Деснянська правда №27838

СУБОТА, 17 січня 2009 р. №7

Чернігівська обласна газета Заснована у січні 1838 року

(27838) http://www.dponline.cn.ua

Головна газет газета Чернігівщини

e-mail: despravda@ukr.net

Онлайн-версія «Деснянської правди»

www.dponline.cn.ua

До 20-річчя виводу радянських військ з Афганістану

Серце матері стор.

7

Через терни...

«Ми ні в кого милостиню не просимо» стор.

8

Гарна новина

Різдво Богдан зустрічав уже вдома

Фото Миколи ТИЩЕНКА

Врятувати людське життя – найблагородніший вчинок. Адже його ціни, особливо дитячого, не виміряти.

Життя як воно є

Труба С

ела, як і люди, мають свою долю, свою біографію, минуле і майбутнє. Неданчичі почали свій, так би мовити, паспортний родовід понад чотири століття тому. Почали не на голому місці. Тут, у заплавах Дніпра, ще далекі пращури облаштовували городища. Соснові ліси, квітучі луки, повно-

вода річка… Якщо і був колись рай на землі, то, можливо, якраз на нашій Чернігівщині. Довгі віки жили люди в тому раю, доки своїми ж руками не сотворили пекло на ім’я Чорнобиль. Руді, обпалені атомом ліси і луки, принишклі в очікуванні вироку виселення Неданчичі. Та чаша сія минула сивочоле село.

Воно мало продовжити свій життєпис. І навіть коли на околиці Неданчичів перші будівельники Славутича забили палі, місцеві жителі не повірили, що місто підімне під себе село. Так і вийшло. Бетонні палі, вігнані в землю, провалилися на той світ. У давнину там була болотиста місцевість. Все ж місто виросло на Неданчицьких землях, та це нині сільраді на руку – частина податків поповнює місцевий бюджет. А ще 1800 дачників з Києва і Чернігова, які повикупляли спорожнілі хати у восьми селах, що територіально належать Неданчицькій сільраді. Краса довколишніх місць настільки зваблює

людей, що боязнь радіації не руйнує оптимізму нових поселенців. Хоч вибух на атомній добре попсував життя поліських сіл, але ті рани поволі затягуються. Та за Чорнобилем інша розора хмарами насунула на села. Її «радіація» була не менш нищівною. Бур’янами заростали хоч і малородючі, та все ж поля-годувальники, розтягувалася радгоспна техніка, вирізалася худоба і вивозилася невідь-куди, руйнувалися господарські склади, ферми, ангари… Неданчичі перегорнули ще одну чорну сторінку у своїй біографії…

стор.

2

За кілька днів до Нового року Богдану Степаненку з села Кархівка Чернігівського району зробили операцію на серці. У столичному Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова 15-річному хлопцю способом хірургічного втручання замінили систему кардіостимуляції. Богдан з дитинства страждає на порок серця та серцеву недостатність. Вже кілька разів медики робили йому операції. А в 2004 році хлопцю імплантовано штучний водій ритму серця. Проблема виникла на початку грудня 2008 року. Під час чергової консультації у столичних лікарів виявилось, що Богданові потрібно терміново замінити систему кардіостимуляції. Причина – елемент живлення системи почав швидко виснажуватися. Це загрожувало зупинкою серця. Система, яка була придатною для цього випадку, коштувала 17 тисяч гривень. Лікарі наполягали на операції до кінця січня. Зрозуміло, що за такий короткий термін знайти потрібну суму мати хлопця не могла. Складність проблеми полягала в тому, що на кінець 2008 року бюджетні кошти всіх рівнів, які можна було б спрямувати на лікування, були використані. Така ж ситуація склалася і в благодійних фондах та організаціях, які зазвичай дуже чуйно ставляться до медичної допомоги дітям з особливими потребами. Питання вирішували спільно як на районному, так і на обласному рівні. Вдалося знайти вихід з ситуації та відшукати кошти для придбання системи кардіостимуляції: Богдана успішно прооперували. А цьогорічне Різдво хлопець зустрічав уже вдома. У результаті спільних зусиль багатьох людей врятоване людське життя. Приємно, коли турбота про дітей виявляється не лише на словах, а й в конкретних діях. Андрій ПОДОРВАН

2

№ 7 (27838) 17 січня 2009 року

НОВИНИ З ГОРОДНЯНСЬКОГО РАЙОНУ

Альтернативне паливо

Кредит малому підприємству

Життя, як воно є

Труба

` Поч. на 1-й стор. ільський голова Олександра Іванівна Пігор за фахом агроном. Родом вона з цих місць. Отож знає, як і чим жило село, у що вірило і чим розчаровувалося. Ще за часів колгоспу імені Чапаєва на тутешніх полях сіяли жито й овес. Зерна намолочували мало. А ось картопля і овочі родили краще. Та все одно господарство не було збитковим. Колгоспна каса поповнювалася переважно за рахунок ферми. Виділялися кошти не лише на засоби виробництва, а й на духовні потреби села. На піщаних землях з низьким балом родючості колгоспу не під силу були вершини трудової слави. Зате культурне життя вирувало не лише в місцевому будинку культури, а й у малих бригадних селах. Художній керівник Микола Кривопиш виявився тим віртуозом, якого «слухався» будь-який музичний інструмент. Це під його керівництвом вокально-інструментальний ансамбль, а затим духовий оркестр скликали великі і вдячні аудиторії. Ніщо так природно і близько не тулиться до українського серця, як задушевна пісня. Місцевий хор уже ось-ось мав одержати звання народного. Та не судилося. Життя поламало велику і могутню державу, мов весняне тепло лід на Дніпрі. Та й тоді на переломах української долі рідна пісня не раз ставала духовним порятунком жителів села. Та ще й нині жіночий вокальний ансамбль «Дніпрянка» дарує людям рідні мелодії. Завдяки таким, як Микола Савелійович Кривопиш, наша пісня

С

виривається з облогів чужої попси, графоманських шлягерів і будить у душах слухачів надію на ліпше життя. А воно таки настане. У це легше віриться, коли піднімешся на дніпровські кручі за Неданчичами і вбереш у серце довколишню красу. Важче – у стінах сільського будинку культури. Сьогодні він нагадує не вогнище культури, а згарище, в якому зотліла колишня радянська епоха з її атрибутами і лозунгами. З холодних, побитих цвіллю залів і кімнат цієї капітальної споруди ніхто і нічого не виніс. Місцеві господарі зберегли все – від партійнокомсомольських стендів до численних музичних інструментів. Ось у куточку складені в гірку труби духового оркестру, а ще – гітари, баян, піаніно… З цих позеленілих від часу труб уже не випурхне пташкою мелодія. Їм, як й іншим інструментам, – труба. І не лише їм… Поспішна і непродумана аграрна реформа догори дном перевернула місцевий радгосп імені Коцюбинського, який ще наприкінці 70-х років виріс на базі колгоспу. За роки свого існування радгосп встиг багато: на околиці Неданчичів звів капітальні ферми, у центрі села – дитсадок, двоповерхові житлові будинки і красень будинок культури. Сільський голова Олександра Пігор, яка

в ті часи працювала в радгоспі, згадує: – На фермі утримувалося дві з половиною тисячі голів великої рогатої худоби, з тисячу свиней і стільки ж курей. Орної землі мали лише 1200 гектарів. Чималу площу забрав родючий яблуневий сад. Після чорнобильської катастрофи, коли на наших землях почали будувати місто Славутич, будівельників годував радгосп у своїй їдальні. Трохи згодом радгосп офіційно став підсобним господарством ЧАЕС. Пригадую, незадовго до закриття станції приїжджав у село молодий директор. Не втішити, а розчарувати. Навіщо, казав, нам ваші ферми, ми атомом займаємося. Коли вже спорожніли тваринницькі приміщення та і весь радгосп, вважайте, розорився, я й до міністра дісталася. Радгосп – то державна власність. І майно, нажите селянами, і землі доглянуті, все те виявилося не нашим. Обіцяв міністр допомогти, щоб і ми були з паями. Та віз і нині там. І досі в ангарах ржавіє сяка-така техніка, а з добротних фермських споруд тільки скелети й залишилися. Щоправда, в інших селах і цього не мають. Розпродали та по дворах розтягли. А в Неданчичах хоч і не все, та зберегли майно. Тільки кому воно дістанеться і чи прислужиться? Одна лише комсомольська організація колишнього радгоспу налічувала близько сотні чоловік. А нині молодих людей в селі на пальцях перелічиш. Та ще живе школа, в якій 48 учнів. Це, по суті, два повноцінні класи – п’ята частина колись дзвінкоголосої десятирічки.

Залишившись без роботи, молодші виїхали у Славутич та Чернігів. Лише їхні батьки доживають віку в рідному селі. І хоч за минулий рік у Неданчичах народилося тільки п’ятеро дітей, а померло у вісім разів більше стареньких жителів, та село, як вже колишній радгосп, не чекає безнадійний народний присуд: труба! Сільрада у Неданчичах одна з небагатьох в області, де не просять дотації, а живуть за свій рахунок. І не лише себе утримують, а й допомагають школі, газифікують село.

– Ось зберемося з коштами і підведемо газ до будинку культури, ремонт зробимо, – ділиться планами Олександра Іванівна. – Микола Савелійович допоможе нам культуру підняти, – дивиться на колишнього худрука.

– Та я вже пенсіонер, але допоможу охоче, – погоджується цей справді талановитий чоловік. – Тільки ось вчити кого? – розводить руками. – Так на балалайці, як Микола Фурман вже ніхто не зіграє. Не тягнеться дітвора до народних інструментів. Та й скільки тих дітей у селі!.. У чорнобильську трубу вилітали ліси і цілі села, у трубу реформаторську – колгоспи і радгоспи. Неданчичі – одне з небагатьох, обпалених катастрофами сіл, яке живе з надією. І надію цю вселяє місцева влада, яка всіляко дбає про збереження своєї історичної батьківщини. А такі ентузіасти, як Микола Кривопиш, цінують і збагачують народні традиції, бережуть нашу пісню – душу народу. А душа невмируща… Микола БУДЛЯНСЬКИЙ Фото Миколи ТИЩЕНКА Ріпкинський район

Альтернативне паливо, а тим більше з місцевих ресурсів, набирає особливо актуального значення. Городнянське ТОВ «Біофуел» освоїло виготовлення паливних брикетів з тирси, що бере на переробку з нижнього складу держлісгоспу, де при розпилюванні деревини за рік накопичується її понад дві тисячі тонн. Такі брикети за кордоном назвали євродровами, та й користуються вони там високим попитом. За тепловіддачею прирівнюються до кращого вугілля, при спалюванні практично не залишається попелу, не зашкоджується чистота навколишнього середовища. То що ж може бути кращим для камінів, дачних будинків, а то й квартир!

– Маємо контракти на відвантаження брикетів у Болгарію, Бельгію, Прибалтику, – розповідає директор товариства І.А.Дерба. – Замовлення чітко виконуємо. Перед новим роком відвантажили на експорт 140 тонн палива. Практично все, що виготовили. У різдвяні дні колектив відпочивав. А вже є дзвінкі: чи маємо євродрова на відправку? Товариство розробило бізнес-план по розширенню виробництва. Згідно з ним та обласною програмою розвитку малого підпиємства ДП «Регіональний фонд підтримки підприємництва по Чернігівській області» прийняло рішення про виділення «Біофуелу» кредиту з частковим відшкодуванням відсоткової ставки. Кошти спрямовуються на придбання нового обладнання для висушування тирси, що дасть змогу наростити потужності цеху та ефективність роботи. До речі, експортувати брикети вигідно. Це непоганий стимул для розвитку виробництва і ділового співробітництва.

Газифікація

«Пов’язуємо цивілізацію з традиціями» У січневі морозяні дні, коли поміж Росією і Україною наростав газовий конфлікт, жителі села Автуничі Городнянського району підключали свої оселі до газової мережі. Голубе паливо до села подано ще напередодні нового року. 2,5 кілометра газопроводу від Старосілля прокладено за рахунок субвенцій з Державного бюджету 2008 року – 250 тисяч гривень. Мережу по селу, а нею охоплено всі вулиці, побудовано за кошти самих споживачів, які об’єдналися в кооператив. Підведення газопроводу до будинку кожному обійшлося в 5 тисяч гривень. У кооперативі 48 сімей, має бути підключено й стількі ж будинків. Лише дві сім’ї взяли кредит на будівництво, інші сплатили «живі» гроші. Газівники Городнянського району газопостачання та МП «Шанс» у різдвяні дні підключали будинки. Перед старим Новим роком голубий вогник спалахнув у 27 оселях.

– А чи непокоїть жителів села міждержавна ситуація з подачею газу? – запитую у сільського голови Андріївки О.І.Марченка.

– Сільські жителі, як і міські, прагнуть комфорту і зручності у побуті, – відповідає Олександр Іванович.

– Люди газифікують оселі з надією. А на всякий непередбачений випадок у будинках зберегли печі, груби. Дрова теж є у всіх. Тож пов’язуємо, так би мовити, цивілізацію з традиціями. З подачею голубого палива в Автуничі завершено газифікацію населених пунктів сільради. Раніше воно прийшло в Андріївку і Старосілля. Тепер природним газом користуються понад 120 сімей трьох сіл. Михайло ЄРМОЛЕНКО м. Городня

ПОПЕРЕДЖАЄМО

Побічні дії ліків треба фіксувати Про це нагадав колегам головний лікар Чернігівської обласної лікарні Микола Романюк під час зустрічі з медиками та журналістами області. Зокрема, він сказав, що, на жаль, нині зустрічається чимало підробок лікарських препаратів, а відтак – і негативних побічних дій у результаті їх прийому. Є випадки, коли хворі помирають саме від них. Цьогорічну ситуацію в області Микола Романюк назвав тривожною: на його думку, начмеди лікувальних закладів недостатньо приділяють уваги виявленню і фіксуванню побічних дій медикаментів, недостатньо ретельно працюють над цим і лікарі. Тому він закликав колег бути відповідальними і записувати всі скарги хворих, які підпадають під поняття «побічні дії ліків». Люба ЗИМА

3

№ 7 (27838) 17 січня 2009 року

Мітингували торговці

Українські ринки буде врятовано? П

ід новорічною ялинкою на Красній площі обласного центру 15-го січня було гамірно і людно: по периметру стояли плакати з протестними гаслами, а на пеньках, де чернігівці щойно відзначали новорічні свята, в оточенні ритуальних вінків стояла домовина з написом «Ринок». Обурені тим, що Верховна Рада може прийняти новий закон «Про місцеві податки та збори» (наша газета про це писала в минулому номері за 15 січня), який повністю зруйнує ринки, залишить без роботи десятки тисяч людей і «вдарить» по кишенях покупців – ринкові торговці Чернігова і Ніжина організували мітинг. Площу заповнили сотні людей, з гучномовця лунали промови керівників ринків і профспілкових лідерів, які детально (у цифрах і формулах) пояснювали абсурдність законопроекту, запропонованого на затвердження Верховній Раді в пакеті з іншими як антикризовий. Аби наочно показати людям абсурдність законопроекту і можливі результати його дії – мітингувальники організували так званий «Урядовий ринок» і аукціон, на якому ніби продавали низькоякісні товари під відомим брендом за ціною в 500 і 1000 умовних одиниць. Мовляв, тре-

ба ж якось заробляти гроші на сплату податку. Однак ніхто нічого так і не купив… Подібні мітинги в той же день відбулися в багатьох містах України і в столиці. Сотні людей при-

йшли з вимогами призупинити абсурд під стіни Верховної Ради. До них звернулися представники парламенту і заспокоїли пікетувальників запевненням, що цей «драконівський» закон не пройде, а найближчим часом буде

інший, цілком лояльний, прийнятний для всіх, а торговців навіть приємно здивує. Отож з’явилася надія, що наші ринки не помруть. Люба ЗИМА Фото Віктора КОШМАЛА

Найкумедніший злочин Нещодавно в обласному центрі стався злочин, який, на думку правоохоронців, претендує на звання найкумеднішого.

А

шила будівлю для обходу території, потім розбили в дверях скло, проникли до приміщення й викрали банкомат, який, до речі, важить близько 500 кілограмів. Завантаживши його на санчата, зловмисники дали чосу, але згодом, з невідомих причин, залишили банкомат на пустирі. Чому так стало-

ся, наразі незрозуміло. Мабуть, поява небажаного свідка налякала злодіїв і їм довелося після майже кілометрового нічного «кросу» відмовитися від «ласого шматка». А можливо, їм не вистачило знаряддя, тому й витягти касети з грошима не вдалося. Втім, як би там не було, але ж усі гроші, що зберігалися в банкоматі, так і лишилися в ньому. Найкумедніше ж у цій історії те, що на час крадіжки банкомату валютна касета у ньому була… порожньою! Та злочинці про це, як виявилося, не знали, або ж переплутали касети. Наразі за фактом злочину слідчий відділ Чернігівського міськвідділу міліції порушив кримінальну справу за ст. 194 Кримінального кодексу України (умисне знищення або псування чужого майна). Тож, якщо винних знайдуть, їм «світить» до трьох років позбавлення волі та, зрозуміло, відшкодування збитків. Підготував Володимир ЛИСЕНКО Фото обласного УМВС

® Заява про намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря ВАТ «Чернігівгазбуд» заявляє про намір отримати дозвіл на викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря від виробничого устаткування на проммайданчику підприємства, розташованого у м. Чернігові по пр-ту Миру, 225а.

До ветеранів з увагою – і ветерани також допоможуть Від будь-яких кризових явищ у суспільстві передусім потерпають соціально вразливі верстви населення. До таких, зокрема, належить і численна когорта ветеранів війни і праці. Пленум обласної ради ветеранів, який відбувся минулого четверга, якраз і намагався дати відповіді на актуальні питання, як сьогодні запобігти негативним наслідкам впливу нинішньої фінансово-економічної кризи на соціальний захист старшого покоління в нашій області.

П

Отакої!

почалося все, за інформацією центру зв’язків з громадськістю обласного УМВС, у понеділок, 12 січня, з дзвінка до чергової частини Чернігівського міськвідділу міліції. Повідомлення було досить серйозним – уночі з адміністративної будівлі нафтобази, що на вулиці Толстого, зник… банкомат, в якому залишалося майже 40 тисяч гривень. До місця події негайно виїхала слідчо-оперативна група, яка виявила в дверях будівлі розбите скло та, неподалік, сліди санчат, що вели до пустиря біля вулиці Кропивницького. А згодом, попри всі сподівання, міліціонери знайшли викрадений банкомат, в якому не було лише однієї з касет. За словами працівників банку, зазвичай у ній зберігалась валюта. За версією правоохоронців, злочинці діяли таким чином. Спочатку вони дочекалися, коли охорона зали-

Гаряча тема

Під час роботи виробничого устаткування в атмосферне повітря від стаціонарних джерел надходять: двоокис азоту, оксид вуглецю, двоокис вуглецю, метан, оксид діазоту, речовини у вигляді твердих суспендованих частинок, марганець та його з’єднання, оксиди заліза. Адміністрація ВАТ «Чернігівгазбуд» зобов’язується виконувати норми і правила з охорони навколишнього природного середовища та вимоги екологічної безпеки на всіх етапах експлуатації технологічного обладнання.

Для ознайомлення з більш детальною інформацією про отримання дозволу ВАТ «Чернігівгазбуд» звертатися за адресою: у м. Чернігові по пр-ту Миру, 225а, за тел. 5-33-71. Із зауваженнями або запереченнями щодо отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря підприємством ВАТ «Чернігівгазбуд» звертатися протягом 30 календарних днів з моменту публікації заяви в Чернігівську міську Раду. Адміністрація ВАТ «Чернігівгазбуд»

рикро, звичайно, що негативні наслідки цієї кризи найбільш загрозливо проявилися в Україні. І, схоже, зусилля, спрямовані на їх мінімізацію, поки що не принесли бажаного результату. Хоча заходи вживаються – і владними структурами по всій вертикалі, і ветеранськими організаціями. Про це говорили на пленумі секретар Чернігівської міської ради Олег Шеремет, начальник головного управління праці і соціального захисту населення облдержадміністрації Микола Уложенко, голова Варвинської районної ради ветеранів Марія Качаєва, генеральний директор комунального підприємства «Ліки України» Світлана Пасталиця, голова первинної ветеранської організації с. Красне Чернігівського району Іван Кириченко, начальник головного управління Пенсійного фонду України Петро Кулініч, голова Чернігівської міської ради ветеранів Ірина Четвертак, представник Державного комітету у справах ветеранів в області при Кабміні України Анатолій Кирилюк та інші промовці. Фінансово-економічна криза вже призвела до відчутного скорочення виробництва і зростання безробіття. Виникли серйозні проблеми з наповненням Пенсійного фонду. Проте Петро Кулініч запевнив присутніх на пленумі, що без пенсій ветерани війни і праці не залишаться, а новий порядок виплати пенсій по категоріях пенсіонерів краще відповідатиме процесу надходження коштів до Пенсійного фонду. Дуже непокоїть ветеранів шалена інфляція, котра боляче б’є по кишені найбільш соціально незахищених верств населення. Ціни на ліки, особливо закордонного виробництва, скоро вже стануть недоступними для ветеранів. І тут сьогодні місцевих зусиль недостатньо. Потрібно ситуацію регулювати на державному рівні: такого цінового різнобою ще не спостерігалося. Отже, належить усе зробити, щоб забезпечити ветеранів передусім ліками вітчизняного виробництва. Бо ліки вже справді стають дорожчими здоров’я. Начальник головного управління праці і соціаль-

ного захисту населення облдержадміністрації Микола Уложенко поінформував учасників пленуму, що, як і раніше, поза увагою управління не залишаться питання оздоровлення ветеранів, забезпечення їх автомобілями, інвалідним візками, зусилля зосереджуватимуться й на інших напрямках соціального обслуговування. Дорожчають комунальні послуги, продукти харчування. Члени сімей ветеранів нерідко втрачають роботу, що погіршує моральний клімат у родинах. Все це вимагає адекватних дій влади та ветеранських організацій, щоб, як наголосила на пленумі голова Варвинської районної ради ветеранів Марія Качаєва, економічна криза не переросла в духовну. Голова обласної ради ветеранів Анатолій Москаленко, підбиваючи підсумки обговорення, закликав ветеранів об’єднати зусилля з мінімізації негативних наслідків нинішньої фінансово-економічної кризи, котра вже зачепила буквально всі сфери життя, системно протидіяти їй, що дістало відображення і в постанові пленуму. При цьому не забувати про вклад ветеранів у патріотичне виховання молодого покоління, увічнення героїчного минулого народу, утвердження в нашому житті високих моральних принципів, у належну підготовку до 65-річчя Великої Перемоги і визволення України від німецько-фашистських загарбників. Шкода тільки, що учасники пленуму не почули слова від представників обласної ради та облдержадміністрації, котрі з різних причин не взяли участі в його роботі. Пленум обрав головою комітету ветеранів війни області Миколу Тимченка – заступника голови обласної ради ветеранів, а секретаря обласної ради ветеранів Василя Гаврика – заступником голови комітету ветеранів праці та дітей війни, вирішив деякі інші організаційні питання. Зокрема, кооптував до складу обласної ради ветеранів представника Державного комітету у справах ветеранів в області Анатолія Кирилюка та голову Чернігівської районної ради ветеранів Анатолія Гапича. Олекса ДОРОШ

4

№ 7 (27838) 17 січня 2009 року

АПК: роль керівника

Ринок праці

Життєве кредо Сергія Чубовського

Як у нас із

безробіттям? Останнім часом в Україні (і Чернігівщина не виняток) через масові скорочення багато людей залишилося без роботи. А як справи на ринку праці на початку 2009-го?..

Колгосп, що існував у Козацькому Бобровицького району, в 90-х роках став занепадати. Вироджувалися чорноземи, на яких вже буяли бур’яни вище людського зросту. Трудівники не одержували зарплати, зневірилися. І все ж зажеврів вогник надії, коли на їхнє звернення дав згоду очолити розвалене сільгосппідприємство молодий фахівець Сергій Чубовський.

С

ергій Миколайович – місцевий. Батько Микола Петрович все життя працював ветфельдшером, а мати – Марія Павлівна – вчителювала, була директором школи. Їхній син відслужив армію і повернувся в рідне село. Працював водієм, завідував майстернею, був бригадиром тракторної бригади, трудився на Новобиківському цукрозаводі. З 2000 року – директор ксп, а затим – ТОВ «Козацьке». Починав із мільйонними боргами і невиплаченою за кілька років зарплатою. Дуже важко було погасити борг. До того ж, часто виходила з ладу стара техніка, а на нову не мали коштів. Але оптиміст Сергій Чубовський підбадьорював земляків: «Ви мені повірили і я вам вірю – разом усі негаразди здолаємо». Нині – це вже історія. Протягом двох-трьох років повернули борги. Тоді пайовики просили хоча б 10 гривень на прожиток. А тепер затримка з виплатою заробітку на день-два вважається надзвичайною подією. Заробіток – високий. Хоча немає ні нормальної ціни на сільгосппродукцію, ні постійних ринків збуту. Єдиний партнер, на якого можна покластися, – Чернігівське відділення ВАТ «САН Інбев Україна» (колишній пивкомбінат «Десна»). Вже чимало

років господарство не має проблем зі збутом пивоварного ячменю, який завжди в ціні. У цьому році в господарстві зібрали 9 тисяч тонн зерна (44 центнери з гектара), 2 тисячі тонн цукрових буряків, які відвезли на Згурівський цукрозавод Київської області, бо свій, Новобиківський, не працює. Механізатори обробляють 2,5 тисячі гектарів землі, що на території трьох сільських рад – Козацької, Новобиківської і Гаврилівської. Таку кількість орної землі віддали в оренду 850 пайовиків. Вони одержують майже чотири відсотки зерном, цукром, коштами. А ще в рахунок оплати виписали 1120 поросят, вартістю 10 грн. за кілограм живої ваги (на ринку – 50). Тваринництво – пріоритетна галузь господарства. Три роки тому закупили 40 нетелей високопродуктивної породи, які вже дали потомство. Є також доморощені 30 голів – телички і бички вагою 600-700 кілограмів. У планах на майбутнє – відкрити репродуктор для вирощування худоби на м’ясо. Допоможе Асоціація м’ясного господарства України. Розводитимуть українську м’ясну породу. А за високі вагові категорії держава здійснює хоч і незначну, але доплату. Важко, звісно, проте господарство розвивається. Закуповують нову тех-

ніку – два «Дони», шість тракторів, сівалки тощо. Її достатньо для обробітку такої кількості землі. Під майбутній урожай зорано весь зяб. Закупили 400 тонн мінеральних добрив. Вкладають кошти і в розвиток соціальної сфери. Допомагають школам. Провели ремонт вулиць, встановили нічне освітлення. Господарство сповна забезпечене кадрами. Багатьох трудівників вшанували на професійному святі. В числі кращих – механізатори Михайло Харлак, Володимир Журибеда, Василь Бабенко, Юрій Комишний, Олександр Картуша, Микола Коляда, водії Григорій Коляда та Іван Дейнека, свинарки Тамара Харлан і Ганна Сом, завідуючі автотранспортною дільницею і фермою Володимир Алієв та Микола Вакуленко, головні агроном та інженер Іван Потолап та Володимир Сорока... Заслуги Чубовського також не залишаються непоміченими: Сергій Миколайович удостоєний звання «Заслужений працівник сільського господарства України». Достойно поповнив когорту заслужених. У ній – директори ЗАТ «Рудьківське» та ТОВ «Світанок», депутат районної ради Володимир Марченко та Іван Ганчев, агроном АТОВ «Дніпро» Ольга Майсак

та механізатор Кобижчанського відділення ТОВ «Земля і воля» Микола Наконечний. Сергій Миколайович серед них – наймолодший. Отже, у нього, як кажуть, все ще попереду. Чубовський вірить, що мине небагато часу і люди перестануть виїжджати з його села, бо тут є і добре оплачувана робота, і гідні умови життя. В рекордно короткі строки у минулому році провели газопровід, протяжністю понад 20 кілометрів. За рахунок господарства. Жителі села оплатили лише підключення голубого палива. Турботи керівника – і відкриття дитсадка «Ромашка» з ігровим майданчиком, ремонт школи... Відмінники навчання отримують стипендії, а переможці олімпіад – винагороди. Сільгосппідприємство повністю забезпечує шкільну їдальню продуктами, а добросовісні кухарі одержують доплату. До речі, Сергій Миколайович є головою піклувальної ради, членом батьківського комітету. Допомагає також місцевому ФАПу. Захворіє людина – своїм автобусом підвезуть у Бобровицьку ЦРЛ. Весілля і родини, проводи в армію, ритуальні послуги... І в радості, і в горі тут ніхто не буде обділений увагою. Микола КОХАН Фото Ірини ТИЩЕНКО Бобровицький район

Прес-конференція

Управління культури і туризму: підсумки та плани на майбутнє Нещодавно відбулася прес-конференція начальника управління культури і туризму облдержадміністрації Сергія Мойсієнка. Він підбив підсумки роботи за 2008 рік і відповів на запитання журналістів.

Н

а території області збереглося майже п’ять тисяч пам’яток культурної спадщини, 192 з яких мають національне значення. У 2008 році створено музейний комплекс «Древній Любеч».

а даними директора Чернігівського міського центру зайнятості Олександра ЗЕВЧЕНКА, протягом року створено більше восьми тисяч робочих місць. Станом на 1 січня 2009 року на обліку в міському центрі зайнятості перебувало понад п’ять тисяч чоловік. Рівень офіційно зареєстрованого безробіття становить 2,46% проти 1,39% торік. Нині у центрі щодня реєструється понад 70 осіб. У 2008 році, як і раніше, не вистачало фахівців робочих професій: 76% заявок роботодавців було саме на них, у той же час 98% випускників вступили до вищих навчальних закладів. Тому ринок праці поповниться новими економістами, юристами, менеджерами, але потреба в них буде мінімальна. За даними державної служби зайнятості, на 1 січня 2009 року на Чернігівщині налічувалося понад 30 тисяч безробітних, що в півтора рази більше, ніж торік. Рівень зареєстрованого безробіття в області на цей же час сягнув майже п’яти відсотків (на селі він був вищим, ніж у місті). У грудні з дев’яти до п’ятнадцяти зросла кількість претендентів на одне вільне робоче місце. Важливо: з 13 січня при звільненні за згодою сторін виплата допомоги буде надаватися, як і при звільненні за власним бажанням, тобто на 91-й день після того, як ви станете на облік, а не на 8-й, як було раніше (ч.3 ст.

23 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» зі змінами, внесеними згідно з Законом №799-VІ (799-17) від 25.12.2008. Підготувала Наталія ГАРБУЗ

З

Поради працівникам Роботодавець не має права:

1. Звільнити вас з роботи у зв’язку зі скороченням штату, не попередивши персонально за два місяці до звільнення під розпис; 2. Відправити у відпустку без збереження заробітної плати більш ніж на 15 днів протягом року без вашої згоди; 3. Перевести на неповний робочий тиждень (день), не попередивши вас за два місяці, а також не отримавши на те вашої згоди. Якщо роботодавець вимагає підписати документ, з яким ви не згодні, пишіть: «ознайомлений, але не згодний, бо…».

– Проблемною залишається сільська клубна бібліотечна мережа. Кошти з бюджету розподіляються за принципом кількості населення, а воно, особливо в селах Чернігівщини, зменшується, – зазначив Сергій Мойсієнко. Питання Чернігівського академічного обласного драматичного театру ім. Шевченка й досі не вирішене.

– Борг театру – це пряма провина його керівника Івана Семененка, який не визнає його. Нині в театрі я не бачу активного твор-

чого життя, – підсумував Сергій Михайлович. Незрозумілим, за його словами, залишається питання управління театром. У 2009 році вперше планується проведення фестивалю духової музики ім. Юхима Баліна та обласного фольклорного фестивалюконкурсу ім. Левка Ревуцького. Управління братиме участь у роботі міжнародних, регіональних галузевих фестивалів, виставокярмарок тощо. Наталія ГАРБУЗ

Освіта

№ 7 (27838) 17 січня 2009 року

5

Успішна співпраця

Не обмежена кордонами Минуло дванадцять років, як у Чернігові з’явився УкраїнськоРосійський інститут (філія Московського державного відкритого університету – МДВУ). Заснування цього навчального закладу є яскравим прикладом успішної співпраці освітніх систем двох братніх держав: України та Російської Федерації. Студенти мають унікальну можливість отримати диплом одного з престижних російських вищих навчальних закладів, не виїжджаючи до Москви та не витрачаючи при цьому неабиякі кошти. Про справи насущні цього навчального закладу ми вирішили поцікавитися у директора інституту, кандидата економічних наук Олександра Васильовича Желєзняка.

– Пане Олександре, що ж змінилося з часу заснування очолюваного Вами навчального закладу?

– Сьогодні в інституті навчається близько 2 тисяч студентів, серед яких українці, росіяни, білоруси, громадяни прибалтійських країн, представники інших національностей. Навчальний процес забезпечують більше, ніж 120 кваліфікованих викладачів з України та Росії. Інститут готує фахівців з таких спеціальностей як юриспруденція, світова економіка, менеджмент організацій, державне і муніципальне управління, економіка і управління на підприємстві.

– Які ж спеціальності найбільше приваблюють наших північних сусідів?

– Більшість, а це приблизно 70 відсотків, факультету менеджменту організації та економіки управління складають громадяни Білорусі, в той час як росіян більше цікавить юриспруденція. Привабливим фактором є й ціна, яка в 4 рази менша за ту, яку сплачують у МДВУ.

– А чи немає проблем з визнанням диплому?

– Взагалі ніяких. Випускники нашого навчального закладу отримують університетські дипломи державного зразка, котрі, згідно з міждержавними угодами, визнаються як на території України, так і в Росії, Біло-

русі та інших державах. До того ж, кращі студенти щорічно нагороджуються стипендіями у 2 тисячі доларів від Посла РФ в Україні Віктора Черномирдіна, який опікується справами інституту і є почесним професором кафедри економіки і права. До речі, гасло «Вперед і прямо» інститут отримав саме від Віктора Степановича. Не менш важливим девізом, яким керуються викладачі інституту в організації навчального процесу, є слова класика української літератури Т. Шевченка «...І чужому навчайтесь – й свого не цурайтесь...».

– Олександре Васильовичу, цікаво було б дізнатися про найближчі плани інституту.

– Ми працюємо над новою навчальною програмою, яка передбачатиме підготовку фахівців згідно з тими освітньокваліфікаційними вимогами, які потрібні роботодавцям. Наприклад, керівнику підприємства чи організації потрібен працівник, котрий, окрім юридичної освіти, мав би навички водіння авто, знав іноземну мову тощо. Тобто,

Вчителі

ми розробляємо індивідуальну навчальну програму для кожного студента. Також планується включення до Українсько – Російського інституту ще й білоруської складової – Гомельського Державного університету ім. Франциска Скорини, керівництво якого вже висловило бажання співпрацювати з нашим навчальним закладом. Ця ідея отримала

підтримку й у голови Чернігівської обласної ради Наталії Романової. Залишилося лише переконати міністерство освіти і науки України в потребі створення навчального закладу, який би став майбутньою альма-матер для студентів з України, Росії, Білорусі та інших країн – сусідів. Освіта не має обмежуватися кордонами. Олександр ІЛЛІН

Незайві поради

За покликом душі Якщо у вас В усі часи вчитель був дуже шанованим серед людей. Ще у І ст. до н.е. римський імператор і сенат почали видавати платню першому «штатному» вчителеві ораторів Марку Фабію Квінтіліану, що засвідчило появу... вчительської професії.

В

чителі обрали дуже нелегку, відповідальну ношу – бути відповідальним за майбутнє. Їм довіряють найцінніший скарб – дітей, дитячі душі. Від них все найкраще в людини. Важливо, щоб всі роки навчання в клас приходив учитель, на якого чекають, який, перш за все, любить дітей. Тому що без любові до дітей – не буде вчителя. За словами В.О.Сухомлинського, «Педагог без любові до дитини – це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору». Саме до таких щасливих вчителів, вчителів з великої літери, як кажуть у народі, від Бога, належить Віра Петрівна Ващенко. Вона віддала своїй улюбленій справі, служінню школі 37 років життя, а нині на заслуженому відпочинку. Всі ці роки Віра Петрівна вчила учнів англійської мови в Бобровицькій середній школі №1 (тільки перший рік працювала в середній школі №2). Почалась її трудова біографія в далекому 1960 році, коли після закінчення Київського інституту іноземних мов вона вперше переступила поріг школи як вчитель. Її професійні успіхи і досягнення завжди гідно оцінювалися. Як вчитель вищої категорії, Віра Петрівна одна з перших отримала звання вчителя-методиста. Була на-

городжена Грамотою Президії Верховної Ради, має медаль «Ветеран праці». Та, на мій погляд, найбільшою нагородою для справжнього вчителя є повага і любов вихованців. Важко перелічити, скільки було у неї учнів за всі роки роботи в школі. Але я не зустрічала людини, яка б не захоплювалась цією жінкою. У кожного з нас є своє, можливо, спрощене, почерпнуте із життя, уявлення, який він – ідеал вчителя. Є наукове визначення з цього приводу. Але я думаю, що не помилюсь, коли скажу: Віра Петрівна на 100 відсотків відповідає всім критеріям, котрі вважаються важливими і потрібними для професії педагога. Любов до дітей, досконале знання свого предмета, справжня інтелігентність, справедливість і чесність, гідність і працьовитість. Всі ці якості притаманні їй. Я не кажу про неї, як про колишнього вчителя. Від першого робочого дня і до кінця життя вчитель, якщо він справжній, талановитий, залишається вчителем. Його пам’ятають і згадують добрим словом. З надзвичайною теплотою згадує Віра Петрівна свою першу вчительку – Клавдію Василівну Яновську. Недаремно прожила своє життя Віра Петрівна. Має вона повагу й шану від людей. Її підтримують і допомагають рідні і

близькі. Не забувають колишні учні. Телефонують, пишуть, приїздять. Дарувала Вірі Петрівні доля не тільки успіхи, удачі, перемоги, але й великі випробування. Була часом до неї жорстока та несправедлива. Як мовиться, життя прожити – не поле перейти. Й інколи потрібно дуже багато мужності, щоб справитися з бідою. Минають роки, але здається, вони не владні над цією мудрою і сильною жінкою. Вона любить життя. Має багато улюблених занять, які роблять його змістовним, цікавим, наповненим. Як і раніше, багато часу проводить за читанням книг. Одне із її захоплень – квіти. Її садиба просто потопає в них. З ранньої весни до пізньої осені вони діляться з нею своєю красою і ароматами. Часто заходять друзі, приїздять рідні. Віра Петрівна дуже гостинна господиня і нікого не випустить, не пригостивши. А кулінар вона – пречудовий! Йде рідним містом висока, статечна, красива, завжди зі смаком одягнута, усміхнена жінка. Жінка, на яку мимоволі звертаєш увагу, яку не можна не помітити. Така вона завжди. м. Бобровиця

Людмила ХВОЯ

вихідний Р

озумовий розвиток шестирічок відбувається набагато швидше, ніж у старшому віці. Тому важливо в родині створити умови для формування у дитини потреби в інтелектуальній та творчій активності. Головне завдання батьків – допомагати дитині пізнавати навколишній світ. Розвивати її інтелект – справа непроста і вимагає певних умінь та навичок, а передусім – бажання. Часто батьки скаржаться на нестачу вільного часу. Але все ж намагайтеся його знайти. Наприклад, вихідний почніть з фізичної зарядки. Підбирайте цікаві для дитини вправи. Скажімо, вправа «Пташка» імітує руками рухи крил. Інший характер рухів – у вправах «Барабанщик», «Боксер», «Гребець», «Штангіст», «Бігун». У вправі «Дзеркало» дитина повторює рухи дорослого. У «Пантомімі» дорослий із дитиною по черзі демонструють пантоміму, намагаючись при цьому розгадати, що ж вона означає. Такі вправи не тільки розвивають координацію рухів, а й увагу та уяву дитини. Доки ви готуєте сніданок, запропонуйте дитині накрити стіл. Нагадайте, що виделку кладуть ліворуч, а ніж – праворуч від тарілки. Порахуйте, чи вистачить тарілок для членів сім’ї. Пограйтеся з дитиною в гру «Що з чого приготувати?». Готуючи обід, запропонуйте дитині помити овочі та зіграйте з нею в гру «Різнокольорові овочі та фрук-

ти» (дитина при цьому має пригадати кольори овочів). Або така гра: «Що можна приготувати з…» (дитина має пригадати всі можливі варіанти страв з того чи іншого овочу). Під час прогулянки лісом чи парком, зверніть увагу малюка на довколишню красу природи. Розвиваючи окомір, спробуйте визначити відстань до дерева. Дітям дуже подобається гра «Солодке дерево» (дитина заплющує очі, а дорослий на гілку вішає цукерку, потім пропонує знайти солодке дерево за командами: «Зроби два кроки вперед», «Чотири кроки направо…» і т.д. Повертаючись додому, пограйтеся у гру «Я знаю п’ять назв дерев» (квітів, тварин)». Запропонуйте дитині позмагатися: «Ти рахуватимеш автомобілі жовтого кольору, а я – червоного. Хто більше їх нарахує?». Перегодом можна рахувати автомобілі обох кольорів. Ця вправа чудово розвиває спостережливість, пам’ять та увагу. Увечері можна потренувати дитину в діленні предметів на частини – розрізати яйце, яблуко на дві частини, чотири, шість. Порівняти, яка частина більша, яка менша. Годину перед сном корисно присвятити читанню. Перш ніж перейти до самостійного читання, дитина має навчитися слухати та переказувати. Галина ТИМОШЕНКО, вчитель початкових класів 19-ї загально-освітньої школи м. Чернігів

6

№ 7 (27838) 17 січня 2009 року

Першооснови

На Йордані Христос хрестився К

оли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва – Богоявлення. Православні вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з’явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець – у голосі, Син Божий – у плоті, Дух Святий – у вигляді голуба. Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби. У цей день в усіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що

водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює у воду під час обряду. Напередодні Водохрещі святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі нічого не їдять – постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви – смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, «щоб хліб родився». На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім’ї, хату, інші будівлі, криниці. За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест

Фото Миколи ТИЩЕНКА

Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні християни відзначають 19 січня. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа.

(«йордан») і ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного кольору. Було прийнято також прикрашати хрест барвінком та гілками сосни. Із глибини століть у день водосвяття в селах і містах влаштовувалися багатолюдні хресні ходи до річки. Крім ікон і церков-

них хорогв, учасники цих процесій несли запалені «трійці» – три свічки, перевиті зіллям васильків, чебрику та інших квіток. Акт водосвяття в багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць порожніми набоями. Одночасно у небо випускали голубів, попередньо прикрашаючи їх стрічками з кольорового паперу. Після Водохреща розпочинався новий весіль-

ний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і дозвілля. Молодь збиралася на вечорниці, сім’ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості, щоб наблизити весну. Прикмети цього дня такі: на Водохрещi день ясний – хліба будуть чисті, а якщо похмурий – буде у хлібі повно «сажки»; іде лапатий сніг – на врожай.

До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки. Володимир МИКОЛАЄНКО

Відрядження у дивосвіт природи

На білім острові зими ши з битого шляху на путівець, що вів до села, мусили спинитися. Січневі віхоли услали дорогу товстим шаром снігу. Хіба на санях проб’єшся до забутої Богом і людьми Левичівки, а наш легковик не для таких мандрівок – він і на вкатаній дорозі не тримається колії. А день який видався – тихий, сяючий сонцем, легким морозцем збадьорений. Наш фотокореспондент Микола Тищенко, обвішаний фототехнікою, ладен пішки

ходити лісовими селами заради гарних знімків. Та мусимо повертатися в Неданчичі і вже звідти прямувати на Любеч. Дорога лежить через ліси, і Микола час від часу просить водія зупинитися. «Не можна, – ніби оправдовується за затримку, – обминути такої краси». І поспішає до вкритих шапками іскристого снігу молодих сосен. Зіскучилися ми за снігами. Давненько зима так

Фото Миколи ТИЩЕНКА

З

азбиралися ми в Левичівку до баби Катерини. Як зимується старенькій у глухому селі на закрайках Ріпкинщини, де вже немає жодних ознак цивілізації, навіть електрики? І жодної живої душі майже на десяток кілометрів. Колишня тваринниця неіснуючого колгоспу однаоднісінька на всеньке село! Вона і оберіг Левичівки, і його жива історія. Яким глибоким було розчарування, коли, звернув-

щедро не гуляла в наших краях. У селі Миси вуличка скочується до самісінького Дніпра. Біля берега крижані східці-тераси. Нелегко пробитися через них любителю зимової риболовлі. Остерігається він замаскованих опарів. І в люті морози не замерзають вони під заметами. Та любителів повудити рибу майже не було. Місцевим ніколи з вудками сидіти, а дачники з’їжджаються на вихідні. Забіленою зимовими хугами дорогою вертаємося з Мисів на шлях до Любеча. За переліском на рівнині чорніють списики висохлих бур’янів. Видно, давно цими полями не ходили плуги. Спочине земля під снігом, який завжди хліборобу був від срібла дорожчий, покличе сівача, та чи й прийде він? І знову ковзанка на лісовій дорозі, і знову в напівколі березової варти молоді соснячки. Нараз ліс уривається – і ми захоплено милуємося білими островами зими. То піщані пагорби, вибілені хугами і морозами, клуб-

кують на сонці сріблястими димами. Піднімаємося на найвищий, схили якого густо усіяні сосновим підрістом. Зору відкривається безмежна цілина сліпучого снігу. А довкіл така тиша… Здається, на цьому піщаному узвишку ніколи не буває злих вітрів і завжди панує заколисуючий спокій. Фотокореспондент залюбки знімає то білі із синювато сизими переметами схили, то зелене мереживо молодюсіньких сосен, то заплутані заячі сліди. І собі придивляюся. Їх два, але однаковісінькі. Із розповідей мисливців знаю, що це звичайна хитрість вуханя. Зробив петлю, пройшов поруч зі своїм слідом і плигнув далеко вбік. Значить, заліг десь неподалік. Спробуй, угледь його в білому кожушку. Грузнучи по пояс у заметах, спускаємося на дорогу. День ще молодиться сонцем у холодному небі. Позаду залишаються білі острови зими.

Остання зупинка на краю лісу. Сонце вже не згори, а ніби знизу підсвічує дерева, і вони, здається, пливуть у прозорій блакиті снігів туди, де земля зливається з обрієм. Їм услід бляшано шелестить одинокий дуб над канавою. Він і посеред зими ще не скинув листя. Нараз згадалася оповідка про хитрого цигана, який віддавав чорту гроші. Віддам, каже, коли дуб листя скине. Той прийшов восени – є листя, прийшов узимку – дуб все ще в рудому листі, прийшов весною – знову є листя, тільки вже зелене. Коли ж ми дочекаємося зелені… Хоч дні зимові й короткі, але так повільно пливуть до далекої пристані весни. Микола БУДЛЯНСЬКИЙ

№ 7 (27838) 17 січня 2009 року

До 20-річчя виводу радянських військ з Афганістану

Серце матері каміння і розпечений пісок на чужій землі. Падали і знову піднімалися з вогнем у грудях, щоб йти на допомогу бойовим побратимам, які потрапили до душманської пастки. Йшли афганськими горами і пустелями, аби знешкодити черговий караван зі зброєю і забезпечити проходження колон з продовольством. Солдати, прапорщики й офіцери сумлінно виконували свій військовий обов’язок. Ні ці хлопці, ні їх рідні не хотіли війни. Вони мріяли про повернення до рідного дому. «Я повернусь!»– повторювалося з надією у всіх листах, які надсилалися батькам, друзям і коханим. Підсумки тієї далекої війни обпікають: тисячі загиблих, поранених, хворих, інвалідів, зламаних в афганському пеклі людських доль. Сотні тисяч рідних і близьких людей тоді стали заручниками великодержавної політики… Герой Радянського Союзу генерал-полковник Борис Громов, на той час командуючий 40-ю армією в Афганістані, пише: «Вони – наші сучасники, які потрапили у вир виснажливої війни, зберігши найкращі людські якості. Не вбивати і руйнувати йшли вони в Афганістан, а захищати і будувати. На зорі нашої ери були сказані пророчі слова про те, що немає в світі більшої любові, ніж та, яка змушує покласти душу свою за «други своя». Цією великою любов’ю освячена пам’ять про тих, чиє життя обірвалося в Афганістані. Вони присягалися на вірність Батьківщині, військовому товариству і клятву свою дотримали». Загиблі співвітчизники повертаються до нас і нащадків у спогадах рідних та друзів, книжках і кінофільмах. Й донині гіркими споминами озиваються в душах колишніх воїнів-інтернаціоналістів роки війни, не висохли сльози у вдів, не загоїлись рани у зболених серцях матерів… Сьогодні ми розповідаємо про Ларису Олександрівну Кожар, голову комітету сімей загиблих військовослужбовців Чернігівського обласного відділення Української спілки ветеранів Афганістану (воїнівінтернаціоналістів), та її сина, що не повернувся з війни.

Ти не підведеш, Птахо! За веселу вдачу і летючу ходу однокурсники називали Ігоря Кожара Птахою. До щирого й доброзичливого хлопця завжди тягнулися однолітки: і в школі, і в Чернігівському кооперативному технікумі. Товариський і відвертий, він неодмінно ставав лідером у будь-якому колективі. А ще любив «щось» хороше робити для друзів. Пригадується: щойно першого березня Ігор одержав диплом, як відразу помчав у Львів на республіканські змагання з кульової стрільби – відстоювати честь свого навчального закладу. Там він здобув срібну медаль! І звідти ж поїхав на Коропщину до друга Сашка Шукюрова, щоб допомогти їм з мамою дрова заготовляти. Працювали хлопці «по-стахановськи» і жартома ви-

Фото Миколи ТИЩЕНКА

...3258 днів і ночей радянські юнаки падали на гостре

Лариса Олександрівна Кожар з отцем Петром (Квашніним), настоятелем Святомиколаївської церкви

мальовували в уяві «картинки з майбутнього»: якими зберуться однокурсники років через п’ять на традиційну зустріч. А вдома на Ігоря вже чекала повістка. Ларисі Олександрівні й Володимиру Дмитровичу, зайнятим з ранку до вечора на роботі, якось не вірилося, що син виріс і незабаром стане солдатом. Та старша донька Ірина постійно нагадувала батькам: часу обмаль залишилося, а треба ж, як слід, підготуватися до проводів брата в армію. І проводжали Ігоря на службу рідні та друзі тепло, з напутніми підбадьорюючими порадами. Коли юнак стояв серед однолітків у обласному військкоматі на плацу, Лариса Олександрівна саме екзамени у технікумі приймала. Материнське серце тріпотіло, як у сполоханої чайки, немов біду відчувало. І думки до сина наввипередки бігли – за сльозами й відомості не бачила. Виручили студенти, більшість з яких знала Ігоря: мовляв, не гайте часу, до допризовників поспішайте, а ми мишенятами принишкнемо в аудиторії. Невдовзі у двері їхньої домівки «постукав» лист із далекого Узбекистану: син з гумором описував перші армійські будні. … На підвіконні присів зимовий день і у шибку заглядає: літня жінка, прислухаючись до щебетання маленького правнука Віталика, перечитує (вкотре) написані дорогою рукою рядки і спогади з незабутніх 80-х перегортає. Гамірний квітень у Самарканді. Дзвенять серед принишклої тиші дужі молоді голоси, виструнчилися в шерензі юнаки, а їх рідні тамують подих і приховують хвилювання: йде урочисте прийняття військової присяги. Не може відвести очей від сина Лариса Олександрівна: незвично їй бачити Ігоря у військовій формі. Подорослішав, тільки дитяча радість з очей аж вистрибує: мама такий нелегкий шлях подолала, а приїхала! Лариса Олександрівна і з його новими друзями познайомилася, і

ліки їм, «пташенятам домашнім», купувала, від простуд рятуючи, і цукерки в казарму приносила. Син жодної не залишав собі: нехай більше хлопцям дістанеться. Адже з ним поруч мама – ось уже десять днів! Ігор служив санінструктором в автотранспортному батальйоні – його шлях прямував до Афганістану. З тих пір у великій родині Кожарів оселилися безсонні ночі, тривога й надія, як і скрізь у сім’ях, що чекали синів з чужої сторони, в якій вони «виконували свій інтернаціональний обов’язок»…

7

А які зворушливі «афганські» листи, лагідні і наповнені турботою про близьких людей, він надсилав. Ігор неодмінно цікавився всіма родинними подіями. І про витівки та перші вивчені віршики допитливого тезки племінника розпитував, і про новини в їхньому дружному чернігівському дворику. Переймався повсякденними клопотами стареньких дідуся й бабусі і обіцяв дотримуватися їхніх настанов. Таткові-педагогу бажав успіхів у вихованні шкільних шибайголів і пригадував вдалі сімейні грибні «полювання». А маму, знаючи її активну життєву позицію, прохав берегти себе. Нерідко аркуші, до яких доторкалася Ігорева рука, розмовляли з його рідними ліричними віршами: і відомих поетів, і однополчан.

просить, що без квітів зустрічає: «Мамо, я так тебе виглядав і приготував троянди, а тут хлопців в Афган відправляють – я їм і віддав. Прости мене». Два тижні я була поруч з сином: ми говорили і наговоритися не могли. У вічі кидалося, як Ігор подорослішав і змужнів. Про війну й душманів майже нічого не розказував, щоб не засмутити, а все про найменші дрібниці з дому розпитував. Коли ж син брав до рук гітару, щоб з друзями афганських пісень поспівати, теж наказував мені не приходити: оберігав матір. Щоб якось відволікти від невеселих думок, водив мене Ігорьок і в зоопарк, і на базар за величезним кавуном для нашого гурту. А після мого від’їзду він познайомився з Танею…

«Я чекаю тебе, мій Маленький Принце!»

«Я повернуся, мамо!»

«Здрастуй, мій Маленький Принце! Вже не пригадаю, коли я тебе назвала так, як свого улюбленого героя з мудрої казки Екзюпері. Мені здається, що ви дуже схожі між собою. Ти просто не уявляєш, як це здорово, що ми одного разу зустрілися – таким ти увійшов у моє життя і назавжди залишишся в ньому. Настає Новий рік, який (я в це вірю) принесе нам обом щастя, коли ти повернешся. Я дужедуже тебе чекаю…» Це – тремтливо-ніжні рядки з листа Тані Ісмагілової, романтичної дівчини-філологині, до Ігоря Кожара. Вони познайомилися в Термезі, де юнак, вирвавшись з лабет війни, лікувався у госпіталі: не поранення, а підступний інфекційний гепатит вивів хлопця з ладу. Але саме тоді доля, немов втішаючи, приготувала Ігорю цілу пригорщу дарунків: до нього, прорвавшись через неймовірні перепони, прилетіла мама. А ще несміливо прийшло кохання: чисте, сором’язливе.

– Біжить назустріч мій Ігорьок, легко так, наче й до землі не доторкається. З «їжачком» на голові – а скроні сиві. І очі глибокі, бездонні. Птаха моя, – вдивляється у спомини Лариса Олександрівна. – Ніяковіє, вибачення

Афганістан, травень 1984-го – (стоять) Ігор Кожар (зліва) і Анатолій Колесников (з Вітебська), (сидить) Саша Бочаров (з Алтайського краю)

І знову в родині Кожарів вчитувалися в кожен рядок листів, які починалися незмінним (і заспокійливим) «привітом із сонячного Афганістану». Минула зима, відшуміла весна і настало літо, дзвінкоголосе, заквітчане. Сім’я вже дні рахувала, чекаючи повернення сина. Настав липень – і почорніло придеснянське небо: зойкнув болем день. Ігор загинув біля перевалу Саланг, що недалеко від містечка Хинжал, під час обстрілу їхньої автоколони, допомагаючи молодому недосвідченому бійцю-водію вирватись із засідки. Рядового Кожара за виявлені мужність і відвагу було нагороджено орденом Червоного Прапора (посмертно). «Він не раз ризикував у бою життям і прикривав товаришів від душманських куль. Ігор був і назавжди залишиться нашим побратимом. Таким його виховали батьки. Простіть нас!» – у зажурі схилили голови перед Ларисою Олександрівною і Володимиром Дмитровичем однополчани сина. Вони із замполітом Ігорем Летьєном приїздили наприкінці 80-х до Чернігова пом’янути друга… А поранене серце матері не гоїлося. Лариса Олександрівна, заходячи в аудиторію, відчувала серед студентів незриму присутність сина. Вона упродовж багатьох років провідувала його в Яцево кожного дня – за будь-якої погоди – і приносила квіти. Розкаже Ігорю, як день пройшов, – і на душі посвітліє. Лариса Олександрівна переконана, що це син їй підказав, як жити далі – зібрати в жменю всі свої сили і йти на поміч матерям і дружинам воїнів-земляків, які не повернулися з Афганістану. А скільком колишнім солдатам тієї невидомої війни потрібна її підтримка! Мати вистояла у великому горі і йде до людей з відкритим щирим серцем. …Якось у двері квартири Кожарів подзвонили: посивілий Сашко Шукюров прибув із Сахаліна, щоб побувати на місці останнього спочинку свого друга юності і вклонитися матері Птахи. Поруч з ним стояв малюк: «Здрастуйте, бабусю! А мене Ігорем звуть». Своєю мамою вважає Ларису Олександрівну і Таня Ісмагілова. Вона приїздила підтримати матір коханого в тому гіркому липні, і Лариса Олександрівна навідується до Санкт-Петербурга, де нині мешкає Тетяна. Жінка своєму єдиному сину дала ім’я юнака, якого називала Маленьким Принцем. Горнуться до Лариси Олександрівни люди. У великому люблячому серці матері для всіх знайдеться прихисток. Віра ГУБАР

8

Через терни...

№ 7 (27838) 17 січня 2009 року

«Ми ні в кого милостиню не просимо» Ці слова з вуст Лариси й Олександра Лашків звучали щиро і навіть гордо.

– Ми покладаємося на власні сили! Їхній домашній трудящий світ сповнений світла. Мало його в наш час. А в них – багато. Без роботи. Але не без любові

«Нас врятували ікони»

Вона в школі була найменшою в класі. Та й зараз невеличка. Худенька, швидка, все в руках спориться. Уже б, мабуть, ордени мала, якби її фабрика господарських виробів працювала. Лариса туди пішла на роботу з магазину, де торгувала після закінчення навчання на курсах. На підприємстві зарплата була хороша, чом не піти? Після першого року Ларисі Муляренко грамоту вручили, а як два відпрацювала, фотографували на Дошку пошани.

– Мене похвалять, а я ще більше стараюся! – зізнається Лариса. – Ніби на крилах літала, щоб жодної хвилини не згаяти, норму перевиконати! Все вдавалося, як у гарній пісні. Ніби солодкий сон. Тут, на фабриці, і її сім’я народилася. З цеху в декрет пішла, синок з’явився на світ, кімнату виділили в гуртожитку. Живи, радій! Але після декретної відпустки молодій мамі працювати стало ніде – фабрика зупинилася. Згодом спорожнів і гуртожиток – хто в холоді буде жити? З чоловіком не склалося, розійшлися. Куди дітися? Обпеклася і вдруге. Сказала собі: «Нам з Дмитриком ніхто не потрібний! Будемо вдвох».

– Перебралася я з синочком у бабусину хату на вулицю Прорізну. Відписала мені її старенька, наче відчувала, що бідуватиму. Анютою бабусю звали, таке це мені ім’я дороге! – в Лариси сльози навертаються, але бере себе в руки. – Трудно мені було. Влаштувалася реалізатором у приватного підприємця, торгувала на базарі товаром, який він привозив. Хіба то заробітки? Мерзни, пропадай від спеки, а мусиш стояти! Відчуття приниження, неповноцінності мучило нестерпно… Її врятувала зустріч із Сашком. Просто випадковість: Лариса зайшла до подруги – дружини старшини прикордонної застави, що базувалася на той час у Корюківці, а Саша завітав поговорити із старшиною… Через півтора року Лариса й Олександр Лашко одружилися. У них народилися син і донька.

Бабусиної хати вже немає. На її місці стоїть перевезений із села зруб. Уже накритий дах – високий. Буде другий поверх з великими вікнами. Де таку велику хату знайшли? У Новоселівці, за Рибинськом. Розібрали, привезли, склали. Мороки багато! Та ще біля дому чимало роботи. Вони жили б, мабуть, ще й досі у старенькій хаті, якби не пожежа. Це було три роки тому. Восени, у вересні.

– Мені якраз сон наснився, що я від Микитки відганяю бджіл, так рятую його, так рятую! – згадує Лариса. – Прокинулася і думаю: «Від чого ж це я його рятую?» Урятував трирічного хлопчика якраз Олександр. Він до цього ніколи не брав дитину на дальній город. А цього дня повіз із собою. Поки працював, Микитка заснув на межі.

– У цей час він спав би в хаті на ліжечку, і міг задихнутися димом, – жахається і досі його мама. Де була сама? З Діанкою вибирала помідори на городі, за сараєм. Не поспішала, розмовляла з донечкою. Найстарший, Діма, якраз у школі на уроках сидів. У хаті – нікого. Коли ж рідний дядько зі свого городу кричить: «Пожежа!» Оглянулася й обімліла…

– Хата стара, електропроводи – теж. Чого було чекати?! – це тепер можна про все розсудливо поговорити, а тоді… Шкоду пожежа наробила велику, та була б ще більша біда, якби не пожежники й ікони бабусі Анюти. Ось ця висіла біля лічильника. Він розплавився. Не пустила ікона вниз вогонь. Він її не торкнувся. І скло ціле. А в цей час вікна у хаті від вогню розліталися. Друга ікона, бо її не було де повісити, лежала на горищі, загорнута в папір. Він згорів – ікона ціла. Вогонь теж зупинився. Щось на світі є, – говорить Лариса. Після пожежі як буває? Хто погорів, скрізь оббиває пороги, щоб допомогли. Є такі, що самі пальцем не поворухнуть – хтось інший їм, постраждалим, повинен плече підставити і все зробити. Лариса і Олександр не зверталися в жодну уста-

нову, аби допомогли їм з дітьми. На третій день після пожежі, оговтавшись, Олександр взяв лопату і почав копати фундамент під нову хату. З дітьми і дружиною він зимував у батьковій хаті, щоб весною перебратися в тимчасове житло – у «времянку», як у нас кажуть.

Він усе вміє Поки буде закінчений новий дім з п’ятьма кімнатами внизу і стількома ж наверху, сім’я Лашків мешкатиме в цій тимчасовій хатинці. Тепло в ній і затишно. Дві невеличких кімнати й кухні. Через стінку – сарай, три корови стоять – Марта, Снігурка і Люся.

– Ми так спішили зробити це житло! – згадує Лариса. – Стільки працювали, що майже ночували тут, рук і ніг не чули. Правда, нам люди дещо допомогли спочатку: навести «хребет», а тоді ми самі. Саша сам піч склав і плиту, хоч до цього часу він ніколи їх не ліпив.

– Він усе вміє? – не могла стриматися, щоб не запитати.

– Краще спитайте, чого він не вміє… Саша тепер будь-яку піч чи грубу може скласти. Буває, що й просять. Одна сусідка довго страждала: поки топить грубку – тепло, перестане – не нагріється. Саша склав їй чудо-піч. Казала, наче на світ народилася!.. У нас теж добре – кинеш дровець оберемок – не тільки тепло, а й жарко. Свою піч Саша любить сам топити. Дивно, коли чоловік піч топить, з рогачем стоїть, горщик ставить.

– Нічого в цьому дивного! – не ображається Олександр. – Хто ж дружині допоможе, як не я? Лариса зайнята, особливо вранці. Їй треба їхати на базар продавати молоко, а я – вдома. Що готую? Все підряд. У нас тільки одного супу не буває. Картопля з м’ясом, смажена в печі, – неперевершена страва. А ще ж млинці, вареники, плов, піца. Меню кожного дня нове.

– А молоко діти люблять?

– Ще й як! У ньому ж стільки вітамінів! Оце наші корови не доїлися, Микита з чашкою відкрив холодильник і здивовано вигукнув: – Де ж це молоко? Що, всі три корови не дояться? Такого не буває!

Родина Лашків Два братики й сестричка звикли до смачної домашньої їжі. Магазинна сметана навіть на смак не така. Сашко й торти пече! «А що їх пекти? Прочитав у книжці – і за роботу!»

– Він готує краще від мене, – признається Лариса. – Спитайте у дітей, вони підтвердять. Я й спитала у Микитки. Він, на подив мамі, сказав, як вважав за потрібне: – І мама, й тато готують дуже смачно! Молодчина! У нього ж вони найкращі в світі, невже не зрозуміло?

Усе добре, коли дружно – Не люблю, коли люди безкінечно плачуться, що погано жити, нічого їсти, а в самих городи в бур’яні, і курки у дворі немає, – небайдуже говорить Лариса. – Руки ж є – беріть і робіть! До мозолів, до сьомого поту! У нас діти ніколи голодними не ходять, вдягнуті не гірше від інших. Не розкошуємо, та все необхідне є. А без роботи ж осталися обоє. На біржі стояли. Не хочеться на когось працювати за копійки, втрачаючи людську гідність. Сашка не хотіли відпускати корів пасти, а як нам без них? Довелося теж розрахуватися. Вирішили, що зуміємо прогодувати сім’ю завдяки господарству і городу. Сміливо! У них вийшло, бо горілки не п’ють, а працювати вміють. І свиней навчилися вирощувати, і птицю, і кролів. Була одна корова – тепер три.

– Спочатку нам батько корову віддав, – розповідає Сашко. – Чекали, що отелиться, перестали доїти, а вона не тільна, всіх обдурила. Довелося здати. На її місце іншу купили. Моя бабуся віддала ще й теличку. Привів її маленьку, за рукою бігла. Лариса за голову взялася: «Коли вона виросте?» Виросла. Вже четверте теля приве-

ла. А третя корівка – від нашої телички, пожаліли ми її здавати. Лариса слухає, що Саша говорить і своє додає: «Він добрий і жалісливий до дітей і тварин особливо. Ми кролів перестали тримати через те, що не може він їх забивати. Раніше батька кликали, та його вже немає на світі. Телят теж не ріжемо, здаємо. Як взяти ніж, коли воно до тебе тягнеться, руки лиже?...» У них усе робиться дружно, без суперечок, без «не хочу», чи «не буду». Корів, правда, Олександр, як черга підходить, сам пасе, а от на городі всі стараються. Особливо Дмитрик. Щоліта, незважаючи на погодні умови, у них помідори родять. Раніше 82 сорти було, тепер трохи зменшили. Багато розсади капусти вирощують – Лариса на базарі продає. Каже, що вигідно. Біля хати аж 25 соток. Розігнатися є де. Вже Діаночка біля мами старається. І Микитка береться допомагати. Правда, спочатку помилки в нього траплялися. Думав, якось, що то бур’ян, а воно – щавель. Увесь виполов. Мама не сварилася, а пояснила, як треба.

Тільки так, а не інакше! Крім роботи по господарству, в Лашків ще одна додалася: Діану й Микитку до «Школярика» проводжати. Це далеко, в центр Корюківки, у Будинок школяра, де готують дітей, які не відвідують дитячий садок, до першого класу. Треба було одну Діану водити, бо ж вона старша від Микитки на рік і два місяці, та вирішили й хлопчика – хай вчиться розуму й спілкуванню з дітьми, пізнає світ науки. А щоб разом до першого класу віддати, ще думають. Наче й жаль, малуватий. Дівчинці в «Школярику» дуже подобається. Вона уважна, старанна, а от Микитка…

– Мамо, він же зовсім дитина! – каже Діана. – Я йому наказую: «Не їж пряники на уроці! А він дістає і їсть!» Мама посміхається, трохи журить своє хлоп’я і гладить по голові. Він справді ще маленький! Але так схожий на татка! Навіть в один день – 11 грудня – у них день народження. Дмитрику треба підтягнутися в навчанні. Хворів, дещо не засвоїв, як слід. Ти старший, отже старайся! З кожним треба поговорити, кожного зрозуміти, розрадити. Олександр полюбив хлопця, мов рідного. Це відчувається в усьому. Не кожен так зміг би… Людям у палацах не затишно, а їм у хатинці добре. Багато пережили випробувань, поки трохи піднялися на ноги. Був час, коли треба було жити на 130 гривень усією сім’єю цілий місяць. І жили! Ніколи не опускали руки, не просили гуманітарної допомоги, не чекали манни небесної. А випробування ще будуть. Будинок треба закінчити. Лариса і Олександр подивилися одне на одного: «Осилимо!» Слова тут зайві. Вони все доведуть до кінця. *** Незвичайна сім’я, правда? Лариса й Олександр Лашки не тільки з великою любов’ю піднімають на ноги аж трьох дітей – у наш час це багато! А й спрямовують їхні інтереси, прагнення назустріч Добру і Праці. Вони ні від кого не чекають блага. Не виживають, а живуть – з радістю. Дбають про добробут сім’ї й ефективність своєї садиби, не цураються ніякої роботи. Молоді, справжні господарі. Своїми діями, працелюбністю і злагодою за приклад усім: «Не опускайте руки! Надійтеся на себе. І лише на себе!» Зоя ШМАТОК м. Корюківка Фото автора

Кримінал. Обов’язок. Право

№ 7 (27838) 17 січня 2009 року

ГРАФІК

Правопорядок

Загін самооборони – проти злочинців Вночі стався напад на подружжя колишніх підприємців– пенсіонерів, які мешкають у Носівці, та пенсіонерок сіл Андріївка та Адамівка. Аферисти під різними приводами оббирають одиноких ветеранів.

Н

а захист життя мешканців райцентру, їх сімей і майна стали місцеві підприємці, організувавши загін самооборони. Ініціатором стала районна організація партії «Батьківщина» – її голова Микола Кравченко, депутати міської і районної рад, які входять до фракції БЮТ, підприємці В’ячеслав Андрушко та Микола Рябінко. До складу загону увійшли понад 80 підприємців. Загін очолив син по-

терпілих В’ячеслав Андрушко. Члени загону самооборони пройшли підготовку на базі обласного стрілецького спортивного клубу (директор Петро Титаренко). Вони передусім ґрунтовно вивчили Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку». Тепер цілодобово проводиться патрулювання об’єктів підприємницької діяльності і житлових мікрорайонів. Вирішується питання про

надання дозволу на отримання пневматичної зброї, наручників і гумових кийків. Іншою умовою вступу в загін самооборони є наявність автомобіля. Колись на патрулювання вулиць виходили народні дружини, тепер ось – загін самооборони захищатиме від посягань зловмисників різних мастей життя і майно громадян. Микола КОХАН Носівський район

Н

Стаття 368. Одержання хабара 1. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища – карається штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

ва порушила стосовно хабарника кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 368 Кримінального кодексу України.

швидкісним потягом №633 «Харків – Чернігів».

31-річного водія автомобіля з тілесними ушкодженнями доставили до хірургічного відділення Куликівської ЦРЛ, але під час транспортування він помер. А пасажир автомобіля, 48-річний мешканець

ГАМОР Іван Олексійович ТОВКАЛО Михайло Володимирович

Заступник начальника управління Заступник начальника управління Заступник начальника управління

МИЛЕЙКО Олексій Олександрович БУРЕНОК Юрій Олександрович ТИТОРЕНКО Віктор Миколайович

Щоп’ятниці З 14 до 19 години Щосуботи З 9 до 13 години Щовівторка з 9 до 13 години

Відповідальний по УМВС

Понеділок, Четвер, Субота 9.00–13.00

Щосуботи з 13 до 19 години щонеділі з 9 до 13 години

Помічник міністра внутрішніх справ відділу регіонального контролю Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС Сектор юридичного забезпечення

ЛЕПЕХА Алла Григорівна

Щоп’ятниці з 9 до 13 години

Перший заступник начальника управління Перший заступник начальника управління – начальник УБОЗ

Щосереди з 9 до 13 години

З

а повідомленням заступника начальника ГУ МНС України в Чернігівській області Валерія Приступи, рятувальники, яким допомагали колеги з Великого Устя, прибули до місця події вчасно. Завдяки їхнім оперативним діям вдалося врятувати більшу частину будівлі, але вогонь знищив покрівлю на площі близько 50 квадратних метрів та деякі меблі. Працівникам районного пожежно-рятувального підрозділу МНС про лихо повідомила місцева жителька, яка близько п’ятої години ранку йшла на роботу та помітила в середи ні школи полум’я. Крім районних рятуваль-

ників, вона також повідомила сільських пожежників та директора школи. Згодом вдалося з’ясувати причину пожежі – порушення правил пожежної безпеки під час експлуатації пічного опа-

лення, яке, до речі, такого ж віку, як і школа. Наразі долинські учні ходять до Великоустівської школи, що за кілька кілометрів від рідного села. Фото ГУ МНС України в Чернігівській області Сосницький район

На кордоні

Двоє людей загинуло на переїзді

13

Заступник начальника управління Заступник начальника управління

Щосереди з 15 до 19 години Щовівторка з 14 до 19 години Щовівторка з 13 до 19 години (у приміщенні УБОЗ, вул. Щорса, 70) Щопонеділка з 15 до 19 години Щочетверга з 14 до 19 години

У ніч з неділі на понеділок, 12-го січня, горіла Долинська загальноосвітня школа І ступеня, збудована ще у 1929 році.

Трагедії

січня, близько 9-ї години, на 137-му кілометрі автошляху «Чернігів – Прилуки – Пирятин», у Куликівському районі, сталася дорожньотранспортна пригода, під час якої загинуло двоє людей. Причина трагедії – зіткнення автомобіля ВАЗ-2103, який виїхав на залізничний переїзд, з

КАТЕРИНЧУК Іван Петрович ПОТАПЕНКО Сергій Віталійович Михайлик Олександр Григорович

Начальник управління

Згоріла школа

Довідка

Хабар у сумі 800 гривень лікар отримав за видачу листка тимчасової непрацездатності. На початку січня прокуратура міста Черніго-

прийому громадян керівництвом УМВС України в Чернігівській області

ТЕЛЕФОН ДОВІРИ УМВС: 619-700

Лікаря спіймали на хабарі ещодавно в ході перевірки оперативної інформації співробітники сектора Департаменту державної служби боротьби з економічними злочинами Чернігівського міського відділу міліції затримали «на гарячому» 36-річного лікаря-травматолога однієї з лікарень обласного центру. За словами прес-секретаря міськвідділу міліції Марини Кордик, гореескулапа затримали в його ж службовому кабінеті під час отримання хабара від 25-річного мешканця райцентру Ріпки.

9

Контрабандистське ноу-хау

з… «дотриманням гігієнічних умов»

С

смт Куликівка, від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди. Для проведення аварійних робіт залучалися співробітники МНС. Затримка руху потягу склала 28 хвилин. Фото обласного відділу ДАІ

то двадцять п’ять грамів наркотичної речовини (за попередньою оцінкою, маріхуани) нещодавно намагалася перемістити через україно-білоруський кордон 19-річна жінка, яка їхала потягом «Сімферополь – Мінськ». Наркотик у громадянки України вилучили працівники Чернігівської митниці та прикордонники у співпраці зі співробітниками правоохоронних органів. Сталося це під час оперативних заходів у пункті пропуску «Горностаївка – Терюха», що в Ріпкинському районі.

Заборонену законодавством і небезпечну для здоров’я речовину знайшли серед особистих речей пасажирки, у дорожній сумці, в напівпорожній упаковці з-під… гігієнічних пакетів. За повідомленням керівника прес-служби Чернігівської митниці Світлани Стрижак, громадянку затримали, стосовно неї склали протокол про порушення митних правил. З цього приводу начальник відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків та зброї Чернігівської митниці Василь Космач згадав про деякі інші

хитрощі, до яких вдаються порушники, аби перевезти наркотики через кордон. Так, за його словами, у січні минулого року 22-річний юнак аналогічним чином перевозив маріхуану, розфасувавши її у п’ять пачок з-під цигарок. А для того, щоб не викликати підозру, що пачки вже відкривалися, хлопець навіть наклеїв на них акцизні марки. У лютому маріхуану виявили вже у пачках з-під чаю: наркотик заховали під верхнім шаром чайних пакетиків. В іншому випадку юнак віз психотропну речовину прямо… у шприцах.

Підготував Володимир ЛИСЕНКО

10

Реклама та оголошення

Заява про екологічні наслідки діяльності

Товариство з обмеженою відповідальністю «Онікс» планує в 2009 році влаштувати автономне джерело теплопостачання для опалення власної будівлі, що розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Гончарова, 4-а. При роботі виробничого устаткування в атмосферне повітря від стаціонарних джерел надходять: оксид вуглецю, діоксид азоту, метан, оксид діазоту. Викиди шкідливих речовин в атмосферу з урахуванням існуючого фонового забруднення не будуть перевищувати нормативних. Адміністрація ТОВ «Онікс» зобов’язується дотримуватися норм і правил з охорони навколишнього природного середовища та вимог екологічної безпеки на всіх етапах експлуатації технологічного обладнання. Для ознайомлення з більш детальною інформацією про екологічні наслідки діяльності ТОВ «Онікс» звертатися за адресою: м. Чернігів, вул. Гончарова, 4-а, тел. 614-063. Територіальне управління державної судової адміністрації в Чернігівській області відповідно до п. 2 ст. 2 Закону України «Про порядок обрання та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» від 18 березня 2004 року №1625-IV повідомляє про підготовку ма-

теріалів щодо кандидатів для обрання безстроково на посаду суддів: – Ріпкинського районного суду Чернігівської області Жовтка Євгенія Анатолійовича; – Щорського районного суду Чернігівської області Шаповал Зої Олексіївни.

Приватні оголошення

Продам:

• Житловий будинок з усіма господарчими будівлями. Тел.: 8-096-364-85-45.

• Будинок у Корюківці, 64 кв. м, соломорізку, водяний титан з ванною під дрова. Тел.: 8-099-463-12-75; 8-097-721-30-33.

• Причіп до китайського трактора 1,30х2,50м. Тел.: 8-068-102-25-58.

• Шифер плоский (8 мм 08х09 м), фанеру бакелітову (8 мм 1,5х1,6 м), борти причепа л/а з алюмінію, скло заднє автомобільне ГАЗ 24 «Волга». Тел.: 60-48-83.

• Тік імпортний для наволочок, піджак жін. р-р 46 з натур. шкіри, дублянку жін. р-р 46 (Югославія), туфлі жін. р-р 36, 37 (Італія). Тел.: 60-48-83.

• Військові ватяні штани 50 розм., тканину шинельну. Тел.: 663-584.

• Причіп під бджолині вулики. 7,6 м х 2,3 м. Тел.: 8-068-10-22-558.

• УАЗ-316303 «Патріот», після аварії, дешево, можна по запчастинам, шкіряні сидіння, кондиціонер. Тел.: 8-066-774-06-54, 8-095-874-60-47.

• ЗИЛ-130 в хорошому стані. Тел.: 8-066-264-36 21 та 8-063-184-03-29.

• Будинок в смт Любеч, 40 км від Чернігова. 56 000 грн. Тел.: 8-098-712-74-74.

• Будинок в с. В. Муравінка, 0,4 га, сад, два погреби, сарай, гараж. Тел.: 8-097-898-66-91, 8-097-123-21-32.

Колектив Чернігівського обласного центру радіаційного захисту та оздоровлення населення висловлює глибоке співчуття лікарю-офтальмологу Тамарі Олександрівні Шумковій з приводу смерті батька Олександра Михайловича. Соціалісти Чернігівщини глибоко сумують з приводу тяжкої втрати – передчасної смерті Петра Івановича ПОЛТКА – голови контрольної комісії Чернігівської обласної організації Соціалістичної партії України, одного з її засновників, члена СПУ з перших днів створення партії, першого секретаря Чернігівського обласного комітету Соцпартії у 1990-х роках, принципової і прекрасної людини, яка плідно і самовіддано працювала в лавах соціалістів упродовж багатьох років, не шкодуючи власного часу, сил, здоров’я. Чернігівський обласний комітет Соціалістичної партії висловлює щире співчуття рідним, близьким, друзям Петра Івановича у зв’язку з такою непоправною втратою.

Шановні читачі!

Якщо ви хочете, щоб ваше оголошення було опубліковано, заповніть, будь-ласка, розбірливо купон, бажано друкованими літерами, вказавши всі потрібні дані про вас та про предмет оголошення. Заповнений купон надішліть листом на адресу редакції: 14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 62. Редакція залишає за собою право редагувати текст оголошення.

Купон

безкоштовного оголошення

РУБРИКА: Продам Куплю Міняю Зніму Здам

Текст оголошення (українською мовою):

Телефон, адреса:

Інформація про клієнта (заповнюється обов’язково) Прізвище, ім’я, по батькові:

Адреса: Телефон:

Підпис:

№ 7 (27838) 17 січня 2009 року

Виклики до суду Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що цивільна справа за позовом Лещенка Віктора Михайловича до Прядка Володимира Петровича про стягнення заборгованості за договором позики, призначена до розгляду на 20 лютого 2009 року на 10 год. Відповідачу потрібно з’явитися в судове засідання в указаний вище час (при собі мати паспорт). У разі неявки відповідача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення про причину неявки, справу буде розглянуто на підставі наявних в матеріалах справи даних і доказів та буде прийнято заочне рішення. Судове засідання відбудеться у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, під головуванням судді Овсієнко Ю.К. (каб. 10). Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що попередній розгляд цивільної справи за позовом Вовк Ганни Дмитрівни до Лютикова Андрія Євгеновича про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, відкладено на 28 січня 2009 р. на 10 год. Справу буде розглянуто у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, під головуванням судді Філатової Л.Б. (каб. 13). Для участі у справі як відповідач викликається Лютиков Андрій Євгенович, 17.07.1970 року народження (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Войкова, 32/54). Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки або якщо причину буде визнано судом неповажною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних та доказів. Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що відкритий розгляд справи за позовом Гончар Параски Яківни до Гончара Сергія Олексійовича, Ковтуненко Валентини Олексіївни, Гончар Олександри Олексіївни, третя особа Друга Чернігівська державна нотаріальна контора про визнання права власності на частину будинку призначено до судового розгляду на 6 лютого 2009 р. на 15 год. під головуванням судді Деркач О.Г. у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, каб. 14. Для участі у справі як відповідач викликається Гончар Олександра Олексіївна (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, пр. Перемоги, 63/15). Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідачка вважається повідомленою про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки Гончар О.О., повідомленої належним чином, або якщо причину буде визнано судом неповажною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що відкритий розгляд справи за позовом ВАТ «Банк «Демарк» до фізичних осіб – підприємців Рагимової Ольги Григорівни, Рагимова Велі Абдула Огли, Межлумян Михайла Даниловича про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до слухання 2 лютого 2009 р. на 9 год. під головуванням судді Деркач О.Г. у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, каб. 14. Для участі у справі як відповідачі викликаються Рагимова Ольга Григорівна (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. 50 років ВЛКСМ, буд. 13, кв.10), Рагимов Велі Абдула Огли (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. 50 років ВЛКСМ, буд. 13, кв.

10), Межлумян Михайло Данилович (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Шевченка, 239-Б). Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідачі вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки Рагимової О.Г., Рагимова Велі А.О., Межлумян М.Д., повідомлених належним чином, або якщо причину неявки буде визнано судом неповажною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Деснянський районний суд м. Чернігова викликає як відповідача Доценка Сергія Яковича (місце реєстрації: м. Чернігів, провул. Бойова, буд. 2-А; останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Савчука, буд. 1, кв.

145), для участі у цивільній справі №2-3379/08 за позовом Чумаченко Наталії Степанівни до Доценка Сергія Яковича про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. Судове засідання відбудеться 28 січня 2009 року о 15 год. у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, пр-т Перемоги, 141, каб. 104, суддя Кулініч Ю.П. Попереджаємо, що у разі неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення про причини неявки, справу буде розглянуто за вашої відсутності та за наявності доказів, що містяться в матеріалах справи. Щорський районний суд Чернігівської області викликає в судове засідання в особі відповідача Грищенка Павла Володимировича, який проживає за адресою: м. Щорс, вул. Шевченка, буд. 7, кв. 1, Чернігівської області, за позовною заявою Грищенко Світлани Петрівни до Грищенка Павла Володимировича про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Судове засідання відбудеться 27 січня 2009 року о 10 год. у залі судового засідання №1 Щорського районного суду Чернігівської області за адресою: Чернігівська область, м. Щорс, вул. 30 років Перемоги, 37-Б. У разі неявки відповідача в судове засідання на вказану дату, справу буде розглянуто за його відсутності. Суддя Шаповал З.О. Бахмацький районний суд Чернігівської області викликає в судове засідання Аніщенка Олександра Миколайовича, який є відповідачем у справі за позовом КП «Бахмачтепломережі» до Крамаренко Галини Миколаївни, Аніщенка Олександра Миколайовича про стягнення заборгованості за надані послуги опалення. Судове засідання відбудеться 28 січня 2009 року о 8 год. у приміщенні Бахмацького районного суду Чернігівської області за адресою: вул. Жовтнева, 42, м. Бахмач, Чернігівська область. Суддя Костенко О.Ф. Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що відкритий розгляд справи за позовом Афісової Людмили Миколаївни до Афісова Станіслава Павловича про стягнення аліментів на неповнолітню дитину та колишню дружину відкладено на 26 січня 2009 р. на 9 год. 40 хв. під головуванням судді Гордійко Ю.Г., у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, каб. 18. Для участі у справі як відповідач викликається Афісов Станіслав Павлович (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, пр-т Перемоги, б. 52, кв. 50). Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки Афісова С.П., повідомленого належним чином, або якщо причину буде визнано судом не-

поважною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Чернігівський районний суд Чернігівської області повідомляє, що судове засідання за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до Мацапури Вікторії Олександрівни та Мацапури Сергія Вадимовича (останнє відоме місце проживання: Чернігівська область, Чернігівський район, с. Селянська Слобода, вул. Космонавтів, б. 95), про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості призначено до розгляду на 28 січня 2009 р. на 9 год., під головуванням судді Шитченко Н.В. у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Воровського, 4. Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідачі вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи. Тому у разі неповідомлення про причини неявки Мацапури Вікторії Олександрівни та Мацапури Сергія Вадимовича, повідомлених належним чином, або якщо причину буде визнано судом неповажною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області повідомляє, що судове засідання за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до Кохана Олексія Івановича (останнє відоме місце проживання: м. Ніжин, вул. Шевченка, б. 11, кв. 77) та Кохан Марини Олександрівни (останнє відоме місце проживання: м. Ніжин, вул. Шевченка, б.

11, кв.77, та м. Ніжин, вул. Піонерська, б. 32), про стягнення солідарно боргу за кредитним договором призначено до розгляду на 27 січня 2009 р. на 9 год., під головуванням судді Пантелієнко В.Г. у приміщенні суду за адресою: м. Ніжин, вул. Шевченка, 57 а. Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідачі вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки Кохана Олексія Івановича та Кохан Марини Олександрівни, повідомлених належним чином, або якщо причину буде визнано судом неповажною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Чернігівський районний суд у порядку частини 9 статті 74 ЦПК України викликає в судове засідання 23 січня 2009 р. на 10 год. відповідача Бєдненка Радіона Михайловича, який зареєстрований за адресою: с. Тихоновичі, вул. Молодіжна, б. 2, кв.

3, Щорського району Чернігівської області, у справі за позовом ЗАТ «ПриватБанк» про стягнення боргу. Судове засідання відбудеться у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Воровського, 4. Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки Бєдненка Р.М., повідомленого належним чином, або якщо причину неявки буде визнано судом неповажною, справу буде розглянуто за його відсутності на підставі наявних даних чи доказів. Бахмацький районний суд Чернігівської області викликає в судове засідання Усенка Юрія Михайловича, який є відповідачем у справі за позовом Горячка Сергія Івановича до Усенка Юрія Михайловича про стягнення боргу згідно з договором купівлі-продажу. Судове засідання відбудеться 28 січня 2009 р. о 12 год. у приміщенні Бахмацького районного суду Чернігівської області за адресою: вул. Жовтнева, 42, м. Бахмач, Чернігівська область. Суддя Ковалюх В.М.

11

№ 7 (27838) 17 січня 2009 року

Ось так!

Гонки по... горизонталі К

ерівники Валентин Іскандаров та Костянтин Одненко й самі гонщики хоч куди. Постійно їздять на міжнародні змагання. Отож хлопцям з гуртка є кого наздоганяти. А якщо поговориш з цим захопленим чоловіцтвом, то одразу зрозумієш: ніяка це для них не гра, а найсправжнісіньке життя. Цікаве й, без перебільшення, натхненне. Валентин і Костянтин моделювати гоночні машинки навчалися разом – у Палаці для дітей та юнацтва у Чернігові. Потім їхні шляхи розійшлися. Костянтин навчався у Чернігові, Валентин – у Харкові, в авіаційному інституті. Але, як бачите, проектує не ракети, а

спортивні машинки. Однак дуже професійно. Мабуть, час розповісти, що ж воно таке – трасове моделювання. Ясна річ, для цих гонок потрібна невелика траса. Але й не іграшкова. Вона розташована у великій залі, має кілька ярусів і вісім «бігових» доріжок для модельок. Машинки вміщуються на долоні. Проте вони не такі прості, як здається. На одну модельку витрачається місяць кропіткої праці. Все робиться по справжньому – і рама, й двигун. А деталі настільки мікроскопічні, що диву даєшся. Одразу спадає на думку, що зібрати звичайну вантажівку, мабуть, було б легше… Коли машинка готова, її випробовують на трасі. Тут теж

Фото Віктора КОШМАЛА

Мабуть, рідко який хлопчак, та й юнак, та й чоловік, не уявляв себе Шумахером… Що ж, це і є вони, чоловічі ігри: швидка їзда, суперавтівка і – змагання! Відтак море адреналіну, перемога. Або хоч хвіст фортуни… Уявіть собі, все це можна мати і без «Формули 1». Не вірите? Завітайте до гуртка трасового автомоделювання, що при станції технічної творчості для учнівської молоді. До речі, він – єдиний у Чернігові. І хоч розташований не в головному приміщенні, в центрі, а у філіалі, на Шерстянці, все ж аж 60 підлітків відвідують цей гурток.

Сашко Бендо

треба бути майстром. Моделька, оснащена електродвигуном, розміщується на спеціальній металевій канавці. А керується пультом. Усі дані одразу виводяться на монітор комп’ютера. Головне – дуже тонко відчувати, як гоночка їде. Ой, даруйте, не їде, а буквально мчить. Бо коло вона пролітає за чотири секунди. А один тур триває три хвилини. Я, скажімо, ледве встигала слідкувати за «польотом джмеля» – звук, до речі, саме такий. А тут ще й керувати потрібно. І то вправно. Інакше місячна праця враз перетвориться на купку брухту з пластиковим салоном зверху…

– Дивно, що багато народу сюди ходить, – міркую собі вголос. – Адже заняття ніби для флегмати-

ків. Це коли збираєш машинку. Проте ж для гонок азарт потрібен. До того ж, моделі, виявляється, такі «ніжні». Раз розіб’ється, вдруге. А далі парубок махне рукою і піде до комп’ютера. Там теж гонки, чи уві сні, чи наяву. Та все, як справжнє. Невдача? То просто знову натисни кнопку – і починай спочатку…

– Все правильно, – усміхаються Валентин і Костя. – До нас записується багато, більшість, як кажуть, шукає себе, своє уподобання. А надія на кістяк – з десяток одержимих хлопців. До речі, так було й тоді, коли комп’ютерів ще ніхто й не знав. Просто технічна творчість дуже захоплююча, бо можеш щось творити сам. А потім на

змаганнях всі бачать, наскільки ти вправний гонщик – неначе крила виростають. Можна чесно зізнатися: коли твоя моделька летить трасою, здається, ти сидиш у кабіні за кермом.

– А як воно після цього у власному авто?

– А ми на великих машинах за кермом не їздимо. Принципово. Для гоночки, аби виграти змагання, треба пройти максимальний шлях за визначений час. Отож неабияку роль, крім швидкості, відіграє роль пілота. Ну, і ясна річ, пані удача. Рекордна швидкість такої машинки – понад 50 кілометрів на годину. А середня – 25-30. Картингістам така динаміка й не снилася. І якщо в «Формулі 1» мотор робить 18 тисяч обертів за хвилину, то в наших гоночках – 120-150 тисяч! Торік Костя і Валентин побували в Словакії на всесвітніх змаганнях. До речі, їздять вони тільки з власноруч зробленими моделями. Виступили нормально, потрапили до «золотої середини». У жовтні Валентин Іскандаров побував на чемпіонаті світу в Англії. А своїм найбільшим досягненням спортсмен вважає міжнародні змагання на Мальті – тоді Валентин увійшов до десятки кращих гонщиків. До речі, і Валентин, і Костя – майстри спорту. Хлопці з їхнього гуртка теж, як кажуть, не ликом

шиті. Команда чернігівських школярів-підлітків п’ять років поспіль утримувала командну першість України. Змагання проходили в Одесі, отож хлопці (бо дівчат у гуртку немає) встигали й на морі відпочити. Бувало, що з 12 призових місць (змагання відбуваються в чотирьох класах моделей) 11 медалей їхали до Чернігова. Цьогоріч парубки трішки поступилися херсонцям і привезли додому друге командне місце. Але не журяться – все ще попереду. Можливо, незабаром поїдуть до Дніпропетровська. Максим Харченко, Сашко Бендо та Влад Ляшенко, з якими познайомилася, – якраз еліта цього гуртка. Живуть вони на Кругу, в одному будинку. Максим і Влад навіть навчаються в одному класі, сьомому, у школі №10. А Сашко – у школі №17. І, без перебільшення, ці освітні заклади можуть пишатися такими «технарямипочатківцями». Олександр був переможцем чемпіонату України торік, а нині привіз із всеукраїнських змагань почесне друге місце. Влад і Максим перемагали на обласних турнірах. На запитання, чим їх приваблює такий незвичний вид спорту, хлопці відповіли, що дуже цікаво вміти робити машинки своїми руками. Нехай і справа копітка, і почасти марудна. Але те, що довго і старанно робиш, – дорогого варте.

– А якщо розіб’ється на трасі?

– Ну, то й що? Зробимо нову гоночку.

– Не шкода?

– Шкода. Але ж це не безнадійно. Нова буде ще досконалішою. Хто ж відступає після першої невдачі? Та й після другої теж?.. Людмила ПАРХОМЕНКО

®

Інститут Здоров’я Нації

20, 21, 22, 23, 24, 25 січня БЕЗКОШТОВНО Індивідуальні консультації з «ГРІНІЗАЦІЇ» «Грінізація» сприяє усуненню хвороб!!! «Грінізація» – новітня медична розробка, результат об’єднання біо- нанотехнологій та вікового медичного досвіду. Запрошую на консультації з «Грінізації». Наші лікарі мають величезний досвід і допоможуть кожному подолати «букети» хронічних захворювань, повернути здоров’я та радість життя». Генеральний директор Інституту Здоров’я Нації, Лауреат Державної Премії України А. В. БУЛАВКА – – – – – – – –

Серцево-судинні захворювання, у т.ч. атеросклероз, гіпертонія, стенокардія; Цукровий діабет, панкреатит, простатит; Захворювання шлунково-кишкового тракту; Реабілітація онкологічних хворих; Синдром хронічної втоми, вегето-судинна дистонія, головний біль, порушення сну; Захворювання суглобів; Гепатити, цирози печінки; Підвищення імунного статусу

м.

КОНСУЛЬТАЦІЇ З «ГРІНІЗАЦІЇ» ВІДБУДУТЬСЯ: 20, 21, 22, 23, 24, 25 січня Чернігів, Будинок культури «Хіміків», вул. Щорса, 23 (вхід зі зворотного боку), з 10.00 до 12.00.

23, 24, 25 січня готель «Градецький», пр-т Миру, 68 (18 поверх, конференц-зал). Початок о 14-ій год.

м.

20, 21, 22 січня Славутич, Кіноконцертний комплекс. Початок о 15-ій год.

Буде проводитись реалізація препаратів «Грінізація». Ціна 250 грн. www.izn.com.ua Інститут Здоров’я Нації, Київ, ліц. МОЗ України АБ №299091 від 22.11.2005р. «Грінізація» – висновок ДСЕЕ №05.03.03-04/50789 від 08.08.2008 р.

СУСТАВЫ БУДУТ ВАМ БЛАГОДАРНЫ

Пожалуй трудно найти человека, который за свою жизнь не испытал боли в суставах или позвоночнике. Чрезмерные физические нагрузки, болезни внутренних органов, гормональные нарушения, наряду с возрастных изменениях в тканях, постепенно разрушают костную основу и хрящевую поверхность суставов. Известно, что остеопороз, остеохондроз, артрозы – это в основном проблемы людей преклонного возраста. Но всё чаще эти заболевания обнаруживаются у молодых людей, и даже у детей. При заболеваниях суставов и позвоночника разрушается не только кость, но истончается и хрящевая ткань с образованием микротрещин. Замедлить и приостановить эти разрушения поможет «Биокосмовит Плюс» – уникальный кальциево-белковый комплекс, который содержит все необходимые вещества для построения белкового костного матрикса, формирующего костную и хрящевую ткани. Кроме кальция яичной скорлупы (ценность которого общеизвестна) «Биокосмовит Плюс» содержит белки с незаменимыми аминокислотами, углеводы и сбалансированный набор важнейших витаминов и микроэлементов. С помощью «Биокосмовит Плюс» увеличивается плотность, а значит и прочности костей, стимулируется восстановление и обновление хрящевой поверхности суставов, улучшаются обменные процессы в хрящевой ткани, а в местах её повреждения постепенно образуются волокна из соединительной ткани, создающие своеобразную прокладку, частично выполняющую функцию разрушенного хряща. После курса применения «Биокосмовит Плюс» уменьшаются или полностью исчезают боли в различных отделах позвоночника, в су-

ставах верхних и нижних конечностей, в области грудной клетки. Исчезает чувство скованности при движениях, увеличивается устойчивость при ходьбе – что особенно важно для пожилых людей. У пациентов также уменьшается головокружение, интенсивность головных болей, исчезает усталость, улучшается сон. Всем, кто страдает остеопорозом, остеохондрозом, при различного вида артрозами, имеет травмы костей, суставов и позвоночника «Биокосмовит Плюс» поможет избавиться от мучительных болей, увеличить объём движений, сохранить трудоспособность. А при повышенной потребности в кальции, белках, витаминах и микроэлементах «Биокосмовит Плюс» эффективно поможет подросткам в период интенсивного роста и формирования скелета, женщинам во время беременности, кормления грудью, менопаузы. «Биокосмовит Плюс» отмечается приятным вкусом, не имеет побочных эффектов. Спрашивайте в аптеках Чернигова! ТРК «Мегацентр», т. 61-41-96; м-н «Янтарь», т.

97-22-93; «Скарбниця здоров’я», т. 614-196, 97-22-93, 614-326; пр. Победы, 90, т. 62-59-71; ул. Пятницкая, 49, т. 67-45-00; пр. Мира, 44, т. 66-63-17; ул. Рокоссовского, 17, т. 67-19-17; ул. Комсомольская, 53, т. 67-73-66; ул. Толстого, 102, т. 4-83-72; ул. Гагарина, 4, т. 2-60-07; пр. Победы, 82, т.

4-10-43; и в других аптеках города. Заказы по почте: 01133, г. Киев, а/я 20, тел. (044) 285-80-72

Шановний акціонер!

Порядок денний: 1. Про зміни у кількісному та персональному складі наглядової ради товариства, термінах повноважень її членів та умов їх матеріального забезпечення.

2.Вирішення питання стосовно форми випуску акцій товариства та обліку прав власності на них. Правління товариства

Правління ВАТ «Облтеплокомуненерго» повідомляє, що до порядку денного позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ, які відбудуться 29 січня 2008 року о 13 год. за адресою: м. Чернігів, вул. Рокоссовського, б. 17-б (в актовому залі електроцеху) внесено додаткові питання.

Закл. госуд. сан.-эпид. экспертизы МЗУ №05.03.02-04/18564 от 31.03.08 г.

12

Остання сторінка

№ 7 (27838) 17 січня 2009 року

Ювілеї

Закоханий у журналістику Петру Громовому – 60

Ш

видкоплинний час… Це ніби вчора познайомились, а вже нашому знайомству сорок років. Було це у Ніжині, на філологічному факультеті Гоголевого педінституту. Я – першокурсник, а Петро уже був старшокурсником. Петра привела на філфак, як і більшість із нас, любов до поезії. Був він і головою літстудії, якою тоді керував Дмитро Наливайко – нині член-кореспондент Національної академії наук Украї докто їни, доктор філологічних н про наук, професор. По закінченні ву вузу разом із незаб т бутнім товаришем Васил Ні лем Нікітіним поїхали н рідну рі на Коропщину

в… районну газету «Нові горизонти». Отам і прийшла до Петра Громового закоханість у журналістику. З кожним роком його публікації ставали змістовнішими, аргументованішими, виваженими. Такими є вони і тепер. Потім рік армійської служби, два роки навчання на факультеті журналістики Вищої партійної школи у Києві, після чого став редагувати ріпкинську «районку». Уже понад двадцять років Петро Олександрович працює у «Деснянській правді». Спершу завідуючий відділом сільського господарства, а потім, уже багато літ, на неспокійній посаді заступника головного редактора. А в короткі години перепочинку подумки лине на рідку Короп-

щину, в село Криски, де, на жаль, уже з батьків нікого немає… Там, далеко, у сонячних Крисках, Де на луках висока трава До Десни пригортається низько, Мов русява твоя голова, Певно, є джерело незглибиме, У якому вода, мов снага – Не замерзла в морозяних зимах І терпка, мов калина в снігах. Із того джерела твоє слово, Що стає до газетних рядків, Що лунає і ніжно, й громово, І бентежить серця читачів. Хай же бентежать і надалі серця читачів «Деснянки» твої публікації! Володимир САПОН, заслужений журналіст України

«Ваші весни дзвінкі, мов газетні рядки»... Тетяні Баскіній – 85

З

автра ветерану «Деснянської правди» Тетяні Григорівні БАСКІНІЙ виповнюється 85 років з дня народження. Щиро вітаємо Вас з цією поважною датою, зичимо міцного здоров’я, гарного настрою, бадьорості – на довгі, щасливі роки. Нехай барвінком стелиться Ваша доля, гараздиться у родині, рясно колоситься життєва нива. З роси Вам і води! Деснянці «Все краще у моєму творчому житті пов’язане з «Деснянкою». Вона завше на пульсі життя, служить людям…» – це слова, написані знайомою не одному поколінню читачів журналісткою, нині вже ветераном, почесною авторкою «Деснянської правди» Тетяною Баскіною. Понад шість десятиліть пов’язує Тетяну Григорівну з улюбленою газетою. Адже після виходу на заслужений відпочинок вона продовжувала писати про хороших людей і цікаві події, узявши за гасло висловлювання, що пенсійні роки можуть бути не менш насиченими і результативними, ніж трудові. Це наша ювілярка довела на власно•

му прикладі. Її публікації знаходили і ще, сподіваємося, знаходитимуть свого вдячного читача. Моя співбесідниця відкриває шафу із своїм архівом, де зібрано дуже багато папок з акуратно розкладеними по роках найдорожчими, найпам’ятнішими публікаціями: про партизанську розвідницю Олену Білевич, про славну землячку Ганну Жованик, котра в роки війни у тимчасово окупованому фашистами Бахмачі врятувала життя 37 дітей, про кавалера бойових орденів Леоніда Неговського. Це був бойовий побратим по партизанському з’єднанню О.Ф. Федорова батька молодої журналіст-

К А Л Е Н Д А Р

7:51 Захід 16:26 Тривалість 8:35 Схід

•

ки, Григорія Овсійовича Баскіна… Роки журналістської праці були нелегкими, але неймовірно захоплюючими. Зустрічі з цікавими людьми, несподівані відрядження, «гаряча» інформація. Тетяна Григорівна дуже полюбила цей лаконічний і водночас промовистий жанр, небезпідставно вважаючи його головним у кожному свіжому номері. Вона й нині, перебираючи публікації, легко пригадує обставини їх написання, усі нюанси, імена, історії: закладення першої цеглини на «Хімволокні», відкриття в обласному центрі торговельного центру «Дружба», випуск дво-

П О Г О Д А Повний Місяць

11.01

За релігійним календарем сьогодні – Собор 70-ти апостолів. Преподобного Ахили, диякона Печерського. Преподобномученика Зосими і мученика Афанасія. Святки. Завтра – Навечір’я Богоявлення (Хрещенський святвечір). Священномученика Феопемпта, єпископа Нікомідійського, і мученика Феони, волхва. Преподобної Синклітикії Олександрійської. Пророка Михея. Преподобної Аполлінарії. Преподобного Фостирія. Преподобного Григорія Акритського. День строгого посту. Післязавтра – Святе Богоявлення. Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Іменинниками будуть: сьогодні – Артем, Денис, Архип, Панас, Танасій, Остап, Зосим; завтра – Григорій, Роман, Аполлінарій, Феона.

Несприятливі дні січня – 18, 23, 25, 26, 27, 30

•

мільйонної гітари на фабр фабриці музичних інструментів і ще багато-багато подій, які сьогодні вже – історія. Із задоволенням працювала невгамовна журналістка над темами свого відділу: медичними, спортивними, улюбленою природоохоронною сторінкою «Лелека», котра неодноразово перемагала на творчих конкурсах журналістів України, дуже любила готувати пізнавально-розважальну «Недільну сторінку», добірку «Рідне місто моє». Вистачало її кипучої енергії і на громадську роботу. Їй дуже пасує це слово – лідер. Така вона і є по натурі – налаштована на по-

К А Л Е Н Д А Р

ВДЕНЬ ВНОЧІ

17.01

зитив оптимістка, жвава, запальна і невтомна, яка багато років очолювала первинну журналістську організацію «Деснянки», була головою ради обласного кабінету журналістів і по сьогодні залишається активним членом правління обласного відділення Фонду миру. А ще Тетяна Григорівна є активним членом клубу колишніх фронтовичок і трудівниць тилу «Ветеран», котрий діє при міській організації Спілки жінок України. А у 2000 році стала лауреатом міського конкурсу «Жінка року». Про Тетяну Григорівну Баскіну можна розповідати ще багато, цитувати листи її читачів, героїв публікацій. Та найпам’ятніші і наймиліші серцю добрі слова, написані з нагоди різних урочистостей друзями і колегами. Тож насамкінець хочеться навести рядки одного з «деснянців», Володимира Назаренка: «Ваші весни – сади зелені І замріяна повінь ріки, Ваші весни – прудкі, мов олені, І дзвінкі, як газетні рядки». Краще не скажеш. З ювілеєм, шановна Тетяно Григорівно! Євдокія ТЮТЮННИК

•

П О Г О Д А

18.01

19.01

•

Хмарність

Опади Температура, °C

0 ... –5

Вітер (напрямок, швидкість, м/с)

Пн-З, 5–10

0 ... –5

0 ... –5

Пн-З, 7–12

Радіаційний фон, мкР/год Ніжин Остер Інші природні явища

10 13

0 ... –5

Покошичі Прилуки Ожеледиця

Пн-З, 7–12 Чернігів

12 12

0 ... –5

Семенівка Щорс

10 11 8

За даними облгідрометцентру

Співзасновники: Чернігівська обласна рада, облдержадміністрація, первинна організація журналістів редакції • Головний редактор Лариса МІЛОВА • Заступник головного редактора Петро ГРОМОВИЙ Тел. 4-44-42 • Літературний редактор Леся КОШЕЛЬ Тел. 678-200 • Відповідальний секретар Віталій АДРУГ Тел. 4-21-92 • Комп’ютерний набір Людмила ШЕВЧЕНКО • Комп’ютерна верстка та дизайн Олександр БОЖОК, Ганна ЗЕВКО, Світлана КУЗЬМЕНКО • Коректори Альона ШЕВЧЕНКО, Олександр ФАЛЬЧЕВСЬКИЙ • Відповідальна за випуск Віра ГУБАР • Телефони відділів редакції: суспільних питань 4-22-71; соціальних питань 4-44-12; гуманітарної сфери 4-21-92; реклами та оголошень 4-40-07.

• Факс 4-21-92, 4-42-35.

• Веб-сайт: www.dponline.cn.ua • Електронна пошта: despravda@ukr.net • Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 230 від 10.11.2000 р. Видавець – ВАТ «РВК «Деснянська правда» • Віддруковано в редакційновидавничому комплексі «Деснянська правда», 14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62.

• Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота).

• Тираж тижня – 38 610 • Розповсюджується по передплаті • Передплатні індекси: для індивідуальних передплатників – 61651, для підприємств, організацій – 94530, четверговий випуск – 94531.

• Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій.

• Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. позначені Знаком матеріали рекламного змісту.

• Листування з читачами – тільки на сторінках газети.