Бібліотека прес-служби Патріархії УАПЦ ---------------------------------------------------------------------------------------------------------
Quo Vadis Отче Магістре! В газеті “Нова Зоря” (орган Української Католицької Євпархії святого Отця Миколая) в місті Чікаго появилась стаття автора – Отця-Магістра Олега Крупського. Сказавши “появилась”, можливо не є відповідним означенням практикованим в журналістиці. Але поява цієї статті з її вульгарною мовою, примітивізмом і провокативними твердженнями є дивним явищем в будь-якій пресі, тим більше в церковній. Отець Магістр у своєму писанні під заголовком “Ідея єдиної української Церкви Семена Петлюри”, виливає бруд на Церкву-Мученицю УАПЦ, очолену митрополитом Василем Липківським та великого провідника українського народу Симона Петлюру. Писанина Отця Магістра наповнена перекрученням історичних фактів, насичена ненавістю до православної Церкви та її проводу, з упередженням до всього українського. Дух і стиль писання не церковний, а совєтський з цинічним московським забарвленням. Виливає він свій гнів від самого початку, бо власну титульну назву своєї статті бере в лапки, як неправдиву ознаку що-до її змісту. А ім’я Симона Петлюри цинічно, з прихованою ненавістю, іронічно спрощує на “Семена Петлюри”. Писанина доволі масивна, друкована в чотирьох великих розміром частин, в газеті “Нова Зоря” напротязі восьми тижнів. Не розумію: “Чому Отець Магістр характеризує українську Церкву УАПЦ, як Петлюрівську?” Можливо тому, що комуністична безбожна Москва, ГПУ, НКВД клеймували Липківську Церкву як Петлюрівську, за що було зіслано на Сибір і розстріляно сотні тисяч українського православного люду. До відома Отця Магістра – ідея єдиної української Церкви в нашій державі була реальністю ще за часів Київської Русі. І ця Церква була незалежною аж до 1686-го року. В 1686-му році втратила свою незалежність через передачу Київської Митрополії Московському Патріархату, за що було обіцяно Вселенському Патріарху Діонісію Четвертому “три сорока соболей и двести червонцев”. Сама ж ідея незалежної української православної Церкви завжди жила серед українського народу. Активні дії нашого народу про відновлення незалежності рідної Церкви почалися вже у 1905-му році. Тому Симон Петлюра не був творцем ідеї “єдиної української Церкви”. Він, як патріот і вірний син свого народу, мріяв і дбав за відродження незалежної української Церкви. Бо він розумів, що без помісної незалежної національної Церкви не може бути незалежної держави. Утворена в листопаді 1917-му році Всеукраїнська Православна Церковна Рада (ВПЦР) керувала організацією українських парафій і ставила питання про автокефалію Церкви, як питання державного характеру.
_____________________________________________________________________ 1 Наша адреса в інтернеті http://uaoc.net
Бібліотека прес-служби Патріархії УАПЦ --------------------------------------------------------------------------------------------------------Уряд Директорії першого січня 1919-го року видав закон, який проголошував Українську Православну Церкву автокефальною, але умови того часу не були сприятливі провести той закон в життя. Перша українська парафія утворилась в Києві й одержала в своє користування Миколаївський Собор на Печерську. І там 22-го травня 1919-го року була перша відправа Божественної Літургії українською мовою. Цей день і треба вважати днем народження Української Автокефальної Православної Церкви. Всю літургію співав хор під керівництвом славного композитора Миколи Леонтовича, написану ним. На Зелені Свята 1919-го року Українська Церква одержала в користування Андріївський Собор, а на Свято Петра і Павла – величну Святу Софію. Заходами Всеукраїнської Православної Церковної Ради був скликаний Собор в жовтні 1921-го року, який проголосив три основні засади, на яких мала відроджуватись Українська Церква: автокефалія, соборноправність, украінізація. Всі Богослужбові книжки були перекладені із старослав’янської на українську мову Українською Академією Наук, на чолі з академіком Кримським, котрий був найвидатнішим знавцем слов’янських мов на той час. Всі музичні церковні твори композиторів Бортнянського, Веделя, Гончарова та інших, щоб зберегти характер творів, перекладались при участі українських композиторів: Кирила Стеценка, Миколи Лисенка та Миколи Леонтовича. Доречі, Кирило Стеценко був священиком УАПЦ, висвячений Митрополитом Липківським. Знеоцінювання Отцем Магістром Української Афтокефальної Православної Церкви щодо її величі, де він подає спотворену статистику духівництва та число парафій, підтверджує його тенденційність: “ В УАПЦ налічувалося 1100 приходів, 1500 священиків, 30 єпископів”. Правдою є, що в добу свого розвитку УАПЦ нараховувала 30 єпископів, три митрополити, понад 3000 священиків та більше як три тисячі парафій. Але безбожна Москва жорстоко розправилася з Святою Українською Церквою. Все духівництво і тисячі вірних були зіслані на Сибір або розстрілені. Церкви закриті, в більшості зруйновані. Останні діючі парафії, яких було понад 500, закриті в 1937-му році. Хоч і була фізично знищена УАПЦ, але ідея її жила в народі і, коли настав відповідний час, вона знову повстала у всій своїй величі підчас Другої Світової Війни, незважаючи на те, що вся наша земля була окупована німецькими військами. В перший місяць окупації 1941-го року в Харкові вже відкрилась українська Церква, а через два роки нараховувала біля двох тисяч парафій. Натомість, російські Церкви були лише по великих містах, переважно ті, що не були закриті більшовицькою владою. Перелік всіх українських і російських Церков, церковних і політичних організацій та їх діяльність в добу московсько-більшовицької окупації України, тенденційно спотворена
_____________________________________________________________________ 2 Наша адреса в інтернеті http://uaoc.net
Бібліотека прес-служби Патріархії УАПЦ --------------------------------------------------------------------------------------------------------Отцем Магістром. Подано помилкове окреслення й характеристику історичних подій, які не є на користь Української Помісної Православної Церкви та наших державних інтересів. Крім того, Отець Магістр окреслив вище згадані Церкви та їх діяльність в такому хаосі, що десять мудреців не змогли б зрозуміти про що йде мова. Названі були: 1. Українська Автокефальна Православна Церква Липківського. 2. Українська Православна Оновленська Синодальна Церква. 3. Українська Православна Жива Церква. 4. Українська Православна Автокефальна Церква-Бульдовського. 5. Діяльно-Христова Церква (ДХЦ). 6. УПЦ Третього Всеукраїнського Православного Собору. 7. Російська Православна Церква – Тихоновська. 8. Російська Правосавна Церква Московського Патріархату. 9. Російська Оновленська Церква. 10. Рада Вселенського Союзу братніх об’єднань. 11. Всеукраїнська Православна Церковна Рада (ВПЦР). 12. Спілка визволення України (СВУ). Та інші братства і організації. З поданих інформацій Отця Магістра, всі ці Церкви і організації були просякнуті агентами ГПУ і НКВД. Він дбайливо вибрав всі Церкви і організації українського забарвлення, підводить їх до спільного знаменника і подає нам на піднос, “Ідею Єдиної української Церкви уряду Семена Петлюри”. В дійсності ж всі російські Церкви: патріарші, оновленські, комуністичні, монархічні, незалежно від того, чи були вони керовані ГПУ, НКВД чи ні – всі вони працювали на знищення УАПЦ м. В. Липківського. Всі українські Церкви, як : Жива Церква, Оновленська Церква, Бульдовська Церква та Діяльно Христова Церква були творінням органів ГПУ і НКВД для поборення Української
_____________________________________________________________________ 3 Наша адреса в інтернеті http://uaoc.net
Бібліотека прес-служби Патріархії УАПЦ --------------------------------------------------------------------------------------------------------Автокефальної Православної Церкви під проводом Митрополита Василя Липківського, але не мали ніякого успіху. Чому? – Тому, що УАПЦ під проводом Митрополита Василя Липківського була всенародною Христовою Українською Церквою, Церквою великої ідеї, високої моралі, духівництво і провід якої служили народові, відмовившись від вигод, влади і власних інтересів. В діяльності своїй це була Церква перших христіян, яка перенесла терор і муки, але не зрадила Христа і свого побожного народу. Ось приклад, як нашу Церкву оцінив чужинець – німець, професор Ганс Кох: “Відродження Української Автокефальної Православної Церкви-Київської – то найвидатніша подія христіянського життя Двадцятого століття! Благодать Святого Духа пролилася на цю Церкву та її діячів у ці роки. Мучеництво їх – то вінець слави, що ним Господь нагородив, та її вірних, що прийняли цей вінець! Митрополита Василя Липківського я вважаю за одну найвизначніших постатей в Христовій Церкві Двадцятого століття. Вивчення ідей української Автокефальної Православної Церкви 1921-го року належить майбутньому, воно буде корисним для цілої Христової Церкви, не лише для Православної.” А ось приклад, яким свідченням послуговується український священослужитель отецьмагістр Олег Крупський. Він подає “реакцію віроючого за кордоном Севрюка з Чехословаччини про митрополита УАПЦ В. Липківського: “Василю, Василю! Навіщо ти зв’язався з лиходіями, з розбійниками? Їздив на уклін до розбійника, а що із цього вийшло? З Української національної церкви зробили жидівсько-більшовицький смітник, а сам з українського митрополита став лише дурним попом, московським посіпакою і шмарколизом. Дякуй тепер Чеховському, котрий з тебе старого зробив всесвітнього дурня, що довів тебе до цього сорому. Ну й політики з вас, ганьба вам.” Схаменіться Отче Магістре! Що вас спонукало послуговуватись таким ганебним свідченням з лайливою і непристойною мовою? У вашому писанні це свідчення звучить, як матеріал історичної ваги. Чи не приходить вам на думку, що ви стали на рівень цього злобного, відомого провокатора, “віруючого за кордоном Севрюка?” Вашим призначенням, Отче Магістр, є проповідувати любов до ближнього та подавати приклад смиренності...” Для ближчого ознайомлення з Отцем Магістром та глибшого пізнання його вдачі подам ще кілька характерних висловів. Ось його освітлення Третього Собору УАПЦ: “29-30 січня 1930 р. зібрані єпископи й 30 священиків (III Всеукраїнський православний собор) оголосили себе Надзвичайним Собором, засудили “контрреволюційну” діяльність УАПЦ за 10 років і вирішили розпустити Церкву, асимілювавшись в Московському Патріархаті. Сценарій “відпрацьований” на УАПЦ був готовий до застосування на УГКЦ в 1946 р.” Схаменіться Отче Магістре! Який абсурд і яка неправда! Третій Собор УАПЦ був скликаний в 1930-му році й відбувся у Вознесенському Соборі міста Харкова з метою накреслити шляхи життя Церкви, оживлення її росту та вибору
_____________________________________________________________________ 4 Наша адреса в інтернеті http://uaoc.net
Бібліотека прес-служби Патріархії УАПЦ --------------------------------------------------------------------------------------------------------митрополита. Всім відомо, що в цей час УАПЦ не мала свого проводиря, через арешт Митрополита Борецького. І на цьому Соборі був обраний Митрополитом Іван Павловський, якого в 1937-му році розстріляла безбожна влада Москви, разом з усіма священиками, котрі ще уціліли на той час. Решту Церков УАПЦ було закрито або зруйновано. Ось так, Отче Магістре, було розв’язано комуністичною владою життя і діяльність УАПЦЛипківського, а не так як ви описали у вищезгаданих рядках. В одному лише випадку, Отче Магістр, ви натякнули на історичну істину, що в 1946-му році УГКЦ асимілювалась в Московському Патріархаті. Так, правдою є, що в 1946 році уряд Москви примусив УГКЦ змінити свою католицьку віру на православну та увійти в склад Московського Патріархату. Для цього був скликаний Собор УГКЦ, на якому, як писала комуністична пропоганда “Віруючі Західної України добровільно перейшли з католицької віри на прадідівську православну віру”. І для розв’язки УГКЦ достатньо було скликання одного лише Собору. Я далекий від будь-якого осуду діяльності УГКЦ. Можливо, Собор УГКЦ прийняв таке рішення з метою, щоб зберегти від фізичного знищення духівництво і тисячі вірних УГКЦ. Але хочу звернути увагу Отця Магістра, що для ліквідації УАПЦ м. Липківського взяло 16 років. І ніякі спроби ЧК, ГПУ, НКВД, комуністичної влади, російської Церкви та всіх вами перелічених ворожих Церков і організацій, не змогли скорити рідну Українську Православну Церкву. Лише повне фізичне знищення УАПЦ припинило її життя та діяльність. Честь і хвала творцям і сподвижникам її! А ось, для відома читачів, ще одна провокація Отця Магістра: “сучасний єпископ УПЦ КП Філарет (Денисенко), як агент КДБ СРСР пов’язаний з загадковою смертю єпископа УАПЦ Мстислава (Скрипника) у 1993 р. в Києві”. Поперше, не єпископ Філарет і єпископ Мстислав, а Патріарх Філарет і Патріарх Мстислав, які були обрані патріархами Соборами Української Православної Церкви Київського Патріархату. По-друге, з яких джерел Отець Магістр довідався, що “єпископ УПЦ КП Філарет був агентом КГБ СССР?” І останнє, які докази має Отець Магістр, що “єпископ Філарет пов’язаний з загадковою смертю єпископа УАПЦ Мстислава?” Отче Магістре, чи ви думаєте про що ви говорите? Чи ви розуміїте, що за цю фальсифікацію вас може судити Київський Патріархат, бо ж це є кримінальна справа? Гадаю, що вам відомо, що в Америці існує Єпархія Київського Патріархату із двома єпископами: Архиєпископ Олександр Биковець і Єпископ Паісій. До вашого відому Патріарх Мстислав дожив до глибокої старості. Народився він в 1898-му році, а помер 23 червня 1993-го року, проживши 95 років.Помер він не в Києві, а в Канаді, де живуть його син і донька з родинами. Експертизою лікарів було встановлено причину його смерті – природна старість. Тіло його спочиває в мавзолеї Церкви-Пам’ятник, в місті Бавн Бруці, США. Тому, в разі чогось, буде дуже легко ще раз перевірити причину його смерті. Великим подивом є, з яких джерел, Отче Магістре, ви черпаєте вами подані інформації? Такі інформації можна знайти лише в таємних архівах ЧК, ГПУ, НКВД, КГБ і МВД.
_____________________________________________________________________ 5 Наша адреса в інтернеті http://uaoc.net
Бібліотека прес-служби Патріархії УАПЦ --------------------------------------------------------------------------------------------------------Щоправда, у вашій статті є коротка згадка про використання інформації ГПУ: “ДХЦ була створена з ініціативи ГПУ, активно використовувалася для послаблення УАПЦ, що підтверджує інформаційна записка ГПУ в ЦК КП(б)В. Що-до інформаційних записок, то яскравим доказем є наступна, вами подана інформація. Звучить вона, як донос таємного агента НКВД: “Уже з 1923 р. починаються конфлікти УАПЦ із оновленцями через націоналізм, контрреволюцію, петлюрівщину. Серед священиків були колишні діячі УНР, офіцери царської армії й армії С. Петлюри. Благовісник УАПЦ Володимир Чеховський був главою Ради Міністрів і міністром закордонних справ УНР, священик УАПЦ Микола Чеховський до 1917 р. був полковником царської армії, священик УАПЦ Михайло Науменко служив старшиною в армії УНР, архієпископ Юрій Жевченко – капеляном (військовим священиком) царської армії, архієпископ Констянтин Кротевич до 1917 р. був прокурором Полтавського суду”. Правдою є, що за увесь час існування СССР таємні органи влади старалися розкладати з середини неприхильні їм церковні, громадські й політичні організації, просякнути їхніми агентами не тільки у своїй державі, а й за кордоном. Таку саму політику проводить Московський уряд Путіна, колишній полковник КГБ. В свойому наступі на колишні республіки СССР, для повернення їх під владу Росії, велика увага приділена Церкві Московського Патріархату і самому патріарху Алексєю. Духівництво і провід цієї Церкви, включно з патріархом, являються, як і за часів Сталіна, агентурою влади Путіна. До українських православних Церков в діаспорі дуже легко просовувати агентів Путіна, бо всі ці Церкви за кордонами України після смерті Патріарха Мстислава, приєдналися до Вселенської Патріархії і стали “канонічні”. Через це вони не мають права приймати священиків від українських Церков в Україні, як УАПЦ або Київського Патріархату, бо Вселенська Патріархія не визнає їх “канонічними”. Єдиним місцем постачання церковного кліру являється Московський Патріархат в Україні. І вони дуже радо присилають нам своїх “душпастирів”. Декого навіть і не висвячують, виписують їм грамоти і благословляють ревно служити на “благо правосланой вєри і Отечеству”. Тут їм приділяють приходи і ці “батюшкі” причащають нас, хрестять наших дітей і вінчають; бо хто ж насмілиться заперечити “качество” московської канонічності? Постачання “душпастирів” українській католицькій Церкві переводиться тією самою дорогою, лише їм засилають своїх агентів, завербованих з кліру Греко-Католицьких Церков в Україні. Повчальним прикладом для нас мав би бути акт приєднання Російської Православної Зарубіжної Церкви до Московського Патріархату. Відомий колишній агент КГБ, підполковник Констянтин Преображенський, котрий втік з Росії до США в 1993-му році, великий знавець в справах шпигунської діяльності Московського Патріархату, в своїх документальних працях як “Putin Espionage Church” та інших висвітлює їх підпільну діяльність. Він говорить, що ієрархи Московського Патріархату
_____________________________________________________________________ 6 Наша адреса в інтернеті http://uaoc.net
Бібліотека прес-служби Патріархії УАПЦ --------------------------------------------------------------------------------------------------------не тільки доносили один на одного в КГБ, а були також замішані в шпигунстві за кордоном. В нововиданій ним книзі “Russian Americans: a new KGB Asset” в підрозділі: “Перемога Росії над Америкою” Констянтин Преображенський пише: “17 травня 2007-го року Росія отримала історичну перемогу над Америкою. Вона відкрила свою провінцію тут, яка називається Російська Православна Зарубіжна Церква. В цей день вона визнала Московську зверхність над собою, підписуючи акт Канонічного поєднання з Московським Патріархатом. Московський Патріархат є контрольований російською нео-КГБ владою і завжди був маріонеткою російського шпигунства. Багато тисяч Російських Американців і їхні діти виховуються тепер в дусі лояльності до тоталітарної Росії, яка стає днем за днем більш ворожа до Америки. Підтримані агентурою КГБ попи з російськими паспортами стають на місце локальних священтків. Їхні церкви стали зрадницькими фронтами для російських інтересів, незалежно від того, як наші відносини розгортатимуться в майбутньому”. Отче Магістр я торкнувся лише кілька тез, порушених у вашій статті. Щоб відповісти на всі питання, неправдиво висвітлених вами, потрібно витратити багато часу і паперу. На це я не маю бажання і терпіння. Хочу лише запитати вас, яка ваша ціль, кому ви служите? Чи старанням вашим є розсварити нас українських католиків і православних? Дякувати Богу, ми вже знайшли спільну мову і довір’я, яке практикується у співпраці і підтримці один одного. Якщо ж не бажаєте відповісти на ці питання, то скажіть Quo Vadis Отче Магістре!? Тарас Кохно 26 січня, 2008 р. Чікаго
_____________________________________________________________________ 7 Наша адреса в інтернеті http://uaoc.net