ПОШУК НОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІДЕЇ УКРАЇНИ by EBS KIEV

ОЛЕНА ВОЛЬСЬКА КЕРУЮЧИЙ ПАРТНЕР КОМПАНІЇ EBS

У 1998 році ми заснували EBS з такою ідеєю: ми будемо допомагати компаніям як місцевим, так і глобальним, бути успішними в Україні, і це допомагатиме нашій країні розвиватися. Ми народилися в найбільшій країні Європи, багатій майже на всі природні ресурси, які тільки є на світі. Працьовитість закладена в нас від самого народження. Ми впевнені, що заслуговуємо на гідне життя і робимо все задля того, щоб наші діти і наступні покоління жили краще. Минуло 20 років, і ми в EBS віримо, що ефективний бізнес – основа громади і саме з нього починається її благополуччя. Проте ми зрозуміли, що успіху окремих підприємств недостатньо для успіху держави. Очевидно, необхідне системне бачення, національна економічна ідея, якій будуть підпорядковані перетворення на всіх рівнях. Весь світ у захваті від успіхів економіки США, Німеччини, Південної Кореї, Китаю, Сінгапуру, Японії. Всі ці країни в певні періоди своєї історії мусили зібрати всю волю свого народу і почати цілеспрямовано будувати своє світле майбутнє. Ми проаналізували ці історії успіху і знайшли в них багато і корисного, і повчального, але єдиного рецепту успіху там не виявилося. Щоб спробувати знайти його, ми звернулися до трьох китів успішної держави – академічної спільноти, бізнесу та громадянського суспільства – й попросили їхніх кращих представників розповісти, яким вони бачать принцип існування успішної України. Що з цього вийшло – читайте далі.

ЮВІЛЕЙНЕ ВИДАННЯ

УСПІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ІДЕЇ СВІТУ: ІСТОРІЯ НІМЕЧЧИНИ, ТАЙВАНЮ ТА ПОЛЬЩІ

ПОШУКИ ЕКОНОМІЧНОГО УСПІХУ УКРАЇНИ: ВПРОВАДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОГРАМ У ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА ЇХ НАСЛІДКИ

ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА ДИСКУСІЯ НА ТЕМУ “ПОШУК НОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧОЇ ІДЕЇ УКРАЇНИ”: ДУМКИ ПРЕДСТАВНИКІВ НАУКИ, ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА БІЗНЕСУ

СТВОРЕННЯ ЦІННОСТІ ДЛЯ СВІТУ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА ОСНОВА УСПІШНОГО ЕКОНОМІЧНОГО МАЙБУТНЬОГО КРАЇНИ

ЩО ТРЕБА РОБИТИ ВЖЕ СЬОГОДНІ АБИ ВТІЛИТИ НОВУ ЕКОНОМІЧНУ ІДЕЮ У ЖИТТЯ

УСПІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ІДЕЇ СВІТУ: ІСТОРІЯ ТАЙВАНЮ, НІМЕЧЧИНИ ТА ПОЛЬЩІ. ТАЙВАНЬ Із відсталого острова, який не має власних сировинних ресурсів, Тайвань став світовим економічним лідером, так званим «азійським тигром» разом із Сінгапуром, Гонконгом і Південною Кореєю, здійснивши технологічний прорив і досягши стрімкого економічного зростання всього лише за кілька десятиліть. Працелюбне населення Тайваню було найціннішим національним ресурсом. У 1949 році на острів утік лідер китайських націоналістів Чан Кайші після поразки у громадянській війні його партії «Гоміньдан». Разом із ним переїхали представники інтелігенції, підприємці з великим капіталом, інженери та кваліфіковані працівники. Слід зауважити, що в успіху Тайваню вагомим є внесок США: саме військова підтримка американців дозволила зберегти незалежність. Крім того, Вашингтон надав чималу фінансову допомогу, ділився досвідом, передовими технологіями, відкрив свої ринки, а також доступ до інженерної освіти. Досить тривалий час на острові діяв авторитарний режим, не було демократії і свободи слова. Щоправда, обійшлося без жорстких репресій. Консолідації суспільства сприяв образ зовнішнього ворога – комуністичного Китаю. Тому опозиція була доволі поміркованою, а народ – терплячим. Початком історії успіху Республіки Китай (офіційна назва Тайваню) стала земельна реформа, в результаті якої з’явилися і зміцніли дрібні землевласники. Вони стали першоосновою державної системи приватного підприємництва, яка досі культивується на острові. Наступним важливим чинником був інтенсивний розвиток інфраструктури, який також фінансували США. Тайвань орієнтувався на економічні зміни на глобальному ринку. В той час акцент робився на експортноорієнтовану легку промисловість – виробництво тканин, одягу, іграшок тощо. У 80-х роках минулого століття, накопичивши підприємницький досвід та інвестиції, тайванці перейшли до індустріального розвитку: металургія, суднобудування, нафтохімічна промисловість. Перероблялась закордонна сировина, а виготовлена за іноземними технологіями продукція експортувалась. Частка експорту на початку 90-х років минулого століття становила більш ніж половину ВВП Тайваню.

Робоча сила вже не була такою дешевою як раніше. Настав час структурної перебудови економіки, пріоритетом якої був розвиток наукомістких галузей. Тайванці швидко зорієнтувались у зростанні світового попиту на обладнання та складники для IT-індустрії, зумовлені розвитком ІТ-технологій. Тайвань одним із перших у регіоні почав створювати спеціальні економічні зони й технопарки. Науково-технічну революцію не вдалось би здійснити без високоосвіченого населення та сприятливого для інвестицій клімату. На Тайвані панує культ ученості! Держава активно фінансує навчання здібних студентів у багатьох країнах світу, створюючи всі умови, щоб кваліфіковані фахівці повертались із-за кордону додому. Усунуті будь-які перешкоди для розвитку підприємництва – діють податкові пільги, створені вигідні умови кредитування, немає бюрократії. Основа тайванської економіки – дрібний і середній бізнес, який забезпечує 65% експорту і 78% зайнятості населення. Це дозволяє економіці бути гнучкою і швидко реагувати на будь-які зміни ринку, чого не можуть собі дозволити економіки, які ґрунтуються на великих підприємствах. Шість десятків років економіка Тайваню зростала в середньому майже на 7,5% за рік. Завдяки справедливому розподілу прибутків швидко підвищувався рівень життя населення.

НІМЕЧЧИНА

За кілька останніх десятиліть Німеччині вдалося стати локомотивом економіки Євросоюзу. Цьому сприяли особлива структура німецької економіки та вдалі реформи, які заслуговують на вивчення і наслідування. У 90-х роках минулого століття, після возз’єднання Німеччини, економіка країни мала дуже низькі показники зростання, рівень безробіття був високим. Та уряд країни демонстрував послідовність у провадженні жорсткої монетарної політики, пріоритетом якої було і залишається забезпечення стабільності валюти і низький рівень державної заборгованості. Утримання від девальвації задля підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств привчило німців підвищувати якість експортних товарів, що веде до лідерства на світовому ринку. Так з’явилася модель експортного зростання економіки. Після входження Німеччини в Єврозону країна досягла успіху у сфері зовнішньої торгівлі. Німці обрали власний курс розвитку, не наслідуючи тогочасних тенденцій виведення виробництва за кордон – у країни з дешевшою робочою силою, як це робили більшість розвинених країн. Так німецькі підприємства зберегли власне виробництво автомобілів. Конкурувати з компаніями країн третього світу вдалося за рахунок реформування ринку праці. Реформа 2003 року канцлера Герхарда Шредера мала назву «Agenda 2010», метою якої було зробити німецьку економіку найбільш конкурентоспроможною і наукомісткою у світі. Уряд стримував підвищення зарплат і соціальних виплат, досяг зниження витрат на інфраструктуру, посилюючи при цьому підтримку державою підприємств і банків, у той час як багато інших країн Євросоюзу активно збільшували соціальні виплати за рахунок накопичення державного боргу. Особлива структура німецької економіки ґрунтується на підприємствах середніх розмірів (за світовими мірками), які є лідерами за рівнем виробництва продукції. Їх називають «приховані чемпіони». Із трьох мільйонів компаній 99% – це невеликі підприємства, більшість із яких є сімейним бізнесом. Однак усі вони націлені на світовий ринок, що змушує їх бути інноваційними. Ще однією особливістю економічної моделі Німеччини є так звана тарифна автономія. Держава не впливає на розмір заробітної плати – вона формується за домовленістю між роботодавцями та профспілками, тому в Німеччині майже не буває професійних страйків. Однак така політика зумовила появу надто великої кількості низькооплачуваних робочих місць. Цей негативний наслідок реформи Німеччині ще доведеться усувати.

Соціально орієнтована ринкова економіка започаткована в Німеччині ще у XIX столітті «залізним канцлером» Отто фон Бісмарком, відколи в країні з’явилося пенсійне та медичне страхування. Саме тоді й були закладені основи сучасної системи соціальних пільг. Також у Німеччині добре налагоджена підготовка кадрів за дуальною системою освіти. Теоретичні знання, отримані студентами в національних «вишах», ефективно поєднуються із практичними навичками під час підготовки безпосередньо на підприємствах. Така система вигідна, насамперед, середньому бізнесу, на який спирається німецька економіка. Високу продуктивність праці забезпечують також кваліфіковані працівники, які не мають вищої освіти. Показовий факт: у 2015 році Німеччина досягла профіциту державного бюджету в розмірі понад 12 мільярдів євро, а за першу половину 2018 року перевищення надходжень над видатками становило понад 48 мільярдів євро, що стало абсолютним рекордом із часів возз’єднання Німеччини. Національною рисою німців є ощадливість і націленість на довгострокову перспективу – не на миттєвий успіх і швидку вигоду, а на сталий розвиток, поступове підвищення добробуту і стабільне процвітання.

ПОЛЬЩА

Досвід Польщі можна вважати найбільш цінним для України в контексті того, наскільки серйозний поштовх може отримати економіка після запровадження європейських правил гри. Показово, що з 1992 року країна розвивалась швидшими темпами, ніж це було в «азійських тигрів» – Сінгапур, Тайван, Гонконг і Південна Корея. Через цю динаміку Польща отримала звання «тигр Східної Європи», хоча на початку 90-х років минулого століття після падіння «залізної завіси» ніхто не очікував від Польщі особливих успіхів щодо інтеграції в капіталістичну економіку. Але основні показники сучасної Польщі перевершили її попередні здобутки за всю історію країни. Після звільнення від комуністичного режиму Польща почала реформи, метою яких було досягнення монетарної та цінової стабільності, перетворення адміністративної економіки на ринкову та залучення іноземних інвестицій. Запроваджена жорстка монетарна політика стала «шоковою терапією». Відбулась стрімка і прозора приватизація, під час якої державні підприємства продавались лише за готівку. На законодавчому рівні було створено сприятливі умови для закордонних інвесторів. Так Польща отримала значну фінансову допомогу і списання зовнішніх боргів. Важлива особливість польських реформ – зміна структури економіки, рушійною силою якої на самому початку став малий і середній бізнес, бо при переході від планової економіки до ринкової гіганти соціалістичної індустрії – вугільна галузь, важка промисловість, кораблебудування – виявились неконкурентоздатними. Нині в малому і середньому бізнесі, який дає половину ВВП країни, задіяно 70% працездатного населення. Інтенсивний розвиток експортного сектору дозволив Польщі уникнути деіндустріалізації. Аби вступити до ЄС у 2004 році, Польща виконала досить жорсткі вимоги, і в результаті виграла: отримала субсидії на сільське господарство та інфраструктуру, а також доступ до європейських кредитних коштів. Польська економіка була єдиною в ЄС, яку не похитнула навіть світова фінансова криза 2008 року. Найважливішим досягненням польської економіки є те, що її зростання найкраще у світі позначилось на поліпшенні життя поляків. За показниками 2018 року Польща має чи не найкращі в Європі освіту та медицину. Рішучого вдосконалення наразі потребує лише інфраструктура.

За майже 30 років польська економіка пережила трансформацію і вийшла на якісно вищий рівень розвитку. Сучасні компанії відповідають економічному середовищу, підприємці і споживачі навчились жити за нових умов. Залишилась позаду епоха мікропідприємств, які виробляли продукцію сумнівної якості, характерних для польської економіки 90-х років. На зміну їм приходять підприємства майбутнього на зразок технологічних стартапів, готових зайняти власну нішу на європейському та світовому ринках. Тепер Польща потребує іншої трансформації, результатом якої має стати підвищення вартості і продуктивності підприємств та зміцнення їх позицій на міжнародній арені. Продовження реформ потребує також аграрний сектор. Ще на початку складного шляху через нерозуміння поляками важливості тогочасних реформ уряд не мав щонайменшої підтримки від народу. Проте реформатори продовжували свою справу. За словами автора «польського економічного дива», економіста й політика Лешека Бальцеровича, наслідки і ризики непроведення реформ для країни завжди вищі, ніж від їх втілення. Приклад Польщі у запровадженні європейських цінностей важливий для України тим, що успіху можна досягти за досить короткий термін і без радикальних трансформацій. Досить зняти адміністративні перепони, забезпечити всім рівність перед законом і захищати інтереси підприємців.

ПОШУКИ ЕКОНОМІЧНОГО УСПІХУ УКРАЇНИ: ВПРОВАДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОГРАМ У ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА ЇХ НАСЛІДКИ. Уряд Вітольда Фокіна (1990 – 1992 рр.) – перший Уряд незалежної Держави – мав створити принципово нову економічну систему в країні і зробити це дуже швидко. Проте до ринкових реформ була не готова сама влада. А через відсутність приватного капіталу провалилась приватизація. Політика державних дотацій та пільгового кредитування підприємств ситуації не врятувала. Розвивалась тіньова економіка, поглиблювалась криза. Уряд вирішив відмовитись від ринкових реформ і фактично повернутись до командно-адміністративної системи управління економікою. Уряд Леоніда Кучми (1992 – 1993 рр.) започаткував зміну старої системи управління, наважився на непопулярні, але необхідні кроки: централізоване управління народним господарством, регулювання цін та обмеження доходів. Хоча часткове впровадження в економіку ринкових механізмів не припинялось, проте залежність від імпорту, технологічна відсталість підприємств і відповідно низька конкурентоспроможність поглиблювали кризу. Після відставки Уряду виконавча влада зосередилась у руках Президента Леоніда Кравчука, який проголосив нову соціально-економічну стратегію прискореного реформування. Так відбулось друге повернення до адміністративних методів керівництва економікою. Уряд Юхима Звягільського (1993 р.) працював менше ніж рік і зміг лише трохи знизити темпи гіперінфляції. Уряд Віталія Масола (1994 – 1995 рр.) намагався призупинити спад виробництва, стримувати інфляцію та розростання «тіньової» економіки. Обраний у цей період Президентом Леонід Кучма також проголосив нову соціально-економічну стратегію, яка стала пріоритетною для Уряду. Почалося запровадження ліберально-монетаристської моделі господарювання, прискорення приватизації, створення ринкової інфраструктури. Цю стратегію продовжував Уряд Євгена Марчука (1995 – 1996 рр.), якому вдалося приборкати гіперінфляцію і створити передумови для запровадження нової української валюти – гривні. Проведення грошової реформи забезпечував уже Уряд Павла Лазаренка (1996 –1997 рр.). Уряд Валерія Пустовойтенка (1997 – 1999 рр.) зосередився на впровадженні другого етапу земельної реформи.

Уряд Віктора Ющенка (1999 – 2001 рр.) втілював програму діяльності «Реформи заради добробуту». Зміцнилась фінансова дисципліна, на енергоринку запроваджено лише грошовий розрахунок. Проте встановити рівні правила гри для всіх і зупинити нечесну приватизацію не вдалось. Істотних зрушень в економіці не сталося, хоча з’явилася тенденція до економічного зростання. Зафіксовано стабільність гривні, активізувалась інвестиційна діяльність і відбулось реальне збільшення обсягів промислового виробництва. Уряд Анатолія Кінаха (2001 – 2002 рр.) не зумів зберегти позитивну динаміку економічних змін. Рівень виробництва товарів знизився, бюджет став дефіцитним, держава знову вдалась до бартерних операцій. За рівнем доходів населення Україна стала передостанньою серед усіх країн Європи. Перший уряд Віктора Януковича (2002 – 2004 рр.), на перший погляд, міг бути оцінений позитивно через зростання промислового і сільськогосподарського виробництва та частки прибуткових підприємств, а також найвищий рівень надходжень від приватизації та підвищення зарплат і пенсій. Проте збільшення грошової маси не призвело до покращання рівня життя населення. Набирали обертів темпи інфляції і нарощувався державний борг.

Перший уряд Юлії Тимошенко (2005 р.) втілював програму «Назустріч людям», і початок був досить оптимістичний. Збільшено доходи бюджету, зменшено суму державного боргу, створено рівні умови для бізнесу і концепцію енергетичної безпеки, сформовано єдину систему оподаткування і запроваджено програму «Контрабанда стоп». Проте непродумана ліквідація вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, наміри провести масштабну реприватизацію та адміністративний тиск на нафтотрейдерів зумовили цінові сплески на ринку м’яса, цукру, бензину. Економічне зростання серйозно загальмувалось. Вимушеним кроком стали ревальвація гривні та зниження бар’єрів для імпорту товарів. Це порушило баланс між експортом та імпортом, вітчизняні підприємства зазнали збитків. Неефективною виявилася політика формування взаємодії держави та великого бізнесу. Уряд Юрія Єханурова (2005 – 2006 рр.) зосередився на виконанні державного бюджету і прискоренні інвестиційних процесів. Відбувся приріст реальних доходів населення, рівень інфляції скоротився, надходження до держбюджету зросли. Зупинилось зниження промислових показників в основних галузях. Проте виникли труднощі з експортом товарів до Російської Федерації та загострився газовий конфлікт, результатом чого стало підвищення цін на енергоресурси і тарифів ЖКГ. Реальні доходи українців знизились. Другий Уряд Віктора Януковича (2006 – 2007 рр.) проголосив курс на прискорення економічного зростання, і його перші результати оцінюються як позитивні: підвищення ВВП, зарплат і пенсій, зниження рівня безробіття. Вдалось усунути останні перешкоди на шляху вступу України до Світової організації торгівлі, зберегти тенденцію до стабільного нарощування обсягів виробництва вітчизняних підприємств. Разом із тим зросла інфляція. Другий Уряд Юлії Тимошенко (2007 – 2010 рр.) презентував програму «Український прорив: для людей, а не політиків». Вона обіцяла реформу держуправління і бізнес-середовища та євроінтеграцію. Планувались податкова реформа, детінізація капіталу, стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності. Українська економіка спершу демонструвала деяке зростання, однак посилювалась інфляція. У 2008 році Україну накрила світова економічна криза, Росія активно намагалась прибрати до рук українську газотранспортну систему. Запроваджена у період прем’єрства Миколи Азарова (2010 – 2012 рр. та 2012 – 2014 рр.) податкова реформа була вигідною лише олігархам, а тиск на малий і середній бізнес посилився. Погіршився інвестиційний клімат, знизилась ділова активність. Істотно погіршились макроекономічні показники. Це був період із найвищим рівнем корупції серед влади, посиленням утисків громадянських прав і свобод, руйнацією інститутів правосуддя, відмовою від європейського вектора зовнішньої політики.

Уряди Арсенія Яценюка (2014 р. та 2014 – 2016 рр.) мали першочерговим завданням уникнути економічного краху в умовах розграбованої державної казни, тимчасової окупації Криму і ведення неоголошеної війни з Росією. Вперше в історії України до складу Уряду входять іноземні спеціалісти. Темпи падіння ВВП уповільнились, зросли золотовалютні запаси, відбулась успішна реструктуризація зовнішнього боргу. Україна позбулась газової залежності від Росії. Уряд спрямував зусилля на боротьбу з корупцією. Почався процес дерегуляції бізнесу. Уряд Володимира Гройсмана (із 2016 р.) досяг певної стабільності економіки і продовжує сприяти економічному зростанню, зокрема через дерегуляцію бізнесу. Завдяки децентралізації відчутно зросли надходження у місцеві бюджети. Триває розвиток інфраструктури, розпочались медична й освітня реформи. Український бізнес почав користуватись перевагами угоди про вільну торгівлю з ЄС.

Перше десятиріччя незалежної України було коливанням між ринковим та адміністративним підходами регулювання економіки. Період з 2005 року по 2015 рік можна назвати втраченим десятиліттям – за цей час обсяг ВВП практично не змінився. Досі економічна ситуація навіть не наблизилася до того, що в розвинутих країнах називають сталим розвитком. Україні потрібна нова національна економічна ідея, на якій триматиметься курс наступних урядів, хто б їх не очолював! 13

ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА ДИСКУСІЯ “ПОШУК НОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІДЕЇ УКРАЇНИ”: ДУМКИ ПРЕДСТАВНИКІВ НАУКИ, ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА БІЗНЕСУ ЛЬВІВ, «ПОШУК НОВ ОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОН ОМІЧНОЇ ІДЕЇ УКРАЇНИ - ACADEMIA» Представники академічної спільноти окреслили наступний пул проблем, які має вирішити національна економічна ідея: Олігархічна структура економіки – олігархія є ефективною системою управління сировинними економіками. Наразі очевидно, що Україні треба переходити до створення продуктів з високою доданою вартістю, і в таких умовах олігархи, безсумнівно, є стримуючим чинником. Тим не менше, просто викреслити їх з економіки не вийде ряду через низку об’єктивних причин. Володимир Дубровський

«Держава не повинна створювати для бізнесу можливості заробити, це призводить до олігархії/монополій. Держава має створювати умови для ведення бізнесу, а шукати для себе ринкову нішу бізнес повинен сам». Неефективність формальних інститутів - нездатність держави забезпечити для всіх гравців ринку рівні умови знищує конкуренцію, без якої немає стимулу до підвищення ефективності економіки. Відсутність ефективної судової системи залишає інвесторів беззахисними, відповідно, інвестиції покидають країну. Андрій Бойцун

«Національна економічна ідея має два базових завдання: створити здорову ринкову інфраструктуру, яка б забезпечила рівні умови для різних гравців, та окреслити послідовну довгострокову стратегію. Без адекватної ринкової інфраструктури (дотримання антимонопольного законодавства, дієвий захист права власності, ефективне судочинство) навіть ідеальна стратегія не даватиме бажаних результатів. Що ж говорити про ситуацію, коли український бізнес мусить конкурувати зі світовим, беручи позики під вищі відсотки та переплачуючи за ресурси?». Відсутність культури підприємництва – історія боротьби за виживання та радянська планова економіка повністю винищила дух підприємництва та довіру населення до бізнесу та держави. Наразі українці бояться невдач і не готові ризикувати заради прибутку. Ярина Бойчук

«Українська культура не приймає помилок. Ми боїмося осуду та катастроф, але треба пам’ятати, що прибутковий бізнес завжди ризикований. Мусимо дозволити собі помилятися, робити короткі в часі, дешеві помилки, поява яких не є критичною, і вчитися на них. Це допоможе уникнути фатальних прорахунків». 14

ЦИТАТИ

Ярина Бойчук, директор Львівської бізнес-школи

«Виразна риса економічних стратегій незалежної України – їхня реактивність. Ми 27 років гасимо пожежі замість того, щоб впроваджувати правила пожежної безпеки. Ефективна довгострокова стратегія повинна бути проактивною – а це означає, що ми маємо самі обрати, чим готові пожертвувати». Доктор Андрій Бойцун, радник з приватизації та управління держпідприємствами в Стратегічній групі радників з підтримки реформ в Україні

«Як би ми не хотіли лишатися сировинною економікою, глобальний ринок цього нам не дозволить. Якщо внутрішня конкуренція в Україні є недостатньо інтенсивною щоб стимулювати збільшення ефективності економіки, зовнішня конкуренція змушуватиме нас змінювати структуру економіки».

Володимир Дубровський, cтарший економіст Центру соціальних та економічних досліджень CASE Україна

«Україна уже була надіндустріалізованою економікою, наразі на безпекову кризу у нас накладається ще й криза переходу від індустріального до постіндустріального укладу. Як би там не було, ми не можемо лишатися індустріальною економікою – вікова структура населення вимагає високих податків».

Обмеженість довіри та комунікації – суспільство вважає себе відділеним від бізнесу, й тому не намагається захищати його інтереси. Держава ставиться до бізнесу як до джерела наповнення бюджету, і часто не враховує довгострокові наслідки своїх політик для бізнесу. Більше того, практика «кожен сам за себе» породжує нездорову недовіру навіть всередині бізнес-спільноти та окремих компаній. Тимофій Милованов

«Статистично, зростання всередині галузі відбувається не за рахунок росту компаній, а за рахунок входу нових. Необхідно нарощувати саме потенціал розвитку. Часто ріст компаній обмежується самими компаніями – наприклад, відсутність довіри між керівництвом різного рівня всередині підприємства призводить до управління бізнесом у ручному режимі, що за певних розмірів компанії стає контрпродуктивним. Вихід простий – треба заміняти ручне управління дієвими корпоративними стратегіями. Необхідно залишати працівникам простір для помилок і навчання на них». Відсутність лідера з достатньою політичною волею та рівнем довіри – успіх національної економічної ідеї напряму залежить від того, хто її реалізує. Мало бути якісним менеджером, необхідно при цьому бути ще й харизматичним політиком та самовідданим лідером – адже стратегію необхідно імплементувати на всіх рівнях, а не спускати згори. Для цього треба переконати стейкхолдерів у дієвості своєї ідеї. Тимофій Милованов

«Недостатньо просто задекларувати стратегію, лідер держави повинен переконати всіх стейкхолдерів, що вона працює, ілюструвати це послідовним її дотриманням, досягненням проміжних цілей та виконанням наперед озвучених завдань, показовими КРІ. Треба переконати суспільство, що це буде зроблено, інакше ніхто не буде витрачати час і ресурси на віртуальні стратегії».

ЦИТАТИ Доктор Тимофій Милованов, член наглядової ради Національного банку України,почесний Президент Київської школи економіки.

«Національна економічна стратегія не повинна призначати «відмінників» та «двієчників». Треба розуміти, що структура економіки рік до року змінюється не сильно, на кардинальні трансформації треба не менше 10-15 років, тому необхідно розвивати всі галузі одночасно, а не сподіватися, що ІТ нас всіх врятує уже в 2020 році».

Модератор – Олена Вольська, FCCA, керуючий партнер та директор консалтингової компанії EBS

«Часто українські компанії переймають ефективні бізнес-практики, та все одно не можуть стати прибутковими. Схоже на те, що проблемою є саме пошук бачення або інновації, навколо якої можна побудувати успішний бізнес».

ВИСНОВКИ: Структурні проблеми економіки допоможе вирішити налагодження комунікації між стейкхолдерами, в тому числі олігархами, інтереси яких наразі розглядаються поза чергою. Перехід до режиму відкритого доступу до ресурсів невідворотний, але саме успішність переговорів визначатиме, наскільки швидко і безболісно для країни він відбудеться. Послідовний курс на зближення з ЄС допоможе забезпечити формування необхідних формальних інститутів та залучити іноземних інвесторів. Особливо важливою є освітня складова стратегії – необхідно залучати населення в ролі драйвера змін та пропагувати підприємницькі якості та компетентність як ключові фактори особистого успіху.

ПОШУК НОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІДЕЇ УКРАЇНИ – BUSSINESS Представники бізнесу зосередили увагу на проблемах створення бізнесу з високою часткою доданої вартості, нещодавньому успіху сфери ІТ, інноваціях та традиційній гордості України – сільському господарстві. Ключовими викликами для української економіки наразі є:

Міжнародна конкуренція – сировинні економіки традиційно є дуже чутливими до коливань глобального ринку, а конкурентних переваг в цьому секторі економіки апріорі небагато. Без впровадження інновацій далі залишатися на плаву не вийде. Олексій Рижов

«Коли ми говоримо про сільське господарство як традиційний сильний бік української економіки, ми маємо на увазі те, що воно породжує внутрішній попит на продукцію хімічної промисловості, транспортно-логістичні послуги, машинобудування.Сільське господарство – це не тільки зібраний урожай, це весь шлях від обробки ґрунту до експортних операцій». Низька якість ринкової інфраструктури – це стосується і формальних інститутів, які здебільшого перебувають в сфері компетенції уряду та законодавця, так і неформальних – відсутності довіри до бізнесу та держави. Віталій Гончарук

«Однією з причин низької довіри українців є низька залученість населення до різноманітних професійних тусовок. Набагато простіше довіряти комусь, хто має інтереси такі ж, як у тебе, і з ким у вас є спільні знайомі та спільний досвід». Міграція– за останні роки трудова міграція досягла загрозливих масштабів. Поки що українці не покидають країну назавжди, а потік їхніх доходів, які вливаються в українську економіку, сягає майже 10% ВВП. Наразі неможливо з упевненістю сказати, що цього достатньо, щоб компенсувати довгостроковий ефект дефіциту трудових ресурсів всередині країни. Люк Шеньє

«Одним з ефектів трудової міграції українців є сприйняття України як джерела кваліфікованої дешевої робочої сили, яка поділяє західні цінності. Варто інвестувати максимальну кількість ресурсів саме в людський капітал – креативні спеціалісти знаходять і заповнюють порожні ніші економіки, створюючи при цьому нові продукти або нові рішення старих проблем».

Денис Гурський, фахівець у сфері відкритих даних, засновник стартап-платформ 1991 Open Data Incubator та 1991 Civic Tech Center, голова правління SocialBoost та радник Прем’єр-міністра України (2015-2016)

«Українська економічна ідея не може концентруватися на окремих галузях, наша економіка надто відрізняється в різних частинах України. Основою економічної ідеї має стати координація різних галузей економіки заради покращення загальної ефективності та заповнення «білих плям» економічного життя. Такий підхід відображав би і недавній тренд відкату глобалізаційних процесів та популярності місцевих підприємств з локальними ринками збуту. Впевнений, що така ідея зможе забезпечити мир та процвітання».

Жан-Жак Ерве, Радник правління з питань сільського господарства, Jean-JacquesHerve, ПАТ «Credit Agricole Bank»

«В багатьох сферах існує потенціал для створення нового бізнесу, зазвичай його не використовують через погані комунікації на стику галузей. Наприклад, за постійного розвитку сільського господарства надзвичайно прибутковим стане річковий транспорт. Проблема в тому, що для нього не існує ні інфраструктури, ні машинобудування – і чудова ринкова ніша втрачається в замкнутому циклі відсутності попиту і пропозиції».

Олексій Рижов, CEO одеської філії компанії Hellmann Worldwide Logistics

«Єдина відповідальність уряду – створити рівні умови для різних гравців бізнесу».

Низька частка доданої вартості – традиційна проблема, яку неможливо вирішити без інвестицій та інноваційного розвитку. Саме інновації створюють додану вартість – це відрізняє український сільськогосподарський. Жан-Жак Ерве

«Проблема в тому, що сільське господарств не може стратегічно існувати без розвитку власних технологій. Амстердам експортує сільськогосподарську продукцію на 100 мільярдів доларів на рік – очевидно, таких показників неможливо досягти, експортуючи необроблену продукцію. В сільському господарстві існує гігантський простір для створення додаткової вартості, й Україні треба звернути на це увагу й цілеспрямовано зайнятися індустріалізацією цієї галузі».

Віталій Гончарук, засновник компанії Augmented Pixels

«Щоб перейти до постіндустріальної економіки, Україна повинна сконцентруватися на технологіях і відійти від сировинного експорту. Необхідно визначитися зі списком пріоритетних ідей, які ми можемо розвинути до достатньо високого рівня, щоб бути корисними решті світу.» Люк Шеньє, канадський підприємець, публічний спікер, засновник та керуючий партнер компанії Plan C

«Основна проблема на всіх рівнях економіки – це комунікація між стейкхолдерами. З одного боку, це наслідок недовіри суспільства, бізнесу, держави одне до одного, з іншого – хтось мусить проявляти ініціативу to get things done для загального блага».

ВИСНОВКИ: Українська економіка має значний потенціал для впровадження інновацій і створення додаткової вартості в усіх її сферах. Саме тому доцільніше впроваджувати системні рішення, а не зосереджуватися на окремих галузях – якими б динамічними й перспективними не здавалися зараз деякі з них. Складність політичної, економічної, та безпекової ситуації в країні створює деякі неочевидні конкурентні переваги: в умовах одночасних криз у різних сферах суспільства регулятор готовий робити вибір на користь радикальних рішень – якщо ефективність виправдовує їхню радикальність. Дешева кваліфікована робоча сила створює економічні передумови для дешевого тестування бізнес-гіпотез – лишилося створити відповідний законодавчий фон, заманити кількох технологічних гігантів у країну, і ми матимемо всі шанси стати R&D-раєм для сотень інноваційних компаній.

«ПОШУК НОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІДЕЇ УКРАЇНИ» – ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Учасники панельної дискусії спробували окреслити можливі вектори пошуку національної економічної ідеї України. Під час обговорення дійшли консенсусу стосовно того, що економічна ідея повинна виходити з українських реалій: масова еміграція, системні проблеми з верховенством права, повільна реабілітація від радянської спадщини на користь забутих цінностей індивідуалізму, ініціативності, лідерства та особистої відповідальності, освіченості та компетентності. Всі ці риси починають повертатися в життя українців, особливо на місцевому рівні. Міграція наразі є значним, але неоднозначним феноменом. З одного боку, вона створює дефіцит робочої сили і цим сповільнює зростання економіки. З іншого – мільйони заробітчан приносять українській економіці майже 10 відсотків ВВП у валюті та слугують одночасно агентами змін та містком між українською та західною культурами. Питання лише в тому, чи зможе уряд мотивувати українців повертатися на батьківщину? Це вимагає значних освітніх зусиль та, як мінімум, видимого зростання добробуту всередині країни. Дмитро Боярчук

«Еміграція – важливий індикатор того, що щось в економіці йде не так. Поки що відтік робочої сили стосується сфер, які не вимагають значних навичок, тобто проста робота, за яку за кордоном платять більше. При цьому для тієї ж простої роботи всередині країни скоро стане неможливо знайти виконавців. Це може стати стимулом для бізнесу розвивати свої бізнес-процеси й готувати спеціалістів під складні завдання, які заслуговують вищої оплати».

Роль уряду у вирішенні економічних проблем є ключовою на нинішньому етапі розвитку. Виконавча влада повинна одночасно створити «рівне поле для гри» всіх учасників, і при цьому стимулювати успішні компанії. Для інвестора найнадійнішим індикатором сприятливості інвестиційного клімату є саме тривалі успіхи існуючих компаній. Андрій Чахоян

«Потенціал України виходить за межі формули brains&grains: країна багата на спеціалістів та сировину, завдяки стратегічному розміщенню має доступ до численних ринків. Лишилося найскладніше – запустити маховик економіки. Для цього потрібно стимулювати успішні підприємства, які приваблюватимуть інвесторів; інвестиції ж, у свою чергу, даватимуть поштовх новим підприємствам. Важливо не призначати переможців – розвивати необхідно всі галузі, а не лише ті, які наразі демонструють хорошу динаміку: в економіці не буває перманентного успіху».

ЦИТАТИ Ендрій Чахоян, засновник та СЕО, Strategic Narrative Consulting

«Найбільш цінний ресурс України – людський. Уже зараз мільйони українців знаходять роботу за кордоном і присилають на батьківщину мільярди доларів, які витрачаються в Україні і розвивають її економіку. Без жодного сумніву, в майбутній економічній стратегії України освіта та наука повинні бути серед наріжних каменів».

Ірина Озимок, керівник програми місцевого економічного розвитку, Western NIS Enterprise Fund; засновник Міжнародного саміту мерів

«Українцям пора всерйоз задуматися про хибність принципу «моя хата скраю». Він не працював ніколи в нашій історії, можливо, варто уже розширити зону своєї відповідальності за межі власної квартири? Українці скептично ставляться до владних ініціатив, ми докладаємо зусилля, тільки коли точно знаємо, що вони матимуть результат. Навіщо сортувати сміття, якщо викидатимуть його в один і той же бак? Лідер повинен показувати реальний результат, якщо хоче, щоб його підтримали. З реальними результатами у наших політиків, на жаль, досі проблеми».

Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE Ukraine

«Успіх ІТ привернув увагу всіх. Проте мало хто говорить про те, що повторити його в інших сферах майже неможливо – українські ІТ-спеціалісти працюють на глобальному ринку, а не на українському. Крім того, левова частка наших ІТ-компаній – сервісні, тобто вони створюють додаткову вартість для клієнта, а не української економіки».

Корупція – економісти одностайно погоджуються, що основним фактором, який стримує економічне зростання, є саме корупція. Ця проблема є занадто багатовимірною, щоб вирішити її лише інституціональними методами. Необхідно руйнувати тіньові схеми ведення бізнесу, які складалися десятиліттями, і на які зав’язана левова частка економіки. Одночасно з цим треба перевиховувати населення й доносити до нього неприйнятність корупційних практик навіть на побутовому рівні; це вимагає реальних покарань топ-корупціонерів – інакше громадяни вважатимуть своє утримання від хабарів несуттєвим. Ірина Озимок

«Одне з ключових питань, на які має відповідати національна економічна ідея – як залучити інвестиції? Суспільство звикло пов’язувати спад іноземних інвестицій в Україні з війною на сході, проте інвестори прямо говорять: нас не стільки відлякує війна, скільки корупція й відсутність ефективного правового регулювання бізнесу. Мова не тільки про захист прав й незалежні суди, а й про якість законодавства, яке регулює інвестиції».

Ментальність українців відрізняється і від менталітету успішних східних економік, і від західноєвропейської культурної традиції. Це вимагає, з одного боку, адаптації перевірених рецептів під українські реалії, з іншого – роздумів над стратегією ціннісного розвитку українців. Світлана Коломієць

«На відміну від Південної Кореї чи Ізраїлю, які теж почали своє зростання у стані війни, ми – багата на ресурси країна. Це робить нам ведмежу послугу: ми живемо за рахунок природних багатств і не відчуваємо, наскільки глибокі проблеми в тому, як ми ними користуємося. Ми не звикли робити те, безпосередню економічну вигоду від чого не можемо порахувати – а стратегічні рішення вимагають саме таких дій».

ЦИТАТИ Світлана Коломієць, Співзасновниця та партнер коворкінгу Перемога Space, співзасновниця ReThink

«Якою б не була наша економічна ідея, вона повинна давати молоді причини залишитися в Україні. З часом ми навчимося брати на себе відповідальність не тільки за своє найближче оточення, а скрізь, де ситуація вимагає лідерства. Проявляй ініціативу там, де можеш, для цього необов’язково бути формальним лідером. Як показує практика, формальні повноваження нечасто перетворюються в ефективні рішення».

Василь Мирошниченко, партнер CFC Consulting

«Національна економічна ідея повинна бути достатньо локальною, щоб рядові українці розуміли й вірили в неї, й достатньо глобальною, щоб хоча б теоретично просувати Україну на світовому ринку».

ВИСНОВКИ: Відповідальність за успішність національної стратегії розподілена по всіх рівнях управління. Уряд має забезпечити бізнесу справедливі умови стабільного ринку та захист інвестицій, та стимулювати успішні компанії, чия динаміка буде приваблювати в країні гроші. Громадянське суспільство має послідовно виступати за захист інтересів бізнесу та встановлення ефективних формальних інститутів. Місцеві громади повинні залучати населення до системних перетворень та стимулювати створення та розвиток місцевого бізнесу. Населення повинне переймати не лише європейські цінності, а й моделі поведінки, ними обумовлені. 25

СТВОРЕННЯ ЦІННОСТІ ДЛЯ СВІТУ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА ОСНОВА УСПІШНОГО ЕКОНОМІЧНОГО МАЙБУТНЬОГО КРАЇНИ.

ПОТЕНЦІАЛ НАШОЇ КРАЇНИ – не надра і не чорнозем, а ЛЮДИ. Ми – нація освічених людей, які можуть працювати на свою країну й розвивати економіку, якщо матимуть для цього умови. Нова національна економічна ідея має звучати так: МАЙБУТНЄ – ЗА СТВОРЕННЯМ ЦІННОСТЕЙ ДЛЯ СВІТУ! Українці вже продукують їх, працюючи і в Україні, і за кордоном. Створений киянами у 2009 році онлайн-сервіс перевірки англійської граматики Grammarly, заснований на технологіях штучного інтелекту, торік став першим українським стартапом, який отримав понад 100 мільйонів доларів інвестицій у рамках публічного раунду. Цим сервісом користуються мільйони людей у світі. Цього року продукт Petcube Bites української компанії Petcube здобув премію платформи Product Hunt Golden Kitty Awards, випередивши розробки Ілона Маска. Petcube допомагає спостерігати за домашніми улюбленцями та спілкуватись із ними у свою відсутність. Чи не найпопулярніший у світі додаток-месенджер WhatsApp створив у 2009 році киянин Ян Кум, який емігрував у США. Українці також користуються інноваційними розробками закордонних компаній і винахідників. Як показує досвід, створювати цінності для світу – це не обов’язково складно і дорого. Яскравим прикладом є ідея Саміра Мезрахі. Його аудіотрек «A a a a а Very Good Song» – це рятівні 10 хвилин тиші для користувачів iPhone, які підключають телефон до автомобільної стереосистеми. Система iOS автоматично відтворює перше аудіо зі списку – щоразу одну й ту ж мелодію. Завдяки назві тиша стає першим треком, що коштує користувачам усього 99 центів. Так пісня без звуку ввійшла до тридцятки найпопулярніших композицій хіт-параду iTunes і продовжує приносити автору прибуток.

Як свідчить історія, українці за кордоном обіймали високі державні посади, підкорювали світ кіно, музики, високої моди і технологій, здійснювали епохальні наукові відкриття і навіть літали в космос, не забуваючи про своє коріння.

Стів Возняк. Українець за походженням, один із зачинателів ери персональних комп’ютерів, який став співзасновником найвідомішої у світі компанії Apple. Богдан Гаврилишин. Економіст зі світовим ім’ям, який народився в Україні, жив у Канаді. Змінив долю кількох країн. Завдяки йому з’явився Всесвітній форум у Давосі, учасники якого – впливові політики і представники бізнесу – формують перспективи розвитку людства. Марія Примаченко. Народна художниця, унікальна представниця «наївного мистецтва», аналогів якому немає ніде у світі. Її талантом захоплювались Пабло Пікассо та Марк Шагал. Серж Лифар. Родом із Київщини, танцюрист, якого у світі називають богом танцю. Балетом почав займатись у 17 років, відомим став у Парижі, але від громадянства Франції відмовився. Бути його друзями вважали за честь Сальвадор Далі і Коко Шанель. Ігор Сікорський. Киянин, який у 24 роки отримав світове визнання як авіаконструктор, коли його літак став рекордсменом за вантажопідйомністю. Відкрив власну компанію у США Sicorski Air Engineering і створив 17 базових літаків та 18 гелікоптерів. Його вертоліт першим в історії світової авіації перетнув Атлантику і Тихий океан. Володимир Хавкін. Виходець із Бердянська, бактеріолог, який винайшов вакцину проти холери і чуми. Мільйони людей в усьому світі зобов’язані йому життям. Найдовше жив у Індії, де його звели в ранг божества, а преса назвала «благодійником людства».

ЩО ТРЕБА РОБИТИ ВЖЕ СЬОГОДНІ АБИ ВТІЛИТИ НОВУ ЕКОНОМІЧНУ ІДЕЮ У ЖИТТЯ SWT оцінка від EBS

STRENGTHS (Сильні сторони)

WEAKNESSES (Слабкі сторони)

Які сталі сильні сторони України сприяють розвитку економіки країни?

Які сталі слабкі сторони України варто змінити в найближчому майбутньому?

• Креативність • Винахідливість • Високий рівень відповідальності перед найближчим оточенням • Ріст ефективності економіки (total factor productivity) • Географічне положення • Фантастичний потенціал в сільському господарстві • Сприятливе законодавство для розвитку інноваційного бізнесу • Придатна економіка країни для тестування нових ідей • Висока якість природничої освіти • Потужний потенціал для нового бізнесу в багатьох сферах

• Неефективність формальних інститутів (судова гілка влади, законодавча, тощо) • Відсутність культури підприємництва та боязнь невдач та помилок • Економічна недисциплінованість суспільства • Низький рівень відповідальності перед інститутами • Низький рівень довіри та комунікації «бізнес – суспільство – держава» • Ігнорування державними інститутами довгострокових наслідків державної політики щодо бізнесу • Корупція – основний фактор стримання економічного зростання • Відсутність ментальності «успішної країни» • Низька частка доданої вартості

TRENDS (тренди) Підвищення амбіцій українського бізнесу для конкурування на глобальних продуктових, а не ресурсних ринках • Інвестиції в освіту вже є глобальним трендом. Такі інвестиції мають бути як з боку держави, так і з боку великого бізнесу • Підвищення амбіцій в українського бізнесу для конкурування на глобальних продуктових, а не ресурсних ринках • Підвищення ефективності економіки завдяки зовнішній конкуренції • Перехід від індустріальної економіки до постіндустріальної • Міграція людських ресурсів хоч і створює дефіцит ресурсів, водночас вносить і позитивні зміни в культуру та свідомість суспільства • Певний відхід від глобалізаційних процесів, зростання популярності локальних підприємств з локальними ринками збуту

Каталітичний механізм¹ Каталітичним механізмом для України має стати курс на вступ до ЄС! Зближення законодавства та бізнесу неминуче призведе до зближення культур. План дій Створення продуктів з високою доданою вартістю • Інвестиції в розвиток досліджень і технологій, створення законодавчих умов для перетворення України в R&D рай • Основа економічної ідеї – координація зусиль різних галузей економіки для загального покращення рівня життя • Індустріалізація сільського господарства, що призведе до створення додаткової вартості в галузі • Створення здорової інфраструктури, яка надає рівні можливості для всіх гравців на ринку • Розробка послідовної довгострокової стратегії • Створення умов для мотивування олігархічних структур здійснювати інвестиції в освітні програми та проекти • Створення законодавчих умов для надання можливості суспільству приймати рішення щодо закриття неефективних проектів та перехід до запуску інших проектів • Системний розвиток всіх галузей економіки, а не фокусування на одній з них (наприклад, ІТ-галузь) Роль держави • Розробка і впровадження довгострокової послідовної стратегії, відмова від реактивної політики «тушіння пожеж» • Держава має створювати умови для ведення бізнесу, а не можливості для цього • Завдання держави - забезпечити умови бізнес-середовища, які змусять олігархів змінювати поведінку на ринку

¹ Каталітичний Механізм (англ. Catalytic Mechanism) – це зв’язок між поставленими цілями та виконанням плану дій та їх послідовністю як реакція на ті чи інші події. 29

Цінності та необхідні культурні зміни • Європейські цінності – якість, відповідальність, ефективне громадське суспільство, стійкі політичні інститути тощо • Культура розробки активістських, а не оборонних стратегій • Подолання розриву між бізнесом та суспільством шляхом пошуку взаємовигідних цінностей (дохід для бізнесу – це гроші для задоволення потреб населення) • Виховання розумних амбіцій у бізнесу • Виховання духу підприємництва та індивідуалізму (перехід від індустріалізму до приватного бізнесу) • Створення умов для повернення українців із трудової міграції додому та використання отриманого досвіду та знань в Україні • Розвиток конструктивного патріотизму • Розширення зони відповідальності кожного українця, зростання кількості персональних та суспільних ініціатив, заохочення до новизни, підприємницького ризику.