The international scientific and practical conference by style.art

ТЕЗИ

МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ ПРИСВЯЧЕНОЇ 5-РІЧЧЮ КАФЕДРИ КНИЖКОВОЇ ТА СТАНКОВОЇ ГРАФІКИ

ABSTRACTS

OF INTERNATIONAL SCIENTIFIC AND PRACTICAL CONFERENCE DEDICATED TO THE 5TH ANNIVERSARY OF THE BOOK AND EASEL GRAPHICS DEPARTMENT

10 -12. 01. 2022

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА ЛЬВІВСЬКИЙ ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ MINISTRY OF EDUCATION AND SCIENCE OF UKRAINE MINISTRY OF CULTURE AND INFORMATION POLICY OF UKRAINE UKRAINIAN ACADEMY OF PRINTING LVIV ART PALACE

ТЕЗИ

МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ ПРИСВЯЧЕНОЇ 5-РІЧЧЮ КАФЕДРИ КНИЖКОВОЇ ТА СТАНКОВОЇ ГРАФІКИ (10-12 січня 2022)

ABSTRACTS

OF INTERNATIONAL SCIENTIFIC AND PRACTICAL CONFERENCE DEDICATED TO THE 5TH ANNIVERSARY OF THE BOOK AND EASEL GRAPHICS DEPARTMENT (January 10-12, 2022)

РОКІВ

КАФЕДРІ КНИЖКОВОЇ ТА СТАНКОВОЇ ГРАФІКИ

Львів – 2022 – Lviv

УДК 76:378(043.2) Т29

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОМІТЕТ Богдан ДУРНЯК, доктор технічних наук, професор (голова) Юрій ВІЗНЯК, кандидат економічних наук (співголова) Ярослав УГРИН, кандидат технічних наук, доцент Сергій ІВАНОВ, заслужений художник України, доцент Ольга ЛУКОВСЬКА, докторка мистецтвознавства, доцентка Наталія ЦУЦА, кандидатка технічних наук, доцентка

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ Ольга ЛУКОВСЬКА, докторка мистецтвознавства, доцентка (голова редколегії) Тетяна КАРА-ВАСИЛЬЄВА, докторка мистецтвознавства, професорка, академік Станіслав БРАХ, доктор мистецтвознавства, професор (Польща) Сергій ІВАНОВ, заслужений художник України, доцент Орест СКОП, заслужений діяч мистецтв України Наталія ЦУЦА, кандидатка технічних наук, доцентка Володимир ЖИШКОВИЧ, кандидат мистецтвознавства, доцент Наталія ДЯДЮХ-БОГАТЬКО, кандидатка мистецтвознавства, доцентка Олена ЦИМБАЛЮК , кандидатка мистецтвознавства, доцентка Оксана ГАВРОШ, кандидатка мистецтвознавства, доцентка Наталія РЕБРИК, кандидатка філологічних наук, доцентка Робочі мови конференції: українська, англійська, польська

Тези міжнародної науково-практичної конференції присвяченої 5-річчю кафедри книжкової та станкової графіки (10-12 січня 2022 р.). УАД – ЛПМ. 2022. 72 с. Abstracts of the international scientific and practical conference dedicated to the 5th anniversary of The Book and Easel Graphics Department (January 10-12, 2022) UAP - LAP. 2022. 72 р.

Шановні колеги! Наша конференція присвячена розвитку мистецтва видавничо-поліграфічної культури в Україні. Сьогодні звітує кафедра книжкової та станкової графіки Української академії друкарства. Українська академія друкарства, від початків свого заснування зосереджується на напрямку, який пов’язаний з розвитком видавничо-технологічних процесів та мистецтвом книги. Два полюси, які підкреслюють винятковість навчального закладу в Україні та впродовж багатьох років взаємозбагачуються та взаємодоповнюються. Наш час в контексті цифрової трансформації ставить питання розширення мистецької освіти саме у річищі інформаційно-комунікаційних технологій та пріоритетного інтелектуально-світоглядного потенціалу книжкової та станкової графіки. Маючи досвід і акредитувавши напрямок дизайн, ми створили дві потужні та самодостатні кафедри - кафедра книжкової та станкової графіки, кафедра графічного дизайну і мистецтва книги. Станкова графіка належить до витонченого вільного мистецтва, має свободу особистісного художнього вираження. Книжкова графіка – самодостатній вид образотворчого мистецтва, який охоплює вивчення, аналіз та творче рішення у просторі книжкових видань та їх дизайну. Реставрація документів і творів мистецтва на паперовій основі дає фахові знання та унікальну можливість ознайомитися з рідкісною професією реставратора. Студенти, освоюючи дисципліну, отримують теоретичні знання про види пам’яток, традиції їх створення, ознайомлюються з широкою палітрою матеріалознавчих аспектів та практичних навичок. Плекаємо і розвиваємо традиції Української академії друкарства і щиро вам вдячні за співпрацю, яка єднає європейські цінності!

З повагою, Богдан Дурняк,

ректор Української академії друкарства,

доктор технічних наук, професор

афедра книжкової та станкової графіки святкує свій перший ювілей! Її створення є надзвичайно доречним і органічним у Львові, де існують давні мистецькі традиції львівської графічної школи. Сьогодні на всіх престижних європейських та світових виставках українську художню графіку в більшості презентують львівські митці, серед яких багато талановитої молоді – випускників кафедри КСГ. Історія кафедри розпочалася з того часу, коли в УАД був акредитований напрямок «Дизайн». Тоді постало питання про розділення дизайну й образотворчого мистецтва, а у 2016 році згідно з рішенням ректора було засновано кафедру книжкової та станкової графіки. Першим завідувачем був професор, кандидат мистецтвознавства Ігор Васильович Голод, який заклав міцну методичну основу. Велику роль у наповненні матеріально-технічної бази відіграли львівські художники-графіки, які всіляко допомагали з устаткуванням. Зокрема, велику допомогу надала Львівська Спілка художників, яку тоді очолював Олег Микита. Саме завдяки йому, майстерні поповнилися необхідними станками для друку, які сьогодні повноцінно працюють. Діяльність кафедри КСГ за п’ять років показала чудовий результат. Про це свідчать, в першу чергу, мистецькі твори, які ми можемо побачити на потужній експозиції у Львівському палаці мистецтв. Виставка презентує навчальний доробок студентів, а також творчі напрацювання викладачів, які своїм авторитетом впливають на молоде покоління. Нам є чим пишатися! Вітаю усіх, хто ці п’ять років був з нами, з вдячністю згадую тих, хто, на превеликий жаль, відійшов у засвіти (Голод І., 2018, Микита О., 2020), дякую усім, хто сьогодні працює на кафедрі і живе нею, а також усім нашим друзям, хто активно долучається до її розвитку! Нехай нам усім щастить!

Щиро і з повагою, Сергій Іванов,

завідувач кафедри книжкової та станкової графіки УАД, доцент, Заслужений художник України

Дорогі друзі!

Цього року кафедра книжкової та станкової графіки Української академії друкарства відзначає свій 5-літній ювілей. Від імені адміністрації ЛПМ вітаємо професорсько-викладацький склад та студенство кафедри та бажаємо подальшого плідного розвитку й процвітання! Львівський палац мистецтв та Українська академія друкарства – довголітні партнери, яких пов’язує творча співпраця. Разом ми реалізували численні молодіжні проєкти, що демонстрували графічні досягнення студентів; у залах палацу також неодноразово представляли свою творчість викладачі кафедри КСГ. Впродовж 5 років новостворена кафедра успішно запрезентувала професійну та міцну команду, сили якої спрямовані на виховання та розвиток молодого покоління митців. ЛПМ охоче підтримує усі починання кафедри КСГ, адже разом ми наповнюємо культурно-мистецьке життя Львова шляхетністю та яскравістю, гуртуємо знаних досвідчених особистостей та молоде покоління митців. Бажаємо працівникам кафедри книжкової та станкової графіки Української академії друкарства впевнено крокувати у майбутнє з новими графічними досягненнями та творчими відкриттями! Успіхів в усіх починаннях та до нових зустрічей у Львівському палаці мистецтв!

Юрій Візняк,

генеральний директор Львівського палацу мистецтв, кандидат економічних наук

УДК 378.096

Кафедра книжкової та станкової графіки УАД Наталія Цуца, канд. технічних наук, доцентка УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Недооцінювати роль мистецтва в житті людини не можна. Без емоцій і почуттів, які формує в нас мистецтво, особистість буде однобокою та нецікавою. Важливим елементом формування особистості є мистецька освіта. Талановиті художники і педагоги віддають багато творчих сил діяльності в сфері мистецтва, вихованню і освіті молоді, прилучаючи її до мистецтва шляхом художньо-графічної освіти. Основи новітньої художньої освіти, безпосередньо пов’язаної в більшій мірі з художньо-графічною діяльністю започаткував Г. Нарбут. Він зазначав, що художньо-графічна освіта навчає розумінню гармонії, доцільності, відчуттю пропорцій, ритму, форми; виховує художній смак; надає уміння персоніфікації та психологічного перевтілення. Художників, художників-педагогів готують на художньо-графічних факультетах багатьох вищих навчальних закладів України, серед яких є Українська академія друкарства в рамках якої, працює кафедра книжкової та станкової графіки. Кафедра готує спеціалістів за двома освітньо-професійними програмами, двох освітніх рівнів – бакалавра та магістра. Відповідно до навчального плану здобувачам дається загальна освіта в сфері культури і мистецтва, та все ж основний акцент робиться на поєднанні теоретичних знань і практичних навичок в створенні творів книжкової та станкової графіки, реставрації творів мистецтва, в тому числі з використанням сучасних інформаційних технологій. Розглядаючи результати художньої освіти з точки зору адекватності потребам сучасного світу, можна стверджувати, що на даний момент є потреба в розвитку більш високого інтелектуального рівня складності підготовки художника-графіка, так званого авторського рівня, що багато експертів зазначають, як – фактор, що сприяє зростаючій популярності художньо–графічної освіти, як шляху до творчої самореалізації. Формування художньо-графічної культури на кафедрі розглядається як усвідомлений, наполегливий та керований викладачами процес, в основі якого закладена науково-обґрунтована система, побудована на основі знань, щодо розмаїття сфери мистецтва, особливостей художньо-образної мови, засобів виразності, а також умінь і навичок для художньо-творчої діяльності майбутніх фахівців.

УДК 7:82-94

Спогади про Ігора Голода, мого батька Юлія Бабунич, канд. мистецтвознавства, доцентка кафедри історії та теорії мистецтва ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

Цьогоріч минуло три роки як батько відійшов у вічність, хоча й дотепер залишається у спогадах родичів, учнів, колег, однодумців. Багатьом Ігор Голод відомий як мистецтвознавець, професор, педагог і, водночас, як невтомний організатор. Варто згадати хоча б його багаторічну працю у Львівській національній академії мистецтв на кафедрі історії та теорії мистецтва, ініціацію й активну участь у відкритті однойменного факультету, відкриття кафедри книжкової та станкової графіки (невдовзі після переходу на роботу в Українську академію друкарства), а також численні виставки, організовані колегам-митцям. З років професійного становлення Ігор Голод особливо часто і з вдячністю згадував академіка Якима Прохоровича Запаска, багаторічна робота з яким на одній кафедрі історії та теорії мистецтва стала поштовхом до тривалого і діяльного спілкування. Також батько неодноразово з теплотою відгукувався під час навчання в аспірантурі в Санкт-Петербурзі про свого дисертаційного керівника Ігоря Гавриловича Мямліна, історика мистецтва і художнього критика. Особливо запам’яталася багатюща бібліотека професора, який був затятим бібліофілом. Окремої уваги заслуговують родинні спогади Ігора Голода, який з особливим пієтетом ставився до батьків Марії та Василя. Неймовірна повага до них була своєрідним дороговказом у житті. Батько змалку та й упродовж всього життя дуже шанував родинні цінності. Це, очевидно, заклалося у ньому його батьками. У свідомості Ігора Голода міцно закарбувалися спогади з раннього дитинства, проведеного з репресованими за зв’язок з УПА батьками у російському Норильську, за полярним колом. Завжди з хвилюванням згадував про повернення в Україну у 1970 році. Про матір Марію Ігор Голод говорив з особливою шаною і захопленням. Пригадував, що з дитинства вона мала обдарованість до співу і малювання, була чудовою господинею, завдяки чому у родинній домівці завжди панували затишок і добробут. Про батьків Ігор Голод згадував, що вони були національно вихованими, намагаючись навіть у найбільш складні роки заслання дотримуватися народних і релігійних звичаїв. Я пам’ятаю, наприклад, що батько у тісному колі любив колядувати і співати народних пісень. Також пам’ятаю його невеличкі екскурсії Львовом, подані під виглядом звичайної прогулянки, але ненав’язливо насичені цікавими фактами чи й навіть описом архітектурних елементів на будівлях міста. Це, безумовно, вплинуло на мій вибір майбутнього фаху мистецтвознавця, на моє професійне формування. Спілкування з батьком завжди несло в собі певний сенс, певне послання, яке з кожним роком дорослішання розкривається по-новому.

УДК: [7.071.4:[7:001.32](477.83-25)](092)І.Голод

Ігор Васильович Голод – педагог, мистецтвознавець, науковець Наталія Дядюх-Богатько, канд. мистецтвознавства, доцентка, завідувачка кафедри ГДМК

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Коли студенти-першокурсники після шкільних уроків попадають у світ мистецтва, від захвату їм часто перехоплює дух, вони із зацікавленням поїдають знання та насолоджуються процесом навчання. У викладах класичної історії мистецтва Ігора Васильовича Голода навіть студенти, які мали вже попередню фахову підготовку (дипломи про завершення навчання в мистецьких спеціалізованих училищах, коледжах) віднаходили свої родзинки. Я була студенткою Ігора Васильовича і вперше познайомилась з ним на вступному іспиті з «Історії мистецтва». Вступна компанія – це шалений стрес для абітурієнтів, і в противагу до наших переживань була спокійна, виважена фігура пана професора. Тоді, і в подальшому, він умів вислухати точку зору студента, навіть маючи власні застереження, часом лише щиро й здивовано глянувши поверх окулярів і зморщивши чоло, коли вже студентів заносило явно не в ту область. Ігор Васильович Голод був одним із провідних фахівців кафедри історії та теорії мистецтва в Львівській академії мистецтва (сьогодні ЛНАМ), а з 1999 по 2002 рр. – очолював її. Він мав власний стиль викладу матеріалу. Пригадується той грубий конспект в коричневій дермантиновій палітурці з жовтими сторінками, дрібно списаний фактами, датами, який слугував опорним матеріалом для викладу лекцій. Колись студенткою дивувало, а зараз дивлюсь на це з глибокою повагою. Він вмів не цуратись отримувати знання і черпати їх навіть від молоді. Так, на одному з семінарів, я наводила додаткові факти з історії українського мистецтва, які не входили в основний курс, бо мала книгу Миколи Голубця «Нариси до історії українського мистецтва», і Ігор Васильович попросив мене цю працю, щоб відксерити собі. І вже коли ми з паном професором зустрілись як колеги по праці, то ще раз була нагода оцінити вміння захищати своїх підопічних, відстоювати точки зору на альтернативні мистецькі проекти. Сьогодні, працюючи зі студентами, ми часто взоруємось на наших педагогів, на нюанси їх методів викладання. Загалом, ватро відзначити ерудованість, широкий діапазон наукових зацікавлень Ігора Голода, вміння тримати аудиторію і захоплювати матеріалом, готовність прийти на допомогу науковим пошукувачам, а також великий вклад в кропітку працю педагогіки мистецтва в ЛНАМ та УАД.

УДК [378-057.175-051:745/76](477.83-25ЛНАМ)»1985/2018»І.Голод

Внесок Ігора Голода (1959 – 2018) у підготовку наукових кадрів Мар’яна Левицька, канд. мистецтвознавства, доцентка кафедри ГДМК УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Діяльність Ігора Голода у ЛНАМ охопила чималий період його науково-педагогічної праці – з 1985 р. по 2012 р., супроводжуючи важливий етап становлення і розвитку кафедри історії та теорії мистецтва під керівництвом академіка, доктора мистецтвознавства Якима Запаска. Академік Я. Запаско, провідний фахівець із декоративно-ужиткового мистецтва, автор фундаментальних праць про українські стародруки мав глибоке стратегічне бачення щодо мистецтвознавчої освіти в Україні, яка тільки-но здобула незалежність. Чітко усвідомлюючи потребу поглиблення наукових досліджень з історії мистецтва, академік Я. Запаско «проклав» шлях до наукової роботи аспірантів – молодих випускників кафедри, заохочуючи нас займатися вивченням історії українського мистецтва, готувати дисертаційні дослідження. Можна сказати, що на цьому етапі розвитку кафедри, а особливо, після створення Спеціалізованої вченої ради по захистах кандидатських та докторських дисертацій Ігор Голод був «правою рукою» академіка Якима Запаска, виконуючи обов’язки вченого секретаря спецради та керівника наукових дисертацій аспірантів. Хоча прицільною сферою наукових зацікавлень Ігора Голода на тому етапі було декоративно-ужиткове мистецтво та цехова культура українських міст ранньо-модерної доби, він, як викладач історії українського мистецтва, відзначався не лише глибоким знанням предмету, але й уважністю до розкриття потенціалу студентів. Мені пощастило бути аспіранткою Ігора Голода у 1997-2000 роках, та захищати кандидатську дисертацію під його керівництвом у 2003 р. Як керівник кандидатських дисертацій аспірантів Ігор Голод був надзвичайно вимогливим до усіх етапів дослідження та значну увагу приділяв питанням наукової методології. Співпраця із науковим керівником завжди здійснювалася на паритетних засадах, професор І. Голод максимально серйозно ставився до наукових гіпотез і тез, які пропонували його аспіранти, але міг і заслужено покритикувати чи вказати на помилки або недогляди в роботі. Робота із науковим керівником не була легкою, але завдяки високим критеріям до наукових робіт, практично усі аспіранти Ігора Голода успішно захищали дисертації, публікували результати своїх досліджень, розпочинали викладацьку й дослідницьку кар’єру.

УДК 7(092)

Біля витоків кафедри. Ігор Васильович Голод Олег Руденко, канд. мистецтвознавства, доцент кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Життя тече невпинною рікою і те, що минуло залишається у нашій пам’яті як уривки спогадів, зустрічей, розмов. Годі затримати його бурхливу течію, яка, зупинившись, застигає, кристалізуючись, в не порушений часом моноліт німого каменю, або проявляється прекрасним барельєфом витонченої різьби античного майстра... Саме таким було наше спілкування з Ігорем Васильовичем Голодом. Завжди бездоганно одягнутий, з допасованою до костюму краваткою, стриманий у судженнях, з бистрим, глибоким та вдумливим поглядом, одразу вражав інтелігентністю. Пунктуальний та уважний, він делікатно звертав увагу на недоліки, з повагою ставився до думки іншого. Професор заклав адміністративні фундаменти Кафедри книжкової та станкової графіки, а також сприяв зростанню її інтелектуального потенціалу. Напередодні святкування Нового року відбулося призначення проф. І.В.Голода завідуючим Кафедри книжкової та станкової графіки. А 4 січня 2016 року видано наказ про структурні зміни в академії та затверджено штатний розпис, згідно з яким до кафедри ввійшли, окрім Професора, два заступники доценти Сергій Іванов та Олег Руденко, а також старші викладачі Федір Лукавий, Віктор Куликовець, Богдан Рожак, Олена Жеребецька, Любомир Прийма. Ігор Васильович скрупульозно і уважно, підходив до формування педагогічного складу, добираючи людей за професійним принципом. Незабаром хвороба забрала від нас людину, яка титанічними зусиллями розвиваючи напрямок, прокладала свою дорогу у мистецькому світі книжкової та вільної графіки. Приходить молоде покоління, якому розповідаємо про прекрасне, народжене в романтичних садах розквітлих ідей, виплеканих з Професором у важкі часи створення кафедри. Інколи, сидячи в кав’ярні серед туману цигаркової імли хочеться, як колись, вступити у дискусію, з Професором, який захоплено оповідає про тих хто з’являється з тисячоліть і зникає в білому мареві: Леонардо, Рафаеля, Караваджо, Тиціана... А за ними так само лине у вічність постать Ігоря Васильовича Голода... Вічная пам’ять. Ми пам’ятаємо про Вас, Професоре!

УДК 762.037.6(477.83-25)»1990/2010»

Станкова графіка Львова 1990 – 2010-х років: тематика, стилістика, експеримент Тетяна Шепеть, канд. мистецтвознавства, старша викладачка кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

У період 1990 – 2010-х років у станковій графіці розширилися естетично-ідейні тенденції, сформувалися окремі творчі індивідуальності. Локальні особливості станкової графіки та творчі програми митців окреслюють монографічні розвідки М. Бесаги, Г. Стельмащук. Для дослідження важливими стали мистецтвознавчі огляди в каталогах, що супроводжували відкриття виставок («Інтердрук», «Імпреза», «Відродження» та інші). Об’єктивній оцінці загальних історико-культурних процесів сприяли праці Ю. Бірюльова, Г. Вишеславського, Я. Грицака, М. Литвина, Б. Пилипушка та ін. Науково-теоретичне значення для інтерпретації динаміки розвитку актуальних мистецьких течій у образотворчому мистецтві України мали праці В. Сидоренка «Візуальне мистецтво. Від аванґардних зрушень до новітніх спрямувань: Розвиток візуального мистецтва України ХХ – ХХІ століть», О. Голубця «Мистецтво XX століття: український шлях», Р. Яціва «Львівська графіка 1945 – 1990. Традиції і новаторство», у яких автори комплексно розглянули культурно-мистецький простір ХХ століття. Графіки, які працювали у 1970 – 1980-х роках, захоплювалися технікою лінориту та, частково, деревориту. Офорт був присутній у творчості меншості авторів. Львівські графіки знайшли можливість застосувати неформальні експерименти у книжкових ілюстраціях, виконаних у техніках станкової графіки. З часом почала відходити на другий план фольклорна тема, митці все частіше висвітлювали історичну та релігійну тематику. Львівська графіка періоду 1990 – 2010-х років засвідчує різноманітну тематику: історична, фольклорна, побутова, філософська. Митці звертаються до різних жанрів: портрет, натюрморт, пейзаж. Станкова графіка у Львові періоду 1990 – 2010-х років пережила якісно новий період відродження. Графічні аркуші набули самостійного характеру. Збільшення кількості графічних технік відображає пошук графіками свободи в тогочасному мистецтві. До цього спричинила участь львівських митців у великій кількості міжнародних бієнале, симпозіумів, пленерів (що активно відбувалися у Польщі, Литві, Чехії, Словаччині та інших країнах Європи). Серед творів художників, що працювали в техніці станкової графіки впродовж 1990 – 2010-х років, розглянуто сюжетно-тематичні композиції Б. Пікулицького, В. Дем’янишина, О. Денисенка, В. Забейди, Я. Качмара, О. Коровая, М. Красника, Б. Мусієвського, В. Онусайтіса, М. Опанащука, В. Пінігіна, Ю. Чаришнікова І. Подольчака, Р. Романишина, Б. Сороки, С. Храпова та інших. Графіки вели пошук власного самовираження, виділяючи свою ідентичність, вписуючись у термін «львівська графіка», орієнтувалися на європейські тенденції.

УДК 7(476)

Graphics by Dmitry Shapovalau Anton Rodionov, artist, Belarus Belarusian artist Dmitry Shapovalau is known for his graphic works, although he also works in painting, sculpture and design. A feature of Dmitry Shapovalau’s authorial style is the desire for scrupulousness of execution, virtuoso detailing. This skill of the author is reflected, in particular, in graphic works made by various techniques of easel graphics. The form-forming element of the graphic artist’s artistic language is a line alive, awe-inspiring, masculinely clear, rhythmically subordinated and balanced. Dmitry Shapovalau claims the dominance of the line. This line clearly leads the author to the goal – creative self-expression, figurative integrity. In different techniques the line shows its individuality, character. For example, in a linocut, which includes a series of five graphic works under the general title «Quo vadis?» – the line is saturated, wide, as if sprouting through the earth’s firmament; but through its thickness we look at the bright details of the characters. In the etchings of the artist – a technique common to such important in the artist’s work series as «Sea Voyages», «Old Town», «Army of the Grand Duchy of Lithuania» and others – the line is elegant, elegiac calm, though full of inner movement. The line is velvet, which mimics the shape of the gradation of many repetitions. Among other works, the series of linocut «Tempus Vulcanorum», «Orbis pictura», «Turris Ambitionis», «Apocalipsis», «Caput Neonum», etc. are distinguished by their originality. As for the genre range, a number of topics addressed by the artist are aimed at revealing the historical heritage of Belarus in its heyday and prosperity. These are historical, battle, portrait compositions. The warriors of the artist, who occupy almost the entire space of letters related to battle scenes, excite historical events with their courage. They refer the viewer to literary sources, make him remember history, listen to the figurative image of graphic works. Looking at paintings, graphics, sculpture of different eras, everyone seeks to answer questions, to unravel the message left by a distant ancestor or contemporary. Dmitry Shapovalau’s works impress with the depth of his creative plan. Probably because of this, his works are popular and are in the collections of The Belarus National Art Museum and The Belarus Museum of Contemporary Art, in the collection of the Malbork Castle Museum (Poland), in numerous private collections in Ukraine, Czech Republic, Japan, Holland, Belarus, Serbia, USA, France.

УДК 74(477)

Аспекти викладання рисунку на кафедрі КСГ УАД в умовах карантинних обмежень Богдан Рожак, старший викладач кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Рисунок є однією з профілюючих дисциплін у професійній підготовці художників-графіків в Українській академії друкарства. Як і в інших освітніх інституціях мистецького профілю рисунок, безперечно, рисунок є основою всіх видів мистецтва та запорукою освоєння образотворчих напрямків навчання. Саме на ньому базується навчальний процес підготовки майбутніх художників. В процесі навчання рисунку студентам важливо працювати з об’єктами живої природи (натурою, моделлю), що дає емоційне сприйняття активності форм. В умовах дистанційного навчання слід враховувати професійний рівень знань та вмінь, а також виробляти та вдосконалювати ці вміння і навички, використовувати ази просторової перспективи та пластичної анатомії. Для кожного студента викладачам варто знаходити індивідуальний підхід у поясненні завдань. В умовах пандемії необхідно скеровувати студентів на виконання самостійних завдань згідно програми, ретельно аналізувати та вказувати на недоліки у виконанні роботи. Для цього широко використовується ілюстративний матеріал з академічного рисунку, перспективи та пластичної анатомії, методичних вказівок, а також демонстрація кращих робіт студентів з навчальних фондів. Процес рисування студент повинен сприймати як процес активного вивчення натури, її пізнання та розуміння. В сьогоднішніх умовах карантину дистанційні заняття в основному проводяться у формі відеоконференції в ZOOM, SKYPE, VIBER, у створених відео групах. Також ефективними є індивідуальні відео консультації з викладачем, під час яких проводиться детальний аналіз студентського завдання. Важливим аспектом у навчанні рисунку є самостійне студіювання студентами відомих праць з рисунку, дослідження творів класиків з ілюстрацій та інтернет видань, ретельний аналіз зображень. Візуальне сприйняття дає досвід та розвиває гостроту зору, однак дистанційна форма навчання не є достатньою для високої професійної підготовки художників. Безперечно, що живий контакт та спілкування є важливим аспектом навчального процесу фундаментальних дисциплін, зокрема рисунку.

УДК УДК 7.01/.09

Стиль модерн та формування українського національного стилю: натхненники, джерела інспірацій, художні орієнтири Тетяна Кара-Васильєва, доктор мистецтвознавства, академік НАМУ ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМ.. М.РИЛЬСЬКОГО НАН УКРАЇНИ КИЇВ (УКРАЇНА)

В доповіді висвітлюється історико-художня характеристика модерну, що дозволила висвітлити і проаналізувати важливі питання художнього життя в Україні початку ХХ століття. Найяскравіше в цей час виявив себе український модерн, який проіснував лише 10-15 років. Його поява і формування відбувалося в контексті європейської синхронності. Авторка прагне виявити художньо-виражальні засоби образно-пластичної мови пам’яток архітектури, образотворчого та декоративного мистецтва, їх національні та регіональні особливості. Перше десятиліття ХХст. позначилося зародженням і енергійним поширенням в усіх видах мистецтва стилю модерн, який відповідав вимогам і естетичним запитам суспільства. Одним із художньо виражальних засобів модерну виступає орнамент. Саме орнаментальне начало об’єднує всі види мистецтв, домінує як в архітектурному вирішенні будівель, так і в декоративному оздобленні інтер’єрів і предметів побуту. В епоху модерну орнамент насичується експресивним ритмом, внутрішнім рухом, глибоким духовно-символічним змістом. Початок ХХст. в Україні ознаменований яскравими творчими проявами митців на шляху формування національного стилю, який у різних частинах України мав локальні відмінності і свої джерела інспірації. Прогресивно налаштована частина творчої інтелігенції свідомо й цілеспрямовано працювала на «національну ідею»: у Західній Україні, формуючи варіант сецесії, митці зверталися до мистецтва Гуцульщини, вбачаючи в ньому основи національного мистецтва. Натомість художники Центральної України, формуючи варіант модерну, звертаються до героїчної епохи Гетьманщини ХVІІ–ХVІІІ ст., інтерпретуючи орнаменти стилю бароко. Саме в цей час Україна, як її західна, так і східна частина, все гостріше усвідомлюють себе як нація, гідна посісти належне місце у світовому процесі. Велике значення у формуванні нових засад образотворчості, виходу на нові обшири національної художньої культури мала діяльність Василя Кричевського. Будівництво губернського земства в Полтаві (1903-1907) визначило новий напрям українського мистецтва. Так само, як для Східної України етапним було будівництво полтавського губернського земства, для Західної України – Народного Дому (1903), спроектованого в архітектурно-проектному бюро Івана Левинського у Львові. В основі його діяльності була, з одного боку, глибока зацікавленість народним мистецтвом, з другого, – розробка стилістики професійного мистецтва в контексті творчих пошуків митців Праги, Відня, Кракова, Мюнхена у формуванні стилю львівської сецесії.

УДК 76(477+478)

The influence of Ukrainian engravings on medieval Moldovan prints Iarina Savitkaia-Baraghin,

Doctor in the study of arts and culturology, associate professor ACADEMY OF MUSIC, THEATER AND FINE ARTS, CHIȘINĂU, MOLDOVA

Engraving originates in medieval Moldova with the appearance of the first printing house installed in Iasi by the voivode Vasile Lupu (1642), and the first publication with woodcuts is Cazania lui Varlaam (1643), with the works of the Ukrainian engraver Ilia. Under this aspect, the history of Ukrainian engraving is of interest, which has exerted a certain influence on Moldovan prints in various periods of time. The approach of this problem is related to the general aspects that influenced the development of religious engraving, specific to the countries in the Catholic or Orthodox area, but also to the local specificity, which is closely dependent on the evolution of engraving in European countries. In Ukraine the field of engraving has been studied by researchers: I. Turcenko, Ia. Zapasco, V. Fomenko, O. Iurcişin, continued by O. Şpak, I. Isaevici, V. Stasenco. In Moldova this aspect is studied much less and tangentially by T. Stavilă, I. Savițkaia-Baraghin, The influence of Ukrainian engraving on the one from Moldova of seventeenth-century Moldavia, with rich traditions in the field of printing and woodcuts, is conditioned by the early development of printing in Lvov (Ivan Fyodorov’s Printing House in Lvov, 1574). These connections became more dynamic during the archdiocese of the Kiev metropolitan Petru Movilă. The graphic presentation of the book from the 1940s and 1950s, which still inherits the ornamental processes of Crimca’s miniature, transforms, taking over the baroque elements from German engraving, introduced to us by Ukrainian craftsmen: abundant ornament of large leaves, with images of angels with papyrus, cartridges and bouquets of flowers, fruits, which over time eliminate the Renaissance elements. Although the style of the setting is so diverse, sometimes both are combined not only in a single book, but also on a single page. In the second half of the century asserted themselves: Stanciul, Petru Theodor, Ursul zugravul, Mitrofan ş.a. Analysis of the engraving phenomenon in the neighboring regions of Moldova such as in Ukraine, presents the process of interferences and specific features, characteristic for these spaces. The interest for this genre is motivated by the fact that, regardless of the impressive number of monographs and scientific publications dedicated to this field in international specialized literature, in the Republic of Moldova the study of engraving has many gaps, being known only among those who practice it - graphic artists.

УДК 7(438)

Rudyment dolnośląski Prof. Anna Szewczyk, AKADEMIA SZTUK PIĘKNYCH WE WROCŁAWIU IM. EUGENIUSZA GEPPERTA

W środowisku wrocławskim i dolnośląskim wielu artystów sięga do lokalnych tematów i ich historii. Interesuje ich spuścizna kulturowa regionu, która niekiedy zbyt zatarta, staje się zagadkowa i prowokująca. Głównym materiałem badawczym dla artystów jest regionalna spuścizna materialna, stopień jej zniszczenia lub modernizacji, oraz jej wpływ na życie społeczne. Artyści próbują odpowiedzieć na takie pytanie, czy i jak te czynniki mogą kształtować percepcję i świadomość społeczną. Czy przykładowo występujące w otoczeniu ubytki i brak harmonii, tak charakterystyczny dla Wrocławia z czasem nie przestaje przeszkadzać i stopniowo nie dochodzi do przesunięcia pojęć: np. co jest normą, harmonią lub całością, a co nią nie jest. Takie pojęcia jak: niekompletność, dysharmonia, unikatowość i zakłócenia są tematami wiodącymi szczególnie charakterystycznymi dla palimpsestowego pejzażu Dolnego Śląska. Tu nawet odnajdujemy endemity, nie tylko przyrodnicze, rzadkie okazy, którymi są obiekty architektoniczne, rękodzielnicze, przemysłowe, występujące wyłącznie na tym terenie. Te unikaty, związane są z niebywałą pomysłowością wcześniejszych pokoleń, ale obecnie jawią nam się raczej jako zdezylowane obiekty, stanowiące dolną warstwę, która cały czas oddziaływuje na nas swój sposób i wpływa poprzez percepcję na świadomość, a z czasem w wyniku przyzwyczajenia i oswojenia staje się czymś naturalnym i oczywistym. Do grona artystów czerpiących i inspirujących się historią Dolnego Śląska należą m.in. Jacek i Anna Szewczyk, którzy zrealizowali wspólnie szereg wystaw, m. in. «Inne strony» i «Fabryczna», grupa Silesium z takimi wystawami jak «Permanentna niezwykłość», «Rudymenty», «Palimsest» i wiele innych, oraz Andrzej Klimczak Dobrzaniecki, Stanisław Kortyka, Wojciech Kaniowski, Przemysław Tyszkiewicz, Paweł Frąckiewicz. Przyjętym przez artystów założeniem jest ponowna identyfikacja związku jaki zachodzi pomiędzy ideą, treścią a formą, tradycją i nowoczesnością. Obecne doświadczenie inflacji związku pomiędzy ideą, treścią i formą jest rezultatem wielu czynników w tym «technologicznego przyspieszenia» i ewolucji struktur społecznych. Obecnie idea i forma nie zawsze dają się ze sobą powiązać, a nawet rozpoznać. Dlatego pojawia się potrzeba ich odszukania, dotarcia do rudymentu, który jawi się jako bazowa i fundamentalna jakość, w założeniach ideologicznych i obyczajowych pokoleń zamieszkujących dolnośląski region, w materii kulturowej jak architektura, infrastruktura, przedmioty użytkowe. Ale często rudyment bazowa jakość traktowany jest jednak jako szczątkowość, stan zniszczenia i degradacji występujący obficie na Dolnym Śląsku dostarczający nieustannie inspiracji artystom, będącym obiektem ich twórczych zainteresowań.

УДК 378:37.04:749/766

Проєкт «Лабораторія дизайну» Ольга Борисенко, канд. мистецтвознавства, доцентка КГДМК УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Дисципліна «Конструювання, оформлення, ілюстрування друкованої продукції» є профільною на кафедрі графічного дизайну та мистецтва книги. Завданням дисципліни КОІДП є формування у студентів 1–5 курсів («Бакалавр», «Магістр») теоретичних знань з системного аналізу та проєктування, практичного вміння створення ескізів та комп’ютерно-видавничих оригінал-макетів. Упродовж 5–6 начальних семестрів студенти опановують дизайн науково-популярних видань, зокрема методику художнього оформлення та конструювання альбомів з мистецтва, фотоальбомів (фотокниг), творчих каталогів тощо. Альбомні видання мають свої особливості як у передпроєктному опрацюванні матеріалу (дослідження, упорядкування, пошук образу), так і під час дизайн-макетування та додрукарської підготовки, адже в альбомних виданнях головує ілюстративний ряд, а текст є доповненням; метою є не лише ознайомлення читача з творами різних видів мистецтв, але й створення вагомого комунікативного засобу візуального спілкування між творцем і суспільством у цифровому та друкованому просторах. Прагнення до спільного коворкінгу в умовах переважаючої моделі дистанційного навчання у 2020–2021 рр. зумовили створення спільного проєкту «Лабораторія дизайну», у якому 40 студентів 3 курсу спеціальності «Графічний дизайн» представили у формі альбому-каталогу авторські академічні й творчі роботи (на чотирьох розворотах кожний). Під час роботи над проєктом виникали й складнощі — необмежена кількість творчих рішень та варіантів дизайн-макетування каталогу. Непростим завданням для студентів у спільній роботі було й заздалегідь врахувати усі особливості макетування різнопланових ілюстрацій (згідно визначених формату, шпальти, модульної сітки), зважити на особливості технологічного виконання, й чітко уявити кінцевий результат спільної практичної роботи. Створене студентами 3 курсу видання в рамках проєкту «Лабораторія дизайну» демонструє їхні навчальні та самостійні роботи з рисунку й живопису, авторські світлини, шрифтові композиції, цифрові ілюстрації, естампну графіку. Деякі студентські дизайн-проєкти в галузі реклами й брендингу вже реалізовані замовлення. Спектр студентських робіт спеціалізації «Графічний дизайн» — від предметного дизайну до цифрового середовища — переконливо свідчить про багатоаспектність і творчу складову навчальних проєктів та самостійної роботи, висвітлює розмаїття захоплень сучасної молоді, розкриває їхні таланти в різних галузях креативних індустрій й набуті вміння спільної проєктної роботи, стверджує, що любов до творчості є безмежною.

УДК 7(477.83)

Керунки діяльності Львівського палацу мистецтв Юрій Візняк, канд. економічних наук, генеральний директор

ЛЬВІВСЬКИЙ ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ

Львівський палац мистецтв – найбільший в Галичині виставковий комплекс, відкритий у 1996 році. ЛПМ посідає визначне місце у суспільно-культурному житті не лише Львова та західного регіону, але й відіграє роль міжнародного та всеукраїнського культурно-мистецького центру. Кожен рік тут відбувається більше 200-от культурно-мистецьких, просвітницьких, освітніх, ділових заходів, презентацій, зустрічей, благодійних акцій, спрямованих на розвиток регіону. Тут проводяться виставки художників усіх видів мистецтва, відбуваються перформанси, кінопокази, фестивалі тощо. Зокрема, тенденції, притаманні сучасному мистецтву регіону, демонструє щорічна міжнародна виставка Львівський Осінній Салон «Високий Замок». Традиційно переважаючим на виставці є живописний ряд, який доповнюють усі інші види мистецтва. Осінній Салон об’єднує також літераторів, музикантів, поетів, акторів, оскільки в рамах тривання акції відбуваються різноманітні культурні заходи. ЛПМ виконує посередницьку функцію між сучасним мистецьким середовищем і шанувальниками мистецтва, представляє широкій глядацькій публіці здобутки сучасного та традиційного мистецтва, сприяє розвитку творчого потенціалу міста, розвиває зв’язки між регіонами України та сусідніми державами. ЛПМ співпрацює також із багатьма вузами, громадськими організаціями, іншими мистецькими осередками Львова і України загалом. Серед постійних партнерів є Національна Спілка художників України, Спілка дизайнерів, Українська академія друкарства, Львівська Академія мистецтв та інші. У своїй діяльності Палац мистецтв велику увагу приділяє заходам національно патріотичного спрямування. У нас постійно відбуваються збори Проводу Львівського Краєвого Братства вояків ОУН-УПА; Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих; Всеукраїнської ліги Українських Жінок тощо. ЛПМ розвиває міжнародну співпрацю в якості виставкового центру європейського мистецтва, у зв’язку з цим проводяться мистецькі заходи спільно з представництвами різних європейських країн. Серед постійних партнерів варто назвати Генеральне Консульство Польщі, Угорське Товариство, Французький Альянс тощо. Двері палацу завжди відкриті для поціновувачів прекрасного!

УДК 374(477)

Позашкільна художня освіта на Закарпатті (друга половина ХХ століття) Аліна Волощук, канд. педагогічних наук, доцентка, завідувачка кафедри культури та соціально-гуманітарних дисциплін ЗАКАРПАТСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

Перша позашкільна студія образотворчого мистецтва на Закарпатті створена в 1946 р. при Ужгородському палаці піонерів Золтаном Баконієм. В 1948 р. гурток перетворився у великий колектив, учні показували високі результати творчості, а юний художник Ю. Скакандій отримував персональну стипендію Міністерства освіти УРСР за особливі досягнення в галузі образотворчого мистецтва (1950). З метою розвитку ініціативи школярів, залучення їх до організації і проведення культурно-масової та виховної роботи серед учнів шкіл міста, популяризації образотворчого мистецтва був створений «Клуб любителів мистецтва». Силами членів Клубу у загальноосвітніх школах Ужгорода організовувалися мистецькі заходи, які висвітлювали життя і діяльність видатних художників, запрошувалися професійні митці, мистецтвознавці. Професійному зростанню юних художників сприяли пленерні екскурсії (1950 – 1967 рр.) під керівництвом З. Баконія та за участі видатних митців краю – Й. Бокшая, З. Шолтеса, А. Кашшая, А. Коцки. Завдяки З. Баконію пленерна практика переросла в єдиний в Україні республіканський профільний дитячий табір «Юний художник» (1977). Роботи учнів З. Баконія успішно експонувалися на всесоюзних та міжнародних виставках. Загалом, понад 7 тисяч малюнків від 800 авторів-студійців експонувалися на виставках у 52 країнах світу. Міністерство освіти УРСР високо оцінило мистецько-педагогічні здобутки й присвоїло студії образотворчого мистецтва Ужгородського міського Палацу піонерів і школярів звання «Зразкового художнього колективу», а З. Баконію присвоєно почесне звання «Заслуженого вчителя школи УРСР» (1965). За прикладом Ужгородської образотворчої студії З. Баконія позашкільні образотворчі гуртки було створено по всій Закарпатській області. Була відкрита Мукачівська дитяча художня школа (1979), Ужгородська дитяча школа мистецтв (1984), позашкільні заклади відкрилися в Хусті, Іршаві, Чинадієві. У зв’язку з труднощами у державі з початку 90-х рр. ХХ ст. кількість закладів суттєво зменшилася. Високу та благородну місію по вихованню мистецької еліти краю нині гідно продовжує сучасне покоління педагогів-художників. Необхідно зберегти кращі надбання, нагромаджений досвід, традиції позашкільної педагогіки та надалі впроваджувати їх в навчально-виховний процес позашкільних закладів.

УДК 76(438)

Świat z kropek – raster w serigrafii Dr. Anna Kodź, asystent, kierownik Katedry Grafiki Artystycznej AKADEMIA SZTUK PIĘKNYCH IM. EUGENIUSZA GEPPERTA WE WROCŁAWIU, POLSKA

Serigrafia to bardzo popularna technika graficzna, chętnie stosowana przez studentów, jak również profesjonalnych artystów. Daje szerokie możliwość tworzenia grafik wielobarwnych. Można śmiało stwierdzić, że serigrafia «idealnie współpracuje» ze światem cyfrowym i projektami opartymi na fotografii. Dzięki swoim właściwościom wpisuje się we współczesne trendy, pozwalając artystom traktować komputer czy też aparat fotograficzny jako szkicownik, finalizując działanie w postaci odbitki na papierze, reprezentującej wartości charakterystyczne dla grafiki artystycznej. Wraz z szerokimi możliwościami, pojawiają się wyzwania technologiczne, z którymi musi się zmierzyć artysta próbujący przełożyć cyfrowy projekt z ekranu komputera czy tabletu, na druk serigraficzny na papierze. Należy wziąć pod uwagę szereg zmiennych, a stworzenie grafiki, która w pełni spełni oczekiwania autora jest procesem dość skomplikowanym. Chciałabym przedstawić własny sposób pracy z serigrafią oraz zaprezentować prace wrocławskich artystów, którzy w swojej twórczości wykorzystują serigrafię, z akcentem na druk rastrowy. Na podstawie własnych badań i prac, oraz prac artystów takich jak Marta Kubiak czy też Varvara Tokareva, przedstawię możliwości jakie daje użycie rastra w pracach drukowanych w technice serigrafii. Przejście przez cały proces od początku, zaczynając od obrazu na monitorze komputera, przygotowanie kliszy i krok po kroku doprowadzenie procesu do końca ostatecznego wydruku na papierze, daje możliwość spojrzenia na serigrafię z nowej perspektywy i w pełni uświadomić sobie możliwości, jakie daje ta technika w korelacji z nowymi mediami.

УДК 7.076.6

Нонконформізм у творчості Ференца Семана Оксана Гаврош, канд. мистецтвознавства, доцентка кафедри культури та соціально-гуманітарних дисциплін

ЗАКАРПАТСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

27 березня 2022 року інтелігенція Закарпаття відзначатиме 85-річний ювілей з дня народження Ференца Семана. Творчість митця 1970–1980-х років є яскравим прикладом протистояння радянській ідеологічній системі. На думку О. Петрової, сьогодні є всі підстави відносити творчість «Ечі» до генерації перших українських абстракціоністів, серед яких К. Звіринський, А. Суммар, В. Ламах, які заклали підвалини художнього бунту у часи шістдесятництва. Увесь життєвий шлях епатажного для патріархального Ужгорода художника став прикладом незгоди і непокори насаджуваним принципам та ідеям. На відміну від своїх колег-неформалів Павла Бедзіра та Лізи Кремницької, він не був членом спілки художників і кожною дією лише підкреслював свій індивідуалізм. Упереджене ставлення спілчан, свідомі відмови у представленні робіт на обласних виставках не зуміли витіснити дух творчості художника. Живопис кінця 1960–1970-х яскраво ілюструє принципи нонконформізму провокаційного Ф. Семана на контрасті з академічним реалізмом українського зразка, яким був пройнятий у ті часи закарпатський живопис. Зневіра художника у ідеях соцреалізму стала позицією дієвого протиставлення, що обернулось для митця роками невизнання та ігнорування. Незважаючи на це, автор продовжував пошуки індивідуальної художньої мови, чуттєвості живопису та гострого тематичного суб’єктивізму. При цьому залишався великою дитиною, що суголосно з відомим виразом П. Пікасо: «У художнику стільки художника, скільки в ньому дитини». Гра з канонами та офіційною нормативністю у творчості художника вилились у розкутість, епатажність або вигадливість, які «Ечі» почерпнув із народного мистецтва та улюбленого авангарду. Художник добре розумівся на модерністичних течіях, тож сміливо впроваджував різноманітні формотворчі експерименти, що зачіпали не лишень площину кольору, але й пластичне відчуття форми. Складається враження, що автор робив спробу віднайти онтологію карпатської традиції: в уламках побутових речей, в калейдоскопі архетипів та підвалинах локальної міфології. Протягом 1970-х р. радикальні позиції художника переросли у відкриту конфронтацію. Разом із П. Бедзіром Ф. Семан став уособленням творчої свободи. Відверте нерозуміння серед колег, переслідування та виклики до КДБ так і не зламали дух художника. З цього часу збереглось надзвичайно мало робіт. У приватних колекціях період 1970 – початку 1980-х творчість Семана ілюструють переважно натюрморти, в яких художник розвивав формальні пошуки та експерименти з кольором й фактурами. З властивим для художника надривом, експресією та нестримним темпераментом він торував свій шлях у мистецтві.

УДК 74

Розвиток графічного дизайну України: історія, традиції, провідні тенденції Вікторія Гнилякевич, асистентка кафедри КГДМК УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Український графічний дизайн переживає унікальний період, ми творимо історію, балансуємо на грані між минулим і майбутнім. Сьогодні багато дизайнерів перестають порівнювати себе із іноземними фахівцями, а натомість, повертаються до своїх витоків, де є можливість відшукати власну автентичність і продовжити розвивати українську ідентичність в дизайні, створювати впізнаваний для усього світу український дизайн. Українська ідентичність - це самобутнє явище, це насамперед наші традиції, наша віра, культура, що мимоволі переплелися внаслідок різних історичних, релігійних і культурних подій. Але, водночас слід зазначити, що, вона ніяк не обмежується народною, і звужуючи її до такої термінології, ми втрачаємо всіх відомих і важливих для нас понині митців. До приладу, Георгій Нарбут – перший ректор Української академії мистецтв, батько української графіки і дизайну, не потрапляв в поле зору маскультур, тому що не працював виключно в межах народної тематики. Образний світ Георгія Нарбута – це початок українського бренду в світовому дизайні. Нажаль, навіть згадки про таких людей, і діячів культури, як, Василя Кричевського з його «гострокутними каштанами», Роберта Лісовського, Мирона Левицького, Якова Гніздовського, стиралися з нашої пам’яті, підчищалися і корегувалися попередніми режимами. Але знання про те, як виглядали перші макети гривні, версія герба Г. Нарбута, грамоти, перша абетка, вони мають бути першочерговим предметом дослідження, і не лише в категорії художників, науковців, і дослідників, усім українцям варто такі речі знати і вміти їх ідентифікувати. Ось в цьому контексті і має бути направлена робота українських дизайнерів, допомагати в пошуках самоідентифікації, пошуках себе як особистості, як українця. Дизайн не повинен виринати «нізвідки», він повинен містити щось своє, бути властивим своїм національним ідеям і традиціям, опиратися на міцний фундамент закладений нашими великими художниками попередниками. Сьогодні наш дизайн, наша освіта і все мистецтво загалом, змушені долати труднощі пов’язані з пандемією, і ми доволі успішно з цим справляємося. Часом навіть є така закономірність, що розквіт дизайну і мистецтва припадає саме на найскрутніші часи, так відбувається і зараз, нам непросто, але це і дає нам силу і наснагу вершити зміни, творити нову історію українського дизайну. Ми вже не маємо ніяких жорстких обмежень минулого, і можемо сміло пройти цей шлях, шлях де світ нас ловив, та не спіймав, де так цікаво бути дизайнером, формувати нову моду і нові українські бренди. Але, що більше в нас буде розуміння, хто ми, то впізнаваніша і професійніша буде наша дизайн-культура.

УДК 7(476)

Art project «Birds with people» by Anton Rodionov Dmitry Shapavalau, artist, Belarus The original figure of the artist Anton Rodionov stands out in the modern Belarusian creative space. Despite the difficult times and circumstances in which Belarus finds itself today, the artist finds the strength to go his own way. Anton works in different kind of art - oil painting, stained glass, relief, sculpture, ceramic, digital art. But his true love is painting. Thanks to his studies at the Department of Restoration of the Belarusian Art Academy, as well as the practice of restoration of icons and oil paintings at the National Art Museum of Belarus, the artist thoroughly studied the artistic techniques of ancient masters, which left a unique mark in his creative style. Of great interest to the artist is the animal and bird world, representatives of which can often be seen in his paintings in the series «Birds with People» («Songs of Birds», «Spring in the Heart» and others). This is especially true of birds, which in some paintings coexist with man, complement and enrich the artistic image, and in other paintings live their own, free bird life, create their own universe, solve bird problems. For example, the work «Bird City» is a striking example of such a bird society, which on the one hand looks like a human, and on the other, it rather serves as a landmark, a dream to which people are still very far, but to which we must strive. One of the last series of paintings, which reflects the personal experiences of the artist, his indifference to the fate of his native land - «Birds with people». He began working on this project in the fall of 2020, inspired by the Belarusian Revolution, which began on August 9. In the paintings «Goose for a Free Belarus», «Spring Herald», «Owl», «Starling Family» you can see birds holding in their beaks white-red-white ribbons - the colors of the national flag - a symbol of the Belarusian revolution that continues. According to Anton himself, «a bird is an image of people, an image of freedom. I drew those birds. who live on Belarusian soil and who must be free. In my paintings there are different birds: kingfisher, goose, jay, owl, owl, sparrow, there will be others. Against the background of the total degradation of recent decades in Belarus, the artist’s works look like a breath of fresh air, attract the sincerity of thoughts and feelings that he invests in each of his works.

УДК 7.023

Клеї та їх використання у реставраційній практиці Леся Дзендзелюк, завідувачка відділу реставрації та консервації рідкісних видань Любов Льода, молодша наукова співробітниця ЛННБУ ІМЕНІ В. СТЕФАНИКА

При реставрації пам’яток писемності та друку використовують клеї, які задовільняють підвищені вимоги стосовно зворотності, біостійкості та безпечності щодо матеріальних складових реставрованих об’єктів. Передусім це клеї рослинні: борошняний, крохмальний, декстриновий, або ж тваринні: риб’ячий, кролячий, желатиновий, тощо. Рідше застосовують синтетичні клеючі речовини, зокрема метилцелюлозу, натрієву сіль карбоксиметилцелюлози та полівінілацетатну дисперсію. Всі ці клеї зручні у роботі, характеризуються високим прилипанням, доброю еластичністю клейової плівки, прозорістю клейового шва. Враховуючи поширене використання у реставрації клеїв і їх композицій, а також вагомість вищевказаних властивостей, було досліджено стабільність їх клеючої здатності та міцності. Предметом дослідження стало вивчення фізико-хімічних характеристик процесу склеювання реставраційних матеріалів. Для дослідження використано реставраційні папери: ганчірковий, мікалентний, японський шовковий, конденсаторний, які з’єднували клеями різного походження: крохмальним, желатиновим, метилцелюлозним. Вивчено липкість та в’язкість клеїв, крайовий кут змочування і величину роботи адгезії, що є найважливішими технологічними характеристиками їх властивостей. З’ясовано, що час закріплення залежить від виду клею, його складу, загальної кількості вологи, всмоктуючої здатності зразків паперу, які склеюються, наявності вільної поверхні випаровування. Зазначимо, що міцність клейового з’єднання пов’язана з гідрофільністю паперу, тобто залежить від його проклейки. Клеєний папір гірше змочуються, а тому міцність клейового з’єднання значно нижча, ніж у непроклеєного паперу. Важливим є добір концентрації і в’язкості клейової композиції, які забезпечували б хороше вбирання клею і змочування склеюваних поверхонь, а також отримання шару клею, достатнього для заповнення капілярів і пор паперу, що склеюється. Встановлено, що фізико-хімічні характеристики процесу клейового скріплення реставраційних матеріалів залежать від поверхневих властивостей паперу, хімічної природи склеюваних матеріалів, поверхневого натягу розчину клею, концентрації клею, робочої температури склеювання, в’язкості клею, товщини клейового шару, глибини проникнення клею в капіляри паперу, гладкості та пористості паперу. Таким чином, при здійсненні реставраційних робіт слід використовувати клеючі речовини, які дозволяють покращити експлуатаційні властивості документів. Посилаючись на результати досліджень, можна підібрати клеї за липкістю, крайовим кутом змочування та величиною роботи адгезії до відповідного реставраційного паперу.

УДК 7:004

Цифрові технології та їх вплив на мистецтво Соломія Дорош, аспірантка кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Цифрові технології стрімко розвиваються. Кожен рік на світових конференціях, присвячених технологіям, презентують величезну кількість нової інформації. У результаті технічної революції кардинальні зміни відбулися в усіх сферах діяльності людини, включаючи культуру і мистецтво. Так, під впливом нових технологій на мистецьке середовище виник феномен під назвою цифрове мистецтво, одним із видів якого є Доповнена Реальність (AR). Ця технологія має безпосередній вектор у майбутнє. Доповнена реальність – революційно нова технологія, яка взаємодіє з цільовою аудиторією за допомогою доповнення існуючої реальності образами та інформацією з віртуальної реальності. Значення технології полягає в тому, що при наведенні камери смартфона або планшета на елемент доповненої реальності користувачеві відкривається інтерактивний контент, тобто користувач бачить віртуальний 3D об’єкт з анімацією або відео, яким може управляти в реальному просторі. Це дає змогу проектувати та використовувати AR у різних напрямках мистецтва, підсилювати ідейність твору та надавати їм нових векторів творчості – це віртуальна реальність, тривимірна анімація, інтерактивні системи. Все більше митців в новітніх пошуках реалізації своїх ідей та задумів починають використовувати цифрові технології, а саме доповнену реальність для підсилення та більш глибокої передачі власного мистецтва. Створюється все більше проектів, виставок, грантів, бієнале цифрового мистецтва у світі. Існують галереї, які створені для цифрового мистецтва. Одним із прикладів є виставка «Beyond Van Gogh» в Маямі. В даній виставці представлені передові технології проекції, щоб створити захоплюючу подорож у світ Ван Гога. Використовуючи його мрії, думки та його слова, автори концепції передають досвід як розповідь через призму відео, анімації. Шедеври, тепер звільнені від рамок, оживають, з’являються і зникають, течуть на багатьох поверхнях. Завдяки цьому ми можемо по-новому оцінити приголомшливу роботу художника. Україна теж намагається долучитися до новітніх світових тенденцій. Зокрема, у 2021 в Києві відбулось перше Українське Бієнале Цифрового та Медіа Мистецтва, яке мало міжнародний характер. На ньому було представлено 50 художників з 15 країн світу. На Бієнале були показані прогресивні приклади діджитал-арту та мистецтва нових медіа від художників. Подія такого рівня вперше проводилася в Україні та стала унікальним досвідом для мистецького середовища, а також вагомим кроком для поширення цифрового медіа в мистецтві України.

УДК 76(477)

Художник-графік, майстер та педагог – Сергій Іванов Олена Жеребецька, старша викладачка кафедри КСГ, Іван Наумук, студент-магістр кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Іванов Сергій Ілліч – заслужений художник України, доцент, завідувач кафедри КСГ в УАД, член Національної Спілки художників України, учасник багатьох виставок в Україні та зарубежем, володар низки міжнародних нагород. У його творчому доробку: живопис, графіка, скульптура. Роботи знаходяться в музеях, галереях та приватних колекціях України, США, Японії, Франції, Нідерландів, Швеції, Італії, Австрії, Іспанії а також в національній бібліотеці Франції в Парижі. В своїх естампних творчих напрацюваннях володіє унікальним та впізнаваним стилем. Графіка С. Іванова – це графіка елітарна, інтелектуальна. Художник працює з класичним офортом, акватинтою, меццо-тинто, відкрите травлення, вміло поєднуючи всі ці техніки в своїх роботах. На запитання, чому художник почав працювати із графікою, той відповідає, що «на шлях графіки не стають. Це в людини є щось природою закладене, до чого її постійно тягне. Це як в коханні: от тягне тебе до дівчини, але не завжди можливо пояснити, чому це відбувається. Так само і з графікою». Важливим для себе вважає роботу зі студентами, а одним із найбільших досягнень – відновлення графічної майстерні в УАД. Можливість передати свої знання, знайти талант, підтримати його – це основне кредо майстра. Він завжди підкреслює, що любить працювати з талановитою молоддю, адже за ними майбутнє нашого мистецтва. З повагою та вдячністю згадує своїх викладачів та колег, які допомогли йому знайти свій творчий шлях. В інтерв’ю С. Іванов сказав: «Професійний художник повинен жити за рахунок своєї професії; якщо є замовлення, їх треба виконувати, в тих межах пластичності, філософського мислення і зі збереженням свого стилю і порядності своєї душі». Саме ці якості він старається виховати у своїх учнях, до яких відноситься з повагою, терпінням та завжди готовий підтримати їх в пошуку свого творчого «я».

УДК: 7.03/76(762)

Графічне кредо Богдана Пікулицького Володимир Жишкович, доцент кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

У далекому 1972 р., після завершення навчання в Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова (нині Українська академія друкарства) розпочав свій самостійний творчий шлях, нині добре знаний в Україні та за її межами, художник-графік, доцент Львівської національної академії мистецтв, заслужений художник України та Польщі, Богдан Пікулицький. Протягом п’яти десятиліть Богдан Пікулицький натхненно захоплюється естампом (багатолітній учасник всесоюзних республіканських і міжнародних виставок) та ілюструванням книг (32 роки пропрацював у Республіканському видавництві «Каменяр» на посаді художнього редактора). З 1994 р. незмінний викладач Кафедри графічного дизайну ЛНАМ. Богдан Пікулицький належить до невеликої когорти львівських митців, які досконало володіють усіма техніками класичної станкової тиражованої графіки. З раннього періоду творчості митця відомими є офорти «Без назви», «Розвивайся лозо», «Гадки на межі (за І. Франком)» (усі 1972), кольорова літографія «Теніс» (1983), «Вершник» (1992). Протягом наступних років належне місце у графічній творчості митця становили екслібриси, за створення яких неодноразово займав призові місця на міжнародних конкурсах і бієнале графіки. Творчий доробок митця містить широкий ореол графічних серій, серед яких відомими є серії робіт створених у делікатній техніці акватинти в глибокому друці. Зокрема, відомою є виконана у техніці акватинти, з ручним кольоровуванням аквареллю, серія «Мамай». Іншу групу робіт становить графічно вишукана серія у техніці меццо-тинто, зокрема серія до Шопена. В поєднані сухої голки та меццо-тинто виконана серія «Політ». Чільне місце у творчості митця займають окремі графічні твори («Будуть дні і ночі твої спокійні», 2002, мішана техніка) та цілі цикли робіт, виконані у мішаній техніці з видруком із кількох форм з використанням меццо-тинто, сухої голки і ручної промальовки кольоровими еколінами (серія робіт з використанням чотирьох форм «Опус» (2003); серія робіт у техніці сухої голки і промальовкою «Фрески»). Серед творчого доробку митця окрему сторінку становлять графічні цикли POSTKARTE з використанням друку, поштових марок і ручними домальовками. З періоду останніх років відомою є подарункова серія «Ангели» (блінтове (сліпе) тиснення, ручне малювання еколінами). На сучасному етапі творчості художник працює над серіями «Акт», «Укладання натюрморту». Протягом років митець виробив добре впізнавану стилеву мову, індивідуальний творчий почерк. Твори митця зайняли належне місце у багатьох приватних колекціях і графічних збірках музеїв України та за кордоном.

УДК 7.07

Сучасний артринок та його особливості Сергій Іванов, завідувач кафедри КСГ,

доцент, Заслужений художник України

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Сучасний мистецький простір представлений багатьма напрямками образотворчого мистецтва, серед яких вагоме місце займає станкова графіка, яка проникає в різні сфери нашого життя. Графічні твори, по-праву, можна вважати відтворенням багатьох неможливих світів та світобачень, які набувають своїх трактувань через призму індивідуальності художника-графіка. Саме на прикладах творів станкової графіки можна прослідкувати відхід від реалізму, який зараз дуже характерний для запитів сучасного мистецького артринку, що являє собою складну систему товарного обігу творів мистецтва. Пандемія та супровідний карантин змінив і продовжує змінювати наше життя. Не є винятком і мистецький світ та його артпростір, якому досить швидко треба було пристосовуватися до нових умов існування і роботи. Галереям, артярмаркам, аукціонам і, звичайно, художникам також доводиться реагувати та підлаштовуватися під нові обставини. За останні місяці з’явилася велика кількість нових майданчиків для перегляду та купівлі творів мистецтва, безліч лекцій, обговорень і воркшопів, низка експериментальних арт-проектів. Слід відзначити що, якщо орієнтуватися лише на ринок і його комерційний сегмент, це може призвести до втрати розуміння артринку як простору функціонування мистецтва в сучасному світі. Не слід фокусувати увагу на аналізі результатів аукціонів та оцінки твору мистецтва в грошовому номіналі. Цінність мистецького ринкового продукту полягає в його інтелектуальних і культурних цінностях. Хочу відзначити, що в даному артпросторі досить впевнено себе почуває львівська графічна школа. Вона представлена цілим рядом яскравих імен, графічні твори яких завжди високо оцінювались в Україні та цілому світі, власне за образну структуру авторських композицій та володіння культурою професійного виконання. Безперечно, глобалізаційні процеси за останні кілька десятиліть зуміли охопити більшість сфер людської життєдіяльності, тому можна відзначити, що український артринок став невід’ємною частиною світового ринку.

УДК 378(477):82-94

Ukraińska Akademia Drukarstwa: wspomnienia, które grzeją przez lata Suren Vardanian, artysta grafik, Polska-Armenia Na Katedrze Grafiki Książkowej w Akademii Drukarstwa we Lwowie spędziłem niesamowite, niewiarygodnie intensywne i maksymalnie stężone lata, za co jestem ogromnie wdzięczny losowi. Lata studiów przypadły akurat na wyjątkowo burzliwy okres, kiedy zaczął nabierać obrotów rozpad imperium radzieckiego (od 1989 r.). Z perspektywy czasu wydaje się wręcz fizycznie niemożliwe to, ile wszystkiego się wydarzyło i się zmieściło w tym krótkim odcinku czasu, i okazuje się, że te lata we Lwowie były najbardziej twórczymi i nasyconymi w wydarzenia i emocje. Gęsimi piórami i patykami z bambusa karnie wypisywaliśmy zadania z liternictwa rzymskim uncjałem czy bastardą, bez komputerów i photoshopa ręcznie wycinaliśmy kawałki ze starych gazet i wyklejaliśmy makiety do prac kursowych z kompozycji książki. Po zajęciach i w dni wolne sprzedawaliśmy na ulicy malowane przez nas obrazki. Niezapomiane były też wyjazdy do Oleśka, Użgorodu, Iwano-Frankiwska z cudowną i kochaną Chrystyną Sanocką. Oprócz zajęć na akademii najwięcej się czerpało inspiracji z rozmów, dyskusji, wspólnej pracy w akademiku; amatorską kamerą filmową kręciliśmy filmy (nie było wtedy smartfonów !), występując w nich jednocześnie jako reżyserzy, scenarzyści i aktorzy; czytaliśmy na głos opowiadania Charmsa; chodziliśmy na potęgę do kina; śpiewaliśmy beatelsów pod gitarę przy ognisku; słuchaliśmy z winyli Edyt Piaf, Bacha, Slade i angielskiego rockabilly; chodziliśmy na spektakle teatru Lesia Kurbasa. Nie da się nawet wszystkiego wymienić! Braliśmy udział w wystawie młodej lwowskiej awangardy w muzeum Lenina (teraz Muzeum Narodowe). Zdążyłem także w trakcie nauki zdobyć nagrodę na międzynarodowej wystawie sztuki miniaturowej w Kanadzie oraz zrobić dwie wystawy indywidualne w Polsce. Od 30 lat mieszkam w Polsce i pracuję jako ilustrator książek i dobrym słowem wspominam nauke naszych profesorów, N. Taranowa, S. Iwanowa, Ch. Sanockiej i innych i tęsknię za ukochanym Lwowem, który w ciągu tych kilku lat został niemal moją drugą ojczyzną, tak samo jak Polska. Vivat Katedra Grafiki!

УДК 7.011.3

Development of intelligence and creativity in the techno-informed society Fausto Presutti, PhD, I.S.P.E.F. President, Italy In the 21st century, the organisation of societies in industrialised countries has changed considerably, as both the type of work and the skills required to carry it out have changed, as have the social rules that govern community life. The transition from the Industrial Society to the Techno-Informed Society implies a more careful education of the personal development of individuals, their logical and creative abilities, their intellectual and socialisation skills, their communication skills and operational autonomy. In this type of complex society, where the essential factor is change, it is essential to develop the creative and logical capacities of individuals from an early age, so that they can integrate and actively participate in the processes of production and change in society. The development of personality and critical-creative mental capacities, previously left to spontaneous formation, in this type of society becomes increasingly important and indispensable to allow individuals to understand, adapt and structure their values in relation to the constant social changes that presuppose constant changes in personal attitudes and behaviour. Creativity and Intelligence are forms of thought that do not arise and are not realised at random, since they are mental faculties that are formed with the need to develop logical or original answers to the problems of everyday life that arise and that must be solved. Human beings do not have creativity, they are creative, but not forever and everywhere, they only become so when they need to personalise reality in an original way or to construct multiform and flexible answers. Being creative all the time implies a considerable intellectual effort, which often has no meaning and no utility in everyday actions. Habits of behaviour, understood as rituals of already learned actions, are as important as building creative responses, since habits serve for survival in daily life. Creativity is a particular aspect, a specific form of intelligence. Without intellectual activity there can be no creativity. Intelligence and also Creativity is a particular activity of ideation-processing-realisation of mental processes, which go beyond the normal brain mechanisms for the survival of the individual. The specific way of being intelligent in a Creative way is determined by the ideation and development of imaginative activity. Thus, creativity is characterised by Imaginative Intelligence. In our times, the development of creative personalities and creative capacities in individuals is necessary for the survival and development of a democratic techno-scientific society, otherwise man will become a slave, no longer to other men, but to bureaucracy and technicism, which will eventually destroy nature and the biological ecosystem in which man lives.

УДК 7+069(477.83)

Народний музей Тараса Шевченка у Львівському палаці мистецтв Оксана Кириченко, завідувачка музеєм Тараса Шевченка, ЛЬВІВСЬКИЙ ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ

Народний музей Тараса Шевченка у Львівському палаці мистецтв був відкритий 7 березня 2004 року. Тарас Шевченко для нашого народу – явище унікальне і неординарне, тому все, що з ним пов’язане – дороге нам і рідне. В основу музею лягли оригінальні твори львівських та українських художників, які впродовж восьми експедицій (1997 – 2003 рр.) мандрували шляхами, якими пройшов Тарас Шевченко. У творчості митців надихали слова Кобзаря «Свою Україну любіть…» Головне завдання музею сьогодні – підтримувати у відвідувачів незгасимий вогонь цікавості до творчості великого Кобзаря та викликати інтерес до культурної спадщини українського народу. Відомі художники, серед яких В. Патик, О. Скоп, Є. Манишин, В. Стогнут, М. Демцю, М. Грималюк, І. Гавришкевич, С.Міхновський, М. Луків і ще багато інших подарували свої роботи музеєві, які сьогодні є справжньою його окрасою. Окрему експозицію в музеї становлять різноманітні видання «Кобзаря», подаровані львів’янами та гостями міста, а також унікальні видання шевченкових творів, як поетичних, так і живописних. У бібліотеці можна оглянути репродукції геніальних рисунків, графік, олійних творів Шевченка. Ще одна експозиція, яка збиралася роками – медалі, марки, значки, нагрудні знаки, пов’язані зі святкуваннями та вшануванням Великого Кобзаря. В музеї завжди людно – львів’яни, шанувальники творчості Шевченка зі всієї України, з-за кордону; приходять і діти, і вчителі, студенти вишів, відбуваються творчі зустрічі з відомими митцями, істориками, літературними особистостями, музикантами, акторами. Тут також відбуваються перегляди кінофільмів та щороку проходять славні Шевченківські вечори, до яких музей завжди готується ретельно і заздалегідь. Музей веде постійний творчий діалог з викладацьким та студентським колективом Львівської національної академії мистецтв, Львівською академією друкарства, коледжом декоративно-ужиткового мистецтва ім. І.Труша, іншими навчальними закладами, ліцеями, школами. Велика робота проводиться також з найменшими шанувальниками Кобзаревого слова. І якщо сьогодні наші діти шанують, пам’ятають, цитують Тараса Шевченка, то Україна має майбутнє!

УДК 7.025.4:763

Реставрація кольорової літографії Аннібале Карраччі «Потоп» із зібрання Обласного центру естетичного виховання міста Ізмаїл (Одеська обл.) Алла Мацкевич, художнця-реставраторка графічних творів II кваліфікаційної категорії, Вікторія Коритнянська, старша наукова співробітниця ОДЕСЬКА ФІЛІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО НАУКОВО-ДОСЛІДНОГО РЕСТАВРАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ УКРАЇНИ

Літографія надійшла на реставрацію до Одеської філії ННДРЦУ в лютому 2017 року. Загальний стан твору до реставрації. Літографія, розміром 38,2х58,6 см, виконана в два кольори на тонкому папері промислового виробництва, мала сліди попередньої реставрації. Основа дубльована на суцільний лист тонкого паперу, краї якого загнуті та приклеєні. Дублювальний лист, додатково приклеєний до основи паперовими стрічками (загальна кількість нашарувань паперу в окремих місцях сягала чотирьох), подекуди відставав, мав численні розриви по периметру (з випадінням волокон), в нижній частині був обірваний. Розриви листа та основи підклеєні за допомогою казеїнового клею, що посірів від забруднень та проступав крізь розриви на поверхню паперу у вигляді патьоків і плям (в тому числі й на зображенні). Малюнок мав потертості, основа – загальне пожовтіння, нечисленні, щільно забруднені заломи (вертикальний й горизонтальний, що утворились внаслідок складання літографії вчетверо, були жорсткі), короблення в усіх напрямках та втрати (зокрема, в верхньому правому куті, відрізана ножицями, розміром 17,8-29х4,3 см та численні дрібні – по нижньому краю твору, в місцях розривів), загальне пилове забруднення обох боків тощо. На полях літографії – екскременти комах, численні плями сірого (вірогідно, від засаленності), брунатного й чорного кольорів. Брунатні плями на зображенні з інтенсивними ореолами та об’ємними нашаруваннями в центрі, деякі – з наскрізним випадінням основи. План консерваційно-реставраційних заходів: 1. Механічно видалити папір з тильного боку твору; 2. Видалити пилове забруднення з лицевого й тильного боків; 3. Промити від пожовтіння. Під час промивання зняти залишки паперу та механічно видалити клей; 4. Хімічно обробити плями; 5. Хімічно обробити весь лист; 6. Промити від реагентів; 7. Пластифікувати; 8. Усунути заломи та короблення, підклеїти розриви та доповнити втрати основи; 9. Дублювати твір на нову основу; 10. Відпресувати; 11. Місця заповнення втрат основи та потертості на малюнку тонувати акварельними фарбами. Після проведення консерваційно-реставраційних заходів літографія набула експозиційного вигляду.

УДК 76(438)

Litografia na marmurze Dr. hab. Anna Trojanowska рrofesor uczelni, prodziekan, Wydział Grafiki i Sztuki Mediów AKADEMIA SZTUK PIĘKNYCH IM. EUGENIUSZA GEPPERTA WE WROCŁAWIU, POLSKA

Litografia kojarzona jest głównie z drukiem z łupka wapiennego (kamienia litograficznego), jednak wykorzystywane są w niej również inne matryce: światłoczułe i ziarnowanie płyty metalowe, drewno czy płyty poliestrowe. Druk z kamienia daje jednak możliwości, których nie są w stanie skompensować żadne inne rodzaje matryc. Wynalazca litografii - Alojzy Senefelder, Alois Senefelder, z powodzeniem poszukiwał alternatyw dla wapienia i w swojej publikacji opisującej historię powstania i zasady działania tej techniki («Vollständiges Lehrbuch der Steindruckerey). Jednym z opisanych przez niego alternatywnych materiałów nadających się do druku litograficznego były marmury. Był zadowolony z jakości odbitek z płyt marmurowych, ale cena marmurów znacznie przewyższała wówczas ceny łupka bawarskiego, dlatego uznał dalsze eksperymenty za bezcelowe pod względem ekonomicznym. W dzisiejszych czasach sytuacja ta wygląda zgoła odmiennie. Marmury dostępne są powszechnie, natomiast łupek wapienny (szczególnie bawarski kamień litograficzny) osiąga nieporównywalnie większe ceny i jego dostępność w porównaniu z powszechnymi marmurami jest znacznie niższa. Zainspirowana badaniami wynalazcy litografii postanowiłam przetestować marmur w roli matrycy drukarskiej. Po serii eksperymentów na kilku rodzajach marmuru, onyksu i innych kamieni (np. sztucznych – konglomeratach), do dalszych testów wybrałam łatwo dostępny i niedrogi marmur karraryjski. Jest to kamień słynnych kamieniołomów we włoskiej Carrarze, tych samych, z których materiału do swoich rzeźb używał Michał Anioł Buonarotti. Obecnie każda firma kamieniarska może sprzedawać lub importować płyty tego włoskiego marmuru po cenie ponad dziesięciokrotnie niższej od łupka wapiennego. Oprócz ceny i dostępności tego kamienia praktycznie nie ma limitu wielkości. Wymiary płyt wykonanych z tego materiału ograniczone są jedynie wymiarami prasy, na której będzie drukowany.

УДК 76

«Велике в малому» – мокуліто, техніка великих можливостей Віктор Куликовець, старший викладач кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Впровадження і вивчення нових технік відкриває перед студентами Української академії друкарства нові багатогранні можливості. Зокрема, у царині естампної графіки приваблює композиційна довершеність та гармонія естетики оригінального японського методу друку - мокуліто. Мокуліто — це техніка плоского друку, яка була винайдена в Японії наприкінці ХХ століття професором Озаку Сшісі (Ozaku Schisi). Полягає вона у використанні фанери в якості друкарської поверхні. Основний рисунок наноситься на дошку за допомогою літографських матеріалів ( літографська туш, літографський олівець ), але можна також використовувати прийоми гравюри, поєднуючи ефекти плоского друку з високим. Ми маємо змогу використовувати офортний станок для друку, а не літографський, що переважно використовують для плоского друку з літографського каменю. Тиснення дає проявити текстуру фанери, відтворене тло дає неймовірно гармонійні поєднання з рисунком, що також збагачує зображення. Естампну форму можна доповнювати, прорізаючи різцями лінії, створюючи додатковий шар світлих ліній на відбитку, або друкувати і з поверхні, і з поглиблень, як в офорті, створюючи різноманітний рельєф друкарської фарби на поверхні паперу. Це дає змогу студенту проявити себе одночасно у декількох техніках, навчитися комбінувати їх. Техніка не дозволяє отримати великий тираж – тільки 9 - 10 відбитків, але всі відбитки істотно відрізняються один від одного і унікальні по суті. Техніка мокуліто відкрита для експериментів. Нанесення рисунку різноманітними матеріалами дає можливість відтворити різні натиски за допомогою літографських олівців, передати складні переходи світлотіней та відношень. Друк з декількох дошок (фанер), які виступають формою, можуть створювати кольорові графічні листи. Такий підхід є надзвичайно цікавим для студента, адже це можливість дуже швидко освоїти техніку, оскільки впродовж навчання вивчаються техніки високого і глибокого друку. Техніка дає змогу дуже швидко відтворити свій задум. Перевагою є друк великих форматів, так як собівартість фанери є доступною для виконання таких завдань. Техніка є екологічною у ній використовуються тільки природні матеріали (фанера), а також гуміарабік – використовується для процесу травлення. Великою перевагою є метод друку з друкарської форми, який може також здійснюватися за допомогою природного натиску (рук, ніг). Це відкриває ще свої плюси для студента, робота може проводитися в домашніх умовах, або навіть на пленерах. «Велике в малому» — один з принципів японського мистецтва, що стосується і поезії, і живопису, і флористики, і ось мокуліто як вид графіки. Досягнення скупими виразними засобами такого результату, що зачепить не тільки зорові та слухові нерви, а й глибокі комори особистої метафізики. Примусить зупинитися, здивуватися і замислитися — як і чому я цього не бачив раніше?

УДК 77.791.3

Відео практики харківських художників кінця 1990-х початку 2000-х: від андеграундної галереї «Навпроти» до галереї-лабораторії «SOSka» Белла Логачова, аспірантка, старша викладачка медіа і відео мистецтв та фотографіки кафедри «Візуальні практики»

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ ТА МИСТЕЦТВ

Нове покоління митців кінця 90-х років XX століття було без чітко сформульованих ідеологічних векторів у своїй творчості. У минулому зникали великі наративи, генерація художників почала створювати власні лабораторії та у конструюванні реальності перетворювала дійсніть у фрагмент. Молоді художники вже найчастіше обирали технологічні практики та синтез мистецтв: фотографію та інсталяцію, рухоме зображення. Для деяких харківських митців кінця 90-х домінантним експериментальним жанром нарешті стає відео мистецтво. Згодом відео практики набирають обертів у перформативному та акционістському характері висловлювання. Відмінності відео-арту кінця 90-х років початку 2000-х були в особливих умовах експонування у андеграундному просторі харківського бомбосховища по вулиці Пушкінській 50/52 (галерея «Навпроти»). Харків на той час не мав жодних арт майданчиків, які б працювали з напрямом контемпорарі арт та надавали змогу митцям експериментувати з сучасними технологіями. Спроба кураторів галереї «Навпроти» (Роман Пятковка та Светлана Дольхопф) провести ініціативу з популярізації альтернативного мистецтва та простору, що працював певний період з 1997 року до початку 2000-х, залишався мало відомим для широких кіл. В деяких випадках цей простір був неприйнятний офіційному мистецтву та вважався білою плямою у мистецькій мапі. За допомогою ініціатив з обміну студентами Нюрнберг-Харків при «Nurenberg Haus» у Харкові та галереї «Kolenhof» у Нюрнберзі в галереї «Навпроти» вперше були представлені міжнародні проекти з презентації нових напрямів з перформативної фотографії, інсталяції, відео-арту (відео роботи Маргарити Зинець та Олександра Верещака «Sprechen Sie Deutsch?», Юрія Кручака та Юлії Костеревої «Наташа» та ін.). Під час фестивалю «Культурні герої» (2002) харківські художники Маргарита Зинець та Олександр Верещак показали вперше у стінах ХДАДМ масштабну відео інсталяцію під назвою «Крила голуба» (2001), що було мотивуючим фактором для майбутньої генерації митців. З появою у Харкові альтернативної інституції галереї-лабораторії «SOSka» (2005) художня «атака» у вигляді фотографічних та відео акцій і перформативних практик та швидкий вплив на глядацьку аудиторію завдяки телевізійним новинам на міських каналах було стрімким мистецьким висловлюванням. Медіа акції ставали вкрай необхідним методом для виходу з маргінального середовища 2000-х. Молодими митцями активно використовувались відео-арт, нові медіа та «тотальна інсталяція». Це були спроби більш швидкого і провокативного впливу на глядача та нашарування персонального медіа реаліті архіву. У першому складі група «SOSka» проіснувала до 2007 року (Микола Рідний, Анна Кривенцова, Белла Логачова). Захоплення відео та реді мейдом показово відобразили «дзеркальну фазу» у розвитку нового покоління нульових. У мить зустрічі молодих художників зі своїм візуальним, екран виконував роль дзеркала, трансформуючи оточуючу реальність, вироблялась нова візуальна дійсність, яка вибудовувалась у майбутні художні стратегії.

УДК 7:378.4/6(477.83)

У просторі мистецтва: творча співпраця ККСГ та ЛПМ Ольга Луковська, докторка мистецтвознавства, професорка кафедри КСГ, заступниця генерального директора ЛЬВІВСЬКИЙ ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ

Виставкова діяльність є важливим аспектом розвитку культурно-мистецького середовища. Саме завдяки виставкам ми довідуємося про нові напрямки, стилі, мистецькі течії, відкриваємо нові імена й твори, врешті, спілкуємося, набираємося нових вражень та натхнення. У артпросторі Львова показовою є співпраця кафедри книжкової та станкової графіки (ККСГ) Української академії друкарства з Львівським палацом мистецтв (ЛПМ). Зазначимо, що підтримка, розвиток та популяризація молодого покоління митців, зокрема, студентів є одним із провідних напрямків діяльності ЛПМ. Тому двері інституції завжди відчиненні для усіх молодіжних починань, а молодь радо презентує свої здобутки у просторих виставкових залах. Студенти ККСГ регулярно виставляють свої графічні твори на спеціалізованих групових виставках, беруть участь в персональних, авторських проектах тощо. Серед інших, це такі престижні експозиції як Львівський Осінній Салон «Високий Замок», Всеукраїнська виставка плаката «Український плакат у Львові», регіональні виставки молодіжної графіки та багато інших. Студенти також неодноразово були відзначені нагородами та відзнаками за професійність виконання та оригінальність творчого задуму. Серед інших, варто увагу затримати на виставках плакатного мистецтва, які щороку відбуваються в ЛПМ. Плакати, присвячені Героям Майдану, визначним діячам української культури та мистецтва, історичним постатям – це далеко не повний перелік тем, які хвилюють студентство Актуальною залишається соціальна та екологічна теми, які заслуговують на широке розповсюдження. Важливою презентацією студентської графіки та дизайну є міжнародний проєкт «Ідентифікація» (2020), який об’єднав навколо себе молодих графіків України, Польщі та Словаччини. Ця експозиція – унікальна можливість порівняти творчі досягнення різних європейських шкіл. І у цьому вимірі студенти ККСГ – серед найкращих. Про це свідчать дипломи та нагороди не лише українських, але й закордонних експертів. У свою чергу ЛПМ не лише тішиться мистецькими успіхами молоді, а й активно залучає її до культурного менеджменту. Студенти проходять практику: навчаються основам організації виставок, набираються досвіду у написанні мистецьких проєктів та реалізації артзаходів, роблять наукові дослідження, намагаються критично оцінювати твори мистецтва, що сприяє росту та професійній майстерності митців та артменеджерів.

УДК 7.036

Енді Воргол: мистецтво попарту Сергій Міхновський, провідний дизайнер,ЛЬВІВСЬКИЙ ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ, Назар Міхновський студент-магістр ГМ 51 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Одним з найцікавіших, різнобічних і досконалих за майстерністю, уявою та технічною вправністю художників сучасного мистецтва, який яскраво проявив себе у поп-арті, є Енді Воргол, митець українського походження. Дослідження творчості і життя Енді Воргола дохволяє дійти висновку, що мистецтво поп-арту є значним явищем XX століття та одним із найпоширеніших течій свого часу. Це мистецтво англо-американського походження, але воно стало популярне в більшості в західно-європейських країн і знайшло відбиток в творчості багатьох видатних художників Франції, Італії, Німеччини і навіть України. Поп-арт як напрям мистецтва був сформований на основі конфлікту копірайта та, власне, мистецтва. Митці не стільки створювали щось нове, скільки робили ребрендінг вже існуючих речей, сприяли їх популяризації. Поп-арт справив великий вплив на рекламу, плакат, журнальну графіку та рекламну індустрію. Винаходи поп-арту виконувались в техніці колажу або живопису з елементами колажу. Часто в картину вводилися образи як пряма цитата, в інших випадках – імітувалися композиційні прийоми, техніка рекламних плакатів, предмет міг досягати гігантських розмірів або виготовлятися з незвичайних матеріалів. Енді Воргол був одним з перших митців, чия творчість зверталась не до індивідуальності, а до масової свідомості. Відображаючи навколишнє життя, митець втілював його власним способом і таким чином висловлював своє ставлення до нього. При цьому реакція на оточення необов’язково була ясною і безпосередньою. Використання широко відомих образів вело до складної серії взаємодій і відголосів, які вловлюються і осмислюються оком і розумом глядача. Жоден художник не ототожнюється з поняттям популярної культури більшою мірою, ніж Енді Воргол. Мистець був унікальною особою – не лише художником, дизайнером, який дав початок рекламі, але й видавцем численних журналів, учасником музичної рок-групи «Велвет Андеграунд», кінематографістом, він одним із перших застосував трафаретний друк як метод для створення творів мистецтва. Уявити собі Америку без Воргола майже так само важко, як уявити собі Воргола без Америки. Спадщина Енді Воргола виходить далеко за межі його численних і різноманітних картин; вона включає в себе і ту свободу творчості, яку він дозволяв самому собі і до якої заохочував інших, і те ставлення до мистецтва як до серйозної праці, що виробилося завдяки його успіхові. Він не тільки продемонстрував, як важливо бути художником, але і розкрив значення художника в суспільстві.

УДК 7.038.11

Площинна виразність в ілюструванні книг Павлом Ковжуном Юлія Процишин, старша викладачка кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Павло Ковжун як уособлення національного духу, був представником львівської інтелігенції, прекрасним художником книжкової графіки, який також працював у сфері екслібрису, плакату та карикатури. Був ініціатором та засновником численних мистецьких гуртків та товариств, у тому числі знаменита Асоціяція Незалежних Українських Митців. У художньому оформленні книг та журналів П. Ковжун поєднав народний орнамент та експресію площин, трактуючи їх з малярського погляду в комбінації з відношенням активних площин. Це добре помітно у ілюструванні обкладинки львівського журналу «Нові шляхи» (1930). Головний принцип оформлення будується на основі контрасту та узагальнення, міцна побудова та чіткість композиції шрифта активно виділяється на співвідношенні площини паперу, геометричних предметів та літер, що й надає оформленню плакатної виразності. Художник вдало поєднав площини трикутників, експресію тоном та водночас симетричну статичність не порушуючи динаміки. Всі зображувані елементи наче нанизані на вертикальну вісь симетрії додають міцності та легкого прошарку суворості. Своєрідний площинно-геометричний стиль, який застосовувався для художнього оформлення різних видань, лише на перший погляд міг би здаватися простим схематичним спрощенням форм. Але насправді, у цьому є певна концеція властива напрямку конструктивізм. Його застосування у журнально-книжковому мистецтві дало певну формальну мову, що знайшла своє вирішення в ілюструванні видань та глибокому осмисленню суті стилістики. У такому трактуванні відлунюють основи побудови композиції, що застосовували мистці у формуванні львівських видань того часу. Адже було застосування не лише площинної геометризаці та динамізму, зокрема, а й надання формі ритму та суті композиції в цілому, де всі елементи наче один єдиний організм, що є опорою один одному. А підсилення діагональними напрямками лише підкреслює рух і стильову мову вирішення композиції. Домінантні площини і дрібні частки добре взаємодіяли з текстовою частиною видання. Часто художник працює з рослинним мотивом який переплітається із геометризованими формами. Загальний малюнок базується на народних українських мотивах. У журнальних ілюстраціях П. Ковжун часто висміював політику радянського часу у вигляді сатиричних ілюстрацій з елементами кубізму, футуризму, експресіонізму. Такий підхід надавав ілюстрації гумористичного виду. Чорно білі ілюстрації були не лише лінійні, а й фактурні.

УДК 070+94(447.87)

Антон Кашшай та Іван Долгош: творчий тандем Наталія Ребрик, канд. філологічних наук, доцентка кафедри педагогіки і психології

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Іван Долгош був на десять років молодший від Антона Кашшая, проте вони були добрими приятелями. Зналися ще дід Попович (тесть Івана Долгоша) з батьком Антона Мішко-бачієм. Вони жили тоді всі у Доманинцях на одній вулиці. Часто збиралися разом, грали в шахи з Адальбертом Ерделі, по-дружньому вміли одне одного підколоти про рівень освоєння кожним своєї сфери. Про це автор розповідає з великою любов’ю до своїх старших друзів і з легким гумором. Долгош любив ходити з Кашшаєм на етюди, адже сам добре малював. І цю манеру легкої замальовки він переніс на свою художньо-документальну прозу. Легкими, напрочуд точними словесними мазками письменник згадує захоплення Кашшаєм футболом, дружні вечірки за обговоренням останніх мистецьких новин, будівництво хати в Ужгороді, прийняття в Спілку художників, виїзди на пленери і вічну любов до тихого плеса Кричкової ями. Однією із важливих складових твору про мистецтво є екфразис – словесний опис та інтерпретація живописних творів. Долгош виводить свою формулу екфразису: «з картини можна читати біографію автора». Він нагадує основні етапи творчого зростання Кашшая, фрагментарно описуючи картину і згадуючи принагідно певні життєві ситуації. Так, «Російська трійка». У 1952 році А. М. Кашшай гостював у незабутнього Ігоря Еммануїловича Грабаря (краянина за походженням) під Москвою. Разом із земляком й малювали цю своєрідну упряжку. Або «Рибальське селище». Норвегія, 1965 рік, коли разом із професором Ленінградського художнього інституту В. Курдовим побував митець у дальшому творчому відрядженні. А ще десятки інших робіт. І в кожній з них своя мова. Своє народження і життя. Одні нагадують про зустріч у Карпатах із славним Рокуеллом Кентом, інші принесли визнання з вернісажів в Ужгороді, Києві, Москві, Венеції, Чехословаччині, Індії, на Кіпрі, в Канаді, Мексиці, США... А деякі помандрували в Японію, де в числі достойних творів радянських митців засвідчують кращі зразки нашого образотворчого мистецтва». З художньо-документальних спогадів Івана Долгоша перед нами постає образ художника Антона Кашшая з його життєвими перевалами, які останній успішно долає, утверждуєчи себе у мистецтві, відчуваючи радість від своєї праці. Наявність образу живописця у літературних творах можна вважати одним із численних видів взаємопроникнення мистецтв, творчих тандемів, а отже, і вагомим чинником синтезу мистецтв, оскільки він передбачає присутність в текстах дискусій на мистецьку тематику, використання мистецтвознавчої термінології, опис окремих творів мистецтва чи згадку про відомих художників, мистецькі стилі тощо. Будучи ядром таких творів, образ живописця підпорядковує собі їхню форму, зміст, художні засоби втілення, що відображається відповідно на тематичному, жанровому, композиційному й мовностильовому рівнях.

УДК 094.1

Унікальний стародрук та специфіка його реставрації Ірина Пігель, молодша наукова співробітниця, Андрій Макаровський, провідний художник-реставратор ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМ. В. СТЕФАНИКА

У серпні минулого року Острозькій Біблії виповнилося 440 років. Книга стала досконалим взірцем друкарського мистецтва XVI століття. Надрукована на 628 аркушах, оздоблених ініціалами, заставками та кінцівками. Видання розпочинається із титульного аркуша у гравійованій рамці, на звороті титулу – герб князя Острозького та вірш. Далі вміщено передмову Костянтина Острозького і вірш Герасима Смотрицького. У кінці книги післямова І. Федоровича та сигнет друкаря. У фонді відділу рідкісної книги ЛННБУ ім. В. Стефаника зберігається дванадцять примірників Острозької Біблії. Всі стародруковані видання містять маргінальні записи, провенієнції, екслібриси, які є цінним джерелом для вивчення шляхів побутування книг. Під час підготовки до ювілейної виставки, один з примірників Острозької Біблії було обрано до реставрації. Під час дореставраційного обстеження виявлено, що книга в оправі XVIII ст. На форзацах знаходимо підтвердження, записи про оправлення книги у 1773 році. На фрагментах аркушів, з латок старої реставрації, є рукописний текст і теж вказано 1773 рік. У книзі знаходимо записи: «Ця Біблія його милості ксьондза Радецького пароха с. Ломни» і про приналежність до бібліотеки Василіанського монастиря у Добромилі, а також штампи бібліотеки та архіву Василіанського монастиря у Львові, та бібліотеки Народного Дому. Край книжкового блоку потемнілий, титульний аркуш не рідний, втрачено аркуші на початку і в кінці книги. Знаючи історію побутування книги, можна припустити, що фоліант міг зазнати втрат внаслідок пожежі. Можливо після цього і була проведена попередня реставрація: з іншої книги використано оправу, обгорівші частини аркушів доклеєно смужками з текстом і виготовлено новий титульний лист. Стан збереження стародруку був незадовільний: на аркушах, – плями від замокання, воску, розриви, заломи, втрати. Оправа з тріщинами, потертостями, розривами і втратами. Шкіра на корінці оправи внаслідок замокання і висихання зменшилась в розмірах, що зумовило викруглення корінця в другу сторону. Проведено демонтаж фоліанта зі збереженням форзаців із записами, капталів, шнурів, латок із дописаним текстом. Книгу частково розшили, виокремивши найбільше знищені аркуші з початку і з кінця фоліанту. Аркуші механічно почистили від бруду, воску, нейтралізували кислотність паперу, заклеїли розриви, тріщини, втрати підібраними за кольором граматурою і якістю папером. Старі латки, з дописаним текстом, повернуто на їх місце. Шкіряну оправу почищено, корінець збільшено вставками з подібної шкіри. Приєднали оправу, виготовили футляр для кращого зберігання безцінної книги.

УДК 069.44

Досвід у реставрації картографічних видань Мирослава Шлюсар, провідна художниця-реставраторка ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМ. В. СТЕФАНИКА

Фонд картографічних документів ЛННБУ імені В. Стефаника містить видання від 1513 по 2017 рр. Унікальна колекція стародрукованих атласів і карт Бібліотеки є однією з найбільших в Європі. Найбільш цінна частина фонду видання XVI – XVII cтоліть: А. Ортелія, Г. Меркатора, Я. Янсона, В. Блау, М. Сансона, С. Мюнстера, Й. Гоманна, М. Зойтера, Т. Лоттера, П. Шенка, Й. Ковенса, К. Данкерта, тощо. Карти й атласи кінця XVШ – першої половини ХІХ ст. становлять окрему групу фонду. Це роботи польських, французьких, австрійських, німецьких картографів: Т. Молло, Ф. Й. фон Райлі, Ф. А. Шрембля, Р. Дзанноні, Й. Лізґаніґа, Т. Лотера. Картографічна продукція XIX – початку XX ст. – це загальногеографічні та спеціальні атласи, фізико-географічні й топографічні карти. Серед них – видання А. Штілера, Г. Фрейтага, О. Шпамера, А. Гартлебена, атласи Г. Кіперта, Г. Драйзена, Й. Лелевеля. Картографічні видання українських авторів представлені працями видатних вчених і дослідників: П. Чубинського, К. Михальчука, Я. Головацького, Г. Величка, С. Рудницького. Тривалий час використання та переважно несприятливі умови зберігання картографічних документів є причиною їх руйнувань та пошкоджень, тому багатьом з них необхідні невідкладні консерваційно-реставраційні втручання. Безумовно, збереження автентичності, та продовження життя раритетів на багато років є надважливим завданням для реставратора унікальних картографічних документів. Рідкісні карти потребують виваженого вибору реставраційних заходів. Застосування відповідних реактивів та прийомів повинно бути науково обґрунтованим. Тому будь які реставраційні операції виконують лише після всебічного вивчення карт, кожна з яких вимагає індивідуального підходу. Один з таких стародрукованих атласів «Les Tablettes Guerieres, Ou Cartes choifies… Des officiers et des Voyageurs» виданий в Амстердамі у 1707 р. реставровано нами недавно. При підготовці до його реставрації ретельно та вивчено техніку виконання карт, та вид і стан матеріальної основи, оскільки це дозволило розробити виважені кроки для подальшого збереження цінної історичної інформації. Реставраційні процеси вибирали враховуючи способи виконання зображення: рукописний малюнок чи друкований, техніку оздоблення карт. Досліджено довжину волокон і склад паперу, стійкість фарбового шару, що сприяло вибору найбільш оптимальних методів очищення, заповнення втрат, зміцнення та пластифікації, які дозволили покращити експлуатаційні властивості та сприятимуть довговічності атласу.

УДК 76.012

Особливості проектування видань художньої літератури студентами Української академії друкарства Юлія Стемпіцька, старша викладачка кафедри ГДМК УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Використання принципів архітектоніки видання завжди дозволяло виокремити та підкреслити тематику текстового матеріалу. Варто наголосити на тому, що завдяки пластичним та декоративним особливостям побудови текстового та ілюстративного матеріалу одночасно підкреслюється настроєвість твору. В рамках дисципліни «конструювання, оформлення, ілюстрування авторської книги» (КОІАК) на четвертому курсі студентами виконується завдання, що передбачає створення авторської книги. У процесі роботи студенти мають змогу продемонструвати нові підходи до книжкової графіки та різноманітне поєднання технік й матеріалів. Переважною більшістю для ілюстрування та дизайну обирають збірки поезій молодих авторів. Так, оригінальним рішення позначена збірка поезії Оксани Боровець «Серце моє». Робота містить ілюстративний матеріал, котрий вирішено у вигляді віршограм. Для роботи над виданням студентка Марія Калініна відібрала п’ятнадцять віршів. Через змінення тону і кількості білого простору в ілюстраціях у виданні відчутний ритм. Збірка сповнена багатством світла та контрастів. Сторінкові ілюстрації формують єдність стилю та образів в загальній композиції видання. Формат видання обрано вдумливо та обґрунтовано. Цікавою ідеєю є введення ритмічного ряду ілюстрацій поміж віршованими формами. Створений авторкою рівномірний ряд занурює читача у світ поезії. У збірці Оксани Боровець «Серце моє» Марія Калініна не використовує конкретні образи, лише абстрактні форми та тоновий поділ. Накладання літер у віршограмах імітує муар, що додатково уповільнює читання та змушує зупинитись на мить і замислитись над змістом. Отже, в результаті даної роботи викристалізовується формулювання поняття шрифтової ілюстрації. В роботи було проведено багато пошуків, систематизовано види шрифтових композицій та заявлено авторську техніку виконання ілюстрацій. Результатом роботи стало не лише створення ілюстрованої збірки «Серце моє» Оксани Боровець, а й формулювання поняття шрифтової ілюстрації. Отже, процес авторської книги починається з ідеї, що супроводжується пошуком аналогів, на основі яких відбувається розробка концепту артбуку. А велика кількість проєктів темою яких є авторська книга, говорить про те, що продовжуючи традиції студенти кафедри демонструють належним чином свої уміння і можуть бути конкурентоспроможними на ринку креативних індустрій.

УДК 378.2

Палітра навчання реставрації книг, документів та творів мистецтва на папері Леся Дзендзелюк, доцентка кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

В УАД здійснюється підготовка професійного рівня сучасного спеціаліста зі збереження пам’яток на паперовій основі. Блок дисциплін для студентів 2-4 курсів складають дисципліни «Основи реставрації», «Хіміко-біологічний практикум», «Технологія консервації та реставрації документів і творів на папері», а також «Реставраційний практикум». Дисципліни передбачають засвоєння студентами знань з бібліотечної, архівної і музейної консервації та реставрації документів; розгляд методик реабілітації реставраційних об’єктів різних за матеріальною основою, техніками виконання, архітектонічною будовою, станом збереженості. В матеріалознавчому контексті аналізуються реставраційні об’єкти, що складаються з паперу різного за складом по волокну, способом виготовлення, оздобленням. Наголос ставиться на писемних (рукописних, друкарських), фарбових матеріалах текстового чи ілюстративного призначення і відповідні реставраційні методики, що забезпечують повноцінне збереження автентичності документів. Розглядаються конструктивні особливості книг, технік виконання у проекції часу і локації їх творення, використання різних матеріалів для виготовлення оправ. Підготовка кадрів у цій вузькоспеціалізованій царині обіймає досить широке лоно знань, адже давні пам’ятки, що містять рукописний чи друкований текст приховують у собі різнопланову інформацію історичного, палеографічного, матеріалознавчого, технологічного, кодикологічного характеру тощо. Реставрація з високосенситивного ремесла, яким вона була кілька століть тому, трансформується у складну наукову діяльність, яка передбачає проведення фізико-оптичних, фізико-хімічних, а також, що не менш важливо, й історико-мистецтвознавчих досліджень. Завдяки отриманим знанням і навикам молоді фахівці здатні виокремлювати надбання суспільства, що передають матеріальну та культурну спадщину від покоління до покоління, розглядати пам’ятки з особливої художньої, історичної, документальної, естетичної, наукової, духовної цінності. Отримавши навики під час практичних занять та виконання дипломних робіт, студенти здобувають відвагу самостійно здійснювати заходи щодо збереження реставраційних об’єктів при максимальному збереженні дослідницького матеріалу, обґрунтувати перебіг робіт; підбір необхідних матеріалів і технік, прогнозувати їх поведінку при дії реставраційних реактивів; а також вміють виготовляти консерваційні та реставраційні засоби (реактиви, пасти, композиції, клеї), вести необхідну документацію.

УДК 77:316.647

Зустріч фотографічного та музичного андеграунду Харкова в мультимедійному проєкті «Детонації хіпі-енду» (2000) Тетяна Павлова, докторка мистецтвознавства, завідувачка кафедри візуальних практик,

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ

1972 року представник андеграундної харківської групи «Время» Євгеній Павлов опублікував у польському журналі «Fotografia» кілька робіт із серії «Скрипка». Знімки прокоментував відомий знаний арт критик Ян Сандерлянд. Головною новацією роботи, значимої для загального культурного простору неангажованого мистецтва, тоді була масова зйомка оголеної чоловічої натури, яка була реалізована як художній проект. Ця робота з групою «хіпуючих» юнаків стала прообразом хепенінгу чи акції, знята як film stills. Події у кадрі мають сюрреалістичну основу, підкреслену гострою компоновкою, хоч розгортаються вони в реаліях радянської буденності. Євгеній Павлов експериментував із застосуванням плівки з ректифікацією, з червоним світлофільтром (тяжіння до нічної парадигми, з її антиімперськими конотаціями), з панорамною камерою «Горизонт». Після публікації у київському журналі «Парта» (1998) «Скрипка» Павлова стала частиною історії української культури. Ретроспективний показ цієї роботи відбувся в 2000-му. В арт-акції «Детонація хіпі-енду» (куратор Т. Павлова) зустрілися дві скрипки з різних стратегій авангарду: «Скрипка» Павлова 1972-го та «Скрипка Магіка» Андрія Богатирьова 2000-го. Музичний перформанс Богатирьова, який створював свої музичні машини з випадкових елементів цивілізації (труби, деталі машин і меблів), втілював важливу ідею, що проливала світло на таємний сенс вандалістичних акцій часів музики бунту. Виставкову залу в новому Театрі опери та балету, в самому центрі Харкова відвідувало до тисячі глядачів на день. Глибина і багатошаровість чоловічої теми, невичерпний світ чоловічого архетипу – несподівано відкрилися у культурному континуумі театрального простору, щоб стати його законною частиною.

УДК 7(477)

«Сонячне різнобарв’я» у Бердянську. Проєкти міжнародної мистецької співпраці Олена Цимбалюк , канд. мистецтвознавства, доцентка КГДМК УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Цьогоріч у вересні в м. Бердянську з нагоди Дня Міста відбулася яскрава культурно-мистецька подія, що об’єднала навколо себе багатьох художників, педагогів, студентів, звичайних мешканців міста – поціновувачів мистецтва. Мова йде про Міжнародний українсько-польський проєкт «Схід – Захід. Без кордонів». Мета проєкту – популяризація сучасного арттекстилю, інтеграція мистецьких середовищ України та закордону, ламання культурних бар’єрів між Сходом та Заходом. Програма проєкту включала багато заходів, серед яких були: - мистецька міжнародна резиденція; - виставка арттекстилю «Сонячне різнобарв’я»; - он-лайн артпрезентації; - круглий стіл на тему «Мистецтво та креативні індустрії: європейський вимір»; - майстер класи з розпису тканин. Усі заходи реалізувалися завдяки партнерським організаціям, які спільно доклали зусиль для вдалого проєкту. Це Бердянський державний педагогічний університет, Українська академія друкарства, Фундація АртРеспект, Львівський палац мистецтв, ГО Інститут просторового розвитку. Проєкт реалізовувався на базі Бердянського державного педагогічного університету, який гостинно відчинив свої двері для гостей. Серед інших, у мистецькій резиденції та супутніх заходах взяли участь викладачі Української академії друкарства. Львівську делегацію представляли доктор мистецтвознавства, професор Ольга Луковська, кандидат мистецтвознавства, доцент Ольга Борисенко, кандидат мистецтвознавства, доцент Олена Цимбалюк, старший викладач Олена Жеребецька. Під час перебування в університеті учасники зустрілися з ректором, доктором педагогічних наук, професором Ігорем Богдановим. Під час презентації інституції ректор розповів про досягнення та поділився планами розвитку БДПУ. Він висловив надію, що співпраця між вишами Львова, Бердянська буде мати продовження. Учасники зустрічі обговорили також подальші напрямки співробітництва між закладами креативних індустрій України та Польщі в сфері науки та культури. В рамках проєкту відбулися й зустрічі зі студентами та викладачами БДПУ, лекції та екскурсії музеєм, бібліотекою, кімнатою стародруків університету. Міжнародна делегація взяла участь у круглому столі на тему «Креативні індустрії: європейський вимір», де кожен мав нагоду розповісти про діяльність своїх організацій. Зокрема, Марта Брах – кураторка та дизайнерка з Польщі розповіла про засади реалізації та фінансування мистецьких проєктів у Польщі. Крім низки заходів, які відбувалися в БДПУ, у рамках проєкту пройшла резиденція з арттекстилю і 15 вересня урочисто було відкрито виставку авторських тканин «Сонячне різнобарв’я» вже згадуваних Ольги Луковської, Ольги Борисенко, Олени Жеребецької, Олени Цимбалюк та Марти Брах (Краків) в Художньому музеї Бердянська. Після вернісажу авторки провели майстер-клас з розпису текстилю, на якому учасники могли власними руками створити унікальні дизайнерські речі. Міжнародний проєкт показав, що мистецьке спілкування та інтеграція творчих середовищ є надзвичайно важливим аспектом культурно-мистецької діяльності.

УДК 7.038.53:77

Фотозображення як об’єкт творчості в основі завдань навчальної дисципліни «Фотографічне мистецтво» Борис Великголова, старший викладач кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Предметом вивчення навчальної дисципліни «Фотографічне мистецтво» є опанування теоретичних знань та практичних навичок з методики створення фотозображень та їх подальшої модифікації відповідно до творчого задуму. В розрізі виконання завдань, головний акцент робиться не стільки на отриманні високоякісного професійного зображення з точки зору фаху фотографа, скільки на розкритті візуального потенціалу фотозображення в контексті індивідуального проекту, умінні мислити власне фотографічним зображенням, розкрити його потенціал, застосовуючи подальшу цифрову обробку спеціалізованими графічними редакторами. Студенту, в першу чергу, надається можливість розкрити своє креативний мислення, як автора ідеї, режисера і постановника зйомки під власний проект, автора, що синтетично формує остаточний вигляд завдання, в колаборації з комп’ютерними технологіями. Він повинен бачити в перспективі місце і форму початкового фотозображення, яке не обов’язково мусить бути класичним, в розумінні документальності і об’єктивності, фото. Тому важливим є не якість самого зображення, а якість творчого підходу, уміння вплести фотозображення в загальну композицію проекту, враховуючи такі чинники, як формат, тексти, шрифти, колір, вже не кажучи про специфіку обраної поліграфічної форми друкованої продукції, її функціональної та естетичної місії. Адже не даремно, в сучасній видавничо-рекламній практиці технологічні стадії і процеси творчого етапу виконуються відповідними професіоналами і бачити на старті фініш, тобто результат діяльності команди, необхідна засада професії художника-графіка, як автора і креатора проекту. Ці уміння формуються на основі виконання конкретно створених завдань, які, крок за кроком, на основі практики, демонструють студентам, на прикладі простих рішень, що не потребують громіздкого обладнання, можливості елегантного, ефектного і переконливого результату. Крім того дисципліна містить в собі теми, що розглядають фотографію, як естетичну категорію, розповідають, як природа фотозображення формує свій цінносний візуальний світ, який за допомогою технологій розкриває нові горизонти графічно-візуальних трансформацій і є ще однією додатковою мовою художника-графіка, який, беручи за основу фотозображення отримує колосальні можливості самореалізації, як в технічному, так і в твочому плані.

УДК 74:655.267

Культорологічне наповнення в реалізації декоративного вирішення творчих робіт з рукописного шрифта Еліна Дацюк, старша викладачка кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Навчальна дисципліна «Рукописний шрифт» передбачає ознайомлення студентів із цілим рядом історичних форм рукописних шрифтів: починаючи від грецького, капітального квадратного, унціалу - так званих римських шрифтів, шрифтами раннього середньовіччя, готичними, шрифтами Відродження, а також слов’янським письмом. Достатньо великий часовий відтинок і географічний ареал, що включає ріноманітні історичні епохи і стилі. Тому, поряд із вивченням технології написання шрифтів різних історичних епох, студентам пропонується «зануритись» в естетичне, культорологічне тло відповідного періоду, базувати свої творчі роботи на використанні візуального матеріалу з першоджерел рукописної практики. Це стосується загальної композиції, орнаментики, декору, ілюстрації. Допомагає зрозуміти і відчути «дихання історії» і безпосереднє копіювання взірців рукописних книг та пам’ятків монументального шрифтопису. Повторюючи і аналізуючи роботи старих майстрів, студенти засвоюють принципи композиції, гармонійного вирішення і поєднання різних елементів, технічні особливості декорування і оздоблення, відповідно, розширюючи багаж своїх фахових умінь. Важливим є пошук і дослідження літературних, епістолярних джерел, з яких запозичуються фрагменти текстів чи цитати сучасників відповідного періоду і місця, якщо йдеться про регіональні форми рукописних шрифтів. Таким чином, завдання зводиться не тільки до засвоєння техніки написання конкретного шрифту, вміння створити шрифтову композицію, як таку, а перш за все, бачити даний шрифт, конкретне накреслення в контексті історичної генези мистецтва шрифту, його органічного місця на естетичному бекграунді, що і робить цей шрифт візуальним символом своєї епохи.

УДК 76-057

Мова образів в мистецтві графіки Олега Денисенка Наталія Цуца, канд. технічних наук, доцентка кафедри КСГ Іван Наумук, студент-магістр кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Олег Денисенко – відомий український художник, графік та скульптор. Випускник Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (нині УАД), член Національної Спілки художників України, обраний дійсним членом Академічного Сенату Римської Академії Сучасних Мистецтв, учасник багатьох виставок в Україні та закордоном. Він здобув більше 30-ти міжнародних нагород, найвагоміша — грант від мистецького фонду імені Пола Джексона Поллока (2016р.). Роботи Денисенка оригінальні, іноді просто дивовижні, схожі на середньовічну графіку, левкас і скульптуру, насичені різними символами. Вони спонукають до розшифровування сенсу життя загалом. Враховуючи, що ці роботи тільки за кордоном експонувалися разів 300, бажаючих розшифрувати творчість українця було чимало. У 1994 році після персональної виставки в шведській галереї «Оlofstrom», яку відвідали шведський король Карл XVI Густав та королева Сільвія, головна шведська газета «Dagbladet» надрукувала про нього статтю під заголовком: Олег Денисенко – художник, який народився на 500 років пізніше свого часу». У світі, створеному Денисенком, живуть дивні створіння в середньовічному вбранні, витягнуті із середньовічних книг. У своїх роботах графік скеровує увагу глядача на одного чи декілька головних персонажів роботи – найчастіше це фігура у повний зріст, і менше уваги приділяє навколишньому оточенні, яке не настільки змістовно важливе. Денисенко прив’язує в сюжети робіт вічні філософські теми та зображує все в сучасному переосмисленні. Як зазначає сам художник, у створенні образів він багато в чому звертається до минулих культурних епох – саме це надає його образам характеру певної «справжності» та автентичності, яка вже полюбилась його глядачам. Тож, низка образів, таких як коні, архітектура, матеріальне насичення, біблійні та міфологічні мотиви носять старовинний характер.

УДК:7.02

Особливості оновлення технічного процесу літографії на кафедрі книжкової та станкової графіки УАД Марія Пляцко, старша викладачка кафедри КСГ УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Описи технічних процесів літографії завжди спираються на базовий набір матеріалів (гуміарабік, азотна кислота, скипидар, тощо). В процесі пошуку аналогів, котрі будуть доступні та прості у використанні, або ж створюватимуть нові ефекти для графічних робіт розглядаються ретроспективні матеріали по техніці літографії такі як : «Мистецтво літографії» (П. Суворов 1964р.), також в даному контексті розглядаються сучасні дослідження та методичні поради «Техніка літографії» (стаття проф. С. Фіцнера з посібника «Художня графіка»). Великою мірою успіх виконання та втілення графічної роботи на камені залежить від правильно підібраних матеріалів. Готові для використання, або ж приготовані власноруч літографські туші та олівці вимагають відповідного процесу травлення. Стандартний процес втілення однієї літографії триває близько 3-4 днів роботи (без урахування виконання рисунку). На базі отриманих знань ми випробовуємо нові варіанти роботи з каменем, що спрямовані на спрощення та зниження шкідливості художньо-технічного процесу, а саме: - зменшення кількості травлень каменя азотною кислотою. - підтримання фізичних властивостей каменя з допомогою гуміарабіку, для виконання якісного та чисельного тиражу. - використання парафіну/воску, мила, кулькових ручок, маркерів для нанесення рисунку на камінь, задля досягнення нових графічних ефектів. - використання поліграфічних розчинників (рожеве молочко) для підтримання чистого рисунку на камені, що сприяє якісному тиражу. - уточнення процесу друку з мокрого та сухого каменю. Впродовж експериментів ми визначили, що застосування нових матеріалів для рисунку на камені розширює спектр графічних ефектів. Застосування матеріалу «рожеве молочко» значно збільшує можливості для великотиражного друку літографії. Згідно з традиційними принципами травлення азотна кислота не виключається з процесу, проте її використання можна зменшити за рахунок гуміарабіку (систематичне зволоження каменю слабким розчином гуміарабіку).

УДК 7.06:504.75

Eko projekt «Miodem płynące» Dr. hab. Stanisław Brach, profesor uczelni, Wydział Rzeźby AKADEMIA SZTUK PIĘKNYCH WARSZAWA

Często w swojej twórczości zwracam uwagę na degradację środowiska i niewystarczającą dbałość o ochronę przyrody, wśród której żyjemy i z której korzystamy. Dziesięć lat temu zafascynowała mnie niezwykle harmonijnie zorganizowana społecznością pszczół. Zwróciłem wówczas uwagę na postępujący problem spadku ich populacji, zagrożenia wyginięciem, a także bezpośrednimi konsekwencjami, jakie mogą dotknąć człowieka. Jest to problem globalny, dotyczący nas wszystkich. Projekt artystyczny pod tytułem «Dwie przestrzenie» – «Miodem płynące» ukazuje dwa odmienne światy. Jeden to ten, w którym chcielibyśmy żyć i drugi, który nam zagraża. Do przekazania tej treści posłużyłem się plastrami pszczelimi, a raczej ich negatywami. Z nich zbudowałem te dwie rzeczywistości pozytywną i negatywną. Pierwsza jest przedstawieniem uporządkowanej przestrzeni od idealnej formy okienka sześciokątnego poprzez przestrzeń zawartą w sześcianie (rama metalowa) do kompozycji kilku lub kilkunastu takich sześcianów z plastrami porcelanowymi. Druga pokazuje brak tej idealnej formy, występuje tam całkowita degradacja formy. Ten projekt ekologiczny został wykonany z pszczelich plastrów, posłużyły one jako formy do zrobienia odlewów z porcelany. Szlachetność tego materiału pomógł w sposób szczególny ujawnić piękno i doskonałość, jaka panuje w przestrzeni, którą aranżują pszczoły. Z kolei używając plastrów zniszczonych przez ludzi, inne owady lub chorobę pszczół pokażę deformację i rozpad tej idealnej przestrzeni. Staram się współtworzyć ten projekt razem z pszczołami, szanując ich pracę i przestrzeń w jakiej żyją. Równorzędnym celem projektu jest zwrócenie uwagi na degradację środowiska i jej wpływ na ciągły spadek populacji pszczół, a także na konsekwencje tego zjawiska dotyczące bezpośrednio człowieka. Jest to problem globalny, dotyczy Polski, Europy jak i reszty świata.

УДК 9.912.411

Літографічне зображення найвищих гір землі XIX cтоліття Анна-Марія Білан, студентка КСГ-41 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Предметом дослідження став реставраційний об’єкт — недатований літографічний відбиток зображення вершин азіатських, європейських, африканських, австралійських та американських гір розташованих у безпосередній близькості одна від одної. Гори можна порівняти і співставити за висотою і формою. Найвища з них – Дхавалагірі в непальських Гімалаях. Кожна вершина позначена. На рисунку зафіксовані вулкани, що увінчують дев’ять вершин. Технічно твір виконаний дуже тонко. Текстові відомості подані рукописним шрифтом німецькою мовою. Обрамлена гравюра містить позначку рівня моря, а також. вертикальну шкалу від 0 до 26000. Над горами міститься мініатюрне зображення повітряної кулі, під якою частково зберігся напис, який засвідчує факт підняття на ній Гея Люссака до висоти 21600 м. У правому верхньому куті досліджуваного реставраційного об’єкта вказано, що це таблиця XVII, що наштовхує на припущення щодо приналежності аркуша каталогу. Пошук за зображенням аналогічної таблиці у Інтернет-просторі спричинив до огляду схожої французької мапи, датованої 1850 роком. Це унікальна робота французького художника Андріво Гужона. Подача зображальної інформації дещо відмінна, зокрема усі написи назв гір винесено на поля, а вулкани увінчані полум’ям. Проте наявна тут додаткова інформація – присвята автору порівняльної візуалізації висот гірських вершин, знаменитому німецькому географу Олександру фон Гумбольдту. Ще одна цікава знайдена пам’ятка – мапа англійських картографів Рапкіна і Талліса, яка поєднує кілька схем на одному аркуші, зібраних у рамці з розкішними віньєтками і бордюром. Тут наведені окремі порівняльні ряди водоспадів, островів, озер, річок та гір Східної півкулі. Найвища гора на цій карті, як і на реставраційному об’єкті – Дхавалагірі. Сьогодні вона відома як сьома за висотою. Отже до часу створення досліджуваної карти вищі гори ще не були відкриті чи виміряні. Відомо, що перша опублікована висота найвищої гори Еверест була розрахована в 1856 році, отже реставрована карта виготовлена раніше, але під час життя Гумбольдта (1769‒1859), якого сучасники називали Арістотелем XIX ст. Припускаю, що датування карти імовірно відноситься до початку XIX століття, що додатково підтверджують лабораторні дослідження якості основи – це ганчірняний папір. Реставраційні роботи були направлені на призупинення руйнівних процесів і повернення пам’ятці фізико-механічних властивостей. Твір набув міцності, естетичної цілісності й може слугувати як документний і виставковий матеріал для дослідників і зацікавлених.

УДК 7.071.1-051

Художній світ Олени Кульчицької Яна Бобицька, студентка ГМ-51 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Олена Кульчицька — відома українська художниця, графік, майстриня декоративно-ужиткового мистецтва, етнограф, педагог, лауреатка Шевченківської премії. З самого початку самостійної творчості авторка чітко визначила свій шлях художниці, відданої Україні. Тематичне спрямування. Основною темою її творчості була історія українського народу та його життя. Художниця подорожувала по Україні, вивчала побут селян, народний одяг, витвори декоративно-прикладного мистецтва та пам’ятки народної архітектури. Творча спадщина. Творчий доробок художниці складається з живопису, декоративного мистецтва, станкової графіки, а також ілюстрацій друкованих видань. Художниця проілюструвала понад 70 дитячих книжок, виданих у серії «Нашим найменшим». Зокрема, твори Олени Кульчицької мали успіх на виставках у Польщі, Чехії, Німеччині, Фінляндії, Італії, США та Канаді. Всього за своє життя мисткиня створила понад 4000 художніх творів. Авторський стиль. Роботи художниці синтезують в собі традиції як народного, так і професійного мистецтва, відображаючи при цьому її внутрішній світ. У живописних творах переважає декоративна стилістика з використанням експресивної кольорової палітри. В той час як її чорно-біла графіка, насичена грою світла і тіні, вирізняється символічністю. Більша частина робіт створена на народну тематику. Зображення народного вбрання. В портретах чоловіків та жінок у народному вбранні художниця найбільший акцент робила саме на виразності та досконалості зображення орнаменту. Орнамент настільки деталізований, що можна розпізнати по костюму з якого регіону родом портретований. Графічні техніки. Олена Кульчицька працювала в різних техніках, але найбільш приваблюють графічні твори, адже саме вони стали вершиною її творчості. Художниця відновила техніку класичного офорта, витончено володіла техніками акватинти, мецо-тинто, м’якого лаку, монотипії тощо. Зокрема у своїй творчості розвивала традиції українського деревориту, модернізувала техніки лінориту, втілила нові ідеї та способи графічної мови в естампі. Професійна діяльність. Олена Кульчицька викладала в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова, де очолювала кафедру оформлення книги. Під час радянської окупації допомагала сім’ям, членів яких висилали до Сибіру, домагалася звільнення багатьох діячів української культури, фінансувала видавничу справу Союзу визволення України, виступала проти закриття Львівського художнього училища.

УДК 7.071.1

Слово про художницю Юлію Процишин Романа Боднар, студентка КСГ-41 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Юлія Процишин талановита художниця зі Львова, представниця сучасної графіки, ілюстратор, учасник міжнародних персональних та колективних виставок. Основною ідеєю творчості художниці є позитивне бачення світу, а кожна робота мисткині має свою історію. Ю. Процишин можна назвати різноплановою художницею, яка розвивається у різних напрямках і це дуже добре для творчої особистості. Твори мисткині дуже різні: в одному ми спостерігаємо як змінюється час, у друглму як почуття людей доповнюють один одного та інше. Головне поле творчої діяльності художниці – це друкована графіка: офорт та літографія, а також графічний дизайн, ілюстрація в техніці туш-перо, живопис, авторська книга тощо. Мисткиня також є талановитим педагогом, вона викладає на кафедрі книжкової та станкової графіки в Українській академії друкарства та передає свій креативний досвід ще зовсім молодому поколінню митців. У своїх графічних роботах Ю. Процишин переважно використовує чорний та білий кольори, проте у деяких композиціях можна знайти багатшу палітру кольорів – червоний, синій та жовтий. Твори художниці створюють в інтер’єрі гармонійну та комфортну атмосферу. Ю. Процишин характерний авторських стиль створення декоративних композицій – це геометричні абстракції, що викликають різноманітні асоціації. Сюжети над якими працює Юлія оригінальні, адже тут бачимо і архітектурні, і космічні мотиви, а також зображення людей. Серед інших авторською манерою вирізняються твори «Сонцестояння», «Фонтан», «Архітектор», «Храм», «Сонячна система», «Чотири стихії», «Король», «Дуалізм», «Імператриця». Варто також згадати про її оригінальний артбук «Книга Королів» з офортами. У Ю. Процишин було досить багато персональних виставок робіт в Україні та закордоном. Авторка багато виставляється у Польщі, Франції, Болгарії, Литві, Китаї, Росії, Білорусі, Австралії, Японії, Іспанії, Румунії. Худождниця є активним учасником художнього процесу.

УДК 7-051

Художнє оточення Олександра Аксініна Анна Войтюк, студентка КСГ-42 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Олександр Аксінін – видатний львівський художник-графік, що влинув на творчість митців як свого покоління, так і наступних. Він прожив коротке життя, у 1985 році Олександр загинув у авіакатастрофі неподалік Львова. Проте творчий спадок, залишений ним, надзвичайно великий. О. Аксінін володів даром об’єднувати навколо себе творчих і освічених людей. Львівська богема неспроста гуртувалася навколо Олександра, він був одним з найбільш ерудованих і талановитих представників художнього андеграунду та львівського нонконформізму. Це неформальне товариство мало назву «коло Аксініна». У нього входили його дружина Енгеліна Буряковська, друзі Надія Пономаренко, Катерина Суєвалова, Галина Жегульська, Генріетта Левицька, Микола та Наталія Кумановські, Марія Щур та інші. Далеко не всі тодішні митці-графіки входили в умовне «коло Аксініна». Львівські нонконформісти 70-х рр. вирізнялись униканням політичної і національної тематики – основною темою для них була зосередженість на власному внутрішньому світі. Митці творили під постійним тиском і здебільшого «в шухляду». Головна проблема, що переслідувала вільних художників того часу – це конфлікт влади і митця. Як виглядало життя членів «кола Аксініна» зсередини? Дізнатися відповідь на це питання допомогла Марія Щур – учасниця «кола». Товариство полюбляло збиратися в певні години у кав’ярнях або на «квартирниках». Все починалося з навчання в Поліграфічному Інституті, а далі «богемні тусовки» – походи на каву у Вірменку, вернісажі виставок, концерти, зустрічі в клубі любителів кіно. Художники і творча еліта виписували книги та журнали про мистецтво, обмінювали свою графіку на них! Ставили антену для того, щоб ловити польське телебачення. Можливість спілкування з творчими колегами була лише через листування. Однією з основних проблем, з якою стикалися художники-графіки, була відсутність матеріалів у вільному доступі. Митці «кола Аксініна» жили у складний час. Звісно, це не були репресії, але постійний тиск влади, неможливість вільно виїжджати за кордон, постійна нестача матеріалів і просто загальна несвобода негативно впливали на людей. Але попри це, художники творили, шукали, знаходили заборонені книги, заводили вірних друзів через листування, і головне — самовиражались. Назавжди закарбували дух епохи у своїх роботах.

УДК 76:94(477)

Художня графіка періоду Десталінізації Олена Колодій, студентка КСГ-41 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Суспільно-політична атмосфера періоду «хрущовської відлиги» (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.) відзначається послабленням ідей сталінізму. Люди звільняються від постійного страху й з’являється можливість для самореалізації та опору тоталітарному режиму. Період десталінізації характеризувався пошуками «правди і чесної позиції», «власної індивідуальності», нових форм творчості, переглядом морально-етичних цінностей у житті. У цей час розпочинають свій творчий шлях молоді художники, в тому числі графіки, імена яких в історії українського мистецтва з часом об’єднають терміном «шістдесятники». Серед інших С. Караффою-Корбут, Б. Сорока, І.Остафійчук, Г.Гавриленко, О.Заливаха. У другій половині 1950-х років значного розвитку в Україні набули такі види графіки, як політичний плакат, карикатура, ілюстрація, книжкове оформлення та станкова графіка, яка охоплювала широку тематику і різні види графічних технік. Навіть у цих роботах художники втілювали національні ідеї. Шістидесятники відродили вищу якість лінориту як узагальнюючої декоративної плями, здатної не лише монументалізувати форму, а й створити динаміку між тональними масами і фактурами. Поза увагою митців опинився офорт, який не відповідав основним образностильовим вимогам часу. Українські графіки використовували нові синтетичні поліграфічні матеріали, вводячи втілення сміливих і нестандартних методів композиційної побудови графічних творів. Своїми роботами й активною громадською діяльністю художники-шестидесятники намагалися відродити національну свідомість. Боролися за збереження української мови та культури. Митці, які у задушливі роки панування тоталітарної системи і соцреалізму топтали шлях до відродження українського національного мистецтва, заслуговують поваги. Вони завжди прагнули до свободи, малювали не лише те, що хотіли, а те, що глибоко хвилювало. У творчій свідомості художників на першому плані було почуття громадянської відповідальності за історичну долю України. Під час проведення дослідження виявлено, що період десталінізації був коротким моментом потепління, який став символом творчої розкутості, духовного демократизму, етичного максималізму і пориванням до експериментів. Роботи графіків проявляли національну свідомість й моральну опозицію тоталітарному режиму. Шістдесятники у своїх роботах намагалися говорити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталінізму які хвилювали тогочасне українське суспільство.

УДК 76-051(477.83)

Образ Львова у графіці Одо Добровольського Софія Корнійчук, студентка ГМ-51 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Одо Добровольський – знаний українсько-польський художник. Визначною рисою творчості митця було поєднання імпресіонізму та модернізму. Мистецька діяльність Одо Добровольського припадає на кінець XIX початок ХХ століття. Його творчий доробок представлений карикатурами, портретами, сценами міського побуту, краєвидам тощо. Творчість художника характерна особливим авторським сприйняттям та алегоричним поданням дійсності. Художник працював в техніках пастелі, акварелі, гуаші, туші, рідше темпери та олії; займався проектуванням книжкових палітурок, а також створенням листівок з видами Львова, які набули широкої популярності. Роботи автора притягують увагу багатою гамою кольорів та емоцій. Особливо цінним є ряд його пейзажний літографій. Подорожуючи різними містами, Одо Добровольський навчився ловити і передавати особливості міста: пейзажі дозволяють глядачеві відчути настрій, окунутися в його атмосферу. Досягнути такого ефекту митець умів за допомогою впевнених ліній, смілих кольорів, або ж, навпаки, пастельними кольорами, м’якістю мазків, плавними тональними переходами. Детального огляду вартують робити художника, присвячені Львову. Завдяки малюнкам Одо Добровольського глядачеві відкриваються пейзажі міста понад століття тому. Ці міські краєвиди характерні відкритими, сонячними кольорами, простими, але впевненими композиційними рішеннями. Особлива графічна мова творів будується на поєднанні кольору і лінії. Львівські пейзажі Одо Добровольського представлені переважно етюдами у акварелі чи гуаші. Відомою є графічна серія «Львів», яку у 1914-1915 роках художник видав окремим альбомом. Ця серія складається з десяти кольорових літографій. Тут Одо Добровольський використовує прийом кольорової літографії. Особливе авторське трактування кольору підкреслює казкову атмосферу зими у місті. Львівські пейзажі художника є важливими ще й тому, що демонструють плин часу, який іде, а місто залишається незмінним. У творах митця кожен глядач легко впізнає знайомі куточки древнього міста. Отже, творча спадщина Одо Добровольського доводить, що митець творив оригінальні графічні роботи, серед яких особливо вирізняються львівські краєвиди. Художник займає важливе місце у світі мистецтва.

УДК [76.071.1:821.161.2-3](477)П.Маков

Феномен авторської книги в Україні (на прикладі творчості Павла Макова) Марія Кочерова, студентка ДзМ- 51 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Артбук або авторська книга – це явище, що стоїть на межі образотворчого мистецтва та літератури, ґрунтується на бажанні художника розширити свідомість глядача та дозволити йому сприймати книгу, як точку відліку, відчуваючи плин часу, коли гортаєш сторінки. Хоча явище авторської книги у світовому мистецькому контексті має достатньо довгу історію, на теренах України цей феномен все частіше асоціюється з актуальною культурою. Найвідомішим адептом авторської книги, який з початку 1990-х працює в цьому особливому жанрі, є Павло Маков. Його артбуки занурюють глядача в таємничі та загадкові світи утопічних картин природи, будівель, планів, схем та вміщують не тільки серії оригінальних медитативних малюнків, а ще й частини фотографій та колажів, що поєднуються в оригінальних сюжетах на злободенні теми, які найбільше хвилюють автора. Ключовим мотивом творчості митця є осмислення теми місця проживання, міста та урбаністичної культури, що прослідковується в артбуках, які мають у своїй основі приватні історії та містифікації. Віртуозне володіння технікою офорту дає художнику можливість переосмислювати поняття простору та часу і зображати на сторінках артбуків власні рефлексії на оточуючий світ та невідворотно фатальні наслідки урбанізації навколишнього середовища на прикладі знайомих всім українських міст. Сам автор стверджує, що кожна нова робота – це спроба віднайти відповідь на потаємні внутрішні питання або зцілити душевні рани. У творчому арсеналі художника є єдиний артбук, що присвячений майбутньому – «До По» – назва складається з двох коротких слів «до того» і «по тому». Провідним мотивом книги є ідея, що все майбутнє пов’язане з теперішнім і минулим, а будь-які перспективи відсутні без виходу за межі «сьогодні». Картографічні схеми України майбутнього і сюжети, які візуалізують можливі наслідки сьогоднішніх метаморфоз у державі увійшли в артбук у формі відсторонено холодної векторної графіки. У вітчизняних реаліях об’єкт авторської книги часто піддається критиці зі сторони консерваторів, що звикли до традиційних форм вираження творчої думки. Однак неможливо заперечити, що це інтегральний мистецький жанр, в якому знак і образ вдало поєднуються і синтезують унікальну розповідь. Людство переходить від понятійно-словесної культури до візуальної; в сучасному світі легше та звичніше сприймати інформацію образно і наочно, тобто феномен авторської книги стає неймовірно актуальним саме зараз.

УДК 7.042-051

Анімалістичні мотиви у творчості Якова Гніздовського Катерина Кулик, студентка ГМ 51 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Яків Гніздовський – видатний художник-графік українського походження, що народився в Україні та після другої світової війни емігрував в Америку. Після переїзду отримав творче визнання після участі в виставці графіки у Мінеапольському інституті мистецтв. Його творча спадщина надзвичайно різноманітна. Митець був майстром не тільки багатьох графічних технік, але й скульптором та майстром художньої кераміки. Предметом нашого дослідження є творчість Якова Гніздовського та аналіз особливостей його творчих робіт, а саме - декоративних анімалістичних зображень, що є найбільш впізнаваними публікою поміж його творчого спадку. Серед усіх використаних автором технік на особливу увагу заслуговує ксилографія. У цій техніці він створив безліч творів, що зображували рослини чи тварин, для створення яких він відвідував ботанічний сад та зоопарк. Крім вівці, також однією з улюблених моделей художника був орангутанг на прізвисько Енді. Свої графічні роботи митець друкував на рисовому папері, через те, що у їх створенні надихався японською технікою створення дереворитів. Пізнаваність стилістичної мови та яскравість вираження образів автора є дуже помітними. Його роботи вирізняються чітко вираженою декоративністю. Яків Гніздовський використовував товсті лінії та фактури накладені на площину у сукупності з масивними круглими формами. Мотив овець дуже часто використовувався художником, адже ці тварини особливо вдало поєднуються з технікою товстих ліній . Фактично, він використовував фактуру як основний тон робіт, яким набирав форму роботи та додавав дрібні чорні акценти, щоб додати оригінальності та довершеності. У більшості випадків роботи з тваринами є однофігурними, проте у випадку з вівцями є багато як окремих, так і групових зображень. У випадку ж з рослинами все скоріше навпаки, та в них фактура стоїть вище, ніж впізнаваність. Також однією з особливостей робіт митця можна назвати акуратність та монотонність штриха використаного при створенні фактури шерсті, пір’я чи листя. Саме завдяки цій ідентичності окрім відсутності об’єму також з’являється ефект оптичної ілюзії, коли зображення немов би мерехтить перед очима. Отже, доходимо висновку, що Яків Гніздовський завдяки своїм стильовим особливостям досягнув широкого визнання та впізнаваності публікою, що разом з патріотичною позицією зробило його дуже яскравим представником української діаспори.

УДК 7.046.2

Образ відьми в образотворчому мистецтві Анастасія Осадча, студентка ГМ 61 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Всесвітня історія відьом в мистецтві – довга та багата цікавими подробицями. Зображення відьом виникають в епоху античності у вигляді крилатих гарпій, що харчуються кров’ю і плоттю задушених немовлят. Античний світ породив безліч персонажів як от Цирцея – чаклунка з грецької міфології, здатна перетворювати своїх ворогів у свиней, чарівниця Медея та інші. Однак, образ відьми у тому вигляді, в якому ми її уявляємо зараз, сформувався в епохи раннього Ренесансу. Зокрема, німецький художник і гравер Альбрехт Дюрер визначив ті риси, які в подальшому породили стереотипні уявлення про зовнішність відьом. З одного боку вона може бути молодою, квітучою та витонченою, як на гравюрі «Чотири відьми». З іншого боку, вона може бути старою й огидною каргою, як на гравюрі «Відьма верхи на цапі». На цій роботі зображено родоначальницю всіх тих відьом, яких ми зустрічаємо сьогодні в масовій культурі. Починаючи з XV ст. художники активно користуються винаходом друкарського верстата, що дозволив їм швидко поширювати плоди своєї творчості. Розповсюдженість таких робіт, де гарна жінка виступає уособленням зла та біди, сприяло закріпленню думки, що вона є породженням гріха і що всі біди беруть свій початок саме від неї. Таким чином, митці, не усвідомлюючи того, сприяли збільшенню кількості прихильників жінконенависництва. Вже з наступного століття, коли вогонь Інквізиції ледь тлів і образ відьми викликав у неосвічених людських розумах не скільки забобонний жах скільки цікавість, на живописних полотнах починають з’являтися сюжетно-побутові сцени із життя відьми, а зокрема яскравого дійства під назвою шабаш. Усі ці роботи характеризуються не тількии схожими назвами - «Шабаш відьом», «Відьми збираються на шабаш», «Відьма на шабаші» - а ще й ідентичною інтерпретацією персонажа та його оточення: старі оголені жіночі фігури із моторошним виразом обличчя вередують разом з іншими химерними істотами. Як правило, багатофігурна композиція таких сюжетів включає відкритість та хаотичне розташування дійових осіб. Це прослідковується у роботах майстрів епохи Просвітництва, які зверталися до тематики шабашу, демонології та відьомства у своїх роботах. Це Франсиско Гойя, Сальватор Роза, Корнеліс Сафтлевен, Франс Франкен Молодший та інші. У подальшій світовій історії мистецтва відьмам надавали більшої людяності в образі, містицизм її фігури засновується на загадковості та природності її неповторної краси, а не на огидах її тіла. Цьому сприяли художники прерафаеліти, які надавали їм більше подібностей із своїми античними божественними прототипами. Хоча відьом і продовжували малювати дуально: то молодими красунями, то старими огидними бабами, сприймаються вони більш як персони міфів, легенд і казок, аніж реальна загроза. А вже з початком XX ст. і до сьогоднішніх днів, відьма як образ сприймається вже узагальненим комерційним персонажем, що набуває більшої популярності у цифровій графічній ілюстрації, концептуальних розробках персонажу до книжок, фільмів та ігор у жанрі містики та фентезі, а також у тематичних зображеннях та атрибутиці на тему готики та Хелловіну.

УДК 75.056-051

Мистецтво книжкової ілюстрації Сави Бродського Олександр Романюк, студент ГМ-51 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Один з талановитих митців часів СРСР, що мав свою манеру виконання та свій власний авторський стиль є Сава Бродський, який за своє життя створив ряд ілюстрацій до багатьох літературних творів. За часів Радянського Союзу Сава Бродський був відомою та визначною постаттю. Від початку 1960-х років С. Бродський активно займається книжковою графікою, і зрештою ця робота стає головною у його житті. Митець є автором ілюстрацій до безлічі книг, у тому числі до багатотомних зібрань творів А. Гріна, Т. Драйзера, П. Меріме, Р. Роллана, Гі де Мопассана, Р.-Л. Стівенсона, В. Шекспіра, Г. Флобера та С. Цвейга, а також до книг із серії «Полум’яні революціонери», присвяченої героям французької революції. Насамперед, С. Бродський творив у театрально-романтичному стилі. Цей стиль характерний тим, що ілюстрації виглядають театралізовано, але з відчуттям романтики – а це насамперед і про кохання, і про пригоди. Технікою виконання його шедеврів був гратаж. Найбільшого успіху у творчості художника принесли його відомі ілюстрації до роману «Дон Кіхот» Мігеля Сервантеса, після цього у 1976 році Бродський перший з радянських художників був обраним членом-кореспондентом Іспанської королівської академії образотворчих мистецтв Сан-Фернандо. Cтиль його виконання трохи нагадує простір сюрреалізму, як у Сальвадора Далі. Зразковими у творчому доробку С. Бродського вважаються ілюстрації до «Ромео і Джульєтти» та «Гамлета» Вільяма Шекспіра. У них присутній сценографічний настрій з елементами ренесансних та барокових мотивів. Перша книга «Дон Кіхот» Сервантеса, була видана 1975 році, з чудовими ілюстраціями, де митець передав емоції, почуття, експерсію у зображенні персонажів, а саме у головного героя роману. У деяких малюнках простір він показав сюрреалістичним. Герой Дон Кіхот є яскравим прикладом хоробрості та тим, що любить насолоджуватися життям. Саме таким і зобразив його художник. Малюнки для «Гамлета» Шекспіра, який був випущений 1982 року, митець виконав іншою манерою. Якщо у «Дон Кіхота» ілюстрації були намальовані суто чорно-білими, то вже у «Гамлета» митець їх наповнив трохи ахроматичними кольорами. У них присутня більш театральна атмосфера.

УДК 76(477)

Графічна спадщина Тараса Шевченка Катерина Семенів, студентка КСГ-41 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Тарас Григорович Шевченко – видатний український поет та художник, графік, творча спадщина якого вражає. Особливої уваги заслуговують, зокрема, графічні твори Т. Шевченка в засланні, де він змальовує життя людей, попри заборону малювати та писати створює неймовірні сюжети, що передають увесь дух того часу. Серед його творчого наробітку знаковою є копія погруддя жінки з невідомого оригіналу, виконаного олівцем. Малюнок помітив його пан і прийняв рішення в 1830 році віддати молодого кріпака на науку до художника в Петербурзі. Знайомство з петербурзькою інтелігенцією та розкриття таланту Шевченка як поета та художника, стало першим кроком до його мрії – малювати. В 1838 році, після викупу друзями з неволі, Тараса приймають студентом в Петербурзьку академію мистецтв де він розкриває себе в ролі графіка та ілюстратора. Вартують уваги його ілюстрації «Знахар» до однойменного твору Квітки-Основ’яненка, виконані на папері олівцем, гравюри на дереві; ілюстрації сепією «Зустріч Тараса Бульби з синами» до повісті Гоголя «Тарас Бульба», ілюстрація «Сліпа з дочкою» до поеми «Сліпа» з використанням олівця та сепії; композиція на тему однойменної трагедії Шекспіра «Король Лір», виконана на папері гальванокаустикою та багато інших. Оригінальними є серії робіт, виконані під час подорожей Україною, з яких побачила світ серія офортів «Живописна Україна», зарисовки з Аральської експедиції 1848-1849 років та інші серії. Графічні твори Шевченка вражають своєю реалістичністю, невимушеністю та майстерністю автора у різних техніках. Вміле застосування матеріалів створюють атмосферу та настрій роботи, що змушує глядача зупинити свій погляд на деталях і прочитати сюжет у дріб’язкових речах. Також вражає кількість створених ним графічних нарисів та начерків, створені у різні періоди життя, в різних умовах та у різний час, що стають нероздільною частинкою його творчості. Тарас Шевченко став не лише символом незламного духу українського народу, а й багатогранним генієм, що вклав у культуру України чимало творів, передаючи у спадок майбутнім поколінням.

УДК 76:794(450)

Настільні ігри у графічних творах Джузеппе Мітеллі Тетяна Кобилецька, студентка ГМ-51 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Джузеппе Марія Мітеллі – видатний італійський художник-графік, який став відомим завдяки гравюрам, які захоплювали різноманітністю сюжетів та філософською інтерпретацією дійсності. Мітеллі намагався в алегоричній чи метафоричній формі зобразити соціальні проблеми та особливості сучасної йому епохи. Символізм, властивий його творчості, сприяв популяризації гравюр, оскільки через загальновідомі символи художник інтерпретував різні гостросоціальні аспекти. Оточуючу дійсність Мітеллі намагався подати через гумористичну призму. Актуальність теми зумовлена недостатньою дослідженістю гравюр Мітеллі для настільних ігор епохи барокко, створюючи які, художник дещо змінював традиційну ігрову символіку. Створенню настільних ігор Джузеппе Марія Мітеллі приділив значну частину свого життя. Перша асоціація, яка виникає при згадці його імені – це авторська колода карт Тароккіні, яку художник створив між 1660 і 1665 роками. Це єдина колода карт авторства Мітеллі, яка завдяки кільком перевиданням дійшла до наших днів. Для колоди «Тароккіні Мітеллі» характерна низка особливостей, яка виділяє її з-поміж інших. Зокрема, це певний еклектизм, який по іншому інтерпретує традиційну символіку Таро, додаючи до традиційних символів елементи античності або й зовсім змінюючи звичне уявлення про них. Джузеппе Марія Мітеллі зобразив звичних персонажів в незвичному образі. Наприклад, Мага художник намалював як вуличного художника перед групою людей, а Відлюдника як бога Хроноса на двох милицях. Окрім цього на різних картах можна побачити девізи і геральдичні символи сім’ї Бентівольо, для члена якої була виготовлена така незвичайна колода. У 2017 році, італійський історик Джордано Берті перевидав колоду Мітеллі тиражем у 900 примірників, кожен з яких пронумерований і підписаний самим Берті. Це перевидання є точною копією того, яке видала друкарня «Alla Trombetta» у 1750 році для широкої публіки. Отже, вивчення художніх творів Джузеппе Мітеллі дозволяє зробити висновок, що він був одним із геніальних майстрів, здатних по своєму інтерпретувати загальноприйняті образи та символи. Колода карт під назвою «Тароккіні Мітеллі» є чи не єдиною в своєму роді. Метафори та алегорії, якими художник наповнив свій витвір, залишають простір для роздумів та дозволяють побачити звичні речі під іншим кутом.

УДК 75.056

Безсмертна національна «Енеїда» Анатолія Базилевича Анна Мешко, студентка ГМ-51 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Анатолій Базилевич – народний художник України, ілюстратор, майстер книжкової та станкової графіки, монументального живопису. Майже вся національна література пройшла мистецьку візуалізацію рукою автора: від Шевченка до Остапа Вишні, від Івана Франка до Олеся Гончара. Але фундаментальним «вічним» вкладом стала безсмертна «Енеїда» Івана Котляревського зі своїми народними характерами та національним козацьким духом за яку художник отримав звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР». Пошук стилістики «Енеїди». Робота над ілюстраціями тривала 10 років із постійними доповненнями та правками. Спеціально збільшені зображення композиції на весь аркуш та поставлені по праву сторону книги мали свою візуальну філософію. Бурхлива динаміка, грайлива лінія, стрімкий злет пензля немов у японській каліграфії, живі яскраві кольори, акценти на головному та відкидання зайвого – основна рецептура якою керувався митець. Деякі з ілюстрацій порівнюють із станковою графікою через свою особливу виразність. Анатолій Базилевич не лише книжковий графік, а й «кінорежисер-віртуоз». Дуже важливе значення має кастинг людей для характерів персонажів, яких художник знаходив серед своїх друзів, а іноді навіть сам виконував цю роль. Дідону художник знайшов в керамічній майстерні, а грішником постав сам роздягнувшись перед дзеркалом. З його робіт можна зробити цінну експозицію детальних національних характерів. Більше, ніж сто тридцять графічних малюнків немов кадри з фільму поетично переплітаються в сюжеті книги. Пошук образу Енея, як пошук обличчя нації. Найголовніший персонаж поеми художнику не підкорювався довго, всі його напрацювання не могли передати внутрішню силу цього юнака. Одного разу цей образ прийшов до митця уві сні: динамічний, сміливий та моторний. Базилевич створює його візуальне «перелицювання» в характерника, утворює морально-героїчний ідеал. Знайти в реальному житті прототип було ще складніше, але графік зі своїми другом вдались до творчого експерименту. Проблема кольору як основна соціальна проблема. Запропонованою для глядача тріадою стають чорний, червоний та білий. Перед початком роботи художник провів надзвичайну дослідницьку роботу звичаїв, символіки, національного побуту XVII-XVIII ст. для того щоб червоний колір був дійсно «козацьким» та бароковим. Тлумачення світу мовою кольору, адже саме суспільство виробляє колір, встановлює до нього свої ключі, тому художник керується не фарбою, він керується генетичним кодом нації. Базилевич знайшов цей ключ, відбувся «тріумф кольору». Дослідження доводить, що «Енеїда» Базилевича дійсно стала не лише досконалим графічним об’єктом, а є проголошенням національної свободи.

УДК 76(477)

Карпатські мотиви в станкових творах Георгія Якутовича Вероніка Михалик, студентка ГМ-51 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Георгій Якутович – український графік, ілюстратор, майстер ліногравюри, ксилографії та офорту, художник кіно. Г. Якутович зробив великий внесок в мистецтво української графіки. Його роботи є справжнім прикладом для наслідування та натхнення. Для створення перших станкових творів Г. Якутовича надихнула виставка мексиканської графіки на Шостому всесвітньому фестивалі молоді й студентів у Москві 1957 року, де виставлявся Дієго Рівера. У той самий час Г. Якутович захоплювався творчістю бойчукістів, а великим авторитетом для нього завжди був Володимир Фаворський. Яскравою сторінкою творчості Г. Якутовича є створення графічних листів на тему Карпат. Гуцульська культура стала для автора справжнім джерелом натхнення. Саме під час свого першого перебування в Карпатах, художник створив чимало творів, в яких ми бачимо використання етнографічних мотивів гуцульського народу та західної України загалом. Роботи художника вирізняються оригінальністю композицій та вмінням вдало передати форму за допомогою естампних технік, таких як лінорит, ксилографія та офорт. Особливість його робіт в тому, що він всюди додає фрагмент пейзажу, особливо це прослідковується в портретних роботах серії «Люди села Дземброня». Серія «Люди села Дземброня» була створена під час другого візиту Г. Якутовича до Карпат, де він був охрещений. Гравер створив два портрети в техніці лінориту – хресного Дмитра Іллюка та його невістки Марії. Автор виконав цілу серію портретів в лінориті, яка охоплює не лише зображення жителів села Дземброня, а й інших місцевостей. Серед них також присутня гравюра «Чаклунка», у якій автор показує образ жінки на тлі Карпатського пейзажу, яка уособлює родючість. Важливу роль у творчості художника відіграла повість «Тіні забутих предків». Перед створенням гравюр, Г. Якутович працював художником-постановником одноіменного фільму режисера Сергія Параджанова. Після фільму митець натхненням береться за оформлення книги. Ілюстрації виконані у техніці ксилографії та включають в себе етнічний, містичний дух Гуцульщини, який описаний в повісті. Твори Георгія Якутовича – це відродження української графічної традиції. Його звернення до української тематики у поєднанні з естампними техніками створило неповторну, місцями навіть містичну країну – Гуцульщину. Звертаючись до теми Карпат, Г. Якутович відродив культурну спадщину України у графіці, що стало зразком для майбутніх поколінь. Його роботи цінуються колекціонерами та галереями до тепер та є справжнім прикладом для наслідування.

УДК 76-051

Графiчна спадщина Миколи Опанащука Юлія Урбанович, студентка КСГ-41 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Микола Опанащук – митець, творчiсть якого пронизана фiлософським розмiрковуванням. Заслужений дiяч мистецтв України, професор з 45-рiчним стажем викладання живопису та рисунку в Українській академії друкарства, член Нацiональної спiлки художникiв України. Сьогоднi художник є одним iз провiдних українських графiкiв, вiртуозом пластичної форми, автором численних технiко-технологiчних новацiй в галузi естампу, теоретиком i педагогом – наставником молоді. Митець пройшов рiзнi професiйнi вишколи, випробував пiдходи до розумiння базових питань професiоналiзму (композицiя, концепцiя кольору, стилiстика). Це дало йому належну свободу в керуваннi розмаїтими засобами художньої виразностi, що стало вирiшальним для подальшого образного мислення та цiлого ряду творчих вiдкриттiв. У творчому доробку в Миколи Опанащука – екслiбриси, станкова графiка, живопис, акварель та графiчний дизайн. В своїх роботах вiн показує як майстерно володiє олiвцем, а витонченi лiнiї у його лiногравюрах пiдкреслюють його досвiд. Роботи художника показують надзвичайну iнтерпретацiю пластичнних фiгур та потретiв (як швидких рисункiв так i шаржiв), мотивiв природи та архiтекрутних споруд. Основну увагу у роботі над графічними творами митець надає композицiї, яка повинна бути чiтко сконструйована, осмислена в усiх деталях пластичної мови, ритмiчній органiзацiї простору, лiнiйно-площинному трактуванні форм. Графічні твори М. Опанащука характеризуються не лише тематико-смисловими об’єднаннями, але i концептом, в якому зображається особливiсть його творчостi, яку вiн породжує вже протягом не одного десятилiття. В виконаннi художника друкована та оригiнальна графiка набуває естетичної довершеностi та характерних авторській стилістиці рис, які допомагають впiзнавати його твори. Графiк є учасником понад 220 виставок рiзних рiвнiв, великої кiлькостi пленерiв, симпозiумiв, також у нього 51-а персональна виставка, кожна з яких небуденна, неординарна i знаходить багато поцiновувачiв. Студентам Української академії друкарства, є дуже важливим досвiд та напрацювання професора М. Опанащука, адже вiн слугує прикладом, а його роботи – натхненням, щоб не зупинятись на досягнутому.

УДК 75-051

Малярській світ Олени Жеребецької Катерина Шпагіна, студентка КСГ-42 УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Олена Миколаївна Жеребецька – художниця, педагог, активна учасниця мистецького процесу в Україні та за її межами, член спілки дизайнерів України та Національної Спілки Художників України. Твори мисткині поєднують традиції української малярської школи з сучасними тенденціями світового мистецтва. Жанрова різноманітність композицій складається з пейзажів міста та природи, квіткових натюрмортів, абстрактно асоціативних зображень. У доробку мисткині декілька авторських проєктів. Один із них – виставка «Квіти старого міста», у якому художниця старалась передати настрій старовинних європейських міст, що поєднують в собі старі мури, будинки, вузькі вулички й квіти. Виставка «Осінні конвертації» містила осінні переживання О. Жеребецької – це квіткові асоціативні мотиви, що зростають разом із приємними відчуттями. На полотні у художниці грають фарби різних відтінків та кольорів, привертають до себе погляд живі, образи та цікаві композиції, заповнені плямами та фактурами. Оригінальністю вирізняється також проєкт «Мед», присвячений екологічній тематиці та збереженню навколишнього середовища, зокрема, бджіл. З кожною новою виставкою для Олени Жеребецької відкриваються нові горизонти, а її твори стають більш виразними і настроєвими. Кожна робота авторки неповторна. Стиль художниці виражається у експресивності ліній, повітряному просторі, багатогранності форм, що помітно у оригінальному поєднанні кольорів. У свій емоційний живопис О. Жеребецька закладає позитивну енергію. Після огляду її робіт отримуєш задоволення, сповнюєшся натхненням, красою та радісними почуттями. Мистецькі простори різних країн представляли роботи художниці. О. Жеребецька є учасницею кількох десятків художніх виставок в Україні, Польщі, Франції, Ізраїлі. Також майстриня здійснила 6 персональних виставок – у Львові, Дрогобичі, Ніцці, Барбізоні та Парижі. О. Жеребецька як досвідчений викладач працює старшим викладачем в Українській академії друкарства на кафедрі книжкової та станкової графіки, де навчає студентів основам живопису й рисунку та розвиває молоді таланти. Творчість мисткині надихає!

ЗМІСТ

Цуца Н. Кафедра книжкової та станкової графіки УАД............................................6 Бабунич Ю. Спогади про Ігора Голода, мого батька......................................................7 Дядюх-Богатько Н. Ігор Васильович Голод – педагог, мистецтвознавець, науковець.................................................................................................................8 Левицька М. Внесок Ігора Голода (1959 – 2018) у підготовку наукових кадрів............................................................................................................................9 Руденко О. Біля витоків кафедри. Ігор Васильович Голод.............................10 Шепеть Т. Станкова графіка Львова 1990 — 2010-х років: тематика, стилістика, експеримент...................................................................................................................11 Rodionov A. Graphics by Dmitry Shapovalau..................................................................12 Рожак Б. Аспекти викладання рисунку на кафедрі КСГ УАД в умовах карантинних обмежень...............................................................................................................13 Кара-Васильєва Т. Стиль модерн та формування українського національного стилю: натхненники, джерела інспірацій, художні орієнтири.........................14 Savițkaia-Baraghin I. The influence of Ukrainian engravings on medieval Moldovan prints................................................................................................................15 Szewczyk A. Rudyment dolnośląski...................................................................................16 Борисенко О. Проєкт «Лабораторія дизайну».............................................................17 Візняк Ю. Керунки діяльності Львівського палацу мистецтв.................................18 Волощук А. Позашкільна художня освіта на Закарпатті (друга половина ХХ століття)......................................................................................................................................19 Kodź A. Świat z kropek – raster w serigrafii......................................................................20 Гаврош О. Нонконформізм у творчості Ференца Семана.........................................21 Гнилякевич В. Розвиток графічного дизайну України: історія, традиції, провідні тенденції...............................................................................................................................22 Shapavalau D. Art project «Birds with people» by Anton Rodionov.............................23 Дзендзелюк Л., Льода Л. Клеї та їх використання у реставраційній практиці.............................................................................................................................................24 Дорош С. Продовжена реальність.................................................................................25 Жеребецька О., Наумук І. Художник-графік, майстер та педагог – Сергій Іванов..... ...26 Жишкович В. Графічне кредо Богдана Пікулицького................................................27 Іванов С. Сучасний арт-ринок та його особливості..................................................28 Vardanian S. Ukraińska Akademia Drukarstwa: wspomnienia, które grzeją przez lata...........29

Presutti F. Development of intelligence and creativity in the techno-informed society..........30 Кириченко О. Народний музей Тараса Шевченка у Львівському палаці мистецтв..........31 Мацкевич А., Коритнянська В. Реставрація кольорової літографії Аннібале Карраччі «Потоп» із зібрання Обласного центру естетичного виховання міста Ізмаїл............................32 Trojanowska А. Litografia na marmurze............................................................................33 Куликовець В. «Велике в малому» – мокуліто, техніка великих можливостей..........34 Логачова Б. Відео практики харківських художників кінця 1990-х початку 2000-х: від андеграундної галереї «Навпроти» до галереї-лабораторії «SOSka»...............................35 Луковська О. У просторі мистецтва: творча співпраця ККСГ та ЛПМ.................36 Міхновський С., Міхновський Н. Енді Воргол: мистецтво попарту.......................37 Процишин Ю. Площинна виразність в ілюструванні книг Павлом Ковжуном...38 Ребрик Н. Антон Кашшай та Іван Долгош: творчий тандем...................................39 Пігель І., Макаровський А. Унікальний стародрук та специфіка його реставрації..........40 Шлюсар М. Досвід у реставрації картографічних видань.........................................41 Стемпіцька Ю. Особливості проектування видань художньої літератури студентами Української академії друкарства...........................................................................42 Дзендзелюк Л. Палітра навчання реставрації книг, документів та творів мистецтва на папері.......................................................................................................................43 Павлова Т. Зустріч фотографічного та музичного андеграунду Харкова в мультимедійному проєкті «Детонації хіпі-енду» (2000)....................................................44 Цимбалюк О. «Сонячне різнобарв’я» у Бердянську. Проєкти міжнародної мистецької співпраці................................................................................................................45 Великголова Б. Фотозображення, як об’єкт творчості в основі завдань навчальної дисципліни «Фотографічне мистецтво».................................................................46 Дацюк Е. Культорологічне наповнення в реалізації декоративного вирішення творчих робіт з рукописного шрифту............................................................................47 Цуца Н., Наумук І. Мова образів в мистецтві графіки Олега Денисенка..............48 Пляцко М. Особливості оновлення технічного процесу літографії на кафедрі книжкової та станкової графіки УАД............................................................................49 Brach S. Eko projekt «Miodem plynące»...........................................................................50 Білан А.-М Літографічне зображення найвищих гір землі XIX cтоліття.........51 Бобицька Я. Художній світ Олени Кульчицької...........................................................52 Боднар Р. Слово про художницю Юлію Процишин....................................................53 Войтюк А. Художнє оточення Олександра Аксініна...............................................54 Колодій О. Художня графіка періоду Десталінізації................................................55 Корнійчук С. Образ Львова у графіці Одо Добровольського...................................56

Кочерова М. Феномен авторської книги в Україні (на прикладі творчості Павла Макова).............................................................................................................................57 Кулик К. Анімалістичні мотиви у творчості Якова Гніздовського........................58 Осадча Н. Образ Відьми в образотворчому мистецтві............................................59 Романюк О. Мистецтво книжкової ілюстрації Сави Бродського.......................60 Семенів К. Графічна спадщина Тараса Шевченка........................................................61 Кобилецька Т. Настільні ігри у графічних творах Джузеппе Мітеллі...............62 Мешко А. Безсмертна національна «Енеїда» Анатолія Базилевича......................63 Михалик В. Карпатські мотиви в станкових творах Георгія Якутовича...........64 Урбанович Ю. Графiчна спадщина Миколи Опанащука...........................................65 Шпагіна К. Малярській світ Олени Жеребецької.......................................................66

СЕКЦІЯ ХУДОЖНЬОЇ ОСВІТИ Цуца Н. Кафедра книжкової та станкової графіки УАД Бабунич Ю. Спогади про Ігора Голода, мого батька Дядюх-Богатько Н. Ігор Васильович Голод – педагог, мистецтвознавець, науковець Левицька М. Внесок Ігора Голода (1959 – 2018 ) у підготовку наукових кадрів Руденко О. Біля витоків кафедри. Ігор Васильович Голод Рожак Б. Аспекти викладання рисунку на кафедрі КСГ УАД в умовах карантинних обмежень Борисенко О. Проєкт «Лабораторія дизайну» Волощук А. Позашкільна художня освіта на Закарпатті (друга половина ХХ століття) Стемпіцька Ю. Особливості проектування видань художньої літератури студентами Української академії друкарства Vardanian S. Ukraińska Akademia Drukarstwa: wspomnienia, które grzeją przez lata Пляцко М. Особливості оновлення технічного процесу літографії на кафедрі книжкової та станкової графіки УАД Великголова Б. Фотозображення, як об’єкт творчості в основі завдань навчальної дисципліни «Фотографічне мистецтво» Дацюк Е. Культорологічне наповнення в реалізації декоративного вирішення творчих робіт з рукописного шрифта

СЕКЦІЯ МИСТЕЦЬКИХ ПРАКТИК ТА АРТМЕНЕДЖМЕНТУ Візняк Ю. Керунки діяльності Львівського палацу мистецтв Іванов С. Сучасний арт-ринок та його особливості Луковська О. У просторі мистецтва: творча співпраця ККСГ та ЛПМ Цимбалюк О. «Сонячне різнобарв’я» у Бердянську. Проєкти міжнародної мистецької співпраці Дорош С. Продовжена реальність Павлова Т. Зустріч фотографічного та музичного андеграунду Харкова в мультимедійному проєкті «Детонації хіпі-енду» (2000) Shapavalau D. Art project «Birds with people» by Anton Rodionov Presutti F. Development of intelligence and creativity in the techno-informed society Кириченко О. Народний музей Тараса Шевченка у Львівському палаці мистецтв Логачова Б. Відео практики харківських художників кінця 1990-х початку 2000-х: від андеграундної галереї «Навпроти» до галереї-лабораторії «SOSka» Brach S. Eko projekt «Miodem plynące»

СЕКЦІЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ТА ДИЗАЙНУ Кара-Васильєва Т. Стиль модерн та формування українського національного стилю: натхненники, джерела інспірацій, художні орієнтири

Шепеть Т. Станкова графіка Львова 1990 — 2010-х років: тематика, стилістика, експеримент Жеребецька О., Наумук І. Художник-графік, майстер та педагог – Сергій Іванов Kodź A. Świat z kropek – raster w serigrafii Ребрик Н. Антон Кашшай та Іван Долгош: творчий тандем Куликовець В. «Велике в малому» – мокуліто, техніка великих можливостей. Savițkaia-Baraghin I. The influence of Ukrainian engravings on medieval Moldovan prints Гаврош О. Нонконформізм у творчості Ференца Семана Szewczyk A. Rudyment dolnośląski Процишин Ю. Площинна виразність в ілюструванні книг Павлом Ковжуном Trojanowska А. Litografia na marmurze Цуца Н., Наумук І. Мова образів в мистецтві графіки Олега Денисенка Жишкович В. Графічне кредо Богдана Пікулицького Rodionov A. Graphics by Dmitry Shapovalov Гнилякевич В. Розвиток графічного дизайну України: історія, традиції, провідні тенденції Міхновський С., Міхновський Н. Енді Воргол: мистецтво попарту

СЕКЦІЯ РЕСТАВРАЦІЇ Дзендзелюк Л., Льода Л. Клеї та їх використання у реставраційній практиці Дзендзелюк Л. Палітра навчання реставрації книг, документів та творів мистецтва на папері Мацкевич А., Коритнянська В. Реставрація кольорової літографії Аннібале Карраччі «Потоп» із зібрання Обласного центру естетичного виховання міста Ізмаїл. Пігель І., Макаровський А. Унікальний стародрук та специфіка його реставрації Шлюсар М. Досвід у реставрації картографічних видань

СЕКЦІЯ СТУДЕНТСЬКИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Бобицька Я. Художній світ Олени Кульчицької Мешко А. Безсмертна національна «Енеїда» Анатолія Базилевича Михалик В. Карпатські мотиви в станкових творах Георгія Якутовича Кобилецька Т. Настільні ігри у графічних творах Джузеппе Мітеллі Кулик К. Анімалістичні мотиви у творчості Якова Гніздовського Осадча Н. Образ відьми в образотворчому мистецтві Романюк О. Мистецтво книжкової ілюстрації Сави Бродського Кочерова М. Феномен авторської книги в Україні (на прикладі творчості Павла Макова) Урбанович Ю. Графiчна спадщина Миколи Опанащука Войтюк А. Художнє оточення Олександра Аксініна Боднар Р. Слово про художницю Юлію Процишин Шпагіна К. Малярській світ Олени Жеребецької Колодій О. Художня графіка періоду Десталінізації Корнійчук С. Образ Львова у графіці Одо Добровольського Семенів К. Графічна спадщина Тараса Шевченка

ТЕЗИ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ ПРИСВЯЧЕНОЇ 5-РІЧЧЮ КАФЕДРИ КНИЖКОВОЇ ТА СТАНКОВОЇ ГРАФІКИ (10-12 січня 2022)

ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ Тези доповідей подаються в авторській редакції Підготовка електронного варіанту Великголова Б.Б.

Українська академія друкарства 79020, м. Львів, вул. Під Голоском, 19

РОКІВ

КАФЕДРІ КНИЖКОВОЇ ТА СТАНКОВОЇ ГРАФІКИ