок, переграли майже весь альбом гурту «Кино» -- «Звезда по имени Солнце», і записали в студії кавер на пісню «Мы ждем перемен». Також, вже в цьому році, на честь великих діячів російського року Єгора Лєтова та Іллі Кормільцева ми презентували свіжі записи кавер-версій пісень «Моя оборона» і «Я хочу быть с тобой». Усі ці треки можна в будь-який момент послухати на сторінці нашого новинного блогу ВКонтакті: http://vk.com/monolit_band.

Inter alia - МОНОЛІТ - Окрім свого матеріалу, граєте на концертах «чужу» музику? - Так, звичайно. В нашому репертуарі немало кавер-версій на пісні найрізноманітніших виконавців. Грати кавери не лише корисно з погляду пошуку потрібного саунду, а й дуже приємно. Я взагалі не розумію, навіщо створювати гурт, якщо не дозволяти собі грати хіти улюблених виконавців. У цьому плані ми поділяємо позицію таких світових легенд, як «Metallica», «Rammstein», «Marilyn Manson», «Helloween», «Guns’n’Roses» та багатьох інших, які під час своїх виступів, окрім власних пісень, завжди виконують кавер-версії тих чи інших композицій чужого авторства . - Які гурти вплинули на вашу творчість? - Їх дуже багато. Так зльоту навіть і не відповісти… Моїми першими гуртами були: «Мумий Тролль», «Кино», «Ария», «Мастер», «Чиж & Со». Потім вже пішли західні виконавці. Але то було дуже давно, відтоді я відкрив для себе сотні груп у найрізноманітніших жанрах і напрямках. Хоча, насправді, досить важко сказати, що конкретно вплинуло і впливає на мене під час творчого процесу написання нових пісень. Коли я складаю музику і слова нової пісні, в мене не виникає думок типу: «о, ось ця фраза в стилі Цоя!», або «так, ця музична гармонія точно, як у Нірвани». Це все невловимо. У будь-якому разі, завжди приємно, коли улюблена музика не тільки приносить задоволення, а й надихає. - З якими гуртами ви контактуєте, співпрацюєте? Задіяні учасники “МОНОЛІТУ” в інших колективах? - У нас дуже щільний творчий графік, тому, навіть коли є бажання, часу на співпрацю, на жаль, знайти майже нереально. Не так давно наші друзі з Чернігова, музична концесія «ПерсонА 38», займалися втіленням масштабного музичного проекту: постановкою рок-опери «The Wall» групи «Pink Floyd», з яким тепер активно їздять у гастрольному турі. В цей проект мене запрошували виконувати вокальні партії одного з головних героїв. На жаль, робота із запису альбому і власні гастролі не дозволили взяти участь в цьому цікавому музичному дійстві.

Inter alia - МОНОЛІТ - “МОНОЛІТ” – один з найбільш гастролюючих гуртів України. Як вам вдається залишатися «в тонусі»? Не втомлюють виступи? - Так, на сьогоднішній день «Моноліт» відіграв понад 300 концертів, відвідавши приблизно 100 населених пунктів України. Окрім того, ми регулярно отримуємо запрошення виступити за кордоном, хоча поки часу вистачило тільки на гастрольну поїздку до Білорусії. Після виходу другого альбому, який, як я вже говорив, буде російською мовою, плануємо приділяти більше часу запрошенням виступити в Росії. Хоча, зараз наше головне завдання -- форсувати студійну роботу, якої в нас за останні роки накопичилося дуже багато. Щодо тонусу і втоми – ми дуже вибірково ставимося до запрошень і намагаємося грати тільки на якісних і цікавих заходах. Тому це не втомлює, а приносить задоволення. Єдине, що часом втомлює, -- це дорога. Але в нашій справі від цього нікуди не дітися. - Чи важливі для вас питання політики, релігії, мови? Взагалі, яке ваше ставлення до ситуації в державі? - На жаль, такі явища як політика, релігія і мова здебільшого роз’єднують наше суспільство... А ми щиро переконані, що музика повинна об’єднувати, і самі робимо все можливе, щоб так і було. Щодо ситуації загалом: зовсім недавно ми повернулися з Дніпропетровська, де брали участь у масштабному музичному дійстві – рок-фестивалі «Best City.UA». У числі хедлайнерів фестивалю були: Evanescence, The Rasmus, Apollo 440, ДДТ, Океан Єльзи, Ленинград, ВВ, Сплин, Би-2. За словами Олега Скрипки, на сьогоднішній день, це другий за рівнем музичний фестиваль у Європі. Так що все одно нашій країні є чим пишатися. - Дякую! І в фіналі – кілька слів читачам: - Вірте в свою мрію! Цінуйте час і вірних друзів, і ніколи не здавайтеся! І, звичайно, слухайте хорошу музику!

Шукайте DM у соцмережах:

BLOGGER

TWITTER

FACEBOOK

VKONTAKTE