Gazeta JAT#3

yat_3_Layout 1 06.09.2011 7:52 Page 1

До

Після

СеСія

№3(3)

Кавунно-грейпфрутовий Особливості

національної…

практики стор. 3

ЗЛИЙ РОК

Напередодні сесії або В які прикмети

вірять студенти?

стор. 5

в палітур

ці

Коли я почула фразу кавунногрейпфрутовий мікс, одразу подумала про жувальну гумку Орбіт чи Дірол або щось в цьому дусі, адже схожі поєднання бувають саме у смаках жувальних гумок. Яким же було моє здивування, коли виявилось, що така характеристика стосується аж ніяк не гастрономічних принад, а літературно-мистецького проекту «Re: make щоденник», про який розповів мені один з його авторів Сашко Козинець. «Саме так», — сказав він, — «я уявляю цей проект стиглим кавунногрейпфрутовим міксом, який треба подавати на першому «Щоденнику» як на п’єдесталі». Отой «Щоденник»п’єдестал є для авторів майже золотим. Три роки тривала над ним робота, але я думаю, ви зі мною погодитесь — воно було того варте. Перший проект колективного текстотворення вийшов справді чудовим, та сьогодні мова не про нього. Він став хорошим трампліном для нового ще масштабнішого «Щоденника». Чому ж саме кавун та грейпфрут? «Кавун розкриває структуру проекту», — пояснив Сашко, — «кавун — це ж сфера, сфера нашого існування, яка об’єднує зерна-авторів та червоний колір любові. Грейпфрут в свою чергу допомагає зрозуміти суть задуму. Він не такий поширений, як апельсин, отже не так приївся. А ще грейпфрут гіркий, якщо його не очистити, але ним можна довго смакувати, якщо його ретельно почистити та приготуватись до насолоди».

мікс

«Re: make щоденник» має бути саме таким — цікавим та непередбачуваним міксом нових ідей, людей та поглядів. Молодь часто пише «в шухляду», але серед цих творів є багато вартих уваги. Чому б не дати можливість талантам бути почутими? Під час відбіркового етапу Андрій Кокотюха, Ірен Роздобудько та Оксана Тищенко оцінювали пробні есе учасників, щоб відібрати найкращі. Організатори поставили перед собою ціль створити якісний продукт, який об’єднає довкола себе не лише талановитих авторів, а й усіх, хто цікавиться сучасною літературою.

>>> продовження на с. 2

yat_3_Layout 1 06.09.2011 7:52 Page 2

2 Кавунно-грейпфрутовий

мікс в палітур ці <<< продовження, початок на с. 1

Літературно-мистецький проект «ЩОДЕННИК» — трилогія з тематично незалежних блоків, об‘єднаних однією концепцією. Перша частина називається «Дванадцять місяців кохання», там було 12 дописувачів. Кожному учаснику припадав певний місяць, і вони могли написати свої міркування щодо цього. Друга частина присвячена часу і називається «У Києві нуль годин». Там відповідно

24 учасники, які знали лише попереднє речення. Третя частина називається «Температура тіла», 36,6 градусів, 36 студентів та викладачів і блок із 6 письменників. Блок письменників склали Сергій Пантюк, Ірен Роздобудько, Анатолій Дністровий, Лариса Денисенко, Андрій Любка, Мар’яна Савка. На написання всіх трьох розділів пішло 3 роки. Презентація відбулася у жовтні 2010 року.

Саме для організації спілкування між учасниками проекту та читачами «Re: make щоденника» упорядники вирішили подавати поряд із іменами авторів ще й їхні електронні адреси. Це, на думку організаторів проекту, дозволить створити такий собі простір для творчості молоді без посередництва. Тож тепер можна буде висловити свої думки та побажання з приводу прочитаного прямо автору тексту. Як на мене, то це дуже зручно! Не доведеться шукати контактів письменника, щоб подякувати йому за чарівні рядки

чи навпаки висловити своє обурення з приводу написаного. До слова, такий підхід убезпечує упорядників від неякісних текстів, адже накладає тягар відповідальності за свої творіння безпосередньо на авторів (ніхто ж не хоче отримати «по шиї» від свого читача). Та все ж бажаю авторам «Re: make щоденника» більше позитивних відгуків, аніж негативних. Що ж до самої реалізації проекту, можна сказати що колективне текстотворення вже почалося. Наступним етапом стане залучення до проекту ди-

На фото організатори проекту (зліва направо): Сергій РУСАКОВ. Викладач кафедри культурології Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, автор збірок “Філософія туги“ та “Келих імпульсів“. Олександр КОЗИНЕЦЬ. Випускник Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, молодий поет, має добірку віршів “Чай з холодним дощем”. Ірина БОЧАР. Випускниця Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, стипендіат програми “ЗАВТРА.UA” (Victor Pinchuk Foundation).

зайнерів, верстальників, художників та, звісно, спонсорів. Тож якщо ви, любі читачі «Яті», можете віднести себе до якоїсь з цих категорій — ласкаво просимо до проекту! «Нам потрібні творчі та активні дизайнери та верстальники», — коментує Олександр, — «які зможуть втілити у життя всі наші ідеї та запропонувати свої. Запрошуємо всіх, хто відчуває у собі бажання розвиватися в нашому проекті!» Ведучи мову про спонсорів, Сашко зауважив, що майбутня книга потребуватиме значних витрат. Близько 20 тисяч гривень піде на друк однієї тисячі примірників, тому якщо хтось хоче підтримати проект матеріально може це зробити сам або знайти меценатів серед своїх друзів та знайомих. Роботу над проектом «Re: make щоденник» буде закінчено на початку 2012 року. А що ж буде після цього? Чи буде «Re: Re: make щоденник»? У відповідь на ці запитання автори ідеї заперечно хитають головами. Вони вирішили не захоплюватися занадто. «Щоденниками», йти далі. Ймовірним варіантом повернення до «щоденникової» саги хіба що може стати переклад «Re: make щоденника» англійською, польською та німецькою мовами, щоб за кордоном теж дізналися про українську талановиту молодь. Найнеординарніший коментар та характеристику «Щоденнику» дала Юквіт Христина: “Новоформатний мистецький продукт, створений внаслідок різнохарактерного об’єднання творчих сил“. (Самі організатори зізнаються, що не змогли б придумати більш наукового тлумачення своєму проекту). На запитання «Чого ви очікуєте від ««Re: make щоденника» читачі відповіли так: «Якісного і неординарного результату; безпосередньо концепцію вважаю прогресивною і перспективною, незалежно від того, як вона буде втілена в даному проекті». Вражек Рийжи «Очікую нового чудового проекту! Перший, поки весь не дочитала, не зупинялась. І для мене, якщо буде можливість, це буде перший колективний досвід». Сіроштан Ксенія Щиро тішуся, що на початку загадкового 2012-го року ми матимемо змогу не лише очікувати на «Євро2012» та кінець світу, а й насолоджуватися екзотичним і водночас справді українським кавунно-грейпфрутовим міксом молодіжної творчості під назвою «Re: make щоденник». М-м-м… Вже аж слинки течуть… анастасія Зелінська

yat_3_Layout 1 06.09.2011 7:52 Page 3

3 Різними студентами практика сприймається по-різному. Для когось це очікувана пора, яка не переобтяжена домашніми завданнями, та й в університет ходити не треба, а ще в цей період можна поповнити свої не тільки теоретичні, а й практичні знання, навички та вміння. Для інших же — це ще одна нудна зобов’язалівка. Отже, що сьогодні для студента практика? Це ми і спробуємо дізнатися за допомогою опитування. Можливо, тут хтось впізнає і себе. Даша Мовчанюк «Проходила практику двічі — в журналі “Фокус“ та “Публичные люди“ на 1 і 3 курсі відповідно. Після практики мене залишали на работу. Практика — це прекрасный спосіб знайти роботу для студентів. Тобі не платять гроші (це радує роботодавця), при цьому ти можеш проявити себе як сумлінний працівник. З смішних ситуацій згадую один з перших днів, коли редактор дав мені з десяток завдань, при цьому він рухався від робочого столу до виходу з офісу (кілька метрів). Він говорив багато, швидко, більшість завдань для мене були незрозумілими и я не встигала записувати. В той день я відчула себе на місці головної героїні фільму «Диявол носить Прада». Пилип Пухарєв «Проходив практику в київському видавництві “Критика“. Курйоз в тому, що це слово переслідує мене всюди — навіть на останньому заліку з еристики мені довелося відповідати на запитання “Критика суперечки“. За ці два тижні я відчув себе “україно туристо“, бо не лише редагував, а навіть перекладав певні матеріали з англійської мови! Видавництво специфічне, бо спеціалізується на “високочолій“ літературі. Тож якщо ви маєте бажання поредагувати інтелектуальне чтиво — ласкаво просимо!» Євгенія Перуцька «Де проходила практику? Коли як, колись було газетно-журнальне виробництво, цього року — “Голос України“, я туди футбольні фотки постачаю. Куди краще йти на практику або не йти? Не думаю, що є універсальна порада щодо практики. Якщо треба просто закрити питання з папірцями, то треба знайти собі керівника найдобрішого і місце роботи найбезпечніше — якесь невелике видання або щось віртуальне. Можна знайомих пошукати. Якщо є бажання попрацювати, то керівника

Особливості

національної…

практики все одно краще доброго, а роботу шукати серйозну, бажано самотужки. Щоб відчути всі переваги дорослого життя». Ольга Фомішина «Практику проходила у видавництві “Країна мрій“, протягом шести тижнів займалась однаковою рутинною роботою — редагувала авторські оригінали (роздруківки), більше ні до якої робот студентів не залучали. В принципі видавництво хороше і колектив нормальний, проблема лише в тому що не надто “молодий“, спільну мову з цими людьми знайти можна, а от спільні теми для розмов не дуже. Роботою загружали по повній, тому для любителів екстріму — непоганий варіант, для тих же хто хоче лише печатку отримати — не вихід, треба шукати щось інше». Анастасія Філатова «Ой тільки-но щоденник написала. Була на ТСН. Круто, дуже круто — за тиждень встигла і сама в кадрі побувати, і свої матеріали відзняти». Олексій Босий «Був на практиці в А-ба-бі. Я робив коректуру (Роман В. Шевчука “Дім На Горі“ (бл. 550 сторінок) і «Пригоди Короля» Мацюся (польська казка)). Офіс в А-ба-би на Басейній, 2 кімнатки невеличкі. Одна директора, інша працівників, в якій вони ще й реалізують видання. До директора часто черги відвідувачів. Часу в нього завжди мало, тому він не багато уваги приділяє практикантам. Але ставить всі підписи без питань, вимог і претензій. Питав, чи можна в нього щось поверстати-подизайнувати — пообіцяв “може пізніше“ — тобто на ділі вийшло, що практикантам до того діла зась. Працівники там ввічливі (всього штат менше десятка людей), привітні. Разок навіть чаєм пригостили. От так». Ірина Алєщенко «Практику за три роки проходила і в державних, і в приватних видав-

ництвах, остання була в газеті “День“. Найбільше мені запам’яталася практика у ВЦ «Академія». Такого класного ставлення до практикантів не зустрічала взагалі ніде. Дуже сподобався колектив. Загалом непогано було і в газеті “День“. Але це практика для наполегливих, бо з практикантами там ніхто не панькається. Тому, якщо кредо практиканта: витиснути з практики все до останньої краплі + впевненість у собі, тоді вам пряма дорога в цю газету». Ольга Млєчко «Практику проходила в кількох місцях.треба йти туди, де тобі буде цікаво. Треба дивитися, щоб організація була жива, тобто щоб там був якийсь «екшн», постійно вирішували якісь складні, але цікаві завдання. Зрозуміло, що практикантові одразу таких завдань не дадуть, але треба спостерігати, як такі завдання вирішують інші. Тоді в тебе з’явиться розуміння всієї «кухні» своєї майбутньої професії. Це, на мою думку, найголовніше, що може дати практика». Юра Примачук «Моя практика пройшла на “Першому діловому каналі“. Я туди випадково потрапив, за рекомендаціями. Робив я те саме, що й інші практиканти: писав повідомлення і їздив на події, намагаючись не потрапити у об‘єктив. Ставлення хороше, увагу приділяють, пізніше ставляться майже як до працівника — якщо людина освоїлася, чому б і ні. Любителям бачити себе у кадрі пораджу туди не йти. Це інформаційний канал — стендапів не буває. Зате початківцям там буде цікаво. А, ще без орієнтації у політиці та економіці йти не варто. А от якщо скоро іспит з економічної проблематики — можна. Курйозним було те, що все навколо нагадувало відеопідручник з тележурналістики. Саме так, як нам описували, все і відбувалося. Іноді це скидалося на сон — хотілося прокинутися». Олена Давиденко

yat_3_Layout 1 06.09.2011 7:52 Page 4

4

ЗЛИЙ РОК Поп-культура володіє нашою свідомістю. Як би ви не тікали від цього маніяка, він все одно вас наздожене. Поп-культура всюди. Навіть у найбільш альтернативних виконавців. Це стадний інстинкт. Ті, хто любить попкультуру, але через свою гординю не можуть зізнатися в цьому оточуючим, палають пристрастю до трешу. Там все теж саме, але в новій упаковці й під новими лозунгами: “Ми любимо поп, що аж нудить!” Усталений побут та вигляд українських прогресивних людей переживають не найкращі часи. Все через те, що самостійно свій стиль та свої смаки люди влаштовувати не наважаться. Все видано на відкуп дизайнерам, майстрам мистецтва, просто незнайомцям. В Празі, наприклад, окрім усього іншого можна знайти декілька чудових галерей. Часом там проводяться виставки заїжджих гастролерів, як-от мексиканця Орозко (м’ячики в пакетиках, повсть на мотузці). Побаченим насолоджуєшся до того моменту, доки не почуєш із-за спини російською мовою: «Помоему, нас дурят».

Ідіотизм ситуації в тому, що з одного боку ти починаєш внутрішньо сперечатися. А з іншого — хлопці-то праві. Тим часом, як наше мистецтво товклося на реалістичній точці замерзання, а музика тупцювала на ниві попси та шансону, Захід учинив технологічну революцію. Пікассо першим надав переваги не майстерності, а технології. Малював він без блиску. І оскільки в іспанському реалізмі йому визнання було б не досягти, Пікассо поїхав до прогресивного Парижа, де репрезентував результат застосування не навику, а ідеї. В середині століття Уорхолл (між іншим відмінний художник) зробив витвір мистецтва з консервної банки — і також досяг успіху. Вже в наш час Moby, маючи окрім лисини ще й дуже бридкий голос, зробив акцент не на співах або мелодії, а просто на ритмі. І знову ж таки залишився у виграші. Мистецтво, втім, як і музика, прийшло до того, що всі можуть все. Буває важкий рок, буває рок альтернативний, буває, нарешті, прогресивний або панк рок. А буває рок«відстій», який автори намагаються за-

Сесія складуть не найрозумніші, а найвинахідливіші

пхати в якусь з вищенаведених категорій. Коли це не вдається, вони продають своє творіння під гаслом «Альбом року». А все зазвичай відбувається так. Нас довго годують чутками про те, що співавтором цієї пластинки виступлять Led Zeppelin, що для створення деяких треків буде запрошено Лондонській симфонічний оркестр, що альбом буде повністю концептуальним, і що музиканти в обстановці близькій до надзвичайно секретної отримали від прибульців з планети Альфа Центавра декілька геніальних гітарних рифів у подарунок. Ну, і так далі. Оскільки про якість говорити смішно, успіх залежить від куратора. Прогресом в житті вважається споживання сучасного мистецтва. І це мистецтво, яке доступно всім за технологією, чомусь закріплено за так званими майстрами. І Кельвін Кляйн, і Дольче разом з Габбаною — всі вони вже давно не творці, а лише куратори. Приблизно так само, як ми звикли до чергового светра-локшини від безсмертного “D&G”, споживаємо й новий альбом реміксів The Black Eyed Peas, фізичні якості якого можна визначити як «без смаку», «без кольору», «без запаху». В музичний сленг взагалі пора ввести слово для позначення музичного блокбастера. Визначення гурту, який заздалегідь користується популярністю, але вже відомо, що майбутнього в цього гурту немає. Тобто йому судилося з’явитися, наробити галасу й канути в Лету. Адже в поп-продукції головне — не продукт. Головне — тираж, а продукт може й зовсім бути відсутнім. Взагалі, мені здається, що сучасне мистецтво чимось схоже на «Чорний квадрат» — хто перший намалював, той і геній. А решта так. Копирсається… Валерія каарна

Сесія зробила з мавпи людину

yat_3_Layout 1 06.09.2011 7:52 Page 5

Напередодні сесії або В які прикмети

вірять студенти? Студенти — це «шанувальники» різних прикмет та повір‘їв. А як же? Для успішного складання іспиту всі засоби будуть у пригоді, можна довіритися і прикметам. Кажуть, що найрозповсюдженіший «ритуал» студентів — «Халяво, ловись!». Щоб спіймати цю халяву, треба у відкрите вікно виставити заліковку і як можна голосніше прокричати «магічну» фразу. Добиратися до аудиторії треба звичним для вас шляхом, але у транспорті не можна їхати “зайцем“. Також можна перевернути всі стільці в своєму домі, збираючись на іспит. Взагалі, на іспити треба ходити завжди в одному і тому самому одязі, вже перевіреному вами, в якому пощастило минулого разу. Також вважається, що і прати цей одяг не можна (хоча, навряд чи знайдуться настільки марновірні студенти:) А одразу перед іспитом треба потриматися за людину, яка щойно склала іспит на гарну оцінку. Зовсім абсурдних заборон достатня кількість: перед іспитом не можна стригти волосся, нігті, мити голову, а хлопцям навіть голитися! Для успішного складання залучіть близьких: нехай вас лають (тільки не словами, що означають, що ви дурні), тримають за вас кулачки. Так що, не намагайтеся скористатися також порадою «добре погуляти перед іспитом, або зовсім забути про нього» і т.і. Ну, а висновок все-таки один: ніякі повір‘я і студентські ритуали не допоможуть, якщо немає ані знань, ані хоча б шпаргалок. Анна, 18 років, 1 курс: В прикмети не вірю, сподіваюсь тільки на свої знання і голову. Ну, мабуть, зробити кілька шпаргалок не завадило б ;) Вадим, 22 роки, 3 курс: О дванадцятій годині ночі перед іспитом, вилізти у кватирку з розгорнутою

заліковкою і крикнути: «Халяво, прийди!», закрити заліковку і відкрити тільки перед викладачем; або на парті написати тричі: «Халяво, прийди!», і з кожним разом збільшувати кегель. Інна, 19 років, 2 курс: Не маю жодної прикмети. Та й не вірю я в прикмети взагалі. Надійніший варіант — все вивчити. Артем, 25 років, 5 курс: Є прикмета і про заліковку — її не можна показувати нікому, щоб не наврочити. Вікторія, 20 років, 3 курс: Перед входом в аудиторію промовити: «Бог спереду, я позаду» Перехреститися, і з Божою допомогою скласти іспит. Анастасія, 17 років, 1 курс: Можливо якусь річ щасливу взяти з собою особливу, з якою тобі завжди щастить, тягнути білет лівою рукою, вставати з лівої ноги вранці...та і все :) Ігор, 23 роки, 4 курс: Треба спитати у вагітної жінки номер білета. Якщо ви дорогою на іспит зустрінете вігітну жінку, підійдіть до неї і попросіть назвати число. Якщо вірити прикметі, то саме цей білет ви і витягнете. Валентина, 19 років, 2 курс: Напередодні сесії в гуртожитку споруджують вівтар. Кожен охочий успішно скласти сесію повинен принести свою жертву Шарі: шоколадку, жуйку, дрібні гроші, сигарети, — що завгодно... При цьому ніхто не наважується брати щось із вівтаря до кінця сесії. А коли всі іспити позаду, саме час «розтягати спільний казан» =) Роман, 20 років, 3 курс: Ставити першим залік із фізкультури не можна — набігаєшся потім… Аліна, 18 років, 2 курс: Чула про таке повір´я, що в день іспиту ніхто не миє посуд й не виносить сміття. Але ще не випробувала =) Антоніна, 18 років, 2 курс: Головна прикмета — якщо кави немає, то сесії гаплик, якщо є, то роби літру цієї рідини і сідай вчитись :)

5 Ірина, 20 років, 3 курс: Прикмети: кричати про шару там щось у вікно, класти книжки під подушку і всякі інші штуки — просто я в це не вірю. Тому і не знаю багато прикмет. Вікторія, 19 років, 2 курс: Чудова прикмета перед сесією швидко хоч щось почати робити. Спрацьовує на 100 %. Тетяна, 18 років, 1 курс: В школі клала підручники під подушку, а тепер конспекти. А ще усілякі монетки в кишені. Ще можна чарівні амулети і т.і. Тарас, 20 років, 3 курс: Орієнтуюся на сни. Наприклад, якщо наснились червоні яблука, значить, завалять на іспиті :( Якщо зустріти на шляху до університету 2 черниці: іспит складу успішно. Або отримаю залік :) Ольга, 22 роки, 4 курс: А я рівно опівночі ловила шару. Виходила на балкон, розгортала заліковку і кричала: “Шаро, прийди!!!” (бідні сусіди). І чекала, поки вітер перегорне сторінку заліковки — це значить, що прилетіла шара. Потім треба швидко її закрити і не відкривати до заліку або іспиту. А вже там, перед викладачем відкрити, і шара вилетить прямо на нього. Мені допомогло — в мене за всі роки навчання тільки одна «четвірка» :) Володимир, 24 роки, 5 курс: Гарна прикмета — вдягти на іспит светр з довгими рукавами) туди можна шпори ховати ))). Ще кажуть, що перед іспитом або заліком не можна мити волосся «щоб знання не вимити». І ще треба потерти пам’ятник «Богині Шари», що у парку на території Авіаційного университету. Деякі студенти перев´язують заліковку чорною ниткою в ніч перед іспитом, потім посипають заліковку цукром і кладуть під подушку. Вранці це все треба розмотати і промовити заклинання: «Шаро, прийди!» і чудово складається іспит. І останнє — класичний і простий спосіб: у чобіт (або в що ви там взуті) кидаєте 5 копійок, щоб «п‘ятірка» була) Маркіян, 25 років, 6 курс: Як зараз пам‘ятаю: з першого по шостий курс завжди готував шпори. І вони мене рятували. Вірить у певні прикмети людина саме завдяки своїй вірі, і потрапляє в залежність від них, певним чином «кодується». Не дивно, що вони будуть «збуватися». Виходить замкнуте коло: прикмети збуваються тому, що в них вірять, і чим частіше вони збуваються, тим більше в них вірять. І нарешті, головна прикмета: якщо при вході в аудиторію тобі кажуть тягнути білет, то, скоріш за все, ти на іспиті.=) Яна Гончарук

yat_3_Layout 1 06.09.2011 7:52 Page 6

6 Якийсь мус… Я була на MUSE тричі, і всі рази закінчились кількома зайвими синцями, порваними футболками та відправленими на звалище кедами. Кожного разу, коли я напівмертва приповзаю додому після їхніх концертів, я даю собі обітницю, що наступного разу ні в яку фан-зону не піду, а буду спокійно відсиджуватися в секторі. Але без сторонньої допомоги стримати цю обіцянку мені не вдавалося. Та цього разу порятунок прийшов звідти, звідки не чекали — організатори концерту виставили космічну ціну в тисячу гривень за фан-зону, і рішення було прийнято. Отже, концерт, який відбувся 24 травня 2011 року, був для мене особливий ще й тому, що дивитись його випало поза межами фан-зони. Під «Палац Спорту» я прийшла о 19:00 — офіційний час початку концерту (але досвідчені люди знають, що хедлайнер вечора все одно не вийде раніше, ніж за півтори години). Прямо переді мною пройшла жінка, яка доповідала по мобільному своєму співрозмовнику: «Тут цілий натовп. Якийсь “Мус” приїхав». Але навряд чи вона хоча б на йоту здогадувалася про те трепетне хвилювання, про відчуття швидкого дива, яке панувало в серці багатьох з нас в очікуванні цих самих «Мус». Як тільки я увійшла до зали, почався виступ розігріваючої групи. Вийти на сцену перед MUSE випало американцям We Are Scientists. Хлопці старалися на славу, але, на жаль, українській публіці вони були не дуже відомі, тому їх цупкі хітові пісні залишилися проігноровані більшістю аудиторії. Було помітно, що всі перебували в очікуванні лише одного… Та саме тоді, коли ніхто не чекав, раптово погасло світло! І натовп заревів!

MUSE з‘явилися на сцені таємничо та велично. Перше, що пам‘ятаю — це яскраві штани Домініка. І тут вони заграли, і настав нам всім кінець! Народ підхопив пісню буквально з перших нот. Ейфорія, екстаз:

«На першій пісні голос Метью злегка тремтів, що було дуже зворушливо і звучало набагато проникливіше, ніж будь-коли. Його голос проникав у кожну клітинку твого мозку і починав розкладати його зсередини. Ти вже підсів на нього, як на наркотик. Ти не можеш без нього жити. Тому що він став частиною тебе самого. Тобі зриває дах у гонитві за черговою дозою цього кайфу! Ти дивишся на Нього, не відриваючись, і як загіпнотизований намагаєшся не пропустити жодного звуку, що виходить від цього маленького чоловічка на краю сцени. Боже! Ну, не може людина ТАК співати!» Аня, Київ «Я ловила себе на думці, що все навколо померло і втратило сенс. Є тільки MUSE, і ніхто більше не потрібен. Із кожною новою піснею я народжувалася заново і з її закінченням вмирала, щоб знову ожити. Тебе наскрізь пронизувало гітарними рифами, серце зупинялося, завмерши від захоплення і передчуття чергових експериментів». Віка, Харків «Багато людей не витримували напруження, і стюарди з натовпу починали витягувати надто захоплених людей. За весь концерт на моїх очах витягнули чоловік десять, причому більша частина з них були хлопці! Для повного ауту мені не вистачало тільки Stockholm Syndrome, і ось він, маєш! Я був просто знищений. Мет — це якийсь унікум! Співає не зрозуміло у скільки октав, ще й грає так, що не знаєш, від чого впадати в істерію. То гітарні партії на роялі, то клавішні партії на гітарі, то плавні переходи від найвищої точки вокалу в гітарне соло. Це якесь неземне безумство! Зупиніть планету, я зійду!» Олександр, Київ «Було видно, що Мет у захваті від того, що відбувається, не менше, ніж ми. Він часто сміявся, спілкувався з Домініком і Крісом, а одного разу навіть

почав грати одну пісню, а потім різко переключився на іншу. Реакцію Домініка не помітив, а от на обличчі Кріса відбилася вся веселка емоцій, від простого сміху до цілковитого подиву! Взагалі було відчуття, що Метью був дещо в шоці від того, що в якійсь там Україні люди з перших нот підхоплюють його пісні». Артем, Одеса «Апофеозом у зал полетіли 30 синіх куль із червоними папірцями всередині під Plug in Baby. Весело і красиво. Особливо був красивий вид зверху! Хтось запустив кулею прямо в Мета, той ухилився! Незважаючи на біль у тілі, на елементарну нестачу дихання, я з останніх сил стрибала. Та що там! Чоловік років сорока переді мною запалював краще, ніж я! Навіть статечний дядько років 50 підстрибував на місці. Завершилося все епічною Knights of Cydonia». Оля, Київ Пішли MUSE як завжди — не прощаючись, бо сказали «до зустрічі»: «Thank you very much and see you Kiev! Thank you!” Добре б до швидкої… У мене відвідувані концерти діляться на два види: після одних я виходжу радісна, окрилена, хочеться стрибати та цілувати всіх навколо, після інших я виповзаю із залу і готова впасти де-небудь на бордюр і поринути в спогади деталей щойно побаченого шоу, що б мене ніхто не чіпав. Цього разу був якийсь третій варіант — коли ти просто пишаєшся тим, що побачив та почув тільки-но, пишаєшся за людей, які теж там були. Мабуть, уся справа в тому, що я вперше бачила концерт за межами фан-зони, а може, через те, що це був «якийсь Мус». Валерія каарна

yat_3_Layout 1 06.09.2011 7:52 Page 7

7 «Трипільське коло. Повітря» — проводиться вчетверте. В програмі фестивалю фольклорні колективи, театральні містерії, святкування Купала, ленд-арт, майстер-класи з танців, виставки, толока, гончарне містечко, виставки, семінари, лекції, квести, а також виступи музичних гуртів «Крихітка Цахес» (Україна), «Бумбокс» (Україна), «Божичі» (Україна), «Aniko Dolidze» (Грузія), «Rokash» (Білорусь), «Тінь Сонця» (Україна), «Катя Chilly» (Україна), «Besh o droM» (Угорщина), «AtmAsfera» (Україна.)Коли: 30 червня — 3 липня. Коли: 31 червня — 3 липня Де шукати: м. Ржищів, Київська область.

«Артполе» — міжнародний фестиваль порадує відвідувачів виступами таких виконавців як «Feloche» (Франція), «Зіра+ Бадьян СС» (Україна), «DVA» (Чехія), ДахаБраха+Port Mone (Україна-Бєларусь), Trio VD (Великобританія), Уляна Горбачевська, проект «Солоспіви» (Україна), «Пропала Грамота» (Україна), «Besh’o’droM» (Угорщина), «Фолькнери» (Україна), «Village Kollektiv» (Польща), «Гайдамаки» (Україна), «Капела Бай» (Карпати), «Джазаїр» (Крим), «Перемітка» (Покуття), «Wild Marmalade» (Австралія), «ДахаБраха» (Україна), «Перкалаба» (Україна). Коли:12-16 липня. Де шукати: Уніж, ІваноФранківська область.

Іще вагаєтесь як провести літо, щоб було цікаво і корисно, щоб було що потім згадати? Для тих, хто не любить сидіти на місці і все ще вагається як провести літній час пропонуємо декілька цікавих фестивалів.

Одеський міжнародний кінофестиваль проводиться вдруге. Цього річ порадує любителів французького, українського, швецького, російського, італійського, фінського, польського, болгарського, бельгійського кіно. Серед жюрі Ада Роговцева, Марія де Медейруш, Клаус Едер, Райво Олмет та інші. Коли: 15-23 липня. Де шукати: м. Одеса.

«Тарас Бульба» — 20-тий музичний рок-фестиваль. Серед гостей фестивалю Руслана, гурти «Вій», «От Vinta», «Анна», «Кому Вниз», «OРКЕstР Янки Козир», Марічка Бурмака, «Тол», «Брем Стокер», «niagAra», «Порцеляна», «ЕТС». Коли: 15-17 липня. Де шукати: м. Дубно, Рівненська область.

«Cоседний мир» — міжнародний фестиваль пройде уже вчетверте на берегах Азовського моря. Традиційно глядачам будуть запропоновані роботи художників та фотографів, стріт-арт, графіті, сучасне і актуальнее мистецтво, театральні перфоманси, поезія, проза, анімаційна програма, конкурси і спортивні ігри на пляжі. Серед зірок, які порадують своїми виступами будуть «Король і шут», «Елізіум», «Димна суміш», «Пончо панамас», «Ляпис Трубецкой», «Animal джаz», «Stigmata», «Tracktor bowling», « Pianoboy», «Кактус», «Площадь восстания» та інші. Коли: 5-7 серпня. Де шукати: місто Щолкіно, Крим, Азовське море. Ольга Ніколайчук

yat_3_Layout 1 06.09.2011 7:52 Page 8

8

Увага!!! Головний редактор: Анастасія Зелінська Керівник проекту: Олексій Ситник

Адреса редакції: м. Київ, Мельникова 36/1 — Щорса 36б Адреса для листування: yat.gazeta@gmail.com Наш сайт: www.gazetayat.ho.ua

Над номером працювали: Оля Фомішина, Олена Давиденко, Валерія Каарна, Яна Гончарук, Ольга Ніколайчук.

Тираж: скільки роздрукують Підписано до друку: кульковою ручкою

За достовірність інформації редакція відповідальності не несе, бо таке понаписують... Всі права захищено, кулаками!

Як підписатися на газету “ЯТЬ”? Надішли листа з текстом “Хочу ЯТЬ” на ел.скриньку — yat.gazeta@gmail.com

Конкурс на кращий демотиватор продовжується! Нагадуємо теми: Інститут журналістики, видавнича справа і редагування, реклама і зв´язки з громадськістю, журналістика. Переможець отримає в подарунок підписку на демотивуючу газету «Ять» до кінця навчання в інституті:) Тому, якщо в твоїй голові народилась ідея бомбезного демотиватора, то не забудь надіслати його нам за адресою: yat.gazeta@gmail.com P.S. ми чекатимемо саме на твою роботу;)