Egoist#12 by Egoist Magazine

журнал справжнього чоловіка

#3 (12) 2013

НЕ ДЛЯ ПРОДАЖУ

розмова

Мер Львова про життя “в акваріумі”

здоров’я

Який спорт обрати, коли тобі за...

Мандри Манхеттен за $ 24

О 2фіційний дилер Даймлер АГ у Львівському регіоні ТзОВ «Західно-

Український автомобільний дім» м. Львів, вул. Дж. Вашингтона,38

Привітний персонал, досвідчені фахівці, новітні технології – це все про клініку репродукції людини «Альтернатива»!

– ЗАПЛІДНЕННЯ IN VITRO («в пробірці») – УЛЬТРАЗВУКОВА ДІАГНОСТИКА

(комплексне обстеження плоду 3D, 4D) – ВСІ ВИДИ ГІНЕКОЛОГІЧНИХ ПОСЛУГ (прийом онкогінеколога) – ШКОЛА МАМ (безкоштовні лекції для вагітних)

Пропозиція 2013 року – цикл запліднення in vitro включно зі стимулюючими препаратами за 25 тис. грн. Клініка "Альтернатива" – тут народжується диво! Україна, м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, тел.: (032) 232-77-83, (063) 230-18-72 e-mail:alternatyva.ivf@gmail.com, www.ivf.lviv.ua, skype - alternatyva.ivf

Салон меблIв та дизайну

Cantori

AM Classic

Duresta

Martini mobili

AM Classic Antares Baxter BelCor Brummel Bizotto B&B Italia Bruno Zampa Dolfi Duresta Cantori Claudia Barbari Corte Zari Composit CTS Dialma Brown DVHomecollection Jaga Keoma Martini mobili Onlywood Lottocento Halley Visionnair Zanaboni ТЦ «Опера Пасаж» м. Львiв, пр. Свободи, 27 3 поверх тел. (032) 295 88 04 моб. (097) 61 88 111 моб. (099) 73 88 111

суспільство стор. 16-43 >

Андрій Садовий: «Життя мера – це життя в акваріумі» Тато може все стор. 18 >

стор. 22 >

Володимир Кучинський: «ТА СР*В Я НА ВАШІ ТАБЛИЧКИ!»

Дев’ять кроків до фінансової свободи стор. 30 >

синдром менеджера стор. 38 >

стор. 26 >

захоплення

Боулінг: один проти десяти

стор. 44-63 >

Який спорт обрати, коли тобі за…?

Тіло – як пластилін. Поради фітнес-тренера

стор. 52 >

стор. 48 >

Німфи-2012: фаворити Карпат

Директор: Остап Процик Головний редактор: Всеволод Поліщук Над номером працювали: Василь Крехівський Ростислав Ящишин Володимир Бєглов Дизайн та верстка: Всеволод Деревацький Рекламний відділ: Зоряна Крачковська Оксана Зельман Анна Косик Розміщення реклами: тел.: (032) 239 - 34-01

стор. 54 >

стор. 58 >

Спеціалізований журнал «Егоїст» Зареєстрований у Міністерстві юстиції України Свідоцтво серія КВ № 18262-7062 від 11.10.2011 р. Адреса редакції та видавця: Засновник: Видавець:

м. Львів, вул. Героїв УПА, 73 ТОВ «Егоїст Паблішинг» ТОВ «Егоїст Паблішинг»

Розповсюджується безкоштовно в елітних ресторанах, клубах, барах, готелях, клініках, автосалонах, фітнес-центрах і магазинах Львова. Частина накладу потрапить на домашні адреси або безпосередньо з рук в руки найуспішнішим політикам і бізнесменам міста.

зміст

Наклад: Періодичність: Підписано до друку: Друк:

1000 примірників 12 разів на рік 05.04.2013 р. Поліграф-сервіс

Концепція та зміст журналу «Егоїст» є інтелектуальною власністю. Частковий або повний передрук матеріалів, а також інше їх використання або відтворення допускається лише з дозволу редакції. За зміст реклами відповідальність несе рекламодавець.

відпочинок стор. 64-73 >

Манхеттен за $24 стор. 68 >

дрібниці життя стор. 74-83 >

вона сказала «ні»… стор. 78 >

Кожному свій OBERIG стор. 80 >

КРАСА ПОНАТУРАЛЬНОМУ! стор. 81 >

зміст

від редактора

Є багато різних версій щодо того, яким має бути справжній чоловік. Перераховувати всі варіанти – від «настоящєго руського мужика» Міхалича з «Особливостей національного полювання» до образу мачо, який творять глянцеві журнали, не буду. Адже все це суб’єктивно. Знаю точно, що чоловік повинен мати одну визначальну здатність: брати на себе відповідальність. А для того, щоб брати на себе відповідальність, часто треба виходити за межі власної зони комфорту. Так, це непросто, вимагає зусиль і переламування самого себе. Але без цього чоловіку – незалежно від епохи та культурного середовища – нікуди. Хоча б тому, що спочатку природа, а

потім і ми самі себе призначили в цьому світі тими, хто ухвалює рішення: чи то просто як «голови сімей», чи то як керівники бізнесу або політики. Так, звісно, є багато винятків, але правда поки що саме така. У цьому контексті мені особисто дуже не подобається те, що відбувається у львівській владі. Так, дуже добре, що значною мірою завдяки Садовому і «наближеним» Львів стає столицею фестивалів, столицею туризму і прочая, прочая… Не маю нічого проти того, щоб Львів вважали столицею українського патріотизму чи навіть націоналізму, яким його робить зокрема й «Свобода». Але, зрештою, хотілося б, щоб Львів ставав також столицею комфорту: якісного транспорту, збереження історичного середовища, появи нової міської архітектури і багатьох інших аспектів життя сучасного міста. Однак по тривалих роздумах про конфлікти між мерією та депутатським корпусом міської ради складається враження, що в цей бік вони рухатися не можуть. А радше – навіть не хочуть. Якби хотіли – мабуть, все ж знайшли б можливість сісти за стіл пере-

говорів, знайти компромісні варіанти і позатверджувати хоча б рішення, які лежать на поверхні. Як от питання електронних квитків у громадському транспорті Львова, про які йде мова уже два роки, чи можливість контролю громадянами руху цього транспорту завдяки вже запровадженим системам GPS. Але для цього треба, по-перше, вийти з власної зони комфорту: комусь з образу патріота, комусь – мера, відкритого для світу. По-друге ж, захотіти взяти на себе відповідальність. Бо зараз ситуація, як це не парадоксально, дуже вигідна для обох сторін: Садовий завжди може спихнути якісь проколи на непоступливість «Свободи», «Свобода» – на зловживання Садового. І зрештою – віддати право розібратися в цьому всьому Верховній Раді з її слідчими комісіями. Єдині, кому ця ситуація невигідна, – мешканці міста, яке так і не дочекалося багатьох цілком практичних, але дуже важливих з точки щоденного комфорту громадян рішень. А хотілося б, щоб місто було «зоною комфорту» і для простих посполитих, а не лише для представників влади… Всеволод Поліщук

кадри місяця Міжнародний форум

«Галицька кухня» Львів, 13-14 березня 2013 року Науково-практична конференція, ярмарок галицьких продуктів, перша післявоєнна українсько-польська гастрономічна дуель, вручення відзнак Послів галицької кухні – ці та інші заходи матимуть місце в рамках Міжнародного форуму «Галицька кухня: славні традиції, велике майбутнє». Форум пройде 13-14 березня 2013 року у Львові в актовій залі ЛНУ ім. Франка, «Леополіс-холі», Музеї ідей та ще на кількох майданчиках. Організаторами його є Клуб галицької кухні, Історичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, Львівський туристичний альянс та Львівська міська рада. Допомагають в організації Музей ідей, Незалежний культурологічний часопис «Ї», «Кумпель Тур», TOP-10 Lviv. Участь у Форумі візьмуть кілька десятків рестораторів, кухарів, науковців, письменників, журналістів з України та Польщі. Вони не лише виступатимуть із доповідями, але й дискутуватимуть про те, чим на загал є галицька кухня, і як за її допомогою можна підвищити туристичну привабливість регіону. У дискусії, окрім заявлених учасників, зможуть взяти участь всі охочі. Ті, хто не зможе приїхати до Львова, матимуть можливість стежити за перебігом розмови завдяки онлайн-трансляції. Практична ж частина Форуму передбачає проведення Ярмарку галицьких продуктів, який проходитиме 13-14 березня у дворику Музею Ідей на вулиці Валовій. Окрім презентації та продажу продукції від виробників і рестораторів з України та Польщі, тут заплановано спільне приготування однієї з традиційних галицьких страв. Також пройде низка гастрономічних екскурсій та майстер-класів. Кожен обід, кожна вечеря учасників форуму стануть одночасно й презентацією галицьких страв. Ще одним практичним заходом форуму буде Перша українськопольська гастрономічна дуель, у якій змагатимуться четверо кухарів – по двоє з Польщі та України. Один кухар з України, один із Польщі прилюдно готуватимуть ту саму першу страву за своїми власними рецептами, потім інша пара кухарів готуватиме другу страву – за тим же принципом. Окрім атракційної складової та пригощання гостей, така дуель дасть можливість зрозуміти, наскільки схожими між собою сьогодні є польський та український варіанти галицької кухні. Фінальним же акордом Форуму стане гала-вечеря, під час якої буде вручено перші нагороди Послів галицької кухні – за багаторічну діяльність з популяризації та розвитку галицької гастрономічної культури.

події афіша •події березень

ГАСТРОНОМІЯ. 13-14 березня, Львів. У рамках Міжнародного форуму Галицької кухні у Львові пройшли наукова та практична конференції, Ярмарок галицьких продуктів, Перша українсько-польська гастрономічна дуель, а також низка презентацій галицьких страв. Також під час фінальної галавечері вручено перші нагороди Послів галицької кухні – за визначний внесок у популяризацію місцевої гастрономії. Їх отримали львівський письменник Юрій Винничук та варшавський львовознавець Томаш Куба Козловський. Організатор Форуму – Клуб галицької кухні за підтримки Львівської міської ради, ЛНУ ім. Франка, Туристичний Альянс Львова. Цього року Форум відбувався вперше, планується, що він стане щорічним і проходитиме почергово в Україні та Польщі.

події події • березень

Вистава «Так казав Заратустра» 27-28 квiтня, 19:00 Театр ім. Леся Курбаса (вул. Л. Курбаса, 3) Проект «Геть від Заратустри», в рамках якого поставлено виставу, – спроба драматурга Кліма та режисера Володимира Кучинського театральними засобами осмислити кризу українського суспільства, пропустивши свої думки крізь призму одного з найвідоміших європейських філософських творів «Так казав Заратустра» Фрідріха Ніцше. Деталі: www.n.kurbas.lviv.ua 272 48 24

Сольний концерт Назара Савка 20 квiтня, 18:00 Театр ім. Марії Заньковецької (вул. Лесі Українки,1)

Загальноміська толока «Зробимо Україну чистою!» 20 квiтня, 12:00 Зелені зони міста

У програмі концерту «Скрипковий рок-нрол» прозвучать вже знані хіти Назара Савка з «Голосу країни», також будуть прем’єри (зокрема й акустичні) та дуети із зірковими гостями. Серед них – друзі з «Голосу країни» Василь Жадан, Ігор Пєтров, Олеся Киричук, а також Квартет «Tenors Belcanto», тріо «Тоніка», балет Ірини Мазур «Життя», модерн-балет «Тайм-аут» та ансамбль народного танцю «Роси світанку».

Управління екології та благоустрою ЛМР розпочинає безстрокову акцію під назвою «З нами місто розквітає», що передбачає щоденну можливість кожної громадської організації чи мешканців долучатись до прибирання і збереження зелених зон. У рамках акції 20 квітня пройде загальноміська толока, куди буде запрошено всі громадські колективи, студентів, військових студентів, а також окремих мешканців для прибирання зелених зон, вулиць, скверів. Всіх охочих запрошують долучитись до толоки. Акція відбуватиметься у всіх 28 парках міста. Учасників забезпечать відповідним інвентарем та технікою для вивезення сміття.

Деталі: www.savko.com.ua 097 605 35 55, 066 703 21 02

Фестиваль короткометражок «Українські злі» 21-24 квiтня, 19:00 Львівський палац мистецтв (вул. Коперніка, 17) Фестиваль короткометражок «Українські злі» – результат роботи творчої лабораторії, яка була створена для пошуків шляхів розвитку українського кіно. В рамках проекту знято 25 короткометражних робіт загальною тривалістю в десять годин. У межах фестивалю глядачам покажуть вісім кінострічок. Акцентом цьогоріч стануть добірки драм. Зокрема, «Гамбург» Володимира Тихого, «Очерет» Руслана Батицького, «Ксенофілія» Іллі Калюкіна, «Гауді» Анастасії Куріної, «Та поїду!» Валерія Шалиги, «Без ГМО» Лариси Артюгіни, «Красива жінка» Олени Алімової та «Останній день» Анастасії Касілової. Фестиваль «Українські злі» паралельно зі Львовом пройде в Києві, Одесі, Донецьку та інших великих містах України. Деталі: www.lpm.com.ua 261 47 33, 261 44 91

афіша

Деталі: http://letsdoit.org.ua/

Національний Кубок України з гри «Що? Де? Коли?» 11-12 травня Клуб Picasso (вул. Зелена, 88) 40 найкращих команд України приїдуть до Львова на перші в історії змагання Національного Кубка України з гри «Що? Де? Коли?». 25 із них відібрано за підсумками регіональних ігор, 15 – за рейтингом українських команд у Міжнародній асоціації клубів інтелектуальних ігор (МАК). Відтак, імовірно, що у Львові можна буде побачити і кількох зірок телевізійного «Що? Де? Коли?». Організатори турніру: Ліга українських клубів інтелектуальних ігор (ЛУК), Львівська обласна ліга інтелектуальної творчості (ЛОЛІТ), Львівська міська рада. На сьогодні це єдиний турнір із «Що? Де? Коли?» такого рангу, який проходитиме українською мовою. Деталі:www.lolit.org.ua

25-річчя ансамблю «Галичанки» 21 квітня Палац ім. Петрушевича (пл. Петрушевича, 1) Концерт-святкування приурочений до 25-річчя створення народного художнього колективу ансамблю танцю «Галичанки», їхньої багаторічної сумлінної праці та вагомого особистого внеску в розвиток хореографічного мистецтва на чолі з художнім керівником та балетмейстером Галиною Курганською. На свято будуть запрошені випускники минулих років, а випускників цього року нагородять грамотами та вручать дипломи про випуск. Можна буде побачити нові постановки як старших груп, так і найменших, а відтак і нові костюми, спеціально створені з нагоди святкування. Сьогодні художній колектив дитячого танцю «Галичанки» об’єднує близько 120 дітей віком від 4 до 17 років, а у репертуарі ансамблю вже є понад 25 постановок.

афіша

Ніщо так не деморалізує чоловіка, як похвала його краси

[Іван Франко]

цитата номера

Cуспільство стор. 16-43 >

Розгул демократії по-львівськи Львів – місто контрастів. Ліберальна мерія мусить вживатися з націоналістичною міськрадою, і часто як за мера, так і за «Свободу», з якою він постійно воює, голосують одні і ті ж виборці. Тому вже навіть не дивує факт, який міг би здивувати в іншому місті. Ідеться навіть не про те, що після «реформи», проведеної депутатами, в місті є аж два перших заступники (до Олега Синютки, який на цій посаді вже давно, депутати додали ще й Василя Павлюка, адже тепер секретар міської ради автоматично стає першим заступником мера). Прецедент з двома першими «замами» мера уже відомий дніпропетровцям. Але там не додумалися першим заступником мера зробити його ідеологічного опонента. Виглядає десь приблизно так, ніби віце-прем’єром до Миколи Азарова опозиції дозволили відрядити Яценюка чи, скажімо, Кошулинського. Але там – вертикаль, покращення і тому подібне. А в нас – розгул демократії… Як не дивно, поки що на виконкомах ніхто не побився і навіть не гово-

рив на підвищених тонах. Але ініціативи одне одного «Свобода» і Садовий досі регулярно намагаються блокувати.

Губернатор – новий. «Люді – тє же» В обласній владі у Львові ще більші новини. Принаймні одна з них – більша: наявність нового губернатора. Віктор Шемчук – ще один представник Тернопільщини на чолі Львівської області (уже були Михайло Цимбалюк та Микола Кміть). Колишній прокурор Криму, представник там же президента Ющенка і навіть свого часу претендент у генпрокурори. Але на цьому важливі новини закінчуються. Бо якихось інших кадрових чи стратегічних революцій в ОДА не відбувається. Начальники управлінь переважно позалишалися на своїх місцях, а першим заступником голови ОДА став Богдан Матолич, який цю посаду обіймає уже не вперше. І навіть не вдруге. Загалом складається враження, що в обласній владі у нас є обмежене коло осіб, яке з приходом кожного наступного губернатора або займає одну з

тенденції • суспільство

> тенденції

керівних посад, або звільняється з неї, аби потрапити на «лаву запасних». Аби отримати посаду у владі знову, коли губернатор зміниться ще раз. Тому всі розмови експертів на тему «Що зміниться на Львівщині з приходом нового керівника» викликають хіба посмішку. Що може змінитися, якщо і ті, хто дає губернатору «ЦУ згори» – ті самі, і люди, які виконують його завдання – також? Зрештою, зовсім не дивує, що наразі не чути ані про якісь «репресії», яких очікували від колишнього прокурора опозиціонери, ані про інвестиційні прориви, які обіцяла влада. А найбільш резонансною дією Шемчука стала… вказівка ДАІ розібратися з порушеннями паркування у сквері поруч з будівлею облдержадміністрації. Що ж – працівники ДАІ й справді чергують на вул. Винниченка. От тільки чи губернаторська це справа – розбиратися з питаннями паркування?

З корабля – на бал

несподіваного помилування з боку Віктора Януковича – відразу потрапив на святкування. Навіть більше – взяв у ньому активну участь. Народний депутат від опозиції Юрій Стець якраз хрестив дитину і взяв Юрія Віталійовича собі в куми. Цікаво, що хресною мамою дитини стала дружина Петра Порошенка, який зараз представляє владний табір. Отак воно все в українській політиці заплутано… Тим часом з продовженням політичної кар’єри Луценка теж не все ясно. Одні кажуть, що його звільнення сплутало всі карти Яценюку, Кличку і Тягнибоку, бо опозиційну булаву доведеться ділити не на трьох, а на чотирьох. Інші – навпаки, що Луценко зможе стати неформальним лідером, який при цьому не претендуватиме на офіційні посади. Хоча б тому, що помилування не передбачає погашення судимостей, як от у випадку з Віктором Януковичем. Отже, поживемо – побачимо…

Політика політикою, а життя іде своїм ходом. Не встиг екс-міністр Юрій Луценко вийти на свободу після

тенденції • суспільство

Антін Бандера

Андрій Садовий:

Фото Маркіян Лисейко

«Життя мера – це життя в акваріумі»

Міський голова Львова Андрій Садовий завжди помітний у пресі, а останнім часом – особливо. То місто завалить снігом, то «Свобода» завалить чергову ініціативу мера… Утім, про це все багато переговорено і з Садовим, і позаочі. Ми ж пропонуємо читачам інтерв’ю з мером за кавою і практично без політики. Можливо, на перший погляд, парадоксально, але розмову вели наші колеги із Закарпаття. На думку працівників «Егоїста», вона вийшла цікавою саме тому, що в журналістів немає ані звичних стереотипів, ані надмірних знань у сфері місцевих боїв «павуків у банці». Розмова з людиною про людське, а от наскільки вдала – вирішувати читачам.

розмова • суспільство

> Життя мера – це життя в акваріумі > – Чому «Світ кави»? Це Ваша улюблена кав’ярня чи просто близько розташована до міської ради? А, може, Ваша власність? – Подружжя – власники цієї кав’ярні – мають п’ятеро дітей – так само, як і у нас. І я бачу в цьому закладі увагу і пошану до кожної людини. Тому мені приємно тут, і моя дружина також любить приходити саме сюди. Як правило, заходимо у неділю після церкви. А завдяки Вам маю змогу прийти сюди серед робочого тижня, зазвичай таке буває дуже рідко. Переважно на роботі я до 21.00 як мінімум. – А я люблю цю кав’ярню, бо тут багато картин, зокрема і подружжя Олександра та Іванки Войтовичів. Ви знайомі? – Особисто не знайомий, але картини насправді дуже милі. – Яким було перше слово у Ваших дітей? – У моїх хлопців, як правило, це слово «мама». Хоча мені здається, що деколи вони говорили «тато», але з дружиною сперечатися не рекомендую нікому (усміхається, – авт.). – А яке слово львівського діалекту є Вашим улюбленим? – Я думаю, що кожне слово, якщо говориш його з любов’ю, є милим. – Які 3 речі Вам особисто потрібні для щастя? – Підтримка сім’ї. Можливість для самореалізації. Віра в Бога. – Щодо самореалізації, плануєте у майбутньому і втретє реалізовуватися як мер? – Якщо буде підтримка людей, то так. Тому що нема у світі міста, де вирішені всі проблеми. Я тішуся, що за той час, що працюю, спільно з громадою нам вдалося зробити Львів комфортнішим. Але роботи ще багато. Я народився, закохався, одружився тут, у Львові народилися мої діти, і я маю намір тут постаріти. Тому треба ще багато працювати, щоб Львів за рівнем комфорту не відрізнявся від західних європейських столиць. – В Ужгороді триває дискусія довкола проекту генплану. Чи має Львів генплан, і як пройшов процес його затвердження? – Генплан є. Ми – одне з небагатьох міст України, які його мають. Але наступний крок після генплану – розро-

блення детальних планів територій, що не завжди є можливість робити за бюджетні кошти, тому деколи просимо долучатися до цього комерційні організації. Контроль залишається за містом, а вони оплачують цю роботу фінансово. Інколи громадськість не до кінця розуміє, думають, що це – дозвіл на будівництво, хоча це – бачення (згідно генплану) перспективи розвитку мікрорайону: що тут може бути розміщено, а що – ні. Тому необхідно приділяти більше уваги промоції наших дій, щоб була синергія, розуміння процесу спільно з мешканцями. – Затверджували генплан без конфліктів? – Так, усе пройшло спокійно, адже план був виконаний дуже якісно. – Як сприймаєте недоброзичливців і чи «боретеся» з ними? – Кожен удар у спину я сприймаю як прискорення. – З Вашої біографії відомо, що колись Ви мали досвід «торгових» поїздок закордон? – А хто у Західній Україні не мав такого досвіду? Коли я прийшов з армії, то працював на підприємстві, оплата була дуже невелика. Колеги їхали до Польщі, щоб щось заробити. Тоді багато людей так підробляли. – Той підробіток допоміг Вам здобути корисний досвід для подальшої бізнес-діяльності? – Такі поїздки – це ти їдеш невідомо куди. Тому це досвід бути активним у чужому середовищі. – Що продавали? – Здається, це були речі, пов’язані з фототехнікою, ще щось… Те, що можна було купити у нас в магазині. Електронні прилади. Навіть ваги. – Чому саме медіа увійшли до Ваших бізнес-інтересів? – Думаю, це певною мірою випадково. Коли у Львові засновували одну з перших ТРК, колеги запропонували мені взяти у цьому участь, і я погодився. І з маленької радіостанції, що була локальною у Львові, це переросло у достатньо великий холдинг. Але за законом не маю права брати участь в управлінні, тому повністю пакет акцій переписав на дружину. Вона у цьому активна, і мені приємно, що наша структура розростається та є економічно успішною.

розмова • суспільство

Фото Маркіян Лисейко

> Життя мера – це життя в акваріумі >

– Що ще є Вашим бізнесом? – Тільки медіа, інших доходів сім’я не отримує. Життя міського голови – це життя в акваріумі. Все, що я роблю, на виду зранку до вечора. Так само і моя сім’я. – Про що мріє мер Львова, але особисто, а не «для громади»? – Коли ви говорите слова «міський голова», то це – про громаду і не можна розділяти цих понять. – Тоді так: про що мріє Андрій Садовий? – Про що я мрію? Щоб ми жили в успішній країні. Щоб українці були здоровими, щоб у мене в родині все було гаразд, щоб діти не хворіли, щоб батьки були здоровими. Не можу бути оригінальним у цьому. Це нормальні побажання нормальної людини. – Як багатодітний батько, чи встигаєте приділити увагу синам? – Дуже багато на себе бере моя дружина, яка з дітьми постійно. Я ж долучаюся зазвичай у суботу-неділю. Коли їдемо у відпустку, завжди беремо з собою дітей. Звичайно, цього

недостатньо, але такий вибір мого життя. – Чи плануєте Ви з дружиною шосту дитину, щоб, можливо, дочекатися донечки? – На все воля Божа. – Що б Ви сказали Богові при зустрічі? – Що я його люблю. – А з ким з людей, які коли-небудь жили на землі, Ви хотіли б зустрітися? – Життя в світі дуже мудро складене. Тому не слід лізти туди, куди не потрібно, треба цінувати те, що ми маємо сьогодні та радіти цьому. І не шукати щастя на стороні, не знаючи, чи воно десь там є. – Яка з відвіданих країн сподобалася Вам найбільше? – Я не дуже багато країн бачив у своєму житті, але на пам’ять приходить поїздка у вересні в Китай. І ознайомлення з містом Шанхай. Це мене вразило більше навіть, ніж Нью-Йорк. – Чим? – Масштабом. Сміливістю архітек-

розмова • суспільство

турних думок. І швидкістю реалізації багатьох проектів. – Ви любите каву? – Люблю. Але добру. – Ви куштували каву на Закарпатті? – Так, коли був, звичайно, куштував. – Яка вона у порівнянні з львівською? – Закарпатська, здається, міцніша. – Яким є дитинство, прожите у Львові? – Дитинство завжди є добрим, де б ти не народився. – Який день свого життя Ви хотіли б повторити? – Навіщо повторювати? Треба завжди йти вперед. Треба вірити людям. Треба любити людей. І завжди прагнути нових цікавих зустрічей, спілкування з мудрими людьми. Це збагачує, окрилює, надихає. – Вам вдається любити усіх людей? Як? – Ви почитайте життєпис Матері Терези і зануртеся у слова, які вона говорила. Ви це робите першочергово не

> У моєму житті є два наркотики...

для себе, ви це робите для Бога і, відповідно, для себе в тому числі. – Як любити тих, хто неприємно вразив своїми діями? – А у Вас є діти? – Є молодші сестри. – От коли будете мати власних дітей, це поміняє Ваш світогляд. – Навіть у ставленні до інших? – Безперечно. – Для мене кожна поїздка до Львова є очікуваним святом. Чи є у Вас таке місто, куди так само любите приїжджати? – Поза Львовом у мене немає іншого улюбленого міста. Є повага до кожного міста світу, у кожному місті є щось цікаве, на що звертаєш увагу, що дивує чи захоплює. Але завжди сприймаю це крізь призму того, що можна поміняти чи удосконалити у нас, у Львові. – Якою слід бути жінці, щоб Вам сподобатися? – Такою, як моя дружина Катерина. Вона добра, мудра, красива. І хороша мама. – Які риси цінуєте у чоловіках? – Вміння тримати слово. Розмовляла Ганна Тарканій, zaholovok.com.ua

Тато може все Самотня постать батька, що простує в супроводі свого потомства, викликає у нас традиційно двояке почуття. З одного боку – розчулення, мовляв, от же який молодець! З іншого – підозріливе, буркітливе чи навіть гнівне питання: «А чим це мама займається?» Із цим обуреним питанням доводиться стикатися кожному таткові, який, наприклад, лягає в лікарню зі своїм малюком – лікарі чомусь дуже чутливі до «статевого питання». Педагоги також зазвичай обіцяють «викликати до школи батька» лишень тоді, коли всі інші аргументи – аж до дитячої кімнати міліції – вже вичерпані. І від представників Церкви теж постійно чуєш про «священну роль матері», про «берегинь» та всякі інші «жіночі» справи й ролі – і жодного слова про те, де й чим саме в той час займається батько. Одна моя колега підсміювалася над журналом «Мама і я»: «А де недільний додаток «Тато і гроші»?» Цікаво, чи священики, які так сильно люблять розмірковувати на тему «священного обов’язку матері», задумуються над тим, що, культивуючи асиметрію в «священних обов’язках» батьків, вони тим самим освячують саму відсутність батька в родині? Не обов’язково формальну – фактичну. Це ж «нормально», коли дитина з мамою. І коли бачить татка зрідка на вихідні – це також, схоже, нормально. Виявляється, це нормально – підживляти у собі та в інших печерні

уявлення про батька, який здобуває десь мамонта протягом всього мисливського сезону, і про маму, що підтримує вогонь. А наявність електроплит у багатоквартирній печері – не більш ніж антураж. Що ж, мамонти вимерли, але чоловіки, як і раніше, цінують повітря свободи, не зіпсуте запахами підгузок, лікарняних коридорів та шкільних підручників. І всі при-

сім’я • суспільство

хильники «традиційної сім’ї» зі всієї сили допомагають їм позбутися зайвого відчуття відповідальності за власне потомство. Жінки, своєю чергою, втрачають цікавість до подружжя, тому що в більшості випадків вони й так самі «тягнуть» на собі всі труднощі батьківства, при тому, що багато з них можуть матеріально забезпечити і самих себе, і дитину. Нічого дивного в тому, що за-

мість того, щоб порадити татусям відволіктися від міфічного мамонта і повернутися в сім’ю, об’єктом критики та джерелом сімейних проблем традиційно роблять жінку. Це також частина нашої традиції. І крім того, хіба це не вона у своєму прагненні самореалізації, зі своєю непотрібною для дітородної функції вищою освітою, своїми творчими планами тощо чинить руйнівний вплив на «традиційну сім’ю»? Якщо я скажу «ні» – мені, швидше за все, не повірять. Але безліч набагато поважніших авторів пристрасно закликають «повернути жінку до вогнища». Чого важить на цьому тлі моє «ні»? І я б не писала цієї статті, незважаючи на свої внутрішні переконання (рідкісний випадок – зазвичай статті пишуть про те, в чому автор сумнівається), але тут мені на очі потрапило дослідження американських соціологів. Опитавши жінок різних освітніх рівнів, вони прийшли до висновку, що теперішні (не тільки наші – їхні також!) судження про те, що жіноча освіта руйнує інститут сім’ї, цілковито хибні. Відповідно до опитування, жінки з вищою (університетською) освітою помітно частіше створюють міцні сім’ї, аніж жінки без освіти чи з середньою (коледж) освітою. На частку освічених мам припадає мінімальний (просто сміховинний) відсоток матерів-одиначок. Таку ж картину можна спостерегти і в Європі. Тут за останні сорок років шлюб катастрофічно втратив зміст для жінок без осві-

> тато може все > Може, це звучить парадоксально, але відмовившись від традиційних образів і символів на зразок «берегині», відрікшись від традиційного «викреслювання» з сімейного побуту особи батька можна зберегти те, що ми називаємо «традиційною сім’єю»

ти і з середньою освітою. І лише жінки з університетськими дипломами демонструють зворотну тенденцію: їхнє прагнення укласти шлюб і мати справжню сім’ю посилилося за останні роки. Існує один аспект, про який слід пам’ятати, розглядаючи статистику такого роду: жінки, що не завдали собі турботи здобути освіту, і які не мають соціальних та професійних амбіцій, ТАМ можуть дозволити собі амплуа матері-одиначки. Схоже, в суспільстві, де процвітає загальний добробут, народжувати дітей поза шлюбом значно вигідніше. Існує багато пар, які свідомо не реєструють своїх стосунків, що дає можливість користуватися всіма перевагами соціального забезпечення для матері-одиначки. Зрештою, за власними спостереженнями можу розповісти, що так само

чинять і деякі мами з вищою освітою, що не надто впливає на статистику прагнення до соціальної «халяви». Те, що здивувало американських соціологів та колег із Reuters, – зовсім не новина. У всякому випадку, для жінки. Якщо ти хочеш мати дітей, але при цьому не бажаєш жертвувати іншими своїми життєвими пориваннями – тобі доведеться шукати підтримки. І найбільш природно – шукати її у батька твоїх дітей. На Заході у шлюбі зацікавлена така жінка, що не збирається сидіти на «соціалці» як із фінансових, так і психологічних міркувань. Чого б не говорили про розпущеність ліберального суспільства, міцний шлюб там, як і колись, залишається одним із індикаторів соціальної успішності. Але жінками керують не лише амбіції

такого роду. Головним залишається той самий аргумент, що й для чоловіків у їхньому прагненні шлюбу – можливість покластися на когось у звичайних, але немаловажних житейських питаннях. Те, що в нас традиційно називають «міцним тилом». Можливість розподілити між собою побутові обов’язки і – найголовніше – в однаковій мірі брати участь у вихованні дітей, тобто, в тому, що виїдає у мамусь і татусів найбільше часу та душевних сил. У нашій країні, де на «соціалці» не виїдеш, це особливо актуально: тут працювати доводиться навіть тим жінкам, які, може, й хотіли б присвятити своє життя тільки дітям та «вогнищу». Тобто, і для них підтримка партнера не буде зайвою в жодному разі. Можливо, саме тому в нашій країні жінки з невисокими соціальни-

ми запитами та «посередньою» освітою, як і раніше, прагнуть до сімейного вогнища, зігріваючи серця всіх поборників «за традицію». Але, на жаль, тут справа не в нашій славній «моральності» чи «духовному здоров’ї», у чому ми з приємністю вбачаємо нашу відмінність від «загниваючого» Заходу. А в тому, що наша перманентна криза всього – від економіки до моралі – не дозволяє розслабитися в очікуванні допомоги збоку. У справі вигодовування свого потомства ми можемо розраховувати тільки на себе і своїх чоловіків. Найскладніше питання, чи буде вона, ця підтримка. Наші шори «традиційності» не дозволяють нам поглянути на шлюб як на партнерську угоду. Не потрібно патетичних вигуків і жестів. Готовність домовитися у суперечливих питаннях, поділити обов’язки та

сім’я • суспільство

> тато може все

зрідка поступитися правами й свободами – неодмінна умова нормального шлюбу, яка не виключає ні любові, ні інших чудових речей. І ось тут патетика на кшталт «священних обов’язків матері» – палиця, устромлена в колесо. А чого це я маю міняти йому підгузки? Вставати серед ночі, щоб приготувати суміш? Купати? Зриватися з роботи, щоб потрапити на батьківські збори? У нього що, мами немає? Про те, щоби татусеві піти на лікарняне – питання навіть не ставиться. У нього ж немає «священних обов’язків» стосовно свого потомства. Причому, якщо татко і виявить чудові якості та зробить це, то питання виникнуть уже у лікарів. Перевірено на собі. Зрештою, не все так погано у нашому домі. Наші татусі, хоч і повільніше, ніж японці чи американці, все ж повертаються в сім’ю. І хоча ця тенденція стає впоперек нашій улюбленій традиції, все ж вона позитивна: тато з фігури влади й авторитету, вели-

кою мірою символічної і недосяжної, перетворюється для власного дитяти на людину не менше (а деколи навіть більше) близьку, ніж мама. І все ж, на відміну від своїх європейських, японських і американських колег, український татусь, що пішов у декрет замість мами, все ще сусідить на сторінках енциклопедії поряд з драконами, дріадами й іншими міфічними істотами. Тата, який бере лікарняне по догляду за дитиною, слід негайно занести в Червону книгу. Статевий дисбаланс у питанні виховання дітей і взагалі в сімейних правах все ще значно відчутний. Жінки, як і раніше, і «трудівниці», і «берегині», обтикані обов’язками, як Дід Мороз ватою. Працедавець зазвичай не поспішає іти їй назустріч, що б там не писалося в законах України, і його можна зрозуміти. Значно важче зрозуміти її чоловіка, партнера, батька її дітей. Недавно було опубліковане вже наше,

сім’я • суспільство

вітчизняне опитування, схоже за змістом до американського. Найбільший «статевий» перепад стався в одному параграфі: «дитиною більше займається інший із батьків, тому в мене не виникає проблем із роботодавцем». З цим пунктом згодилося всього 4% жінок і 37% чоловіків. Подружжя – це партнерство. Це добре розуміють освічені американки. Можливо, давня традиція шлюбів з розрахунку і шлюбних контрактів привчила західних дам дивитися на шлюб саме під кутом ділової угоди, можливо, на це є якісь інші причини, але вони, виходячи заміж, як правило, розуміють, що роблять і для чого. Не знаю, що заважає нам тверезо оцінювати свій «крок на рушник» і його можливі наслідки. Рутинний щоденний бік шлюбу, що вимагає взаємної підтримки, партнерства, залишається абсолютно неусвідомленим головними учасниками урочистості. І не тому, що вони «засліплені пристрастю», а тому,

що все це досі не знаходить адекватного розуміння в суспільстві. Ми, як і раніше, переконуємо самі себе та один одного в тому, що «головне – почуття», «серце не обдуриш», а згодом, коли затихнуть весільні марші, починаємо ділити ролі між чоловіком та жінкою: «Мама і я», «Тато і гроші». Не дивлячись на те, що зарплати деяких сьогоднішніх «берегинь» немала, а деколи це більша частина сімейного бюджету. І все це тільки тому, що у нас «така традиція». Жодних інших пояснень я не знаходжу. І це ставлення до шлюбу та до ролей у ньому посилено підтримують всі любителі «традиції», в тому числі, особливо активно, священнослужителі. Які чи то свідомо, чи несвідомо за деревами не помічають лісу, і тому дослідження на кшталт процитованого на початку статті стають для них «відкриттям». Традиція прив’язує нас до минулого. Яке, на жаль чи на щастя, дуже відрізняється від теперішнього. Це не означає, що якщо ми не повернемося «назад в печери» – сім’я приречена. Це означає, що стосунки в сім’ї повинні змінитися, і тільки в такому випадку вона збережеться. Може, це звучить парадоксально, але, відмовившись від традиційних образів і символів на зразок «берегині», відрікшись від традиційного «викреслювання» з сімейного побуту особи батька, можна зберегти те, що ми називаємо «традиційною сім’єю». Що в цьому дивного? Зберегти сімейне вогнище можна тільки вдвох. Катерина Щокіна, Релігійно–інформаційна служба України, risu.org.ua

Володимир Кучинський:

Фото Наталки Рибки-Пархоменко

«ТА СР*В Я НА ВАШІ ТАБЛИЧКИ!»

Він якось не навчився з професійним пафосом зачитувати Шевченка на регіональному телебаченні. Не вміє він і «по-гетьманському» давати повчальні інтерв’ю екзальтованим журналісточкам. Все якось бігає собі планетою, тішиться життю і при цьому, як Сократ, з блаженною усмішкою будує філософію. І на сцені, і десь на балконі будинку по вулиці Степана Бандери. Його ненавидять, це правда. Тобто його, звичайно, люблять, але кого в наш час не люблять? А от ненависть в усіх: від колег по цеху і кількох чинуш від культури – це, очевидно, своєрідна форма визнання. Що не прем’єра – то квитків не дошукаєшся. Що не гастролі, то броунівський рух тамтешньої публіки перетворюється на останні секунди кипіння молока. На перший погляд, він навмисно свідомо відмовляється від «традиційно театральних текстів», а натомість береться за читані десь на першому курсі філософські діалоги, перетворює на драматургію вірші з потертих збірок українських авторів, легко експериментує і при цьому – творить Театр, яких в Україні більше нема. Театр Курбаса – це місце, небезпечне для естрадної свідомості. Та й для поціновувачів вишиваного патріотизму – теж не надто комфортне. Тут вас ставлять перед правдою, як перед фактом. Тут з вами не заграють, тут вами граються.

інтерв’ю • суспільство

> ТА СР*В Я НА ВАШІ ТАБЛИЧКИ! > Не зрадити себе – це сьогодні невигідно й навіть нелогічно. Мої друзі не вірять у того дивака, котрий у свої п’ятдесят з гаком може зранку їсти рибу в міланській забігайлівці, а вже ввечері зірватися лоукостом до Венеції – погуляти музеями. Його кредо: «Життя прекрасне і дивне». 25 років тому цей чоловік з молодими акторами придумав театр. Театр, який пережив усі кризи – від економічних до ментальних – і зумів лишитися таким самим. Тільки кращим. «Шановних гостей» на святкування 25-річчя курбасівці не кликали – прийшли тільки друзі. Урочистих академій теж не влаштовували – показали свою найновішу виставу «Так казав Заратустра», а потім пустили на сцену молодих музикантів з групи «ГИЧ-оркестр» і згадували, танцювали, курили на балконі, реготали і приймали подарунки. До 4 ранку. Художній керівник Львівського академічного театру імені Леся Курбаса Володимир Кучинський на зустріч з «Егоїстом» спізнився. Замовляє апельсиново-ґрейпфрутового фрешу і розповідає про молодь: нещодавно курбасівці набрали кілька юних організмів на режисерський та акторський курси. А почалося усе, коли Кучинський повернувся з Москви, де навчався на режисерському курсі в легендарного Анатолія Васільєва. У Львові Володимир Степанович тусувався в театральних колах (тоді, як не дивно, працював у Театрі Заньковецької), де й познайомився з Тетяною Каспрук – тепер примою Театру Курбаса. Роман був романтичним, бурхливим і чесним. А далі, за словами Кучинського, «вони з Танею розійшлися і пішли робити Театр». Трапилося це у 1988 році. Спочатку театр-студія, потім «львівський молодіжний», а вже сьогодні – чи не найпотужніший серед львівських за методологією та репертуаром Академічний театр імені Леся Курбаса…

У школі збирався втекти в Новосибірськ – Половину Вашого життя Ви і Театр Курбаса – одне ціле. Звичайно, цікаво, як виникло те середовище. Але ще цікавіше, чому воно змогло не лише народитися, але й продуктивно працювати стільки часу? – Та біс його знає чому. Як у всіх, напевно! Були молоді, запальні, розумні, десь вчилися, нахапалися різного по світах, надивилися та й виникли собі. Тоді у Львові був такий стан, який важко описати словами. Ну, наче усюди – стояча вода. Спокій, затягнутий тванню, задушливе повітря. І раптом з цієї води, з цього болота виринають обличчя та жадібно вдихають повітря, і їх постійно більшає. От якось так можна говорити про кінець вісімдесятих у Львові, коли й починався Театр Курбаса… – До речі, це стандартна ситуація – коли не лише митці, а й науковці, бізнесмени спершу їдуть кудись в світи, а потім вертаються на рідні землі та починають створювати епохи. Ви повернулися від Васільєва… Це якась магія міста? Львів надається до таких історій? – Надається! Справді, Львів у цьому сенсі – місто, з якого тікають і до якого повертаються. Хоча я і раніше втікав, ще до навчання в Москві. У школі збирався втекти в Новосибірськ. Там була найкраща школа для фізиків-ядерників, серйозно планував стати науковцем. Але трошки запізнився – були якісь бюрократичні проблеми з паперами. Тому я пішов вчитися до спеціалізованої школи при нашому університеті. А потім і справді якось опинився у Москві. Незважаючи на те, наскільки я вдячний тим людям, у яких вчився, на початку я про них

нічого не знав. Насправді я поступив на курс до Марка Захарова, про якого, відверто кажучи, також знав небагато. Усі абітурієнти носилися коридорами, переживали, мали якісь проблеми. А я почувався дуже вільно – напевно, через те, що справді не мав надмірного пієтету до тих режисерів. Це вже потім ми ближче познайомилися і на вступному іспиті я Захарова чимось купив, чимось запам’ятався. Це вже зараз я усвідомлюю, як воно спрацювало.

Театр – це не колектив, це окремі особистості – Кілька років тому в одному зі своїх інтерв’ю Ви сказали, що зараз театр не має такого образу, як у середині ХХ століття. Тоді існували театральні школи – люди певним чином працювали, створювалися напрямки... – Так, зараз говорячи про театр, краще говорити не про цілісні колективи, а про об’єднання окремих талановитих людей. Бо у тих театральних школах років за десять утворювалися набори «візиток», які краще називати штампами. І актори, що там працювали, залишалися у межах того колективу, тієї традиції навічно, пожиттєво. Зараз не можна говорити про те, що театр наділений такими рисами... Сьогодні театр не відіграє такої ролі, як колись. У середині ХХ століття не було ні кіно, ні телебачення, ні Інтернету. І весь люд обертався навколо театрів. Я маю на увазі хоча б трохи освічену публіку. Слава Богу, в ті часи театри ще якось різнилися між собою за жанром – то оперета, то драма, то кабаре. А зараз вже й за цим критерієм відмінностей нема! Он у Києві усі театри, за невеликим винятком, перетворюються на «оперету». І львівські теж впевнено ідуть цією стезею.

інтерв’ю • суспільство

> ТА СР*В Я НА ВАШІ ТАБЛИЧКИ! >

– І Театр Курбаса? – Можу упевнено сказати, що ми усвідомлюємо цю небезпеку і намагаємося її уникати. Просто треба розуміти, що зараз ми живемо в динамічні часи свідомих митців, які, грубо кажучи, самі за себе відповідають, себе творять, тому тримаються разом, співпрацюють, провокують одне одного. І саме з такої колаборації окремих історій може народитися добрий результат.

Достоєвський – це класне почуття гумору – У перші роки існування Театру Курбаса, Ви на повну експериментували, революції влаштовували! Знаю, що свої вистави за «Злочином і карою» Достоєвського Ви ставили не на звичайній сцені, а в розкішних залах Палацу Потоцьких… Чому саме «Злочин і кара»? Чому Палац Потоцьких? – Ми тоді бавилися різними штуками і Достоєвський теж був забавою (вистава за Достоєвським «Забави для Фауста» досі є в репертуарі театру, наполегливо рекомендуємо – «Егоїст»). Хоча я не схильний вважати це якимсь кроком, якоюсь революцією. Просто тодішня директорка Палацу Потоцьких пані Марія була нашою палкою прихильницею, то чому б не грати Достоєвського в таких чудових залах? Навіщо заганяти його в болото, в якусь темряву? Та й концепція була в тому, щоб повіддирати від Федора Михайловича усі кліше, які йому приписували. Для мене він завжди був з класним почуттям гумору. Ну от цього ми і шукали… – Ну це ж було творення якоїсь реальності. Різні уривки з роману грали в різних залах водночас. Глядач, переходячи з приміщення у приміщення, в якийсь момент і справді відчував себе у містичному Петербурзі… – Ну, може, ти правий, говорячи про революційність, хоча навіть тоді, на початку 90-х, я себе вважав достатньо консервативним. Просто усе відбувалося як у тому анекдоті… Коли Петі кажуть: «Петю, бачиш табличку, що стрибати заборонено?» А Петя революційно відповідає: «Та ср*в я на ваші таблички!» Отак і ми, не зважали на таблички. То просто був такий час – навіщо грати в одній залі, якщо можна сім задіяти?

– А зараз, маючи свою сцену, Ви не тужите за таким часом? – Та ні, мене і тут усе влаштовує. Театр Курбаса – це не «річ в собі». Дипломи, грамоти і статуетки, хоч і припадають пилом у гримерках та в бухгалтерії, але справді підтверджують одну з головних рис цього об’єднання – постійний пошук нових форм та змістів. Однією з найбільших перемог, напевно, є отримана у 2006-му Шевченківська премія. З 94-го раз на чотири роки курбасівці проводять власний міжнародний фестиваль «Театр: метод і практика» – бо важливо не стільки «штампувати» вистави, скільки вчитися, пізнавати. Спитайте у фахівців! Італійський Workcenter Єжи Ґротовського, польський осередок Gardzienice, Саратозький театральний центр у Штатах – це нелегкий шлях, але спільні проекти з цими структурами є точкою неповернення. Після цього просто неможливо ставити оперетки… – Якщо продовжувати про Достоєвського, то використання у театрі його творів – це теж крок вбік і вперед. Бо ж це зовсім не п’єси, не драматургічні твори… – Та де! Я навпаки вважаю, що у Федора Михайловича, окрім «Бісів», усе – драматургічне за структурою. Розумієш, хтось пише, як Толстой, в довжину. А хтось пише просторово – от Достоєвський такий, він дуже театральний. Ми навіть п’єси не робили! Взяли три різні шматки, і маєш п’єсу, маєш «Забави для Фауста»! – А чому для вистави, яка майже 20 років іде на вашій сцені, Ви обрали саме ті три шматки? – У нас була ще вистава «Сни», зроблена за Достоєвським. І вона також, як крапля води, відбивала весь роман. Але зазвичай, коли запитуєш у людини, що читала «Злочин і кару» один раз, хто такий Свидригайлов, вона не може відповісти. А мені здається, що головна притча роману – в історії з цим персонажем. У мене часто запитують,

інтерв’ю • суспільство

Фото Марти Швець

> ТА СР*В Я НА ВАШІ ТАБЛИЧКИ!

чому назва – «Забави для Фауста»? Здогадуйтеся самі, але підказка – історія Свидригайлова.

за 25 євро. І що ви можете сказати? Маю костюм від Богдана Сильвестровича. І смішно, наче, але… Знає господаря – знижку зробив.

Після смерті Богдан Ступка подарував мені костюм

Виставу «Так казав Заратустра» на своє 25-річчя курбасівці показали не просто так. На особисту думку автора, це потужний проміжний підсумок в історії Театру. І, безумовно, ще один крок назустріч собі, змісту, Богові, якщо хочете. Це, знову таки, не драматургічний твір, який вдалося поставити на сцені. Це «забави» – такі самі, як вистави, поставлені на основі творів давньогрецького філософа Платона, українського поета Стуса, мандрівного філософа Григорія Сковороди, «українського самашедшего» Ліни Костенко. Це гучний фініш, який по суті – старт. Не на диктофон Кучинський часто згадує про свою мрію – Академію Гри. Це мав би бути логічний крок у розвитку театру. Це потужне об’єднання окремих творчих особистостей. Від традиційного театру Академія Гри має відрізнятися самим підходом до творчого процесу. Якщо в театрі переважно існує поділ на режисерів та виконавців, то тут існуватимуть лише співтворці. Відтак навчання і передача досвіду мають відбуватися не в традиційно-академічний спосіб, а за принципом практичного освоєння матеріалу і ремесла під керівництвом майстрів. Окрім того, що Академія Гри продовжуватиме лінію репертуарного театру, вона стане й місцем реалізації багатьох мистецьких проектів різних форм – від постановок на малій та великій сценах (робота у цих двох форматах є засадничою для Академії Гри) до роботи на мегасцені – тобто, майданчиком може стати, приміром, весь Львів. Це буде щось неймовірне.

– Ви кілька разів за цих 25 років поривалися покинути Театр Курбаса і почати нове життя. В черговий раз Вас запросили до київського Театру Франка. Там Ви ставили «Посеред Раю на майдані» за Клімом про І. Франка, вистава йшла два роки на одній з головних сцен країни. Ми б могли довго говорити про хитросплетіння та подвійне дно змістів, але краще один раз побачити, ніж сто разів почути… А що Ви відчули, коли художній керівник того театру Богдан Ступка помер? – А я тобі не розповідав тієї класної історії? Це так дивно. Ще з зими серед друзів говорили про те, що Богдан Сильвестрович нездужає. А влітку я поїхав до Італії. І от однієї ночі в Римі мені сниться сон, що я на похороні у Ступки. Це похорон, але Богдан сидить поруч та жартує. І я, знаючи, що це сон, плачу, просто ридаю… І навіть тішуся, що це сон, та можна віддатися почуттю, виплакатися. Прокидаюся зранку і кажу попутникам – щось не так, щось сталося... Потім я дізнався, що того дня він впав у кому. Ну але подорож тривала. Вранці ми поїхали гуляти італійською столицею і біля однієї з пам’яток мене затягнули на розпродаж. Там були справді класні речі, але справа не в тому. Там висів костюмчик з дуже доброї тканини, дуже гарного фасону… – А де зв’язок між Ступкою та костюмом?! – От власне з цим костюмом пов’язане найцікавіше. Коли я працював у Ступки в Театрі Франка, одного вечора прогулювався вулицею Городецького. Іду собі, бреду, аж тут з одного модного магазину виглядає Ступка і весело каже: «Слухай, поглянь, який костюм! Купи собі!» Ну але ж це вулиця Городецького! (вулиця Городецького у Києві – це, як 5 авеню у Нью-Йорку, місце скупчення дорогих брендів одягу – «Егоїст») Костюмчик коштував «смішні гроші» – 25 000 гривень. Богдан Сільвестрович сміється: «Ну ти ж нещодавно отримав премію Шевченка! Візьми собі! Я знаю господаря, він тобі знижку зробить!» Я тоді ввічливо відмовився. А от у Римі, після сну зі Ступкою, придбав собі ідентичний –

Розмовляв Володимир Бєглов

інтерв’ю • суспільство

Дев’ять кроків до фінансової свободи

– Вчителю, чи довго ще чекати змін на краще? – Якщо чекати, то довго. Останні роки не тішать нас фінансовою стабільністю. Безробіття, неспокій на валютному ринку та ринку нерухомості, невпевненість у надійності банків та постійні по-

боювання через можливе введення нових податків – все це навряд чи додає оптимізму. Звичайно, усі ми сподіваємось на краще. Але сама лише надія нічого не змінює – тільки ваші зусилля можуть принести плоди. Якщо ви хочете ефективно управляти особистими фінанса-

економіка • суспільство

ми (замість того, щоб дозволяти їм управляти вами), вам у пригоді може стати коротенька інструкція щодо основних фінансових прийомів. Ось, наприклад, дев’ять елементарних, але дуже ефективних кроків, які допоможуть вам побудувати стабільне фінансове майбутнє.

> дев’ять кроків до фінансової свободи > Крок 1. Облікуйте кожну копійку, яку витрачаєте Це найкращий спосіб усвідомити, на що насправді витрачені ваші гроші (реальність може виявитись дещо відмінною від ваших уявлень). Цей простий крок зазвичай має величезні наслідки для всього вашого життя. Немає значення, як саме ви будете вести облік: можна використовувати ручку і блокнот або скористатися онлайн-інструментами (Wesabe, Mint, QuickenOnline) чи встановити на комп’ютері спеціальну програму (MicrosoftMoney, AceMoney тощо). Який спосіб ви б не вибрали, важливо перетворити облік ваших витрат на звичку. Записуйте усі операції з грошима якнайшвидше, не «підтасовуйте» цифри. І найважливіше: не засуджуйте себе, ставтеся до цих записів просто як до збору фінансових даних.

Крок 2. Складіть бюджет Коли ви зберете інформацію про свої видатки за кілька тижнів (чи навіть місяців), використайте її для того, щоб скласти бюджет на майбутній тиждень чи місяць. Як свідчать дослідження, бюджет – це звичка мільйонерів: більшість багатіїв планують свої видатки наперед. Дуже багато людей пробують скласти бюджет, але за деякий час відмовляються від нього. Причини можуть бути найрізноманітнішими: планування – це нудно, нам здається, що від бюджету нема ніякої користі, або ми просто не знаємо, як його правильно скласти. Але ця нескладна процедура насправді – дороговказ для ваших грошей.

Методів бюджетування є дуже багато. Пам’ятайте: не обов’язково розписувати всі витрати наперед до копійки – швидше за все, такий бюджет виявиться нереалістичним. Чудовим прикладом простого бюджету може слугувати «збалансована формула особистих фінансів»: 50% доходів витрачають на потреби, 20% – на заощадження, решта – на «забаганки». Але, звичайно, ці відсотки залежатимуть від вашого доходу та особистих обставин. Незмінним залишається лише одне фундаментальне правило: витрачайте менше, ніж ви заробляєте. Його диктує нам звичайний здоровий глузд – і тим не менш, небагато людей цим правилом керується. Лише такий спосіб життя дає надію забезпечити свій добробут.

Крок 3. Оптимізуйте свої рахунки Присвятіть час і докладно вивчіть умови, які вам пропонують різні банки щодо зарплатних та інших рахунків. Дізнайтесь, скільки ви платите за обслуговування своєї кредитної чи дебетної карти, які умови вашого овердрафту, за які послуги з вас стягують додаткову платню. Постарайтесь оптимізувати свої рахунки: відкрийте надійний і прибутковий рахунок для заощаджень, виберіть оптимальну для вас кредитну карту (звичайно, якщо вона вам потрібна, і ви здатні відповідально її використовувати). Найважливіше – вибирати такі фінансові продукти, які відповідають вашому стилю життя та вашим цілям. Не ведіться на усі рекламні пропозиції лише тому, що вони обіцяють якусь знижку у вашому улюбленому магазині.

Крок 4. Сформуйте резервний фонд Якщо ви живете від зарплати до зарплати і витрачаєте усе, що заробляєте – це триватиме доти, доки не трапиться щось непередбачуване. Зламається машина, потрібно буде відвідати стоматолога, вас звільнять з роботи – і ось ви у великій фінансовій скруті. Після того, як ви розібралися зі своїми рахунками, започаткуйте резервний фонд на випадок неприємних несподіванок. Як тільки у вас буде певна сума грошей, ви забезпечите собі «простір для маневру» і зменшите свою вразливість перед сюрпризами долі. Резервний фонд – це крок до свободи.

Крок 5. Позбудьтесь боргів Поставте собі за мету якомога швидше позбутися своїх боргів та кредитів. Ви відчуєте неймовірне полегшення, коли кредитні установи злізуть з вашої шиї. Якщо ви людина скрупульозна і дисциплінована, найкраще спочатку зосередити свої зусилля на виплаті кредиту із найбільшими відсотками (це називають методом снігової лавини). Це роблять таким чином: – Випишіть усі свої борги за порядком зростання відсоткової ставки – від найбільшої до найменшої. – Виплачуйте мінімальні обов’язкові платежі за усіма кредитами, окрім кредиту з найбільшою відсотковою ставкою. – Усі можливі кошти спрямовуйте на прискорену виплату «найдорожчого» кредиту. – Коли кредит із найбільшою відсотковою ставкою погашено, переходьте до наступного за величиною ставки боргу.

економіка • суспільство

> дев’ять кроків до фінансової свободи > Поставте собі за мету якомога швидше позбутися своїх боргів та кредитів. Ви відчуєте неймовірне полегшення, коли кредитні установи злізуть з вашої шиї.

Але метод снігової лавини спрацьовує не для всіх. Є ще й інший спосіб: спершу виплачувати найменший за величиною кредит (незалежно від розміру відсоткової ставки). Цей метод не є ідеальним з фінансової точки зору, зате він психологічно легший – ви набагато швидше відчуєте, що позбуваєтесь своїх боргів один за одним. Який би шлях ви не вибрали – головне послідовно його втілювати в життя.

Крок 6. Подумайте про пенсію Якщо ви молодий, то, мабуть, ще не задумуєтесь про пенсію – вона ж так далеко! Але це неправильно. Неважливо скільки вам років, у нашій країні задумуватись про «життя після пенсії» ніколи не зарано. А на державу надії мало. На жаль, недержавні пенсійні фонди не можна вважати надійним місцем для інвестування вашого капіталу. Так що проблема пенсійних накопичень – це виключно наша власна морока. Наразі єдиним виходом здається обережне використання банківських депозитів. Втім, якщо у вас є фінансові можливості, можна задуматись про купівлю банківського золота.

Крок 7. Автоматизуйте управління фінансами Автоматизація регулярних фінансових платежів – чудова річ. На жаль, наші банки ще відстають у наданні подібних послуг, але деякими уже можна (і варто) скористатися. Коли ви автоматизуєте управління своїми фінансами, то виключаєте з них людський фактор – усі ці «хочу», «дуже треба», і «почну з наступного місяця». Якщо ви сплачуєте комунальні рахунки та переводите гроші на ощадний рахунок автоматично, у вас залишається менше можливостей спустити їх на різні дрібниці.

Крок 8. Шукайте підробіток Можна досягти багато чого, знижуючи свої витрати і використовуючи правильні інструменти. Але ніщо так не допомагає покращити вашу фінансову ситуацію, як зростання доходів. Як можна отримати додаткові гроші?

економіка • суспільство

– Попросити про збільшення зарплати. – Змінити роботу. Не усі роботодавці бажають чи можуть платити більше. Тож іноді треба підшукати собі перспективніше місце. – Знайти роботу за сумісництвом. Ніхто не хоче працювати більше 40 годин на тиждень, але якщо потрібно вилізти з боргів чи назбирати грошей на велику покупку – тимчасова робота за сумісництвом може бути виходом. – Використати свої хобі. Так, хобі, що приносять гроші – це цілком реально. Навряд чи ви розбагатієте, граючись у Worldof Warcraft, але деякі улюблені заняття можуть забезпечити додаткові прибутки. – Продати непотрібні речі. Мабуть, у всіх нас вдома є непотрібні речі, які шкода викинути: наприклад, подарунки від далеких родичів чи речі, якими ми планували скористатись, але не вийшло (яскравий приклад – різноманітні домашні тренажери). Використайте можливості Інтернет-аукціонів, щоб розчистити трохи місця і заробити при цьому зайву копійку. – Почати власну справу. Досить ефективний спосіб збільшити свій дохід – відкрити невеликий бізнес паралельно з основною роботою.

Крок 9. Набувайте знань Знання – це сила. Фінанси – це не таємниця за сімома замками. Читайте, думайте, збирайте інформацію і застосовуйте її на практиці. Не кожна книга з управління власними фінансами може стати універсальним порадником, але в кожній ви можете знайти уривки, які допоможуть саме вам.

Підбиваючи підсумки Управління особистими фінансами – зовсім не нудне, гнітюче заняття. Головне – зробити перший крок. Виберіть день, щоб розібратися зі своїми грошима, підберіть та встановіть фінансову програму на свій комп’ютер (якщо відчуваєте у ній потребу), почитайте про депозитні програми, дізнайтесь про умови страхування – і вперед. Просто пам’ятайте, що ви йдете до власної фінансової свободи та впевненості у завтрашньому дні. Лілія Українець

Ми належимо до великої європейської компанії CeDePe group, історія якої розпочалася 20 років тому в Польщі. Ми працюємо з іноземними інвесторами в Україні та з українськими інвесторами, які розпочинають свій бізнес в Європі.

Ми надаємо: Бухгалтерські послуги Послуги "Офіс на години" Послуги секретаріату Юридичні послуги – спільно із партнером СeDePe group Адвокатською компанією "Косило та Партнери"

Як розпочати співпрацю з нами? Ми відкриті до діалогу для фірм різних форм господарювання та на всій території України.

Як нас знайти? м. Львів, вул. Наукова, 7 б тел. (032) 22-44-680 факс (032) 22-44-682 www.cedepe.com.ua e-mail: cedepeukr@ukr.net

Ідея Банк розпочинає кампанію «Ансамбль героїв бренду» Комунікація гасел «Різні люди, різні ідеї – один банк», розпочалась з 5 квітня і триватиме до 25 квітня цього року. Передусім вона покликана ознайомити існуючих та потенційних клієнтів Ідея Банку з новою концепцією, в якій кожен знайде щось своє. «Віссю нашої стратегії є людина, – істота дуже складна і заплутана, але завжди різноманітна та цікава. Таких людей я зустріла в Україні, коли починала працювати з Ідея Банком. Працюючи багато років на фінансовому ринку, я знала також, що фінансові послуги спрямовані до людей, для реалізації їхніх потреб і мрій. Мені б хотілось, щоб Ідея Банк створював близький, безпосередній контакт зі своїми клієнтами і пропонував лише той продукт, який їм дійсно потрібен. Водночас, спостерігаючи за людьми і ринком, я зробила висновок, що не можу боятись сміливих ідей, що люди в Україні готові до європейських стандартів, вони творчі, відважні та відкриті, – розповідає Йоланта Богуш, відповідальна за напрямок маркетингу на українському ринку на рівні Групи Getin Holding S. A. – На початках моєї роботи в Україні, перше, що я помітила – це цікаві люди з цікавими ідеями. Подорожуючи світом я знала, що в різноманітності – сила. Далі все пішло, як по маслу. Одночасно з’явився наш ультрасучасний дизайн, позиціонування, виражене гаслом «Різні люди, різні ідеї – один банк», яке відображає характер

наших клієнтів та їхні відносини з нами. Згодом почався етап пошуку візуалізації та зображень, які б змогли показати те, що ми хочемо розказати, надаючи бренду «Ідея Банк» його ідентичності, – продовжує Йоланта Богуш. – Ми розглядали сильні локальні постаті, і тоді я зрозуміла, що нам потрібно шукати когось дуже харизматичного, іноді навіть контраверсійного. А все для того, аби підкреслити, що люди – різні, кожен має свою історію, а історія інших показує, що все можливо. Кожен з нас має в собі велику силу, потрібно лише розбудити в собі Гіганта і повірити у власні можливості. Звідси, власне, і з’явилось рішення щодо використання легенди Мерилін Монро, Альберта Ейнштейна і Магатми Ганді. Це дуже сильні особистості та цілком різні життєві історії. З ними можна асоціюватись, їх можна любити, але також можна і ненавидіти. Не скажеш, що вони одинакові, позаяк – це виразні постаті. Переконана, що інколи кожна з жінок бачить у собі Мерилін Монро, або ж в певні хвилини хотіла б нею бути». «Коли я вперше побачив концепцію, зокрема лише графіку з Мерилін Мон-

гроші • суспільство

ро, Альбертом Ейнштейном і Магатмою Ганді – то сказав, що ніколи б не впроваджував такого концепту. Вже тоді я майже рік працював і жив в Україні разом зі своєю сім’єю. Лише коли я почав розуміти, що приховується за цими постатями, саму ідею, – то щораз більше ставав прихильником цієї ідеї. Тепер я отримав шанс реалізувати рекламну кампанію, в якій ілюструємо наше гасло «Різні люди, різні ідеї». Я переконаний, що в кожному з героїв нашої реклами ми віднайдемо частинки наших героїв бренду. Однак, що важливо, – вони не є копіями. Це схожість, але, знову ж таки, це різні люди, для яких ми хочемо бути партнером у реалізації їхніх ідей.», – говорить Аркадіуш Цемпура, Директор департаменту маркетингу та альтернативних каналів продажу Ідея Банк. Разом з рекламною кампанією, Ідея Банк впроваджує нову креативну лінію щодо BTL і візуалізації відділень. Тому кожен зможе долучитися до кампанії та зрозуміти: попри те, що всі ми різні, є речі, які нас об‘єднують - спільні ідеї, спільні рішення, спільний вибір і один для всіх банк...

гроші • суспільство

Справи земельні Олексюк Назар Миронович, керуючий партнер Юридичної компанії «Перітус Консалтинг», адвокат Як сказано у Старому Заповіті – «покоління приходить й покоління відходить, а земля віковічно стоїть». Справді золоті слова, які завжди були визначальними та близькими серцю українського народу. Довгі роки прагнули всі не тільки волі, а й землі. І ось нарешті отримали тієї землі… разом із бюрократичними проблемами її використання, отримання тощо. Напевне, цю рутину, що існує навколо землі, пояснють слова з Конституції України: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». Авжеж, держава не так просто цю землю дає громадянам, хоча таке право гарантоване.

У попередньому номері ми розповідали про складнощі, які виникли у пересічних українців при оформленні права власності на нерухомість чи земельні ділянки, а також їхнє відчуження. Отож, хотілось би сьогодні окремо зупинитись на особливостях відчуження земельних ділянок та порядку їхнього кадастрування, що стало законодавчим нововведенням у 2013 році. По-перше, з 1 січня 2013 року громадянам не видають такі звичні акти на право власності на земельні ділянки. Так, зокрема, згідно ст. 126 Земельного Кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». До того ж, названий закон істотно змінює зміст підтвердження виникнення у особи земельних прав. Так, згідно ст. 1 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме

майно являє собою офіційне визнання та підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, наявність у особи права на земельну ділянку підтверджуватиметься з 1 січня 2013 р. фактом проведення державної реєстрації такого права у Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Водночас права на земельні ділянки та інше нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, тобто до 1 січня 2013 р., визнаються дійсними навіть у разі відсутності їхньої державної реєстрації, передбаченої цим Законом, якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їхнього виникнення. Або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов’язкової реєстрації таких прав. Таким чином, Закон «Про державну реєстрацію

консультація • суспільство

речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визнає всі права на земельні ділянки, які були зареєстровані до 1 січня 2013. Це, зокрема, означає, що видані до 1 січня 2013 р. державні акти на право власності на земельні ділянки зберігатимуть свою чинність і після 1 січня 2013 р. – до тих пір, поки існуватиме відповідна земельна ділянка як об’єкт цивільних прав. По-друге, відсутність у земельної ділянки кадастрового номера свідчить про ще один істотний недолік її правового режиму. Він полягає у тому, що відомості про таку ділянку не внесені до Державного реєстру земель. Це означає, що на картографічних документах Державного реєстру земель (черговому кадастровому плані тощо) відсутнє позначення наявності такої ділянки на відповідній території. У зв’язку з цим пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про Державний земельний кадастр» визначено правовий режим усунення

> справи земельні

вищезазначеного недоліку правового режиму земельної ділянки. Зокрема, ним визначено порядок внесення відомостей про такі земельні ділянки до Державного реєстру земель. Так, цим пунктом встановлено, що у разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їхню державну реєстрацію здійснюють у спрощеному порядку – на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення

(відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їхніх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). А внесення інших відомостей про ці земельні ділянки здійснюють вже після державної реєстрації земельних ділянок. Ну і повертаючись до теми кадастрування. Наявність кадастрового номера земельної ділянки є обов’язковою умовою для її відчуження. Чимало

державних актів на право власності на земельні ділянки, що були видані до 2002 року, такого номера не мають, а відтак громадяни змушені виготовляти кадастровий номер. Подачі документів на присвоєння кадастрового номера передує процедура оформлення та виготовлення технічної документації на земельну ділянку. Присвоєння кадастрового номера здійснюють регіональні управління Державного земельного агентства України.

У тому випадку, якщо ви маєте на меті продати, подарувати, отримати в спадщину тощо земельну ділянку, маючи акт на право власності старого зразка, де не вказано кадастрового номера, то його присвоєння для вас неминуче. Юридична компанія «Перітус Консалтинг» (Peritus Consulting), м. Львів, вул. Саксаганського, 16/4, www.peritus.com.ua, e-mail: office@peritus.com.ua, office@advokat-lviv.com, +380 96 426 52 10

консультація • суспільство

СИНДРОМ МЕНЕДЖЕРА Сьогодні ми говоритимемо не про звичні ознаки професійного успіху офісних працівників… На жаль, до атрибутів такого успіху, окрім мобільного телефона і лептопа останньої моделі та набору кредиток, додався ще один, фізіологічний – синдром менеджера, що здатний ускладнити життя будь-якому успішному спеціалістові. Синдром менеджера, він же синдром хронічної втоми або синдром «вигоряння» – це стан довготривалого стресу, наслідком якого є фізичне і психічне,

передусім емоційне, виснаження. Найточніше причину виникнення цього синдрому розкриває відомий анекдот про чоловіка, який дружині каже, що йде до товариша, коханці – що йде додому, а сам зачиняється в офісі, щоб працювати, працювати, працювати… Колись наші предки важко трудилися фізично і не відчували втоми, схожої на ту, яку відчувають сьогодні офісні працівники. Чому? Сьогоднішній розвиток цивілізації дає можливість трудоголікам працювати до ранку, завдяки Інтернету впроваджувати свої ідеї в життя цілодобово, в барах чи ресторанах

робота • суспільство

святкувати вдалу угоду без ліку часу. Існує ще багато інших «принад», які тільки шкодять здоров’ю. Недостатньо зовнішнього престижу, щоб вважати якість життя високою. Іноді успішні на роботі профі не вилазять з родинних конфліктів, страждають від самоти. А в запущених випадках людина втрачає інтерес до сім’ї, колишніх захоплень і навіть власного здоров’я. Працювати на догоду тільки своїм амбіціям – найнераціональніша стратегія. Бо спочатку спалюєш себе, щоб заробити гроші, потім витрачаєш їх на відновлення власного здоров’я. Якщо недосипаєте, відчуваєте безмежну втому та постійну дратівливість – це вже привід замислитися. Усі трудоголіки, які вимушені підтримува-

> СИНДРОМ МЕНЕДЖЕРА > ти високий темп життя, відповідати за те, що для них є дійсно важливим і покладатися в основному на себе, знаходяться в групі ризику та обґрунтовано мають побоюватися виникнення цього захворювання. Крім того, до групи ризику входять чоловіки віком від тридцяти п’яти до п’ятдесяти років і старше, що мають власний бізнес або працюють на декількох роботах, займають керівні посади – для яких почуття обов’язку і досягнення мети є визначальними цінностями в житті. На чоловіків синдром менеджера діє гірше, ніж на жінок: тривалий стрес у них здатний значно знизити рівень тестостерону. А оскільки тестостерон відповідає не лише за активність і настрій, але ще й за інтимні моменти чоловічого життя, синдром менеджера цілком може позбавити таких чоловіків ще і впевненості в собі. Але це не означає, що цей розлад не може траплятися у працівників будь-якої іншої ланки. Механістичність роботи, постійне переживання за стан бізнесу, страх звільнення чи боязнь банкрутства, штучно створене місце постійного перебування (офіс) – усе це впливає на психіку впродовж багатьох років і, як результат, призводить до стійкого порушення працездатності. Треба пам’ятати, що ми – живі люди і все ще, як і раніше, потребуємо сонячного світла, затишного житла, нам, як і раніше, приємніше жити серед природних звуків, кольорів і запахів. А середовище перебування сучасного трудоголіка, як правило, повністю суперечить цим умовам. Сучасне життя з його високою конкуренцією робить людей усе вразливішими. Женучись за високими заробітками або намагаючись догодити начальству, ми часто перепрацьовуємо. Проводимо на роботі не 8 годин на добу, а всі 12 і навіть більше. Нерідко планування робочого дня зведене до того, щоб максимально завантажити себе справами. Хоча треба навпаки спробувати зрозуміти, на чому заощадити сили, щоб добитися кращих результатів. І коли дехто каже: «Шкода, що доба має всього 24 години!», – це означає, що він просто не вміє правильно розпоряджатися власним часом. Роботу слід організовувати раціонально.

Інакше світ стиснеться до розмірів офісу. Свіжих вражень, не пов’язаних з роботою, стане дуже мало, і тому все важче буде перемкнутися на життя поза офісними стінами. Ще гірше, якщо ви ідентифікуєте себе з бізнесом або якимсь продуктом (я без цього – ніщо). Це визнання дефекту особистого розвитку. А де ж тоді ви самі? Така тотальна фіксація на кар’єрі є ненормальною (якщо це, звичайно, не втеча від якихось особистих проблем).

При синдромі менеджера все, що пов’язано з роботою, викликає відразу: ранкове прокидання, дорога на роботу, сам офіс, колеги, начальник, підлеглі, дратують їхні розмови, звуки факсу, принтера, телефонних дзвінків, саме робоче місце і електронна скринька, завалена повідомленнями Основні прояви синдрому менеджера – це психологічний надлом та виснаження, що є наслідками хронічного стресу. Ознаки розладу найрізноманітніші: хронічна втома, що не минає навіть після сну та відпустки; прояви депресії (дратівливість, неуважність, апатія, відчуття безвиході та безглуздя того, що відбувається навколо); імунні порушення (схильність до частих застуд); дистонія (необґрунтовані скачки артеріального тиску); порушення обміну речовин (надмірна маса тіла або необґрунтоване схуднення); сексуальні розлади, дискомфорт в ділянці серця тощо. Але, мабуть, головною особливістю, що дозволяє відрізнити синдром менеджера від звичайної депресії, а патологічну залежність від роботи – від нормальної працьовитості,

є відраза до своєї професійної діяльності. При синдромі менеджера все, що пов’язано з роботою, викликає відразу: ранкове прокидання, дорога на роботу, сам офіс, колеги, начальник, підлеглі, дратують їхні розмови, звуки факсу, принтера, телефонних дзвінків, саме робоче місце і електронна скринька, завалена повідомленнями. Це класичні ознаки захворювання. У реальності ж синдром менеджера обростає ще безліччю додаткових ознак, маскується під інші хвороби. Саме синдром менеджера дає початок розвитку цілого букета серцево-судинних, шлунково-кишкових і невротичних захворювань. Як же зарадити цим проявам? Що треба робити? Терапія, що веде до позбавлення від синдрому менеджера, дієва тільки у вигляді комплексу заходів, і довільне виключення з неї «незручних» ланок відгукнеться повною даремністю її проведення. Дванадцятигодинний робочий день доведеться змінити на нормальний восьмигодинний навіть тим, хто не може прожити ані хвилини без роботи. Італійський економіст Вільфредо Парето в 1897 році сформулював принцип, згідно якого 20% зусиль і часу вистачає, щоб отримати 80% результату. Тому, знаходячи можливості отримати «реальний» результат замість «ідеального», можна заощадити сили і час для вирішення інших справ. Доведеться серйозно переглянути свій режим дня, знайшовши в ньому час для нормального сну і повноцінних фізичних навантажень. Не слід користуватися ліфтом, а громадський або особистий транспорт замініть пішими прогулянками, додавши обов’язкову зарядку або відвідування спортивних секцій не рідше двох разів на тиждень. Необхідно знаходити противагу роботі – хобі, на якому можна повністю зосередитися в хвилини дозвілля. Причому корисні тільки ті захоплення, які за характером сильно відрізняються від турбот робочого дня. Тістечко, перекур і міцна кава – зовсім не найкращі варіанти зняття стресу. Забудьте про стимулятори, які дають короткочасний тонізуючий ефект, але не вирішують проблему. Доведеться змінити звичний раціон

робота • суспільство

> СИНДРОМ МЕНЕДЖЕРА

харчування на здоровіший: поменше напоїв, що виснажують і без того знесилену нервову систему, менше холестерину і «нездорових» продуктів: фаст-фуду, копченини, консервів. Замість них – більше свіжих овочів і фруктів. Відмовтеся від штучних підсолоджувачів, алкоголю та кофеїну. Спробуйте зменшити кількість споживаних вуглеводів і збільшити кількість білків. Тобто їжте більше м’яса та риби і поменше булок та солодощів. Для профілактики й лікування синдрому менеджера медики США виробили «правило чотирьох F: food – feet – fight – fuck» (буквально «їжа – ноги – двобій – трах», а в більш довільному перекладі це: здорове харчування, ходьба, скидання негативної енергії через заняття спортом і сексуальна активність). Гадаю, що це досить оптимальний спосіб вирішення проблем такого характеру. Проте без медикаментозної підтримки іноді повного одужання не досягти. Не слід без-

контрольно і самостійно лікуватися! Cедативні препарати можуть заспокоїти на якийсь час, але при цьому загальмовують реакції людини,

Для профілактики і лікування синдрому менеджера медики США виробили „правило чотирьох F: food – feet – fight – fuck”. Гадаю, що це досить оптимальний спосіб вирішення проблем такого характеру викликають сонливість. У такому стані неможливо адекватно сприймати дійсність, якісно виконувати службові обов’язки, приймати

робота • суспільство

важливі рішення і керувати автомобілем. Скористайтеся засобами, до складу яких входять рослинні екстракти, вітаміни та мінерали, необхідні для стабільної роботи нервової системи у будь-яких умовах. Вони здатні захистити від стресу, зміцнити нервову систему, поліпшити пам’ять і концентрацію уваги, повернути ясність мислення та відновити сили. Після їхнього прийому ви зможете впевнено керувати автомобілем, не побоюючись за швидкість своєї реакції, оскільки вони не викликають сонливості та звикання. Для правильного вибору лікарського засобу та корекції медикаментозної терапії не полінуйтеся звернутися за допомогою до лікаря. І на закінчення. Якщо остогидла робота – її можна, звичайно, змінити. Якщо ж змінювати роботу для вас занадто радикальний крок, спробуйте змінити себе. І все буде добре! Роман Роняк, лікар

Авторське право –

інтелектуальний продукт чи абстракція?

Олег Мицик – керуючий партнер адвокатського об’єднання «Мицик і Партнери» Сучасні умови ведення бізнесу характеризує жорстка конкуренція, якій притаманні безліч способів привернути увагу споживача до запропонованої продукції чи послуги. Особливо ця тенденція торкнулася розважальної сфери, діяльності закладів харчування, телебачення та радіомовлення. Бажання привернути увагу потенційного клієнта потребує створення відповідної атмосфери, що, своєю чергою, супроводжується використанням результатів творчої діяльності інших осіб. Найпоширенішим є використання у веденні бізнесу музичних творів, творів образотворчого мистецтва та аудіовізуальних творів, до яких зокрема належать кінострічки, мультфільми, телепередачі тощо. При цьому, не усі, хто використовує у своїй діяльності об’єкти авторських прав, розуміють, що створення, наприклад, музичних творів потребує відповідних технологій, ресурсів, зусиль, котрі є реальними та матеріально витратними. Відповідно, не тільки ресторан має право на отримання прибутку від клієнтів, які смачно повечеряли під приємну музику, а й автори музики, відеокліпів, чи мультфільмів, які доклали до цього не менше своїх зусиль. Українське законодавство передбачає дієвий механізм захисту авторських та суміжних

прав, який знайшов своє відображення, зокрема, у статті 47 Закону України «Про авторське право і суміжні права», де передбачено обов’язок сплачувати авторську винагороду (роялті*) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав. Попри досконалість законодавства у сфері захисту інтелектуальної власності, українці вперто не розуміють, що платити потрібно не тільки за проїзд у громадському транспорті чи пальне на заправці, а й за результати творчої діяльності, якими вони користуються. До речі, громадяни потроху зрозуміли, що у ціну пального закладено витрати на майбутній ремонт доріг, однак власник кафе не знає про те, що у ціну кави (в силу приписів законодавства) вже повинно бути закладено вартість музичного супроводу. До речі, отримавши роялті, правовласник (автор) повинен негайно сплатити податки, які надходитимуть саме у місцеві бюджети. До прикладу, надходження податків від отриманих роялті за використання творчості групи «Абба» у бюджет Швеції були свого часу більшими, ніж податки від діяльності концерну «Вольво». Український ринок послуг в цілому, і львівський ринок зокрема, має дві точки зору щодо сплати роялті: одні не знають, або ж роблять вигляд, що не знаються про це, інші ж знають, але відмовляються виконувати норми закону та сплачувати авторську винагороду. Для тих, хто поки не розуміє, достатньо сказати, що роялті можна ставити поряд з витратами на закупівлю напоїв, водопостачання, оренду приміщення, а, отже, у законний спосіб оптимізовувати податки. В той же час, за порушення майнових авторських прав передбачена як адміністративна відповідальність, так і кримінальна (аж до позбавлення волі). Зокрема, виявлення факту порушення майнових авторських прав відповідно до статті 52 Закону України «Про авторські та суміжні права» є самостійною підставою для звернення в порядку цивільного судочинства з вимогою про відшкодування моральної та матеріальної шко-

ди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, стягнення із порушника отриманого внаслідок допущеного порушення доход, виплату компенсації, розмір якої визначає суд, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат. Фіксацію порушення авторських прав проводять як (і не тільки!!!) органи внутрішніх справ за заявами осіб, інспектори з питань інтелектуальної власності, так і безпосередньо представники організації колективного управління (ОКУ), з котрими і укладають угоди про надання дозволу на використання об’єктів авторських та суміжних прав. А тому власник кафе, бару чи ресторану не повинен дивуватися, якщо група відвідувачів, отримавши чек за вечерю, запропонує розписатися ще й у акті про відповідне порушення. Механізм, до речі, простий, дієвий, а у Державному реєстрі судових рішень є тисячі прикладів стягнення з порушників десятків і навіть сотень тисяч гривень. В той же час, вартість сплати роялті встановлюють, виходячи із критеріїв, які визначають на договірній основі. На практиці це абсолютно адекватна сума. Підсумовуючи вищесказане, потрібно наголосити, що хто рухається в сторону цивілізованого світу, має зрозуміти, що рано чи пізно він повинен узаконити свої стосунки з власниками щодо сплати роялті. Є всі складові в системі, є умови її функціонування. Потрібно лише більше інформації, прозорості та контролю. З приводу консультації щодо захисту інтелектуальної власності звертайтеся до спеціалістів Адвокатського об’єднання «Мицик і Партнери» м. Львів, вул. К. Левицького 5/5 «а» тел.: (032) 243-39-42 www.mytcyk.com *Роялті (англ. royalties) – авторське право – платежі за користування, котрі «ліцензіат» (отримувач ліцензії, патенту) сплачує «ліцензіару» (продавцю ліцензії, патенту) за поточне користування активами, найчастіше правами інтелектуальної власності. Роялті, як правило, виплачуються у відсотках від суми валового або чистого продажу, отриманої від використання активу або як фіксована ціна за одиницю проданого товару.

консультація • суспільство

жінки про чоловіків

Ксенія Ліардо: “...Ідеальний чоловік – це той, хто насамперед дозволяє жінці бути собою...”

На питання, яким саме має бути ідеальний чоловік, можна відповідати годинами... В моєму розумінні ідеальний чоловік – це той, хто насамперед дозволяє жінці бути собою. Не важливо, чим вона при цьому займається. Якою б не була її професія, чоловік повинен дозволяти жінці почувати себе вільною у своєму виборі. Звичайно, сьогодні ми стали самостійнішими і часто досягаємо більшого за чоловіків, якщо говорити про сім’ю. Але головна помилка, якої припускаються сучасні жінки –- вони забувають, що вони жінки. І, захопившись кар’єрою, ігнорують свій головний обов’язок – бути дружиною, мамою та просто представницею слабкої статі. Чи маю я кумирів? Звичайно, є улюблені актори – Орландо Блум, Кристіан Бейл, Ченнінг Татум і найбільше моє захоплення Фредді Принц-молодший!!! Ці чоловіки – мій ідеал зовнішності. Якщо бути зовсім відвертою, судити можу тільки за ролями, які вони виконували: витримані, благородні, спокійні, ввічливі, трішки хулігани з гарним почуттям гумору та щирістю у ставленні до жінки.

гендер • суспільство

Я в душі романтик, а тому хочу від стосунків романтичності. Хоча в мене самої досить чоловічий характер, і по житті мені доводиться керувати, я все рівно вірю, що є такий мужчина, який зможе знайти серед усіх моїх якостей саме ніжні і жіночні. Вважаю, що чоловік повинен займатись своєю улюбленою справою. Не важливо, скільки грошей вона йому приносить, але мужчина повинен працювати постійно, щоб самому собі не набриднути і не наскучити. Чоловік має бути цікавим мені щодня, щоб, зустрівшись ввечері, ми могли поділитись одне з одним тим, як минув день, щоб я могла розповісти йому про свій, а він про свій, і була можливість одне одному дати пораду... А на вихідних разом відпочити так, як буде зручно і цікаво нам обом... В мене дуже мало вільного часу, а тому кожну вільну хвилину ми змогли б проводити з ним і моєю коханою донечкою Ліорою. А ще він має бути хорошим та люблячим батьком, тому що я планую народити ще як мінімум двох дітей, і Він має хотіти цього навіть більше за мене! От таке моє коротеньке бачення ідеального чоловіка... А на завершення скажу, що важливо покохати, адже якщо буде кохання – складатиметься все так, як ми самі собі напишемо. Я вірю, що кожному дається по вірі його, а тому найкраще в мене ще попереду!!!

karaokeclub888.com.ua

Любиш співати? пл. Данила Галицького, 1 (прим. Лялькового театру) 093 859-29-08 032 235-88-77

захоплення стор. 44-63 >

«Подарунок» для Костова

Снігопади снігопадами, жарти жартами, а футбольна весна приходить за розкладом, затвердженим федераціями. І в Україні теж вона уже йде повним ходом. Тому забуваємо про біатлони та інші ліричні відступи, про новини з трансферних ринків і пляжів, і можемо спокійно поговорити про Її Величність Гру Мільйонів.

Збірна: шанси знову є

Українським вболівальникам футболу уже не доводиться тішитися виступом своїх клубів у Лізі чемпіонів чи Лізі Європи. Там, звісно, феєрії: Мессі проти ПСЖ із соло арбітра, неймовірна Борусія та її камбек проти Малаги, Кріштіану Роналду, який «ховає» «Галатасарай»… Однак, ми чужі на цьому святі життя. Тепер вся увага – до внутрішнього чемпіонату і, звісно ж, до матчів збірної. А збірна – потішила, наскільки могла. У матчі проти збірної Польщі, звісно, було півгодини, протягом яких був переляк, що наша збірна досі грає в типовий «бий-біжи», причому «біжи» – в основному до власних воріт. Але жвавий старт, вдала контратака наприкінці тайму і надзвичайно впевнена гра у другій половині зустрічі показали, що ми, все ж,

сильніші за поляків. Та й узагалі, команда в нас є. Попри весь скептицизм щодо Михайла Фоменка, який давно нікого не тренував на високому рівні, головний тренер збірної показав, що клас не проп’єш. Усе ж, чи не останній з тих, кого можна назвати учнем Лобановського без жодної іронії. І гра відповідна. Замість натхненного сумбуру імені Блохіна – дуже раціональна гра з кількома добре продуманими і відточеними варіантами швидкого виходу в контратаки. Проти поляків – саме те, та й проти чорногорців з англійцями мало б спрацювати – якщо додати точності в останній момент і спокою в обороні. Ну і не варто забувати,

що Фоменко не міг розраховувати на Коноплянку, який обов’язково додасть варіантів і творчого начала в атаці української збірної. Інша річ, що Фоменко, як і багато його попередників, також не зміг навчити збірну спокійно, на класі обігравати слабкі, але добре організовані збірні на кшталт Молдови. Як наслідок, матч проти молдаван українці провели гірше, ніж проти поляків, і виграли дуже тяжко, на характері. Тішить хіба те, що з молдаванами ми більше грати не будемо. З Сан-Маріно, є сподівання, проблем не буде взагалі, а вже на англійців та поляків вдома таки налаштуємося як слід. Шанси є, треба просто згадати другий тайм проти поляків у Варшаві.

тенденції • захоплення

«Карпати» останнім часом рідко тішать приємними несподіванками. Та й сподіванками – також. Скажімо, чергові вилучення в стані львівського клубу під час матчу проти «Шахтаря» сюрпризом зовсім не назвеш. Більше нагадує якусь закономірність. Чи то в суддівському корпусі справа, чи в самому настрої гравців на грубість – не будемо стверджувати. Однак, факт у тому, що так само не стало несподіванкою те, що одним із вилучених став саме Даушвілі, у якого й так картка на картці, та й вигнали його з поля вже втретє за сезон. Як міг би сказати Михайло Кополовець в черговому інтерв’ю: «Каждої, каждої гри Даушвілі наривається на вилучення. Каждої, каждої гри…» Невеликий сюрприз – і поразка від донецького «Металурга». Сюрприз – розгромний рахунок 4:0 і безвольна гра львів’ян. Найбільшою несподіванкою вона стала, мабуть, для головного тренера «Карпат» Ніколая Костова, який свого часу тренував «металургів». Принциповий суперник, а результат – на табло. І якщо Даушвілі якось не шкода – ще Лобановський колись говорив, що у футбол грають не ногами, а головою (в сенсі, що на полі треба думати), то от за Костова – жаль. Усе-таки роботу тренера – і в плані тактики, і в плані перегляду новачків та молодих «карпатівців» – помітно. Такої ганьби він точно не заслуговує… Антін Бандера

Roborace – недитяче захоплення машинками З вигляду звичайні машинки «на пультах», а насправді – складні механізми, якими керує не людина з дистанційкою в руці, а «штучний інтелект». Змагання таких роботів відбулися вже в трьох містах Галичини: спочатку в Тернополі, наприкінці березня – у Львові, а на початку квітня – в Івано-Франківську. Перемогу здобула команда господарів змагань. Організатори кажуть, що ці змагання — дуже добра практика з набуття навичок програмування, робототехніки, виготовлення систем зі «штучним інтелектом». Українські студенти, за бажання, можуть отримати гарні теоретичні знання, а от практикуватися їм ніде. Для цього й започатковано Roborace-2013. П’ятий етап відкритого чемпіонату з перегонів роботів завершився перемогою франківчан – команди TopNode з вишу «Галицька академія». Команда також веде перед за загальною кількістю балів усіх попередніх етапів змагань. Їхній робот – повнопривідний і не має аналога на цьому чемпіонаті. Загалом у змаганнях в Івано-Франківську взяли участь 13 команд із Західної України. Крім господарів були ще гості зі Львова та Чернівців. Планували участь команди з Білорусі, але, як пояснили організатори, білоруси затрималися в дорозі. За результатами всіх етапів змагань буде визначено абсолютного переможця. Попередні етапи чемпіонату пройшли в Тернополі, у Коврові

(Росія), Чернівцях та Львові за правилами, дуже наближеними до «Формули-1». Єдина відмінність – машинами керує «штучний інтелект». Інші прийоми, як-от дистанційне керування, заборонені. Саме «штучний розум» розпізнає маршрут, обирає оптимальну швидкість і долає перешкоди на треку. Учасники кажуть, що найголовнішими для перемоги характеристиками є витривалий двигун, надійна система живлення і вдалий вибір методу розпізнавання перешкод та кордонів треку. Робот, який пройде за найкоротший період часу визначену кількість кіл, стає переможцем. Треки на всіх етапах змагань різні. Тож пристосувати машину до певної траєкторії руху неможливо. Готує ці змагання громадська організація «Асоціація робототехніки». Ліга молода, існує лише три роки, і створювали її саме під ідею проведення змагань з робототехніки. Це зараз головний напрямок її діяльності. Асоціація має кілька філій в Західній Україні (Чернівці, Львів, Тернопіль,

Івано-Франківськ). Нещодавно її представництво з’явилося в Києві. Як розповідає член «Асоціації робототехніки» Степан Мельничук, від 2011 року змагання вийшли на міжнародний рівень: «В нас є постійні команди з Білорусі, Росії, час від часу участь у змаганнях беруть команди з Польщі та Румунії. Пробуємо далі розширювати географію, адже у світі аналогів таких змагань немає. Є різні, але таких, коли змагання включають масові заїзди машин, немає. Один з вищих навчальних закладів з ПАР зацікавився нашим чемпіонатом. Нас попросили надати їм умови та правила. Тільки не знаю, наскільки реально туди з’їздити, чи щоб вони приїхали до нас. Можливо, з часом…». Восени Roborace відбувся в Росії (Красноярськ) в межах Сибірського роботехнічного фестивалю «Роботех». Такі змагання – це мотиватор для молодих людей застосовувати свої знання на практиці. «Справа не стільки в робототехніці. Коли ви відправляєте дитину в якусь спортивну школу – це ж не зна-

чить, що ви хочете зробити з неї олімпійського чемпіона. В інституті, коли дитина вчиться на технічних спеціальностях, одна справа сходити на олімпіаду, коли дають якісь абстрактні задачі, з якими, можливо, ніколи не стикнешся в життя, а інша – практичні завдання, які треба комплексно вирішити ось тут, на треку. Фактично ми проводимо одночасно олімпіаду з програмування, робототехніки, системотехніки та «штучного інтелекту», – пояснив Степан Мельничук. Цікаві змагання і програмерським компаніям. «Наші студенти, порівняно з іноземними, мають гарний рівень теоретичних і базових знань, можливо, навіть фундаментальних знань з вищої математики, у сфері алгоритмів та програмування, – говорить представник однієї з таких фірм Євген Вершинін. Але їм не вистачає практичних навичок. Практику їм доводиться проходити вже на робочому місці. А такі змагання надають дуже багато практичних навичок, які допоможуть конкурувати на найвищому рівні на міжнародному ринку». Хоч, як каже пан Вершинін, і в Україні замовлень вистачає. Є також державні замовлення. Але здебільшого це стосується програмування, а власне робототехніка розвивається меншою мірою. Попри те, пан Вершинін налаштований оптимістично: каже, що за декілька років в Україні буде шалений попит на розробників робототехніки, і тому така робота є дуже перспективною.

інтерв’ю • захоплення

Наталія Федоляк, zbruc.eu

В Україні настав сприятливий час для інвестицій у предмети мистецтва В гостях у Ольги Пальмгрен – художниці, засновниці “Арт галереї мадам Пальмгрен” модою. Купівля предметів мистецтва стоїть в одному ряду з дорогими машинами чи брендовим одягом. Ми працюємо в найдемократичнішому сегменті живопису – до $ 50 000, тобто наша діяльність розрахована на покупця із середнім доходом. Економічна нестабільність і побоювання нової хвилі кризи зробили привабливими для багатьох інвестиції в предмети мистецтва. Це хороший спосіб зберегти та примножити свої кошти в умовах сучасної України. Зараз саме той час, коли виникають унікальні можливості зібрати дуже гідну з художньої точки зору колекцію за цінами, про які ще 3-5 років тому можна було тільки мріяти. Тому, незважаючи на те, що зараз середній клас переживає далеко не кращі часи, розвиток цього сегмента ринку тільки зростатиме.

– Пані Ольго, як виникла ідея створення галереї? – Сама ідея визріла давно. Закінчивши школу мистецтв в Сієтлі (США) я вже знала, що буду мати власну арт-галерею. Проте для цього необхідно було дозріти морально, матеріально, набратись необхідного досвіду. Рік тому я зрозуміла, що ГОТОВА, тому вирішила відкрити свою галерею у мальовничому і привітному місті Львові. – Чи складно в наш час займатися такою справою, як арт-галерея? – Якщо ще 20 років тому колекціонування живопису вважали доступним лише людям з надприбутками, то сьогодні вже середній клас купує картини з недорогого сегменту. Артспоживання стає новою нормою, якщо хочете,

– Усе ж, мабуть, певні труднощі існують? – Основна складність у тому, що якщо в Європі та Америці арт-ринки формувалися століттями, то на сьогодні в Україні (як і в Росії), арт-ринок такий же молодий, як молоді й самі держави, тобто тільки починає формуватися. Немає не тільки відповідної правової бази, що регулює відносини між художником і галеристом, але навіть не сформовані чіткі правила просування художників та їхніх робіт. Сьогодні на Заході активно розвивається арт-туризм. Арт-ярмарки із закритих заходів перетворюються на об’єкти масового паломництва. На превеликий жаль, Україна поки не може стати повноцінним учасником цього процесу, зважаючи на складні митні процедури та високе мито на ввіз-вивіз предметів мистецтва. Ці фактори відлякують багато західних галерей від поїздок в Україну і роблять недозволеною розкішшю представлення українського мистецтва на ін-

інтерв’ю • захоплення

ших ринках. І це дуже сумно, оскільки саме українське образотворче мистецтво відіграє одну з найважливіших ролей у збереженні національної самобутності та подання на світовій арені сучасного українського суспільства, його духовних і естетичних цінностей. – Чи є щось, чим ви відрізняєтеся від більшості арт-галерей міста? – Від більшості галерей міста «Арт галерею мадам Пальмгрен» відрізняє насамперед колекція живопису, зібрана в наших стінах. Складається вона в основному з полотен художників, що творять у різних куточках України, Росії, Європи, Америки та охоплює період понад 30 років. Спочатку «Арт галерею мадам Пальмгрен» планували як якийсь творчий майданчик, де ми творитимемо для наших гостей і разом з ними. Враховуючи це, ми всіляко підтримуємо будь-який творчий порив наших клієнтів і докладаємо усіх зусиль для швидкої та повної реалізації. Якщо у нашого гостя з’явилося бажання написати картину, відреставрувати власними руками ікону або предмет інтер’єру, вдихнувши нове життя в сімейну реліквію, створити власноруч шедевр у техніках декорування, декупажу, батіку або будь-яка інша творча ідея, ми в зручний для клієнта час готові надати нашу майстерню, матеріали, наші час і руку допомоги професійного художника, що спеціалізується в цікавій клієнту області. – Чим зараз займаєтесь? Які плани на майбутнє? – Перший рік роботи галереї був наповнений заходами і приємними відкриттями, як для нас, так і, сподіваюсь, для наших відвідувачів. Нам, я вважаю, вдалося, не міняючи

своєї початкової концепції, тим не менше, постійно змінюватись, знайомлячись з вподобаннями і побажаннями наших клієнтів, ставати до них ближчими. Остаточно сформувалася професійна команда, що працює в «Арт галереї мадам Пальмгрен». Зараз ми із захопленням займаємось підготовкою проектів, запланованих на 2013 рік. Серед них – персональні та збірні виставки професійних художників, творчі вечори, благодійні заходи і багато іншого. Ми перебуваємо в безперервному пошуку та прагнемо постійно відкривати для наших клієнтів нові імена. Нам дуже приємно, що у 2012 році в нашій галереї пройшов ряд цікавих виставок художників, які вперше представили свої роботи у Львові. У 2013 році ми також плануємо продовжити спільну роботу з обміну колекціями з нашими партнерами – арт-галереями з інших міст. Це дозволяє нам, з одного боку, значно розширити свою аудиторію, а з іншого – частіше тішити клієнтів галереї новими експозиціями. Також ми продовжимо працювати з учнями на майстер-класах живопису. Ми пишаємося тим, що за рік нашої роботи не один десяток людей вперше взяли в руки пензель і з подивом відкрили в собі здібності до живопису. Більш того, у деяких з них в результаті занять вже став з’являтись свій стиль, так звана пластична мова. – А як Вам працюється з клієнтами, адже бувають різні прихильники мистецтва? – Нам нескладно працювати з нашими гостями. Мій багаторічний досвід клієнта га-

лерей у різних країнах дозволив організувати роботу в «Арт галереї мадам Пальмгрен» так, щоб придбання живопису приносило задоволення з першого погляду на картину і до того самого моменту, коли вона займе своє чільне місце в інтер’єрі покупця. Насправді, дуже важливо, щоб цей процес не захмарювали ніякі проблеми, пов’язані з підбором – доставкою – оплатою. Усі ці питання вміло вирішує наша професійна команда. Галерея здійснює пошук робіт за індивідуальними замовленнями, організовує «примірку» робіт в інтер’єрі клієнта, бере на себе оформлення дозволів на вивіз картин за межі України, надає необмежені можливості вибору варіантів оплати та багато іншого. З нашого досвіду, тільки придбана легко і з задоволенням картина зможе тішити довгі роки. Часто клієнти самі направляють діяльність галереї та підказують нові рішення. Наприклад, в якийсь момент нашим учням стало тісно в рамках окремих майстер-класів. Багато з тих, хто спробував себе в живописі, хочуть розвиватися і рости далі. Для них ми зараз створюємо формат арт-студії, де учні будуть отримувати знання за спеціально розробленою програмою, підібраною за індивідуальним порядком. Заплановані виїзди на пленери як для учнів, так і для охочих професійних художників. – Галерея – це більше мистецький проект чи все-таки комерційний? – У колекції нашої галереї є як комерційні, так і високопрофесійні художні роботи. Наша комерційна діяльність дозволяє нам регулярно

проводити благодійні заходи самим, і бути постійним учасником різних благодійних акцій, які влаштовують в місті. Тому складно дати однозначну відповідь. Єдине, про що можемо сказати впевнено, так це те, що на сьогодні в Україні приходити в галерейну справу з розрахунком на швидке отримання прибутку абсолютно безперспективно. Галерейний бізнес в нашій країні, як і раніше, тримається на фанатах своєї справи, він вимагає значних, а головне, довгострокових вкладень. Крім грошей також потрібно бути готовим інвестувати масу особистого часу – їздити на виставки, аукціони, відстежувати нові імена, спілкуватися з художниками та галеристами. І, звичайно ж, говорячи про успішність, ніхто не скасовував правила правильного місця й часу, яке у галерейному бізнесі актуальне, як ніде інде. Стосовно першого – розкішний старовинний Львів, на мій погляд, – найправильніше місце на світі, з часом – теж все гаразд, про це ми вже сказали. Таким чином, у стінах «Арт галереї мадам Пальмгрен» зібралися люди, яким у якийсь момент здалося, що займаючись цією справою, вони принесуть собі та суспільству набагато більше користі, ніж роблячи щось інше. А гроші... Як відомо, головне щодня займатися улюбленою справою, і гроші обов’язково прийдуть. Ми теж в це віримо.

Арт галерея мадам Пальмгрен м. Львів, вул. Фредра, 7 Тел.: +38 (032) 225 57 96 +38 (097) 363 99 97 info@palmgren-gallery.com www.palmgren-gallery.com

інтерв’ю • захоплення

Один проти десяти Як то кажуть: ламати – не будувати. А якщо за це ще й нічого окрім задоволення не буде, то чому б не спробувати зайнятися такою цікавою справою… як боулінг. Розгромити однією кулею купу кеглів – що ж може бути приємнішим для любителів активного і веселого відпочинку? Сьогодні боулінг займає впевнені позиції серед інших видів дозвілля. Завзяті гравці та професіонали стверджують, що погравши в боулінг один раз, знову захочете з тріском закотити кулею по кеглях.

відпочинок • захоплення

Америка – мати сучасного боулінгу

Так що ж таке боулінг?

Історія боулінгу налічує більше 7000 років, тому, гадаю, її не вдасться вписати у кілька абзаців. Розповім лише найцікавіші факти. У 30-ті роки ХХ століття археолог Фліндерс Петрі знайшов єгипетське поховання, датоване 5200 р. до н.е. Воно виявилося дитячою гробницею з предметами, які нагадали археологам приладдя для гри в боулінг. Наступні 5000 років історія цієї гри покрита мороком. Боулінг за час свого існування пережив чимало суперечливих етапів. У Німеччині гра довгий період була частиною релігійного обряду, а кеглі уособлювали язичницьких богів. Вважалося, чим більше кеглів зіб’є людина, тим чистішою стане її душа. Знає історія й такі періоди, коли боулінг прирівнювали до пороків та вважали азартною грою. А оскільки церква стверджувала, що азарт породжує бандитизм, гра була заборонена. Наприклад, в Англії другої половини XIV століття боулінгом дуже захоплювалися солдати, і король Едуард III помітив, що вони на неї витрачають більше часу, ніж на заняття стрільбою з лука. Щоб зберегти обороноздатність своєї армії, правитель змушений був ввести заборону на гру в кеглі. І лише наприкінці ХІХ століття боулінг став таким, яким ми його знаємо сьогодні. Правила сучасного боулінгу були розроблені в Шотландії в 1849 р. Але загальними та єдиними їх прийняли тільки 6 років опісля в Америці, де гра набула найбільшого поширення і зазнала серйозних змін. До речі, саме на цьому етапі було вирішено використовувати для гри звичні нам десять кеглів (раніше їх було лише дев’ять). США залишаються лідерами не лише за кількістю гравців, але і в розробці організаційно-технічних та комерційних проектів у цьому виді розваги і спорту.

Боулінг як спорт і спосіб активного відпочинку має чудову властивість об’єднувати людей. Головний плюс такого проведення часу полягає в тому, що він є азартною і дуже енергійною спортивною грою, і в той же час захоплюючою розвагою, прекрасним способом організації дозвілля в колі родини або друзів. Боулінг – гра майже без обмежень, долучитися до неї може будь-яка людина, незалежно від віку, статі та фізичної підготовки. Принцип гри у боулінг простий: збити всі кеглі на доріжці. Якщо гравець впорався з цим завданням, то результат буде називатися страйком, і фрейм закривають. Якщо певна кількість кеглів все ще стоїть після першого удару, то випадає друга куля. Якщо кеглі, що залишилися, збиті, то буде спеа, якщо одна кегля або більше стоять після другого удару, то результатом буде відкритий фрейм. У цьому випадку гравцю присуджують таку кількість очок, яка відповідає кількості кеглів, що впали.

Деталі, без яких гри не буде Попросивши будь-кого згадати атрибути, які потрібні для гри у боулінг, кожен без вагань назве кулі та кеглі. Звичайно – це ж суть самої гри. Обрати з існуючого різноманіття кулю для боулінгу відповідну саме вам, – досить складне завдання, особливо для початківця. Використовуючи кулю для боулінгу невідповідного типу і ваги, ви не досягнете хорошого та стабільного результату, а техніку кидка розвинути буде набагато складніше. Важкі кулі простіше контролювати в процесі виконання кидка. Вага кулі в ідеалі повинна складати приблизно 1/10 маси гравця. На кулі є номер, який відповідає вазі, але не у кілограмах, а у фунтах (1 фунт = 453г). Можна обрати кулі для боулінгу і за такою методикою: підніміть її перед собою на витягнутих руках. Якщо зможете утримувати кулю в такому положенні 5-10 секунд, то ця вага оптимальна для вас, і ви зможете досить успішно контролювати її в процесі гри.

відпочинок • захоплення

> Один проти десяти >

Поради початківцям – Ніколи не кидайте кулю, якщо на будь-якій доріжці стоїть людина. Це небезпечно, адже куля може відрикошетити і збити її. – Людям, у яких є проблеми зі спиною чи попереком, краще відмовитися від цього виду спорту. – Обирайте кулю так, щоб пальці легко входили в отвори, а долоня залишалася розправленою. Але куля не повинна вислизати або бути занадто важкою. – Стежте за апаратом, який виставляє кеглі. Кидати кулю можна тільки після закінчення його роботи. В іншому випадку, можна потрапити в загороджуючий щиток, заплатити штраф і зіпсувати враження від гри. Кеглі – ще одна невід’ємна частина атрибутів боулінгу. Саме на ці фігури спрямовані всі думки гравця в момент кидка. Немає нічого приємнішого, ніж побачити, як вони розлітаються від удару кулі. Вага, форма, матеріал, з якого вони зроблені, порядок розстановки – все це виявляється важливим при ударі кулі. І щоб не було розбіжностей, загальні вимоги до кегель, як і до іншого обладнання, були обговорені та офіційно затверджені. Сучасні 10 фігур, кожна зі своїм номером, мають висоту 15 дюймів і діаметр в найширшому місці близько 4,75 дюйма та внизу 2,75 дюйма. Важать вони від 3 фунтів 2 унцій до 3 фунтів 10 унцій. При цьому в кожному комплекті маса фігур не може відрізнятися від інших більш ніж на

4 унції, і їхні конструкція, форма, оздоблення, маркування повинні бути однаковими. При виготовленні кегель зазвичай використовують цільні шматки високоякісного важкого клена, який захищають пластиковим покриттям, або ж застосовують тільки синтетичні матеріали.

Екіпірування для гравців Підібрати одяг для боулінгу легко. Єдиний спеціальний атрибут – черевики (без них вас просто не пустять на доріжки). Все інше знайдеться в гардеробі. Зручні джинси чи шорти і бавовняна сорочка з коротким рукавом – оптимальний варіант для гри. Занадто облягаючий або мішкуватий одяг може заважати руху.

відпочинок • захоплення

> Один проти десяти Взуття для боулінгу можна розділити на 3 категорії: 1. Черевики, які можна отримати в боулінг-центрі, – rental shoes. Це універсальне взуття для нерегулярної гри. 2. «Перше» взуття. Необхідне, якщо грати у боулінг регулярно. Дуже схоже на кросівки, але зі спеціальною підошвою. Універсальне для всіх гравців. 3. Профі-взуття. Практично обов’язкове для тих, хто грає в спортивний боулінг. Забезпечує необхідне ковзання на потрібній нозі. Зручне і функціональне. На тренуванні або під час розминки перед змаганнями обов’язково потрібно випробувати та налаштувати ковзання черевика, перш ніж зробити перший кидок.

Існує безліч аксесуарів для боулінгу: рукавички, кульки для сушіння рук, чохли для черевиків, сумки для перенесення куль тощо. Все це максимально може захистити гравця під час гри і зробити її ще приємнішою. До прикладу, стрічка для пальців дозволяє захистити шкіру від порізів і мозолів та забути про зламані нігті. Щітка для взуття забезпечить чистоту підошов та відмінне ковзання. Кольорові кульки та мішечки для рук видалять надлишки вологи, а спеціальна присипка зробить ковзання ідеальним. Дар’я Бура

Коментар

Олексій Асаєвіч, боулер-тренер Насправді, при грі у боулінг потрібно враховувати багато деталей. Але найголовнішим є вибір кулі. Не можна грати тією кулею, яка просто подобається за кольором. В принципі, кулі за розміром усі однакові, але верхом різняться, тому потрібно правильно обрати для себе. Важливим є сам кидок кулі. Його треба робити правильно – для цього є спеціальний рух. Щоб досягнути результатів і отримувати задоволення від гри, найкраще придбати індивідуальну кулю. Її підбирають за вагою (для дітей, жінок, чоловіків різної вагової категорії). Окрім цього, в індивідуальній кулі спеціальний майстер свердлить отвори за розмірами долоні та пальців, вставляє у них фінгера і тампи для того, щоб добре фіксувалася рука і кидок був легким. Варто знати, що куля не вічна. Зазначу, що доріжку на боулінгу намазують олією для того, щоб куля ковзала і не протирала її. І чим більше впитається в кулю цієї олії, тим гірше вона «гратиме». Цю олію потрібно добувати з кулі, і роблять це за допомогою термообробки. Для того, щоб куля набирала олії менше, її потрібно періодично полірувати. Самому цього робити не можна. Полірування проводять спеціальним пристроєм. Окрім куль, важливим елементом для гри у боулінг є взуття. Воно повинно бути особливим, оскільки правильному кидку передує останній крок, який повинен бути ковзким. Взуття для боулінгу – це черевики зі спеціальною підошвою. На одному з них є наліпка, яка дозволяє правильно ковзати. Якщо вас цікавить боулінг, і ви хочете правильно грати в цю гру – найкраще звернутися до тренера, який покаже правильні рухи, допоможе обрати кулю, взуття і потрібні аксесуари.

відпочинок • захоплення

Який спорт обрати, коли тобі за…? Відомо, що фізична активність допомагає зберегти здоров’я, відмінну форму, гарну фігуру. Про це пишуть у газетах, книжках, розповідають по телебаченню та радіо. Але як правильно обрати такий вид спорту, який підходив би саме тобі, коли і часу обмаль, і роки вже не дозволяють «тягати залізо»?

Футбол Хлопці, яким за тридцять, часто обирають для себе футбол. Є у Львові достатньо спортмайданчиків і стадіонів, де вони збираються раз чи двічі на тиждень з друзями, колегами чи просто знайомими. Цей вид спорту дозволяє і форму підтримати, і відпочити від робочої метушні, і поспілкуватися з друзями на чоловічі теми. Та й підходить чоловікам будь-якого віку та рівня фізичної підготовки.

Єдиноборства Тим, в кого через складнощі на роботі часто виникає нервове напруження, варто задуматись про такий екстремальний варіант, як єдиноборства. Це може бути як і айкідо, яке не потребує великих фізичних зусиль, але дозволить направити енергію в правильне русло та розім’яти кістки, так і карате чи кікбоксинг, що вже є жорсткішими та травматичнішими видами спорту. В кожного чоловіка був підлітковий період, коли відчувалась потреба позбутись зайвого адреналіну. Тоді вони викидали його за допомогою вуличних бійок чи футбольного хуліганства. Але з роками ця потреба тільки зростає. Людина стає успішною і дорослою, але підсвідомість все одно бере своє. А позасвідомо кожен мужчина прагне бути чоловіком-воїном. В такому випадку єдиноборства підійдуть чи не найкраще.

спорт • захоплення

> Який спорт обрати, коли тобі за…?

Гіпертонікам Гіпертонікам не рекомендують займатися ігровими видами спорту, робити вправи з гантелями. Дуже корисні прогулянки босоніж по траві, танці, взимку – катання на ковзанах.

Якщо проблеми з суглобами Чоловікам, у яких є захворювання суглобів, шкідливо бігати, займатися ігровими видами спорту, виконувати вправи з гантелями. Краще плавати, робити піші прогулянки, можна займатися на велотренажері. Хворі на остеохондроз та інші захворювання хребта можуть плавати, тренуватися на перекладині, робити вправи на зміцнення м’язового корсета. Не слід стрибати, присідати.

На що звернути увагу Вартує звернути увагу так само і на зал для занять спортом, на тренерський склад, на загальну атмосферу під час занять. Важливо, щоб окрім фізичної розрядки, була також і моральна. Тренер першочергово має бути хорошим психологом і створювати таку атмосферу в групі, щоб опісля занять всі залишались з хорошими враженнями та настроєм. Не можна відмовлятися від тренувань і чоловікам, в яких вже виникали проблеми зі здоров’ям. Головне – правильно

вибрати вид спорту та стежити, щоб фізичні навантаження не були надмірними. При захворюваннях серцево-судинної системи корисно займатися йогою, можна відвідувати й тренажерний зал. Однак, якщо вам за сорок, краще займатися спортом у другій половині дня, бо вранці після сну кров стає в’язкішою, збільшується рівень адреналіну, що підвищує ризик серцевого нападу. Для того, щоб підтримувати фізичну форму, чоловікам достатньо займатись тричі на тиждень по півтори-дві години. А щоб бути фізично і морально здоровими, достатньо один раз на тиждень відвідати лазню, один раз пограти у футбол, один-два рази поплавати в басейні та двічі відвідати заняття з єдиноборств. Заняття спортом дасть можливість кожному чоловікові відчувати себе сильним, здоровим, залишатись у хорошому настрої та формі. Вартує також залучати до занять спортом і синів. У Львові в багатьох школах існують групи для дітей віком від 5-ти років. Саме заняття спортом допоможе виховати з хлопчиків справжніх майбутніх чоловіків, які завжди вмітимуть направляти енергію в правильне русло. Редакція журналу «ЕГОЇСТ» дякує за допомогу в підготовці статті професійному тренеру з кікбоксингу Юрію Кардашевському

спорт • захоплення

Впродовж року «Егоїст» розповідав про те, як можна підтримувати власну форму, займаючись фізичними вправами вдома, маючи, в основному, турнік, невелику штангу та комплект гантелей. Ми розглянули найефективніші базові вправи для розвитку усіх груп м’язів. Тренінг вдома – це вже добре, адже фізична активність додає тілу тонусу та життєвої сили. Але якщо з’явилося відчуття того, що займатися у своїх рідних чотирьох стінах стало нецікаво, а хочеться більше експериментувати із вправами та тягарями, то слід продовжувати свої тренування у призначених для цього місцях – тренажерних залах. Це усвідомлення настане рано чи пізно, адже домашнє обладнання стане залегким, бо внаслідок занять з’явиться більше сили і захочеться досягати ще нових результатів. А купувати собі додаткові тренажери невигідно: для них потрібно багато місця, та й коштують вони недешево. Тому спортзал – ідеальний варіант для тих, хто вирішив серйозно взятися за свою форму. Для того, щоб розібратися як обрати собі спортзал, якими мають бути перші тренування та коли з’являться перші помітні результати, ми розпитали у ексклюзивному інтерв’ю досвідченого фітнес-тренера Олега Кобилюха, який 30 років свого життя віддав цій справі.

спорт • захоплення

> тіло – як пластилін. поради фітнес-тренера > Розпочинати тренування можна у будь-якому віці – він не має жодного значення. Молодшим легше досягати помітних результатів тренувань, старшим – трішки важче, але все залежить від власної наполегливості.

Три правила вибору – Пане Олеже, скажіть, будь ласка, за яким принципом новачку варто вибирати свій перший тренажерний зал? – На жаль, наша спортивна інфраструктура є настільки бідною, що іноді вибирати просто немає з чого. Якщо в невеликих містечках тренажерні зали зовсім убогі, то у великих містах ситуація дещо краща. Загалом, чим більше місто, тим легше знайти для себе комфортний спортзал. У будь-якому випадку, при виборі місця для тренувань, на мою думку, є три важливі фактори. По-перше, це обладнання. Є різні спортзали: пауерліфтерські, важкоатлетичні, богатирські (стронгмен) та фітнес-зали. Останні – ідеальний варіант для новачків, адже, скажімо, у залі для пауерліфтерів дуже важке обладнання і «слабаків» там не буває. Але і звичайні тренажерні зали різняться між собою. Уявімо, що новачок не має досвіду тренувань, прийшов у зал, а там найлегші гантелі – 20 кг, і такої ж ваги найлегші диски для штанги. Зрозуміло, що такій людині там нічого робити. – А якими є другий і третій фактори? – По-друге, ціна місячного абонемента. На жаль, у багатьох тренажерних залах невиправдано високі ціни, які можуть бути не всім по кишені. Можна заплатити за абонемент 700 грн на місяць, а можна знайти простий зал за 150 грн, у якому є все, що потрібно. Зрештою, усе залежить від можливостей кожного. І дуже важливий третій момент – це час, який витрачають на добирання. Особисто я вважаю, що доїзд до залу має тривати не до-

вше 40 хвилин. Поясню чому. Яким би чудовим не був зал, добиратися кілька разів на тиждень з одного кінця міста в інший після роботи чи навчання – не вихід, бо просто увірветься терпець. Ідеальний варіант, коли місце тренувань пролягає по «маршруту дім-робота (навчальний заклад)». Тоді не виникатиме незручностей.

Постановка цілей незалежно від віку – А з якого віку можна розпочинати силові тренування? – Якщо ввечері зайти у будь-який спортзал, побачимо велику кількість старшокласників. Часто хлопців «тягне» до тренувань переважно у 16-17 років, щоб похизуватися перед ровесниками та добре виглядати. Це цілком нормальний вік для тренувань, хоча у 16 ставити якісь силові рекорди не варто. Розпочинати тренування можна у будь-якому віці – він не має жодного значення. Молодшим легше досягати помітних результатів тренувань, старшим – трішки важче, але все залежить від власної наполегливості. Дбати про себе і своє здоров’я ніколи не пізно. Потрібно розуміти, що пропри стереотипи, далеко не всі ходять у тренажерні зали за великими м’язами: чимало людей тренуються, щоб просто бути у тонусі. – Людині, яка вперше переступила поріг тренажерного залу, треба мати якусь фізичну підготовку? – Зовсім не обов’язково. В залі ж є все для того, щоб, не маючи жодного досвіду і досягнень, здобути їх. Щоправда, хороша фізична підготовка вітається у будь-якому спорті.

спорт • захоплення

> тіло – як пластилін. поради фітнес-тренера Кожен, хто планує розпочати тренування, повинен для себе поставити цілі та йти до них. Один хоче тренуватися, щоби схуднути, інший – навпаки, щоб набрати вагу і мати великі та красиві м’язи, ще хтось приходить, аби реабілітуватися після якихось травм. – Та все ж якісь навики треба мати новачкам? – Із впевненістю можу сказати, що 100% тих, хто вперше приходить у спортзали, неправильно виконують вправи, тобто із порушенням техніки, і за цим страшно спостерігати. Іноді такі вправи вигадують, що просто дивуєшся, як таке могло народитися в голові (сміється, – «Егоїст»). Добре, якщо є тренер, який покаже, що і як робити, гірше, коли такого немає. Тоді новачки можуть місяцями незрозуміло що і як тренувати, а потім нарікають, що у них немає результатів. Так було, є і буде, адже фізична культура – це ж ціла наука, і не всі розуміють її базових речей. Попри те, в Інтернеті є безліч навчальних відеороликів, які треба просто сісти і подивитися, адже людина повинна розуміти основи того, чим вирішила займатися.

Режим та тренінг – Пане Олеже, а скільки часу має тривати тренування? – Для новачка 40-60 хвилин. Досвідченіші можуть займатися і більше – до півтори години, але довше не варто. Головне, не відволікатися на базікання із колегами по спорту, а тренуватися. Тренажерний зал варто відвідувати три рази на тиждень, через день. Це тому, що для відновлення м’язів треба 48 годин. – А за яким принципом радите будувати свої перші тренування? – Не варто уявляти себе супергероєм і намагатися піднімати непосильні тягарі, щоб справити на себе враження. Це не місце, де треба

такі речі робити. У першу пору тренування мають чимось нагадувати звичайний фітнес: тренуватися слід із невеликою вагою, бо тілу треба дати час звикнути до регулярних навантажень. І лише згодом додавати вагу на тренажери. Також треба тренуватися за програмою: це послідовність вправ і кількість їх повторів під час одного тренування. Кожна група м’язів має мати день тренування: скажімо, груди та трицепс – одного дня, спинабіцепс – іншого, ноги та плечі – на кінець тижня. – Багато новачків бояться травмуватися під час тренувань. Це справді актуальна проблема? – Ризик травмуватися є завжди, під час виконання будь-яких фізичних вправ. Але, як правило, це стається виключно через порушення правильної техніки. Крім того, дуже багато людей у спортзалах не роблять розминки, з якої повинне починатися кожне тренування! Це основа! А приходять і відразу працюють з великою вагою. От тоді страждають не розігріті м’язи, зв’язки та хребці. Якщо людина грамотно підходить до справи, то ризик травм – мінімальний. – Наче все зрозуміло. Гадаю, в контексті сказаного вище буде доречним питання, коли можна спостерігати перші серйозні результати? Результати будуть залежати від того, чи людина повноцінно викладається на тренуванні, чи правильно і добре харчується та чи висипається. Це три чинники, від яких залежить результат. Якщо їх дотримуватися, то вже за 4-5 місяців можна буде побачити якісь перші наслідки тренувань. Маючи ціль схуднути чи накачати м’язи, треба розуміти, що ключову роль відіграє самодисципліна. Дотримання режиму дасть змогу кожному стати таким, яким він мріє, адже наше тіло – наче пластилін: ми можемо як зліпити шедевр, так і зіпсувати його. Розмовляв Антон Павленко

спорт • захоплення

Ч и т а й т е

н а с

т у т :

а також на www.issuu.com/egoist_magazine, www.store.obreey.com, www.presspoint.ua, www.journals.ua та www.ej.ua

за столом кіно • відпочинок • відпочинок

Німфи-2012: фаворити Карпат

2012 рік у плані нахлисту приніс чимало інформації для роздумів. Вечорами в компанії настільної лампи, станка з інструментами та ноутбука я пробував в’язати різні моделі мушок. Нарешті, після кількох десятків виїздів у гори, мені вдалося остаточно сформувати бойовий склад свого флай-бокса. Якщо раніше я приходив на берег річки, відкривав коробку і думав, що з неї дістати, то тепер такої проблеми нема. Достатньо знати, який колір та рівень води, на яку рибу збираюся полювати, і чи є поруч ями. У принципі, цього має вистачити.

рибалка • захоплення

> Німфи-2012: фаворити Карпат > Але не виключаю, що і цих тез бракувало б, якби, починаючи з цьогорічного літа, я не поїхав у Закарпаття і не побачив на власні очі можливості французького методу. На мій погляд, жоден інший відомий на сьогодні спосіб видурити рибу за допомогою німфи (чеський, новозеландський, довга німфа тощо), не дасть такої реальної можливості перевірити справжню ціну зв’язаної мушки. Справа в тому, що риба, особливо харіус, встигає непомітно для вас «скуштувати» обманку, але далеко не завжди цей момент вдається зафіксувати. Натомість французький метод за рахунок своєї делікатності дозволяє ідентифікувати майже усі спроби харіуса поласувати свіжою личинкою. Таким чином, у 2012 році мені вдалося відділити зерно від полови і зрозуміти, на які типи мушок риба буде ловитися, а які ігноруватиме… Як відомо, усі мушки ділять на чотири основні категорії – німфи, сухі, мокрі та стрімери. Чимало нахлистовиків вводять і п’яту категорію – емерджери (симбіоз сухої та мокрої), і з ними важко не погодитися. За винятком хіба стрімерів, з якими я все ще не потоваришував, з іншими типами мушок склалися куди кращі стосунки. У цьому та наступному номерах «Егоїста» поговоримо про основу рибного раціону – німф, які стали моїми фаворитами у 2012 році. Про три з них – прямо зараз.

1. Смачна «шоколадка» Найпоширеніші назви цієї німфи – закарпатська або шоколадна. Її українським «імпортером» є закарпатський нахлистовик Gavriil, а походження, скоріш за все, чеське. Парадоксально, але цю німфу роблять з тонкого гачка для сухих мушок, а також дабінгу для сухих мушок – суперфайн. Це потрібно для того, щоб німфа мала максимально тонке тіло. Ось що пише про неї сам автор: «Важливо, щоб матеріал для тіла був саме суперфайн Mahogany. Бувало, що інші мухи не працювали, а саме «шоколадка» йшла на ура! І при цьому регулярно. Для цих мух я, в основному, використовую тонкі безбороді гачки на 14-му і 16-му номерах». Інший закарпатський нахлистовик Varus розвиває цю тему: «В основному, використовуємо японські безбороді гачки Akita AK503BL (аналог Tiemco 103BL). Гачки призначені для сухих мушок і виготовлені з дуже тонкого дротика. Це дозволяє зв’язати делікатне тонке тіло. Основний робочий розмір для карпатських річок 14-й із 3-міліметровою головкою. Якщо 12-й номер, то головку, в основному, ставимо 3-3,5 мм».

Особливу увагу слід звернути на кольори вольфрамових головок. Найпоширенішими є золоті, срібні та мідні. Ось що каже Varus: «Потрібно мати всі ці три кольори, вони є основними. Іноді перевага риби змінюється протягом дня. Як на мене, універсальною є золота – вона всесезонна, срібна – на осінь, мідна – на літо (мідні бувають новими та блискучими, а бувають старими, які окислилися і потьмяніли. Так ось, це не заважає обом бути, за певних умов, ефективними в сірій воді), хоча часто бувають варіанти. Додатково в’яжу з рожевими головками – на випадок посірілої води чи різкого похолодання». Ще один нахлистовик із Закарпаття Шерлок звертає увагу і на те, що «шоколадки» з рожевими головками можуть прекрасно працювати у чистій, як сльоза, воді. У «шоколадки» є чимало модифікацій. Скажімо, можна її в’язати і в чорних тонах. Свого часу я робив «шоколадки» з тонких шовкових ниток виробництва Shakespeare. Особливо добре працювали німфи з коричневих та червоних ниток, а обмотку по тілу виконували тонкими дротиками. Такі німфи особливо полюбила наша форель. Ще слід звернути увагу на нитки. Можливо, тонкі нитки для початківців – не ідеальний варіант, але до цього потрібно прагнути. Безперечно, аби зв’язати максимально тонке тіло, слід використовувати найтоншу нитку. Взагалі, як вже згадувалось, «шоколадку» можна використовувати протягом всього року. Якщо на ріці є ями, доцільно спробувати їх «пробивати» німфами з набагато більшими вольфрамовими голівками. При цьому слід мати на увазі, що кожна проводка може бути для неї останньою: чим більший діаметр головки, тим більший ризик того, що муха зачепиться за каміння, відповідно, дістати її стане практично нереально. Але хто не ризикує, той не тримає в руках трофеїв. Також треба мати в коробці німфи різних розмірів. Справа в тому, що мушки, якими нахлистовики намагаються ошукати форель та харіуса, як правило, значно більші, ніж їхні живі аналоги. Буває, що риба просто не реагує на об’ємні приманки, тому слід запропонувати їй зовсім дрібні. Не варто хвилюватися за те, що риба не побачить такі мікроскопічні мушки – практика показує, що із зором у наших лососевих все в порядку. Нарешті ще один елемент «шоколадки», який не можна оминути, це її торакс. Як і з головками, варіантів може бути безліч. Знову ж таки, слід мати в коробці німфи з торак-

рибалка • захоплення

> Німфи-2012: фаворити Карпат >

сами як з натуральних, так і з синтетичних дабінгів. Якщо вода чиста – логічним буде використання тораксів «шоколадок» з темних натуральних матеріалів. Якщо річка каламутна, я використовую яскравіші елементи, наприклад, помаранчевий дабінг. Однак, переважно, «шоколадки» все ж більше підходять для чистих рік. Коли вода мутніє, є сенс спробувати інший тип мушок.

2. Карпатський фезентейл Фезентейл (Pheasant tail nymph) – мушка відома кожному нахлистовику. Але мені раніше ніяк не вдавалося вивести її на рівень лідерів у своїх флай-боксах. У класичному варіанті (хвіст, тіло, ніжки та спинка – з пера фазана, торакс – з пера павича) вона у мене не працювала. Тому довелося експериментувати і вигадувати модифікації фезентейла, пристосовувати його до карпатських рік. Кілька фото чужих флай-боксів, кілька варіантів вечірніх спроб, і нарешті результат – є прекрасний варіант фезентейла для каламутної води. За кілька останніх років я спробував визначити кольорову гаму, яку сприймає наша риба. З-поміж усієї палітри я зупинився на кількох – чорному, сірому, коричневому, оливковому, зеленому та помаранчевому. Іноді до них додаю рожевий і червоний, але далеко не завжди. Не раз бувало, що, прибувши в пункт призначення, я бачив перед собою річку не надто приємного кольору. На дзвінки до колег з одвічним питанням «Що робити?» чув жарти типу «Копай хробаків». Так було до того часу, поки я не звернув увагу на помаранчеві головки. Вони виявилися панацеєю від брудної води. Отже, для того, щоб зв’язати карпатського фезентейла, потрібні пера фазана (краще з хвоста), тоненький золотий чи мідний дротик, матеріал мікрофібра для створення хвос-

тика, яскравий синтетичний дабінг та вольфрамова головка пофарбована у помаранчевий колір. Від свого класичного родича карпатський фезентейл відрізняється відсутністю «спинки». Тобто борідки з пера фазана намотують від хвоста до голови, а яскравий дабінг, чорний, рожевий чи помаранчевий, намотують вже безпосередньо в останню чергу, займаючи лише шосту-сьому частину від всього тіла німфи. Щодо гачків, то я переважно користуюся джиговими від чеської фірми Hends. Саме для таких гачків і створені спеціальні вольфрамові головки з вирізом. Оригінальна конструкція таких гачків дозволяє ловити і в глибоких ямах без остраху втратити муху, оскільки жало направлене вгору. Треба зважити також на те, що помаранчеві головки не завжди залишаються помаранчевими. Після кількох виїздів у гори фарба, зважаючи на постійні удари об каміння, облущиться і ви отримаєте просто вольфрамову кульку не надто привабливого для риби кольору. Тому фезентайлами в різних варіаціях слід запастися. Так само доцільно побавитися з різними кольорами тораксів. Скажімо, пізньої осені хороші результати показують фезентейли з яскравозеленим тораксом.

3. Зелений бокоплав Одноосібний лідер 2012 року – муха, яка вразила мене до глибини душі. По правді, я готовий написати зеленому бокоплаву не одну оду. Він це заслужив, адже в його активі у цьому році кілька сотень харіусів точно назбирається. Не можна не погодитися з тими, хто каже, що все геніальне – просте. Кілька років тому, коли львівські нахлистовики полюбляли збиратися в підвальних залах місцевих ресторанів і за довгими столами ділилися своїм досвідом, мені, ще зовсім зеленому початківцю, показали одну мушку. Її автором

рибалка • захоплення

> Німфи-2012: фаворити Карпат

був Андрій Коваль – володар Кубка України 2012 року. Скажу відверто, на перший погляд, муха мене не вразила. У ній не було жодних «родзинок», ніякої складної техніки виконання, ніяких дефіцитних матеріалів. Муха була простою, як двері. Звісно, я її не викинув, але і не ловив на неї. Бокоплав кочував від одного флай-бокса до іншого, а на очі практично не потрапляв. Так було до липня. Перед черговою поїздкою в Карпати я прочитав на одному з форумів невеличкий звіт про успішну риболовлю на ріці в передгірних районах. Автору там вдалося упіймати і подуста, і рибця, і марену, і ще кілька риб, якими рідко можуть похизуватися нахлистовики. Ловив він, мовляв, на живих комах, тих, що знайшов під камінням. Звичайно, що це були так звані рачки, личинки одноденок. Назване автором місце пролягало якраз по нашому маршруту. Тому я скерував своїх товаришів, які складали мені компанію, зупинитися там же і спробувати зловити щось інше, окрім форелі та харіуса. Побачити лососевих за 30 кілометрів до гір я ніяк не сподівався. Був обід – туристи засмагали на камінні, купалися в чистій холодній воді. Я вдягнув спеціальні кросівки для літніх річок з міцними носками та чіпкою підошвою, легкі шорти, білу футболку і капелюха. Зупинився біля швидкого перекату, який закінчувався перед глибокою та великою ямою. Тоді я ще практично не ловив французьким способом, натомість використовував метод довгої німфи з пінопластовим індикатором. У таких умовах це було оптимальним рішенням. На місце кінцевої німфи, звичайно, прив’язав класичного фезентейла – найреалістичнішу імітацію личинок одноденок. А от яку мушку запропонувати рибі в якості підвісної, я не знав. І тут мій погляд зупинився на зеленому бокоплаві, який років зо три пролежав у флай-боксі без

роботи. «Даю тобі шанс», – сказав я і прив’язав німфу до повідка. Далі на мене чекали неймовірні пригоди. Трапилися одразу дві події, які змусили мене округлити очі. Вже на другій чи на третій проводці я відчув енергійну потяжку, підсік і витягнув… харіуса! Що він тут робив, я і гадки не мав, але найцікавішим було те, що рибина міцно тримала в губах саме зеленого бокоплава. Не інакше, як заблудився – подумав я і, випустивши рибу, продовжив прочісувати територію. За мить все повторилося – черговий харіус з бокоплавом у роті. За якихось 40 хвилин у мене в «заліку» було вже сім харіусів. Висновки напрошувалися самі собою. Перший: харіуси живуть не лише в горах, вони можуть запливати і на далекі відстані від них. Другий – зелений бокоплав скоро стане моєю улюбленою мухою. З того часу кінцеві німфи змінювалися, а підвісна ні – зелений бокоплав з найкращого боку показав себе на усіх річках, де мені доводилося ловити рибу. Для його виготовлення потрібно два види дабінгу та свинцевий дріт. Отже, спершу, для підвантаження, слід обмотати вигнутий гачок дротом, після цього намотують зелений дабінг у формі конуса – від тоншого до грубшого. Зупинитися слід приблизно там, де закінчується друга третина від усього тіла мушки. Третину, що залишилася до колечка гачка, треба обмотати натуральним помаранчевим дабінгом з білки, також конусом. Але цього разу вже навпаки – з грубшого до тоншого. Біля колечка робляться вузол. Таку мушку можна зробити за дві хвилини. Однак, зважаючи на те, що в Карпатах часто йдуть дощі, від чого ріки мутніють, замість натурального дабінгу я почав використовувати яскравий синтетичний. Від цього мушка тільки вигравала. Ростислав Ящишин Продовження – у наступному номері «Егоїста»

рибалка • захоплення

Новий Volvo V40 Cross Country – елітна безпека на дорозі від «Трістар Авто Еліт» Що потрібно, аби зробити презентацію авто? Сам автомобіль, частунок та напої для гостей, виступ музичного колективу...

Що потрібно, аби зробити презентацію вдалою? В принципі, те саме, проте ще треба вкласти у це все душу! Саме на такій імпрезі побував журнал «Егоїст» 5 квітня у автосалоні офіційного дилера Volvo «Трістар Авто Еліт», який презентував публіці найновішу розробку від Volvo Car Corporation – надсучасну модель з яскраво вираженими рисами позашляховика – кросовер V40 Cross Country. Звісно, винуватця свята вишуканій публіці показали не відразу: організатори берегли інтригу до останнього, проте це аж ніяк не було нудним чеканням, адже присутні на презентації шанувальники скандинавського дизайну та шведської якості з усіх боків відчували турботу, гостинність та дружню атмосферу. Розпочалося все частуванням відвідувачів вишуканими солодощами від майстра-шоколатьє партнерів заходу – готелю «Нобіліс». Цього дня все було особливим, навіть рецепція змінила

авто • захоплення

своє призначення: професіонали з барменського центру «Promix» перетворили її на бар, де серед інших пропонували гостям унікальний запатентований коктейль «Volvo». Мелодійних відтінків хорошому настрою присутніх додав виступ львівського гурту «West Music». А бармени-віртуози з «Promix» не лише пригощали напоями, але й влаштували феєричне шоу, фіналом якого стали оригінальні коктейлі. Перед тим, як показати гостям новинку, серед присутніх провели лотерею та вибрали власника цінного подарунка – призового сертифіката на відпочинок у готельно-оздоровчому комплексі «Жива вода». І от найголовніше: представлення новинки! Відбулося воно у формі неймовірного та справді унікального 3D Mappig Show. Це були не просто абстрактні світлові проекції на авто. За допомогою сучасних технологій було відтворено живу динамічну картинку автомобіля із передачею особливостей його конструкції та дизайну. Проте і це не все – організаторам вдалося не

лише показати зовнішні атрибути Volvo V40 Cross Country, але й повідомити про особливості конструкції новинки. І звісно ж, кожен охочий міг дослідити новий Volvo сам – оглянути усі атрибути дизайну, відчути комфорт зручного салону, перевірити місткість багажника та багато іншого. Абсолютно нову модель V40 Cross Country створено у кращих традиціях Volvo – легендарного шведського бренду, який упродовж вже майже століття символізує безпеку та якість, надійність та довговічність. Передбачаючи очікування своїх прихильників та відповідаючи вимогам сучасного стрімкого ритму життя, автомобіль отримав динамічну зовнішність,

відповідні швидкісні можливості та особливості, притаманні позашляховикам. Спортивний дизайн свідчить про динамічний настрій авто, реалізовані в ньому інноваційні технології дозволяють не лише краще керувати ним, а й насолоджуватись безпечною їздою незалежно від якості дорожнього покриття та за будь-яких погодних умов. До слова, новий кросовер Volvo V40 Cross Country доступний для замовлення у двох версіях двигуна – бензиновій та дизельній. Така подія запам’ятається гостям надовго, а для того, щоб кожен при-

сутн і й забрав трішки невимушеної та дружньої атмосфери зі собою, у автосалоні усі могли скористатися послугою миттєвого фото та отримати на згадку власну фотографію у подарунковій брендованій фоторамці. Таким чином V40 Cross Country гарантує своєму власнику отримання відчуття пригоди та комфорту в повсякденному житті! А для того, щоб відчути, що новинка від Volvo – це ваш автомобіль, варто просто записатися на тест-драйв у автосалоні офіційного дилера Volvo «Трістар Авто Еліт». Трістар Авто Еліт м. Львів, вул. Липинського, 60 (032) 236 15 55 (067) 3 100 500

авто • захоплення

відпочинок стор. 64-67 >

В останній вагон потяга Хоча ні, тоді вже на «останній» рейс. На Гоа! Гоа – скільки романтики та екзотики у цій назві. От прочитаєш її чи почуєш і одразу уявляєш бунгало на березі океану, біленький пісочок, блакитно-прозору воду і себе у всій цій красі... Теж таке уявили? Розслабтеся! Так виглядають Мальдіви. Гоа – це щось зовсім інше. Це переважно шум, гам, хвилі, рятувальники, які не дозволяють заходити у воду глибше, ніж до пояса. Також це корови, цікавські індійці, незліченна кількість пляжних кафе (шеків) і продавців, які ходять вздовж пляжу та не дають вам спокою бажанням продати фрукти, барабани, намисто, парео, сувеніри та ще багато-багато всього-всього. А ще Гоа – це зовсім не райське місце. Ті, хто переконують вас у протилежному, або ніколи райських курортів

не бачили, або настільки невибагливі, що де пальма – там і рай. Екзотичне – безперечно. Але про все за порядком. Найменший у Індії штат Гоа – найбільш популярне місце відпочинку серед індійців. Великим попитом користуються пляжі курорту і серед європейців, особливо британців. Вони узагалі дуже люблять усі свої колишні колонії. Проте обирають місцеві пляжі не завдяки екзотиці, а через дешевизну. І їдуть сюди не на тиждень-два. Навіть не на три. Більшість з них проводить тут по кілька місяців. Окремі затяті відпочивальники – навіть по півроку. Подумайте самі: найбільше коштує переліт. Це разова витрата, решта – дешевше, ніж будь-де в Європі чи навіть Україні. А довкола – сонце, море, пальми! Але, обираючи цей курорт для відпустки, будьте готовими до «єднання з культурою». Це не мальдівські тихі острови і не єгипетські «резервації» для туристів. Тут місцеве населен-

тенденції • відпочинок

> тенденції >

ня цікавське, готелів «на першій лінії» немає (дивна річ, усі вони, навіть найкращі, розташовані не біля моря, а посеред населених пунктів), тому добиратися так чи інакше, але до пляжу треба. Також не омине вас сміття на узбіччі, корови на прогулянці, місцеві відпочивальники на пляжі. Гоа – дуже європеїзований курорт. Тут багато років панували європейці, тому древньою індійською культурою в штаті познайомитися важко. А з іншого боку, попри те, що усі вивіски тут англо- або двомовні, кожен житель штату знає англійську, та усі вони дивляться в напрямку Європи, Гоа залишається частиною Індії. Він дуже добре підходить для легкого знайомства з країною без культурних надмірностей. Але не уявляйте собі Едему – є велика імовірність розчаруватися. Це живий курорт з постійним рухом, з масою приїжджих індійців, які неодмінно питатимуть, звідки ви,

хотітимуть з вами сфотографуватися. Це корови (класні, чисті, прикольні корови), які ходять усюди, де їм заманеться. Також Гоа – це пальми, кокоси, пляжні вечірки. Але недоторканих пляжів тут мало – на більшості з них розташована купа згадуваних вже шеків, де можна безкоштовно користуватися лежаком та парасолькою, якщо ви у них щось замовите. Курортів на Гоа кілька. Якщо вас більше цікавить мир і спокій, тоді краще підходять села Південного Гоа (нижче столиці штату міста Панаджі). А якщо хочете вечірок – північна половина штату чекає на вас. Головне зараз – не зволікати. Про «останній» рейс ми згадали власне тому, що ще кілька тижнів і на Гоа почнеться сезон дощів. Туди в цей час їхати не варто. А зараз – хороша погода і непогані ціни на тури!

тенденції • відпочинок

> тенденції > Несезону не буває Якщо ви любитель поїхати на море експромтом вже і зараз, тоді Канари – ідеальний для цього варіант. Сезону/ несезону/міжсезоння тут просто немає. Недарма їх називають місцем вічної весни: їхати сюди можна будь-коли. Канари – це вулканічні острови у Атлантичному океані поблизу північно-західного узбережжя Африки, які, тим не менше, є цілком європейським курортом, адже належать вони до Іспанії. А для в’їзду потрібна, відповідно, Шенгенська віза. Тури на Канари у нас не дуже популярні та у пропозиціях туристичних фірм їх небагато. Пов’язано це першочергово з відсутністю хорошого сполучення. Тому, відповідно, і ціни на тури вищі, ніж мали б бути насправді. Проте якщо взятися за організацію такого відпочинку самотужки, то вийде прекрасна цікава відпустка за зовсім невеликі гроші. Наприклад, можна летіли зі Львова до Мілана чи з Києва до Барселони та витратити 1 день на прогулянку містом, де здійснюєте «стикування», а потім вже – море і пісок!

Чорний пісок. Це у випадку, якщо для відпочинку ви оберете острів Тенеріфе. Він, мабуть, найособливіший з усіх і найбільш популярний: тут є вулкан Тейде, джунглі та всі атрибути екзотики. Власне Тенеріфе цікавий тим, що тут поєднані кілька кліматичних поясів, тому на острові можна знайти і джунглі, і посушливу пустелю, і гори зі скелями. Ну а щодо екзотичного кольору піску на пляжах, який тут можна побачити, то це ніщо інше як подрібнена вулканічна лава. Унікальність Канарів полягає в тому, що це єдиний європейський пляжний курорт, який можна відвідати з метою засмагання і купання взимку чи на початку весни. Також про Канари варто пам’ятати, якщо ви зібралися на відпочинок в час міжсезоння, коли у Азії починається сезон дощів, а на європейських курортах захолодно. До складу Канарів входять сім островів, кожен з яких прекрасно підходить для активного чоловічого відпочинку – вилазок в гори, риболовлі в океані, водних видів спорту.

тенденції • відпочинок

> тенденції

Відкриваємо сезон Якщо з відпусткою не поспішаєте і плануєте її на кінець місяця, то можна їхати відкривати пляжний сезон в Тунісі. Якщо залізете в Інтернет і вирішите почитати що й до чого там в цей період, то відгуки будуть неоднозначними: одні кажуть, що ще зарано в Туніс збиратися, інші – що погода хороша і тепла. Ми ж стверджуватимемо одне: шаленої спеки в цей період точно не дочекаєтеся. А решта – цілком добре. Отож, Туніс, окрім пляжів на узбережжі Атлантичного океану, приваблює туристів історією, яка сягає 200 тис. років до н. е. Саме такого часу перші стоянки первісних людей були знайдені на території країни. Хто тут відтоді тільки не жив: фінікійці, римляни, іспанці, турки, французи. І кожен з народів залишав щось своє. Найвідомішим місцем «паломництва» є, звісно, руїни Карфагена – столиці однойменної могутньої колись держави, яка свого часу підкорила собі Південну Іспанію, Північну Африку, острови Сицилію, Сардинію, Корсику. Сьогодні це лише залишки та

руїни колишньої могутності, проте, якщо цікавитеся історією, то знайдете для себе багато захоплюючого. Також туристи часто відвідують інші давні міста – Дуггу, Сбітлу, Бела Ріджу, Шемту, Сіді-бу-Саїд. Кожне з них особливе посвоєму і дає можливість все краще і краще відкрити для себе місцеву культуру. Найпопулярніша ж туніська екскурсія – це мандрівка в Сахару. Триває вона зазвичай 2 дні та дає можливість вповні відчути, що таке пустеля. Побачити світанок та захід сонця в Сахарі, спробувати усвідомити, наскільки величезна та могутня, і, здається, навіть безкрайня ця пустеля. Для кращого поринання в екзотику вас одягнуть в традиційний бедуїнський одяг, посадять на верблюда та розкажуть все про те, як колись жилося людям у безкраїй Сахарі. Також надзвичайно популярна у Тунісі таласотерапія – процедури догляду за тілом з використанням підігрітої морської води, водоростей і морської грязі в поєднанні з морським кліматом. Це точно до вподоби буде вашій коханій... Остап Процик

тенденції • відпочинок

Манхеттен за $24

> Манхеттен за $24 > Існує думка, що Нью-Йорк – єдине місто на Землі, яке наживо виглядає краще, ніж на поштівках чи постерах. Із цим важко не погодитися. Але коли кажуть «місто», мають на увазі зовсім не його в цілому. Більшість людей, коли говорить про Нью-Йорк, уявляє лише конкретну неповторну його частину, його серце – острів Манхеттен. Важко повірити, що острів площею майже у пів-Львова, одне з найвідоміших місць на планеті, частину Нью-Йорка, річний бюджет якої дорівнює річному бюджету України, колись придбали (тобто виміняли) всього за $24. Саме так, 1626 року голландські моряки на чолі з Петером Мінейтом обміняли Манхеттен на скляне намисто та кульки, сумарна вартість яких склала згадувані вже 24 долари. От і ми вирішили, не проводячи індексацій, перерахунків та нічого подібного, озброїтися двадцятьма чотирма доларами та вирушити на прогулянку найбільш знаною та відомою частиною Міста великого яблука. На що з користю турист може витратити таку суму – читайте далі.

Варіант 1. The Building The Empire State Building – це ньюйоркський хмарочос «намбер ван». Навіть незважаючи на те, що вже протягом року в місті стоїть нова найвища будівля, – One World Trade Center – Емпайр-Стейт-Білдінг є і ще довго буде одним з головних символів власне Манхеттена. Щороку його відвідує понад 2 млн осіб! Уявіть тільки: це ніби населення всієї Львівської області протягом року піднялося на вершину символа Манхеттена! І вартує це щастя всього $24. Висота його складає 448,7 м, і з часу спорудження (у 1931) протягом 40 років (поки не відкрили першої вежі Всесвітнього Торгового Центру) хмарочос був найвищою спорудою планети! Ну хіба ж таке можна проґавити? А світову славу будинку приніс Кінг-Конг, адже саме на його вершину він виліз у одній з фінальних сцен фільму. The Building має 2 оглядові майданчики (на 86-му та 102-му поверхах), але ми підемо лише на нижній, адже на верхній вхід ще дорожчий і складає разом $ 42.

Радимо організувати візит так, щоб потрапити туди ще вдень, а вертатися вже після заходу сонця, аби оглянути околиці у різний час доби (у погожі дні до огляду доступне все в радіусі 50 миль).

Варіант 2. Збірний Цей різновид проведення часу об’єднує більше опцій, відповідно, потребує більше витраченого часу на його реалізацію. А все завдяки невеликим хитрощам. Отож, почнемо з музеїв. Найкрутіших у місті (на острові) два – Метрополітен-музей (Metropolitan Museum of Art) та Природничий музей (American Museum of Natural History). Якщо про перший ви знаєте з минулого номера «Егоїста», пригадайте, ми писали про неоціненні збірки з усіх кінців світу. То другий відомим широчезному загалу став після фільму «Ніч у музеї», дія якого відбувається саме тут. Музей славний такими експонатами, як скелети та яйця динозаврів, найбільший з коли-небудь знайдених метеоритів, сапфір «Зірка Індії» вагою 563 карати.

екскурсія • відпочинок

> Манхеттен за $24 >

Ну а хитрість полягає в тому, що офіційно, купуючи квитки, за кожен з них треба заплатити приблизно $20, проте в обох музеях існує опція добровільної пожертви: ви даєте стільки, скільки вважаєте за потрібним. Ми ж дамо хоч по $1 за кожен (менше просто совість не дозволяє). Лишається $22. Ідемо витрачати і їх. За $2 купимо хотдог (національна страва, все ж таки). Тільки не дивуйтеся, якщо нічого окрім булки, сосиски та гірчиці не отримаєте – більше інгредієнтів тут не передбачено. Якщо дуже вже бажаєте, то можуть дати вам трохи підсмаженої цибульки. Це нас в Україні розбестили морквою/капустою/кукурудзою/ майонезом та всім іншим.

Ну і надивившись трохи на образотворче мистецтво та перекусивши, пропонуємо піти на мюзикл на Бродвеї. Без цього так само Нью-Йорк не Нью-Йорк, а Менхеттен не Манхеттен. Вибір шоу тут величезний. І ціни, прямо скажемо, в бюджет не вписуються. Хороші місця на будь-яку з вистав менш ніж за $170 не купиш. Проте! Знову ж таки. Якщо ви не шалений фанат мюзиклів, але подивитися, як воно виглядає вживу, не проти, то можна у день вистави прийти в касу і купити rush ticket – квиток із суперзнижкою або ж стоячі місця. Ну а що тут такого: уявлення скласти, не витрачаючи зайвих $150 – хороша нагода! Це ми до того, що ціни власне стартують з $20. Головне – прийти у касу вчасно, тобто за кілька хвилин до її відкриття.

екскурсія • відпочинок

> Манхеттен за $24 > Варіант 3. The Lady Здогадалися? Саме так, коротко, але з любов’ю та повагою американський народ називає свій символ нації – Статую Свободи. Кожен, будучи в Нью-Йорку, вважає своїм святим обов’язком відвідати цей 93-метровий монумент. Тим більше, що поїздка на Ліберті-айленд коштує зовсім небагато. Так, розташована вона не на Манхеттені, проте саме звідси відчалює більшість кораблів до Статуї, а також з води з цього боку відкривається напевно найгарніший вид на острів. У кращі часи (поки над містом не наругалася інша північноамериканська «леді» – ураган Сенді) паром за $7 та годину часу доправив би вас до підніжжя пам’ятника. Проте

зараз це неможливо: тільки острову Свободи стихія завдала збитків приблизно на $30 млн. Тому близький доступ до найвідомішої американки (французького походження) закритий на невизначений термін. Може це й на краще, адже, як бачимо на фото, наразі поблизу монументу краси і комфорту мало. Але саме за $24 можна замовити екскурсію на кораблі, який у супроводі аудіогіда довезе вас якомога ближче до острова, прокатає вас довкола нього, щоб ви могли оглянути величний подарунок Франції з усіх боків. Триває екскурсія годину. Паром вирушає щопівгодини з World Trade Center Terminal, який розташований у Нижньому Манхеттені.

екскурсія • відпочинок

> Манхеттен за $24 >

Бонус Звісно, не за все навіть у найдорожчому районі такого дорогого міста як Нью-Йорк треба платити. Є купа безкоштовних і мегапопулярних визначних місць на Манхеттені, не відвідавши які не можна з впевненістю казати, що ви відкрили для себе острів чи місто в цілому. Отож, все тут теж за порядком: 1. Times Square – тут слів недостатньо. Цю головну площу країни просто треба бачити. Не на екрані телевізора, не на моніторі комп’ютера, не на поштівках чи у буклетах. Так, на них зображено все те саме – ті ж будинки, той же асфальт, ті ж мільйони кольорових вогнів, ту ж незліченну кількість рекламних повідомлень, які майорять усюди! По суті, якщо описувати зовсім-зовсім цинічно та відстороне-

но, то Times square – це просто вщерть забита рекламою площа. Але ж яка тут атмосфера!!! Вас точно охопить відчуття дежавю, ви вже ніби тут були. Були, дивлячись черговий фільм про Нью-Йорк, але тепер все насправді. До слова, вперше на Times square радимо приходити ввечері. 2. Central Park. Тут ви вже теж бували. Згадайте: у нижній його частині, де багато велетенських кам’яних брил (які лишилися після відходу льодовика багато тисяч років тому) та взимку працює велетенська ковзанка, ви тікали з Кевіном із «Сам удома-2» від грабіжників. А ближче до верху ви бували не раз на пікніках разом з іншими героями фільмів. Пригадуєте, картата скатертина, кошик, вино, зелененька трава, фрізбі, а довкола – вершечки хмарочосів.? Так, це ті місця парку, які показують найчастіше.

екскурсія • відпочинок

> Манхеттен за $24

3. Brooklyn Bridge – найвідоміший міст Нью-Йорка. Збудований ще в 1869-1873 рр. він був направду унікальною спорудою того часу. Інженери проекту – батько і син Реслінги – стали піонерами у використанні залізного тросу, який втримує дорожнє полотно. Характерне сплетіння цих канатів у формі павутини надає неповторності підвісному мосту та робить його однією з найбільш впізнаваних пам’яток архітектури міста. До речі, міст відіграв ще й велику історичну роль, адже сприяв свого часу приєднанню міста Брукліна до Нью-Йорка. 4. South Street Seaport – ще одне цікаве та популярне місце як серед жителів міста, так і серед туристів. Між іншим, знаходиться він поряд з Бруклінським мостом, тому далеко йти не доведеться. Отож, це відновлене та відрес-

тавроване місце, де у ХІХ ст. був Нью-Йоркський морський порт. Територія, яка донедавна була нетрями, сьогодні – розважально-торговий центр та історична пам’ятка. А ще тут працює знаменитий оптовий Фултонський рибний ринок (Fulton Fish Market), і неподалік можна скуштувати вишуканих рибних страв у одному з численних ресторанчиків. Манхеттен – дивовижне місце, де є все: офіси величезних фінансових корпорацій, всесвітньо відомі пам’ятки архітектури, дешевий і неповторний China Town, район з неперевершеними італійськими ресторанами Little Italy, навіть українська дільниця. Вам залишається лише це все для себе відкрити! Остап Процик

екскурсія • відпочинок

дрібниці життя стор. 74-83 >

Зарядка взасос

http://www.quirky.com/products/137

Крутою мобілкою зараз мало кого здивуєш – навіть найвідлюдькуватіші гуцульські вівчарі інколи мають смартфони, а Vertu сприймається нині як позолочений пейджер – «красіво», але архаїчно. Так що час хизування мобілками пройшов, тому настав час хизування зарядками! Заряджувалка для мобілок від компанії Quirky може не лише викликати захват у людей, які її не мають, але й замінити порожнє місце на лобовому склі, де ще кілька десятиліть тому красувався блокнот на присосці. Фактично, Quirky Ray і є такою присоскою, яку кріплять до вікна, і

живить вона підімкнений до неї пристрій за допомогою сонячного проміння. Слід зауважити, що лише лобовими вікнами автівок зона дії зарядки не обмежена. Її можна причепити на будь-яку прозору поверхню (виробники говорять навіть про ілюмінатор літака, але самі розумієте – «не поймуть»), ба більше, можна навіть керувати кутом її нахилу, аби впіймати найбільшу кількість сонячних променів. З іншого боку присоски – USB-порт, до якого можна підімкнути все, що завгодно. Доцільність такого девайсу доволі дискусійна, адже, зважаючи на невелику площу поверхні присоски, віконний захист від ультрафіолету, ін-

тенденції • дрібниці життя

тенсивність сонячного світла у наших краях та наявність звичайного прикурювача, що є практично в кожному транспортному засобі (і який може запросто дати прикурити мобільному телефону), пристрій Quirky Ray знадобиться хіба у вкрай екстремальному випадку, і користі з нього, вочевидь, дуже не багато. Виробники, своєю чергою, не такі вже й дурні, як ми про них думаємо, тому кажуть: заряджати мобільні девайси за допомогою їхнього присосного пристрою справді немає сенсу. А от підзаряджати – те, що треба. Ну і не забуваймо про ефект, який справлятиме присоска на оточуючих, всього за без одного цента $40.

> тенденції > Е-паперовий годинник

http://getpebble.com/

Наступна штука, яку ми хочемо вам показати, не засмоктує в смартфон енергії, а навпаки, висмоктує через «блютуз» все те, що вам потрібно, без набридлого виймання широкодіагонального пристрою з задньої кишені споднів. Після того, як комерсанти спільно з науковцями та виробниками перетворили звичайні телефони на чортзна-що, вони взялися за годинники. Он навіть Apple після смерті Стіва Джобса пустилось берегів і вже оголосило про розробку годинникофона. Навіть попри те, що особливого успіху в запиханні у наручний

годинник всього на світі досягли китайці: їхні онлайн-крамниці переповнені «вочфонами» різного ступеня потворності, ваги й дешевизни. Однак, цей пристрій – не з тієї когорти та справді може стати потрібним доповненням до звичних повсякденних аксесуарів. Pebble – це стильний годинник, створений з використанням технології електронних чорнил, який, отже, не «сліпне» на сонці та працює в рази довше, аніж його звичні LCD-побратими. Попри здатність змінювати вигляд циферблата як і коли заманеться власникові, він легко під’єднується до смартфонів і переймає на себе більшість важливих функцій. Автори Pebble стверджують, що

кількість додатків, які можна буде встановлювати на нього, зростатиме. Та вже зараз годинник, окрім, власне, хронографування та будіння в потрібний момент, вміє сигналізувати вібрацією про вхідний дзвінок, керувати музикою, що транслюється зі смартфона, показувати отримані електронні листи та повідомлення, за допомогою GPS повідомляти про місце перебування, швидкість і час руху, що буде корисним для велосипедистів чи бігунів. Навіть є якась приблуда для гольфістів! Отож, годинник Pebble дарує телефонам можливість повернутись до своєї звичної функції – телефонування. Все решта за якихось $150 він візьме на себе.

тенденції • дрібниці життя

> тенденції Музично-телефонічний жетон

http://jabra.ua/ua/products/music/jabra-street2.html

Якщо ж переносити геть усе зі смартфона у зовнішній пристрій вам не потрібно, а хочете лише зробити так, аби музикою можна було керувати, не виймаючи телефон, на допомогу прийде «жетон» від компанії Jabra. Можна сказати, що це – звичайна гарнітура у специфічному корпусі, однак щодо його звичайності можна посперечатись. Принаймні, у цьому переконує виробник. За 449 грн ви отримуєте нашийний металевий жетон зі звичним набором «плеєрних» кнопок, а також кнопкою виклику. З’єднавши жетон зі смартфоном через Вluetooth, і встромивши у Jabra STREET2 навушники, можна користуватись ним як звичайним плеєром і забути про смартфон у кишені: заряду жетона вистачить на 7 годин прослуховування музики. Девайс обладнаний функцією об’ємного звучання VirtualSurroundSound та підсилення низьких частот PowerBass (AM3D). Коли ж вам хтось телефонуватиме, жетон про це повідомить звичним телефонічним дриньканням, і перетвориться на гарнітуру, аби після розмови знову повернутись в режим прослуховування музики: у корпусі «жетона» вмонтований якісний мікрофон, який вловлюватиме ваш голос на відстані, без наближення Jabra STREET2 до уст. «Не потрібно виставляти телефон напоказ – просто тримайте його в кишені!», – кажуть виробники. З іншого боку, телефони за $900 купують не для того, аби тримати їх подалі від очей, хоча бувають такі очі, від яких справді варто телефон заховати. Зрештою, одним лише смартфоном Jabra STREET2 не обмежується. Його можна підімкнути і до ноутбука, і до звичайного плеєра. У будь-якому разі, це зручніше, аніж обмотуватись шнурком, що веде з кишень до вух.

Керуй своєю батарейкою!

http://www.tetherboard.com/

Гаджетів, що керують на відстані, людство понапридумувало чимало: починаючи зі смачного і гучного матюка, закінчуючи усіма девайсами, про які ми не втомлюємось вам розповідати. Ось ще один такий: Tethercell, що вміє керувати... пальчиковими батарейками! «Свіженький» пристрій, нещодавно представлений на виставці MWC-2013, вміє підкоряти елементи живлення формату AA – стандартні «пальчики». Для цього йому знадобиться всього лише ААА-батарейка і сучасний мобільний телефон. Принцип дії адаптера Tethercell, що за формою нагадує «пальчик», до банального простий. Запихаєте у нього маленьку ААА-батарейку, сам Tethercell – у пристрій, що працює від АА-батарейок, наприклад, пульт від телевізора, і все – ви можете керувати ним на відстані зі свого смартфона за допомогою Bluetooth-модуля, завантаживши для цього спеціальну безкоштовну аплікацію. Серед можливих веселих дій, які можна здійснювати за допомогою Tethercell – віддалене вмикання чи вимикання пристроїв, складання розкладу роботи приладів (наприклад, для контролю над переглядом дітьми мультиків по телевізорі), встановлення таймера на вимикання та інтеграцію з Twitter (оце якраз те, на що усі чекали, ага). Також він інформує про рівень заряду батареї. Коштуватиме така «батарейка» $20 за один адаптер. Якщо попит на Tethercell виправдає сподівання, виробник обіцяє зменшити ціну удвічі – до $10. Це, звісно, у тому випадку, якщо кмітливі китайці не почнуть робити аналогічні ґаджети за жменьку рису. Хоча тоді все одно користувач залишиться у виграші. Богдан Юрочко

тенденції • дрібниці життя

"Бухта Вікінгів" продовжує Вас дивувати!

Завітайте, і Вам сподобається! тел. +38 (032) 240-34-28 моб. тел. +38 (067) 512 55 55 GPS 49.691648, 24.225147 е-mail:buhta-vikingiv@mail.ru www.viking.com.ua

Ми відкрили 15-метровий критий басейн з очищенням води без хлорування. До Ваших послуг три сауни: фінська, римська та єдина у Львова – сінна баня з оригінальним дизайном і ароматерапією. Якщо Ви змучились від шуму, запаху хлорки на Вашому тілі після відвідин басейнів міста – приїжджайте до нас (12 км від Львова в напрямку Бібрки). Незабаром відкриття мотузкового парку з 300-метровою «тарзанкою».

вона сказала «ні»… Якщо жінка говорить «ні» один раз – вона вагається. Якщо двічі – торгується Я завжди була впевнена, що чоловікові набагато легше завоювати увагу жінки, ніж навпаки. Достатньо погляду, усмішки, компліменту – і жінка вже піймалася на перший гачок. Відтоді вона в грі. Далі потрібно просто діяти. Але так, щоб не переборщити, не злякати. Моя знайома розповіла мені, що якось у соцмережі їй написав незнайомий хлопець. Зробив кілька компліментів, першим почав розмову, ні на що не натякав… Так вони поспілкувалися досить короткий час, і юнак запросив її на зустріч. Як зізналася подруга, хлопець зовні був не її типажу. Перед зустріччю вони, звичайно, передивилися фотографії на сторінках одне одного, і вона одразу зрозуміла, що він не з таких, які їй подобаються. Але цікава переписка переважила над зовнішніми вподобаннями. Зустріч пройшла досить вдало: цікава розмова, кава, жодних непристойностей. Але подруга чомусь одразу визначила місце для цього хлопця у «френдзоні». Потім він ще зробив спробу запросити її на зустріч. А вона не знає – погоджуватися чи відмовлятися. Адже це вже ніби побачення, а для чого воно, якщо він її не приваблює? Хоча, з іншого боку, їй лестить його увага, і якби він виявився хоч трішки наполегливішим, напевно вона б погодилася на ще одну зустріч.

Мені стало цікаво, чи потрібно чоловікові робити якісь наполегливі кроки, якщо жінка йому сподобалася, але не дає зрозуміти, хоче вона подальших стосунків чи ні? Раніше я була переконана, що не важливо, хто робить перший крок – головне, щоб потім двоє були задоволені. Але вже не один знайомий переконує мене, що часи хоч і минули, але всі лишилися тими самими, тобто чоловік повинен добиватися жінки. З цим би я посперечалася, але, як не крути, та коли чоловікові не байдужа жінка, він зробить усе, аби завоювати її увагу і, можливо, навіть взаємне почуття. Ще помітила одну закономірність: якщо жінка хоче добитися чоловіка, а він не відчуває взаємності – в неї менше шансів отримати його, ніж коли чоловік хоче здобути жінку, а вона не відчуває до нього того самого. Чоловікам ніколи не завадить наполегливість у стосунках із жінкою. Вони її не зможуть сполохати, як часто буває у протилежній ситуації. Жінку не злякаєш впевненими вчинками щодо неї. Їй може набриднути, але жодна увага не буде неприємною. Як говорять: «Жінка говорить «ні», – деяких чоловіків це лякає, а деяких – ні». Напевно, такі ситуації не подобаються і самим чоловікам, мовляв, проявив увагу, повагу, симпатію, а вона ще й не знає чого хоче… Проте коли дівчина відмовляє в наступному побаченні, але не дає чіткої відповіді щодо подальших

стосунки • дрібниці життя

зустрічей – не варто покидати усі спроби, можливо вона погодиться. Це за умови, що чоловік дійсно зацікавлений у розвитку знайомства і можливих стосунках. Бо якщо ні, то немає сенсу взагалі робити якісь спроби. Мужчинам важко зрозуміти жіночу логіку в системі «ні» дорівнює «так». У них же все просто: хочеш – погоджуєшся, не хочеш – не погоджуєшся. А у жінок ще є варіанти: «не знаю», «можливо», «скоріше так, ніж ні». Але зазвичай жінка не просто говорить такими розмитими фразами. Вона хоче, аби чоловік змінив тактику. Можливо, став енергійнішим. Побігав, проявив наполегливість. Невизначеність або нечітка відмовка не означає, що жінка ні про що не думає і треба скласти зброю. Ще й як думає! Але дає змогу чоловікові завоювати її, довести, що він її вартий. Хоче впевнитися, що він справді зацікавлені у майбутніх стосунках. Можливо, змінив переконання. Часто зайва жіноча поступливість може наштовхнути чоловіка на непотрібні думки, мовляв: «Якщо вона зі мною так легко погодилася, то що з іншими?». А з іншими може не бути нічого. З іншими може бути зовсім усе не так. Проте чоловіча логіка не завжди здатна це опанувати. Тому жінка вдається до «заманювання» мужчини. Чоловікові головне тут правильно усе зрозуміти, а жінці – не переборщити з відмовками.

Можливо, чоловік просто не для неї. Не потрібно це сприймати як образу і забиватися у комплекси. Але таке трапляється: іноді люди зустрічають «не своїх» людей і мають хибні плани щодо них. Якщо жінка адекватна та не має підступних цілей щодо чоловіка, він одразу зрозуміє, що наступні його зусилля і кроки ні до чого не приведуть. Можливо, не зараз... Може так статися, що після такого побачення, як було в моєї подруги, жінка просто не розуміє, як їй вчинити правильно. Чоловік може їй симпатизувати як людина, але не викликати інших почуттів. Гадаю, це все можна виправити. Але мужчині доведеться (знову ж таки, якщо йому справді це потрібно) обережно натякнути, додати зусиль (а не

просто запросити ще раз на зустріч, отримати чергову відмову або туманне «можливо» і здатися). Загалом, знову ж таки, в цій ситуації жінка теж хоче, щоб її добивалися. Але тут треба діяти обережно, бо якраз тоді, коли вона сама не визначилася, її можна злякати увагою, якої буде занадто багато. Після відмови чи незрозумілої відповіді краще підійти до жінки якось інакше, сказати інші слова, зробити інші вчинки. Такі, щоб вибити їй з голови першу відмову, щоб вона її ніби забула. Можна спробувати підійти до жінки з різних сторін, застосувати іншу манеру, вчинки і слова. Наполегливість потрібна не лише під час знайомства. Чоловікові варто бути готовим до того, що доведеться проявляти наполегливість у багатьох ситуаціях. Тоді він матиме

більше шансів завоювати ту жінку, яка його зацікавила. Важлива деталь: пам’ятайте про жіночу «перевірку на наполегливість», а також про те, що жінки – хороші акторки і вміють грати недоторк, навіть якщо насправді хочуть погодитися без жодних вагань на наступну зустріч чи навіть на щось більше. Також жінки іноді можуть відмовити «на автоматі». Ну, ніби ж непристойно погоджуватися одразу. Тут спрацьовує реакція на стереотип, якому досі вірять чоловіки: сказала «ні» – недоторка, сказала «так» – розпусна. Хоча, мужчини, зрозумійте одне: розумна, впевнена у собі дівчина не буде впиратися довго, хоча б через те, щоб не витрачати даремно свій час. Дар’я Бура

стосунки • дрібниці життя

Кожному свій OBERIG

Використання етнічних традицій в сучасному дизайні ювелірних прикрас, одягу, інтер’єру є цілком закономірним. Бажання відновити забуті знання наших предків, відродити національну культуру, зберегти зв’язок поколінь повертає нас сьогодні до древніх джерел, до багатої культурної спадщини, до нашого минулого. Адже тільки на основі минулого можна осмислити сьогодення та побудувати майбутнє. Ідеї, які лежать в основі створення колекції коштовностей Ювелірного Дому OBERIG jewelry, сягають корінням у давні часи, коли кожен стібок вишивки слов’янського національного костюму мав свій сакральний зміст. Сучасне переосмислення древніх знаків і символів дозволило створити розкішні та стильні прикраси, які можна охарактеризувати трьома словами: творчість, автентичність і оригінальність. Але, мабуть, однією з найголовніших характеристик українського бренду є те, що, зберігаючи в собі захисну силу оберегу, ці прикраси покликані жити століттями і залишатися настільки ж модними й актуальними, як і сьогодні. Кожна прикраса колекції OBERIG jewelry є не тільки творінням ювелірного мистецтва,

але й своєрідною подорожжю в далеке минуле, символічним нагадуванням про невидимі зв’язки, що з’єднують людину з її предками. «Дух творить Матерію!» – це філософія OBERIG jewelry, яка визначає особливість стилю, що поєднує в собі досконалу форму з глибоким змістом. У кожного виробу є своя історія, свій зміст і своя символіка, адже кожна прикраса виготовлена умілими майстрами в єдиному екземплярі. Ключову роль у створенні неповторного стилю відіграє вивчення візерунків і орнаментів, які використовують в традиційній слов’янській вишивці. Значення елементів кожного візерунка, властивості металу та дорогоцінного каміння, можливість їх об’єднання та художнього втілення, особлива техніка і прийоми при виготовленні прикрас – все це є предметом пильної уваги майстрів. Як і наші пращури, що вишивали на полотні знаки Всесвіту, захищаючи своє життя і передаючи вміння та досвід від покоління до покоління, майстри відтворюють стародавні візерунки в діамантах, рубінах, сапфірах та золоті. Висока якість ювелірних виробів OBERIG jewelry забезпечена використанням прогресивних технологій світового рівня і високою

імідж • дрібниці життя

якістю сировини, саме тому ці вироби не поступаються світовим брендам. Створення кожної ексклюзивної прикраси від першого орієнтовного ескізу до виходу готового виробу – це складний і тривалий процес. Наприклад, процес виробництва браслета може тривати від 3 до 6 місяців. На завершальному етапі прикрасу обов’язково «очищають», омиваючи в Святому джерелі з побажанням любові та подяки, і тільки після цього вона потрапляє до рук людини. Здавна в слов’янській культурі дуже важливе місце займав оберіг. Часи змінюються, але істинні цінності залишаються незмінними. Розкриваючи справжній інтерес до великого минулого, до того способу життя, який вели наші предки, ми дбайливо шануємо перевірені часом традиції та створюємо чудові прикраси, в яких таїться глибокий сенс слов’янських оберегів, родова пам’ять і сила наших предків. Прикраси OBERIG jewelry ексклюзивно представлені у фірмовому бутіку «OBERIG jewelry» в Києві, в мультибренді «Sublime by Bosco» в Москві, а також в ювелірному бутіку «Колекція» у Львові (вул. Театральна, 4).

КРАСА ПО-НАТУРАЛЬНОМУ! Для того, щоб її всі хотіли, гламурна обгортка не потрібна, гучний PR – зайвий. Достатньо бути свіжою, чесною, ефективною і мати власний стиль.

«Наш план полягав у тому, щоб зробити косметику максимально свіжою, використовуючи тільки продукти живої природи», – говорить засновник компанії Lush Марк Константин. Lush – косметика з Великобританії, зроблена із вирощених органічним методом овочів і фруктів, розкішних олій та ароматних трав. Сьогодні практично в усіх куточках світу працюють більше ніж 900 магазинів компанії. Інгредієнти для створення косметики виробники отримують від перевірених надійних постачальників. А ще косметична компанія Lush не проводить тестувань своєї продукції на тваринах. Lush скоріше нагадує продавця свіжих продуктів, ніж традиційну косметичну компанію. Якщо соки, то лише свіжовичавлені, якщо солодощі – то найкращий бельгійський шоколад. «Витрачати мільйони на те, що знаходиться зовні (пакування, реклама тощо) – не в стилі нашої компанії», – сміливо заявляє засновник Lush Марк Константин. З першого дня й протягом всієї історії успіху команда косметичної компанії Lush вірна оригінальному задуму: «Справжня краса – всередині, а не зовні». Косметика Lush якнайкраще відповідає цій істині. Компанія не витрачає мільйонів на розкрутку. Єдина функція упаков-

ки – бути упаковкою. Першочергове завдання – практичне застосування, вторинна мета – не забруднювати навколишнє середовище. А ще пакування є для того, щоб повідомляти дані про продукт: дату виготовлення, термін придатності, повний перелік інгредієнтів, щоб ви знали точно, що саме купуєте. Бомби і плитки для ванни, мило і шампуні розливають в форми та баночки вручну. Якщо на виробі є упаковка, то на турботливо наклеєній вручну етикетці вказане ім’я спеціаліста, котрий виготовив продукт. Відповідальність має індивідуальний критерій. Кожен косметичний засіб буквально «нашпигований» органічними інгредієнтами: цілющими травами, фруктами, квітами та ефірними оліями. Вже декілька десятиліть (компанія започаткувала свою діяльність наприкінці сімдесятих років минулого століття) удосконалюються формули для продукції Lush. Свіжість продуктів зберігається натуральним шляхом. Джерелами натхнення для створення стилю і дизайну салонів косметики Lush стали

магазини сирів, німецькі вегетаріанські ресторани та крамниці півдня Франції. Гель для душу, мило, шампунь, парфуми, крем для обличчя та тіла і навіть зубна паста можуть перевернути шаблонні уявлення. Шампунь буває твердим, гель для душу схожим на желе, парфуми – сухими, а одним із складників зубної пасти може виявитися чорний перець! Lush здатна дивувати, захоплювати, надихати, а головне – приносити результат. Ми віримо в те, що наша косметика достойна наших покупців! Ознайомитися з асортиментом косметики можна на Інтернет-сайті: www.lush.com.ua Придбати у Львові за адресою: Торгова галерея «Опера Пасаж», пр. Свободи, 27, тел.: (032) 295-88-09 Чоловіки, любіть своїх коханих понатуральному, даруйте їм свіжу косметику від компанії Lush!

стиль • дрібниці життя

бізнес-сувеніри поліграфія дизайн Допоможемо підібрати подарунки для працівників чи партнерів

+38 (032) 239-33-51 067-268-49-40

ВЕЧОРИ ЖИВОЇ МУЗИКИ В LA PIAZZA

ГРАФІК КОНЦЕРТІВ 19 квітня 20 квітня 26 квітня

20:00 — квартет ІНСО-ЛЬВІВ 21:00 — COVER JAM 20:00 — ЮРАННА

ВХІД ВІЛЬНИЙ! www.lapiazza.com.ua

пр. Свободи, 27 Львів