Gazeta JAT#2 by jat jat

...Ять!!!

...Ять!

№2(2) ЦІЯ: ІНВЕНТАРИЗА т! даєш планше

стор.3

“Стереотипне” мистецтво

рт Поп-а

стор.9 стор.10

іМ К НУ К & У КН

-привіт Привіт тобі, якщо ти зараз читаєш цю газету (а ти її неодмінно читаєш, бо неможливо пройти повз цей номер). Адже «Ять» стала ще цікавішою та непередбачуванішою! Маємо для тебе кілька новин та тем, на які неодмінно хочеться поговорити. По-перше, Ять-редакція розширюється! Виходимо на міжуніверситетський рівень такими темпами, що не за горами (як сказав один продвинутий чувак) і міжгалактичний. Ять культурою зацікавились студенти КНУКіМ. Якщо ти про таких чув і маєш певні стереотипи, тоді тобі варто зазирнути на сторінку 10 та прочитати добову дозу чуток про студентів КНУ та КНУКіМ та спробувати віднайти серед них правду. По-друге, цей номер став майже вдвічі товщим, а це значить, що ти читатимеш його вдвічі довше і дізнаєшся вдвічі більше інформації. Матимеш

змогу посміЯТЬся, послухати, що вони говорЯТЬ і побачити, як ВСР-івці карикатурЯТЬ. По-третє, тут ти знайдеш унікальну інформацію, написану саме для тебе такими ж як ти! Ми доводимо, що ідеї ніколи не сплЯТЬ. Тільки тут ми зав’яжемо тобі вузлик на пам’ЯТЬ та розкажемо про безкоштовні програми для дизайну та верстки, а головне де їх скачати! А якщо тобі набрид тачпад і тебе не влаштовує мишка, прочитаєш стонадцЯТЬ порад про планшет, що воно таке і з чим його їдять. Якщо ти знаєш теми, що ятрЯТЬ твою студентську душу і маєш про що розказати, радо зустрінемо тебе на сторінках «Ять»! Якщо ти теж поділяєш погляди Ять-культури — приєднуйся сам і приводь друзів! Час мотивувати, а може й демотивувати! ѣ-редакція

Google,

завагітніти». Російською: «Как…» — «Как жрать суши». А от першим у рейтингу запиту «Возможно ли…» є «Возможно ли забеременеть с первого раза». Продовжують список безглуздих запитів: «Чому Путін краб», «Чому я така дурна», та «Неможна заходити в кімнату до бога навіть якщо його там немає». Чесно кажучи, я від щирого серця повеселилася, шукаючи матеріали до цієї статті. Не треба думати, що ці безглузді запити вигадані або їхні автори з іншої планети. Адже якщо це і не наше творіння, то, можливо, творіння людей з якими ми спілкуємось. УВАГА!!! Озирнись навкруги і подивись хто поруч з тобою. Олена Давиденко

любий, ти скажи

та проблему розв’яжи... oogle — найвідоміша пошукова система у всьому світі. Щоденно реєструє понад 50 млн. пошукових запитів. Ми вирішили зробити рейтинг найбезглуздіших пошукових запитів у Google, хоч і щиро сподіваємось на те, що вони становлять меншість від загальної кількості. За даними статистики пошукових запитів у Google з російських сайтів, я можу сказати, що росіяни — ну дуууже цікаві люди. Більше 1,5 млн. разів користувачі просили відповісти їм на тупі питання. На кого вони хотіли справити враження залишається великим питанням, мабуть, на представників протилежної статі. Одним з найулюбленіших запитів в Google є питання: «Як зробити так щоб мене відпустило будь ласка». Мабуть, воно відображає рівень наркотичного сп’яніння молодих людей, які знайомі з Google і звикли довіряти йому у всіх питаннях. Бідні, ніхто не може зарадити їм у цьому питанні, крім Його Величності Google.

«Чисто поржать» — ще один популярний запит. Це напевно, щоб уроки вчити було не нудно. А ось цей запит може і образити: «Чим жінка відрізняється від людини». Залишимо його без коментарів. Якщо ввести в пошукову систему: «Чи є…», то нам відкриються такі варіанти: «Чи є життя на марсі», «Чи є місце чарам в буденному житті». Російською: «Есть ли…» — «Есть ли жизнь на марсе», «Есть ли НЛО», «Есть ли жизнь после родов», «Есть ли 7 ноября в австралии», «Есть ли будущее в России», «Есть ли жизнь после свадьбы». На Марсі напевно таке саме життя як і майбутнє Росії. Введемо: «Що буде якщо…» і результат не змусить себе чекати: «Що буде якщо відсканувати дзеркало». Російською: «Что будет если…» — «Что будет если в унитаз поезда на полном ходу бросить лом», «Что будет если выпить йод». Зрозуміло, чому потяги з рейок сходять. Спробуємо «Як…»: «Як вбити», «Як

Google радить Google — лідер пошукових запитів

ТОП-10 Безглуздих запитів 1. Як включити комп? 2. Як спати стоячи? 3. Скільки буде 2х2? 4. Кава це чоловічий рід? 5. Як відчути біль? 6. Столиця Росії? 7. Хто президент України? 8. Картопля це фрукт? 9. У курки є хвіст? 10. Цигарки курять чи п’ють?

Google допоможе всім! Звертайся!

: Я І Ц А З И Р А Т Н Е даєш планшет! І НВ ожен, хто користується графічними редакторами, хоча б іноді стикається з труднощами, що викликають обмежені можливості комп’ютерної миші чи тачпада. Тоді на допомогу приходить графічний планшет — така собі мрія кожного свідомого малювальника. І тут виникає питання, як обрати планшет. Що ж, ми будемо раді Вам допомогти! Ять-культура попереджає, що найкращі критерії для обирання будь-чого — це коли ти дивишся на річ, і відчуваєш — «ЦЕ МОЄ». Але для неосвічених представляємо нехитру інструкцію щодо того, як обрати графічний планшет. Крок перший — потрібно визначитись, що ми будемо робити с цією страшною штукою. Якщо Вам просто хочеться помалювати, то оптимальний варіант — недорогий планшет формату А6, без зайвих функцій та клавіш. Власне, у мене є такий (Wacom Bamboo One A6), вірою і правдою служить вже чотири роки — бездоганно підходить для малювання графіті «вконтакті» та нехитрих картин в графічних редакторах (про них нижче). Але все одно прийде час, коли Ви відчуєте що цей формат здавлює Ваші творчі амбіції своїми безжальними рамками. Так що раджу одразу звернути свою увагу на графічні планшети формату А5 ( а краще А4) — найкращий варіант для дизайнера/веб-дизайнера/художника (але любителя). Для тих, хто вважає себе професійним діячем в вищезазначених сферах, треба враховувати ще таку характеристику, як кількість градацій натиснення — це означає, що перо (при-

стрій, яким Ви і малюєте) буде діяти як олівець — інтенсивність лінії буде залежати від сили натискання на нього. Такі характеристики, звичайно, можна встановити і на комп’ютері (розмір, прозорість та інтенсивність), але, повірте, цього замало для створення якісної художньої продукції. Зазвичай, в комплекті з такими планшетами можна знайти різні наконечники, що імітують пензлі, фломастери та олівці. Також при покупці планшета треба знати про таки атрибути, як ExpressKeys — набір кнопок, розташованих по обидва боки планшета. Можна призначити їм потрібні функції і забути про клавіатуру. Наступний — спеціальне місце для пера. Це неймовірно зручно, якщо воно кріпиться до планшету, тому що має чудову особливість десь губитися, як будь-яка звичайна ручка. Третій — зверніть увагу на те, чи є у планшета підставка для того, щоб можна було поставити його у вертикальне положення — може, вам зручно працювати саме так. І останнє — якщо Ви шульга, обов’язково перевірте, чи підходить Вам саме цей прилад. А ще існує планшет-монітор, який мені майже сниться — малюєш собі прямо на екрані, а потім синхронізуєш із комп’ютером. Звичайно, коштує він близько трьох тисяч доларів, та, якщо поміркувати, потрібен лише професійно-професійним професіоналам, а до цього можна обмежитися і звичайними планшетами А3 або А4 та великим монітором. Другий крок — власне цінова категорія і фірма. Існує чимало виробників цих девайсів, в наших звичайних та інтернет-магазинах найчастіше можна зустріти планшети фірми Wacom, Genius, Kanvus, Aiptek.

Wacom — це бренд. Їх продукція найдорожча серед всіх, принаймні, вони гарантують високу якість і функціональність. Особисто я всіма руками і ногами за Wacom, але, починаючи з А4-х, ціни на планшети неприємно кусають. Тут на допомогу приходить Genius, який обіцяє не гіршу продуктивність та довговічність за приємну суму на чеку. Щодо інших двох — не буду обманювати, не знаю жодної людини, хто ними користується. Тобто, раджу обирати серед Wacom та Genius, щоб не помилитися. Третій крок — програмне забезпечення і взагалі налаштування роботи з планшетом. По-перше, для того, щоб користуватися планшетом, зазвичай не потрібно таскати з собою диск чи щось інше — підключив USB та користуйся. По-друге (про це ВСІ забувають) — планшет потрібно встановити ПАРАЛЕЛЬНО до монітору, щоб лінії, які ви проводите рівнесенько вниз не йшли кудись під кутом 40 градусів. По-третє — самі програми. Звичайно, для планшета підходить будь — який графічний редактор, чи то Paint, чи щось із пакету всім відомих Adobe або Corel. З деякими Wacom в комплекті йде програма ArtRage, але вона має більш розважальний характер. Також існують два цікавих редактора Autodesk Sketchbook Pro 2011 та Autodesk SketchBook Designer 2011, в першому функції дуже подібні до фотошопних, а другий поєднує в собі векторну та растрову графіку, але це вже для професіоналів. В будь-якому разі все залежить від Вашого вміння користуватися графічними редакторами, планшет лише імітує олівець і папір. Тож бажаємо Вам творчих успіхів! Юліана Бабкова

4 Піди туди, не знаю куди зроби то, не знаю що

Це не моя ковбаса?

рейтинг найабсурдніших д/з

Це не моя ковбаса!

Це не моя ковбаса... і, це не студенти ліниві, просто інколи «вельмишановні» викладачі полюбляють «заморочити» нам голову. І ось тоді, ми з чистою совістю сидимо вконтакті чи на fb замість того, щоб виконувати нікому не потрібне завдання. Наш «рєйтінг» очолює завдання одного «професора-чарівника». Нам потрібно було написати «Як вплинула стаття російського боксера «Хуйе нах» на розвиток історіографії». Можу лише сказати, як вона вплинула мій мозок. Знаєте, коли в гуглі вбиваєш дане словосполучення, то кожна сторінка вражає своїм «наповненням». Наступним за «рєйтінгом», але не за абсурдністю стає завдання з мови. Нам сказали написати текст з 50 професіями. Першою думкою було написати його так: «Журналіст, економіст, столяр, математик … і лінгвіст дуже цікаві професії. Кінець!» Але все ж таки ми «напрягли» свій мозок, провели вихідні у чудовій компанії сотень списаних та нервово розірваних клаптиків паперу і написали «чудо-текст». Найдивніше, що більшою проблемою, ніж написання більш-менш логічного твору з 50 професіями став пошук цих самих 50 професій. Дуже допомогли усілякі «мерчендайзери», «конферансьє», «хостеси», ну, і далі в такому ж дусі. Правда, пізніше ми мали «головний біль» з перекладом їх українською. Здавалося б, що для

творчих особистостей це не проблема, але спробуйте-но перекласти українською «рекрутер», «маркетолог» тощо. Ось и виходили в нас слова на кшталт «гадознавця» (той, хто здогадається, яким був іншомовний відповідник, отримає підписку на газету «Ять»). Принісши завдання на пару, ми зрозуміли, що недаремно студенти не часто виконують домашнє завдання. Тому що наш викладач був настільки задоволений, що запропонував написати не менш «творчу» роботу під назвою «Це не моя ковбаса». Завдання полягало в тому, щоб дане речення прозвучало в творі не менше, ніж 7 разів з різною інтонацією. Студенти звичайно вічно голодні, але ж не настільки, щоб твори про ковбасу писати.

КНУКІМ викладачі теж полюбляють «розвеселити». Один викладач сказав їм перекласти текст олбанською, використовуючи інтернетмеми. Для граматєїв та «інтернет-чайників» повідомляю: я не помилилася в написанні слова «олбанська». Вікіпідєйні «вумні» люди кажуть: «Олбанська чи падонська мова — іронічний термін російськомовної мережевої субкультури для позначення специфічного мережевого жаргону». На цьому наш «рєйтінг» завершується. Аффтар йде гуляти. Вчіть олбанську, красавчеги!) Стаття написана на правах вічно незадоволених студентів. Всі збіги заради нашої безпеки вважати випадковими. Анастасія Загребельна

Та ні, що ви, я зовсім не злюся...

Ктулху вже прокинувся

от лише висплюсь і приготую вам сюрприз

але поки він чистить зуби, у нас ще є час!

увало таке, що зайшовши на якийсь інтернет-форум або блог вам здавалось, що люди, які залишають там свої коментарі, м’яко кажучи, неадекватні та спілкуються якоюсь незрозумілою мовою або ж друг «В КОНТАКТІ» раптом замість звичного «Привіт» пише «Прєвєд, Мєдвєд»? Не дивуйтесь, просто люди, які багато часу проводять в Інтернеті, живуть своїм окремим життям, далеким від реальності, у них формуються нові звички, культурні цінності і навіть нова мова, так званий «інтернет-сленг». Окрему нішу у світовій мережі займають інтернет-меми. Трохи історії: уперше термін «мем» був вжитий у 1976 році британським вченим Річардом Докінзом. За його теорією мем — це елемент відтворюваних мислячих структур, інфекційний інформаційний зразок, який копіюється, інфікуючи розум людини, змінює її поведінку задля розмноження зразка. З популяризацією Інтернету меми здобули прекрасне середовище існування та переросли в окреме соціальне явище, під назвою інтернет-меми. Якщо ж ви не хочете вдаватись в такі наукові подробиці, скажемо просто так: Інтернет-мемом може бути будьяка одиниця інформації — слово, вираз, картинка, відео. Схема творення та поширення мемів дуже проста. Наприклад, хтось, з метою пожартувати, з необачності, чи то від природного дибілізму, ляпає якусь «фігню» ( це, до речі, дуже добре виходить у наших політиків) і пішло-поїхало: фразу миттю підхоплюють любителі «паржать» і розповсюджують її на різноманітних форумах, блогах по електронній пошті.

Персонаж Говарда Лавкрафта — Ктулху

5 Що то за«лексеми, МЕМ які звуться И»? Іноді меми виходять за межі Інтернету, поширюються в ЗМІ та перетворюються на медіавірус. Пропоную вашій увазі приклади найяскравіших та найпопулярніших інтернет-мемів. Британські вчені — інтернет-мем, що з’явився у відповідь на велику кількість публікацій у російських ЗМІ, які для більшої авторитетності починалися словами «Британські вчені виявили…», «Британські вчені прийшли до висновку…». Як правило, далі наводилися якісь безглузді факти, які б ніхто не став перевіряти. На противагу їм в Інтернеті з‘явилися лулзи про молдавських учених на кшталт: «Молдавські вчені винайшли протизаплідні таблетки для чоловіків. Таблетки виключно ефективні: жоден з чоловіків, які їх приймали, так і не завагітнів.» Інтернети — множина від слова Інтернет. Мем з’явився після виступу Джорджа Буша-молодшого, який відповів на запитання аудиторії про можливість введення обов‘язкової військової повинності в США наступним чином: «Я чув, що чутки ходять по... е... інтернетах, що у нас буде призов. Призову у нас не буде, крапка ». Йа креветко! («криведко», «криветко») — загалом фраза не має визначеного значення, популярною стала завдяки цитаті з Башоргу: «Так... звичайно лекція з фізики у нашого препода досить захоплюючий і серйозний захід... Але коли перед тобою на парті красується напис: «ЙА КРИВЕТКО!»... Ще одна фраза звідти ж пояснює значення вислову: «Ти уяви, як ти виглядаєш — голова зігнута по відношенню до тулуба, і пальці перед обличчям, як щупальця креветки...» Ктулху — персонаж творів Говарда Лавкрафта та деяких його послідовників. Став популярним у 2006 році в рунеті після акції «Питання Путіну», на якій президенту було задано жартівливе питання «Як Ви ставитеся до пробудження Ктулху». Ктулху за популярністю перевершив свого автора. У книзі він постає як жахливе жорстоке чудовисько, а в Інтернеті його часто зображають добрим та дружелюбним, існує навіть

«Культ Ктулху». Хоча часто зустрічаються цитати, які доводять протилежне: «Ктулху захаває ВСІХ!», «Ктулху з’їсть твій мозок». Фофудья — мем, що виник після того, як у 2006 році в Живому Журналі з’явилося повідомлення про те, що на інтернет-конференції лідера українських комуністів Петра Симоненка чоловік з прізвищем Ноздреватенков поставив запитання, у якому стверджував, що його дочці забороняють носити фофудью (візантійську тканину) в українській школі, мотивуючи тим, що державна мова — українська. Найчастіше мем використовується для висміювання російськоукраїнських відносин. Іноді краще жувати — мем, породжений британськими рекламщиками, які доводили, що жування орбіту корисне не тільки для зубів, але і для індивіда в цілому. Мем використовується тоді, коли хтось необдумано чи через нестачу сірої речовини у черепній коробці ляпає якусь фігню. Мопед не мій, я просто розмістив об’яву — мем, що виник на форумі одного українського сайту, присвяченого мотоциклам. Найчастіше вживається по відношенню до людини, яка намагається втікти від відповідальності. Ви, мабуть, запитаєте: «Для чого весь цей цирк і чому не можна спілкуватись нормальною мовою?» Насправді, причин виникнення мемів кілька. По-перше, вони дещо спрощують спілкування — іноді однимдвома словами можна пояснити те, що звичайною мовою передати не так то й просто. По-друге інтернет-меми дуже часто запозичують з інших мов і вони набувають статус міжнародних, що значно зближує інтернет-зомбі у всьому світі. І по-третє, мабуть, найголовнішою причиною виникнення мемів є просте бажання людини «паржать над ближнім своїм», що і призводить до появи всілякого роду лузлів. Отож, подобається вам це чи ні, а меми швидко заполоняють не тільки Інтернет, а й мозок усіх тих, хто сидить у ньому холодними довгими вечорами. Тому, якщо не хочете здаватись «нубом» в «інтернетах», — учіть мову мемів. Руслана Нагорна

«Бєзвозмєздно, тоєсть даром» Огляд безкоштовного софту для медіадизайну

Нині все більшої популярності набувають програми, доступні для вільного використання, що не може не тішити. Адже, погодьтесь, безглуздо віддавати купу грошей за софт, яким користуєшся лише час від часу (я свідомо не зачіпаю тут проблеми піратського копіювання, залишмо її для окремої статті). Зараз практично кожній комерційній програмі можна протиставити більш-менш адекватний, повністю безкоштовний її аналог. Є серед них і такі, що стануть у нагоді оформлювачеві видавничої продукції — редактори растрової та векайпоширеніші завдання медіадизайну так чи інакше пов’язані з графікою, а такі файли часто потребують корекції. В роботі з растровими зображеннями покликані допомогти кілька нехитрих, але потужних редакторів: GIMP, Paint.NET і Artweaver. Програма GIMP (www.gimp.org) має надзвичайно широкі можливості для роботи з графікою — функціонально практично нічим не поступається легендарному Adobe Photoshop. Тут майже кожен інструмент Photoshop, незалежно від того призначений він для малювання, виділення, роботи з кольором, шарами, масками чи контурами, має аналог чи заміну, хоча реалізації окремих з них можуть відрізнятися, або мати індивідуальні особливості. Програма має досить специфічний інтерфейс, він складається з кількох окремих вікон, і спершу викликає щирий подив. Проте у такої системи є і свої плюси: завжди можна згорнути в трей непотрібні вікна, тим самим очистивши цінний робочий простір, до того ж надзвичайна гнучкість меню дозволяє за кілька секунд створювати нові панелі інструментів, комбінуючи в них потрібні саме вам функції. На відміну від свого найближчого родича, стандартного MS Paint, редактор Paint.NET (www.getpaint.net) має куди більші можливості, залишаючись при цьому напрочуд компактним. В функціонал Paint.NET включені як можливості для малювання, так і для редагування готової графіки. Однак найбільш успішно вона справляється з

торної графіки, програми для верстки тощо. Однак для медіадизайнера (навіть початківця), цей софт — основний робочий інструмент, тож тут не до експериментів. Втім є одне «але» — багато з цих програм можуть практично на рівних конкурувати з платними аналогами у функціональності, стабільності і якості виконаної роботи, не кажучи вже про їхню компактність. Тож пропоную на деякий час забути про стереотип, що безкоштовне ПЗ не може бути якісним, і переглянути перелік медіадизайнерських програм світу Open Source.

ретушуванням фотографій і їх творчою обробкою. Звичайно наявні і такі незамінні функції як яскравість зображення, контраст, насиченість, окрім того, присутній також унікальний ефект — 3Dобертання. Але має Paint.NET і суттєвий недолік — через те що програма працює у власному форматі pdn, який не «розуміють» інші програми, ускладнюється експорт зображень. Якщо дві попередні програми є непоганими аналогами Photoshop, то Artweaver (www.artweaver.de) позиціонується розробниками як альтернатива іншому, трохи менш відомому комерційному растровому редактору Corel Painter. Тут теж є низка стандартних інструментів для обробки цифрових фотографій, але коником програми є все ж не ретуш, а малювання і творче редагування зображень. Програма чудово працює з графічними планшетами, для чого і передбачений великий вибір налаштувань для стандартних пензлів, імітація традиційних засобів для малювання (олівець, маркер, крейда, пастель, акрилові і олійні фарби тощо) та досить широкий спектр різноманітних фільтрів. Серед програм що спеціалізуються на векторній графіці найпопулярнішою (і не даремно) є Inkscape (www.inkscape.org). Це потужний і зручний інструмент для створення художніх і технічних ілюстрації. Редактор вирізняється широким набором інструментів для роботи з кольорами і стилями, підтримує роботу з контурами, альфа-каналами, шарами, векторизацію растрової графіки тощо. Inkscape своїми

можливостями не просто наздоганяє Corel Draw і Adobe Illustrator, а й пропонує користувачам додаткові формати зберігання графічної інформації (наприклад, svg), які дозволяють домогтися вищої якості і точності зображення з меншим розміром файлу. До недоліків програми можна віднести підвищені вимоги редактора до системних ресурсів, внаслідок чого — не надто високу швидкість роботи. Не менш популярною є й анімаційна графіка. Для створення 2D анімації чудово підходить програма Synfig Animation Studio (www.syn-fig.org). Вона дозволяє без особливих зусиль створювати анімаційні фільми високої якості. Як правило, двомірна анімація дуже трудомісткий і дорогий процес, оскільки всі головні і проміжні кадри малюються вручну. Але Synfig Animation Studio дозволяє дуже якісно і плавно промальовувати проміжні кадри автоматично, тим самим значно скорочуючи час і зусилля необхідні для створення анімації. Тривимірну анімацію можна створювати в Caligari Truespace (www.caligari.com). Програма дає змогу за лічені хвилини анімувати персонажів і фізичні явища. Caligari Truespace прораховує анімацію і візуалізує змодельовані сцени з реалістичним освітленням, також підтримує імпорт великої кількості форматів, створення власних скриптів та плагінів. Не обходиться робота медіадизайнера і без верстки макету. Не існує інших безкоштовних програм для верстки настільки функціональних як

7 Scribus (www.scribus.net), тож її і розглянемо. Програма призначена для створення публікацій різного роду — від найпростіших візиток до багатополосних повноколірних видань. Вона міцно утримує свої позиції відносно таких монстрів верстки як QuarkXpress та Adobe InDesign. У розпорядженні користувачів потужна система управління кольором, розширена підтримка растрової графіки, управління шарами, використання додаткових модулів (плагінів), скриптів і навіть генерація штрих-кодів. Для спрощення роботи Scribus пропонує багато готових шаблонів, але звичайно ж можна створювати макети і «з нуля». До речі у Scribus передбачена функція для додрукарської перевірки макета, що дозволяє виявити і ліквідувати найтиповіші помилки. Але найцікавішою можливістю програми є те, що вона дає змогу на лише експортувати файл в PDF, а й відкривати його для редагування. Адже працює Scribus саме в цьому форматі, завжди створюючи високоякісні безпроблемні PDFфайли. Не менш корисним є те, що програма Scribus дозволяє «на місці» редагувати растрові зображення в зовнішньому редакторі (за замовчуванням це GIMP) та повністю сумісна з «рідним» форматом векторного редактора Inkscape.

Таким чином Scribus є досить потужним інструментом для додрукарської підготовки публікацій і її можливостей з головою вистачає для виконання більшості видавничих завдань. Шрифт — неодмінний атрибут медіадизайну. Але з часом їх набирається стільки, що стає важко з ними розібратися, вони захаращують багато вільного простору, сповільнюють роботу комп’ютера. Для таких випадків і призначені менеджери шрифтів, що дозволяють швидко і легко створити оптимальні умови для роботи. Серед безкоштовних гарно себе проявили NexusFont та Font Frenzy. NexusFont (www.xiles.net) показує всі інстальовані, а також не інстальовані шрифти, допомагаючи підібрати потрібний. За допомогою програми можна встановити або навпаки видалити встановлені в системі шрифти, зокрема в пакетному режимі, знайти і видалити повторювані шрифти тощо. Програма є портативною, завдяки чому можна скинути її з усіма необхідними шрифтами на флешку і використовувати їх без установки на будьякому комп’ютері. Font Frenzy (www.fontfrenzy.org) — менеджер, за допомогою якого можна не тільки інсталювати чи видаляти шрифти та керувати встановленими, а й вирішувати проблеми пов’язані з некоректністю їх роботи,

створювати резервні копії шрифтів, відновлювати випадково видалені, переглядати довідкову інформацію про шрифт тощо. І наостанок розповім про ще одну корисну утиліту — програму для створення скріншотів. Як відомо, в більшості версій Windows для цією функції призначена клавіша «Print Screen», при натисканні якої в буфер обміну копіюється знімок усього екрану. Але її можливості досить обмежені. Тому як альтернативу, пропоную невеличку, але напрочуд багатофункціональну програму PicPick (www.picpick.org). З її допомогою можна робити якісні знімки усього екрану, активного вікна, елементів управління Windows, загалом, будь якої необхідної його частини довільної форми. До того ж, програма дозволяє ще й редагувати щойно створені скріншоти. Певна річ, описаними тут програмами список безкоштовного софту для медіадизайну не обмежується. Надто вже їх багато. Як зазначалося вище, практично кожен комерційний продукт має свій безкоштовний аналог (а зазвичай навіть кілька). Можливо, в чомусь вони і не дотягують до своїх платних «родичів», проте дозволяють швидко, просто і, головне, безкоштовно, редагувати чи створювати якісні видавничі продукти. Оля Фомішина

Що варто почитати чайнику-видавцеві? Дженіфер Нідерст Освоєння Веб-дизайну

Раніше вважалось, що такі книжки тільки для «прохаваних» юзерів. До прикладу, якщо якійсь чувак хоче поспіхом пізнати GNU Emacs, книга стане йому в пригоді. Та цього разу книга орієнтована на звичайних «чайників». Книга виходить за тісні рамки HTML, щоб захопити такі речі як дизайн, графіка і мультимедіа. Як написано у першій главі, ніколи не пізно розпочати своє навчання, головне кинути погані звички й назбирати кошти на примірничок.

Перед тим, як купувати цю книгу, вам конче необхідно хоча б місяць відвідувати тренажерну залу, адже вона доволі важка, має 350 оригінальних статей. Ці статті присвячені усім сучасним питанням видавничої справи, книжкового маркетингу, менеджменту і основам закордонного книжкового бізнесу. Енциклопедія стане у нагоді як ледачим студентам, так і «навороченим» науковцям, усім тим у чиїй діяльності присутні елементи творчості, організаційно-виробничих, правових та книготворчих питань видавничої справи. Також ця книга пригодиться тим, хто хоче здаватися вищим, ставши на неї ви додасте 10-15 сантиметрів зросту.

Маковєєв Н. П., Мільчин А.Е. та ін. Енциклопедія книжкової справи

Ця книга відкриває смисл редагування, його особливості та задачі. Автор без зайвих питань розкриває структуру редакторського аналізу й загальну схему редагування. Читач одразу «в’їде» у методику й техніку редагування, а також зрозуміє правку тексту. На відміну від минулого видання, звідси викинуто усі радянські забобони викликані ідеологічним мисленням, а також додана інформація досвіду останніх років. Отже, після ознайомлення з цим виданням можна бути впевненим у правильності написання усіх своїх СМС-повідомлень. Яна Дорошенко

Мільчин А.Е. Методика редагування тексту

8 Філософія

мінімалізму «Якщо хочеш, щоб світ змінювався, змінюй його сам.» Ганді о ви собі уявляєте, почувши слово «мінімалізм»? Щось маленьке, непримітне, простеньке та незамислувате? Яке примітивне мислення… В сучасності саме мінімалізм є функціональним, дорогим, трендовим, просторовим, прогресивним стилем. Найвідоміший напрям мінімалізму — це мінімалізм в інтер’єрі. Не повірю, якщо хоч раз в житті не чули про таке. Але ж декором приміщень можливості мінімалізму не закінчуються. Він може бути присутнім в будь-якій галузі мистецтва: в живописі, скульптурі, дизайні одягу, промисловому дизайні, в музиці, фотографії… Мінімалізм не є просто стилем, він переростає у ставлення до життя, філософію. Ні в одному декоративному стилі не відчувається філо- софське начало так само явно як у мінімалізмі. Я би порівняла цей стиль з природою, де все невимушене, просте, в той же час приголомшливе та досконале, де повітря переповнює легені, а відсутність меблів дає змогу відчути свіжу траву на дотик… Згадаймо трохи історії. Виникнувши на початку 20 століття, цей напрям символізував відмову від плавного стилю модерн. У мінімалізмі немає місця замислуватим орнаментам і пишним узорам. Коли Європі наскучили пишна розкіш бароко, добірність і примхливість рококо, строгі пропорції класицизму, дизайнерська думка мимоволі звернулася до Сходу, до культури найдавнішої країни сонця з її простими, близькими до досконалості формами, максимальною функціональність, мобільність і філософією споглядальності. Саме злиття Заходу зі Сходом в дизайні виплеснулося в течію «мінімалізм». Дехто спитає: «Чому люди обирають мінімалізм, чим ця простота їх приваблює?» Ми знаємо наскільки швидко розвивається сучасний світ та технології, як зростає темп життя щосекунди, а від матінки-природи відривають все більші й більші шматки.

Люди завалюють себе з ніг до голови предметами розкоші, побуту, непотрібними дрібницями, залишаючи все менше місця собі, своїм думкам, фантазіям. За нас зараз все робить техніка: думає, говорить, читає, пише… Хвиля урбанізації накрила світ з головою. В цей час на допомогу приходить мінімалізм. Уявіть: після виснажливого дня на роботі, 2 годин у довжезній пробці, людина повертається додому, де його чекає невелика, затишна кімнатка з мінімальною кількістю меблів, але з просторовою свободою, з природною витонченістю — це буде справжній відпочинок, як моральний, так і фізичний. Що важливо для життя — мінімалізм є суцільною функціональністю. Непотрібних речей, виконаних у мінімалізмі ви не знайдете, бо кожна має свою функцію. Тому можна сказати, що мінімалізм є інструментом спрощення життя. Можливо дехто заперечить важливість цього або будь-якого іншого стилю та всього дизайну вцілому, посилаючись на те, що «в житті є речі важливіші». Є, не сперечатимусь. Але ці люди не розуміють, що дизайн є абсолютно у всьому, без нього нормальне життя було б неможливе, дизайн є нашим головним помічником у сучасності. Якщо не вникати у сутність професії «дизайнер», можна вважати, що ці люди роблять речі гарними, вдосконалюють їх, аби їх вигляд був товарним та приємним. Але крім цього вони роблять речі зручними та простими в користуванні, функціональними, корисними. Стилі вже, в свою чергу, допомагають людині знайте своє «я» у величезному світі дизайну, зрозуміти свої потреби та цінності.

Змінити стиль хоча б свого інтер’єру — буде зміною й усього життя. Карім Рашид, всесвітньо відомий промисловий дизайнер сказав: «Не завалюй свій робочий стіл. Він завжди повинен залишатись чистим, як гірська верховина. Це допомагає відчувати себе вище робочої рутини й зберегти як ясність думки, так і бадьорість духу.» Ось один з постулатів сучасного мінімалізму. Карім Рашид винайшов новий напрямок в дизайні– чуттєвий мінімалізм. На думку дизайнера, людство все більше живе у віртуальному світі, а фізичний світ від цього набуває іншого значення, предмети побуту стають технологічними об’єктами. Тому дизайн Рашида — це дизайн максимально наближений до потреб людини. А його роботи вражають досконалістю. Не менше задоволення приносять роботи інших майстрів, які виражають себе через мінімалізм, таких як: Франк Стелла у живописі, Мауро Перучетті у скульптурі, Майкла Кенни у фотографії та багатьох інших.У музиці така течія, як мінімал знайшла своїх багаточисленних шанувальників та здобула своє почесне місце на світовій музичній арені. Дизайн, течії, стилі — все це вигадано не випадково, а для покращення нашого життя, його увиразнення. Шукати себе ніколи не пізно, бо пошук себе — це шлях до гармонії. Може змінивши декор своєї кімнати, викинувши купу старих набридлих речей, придбавши одну корисну та гарну річ, ви зміните своє життя, свій настрій, погляди, ідеї на краще… Все в руках людини, а дизайн — знаряддя нашої уяви, не бійтеся ним користуватись. Діана Непран

Поп-арт — мистецтво, що вражає абсурдністю та ледь помітною іронією. Виник у 50-х роках XX ст. у США і Великобританії, але популярним став тільки після 1964 року на виставці у Венеції, де представлялись роботи Раушенберга. Представники цього стилю, відштовхуючись від абстракціонізму, головними героями своїх витворів робили предмети — звичайнісінькі речі, з якими ми стикаємося щодня. Джерелом натхнення для них стала мас-медіа — журнали, реклама, упаковка, телебачення, фотографія тощо. Щоб зрозуміти цей стиль, необхідно пройнятися творчістю таких митців, як Клаас Олденбург, Роберт Раушенберг, Джаспер Джонс, Рой Ліхтенштейн, Енді Уорхол та ін.

Характерна ознака робіт Олденбурга — зображення невеличкого побутового предмету в гігантських розмірах, що іноді дивно змальований та має незвичне розташування у просторі. У Раушенберга також є свій стиль: він приклеював до полотна різні фотографії, змальовував їх і до роботи прилаштовував опудало. Одна з його найвідоміших робіт — опудало їжака. Також відомим є живопис, де він використав фотографії Кеннеді. У роботах Джонса головним героєм є американський прапор. Він один із перших художників, що почав використовувати державний символ. Ліхтенштейн малював коміксами, у кожного коміксу є своя головна ідея та свій сюжет. Про ці сюжети глядач може тільки здогадуватися… В них

розповідається про любов, людські стосунки. Роботи виконані тонами одного кольору. Подібно до нього працював і Уорхол. У його композиціях часто повторюються зображення жерстяних пляшок кока-коли, портрети Елвіса Преслі та Мерлін Монро у вигляді колажів. Таким чином, він звернув увагу на сформовані стереотипи і символи (кока-кола – символ демократії, Мерлін Монро – символ краси). Ідею поп-арту розкриває Е. Уорхол: «Ти можеш дивитися телевізор і бачити кока-колу, і ти знаєш, що президент п’є кока-колу, Ліз Тейлор п’є кока-колу, і ти теж можеш пити кокаколу… І що всі ці склянки коли однакові». Енді Уорхол вважає поп-арт реакцією на споживання товарів, і саме це споживання робить частиною свого мистецтва. Взагалі, у кожній роботі прибічників поп-арту відчувається атмосфера реклами — буденної та вульгарної. І хоча метою поп-арту є повернення до реальності, тобто зображення реальних образів — її спотворюють занадто різкі яскраві кольори та часті повторення одного й того ж зображення чи предмета. Ще одною метою цього стилю є розкриття естетики мас-продуктів. Вони відтворюють звичайні малюнки, речі, предмети побуту, користуючись звичайною мовою засобів масової інформації. Поп-арт часто можна зустріти в рекламі (наприклад, рекламний ролик «Revo»), бо він допомагає яскраво й нав’язливо рекламувати товар. В дизайні інтер’єру поп-арт також почав активно використовуватись, та згодом тенденція використання зменшилась. Тому що яскраві кольори та образи, що постійно повторюються, мають властивість набридати, а робити капремонти щомісяця українці поки що не в змозі. До речі, якщо вам самим хочеться відчути поп-арт у Києві – ласкаво просимо на вулицю Стрілецьку, де ви зможете задовольнити потребу у мистецтві чудернацькими скульптурами та гігантською мозаїкою у стилі поп-арт ;) Альона Грозна

10 Інколи виникає відчуття, що все наше життя — це суцільний стереотип. Навіть набридає, коли тобі говорять: студенти завжди голодні, сесію не можна скласти без хабарів… А скільки разів ми оцінювали людину тільки за вишем, у якому вона навчається! Якщо Могилянка — то всі ботани. У КІМО (ІМВ) — мажори. А в КНУКіМ всі танцюють і співають. Тож настав час розвінчувати міфи й руйнувати стереотипи. І наша вам порада: ніколи не судіть про людину, якщо ви про неї знаєте лише з чуток.

Чутки про студентів КНУ О сь чуємо назву Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченко. Наша уява одразу вимальовує нам міцний фундамент знань, закріплений багатьма роками, високі, довгі коридори з великими аудиторіями, де сидять серйозні, напружені, майже геніальні, студенти та старанно записують кожне слово лектора… Може колись так і було, але, як кажуть: «Змінюються часи, змінюються й цінності». Наведу декілька найпопулярніших сучасних стереотипів про КНУ. 1. Ніхто давно вже не дивується, якщо людина каже, що навчається в «Шеві», бо всі знають — це не доводить ще її великого таланту, а можливо лише підкреслює товщину батьківського гаманця. До речі, відомо, що

більшість студентів КНУ вступили на свої престижні спеціальності за кругленьку суму зелених. Бо по двісті балів з кожного сертифікати далеко не є гарантом успіху при вступі до КНУ. Окрім цього у бідного абітурієнта повинен бути, як мінімум, диплом з міжнародної олімпіади. Отже вступ до університету Шевченко — справа темна і загадкова. 2. «Простим смертним» не місце в КНУ. Де-де, а саме в ньому соціальна нерівність аж вилазить назовні. Неможливо не помітити, як на парковці виблискують новенькі бентлі, мерседеси, мазераті. А скупчення сорок на гілках дерев біля університету також не випадкове, бо саме на цих студентах кілограми золотих цяцьок з коштовними камінцями можна побачити за кілометр.

Мені потрібен хороший диплом для синочка?

Вам червоний?

А от одягу з Троєщини ви в КНУ ніяк не побачити, бо дівчатка-моделі ходять до університету лише в усіляких Дольчегабанах, Шанелях та Лубутенах. Хлопці ж, в свою чергу, під’їжджають на ягуарах у костюмах Армані. І всю цю «делегацію» завершує колонна особистих охоронців, що старанно слідкують за своїми «об’єктами». 3. Якось випадково мені до рук потрапив записник студентки КІМО. Звісно, нічого особистого там не було. А от розкладів авіарейсів, занять з іноземних мов, походів до салону краси, витрат на бензин разом з витратами «на те на се» було достатньо. Так що папір говорив краще за його володарку. Біда в тому, що до навчання у розбещених діточок багатіїв ніякої охоти немає. Їх набагато частіше можна побачити в нічних клубах, ресторанах, тусовках, ніж на парах в університеті. Виходить так, що диплом з КНУ цінується вище за інші, а кого цінувати іноді й незрозуміло. Звісно, стереотипи, чутки, плітки на рівному місці не виникають, для того повинна бути хоч якась причина. Але стереотипи залишаються лише стереотипами, далекими від справжніх фактів. Скажу, що, поспілкувавшись з нашими колегами з КНУ, я не побачила великих відмінностей від будь-яких інших студентів, як не побачила і численних коштовностей на їх шиях або наддорогого вбрання. В будь-якому разі один стереотип не спростуєш, бо він є правдою: навчатися в університеті Шевченко престижно, це гордість, знання там дають на вищому рівні, а роботодавці приймають випускників з хлібом і сіллю.

Найсвіжіші плітки про КНУКіМівців кі емоції у Вас викликає слово КНУКіМ? Ви усміхаєтесь, пригадуючи веселого ректора? В голові лунають слова пісні «Кропива, ти моя, кропива»? Вам хочеться танцювати під слова реклами: «Якщо ти точно знаєш, ким ти хочеш бути, — університет культури — твоє майбутнє»? Ви не знаєте, що означає ця кракозябра? Тоді ці історії в першу чергу маєте прочитати саме Ви! Завалив ЗНО і в… прибиральники? Ні! В КНУКІМ Сертифікат з 200 балами, золота медаль… Виявляється, що це не має жодного значення. Головне прийти до «зіркового» ректора, посміхнутись «голлівудською» посмішкою і все: «чекаємо 1 вересня у балетній пачці..» «А? Що? Я ж на редактора вступала..?!!» Україна має талант До «кулька» мене затягнуло через мою подругу, яка, як завжди, заварить кашу, а от розхльобувати доводиться усім друзям. У тому числі й мені. Коротше, вона нібито вчиться на юрфаці, але це все так умовно… Відкрию велику таємницю: у КНУКіМ ніхто не вчиться. Там танцюють і співають. «Геть від науки! Дайош мистецтво!» — сказав би сучасний Хвильовий. Так от, моя подружка просила занести від її імені довідку до самого Михайла Михайловича. Заходжу до секретаря, вона відривається від запису, вимикає мікрофон, знімає перуку… Так це ж не вона, а він..Влад Яма власною персоною! Він питає: «А Вам до кого?» «До пана Михайла». «А він на зйомках». «А чи могли б Ви зв’язати мене з деканом юридичного факультету?» «Він теж на зйомках. І до Вашого відома: у всіх працівників сьогодні концертний день». З того часу довідок за подружку я не ношу. Ти шо Перший національний не дивишся? Мої друзі показились. Інакше я не можу назвати їхню поведінку. Ірка захотіла вступати на ведучу до «кулька» (мені дісталась роль уболівальника). І що Ви думаєте? Звісно, провалила! Не склала іспит із телевізійної діяльності ректора! Я думаю, що їй має бути соромно ще й за те, що вона, ук-

раїнка до сьомого коліна, не знає напам’ять пісень «Вареники» і «Сало». Хіба ж не так? За Бабусю! Інша знайома потрапила до «поплавка» завдяки її бабусі — фанатці Михайла Михайловича, яка дивиться всі програми за участю ректора, співає пісні з його репертуару. Оскільки старенькій вже 78 років і її до університету взяти не можуть, то прийняли молоду зміну — Наталку (так звуть мою знайому). А бабусі залишилось тільки хвалитись онучкою і розказувати казки про благородство Михайла Поплавського.

P. S. Це все балачки на рівні «блабла-бла». А якщо чесно, то в кожному жарті є частина правди. І, звісно, багато зайвої балаканини. Про цих “окультурених”студентів ходять легенди. Із них насміхаються, говорять, ніби людей з дипломом цього вишу ніхто не хоче брати на роботу, поширюють чутки, що в КНУКіМ нічого не вчать… Попри усі ці провокації, кількість охочих подати документи з кожним роком усе збільшується, чимало престижних посад часто обіймають саме студенти цього ВНЗ, та й викладають в універі багато зіркових викладачів. І кому тут вірити?.. Зайти на сайт і прочитати “10 причин навчання в КНУКіМ”? Ні, інформація не зовсім об’єктивна. Ознайомитись із відгуками? Не радимо. Самі переглядали їх, але однозначних відповідей не знайшли. Тому доводилось жити з усіма стереотипами щодо КНУКіМівців у голові. Але нещодавно довелось поспілкуватись зі студентами цього вишу. І мусимо сказати, що не такий страшний вовк,

Нумо, дівчатка! Ніжки вище!

Хочу в телевізор Прочитала на форумі: «Допоможіть написати твір про розквіт КНУКіМ під час перебування на посаді ректора Михайла Михайловича. Переможці матимуть шанс знятись у наступному кліпі пана Поплавського, потрапити на перші шпальти газет на фотографіях із ректором чи записати пісні із … Самі здогадайтесь, із ким:) Крім цього, Михайло Михайлович збирається видати книжку, до якої увійдуть найкращі, на його думку, твори на цю тему». Видавці, думайте. Здається, саме для вас накльовується цікава пропозиція. Далі буде:)

як його малюють (жартуєм). Тобто КНУКіМівці, як зараз люблять говорити, цілком адекватні люди. Студенти КНУКіМ активні, вони постійно влаштовують якісь концерти, “світяться” на телебаченні. У них можна навіть вчитися піарити свій університет. Хто може похвалитися тим, що після проведеного ними дня відкритих дверей усі абітурієнти хочуть вступати в їхній університет? Звичайно, хтось із усмішкою на вустах читатиме ці слова. Але що правда, те не гріх. Всі персонажі статті вигадані, будь-які збіги з реальними людьми випадкові:)

Увага!!! Головний редактор: Анастасія Зелінська Керівник проекту: Олексій Ситник

Адреса редакції: м. Київ, Мельникова 36/1 — Щорса 36б Адреса для листування: yat.gazeta@gmail.com Наш сайт: www.gazetayat.ho.ua

Над номером працювали: Анастасія Загребельна, Юліана Бабкова, Валерія Каарна, Олена Давиденко, Яна Дорошенко, Оля Фомішина, Альона Грозна, Діана Непран, Руслана Нагорна, Олексій Босий

За достовірність інформації редакція відповідальності не несе, бо таке понаписують... Всі права захищено, кулаками! ______________________

Тираж: скільки роздрукують Підписано до друку: кульковою ручкою

Як підписатися на газету “ЯТЬ”? Надішли листа з текстом “Хочу ЯТЬ” на ел.скриньку — yat.gazeta@gmail.com

Конкурс на кращий демотиватор продовжується! Нагадуємо теми: Інститут журналістики, видавнича справа і редагування, реклама і зв´язки з громадськістю, журналістика. Переможець отримає в подарунок підписку на демотивуючу газету «Ять» до кінця навчання в інституті:) Тому, якщо в твоїй голові народилась ідея бомбезного демотиватора, то не забудь надіслати його нам за адресою: yat.gazeta@gmail.com P.S. ми чекатимемо саме на твою роботу;)