Деснянка вільна №377

http://sivertime.com.ua e-mail: despravda@ukr.net

№ 78 (377) 29 вересня 2012 року, субота

Чого чекати від нового цукрового сезону? ГОЛОВНА ГАЗЕТА ЧЕРНІГІВЩИНИ

Квіти недорогі, зате від щирого серця

стор.3 З народного календаря Перелітник на весілля багатий

стор.5 1 жовтня – День людей похилого віку

Фото Віктора КОШМАЛА

Фермери та аграрні господарства області розпочали збір цукрових буряків. Прогнозована врожайність культури – на рівні минулого року.

стор.4

Медицина

стор.6 Не заросте дорога до «книжкового храму»

В Чернігові відкрили Центр діагностики та малоінвазивної хірургії ока Тепер жителям Чернігівщини не доведеться їхати до Києва для проведення складних оф­ таль­мологічних операцій. У Чернігові на базі міської лікарні №2 відкрився Центр діагностики і малоінвазивної хірургії ока. Його створили за ініціативи головного офтальмолога України професора Сергія Рикова.

П

стор.8

ро це повідомили у прес-службі Чернігівської облдержадміністрації. У Центрі діагностики і малоінвазивної хірургії ока проводитимуть весь комплекс обстежень, а також виконуватимуть малотравматичні оперативні втручання із заміни кришталика, а також при глаукомі і т.д. Заклад оснащений сучасним устаткуванням. Київські фахівці з Центру мікрохірургії ока і надалі консультуватимуть чернігівських колег. Спільно на новому устаткуванні вони вже провели 10 операцій із заміни кришталика.

2

№ 78 (377) 29 вересня 2012 року, субота http://sivertime.com.ua

новини



новини





новини



новини

Від л у н н я вій н и

Армія

«Партизани» в Гончарівському

У

1-й окремій танковій бригаді, що дислокується в Гонча­рів­ському, закінчилося бойове навчання. Танкові екіпажі провели 50ти кілометровий марш на полігон та тренувалися у виконанні завдань за призначенням. У складі зведених екіпажів відбулися заняття з тактико-спеціальної підготовки, водіння бойових машин, вогневої підготовки, інженерної тощо. Поруч із військовозобов’язаними (відомими в народі як «партизани») нормативи виконували також солдати-строковики і військовослужбовці служби за контрактом.

– Укомплектування танкової бригади проводили у дуже стислі терміни, – розповів військовий комісар Чернігівського обласного військового комісаріату полковник Костянтин Нікулін. – Загалом було відібрано 22 чоловіка для укомплектування посад командирів взводів та відділень, навідників гармат, механіківводіїв та старшини роти.

– Навчання з такою кількістю військо­ во­зобов’язаних та застосуванням бойової техніки проводять у нас вперше, – зазначив головний інспектор з гуманітарного та соціального забезпечення Головної інспекції Міністерства оборони України полковник Валентин Федічев. – За вказівкою Міністра оборони України було забезпечено відповідне фінансування. Протягом п’яти діб військовозобов’язані відновили та вдосконалили свої навички за військовими спеціальностями і, навіть, практично провели бойове злагодження на рівні роти. Григорій МАЗУР Фото Віталія КИРИЛОВА

пози ція

новини

У Козелецькому районі знищено сім мінометних мін

27

вересня в полі поблизу села Туманська Гута Козелецького району члени Чернігівського пошукового клубу «Патріот» під час розкопок знайшли 7 мінометних мін калібром 82 та 50 мм часів Великої Вітчизняної війни. Про небезпечну знахідку вони повідомили рятувальників. Вибухонебезпечні предмети охороняли співробітники міліції. А 28 вересня група піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону спецпризначення ТУ МНС у Чернігівській області їх знищила. Ю віл е й

Чернігівський ліцей №15 відзначає своє 50-річчя

У

рочистості з цієї нагоди відбулися у п’ятницю, 28 вересня, у приміщенні Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка за участю керівницт­ва міста.

– За півстоліття путівку в життя з цього навчального закладу отримали понад 5,5 тисячі випускників, три тисячі – атестати про середню освіту, серед яких – 450 медалістів. Нині у ліцеї навчається 1345 учнів у 44 класах, – зазначила директор ліцею Олена Жовтопляс. Навчально-виховний процес у ліцеї забезпечують 110 вчителів, серед яких 2 – заслужені

серед шкіл міста, а 12 науководослідницьких робіт учнів ліцею отримали дипломи різних ступенів у Всеукраїнському конкурсі МАНу. Крім того, у 2011-2012 навчальному році ліцеїсти стали переможцями гри «Віват, інтелект!». Навчальний заклад – переможець Всеукраїнського вчителі України, 23 учителя-ме- конкурсу «100 кращих товарів тодиста, 23 старших учителя та України» в номінації «Освітні 16 науковців. послуги», лауреат міжнародного Учні ліцею кожного року ста- відкритого рейтингу популярють переможцями та призерами ності та якості «Золота фортуна», міських та обласних олімпіад,­ лауреат Всеукраїнського конконкурсу-захисту учнівських ро- курсу «100 кращих шкіл України» біт Малої Академії Наук (МАН). у номінації «Школа успіху», пеЗокрема, на міському етапі олім- реможець конкурсу «Ми – госпіад у 2011-2012 навчальному ро- подарі Євро-2012». ці ліцей №15 посів перше місце Володимир ПЕТРЕНКО

«Я мрію жити вдома, в європейській країні»

Віталій Кличко:

С

ьогодні більшість українців живуть дуже бідно.

– Те, що люди не мають соціального захисту та не можуть реалізувати себе на батьківщині призводить до того, що понад шість мільйонів громадян працюють за кордоном. Ще страшніш цифра: 70% молоді прагнуть вчитися, працювати і жити там. Про яке майбутнє країни і про які її перспективи ми можемо говорити? – зауважив лідер «УДАРу». Він звернув увагу і на освіту, яка в Україні стає важкодоступною, а її якість погіршується.

– Щоб вступити до вишу, потрібно заплатити великі гроші, з іншого боку – не хотілося б потім http://sivertime.com.ua

До чергових парламентських виборів залишився місяць. Цього разу до Верховної Ради балотуються партії, які очолюють особливо харизматичні люди. Один із таких – лідер партії «УДАР», Герой України, чемпіон світу з боксу Віталій Кличко. Нещодавно він зустрівся з журналістами реґіональних ЗМІ в медіа-клубі «На власний погляд», де розповів про плани партії, у разі проходження до Верховної Ради України, а також про те, що виділяє його партію серед інших. йти на прийом до лікаря, який отримав диплом лише завдяки грошам. Сфера освіти занепадає, – сказав пан Кличко. Сьогодні всі ключові підприємства – у руках групи людей, які заробляють великі гроші і є монополістами. Частіше за все такі компанії не сплачують податки в Україні, вони використовують схеми виведення капіталу за кордон через офшори. За минулий рік в Україну інвестовано мільярди гривень, переважно з Кіпру – це по суті гроші великого українського капіталу, які раніше були виведені з-під оподаткування і тепер легалізуються як іноземні інвестиції. Лідер партії акцентував увагу на землі.

– Це колосальний потенціал, але він у нас заморожений, не розвивається. На тлі зростання цін на продукти харчування в усьому світі, аграрний комплекс України в занепаді. Сотні тисяч гектарів полів по кілька років не обробляють, корівники зруйновано, велику рогату худобу вирізано, села зубожіли, інфраструктури немає і все це створює відчуття повної безвиході. Людям залишається або виїжджати в міста в пошуках кращого життя, або ж заливати в себе «гірку». Мало прикладів успішних фермерських господарств, тому що немає умов для їхньої підтримки, – розповів Віталій Кличко. – Ми розробили програму пільгового оподаткування підприємств, які реєструють на селі, в

депресивних зонах. Ми будемо відстоювати такий законопроект. І він має дати поштовх розвитку фермерства. Малий і середній бізнес у багатьох країнах – ключова складова економіки. Він формує своїми податками понад половину бюджету та надає дві третини робочих місць. У нас же замість малого та середнього бізнесу – купка олігархів і багато людей, які буквально виживають. Розповів Віталій Кличко і про п’ять викликів партії, за якими потрібно нанести п’ять ударів. Пер­ ший – корупція, яка повністю роз’їла українське суспільство. Другий – байдужість. Третій – нерівність у суспільстві, перед законом, при отриманні можливостей. Четвертий – немає місцевого самоврядування. І п’ятий – бідність. Розповів чемпіон світу і про те, чи підтримує його брат у політичній кар’єрі.

– Коли у Володимира день народження, я завжди дарую мамі величезний букет троянд за те, що вона подарувала мені такого брата – дуже близьку мені людину, справжнього друга, – сказав Віталій Кличко. – Ми багато часу провели за кордоном. Це не випадково. Коли говоримо про тисячі молодих людей, які не можуть реалізувати

себе в рідній країні і змушені виїжджати, то зауважте, що брати Клички – не виняток. Спортивна інфраструктура в Україні не розвинена, і наші спортсмени показують результати не завдяки, а всупереч. Свого часу ми теж поїхали, але як би добре до нас не ставилися в Європі та Америці, як би нам там не було комфортно, я не хочу жити за кордоном. Я хочу жити в Україні. Але я не хочу жити в тих умовах, які є на сьогоднішній день. Те саме може сказати мій брат. Він допомагає мені, але не є членом партії. Я не хочу підтримувати «традиції» клановості, просування родичів, роздачі посад найближчому оточенню. Журналісти поцікавилися, чи є у Віталія Кличка мрія.

– Коли я був хлопчиськом, у мене були спортивні мрії. Я хотів бути самим сильним, завоювати титули, які були у найвідоміших спортсменів. Але мріяти мало – потрібно працювати, щоб мрія реалізувалася. І дитячі мрії у мене здійснилися. А тепер я мрію про інше – жити вдома, в європейській країні. Щоб ми були Європою не лише географічно, але й мали тут європейські стандарти життя, – відповів він. Наташа НАЙДЮК Фото В’ячеслава ВОДОРЄЗА

зустрічі

http://sivertime.com.ua

№ 78 (377) 29 вересня 2012 року, субота

3

Програму діяльності на найближчі п’ять років Івану Куровському допомагають писати прості люди Нині важко знайти людину, про яку можна з усією відповідальністю і цілковитою впевненістю сказати: «Меценат». Дійсно, таких людей, які роблять добро людям, не чекаючи нічого взамін, можна перерахувати на пальцях однієї руки. «Меценат, благодійник, патріот, людина зі щирою душею та великим серцем, просто наш Іван Іванович» – саме так кажуть про Івана Куровського прості люди, котрим він ніколи не відмовляє в допомозі. Вони завжди радо зустрічають благодійника, звертаються до нього зі словами вдячності, запрошують у гості, як це було в селі Іваниця Ічнянського району.

Я

к традиційно буває на подібних зустрічах з Іваном Куровським, село зустрічало народного депутата хлібом-сіллю. Величезна зала місцевого будинку культури була забита вщент. Привітавшись із людьми, Іван Куровський цього разу говорив небагато. Та й довго розповідати про себе людям, які знають його не перший рік, скромний Іван Іванович не звик. Тим паче, що за людину краще скажуть зроблені справи, а не він сам чи хтось інший. Тож народний депутат більше розпитував у людей про наболіле. Як і всюди, проблем у сільчан вистачало. Одні просили про матеріальну допомогу, інші скаржились на безкарність місцевих князьків, когось турбував ринок землі, а когось – долі армії та держави. Так, Людмила Сидоренко, з сусідньої Щурівки, переймалася тим, що людей не пускають купатись та ловити рибу на місцевий ставок. Відставний військовий Михайло Денисенко розповідав про приватні ліси та розвалену армію. Медики жалілися на застаріле обладнання в місцевій лікарні та просили допомогти з придбанням апарата для ультразвукової діагностики і кардіографа. Іван Куровський всіх уважно вислухав. Зі ставком пообіцяв най-

ближчим часом з’ясувати, про ліси сказав, що вони – народне надбання і належать усім людям, стосовно армії народний депутат зазначив: «Якщо ми вважаємо себе суверенним народом, а нашу державу – самостійною, то мусимо мати боєздатне військо. У світі поважають сильних, і ми станемо такими». Він також пообіцяв допомогти з придбанням обладнання для лікарні.

– Знаєте, мені непросто стримувати емоції, які мене переповнюють, коли люди звертаються з проханням допомогти чи то садочку, чи лікарні, – сказав вже потім, під час окремої розмови, Іван Куровський.

– Їм треба вклонятися за те, що

вони працюють у таких умовах, докладають зусиль для того, щоб усе існувало. Я розумію і допомагаю їм, адже вони просять не для себе. Після спілкування з селянами приємний настрій присутнім у залі дарували відомі столичні артисти: заслужений артист України Андрій Князь, співак, переможець телевізійного проекту «Шанс» Володимир Рибчук, «золоті клавіші» України музичний гурт «Рвані міхи». Підтримати свого давнього друга в Іваницю приїхав і сам Михайло Поплавський. Запальний Михайло Михайлович навіть жартома зобов’язав Івана Куровського полагодити місцеву дорогу. Оплесками відгукнулись

люди на слова відомого популяризатора української пісні.

– З Іваном Івановичем ми дружимо ось уже понад двадцять років, – зізнався Михайло Поплавський. – Це справжній українець, пат­ріот, хороша людина та вірний товариш. Вам дуже пощастило, що ця людина працює у вашому окрузі. Бог послав вам Куровського! А по-справжньому завівся народ, коли Михайло Поплавський заспівав. Під час виконання улюбленої пісні про сало на сцені він навіть випив чарчину первака.

– Ми і не мріяли про те, що до нас можуть приїхати артисти такого високого рівня, – каже, тримаючи на руках дитину, Марія Величко. – Ми надзвичайно вдячні Івану Куровському за це свято. По завершенні концерту люди в буквальному значенні оточили народного депутата. Знову посипалась гора запитань, прохань і слів вдячності. «Дякуємо, Вам за концерт, за те, що приїхали, не забуваєте нас», – чулося з усіх боків. Відверто кажучи, одразу захотілось детальніше розпитати людей…

– Знаю Івана Івановича з 2006-го року, – каже жителька Івангорода Валентина Лікаренко. – Він наш благодійник, ми на нього всі тут мо-

лимось. У нас в Івангороді Куровський завжди вчасно розраховується за паї, – продовжує жіночка. – Кожен отримує 3 тисячі 810 гривень за оренду паю від «Агропрогресу». Дають зерно, кукурудзу, цього року і цукру обіцяють дати по чотири мішки. Івану Куровському немає ціни... За такого чоловіка ми згодні і здоров’я віддати. Підсумовуючи зустріч з людьми та результат своєї поїздки в Іваницю, Іван Куровський зауважив: «Ті проблеми, про які сьогодні говорили люди, особливо не відрізняються від тих питань, які мені ставлять усюди, куди я приїжджаю. Це – проблеми медицини, освіти, дошкільного виховання, доріг… Зрозуміло, що самому мені їх усі й одразу не вирішити. Але, побувавши на таких зустрічах, можна сформулювати програму своєї діяльності на найближчі три–п’ять років. Саме такі зустрічі дають мені матеріал для моєї програми. Для того, щоб у наступному парламенті не вигадувати її, а робити те, про що просять люди. І ці питання не такі вже важкі у розв’язанні, як нам дехто каже. Якщо цілеспрямовано працювати над вирішенням цих проблем, у найближчі два-три роки можна набагато поліпшити життя людей. І, знаєте, правильно сьогодні зауважив Михайло Михайлович Поплавський: не буде села – не буде України. Ми просто зобов’язані зберегти село». Віталій НАЗАРЕНКО Фото Віктора Кошмала

к

Квіти – недорогі, зате від усієї душі – Ми завітали сьогодні до клубу, Куровського зустрічати. Якби не прийшли – і вас не побачили б, – кажуть з усмішкою адамівські пенсіонерки Ганна Свиста, Катерина Оселедець та Ганна Дятел. – Колись давно, як були стрункими та гар-

ними, ферму «пинили» – доярками, телятницями ланковими працювали. Та, що казати – усяку роботу виконували... і з піснями. Та, й нині, вже на пенсії, не гуляємо, щодня то на городі, то біля хазяйства бігаємо. Картоплю і моркву покопали, буряки чистимо... Погреби повні, якби тільки поїсти все те... У Ганни Свисти три доньки, одна з них у Чернігові на базарі м’ясом торгує.

– Як побачите мою Таню, передавайте вітання від мене і скажіть, що я давала інтерв’ю для газети, – каже Ганна Миколаївна. – У мене ще ж п’ятеро онуків є, правнуків дожидатиму, як діждуся. А ви ким працюєте?

– Кореспондентом.

– Мабуть, небезпечна робота... Хай вас завжди Бог благословляє. А про такі зустрічі обов’язково треба писати в газету, щоб люди знали, який наш Іван Іванович. Кажуть нині різне про нього, та, хай говорять. Ми ж переконані: Куровський – чесна й порядна людина, – впевнена Катерина Оселедець.

– Багато у селі людей живе? – цікавлюся.

– У нас такі голови, що вже й не знаємо. Сто п’ятдесят мо’ й буде, а мо’ й ні, – гуртом відповідають бабусі. – У багатьох є земельні паї. Орендує ділянки хтось із Києва. Кукурудзою та соняшником засіває наші поля... Договори оренди підписали люди на десять років, та тепер дуже жалкують. У минулому році зерном розраховувалися з нами, але малувато дали... І нині таке ж. Ось якби «Агропрогрес» Івана Куровського господарював на нашій землі – горя б не знали! У Степових Хуторах пайовикам і цукор дають, і кукурудзу, і пшеницю, овес, а гроші які виплачують! У нас же триста гривень, наче насмішка! Нехай адамівські землі не такі родючі, та все ж – добрий господар знає і зможе щедрі врожаї й у нас мати!

– Вчора літак над полем кружляв, довго обприскував посадки, – бідкається Ганна Свиста. – А через годину не можна було на вулицю з хати вийти. Голова так боліла, що аж паморочилося... тиск стрибав... Труять нас потихеньку...

– Господарство тримаєте?

– Ні, нам вже до ями. А молодьож по три й по чотири корови держать. Череда чимала у селі. Молоко здають – жити ж за щось треба, – розповідають жінки.

– Я козу маю, молочка, звісно, як від кози – кружка, але без живності не можу жити, – зізнається Катерина Оселедець.

– Школу в Адамівці цьогоріч закрили, дітвора тепер до Держанівки по науку їздить, – каже Ганна Дятел. – Жаль, що так усе. Для наших першачків навіть автобуса шкода. Батьки самі піклуються, як дітей вчасно на уроки доставити. Ось таке життя!

– Та, ми не сумуємо! По гриби на підводі їздимо. Усякі беремо: і білі, і польські, і маслюки, і бабки, а це опеньки пішли... Наостанок сільські жінки сфотографувалися і попросили написати в газеті, що завдяки Івану Куровському у їхніх оселях є тепер газ. До кого лише не зверталася громада Адамівки, та чула відмовки і обіцянки. А Іван Куровський допоміг. На зустріч із кандидатом у народні депутати України Іваном Куровським до місцевого клубу у селі Адамівка приїхали навіть

люди з Держанівки, Козар та Іржавця. Серед селян – Га­­лина Силаш та Галина Лавринець:

– Ми місцеві жительки, ось квіти принесли для Івана Івановича, правда, це недорогі троянди, зате вони від усієї душі. Гучними оплесками зустрічали селяни не лише Івана Куровського, а й популярного улюбленого митця українців – народного артиста України, Героя України Анатолія Паламаренка. Він жартував і читав гуморески зі сцени, й на якісь хвилини селяни забули про свої буденні справи та турботи. Іван Куровський спілкувався з людьми щиро, всіх вислухав. А проблем, як і скрізь у селах, багато. Це і ремонт приміщень Держанівської сільської ради та школи, реконструкція доріг. Та й у самих селян чимало невирішених питань. Іван Іванович обіцяв допомогти і сказав, що ця зустріч в Адамівці, мабуть, найхвилююча серед багатьох інших. Квітами було заставлено і стіл, і сцену. Як від такого не бути у захваті? Іван Куровський стояв із людьми серед квітів, усміхнений і дуже близький усім. Лариса ГАЛЕТА Фото автора Носівський район

http://sivertime.com.ua

4

№ 78 (377) 29 вересня 2012 року, субота

солодка галузь

Чого чекати від нового цукрового сезону?

http://sivertime.com.ua

Цукрові заводи Чернігівщини запрацювали на повну потужність. Фермери та аграрні господарства області розпочали збір цукрових буряків. Прогнозована врожайність культури – на рівні минулого року. А от площі посівів буряку аграрії зменшили. Це, безумовно, позначиться на обсягах виробництва цукру, які цьогоріч будуть набагато скупішими, адже держава обмежила квоту деяким цукровим заводам. Самі ж цукровари Чернігівщини у нинішньому сезоні і не сподіваються отримати від реалізації своєї продукції якихось надприбутків. Другий рік поспіль вони працюють собі у збиток.

В області працює всього два цукрові заводи Минулорічна перенасиченість цукрового ринку, брак експорту, масове завезення в країну цукрових замінників, котрі витісняють натуральний цукор з «кондитерки», а також невизначеність у питанні земельної реформи створили не вельми сприятливі умови для розвитку галузі. У 2011-му році галузь досягла рекордних за останні п’ять років показників – 2,33 мільйона тонн солодкого продукту. Цьогоріч цукровари прогнозують зменшення обсягів виробництва натурального цукру – на рівні 1,8 мільйона тонн, що майже на 23 відсотки менше порівняно з минулорічним сезоном. В обласному управлінні агропромислового розвитку заспокоюють: «У нинішньому році виробництво цукру залишиться на рівні минулорічних показників», – каже начальник управління харчової і переробної промисловості головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Сергій Батрак. За його словами, нині в області працює всього два цукрові заводи – Линовицький цукровий комбінат «Красний», що на Прилуччині, та Носівський цукровий завод, котрий після двох років простою, з 2010-го запрацював по-новому.

На полях кипить робота На землях ПП «Агропрогрес» минулого тижня почали збирати цукровий буряк. Поблизу Степових Хуторів у Носівському районі, де розташовані головні виробничі потужності агрохолдингу, повним ходом кипить робота. Збирають буряк новітньою технікою – німецькими комбайнами «ROPA» і з допомогою навантажувача тієї ж фірми.

За словами генерального директора ПП «Агропрогрес» Михайла Шумейка, сучасну бурякозбиральну техніку господарство закупило ще минулого року.

– Рік тому ми придбали комплекс для збирання цукрових буряків – два комбайни «ROPA», що коштують 500 тисяч євро за одиницю. Також взяли навантажувач тієї ж фірми, продуктивність якого – 3 тисячі тонн буряку за добу, – розповідає Михайло Якович. – Таким http://sivertime.com.ua

чином ми зменшили затрати і собівартість буряку. Скажімо, той самий навантажувач може одразу навантажувати буряк на полі, і ми вже возимо його прямісінько в завальну яму. До того ж, у нього бункер на 40 кубів.

своїм авто робить уже другу ходку. Ван­ тажівку чоловік придбав у складчину зі своїм кумом.

– В сезон намагаюсь підзаробити, – каже Леонід Семенець. – Гадаю, за день ходок п’ять по тридцять тонн встигну зробити.

Урожаї хороші, але квоти...

Комбайнери Олександр Семко та Юрій Іванов саме зупинились пообідати. Доки вони обідають, їх заміняють інші. З кабіни польової кухні їжу робітникам подає молодий повар з шестирічним стажем Юлія Івасенко.

– Техніка – на грані фантастики, – з захопленням роз­повідає Юрій Іванов. – Усі процеси комп’ютери­ зовані, стоїть кондиціонер, аж самому приємно працювати. У минулому році на цьому комбайні ми поставили своєрідний рекорд – прибрали 40 гектарів буряка за зміну. А з цими ста гектарами, – показує на поле комбайнер, – ми впораємось за два дні. Тим паче, що тут працюють одразу два комбайни. Зібраний буряк вивантажують на вантажівки. Водій «КамАЗу» Леонід Семенець

Генеральний директор ПП «Агропрогрес» Михайло Шумейко розповідає: його підприємство вже одинадцять років поспіль вирощує цукровий буряк.

– Які не були важкі часи для цукрової галузі, але за останні вісім років ми отримуємо, можна сказати, хороші врожаї, оскільки менше ніж 550 центнерів із гектара не збираємо, – розповідає аграрій. – У минулому році ми засіяли 2,5 тисячі гектарів під буряк, однак цьогоріч мусили скоротити посіви до 1,5 тисячі гектарів. Скорочення площ під цукровий буряк відбулося через зменшення квоти на виробництво цукру для Носівського цукрового заводу.

– У нинішньому році заводу дали квоту на 18 тисяч тонн цукру, хоча минулого року там переробили 190 тисяч тонн буряку та виробили 25 тисяч тонн цукру, – пояснює Михайло Шумейко. – Більше від встановлених державою норм завод, по-суті, не має виробити, оскільки на нього накладуть великі штрафні санкції. До речі, нині на заводі, окрім встановлених державою квот, є проблема зі збутом жому. Адже через низькі закупівельні ціни на молоко та м’ясо, селяни змушені збувати худобу, яка, власне, цей жом і споживає. Тому тут працюють над тим, щоб поставити преси та розпочати виробництвом сухого жому.

Україні, як повітря, потрібне державне регулювання цукрової галузі Як уже зазначалось, після дворічної перерви, у 2010-му році Носівський цукровий завод (а йому вже понад 125 років) запрацював по-новому завдяки народному депутату України, відомому в Україні меценату, Івану Куровському. Незважаючи на складну ситуацію в галузі, яка склалась упродовж останніх двох років, «Агропрогрес», засновником якого є Іван Куровський, вирощує цукровий буряк. З приходом нового власника на завод у виробництво було вкладено десятки

мільйонів гривень. Підприємство з кожним роком нарощує виробничі потужності. Нині за добу тут здатні переробити 2 тисячі 200 тонн буряку. Що ж до виходу продукції Носівський цукровий завод увійшов у першу п’ятірку в Україні. Минулого року він становив 13,75 відсотків.

– Ми намагаємось суттєво не зменшувати площ, – каже Іван Куровський. – Цю культуру дуже легко прибрати із сівозміни, але потім важко повернути. Буряк – затратна культура, – пояснює він. – Інша причина – Носівський завод, на якому працюють люди. Якщо ми хоча б на рік зупинимо роботу заводу, майже 500 чоловік залишаться без роботи, а цього допустити не можна. Незважаючи на те, що й цьогоріч ми не отримаємо якихось надприбутків, але потрібно перш за все зважати на соціальну складову. Не варто забувати, що місцевий бюджет на 80 відсотків формується завдяки роботі заводу. За словами Івана Куровського, через неприйнятну для виробників ціну на цукор багато господарників нині несуть збитки, через це – скорочують посіви цукрового буряку. Він прогнозує, що у нинішньому році Україна отримає набагато менше цукру порівняно з минулорічними показниками. Іван Куровський зазначає, що в цій галузі народного господарства потрібно встановити прозорі правила гри для кожного.

– Допомоги держави тут не треба, – каже народний депутат. – Бюджет варто спрямувати на вирішення соціальних проблем людей. А в цьому бізнесі конче потрібне державне регулювання, рекомендації по реґіонах і по господарствах – аж до того, скільки кому чого сіяти. Господарник має знати, що продукція матиме гарантовану ціну, яка влаштовуватиме і його, і споживача, – продовжує він. – І ці норми треба закріпити на законодавчому рівні. Між тим, за прогнозами аналітиків, ціни на цукор залишатимуться на рівні минулого року. Відповідно більшість цукрових заводів працюватиме собі у збиток. За такої ситуації Україна може вже в недалекому майбутньому позбутися власного цукру. На жаль, сумна статистика красномовно свідчить про деструктивну тенденцію і на Чернігівщині. Так, до 2001-го року в області працювало п’ять цукрозаводів. Нині ж – лише два. Найбільший цукровий завод Чернігівщини, ВАТ «Парафіївський цукровий завод» Ічнянського району, поп­ ри оптимістичні прогнози, так і не запрацював. Віталій НАЗАРЕНКО Фото Віктора Кошмала

http://sivertime.com.ua

з НародНого КалЕНдарЯ

№ 78 (377) 29 вересня 2012 року, субота

5

на весілля багатий Ось і перегорнули ще одну сторінку золотої осені. Відлітають у далекі краї перелітні птахи. Забирають з собою на крилах тепло, а журливим прощальним «курли­курли» розливають сум і тугу прощання з рідними місцями. Все рідше з’являється сонечко на низькому небі, все частіше «плаче» воно важким холодним дощем.

П

рирода готується поринути в зимовий сон. Ось-ось вже з’явиться похмурий «двірник осені» – холодний вітер «листобій» і остаточно прибере зів’ялі барви природи. Та ще надовго залишаться в пам’яті і червоно-жовті ватри кленових острівців, і сором’язлива усмішка осінньої кульбаби, і припізнілі щедроти кущів шипшини, горобини, калини. Раніше цей місяць називали по-різному – зазимник, листобій, перелітник. Російську ж назву «октябрь» запозичили у стародавніх римлян, і означає вона порядковий номер місяця – «окто» або «восьмий», бо раніше рік починався 21 березня. Мудреці здавна називали жовтень ще «місяцем кота», бо саме другий місяць осені присвячували цьому улюбленцю людей.

1 жовтнЯ – Ярини-жУрАвЛиХи Кажуть: «Якщо на Ярину журавлі полетять, то на Покрову (14 жовтня) чекай заморозків». У народі цей день ще називають Іриноюшипшинницею, бо о цій порі збирають плоди шипшини і сушать їх.

2 жовтнЯ – троХиМА, САвАтІЯ І ЗоСиМи Цей день відомий як свято бджолярів, оскільки в народній уяві Саватій і Зосима – захисники бджіл. О цій порі остаточно викачували мед і готували вулики до зими. На Трохима колись юнаки та дівчата обирали собі пару, бо не за горами вже й пора весіль. Тому засватані хлопці та дівчата мали остаточно вирішити свою долю – залишатися «дівувати» або «парубкувати» до наступного року чи ні. Звідси і приповідка: «На Трохима не проходить щастя мимо – куди Трохим, то й воно за ним». З жовтнЯ – ДениСА З давніх часів помічали, що цього дня дмуть сильні вітри. Північний вітер обіцяє холод, південний – тепло, західний – мряку, східний – сонячний день. КнЯЗЯ ЧернІГІвСЬКоГо МиХАйЛА І БоЯринА ФеДорА Віряни вшановують святих мучеників князя Чернігівського Михайла та боярина його Федора. Якось князя Михайла покликали в Орду, де він відмовився за татарським звичаєм поклонитись їхнім предкам і перейти через вогонь. Після мук за віру Христову його обезглавили. У ХVІ ст. за наказом Івана Грозного мощі святого мученика перенесли до Москви й поклали в

церкві над Тайницькими воротами, а згодом помістили в Архангельському соборі Московського Кремля.

4 жовтнЯ – ДМитрІЯ роСтовСЬКоГо Православні християни згадують про святого Димитрія митрополита Ростовського, який був сином українського козака і походив із Київської губернії. Написав чимало книжок, зокрема й багатотомник «Житія святих».

5 жовтнЯ – ФоКи вертоГрАДАрЯ Його вважають покровителем усіх мореплавців. Примічали: якщо цього дня листя з беріз ще не опало, то сніг узимку ляже пізно. Коли ж дерева голі, то наприкінці січня буде відлига.

6 жовтнЯ – ЗАЧАттЯ ІоАннА ПреДтеЧІ За легендою вже в похилому віці Єлизавета зачала Іоанна, якому судилося стати предтечею Ісуса. «Великим буде перед Господом син твій», – сказав архангел Гавриїл чоловіку Єлизавети. У цей день не заготовляли на зиму продукти, бо все пропаде, а швидше розпочинали ткати та вишивати. Казали: «На Предтечі тулися до печі».

8 жовтнЯ – ЄФроСинІЇ День дуже вдалий для шаткування та квашення капусти: «Не треба в капусту й олії, як пошаткуєш на Єфросинії».

9 жовтнЯ – ІвАнА БоГоСЛовА У народі свято також називали Івана Осіннього і завершували всі посівні роботи, бо хто не засіяв до Івана Богослова, той не вартий доброго слова. Люди дотримуються у цей день деяких табу: не добували глину,

Прикмети жовтня:  В жовтневий час сім погод у нас: сіє, віє, мутить, крутить, припікає, то мете, то поливає.  У жовтні виореш мілко, весною посієш рідко, то вродить дідько.  Жовтень як не з дощем, то зі снігом.  Якщо до середини жовтня листя з берез не осипалося – сніг ляже пізно.  Якщо перший сніг впав удень – швидко розтане, вночі – лежатиме довго.  Перший сніг у жовтні – зима настане через 40 днів.

щоб не привалило, а молодь не вживала часник і цибулю.

10 жовтнЯ – САвАтІЯ-ПАСІЧниКА У народі Саватія Соловецького, як і Зосима Соловецького, вважали заступником бджолярів. Раніше в цей день останні вулики прибирали в омшаники.

11 жовтнЯ – ХАритонА СПовІДниКА За те, що сповідував християнську віру, зазнав катувань. Згодом пішов до Єрусалима. На золото, що знайшов у печері розбійників, заснував поблизу міста монастир, у якому запровадив суворі правила щодо харчування і праці. Ледарство і неробство він вважав початком гріхопадіння.

12 жовтнЯ – КирІАКА САМІтниКА У 18 років вирушив до Єрусалима. В одному з палестинських монастирів постригся в ченці. У 70 років пішов у пустелю і жив до 109-ти років самітником.

13 жовтнЯ – МиХАЇЛА, ПерШоГо КиЇвСЬКоГо МитроПоЛитА Він брав участь у хрещенні киян. За його порадою в Києві організували школи для підготовки священиків і навчання дітей можновладців науці, а також почали споруджувати Десятинну церкву, в якій святителя й поховали. В XII ст. його мощі перенесли у Ближні печери, а в 1730 році – в Успенський собор Києво-Печерського монастиря.

14 жовтнЯ – ПоКрови ПреСвЯтоЇ БоГороДиЦІ В Україні свято Покрови має велику популярність. За переказами у 910 р. у Влахернському храмі Константинополя юродивий Андрій і його учень Єпіфаній під час служби побачили образ Богородиці. Вона стояла у повітрі в супроводі Іоанна Предтечі, Іоанна Богослова та ангелів і в молитві до Бога огортала греків омофором, тобто покровом. Це підтвердило те, що Богоматір завжди допомагала і допомагатиме у боротьбі за віру християнську. Згодом Покрова стала символом і покровителькою всієї України. Покрова накриває траву, листя, землю – снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем. У багатьох місцевостях на Покрову починалися ярмарки. А ті, хто будував хату, намагалися закінчити роботу до свята, щоб вчасно увійти під дах – покров. За погодою в цей день намагалися передбачити характер зими: «Якщо на Покрову вітер із півночі, то зима буде холодна і з хуртовинами, якщо з півдня, – то тепла». Вважали також, що Покрова покриває або листом, або снігом. Про тих, хто не встигав засіяти озимину до свята, казали: «Хто сіє на Покрову, той не має що дати корові». Звертаючись із проханням, промовляли: «Покрово-Покрівонько, постели скатерку біленьку, не дай довго вороні крякати і ногам по болоті ляпати!». Дослідники вважають, що культ Покрови – покровительки й заступниці – сформувався на основі давніх культів слов’ян-язичників на честь жіночого божества продовження роду, плодючості (Лади, Живи).

15 жовтнЯ – АнДрІЯ ЮроДивоГо Саме цьому святому явилася Діва Марія, яка огорнула присутніх своїм покровом. За переказами, Андрій був слов’янином, який потрапив у полон. Через деякий час, коли чоловік став юродивим, хазяїн дарував йому волю. Андрій блукав вулицями міста, викривав негідні вчинки багатіїв, навернув до спокути чимало грішників. Мав дар пророцтва.

16 жовтнЯ – ДениСА У багатьох місцевостях раніше цього дня промовляли замовляння проти наврочень: «Денис – лихого ока бережись».

17 жовтнЯ – ЄроФеЯ За народними повір’ями, перестають блукати по лісу Гайовики. З настанням пер-

ших півнів вони провалюються крізь землю і з’являються знову, коли вона відтане навесні. Помічали, що в цей день посилюється вітер і стає холодніше.

18 жовтнЯ – ДениСА ЗиМовоГо Від імені Олександрійського єпископа і богослова Діонісія. У народі цього святого називають Денисом Зимовим, бо цієї пори настають холоди.

19 жовтнЯ – АПоСтоЛА ФоМи «Хома невіруючий», – так кажуть про людину, яка в усьому сумнівається, нікому не вірить. За біблійними оповідями, Фома спочатку не вірив у воскресіння Ісуса Христа.

20 жовтнЯ – СерГІЯ ПоСЛУШноГо У народі вважають, що цього дня приходить зима: «Сергій зиму починає».

22 жовтнЯ – ЯКовА-ДроворУБА Казали: «Після Якова тепла ніякого», тому від цього дня заготовляли дрова на зиму.

23 жовтнЯ – ЄвЛАМПІЯ тА ЄвЛАМПІЇ Ще здавна в день цих мучеників селяни звертали увагу на місяць. Якщо його ріжки вказували на північ, то це віщувало швидкий прихід зими, якщо на південь – її ще довго чекати. Якщо на Євлампія сльота, то вона триватиме до осінньої Казанської (4 листопада).

24 жовтнЯ – ФеоФАнА нАЧертАноГо Відомий як творець канонів-пісень – християнської поезії, пов’язаної з богослужінням. Цього ж дня вшановують і пам’ять Феофана Печерського, який був ченцем КиєвоПечерського монастиря в XII ст.

25 жовтнЯ – ПровА За зоряним небом раніше визначали погоду і прогнозували майбутній урожай. Яскраві зірки – до морозу; сильне мерехтіння зірок синіми відтінками – до снігу; багато яскравих зірок – до урожаю гороху.

26 жовтнЯ – ІверСЬКоЇ ІКони БожоЇ МАтерІ За переказами, вона уособлює прощення гріхів, злагоду і доброзичливе ставлення один до одного.

27 жовтнЯ – МиКоЛи СвЯтоШІ Походив із роду чернігівських князів. Пішов у Києво-Печерський монастир, де отримав ім’я Миколи (Святоша – це зменшена форма його світського імені). Його власна книгозбірня поклала початок монастирській бібліотеці. Коштами Миколи Святоші побудували надбрамну церкву святої Трійці, яка у дещо зміненому вигляді збереглася й до наших днів. За його сприяння спорудили шпиталь із церквою святого Миколая. Незадовго до смерті він виступив як посередник у примиренні князів. Припускають, що від його імені походить назва історичної місцевості Києва – Святошин, де колись були землі КиєвоПечерського монастиря.

28 жовтнЯ – ЮХиМА оСІннЬоГо Цей день колись називали болотяним, бо від частих дощів цієї пори дороги ставали непридатними для пересування. «Розкисли дороги – застигли у Юхимка ноги».

30 жовтнЯ – КУЗЬМи тА ДеМ’ЯнА Свято на честь братів-цілителів, які сповідували християнську віру і добре володіли мистецтвом лікування травами й молитвами. Робили це безплатно. Тому їх називали безсрібниками.

31 жовтнЯ – ЛУКи оСІннЬоГо Луку здавна шанували як наставника іконописців. Він першим намалював образ Богородиці з дитям Ісусом, дві ікони Пресвятої Діви та зображення апостолів Петра та Павла. Одна з його ікон відома як Володимирська. О цій порі у кожній селянській родині був достаток, а тому казали: «Прийшов осінній Лука – з’явилися хліб і мука». Зібрав Сергій ГАЙДУК Фото автора

http://sivertime.com.ua

6

№ 78 (377) 29 вересня 2012 року, субота http://sivertime.com.ua

1 ж овт н я – Д е н ь л ю д е й п ох и лог о вік у

Іван Стельмах уже десять років не бачить сонця, але вважає себе нормальною людиною Ми всі звикли до комфорту. Не дай, Боже, ввечері з якихось причин погасне світло – тоді здається, що настає кінець життя. Ми стаємо безпомічні й безпорадні. Бути в суцільній темряві – майже трагедія. Нічого не знайдеш, нічого не зробиш. А в діда Івана що не доба, то все ніч та й ніч. Від розпачу пропасти можна. Не парубок! Першого жовтня, в понеділок, йому виповниться аж 85 років. Але такого оптиміста, як він, ще пошукати треба.

У своїй хаті

Х

ата, двір та город на його руках тримаються. Дорогу свою дружину Антоніну Андріївну догледів до останнього дня, все втішав, що вона підніметься, і удвох укупочці картоплю садитимуть. Сліпий, та їсти їй варив, прав, турбувався, ніби очі все бачать. Женитися більше не збирався. Нащо курей смішити в його роки! Дочки до себе й досі звуть. Тетяна – в Корюківці, тільки на іншій вулиці. Тамара – далі, в с. Андріївка Чернігівського району. В обох чоловіки рано пішли з життя. Клопотів вистачає. Найголовніший – допомогти дітям міцно стати на ноги. Непросто це. Тож Іван Лукич бадьориться перед ними: – Буду в своїй хаті, поки не притисне зовсім! Йому тут воля. Навіть земля пахне особ­ ливо. Не любить, коли його хтось жаліє, каже тоді: «Хіба я каліка? Я – нормальна людина». У нього є що їсти й пити, у що вдягнутися. До хати підведено газ. Не радіатори гріють узимку дві кімнати, а конвектор. Коли не вистачає тепла, дід Іван ще й грубку топить. У сарайчику – дрова. На вишках – суха трава. Накосив для розпалювання в грубці. Не об’їдається, але й не голодує. Добрі люди щотижня баночку молока приносять. Півтора літра йому вистачає.

– Люблю страви з картоплі. Потовчу й сметани покладу. Смачно! І суп зварю, і пампушок спечу, й картопляників. Онуки кажуть, що вони в мене смачніші ніж удома, – пишається Іван Лукич. А як може сліпа людина закип’ятити молоко, щоб не збігло?

– Дуже просто, – пояснює господар. – Наливаю його у велику п’ятилітрову каструлю, ставлю на газову плиту, запалюю вогонь і чекаю, коли почне шуміти. Хліб та інші продукти сусідка Надя носить, інші сусіди й племінник Володя, дай, Боже, йому здоров’я! Жити можна, вважає дід Іван. Дочок старається не завантажувати. Та хіба завжди послухають?

Хто трудиться, той не журиться

Б

ез роботи він не сидить. Одного разу, коли я навідалася до Стельмаха, він тільки косу поставив – травичку у дворі викосив. Рівненько! Все захопила його коса – під навісом, де дрова, біля яблуньки з червоними яблуками, коло погреба й акуратного сарайчика.

– У мене сьогодні ще й велике прання було, – розповів дід Іван. – Кожного дня є що робити! Планую на тиждень... Знаєте, навідалася моя однокласниця Діна – я їй мішок картоплі дав, бо не дужає вона ростити сама. Сказала мені, що виглядаю втомлено. Змарнів. Чи й справді змарнів, га? http://sivertime.com.ua

– Не слухайте нікого, Іване Лукичу. Навпаки, бадьорий! – намагаюся похвалити, а він і каже: – Думаєте, не втомився? З ранньої весни то ремонти, то городи... Паркан сам полагодив, погріб. Не так швидко, але справився. Дуже любить картоплю копати. Вона завжди родить на його городі. Половину ділянки Іван Стельмах віддає добрим сусідам, а половину – собі залишає. Копає він драпкою, сидячи на ослінчику. Яка благодать, коли руки зайняті! Думки хороші в голові... Цієї осені, правда, вже не копав. До­ помогла сусідка. Зате він усю бульбу поносив із городу, перебрав і склав у погріб на зберігання. Великої – 35 відер. На два роки! А спробуй скажи: «Діду Іване, дайте я віднесу!», то руку відведе: «Я ще сам подужаю!». Клунок на плечі, відро спереду. Йде, не хитаючись, упевнено. Є в Івана Лукича другорядні справи, є і головні. Отож, картопля – головне, миття посуду – другорядне. Втім, нікому не довіряє, миє сам. І підлогу теж. Інколи внучок просить, коли дівчата з навчання приїздять, щоб не казали: «Дід не дає роботи!».

Сліпота – не вада

Д

есять років, як осліп. Якби молодим був розумнішим, цього б, може, й не сталося. Йому ще в школі учитель наказував: «Ваню, купи окуляри!».

– Нізащо! – стояв на своєму хлопець. – Це ж мене всі «очкариком» будуть звати! На війну, правда, Івана Стельмаха забрали. Останній призов – у лютому 1945-го. У Бресті – навчання і... війна закінчилася. Списали солдатика, ніби матроса з корабля, через поганий зір. Гадав, що ніколи не напрацюється на землі, де вже ворога немає. Влітку косив два місяці без вихідних. І трави, і зернові. Вантажником працював – сила в руках – не хлюпик якийсь! Жалкує, що на фабриці технічних паперів мало трудився. Вся прогресивна молодь тоді йшла на цю будову. В 1952-му Івану – пенсія через поганий зір: «Прощай, робітничий клас!». Та чи всидів би вдома, біля доньки нянею? Попросився в колгосп. І на сівалках, і на саджалках, і на причепах – скрізь безвідмовний Іван. А потім відправили його на ферму теслею. Об’єкти здавав не аби з рук, старався. Подяки від правління одержував. Коли остаточно став пенсіонером, йому й землі на пай дали – шість гектарів. Щовесни за цю землю привозять Стельмаху на город причіп гною. Не золото, але багатство! Дорога органіка, не кожен купить... Коли сонце, Іван Лукич любить хоч трохи посидіти за хатою на старому верстаку, як він називає. Скільки тут його руки деревини перебрали, заготовок! Усе в господі – його труд. А перша помічниця – дружина. Земля їй пухом!

– Ми з нею на фабриці познайомилися. Сільська трудяща дівчина, – згадує дід Іван.

Іван Лукич під улюбленою яблунькою

– Весілля у нас не було. Не мали за що гуляти. У війну батька Тоні вороги замордували, хату спалили. І я набідувався... Тоня могла б собі кращого знайти від мене. Зрячого. Відчував: душею приросла.

Ніколи не забути

І

ван Стельмах має хорошу пам’ять. Коли треба про когось дізнатися, когось згадати, звертаються до нього. Він – свідок корюківської трагедії на початку березня 1943-го. Згадає триста, а може, й більше корюківців, яких він знав і яких убили фашисти. Кожне прізвище назвав чітко Оксані Толкачовій, молодшому науковому співробітнику Корюківського історичного музею.

– На щастя, наша родина не постраждала. Ми жили далеко від центру, на Баранівці – перша хата за вузькоколійкою. Дійшли звірі сюди й зупинилися. А люди звідусіль бігли на наш куток рятуватися. Та їх зупиняли ворожі кулі: кулемет стріляв і стріляв, – згадувати про це Івану Лукичу тяжко. З однокласників урятувалися одиниці. Дівчатам і хлопцям було 14-15 років. Згоріли у вогні Надя Науменко, Валентина Мірошниченко, Валентина Марченко, Сергій Мойсієнко, Шура Дрелін, Нюра Жара, Рая Мойсієнко... Та найбільше Іван сумував за Тамарою Мартинович. Перше його кохання, чисте, мов сльоза. Не встиг їй про свої почуття сказати. На її честь у 1950-му назвав Тамарою доньку. Отож, страшні події відбувалися в хлопця на очах. Не втік з переляку, спостерігав з хлопцями. Міг теж загинути. Івана напередодні мадяри «похрестили». Нова влада на початку лютого 1943-го примусила всіх, у кого були коні, везти мадяр на фронт. Замість батька поїхав Іван. Саней у колоні не полічити! Першу ніч ночували в Холмах, потім – в Авдіївці. Тут хлопця мадяри так побили, що два дні на санях лежав. Три тижні над нашими візниками «побратими» фашистів знущалися, аж поки до Глухова не дісталися. Відпустили додому. За півтори доби повернулися – так серце линуло і дорогі коники спішили... Поспішали й не знали, що через два дні настане кривавий час для корюківців...

Яблука

П

ро пережите ми бесідували з дідом Іваном ще влітку. Біля його хати яблука наливалися. У дворі – рясна яблунька, ще молода. Сорт – «слава переможцю». Така ж, тільки висока, за парканом. Далі, в садку, красувалася «циганка». Нахилила віти від плодів «пепенка». На «путивці» яблука великі й зелені. Чай з ними Лукич п’є... Розповідав, як партизанам чоботи віддав. Як хліб для лісових людей пекли. Ще згадав час, коли доньки народилися, як заміж ішли, як будуватися допомагав. Про батьків не забув. Запам’ятав, що колись корову мати посилала доїти: «Я дою, а брат мух відганяє, щоб не брикалася...». Не вистачало у мене часу, аби про цього чоловіка написати, та дід Іван про себе нагадував: – Не треба мені писанина. Краще приїзди і визволь мене від яблук. Сусіди собі й мені насушили, вже нікому не потрібні. У доньок є свої... Що мені з ними робити? Отож, Лукич «висить» на телефоні й турбує всіх знайомих. Цифри на диску набирає сам. Радий, коли хтось приїздить і збирає смачні яблука. Дозволяє й рвати... У цей час питає про новини. Що робиться у світі, він знає – вмикає радіо і телевізор. А от місцеві події цікавлять більше. У мене допитується, коли ж у Корюківці будуватимуть Меморіал як у Хатині. Дожити б! Хоч і не бачить, але попросив би, щоб хтось підвіз. Обняв би камінь, рукою торкнувся імен... Не хочу обманювати діда Івана. Не відаю, коли вже нарешті будуватимуть! Скільки років обіцяють – втрачаємо віру.

– Може, я трохи ще почекаю, – тихо каже у відповідь. – Мені онуки аж два годинники подарували. Натисну кнопку – назвуть день, годину, хвилини і навіть скажуть, яка температура... Яблук у садку в Івана Лукича вже немає. Всі роздав. Собі трохи залишив. Правду дід Іван каже: нормальна він людина. Своїй однокласниці Діні, з якою сидів за однією партою, теж передав яблук. Попросив, щоб свою онуку за ними прислала. Йшла від нього з дарами Оля й думала: – Сліпий, а кращий від багатьох зрячих – скупих, лінивих, заздрісних, невдячних і байдужих. Гадаю, кожен із нас так вважає. Зоя ШМАТОК м. Корюківка

№ 78 (377) 29 вересня 2012 року, субота http://sivertime.com.ua Жіноч и й футбол

Скоріш би цей сезон закінчився! Чемпіонат України. 13-й тур. 22 вересня. «Родина» (Костопіль)–«Житлобуд-2» (Харків) – 4:0, «Житлобуд-1» (Харків)–«Іллічівка» (Маріуполь) – 9:1. 24 вересня. «Легенда» (Чернігів)–«Нафтохімік» (Калуш) – 0:2.

С

езон для «Легенди» виявився напрочуд невдалий. Треба чекати п’ятого місця в турнірній таблиці. А так низько футбольна команда ще ніколи не опускалася, але головне – гри немає. Здавалося б, результат не тисне, грай у своє задоволення. Як-не-як, а провідний клуб країни, смак медалей, а це переважно золоті і срібні, знає. Так ні! Відчуття таке, що легендівки м’яча стали боятися, як чорт ладану. Що і продемонстрував останній матч із калуським «Нафтохіміком». Поразка закономірна. Олена Ходирьова забила два м’ячі, але і це завдяки суперникам: пожаліли. Могло бути й більше. І знову спостерігаємо знайому картину: ті гравці, які ще навесні старалися грати активно, в останньому матчі нічого й не намагалися показати. Анастасія Філенко та Таміла Хіміч швидко знітилися, помінялися місцями, але і це нічого не дало. Гра не йшла. ТУРНІРНА ТАБЛИЦЯ

І 1. «Житлобуд-1» 13 2. «Нафтохімік» 13 3. «Дончанка» 11 4. «Легенда» 13 5. «Родина» 11 6. «Житлобуд-2» 13 7. «Іллічівка» 12 8. АТЕКС 10

М’ячі 70-5 51-8 34-15 40-13 12-26 8-70 12-50 2-40

Наступний тур, і останній, аж 12 жовтня. «Легенда» на стадіоні ім. Гагаріна в Чернігові гратиме вже з чемпіоном країни 2012 року харківським «Житлобудом-1». *** У суботу, 29 вересня, відбудеться фінальна гра за Кубок України. Силами поміряються «Нафтохімік» і «Дончанка». Вперше за останні 14 років у фіналі не гратиме чернігівська «Легенда»...

Віктор М’ЯЧИНСЬКИЙ Фото Віктора Кошмала

О 37 31 23 19 16 8 4 1

Переміщення через кордон транспортних засобів

Г

оловний інспектор митного поста «Чернігіввантажний» Сергій Близнюк, аналізуючи питання щодо переміщення через кордон транспортних засобів, що найбільше турбують громадян, які звертаються за консультацією до Чернігівської митниці, називає питання щодо умов ввезення транспортних засобів, якщо їхні власники переселяються в Україну на постійне місце проживання. Згідно з п. 10 статті 374 Митного кодексу України: «При ввезенні (пересиланні) на митну територію України громадянами звільняються від оподаткування митними платежами: товари, призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб громадянина та початкового облаштування, що ввозяться (пересилаються) громадянами у зв’язку з переселенням на постійне місце проживання в Україну протягом шести місяців з дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне п р и в ат ні ог оло ш е н н я Рубрика: Продам Куплю Міняю Зніму Здам

Текст оголошення (українською мовою, РОЗБІРЛИВО!):

проживання в Україні, за умови документального підтвердження того, що до дня видачі цього документа громадянин проживав на території країни, з якої він прибув, не менше ніж три роки. Зокрема й транспортні засоби особистого користування, що класифікуються в одній із товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД (у кількості однієї одиниці на кожного громадянина, який досяг 18-річного віку), за умови документального підтвердження того, що до дня видачі документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні, громадянин був власником (або співвласником) такого транспортного засобу не менше ніж один рік, а транспортний засіб був за ним на постійному обліку (реєстрації) у відповідних реєстраційних органах країни постійного місця попереднього проживання громадянина не менше ніж рік, якщо цей транспортний засіб підлягає реєстрації в цій країні».

Продам

• Диван б/в у гарному стані, ціна – 350 грн. Тел. (097) 433-50-03.

• Диван-малютку, 2-спальний, розкладний, темно-коричневого кольору, ціна – 1400 грн, комплект кухонних табуреток із дуба, ціна – 500 грн. Тел. 93-10-27.

• Дачу в Редьковці, товариство «Калина», 5 соток землі, дім 5х6 кв. м, світло, вода для поливу, металевий гараж, 5 хвилин до зупинки автобуса, ціна – 25 тис. грн. Терміново. Тел. (093) 287-42-02.

Куплю

Телефон, адреса:

Інформація про клієнта (заповнюється обов’язково) Прізвище, ім’я, по батькові:

Адреса: Телефон:

На схилі літа

Ц

ьогорічний вересень справедливо називають продовженням літа. Принаймні, за температурним режимом. До останнього переважали в природі зелені барви. І лише наприкінці місяця палітра осені збагатилася новими кольорами й відтінками. Тож початок жовтня цілком відповідатиме назві місяця. Поступово набуває темпів падолист. Дедалі інтенсивніше втрачають жовте вбрання клени й берези. А чи не першими почали збувати понівечене хворобами листя чернігівські каштани. Осінь-чарівниця править сьогодні бал. Насолоджуйтеся красою довколишньої природи: в нинішньому виконанні вона скороминуща. Невдовзі переважатимуть сірі тони. Ще одна особливість цьогорічного вересня – багатющий урожай різних грибів. Такої кількості білих у деяких реґіонах не можуть уже й пригадати. Що ж, догодила погода любителям «тихого полювання», дарма що нинішній місяць не вельми видався вологим. Ситуацію, правда, врятували два недавні циклони з півдня. Перший щедро зросив схід області, другий – західну її частину. Подекуди дощі супроводжувалися пізніми грозами. Вони продовжили грибний сезон і благодатно позначилися на посівах озимини. Прикметно, що протягом вересня на території області досі не зафіксовано жодного заморозку в повітрі. Спостерігалися лише слабкі на висоті 2-х сантиметрів над ґрунтом, останній із яких, до речі, – у південносхідних районах вранці 24-го вересня. Втім, метеостатистика Чернігова, а отже – і загалом області, показує, що з другої половини вересня практично щодня в різні роки мінусова температура фіксувалася і в повітрі, а наприкінці місяця вранішні морози сягали навіть суттєвих значень. Вважаймо, нинішнього року пощастило. Ми що – гірші від інших?

ОГОЛОШЕННЯ

М итн и ц я інформ ує

безкоштовного оголошення

Пори року

Лесь ГОМІН

З м’ячем Інна Томилко (у білій формі), ліворуч – Анастасія Філенко

КУПОН

7

Підпис:

• Холодильник у робочому стані, в село, до 150 грн. Терміново. Сам заберу. Тел. (066) 423-55-83.

• Човен будь-який; окремо весла; велосипед, бінокль, пневматику (воздушку); трубу підзорну, радянську газову колонку. Тел. 61-00-50.

• Акумулятор із авто; стару газову колонку; газову плиту «Брест» або іншу; лещата слюсарні, радянські; комбайн кухонний «Мрія». Тел. 93-38-21.

• Дачний будиночок, вагончик із ділянкою не менше ніж 3 сотки, просто ділянку недалеко від Чернігова; легковий автопричеп. Тел.: 935812, 937-253, (063) 479-88-11, (095) 837-05-69.

вИКЛИК ДО СУДУ Деснянський районний суд м. Чернігова викликає як відповідача Олександру Трифонівну Носенко, 10.08.1953 року народження (останнє відоме місце проживання: вул. Доценка 30-А/1, м. Чернігів) для участі у цивільній справі № 2506/5207/12 за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Олександри Трифонівни Носенко про стягнення боргу. Судове засідання відбудеться 3 жовтня 2012 року о 10 год. 00 хв. під головуванням судді Т. В. Логвіної у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, пр-т Перемоги, 141, каб. 213. Суд попереджає, що в разі неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення про причини неявки справу буде розглянуто за вашої відсутності, за наявності доказів, що містятся в матеріалах справи.

8-ий навчальний центр реалізує металобрухт таких категорій: згідно з ДСТУ 4121-2002: брухт сталевий негабаритний великовагий, вид 500, 501. Пропозиції щодо купівлі металобрухту можна подавати протягом 5 діб із дня виходу оголошення за адресою: м. Чернігів, вул. Щорса, 18. Тел.: (04622) 4-53-99, моб. (097) 531-95-10, (093) 30418-65 (енергетик частини).

Телефон рекламного відділу «Деснянки вільної» –

Втрачений сертифікат на земельну частку (пай), серії ЧН №0257589, виданий на ім’я Параски Дмитрівни Німець, вважати недійсним.

Агроном, садівник професійно обріже і спиляє плодові дерева. Тел.: 623-690, (098) 488-86-11.

Втрачений студентський квиток ЧНПУ ім. Т. Г. Шевченка, серії ЕН №06365332, виданий на ім’я Катерини Мирославівни Геник, вважати недійсним.

ПОТРІБНІ: інженер-механік, механік, швачки. Тел.: (093) 066-77-84, (0462) 939-620 (від 9:00 до 18:00).

Втрачене Чорнобильське посвідчення, категорії 2А №517737, видане на ім’я Олександра Андрійовича Могильного, вважати недійсним.

Дорого закуповуємо телят, корів, свиней та коней на м’ясо та на утримання. Тел. (063) 023-26-69, (098) 588-6694, (050) 532-73-11.

Колектив Чернігівської міської лікарні №3 глибоко сумує з приводу смерті лікаря Миколи Володимировича Маслака та висловлює співчуття рідним та близьким покійного.

4-40-07

http://sivertime.com.ua

8

№ 78 (377) 29 вересня 2012 року, субота

остаННЯ сторіНКа

3 0 в е р е С н я – в С е у к ра Ї н С ь к и й д е н ь бі б л іо т е к

Не заросте дорога

Найкращий друг пенсіонера...

Для людей похилого віку сидіти перед те­ левізором і переглядати серіали – шко­ дити своєму здоров’ю: втрачати зір, під­ вищувати артеріальний тиск. Щоб уник­ нути цього лиха, залишається одне – чи­ тати газети і особливо книжки, бо саме вони заспокоюють нервову систему, розважають, допомагають у житті, а тому книжка – найкращий друг пенсіонера, зокрема й самотньої людини.

Д

обру справу зробила для любителів читати книги обласна бібліотека для дітей ім. М. Островського. І керівництво цього закладу ще кілька років тому відкрило окремий стіл, за яким обслуговують читачів поважного віку. Я багато років користувався послугами обласної наукової бібліотеки ім. В. Короленка, а останні п’ять – відвідую бібліотеку ім. М. Островського, бо вона і ближче до мого дому, і бібліотекарі тут завжди радо зустрінуть, уважно вислухають, дадуть пораду, яку книжку взяти. Нині на цьому абонементі 290 читачів – людей похилого віку, постійних відвідувачів. Ось формуляри кількох найактивніших: Катерина Григорівна Кабенок найбільше цікавиться детективами та романами для жінок, зокрема такими авторами, як Даніела Стіл, Вікторія Токарєва та інші; Ганна Максимівна Дорохова бере книги на історичну тематику, класику, сучасні українські твори Марії Матіос, Валерія Шевчука, Ірен Роздобудько; Надія Іванівна Пастушенко хоч і 1927 року народження, але дуже активна читачка. Вона також бере книжки для свого чоловіка. Хочеться добре слово сказати про уважних і привітних до читачів-пенсіонерів працівників бібліотеки. Це Людмила Сороколіт, Інна Самусєва, Людмила Кирієнко, Ірина Маржанова. Ввічливість, доброзичливість і уважне ставлення до читачів – кредо працівників відділу обслуговування, яким завідує Галина Вечерська, та допомагає порадами і ділиться досвідом бібліотечної роботи Віра Вересоцька, заступник директора Наталії Лисенко. А ти, читачу «Деснянки вільної», відвідуєш бібліотеку, читаєш книги? Напиши про це до газети. А якщо ні, то поділися, як проводиш своє дозвілля?

http://sivertime.com.ua

до «КНиЖКОВОГО ХРАМУ» Здавалося б, кому потрібні бібліотеки у наш комп’ютеризований час? Адже будь­яку інформацію можна знайти в Інтернеті, скачати і прочитати, коли зручно. Втім, як відомо, це поширена помилка, бо у бібліотеках не лише видають літературу, а й навчають систематизувати знання. Та й останнім часом книгозбірні все активніше перетворюються на місця для спілкування, навчання і презентації книг, як, наприклад, обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка, яка у березні відзначила своє 135­річчя.

Ц

ю бібліотеку засновували як громадську, і початковий етап її існування був непростим, адже упродовж перших восьми років заклад не мав власного приміщення. Катастрофічно не вистачало коштів і на поповнення фондів та передплату періодики. А в 1941-му році під час бомбардування міста бібліотеку зруйнувала фашистська авіація. Тож 216-тисячний фонд і майно закладу майже повністю загинули. У період тимчасової окупації 1941–1943-го років бібліотека працювала як міська, зосередивши у своїх фондах 148 тисяч томів із різних книгосховищ міста. Під час визвольних боїв за Чернігів і цей фонд було знищено. На щастя, у повоєнний час заклад відновився. Нині універсальний бібліотечний фонд складається із понад шестисот тисяч примірників.

– У 1987-му році сформували фонд рідкісних видань, – розповідає головний бібліотекар відділу зберігання тетяна Ковальчук. – Це близько 18-ти тисяч книжок як дореволюційних, так і сучасних. Щодо сучасних, то це здебільшого колекції «книжок-малюків» мініатюрного розміру. Є і так звані «книги-гіганти». Зберігаємо ми й твори з автографами відо-

мих діячів науки та культури, а також видання з унікальним поліграфічним оформленням, факсимільні видання. Чимало з них мають шкіряне обрамлення та позолочені зрізи, як, наприклад, наша гордість – «Фауст» Гете.

– Наш рідкісний фонд – універсальний, – каже завідувачка відділу зберігання Галина Мамчур, яка почала працювати у бібліотеці 33 роки тому. – Це енциклопедичні довідники, біографічні, філософські, мистецькі і технічні словники, а також поетичні й прозові збірки. Є й чимало рідкісних книг про Чернігівщину. До речі, ці книжки аж ніяк не припадають пилом на книжкових полицях, ними користуються читачі у читальній залі. А замовляють їх дуже часто. Незважаючи на те, що видані давно, вони не втратили актуальності і донині. Та у бібліотеці можна не лише попрацювати із книжками та взяти їх додому, а й відвідати Інтернет-центр та центри «Вікно в Америку», «Європейської інформації» тощо. Отже, бібліотеки, як і раніше, в пошані. І вони ніколи не зникнуть, бо відіграють не лише суспільно корисну роль, а й приносять особливе задоволення відвідувачам. Звісно, мова про особливу атмосферу – їх тишу, запах та насправді вічну втаємниченість Ірина ОСТАШКО Фото автора

Павло МАРЧЕНКО, ветеран війни і праці

ПоГоДА

неДІЛЯ,

ПонеДІЛоК,

вІвтороК,

СереДА,

Четвер,

06:59 18:41 11:42

07:01 18:39 11:38

07:02 18:36 11:34

07:04 18:34 11:30

07:05 18:32 11:27

30.09

Схід Захід Тривалість дня

1.10

2.10

3.10

4.10

Хмарність, опади

Чернігів осінній Фото Віктора КОШМАЛА

деснянка вільна

Засновник та видавець – тов «редакція газети «Деснянська правда». Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 465-114ПР від 22.04.2010 р. Директор Лариса МІЛовА. редактор Леся КоШеЛЬ. Тел. 678-200. Перший заступник редактора Петро ГроМовий. Тел. 4-44-42. Заступник редактора віталій АДрУГ. Тел. 4-21-92. Відповідальний секретар Альона ШевЧенКо. Тел. 4-44-42.

ніч

День

ніч

День

ніч

День

ніч

День

ніч

День

Температура повітря, 0C

+11

+17

+9

+15

+6

+16

+11

+16

+11

+17

Вітер, м/c

Пд, 3

Зах, 6

Зах, 4

Зах, 4

Пд-Сх, 2

Пд-Сх, 4

Пд-Сх, 4

Зах, 3

Пн-Зах, 2

Пд-Зах, 3

Атм. тиск, мм рт. ст.

764

759

765

769

769

768

765

764

764

763

Несприятливі дні у жовтні – 4, 8, 11, 14, 15, 18, 22, 25, 29 теЛеФони вІДДІЛІв реДАКЦІЇ: суспільно-політичних питань: 4-22-71; економіки: 4-45-42; соціальних питань: 4-41-36; гуманітарної сфери: 4-44-12; реклами: 4-40-07. Факс: 4-21-92, 4-40-07. Комп’ютерна верстка та дизайн: Ганна ЗевКо, Світлана КУЗЬМенКо. Коректори: олена ШереМет, Марія КороБКо. ПереДПЛАтнІ ІнДеКСи: дворазовий – 49087 та четверговий розширений випуск – 49088.

Адреса редакції: 14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 62, 3-й поверх. веб-сайт: www.sivertime.com.ua. електронна пошта: despravda@ukr.net. Віддруковано у ПАТ «ПВК «Десна», 14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 62. Газета виходить двічі на тиждень (четвер, субота). Тираж тижня – 56 350. Розповсюджується по передплаті. Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. Знаком та імідж позначені матеріали рекламного змісту. Листування з читачами – тільки на сторінках газети.

®