Egoist #31 by Egoist Magazine

№ 31 (1/2016)

Розмова

Даррен арОнофскі – гірка пігулка для Міккі Рурка Спорт

фехтування: Бої для інтелігентів

Здоров’я

секс vs cтрес: хто кого Відпочинок

МАльдіви: рай, який ми втрачаємо

Андрій Дума:

«Будь-яка мета досяжна – це тільки питання часу і вашої наполегливості»

Житло бізнес-класу в центрі міста

Вишуканий дизайн Унікальна концепція

ціна від 19 300 грн/м

Відділ продажу: м. Львів, вул. Балабана 12 тел.: +38 (067) 381 21 31 e-mail: staremistolv@gmail.com

ГОРІЛКА LVOFF БІЛА LV O F F W H I T E Горілка на основі відбірного зернового спирту класу «Люкс» та особливо очищеної пом’якшеної води з добавками глюкози кристалічної та натрію лимоннокислого. Об’ємна частка етилового спирту - 40% об. Прозора горілка з приємним м’яким смаком виготовлена за спеціальною рецептурою, запатентованою ТМ «LVOFF». Неперевершене поєднання дизайну та ексклюзивного смаку горілки надають цьому напитку особливого статусу. LVOFF is a premium category vodka that’s made from carefully selected grain, specially purified softened water and addition of sodium citrate and crystalline glucose. Alcohol proof 40%. LVOFF is a crystal clear vodka with a pleasant mild flavor that’s made with a special recipe, patented TM «LVOFF». What gives LVOFF a special status is anunrivaled combination of exclusive design and exquisite taste.

Надмірне споживання алкоголю

ГОРІЛКА LVOFF ОСОБЛИВА LV O F F S P E C I A L Горілка на основі відбірного зернового спирту класу «Люкс» та особливо очищеної пом’якшеної води з добавками глюкози кристалічної та ароматних спиртів фенхелю та кмину. Об’ємна частка етилового спирту - 40% об. Особлива вона тим, що спочатку виготовляються ароматні спирти фенхелю та кмину, які витримуються певний період часу, а потім відбувається купажування напитку згідно оригінальної технології. Тому при вживанні цієї горілки кожен з нас відчуває незабутній присмак і аромат. Оригінальний дизайн дозволяє захистити напиток від проникнення ультрафіолетового проміння, що дає можливість довгий час зберігати смакові властивості горілки. LVOFF Special is a premium category flavored vodka that’s made from carefully selected grain, specially purified softened water, crystalline glucose and aromatic alcohols fennel and cumin. Alcohol proof 40%. The secret beyond the unforgettable flavor and aroma of LVOFF Special lies in our aromatic alcohols of fennel and cumin that are aged to perfection initially before blending them together using the genuine technology. The uniquely designed bottle of LVOFF Special also preserve the taste and the aroma for longer duration and it protects the spirit from the harmful ultraviolet effects.

шкідливе для вашого здоров’я

від редактора Директор: Остап Процик Головний редактор: Всеволод Поліщук Над номером Володимир Миленко працювали: Роман Іваницький Дарія Бура Дизайн та верстка: Олег Пеленичка Рекламний відділ: Зоряна Крачковська Наталя Климюк Марія Вінчура Анна Косик Розміщення тел.: (032) 239 -34-01 реклами: Спеціалізований журнал «Егоїст» Зареєстрований у Міністерстві юстиції України Свідоцтво серія КВ № 18262-7062 від 11.10.2011 р. Адреса редакції та м. Львів, видавця: вул. Героїв УПА, 73 Засновник та ТОВ «Егоїст видавець: Паблішинг» Розповсюджується безкоштовно в елітних ресторанах, клубах, барах, готелях, клініках, автосалонах, фітнес-центрах і магазинах Львова. Частина накладу потрапить на домашні адреси або безпосередньо з рук в руки найуспішнішим політикам і бізнесменам міста. Наклад: 1 000 примірників Періодичність: 12 разів на рік Підписано до друку: 28.01.2016 р. Друк: Поліграф-сервіс Концепція та зміст журналу «Егоїст» є інтелектуальною власністю. Частковий або повний передрук матеріалів, а також інше їхнє використання або відтворення допускається лише з дозволу редакції. За зміст реклами відповідальність несе рекламодавець.

На обкладинці: Андрій Дума

«Клієнт завжди правий». Цю фразу у нас часто вживають де треба, і де не треба. Власники бізнесів козиряють нею в рекламах, а клієнти дуже часто обгрунтовують будь які капризи і прихоті, часто абсолютно невиправдані, чи навіть хамство до продавців, рецепціоністів, офіціантів. Однак чи справді актуальне таке гасло? Приводом до роздумів стали два випадки, які сталися у ресторанах Львова наприкінці січня. В першій ситуації відвідувача закладу обурила наявність в меню десерту під назвою «Павлова». Йому здалося, що російське прізвище в назві десерту у Львові зараз «не відповідає політичному моменту». Почалося з жартів про вченого, який ставив досліди на собаках, завершилося обговоренням сексуальної орієнтації офіціанта і гнівним дописом в інтернет на адресу власників ресторану. Чи правий тут клієнт? Я – людина, яка від самого початку підтримувала бойкот російських товарів в Україні. Однак не вважаю, що ресторан має страждати десерт, вигаданий далеко за межами Росії, і названий на честь балерини Анастасії Павлової, яка ще в 1920-их роках зробила фурор концертам в Європі та Австралії. Другий випадок – конфлікт між відвідувачем та офіціантом в ресторані, де сніданок діє до 11 ранку. Пізніше не можна замовити велику частину сніданкових страв, зокрема й яєшню. Клієнт, який прийшов об 11:30, так і не зрозумів, чому йому не можуть приготувати яєшню, якщо яйця в ресторані все одно використовуються. Хоча насправді на це є як юридичні, так і технологічні аргументи. Людині їх наводили, але вона просто не хотіла слухати. Це далеко не найстрашніші випадки, просто вони повторюються

дуже часто. Колись давно мені довелося керувати пабом, і один з клієнтів забажав розбити кухоль об стіл. А коли бармен заборонив йому це, почав бити хлопця тим кухлем. Клієнт завжди правий? Розкажіть про це сліду на голові бармена. Іншою стороною такого зловживання гостей своїми правами є принциповий перехід деяких бізнесменів на принцип «клієнт завжди неправий». Тоді відбуваються такі ситуації, які трапилися нещодавно у двох львівських кафе: з одного без жодних причин виштовхали «підозрілого гостя», в іншому, застосувавши силу, не пустили людину з вулиці в туалет. Як на мене, вирішення ситуації має два етапи. Перше, треба відійти від стандартів часів дикого капіталізму, коли клієнт мав усі права, а працівник – жодних. У нас, на щастя, є Конституція та трудове законодавство. Відповідно, принцип має формулюватися так: «Клієнт правий доти, доки не заважає іншим. Зокрема й працівникам». А друге – кожному підприємцю у сфері послуг варто все ж прописати максимально детальні стандарти поведінки і їх оприлюднити, аби і працівники, і гості мали чітку опору в будь якій ситуації.

12 42

ЗМІСТ 6 СНІДАНОК: Інструменти управління 4.0. 18 День Валентина:

Чого хоче жінка?

32 Захоплення: Бірофілія, або безвідходне споживання пива 56

36 Чоловіча історія: ВСЕ ЗАРАДИ КОХАНОЇ 48 Традиції: Кабаре у Львові

66 Здоров’я: Секс vs Стрес

Криза Довіри: як створити основний бізнес-ресурс?

Ігнорування поставлених завдань, низький інтерес персоналу до роботи, відсутність належної мотивації, так звані «корпоративні терористи» – це ті проблемні питання, з якими часто стикаються керівники та власники бізнесу. «Інструменти управління 4.0» – таку досить складну тему ми підняли у святковий період на нашому бізнес-сніданку.

Власними порадами та настановами нам допомагав бізнес-тренер і директор тренінгової компанії O.VITTA Сергій Костюк. Смачно пригощав усіх учасників бізнессніданку ресторан «Старий рояль». У сучасному суспільстві на відміну від аграрної та індустріальної епох страх перед роботою чи керівництвом вже не відіграє такої важливої ролі. Все більший масштаб набирають творчі професії, а творчість під контролем проявити дуже важко.

м. Львів, вул. Ставропігійська, 3

Тому керівникам у теперішніх умовах доводиться шукати інші шляхи співпраці та комунікації з персоналом. Загалом є три ключові фактори для перетворення групи чи колективу на ефективну команду: 1. Інтерес учасників команди до діяльності. 2. Стратегія. Те, у що вірить власник. У це ж повинні вірити працівники. 3. Комунікація, побудована на довірі.

І останній пункт аж ніяк не менш важливий, аніж перший. Адже зниження довіри між учасниками колективу неодмінно призводить до падіння швидкості виконання роботи та росту витрат. Тому будуйте комунікацію на довірі, а контролюйте не персонал, а бізнес-процеси. З питань участі у наступних бізнес-сніданках звертайтеся за тел. 067 789 44 68 Олена

Вчися розуміти, чого хочеш – інакше помреш у купі того, чого не хотів © Чак Поланік

Ця, як і багато інших його текстів, суперечлива колонка письменника Тараса Прохаська з’явилася нещодавно на сторінці інтернет-видання «Збруч». Не всі в редакції «Егоїста» поділяють погляди, висловлені в матеріалі, думаємо, розійдуться думки і в читачів. Але, мислимо, що він підніНазустріч

Наша школа була у старому будинку. І це вражало. Насправді саме ця будівля була тим найважливішим, чого ми навчалися у школі. Попри усі жахи, які були в ній затаєні: поліція, НКВД, розстріляні влітку 1941, ґестапо, міліція… Будинок школи, його пивниці, сходи, високі двері, глибокі підвіконня були важливішими від більшості уроків. Окрім будівлі, були ще й вчителі. Серед кількох визначних був і він. Учитель історії і суспільствознавства. Досить молодий, але не дуже – таким було його означення. Відчувалося, що він є гібридом, – це дитяче враження. Хитромудре переплетення галичанина, франківського, місцевого, цілком зануреного у нашу містечкову провінційність, із радянським ліберальним інтелектуалом, подібним на Мамардашвілі, бо надто масштабніший від нашої реальності. В середині вісімдесятих він взявся викладати ще й такий дивовижний предмет, як контрпропаґанда. Його цікавили такі речі, правдоподібно, він був софістом, і міг доказати будь-що з того, у що не вірив. Якраз тоді актуальною стала контрпропаґанда. На цих уроках нас учили, як спростовувати західну пропаґанду про те, що радянська імперія – це імперія зла. На цих уроках ми дізнавалися дуже багато цікавих речей, яких би ніколи не дізналися, коли б не контрпропаґанда. Учитель нам подобався ще й тим, що – фактично заперечуючи марксистське положення про класову боротьбу – наче ненароком проповідував індуїстське вчення про касти. Його практика полягала в тому, що на уроках він по-справжньому працював тільки з тими, кого вважав брахманами. Кілька людей із пересічного шкільного кла-

має дуже важливі питання, які зазвичай замовчуються в нашому суспільстві, прикриті фразами про «українські традиції поваги до жінки», ніби фіговим листком. У чоловічому товаристві піднімати такі теми особливо важливо. Тому давайте читати, думати і робити висновки. су. Брахмани – бо їм нічого не треба, окрім цікавості. Він знаходив цих дітей, і вони були тими, з ким він говорив про контрпропаґанду. Говорив про те, що касти є у кожному суспільстві, що кожна каста має свої інтереси, що розвиток кожного суспільства – це узгодження протилежних інтересів. Крім брахманів, у нього ще були воїни (яким потрібно воювати у будь-якій ситуації), власникиспоживачі, майстри, які цікавляться тільки розвитком свого ремесла… Учитель умів роздавати потрібне усім. З одними говорив, іншим давав потрібні для екзаменів знання, комусь просто добрі оцінки ні за що. Але найцікавіше почалося, коли він розпочав дискусію про то, що жертва завжди іде назустріч злочинцеві. Ми цього не могли зрозуміти. Ми не розуміли, що це назустріч може бути водночас в одній особі. Не розуміли, що у кожному свобідному виборі уже закладений злочин, який буде цьому виборові протистояти, бо і сам цей вибір містить елемент злочину. Певні знаючі казали, що насправді він є жидом. А ми собі думали: це ще ліпше, бо він знає, що таке бути жидом у цьому суспільстві. Знає, що каже, коли каже про жертву, яка завжди іде назустріч злочинцеві. Усім своїм життям. Я бачив цих дівчат постійно. Вони хотіли свободи. Так вони розуміли власну жіночність. Малолєткі показували піську. Школярки були з учителями. Неповнолітні намагалися зробити все те, що жінкам між першим причастям і визначеним повноліттям робити не слід. І я знаю нормальних пацанів, у чиїх телефонах записано кілька сотень номерів місцевих молодих дівчат, котрих

тенденції • суспільство

можна покликати, і вони прийдуть. І тяжко собі уявити, що їх так багато, і що всі вони поруч, і всі живуть нормально у всіх наших містечках і селах. А ще я знаю молодих жінок, яких постійно б’ють молоді чоловіки, до кого чіпалися найближчі родичі, які мусили робити мінєти будь-де, яких змушували віддаватися у всіляких умовах, яких боксували, матюкали, любили, вважали курами, овцами, козами і шмарами всілякі українські хлопці. І раптом якась така малолєтка, яка пройшла через це пекло, прибилася до арабських студентів. Вони її, звичайно ж, розбещували – так це прийнято називати. Але вона, можливо, вперше у своєму житті зустріла добрих і цікавих чоловіків. Їда, спокій, тепло, розбещення – все це набагато краще, ніж то, що їй траплялося досі у родині, у школі і на вулиці. І то, що її може у житті спіткати. Араби були дбайливими. Єдине, чого вони не врахували, це застарілі радянські закони про статеву зрілість. Тепер у моєму провінційному місті скандал. Факельні походи, лекції, пікети, арешти. Тринадцятирічна дівчинка жила з арабськими студентами. Не дозволимо кончєним арабам робити з нашими дівчатами то, що маємо робити тільки ми. Арабів треба покарати. Аби було верховенство права. Аби вони знали, що тут їм не там. Аби ще раз пересвідчитися, що чорні не зможуть уникнути відповідальності так, як її уникають наші рідні білі і чорняві. Дівчинка, до речі, не має до арабських студентів жодних претензій. Їй не було з ними зле. Вона ще нічого не розуміє про жертву, яка йде назустріч злочинцеві. Вона ще не знає, як її використовують ті, хто називає себе її захисниками. Вона ще не може осягнути, що вся ця істерія із арабською загрозою Європі, нам, котрі у ту Європу хочуть, нам, ще задовго перед Європою – попросту добре вибудувана пропаґанда, що відволікає від найголовнішого. А найголовнішим є то, що росіяни, а не араби, можуть розмити Європу. І у жодному разі не треба об’єднуватися з рускими тільки тому, що вони білі. Тарас Прохасько

тенденції • суспільство

Консультації у сфері дозвільної документації. Допомога в отриманні дозволів, погоджень, висновків та іншої документації. Консультаційно-юридична допомога з питань капітального будівництва, реконструкцій, перепланувань тощо. Допомога в пошуку, придбанні та продажу квартир, земельних ділянок та іншої нерухомості. Повний юридичний та консультаційний супровід операцій з нерухомістю та земельними ділянками.

79008, м. Львів, вул. Театральна, 3 тел.моб +38 096 799 79 90 тел.сл. +38 032 253-45-41 тел.факс +38 032 235 46 52 e-mail: coinholding@gmail.com

Даррен Аронофскі: «Міккі Рурк сприймав мене, як гірку пігулку» Розмова з Дарреном Аронофскі – відомим американським продюсером і сценаристом, режисером культових фільмів «Пі», «Рестлер» і «Реквієм за мрією»

– Про Ваш перший фільм «Пі» (Pi) є багато легенд. Зокрема про те, як Ви знаходили фінансування і що робили задля його промоції. Для багатьох молодих режисерів сьогодні актуальним є питання, як зняти фільм з обмеженим ресурсом. Що Ви можете їм порадити? – Маєте мобільний телефон? – Звісно. – Покажіть його. Бачите, тут є камера? Якщо б я робив фільм тепер, і в мене був би обмежений ресурс, як

тоді, коли я робив «Пі», я знімав би його на свій телефон. Рік тому «Санденс» був уражений фільмом «Мандарин» («Tangerine») режисера Шона Бейкера, який повністю знятий на телефон. Зрештою, складнощі з розповіданням історії за допомогою кіно не пов’язані з фінансовими проблемами. В часи «Пі» якість наших камер навіть близько не рівнялася з тією якістю, яка є у вашого телефона та в телефонах більшості людей.

Тому немає виправдань, аби не знімати те, що хочеться. Кожен володіє засобами робити щось. А якщо ви хочете кращого зображення, то існує безліч фотокамер, які знімають із роздільною здатністю 4К, і коштують вони не так вже й дорого. Тепер питання полягає в іншому: «Що ви будете робити? Як зможете використати переваги, запропоновані сучасним світом?» І найголовніше: «Для чого ви це робите, і що

інтерв’ю • суспільство

хочете сказати?» Моя відповідь: «Я хочу розповісти історію, тому що це одне з прадавніх мистецтв людства. Людям завжди буде цікаво це. Раніше люди ділилися історіями біля вогнища, малювали зображення на стінах печер. Тепер же вогнищем став екран у кінотеатрі або монітор вдома, але суть залишилася тією ж – розповісти історію.» Це те, що я розповідаю всім студентам, з якими працюю: першочергово вам слід зрозуміти, для чого ви хочете знімати кіно. І якщо відповідь «Розповісти історію» – робіть це. А далі ви можете піти голлівудським шляхом і розказувати великі дурні історії або зазирнути в себе і знайти купу споріднених вам історій, які ще ніхто не розповів. Для мене головним викликом у роботі над «Пі» було питання, чи подумають мої друзі з Брукліна, що це крута історія. При цьому більшість моїх друзів підтримували мене в процесі, допомагали всім (і грошима також), і це додавало мені сміливості в роботі над стрічкою. У сучасних умовах молодому оповідачу важливо знайти історію, яка відображає його самого, історію, яку лише він може розповісти, все інше станеться. Щодо промоції «Пі», то мені, знову ж таки, допомагали друзі, ми просто розмальовували тротуари трафаретом із символом «Пі». – У першому Вашому фільмі «Пі» Ви показуєте історію міської самотності. В другому, «Реквієм за мрією» (Requiem for a dream), розповідаєте про загублене покоління. Що впливало на Вас у роботі над цими фільмами?

інтерв’ю • суспільство

– Зазвичай у мене безліч джерел, тому виокремлювати щось одне безглуздо. Я завжди прагну скористатися всім, що мене надихає, і це не лише режисери. Насичують всі: музиканти, фотографи, художники, друзі. Як оповідачеві, на мою думку, режисерові варто послуговуватися всіма можливими формами вираження. Наше завдання – проживати якомога більше досвіду, оскільки там міститься колосальна енергія мистецтва, і саме її в подальшому необхідно перетравити, адаптувати і використати для власних історій. – Що для Вас головне в роботі з актором? – Найцінніше у відносинах режисера і актора – це довіра. Я щасливчик, тому що завдяки досвіду, який я отримав у роботі, навчився здобувати довіру акторів. Її доволі непросто

отримати, власне, довіру треба здобувати. На початках своєї кар’єри актори переважно прагнуть ридати, кричати, демонструвати сильні емоції, сподіваючись досягнути таким чином визнання, але з роками, будучи залученими до безлічі проектів, вони змінюють підхід і хочуть співпрацювати з тим режисером, який би виводив їх із зони комфорту. Тому що лише так актор по-справжньому розкривається, наче квітка. При цьому багато хто соромиться результату, їх лякає кінцевий продукт, їм здається, що або фільм про інше, або вони могли зіграти дещо інакше. Тоді актори закриваються і їх наново потрібно відкривати для самих себе. Довіра – єдиний ключ до серця як актора, так і людини. Річ не в особисто вашій впевненості в тому, як це має виглядати, і не в гонорарах, а в зручних відносинах з акторами, з якими ви працюєте. Їм слід розтлумачити, що ви намагаєтесь зробити краще з того, що може вийти. І бути чесним, на кшталт: «Агов, ми

всі тут ризикуємо, але я буду робити все, що в моїх силах, а не лише нагло використовувати чужий талант». Наприклад, розповім про свою роботу з Расселом Кроу над «Ноєм» (Noah). Ми розпочали знімати на початку серпня і мали закінчити наприкінці листопада. Було багато серйозних дискусій щодо певних моментів, він весь час питав мене. Якось, втомившись від розмов, я сказав: «Ти мусиш просто довіритися мені. – Він мовчав. – Ти же віриш мені, так?», – він продовжував мовчати. «Певно що десь в середині листопада», – відповів він. І це був тонкий хід, тому що він знав напевне, як мене мотивувати. Він розумів, що я намагаюся завоювати його довіру і вчинив розумно, натякаючи, що хоче, аби я заслужив її, працюючи й розвиваючи наші відносини. Його стратегія була вишуканим джедайським трюком. – Як Ви здобували довіру Елен Берстін, однієї з найкращих актрис 70-х, працюючи над «Реквієм за мрією», та секс-символом Міккі Рурком, створюючи «Рестлера» (The Wrestler)?

– Уперше я побачив Елен, коли був ще зовсім юним. Запросити когось серйозного в «Пі» я не міг, адже був новачком. І раптом у другій моїй стрічці погоджується зніматися оскароносна Елен Берстін. Мене опанував жах. Пригадую, як ми вперше зустрілися. Я вирішив прогулятися з нею Брайтон-Біч у Брукліні до Коні-Айленду, показати локації для наших зйомок. Йдучи, ми обговорювали різні деталі. Я мав на шиї фотоапарат, і я настільки хвилювався, що навіть боявся спитати її дозволу зробити світлини. А потім трапилось диво. Бюджет у нас був невеликий, все було розписано по днях, тісно і строго. Першого дня зйомок нам треба було відзняти шоу, яке будуть показувати по телевізору в фільмі. Туди головна героїня приходить як гість. І ми повинні були зробити це за один день, все шоу. Нам виділили велику аудиторію з глядачами, купою акторів, ми знімали в справжній телестудії з чотирьох телекамер. Нам необхідно було впіймати безліч деталей. Герої-

інтерв’ю • суспільство

ня з’являлася у шоу в різних станах, щоразу вона мала ставати все несамовитішою. Її волосся змінювалося, стаючи епатажнішим, сукні, макіяж все перетворювалось на хворобливу вульгарність. У результаті ми зробили це. Ми зняли все за один день. Думаю, саме тоді Елен була захоплена нашою злагодженістю в роботі, оскільки все йшло за планом. Вона побачила, що ми – ті хлопці, які знають, що роблять, і довірилася нам. А з Міккі була інша історія. Він – одна з найдивовижніших «людських істот» на планеті. І думаю, Міккі просто мусив мені довіритися з самого початку, тому що, коли ми зустрілися, його кар’єра була завершена. Нам тільки для збору грошей для фільму з його участю потрібен був рік. Ніхто на всій планеті не хотів інвестувати в проект з Міккі Рурком. Він хоче бути крутим і складним, але мені пощастило зустріти його на такому відрізку життя, де він розумів, що я саме той, хто йому потрібен. Це було щось на кшталт неприємних ліків для дитини: на смак жахливо, але розумієш, що воно лікує. Він дивився на мене, як на гірку мікстуру. Кожен день так починався: ось ложечка, відкривай ротик. При цьому було весело з ним працювати, в нього є особливість: він нічого не може робити двічі, все відбувається тут і тепер. Ідеальний приклад унікальності Міккі – це коли ми знімали одну зі сцен за кулісами, в кімнаті, де збираються всі рестлери після бою. Міккі був за дверима, я сказав, що зараз зайде Ренді «Баран». Він – один з легендарних рестлерів, ви всі

інтерв’ю • суспільство

його знаєте, ви його друзі, тому що ви – профі. Привітайтеся з ним, потисніть руку, проявіть повагу, адже він займається цим понад двадцять років. Всі зрозуміли завдання. В кімнаті ще були дуже сексуальні дівчата, які ходять між раундами рингом з табличками. Я кажу: «Почали!». Міккі заходить до кімнати, зі всіма вітається, всі раді бачити його. І тут я помічаю, що він починає говорити з однією з цих дівчат і повертається до мене спиною, закриваючи камеру. Я кажу: «Мік, я не бачу твого обличчя.» А він, не звертаючи на мене уваги, продовжує блокувати камеру, я кручусь довкола нього і тут розумію, що він просить у дівчини номер телефону. На камеру. В цьому весь Міккі, зйомки «Рестлера» були для нього цілком природними, він просто проживав своє життя. І, швидше за все, камера його ловила, а не він на неї працював. Міккі Рурк з тієї породи акторів, які можуть бути лише самими собою. – Сьогодні кіно буквально переповнене насильством. На Вашу думку, яка його роль, чи можлива людина без насильства? – На жаль, ми б не були людьми без насильства. Це робить нас тими, ким ми є. Я відчуваю велику відповідальність як режисер, демонструючи жорстокість чи насильство у кіно. Цього дійсно багато, особливо у Голлівуді, і це є проблемою. Водночас без цього ми б були позбавлені значної частини свого характеру як особистості та припинили б бути людьми. Це частина нашої реальності. І тут питання не у тому, як змінити люд-

ство, а скоріш як відокремити наші стани і зрозуміти, як влаштований людський корінь. Розповідаючи історії, нам варто усвідомлювати власну відповідальність, необхідно передавати насильство реалістично, без прикрас, не видавати його смачним і глянцевим. Щоб коли людина бачила це на екрані, воно відображало істинний біль і таким чином попереджувало. Така ж ситуація з сексом: його слід демонструвати відверто, таким, який він є, а не перетворювати на цукерку, на оману. Як приклад наведу «Любов» (Love) Госпара Ное. Для мене перше правило режисера – бути чесним і показувати на екрані все, як є. – Ваш найбільш суперечливий та містичний фільм – «Фонтан» (The Fountain). На Венеційському кінофестивалі половина глядачів його освистала, а інша – визнала шедевром. Розкажіть, як створювали цю історію, історію авторського кіно, знятого у масштабі блокбастера. цРежисерові найважче знімати серйозне кіно, більшість глядачів зазвичай це сприймає критично через різний рівень усвідомленості. «Фонтан» був моїм великим уроком. Початково, щоб зекономити кошти, Голлівуд відрядив мене знімати його в Австралію. Близько п’яти місяців я працював над стрічкою без головного героя, яким тоді був Бред Пітт. Це виявилось першим уроком: свого актора необхідно тримати біля себе. Інакше ваші стосунки неминуче охолонуть. Так і сталося: Пітт проміняв «Фонтан» на інший проект, і все розсипалось. Я почав пити багато джин-тоніка, який раджу для

лікування депресії. Він кращий за пігулки-антидепресанти. Потім став проводити багато часу у власному саду, доглядати рослини, отримавши унікальний новий досвід. Потому за тиждень турбота про кущі стала цікавішою за вживання джинтоніка. Спостерігання за пробудженням рослини – дивовижна винагорода. Врешті я вирішив переписати сценарій і зробити його бюджетнішим. Усамітнившись, протягом двох тижнів я все переробив і прийшов до свого продюсера зі свіжим варіантом. Той, переглянувши, сказав що я перетворив «Фонтан» з дорогого блокбастера на малобюджетну поему про смерть. Зрештою, з одного мого проекту я отримав два. Нову версію «Фонтана», яка стала більш особистою та чуттєвою, і основи «Рестлера».

– Як Ви працюєте над сценаріями, звідки приходить натхнення, що дає імпульс до роботи над історією? – Гарне питання. Це залежить від багатьох факторів, інколи фільм починається з ідеї, інколи з картинки, наприклад, «Фонтан» зародився зі зображення, на якому після смерті в людини з рота проростають квіти. Інколи фільм бере початок з відчуття. Натхнення, як я вже зауважив, приходить з різних джерел. Та при цьому для мене структура вкрай важлива і з цього приводу раджу досконало вивчити книгу «Подорож письменника» Крістофера Воґлєра (The Writer’s Journey: Mythic Structure for Writers). У ній він пише, як влаштована західна манера сторітелінгу. Хоч, зрештою, не всі фільми будують за такими формулами, але принцип роботи скрізь схожий, як з жартом. Спочатку розповідаєш історію один раз, потім другий, а втретє закручуєш і отримуєш емоцію. І це універсальна мова, зрозуміла всім культурам по всій планеті. Це стосується й історій. Необхідно уявити героя, влаштувати йому критичну ситуацію, провести його через неї і вивести на певну точку усвідомленості. Якщо вдивитись у цю просту формулу, то вона зчитується скрізь, як у літературі, так і в кіно, навіть у релігії вона працює. Це найдревніша структура. Мені здається, ми народжуємось з нею, її закладено в наших генах. – Яке, на Вашу думку, первинне завдання кіно – розвивати чи розважати? – Перше правило кіно – воно має розважати. Коли ви перестаєте розважати, ви втрачаєте частину аудиторії. При цьому розважати – не

інтерв’ю • суспільство

означає корчити з себе Міккі Мауса. Краще сказати: «Кіно – має бути захоплюючим». Уявіть собі: своєю роботою ви ж пропонуєте продюсерам і глядачеві витрачати свої гроші та час, це не має права бути нудним. Особисто для мене завжди було важливим знайти такий проект, в якому є щось на кшталт магніта, який притягує глядача та здатний тримати його увагу. Найгірше, що може статися, для мене як для режисера – це створити фільм, витратити купу сил та грошей, а в результаті отримати стрічку, яка людям нецікава, і вони про неї просто не говорять. За останні сто років кіно змінилось дуже сильно та продовжує перебудовувати себе. Змінюються акценти

інтерв’ю • суспільство

та цінності, які воно несе, але я впевнений, що корінь – візуальна форма оповідання – буде існувати завжди. Зараз на Заході проходить колосальна міграція талановитих режисерів, сценаристів та акторів з кіно в сферу телебачення. Глядача все більше захоплює тривале художнє оповідання. Але поки спільний досвід «емоційного проживання», сидячи в кінотеатрі, продовжує бути актуальним, в той же час цілком можливо, що з часом ми всі будемо зустрічатись в якомусь віртуальному чаті з величезним сферичним екраном і розділяти цілком новий досвід. Не знаю, що та як буде, для мене очевидно лише те, що ми зараз перебуваємо в точці «грандіозних змін». З остан-

нього, що вразило мене до глибини, було те, як люди наловчились розповідати свої історії у шестисекундних роликах на ресурсі Vine. Погодьтесь, зараз важко уявити, що людина, сидячи перед екраном комп’ютера, дивлячись кіно, не займається водночас ще чимось, або не планує ще чогось паралельно. Адже фільм можна завжди поставити на паузу, відволіктись і повернутись пізніше. Будь-якому режисерові буде неприємно бачити, що глядач у кінотеатрі дістає свій телефон під час перегляду та починає займатись ще якимись справами. Головним викликом нашої професії стало втримання людської уваги. Розмовляв Павло Щур

14 лютого. Чого хоче жінка?

Запитую в друга: «Що ти зробиш цього року для своєї дівчини на День святого Валентина?». А він говорить, що любити і робити приємні речі потрібно щодня, а не у спеціально відведені дні. Дещо «штамповано» відповів, хоча правдиво. День закоханих щороку викликає купу суперечок. Хтось демонстративно критикує його, хтось бігає у пошуках подарунка для своєї половинки ще задовго до свята і продумує, як же все зробити незабутньо, ще хтось називає це свято чужим і запозиченим. А яка, зрештою, різниця? Якщо ви робите подарунки щодня – вашу половинку можна вважати найщасливішою. Якщо ви не приймаєте цього свята – не святкуйте. Воно хоч і нерідне для нас, хіба погано, що люди кричать про кохання на всі боки?

Так сталося, що ще від появи в Україні Дня усіх закоханих його сприйняли як «лайт-версію» 8 березня. Цього свята щороку більше чекають жінки, а чоловікам вже доводиться підлаштовуватися, щоб не образити свою половинку. Сприймають цей день різні статі також по-різному. Жінкам потрібно більше казки, романтики, уваги. Вони радіють і тішаться від самого очіку-

свята • суспільство

вання цього свята. Від бажання зробити щось приємне своєму коханому. Очікують, що цього дня він здійснить щось незабутнє. Жінки хочуть, щоб на День закоханих їм частіше, більше і сильніше доводили своє кохання. Навіть якщо ви, чоловіки, це робите щодня, 14 лютого ці докази мають бути суттєвішими. Вже вигадайте щось, що вразить вашу жінку. Подаруйте щось небуденне. Якщо ви знаєте, що для вашої коханої цей день має значення, і вона точно очікуватиме уваги та подарунка, зовсім недоречним буде спіч про те, що це свято нещире і запозичене, а ви її кохаєте щодня. 14 лютого кохайте її більше. Хоча мужчинам і так зрозуміло, кохають вони своїх жінок чи ні. А необхідність доводити це сильніше у День всіх закоханих більшість представників чоловічої статті сприймає як емоційний шантаж. А ще для мужчин показовість цього дня – це додаткові турботи. Квіти, подарунки, ресторан. Вам приємно, коли ви є ініціаторами, а не коли це є обов’язком. Вгадати з подарунком, підлаштуватися під настрій жінки, встигнути виглядати гарно і замовити столик у ресторані… Для чоловіків усе це – «екзамен на любов». Вони щиро не розуміють цього, і їх це вибиває з колії, насторожує та нерідко дратує. Через таке різне сприйняття готуватися до цього свята потрібно вдвох. Найкраще – обговорити заздалегідь очікування кожного. Не нав’язливо обговорити, а з цікавістю не так до самого свята, як до почуттів своєї половинки. І якщо хоч один з вас хоче дива цього дня, інший вже немає вибору – диво повинно бути спільним.

свята • суспільство

Чого ж хочуть жінки в День усіх закоханих Згідно результатів опитувань, значний відсоток жінок не вбачає нічого поганого у доволі стандартній програмі святкування: ресторан, квіти, сюрприз. Квіти і романтичне кіно з коханим обирає трохи менше дівчат. Ще якась частина жінок буде задоволена і домашнім затишком та смачною вечерею. Як бачите, головне у цей день, щоб коханий чоловік був поряд. Та квіти. Ви, як ніхто, знаєте, на що може розраховувати ваша друга половинка. Чи їй достатньо буде ваших обіймів у піжамах під гарний фільм з вином, чи вона захоче шикарний вечір у ресторані з вражаючими подарунками. Знання смаків коханої повинне підказати вам, що дарувати: квіти, листівку, зроблену власноруч (це означатиме приділений час і увагу), чи прикраси та щось коштовне – рідкісні квіти, щось, про давно омріяне та незвичне. Отже, якщо ви хочете зробити так, щоб подарунок до Дня закоханих запам’ятався вашій коханій, обирайте щось з нижченаведеного: Освідчення. Так, подаруйте руку і серце. Але лише у тому разі, якщо ви впевнені у необхідності цієї пропозиції. А ще можете запропонувати подорож, жити разом, придбати щось вартісне. Запропонуйте щось, що вплине на ваше спільне майбутнє.

Зробіть щось власними руками. Жінкам здебільшого неважливо, скільки ви витратите грошей і чи витратите взагалі. Головне – увага та приділені лише для ї ї подарунка час і сили. Та хоч поличку прибийте, через яку вона вас «пиляє» вже довгий час, чи труби полагодьте, чи картину повішайте. Неромантично? А ви зробіть це так, щоб виглядало романтично, вигадайте щось, щоб це було захоплююче і вражаюче. Усе це – подарунок власними руками. Напишіть любовного листа. Напишіть від руки, використовуючи усі ніжні слова для своєї коханої. Такі листи хвилюють жіночі серця значно більше, ніж якийсь куплений подарунок. Зробіть щось, чого раніше не робили разом. Та хоч на повітряній кулі політайте. Щоправда, взимку непередбачувана для цього погода. Але у вас же є спільна мрія? От втільте її. Проведіть цілий день разом. Проваляйтеся у ліжку чи влаштуйте тур цікавими закладами. Головне – разом. Бо іноді чоловік, приділивши півдня коханій, ввечері йде на зустріч

з друзями і дозволяє собі занадто розслабитися. Це може перекреслити враження від усього дня і всі ваші старання звести нанівець. Потерпіть вже цілий день. А відлучайтеся лише для того, щоб зробити черговий сюрприз – по квіти, наприклад. Але ніколи не робіть цього: Не обмежуйтеся типовою листівкою-валентинкою зі стандартними фразами. Жінки хочуть відчувати себе єдиними і неповторними, а листівки, які отримують всі, – зовсім не показник такої особливості. Жодна жінка не зрадіє валентинці без найменшого натяку на те, що саме ви саме для неї її придбали, без найменшої вказівки на увагу. Це в школі однокласниці червоніли і раділи, отримавши від таємного

шанувальника листівку без підпису. Це дитячі сюрпризи. А дорослі хочуть знати, що ви хоч щось зробили, аби довести своє кохання. Ніколи не надсилайте своїй жінці м’яку іграшку, навіть якщо та говорить «I love You» при натисканні. Навіть якщо разом з цією іграшкою ви відправите квіти і шампанське – дівчина цього не оцінить. Не перекладайте на іграшку те, що хочуть почути від вас. Це такий самий подарунок, як і валентинка, який можна придбати у будь-якому магазині. Жодної індивідуальності. Не чекайте, що ваша жінка спланує цей день сама. Це не означає дати їй свободу робити все, що забажає. Це означає бути байдужим до її почуттів. Принаймні саме так сприй-

мають жінки отримання у власні руки ініціативи. Тому долучайтеся не в останні хвилини, а заздалегідь. Ви помітите по своїй другій половинці, коли вона почне загадкову метушню з подарунками і плануванням, от приблизно тоді вам також потрібно починати. Загалом всі зазвичай погоджуються з тим, що зізнаватися у коханні потрібно щодня, дарувати подарунки – частіше, ніж раз на рік, а приділяти увагу – постійно. Не налаштовуйте себе і свою половинку на те, що День святого Валентина – комерційне свято. Просто кохайте одне одного і святкуйте, коли заманеться. Дар’я Бура

свята • суспільство

Політ у подарунок Зробіть незабутній презент близькій Вам людині, здійснивши мрію про захопливу мандрівку! Милуйтеся разом українськими краєвидами з кошика

СПРАВЖНЬОЇ ПОВІТРЯНОЇ КУЛІ!

Якщо й існує у світі те, що по-справжньому залишає незабутні враження – це політ над реальністю! Бажаєте відірватись від землі, відчувши неймовірне щастя? Здійсніть свою мрію або мрію коханої людини! Політ на кулі – це чарівний подарунок для дорогої Вам людини. По завершенні повітряної подорожі на Вас чекають чудові сюрпризи.

Небо відкрите для Вас! Кваліфіковані спеціалісти допоможуть Вам із вибором дня та місця, а також нададуть професійну допомогу новачкам. Будьте певні: Ви не забудете цього ніколи. Не втрачайте нагоди здійснити нездійсненне.

Бажаємо чарівних польотів і неймовірних вражень!

бізнес • суспільство

Замовлення польотів за тел. : +38 (067) 380 15 08 www.balloon.lviv.ua e-mail: admin@balloon.lviv.ua

Андрій Дума:

«Будь-яка мета досяжна – це тільки питання часу та вашої наполегливості» Андрій Дума – кваліфікований керівник одного з найбільших автотранспортних підприємств України, а віднедавна – ще й політик, депутат Львівської обласної ради. Всю свою трудову діяльність він присвятив роботі в транспортній сфері, тож досконало знає всі проблеми галузі та специфіку управління транспортним процесом. Ефективний менеджмент і грамотне управління персоналом, яким користується пан Андрій, сприяють тому, що очолюване підприємство працює ефективно та постійно розвивається. Як керівник, відданий своїй роботі, Андрій Дума має заслужений авторитет, довіру та повагу серед працівників. А такі якості є незамінними для досягнення кращих результатів роботи. Андрій Дума вдало поєднує у собі такі людські якості як чесність, порядність, людяність та доброта. Адже він не лише керівник і політик, а й турботливий батько, люблячий чоловік та просто хороша людина. Його енергія й ентузіазм надихають інших. Своїм прикладом він показує, що можна вдало поєднувати обов’язки та бути успішним у багатьох сферах життя.

– Завдяки сумлінній праці та ефективному управлінню у 2013 році Ви очолили одне з найбільших автопідприємств України – ТзОВ «Львівське АТП¬ 14631». Чим воно для Вас є? – Львівське АТП¬14631 – це більше половини мого життя! Це єдине підприємство, яке зазначене у мене в трудовій книжці. Тут я розпочинав свою трудову діяльність, тут я зростав як працівник, як керівник і як особистість. Зростала і особиста відповідальність за те, що я робив. Свою трудову діяльність я розпочинав водієм і пройшов усі ланки кар’єрної драбини: інженер, потім – керівник відділу, заступник директора – і ось вже понад два роки я очолюю Львівське АТП¬14631. З упевненістю можу сказати, що зараз я живу роботою. Адже автотранспортне підприємство – це живий організм, який весь час працює, розвивається і потребує постійної уваги. Ось зараз зима – це дуже важкий період для автомобільного транспорту. Ожеледиця, сильні снігопади чи морози значно ускладнюють, а деколи навіть і унеможливлюють роботу автобусів. Весь час необхідно тримати ситуацію на контролі. Тому, навіть коли я виходжу з офісу, то не можу не думати про те, як минув день; про те, що заплановано на завтра; про те, як збільшити ефективність певної ланки на підприємстві. Я думаю, багато людей розуміють ситуацію, коли їдеш додому і все ще думаєш про роботу. Має бути самовідданість своїй справі, бо якщо поверхнево ставитися до виконання обов’язків, то це може зашкодити не лише тобі, а й сотням тих співробітників, які працюють на підприємстві.

cover-story • суспільство

Тому я тішуся, коли фінансові показники АТП зростають, коли вдається відкрити новий маршрут чи здійснити якесь інше досягнення. Це задоволення ні з чим не зрівняти. Тим більше, що розумієш: вся праця, всі докладені сили і витрачений час принесли відмінний результат. За це я і люблю свою роботу. – Які принципи допомагають Вам ефективно управляти персоналом підприємства? – Побутує думка, що важко працювати фізично, а от керувати – це дуже легко і просто. Насправді так думають ті, хто ніколи не працював на керівній посаді. Кадрова політика керівника завжди спрямована на ефективну організацію роботи підлеглих. Поставлене завдання має бути виконаним, а організацію роботи підлеглих повинне супроводжувати збереження стимулу і бажання працювати в компанії. Звичайно, що домогтися виконання завдання можна і залякуванням чи приниженням працівника, однак доведено, що такий метод неефективний. Одна з головних умов ефективної діяльності – сприятливий моральний клімат у колективі. Передумовами для цього є взаємна довіра керівників і працівників, доброзичливі взаєми-

ни між людьми. На мою думку, головний принцип управління персоналом звучить так: «Кожна людина заслуговує на повагу!». Стабільність діяльності підприємства, створення комфортних умов праці, своєчасна виплата заробітної плати, преміювання та інші заохочення теж сприяють самовідданості працівників. Ну і не можна забувати про принципи демократії, організованості та дотримання дисципліни. Це важливі чинники, відсутність яких призведе до розхитаності колективу та зниження ефективності праці. – Пане Андрію, як Ви мотивуєте своїх працівників до якісного виконання обов’язків? – Мотивація персоналу – це одне з головних завдань керівника. Як би це банально не звучало, але гідна оплата праці є найкращою мотивацією працівника. Якщо рівень фінансового забезпечення працівника буде недостатнім, то як би він не любив свою роботу, але рано чи пізно це змусить його шукати нове місце праці. Адже за сухим словом «персонал» стоять люди, які мають сім’ї, дітей, стареньких батьків та й, зрештою, свої особисті потреби. Аналогічно дуже важливим фактором є надання працівникам соціальних гарантій, можливості кар’єрного зростання, забезпечення належних умов праці, створення нормальної атмосфери в колективі та багато інших чинників. Нещодавно ми спостерігали за тим, як шахтарі перекрили трасу в напрямку Рави-Руської. Саме безвихідь спонукала їх до такого відчайдушного кроку. І хоча наші пасажири

теж постраждали від цієї акції, бо не змогли вчасно доїхати до місця призначення, ми з розумінням ставимося до потреб шахтарів. Потреби людини можна задовольнити винагородою за її роботу, в тому числі мова йде і про моральну винагороду – таку як похвала чи подяка, почесна грамота, нагородження. Адже людина влаштована так, що їй потрібно усвідомлення того, що вона робить корисну справу, вносить свій вклад у розвиток підприємства, на якому працює. Особисто для мене винагороду забезпечує сама робота, її значущість і можливість досягнення високих результатів. Однією з приємних сторін перебування в колективі є «розкіш людського спілкування», що має місце в процесі праці, дружні відносини з колегами, відчуття належності до єдиної команди. – Як керівника підприємства, яке якісно надає транспортні послуги, Вас нагородили дипломом «За сумлінну працю» від Львівської ОДА. Чи надихнула Вас ця подяка на подальший розвиток? – Я думаю, що будь-хто з керівників чи працівників, роблячи певну справу, приймаючи певне рішення, останньою чергою думає про грамоти. Але, як я щойно сказав, будь-якій людині приємно, коли вона отримує нагороду за свою роботу. – У 2015 році Ви взяли участь у місцевих виборах, представляючи Жовківський район та стали депутатом Львівської обласної ради. Що привело Вас у політику? – Досі я тримався осторонь політики. Але, займаючи керівні посади, спочатку як керівник відділу, а зго-

Саме народ, як ніяка інша контролююча структура зможе змусити владу працювати чесно та відкрито і припинити зловживання з її боку. дом як директор підприємства, мені доводилося неодноразово стикатися з бюрократією, яка, на жаль, і досі не викорінилася з нашого життя. Це явище, породжене ще радянською системою, досі не дозволяє ефективно впроваджувати нові технології, залучати нові транспортні засоби, покращуючи при цьому і якість перевезень, і безпеку пасажирів, допоки не отримаєш купу папірців і дозволів. Так не може тривати далі. Ми повинні змінити цю систему, зменшити бюрократичний тиск на середній і малий бізнес, який весь час підживлює корупційні схеми, спростити ведення бізнесу, щоб підприємства і підприємці не ховалися в тіні, а чесно та прозоро працювали на користь держави.

– Чому Ви приєднались саме до команди «Громадський рух «Народний контроль»? – Чому саме Громадський рух «Народний контроль»? На мою думку, саме народ, як ніяка інша контролююча структура зможе змусити владу працювати чесно та відкрито і припинити зловживання з її боку. Саме народ, як ніхто інший, зможе перевірити, чи насправді проведений ремонт дороги, чи це лише відображено на паперах. – Що змінилось у Вашому житті після того, як Ви стали депутатом? – Змінилося багато! Для мене це – новий етап у моєму житті. Ця сфера діяльності трохи відрізняється від моїх попередніх занять. Мені багато чого ще треба навчитися і

cover-story • суспільство

зрозуміти, хоча вже є певні напрацювання, які я старатимуся втілити в життя. У мене з’явилися десятки нових знайомих. Коло спілкування значно розширилося. Мушу зазначити, що суттєво збільшилося навантаження, адже окрім того, що я і далі очолюю автотранспортне підприємство, тепер до цього додалися ще й депутатські обов’язки. А я ніколи не відсторонюся від громади, яка мене обрала, і буду відстоювати інтереси мешканців як свого виборчого округу, так і всієї Львівської області. – Ви дотичні до багатьох корисних справ, зокрема у Жовківському районі. Чи приносить Вам задоволення допомагати громаді? – Мабуть, буде краще, якщо ті корисні справи, про які Ви кажете, принесуть хоч трохи задоволення самій громаді. Ми справді вже розпочали таку діяльність, але, я думаю, що не варто зараз конкретизувати. Хай пройде ще трошки часу і тоді громада сама зможе охарактеризувати мою діяльність. На щастя, період популізму вже минув. Адже людей вже не надуриш! – Як свідомий громадянин та справжній патріот України Ви активно підтримуєте нашу українську армію. Розкажіть про це. – Кожен свідомий, патріотично налаштований громадянин України підтримує наших бійців у міру своїх можливостей. Враховуючи, що я працюю в транспортній сфері, то і допомога моя більше стосується транспортного забезпечення. Так зокрема минулого року автопідприємство надало допомогу військовим на суму близько 800 тис.

cover-story • суспільство

грн. Багаторазово забезпечували автотранспорт для перевезення військових, а три автобуси «Еталон» безкоштовно передано для потреб військових безпосередньо в зону АТО, де вони перебувають до цього часу. Крім того, спільно з волонтерським рухом «Народного контролю» було закуплено та передано матраци для воїнів та шини для автобусів. Також нещодавно наші автобуси повезли творчий колектив «Народна Самооборона» Народного контролю» з виставою Різдвяного вертепу, а також оснащення і харчі для бійців. Щиро сподіваюся, що ця гібридна війна якнайшвидше закінчиться! – Пане Андрію, як Вам вдається успішно поєднувати у житті так багато різних справ? Звідки черпаєте сили, натхнення? – Треба любити ту справу, якою ти займаєшся. Старанно працювати на результат, не опускати рук у випадку якихось невдач, а впевнено йти до мети. Для мене слово «Натхнення» є синонімом слова «Щастя», бо коли людина щаслива, тоді хочеться працювати, старатися, досягати успіхів та перемог. Я щасливий, бо у мене є прекрасна сім’я: красуня-дружина та дві донечки. Саме вони – це моя надійна підтримка. Адже так важливо після важкого робочого дня повертатися у затишний дім, де тебе люблять і чекають! І хоча кажуть, що чоловіки – це сильна стать, але нам дуже потрібен домашній затишок, любов і підтримка рідних людей. Також я відновлююся, коли відвідую спортивний зал. Хоча мушу визнати, що зараз для занять спортом трохи бракує часу.

– Кажуть, що за кожним успішним чоловіком стоїть мудра жінка. Чи є для Вас дружина надійною опорою, підтримкою та натхненням до праці? – Відповідь на це питання криється у самому питанні. Саме так і є! Окрім того, що моя дружина виховує дітей та створює домашній затишок, вона для мене є надійною опорою, другом, помічником, порадником і, що найважливіше, – моїм особистим критиком. – Якщо у Вас з’являється вільна хвилинка, як Ви відпочиваєте? – Я рано йду з дому на роботу і пізно повертаюся з роботи. Визнаю, що бувають дні, коли я приходжу додому, а діти вже сплять. Крім того, моя робота пов’язана ще й з відрядженнями, тому коли випадає вільна хвилинка, хочеться просто побути вдома з родиною, поспілкуватися з дітьми. І відпустку я теж завжди проводжу з сім’єю. – Чого Ви б побажали нашим читачам у 2016 році? – Незламної віри в те, що ми здатні змінити наше життя на краще. Ми усі щиро сподіваємося на те, аби зі Сходу України приходили тільки гарні звістки, а ми і наші діти змогли жити під мирним небом. Найперше і найголовніше в нашому житті – це здоров’я. Я бажаю вам усім міцного здоров’я. Вам та вашим дітям і родинам! Нехай у вашому домі завжди панує мир і спокій. Нехай у кожній оселі лунає щирий сміх та збираються вірні друзі. У 2016 році в кожного з нас багато планів та завдань. Тож нехай всі вони здійсняться та зроблять життя цікавішим і кращим. Разом ми зробимо більше!

захоплення Футбол – це є вєщ. Нашого цвіту по всьому світу

От ти думаєш, Вася, що раз тепер зима, то і про футбол український не поговорити? А я тобі скажу, що український футбол – це така вєщ, яка не зупиняється і не закінчується ніколи. Ну, зима. Ну, перерва. Зате скільки усіляких цікавих речей має місце навколо! Ти тільки озирнись, Вася. Стоп-стоп, я в переносному значенні.

От дивись. Тут тобі й розмови про новий формат чемпіонату з дванадцятьма командами – дійсно революційний (і в той же час безглуздий, але це питання дискусійне, ба більше – довго дискусійне, тому ми зараз не будемо). І фініта ля трагедія із запорізьким «Металургом», який чи то вже помер, чи то ще може залишитися в Прем’єр-лізі. Пам’ятаєш,

Вася, ми з тобою колись на відаку фільм про зомбі дивились? Ну от десь така ж ситуація. Але сьогодні, Вася, я хотів розказати тобі про таку вєщ, як українські трансфери «на вихід». Не ти на вихід, а футболісти наші, українські. Зверни увагу, як останнім часом зросла кількість наших «понаїхавших» до Європи. Он Руслан Малиновський із

тенденції • захоплення

«Зорі» перебрався до Бельгії. Тепер там вже аж три українці – а де три українці, то вже, вважай, ціла діаспора. Ти тільки уяви собі, Вася: три українці в європейському чемпіонаті! Ну так, не першої руки «Реали» з «Арсеналами» там не грають. Але хто заважає нашим хлопцям проявити себе в «Генках» та «Локеренах» так, щоб їх помітили сильні світу цього? Сьогодні всі бачать всіх, усі за усіма спостерігають – інформація, Вася, керує світом! Це тільки головний тренер «Зорі» може ображено ляпнути, що Малиновський помилився з вибором, мовляв, перед Євро треба бути на очах у тренерського штабу збірної. Хоча, Вася, я не впевнений, що Фоменко і компанія знають про Інтернет, сопкаст і все таке інше… Але Євро пройде – і не факт, що усіх пацанів туди візьмуть, – а жити треба буде далі. Що у нас тут з футболом – не мені тобі розповідати. А Бельгія – вона і є Бельгія. Там, як мінімум, жити комфортніше. Та й засвітитися реальніше, бо я чогось думаю, що англійці за «Генком» пильніше слідкують, ніж за «Зорею». Ну, тобто взагалі слідкують, ага, дякую, що поправив. А Бойко у «Бешикташі» – це уже не просто собі так. Це уже рівень. Все-таки стамбульський гранд всерйоз на місце в Лізі чемпіонів претендує – куди Денис із «Дніпром» так і не потрапив. А Ліга чемпіонів – це, Вася, така вєщ… Та що тобі казати, навіть твій старий дідо, і той її дивиться, якщо тарілка супутникова не підводить. А уяви собі, як ЛЧ дивляться скаути великих клубів. Так,

тенденції • захоплення

Вася, я знаю, що і «Динамо» там інколи грає – але ти багато згадаєш українців, які б із Кончі-Заспи в Європу переїхали? Ото хіба що Кравець за останній час, але не від хорошого життя і явно не так, як хотів. Тому, Вася, хто б тобі що не казав – мовляв, українському футболу капець, гравці розбігаються і таке інше – не вір нікому. Капець якщо і буде – то олігархічним іграшкам, які у нас називають «футбольними клубами». А для збірної Бойко з Малиновським не те що не втрачені – а навпаки, отримали нові серйозні шанси засвітитися. Де ж за ними спостерігати, як не у справді бойових умовах? А-а-а, ти про початок 90-х згадав, коли футболісти наші пачками тікали закордон? Ну, Вася, по-перше, зараз ситуація інша – і гроші тут все-таки є і будуть. Нехай не такі космічні, як до війни, але будуть. По-друге, Бельгія і Туреччина – це все-таки не Ізраїль чи куди там ще народ тікав за хоча б якимись іноземними грошима. Рівень не той, вищий. Та і немає такої масовості, як тоді. Тому переживати немає резону. Тим паче, «Зоря» он двох бразильців підписала – значить, не бомжує, і самогонкою, як твоя сусідка, не підторговує. І, значить, Малиновський не втікав з України за копієчкою – а дійсно поїхав за новими горизонтами та успіхами. Це і є головний – і дуже позитивний підсумок сьогоднішньої розмови. Володимир Миленко www.ua-football.com, спеціально для «Егоїста»

АВТОЗАПЧАСТИНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ, ЯПОНСЬКИХ ТА КОРЕЙСЬКИХ АВТОМОБІЛІВ

НАЙНИЖЧІ ЦІНИ Львів, вул. Героїв УПА, 73 тел. (032) 239-36-73, 239-36-83 Львів, вул. Героїв УПА, 78 тел. (032) 238-31-48, 237-31-67 Львів, вул. Наукова, 96а тел. (032) 244-73-17, 243-82-16 Львів, вул. Б. Хмельницького, 210а тел.(032) 243-05-51 Львів, вул. Зелена, 238 тел.(032) 232-23-20, 232-23-21

www.planetauto.com.ua

Бої для

інтелігентів Чарівне мистецтво володіння холодною зброєю. Фехтування у всьому світі набуло популярності завдяки історичним і літературним творам, у яких фігурують відважні умільці володіти шпагою. Віртуозні прийоми, холодна зброя, дивні костюми і майстерність – це все-таки романтичний вид спорту. Для докладного опису фехтування, його стилів, а також технік захисту та нападу, залучали найкращих фахівців. У ті часи, коли це спортивне мистецтво тільки зароджувалося, за такі рукописи виплачували величезні суми, і ці записи зберігали як наукові трактати.

Все, що нам сьогодні відомо про фехтування, – з таких праць. Найдавніша з них була написана у XII сторіччі у Великобританії. Поступово вона розійшлася іншими країнами Європи, чимало подібних праць створили в Німеччині та Італії.

Фехтування – це таке бойове мистецтво, яким у давні часи мав володіти кожен лицар. Якщо коротко описати цей вид спорту, то це – вміння наносити удари, не отримуючи їх. Складність цієї справи полягає у тому, що супротивника потрібно перемагати, не торка-

спорт • захоплення

ючись його й уникаючи ударів від нього. У фехтуванні вкрай важливі інтуїція, швидкість, реакція та вміння прораховувати дії свого суперника. У цьому виді спорту використовують близько півтори тисячі прийомів, тому оперативна пам’ять у людини працює першочергово. Надважливо навчитися швидко приймати правильні рішення в бою. Фехтування – це мистецтво спілкування за допомогою зброї. Так ще говорять про цей вид спорту. Чи то мистецтва. Раніше фехтування застосовували для того, щоб у дуелях чи битвах доводити свою правоту. За допомогою фехтування лицарі виборювали прихильність обраних дам і доводили супротивнику, кому дістанеться жінка. У боях за землі також використовували фехтування. А чого варті мушкетери – це ж мрія кожної жінки. А Олександра Дюма взагалі вважають найкращим експертом всіх часів з питань фехтування та дуелей. Та це було колись. Кілька століть тому. Зараз фехтування – це той вид спорту, який постійно входить до програми Олімпійських ігор. До речі, тренувальна зброя у фехтуванні займає друге місце серед всіх спортивних снарядів за швидкістю рухів. Швидше рухається тільки стрілецька куля. Якщо ви вже захопилися фехтуванням, не зайвим буде дізнатися, що цей вид спорту нарівні з шахами та спортивними єдиноборствами входить до трійки найінтелектуальніших.

спорт • захоплення

рат фіксує тільки той укол, який нанесений раніше іншого не менше ніж на 0,04 сек. Одночасно нанесені уколи реєструють взаємно і присуджують обом фехтувальникам. Лише останні уколи в поєдинку при рівному рахунку потребують повтору. Наконечник потребує тиску на нього силою 750 г, щоб увімкнути реєструвальний апарат. Уколи наносять у всі частини тіла, окрім потилиці.

варто знати, що розрізняють такі види спортивного фехтування: На рапірах. Атака супротивника повинна бути відвернена перш, ніж почата дія у відповідь. Пріоритет дії переходить від одного фехтувальника до іншого, а перевагу

На шаблях. Бій на шаблях є дуже схожим на фехтування на рапірах. Ті ж основні правила визначення переможця в сутичці, де той, хто атакує, має перевагу над тим, хто контратакує при одночасно завданих ударах або уколах. Удари і уколи наносять на всі частини тіла фехтувальника вище за талію, включно з руками (до зап’ястя) і маскою. Поверхня, яку атакують, закрита металевою курткою.

визначає арбітр. Він зупиняє дії, коли апарат, що реєструє уколи, сигналізує про їхнє нанесення. Пружину в пуандаре ́ (наконечнику рапіри) налаштовують на тиск у 500 г. Легші уколи апарат не реєструє. Зараховують тільки уколи, нанесені по тулубі. Уколи в руки, ноги і маску – недійсні. На шпагах. У фехтуванні на шпагах не існує пріоритету дій. Апа-

Бій між двома фехтувальниками на будь-якому виді зброї проводять на спеціальній доріжці завширшки 1,5 -2 м і завдовжки 14 м, зробленій з електропровідного матеріалу, яка ізольована від реєструючого апарату. Боєм керує та оцінює арбітр. Уколи і удари, нанесені фехтувальниками, реєструють лампи на електричному апараті. Фіксують їх на основі електричної схеми, що проходить через зброю фехтувальника і його одяг та пов’язана з апаратом дротяною системою. Арбітр оцінює удари й уколи, ґрунтуючись на свід-

ченнях реєструвального апарата при обліку правил бою в кожному виді фехтування. Бої у видах зброї мають власні специфічні правила, що дозволяють зараховувати уколи і удари або оголошувати їх недійсними. Фехтувальники традиційно носять світлу форму. Це пов’язано з тим, що до винаходу електронної системи підрахунку очок на кінчик фехтувальної зброї чіпляли невеликий шматок просоченої чорнилом тканини. На білій формі такі уколи відбивалися краще.

Фехтування у Львові. Впродовж багатьох століть львівські воїни не раз схрещували свої клинки з мечами європейських лицарів та шаблями східних завойовників. А з 1749 року фехтуванням займалися у Львівському колегіумі єзуїтів, з 1817 року – у Львівському університеті, а з 1867 року – у гімнастичному товаристві «Сокіл». У 1886 році у Львові заснували Товариство фехтування, а у 1891 році – Перший львівський клуб фехтування. Викладачами працювали знані європейські фехтмейстери: Гораціо Сантеллі, Артур

спорт • захоплення

Цікавий факт: У фехтуванні не існує вагових категорій. Незважаючи на те, що фехтування вважають спортом, що не вимагає значних фізичних зусиль, у спортсменів завжди велика сила ніг, порівняно з таким же об’ємом м’язів інших легкоатлетів. Крім того середньостатистичний фехтувальник показує дуже високі результати зорово-моторних тестів. Ці якості розвиваються саме завдяки фехтуванню, а не через генетичну схильність.

спорт • захоплення

Мар’є, Анжело Торіцеллі. У цей час проводили перші фехтувальні турніри та показові виступи. Сьогодні місцеві фехтувальники удосконалюють свою майстерність у шести ДЮСШ, обласній ШВСМ, Училищі олімпійського резерву та в Університеті фізичної культури. Тому якщо вас зацікавив цей благородний спорт – можна записуватися на заняття й уявляти себе середньовічним лицарем. Та благородно нести свою шпагу. Дар’я Бура

Бірофілія,

або Безвідходне споживання пива Володимир Миленко, заступник головного редактора сайту www.ua-football.com та постійний дописувач «Егоїста», донедавна був ще й власником колекції з 6 тисяч пивних етикеток. Не з найбільших колекцій в Україні, однак, все ж, доволі велика, аби зрозуміти основні особливості цього виду колекціонування та написати про нього статтю для нашого журналу.

історія • захоплення

Для того, щоб колекціонувати пивні етикетки – треба пити пиво. Це не обов’язково, але бажано. Принаймні, для деякої частини колекціонерів. Є такі бірофіли, які збирають етикетки лише від власноруч випитих пляшок. Хоча є в колекціонерському середовищі й люди, які зовсім не п’ють. Тому однозначного спільного знаменника тут не існує. Я почав збирати етикетки на другому курсі університету. Підсадив мене одногрупник, який зайнявся цією справою трохи раніше. Перший період – це десь 2,5 роки – пройшов скромно: я колекціонував етикетки лише з власноруч куплених і випитих пляшок. Ні, це не була принципова позиція – просто ніяких зв’язків у бірофільській спільноті я тоді не мав. У принципі, я так до кінця і не інтегрувався в це середовище, хоча, коли жив у Києві, кілька разів ходив на зібрання бірофільського клубу, обмінювався етикетками. Із одним колегою, уже будучи журналістом, робив інтерв’ю. Закинув цю справу наприкінці 1999. Готувався до сесії, багато сидів за книжками і розбавляв своє сидіння пивом. Допився до того, що прихопило нирки. Вирішив на певний час зав’язати із уживанням – і, відповідно, з колекціонуванням. Віддав усю, тоді ще дуже маленьку колекцію, тому самому одногрупникові. В принципі, уже і не збирався повертатися. Все вийшло випадково. 2002 після весілля поїхали з дружиною на Західну Україну. В Бурштині купив кілька пляшок місцевого, калуського пива. Як зараз пам’ятаю: одна була з цитатою із Франка, а сорт

називався «Каменяр». Сподобалось, от і купив. А куди етикетки? Не викидати ж. Видзвонив одногрупника, кажу: «Я тобі тут поповнення колекції привіз». А він: «Та-а-а, я вже перестав збирати». І додав, що якщо хочу – мені колекцію віддасть. Я подумав і забрав. І відтоді почався новий етап, в якому я вже поповнював колекцію значно активніше. У принципі, «промислових» варіантів поповнення є рівно два – обмін з колегами (або купівля) і візити на заводи. Там буває по-різному, але старші товариші казали, що в Микулинцях дуже добрі й чуйні до колекціонерів працівники. Одному бірофілу надавали стільки етикеток, що довелося поштою додому відправляти, аби не тягати в руках. Я був на двох заводах – у Ніжині та Чернятині. Ніжинський завод на момент мого візиту вже

колекціонування • захоплення

збанкрутував, тож там я зустрівся з одним лише сторожем. «Ну, походи, подивись, може, щось і знайдеш», – сказав він. «Щось» і знайшов: кілька різних варіантів, яких у мене не було, та пачку свіженьких, прямо готових до наклеювання. А в Чернятині – це село у Вінницькій області – пивоварня працювала, тож там і етикеток мені трохи дали, і пива ми з товаришем купили. Там і сама собою прогулянка видалася цікавою – коли ще в таке місце потрапиш… Одного разу побачив у Інтернеті оголошення «Продам пивні етикетки». Зустрівся з людиною. Таке враження, що колекціонер помер, а родичі вирішили продати його збірку. В основному, старі, радянські ще етикетки були, кілька навіть з періоду до 1917 року. До речі, розказували цікаву історію про дореволюційну етикет-

ку Радомишльського заводу. Нібито один колекціонер приїхав на завод, попросився погуляти по старому корпусу. Заліз на горище – і там в кутку знайшов мішок, який банально затикав дірку в даху. А в мішку – купа цих етикеток, старих і абсолютно однакових. От із цього мішка і розповзлася ця етикетка «Венского» пива по усіх усюдах. Її і в Інтернеті можна купити за кількадесят гривень, що для таких старих екземплярів дуже дешево. Купував я і закордоном – у поляка близько тисячі етикеток купив. Але це уже було не так цікаво і драйвово. От я беру етикетку, наприклад, «Шульц Новокиївське» від неіснуючого нині Першого київського заводу – і тут же згадую, де, коли я купив це пиво, і навіть який у нього був смак. А що згадати про цю польську колекцію – як гроші відправляв поштовим переказом зі столичного головпоштамту? Інколи допомагали друзі та знайомі: привозили з подорожей етикетки чи навіть пляшки з пивом. Кум-поляк, той у себе на батьківщині навіть зі сміттярок підбирав пляшки. Дівчина його сердилася, кричала – але що не зробиш заради колекці-

онерського запалу. До речі, тема дружин цікава і неоднозначна. Про себе можу сказати, що дружина тільки «бухтіла» напівжартома, а насправді сама допомагала шукати, купувала. Коли зібрався колекцію продавати, кілька разів перепитувала: «Не шкода?» А от розказували історію про колекціонера із Владивостока. У нього збірка була під 50 тисяч екземплярів. Одного разу посварився з дружиною. Та на емоціях взяла і спалила всю колекцію. Ні, він її і пальцем не зачепив, але розлучився тут же. І за кілька років мав нову 50-тисячну збірку. Сказати, що моя колекція якась особлива не можу. Скромна за кількістю – близько 6000. За якістю, як для серйозних бірофілів, теж нічого особливого. Хоча була в колекції рідкісна дореволюційна етикетка Першого київського пивзаводу. А ще за одну – із 90-х років, тобто відносно нову, – пропонували будь-яку іншу, на яку я вкажу пальцем. Справа в тому, що на неіснуючому нині Запорізькому пивзаводі №1 не було лінії розливу в пластикову тару – тому певний дуже короткий час пиво розливали в сусідньому містечку Вільнянськ (там безалкогольні напої робили). І

от етикетка від пива, розлитого там, є дуже і дуже рідкісною. Я навіть на сайтах бірофільсьих не зустрічав. Але, звісно ж, я її не поміняв. Хоча тепер от продав разом з усіма. Чому продав? По-перше, знадобилися гроші на інший проект, який зараз став для мене значно важливішим. По-друге, останні кілька років я майже не займався колекцією – так, присилали друзі щось потрохи, але в каталог не заносив, у альбоми не розкладав етикетки. Ну і, мабуть, найголовніша причина – як я для себе зрозумів, це і «похолодання» у стосунках, і врешті продаж. Я починав колекціонувати етикетки в 90-х, коли чи не на кожному заводі випускали оригінальні, красиві, а іноді прямо шедевральні екземпляри. Принаймні, не такий вихолощений ширпотреб, як зараз. І після того періоду, який я для себе визначив як рай для бірофілів, просто механічно збирати все те однаково-інкубаторське, яке випускають зараз пивні гіганти (та й невеличкі заводи не відстають; хіба вже зовсім локальні виробники дозволяють собі красу) – рука уже не піднялась. Отак і закінчився мій 16,5-річний роман із бірофілією. Хоча одну дореволюційну етикетку (у мене було два однакових варіанти) я собі залишив. І на пам’ять, і про всяк випадок – раптом років за 30-40 у ціні виросте, буде що внуку подарувати. А чим не капіталовкладення, зрештою? :)

Чоловіча історія

Все заради коханої

Ми звикли, що чоловічі вчинки – це щось мужнє, сильне, суворе та серйозне. Але наша історія доводить, що це зовсім не так. Ви бачили коли-небудь ці кумедні фото чоловіка у рожевій пачці? Це Боб Кері, він таким дивним чином ось уже десять років підтримує дружину, яка бореться з важкою хворобою, та піднімає їй настрій. Рак змусив їх обох зрозуміти, що життя прекрасне та дивовижне. І

що іноді, аби втриматися за нього, доводиться боротися, і найкраще, а часом і єдине, що можна зробити в очікуванні нового дня – це посміятися над самими собою та поділитися цим сміхом з іншими людьми. Боб Кері почав фотографувати себе в рожевій балетній пачці.

Здавалося б, дурні й безглузді фотографії отримали колосальний розголос. Людей до глибини душі зворушила сміливість людини, яка пішла на все, щоб його дружина усміхалася. Не так давно у Кері вийшла книга найкращих світлин під назвою «Балерина». А всі виручені від ї ї продажу гроші перераховані у фонд боротьби грудей. історіяз•раком захоплення А як ви підтримуєте коханих?

історія • захоплення

відпочинок Плануєте для вашої половинки щось дуже особливе на День Валентина чи 8 березня? Любите разом подорожувати? Тоді варто влаштувати романтичну поїздку в одне з цікавих для вашої коханої місць. Усі жінки люблять романтику, красиві вчинки та особливі місця. Тому дамо кілька порад, як організувати для дами серця щось незабутнє.

Поцілунок під балконом

Одним із найромантичніших, проте не таких заїжджених міст Європи, є Верона. Чи не кожне місто Італії має чим дивувати, вражати та зацікавлювати. У Італії розташовані 70% усіх пам’яток архітектури світу. Але Верона «бере» не тільки цим. Їй вдається приваблювати десятки тисяч закоханих пар завдяки «балконові Джульєтти». Саме тут, як каже легенда, пара промовляла слова кохання, використовуючи навіть таку маленьку нагоду побачити одне одного. Звісно, насправді ніяка Джульєтта тут ніколи не стояла, а звичайний балкон у середньостатистичному італійському дворику став особливим, бо саме на нього

впав вибір якогось талановитого містифікатора. Проте все одно це спонукає десятки тисяч людей приїздити до Верони, першим ділом шукати, власне, цей знаменитий балкон, цілуватися тут, говорити одне одному слова кохання, а також писати їх на стінах у дворі та залишати любовні записки. Тут їх стільки, що стіни час від часу замальовують білою фарбою, аби створити місце для нових зізнань. Незалежно від погоди та пори року під балконом Джульєтти завжди людно. Закоханих тут ніколи не бракує. І ми впевнені, що ваша кохана дуже хотіла б бути однією з тих жінок, яких цілують у цьому (хоч і фейковому) місці.

тенденції • відпочинок

Освідчення у Централ-парку

Або на Таймс-сквер. Ваша дама серця може не знати, як виглядає Харків чи Дніпропетровськ, але вона точно впізнає Нью-Йорк. Причому набагато краще, ніж будь-яке інше закордонне місто. Бруклінбрідж, Таймс-сквер, статуя Свободи, Централ-парк, Рокфеллер-центр. Усе це, як і ви, вона сотні разів бачила у різноманітних фільмах. Ви – у екшнах і фільмах-катастрофах, де висаджують у повітря хмарочоси, над Манхеттеном пролітають «тарілки» з інопланетянами, а Бродвей заливають гігантські цунамі. Вона ж споглядала Нью-Йорк у романтичних комедіях та фільмах чи серіалах, де пари влаштовували

тенденції • відпочинок

пікніки у Централ-парку, де Кері Бредшоу (не питайте, хто це, якщо не знаєте) «вигулювала» свою нову пару туфель, де чоловіки організовували для коханих вечері на дахах будинків із захоплюючим видом на вечірній Манхеттен. Переконані, що освідчення на одному з величезних валунів у оточеному хмарочосами Централ-парку або ж серед мільйона вогнів вечірнього Таймс-сквер ваша кохана не забуде ніколи. Проте це не означає, що з дружиною сюди їхати не варто – ви можете просто повторити слова кохання тут, і вона буде щаслива. А якщо ще й на один з відомих Бродвейських мюзиклів зводите – просіть після того що хочете.

Одруження у Вегасі

Такі вчинки ви теж спостерігали у кіно не раз. Часом це робили на п’яну голову, часом – через неймовірне кохання з першого погляду. Іноді – аби прокрутити якусь аферу, адже так швидко як тут вас не одружать більше ніде. Пропонуємо і вам зробити церемонію одруження незабутньою. Причому, якщо ви справді хочете одружитися, то це можна влаштувати цілком легально. Якщо ж більше цікавить просто сама імпреза та обітниці одне одному – таке організувати можна теж дуже легко. А після цього – нескінченне святкування у місті, яке ніколи не спить. Казино, рулетки, гральні автомати, шопінг, атракціони, нічні прогулянки знаменитою вулицею Стріп – це далеко не повний перелік розваг, які пропонує Місто гріхів. Родзинкою поїздки може стати концерт якоїсь із найпопулярніших світових зірок, які чи не щодня тут виступають. Або ж поїздка у сусідню Арізону на Великий каньйон, який, як кажуть учені, вже не найбільший у світі, оскільки зовсім недавно їм вдалося відкрити нового гіганта тисячу кілометрів завдовжки у льодах Антарктиди.

Медовий місяць на Сейшелах

Це буде найкращим подарунком на будь-яке свято. Незалежно від того, коли ви одружилися і чи одруже-

ні взагалі. Ви навіть уявити не можете, скільки разів ваша кохана мріяла про відпустку чи медовий місяць на Мальдівах, Сейшелах, Фіджі чи Балі. Дорога до останніх двох займає надто багато часу. Про «темний бік» Мальдів ми розказуємо у нашому наступному матеріалі, а от Сейшели в цьому плані виглядають дуже привабливо. Вони християнські, цивілізованіші, неймовірно красиві та давно живуть у мріях вашої дами. Вам же там теж нудно не буде: для справжнього чоловіка на островах є безліч різних розваг і занять. Це і дайвінг, і снорклінг, і різні види риболовлі, яхтинг, катання на водних лижах. Тож хороший відпочинок і незабутні враження гарантуємо вам обом. Як би не було, провести День закоханих особливим чином не так вже й складно. Ніхто не скасовував прогулянки в гондолі каналами Венеції чи поцілунків під яскраво освіченою Ейфелевою вежею в Парижі. Скільки разів ви з коханою там не були б, їй повертатись туди не набридне ніколи. Та і не обов’язково їхати заради цього закон. Щоправда, найромантичніше місце в Україні, – Тунель кохання у Рівненській області – місце сезонне, тому збиратися туди раніше травня не рекомендуємо. Остап Процик

тенденції • відпочинок

Сергій Лихолат:

«Лише хотіти чогось – замало, потрібно прагнути!» З кожним роком готельний бізнес в Україні стає привабливішим для інвесторів. Готелі починають відповідати світовим стандартам, рівень сервісу росте. Про тенденції розвитку готельної справи в Україні та її відмінності від закордонної ми поговорили з експертом у питаннях готельного бізнесу Сергієм Лихолатом.

– З чого почався Ваш шлях у світ готельної справи?

– Мій шлях був досить тривалим. Розпочався з він з навчання у Коледжі транспорту та інфраструктури, а потім аж 9 років пропрацював у транспортній службі. У цей самий час освоїв юриспруденцію і зрозумів, що комунікація з людьми – це моє покликання. Юридична справа могла дати мені можливість допомагати людям, захищати їхні права. Проте доля вирішила інакше: я отримав пропозицію працювати в готельному бізнесі. Після співбесіди мене прийняли на роботу, хоч у той час досвіду в цій сфері в мене ще не було. Зараз я називаю це моєю першою маленькою перемогою, яка поклала початок моїй кар’єрі. А за деякий час я вже успішно працював у готелі далеко за межами нашої країни – у США.

– Та все-таки Ви повернулись. Вирішили розвивати сферу готельного бізнесу в своїй країні?

– Можна і так сказати. Я набрався неоціненного досвіду, побачив, як працюють там, і зміг використати набуті знання тут. Спокуса залишитись, звісно, була, але в мене закінчився контракт, і я повернувся. Проте в цей час для себе я зрозумів, що кожна людина має бути на своєму місці – займатись тим, що не тільки приносить їй фінансову винагороду, але й задоволення. Адже лише отримуючи задоволення від того, чим займаєшся, ти можеш робити це справді якісно, віддавати частинку себе.

– Чи є велика різниця в ставленні до роботи тут і в США?

– Без сумніву. Почнемо з того, що в США значно вищі заробітні плати, що само собою спонукає працівників цінувати своє місце праці. Але справа не тільки в тому. Люди в Америці чомусь більше віддані своїй роботі. Попри те, що стандарти сервісу в готелях

бізнес • відпочинок

у всьому світі є однаковими, там працівники ставляться відповідальніше до того, що роблять, більше стараються задовільняти потреби своїх гостей. Можливо, річ у менталітеті, можливо, в чомусь іншому, але факт залишається фактом: в них є чого повчитися.

– Чи отримали Ви можливість використати свій набутий досвід вже на Батьківщині?

– Коли я повернувся, то мені запропонували роботу в елітному готельному комплексі «Edem Resort & SPA», де працюю і до цього часу. Без сумніву можу сказати, що тут я знайшов себе. Дуже люблю свою теперішню роботу, відчуваю себе на своєму місці, оскільки маю можливість щодня комунікувати з нашими гостями, робити їхній відпочинок комфортнішим, створювати їм гарний настрій. Коли ти віддаєш людям добро, воно неодмінно до тебе повертається. Тут я відчуваю, що долучаюся до великої справи. Разом з іншими колегами ми працюємо над однією великою метою. Ми не є командою окремих зірок, ми – одна команда-зірка, яка спільними зусиллями добивається бажаного результату. Є ціль: бути першими, бути найкращими. Звучить егоїстично, але якщо прагнеш до найвищої цілі, ти точно отримаєш гарний результат. Бо ж просто хотіти чогось – замало, потрібно саме прагнути.

– А що для Вас егоїзм? Чи можна бути егоїстом, працюючи з людьми?

– Кожен з нас у душі певною мірою егоїст. Людина складається з різних компонентів, рис характеру. Головне, щоб якісь негативні якості не шкодили іншим людям. Щодо егоїзму, то я вважаю, що егоїстом потрібно бути хоча б для того, щоб егоїстично дивитись на проблеми. Адже їх насправді не існує. Все в наших головах.

Розмовляла Зоряна Крачковська

Мальдіви:

не такий рай, як його малюють Сонце, пісок і вода – це три складові успіху та популярності Мальдів. Так, схожі критерії присутні у кожній країні, яка пропонує пляжний відпочинок. Але якщо сонце порівнювати складно, то вода і пісок тут просто унікальні. Так, вони саме такі, якими їх показують у рекламних буклетах і на сайтах туристичних компаній. Поряд з Мальдівами розташована Шрі-Ланка, не так далеко від неї – Індія, але жодна з цих країн не може похвалитися такими надзвичайної краси пляжами. Тому можна сміливо стверджувати, що якби пісок у цій острівній країні був темнішим, а вода каламутнішою – охочих летіти за тридев’ять земель, аби відпочити тут, було б значно менше. Донедавна єдиною можливістю відвідин Мальдів був відпочинок на островах-резортах, де розташовані готелі лише для туристів і окрім працівників немає місцевих узагалі. Проте нещодавно все змінилося, і тепер кожен охочий може легко відвідати будь-який з місцевих островів та побачити не лише природу, але й побут і культуру країни, якими дивними вони не були б.

Де жити

Донедавна більшість туристів їхала з країни, справжніх Мальдів так і не побачивши. Прямо з аеропорту – на острів до готелю – це не шлях того, хто хоче дізнатися більше (чи хоча б щось) про цю віддалену країну. Причому коштує це ще й на порядок більше, ніж правдиве знайомство з Мальдівськими островами.

Тільки нещодавно влада країни зняла офіційну заборону на розміщення туристичних об’єктів на островах, де мешкають місцеві. Це дало поштовх серйозному розвитку «бюджетного» туризму на Мальдівах. Тепер відвідувати цю країну можуть не лише багатії, які зупиняються на островах-резортах, витрачаючи на перебування там кілька сотень,

а то й навіть тисяч, доларів за ніч. Впродовж вже кількох років кожен охочий може поселитися на острові, де мешкають місцеві. Це прекрасна нагода відчути справжній колорит Мальдів, витратити набагато менше грошей і при тому насолоджуватися такими ж красивими пляжами та океаном. Майже такими. Але про це далі.

Проте варто знати і пам’ятати, що далеко не всі блага цивілізації дійшли сюди. На жодному з островів немає ніякого громадського транспорту, банкоматів, практично ніде окрім столиці не можна розрахуватися карткою. Добратися до островів можна за допомогою типових місцевих човнів доні, катерів або ж літаків. Останній

варіант працює з віддаленими островами і коштує зовсім недешево. Перший, відповідно, найдешевший, але разом з тим найбільш тривалий у часі та найменш комфортний. Для зручного відпочинку варто обрати один з відносно недалеко розміщених островів, проте такий, де є гарні пляжі та хоча б один магазин і кафе.

Таким, до прикладу, є цікавий острів Тодду (Thoddoo) – фруктова столиця Мальдів. Саме тут вирощують папайю, кокоси, прянощі, плоди хлібного дерева, кавуни, огірки й інші овочі та фрукти, які потім постачають на всі острови архіпелагу. Тодду практично потопає у зелені, тому екзотика тут на кожному кроці. Найбільше довкола, безперечно, кокосових пальм. На другому місці – папайя, яку тут вирощує мало не кожен. Також немало пальм бананових, мангрових, хлібних дерев, маракуї та інших екзотичних для нас рослин, які щоразу нагадуватимуть вам, як далеко

від дому ви перебуваєте. Тодду – найбільший виробник кавунів у цілій країні. Населення острова – близько 2 тис осіб. Обійти його можна досить швидко, оскільки діаметр його складає всього ~ 1,5 км. При цьому половина острова відведена під плантації й угіддя, тому милуватися природою та рослинністю є де.

Що робити

Природа обдарувала цю країну чи не найбагатше. І цим дуже вміло користуються місцеві. Тому для задоволення туристів тут пропонують найширше різноманіття

відпустка • відпочинок

екскурсій. Тим, кому недостатньо засмагання під лагідним сонцем на цукрово-білому піску пляжів та купання у неймовірного кольору океані, чудово підійдуть екскурсії на зразок нічної риболовлі, плавання зі скатами манта, полювання на лангустинів, дайвінг, катання на водяних лижах. Чого вартий сам тільки снорклінг – на більшості островів зовсім недалеко від берега розкинулися рифи. Просто берете маску чи окуляри і дуже близько знайомитеся з підводними мешканцями цього регіону – скати, корали, поліпи, морські зірки й огірки, молюски, камбали, риби-

відпустка • відпочинок

папуги, спинороги та безліч інших кольорових та яскравих морських жителів. Навіть якщо ви ніколи не плавали серед коралів – дуже багато з морських мешканців здаватимуться вам знайомими. І справді, ви вже їх бачили багато разів – на заставках комп’ютерів, по телевізору на National Geographic чи Discovery Channel – а тепер маєте чудову нагоду оглянути їх всіх вживу на відстані простягнутої руки! Якщо пощастить – натрапите на рифову акулу або ж черепаху. Проте для цього треба відплисти від берега трохи далі.

вок у Мале (так, не зовсім чисту; так, таку, де їдять руками) ви зможете об’їстися місцевих смаколиків та обпитися смузі, не заплативши більше $10 на двох. Все у ваших руках. Іншу пораду окрім «Куштуйте» дати тут важко. Воно справді того вартує.

Місцевий колорит

Що їсти

Як би це дивно не звучало, але маленька країна Мальдіви має чим здивувати у гастрономічному плані. Будучи розташованою неподалік Індії та Шрі-Ланки, тутешня кухня безперечно увібрала в себе і нюанси сусідніх країн, проте вона все одно особлива і дуже смачна. Якщо індійці просто одержимі величезною кількістю прянощів, а основу переважної більшості страв шрі-ланкійської кухні складає рис, то тут акценти стоять зовсім по-іншому. Неймовірні мікси риби, овочів, кокосів у різноманітних поєднаннях – паляниці з кокосово-тунцевою начинкою на сніданок, смажені у фритюрі дрібні закуски у формі кульок, конвертів, трикутників на обід; риба-гриль або різноманітні страви з рисом, рибою, курятиною, вермішеллю на вечерю; східного стилю солодощі та хлібці з кокосом, місцевими прянощами – на десерт. Цей перелік можна продовжувати довго. Ціни при цьому на все можуть бути дуже різними. І залежать зовсім

не від якості, а виключно від місця та захцянок тих, хто їх встановлював. На місцевому острові ціни у єдиному «ресторані» будуть суттєво вищими за столичні. Фреш з місцевих фруктів – $3. Страва з риби чи курки від $10. Вечеря у кінцевому підсумку в закладі рівня нашого поганого генделика коштуватиме $40. Притому, забрівши в якусь із місцевих забігайлі-

Але Мальдіви – це не рай на землі. Тобто рай, але дуже занедбаний його жителями. Природа обдарувала цю далеку острівну країну неймовірною красою. Пляжами, океаном і рослинністю, відпочити серед яких прилітають тисячі туристів з різних кінців світу. Проте, на жаль, унікальну природу Мальдів тут мало хто береже. До неї всі ставляться по-споживацьки. Одні експлуатують її, отримуючи надприбутки від надання зовсім недешевих послуг у готельній сфері. Інші – просто її зневажають, викидаючи будь-яке сміття – від недопалків цигарок до пластикових пляшок і контейнерів – усюди, де заманеться. Ввечері мочитися з пірса в море біля так званого Local market у столиці – це звична процедура. З’їсти цукерку чи випити газовану воду і тут же викинути упаковку в кущі чи океан – норма. Щоб далеко не ходити, «утилізовувати» власне неорганічне сміття прямо в кущі – так роблять усі. А дике узбережжя (де не облаштований пляж) будь-якого з островів точно всіяне горами пластикового та іншого сміття, яке не в силах «перетравити» океан. Цивілізація тільки добирається сюди. Абсолютна більшість місцевих жителів рідко виїздить навіть за межі свого острова. Одиниці потрапляють

відпустка • відпочинок

закордон. Тому вони навіть не розуміють, яке природне багатство їм дароване. І, відповідно, не цінують його, а просто експлуатують. Так вже склалося, що у розвинених країнах дбають про екологію, природу. Чудовим прикладом цьому є Швеція, Норвегія, Ісландія. Мальдіви ж – одна з найбідніших країн світу. Звідси й результат: всюди, де не облаштовані туристичні місця (насправді їх тут не так багато) – звалища, гори сміття, бруд і безлад. Заселені місцевими Мальдівські острови тільки починають свій туристичний шлях. Заборону зняли не так давно, і острови відкривають для себе нові сфери бізнесу. В цьому, безперечно, є як плюси, так і мінуси. Закони ринку їм невідомі, вищої освіти практично ніхто з них не має; що таке сфера послуг та якісний сервіс не знають. Тому ціни тут часом зовсім необґрунтовано високі за не зовсім належного рівня надані послуги, острови виглядають такими ж засміченими та недоглянутими, якими їх звикли бачити багато років місцеві… Якщо ви давно бажаєте відвідати Мальдіви, а ваш бюджет складають сотні, а не тисячі доларів, то скоріше за все вам доведеться зупинитися на одному із заселених островів. Побувавши тут, ви на прикладі Мальдів легко зможете усвідомити те, наскільки зневажливо та поспоживацьки все людство ставиться до природи. Сонце – дуже важливий фактор, який впливає на все. Саме воно тут створює погоду в прямому та переносному значеннях. Тому коли воно заходить за хмари, пісок перестає сяяти бі-

відпустка • відпочинок

лизною, вода втрачає свій унікальний блакитний колір, а все інше, навпаки, стає помітнішим: гори сміття у кущах, порожні пластикові пляшки на піску, викинутий на узбіччя непотріб. Також пам’ятайте, що Мальдіви – мусульманська країна, і тутешні звичаї, закони та порядки слід поважати. Відповідно, заборонений будьякий алкоголь, тому ні шукати його

тут, ні ввозити самостійно навіть не намагайтеся. Навіть столиця країни, Мале, яка активно розвивається останнім часом, все одно ніби рухається у трохи дивному напрямку. На кожному кроці – будівництво, всюди шум і гам, новобудови та проекти – по цілому острову. Проте чудернацьке проектування та дещо (а місцями навіть дуже застарілий) дизайн натякають на те, що Мальдіви будують, скоріше, не майбутнє, а минуле. Але ми кажемо це все зовсім не заради того, аби вас відлякати чи переконати не відвідувати цю неймовірну країну. Просто збираючись у будь-яку подорож пам’ятайте: рекламні каталоги показують лише один досконалий бік. Насправді ж завжди є ще й інший. У «раю» теж викидають сміття, тут також буває погана погода. Але, як би не було, ці ідеалістичні краєвиди варто побачити на власні очі хоча б раз у житті. Тому рекомендуємо вам із цим не затягувати. Остап Процик

У пошуках

власної історії

У Львові відновлюють традиційну для нашого міста культуру кабаре. Кореспондент «Егоїста» побував на виставах у Польщі, де цю культуру експлуатують уже кілька десятиліть, та на презентації українсько-польського кабаре у Львові. 80-90 років тому Львів вважали містом ресторанів і кабаре. Заради розваги на сцені, яка ще не була театром, але вже й не вуличною буфонадою, до нашого міста з'їжджалися люди з усієї тодішньої Польщі та навіть сусідніх країн. До творення цієї культури ще наприкінці ХІХ століття найбільше долучився Тадеуш БойЖеленський, але також сценарії виступів писали й інші видатні письменники. Пізніше, протягом понад півстоліття, знамените львівське кабаре можна було подивитися у Кракові,

Варшаві, Чикаго, Торонто, але тільки не у Львові. Зараз ентузіасти зі Львова та Варшави відновлюють традицію. Варшавський режисер, великий фанат нашого міста Славомір Говін співпрацює з Богданом Козаком, Мартою Кулай та ще кількома відомими львівськими акторами й музикантами, аби вже незабаром принаймні двічі на місяць Львівське кабаре з'являлося. Наразі висновки про те, як усе проходитиме, можна зробити з досвіду двох польських міст і першого пробного виступу кабаре у Львові.

відпустка • відпочинок

Львів, Lviv, Lwow Отже, за кабаре, схожим на традиційне львівське, ми поїхали спочатку до Кракова. Тут виявилося, що в місті використовують два різні формати, і довелося побувати в обох. У ресторації «Камелот», що розташована неподалік від краківського Ринку, є підвал. Чи то пак «Льох Камелота», як кажуть власники. Там все облаштовано для проведення вистав для 50-70 глядачів, окремо від зал ресторану. Тобто сам принцип відрізняється від традиційного львівського, де гості під час вистави сиділи за столами і пили-закушували. Зате змістовно – дуже схоже на оповіді зі старих книг. Поважного віку пан – ведучий, колишній актор відомих театрів, на якому тримається вся вистава. Він жартами переказує різні історії з життя Кракова, час від часу перериваючись на те, щоб одна з трьох дівчат чи ставний батяр з гітарою заспівали «пєсьонку». По ходу вистави пан часом імпровізує, запитуючи, хто з гостей звідки приїхав, і реагуючи жартами про відповідні міста. Зачувши, що в залі є гості

зі Львова (що прозвучало від трьох різних людей як «Львів», «Лвів» і «Львув», ведучий злегка шовіністично відкоментував: «Що то за гості зі Львова, які навіть не можуть сказати, як це місто називається?». А далі закликав співачку, яка спочатку сама виконала кілька українських народних пісень, а на завершення вони разом заспівали пісню про панну Францішку, доньку м'ясника з Клепарова.

«В кабаре, ногамі дригать»

Одним словом, у «Льох Камелота» варто сходити, але бути готовим в якийсь момент образитися за нео-

днозначний жарт. Або не казати, що ви зі Львова. Інша річ – заклад, який так і називають, «Кабарет». Він розташований в іншій частині старого міста, на Казімежі. Тут кабаре далеко не таке інтелектуальне, більше схоже на вистави в дешевих французьких ресторанчиках. Кілька дівчат співають і танцюють в доволі нескромному ретро-одязі, лише зрідка імпровізовано жартуючи у відповідь на репліки гостей. З іншого боку, тут набагато вільніша атмосфера, гості сидять за столами і п'ють-їдять, сам інтер'єр закладу більше асоціюється з веселощами. Бармен готує смачні коктейлі (дешевші і якісніші, ніж у тому ж «Камелоті»), з приязню відгукується про Україну і загалом поводиться дуже привітно. Правда, тут усі повально дислять цигарками при не найкращій вентиляції, і відчуття дуже незвичні для українця після кількох років заборони куріння у закладах. Але якщо вам це не заважає, і ви любите вільну атмосферу, то сюди варто сходити.

Львівське кабаре у Варшаві

Так, саме львівське, адже автором проекту є Славомір Говін, режисер, письменник та львовознавець. Роди-

відпустка • відпочинок

на пана Славоміра походить зі Львова, і він досліджує історію та культуру нашого міста все життя. Він – автор фільму про львівську богему першої половини ХХ століття, кількох вистав, текстів більше десятка пісень на тематику старого Львова. Найпопулярніша вистава з тих, які Славомір Говін поставив у Варшаві – «Червона рута». Вона базується на піснях Івасюка та українських народних, перекладених польською мовою. Крім варшавських ресторацій і театральних сцен, кабаре виступало і в багатьох інших містах Польщі. На жаль, нам не вдалося побувати на самій виставі: чимало заходів у Варшаві в час поїздки скасували через багатотисячні політичні демонстрації, які проходили в місті. Однак вдалося поспікуватися з самим Славоміром Говіном. «У Польщі зараз прийнято вважати столицею кабаре Краків. Утім, треба пам'ятати, що у Львові культура кабаре була прийнята з Парижу, адаптована і перетворена на щось цілковито своє, ще у 80-х роках ХІХ століття. А Zielony Balionyk, знамените краківське кабаре, яке часто вважають піонером цього напрямку в Польщі, створено тільки у 1906 році. Львів – місто, просто створене для кабаре, воно органічно вписувалося в його культуру, тим більше, то були часи, з одного боку, батярської слави, з іншого – буму молодих літераторів, драматургів, акторів, і все це разом дало вибуховий результат. Утворилося кабаре менш атракційне, зате більш мистецьке, більш глибоке, ніж було прийнято у Франції», – розповідає Славомір Говін. Десь таке кабаре, якщо вірити відгукам очевидців, він створив у Варшаві.

Повернення до Львова «Львів створений для кабаре, значить, тут воно теж повинне бути», – вирішив львівський ресторатор, засновник компанії Kumpel' Group Марк Зархін після знайомства зі Славоміром Говіном та його кабаре у Варшаві. Підготовка до старту проекту тривала понад рік. Спочатку переговори і визначення формату, далі – написання нового сценарію (спеціально для львівської сцени), пошук акторів, музикантів, репетиції. В основі нового сюжету – розмови двох давніх львівських панів, які потрапили по смерті на небо і там згадують, яким гарним було їхнє життя у Львові, про львівських панянок, мистецьке середовище, кухню та напої, якими завжди було славне наше місто. А ритму задають старі львівські пісеньки у виконанні Евгеніуша Майорчака. Дві презентаційні вистави пройшли 1 січня в Ресторації Бачевських та Пивній ресторації «Кумпель», і в них грали актори Театру ім. М. Заньковецької Марта Кулай, Олеся Галканова, Дмитро Каршневич, Вітек Лафарович з польського театру у Львові, Аня Брачук з Театру ім. Лесі Українки. Надалі вони і стануть основою складу кабаре. У Ресторації Бачевських вистави, починаючи з 19 лютого, проходитимуть щодватижні, зрідка вони матимуть місце і в «Кумпелі». Однак задум авторів проекту в тому, щоб це конкретне кабаре почало з'являтися і в театрах (як потенційні сцени називають Театр ім. Курбаса та Лесі Українки, але це питання подальших переговорів), а далі почали з’являтися й інші кабаретові групи, в інших театрах чи рестораціях Львова. Андрій Кожушок

Історія Уже у 80-х роках ХІХ століття у кав’ярнях, ресторанах, шинках, танцмайданчиках, на фестинах і народних забавах з’явилися доморощені артисти, які на відомі мелодії, почуті в театрах чи оперетках, накладали свої власні історії «з життя батяра». До певного часу виступи цього та інших кабаре будували за французьким зразком, основою якого були пісні й танці. Це змінилося завдяки підприємцю Нафталю Топферу. На вулиці Шевській, 12 десятиліттями працював його заклад під назвою «У Нафтули». На початку ХХ століття «Нафтула» на одному з поверхів облаштував приміщення, де поставив піаніно і до якого мало доступ тільки вибране товариство митців: поети, композитори, художники тощо. Душею компанії був поет, піаніст, композитор, ведучий, співак Генрик Збєжховський – людина, для якої було справою честі включити Львів до списку «європейських столиць кабаре». «У Нафтули» Збєжховський мало не щоночі представляв свої власні ідеї, водночас підсуваючи колегам олівець і серветки, на яких вони складали свої вірші та куплети. Так, власне, сформувалося специфічне львівське артистичне кабаре, поки що лише «для своїх». 11 грудня 1909 року в Літературно-артистичному колі в будівлі Скарбека (тепер Театр ім. Заньковецької), пройшов перший виступ артистів нового мистецького кабаре для широкої публіки. Головним автором був Збєжховський. На наступних виступах 19 і 20 лютого 1910 року був аншлаг. Популярний львівський журналіст Клемент Вейц писав: «Львів захворів епідемією лихоман-

відпустка • відпочинок

кабаре у Львові

ки кабаре, (...) кабаре в кожному залі, майже в кожному будинку». Зрештою, деякі міщани, злякавшись загрози «декадентської чуми», організували вуличну демонстрацію під гаслом «Геть кабаре!». Однак після цього кабаре стали ще успішнішими. У березні 1910 король рестораторів Львова Францішек Мошкович відкрив «Casino de Paris» на теперішній вулиці Курбаса. Мошкович хотів розширити коло тих, хто у Львові відвідував ресторації, і вирішив поєднати їх із розвагами на найвищому рівні. Він запрошував як і камерні ансамблі з філармонії, так і відомих акторів з артистичного кабаре. Незабаром вечірні відвідини ресторанно-розважальних закладів стали звичкою багатих міщан та інтелігенції. План спрацював. У березні 1911 року кабаре під назвою Літературно-артистична Надсценка «Вулик» («Ul») прихистив у себе конкурент Мошковича Альберт Шковрон, власник ресторану по вулиці Коперника, 3. Трупа виступала чотири рази на тиждень, міняючи програму щомісяця. А вже за місяць місто тріумфально завоювала пісня «Вальс ночі» на слова Збєжховського,

відпустка • відпочинок

яка стала кабаретним маршем нічного Львова. У «Вулику» виступали загальновизнані артисти, але одного вечора запросили шевця з Личакова, який імпровізував, співав і жартував батярською говіркою. У такий спосіб і народжувалась специфіка львівського кабаре, яке не мавпувало західні зразки, а наповнювало їхню форму місцевим колоритом. Після «Вулика» з’явилося багато інших відомих назв. Десятки, або навіть сотні, артистів, які проходили через сценки кабаре, щовечора творили усміхнену легенду Львова. Перша світова війна дещо приглушила настрій, особливо протягом десяти місяців російської окупації, однак після неї кабаре далі з’являлися як гриби після дощу. У 1921 в кабаре на Осолінських (тепер Стефаника) дебютував Мар’ян Хемар, автор багатьох знакових «львовскіх пєсьонок». Він підняв мистецтво кабаре до небувалих вершин літературної витонченості. Свої найвідоміші програми він презентував в 1924 році у «Casino de Paris» – тексти «Кінь, який посміхається» і пізніше «Великий ґалґанярський редут» увійшли до історії найвищих злетів художнього гумору. Влітку цього ж року Хемар заснував театрик з багатозначною назвою «Здохлий кіт». Друга половина 20-х років стала епохою джаз-бендів. Джаз прекрасно співіснував із виступами артистів кабаре, їхній стиль змінювався під впливом музики, але й джаз у Львові завдяки такій співпраці був типово своїм, львівським. Навіть назви найуспішніших програм, наприклад, «Львів забавляється» або «Львів вночі», говорять про це. Кабаре у міжвоєнний період було живим, як і епоха, в якій воно виникло. Що кілька

років виростало нове покоління артистів кабаре. Їх продукувало першочергово студентське середовище, яке виховувавалося в школі кабаре старших колег. 11 грудня 1928 створили студентський театрик «Nasze Oczko», який зіграв кабареспектакль «Побачення біля Віденської». Наступні прем’єри також були наповнені львівськими реаліями. На додаток до традиційних батярських мотивів було створено власні оригінальні танго, блюз, фокстрот. На цій сценці почали свою кар’єру Казімєж Вайда, згодом знаний як Щепко, і Хенрик Фогельфангер, пізніше відомий як Тонько. Свій театрик мали й студенти Політехніки, які в грудні 1931 року презентували програму під назвою «Такого Львів ще не бачив». Єврейське кабаре «Золотий перчик» дебютувало в квітні 1930. Тексти писав Емануель Шлехтер – видатна постать не тільки для культури Львова, але й для довоєнного шоу-бізнесу Європи загалом, автор пісні «Тільки у Львові». Майже всі артисти з кабаре «Nasze Oczko» та «Złoty Pieprzyk», зрештою, опинилися на львівській радіостанції. 16 липня 1933 року народилось «кабаре в ефірі», або ж «Весела львівська хвиля». Коли в ефірі звучали голоси Щепка з Замарстинова і Тонька з Личакова, вулиці, магазини і кнайпи ставали безлюдними, якщо, звичайно, там не було приймача. Десятиліттями львівська традиція кабаре тріумфувала в студії по вулиці Князя Романа, 6, творячи феномен, який не зустрічався на той час в жодній іншій радіостанції Європи. Німецьке і радянське вторгнення опустило завісу, тероризуючи, мордуючи або відправляючи у заслання сотні артистів. Справжнє львівське кабаре замовкло надовго, але саме зараз ми можемо стати свідками його відродження.

Розпочати перший у новому 2016 році вступ до розділу «Дрібниці життя» ми вирішили освітнім моментом. У час, коли наші державність та свобода як нації потрапили під загрозу, експансія та окупація частини країни тривають, патріотизм українців зріс неймовірно швидко та якісно. Як кажуть, хто не знає свого минулого – той не вартий майбутнього. Те саме стосується і мови, бо вона, як відомо, – серце народу. От для того, щоб позбавити це серце можливих збоїв у роботі, «аритмій» чи, бува, чогось гіршого, команда освітнього проекту «Мова – ДНК нації» запустила перший мобільний додаток для вдосконалення знань з української мови на платформах іOS та Android – Mova.

Тепер аби пригадати основні правила правопису, підшукати потрібні фразеологізми й синоніми, перевірити правильність наголосів, замінити русизми на літературні українські слова, треба просто встановити додаток на мобільний пристрій. Аби користувачам не було нудно вправлятися, розробники створили помічника Лепетуна, який допоможе зробити вивчення чи повторення правил української цікавішим та зовсім не нудним. Мобільний додаток Mova можна зараз безкоштовно завантажити на Google Play та App Store. Скоро його обіцяють зробити доступним і для Windows Phone. В майбутньому розробники обіцяють розширити перелік опцій та зробити додаток більше персоналізованим, а тому не зважайте на язик, адже у нас є Mova!

тенденції • дрібниці життя

Продовжимо ж гаджетом, який теж дуже може стати в нагоді нам тепер. Особливо на сході країни. Хоча застосування йому можна знайти будь-де. Головне – правильний до всього підхід. Компанія DJI спільно з партнером FLIR Systems анонсували швидкий випуск тепловізійної аерокамери Zenmuse XT. Камера, виготовлена FLIR, здатна знімати теплові фотографії з роздільною здатністю до 640х512 точок, а використання стабілізаційного підвісу зі стандартним кріпленням, сумісним з камерами Zenmuse X3, X5 і X5R, дозволяє використовувати новинку разом з квадрокоптера DJI Inspire 1 і Matrice М100. Встановлення камери на ці «коптери» займе лічені секунди, Zenmuse XT миттєво інтегрується в систему і підхоплює всі доступні можли-

тенденції • дрібниці життя

вості цифрових літаючих платформ, зокрема, передавач Lightbridge дозволить вести цифрову відеотрансляцію в радіусі до 5 кілометрів. Чутливість сенсора Zenmuse XT відмінно підходить для термального інспектування та аналізу температурних змін. Камери доступні з чотирма варіантами лінз. DJI Zenmuse XT повинна з’явитися у вільному продажу в першому кварталі цього року, але вже сьогодні доступна для попереднього замовлення.

Проте у наш час дронами (навіть такими маленькими, про яких ми писали в одному з попередніх номерів) уже нікого не здивувати. Безпілотники стали невід’ємною частиною життя багатьох людей. Їх часто використовують спецслужби, репортери для отримання унікальних кадрів, спортсмени, які захоплюються екстремальними видами спорту, телевізійники. Про них, проте в дещо ін-

Вже давно не айфонами єдиними дивує світ компанія Apple. Тепер її фахівці винайшли клавіатуру без клавіш. Авторами цього винаходу є інженери-розробники Девід Емм, Брет Білбрей, Павло Альошин і Александр Пансі. Юристи американської компанії вже зареєстрували патент на новий метод пристрою для локалізації та зворотного тактильного зв’язку. Мова йде про клавіатуру нового покоління, що має сенсорну поверхню. Замість клавіш на неї нанесені квадратики, в які вписані літери та цифри. Фахівці компанії Apple відзначають, що за конструкцією новий девайс нагадує Magic Trackpad, проте буде приблизно розміру стандартної клавіатури та матиме звичні для клавіатури «орієнтири». Управління сенсорними «клавішами» засноване на технології сили торкання і трекпаді нового 12-дюймового MacBook. Слід зазначити, що вже запатентована і лазерна віртуальна клавіатура, клавіші якої спроектовані на поверхню сто-

шому форматі, ми чуємо щодня в новинах з АТО. Дрони показують нам околиці з висоти пташиного польоту, можуть автоматично супроводжувати об’єкт на заданій висоті. Однак набагато менше пристроїв з дистанційним управлінням дозволяють побачити те, що ховається в товщі води. Саме для цього шведська компанія TTRobotix створила міні-субмарину Seawolf з камерою GoPro. «Субдрон» може зануритися під воду і піднятися на місці, на відміну від звичайних підводних човнів, яким потрібно рухатися вперед для зміни рівня занурення, використовуючи крила з боків. Камеру GoPro Hero3 або Hero4 кріплять у носовій частині обтічника, вбудованого в ударостійкий ABS корпус Seawolf, який може занурюватися на глибину до 10 метрів). Seawolf будуть продавати в трьох комплектаціях – одна кабельна та дві бездротові з пультом керування, який працює за допомогою Wi-Fi. Орієнтовна ціна, яку заявляє розробник, стартує з $ 999. Недешево, якщо ви планували розглядати рибний світ Західного Бугу, але якщо ж попереду кількатижнева поїздка на Маврикій чи курорти поряд з Великим бар’єрним рифом – чому б про такий девайс не подумати?

лу спеціальним розсіювачем. Не знаємо, наскільки буде зручно користуватися лазерним девайсом, а от безкнопкову клавіатуру випробувати кортить. Петро Малечко

тенденції • дрібниці життя

Молодь у наш час – найпрогресивніша у суспільстві. Вона користується найновішими гаджетами, читає найпрогресивніші книги, найкраще відстоює свої права. Молоді люди сьогодні першими дізнаються про все нове, підхоплюють найактуальніші тренди в одязі та відпочивають у найкращих закладах. У цьому номері до вашої уваги наша молодіжна фешн-сторі від магазину модного одягу «Junker» та пабів «Білий Лев» і «Купіца».

На Саші: Светр - 360 грн Куртка - 599 грн Джинси - 484 грн На Ляні: Светр - 224 грн Плащ - 989 грн Шарф - 81 грн Штани - 220 грн

На Лолі: Блузка - 260 грн Куртка - 989 грн Штани - 312 грн На Ярославові: Сорочка - 120 грн Куртка - 2300 грн Штани - 400 грн

На Ярославові: Светр - 355 грн Штани - 389 грн На Лолі: Светр - 231 грн Штани - 350 грн

На Саші: Светр - 320 грн Куртка - 699 грн Брюки - 389 грн Кросівки Vario - 2385 грн На Лолі: Блузка - 260 грн Куртка - 719 грн Штани - 312 грн Чобітки Vario - 3650 грн

На Ярославові: Сорочка - 120 грн Куртка - 2300 грн Брюки - 400 грн Кросівки Vario - 2835 грн

На Саші: Светр - 280 грн Куртка - 599 грн Брюки - 250 грн Кросівки Vario - 2385 грн На Ляні: Светр - 224 грн Шарф - 81 грн Плащ - 989 грн Штани - 220 грн Чобітки Vario - 2520 грн

Фотограф: Андрій Янушевський Моделі: Лола (Bravo models) Ляна К. (Bravo models) Саша К. (Bravo models), Ярослав Т. (Bravo models) Візажист: Тетяна Заставна Перукар: Наталія Демків

Магазин одягу Junker м. Львів, вул. Дорошенка,17, вул. Кн.Ольги, 106,ТЦ “Львів”, м.Тернопіль, вул. Сагайдачного, 5

Магазин взуття Vario просп. Свободи, 39, пл. А. Міцкевича, 6/7

Паб “Купіца” вул. Братів Рогатинців, 18

На Саші: Толстовка - 275 грн Жилет - 649 грн Джинси - 464 грн Кросівки Vario - 2385 грн На Ляні: Толстовка - 239 грн Джинси - 374 грн Куртка - 719 грн Черевички Vario - 2520 грн

Паб “Білий Лев” вул. Лесі Українки, 15 Редакція журналу висловлює подяку за сприяння у організації зйомки модельній агенції Bravo Models Management, пабам “Білий Лев” і “Купіца“ та магазину одягу Junker та магазину взуття Vario

здоров‘я • дрібниці життя

На Ярославові: Светр - 355 грн Штани - 389 грн

На Саші: Светр - 280 грн Брюки - 389 грн

На Лолі: Светр - 231 грн Штани - 350 грн

На Ляні: Толстовка - 239 грн Штани - 300 грн

Будь у тренді 2016 •

ТРЕНД У КОЛЬОРІ. МАРСАЛА

Серед модних кольорів чоловічого гардеробу цього року – класичний чорний, сірий та оливковий, однак безперечний фаворит – колір марсала, один з відтінків бордового. Виграшним варіантом у гардеробі будуть броги такого кольору, що приверне увагу не тільки до бездоганно доглянутого взуття, а й до твого відмінного смаку.

2. ТРЕНД В УЗОРІ. ГЕОМЕТРИЧНИЙ ПРИНТ

Допоможе перетворити речі звичних простих форм на фактурніші. Поєднуючи геометрію в одязі, обирай однакові принти або міксуй крупний малюнок з нечітко промальованим. Рекомендуємо звернути увагу на светри з круглим вирізом, які з вираженим геометричним принтом виглядають дуже ефектно.

3. ТРЕНД У ТЕКСТУРІ. ОБ’ЄМНА В’ЯЗКА Це не просто модно у цьому сезоні, а ще й тепло. Не обмежуй себе з кількістю светрів і кардиганів з тримірними малюнками – ця тенденція затримається на декілька наступних років. Неодмінна річ цього сезону – кардиган об’ємної в’язки з капюшоном для поїздки в гори чи просто прогулянки містом.

4. ТРЕНД У ФАСОНІ. ШТАНИ ЗІ «ЗАЩІПАМИ» Не сковують рухи та мають високу посадку, завдяки якій візуально видовжують ноги. Такі штани гарно виглядають як в костюмах, так і самостійно, з сорочкою та з кардиганом і навіть з кросівками чи брогами. Обирай штани зі «защіпами» з модним принтом, наприклад, «гусячу лапку».

6. ТРЕНД У ТКАНИНІ. ХУТРО ТА ШКІРА Модно на всі 100%, навіть якщо це маленький клаптик-вставка у на джинсах чи повністю шкіряні штани. Вершиною цього тренду стає дублянка, проте у нашому баченні вона радше нагадує коротку шкіряну куртку на хутрі та з декоративним коміром. Фасони та кольори можуть бути зовсім різними. Така куртка повинна бути у кожного мужчини, який себе любить і поважає. Але будь готовим до того, що тобі позаздрить кожен, навіть кохана.

5. ТРЕНД У СТИЛІ. BLACK TIЕ Найрозповсюдженіший дрес-код для офіційних, світських і святкових заходів. Тому однотонний костюм темного відтінку, краще чорного, біла сорочка та темна краватка –must-have у гардеробі. Ми ж рекомендуємо обрати костюм з двобортного піджака та штанів зі «защіпами» – вдалий варіант, щоб одягати все окремо, створюючи дедалі більше образів на щодень.

Концепт-стор чоловічого італійського одягу Impero Uomo. пл. Соборна, 14, ТЦ «Роксолана», www.impero-uomo.com.ua

СВЕТР: Як бути модним взимку Светр з V-подібним вирізом • Пасує круглолицим мужчинам, видовжуючи обличчя. • Закрита горловина. Гарна річ для любителів вихвалятися власним торсом. Такий светр одягай як самостійну одиницю. Порада одна: обираючи светр з V-подібним вирізом, переконайся, що твій торс у відмінному стані, бо так чи інакше, нарікаєш себе на обговорення чарівної статі! • Відкрита горловина. Існує тільки один вірний варіант комбінування зі светром цього фасону – це сорочка з відмінно зав’язаним вузлом краватки, бо саме на нього падатиме акцент. Поверх накинь блейзер чи спортивний піджак – і ідеальний образ у стилі busіness casual готовий. Cветр з круглим вирізом

Светр з блискавкою

• Пасує для всіх типів облич.

• Пасує усім, варто звертати увагу лише на висоту горловини коміра відносно довжини шиї.

• Закрита горловина. Одягають солітером для неформальних подій. Обирай светр такого фасону з об’ємним візерунком, текстурний чи грубої в’язки, бо інакше ризикуєш створити оманливе враження натільної білизни. • Відкрита горловина. Обирай, якщо хочеш створити образ ділового мужчини, проте у пріоритеті зручність. Під светр одягай сорочку з глибокою горловиною. Обирай речі одного кольору, але різних тональностей. Завдяки правильному контрасту це додасть образу виразності та солідності.

• Універсальна одиниця, з нею можна легко створити образи і для ділових зустрічей, і для відпочинку. Для формальних подій одягай сорочку та поверх неї светр, де блискавку розстібни до середини грудної клітки. • Для неформальних – просто одягай під светр футболку з трикотажу без рубців та грубих швів. В такому випадку блискавку можна застібнути повністю або ж привідкрити до ямки (що на сплетінні ключиць).

новий рік • відпочинок

Светр з шалевим коміром

Светр-кардиган на гудзики

• Самодостатня модель, не потребує ніяких лишніх нагромаджень іншим одягом. Декоративне вирішення деталей цього светра або ж його відсутність визначає можливість його призначення до відповідних подій.

• Хороша альтернатива піджаку в стилі smart casual, яка дозволить відчувати себе комфортно на будь-якому івенті, дотримуючись при цьому усіх правил дрес-коду. • Під низ кардигану однозначно одягають лише сорочку, можливо у комбінації з краваткою чи навіть метеликом.

• Якщо в задумці створити строгий статусний образ – однозначно обирай класичну гладку в’язку в насичених темних кольорах, можливо – чорному чи бордо. В такому светрі мужчина завжди має елегантний і вишуканий вигляд.

• Такий светр носи завжди повністю защипнутими, інакше ризикуєш видатися неохайним. • Ця модель гірше, ніж піджак, тримає форму, тому сам покрій потрібно підбирати ідеально до фігури.

• Якщо бракує епатажу, обирай модель із вираженим геометричним принтом та декоративними вкрапленнями (наприклад, зі зрізаними кишенями).

• В цьому сезоні обирай кардиган грубої в’язки по текстурі та фасоном, що повністю імітує піджак. Светр з високою горловиною (водолазка, гольф) • Радимо обирати мужчинам із вираженими скулами та широкою нижньою щелепою. • Річ, на перший погляд, проста, але водночас досконала. Увесь секрет у високій горловині, яка видовжує шию свого власника. • Якщо обереш водолазку в біло-кремовій чи сіро-чорній гамі, то сміло зможеш одягати її до костюма, замінивши сорочку, і не втратити очікуваного ефекту. Разом з тим можеш надавати перевагу і светрам з цікавішими рішеннями у вигляді шкіряних вставок чи об’ємної в’язки «косами».

Концепт-стор чоловічого італійського одягу Impero Uomo. пл. Соборна, 14, ТЦ «Роксолана», www.impero-uomo.com.ua

Стрес vs

Секс

Проблеми і тривоги сучасного світу важким тягарем лягають на чоловічі плечі. Що ж з цим робити?

Яким би сильним не був чоловік, але й він не витримує психологічного тиску реального життя. Емоційний стан чоловіка напряму впливає на його сексуальні функції. А пригнічення психологічного стану призводить до зниження статевого потягу та поступового згасання сексуальних функцій. Це своєрідний природний механізм захисту. Організмові насамперед потрібно вижити, а питання сексу та продовження роду відходять на задній план. І якщо стрес триває довгий час, він може спровокувати порушення ерекції, викликане психологічними причинами. Розвивається так звана психогенна еректильна дисфункція – нездатність чоловіка

досягати й підтримувати належну ерекцію, достатню для проведення статевого акту. Важливим критерієм такого діагнозу є суб’єктивне відчуття незадоволеності, пригнічення, тривоги й вини, що виникає в мужчини у зв’язку зі статевими контактами. Статевий потяг, як і більшість функцій людського організму, регулюють ендокринна та нервова системи. І те, що чоловіки відчувають і помічають у себе в трусах – це наслідок. А сама ерекція зароджується в корі головного мозку. Саме з кори, за наявності нормальної кількості чоловічого статевого гормону тестостерону, починається статеве збудження.

До головного мозку надходять сигнали від органів відчуттів, і тут виникають відповідні зорові, слухові, дотикові й інші асоціації. Нервові центри, що безпосередньо пов’язані з функцією статевого апарата, розміщені також і в спинному мозку. І якщо чоловік нервує, постійно втомлений, страждає від безсоння, – про які сексуальні імпульси може йти мова? Статевий потяг у нього йде на спад, а при хронічному стресі може взагалі зійти нанівець. Постійне нервове перенапруження викликає спазм периферійних судин, і, як наслідок, призводить до розладів ерекції та невдач у статевому житті.

здоров‘я • дрібниці життя

Статевий акт – єдиний фізіологічний процес, в якому беруть участь дві особи. Оскільки це так, то і люблячим жінкам не зайвим буде знати, що їхня поведінка також реально може вплинути на стан чоловічої потенції. Жінкам слід пам’ятати, що чоловічий організм – не машина! І не шкодувати для них лагідних слів та пестощів. І тоді буде реальний результат… Бо в сім’ях, де панують любов і взаєморозуміння, частота еректильної дисфункції у чоловіків є мінімальною. А у стосунках, де вони відсутні, спостерігають у більшості випадків. На чоловічу дієздатність можуть вплинути різноманітні психологічні фактори. Як от:

Дебютна статева дисфункція виникає у молодих чоловіків, які тільки починають статеве життя. Якщо під час першої інтимної близькості щось пішло не так, у чоловіка можуть з’явитися комплекси, він нервує та переживає з цього приводу. Кожна наступна близькість викликає у нього сильне занепокоєння, яке за рахунок викиду в кров адреналіну (а він має судинозвужувальний ефект) перешкоджає посиленню кровопостачання до статевих органів, необхідного для виникнення ерекції. А це призводить до подальших невдач і виникнення психогенної еректильної дисфункції. Тому дуже важливою для чоловіка під час першого інтиму

здоров’я • дрібниці життя

є психологічна підтримка партнерки. На еректильну функцію чоловіка негативно впливають стресові ситуації. Напружена ситуація в суспільстві, неприємності на роботі, проблеми у стосунках із дружиною тільки погіршують його сексуальні можливості. Після однієї або кількох безрезультатних спроб здійснити статевий акт у мужчини формується синдром тривожного очікування сексуальної невдачі. Тоді кожна наступна сексуальна спроба стає іспитом: «вийде чи не вийде»… Синдром менеджера, він же – синдром хронічної втоми (або синдром «вигоряння»). Стан дов-

готривалого стресу має надзвичайно негативний вплив на потенційні можливості мужчини. Ознаки розладу найрізноманітніші: хронічна втома, що не минає навіть після сну та відпустки; прояви депресії (дратівливість, неуважність, апатія, відчуття безвиході та безглуздя того, що відбувається навколо); імунні порушення (схильність до частих застуд); дистонія (необґрунтовані скачки артеріального тиску); порушення обміну речовин (надмірна маса тіла або необґрунтоване схуднення); сексуальні розлади, дискомфорт у ділянці серця тощо. Від цього страждають чоловіки в самому розквіті сил (віці 3050 років). У одному з минулих номерів нашого журналу я вже писав, що для профілактики й лікування синдрому менеджера медики США виробили «правило чотирьох F»: «food – feet – fight – fuck» (буквально «їжа – ноги – двобій – трах», а в дещо довільному перекладі:

здорове харчування, ходьба, скидання негативної енергії через заняття спортом і сексуальна активність). Гадаю, це досить оптимальний спосіб вирішення проблем такого характеру. Порушення ерекції часто виникають абсолютно несподівано. Це можуть бути разові збої, або ж набувають хронічного характеру. В таких випадках слід негайно звернутися до лікаря. Бо ерекція – це комплексна реакція, що виникає в результаті взаємодії багатьох систем людського організму. І порушення в будь-якій з них можуть погіршити якість ерекції або викликати ї ї повну відсутність. Існує досить чіткий критерій домашньої сам од і а г н о с тики: якщо спостерігаєте ерекцію під час сну або зранку ви прокидаєтеся з нормальною ерекцією, то причина попередніх збоїв, скоріше за все, криється в п с и хол о г іч н о му факторі. Бо

поки людина спить, ї ї мозок вільний від турбот і тривог, багато фізіологічних рефлексів (а ерекція саме таким рефлексом і є) виникають автоматично. Сьогодні диференційна діагностика дозволяє точно розпізнати, з яким аспектом проблеми ми стикнулися – психологічним чи судинним. Статистика показує, що чоловікам з порушеннями ерекції можна допомогти в 98% випадків. Але для цього слід звернутися до лікаря, а значить, – визнати, що проблема іс-

здоров‘я • дрібниці життя

нує. Бо як казав Зігмунд Фрейд: «Визнання проблеми – половина успіху в її вирішенні». Представникам сильної статі зробити такий крок іноді буває дуже складно. Слід ще раз зазначити, що сексуальна функція – це єдина парна функція людського організму: вона залежить від обох сексуальних партнерів. Тому добре, коли до лікаря ви прийдете удвох. Це допоможе краще і швидше подолати проблему. Сьогодні при лікуванні психогенної еректильної дисфункції вико-

ристовують різні види психотерапії: індивідуальну, сімейно-подружню і групову. А в поєднанні з психотерапією ефективно працює правильно підібрана медикаментозна терапія. Таке комплексне лікування дозволяє відновити повноцінну потенцію. Пам’ятаймо, чоловіки, імпотенція – не вирок. Головне – вчасно звернутися до лікаря та розпочати лікування. Це дозволить вам відновити впевненість у собі, а життя знову заграє великою палітрою почуттів… Роман Іваницький, андролог

Robert Ellis / United Kingdom / Arch

Фотографії з колекції Міжнародного Салону-турне художньої фотографії «З любов’ю до Жінки», www.galleryprostir.com

Чита й т е

журн а л

т у т:

а також на www.issuu.com/egoist_magazine, www.store.obreey.com, www.presspoint.ua, www.journals.ua

відпочинок • дрібниці життя