Деснянка вільна №211

http://dponline.cn.ua e-mail: despravda@ukr.net

№ 27-28 (211–212) 5 березня 2011, субота ГОЛОВНА ГАЗЕТА ЧЕРНІГІВЩИНИ

Опитування

Кому в Україні живеться легше – чоловікам чи жінкам?

Зі святом

Б

ільш як половина українців вважає, що чоловікам у нашій країні живеться легше, ніж жінкам. Про це свідчать результати опитування, проведеного Інститутом Горшеніна*. Зокрема, згідно з даними опитування, 55,7% респондентів вважають, що у нашій країні легше живеться чоловікам, аніж жінкам. Близько чверті опитаних (26,8%) висловили думку, що чоловікам і жінкам живеться в Україні однаково, а кожний десятий респондент (10,6%) вважає, що легше живеться жінкам. Важко було відповісти на це запитання 6,9% опитаних. Кожен другий українець (50,3%) вважає, що більше можливостей для самореалізації в нашій країні мають чоловіки. Більше третини (36,2%) висловили думку, що таких можливостей більше у жінок, а 13,5% – не змогли остаточно визначитися. Чимала частина громадян України (58,8%) висловила думку, що в Україні чоловікам простіше зробити кар’єру. Вважають, що шанси у представників обох статей однакові – 30,1% опитаних, а 9,6% вважають, що жінкам простіше зробити кар’єру у нашій країні. Важко відповісти на це запитання 1,5% респондентам. Кожен другий опитаний (50,1%) вважає, що навіть якби у сім’ї було достатньо грошей, більшість українських жінок воліли б за краще працювати. Висловили протилежну думку 42,4% респондентів, а 7,5% – не змогли відповісти на це запитання. Говорячи про колег-жінок, 37,8% чоловіків висловили думку, що вони працюють нарівні. Майже чверть опитаних чоловіків (24,6%) відповіли, що жінки-колеги справляються з обов’язками гірше ніж вони, а 4,5% – краще. До того ж, 33,1% було важко відповісти на це запитання. Стосовно колег-чоло­віків, то більше половини опитаних жінок (55,1%) висловили думку, що вони працюють нарівні з ними. Кожна п’ята (20,3%) вважає, що колегичоловіки працюють гірше ніж вона, а 6,2% жінок – що чоловіки працюють краще. Не змогли визначитися 18,4% опитаних жінок. * Інститут Горшеніна провів телефонне опитування на тему: «Рівноправність статей в Україні» з 1 по 3 березня 2011 року. Всього було опитано 800 респондентів віком від 18 років у всіх обласних центрах України, містах Києві і Севастополі. Похибка репрезентативності дослідження не перевищує ±3,5%.

Конкурс

«Кращий подарунок мамі»

П

8 Березня!

озавчора відбулося урочисте нагородження переможців конкурсу «Кращий подарунок мамі», який організували та провели напередодні Міжнародного жіночого дня – 8 Березня обласна організація Спілки жінок України спільно з управлінням у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації, міським центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та ГО «Спілка жінок м. Чернігова». Конкурс відбувався з 7 лютого по 3 березня серед дітей молодшого (8–10 років) та середнього шкільного віку (11–14 років), які навчаються у позашкільних закладах. Було представлено понад 100 робіт. Переможці молодшої групи: Тістопластика. Карина Ігнатенко (8 років). Обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді). Бісер. Микола Шкуліпа (8 років). Реабілітаційний центр «Відродження». Марина Мазеїна (6 років). Міське об’єднання інвалідів «Шанс». Малюнок. Владислава Бабич (9 років). Центр народних ремесел для дітей та юнацтва. Марія Бутко (8 років). Обласна благодійна організація «Аратта». Колаж зі стрічок. Ліза Акуленко (9 років). Обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді. Переможці старшої групи: Малюнок. Анжела Райська (13 років). Школа-інтернат ім. Ю. М. Коцюбинського. Антоніна Науменко (14 років). Школаінтернат ім. Ю. М. Коцюбинського. Богдан Куліш (13 років). Реабілітаційний центр «Відродження». Декоративний розпис. Вадим Толочин (11 років). Центр народних ремесел для дітей та юнацтва. Олена Курто (14 років). Міське об’єднання інвалідів «Шанс». Вишивка. Яна Золотіна (12 років). Обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді. Колаж. Оксана Лепеха (15 років). Обласна благодійна організація «Аратта». Відзначено всіх учасників конкурсу, а переможців – дипломами та цінними подарунками. Кращі роботи було представлено на обласному ярмарку «Що може жінка», яка тривала протягом 2–5 березня у приміщенні експоцентру Чернігівської регіональної торгово-промислової палати. Ірина ЄРЕМЕНКО

з н а й н а ш и х!

17-річна чернігівка Алевтина Яременко потрапила до телепроекту «Стань Королевою Краси» На початку грудня Національний конкурс краси і таланту «Королева України» спільно з Першим національним телеканалом оголосив старт унікального телепроекту – «Стань Королевою Краси». У телепроекті візьме участь 50 дівчат. Конкурсантки змагатимуться за право потрапити до фінального складу щотижня протягом кількох телепередач в ефірі Першого національного. У першому кастингу цього конкурсу брали участь 400 дівчат з усіх куточків України. Було відібрано 150 претенденток.

30 січня в концерт-холі «FreeДом» відбувся заключний кастинг телепроекту. Із 150-ти раніше відібраних кандидаток журі залишили 50, до числа яких увійшла і наша землячка, 17-річна Алевтина ЯРЕМЕНКО, студентка Чернігівського кооперативного технікуму. Телепроект стартує вже у березні.

Володимир ПЕТРЕНКО

Весна іде!

Шукайте газету у пунктах продажу преси вашого міста

cmyk

2

реґіон реґіон

№ 27-28 (211–212) 5 березня 2011, субота

Українки і україночки! Берегині наших душ! Мадонни наших сердець! Свято, яке завжди з нами! Ви щастя наше і наше життя! Бо ви – наше все! Вітаю вас усіх!

З п р е с - ко н ф е р е н ц і ї в о б л а с н і й р а д і

Головна з проблем – проблема нашого єднання

Ваш Олег ЛЯШКО

Чарівні наші жінки – доньки, матері, дружини!

К

ожна весна уособлює не лише оновлення природи. Вона вселяє в наші серця віру, надію і любов, які чоловіча частина людства пов’язує завжди з коханою жінкою, лагідною мамою, донечкоюсонечком. Невипадково і перше березневе свято – жіноче. Майстрині хлібного дива переважають і в колективі ПАТ «Ніжинський хліб» – переможця обласного і Всеукраїнського конкурсів якості продукції «Сто кращих товарів України. Від охоронців – до спеціалістів. У хлібну святиню вони вкладають професійну майстерність, талант, уміння і власну душу. Тому як результат маємо якісну і смачну продукцію, котра щодня потрапляє до столу наших споживачів. Хлібобулочні і кондитерські вироби – найкраща смакота в широкому асортименті, з натуральної сировини, різна за вагою, що зручно для покупців з різними матеріальними можливостями. А ще випікаємо торти, тістечка, рулети, кекси, печиво, пряники, іншу здобу. Від усього серця щиро вітаю наших жінокпекарів та їхніх колег з інших хлібозаводів області, усіх, хто споживає нашу випічку, з 8 Березня – святом жінки і весни. Нехай ваші серця завжди зігріває весняне тепло і любов дітей, чоловіків, батьків і друзів, а доля буде світлою як травневий сад. Низький уклін вам рідні, роботящі, добрі, турботливі, найкращі у світі! Здоров’я вам, наші трудівниці і порадниці, радощів і великого материнського щастя! Петро ЛАБУЗЬКИЙ, голова правління ПАТ «Ніжинський хліб»

П р и з н ач е н н я

У Чернігові – новий прокурор: Валерій Карась

В

же офіційно представлено нового прокурора обласного центру – радника юстиції Валерія Карася, призначеного на посаду 2 березня цього року наказом Генерального прокурора України. До призначення він очолював відділ нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Чернігівської області. На посаді прокурора м. Чернігова Валерій Карась змінив Вадима Бедригу, який у грудні 2010 року пішов на заслужений відпочинок. Прес-служба прокуратури Чернігівської області

http://dponline.cn.ua

http://dponline.cn.ua

Минуло сто днів, як розпочала свою роботу перша сесія обласної ради шостого скликання. З цієї нагоди про перші підсумки і результати цієї роботи йшлося минулого вівторка на прес-конференції, яку провели голова обласної ради Анатолій Мельник, перший заступник голови Іван Коробка та заступник Валентин Мельничук. Варто одразу зазначити, що пресконференція була достатньо забезпечена інформаційно.

О

чільники обласного парламенту ознайомили журналістів з політичною та організаційною конфігурацією нинішньої обласної ради, першими її доробками. Депутати взяли енергійний старт і ще до завершення минулого року затвердили бюджет на нинішній та 12 цільових галузевих програм. Активно працювали й постійні комісії. За кожною з них закріплені відповідальні працівники ради, як, до речі, і за районами та містами. Територіально і за напрямками роботи розподілено й повноваження між заступниками голови. Присутні дізналися, що вже зроблено в роботі зі зверненнями громадян, в управлінні об’єктами спільної власності територіальних громад, які першочергові завдання мають вирішувати депутати обласної ради шостого скликання. Насамперед це розробка, затвердження та контроль галузевих програм розвитку, перегляд чинних регуляторних актів, прийняття нових. В поле зору обласної ради передусім потраплять питання щодо визначення основних напрямків організаційної діяльності місцевих рад області, налагодження ефективної співпраці новообраних органів місцевого самоврядування, в тому числі і через Асоціацію «Ради Чернігівщини», надання методичної допомоги сільським, селищним, міським головам та іншим працівникам місцевих рад. Перші особи обласної ради зупинилися й на деяких проблемних моментах. Як зазначив голова обласної ради Анатолій Мельник, одна з головних проблем – це проблема єднання, консолідація зусиль депутатів усіх органів місцевого самоврядування, незалежно від їхніх політичних переконань.

Важко з цим не погодитися. Питання єдності – це вже, схоже, проблема нашої історії. Тільки чому міжусобиці часів Київської Русі і Гетьманщини на теренах України перейшли в третє тисячоліття? За апофеоз протистояння, на наш погляд, може правити пріснопам’ятний 2009-й, коли конфлікти в найвищих ешелонах різних гілок влади адекватно проектувалися на місцевий рівень і дійшли критичної межі здорового глузду, політичної і всякої іншої відповідальності. Суспільство, в прямому розумінні, опинилося над прірвою соціального хаосу. Керівники обласної ради відповіли на запитання журналістів. На одне з них, яку б вони виставили сьогодні собі оцінку за зроблене, Анатолій Мельник відреагував лаконічно: рано ще виставляти оцінки. Якщо життя людей поліпшиться, тоді й виставлятимемо. «А поки що ми ще не виросли з коротеньких штанців», – додав. Як відомо, свого часу Верховна Рада ратифікувала Європейську Хартію місцевого самоврядування. До речі, жодні вибори в нас не обходяться без клятвених запевнень з боку різних політичних сил всіляко сприяти його розвитку. Виходить же натомість із точністю до навпаки. Виконавчі органи влади мають лише територіальні громади. Але повноваження їх обмежені, як і фінансове забезпечення цих повноважень. Районні ж та обласні ради делегують виконавчі функції відповідним структурам вертикалі державної виконавчої влади. Ось такий собі владний вінегрет на місцевому рівні. Отже, запитання від «Деснянки вільної»: яким же бачить Анатолій Мельник завтрашній день місцевого самоврядування?

– На засіданні Української асоціації місцевих та регіональних влад, – зазначив Анато-

лій Іванович, – ми домовилися виступити з єдиною позицією з асоціаціями міських голів, сільських і селищних рад. По-друге, якщо мова йде про Європейську Хартію і адаптацію її в наше законодавство, то маємо виконувати положення Хартії. А в ній передбачено принцип субсидіарності, розподіл обов’язків між місцевим самоврядуванням і виконавчою владою. Передусім це пов’язується з фінансовою самодостатністю місцевих органів самоврядування. По-друге, це створення виконкомів при обласних і районних радах. А президентська вертикаль – обласні і районні адміністрації – мають виконувати конт­рольні функції. Тобто, як виконуються закони на тій чи іншій території. Так пропонується. Це і наша думка. Перебуваючи в Польщі на Форумі місцевого самоврядування, саме на цьому наголосив і Президент України. Він зазначив, що завдяки такому чіткому розподілу владних повноважень Польща найменше втратила під час світової економічної кризи. Менше тому, що громади виявилися самодостатніми з точки зору управління і з погляду економічної бази. В цьому руслі і треба рухатися. Хай посилюється вертикаль виконавчої влади, водночас розвиваються й органи місцевого самоврядування. Це взаємодоповнювальний процес. Просто потрібно чітко розмежувати повноваження обох гілок влади: хто за що відповідає і які економічні важелі він для цього має. Анатолій Мельник напередодні зазначив, що обласна рада тісно співпрацює з Українською асоціацією місцевих і регіональних влад, бере активну участь у роботі над законопроектами та проектами нормативних актів. Зокрема, ключове сьогодні питання – проект Концепції реформування територіальної організації влади в Україні, в якому враховано основні принципи, закріплені в Європейській Хартії, в тому числі й чернігівські пропозиції. Стосуються вони передусім прав і спроможності самоврядування регулювати та управляти суттєвою часткою суспільних справ, наділення районних та обласних рад власними виконавчими органами та правом самостійно визначати внутрішні адміністративні структури, чіткого розмежу­ вання повноважень між обома гілками влади, забезпечення доступності управлінських та громадських послуг. «Подекуди, як у столиці, – зазначив Анатолій Мельник на прес-конференції, – гордяться молодою командою. Нашу ж характеризує передусім досвід». Зрештою, одне одному не суперечить, якщо вони працюють на зустрічних курсах. Нинішня команда найвищого представницького органу області прагне показати приклад політичної толерантності, взаємоузгоджених дій, об’єднання зусиль депутатського корпусу і гілок виконавчої влади довкола вирішення нагальних проблем сьогодення. Це відчувається, хоча, за словами голови обласної ради, нинішня її каденція ще «не виросла з коротких штанців». Що ж, курчат восени порахуємо. Петро ГРОМОВИЙ Фото Віктора КОШМАЛА

А за п и та н н я за л и ш а ю т ьс я

Є зростання виробництва. Отже, криза минула?

М

инулого року промислові підприємства Менщини виробили продукції на 640 млн грн, обсяги виробництва зросли на 31,6 відсотка. Роботу промислового комплексу забезпечували дев’ять основних підприємств. Зросло виробництво твердих сирів, мінеральної води, гофрокартонної та дерев’яної тари. Найбільший вклад у збільшення виробництва внесли філія «Менський сир», ВАТ «Мена-Пак», ТОВ «Нептун», Домницький виправний центр та Мена ДОЗ. Правда, зменшено виробництво м’яса птиці.

Однак тут напрошується запитання: якщо виробництво зростає, чому ж не зникають борги з виплати зарплат? На 1 січня борг становив 203,4 тис. грн, на 1 лютого – 261,9 тис. грн. Є серед боржників підприємствабанкрути, але ж і економічно активні туди потрапляють! Вони донедавна мали 83,3 тис. грн боргів із зарплати. І це за умов, що середньомісячна зарплата по району торік становила 1456 грн, що нижче середньообласного рівня... Валерій МАГУЛА

№ 27–28 (211–212) 5 березня 2011, субота http://dponline.cn.ua

«Фронт Змін» вимагає відставки Уряду У понеділок, 28 лютого, відбулася прес-конференція голови Чернігівської обласної організації ПП «Фронт Змін» Ігоря Романенка, який надав журналістам детальний аналіз першого року правління нинішньої влади і презентував опозиційну платформу партії на 2011 рік.

У

країнцям обіцяли «поліпшення вже сьогодні», а отримали найважчий рік в історії незалежної України. План реформ нової влади провалений, переконаний Ігор Романенко. Україна «впала» в усіх міжнародних рейтингах за рівнем свободи і стандартів життя. Так, за оцінками Всесвітнього банку, Україна на 181 місці з 183 по простоті сплати податків. За кількістю платежів бізнесу до бюджету, а це 135 найменувань, ми випереджаємо всі країни і посідаємо останнє 183-тє місце. Для порівняння: у Швеції 2 податкових платежі, у Норвегії – 4, у Сінгапурі – 5. Що реально відбулося в Україні за останній рік? Офіційний рівень безробіття становить 545 тисяч чоловік, а реальний рівень армії безробітних – 1,5 млн. У нинішньому році очікується зростання рівня безробіття на 28%.

Також, за даними Національної комісії регулювання електроенергетики, з 1 лютого 2011 року тарифи на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення зросли в середньому на 15%. А вже влітку цього року Міністерство ЖКГ обіцяє ще одне підвищення – до 100%, повідомив перший заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства Юрій Хіврич.

– Тепер погляньмо, що у нас відбувається з цінами на продукти харчування, – продовжує Ігор Романенко. – Вартість гречки підвищилася до 25–30 гривень за кілограм. Майже вдвічі зросли ціни на молочну продукцію. Торік в 2–3 рази подорожчав часник, вдвічі цукор і соняшникова олія. На 100% подорожчали капуста, на 71% – борошно. Наші громадяни – найбідніші в Європі, після молдаван. Ціни на продукти хар-

чування впродовж року зросли від 30 до 260%, а Держкомстат наполягає на тому, що інфляція минулоріч була на рівні лише 9,4%. Щодо демографічної ситуації в Україні, то за даними Держкомстату, у 2010-му, вперше з 2005 року, зафіксовано падіння народжуваності. За минулий рік Україна втратила 698,2 тисячі своїх громадян. А Чернігівська область посідає перше місце за коефіцієнтом смертності серед областей України.

– Влада просто веде боротьбу з власним народом, – заявляє Ігор Романенко. На фоні цього прийнято Державний бюджет на 2011 рік, в якому збільшено витрати на утримання Президента на 40%, Ген­прокуратури на 77%, утримання курортних і лікувальних закладів для депутатів і чиновників зросло на 82% і збільшено суми на підготовку до Євро–2012. Україну потрібно повернути на шлях розвитку демократії, свобод, підприємництва, культури та духовності. У Віктора Януковича, згідно з відновленою Конституцією, тепер є право одноосібно відправляти Уряд у відставку. Лідер політичної партії «Фронт Змін», народний депутат України Арсеній Яценюк ініціював проект постанови про висловлення недовіри Кабінету Міністрів у Парламенті.

– І наша вимога до Президента України: відповідно до статей 106 та 115 Конституції України відправити у відставку Кабінет Міністрів України, – наголосив Ігор Романенко.

Дорогі жінки, шановні колеги!

О

сь і знову усміхнулась надворі букетом ніжних пролісків чарівницявесна, принесла особливе і неповторне свято краси, натхнення, віри, надії і любові – 8 Березня. Хай повсякчас зігріває воно своїм теплом і наповнює сонячною радістю ваші серця! Глибоко усвідомлюємо, що ви незамінні не лише вдома, як одвічні берегині родинного вогнища, як добрі господині, а й на улюбленій роботі – в поштовому зв’язку. Жодна дільниця області не обходиться без ваших невтомних рук, ініціативи, ентузіазму і завзяття. У цей святковий день висловлюємо вам слова глибокої вдячності за сумлінну працю на благо людей, яким служите, уважне, шанобливе та турботливе ставлення до них, за високий професіоналізм та життєву мудрість, а ще й за незгасний оптимізм і терпіння у наш нелегкий час. Щиро зичимо усім вам міцного здоров’я, великого земного щастя і душевної гармонії, радості і добра, миру, злагоди і достатку у кожній родині. Володимир ПРИХОДЬКО, директор Чернігівської дирекції УДППЗ «Укрпошта»

З г а д а й м о в с і х п о і м е н н о!

Сонце, сніг і квіти Уперше за 68 років, які минули після корюківської трагедії, на мітингу пам’яті її жертв були присутні перші керівники області. Може, й справді про 7 тисяч невинно убієнних корюківчан нарешті заговорить Україна, і Корюківку знатимуть як Хатинь у Білорусі?..

Д

о підніжжя всіх пам’ятників на могилах мирних жителів і захисників Вітчизни лягли живі квіти. Та найбільше їх – на місці наймасовішого розстрілу дітей, жінок і стариків у центрі міста, біля пам’ятника жертвам трагедії. Де горить Вічний вогонь. Людей зійшлося багато. Сонце, сніг і квіти... Хіба можна тепер уявити, як тут лилася кров?.. Уперше за ці 68 років на мітингу не виступив жоден свідок фашистської розправи. Багато хто не дожив до цих днів або роки й хвороби не випускають з дому. Дехто просто говорить: «Якщо стану біля мікрофона перед сотнями людей – від згадки про пережите розірветься серце». Тож свідки трагедії доручили виступити Тетяні Макаренко – науковому співробітнику Корюківського історичного музею. Вона вже довгий час збирає спогади корюківчан, яким вдалося врятуватися. Один із них Катерини Мазуркіної, цитувала з великим хвилюванням: «Увірвалися до хати чорні круки з білими черепами на рукавах. З порога почали вони з автоматів палити. Я від жаху втратила свідомість. Як опритомніла, відчула: дим очі їсть. Глянула – все довкола палає. Стропила ось-ось на голову впадуть. Спустилася униз – лежать на долівці люди всі побиті. У доньки розтрощений череп, синок під столом розстріляний лежить. І батько, і мати, і

сусіди. Кров до порога струмками біжить...»

– Це не має повторитися! – такі слова лунали і на мітингу біля пам’ятника, і в Будинку культури, де відбулася літературно-музична композиція, приурочена до трагічних подій початку березня 1943 року. Тут же презентували книгу «Корюківка, 1943: злочин проти людяності». Не можна не погодитися з думкою директора Українського інституту національної пам’яті В. Ф. Солдатенка про те, що нині багато дослідників по-новому оцінюють події Великої Вітчизняної війни. І корюківську трагедію зокрема. Безумовно, кожен має право на свою думку, але єдиною правильною є істина: люди, які загинули безневинно або були партизанами, боронили своїх рідних, односельців, свою землю. Думка і мрія про ліпше увічнення пам’яті спалених людей Корюківки не залишає живих донині. Знову порушується проблема спорудження справжнього меморіалу. Василь Устименко, керівник Корюківського відділення Чернігівського земляцтва у Києві, вважає, і це він сказав привселюдно, що меморіал без стел із зазначенням прізвищ убитих корюківчан просто уявити не можна. Треба будь-що віднайти їхні імена. Він сам уже занотував 2,5 тисячі прізвищ загиблих. А їх було майже сім тисяч... Зоя ШМАТОК Фото Віктора КОШМАЛА

м. Корюківка

3

Б р и фі н г

Завдяки експертизам на Чернігівщині розкрито 4374 злочини Днями у відділі зв’язків із громадськістю УМВС України в Чернігівській області відбувся брифінг з начальником науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в області Володимиром ЖУРАВЛЕМ. Підполковник розповів про експертизи, які проводить їхній центр: трасологічну, холодної зброї, балістичну, почеркознавчу, техніко-криміналістичну експертизу документів, ототожнення особи за рисами зовнішності, комп’ютернотехнічну, експертизи у сфері інтелектуальної власності. Загалом, за його словами, лише за 2010-й рік експертикриміналісти Чернігівщини провели понад 7 тисяч 100 перевірок, з яких 4374 – сприяли розкриттю злочинів. «Найгостріша суспільна проблема – наркотики! Вирішення її потребує активних заходів з боку право­ охоронних органів. Особливо турбує тенденція до щорічного збільшення незаконного обігу «важких» наркотиків, кількість яких за останні п’ять років зросла майже втроє», – наголосив Володимир Журавель. Протягом 2010 року спеціалісти виконали 3193 експертних дослідження, а за два місяці 2011-го – 576. Практично всі експертні дослідження сприяли розкриттю злочинів. Про вибухівку та викрадені автомобілі За словами пана Журавля, специфіка службової діяльності працівників вибухотехнічного підрозділу пов’язана з підвищеними ризиками як для особистого життя, так і для оточуючих людей. «В нинішньому році на виклики наші працівники виїжджали вже 17 разів. Крім того, вибухотехнічний підрозділ постійно бере активну участь у забезпеченні безпеки при проведенні масових заходів і проводить огляди за інформацією, що надходить до чергових частин УМВС», – повідомив підполковник. Для розшуку та запобігання легалізації викрадених автомобілів фахівці експертного центру проводять дослідження ідентифікаційних позначень транспортних засобів та супроводжуючих документів при проведенні реєстрації операцій в підрозділах ВРЕР ДАІ. Під час оглядів обов’язково фотографують транспортний засіб, його ідентифікаційні позначення та інші особливі ознаки. Проводять експертизи як на платній, так і на безоплатній основі.

Сніжана БОЖОК

http://dponline.cn.ua

cmyk

4

№ 27-28 (211–212) 5 березня 2011, субота

До в г оо ч і к у в а н и й п р о е к т

«Танець мрії-3»

вже не за горами У Чернігові знову танцюватимуть заради благодійності. Ініціатор проекту «Танець мрії» Оксана Тунік-Фриз розповіла, що цьогоріч кошти збиратимуть для пам’ятника Почесному громадянинові Чернігова Любомиру Боднаруку. Також організатори ставлять собі за мету придбати комп’ютери для міської бібліотечної системи.

культура культура

«Пісня – Д в а св я та в од и н д е н ь

то моє життя» Сам Григорій Верьовка запрошував

Не знайдеться на Менщині села, де б не знали працівника Менського районного будинку культури Валентину Кушніренко, не чули її чарівного голосу. Звідки ж такий талант? Вся родина у Валентини Василівни співуча. Гарний голос мала її баба Дуня. А батько, Василь Григорович, міг би стати справжнім артистом. Десь у 50-х роках минулого століття сам славетний земляк Григорій Верьовка їздив по селах і хуторах Чернігівщини в пошуках співучої молоді для свого хору. Василя Григоровича визнав як такого, що має талант і міг би співати в Києві. Але селянський син відмовився, і все життя працював будівельником. А донька його, Валентина, після закінчення школи вивчилася на продавця і отримала направлення на роботу у задеснянське село Червоні Луки. Там і долю свою зустріла – вийшла заміж за гарного місцевого хлопця Дмитра Кушніренка, який якраз повернувся додому з далеких сибірських заробітків, де трудився електрогазозварювальником.

Із торгівлі – до культури

Щ

Оксана Тунік-Фриз та Любов Боднарук

одо учасників, то з професіоналами танцюватимуть бізнесмени, депутати, митці, журналісти, лікарі, освітяни, спортсмени, студенти та громадські діячі. Очікується до 10 танцювальних пар. Всі карти про учасників Оксана Володимирівна, звісно ж, не відкрила, але деяких назвала. Це депутат міської ради Сергій Аверченко, керівник благодійної громадської організації «Шанс», вчителька Наталія Черевко, Президент Поліського фонду міжнародних та регіональних досліджень Геннадій Максак, директор компанії «Наша булочка» Оксана Коваленко та інші. «Вже з наступного тижня розпочнуться заняття у танцювальних класах. Вони проходитимуть двічі на тиждень, а в разі потреби – і частіше. Вірю в те, що у нас все вийде!» – наголосила пані Оксана. Відмінністю цьогорічного проекту буде сюжетна лінія, яка тісно переплітатиметься з подіями минулих епох, але яких саме, організатори тримають у секреті. Сам концерт відбудеться у п’ятницю, 29 квітня 2011 року в Музично-драматичному театрі ім. Шевченка. Квитки коштуватимуть від 35-ти до 150ти гривень. Нагадаємо, перший «Танець мрії» відбувся у квітні 2009 року. У ньому брали участь 17 танцювальних пар. Тоді зібрані кошти було направлено дитячим поліклінікам Чернігова для придбання медикаментів, лабораторних реактивів, вакцин для дітей. Другий проект відбувся у травні минулого року і був присвячений 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. На сцені танцювали 22 пари. На зібрані під час проекту кошти було придбано слухові апарати для ветеранів Великої Вітчизняної війни. Сніжана Божок

http://dponline.cn.ua

http://dponline.cn.ua

Проживши якийсь час у селі, молода сім’я вирішила перебратися до райцентру. Червоні Луки тоді вже проголосили неперспективним селом. У Мені звели будинок, Валентина працювала продавцем, але відчувала, що то не її справа. Із задоволенням співала в хорі «Менщина». А потім її запросили на роботу до районного Будинку культури. Щоб іти в ногу з часом, закінчила Ніжинське культосвітнє училище, а пізніше університет «Україна». Вже багато років Валентина працює інструктором районного Будинку культури. Тобто, на її плечах організаторські клопоти. Однак, цим її зусилля в розвитку культури не обмежуються: вона стала справжньою самодіяльною співачкою, в репертуарі якої понад сто (!) пісень.

– Не можу сказати, які пісні у мене найулюбленіші, – каже Валентина Кушніренко. – Вони всі для мене дорогі. А особливо пісні про матір: «Балада про матір» на слова Бориса Олійника, «Ой чого ж ти, мамо?», яку написала заслу-

жена вчителька України Ольга Сидоренко, «Мамина вишня» композитора Анатолія Пашкевича, «Мамо, тобі низесенько вклонюсь», «Сину, сину, ангел мій», яку виконує Надія Шестак, коріння якої теж зі Стольного.

Об’їздила пів-України Валентина Кушніренко була учасником багатьох фестивалів і конкурсів. Як це сталося? Адже вона не мала грошей на «розкрутку» та рекламу, дорогі костюми, музичний супровід.

– Не раз, відповідно до обов’язків працівника культури, доводилося брати участь у різних оглядах, конкурсах, – розповідає співачка. – У 1995-му році за пропаганду української пісні мене нагородили грамотою Спілки письменників України – брала участь у Всеукраїнському літературно-мистецькому святі. У 2000-му на Всеукраїнському огляді колективів художньої самодіяльності отримала диплом лауреата. Знову ж таки у 2003-му році стала лауреатом конкурсу «Кролевецькі рушники», а в 2008му – лауреатом вже міжнародного конкурсу «Кролевецькі рушники». Там були артисти не лише з України, а й із Росії, Польщі, Китаю. Торік Валентину Кушніренко було нагороджено літературно-мистецькою премією ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото». Диплом і медаль лауреата вручав Борис Олійник. Валентину Кушніренко на конкурси і фестивалі запрошували не лише по лінії управління культури. Коли в 2003-му році делегація від області їхала на фестиваль «Кролевецькі рушники», голова обласної організації Спілки письменників України Станіслав Реп’ях запросив Миколу Збарацького та Валентину Кушніренко. Тоді присутнім на святі дуже сподобалися у її виконанні пісні «Чураївна» та «Козачка». Пізніше, разом з Миколою Збарацьким, який акомпанував співачці, об’їздили немало фестивалів та концертів. І скрізь вдячні глядачі не шкодували щирих оплесків, добре сприймали і живий звук, і гарний голос, і чудовий репертуар. Це ж вам не спів під «фанеру» безголосих, але розкручених співачок з репертуаром незрозумілого змісту. До речі, Валентина Василівна на високому рівні виконувала як народні, так і пісні з репертуару Людмили Зикіної та Раїси Кириченко.

Зліва направо: Дмитро Кушніренко, композитор Олексій Чухрай, Валентина Кушніренко та журналістка національного радіомовлення.

Валентина Кушніренко (на сцені Менського районного будинку культури)

Композитори пишуть для неї пісні

До речі, особисто для Валентини, чернігівський композитор Петро Зуб поклав музику на слова Бориса Олійника «Благословення». Полтавський композитор Олексій Чухрай запропонував виконувати пісні «Дівочий сон», «Скаче у полі білий кінь», «Святий вечір», «Капуста». Тобто, самодіяльна співачка постійно оновлює і поповнює свій репертуар. Окремої розповіді заслуговує участь Валентини Кушніренко у літературномузичному святі в Березовій Рудці – на батьківщині відомого поета-пісняра Дмитра Луценка. Недаремно ж вдова поета Тамара Іванівна називає Валентину донькою.

Таланту треба допомагати?

Насамкінець не міг не згадати про ставлення колег та керівництва до таланту самодіяльної співачки. Воно, можна сказати, завжди було терпиме. На різні фестивалі та огляди Валентина Василівна їздила переважно у вихідні та святкові дні, райвідділ культури оплачував відрядження. Правда, були роки, коли посаду інструктора районного Будинку культури оплачували тільки на півставки. Та й нині, здається, настають ще гірші часи. Бо згадану посаду взагалі скорочують. Валентина Василівна працює по 8-ме квітня цього року, далі остаточно виходить на пенсію. Що ж, відому приказку «Таланту треба допомагати, а нездара сам проб’ється» дехто в Україні розуміє по-своєму. Та як би там не було, ніхто у Валентини Кушніренко не відбере її таланту та закоханості в пісню. Вона не сумує з того, що літа летять як журавлі, пенсія маленька, а чоловіку Дмитру, який вже давно на заслуженому відпочинку, доводиться шукати підробіток. Щоб жити, ні – не достойно, а хоча б терпимо. До речі, чоловік, мабуть, не без впливу дружини та друзів, теж заспівав у самодіяльному хорі та ансамблі.

8 березня у Валентини Василівни подвійне свято – у неї день народження. Тепло вітатимуть її чоловік, діти, онуки. А вона обов’язково заспіває одну зі своїх пісень про маму. Недаремно ж її в районі називають другою Раїсою Кириченко. Пісні своєї улюбленої співачки, як і народні, вона співатиме доти, поки житиме на цій землі. Валерій МАГУЛА

http://dponline.cn.ua

рокИ іі Долі рокИ Долі

№ 27–28 (211–212) 5 березня 2011, субота

5

«Я десятою дорогою обходила «свою в’язницю» худенької статури, невеликого зросту. Безшумна хода, неквапливі рухи рук, легка повітряна посмішка. Особливо мене вразили її очі. Світлі, неземні. В них – життєва мудрість і доброта, смуток та незагойний біль, материнське тепло і надія…

– Проходьте, сідайте, будь ласка, – запросила тихим приязним голосом, прибираючи зі столу газету.

– Саме та, в якій працюю, – констатую факт і додаю напівжартома: «Цілком схвалюю Ваш вибір».

– Я не тільки читаю, але й з часом перечитую номери, – «зачепила» тему Віра Василівна, показуючи стоси «Деснянки вільної». – Дуже багато цікавих статей. Мої давні і добрі сусіди – Антон Платонович Миненко, інвалід війни, Любов Миколаївна Мелашич – теж її передплачують, разом на листоношу чекаємо… А якось випадково, на ринку, зустрілася з Антоніною Феофіловою, з якою навчалася в Ніжинському педінституті, та її меншою сестрою Любою. Уявляєте, через 41 рік! Відтоді вони часто бували у мене. Тепер, на жаль, прихворіли. З Антоніною ми, як завжди, поринали у спогади, про щось балакали, а от Люба, вона до пенсії працювала науковим співробітником обласної бібліотеки імені Короленка, усамітнювалася і з задоволенням читала «Деснянку вільну». Коли розговорилися і відчули себе невимушено, Віра Василівна попросила мене: «Сашо, можна так до Вас звертатися, наче до сина. У мене синок Саша, з 58-го, трохи молодший ніж ти, живе у Сполучених Штатах. Приїжджав минулого літа. Коли прощалися, сиділи за столом і почули з сусідньої кімнати, де працював телевізор, пісню: «Родина, моя ты уродина, но ты мне нравишься и я тебя люблю, спящая красавица…» Розплакалися обоє. А от Владика (так називає молодшого, Володимира. – Авт.) немає на цьому світі, загинув в автоаварії. У 26 років». Що їй довелося пережити зі смертю сина, лише Богу відомо. Скажу тільки, оговтувалася від цього підступного і жорстокого удару не один рік. На довгому віку цієї жінки доля не раз випробувала її на стійкість. Витримала складні, здавалося б, безнадійні, операції. А щоб позбутися страшної хвороби, прийняла 3600 рад опромінення. У 44 роки їй дали групу інвалідності. Віра Василівна буквально вблагала керівництво школи-інтернату, щоб їй надали хоч кілька годин педагогічного навантаження на тиждень. Півроку працювала на півставки, потім відмовилася від групи.

– Якби не робота в школі, мене б давно не було, – вважає моя співрозмовниця. …А п’ять років тому Вірі Василівні видалили жовчний міхур. Після операції зробили рентген. Лікар поглянув на знімок і здивовано підвів очі: «Ви ніби голод перенесли, у вас усі кишки покручені».

– Як же не голодувала? – відповідає вже мені Віра Василівна Клименко. – Я з тридцять третього року народження. А хіба ж безслідно минули місяці у німецькій в’язниці? …Початок березня сорок третього. Окупована Носівка. Поліцаї, наче голодні собаки, нишпорили у хаті батька, Василя Якимовича Оксимця. Один з песиголовців знайшов на печі клуночок сухарів.

– Що, партизанам наготували, – з люті ледь зубами не заскреготів посіпака і вдарив прикладом гвинтівки матір. …Цей клуночок був із сімейного запасу. А от партизанів, справді, підгодовували. Віра знала, що мама Марія, тьотя Ліда, бабуся Євгенія пекли хліб для партизанів, яких вона не раз бачила в хаті. А дід Яким додумався переправляти харчі лісовим месникам у вуликах. В одному, для прикриття, й насправді були бджоли. Але знайшовся зрадник, видав… Після війні він відсидів своє та повернувся до Носівки. І треба ж було статися, що Сашкові, молодшому братові Віри, сподобалася його дочка. Однак, дізнавшись правду про її батька, Олександр обірвав з нею стосунки. …Носівська в’язниця була подібна до сараю. Навколо неї височів дощаний паркан.

– Саме сюди під конвоєм привели моїх батьків, діда, бабу, двох братів батька – Івана та Федора, ва-

Стаття про загін Василя Володіна («Приокская правда», Рязань). Василь Матвійович Володін – уродженець селища Побє дінка Рязанської області). Загинув у 1944 році під Львовом.

«Фотограф, який зробив знімок 26 років тому, зняв загін дрібним планом. Ми цю фотокартку перезняли і надрукували. Десь серед тих партизан – Ваші батько та дядя. Крайній ліворуч – командир загону Василь Володін». З листа загону червоних слідопитів «Дружба».

Василь Оксимець (ліворуч) з товаришами-носівчанами

гітну тьотю Ліду з трирічною донечкою, а також мене і менших братиків, – розповідає Віра Василівна. – Мала тоді коло десяти рочків, Ванюші було сім, Сашкові – 5. Пробули ми там майже два тижні. Батьків і родичів викликали на допити, били, але вони ні в чому не зізналися… Потім на підводах нас відвезли до в’язниці у Ніжин. На подвір’ї побачили фашистів з автоматами, великих собак. Ми, діти, дуже злякалися і плакали, говорили мамі – це вже нас будуть розстрілювати. Але обійшлося. Нас помістили в камеру, вщерть забиту людьми. Посеред неї – параша, гидко смерділо. Маленькі віконця камери були високо, аж під стелею. Люди сиділи на підлозі впритул, по них повзали воші. Діймав голод. Ніби зараз чую благальний голосок найменшенького братика: «Дайте сухаря, дайте сухаря…» Хтось дасть йому сухарика, аби замовк. Годували нас баландою – «супом» з гнилої картоплі, і, наче собакам, кидали шматочки сухого хліба. Щоразу, як тільки клацне засув, ми обнімали маму і злякано шепотіли: «Це вже по нас прийшли». Ті ж, кого викликали з камери, назад не поверталися. На їхні місця приводили нових арештантів. Якось уранці мама розповіла, що їй наснилося світло в кінці темного провалля. Значить, заспокоїла, випустять нас… І одного дня всіх в’язнів вивели на подвір’я. Наказано: «Чоловікам та молодим жінкам вийти вперед, а старикам та жінкам з дітьми залишатися на місці». Перекладачка сказала, що чоловіків і молодих жінок відправлять до Німеччини, а всіх інших відпустять. Через два тижні, наприкінці червня 1943-го, нас звільнили. Коли вийшли за тюремні ворота, весь час озиралися, не вірилося, що на волі…

25 кілометрів з Ніжина до Носівки йшли пішки два дні. Брат Іван був дуже хворий, то його несли навперемінно мама, дідусь і бабуся. Хата зустріла пусткою. Розграбована. Мама пішла до коменданта просити, щоб корову по-

* У 1943 році загін Володіна влився до партизанського з’єднання Олексія Федорова. Копію списку членів загону Олексій Федорович передав Владиславу Копецю в Києві. У загоні було 158 чоловік.

Федір Оксимець

вернули, бо діти не виживуть. Виявилося, віддали її поліцаю з Андріївки. Комендант видав довідку, а дід Яким і мама конем з’їздили, і таки привели Мілку додому. Тепер, як побачу по телевізору рекламу «Мілки», сліз стримати не можу, згадуючи нашу годувальницю. Тяжко було нашій мамі, ой, тяжко. Але не занепадала духом. Ось вона, перед очима, біля печі порається, співає: Кипить, кипить корінець, Поки прийде молодець. Ще й корінчик не скипів, А молодчик прилетів… …А «молодчик», чоловік Василь, «прилетів» аж після війни, з Астрахані, де сім місяців лікувався в госпіталі після поранення. До цього були примусові роботи в Німеччині, втеча з двома братами з фашистської неволі. Для Івана ця спроба виявилася невдалою: його схопили і відправили до концтабору Освенцим. Попри все живим пройшов крізь пекло Іван – №127684. Василю ж та Федору вдалося перебратися через Віслу. Воювали у радянсько-польському партизанському загоні імені Щорса. …Цей лист датований 26 лютого 1970-го – 25 років потому, як закінчилася війна: «Шановні рідні партизанів Оксимець Василя Якимовича та Федора Якимовича! Одержали Вашого листа і дуже вдячні, що Ви нам написали. Ми продовжуємо роботу з пошуку членів загону імені Щорса. У перший рік існування нашого клубу ми листувалися з нашими польськими друзями. І ось до нас надійшов лист з Варшави від журналіста Владислава Копеця. Він писав, що збирає матеріали для книги, в якій буде показана спільна боротьба польських і радянських партизанів, і просив нас допомогти йому розшукати членів загону, яким командував Василь Володін. Копець передав нам копію списку членів загону.* Нині нам відомі долі 87-ми членів загону, 55 з них – живі… Співчуваємо, що Оксимець В.Я. та Оксимець Ф.Я. не дожили до наших днів. З повагою загін червоних слідопитів «Дружба» і його керівник Г. Чучкалова. Школа №44, м. Рязань».

А через три місяці Віра Василівна одержала листа від Копеця з Варшави. Ось витяг з нього: «Пам’ять і вдячність нас, поляків, радянським партизанам, особливо тим, які вже у 1942 році організували перші бойові групи і загони, щоб разом з польськими партизанами боротися проти гітлерівських загарбників, – непохитна і сердечна… Хай міцніє дружба між нашими братськими народами – народжена в загальній боротьбі за краще, спокійне майбутнє». Віра Василівна побувала в Польщі, але вже наприкінці 80-х, коли до усього радянського тут ставилися якщо не вороже, то зневажливо. Спілкувалася англійською – «рідною інститутською». У варшавському таксі водій спитав у неї шанобливо: «Американці?». Ні, – хитнула головою, – «сов’єт піпл». З обличчя шофера одразу зникла посмішка і всю дорогу він не зронив і слова. А гостювала разом з чоловіком, Григорієм Івановичем, учасником боїв на Далекому Сході, на запрошення родичів та дітей його двоюрідної сестри. У роки Другої світової її вивезли до Німеччини, де познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, поляком. Віра Василівна попросила, щоб їй показали Освенцим. Це у 80-ти кілометрах від Кракова. На власні очі вона побачила, яку муку довелося терпіти її дядьку Івану.

– Вдруге на таку екскурсію не погодилася б, – щиро зізнається. – Коли по війні навчалася в носівській школі, завжди обминала тюрму-сарай, де нас тримали, а в Ніжині, у 50-ті, за чотири роки навчання лише один раз поглянула на колишню в’язницю, яку десятою дорогою обходила. Надто важкі спогади і переживання. …Нещодавно розмовляв з активістом міського пошукового клубу «Патріот» Володимиром Чередниченком. На його рахунку десятки розкопок місць боїв, поховань часів Великої Вітчизняної. Він розповів мені випадок, коли 9 Травня добровільно став «під розстріл». І хоч знав, що патрони холості (залишилися з салютування), але, як відверто сказав, відчуття «під прицілом» не можна ні з чим порівняти. Воно проходить крізь усе тіло, крізь мозок.

– Не жалкую, що наважився на цей вчинок, – переконаний Володимир. – Я ніби побував на місці тих, хто дивився смерті в обличчя. Це – адреналін, який дає поштовх до нових пошуків, щоб уславити нові імена героїв, щоб гордилися ними нащадки, щоб знали і пам’ятали про минуле. А для цього треба говорити правду про війну і не робити з неї політики. Олександр ФАЛЬЧЕВСЬКИЙ

http://dponline.cn.ua

cmyk

6 Олег Гаврилюк:

№ 27-28 (211–212) 5 березня 2011, субота

оСоБИСтоСті оСоБИСтоСті

http://dponline.cn.ua

«Багато хто з чоловіків боїться визнати, що ми без жінок – нікуди» У наш час, коли кожен, хто хоч трохи вміє співати, прагне записати диск. А той, хто навчився римувати слова, – видати книгу поезій, поява справді якісних композицій і віршів стає справжньою подією. Передусім, для пересічного слухача або читача, котрий вимушений постійно відсіювати зерна від плевел. Однак, за старання отримує як винагороду справжню Творчість (саме з великої літери). Такою для багатьох стала творчість киянина Олега Гаврилюка – поета, композитора та виконавця власних пісень, що відрізняються серйозним філософським підтекстом і хорошим вокалом. Зірка цього поета-сучасника зійшла десь десять років тому. Майже одразу фахівці й поціновувачі мистецтва заявили про появу рідкісного таланту. й про те, що нарешті на фоні субтильних хлопчаків-співаків з’явився справжній чоловік, що зачаровує (насамперед) ніжну половину людства своїм оксамитовим голосом. Сьогодні диски з піснями й збірки віршів Олега Гаврилюка просто змітаються з полиць магазинів. Кількість відвідувачів на його авторському сайті сягнула мільйона. Незважаючи на те, що Олег Гаврилюк по праву носить звання заслуженого артиста України, в нашій країні ще є такі, хто не знайомий з його творами. Тому сьогодні хочемо відкрити завісу особистої таємничості нашого земляка, якого за кордоном уже влучно охрестили новим «Володимиром Висоцьким», «Ігорем Тальковим» і «шарлем Азнавуром» в одному флаконі.

– Олег, Ви прийшли на естраду в досить зрілому віці.

– У мене, як, напевно, і багато в кого, був у житті період переоцінки цінностей. Потім я познайомився з чоловіком, який у свої 50 років записав перший диск. На моє запитання «навіщо?» він відповів так: «Я про це мріяв усе життя». «Навіщо живу?» – запитав і сам у себе. Відповідь вирішив пошукати в книзі. Відкрив навмання й прочитав, що один з найбільших гріхів – це не використовувати, не реалізовувати дар, талант, посланий тобі Всевишнім. Тоді людина буде нещасною. Сьогодні я хочу, аби мої діти якнайшвидше відчули «кайф» бути потрібним суспільству.

– Проте, Ви ж не заперечуватимете, що «непопсовому» виконавцю нині дуже важко потрапити в радіо- й телеефір?

– Ця проблема була завжди. Напевно, залишатиметься й надалі. Однак, хочу звер-

нути вашу увагу на один нюанс: попсові артисти не збирають залів. Наприклад, візьмемо Росію. Хто із співаків там збирає зали? Григорій Лепс – людина, яку десять років тому називали «неформат». Сьогодні Лепс «формат» усюди. Чому? Слухачі втомилися від фанери. У мене щомісяця проходять концерти – Миргород, Хмільник, Моршин, Трускавець – курортні міста, де добре «проявляється» популярність артиста. На «розкручених» люди там йдуть неохоче.

– Олег, з Вашим ім’ям пов’язують таке поняття, як «український шансон». Однак більшість Ваших пісень написано російською?

– Не беруся судити, що таке український, французький або російський шансон. Я – поет, виконавець своїх пісень. Коли україномовних у мене менше, це ще нічого не означає. Адже наші національні мотиви –

особливі. Краще, нехай мої пісні хвилюватимуть людські душі. А тим, хто киває мені на патріотизм, хочу відповісти: я – українець, котрий несе Україну за її кордони.

– Ваші твори є в репертуарах популярних українських виконавців?

– Мої пісні співає Тіна Кароль, Наташа Бучинська, Катя Бужинська. З усіма трьома ми записали дуетні композиції. Є артисти, яким я написав цілі альбоми. Не люблю й не писатиму пісень непрофесіоналам. Мені шкода це робити. Адже тоді пісня вмирає, як дитина, яка потрапила до рук негідних батьків.

– Ви, напевно, сьогодні один із найрізноплановіших поетів і виконавців?

– Напевно. Всі свої концерти я починаю політичними віршами. Є й відверта «жорстка лірика».

– Проте до жінок Ви завжди ставилися з пошаною.

– Багато хто з чоловіків боїться визнати, що ми без жінок – нікуди. Хочу сказати, що якби не сімейний затишок, створений для

Вы женщина – сПЛОШн ОЕ сЧАсТЬЕ. Вы лед и пламя в одно часье, Вы тьма, Вы яркий све т небес, Богиня и лукавый бес. Вы горечь и шальная сла Вы грусть и подлинная дость, То неприступна, то ко радость, ке То взрослая, то малоле тка, То далека, то чуть по тка, бл То так скромна, то та иже, к То вся в себе, то откр бесстыжа, овенна, ПРОсТА И нЕОБЫКнОВЕ ннА! мене дружиною, не було б того Гаврилюка, який є сьогодні. Спокій, надійність багато чого варті.

– Скільки років Ви вже разом?

– Як познайомилися – 25, а одружені – 22. Трьох дітей виростили – сина Аскольда і двох дочок – Даяну й Катю. До речі, молодшій лише вісім. Тому люди часто запитують, скільки дружин у мене було. І коли чують, що одна, дивуються.

– Напевно, така сімейна ідилія народжується під Божим благословенням. Кажуть, у Вас удома зберігається багато старовинних ікон...

– Це правда. Ікони я почав купувати як антикваріат, щоб потім продати. Якось мені наснився сон. Ніби йдемо ми з товаришем (на той час його вже не було на світі) красивою будівлею, а довкола багато гарних ікон. Я думаю: «Це скільки ж грошей можна заробити?» Дивлюся на товариша, а він головою хитає: «Ех, ти!» Тоді я зрозумів, що ікони – це святині, а не предмет ґандлю. З однією у мене пов’язані особливі спогади. Якось увійшов до кімнати, перехрестився перед ликом Божої Матері й кажу: «Хочу написати пісню. Хорошу пісню». І майже одразу народився текст, який я записав, не відриваючи ручки від паперу. Це була пісня «Старий», якою я починаю кожен свій концерт.

– Олег, вас часто порівнюють з Висоцьким. До того ж, він, як і Ви, любив повторювати, що не вважає себе співаком.

– Я не знав, що Висоцький таке казав. Мені не подобається, коли мене з кимось порівнюють. Нехай навіть з відомими – Єсеніним чи Азнавуром. Скажу відверто: мені приємно. Та я – Олег Гаврилюк. І коли Господь дав мені в руки Слово, я маю донести це Слово людям. Розмовляла Наталія БУШАЙ

http://dponline.cn.ua

Олег, Катруся, Даяна та Аскольд Гаврилюк на концерті у Палаці «Україна»

http://dponline.cn.ua

Про Про наЙДороЖЧИХ наЙДороЖЧИХ

№ 27–28 (211–212) 5 березня 2011, субота

7

Так, це вона – єдина в світі материнська любов. Хто спізнав її – щасливий… Вірші сільської поетеси Ганни Пономаренко (Приліпко) про неньку, материнство, рідну домівку сповнені глибоким змістом і не можуть не хвилювати. Читаєш, і здається, відчуваєш тепло рук своєї матері. Вони, всі такі схожі, наші з вами матері.

У

Ганни, яка народилася і росла в селі Дащенки на Варвинщині, спогади про дитинство особливі. Ненька, Катерина Микитівна Приліпко, піднімала на ноги їх трьох – Яшу, Олю і її, Галинку. Колгоспна ланкова, вона завжди була в роботі, особливо в гарячу пору, коли підростали буряки. У білій хустині і з сапою стояла на полі, обличчя засмагле від сонця. Думалось їй про дітей, аби швидше росли й помічниками ставали. А вони в неї вдалися – старанні, роботящі.

– Мама себе не жаліли, – згадує найменша донька, яка пише гарні вірші. – Й досі дивуюся, як вона знаходила час, щоб голкою, вручну пошити нам одяг. Вона вишивала нам сорочки, спіднички, блузки. Пам’ятаю, як на свято я мала в школі читати вірш. Ненька сама намалювала на полотні і так вишила дивно сорочку!.. Я читала вірш. Здається, його не слухали – всі дивилися на сорочку. Потім жінки з усього села йшли до матері, в нашу бідну хату, щоб перезняти те прекрасне вишивання.

Малюсіньку сорочечку – Тонесеньку, біленьку – Я вишила для донечки Узорчиком дрібненьким. Ромашечки, калинонька, Дзвіночки та смоянки – І в ній моя дівчинонька, Неначе та веснянка. Рум’яненька, як сонечко, Неначе квітка рожі, І плеще у долонечки. …І так на татка схожа.

Маленькій Галі Приліпко мама колись пошила спідничку й сорочку. с. Дащенки

Минуть роки, і Ганна присвятить своїй дорогій матусі книжку. На її презентації в Наумівці на Корюківщині, де вже багато літ живе поетеса-фармацевт, її неньці Катерині Микитівні люди особливо гаряче аплодували. Матір на сцену запросили. Сиділа на стільчику з квітами, а доня читала вірші. Пише Ганна Пономаренко про неньку – ніжно й з великою любов’ю, а також – про всіх своїх трьох діток. Вона ж теж мати, і її любов – так само єдина й незрадлива. Катерині Микитівні вже 91-й рік. Зі свого південного краю перебралася до доньки, на північ Чернігівщини. Удвох тепер у хаті, онуки розлетілися. Галині руки її щоранку вмивають, хустину зав’язують, сніданок несуть. Тихенько шепочуть доньчині вуста: «Поживіть ще, моя ріднесенька…» Бога просить про це, матусю і себе, аби вистачило сил догледіти, зберегти… Ось-ось двері весна відчинить і прийде до двох матерів із сонцем і радістю. Зоя ШМАТОК

Мати і донька; Мамині рушники

с. Наумівка Корюківського району

и, Повсихали верби коло хат лять. спи вно да їх ова др Вже б на мати: Та мене благає, просить ь. оят ст ай – Почекай ще, нех сю, Знаю, знаю, дорога мату ив, сад по би вер ті мій Батько ся, Та з війни додому не вернув води! пір х ти з е Скільки збігло вж іє Але й досі твоє серце мл я, дн що го ло ми ні У чекан дія, Бо тоненька гілка, як на я. пн Зеленіє з-під сухого

Чи простиш мені, моє село? Я виросла в старій селянській хаті, Жили там дружно ласка і тепло. Та тільки хліба, часом, малувато, А іноді – то й зовсім не було. Роки, роки... змінили все дощенту, І Многою води втекло немало. Чому ж про Вас, ріднесенькі Дащенки, Я нічогісінько іще не написала? Ні. Це неправда! Ви у моїй долі Ромашками квітуєте й донині, Волошками й сокирками у полі, Дзвіночками й смолянками в долині.

Я знов про квіти буду пи сат Їх ніжні барви, запах медо и, вий; Мене в дитинстві навчи ла мати Любити їхню красу чудову . Бувало, підем на луг чи в поле: В обличчя віє вітрець лег енький, А квітів... квітів стільки навколо, Що й загублюсь в них. Шу кає Шукає довго – ніде немає. ненька. У травах буйних шукати важ Але матуся вже добре зна ко, є: Не озиваюсь, значить, в ромашках. Чомусь ромашки найбільш Чого так вийшло? Сама люблю я. не Було. Й віночок із них зро знаю. бл Ними і хату всю заквітчаю ю я, Вона відразу туди й прям . ує. І дійсно, тут я, сиджу між квітів, Бере на руки мене, цілує, Зітхає тихо: – Ох, діти, діти... А потім каже: – Дивися, доню,

О, краю мій, калиновий, вербовий, Боюсь, що тут від радості помру, Візьми мене в свої обійми знову І привітай, як доньку чи сестру. Не забуваю рідного порога, Що б не робила й де б я не була, Як матінка на варвинську дорогу Мене раненько пішки провела. І я пішла під жайворонка пісню, Крізь буревії, спеку і грозу, Щоб повернутись знову в нашу дійсність. ...Пробач мені, будь ласка, цю сльозу. Мої Дащенки! Більш ніде у світі Не зустрічала я таку красу. І найріднішу квітку горицвіту Я все життя в душі своїй несу.

Ось материнка цвіте, це – Он між ромашок маки чер м’ята, вон Ти всі ці квіти повинна зна і. І так щоденно. Все знову ти. й Для мене квіти вона шукал знову Любить їх вчила, у кожне а, слово Свою до квітів любов вкл адала. Відтоді й знаю, ромашки білі – Не горді троянди красив і. Хоч не яскраві й немов без сил Та не колючі і не фальшиві і, . Живуть у згадці ті дні да лекі. І всім, хто рідний мені і ми З ким мені добре, з ким ме лий, ні легко, Дарую квіти... Так мама вчила. А в цю хвилину дуже б хот З усього світу усі зібрати іла (Якби це можна) ромашки біл І рідній мамі подарувати. і За те, що палко любить на Вкраїнську землю, квітучу, вчила милу.

Вона – як сяйво ніжно-золотаве, Мого дитинства праведний вогонь, В Червону Книгу вписана по праву, В Червону Книгу серденька мого... І крізь роки мені з Дащенок світить... Куди не їду чи куди не йду. Ну, здрастуй, любий диво-горицвіте! Я тут і на коліна упаду. Ось моя хата й найрідніша вулиця, В криниці найсмачніша тут вода, І мальва ніжна до причілка тулиться, Й калинонька з-за хати вигляда.

http://dponline.cn.ua

cmyk

8

№ 27-28 (211–212) 5 березня 2011, субота http://dponline.cn.ua

л а у ре ат и

Двоє чернігівців – у п’ятірці лауреатів

міжнародної літературномистецької премії імені Пантелеймона Куліша

це письменник і журналіст Сергій Дзюба та меценат Олександр шкурат.

З

авідувач редакції радіо ТРА «Новий Чернігів», голова Чернігівської Чернігівської міської організації Національної спілки журналістів України, член Національної спілки письменників України Сергій Дзюба відзначений за збірку поезії «У липні наших літ» та книги спецрепортажів із радіоверсіяСергій Дзюба ми «Тато у декретній відпустці», «Як я був агентом ЦРУ» і «Ловець снів». А депутат Чернігівської міської ради, заступник голови Благодійного фонду імені двічі Героя Радянського Союзу Олександра Молодчого Олександр Шкурат – за визначну меценатську діяльність. Також лауреатами стали: відомий письменник, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка Василь Слапчук, письменник і науковець із Тернополя Петро Сорока та письменник і журналіст із Луцька Віктор Вербич. Сніжана БОЖОК

КОнцерти

ПІСЕННий ВІНОК

Сергія Сулімовського

В обласному філармонійному центрі фестивалів і концертних програм відбулося справжнє музичне свято – ювілейний концерт Сергія Сулімовського. Ювілейний концерт Сергія – це справді яскравий пісенний вінок різних країн. Естрадні пісні «Жил был я» Д. Тухманова, «Скрипка» А. Мяснікова, китайська пісня «Поньо» (Дружба), «O solo mio» (неаполітанська пісенька) перепліталися з виконанням творів класичних: арія Кавородосси з опери «Тоска» Д. Пучинні, «Песнь певца» з опери «Рафаель» А. Аринського. Зворушило глядачів а капельне виконання української пісні «Трави похилі» разом з Миколою Єськовим. Під силу була Сергію Сулімовському й італійська пісня «Луна», за яку, до речі, він отримав вищу нагороду міжнародного фестивалю. Мелодії пісень змінювалися візерунками запальних танго, степу. Вразили щирість, любов Сергія Сулімовського до слухачів, а також його теплі стосунки з акторами – друзями по сцені. Діна МОРОЗОВА

http://dponline.cn.ua

ш евч е н КівсьКі д ні

З іменем твоїм, Тарасе, в серці Ім’я Т. Г. шевченка ми промовляємо з якимось благоговінням. І це зрозуміло. Він наш учитель, наш поводир, наш ідейний прапор. З його іменем ми живемо, будуємо, хоч і з великими потугами, свою «хату», бо, як наголошував Тарас Григорович, «у своїй хаті своя воля, своя правда і своя сила».

У

відомому «Заповіті» Т. Г. Шевченко, звертаючись до прийдешніх поколінь, просив не забути його, пом’янути незлим тихим словом. Не забули, Тарасе. Пам’ятаємо. Шануємо. Ти в наших серцях, в наших думах і ділах. З пам’яті чернігівців ніколи не зітруться далекі вже Кобзареві мандри нашим, знедоленим тоді, краєм, яким він, образно кажучи, пройшов вздовж і впоперек. Зупиняючись у містах і селах, спілкувався з простими людьми, вчив добру, кликав до боротьби за щасливе майбутнє. Вчився і сам. Ті зустрічі залишали в людських серцях незгладимий слід, бажання бути разом з мудрим наставником і в свята, і в будні. Тому у багатьох хатах на покутях поряд з іконами ставились образи Т. Г. Шевченка. Ті, хто це робив, мабуть, розумів, що він не Бог, не Всевишній, але молилися і на нього, шукали в нього розради, життєвої правди, віри у заповідану ним велику сім’ю – вольну, нову, в якій би кожен відчував себе господарем своєї долі. Після тривожних подій 1917 року трударі багатьох сіл збиралися на сходи і звертались до влади з проханням «забрати» у них стару, нерідко облудну назву їхнього села і надати нову – Шевченкову. У перші ж роки здобутої волі таке слово з’явилося і в Бахмацькому районі. Там, у глухих лісових хащах, здавна жеврів хутір Іванівський. Тяжко жилось у ньому кріпакам. Хотілося жити по-новому, для себе. І коли одного сонячного дня дзвін покликав селян докупи, вони побачили на галявині, де зібрались, накритий білою скатертиною стіл з портретом Т. Г. Шевченка. Дивлячись на нього, хуторяни говорили: це ж він, їхній Тарас, захищав знедолених від сваволі поміщиків, це він кликав їх «вставати, кайдани порвати». І люди, за покликом серця, одностайно вирішили: хай наш хутір віднині матиме назву село Шевченка. Села з такою назвою у різний час з’явились і в Борзнянському, Ічнянському, Прилуцькому, Ріпкинському районах. Задовольнялись прохання людей і щодо перейменування вулиць. У Чернігові, наприклад, ім’я Шевченка одержала одна з найкращих і найдовших вулиць міста. В Ніжині ще у 1921 році колишній Київській теж дали назву Шевченка. У 1926 році, за народною ініціативою, вулиця з таким же ім’ям з’явилась у Прилуках. На честь поета названо вулиці в Козельці, Борзні, Корюківці, Мені, НовгородіСіверському, в інших містах і селах Придесення.

Обласний музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка

Пам’ятник Т. Г. Шевченку на Валу

Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка

Нове життя, розправляючи крила, ставило і нові вимоги. Люди об’єднувались у колективні господарства – колгоспи, радгоспи, артілі, кооперативи… Багатьом з них, на прохання їхніх членів, надавалась назва ім. Шевченка. Перша в області артіль з такою назвою, відзначимо, виникла у 1929 році у Седнєві Чернігівського району. Старше покоління добре пам’ятає той масовий народний рух. Невгасні почуття синівської вдячності Кобзареві проявлялися у сіверян у повсюдному встановленні йому пам’ятників, погрудь, стел, обелісків. По праву можемо пишатись тим, що один з перших пам’ятників Кобзареві на Україні було відкрито саме на нашій благодатній землі – у Седнєві.

Відкриття пам’ятників Кобзареві і сьогодні перетворюються на справжні свята народної вдячності людині, думи і діла якої слугували і слугують творенню нової України. Таким багатолюдним для чернігівців і їхніх гостей кілька років тому було урочисте «поселення» Великого Кобзаря на старовинному Валу. Тут, на лавочці, споглядаючи з високості на чарівні деснянські заплави, сидить у задумі молодий Тарас, радіє нашим, хоча ще й невеличким здобуткам. Люди приходять до нього за порадою: як жити? З прапором Т. Г. Шевченка чернігівці брались не лише за труд. До «хліба» їм вже хотілось і «пісні». Тарасове вчення допомагало їм прилучитись до світу

прекрасного, духовно збагачувало. Повсюдно відкривались Будинки культури, клуби, бібліотеки, хати-читальні, кінотеатри. У Ніжині, ще коли, по суті, не вщухла боротьба за молоду республіку Рад, почав діяти Шевченківський парк культури і відпочинку. Для простого люду відчинив двері обласний український музичнодраматичний (нині академічний) театр імені Т. Г. Шевченка. З гордістю діти трударів пішли здобувати вищу освіту до Чернігівського інституту, який теж взяв собі ім’я Великого Кобзаря. Недавно на радість викладачів і студентства, інститут одержав статус державного національного університету. Молоді педагоги, набувши в ньому глибоких знань, пройнявшись ідеями свого мудрого вчителя, несуть їх в маси, допомагають юнакам і дівчатам стати в ряди активних, освічених борців за щасливе майбутнє. Сіверський край багатий визначними пам’ятками, пов’язаними з іменем Кобзаря. Неподалік Чернігова (у тому ж Седнєві) – на території парку колишньої садиби Лизогубів манить до себе старезна Шевченкова липа. Під нею у 1846-му і 1847му роках поет, навідуючись до друзів, любив відпочивати. Під нею створив низку літературних і живописних творів, зокрема, поему «Відьма», збірку поезій «Три літа», малюнки «У Седнєві», «Коло Седнєва», портрети братів Лизогубів. Липа ця ніби відносить у далекі Шевченкові часи, «запрошує» на побачення з дорогою нам людиною. Тут, серед мальовничих краєвидів селища, що розкинулось на крутих схилах повноводого Снову, нині функціонує Будинок творчості та відпочинку художнього фонду України. Гості його, збираючись під Шевченковою липою, сповнюються відчуттям залишених нам у спадок Тарасових помислів, його ідеями творення нового, людяного. На Чернігівщині регулярно відбуваються різні Шевченківські свята: фестивалі, конкурси, художні виставки, концерти. Велику виховну роботу проводить Чернігівське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка. Останнім часом у місті над Десною приживається красива душевна традиція покладання квітів до пам’ятника Великому Кобзареві молодятами, які стали на рушничок щасливого подружнього життя. Ні, не забули тебе, Тарасе! Пам’ятаємо! Шануємо! Вчимося! З твоїм ім’ям у серці прагнемо бути гідними твого великого Заповіту! Андрій ФОМІЧОВ

Чернігів

СокроВенне СокроВенне

http://dponline.cn.ua

№ 27–28 (211–212) 5 березня 2011, субота

9

ЛишЕ СПОГАД

Нічний Чернігів! Він такий же теплий і домашній, незважаючи на відчутну все ще зимову прохолоду. Мені місто подобається за будь якої пори року!

Я

дружу з ним сорок літ, з часу першого знайомства десятилітнім хлопчиком-школяриком. Тоді ж вперше і востаннє у житті побував у піонерському таборі, режим якого не прийшовся до душі підлітку, вихованому на природі та в умовах далеких від режиму! Для дитини з глибинки місто сподобалося – тут мав можливість із сестрою, яка працювала у цьому ж таборі піонервожатою, відвідувати кафе, у якому ласував морозивом, їздити на тролейбусах, а на Валу – ковзатися по теплій від сонця металевій гладі справжніх гармат із сивої давнини, які до цього бачив хіба що у фільмах про взяття фортець! Справжню ностальгію викликають закарбовані у пам’яті зі студентської молодості спогади про місто на Десні. Тоді, наприкінці 70-х, ми увійшли у новий гуртожиток педагогічного інституту – в одну із двох дев’ятиповерхівок, що над Стрижнем. Річечка під вікнами мала ще відносно пристойний вигляд, хоча від людської безгосподарності вже починалося цвітіння ряски на водному плесі. Але жаби кумкали впевнено, зовсім не переймаючись можливи-

Г

ми підступностями людей щодо свого майбутнього. З весни і до пізньої осені, вздовж берегів стояли рибалки з вудками. «Мар’їн гай» у прохолодних затінках надійно ховав веселі молоді пари закоханих, а то й просто таких, що присіли на травичку теплого травневого дня чи спокійного вечора, після денної спеки, стомлених працею доброзичливих чернігівських мужичків, які пропускали чарчину-другу «за всьо хорошеє»! Долина Стрижня від шпиталю і аж до місця впадіння у Десну нагадувала ледь стривожену промисловим поштовхом милу провінцію... Запам’ятався Чернігів ненав’язливим м’яким спокоєм, відсутністю метушні, зайвого і часом дратівливого гуркотіння транспорту, як це помічалось у інших обласних центрах України. Натомість постійно вабив наявністю умов до спокійного проведення вечора, ночі, а то і зустрічі сходу сонця на схилах Дитинця. Тоді Чернігів здавався вночі навіть світлішим, аніж тепер, адже вулиці, майдани та парки добре освітлювалися. Люди із задоволенням дихали свіжим повітрям на звільнених від нечисленних авто вулицях, сидячи серед густої зелені міського саду чи Алеї Героїв.

уста і висока трава, розсипаючи срібну росу, покірно падала під безжальною косою, збиваючись у довгі і товсті покоси. Оглянувся. Сонечко помітно піднялося над верхівками дерев: треба поспішати. Як мовить прислів’я: «Коси коса, поки роса». Попивши з глечика прохолодної води, повернув зачати новий покіс. І раптом побачив на узліссі незнайому дівчину, що привітно махала мені рукою. «Звідкіль вона взялася у цій глухомані?» – закружляли думки. Зняв з плеча косу і підійшов ближче.

– Валентин, так тебе звати? – і помітивши моє здивування, продовжувала, – А мене Катерина. Я живу ось на цьому хуторі, тут поруч, – і показала в бік лісу, де через дерева трохи проглядала покрівля клуні.

– Твій батько був у нас проїздом і просив показати ваш наділ сінокосу, а ти сам його знайшов. По підписаних кілочках, так? Я не міг відвести від неї очей. За свої шістнадцять років такої краси ще не бачив. Голубий, в білі квіти халат красиво приховував її стрункий стан. Дві білосніжні низки зубів загадково виблискували з-під рожевих вуст. А в її очі неможливо було довго дивитись, бо паморочилося у голові. Це було щось незвичне для мене, а Катя, сміючись, уже вдруге повторювала: – Якщо потрібно підклепати косу чи набрати прохолодної води, приходь, – і легко підхопивши повний кошик білих грибів, повернула додому. Лише товста коса до пояса ледь погойдувалася на її гнучкій спині, та омиті росою ноги ще довго біліли вдалині. Що це – сон? Чи якась лісова мавка завітала? Освіжив обличчя водою, я знову взявся за косу. А через дві години, схопивши порожній глечик, поспішив лісовою стежиною до Катерининої садиби. Ось і той хутір з дивною назвою – Курятник. Три садиби заховалися у глибокому лісі. У першій, праворуч, за високим дерев’яним парканом висіли на гілках налиті соком яблука, груші, сливи. На дорозі, перед відкритими ворітьми, гралися з м’ячем хлопчик та дівчинка шести-восьми років. Перехопивши у них м’яча, запитую: – А де живе дівчина Катя?

– Катя? – здивовано перепитав хлопчик. – Такої тут немає!– І одразу рішуче закричав: – Ма! Мамо! Тебе тут питають!.. Привітно посміхаючись, наближалася Катя. Так, це була вона. Збентежено дивлюсь на неї і не знаю, що й сказати. Мої красиві мрії і надії враз кудись зникли.

– Це правда... твої діти? Правда?..

Минуло майже тридцять років... Ми роз’їхалися у різні райони, області, хтось опинився за кордоном. Кожен укорінився у своїй стороні, яка стала для нього найпривабливішою і найкрасивішою. Адже коли б такого не сталося, то чи був би сенс даремно витрачати дорогоцінний час на перебування у немилій для душі стороні? Приїжджаючи у справах до Чернігова, я, як і у молоді роки, продовжую милуватися всім тим, що створили руки людські у гармонійному поєднанні з природою впродовж століть у найкрасивішому куточку Української держави. От тільки не хоче серце приймати те, що ріже око у індустріальному і прагматичному ХХІ столітті, яке

тепер міцно взяло у руки і стародавній Чернігів! Найпомітнішим проявом такого неподобства виявляється наступ одноманітних будинків зі скла, бетону та заліза у затишній центральній частині полісу. Не додає жодного натяку на привабливість перенасичення вулиць бігбордами з пустопорожньою рекламою. Місто прагне власними силами за рахунок внутрішньої краси та природного середовища чинити опор нас тупу кітчу і несмаку у найповажнішій частині – районі Валу. Наскільки вис тачить сил у цьому двобої і як довго протримається цей хиткий «статус кво», лише Бог знає. Все частіше від удара сокири падають дерева у місцях зелених зон

СПОВІДь

– Так! – здивовано дивиться на мене. Вона ще щось розповідала, запрошувала до хати, а я стояв пригнічений, не міг зібратися з думками. Ось тобі і Жар-птиця, навіть пера її не потримав у своїх руках. Дома за вечерею розповідаю матері про свою зустріч.

– О, то Петро Ярмак, її чоловік, – справжній козак, ну, дійсно, Еней з «Енеїди» Котляревського. Ой, який він красивий, спритний, будь-яка робота у нього в руках горить. Катерину він викрав ніччю у батьків і, закутавши у теплу кирею, на білому коні привіз у свою лісову фортецю. Ну як у казці! Найкрасивішу дівчину з села Браниця. Тепер батьки радіють їхньому щастю. Він давно працює єгерем у місцевому лісгоспі. Ех, скільки раніше жило людей по хуторах! Це від нашого села Кобижчі вздовж понад річкою Бурчак до самого Курятника. А потім їх всіх загнали в село, в колгоспи. А от вони не скорилися! У війну там була партизанська база. Хоча то мирні люди, то наша рідня.

Швидко звикла Катя до лісового життя. Взимку тільки вийде вранці на подвір’я, а синички уже чекають на неї, скльовують з долоні смачні соняшинки, подрібнені горіхи. А чорне галченя, сидячи на плечі, запитально заглядає їй у вічі, потім перелітає на друге плече, а не дочекавшись свого шматочка м’яса, сідає їй на голову. А вночі до їхнього хутора завжди приходять лісові гості: он, глибокі з протягом сліди на снігу – то лосів, оленів; менші – кіз. Одна кізочка у них довго жила, поки не видужала від пострілу браконьєра. А сліди вовків, кабанів, лисиць, зайців, різного птаства! І у кожного свій автограф, їм усім було цікаво подивитися, як живуть люди, зрозуміти їх. Взаємну повагу і розуміння молода сім’я Ярмаків освоїла повністю. Петро з друзями розвозив по лісу заготовлені ще з літа сіль, сіно, картоплю, буряки – все потрібне і для кожного звіра індивідуальне. Часто, як і першого разу, з нетерпінням і надією чекала вона свого Петра з довгих і виснажливих засідок на браконьєрів. Цілувала його стомлені очі, не-

обласного центру – на Кордівці чи Лісковиці – майбутнє маловтішне. Що поробиш – такі результати просування людства через постіндустріалізацію. Хотіли безтурботного, як за побутовими умовами життя, поставили під великий сумнів первісну частину людського існування – природу! Повернення до витоків тепер можливе лише у віртуальному світі традиційних фантастичних оповідань чи в солодких мріях... Здається, ну що тут дивного – звичайнісінька ностальгія? Можливо, але то згадка про вічне і прекрасне, нехай навіть про маленьку життєву мить. Пам’ятаймо частіше про свої початки... Борис ДОМОЦЬКИЙ м. Новгород-Сіверський

брите колюче обличчя і милувалася його мужньою красою. Сама працювала поруч, у будинку мисливця: була і за комірника, і наглядачем, і заготівельником, і прибиральницею... До них часто приїздили на полювання високі посадовці не лише з Києва, а й з Москви. Через кілька десятків років я знову випадково заїхав на цей хутір. Ті ж красиві лісові озера, де білосніжне латаття замріяно гойдається на круглих зелених листках. Поруч – величний пам’ятник загиблим партизанам, над яким таємниче шепочуться старі липи. Ті ж будівлі хуторян, на жаль, дехто з них вже залишив цей чудовий світ. Хочеться побачити Катерину – її образ легко спливає у моїй пам’яті. Бачу двох огрядних жінок, що сидять на лавці біля невеликого озерця. Жінку лісничого – Валентину Берьозко – пізнав одразу, а де ж Катя? Невже та, що поруч? Підійшов ближче, роздивляюсь, відшукуючи в ній до болю знайоме, те, що зберігав у своїй пам’яті більше тридцяти років. Нічого особливого, звичайна повна жінка. Вона повертає голову і здивовано поглядає на мене: чому я так прискіпливо її роздивляюсь? Про щось запитує подругу і та, сміючись щось пояснює. Зрозумів, що нічого не згадала. І чому вона має пам’ятати якогось далекого родича? Розчарований сідаю на повалену буревієм березу. «Де ж поділася її чарівна краса, стан, коса? На кого ображатися, кому пожалітись? Я ж десять років шукав собі наречену, щоб хоч чимось нагадувала її – Катю. Підійшли друзі, сміються: – Ти давно сам на себе у дзеркало дивився? Ото ж бо! То лише овочі та фрукти, дозрівши, стають красивішими, та листя осіннє стає різнобарвним. Підійшла дружина, сіла поруч. Усміхнулась і мовчить. Вона все розуміє і це заспокоює... Тепер, з висоти сімдесяти років я вдячний Каті за свої перші почуття, про які вона і не здогадувалась. Можливо, дякуючи їй, я по-іншому почав ставитися до життя, до себе самого, до сімейних обов’язків. Її чоловік – Петро Ярмак – давно помер, від серцевого нападу. А син Микола – полковник у відставці, поселився на старому дворищі матері у селі Браниця, відновивши садибу. Дочка Оля довго працювала керівником в одній з організацій Чернігова. Діти і внуки не забувають свою матір, бабусю у рідному для неї лісовому хуторі. Валентин ШАБЕЛЬНИК

м. Чернігів

http://dponline.cn.ua

cmyk

10

№ 27-28 (211–212) 5 березня 2011, субота http://dponline.cn.ua

Допоможіть

врятувати дитину!

Б

лагодійний фонд «Європа» звертається до всіх, кому небайдуже життя маленької Вероніки!

17.01.2011 р. дівчинку госпіталізували з діагнозом гострий лімфобласний лейкоз. Дитина проходить дуже дорогий курс хіміотерапії в НЦРМ в м. Києві.

По р и р ок у

Температурний феномен березня, або Хто ж рекордсмен у нас по «мінусах» У це важко повірити, бо всупереч логіці. Здавалось би, найнижчі температури взимку мають бути в січні чи, принаймні, у найближчі до нього дні. Аж ні!

Д

Батьки благають про допомогу! Тел. мами (066) 735-07-66 Тел. батька (063) 375-87-77

Номер картки у «ПриватБанку» 4405885015696765 Медвєдєва Олена Борисівна р/р 29244825509100 «ПриватБанк» МФО 305299 ЄДРПОУ 14360570

Кримінал

На Чернігівщині жінки-шахрайки обмінюють гроші

1

березня до жінки похилого віку 1930-го року народження, яка проживає у селі Лісові Сорочинці, що на Прилуччині, зайшли дві жінки. Сказали, що із соціальної служби. Запропонували старенькій обміняти гроші, посилаючись на Президента, який ніби-то видав указ про заміну купюр. Пізніше міліціонери встановили, що псевдосоцпрацівниці заволоділи двома тисячами гривень. Зловмисниці скористалися тим, що жінка живе на околиці села та недобачає. Одразу після вдалої афери шахрайки зникли на легковику у невідомому напрямку. Наступного дня до міліції надійшов аналогічний сигнал із Менського району. Там у Бірківці до 82-річної місцевої жительки зайшла невідома жінка, яка «видурила» 1300 гривень і зникла. Нині правоохоронці працюють над розкриттям злочинів.

Сніжана БОЖОК

ані за післявоєнний період обласного центру з гідрометеорології спростовують це припущення. У першій декаді стартового місяця весни 1964-го року метеостанції Семенівки і Щорса зафіксували 37 градусів морозу – абсолютний мінімум для Чернігівщини. Та були роки, коли температура повітря підвищувалася до літніх значень – 20-ти – 22-х градусів тепла. Нерідко сільгоспвиробники розпочинали весняно-польові роботи у третій декаді березня (1992, 1999, 2002, 2004 роки), а в 1990-му – навіть у другій. Ось яким тривалим був тоді сільськогосподарський сезон! За багаторічними показниками перехід середньодобової температури через нуль градусів (рубіж настання метеорологічної весни) відбувається в області 12–18 березня. Сталий сніговий покрив, як правило, зникає в термін 13–27 березня. Хоч і тут бувають відхилення. Причому суттєві, якщо співставити метеорологічну ситуацію на південному заході та північному сході області.

Отже, березень – вельми примхливий місяць, котрий волею долі опинився на межі двох сезонів – холодного і теплого. Теплі дні часто змінюються похолоданнями, іноді дуже різкими. Загалом розподіл температури на території області ще зберігає зимовий характер. Правда, порівняно з лютим середньомісячна температура вища на 5 градусів і становить близько одного градуса морозу. Український гідрометеоцентр прогнозує, що цьогорічний березень мало чим відрізнятиметься від норми як

за температурним режимом, так і за кількістю опадів. Побачимо. Стартував перший весняний місяць явно по-зимовому. Нічні морози нерідко сягали за 20 градусів, особливо в північній частині області. Правда, вдень пригрівало. Суха погода і великий діапазон добової температури прискорювали вивітрювання снігового покриву. Чого очікувати на 8-ме Березня? Морозу, звісно. Принаймні, так прогнозують синоптики. Лесь ГОМІН

оголошен н я

Шановний акціонере!

Відкрите Акціонерне Товариство «Чернігівський ремонтномеханічний завод «Жовтневий молот»

повідомляє про скликання загальних зборів акціонерів, які відбудуться 25 квітня 2011 року об 11:00 годині за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 194 (у приміщенні клубу). Порядок денний: 1. Затвердження звіту правління про результати роботи та фінансовогосподарської діяльності товариства за 2010 рік.

2. Затвердження звіту та висновків ревізора товариства за 2010 рік.

3. Затвердження звіту наглядової ради за результатами діяльності товариства за 2010 рік.

4. Затвердження річного звіту та балансу товариства за 2010 рік.

5. Прийняття рішення про переведення випуску іменних цінних паперів (акцій) товариства, випущених у документарній формі існування, у бездокументарну форму існування (дематеріалізація акцій) та затвердження рішення про дематеріалізацію випуску акцій товариства.

6. Про обрання зберігача, у якого емітент буде відкривати рахунки у цінних паперах власникам акцій товариства.

7. Про обрання депозитарію, який буде обслуговувати випуск акцій товариства.

8. Про припинення дії договору з реєстратором на ведення реєстру власників іменних цінних паперів товариства, визначення дати припинення ведення реєстру та зазначення дати припинення проведення операцій за особовими рахунками номінальних утримувачів.

9. Визначення способу персонального повідомлення акціонерів про прий­няття рішення про дематеріалізацію випуску акцій товариства.

10. Про обрання уповноваженого на зберігання документів системи реєстру товариства.

11. Визначення порядку вилучення сертифікатів акцій товариства.

12. Внесення змін до статуту товариства.

13. Про надання повноважень щодо підписання змін до статуту товариства та забезпечення проведення їх державної реєстрації.

Реєстрація акціонерів товариства та їхніх представників відбудеться 25 квітня 2011 року від 10:00 до 10:50 год. за місцем проведення зборів. Для участі у зборах акціонерам потрібно мати: документ, що посвідчує особу (паспорт), а представникам акціонерів – паспорт та доручення на право участі у зборах оформлене згідно чинного законодавства України. Телефон для довідок: (04622) 5-31-50. Основні показники фінансово-господарської діяльності Товариства за 2010 рік (тис.грн) Найменування показника Усього активів Основні засоби Довгострокові фінансові інвестиції Запаси Сумарна дебіторська заборгованість Грошові кошти та їх еквіваленти Нерозподілений прибуток Власний капітал Статутний капітал Довгострокові зобов’язання Поточні зобов’язання Чистий прибуток (збиток) Середньорічна кількість акцій (шт.) Кількість власних акцій, викуплених протягом періоду (шт.) Загальна сума коштів, витрачених на викуп власних акцій протягом періоду Чисельність працівників на кінець періоду (осіб)

період звітний попередній 16629 17069 12166 12621 – – 974 1060 833 746 11 13 (–4411) (–2873) 6083 7642 1835 1835 1054 1104 9439 8271 – (–1161) 7 338 876 7 338 876 –

–

–

–

24

28

оголошен н я

18 березня 2011 року о 10 годині

Ніжинський обласний педагогічний ліцей Чернігівської обласної ради, що функціонує на базі Ніжинського державного університету ім. М. В. Гоголя, проводить

День відкритих дверей

Запрошуємо випускників 9-х класів Чернігівщини відвідати наш заклад. Ви зможете отримати інформацію про вступ у 2011 році до музичнофілологічного класу (із поглибленим вивченням української мови та літератури або музики), фізико-математичного класу (із поглибленим вивченням математики та фізики), класу іноземних мов (із поглибленим вивченням англійської або німецької мови), познайомитися з педагогічним та учнівським колективом ліцею, дізнатися більше про особливості навчання у ліцеї. Наша адреса: 16600, Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Богуна, 1, тел. (0231) 2-35-42.

E-mail: liceyobl-nizhyn@yandez.ru

http://dponline.cn.ua

ви к л и к и до суд у

Деснянський районний суд м. Чернігова викликає як відповідача Інну Олександрівну Хоменко (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Горького, 116) для участі у цивільній справі №2/2506/923/11 за позовом Яни Геннадіївни Горбатенко в інтересах малолітнього О. В. Бондаренка до Інни Олександрівни Хоменко, І. О. Хоменко в інтересах А. О. Хоменко про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житлом. Судове засідання відбудеться 22.03.2011 року о 9:30 год. у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, пр-т Перемоги, 141, каб. 213 (суддя Логвіна Т. В.). Суд попереджає, що в разі неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення про причини неявки справу буде розглянуто за вашої відсутності за наявності доказів, що містяться в матеріалах справи.

v v v Деснянський районний суд м. Чернігова викликає як відповідача Миколу Михайловича Усова, 1972 року народження (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Г. Полуботка, 8-А, кв. 65) для участі у цивільній справі №2/2506/1429/11 за позовом Наталії Михайлівни Гончарової до Миколи Михайловича Усова про стягнення аліментів. Судове засідання відбудеться 21 березня 2011 року о 9:00 год. під головуванням судді Логвіної Т. В. у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, пр-т Перемоги, 141, каб. 213. Суд попереджає, що в разі неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення про причини неявки справу буде розглянуто за вашої відсутності за наявності доказів, що містяться в матеріалах справи.

http://dponline.cn.ua

оголошення оголошення

Шановний акціонере ЗАТ «Янтар»!

Правління Закритого акціонерного товариства «Янтар» (надалі – товариство) повідомляє про скликання чергових загальних зборів акціонерів. Повне найменування товариства: Закрите акціонерне товариство «Янтар». Місцерозташування товариства: 14006, місто Чернігів, проспект Миру, будинок 19. Дата проведення чергових загальних зборів: 21 квітня 2011 р. Час початку загальних зборів акціонерів: о 12:00 годині, в день проведення загальних зборів. Місце проведення загальних зборів: 03039, місто Київ, вулиця Голосіївська, будинок 17, актовий зал. Час початку і закінчення реєстрації акціонерів для участі у загальних зборах: від 11:00 до 11:45 год. у день проведення загальних зборів. Участь у загальних зборах акціонерів приймають особи, які будуть внесені до зведеного облікового реєстру власників іменних цінних паперів товариства, складеного станом на 21.04.2011р., або їхні уповноважені представники з належним оформленням повноважень відповідно до чинного законодавства. Для участі на загальних зборах акціонерам потрібно мати документ, що посвідчує особу, а представникам акціонерів – доручення на право участі, оформлене відповідно до чинного законодавства, та документ, що посвідчує особу представника. Перелік питань, що виносяться на голосування: 1. Обрання лічильної комісії загальних зборів акціонерів товариства.

2. Обрання голови та секретаря загальних зборів акціонерів товариства.

3. Звіт правління про підсумки фінансовогосподарської діяльності товариства за 2010 рік та його затвердження. Про основні напрямки фінансово-господарської діяльності товариства у 2011 році.

4. Звіт і висновки ревізійної комісії товариства за 2010 рік та їх затвердження.

5. Затвердження річних результатів (річного звіту та балансу) товариства за 2010 рік; розподіл прибутків або порядок покриття збитків товариства.

6. Прийняття рішення про затвердження (укладення, зміну, розірвання) правочинів (договорів), укладення (зміна, розірвання) яких відноситься до компетенції загальних зборів акціонерів товариства.

7. Про зміну найменування товариства, відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства».

8. Внесення змін до статуту товариства, через викладення його у новій редакції, відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства». Надання повноважень на підписання статуту.

9. Приведення внутрішніх документів товариства відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», а також нової редакції статуту товариства.

10. Утворення наглядової ради товариства.

11. Обрання голови та членів наглядової ради товариства. Затвердження умов цивільноправових або трудових договорів, що укладатимуться з ними, встановлення розміру їхньої винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради.

12. Відкликання голови та членів правління товариства.

13. Обрання голови та членів правління товариства.

14. Відкликання діючого складу ревізійної комісії товариства.

15. Обрання нового складу ревізійної комісії товариства. Для ознайомлення з матеріалами та проектами рішень щодо питань, які виносяться на голосування, акціонери товариства можуть звертатись із письмовою заявою на ім’я правління за адресою: 14006, місто Чернігів, проспект Миру, будинок 19 або за тел.: (0462) 7-30-68, або безпосередньо перед початком загальних зборів у день проведення. Відповідальна особа за порядок ознайомлення акціонерів з матеріалами, щодо питань порядку денного – голова правління Гиря Т. П. (тел. (0462) 7-30-68. Пропозиції акціонерів щодо порядку денного загальних зборів приймаються у письмовій формі не пізніш як за 30 днів до дня їх проведення. Основні показники фінансовогосподарської діяльності товариства за 2009 та 2010 р. Період поперезвітний Найменування показника 2009 2010р. дній (тис. (тис. грн) р.грн) Усього активів 85405,4 66598,5 Основні засоби 20367,1 22087,5 Довгострокові фінансові ін- 37350,9 18720,1 вестиції Запаси 12,7 8,7 Сумарна дебіторська за18179,4 18238,3 боргованість Грошові кошти та їх екві1990,7 37,9 валенти Нерозподілений прибуток –17434,3 –10074,5 Власний капітал 18534,3 20091 Статутний капітал 7,1 7,1 Довгострокові 83595,3 50255,2 зобов’язання Поточні зобов’язання 657,9 6319,8 Чистий прибуток (збиток) –7359,8 259,6 Середньорічна кількість 705846 705846 акцій (шт.) Кількість власних акцій, викуплених протягом періо– – ду (шт.) Загальна сума коштів, витрачених на викуп власних – – акцій протягом періоду Чисельність працівників на 11 10 кінець періоду (осіб) Правління ЗАТ «Янтар»

№ 27–28 (211–212) 5 березня 2011, субота

СФГ «Крокус»

Продам:

КУПОН

безкоштовного оголошення

Рубрика: Продам Куплю Міняю Зніму Здам

Текст оголошення (українською мовою, РОЗБІРЛИВО!):

продає

насіння гречки сортів:

– «Слобожанка»; – «Сумчанка»; пшеницю яру сорту «Рання-93».

Телефон, адреса:

Інформація про клієнта (заповнюється обов’язково) Прізвище, ім’я, по батькові:

Адреса: Телефон:

Підпис:

 Чернігів

Довідки за телефонами: (050) 391-87-87, (063) 100-60-81.

До уваги акціонерів ВАТ «Чернігівське Хімволокно» Правління ВАТ «Чернігівське Хімволокно» (далі – ВАТ «ЧХЗ» або товариство) доводить до відома акціонерів, щодо питання під №5, оголошеного порядку денного зборів акціонерів, опублікованого у газеті «Деснянка вільна» №14 (198) від 03.02.2011 року, внесені зміни. Питання затверджене наглядовою радою ВАТ «ЧХВ» і пропонується на розгляд зборів акціонерів у такій редакції: 5. Прийняття рішення про зміну типу та найменування акціонерного товариства у зв’язку з приведенням діяльності товариства відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства». Правління ВАТ «ЧХВ»

NOAA-18 04.03.2011 13:25

Гід р о м е т ц е н т р п овід о м л я є

5-го березня очікується хмарна погода з проясненням, вночі без істотних опадів, вдень невеликі опади, на дорогах ожеледиця. Вночі та вранці місцями слабкий туман. Вітер північно-західний 7–12 м/с, вдень місцями пориви 15–18 м/с. Температура повітря по області вночі –4 ... –9 °C, вдень 0 ... +5 °C, по Чернігову вночі –5 ... –7 °C, вдень +2 ... +4 °C. 6-го та 7-го березня – хмарна погода з проясненням, невеликий сніг. Вітер північно-західний та північний 7–12 м/с. Температура 6-го вночі –2 ... –7 °C, вдень –4 ... +1 °C, 7-го вночі –7 ... –12 °C, вдень –1 ... –6 °C. п о г о д а н а с о н ц і ( д а н і S O H O)

Втрачені документи: паспорт, пенсійне посвідчення, афганське посвідчення, ідентифікаційний код, видані на ім’я Анатолія Миколайовича Почкай, вважати недійсними. Колектив КЛПЗ «Чернігівська обласна дитяча лікарня» висловлює глибоке співчуття голові профкому лікарні Євгенії Володимирівні Любас з приводу тяжкої втрати смерті матері – Валентини Іванівни.

• Лодку «Прогрес-2М». Тел.: (067) 729-26-36, 690-094.

• Автомобіль: «ЗИЛ-431412», ГБУ автофургон, «ГАЗ-53» ГБУ автофургон. Тел.: (067) 729-26-36, 690-094.

• Терміново і дешево сухі дрова – 8 складометрів, для опаленення оселі або дачі. Без доставки. Ціна за домовленістю. Тел.: 3-34-44, (067) 812-32-22.

Куплю:

• Будь-який човен, весла, бінокль, пневматичну гвинтівку чи пістолет, велосипед, дачну ділянку з будинком, зварювальний апарат на 220 В, перфоратор, дриль та інший електроінструмент; плиту газову, холодильник. Тел. 933-821.

• Бідон молочний алюмінієвий на 40 літрів, велосипед, човен гумовий чи металевий, бінокль, диван, софу, крісло-ліжко, комбайн кухонний «Мрія», сокодавку, телевізор імпортний, колонки 30-150 Вт, підсилювач. Тел. 610-050.

Агроном, садовод професійно обріже і спиляє плодові дерева. Тел.: 623-690, (098) 488-86-11. Відремонтуємо або зробимо зі своїх лісоматеріалів та покриємо дах будь-якої будівлі. Оплата будь-яка. Тел. (095) 833-65-27. Металопластикові вікна від виробника, балконні рами, двері, підвіконня, відливи, москитні сітки. Помірна ціна, найкраща якість. Виїзд на райони, доставка, монтаж, гарантія. Тел.: (093) 787-92-91, (067) 944-80-17, 937-310.

З н і м ок і з с у п у т н и к а

(с. Вербичі Ріпкинського району)

П р и в ат ні ог оло ш е н н я

• Вхідні двері, б/в, у хорошому стані. Недорого. Тел.: 5-94-35, (093) 755-54-61.

• Інкубатор на 1000 і 80 шт. яєць. Ціна договірна. Тел. 3-63-26.

• 1-кімнатну кв-ру в Чернігові (вул. Незалежності, 74, у новому 9-поверховому панельному будинку, 3-й поверх, з ремонтом, площею 40 м2). Тел. (095) 833-65-27.

• Паливний насос до трактора «МТЗ-50» під пломбою та редуктор мосту для автомобіля «УДЗ». Тел. (095) 833-65-27.

• Нову водонагрівальну газову колонку «Нева-3208-01» 2000 р.в.

• «ВАЗ-2121» (1978 р.в., на ходу) або поміняю. Ціна 1800 у.о. Тел. (097) 676-66-72.

• Нові запчастини до а/м «ВАЗ-2101-07» до двигуна, ходової, рульового та інші. Випуск в Росії до 1990 року. Тел. (095) 833-65-27.

• Рушницю ИЖ-27 ИЕ-12 кл; ТО3-63 16 кл. Тел.: (067) 729-26-36, 690-094.

11

Продаються насіння овочів, квітів, трав, буряка, а також протравлювач «Престиж», «Матадор» оптом та в роздріб на оптовій базі у Чернігові по вул. Ріпкинська (біля 2-х воріт). Тел.: (093) 732-32-89, (22) 639-773 (увечері).

GOES-14 04.03.2011 01:06 LASCO C2 04.03.2011 11:48

календар

Сьогодні Сонце зійшло о 6 год. 37 хв., зай­де о 17 год. 47 хв. День триватиме 11 годин 09 хвилин. Новий місяць 4 березня. Місяць у Рибах. За релігійним календарем сьогодні – преподобного Льва, єпископа Катанського. 34-х преподобномучеників Спасо-Преображенської Валаамської обителі. Преподобного Агафона Печерського. Масляна. Завтра – преподобного Тимофія у Символах. Святителя Євстафія, архієпископа Антіохійського. Козельщанської ікони Божої Матері. Прощена неділя. Заговини на Великий піст. Післязавтра – знайдення мощей мучеників, що в Євгенії. Мучеників Маврикія і 70-ти воїнів. Преподобного Афанасія сповідника. Початок Великого посту.

8 березня – священномученика Полікарпа, єпископа Смирнського. Преподобного Полікарпа Брянського. Преподобного Олександра ченця, начальника обителі «Незасинаючих». Великий піст.

9 березня – перше і друге знайдення глави Іоанна Предтечі. Преподобного Еразма Печерського. Великий піст. Іменинниками будуть: сьогодні – Корнилій, Лев, Ярослав, Агафон; завтра – Остап, Тимофій, Юрій, Захар, Іван, Хома; післязавт­ ра – Петро, Опанас, Пилип, Федір, Анфіса; 8 березня – Іван, Дем’ян, Олександр, Полікарп, Мусій; 9 березня – Іван, Іларіон, Еразм. Ц и м и д н я м и н арод илися

Українська письменниця, поетеса 05.03 Наталя Забіла (1903). Колумбійський письменник, лауреат премії Габріель Гарсіа 06.03 Нобелівської Маркес (1928); український композитор Олександр Білаш (1931). Український живописець, графік, 07.03 фольклорист і етнограф Порфирій Мартинович (1856). Н е с п р и я тл и ві д ні у бе ре зні

12, 13, 15, 23, 26

http://dponline.cn.ua

cmyk

12

СПорт СПорт

№ 27-28 (211–212) 5 березня 2011, субота

http://dponline.cn.ua

а К т и в н е д Озвіл л я

дзюдО

Жіноча впертість

Е

тап кубка світу у Празі став останнім офіційним міжнародним стартом для української команди в олімпійській кваліфікації до Лондона-2012. Після цього у міжнародному календарі перерва до чемпіонату Європи, який відбудеться у середині квітня в Туреччині. А тому синьо-жовті заявили на виступ 16 спортсменок у всіх видах програми. Найбільше з них боролись у ваговій категорії до 70 кг – чотири, серед них і чернігівка Наталія Смаль (на фото у білому кімоно). Загалом посперечатись за перемогу з нею виявили бажання 37 атлеток. Для трьох українок вже перші поєдинки склались вкрай невдало, – вони програли і вибули із змагань. Наталія Смаль у стартовому побаченні з росіянкою Іриною Сордією розібралась без проблем. Англійка Меган Флетчер з нашою землячкою гідно боролась до кінця, однак програла по очках. Свій клас намагалась показати Маріан Урдабаєва з Казахстану, та проґавила стрімкий кидок полісянки і достроково припинила виступ. У півфіналі на Наталію чекала француженка Марія Паскуе. Дзюдоїстка сильна, титулована і незручна, бо не дозволяє суперниці повністю розкритися, тому чернігівка і не змогла знайти правильний підхід. До речі, ця мадемуазель потім піднялася на найвищу сходинку п’єдесталу пошани. Невдачу за програш Наталія компенсувала у боротьбі за бронзову нагороду проти бразилійки Марія Портели. Не встигла та зосередитись, як миттєво опинилася притиснутою до татамі.

Надійне сімейне плече

Щаслива та родина, де батьки і діти займаються фізкультурою і спортом. Тоді і робота спориться, і знання засвоюються. Активний спосіб життя суттєво впливає і на здоров’я.

А

З мікротравмою і температурою боролася Оксана Діденко у ваговій категорії до 63 кг. Це й завадило їй посісти гідне місце, як і Марії Буйок (до 52 кг), яка прискіпливо не підготувалась до виступу. Президент НОК України Сергій Бубка привітав Наталію Смаль та її наставника, заслуженого тренера України Анатолія Маркіна, з бронзовою медаллю і побажав спортивної вдачі та не менш вдалого виступу на континентальній першості.

би перевірити власні сили і можливості, активні родини залучилися до конкурсу «Мама, тато, я – спортивна сім’я», що вже вшосте відбувається у Чернігові. У порівнянні з минулими змаганнями, набагато зросла кількість учасників. А в цьому році залучилися ще й всі школи міста. Переможці зональних змагань одержували путівку до фінальної частини. Посперечатися за звання найсильнішої родини міста зібралися у спортзалі школи №19. Чимало спонсорів долучилися до матеріального заохочення учасників призами, солодощами. На старт вийшло 35 команд. Конкурсні програми були прості й оригінальні. Батьки і їхня дитина долали дистанцію імпровізованими «снігоступами», злагоджено діяли у «потягу»,

долали лабіринти «тунелю», збирали «урожай» фішок, стрибали на надувній кулі, демонстрували майстерність у слаломі на підлозі і завершували змагання комбінованою естафетою. Непомітно спливли три години. Головний приз дістався сім’ї Лемеш. До успіху родину вела їхня мама Ніна, уславлена українська біатлоністка, учасниця трьох зимових Олімпіад, заслужений майстер спорту. Їй допомагали чоловік Володимир і 8-річна Настя. А надихав сім’ю 3-річний Артемчик, який із глядачами радісно уболівав у залі. Наступні призові місця поділили сім’ї Бочок і Овчаренко. Всі призери одержали цінні призи та путівки на обласні змагання. Віктор БЕРЕГОВИЙ Фото Віктора КОШМАЛА

бОКс

Важкі кулаки у дівчат

Б

окс стає все більш популярним серед слабкої статі. Це і підтвердив чемпіонат України, де змагались жінки. На севастопольський ринг вийшло 200 спортсменок. У ваговій категорії до 64 кг виступала чернігівка Валентина Акула (тренери Андрій Корець і Вадим Казанін). Хоча на подібних змаганнях вона вперше, однак впевнено диктувала свою тактику. Тому без проблем розправилась із суперницями зі Львова та Черкас. У полуфіналі за рівної боротьби вона поступилася хмельничанці. Але пишається, що програла майбутній чемпіонці. Завойована вперше у житті бронзова медаль засвідчила, що у спортсменки хороші перспективи. Це помітили тренери збірної України і запросили Валентину під свої знамена. На що спортсменка здатна, покаже на міжнародному турнірі класу «А» в Миколаєві. Севастопольський ринг став ще більш щасливим для Вікторії Савченко з Ічні (вагова категорія до 48 кг), яка виступала на VI літніх юнацьких спортивних іграх України. Місто – гордість моряків – гаряче вітало дівчину із золотою медаллю. Всі чотири поєдинки наша землячка провела на одному подиху, технічно розправившись з конкурентами. Суддівська колегія також відзначила її серед усіх, відкривши шлях до складу національної збірної, що дає право поїхати на юнацький чемпіонат світу до Туреччини. Підготував Віктор БЕРЕГОВИЙ

Деснянка вільна

Засновник та видавець – ТОВ «Редакція газети «Деснянська правда». Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 465-114ПР від 22.04.2010 р. Головний редактор Лариса МІЛОВА. Перший заступник головного редактора Леся КОШЕЛЬ. Тел. 678-200. Заступник головного редактора Петро ГРОМОВиЙ. Керівник відділу зв’язків з громадськістю Володимир ЛиСЕНКО. Тел. 4-44-42. Відповідальний секретар Віталій АДРУГ. Тел. 4-21-92. Телефони відділів редакції: суспільно-політичних питань: 4-22-71; економіки: 4-45-42; соціальних питань: 4-41-36; гуманітарної сфери: 4-44-12; реклами: 4-40-07. Факс: 4-21-92, 4-40-07. Комп’ютерна верстка та дизайн: Олександр БОЖОК, Ганна ЗЕВКО, Світлана КУЗЬМЕНКО. Коректори: Альона ШЕВЧЕНКО, Світлана СОКОЛ, Олена ШЕРЕМЕТ. Передплатні індекси: триразовий – 49086; триразовий пільговий – 49087 та четверговий випуск – 49088.

Наступний номер газети «Деснянка вільна» вийде у четвер, 10 березня 2011 р. Адреса редакції: 14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62, 3-й поверх. Веб-сайт: www.dponline.cn.ua. Електронна пошта: despravda@ukr.net. Віддруковано у ВАТ «РВК «Деснянська правда», 14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62. Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота). Тираж тижня – 28 054. Розповсюджується по передплаті. Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. позначені матеріали рекламного змісту. Знаком Листування з читачами – тільки на сторінках газети.