Egoist 15 by Egoist Magazine

журнал справжнього чоловіка

#6 (15) 2013

НЕ ДЛЯ ПРОДАЖУ

озброєний і дуже... безпечний Зброя в Україні стає доступнішою

захоплення Спотінг: хобі, що поєднує небо і землю

здоров’я

Зайва вага – удар нижче пояса

Мандри

Сицилія: У гості до мафії

Офіційний дилер Даймлер АГ у Львівському регіоні ТзОВ «Західно-

Центр реабілітації Бубновського – сучасний центр, що використовує методику професора С. М. Бубновського, є офіційним представником в Україні та працює за методом кінезотерапії. Фахівці центру – дипломовані спеціалісти вирішують проблеми захворювань опорно-рухового апарату: • артрози, коксартрози, артрити, підготовка до ендопротезування тазостегнових суглобів; • реабілітація після операцій; • міжхребцеві грижі, протрузії; • відновлення після травм; • опущення внутрішніх органів. Напрямок роботи з дітьми, консультує обласний ортопед-травматолог Прусенко В.І. • порушення постави, сколіоз, кіфоз

Команда лікарів працює для досягнення результату та покращення якості життя для Вас та Ваших близьких!

м. Львів, вул. Федьковича, 60А (032) 24510 45 тенденції • дрібниці життя www.bubnovsky.com.ua

Привітний персонал, досвідчені фахівці, новітні технології – це все про клініку репродукції людини «Альтернатива»!

Пропозиція 2013 року – цикл запліднення in vitro включно зі стимулюючими препаратами за 25 тис. грн. Щовівторка кожному відвідувачу клініки гарантовано "Альтернативний подарунок-сюрприз", деталі на сайті.

Клініка "Альтернатива" – тут народжується диво! Україна, м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, тел.: (032) 232-77-83, (063) 230-18-72 e-mail:alternatyva.ivf@gmail.com, www.ivf.lviv.ua, skype - alternatyva.ivf

суспільство

стор. 14-27 >

Львів витісняє львів’ян

Озброєний і дуже… безпечний? стор. 20 >

Попередній договір купівліпродажу нерухомості. Що варто знати? стор. 16 >

стор. 24 >

захоплення

стор. 28-45 >

Спотінг: хобі, що поєднує небо і землю

Колекція:

Їсти, щоб рости!

Відвабові сорочки стор. 30 > Директор: Остап Процик Головний редактор: Всеволод Поліщук Над номером працювали: Василь Крехівський Ростислав Ящишин Володимир Бєглов Дизайн та верстка: Всеволод Деревацький Рекламний відділ: Зоряна Крачковська Ольга Сідоріна Анна Косик Розміщення реклами: тел.: (032) 239 - 34-01

стор. 34 > Спеціалізований журнал «Егоїст» Зареєстрований у Міністерстві юстиції України Свідоцтво серія КВ № 18262-7062 від 11.10.2011 р. Адреса редакції та видавця: Засновник: Видавець:

м. Львів, вул. Героїв УПА, 73 ТОВ «Егоїст Паблішинг» ТОВ «Егоїст Паблішинг»

Розповсюджується безкоштовно в елітних ресторанах, клубах, барах, готелях, клініках, автосалонах, фітнес-центрах і магазинах Львова. Частина накладу потрапить на домашні адреси або безпосередньо з рук в руки найуспішнішим політикам і бізнесменам міста.

зміст

стор. 37 > Наклад: Періодичність: Підписано до друку: Друк:

1000 примірників 12 разів на рік 02.08.2013 р. Поліграф-сервіс

Концепція та зміст журналу «Егоїст» є інтелектуальною власністю. Частковий або повний передрук матеріалів, а також інше їх використання або відтворення допускається лише з дозволу редакції. За зміст реклами відповідальність несе рекламодавець.

відпочинок

топ-10 найвищих хмарочосів

стор. 46 >

стор. 46-61 >

В гості до мафії

Чоловіча кухня Стефка Ронделя: «Так хочу твоєї мізерії, шом навіть пива не пив!»

стор. 52 >

стор. 57 >

дрібниці життя стор. 62-72 > Зайва вага – удар нижче пояса! стор. 66 >

Сильна жінка – страх чоловіка? стор. 68 >

зміст

від редактора

Львів для львів’ян – чи Львів для туристів? Останнім часом саме так часто ставлять питання в різноманітних дискусіях. Утім, якщо когось би цікавила моя приватна думка, то така постановка питання не є до кінця коректною. Львів, облаштований для комфорту туристів, на моє переконання, цілком може бути комфортним і для львів’ян. Так, і справді фестивалі та туристичні атракції часом створюють незручності для тих, хто живе чи працює у центрі. Я сам працюю в офісі на Ринку і теж часто дратуюся від надміру вуличних музик, які перекрикують одне одного, намагаючись отримати від «гостей нашого міста» ще кілька гривень. Утім, є процеси неуникненні. Постійне зростання туристичних потоків дозволило місцевому бізнесу створити тисячі нових робочих місць. Це робота персоналу в ресторанах, готелях, сувенірних крамницях. Це – альтернатива для істориків, яким раніше на роду було написано іти працювати хіба у школу, а тепер є перспективи в роботі гідами, консультантами туристичних фірм, авторами путівників. Це також маркетинг, транспорт, логістика, постачання продуктів, написання сценаріїв для фестивалів, дизайн численних афіш чи меню. Це можливість для багатьох за-

кадри місяця йматися улюбленою справою в рідному місті замість виїжджати на заробітки. Зрештою, це й наслідки, які стосуються не лише історичного центру. Адже постійна міграція мешканців з центру на околиці змінює їхній соціальний склад і врешті обличчя цілих районів. Хто б подумав якихось десять років тому, що Сихів буде комфортним, а Рясне – безпечним? Але так і є. Звісно, владі варто б більше дбати, аби облаштування «периферії» Львова не відставало від облагородження центру. Але в цьому контексті логічніше домагатися власне конкретних дій чиновників щодо цих районів, а не того, щоб нічого не робили в туристичній частині міста. Якщо ж загальніше – не бачу нічого злого, якщо Львів так і залишиться містом, яке живе з туризму, університетів та програмістів. Не така вже й погана перспектива – місто з кількох кіл, де в центрі є пішохідно-атракційна зона для туристів, довкола неї – університети та коледжі, а по зовнішньому колу – суцільна Силіконова долина. Ще б до того за межею міста – коло фермерських господарств, які, користуючись відсутністю шкідливих виробництв, вирощують екологічно чисті продукти – і було б ідеальне місто. Проте це лише приватні думки, які не дозволяють відкинути реальність, у якій ця тема є дискусійною і дражливою для багатьох. У цьому номері ми даємо можливість познайомитися і з іншими поглядами на розвиток Львова – зокрема й з боку тих, хто вважає, що надмір туристів заважає львів’янам. А вже вам вирішувати, до якої думки пристати. Всеволод Поліщук

день народження лева Лев Кайло, нещодавно подарований передостанньому Папі Римському Бенедикту, відсвяткував свій перший День народження у Львові, в ресторані «Тераса на Ринку». Доки гості царя звірів смакували львівські торти, каву, прошуто з динею і хамони з сиром, сам Кайло прогулявся площею та поласував півторакілограмовим телячим стейком. На Ринок лев приїхав у супроводі двох дресирувальників та кількох помічників – працівників цирку «Кобзов».

ЧОЛОВІКИ НА КУХНІ. Львівський письменник Юрій Винничук, журналіст каналу «1+1» Руслан Сенічкін та головний редактор «Егоїста» Всеволод Поліщук готують страви галицької кухні під час фестивалю «Львів на тарілці». Майстер-клас просто на площі Ринок організували Клуб галицької кухні та «Школа смачного життя» Даші Малахової. У ньому також взяли участь Олена Виноградська з «Рестарону», директор Cafe 1 Роксолана Зархіна, кухарадміністратор «Спіжарки» Оксана Солук, власниця дизайн-агенції «Птаха» Маріанна Душар. Їхні гуляш, карманадлі, ямки, палюшки, сирник та інші смаколики стали ласунком для численних глядачів, які зібралися на площі.

ЧОЛОВІКИ НА СЦЕНІ. Тарас Чубай з гуртом «Плач Єремії», Андрій Середа із «Кому Вниз» та Олег Скрипка із «Лє Гранд Оркестр» стали хедлайнерами трьох днів «Франко Фесту» у Нагуєвичах під Дрогобичем. Окрім музичних виступів, у рамках фестивалю мали місце театральні постановки, літературні читання та культурологічні дискусії.

події

Міжнародний фольклорний фестиваль «Етновир-2013» 21-25 серпня пр. Свободи, пл. Ринок, інші куточки центру Міжнародний фольклорний фестиваль «Етновир» проходить щороку влітку наприкінці серпня під егідою Організацій фестивалів фольклору і традиційних мистецтв (CIOFF), що діє при ЮНЕСКО. За декілька днів фестивалю у Львові збирається чимала кількість колективів із різних куточків світу, наприклад, у заході вже брали участь такі країни як Мексика, Мартініка, Ізраїль, Македонія, Португалія, Франція, Італія, країна Басків, Республіка Бурунді, Чехія, Польща, Індія та Іспанія. Експресивні танцювальні мініатюри поєднують традиційний фольклор, древні храмові й жваві сучасні танці. Цього разу родзинкою фестивалю мають стати танцюристи та музиканти із Непалу та український колектив із Аргентини.

ЗАХІД-2013 16-18 серпня с. Родатичі, Сонячна Галявина Цього року фестиваль знову пройде у Родатичах Городоцького району. Серед музикантів, які виступатимуть на головній сцені, – Zdob Si Zdub, «Ляпис Трубецкой», «Скрябін», «Бумбокс», «Воплі Відоплясова», Сергій Жадан та «Собаки в космосі», «Крихітка», Los Colorados. Хедлайнерами Арт-сцени будуть Сестри Тельнюк та «Один в каное». Квитки продають тільки за попереднім замовленням і лише на всі три дні фестивалю. Довідки за телефонами: 063 72 66 222 та 067 368 07 88

X Світовий конгрес українців 20-22 серпня Національний університет «Львівська Політехніка» (вул. С. Бандери, 4) Ювілейний Світовий конгрес українців об’єднає не лише делегатів від осередків СКУ, які діють у 33 країнах світу, але й широку українську громадськість з України та країн, де СКУ не має осередків. X Світовий конгрес українців присвячений пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-33 рр. у його 80 річницю. А тому 20 серпня по завершенню Першої пленарної сесії біля пам`ятника Тарасові Шевченку пройде церемонія вшанування мільйонів жертв Голодомору. Після цього у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької пройде урочисте відкриття. Далі ж – у Політехніці матимуть місце тематичні сесії «Євроінтеграція України», «Світове українство» і «80-річчя Голодомору» та планування діяльності на наступні п’ять років.

афіша

КіноЛев-2013 22-25 серпня Музей Ідей (вул. Валова, 18 а) Цього року фестиваль присвячений Андрієві Тарковському. Основну частину програми складатимуть фільми останнього п’ятиріччя, які режисер Андрій Тарковський із задоволенням подивився би разом із нами. Глядачі зможуть вивчати мову кіно разом із її безпосередніми носіями. Для найменших глядачів – «КіноЛевчик» разом із фестивалем молодого польського глядача Ale Kino! І традиційно 24 серпня – незалежна кінокухня українського кіно. Детальніше на сайті idem.org.ua

Rover Film Festival 31 серпня – 1 вересня пл. Ринок, парки міста та кінотеатр «Львів» Девіз фестивалю: «Крути педалі – дивись кіно!». Мета його – максимальна презентація користі розвитку велокультури в Україні. Всі заходи фестивалю спрямовані на підвищення екосвідомості та популяризацію короткометражного кіно. У програмі фестивалю – велоперегони, кінопокази та вечірки.

Гала-концерт LvivKlezFest 1 вересня пл. Ринок, вул. Староєврейська, пл. Арсенальна Фінальний акорд традиційного фестивалю єврейської культури у Львові. В рамках останнього дня фесту пройдуть «Єврейське весілля в Галичині» («А хасене ін Галіціє»), свято танго «Люди вулиць», свято вулиці Староєврейської, гала-концерт за участю клезмерів з Ізраїлю, Німеччини, Австрії, Росії, України, Великобританії, Молдови, Польщі, Латвії. Вхід вільний.

афіша

Чоловікові необхідна впевненість у тому, що він збуджує в жінці щось більше, ніж позіхання. [Педро Альмодовар]

Cуспільство стор. 14-27 >

Що меру копняк, то журналістам забава Таке враження, що у Львові журналістам зовсім нема чим зайнятися. Нема корупційних скандалів, нема забудови в історичній частині міста, нема проблем з транспортом, велодоріжками, паркуванням і ще купою справ. Зате можна кілька тижнів спекулювати на тему копняка, який отримав мер міста. Справді, ще перший день, коли не було з’ясовано хто і що – зрозуміло, подія нестандартна. Але продовжувати політичні спекуляції довкола нападу з боку людини, яка має проблеми з емоційним здоров’ям – якось уже просто некрасиво. Оці от спроби прив’язати до події «Свободу» – просто смішні. Не смішно з того хіба Андрієві Садовому, якого інша частина преси ледве не звинуватила в тому, що він сам собі це організував заради піару. Ну от чесно – є у львівських журналістів підстави недолюблювати мера, але все має мати міру. Є ситуації, коли варто глузувати, а є – коли треба дати людині спокій. Тим більше, що під ті всі шуми чинять ну вже зовсім несмішні речі. Навіть не в останніх кадрових забаганках «Свободи» річ, і не в реакції на них мера. Наприклад, у відповідь на вимогу звільнити начальника управління комунальної майна Євгена Климковича, призначили замість нього Інну Свистун, яка керувала комунальним підприємством «Адміністративно-тех-

нічне управління». А Климковича натомість відправили керувати тим самим КП. Зважаючи на те, що від Садового вимагали звільнити п’ятьох чиновників, варто очікувати ще чотирьох схожих рокіровок. Таке політичне айкідо, в принципі, цілком у стилі мера. А прикро те, що поки Садовий з депутатами бавляться у «війнушки», хтось комусь щось ветує, хтось когось блокує – будівельна фірма отримує від міської ради дозвіл зводити багатоповерхівку поруч із собором святого Юра. Але такі рішення проходять майже непомі-

тенденції • суспільство

ченими. Бо ж «війнушки» і копняки – набагато цікавіші. І в документах копатися не треба, і з юристами радитися. Прийшов, побачив, написав…

Символічно про символіку Що ще зовсім несмішно – так це коли якісь панки, перепрошую на слові, сцяють на твій державний прапор, а твоїм, перепрошую на слові, співгромадянам – наплювати. Так сталося з американською групою BloodhoundGang, яка зробила це про-

> тенденції

сто посеред концерту. Ніхто навіть не рипнувся. Доблесна київська міліція рухнулася аж за кілька днів, після того, як щось схоже сталося у Росії, і там влада відреагувала швидше. Тут уже наших «зачепило за живе», і вони також відкрили якусь там справу. От тільки музиканти вже давно на британських островах і мали десь українські повістки. І хто б там що не казав про демократію і свободу слова, закон про державні символи ніхто не скасовував. І самоповагу теж. Не варто порівнювати з американськими прецедентами, коли суд виправдовував людей, які палили прапори США на мітингах. Одне діло – вияв політичної позиції, зовсім інше – тупе хуліганство. Утім, що дивуватися, якщо ще з травня гуляють Інтернетом фотографії з учасницями мітингу «антифашистів» (читай Партії регіонів), які сидять на державних прапорах чи загортають у них продукти. І жодному інспектору в Святошинському райвідділі не прийшло до голови нікого у зв’язку з цим переслідувати. Це – не виправдання для американських панків. Це – діагноз для української держави. Брак самоповаги і суцільний пофігізм з усіма ознаками хронічної хвороби. Тішать хіба українські хакери, які зламали сайт групи BloodhoundGang, а на їхній сторінці стерли весь текст, залишивши одне слово, що починається на «п» і закінчується на «си». Антін Бандера

«Львів відкритий для світу» – ця фраза вже перестала бути красивим маркетинговим гаслом і переросла в принцип, який доволі успішно втілюють в життя. Місто стає все більш туристично орієнтованим і дружнім для туристів. Для них відкривають готелі, під них переналаштовують або створюють фестивалі, на них розраховують як на основних клієнтів чимало львівських рестораторів. З іншого боку, все більше нарікань чути від львів’ян, які деколи починають відчувати себе людьми другого сорту в рідному місті. З одного боку, і справді центр перетворюється на такий собі заповідник, в якому дуже тяжко жити і не завжди комфортно працювати, з іншого – це дає роботу тисячам львів’ян, залученим у турфірми, різноманітні атракції, ресторани та готелі. Чи вдасться Львову знайти в цій стратегії «золоту середину»? Про це міркують автори двох текстів, які наробили чимало галасу в мережі Інтернет. Вони цілком різні і за висновками, і за настроєм. Пропонуємо до уваги читача як песимістичний, так і оптимістичний погляди на сучасний Львів, Львів для туриста.

місто • суспільство

> Львів витісняє львів’ян >

Львів витісняє львів’ян Проведення численних фестивалів, звичайно, пожвавлює культурне життя міста, а особливо активізує грошові потоки на рахунки готельного бізнесу і кишені кураторів квартирного ґешефту. І тому фестиваль Alfa Jazz найбільше сподобався власникам кількох закладів та установ, ліві сторони бюджету яких стали повноводні, як Полтва навесні. Підлітковість управління містом виявляється раз-у-раз із динамікою у все глибшу юність.

Львів – середніх масштабів та середнього рівня розвитку індустрії провінційне місто у Східній Європі, яке може бути цікавим лише тим, хто з причин відсутності візи, коштів або часу не може перетнути кордон Євросоюзу або дістатися до Близького Сходу. Будьмо чесні з містом Лева: у Львові нема екзотики, крім традиційних голубців та гламурних кнедлів, нетолерантних колядок і розмальованих яєць, які порвали з натуральним сільським шкаралупним походженням і щороку більшають та все більшають уже в дереві й пластику.

Архітектура Львова… мило, але мало; а до Кракова чи Праги не так далеко. Творче переосмислення націоналістичної міфології та загальне використання як не білої штукатурки, так помальованої цегли – слабке пояснення того, куди ж зникають сотні дизайнерів, що їх щорічно штампує численна львівська академічна спільнота. Львів – чудове європейське місто лише для нелюбих львів’янами російськомовних туристів. Можливо, азійським гостям теж було б цікаво. Безперечно, що в очах корінних галичан вони безцінні. Однак ринкову

місто • суспільство

> Львів витісняє львів’ян > вартість утворює обмін, тобто скільки за це дадуть покупці. Як би не піарити кулінарну фольгу, її не вийде продати для зовнішньої обшивки літака. Хоча фольга – продукт корисний і вельмишановний, а результат був би направду блискучий. Фестиваль світового рівня Alfa Jazz Fest одразу тішить жителів центру. Щоб потрапити додому крізь ряди танкоподібних засобів пересування витончених любителів джазу, потрібно обійти квартал довкола або перестрибувати через бампери. Наша міська влада свято вірить, що якщо у місті нема де паркуватися, то треба паркуватися ялиночкою. Де поміщається одна машина, там влізе і ще дві, бо нам не шкода бордюрів, а вони собі на нові дзеркала і фарбу підзароблять. Загалом, можна магнітики продавати: «Відвідав Львів – змінюй авто”. Які ж мінливі соціальні установки: на обличчях інтелігентних львів’ян, які шукають собі шляхів до рідного затурищеного під’їзду, читається безсмертне «Панаєхалі». І правильно, нехай мешканці «старувки» не розслабляються. У нас соціальне покращення до 2015

року. Не подобається – нехай їдуть жити на Левандівку, бо у нас повага до міської громади і приватної власності. Це ж не перший фестиваль серед нашої малочисельної та дорогоцінної архітектури, яку реставрують рік до року, а статуї все кришаться чомусь і кришаться, а рельєфи зникають і зникають. Що скоріше позникають старі халупи 16-17 століть, то швидше можна продати землю під хмарочоси. Навіщо нам Оперний, краще побудуймо стадіон, там цікавіше. От одна тільки заковика: де у Львові стільки спортсменів? Чиї офіси будуть у нових бізнес-центрах? Львівського автобусного заводу? Директора Краківського ринку? Львів’яни, які з дивної прив’язаності до старих родинних помешкань ще живуть в центрі, вже адаптувалися до того, що постійний шум проникає навіть крізь їхні нелегально встановлені пластикові вікна, що кав’ярні та піцерії витіснили продуктові магазини, що гуляти з дитиною у візочку, щоб могла заснути, можна лише за хвилин п’ятнадцять ходи від дому. Те, що туристична стратегія поволі витісняє львів’ян з їхнього власного

простору куди подалі, не може не змінити укоханого владою обличчя міста. Туристи приїжджають лише раз чи два у міста, де немає мешканців, лише переодягнені студенти з навколишніх сіл. Дух міста – це не пластикові крісла за парканами на всіх вулицях. Пластик, кухня і готелі в Європі усюди згрубша однакові. Однак, «все локации расположены так близько, что, ступая легкой походкой по брусчатым улицам исторического центра города Львов, гости не упустят ни ноты из утонченных мелодий музыкантов», – ніжно обіцяють піарщики. Не упустять. Навіть якщо дуже постараються, це проект без шансів. А особливо близько розташована основна сцена у парку ім. Хмельницького, який вражає на смерть рівнем розвитку інфраструктури. У Львова вже був чарівний досвід Євро-2012. На згадку про піар-успіх у міста є ремонт центральних вулиць, виконаний внаслідок чи то підліткового, чи то препубертатного рішення запустити натовпи туристів на вузькі проспекти Свободи і Шевченка, паралізувавши транспортне сполучення для власних мешканців.

Добре нам у Львові Добре нам у Львові. Ми не столиця, до нас рідко заїжджають президенти, а президент Росії Владімір Путін тут взагалі не буває. Завдяки чому в нас не так часто перекривають вулиці (їх перекривають, але з іншої, прагматичнішої причини – ремонти). До нас не спішить на бронепоїзді патріарх Російської православної церкви Кирил. А тому в нас ніхто не проводить «зачистки» залізничного вокзалу і прилеглої площі від людей. У нас нема церковно-державних урочистостей з приводу навернення на християнство володаря численного гарему. Наші громадсько-політичні молебні відрізняються від їхніх церковнодержавних тим, що у нас масовість бажана, а у них – ексклюзивна, відгороджена турнікетами та десятками ланцюгів охорони. Напевно

так і має бути в столиці, бо там міністри, президенти, патріархи... Не гоже їм опускатися до простолюду, ще чого доброго осиплеться позолота, а з-під неї визирне плебейська натура. Отже, можемо цілком впевнено стверджувати: життя у Львові є набагато приємнішим і комфортнішим, ніж у столиці. Зрозуміло, що знайдуться такі, хто постійно нарікатиме на провінційність Львова, на те, що місто опинилося осторонь сучасних культурних трендів. Але... Тільки в червні-липні у Львові мали місце культурно-мистецькі події, яким позаздрило б будь-яке європейське місто. На свято «Альфа Джаз» до Львова прибули світового рівня музиканти. Місто наповнили цікаві люди і воно вже аж ніяк не нагадувало провінцію, де всі один одного

місто • суспільство

> Львів витісняє львів’ян Ще серед наших здобутків – мільйони боргів та Арена Львів – потьомкінське село в дизайні броненосця. Укохане коровами села Сокільники. Розвинута індустрія потребує багатьох галузей. Місця для фестивалів, місця для спокійних прогулянок і розглядання мешканців міста та для тусівок, для концертів для немасових аудиторій і для шопінгу – ОКРЕМО. Це відокремлені місця у просторі, це не є нашарування всього на площі

Ринок та проспекті Свободи за принципом братської могили. Міський простір – не кухня комуналки, міста ростуть просторово не лише за допомогою базарів між спальними районами. Можливо, варто спочатку думати практично, а потім бігти піаритися? Припустімо, що львів’яни, які живуть в центральних районах, усі працюють в чужих ресторанах і готелях біля свого дому (або й просто в ньому). Чудова була ідея колись у пана мера:

знають. Щоб не відставати від модних трендів, до Львова підтягнулися і найдорожчі київські лімузини. Кілька вечорів поки тривав «Альфа Джаз» у місті було чути не тільки добру музику, але й сварки водіїв найдорожчих автомобілів, через брак місця для паркування на львівських хідниках. А особливо нахабні розсікали на своїх автах навіть площею Ринок. До слова, відомий в минулому журналіст Микола Вересень наполіг, щоб таксист порушив правила і гордо провіз його тушку Ринком. І знову подумалося, добре, що ми не столиця, бо ці авта і їхні власники із плебейськими замашками залишилися б тут назавжди. Добре, що ми не столиця, а-ля Київ, бо у нас пройшли дві прекрасні виставки – «Лувр» Євгена Равського та Влодка Костирка і «Пустоти» Андрія Боярова та Андрія Сагайдаковського. Обидві експозиції – справжній мистецький та інтелектуальний виклик львів’янам, і ніхто нічого не замалював чорною фарбою. Ніякої цензури, особливо такої варварської

виселити львів’ян з центру десь на околиці при Окружній, нехай там представляють дух Галичини. Вічна неповнолітність управлінських систем – це дуже мило, як біленькі фіраночки та герань на вікнах. Однак, ідея, що побудова двох-трьох потьомкінських об’єктів та проведення одногодвох заходів, які можуть бути світовими зразками хронічної гігантоманії піарконструкцій, є не більше, ніж ілюзією. Інтернет-видання Varianty.net

як в столичному Мистецькому Арсеналі. І знову ж таки, дякувати Богу – ми не столиця. В той час, коли над Володимирськими пагорбами у Києві лунав монотонний церковний спів, і віряни чомусь молилися до пам’ятника князю Володимиру, у Львові відкрили фестиваль єврейської музики «Клезмер Фест», який триватиме цілий місяць. Фестиваль відкрив концертом всесвітньовідомої групи The Klezmatics. Філармонія співала і танцювала разом! Такого драйву цей зал давно не переживав. І саме в цей момент найбільшого емоційного задоволення подумалося: добре, що ми не столиця, добре, що можемо бути собою. Добре, що відтворюється культурна багатоманітність Львова, незалежно від політичного режиму в Києві і більшості у Львівській міській раді. Бо добре нам у Львові. Василь Расевич, ZAXID.net

місто • суспільство

За допомогою доброго слова і пістолета можна досягнути більшого, ніж просто за допомогою доброго слова Аль Капоне

Озброєний і дуже… безпечний? Чи винесені в епіграф слова американського гангстера припали до душі українським урядовцям, а чи просто звичка діяти всупереч світовим тенденціям (у всьому світі продаж зброї навпаки обмежують). Але Кабінет міністрів прийняв ініціативи МВС про дозвіл вільного продажу травматичної зброї громадянам від 18 років. Тепер проект відповідного закону перебуває на розгляді у Верховній Раді і, цілком можливо, вже восени держава рахуватиме прибутки від продажу травматичних пістолетів, а хірурги незлим тихим словом згадуватимуть законотворців, дістаючи гумові кулі з покалічених тіл. Нагадаємо, що дозвіл на володіння такою зброєю вже мають співробітники правоохоронних органів, судді, держслужбовці та журналісти. За офіційними даними, в Україні зареєстровано близько 200 тисяч травматичних пістолетів, ще приблизно 3 мільйони стволів дбають про безпеку своїх власників нелегально. Новий закон значно спрощує процедуру отримання дозволів – принеси довідки, що ти не псих, наркоман і не маєш судимості, а, отже, насправді єдиною реальною вимогою є досягнення 18-річного віку. Коштуватиме оформлення документів приблизно 1 тисячу гривень, сам пістолет – від 1,5 до 4,5 тисяч гривень. Значно дешевшою є травматична зброя іноземного виробництва, але закон передбачає реєстрацію лише вітчизняних виробників,

які підпорядковані безпосередньо МВС. Лідером у цій галузі в Україні виступає вінницький завод «Форт», конструктори якого останніми роками працювали над створенням нових моделей травматичних пістолетів. Вітчизняна «травматика» насправді унікальна, такої в світі більше нема – гладкоствольний пістолет має всередині дула перемички, що знижують швидкість і питому енергію куль. Потужність у дві рогатки – приблизно такою силою наділена ця зброя. Але справа не у силі, а у розумі. Куля – вона ж, м’яко кажучи, немудра. Що казати про пересічного громадянина, коли кілька років тому трагічно загинув керівник Одеського заводу шампанських вин, демонструючи друзям свій новий травматичний пістолет? Чим керувався відвідувач івано-франків-

зброя • суспільство

ського нічного клубу, стріляючи у голову дівчині, яка потім дивом залишилась живою? Скільки вчинено нападів із застосуванням травматики – невідомо, бо міліцейська статистика не відрізняє гуми від свинцю. Відомо лише, що за останні роки не зафіксовано жодного факту застосування такої зброї з метою самозахисту. А й справді, як розуміти фразу «Захист від злочинних посягань на життя, здоров’я, житло чи майно»? Звідки мені знати, про що думає оцей здоровенний мужчина напідпитку, що швидко йде за мною темною вулицею, і що там у нього випирає у штанях? А якщо я з переляку візьму і стрельну в нього, і, на свою біду, пораню чи не дай Боже, вб’ю – як доведу, що це був самозахист? А якщо я промахнусь, він же зі злості переламає мені всі кістки!

> Озброєний і дуже…безпечний? > А може він і справді хотів просто допомогти мені нести сумочку? З такими питаннями я звернулась до знайомого судді. «Не хвилюйся, суд у змозі розібратись у цих ситуаціях. Тому дозволити «травматику» з 18 років можна, за умови чіткого регулювання законом правил отримання, застосування і відповідальності її власника. Інше питання – чи здатна така зброя захистити людей, діяльність яких спрямована проти злочинного світу? Я вважаю, що суддям пора дати дозвіл на вогнепал!» А й справді, гумова куля: вбивати не вбиває, але робить калікою. По суті, надзвичайно вигідна як засіб для… злочину, адже її не ідентифікують балістики. А якщо вважати її засобом захисту, то це швидше нагадує ефект плацебо від підробної таблетки. Власникам пістолетів самозаспокоєння, а виробникам – прибуток. За їхніми підрахунками, приблизно 7 мільйонів україн-

ців захочуть придбати собі травматичну зброю. Хоча, і це питання спірне. Директор магазину «Гармаш» у Львові Роман Волянський розповів, що зараз купують 1-2 травматичних пістолети на місяць, попит у порівнянні із докризовими роками впав на 90%, і тепер через брак коштів на перереєстрацію охочих продати травматичну зброю набагато більше, ніж тих, хто хоче її купити. Автори закону, як аргумент на користь, наводять досвід сусідніх країн – Молдови, Литви, Латвії та Естонії, рівень кримінальних злочинів у яких після дозволу на продаж травматичної зброї значно знизився, забуваючи при цьому сказати, що у цих країнах дозволено продавати і нарізну короткоствольну зброю. А у тій же Росії зараз не знають, як позбутись травматичної зброї, адже 80% її переробляють на вогнепальну! Здавалось би, для чого створювати такі незручності із тим перероблянням,

може й справді краще одразу дозволити кожному охочому при здоровому глузді купити собі бойовий пістолет? За вільний продаж «травматики» виступає Михайло Дзюдзь – керівник Пенітенціарної служби України у Львівській області. За його словами, більше половини злочинів вчиняють із застосуванням незареєстрованої зброї. Але каже: «Я категорично проти вільного продажу вогнепальної зброї, суспільство не готове до такого радикального способу самозахисту.» А якщо вважати себе демократичним суспільством і рівнятись на Америку та на її знамениту другу поправку до Конституції, то може й справді ми вже доросли до дорослих пістолетів? Ось що розповів мені Олександр Сокульський, підприємець, що кілька років там жив: «В Америці, чим нижчий рівень життя, тим більше озброєне населення. Чітко простежується етнічна приналежність:

зброя • суспільство

> Озброєний і дуже…безпечний?

у бідних латино- та афроамериканських кварталах зброя – спосіб вирішення усіх суперечок. У районах, де живуть благополучні американці, її використовують як захист житла, території чи бізнесу. Просто так із пістолетом по вулиці ніхто не ходить. Крім того американці за своєю суттю дуже законослухняні люди, а високий рівень захисту громадян забезпечує поліція.» Андрій Іонов, відомий у Львові громадський діяч, вбачає у прийнятті закону «Про дозвіл вільного продажу травматичної та нарізної мисливської зброї» реальну загрозу для вибуху суспільства: «Теза про високий культурний рівень нашого суспільства – міф. Населення не готове сьогодні адекватно ставитись до зброї як до засобу самозахисту. Правдиве рішення можна приймати лише за допомогою референдуму!» Та саме проведення референдуму не входить у плани авторів цього закону. Бо, як показує проведене у

травні 2013 року незалежне опитування, 84% населення проти вільного продажу травматичної зброї, 8,3% утримались, і лише 7,8% сказали «так». Більшість моїх респондентів були одностайними лише в одному – той, хто вважав за потрібне і мав можливість купити травматичний пістолет, вже давно це зробив…і вони у тому числі. Були такі часи, і це було модним. Сьогодні багато хто мріє про справжню зброю. Фахівці стверджують, що дозвіл на «травматику» – лише перехідний етап на дорозі до цієї мрії. Злочинця гумовою кулею не зупиниш, та чи не стане турбота про самозахист свого народу способом самознищення громадян напівгангстерської держави? Є ще один бік медалі, про який не говорять автори законопроекту. В Україні більше мільйона приватних охоронців, але вони не мають права на зброю. Дотепер таким правом володіє лише Державна служба охорони.

зброя • суспільство

Отже, цей закон створить серйозну конкуренцію на ринку охоронних послуг. І хто знає, чим закінчуватимуться мирні демонстрації чи акції протестів невдоволених діями влади громадян, якщо ті «спортсмени», яких наймають для їхнього контролю, матимуть при собі травматичну зброю? Дозволити не можна заборонити вільний продаж травматичної та нарізної мисливської зброї громадянам України від 18 років. Де поставити кому визначить Верховна Рада, або вкотре відправить закон на доопрацювання. Позитивний бік у цьому законопроекті все ж є – право вибору купувати чи ні. Анна Косик P.S. У мисливському магазині на якусь мить я замилувалась гарненьким дамським пістолетиком… але раптом згадала свій переляк і відчула майже фізичний біль у плечі від того єдиного пострілу в навчальному тирі Державної служби охорони. Бажання стріляти тоді у мене відпало назавжди. І я ще вірю у силу доброго слова…

Cazanova 23

Попередній договір купівліпродажу нерухомості. Що варто знати?

Олексюк Назар Миронович, керуючий партнер Юридичної компанії «Перітус Консалтинг», адвокат www.peritus.com.ua, e-mail: office@peritus.com.ua +380 96 426 52 10 Останнім часом в Україні значного поширення набула практика придбання квартир у недобудованих або незавершених будинках. Цей крок зумовлений вигодою такої купівлі, адже придбання житла у стані будівництва є значно дешевшим, ніж вже збудованої нерухомості. Та й на сьогодні будівництво у великих містах на місці не стоїть – зводять багатоповерхівки, вводять в експлуатацію багатоквартирні бу-

динки тощо. Отож, що варто знати про попередню купівлю-продаж нерухомості? В Україні існує заборона на укладання прямих інвестиційних договорів. Це закріплено ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність». Починаючи з 14 січня 2006 року, інвестування та фінансування будівництва фізичними та юридичними особами можна здійснювати виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом випуску цільових облігацій. Тобто закон забороняє забудовникам «напряму» залучати кошти у будівництво житла від інвесторів. Всі схеми інвестування, що визначені законом, передбачають існування посередників. Дуже часто на практиці складається ситуація, коли сам забудовник, що отримав права на будівництво на земельній ділянці, прагне будь-якими законними способами самостійно привернути засоби для фінансування будівництва від майбутніх

власників нерухомості, не вдаючись до послуг посередників (банків, компаній з управління активами і подібних фінансових установ). Напевне, найпростіший варіант, який приходить в голову, – чом би не укласти з покупцем звичайний договір купівлі-продажу майбутньої нерухомості та передбачити авансування на весь період будівництва? На жаль, при такому підході ми зіткнемося з необхідністю нотаріального посвідчення цього договору. А ця процедура вимагає наявності у продавця документів, що встановлюють право на відчужувану нерухомість – умова, яку ніяк не виконують на етапі закладання будинку. А без нотаріальної відмітки договір автоматично стає недійсним. І тут на допомогу приходить попередній договір купівлі-продажу нерухомості. В чому суть такої схеми інвестування? Попередній договір – це угода, сторони якої зобов’язуються впродовж певного терміну (у певний термін) укласти договір в

консультація • суспільство

майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Вже у попередньому договорі необхідно передбачити чіткі характеристики нерухомості, яку продають. Серед них: – місцезнаходження нерухомості (для квартири – поверх, номер, площа, кількість кімнат); – комплектація і устаткування, продавані з нерухомістю; – інші характеристики об’єкту інвестування; – порядок передавання нерухомості покупцеві.

Особливі моменти, на які варто звернути увагу: Цікавим і вкрай важливим є питання: в якій формі укладати попередній договір? Стаття 635 Цивільного кодексу України зазначає, що попередній договір укладають у формі, встановленій для основного договору. У випадку купівлі-продажу нерухомості, основний договір

підлягає нотаріальному посвідченню. Суди визнають недійсними попередні договори купівлі-продажу нерухомості, якщо вони не посвідчені нотаріально. Виходячи з вищенаведеного, все ж таки радимо вам наполягати на нотаріальному посвідченні попередніх договорів купівліпродажу нерухомості. Важливий момент – це форма оплати. Адже сенс будь-якої схеми інвестування для забудовника – отримати жадані засоби від покупців ще на етапі закладання котловану. В практиці склався стійкий підхід до визначення в попередньому договорі так званого забезпеченого платежу. Це, за задумом авторів, якась сума, яку на підтвердження своїх намірів з укладення основного договору і з метою забезпечення виконання зобов’язань, передбачених попереднім договором, покупець сплачує на користь продавця. У разі

укладення основного договору, продавець повертає забезпечувальний платіж покупцеві (насправді, мова піде про зарахування в рахунок виконання зобов’язань за основним договором). У разі відмови покупця з будь-яких причин від укладення основного договору, крім випадків, коли це відбулося з вини продавця, сплачений покупцем забезпечувальний платіж залишається у продавця, і покупець не має права вимагати його повернення.

Чим ризикує інвестор, укладаючи попередній договір купівліпродажу нерухомості? 1. Найбільший ризик для інвестора – це банкрутство забудовника. Банкрутство – це процес, коли майно організації, нездатної оплатити борги, за-

бирають за рішенням суду і розподіляють між кредиторами після попередніх оплат, таких як податки і заробітна плата працівникам організації-банкрута. За даними Всеукраїнської громадської організації «Асоціація допомоги постраждалим інвесторам», за час існування економічної кризи в Україні, банкрутами себе оголосили значний відсоток забудовників. Такий показник викликає побоювання. 2. Перенесення строків завершення будівництва. Причин затягування може бути безліч. Строки завершення будівництва можуть переносити як офіційно (шляхом укладання з інвестором додаткової угоди), так і неофіційно (без таких угод). В будь-якому випадку таке затягування є вкрай невигідним як для інвестора (він змушений нести додаткові витрати: винаймати житло, виплачувати відсотки за кредитами тощо), так і для

забудовника (зазвичай в договорах купівлі продажу майнових прав передбачені штрафні санкції для забудовника за несвоєчасне виконання своїх зобов’язань).

Висновок: чи варто все ж таки використовувати таку схему інвестування? Як ми уже зазначали на початку цієї статті, ця схема інвестування в будівництво житла передбачає відсутність посередників між забудовником та інвестором. А це означає відсутність контролю з боку посередника за цільовим використанням коштів інвесторів. Проте, як не дивно, виходячи з досвіду, з порядними забудовниками такі схеми працюють. Інвестори кінецькінцем отримують у власність свої квадратні метри. Висновок можна зробити один – інвестор в змозі убезпечити себе від ризиків.

консультація • суспільство

Облігаціям ПАТ «Ідея Банк» присвоєно кредитний рейтинг на рівні uaA Незалежне рейтингове агентство «Кредит-Рейтинг» оголосило про визначення довгострокового кредитного рейтингу випуску іменних відсоткових незабезпечених облігацій (серії В) ПАТ «Ідея Банк» (м. Львів) на суму 40 млн грн на рівні uaА Кредитний рейтинг – це універсальний інструмент для оцінювання кредитоспроможності позичальника, надійності його боргових зобов’язань і встановлення плати за відповідний кредитний ризик. Він дає можливість заявити потенційним інвесторам та партнерам про свою кредитоспроможність, не розголошуючи при цьому конфіденційної інформації, і зробити стосунки позичальника та інвестора максимально прозорими й ефективними.

Високий рівень кредитного рейтингу збільшує шанси залучити ресурси за нижчою ставкою, але позитивним є вже сам факт наявності в компанії кредитного рейтингу, незалежно від його рівня, оскільки це свідчить про ін-

формаційну відвертість та відкритість підприємства. Прогноз рейтингу ПАТ «Ідея Банк» – стабільний. Для визначення кредитного рейтингу агентство використовувало фінансову звітність

гроші • суспільство

ПАТ «Ідея Банк» за 2008-2012 рр. та І півріччя 2013 р., а також внутрішню інформацію, надану банком у ході рейтингового процесу. Позичальника або окремий борговий інструмент з рейтингом uaА харак-

теризує висока кредитоспроможність порівняно з іншими українськими позичальниками або борговими інструментами. Рівень кредитоспроможності чутливий до впливу несприятливих комерційних, фінансових та економічних умов. Стабільний прогноз ПАТ «Ідея Банк» вказує на відсутність на поточний момент передумов для зміни рейтингу протягом року. Кредитний рейтинг на рівні uaA зі стабільним прогнозом свідчить про високу кредитоспроможність банківської установи, а сам факт його наявності підтверджує готовність Банку ділитися важливою інформацією зі своїми клієнтами.

Коментар:

Фактори, що підтримують рівень кредитного рейтингу:

Андрій Рязанцев,

• наявність підтримки з боку основного акціонера – польської фінансової групи Getin Holding; • очікуване збільшення капіталу банку; • широка диверсифікація кредитного портфеля і ресурсної бази за основними контрагентами; • збалансована валютна структура ресурсної бази та клієнтського кредитного портфеля; • зростаючі показники ефективності діяльності; • збалансованість активів і пасивів за строками до погашення.

Інформаційна довідка: ПАТ «Ідея Банк» входить до складу Getin Holding S.A. – однієї з найбільших міжнародних фінансових груп у Європі – з 2007 року. Основні фінансові показники ПАТ «Ідея Банк» станом на 01.01.2013р.: чисті активи – 2 259,93 млн грн, кредитно-інвестиційний портфель – 1 762,75 млн грн, депозити юридичних осіб – 223,20 млн грн, депозити фізичних осіб – 1 435,01 млн грн.

Голова Правління ПАТ «Ідея Банк»: Рейтингове агентство «Кредит Рейтинг» присвоїло для наших облігацій серії B рейтинг інвестиційного класу – uaA. Це свідчить про те, що наш банк і наші облігації характеризуються високою надійністю порівняно із багатьма іншими українськими позичальниками або їхніми борговими інструментами. Присвоєння рейтингу інвестиційного класу та підвищений попит на наші облігації, який ми спостерігаємо на фінансовому ринку, свідчать про високу довіру ринку до нас та розуміння ефективності нашої бізнес-моделі. Це досягнення є наслідком постійної підтримки Ідея Банку (Україна) нашою материнською компанією Getin Holding (Польща) у використанні перевіреного в усіх країнах діяльності Холдингу кращого європейського досвіду побудови банку та високих стандартів обслуговування, які цінують наші клієнти.

Основні фінансові показники ПАТ «Ідея Банк» станом на 01.07.2013р.: чисті активи – 2 405,44 млн. грн, кредитно-інвестиційний портфель – 2 177,68 млн. грн, депозити юридичних осіб – 309,6 млн. грн, депозити фізичних осіб – 1 506,89 млн. грн. ПАТ «Ідея Банк» було засновано у 1989 році (на той час Комерційний банк «Прикарпатлісбанк»). У 2007 році одна з найбільших фінансових груп Східної та Центральної Європи Getin Holding S. A. придбала 93% акцій банку. З моменту входження до Getin Holding S.A., за останні 5 років кредитний портфель банку зріс у 10 разів, депозитний – у 7 разів, а кількість клієнтів збільшилася вшестеро. Станом на сьогодні банк виріс із рівня регіонального до всеукраїнського , з балансовою сумою понад 2,4 млрд грн і впевнено прямує вперед.

гроші • суспільство

захоплення стор. 28-45 >

Лозанна та інші пригоди ФК «Карпати» От і прояснилася ситуація з усіма «тєлодвіженіями» у львівських «Карпатах». Схоже на те, що чистка у команді пройшла не просто так, а як підготовка до рішення Спортивного арбітражного суду в Лозанні щодо матчу «Карпати» – «Металіст», який мав місце ще 2008 року. Отже, вирок сумний. Європа офіційно визнала матч договірним, а харківський клуб та футболістів «Карпат» (уже колишніх) порушниками. Серед таких, до речі, опинився і відданий таки «Ростову» в оренду Ігор Худоб’як. Тільки за рахунок того, що в Лозанні він не апелював, колишній капітан «Карпат» не дискваліфікований, а лише оштрафований. А от іншому екскапітану не пощастило. Миколі Іщенку заборонено грати у футбол на професійному рівні, так само як і Віталію Федоріву, Сергієві Пшеничних, Васи-

лю Кобіну та Сергієві Лащенкову. Усі футболісти вже давно екс-карпатівці, а віднедавна такими є й ті, кого лише оштрафували (імовірно, керівництво клубу враховувало й можливість більш жорстких санкцій і вважало це козирем у переговорах про нові контракти з футболістами, тим же Худоб’яком). З іншого боку, це ніяк не робить безхмарним майбутнє команди. Навіть наповнивши її орендованими у «Дніпра» та інших гравцями, частину з яких вважають доволі кваліфікованою, клуб не може ставити перед собою якісь високі цілі. Втриматися б у Прем’єр-лізі (нагадаємо, минулого сезону з «Говерлою» теперішньому тренерові «Карпат» навіть це не вдалося). Наразі «Карпати» грають не добре, не погано, якось посередньо і без власного обличчя. Хоча, можливо, просто на «притирання» нових гравців потрібен час. За кілька турів можна буде робити висновки...

тенденції • захоплення

На рівні Сан-Маріно Отак українські футбольні функціонери оцінюють львівського вболівальника. Це якщо реально. Бо на словах всі – голова ФФУ, головний тренер збірної, та всі без винятку – розхвалюють львів’ян, як палко тут уболівають, як гарно грає збірна. А на ділі – везуть уже навіть не вірменії з грузіями, а Сан-Маріно. З яким, можна не сумніватися, особливо цікавої гри не вийде. Хіба що можна буде побачити багато голів у виконанні наших футболістів. Привезли б нарешті сюди суперника справді серйозного рівня – Англія ж на курсі, Польща... Ні, такими «смаколиками» варто годувати киян та харків’ян. Вони ж на якесь там Сан-Маріно не підуть... Зрештою, все одно вболіватимемо, і все одно перемог збірній України. Але осад залишається...

> тенденції

АВТОЗАПЧАСТИНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ, ЯПОНСЬКИХ ТА КОРЕЙСЬКИХ АВТОМОБІЛІВ

Фестивалимо Не тільки місто Львів, але й весь регіон продовжує тішити різноманітними фестивалями. «Тустань», «Підкамінь», «Франко Фест» і «Форт. Місія» (об’єднані у «Франко.Місію»), «Львів на тарілці», «Леополіс Гран Прі», «Альфа Джаз» – неповний перелік фестивалів, які пройшли на наших теренах за літо. А ще є доволі потужні атракції зовсім поруч, за польським кордоном, а ще ж будуть «Захід» і LvivKlezFest. Правда, автору цих рядків з усіх виїзних фестивалів вдалося побувати лише на закордонних – у Наролі та Любачові, поруч із польсько-українським кордоном. А з тих, що на Львівщині – на «Франко Фесті» та «Форт Місії». Що ж сказати? Дуже добре, що фести об’єдналися. Бо сама Місія в Поповичах була бідненькою музично, але добре організованою. Ми поїхали родиною, подивилися-послухали, зрозуміли, що на ФФ треба їхати теж, і порадили знайомим. Думаю, не ми одні такі. Це перший висновок.

Другий – цікаво було поспостерігати за людьми. На справді гарних фестах всі якісь позитивніші, ніж у будні. І навіть зовсім п’яні – не агресивні, а причмелені якісь максимум. У цьому сенсі це був гарний фест. Третій – не такий втішний. Ніяк не зрозумію захоплення «Кохан Бендом» та іншими «кавер-бендами». Що то за «звьозди», у яких нема власних пісень? Як їх можна ставити перед хедлайнерами, після груп, які співають авторське? Не розумію, і все. Але народ «хаває», а організатори беруть. І навіть платять гонорари, у чому пощастило далеко не всім музикантам... Загалом же, приємно, що попри всі фінансові кризи фестивальна Львівщина живе і місцями навіть процвітає. Річ не тільки в залученні туристів – навіть у час без відпустки самим львів’янам є куди поїхати та розвіятися на вихідні. І зробити це завжди можна зі смаком, під гарну музику, літературні читання та з купою інших атракцій. Антін Бандера

НАЙНИЖЧІ ЦІНИ Львів, вул. Героїв УПА, 73 тел. (032) 239-36-73, 239-36-83 Львів, вул. Героїв УПА, 78 тел. (032) 238-31-48, 237-31-67 Львів, вул. Наукова, 96а тел. (032) 244-73-17, 243-82-16 Львів, вул. Б. Хмельницького, 210а тел.(032) 243-05-51 Львів, вул. Зелена, 238 тел.(032) 232-23-20, 232-23-21

29 www.planetauto.com.ua

Відвабові сорочки Півсотні борщівських вишиванок XVIII століття – гордість тернопільського ресторатора і колекціонера Михайла Гросуляка

Вишивана сорочка – одна із безумовних складових українського народного костюма. З відродженням національних традицій вона повертається – нині вишиванки мають у своєму гардеробі чимало українців. А деякі можуть пишатись і цілими колекціями вишиваних сорочок. Серед них – тернопільський ресторатор Михайло Гросуляк – засновник та власник мережі унікальних в Україні закладів,

«САМоГОНна ресторація», колоритний бізнесмен та колекціонер. Збирає пан Михайло не усі вишиванки, а тільки борщівські, бо саме вони найяскравіше представляють Тернопільщину. Їхня надзвичайність у тому, що подібного стилю вишивання немає більше ніде у світі. Символіка цих візерунків сягає своїм корінням далеких часів Трипілля. І повторити її сьогодні вже неможливо.

колекціонування • захоплення

> Відвабові сорочки >

Колекція Михайла Гросуляка налічує півсотні вишиванок XVIII століття. «Їх в мене небагато, всього лиш 50, але я ціную їх, презентую безкоштовно для усіх охочих, не роблю комерції, не здаю в оренду і не продаю. Намагаюсь популяризувати все українське, різні побутові старожитності, самовари, ткацькі вироби і вишиті сорочки в тому числі. Адже вони зроблені руками українських жінок, від їхнього серця», – каже колекціонер. Про історично-культурну цінність старовинних борщівських вишиванок свідчить уже той факт, що ще в першій половині 90-х більшість із них були викуплені у власників і вивезені в приватні та музейні збірки США i Канади. Тому зараз поповнювати колекцію Михайлу Гросуляку вже значно складніше. Навіть у селах їх уже практично не залишилось.

«Вишиті сорочки передавали із покоління до покоління, від матері до доньки, а бувало, що перед смертю жінка просила разом з нею у могилу покласти вишивану сорочку. Тому їх зараз так мало», – розповідає Михайло. Ось так багато вишиванок відходять з вишивальницями у небуття. Так, як правило, стареньких хоронять у сорочках, вишитих чорними нитками. Вони наперед заповідають дітям, внукам, у що мають їх одягнути. Нерідко ті запитують, чи бабця не хоче залишити таку чорну вишиванку, адже ця річ цінна не у грошовому вимірі, а в історичному. Та здебільшого старенькі не погоджуються. «У цій сорочці я вінчалася, у ній хрестила дітей, одягала її на Великдень, у ній хочу постати перед Богом...», – кажуть старенькі. Чи мотивують так: «Якщо я вдягну щось інше, чи впізнає мене чоловік

колекціонування • захоплення

> Відвабові сорочки >

на тім світі? Маю там зустрітися з ним у тім вбранні, що до шлюбу йшла…». На жаль, відтворити всесвітньовідомі візерунки поки що не може ніхто – потрібні особливі вовняні нитки ручної роботи під назвою відваба. Через це і сорочки називали відвабовими. У той час люди все виготовляли своїми руками. Щоб пошити одяг, сіяли коноплю, а потім ткали полотно. Воно й було основою для борщівських вишитих сорочок. Орнамент на нього щільно наносили нитками з шерсті молодих ягнят чорного окрасу. Саме тому вироби і сьогодні не втрачають кольору. Вони й надавали вишивці рельєфності. І жіночі, й чоловічі сорочки шили тут з конопляного полотна. Процес виготовлення був трудомістким і тривав практично увесь рік, хоча вишивали жінки та дівчата здебільшого у зимові місяці. Щоб добре вибілити полотно, рукодільниці замочували його у водах Дністра, Збруча, Серету, Нічлави, а потім розстеляли на мальовничих берегах річок для просушування. Відтак борщівська бавовняна сорочка, виткана і вишита природою, займає почесне місце серед усього розмаїття національного вбрання. Вона викликала і викликає зацікавлення етнографів, учених, як вітчизняних, так і зарубіжних.

Кожна сорочка в колекції Михайла Гросуляка має для нього особливу цінність. І вимірюють її не у грошах, хоч і коштують сорочки чимало – від 3 тис. грн. «Борщівська вишита сорочка – це виняткова річ для мене, бо пов’язана з моїми мамою та бабусею», – ділиться спогадами колекціонер. Тому й не роздаровує він свою колекцію, лише раз зробив виняток для легенди кіно – Ади Роговцевої. Колись вишиванка була не просто одягом. Вона мала символічне значення. Такі сорочки дівчата вдягали на своє весілля, у свята, до церкви. Вишивка мала закодовану символіку та енергетику. А найбільша унікальність борщівської вишиванки у тому, що такої немає більше ніде в світі. Навіть у близьких до Борщівського краю регіонах не було чогось аналогічного. Тому, за словами дослідників-краєзнавців, вона стала брендом Тернопілля, зокрема Борщівського району. «Ця колекція заслуговує на особливе ставлення, потребує детального вивчення і має стати предметом гордості нашого регіону. Адже ці витвори є унікальними, їх впізнають у всьому світі, і ми просто не маємо права втратити збережені у віках унікальні речі», – додає Михайло Гросуляк. Зоряна Крачковська

колекціонування • захоплення

Перший велопохід – це не так страшно, як здається Багато людей звикли до комфорту, максимум – прогулянка парком, переважно недалеко від якого-небудь бару, де можна посидіти та попити каву. Активний же відпочинок передбачає постійний рух за маршрутом з короткими зупинками для відпочинку. Найзручніший варіант пересування – велосипед, це швидше за пішохода, непотрібно все спорядження нести на собі, велосипед все витримає. Проте багато людей бояться перший раз вирушити навіть у коротку веломандрівку: «Який велосипед? Одяг? Де ночувати? В чому спати? А основне – я не спортсмен, не витримаю!» Проте це все надумане. Велосипед – не обов’язково дуже дорогий, спорядження можна купити, можна взяти напрокат, можна попросити друзів…але найголовніше у веломандрівці – це бажання і ще раз бажання, вже потім – спорядження та велосипед. Поглянемо на це з оптимізмом: 1. Перше – це ваша фізична форма, виходячи з цього виберемо маршрут для подорожі.

Поїхати недалеко за місто, дорогами без великих перепадів висоти або по горах, бездоріжжю, чи у велопохід на декілька днів – все залежить від тривалості, відстані і перепаду висоти. Навіть недосвідчений велосипедист може все це собі дозволити та отримати задоволення від мандрівки. 2. Тепер велосипед: тут все залежить від того, якими дорогами ви зібрались подорожувати. Для асфальтного покриття та ґрунтових рівних доріг бажано дорожній або кросовий велосипед з колесами 28 дюймів у діаметрі, для бездоріжжя потрібен гірський велосипед на 26-дюймових колесах – це універсальний варіант велосипеда. Визначаємось, якими дорогами їздитимемо – і в магазин… А там все і різне, очі розбігаються, що купити? Тут все залежить від ціни. Дорожній велосипед: візьмемо початкового або середнього рівня, для подорожі рівними дорогами необов’язково брати дуже «крутий». Гірський велосипед бажано обирати середнього рівня і вище – це пов’язано з умовами експлуатації. Вибрали велосипед, обладнали багажником, флягою для води, і далі.

3. Підбираємо спорядження. Для початку беремо медаптечку, також потрібні столові прибори (бажано з нержавійки): ложка, миска, горнятко, ножик, також знадобиться каремат, спальник і намет (останній беруть з розрахунком групи, один намет на 2-3 особи). Тепер це все потрібно якось з’єднати з велосипедом, для цього існують так звані сумки-штани. Вони є різного літражу, залежно від кількості багажу і днів подорожі. Якщо у вас немає каремата, спальника, намета – це все можна взяти в прокаті, навіть велосипед. Тепер ви практично готові, є ще декілька моментів. Давно не катались? За тиждень до навіть одноденної мандрівки на велосипеді потрібно просто покататись кілька днів парком. Це для того, щоб тіло звикло до велосипеда. Якщо сидіння незручне – його бажано замінити. Це обов’язковий момент: незручне сидіння може зіпсувати всю веломандрівку. Якщо ж ви вперше хочете спробувати свої сили на велосипеді по Карпатах, то краще для початку звернутись до інструктора. Це вам допоможе отримати максимум задоволення від поїздки. Андрій Березій

Пропонуємо велосипеди:

Ghost, Kellis Також широкий вибір запчастин та аксесуарів відомих фірм і марок! Виконуємо роботи з ремонту та обслуговування велосипедів!

Велосипеди преміум-класу Ghost – cправжня німецька якість! Ghost – № 1 в Україні! Чекаємо Вас

Працюємо щодня з 11.00 до 19.00

м. Львів, вул. Наукова, 30 тел. 063-78-322-39 098-038-06-58 WWW.ВЕЛОБАЙК.COM http://velobajka.at.ua/

Спотінг: хобі, що поєднує небо і землю Львівських любителів авіації потішили візитом британського авіаклубу Чоловіки, навіть дуже дорослі та поважні, поводяться, як діти, коли справа стосується машин та механіки. Літаки посідають верхню ланку в піраміді супермеханічних інтересів сильної половини людства. Це так неймовірно, що ці багатотонні меха-

нізми так легко здіймаються в повітря, пролітають тисячі кілометрів і спокійно сідають, як пушинки, в різних частинах світу. Можливо, саме тому авіація – одне з чоловічих хобі, яке об’єднує нас у цілі клуби.

техніка • захоплення

> Спотінг: хобі, що поєднує небо і землю > Спотінг – одне з таких захоплень. Так називають спостереження за літаками, що сідають і злітають. Спотінгіст, озброєний фото- або відеотехнікою, залазить на високі точки біля аеропортів і там фіксує всі переміщення авіатехніки. Спотінгісти точно знають розклад, у них є радіостанції з частотами переговорів авіадиспетчерів із льотчиками. Останні їх не люблять, в деяких країнах на них часто полює охорона аеропортів. Штрафи спотінгістів не лякають, адже так цікаво і захоплююче – фіксувати красу посадки або зльоту літака... Знання бортового номера, типу літака, його історії приходять з досвідом та зростанням реєстру. Фотографіями та відеоматеріалом потім діляться на форумах та блогах. Утім, авіафірми розуміють, що спотінг – це додаткова реклама авіаперевезень.

У деяких аеропортах проводять організовані «зустрічі» любителів спотінгу з літаками. Таке побачення уперше організував Львівський аеропорт імені Данила Галицького. В один із сонячних днів червня в аеропорту зібралися фотографи, спотінгісти та інші любителі авіації не лише Львова, а й інших міст. Доброзичливий і привітний прийом співробітників та керівництва аеропорту був настільки щирим, що спочатку збентежив гостей. Адже ще вчора за ними полювали і переслідували навіть за територією аеропорту. Але неформальна обстановка всіх дуже швидко заспокоїла, і незабаром всі разом стежили за видатним днем в історії Львівського аеропорту. А того дня прилітала делегація британських реконструкторів літаків з авіаклубу Air Squadron. А разом із

нею – палкий любитель авіації Принц Майкл Кентський. У списку апаратів, що сіли на нашу українську землю (а це більше 20 літаків) – бойові одиниці Першої та Другої світових воєн. Родзинкою був приліт Mustang і Як-3: літаків, які безпосередньо воювали і збивали супротивників у боях хоч і на різних полях битв, але приблизно в один час. Як-3, до того ж, воював у Французькому полку Normandie – Niemen. Але всю красу посадки і заходу на глісаду, глядачі побачили в попередниках сучасних винищувачів – біпланів Першої світової. Нагріта червневим сонцем злітно-посадкова смуга своїми висхідними потоками заважала легким обтягнутим матерією біпланам заходити на посадку. Але пілоти встигали не тільки плавно посадити свої крилаті машини, але і помахати приві-

техніка • захоплення

> Спотінг: хобі, що поєднує небо і землю > тно спотінгістам. Хоч це і виглядало дуже кумедно, але в жаркий літній день льотчик був закутаний у хутряні кожух і шапку: відкрита кабіна не дозволяє перельоти в легкому одязі. Посадка Британського клубу затягнулася на півдня: літаки були розділені на шістки, і в проміжках аеропорт працював у звичному ритмі, приймав і відправляв сучасних красенів. Boeing і Bombardier, приватники на 4-6 осіб і великі корпоративні на 140 пасажирів. Захоплюючий день був ще й тим унікальний, що в перервах між посадками і злетами досвідчені спотінгісти та й прості любителі літаків ділилися цікавими історіями про авіацію. Коли ж приземлилися, вже всіх учасники Британського клубу авіалюбителів на автобусі відвезли до літальних засобів на стоянку і

дали можливість помацати зблизька цих красенів. Ну що казати, навіть літаки 40-х років обладнані сучасною авіонікою і навігацією. Льотчики та механіки привітні й доброзичливі. А спотінгісти заповнили свої електронні носії величезною кількістю інформації, а «авіадушу» позитивними емоціями. Дитячі забави та ігри в літачки іноді переходять в хобі на все життя. А буває, і в професію. Адже льотчики не приховують, що небо ніколи не проміняють на наземну роботу. І на землі дуже часто тягне в хмари, навіть уві сні. А «приземлені» колишні хлопчаки хоч і небагато, але торкаються до таємниці польоту і краси інженерної думки та історії авіабудування. Костянтин Розовенко фото: Дмитро Курилець

Вищий пілотаж від ресторану «Шекспір»

Ресторан «Шеспір» у вас вдома? В офісі? В полі? Хоч на футбольному! Де завгодно! Консервативний, на перший погляд, заклад прогресує на організовує заходи достойного обслуговування та якості поданих страв! Довершеним прикладом цього став виїзний фуршет 6-7 червня у аеропорту «Львів» ім. Д. Галицького, де пройшов перший в Україні Аероконгрес. Захід відвідало близько 300 людей, які представляли 100 провідних компаній та організацій з України та СНД. Захід пройшов у форматі дводенної виставки та конференції, а вечір першого дня закінчився святковою вечерею та конкурсом краси серед стюардес «Міс Аеро-2013».

техніка • захоплення

Їсти, щоб рости! Напевно, у вас також є друг, який займається у тренажерному залі та постійно нарікає, що працює, як віл, а результату немає: м’язи не ростуть, і все! Такі скарги можна почути дуже часто, особливо від тих, хто не так давно почав тренуватися. А й справді, займаєшся регулярно і виснажливо, а омріяних м’язів чомусь немає...

Пальне для м’язів Натомість чимало інших хлопців у залі демонструють міцні й великі біцепси та інші накачані частини тіла. Насправді чимало новачків не приділяють достатньої уваги своєму харчуванню, яке у цій справі є головним і визначає 80% успіху. Не дарма ж кажуть, що серйозні заняття фітнесом та бодібілдингом – це дорогий спорт, адже чимало грошей треба витрачати саме на їжу. Точніше – на корисну і «правильну» їжу.

Як ростуть м’язи Науковці кажуть, що новачки, які серйозно взялися за своє тіло у тренажерному залі, за перший рік тренувань можуть збільшити свої м’язи утричі. Але так стається за умов правильного тренінгу, харчування та відпочинку. Це три надважливі складові. Перш ніж ми перейдемо до особливостей харчування, кіль-

спорт • захоплення

> Їсти, щоб рости! > ка слів про те, як власне ростуть наші м’язи. Під час тренувань ми фактично їх травмуємо, підіймаючи тягарі. Розрив волокон м’яза відбувається щоразу при кожному підйомі гантелі чи штанги. А далі все просто: після тренування пошкоджені волокна заростають і наростають нові. Усе для того, щоб в майбутньому витримати нове навантаження, аналогічне тому, яке було під час тренування. Однак є одне «але». Рости м’язи будуть, якщо їх забезпечити «паливом», тобто їжею, з якою наше тіло візьме всі компоненти.

Буде їжа – будуть м’язи Завдяки регулярним тренуванням наші м’язи ростуть, поглинаючи енергію. І чим більше у людини м’язів, тим вищою є швидкість обміну речовин під час відпочинку. Відповідно, що більше м’язів, тим більше потрібно калорій.

Аби мати красиві та великі м’язи, треба дотримуватися здорового способу життя, невід’ємною складовою якого є повноцінне та збалансоване харчування. Якщо коротко, то загалом 30% від загальної калорійності раціону треба отримувати під час сніданку, 40% – під час обіду і 20-25% – під час вечері. Традиційне триразове харчування дає приблизно 2000-2500 калорій на день. Але цього надто мало. Тому, маючи ціль здобути достойну форму, треба бути готовим до 4-5 прийомів їжі на день, можна невеликими порціями, але регулярно. Що їсти? Багаті поживними речовинами продукти: яловичина, курятина, макарони, рис, хліб, салати зі свіжих овочів, свіжі фрукти, горіхи тощо. 30-35% калорій повинні надходити з білками, 50-60% – з вуглеводами і 1015% – з жирами. Кожен грам протеїну або вуглеводів дає організму приблизно 4 калорії, а кожен грам жирів – 9

спорт • захоплення

калорій. Також треба пам’ятати: щоб м’язи росли, їм потрібен енергетичний «надлишок». Тобто їсти треба більше, аніж зазвичай. Скажімо, щоб на початках набирати м’язову масу, до звичного раціону треба додати ще 10% калорій. Але тут головне не переборщити: раціон слід тримати на контролі, щоб не розтовстіти більше, аніж треба. Хоча слід бути готовим до того, що якщо ростимуть м’язи, то й одночасно буде рости жир, що є нормальним. Головне – тримати цей баланс у межах розумного. Тому дотримуйтесь рівноваги між енергією, яка надходить з їжею і енергією, яку витрачаєте.

Складаємо раціон В Інтернеті є чимало різних таблиць з описом поживних речовин у тих чи інших продуктах. Але вони надто складні. Важливо засвоїти головне: білок (протеїн) – це основа, без якої немож-

> Їсти, щоб рости! ливий ріст м’язів. Основними джерелами надходження білків повинні слугувати: риба, морепродукти, нежирне м’ясо (особливо куряче філе), знежирений сир і кисломолочні продукти. Другий важливий компонент – вуглеводи, основним джерелом яких є рис, макарони та гречка. Іншими словами, вуглеводи – це енергія, яку ми отримуємо з їжі. Універсального раціону не існує – треба виключно експериментувати і

шукати такі комбінації та порції продуктів, які допоможуть нарощувати якісні м’язи. Годі й казати, що харчування має бути систематичним. На жаль, не у всіх робочий чи навчальний графік дозволяє часто відлучатися для таких потреб, однак цього слід прагнути. Життєвий досвід показує: що серйозніше тренуєшся, тим ретельніше обираєш те, що їси. Адже коли з’являється результат, його зовсім не хочеться втрачати, а навпаки – під-

тримувати та нарощувати. Тож ті, кого здоровий спортивний спосіб життя «затягує», дуже швидко відмовляються від шкідливих продуктів та звикають до хорошого. Щоправда, найкорисніші страви зазвичай зовсім прості у приготуванні та не є чимось суперособливим. Однак немає правила, яке забороняє експериментувати на кухні, створюючи щось не лише корисне, а й смачне. Антон Павленко, www.kulturizm.info

Два варіанти раціону для набору м’язової маси Варіант 1 Сніданок: тарілка вівсяного супу з фруктами або мюслі; 150 г м’яса з овочами; молоко з ягодами; хліб висівковий з плавленим сиром; фрукти; овочевий салат із соняшниковою олією. Другий сніданок: склянка молока з хлібом або печивом з цілісного зерна або білково-вуглеводний коктейль на молоці; яйце або 100 г сиру; банан. Обід: тарілка супу з м’ясом або курятиною; яйце або 100 г сиру; тарілка вареної картоплі або овочів; тарілка овочевого або фруктового салату з соняшниковою олією; випічка з медом; склянка фруктового соку або мінеральної води. Підвечірок: тарілка м’ясного або рибного супу; 100 г холодного м’яса, риби або птиці; 50 г сиру з хлібом; сік або мінеральна вода. Вечеря: 200 г м’яса або риби; 100 г сиру з фруктами; тарілка салату; стакан соку; мінеральна вода.

Варіант 2

Сніданок: омлет з двох яєць + сир або м’ясо; 50 г сиру з хлібом; 200 г сиру з ягодами або фруктової сирної маси; склянка молока з висівковим хлібом; фрукти або ягоди. Другий сніданок: тарілка вермішельного або овочевого супу з м’ясом або курятиною; 100 г м’яса з хлібом; фрукти; кава або чай. Обід: тарілка густого супу (наприклад, горохового); 150 г м’яса або риби; тарілка овочевого салату; желе з фруктів; 2 стакани соку або мінеральної води. Підвечірок: фруктовий напій або йогурт, випічка, фрукти. Вечеря: 200 г м’яса або риби; тарілка макаронів; хліб з 50 г твердого або плавленого сиру; тарілка салату; чай, кава, какао з молоком.

спорт • захоплення

Як українці у Польщу на форель під час повені їздили Продовження. Початок у №14 Львівський журналіст та рибалка, переможець Кубка України з нахлисту Ростислав Ящишин розповідає про те, як помандрував рибалити з друзями до Польщі на річку Дунаєць в часи великої цьогорічної повені. Як ми з’ясували минулого номера, рибалити, і досить успішно, можна навіть у час «фатальної води». Зараз пропонуємо до вашої уваги продовження репортажу.

Легендарна білявка і особливості польської фармацевтики По пам’яті показував дорогу в рибальський магазин. Власне, рибальським його можна назвати лише умовно,

адже там продають кілька дешевих котушок, якусь дрібноту і товари для домашніх тваринок. Я ж хотів показати хлопцям мухи, а їх там справді багато. Старша пані-продавець майстерно і ефективно пояснювала, яка муха для якої води і річки. Я сумніваюся, що вона бодай раз тримала в руках нахлистову вудку, але у плані теорії до неї претензій не буде. Видно, що в коробках на продаж переважають «ґляйхи» – імітації гнойових хробаків (окрім них – плетені польські німфи), яких роблять з рожевих презервативів. Вже пізніше я жалівся Войтеку, що наші аптекарі не знають, якого кольору презервативи в коробках, тому я не можу знайти латексну продукцію. І він мені таки зарадив (сам же Войтек – фармацевт!) і подарував два рожеві презервативи.

рибалка • захоплення

> Як українці у Польщу на форель під час повені їздили > Можете уявити собі обличчя Арсена та Андрія, коли вони це побачили… Стрімери в магазині були однотипні. На головатицю (дунайського тайменя, який живе в Дунайці, але цілеспрямовано його ловлять, коли починаються перші заморозки) – більші, на форель – менші. Взагалі, Войтек сказав по секрету, що головатицю треба ловити на стрімери не менші, аніж 20-25 сантиметрів. Тобто будемо вважати, що в магазині продають виключно форелеві імітації. На сухі ми не дивилися, але можу сказати, що поляки використовують два типи «сухарів». Перший – це харіусові мушки, зв’язані на малесеньких гачках. В якості матеріалу використовують «качу дупку» – це CDC по-нашому. Інший тип мух – це здоровенні імітації одноденок. Їх застосовують тоді, коли починається «роєннє» – тобто масовий виліт комах. В якості крил – пір’я селезня (Mallard Duck). Жодних інших звичних для нас мушок типу red tag чи Goddard сaddis я не побачив. Це, звісно, не означає, що їх нема, але трохи пізніше, на Бьялці, ми познайомилися з Міхалом – гуральським (аналог наших гуцулів) нахлистовиком, який показав свої мушки. Те саме, що й в магазині: крихітні та здоровенні. Окрім цього він показав нам гуральський флотант: аптечна нафта, розведена з бджолиним воском. За його словами – це

найкраще, що існує в світі. Ми косо подивилися на свої фірмові швейцарські флотанти в шкіряних футлярах. Кожному своє… А що з мокрими мушками, спитаєте ви? А нічого… Поляки практично не застосовують такий тип мух, а якщо й використовують, то дуже рідко. І даремно. Коли ввечері наступного дня Андрій та Арсен на Дунайці намагалися щось зловити на німфу, в мене здорово ловилися великі пструги на «марчбраунів» та «ред-блек зулу». Правда, я використовував тонучий підлісок, який зіграв ключову роль у тій риболовлі. Та про це згодом. Роздивившись мушки і придбавши собі щось на згадку, ми поїхали селитися. Войтек сказав, що нас чекають його батьки, бо сам він на роботі. В садибі нашу групу зустрів пан Войтек – батько Войтека, вибачайте за такі каламбури. Насправді ми не пошкодували, що поселилися саме там. Власне, пані Маришя, яка продавала нам ліцензії, люб’язно запрошувала нас до себе, а її білявка-донька, про байдужість якої нахлистовики навіть легенди складають, мовляв, на мухарів вона дивиться гордовито і навіть сердито, привіталася з нами. Справа в тому, що замовити кімнатку в пані Мариші – досить складна справа. Її будинок розташований якраз навпроти виходу до спеціальної

рибалка • захоплення

> Як українці у Польщу на форель під час повені їздили > ділянки Дунайця, до того ж, зручно купувати ліцензії. У суботу на ріці мали пройти змагання – чемпіонат Польщі, але через «фатальну» воду все перенесли на липень. Відповідно, пані Маришя залишилася без клієнтів. У будьякому разі, якщо вдасться поїхати в Кросценко ще раз, то я навіть думати не буду над місцем дислокації. Хлопці теж. Тільки до Войтека!

Домашній розплідник «гідропсихів» Вже наступними днями ми почувалися в його садибі дуже комфортно, по-домашньому. Пан Войтек сказав, що нам не слід кремпуватися, адже ми їдемо за тридев’ять земель і платимо гроші не для того, аби сидіти скутими і вечорами мовчати. Ви уявляєте, наскільки їхній менталітет відрізняється від нашого? Хоча, звісно, поводилися ми чемно. Алкоголю вживали в міру (у нас же лиш пляшка віскі була), музикою (специфічними звуками дримби у виконанні Андрія) не грішили, коли виїжджали – за собою усе прибрали. Було також помітно, що господарі готові виконати будь-яке наше бажання. Наприклад, коли ми

приїхали трохи відпочити і пообідати, то нам приготували чай-каву, так само дали кави на дорогу. Не було проблем з усім іншим – деякий посуд ми мили самі, решту – посудомийка. Також до наших послуг був безпровідний Інтернет. Усе це задоволення (забув сказати про ідеальну сантехніку, гарячий душ, чисті кімнати, зручні ліжка) вартує 35 злотих за добу. Поміркуйте і порахуйте, що ви знайдете за 80 гривень в наших Карпатах… Це не до порівняння. Дуже затишно було сидіти на подвір’ї з гарним видом на гори. Поруч стоїть гриль, на якому ми смажили ковбаски та хліб. А після обіду дов’язували мухи, які припали до смаку місцевій форелі. Уже ввечері, після риболовлі, Войтек запросив нас до себе на кухню, яку він трансформує в рибальський кабінет, коли усі лягають спати. А коли дружина не бачить, то витягає з секретних місць «гідропсихів» (hydropsyche) – так у на хлистовому середовищі називають вільноживучих волохокрильців, які мешкають у річках і в пробірках у Войтека. Цікаво, що Войтек щоранку перед роботою заїжджає на Бьялку, де заміряє рівень води, а також копирсається в каміннях.

рибалка • захоплення

> Як українці у Польщу на форель під час повені їздили

А ще він – професійний мухов’яз: віддає свої творіння на продаж. До речі, готує цілі флайбокси. Видно також, що мухи дуже добротні та достойні. Правда, каже, що це забирає багато часу. Тому він планує залучати дружину Аґнєжку бодай для того, щоб підвантажувала німфи з вольфрамовими голівками свинцем. Саме так – поляки комбінують ці два матеріали. Практично усі мухи Войтека зв’язані з 3,5-міліметровими золотими вольфрамовими голівками. Срібних та мідних він не використовує. Коли темніє вода – то або помаранчеві, або сидить удома. Перед нашим останнім днем ми в’язали «хрущиків» (наголос на «и») – імітацій личинок волохокрильців. У нас їх звуть cased caddis або peeping caddis. В Польщі просто «хрущикі». Одначе, як переконував Войтек, білі та зелені «задки» тут не будуть працювати. Виключно червоні, що робить їх схожими на «ред тагів». Причому не просто червоні, а криваво-яскраво-червоні зі спектра дабінгу або його аналогу. Отже, тіло обмотують розплюснутим свинцевим дротом, а далі потрібно обмотати його натуральним сірим чи коричневим дабінгом (Войтек робить дабінги власноруч із хутра тварин. Так само і куріпку замовляє в

мисливців, а не в магазинах). Дабінг намотують до голівки, після чого сегментують його мідним дротом. Вуаля! І що тут говорити – наступного дня (принаймні у мене) працювала лише така мушка. Ввечері я зв’язав їх чотири. Кожна приносила по кілька форелей, після чого обривалася. А от остання, та що залишалася, просто розірвала мені мізки – я тримав на ній п’ять гарних риб, але кожна з неї сходила. До цього моменту я мав лише два сходи, але то зривалися воістину трофейні риби. Лише в самому кінці я таки упіймав форельку, але гачок не пробив їй губи. Я так і не зрозумів, у чому справа, Войтек також. І що цікаво, коли ми з ним обходили річку по дорозі, то помітили дрібненький лісовий струмок, увесь в кущах. Ми зауважили силуети немалих риб і спробували з’ясувати, хто ж там живе. Детальніше про це я опишу згодом, але саме на цю німфу я таки упіймав рибу, причому її губа була пробита надійно. У будь-якому випадку, коли я зачепив і обірвав цю німфу, то анітрішечки за нею не шкодував… Ростислав Ящишин Продовження у наступному номері „Егоїста”.

рибалка • захоплення

Зброярлегенда Ми свого часу писали вже не про одного відомого у Львові та Україні чоловіка-шанувальника краси та унікальності. Сьогодні ж вирішили познайомити вас із мужчиною, якого знає увесь світ. Світ зброї та її поціновувачів. Він у цьому світі – найголовніший. Той, про роботи якого говорять, затамовуючи подих, – Петер Хофер – майстер з Ферлаха, Австрія, ім’я якого вписане в історію як одного з найвидатніших зброярів нашого часу. Петер – дуже особлива та цілеспрямована людина: з раннього дитинства він присвятив себе мисливській справі, особливо мисливській зброї. У 20 років він став наймолодшим рушничним майстром у світі. Петер виріс на сімейному підприємстві свого батька, який займався торгівлею зброєю, проте вирішив не йти його слідами і в 1986 році заснував власну фірму. Протягом наступних років діяльність Петера Хофера, його подорожі по всьому світу, а головне – висока якість створених мисливських рушниць

у поєднанні з інноваціями і духом винахідництва завоювали захоплення як найдосвідченіших колекціонерів, так і мисливцівпрактиків. З того часу ім’я Петера Хофера для акторів, президентів компаній, провідних політиків і навіть коронованих осіб, а також для всіх любителів природи, завзятих мисливців і колекціонерів стало синонімом найякіснішої та найрозкішнішої мисливської зброї. Почерк Хофера – індивідуальність і різноманітність. Збройові бренди все частіше йдуть шля-

зброя • захоплення

хом стандартизації, використовують верстати з програмним управлінням, що різко звужує модельний ряд. У той час як деякі фірми взагалі обмежуються двома-трьома топовими моделями, у Хофера їх – півсотні. Причому тільки базових, не рахуючи більше трьохсот різних сполучень калібрів дул: від .22 Hornet до .700 NE, і аж до найбільшого мисливського калібру 4 bore, кіплауфб’юкси – нарізні рушниці з відкидним стволом, нарізні двостволки, карабіни, бокб’юксфлінти – кулево-дро-

бові двійники з вертикальним розташуванням стволів, чотиристволки і навіть п’ятиствольні рушниці. «Я зрозумів, що зможу зацікавити колекціонерів тільки в тому випадку, якщо запропоную їм щось абсолютно небувале», – говорить він. І пропонує! А замовники елітних рушниць просять Хофера витратити на роботу над кожним екземпляром щонайбільше часу, щоб отримати рушницю максимальної цінності. У результаті з’явилася лінійка мегарайфлів (megarifle). Так Хофер нази-

ває рушниці, на виробництво яких було витрачено більше 10 000 годин. Він порівнює їхнє створення з виготовленням швейцарського годинника: годинникар робить п’ять різних моделей, а потім – шосту, в якій з’єднує всі можливості попередніх п’яти. Мегарайфл – це, наприклад, двостволка «Захід сонця у Африці» (калібр .470 NE), Це найдорожча рушниця в світі з усіх, коли-небудь виготовлених. Проте гравіювання – не самоціль. «Я ніколи не зрозумію, чому рушниця промислового ви-

готовлення за кілька тисяч євро, прикрашена дуже складним і дорогим гравіюванням, повинна раптом коштувати сто, а то й двісті чи триста тисяч євро», – дивується майстер. Все-таки завдання рушниці – стріляти, а не блищати поєднанням золота і сталі на колекційній стійці. Тому майстер створює унікальну і з іншого огляду зброю – Хофер розробив найлегшу нарізну рушницю масою всього 1,9 кілограма. У майстерні Хофера розробили і найменшу, і найлегшу на сьогодні у світі двостволку вагою

всього 0,9 кілограма. Схоже, це абсолютна межа технологічних можливостей сучасних матеріалів і рекорд протримається ще дуже довго, якщо взагалі буде коли-небудь побитий. Петер Хофер часто говорить про те, що його вироби є справжніми об’єктами інвестицій, вартість яких безперервно збільшується і за десять років виростає у кілька разів. «Я вірю, що створені мною рушниці будуть передавати з покоління в покоління», – додає майстер і навряд чи в цьому помиляється.

зброя • захоплення

А завдяки офіційному представнику компанії Peter Hofer Jagdwaffen фірмі ТзОВ «Гал-Арс», кожен охочий може відвідати магазин «Арсенал-Л», щоб ознайомитися з широкими можливостями компанії Петера Хофера та зробити замовлення ексклюзивної рушниці ручної роботи. ТзОВ «Гал-Арс» запрошує Вас відвідати магазин «Арсенал-Л» за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 115 тел./факс: (032) 227-48-21 www.arsenall.lviv.ua

відпочинок стор. 46-61 >

У минулому вступі до цього розділу ми розповідали про пам’ятки зниклих цивілізацій, а тепер хочемо розказати про сьогодення, яке в майбутньому має всі шанси теж стати історією. У цьому номері говоримо про 10 найвищих хмарочосів світу.

тенденції • відпочинок

> тенденції >

1. Burj Khalifa (Дубаї, ОАЕ, 828 м) Пальму першості у цьому списку вже більш ніж 3,5 роки (хмарочос відкрили 4 січня 2010 року) утримує цей близькосхідний велетень. Причому префікс «най», говорячи про нього, вживають не раз, адже Бурдж Халіфа – це ще й найвища окремо розташована будівля світу, найвища існуюча будівля, споруда з найбільшою кількістю поверхів (163), найдовший ліфт, найглибший фундамент, найвище розташовані ресторан, нічний клуб та готель. І ще багато інших рекордів за раз поставила Вежа. А до комплексу разом з Burj Khalifa входять також торговий центр №1 за розміром у світі Dubai Mall та найвищі на планеті танцюючі фонтани. Називається це все разом Downtown Dubai та коштувало уряду емірату неймовірні $1,5 млрд доларів!!! Але в долі хмарочоса не все так сонячно, як у Дубаї на пляжі... Через кризу в еміраті після відкриття вартість оренди приміщень впала на 40%, проте навіть після того 91% апартаментів та офісів впродовж кількох років залишався порожнім. І лише наприкінці 2012 року було оголошено, що близько 80% приміщень зараз зайняті. Хмарочос спорудили не просто так. Основна його ідея – відобразити прагнення країни жити не лише за рахунок нафтовидобування, але й туризму. Шейх Еміратів хотів, щоб в державі було щось справді сенсаційне. І його таки спорудили! А нам не залишається нічого іншого, як цими неймовірними красою та масштабом захоплюватися.

2. Mecca Royal Clock Tower Hotel, або Abraj Al-Bait Towers (Мекка, Саудівська Аравія, 601 м) Почесне друге місце займає сусід еміратської вежі. Давно ходили чутки про те, що слава Burj Khalifa не дає спокою країнам-сусідам – Катару, Саудівській Аравії та іншим. У них в сховку є багато проектів, але втілили поки цей. У спину Дубаї Мекка дихає з 2012 року, а споруда поставила теж кілька рекордів завдяки розміщеному на вежі годиннику, величезній площі будівлі, а також найвищому та найбільшому готелю. Завдання ж цього хмарочоса – надавати притулок (в якості готелю) паломникам, які приїздять з різних кінців Близького Сходу до всесвітньо відомої мечеті, яка розташована поряд з Abraj Al-Bait Towers. Комплекс вражає своїм масштабом, оскільки містить у собі торговий центр, величезний паркінг, а його готель може одночасно надати нічліг 100 тисячам відвідувачів!!! Сьогодні відгуки про вежу неоднозначні, адже розташована вона в історичній частині міста і тому для її будівництва та прокладання дороги до комплексу знесли ряд пам’яток архітектури. Проте ми впевнені, що згодом ці розмови вщухнуть, і всі пам’ятатимуть лише рекорди цієї височенної споруди. І, звісно ж, численні паломники зможуть скористатися з можливості прихилити голову поряд з Каабою – головним святилищем ісламу, яке самі мусульмани називають «священним домом».

тенденції • відпочинок

> тенденції > 3. One World Trade Center, або 1 WTC (Нью-Йорк, США, 541,3 м)

4. Taipei 101 (Тайбей, Тайвань, 509 м)

Наймолодшим хмарочосом у Топ-10 найвищих будівель є 1 WTC, який ще навіть не відкрили. Спорудження нового Всесвітнього торгового центру вже завершили, але залишилися ще оздоблювальні роботи фасаду, тому на всі 100 будівля засяє наприкінці цього або на початку наступного року. А може відкриття приурочать до святкування Нового 2014 року? Все можливо. Хмародер стоїть на місці одного з блоків колишнього Всесвітнього торгового центру (Будівлі №6) і з 10 травня цього року (після встановлення шпилю на верхівку споруди) є висоткою №1 у Західній Півкулі. Будівля №3 є одночасно і номером 1 за вартістю. Подумайте тільки, її будівництво обходиться Штатам вдвічі дорожче, ніж Дубаї цілий згадуваний вже комплекс! США готові «відвалити» за цей бізнес-центр, який має для країни ще й символічне значення цілих 3,8 млрд «зелених»! А тепер покажіть того, хто каже, що США ідуть на спад, що супердержава скоро впаде... Тож, з нетерпінням чекаємо на відкриття мегабудівлі та на можливість її відвідати.

Відкритий у 2004-му Taipei 101 шість років був найвищим хмарочосом світу, розташувавшись на маленькому острівці поряд з Китаєм у Тайвані (країні, яку й державою вважають не всі). Попри свою сучасність, будівля символізує й азійську тайванську культуру та вказує на рух місцевих технологій вперед. Taipei 101 має 5 підземних та 101 надземний поверхи, які покриває фасад з традиційними для цієї місцевості архітектурними елементами. Будинок і досі залишається дуже відомим як «зелений» та безпечний хмарочос, якому не страшні землетруси, вітри та інші природні явища. Причому безпеку будівлі та міцність фундаменту природа перевірила ще під час спорудження Taipei 101 – тоді місто сколихнув землетрус магнітудою 6,8 бали. А «сто одинцю» – хоч би що! Важливу роль у цій безпеці відіграє унікальна конструкція – на верхніх поверхах хмародера встановлена противага – величезна куля, яка в разі землетрусу розхитується сама, не даючи при цьому трястися та руйнуватися самій будівлі. Унікальність тайванського хмарочоса полягає ще й в тому, що він був першим, хто перетнув позначку 500 м висоти.

тенденції • відпочинок

> тенденції >

5. Shanghai World Financial Center (Шанхай, Китай, 492 м)

6. International Commerce Centre (Гонконг, 484 м)

Якщо за самою лише назвою згадати цю висотку не можете, то краєм ока побачивши на фото, відразу зрозумієте, про що йде мова. А все завдяки справді неординарному дизайну з діркою на самому чубку будівлі. Не всі знають, але отвір у формі трапеції спочатку планували зробити круглим – так він мав полегшувати вплив вітру на висотку, проте це викликало шквал обурення, оскільки окремі люди вважали, що кругла «діра» символізуватиме прапор сусідньої Японії. Форму отвору змінили, а будинок отримав кличку «відкривачка». До слова, разом з двома іншими хмарочосами (Shanghai Tower та Jin Mao Tower) Шанхайський всесвітній фінансовий центр формує єдине в світі об’єднання з трьох супервисоких споруд. SWFC свого часу отримав багато нагород та схвальних відгуків за особливий цікавий дизайн. Його визнавали хмарочосом року-2008, а також найбільш цікавою будівлею Азії та Азійсько-Австралійського регіону. Зараз це гордість цілої країни, адже він є першою за висотою будівлею Китаю.

Це перша темна конячка нашого списку: хмарочос займає шосте місце у світі, проте його обриси та вигляд є мало впізнаваними, незважаючи на те, що відкрили його ще 2010 року. І справа тут, мабуть, у висоті: насправді ІСС мав бути 574 м заввишки, що зробило б його третім у світі зараз і другим протягом 2010-2012 років. Але влада країни ввела заборону будувати споруди, вищі за місцеві гори. Будівлю довелося «врізати» на 90 метрів. Цікавинкою ІСС є вражаюче світлове та музичне шоу, екраном для якого служать 2 фасади будівлі площею понад 50 000 кв. м. Якщо матимете бажання, то це видовище зможете побачити і ви. А воно варте уваги хоча б тому, що офіційно занесене до Книги рекордів Гіннеса. Красу краєвиду будинку додає ще один – Two International Finance Centre, розташований з іншого боку гавані Вікторія. Вони обоє зі сторони моря формують символічні ворота в місто. Тому, якщо ви звикли, що схід – це обов’язково історія, філософія і минувшина – маєте хорошу нагоду цього відчуття позбутися.

тенденції • відпочинок

> тенденції > 7 та 8. Petronas Towers (Куала-Лумпур, Малайзія, 452 м) Це ветерани рейтингу серед найвищих, адже збудували близнюків ще у 1998 році, і з того часу до 2004 вони були найвищими в світі. До речі, попри те, що їх обігнали «одиночки», вони і досі залишаються найбільшими вежами-близнюками. Є дуже багато цікавих фактів про ці хмарочоси, адже їх будували з особливою увагою, натхненням та старанністю. Так, для хорошої конкуренції та вчасного виконання робіт кожну з веж зводила інша будівельна компанія. Основа хмарочосів за формою нагадує восьмипро-

меневу зірку – це данина ісламським традиціям. Цікаві також і ліфти у будівлях, адже вони двоповерхові по 2 в шахті: один зупиняється лише на парних поверхах, інший – навпаки. Особливих похвал заслуговує і надміцний фундамент, який повинен бути таким через ненадійність місцевого ґрунту. До речі, за дослідженнями вчених завдяки ньому самі хмарочоси є дуже витривалими, тому можуть простояти довше за інші височенні будівлі світу. Ті ж таки вчені обіцяють, що це мало б бути 500 років після зникнення людства. Унікальним елементом будівель є міст, який їх об’єднує. Разом з тим він і найскладніша інженерна задача, яку таки вирішили будівельники, встановивши це рухоме з’єднання між двома вежами.

тенденції • відпочинок

> тенденції

9. Zifeng Tower (Нанцзінь, Китай, 450 м)

10. Willis Tower (колишня Sears Tower) (Чикаго, США, 442 м)

Всього на 2 м від попередніх будівель відстає №9 нашого списку – Zifeng Tower – не просто темна конячка, а якийсь хмарочос інкогніто. Зазвичай, коли забудовник вирішує спорудити супервисокий будинок, то він це робить заради привернення уваги до міста чи регіону. Але це зовсім не той випадок. Про хмарочос інформації вкрай мало, навіть стаття на всезнаючій Вікіпедії займає всього 3 рядки. Воно може й зрозуміло: всі згадувані вже висотки розташовані у відомих містах-світових центрах туризму, а про китайський Нанцзінь чули далеко не всі. Але тим не менше, Zifeng Tower є домівкою офісів класу люкс, готелю «Інтерконтиненталь», торгового центру, а також майданчика на 72 поверсі, звідки можна оглянути панораму всього міста, довколишніх гір, озеро Сюаньу та річку Янцзи. До речі, в місцевому торговому центрі продають не якийсь там непотріб. Він спеціалізується виключно на делюкс-товарах. Цікавим є мультирельєфний фасад будинку, оскільки він не просто створює цікаві обриси хмарочоса, але й має функціональне навантаження, бо складається з тисяч окремих рухомих «віконечок».

Завершує наш список «дідусь» усіх згаданих вище хмарочосів. Спорудження вежі закінчили у 1973 і з того часу протягом 25 років Willis Tower була найвищою будівлею у світі. Сьогодні ж вона на 10 місці в загальному рейтингу. Попри свою висоту, знаменитість та особливість, надто успішним хмарочос не став – офісні приміщення пустували (а в планах їх мали зайняти топ-компанії Чикаго та США), будівлю не раз продавали, у 2009 році навіть перейменували. Єдині справді успішні проекти, реалізовані у вежі, – це ресторани (усі відвідувачі захоплені краєвидами та смаком страв), а також оглядовий майданчик хмарочоса (The Sky deck), який протягом року приймає до мільйона туристів. До слова, відвідуючи The Sky deck, не забудьте сходити в туалет. Нічого особливого в ньому немає, окрім того, що це найвище розташована вбиральня у Західній Півкулі. Ви можете справити нужду, піднявшись вгору над мільярдом тутешніх жителів! Ось і всі 10 найвищих будинків. Обирайте 1 або кілька чи навіть всі та відкривайте для себе вражаючі панорами, красиві краєвиди, новинки архітектури і дизайну, навіть якщо ви боїтеся висоти. Остап Процик

тенденції • відпочинок

В гості до мафії

«Мафія» – перша асоціація пересічного українця, коли він чує про Сицилію. Звісно, на цьому прекрасному острові вона була, є і буде, проте звичайному туристові зустріч з нею не загрожує. Ну хіба він цього ну дуже вже захоче. А іншим варто просто розслабитися та отримувати насолоду, з головою поринувши у місцевий колорит. Сицилія – це щось особливе. Навіть якщо до цього ви вже бували в Італії, навіть якщо об’їздили її всю та відпочивали на Сардинії. За духом та колоритом до цих місць віддалено наближається хіба Неаполь. Тут теж бруднувато на вулицях, під час сієсти все наче вмирає (особливо спаль-

ні, нетуристичні райони), тут також, гуляючи вузенькими вуличками, можна побачити, як у гаражі компанія чоловіків курить сигари та грає в карти, і почути крізь відчинене вікно, як матір голосно та колоритно свариться на своє сімейство. Сицилія – найбільший острів Середземного моря, і цікавих місць тут пребагато. Щоб не розписувати усього, зупинимося на найвизначніших. Тих, без яких враження від острова будуть неповними. А тутешню неповторну атмосферу ви відчуєте та побачите, подорожуючи між цими точками. Якщо бажаєте, то наш перелік можна взяти на озброєння в якості маршруту. Вперед!

екскурсія • відпочинок

> В гості до мафії > Палермо Напевно, мандрівку островом варто розпочати зі столиці. Палермо – надзвичайно цікаве місто, де переплелося дуже багато всього: минуле та сучасність, благоустрій і занедбаність, італійська темпераментність та середземноморська неквапливість. Столиця Сицилії приберегла для туристів дуже багато всього цікавого, адже місто почало розвиватися ще задовго до початку нашої ери (його заснували фінікійці у 754 р. до н. е.). Не здавало місто позицій і пізніше, в добу Середньовіччя, і як наслідок, сьогодні тутешнє Старе місто – одне з найбільших в Європі. Тут дуже багато всього цікавого, а що найголовніше – незвичного. В Палермо норманська архітектура поєднана з готичною, тут приміщенням культурному центру слугує напівзруйнована церква, всередині якої росте дерево (Санта-Марія-делло-Спазімо), а ще в ресторанах Палермо найдешевша у всій Італії їжа (неодмінно радимо об’їдатися морепродуктами). Окрім знайомства з місцевим колоритом шляхом звичайного вештання вулицями, обов’язковими для відвідин є кілька історичних місць. Найвідомішим з них є, мабуть, Кафедральний собор: архітектура його екстер’єру справді вражає. Захопившись її красою, після входу всередину храму стає зрозумілим, чому тут усе так просто і... навіть трохи нудно – для рівноваги. Хоча, сицилійські церкви загалом вирізняються скромністю. Наступна пам’ятка – теж церква – Палатинська капела Норманського палацу. Сам замок на увагу не дуже заслуговує, а от тутешня капличка – це щось неймовірне. Поєднання стилів, архітектура, оздоблення. Її просто треба бачити. Після таких спокійних місць варто піти у Вуккірію – район, де розташований місцевий базар. Отут кипить життя сицилійської столиці – всі щось продають та купують, кричать, розмовляють, носять, викидають, забирають зі смітників (часом місцеві бомжики можуть знайти цілком вартісні антикварні речі). Частина будинків тут виглядає, ніби щойно після війни. Але так воно і має бути. А ще радимо піти у Катакомби капуцинів, де дивним чином муміфіковані та поховані понад 8 тис. почесних громадян Палермо. Моторошнувате місце, адже окремі тіла тут зберігають ще з 1599 року, але вражень не порівняти ні з чим.

екскурсія • відпочинок

> В гості до мафії > Долина храмів Ще одна важлива туристична точка острова. І розташована вона зовсім недалеко від Турецьких сходів – у місті Агрідженто. Чому це пагорбкувате місце назвали долиною – пояснити важко, але, зрештою, це не так важливо, адже краса комплексу не в назві, а в наповненні. Тож насправді долина – це залишки древньогрецького міста Акрагаса VІ-V ст. до н.е. Найкраще, що дійшло до нас – це рештки храмів того періоду, а унікальність цього місця полягає в тому, що комплекс за площею та кількістю елементів не має аналогів у світі. Для оглядин доступні руїни Храму Зевса (майже не зберігся), Храм Геркулеса (найдавніший з усіх. Сьогодні можна побачити лише ряд з 8 колон), Храм Гери (вціліла колонада, що оточує храм) та Храм Згоди – він збережений найкраще. Також у найвіддаленішій частині Долини стоїть Храм Деметри, який свого часу перебудували у церкву, тому він дещо змінив первозданний вигляд, проте багато елементів вціліли до сьогодні. Саме місто Агрідженто досить нудне, тому з долини ми б порадили відразу рухатися далі.

Турецькі сходи Scala dei Turchi – так називають пляж в околицях містечка Реалмонте у провінції Агрідженто, який сміливо претендує на звання найкрасивішого на Сицилії. Розташований він на південному сході острова, тому омиває його вже не Тірренське, а Середземне море. Окраса цього місця – власне «сходи» – біла скеля з каменю мергеля, яку 15 мільйонів років (!!!) точила природа – море та вітер, створивши таку красоту. В бухтах, оточених білими місцями стрімкими скелями, є доволі просторі піщані пляжі. Тут чисто, гарно, комфортно. Головне на пляжі – прагнучи затінку, не лягати надто близько до скель, бо шматок «сходів» у тих місцях може відколотися та зіпсувати туристові відпочинок...

екскурсія • відпочинок

> В гості до мафії > Пьяцца Армеріна Пьяцца Армеріна – чи не єдине містечко в центрі Сицилії, яке є серед рекомендованих до відвідин у всіх путівниках. Приковує воно увагу туристів першочергово мозаїками Вілли дель Казале – однієї з найкраще збережених давньоримських садиб у світі. А зображені на них серед інших давньоримські дівчата у купальниках-бікіні, які грають у бадмінтон, теніс, м’яча, фрізбі. Ну хіба ж справжньому чоловікові не буде цікаво побачити, як виглядали тогочасні жінки, враховуючи той факт, що вік мозаїк приблизно 1,5 тис років! А це вам не просто так: усі ті мозаїки є найбагатшою колекцією давньоримського мистецтва, збереженою на оригінальному місці.

Етна Приїхати на Сицилію і не відвідати найвищого діючого вулкану Європи заввишки 3350 м – зневага до природи та

острова. Звісно, біля вулкану та на ньому особливих розваг нема, проте хоча б наблизитися до цього живого дива природи та побачити, як Етна димить – однозначно варто. Або ж ще краще – джип-екскурсія до кратера.

екскурсія • відпочинок

> В гості до мафії

Таорміна

Підсумок

І найособливіше та найкраще на Острові мафії ми приберегли на кінець. Це Таорміна – неймовірне місто на високих скелях східного узбережжя Сицилії. Таке собі італійське Монако, тільки не в сенсі кількості Bentley та Rolls-Royce на одному паркінгу, а в розумінні розташування, архітектури. Тільки тут все по-справжньому, без ляльковості та ігор у принців та принцес. Перебуваючи в місті, тебе усюди супроводжує відчуття якості та правдивості. Воно й не дивно – історія Таорміни нараховує не сотні, а тисячі років, тому тут ультрамодні врізані в скелі готелі та сучасні ліфти для швидкого спуску вниз на пляж вміло вписані між історичні будівлі різних періодів – ренесансні храми, древньогрецький театр, давньоримський театр Одеон. Також Таорміна пишається своїми парками. Та й узагалі, якщо зараз десь у світі і є висячі сади, то це точно тут.

Сицилія – захоплюючий острів і прекрасне місце для літнього проведення відпустки. Острів крім згаданих вище місць має у запасі ще багато цікавого – це і середньовічне містечко Еріче та недоторкані території заповідника делло Дзінгаро на північному заході, древньогрецькі Сіракузи на півдні, прекрасні пляжі в околицях містечка Чефалу на півночі, виноробний регіон Марсала на крайньому заході острова. Сумувати вам точно не доведеться. І навіть якщо ви не поспішаєте оглянути всі історичні місця острова, то просто, обравши один з пляжних регіонів Сицилії, залишитеся задоволеними чистим білим пісочком та прозорим лазуровим морем.

екскурсія • відпочинок

Остап Процик

Чоловіча кухня Стефка Ронделя

«Так хочу твоєї мізерії, шом навіть пива не пив!» Стою на зупинці, чекаю на трамвай, поряд проходить старший чоловік років за 50 і говорить до мобільного телефону слова, що я витягнув до заголовка. Що ж то таке – та пречудова мізерія? Використовуючи принцип «Спитати – встид однієї хвилини, не знати – встид цілого життя», порозпитував знайомих. Я дізнався, що то є салат з огірків зі сметаною, закислений оцтом або лимонним соком, котрий давно роблять на Галичині. Кожен регіон має свій рецепт: в одних тре обов’язково давати помідори і цибулю, в інших додають сир тощо. Тобто це наводить на думку, що то є суто галицький салат. Дали мені такий во рецепт, правда замість воцту додаю лимоний сік (мій сусід казав, що в одній ресторанній «сітці» так і роблять).

Молоді огірки – штук так 7-8 (молоді від старих відрізняються тим, що ще можна насіння пережувати і не помітити, що ти його з’їв) – нашинкувати на тонко, пересипати чайною ложкою солі, коли постоять хвилини 3-4 (пустять сік), легко відтиснути огірки. Далі готуємо заправку: три чверті склянки сметани розводимо соком з половини лимона (я би радив давати лимонний сік потроху, щоб не вийшло таке кисле, що око аж сі буде

закривало), половину чайної ложки цукрової пудри, це все додаємо до огірків (перед тим як ту заправку дати до огірків, покуштуйте). Далі додаю столову ложку порубаного молодого кропу, перемішую і посипаю меленим чорним перцем! І так десь на півгодини поставити в холодильник. Я вам скажу таке, що поставивши салат на стіл, я був здивований запахом, що давали молоді огірки в купі з лимоном і кропом. Цей

запах відтінений свіжістю і холодом, смак кислувато-солодкий! Жодного разу я навіть уявити не міг, що це настільки СМАЧНА страва, особливо коли спека. Кожен може складові салату, та й пропорції обрати свої. Усім скажу, що до нашої мізерії ніколи сі не зрівняє ніяка окрошка наших північних братів, а її я перепробував тіко, шом би сі наїло п’ятсот китайців. От болгарський таратор – то також смакота, але все їдно трохи не то!

новини ресторанів На зміну гастрономічним легендам приходить європейська кухня Стало звичним вважати, що Львів є гастрономічною столицею України та приваблює все більше туристів своїми кулінарними історіями та рецептами, збереженими з давніх часів. Натомість у місцевих закладах все частіше пропонують шоу – атракції на тему споживання їжі, котрі часто не мають нічого спільного із основною ознакою ресторану – вмінням смачно та недорого прийняти гостей. Та й гостям міста нецікаво відвідувати ресторації двічі, адже так званий WOW-ефект, як відомо, втрачає цінність після першого візиту. Проте є заклади, які пропонують альтернативний погляд на гастрономічну цінність західної столиці – сучасну європейську кухню. Один з них – Play Bar. Меню закладу не має вузької

Проект «Грицько Чубай. П’ятикнижжя» Основним завданням проекту є: актуалізувати творчість Грицька Чубая через його творчий «інструментарій»: поезію, візуалізацію, перформенс. У вересні 2013 р. донька Грицька Чубая – Соломія Чубай – та «Видавництво Старого Лева» видають повне зібрання творів Грицька Чубая під назвою «П’ятикнижжя». Основу книги, яка вийде, становлять п’ять книжок-«поем»: «Вертеп», «Відшукування причетного», «Світло і сповідь», «Постать Голосу» та «Плач Єремії». Ця книжка – особлива. Здається, ніби її упорядковував та оформив сам Грицько Чубай. Передмову до «П’ятикнижжя» написав легендарний поет Кость Москалець, а післямову – Олег Лишега. Крім того, до цієї збірки увійшли Чубаєві фотографії, факсиміле автографів, есклібрис та листи. Усе це раніше ніде не публікували. Дизайн та оформлення книжки – Артстудія «Аґрафка» та Роман Романишин.

Проект проходитиме у два етапи:

специфіки, орієнтованої на гурмана, – це мікс з найбільш відомих та популярних страв, назви котрих сьогодні формують культуру відвідування ресторанів. Серед них: улюблений салат «Цезар», курячі та свинні стейки, сандвіч-меню з ресторанною подачею, вже звична для львів’ян паста, крем-супи та широкий вибір закусок до львівського пива. Для любителів солодкого у меню – штруделі, чізкейк, тірамісу та морозиво з фруктами. Проте оминути відомої на всю Європу української кухні Play Bar теж не зміг. Отож, Play Bar запрошує читачів «Егоїста» на обід або ж вечерю, де запропонує власний погляд на сучасну кулінарію! Play Bar Lounge|Cocktail|European cuisine 11.00 – 02.00 Проїзд Крива Липа,6 Hotline: 096 367 60 26 http://vk.com/playbar www.facebook.com/play.lviv.ua

1. 5 вересня 2013 року – відкриття Дисидентської кімнати (камери) Грицька Чубая у Музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» + виставка картин Юлії Долинської + відеоарт Романа Федюка + дійство з Театром тіней «Див» за участю «Фідель тріо-квартет», під акомпанемент яких у приміщенні, де перебував на допитах Грицько Чубай, вірші поета читатимуть Микола Рябчук, Мар’яна Савка, Віктор Неборак, Остап Сливинський. 2. Бонус до Форуму видавців!!! 18 вересня 2013 року – концерт-презентація «Грицько Чубай. П’ятикнижжя» у театрі ім. М. Заньковецької, де виступлять Тарас Чубай та гурт «Плач Єремії», Віктор Морозов та гурт «Четвертий кут», Олег Лишега, Юрій Винничук, Юрій Андрухович, «Піккардійська терція», квартет «Віртуози Львова», Юрко Кох, Влодко Кауфман, Театр тіней «Див», гурт «Файно», «Фідель тріо-квартет», гурт «Джалапіта», актор театру Леся Курбаса – Олег Онещак; відеоарт – Олексій Хорошко.

за столом • відпочинок

Пивна дефіляда у Cafe 1 У Café 1 на Катедральній відтепер наливатимуть живе пиво «Кумпель». У меню винотеки з’являться два сорти: добре відоме «Кумпельове світле» та новинка пивоварні «Кумпеля» – «Кумпельове пшеничне». До пива у кафе рекомендуватимуть кішлорен із сьомгою та тонку ельзаську піцу-фламбе. Ця акція – тільки початок мандрівки пива «Кумпель» львівськими закладами. У перспективі пиво відомого ресторану з’явиться також в інших закладах, зокрема у водка-барі «САЛО» на проспекті Свободи, «Дарвіні» на Шевській, новому «Кумпелі» на Чорновола та кількох рестораціях, які «Спільнота доброго смаку Kumpel Group» тільки готує до відкриття.

Новий «Кумпель» відкриють у вересні Середина вересня – орієнтовний час відкриття Пивної ресторації «Кумпель» на проспекті Чорновола. Це вже шостий ресторан «Спільноти доброго смаку Kumpel Group», але лише другий під брендом «Кумпель». У новому ресторані буде схожа кухня (бренд-шефом також є добре відома гурманам Оксана Задорожна), те ж живе пиво, але більше місць і жвавіші атракції. Загалом заклад буде трохи демократичнішим – і в стилістиці спілкування з відвідувачами, і в цінах. Ще однією відмінністю від ресторану-пивоварні «Кумпель» буде наявність сцени, де проходитимуть концерти ретро-музик. Також у ресторані не буде окремої пивоварні, «Кумпельове» пиво сюди доправлятиме «ЛьвівПивоКанал».

за столом • відпочинок

КНИГА МІСЯЦЯ Антін Мухарський Після злучення тварина сумна Наш формат, 2013 «Після злучення тварина сумна» – так назвав свою збірку кримінально-містичних повістей Антін Мухарський. Тексти задумав і написав з 1998 по 2012 рік. Перша повість у книзі називається «Донецкий х...». Там ідеться про колективне уособлення бандитського менталітету, яке автор досліджував емпіричним шляхом. Увага! Радикальна українська проза! Чорний гумор! Читати обережно! Можливий культурологічний шок! Не бажане читання цієї книги людям з обмеженими розумовими здібностями, адептам різних людоненависницьких та тоталітарних ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії, соціокультурних та психопатичних станів, спричинених браком освіти, культури та виховання, людям із ознаками «совкового дебілізму», особам, яким не виповнився 21 рік, вагітним жінкам та тим, хто керує транспортними засобами. Всі збіги імен, подій та місць, описаних у цій книзі з реальними людьми та об’єктами, є випадковими і не ставлять на меті ніякого іншого завдання, окрім створення повноцінної художньої картини світу, часу і характерів, описаних у творах. Після прочитання цього попередження ЖОДНІ ПРЕТЕНЗІЇ НЕ ПРИЙМАЮТЬСЯ!!! ЗАБОРОНЕНЕ ЧИТАННЯ ЛЮДЯМ БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ!!!

МУЗИКА МІСЯЦЯ Фліт «Вихід є!» Гурт «Фліт» видав четвертий альбом, який отримав назву «Вихід є!», його можна вільно завантажити з сайту flit.net.ua. Це перша платівка, записана у майже повністю оновленому складі. Після багаторічної роботи сталого складу команди троє її учасників – вокаліст і гітарист Володимир Новіков, басист Михайло Копієвський та ударник Ігор Озарко – з різних причин покинули групу. Це мало не поставило хрест на існуванні «Фліта». Але гітарист Андрій Марків не зупинився і зібрав новий склад. До гурту прийшли Анатолій Блєдних (бек-вокал, бас-гітара), Володимир Корчак (барабани, перкусія) та Юлій Гонський (гітара, бек-вокал). Уже під час роботи над альбомом гурт знову стрясає зміна складу. Через різні погляди на творчий процес групу покидає гітарист і бек-вокаліст Юлій Гонський. На допомогу прийшов давній друг – гітарист Станіслав Боднарук, відомий своєю роботою в іншій івано-франківській групі «Пан Пупец’». На відміну від попередніх релізів, які створювали самі музиканти та кілька їхніх друзів, над четвертим студійником «Фліта» працювали близько двох десятків людей. Основну частину текстів для альбому «Вихід є!», зокрема і пісні, яка дала назву самому альбому, написав Володимир Гарматюк. Важливу роль у творенні нового звучання групи зіграли Олена Кулик (вона ж є продюсером цього альбому та автором слів пісні «Я не хочу йти» і співавтором пісні «А ви казали»). Партію віолончелі в пісні «А ви казали» виконала Надія Сопків з івано-франківського ансамблю Quattro Corde.

на канапі • відпочинок

ФІЛЬМ МІСЯЦЯ Замерзла земля Головний герой – сумнозвісний серійний вбивця Роберт Хансен. Протягом 12 років пристойний сім’янин Хансен викрав і вбив близько 24 жінок. Він вивозив своїх жертв на Аляску, де випускав у ліс і полював на них. Утекти вдалося лише 17-річній Сінді Полсон. Дивом вцілілу дівчину-підлітка на вулиці знаходить принциповий поліцейський. Завдяки її допомозі він починає пошуки злочинця. Прикрашає стрічку чудовий акторський дует: Ніколас Кейдж та Джон К’юсак. А разом із ними в фільмі знявся репер 50 Сent.

на канапі • відпочинок

дрібниці життя стор. 62-72 >

Літня спека поволі плавить мізки львів’янам, через що ті вперто паркуються на тротуарах і велодоріжках. Однак сонячний катаклізм жодним чином не впливає на креативні здобутки творців ґаджетів. Підозрюємо, це через те, що їхні осяяні геніальністю мізки вже давно поплавились. Звісно ж, в хорошому сенсі цього слова. Ось вам чергова порція урожаю із грядки реалізованої потенції.

Вино без напруження Людська лінь все ще рухає науковий прогрес уперед. І що химерніших форм той прогрес набуває, тим красномовніше вимальовується його горизонт. Якби Ванга жила у наші дні, то під час святкування свого століття вона б прорекла «Бачу апокаліпсу: у пристрої для відкривання алкоголю сіла батарейка, всі ходять тверезі та злі». Наразі, слава Богу, людство особливо не задумується над колосальною витратою своєї енергії під

час відкривання пляшок з вином, однак всі передумови для страшенної економії уже створені. Вигадники випустили електричний коркотяг, якому ми незабаром завдячуватимемо красою наших неперепрацьованих м’язів. Здавалось би: вкрутив коркотяжний гвинт у корок, потягнув на себе файно, та й по всьому. Ще й чпокнуло приємно. Хлоп ти чи нє? Однак навіщо напружуватись, якщо можна не напружуватись завдяки красивому при-

тенденції • дрібниці життя

строю з матовим покриттям та лампочками індикатора зарядки? Одним елеґантним жестом просто притуліть електричний коркотяг Brookstone до горла пляшки, і він зробить усе, що треба, за вас. Коркотяг вкладається у якихось вісім секунд, аби викрутити корок, а його акумулятора вистачить на відкривання півсотні пляшок – достатньо, аби спитись з нудьги і лінощів. Тому ви обережно з тим. Розбавляйте трохи вино водою – спека ж, як не як.

> тенденції > Приватний оператор для смартфонів Хай там як, але для відкривання вина навіть електричним коркотягом все ще потрібні руки. Як і для фотографування себе. І бувають моменти, коли треба вибирати – або спрага, або модний лук. І вибір цей, самі розумієте, з тих складніших. Та насправді вибирати вже не треба. Нам у пригоді стане розумний пристрій з дурнуватою назвою Swivl. Swivl – це, фактично, чудернацька підставка під смартфон, яка є повноцінним роботом. І завдання того робота – скеровувати об’єктив фотокамери смартфона просто на вас. «А як то воно так вміє?», – запитаєте ви. А ми вам зараз розповімо. Насправді підставка постійно «дивиться» об’єктивом не на вас, а на спеціальний маркер, який ви десь мусите мати біля себе. На маркері є мікрофон, кнопки запису відео та фотографування, а також маячок, який дозволяє смартфону реагувати на ваше пересування. Сфера використання пристрою, самі розумієте, широченна. Це і спілкування у скайпі під час гри у футбол, і запис лекцій жвавого викладача, і навіть фільмування прогулянки домашнього улюбленця для подальшого викладання його на youtube і заробляння мільйона лайків. Попри те, що вставити в Swivl можна будь-який смартфон з відеокамерою (обмеження по вазі – 160 грамів, у які

вписуються практично всі), найкраще працює він із продукцією Apple. А все тому, що для iPhone створили відповідний софт, який значно розширює функціональність пристрою. Та й шнурок, яким при потребі можна з’єднати смартфон та Swivl, має айфонівський роз’єм. Працює пристрій від пальчикових батарейок, коштує 199 доларів. Зрештою, ціна обов’язково впаде, коли про пристрій дізнаються китайці.

Телеприставка від Google Розваги розвагами, високі технології – технологіями, а телевізор – то святе. До того ж, настільки святе, що «кашалот» Google не погребував влізти у акваріум до відвертого планктону, влаштувавши конкуренцію китайським підпільним цехам з виробництва Android TV. В це важко повірити, але Google створив дешеву телеприставку. Chromecast, розміром із звичайну флешку, вміє не лише транслювати на великий екран мультимедійний контент з мережі Інтернет (зокрема, із кінотеатру Netflix), але й ретранслювати його з домашнього комп’ютера – відповідне розширення до браузера можна завантажити із Google Play. Щоб якось виділитись на тлі сотень телеприставок, які працюють на її ж софті, компанія Google вирішила відмовитись від прив’язки у назві до Android, яка вже набридла, натомість використала своє інше дітище – Chrome. Однак мікрокомп’ютером Chromecast назвати не можна – він працює як комунікатор між телевізором і пристроєм на Android, iOs чи просто браузером Chrome на комп’ютері. Ціна телеприставки від Google виявилася значно нижчою за китайські Android TV – всього 35 доларів. А от функціоналу, рекламної підтримки та довіри споживачів у неї виявилось в рази більше. Про це свідчить бодай те, що в США Chromecast змітають з онлайн-прилавків як гарячі пиріжки.

тенденції • дрібниці життя

> тенденції

Кермо для айфона А щоб ви не подумали, бува, що людство не таке вже й безнадійне, і робить щось по-справжньому цікаве, а не лише ґаджети для лінюхів чи прибамбаси до смартфонів, ось вам черговий прибамбас до смартфонів. У кожному сучасному смартфоні є акселерометр, який визначає положення пристрою у просторі. А навіщо він там, якщо не бавитись у гонки, де повертати автомобіль треба нахилянням смартфона в боки? А що б таке зробити, щоб на тому нахилянні якось заробити? Ось такий простий ланцюжок запитань дозволяє відкрити непочатий край роботи із золотим дном.

Спеціальне кермо для смартфона appWheel – це сильно. І що головне – стильно. Заряду його вистачить назавжди, бо батарейки йому не потрібні. І підходить воно до усіх смартфонів, в яких є акселерометри і відповідні ігри. Круглий бублик за ціною 15 фунтів, у який вставляють смартфон, і за який ви тримаєтесь, керуючи «транспортним засобом»... Це настільки геніально, що ми вирішили запустити свою версію пристрою, але для мотоциклетних ігор – шматок екологічно чистого древа, що міцно кріплять до корпусу смартфона двостороннім скотчем. Шукайте восени на Краківському, і вйо гратись в мотоцик! Богдан Юрочко

тенденції • дрібниці життя

Зайва вага – удар нижче пояса! Ми різні?! Так! Ми навіть мовчимо по-різному… Я не зроблю, мабуть, ніякого відкриття, якщо скажу, що існує велика різниця в фізіології чоловічого та жіночого організмів. І сьогодні ми говоритимемо про вплив зайвої ваги на фізіологію чоловіка. «А про що тут можна стільки говорити? Все сказано-переказано»,– подумаєте ви. Але ж ні… Бо ожиріння для чоловіків відгукується багатьма негативними наслідками… Основні з них – серцево-судинні захворювання, проблеми з опорно-руховим апаратом, діабет та імпотенція. Найцікавіше, що на перші три застороги чоловіки найчастіше не реагують. А от коли мова заходить про порушення потенції, починають замислюватися. І є над чим. Почну з того, що підшкірно-жирова клітковина – це не просто шар жиру, а ще й депо жіночих статевих гормонів (естрогенів). При ожирінні їхній рівень в організмі значно зростає. І якщо для жіночого організму цей стан є фізіологічним, то для чоловічого – навпаки. У організмі мужчини нормальним гормональним фоном є переважання андрогенів (чоловічих статевих гормонів). Коли мужчина набирає вагу, в нього збільшується жирове депо і, відповідно, зростає рівень естрогенів. Спочатку чоловічий організм намагається це компенсувати за рахунок посилення продукції тестостерону наднирниками та яєчками. Але поступово їхні можливості виснажуються, і відбувається зміщення гормонального дзеркала в естрогенний бік. Надлишок естрогенів має вплив на весь організм чоловіка. Спостерігають гінекомастію – починають збільшуватися грудні залози. Підвищується тембр голосу. Проходить пригнічення сперматогенезу: зменшується кількість

сперматозоїдів та їхня рухливість – виникає чоловіче безпліддя. А з часом при ожирінні знижується і потенція за рахунок не лише гормонального дисбалансу, а й порушення кровообігу та живлення тканин. Крім того, естрогени впливають на психіку – чоловіки стають апатичними, впадають у депресію. Дехто вважає це кризою середнього віку, а насправді – гормональні зміни, пов’язані з надлишковою вагою. Основними факторами, що сприяють набиранню зайвої ваги, є переїдання та малорухо-

здоров’я • дрібниці життя

мий спосіб життя. Чоловіки вже не полюють на мамонтів, як це було в древні часи. Мужчина сьогодні більше працює головою і дуже мало рухається. Зниження добових витрат калорій призводить до того, що навіть щоденне їхнє вживання в оптимальній кількості призводить до зростання зайвої ваги. А чоловіки не звикли обмежувати себе в їжі. Хоч іноді варто… Нагадаю також, що включення в раціон деяких продуктів харчування може також призвести до зростання рівня естрогенів. Це,

> Зайва вага – удар нижче пояса!

перш за все, продукти, що містять рослинні естрогени (ізофлавони). За своїй хімічною структурою вони схожі на жіночі статеві гормони. Тому при вживанні в їжу цих продуктів запускаються ті ж процеси, які проходять в чоловічому організмі при надлишку жіночих статевих гормонів: змінюються вторинні статеві ознаки, зростає зайва вага. Рослинні естрогени містяться в продуктах, до складу яких входить хміль, соя. Багато їх у шпинаті, броколі, пророслій пшениці. Тому такий негативний вплив на чоловічий організм має тривале і регулярне вживання пива. Все ж, мужчинам набагато легше (ніж жінкам) боротися із зайвою вагою, оскільки чоловічі статеві гормони посилюють процеси катаболізму в організмі (розщеплення жирів). Естрогени ж навпаки, володіють анаболічним ефектом (активізують синтез ліпідів). Звичайно, вага чоловіка залежить від зросту, роду діяльності (перевага розумової чи фізичної праці), ступеня розвитку м’язів, загального (соматичного) здоров’я та харчових забаганок. «Я не товстий!», – саме так заявляє більшість чоловіків з надмірною вагою. Але чи це справді так? Чоловіки та жінки різняться за характером розподілу й відкладання жирової тканини

в організмі. У жінок більша частина жирової тканини зосереджена в периферичних жирових депо (груди, сідниці, стегна). У чоловіків відкладання жирової тканини має центральний характер. Найбільше його накопичується в ділянці живота. Тому в мужчин навіть при нормальному показникові індексу маси тіла (ІМТ) треба ще враховувати об’єм талії на рівні пупка. Якщо цей показник більший за 94 см – можна також говорити про наявність зайвої ваги. Пам’ятайте: надлишкова вага – це удар нижче пояса. Поширеність порушень у статевій сфері в чоловіків з ожирінням складає близько 50%. Крім цього, у мужчин із зайвою вагою завжди порушений вуглеводний і жировий обміни, які сприяють розвитку гіпертонічної та ішемічної хвороби і цукрового діабету. А ці стани своєю чергою ще більше пригнічують статеву функцію. Іншими словами, чоловікам з надмірною вагою набагато складніше стати батьками, ніж їхнім струнким одноліткам. Недарма говорили наші дідусі: «Живіт росте – кінець сохне…» Тому більше рухайтеся, не переїдайте, і ви будете здорові, гарні та впевнені в собі. Пам’ятайте: зберегти чоловіче здоров’я можна в будь-якому віці. Але все залежить від вас самих! Орест Михальський, лікар

Для того, щоб зрозуміти, чи є проблеми у вас з вагою, слід розрахувати індекс маси тіла (ІМТ) за спеціальною формулою: ІМТ = вага (кг) : зріст(м)2. Для прикладу, якщо ваш зріст складає 180 см (1,8 м), а вага 100 кг, тоді ІМТ = 100 : 1,82 = 30 кг/м2 Як правильно трактувати отриманий результат? Який показник вважають нормальним? Показник ІМТ Результат 18,5 – 24,9 кг/м2

нормальна вага

25,0 – 29,9 кг/м2

надлишкова вага

30,0 – 39,9 кг/м2

ожиріння

більше 40,0 кг/м2

різко виражене ожиріння

здоров’я • дрібниці життя

“Чоловіки бояться сильних жінок”. Як на мене, це вигадали не стільки сильні, як самотні жінки. «Вони бояться яскравих і самостійних жінок, а обирають сірих мишок, бо з ними легше. Тому ми і самотні…», – каже моя подруга – самодостатня та яскрава особистість. А чоловіки на такі закиди усміхаються і доводять свою точку зору. Мовляв, жінка, яка коня на ходу зупинить, і досі цікавить сильну стать, та хотілося б, щоб та ж таки дама потім не дорікала своїми досягненнями. А взагалі, фразу «Чоловіків відлякує моя успішність» сильна стать сприймає виключно як виправдання самотності.

стосунки • дрібниці життя

Сильна жінка – страх чоловіка? Майже усі знайомі чоловіки стверджують, що немає нічого настільки віддаленого від правди, як оця поширена жінками думка: «Ми не маємо нічого проти незалежних, сильних і компетентних жінок. Що нам дійсно не подобається, так це відчувати, що ми непотрібні», – говорить мій знайомий. Виявляється, у обох статей одна й та сама проблема, один і той самий страх перед цією фразою – бути непотрібною і бути непотрібним. Одна знайома старшого віку досить довгий період живе сама і при кожній нагоді стверджує, що їй так чудово-пречудово: ніхто не розкидає по квартирі шкарпеток, не залишає невимитий посуд, не приходить раз на рік, випивши з корпоративу, не керує, не злить… і ще багато «не» вона вигадала за роки самотності. Але насправді, не здивуюся, якщо кожного вечора, лягаючи спати, вона думає про те, як би добре було пригорнутися до плеча люблячого чоловіка. Мужчини, звичайно, можуть після цих слів розслабитися, мовляв, ви і так нас потребуєте, і ми будемо вирішувати, кого обирати: незалежну тигрицю чи сіру мишку, яка і слова не пискне наперекір. Але варто зрозуміти, що сірій мишці може і добре буде жити із сильним та статним обранцем, але якщо ви хочете бачити біля себе жінку, яка може приймати якісь рішен-

ня сама – ви повинні відповідати такій жінці. Чоловіче самолюбство вельми боїться дуже розумних жінок, які постійно підкреслюють свою перевагу. Але і дурних жінок важко переносить чоловіче серце. Все ж, в цьому питанні краще дотримуватися міри. Якщо дівчина таки відчуває інтелектуальну перевагу над чоловіком, варто просто дати зрозуміти, що з ним нецікаво і знайти гідного суперника для боротьби інтелектів.

Не варто вірити жодній жінці, якою б самодостатньою вона не була, якщо вона стверджує, що без чоловіка їй краще Не варто вірити жодній жінці, якою б самодостатньою вона не була, якщо вона стверджує, що без чоловіка їй краще. Знаєте, як кажуть: «Людині потрібна людина», але сильній жінці потрібен сильний, люблячий чоловік, який розуміє. Якщо вона зуміла добитися всього своїми силами, її обранець повинен бути сильнішим за неї. Кожна жінка мріє (і вміє) бути слабкою. Кожна хоче бути тендітною, чекати з роботи коханого, варити йому борщ і прасувати сорочку, щоправда, не кожна у цьому зізнається. Або просто ще

не зустріла «свого» чоловіка. Бо, якщо жінці не хочеться нагодувати свого мужчину, значить, це не її чоловік. Не можна не погодитися, що проти природи не попреш: хтось народжується сильним духом, а хтось – дужим фізично; одні потребують все життя жити або «під каблуком», або під маминою спідницею, а інші хочуть бути тією мамою у спідниці… Скільки людей, стільки і потреб. Адже якби дійсно сильні жінки не залишалися самотніми саме через свої досягнення, то чи знали б ми взагалі когось з жінок? Вони ж лише піклувалися б про чоловіків, не виходячи з їхніх тіней. Головне: навчитися обом статям правильно сприймати переваги і недоліки своїх половинок. Але існує ще одна думка, яка може виправдати жіночу точку зору про зв’язок між незалежністю і самотністю. Можливо, жінки стають сильними, тому що чоловіки стають слабкими? Жінки завжди боролися за рівноправ’я з чоловіками, а досягнувши його, почали страждати від нестачі любові. Навчившись досягати бажаного лише власними силами, жінки почали думати: перевелися, мовляв, богатирі… Так і чоловіки ж розслабилися. Вони вже не бачать потреби підставляти своє плече тій, котра презирливо подивиться і зробить усе сама. Не секрет, що самодостатній чоловік не полюбить дурну, пусту жінку.

стосунки • дрібниці життя

> Сильна жінка – страх чоловіка?

Тому, все ж, мужчинам варто зрозуміти: хочеш бачити біля себе жінку із захопленнями і цілями – повинен відповідати їй. Маєш показати обраниці, що навіть якщо вона вміє керувати цілим колективом на роботі, то вдома може розслабитися і знати, що ти – її фортеця. Справді сильному чоловікові потрібна поруч самодостатня та розумна жінка. Якщо ж мужчина відчуває себе ніяково поряд із своєю жінкою, розуміючи, що вона в чомусь перевершує його, варто задуматися, чи влаштовує така ситуація обох, чи це просто штучні стосунки і втеча від самотності. Існує величезна кількість чоловіків, які дійсно з гідністю можуть оцінити свою жінку, що досягає висот і в кар’єрі, і в побутовому плані. Такі представники сильної статі в усьому підтримують своїх супутниць по життю, намагаються створювати всі необхідні умови для ідеального спільного проживання. І саме в цих чоловіках присутня справжня сила духу,

гідність і мужність, тому що в таких сім’ях майже завжди всі важливі рішення приймають спільно. У цих сім’ях щасливі обидвоє: і чоловік, і дружина. Взагалі, мужчини не такі товстошкірі, якими їх вважають. Вони чудово розпізнають жіночі сигнали і часто цілком логічно їх інтерпретують. І під поняття «сильна жінка» часто потрапляють холодні і пихаті дами, які тільки одним поглядом, змірявши з голови до ніг, можуть знецінити чоловіка. Це негативний сигнал, який мужчина розцінить правильно: до такої жінки краще не підходити. Будь-якому чоловікові буде набагато комфортніше в товаристві цікавої та доброзичливої дівчини, ніж у компанії Снігової королеви, яку турбує тільки те, хто ж серед присутніх відповідає її рівню. Байдужий зверхній погляд швидше відштовхне, ніж викличе істинно чоловіче бажання «вполювати». Але найнеймовірніше в цій ситуації – те, що коїться всередині у такої «сніжинки» – а це бажання бути завойованою кимось, хто розумніший, сильніший, нахабніший, ніж всі інші, і перш за все – ніж вона сама. Але мало хто з чоловіків буде прориватися «крізь терни до зірок». Існує міф, що чоловіки хочуть, щоб сильні, незалежні жінки знижували вимоги або звикали жити на самоті. «Ніщо не дратує сильніше, ніж відмова сильної, незалежної, надзвичайно прискіпливої жінки визнати, у чому криється можливо основна причина її самотності. А саме в тому, що вона надмірно звузила коло людей, з якими готова зустрічатися. Вона залишила за його кордоном безліч прекрасних мужчин і безцільно переслідує тих, хто недоступний», – кажуть чоловіки. Але при цьому, жоден з них не сказав, що готовий досягати тієї планки, яку висуває кохана жінка. Представники обох статей здатні малювати в уяві образи тих, кого б хотіли бачити біля себе, але досить рідко буває таке, що вони зустрічають ці ідеали насправді. У кожного свій вибір і кожен сам визначає межі власного щастя. Але від перекладання відповідальності на даму вона стає жінкою, про яку не піклуються. Жінка завжди хоче, щоб про неї дбали. Вона прагне відчувати на собі прояви цієї турботи. А чоловіки визначають для себе причини, за якими не підійдуть до самостійних жінок, бо бояться, що їх не сприймуть, не зрозуміють, і взагалі – «цілішим будеш»… Але, хто не ризикує, той… – обирайте власний варіант.

стосунки • дрібниці життя

Дар’я Бура

П’явка – “жива голка” Останнім часом про п’явок пишуть і говорять дуже багато. Але, не дивлячись на велику кількість позитивної інформації, цей метод лікування має все ще дуже обмежене застосування і недостатнє визнання в офіційній медицині. Причин цьому декілька. Деякі медики відчувають настороженість у зв’язку зі складною епідеміологічною обстановкою. Багато інфекцій передаються через кров. А чи не є п’явка переносником зарази? Наукові дослідження довели: максимум через 2 тижні колись інфікована кров в шлунку п’явки стає стерильною за рахунок проживання там бактерії «Аеромонас Гідрофілла». Та й самі п’явочні укуси стерильні і не потребують додаткової асептичної обробки за рахунок цієї ж бактерії. Крім того п’явки є одноразовими, як шприци і після використання їх знищують. Другим аргументом сучасних супротивників гірудотерапії є старовина методу. Дійсно, історичні документи свідчать, що п’явки застосовують вже протягом 35 століть, а можливо і більше. Так, гірудотерапія дуже стара, але аж ніяк не застаріла методика. Цікаво те, що посилання на «застарілість» гірудотерапії були завжди. Професор Г.А. Захар’їн у своїх «лекціях про кровопускання» наводить кілька анекдотичних висловлювань лікарів – своїх сучасників, а саме: «... Та хіба тепер ставлять п’явки? ... Або «... скільки років було лікарю, котрий ставив вам п’явки? ... я думаю 70 років, адже він вживає такі старовинні методи!... » Ці репліки відносяться до 80-х – 90-х років 19 століття. Зараз за вікном 21 століття, але висловлювання наших сучасників ті ж! З цього можна зробити висновок, що критика «примітивності» і «застарілості» гірудотерапії була завжди, можливо протягом усіх 3,5 тис. років застосування п’явок. Інформація про весь спектр впливу п’явкового секрету на систему гомеостазу, ніколи не ставить знак

рівності між гірудотерапією і фармпрепаратами! За комплексністю впливу гірудотерапії немає рівних! Судіть самі: «біофабрика», що міститься в п’явочній слині, при укусі починає «працювати» в тканинах нашого організму. Такі ферменти, як гірудин і дестабілаза знижують згортання крові та зменшують агрегацію тромбоцитів. Фермент оргелаза є стимулятором онтогенезу, тобто сприяє утворенню нового мікроциркуляторного русла. Гіалуронідаза підвищує проникність сполучної тканини, покращує обмін кисню і поживних речовин, у тому числі в судинній стінці. Дестабілаза забезпечує повільне розчинення тромбу, що вже утворився. Колагеназа сприяє розсмоктуванню рубцевої тканини. Всього ж біологічно-активних амінів у слині п’явки відкрито вже понад 200! Вплив здійснюється практично на всі ланки системи кровообігу, включаючи центральну регуляцію.

За широтою позитивного впливу на всю мікроциркуляторну систему організму людини гірудотерапія не має собі рівних! Жоден із сучасних фармпрепаратів навіть віддалено не може нічого подібного! Кровотечі після п’явкових постановок, які лякають деяких пацієнтів, – не ускладнення, а благо. Та й сучасне суспільство було б менш агресивним, якщо б йому частіше «пускали кров»! Наступним моментом, що відлякує багатьох пацієнтів від гірудотерапії, є неприязнь до п’явки, як живої істоти не цілком «білого і пухнастого» вигляду. Однак після першого ж «спілкування» з цією цікавою «тваринкою», ці почуття проходять, а приходить подяка за все, що вони зробили для нас, людей: комусь поправили здоров’я, а комусь і життя врятували! Лікар-гірудотерапевт Богдан Паленичак Клініка “ГІРУДА–ВІТА». вул. Короленка, 4, оф.4 т. (032) 225-71-98 www.giruda-vita.com

здоров’я • дрібниці життя

Розпочались

СЕЗОННІ ЗНИЖКИ! Запрошуємо у магазин "Ролада" м. Львів вул. І. Франка, 9 тел.: (032) 275-15-61 www.rolada.com

Український автомобільний дім» м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 8