Gazeta JAT#5 by jat jat

ГАРАНТовані медіавіруси «Бодай би ти жив у часи змін!» – стара й зловтішна китайська примовка замість епіграфу

резидент знайшов винного. Звісно, вкторе й напевне далебі не востаннє. Проте – оригінально й парадоксально. Під час свого недавнього візиту до Буковини пан Янукович повідомив, що на заваді українському благоденству – «політичний вірус». Сказав як відрізав. Так от що не дає керманичеві та його команді подолати «тимчасові труднощі зарази втілення реформ» і тріумфально «сурмити в усі дзвони»! Тепер зрозуміло: падіння вражої вірусної цитаделі дасть владі змогу «уможливити нові трагедії», провести «технічні вибори», будувати морський док у Білорусі, забезпечити, щоб українські громадяни «себе відчували в небезпеці». Словом – нарешті таки «увікнути Україну». Однак – «не будемо говорити про погане, а краще зробимо». «А шо ж!» Матеріал геть не має на меті малювати психоделічними кольорами такий собі градієнт «чеснот» нинішньої вертикалі можновладців – од президента, проффесора і члена Каліфорнійської міжнародної академії науки, освіти, індустрії та мистецтв, до відповідного депутатства, що радує нас видавничими перлинами з ялинами греко, бенжамінами геть блоками, бородатими царевбивцями равальяк та іншими чудернацтвами. І традиційно брати гаранта на кпини з усіма його словесними і не тільки шедеврами – теж не наше завдання. Адже з отих «баранок од бублика», анн ахметових, «слогАнів», гулаків-артьомівських і поетів чехових не сміявся (хто щиро й безтурботно, а хто й на кутні) хіба ледачий або незнаючий. Натомість ми і посміємося, і подумаємо водночас. Над отими таємничими вірусами.

Віктор Федорович – чоловік унікальний і непояснимий. До певної міри. Не знаємо, як там од «політичних вірусів», але віді власних слів і вчинків президент потерпає стабільно. Численні халепи охороняють його незрівнянно ліпше за всіляких бодіґардерів (новітніх сердюків себто) – от тільки боронять вони очільника нашої держави не від фізичної шкоди, а від адекватного сприйняття. Обмовитися, сказати дурницю може кожен, але зробити це так майстерно й із такими наслідками під силу лише керманичеві. Свідченням означеного стає утвердження в інфосфері поняття «янукізмів», що стає на п’єдестал визнання поряд із «бушизмами» й «путінізмами» і бере під своє могутнє крило промовисті мовні, смислові, логічні й інші помилки-прорахунки не лише президента, а й усього кумедного українського політикуму. І квітнуть у тому рясному саду янукізмів барвисті квітки мемів і навіть великі ягідки медіавірусів. Не знаємо, як там із вірусами політичними, а от від медіавірусів гарантові добряче дісталося на горіхи. Набив на них пан президент шишок – багато, та й не на кожній «йолці» на такі величенькі натрапиш! Медіавірус – штука складна й суперечлива, тож для уникнення нашестя кіпи довжелезних наукових слів і речень спробуємо підійти до проблеми якомога простіше. Що потрібно для того, щоб обізвати щось медіавірусом? По-перше, саме «щось» – певна подія або явище, невід’ємним атрибутом яких має бути мем (мемокомплекс).

продовження на стор. 2

. стор

Quark

листопад 2011

або Кеди проти краватки

Ь Т 5 Я ' №п

ДЕЛО

№5

4 стор.

5 555 5

InDesign vs

та загадкове. сло дуже магічне овості числа чи це і ал аг вз й і, що винятк ваші здивовані оч м кілька фактів аді знову бачити ть нашу газетку! Цей Ось ва ідею уважно розгляда собі дві дуууже важ- п’ЯТЬ: е на п’ятий день була створена в у м во в Са • г ст ри номер поєдна у (на шостий Бо ним:) м день стуіт ро св а ба за ин не рт ка е, а рш ль ьн ливі події. По-пе у в нашому номері ви ал ну і світ став не таким вже ідеа бінзону ди м Ро дента. Саме то у кількість ідей для прове- лю • Саме в п’ятницю нещасному зн П’ятницю. знайдете величе ішої студентської вечірки зн щастило зустріти вий готель – найкрутіший бе по ом их йб ш на ва я ди нн ра де • Саме п’ятизірко с. ** почитаєте по робити не (с.** ). Також на о чн то го чо найкрутіред готелів. ти та колег, що роби удента залишив лише при- се • Саме п’ятизірковий коньяк – ст слід , щоб День ньяків. ) и: та ший серед ко ьних телефонах саме кнопка з ад в ог ті ен уд ємні сп ст о пр цікавого • На мобіл точкою, як А також безліч у номері. ена особливою цяа. ач зн по 5 ою ом фр ць цього числ ні вихо- ци для студентів у ння винятковості новина – сьогод та неНу, і друга крута випуск номер п’ЯТЬ! Як свідче новий номер теж винятковий адже ий Наш корисний, дить наш ювілейн я, цей номер особливий, аний, а ще дуже джуйтесь:) ув ач дб ис ре ал пе ад а ог сла п’ЯТЬ, ви вже зд е та насоло кладено магію чи н п’ятий! Читайт адже в ньому за адено магію газети ЯТЬ! Та ві кл в число п’ЯТЬ за

...

-редакція

мотивуючо-демотивуюча газета №5(5) листопад 2011

мотивуюча

вас зараз

ГАРАНТовані медіавіруси

«Бодай би ти жив у часи змін!»

– стара й зловтішна китайська примовка замість епіграфу

.ротс 1 ан котачоп

Його можна порівняти з айсбергом: на поверхні маємо переважно вельми лаконічний словесний еквівалент, під водою – громаддя самої проблеми, її інтерпретації, зв’язку із конкретною ситуацією, явищем. Саме їхнє знання є ключем до розуміння мему, своєрідною перепусткою до клубу втаємничених. Адже сама по собі «поверхня» без зазирання «під воду» є нейтральною або ж безглуздою. Що скаже необізнаним знане «ана утанула»? Нічого. Інша справа, якщо ми знаємо про трагедію «Курська» й те саме ін-

терв’ю Володимира Путіна Ларі Кінґові. Тоді у відповідь на запитання американського телевізійника про те, що трапилося зі російським підводним човном, майбутній старийновий президент РФ із характерною посмішечкою зронив два слова: «Він потонув». Як влучно зазначає Lurkmore, «у ту мить сам капітан Очевидність (нам він також відомий як отаман Вочевидячки й курінний Очевидько – прим. ред.) захлинувся слиною від заздрощів». Прикметна риса мемів – їхня фразеологічність і контекстуальність. Саме означеним можна пояснити ту багату палітру значень, якою володіє слово «проффесор». Від прізвиська конкретної людини воно подолало тернистий еволюційний шлях до складного символу сучасних українських реалій (передовсім – політичних), коли державним кермом завзято рулює юрба безграмотних, малокультурних діячів зі сумнівним минулим (у цьому контексті можна поставити ≈ між «кримінальним» і «радянським п а р т і й н о - ко м с о м ол ь с ь к и м » ) , сфальсифікованими регаліями, науковими зокрема, тощо. Також є і похідні від «профессора», найвідоміше з яких – «проффесіонали»; зазвичай уживане на позначення представників «Партії регіонів». Маємо подію або явище, маємо мем (мемокомплекс). На часі – потрапляння до ЗМІ: від районної газети до YouTube (не забуваймо про новітні медіа). Відтак – поширення медіапростором у характерний вірусний спосіб відповідних мемів. У результаті отримуємо зміни – як локальні, так і глобальні – в сприйнятті тих чи інших реалій суспільного життя. Якщо скласти означене докупи, матимемо медіавірус. Маючи уявлення про специфіку й алгоритм дії медіавірусу, розберімося, із чого він складається. Тут усе просто: оболонка, якою можуть бути певні події, візуальний образ, фраза, музика, система ідей, вина-

хід, технологія, наукова теорія, скандал, конкретна людина тощо, й мем. Оболонка має бути яскравою й спроможною досягти того, аби її помітили й сприйняли, – все задля завоювання плацдарму в медіапросторі й захоплення певної авдиторії. Потому оболонка розщеплюється й спрацьовує годинниковий механізм мему. Чим потужнішою є закладена в ньому бомба інформаційно-ідейного навантаження, тим сильніше здетонує реакція, тим могутнішим буде вибух трансформацій передовсім у сус-

пільному світоглядно-сприйняттєвому вимірі. Цікавими є передумови появи медіавірусів. Серед них – постання інформаційного суспільства, інформаційне перенасичення, поява нових поколінь, які стали повноцінними й активними учасниками сучасного медіапростору й утратили притаманну їхнім попередникам беззастережну довіру до медійного мейнстриму. Так звані «великі медіа» багато в чому й багато перед ким, надто з когорти ідейних нонконформістів-романтиків, скомпрометували себе. Адже спрямовували й продовжують спрямовувати всю вогневу міць власних маніпулятивних спроможностей на просування інтересів бізнесової еліти й витворення вигідної їй спрощеної моделі світу. Світу райдужних перспектив, однозначних простих відповідей і нескінченного споживацтва – все це є наслідком тотальної комерціалізації усіх сфер суспільного життя. Для протидії означеному переважно й слугують медіавіруси. Гострі, іронічні, а почасти й сповнені відвертим нігілістичним сарказмом вони пропагують альтернативні, контркультурні, нерідко провокативні ідеї. Своєю зарядженістю на ускладнення порушеної проблеми,

максимальне розкриття її багатоманіття, генерування нових запитань, медіавіруси відрізняються від PR, що зорієнтовані на штучне спрощення проблематики й породження готових відповідей. Медіавіруси стають універсальною зброєю. Нею не гребують ані новітні адепти інформаційного донкіхотства, які у віртуальному вимірі стають до борні з реальними вітряками, ані ділки з чітким орієнтиром на власний комерційний або інший зиск, ані загартовані в безперервних інформаційних війнах вояки, ані найрізномастніші творці сучасної кіберзлочинності. Найчастіше обділені можливістю обладувати сталевою прохолодою традиційних важелів упливу, вони таки мають нагоду здійснити власний вагомий унесок до перебігу суспільного життя – й усе завдяки медіавірусам. Колись у багатому на медіавіруси вікопомному «Шоу довгоносиків» гарно постібалися над попсодіячем, продюсером і за сумісництвом чоловіком естрадної співачки Таїсії Повалій Ігорем Ліхутою: «Дітя порока князь Лахудра!» Чимось на кшталт можна величати й медіавірус – дитя ґанджу, сірий кардинал інфосфери. Саме виразні комерційний і споживацький вектори «великих медіа» й інші їхні недоліки вкупі зі специфікою тенденцій сучасного інформаційного суспільства й зумовили появу медіавірусів. Складні й неоднозначні, вони стають рушійними силами багатьох суттєвих змін. На підтвердження – трохи прикладів. Звичайно, не можна стверджувати, що президентські вибори 2004 Віктор Янукович програв через медіавіруси. Однак те, що вони суттєво доклалися до тодішньої поразки, – беззаперечно. Принаймні три великих прорахунки на той час іще претендента на український «престол» і його біло-голубої свити стали медіавірусами й зіграли вельми значну роль у перебігу президентських перегонів. Ідеться про яйце («сила, що зека звалила»), «козлів» і «бенефіс» Людмили Янукович. Хамський і цілковито безглуздий пасаж про буцімто козлів, «каториє нам пастаянна мєшают жить» збурив громадськість і відверто підірвав авторитет безкебетного кандидата в президенти. Маску не просто зірвали, її віддерли разом «із м’ясом» й пожбурили геть, а остовпілих українців полишили сам на сам зі зловісним кістяком голих емоцій, брутальною, барвистою картинкою того, як насправді думає і сприймає реалії людина, що претендує на найвищу державну посаду. Подальші намагання виправдовуватися під час теледеба-

тів були марними: розповіді про те, що на увазі малося «біблєйське висловлення», за яким козли – це зрадники, не повірив ніхто. Адже й «слово не горобець…», та й люди не такі вже й дурні. Всім було зрозуміло: тогочасний голова уряду не посилався на Біблію, а просто висловлював свою думку щодо опонентів і тих, хто їх підтримує. Реакція була бурхливою, а в гімні Помаранчевої революції, пісні «Разом нас багато» сумнозвісного, проте популярного 2004 року гурту «Ґринджоли» з’явилося відоме «Ми – не

Прикарпатського університету імені Василя Стефаника скінчилася так і не почавшись. Поваленого яйцем високого гостя хутко евакуювали до лікарні. Медіавірус почав пускати перші паростки. Комічна й дивна аж до хворобливості реакція біло-голубого лідера породила фантасмагорію найнеймовірніших інтерпретацій. Нинішня гарантова радниця (тоді – його прес-секретарка) Ганна Герман малювала чорну картину: зловмисник здійснив дві спроби й таки поцілив у жертву «важким тупим предметом» (означене поповнило колекцію народних титулів уродженця Єнакієвого). Голова ІваноФранківської облдержадміністрації Михайло Вишиванюк лякав громадськість потраплянням «в яблучко» двома каменюками й больовим шоком високопоставленої цілі зухвалої агресії. Іще «бистроокішим» оповідачем жахів виявився Тарас Чорновіл, який угледів у злочинному польоті не один і не два, а кілька предметів, серед яких яйця і камінь, що влучив гостеві в голову. Більше того, верхівку такого «торта»

бидло, ми – не козли». Розпочате розвінчування образу продовжив справжнісінький апофеоз Людмили Янукович – щоправда, із довжелезним знаком мінус. «Наколоті апельсини» й «американські валянки» на «помаранчевому шабаші» зі «масовим отруєнням і менінгітом» – усе почуте й побачене стало черговою ілюстрацією світосприйняття в біло-голубих тонах і грандіозною антирекламою відповідного кандидата, що призвела до цілком логічних наслідків. Урешті-решт головний «регіонал» зазнав нищівної поразки: повна особиста дискредитація й неабиякий провал свого табору. В іншій європейській країні цього було б досить, аби зіграти в ящик і стати політичним трупаком. Однак Віктор Янукович таки дочекався й скористався фіаско тих самих «козлів». І таки став президентом. От тільки прокляття медіавірусів – не позбувся й донині. Поминальний вінок-«терорист», «Спасибі жителям Донбасу…» та інші – вони ніяк не полишать гаранта (а може й навпаки), тож недарма його так непокоять «віруси». Кожен зі згаданих випадків – досить прикметний і вартує окремого висвітлення. Та поки що візьмемося за один із них, чи не найвпливовіший і справді знаковий. Ab Ovo Ledae incipera. 24 вересня 2004 Віктор Янукович прибув до Франківська. Однак запланована зустріч зі студентством

власного приготування нардеп прикрасив «вишенькою» заяви щодо продуманості інциденту. Хоча при цьому зізнався про брак сміливості оголосити його завданням виборчого штабу Віктора Ющенка. Та минуло три роки, пан Чорновіл вочевидь добряче розібрався в ситуації, набрався відважності й попри те, що його «торт» уже давно перетворився на порох, не втратив пристрасті до «вишеньок». Як виявилося, події трирічної давнини були спланованим кучмівською адміністрацією терактом. На тлі всіх цих балачок про «важкий тупий предмет», каменюки, яйця й чи-то штатив, чи-то якийсь «пристрій од відеокамери» репортаж кореспондентки Бі-Бі-Сі, в якому йшлося про влучання в кандидата лишень яйцем, видавався якимось надто безбарвним і… занадто правдивим. Казочки-побрехеньки й жахи були ефектнішими. Показовою була реакція МВС. Його прес-служба спростовувала всю фантасмагорію й вела мову тільки про яйце. Виправляти ситуацію й захищати «честь» відомства кинулося його управління на Франківщині. Напевно, керуючись принципом «чим страшніше, тим ліпше», офіційно повідомляли про кровожерливих метальників із якогось «Союзу молодих націоналістів» (існує так само, як і згадана Каліфорнійська міжнародна академія…). Міфічні лиходійники буцімто втрапили в гостя двома важкими предме-

демотивуюча тами, один із яких поцілив бідоласі в голову, інший – у груди. Тим часом із трибуни ВРУ верещали про «відморозків» і «банду». Загальну істерію в біло-голубому таборі підтримували й медіа. Приміром, газета «Сіводня» била на сполох викривальними матеріалами під заголовками «На Януковіча напалі націаналісти-атмарозкі» та «Нападєніє на прем’єра била спланіравана». Сурмили про «колаптоїдний стан» Віктора Федоровича, який мало не зазнав «патологічних змін»… Не пасла задніх і регіональна преса. Так, у газеті «Край Кам’янецький» у найліпших традиціях совкової ручної журналістики «безпрецедентний факт нападу» гнівно засудили «десятки» трударів однієї із тамтешніх птахофабрик. Глибоко обурений свавіллям «екстремістських сил», свою підтримку й беззастережну віру постраждалому в «яєчному теракті» висловив колектив підприємства: від головного технолога до «слюсаря-наладника», від інженера-теплотехніка до «пташниці-оператора» – всього аж 20 розлючених виробників яєць! Хрестоматійну для радянського агітпропу категорію «колективу» доповнили не менш хрестоматійним «збори постановили». Вони задекларували недопустимість досягати влади й задовольняти політичні амбіції «через кров, зброю і ненависть» і запевнили, що треба «ні в якому разі не допустити перетворення України в Чечню» (! Оце вже точно «за Фрейдом»). Та раптом з’явилося відео. Зі здоровим дядьком, в якого поцілили не каменюкою, не «важким тупим предметом», не штативом і навіть не якимось «пристроєм од відеокамери», а звичайнісіньким яйцем. І цей чолов’яга, який не просто великий, а ще й високий гість – високопосадовець із амбіціями на ще вищу посаду, кумедно подивився на свої груди, куди втрапило яйце, й зі страдницьким скривленим обличчям іще кумедніше повалився на землю. Й швидко оточений юрбою горе-охоронців був змушений ганебно рятуватися втечею в їхніх дужих руках. Спочатку це одкровення продемонстрував 5 канал, відтак – Euronews і НТВ… Суспільство опинилося між приголомшливим відео й усією тою фантасмагорією, що була до нього. Звісно, всі потяглися до відео: адже, по-перше, картинка і картинка он яка барвиста, промовиста, а по-друге, й віру в правду поки ніхто не скасовував – принаймні цілком. Однак попередні страшні побрехеньки не пішли в небуття – їх просто переосмислили з позицій усвідомлення того, що то була відверта брехня, до того ж брехня найімовірніше свідома й вочевидь зі справді злим умислом. На ріллі відвертого ідіотизму не вгавав проростати щедрий врожай. Імідж тодішнього кандидата в президенти зазнав по-справжньому «патологічних змін». Увесь колос біло-голубої передвиборчої агітації виявився глиняним, залізний і незламний господар із міцною рукою зі свистом полетів униз із його постаменту й розлетівся на дрібнесенькі друзки. Й од чого? Від одного-єдиного яйця. А міфічні метальники-терористи й націоналістиекстремісти виявилися звичайним 17-річним студентом. Люди побачили геть інакшу людину: недалеку, невпевнену в собі, яка почувається ні в сих ні в тих, за яку вирішують інші. Кажуть, після цього випадку рейтинг Віктора Януковича перестав зростати – до самих виборів і його поразки на них.

Насправді «все пропало» не тільки й не стільки через яйце. Вирішальну роль зіграла реакція самого постраждалого від «теракту» та його команди. З усієї круговерті маразматичних інтерпретацій інциденту з табору прибічників біло-голубого кандидата єдиною більш-менші розумною версією була така: під час спроби замаху його об’єкт зобов’язаний лягати на землю, а охоронці – затуляти жертву власними тілами. Однак куди ж цьому до «колаптоїдних станів» і «банд націоналістів-відморозків»! Виходить так, що нинішній керманич сам собі влаштував теракт. Проти тодішнього прем’єр-міністра був не лише він сам зі своїми прибічниками, а й життєві обставини. Річ у тім, що 23 вересня, за день до франківського дива, аналогічна «яєчна терористична операція» трапилась із Юлією Тимошенко на Сумщині. У тоді прибічницю Віктора Юшенка теж потрапили яйцем. І реакція жінки була значно тривіальнішою й спокійнішою: вона звинуватила своїх опонентів у брудній грі й запевнила, що нічого страшного не трапилося. Проти зіграв і міжнародний «яєчний» досвід. Навіть Арнольд Шварценеґер, якого також не можна долучити до когорти інтелектуалів, із аналогічної ситуації вийшов не просто без утрат й із честю, а ще й примножив число своїх прибічників. Тоді по кандидатові в губернатори Каліфорнії теж зарядили яйцем. Залізний Арні, також одверто немаленький чоловік, просто

зняв піджак і пішов собі далі. Й ситуацію прокоментував якнайкраще, адже чи не найдієвіша зброя – це гумор: «Тепер цей хлопець винен мені бекон. Усі знають, що не може бути яєць без бекону». Словом, українське суспільство отримало багатющий матеріал для того, щоби подумати й розібратися в ситуації і власній позиції з приводу й не тільки. Медіавірус набирав обертів і генерував наслідки. Все перевернулося догори дриґом. Передовсім означене ввійшло до новітнього українського фольклору й знайшло якнайширший аналіз у медіа. Прикметно, що з відповідної ситуації і донині не втомлюються збиткуватися в народі та обговорювати в ЗМІ; вона стала частиною історії, тож цілком можливо: наслідки того, що трапилося 24 вересня 2004 року в Івано-Франківську, ще не є вичерпаними. Також яєчний провал дав народження відомим «Веселим яйцям», які створили мультфільми на відповідну тематику й особливо популярну того часу кіноепопею «Опрерація “ПроФФесор”». (Із мультиплікацією все тільки починалося: не так давно гарант, точніше, його прототип, засвітився в самих «Сімпсонах».) Розмаїту палітру наслідків доповнили навіть онлайнігри – «Хамське яєчко», де потрібно область за областю звільняти Україну віді злого зрозуміло кого, та «Хамське яєчко-2» із майже ідентичним сценарієм. Що далі? Далі – буде. Можна зі впевненістю стверджувати – медіавіруси нам ГАРАНТовані.

мотивуючо-демотивуюча газета №5(5) листопад 2011

студенти твор

Заповіді сучасниХ

талмудистів (або як писати студентський конспект)

1. Сучасний талмуд пишеться на колінах при поганому освітленні, з криками «ах ти ж гад!», «тихіше шкрябай», «давай його закопаємо» та іншими вигуками, які не для ваших тендітних вушок. 2. Коли пишеш, варто тримати злість на весь світ (а можна і на замовника талмуду. В думках повинне бути одне велике бажання спати, або ж два – спати і іще раз спати. 3. Для написання варто використовувати річ, подібну на зошит (обов’язкова умова - переписка на останній сторінці), з загнутими кутиками, слідами від вчорашнього бутерброда, листками, які випадають.

4. Скорочувати потрібно все по максимуму, і не важливо, розбере хтось потім значення скорочень чи ні. Головна ознака – інформативність. Наприклад, букву «с» можна розшифрувати так: сказав, соціальне, суспільне, синонім, святий, синхрон, склад, а також свиня, собака та лайливі слова, які цензура не пропустить тощо. 5. Писати потрібно із частковим підняттям вгору і вниз, наслідуючи принцип американських гірок. 6. Під час написання потрібно не забувати, що ваш конспект захоче хтось прочитати. Варто показати, що ваше геніальне творіння лише для обраних і не

кожна смертна людина зможе його розшифрувати. Тому шрифти підбирайте так, щоб лише арабські шейхи змогли зрозуміти весь філософський смисл вашого талмуду. 7. Як підручні засоби для написання використовувати все, що може писати. 8. Якщо не вистачає матеріалу, для створення враження більшої інформативності вашого талмуду, запам’ятайте, що одну і ту ж думку написати десять раз, сформулювавши по-різному (Принцип «просто долей води»)ё 10. Для кращого написання, варто вигадати собі стимул. За винагороду обирайте – сон, їжу, сон, контакт, сон. 11. Під час написання талмуду потрібно утримуватися від спокуси відволікатися на контакт, скап, заглядання холодильник, припрошування друзів піти погулять. 12. Якщо Ви здійснюєте перепис іншого талмуду і не можете розібрати почерк попереднього талмудиста, просто скопіюйте значок. 13. Після закінчення написання талмуду зашвирніть зошит подалі, щоб не можна було його віднайти навіть наступним поколінням. Хай теж попаряться =)) Оля Ніколайчук

Кіноморфози У ятр

кінематографі існує таке поняття, як емоційна залученість. Її максимальний рівень найчастіше виникає тоді, коли у глядача відбувається проектування образу героя на себе. Безпосереднім завданням творців кінострічки є приборкання уваги глядача таким чином, щоб у нього не виникало бажання відволікатися на другорядні справи, щоб очі палали та були спрямовані лише на екран. Власноруч до такого стану людини дійти не в змозі, а отже її необхідно підштовхнути. Ці стусани і поштовхи можуть бути виражені по-різному. Іноді це називають магією кінематографа. Зараз, проте, тривають якісь дивні метаморфози. Чи то чарівники в кіноіндустрії перевелися, чи то публіка зробилась пласкою та одновимірною. Відбулась тотальна синхронізація емоційної залученості з ротовим апаратом, і, здається, що вже неможливо насолоджуватися фільмом, щосекундно не працюючи при цьому

щелепою. Покази серйозних картин супроводжуються понуро-порожнім залом, а якщо вже за якимось безглуздим збігом обставин і набирається повний зал, то до середини фільму, свої місця залишають 75 % людей, скаржачись на «нудотність» фільму та «тягучість» оповідання. Трохи краща ситуація з блокбастерами, але, зізнаюся, я б спокійно обійшлася без постійних «Аааа!», «Вааа!» та «Едвард !!!», що здригають зал, коли на екрані з'являється Той-кого-краще-незгадувати-в-присутності-слабкої-

студентську душу

статті. І як не згадати, як в момент смерті Дамблдора, який є одним з трагічних катарсисів головної саги сучасного покоління, з-за спини почулося: «Класні в нього черевики». Нехай кінематограф і не стоїть на місці, але закони його були, є й будуть залишатися незмінними. І не стільки провина самого кінематографа в тому, що його магія починає поступово зникати, швидше люди перестали вірити в дива. Валерія Каарна

мотивуюча

мотивуючо-демотивуюча газета №5(5) листопад 2011

фото: Жені Перуцької

знущання над фото: Дезіна Інвалідовича

рад

Цього разу на мушку нашого інтерв’ю-обстрілу потрапила справді велика здобич. Сам Павло Георгійович Салига – чекає, коли ми пальнемо по ньому запитаннями. Однак перш ніж клацати гашеткою спробуймо роздивитися нашого шановного респондента крізь оптичний приціл короткого досьє. Народився 1983 року на Півдні України в місті Вознесенську, за 33 кілометри від Південноукраїнської АЕС. Почав видавати підпільну шкільну стінгазету в 15-річному віці. У 2001 році очолює націоналістичну молодіжну організацію УРП і бере участь в організації акції суспільної непокори «Україна без Кучми». Того ж року разом із командою однодумців починає видавати маргінальну газету «Бійцівський клуб». Свій перший сайт, створений для правих субкультурних формувань, виклав у мережу 2002 року. Вчиться на антрополога у КНУ імені Тараса Шевченка, проте на третьому курсі покидає навчання і йде працювати художником-дизайнером. Із 2003-го року працює верстальником різноманітних журналів та газет. Проте це не завадило йому закінчити магістратуру Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. У 2005 році стає викладачем кафедри Видавничої справи та редагування. Наступного року Салигу затримують у Мінську під час мітингу проти фальсифікацій на президентських виборах і садять до білоруської буцегарні на 15 діб. У 2007 році створює езин візуальної комунікації «Durchschlag», який кілька років сперечається за першість в Україні зі львівським «РОТТ». 2009 року разом із однодумниками засновує фотожурнал «АртПортфоліо». У 2010 працює головним дизайнером на будівництві найбільшого в країні більярдного клубу «Шарпей». Має 9-тирічного сина. Неодружений. – Відомо, що ви успішний дизайнер і за свою роботу могли б заробляти в кілька разів більше. Що ж спонукало вас стати викладачем? – На це було кілька причин. Передовсім дизайнер має достобіса вільного часу. Наприклад, якщо верстаєш щомісячний журнал – а я саме працював верстальником у 2005 році – то робота забирає 4-5 днів. Решта часу припадає на якісь власні альтруїстичні проекти в Інтернеті або виконання інших замовлень, що створює ілюзію зайнятості. Тому часу займатися університетом

було більше ніж треба. По-друге, мати одну роботу – погано для людини, бо вона починає боятися, що її виженуть і починає прогинатися перед керівництвом. Щоби мати свою думку – потрібно бути фінансово незалежним від місячної зарплатні. По-третє, ситуація з викладанням дизайну в ІЖ залишала бажати кращого. Веб-дизайну взагалі не було. А те, про що йшлося на інших комп'ютерних дисциплінах, вимагало суттєвого оновлення. Не казатиму, що мене взяв сором за свою

мене питають, хто я за професією, я відповідаю - дизайнер, а не викладач. Тому я проводжу не академічні пари, а швидше майстеркласи з дизайну і сприймаю студентів не як дітей, а як дорослих людей, що хочуть підвищити свій професіоналізм. Мабуть такі пари відрізняються від типових і хтось може сприйняти їх як демотивацію. – Ви як шеф Жужужу, не боїтесь потрапити під критику, чи у вас там все "схвачено"? – Я впевнений, що страх - є найбільшою вадою людини. А для журналіста чи видавця боягузливість може завдати шкоди суспільству. Коли ми формували редакцію Жу я відразу попередив, що “репресії” можливі і швидше всього будуть. Хто боїться - краще і не починати. Особисто я не боюся, бо вважаю

Увага розшук!

на перших хвилинах кожної пари... alma mater, але дизайнерська душа завжди бореться з некрасивим і неправильним у світі, тому й узявся покращити ці дисципліни в ІЖ. Наостанок – я люблю новизну і розумних людей, а в ІЖ з кожним курсом таке щастя приходить до тебе на пари.))) – Ваш зовнішній вигляд несе в собі якусь мотивацію чи це банальне бажання виділятися серед юрби? – Я не поділяю дрес-код на офіційний і буденний. Це мій буденний одяг, в якому я ходжу на роботу. І взагалі мені незрозуміло, як вигляд може нести якусь мотивацію. – Яка ваша мотивація іноді демтивуючо вести себе із студентами на парах і поза ними? – Я не вчився на педагога і коли

страх – найбільшою вадою, через який багато всякого поганого у світі робиться і всі про це мовчать. – Що для вас важливіше: 20 грамів кави чи 20 хвилин пари? – It depends. Я можу поєднувати ці 20 хвилин. А так, звісно 20 хвилин пари для мене важливіші. Я підписав контракт з нашим університетом, а це означає, я погоджуюся на всі його умови, у тому числі і ставити приоритети пари вище за каву. – Яке слово вам приходить на думку почувши назву нашої газети "ЯТЬ"? – Крять. Це слово випірнуло з глибин мого мозку і засяє на шпальтах вашої газети, висвітлюючи найпотаємніші кутки Інституту журналістики... А взагалі-то це підпільне псевдо однієї моєї знайомої.

почитати

п’ЯТЬ

новинок книжкового ринку

1. Люко Дашвар «Биті є. Макар» Перша книга трилогії «Биті є». Ще зі студентських років Макар мріяв про багатство. Тепер він розривається між улюбленою справою, остогидлою коханкою і дівчиною своєї мрії. Його недовге щастя побудоване на брехні, тому одного дня він втрачає все. Чи стане йому сил все повернути? За що він буде боротися? За кохання? Гроші? Чи за власну душу?...

2. Марія Матіос «Армагедон вже відбувся» Сторінки нової книги Марії Матіос «Армагедон вже відбувся» – це майже «дантові кола» однієї людини. І провідником в цьому тексті є Іван Олексюк – у далекій молодості «засуджений за життя» ціною «червоної гадючки крові на своїх черевиках». Ці «дантові кола» потрібні письменниці, щоби пізнати Істину головного персонажа, який весь вік після вбивства людини думає про «вавилонську вежу» свого життя, яка має колись звалитися. Марії Матіос доконче потрібно через історію Івана Олексюка наблизити читача до розуміння Іванової правди – причини, його істини: ХОТІТИ ЖИТИ. Бо насправді істина для всіх одна. От тільки, «якби запізнитися вмерти. Або народитися» . Увага до найтонших деталей, глибокий психологізм і прискіплива любов до того, чиє «тіло душі» по живому ріже її письменницький «скальпель», – незмінні прикмети стилю Марії Матіос. 3. Брати Капранови «Щоденник моєї секретарки» Він має все – дружину-телеведучу, красуню-коханку, бізнес на бюджетних грошах, впливових друзів та партнерів. Він – типовий представник так званого «бомонду» чи то «еліти». Однак українцям завжди були притамані природний скепсис та іронія. Саме завдяки цим якостям головний герой роману «Щоденник моєї секретарки» стає діґґером – подорожуючи таємними коридорами влади та грошей він не забуває фіксувати для нас із вами правдиву картину того, що відбувається там. Але одного разу світ навкруги раптом починає руйнуватися – настає час великого бізнесового та політичного переділу, гаряче літо 2004-го... 4. Харуки Мураками "1Q84" Дія книги відбувається не стільки у тисяча дев'ятсот вісімдесят четвертому році, скільки в тисяча невестьсот вісімдесят четвертому, у світі, де деякі бачать на небі два місяця, де ключем до вічної любові служить Симфонієта Яначека, де поліцейських після перестрілки з сектантами,яка сколихнула всю країну, переозброїли автоматичними пістолетами замість револьверів, де LittlePeople - маленький народ - виходять з рота мертвої кози і плетуть Повітряний Кокон. 5. Артуро Перес-Реверте «Осада, или Шахматы со смертью» Головний герой книги, комісар поліції Тісон зайнятий не війною, а розслідуванням серії вбивств у замкнутому просторі міста. У цьому романі є все, чим відомий Перес-Реверте: багатослівні описи, які створюють атмосферу, шахи і таємниця, до розгадки яких доведеться йти довгими шляхами. Сам автор каже про своє творіння так: «Технічно це мій самий складний роман, з найбільш розгалуженою структурою, результат дворічної роботи. Я ніби повернувся до моїх старих романів двадцять років потому. Тут є і політична інтрига зі шпигунством, і розслідування, і любовна лінія, і морські битви, і пригоди ». Діана Непран

демотивуюча

мотивуючо-демотивуюча газета №5(5) листопад 2011

студенти тус

Students' Day? Незабутній – той, якого неможливо забути? Якраз навпаки, «незабутню» вечірку неможливо згадати на ранок. Ну, хіба що початок. Хіба що трошки. Хіба що з розповідей інших. У будь-якому разі, цьогорічний День студента треба-таки провести неперевершено. Ну, або хоча б так, щоб потім за фотки не було соромно. Є велика ймовірність того, що за самих себе на цих фотках якраз буде незручно, тож намагатимемося зробити приємним хоча б антураж. Sea, Party Студентам, як відомо, море по коліно. Тому почнемо саме з морської вечірки. Кажуть, жінка на кораблі – до нещастя, але у нас не корабель, у нашому розпорядженні ціле море. Тому сміливо ловіть у свої сіті русалок, і побільше. Де плаваєм? Святкувати на яхті було б ідеально, але якщо замість яхти у вас гуртожиток, теж нічого. Позапалювати свічки і залишити світло лише у холодильнику – чим не морське дно. Якщо доля нагородила вас сусідом-програмістом або ж проектором, на стінку можна спроектувати зображення океану чи хвиль. Або ж затишні куточки різних країн – влаштуйте навколосвітню подорож. Увімкнути відповідну фонову музику з криками чайок чи хлюпанням води або будь-яку іншу, але на морську тематику. Рятівні кола Відповідно одягтися для такого свята не важко, варто лише витримати тематику: смугастий одяг, прикраси у вигляді якорів-корабликів і ви – зірка. Звісно ж, морська. Коли їсти нічого, до стипендії тижні два, якщо не більше, а у дівчат-сусідок є картопля з сосисками

– ну, зізнайтесь, хто хоч раз не відчував себе справжнім піратом Карибського моря? Варто лише одягтися відповідно, а ваш образ усе завершить сам. Головне визначитися, хто ти: юнга, русалка, Нептун чи просто кальмар або краб. На солоненьке не тягне? Благаю: не смажте оселедець, це аж ніяк не стильно. Солону «морську» воду у якості напоїв не пропонуватиму. Не знаю чому, але виловлена у нетрях всемогутнього інтернету (відчувала себе підводником) суміш соку ананасу та журавлини з льодом і м’ятою називається «легкий морський бриз», що ж, маємо що маємо. Можна, звісно, їсти ікру, але звідки у студентів ікра, мідії чи кальмари?! Обходимося звичними суші. Навіть можна самому їх і зробити, нічого складного в цьому немає. Печиво у формі зірочок, або крекеррибки - і тематично, і смачно. Регату у вигляді таці з їжею можна відправляти у плавання під звуки хлопавок, а от пляшки об борт корабля, хоч би й імпровізованого, все ж бити не варто.

Students' Night!

Шукачі перлів Що до розваг, можна ловити авоськами гарних дівчат і «на живця» брати хлопців. Причому отим живцем може бути не лише печиво, а й привабливі русалки. Стару добру гру в морський бій важко забути – чим же ще займаються студенти на парах. Можна його влаштувати глобально – на ватмані або грати тими ж суші. «Вбиті» кораблі приємно буде з’їсти. Для того, щоб усі небажані подробиці святкування не виплили на ранок, нагадуємо – не запливай за буйки і тоді перлиною вечірки будеш, безперечно, саме ти. Попутного вітру у святкуванні! We Love Rock’n’roll! Не дарма кажуть, що з корабля потрапляють на бал: наступну вечірку робимо у ретро стилі. Elvis Presley – Pretty Woman Безліч мерехтливих блискіток, пишні спідниці, яскравий макіяж і ти – стиляга. Або ж можна переодягтися у Мерилін Монро та проспівати солодким «I wanna be loved by you» - хто ж встоїть? Хлопцям просто досить обрати яскраву сорочку та навчитися танцювати під буги-вуги, рок-н-рол, твіст, адже головною розвагою свята стануть, безперечно, танці. Elvis Presley - Tutti Fruti У їжі та напоях обмежень немає, головне, щоб було кольорово! Frank Sinatra - You and the Night and the Music У якості музичного супроводу можна було б рекомендувати пісні Мадонни та будь-якого виконавця, який уже «ретро», але нічого краще за

Френка Сінатру і Елвіса Преслі людство поки не вигадало. Wild, Wild West Тим, для кого танці – це не серйозно, пропонується широта диких прерій. Головне, щоб на ковбойській вечірці ви не були конем, а так – байдуже – індіанець чи, що звісно приємніше, ковбой. Таверна Багаторічна студентська практика показує, що Дикий Заклад – це універ, а загалом атмосферу салуну створять шкіра, дерево та кактуси. У кожного поважаючого себе студента є комп’ютер, а у кожного комп’ютера є кактус. Отже, робимо прерію. Cowboy Одягаємо сорочки у клітинку, джинси, гостроносі чоботи, бандану, косинку на шию, капелюхи – можливостей маса, головне не одягати оце усе одночасно. Джинсовий одяг, і побільше! Ось де розумієш, що денім править світом. Де ковбої – там і індіанці, можна виграшно виглядати навіть з пір’їною у волоссі. Дівчатам взагалі усі карти до рук – стиль кантрі зараз надто фешенебельний, щоб його оминати. А хлопцям, якщо чесно, просто варто взяти до рук гітару – поголовне обожнювання гарантоване. One Whisky, Two Whisky, Floor Їсти овес, звісно, не бажано, а от вівсяне печиво та овочі – ідеально. Щодо розваг –

можна навчитися робити лассо і вловити якогось звіра (тендітна лань теж рахується), а в кінці обрати найкращого ковбоя. У якості призів можна роздавати підкови. Та можна навіть створити собі якесь плем’я і бути у ньому вождем – хто ж заборонить, а смак влади відчуєте. Greece Для особливо культурних або ж філологів можна зробити вечірку у грецькому стилі. Elite А що, на костюмах заморочуватися не доведеться – простирадлами чи рушниками обмотався і вперед! Божественний нектар Їсти німфам можна запропонувати виноград, яблука чи будь-які інші фрукти, а Сократам – якусь надто інтелектуальну їжу на кшталт словесного батлу (колись це називали полемікою) і, звісно ж, вино – без нього у Афінах ніяк. Олімпійські ігри А потім конкурс на найкращу пару – тобто, Афродіту і Аполлона. Або можна відчути себе античним скульптором: пластилін усі знають, як виглядає? От з нього і виліплювати шедевр світової класики, можна навіть з натури. Головне, щоб та натура потім не побила за отой шедевр. Байдуже, який ти студент – з майбутнім червоним дипломом чи просто із синьою заліковкою, відмінник чи такий як усі. Це твоє свято і проводити його треба весело, шалено, з друзями. Тому – вдалого святкування! Пушкіна О.С.

Відпусти книгу! книги лет

Маєте вдома купу прочитаних книг? Шукаєте нові? Немаєте грошей і часу для пошуку? Пропонуємо вашій увазі букросинг як рішення ваших проблем.

Ціль букросингу – дозволити книзі якнайкраще виконати своє призначення – бути прочитаною. А також дозволити людям познайомитися з якомога більшою

кількістю книжок, обмінюватися новою інформацію, спілкуватися, ділитися інтересами. Кожен учасник букросингу може прослідкувати за подальшою долею своєї книги, і бути впевненим, що вона не викинута на смітник, не забута десь на запилених поличках. Де ж знайти букросинг у Києі?

Топ 5

1.Книгарня «Є» на вулиці Лисенка 3. Є спеціальні наклейки. Одну клеїш на обкладинку, іншу – на останню сторінку і пишеш свою контактну інформацію. Хоча книги на цих поличках можна тільки обмінювати, ніхто особливо не слідкує, як ти їх береш. Позитив у

тому, що можна посидіти і в книгарні, почитати книги, не виносячи їх із залу. 2. Магазин «Party-store» на Межигірській 12. Для тих, хто любить не лише купувати одяг, є спеціальний куточок з книгами як сучасної літератури, так і класичної. 3. Для тих, хот не любить виходити з дому в пошуках потрібної книги, є сайти, присвячені букросингу. Наприклад, http://znatok.ua/bookcrossing. Для тих, хто любить поглянути на книгу «вживу» варто звернутися за адресою вул.. Михайлівська 13. Особливо варто заглянути тим, хто любить сучасну літературу, нині в

наявності є книги Пелевина, Гришковця, Гавальди, Покальчука та інших. 4. Київський університет права НАН України (вул. Доброхотова, 7а /ст.м. Житомирська). 5. Мистецький простір. Вул. Михайлівська 22 в / ст.. м. Майдан незалежності. Історична довідка: Буккроссинг, що зародився в 2001 році в США, де засновник руху, спеціаліст з інтернет-технологій Рон Хорнбекер залишив у холі готелю перших 20 книг з пояснювальними написами, вже кілька років як щосили розвивається у сусідніх Польщі та Росії. Оля Ніколайчук

мотивуючо-демотивуюча газета №5(5) листопад 2011

мотивуюча

Увага: стаття містить елементи насилля і професійний сленґ. Якщо ви ще не маєте 16 років і не є студентом ВСР – не читайте далі!

AdobeInDesign vs

QuarkXPress або Кеди проти краватки Б

оротьба за ринок настільних видавничо-поліграфічних систем часто породжує міфи та легенди про той чи інший продукт. Для того, щоби не потрапити на вудку вірусного маркетингу, спробуємо адекватно та професійно оцінити ситуацію. Уявімо на мить, прийшов «час ікс», і ти мусиш верстати різну видавничу продукцію. До цього ти лише чув від різних людей дивні слова на зразок «індіз», «піжама», «квака», «пабліш» ну і від найстарших, звичайно ж, «вента». Підсвідомо розумієш, що, мабуть, з допомогою цих програм можна робити кльовий дизайн. Та що ж вибрати собі? Вивчити все ні часу, ні резону, ані бажання не маю. Починаючи довідуватися більше у знайомих практиків, розумієш істинність вислову «кожна жаба своє болото хвалить…». Редакція ЯТЬ-і спробувало отримати фахову оцінку у наших гуру з видавничих систем і дизайну, асистентів кафедри електронних видань і медіадизайну Ситника Олексія Валерійовича та Салиги Павла Георгійовича. Цікавим є те, що обидва викладачі є прихильниками різних програм. Тому замість звичайного інтерв’ю у нас може вийти справжнісінький двобій титанів =). Замість прологу. Розглядати вирішили лише два програмних продукти – це AdobeInDesign та QuarkXPress. Причиною цього є те, що такі програми, як Adobe PageMaker та Corel VenturaPublisher, канули в історію. Офіційно обидва проекти закриті, а відповідно, розвиватися не будуть, тому і конкурувати теж. Хоча, можна досі зустріти поодинокі випадки користування цими програмами, здебільшого у регіональних видавництвах чи у верстальників із сивиною на чолі. Та по факту ці програми вже віджили своє… Про Microsoft Publisher говорити теж не будемо, бо відносити її до професійних видавничих систем не повертається язик, без образ, шановний Microsoft! Думаю, всім ВСР-івцям одразу ж зрозуміло, хто з викладачів буде відстоювати який продукт :-). Для тих, хто у танку, натякнемо, той що з навушниками у кедах – InDesign, а той, що у краватці з проектором – Quark )). О.В.-чу, чому ви є прихильником саме Quark-у? По-перше, коли я починав свою кар’єру верстальника, InDesign не було й близько, його аналогом була «піжама», як тоді називали PageMaker. Та в ньому мені не сподобався інтерфейс, він мені на перший погляд здався заскладним та незрозумілим. Відкривши через кілька годин потому Quark тоді ще версії 3.1, майже одразу мені все стало зрозуміло і за 15 хв я зверстав першу журнальну шпальту у 2 колонки з ілюстраціями. Зараз можливо це звучить смішно, а тоді таких фахівців на Київ було всього з десяток. Після цього у мене з’явилися великі замовлення і Quark для мене став, як пензлик для художника.

П.Г.-чу, чому ви є прихильником саме InDesign-у? Я починав ще з Adobe PageMaker, потім з'явився Quark і всі на нього перейшли. Різниця в програмах була дуже суттєва, тому не виникало питання – чому всі обрали QuarkXpress. Потім InDesign. Вперше я застосував його, коли робив редизайн одного медичного журналу і потрібно було вставляти багато векторних об’єктів. У Quark їх потрібно було переганяти у формат .eps і ніхто не міг гарантувати, що ці малюнки збережуть прозорість. Тому перейшов на Adobe InDesign. Зараз я продовжую використовувати його скрізь, окрім верстки, де потрібно багато працювати з текстом. У QuarkXpress це робити зручніше.

Зараз коли обидва продукти стали більш потужнішими, чому ви не змінили свої вподобання? Звичка – річ уперта! :) Та якщо серйозно, Я не прихильник частої зміни версій проне з’явилося ще в InDesign те, чого б я не зміг грам на моєму комп’ютері, бо рідко бачу між зробити у Quark. Інтуїтивний простий інтер- ними різницю. Фактично з усіх дизайнерських фейс, нічого зайвого! Високий рівень юзабі- редакторів та систем верстки тільки Quark пеліті, на відміну від InDesign. Мінімум реробляє свої програми від версії до версії – захаращеного місця на монтажному столі у інші роблять тільки косметичний ремонт і мівигляді десятків палітр інструментів тощо. німальний редизайн. Дев’ятий Quark я ще не Зараз тестую останню 9-ту версію програми. встиг спробувати на якомусь реальному проБачу позитивні зміни у латанні деяких про- екті – тому не можу сказати, що він краще чи грамних дірок, зокрема при експорті у .pdf. гірше. Що ж тоді відверто дратує вас у конкуруючій програмі? 1. Часті збої в програмі особливо у версіях 1. Якщо чесно, потреба у адаптації до іншої програми, коли працюєш постійно в 6.х і 7.х, рятують лише бекапи, про які говорив Quark, важко швидко переналаштувати себе О.В. 2. Ще, Quark, на відміну від InDesign, не на роботу в InDesign і навпаки. 2. Важкі файли. Журнал на 64 сторінки на пробачає помилок: вставив неправильно, наостанньому етапі верстки ледь пролистується. приклад, зображення (Ctrl+c, Ctrl+v), все, хо3. Погана робота з текстом. InDesign якось вайся – десь та «вилізе» боком. 3. Відсутність можливості лінкувати, ска«самостійно» вирішує, як повинен розливатися текст, і не дозволяє це робити версталь- жімо, вордівські файли, експортуючи текст у верстку, а можна лише шляхом прямої нику. 4. Гіпертрофована функціональність. У вставки. У InDesign же можна правки вносити Кварка всього 8 кнопок на палітрі інструмен- у вордівському файлі, а у верстці лише «ретів, а у індіза – 25 і всі розкриваються у ще лоудом» оновлювати лінки на файл, стилі в Inкупу кнопок. Реально 80% кнопок не викорис- Design, а текст у ворді. Дуже зручно, щоб товується, а тільки вісить на екрані мертвим самостійно не правити тексти, а редакторів, не дай Боже, пускати у файл верстки! грузом. 4. Менша динаміка покращення і онов5. Занадто складні налаштування всього, що тільки можна. Потрібно входити у якісь лення програми, на відміну від InDesign, меню і там через ряд маніпуляцій все міняти. Quark виглядає таким собі консерватором. 5. У Quark зв’язані руки щодо роботи з гра6. Ще одна суттєва вада InDesign, це величезні системні ресурси комп’ютера, які він не- фікою, складні монтажі доводиься робити у нажерливо використовує, і апетит з кожною графічних редакторах, потім вставляти у Quark, а якщо не влучив у модульну сітку, версією лише зростає. знову перероблювати…

Які п’ЯТЬ переваг конкретної програми ваблЯТЬ вас? 1. Прозорість графічних об'єк1. Композиційні зони. Для тих, хто не в курсі, це можливість визначити довільну об- тів. InDesign якісно підтримує проласть сторінки, яка буде доступною для інших зорість графічних об'єктів. Для у вигляді окремого кварківського документу і складної і креативної верстки - це буде автоматично або вручну оновлюватися у дуже важливо. 2. Кросплатформність. InDeвашій верстці. Інакше кажучи, можливість груsign інтегрований з іншими пропової роботи над версткою. корпорації Adobe, 2. Експорт зображень із верстки. Те, що грамами мені дуже подобається у нових версіях Quark, насамперед це Illustrator та Phoце експорт зображень із верстки. Дуууже ко- toshop. Дуже зручно працювати з рисна річ. Можна експортувати з урахуванням внутрішніми форматами файлів, кадрування, трансформацій, задавши додат- які зберігають всі ефекти цих проковий випуск за кадровку та перезаписати іс- грам. Вільно вставляти робочі psd нуючий файл, одразу облінкований на нього. чи ai файли у верстку, зрозуміло Також при експорті можна задати потрібну ко- тимчасово, але для затвердження лірну модель і вибрати з декількох форматів задуму і його подальшого редагуфайлів (в тому числі, зрозуміло, .tiﬀ, .eps). Ще вання це дуже зручно! 3. Робоча зона. У InDesign можна експортувати лише виділене зобрадуже зручно налаштована робоча ження або всі зображення в документі. 3. Об'єднання документів різних форма- зона. Всі палітри зручно висять з тів. Іншими словами, в межах одного файлу правого боку у латентному стані, можна зберігати верстку різних форматів. На- поки вони мені не будуть потрібні. приклад, обкладинку журналу у вигляді роз- Також є можливість обирати різні вороту і з корінцем, блок журналу набори палітр інструментів чи посторінково, вклейку в журнал із зафальцов- створити власний зручний інтерфейс із лише потрібних інструменкою всередину і т.д. 4. Аварійне збереження і бекап. Автома- тів та зберегти їх у окремий тичне збереження документу і автоматичне файлик, щоб працювати на інстворення копій бекапу у разі збою в програмі. шому компі. 4. Автоматизація процесу та В InDesign аварійна копія файлу зберігається як темп-файл, і після збою файл, по ідеї, від- коректний експорт у PDF. Саме новлюється автоматично (якщо пощастить :)), так, InDesign правильніше і без поу Quark же створюється бекап-файл на робо- милок експортує верстку у PDF =). чому столі з останнім автосейвом. До речі, за Ще у InDesign можна писати замовчуванням у Quark він стоїть кожні 5 хви- скрипти для опрацювання верлин, а у InDesign – 15, зверніть на це увагу, ша- стки, дуже класна річ особливо для рекламних каталогів, можна новні ;)! 5. Команда Story (блокування вмісту). написати скрипт, який би автомаДрібниця, але приємна перевага над InDesign: тично присвоював тексту певний захищає текстовий вміст від випадкових змін. стиль та сортував би їх за певними Бокс із текстом можна переміщати і масшта- ознаками тощо. 5. Популярність у видавницбувати, а текст у ньому можна тільки виділяти, щоб подивитися властивості, а редагувати не твах. За останні кілька років InDeможна - курсор перетворюється в "замочок". sign стрімко розвивався і завойовував ринок, насьогодні він + менші системні вимоги + відсутність у потребі інсталяції додатко- використовується «програмою за замовчуванням» у більшості вивих модулів + одноклікове зняття направляючих сіток давництв (близько 60% ). +,+,+,+,+… Загалом обидва викладачі, не зважаючи на наше велике бажання побачити більше «крові» у битві, знайшли компроміс у тому, що сьогоднішньому ВСР-івцю слід знати обидві програми, адже це життєва лотерея :) – потрапити у колектив дизайнерів у краватках чи у кедах… А головне, слід розуміти, що вибір програми не робить з вас кращого чи гіршого фахівця, а лише дає вам у руки професійний дизайнерський інструмент, яким вам має бути зручно користуватися і себе самореалізовувати! У наступному ж ЯТЬ, ми все ж спробуємо почубити наших титанів, на тему Corel чи Illustrator, і тут ми відчуваємо, що без крові не обійдеться! До речі, ЯТЬ не мотивує провокацію, а демотивує насилля! *У статті використовувався професійний сленг «індіз» - AdobeInDesign «піжама» - Adobe PageMaker «квака» - QuarkXPress «пабліш» - Microsoft Publisher «вента» - Corel VenturaPublisher «перелінковка» - оновлення посилань на файли

«релоуд» - перезавантаження «злети» та «падіння» - збої у роботі програми «юзабіліті» - зручність, інтуїтивне користування інтерфейсом «бекап» - резервна копія «автосейв» - автоматичне зберігання

демотивуюча

мотивуючо-демотивуюча газета №5(5) листопад 2011

вони говор

Час читати! Так і ні у день студентA вони не спл

Чим студенти видавничої справи та журналістики можуть займатися на парах, окрім як покірно слухати викладача? Спати, звісно, розмовляти, слухати музику, втикати… Та все ж таки, найбільш поширене серед нас заняття під час лекцій – це читання. Ну і гріх не читати студентам такої спеціальності! Але читати ми можемо тільки в вільний час, а його, як відомо, у студентів немає зовсім. Тому вільний час ми знаходимо… на лекціях! Вибачайте, викладачі, та, як виявило опитування, більшість студентів краще почитає книжку, ніж запише лекцію. Отже, опитавши групу студентів, редакція ЯТЬ намагалася виявити причини такої «неналежної» поведінки. Ось п’ять думок з приводу того, чому студенти читають на лекціях сторонню літературу, замість уважного навчання? Студент 1: «Читати корисніше, ніж слухати якогось сумного викладача. І це ЗАВЖДИ відповідає особистим інтересам.» Студент 2: «Якщо викладач веде монотонно лекцію, ніяка книга нас не врятує. Царство Морфея поглине всіх…» Студент 3: «Я страшенно обожнюю порушувати правила. Читати на лекціях також не можна. Тому більшість ховає свої книжечки під парту. Та я – ні. Навіщо це робити?! Подобається читати – читай, спати на парті з ногами – спи!=)» Студент 4: «Дуже багато залежить від викладача. Є такі, на яких ну просто неможливо не робити чогось зайвого! Бо або заснеш, або... заснеш надовго. =) Тому книжечка буде прекрасним відволікаючим маневром. Але на деяких парах, навпаки, з відкритою щелепою слухаєш кожне слово викладача та бере смуток, коли пара закінчується… Як не дивно, і таке ще трапляється! Але ну ду-ууже рідко.» Студент 5: «Треба ж колись відпочивати…» ТОП-5 книжок, які найчастіше миготять під партами студентів: 1. Перше почесне місце посідає глибокоповажний класик російської літератури Федір Михайлович Достоєвський. Його читають майже всі. Немає дня, коли на чийсь парті не промайне стара пожовкла книжечка з творами великого митця. Чи то «Бесы», чи «Униженные и оскорбленные», «Братья Карамазовы», «Бедные люди»… А кажуть наше покоління зовсім пропаще! Та ми читаємо не Донцову або якісь «Пристарсті», а Достоєвського…Це вже ознаки «світла в кінці тунелю». 2. Друге місце посідають сучасні українські автори. Найбільш продвинуті, як Люко Дашвар, Сергій Жадан, Любко Дереш, Ірен Роздобудько … Іх книги відображають проблеми сьогодення, викривають деякі явища сучасного суспільства. Тобто все те, чим ми живемо. Наші сучасники пишуть в

абсолютно різних стилях, на різні теми, у кожного є щось своє особливе… Їхніми творами можна зачитуватись та заковтувати за раз. Цікаво, динамічно, сюжетно, захоплююче… 3. На третьому місці – зарубіжна класика та сучасна проза. Студентам необхідно читати світову класику,бо це, насамперед, неповторні шедеври літератури. Наші студенти зачитуються Шарлоттою Бронте («Джейн Ейр»), Маргарет Мітчел («Віднесені вітром»), Олександром Дюма («Графиня де Монсеро»), Етель Ліліан Войнич («Овод»)… З сучасних прозаїків рулить Фредерік Бегбедер, Рей Бредбері, Пауло Коельо (декому ще на набрид), Чак Паланік, Януш Леон Вишневський… Кому що до смаку. 4. На четверте місце можна поставити наших корифеїв сучасної літератури – Ліну Костенко, Марію Матіос. Остання книжка Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» ходить й досі по колу в студентських групах. Може ще читали її не всі, та черга дійде до кожного. Всі матимуть змогу насолодитися неперевершеною майстерністю письменниці. 5. І на п’ятому місці все те, що читають студенти за власними інтересами, не піддаючись вже такому стадному інстинкту. Тут і «Самовчителі з дизайну», і жіночі романи, і збірники віршів С. Єсеніна, В. Симоненка, Ю.Лєрмонтова, і розмовники з іноземних мов… Інтересам студентів немає меж. Кожен розвиває свою індивідуальність як вважає за потрібне. І це добре. Погано було б, якщо б ховали під партою не книжки, а щось інше…. Отже, хоча не слухати викладачів на парах – це жахливо, неприйнятно, обурливо… Та все ж ми займаємось корисною справою для себе, а за користь не можна карати. Бо, якщо студент відчуває, що розповідь викладача ніяк не вплине на його свідомість, окрім як заколисуючи її, то… Краще тихенько розгорнути книжечку під партою, та непомітно поринути у вимір пригод, подій, пристрастей та незвичайних історій. Діана Непран

День студента, по суті, є найпершим професійним святом у нашому житті, тож святкувати його також потрібно професійно – виконуючи деякі нескладні правила. Наприклад, вчитися в цей день суворо заборонено, інакше від тебе може відвернутися удача і шара більше ніколи не залетить до твоєї заліковки. Залишатися на самоті також неправильно, бо хто ж ціною свого здоров’я буде рятувати друзів від алкогольного сп’яніння? І таких не ще дуже багато, тож, аби не бути голослівними, ми надаємо слово справжнім професіоналам студентського святкування. Я би точно не їхав святкувати день студента за межі гуртожитку. Юра, 4 курс Я точно б не залишалася наодинці) проводила б час в компанії друзів. Аня, 3 курс Не радила б викидатися з другого поверху, наприклад. А це означає, що треба менше пити) А все інше можна... у розумній кількості. Таня, 4 курс Не треба сидіти вдома і думати про навчання! Христя, 3 курс На день студента не треба вживати спирті напої. Погано таке закінчується. Віка, 6 курс На день студента, ні в якому випадку, не можна залишатися

самому, бо таке свято буває на більше 6 разів в житті! Іра, 4 курс Не можна пити багато алкоголю, змішувати його, а потім телефонувати колишнім хлопцям. А взагалі, на день студента потрібно гуляти так, щоб було що згадати!!!!!!! Але,звісно, без шкідливих наслідків). Ксюша, 3 курс На день студента не треба вчитись. Лєна, 3 курс Я думаю, що на день студента ні в якому разі не потрібно залишатись в гуртожитку і вчитись. Треба збирати величезну компанію друзів і їхати на вокзал. Там брати квитки і їхати туди, де ніхто ще не бував! Таня, 3 курс Не треба сидіти вдома, і не треба вчитись!! Це ж День студента, а я студент!!!! Потрібно зробити так - щоб ще довго згадувати з друзями цей день.) щоб весь рік щастило в навчанні. Наташа, 3 курс Не варто робити всякого роду аплікації, думаю так, це зайве). Альона, 4 курс

Фільм про мене або п'ЯТЬ кінострічок про медійників Щодня у кінематографі з’являються нові і нові шедеври. Не всі вони є у номінації Оскар, але це не означає, що вони не цікаві. Не малий відсоток з них – фільми про людей нашої професії, тобто про працівників різних редакцій. Ось декілька стрічок хочемо порадити вам для перегляду. Диявол носить Прада Андре - випускниця журфаку, абсолютно не має уявлення про стиль, одягається по моді позаминулого століття, приїхала у велике місто в пошуках хорошої роботи. Без особливих проблем новоспечена журналістка влаштовується асистенткою до головного редактора популярного жіночого глянцевого журналу про моду. Її начальниця Міранда Прістлі, воістину диявол во плоті. Щоб утриматися на цьому місці Андре доводиться змінити старомодні кросівки на елегантні туфлі, бабусину кофту і джинси з секунд-хенду на стильну і дорогу сукню, скляне намисто на перлини, та й зібраний з волосся пучок на професійну укладку. Подальші перипетії сюжету пов’язані з видавничим процесом та конкуренцією у кулуарах модних журналів. Дев’яті ворота Фільм Романа Поланскі. У головній ролі Джонні Депп. Мабуть, далі продовжувати не треба:). Проте герой Джонні Деппа не найкраща людина у світі.. У нього немає совісті, немає честі, немає коханої, почуттів ніяких немає одна гола пристрасть до наживи. Він працює букіністичних дилером і здатний за безцінь скуповувати рідкісні фоліанти у дітей паралізованого колекціонера. Головний його скарб - видання XVII століття,

естампи в якому спрацював сам Люцифер, зашифрувавши в них якийсь магічний код. Сатаністи вірять, що за допомогою цього коду можна викликати Князя пітьми. Розгадати код поки не вдавалося нікому. Але, слава богу, на світі є Роман Поланскі. Автор класичного сатанинського трилера "Дитина Розмарі" пропонує покататися разом з Джонні Деппом трьома світовими столицями, пережити масу напружених моментів і по дорозі розкусити ребус Люцифера. Послання в пляшці Журналіст-редактор Тереза знаходить на березі пляжа Кейп Код пляшку з листом. Його зміст настільки зачіпає її почуття, що вона вирішується знайти автора! Їй здається, що це доля. Автором виявляється чоловік, що втратив свою дружину 2 роки тому. На тлі чудового пейзажу розгортається життя перед очима глядачів. Картина про справжнє кохання! "Життєвий шлях одних прямий і ясний, інших-вигадливо звивистий і непередбачуваний. На моєму шлях у мене чекала дивна знахідка, яка обернулася втратою, але відкрила очі мені на багато чого, чого я раніше не бачила. Тепер я знаю, що таке любов і вдячна за це долі! " Непоганий фільм. Його можна дивитися раненько за чашкою кави. Сюжет трохи передбачуваний, але чудова гра акторів і краси-

Не варто? Я думаю, що не потрібно сидіти цілий день в соціальних мережах. Вимикайте комп’ютери і гуляйте, поки молоді. Іра, 3 курс Потрібно святкувати так, щоб на старості не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки))) Чого не варто робить? Знаходячись в стані легкої ейфорії стукати в двері викладачів). Діма, 4 курс Hе варто сидіти самим в такий день, це можна буде робити і через сорок років, а поки з вами молодість і гарна компанія - зробіть цей день особливо класним, щоб через ті сорок років не просто сидіти, а сидіти хоча б із яскравими спогадами зі студентського життя). Олена, 1 курс Дотримуючись таких простих порад, ви зробите свій день студента незабутнім! Вдалого вам святкування! Іра Демченко

вий краєвид все рятують. Приємний фільм для ностальгічного настрою, коли хочеться трохи поплакати. Вам лист Вони обидва - книготорговці. Кетлін тримає невелику книжкову крамницю у місті, Джо володіє безліччю книжкових магазинів та супермаркетів "Фокстер'єр Букс". Він швидко усунув всіх своїх конкурентів. Кетлін ненавидить більше ніж усі в світі "Фокстер'єр Букс", в той же час, як Джо безтурботно чекає, щоб викреслити з бізнесу книжкові магазини Кетлін. Вони не знають один одного, але кожен день обмінюються любовними повідомленнями через Інтернет. Добра і ніжна мелодрама. Непоганий рейтинг на Кінопошуку:) Янгол Англія, початок XX століття. Анджела Деверелл, бідна, але чарівна дівчина, що володіє літературним талантом, живе в мріях про славу, успіх і кохання. Публікація першого опусу дозволяє їй вибратися з провінційної убогості і поселитися в старовинному маєтку, де вона починає освоювати світський спосіб життя. Мріючи стати відомою романісткою і світською левицею, вона бере уроки гри на арфі і обставляє свій побут химерними картинами і скульптурами. Але поки її шлях вгору по соціальних сходах супроводжують найбезглуздіші помилки і пригоди ... Не все в нашому життя складається як у кіно, але поглянути на людей своєї професії на екрані часом корисно для мотивації активної діяльності в реальному житті:) Ірина Демченко

мотивуючо-демотивуюча газета №5(5) листопад 2011

мотивуюча студенти меломан

комп’ютерні ігри Топ п’ЯТЬ студентських пісень для всієї компанії

НЕ

Студенти, за офіційною версією,– учні вищих навчальних закладів. А ще це дуже веселі і непередбачувані люди, які співають… Добре чи погано вони це роблять – це вже питання другорядне. Але те, що співають усі – це факт. Правда комусь потрібен незначний допінг, а хтось і від народження має до цього хист. А скільки пісень присвячено студентам? Їх дуже багато і не дарма…

Комп'ютерні ігри - це, звичайно, чудово, і всі ми їх дуже любимо. Але зациклюватися тільки на них не варто, щиро кажучи. Адже одного разу комп'ютер може зламатися. Або Ви можете через незалежні від вас обставини опинитися далеко від клавіатури та монітора. Наприклад, в один прекрасний день Вас заберуть у воєнкомат, а звідтіля і в армію, а там струм тільки від динамо-машини і тільки для прапорщиків. Загалом, якщо у Вас в квартирі або в бараку зібралася досить велика компанія й зайнятися Вам нічим, то нижченаведені активності - напевно те, що Вам дуже потрібно, особливо напередодні Дня студента. Вашій увазі пропонуються абсолютно ексклюзивні ігри, що народилися в ненудній і в міру розсудливій компанії. Крокодил Все в компанії знайомляться з правилами ще до приходу головного «крокодила». Як тільки «крокодил», нарешті, приходить на вечірку, всі в кімнаті різко замовкають. Через деякий час ведучий шумно втягує ніздрями повітря, дивиться на гостя й обурено каже: «А хто це в нас тут за зелений, зубатий прибулець?». Всі обертаються на «крокодила» та загрозливо мружаться. Як тільки він вимовляє: «Ви чого тут зовсім подуріли?», - всі з веселим гиканням кидаються на «крокодила», валять його на підлогу і починають лоскотати. Гра триває хвилин 10-15. Потім «крокодилові» пояснюють суть всього, що сталося, і всі сміються. Далі можна грати далі.

Гра «в пляшечку» З числа присутніх обирають одного гравця з добре поставленим дзвінким голосом (зазвичай, ним буває той, хто отримав найбільші бали з курсу «Постановка голосу»). Йому видають стілець, з якого він буде зачитувати промову, і аркуш із заздалегідь надрукованим текстом: «Ой ти гой єси ІЖачок з вилкою, Ти нащо до мене в город заліз, Чи не справу лиху задумав ти Всю морквину під корінь витоптати?» На слові «витоптати» всі підозріло мружаться та кричать: «А чого це ти нам тут якусь брєдятіну париш, а?» Після цього гравці з обуреним гиканням кидаються на оратора, стягують його зі стільця, валять його на підлогу та починають лоскотати. Наприкінці гри всі збираються та дружно й весело розпивають

пляшку улюбленого напою. Далі можна грати знов. Автобус Стільці розставляються один за одним (це будуть сидіння в автобусі). На кожен стілець скотчем приклеюється номерок із цифрою. Всі повинні зайняти вказане у квитку місце. Коли всі пасажири розсілися, водій перевіряє квитки (чи всі на своїх місцях), потім займає перший стілець, і автобус «рушає». На зупинці всі пасажири виходять. Можна все знову повторити. Переможцем у цій грі вважається той, хто першим виголошує: «Хлопці, по-моєму, ми реально дуріємо, нє?» Переможець оголошується «крокодилом». Міста Приготування до цієї гри починається на тому самому місці, де закінчується гра «в пляшечку», і цей фінал розвивається до набуття потрібної кондиції. За кондицією стежить заздалегідь обрана людина. У той момент, коли вона, нарешті, вимовляє: «Нас атакують кажани! Чортові кажани! Ви що, хлопці, не бачите їх?!», - ведучий оголошує: "Ай-ай-ай... Гайда в м-м-м-місто, малята! Ще вип’ємо по п-п-піфффку на ос-сс-танок». Далі приготування до гри розвиваються у вільному режимі. Ближче до ранку приготування можна вважати завершеними. Як тільки остаточно прокидається більшість гравців, всі дружно дивляться у вікно поїзда, супермаркету або жіночого спортивного гуртожитку олімпійського резерву з регбі. Далі ведучий дає старт грі: «Я думаю це місто називається на букву "Д". Наступний каже, наприклад: «Тоді я думаю, це місто закінчується на букву "К"! Донецьк? Або Дніпропет-

ровськ?» І далі аналогічно. Гра закінчується в той момент, коли до гравців підійде стороння людина, яка не брала участі в грі, та оголосить: «Так, ось вони, ті самі ідіоти, розсілися, товаришу сержант. Всі. Повним складом». Переможцем вважається той гравець, який на це відповість: «Ми зелені крокодили, товаришу сержант! Подивіться, які в нас кумедні зелені хвости і пухирчата шкіра!» Далі можна грати далі. Підкидний дурень З числа присутніх обирається гравець. Його з веселим гиканням підхоплюють на руки та починають підкидати якомога вище. По ходу гри йому ставлять різні, заздалегідь підготовлені питання на зразок: «Четвертий рядок з другого розділу "Євгенія Онєгіна" китайською мовою задом наперед», - та інші. Як тільки гравець не встигає або не може відповісти, ведучий дає відмашку й осудливо вимовляє: «Ну що ж ти такий дурень, Акакій!» Тоді гравця дбайливо ловлять та акуратно кладуть на підлогу, на заздалегідь підготовлене м'яку ковдру. І починають лоскотати, ясна річ. Гра стає «переводним дурнем», коли підкидати більше нікого. Тоді ведучий оголошує: «Ну ви, звісно, даєте! Що ж ви всіх гравців перевели? Гаразд, а нумо зіграємо "в міста"…» (В міру) Розсудливий Анонімус

До Вашої уваги представляємо спеціально до п’ятого ювілейного випуску «Яті»: топ п’ять пісень про студентів та топ п’ять пісень, які полюбляють співати студенти під акомпанемент гітар в стінах гуртожитків. Про студентів 1. «Студенческая» – найкраще відображає студентські будні без м’яса. «Четвертые сутки пустует в желудке Открыл холодильник, а там пустота. Не падайте духом, ребята студенты, Посылка из дома прийдёт как всегда. Вторую неделю мне снятся сосиски Во сне я хватаю куски шашлыка.» 2. «Нас исключат из универа» – страшний сон кожного студента. «Заплачут в группе все девчонки Слезу рукой смахнет доцент, Прости, прощай моя зачетка И вам я больше не студент.» 3. «Студент» – ілюстрування студентських мрій. «А як то раз заснув на парах Сплю і бачу шо я на канарах Текіла віскі і самогон Як жаль шо то був тільки сон.» 4. «Пісня студентів» – життя в гуртожитку. «Отак життя тут і минає, у річці з пива всіх купає, в піснях до ночі й під гітару, хоч завтра знову – іти на пари!» 5. «От сессии до сессии» – вся правда про складання сесії студентами. «Ночь мы прогуляли, день мы проболтали А потом не знаем ни бум-бум Так выпьем за гуляющих, за ничего не знающих За сессию сдающих наобум!»

Головний редактор: Анастасія Зелінська Шеф-редактор проекту: Олексій Ситник Над номером працювали: Валерія Каарна, Ольга Ніколайчук, Анастасія Буяло, Катерина Шедель, Ірина Демченко, Гліб Семенюк, Діана Непран, Пушкіна О. С., Олена Давиденко, Анонімус Тираж: можливий Підписано до друку: кульковою ручкою Відповідальний за випуск: утік

Студенти про… 1. «Батарейка» (группа «Жуки») – про непросте почуття – кохання. Жодне святкування в гуртожитку не проходить без цієї композиції. «И вроде все как всегда: все те же чашки-ложки, Все та же в кране вода все тот же стул без ножки, И все о том же с утра щебечет канарейка, Лишь y любви y нашей села батарейка.» 2. «Боже храни Інститут журналістики» (гурт «Вперше чую») – гімн ІЖ. Ну куди ж без нього – це наше все. «Прийшла весна пора чудна Без сну усіх залишила вона Іде життя, біжить життя І спішимо десь з ним і ви і я» 3. «Вона» гурт («Плач Єремії») – продовження теми кохання. «Так вже в світі повелося — Я люблю її волосся, Я люблю її тонкі уста.» 4. «Два кусочека колбаски» (группа «Комбинация») – студенти люблять цю пісню за «ковбасу». «Два кусочека колбаски У тебя лежали на столе. Ты рассказывал мне сказки, Только я не верила тебе.» 5. «Как на войне» группа («Агата Кристи») – про всю складність стосунків. Чомусь особливо подобається студентам. «Я на тебе, как на войне, А на войне, как на тебе. Но я устал, окончен бой, Беру портвейн, иду домой.» Олена Давиденко

Адреса редакції: м. Київ, Мельникова 36/1 — Щорса 36б Адреса для листування: yat.gazeta@gmail.com Наш сайт: www.gazetayat.ho.ua За достовірність інформації редакція відповідальності не несе, бо таке понаписують... Всі права захищено, кулаками! ______________________ Як підПИСАТИСЯ на газету “ЯТЬ”? Надішли листа з текстом “Хочу ...ЯТЬ” на ел.скриньку — yat.gazeta@gmail.com, а також шукайте нас у facebook чи vkontakte