СУБОТА, 21 березня 2009 р. № 31
Чернігівська обласна газета Заснована у січні 1838 року
(27862) http://www.dponline.cn.ua
e-mail: despravda@ukr.net
Головна газет газета Чернігівщини
Ювілей
Страдіварі, але Корнієвський! стор.
7
Фото Миколи ТИЩЕНКА
Шановні працівники культури та аматори народного мистецтва!
Доброта з конкретною адресою
Безкорисливий Іван Березневий день мжичив холодним дощиком. Хоч сніг і зійшов, і земля розмерзлася, та не стужавіла. Ще рано виходити на городи. Отож, коли побачив чоловіка у довгому плащі-дощовику, поцікавився у сільського голови Валерія Тупиці, чи, бува, селянин не ячмінь кидає у грязь, щоб, як кажуть у народі, влітку бути князем? – То Іван Лещенко за городами в лузі гусей пасе, – здалеку пізнає чоловіка Валерій Іванович. – Паша торішня, чи й скубне щось птиця, зате у мілких видолинках хоч крила намочить. Іван толково веде хазяйство. У нього гусей, як колись на фермах було… Доки межами ішли до господаря гусиної ферми, стільки доброго і, як на нинішні трудні часи, дивного почув про цього чоловіка. За довгі роки журналістської практики вздовж і впоперек об’їздив Чернігівщину, побував у сотнях сіл, спілкувався з тисячами людей. Та не пригадую, щоб зустрічав такого безкорисливого господаря, як Іван Лещенко. Чим же вразив цей чоловік? Взимку гусина ферма жителя села Заріччя Івана Васильовича Лещенка звужується до двох-трьох десятків птиці. Залишає господар переважно гусок, які сядуть на яйця, щоб вивести потомство. А вже наприкінці літа у Лещенка повний двір птиці. Гелготу на все село. Щоб гуси у зиму ввійшли вгодованими, Іван витрачає дві місячні пенсії, купляючи 40-50 мішків вівса. Інші корми – з городу. Чоловік живе один. Батько й мати повмирали. Іван все життя проплавав на риболовецьких суднах. Як каже, весь світ побачив. А коли за вислугою років вийшов на пенсію, життя прибило його до рідного причалу – батьківської хати. Вже півтора десятка літ Іван Лещенко у Заріччі. – Гуси в нашому дворі водилися з мого дитин-
ства, – згадує Іван. – Ще у 56-му році батько купив у когось трьох гусок і гусака. Я полюбив цю птицю. Доки жив у селі, пас гусей на лузі біля річки Снов. А потім служба в армії, після подався в морфлот. І ось знову вдома. Батька вже немає. Його улюблена справа стала моєю. Найбільше було три сотні гусей. І всі мене впізнавали. І зараз впізнають. Ось дивіться, – Іван піднімає вгору руку, і ватаг-гусак відразу помічає цей жест. Щось гелгоче своїм «підопічним», і гуси дружньою черідкою лопотять до господаря. Та, побачивши незнайомців, за десяток метрів зупиняються. Іван іде до птиці, присідає навпочіпки, шерудкою долонею гладить довгу шию гусака. – Навіть птиця відчуває добру душу, – каже сільський голова. – Іван за своє життя, мабуть, жодному
гусаку голову не скрутив. Жаліє. – Це ж лебеді для краси, а гусей наче б на м’ясо вирощують? – Іван людям гусей роздає. Не за гроші. Просто так, – робить наголос на останніх словах Валерій Іванович. – У мене сарай згорів, згукала будівельників, щоб новий ставити, – розповіла згодом завідуюча сільським клубом Наталія Дворник. – Аж вранці рип хвіртка, дивлюся Іван Лещенко у двір зайшов і під руками аж п’ятьох гусей тримає. «Тобі, – каже, – людей відбувати, то візьми птицю». Як у кого горе в селі – родич помре, або радість – весілля чи дитина народиться, несе Іван гусей. Кому пару, кому дві. Люди вже знають: гроші Лещенко не візьме, а за «спасибі» вклониться. А почує чоловік, що в Заріччі хтось хоче гусей
розводити, дарує господарю гусака з гускою. «Дивний чоловік», – ніяк за стільки років не може повірити в Іванову безкорисливість Заріччя. А він свої дивацтва вельми просто пояснює людям: – Я люблю цю птицю. І годувати її, і пасти. Я відпочиваю на лузі. – Уже по три сотні не буду вигодовувати гусей, – це вже нам каже. – Торік і позаторік по сто голів крали. Я ж влітку оставляю птицю біля річки. Ось злодії і ловлять момент… Прийшли б, попросили, хіба я не дав би. Дивується чоловік, що в його ж селі знаходяться ласі на дармове. А за гусину тушку базар не менше сотні гривень заплатить. Втім, Іван Лещенко не знає по чім гуси на ринку. Він не торгує ними. Він – роздає. Не на ліво і направо. А тим, в кого нужда. Іванові гуси потрапляють і на святкові столи. – Ще кролів буду розводить, – ділиться планами безкорисливий господар. – Поратись коло них неважко, а задоволення велике. Ми не закликаємо селян роздавати з таким трудом вироблене і вирощене. Сьогодні безробітне село живе з домашнього господарства, обробляючи городи і тримаючи худобу. – Я, – каже Іван, – один живу, мені багато не треба. Моя ферма – моє хобі. Живе в Заріччі дивний і щедрий чоловік. Зустрінете, потисніть руку і вклоніться його безкорисливості. Микола БУДЛЯНСЬКИЙ Щорський район
Щиро вітаю вас із професійним святом – Всеукраїнським Днем працівників культури та аматорів народного мистецтва! У цей день ми вшановуємо тих, хто відроджує духовні скарби нашого краю, дбає про культурне дозвілля, займається аматорською творчістю. Щиро вам вдячний за сумлінне служіння благородній справі збереження і розвитку української культури, невтомний творчий пошук. Здоров’я, добра, благополуччя вам і вашим сім’ям, реалізації творчих проектів і невичерпної наснаги! Начальник управління культури і туризму облдержадміністрації С. М. МОЙСІЄНКО
З кримінальної хроніки
ШУКАЛИ НАРКОТИКИ, А ЗНАЙШЛИ ЩЕ Й… «РАБА» Близько двадцяти кілограмів готової до вживання марихуани, вартість якої складає декілька сотень тисяч гривень, виявили і вилучили днями під час проведення оперативно-профілактичних заходів співробітники сектора боротьбі з незаконним обігом наркотиків Ніжинського міського відділу міліції спільно з колегами з УМВС України в Чернігівській області за місцем проживання жителя Ніжина Анатолія Б., 1962 року народження. Наркотичне зілля ділок тримав у мішку та декількох пакетах. Також у помешканні було знайдено зброю – пістолет іноземного виробництва калібру 9 мм. Але найбільший «сюрприз» чекав оперативників в іншій господарчій споруді, де під час обшуку правоохоронці виявили… «раба». Тридцятидворічного чоловіка, родом з Полтавської області, сім’я ромів тримала шість років у рабстві. У полоні хлопець виконував всю брудну роботу по господарству: доглядав за тваринами, виконував будівельні роботи, за що отримував лише об’їдки з господарського столу. Про те, щоб вирватися з полону, не могло бути й мови: чоловіку періодично калічили ноги, аби він не втік. Спати чи навіть присісти подрімати вдень, за його словами, не давали, а за найменшу провину карали – били палицями по голові, по тулубу. Наразі потерпілий дає свідчення слідчим в міськрайвідділі міліції, адже щоб переповісти свої шість років страждань потрібна не одна година і не один аркуш паперу. За зберігання наркотиків в особливо великих розмірах з метою збуту міліція порушила кримінальну справу за статтею 309 ч. 3 Кримінального кодексу України, яка передбачає від 8 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Подальше розслідування по справі триває. Анатолій СЕНЧУК, співробітник відділу зв’язків з громадськістю УМВС України в Чернігівській області