квітень/травень │ 2016 │ #02(12)1
НО! О Б Е РаЕлЖдля тих,
Це журн думає! хто
Читай! Думай! Експериментуй!
Про два і два типи мотивації Про асиметричність знань Агресивна поведінка дітей дошкільного віку На вершині піраміди: все про Абрагама Маслоу квітень / травень
Щоденник видано у співпраці з:
2
SPE
школа розвитку
Таких ділових щоденників Ви ще не бачили! Щоденник, що допоможе Вам досягнути будь-яких поставлених цілей! Унікальні розробки, які виведуть Вас на новий рівень ефективності.
Щоденник поєднує міні-тренінг з фінансової грамотності й тайм-менеджменту! • Зручний у використанні, адже містить кожен місяць окремо (тепер рік планування можна почати з будь-якого місяця); • Орієнтує на довготермінові результати. • Акцентує на найперспективніші завдання. • Допомагає реалізовувати ідеї. • Допомагає позбуватися хронофагів.
Спеціалізовані «Щоденники успіху» • Для покращення взаємин із коханою людиною – допоможе знайти порозуміння з коханою людиною; • Для свідомих і відповідальних батьків – допоможе налагодити взаємини з дітьми; • Для удосконалення самоорганізації – підвищить ваш рівень самоорганізованості; • Фінансово грамотної людини – покращить фінансовий стан; • Для порозуміння з собою – допоможе знайти і вирішити проблеми у минулому; • Для удосконалення бізнесу – допоможе у налаштуванні вашого бізнесу. 04/05 │ 2016 │ #02(12)
Переглядайте більше інформації про щоденники і інструкції до них на сайті
http://spe.org.ua/plannerspe/ Замовляйте через форму
http://goo.gl/dvpqab або за телефоном: +38 067 849 62 65
В номері
3
Тайм-менеджмент
Про два і два типи мотивації
Роман Кушнір
4
Роман Кушнір
8
Наталія Кузьма
14
Складова успіху хорошої пам’яті – цілі та праця над собою
Гордій Остапович
18
Агресивна поведінка дітей дошкільного віку
Ярослав Драб
20
Мистецтво спілкування
Про асиметричність знань Геніальність
Вчителі, що надихають
Діти
Експеримент
Інгредієнти емоцій
Соломія Чир
24
Юлія Короцінська
28
Чому не можна виправдовуватися? Оксана Мокрієнко
32
Взаємини
«Половинка» з сюрпризом. Як знайти порозуміння?
Особистість
На вершині піраміди: все про Абрагама Маслоу Геніальність
Для чого потрібна нам творчість?
Мандри
Правила автостопу: міфи і реальність
Соломія Чир
36
Іванка Подольська
42
Андрій Коновалов
46
Притча номера
60
Нове стадо квітень / травень
Слово головного редактора
4
Вітаю Вас!
Ви тримаєте у руках 12-ий номер розвиткового журналу Експеримент, а це означає, що нам уже два роки! Важко навіть уявити: від часу, коли вийшов перший номер із одиничкою і маленьким сонечком на обкладинці, минуло вже цілих 2 роки! Але так часто буває: коли натхненно над чимось працюєш, не помічаєш часу, що тече собі десь неподалік. Не знаю як для Вас, шановний читачу, але для всього колективу редакції журналу Експеримент це були цікаві, сповнені нових відкриттів і досягнень роки – час, за який ми зростали, проходили через невдачі й раділи успіхам, невпинно створюючи і діючи. Якщо порахувати кожен випуск журналу за один рік у житті людини, то ми десь так і почуваємо себе на 12 років: безтурботне і просте життя під батьківською опікою, коли всі важливі рішення хтось приймає за тебе, відходить у минуле і потрохи хочеться бунтувати – переконувати увесь світ у власній правоті й відстоювати священне право на самовираження. Без нарікань і з оптимізмом згадуємо, як за два роки, починаючи зі складного для цілої країни 2014-го, довелося пережити чимало складних моментів, в тому числі й фінансових. Чого вартує підвищення цін на друк більш ніж у два рази (!), таке ж подорожчання вартості доставки, збільшення вартості розповсюдження журналу й поширення інформації про нього, не кажучи вже про бажання гідно оплачувати той якісний вклад, який щоденно робить журналістський і дизайнерський колектив. І, можливо, хтось би і потрактував такі зовнішні зміни як сигнали до того, що видання потрібно закривати, але не ми! Ми старалися, стараємось і старатимемося, щоб журнал виходив стільки часу, аж доки сповна не виконає свою просвітницьку місію! Адже хто ж іще видаватиме якісний пізнавальний журнал українською мовою? Який іще журнал готовий поширювати тему свідомого і відповідального ставлення до себе, оточуючих і життя загалом? Хто ще готовий докладати стільки часу і зусиль на соціальних засадах у глибоку ідею необхідності щоденного саморозвитку? І ми продовжуватимемо свою діяльність, які б зовнішні обставини не складались! Адже, як би це пафосно не звучало, маємо продовжувати робити свій маленький вклад у формування нового українського суспільства. А також надзвичайно цінуємо те, що виходимо завдяки Вам і заради Вас! І наступну ідею хочемо втілити разом із Вами! По цілій Україні живуть дуже багато людей, які хотіли б отримувати якісну і сучасну інформацію, але з різних причин не мають можливості це зробити. Тож пропонуємо Вам разом доносити ідею відповідальності, свідомості й необхідності невпинного розвитку до читачів у сільських бібліотеках, дитячих будинках і школах-інтернатах, а також будинках для літніх людей, по цілій Україні!!! Погодьтеся: спільними силами невеликий щоденний інформаційний вклад у розвиток і свідомість наших співгромадян може перетворитися на якісні зміни як у житті дітей із інтернату, так і свідомості їх вчителів, як літніх людей, так і читачів бібліотек у найвіддаленіших селах.
04/05 │ 2016 │ #02(12)
Запрошуємо долучитися до проекту! Замовте передплату на нові чи старі номери журналу для якогось закладу в рідному селі, для підопічної школи-інтернату чи просто для закладу в близькому чи навмання вибраному куточку України! Навіть невеликий вклад у довготерміновій перспективі може викликати глобальні зміни в житті конкретної людини, яка прочитає бодай одну статтю з журналу! Процедура замовлення дуже проста: 1. Заходите на сайт www.spe.org.ua, або www.experyment.com.ua; 2. Вибираєте заклад, для якого хочете оформити передплату; 3. Визначаєте відповідну передплату: або на новий період за ціною нижче собівартості (145 грн. із доставкою), або минулорічну підбірку за мінімальною вартістю (105 грн. із доставкою рекомендованим листом) і 4. Вказуєте або не вказуєте своє прізвище, ім’я і контактні дані, а ми 5. Звітуємо Вам про всі відправлені нами журнали. Давайте разом зробимо світ навколо кращим! З вірою у свідоме і відповідальне майбутнє, Роман Кушнір
6
Тайм-менеджмент
Роман Кушнір
ПРО ДВА І ДВА ТИПИ МОТИВАЦІЇ Часто, коли одна людина намагається мотивувати іншу, вона потрапляє у пастку нерозуміння різноманітних видів мотивації, а отже підбирає непридатні інструменти і, як наслідок, так і не може стати провідником для змін у житті когось. Натомість чітке розуміння того, який тип мотивації застосувати у тих чи інших умовах, дозволяє набагато спростити життя собі та бути кращим мотиватором для когось. Щоб підтвердити свої слова, наведу декілька прикладів, із якими ви, напевне, стикалися: 1. Дитина приходить у якусь секцію (спортивну, танцювальну), клуб (вивчення мов, бізнес-зустрічі) чи громадську організацію – повідвідує їх трохи і наче, коли все йде до поглиблення співпраці й переходу на новий рівень, усе кидає і йде геть. Причому загалом їй усе сподобалось і свого рішення вона сама не може пояснити, а хіба що раціоналізувати його. 2. Двоє людей зустрічаються – їм на початках дуже добре разом, та настає момент, коли начебто у них усе настільки добре, що вони розлучаються, або навіть, якщо й одружуються, то явно втрачають інтерес один до одного у перші роки життя і, хоч зовні виглядають непоганим подружжям і самі не жаліються, а все ж минулі взаємини вже згасли. 3. Працівник, у якого раніше горіли очі до роботи, геть почав втрачати інтерес до неї. Зарплата у нього чудова, можливості для росту і сприяння керівництва забезпечені. Здавалось би, тільки працюй так само, як і раніше, але ні: людина губить свій потенціал і йде геть, причому рідко коли на кращу роботу чи у кращу сферу. 4. Ви почали виконувати певну роботу, за яку дуже хотіли взятися: писати проект чи книгу, автоматизувати бізнес, систематизувати книги, – але вона трохи 04/05 │ 2016 │ #02(12)
затягується у часі. І начебто ви досі відчуваєте, що це варто зробити, ніби навіть і хочеться, а все-таки якось воно вже не так і часто робота залишається на півдороги з марною надією колись ще за неї взятися. Тобто навіть у великих справах на все життя (взаємини, робота, громадська активність) чи у справах, пов’язаних із якимись дрібничками, але які не можна зробити «на одному подиху», тобто за один суцільний відтинок часу, часто спостерігається, що ентузіазм начебто без видимих причин гасне. І причиною цього є різні мотивації, які потрібні спершу для того, щоб почати діяти, і потім, аби продовжувати робити те, що робимо. Змішування мотивацій у одну купу – саме та причина, яка не дозволяє нам чи то ефективно почати, чи то, навпаки, продовжувати.
10 Мистецтво спілкування
Роман Кушнір
ПРО АСИМЕТРИЧНІСТЬ ЗНАНЬ Ми надто часто оманливо думаємо, що інша людина бачить світ нашими очима. Тобто за замовчуванням сприймаємо, що інші теж розуміють, знають і відчувають те, що розуміємо, знаємо і відчуваємо ми. Однак це не так. Навіть більше того: скоріш за все інша людина завдяки своєму власному досвіду, тим чи іншим схильностям і здібностям, особливостям засвоєної раніше моделі поведінки відчуває, знає і розуміє щось своє. Якщо б ми подивилися на навколишній світ очима своєї коханої людини, то, мабуть, потрапили б у цілком інше середовище, аніж те, в якому живемо ми самі.
Знання і незнання Зовнішня схожість людини до людини обманює і наштовхує на хибне міркування, що раз ота людина поруч мене, має так само голову на плечах, дві руки і дві ноги, то вона така ж, як і я. Натомість те, що відбувається у мізках іншої людини, для нас завжди таємниця, чорна скринька, а то і взагалі скринька Пандори і про це необхідно пам’ятати, якщо ми не маємо наміру створювати конфлікти «на рівному місці». Розглянемо прості ситуації. Дружина поставила якусь річ кудись. Вона знає, де її знайти. І коли попросить чоловіка принести оту річ, то здивується, а при несприятливих обставинах ще й обуриться, як це він не знає, що де вдома лежить. Або чоловік вміє запускати якусь програму на комп’ютері й користува04/05 │ 2016 │ #02(12)
тися нею. І от коли йому потрібно дистанційно через дружину щось зробити, він, бідака, може дратуватися через те, що вона не розуміє елементарних речей, які він зараз телефоном пояснює. Так само і батьки часто можуть сердитися на дітей, що намагаються одразу розібрати на складові нову іграшку, чи витирають брудні пальці об чистий одяг, або, наприклад, ходять у тапочках по ліжку. Дорослі забувають: діти не знають, що так робити не варто, і думають: коли вони один раз (або навіть сотню) про це сказали, то вже досить. Процес отримання знань – це не просто озвучування інформації, а певна пропорція практикування, досвіду, стимулів і мотивацій, розуміння, довіри і сприйняття першоджерела, яке нам оте знання передає,
Ціквий дайджест
Дайджест 15
ЦІЛЮЩА СИЛА КОХАННЯ САМ НА САМ З ДУМКАМИ У 2014 році в журналі «Science» з’явилася стаття «Just
think: The challenges of the disengaged mind». У цій публікації автори описали дослідження науковців із Університету Вірджинії (англ. University of Virginia) та Гарвардського університету (англ. Harvard University). За умовами експерименту учасники повинні були сидіти на самоті у пустій кімнаті упродовж 15 хвилин. Важливо, що у них забрали блокноти, телефони, інші електронні пристрої, тобто всі речі, які могли б хоч якось відволікти увагу учасників. Піддослідним також не можна було засинати – вони повинні були просто «відсидіти» 15 хвилин. Виконавши, здавалося б, такі легкі умови експерименту, учасники зізнавалися, що час для них спливав дуже повільно, й у тій кімнаті вони відчували сильний дискомфорт. Коли те ж саме завдання слід було виконати вдома, у звичних умовах, то більшість учасників правила дослідження порушили: відволікалися на побутові дрібниці, наприклад переглядали пошту. Потім дослідники вирішили ускладнити експеримент. Під час наступного етапу учасників вражали електричним струмом й давали їм можливість «відкупитися» від цих тортур. Тих піддослідних, які погодилися за гроші уникнути дії електричного струму, знову відправляли у кімнату з першого етапу експерименту. Але тепер у приміщенні був вже знайомий генератор струму. Завдання для учасників залишилося незмінним – просидіти 15 хвилин наодинці зі своїми думками. Результати дослідження здивували науковців: 12 з 18 чоловіків та 6 із 24 жінок хоча б раз підійшли до електричного приладу й... за власним бажанням вразили своє тіло струмом. Тобто напередодні вони платили гроші, щоб уникнути неприємних відчуттів, а потім самі ж вмикали прилад. Невже короткотривала самотність для учасників більший дискомфорт, ніж фізичний біль? Ось так організатори експериментів дійшли висновку, що сучасна людина є дуже залежною від речей, спілкування, соціального оточення, тому й уникає залишатися сам на сам зі своїми думками.
Відомий кардіолог, Заслужений діяч науки Російської Федерації Володимир Алмазов (1931-2001 рр.) під час роботи у клініці Першого Ленінградського медичного інституту зберігав у своєму кабінеті банку... із заспиртованим серцем. З року в рік студенти переказували таємничу легенду походження цього незвичного предмета інтер’єру. ...В 50-х рр., коли Алмазов ще сам навчався в інституті, у лікарню потрапила дівчина у важкому стані. Лікарі оголосили невтішний діагноз: інфекційний ендокардит. Висока температура давала велике навантаження на організм, хворе серце не справлялося. Життя дівчини буквально висіло на волосині, спеціалісти розводили руками. В ті дні оглянути вмираючу пацієнтку приходили як відомі професори, так і молоді спеціалісти-інтерни. А от один із випускників медінституту зацікавився дівчиною не як лікар, а як залицяльник. Незважаючи на неромантичну обстановку лікарні, юнак все частіше заглядав до хворої в палату з квітами. Пацієнтка відповіла взаємністю на почуття хлопця й щоденно з нетерпінням чекала його в гості. Тепер всі її думки, сподівання й мрії були спрямовані на те, щоб нарешті вийти з лікарні й будувати щасливе життя з коханим. У хворого серця з’явився потужний стимул одужати! Лікарі були вражені: поступово дівчині й справді ставало краще. Невдовзі пацієнтку виписали з лікарні, вона одружилася з молодим лікарем й прожила довге щасливе життя. Про чудесне зцілення любов’ю дівчина хотіла поділитися зі всім світом, саме тому заповіла своє закохане серце Першому медичному інституту. Баночка із кабінету Володимира Алмазова досі нагадує навіть безнадійно хворим: медики не всесильні, а от надія, віра й кохання можуть подарувати людині маленьке диво. квітень / травень
Наталія Кузьма
16 Геніальність
Вчителі, що надихають
Олеся Мамчич,
школа БеркоШко, Київ Викладає українську мову та літературу, поетеса, перекладач, письменниця.
«У нашій школі ми експериментуємо всі, бо творимо щось нове. Я люблю свій предмет, і мені не подобається, як він презентується в державних середніх школах. Програма відстає десь на років 30 від сучасного стану. Розумію, що до людини глибше промовляє сучасна література. Класика – це прекрасно, поживно, але нам ось зараз хочеться прочитати книжку про Майдан чи АТО, прагнемо осмислити те, у чому живемо. Підручники з мого предмета у школі – занудщина. Недавно запропонували спробувати бути репетитором у хлопчика з мого предмета. Кажу йому: намалюй себе і міфічну істоту «Українська мова і література». Він намалював себе, що кудись тікає, а за ним 04/05 │ 2016 │ #02(12)
Я заздрю їх учням і сама пішла би в таку школу. Саме це спадає на думку, коли спостерігаю за роботою «нових педагогів» в альтернативних чи приватних школах України. Жодних шаблонів, вони винаходять велосипед наново, адже змінилися дороги. Часом інтуїтивно, але з великим бажанням, любов’ю до власної справи, креативністю вони винаходять нові методики, досягають неймовірних результатів і будують ті школи, про які можна лише мріяти. Їх роздуми та досвід варті уваги та поширення.
женуться дві істоти: Мова і Література. Питаю: куди тікаєш? Відповідає: на футбол, а Мова і Література хочуть впіймати і голосом вчительки говорять: «Ти не вивчив, як тобі не соромно». Оце дитина такий образ мови і літератури зі школи виносить. Та в дорослому житті він не лише книжку не відкриє, а й упереджено ставитиметься до української культури. Пафос у звичайній школі викликає у мене жах. Були епохи, коли пафос звучав серйозно, нині ж серйозно не сприймається нічого, прийшов час скептиків та висміювання. Мені ж хотілося б, щоб діти відчули смак літератури. Сама я обожнюю читати і намагалася цю любов передати. Головний акцент у навчанні зробила на тому, щоб усе давати на основі книжок сучасних авторів. Щоб діти розуміли: письменники – це не старі бородаті дядьки, які померли невідомо коли і писали про кріпаків. Я розуміла: спочатку діти мають полюбити літературу через щось іронічне, смішне, що їм хотілося б читати. Потім їм можна підкидати дещо серйозніше. На початках я вибирала собі яскраві книжки видавництв Старого Лева, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», і всі завдання, які нам треба було здати з української мови, робила на основі сучасних текстів. Наприклад, брали кумедний віршик Івана Андрусяка, шукали підмети та присудки і несамохіть вивчали, бо багато разів прокручували. Потім брали інший шматочок вірша – щось дописували, змінювали. На завершення запрошували Андрусяка в гості. Відтак у дітей зовсім інше ставлення до письменницького процесу. Діти впевнені, що й вони так само вміють це робити.
Гордій Остапович
20 Геніальність
Складова успіху хорошої пам’яті – цілі та праця над собою Збірна Швеції зі спортивного запам’ятовування – одна з найсильніших у cвіті. Якщо хтось за п’ять хвилин може без помилки запам’ятати 520 цифр або ж за 15 згадати поіменно 200 людей, то більшості це здаватиметься фантастикою. Але тільки не для шведів, яких тренує Ідріз Зогай. Ідріз Зогай завжди любить повторювати: йому пощастило. І коли я говорив іншим спортcменам та тренерам із запам’ятовування про заплановане інтерв’ю, всі як один говорили: «Випитай, що він із ними робить!». З ними – це значить зі своєю командою. Немає нічого дивного, що всі мнемоністи світу знають про досягнення шведів у сфері запам’ятовування. В команді Ідріза є дворазовий чемпіон світу із запам’ятовування Джонас вон Ессен, Янджа Ялнансуг уже двічі встигла побити рекорд світу із запам’ятовування людей поіменно. А Марвін Валлоніус встановив світові рекорди у шести різних дисциплінах. – Ідріз, перше запитання є цілком логічним. Ти маєш настільки сильну команду людей із блискучою пам’яттю. Якось же ж ти їх до такого підвів. Що саме робиш як тренер, щоб досягнути блискучих результатів? Насправді нічого особливого. Просто пощастило, що до мене потрапили такі хлопці та дівчата, які люблять цю справу, люблять запам’ятовувати. Тому ніяких секретів у мене як у тренера немає. – Коли я говорив іншим, що братиму інтерв’ю в Ідріза Зогая, то більшість наголошували: «Ідріз буде знову говорити, що йому пощастило, але в нього їх є троє». Це значить: якби дійсно «пощастило», то ти би мав одного чемпіона. А твоя команда б’є рекорд за рекордом, причому викладаються всі. Все ж, як ти її мотивуєш на роботу? (трохи подумавши) Напевно, коли я говорю «пощастило», то маю на увазі, що до мене в той самий час звернулися саме ці люди. Спочатку вони хотіли просто навчитись запам’ятовувати. Марвін, наприклад, коли я з ним спілкувався перший раз, на моє запитання «чого хочеш досягнути?» відповів, що хоче стати першим у Швеції. Я одразу ж йому відповів, що для хороших результатів рівнятися лише на 04/05 │ 2016 │ #02(12)
Швецію немає чого. Чемпіоном нашої країни може стати будь-хто! А от для хорошого виклику самому собі вже з першого дня треба націлюватися на рівень найкращого у світі в сфері запам’ятовування. Цілком імовірно: саме ці слова і є тим мотиватором, про який усі мене запитують. Може, Марвіну я сказав їх так, що вони його по-особливому зачепили і він дійсно по-серйозному націлився на звання чемпіона світу. Хоча чому «може»? Дивлячись на його результати і на його роботу, я точно знаю, що це так. – А як із Джонасом? Він уже двічі був чемпіоном світу. Що ти говорив йому? Ті самі слова? Маю сказати про ще один складник того, чому мені «пощастило». Хоча я вже про це говорив. Хлопці до мене прийшли буквально в один і той самий період. А це їх запалило. Дві людини з приблизно однаковими результатами змагаються між собою. Тобто виходить так, що коли якихось висот досягає один, другий може бути не націлений на якісь рекорди чи світові досягнення, він просто хоче зробити це краще та швидше за свого друга. За умови, якщо це вдається, інший тренується, щоб у відповідь також показати кращі результати. Ось така спортивна конкуренція робить набагато більше, ніж тренер. Коли людина хоче перестрибнути конкурента, вона зобов’язана перед цим перестрибнути себе. – А кого ти вважаєш у своїй команді найсильнішим? Попри результати по очках, попри те, що Джонас у 2013 та 2014 роках був найсильнішим серед усіх, я сумніваюся, що він зміг би хоча б наблизитися до результатів Марвіна. Мені самому складно відповісти на це запитання. Кращий той, хто більше працює. Різниця між ними лише в кількості роботи. І більше нічого. Джонас зараз не присутній на чемпіонаті світу, бо просто не
Ярослав Драб
22 Діти
АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ Дитяча агресивність – одне з найважчих випробувань для батьків. Діти самі часто не можуть впоратися зі своєю агресивністю, і коли вони стають дорослими, проблема управління агресивною поведінкою залишається для них надзвичайно важливою. Під агресивністю розуміють дії дитини, спрямовані на заподіяння фізичної або психічної шкоди (збитків) іншій людині або самій собі. Малеча також може демонструвати агресивність проти тварин чи матеріальних об’єктів. Агресивність може виявлятися в нанесенні ударів кулаками батькам і незнайомим, а також у тому, що дитина мучить тварин, розбиває посуд, псує меблі, рве зошити, книжки братів та сестер, кусається, закидає однолітків камінням і т.д. Нерідко така агресивність направлена на себе: тоді рвуть свій одяг, завдають собі рани, головою б’ються об двері і т.д. Агресивні дії можна спостерігати вже з самого раннього дитинства. У перші роки життя агресія виявляється майже 04/05 │ 2016 │ #02(12)
виключно в імпульсивних приступах упертості, які часто не піддаються управлінню дорослими. Виражається це найчастіше спалахами злості або гніву, що супроводжуються криком, бриканням, кусанням, забіякуватістю. До трьох років скарги на впертість сина чи дочки починають звучати наполегливіше. В цей період діти потрапляють у дитячі садки, де формується досвід взаємодії з однолітками як процес більш-менш тривалого підтримання та розгортання дій, спрямованих на іншого. Тоді конфлікти між дітьми найчастіше виникають у ситуації оволодіння річчю, зазвичай іграшкою. Прояв агресивності в цьому віці головним чином залежить від реакції та відношення батьків до тих чи інших форм поведінки. Якщо батьки та вихователі ставляться до проявів відкритої агресії нетерпимо, то у результаті можуть формуватися символічні форми агресивності, такі як ниття, упертість, непослух та інші види опору, а також прояви непря-
Агресивна поведінка дітей дошкільного віку мої агресії. В цьому віці посилюється «дослідницький інстинкт», і малюк стикається з цілою системою нових заборон, обмежень та соціальних обов’язків. Потрапляючи у конфліктну ситуацію (опиняючись між спонтанним інтересом і батьківським «не можна»), дитина мимоволі відчуває сильну депривацію – обмеження можливості задоволення своїх потреб. Малюк сприймає цю ситуацію як акт відкидання з боку батьків. Неможливість вирішення конфлікту призводить до того, що прокидаються злість, відчай, агресивні тенденції. Однак, коли раніше батьки на агресивність дитини реагували ласкою, то тепер вони частіше вдаються до погроз, позбавлення задоволень, ізоляції. Існує так званий феномен «перенесення», який у три-чотири роки є однією зі звичайних прикмет агресивності. Суть його в тому, що дитина не насмілюється у цьому віці відкрито виливати свою злість на матір і переносить гнів та агресивність на інший, набагато більш нешкідливий об’єкт. Малюк не може взяти верх над матір’ю з батьком, насамперед тому, що вони дорослі й користуються реальним авторитетом. До того ж, у дитини вже є почуття поваги і слухняності, нехай навіть із застосуванням погроз та покарань. Малеча до актів насильства здатна відносити досить широкий спектр дій, до яких зараховуються навіть такі, як позбавлення ласощів, іграшок, підвищення тону. Проблема агресивності в молодшому дошкільному віці збігається з кризою трьох років. Криза трьох років – це криза соціальних відносин, а будь-яка криза відносин є кризою свого «Я». У кризу трьох років відбувається те, що називають роздвоєнням: тут можуть виникати конфлікти, дитина може лаяти матір, іграшки, запропоновані в невідповідний момент, вона може їх розламати зі злістю, відбувається зміна афективно-вольової сфери, що вказує на збільшену самостійність та активність. Тенденція до самостійної діяльності знаменує собою те, що дорослі виступають як носії зразків дій і відносин у навколишньому світі. Феномен «Я сам» означає не тільки виникнення зовні помітної самостійності, але й одночасно відділення дитини від дорослої людини.
Діти 23
У результаті такого відділення дорослі як би вперше виникають у світі дитячого життя. Дитячий світ є трохи обмеженим з точки зору дорослих, що обумовлюється нерозвиненістю емоційно-вольової сфери, звідси й невміння керувати своїми емоціями. З одного боку, малюк проявляє самостійність у всьому, а з іншого, – в нього слабка саморегуляція. Зазвичай у цей період дитинства батьки консолідуються і починають придушувати самоствердження. І, звичайно, тоді використовують будь-які засоби. Від дітей вимагають відповідності батьківським уявленням про поведінку. А ці уявлення мають на увазі повну покірність. Але, незважаючи на те, що переважають негативні відносини з дорослими, малюки все-таки постійно прагнуть до встановлення і збереження позитивних взаємин із ними. І, якщо ці взаємини не задовольняють дитину, у неї виникають глибокі афективні переживання, які призводять або до значного зниження активності в спілкуванні з однолітками, або до агресивності по відношенню до них. У такому випадку ми говоримо про нерозуміння батьками своєї дитини, її важкого періоду. І це нерозуміння часто виражається застосуванням фізичної сили та грубощів по відношенню до малюка. Батьки також часто сваряться один із одним через виховання. А в цьому випадку при вихованні в атмосфері постійних скандалів, непорозумінь у сім’ї в дитини культивується та підсилюється невміння стримувати безпосередні емоційні реакції, збудливість, конфліктність.
квітень / травень
Соломія Чир
26 Експеримент
ІНГРЕДІЄНТИ
ЕМОЦІЙ Радість, гнів, злість, страх, образа, захоплення… Спектр людських емоцій вражає різноманіттям. Але як же формується той чи інший наш емоційний стан? Відповіді науковців на це запитання різняться. А висновки експериментів, за допомогою яких досліджували емоції, мають недоліки. Проте нашим читачам все ж варто ознайомитися з дослідженням Шехтера й Зінгера, експериментом «Високий міст» та «ефектом Валінса». Тоді ви точно не станете жертвою маніпуляцій того, хто краще знається на природі емоцій людини. Адже насправді наші відчуття можуть бути такими оманливими!
Двофакторна теорія емоцій: збудження + пізнання = емоція Американські соціальні психологи Стенлі Шехтер (Stanley Schachter, 1922-1997 рр.) і Джером Зінгер (Jerome E. Singer, 1934-2010 рр.) у середині минулого століття дійшли висновку, що емоції людини – це не просто відповідь на фізіологічне збудження тіла. Вони вважали: ми відчуваємо, наприклад, гнів не тому, що наші м’язи напружуються, щелепи стискаються й пульс прискорюється, а тому, що під час збудження людина має певні когніції (думки, пояснення) відносно його причин. Ось так вчені 1962 року сформулювали двофакторну теорію емоцій (The two-factor theory of emotion). Деякий час теорія Шехтера-Зінгера була популярною серед психологів, та згодом науковці засумнівалися в її правдивості. Для того, щоб зрозуміти недоліки двофакторної теорії емоцій, слід її детальніше проаналізувати. Шехтер і Зінгер вважали, що для виникнення емоції необхідне поєднання двох компонентів: фізіологічного збудження та когнітивного (пізнавального) пояснення цього збудження. Коли ми переживаємо певну подію, яка викликає в нас емоції, то спочатку відчуваємо нейтральне фізич04/05 │ 2016 │ #02(12)
не збудження. Потім ми намагаємося зрозуміти, чим же воно спричинене, шукаємо його джерело. Тобто аж після пояснення, інтерпретації збудження ми отримуємо конкретну емоцію. Наприклад, людина відчуває біль й одразу розуміє, що його джерелом стали рана від порізу ножем чи удар через неуважність. Підсвідомо все це проаналізувавши, в людини формується знання: «Я невдоволена (-ий)». Уявімо ще одну ситуацію. Ви домовились зустрітися з другом. Для того, щоб вчасно прийти на цю зустріч,
Інгредієнти емоцій вам довелося заздалегідь відмінити інші важливі справи. А от ваш знайомий поставився до домовленості менш відповідально й на зустріч не прийшов. Що відбувається з вашими емоціями? Спочатку ви відчуваєте загальне фізичне збудження. Потім на підсвідомому рівні виникне думка: «Чого ж я збуджена (-ий), що викликало в мене ці емоції?» Цей роздум формує конкретне когнітивне пояснення, і ви вже розумієте, що відчуваєте злість на друга через ігнорування ним домовленості. Отже, мисленнєві процеси формують наш емоційний стан. Але не завжди роздуми (когніції) дають людині правильні висновки щодо причин її емоцій та відчуттів. Тому іноді відбувається помилка атрибуції збудження – ми приписуємо свої емоції іншому джерелу. Тепер ще раз згадаємо приклад із безвідповідальним другом, який не прийшов до вас на зустріч. Але тепер уявімо, що напередодні ви прийняли ліки, які можуть спричинити збудження, пришвидшене серцебиття. Тоді, коли ви відчуваєте емоційне хвилювання, то логічно можете пояснити ці фізіологічні зміни не злістю на свого знайомого, а… побічним ефектом від ліків! Якщо саме таке когнітивне пояснення переможе у вашій голові, то емоція злості щодо друга у вас не сформується. Тобто ми залежні від ситуаційної обстановки й можемо помилитися під час інтерпретації нашого збудження. Експеримент Шехтера та Зінгера Для підтвердження своєї двофакторної теорії емоцій 1962 р. Стенлі Шехтер та Джером Зінгер вирішили провести експеримент. Вчені придумали для учасників-добровольців історію, начебто вони досліджують вплив на зір вітамінного комплексу «Супроксин» (Supproxin). Цей препарат насправді замінили звичайним адреналіном, який викликає у людини фізіологічне збудження. Учасників розділили на чотири групи. Одній контрольній групі ввели фізрозчин. А трьом іншим експериментальним групам ввели ін’єкції адреналіну та розповіли, що препарат може мати побічні ефекти. Першу групу попередили про справжні симптоми, які здатен спричинити адреналін: прискорене серцебиття, тремтіння, приплив крові до обличчя. Другу групу обманули про ймовірне свербіння, тупий головний біль, оніміння ніг. А третій групі нічого не сказали про можливу побічну дію препарату.
Експеримент 27 Після того, як учасникам ввели ін’єкції, їх відвели у спеціальні кімнати й роздали анкети. Метою опитувальників було нібито дослідити дію вітамінів на зір. Але насправді запитання сформулювали так, щоб викликати в учасників гнів і роздратування: анкети порушували надто особисті й провокаційні теми. У кімнату до кожної групи експериментатори двічі відправляли свого помічника, який вливався у компанію піддослідних. Перший раз асистент привертав увагу учасників агресивною поведінкою: гнівався, критикував запитання анкети, розривав аркуші й навіть вибігав із кімнати. А другий раз псевдоучасник, навпаки, був спокійним й усміхненим. У цей час організатори експерименту спостерігали за піддослідними через одностороннє дзеркало. Вони хотіли зафіксувати: як гнів та роздратування їхнього помічника вплине на поведінку учасників. Адже коли піддослідні побачать прояви агресії у своїх колег по групі, то очікуватимуть, що і в них може виникнути такий же ефект від ін’єкції. Шехтер і Зінгер, творці двофакторної теорії емоцій, зуміли спрогнозувати такі психологічні ефекти свого експерименту: 1. Учасники, які отримали ін’єкцію адреналіну (замість обіцяного вітамінного комплексу) та були поінформовані щодо можливих ефектів, не демонстрували значних відхилень від нормальної поведінки, бо їхнє збудження було для них очікуваним і логічним. 2. Учасники, яким ввели плацебо (фізрозчин), також поводилися нормально, бо в них насправді не було жодного фізичного збудження. 3. А от непоінформовані та дезінформовані люди продемонстрували такі ж емоції, що й псевдоучасники групи (асистенти експериментатора). Адже вони не розуміли джерело своїх дивних відчуттів, тому в поведінці помічників бачили пояснення своїм збудженням. Тож науковці зробили важливий висновок: якщо людина не має пояснення своєму стану збудження, то буде інтерпретувати його у відповідності з ситуацією та доступною для неї інформацією. В такому стані індивід керується зовнішніми «підказками», тому може підпасти під вплив маніпуляції (в експерименті роль маніпулятора виконав асистент, який продемонстрував учасникам емоції роздратування й гніву). Одержані результати допомогли Шехтеру й Зінгеру експериментально перевірити дію двофакторної теорії емоцій. квітень / травень
Юлія Короцінська
30 Взаємини
«Половинка» з сюрпризом.
Як знайти порозуміння? Ви поєднали свої серця у шлюбі та вже готові ділити радощі й негаразди на двох. Здається, з цієї відправної точки і починається щастя. Але раптом ваша «половинка» змінюється. З’являються недоліки, яких ви ніколи не помічали, стає важко порозумітися і ви починаєте сумніватися у власному виборі. Як бути, якщо ваша «половинка» виявилася з сюрпризом? Спочатку давайте розглянемо питання, чому трапляється так, що коханий/кохана з часом виявляється не тим, із ким ми вирішили поєднати серця? Найрозповсюдженіша причина – ідеалізація партнера. Як правило, відголоски негативних якостей помітні ще на ранніх стадіях формування відносин. Та в стані закоханості людина помічає лише позитивні моменти. Якщо хтось із близьких чи знайомих починає вказувати на недоліки партнера, від цього хочеться відсторонитися. Адже все так чудово, навіщо псувати настрій закоханим? Гормони кохання роблять свою справу і допомагають ігнорувати негативні прояви характеру та виправдовувати не дуже привабливі вчинки коханих. 04/05 │ 2016 │ #02(12)
І як тільки пара починає спільне життя, ці якості збільшуються в кілька разів. Сором’язливість перетворюється на патологічну невпевненість та безвілля, принциповість – на жорсткість та байдужість, а економність – на жадібність та дріб’язковість. Це відбувається не лише тому, що завершується період дії ендорфінів та фенілетиламіну (гормону кохання), а й через те, що постійно грати роль стає важко. А ще додається побут, із усіма його буденними, приємними та не дуже ситуаціями. Виявляється, що вранці кохана може прокидатися в жахливому настрої, що коханий розкидає свій одяг по всій квартирі та помічаються безліч інших дратуючих дрібниць. Адже коли ми збираємося на побачення, то готуємося, в нас кращає настрій, ми змінюємо обстановку і
Оксана Мокрієнко
34 Взаємини
ЧОМУ НЕ МОЖНА ВИПРАВДОВУВАТИСЯ? Якщо ви припустилися помилки або сказали комусь «ні», в жодному випадку не виправдовуйтеся Чому це так важливо? Уявіть собі таку ситуацію: ви запізнилися (на роботу, зустріч, певну подію, у гості, тренінг тощо). На запитання «Чому?» відповідаєте: а) «Я запізнився (лася), тому що вчора пізно повернувся (лася) додому, до першої години ночі писав (ла) звіт, забув (ла) завести будильник, проспав (ла), коли сюди добирався (лася), довго стояв (ла) в машині (маршрутці) у корку на дорозі…» б) «Я запізнився (лася), прошу мені вибачити. Ну як? Помітили різницю? Яке пояснення більш солідне? Яке пояснення подобається вам більше? Звичайно, друге. А знаєте, чому? Бо у ньому ви інтуїтивно відчуваєте силу, спокій та впевненість у собі тої людини, яка таке каже. Ви на рівні підсвідомості відчуваєте до неї повагу. Погодьтеся, зараз ви читаєте ці рядки і ловите себе на думці, що хотіли би вміти відповідати так само. 04/05 │ 2016 │ #02(12)
Справді, тих, хто не виправдовується, ми не лише поважаємо, а й прислуховуємося до них, звертаємося за порадою. На відміну від людини, в якої щоразу тисячі причин для виправдання і від якої, крім цього, ніхто нічого не очікує. Дії «виправдовувальника» прогнозовані, а звичка постійно шукати причини «чому так?» не лише послаблює загальні позиції, а й характеризує як не впевнену у собі особу з низькою самооцінкою, що намагається викликати в оточення жалість до себе та своїх невдач. Для нас це несерйозна людина, невдаха. А вічні виправдання «людининевдахи» викликають лише роздратування. Так, ми всі живі люди. Немає тих, хто би не помилявся. Однак, якщо ви припустилися помилки, бо потрапили у неприємну ситуацію, вибачтеся і живіть далі, враховуючи наслідки та неприємний досвід. У жодному разі не виправдовуйтеся. Не можна виправдовуватись і тоді, коли ви комусь сказали «ні». Подібна поведінка в цьому випадку
Соломія Чир
38 Особистість
НА ВЕРШИНІ ПІРАМІДИ: все про Абрагама Маслоу та його самоактуалізацію Американський психолог Абрагам Маслоу вважається унікальним новатором і революціонером свого часу. Незважаючи на звинувачення у ненауковості, він став одним із засновників нового напрямку – гуманістичної психології. І знамениту «піраміду потреб» він сформулював завдяки звичайному спостереженню за людьми й філософським роздумам... Маслоу просто не потребував лабораторних досліджень, щоб пояснити, чому люди бувають нещасливими! А сьогодні хіба хтось наважиться критикувати значення самоактуалізації в нашому житті? Від закомплексованого юнака Маслова... Майбутній психолог Абрагам Гарольд Маслоу (англ. Abraham Harold Maslow) народився 1 квітня 1908 року в Брукліні, бідному нью-йоркському районі. Батько майбутнього психолога, єврей Самуїл Маслов, на початку минулого століття був вимушений емігрувати з рідної Російської імперії через єврейські переслідування. Згодом російське прізвище Маслов запозичило американські нотки – саме тому син емігрантів з Росії став відомий світові вже як Абрагам Маслоу. Біографи вченого зазначають, що дитинство хлопчика було далеко не безхмарним – батько міг днями не появлятися вдома й часто заглядав у чарку. Тому семеро дітей родини Маслових не відчували міцного батьківського плеча. Добре, що хоча б сімейний бізнес із виробництва бочок давав непоганий дохід, й родина не відчувала фінансової скрути. Не налагодилися теплі стосунки в малечі й із матір’ю: Роза Маслова карала дітей за найменший непослух, провокувала в домі конфлікти й сварки. Особливо 04/05 │ 2016 │ #02(12)
діставалося найстаршому – Абрагаму. До слова, з роками психолог зумів знайти спільну мову з батьком, а от строгій матері він не пробачив образ навіть після її смерті... Абрагам згадував: «Уся моя життєва філософія та психологічні дослідження мають одне джерело – вони живляться ворожістю й відразою до того, що втілювала наша матір». Сімейні проблеми згодом набули рис соціальних: юний Абрагам комплексував через зовнішність, тому уникав товариства однолітків, не любив шумних компаній. Він виглядав худеньким і непримітним підлітком зі смішним великим носом, до всього цього додавався тиск суспільства через походження Абрагама. Психолог згодом писав: «Я був дитиною євреїв у неєврейському оточенні. Це щось схоже на темношкірого учня у навчальному закладі для білих дітей...» Біографи вченого зазначають: Маслоу навіть соромився їздити в переповненому метро, тому старався заходити тільки у вагони з невеликою кількістю пасажирів.
Іванка Подольська
44 Геніальність
Для чого потрібна нам
творчість? Ще з десяток років тому, зустрівши на вулиці хлопця з дредами, дівчину з синім волоссям чи ще когось, хто привертав погляди до своєї зовнішності, ми вважали їх диваками. Згодом прийшло усвідомлення того, що то такий спосіб у людини проявити свої вподобання і розуміння краси, показати творче начало. Адже творчість – це спосіб самовираження і свободи дій. Коли натхнення вже важко стримувати, воно виривається через зовнішність, через бажання показати своє особливе бачення світу в щоденному колі рутини. То що таке творчість? Можливість бути диваком, бажання похвалитися своїм світосприйняттям чи шанс просто бути собою? Кого можна вважати творчими людьми: великих художників, вуличних музикантів, а може, маленький геній живе у кожному з нас? І для чого воно взагалі потрібно – це висловлення власного маленького світу на широкий екран суспільної думки? 04/05 │ 2016 │ #02(12)
Для початку розвіємо кілька поширених стереотипів: 1. Творчі здібності є далеко не у всіх. Насправді задатки творчості живуть у кожній, в абсолютно кожній людині! Так-так, і у вас також. Творчість – це продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Бути творцем – головне покликання людини. Чому? Як сказав Г. Ґадамер: «У кожному витворі мистецтва завжди є щось сакральне». Звертаючись до цієї теми, згадаймо Книгу, в якій сказано, що людина створена по подобі Божій, а Він був першим Творцем, отже кожен із нас теж уже по своїй сутності та Великій ідеї є творцем. Творцем чого? Перш за все власного життєвого простору, але до цього ми повернемося. 2. Творчі люди – нероби, які не можуть жити у нормальному світі, тому вигадують все, щоб не працювати. Творчість – надзвичайно важкий та виснажливий процес, який виникає не через бажання чогось не робити, а якраз через неможливість ігнорувати своє натхнення. Сам творчий процес
Для чого потрібна нам творчість? – це насправді величезна мука. Людина проходить кілька етапів перед тим, як створити щось. Спочатку виникає якесь дивне відчуття – ще не натхнення, але вже близька до нього субстанція емоцій. Потім з’являється ідея – щоб її втілити в життя, потрібно спершу її виносити, кристалізувати у чіткий потік. До речі, жінки довше переживають процес «виношування», а тоді «народжують» свої ідеї; чоловіки ж їх «втілюють» набагато швидше після виникнення. Процес виношування є морально напруженим, коли одна думка набуває десятки форм, але ніяк не може з’явитись у готовому вигляді. Порівняймо це з дозріванням яблука – ми спостерігаємо його народження з квітки до плоду, уявляємо, як смакуватимемо його, але розуміємо, що коли зірвати яблуко зараз, то воно буде кислим і несмачним. Так само ідея має «дозріти», щоб народитись. А потім потрібно чекати ще благодатного періоду, натхнення, щоб надати ідеї фізичного втілення. А взагалі творчість – це довгий, важкий та часто виснажливий процес, набагато важчий за фізичну роботу. 3. Творчість – це не робота. Так, сьогодні, як кілька століть тому, люди, що присвятили своє життя творчості, рідко заробляють нею на життя. Але по суті це дуже філігранний і тонкий процес, коли потрібно відточити кожне слово, кожен мазок, кожен порух руки. Бо головне у творчості – власне усвідомлення того, що ти зробив все можливе – зробив ідеально зі свого погляду. І, аби досягти такої філігранності в одному жесті, інколи над ним потрібно працювати роками. 4. Творчість – привілей інтелектуалів. Творчість та рівень інтелекту не мають жодного зв’язку. Це власне глибинне відчуття світу і вміння, а головне – бажання передати його оточуючим через свої вміння. За творчість відповідає інша півкуля мозку, ніж за інтелект. Тому для того, щоб творити, потрібно розуміти сам предмет творчості, а не весь світ та всі його закони. 5. У творчих людей не завжди все в порядку з психікою. За словами А. Маслоу, психічно здорова людина – це щаслива людина, яка живе у гармонії з собою, не відчуває внутрішнього розладу, любить навколишній світ, людей і творчо працює, реалізуючи свої здібності й обдарованість. Творчість – це якраз вміння «дружити» з власною головою і серцем, слухати їх і прислухатися. То чим є творчість? Це дарунок чогось нового світові на знак вдячності за його прояви у нашому житті. А тепер повернемося до питання, що ж можна творити.
Геніальність 45
Одразу спадають на думку картини, музика, вірші, танець… А чи буде творчістю рецепт нового салату, філігранно забитий гол (вдруге який навряд чи вдасться повторити), нова комп’ютерна програма?! Звичайно, що так. Як і візерунок на нігтях, зачіска, самостійно пофарбована футболка, нова будка для улюбленого песика і навіть розташування речей у кімнаті. Все, що ми робимо, ми робимо так, а не інакше. Робимо тільки так, як ми можемо це зробити, – все від застеляння ліжка до способу дістатися на роботу чи звички виконувати домашні завдання. Кожна щоденна дія має у собі творчий елемент, адже здійснює її індивід, наділений власним світоглядом і світорозумінням. Здійснює за певною системою власних уявлень і понять комфорту, смаку, практичності. Це все є елементами творчості. Американський психолог П. Торренс виділив такі основні параметри творчості, котрі можна застосувати як до процесу створення великих мистецьких творів, так і до щоденних завдань: 1. Творча продуктивність (здатність до висування великої кількості ідей за одиницю часу). 2. Оригінальність (здатність придумати унікальні, нові ідеї). 3. Гнучкість (здатність до всебічного розгляду предмета, здібність враховувати при прийнятті рішень різні обставини). 4. Деталізація (здатність працювати над ідеєю – «шліфувати» ідею для надання їй лоску, закінченості форми (або незакінченості та нескінченості). Головна біда сучасної людини у тому, що вона не помічає того, коли займається творчістю, притуплює свої творчі здібності, ігнорує натхнення і гедоністичне відчуття від роботи на користь практичності та прибутковості. Але ж недарма Конфуцій сказав: «Знайди роботу до душі, і тобі не доведеться працювати жодного дня у житті». Людина, яка займається своєю справою, тою, до якої має хист і натхнення (лікар, будівельник, вчитель, журналіст, менеджер, бухгалтер і т. д.), виконує роботу із задоволенням і шукає шляхів для модернізації та вдосконалення процесу праці. Така людина вже не працює, а творить у повсякденні. Якщо ви досі не вірите, що наділені унікальними творчими здібностями та світосприйняттям, яке властиве лише вам, то прислухайтеся до вчених, що виділяють чотири рівні творчості: Перший, найвищий рівень, справді властивий досить вузькому колу творців-геніїв і характеризує процес, який призводить до принципово нового результату для всього людства, а може, й у космічному масштабі. квітень / травень
Геніальність Запитання номера 47
Що Ви зробите / досягнете / створите, незважаючи ні на що?
Чи є у вашому житті щось таке, що Ви таки зробите, не списуючи неможливість виконання на інших людей, погоду чи країну? Можливо, саме це і є вашою істинною ціллю? Бо хіба не за результатами варто визначати хто що щиро хотів, а хто лише говорив ніби хоче? Бо якщо дощ завадив комусь вийти з дому, то чи насправді він хотів іти і чи хотів прийти?
квітень / травень
Андрій Коновалов
48 Мандри
ПРАВИЛА АВТОСТОПУ: МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ Автостоп. Для когось це стан душі. Для інших – можливість побувати у найвіддаленіших куточках нашої планети, познайомитися з цікавими людьми, пізнати культуру і традиції різних народів. Автостоп, як це не дивно, сприяє пізнанню самого себе. Подорож попутним транспортом дозволяє не тільки заощадити на ньому, а й отримати величезну кількість вражень. Автостоп – непередбачуваний, деякою мірою ризикований вид подорожей, але це найцікавіший засіб мандрівок. Також «стоп» – чудовий спосіб вирватися з рутини повсякденного життя. Розрізняють різні види автостопу – від мандрівки на верблюдах, конях чи велосипеді до подорожі автостопом на кораблях, літаках чи у майбутньому на космічному транспорті (а чому б і ні?) В автостопі є свої правила, які дозволяють отримувати більше «кайфу» від подорожей і менше наражатися на небезпеку під час мандрів. Мережа переповнена сайтами і статтями, в яких описані різні правила «стопу», поради, а також багато цікавого про такий вид мандрівок. 7, 10, 11 чи 311 правил автостопу – від кількості порад для майбутніх стоперів голова йде обертом. Розгублений мандрівник не знає, що вважати за правду, а що – за фантазію автора. Спробуємо зібрати воєдино різні правила автостопу, виділити основні з них і дізнатися, чи справді вони є «правилами». Користуватися буду не тільки власним досвідом «стопу», а й здоровим глуздом. 04/05 │ 2016 │ #02(12)
Охайний зовнішній вигляд
Справді, перше враження – завжди важливе. Від вашого зовнішнього вигляду часто залежить, зупиниться авто чи ні. В першу чергу треба одягатися так, щоб було зручно. У подорожах автостопом високі підбори для дівчат і некомфортні, і недоречні. Відкритий «топ» і шорти скоріше привернуть забагато уваги зі сторони водіїв, аніж стануть у пригоді. Тож головне не переборщити. Одяг має бути чистий, а не такий, ніби Ви щойно вилізли з болота. Чистота попутника обов’язково приверне увагу водія і дасть зрозуміти, що на узбіччі голосує мандрівник, а не безпритульник. Одягатися бажано в яскраві кольори. Це привертає увагу і служить додатковим фактором безпеки на узбіччях доріг, особливо в темну частину доби. Ідеальним кольором одягу для мандрів вважають помаранчевий. Також у нічні години доречними будуть світловідбивні елементи на одязі чи наплічнику, які дозволятимуть краще розгледіти Вас на узбіччі.
1.
Люди навколо нас є проекціями нас самих, і ми самі створюємо людей навколо себе, тому так, як Ви описуєте інших, аналогічно опишуть і Вас, так само, як Ви ставитеся до інших, аналогічно вони (і не тільки вони) ставитимуться до Вас.
2.
Що посієш, те й пожнеш: любов породжує любов, гнів породжує гнів, злість породжує злість. Ще ніколи не було так, щоб у крокодила родилися кролики. Добре подумайте перед тим, як щось посіяти словом (каверзою, образою, колючим зауваженням), чи готові Ви пожати такі ж плоди?
3.
Мистецтво спілкування 53
6.
9
Все, що говорить людина, є для неї важливо. Почніть слухати інших! Кожне слово відображає внутрішні цінності людини. Так багато всього можна довідатися, лише якщо просто почати «слухати»!
7.
У більшості випадків люди ставлять запитання, щоб поставити запитання, а не щоб отримати відповідь на нього! Ставте запитання, не плануючи відповідь наперед.
правил відповідального спілкування
8.
Хто розуміє, Той, хто критикує – не оцінює, хто Вас, Ваш найкращий оцінює, – не розуміє. друг, він робить Вас краЦінуйте людей навколо щими. Всі люди навколо є замість того, аби оцінювати нашими вчителями: дитина, їх! Будьте вдячні людям яка плаче, вчить нас терпіння, 5. навколо за те, що вони є саме брехун вчить цінувати правЯкщо говоритакі, які вони є: ніхто не ду, грубіян – вчить толете, то так, щоб було зобов’язаний відповідати рантності, голослівний чути; якщо говорите, то вашим поглядам на – відповідальності. так, щоб Вас не можна було життя. зрозуміти двозначно. Не говоріть неважливими словами. 4. 9. Навіть у простій фразі «Нууу, Пам’ятайте, що Візьміть від і що я маю собі думати, коли кожна людина за засьогодні 100% ти вже нарешті будеш?» мовчуванням вважає відповідальності себе правильною і правою, може бути більше непоза результат вашого трібних слів, аніж тому не переконуйте інших, спілкування з потрібних. а допомогу пропонуйте тільки оточуючими. Наприклад: один раз. Загалом найбезглузце не він/вона чогось не діша дія – це переконувати зробили – це я щось не так когось у його неправоті, так пояснив. Це перший крок люди лише глибше укодо вивчення мистецтва рінюються у своїх спілкування! поглядах. листопад квітень //грудень травень
радить 60
Можливо, Ви ще не читали: Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів. Шивельбуш Вольфґанґ. 2016 р. – 256с. Книжка присвячена не так історії найвідоміших і найуживаніших спецій, як-от перець, чай, кава, тютюн тощо, як тому впливові цих засобів насолоди, який вони справляли протягом віків, починаючи від доби Середньовіччя, на загальний поступ людства, тому особливому місцю, яке вони посідали в культурному й економічному житті Європейського континенту. Автор зводить докупи величезну кількість фактів, подеколи зовсім невідомих, аби розгорнути цікаву історію завезених і створених в Європі «речовин насолоди», аби покликати у мандрівку хмільними середньовічними трапезними залами, першими кав’ярнями часів Реформації, будуарами іспанської аристократії, де ранками чути запах гарячого шоколаду, німецькими шинками та англійськими джинбарами, опіумними притонами та багатьма іншими місцями, де люди, збираючись, уживали ці привабливі зілля та трунки. Сміття і люди. Зворотний бік споживання. Еріксен Томас , Гілланд. 2016 р. – 224 с. Це розгляд різних аспектів співіснування людської ойкумени та світу відходів. Попри свою назву, це зовсім не екологічна розвідка й не інструкція порятунку світу від забруднення та різних відходів. Автор розглядає сміття як невід’ємну рису людського способу існування. Мало хто знає зазвичай, скільки реально сміття ми виробляємо. Мало кому відомо, що під час створення одиниці більшості пластикових предметів продукується більший об’єм відходів, аніж об’єм самої тієї речі. Усвідомити і відчути реальність сучасного виробництва та, що головне, споживання – ось те, що пропонує нам Еріксен, і, звичайно ж, пуститись у роздуми разом із ним. У цій книжці ідеться про хаос і порядок, загальнолюдську відразу до всього гидкого, а також про те, що ми робимо у мінливих обставинах, аби утримувати цей темний – і смердючий – бік життя подалі від себе. Та насамперед ідеться про те, як позбутися сміття, перетворивши його при цьому на щось корисне. А ще автор згадує одну з найболючіших проблем сучасності – засмічення мізків. Українською перекладена вперше. Розрахована на вчених і студентів – істориків, антропологів, філософів, соціологів, а також тих, хто цікавиться проблемами екології. Безжальна правда про бізнес. Бен Горовіц, Наш Формат, 2015 р., – 264 с. Бізнес-гуру, інвестор Кремнієвої долини, американський підприємець Бен Горовіц написав відверту книгу про бізнес, не подібну на сотні видань штибу «Як створити власну справу і досягнути успіху». Автор не пропонує готових рецептів успіху та аргументовано пояснює, чому таких рецептів не існує. Горовіц розповідає, що в бізнесі, як і в житті, передусім потрібно розмежовувати своє сприйняття і факти, особисте та професійне, і тоді навіть рішення звільнити кращого товариша ні для кого не стане катастрофою. Навіть якщо під вашим керівництвом працює найталановитіший працівник, який здобув визнання у професійних колах, саме ви вирішуєте, чи потрібен його нестерпний характер і великий талант вашій компанії. Її і ваше майбутнє залежить від вас. Великі страхи маленьких дітей та їхніх батьків. Е. Близнюк, А. Дудченко, «Основа», 2015 р. – 251 с. Запропонована книга є інструментом, інструкцією, підручником із роботи з дитячими і не тільки дитячими страхами. Це люблячий і дуже добрий провідник. Ця книга не тільки про страхи, а й про стосунки дітей і батьків, про те, як допомогти батькам краще зрозуміти своїх дітей і потоваришувати з ними, і про те, як допомогти дітям бути щасливими дітьми. Поради, описані в книзі, допоможуть дорослим впоратися із занепокоєнням і страхами малюка; підвищать батьківську компетентність; зроблять щасливим малюка і сім’ю. Як розповісти дітям про гроші. С. Біденко, «Основа», 2015 р. – 130 с. Ця книга – для вас, батьки. Тепер ви самі навчите своїх дітей і всю родину фінансової грамотності. Ви помітили, що наші діти не читають довгі тексти та підручники? Вони не вникають ні в що довше двох хвилин, якщо це не відео і не картинки. Зате наші діти і підлітки досі люблять гратися. Тому ми вже чотири роки практикуємо методику навчання дітей фінансової грамотності тільки за допомогою ігор. Наші уроки в школі цілковито складаються з ігор практики! Займаючись з дітьми індивідуально, усе, що ми робимо, – це граємося і виконуємо різні цікаві завдання. Наприклад, граємо в спеціальне доміно, ходимо в банк або до магазину, складаємо рецепт борщу і обчислюємо вартість вечері для родини. І з нами грають дорослі. Найчастіше виявляється, що гра дає користь не стільки дитині, скільки самим дорослим. Граючи, батьки одержують на заняттях практично корисну інформацію і знання для власного застосування: як вести сімейний бюджет; як заощаджувати; як будувати фінансові стосунки з родичами; як забезпечити фінансову безпеку.
04/05 │ 2016 │ #02(12)
радить 61 Новий цифровий світ. Ерік Шмідт, Джаред Коен. Літопис, 2015 р. – 368 с. У цій захопливій книжці голова ради директорів компанії Google Ерік Шмідт і керівник наукового центру Google Ideas Джаред Коен на основі свого унікального досвіду намагаються відповісти на одне з найскладніших запитань щодо нашого майбутнього: як технології змінять наше щоденне життя та безпеку, вплинуть на перебіг війн і дипломатичних баталій, визначать наслідки революцій і тероризму. Це книжка не про ґаджети – це погляд на те, яким стане життя людей в новому цифровому світі, де кожен буде на зв’язку. Для широкого кола читачів.
Можливо, Ви ще не бачили: Завжди говори «ТАК» (Yes Man), 2008 р., США Комедійний фільм з Джимом Керрі, герой якого – замкнутий та нерішучий хлопець, що боїться змін у своєму житті. Після відвідин психологічного семінару він зважується на зміни і запевняє себе, що відтепер казатиме лише слово «так» на всі випробування долі. Недоторканні (Intouchables), 2011 р., Франція Постраждавши в результаті нещасного випадку, багатий аристократ Філіп наймає в помічники людину, яка найменше підходить для цієї роботи, – молодого жителя передмістя Дрісса, щойно звільненого з в’язниці. Незважаючи на те, що Філіп прикутий до інвалідного крісла, Дріссу вдається привнести в розмірене життя аристократа дух пригод.http://www. ex.ua/15880020 Мирний Воїн, (Peaceful Warrior) 2006 р., Німеччина, США Сюжет художнього фільму «Мирний воїн» заснований наавтобіографічній книзі Дена Міллмена «Шлях Мирного Воїна» і оповідає про силу духу. Герой фільму – молодий, талановитий, але гордовитий гімнаст Ден Міллмен досяг в житті багато чого. Він навчається в хорошому коледжі, отримує відмінні оцінки, легко заводить знайомства з красивими дівчатами, катається на своєму байку і розважається на вечірках. Його мета – участь і перемога на Олімпіаді, тому Ден кожен день інтенсивно тренується. Однак, автомобільна аварія змінює все життя хлопця. При зіткненні мотоцикла з автомобілем, Ден сильно пошкоджує ногу, а так само отримує безліч поранень і ударів. Вийшовши з лікарні він знайомиться з цікавою людиною на ім’я Сократ, який відкриває для Дена абсолютно новий світ людських можливостей, шляхом пізнання свого внутрішнього світу. Тепер хлопцю доведеться змінити себе, відпустити свою несправжню особистість і почати жити заново, жити мирним воїном, впевнено наближаючись до своєї мети. Час, (In Time), 2011 р., США Недалеке майбутнє. Вчені навчилися «відключати» ген старіння. Щоб уникнути перенаселення час зробили валютою, за яку можна купити, що завгодно. У цьому світі багатії можуть жити вічно, а ось біднякам за вічне життя доводиться торгуватися. Головний герой картини отримує в своє розпорядження нескінченний час, проте не встигає врятувати свою матір, мало того, незабаром він буде змушений рятуватися втечею від корумпованих «стражів часу»... Найкращий роботодавець, моновистава на 3 дії, 1 год. 10 хв. Душа наймається на роботу. Відповідно до своїх фахових вмінь отримує доволі складне завдання, але з перспективою подальшого кар’єрного зростання. Ціле життя за одну годину і ось нарешті знову вдома. Чи задоволений роботодавець виконаною роботою? Чи ви самі відчули що були на своєму місці? Моновистава Романа Кушніра не залишить байдужою жодну людину і змусить задуматись над своїми щоденними вчинками, допоможе перейти на новий рівень усвідомлення себе і реальності навколо себе, а також змінити ставлення до своїх коханих, дітей і близьких. Які рішення приймає роботодавець щодо працівника, який не справляється зі своїм завданням? Що буде якщо Всесвіт даватиме нам підказки, а ми залишатимемось байдужими до них? Хто оці люди навколо нас: випадкові перехожі чи співробітники? Як працювати так, щоб наче хороший працівник отримувати всі можливі блага і кар’єрний ріст? Замовити DVD Ви можете на http://goo.gl/dvpqab
квітень / травень
62 Притча номера
НОВЕ СТАДО Перед наближенням зими один пастух повів своє стадо кіз у гірську печеру, де, зібравши достатньо багато сіна, мав із ними зимувати. Однак, підходячи до печери, побачив інше стадо диких кіз, що паслося на схилі. Як було б добре і їх долучити до свого стада! – подумав пастух. Підійшов до головного цапа і запропонував його стаду перезимувати у печері разом: «Маю достатньо сіна, та й гуртом буде тепліше». На превелику радість пастухові, цап разом із своїм стадом диких кіз погодився! Цілу зиму пастух годував диких приблуд найкращим сіном, яке заготував, урізаючи порції для своїх кіз, а ще розмістив у печері подалі від виходу, аби протяг менше докучав їм, у сподіваннях, що на весну буде вдвічі більше стадо. Однак, коли прийшла весна і зійшла перша трава, ватажок диких кіз подякував за гостинне зимування і пішов разом із своїм стадом далі блукати гірськими просторами. «Ми кози дикі, – сказав він, – і не можемо собі дозволити, щоб хтось став нашим поводирем, ми звикли бути самі по собі». Як же гірко стало пастухові, що так і не отримав сподіваного поповнення. Та коли він обернувся, то побачив, що і його кози теж ідуть геть: «Ти нас цілу зиму тримав у напівголоді, морозив нас біля виходу в печеру, не хочемо бути з тобою і покидаємо тебе!».
04/05 │ 2016 │ #02(12)
Нове стадо Притча номера 63
Отак, бажаючи догодити чужим за рахунок своїх, пастух не тільки нічого не набув, а ще й втратив те, що мав. Чи не занадто багато уваги ми надаємо новому, ще не освоївши і не забезпечивши те, що вже маємо? Чи чесно йти на зустріч із друзями, коли вдома важко коханій людині? Чи чесно затівати нові бізнес-проекти, якщо натовпом ходять недолюблені працівники на наших старих? Хіба не варто набувати нове саме тоді, коли ми освоїли старе? На жаль, надто часто люди впадають у крайнощі пошуку нового, ще не вичерпавши всі можливості того, що мають. Тільки та людина, яка розбудовуватиме будинок свого життя у правильному порядку, спершу вдовольняючи потреби найближчих, а вже потім беручись до залучення нових, має шанс прожити повноцінне і щасливе життя у гармонії й любові з коханими, близькими та оточуючими.
квітень / травень
64 Оптимістичні історії
Нема так зле, щоб Прагнути понад усе...
Катерина Білокур з ранніх років мріяла про живопис. Однак на сімейній раді було вирішено не віддавати дівчину до школи, щоб зекономити на одязі та взутті, а захоплення доньки малюванням батьки не схвалили і заборонили ним займатися. Проте дівчина продовжує малювати потайки від рідних, використовуючи для цього полотно та вугіль. У 20-х роках вона намагалася вступити до художнього технікуму, але не мала документів про закінчення семирічки, і на її малюнки навіть не глянули. Розчарування було болісним. Дівчина робить відчайдушну спробу – перекидає свої малюнки через паркан у сад технікуму: раптом «студенти» їх піднімуть, оцінять – і гукнуть, запропонують залишитися? Катерина довго озиралася і все не вірила, що її так і не покликали. Тому їй довелося опановувати техніку живопису самотужки. Лише у віці 40років художниця побувала в Києві та Москві, де вперше побачила музеї і твори видатних митців. 1954го року її картини було виставлено в Парижі, після чого вона стала всесвітньо відомою. P.S. Пабло Пікассо зазвичай про інших художників казав: «Я потопаю в цих бездарах». Але про Катерину він озвався так: «Якби в нас була художниця такого рівня, ми змусили б заговорити про неї увесь світ».
Добре, що недооцінили... В 1799 році Філіп Лебон створив «термолампу» з використанням світильного газу і запропонував уряду Франції використовувати новинку на вулицях міста. Ідею сприйняли безглуздою і відхилили. Тоді Лебон купив будинок в Лондоні, встановив у ньому термолампи, якими будинок ще й обігрівався, а ззовні розмістив 1000 газових ліхтарів. Жителі одразу ж зацікавились винаходом, який в результаті отримав широке використання, особливо в похмурій Англії.
Якби не знудився... Даніель Сваровські вмирав від нудьги в чеському селищі, де всі жителі займались виробництвом виробів із скла і проводили свої дні в очікуванні заїжджих покупців. При першій можливості він втік в Париж і почав вивчати інженерну справу. Там Сваровські придумав перший електричний шліфувальний станок для обробки кришталю в великих кількостях. Переїхавши в Австрію, він відкрив своє виробництво, а його кришталь став відомим у цілому світі. P.S. Окрім знаменитих кристалів Swarovski, компанія також виготовляє високоякісні оптичні приціли, біноклі, телескопи і т.д. 04/05 │ 2016 │ #02(12)
Оптимістичні історії 65
на добре не вийшло Помилкові розрахунки... До легендарних Chanel No5 жіночі парфуми не відрізнялись різноманітністю, але на замовлення Коко Шанель Ернест Бо створив абсолютно новий аромат. Композиція парфумів була досить простою: ілангіланг, квітка апельсинового дерева, жасмин і майська троянда, але концентрація синтетичних речовин (альдегідів) була доволі високою! Парфумер припустився помилки в розрахунках, завдяки чому Chanel No5 стали справжнім шедевром.
Бо не ходив до школи... В 7 років Томасу Едісону довелось покинути школу. Вчитель вважав його пустоголовим мрійником, який нічого не досягне. Але у 18 років Едісон отримав 40000 доларів за те, що винайшов апарат, який передає котирування акцій. Далі було багато інших винаходів, починаючи з електричної лампочки, завершуючи електровозом. «Я зміг стати винахідником тому, що в дитинстві не ходив до школи», – не раз повторював Едісон.
Експерименти кота... У 1811 році Бернар Куртуа працював над покращенням властивостей селітри, яка раніше використовувалась для виробництва пороху. Його кіт був присутнім на експериментах в якості спостерігача. Одного разу, злякавшись, він стрибнув на стіл і розбив декілька колб з реактивами. Зі столу почав випаровуватись дим фіолетового забарвлення. Коли реакція закінчилась, Куртуа виявив кристалічний наліт на уламках і, вивчивши його властивості, відкрив йод. квітень / травень