ВІВТОРОК, 28 квітня 2009 р. № 47
Чернігівська обласна газета Заснована у січні 1838 року
(27878) http://www.dponline.cn.ua
e-mail: despravda@ukr.net
Головна газет газета Чернігівщини Чернігівські імена
«Йому ще жити, жити у серцях...» стор.
6
Конкурс краси
«Перша леді» – Дар’я Кривенко стор.
7
Програма ТБ повторно:
Хліборобські будні
Весна. Селянин став за плуга
Весна в селі роботи не шукає. Як тільки зійшов сніг, господарі загрібають торішнє картоплиння, палять листя. А як пригріє сонечко, хлюпне тепло, беруться за серйознішу роботу – орють городи і садять картоплю та інші культури. Та головне – картоплю. У Павлівці (донедавна це село на Ріпкинщині звалося Кезі) відразу після пасхальних свят дружно вийшли на городи. Хто тракторцем, хто конем плужкує землю.
З
адивилися з дороги: два чоловіки по черзі ходять за плугом. Коні слухняно снують вздовж борозни, молоді руки вправно перекидають плуг на зворотах. Познайомилися з ратаями. – То син мій Костя за плугом ходить. Я хіба підміню на одну-дві загінки, – не без гордості каже батько Микола Максимович Халімоненко. У селі на ратая не вчаться. Це така професія, що від батька до сина переходить. Хіба давно орали городи здебільшого кіньми. Це вже в 70-80ті роки, як у колгоспах техніки побільшало, стали виділяти трактори на оранку присадибних ділянок. Нині трактором хоч і швидше, та не завжди якісніше. І дорого. За сотку в селах беруть по-різному – від 7 до 12 гривень. Кіньми дешевше. – У нас, – розповідає Халімоненкостарший, – є конячка в господарстві, другу в сусіда Віктора прошу. А йому, як треба, свого коня даю. Такий обмін кишеню не вивертає, а людей згуртовує. – Я в колгоспі бригадиром будівельної бригади працював, – продовжує розповідь Микола Максимович. – Дружина Ніна Михайлівна з ланкою в поле ходила. Пенсії заробили
невеликі. А хочеться ж і дітям допомогти, й онукам. Виручає город та домашня невеличка ферма. Не одного, а двох кабанчиків на рік колю, птицю вигодовую. Сина і дочку та їхніх дітей завжди свіжиною шаную. І вони батьків не забувають. Ось, бачите, син сьогодні город допомагає орати. Батько кличе Костянтина перепочити. Користуємося моментом, щоб поговорити про життя-буття у селі. – Працюю слюсарем на газорозподільчій станції, – розповідає про себе Халімоненко-молодший. – Живу з сім’єю окремо від батьків. Дружина Валентина Борисівна у школі вчителює. У нас два сини. Старший Максим в інституті навчається, менший Тарас ще семикласник. Діти, особливо студент, гроші тягнуть. Наших з дружиною зарплат не вистачає. Тож ми три корови утримуємо. Як і в більшості селян, поросята, птиця. Якби не домашнє господарство, то підняти і вивчити дітей було б не під силу. А так молоко виручає. Щоправда, платять мало. Лише одна гривня за літр. Це, вважаю, несправедливо. Та мусиш виживати, ось і несеш на здавальний пункт молоко. Все ж таки якісь сотнядруга у місяць – і то підмога.
Халімоненки загалом обробляють півтора гектара городу. Худобі потрібні і буряки, і картопля, і кукурудза. Отож всього насіють-насадять. Добре, що хоч добриво зі своєї ферми. А гарно землю угноїш – урожай подвоїш. Цю істину селяни здавна засвоїли. – Ніяка інша культура так не розходиться в господарстві, як картопля. Півгектара її насадимо, і на весну вже майже порожні засіки, – каже батько. – Зайвою картопелька не буває. Є лишки, заготівельникам можна здати. Восени і весною машини з південних областей їздять часто. Нині за кілограм бульб дають від 1 до 1,30 гривні. Було б що продавати. – Буде. Посадимо, та якби дощики на сходи припустили. Хай тільки достигне, врожаю пропасти не дамо, – каже син і знову йде до плуга. Сріблястий леміш зблискує на сонці і вгрузає у грунт. Коні дружно йдуть вздовж розори, тягнучи за собою плуга, який, здається, перевертає не пласт землі, а тихо гортає вічну селянську книгу життя. Микола БУДЛЯНСЬКИЙ Фото Миколи ТИЩЕНКА Ріпкинський район
на вівторок, 28 квітня, середу, 29 квітня, четвер, 30 квітня
стор.
8-10
Актуально
Гроші мали, але... заборгували Як повідомляє прес-служба Генеральної прокуратури України, Головне управління військових прокуратур провело перевірки в Міністерстві оборони та інших військових формуваннях держави.
З
гідно з її результатами, заборгованості з виплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери та грошового забезпечення військовослужбовців немає. Однак такі борги є на державних підприємствах Міноборони. Це, деякою мірою, обумовлено несвоєчасними розрахунками за виконані роботи та надані послуги. За фактами невиплати зарплати з вини керівників таких підприємств військові прокурори порушили та розслідували 25 кримінальних справ, 17 з них вже направлено до суду. Чернігів не став винятком. Керівництво державного підприємства МО «171 Чернігівський ремонтний завод» з березня 2008 по січень 2009 року умисно не виплачувало зарплату працівникам. Сума невиплати – 854 тисячі гривень. Проти директора порушено кримінальну справу. В Україні сьогодні 54 державних підприємства Міноборони мають борги із заробітної плати. Вони завинили своїм працівникам понад 23 млн. грн. Підготувала Наталія ГАРБУЗ