Не Марія в селі – у ній живе її село
І сліду не залишиться, або За покупками з екоактивісткою
Стор. 3
Африканська примадонна з Чернігова Стор. 9
Стор. 4 www.desnyanka.com.ua
№ 4 (843)
https://www.facebook.com/desnyankagazeta/
ÄНКА
Чернігівська обласна газета
28 січня 2021 року
https://issuu.com/desnjnka
Рекомендована ціна 7 грн
ПОСПІШАЙ ТВОРИТИ ДОБРО
ДОСЯГНЕННЯ
Особливий художник Федір Романов встановив рекорд! І спостерігати це могли всі на каналі «Інтер» у передачі «Стосується кожного» Справді, у п’ятницю, 22 січня, о 18.00 випуск «Картина на мільйони» популярного ток-шоу одного з найрейтинговіших українських телеканалів був присвячений особливому художнику, який через хворобу ніг і рук малює, тримаючи пензлика в зубах, – Федору Романову, жителю Дослідного, що на Носівщині. 31-річний Федір Романов – людина дивовижної долі. Важкої. Родом з Лутугіного (Луганщина). З дитинства хворий на артрогрипоз: у нього атрофовані руки і ноги. Крім того, у 14 років йому поставили лікарі діагноз «лейкоз». Він – сирота від народження, адже батьки залишили його в пологовому будинку. Але Федір не здався. Лікувався, отримав освіту зі спеціальності «дизайнер», створив сім’ю. Доньці Кірі вже 9 років. Коли на Сході України розпочалася в 2014 році війна, сім’я переїхала на Чернігівщину. Федір на життя не жаліється, має велику силу духу. По селу пересувається на інвалідній машині і... малює картини, тримаючи пензля в зубах. І ось він вирішив встановити національний рекорд країни: прямо під час програми «Стосується кожного» намалювати картину без допомоги рук за мінімальний час, поки йде передача. Підтримати героя прийшли друзі і близькі – дружина Олена, донька Кіра, а також експерти ток-шоу: художниця, ректор Арт-академії сучасного мистецтва імені Сальвадора Далі, доктор педагогічних наук, професорка Оксана Фурса, психологиня Галина Дудар, актор Арам Арзуманян і телеведуча Світлана Вольнова. І рекорд встановлено – 34 хвилини 59 секунд! Федору Романову видали відповідний сертифікат про це досягнення. Віталій АДРУГ
Як чернігівка в’язальниць із усієї України згуртувала Про всеукраїнський благодійний проєкт «40 петель добра» і його організаторку Альону Розумієнко (Хашеву) з Чернігова, яка об’єднала рукодільниць по всій країні й створила осередки у 13-ти українських містах. Навчила мама – Я все життя в’яжу, – розповідає про своє захоплення ініціаторка та кураторка всеукраїнського благодійного проєкту «40 петель добра» Альона Розумієнко (Хашева). – З раннього дитинства, навіть не пам’ятаю скільки мені було тоді років, допомагала мамі. Найдавніший і досі найбільш поширений вид декоративно-ужиткового мистецтва приносив нашій родині додатковий заробіток. У десятирічному віці на рукоділлі я вже заробляла перші гроші. Альона виросла на Кавказі, каже, що місцеві там в’яжуть цілодобово. Щоб отримати пряжу, розводять овець, будують на цьому сімейний бізнес. – Мені 43 роки, народилася в місті Тирниаузі в Кабардино-Балкарії. Мама – українка, тато – місцевий. Маю молодшу сестру, вона кандидат економічних наук, працює в академії. Дуже нею пишаюся і люблю називати її професоркою. В Україні я живу з 16 років, відколи вступила до Чернігівського технологічного інституту, – продовжує Альона. – У дитинстві часто приїздила з батьками до родичів на Чернігівщину, до тітки у село Чемер на Козе-
леччині. Мені тут дуже подобалося! І якось під час чергових відвідин я вирішила, що хочу навчатися саме в Чернігові, до того ж якраз у технологічному інституті відкривалася спеціальність «Фінанси і кредит», надто затребувана на той час. Це був 1994 рік. Як і всі студенти, жила в гуртожитку. На третьому курсі вийшла заміж, народила сина. Наразі Владиславу – 23 роки, він дизайнер інтер’єру. – З першим чоловіком ми прожили недовго, – продовжує Альона. – З маленьким сином була змушена лишити спокійний Чернігів, поїхала підкорювати столицю. Працювала за фахом, кар’єрними сходами дійшла до посади головного бухгалтера. Власного житла не мала, щоб заробити на омріяну квартиру – ризикнула відкрити на ринку ятку з власними в’язаними виробами. Це речі ручної роботи для дорослих і дітей, кофти, кардигани, жилети, безрукавки… Допомогти з реалізацією попросила маму. Так, можна сказати, я нав’язала на квартиру. І невдовзі ми з сином переїхали до Чернігова.
Стор. 8