СУБОТА, 1 серпня 2009 р. № 84
Чернігівська обласна газета Заснована у січні 1838 року
(27915) http://www.dponline.cn.ua
e-mail: despravda@ukr.net
Головна газет газета Чернігівщини
Право бути
незабутим
Василю Михайловичу Кубраку – 70
стор.
3
Фото Миколи ТИЩЕНКА
Екологічний марафон
Готуй сани влітку
Подорожчає газ – виручать дрова У селищі Холми на Корюківщині біля багатьох дворів березові й осикові двометрівки – дрова на зиму. Хтось лише привіз, а хтось уже пиляє й коле. Втім, так завжди було: селяни ще влітку готували сани. Зима – суворий екзаменатор. Та й приходить швидко, і триває вічність. Тож не варто дивуватися селянській запасливості. Не варто у негазифікованому селі. А в Холмах багато будинків опалюються газом. Що ж змусило людей перестраховуватися? На це запитання одержав відповідь, поспілкувавшись із
сім’єю Савченків, котрі якраз заготовляли дрова. – Уже третій рік, як наш будинок опалюється газом, – розповідає Ольга Дмитрівна Савченко. – Але ж я чи не кожен день піч топлю. Якщо ви знаєте, з печі будь-яка страва смачніша. Отже без дров нам ніяк. Але по стільки, як нинішнього літа, ще не заготовляли. Ось привезли дванадцять кубометрів березини та осичини. Обійшлося нам лише у 200 гривень. Це і з оплатою за транспорт. Справа в тому, що ми з чоловіком робили на місцевому лісозаводі. Отож нині нам дрова виписують за півціни. – Якби не довелося від газу відмовлятися. Ціна ж на нього зростає. І відчутно. І це, кажуть, не останнє подорожчання. Отож не тільки ми, а більшість людей, чиї оселі опалюються газом, завозять дрова. А що робити? – зітхає жінка. – А якщо знову нам трубу перекриють чи таку ціну
загнуть, що бідний селянин, аби у теплі зимувати, останню сорочку зніме. Савченки виживуть. І не тому, що запасливі, а передусім тому, що гуртом тримаются, живуть хоч і нарізно, та однією великою родиною. – Сьогодні нам з чоловіком допомагає моя сестра Валентина Іпатко. Валя вдовою залишилася, дочка її Таня виросла, в Києві живе. Але сестра самотньою не відчуває себе. Як треба, всі ми їй допомагаємо. – Ось навпроти, – показує жінка на ошатний будинок, – моя донька Валя з чоловіком Василем живуть. Доки був колгосп у нашому селищі, Валя агрономом, а Василь зоотехніком працювали. А як розвалили господарство, молода сім’я не запанікувала. За торгівлю взялася. Нині дочка і зять – підприємці. – На одній вулиці з нами живе і мій брат Данило з родиною. Я
ще молода – лише 65 років маю, а брату вже 78. Корову не подужає тримати. Отож ми з Сашком усю рідню молоком забезпечуємо. Хтось кабанчика заколе, нікого свіжиною не обділить. Так воно і має бути. Одна родина – одна і турбота про всіх. – Як відзначали мій день народження, то зібралися у лісі – сестра, брат з дітьми, онуки. Чоловік тридцять лише рідні. Одна тільки чоловікова мама вдома залишилася. Вона з нами живе і має від роду 95 років. Уже не той вік, щоб на дні народження ходити. – І так у нас водиться: за одним столом збираємося і в години радості і, коли, не доведи Боже, горе якесь. Доки ми розмовляємо, чоловік Сашко з Ольжиною сестрою Валентиною електропилкою ріжуть березину. Хутко йде робота. – Попиляти легше, – на хвилю вимикає інструмент Олександр Іванович. – Поколоти і занести сили треба. Може, в зятя час знайдеться, допоможе. Та й цих дров мало. Нам на зиму кубометрів з тридцять треба завезти. Хтозна як там з газом буде, – свої сумніви вголос висловлює чоловік. Буде газ дешевий, що малоймовірно, дровця все одно не пропадуть. Запас, як мовиться, біди не чинить. Микола БУДЛЯНСЬКИЙ Корюківський район
Шкільною навчальнопізнавальною стежкою – по Ріпкинщині
стор.
6
«Билиця про Небилицю» Виставка під такою назвою відкрилася в обласному художньому музеї
стор.
7
Філателія: пам’ятники шани нашим землякам стор.
11