Деснянська правда вільна №28029 by Admin Webmaster

http://dponline.cn.ua

№ 50 (28029) 8 травня 2010, субота

В І Л Ь Н А УРОЧ ИСТОСТІ

Вшановує «Ветеран»

правжнє свято жінкам влаштували 6 травня, напередодні 65-ї річниці Перемоги, активісти клубу «Ветеран». Захід відбувся в актовій залі підприємства «Навчально-методичний центр профспілок». Жінки відзначали не лише всенародне свято, а й 15-у річницю з дня заснування клубу «Ветеран». На урочистості прийшли колишні фронтовички, учасниці бойових дій, діти війни, в’язні нацистських концтаборів, тобто, ті жінки, які на своїх плечах витримали тягар війни. Цього дня настрій у них був піднесеним. Вони радо вітали бойових подруг, згадували минуле – нелегкі роки, які довелося пережити на шляху до Великої Перемоги. На жаль, не всі жінки змогли прийти на урочистості – здоров’я вже слабеньке.

e-mail: despravda@ukr.net

ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСНА ГАЗЕТА

ЗАСНОВАНА У СІЧНІ 1838 РОКУ

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ,

Шановні ветерани Великої Вітчизняної війни!

ПЕРЕМОГО!

стор.5

О Д Н ІЄЇ Г Р У П И К Р О ВІ

стор.6

2 травня 1945 року. Прапор Перемоги над Рейхстагом. Колоризація Антона Ниманихіна

Благословила у світ військова преса

У квітучих обіймах травня Знов печаль, молода і давня, До сердець проклада дорогу – З днем народження, Перемого! На святкових парадах-маршах Ти стаєш із роками старша. Та, вертаючись в сорок п’ятий, Хочеш кожного запам’ятати, Хто Тобі заповів усі весни. О, розтерзаний люд, воскресни! Хай з’єднаються фронт із тилом – Уклонімось святим могилам! А кому судилося жити І дітей на землі ростити, Оцінімо сповна цю змогу – З днем народження, Перемого! ...В чистім небі салютів злива, А Ти з нами – заплакана й сива... Ніна ТКАЧЕНКО

П Е Р Е Д П Л АТА–2 0 10

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ «Деснянську правду – вільну» на ІІ півріччя 2010 року

І ВИГРАВАЙТЕ цінні призи!

ПЕРЕДПЛАТНІ ІНДЕКСИ:

четверговий випуск – 49088, триразовий – 49086, пільговий – 49087.

Дорогі земляки!

рийміть щиросердні вітання з нагоди 65ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років. 9 травня 1945-го назавжди закарбовано в історії людства як символ перемоги над фашистською загрозою світові. В цей день ми низько вклоняємося пам’яті загиблих фронтовиків, віддаємо данину поваги і шани солдатським матерям і вдовам, підпільникам і партизанам, оборонцям і визволителям рідної землі – усім, хто на фронті і в тилу наближав довгоочікувану Перемогу. Подвиг воїнів-переможців непідвладний часу, як і безмежна наша вдячність усім патріотам рідної землі, які згуртувалися задля високої мети – визволення Вітчизни від ворога. Цей приклад наших батьків і дідів достойний наслідування і сьогодні. Лише об’єднавши зусилля, ми зможемо зробити нашу державу сильною, заможною і процвітаючою. Дорогі ветерани! Ваша мужність, життєва мудрість, ставлення до ратного і громадянського обов’язку – це високий приклад для нащадків. Наш обов’язок – бути гідними вашого самовідданого життєвого подвигу, усіма своїми справами утверджувати мир, злагоду та суспільну гармонію на славетній Чернігівській землі. Поки живе пам’ять, жоден учасник війни не залишиться поза увагою. Вирішення питань соціального захисту ветеранів, поліпшення їх пенсійного та медичного обслуговування й надалі залишатиметься одним з пріоритетних напрямків роботи обласної влади. 9 травня до відновлених і впорядкованих солдатських пам’ятників і братських могил тисячі жителів Чернігівського краю принесуть живі квіти. І це буде виявом найвищої поваги та шани до всіх, хто відстояв для нас мир і свободу. Щиро бажаємо усім вам, вашим рідним та близьким міцного здоров’я, довгих років життя, благополуччя і злагоди, миру і щастя у нашому спільному домі. Нехай зігріває всіх нас незгасне світло Перемоги, додає сил та наснаги для добрих справ в ім’я щасливого майбутнього рідної землі.

Володимир ХОМЕНКО, голова обласної державної адміністрації

Наталія РОМАНОВА, голова обласної ради

Лист із сорок четвертого

стор.4–5

«Мене не зламало горе»

стор.4–5

cmyk

№ 50 (28029) 8 травня 2010, субота

СОЦІА ЛЬН И Й АСП Е КТ

Довжик і Мохнатин: ГАЗ ПОДАНО Непересічна подія сталася 5 травня в селах Довжик і Мохнатин Чернігівського району – сюди прийшов нарешті довгоочікуваний газ. Та ще й напередодні славного ювілею – 65-ї річниці Великої Перемоги. Ще у двох селах області його жителі зітхнуть полегшено: менше доведеться сушити голову іншими видами палива.

Шановні ветерани війни Чернігівщини!

автра виповнюється 65 років Великої Перемоги. Найдорожче свято, як завжди, широко відзначають і ветерани ПП «Агропрогрес». У нашому сільгосппідприємстві – особлива турбота про захисників Вітчизни і вшанування світлої пам’яті загиблих. Інваліди війни, учасники бойових дій, солдатські вдови отримують матеріальну підтримку. Дедалі розширюємо межі соціального захисту ветеранів. Дбаємо про їхнє здоров’я, розвиваючи первинну ланку медичного обслуговування на селі. Свято бережемо пам’ять про загиблих воїнів. Впорядковуємо пам’ятники і меморіали Слави. Регулярно вшановуємо ветеранів у свята, особливо в дні переможного травня. Низько схиляємо голови перед живими і полеглими героями, які наближали довгоочікувану перемогу на фронті і в тилу. Шана і низький уклін вам, дорогі ветерани Чернігівщини, за героїзм, мужність і відвагу. Без вашого подвигу, який житиме у віках, Україна не стала б незалежною державою. Від усієї душі вітаю вас, дорогі фронтовики і учасники війни, з великим ювілеєм Перемоги. Бажаю вам міцного здоров’я, довгих років життя у мирі, злагоді і достатку, щасті і радості, з вірою в те, що Україна стане заможною європейською державою. Іван КУРОВСЬКИЙ, народний депутат України, голова обласної організації партії «Батьківщина»

Дорогі мої, рідні ветерани!

СЛАВЕТНІ ПЕРЕМОЖЦІ! Доблесні фронтовики, безстрашні партизани і підпільники, славні трудівники воєнного тилу!

а статистикою, сьогодні на Чернігівщині газифіковано усі міста. Негазифікованими залишаються три селища міського типу та 968 сільських населених пунктів. Рівень газифікації області становить 58,4 відсотка, а сільської місцевості – лише 30,6. Тому кожен прихід «голубого палива» у село завжди подія, завжди свято. У Довжику, створивши сільський кооператив, взялися за справу ще влітку 2006 року, як поінформував журналістів голова кооперативу Володимир Бондаренко. Зібрали кошти, за які проклали розподільчі мережі в Довжику та Унучках. В такий спосіб діяли і в Мохнатині. Залишалося прокласти підвідний газопровід Кувечичі – Довжик – Мохнатин протяжністю 12,8 кілометра. Та сталося це пізніше і переважно за кошти НАК «Нафтогаз України». Сьогодні газ подано. Правда, на частині осель ще не завершено так звану обв’язку. Але їх невелика кількість. Головне зроблено. І ось у Довжику та Мохнатині минулої середи відбулося урочисте відкриття газогонів. Урочистості у Довжику відкрив і привітав сільчан та газівників із цією подією голова облдержадміністрації Володимир Хоменко. Зі словами привітання до присутніх звернулися народні депутати України Михайло Чечетов та Віталій Корж, який, до речі, багато зробив для того, щоб це сталося, а також керівники місцевої влади. Першим «голубий вогник» запалав в оселях чотирьох ветеранів Великої Вітчизняної війни, і це знакова особливість, Михайла Пасічного та Івана Грищенка з Довжика, Миколи Загатного та його односельчанки Марії Загатної. Голова облдержадміністрації Володимир Хоменко довжицьким ветеранам, крім того, від імені Президента України вручив медалі «65 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов». У Мохнатині цю місію виконав народний депутат України Михайло Чечетов. До того ж, 80-річному ювіляру Миколі Загатному, крім пам’ятної медалі, гості вручили квіти та подарунок. Олександр ЗАДОРОЖНИЙ

авдяки вам цього року ми святкуємо шістдесят п’яту мирну весну. День перемоги для кожного – велике священне свято. Це річниця героїчного подвигу, доблесті, честі та патріотизму. З сумом від болю та втрат цього дня ми низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих. У жорстоких боях вони відстоювали рідну землю, захищали свою Батьківщину. Ціна Великої, Чесної перемоги – мільйони загиблих, навіки зламані людські долі, невтомний біль та горе. Тому цей день – трагічний, вистражданий та одночасно світлий і радісний. Адже настала мирна весна! Ви пізнали всі біди тих часів та подолали усі перешкоди. Для мене ви завжди будете людьми з великої літери. Ви гордість нашої держави, приклад, ідеал та взірець для нащадків. Нехай не згасає пам’ять про подвиг вашого життя та ваші імена! Міцного здоров’я вам, довголіття, сили духу, родинного затишку та благополуччя. З Перемогою вас!

ід імені обласної ради організації ветеранів України з теплом і добром засвідчую всім вам повагу, глибоку вдячність та шану, щиро і сердечно вітаю з вікопомним, всенародним святом – 65-ю річницею Великої Перемоги! Наші вітання воїнам-фронтовикам, які пройшли тяжкими дорогами війни, подарували переможну весну 45-го, волю і незалежність Україні, визволили Європу від фашизму. Вітаємо зі святом народних месників-партизанів і підпільників, котрі зробили важливий внесок в Перемогу. Наші вітання славним трудівникам воєнного тилу. Це вони забезпечили фронт всім потрібним для Перемоги, а в повоєнний час розумом і волею, мозолястими руками підняли нашу державу, відродили її економічну могутність. Найщиріші вітання і пам’ять святим мадоннам-матерям, жінкам і нареченим фронтовиків, що несли тяжкий хрест непосильної праці, змарнованої молодості, нерозділеного кохання і розтоптаних надій. Маю честь сердечно і щиро вітати з Днем Перемоги ветеранів військової служби, дітей війни, всіх пенсіонерів, молоде покоління, синів і доньок, онуків ветеранів Великої Вітчизняної, які не тільки зберігають, а і примножують славетні бойові і трудові традиції старших поколінь. Все далі у вічність відходить Велика Вітчизняна, та час не зітре подвиги тих, хто віддав своє життя за врятування рідної землі, за те, щоб жили ми, жили і творили, жили і пам’ятали. Наша земля вдосталь напоєна кров’ю і полита сльозами. Про кожну краплину пролитої крові, кожну сльозу мають знати і пам’ятати нинішні й прийдешні покоління. Вклонімося пам’яті полеглих, всім тим, хто загинув на фронті, в партизанських загонах, хто прийняв мученицьку смерть в фашистських концтаборах. Вони завжди будуть з нами в бронзі і граніті та обелісків. Тож нехай не висихають живі джерела пам’яті, не обриваються доброчинні зв’язки між поколіннями, бо в цьому сила нашого народу. Вже біля солдатських могил і обелісків стоять у почесній варті онуки і правнуки, а в очах наших затаїлась скорбота, невиплакані сльози, біль і печаль. Віддамо повагу, шану і любов живим ветеранам Великої Вітчизняної. Побиті, пошматовані війною, хворобами до цього часу вони зберігають завидну соціальну активність, не падають духом, завжди в ветеранському строю і, незважаючи на свій поважний вік, беруть активну участь в героїко-патріотичному вихованні молоді, громадському житті. Велика вам подяка за це, мужні люди! Шановні нащадки! Бережіть пам’ять про Велику Перемогу! Нехай вона живе в віках, у вашій пам’яті, в повазі до ветеранів Великої Вітчизняної війни, до тих, хто віддав своє життя за Вітчизну за вас, хто пішов із життя журавлиним ключем у вічність, салютуючи розривами своїх сердець, уже в мирні роки! Будьте гідними нащадками бойової і трудової слави своїх прадідів, дідів і батьків! Бережіть і примножуйте славу і честь своєї Вітчизни, рідного Полісся! Солдати Перемоги, ви героїчне, нескорене покоління! Хай збуваються ваші задуми, сподівання, мрії та надії. Нехай це свято надихне всіх вас, додасть нових сил і натхнення, вселить впевненість у краще майбуття. Здоров’я вам міцного! Нехай ваша подальша доля буде ясна і світла, як наша красуня Десна! Слава переможцям! З повагою та шаною, теплом і добром –

Анатолій МОСКАЛЕНКО, голова Чернігівської обласної ради організації ветеранів України

Валерій ДУБІЛЬ, народний депутат України

Дорогі ветерани, шановні земляки!

хотів би низько схилити голову перед Вами і привітати зі святом Великої Перемоги. 65 років минуло з тієї весни. І всі ці роки ми пам’ятаємо тих, хто віддав своє життя за світле майбутнє відійшовши у вічність. Ми низько вклоняємося та складаємо глибоку шану ветеранам, які на своїх плечах винесли тягар війни та підняли країну з руїн у повоєнні роки. Важко знайти слова, якими можна було б передати всю вдячність за Ваш безсмертний подвиг. Ми у вічному боргу перед вами і ми зробимо все, щоб віддаляючись від нас у часі, Велика Вітчизняна війна і виборена в ній Перемога не відійшли у небуття і забуття, не припали архівним пилом. Всім вам шановні ветерани, – наша безмежна вдячність та низькій уклін до землі! Бажаю вам миру і щастя, здоров’я і довголіття, добра і благополуччя! Григорій МАНЬКОВСЬКИЙ, Голова Чернігівської обласної організації Партії регіонів, народний депутат України

ВАШ ПОДВИГ ЗАВЖДИ ПАМ’ЯТАЄМО

Дорогі ветерани!

ень Перемоги – святий для кожного з нас. У ці дні ми вшановуємо всіх синів і доньок України, які зі зброєю в руках стали на захист нашої Вітчизни, і схиляємо у скорботі голови перед світлою пам’яттю мільйонів наших співвітчизників, які загинули у вогні цієї страшної війни. Довгоочікуваний час прийшов до людей, які настраждались за 1418 днів та ночей страшної, кровопролитної війни 65 років тому, – 9 травня 1945 року. Дорогі наші ветерани! Від усього серця висловлюю вам щирі слова синівської подяки за ратний подвиг, тяжку працю, за те, що кращі роки свого життя ви віддали служінню Батьківщині. Ми будемо пам’ятати ваш подвиг, якому завдячуватимуть всі наступні покоління, і добре усвідомлюємо, що скільки б не було зроблено для соціального захисту ветеранів, для полегшення їхнього життя – наш борг перед вами залишиться невідплатним. Тому керівництво управління МВС України в Чернігівській області вважає турботу про ветеранів війни своїм священним обов’язком. Сьогодні на обліку серед колишніх правоохоронців області перебуває 213 учасників Великої Вітчизняної війни, з них 113 – учасники бойових дій, і всі вони є інвалідами війни. Ветеранів органів внутрішніх справ – учасників Великої Вітчизняної – можна побачити і серед школярів, і серед молодих співробітників міліції. Це вони, розповідаючи про найстрашнішу війну в історії людства молодому підростаючому поколінню, сприяють його вихованню на славетних традиціях та подвигах наших батьків та дідів. Усім ветеранам-фронтовикам і тим, хто кував Перемогу в тилу, бажаю міцного здоров’я, щастя та довголіття. Управління і я особисто будемо робити все можливе для забезпечення гідного життя людей, які не шкодували себе, щоб визволити країну від чужоземних загарбників. Щастя вам і добробуту у ваших родинах! Олександр МИХАЙЛИК, начальник УМВС України в Чернігівській області, полковник міліції

Уславлені ветерани війни!

а рідну українську землю ступила 65-та переможна весна. Це одне з найбільш значних всенародних свят. І дуже приємно, що у святкових колонах у перших рядах крокуватимуть наші сивочолі ветерани, які здобували цю Велику Перемогу. Теплими словами ми згадуємо мільйони полеглих на фронтах Великої Вітчизняної війни. І скільки б не минуло років, у пам’яті багатьох поколінь вдячних нащадків ніколи не згасне велич їхнього подвигу, самопожертви в ім’я майбутнього. До святкового столу на честь ювілею Великої Перемоги пекарі ВАТ «Ніжинський хліб» виробили багато якісної і в широкому асортименті продукції: фірмові торти, тістечка, кекси, печиво, пряники, рулети, іншу здобу. Для зустрічей найдорожчих гостей – воїнів-визволителів – запашні короваї. Як завжди, ми також вшануємо ветеранів у своєму колективі. Дорогі наші переможці! Щиро вітаю вас із поважним ювілеєм. Хай не підводить вас здоров’я, щоб ще не одну весну зустріли в доброму настрої і на радість нам. Хай зігріють вас всенародні шана, повага і турбота. Добробуту і благополуччя, миру і злагоди у ваших родинах! Петро ЛАБУЗЬКИЙ, голова правління ВАТ «Ніжинський хліб»

НЕЗАБУТНЄ

№ 50 (28029) 8 травня 2010, субота

СЛАВА ГЕРОЯМ-ПЕРЕМОЖЦЯМ! УКАЗ Президії Верховної Ради СРСР

про оголошення 9 ТРАВНЯ СВЯТОМ ПЕРЕМОГИ

а ознаменування переможного завершення Великої Вітчизняної війни радянського народу проти німецькофашистських загарбників і здобутих історичних перемог Червоної Армії, які увінчались повним розгромом гітлерівської Німеччини, що заявила про беззастережну капітуляцію, встановити, що 9 травня є днем всенародного торжества – святом Перемоги. 9 травня вважати неробочим днем. Голова Президії Верховної Ради СРСР М. КАЛІНІН Секретар Президії Верховної Ради СРСР О. ГОРКІН Москва, Кремль 9 травня 1945 року

ПЕРЕМОГИ *** Это было в мае, на рассвете, Наростал у стен рейхстага бой Девочку немецкую заметил Наш солдат на пыльной мостовой. У столба, дрожа, она стояла, В голубых глазах застыл испуг, А куски свистящего металла Смерть и муку сеяли вокруг. И тогда, в Берлине, под обстрелом Полз боец, и телом заслоня, Девочку в коротком платье белом Осторожно вынес из огня. И, погладив ласково рукою, Он ее на землю опустил, Говорят, что утром маршал Конев Сталину об этом доложил. И в Берлине, в праздничную дату, Был воздвигнут, чтоб стоять в веках, Памятник советскому солдату С девочкой спасенной на руках.

радісної день

апеклі величні бої в Берліні характеризують завершальний етап Великої Вітчизняної війни. В ході Бе Берлінської ерлінської стратегічної операції ві війська йська 1-го Білоруського і двох Ук Українських фронтів зламали відча чайдушний опір гітлерівців, розгр громили 70 піхотних, 23 танкових ім моторизованих дивізій, захопили пі півтори тисячі танків і штурмових га гармат, 4500 літаків... В історії війни це було найкрупні ніше військове угруповання, розтр трощене могутніми ударами гварді дійських частин. Проте Гітлер не впадав остато точно в розпач, ще марив яким мись гіпотетичними шансами на по порятунок. – …Війна не закінчена, – мудрува вав він перед своїми підлеглими у бу бункері, – нам ще доведеться виби бирати переможця… Такі міркування слід сприймати, як чорний гумор. Однак у фюрера бу були цілком реальні підстави для та такої заяви. З його благословіння ре рейхсфюрер СС Гімлер вів активний по пошук «переможця», силкувався доби битися сепаратного миру з англоам американським командуванням. Він пропонував (звісно ж, суво воро секретно) повну капітуляцію на Західному фронті, створюючи ум умови для посилення боротьби з ра радянськими військами. В листі до ан англійського фельдмаршала Монтго гомері Гімлер писав: «…Тепер, коли Н Німеччина розгромлена, Британія за залишилась наодинці з азіатським ми варварами. Важливо врятувати живу силу Німеччини… Оскільки вона скоро знову пригодиться, щ щоб разом з англійцями битися проти руських». п Однак і ця авантюра з тріском провалилася. Бо таємне рано чи п пізно стає явним. Британське радіо, п а згодом і офіційне повідомлення ТТАРС розкрили широкій світовій ггромадськості деталі підступної заккулісної змови. Гітлер, вкрай роздратований провалом переговорів, виявив оскап женілу реакцію, навіть віддав наказ ж про розшук і арешт Гімлера. Але то п

була вже агонія. 9 травня Верховний головнокомандуючий в черговому наказі урочисто оголосив: «В Берліні представники німецького верховного командування підписали акт про беззастережну капітуляцію німецьких збройних сил. Велика Вітчизняна війна, яку вів радянський народ проти німецькофашистських загарбників, переможно завершена». І знову вулиці Берліна оглушила дружна канонада переможців. Салютували всі роди військ з усіх видів зброї. Солдати, офіцери, генерали засвідчували свою причетність до довгожданої Перемоги розписами на стінах рейхстагу, Бранденбурзьких воротах… Автографи були оригінальними, короткими і вражаючими. Такого,

наприклад, типу: «Я – в Берліні. Іван Кошовий». Гранично, лаконічно та епічно значимо. В коротких словах сконденсована не лише невгасима воля до перемоги, а й велична історична місія переможців, стислий вияв нездоланної переваги нашого способу життя на противагу людиноненависної доктрини нацистів, які замахнулися на світове панування. Промовисті автографи на уцілілих берлінських стінах своєрідно доповнюють суть звірячої ідеології фашизму, допомагають глибше пізнати її. Цивілізований світ здригнувся від моторошних фотодокументів із сумнозвісного Освенціма. Тут, на фабриці смерті, фотожурналісти віднайшли та опублікували в пресі страхітливі «трофеї» – понад шість тонн жіно-

Командуючий 2-ї гвардійської танкової армії генерал Богданов одержав від Жукова наказ: «2-й гвардійській танковій армії доручається історичне завдання: першою увірватись в Берлін і підняти Прапор Перемоги. Особисто Вам доручаю організувати виконання. Пошліть від кожного корпуса по одній кращій бригаді в Берлін і поставте їм завдання…» чого волосся волосся, здертого із замордозамо ордобеззахисних ваних жертв. Цілком беззахи і безневинних. Єдина вина їх – вони не арійа ського походження. Можна ууявити, в яку трагедію обернулась обернулас би доля подібних жінок, якби Іван Кошовий не дійшов до Берліна, якби його бойові побратими не знищили отруйні гнізда варварів з Освенціма, Бухенвальду, Майданека… Світова спільнота вдячна доблесним радянським воїнам за їхні мужність і відданість, за геройський подвиг в ім’я миру і блага всіх народів. Па м’ять про цей подвиг житиме нетлінно і вічно. Бо пам’ять ця – СВЯЩЕННА! Володимир САВЧЕНКО

САЛЮТИ МИРУ В дні травневі, мріями багаті, Коли щастя хлюпає з пісень Ми щороку зустрічаєм свято – Перемоги радісної день. І встають у пам’яті дороги, Ті, що довелося нам пройти, Щоб багряний прапор Перемоги Над рейхстагом гордо піднести. І живуть у пам’яті народу Його вірні дочки і сини, Ті, що не вернулися з походів Грізної, великої війни. Їх серцям – віками пломеніти На червоних наших прапорах, Їх думкам – перемагать і жити В наших творчих думах і ділах. Їх життя, їх помисли високі, Котрим не судилось розцвісти, Закликають мир ясний і спокій, Як зіницю ока, берегти. І тому, коли надходить свято – Кожен рік у травні, навесні, – Наші грізні бойові гармати Салютують миру – не війні!

Василь СИМОНЕНКО

Сторінку С і підготувала ід комісія і і з роботи б із ветеранами війни Новозаводської районної організації ветеранів України з використанням матеріалів державного архіву Чернігівської області

cmyk

НЕЗАБУТНЄ

№ 50 (28029) 8 травня 2010, субота

Г О Р Т А Ю Ч И С Т А Р И Й А Л Ь Б О М ...

ЖИТТЯ,

як на долоні

к дорогу реліквію, гортає разом зі мною старий альбом з пожовклими фотографіями колишня чернігівська кіоскерка Марія Архипівна Серьогіна. ... Ось вона у колі юних подруг. Струнка, темноволоса, у солдатській пілотці з червоною зіркою. Ще до війни дівчина-сибірячка одягла військову гімнастерку штабіста артилерійського полку на Далекому Сході. Та як тільки-но полк рушив на фронт, відправили її додому, в рідний Красноозерськ Новосибірської області. Але Марія пішла в райвійськкомат, і, зваживши на наполегливі прохання, вирішили її направити на інтендантські курси до Омська. Мовляв, потім дівчині на службі в тилу буде легше. Поки добиралася у далеке незнайоме місто, на три дні запізнилася. Запропонували їй вчитися на військового зв’язківця. Погодилася. На початку сорок третього відправили Марію на фронт.

– Служила я в роті зв’язку 90-го окремого батальйону аеродромної обслуги 4-ї повітряної армії, – згадує фронтовичка. – Висадили нас між Москвою і Ленінградом – на станції Бологоє. Обслуговували на одному з аеродромів важку авіацію, що літала бомбардувати у глибокий тил ворога. Наші війська тоді стрімко наступали. Ми ледве встигали під розривами фашистських бомб і снарядів міняти аеродроми. Під час одного з таких бомбардувань дівчину на чергуванні поранило в живіт і контузило (нині Марина Архипівна – інвалід першої групи). Та після чотиримісячного лікування у медсанбаті знову повернулася на фронт. – З якою радістю слухала у навушниках повідомлення з борту «яструбків» про виконання бойового завдання, – згадує ветеран. – Та, на жаль, звучали у них і прощальні слова... Далі її фронтові дороги пролягли через Прибалтику. Глибоко в пам’яті закарбувалося, коли радянські війська звільняли Варшаву, штурмували місто-фортецю Кенігсберг. А потім – бої в Східній Німеччині. День Перемоги вона зустріла в Ростоці. – Ніколи не забуду того сонячного весняного дня, – розповідає фронтовичка. – Як ми раділи, обнімалися, салютували... По війні Марія Архипівна пов’язала свою долю з білорусом-вдівцем майором Лукою Серьогіним, який командував окремою частиною аеродромної обслуги. Разом з ним до 1958 року, уже як вільнонаймана, розділяла нелегку службу у військових гарнізонах. Ростила чоловікову дочку і сина його брата. На жаль, чоловік і діти уже відійшли за межу життя. Марія Архипівна хоч і народилася в Сибіру, називає себе українкою. Допоки побралася з Серьогіним, носила українське прізвище Орещенко. Її батько був вихідцем з Чернігівської губернії. Отже, так сталося, що й вона за покликом свого серця повернулася на землю пращурів-сіверян. м. Чернігів

Іван КУЖІЛЬНИЙ Фото автора та з родинного альбому.

ЛИСТ із сорок ДІТ И ВІЙ Н И

Радомка. Лісництво. 1935-й рік. 21 серпня в родині лісничого Кирила Прокоповича Хлистуна і його дружини Софії Степанівни народилися дві гарненькі донечки. Ніна світ побачила першою. Потім з’явилася Оля. У сім’ї було стільки щастя!..

ЗНАЙОМИЙ ПОЧЕРК

Через багато років після війни у Корюківку приїхав з Чернігова підполковник запасу Борис Заславський, аби зустрітися з Ніною Кирилівною Хлистун, уродженкою Радомки. Знайшов! Її будинок – на вулиці Червонохутірській, у глибині саду. Гість звернувся до господарки дому з проханням проглянути дитячий твір. Ніна Кирилівна здивувалася: – Я викладаю хімію, а не мову. Та якщо прийшли, прочитаю. ...Учителька взяла в руки аркуші, написані дитячою рукою, і наче закам’яніла над рядками. Потім тихо спитала: – Звідки це у вас? Заславський розповів, що натрапив на цей лист у Чернігівському облархіві. – Його ми з Олею писали у травні 1944 року. Вже не пам’ятаю точно, але тоді листа хтось надіслав до обласної газети, – пояснила Ніна Кирилівна. Чи була публікація? А яке це має значення!.. Вони з гостем довго говорили. Ніна Кирилівна, мабуть, розповіла про все, що збереглося в пам’яті. Що ж було написано в листі-замітці? Спочатку – заголовок «Ми залишилися живими». Дев’ятирічні сестрички повідомляли, що в березні минув рік, як не стало в них матері, вона загинула від фашистів у Корюківці. «А ми випадково залишились у РОК И І ДОЛІ

тітки, яка втекла від відправки до Німеччини з Києва. До приходу нашої Червоної Армії ми жили, тремтячи кожної хвилини, чекали, що налетять ворожі машини, нас уб’ють і спалять, як мамочку. Та і їсти не завжди було, бо на нас не звертали уваги німецькі підлизники, а тітка стільки заробити була не в змозі... Як тільки прийшла наша Червона Армія, яку ми дуже любимо, голова сільради, недавній партизан, спитав, у чому терпимо нужду... Ми, раденькі, стали бігати до школи. А тут одержали листа від таточка, про якого ми згадували, як проводжали його на війну в 1941. Ми дуже зраділи, що він живий, але тяжко було написати, що сталося вдома без нього... Ми часто писали йому листи, щоб розвіяти сум і разом пережити велике горе. Він відповідав, що, як залишиться живий, після війни приїде до нас. Зараз ми переведені до третього класу з відмінними оцінками. В школі ми вивчаємо воєнізацію. Це діло нам треба добре знати, щоб бити ворога. Ми виростимо великі і разом зі своїм таточком, що зараз б’є ворога, відплатимо за смерть матусі і маленької Люськи. Зараз нам кінчається 9-ий рік». Підписалися сестрички так: Хлистун Ніна і Оля Кирилівни, с. Радомка. 23.05.44 р.

ЗВІРІ У ЛЮДСЬКІЙ ПОДОБІ

Що вони могли зрозуміти, шестирічні, тоді, в 41-му? Батька мобілізували на другий день після початку війни. Кирило Прокопович хоч і був спеціалістом лісового господарства й працював у лісництві в Корюківці, та ще заочно навчався в Московській військовій академії. Якраз приїхав зі столиці додому, а тут – страшна вість. Донечки думали, що татко знову їде в академію вчитися... Але як йому було і матері? Він залишав не тільки двох дітей, а й вагітну жінку. Третю дитину – донечку Людочку – Софія Степанівна народить на початку 1942 року. Мати залишилася з дітьми в будинку райвійськкомату. Та ворожі літаки скидали бомби в першу чергу на такі будівлі. Довелося шукати інше місце для проживання – під лісом, в чотириквартирному будинку, де мешкали сім’ї лісівників. Там було спокійніше.

Діти на собі відчували звірства фашистів. Коли фронт був зовсім близько, Софія Степанівна умовила сусідку, яка зібралася виїжджати в село Костючки, до рідні, забрати з собою Ніну й Олю. Але дівчатка не доїхали, хоч і добиралися лісом та польовими дорогами. Зустріли легкову машину з людьми в незнайомій військовій формі. Фашисти все перевернули на підводі, розкидали речі. В жінки спитали: «Комуністи?». Молилася, що ні. Діти! Звеліли повертатися назад, до Корюківки, а там уже вороги почували себе господарями. Одного ранку Софія Степанівна сиділа з дітьми на ганку, коли ж з’явилася група фашистів. Мама з Ніною встигли сховатися у хаті, а Оля так і залишилася. І ось ці звірі почали стріляти по ганку. Дівчинка налякалася, не могла зрушити з місця. А нелюди реготали. Потім пішли. Як не вцілили у дитину?! Мати притулила її голівку до грудей, сама ледве жива. Діти не були в Корюківці в березні 43-го, коли тут масово вбивали людей і палили. Їх забрала в Радомку мамина сестра Марія Степанівна. Вона, бідолашна, разом із молоденькою племінницею Мотею Щербак цілий місяць узимку 42-го йшла з Києва у рідний край. Тягли за собою санчата з деякими речами і розібраною швейною машинкою. Дуже голодували. Просили дорогою в людей їсти. Хто не відмовляв, а хто з двору гнав. Було, товче якийсь хазяїн картоплю свиням, просять хоч картоплі. Не дасть... У Софії Степанівни вже маленька Люська народилася, то попросила сестру забрати з собою старшеньких. А племінниця залишилася з нею допомагати няньчити малечу. У Радомці теж фашисти лютували, і поліцаї теж. Не застали діти живою свою бабусю – хата-пустка. Тітка плакала, не думала, що вже не побачить матусю-трудівницю, яка виростила чотири доньки і шість синів. Та треба було жити, чимось годувати Ніну й Олю. Хтось поширював чутки, що батько дівчаток у партизанах. Через це поліцаї часто заглядали до них у хату, забирали харчі, речі, які вдалося передати матері з Корюківки. По-звірячому в селі вбили дружину партизана – єврейську жінку, яка з двома дітьми прибилася сюди. Дітей її не чіпали, наказали господарці хати, де вони жили, привести їх у Холми, мовляв, відправлять до інтернату. Повірила й привела. На її ж

«Мене не

Про 83-річну ніжинку Ганну Мокрушину можна написати книгу або зняти фільм. Її життєва дорога була вислана далеко не пелюстками троянд, скоріше, колючками від них.

ародилася ГГанна Н Нилівна і в селищіі Зноб-Новгородськ Сумської області. Батьківського піклування шестеро дітей пізнали мало: в голодомор померли і мати, і батько. Але осиротіла, голодна й боса дітвора прагнула до знань. – Як не важко було, але я все ж таки закінчила шість класів, і тут – війна, – згадує Ганна Мокрушина. – Нас хотіли евакуювати. Дісталися до Брянщини, а там фашисти вже перерізали дорогу нашим військам. Солдати намагалися вирватися з оточення, а нас, цивільних, залишили у лісі. Нам із сестрою дали мішок з чорними сухарями, адже треба було чимось годувати трьох маленьких сестриних діток. Чого ми тільки не пережили у лісі, одному Богові відомо. Сестра вирішила повернутися до села, щоб взяти коня й перевезти нас із брянських лісів назад додому. Та довго не поверталася. За цей час я вже була у другому Ворошиловському партизанському загоні, який йшов на з’єднання із загонами

№ 50 (28029) 8 травня 2010, субота

четвертого

довго Виростила нас. довго. н У Радомці ховала від ворогів, – згадує Ніна Н Кирилівна. – Батько повернувся у 1946 1946-му, ми ще рік жили в Радомці, а він працював у Корюківці, потім – у Ніжині. Забрав до себе не тільки нас, а й Марію Степанівну. Рано померла, в 55 років. Для нас, уже дорослих, це була велика втрата. Вона присвятила життя нам. Усе вміла, усе знала... Ще й досі ніби чується її голос. А десь поруч – мами Софії. Як гарно вона співала. Батьком діти теж дорожили. Ще й досі зберігають його листи з війни. Вони прилітали в село – окремо Ніні, окремо Олі, або обом. Згадується, як лікували маму Марію, тоді ще тітку, коли вона з Києва прийшла й осліпла. Завішали вікна і двері усім червоним. Лежала тиждень, відійшла... Дядько Василь Масалико, який був у Радомці неперевершеним майстром по дереву, заспокоював сиріток: – Татко ваш обов’язково повернеться! Завжди при цьому дарував або зошит, чи олівець, чи цукерку...

УРОЧ ИСТОСТІ

Вшановує «ВЕТЕРАН» ` Початок на 1-й стор.

ЯБЛУНЯ

очах хлопчика і дівчинку розстріляли. А та жінка ледве жива дісталася додому. Про все, що робилося в селі, Софії Степанівні розповідали односельці. Дуже боялася за доньок. Тож вирішила забрати їх до себе. Відправила в дорогу Мотю. Та вона повернулася без дітей... Наприкінці лютого 1943-го знялася велика хвища. Куди було дітей відпускати? Марія Степанівна не дозволила виходити з дому. Та й вони боялися, особливо Оля. Перед очима в дівчинки стояли все ще оті фашисти, які стріляли по ганку. Дівчатка плакали й переказали Моті, що чекають на маму і Люсю в Радомці.

ПАЛАЛА КОРЮКІВКА...

– 1 березня Корюківка горіла так, що заграву від пожежі було видно і в нашому селі, за Холмами. А це – до 50-ти кілометрів, – згадує Ніна Кирилівна. – Ми плакали і просили Бога, щоб мама, Люська і Мотя врятувалися. А того не знали, що нашу неньку і сестричку розстріляли вороги одними з перших, бо почали своє звірство з околиць, оточивши місто кільцем. З мешканців будинку лісовиків живою залишилася лише тітка Тебенчиха. Вона й розповіла, як усе було.

...Їхня мати хотіла втекти з дитиною на руках, але їх запхали у дім. Зігнали в одну кімнату всіх мешканців чотирьох квартир, наказали лягти на підлогу вниз обличчям. Потім запалити будинок і сарай. Не тямлячи себе, підвелася Тебенчиха, поранена в щоку, почала ходити по хаті, не знаючи, що діяти. Таке найшло на неї, що й дітей своїх не торкнулася. Вже потім коси на собі рвала: «Може, живі були?». Софія Степанівна з дитинкою лежали без ознак життя. Мотя – поруч. Тебенчиха змогла вискочити з полум’я... 4 березня в село передали, щоб Мотю забрали. У дворі в Корюківці лежить, у лід умерзла. Її мати, тітка Марфа зі Шведчини, запрягла коня й поїхала, вночі вирубала з льоду свою дитину, поклала на воза й повезла. Доїхала до Сядриного, попросилася переночувати. Пустили чужі люди, глянули на воза, а там – труп. Вранці Марфа встала зовсім сивою... Мабуть, Мотю не вбили: ніяких ран. Вискочила дівчина у вікно і, напевне, замерзла...

НАЙРІДНІШІ

– Ми їх двох дуже любили: маму Софію і маму Марію. Марія Степанівна жила з нами

– Стільки літ пролетіло! Аж не віриться! Подивіться на цю яблуню, – показує Ніна Кирилівна. – Стара, довоєнна. Можна було зрубати, а мені жаль. Таке лихоліття пережила! Немає вже сестри Олі на світі, і коханий чоловік спить вічним сном... – Ми з Олею вчителями були, школу дуже любили, – каже Ніна Кирилівна. – Коли вона приїздила з сім’єю, не могли наговоритися... Добре, що сини в неї є. Володя і Віталій рідну неньку не забувають. І приїздять, і телефонують. Один – із Києва, інший – із Білорусі. Володимир – активіст Чернігівського земляцтва, допомагав авторам книги про Корюківку підбирати матеріал. І про свою бабусю – теж... Ніна Кирилівна береже фотографії, де її 12-річний Володя в жовтні 1977 року стоїть разом із заслуженими людьми в центрі Корюківки. Тоді відкривали пам’ятник жертвам корюківської трагедії. Його, учня, запросили офіційно, письмовим запрошенням, районна влада і міська. Жаль Ніні Кирилівні, що немає материнської могили. Розповідали, що закопали останки спалених. Ніяких слідів. Будинки, будинки... Все змінилося. Але хоча б пам’ятну табличку встановили. І в книзі Скорботи (том 2, Чернігівська обл.) прізвищ загиблих немає. Ні Софії Степанівни, ні сестрички, ні Моті Щербак. Згадайте – і їй полегшає!.. Хочеться, щоб яблуня і цієї весни зацвіла. Хай би зробила подарунок на День Перемоги!.. м. Корюківка

Зоя ШМАТОК

зламало горе» Сидора Ковпака. Сестра повернулася й забрала дітей, а я залишилася у лісі. Ходила в розвідку. Моїм завданням було дізнаватися, де у селах стоять німецькі кулемети. Двічі ходила в рідне село. Не раз у Шостку. Разом з 15-річною Ганною у тил ворога для прикриття ходила глуха дівчина Шура. Якось поблизу одного із сіл Ганна спитала в місцевої дівчинки, чи є там поліцаї. Та, як виявилося, була дочкою зрадника і видала розвідниць. – Ми саме із Шурою зайшли до сараю погрітися, – продовжує Ганна Нилівна. – А в цей час нас оточили поліцаї. Протримали до ранку в селі. Чула, як десь неподалік точиться бій. Сподівалася, що нас звільнять партизани. Наступного дня доправили до Шостки. Посадили у камери-одиночки. На допиті німець із гумовим кийком у руках кричав: «Ти – партизанка! Де вони?». «Я ходила до сестри у гості. Хіба я винна, що там партизани». І зараз мені моторошно, як згадаю безсонні ночі, проведені в камері в очікуванні розстрілу. Та Бог милував. Мене відпустили, точніше направили на кухню. Чистила картоплю, мила котли. Так і пробула там до звільнення. Ганна Мокрушина згадала ще один епізод з життя в окупації. Якось її викликали до шосткинської комендатури. Комендант їй: – Збирайся, поїдеш до Німеччини.

– Не поїду. – Поїдеш! – грюкнув кулаком. А та у відповідь теж кулаком по столу: – Сказала – не поїду! – Ти знаєш, хто я такий? – Знаю. Після цього дівчину відпустили й більше не чіпали. Як пізніше з’ясувалося, Шуру теж відпустили. Після звільнення Шостки Ганну Мокрушину взяли у госпіталь, який розміщувався за 5 кілометрів від лінії фронту. – Скільки ми поранених переносили за день! Вночі усе тіло горіло, руки пекло, – каже ветеран. – Треба було нагодувати бійців, перебинтувати тощо. На початку осені 1943 року Мокрушина повернулася до Шостки, а звідти потрапила до Харкова, де вивчилася на кіномеханіка. Через рік завербувалася на Далекий Схід – у бухту Находка. Працювала на лісозаводі. Там і зустріла свого майбутнього чоловіка Григорія Васильовича. Народила йому шестеро дітей: п’ятьох дочок і сина Андрія. – Він з’явився на світ 13 вересня 1966 року, а через двадцять років, у день народження, його не стало, – вже не стримуючи сліз тихо мовила Ганна Нилівна. – Андрій ріс гарним, слухняним та працьо-

витим хлопчиком. Змалечку підробляв у колгоспі. Жили ми тоді в містечку Дружба поблизу станції Хутір-Михайлівський. Після школи син пішов до армії. Служив спочатку в Караганді, потім – в Афганістані, в провінції Кундуз. За шістдесят два дні до повернення додому його підкосила душманська куля. Повернувся Андрійко в отчий дім у цинкововій домовині. Так і залишився навіки лежати у Дружбі. А ми переїхали в Ніжин до дочки. Від сина залишилися лише знімки та тридцять сім листів з чужої країни. Додам, що ще у 60-х роках Ганну Мокрушину нагородили орденом Материнства, а з нагоди 20-річчя виведення радянських військ з Афганістану вона отримала орден княгині Ольги. Незважаючи на поважний вік, не пропускає жодного засідання ніжинського міського осередку Спілки афганців, перед нею завжди відчинені двері найвищих чиновницьких кабінетів міста. – Мене не зламало горе, а на землі тримають п’ятнадцять онуків та правнуків. Заради них живу, – стверджує Ганна Нилівна. м. Ніжин

Андрій ДИМИЧ Фото автора

уло організовано виставку. На ній – роботи майстринь, які є членами клубу «Ветеран». Тут можна було побачити вироби, плетені гачком, вишиті рушники, серветки, картини та ікони, роботи об’ємної аплікації з паперу та картини-аплікації з тканин, ікони, вишиті бісером. Урочистості розпочалися святковим концертом. Піснями, віршами та танцями привітали жінок заслужені артисти та учні загальноміських шкіл. Звучали знайомі до болю пісні воєнних та післявоєнних років: «День Победы», «Бьется в тесной печурке огонь», «Катюша» та інші. Вони й досі викликають хвилювання, а у людей, що пережили воєнне лихоліття, – спогади про минуле. Тому жінки підспівували, крадькома витирали сльози. Прийшли привітати зі святом Чернігівський міський голова Олександр Соколов, голова Федерації профспілкових організацій Чернігівської області Микола Богдан, голова Чернігівської обласної ради ветеранів Анатолій Москаленко, голова Чернігівської міської ради ветеранів Ірина Четвертак, депутат Чернігівської міської ради Олександр Шкурат, голова обласної організації Спілки жінок України Ірина Дорожкіна, голова громадської організації «Спілка жінок міста Чернігова» Людмила Канюка. Вони подякували жінкам за важкою ціною здобуту, але таку жадану Перемогу. А ще – побажали міцного здоров’я, сил, наснаги та довгих років життя.

Хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто не повернувся з війни, хто відійшов у вічність, не доживши до 65-ї річниці Великої Перемоги. Після офіційної частини, під час святкового застілля, жінки співали фронтові пісні, згадували про ті страшні часи, які їм судилося пережити, і раділи з того, що є така громадська організація, яка їх об’єднала. – Я у клубі від дня його заснування. Для мене «Ветеран» – друга родина, яка заряджає силою та енергією. Тут я знайшла справжніх подруг. Засідання клубу проходять щомісяця. Після них відчуваєш друге дихання. Адже так приємно зустрітися з подругами по духу, відчути, що ти потрібен людям і можеш бути корисним суспільству, – сказала Ніна Зубок. Валентина ФЕДУСЬ Фото автора

cmyk

ПАМ’ЯТЬ

№ 50 (28029) 8 травня 2010, субота

ВШАНУВАННЯ

У Територіальному управлінні «Північ»

ПРИВІТАЛИ ВЕТЕРАНІВ 1-ї Гвардійської армії

У Військово-музичному центрі Сухопутних військ Збройних Сил України, що в Чернігові, з нагоди 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні під головуванням начальника Територіального управління «Північ» генерал-майора Анатолія Сиротенка відбулося урочисте зібрання та вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни.

церемонії взяли участь офіцери управління, особовий склад Військово-музичного центру Сухопутних військ ЗС України, ветерани війни, зокрема, 1-ї Гвардійської Червонопрапорної армії. – Святкуючи День Перемоги, ми схиляємо голови перед пам’яттю мужніх синів і доньок нашої Батьківщини, які віддали своє життя за священну справу захисту рідної землі. Ми шануємо ветеранів війни та праці, які здобули для нас Перемогу і які вже багато років поспіль надають молодому поколінню захисників Вітчизни яскравий приклад справжнього патріотизму, – наголосив Анатолій Сиротенко.

О Д Н ІЄЇ Г Р У П И К Р О ВІ

Благословила у світ ВІЙСЬКОВА ПРЕСА Журналістів нерідко називають людьми однієї групи крові. Бо у кращих представників майстрів друкованого слова багато спільного. Крім природженого таланту, який мають і якого справді не купиш, вони люди небайдужі, соціально активні, емоційніше від інших сприймають біль і радощі нашого життя, з підвищеним пієтетом ставляться до людей, добре знаних у суспільстві і не вельми знаних, але душі яких завжди відсвічують щирість і доброту.

ндрію Павловичу Фомічову, нашому колезі і відданому шанувальнику газети, досьогоднішньому активному її автору, не судилося побувати на передовій – не встигли їх, юних, кинути у бій, оскільки фашистська Німеччина капітулювала. Його, неповнолітнього, а народився він 10 грудня 1926 року в Борзні, після звільнення райцентру від німецькофашистських загарбників у 1943 році направили у Підмосков’я, у Селецькі табори, на курси винищувачів танків. Їхньою зброєю мали стати протитанкові рушниці – ті самі, котрі на плечах носять по двоє вояків у кінофільмах про Велику Вітчизняну. Готували на фронт грунтовно. Та коли ешелон із недавніми курсантами прямував у зону бойових дій і зупинився у Прибалтиці, надійшла довгоочікувана звістка: війну переможно закінчено. Проте секретар ротної комсомольської організації, єфрейтор Фомічов був нагороджений медаллю «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». До речі, нині ті «малолітки» прирівняні до учасників бойових дій. Забігаючи наперед, зазначимо: Андрій Павлович має низку інших державних нагород: до численних ювілейних медалей, зокрема і медалі Георгія Жукова, долучи-

Єфрейтор Андрій Фомічов

лися й інші – «За трудову доблесть», «Ветеран праці», Ленінська ювілейна. Із Прибалтики єфрейтор Фомічов повертається у Москву, служить там у військовому бюро контролю поштових операцій. Тобто через цю службу зв’язку проводилися всі перекази із-за кордону і за кордон. Саме в цей період молодий воїн починає співробітничати з газетою Московського військового округу «Красный воин» та всесоюзним журналом «Советский воин», де періодично з’являються його матеріали. Отже, потяг до друкованого слова юнак відчував давно, і цей потяг рано чи пізно мав проявитися у конкретних публікаціях у періодичних виданнях, що, зрештою, і сталося. Звільнившись у запас із посади помічника командира взводу, у 1950 році Андрій повертається в рідну Борзну, де його, ще по-суті молодого хлопця, за плечима якого тільки семирічка, обирають секретарем райкому комсомолу. Через чотири роки Фомічова призначать штатним пропагандистом райкому партії. Звичайно, то були непрості роки. Життя екзаменувало на кожному кроці. Але люди справді вірили в краще майбутнє і заради нього жертвували і здоров’ям, а нерідко – і власним благополуччям. Та для молодос-

Начальник Територіального управління «Північ» висловив вдячність ветеранам війни за вагомий внесок у військово-патріотичне виховання нинішнього покоління захисників Вітчизни, побажав їм щастя, здоров’я, родинного благополуччя, а також успіхів у благородній справі задля розквіту нашої Батьківщини. Під час цього заходу згідно з Указом Президента України Анатолій Сиротенко нагородив ветеранів ювілейною медаллю «65 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов». Після урочистої частини всі присутні мали нагоду подивитися святковий концерт колективу Військово-музичного центру Сухопутних військ ЗС України. Ветеранів, які за станом здоров’я не змогли прибути на святковий захід, військовослужбовці Територіального управління «Північ» привітали вдома і вручили всім подарунки. Олег СУШИНСЬКИЙ, прес-секретар начальника Територіального управління «Північ», старший лейтенант

Андрій Фомічов (на знімку справа) під час приїзду у Чернігів льотчика-космонавта, двічі Героя Радянського Союзу Петра Климука (на передньому плані)

ті, як кажуть, немає нездоланних бар’єрів. Тут, у Борзні, Андрій Павлович знайшов і свою половинку на все подальше життя. Любов Іванівна працювала там інструктором сільгоспвідділу райвиконкому. Тоді ж Фомічов заочно закінчив Ніжинський технікум культпросвітроботи. Життя ставило нові завдання і нові вимоги до фахового рівня кадрів. Менше року відпрацював Андрій Павлович заступником редактора районної газети «Колгоспник Борзенщини», як йому запропонували здобути вищу освіту на чотирирічному стаціонарі у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України в Києві. Зваживши ситуацію, Фомічов забирає документи з Київського державного університету, в якому він уже два роки заочно навчався на факультеті журналістики. Після навчання у Києві доля назавжди пов’язує життя Андрія Павловича з «Деснянською правдою». У 1962 році він очолив відділ культури і шкіл обласної газети, потім, до виходу на пенсію, завідував відділом пропаганди марксизму-ленінізму, а в останній період виконував водночас і обов’язки заступника редактора. рім суто ідеологічних аспектів, відділ велику увагу приділяв військово-патріотичному вихованню, питанням нашої історії, партизанського руху на Чернігівщині, діяльності добровільного товариства сприяння армії авіації та флоту (ДТСААФ), міжнародним журналістським зв’язкам тощо. Супроводжував Андрій Павлович і всі візити космонавтів до нашого обласного центру. Не перелічити його зустрічей із відомими людьми тодішнього Союзу і цікавих поїздок по теренах багатонаціональної країни. А ще Фомічова знають, і не тільки в області, як затятого колекціонера: колекціонує він монети і марки, поштові листівки і конверти. Найближче до душі йому – історія, досягнення і люди нашого краю. Колекції тематично систематизовані. Одна з розробок, наприклад, називалася «Краю мій, люди мої». Нині Андрій Павлович підготував експозицію «Барви мого Придесення». До речі, нещодавно він виборов почесний диплом Всеукраїнського конкурсу за цикл статей у нашій газеті «Чернігівщина у дзеркалі філателії». Можна тільки по-доброму подивуватися і масштабом громадської діяльності Фомічова. Хто ще може похвалитися таким послужним списком? Депутат Деснянської районної ради м. Чернігова кількох скликань, член президії обласного комітету народного контролю, близько десяти років очолював парторганізацію «Деснянської правди», був членом обкому ДТСААФ, художньої ради обласного муздрамтеатру імені Шевченка, 25 років очолював правління обласного відділення Всесоюзного товариства філателістів… Тому й колекція його відзнак за особисті досягнення і заслуги також вельми багата. Переглядаю товстелезний авторський фотоальбом Андрія Павловича, де вміщені фотознімки від батька-матері і вирізки від перших військових публікацій до сьогодення, і дивуюся: яким насиченим і плідним було життя цієї чудової людини. А чому було? Інвалід війни першої групи, пенсіонер, який за особливі заслуги одержує підвищену пенсію, і досі, незважаючи на те, що пересувається з великими зусиллями – підводять ноги, своє перо з рук не випускає. Його прізвище часто з’являється на шпальтах нашої «Деснянки». І сьогодні в редакційному портфелі лежить його щойно написаний матеріал. Слідкуйте за газетою. Та найдорожчою відзнакою Андрій Павлович вважає перемогу в конкурсі регіонального фестивалю журналістів «Золотий передзвін Придесення» (2005 р.) у номінації «За відданість професії». Спасибі за відданість!

Петро ГРОМОВИЙ Фото з архіву Андрія Фомічова

ПРОГНОЗИ ЗАЯВА

Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що попередній розгляд цивільної справи за позовом Коцюби Тетяни Олександрівни до Коцюби Світлани Олександрівни про визнання такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, відкладено на 17 травня 2010 року на 8 год. 30 хв. через неявку в судове засідання 30.04.2010 року відповідача. Справу буде розглянуто в приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, під головуванням судді Філатової Л.Б.(каб.13). Для участі у справі як відповідач викликається Коцюба Світлана Олександрівна, 11.04.1984 року народження, останнє відоме місце проживання: вул. Старобілоуська, 47/4, м. Чернігів. Одночасно суд повідомляє, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи. У разі неповідомлення про причини неявки Коцюби С.О., повідомленої належним чином, або, якщо причину неявки буде визнано неповажною – суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних та доказів. Чернігівський районний суд в порядку частини 9 статті 74 ЦПК України викликає в судове засідання 19 травня 2010 року на 9 год. відповідача Окамбі-Кіндало П’єра, який мешкає за адресою: вул. Шевченка, 82, с. Количівка Чернігівського району у цивільній справі за позовом Окамбі-Кіндало Вікторії Анатоліївни до ОкамбіКіндало П’єра про розірвання шлюбу. Судове засідання відбудеться у приміщенні суду за адресою: вул. Воровського, 4, м. Чернігів. Одночасно суд повідомляє, що з опублікуванням оголошення про виклик, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи. У разі неповідомлення про причини неявки Окамбі-Кіндало П’єра, повідомленого належним чином, або, якщо причину неявки буде визнано неповажною, справу буде розглянуто без його участі на підставі наявних у ній даних та доказів.

Про намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря ТОВ МВКП «ТЕД» заявляє про намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від топкового устаткування цеху металевих та металопластикових виробів, що розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Щорса, 62-А (приміщення 3). Під час роботи виробничого устаткування в атмосферне повітря від стаціонарних джерел надходять: азоту діоксид, оксид вуглецю, вініл хлористий, речовини у вигляді сускандованих твердих частинок. Адміністрація ТОВ МВКП «ТЕД» зобов’язується виконувати норми і правила з охорони навколишнього середовища та вимоги екологічної безпеки на всіх етапах експлуатації технологічного обладнання. Для ознайомлення з більш детальною інформацією про отримання дозволу ТОВ МВКП «ТЕД» звертатись за адресою: м. Чернігів, вул. Щорса, 64. Із зауваженням щодо отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря ТОВ МВКП «ТЕД» звертатися протягом 30 календарних днів з моменту публікації заяви в управління житлово-комунального господарства Чернігівської міської Ради к. 19 за телефоном 4-32-56. Адміністрація ТОВ МВКП «ТЕД» Чернігівська обласна дитячоюнацька спортивна школа олімпійського резерву висловлює глибоке співчуття директору Андрію Максимовичу Піскуну з приводу тяжкої втрати – передчасної смерті його дружини Ірини Василівни ПІСКУН.

Виконком Чернігівської обласної організації Народної Партії висловлює глибоке співчуття голові Чернігівської міської організації Народної Партії Олександру Володимировичу Кириченку з приводу тяжкої втрати – смерті батька.

Куплю:

• Телевізор імпортний Д37, 51-54, 63-72 см, DVD, музцентр, відео- чи фотокамеру цифрові, велосипед, бінокль, човен гумовий чи металевий, бідон чи каністру алюмінієві на 10, 20-40 літрів. Тел. 930-713.

ЗДАЮТЬСЯ

З Н І М О К ІЗ С У П У Т Н И К А

Чер н

ігів

EUMETSAT-9

07.05.2010 10:00

ГІД Р О М Е Т Ц Е Н Т Р П ОВІД О М Л Я Є

8-го травня очікується мінлива хмарність, часом невеликий дощ, місцями – сильний. Вітер південносхідний 7–9 м/сек. Температура повітря вночі +15, вдень +23 °C. 9-го травня – мінлива хмарність, дощ, можлива гроза. Вітер південно-східний 4–6 м/сек. Температура вночі +13 °C, вдень +22 °C. 10-го травня – хмарна погода з проясненнями, інколи невеликий дощ. Вітер південний та південно-східний 2–4 м/сек. Температура вночі +12 °C, вдень +24 °C. Радіаційний фон по області: Щорс, Ніжин – 10, Семенівка, Чернігів – 11, Покошичі, Прилуки – 12, Остер – 13 мкр/год. Температура води в Десні +18 °C. П О Г О Д А Н А С О Н Ц І ( Д А Н І S O H O)

офісні та складські приміщення

Тел.: 975-146, (050) 413-18-85 П Р И В АТ НІ ОГ ОЛО Ш Е Н Н Я

Продам: • Мотоцикл ІЖВ114 з документами. Ціна 3000 грн (торг). Тел. (093) 604-66-84. • ГАЗ 24-10 (1986 р.в., стан хороший). Ціна 3000 у.о. Тел. (097) 600-32-19. • Розпродаж меблів, б/в, у хорошому стані. Тел. 68-89-14. • Дачу в с/т «Калинка», с. Редьковка. Тел. 3-73-74. • Запчастини до двигуна «Запорожець-968»; рибальські снасті: сітки, жаки; ручний насос для води; двигун для човна «Вітерець-8». Тел. 4-96-20. • Диван-малютку (190х140 см) з двома кріслами, в хорошому стані. Тел.: 5-94-35; (093) 755-54-63. • Нові: домашній тренажер «Степпер», гірський велосипед. Недорого. Тел.: 5-94-35; (093) 755-54-63. • 1-кімнатна квартира (заг. площа 42 м2, кімната 22,4 м2, кухня 7,9 м2, 7-й поверх, ремонт, стіни з цегли, р-н Масанів, вул. Незалежності). Тел.: 617-809, (097) 826-16-18. • Килим (195х135 см) в хорошому стані, недорого. Тел.: 5-94-35; (093) 755-54-63. • ВАЗ-2104 (2002 р.в., колір мурена, тоніровка, фаркоп, диски, 110 тис. км пробігу, стан хороший). Ціна 3800 у.о. Тел. (097) 906-22-04. • ГАЗ-53, бортовий, тентований, бензин-газ-метан, 7 балонів, в хорошому (робочому) стані. Ціна за домовленістю. Тел.: (044) 668-922, (097) 347-20-35. • Гараж в а/к № 29. Тел. 77-54-15. • 4-конф. газову плиту з духовкою, 1990 р.в., ціна 280 грн; кольоровий телевізор «Вітязь» 51 см, з японським кінескопом «Toshiba», 1992 р.в., 250 грн; монітор комп’ютерний, 1998 р.в., 120 грн. Все у відмінному стані. Тел. 97-05-56. • Диван 2-спальний, розкладний в комплекті з двома кріслами, у відмінному стані, ціна 1400 грн; кріслоліжко коричневе, велюр – 450 грн; стіл-книжка, полірований – 200 грн. Все у відмінному стані. Тел. 93-10-27. • Фотоапарат «Зеніт-TTL»; «ФЕД-3», фотозбільшувач «УПА-725», реле часу, червоний ліхтар, інші фотоприлади, в хорошому стані, недорого. Тел.: 5-94-35, (093) 755-54-61. • Розсаду ранньої полуниці, недорого; сортові гладіолуси «Оскар» та ін. Тел.: 95-97-87 (ввечері), (068) 385-18-06, 624-721. • Дачу в Пролетарському Гаї (дерев’яний дім, полив, 6 соток, поруч озеро). Ціна 5500 у.о. Тел. 93-03-79. • ГАЗ-3307 бортовий; трактор ЮМЗ-6; каток дорожний 7 т; ГАЗ-52 бензовоз; ГАЗ-3307 спецфургон. Тел. (096) 588-22-18. • Автокран КС-3575; міксер КамАЗ-55111; МАЗ-5551 самоскид; ГАЗ-3306 спецфургон; КамАЗ-5410 тягач. Тел. (096) 588-22-18. • Терміново! Недорого автомобіль «Москвич-2140», техогляд 2010 р., колір зелений, 1982 р.в. (багажник, фаркоп). Ціна 600 у.о. Тел. 3-34-44.

В ОРЕНДУ

ВИК ЛИКИ ДО С УДУ

Ректорат та колектив Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка висловлюють щирі співчуття доценту кафедри загальної фізики та астрономії Миколі Івановичу Кислусі з приводу смерті матері.

№ 50 (28029) 8 травня 2010, субота

GOES-14

• Дачу, гараж, ділянку. Тел.: 611-368, 971-975, (063) 338-49-19. • Човен будь-який, весла, бінокль, гвинтівку чи пістолет пневматичні, велосипед, дачну ділянку з будинком, зварювальний апарат на 220В, перфоратор, дриль та інший електроінструмент, євроруберойд. Тел. 933-821. • Значки, картини, монети, вироби з бронзи, срібла, фарфору та інше; підсилювач, комбайн кухонний «Мрія»; папір офісний А4. Тел. 61-00-50.

КУПЛЮ техніку б/в, в хорошому стані: – КамАЗ «колгоспник» з причепом (варіанти); – фронтальний навантажувач на базі МТЗ-82; – ваги підлогові до 2-3 тонн; – плити дорожні 400 кв.м. Тел.: (050) 070-40-72, (067) 460-74-80.

ПРОДАЮ парфуми та косметику відомих світових брендів. Гнучка система знижок. Роздрібний та оптовий продаж. Потрібен представник для реалізації в Чернігівській області. Тел. (093) 447-57-67, Олександр.

КУПЛЮ: • під знесення – будівлі, склади, заводи, ферми, підприємства, будинки, залишки споруд; а також – будматеріали, шифер, цеглу та інше. Розгляну всі пропозиції. Тел.: (097) 453-81-19, (095) 368-35-42.

ЗДАМ В ОРЕНДУ кран КС-5363, в/п 25 т, стріла 25 м, гусек 10 м, дизель ел. Тел.: 728-603 (від 10 до 15 год. у робочі дні), (096) 329-20-38.

ЗДАМ В ОРЕНДУ кран РДК-160-3, в/п 21 т, стріла 30 м, дизель ел. Тел.: 728-603 (від 10 до 15 год. у робочі дні), (096) 329-20-38.

КУПОН

безкоштовного оголошення

РУБРИКА: Продам Куплю Міняю Зніму Здам

Текст оголошення (українською мовою, РОЗБІРЛИВО!):

Телефон, адреса:

Інформація про клієнта (заповнюється обов’язково) Прізвище, ім’я, по батькові:

Адреса: Телефон:

07.05.2010 07:06 LASCO C2 07.05.2010 10:06

КАЛЕНДАР

Сьогодні Сонце зійшло о 5 год. 23 хв., зайде о 20 год. 30 хв. День триватиме 15 годин 05 хвилин. Остання чверть 6 травня. Місяць у Рибах. За релігійним календарем сьогодні – апостола і євангеліста Марка. Преподобного Сильвестра Обнорського. Святого Македонія. Цареградської ікони Божої Матері. Завтра – священномученика Василія, єпископа Амасійського. Святителя Стефана, єпископа Великопермського. Праведниці Глафіри діви. Преподобного Іоаникія Дівиченського. Поминання спочилих воїнів. Післязавтра – апостола і священномученика Симеона, сродника Господнього. Преподобного Стефана, ігумена Печерського, єпископа ВолодимирВолинського. Праведника Євлогія странноприїмця. 11 травня – апостолів від 70-ти Іасона і Сосипатра, Керкіри діви та інших, що з ними постраждали. Мучеників Дади, Максима і Квінтиліана. Святителя Кирила, єпископа Туровського. 12 травня – дев’яти мучеників Кизицьких. Преподобного Мемнона чудотворця. Святителя Василія, єпископа Захолмського. Мученика Іоанна Валаха. Преподобного Нектарія Оптинського. Преподобного Амфілохія Почаєвського. День пісний. Іменинниками будуть: сьогодні – Марк, Сильвестр, Ярослав, Хома; завтра – Василь, Степан, Глафіра, Іван; післязавтра – Семен, Степан, Стефан; 11 травня – Зенон, Максим, Кирил, Овсій, Віталій; 12 травня – Артем, Богдан, Филимон, Родіон, Демид. Ц И М И Д Н Я М И Н АРОД ИЛИСЯ

Російський хірург, один із творців нейМикола Бурденко (1876); іта08.05 рохірургії лійський кінорежисер Роберто Росселліні (1906). Український фольклорист, етнограф, академік Української академії наук Володимир Гнатюк (1871); англійський архео09.05 лог, який знайшов гробницю Тутанхамона, Говард Картер (1873); російський поет, композитор, прозаїк і сценарист Булат Окуджава (1924). Французька актриса Марина Владі 10.05 (1938); український поет та видавець Іван Малкович (1961). Художник-сюрреаліст Сальвадор Далі 11.05 (1904); український радянський письменник Михайло Стельмах (1912). Російський поет Андрій Вознесенський (1933); український живописець, заслуже12.05 ний художник України, лауреат Шевченківської премії Іван Марчук (1936). Н Е С П Р И Я ТЛ И ВІ Д Н І У Т РА В Н І

Підпис:

10, 23, 30

cmyk

№ 50 (28029) 8 травня 2010, субота

П А М ’Я Т Н И Й Ш А Х О В И Й Т У Р Н І Р В Е Т Е РА Н І В

ОСТАННЯ СТОРІНКА В И СТА В К И

Анатолій Шкурко і рейхстаг «розмальовував»...

З першої ж партії зав’язалася гостра, безкомпромісна

БОРОТЬБА...

апередодні 65-річчя Великої Перемоги адміністрація шахово-шашкового клубу м. Чернігова та області (директор Сергій Мартиненко) за сприяння Якова Шульмана та Миколи Богдана організували пам’ятний шаховий турнір ветеранів області, в якому брали участь близько 30 спортсменів. І вже зі старту, з першої ж партії, зав’язалася гостра, безкомпромісна боротьба. У перших турах без втрат йшли Віктор Мойсіяко, екс-чемпіони області Михайло Шека та Олег Юрасов, Григорій Дмитренко, Борис Клюжев. З ними успішно конкурували чернігівці Володимир Рощин, Іван Цуренко, Микола Коновченко (Варвинський район), Олександр Марчук (Срібнянський район), Геннадій Коваленко (Прилуцький район). Але потім почали давати про себе знати і досвід, і часті тренування, і витривалість та міцні нерви. Гору почали брати корифеї. Запам’яталися двобої Мойсіяко – Юрасов, Юрасов – Клюжев, Шека – Дмитренко. Комусь не вистачило уваги і сконцентрованості, комусь – часу, а декому – звичайної удачі. У підсумку перемагав, як правило, сильніший. Можливо, турнір виявився б ще насиченішим та впертішим за участю Миколи Шпака, Віктора Помелова, Володимира Куратова, Володимира Фараона, Анатолія Кубуші, Анатолія Компанця, Валерія Індила, Андрія Гайдая та інших любителів шахів. Але, щось таки завадило їм взяти участь у змаганні. Завершився турнір на урочистій ноті: з поздоровленнями переможців і врученням їм пам’ятних медалей, квітів та подарунків. Нагадаємо: перше місце посів Олег Юрасов, друге – Борис Клюжев, третє – Леонід Панасюк. Не тільки переможцям турніру, а й усім ветеранам були присвячені вірші до Дня Перемоги. Михайло ЧАУСОВ

В ЧЕСТЬ ДНЯ ПОБЕДЫ Опять звучит: «К барьеру, ветераны! Явите миру свой потенциал». И мы свои отодвигаем планы, Поскольку нас манит турнирный зал. Подальше от политики майданов И нарочитых выступлений масс Зовут соревноваться ветеранов, Отметить праздник приглашают нас. Никто, конечно, быть не хочет старым, Мы – ветераны! – Гвардии запас. Экспромтом комбинацию подарим И, без сомнения, покажем класс. Турнир сегодня памятный, особый. И шахматист – велик он или мал – Игру покажет самой высшей пробы, Иначе б и участвовать не стал. На старт друзья! Во имя Дня Победы Используем резервный капитал. Прославим всё, за что сражались деды, И, может быть, взойдём на пьедестал. Желаю всем успехов и удачи, Пусть за доской ревёт девятый вал Подобием войны, а это значит – Чтобы всерьёз никто не воевал!

Михайло ЧАУСОВ м. Чернігів

Деснянська правда – вільна

Анатолій Шкурко. «Автопортрет»

Надія Мартиненко. «Самотність»

До Дня Великої Перемоги у виставковій залі обласної організації Спілки художників України відкрито виставку картин. Представлено 55 робіт близько 30-ти авторів. На відкритті виступив і ветеран Великої Вітчизняної війни Анатолій Шкурко, народний художник України, який залишив свій підпис на рейхстазі. Віктор КОШМАЛ Фото автора

Володимир Наталушко. «Задвірки. Весна»

4 6-Й К У Б О К Ч Е Р Н І Г І В С Ь К О Г О РА Й О Н У

Нагорода отримає НОВУ ПРОПИСКУ

Віктор Магдаченко. «Придесення»

Відбулися поєдинки 1/4 фіналу:

«ЛСД» (Чернігів) – ФК «ЧЕРНІГІВ» – 0:2. «СВИШЕНЬ-ЧУДІВСЬКЕ» (Кувечичі) – «ОЛІМПІК» (М.-Коцюбинське) – 0:2. ФК «БАРС» (Чернігів) – «КЕРА» (Лукашівка) – 0:2. «МІРАЖ» (Петрушин) – ФК «ХВИЛЯ» (Киїнка) – 3:0. сі поєдинки відзначалися напруженою боротьбою. В перших таймах чотирьох зустрічей глядачі побачили всього один забитий м’яч – це в Петрушині місцевий «Міраж», маючи кілька небезпечних моментів, «розпечатав» ворота суперників. Киїнці активно діяли після перерви, однак незабаром пропустили ще два контрвипади, після чого питання щодо переможця було знято остаточно. ФК «Чернігів» та «Олімпік», які вважалися незаперечними фаворитами, довели свою перевагу лише в другому таймі. Вперта боротьба точилася і в центральному поєдинку чвертьфінальної стадії між ФК «БАРС» та «Керою». Господарі не зуміли виставити основний склад, хоча до останнього боролися за сприятливий результат. Отже, до півфіналів пробилися команди, які ніколи раніше не тільки не володіли кубком, але й не виходили до фіналу. 8 травня у матчах 1/2 фіналу зустрінуться: «Олімпік» – ФК «Чернігів», «Міраж» – «Кера». Ігри відбудуться на полях команд, вказаних першими. Початок матчів о 16.00.

Сергій ГОРОБЕЦЬ

Наступний номер газети «Деснянська правда – вільна» вийде у четвер, 13 травня ц.р.

Засновник та видавець – ТОВ «Редакція газети «Деснянська правда». Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 444-93Р від 23.07.2009 р. Головний редактор Лариса МІЛОВА. Перший заступник головного редактора Леся КОШЕЛЬ. Тел. 678-200. Заступник головного редактора Петро ГРОМОВИЙ. Керівник відділу зв’язків з громадськістю Володимир ЛИСЕНКО. Тел. 4-44-42. Відповідальний секретар Віталій АДРУГ. Тел. 4-21-92. Телефони відділів редакції: суспільно-політичних питань: 4-22-71; економіки: 4-45-42; соціальних питань: 4-41-36; гуманітарної сфери: 4-44-12; реклами: 4-40-07. Факс: 4-21-92, 4-40-07. Комп’ютерна верстка та дизайн: Олександр БОЖОК, Ганна ЗЕВКО, Світлана КУЗЬМЕНКО. Коректори: Альона ШЕВЧЕНКО, Олександр ФАЛЬЧЕВСЬКИЙ, Світлана СОКОЛ. Передплатні індекси: триразовий – 49086; триразовий пільговий – 49087 та четверговий випуск – 49088.

Адреса редакції: 14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62, 3-й поверх. Веб-сайт: www.dponline.cn.ua. Електронна пошта: despravda@ukr.net. Віддруковано у ВАТ «РВК «Деснянська правда», 14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62. Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота). Тираж тижня – 39 406. Розповсюджується по передплаті. Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. позначені матеріали рекламного змісту. Знаком Листування з читачами – тільки на сторінках газети.