Деснянська правда №27893 by Admin Webmaster

СУБОТА, 6 червня 2009 р. № 62

Чернігівська обласна газета Заснована у січні 1838 року

(27893) http://www.dponline.cn.ua

e-mail: despravda@ukr.net

Головна газет газета Чернігівщини

Вітаємо! Шановні ветерани «Деснянки»!

Фото Миколи ТИЩЕНКА

Наталія Гарбуз, Віра Губар, Зоя Шматок.

Нотатки з приводу

Професійне свято численної когорти журналістів – це в першу чергу ваше свято. Майстрами пера не народжуються. І не стають ними без доброзичливого вчителя і мудрого наставника. У житті кожного з нас вони були і залишаються такими. Уклін вам! Важко сьогодні уявити «Деснянську правду» без імен патріархів газетної справи – таких, як Іван Музиченко, Андрій Фомічов, Володимир Бібчук, Володимир Савченко, Тетяна Баскіна, Лариса Махіна, Григорій Янушкевич, Лідія Кузьменко, Валентина Будко, інших їх колег за поважністю віку та з молодшого ешелону ветеранів. Спадкоємність поколінь має бути в усьому. Вона передусім – у добрих справах. Журналістика – не виняток. Публіцистичне слово особливо чутливе до спадкоємності традицій. Колектив «Деснянки» продовжуватиме ці традиції. Бо, забуваючи про минуле, ми позбавляємо себе повнокровного майбутнього, у якого міцні і надійні підвалини. Сердечно вітаємо із професійним святом! Доброго здоров’я вам передовсім! І надалі залишайтеся красиві душею, словом і помислами. Усіляких вам гараздів, наставники!

З іменем твоїм, твоя величність Слово Професійні свята – свята професій. Хороших, різних і потрібних. Бо інших просто не буває в координатах правового поля і загальноприйнятої моралі. То чом би й не мати власні іменини хоча б раз на рік? Для когось, можливо, це просто мода, для когось – добра традиція. В обох випадках сприймається позитивно, якщо і мода, і традиції заслуговують на те.

емає й безвідповідальних професій. Є безвідповідальні виконавці, дефіцит професіоналізму, як такого. Кожна професія має свою родзинку. Журналістська – не виняток. Її суспільна виокремленість, значення і особливість полягають у тому, що вона не існує поза цариною його величності Слова. Слова – друкованого, мовленого в радіоефірі чи з телеекрана. Інша особливість журналістики – вона є складовою поняття інформаційного простору. Причому – головною складовою. Як із погляду інформаційного забезпечення, так і утвердження морально-етичних параметрів і критеріїв. Звідси й висока відповідальність за слово. Заповідь «не нашкодь» однаково стосується як лікаря, так і журналіста. І ще невідомо, кого більше, бо шкода від непрофесійного лікар-

ського втручання, принаймні, не тиражується. На превеликий жаль, професіоналізм нинішніх журналістів, котрі часто не мають базової освіти, примушує бажати кращого. Виходячи на інформаційний ринок, у боротьбі за виживання нерідко зневажають, до цинізму, кращі заповіді людського роду, в тому числі й Божі. Дехто з юних випускників шкіл марить журналістикою, як можливістю висловити власну точку зору на події і факти суспільного буття, в такий спосіб самоутверджуючи себе, чого б це не коштувало іншим. Гірко, звичайно, але таких прикладів сьогодні, хоч греблю гати. Право на власну думку, на особисту позицію потрібно ще заслужити. Власним інтелектуальним і духовним багажем. Не забуваймо: журналіст починається не звідтоді, коли може

грамотно писати. Це зобов’язані і випускники школи. І не звідтоді, коли, вивчивши ази журналістської справи на профільних факультетах, з новеньким дипломом влаштувався у якийсь засіб масової інформації. А тоді, коли, поринаючи в гострі суспільні проблеми, людські біль і радість, заглиблюючись у їх першопричини, відчуває, що вони і йому болять не менше, і його совість неспокійна, а тому він просто не може не взятися за перо чи мікрофон. Тоді, вважаймо, журналіст відбувся. Зі своїм, не схожим на інші, совісним словом. Інформаційний продукт – як і будь-який інший. Тобто має свою ціну, коштує дорого, і надалі дорожчатиме. В усякому разі, протилежних тенденцій сьогодні не простежується. Якщо хтось цього не усвідомлює, то: першим не варто ви-

ходити у плавання в інформаційний простір, а другим – не братися за штурвали управління засобами масової інформації. Нинішня фінансово-економічна криза зайвий раз акцентує увагу саме на цих обставинах. Люби, Боже, правду, але в передзвонах цьогорічного журналістського фестивалю звучать не тільки мажорні ноти. Важко доводиться сьогодні комунальним (і не тільки їм) ЗМІ, надто друкованим. Принизливі борги із зарплати, з інших платежів – тут уже не до мажору, хоча терпеливість і оптимізм наших співвітчизників, схоже, справді не має межі. Даруйте, але межа виживання – не кращий стимул для творчості, виробництва якісного інформпрордукту. Простягнута рука редактора – то й портрет засновника чи співзасновників. Знову, як і вчора, говорять про роздержавлення і незалежність ЗМІ, свободу слова взагалі. Цілковитої незалежності засобів масової інформації не може бути в принципі. Відразу постає питання: незалежність від кого чи від чого? Якийсь СПД заснує газету і вона відображатиме його суспільну, фахову чи

Деснянці

іншу позицію. Інакше який сенс братися за справу? Ще одне. Будь-яка незалежність обумовлюється передусім незалежністю економічною. Далі – якістю правового поля, в якому працюють ЗМІ. Третя – позицією засновників чи співзасновників. І останнє, проте не менш важливе, – професійною й морально-етичною базою самих журналістів, головних творців інформаційного продукту. «Деснянська правда» у зв’язку з цим щиро вітає колег з інших ЗМІ зі святом і зичить, аби у них сьогодні й завтра все складалося найкращим чином, не бракувало ні коштів, ні творчих здобутків. Окреме слово до наших передплатників, читачів і просто шанувальників. Колектив «Деснянки» докладатиме зусиль, щоб періодичне видання відповідало вашим очікуванням – якнайповніше задовольняло інформаційні запити, було газетою цікавою, корисною і красивою. А нам побажайте, щоб ще й щасливою. З нашим і вашим Днем журналіста! Петро ГРОМОВИЙ

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Дорогі мешканці Чернігівщини!

ід усього серця прийміть щирі вітання з благословенним святом – Днем Святої Трійці. У цей світлий день ми приносимо додому освячене в церквах духмяне зілля, а разом з ним – мир і Боже благословення. Саме в ці дні нам треба замислитися над тим, щоб у нашій державі кожен громадянин, незалежно від походження, від віросповідання, від того, якою мовою він розмовляє, почувався захищеним. Ми спільно подолаємо труднощі, і побудуємо державу, в якій кожен матиме шанс досягти успіху. І нехай Свято Трійці надихає усіх нас на добрі справи, наповнює серця любов’ю до ближніх, дарує кожному сімейний затишок та благополуччя. Григорій МАНЬКОВСЬКИЙ, голова Чернігівської обласної організації Партії регіонів, народний депутат України

Н О В И Н И

•

Н О В И Н И

Поважай символіку!

За наругу над своїм прапором – три роки в’язниці, над чужим – два Внесено зміни до ст. 338 Кримінального кодексу України: тепер посилено відповідальність за наругу над державними символами України. Якщо хтось «образить» державний прапор, герб чи публічно «осквернить» гімн України, – сяде за грати на строк до трьох років. Крім того, залишається норма Кодексу про те, що такі дії передбачають штраф розміром до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (2550 грн.) та арешт до 6 місяців. Наруга над символікою інших держав каратиметься позбавленням волі строком до 2-х років.

Шановні колеги!

Шановні журналісти Чернігівщини!

Щиро вітаємо вас з професійним святом – Днем журналіста! урналістика – це творчість, талант, покликання душі і особистий дар людини. Вам багато дано від природи. Завдяки вашій роботі ми об’єктивно, своєчасно орієнтуємось у морі подій сьогодення. Від щирого серця бажаємо вам творчої наснаги, професійного росту, родинного благополуччя, втілення у життя всіх ваших планів, тепла у родинному домі, вірних друзів, глибокої людської поваги! Нехай кожен день вашого життя буде наповнений благополуччям та мудрістю, яка допоможе здолати всі негаразди, а впевненість у завтрашньому дні хай завжди наповнює ваші серця! З повагою

ід імені колективу Управління Служби безпеки України в Чернігівській області щиро вітаю вас з професійним святом – Днем журналіста. Ви надаєте змогу мільйонам читачів, глядачів і слухачів оперативно отримувати інформацію про найважливіші події сьогодення. Саме ви формуєте суспільну думку, сприяєте утвердженню прогресивних ідей і моральних цінностей. Ви впевнено і самовіддано стоїте на сторожі демократії, верховенства Закону, професійно і чесно служите своїй справі, своєму народу на благо України. Сподіваюсь, що й надалі ми будемо плідно співпрацювати, надаючи громадськості змогу отримувати об’єктивну інформацію про діяльність Служби безпеки України. Зичу вам невичерпної енергії і оптимізму, міцного здоров’я, щастя, достатку і благополуччя, нових плідних успіхів у вашій нелегкій але дуже цікавій і потрібній народу справі.

Начальник Управління Служби безпеки України в Чернігівській області, генерал-майор М. РОГОВОЙ

Президія обласної організації Спілки жінок України

Шановні журналісти!

правління у справах преси та інформації облдержадміністрації шле вам найщиріші вітання з нагоди професійного свята – Дня журналіста! Ми живемо в часи, коли практично жодна подія суспільного життя не оцінюється однозначно. І саме вам, професіоналам, належить доносити до людей життєву правду в усій її багатогранності. Переконані, що попри відмінність політичних поглядів, життєвих переконань, вас усіх об’єднує прагнення об’єктивності та професійної подачі інформації, любов та повага до вашого читача, слухача, глядача, довіру якого ви не маєте права зрадити. Бажаємо вам, шановні працівники преси, радіо та телебачення Чернігівщини, цікавих і непересічних інформаційних приводів, добрих сенсацій, розумних співбесідників. Хай міцними будуть ваше здоров’я і нерви, затишними оселі, коханими – чоловіки й дружини. Хай друзі ваші будуть надійними, пера – гострими, а видання й програми – популярними! Незмінної удачі вам і вдалого творчого пошуку! Управління у справах преси та інформації облдержадміністрації

Н О В И Н И

Вето Президента

•

Шановні журналісти!

рийміть щирі вітання з нагоди професійного свята. Журналістика є однією з головних підвалин, на яких ми будуємо демократичну державу та утверджуємось як сучасна європейська нація. Журналісти – майстри слова, які не творять матеріальних цінностей, але саме вони великою мірою формують свідомість громадянина, його характер, поведінку, вчинки, активну життєву позицію. Завдяки вам, шановні журналісти, мільйони читачів, глядачів і слухачів оперативно отримують об’єктивну, правдиву інформацію. Ваші матеріали поповнюють яскравими, незабутніми сторінками літопис нашої держави. На вас покладена важлива місія – стояти на сторожі демократії, професійно, самовіддано і чесно служити своїй справі, своєму народу на благо України. З Днем журналіста, дорогі друзі! Міцного здоров’я вам, натхнення, творчих здобутків в ім’я утвердження демократичних принципів у державі. Голова Чернігівської обласної організації Української народної партії Володимир СТУПАК

З днем журналіста, шановні друзі! Дорогі наші колеги! рийміть найщиріші вітання з професійним святом – Днем журналіста! Бажаємо вам і вашим родинам незрадливої долі і щастя доволі, міцного здоров’я, високої творчості і любові, шани і поваги рідних і близьких людей та шанувальників вашої невтомної репортерської та аналітичної праці. Нехай наше вітальне слово дійде до кожного з вас – наших колег – представників невтомного племені рицарів «золотого» пера та інтелектуальної думки, до всіх, хто вважає себе причетним до нашого спільного професійного свята. Шлемо вам добра і миру, сонячного творчого запалу в нелегкому творчому ремеслі людей, горде ім’я яким – журналіст незалежної України! Зі щирою шаною і повагою –

ваші колеги з відділу інформаційного забезпечення та зв’язків з громадськістю виконавчого апарату Чернігівської обласної ради

Н О В И Н И

•

Н О В И Н И

•

Розпорядження нардепів

Н О В И Н И

•

Н О В И Н И

«Шара» закінчилася

Закон про заборону «Корови, кози, поросята… Купив скутер – грального бізнесу – по порядку розрахуйсь!» здай на права на доопрацювання Віктор Ющенко ветував Закон України «Про заборону грального бізнесу» і пропонує парламенту доопрацювати його для реальної заборони цієї діяльності на певний період часу до її жорсткого законодавчого врегулювання. За повідомленням прес-служби глави держави, Президент підтримує потребу заборони грального бізнесу до вирішення питання жорсткого законодавчого врегулювання діяльності з проведення азартних ігор, організації та утримання тоталізаторів, гральних закладів тощо. Однак глава держави вважає, що цей закон порушує низку положень Конституції України, він популістський та незважений, адже спричинить втрату близько 200 тисяч робочих місць. Крім того, з набуттям чинності цього закону, гральний бізнес піде в тінь. Разом з тим, Президент пропонує Верховній Раді доопрацювати його для реальної заборони цієї діяльності на строк до її належного законодавчого врегулювання. У законі має бути передбачений чіткий правовий механізм, спрямований на усунення соціально-економічних та правових проблем, пов’язаних із забороною розважальної індустрії.

Верховна Рада України ухвалила Закон «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин». Цей закон прийняли, аби поліпшити управління і прогнозування ринків продукції тваринництва та контролю за епізоотичною ситуацією в Україні. А для цього має бути оперативна й надійна інформація про поголів’я тварин щодо статі, віку, породи та місцезнаходження. Дія закону поширюється на юридичних і фізичних осіб, що розводять, утримують, продають, забивають, утилізують тварин та надають послуги зі штучного осіменіння худоби й проводять їх виставки. Ті, хто тримає вдома тварин для власного споживання, не підпадають під цей нормативний акт. При цьому заборонено продавати й купувати продук-

ти, отримані від не реєстрованих і не ідентифікованих тварин. Рахувати будуть велику рогату худобу, коней, поросят, овець та кіз. Закон визначає, як це робитиметься. Порушення законодавства у цій сфері тягне за собою цивільну, адміністративну, дисциплінарну або й кримінальну відповідальність. Її несуть особи, винні в невиконанні розпоряджень уповноважених органів про усунення фактів порушення ідентифікації та реєстрації тварин, а також ті, хто перешкоджає уповноваженій особі контролювати дотримання вимог закону. Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім ст. 10 «Державна підтримка робіт з ідентифікації та реєстрації тварин» (вона діє з 1 вересня 2009 року).

За повідомленням прес-служби ДАІ МВС України, з січня 2010 року посвідчення на право управління транспортним засобом потрібно мати не лише водіям скутерів з об’ємом двигуна до 50 куб. см, але й водіям мопедів та квадрациклів. Згідно з ПДР, на скутері й мопеді можна їздити з 16 років, на квадрациклі й мотоциклі – з 18. Тим, хто вже має права водія з вищою категорією (наприклад, В – управління легковим авто), теоретичний іспит повторно здавати не треба, тільки практика – водіння скутера або квадрацикла. А от той, хто не має жодного посвідчення, – здають і практику, і теорію. Але і тим, і іншим потрібно мати документ про проходження 20-годинних курсів у авто школі. Коштують вони в середньому 2000 грн. (плюс бензин під час практичного навчання та екзамен у ДАІ). Підготувала Наталія ГАРБУЗ

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Благодійність

Лист у номер

Бютівці подарували бойлер для будинку дитини

Спасибі вам, добрі люди!

Чернігівської виправної колонії №44

червня активісти обласної організації БЮТ на чолі із заступником голови Чернігівської обласної організації партії «Батьківщина» Наталею Сущенко відвідали будинок дитини, що розташований у виправній колонії №44 м. Чернігова. Вони привітали вісімнадцятьох мам та їх малюків з днем захисту дітей. Нині тут перебувають 18 малят. Найменшому з них три місяці. Таких будинків дитини в Україні лише два: у Чернігові та в Одесі. Для дітлахів обладнали нове приміщення, але ніяк не могли вирішити проблему з гарячою водою. З проханням допомогти

керівництво колонії звернулося до бютівців. – Про те, що нема гарячої води, нам повідомили два тижні тому, – говорить Наталя Сущенко. – Ми вирішили не чекати свята, адже проблема надто серйозна. Уже наступного дня бойлер був у колонії, і до вечора його підключили. У будинку дитини є дві групи дітлахів: молодша – до року і старша – до трьох років. Нині тут триває ремонт, але скоро має завершитися. В кімнатах, де живуть дітки, стоять дерев’яні ліжечка, гарна чиста постіль, іграшки – все, як у звичайному садочку.

Відвідали бютівці і навчальні кімнати. У математичному класі – комп’ютери. Готуються до державної підсумкової атестації. Цього року 28 засуджених вирішили скласти випускні іспити. Є тут і місцева церква. Розташована у класному приміщенні. Є в колонії і модель однокімнатної квартири. Тут і холодильник, і мікрохвильова піч, і пральна машина, гарні меблі. – Це спеціально створена кімната, щоб жінки вчилися користуватися сучасною технікою. Знали, як можна облаштувати кімнату, – показує заступник начальника обласного управління держдепар-

таменту з питань виконання покарань Олександр Гужва. До колонії приходять студенти, які займаються з дітьми. Вони ходять з ними гуляти по місту, показують їм життя ззовні. Те, що вулицями ходять тролейбуси, їздять машини. Те, що у місті багато парків, де можна вільно прогулятися. «Діти ні в чому не винні. І те, що їхні мами позбавлені волі, не означає, що й вони мають сидіти. Тому кожен з нас повинен робити все, аби допомогти діткам», – переконана Наталія Сущенко. Прес-служба БЮТ

Поїздка до столиці

о Дня захисту дітей за підтримки народного депутата України від БЮТ президента благодійного фонду «Європа» Валерія Дубіля було організовано екскурсійну поїздку до Києво-Печерської лаври дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування (віком від 8-14 років). Всього в поїздці взяло участь 80 осіб: 40 дітей з Новозаводського району і 35 з Деснянського м. Чернігова, 5 опікунів. Всі діти були дуже задоволені. Більшість з них були в Києві вперше. Найбільше враження на дітей справили печери. Всі мали можливість помолитися і придбати святі подарунки своїм рідним. Також організатори забезпечили дітей питною водою та смачненькими пиріжками. Поліна ФЕСЮН

Увага!

Громадська приймальня народного депутата України Валерія Дубіля в м.Чернігові

переїхала з вул. Коцюбинського, 49-а, на нову адресу: вул. Магістратська, 13.

Нове в законодавстві

Державних та приватних нотаріусів

зрівняно у повноваженнях щодо оформлення спадкових прав

1 жовтня 2008 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат», метою якого є зрівняння державних та приватних нотаріусів у повноваженнях щодо вчинення нотаріальних дій, і насамперед ці зміни стосуються оформлення спадкових прав громадян.

1 червня 2009 року набрала чинності норма цього Закону щодо розширення повноважень приватних нотаріусів, зокрема, щодо оформлення спадкових прав (оформлення спадщини, вжиття заходів до охорони спадкового майна, видачі свідоцтв про право на спадщину та видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них) при умові обов’язкового підвищення ними рівня кваліфікації у цій царині діяльності. Від обов’язкового

підвищення рівня кваліфікації із спадкового права звільнялися приватні нотаріуси, які мають стаж нотаріальної діяльності не менше 10 років. На виконання вимоги щодо підвищення рівня кваліфікації з приватними нотаріусами Чернігівської області, які мають стаж нотаріальної діяльності менше 10 років, було проведено теоретичні та практичні заняття з вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів до охорони спадкового майна, вида-

чею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, та користування Спадковим реєстром. Крім того, надана можливість приватним нотаріусам області, які мають стаж нотаріальної діяльності не менше 10 років, підвищити рівень кваліфікації шляхом набуття практичних навичок на базі державних нотаріальних контор. 27 квітня 2009 року спеціально створена Голов-

ним управлінням юстиції у Чернігівській області комісія з метою реалізації Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» провела залік з приватними нотаріусами, які мають стаж нотаріальної діяльності менше, ніж 10 років, з перевірки рівня їх підготовки з теоретичних знань та практичних навичок з оформлення спадкових прав. За висновком комісії, усі приватні нотаріуси успішно склали залік та отримали свідоцтва про підвищення кваліфікації.

Таким чином, на сьогодні за оформленням спадщини (до змін в законодавстві відносилось винятково до повноважень державних нотаріальних контор), яка відкрилася з 01.06.2009 (тобто, внаслідок смерті осіб, які померли після 01.06.2009), громадяни вправі звертатися до будь-якого із 76 приватних нотаріусів області у межах нотаріального округу, за винятком Семенівського та Талалаївського районних нотаріальних округів, які, на жаль, не забезпечені послугами приватних нотаріусів. При цьому, слід зазначити, що цей Закон не змінює правовий статус державних та приватних нотаріусів. Так, відповідно до статті 31 Закону України «Про нотаріат» приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справлятимуть плату, розмір якої визначатиметься за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою. Оплата додаткових по-

Здрастуй, шановна «Деснянко»! Звертається до тебе Ольга Іванівна Євсейцева з Семенівки. Навесні у нашій родині сталася біда: дванадцятирічна донечка Наталя отримала тяжкі опіки, їй терміново потрібна була операція з пересадки шкіри. Педагоги, батьки й учні загальноосвітньої школи №5, де навчається дівчинка, прийшли на допомогу першими. І вся Семенівка підтримувала нашу родину. Голова обласної ради Наталія Романова на квітневій сесії звернулася з проханням до депутатів і всіх небайдужих людей допомогти вилікувати мою доньку. І «Деснянська правда» не залишилася осторонь. Скільки хороших людей відгукнулося, щоб врятувати Наталочку. Тому й пишу я в газету, щоб подякувати їм усім і низько вклонитися. І донорам, які кров здавали, і лікарям (особливо Василю Миколайовичу Копилю) та медсестричкам Чернігівської обласної лікарні, що допомогли поставити дитину на ноги. Тепер ми вже доліковуємося вдома. Всі мої діти біля мене – і я рада, що у світі багато добрих людей. Щастя вам і здоров’я. З повагою Ольга Іванівна ЄВСЕЙЦЕВА

слуг правового характеру, що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дій, також провадитиметься за домовленістю сторін. На нашу думку, реалізація цього Закону дозволить підвищити якість нотаріального обслуговування шляхом розподілу обсягу роботи з оформлення спадщини між державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, а також покращити доступ громадян до нотаріальних послуг, тобто, звернення громадян за оформленням спадщини не тільки до державних нотаріальних контор, а й до приватних нотаріусів, зменшить навантаження у роботі державних нотаріусів і як наслідок, позбавить потреби чекати в черзі прийому для отримання нотаріальних послуг. Олександр КАРНАБЕДА, начальник Головного управління юстиції у Чернігівській області

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Околиця

Микола ТИЩЕНКО

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ

Там, де Сож води несе... 1. Клубівка. Снується нитка життя

ихо над річкою… І справді тихо, хоч середина дня, до невеличкого сільця Нова Папірня рукою подати. Тільки хвиля хлюпоче об високий берег, та час від часу риба скидається. Досвідчений рибалка, який нас супроводжував, відразу визначив: «То жерех, а то сом». Ловити рибу в цих місцях заборонено ледь не до середини літа. І трави на луках ще не піднялися. У видолинках де-не-де стоїть вода. Весною на цих озерцях спинилися перепочити із сотню білих лебедів. Та мало хто милувався диво-птахами. Немає кому. У Новій Папірні пенсіонери доживають віку. Донедавна довкола села курилися піски на невеликих клаптиках полів. Ті лани відвоювали в природи шляхом меліорації на невгіддях і болітцях. За часів Союзу навіть береги річки оборювалися – не вистачало ріллі. А нині не те, щоб на малогумусних, на більш родючих землях самосійні переліски, знову болітця і луки. Природа бере своє, коли в неї не втручаються. На протилежному березі Сожа, за смужкою лісу, не видно білоруських сіл. Хоч вони поряд – за якихось півкілометра від берега. Біля Нової Папірні у Сож впадає річечка Немильня. А в Немильню між Старими і Новими Яриловичами ще менша річечка – потічок з такою домашньою назвою Каганець. Русло Каганця розчищають у Горностаївці, селі, де була школа з російською мовою навчання, де мова місцевих жителів – коктейль з українських, білоруських і російських слів. Та чи могло бути інакше, адже жили однією слов’янською родиною. Нині ж фактів хоч у жменю набирай: батько живе в Горностіївці, син – у білоруській Кравцовці, а онуки – в Росії. Раніше, щоб зібратися за родинним столом, кількох годин вистачало, а тепер потрібно кілька днів. Кордони розділили не лише держави, а й сім’ї. Такі реалії. І не лише в Горностаївці чи Нових Яриловичах, а і в Клубівці, звідки ми почали маршрут околицею Ріпкинщини. Красивий, привітний край. Необов’язково було звертатися до місцевої влади, люди, які зустрічалися в селах і хуторах, на луках і берегах річок, охоче розповідали про складне сьогоднішнє життя-буття, про пережите в роки війни, про те, що уміли діди і бабусі, і, на жаль, не передали дітям і онукам – про забуті ремесла. А ще з болем говорили про те, як з роками витихають їхні села, безробіття жене останніх юнаків і дівчат на заробітки у великі міста. У селах зачиняють двері школи, клуби, навіть магазини, не ремонтуються дороги. Власне, цей процес набув масштабів всієї України. Та на прикордонні з Білоруссю він настільки очевидний, адже на протилежному березі Сожа ні поля не заліснюються, ні господарства не зруйновані. Люди роботу мають. Отже, і села житимуть, діти народжуватимуться. Хоча, кажуть, добре в Україні все починалося, та реформи не тим шляхом пішли. Кажуть, без відчаю. Тутешній люд вже нічим не здивуєш. Товстошкірим став. Життя тут жодне покоління медом не напувало. Особливо дісталося тим, хто війну з фашистами пережив. І людям, і селам дісталося. Надто вже партизанській Клубівці…

и думав-гадав кріпак із білоруського села Попівка Петро Чучвага, що, втікши від панської сваволі за старе річище Сожа, назавжди залишиться в цих глухих місцях, що до нього приєднаються такі ж, як і він, сіромахи. Житимуть у куренях, займатимуться мисливством, рибальством, бондарством. Пройдуть десятиліття – і осмілілі втікачі почнуть рубати ліс і ставити хати. І лише після реформи 1861 року Клубівку визнають селом, жителів наділять землею. Пролетять роки, десятиліття. Потомки Чучваги встановлять радянську владу у Клубівці, організують колгосп «8 Березня», а затим підуть на фронти Великої Вітчизняної, в партизанські загони. Якраз за зв’язки з партизанами 14 березня 1943 року село спалять, загине понад 500 місцевих жителів. До Меморіалу жертвам фашизму вона приходить все рідше. Старість не пускає. Бабусі Ганні вже від роду дев’ять десятків скоро. Та пам’ять у колишньої вчительки місцевої початкової школи, затим сільського бібліотекаря Ганни Якимівни Логвиненко ще цупка, до деталей зберігає пережите, особливо в ті трагічні березневі дні далекого 1943 року. – Поліцаї та інші прислужники фашистів оточили село. Хіба ж думали люди, що їх будуть стріляти і палити? Коли фронт котився на схід, селяни ховалися у виритих на городах окопчиках і погрібах. Виносили туди усе нажите. Гадали, що і нову біду пересидять у схованках. Та людолови прийшли не за партизанами. Ті вже за річку подалися. Фашисти за свою поразку вирішили помститися, – розповідає бабуся Ганна. – Коли почулися перші вибухи гранат і стрілянина на краю села, ми з сім’єю теж повиносили з хати нажите. Мати вгледіла сусіда-поліцая і побігла розпитати у нього, що ж діється. Більше живою я матір не бачила, – важко зітхає бабуся. – Карателі ішли селом і палили підряд всі будинки. Молода мати Галина Чучвага вибігла з хати з немовлям у руках. Фашист багнетом

наколов дитя і викинув. У матері розірвалося серце… Всю сім’ю сторічного Родіона Колоші загнали в палаючу хату. «Звірюки, дайте хоч померти своєю смертю», – стогнав дід. А його штиком у спину і у вогонь, де вже у передсмертних муках корчилися дочка, внуки і п’ятирічний правнук. – Нас, – розповідає баба Ганна, – загнали в погріб і кинули туди гранату. Я сховалася у засіку з картоплею, підгорнувши під себе молодшу сестричку. Мені осколком голову зачепило, а сестрі ноги поранило. – Коли все стихло, дісталися ми білоруського села Карпівка. Тамтешні жителі перев’язали рани, перевдягли нас, нагодували. Клубівці жили у них доти, доки не прийшли наші солдати. – Ми не лише з карпівцями, а й з абакумівцями, як рідні, жили. У Лоєв на базар їздили. А нині білоруські села за Сожем – то вже інша країна. Щоб у гості сходити, треба в сільській раді довідку взяти, що там родичів маєш, а затим добиратися через прикордонні пости. Катер, яким плавали на базар, уже не ходить річкою. Стара Логвиненчиха та й інші клубівці, з якими розмовляли, жа-

ліє, що політики розвели два народи по обидва береги річки Сож. – Ще на початку нашої незалежності, – розповідає сільський голова Клубівки Світлана Миколаївна Губар, – у селі працював радгосп «Сож». Одних лише дійних корів було з півтисячі, а скільки відгодівельного поголів’я! Випасів довкіл села вистачало, на дешевих кормах вигідно було розвивати тваринницьку галузь. Вигідно ще на початку 90их. А вже у 1996-у радгосп реформували у колективне сільгосппідприємство, яке протягнуло до 2000 року і ліквідувалося. Непотрібним виявилося державі клубівське молоко і м’ясо. А, може, з інших міркувань загнали сільгосппідприємство в тупик. Ще за часів радгоспу в селі заклали нову вулицю. Поставили 10 одноповерхових будинків для трудівників господарства. Ще стільки ж двоповерхових взялися будувати. Фундаменти заклали, два котеджі вже готували здати в експлуатацію, та якось враз будівництво припинилося. І в господарстві справи розлагодилися. Згодом податкова служба за борги забрала цеглу з фундаменту, а як спогад про ті часи, он ті недобудови сум на людей нагонять і спогади про хай і незаможне, але стабільне життя, – ставить крапку у розмові про радгосп Світлана Губар. З початком нового століття життя у Клубівці, а особливо в малих селах Олександрівка-ІІ, Лизунова Рудня, Вир, як свічка, догорає. Якщо в радгоспі працювало більше 200 чоловік, то нині в Клубівці всього 182 жителі, з них 135 пенсіонери. Їм легше хоча б тому, що кожен місяць пенсію одержують. А як вижити решті, де роботу знайти? 22 дітей, які залишилися без школи в рідному селі, возили вчитися у Нові Яриловичі. Але часто учні залишалися вдома. Не приїжджав за ними автобус, нічим було заправити. А пішки до нового місця навчання півтора десятки кілометрів. Колись у Клубівці жили майстри, які робили дубові діжки. Їхні вироГанни Якимівни Логвиненко би на ярмарок у Ріпки возили, на всілякі виставки. Та помер останній майстер дід Михайло Гапоненко, а з ним і древнє ремесло. Нікому було передати. Юнаків у селі – на пальцях однієї руки перелічиш. Та й ті не до справи хиляться, а до чарки. Ниточка життя ще снується з усе меншого і меншого клубочка – Клубівки. Колись річка клубкувалася у цих місцях, доки не проклала собі нове русло. Старе висохло, заросло кущами і травами, подекуди і досі стоять болітця. Ці місця, де ховався од гніву панів перший поселенець Петро Чучвага, називалися Клубівкою. Згодом і село перейняло цю назву. Намотувалася на клубок років ниточка життя. А нині роки йдуть, а ниточка тоншає. Щось не так пряДо Меморіалу жертвам фашизму бабуся Ганна приходить все рідше... деться в нашій державі…

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Околиця

2. Домівка в Білорусі, дача – в Україні

ова Папірня – невеличке сільце, що крайніми хатами майже доходить до берегів Сожу. Довкіл заплавні луки, де гніздиться різноманітне птаство, далі – ліси. Хіба не жива казка! Жили в селі знамениті льонарі і картоплярі. Та позаростали поля травами і лісами. Не прийшов у ці краї інвестор. Бал родючості тутешніх земель низький, поля куценькі, порізані перелісками. Важка техніка не розвернеться. А ось худобу є де пасти, та мало бажаючих займатися тваринництвом. Жителі Нової Папірні – здебільшого пенсіонери, їм уже й корову в господарстві складно тримати. Копошаться на невеличких городиках. Кожен картоплю вирощує. Інакше

як бульбою цю культуру не називає. Воно й зрозуміло: Білорусь поруч. Та й серед жителів села білоруси зустрічаються. Навіть дачники. Любов Іванівна Драгалова їздить у село з чоловіком з Гомеля. – Ще за часів СРСР ми нагледіли в Папірні хатину. Купили її під дачу. І ось уже два з половиною десятки років їздимо в село. Звісно ж, найчастіше влітку, – говорить дачниця. Білоруська сім’я овочі заготовляє в Папірні. – Нас навіть кордон не зупинив, – каже Любов Іванівна. – Ми настільки зріднилися з тутешніми жителями, звикли до цих красивих місць, що про іншу дачу і думати не хочемо. – Жаль, відходять люди, село старіє, – з сумом говорить білоруска. Маленьке кладовище на обніжку села. Звертає на себе увагу старе гіллясте дерево у шапці лелечого гнізда. Дерево давно всохло і гніздо порожнє. Видно, не те тут місце, де птахи мають продовжувати життя. А он і друге дерево. Теж висохле і теж з лелечим гніздом. – Он бачите стела і квіти, – показав на впорядковану могилу місцевий житель Микола Канцеревенко. – То наш воїн-афганець Микола Волохін. Посмертно нагороджений орденом «Червоної Зірки». Родичів у «афганця» у селі не залишилося. Батьки повмирали, хата розвалюється і од старості, і од самотності. Та є в покійного два рідні брати. Живуть вони в Білорусі, та не забувають, що на батьківщині похований брат. Відвідують могилку. На більшості могил старі, подекуди вже порослі мохом дерев’яні хрести. Видно, що їх майстер робив.

– Був у нас дід Андрій, – розповів Микола Канцеревенко. – Він один на все село такі різьблені хрести робив. А он і його могилка із незвичним хрестом. Сам собі дід заготовив. Немає вже у Новій Папірні майстрів по дереву. Старі відійшли, а молодь у міста виїхала. У пошуках роботи. Хоч тут і райське місце, та блага з неба не падають. Треба ж людям десь на прожиття заробляти, ось і залишають облаштовані гнізда, розлітаються по світу. І, на жаль, більшість уже ніколи не повертається на батьківські пороги.

– Радгоспу не стало у 1996 році. На його базі трохи попрацювала агрофірма «Полісся» та й вона розвалилася. Люди живуть з того, що збирають у лісі ягоди і гриби і здають їх підприємцям або ж продають на трасі. Перші лисички беруть по 20 гривень за кілограм, а потім ціна знижується до 7 гривень. Чорниця протягом збирального сезону теж відчутно падає в ціні. Селян і тут намагаються ошукати. У селі ще понад 600 жителів, та молоді мало. У малих селах, які розташовані на території сільради, як і всюди, життя затухає. Нові Яриловичі ще тримаються. – Якщо раніше село знали завдяки норковій фермі, – каже секретар

4. Ремесло Горностаївки

Микола Павлович Супруненко та його дружина Тетяна Іванівна: «Наші бурки ще продають на базарах...»

Любов Іванівна Драгалова їздить в село з Гомеля

3. Жива вода Нових Яриловичів

ові Яриловичі перерізає гомінка автотраса, тут центр сільради. Село ще живе, хоч безробіття давно постукало у вікна більшості жителів. У 80-ті та й ще у 90-ті роки у селі міцно стояв на ногах радгосп. Славився він своєю звірофермою. Вирощували тут норку, цінне хутро якої розходилося по всій великій країні СРСР. Люди мали роботу, добре заробляли. Та нашій державі, як згодом виявилося, такий промисел ні до чого. Нині од звіроферми практично нічого не залишилося. Та є ще два сторожі, які наглядають за порожніми приміщеннями. Ще продаються дротяні клітки. Секретар сільради Ніна Котляр розповідає:

сільради, – то нині до нас їдуть набрати живої води з джерела. Відразу за сільрадою невисока гора, усіяна в’язами. Деревам уже літ та й літ. Хоч, розповідають старожили, колись на цьому узвишку стояла церква. Попід горою річечка Немильня тече. Церкву давно зруйнували. Тривалий час правилася служба в пристосованому приміщенні. А недавно збудували нову церкву. Гора, яку називають Силовою, може, від радості, що знову в селі з’явився Божий храм, просльозилася. Потекли з неї джерельні струмки. Біля одного облаштували капличку, освятили її. Воду з джерела здавали в спеціальну лабораторію на

аналіз. Виявили в ній чимало срібла. – Навіть у 30-градусні морози джерело не замерзає, – каже секретар сільради. – Хоч вода, бачите, повільно тече. Якби так з крану, то і при 5-10 градусах замерзла б. Втамувавши спрагу живою водою з джерела в Нових Яриловичах, поїхали в Горностаївку – село, що теж сусідить з Білоруссю і має одну особливість: тут колись люди не тільки в колгоспі важко на хліб заробляли, але й з власної справи – шили валянки, не оті з валяної вовни, а з сукна чи з солдатських шинелей, а ще клеїли колоші з гуми. У селі це зимове взуття називають бурками, рідше бахилами, чунями.

Біля одного з джерельних струмків облаштували капличку, освятили її...

урки, бухавки, бахили, чуні, резини… Як би не називали валянки і гумові колоші в Горностаївці, та це зимове взуття й досі охоче носять у селах. Воно тепле, легке, зручне і носиться довго. – Калі рєзіна добре склеєна, – з білоруським акцентом говорить Микола Супруненко, то чуням зносу не буде. – З сукна бурки не такі крєпкі, як з солдатської шинелі. А вату беремо з старих матраців, за цим матеріалом раньше в Ленінград їздили. Микола Павлович Супруненко з того роду, який започаткував у Горностаївці це ремесло – пошиття теплого зимового взуття, використовуючи матерію і гуму. Після Жовтневої революції селяни в Горностаївці багатшими не стали, хоч і наділили їх шматками землі. Ходили здебільшого в личаках, а взимку обмотували ноги онучами. У діда Миколи Супруненка був рідний брат Микита. Так сталося в житті чоловіка, що доля зводила його у Вірменію. Там чоловік звернув увагу на взуття місцевих жителів. З добротного сукна вони шили валянки, колоші клеїли з гуми. Дід привіз таку колошу в рідне село. Обережно розклеїв її, роздивився і собі спробував змайструвати таке взуття. Вийшло. Валянки шити було простіше. Отож ще до війни у Горностаївці рід Супруненків започаткував своє ремесло. Взуття сподобалося не лише місцевим жителям, а й мешканцям навколишніх сіл. Та пошиттям валянок і клеєнням колош зайнялися переважно горностаївці. Ця справа навіть у радянські часи, коли будь-який бізнес розцінювався як спекуляція, стала для багатьох джерелом добробуту. Колоші клеїли з гуми старих шин. – Після війни можна було дістати рєзіну з американських машин, – розповідає Микола Супруненко. – Ото вже легкі і крєпкі були чуні. Дружина Супруненка Тетяна Іванівна, як і чоловік, до середини 70-их років у місцевому радгоспі працювала. Сімейним бізнесом займалися вечорами. А коли почали видавати патенти на пошиття валянок, як мовиться, обіруч взялися за справу. А колоші клеїли і продавали з-під поли. За це влада карала штрафами. – Та і тоді люди шукали рєзіну і робили добре діло, – каже Микола Павлович. Дружина нині на ноги нездужає. – Другу групу не дали, бо хабаря не однесла, – каже. – Пенсія мінімальна. Добре хоч діти дорослі. Живуть у Білорусі, та додому приїжджають. Батькам од них поміч велика. У селі давно немає радгоспу. Школу закрили. Колись багато бляшаних дахів добротних хат горностаївців виблискували на сонці цинком. Нині теж дахи під цинкованою крівлею, та іржа їх б’є, чистити нікому. Відживає село. І справа, яка колись годувала Горностаївку, пригасає, як залишене багаття. – Дорого нині матеріал купляти і обувка вже так легко не продається, – каже старий майстер Супруненко. – Та ще наші бурки продаються на базарах. І буде на них попит, бо ж взуття легке і тепле. Ось тільки б майстри не перевелися… Ріпкинський район

Завтра – День працівників водного господарства України

відпрацьовуємо регламенти транскордонного моніторингу, розробляємо плани і графіки практичних заходів. На засіданнях обговорюємо питання інвентаризації транскордонних водних об’єктів і встановлюємо джерела забруднення в їх басейнах, складаємо переліки пунктів спостережень за гідорохімічним і радіологічним станом поверхневих вод на транскордонних ділянках, розглядаємо питання по підготовці до пропуску весняної повені, заходи щодо відтворення та охорони водних об’єктів тощо. Проводимо спільні тренінги у випадку катастрофічних паводків чи попередження та ліквідації наслідків можливих аварій з наступним забрудненням поверхневих вод. – Кадри – головний набуток будь-якого трудового колективу. Від них у першу чергу залежить виконання профільних кілометрів – на балансі водозавдань, галузевих проектів. господарських організацій, 7428 Кому Ви завдячуєте в першу гідротехнічних споруд (на начергу? шому балансі – 3051), 30 насо– Хотілося б назвати пересних станцій, 148,7 кілометра дусім колектив Борзнянськодамб обвалування, переважна го міжрайонного управління більшість яких на балансі воводного господарства, який догосподарників. уже багато років є визнаним Активну участь беремо в лідером відповідних структурприродоохоронних заходах. них підрозділів управління, Велику увагу приділяємо зата його незмінного керівника хисту населених пунктів і Михайла Чирку, трактористівсільськогосподарських угідь машиністів цього управлінвід шкідливої дії вод, зокрема, ня Андрія Радченка, Леоніда підтоплення. В останні роки Леоненка, Володимира Допроводилися берегозміцнювгаля. вальні роботи на Десні в раХочу добре слово сказати йоні Чернігова. Тут введено в про колектив ДП «ПМК-59» експлуатацію берегоукріплені ВАТ «Чернігівводбуд» та його ділянки протяжністю 443 мекерівника Григорія Кайрода. три. Розпочато випрямлення Це одна з провідних органірусла Десни біля села Змітнів зацій водогосподарського та Сосницького району. Поблизу виробничого будівництва на села Мале Устя цього ж раЧернігівщині з понад 40-річйону введено в експлуатацію ним досвідом роботи у водо400 метрів берегоукріплення, господарській галузі. За перівиконаного шляхом влаштуод свого існування вона звела вання напівзагат (шпор) із кадесять багатоповерхових житменю, що дозволило призупилових будинків, на її рахунку нити руйнування берега. Ввеблизько 4-ох тисяч свердлодено також перший пусковий вин та 165-ти тисяч кіломекомплекс берегоукріплення трів водопровідних і каналіна Сеймі біля Батурина Бахзаційних мереж, більше 10-ти мацького району протяжністю очисних споруд та понад 2,5 725 метрів. тисячі ставків, близько 25-ти тисяч гектарів меліорованих земель. Серед працівників міжрайонних управлінь водного господарства слід відзначити успіхи коваля Чернігівського міжрайонного управління Петра Глобу, який розпочав трудову діяльність ще в 1975 році, і користується заслуженим авторитетом у колективі. Петро Глоба – активний раціоналізатор. Не раз відзначався грамотами міжрайонного, Деснянського басейнового управлінь та Держводгоспу. Не можу обійти увагою й головного геолога Чернігівської гідрогеолого-меліоративної експедиції Наталію Новомлинець. За 35 років роботи в експедиУкріплення берега р. Десна методом улаштування шпор ції вона зарекомендувала себе біля с. Мала Устя Сосницького району сумлінним працівником з глиСловом, у процесі виконан- сусідами. Ще в жовтні 1992 бокими знаннями геології та ня заходів, передбачених від- року в Києві підписано між- гідрогеології, уміло застосовує повідною регіональною програ- урядову угоду, згідно з якою їх на практиці. Бере активну мою, басейнове управління за Деснянське басейнове управ- участь у розробці нових техучастю підрядних організацій ління водних ресурсів бере нологічних рішень. І таких фата органів місцевого самовря- участь у засіданнях робочих хівців у колективі басейнового дування ввело в дію 45 об’єктів груп експертів по басейнах управління багато. природоохоронного призначен- транскордонних річок Десни Олег СВІТЛАНОВ ня, побудувало 1,568 кілометра і Дніпра. Разом з представФото Миколи ТИЩЕНКА берегоукріплень, розчистило никами суміжних держав

Найнеобхідніший ресурс життя Серед животворних стихій нашої планети називають чотири – Сонце, Повітря, Вогонь і Вода. До речі, дослідження щодо походження тризуба – основи нашого Герба – показали, що за санскритськими джерелами центральне місце тризуба уособлювало собою Сонце, ліве – Землю, праве – Воду. Наші предки не тільки цінували й поважали воду, вони просто обожнювали її, свято вірили в те, що вона має живу душу, здатна воскрешати мертвих, дарувати вроду, змивати гріхи. Водні ресурси і в наші часи є найважливішим життєвим ресурсом. Більше того, роль його дедалі зростатиме. Які ж водні ресурси Чернігівщини, як вони використовуються, які питання сьогодні найбільш актуальні, про це наша розмова з начальником Деснянського басейнового управління водних ресурсів Сергієм Нагалюком. – Сергію Івановичу, тож які водні багатства маємо в нашому розпорядженні? – Область за запасами підземної і поверхневої вод посідає одне з перших місць в Україні і є найбільш забезпеченою прісними водами. Протяжність річкової мережі Чернігівщини становить 8336 кілометрів, з яких 596 – припадає на великі, 723 – на середні, решта – на малі річки та струмочки. Протягом року для потреб населення та виробництва, сільського господарства й рибництва з водних ресурсів забирається 124 мільйони кубометрів води, з яких питної – 46 мільйонів. – Водним господарством, як і будь-яким іншим, треба управляти. Як це здійснюється структурно в нашій області? – Водогосподарський меліоративний комплекс включає сім міжрайонних управлінь водного господарства (Борзнянське, Ічнянське, Козелецьке, Корюківське, Ніжинське, Сосницьке, Чернігівське) та Чернігівську гідрогеолого-меліоративну експедицію. Всього в системі водного господарства працює 776 чоловік. Свій внесок у розвиток водного господарства вкладають також ВАТ «Чернігівводбуд» та проектний інститут «ВАТ «Чернігівводпроект». В усіх цих організаціях працюють люди професійні, фахівці за покликанням, які, незважаючи на зміни, що відбуваються в економіці і соціальній політиці, нерідко – небажані, залишаються вірними професії, своєму обов’язку. Все більшого значення сьогодні в управлінні водними ресурсами набуває басейновий принцип. Суть його в тому, що вся територія країни поділяється на басейни найбільших річок, у кожному з яких є своя водогосподарська організація, котра й управляє басейном. Наше басейнове управління водних ресурсів створено два

роки тому на базі Чернігівського облводгоспу та Деснянського регіонального управління. Нині воно забезпечує вирішення завдань у сфері експлуатації державних меліоративних систем, розвитку водного господарства області, раціонального використання та охорони водних ресурсів, захисту від шкідливої дії вод, створенні умов для безпечного проживання населення тощо. За два роки, що минули після створення нової управлінської структури, вже можна говорити про досягнення позитивних результатів. Так, зокрема, напрацьовані шляхи поліпшення взаємодії органів водного господарства з органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, встановлено єдиний підхід у роботі з водокористувачами, що стосується ведення державного обліку вод, здійснення контролю за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів, надання в оренду водних об’єктів та видачі відповідних документів. Землевласники і землекористувачі меліорованих земель, населення та галузі економіки області торік були забезпечені водними ресурсами у повному обсязі. Контроль за використанням їх забезпечив збір до Державного бюджету за спецводокористування в сумі, що перевищує 9 мільйонів гривень. І хоча наслідки світової економічної кризи відчула на собі й водогосподарська галузь, ми завершили минулий рік, виконавши всі поставлені завдання. – А тепер, Сергію Івановичу, детальніше про основні напрямки діяльності басейнового управління. – Велику увагу приділяємо обслуговуванню меліоративних систем, яких в області – 317. Їх водогосподарський комплекс налічує 8019 кілометрів відкритих каналів, з яких 3930

18,74 кілометра річкових русел, 26,67 гектара водойм, звело та реконструювало 12 гідротехнічних споруд. – Деснянське басейнове управління та його структурні підрозділи постійно проводять моніторинг поверхневих вод, меліорованих земель, проводять інженерно-геологічний контроль за переформуванням берегів річок. Яка тут ситуація? – Поверхневі води та меліоровані землі моніторить лабораторія моніторингу вод і грунтів Чернігівської гідрогеологомеліоративної експедиції, яка підпорядкована нашому управлінню. Вона відстежує гідрохімічний та радіологічний стан транскордорнних, міжобласних та обласних поверхневих водних об’єктів басейну, як це й передбачено програмою державного моніторингу довкілля в тій її частині, що безпосередньо стосується нас. Проводиться моніторинг на водогосподарських системах області, меліоративний контроль зрошуваних та осушуваних земель, відстежуються режими грунтових вод, а також водні та кислотні баланси меліорованих земель, виконується комплекс заходів з польових меліоративногідрогеологічних вишукувань, грунтових і лабораторних досліджень тощо. – Транскордонний характер найбільших водних об’єктів області зобов’язує управління до тісної співпраці з відповідними управлінськими структурами сусідніх держав – Росії і Білорусі. Як займається цим ваше басейнове управління? – За географічним положенням ділянки річок та інші поверхневі водотоки, через які проходить державний кордон України, басейн річки Десна вважається міждержавним річковим басейном. Тому використання й охорона транскордонних водних об’єктів – одне з ключових завдань, ефективне виконання якого можна забезпечити завдяки тісному співробітництву з нашими

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Духовні виміри

Ота стежина в ріднім краї Т

ут певний символ і домисел. І ми вже звикли до цього. Тим часом чернігівський автор Володимир Сапон, вивчаючи рідний край, віднаходить і заприязнюється з сіверянською Кліо, сміливо і переконливо створює її образ, досліджує і відтворює глибинні пласти минувшини, ніби разом з нею проходить шляхами рідного краю від епохи Київської Русі до нашого часу. І це подає у своїй книзі, яка так і називається «Призабуті стежки сіверянської Кліо», яка вийшла у РВК «Деснянська правда». Скажемо кілька слів про автора, про його попередній доробок. Народився він у селі Рудка Чернігівського району. Закінчив філологічний факультет Ніжинського педінституту, проходив армійську службу у танкових військах на території колишньої Німецької Демократичної Республіки. Тривалий час працює журналістом, нині завідуючий відділом гуманітарної сфери «Деснянської правди». Заслужений журналіст України. Автор поетичних збірок «Зірка на пілотці», «Замкова гора», «Лісова аптека», багатьох публіцистичних та краєзнавчих книжок. Лауреат обласних премій імені Михайла Коцюбинського, Олекси Десняка, Василя Блакитного, член редколегії журналів «Літературний Чернігів» та «Десна» (Російська Федерація). На першій стежці автор знайомить читача з Білоуським волоком, по якому на

колодах веслярі котили човни, щоб перебратися з озер, річки Білоус у Десну, а далі пливли шляхом «із варяг у греки». Тут автор подає свою концепцію семантики слова «білоус». А як не написати про Рудку, де народився? Тож з особливою зацікавленістю читачі можуть дізнаватися про рудківські старожитності від отця Костянтина Карпинського. Немов у дзеркалі постає наш край у 1666 році, коли були запроваджені так звані Переписні книги. Дізнаємось, який оброк доводилося платити селянам, торговим людям зі своєї виробничої діяльності. Читач може уявно зустрітися з гетьманом Іваном Сулимою, який родом із Рогощі, що неподалік від Чернігова, побувати у стародавній Хмільниці, не міг обминути допитливий краєзнавець багатющу історію Седнева, якій, до речі, присвятив свою іншу книгу. Тут відбувся бій русичів із половцями і чернігівський князь Святослав Ярославич подолав їх. То була перша перемога наших предків над кочовими нападниками. Із стількома яскравими іменами і особливостями пов’язане це давнє містечко. Краєзнавчі розвідки, вміщені у книзі, ніби оживляються баченням автора минувшини. Ось як починається розповідь про білоуський волок: «Невсипущі півні розбудили літній ранок на любецьких вуличках, зійшла сторожа із

веж на Замковій горі, глухо вдарившись у бруківку, спали засуви брами…». Зримо уявляєш таку картину ранкового пробудження і ніби переносишся у ті часи. Або: «Сонячного осіннього дня срібна павутина бабиного літа обов’язково виведе тебе на крутосхил над Сновом, де ходив у задумі наш славетний лірик і байкар Леонід Глібов». Так починається розповідь про творця пісні «Стоїть гора високая». А ось як він запрошує усіх у своє краєзнавство: «Пожовтіле листя, що тихо облітає із кленів, чимось нагадує тобі о цій осінній порі аркушики стародруків із розшарпаних вітрами віків та десятиліть літописів людських доль і подій. Вчитайся в те давнє мереживо давніх рядків, аби повніше уявити собі далеку і близьку минувшину сіверської землі». Так входить, проникає у глиб віків наш чернігово-київський русич Володимир Сапон. Як сучасний белетристично-літописний тогочасник. Автор, дослідивши той чи інший факт, пише про рідний край пристрасно, з синівським уболіванням, аби зростали у серцях, помислах і ділах нащадків золоті зернини

Було…

Газету підписав о восьмій ранку Це було двадцять один рік тому. Кінець червня 1988-го. У Москві саме завершувалася Всесоюзна партійна конференція. Верстку газети «Деснянська правда» перенесено десь на годину дня. По телетайпу надходять і надходять матеріали про конференцію. На першу і другу сторінки ставляться одні, потім замінюються іншими – більш важливими, матеріали скорочуються, міняються місцями.

же і вечір. Уже й опівночі. Напруженість, нервування всіх, хто працює на випуску. Нарешті лише на початку п’ятої години ранку здали газету. Заступник редактора, працівники секретаріату, коректори, лінотиписти, складачі роз’їхалися черговою

машиною додому. На вулиці розвиднілося. А мені треба чекати початку друкування газети. Ще якусь годину-півтори – поки сфотографують сторінки на фотопластини, заправлять їх у друкарську машину. Однак і там щось не ладилося.

пам’яті, відшукані на неосяжній, всіяній полинами забуття, ниві української історії. Так випадає у дослідницькотворчій біографії Володимира Сапона, що він, відштовхуючись від певного періоду, випадку, писемної згадки може все відтворити, акумулювати у наукову гіпотезу і захоплююче історико-пізнавальне і емоційно наснажене оповідання. Спостерігається реалістичний ефект співучасника подій. Наводжу для прикладу оповідання Володимира Сапона, точніше, його чернігівську легенду «Щаслава», надруковану в одному із номерів «Деснянської правди». Поштовхом для її написання стала літописна згадка про те, що 1159 року після народження Сина Божого «Святослав дав Ростиславу пардуса і двох коней борзих під кованими сідлами». Спершу прийшло зацікавлення, як потрапила ця хижа і разом з тим уже приучена африканська тварина до слов’ян. А потім виростав сюжет. Таємничо, в образно-порівняльному ключі, з використанням атрибутів тодішнього часу розпочинає автор свою легенду. Йому уявилося, «ніби високе половецьке колесо, що стомилось від довгих степових бездоріж, відірвалося від воза і закотилося у глухотрав’я, лежало незрушно посеред неба повновиде нічне світило, оповивши своїм зеленкуватим світлом молоду весняну землю, вкриту такою ж чистою і незайманою, мов отой місяць, свіжою зеленню. Ні шереху, ні звуку навкруж. Тільки солов’ї де-не-де розтинали звабливим співом таємничу зелену тишу». Після цього романтизованого заспіву розповідається про ловецьке сільце, що притулилося над Стрижнем, неподалік від Чернігова. Тут жили княжі псарі, бортники, бобровники. Зринає уяв-

Чекаючи дзвінка з друкарському цеху, вмостився у кріслі, спробував задрімати – не спиться. У кабінеті по-ранковому прохолодно – хоч і літо. Дзвінок пролунав близько восьмої. Пішов у цех, взяв до рук свіжу газету, перечитав заголовки, вихідні дані, поставив звичний для чергового підпис: «У світ. 30.06.88 р.». На вулицю вийшов на початку 9-ї години. Робочий день починався у нас о 9-ій. По дорозі до зупинки тролейбуса зустрів редактора – Іван Ілліч Музиченко приходив на роботу найпершим. Він знав, що вихід газети затримується, але щоб настільки! Слідом за ним поспішав на роботу і художник Микола Небилиця… Подібного випадку не було за час моєї більш ніж двадцятирічної роботи у «Деснянці». Єдине із чергувань, що не забулося… Володимир САПОН

Фото Миколи ТИЩЕНКА

Спочатку вона була покровителькою героїчної пісні, потім історії. Йдеться про міфологічну богиню Кліо, одну з 9-ти муз давньої Греції. Знає, либонь, вона і українське минуле. Бо написав же відомий письменник Михайло Слабошпицький добру пізнавальну книгу «З голосу нашої Кліо» про історію України. Отже, у нас є своя Кліо – українська.

на розмова білявки Щаслави з місяцем, бажання стрічі з Михайлом, які по зорях вимірюють час своїх зустрічей. На її путі стає легковажний гультяй, князівський родич Митроха, що призводить до трагічного фіналу – гинуть Щаслава і Михайло. Митросі, який спричинив їхню смерть, відомщає пардус, що був випущений з кліті, загризає його. А що ж його родич князь Чернігівський Святослав Ольгович, який мав їхати до Моровійська, аби зустріти і пошанувати там Ростислава, котрий саме на Великдень посів високий стіл Київський. А тому довідавшись зранку про наглу смерть свояка, упав у гнів. Ця смерть могла стати недоброю прикметою скорої стрічі для обох державців. Втім, ждати чогось ліпшого від Митрохи князь і не сподівався, давно бачив у ньому чоловіка пропащого, але такого безглуздого трапунку з ним не міг уявити. Сюжет напружений, динамічний, дійові особи індивідуалізовані і обстановка відповідає характеру розповіді. Так краєзнавець проявив себе у художньому баченні давніх подій. Матеріали Володимира Сапона – краєзнавчі розвідки, науково-популярні з елементами художнього осмислення нариси друкуються на сторінках газет і журналів, виходять окремими книжками. Доктор історичних наук, керівник Центру історичної політології інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Юрій Шаповал якось висловився, що історія – занадто серйозна справа, щоб залишити її лише історикам. Це твердження підтримує і своїм краєзнавчим ренуме, втілює у життя журналіст і літератор Володимир Сапон. Яків КОВАЛЕЦЬ

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Пам’яті колег-журналістів Фотокореспонденти

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ

Над прірвою часу

Володимиру Ятченку

Любові Довбенко

Щире слово, як і пам’ять, пам’ять не розгубимо, Не розлюбимо ми Любу, не розлюбимо. Вона людям набажала сонця вічного, І сама світилась сонцем. Згасла свічкою. Нас питали, ми казали, як це сталося: Її стежка бігла стрімко. Обірвалася. Час спинився. День зимовий став над прірвою. Як берізку молоду з корінням вирвала Ота чорна із косою… Не зжалілася. Була Люба – і не стало. Серце стислося. Серце рвалося від болю і од відчаю, Та вже пізно. Відчинились двері Вічності, Зойк оркестру розірвав мовчання зболене, Як душа її летіла в небо зоряне. Хай і час летить, та пам’ять не розгубимо. Не розлюбимо ми Любу, не розлюбимо.

Ну що ж це Ви так для всіх несподівано раптом. У вічність назавше, де вже не карбується слід. Ви вчили нас жити, радіти і грати у нарди, І зло переходить, як річку змілілу, убрід. Та Ви – життєлюб, а як же те сяйво північне, Яке Ви хотіли побачить на схилі життя. Та доля жорстока – вручила путівку у Вічність, В країну далеку на ймення страшне: Небуття. І звідти до нас Ви повернетесь спогадом лише. Колега й товариш – веселий, надійний, палкий. Все буде, як завше, і ранок, і вечір, і тиша… Та ми вже не зможем потиснуть Вам більше руки. І боляче серцю, що зустрічі наші в минулім, Та мусим звикати, що біль не мине, як зима, Що Ваша мандрівка за вічну межу повернула, А звідти ні шляху, ні стежки вузької нема.

Олегу Терещенку

Петру Пулінцю

Колего, друже, руже побратиме… побратиме Як плаче небо голубе! А завтра знов життя ітиме І ми із ним, та без тебе. І журавлі журу на крилах За дальній обрій понесуть. Сумні, як квіти на могилах, Уже не дні – роки ідуть. І журналіста, і поета Спіткнувся шлях, спинивши крок, Хоч рівний, як рядок в газеті, Та і короткий, як рядок.

плі на розсаду – Привези картоплі розсаду, Ти, бува, напривесні казав. – Ти ж городник, може, щось порадиш, Я ж бо, знаєш, в місті виростав. Вродить знов картопелька на дачі І наспіє вдосталь кавунів Тільки те господар не побачить, Не скуштує з грядки огірків. Він відсіяв, відходив за плугом – Довга журналістська борозна… Проводжали ми у вічність друга. А довкіл весна, уже весна. Пролісками першими бентежить, Тільки щось не радує краса, Бо на шлях твій, друже наш Олеже, Чорний хрест поклали небеса.

Володимиру Нємченку Ще березень соку не встиг наточити, Довкіл колотінь, хоч зима відійшла. А він же був іншим – тихішим за літо, Зате працьовитим, неначе бджола. Його не згинали роки пересічні, Та серце покраяв чиновничний жест… І стежка життєва звернула у Вічність – То був його тихий останній протест. Перо відскрипіло нараз на півслові. Над прірвою часу розтерзана мить. Та пам’яті нашої зірка любові У вічному небі незгасно горить.

Мав серце ніжне і вразливе... Нещодавно у Чернігівському арт-клубі відкрилася виставка фотомитців, прізвища яких були і є відомі не тільки у нашому місті, а й далеко за його межами. Валерій Інютін, Анатолій Тарасенко, Володимир Зима, Володимир Бобров, Володимир Яковенко. На жаль, їх уже немає серед нас.

Валерій Інютін з Маршалом авіації, Героєм Радянського Союзу Сергієм Руденком та партизанським командиром, двічі Героєм Радянського Союзу Олексієм Федоровим. Вересень 1984 р.

алерій Інютін – один із найкращих фотомайстрів області, фотокореспондент «Деснянської правди», перший голова Чернігівської спілки фотохудожників. Тернистими стежками вела його у світ доля. Нелегке сирітське дитинство. Прагнення ще в дитячі літа взяти на свої плечі турботи дорослих. Треба було заробляти. Але не тільки шматок насущного покликав хлопчика у фотомистецтво. Зрозуміло, воно й годувало. Головне ж – тут він знайшов простір для своєї душі, для розкриття свого таланту. Виховувався і ріс у колективі редакції газети «Деснянська правда», де почерпнув у досвідченого майстра Зиновія Петровича Кругерського багато корисного, став його наступником. Щоб уявити роботу фотокореспондента 60-70 років, досить нагадати, що «Деснянка» виходила п’ятьма номерами щотижня. Отож Інютіну доводилося часто бувати у відрядженнях, а кожна поїздка давала величезний життєвий.матеріал, привчала не тільки поважати, а й любити людей. Вона вчила його дисципліні, вмінню зібратися, мобілізувати всі зусилля, щоб робити знімки вчасно і якісно. Майже все йшло в «номер». Згодом Валерій працював у газеті «Комсомольський гарт». Власне, у цих редакціях сформувався і розкрився талант Валерія Інютіна. Він друкувався вже не тільки у своїх газетах, а й у республіканських, центральних. Участь у конкурсах, фотовиставках загартувала обдарованого чернігівця, вивела в число кращих майстрів фото СРСР. Невтомною ініціативою запалював колег-журналістів. Якось поїхали ми з ним у колгосп «Авангард» на Коропщині. Хотілося зробити репортаж із сінокосу. Знімаючи підводи з сіном, косарів, Валерій раптом зупинив увагу на поромі – невтомному трудязі, що ціле літо, навесні і восени курсує між двома берегами Десни. І зародилася думка створити ще й фотонарис про паром. Півдня Валерій пробігав біля об’єкта своєї зацікавленості. Зате і наша газета, і інші, зокрема, «Сельская жизнь» дали знімки про свердловський паром. Прийшов ще один такий звичний для Інютіна успіх... Він належав до покоління шістдесятників, котре в роки своєї молодості внесло свіжий струмінь у красне письменство, образотворче мистецтво. Валерій робив це у царині фотографії. Його роботи свідчать, що він був наділений неабияким розумом, світлими почуттями, мав ніжне і вразливе серце. Тому його твори ще довго хвилюватимуть, так довго, поки існуватимуть люди... Володимир САПОН

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Культура

Чернігівські імена

Покликаний піснею 7 червня в місті Щорс та селі Займище Щорського району вперше відбудеться обласний фольклорний фестиваль-конкурс імені Василя Полевика, відомого на Чернігівщині та за її межами фольклориста, лауреата обласних премій ім. Г.Верьовки, Б.Грінченка і премії Фонду культури, заслуженого працівника культури України. У фестивалі-конкурсі візьмуть участь провідні фольклорні та обрядові колективи області. Увазі читачів пропонується розповідь про життя і творчість Василя Полевика.

лово про видатного уродженця села Займище Щорського району, одного з найактивніших фундаторів музичної й зокрема пісенної культури на Чернігівщині, Василя Полевика треба й почати з цієї констатації: його покликання – це пісня, і пісня стала справою його життя. Цей подвижник записав близько чотирьох з половиною тисяч народних пісень і обробив величезну кількість з них, збагативши їх звучання. Під його невтомною опікою в області діяло до 500 різних співочих колективів, більшість з яких співають і досі. Багато років, починаючи з далекого 1956-го, коли він, молодий музикант і хормейстер, організував і провів показовий фестиваль у рідному селі, а далі підготовлені ним займищанські хористи здобули третє місце в Україні на республіканському фестивалі молоді і студентів 1957 року, поступившись лише таким знаменитим колективам, як Державний народний хор під керуванням Григорія Верьовки і Черкаський народний хор, його життя проходило на моїх очах. Сьогодні його нема серед нас. Є спогади. В моїй пам’яті теж живі години спілкування з ним. І є ще одне, що єднає з ним як мене, так й інших багатьох людей, – рідне село Займище на березі чарівної річки Снов. Нашому селу десь понад триста календарних років. Його жителі і сьогодні до Зеленої неділі клечають зеленню свої хати. Це свято має ще назви «Трійця» і – треба неодмінно нагадати

– «Русалчин Великдень». З ним пов’язані, як обрядовий атрибут, русальні пісні, – одні з найдавніших відомих нам, українцям, народних пісень. Серед розмаїття записаних Василем Івановичем пісень русальних – не більше десяти, але дві з них він зафіксував у своєму селі. Скільки століть Займищу, і скільки тисячоліть цим пісням! Хіба не диво? Коли відчув Василь Іванович своє покликання? Сьогодні важко вистежити якісь прямі ниті спадковості в його унікальному обдаруванні, хоча вони, напевне ж, були. Я ніколи не питав про це у Маестро. Але якось він, поринувши у спогади, розказав, що в свої шкільні роки з великою серйозністю ставився до уроків співу, щось дуже важливе відкривалося йому на тих уроках. Не міг тоді сільський хлопчина навіть мріяти про музичну освіту, адекватну закладеним у ньому природним здібностям і його потягу до музики. Та чи й догадувався про ті свої далеко не ординарні здібності? Хіба що на рівні інтуїції... А життя складалося суворо. Незадовго до війни померла мати. На початку війни німці розстріляли батька – незмінного голову займищанського колгоспу. В 1942 році і самого Василя, неповнолітнього, повезли у німецьку неволю... Після визволення призвали на військову службу. Там же, в Німеччині, він опинився в запасному полку на посаді писаря стрілецької роти. І ось тут випадок не дав розминутися з своїм покликанням:

у частинах радянських військ підбирали музично обдарованих хлопців для оркестру, і командир роти послав свого писаря, щоб його теж послухали. І виявилося, що в нього бездоганний музичний слух! Закінчилася військова служба. Потім було Гомельське музичне училище, де Василь Полевик чотирирічну навчальну програму подолав за два роки. Щоб прийняти у нього іспити екстерном, з Мінська в училище викликали спеціальну комісію... Це був 1952-й рік. Перед надзвичайно здібним і не менш працьовитим випускником відкривалися широкі перспективи, особливо заманливим було запрошення на навчання в Мінську консерваторію. Але... Йшов лише 7-й важкий повоєнний рік. Яка ж у Василя була перспектива вчитися? Його спитали, чи сало є у батьків – з надією, що хоч трохи знайдеться сала студентові на прохарчування. А у нього й батьків не було... Повернувся до Щорса. Про великий успіх молодого маестро та створеного ним у рідному селі хору ми вже згадували, були й інші успіхи. Незабаром йому запропонували роботу в Чернігові. Там працював хормейстером ансамблю бандуристів, старшим методистом обласного Будинку культури, став першим директором Чернігівського музичного училища ім. Л.Ревуцького, якому віддав десять років копіткої праці. Потім тринадцять років очолював

Дивосвіт

У «Веселці» – весело У

Стрільницькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, що на Бахмаччині, діє клуб «Веселка». Керує цим творчим колективом Тамара Петрівна Євтушенко, людина обдарована, неспокійної вдачі. Тут підлітки і з художнім словом дружать, і з гарною піснею та музикою, і з танком запальним. Тому діти охоче збираються на заняття, де й улюбленою справою займаються, і спілкуються. Усім тут цікаво: і п’ятикласникам, і старшокласникам. А до свята останнього дзвоника учасники «Веселки» зробили подарунок школі, влаштувавши чудовий концерт. Щедрі оплески заслужили юні гумористки Таня

Приліпко і Катя Огієнко. А маленькі танцюристи майстерно кружляли у вальсі: їх навчає педагог-організатор Віта Миколаївна Дзюба. Глядачі були у захваті від сценки зі «Сватання на Гончарівці»: свої ролі майстерно зіграли Володя Дзюба і Наталя Книга. А скільки хороших пісень прозвучало у виконанні самодіяльних шкільних артистів – і народних, і авторських. Усім учасникам клубу, випусникам школи, «веселківці» бажали щасливих дорослих стежок. Любов ЧЕПУР, вчителька української мови та літератури Стрільницької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Чернігівську обласну філармонію. Заочно закінчив Московський музично-педагогічний інститут ім. Гнєсіних а потім здобуває ще одну вищу музичну освіту – в Київській консерваторії у класі Елеонори Скрипчинської, піаніста, диригента екстракласу, дружини й сподвижниці Григорія Верьовки. Як директор філармонії, він за посадою мав бувати на всіх концертах і репетиціях, але Василь Іванович відвідував їх насамперед через внутрішню потребу, і годі назвати бодай один більшменш відомий творчий колектив чи обдарованого виконавця з усього СРСР, якого б він не чув. З 1985 року Василь Іванович працює в обласному центрі народної творчості. Все, що набув у попередні десятиріччя, – теоретичний багаж, широка обізнаність з найсучаснішим професійним виконавським рівнем в царині музики й пісні, педагогічний досвід, навики роботи з самодіяльними колективами, починаючи з Тур’ї і Займища в Щорському районі та закінчуючи хором села Іванівка під Черніговом, з яким не розлучався тридцять років. Мав честь виступати на декаді українського мистецтва й літератури в Москві, – все це тепер згодилося сповна. Взагалі-то скупий на слова, Василь Іванович, бувало, щось та й згадає з минулих літ, очі враз заблищать, і тоді розкаже, чи то про те, як у осінню негоду і бездоріжжя, по дощу і грязі, його довозили трактором від траси до сільського клубу, а хо-

ристи приходили на репетицію всі до одного і ніякі негоди не ставали їм на заваді, чи про Гайворонські баси, якими був зачарований Григорій Верьовка, – завжди при зустрічах питав: «То як там наші баси, співають?». Згадував і про Василя Денисенка з с. Макушихи Варвинського району, знаменитого рідкісним альтіно і знанням незліченної кількості пісень свого народу, а ще – тим, що власноруч вишивав сорочки для чоловічої групи хору ім. Г.Верьовки, – і то було рідкісне вишивання на дуже тонкому полотні. Не поривав до останнього дня і зв’язків з рідним селом, де в 1990 році створив чудовий фольклорний клуб «Спадщина». Народні пісні Василь Полевик записував ще з свого гомельського періоду. Й до речі тут зауважити, що білоруські пісні він охоче включав до репертуару колективів, з якими працював. Фольклорні експедиції здійснив найперше в своєму районі, а далі обійшов і об’їхав усю область. З-понад 1,5 тисячі населених пунктів він побував щонайменше в тисячі. Мав дивовижну пам’ять, яка утримувала тисячі пісень. І ще один штрих. Дід Василя Івановича, Мойсей Полевик, походив з Конотопщини, звідти потрапив у с. Бігач біля Седнева, – за сімейними переказа-

ми, тамтешній поміщик Кейкуатов виміняв його, кріпака, за породистого собаку. Думаю, це було незадовго до відміни кріпосництва, він не міг бачити в Бігачі Тараса Шевченка, який малював там портрети дружини й дітей Кейкуатова (березень 1847 р.), а от чути про перебування в селі Великого Кобзаря – чув, саме розповіді про нього селян могли підштовхнути Мойсея Полевика до зухвалого кроку – втечі від жорстокостей князя-самодура. А далі сталося так, що після років поневірянь Мойсей знайшов собі пару в с. Займище і тут осів. І от його онук, Василь Полевик, записав на Чернігівщині й опублікував у 1992 році способом фактично «самвидаву» (інших можливостей не було) збірку народних пісень у різних мелодійних варіантах на слова Т.Г.Шевченка. Ці пісні тепер входять до репертуару хорів, фольклорних груп, окремих співаків. Тарас Григорович кохався в народних піснях, охоче співав їх і з селянами, – а вони, в свою чергу, дали пісенне життя поезії свого Генія. І те, що саме Василь Полевик їх зібрав і впорядкував, – хіба випадковість? Це теж, на моє глибоке переконання, покликання долі. Олександр СМОЛЯК, член Національної спілки письменників України

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Спогади

«Вмирають завжди обличчям до рідного неба...» Про Любу Будько (по чоловікові Довбенко) можна згадувати багато, проте мої спогади найперше про непересічного літератора і талановиту журналістку. Для читачів нагадаю: вона народилася 1946 року у селі Новоукраїнське Ріпкинського району, закінчила Ніжинський державний педінститут імені М.Гоголя, 30 років працювала у редакціях газет «Комсомольський гарт» і «Деснянська правда», померла у 1998 році.

ознайомився я, тодішній випускник школи, з Любою у жовтні 1968 року на нараді молодих літераторів області, що проходила в залі на другому поверсі по сучасній вулиці імені Полуботка №2, там, де тоді знаходилися редакції обласних газет, а сама Люба уже кілька місяців, після закінчення Ніжинського педінституту, працювала в редакції газети «Комсомольський гарт». Тоді ж познайомився з її молодшими колегами по інституту – Василем Нікітіним, Петром Громовим та Анатолієм Мойсієнком (нині – доктор філологічних наук, професор, завкафедрою сучасної української мови Київського університету), також із Людмилою Овдієнко, Петром Міщенком, а особливо з Володимиром Кезлею. А через два місяці зустрілися ми вдруге – на платформі міської автостанції. Люба сідала у автобус, що йшов до Ніжина, нашвидку запросила і мене: «Поїхали, переночуєш там у когось…. До інституту приїжджають гості з Києва…». Надворі був початок грудня. За ніч все вибілило снігом. Люба ж була особливо запальною. Такою я запам’ятав її на все життя. Потім я багато думав про те запрошення, шкодував, що не поїхав… Адже то була незабутня зустріч як для студентів і викладачів Ніжинського педінституту, так і для письменників Євгена Гуцала, Миколи Вінграновського, Григора Тютюнника, Івана Драча, Бориса Олійника, критика Анатолія Шевченка. Про ту зустріч було проінформовано ЦК Компартії України. Як письменники, так і викладач інституту Дмитро Наливайко (нині академік Національної Академії Наук), який запросив їх, мали великі неприємності. Зрештою, цей вечір широко тепер описано, він увійшов до золотих сторінок шестидесятництва.

Кінець травня 1972 року… Я вже третьокурсник Ніжинського педінституту. Разом із однокурсником Олексою Нестеренком, нині редактором Носівської районної газети, їдемо до Києва, до Спілки письменників. Згодом, подаючи добірку творів чернігівців, «Літературна Україна» писала: «... секція поезії Київської письменницької організації та Комісія по роботі з молодими авторами провели обговорення творчості молодих літераторів Чернігівщини. Звітували чернігівський будівельник Микола Ткач, робітниця з Борзни Наталія Матюх, студенти Ніжинського педінституту Володимир Сапон та Олексій Нестеренко, журналісти з Чернігова Петро Пулінець і Любов Будько. У кожного з них своя улюблена тема, кожен з них намагається вирішувати її посвоєму. Можливо, не все одразу вдається, але те, що молоді літератори невтомно торують свою власну стежку на терені поезії, незаперечний факт». На обговоренні, окрім поетів із Чернігова Станіслава Реп’яха та Олександра Олійника, були Євген Гуцало, Дмитро Білоус, Володимир Мордань, Іван Глинський, може, ще хтось, вже не пам’ятаю. Закінчилася наша зустріч на першому поверсі готелю «Україна». Але це було все ввечері, ми ж приїхали із Ніжина з Олексієм Нестеренком та Любов’ю Будько рано-вранці. Спершу завітали на книжкову виставку на Хрещатику. Може б і не запам’ятав її, якби не нагадав мені того літа… журнал «Україна» (№31) та його англійський відповідник «Ukraine» (№3). У них на загальній фотографії ми утрьох, на інших – Олесь Гончар, Іван Драч, Євген Кирилюк та Платон Воронько, а також невеличка стаття Михайла Слабошпицького. Далі пішли ми на завод «Арсенал», до поета Віктора Терена (нині – багато-

річний депутат Верховної Ради України), а тоді ще автор першої збірки поезій «Причетність», інженер заводу. Люба познайомилася з ним на нараді молодих, вони листувалися. «Арсенал» тоді був режимним, але на заводі його розшукали швидко, Віктор був здивований несподіваною появою Люби… Були ми і у журналі «Вітчизна», але там Любиного знайомого Валентина Речмедіна якраз не було на роботі. Того травневого вечора ми вирушили до Ніжина останньою електричкою. А приїхавши у наше студентське місто, ще трохи почекали, щоб провести Любу на ранковий поїзд до Чернігова. Перечитуючи сьогодні вірш Любові Будько в «Літературній Укравїні» (1972 року), відкрив, що він не увійшов до її посмертної збірки «Я між вами, добрі люди», його просто не було в добірці, яку нам запропонувала її сестра. Тому подаю цього вірша: Вечір – багаття… В’ється невтримно, прагне торкнути зорі плече. І бачиться вперто, бачиться зримо, як місяць і степ – все від мене тече. А вдома десь зорі зависли над тином, заглядають у вікна вимиті, тихі. Чекають: метнуться від рук білі тіні – і вікна займуться синім сміхом. Мовчить все, мовчить. Я себе шукаю! І поклик мрії завис на степом. Тепер розумію, чому вмирають завжди обличчям до рідного неба. Про свою, так і не видану за життя книгу поезій, Люба почала думати незадовго до смерті. Після того, як стала однією з кращих журналістів області, хоч тоді ще не було щорічних фестивалів «Золотий передзвін Придесення». Ще за

радянських часів вона писала матеріали матеріали, що відповідали сьогоднішньому дню. Як приклад, матеріал під рубрикою «За адресою листа» з довгою назвою: «У тіні дерев і людей опинилася в скрутні хвилини свого життя Катерина Пушенко» у «Комсомольському гарті» за 23 червня 1983 року. До редакції надійшов лист від комсомолки з села Варварівка Бахмацького району, в якому вона писала: залишилась я з синами трьох і шести років, чоловік у тюрмі, працюю телятницею, отримую у місяць 50 карбованців. Скажіть, можна на таку зарплату жити? Голос Катерини Пушенко, завдяки Любі, почула вся Чернігіщина. Через день у обкомі партії проводиться семінар для редакторів районних газет і статтю Люби згадували як зразок того, як треба писати. А вже наступного дня у молодіжній газеті почалися неприємності. Справа в тому, що перший секретар Бахмацького райкому партії звинувачував Любу у недобросовісності, а точніше, вигороджував голову колгоспу. Терміново було скликано бюро обкому комсомолу, де мені (я підписував той номер газети), вліпили догану. Щоправда, як потім виявилося, вона була занесена по комсомольській лінії, а я членом комсомолу вже тоді не був. Так що вона не знята і по сьогодні. Люба ж цю історію дуже переживала. Пам’ятаю і осінь 1987 року. Тоді, на новій трикімнатній квартирі, одержаній щойно Любою, редакція «Деснянської правди» відзначала 70-річчя газети. Люба раділа найбільше…. Гадалося, що в її сім’ї тут завжди буде затишок... І ніхто не міг подумати, що вона піде з життя на 53-му році…

З відстані часу

«Журналістика стала моєю долею» Т

епер, коли серцю уже видно береги, розумію, як ніколи раніше: журналістика стала моєю долею. 33 роки, відданих Прилуцькому міськрайонному радіо, промайнули, як 33 дні. Не скажу, що то була легка ноша,

але те, що любиш, важким не здається... Йдучи в журналістику, я й не здогадувалася, що так приросту до цієї професії. Інколи сама собі заздрю – скількома зустрічами вона обдарувала мене! Але одна з них, давня, відсвічує особливим теплом. Якось вранці біля радіостудії здибала незнайому жінку. Виявилось, Ольга Гавриленко з с. Івківці. Приїхала за проханням своєї 80-річної матері. – Розумієте, – пояснює терпеливо, – вчора вирвала на грядці жменю перших стиглих полуниць. Прино-

шу до хати, а мама мені: «Олю, а як ти думаєш, ота Ніна, що по радіо балакає, уже їх їла?». – Може, й ні. Бо на базарі полуниця дорога, а домашньої, мабуть, ще немає. – Олю, то повези їй, хай покуштує... Зворушена такою щирістю, згодом я сама поїхала в Івківці, розшукала стареньку. Натруджена, зіщулена, вона лежала на печі, а поряд на стіні гомонів радіодинамік... Дивна налаштованність людської душі – чим далі від життєвих стартів, тим частіше праг-

не вона повертатися до витоків – початків. От і минулої суботи зібралися ми, випускники факультету журналістики 1976 року, в рідних стінах Київського держуніверситету ім. Тараса Шевченка, аби – досвідченими й сивими! – зізнатися собі: іншого фаху бажати годі. Чоловік мій, Микола Ткаченко (на превеликий жаль, уже покійний) теж з однокурсників-журналістів. Та й одружилися ми з ним у колишній день преси. А рівно через рік сімейне свято потроїлося, бо якраз 5 травня з’явилася на світ наша перша

Володимир САПОН, член Національної спілки письменників України, заслужений журналіст України

донька. Коли ж в епоху незалежності Україна почала запроваджувати свої професійні дні, то шосте червня ні з чим не асоціювалося. І напівжартома чоловік попросив доньку: «Ти б нам хоч онуку в цей день народила». Так і сталося. Тож сьогодні Даринці виповнюється чотирнадцять. ...У журналістських пошуках Істини врівноважуються скороминуще і знакове, буденне й врочисте. І вітаючи колег з нагоди професійного дня, підтверджую: Це вже та мить, коли приходить свято, Коли душа у щастя зазира. Хай буде світла й радості багато, Хай кожен день ваш родиться з добра! Ніна ТКАЧЕНКО, власний кореспондент газети «Деснянська правда» м. Прилуки

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Головна тема

Квіти для дідуся У

пам’яті зринає спекотний травневий полудень. Ми з бабусею йдемо до редакції. Вона міцно тримає мене, малу шкоду, за руку, а я верчуся на всі боки і посміхаюся перехожим. Ще б пак! Адже я йду до дідуся в «Деснянку»! Ми піднімаємося лискучими сходами. Тепер я вже тягну бабусю за собою. Цікаво, що воно там у них «всередині»? Може, іграшковий магазин? Чи каруселі? Бабуся спиняється біля входу, поправляє на мені картатий сарафанчик, міцніше зав’язує білий бантик у волоссі і просить бути на «дідусевій роботі» слухняною, інакше мене відправлять додому. – Тримай ось, привітаєш дідуся, – каже вона, віддаючи мені букет тюльпанів і нарцисів. Я перестаю метушитися, відчуваючи важливість моменту, обережно тримаю квіти в рученятах – і ми обидві заходимо до редакції. А ось і дідусь! Високий, поважний, у строгому костюмі, іде нам назустріч. – Ну, біжи ж!– мені на вухо шепоче бабуся.

Але я трішечки соромлюся. Та дідусь так тепло усміхається нам, що я стрімголов кидаюся йому назустріч. – Дідусю! Зі святом тебе! – вигукую на льоту. Він обіймає мене: – Спасибі, онучечко! До нас приєднується бабуся: – Ми прийшли привітати тебе з Днем журналіста! – Дідусю, це тобі! – простягаю я йому свій букет. Бабуся йде у справах, а дідусь бере мене за руку і веде показувати свій кабінет. Кімната, що звалася кабінетом, здалася мені великою і загадковою. Лише згодом я дізналася, що дідусь працював у ній не сам, а з колегами. Два блискучі письмові столи і крісла з високими спинками, весь час телефон дзвонить. – Зараз будемо фотографуватися, – схвильовано запропонував дідусь, побачивши, що я з ногами вмостилася на одному з крісел. Та щось фотограф не поспішав. Я вже повитягувала і «попрочитувала» майже всі книж-

ки із шафи, а тоді заходилася малювати. Дідусь полегшено зітхнув і зайнявся звичними справами. Він комусь зателефонував: – Кажеш, репортаж про сільську трудівницю?.. Так, це те, що треба. Готуй матеріал. Головною темою мого дідуся, Володимира Кіндратовича Бібчука, було село і його роботящі люди. Він віддав «Деснянській правді» майже тридцять років свого життя. І п’ятнадцять з них пропрацював завідувачем відділу сільського господарства. Його робота на журналістській ниві була відзначена орденом «Знак пошани». Незабаром повертається бабуся. Вона здивовано спостерігає, як я захоплено малюю: – Треба частіше її до тебе приводити. Бач, як гарненько себе поводить. Дідусь лише загадково усміхається, а я киваю йому рученям: до побачення. – Бабусю, мені сподобалося в дідуся! Будемо в «Деснянку» приходити? Відтоді вже двадцять літ минуло. І ось знову журналістське

Володимир Бібчук з дружиною та онукою в редакції

свято. Я дбайливо вибираю квіти. Адже я йду до дідуся! Вдома у просторій кімнаті він перегортає сторінки рідної газети. Я з сумом помічаю, що хоча дідусь такий же високий і прямий, хвороба змінила його завжди прямий і впевнений погляд. Бабуся каже: – Володю, а хто прийшов тебе привітати? Дідусь дивиться на мене трохи розгублено. Невже не впізнає?!

Я крізь сльози посміхаюся йому, простягаю квіти і кажу так, як тоді: – Дідусю, це – тобі. І той сонячний травневий день, і маленька дівчинка з квітами зринають раптом у його пам’яті. За мить він посміхається і обіймає мене: – Онучко! Дідусю, з Днем журналіста тебе! Катерина БІБЧУК

Неоднозначна людина

Дорогий Михайло Дмитрович... Т

ільки такими словами я можу говорити про цю неоднозначну людину. Багато хто не любив Брезкуна. Багато хто ставився до нього нейтрально. Я ж провів свої найкращі у «Деснянській правді» роки саме під його орудою. Склалося дещо дивно. Михайло Дмитрович запропонував мені, безпартійному, роботу у відділі партійного життя. Нарис про комуніста я написати міг, але розповісти про діяльність партійної організації було для мене таємницею за сімома замками. Я знав, що якась партійна робота ведеться, але я зовсім її не бачив. Засідають, слухають, виносять догани, зобов’язують і т.д. Про це сказав Михайлові Дмитровичу. – Все легше-легшого. Я тобі розкажу й покажу, опануєш штампи і будеш працювати, – розраяв Брезкун. – Зате я даватиму тобі час для творчої роботи… На цьому й зійшлися. Я досить швидко збагнув «ази» партійної роботи. З виникненням «нових» форм внутріпартійного дійства, потрібен був певний час, аби осягнути і їх. Як правило, я впорювався з завданнями завідувача протягом робочого дня або й набагато раніше. Дуже часто Михайло Дмитрович, незрівнянний пошуковець і відкривач тем, хотів відвести душу і вдавався до споминів про військові роки. про життя районних редакцій, інструкторські будні. Я й досі глибоко шкодую, що не записав його одіссею порятунку з корабля, що тонув у Балтійському морі. Розповідь Брезкуна була насичена безліччю неповторних деталей, енергією боротьби за життя, пошуками шляхів утечі. Пропала прекрасна документальна повість. А вже спомини про роботу в Яблунівській редакції, про взаємини з партійними ватажками

– гострі і цікаві – і досі чуються у моїх вухах. Брезкун ризикував, взявши мене своїм літпрацівником. Адже кожен в районі на зборах, засіданнях міг попросити мене пред’явити партквиток. Щоб я тоді робив? Але проносило. Мабуть, сам Господь милував нас. Не буду гріха таїти. Михайло Дмитрович, секретар первинної парторганізації редакції, не раз пропонував мені вступити до лав КПРС. Але я, піднявши догори ногу, дивився на підошву і уїдливо сміявся: «Слава Богу, не вступив, може, й не вступлю…» Та сталося так, що я звернувся до Брезкуна за допомогою. Вже будучи на творчій роботі, написав краєзнавчу працю «Сузір’я зачарованої Десни», своєрідну літературно-мистецьку карту Чернігівщини. Її друкував львівський журнал «Жовтень». Все йшло прекрасно. Та після публікації коротенького нарису про Григорія Кочура, якого щойно розкрити-

кувала «Радянська Україна», нак ззвавши зрадником, відщепенцем, працівникам журналу вказали, а п мене взагалі перестали друкувати м на сторінках київської та респун бліканської преси. б З’явилися доброзичливці з Чернігівського педінституту, які Ч написали до обкому партії велин чезний пасквіль, де не залишили ч від моїх опублікованих рядків у в часописі каменя на камені. Тоді ч й викликав мене секретар обкому Олександр Ілліч Дериколенм ко. Майже півдня дискутували к ми в його кабінеті. Втомившись, м Олександр Ілліч переніс продовження розмови на наступний ж день. Поговоривши ще годин д ззо три, він раптом, лагідно побатьківському, каже: б – Цього, що ви пишете, сьогодні писати не можна. Ви здібний н літератор, і я щиро раджу вам л негайно вступати до партії: інакн ше вас зітруть, з’їдять і попелу ш від вас не залишиться. Несподівана відвертість секретаря обкому, зрештою, його людяність справили на мене неабияке враження, і я одразу ж побіг до Брезкуна. – А я ж тобі давно казав – уступай!.. Михайло Дмитрович моментально залагодив цю справу, і я ходив по Чернігову з квитком кандидата в члени партії. Згодом став і повним комуністом. Цей вчинок Дериколенка і Брезкуна багато допоміг мені в житті, хоч і не гарантував повного спокою. Я пам’ятаю це і дуже вдячний і Брезкуну, і Дериколенку. Працювати з Брезкуном було надзвичайно цікаво: він весь час шукав якихось невідомих героїв, людей з цікавою долею, часто причетних до великих революційних бур. У співавторстві з ним я написав документальну повість «Ходаки» – про трьох чернігівських

селян, які ще в 1917 році побували у В.І. Леніна. Я не відмовляюся від цього твору, адже там ми показали не тільки наївну віру селян у так зване світле майбутнє, а й зародки новітньої бюрократії, діяльність нових крадіїв і обманщиків, які зароджувалися в надрах пореволюційного часу. Щоб розповісти докладно про Михайла Дмитровича Брезкуна, треба написати немалий том, але такої змоги немає, Я сам і чимало моїх колег – Сергій Уманець, Кузьма Журба, Володимир Савченко, Валерій Інютін – полюбляли картярську гру, яка називалася «Тисяча і одне». Звичайно, ми не могли витрачати на неї всі без винятку вечори, тому прагнули перекинутися, як казав Кузьма Журба «в картишки» серед білого дня. Замикалися в кабінеті журналіста і грали до сьомого поту. Здебільш це робили під час обідньої перерви і далі. Все ж таки ми мали совість і здавали по кілька матеріалів до газети. Як тільки наближалася обідня перерва, у двері нашого з Брезкуном та С. Уманцем кабінету заглядали то Журба, то Савченко, то Інютін. Серьожа Уманець міцно затягувався сигаретою, розпросторював плечі, потягувався, усім виглядом доводив, що він готується до чергової січі. Я сидів спокійно. Михайло Дмитрович окидав нас якимось блукаючим поглядом. Зрозуміло, що його єство протестувало проти гри, тим паче в робочий час. Він не витримував і крізь зуби говорив: – Хай Станіслав іде, бо він здав уже три матеріали. А ви, Сергію Юрійовичу, вже цілий тиждень не написали жодного рядка. Так що до карт вам – зась! Одного разу Сергій Уманець схопився з стільця, підняв його над головою і люто крикнув: – Я зараз уб’ю тебе!.. Михайло Дмитрович метушився за столом, я, сказавши кілька

заспокійливих слів Сергієві, тихенько відчиняв двері і стрімголов летів у кабінет журналістики. Дуже часто ніхто не заважав нам грати. Але одного разу хтось нацькував на наше кубло редактора Федоса Лукича Сендзюка. Той почав гамселити по дверях, обривати дерматин, а ми в цей час швиденько ховали карти і розставляли шахові дошки. Сендзюк зайшов до кабінету, махнув правою, потім лівою рукою і звертається до Журби: – Розставляйте, Кузьмо Тимофійовичу, у шахи, вріжемо одну партійку! Так що нічого страшного не сталося. Я знав, що на нас навів слід Михайло Дмитрович, як парторг. Але я був повністю на його боці: треба ж елементарну совість мати! У своїх писаннях ми повчаємо народ чесно й самовіддано працювати, а самі. Дуже тяжко я пережив смерть Михайла Дмитровича. Невдовзі по ній підняв клопотання перед держадміністрацією області, владними структурами Мени про вшанування пам’яті Брезкуна в його рідному селі Синявка. Я пропонував назвати там іменем Брезкуна одну з кращих вулиць. Але й досі цього не зроблено. *** Пишучи спогади про Михайла Дмитровича Брезкуна, думаю не тільки про одного журналіста. Думаю про всіх найталановитіших і найактивніших майстрів газетного пера, їхні імена колись прикрашали сторінки газет, журналів. Вони оспівували життя, знаходили і лікували його рани, а сьогодні всі забуті, ніби їх і не було. Першочергове завдання краєзнавців, наших владних структур зробити все, щоб якось увічнити ці світлі імена. Вони цього заслуговують. Станіслав РЕП’ЯХ

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Світ навколо нас Підготував Олександр Божок

Не вірте очам своїм Ч

вами вітаються акуратно одягнені молоді люди, представляються як брати з церкви свідків Ієгови, і починають переконливу бесіду... Таких історій накопичилося, певно, сотні тисяч, і, на жаль, не всі вони з добрим закінченням. Не тільки ми, а й найцивілізованіші країни світу потерпають від деструктивних дій сектантів. Вчасно зорієнтуватися вам допоможе сайт www.mirbezsekt.org, який хоч і виглядає дещо скромно, і оновлювався востаннє рік тому, але містить цікаві думки й життєві приклади.

аплатили гроші, очікуєте, що ось-ось подзвонить менеджер і запросить, щоб отримати ключі від омріяного авто. Та цього дня і в наступні телефон вперто мовчить. Минає місяць, ви скаржитеся в компанію, підозрюєте її у махінаціях, а вас лише ввічливо запевняють, що документи ще не готові, чи авто десь на кордоні. Якщо це про вас, завітайте на lohotrontoday. at.ua, де ви напевне знайдете однодумців, а може розміщена там інформація допоможе уникнути шахрайства.

и купили б ви морозиво тільки того, що воно привабливо виглядало на рекламній листівці? Для якісної зйомки потрібне освітлення прожекторами, потужністю іноді більше кіловата. Якщо врахувати ККД освітлювача, стане зрозуміло, що від виділеного тепла морозиво мало розтанути у першу ж хвилину. Тому зазвичай його замінюють силіконовою або гелевою масою, і насправді в рекламному ролику його ніхто не куштує. ля зйомки баранини використовують яловичину – для камери вони однакові. Обсмажують її лише трішки, щоб не текла, а потім підфарбовують йодом, мазутом, або солідолом. Сосиски та курячі стегенця спочатку підсушують будівельним феном: сосиски стають сірими (потім їх «підтягують»

у програмах), стегенця – рум’яними та об’ємними. правжні котлети блищать лише тоді, коли їх збризкають... лаком для волосся. оловне в супі – безліч вітамінів, але якщо овочі варити – вони тонуть. Тому на дно наливають прозорий желатин, а зверху – воду, в якій викладують різнобарвні інгрідієнти. екламні пельмені не містять м’яса, бо воно дає темні плями, а поливають їх клеєм ПВА: він набагато фотогенічніший за сметану. кщо до чаю або соку додати мийний засіб, отримаємо фотогенічне пиво. Звичайне втрачає гарний вигляд за кілька хвилин, що недостатньо для фотосесії.

С Г

Yahoo News, 2 червня, Париж. Генетично модифіковані культури в Європі мають вирощуватися тільки на спеціально виділених територіях, – так заявляють фахівці аграрної сфери. «Відстань (між зонами трансгенних і звичайних рослин) залежить від біологічних чинників, – каже Ів Берто з французького інституту аграрних досліджень. – Деякі поля мають бути віддалені на 30 км». Незважаючи на те, що

За даними livejournal.ru

Telegraph.co.uk, 3 червня, Уельс. Доктор Руперт Маршал з Абериствиського університету вважає, що дикі птахи погано розуміють своїх міських родичів. Подібно до людей, які розмовляють гучніше

у метро, міські змінюють свій спів на новий лад. Тож записи співу птахів з 20 британських міст майже не викликає реакції у їхніх вільних родичів, ніби вони не розуміють його. Дослідження продовжуються.

аналогічні рослини широко культивуються в обох Америках і Китаї, європейські громадські організації відверто побоюються наслідків і проводять акції протесту проти їх розповсюдження. Питання безпечності єдиного офіційно дозволеного (з 1998 року) у Європі трансгена – EU-MON810, розробленого гігантом американської біопромисловості, знову обговорювалося у Раді Міністрів. Кукурудза, яка виділяє токсин, здатний отруїти шкідників, і нібито безпечна для людини, лобіюється Сполученими Штатами, що викликає обурення громадськості.

ТЕЛЕБАЧЕННЯ – ПІЗНАВАЛЬНІ ПРОГРАМИ Понедiлок, 8 червня

07.00, 07.30, 14.00 Найзабавнiшi тварини планети 08.00, 16.00 Фiнiкс: швидка ветеринарна допомога 09.00 Полiцiя Майамi 10.00, 17.00 СОС дикої природи 10.30, 17.30, 23.30 Руйнiвники стереотипiв 11.00 Долi шимпанзе 12.00 Територiя тварин 13.00 Прогулянки Джеффа Корвiна 15.00 Вулиця лемурiв 15.30 На днi безоднi 18.00, 00.00 Маєток сурикатiв 18.30 Заповiдник у нетрях Африки 19.00, 00.55 Леви й велетнi 20.00, 01.50 Галапагоськi острови 21.00, 02.45 Полiцiя Детройта 22.00, 03.40 Полiцiя Х’юстона

07.00, 15.00 «Хто ти такий?» 08.00, 16.00 «Сила хлiба» 09.00 «Флот-Фантом: Епiчне плавання Женг Хе» 10.00 «Таємниця теракотового воїна» 11.00 «Римська iмперiя» 12.00 «Жанна Д’Арк» 13.00 «Королева-незаймана» 17.00, 01.00 «Загадки iсторiї» 17.30, 01.30 «Дiккенс в Америцi» 18.00, 02.00 «Втраченi боги» 18.30, 02.30 «Суперечлива любов» 19.00, 03.00 «Дарунок фотографiї» 20.00 «Ньютон – похмурий єретик» 21.00, 05.00 «Королева-незаймана» 23.00 «Останнiй раб» 00.00 «Днi, що потрясли свiт»

07.00 «Акули у 21 столiттi» 08.00 «Найнебезпечнiшi тварини: Азiя» 09.00, 14.00 «Мамонтеня: Застиглий у часi» 11.00 «Iмперiя верблюдiв: Витривалiсть» 12.00 «З погляду науки: Удар блискавки» 13.00 «Небезпечнi подорожi: По льодовому шляху» 16.00 «Жовтi павiани» 17.00 «Найнебезпечнiшi тварини: Коста-Рiка» 18.00 «Чарлi Бурман» – «У будьякий спосiб: Вiд Туреччини до Iндiї» 19.00 «З погляду науки: Епоха танення льодовикiв» 20.00 «Тиждень динозаврiв: Динозаври пiд льодом» 21.00 «Найгiршi в’язницi Америки: Молодь за гратами»

Вiвторок, 9 червня

Середа, 10 червня

Четвер, 11 червня

07.00, 07.30 Найзабавнiшi тварини планети 08.00, 16.00, 21.00 Полiцiя Детройта 09.00 Полiцiя Майамi 10.00, 17.00 СОС дикої природи 10.30, 17.30, 23.30 Руйнiвники стереотипiв 11.00 Леви й велетнi 12.00 Територiя тварин 13.00 Прогулянки Джеффа Корвiна 14.00 Галапагоськi острови 15.00 Вулиця лемурiв 15.30 На днi безоднi 18.00, 00.00 Маєток сурикатiв 18.30 Заповiдник у нетрях Африки 19.00, 00.55 Девiд Еттенборо: повернення до горил 20.00, 22.00 Полiцiя Х’юстона

07.00, 07.30 Найзабавнiшi тварини планети 08.00, 16.00, 21.00 Полiцiя Детройта 09.00 Полiцiя Майамi 10.00, 17.00 СОС дикої природи 10.30, 17.30, 23.30 Руйнiвники стереотипiв 11.00 Девiд Еттенборо 12.00 Територiя тварин 13.00 Прогулянки Джеффа Корвiна 14.00, 22.00 Полiцiя Х’юстона 15.00 Вулиця лемурiв 15.30 На днi безоднi 18.00, 00.00 Маєток сурикатiв 18.30 Заповiдник у нетрях Африки 19.00, 00.55 Чудова сiмка 20.00, 01.50 Китовi вiйни

07.00, 07.30 Найзабавнiшi тварини планети 08.00, 16.00, 21.00 Полiцiя Детройта 09.00 Полiцiя Майамi 10.00, 17.00 СОС дикої природи 10.30, 17.30, 23.30 Руйнiвники стереотипiв 11.00 Чудова сiмка 12.00 Територiя тварин 13.00 Прогулянки Джеффа Корвiна 14.00 Китовi вiйни 15.00 Вулиця лемурiв 15.30 На днi безоднi 18.00, 00.00 Маєток сурикатiв 18.30 Заповiдник у нетрях Африки 19.00, 00.55 Знайомi незнайомцi 20.00, 01.50 Дикi й небезпечнi 22.00, 03.40 Полiцiя Х’юстона

07.00, 15.00 «Останнiй раб» 08.00, 16.00 «Днi, що потрясли свiт» 09.00 «Загадки iсторiї» 09.30 «Дiккенс в Америцi» 10.00 «Втраченi боги» 10.30 «Суперечлива любов» 11.00 «Дарунок фотографiї» 12.00 «Ньютон – похмурий єретик» 13.00 «Королева-незаймана» 17.00, 01.00 «Загадки iсторiї» 17.30, 01.30 «Дiккенс в Америцi» 18.00, 02.00 «Втраченi боги» 18.30, 02.30 «Суперечлива любов» 19.00, 03.00 «Романтики» 20.00 «Таємна любов Дiккенса» 21.00, 05.00 «У свiдомостi середньовiчної людини» 22.00, 06.00 «Сталiнград»

07.00 «З погляду науки: Секс» 08.00 «Найнебезпечнiшi тварини: Коста-Рiка» 09.00, 14.00 «Секунди до катастрофи: Снiгове цунамi» 10.00, 15.00 «Сигнал порятунку – червоний: Битва з тайфуном» 11.00«Дикiсобаки:Укусувiдповiдь» 12.00 «З погляду науки: Епоха танення льодовикiв» 13.00 «Динозаври пiд льодом» 16.00 «Синє чудо» 17.00 «Найнебезпечнiшi тварини: Пiвденно-схiдна Азiя» 18.00 «Суперспоруди:ТранспортВВС» 19.00 «З погляду науки: Земля пiд водою» 20.00 «Тиждень динозаврiв: Чудо-юдо-динозаври» 21.00, 00.00, 03.00 «Суперспоруди: Найдовший мiст у свiтi» 22.00 «Суперспоруди: Криголами» 23.00 «Розслiдування авiакатастроф»

07.00, 15.00 «Винна вiйна» 08.00, 16.00 «Днi, що потрясли свiт» 09.00 «Загадки iсторiї» 09.30 «Дiккенс в Америцi» 10.00 «Втраченi боги» 10.30 «Суперечлива любов» 11.00 «Романтики» 12.00 «Таємна любов Дiккенса» 13.00, 21.00 «У свiдомостi середньовiчної людини» 14.00 «Сталiнград» 17.00, 01.00 «Великi вченi» 17.30 «Щоденники юних принцес» 18.00, 02.00 «Це – цивiлiзацiя» 19.00, 03.00 «Iсторiя писемностi» 20.00 «Бiсмарк – канцлер i демон» 22.00, 06.00 «Вiйна столiття» 23.00 «Вiйна в Арктицi»

07.00 «З погляду науки: Мореплавцi стародавностi» 08.00 «Найнебезпечнiшi тварини: Пiвденно-схiдна Азiя» 09.00, 14.00 «Суперспоруди: Найдовший мiст у свiтi» 10.00, 15.00 «Суперспоруди: Криголами» 11.00 «Дикий Рiо» 12.00 «З погляду науки: Земля пiд водою» 13.00 «Чудо-юдо-динозаври» 16.00 «В об’єктивi: Незвичайна поведiнка тварин II» 17.00 «Найнебезпечнiшi тварини: Амазонiя» 18.00 «Суперспоруди давнини: Мачу-Пикчу» 19.00 «З погляду науки: Морська безодня» 20.00 «Тиждень динозаврiв: Анатомiя динозаврiв» 21.00 «Загадки Бiблiї: Таємниця рукописiв Мертвого моря»

07.00, 15.00 «Вiйна в Арктицi» 08.00, 16.00 «Днi, що потрясли свiт» 09.00 «Великi вченi» 09.30 «Щоденники юних принцес» 10.00 «Це – цивiлiзацiя» 11.00 «Iсторiя писемностi» 12.00 «Бiсмарк – канцлер i демон» 13.00 «У свiдомостi середньовiчної людини» 14.00 «Вiйна столiття» 17.00 «Магiя затонулих кораблiв» 17.30, 01.30 «Таємницi Ренесансу» 18.00, 02.00 «Це – цивiлiзацiя» 19.00, 03.00 «Мости Нью-Йорка» 20.00 «Бiсмарк – канцлер i демон» 21.00 «Протестантська революцiя» 22.00, 06.00 «Вiйна столiття» 23.00 «Iсторiя кам’яного вiку»

07.00 «З погляду науки: Пiрамiди» 08.00 «Найнебезпечнiшi тварини: Амазонiя» 09.00, 14.00 «Загадки Бiблiї: Таємниця рукописiв Мертвого моря» 10.00, 15.00 «Суперспоруди давнини: Альгамбра» 11.00 «Гiєна: цариця хижакiв» 12.00 «З погляду науки: Морська безодня» 13.00 «Анатомiя динозаврiв» 16.00 «Леви-хулiгани» 17.00 «Найнебезпечнiшi тварини: Лiси» 18.00«Привидиостровiвлюдожерiв» 19.00 «З погляду науки» – «Морська безодня: останнiй рубiж» 20.00 «Тиждень динозаврiв: Пастка для динозаврiв» 21.00 «Акула на прiзвисько Нiколь» 22.00 «Свiт хижакiв: Цар ведмедiв» 23.00«Розслiдуванняавiакатастроф»

П’ятниця, 12 червня

07.00, 07.30, 20.00 Найзабавнiшi тварини планети 08.00, 16.00, 21.00 Полiцiя Детройта 09.00 Вiддiл з охорони тварин: полiцiя Майамi 10.00, 17.00, 23.00, 04.35 СОС дикої природи 10.30, 17.30, 23.30 Руйнiвники стереотипiв 11.00 Знайомi незнайомцi 12.00 Територiя тварин 13.00 Прогулянки Джеффа Корвiна 14.00 Ветеринари нового поколiння зi Стiвом Iрвином 15.00 Вулиця лемурiв 15.30 На днi безоднi 18.00, 00.00 Маєток сурикатiв 18.30 Заповiдник у нетрях Африки 19.00, 00.55 Свiт природи 22.00, 03.40 Полiцiя Х’юстона

07.00, 15.00 «Iсторiя кам’яного вiку» 08.00, 16.00 «Днi, що потрясли свiт» 09.00 «Магiя затонулих кораблiв» 09.30 «Таємницi Ренесансу» 10.00 «Це – цивiлiзацiя» 11.00 «Мости Нью-Йорка» 12.00 «Бiсмарк – канцлер i демон» 13.00 «Протестантська революцiя» 14.00 «Вiйна столiття» 17.00 «Магiя затонулих кораблiв» 17.30 «Таємницi Ренесансу» 18.00, 02.00 «Фаворит» 19.00, 03.00 «Життя й смерть у Древньому Римi» 20.00 «Таємна родина Iсуса» 21.00, 05.00 «Мусульманська iсторiя Європи»

08.00 «Найнебезпечнiшi тварини: Лiси» 09.00, 14.00 «Акула на прiзвисько Нiколь» 10.00, 15.00 «Свiт хижакiв: Цар ведмедiв» 11.00 «Риба-монстр iз Амазонiї» 12.00 «З погляду науки» – «Морська безодня: останнiй рубiж» 13.00 «Пастка для динозаврiв» 16.00 «Алькатрас для бiлих ведмедiв» 17.00 «Найнебезпечнiшi тварини: Вiд пустелi до савани» 18.00 «Життя до народження: Тварини» 19.00«Зпоглядунауки:Силавибуху» 20.00 «Тиждень динозаврiв» – «Шляхи еволюцiї: вiд динозавра до iндички» 21.00 «З погляду науки: Магнiтне поле Землi»

Субота, 13 червня

Недiля, 14 червня

06.00, 16.00, 22.00, 23.00 Полiцiя Х’юстона 07.00, 07.30 Мавпяче життя 08.00, 08.30 Найзабавнiшi тварини планети 09.00, 09.30 Мавпячi витiвки 10.00 Щоденники мисливця за крокодилами 11.00, 11.30, 12.00, 12.30, 13.00, 13.30, 14.00, 14.30, 15.00, 15.30 Шамвари: життя на волi 17.00 Руйнiвники стереотипiв 18.00, 00.00 Маєток сурикатiв 18.30, 00.30 Китовi вiйни 19.30 Щоденник великої кiшки 20.00 Неймовiрнi подорожi зi Стiвом Леонардом 21.00, 02.45 Дикi й небезпечнi

06.00, 12.00, 13.00, 16.00, 22.00, 23.00 Полiцiя Х’юстона 07.00, 07.30 Мавпяче життя 08.00, 08.30 Найзабавнiшi тварини планети 09.00 Ветеринари-стажисти 09.30, 04.35 СОС дикої природи 10.00, 11.00 Територiя тварин 14.00, 14.30 Мавпячi витiвки 15.00 Щоденники мисливця за крокодилами 17.00, 17.30 Руйнiвники стереотипiв 18.00, 00.00 Маєток сурикатiв 18.30, 19.00, 00.30 Здобич хижака 19.30, 01.25 Природженi вбивцi 20.00, 01.50 Пандамонiум 21.00, 02.45 Дикi й небезпечнi

07.00, 15.00 «Поважай себе: iсторiя Стакс Рекордс» 08.00, 16.00 «Днi, що потрясли свiт» 09.00 «Магiя затонулих кораблiв» 09.30 «Таємницi Ренесансу» 10.00 «Фаворит» 11.00 «Життя й смерть у Древньому Римi» 12.00 «Таємна родина Iсуса» 13.00, 21.00, 05.00 «Мусульманська iсторiя Європи» 14.00 «Садиба едвардианської епохи» 17.00 «Магiя затонулих кораблiв» 17.30 «Таємницi Ренесансу» 18.00 «Де жив справжнiй хоббiт» 19.00 «Життя й смерть у Древньому Римi» 20.00 «Таємна родина Iсуса» 22.00, 06.00 «Клондайк: полювання за золотом»

07.00,15.00«ЯщикиСтенлiКубрика» 08.00, 16.00 «Днi, що потрясли свiт» 09.00 «Магiя затонулих кораблiв» 09.30 «Таємницi Ренесансу» 10.00 «Де жив справжнiй хоббiт» 11.00 «Життя й смерть у Древньому Римi» 12.00 «Таємна родина Iсуса» 13.00 «Мусульманська iсторiя Європи» 14.00 «Клондайк: полювання за золотом» 17.00, 01.00 «Людина, яка знайшла «Титанiк» 18.00 «Загадковi цивiлiзацiї: iнки, майя й ацтеки» 19.00 «Життя й смерть у Древньому Римi» 20.00, 04.00 «Нат Кiнг Коул: повна бiографiя» 21.00, 05.00 «Життя заради любовi: iсторiя Наталi Коул» 22.30 «Криза – це вигiдно?»

08.00 «У серце джунглiв: Звiр усерединi» 09.00 «Атака комах: Кровожера» 10.00 «Атака комах: Агресiя» 11.00 «Атака комах: Загарбники» 12.00 «Загадки торнадо» 13.00 «Найстрашнiшi стихiйнi катастрофи: Торнадо» 14.00 «Небезпечнi зустрiчi: Крокодиляча криза» 15.00 «Небезпечнi зустрiчi: Акула з безоднi» 16.00 «З погляду науки: Балiстика» 17.00 «Супертрава» 18.00 «Погляд зсередини: ФБР» 19.00 «Слiдство веде Iнтерпол: Агенти-перевертнi» 20.00, 01.00 «Авiаносець: Керований хаос» 21.00, 02.00 «Коран»

07.00«Авiаносець:Керованийхаос» 08.00 «Подорож углиб Амазонiї» – «У кронах тропiчних лiсiв» 09.00 «Загублений свiт: Ошуканцi тваринного свiту» 09.30 «Загублений свiт: Антилопа царiв» 10.00«Охоронцiприроди:Туреччина» 11.00 «Охоронцi природи: Грецiя» 12.00, 03.00 «Секунди до катастрофи: Снiгове цунамi» 13.00 «Тиждень динозаврiв»: «Мамонтеня: застиглий у часi»; Динозаври пiд льодом»; Чудо-юдо-динозаври»; Анатомiя динозаврiв»; Пастка для динозаврiв»; «Шляхи еволюцiї: вiд динозавра до iндички»

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Для вас

Розклад руху

Розклад руху поїздів У редакцію газети «Деснянська правда» часто звертаються люди з проханням надрукувати графік, за яким влітку рухаються поїзди. Залізничний вокзал надав розпорядок руху пасажирських, приміських та електропоїздів підвищеного комфорту, які проходять на станції Чернігів. № поїзда

Напрямок

Час відпр.

Час приб.

Одеса – Мінськ

14.30

3.50

Зупинка

Час відпр.

Час приб.

0.25

4.15

12.56

0.20

5.12

1.58

657

Москва – Чернігів

16.46

4.56

486

Мінськ – Феодосія

20.12

4.52

249

Сімферополь – Чернігів

10.14

5.34

Мінськ – Київ

20.50

5.44

0.20

6.04

8.51

485

Феодосія – Мінськ

10.29

9.10

0.20

9.30

18.40

57 854

Харків – Чернігів Гомель – Чернігів

6.43

10.22

С.-Петербург – Київ «Либідь»

250

Чернігів – Сімферополь

Київ – С.-Петербург «Либідь»

15.58

11.21

10.30

13.04

53/123 Одеса – Чернігів

19.10

13.04

53/97

20.10

13.04

Львів – Чернігів

658 853 496

Івано-Франківськ – Чернігів Чернігів – Москва Чернігів – Гомель Вітебськ – Євпаторія

7.53

18.36

382

Мінськ – Сімферополь

9.48

495

Євпаторія – Вітебськ

381

0.20

11.41

14.40

12.05

7.36

13.24

10.44

0.20

14.47 17.50 18.56

5.33 21.20 16.55

18.36

0.20

18.56

15.46

20.15

18.44

0.18

19.02

8.12

Сімферополь – Мінськ

21.54

19.50

0.20

20.10

5.29

Мінськ – Одеса

11.31

20.32

0.20

20.52

10.27

Чернігів – Одеса

20.52

10.27

20.52

10.13

94/141 Чернігів – Львів

Чернігів – Івано-Франківськ Чернігів – Харків

Київ – Мінськ

18.22

21.13

0.20

21.33

5.58

Примітки З 2.10 по 14.06 (середах, неділях), з 15.06 по 2.10 щоденно, з 4.10 по 12.06 парними, в складі поїзда причіпні вагони Одеса – Барановичі, Гродно, Могильов, Рига щоденно (причіпні вагони) з 16.06 по 30.06 парними з 2.07 по 18.09 – щоденно з 22.06 по 30.08 парними та 1.08, 1.09 крім 2.08 щоденно, в складі поїзда причіпний вагон Мурманськ – Київ (по суботах та вівторках) та СВ-вагон З 18.06 – 30.06 парними, з 4.07 по 20.09 щоденно за вказівкою щоденно щоденно, крім 2.06 в складі поїзду причіпні вагони Калінінград – Київ, Калінінград – Одеса, вагон СВ, вагони бізнес-, економ-класу, купе – жіночі, чоловічі З 20.06 по 30.08 – парними щоденно в складі причіпні вагони Одеса – Калінінград, Київ – Калінінград, СВ-вагон, бізнес-, економ-класу, купе жіночі, чоловічі по числах 1,5,8.06 з 12.06 по 30.09 щоденно, з 2.10 парними (причіпні вагони) по числах 1,5,8.06 з 12.06 по 1.09 щоденно, крім 15.06 (причіпні вагони) за вказівкою щоденно (причіпні вагони) щоденно з 15.06 по 15.09 по числах 3,7,11,15,19,23,27 з 4.06 по 2.10 парними, та 1.06,1.08,1.09, крім 2.08,2.09, а далі кожного місяця по числах 6,10,14,18, 22,26,30 та 2.03, в складі поїзда причіпні вагони Мінськ – Дніпропетровськ, Т.Шевченка, Знаменка з 17.06 по 17.09 по числах – 5,9,13,17,21,25,29 кожного місяця З 1.05 по 31.09 непарними, крім 1.08,1.09,а далі кожного місяця по числах – 5,9,13,17,21,25,29 та 1.03 в складі поїзда причіпні вагони Дніпропетровськ, Знаменка, Т.Шевченко-Мінськ з 31.05 по 12.06 по понеділках, п’ятницях, з 13.06 по 30.09 щоденно, з 2.10 по 10.06 парними в складі поїзда причіпні вагони Могильов, Барановичі, Гродно – Одеса по числах – 1,5,8.06 з 12.06 по 30.09 щоденно, з 2.+10 парними (причіпні вагони) по числах – 1,5,8.06, з 12.06 по 30.09 щоденно, крім 15.06 за вказівкою за вказівкою щоденно, в складі поїзда причіпний вагон Київ – Мурманськ (по середах, неділях) та СВ-вагон

приміських поїздів по станції Чернігів з 31 травня 2009 року №№ поїзда

Напрямок

Час відправл.

Час прибуття

– 6853 Чернігів Неданчичі – Іолча 6852 Неданчичі – Чернігів 6302 Чернігів – Ніжин – 6432 Горностаївка Чернігів 6301 Ніжин – Чернігів 6855 Чернігів – Неданчичі – 6431 Чернігів Горностаївка 6304 Чернігів – Ніжин Іолча – Неданчичі – 6854 Чернігів 6303 6856 6857 6305 6306 6858

Ніжин – Чернігів Неданчичі – Чернігів Чернігів – Неданчичі Ніжин – Чернігів Чернігів – Ніжин Неданчичі – Чернігів

Час відправлен. 5.10

4.57

6.08 6.27

5.14

7.04

5.31

7.29

8.10/8.40

9.52

8.51 10.16

10.35 11.26

11.06

12.57

13.30

14.40

9.46

Щоденно Щоденно

8.40

10.36

Щоденно

8.45

10.29

13.10

15.15

6308 Чернігів – Ніжин – 6434 Горностаївка Чернігів

17.29

6307 6861 6350 6309

Ніжин – Чернігів Чернігів – Неданчичі Чернігів – Ніжин Ніжин – Чернігів Чернігів – 6435 Горностаївка

До Іолчі (ср., пт., 6.48/7.14 сб., нд.). До Неданчич (пн., вт., чт.) Щоденно 8.16 Щоденно

8.32

– 6859 Чернігів Неданчичі – Іолча

– Неданчичі6860 Іолча Чернігів

Щоденно До Іолчі (ср., пт., сб.,нд.). До Неданчич (пн., вт.,чт.) Щоденно Щоденно 13.10 сб., нд. Щоденно 14.50 Щоденно сб., нд. До Іолчі 16.24/16.48 (ср., пт., сб., нд.) До Неданчич (пн., вт., чт.) 19.15 Щоденно

17.14

Щоденно

17.21/17.50 19.00 17.25

20.46

Примітки

Щоденно

12.01

15.30

Час прибуття

19.22 21.00 20.29

22.09 22.23

21.13

23.08

22.45

До Іолчі (ср., пт., сб., нд.) До Неданчич (пн., вт., чт.) Щоденно Щоденно Щоденно Щоденно Щоденно

Електропоїзди підвищеного комфорту 844 Чернігів – Київ

6.18

9.13

Чернігів – Фастів 844 (ч/з Київ)

6.18

9.13

845 Київ – Чернігів

17.57

20.50

По неділях із зупинками Б.Олійника, Вертіївка, Ніжин, Носівка, Дарниця, Видубичі Крім неділі з зупинками Б.Олійника, Вертіївка, Ніжин, Дарниця Щоденно з зупинками Дарниця, Ніжин, Вертіївка, Б.Олійника, Бобрик

® Головне управління юстиції у Чернігівській області ПРОВОДИТЬ ПРОФЕСІЙНИЙ ВІДБІР КАНДИДАТІВ

для вступу на навчання за державним замовленням до Одеської національної юридичної академії та національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Вимоги: повна загальна середня освіта; наявність сертифікатів Українського центру оцінювання якості освіти, виданих у поточному році, з української мови та літератури, історії України з оцінками не нижче 125 балів. Документи приймаються до 26 червня 2009 р. за адресою: м. Чернігів, пр-кт Миру, 43, каб. 109, тел. 604-928.

Оголошуються відкриті торги з продажу майна банкрута Сільськогосподарського Відкритого акціонерного товариства «Березнянський» (смт Березна, вул. Шевченка, 5, Менський район, Чернігівська обл., 15622) можлива реалізація пооб’єктно, за ціною згідно з експертною оцінкою. Заявки приймаються протягом місяця з дня виходу оголошення за адресою: м. Чернігів, вул. Бєлова, 18/77. Довідки за телефоном 970-711.

17 червня 2009 р. в Головному управлінні юстиції у Чернігівській області відбудеться телефонна «гаряча лінія». З 15.30 до 16.30 на запитання громадян відповідатиме заступник начальника Головного управління юстиції у Чернігівській області – начальник відділу фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності – ПІДГАЙНА Надія Михайлівна. Тел. 67-69-81.

ООО «Полесье-Чернигов»

Втрачене свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, видане Щорській районній друкарні 21 липня 1997 року ДПІ в Щорському районі, №33784874 НВ №382731, у зв’язку з втратою

на базе ООО «ЧЗСМ»

ПРОИЗВОДИТ и РЕАЛИЗУЕТ по цене:

- кирпич силикатный полуторный - 1300 грн. - блоки ячеистого бетона 640 грн./м3

Тел. 675-177.

вважати недійсним.

Чернігівський окружний адміністративний суд, що розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Гончарова, 4, оголошує конкурс на заміщення вакантних посад державних службовців: – начальника відділу інформаційної та аналітично-статистичної роботи; – помічника судді; – старшого судового розпорядника; – судового розпорядника; – секретарів судового засідання; – секретаря суду.

Додаткова інформація щодо вимог до кандидатів, основних функціональних обов’язків, розміру, умов оплати праці, переліку питань для перевірки знання законодавства з урахуванням специфіки функціональних повноважень тощо, надається за телефоном 692-591 або під час особистого прийому в приміщенні суду, щоденно з 9.00 до 11.00. Документи приймаються протягом 30 календарних днів з дня виходу публікації про оголошення конкурсу.

Втрачене свідоцтво про право приватної власності на 1/3 ч. житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться в смт Седнів Чернігівського р-ну по вул. Пекурівська, б. 11, видане на ім’я Супруна Володимира Івановича виконавчим комітетом Седнівської селищної ради, 12.07.1961 р.н., вважати недійсним.

25 травня 2009 року Головне управління юстиції у Чернігівській області зареєструвало Чернігівську обласну партійну організацію Прогресивно-Демократичної Партії України (свідоцтво №177). Юридична адреса – м. Чернігів, вул. Гребінки, буд. 84. Керівник – Куліш Ярославна Володимирівна.

Втрачені документи: свідоцтво про право власності, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, технічний паспорт на дачу (садовий будинок) на ім’я Городничої Віри Іванівни, вважати недійсним.

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Реклама та оголошення

28 травня 2009 р. Головне управління юстиції у Чернігівській області легалізувало письмовим повідомленням про заснування Чернігівської обласної організації Громадської організації «Всеукраїнське громадське об’єднання «Край» (внесена до Книги обліку громадських організацій за №125). Мета діяльності – сприяння у проведенні в Чернігівській області єдиної державної політики соціально-правового захисту найманих працівників, реінтеграції трудових мігрантів та капіталу, запровадженню кращих світових досягнень у цих галузях, захист законних прав та інтересів членів організації. Місцезнаходження – м. Чернігів, вул. Д. Ібарурі, буд. 80, кв.21. Керівник – Порплік Лариса Вікторівна.

Приватні оголошення

Продам

Куплю

• Автопричіп до легкового автомобіля (типу фермер). Реєстрація чернігівська. Тел. 630-459. • «Монте Крісто» пропонує кошенят екстремалів персидської породи. Окрас: білий і голубий мармур. Тел.: 8(063) 593-2805, 8 (050) 72-67-426, 5-43-03, 4-84-14, 8 (093) 363-1566. • Дачу в Березанці «Лаванда», 5 соток, з невеликим дерев’яним будиночком, який потребує ремонту, біля великого чистого озера. Ціна 800 у.о., без торгу. Тел.: 8 (093) 287-42-02. • Японський мопед (скутер), V 50 см куб., 60 км/год. За /100 км можна їздити удвох, чорного кольору, у хор. стані, ціна 3 тис. грн. Тел.: 93-12-19. • Диван-малютка та 2-спальний диванкнижка у новому стані, коричневого кольору, велюр, з шкіряними підлокітниками, по 700 грн., терміново. Тел.: 931-027. • Електрообладнання з приготування страв, магнітні пускачі, кнопки керування, автомати, рубильники, кабель, провід, інше електрообладнання. Тел.: 8 (046) 933-512, 8 (097)357-82-11, 8 (093) 569-76-05. • Двокімнатну квартиру у комунальному будинку 55 кв.м. Тел. 2-24-14. • Автокран КС-3575, МАЗ-3551 самоскид Міксер КАМАЗ 55111, трактор ЮМЗ-7, автовишка АГП-22, ЗИЛ-130, каток дорожній – 6 т. Тел. 8(096) 588-22-18. • Автомобіль Mitsubishi Outlander, 2008 р.в., пробіг 5000 км, чорний, гарантія, коробка автомат, кліматконтроль, повний електропакет, підігрів сидінь, магнітола, Toyota Land Cruiser-100, 2007 р.в. Тел.: 8-095-874-60-47.

• 1-кімнатну кв-ру серії ЧН. Без посередників. Ціна договірна. Р-н Шерстянки і Масанів не пропонувати. Тел. 8-063-163-55-89. • Човен будь-який, весла, бінокль, гвинтівку чи пістолет пневматичні, велосипед, моторолер, дачу з будинком, гараж, монети України 2,5,10,20,50,100 гривень. Тел. 93-38-21. • Ордени та медалі СРСР, значки, картини, монети, вироби з бронзи, срібла, фарфору та інше; телевізор, колонки 10-150 вт, підсилювач, комбайн кухонний «Мрія». Тел. 61-00-50. • Холодильник, газову плиту, диван, крісло-ліжко, стіл-книжку, софу, диван-малютку, м’який куток, дитячу коляску після 2004 р., весла на човен, гітару. Тел. 931-534.

Здам: • 1-кімнатну квартиру з меблями (р-н Рокоссовського). Тел. 8 (096) 981-38-48.

Зніму:

• Самотній чоловік, 63 р. зніме для себе особисто куток для відпочинку біля води, лісу тощо. Можу дещо допомагати по господарству. Порядність гарантую. Тел.: 8 (098) 00-20-104. Лічильники холодної та гарячої води. Професійне встановлення. Гарантійне обслуговування. Реєстрація. Виклик майстра безкоштовний. Тел.: 624-244, 8(063)570-78-95.

Шановні читачі!

Якщо ви хочете, щоб ваше оголошення було опубліковано, заповніть, будь-ласка, розбірливо купон, бажано друкованими літерами, вказавши всі потрібні дані про вас та про предмет оголошення. Заповнений купон надішліть листом на адресу редакції: 14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 62. Редакція залишає за собою право редагувати текст оголошення.

Купон

безкоштовного оголошення

РУБРИКА: Продам Куплю Міняю Зніму Здам

Текст оголошення (українською мовою):

Виклики до суду Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що судове засідання у цивільній справі за позовом прокурора Чернігівського району в інтересах держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» до Бодні Інни В’ячеславівни, Моложон Людмили Василівни про стягнення заборгованості за кредитним договором, призначено до розгляду на 19 червня 2009 року о 9 год. 30 хв. Відповідачам Бодні Інні В’ячеславівні, що мешкає за адресою: м. Чернігів, вул. Щорса, 68/57, та Моложон Людмилі Василівні, що мешкає за адресою: м. Чернігів, вул. Щорса, 68/60 потрібно з’явитися в судове засідання у вказаний вище час для розгляду справи по суті (при собі мати паспорт). У разі неявки відповідачів в судове засідання без поважних причин або неповідомлення про причину неявки, справа буде розглянута на підставі наявних у матеріалах справи даних та доказів та буде прийнято заочне рішення. Судове засідання відбудеться у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, під головуванням судді Овсієнко Ю.К. (каб. 10). Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що судовий розгляд цивільної справи за позовом Коваля Михайла Петровича до Кормич Юлії Вікторівни про захист прав споживача, відшкодування моральної шкоди призначено на 18 червня 2009 року на 15 год. 45 хв. Справа буде слухатися у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, під головуванням судді Ченцової С.М. (каб. №14). Для участі у справі як відповідачка викликається Кормич Юлія Вікторівна (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 81, кв. 112). Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи. Тому у випадку відсутності відомостей про причини неявки Кормич Юлії Вікторівни, повідомленої належним чином, або причину буде визнано судом неповажною – суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних та доказів. Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що розгляд цивільної справи за позовом АТ «ІндексБанк» до Барибіного Віталія Володимировича, Райфурак Аліни Василівни про стягнення заборгованості за договором кредиту відкладено на 15 червня 2009 року на 9 год. Справа буде слухатися в приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, під головуванням судді Гордійко Ю.Г. (каб. №18). Для участі у справі як відповідачі викликаються Барибін Віталій Володимирович (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Слобідська, 54, кв. 3), Райфурак Аліна Василівна (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Попудренка, 4, кв. 11). Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик, відповідачі вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи, тому у випадку відсутності відомостей про причини неявки Барибіного Віталія Володимировича, Райфурак Аліни Василівни, повідомлених належним чином, або якщо причину буде визнано судом неповажною – суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних чи доказів. Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що розгляд цивільної справи за позовом ТОВ фірми «ТехНова» до Сороки Сергія Сергійо-

Телефон, адреса:

вича про стягнення заборгованості за теплопостачання, призначено на 15 червня 2009 року об 11 год. 30 хв. Справу буде розглянуто у приміщенні Новозаводського районного суду м. Чернігова під головуваням судді Гордійко Ю.Г. (каб. 18) за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17. Для участі у справі як відповідач викликається Сорока Сергій Сергійович (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Воровського, 11, кв. 3). Попереджаємо, що у разі неявки в судове засідання і відсутності відомостей про причини неявки, справу буде розглянуто за наявності доказів, що містяться в матеріалах справи. Чернігівський районний суд викликає в судове засідання у цивільній справі за №2-549/2009 за позовом Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» про звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості за кредитним договором як відповідача Звягінцеву Наталію Євгенівну, останнє відоме місце проживання: вул. Попудренка, 1, с. Павлівка Чернігівського району та області. Попереднє судове засідання відбудеться о 15 год. 17 червня 2009 р. в приміщенні Чернігівського районного суду (м. Чернігів, вул. Воровського, 4). Відповідач зобов’язана для підтвердження своїх вимог або заперечень подати усі наявні у неї докази або повідомити про них суд до або під час попереднього засідання у справі. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно. Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи, тому у випадку відсутності про причини неявки Звягінцевої Н.Є., повідомленої належним чином, або причину буде визнано судом неповажною, попередній розгляд справи буде проведено без її участі. У порядку ч. 9 ст. 74 ЦПК України Деснянський районний суд м. Чернігова викликає в судове засідання на 14 год. 19 червня 2009 р. відповідача Ланька Валерія Васильовича, 03.07.1957 р.н., останнє відоме місце реєстрації якої: м. Чернігів, вул. Горького, 96/1, у справі за позовом Олійника Миколи Володимировича до Ланька Валерія Васильовича про визнання таким, що втратив право на проживання за місцем реєстрації. Ічнянський районний суд Чернігівської області повідомляє, що судове засідання за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до Навродського Володимира Володимировича (останнє відоме місце проживання: Чернігівська обл., м. Ічня, вул. Г. Коваля, 18) про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до розгляду на 19 червня 2009 р. на 10 год. 25 хв. під головуванням судді Чугуєвської Т.П. у приміщенні суду за адресою: Чернігівська обл., м. Ічня, вул. Коваля, 10. Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи, тому у разі неповідомлення про причини неявки Навродського В.В., повідомленого належним чином, або якщо причину буде визнано судом неповажною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Чернігівський районний суд викликає в судове засідання у цивільній справі за №2-530/2009 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Чер-

нігівської обласної дирекції філії «Центральне РУ» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 21496 грн. 85 коп., як відповідача – Звягінцеву Наталію Євгеніївну, останнє відоме місце проживання: вул. Попудренка, буд. 1, с. Павлівка, Чернігівського району та області. Попереднє судове засідання відбудеться о 8 год. 30 хв. 12 червня 2009 року у приміщенні Чернігівського районного суду (м. Чернігів, вул. Воровського, 4). Відповідач зобов’язана для підтвердження своїх вимог або заперечень подати усі наявні у неї докази або повідомити про них суд до або під час попереднього засідання у справі. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно. Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи, тому у випадку відсутності відомостей про причини неявки Звягінцевої Н.Є., повідомленої належним чином, або причину буде визнано судом неповажною, попередній розгляд справи буде проведено без її участі. Менський районний суд Чернігівської області викликає як відповідачів Лисицю Олену Миколаївну (останнє відоме місце мешкання: с. Блистова, вул. Гагаріна, 55, Чернігівської області) та Родька Олександра Олексійовича (останнє відоме місце мешкання: с. Гребля, вул. Першого травня, 13, Чернігівської області) у цивільній справі №2-378/09 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Попереднє судове засідання відбудеться 18 червня 2009 р. о 10 год., судове засідання відбудеться 18 червня 2009 р. об 11 год. у приміщенні Менського районного суду Чернігівської області, за адресою: вул. Леніна, 146-а, м. Мена Чернігівської області, 15600, під головуванням судді Сови Т.Г. У разі неявки осіб, що викликаються, справу буде розглянуто за їх відсутності на підставі наявних доказів у матеріалах справи. Менський районний суд Чернігівської області викликає як відповідача Молодшого Григорія Івановича, 14.04.1972 р.н. (останнє відоме місце мешкання: смт Березна, вул. Щорса, 30 Чернігівської області) у цивільній справі №2-370/09 за позовом Молодшої Людмили Миколаївни про розірвання шлюбу. Попереднє судове засідання відбудеться 18 червня 2009 р. о 12 год., судове засідання відбудеться 19 червня 2009 р. о 12 год. 45 хв. у приміщенні Менського районного суду Чернігівської області за адресою: вул. Леніна, 146-а, м. Мена Чернігівської області, 15600 під головуванням судді Сови Т.Г. У разі неявки особи, що викликається, справу буде розглянуто за його відсутності на підставі наявних доказів у матеріалах справи. Відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК України Городнянський районний суд викликає Кулика Сергія Георгійовича, останнє відоме місце проживання: Чернігівська область, Городнянський район, с. Макишин, як відповідача у цивільній справі за позовом Потапенко Марини Миколаївни до Кулика Сергія Георгійовича про розірвання шлюбу. Судове засідання відбудеться у приміщенні Городнянського районного суду 18.06.2009 р. об 11 год. 30 хв. Адреса суду: м. Городня, вул. Радянська, 67. Суддя О.Д.Березовський.

Інформація про клієнта (заповнюється обов’язково) Прізвище, ім’я, по батькові:

Колектив та профспілковий комітет головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації висловлює співчуття головному спеціалісту з питань роботи І та ІІ відділів відділу розвитку ринків агротехнічних послуг та безпеки праці Володимиру Михайловичу Ветосі з приводу передчасної смерті матері – Валентини Федорівни.

Колектив БМУ «Житлобуд-1» ВАТ «Чернігівбуд» висловлює глибокі співчуття виконробу О. М. Щербині з приводу тяжкої втрати – смерті дружини Наталії Олексіївни ЩЕРБИНИ і висловлює співчуття рідним та близьким.

Адреса:

Колектив Асоціації «Зерно і хліб Чернігівщини» висловлює глибоке співчуття директору ТОВ «Агропромстройгрупп» Віталію Юрійовичу Євхименку з приводу передчасної смерті батька – Юрія Тимофійовича.

Колектив ТОВ «Агропромстройгрупп» висловлює глибоке співчуття директору Віталію Юрійовичу Євхименку з приводу передчасної смерті батька – Юрія Тимофійовича.

Телефон:

Підпис:

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Ніби поруч

Міністерство освіти і науки України Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка Згідно із Законом України «Про вищу освіту», Положенням про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації

же коли йому пішло на шостий десяток, Микола Онисимович Небилиця частенько зустрічав колег з секретаріату газети жартівливим протестом: – Нічого малювати не буду. Вийдіть з мого кабінету. Я – валютний художник. Ви знаєте, скільки коштує один квадратний сантиметр моєї роботи? Вже пізніше зрозумів, що за десятиріччя праці в «Деснянці», поперше, Микола дуже виснажився: на його рахунку були тисячі графічних малюнків для газети: до будь-яких свят, -річ, ілюстрації до журналістських матеріалів – фейлетонів і нарисів, рубрики і заголовки. Вистачало для його таланту й іншої поліграфічної роботи. Буклети, путівники, рекламні видання… А по-друге, що не менш важливо, плідно працював у живописі, організував персональну виставку в Чернігові, з’їздив із своїми картинами за кордон… Тож його «валютні квадратні сантиметри» ми сприймали не тільки з усмішкою, але й з повагою. …Зрештою, облишивши власні «амбіції», Микола вмикав лампу, яку власноруч примостив на полиці (до речі, усі меблі в кабінеті змайстрував він сам), економно відрізав потрібного формату листок або листочок ватману, і брався за перо… На одній з папок, які передав у спадок газеті, Микола Онисимович написав: «Відкрити у 2005-му». Але переглядали її зміст вже без нього. Переглядали захоплено, дивуючись творчому вмінню, фантазії і працьовитості колишнього редакційного художника. І згадували. З сумом і теплотою. Така людина не забувається… Олександр ФАЛЬЧЕВСЬКИЙ

•

C П О Р Т

•

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС

«Неділя, вечір, чашка кави». 1995, оргаліт, олія

«Сяйво старого місяця». 1992, оргаліт, олія

С П О Р Т

•

С П О Р Т

•

на заміщення посад професорсько-викладацького складу історичний факультет кафедра етнології та краєзнавчо-туристичної роботи – доцента, завідувача кафедри (1) факультет початкового навчання кафедра естетичного виховання – доцента (1) філологічний факультет кафедра філософії та культурології – доцента (2) індустріально-педагогічний факультет кафедра педагогіки, психології та методики трудового і професійного навчання – доцента (1) хіміко-біологічний факультет кафедра хімії – доцента, завідувача кафедри (1) кафедра екології та охорони природи – доцента (1) факультет фізичного виховання кафедра легкої атлетики – доцента (1); кафедра гімнастики – доцента, завідувача кафедри (1); кафедра педагогіки, психології і методики фізичного виховання – старшого викладача (1). фізико-математичний факультет кафедра інформатики і обчислювальної техніки – доцента (1); психолого-педагогічний факультет кафедра соціальної педагогіки – старшого викладача (1); кафедра українознавства, політології і соціології – доцента (1); кафедра екологічної психології та психічного здоров’я – старшого викладача (3). Строк подання документів на конкурс – один тиждень від дня опублікування оголошення. До заяви на ім’я ректора педуніверситету подаються документи відповідно до чинного Положення. Адреса педуніверситету: 14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53, секретарю вченої ради. Телефон для довідок 3-21-08. Примітка: педуніверситет житлом не забезпечує. Ректорат С П О Р Т

•

С П О Р Т

•

Футбол

Жіночий футбол

Знову зміна «будьонівки» на фіолетову

Бенефіс Юлії Корнієвець «Легенда» (Чернігів) – «Ятрань» (Умань) – 9:0 Чемпіонат України. 2 червня. 6 тур. «Житлобуд-1» (Харків) – АТЕКС (Київ) – 11:0; «Родина» (Костопіль) – «Дончанка» (Донецьк) – 1:2.

«Десна» (Чернігів) – «Енергетик» (Бурштин) – 1:0

Фото Віктора КОШМАЛА

3 червня. Чемпіонат України. Перша ліга. 32 тур. «Оболонь» (Київ) – «Геліос» (Харків) – 3:0, «Закарпаття» – ПФК «Севастополь» – 2:0, «НафтовикУкрнафта» (Охтирка) – «Фенікс-Іллічовець» (Калініно) – 3:1, «Динамо-2» (Київ) – «Дністер» (Овідіополь) – 2:1, «ІгроСервіс» (Сімферополь) – «Кримтеплиця» (Молодіжне) – 2:1, «Сталь» (Алчевськ) – «Волинь» (Луцьк) – 0:0, «Княжа» (Щасливе) – «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) – -:+. «Оболонь», перегравши «Геліос» 3:0, слідом за «Закарпаттям» здобула другу путівку до Прем’єр-ліги. «Десна» стабільно на сьомому місці і швидше за все її звідти ніхто не потіснить. А гол в останньому матчі забив Руслан Зейналов. Примітна інша деталь. «Десна» знову фіолетова. А це значить, що в її керівництві з’явилися люди Олексія Савченка. Справді, віце-президентом клубу став Володимир Сулім, а разом з ним і форма на гравцях від «Партнер-банку». Новий виток змін?

Турнірна таблиця № 1 2 3 4 5 6 7 8

Команди «Закарпаття» «Оболонь» «Севастополь» «Олександрія» «Кримтеплиця» «Волинь» «Десна» «ІгроСервіс»

І 29 29 29 30 29 30 29 29

В 18 17 16 14 13 14 12 11

Н 6 5 4 9 8 4 7 6

П 5 7 9 7 8 12 10 12

М 49-26 67-39 41-33 40-28 36-34 46-45 28-29 39-41

О 60 56 52 51 47 46 43 39

...Наступний, передостанній, тур відбудеться 8 червня. «Десна» гратиме в Харкові з «Геліосом».

вітний матч цікавий кількома моментами, більшість яких стосується Юлії Корнієвець. Напередодні у неї на рахунку було 96 забитих м’ячів за «Легенду», тому всі очікували ювілейного, сотого. І Юля його забила. А взагалі в цьому матчі фактично тільки вона і забивала – 7 влучних ударів по воротах, причому свій перший м’яч вона забила вже на 30 секунді! Не закінчилася шоста хвилина, а рахунок вже був 3:0. До речі, Юлія Корнієвець, як і Олена Ходирєва, має чудовий коефіцієнт: 103 забиті м’ячі в 104 зустрічах! Ні матчу без голу! Інша примітна риса цього поєдинку – в перерві тренерський штаб «Легенди» провів одразу п’ять замін, невдовзі ще дві і другий тайм команда грала фактично новим складом. Із стартового складу до кінця дограли тільки Дар’я Мільчевська, Вікторія Крилова, Юлія Корнієвець та Ольга Бойченко. Проте гра не втратила привабливості. Молодь, що вийшла на заміну, гру вела у швидшому темпі, жваво. І якщо до цього Вікторію Крилову, наприклад, можна було бачити хіба

що на правому фланзі оборони, то в другому таймі – в будь-якій точці поля. Непогано виглядала на лівому фланзі Ольга Мелконянц. Її рейди до чужих воріт ставили захист гостей часто перед невирішуваною проблемою. Вдавалося плести мереживо атак і Кристині Єрьоменко. Періодичну активність, але вже на правому фланзі, проявляла і юна Інна Томилко. Хоча заради справедливості потрібно сказати, що гра в основному йшла на половині поля суперників, воротарю «Легенди» роботи не було зовсім.

Турнірна таблиця Команди 1. «Легенда» 2. «Житлобуд-1» 3. «Іллічівка» 4. «Дончанка» 5. АТЕКС 6. «Ятрань» 7. «Родина»

І 5 5 5 4 4 6 5

В 5 3 2 2 1 1 0

Н П М О 0 0 22:0 15 0 2 16:4 9 2 1 8:3 8 0 2 6:6 6 1 2 3:17 4 1 4 5:20 4 2 3 2:12 2

Наступний матч «Легенда» проведе 9 червня у Донецьку з «Дончанкою».

Ось яка вона, медаль УЄФА!

’ять дівчат, вихованців чернігівського футболу, які нині грають у пермській «Звезде» (Росія), дійшли до фіналу головного клубного європейського турніру. Срібних медалей удостоєні в тому числі і Надія Баранова, Алла Лишафай, Дарина Апанащенко, Наталя Зінченко, Віра Дятел. Після матчу Україна–Росія Алла Лишафай дала поближче роздивитися цей трофей дівчатам з чернігівської «Легенди». Щоб настроювалися на такі, але гатунком вище – золоті. Віктор М’ЯЧИНСЬКИЙ

№ 62 (27893) 6 червня 2009 року

Остання сторінка

Бажані гості

ід час гастролей, по дорозі в Чернігів, соліст «Тартаку», автор пісень Сашко Положинський згадував минулий візит до нашого міста. Це було рік тому. Тоді гурт грав під відкритим небом на фестивалі «Діджус Адреналін». Цього разу хлопці «відпрацювали» майже 3 години. Перша частина концерту – нова програма, друга – пісні на замовлення. А днями головний тартаківець відзначив 37-й день народження. Ви – Я не святкував його. Вийшло, що цього дня ми грали на корпоративі. Це було на теплоході. Погода була хороша, – розповідає він. – Сьогодні в шоу-бізнесі «модно» створювати соціальні проекти... – Ми постійно беремо участь у таких проектах, але започатковувати власний поки не бачу ніякого сенсу. Тому що це, по-перше, потребує багато часу й уваги, а, по-друге, вважаю, що для нас всіх го-

Три години з «тартаківцями» Ось уже тринадцятий рік прогресує гурт «Тартак». Нещодавно закінчили писати матеріал для нового альбому.

ловний соціальний проект – це створення такої держави держави, де всі інші соціальні проекти були б вже не потрібні. У моєму розумінні держава існує для того, щоб людям краще жилося. Якщо ми створимо таку державу, яка буде дбати про своїх громадян, забезпечувати їх права і свободи, давати можливість людям реалізовувати себе у всіх напрямках… І ми мусимо дбати про те, аби вона дбала про нас! Тетяна СКРИПКІНА

Пори року

Знову б’ють громи у бубни,

схоже, з урожаєм – будем

Якими тільки епітетами не нагороджують найтеплішу пору року! Вона й красне літечко, чарівне і благодатне, зелен-бростом багате. І ще багато чого можна почути. Справді, море тепла, осяйні салюти бурхливих гроз, а сонця – пий не хочу, навіть забагато буває.

ьогорічний травень, повернувши квітневі борги, періодично обдаровуючи давноочікуваними дощами, якось швидко пішов за весняну межу. Очевидно, як завжди, видався багатим на різні свята і вельми заклопотаним садами-городами. А перший літній день видався справді літнім. Бубоніли в на диво важких хмарах громи. Де зупинялися хмари, там прошуміли рясні зливи. Нехай шумлять – не зайві поки що. Але розподілилися

вони на території області украй нерівномірно. Скажімо, гідрометеопост у селі Дніпровське (Чернігівський район) зафіксував 30 міліметрів опадів. Це три десятилітрові відра води на квадратний метр. Подекуди випав град. Найближчими днями синоптики прогнозують нестійку погоду, хоча й без різких температурних контрастів і рясних дощів. Втім, це не гірший варіант для городників.

Фото Миколи ТИЩЕНКА

Лесь ГОМІН

Наступний номер газети «Деснянська правда» вийде у четвер, 11 червня ц.р. •

К А Л Е Н Д А Р

4:48 Захід 21:05 Тривалість 16:17 Схід

•

Перша чверть

П О Г О Д А

31.05

За релігійним календарем сьогодні – Троїцька батьківська субота. Преподобного Симеона стовпника, на Дивній горі. Преподобного Никити, стовпника Переславльського. Мучеників Мелетія Стратилата, Стефана, Іоанна, Серапіона, Калліника волхва, Феодора і Фавста і з ним 1218-ти воїнів з жінками й дітьми. Завтра – Трійця. Третє знайдення глави Предтечі Хрестителя Господнього Іоанна. Святителя Інокентія, архієпископа Херсонського і Таврійського. Священномученика Ферапонта, єпископа Кіпрського. Післязавтра – День Святого Духа. Апостолів від 70-ти – Карпа і Алфея. Мученика Георгія Нового. Знайдення мощей преподобного Макарія Калязинського. Мучеників Аверкія та Єлени. Преподобного Іоанна Психаїта, сповідника. Загальниця. Іменинниками будуть: сьогодні – Геннадій, Стефан, Сусанна, Каленик, Мелетій; завтра – Іван, Федір, Інокентій, Ферапонт; післязавтра – Андрій, Олена, Макар, Карпо, Оверко.

ВДЕНЬ

•

ВНОЧІ

К А Л Е Н Д А Р

06.06

•

07.06

П О Г О Д А

Опади

17 ... 22

Вітер (напрямок, швидкість, м/с)

Пд–Зах, 5–10

8 ... 13

23 ... 28

Пд-Зах 5–10

Радіаційний фон, мкР/год Ніжин Остер

10 14

12 ... 17

Покошичі Прилуки

Рівень води у Десні, см Температура води у Десні, °C 19,2

22 ... 27

Пд-Зах 5–10 Чернігів

11 11

Семенівка Щорс

Несприятливі дні у травні

•

Цими днями народилися

08.06

Хмарність

Температура, °C

Співзасновники: Чернігівська обласна рада, облдержадміністрація, первинна організація журналістів редакції • Головний редактор Лариса МІЛОВА • Перший заступник головного редактора Леся КОШЕЛЬ Тел. 678-200 • Заступник головного редактора Борис МЕЛАШЕНКО Тел. 4-44-42 • Відповідальний секретар Віталій АДРУГ Тел. 4-21-92 • Телефони відділів редакції: ссуспільно-політичних питань 4-44-42, 4-22-71; економіки 4-41-36; соціальних питань 4-44-12; гуманітарної сфери 4-44-12; реклами 4-40-07. • Факс 4-21-92, 4-40-07. • Комп’ютерний набір Людмила ШЕВЧЕНКО • Комп’ютерна верстка та дизайн Олександр БОЖОК, Ганна ЗЕВКО, Світлана КУЗЬМЕНКО • Коректори Альона ШЕВЧЕНКО, Олександр ФАЛЬЧЕВСЬКИЙ • Відповідальна за випуск Віра ГУБАР • Веб-сайт: www.dponline.cn.ua • Електронна пошта: despravda@ukr.net • Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 230 від 10.11.2000 р. Видавець – ТОВ «Редакція газети «Деснянська правда» • Віддруковано в редакційновидавничому комплексі «Деснянська правда», 14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62. • Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота). • Тираж тижня – 36869 • Розповсюджується по передплаті • Передплатні індекси: для індивідуальних передплатників – 61651, для підприємств, організацій – 94530, четверговий випуск – 94531. • Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. • Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. Знаком позначені матеріали рекламного змісту. • Листування з читачами – тільки на сторінках газети.

11 14 11 10, 11, 18, 19, 20, 24, 25, 28

За даними облгідрометцентру

Російський поет Олександр Пушкін (1799), український герой громадянської 06.06 війни, командир Богунського полку Микола Щорс (1895), російська актриса Тетяна Пельтцер (1904). Український партизан, двічі Герой Радянського Союзу Сидір Ковпак (1887), росій07.06 ський письменник-сатирик Аркадій Арканов (1933), російська тенісистка, фотомодель Анна Курнікова (1981). Радянський льотчик, тричі Герой Радянського Союзу, маршал Іван Кожедуб (1920), 08.06 молодогвардієць, Герой Радянського Союзу Олег Кошовий (1926), російський актор Дмитро Певцов (1963).