Деснянська правда №27899 by Admin Webmaster

ВІВТОРОК, 23 червня 2009 р. № 68

Чернігівська обласна газета Заснована у січні 1838 року

(27899) http://www.dponline.cn.ua

У прочинені двері ошатного будинку яснолицо заглянув день. У коридорі, впродовж стіни, стояли у кілька рядів стомлені черевички. А у залі видзвонювали дитячі голоси. Молоді батьки Ірина та Анатолій виховують п’ять донечок і чотирьох синочків. Найстаршій Юлечці (і найпершій маминій помічниці у домашніх справах) вже дванадцять років виповнилося, а найменшенькій Надійці – всього вісім місяців. Ця працелюбна родина оселилася в Улянівці років шість тому і відразу стала «своєю» (Анатолій, уродженець Семенягівки, села, що постраждало від аварії на Чорнобильській атомній, отримав тут ділянку під забудову.) Лелека діточок у сім’ю приносив, а батьки дім зводили. Звісно, нелегко їм було, але й дідусі з бабусями постаралися: чим змогли, допомогли.

Головна газет газета Чернігівщини

Садок вишневий коло хати

Фото Миколи ТИЩЕНКА

Ранок видався посправжньому літнім і, здавалося, аж витанцьовував сонцем. Притихла вулиця Улянівки, села в Чернігівському районі, яке до міста тулиться, з-під широких долонь дахів доброзичливо вдивляється в перехожих. До чепурного двору, де мешкає родина Постолів, перелетів через паркан легкий вітерець і притих, прислухаючись, у верховітті молодих вишень.

e-mail: despravda@ukr.net

Багатодітна родина Постолів: так тепло поруч з мамою і татком

стор.

Сьогодні – День державної служби України Шановні колеги! Прийміть найщиріші вітання з професійним святом – Днем державної служби! Узявши все краще зі світового досвіду, стоячи міцно на засадах національних традицій і особливостей, державна служба сьогодні є цілком розвиненою державною інституцією, без якої неможливий поступальний соціально-економічний розвиток України. Громадський авторитет державної служби базується на визнанні фаховості і прозорості, на тому, що вона виконує найзначнішу соціальногуманітарну місію – забезпечує виконання державою своїх зобов’язань перед громадянами. Тому державний службовець – це особлива професія і нелегка праця, яка потребує самовідданості, бажання служити людям. Від рівня його відповідальності залежать і розвиток суспільних процесів, і вагомість результатів. Довіра до влади починається саме з державного службовця, який має гнучко реагувати на запити сучасного суспільства. Упевнена, що державні службовці Чернігівщини й надалі вірно служитимуть народу України, захищатимуть її національні інтереси. Бажаю вам та вашим родинам міцного здоров’я, добра, благополуччя, всіляких життєвих гараздів. Голова обласної ради Наталія РОМАНОВА

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ІІ ПІВРІЧЧЯ 2009 РОКУ Ціни на головну газету області – «Деснянську правду» – залишаються, як завжди, помірними і доступними для широкої аудиторії наших передплатників. Так, піврічна вартість триразового випуску для населення за індексом 61651 – 36 грн. 66 коп., для пільгових категорій населення за індексом 99362 – 28 грн. 86 коп.; піврічна вартість четвергового випуску для населення за індексом 94531 – 18 грн. 66 коп., для пільгових категорій населення за індексом 99363 – 16 грн. 86 коп.

Головний приз – традиційно телевізор. А також мобільний телефон, пилосос, соковижималка та туристична подорож на двох. Копії передплатних абонементів або квитанції про оплату на ІІ півріччя 2009 року надсилайте до 30 червня 2009 року за адресою: проспект Перемоги, 62, м. Чернігів. Дата відправлення визначається за поштовим штемпелем на конверті. Розіграш призів відбудеться 6 липня 2009 року. Результати акції будуть опубліковані в газеті «Деснянська правда» від 09.07.2009 року.

Призи чекають на вас!

№ 68 (27899) 23 червня 2009 року

Загублені у лісах

День-Добрий –

острів самотності Бринів тихий літній дощик, коли, петляючи ледь помітною піщаною дорогою між високих трав, машина «пірнула» під зелене шатро лісу. Десь неподалік губиться у зеленому царстві дерев село з такою привабливою назвою День-Добрий. Втім, як розповіли у Володимирівській сільраді, до складу якої входить цей лісовий населений пункт Городнянщини, День-Добрий ніколи не був великим селом, а нині – це хутірець з 11 хат, в яких доживає віку 13 пенсіонерів.

а лісовому роздоріжжі зупинилися: де ж ти, вогник життя? Нарешті за черговим вигином дороги вигулькнув зруб порожньої хати. Дерево, хоч і потемніло від часу, але ще міцне. Тільки ось дах, наче буря знесла. Таких осель із тесаних колод у районах, що межують з Білоруссю і Росією, не злічити. Не на курячих ніжках тримаються, а на підвалинах, які не кожною сокирою втешеш. Уміли наші діди дерево вибирати. І будувати на віки. Хіба ж знало село, що йому вготована доля бути пасинком у незалежній Україні? Втім і за часів будівництва комунізму хутори і малі села теж не були обласкані владою. Але ж кожне сільце мало бодай маленьку крамничку, хоча б раз на тиждень навідувався туди медик, дільничний міліціонер, а ще бригадир чи завфермою, а то й голова колгоспу. Адже жили у віддаленому селі чи хуторі члени колективного господарства, які працювали на фермі, спеціально збудованій неподалік поселення. У День-Добрий стара влада лише електрику провела, а нова і пальцем не ворухнула.

Вимираючих малих сіл у поліських районах десятки. Усіх турботою не зігрієш. Навіть за великого бажання. Адже найменша турбота на фінанси спирається. А в нас вони, як відомо, мов невтомні цигани, романси співають. Он великі села, де є сільради, школи, ФАПи чи лікарні, і ті з простягнутою рукою у район ходять. І там якщо не школа, то клуб зачиняється. Тут Дню-Доброму жаліти ні за чим, бо зроду-віку село на три десятки хат не мало освітньо-культурних осередків. – Колись у нас ларьок був, де курива можна було купити та макаронів, – згадав молодість дід Федір.

– Зате два рази на день автобус ходив, – світлий спогад на хвилю розвіяв здавнілий смуток на обличчі баби Марії. – Ми могли у Добрянку з’їздити чи в Гомель побазарувати. А тепер кому і треба кудись з’їздити, то нічим. Селом і попутки не ходять. Марія Михайлівна Скидан ще з кріпких бабусь, хоч уже на дев’ятий десяток звернуло. – Ось дровець купила. Півтисячі оддала. Дрова колоті, тільки топи. Як жить буду, взимку не замерзну. Дорогі дрова у лісовому селі. Ті, хто наживається на стареньких, добре знають: бабусі вже не здужають і сокирою замахну-

тися, ось і пропонують їм невеликі послуги за великі гроші. – Я, хоч і стара, та, бачите ж, ще коза в мене є. Їй на зиму гілля наламаю і серпом сіна надбаю. І курки по двору ходять, у мене і молочко, і яєчко свіжі. Хліб привезуть – і можна жити. Та життя вже, щитайте, минуло, – знову здавнілий сум крає тишу порожньої вулиці. – Я без діда 16 годочків живу. Мій Микита війну пройшов. Дождалась. Добре прожили, та тільки Бог діток не дав. Одна я, однісінька на цьому світі. Було, з сусідкою Уляною як зберемося, то і наплачемося, і набалакаємося. Її Сашко з фронту не вернувся. А вже і сусідка у засвітах, – каже баба і переходить широку вулицю, побачивши на лавочці бабу Ольгу і діда Федора. Подружжя Кульгейків і собі, зачувши гомін, вийшло на вулицю. А невдовзі присусідилася ще одна баба Ганна Олександрівна Пильник. – Баба Ганна ще бадьоро тримається, хоч їй уже літ та й літ. – У нас на все село дві корови. Одна в моєму хліві, – хвалиться. – Діти з Городні приїжджають не тільки за молоком і сметаною, а й сіна накосити, дров заготовити.

Садок вишневий коло хати ` Поч. на 1-й стор. – Коли ми сюди приїхали, всього дві кімнати були впорядковані, – пригадує Ірина. – А тоді поступово, потихеньку й інші до ладу довели. Чоловік сам вчиться все по будівництву робити. Відразу ж вишні посадили і яблуні. Згодом у нашому садку і абрикоси, і шовковиця з’явилися. Знаєте, минулого року вже і своїх яблук скуштували. Смородина родить. Бачите, квіти зацвіли: всі гуртом їх саджали.

У будинку затишно, світло: в ньому три кімнати, зала й кухня. І подвір’я заквітчане. Звичайно, виручають родину два великі городи, що в полі. Є й дві кізоньки, ось і курчата цвірінькають. Татко з мамою, здається, в роботі втоми не знають, і своїх синочків та донечок змалку привчають труд цінувати. Батько (Анатолій Іванович працює вчителем трудового навчання в Улянівському навчальновиховному комплексі) кожну вільну хвилинку новому бу-

дівництву віддає: сарай споруджує. Мамі і бджілки позаздрили б. Найстарша донька Юля і на городі підсобляє, і готує поруч з мамою, і з молодшими братиками й сестричками спільну мову знаходить. У Андрійка смачні салати виходять. Взагалі всі четверо старшеньких охоче допомагають батькам. Ще й музичну школу відвідують: Павлик вчиться грати на акордеоні, Юля з Танею – на скрипці, Андрій – на фортепіано. У залі в куточку мамине піаніно притулило-

– А я, – каже Ольга Кульгейко, хоч дід і бурчав, – одказалася од корови. Руки болять доїти. Син наш Віктор у Гомелі живе. Тепер не так часто їздить. А нам з дідом і кози достатньо. Правда ж? – дивиться на свого Федора. – Да так же, так, – схвально киває головою старий. – Молоко все одно ніхто не їздить купувати. А нам коза літру дасть і хватить. Дід Федір вже сам дрова заготовляє. – Я б ще й трави накосив, – знову зиркає на бабу. – Он Іван Здор ще й як косою махає. У нього кінь і корова.

– Дак він же ще молодий! – Це ж йому, сусідонько, тільки торік сімдесят було? – уточнює Федорова дружина. – Так, так, – згоджуються бабусі. – У нас ще один кінь у Олександри Коровіної. Але ж там син з города до матері повернувся. На нього і лягло господарство.

ся. Ірина Федорівна закінчила свого часу музичну студію. Втішається, що й діти не байдужі до світу прекрасного. Але ще з дитинства вона мріяла стати медиком. Тому Ірина вступила до Чернігівського медичного училища і працювала потому в обласній дитячій лікарні. Зізнається, що набуті професійні навички їй тепер в нагоді стають, коли захворіє хтось із діточок. Жартує, що стала «сімейним лікарем». Підбігли до матусі поділитися «секретами» Тимофійко з Віталиком. Яночка з Лілею саме лікували ведмедика, а Надійка аж підстрибувала на руках, до дівчаток просилася. Щасливі братики й сестрички зростають в багатодітній родині Постол. Адже вони володіють найдорожчим скарбом: любов’ю і турботою мами й татка.

– Хоч ви кажете, що владу не представляєте, а тільки в газету про нас напишете, хай люди знають, що є таке село ДеньДобрий. У лісах та болотах живемо. Хай до нас їздять гриби збирати, ягоди. І даже клюква є. У селі і за куценькими городами та вже старими садками буяє зеленню літо. Після дощику повітря м’яке й вологе. Вдихнеш на повні груди, і відчуваєш легке запаморочення від надлишку озону. Як каже дід Федір, не дурний обрав це місце для поселення. В лісових болотах усякої живності – аж кишить. І ліс селян годував і годує. – Ви б уранці приїхали, – каже баба Ольга. Уже скільки живу тут, і наче б до всього звикла, а й досі не можу наслухатися пташиних співів. Не дають птиці нашим серцям зчерствіти. Довго говорили ми з жителями цього лісового села. Відчуваю, не зчерствіли їхні серця, не озлобились, хоч, як самі зізнаються, уже років з два до них не те, щоб з області, з району жоден чиновник не навідався. А що він загубив у приреченому на вимирання селі? Ще теплиться життя на цьому острівці самотності. Та щоразу вечірнє сонце, сідаючи за ліс, догорає на верхівках дерев, як свіча… Микола БУДЛЯНСЬКИЙ Фото Миколи ТИЩЕНКА Городнянський район

P. S. Ми побували у цій привітній і дружній сім’ї в той день, коли від імені районної влади їй вручили мікрохвильову піч. (Минулого року – пральну машину). На проведення акції «Зігрій любов’ю дитину» у Чернігівському районі щороку закладаються в бюджет кошти – на побутову техніку та інші речі для багатодітних родин. У нинішньому червні подарунки отримають 19 з них. В дітях – наша надія, наше майбутнє. І якою буде їхня завтрашня дорога, залежить від нас, дорослих. Зробімо ж так, не дивлячись на суспільні «вихори та бурі, й кризові заметілі», щоб була вона широкою і сонячною, щоб не було на ній вибоїн та каміння – і на узбіччі росли дбайливо доглянуті квіти. Віра ГУБАР

№ 68 (27899) 23 червня 2009 року

До професійного свята держслужбовців

Вони забезпечують права й свободи громадянина… 23 червня в Україні відзначається День державної служби. У світі це свято започатковане ООН 2002 року. Для держслужбовців практичне виконання завдань і функцій держави стало професійною діяльністю. Вони мають свій управлінський орган – Головне управління державної служби України. Над чим воно трудиться і як взагалі живеться сьогодні винуватцям свята, розповів начальник Управління державної служби Головдержслужби України в Чернігівській області Микола Стрілець.

– Миколо Івановичу, коли з’явилося управління державної служби Головдержслужби? – Воно досить молоде. З січня 2005 року наше управління стало територіальним органом Головдержслужби. Відповідальне за проведення єдиної державної політики у сфері державної служби на Чернігівщині. – Розкажіть, будь-ласка, коротко про сферу діяльності Управління. – Наша місія – забезпечити умови для створення й діяльності такої професійної державної служби, яка слугуватиме інтересам людей. Серед головних завдань – надання фізичним і юридичним особам якісних управлінських послуг, підвищення професіоналізму посадовців тощо. До того ж, ми надаємо держслужбовцям відповіді на їхня запитання щодо

стажу, соціального захисту, рангів тощо. – Чи причетне ваше управління до боротьби з корупцією в органах влади? – Так, ми проводимо аналіз виконання закону та інших нормативних документів, які регулюють питання профілактики зловжи-

вань у сфері держуправління та в органах влади. Для кількісного моніторингу таких порушень – співпрацюємо з УМВС та прокуратурою області. Навіть спеціальна база даних створена. Впродовж п’яти місяців поточного року щодо 68 осіб складено адміністративні протоколи (за такий же період минулого року – 59). – Скільки управлінців працює сьогодні в області і який їхній вік? – На початок року на Чернігівщині працювало понад 9 тисяч держслужбовців. Майже третина з них – керівники, а інші – спеціалісти. До речі, серед держслужбовців майже 75 відсотків жінок, причому йде тенденція до збільшення їхньої кількості на керівних посадах. Багато й молоді: кожен п’ятий – віком до 27 років, причому майже 6 відсотків з них – керівники.

– Нещодавно в області завершився конкурс «Кращий державний службовець»… – Цей конкурс проходить по всій Україні. Його проводять у три етапи: на рівні районних адміністрацій, обласних, а потім – всеукраїнський рівень. Переможців визначають у двох номінаціях: «Кращий керівник» та «Кращий спеціаліст». – Яким чином проходять змагання учасників? – На першому етапі – комплексне тестування на знання Конституції України, законодавства про державну службу, вирішення практичних завдань… На другому – практичні письмові завдання з питань службової етики та етикету, публічний виступ тощо. – Скільки державних службовців взяло участь у конкурсі? – У першому турі – 337 чоловік. Найбільше – з НовгородСіверського, Сосницького та Корюківського районів. – Вже відомі переможці другого етапу? – Так, за рішенням оргкомітету, у номінації «Кращий керівник» переміг Олег Яненко, начальник відділу у справах сім’ї, молоді та

спорту Бахмацької райдержадміністрації. «Кращий спеціаліст» – Алла Ступа, головний спеціалістекономіст бюджетного відділу фінансового управління Сосницької РДА. Вони й представлятимуть Чернігівщину на Всеукраїнському конкурсі. – Коли він відбудеться? – У вересні-жовтні цього року, в Києві. – Якими рисами, на Вашу думку, має володіти державний службовець? – Насамперед, такими як високий професіоналізм, порядність, чесність. Ну й, звичайно, треба любити те, що ти робиш. – Миколо Івановичу, що Ви побажаєте державним службовцям в день професійного свята? – Користуючись нагодою, хочу привітати своїх колег з професійним святом – Днем державної служби. Встановлення в Україні нашого професійного свята – означає визнання ролі інституту держслужби у забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. На державних службовців покладено відповідальне завдання – забезпечення сталого економічного й соціального розвитку країни, досягнення європейських стандартів рівня життя. Наша робота вимагає високого професіоналізму, патріотизму, самовідданого служіння народу України. Хочу побажати вам, шановні колеги, подальших успіхів у професійній діяльності, міцного здоров’я, добра, благополуччя, щастя, життєвих гараздів, злагоди та достатку. Наталія ГАРБУЗ

Цілком секретно

Спецпідрозділ «Альфа»: життя – Батьківщині, честь – нікому… Сильні чоловіки в масках та камуфляжній формі, зі зброєю в руках. Сміливі, надійні, з гарячим серцем і холодним розумом… Дівчата завжди закохуються в таких, хлопці – заздрять і намагаються бути схожими на них. Багатьох манить романтика їхнього життя: нескінченні пригоди, перемоги над зловмисниками, слава супергероїв. Ніхто й ніколи не бачив їхні обличчя. А імена й фотографії зберігаються під грифом «секретно». Ці хлопці – з Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судовиробництва, працівників правоохоронних органів, Служби безпеки України «А». Але серед людей вони більш відомі як спецпідрозділ «Альфа». Що правда, а що ні з життя «альфівців»? Якраз у день їхнього п’ятнадцятиліття спробуємо розвінчати всі міфи про цей спецпідрозділ.

«А

льфу» сформовано 23 червня 1994 року. Її головним завданням стала боротьба з тероризмом. Цей спецпідрозділ СБУ небагаточисельний, але про його склад і точну кількість ви не дізнаєтеся – це сувора таємниця. Напередодні ювілею «Альфи» кореспонденту «Деснянської правди» вдалося поспілкуватися з начальником спецпідрозділу «А» Чернігівщини Сергієм ЧЕПУРНИМ. – Звісно, найбільше всіх цікавить питання: як потрапити в цей елітний спецпідрозділ СБУ? Чи кожен бажаючий може прийти й сказати: «Я хочу бути «альфівцем»? – Людина має бути фізично й морально здоровою,

дисциплінованою, порядною, з відчуттям обов’язку, вміти працювати в колективі, адже часто на завданні саме від дружнього плеча залежить, яким буде результат операції… Критеріїв багато, тож відбір дуже суворий. Як

правило, ми самі шукаємо людей, які б відповідали всім вимогам, але є й такі, що самі приходять і просяться до нас. Колектив спецпідрозділу вже давно сформовано, тож бійців набираємо, коли з’являються вакансії.

– Хто в основному входить до складу спецпідрозділу? – Колишні спортсмени, військовослужбовці, є й працівники нашого управління… – Чи служать в «Альфі» жінки? – Так. Щоправда, у Чернігівському спецпідрозділі їх немає, але в інших регіонах, наприклад, у Києві, жінки входять навіть до основного складу. Головне – відповідати всім вимогам, а стать значення не має. – Яке воно, життя «альфівця»? – Увесь час тренування. День бійця розписаний погодинно: кроси, стрільба, альпінізм, рукопашний бій… Ми виконуємо нормативи, які навіть не кожен спортсмен здатний

виконати. Якщо є завдання, – то «в бій»… Це непросто, буває – у лісі живеш в умовах виживання: без їжі, санітарно-гігієнічних умов… Але завжди треба бути зібраним, готовим виконувати завдання, приймати правильне рішення, прикрити товариша… Стосунки в колективі будуються на дружбі й взаємодопомозі. – Озброєння у вас, напевно, найкраще… – Головне не зброя, а те, що в голові. Наше завдання – завершити операцію без використання зброї. До речі, за сім років мого перебування на службі ми застосовували її лише кілька разів - і то для попередження. Виконати завдання без застосування зброї – оце вищий пілотаж! – Які завдання найчастіше доводиться виконувати? – Різні: затримання хабарників, контрабандистів, боротьба з особливо небезпечними кримінальними угрупуваннями, які становлять для держави загрозу, охорона перших осіб держави… Коли йдеш на завдання, не знаєш, що на тебе чекає: злочинці можуть бути озброєні. Усякого бувало. – Як довго триває операція?

– По-різному… Буває, що і кілька тижнів. Це складно. Влітку – спека, комарі, мошки… Взимку – собачий холод… Коли їдемо у відрядження, беремо з собою лише найпотрібніше: зброю, оснащення й маленький пайок, якого вистачає ненадовго. – Що головне для «альфівця»? – Уміння бути завжди зібраним і дисциплінованим, готовим підтримати товариша у потрібну мить. Ми готові працювати. За весь час існування «Альфи» жодне завдання не було зірвано (Сергій Михайлович стукає по дерев’яному столу – Авт.). «Життя – Батьківщині, честь – нікому!» Під таким девізом живуть і працюють бійці спецпідрозділу. Покликання – захищати Батьківщину, її громадян – в крові у цих хлопців. Таке воно, життя «альфівця», – сповнене небезпеки, ризику й непередбачуваності. Ось вам і романтика: виснажена на тренуваннях, насичена небезпекою спецоперацій. Але кожен з них свідомо обрав свій шлях у житті, знайшов себе саме в «Альфі». Вони – справжні чоловіки, і саме з них варто брати приклад. Наталія ГАРБУЗ

Українці за кордоном

№ 68 (27899) 23 червня 2009 року

«Поцілуй нашу землю!», – благала в Парижі мадам Канелла сестру з Прилук Стежка до того села уже не стелиться. Ні батька-матері в Тишківці, ні жодної з сестер. Уже й хата чужим людям продана. Тільки серце все веде на рідну вулицю, до тихого двору, до нев’янучої юності. В давні, тривожні і такі незабутні спогади.

Надія

уло їх у батька, Никифора Павловського, чотири дочки. Найстарша – Олена (її всі чомусь звали Олею), потім Галя, за нею вона, Надія, і наймолодша – Валя. Жилось їм під батьківським дахом мрійливо й надійно. Хоч статків ніяких, навіть одежини путньої, та все ж майбутнє малювалося в уяві світлими фарбами. Надія пішла здобувати учительську професію. Уже перший рік працювала в дитячому будинку – в Путивлі, на Сумщині. Були то радісні, осяяні щастям дні: від спілкування з дітьми, від зустрічей-побачень. А призначав їх симпатичний льотчик, Павлик Сосков. Сам із АлмаАти родом. Складалось у них все якнайкраще. До весілля йшлося. Ця урочисто-хвилююча подія мала відбутися 22 червня 1941 року... Далі Надіїні спогади обриваються, бо з цього дня назавжди уже зникла світла ознака її молодості. Павла (з ним більше не судилось їй зустрітись) відразу відправили на фронт, вона ж повинна була евакуюватись з дитбудинком. Але як не глянути в очі мамі і татові, який, вона це знала, дуже хворий. І Надя поспішила на Ічнянщину, в Тишківку. Батько зрадів, забачивши її на подвір’ї. Була ж Надя найулюбленішою з дочок. Любив її за веселу вдачу, а, може, за те, що дуже схожа на нього. Коли ж у Путивлі навчалася, навідувався часто – чи влаштувалася добре, чи не голодує. А варто було в листі хоч натякнути, що простудилася, батько вже знову збирався в дорогу. Так от, забачивши Надійку, втішився. Здалося йому, що тепер, коли вся сім’я в купі, не таке страшне те лихо, яке звалилося враз, хоч йому не було ні кінця, ні краю. Добратися назад, в Путивль, Надя не змогла – не встигла. Німецький ешелон, у який загнали її разом з іншими дівчатами, розлучив і з рідними, і з Україною.

Картьє Брессон. Париж

В розлуці

адя не скоро дасть про себе вісточку. Ще пізніше довідається, що тато, хворий і немічний, помер через рік після того, як її в Німеччину вивезли. Все журився та побивався … Як жилося їй на чужині, щохвилини відчуваючи за спиною дуло автомата, хіба все про це розкажеш? Що не день, то каторжна робота на заводі. А як заснула одного разу над верстатом, пам’ятатиме уже довіку. Наглядач розбудив прикладом, кричав, стусав ногами, топтав, аж поки знеможену вкинули Надію в підвал. Друзі по неволі (а були вони з різних країн, серед них і її майбутній чоловік іспанець Олександр Канелла) по черзі гупали в підлогу, щоб відігнати Надії сон – могли ж загризти щурі. Чому не повернулася додому після розгрому Німеччини? Канелла вважав своїм обов’язком продовжити боротьбу проти фашистського режиму в Іспанії. Вона – його дружина, значить повинна бути поруч. Але не так просто було йому, республіканцю, з’явитись

у своїй країні. Спільним домом для них стала Франція. «Тихий і старанний роботяга», – не раз сама до себе говорила Надя, коли, прийшовши з роботи, Олександр швидко і втомлено засинав (працював він у хазяїна на осушуванні боліт). І тільки коли в 1980 році чоловіка не стало, коли над його могилою червоно зацвіли прапори, зрозуміла: він чесно ніс до кінця свою ношу. А скільки безсонних ночей пролежала Надія з розплющеними очима! Думки в голові товпились, чіплялись одна за одну: «Мамо, хочу додому. Хочу ввійти до хати і, переступивши поріг, дивитися на рушники. Мамо, я давно вже виросла, сама маю дітей, але плачу. Додому хочу». Інколи короткий і чутливий сон переносив її за тисячі кілометрів. Туди, де на кожному кроці ховалось і чатувало на неї дитинство. Ось взяла відро, йде до криниці. Вода погойдується, вихлюпується через краї. Торкається губами відра і – прокидається. Навіть уві сні не відчувши смаку тієї криничної прохолоди.

А то сниться – корову жене пасти. Кумедне, з білою цяткою на лобі, теля, шорстким і мокрим язиком облизує її теплу долоню. Мама на хвіртку зіперлась, дивиться вслід – довго і сумно так. Щось має сказати, щось важливе… Серце в грудях калатає, аж у скронях віддають ті стуки. Та синіють шибки і знову у вікна байдужо дивиться день. Доки Надія припасала гроші, щоб зустрітись з рідними, збігло немало літ. Жорж, старший син, підріс нівроку. З ним і поїхала. …Не могла, не вміла і не хотіла ховати сліз. З серця вони лились, з самого його денця. Пахло село ранковими димами, забутими споришами. Припадала до неньчиних грудей, а та все приказувала: – Бідна моя голівонько, поплач, пташко, воно полегшає. Невдовзі ще раз навідалась Надія на Ічнянщину. Тепер – з обома синами. Їм подобалось в її рідному селі. Менший, Марк, дізнавшись, що пора від’їжджати до Франції, забіг на колгоспну ферму і заховався в скирті. Коли знайшли його і привели до двору, кумедно вимовляючи, твердив одне й теж: «Бабуленька-зозуленька». Жорж, здавалося, ловив на плівку кожну мить їх гостювання. Тож і залишилося від тієї поїздки диво-кіно. Час від часу переглядає Надія Никифорівна зазняті в Тишківці і в Прилуках (тут живе найменша сестра – Валентина) кадри, переживає заново дні, сплетені з радості і печалі. Ось вся рідня зібралась в просторій батьківській хаті. А це, під рушниками, що розметалися по стінах, наче чайки, зворушена і розчулена мама. Далі – всі вони на городі вибирають картоплю. Добре, що немає нікого в кімнаті.. Ніхто не видивляється в душу, не допитується, що з тобою. У синів свої сім’ї, живуть окремо. А вона тепер одна у цих, найманих ще з повоєнних часів, стінах.

Валентина

все-таки вона – Валентина Никифорівна. Убілені скроні, прожиті нелегкі роки не дозволяють її величати просто по імені. Жваво-рухлива, говірка. Це я подумки відзначаю відразу, як тіль-

ки зав’язується розмова. Літня жінка зважилась ще раз поїхати на гостину до сестри, до племінників. Дорога ж та – аж до Франції. – Перший раз збиралася я дуже довго, – розповідає Валентина Никифорівна, не чекаючи мого словесного заохочення. – Та все щось перешкоджало. Надя ж в кожному листі: приїдь, сестро, приїдь, рідна. Може, грошей у тебе не вистачає, позич і приїдь. Гнала мене в невідомість не цікавість, ні. Гнало минуле, оте довоєнне. Там ми були разом, там все в нас було спільне. А тепер я не знала – хто вона, як живе, старша моя сестра. Мадам Павловська. Мадам Канелла. Ой, як побачила її вперше – розгубилась. Замість юної, безтурботної Наді кинулась мені на шию вся в сльозах середніх років жінка. Я впізнавала в ній сестру, а пізнати не могла. Минуло ж – подумати тільки! – більше двадцяти років! Винуватити її в чомусь не маю права. І це було б несправедливо. Винна в усьому війна… Хоч сама жити в чужому краю я б, мабуть, нізащо не змогла. Цього разу брала візу на два місяці. А минуло три тижні і я вже давай збиратися додому. Вірите, все сприймається тільки в порівнянні. Сонце зійде, а я думаю: «У нас уже високо підбилося в небі». Дощ проморосив, а в мене думка: «Чи й у нас промочив землю? На врожай треба б». Надя щороку підліковує легені. Ще з війни в неї та болячка. Якось провалялась у ліжку більше двох місяців. А хазяїн будинку престарілих, де вона кухарем робила, взявся її вигонити. Мовляв, нам потрібні такі, що працюють. І от я приїхала, а сестра в санаторії, забрала й мене туди, щоб обстежити здоров’я. А санаторій – лише назва. Один хазяїн має готель, здає житло. В іншого – процедури відпускають. І за все треба платити. А щодо професорів – розкажу. Записала Надя на прийом до одного – виклала ні за що 300 франків. Тиск поміряли – 120 франків. А за те, що зробили аналізи, – 500 франків. На такі гроші пізніше купила Надя мені в подарунок зимові чобітки. Було колись, що я дивувалась, яку вели-

ку зарплату одержують французи. В Наді, наприклад, вона за місяць шість з половиною тисяч франків. «Розбагатіти запросто можна», – думала наївно. Та чим довше придивлялась до тамтешнього життя і порядків, думка ця мінялася. Перед від’їздом кажу сестрі: – Ходімо в магазин, треба ж французькі духи купити. Пішли. Водила очима по блискучих вітринах, по цінниках – 700800 франків флакончик духів. Надя гірко усміхнулася: – Такі, як я, їх ні разу за все життя не купували. – Повела вона потім на кладовище, де чоловік похований. Отут і я, каже, колись лежатиму. Вже місце купила. І Жорж (він в неї інженер, залізничні мости будує) теж купив місце поруч. Молодший син Марк ще не має таких коштів. Довго шукав роботу після технікуму (за спеціальністю він електрик) а роботи не було. Тоді перекваліфікувався на сантехніка. Дружина його – спеціаліст в електроніці, але влаштуватися на роботу теж не може. В книжковий магазин взяли і то тимчасово. Питаєте, чи не скучає Надя за рідною мовою? Як можна не скучати! Газети читає «Вісті з України» і «Голос Родины». Подруга там у неї є, Катя, з Київської області. Як зійдуться вдвох, то й набалакаються українською і поспівають. А знаєте, Жоржів син (це Надин перший онук) просив дуже привезти йому буквар. Український. Я й повезла… *** Поїзд відходив з Парижа. На пероні стояли сестри – літні, сиві жінки. Плакали і прощалися. Прощалися і плакали, відчуваючи, що доля вже не зведе їх разом. Надія Никифорівна думала про те, як там, вдома, надійно і легко. Там твоє коріння. Ти ніби вростаєш ним у землю. Вона ж – дерево без коріння. І вітер хилить, гне його, куди заманеться. Поїзд рушив. Мадам Капелла спробувала бігти поряд з вагоном, але ноги не слухалися. Тоді вона благально гукнула навздогін сестрі: – Поцілуй нашу землю! Ніна ТКАЧЕНКО м. Прилуки

№ 68 (27899) 23 червня 2009 року

На життєвих перехрестях

Правда чиста, мов сльоза П

ереправа почалася одразу ж – лише стемніло. Протилежний берег Дніпра тонув у суцільній темені. Високий берег, рідний берег... ворожий берег. І їх рота має на ньому закріпитися – за всяку ціну. Стрімка течія мчить їх хисткий, нашвидкуруч збитий плотик. Хлоп’ята збілілими від напруги руками стискають гвинтівки. Хто в чому. Поруч з Іваном батько – в рідному, пропахлому махоркою піджаку. Йвану пощастило. Вчора, у вирві, підібрав майже новісіньку шинелю. Ось тільки картуз ще з пастухування, ще з учорашнього дитинства. Отим молоком, яким платили хлопцю пісків’яни, в страшні голодні роки малий і врятував усю родину. Вітер пронизливий, холодний, навіть шинелька не рятує. Після отого жорстокого, єдиного у своєму житті бою, Іван Вовк нарахував у ній кілька дірок від куль. Подарунок долі – бо ж лишився живим. І раптом чорна осіння темінь річкова палахконула примарним зеленим світлом німецьких ліхтарів на парашутах. І майже водночас берег загагахкав протяжним гулом важких ворожих мінометів. Вода в одну мить

праворуч-ліворуч здибилася догори височезними стовпами. Трасуючі кулі вогняними нитками прошили ніч, стьобонувши важкими батогами течію. І раптом і пліт, й немилосердну листопадову ніч здибило, шубовснувши їх по шию в крижану воду. Руки здерев’яніли чи то від холоду, чи від нервового перенапруження, стискаючи стару гвинтівку. А декому й такої не дісталося: «Найдьотє в баю, ізмєннікі, вашу мать!» Та хіба ж зі своєї волі оці хлоп’ята в окупації опинилися? Це ж бездарні комісари кинули всю Україну на поталу ворогу. А тепер ще й збиткуються. – Держися мене, синку! – здавлено гукнув батько й голос похлинувся в холодній прибережній воді. Зашелестів ріденький очерет. Берег виріс прямовисною стіною, назустріч зацвьохкали сліпі кулі. Впасти, втиснутися в холодну землю, але злий, аж навісний хрип комбата: «Вперьод!» гнав і гнав на невидимі в темряві німецькі окопи, що шкірилися смертоносним вогнем. Зненацька той навісний вогонь обпалив Іванові груди. Він спіткнувся і впав, широко розкинувши руки.

оювали колись наші земляки не тільки в Європі, а й на Далекому Сході, в Азії. Тут було пекло, і там – не рай. – Я братика свого ніколи не забуду, – на очах у корюківчанки Ганни Іванівни Дуденко бринять сльози. – Він десь там лежить, у далекій землі, де рано сходить сонце. – Розкажіть мені про нього, – попросила я. – Ми жили тоді в Наумівці. Я, сестра, мама, тато і він. Мишко – старший від нас з Шурою. Він у 1920-му народився. В армію його проводжали й не плакали. А чого було? Війна ж тоді ще не починалася. Хлопців везли у військкомат на підводах. Багато їх їхало тоді. Ми з дівчатами за місток зайшли, пробігли ще трохи, руками махали. – Ждіть! Я повернусь! – кричав Мишко з підводи. Опинився її братик у Манчжурії. Листи писав часто. Аж тут війна. Мати молилася за Мишка. Може там, на Сході, спокійніше? Живий буде… – А ми під фашистами бідували. Тато помер, хату, кляті, спалили. Знайшли притулок у дядька, Павла Метли, батькового брата, – продовжує далі Ганна Іванівна. – Ось кінчиться вій-

– Синку! – відчайдушно зойкнув батько. – Синочку! – Вперьод, атєц! – примарний у зеленому світлі ліхтарів виріс поряд комбат. – Єво подбєрут санітари! Вперьод! Світ плив перед очима. Хапаючись за слизькі корчі, Іван заповз у якусь вирву, і час мов зупинився для нього. Скільки отак лежав, заюшений кров’ю, невідомо. Сюрчали коники у вухах, бій відпливав далеким громом, відпливаючи разом із життям, яке крапля по краплі соталося в холодну землю. Зненацька голос батька, розпачливий, благальний, мов дзвін у непрогляді ночі, привів до тями. – Синочку! Сину-у! Він тут десь, тут! Чуєте! Тут моя дитина! Прошу! Молю вас, хлопці! Іван на мить, на єдину коротку мить, виринув із червоної каламуті, щоб шерхлими вустами проволодати ледве чутно єдине слово: «Тату-у!» Отямився, вже коли санітари клали його на підводу поряд із тяжко пораненим батьком. Ще й досі для Івана Павловича Вовка залишається найбільшою таїною життя, як зранений батько, сам втрачаючи свідомість, зміг його від-

шукати в нічній темряві. Татове серце відчуло синове. А потім був шпиталь. Батька невдовзі комісували – відвоювався. А Йвана направили вже не на передову, а на забезпечення фронтового зв’язку. Отак зв’язківцем він і дійшов аж до передмість Берліна. Весна 46-го. Цнотливо пахнучи, несусвітньо цвіли сади. Ніби не було ні війни, ні людських сліз, заливисто щебетали солов’ї. Іван у фронтовій, уже замасленій біля трактора гімнастерці вертався з поля. Марія стояла біля свого збіднілого, бо вдова, двору. Така небесно красива і така скорботна, мов Божа Мати. Дівчинка на руках. А хлоп’я більшеньке за спідницю тримається. – Здрастуй, Маріє, – мовив тихо і аж провинкувато. Вона лише зворухнула поблідлими вустами, а в очах стільки німого болю:

«Ти ж вернувся, а мій любий – ні! А мій батько... Обоє в тім Дніпрі!» І тут хлоп’я раптом стрепенулося: – Мамо! А це наш татко? І стільки мольби в тому голосочку, стільки надії й болючої радості, що Йванове серце не витримало і жалю, і болю того дитячого, не змогло загасити той тендітний промінчик сподівання. Неначе відриваючи бинт від засохлої рани, відчайдушно стис зуби, підхопив малого на руки і німіючими вустами мовив те, що волало серце: – Ходімо, Маріє! – Куди?! – аж сахнулася вдова. – До батька... по благословення! І згодом стало в Івана з Марією аж п’ятеро діток, і всі рідні-ріднесенькі. І всім татусь приносив окрайця від зайчика з поля. І яблук-дичок, і жменьку першого пахкого хліба з-під свого комбайна. І всіх вивів у люди:

Роки і долі

Брат на, казала мати, повернеться Мишко і будемо будувати нову хату. Цим і жили. Коли звільнили село радянські війська, вся родина чекала вісточки з Далекого Сходу. Нарешті!.. Пише Михайло рік листи, пише другий. Уже й на японській війні був, усе закінчилося, а додому не відпускають. Служба, нічого не поробиш. – Він не тільки листи нам писав, а й своїй коханій дівчині Моті. Вона Мишка дуже чекала, – згадує сестра. А потім він повідомив матір і сестричок, що збирається додому. Дівчатам і матері купив сукно, спідниці собі пошиють, бо де нині що дістанеш у розрусі? Лаштує посилки, а може й так привезе. Галя з сестричкою Сашею радіють, дочекатися не можуть.

Коли ж Мотя на порозі, вся в сльозах і говорити не може. Їй страшна звістка прийшла, що її коханий Михайло Метла загинув від рук бандитів. Ще вклали й лист від Миші, повідомляє Мотю, що пише вже востаннє, вже їде додому, просить, щоб не відписувала. «Я так хочу тебе обняти скоріше!»

кого в учителі, кого в бухгалтери, а найстарший, отой, що татусем його назвав у ту солов’їну весну, в управлінні залізниці працює. Багряніють чорнобривці під двором у Йвана Павловича. Осіннє осоння вплітає у волосся фронтовику своє срібло нетьмяніюче. Лише четверо пісків’ян лишилося з 56 витязів, що повернулися з війни. Раніше Іван Семенович Сірик, Іван Юхимович Колоша, Іван Павлович Вовк та Дмитро Михайлович Крикливий часто бачилися. А тепер – лише в спогадах, бо ж роки. Гай-гай, роки... спливають вони, мов долі побратимів фронтових, на серці котрих спокійно, адже виконали сини святі батьківські заповіти: сади посадили, дітей поміж люди вивели, Вітчизну і світ захистили. І ці заповіти святі онукам передають. Іван ПРОСЯНИК Бахмацький район

– Ми теж наробили плачу. Так братика любили! Він був нашою надією! Довго сумували. Хіба його можна забути?! Нам через деякий час після страшної звістки дві посилки прийшло з Далекого Сходу. Спасибі, хтось з товаришів Михайла відправив, як його не стало. Ми всі подарунки цілували й поливали сльозами, – не заспокоюється моя співбесідниця. Ким би він став, якби повернувся? Може, поїхав би вчитися. А може, й ні. Хату б збудував, з Мотею одружився, на землі працював, як ті, що прийшли з війни. Його сестри усе життя трудилися. Разом з матір’ю хату збудували, невеличку, правда. Олександри вже немає на світі, а вона, Галя, Ганна Іванівна, тупає й досі. Після війни будувала в Корюківці фабрику технічних паперів, розбираючи руїни цукрового заводу, а потім пішла робітницею в цех. Усе життя – на одному підприємстві! Стала вона не просто вмілою трудящою людиною, а Героєм Соціалістичної Праці – єдиною в районі. Якби живий був Михайло, пишався б. Вічна йому пам’ять! м. Корюківка

Зоя НАЗАРОВА

Імідж

№ 68 (27899) 23 червня 2009 року

Державна служба з карантину рослин:

нові умови – нові завдання Щорічне збільшення обсягів імпорту і транзиту продуктів рослинного походження, особливо із країн, які маловивчені у карантинному відношенні, посилює загрозу завезення на територію України нових адвентивних видів шкідників, хвороб рослин і бур’янів. Своєчасно виявити і запобігти їх проникненню та розповсюдженню на території країни – головне завдання Державної служби з карантину рослин України.

ісля розпаду СРСР служба карантину рослин України перейшла під юрисдикцію Мінагропрому. Офіційна дата створення Національної служби з карантину рослин України – 30 червня 1993 р. Цього дня Верховна Рада України прийняла Закон України «Про карантин рослин». В обов’язки Державної служби з карантину рослин України входить: – охорона території України від занесення карантинних організмів; – виявлення, локалізація і ліквідація карантинних організмів; – запобігання проникненню карантинних організмів з карантинної зони до регіонів України, де вони відсутні; – здійснення державного контролю за дотриманням карантинного режиму і проведенням заходів з карантину рослин при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, транспортуванні, зберіганні, переробці, реалізації та використанні рослин і продуктів рослинного походження. З 1994 р. Україна член Європейської та Середземноморської організацій із карантину та захисту рослин (ЄОКЗР), а в 2006 р. – приєдналася до Міжнародної конвенції захисту рослин (МКЗР). З моменту вступу до ЄОКЗР та МКЗР Україна активно бере участь у роботі цих організацій. Міжнародна діяльність нашої держави в галузі карантину рослин спрямована на поступову гармонізацію українського фітосанітарного законодавства відповідно до міжнародних норм у галузі карантину рослин, обмін інформацією, координацію діяльності і т.д.

Враховуючи те, що Україна нещодавно стала членом Світової організації торгівлі (16.05.2008), та у зв’язку з тривалими євроінтеграційними процесами фітосанітарне регулювання в Україні проводиться відповідно до Закону України «Про карантин рослин». Сьогодні в Україні триває процес гармонізації національних стандартів відповідно до міжнародних вимог. Так, у 2005 р. в Україні офіційно запроваджений МСФЗ №15 «Керівництво щодо регулювання дерев’яних пакувальних матеріалів у міжнародній торгівлі» і затверджені «Фітосанітарні правила ввезення через кордон, перевезення у межах країни, експорту і виробництва дерев’яного пакувального матеріалу». З 01.01.07 р. набрав чинності новий «Перелік регульованих шкідливих організмів для України», розроблений науковими організаціями України на підставі аналізу фітосанітарного ризику (АФР), сформований Головною державною інспекцією з карантину рослин України. Також при виявленні порушень або невідповідностей імпортованих вантажів заявленим фітосанітарним вимогам спеціалісти служби керуються положеннями МСФЗ №13 «Керівництво щодо нотифікації стосовно невідповідності і екстреній дії». Нині Україна уклала двосторонні угоди в галузі карантину рослин з 17 країнами: Росія, Білорусь, Молдова, Литва, Грузія, Узбекистан, Азербайджан, Польща, Болгарія, Канада, Нідерланди, Чехія, Словаччина, Угорщина, Монголія, Лівія, Киргизія. З 29 країнами такі угоди у стадії погодження: Єгипет, Йорда-

нія, Македонія, ОАЕ, Китай та інші. Ці угоди дозволяють скоротити до мінімуму ризик взаємного ввезення шкідливих для рослин організмів. На початку 2008 р. свою роботу розпочав голландський проект технічної допомоги G2G «Підтримка ефективного розвитку фітосанітарного регулювання в Україні відповідно до європейського законодавства». Мета проекту полягає у сприянні створенню відповідних умов для ефективного розвитку карантинної служби, подальшій гармонізації українського законодавства до європейських вимог і активізації співробітництва між Україною і Голландією в галузі фітосанітарії. Задля попередження завезення в Україну карантинних та інших небезпечних організмів на державному кордоні створені та функціонують прикордонні пункти з карантину рослин (ПКР), через які ввозяться насіння, рослини і продукти рослинного походження. Такі пункти створені у морських та річних портах, на прикордонних залізничних станціях, автодорогах і автостанціях, в аеропортах і на міжнародних поштамтах. Після розпаду СРСР виникли нові державні кордони з колишніми союзними республіками, на яких потрібно було створювати та облаштовувати пункти з карантину рослин – з Росією, Молдовою, Білоруссю. На сьогоднішній день в Україні функціонують більше 170 таких прикордонних пунктів. Про обсяги роботи карантинної служби свідчать такі

цифри. За 2008 р. в Україну було завезено та інспектовано 2,3 млн. тонн імпортних рослин і продуктів рослинного походження, які надійшли із 87 країн світу. При цьому у пунктах пропуску на державному кордоні виявлено 9 видів карантинних організмів у 194 випадках. Крім того, у пунктах пропуску на державному кордоні доглянуто 6 млн. тонн транзитних вантажів, у яких було виявлено 4 види карантинних організмів у 110 випадках. Найбільш заражена карантинними організмами продукція надійшла з Єгипту, Туреччини, Угорщини, Сирії, Греції, Молдови та інших країн. За останні роки з країниімпортера Україна перетворилася у країну-експортера, що, в свою чергу, підвищує її відповідальність і імідж на міжнародному ринку. За 2008 р. у пунктах пропуску на державному кордоні доглянуто 24 млн. тонн експортних вантажів, у яких виявлено 3 види карантинних організмів, обмежено розповсюджених на території України у 437 випадках. З початку маркетингового року експортовано зернових та олійних культур понад 27 млн. тонн, у тому числі пшениці – 12,2 млн. тонн, ячменю – 6,2 млн. тонн, кукурудзи – 5,2 млн. тонн, ріпаку – 2,5 млн. тонн, сої – 273 тис. тонн, соняшнику – 645 тис. тонн. Крім того, перевезено транзитом через територію України з подальшим реекспортом майже 2,5 млн. тонн зернових культур. Важливим етапом у розвитку Державної служби з карантину рослин України

є підвищення кваліфікації інспекторів та навчання спеціалістів лабораторій. Велика робота проводиться задля посилення ролі карантинних лабораторій. Це пов’язано зі збільшенням обсягів імпорту і експорту рослин і продуктів рослинного походження, розширенням географії країн – постачальників, появою нових карантинних організмів. Якщо декілька років тому в Україні існувало 6 зональних карантинних лабораторій (крім Центральної науково-дослідної карантинної лабораторії) і 2 обласних, то сьогодні додатково створені і працюють ще 17 обласних і 6 міських карантинних лабораторій. Серед нинішніх проблемних питань карантинної служби – технічне забезпечення лабораторій, прикордонних і міжрайонних пунктів на сучасному технологічному рівні. Нині проводиться активна робота щодо створення єдиної комп’ютерної мережі, що дозволяє збільшити швидкість збору потрібної інформації, доступ до неї і можливості її використання. Великий обсяг робіт виконують спеціалісти міжрайонних пунктів з карантину рослин. Тільки протягом 2008 р. для встановлення фітосанітарного стану території держави обстежено 4,2 млн. га. Небезпечне розповсюдження набуває карантинний організм амброзія полинолиста. Площа засмічення карантинним бур’яном за останні 5 років зросла удвічі. Починаючи з 1993 р., постійно проводиться моніторинг посівів кукурудзи для виявлення західного кукурудзяного жука. У 2001 р. за допомогою феромонних пасток вперше відловили імаго самців у 2 районах Закарпатської області на відстані 1-15 км від кордону з Угорщиною і Румунією. У 2003 р. на території Закарпатської області західний кукурудзяний жук був виявлений на площі 1,7 тис. га, яка протягом 2004 р. майже подвоїлася і на 1 січня 2005 р. становила 2,8 тис. га. Станом на 1 січня 2009 р. шкідник розповсюджений у 30 районах в 4 областях України (Закарпатська, Львівська, ІваноФранківська та Тернопільська) на загальній площі 15 тис. 563 га. Таке стрімке розповсюдження західного кукурудзяного жука територією України й у Європі в цілому свідчить про можливість цього шкідника перелітати на відстань до 40 км за один вегетаційний період. Спеціалісти областей, де розповсюджений шкідник, а також прикордонних з ними областей проводять ретельний догляд вантажів і транспортних засобів на ПКР, а також проводять постійний нагляд за посівами кукурудзи із застосуванням феромонних пасток. Для удосконалення існуючих і використання нових, науково-обгрунтованих ме-

тодів і технологій виявлення, ідентифікації, локалізації та ліквідації карантинних організмів система органів Державної служби з карантину рослин України співпрацює з науководослідними організаціями. Хотів би наголосити, що за підтримки Державної служби з карантину рослин України на базі української науково-дослідної станції з карантину рослин УААН у жовтні 2008 р. у м. Чернівці відбулася «Європейська фітосанітарна конференція по картоплі та інших продовольчих культурах». Важливою ланкою у фітосанітарному законодавстві є «Перелік регульованих шкідливих організмів для України», який за потреби може поновлюватися і поліпшуватися. Складання переліку пов’язано з проведенням аналізу різносторонньої інформації з біології, систематики, географічного розповсюдження, шкідливості, економічного значення, можливості ввезення, методики виявлення, ідентифікації і т.д. Таким чином, оцінка карантинного значення шкідливих організмів, яких немає на території України, при імпорті рослин і продуктів рослинного походження достатньо складна і потребує інформації щодо їх розповсюдження у країнах світу, шкідливості, біологічних особливостей (кількість поколінь, гідротермічні кордони розвитку, біологічні та інші фактори обмеження їх чисельності і т.д.), можливості ввезення з рослинами та продуктами рослинного походження тощо. Не менш важливим у нових умовах є дотримання міжнародних вимог із сертифікації рослин і продуктів рослинного походження при експорті, що передбачає наявність інформації про фітосанітарний стан території України, встановлення карантинного стану рослинної продукції відповідно до міжнародних стандартів і виконання фітосанітарних вимог країнімпортерів. У зв’язку з цим у першу чергу потрібне відповідне матеріально-технічне забезпечення карантинної служби, створення національного комп’ютерного банку даних та програм аналізу природнокліматичних, трофічних й інших факторів у початкових ареалах виникнення адвентивних видів і їх відповідності для території України. Крок за кроком Державна служба з карантину рослин України наближується до максимально ефективної організації роботи з фітосанітарії відповідно до міжнародних стандартів. Анатолій БІЛИК,

начальник Головної державної інспекції з карантину рослин України – головний державний інспектор з карантину рослин України, кандидат сільськогосподарських наук, заслужений працівник сільського господарства України

Реклама та оголошення

№ 68 (27899) 23 червня 2009 року

Гаряча тема

Нещасні випадки

Постраждали на уроках праці, рубаючи дрова

Скільки ж коштуватиме бензин?

Ціни на пальне продовжують шокувати усіх громадян України. До кінця місяця нам прогнозують 7 грн. за літр А-95. І це далеко не кінець… Хто ж винний у такому стрибку ціни чи це загальносвітова тенденція?

ри Мінпаливенерго створена експертно-аналітична група, яка кожні десять днів розраховує так званий «ціновий коридор» на підставі аналізу «Укрнафтохімпереробки». Підприємство бере до уваги ціни на нафту та нафтопродукти на світовому та внутрішньому ринках, попит і пропозицію на пальне, витрати на транспорт та на обслуговування кредитів АЗС. У другій декаді червня цінові межі на А-95, згідно з дослідженнями групи, становили 6,53-6,73 грн. за літр. На деяких заправках вони досягли свого максимального значення. Міністр палива та енергетики Юрій Продан вважає, що зростання цін на бензин пов’язане з тенденціями на ринку нафти: підвищення ціни одного бареля та оптових цін на пальне на європейських біржах. Натомість в Антимонопольному комітеті України переконані, що в такому стрибку цін на пальне є й вина цієї експертно-аналітичної групи. Адже «цінові коридори» можуть бути підставою для нафтотрейдерів підвищувати розцінки

на пальне. Виконуючий обов’язки голови Антимонопольного комітету України Олександр Мельниченко пообіцяв, що незабаром Комітет направить свої рекомендації щодо діяльності експертно-аналітичної групи в Кабміні. Минулого тижня обнародували розширення «цінового коридора». Саме тоді на всіх заправках зросли ціни на бензин. Народний депутат України від Партії регіонів Юрій Бойко прогнозує, що ціни на пальне марки А-95 можуть досягти позначки 10 грн. за літр. – Щойно почали рости ціни на світовому ринку, й одразу ж затверджують новий «ціновий коридор», не враховуючи того, що дороге пальне почне надходити з Європи мінімум через 2-3 тижні. А ось трейдери отримали можливість за завищеними цінами розпродавати свої старі запаси, – зазначив він. Щодо червневого підвищення цін на бензин АМКУ вже почав розслідування. Остаточне рішення обіцяють винести через кілька тижнів. А доти? Заправлятимемося і по сім, і по вісім гривень… Підготувала Наталія ГАРБУЗ

червня прокурор Менського району порушив кримінальну справу за фактом неналежного виконання професійних обов’язків вчителями та керівництвом однієї із загальноосвітніх шкіл району. За інформацією прес-служби прокуратури області, внаслідок недбалого ставлення до техніки безпеки у цій школі зазнали травм два підлітки на уроці праці. Як встановила дослідча перевірка, учні сьомого та дев’ятого класів на уроках праці рубали дрова. Що, до речі, взагалі не передбачено програмою з трудового навчання. Більше того, цю роботу мав за дорученням директора виконати особисто вчитель трудового навчання, який одночасно працював у школі й робітником. Роботи проводились на шкільному подвір’ї. Напередодні вчитель праці сказав учням, щоб для уроку приносили з дому сокири. Рубаючи дрова, 14-річний семикласник вдарив себе сокирою по нозі. Після цього учень пішов додому, тому розголосу подія не набула. Наступного дня

уроки праці з рубанням дров продовжувались. Доки учень 9 класу не вдарив себе сокирою по пальцю руки, відрубавши фалангу. Кримінальну справу порушено за ч. 1 ст. 137 Кримінального кодексу України (неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей, що спричинило істотну шкоду здоров’ю неповнолітніх). Відповідно до ст. 22 Закону України «Про загальну середню освіту», загальноосвітній навчальний заклад має забезпечити безпечні та нешкідливі умови навчання, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я. За це, згідно з чинним законодавством, відповідає керівництво навчальних закладів. Про це повідомила старший помічник прокурора області з питань захисту прав і свобод неповнолітніх Надія Шевкун. «Залучати неповнолітніх до рубання дров не можна навіть там, де вони є найманими працівниками. Професія дроворуба входить до затвердженого Міністерством охорони здоров’я Переліку важких робіт і робіт зі

шкідливими та небезпечними умовами праці. А, згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону праці», залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці не допускається. Шкода, що шкільні педагоги опановують правові знання такою ціною – здоров’ям школярів. Залишається лише сподіватися, що справедливий вирок суду у цій справі змусить інших вчителів трудового навчання обрати інший шлях правової самоосвіти», – додала вона. «Обидва випадки травмування школярів на уроках праці трапилися у квітні у Куковицькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів, – повідомила телефоном прокурор району Катерина Сокол. – Проте, до правоохоронних органів, наскільки мені відомо, не зверталися ні вчителі, ні працівники райвідділу освіти, ні батьки, ні діти. Зазначені факти виявили лише під час загальнонаглядової перевірки лікувальних закладів». Станіслав КЛОПОТ

9 червня 2009 року Головне управління юстиції у Чернігівській області зареєструвало Чернігівську регіональну партійну організацію Політичної партії «Народна воля» (свідоцтво №178). Мета діяльності – виконання програми Партії шляхом реалізації її положень через представництво в органах державної влади всіх рівнів, у Верховній Раді України, органах місцевого самоврядування. Юридична адреса: м. Чернігів, вул. Балицького, буд. 42. Голова – Бушай Олексій Федорович.

Шановні державні службовці! Від імені обкому профспілки прийміть щирі вітання з нагоди професійного свята – Дня державної служби! Державний службовець – це особлива професія, це нелегка робота, яка повсякденно потребує самовіддачі, справжньої відданості своїй справі та усвідомлення того, що ти служиш людям. Від якості державної служби значною мірою залежить майбутнє країни, адже професійний рівень і чесність кожного з вас, ставлення до людей, вміння швидко і якісно приймати рішення формує довіру до влади. Кожен державний службовець області на своєму місці виступає єдиною ланкою між владою і жителями області, знає їх біди та проблеми, шукає шляхи їх вирішення. Саме тому люди покладають на вас особливо відповідальні завдання, чекаючи компетентності, ініціативи і творчого ставлення до справи. Щиро бажаємо вам щастя, міцного здоров’я, душевної рівноваги і комфорту, здійснення усіх мрій у справі служіння людям. М. ПЕТРЕНКО, голова обкому профспілки працівників державних установ

ПОЛУДНЕНКО Іван Андрійович

народився 7 жовтня 1921 р. в селі Медведівка Черкаської обл. в багатодітній селянській сім’ї. З раннього дитинства пізнав тяготи людської праці. Виявивши велике бажання вчитися, рано пішов до школи, яку закінчив відмінно. В 1939 р. вступив до Дніпропетровського інституту на математичний факультет. Проте в цьому ж році був покликаний до лав Радянської Армії. Під час служби в армії, неодноразово був нагороджений грамотами і медалями за відмінну бойову підготовку, як один з кращих зв’язківців полку. Після важкої хвороби на початку 1941 р. повернувся в рідне село Медведовку. При окупації разом з іншими молодими людьми був зісланий до Німеччини. Перебував у концтаборі Дахау, де працював на різних важких роботах, під час бомбардування отримав поранення. Після звільнення України і повної капітуляції фашистської Німеччини в 1945 р., повернувся на Батьківщину. Величезне прагнення до навчання і праці сприяло успішній

Охранному предприятию «Агентство охраны «БЕСТ ФОРТ» на постоянную работу срочно требуются

Втрачений учнівський квиток ЧПЛЗТ, виданий на ім’я Іванченко Олени Сергіївни, вважати недійсним.

ОХРАННИКИ

Втрачений студентський квиток ЧДПУ ім. Т.Г. Шевченка, виданий на ім’я Акименко Анни Олександрівни, серії ЄН №06382361, вважати недійсним.

с опытом работы в охранных структурах. Возраст: до 50 лет. Режим работы: дневной. Контактный телефон: 8 (044) 411-39-27, 8 (067) 446-96-22.

Телефон рекламного відділу газети «Деснянська правда» – 4-40-07

здачі іспитів у Львівський інститут фізкультури і спорту. Під час навчання був учасником Республіканських і Всесоюзних змагань, виконав нормативи кандидата майстра спорту зі спортивної гімнастики і боротьби. В числі перших післявоєнних фахівців в 1950 р. був направлений викладачем в Чернігівський педагогічний інститут, де пропрацював 10 років, проявивши талант педагога і вихователя. Його любов до людей, організаторські і людські якості особливо розкрилися на роботі в спортивному товаристві «Колос» (1960 по 1970 рр.). Запрошений в 1980 р. старшим викладачем в Чернігівський інститут удосконалення вчителів, Іван Андрійович працював там до виходу на пенсію. Неодноразово він нагороджувався грамотами і дипломами, користувався великим авторитетом у педагогічної і спортивної громадськості міста й області. Іван Андрійович зі своєю дружиною Лідією Петрівною виховали двох прекрасних дочок Олену і Тетяну, все тепло свого серця вони віддавали вихованню чотирьох онуків. Проводжаючи в останню путь дорогого чоловіка, батька, дідуся, доброго і надійного товариша, учасника, інваліда війни, схиляємо голову перед його світлою пам’яттю, говоримо слова подяки.

Втрачений студентський квиток серії р ЕН № 06381393 Чернігівського державного д педагогічного університету, уніве виданого на ім’я Борс Борсук Яни Миколаївни, вважати н недійсним.

Виклики до суду Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що розгляд цивільної справи за позовом Бредюка Олександра Дмитровича до Бредюк Олени Анатоліївни про визнання такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, призначено на 3 липня 2009 року на 12 год. 30 хв. Справа буде слухатись у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, під головуванням судді Філатової Л.Б. (каб. 7) – для участі у справі як відповідач викликається Бредюк Олена Анатоліївна (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Селюка, 23). Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи, тому у випадку відсутності відомостей про причини неявки повідомлених належним чином, або причину буде визнано судом неповажною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних та доказів. Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що розгляд цивільної справи за позовом ТОВ фірми «ТехНова» до Бураковської Надії Михайлівни про стягнення заборгованості за теплопостачання, призначено на 26 червня 2009 року о 9 год. 00 хв. Справу буде розглянуто у приміщенні Новозаводського районного суду м. Чернігова під головуванням судді Гордійко Ю.Г. (каб. 18) за адресою: вул. Мстиславська, 17, м. Чернігів, 14000. Для участі у справі викликається як відповідач Бураковська Надія Михайлівна (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, провул. Коцюбинського, 4-Б, кв. 64). Попереджаємо, що у разі неявки в судове засідання і відсутності відомостей про причини неявки, справу буде розглянуто за вашу відсутність, за наявністю доказів, що містяться у матеріалах справи.

Остання сторінка

№ 68 (27899) 23 червня 2009 року

Кіно

У «бій» іде дочка Леоніда Бикова… Як відомо, художній фільм «В бой идут одни «старики» було відзнято на київській студії ім. О. Довженка 1973 року. Натурні зйомки все літо проводилися у селі Шестовиця Чернігівського району.

ут, на околиці села, був справжній аеродром часів Великої Вітчизняної війни, на якому стояв літак У-2, тобто «кукурузник», а чернігівець, Герой Радянського Союзу Микола Кальонов, нештатний консультант фільму, навіть дав свою Золоту Зірку кінорежисеру Леоніду Бикову, котрий до того ж виконував головну роль у фільмі. Звідтоді ця кінострічка ось уже тридцять шість

років залишається одним з найкращих радянських фільмів. Не випадково до нього і постійна увага… Ось і 9 травня, у День Перемоги, увечері перший російський канал показав цей фільм. Щоправда, не чорно-білий, а… кольоровий. Колоризацію зробила американська фірма. Через те кіностудія ім. О. Довженка та дочка Леоніда Бикова Мар’яна подають до суду на перший російський канал. Справа в тому, що фільм «В бой идут одни «старики» – український продукт, його замовником було Міністерство культури нашої республіки, знімали його, як вже говорилося, на Київській кіностудії, та й дочка головного режисера має також стосунок до кінострічки. Щоправда, росіяни не мають на цей фільм паспортизації, вона залишається за кіностудією ім. О. Довженка, звичайно, на

чорно-білий фільм. Питання тільки у моральному – навіщо через три з половиною десятка років втручатися у фільм… Я дивився цю кінострічку після численних анонсів напередодні, у кольорі, чи, точніше, у кольорі зеленому, він там переважає. Не сподобалося… Проте, схоже, наше кіновидавництво чекає новий етап – все та ж колоризація. Водночас з фільмом «В бой идут одни «старики» у кольоровому зображенні показали найвідоміший серіал «Семнадцать мгновений весны». Головному режисерові фільму, престарілій Тетяні Ліозновій він дуже сподобався, а виконавцеві головної ролі В’ячеславу Тихонову – ні. Він категорично проти, щоб його показували у кольорі. Словом, питання залишається відкритим… Володимир САПОН

Автогонки

«Subaru Open Cup 2009» – перший етап у Чернігові 20-21 червня Чернігів приймав перший етап національної гоночної серії «Subaru Open Cup 2009». У суботу відбулося урочисте відкриття, а в неділю о 9 годині ранку з Красної площі стартували перші екіпажі.

втогонки «Subaru Open Cup 2009» складаються із чотирьох етапів. Наступні пройдуть у Харкові (10-12 липня) і Одесі (7-9 серпня), а фінальна гонка – 9-11 жовтня у Києві. Національна гоночна серія «Subaru Open Cup 2009» – це спільний проект офіційного дистриб’ютора «Subaru», компанії «Субару Україна», Автомобільної Федерації України (FAU) і автомотоклубу «Гепард», спрямований на популяризацію класичного ралі. Технічним партнером Кубка є BUSINESS life – бренд для корпоративних абонентів оператора мобільного зв’язку life:), масляний партнер Кубка – CASTROL, страховий партнер – компанія «НАСТУ». •

Церемонія нагородження переможців і закриття ралі відбулася у неділю о 19-й годині у Чернігівському міському Парку культури та відпочинку. Віктор КОШМАЛ Фото автора

К А Л Е Н Д А Р

4:47 Захід 21:14 Тривалість 16:27 Схід

•

Новий Місяць

П О Г О Д А

22.06

За релігійним календарем сьогодні – преподобного Силуана, схимника Печерського. Мучеників Олександра й Антоніни діви. Преподобного Феофана Антіохійського. Святителя Вассіана, єпископа Лавдійського. Петрів піст. Завтра – апостолів Варфоломія і Варнави. Преподобного Варнави Ветлузького. Перенесення мощей преподобного Єфрема Новоторзького. Ікони Божої Матері «Достойно єсть» («Милуюча»). Петрів піст. Іменинниками будуть: сьогодні – Антоніна, Олександр, Василь, Іван, Феофан; завтра – Юхим, Варфоломій, Варнава, Охрім.

ВДЕНЬ

•

ВНОЧІ

К А Л Е Н Д А Р

23.06

•

24.06

П О Г О Д А

Опади

27 ... 32

Вітер (напрямок, швидкість, м/с)

Пд–Сх, 5–10

12 ... 17

27 ... 32

Пд–Сх 5–10

Радіаційний фон, мкР/год Ніжин Остер

11 13

Рівень води у Десні, см

12 ... 17

Покошичі Прилуки –

Температура води у Десні, °C 22,2

27 ... 32

Пд–Сх 5–10 Чернігів

11 13

Семенівка Щорс

Несприятливі дні у червні

•

Цими днями народилися

25.06

Хмарність

Температура, °C

Співзасновники: Чернігівська обласна рада, облдержадміністрація, первинна організація журналістів редакції • Головний редактор Лариса МІЛОВА • Перший заступник головного редактора Леся КОШЕЛЬ Тел. 678-200 • Заступник головного редактора Борис МЕЛАШЕНКО Тел. 4-44-42 • Відповідальний секретар Віталій АДРУГ Тел. 4-21-92 • Телефони відділів редакції: суспільно-політичних питань 4-44-42, 4-22-71; економіки 4-41-36; соціальних питань 4-44-12; гуманітарної сфери 4-44-12; реклами 4-40-07. • Факс 4-21-92, 4-40-07. • Комп’ютерний набір Людмила ШЕВЧЕНКО • Комп’ютерна верстка та дизайн Олександр БОЖОК, Ганна ЗЕВКО, Світлана КУЗЬМЕНКО • Коректори Альона ШЕВЧЕНКО, Олександр ФАЛЬЧЕВСЬКИЙ • Відповідальна за випуск Віра ГУБАР • Веб-сайт: www.dponline.cn.ua • Електронна пошта: despravda@ukr.net • Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 230 від 10.11.2000 р. Видавець – ТОВ «Редакція газети «Деснянська правда» • Віддруковано в редакційновидавничому комплексі «Деснянська правда», 14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62. • Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота). • Тираж тижня – 36869 • Розповсюджується по передплаті • Передплатні індекси: для індивідуальних передплатників – 61651, для підприємств, організацій – 94530, четверговий випуск – 94531. • Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. • Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. Знаком позначені матеріали рекламного змісту. • Листування з читачами – тільки на сторінках газети.

12 11 10 24, 25, 28

За даними облгідрометцентру

Російська поетеса Анна Ахматова (1889), російський кінорежисер Григорій Кохан (1931), 23.06 російський актор Олександр Кайдановський (1946), російський співак Валерій Меладзе (1963). Американський винахідник слюсарних верстатів Томас Бланшар (1788), польський худож24.06 ник Ян Матейко (1838), радянський революціонер Григорій Котовський (1881).