http://dponline.cn.ua
e-mail: despravda@ukr.net
№ 60 (28039) 5 червня 2010, субота
В І Л Ь Н А
ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСНА ГАЗЕТА
н а р е Ш т і!
зн а кОва пОдіЯ?
оголошено
ЩОйнО з друку
роль сина свого роду
реформу ЖкГ
стор.3 за кОнОд авСтвО
Віднині зарплату виплачуватимуть не пізніше, ніж
П
За 7 дніВ
Колаж Антона Ниманихіна
рограма економічних реформ передбачає прийняття до кінця року закону про незалежного регулятора на ринку житлово-комунальних послуг. Про це йдеться у Програмі економічних реформ України на 2010–2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», яку схвалив Комітет з економічних реформ при Президентові України 2 червня 2010 року. Згідно з документом, розміщеним на сайті глави держави, до кінця нинішнього року передбачається розробити і ухвалити закон про незалежного регулятора на ринку послуг ЖКГ. Другим етапом реформи ЖКГ передбачається до кінця 2011 року передати функції регулювання тарифів на послуги ЖКГ на центральний рівень. При цьому до кінця 2012 року передбачається збільшити кількість об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), а до кінця 2014 року – створення ОСББ на обов’язковій основі. Другий етап проведення реформи також передбачає створення ринку житлово-комунальних послуг і залучення приватних компаній через механізми державно-приватного партнерства для надання послуг ЖКГ і модернізації інфраструктури. Третій етап – до кінця 2014 року забезпечити технічне переоснащення і підвищення ресурсоефективності житловокомунального господарства. В результаті проведення реформи очікується збільшення до 70% кількості ОСББ у будинках з п’ятьма і більше поверхами, зменшення частки старих та аварійних тепломереж з 15,7% до 12%, зниження показників використання природного газу на 15% до 2014 року, зниження показників використання решти ресурсів мінімум на 3% щороку до 2014 року, забезпечення 100% обліку спожитих послуг.
у раду ВлуЧила БлискаВка
П
ід час розгляду у парламенті законопроекту про засади внутрішньої і зовнішньої політики у шпиль, встановлений на куполі Верховної Ради, влучила блискавка. У цей час у сесійній залі зникло освітлення, крім центральної люстри під куполом. туризм
Електронне табло також продовжувало працювати. Через кілька секунд освітлення відновилося. Водночас, як повідомили в апараті Верховної Ради, розряд блискавки спричинив збій у системі освітлення та телефонній підстанції парламенту, що призвело до часткового зникнення світла, виходу з
ладу на кілька секунд системи «Рада» та телефонної мережі. Однак через кілька секунд спрацювали стабілізатори напруги, і роботу всіх систем було відновлено. Спікер Володимир Литвин, назвав цю подію, що співпала із голосуванням з відмови України до вступу в НАТО, знаковою.
В «козацькій фортеці»,
як на справжній січі
стор.4–5
За матеріалами УНІАН
п е р е д п л ата–2 0 10
ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ
«Деснянську правду – вільну»
на ІІ півріччя 2010 року
І ВИГРАВАЙТЕ
цінні призи!
ПЕРЕДПЛАТНІ ІНДЕКСИ: четверговий випуск – 49088, триразовий – 49086, пільговий –
49087.
Депутати Верховної Ради прийняли за основу законопроект №4749, згідно з яким заробітна плата має виплачуватися не пізніше, ніж за 7 днів після закінчення періоду, за який проводиться виплата. За ухвалення законопроекту проголосували 266 депутатів при мінімумі – 226 голосів. Крім того, в законопроекті зазначено, що конкретні терміни виплати зарплати можуть бути встановлені нормативним актом працедавця, узгодженим із профспілкою або з іншими уповноваженими представниками трудового колективу. Чинним законодавством встановлено, що зарплата виплачується не рідше, ніж двічі на місяць, і не рідше, ніж кожні 16 днів. Проте не визначено граничні терміни її виплати. Як повідомлялося, в травні Кабінет Міністрів затвердив порядок встановлення і застосування погодинної мінімальної заробітної плати. За матеріалами «ForUm»
прОект
Гральний бізнес в україні відродиться
За ноВиМи праВилаМи
Про це повідомив голова Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Михайло Бродський. Нині Держкомітет підприємництва бере участь у підготовці законопроекту про врегулювання проблем з гральним бізнесом. Але прийнятий він буде не раніше вересня нинішнього року. Також новий закон передбачатиме видачу ліцензій на ведення гральної діяльності терміном на 7 років. Відвідувати гральні заклади можна буде тільки за наявності паспорта, а вік гравця має бути не менше, ніж 21 рік. Казино функціонуватимуть у п’ятизіркових готелях по всій території країни і в тризіркових у курортних зонах України. – Ніяких ігрових автоматів не буде, в казино гратимуть тільки багаті люди. Ліцензія коштуватиме не $150 тис., а $5 млн, – підкреслив пан Бродський. Крім того, законопроект покликаний навести порядок і з лотереями. – Новий нормативний акт передбачає лише державні лотереї, – зазначив Михайло Бродський.
cmyk
2
преса преса
№ 60 (28039) 5 червня 2010, субота
Шановні журналісти!
Слово про колегу
Сердечно вітаю вас із професійним святом!
В
аша професія надзвичайно важлива, відповідальна та суспільно значуща. Працюючи в інформаційному світі, ви день у день допомагаєте нам почути, побачити та розібратись у ситуаціях, новинах, подіях світу та неспростовних фактах. Завдяки вам ми дізнаємося про долю людей, складні життєві обставини, зміни в нашій країні та щоденну радість. І саме ви формуєте наше ставлення до всього, що відбувається навколо. Ви володієте надзвичайною силою слова, яка здатна не лише вплинути на суспільну думку, а й об’єднати та згуртувати людей. Тому я щиро бажаю, щоб ви завжди доносили до людей лише правдиву та об’єктивну інформацію. Нехай чесність, відвертість, порядність будуть не лише вашими особистісними якостями. Я бажаю, щоб ці життєві принципи стали невід’ємними правилами роботи. Сміливості, наполегливості та енергії вам для творчості і реалізації ідей та задумів. Добрих новин, яскравих сенсацій, унікальних проектів, цікавих історій на журналістській ниві та вдячних глядачів та читачів! Нехай робота супроводжується лише новими пошуками, знахідками, удачею та успіхами! Бажаю, щоб ви були справжніми майстрами слова, а своїми матеріалами спонукали людей творити добро, допомагати та не бути байдужими. І найголовніше – своєю правдою не грішили проти істини! Валерій ДУБІЛЬ, народний депутат України
О д н ієї г р у п и к р о ві
В строю
не тільки ветеранськім…
«А
ще й у журналістськім», – відразу хочеться додати. Павло Марченко, член Національної спілки журналістів України, не лише шанувальник, але й творець друкованого слова. А ще – давній друг нашої газети і її постійний автор. Правда, позаштатний. Але це тільки підкреслює його небайдужість до того, що відбувається в суспільстві, що його непокоїть, або що радує в житті. Тематичний діапазон публікацій Марченка достатньо широкий. Та в останні роки зосереджується переважно довкола роботи ветеранських організацій. Не дивно: Павло Дмитрович – керівник прес-групи обласної ради ветеранів. Напередодні 65-ї річниці Великої Перемоги Почесну грамоту Кабінету Міністрів України за вагомий особистий внесок у вирішенні соціальних проблем ветеранів війни, багаторічну сумлінну працю та активну громадську діяльність, а також ювілейну медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» Павлу Марченку вручив голова облдержадміністрації Володимир Хоменко. З роси і води Вам, наш колего і старійшино журналістського корпусу області. Фото Олександра БОЖКА
П
«Життя прожито
ланував навідатися до нього на свято Перемоги, бо знав, що кілька днів тому підвернув ногу, тому навряд чи з’явиться в «центрі». Адже від його Новосілля сюди понад чотири кілометри. Та, про всяк випадок, зателефонував. – Ні, вже «підправився», приїду потихеньку велосипедом. Так що все йтиме за програмою, – сказав Василь Тимофійович. А це означало, що приїде, піде в колоні до Меморіалу, можливо, виступить на мітингу, а потім – у Будинок культури на концерт. Відкриватимуть його, звичайно ж, виступом хору ветеранів, у якому він бере участь уже не один десяток років, а після концерту повним складом – у кафе чи ресторан (така вже традиція), почнеться неофіційна частина: розмови, спогади, знову пісні. Одним словом, домовилися зустрітись після свят… Косяненка я знаю вже понад сорок років, п’ятнадцять із них, до його виходу на пенсію (а було це майже чверть віку тому), працювали, так би мовити, під одним дахом, а з рік – і в одному кабінеті: він – завсільгоспвідділом редакції, а я – літпрацівником, його, сказати б, підручним. Не завжди й не в усьому наші погляди на життя тієї пори збігалися, але чим більше я його узнавав, тим більше дивувався його працездатності, обізнаності, спостережливості, таланту й почуттю гумору, його активності. Навіть, на його вісімдесят п’ятому, він своя людина в районній бібліотеці і в краєзнавчому музеї, у музеї Олександра Довженка і ветеранському клубі «Надвечір’я» (свого часу написав слова гімну цього клубу), і в Будинку культури. Працівники останнього якось назвали Василя Тимофійовича громадським дідом. Не буває події, визначної дати чи якогось важливого заходу, на який би він не відгукнувся, не написав у районній газеті. Ось і в номері за 8 травня його розповідь «Дума про полонених» обсягом рівно на дві третини сторінки. Вона – про початок війни, про те, як «мирним хутором, де зовсім недавно вечорами дзвеніли пісні, посунула чорною тінню тривога, й осиротіли хати та двори, тяжко відлунили болючим жіночим голосінням. Новосілля випроводжало своїх чоловіків, батьків, братів…». Серед них і Тимофія та Івана Косяненків, тобто батька й рідного
Василь Косяненко
дядька автора. Про те, як убого обмундировані, абияк озброєні, мало навчені військовій справі чернігівці не встояли проти броньованих чудовиськ ворога, що лавиною сунули на Севастополь. Під Джанкоєм простих сільських дядьків оточили і взяли в полон… Розповідається в «Думі» й про «вербовки» молоді для роботи в Німеччині, про трагедії Сосниці (розстріли на В’юнищі) й Корюківки, про те, якою ціною дісталася Перемога. Поіменно названі всі новосельці, які не повернулися й імена котрих викарбувані на гранітних плитах Меморіалу Слави. А ось інша розлога пуб лікація в номері за 10 квітня під заголовком «Жив над сивою Десною». Це, по суті, полемічний відгук на статтю «Олександр Довженко і Максим Рильський», видрукувану в райгазеті трохи раніше з нагоди 115-ї річниці від дня народження поета та відзначення цієї дати в літературно-меморіальному музеї О.П. Довженка. Справа в тому, що молоді музейні працівники тільки чули й читали, а Косяненко був присутній під час відвідин музею Максимом Тадейовичем у серпні 1960 року. Тоді поет кілька днів відпочивав на Десні разом із сином, невісткою та онуком, жив у селі Мале Устя. Про день прибуття його в музей у редакції знали раніше, і коли кореспондента послали на цю зустріч, він мав уже з собою вірша, присвяченого маститому поетові. Були в ньому, зокрема, й такі рядки. Гостей уміють зустрічати І сосничани, й десняки. Добром, привітністю багаті Сашка Довженка земляки. Хоч не шанують виноградом
І не підносять вам троянд – Плоди з довженківського саду Смачніш за всякий виноград... То був прозорий натяк на книжку поезій Рильського «Троянди й виноград». Коли на зустрічі Косяненкові надали слово для привітання, він прочитав і цей вірш. Схвильований поет вийшов із-за столу і щиро подякував авторові міцним рукостисканням. А незабаром надіслав до редакції райгазети вірш «Сосничанам», який був опублікований у номері за 10 вересня 1960 року. Немає змоги і потреби перелічувати бодай частку з того, що написано ним і видруковано уже після виходу на заслужений відпочинок. Але про одну, найголовнішу його працю, посуті, працю всього життя, не сказати не можна. Це повістьхроніка «Сполох над Убіддю», написана на основі юнацьких таємних щоденникових записів у роки фашистської окупації, в перші місяці після неї та ще протягом п’яти післявоєнних років, доки дослужував на Далекому Сході. Ось як пише про цю працю сам автор: «…Тоді я (в середині шістдесятих років – Авт.) самовпевнено відштовхнувся від берега неспокою і пустився в бентежне творче плавання, не уявляючи, коли і чим воно скінчиться, як досягну протилежного берега, що ледве мрівся на туманному обрії задуму. За плавзасоби були стоси паперу, за руховий гвинт – ручка, за мотор – неспокійне серце, за маяк – цупка пам’ять. Ця незгасна пам’ять владно вела вперед, вимогливо наказувала розповісти про жахливу біду мого покоління – війну, про друзів-ровесників, про їхню і свою обікрадену, знівечену війною юність. І те, що пережили, витерпіли, витримали, склало цю бентежну, гірку, часом болючу повість-сповідь». Автор у цій післямові про неї не згадує, але, на мій погляд, не зайвим буде зважити і ще на одну обставину, котра додавала болю, примножувала гіркоту. Відомо, що в роки окупації людям найбільше дошкуляли, капостили не німці, а свої, котрі пішли до них на службу, тобто поліцаї. У Косяненка вони були, так би мовити, двічі свої, просто рідні. Рідні дядьки по матері. Особливо той, що в повісті змальований в образі Жоржа. Того треба було остерігатися більше, ніж чужого. І це лише одна, менша частина великої біди, яка щезла за кілька днів до визволення. Друга ж,
більша, переслідує ветерана й донині. То своєрідною непроходимою вирвою, то калюжею, то шлагбаумом. Стіною поставали вони на його довгій життєвій дорозі. Хоча за всіма правовими, моральними, етичними чи якими там ще нормами син не мусить відповідати навіть за рідного батька; хоч нічого, крім добра, він нікому не бажав, навіть навпаки – вважає робити добро для людей найбільшим благом… Та повернемося ще на хвилину до повісті. У листі-рецензії відомий український прозаїк Юрій Збанацький, зокрема, писав: «…Хотілось би мені вірити, що Ваш небуденний талант цікавого оповідача не обмежився тим, що вкладено в цей твір. Так і напрошується побажання побачити зроблене початком широкоформатного твору типу «Тихого Дону» або ж багатьох довершених речей у нашій літературі… Хай Вас мобілізує внутрішня сила і настроїть на творчу хвилю. Зостаюся в надії, що Ваш талант не пригасне, що у Вас вистачить сили й енергійності розвинути його і слово своє доєднати до великої і многостраждальної нашої літератури». Останні десятиліття, як відомо, не сприяли ні героїзації, ні популяризації нашої непростої минувшини, не сприяли видавничій справі. Перша частина ніби й була поставлена «на потік», але перебудовирозбудови, розвал Союзу не дали змоги здійснити задум. Проте роботу над повістю автор продовжував. Остання, третя частина, побачила світ наприкінці 2008 року. Загальний обсяг – 470 стандартних сторінок. Видана, звичайно ж, за власний кошт, а тому наклад усього 10 примірників. Не буду стверджувати, що автор досяг «тиходонівської широкоформатності», що підліток Іван Поліщук (головний герой повісті) готовий «позмагатися», скажімо, з Григорієм Мелеховим, але що повість має велику історичну цінність, велике виховне значення – у цьому ні найменшого сумніву. У липні минулого року в такий же спосіб з’явилася поетична збірка Василя Косяненка «Відлуння тривог і радощів» (Мена, «Домінант»). «Запраглося ще однієї віршованої збірки (це вже третя – Авт.), – зізнається в післяслові автор. – Підбирав до неї згустки давнього душевного болю та сучасної бентеги серця. Не прагнув за-
К а нік ул и
Профспілка медиків оздоровлює їхніх дітей
В
ранці 3 червня 130 дітей медичних працівників області вирушили на відпочинок до Чорного моря – у селище Коблево Миколаївської області. Виконуючи обласну програму оздоровлення, затверджену облдержадміністрацією, путівки на південне узбережжя їм виділив обласний комітет профспілки працівників охорони здоров’я. Відправили дітей з Красної площі обласного центру двома великими комфортабельними автобусами «NEOPLAN». Трохи схвильовані батьки давали дітям останні напутні поради, а ті вже жили очікуванням нових вражень, знайомств, пригод і, звичайно, лагідних морських хвиль. Діти, які вже відпочивали у Коблево, розповідали новачкам, як там гарно, тож настрій у юних пасажирів був піднесений.
В поїздці школярів супроводжує лікар і 4 медсестри. Вони перебуватимуть із дітьми увесь 21-денний термін відпочинку, допомагаючи вихователям, а потім привезуть назад. Як повідомив голова обласного комітету профспілки працівників охорони здоров’я Павло Потапко, профспілка оздоровлює дітей медичних працівників 18 років поспіль. Минулого літа, за її сприяння, 790 дітлахів відпочили на морі, 400 – на місцевих базах. Цього року путівки на морське узбережжя будуть виділені 900-м дітям, 500 з яких планується відправити у червні. В таборах області профспілка планує оздоровити 1300-1500 дітей. Прес-служба управління охорони здоров’я облдержадміністрації
№ 60 (28039) 5 червня 2010, субота
з ними недарма» кидати громаду макулатурною продукцією. Скільки тих віршів треба на душу населення?» Не беруся ні коментувати, ні, тим більше, рецензувати цю збірку. Хотів би лише навести кілька «згустків» із кількох віршів (усього їх рівно п’ять десятків), аби довести, що продукція не макулатурна, що таких віршів що більше «на душу населення», то було б краще. «Як грім, гарцює вершник над рікою, Далекий шлях від Волги до Десни. Крізь шал боїв улітку і зимою До рідної він рвався сторони. Сліпив йому вогонь пекельний очі, Впивались в тіло кулі, мов джмелі, Він квапився, бо чув і вдень, і вночі, Волання й стогін отчої землі». («Визволитель», присвячено сосничанину І. Курбацькому, який першим увірвався в Сосницю 18 вересня 1943 р.). «І стійко ми свою біду терпіли, Бо весь народ терпів тоді сім бід. Та вірили несхитно в перемогу, Як в те, що пропаде всесвітнє зло! Коли б тепер нам у нову дорогу Та стільки віри, як тоді було». («Суворий початок»). «Ми були зелені, звідки нам те знати, Де блукала доля наша грозова? Наспівали тужних нам пісень дівчата – Про могилу в полі все були слова...». («Однополчанам-далекосхідникам»). «Старого крою давні гімнастерки, Шинелі – в них лиш сонце не пече. Якби ж то тільки дошкулявнам холод! Непишна форма – зовсім не біда! А то туманив мозок вовчий голод, І сила ціпеніла молода… Яке там «запевай»? Ще пайку б, другу хлібця. І суп тривкіший, не вода. І силувано тягнемо, як плуга: «Стоим на страже Родины всегда». («Спогад про «Слов’янку»). «А тепер ноша літ Наші плечі згинає… Нас все менше стає – Все на світі минає. Та серця не зважають На часину запізню: Як раніш, собі в друзі Закликаємо пісню». («Ветеранська дума»). У збірці є розділ – «Пантеон незабутніх». Під назвою кожного вірша помітка: «Пам’яті Марії Чаус», «Пам’яті моєї першої учительки…», «Пам’яті сестри…», «Пам’яті чудової співачки…», «Пам’яті дружини Віри»… Останнє – назва, а помітка в дужках – «З нею прожито майже 53 роки»:
Ти згасла сумно, наче день осінній, Затих, покірний смерті, серця стук: Ти збавилась багатоденних мук, А ми поринули в душевні голосіння». 2.03.09 р.» Відчуваю, що час поставити крапку, але є в збірці один вірш, котрий і за характером, і за обсягом (півтораста рядків) можна назвати баладою і на якому хотілося б зупинитися детальніше. Називається він «Незнищенний Фенікс» і присвячений районній бібліотеці, котра до війни розміщувалася в Будинку культури, на ту пору чи не найбільшому і найкращому в області, який називали Нардомом. У ньому стояло 850 стільців, а на сцену під час вистав могли заїжджати кіньми, волами, автомобілем… Будівлю, відступаючи, німці спалили, а ще до того, як сказано в баладі, бібліотека «Була розгромлена, розметена у прах. Щоб нею ворогам не поживиться, її свої кінчали всім на страх». Зовсім дещиця дісталася й автору. Але поки був у мандрах, поки служив (про все те в баладі сказано), «В роки злиденного післявоєння, Як зошит був у мріях школяра, Книжки брати списали дерзновенно,
повідь. Він дістає й показує звичайний шкільний зошит без підпису під номером 12. Знайшлися й перший зошит, і перший запис. Правда, без дати. Зима 1946, Північна Корея, містечко Косон, військова частина, рота зв’язку. А книжка під №1 – С. Н. Дурилін, «Лермонтов». А далі – Тихонов, Симонов... Розмовляємо в кімнатці-кабінеті господаря. Проти дверей – вікно, стіл, праворуч – ліжко, ліворуч – набита книгами шафа. Десь за стіною – друга. – І кому ж дістанеться оця «армія», хто «муштруватиме» «солдатів»? – Оля, дочка Галі, – відповідає Василь Тимофійович. Ніби тільки цього запитання й чекав. – Закінчує Глухівський педагогічний університет, їй, як мовиться, й карти в руки. Роман – той технар. Закінчив у Харкові ремісниче училище, наш аграрний ліцей, відслужив… У Толі теж – і Євген, і Олег закінчили Харківський сільгоспуніверситет, обидва на бухгалтерській роботі. Дуже путящі хлопці: не п’ють, не курять. У старшого вже своїх двійко: Тарас і Ярина. Так що я вже прадід…
Щойно з друку
Роль сина
свого роду Днями вийшла з друку у ВАТ «РВК «Деснянська правда» книга голови Чернігівського окружного адміністративного суду Віталія Добрянського під назвою «Своя роль». На перший погляд, звична справа: кожен має право видаватися. Якби не кілька суттєвих обставин.
Н Лишивши тільки дещицю добра. І серед нього збірочка непишна – Фет, Тютчев, Майков, Олексій Толстой – коштовна знахідка моя колишня, Будитель мрій про скарб свій книг на сто. А пощастило й кілька сот надбати. Чого лишень у мене так нема? Стоять книжки, як мудрості солдати, Життя прожито з ними недарма. Воскресла Феніксом і райбібліотека…». Отже, нарешті читач дізнався, з ким саме «життя прожите недарма». Не з братами чи сестрами, не з однополчанами чи кількома дружинами, а, виявляється, з книгами. Але таке відкриття хіба не провокує нове запитання: «З книгами?». Та на нього у Василя Тимофійовича готова від-
Трилогія
Тим приємніше було дізнатися, що в прадіда ще далеко не все в минулому. Хоче підготувати й видати юнацький щоденник періоду окупації... – «Сполох» – то ж усе-таки повість. А це буде документально. Шкода, що частину записів довелося закопати біля села Нова Слобода, що на Сумщині. Коли німецька авіація розбомбила череду худоби самі ледь живі залишилися, гнати вже не було чого й куди. Треба було повертатися додому, на окуповану територію. Які вже там записи і записки? Але ж багато лишилося в пам’яті!.. Так що побажаємо ветеранові не лише здоров’я і довголіття, а ще й успіхів у виконанні його задумів.
м. Сосниця
Анатолій ВИТРИКУША, член Національної спілки журналістів України
н овіт ні р озр об к и
Тривають випробування
Н
3
а військовому полігоні поблизу смт Гончарівське триває перший етап державних випробувань двох зразків вантажного автомобіля з підвищеною прохідністю КрАЗ-5133ВЕ колісної формули 4х4, виготовлених холдинговою компанією «АвтоКрАЗ». КрАЗ-5133ВЕ – новітня розробка кременчуцьких автобудівників за технічним завданням Міністерства оборони України в рамках реалізації Державної програми розвитку озброєння і військової техніки Збройних Сил України. Українське військо на сьогодні потребує до 7 тисяч автомобілів з підвищеною прохідністю і вантажопідйомністю до 6 тонн. Перед тим, як розпочати випробування на військовому полігоні, новенькі КрАЗ-5133ВЕ спочатку проходили попередні випробування на базі «АвтоКрАЗу», де наїздили по 7 тисяч кілометрів.
Нині на танкових трасах полігону в умовах бездоріжжя їм доводиться щодня долати відстань у 150 кілометрів. «Насамперед ця машина вирізняється високою прохідністю, маневреністю та зручним управлінням», – поділився враженнями водій-випробувач із двадцятип’ятирічним стажем, учасник війни в Афганістані Василь Ухналь. Державні випробування нових КрАЗів на військовому полігоні триватимуть до 10 червня, а далі, до кінця липня, КрАЗи-5133ВЕ пройдуть іспити гірськими дорогами Криму та болотистою місцевістю Херсонщини. Слід зазначити, що, починаючи з лютого 2008 року, на озброєння Збройних Сил України було поставлено 56 автомобілів підвищеної прохідності КрАЗ-6322 вантажопідйомністю до 12 тонн.
Марина БОСЬКО
аведіть приклад, коли чинний суддя, навіть такого високого статусу, як Віталій Віталійович, міг відважитися в солідному виданні сказати добре слово про кореневу систему свого роду, про незабутніх і найрідніших для нього людей. Мені, скажімо, такого видання не довелося тримати в руках. Друге. У книзі йдеться не тільки про те, яку роль зіграли вони в житті Добрянського. Він у тому родовому оркестрі Чивіліхіних-Добрянських веде і свою партію. І правильно чинить. Життя вимагає руху вперед, а пам’ять зобов’язує дорожити кращими набутками роду. Третє. Видання анотоване як документальне. Це, з одного боку, посилює довіру до слова, а з іншого – документалізм органічно поєднується з емоційно стриманими і зваженими авторськими оцінками подій, фактів і людських взаємин. Життя неодноколірне. Етапи суспільного розвитку неоднозначні. Покоління Добрянського також відчуло це на собі, не кажучи вже про його батьків, дідів і прадідів. Виважене, неупереджене і дуже бережне ставлення до пережитого, рідних і близьких відчувається з першої і до останньої сторінки видання. Тому й читаєш документальне видання не як таке за формою, а сприймаєш, як довірливу, наодинці, розмову з вимогливим читачем. Невипадково Віталій Віталійович за епіграф до книги, яка вийшла у світ напередодні 30-річного ювілею його суддівської практики, взяв слова видатного російського письменника, лауреата Державної премії колишнього СРСР, дядька по материній лінії Володимира Чивіліхіна з його роману-есе «Пам’ять»: «Пам’ять – животворна сила сьогодення, вона повниться подробицями, приваблює нерозкритими таємницями, нуртує в умах і серцях великими звершеннями предків, кличе бути гідними їх!..» Цьому завданню підпорядкована і чітко продумана структура видання. Нічого зайвого, але адекватно логіці жанру і задуму. Перший розділ «Біля витоків» присвячений родовим кореням ЧивіліхінихДобрянських, другий – незабутнім шкільним рокам, третій – першим крокам професійного становлення, четвертий – початку суддівської практики. Три наступні пов’язані зі становленням судової системи незалежної України. Період непростий, останню крапку досі не поставлено. На черзі – судова реформа. Як усе це відбувалося, Віталій Добрянський розповідає і з досвіду роботи голови Деснянського районного суду, а потім і очільника окружного адміністративного озвучує власні акценти щодо розвитку подій. Автор не шкодує задушевних, просто зворушливих слів для власної родини, надто для матері Надії Олексіївни, на жаль, уже покійної, до якого у нього було справді святе, якесь особливе синівське ставлення. Окрема сторінка в житті, яку продовжує дописувати Віталій Віталійович, – посада голови Чернігівського окружного адміністративного суду. Про перипетії організації і становлення його роботи теж ідеться у цьому виданні. Адміністративний суд покликаний захищати громадян і юридичних осіб від незаконних рішень, дій або бездіяльності органів влади, державних чиновників. Це якщо говорити максимально стисло. Нова посада – новий і рівень відповідальності. Автор готовий нести її тягар. Завершує свою книгу Віталій Добрянський розділом про друзівтоваришів, які були його наставниками або йшли в одній упряжці, просто зустрілися на життєвій дорозі і нині крокують поруч, про тих, хто уже відійшов за межу вічності і хто продовжує творити добро. Є в книзі епізод про те, як великі російські письменники Леонід Леонов і Володимир Чивіліхін готували листа на адресу Генсека Брежнєва про шкідливу ідею повернення сибірських рік на південь, у Середню Азію. Закінчивши лист, Чивіліхін звернувся до свого племінника, який тоді саме перебував у дядька в гостях: «Ти майбутній юрист. Вчися писати стисло і ємко. Великим людям ніколи читати довгі послання». Віталій Добрянський про свою роль у житті написав справді стисло і ємко, просто, без зайвої патетики. Написав, як вдячний син свого славного роду і його продовжувач. Петро ГРОМОВИЙ
cmyk
4
ТУРИЗМ ТУРИЗМ
№ 60 (28039) 5 червня 2010, субота
«Ура! Нарешті починаються канікули і відпустки, – радів син. – Ми тепер разом зможемо відпочити десь, так? Я дивилася на Сергійка і не знала, як пояснити синові, що мені не доведеться відпочити цього літа. Подивившись на мене, він промовив: «Мамо, але ж ви обіцяли. Я отримав 11 балів з української і переміг у козацьких розвагах…». Спробувала делікатно пояснити синові, що в житті не завжди все виходить так, як ми цього хочемо. Але обіцяла подбати про його відпочинок. В голові роїлися думки – куди? У літній табір? У село до бабусі? І відповідь прийшла за хвилю…», – пише у своєму листі Олена Шиліна з Ніжина. – Пригадую, як в дитинстві було весело в дитячих таборах: мандрівки, пошуки, пісні біля вогнища… Про січовий табір «Козацька фортеця», що на Черкащині, розповіла мені знайома. І коли син минулого року повернувся звідти… Про це коротенько».
Д И ТЯ Ч И Й ВІ Д П ОЧ И Н О К
В «КОЗАЦЬКІЙ ФОРТЕЦІ»,
як на справжній С Ц
ей табір організовує школа українського бойового мистецтва «Гопак». Тут все як на справжній Січі. Козаки ховають джинси в шафи, вбираються у зручні шаровари і підперізуються червоними бойовими поясами. Вони не дивляться телевізор, не «зависають» біля комп’ютера… Десять днів діти житимуть у великому козацькому наметі, дізнаються про життя та пригоди козаків, вправлятимуться у спритності і витривалості. Тут вчать шанувати рідну землю й свій народ. До того ж, у таборі відпочивають як хлопчики, так і дівчата. Для справжнього козака кінь – це не лише вірний товариш, а ще й уособлення волі. А який же козацький дитячий табір без коней? Верхова їзда корисна усім, адже має неперевершений терапевтичний ефект, допомагає поліпшити тонус м’язів, координацію рухів, поставу. Тут вчать триматися в сідлі, керувати конем, сідлати його і доглядати за ним. Найвправніші, під наглядом кінних інструкторів, зможуть освоїти основи козацького гарцювання. «Козацька фортеця» може стати першою «школою верхової їзди» для вашої дитини, та перетворити її відпочинок на захоплюючу пригоду. Уміння влучно стріляти є надзвичайно важливим для козака. Увага, точність, зосередженість, – були головними якостями хорошого стрільця. Традиційно козаки використовували легкі луки, пістолі, мушкети, рушниці, гармати. У цьому таборі є цілий арсенал луків. Під наглядом інструктора дитину навчать стріляти з пневматичної гвинтівки, метати козацькі зірки. Колись справжнім козаком вважали лише того, хто відбув хоча б один морський похід. Ну і, звичайно, умів плавати. Тут навчать керувати маленьким дерев’яним човном – довбанкою, в’язати морські вузли. А ще діти зможуть покататися на великому човні.
Професійні тренери з мистецтва бою навчать прийомам самозахисту та орудувати легкою навчальною зброєю. Із часів козаччини до нас дійшло чимало дитячих ігор, що допомагають ставати сильними, спритними, уважними, тому козацькі ігри та забави в цьому таборі – невід’ємна складова відпочинку. Мальовнича природа, серед якої розташована «Козацька фортеця» подарує можливість прогулянок лісом, полем. Юних козачат тут вчать орієнтуватися на місцевості в лісі та степу. Козаки, живучи у світі природи, досконало знали її мову і вміли користуватися її дарами. Часто вихованці тут готують фіточаї, адже дитячий табір дає знання з основ травознавства. Дітей навчають збирати лікарські рослини та пояснюють як їх застосувати у разі потреби. Життя та побут козаків, історії, легенди та перекази, військові хитрощі, неймовірні стратегії ведення бою, битви та перемоги – про все це діти зможуть дізнатися під час щоденних лекцій на свіжому повітрі. Крім того, вихованці вивчають нові козацькі, стрілецькі, повстанські, чумацькі українські пісні та мають можливість слухати у професійному виконанні козацькі думи. Тому вивчення героїчних сторінок історії України та спів – обов’язкові заняття. Влітку чимало народних свят, у яких діти беруть активну участь. А допомагають їх влаштовувати професійні творчі колективи. Так діти мають можливість долучитися до прадавніх звичаїв та обрядів. Крім того тут відбуваються зустрічі з відомими людьми: українськими письменниками, музикантами та митцями. Табір, як і справжня Січ, – чоловіча територія. Але відомо, що українки – це праправнучки амазонок, войовничих полянок, які колись жили на теренах України. Звичайно ж, для дівчат тут пропонуються не лише «лицарські завзяття», а й суто дівочі – виготовлення ляльки-мотанки, вишивання, ліплення з глини, бісероплетіння, ма-
лювання, майстер-клас із перукарського мистецтва, ази народної медицини. Думаю нудно їм не буде. Відправивши сина чи доньку в козацький табір, батьки, звичайно, хвилюються. Але, водночас, треба зрозуміти, що дитина має готуватися до дорослого життя і розуміти – комфорт, затишний будинок є не завжди і не всюди. Жити можна ще й в інших умовах. Повертаючись додому, дитина стає здоровішою, самостійнішою і досконалішою як фізично, так і духовно. Отож батьки можуть бути впевнені – вона проведе свій час не тільки цікаво, а й корисно.
ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!
З початку року ми на сторінках «Деснянки» мандрували наймальовничішими куточками України.
ДО ЗАКІНЧЕННЯ КОНКУРСУ ЗАЛИШИЛОСЯ ДУЖЕ МАЛО ЧАСУ. Тому, коли хочете й ви розповісти про свій відпочинок
і виграти головний приз –
ТУРИСТИЧНУ ПОДОРОЖ ЧЕРНІГІВЩИНОЮ –
ПОСПІШАЙТЕ!
Листи надсилайте на адресу: 14000, редакція газети «Деснянська правда – вільна» (3-й поверх), пр-т Перемоги, 62, м. Чернігів або на адресу електронної пошти: despravda@ukr.net.
Січі
№ 60 (28039) 5 червня 2010, субота
5
СА МІ КУ ШТУВАЛ И
від корюківчанки
Євгенії ЗБОРЩИК
Салат «НОВЕ СТОЛІТТЯ» ІНГРЕДІЄНТИ: відварена свинина – 250-300 г, ананаси консервовані – 1 банка, кукурудза консервована – 1 банка, оливки (фаршировані лимоном) – 1 банка, одна ріпчаста цибуля, майонез.
СПОСІБ ПРИГОТУВАННЯ: Присмак у салата кисло-солодкий, але досить пікантний. 1. Ананаси порізати (не дрібно). 2. Додати кукурудзу і розрізані навпіл оливки. М’ясо нарізати кубиками 1,5х1,5 см. 3. Цибулю нарізати кільцями і підсмажити на рослинній олії до золотистого кольору, охолодити. 4. Все змішати і заправити майонезом, витримати в холодильнику 1-2 години. І до столу!
ПРАВИЛА ПРИГОТУВАННЯ СМАЧНИХ САЛАТІВ: Готувати салат потрібно лише у скляному, емальованому чи керамічному посуді. Овочі слід нарізувати, що дрібніше, то краще. Усі салати з сирих овочів потрібно готувати безпосередньо перед подачею до столу. Зварені овочі охолоджувати необчищеними. Чистити і різати треба перед приготуванням салату. У жодному разі не можна змішувати теплі продукти з холодними. Для заправки салатів крім майонезу і сметани використовують олію – чис-
ту чи змішану з оцтом, сіллю, цукром і перцем. Щоб надати салату пікантнішого смаку, в заправки можна додавати гірчицю, гострі чи томатні соуси. Солити треба перед подачею до столу. Будь-яку олію не підливають, а крапають в салат тільки тоді, як посолили, додали оцет і перець. Подають салати у великих салатницях чи блюдах. Також можна порційно сервірувати на листі зеленої салати, скибочці білого хліба, шматочку шинки чи ковбаси. Салати краще трохи недосолювати.
ДОРОГІ КУЛІНАРИ! Раді повідомити, що
КОНКУРС «Самі куштували» ТРИВАЄ.
Чекаємо на ваші листи. Найкращі кулінарні рецепти буде надруковано на сторінках газети «Деснянська правда – вільна». Розкажіть про свої фірмові страви, якими частуєте рідних, знайомих та друзів!
Нові призи чекають своїх переможців!
Кулінарні шедеври надсилайте на адресу: редакція газети «Деснянська правда – вільна» (3-й поверх), пр-т Перемоги, 62, м. Чернігів, 14000 або на адресу електронної пошти: despravda@ukr.net. Сторінку підготували Світлана СОКОЛ та Ганна ЗЕВКО
cmyk
6
№ 60 (28039) 5 червня 2010, субота
т е ат р
Спорт Дзюдо
Все пізнається в порівнянні
Р
аніше на відповідальних змаганнях дзюдоїстів краще виступали жінки. А тепер до них підтягнулися і чоловіки. Про це красномовно свідчить відкритий кубок України з цього виду спорту, що проходив у Сумах. Тут чернігівки посіли друге місце, а представники сильної статі – четверте. А в загальнокомандному доробку ми стали третіми. Додає з кожним виступом на татамі ніжинець Олександр Воропаєв. І цього разу він блискуче боровся у ваговій категорії до 60 кг і став володарем почесного призу. Підтримала його чемпіонський виступ і вихованка чернігівського тренера Анатолія Маркіна Оксана Діденко (до 63 кг). Член збірної команди України і цього разу довела повну перевагу над суперницями. В нагороду їй за це – золота медаль. У згаданій ваговій категорії Олена Шарпата стала сьомою. Не вдалося у вирішальній фінальній зустрічі Ганні Солодських перемогти киянку Шуману Геволдян. Вже кілька разів їм доводиться боротися на найвищому рівні і сильнішою поки що є столична спортсменка. Срібна медаль дісталася Луїзі Гайнутдіновій, яка програла у фіналі Вікторії Туркс з Донецька. Бронзовими призерами повернулися додому Ігор Бурий, Марія Буйок (вона виступала із травмою). Великий крок вперед порівняно з минулорічними змаганнями зробив молодий борець Максим Мельник (до 100 кг). Він виграв три зустрічі, а потім поступився сильнішим. Але і здобуте п’яте місце оцінюється як пристойний результат (торік був 25-м). З різних поважних причин не поїхали до Сум Наталія Смаль, Аліна Бойкова та Олексій Полтавцев. Натілії Смаль тренери дали відпочити, оскільки до цього вона виступала на етапі Кубка світу у Каїрі (Єгипет). Тут чернігівка постаралася не підвести наставників збірної України. Відчули силу нашої землячки туркеня Сайда Байрам, єгиптянка Хенд Ель-саїд. Далі були поєдинки за медалі. У зустрічі з голландкою Ліндою Бондер не вдалося Наталії перемогти, зате в поєдинку за бронзову медаль вона довела свою перевагу над співвітчизницею Світланою Готфрід. До речі, у дзюдоїстів з початку травня вже почався відбір за отримання ліцензій на Олімпійські ігри-2012 року в Лондоні. У кожній ваговій категорії може брати участь в іграх тільки один представник країни. Ліцензії іменні і заміна одного учасника на іншого, що допускалося раніше, тепер неможлива. До числа кращих позмагатися у своїх вагових категоріях потраплять 14 борців. Нині за кількістю набраних очок – 228 – Наталія Смаль на 16-й позиції в категорії до 70 кг. За словами її тренера Анатолія Маркіна, спортсменці достатньо набрати 300 очок, щоб мрія про Олімпіаду здійснилася. Він вважає, що до Лондона можуть поїхати ще двоє його вихованців. Як буде, покажуть відбіркові турніри. Через кілька днів Наталія Смаль разом із Марією Буйок та Оксаною Діденко виїжджають на черговий етап Кубка світу, що відбудеться у Бухаресті (Румунія).
Ю віл еї
Життєва і творча мудрість
Валентина Судака У суботу, 5-го червня, виповнюється 60 років від дня народження заслуженого артиста України Валентина Судака, артиста драми Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Працює в театрі з 1971 року після закінчення театральної студії при Київському театрі оперети. За цей час створив близько ста прекрасних сценічних образів. Чернігівському глядачу він добре відомий і своїми ролями, і як ведучий Чернігівського Міжнародного фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі» та різних урочистих заходів на рівні міста і області. Свій ювілей він зустрічає у розквіті творчих сил, сповнений бажання самовіддано служити єдиному у своєму житті театру і чернігівському глядачу. – Валентине Івановичу, десять років тому, відзначаючи полудень віку, Ви говорили, що почуваєтеся на 25 років, а тепер на скільки? – Сьогодні мені вже 30. Секрет моєї молодості, якщо вже Ви це стверджуєте, полягає в намаганні бути щасливим саме тут і саме зараз, в любові до людей і до своєї роботи. – Одночасно з віковим ювілеєм Ви можете святкувати і творчий, тобто, подвійний ювілей, адже на чернігівській сцені Ви працюєте майже 40 років. – Але якщо врахувати навчання в театральній студії і службу в армії, які входять до загального стажу роботи, то вийде навіть більше – 43 роки. – Це рідкісне явище, коли акторський шлях починається з 17 років, зі школи – і прямо на сцену. Як так сталося? – Ніколи не забуду той день, коли вперше побачив театральну виставу. Це було в Городні, де я навчався у школі-інтернаті. А називалася вона «Сині роси». До цього я уявлення не мав, що таке театр, і раптом таке диво. Я був дуже вражений, дивився і плакав. Відтоді й запав у душу театр. Тому після закінчення школи поїхав до Києва вступати до театральної студії при театрі оперети. Так почалося здійснення моєї заповітної мрії. – А як Ви опинилися в Чернігівському театрі?
Віктор БЕРЕГОВИЙ
В е л ос п о р т
Майстер шосейних гонок ереможно
реклама
П
проїхав дорогами Криму чернігівець Анатолій Остапенко. Відомий майстер шосейних гонок став володарем Кубка України з велоспорту серед ветеранів. Сергій ГАЙДУК
– Після року навчання забрали до армії, два роки служив у ансамблі пісні й танцю Київського військового округу і одночасно ходив на заняття. Деякий час працював у балеті театру оперети. Одружився, народився син, житла не було, і вирішив поїхати на свою рідну Чернігівщину, адже я народився і виріс у селі Моровськ Козелецького району. Майже дванадцять років працював артистом балету Чернігівського театру, а потім уже прийшли і драматичні ролі. – Чи хотілося перейти до іншого театру, змінити обстановку? – Зізнаюся, було таке, але давно. Це через те, що я довго бігав у масовках, а хотілося грати великі ролі. Тому й поїхав на проби до Миколаївського театру. Мене брали, але ставка там була та сама, і квартири не обіцяли. А тут ми мали кімнату в гуртожитку, тому я відмовився. Пізніше подібних бажань не виникало. Та й перші великі ролі поступово з’явилися, а коли до театру прийшли молоді режисери Петро Ластівка і Сергій Павлов, вони почали навіть ставити під мене вистави… – А з якими режисерами Вам найбільше подобалося працювати? – Не можна відповісти однозначно, тому що кожен режисер має свою школу, і кожен робив з мене те, що хотів. Я сприймав усі режисерські настанови як учень від педагога, а не як артист від режисера. Багато дали мені і Віталій Рудницький, і Леонід Отрюх. Я постійно вчився. Останнім часом багато грав у виставах Миколи Карасьова. Тут уже була і драматургія Чехова, Фонвізіна, Гоголя, Вампілова, було на чому, як то кажуть, гострити леза майстерності. – Нині Ви також вчитеся, точніше, вже закінчуєте заочне навчання на театрознавчому факультеті Київського Національного університету театру, кіно, радіо і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. Що спонукало Вас до цього, адже маєте за плечима солідний як для студента вік, успішні ролі і, зрештою, почесне звання Заслуженого артиста України? – У нас в роду існувало правило: коли збираєшся в дорогу – готуй сухарики. Завжди треба щось мати про запас, знати, що будеш робити і як будеш жити завтра. Подумав: а що я буду робити, коли мені стукне 60? Було ж колись таке, що пенсіонерам дозволялося працювати тільки два місяці на рік. Ось чому я в 56 років знову сів на
студентську лаву, і абсолютно не шкодую, що так зробив. – Але ж, напевно, був якийсь поштовх для прийняття такого рішення, а не тільки думки про майбутнє життя-буття? – Кілька років тому мені запропонували викладати на вокальному відділенні Чернігівського музичного училища ім. Л. Ревуцького. Вже п’ять років там викладаю культуру мови, майстерність актора і сценічний рух. Маючи певний досвід і звання, мені дозволялося це робити без вищої освіти, але з часом умови змінилися: потрібен диплом. То ж я ніби вчасно все передбачив, подбав про «сухарика». – Тема Вашої дипломної роботи – «Режисер Андрій Бакіров». Зрозуміло, що ви почали працювати над нею давно, і ось знову щасливий збіг обставин – Андрій Бакіров повернувся до Чернігова, і не просто як режисер-постановник, а як художній керівник, головний режисер театру. Як Ви сприйняли його повернення? – З радістю і величезним задоволенням! Та інакше й бути не могло. Раніше, коли він працював у театрі, я багато грав у його виставах і отримував насолоду від нашої спільної роботи. З його виставами я побував на багатьох театральних фестивалях, в тому числі у Москві, Гданьську (Польща) і в Каїрі (Єгипет). Сподіваюся, що і тепер ми знайдемо спільну мову. До речі, я вже отримав роль у його майбутній виставі «Одруження Фігаро». – Ваші улюблені ролі? – На кожному етапі моєї творчості були улюблені ролі. Я радий, що дожив до 60 років, і що моя доля в театрі склалася дуже гарно. Все, про що я мріяв – збулося. Але крапку ставити не збираюся. Хочу ще багато встигнути зробити хорошого. Це допомагає мені жити і творити. – Дякую, Валентине Івановичу за розмову. Від себе особисто і від усіх Ваших шанувальників сердечно вітаю з ювілеєм, бажаю міцного здоров’я, нових творчих успіхів, такої ж любові глядача і довгого щасливого життя! Розмову вела Ольга ЗЕЛЕНСЬКА, керівник літературно-драматургічної частини театру, театрознавець
Звертайтесь до громадських приймалень Блоку Юлії Тимошенко Ви завжди можете звернутися до нас не тільки з пропозиціями і проханнями, але й отримати безкоштовні консультації, в тому числі з юридичних питань, допомогу в розв’язанні правових і соціальних проблем.
Анатолій Остапенко на дистанції
Адреса: м. Чернігів, вул. Бєлінського, 11, тел. 613-549. Час роботи: 9.00 – 18.00.
оГолоШення оГолоШення Правління Новгород-Сіверської райспоживспілки
№ 60 (28039) 5 червня 2010, субота
7
зн і м О к із С у п у т н и к а
ПРОДАЄ АВТОМОБІЛЬ
Чернігів
ГАЗ 33-07 ФУРГОН
ізотермічний пробіг складає 45 тис. км, 2006 року випуску. Звертатись в м. Н.-Сіверський, вул. Базарна, 9, за телефонами: 2-12-68, 2-17-23.
Телефон рекламного відділу газети «Деснянська правда – вільна»
– 4-40-07
NOAA-18
04.06.2010 03:48
гід р О м е т Ц е н т р п Овід О м л Я є
На погоду області впливатиме теплий сектор північного циклону. 5-го червня очікується мінлива хмарність, невеликий короткочасний дощ, місцями гроза, вдень подекуди слабкий град. Вітер південно-західний 7–12 м/сек, під час грози поривчастий. Температура повітря +21 ... +26 °C, по Чернігову +23 ... +25 °C. 6-го та 7-го червня – мінлива хмарність, вночі 5-го невеликий короткочасний дощ, в решту часу без опадів. Вітер південний з переходом на південно-західний 5–10 м/сек. Температура 6-го вночі +10 ... +15 °C, вдень +19 ... +24 °C, 7-го вночі: +8 ... +13 °C, вдень: +18 ... +23 °C Радіаційний фон по області: Семенівка, Щорс, Покошичі, Ніжин – 11, Чернігів, Прилуки – 12, Остер – 13 мкр/год. п О г О д а н а С О н Ц і ( д а н і S O H O)
ВИКЛИКИ ДО СУДУ Новозаодський районний суд м. Чернігова повідомляє, що попередній розгляд справи за позовом Бойправа Бориса Степановича до Белецького Руслана Михайловича про відшкодування шкоди, пов’язаної з невиконанням умов договору оренди щодо повернення автомобіля МАЗ у належному стані відкладено на 17 червня 2010 р. на 11 год. Справу буде розглянуто в приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, каб. 14, під головуванням судді Косач І.А. Для участі у справі як відповідач викликається Белецький Руслан Михайлович (останнє відоме місце проживання: вул. Текстильників, 6/3, м. Чернігів). Одночасно суд повідомляє, що з опублікуванням оголошення про виклик, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки Белецького Р.М., повідомленого належним чином або, якщо причину буде визнано неповажною – суд вирішить
вважається повідомленим про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини його неявки, повідомленого належним чином або, якщо причину буде визнано неповажною – суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних та доказів. Козелецький районний суд Чернігівської області викликає Корольова Едуарда Валерійовича (останнє відоме місце проживання: Чернігівська область, смт Козелець, вул. Розумовських, буд. 37) як відповідача у справі №2-656 за позовом Михайленко Ірини Олексіївни до Корольова Едуарда Валерійовича про розірвання шлюбу. Судове засідання відбудеться 22 червня 2010 року о 10 год. в приміщенні суду за адресою: Чернігівська область, смт Козелець, вул. Леніна, 7, зала №1. У разі неявки в судове засідання відповідач має повідомити суд належним чином, інакше справу буде розглянуто за відсутності відповідача за наявними у справі доказами.
справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що попередній розгляд цивільної справи за позовом Дяченко Надії Вікторівни до Груди Олександра Михайловича про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, відкладено на 11 червня 2010 року на 9 годину через неявку в судове засідання 01.06.2010 року відповідача. Справу буде розглянуто в приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, під головуванням судді Філатової Л.Б. (каб. 13). Для участі у справі як відповідач викликається Груда Олександр Михайлович, 12.01.1960 року народження (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Комсомольська, 31/5). Одночасно суд повідомляє, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач
п р и в ат ні Ог ОлО Ш е н н Я
Продам: • Установка для підстригання овець. Тел. (097) 775-26-48. • 2-кімнатну кв-ру в Городні Чернігівської обл. (3 поверх 5-поверхового будинку). Тел. 778-674. • Житловий будинок з усіма господарчими будівлями (с. Роїще Чернігівського р-ну, город 0,6 га). Тел. (096) 364-85-45.
• Терміново 6-струнну нову гітару (в-во Санкт-Петербург, відмінна якість, сучасний дизайн). Ціна 450 грн. Тел. 931-027. • 2-спальний розкладний диван в комплекті з двома кріслами, «ракушка», коричневий колір, велюр, відмінна якість. Ціна 1400 грн. Тел. (093) 287-42-02.
купон
безкоштовного оголошення
РУБРИКА: Продам Куплю Міняю Зніму Здам
Текст оголошення (українською мовою, РОЗБІРЛИВО!):
Куплю: • Дачу з будиночком або вагончиком (ділянка близько 3 соток), недалеко від Чернігова. Тел.: 971-975, (063) 479-88-11, (095) 837-05-69. • Холодильник – до 250 грн, вище за 1,20 м – до 350 грн; 2-камерний – до 450 грн; 3-камерний – до 650 грн; сучасний зимово-літній дитячий візочок – до 300 грн; дитяче ліжко – до 100 грн. Тел. 93-15-34. • Телевізор імпортний Д37, 51-54, 63-72 см, DVD, музцентр, відео- чи фотокамеру цифрові, велосипед, бінокль, човен гумовий чи металевий, бідон чи каністру алюмінієві на 10, 20-40 літрів. Тел. 930-713. • Човен будь-який, весла, бінокль, ґвинтівку чи пістолет пневматичні, велосипед, дачну ділянку з будинком, зварювальний апарат на 220В, перфоратор, дриль та інший електроінструмент, євроруберойд. Тел. 933-821. КУПЛЮ: • під знесення – будівлі, склади, заводи, ферми, підприємства, будинки, залишки споруд; а також – будматеріали, шифер, цеглу та інше. Розгляну всі пропозиції. Тел.: (097) 453-81-19, (095) 368-35-42.
Телефон, адреса:
Інформація про клієнта (заповнюється обов’язково) Прізвище, ім’я, по батькові:
Адреса: Телефон:
Підпис:
Перекриття, ремонт, фарбування дахів та інші будівельно-аварійні роботи. Наведення нових дахів. Пенсіонерам знижка. Виїзд у будь-яку область. Тел.: (099) 73-90-941, (063) 268-29-58. ЗБІР ЛІСОВИХ ЯГІД У ФІНЛЯНДІЇ: (На власному автомобілі). Детальніше за телефонами: (044) 38-30-737, (097) 99-69-960, (066) 46-64-667.
GOES-14
03.06.2010 13:06 LASCO C2 04.06.2010 06:06
календар
Сьогодні Сонце зійшло о 4 год. 53 хв., зайде о 21 год. 04 хв. День триватиме 16 годин 10 хвилин. Остання чверть (1.15). Місяць у Рибах. За релігійним календарем сьогодні – преподобного Михаїла сповідника, єпископа Синадського. Преподобної Євфросинії, ігумені Полоцької. Преподобного Паїсія Галицького. Преподобномученика Михаїла чорноризця. Петрів піст. Завтра – преподобного Симеона стовпника, на Дивній горі. Преподобного Микити, стовпника Переславського. Мучеників Мелетія Стратилата, Стефана, Іоанна, Серапіона, Калліника волхва, Феодора і Фавста і з ним 1218-ти воїнів з жінками й дітьми. Петрів піст. Післязавтра – третє знайдення глави Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. Святителя Інокентія, архієпископа Херсонського і Таврійського. Священномученика Ферапонта, єпископа Кіпрського. Петрів піст. Іменинниками будуть: сьогодні – Леонтій, Михайло, Андрій, Микита, Євфросинія, Паїсій; завтра – Геннадій, Стефан, Сусанна, Каленик, Мелетій; післязавтра – Іван, Федір, Інокентій, Ферапонт. Ц и м и д н Я м и н арОд илиСЯ
Англійський астроном і математик Джон Адамс (1819); іспанський поет Федері05.06 Кауч ко Гарсіа Лорка (1898); український футболіст і тренер Анатолій Пузач (1941). Іспанський художник, один з найвизначніших представників іспанського бароко Дієго Веласкес (1599); російський поет, ронової російської літератури 06.06 доначальник Олександр Пушкін (1799); німецький письменник Томас Манн (1875); командир більшовицьких загонів під час громадянської війни в Україні Микола Щорс (1895). Французький художник-постімпресіоніст Гоген (1848); український партизан, 07.06 Поль двічі Герой Радянського Союзу Сидір Ковпак (1887). н е С п р и Я тл и ві д ні у Ч е рв ні
19, 25, 30
ЗДАЮТЬСЯ В ОРЕНДУ
офісні та складські приміщення Тел.: 975-146, (050) 413-18-85
cmyk
остання сторінка остання сторінка 8 «Червона Рома ЄРЕМЕНКО: рута»
Ведуча рубрики Тетяна СКРИПКІНА
В і л ь н і і н т е р в’ ю
шукає таланти в Чернігівській області У Чернігові стартував конкурс найбільшого і найпрестижнішого україномовного фестивалю сучасної молодіжної музики «Червона рута».
«Рівнятися на себе»
interviews9@gmail.com
№ 60 (28039) 5 червня 2010, субота
Роман Єременко – 22 роки, студент Чернігівського Національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка, факультет початкових класів. Грає в аматорському театрі «Ілюмінатор». Фотографує для сайту «Geometria.ru», для різних компаній, а також робить фотосесії.
С
аме завдяки цьому фестивалю 90% зірок вже запалали на українському естрадному небосхилі. Серед них: Жанна Боднарук, Ірина Білик, Ані Лорак, Руслана, гурти «ВВ», «Скрябін», «Піккардійська терція» та багато інших. «Червона рута» – єдиний в Україні не комерційний проект, який цілеспрямовано підтримує саме українських виконавців. Фестиваль є конкурсним. Змагання проходять у два етапи – відбірковий та фінальний – за окремими жанрами: поп-, рок-, сучасна танцювальна, акустична та інша музика. А цього року, як повідомив під час прес-конференції один з організаторів конкурсу, депутат міської ради Володимир Ступак, до основних жанрів увійде ще й український автентичний фольклор: «Це безперечно дасть змогу відкрити нові таланти. За допомогою конкурсу молоді і, поки що, невідомі музичні виконавці стануть зірками!». Чернігівський обласний відбірковий конкурс відбудеться 3-4 липня 2010 року у Міському палаці культури. Вік учасників конкурсу (всі номінації, крім фольклору): від 10 до 35 років, у жанрі фольклору: від 5 до 35. «Перепусткою» на фестиваль є три пісні українською мовою. «Червона рута» дає шанс молодим і невідомим стати популярними, потрапити в хіт-паради, популярні теле- і радіопередачі. Сучасність і українська духовність – речі сумісні. Фестиваль «Червона рута» доводить це.
Сніжана Божок
– Чи пам’ятаєш перші знімки? – Зі школи цікавився діяльністю ЗМІ. Був позаштатним кореспондентом. Але ніяк не очікував, що бажання писати переросте в бажання фотографувати. Років три тому купив чи не найдорожчий фотоапарат. Покупку потрібно було відробити, тому працював у нічні зміни. Тепер він для мене – звичайнісінький! – Пам’ятаєш свій перший фотоапарат? – Це був Canon PowerShot S3. – Вважаєш себе аматором чи професіоналом? – Я надто самокритичний, щоб називати себе професіоналом. Але, як кажуть: «професійним фотографом є той, кому платять гроші за його роботу». А мені платять гроші. – Які зйомки були найяскравішими? – Репортажі з концертів гурту «Димна суміш». Це мій улюблений гурт, а найжвавіша публіка – це завжди яскраво! З останніх була цікава фотосесія взимку, коли модель мала позувати у білизні на снігу посеред поля. На щастя, всі залишилися здорові. – Казуси бувають? – Загалом ні. Намагаюся професійно підходити до роботи. – Як вважаєш, на кого слід рівнятися? – На себе! Адже творчість не має меж, і серед фотографів цінуються люди, які маюсь свій неповторний стиль.
Носівські читання проходили у Городні Науковці Чернігівщини започаткували нову етнокультурну традицію – читання, присвячені діяльності видатного етнографа ХІХ століття Степана Носа, який останні роки свого життя прожив у Городні. Деснянська правда – вільна
В
они розпочалися у Чернігові в педуніверситеті імені Шевченка, куди прибули етнографи, фольклористи і дослідники з Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Рильського НАН України, Чернігівського національного педуніверситету імені Шевченка, інституту історії, етнології та правознавства імені Лазаревського, Київського національного універ-
Засновник та видавець – ТОВ «Редакція газети «Деснянська правда». Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 444-93Р від 23.07.2009 р. Головний редактор Лариса Мілова. Перший заступник головного редактора Леся КОШЕЛЬ. Тел. 678-200. Заступник головного редактора Петро ГРОМОВИЙ. Керівник відділу зв’язків з громадськістю Володимир ЛИСЕНКО. Тел. 4-44-42. Відповідальний секретар Віталій АДРУГ. Тел. 4-21-92. Телефони відділів редакції: суспільно-політичних питань: 4-22-71; економіки: 4-45-42; соціальних питань: 4-41-36; гуманітарної сфери: 4-44-12; реклами: 4-40-07. Факс: 4-21-92, 4-40-07. Комп’ютерна верстка та дизайн: Олександр БОЖОК, Ганна ЗЕВКО, Світлана КУЗЬМЕНКО. Коректори: Альона ШЕВЧЕНКО, Олександр ФАЛЬЧЕВСЬКИЙ, Світлана СОКОЛ. Передплатні індекси: триразовий – 49086; триразовий пільговий – 49087 та четверговий випуск – 49088.
ситету імені Шевченка., Центру україно знавства, Чернігівського історичного музею імені Тарновського. По обіді делегація науковців прибула до Городні. Читання продовжились у міському краєзнавчому музеї, де перед науковцями виступила учениця районної гімназії, дипломантка конкурсу Чернігівського територіального відділення Малої академії наук Тетяна Кислуха. Її роботу
«Степан Данилович Ніс і національнокультурний рух ІІ половини ХІХ століття» високо оцінили наукові співробітники інституту фольклористики. Сповнені вражень, гості пообіцяли зробити Носівські читання щорічною традицією, що, можливо, стане тією об’єднуючою силою, яка так потрібна для розвитку етнографії в країні.
Адреса редакції: 14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62, 3-й поверх. Веб-сайт: www.dponline.cn.ua. Електронна пошта: despravda@ukr.net. Віддруковано у ВАТ «РВК «Деснянська правда», 14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62. Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота). Тираж тижня – 39 406. Розповсюджується по передплаті. Редакція не завжди поділяє п огляди авторів публікацій. Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. Знаком позначені матеріали рекламного змісту. Листування з читачами – тільки на сторінках газети.
Олена Костич