Подаруймо надію на порятунок! Допоможемо Володі Росенку жити і радіти життю! Кошти можна перерахувати в будь-якому відділенні «ПриватБанку» (у касі або в терміналі поповнення карток)
квітень 2012
за номером картки: 4149 4374 0436 5213 Росенко Володимир Миколайович.
№9
Нам »
«І мертвим, і живим,
і ненародженим...
студвиданням присвячується
За рік існування наша «Ять» зайняла тверді позиції на стендах і в інтернеті. Наші невсипущі леді і джентельмени, працівники редакції на честь такої дати позгадували, яким чином все це створювалось, формувалось, яких нервів і часу все коштувало, і як іноді хотілося все кинути, зважаючи на стіну байдужості і всезагальний пофігізм. Проте невідомо звідки врешті-решт з'являються сили і мотивація рухатись далі. З'являється бажання робити щось цікаве, постійно писати, шукати, самовдосконалюватись. На честь таких роздумів ми вирішили розширити кордони наших знань про редакційно-видавничий процес і поцікавились у наших «колег по цеху», яким чином це все відбувається у них.
Студентські видання тобі вирішувати що з ними буде
«Кожен користувач Вікіпедії долучається до розбудови українського інформаційного
простору...» стор.
4
Юрій Пероганич
Перший рік надзвичайно важливий у житті кожного організму, у ці 12 місяців відбувається найактивніший розвиток та формується імунітет до всіляких хвороб. За 1 рік ми встигли народитися, навчилися тримати голову, підводитися, ходити й навіть говорити. А ще познайомилися із безліччю цікавих особистостей, написали багацько статей і випустили дев’ЯТЬ номерів. А головне, робили це із задоволенням! Сьогодні ж хочемо розповісти вам, чим жила Ять-редакція протягом свого першого року. продовження на 2 стор.
Рейтинг найупізнаваніших видавців:
8 стор.
Увімкни МОЗОК! Гра-конкурс від «Ять»!
12
стор.
Лєнін жив, Лєнін живий, Лєнін буде жити! Про феномен існування студентських видань все частіше замислюються соціально активні студентські уми. Інші уми про них не думають взагалі. Аж до крикливої появи в новинних стрічках і на університетських стендах численних рекламних повідомлень про такі видання. Тоді хтось на хвилину зупиняється, читає і згодом розуміє, що «щось-таки у цьому є». Згодом видання стають звичним атрибутом існування в межах університету. Але яким чином вони народжуються і, власне, чому? продовження на стор. 7
2 Колонка
мотивуючо-демотивуюча №9 квітень 2012 -редактора
Анастасія ЗеЛІНСЬКА
Лайкни няшку, запость фотку і онлайн живи – це модно!
365 днів, ... -історія
або рік життя деяких студентів та їх газети початок на 1 стор.
Віртуальний привіт усім Ять-читачам! Чому саме віртуальний? Бо реальність усе більше й більше тікає від нас, поступаючись місцем віртуальному життю. Ми проводимо в тенетах Інтернету по 7-8 годин щоденно (більше, ніж на парах); дивимося фільми, читаємо новини, спілкуємося, живемо в режимі он-лайн. Навіть улюблену «Ять» гортаємо в електронному вигляді. Добре це, чи погано – сказати складно. Кожен має власну думку з цього приводу. Проте навряд чи хтось із вас погодиться добровільно відімкнутися від Інтернету хоча б на кілька днів. Усі ми якоюсь мірою залежні від цього «віртуального кайфу». Усі оновлюємо статуси, «лайкаємо» аватарки, переглядаємо няшні фото та коментуємо актуальні записи. Складно уявити своє життя без цього, адже перше, що робиш, щойно прокинувшись, – вмикаєш комп’ютер. Тож наша редакція вирішила присвятити цей номер усім, хто не уявляє свого існування без улюблених соціальних мереж, блогів, торентів та інших принад Інтернету. На сторінках «Яті» знайдуть корисне й прихильники теорії про мережу як всесвітнє зло. Усі, хто вважають себе залежними від павутини, зможуть прочитати поради нашого штатного психолога, щодо того, як звільнитися від пут Інтернету. Одна мужня наша журналістка проекспериментувала над собою та провела тиждень без улюбленої соціальної мережі. Чи змогла вона витримати це нереальне випробування? Якими були її відчуття? Читайте на сторінках «Яті»! Для тих же, хто дивиться на Інтернет позитивно і не вбачає у ньому просто вбивцю часу, ми підготували цікаві матеріали про можливість підзаробити, різноманітні безкоштовні програми та освітні курси, а також топ-5 сайтів видавництв. Усе для вашого швидкого та зручного серфінгу мережею! Ведучи мову про кіберпростір, не можна не згадати й про небезпеки у вигляді Інтернет-насильства, ddos-атак, тролінгу, хакерів, піратства та спаму. Як же убезпечити себе від цього негативу? Що робити мирному користувачеві, щоб не потрапити в епіцентр інформаційних воєн? Про це детальніше на наступних сторінках. Щиро сподіваємося, що час у мережі, витрачений на прочитання цього номера, буде проведений з користю та принесе вам чимале задоволення! Приємного вам реально-віртуального читання! P.S.: Під час підготовки матеріалів дев’ятого номера, уся редколегія провела он-лайн сумарно 279 годин 47 хвилин:)
мотивуюча
Найкраща стаття номера та дизайн нагороджуються призами від шефа...
0 етап. Зачаття та виношування ідеї Ідея газети зародилася стихійно в уяві креативного колективу рівно рік тому о 18:24:57 в стінах кабінету 231 Інституту журналістики. Бажання творити та пізнавати нове втілилось у концепцію мотивуючої газети із демотивуючою назвою «Ять». Автором назви та нашого незмінного логотипу стала Валерія Каарна. «Ять» – це наша відповідь на такі популярні інтернет-меми, як «Ы», «ГЫ», «трололо», що несе в собі заряд молодіжного позитиву й усю широту загадкової слов'янської душі. 1 етап. Народження газети Датою народження «Яті» можна вважати 11 квітня 2011 року, коли перший номер побачив світ на стенді Інституту журналістики. У батьків новонародженої газети було тоді багато клопотів: розповісти всім друзям, поділитися радісною новиною з колегами. Наш первісток народився маленьким, усього 8 сторінок А4 формату, але однозначно цікавим та корисним. 2 етап. Хрещення У підготовці другого номеру до родини «Ять» долучилися студенти КНУКіМ. Так ми вийшли на міжуніверситетський рівень! Об’єднана та збільшена редколегія посилено готувала другий номер, бо попереду було хрещення та вихід у світ на «Параді видавничих ідей», що проходив у рамках Другого фестивалю молодих видавців і редакторів у травні 2011 року. Саме на цьому етапі в редколегії з’явилися одні із незмінних учасників – верстальниця і ди-
зайнерка Оля Фомішина та журналістка Діана Непран. 3 етап. Літньо-курортний Перше літо в житті дитини – період, сповнений новими відкриттями та емоціями. Третій номер вийшов сонячним, яскравим та сесійним. У гарячу червневу пору версталась третя «Ять». Тоді ж і з’явився перший сайт-візитівка нашого видання. Так ми вийшли на інтернет-рівень поширення газети. Сайт існує й досі, там зібраний увесь архів наших номерів. Ви можете переглянути його за адресою: www.gazetayat.ho.ua. 4 етап. Нам півроку! Ми нівроку ;) Після кількох місяців активного розвитку та перепочинку, за допомоги ідейного натхненника Олі Ніколайчук у жовтні вийшов четвертий номер «Ять». Ми значно підросли, збільшили формат до А3 та стали таблоїдом. До того ж, це був перший тематичний номер, який було вирішено повністю присвятити містиці та Хеловіну. У цьому номері до родини «Ять» долучилася студентка Львівського університету ім. Івана Франка, незмінна журналістка нашого видання – Олександра Пушкіна. 5 етап. Діло номер п’ЯТЬ П’ятий, ювілейний номер вийшов до Дня студента та був пересипаний цікавинками до цього свята. Його також прикрашало ексклюзивне інтерв’ю з відомою письменницею Ірен Роздобудько. А ще в цьому номері було започатковано рубрику «Батл», у якій щономера наші зірки медіади-
зайну Олексій Ситник та Павло Салига змагаються у швидкості, спритності та силі програмного забезпечення, чим викликають неабияке захоплення у читачів «Яті». У листопаді «Ять» потоваришувала з трьома дуже хорошими людьми, які стали постійними членами нашої великої родини – Глібом Семенюком, Настею Буяло та Катею Шедель. 6 етап. Новорічно-антиплагіатний Напередодні року двадцЯТЬ дванадцЯТЬ почала зростати активність наших груп на Фейсбуці та ВКонтакті, усе більше й більше читачів цікавилися нашим виданням, підписувалися на розсилку. У цьому номері ми обговорювали плагіат та піратство, причини поширення та методи боротьби. А ще до нас долучився Ятьрик Зубоскальний, який завжди не проти подіставати когонебудь та покусатись у власній авторській колонці. 7 етап. Мозкоштильовий Наприкінці зими в голові чомусь закінчуються нові ідеї, саме тому ми виріши присвятити лют-
приєдналися учасники з Університету «Україна». 8 етап. Встигаємо рости Коли тобі майже рік, так цікаво пізнавати світ довкола! Ти вже можеш ходити, тобі все хочеться встигнути, усе побачити, усе відчути, усе спробувати на зуб! Саме тому ми сильно перейнялися темою часу й присвятили восьмий номер тайм-менеджменту. Над цим числом працювало аж 15 осіб, тому воно вийшло насиченим та цікавим. А в ньому безліч корисної інформації, а також інтерв’ю із лідером гурту «Тартак» – Сашком Положинським та відомим письменником Сергієм Жаданом. До нашого колективу долучилися студенти НПУ ім. Михайла Драгоманова. Також повноцінно запрацював наш новий сайт www.jat.in.ua, на якому ви можете прочитати все, що не ввійшло до друкованих випусків нашого видання. 9 етап. Нам рочок! Ось так настав знову квітень і нам виповнився один рочок! Беззаперечним є той факт, що «Ять» розвивалась швидко та здорово.
Ідеї не сплЯТЬ, коли ранок починається «Ять»...
невий сьомий номер проблемі мозкового штилю та ступору в голові. Для кращого розуміння теми, «Ять» познайомилася із психологом Ольгою Лазаренко, яка тепер веде власну колонку на сторінках нашого видання. Цей етап можна вважати підводженням на ноги та першими кроками, адже номер вийшов справді зірковим. Ми поспілкувалися із Ірен Роздобудько, Юрієм Макаровим, Іллєю Стронґовським, Оленою Коляденко, Іллєю Dilliago, Сергієм Жаданом, Іриною Савченко, Славою Дьоміним, щоб розпитати в них секрети виходу із творчої кризи. А ще наша «Ять»-родина зросла, бо до нас
Дитячими, зірковими та іншими хворобами не хворіла, була чемною, слухалась Шефа та намагалась радувати своїх читачів! Як ми підросли, ви можете побачити вже зараз, прочитавши цей номер. Хочеться подякувати вам, любі читачі, які були з нами цей рік! Усім 654 учасникам нашої спільноти на Facebook, а також тим, хто читає нас на стендах в Інституті журналістики, КНУКіМ та НПУ ім. М. П. Драгоманова. Дякуємо всім тим, хто підтримував нас, критикував, допомагав ставати кращими! Спасибі всім учасникам редколегії, фрілансерам, ілюстраторам та фотографам за недоспані ночі та закинуті власні справи заради «Яті»! Окрема подяка шеф-редактору проекту – Олексію Ситнику за креатив, розуміння, терпіння та вчасно виписані «пілюлі», що не давали нам захворіти :) До зустрічі на 10-му етапі! Далі буде… Анастасія Зелінська
демотивуюча
мотивуючо-демотивуюча газета №9 квітень 2012
3
Щоб порівн
* за даними системи Google Analitics
4
мотивуюча
мотивуючо-демотивуюча №9 квітень 2012
Не варто бо ся
-психолог
Ольга ЛАЗАРеНКО, психолог, гештальт-консультант, olgalaz@inbox.ru
Залежність від Інтернету та Інтернет від залежності Про залежність хочеться говорити з погляду категорій «свободи – несвободи», тоді можна по-справжньому зрозуміти сутність цього поняття загалом та Інтернет-залежності зокрема. Залежна особистість, яка демонструє залежну поведінку (від психоактивних речовин, ігор, роботи, їжі, сексу, будь-якого хобі, дії, людини, і, очевидно, Інтернету) демонструє крайній вияв несвободи. І, відповідно, не може бути показником психологічного здоров`я і розвитку. Внутрішньо розвинена особистість не є залежною. «Це не про мене, – скаже читач. – Це про якихось неврівноважених чи, очевидно, ненормальних людей. А я все контролюю, у моєму житті все стабільно, я можу давати собі раду». Я пропоную такий собі тестовий спосіб перевірити ступінь своєї свободи, відповідаючи (тільки чесно, бо ви робите це, у першу чергу, для себе) на 5 простих запитань: 1. Чи виникне у Вас будь-який емоційний дискомфорт при неможливості зайти в Інтернет протягом тижня? (так, ні). 2. Чи будете Ви хоча б раз протягом дня пригадувати, що потрібно щось зробити в Інтернеті, якщо у Вас немає доступу? (так, ні). 3. Чи засмутилися б Ви (образилися, розізлилися), якби Вас було видалено з усіх соціальних мереж з неможливістю поновлення? (так, ні). 4. Чи часто Вам для відчуття реальності необхідно записати чи прокоментувати щось у блозі чи в мережі і почути зворотній зв`язок інших? (так, ні). 5. Чи переглядаєте Ви хоча б раз на день хто і скільки «лайків» поставив вашим фотографіям чи коментарям? (так, ні). Друзі, якщо ви відповіли «так», хоча б на три запитання, то вже можна говорити про початкові ознаки залежності. І подана анкета спрямована, по суті, не тільки на залежність від спілкування в Інтернеті, а ще й на отримання інформації, геймерство (віртуальні ігри). Отже, усі ми так чи інакше залежні, питання тільки «від чого?». Ми й не можемо бути іншими, враховуючи наше культурноісторичне минуле. Наша історія, традиції виховання й сучасна масова культура провокують залежність. Цікавим моментом є межа між залежністю та свободою (або вибором). Чи існує вона взагалі? Чи підлягають нормуванню такі тонкі психологічні категорії, як вибір, відповідальність, свобода? Виявляється, так. Отже, як тільки людина починає забувати про свої потреби (емоційні, фізіологічні, інтелектуальні) і звужувати світ лише до одного об`єкта, який допомагає жити, справлятися з труднощами, отримувати радість і т.і., тоді вона стає залежною. Для такої людини сама вона – не цінна; її час, сили, здоров`я не такі значимі порівняно з об`єктом, який може принести їй задоволення. Цю межу легко перейти. Проте, коли зрозумієш це, з`являється шанс стати вільною людиною. Запитайте себе: без чого (кого) я не зміг би жити? І ви зрозумієте межі своєї несвободи, які можна зменшувати, розширюючи простір своєї незалежності. А якщо й залишати у своєму житті щось чи когось (як-от, кохану людину), то не з потреби, а з власного вибору. Бо кожна людина народжується вільною.
Як не стати жертвою WEB-війни Період холодної війни уже давно відійшов у минуле. Тепер настав час нових воєн – інформаційних. І, на жаль, жертвою може стати кожен з нас. Один з найнебезпечніших способів інформаційної війни – це ddos-атаки. Що ж вони з себе представляють? Мета таких атак − зробити комп’ютерні ресурси вашої системи недоступними для користування. Найбільша небезпека атаки – в її абсолютній прозорості. Не завжди знаєш, чи це атака, чи це просто система використала всі свої ресурси.
Виходу з такої ситуації практично немає, проте є кілька простих порад, як істотно знизити ризик ddos-атаки. Перш за все, необхідно, аби усе програмне забезпечення завжди було в актуальному стані, пропатчене і обновлене. Усі мережеві сервіси, які призначені для адміністративного користування, мають бути захищені від усіх, хто не повинен мати до них до-
ступу. А ще на підходах до серверу важливо встановити аналізатори мережевого трафіку. Ці поради спрямовані на те, щоб істотно зменшити шкідливість ddos-атаки, адже цілковито уникнути її дуже важко. Єдиний плюс – такі атаки зазвичай не використовуються для персональних комп’ютерів. Ще один вид інформаційної війни – це тролінг. Його мета – розмістити в Інтернеті провокаційне повідомлення і викликати конфлікти між учасниками спільноти, де це повідомлення було розміщене. Найчастіше метою тролінгу є привернення уваги до персони, що це повідомлення розмістила. Троль хоче відчути свою значущість і популярність. Побутує думка, що тролі – це люди з комплексом меншовартості. А, згідно з дослідженнями, більшість людей 1-2 рази розміщували в мережі таке от тролівське повідомлення. На жаль, для декого це стало стилем спілкування.
Головною метою такого виду інформаційної війни є внесення розладу у суспільство. А чим більше людей долучається у конфлікт з тролем, тим ефективніша його діяльність, що спрямована на створення хаосу. Єдина порада: щоб не стати жертвою тролінгу – ігнорувати всі провокаційні повідомлення і не встрягати в сумнівні дискусії. Також легко можна стати жертвою анонімусів. Це сучасна інтернет-субкультура, котра пропагує ідею анонімності на теренах глобальної мережі. Субкультура базується на таких принципах, як провокація і чорний гумор. Анонімуси досить часто беруть участь у різноманітних скандальних акціях протесту проти обмеження свободи в Інтернеті. Тож будьте обережними на інтернет-просторах, аби не стати жертвою інформаційних воєн. Христя Чопко
-експеримент
ВКонтактє.NET Не знаю, як ви, а я – залежна від соцмереж. Якщо бодай день не перевірю свою сторінку «ВКонтактє» – місця собі не знаходжу. Можу заходити на сайт кожні п’ятнадцять хвилин або взагалі цілий день із нього не вилазити. Трапляється, не встигаю зробити нічого із запланованого, бо зранку до вечора «лайкаю» і коментую чужі фотки та вишукую в Інтернеті приколи, якими можна було б оновити свою «стіну». Тож, коли в межах експерименту для «Ять» мені випала нагода бодай тиждень прожити, не «контактуючи», – я з радістю за неї вхопилася.
антимережевій» дієті « а
або Як я тиждень сиділа н
Наш штатний
субота-неділя Найперше – відключаю на своєму телефоні функцію сповіщення про нові повідомлення, отримані «ВКонтакте». Шкода, що такі ж повідомлення надходитимуть на мою електронну скриньку. Утім, залишити себе без пошти на цілий тиждень не можу, тож інформацію про нові меседжі в «контакті» бачитиму. Та присягаюся їх не читати:) Вихідні, чесно кажучи, минають легко. Багато роботи. Багато домашніх завдань. Зустрічі з друзями. Тільки один раз мало не «прокололася», коли за комп’ютером руки самі автоматично набрали адресу vk.com. Добре, що система попросила пароль… понеділок Зранку хочу, як зазвичай, залізти в «контакт» та ввімкнути свої аудіозаписи. Дзуськи! Про експеримент згадую в останню секунду. Улюблених мелодій бракує цілий день. Шукати пісні на інших сайтах – лінь, тож беруся до роботи. Встигаю за день надзвичайно багато. Пишаюся раціонально розподіленим часом і справді плідно відпрацьованою робочою зміною. Єдиний мінус – я цілий день дуже часто перевіряю свою електронну пошту, майже так само часто, як раніше заходила в «контакт». вівторок Стільки роботи в редакції давно не було!.. Не до «контакту». Я просто не встигаю про нього думати. Це так ліку-
ють наркозалежних у ребцентрах, егеж? Заповнюючи різними видами діяльності кожну вільну хвилину??. Утім, мій телефон увесь час зі мною, тож я так само часто перевіряю пошту. Листів багато, але жодного – від системи сповіщень «ВКонтактє» про те, що хтось залишив мені повідомлення. Сумно. Я ж бо виправдовувала свою залежність від соцмереж потребою постійно спілкуватися з друзями. З деякими могла обмінятися чи не сотнею повідомлень за день. На практиці ж, ніхто з них поки не зауважив, що ось уже четвертий день не отримує від мене жодного меседжу. середа У мене вихідний. Запланувала на нього дуже багато. Зокрема – «підтягти» купу завдань із англійської, до яких не доходили руки. Не зробила нічого! Зовсім!!! Цілий день перестрибувала із сайту на сайт, із посилання на посилання, дивилася якісь відеоролики, читала чиїсь блоги. Зрозуміла, що відлучати себе треба було не від «контакту», а від Інтернету. Моя проблема – у відсутності сили волі та нездатності себе організувати. Як кажуть у народі, «поганому танцюристу… “контакт” заважає». четвер О!.. Моя поштова скринька каже, що в «контакті» мені надійшло кілька повідомлень. Чесно кажучи, ледве
стримуюсь, аби не відкрити текст листа. Експеримент дістав. Почуваюся як на безлюдному острові: не бачу новин від друзів; не можу відстежувати оголошення про творчі та журналістські тренінги/семінари/конкурси у групах, на які підписана; не можу переглянути потрібні відеоролики, які довго відбирала на свою сторінку в «контакті»… Мені увесь час здається, що, доки я тут експериментую, там, у паралельному віртуальному світі відбувається ЩОСЬ. А я – просто випала із життя та останніх новин. п’ятниця Каюся: «зіскочила» з експерименту на півдоби раніше. Винна у тому, авжеж, електронна скринька. Саме туди прийшов лист-повідомлення про те, що мій друг у «контакті» запрошує мене на вечірку. Аби дізнатися подробиці, треба, звісно, зайти на сайт. Експеримент експериментом, але попереду – вікенд, а я – жива людина. Тож хай дарує мені головний редактор, та я із полегшенням ставлю крапку і набираю сакральне www.vk.com … P.S.: Ну і що, спитаєте ви, усе це мені дало?.. Я зрозуміла, що інформаційний голод та бажання безкінечно лазити закапелками «світової павутини» – це невід’ємна частина моєї журналістської суті. І боротися треба не з нею, а із невмінням організовувати себе, розподіляти свій час, «відфільтровувати» справді корисну інформацію від купи «інформаційного сміття». «Відлучивши» себе від одного сайту, справу не вирішиш: зрештою, в Інтернеті існують тисячі, якщо не мільйони, альтернатив. Діяти треба глибше і радикальніше. Отож, експерименти над собою продовжуються. Далі буде. canela_molida
демотивуюча
мотивуючо-демотивуюча газета №9 квітень 2012
-персона
«Кожен користувач Вікіпедії долучається до розбудови українського інформаційного
простору...» Юрій Пероганич За останній місяць українська Вікіпедія досягла значного результату – піднялась на дві позиції вище у рейтингу якості «Списку тисячі статей, які мають бути у всіх Вікіпедіях», перемістившись із 7-го місця на 5-те. Це стало приводом кореспондентам «Яті» завітати у гості до виконавчого директора Громадської організації «Вікімедіа Україна» – Юрія Пероганича. Під час розмови він розповів про останні події в українській Вікіпедії. – Що для Вас Вікіпедія – спосіб заробітку чи щось більше? – Основа мого заробітку – посада генерального директора Асоціації підприємств інформаційних технологій України, а Вікіпедія – це виключно моє хобі. Взагалі, що таке Вікіпедія? Це волонтерський освітній проект, спрямований на розширення культурного простору України. Долучитись до цього може кожен громадянин, який має доступ до Інтернету та бажання збагачувати національний інформаційний ресурс. Люди, які розмовляють українською, як і носії інших 248 мов світу, відчувають гостру потребу у вільних та безкоштовних знаннях. – Чи багато співвітчизників підтримують вашу ідею? – На сьогодні українську Вікіпедію активно редагує понад дві тисячі користувачів. На жаль, це низький показник порівняно з багатьма іншими країнами. Однак кількість статей, яку продукують наші користувачі, значно перевищує закордонний досвід. Отже, ми на 13 місці за кількістю статей серед усіх мовних ресурсів. Цей показник чітко ілюструє здатність нації творити інтелектуальний продукт. Українці розумні та працьовиті люди. – Українці частіше обирають вітчизняну чи російську Вікіпедію? – На жаль, проблема двомовності в нашій країні чимало занижує частку відвідувань української Вікіпедії вітчизняними інтернет-користувачами. За останній місяць сторінки в українській Вікіпедії були відвідані 50 млн. раз, водночас з території України російськомовним ресурсом користувались в 2,5 рази частіше – 120 млн. відвідувань. Щодо редагувань, то з території України 50% редагувань української, а 40% – російської Вікіпедії. – Які ще досягнення за останній час Ви б відзначили? – Українська Вікіпедія має третє місце в світі за динамікою зростання відвідування. Це найбільш відвідуваний україномовний сайт у всесвітній мережі. Також за результатами останнього місяця українська Вікіпедія ввійшла до п’ятірки за показником якості «Списку статей, які мають бути у всіх Вікіпедіях» серед 284 мовних розділів цієї інтернет-енциклопедії, обійшовши при цьому росіян та іспанців. Крім цього, зростають темпи наповнення ресурсу. Якщо перші сто тисяч статей були створені за чотири роки, то наступні сто – за два, а до трьохсот тисяч статей ми дійшли за рік і три місяці. – 29 лютого 2012 року в Інституті історії НАН України відбулося засідання Президії Правління Національної спілки краєзнавців України. На заході урочисто підписано меморандум про співпрацю між Національною спілкою краєзнавців України та Громадською організацією «Вікімедіа Україна». Які основні тези меморандуму були укладені? – Меморандум передбачає взаємодію дослідників рідного краю і редакторів української Вікіпедії у проектах: «Населені пункти України», «Вікіекспедиції», «Вікі любить пам’ятки» та
інших. Також така співпраця сприятиме проведенню вишколів, залученню науковців, музейних працівників та викладачів до редагування статей української Вікіпедії. – Яка мета таких проектів? – Головною метою цих проектів є розширення та приведення до енциклопедійних стандартів статей про населені пункти та інші історичні і культурні об’єкти Україні. Саме завдяки Вікіекспедиціям ми організовуємо колективні поїздки по збору матеріалів для поліпшення текстів та ілюстрування статей Вікіпедії й інших проектів Фонду «Вікімедіа». – Скільки експедицій вже здійснено і які ще заплановано у 2012 році? – Чотири експедиції вже відбулися, а число наступних залежатиме від активності спонсорів та кількості пожертв, які вдасться зібрати для компенсації витрат на транспорт та харчування, а також активності місцевих вікіпедистів. Нашим головним партнером під час проведення Вікіекспедицій була Національна спілка краєзнавців України, які були нашими гідами. Уже на початку наступного року разом зі спілкою ми плануємо експедицію до Обухівського району Київської області. Також є плани спільних Вікіекспедицій зі студентами Київського інституту туризму. – Пане Юрію, чи змінюється статус користувача Вікіпедії залежно від його активності? – У Вікіпедії існує кількаступенева модель управління. Перший рівень (статус) – це анонім, другий – зареєстрований користувач, третій – патрульний. Останній, четвертий рівень – це адміністратор. Аноніму дозволяється створювати нові статті та робити правки всіх статей, крім тих, які підлягають частому вандалізму, і тому захищені від правок анонімами. Зареєстрований користувач, окрім можливості правити будь-які статті, також отримує додаткові інструменти, зокрема він може формувати списки спостереження для слідкування за змінами цікавих йому статей. Статті, створені патрульними, вважаються вже перевіреними, а самі патрульні можуть надавати будь-якій новоствореній статті статус перевіреної. А вже адміністратор має право блокувати вандалів, захищати статті від редагування анонімами, видаляти статті. – Для користувача Вікіпедії, напевно, якість матеріалів є визначальною у бажанні повернутися до ресурсу. Що, на Ваш погляд, стимулюватиме розвиток української Вікіпедії? – Наш розвиток, звісно, залежить від кількості редакторів і якості їхньої роботи. Однак, не забувайте, що одне з правил Вікіпедії звучить так: «Будьте сміливими, ви тут нічого не зіпсуєте». Адже Ваша найменша робота насправді розширює український інформаційний простір. Сподіваюся, що ми й надалі активно розвиватимемо українську Вікіпедію, особливо це важливо в умовах, коли держава практично не фінансує енциклопедичної роботи наукових інституцій. Сергій Щербина, Михайло Байов, Юлія Рульова
5
Авторська колонка Ятьрика Зубоскального
Ми чекаємо на Євро!
Реклама, яка не принесе ні гривні...
Країна вже кілька останніх років живе і дихає футболом. На бордах майорять написи на кшталт «Ми чекаємо на Євро», «Україна до перемоги!» та гасла типу «Кращому транспорту бути!»... Все наче чудово, та особисто мене бентежить та крапля креативу, яка випадково стукнула когось із піарників Україно-Польського єврочемпіонату по голові. Для прикладу, приїжджають до нас закордонні гості і їх, ласкаво так, зустрічає мужик без усмішки із «болгаркою» чи відбійним молотом у руках та промовляє: «Ми чекаємо на Євро!». Ще й знаком оклику підкреслює всю серйозність виразу свого обиччя...
А що ж, життєво... Можна навіть додати «Ми чекємо на євро! Але гривні теж підійдуть...». Та не все так погано, особисто мене порадував логотип до Євро-2012. Шкода лише, що не українці його розробили, а дизайнер із Португалії Елдер Помбіньо. Глянув, як він сам стверджує, на наші національні витинанки і придумав цей логотип, та ще й, бідолаха, цілий рік його малював.
От скажіть, у пересічного європейця зі словом «євро» які перші асоціації? Із футбольним чемпіонатом чи валютою, що діє майже в усіх країнах Європи? Ось... А наші «креатіффники» вважають інакше. Гаразд, у дизайні, ой вибачте, в оформлені цих бордів ми бачимо патріотизм, та особисто мені хотілося б побачити хоч натяк на ФУТБОЛ! Адже Україна вперше приймає ФУТБОЛЬНИЙ чемпіонат Європи. От і хотілося б якоїсь футбольної аури, символіки! Звичайно, хто ж на футбол ходить без «болгарки» та каски... Та й інше дивує, чого обрано лише ці дві професії? Чого скажімо на бордах нема учителя чи лікаря, вони що, футбол не люблять? От уявіть, травень-червень місяць, сесія, біля корпусу інституту стоїть борд із фоткою викладача із підручником та заліковкою, і гордо так, Ґельветикою написано «Ми чекаємо на Євро!». Жодних натяків:) Не дивно, що тиняючись глобальною мережею, я швидко знайшов своїх однодумців, які запропонували ще й такі варіанти плакатів:
Футбольні квіточки – ідея чітка та добре розпізнається. Дві країни, що приймають чемпіонат, відповідно – дві квітки у національних кольорах: біло-червона та блакитно-жовта, і, судячи із усього, плід – футбольний м’яч. Вся супровідна символіка теж цікава – суцвіття у вигляді стадіонів, що побудували для чемпіонату. Звичайно, критиків у цього лого теж чимало, серед них доволі відомий російський дизайнер Артємій Лєбєдєв. А що, я теж би був не задоволений, якби не мені, а якомусь португальцю заплатили півмільйона тих самих євро за логотип... Ще дуже хочеться звернутися до організаторів: люди, візьміть грамотного редактора та перекладача у штат! Хочете, можу порадити кілька грамотних друзів-редакторів із Інституту журналістики?!
Бо відверто кажучи, хоч я і спікаю по інглішу та розмовляю українською, деякі вказівники чи інформаційні стенди, нашвидкоруч встановлені до Євро-2012, приводять мене у ступор... Ну як у 10 словах можна зробити 7 помилок?! Хочеться сподіватись, що всі ці дрібниці не вплинуть на враження від нашої країни під час проведення цього футбольного свята, а гості будуть судити про Україну за доброзичливими та гостинними людьми, смачними стравами, мальовничими вулицями та унікальною українською культурою. І на останок, закликаю вас, молодих і талановитих, майбутніх рекламістів, дизайнерів, редакторів, журналістів – поповнюйте скоріше лави українських професіоналів, вас там дуже не вистачає!
6
мотивуюча
мотивуючо-демотивуюча №9 квітень 2012 Професіонали рад
«По чім опіум для народу?» кольну тусівку. Це набуло значно ширших масштабів. З інтернетявища воно переросло у своєрідну субкультуру, об’єднану певною ідеологією боротьби проти сваволі законів про автор-
часність. Методи своєрідні, безперечно. Останнім часом знаходжу все більше алюзій до руху хіпі. Не стану зупинятись на цьому питанні, залишу тут простір для ваших роздумів, шановні читачі. Однак, на мій погляд, час констатувати, що пацифік зробив рокіровку з хитрою посмішкою Гая Фокса. Але чи багато спільного між анонімусами європейського зразка та їх східними колегами? Сумнівно. Коли збунтувались європейці? З появою
ське право. Закони ці через свою формальність створюють такі умови, за яких кожного користувача інтернет-мережі можна назвати злочинцем. Тобто це свого роду рух спротиву, що воює тими методами, які йому пропонує су-
законів, що роблять будь-кого кіберзлочинцем. А коли повстали наші? З закриттям масштабного файлообмінника, постачальника вже згадуваного «умовноліцензійного» софту й серіалів «до обіду». То чи анонімуси це, чи невдово-
У сучасному інформаційному просторі ми живемо, навіть не задумуючись над середовищем, що нас оточує, та наслідками своєї життєдіяльності. Ми щодня ідемо в Інтернет по нову «дозу» та отримуємо бажане забуття. Та чи не має такий «кайф» побічних ефектів? Кібергачок «Великий Брат стежить за тобою», – говорив Оруел на сторінках свого безсмертного «1984». Тоталітарна держава винищувала інакодумців, почувши й підгледівши абсолютно все, що ті роблять навіть удома. От тільки Великий Брат зараз дивиться на нас крізь веб-камеру й соцмережу. І підвантажує скрипти, прикріплені до наших «умовно ліцензійних» віндовсів, що сміливо здійснюють ddos-атаки на той сайт, який чимось розсердив їх автора. А ми навіть не здогадуємось про наші злочинні дії. Але тут ми хоч не винні (пропустимо повз увагу темне минуле операційки на нашому комп’ютері). Відкрийте будь-чий акаунт у соцмережі. Про людину відомо все. Однокласники, вподобання, місця відпочинку. Добровільне досьє на кожного! Не будемо про теорію змови, хитрий план ФСБ і тому подібне, але… На горизонті майорить перспектива запровадження системи елек-
тронного уряду, коли можна буде вирішувати, наприклад, комунальні проблеми без простоювання в чергах, чи спитати що завгодно в урядовців. Але де гарантія, що розумники не «хакнуть» їхні бази даних, отримавши в користування всю важливу інформацію про нас? У Мішеля Фуко є роман під назвою «Паноптикон». Паноптикон – це місто, у якому жоден із жителів не може сховатись у величезному скляному просторі, на вершині якого стоять можновладці, невідомі й непомітні. Вони не можуть спостерігати за громадянами постійно, але ніхто не знає, коли саме спостерігають конкретно за ним. Та живуть же якось. Нічого не нагадує? «ех» означає «халява» або трохи про анонімусів «We don’t forget. We don’t forgive». Звучить просто як революційний девіз – пафосно й загрозливо. Рух анонімусів уже оформився в дещо більше, ніж звичайний флешмоб або при-
Вас заман
КуплЯТЬ чи не куплЯТЬ?
Усі ми, студенти, намагаємось зекономити, шукаємо розважальні заклади з доступними цінами, слідкуємо за сезонними знижками в магазинах одягу й таке інше. Але важко бути в усіх місцях одночасно й слідкувати абсолютно за всім. Студенти, ми можемо бути просто в он-лайн і слідкувати за всіма акціями! І робити це можна за допомогою таких сайтів як: pokupon.ua, ogokupon.com.ua, kuponator.ru тощо. Я ознайомлю вас з перевагами та недоліками цих сайтів і взагалі, розповім що це таке, і з чим його їдять. Отже, як це працює? На мапі таких сайтів присутній каталог знижок та категорії купонів, тобто є можливість обирати саме те, що цікавить найбільше: це може бути театр/кінотеатр, або бар/кафе/ресторан, магазин/салон тощо. Є два типи акцій, що їх зазвичай пропонують такі «купоновані» інтернет-ресурси: або ти купуєш знижку, або відразу сплачуєш ціну послуги, і з пред’явою купону нічого не доплачуєш. Як придбати знижку? Розрахуватись за купон можна різними способами: для початку ми повинні обрати те, що саме нас цікавить. Після цього натискаємо «купити» або «придбати бонуси», далі в списку оплати обираємо систему розрахунку, що є для нас зручнішою. У результаті отримуємо код, який і є знижкою або товаром який обрали. Що краще? Наприклад мій власний фаворит серед таких сайтів це poku-
pоn.ua, адже там діє зручна та дійсно приваблива бонусна система. За реєстрацію ми отримуємо 10 грн, при кожній покупці купона ще 1 грн, а також сайт надає бонуси за реєстрацію друга і за перший придбаний ним купон у розмірі 5 грн. Які ж переваги та недоліки «купонованих» сайтів? Спочатку все здається дуже привабливим і вигідним, але знаходяться й мінуси: по-перше, акція може не здійснитись, якщо нею зацікавилась недостатня кількість осіб. Звичайно ж, якщо таке трапилось, гроші обіцяють повернути. Але є і випадки, коли ціна купона не поверталась. Намагайтесь обирати перевірені й популярні сайти, що турбуються за свою репутацію. По-друге, потрібно уважно дивитися, чи є сенс у тій чи іншій акції. Можливий варіант, коли ціна товару з купоном така ж як і ціна без нього. Переваг у таких сайтів дійсно багато, адже вони надають нам можливість купувати послуги і товари, якими ми користуємося щоденно за низькими цінами. Головне – слідкувати, адже пропозиції оновлюються щоденно. За допомогою «купонованих» сайтів ви можете не тільки задовольнити ваш попит, але й залишитесь приємно здивованими ціною. Олена Пасічник
Як бідному студенту вижити в
Ятр
студентську душу
Інтернеті?
сту. Можна також займатись і рерайтингом статей, але за сторінку платять уже 5-8 грн. Бірж таких достатньо, одна з найбільших – «Адвего». Мабуть, один з найприбутковіших способів заробляння грошей у глобальній мережі – це фріланс. Оплата залежить від конкретної роботи. Замовлення можна знайти у найрізноманітніших галузях. З часом з’являється стабільна база клієнтів і фрілан-
людей, а потім за це отримувати свої чесно зароблені грошики. Також все частіше у групах, де велика кількість відвідувачів, продають рекламне місце. За одне оголошення доводиться викласти близько 200-400 грн. Спосіб доволі непоганий – розкручуєш групу і продаєш рекламне місце. Недолік в тому, що для розкрутки групи потрібно від трьох до шести місяців. Існує ще доволі багато способів заробляння грошей в Інтернеті – перегляд сайтів, розміщення постів на форумах, продаж рекламного місця на сайті,
серство може стати постійною роботою. Єдиний мінус – потрібен час, аби ту ж базу клієнтів напрацювати і мати регулярні замовлення. Найкращий варіант для пошуку – скористатись сайтом job.ukr.net. Найновіший спосіб заробляння в Інтернеті – це просування груп у соціальних мережах. Схема проста – за день потрібно запросити в групу певну кількість
карткові ігри в онлайн-режимі. Є навіть таке явище, як інтернетжебракування – користувачі стають жебраками і просять гроші в мережі. Тож вибір для заробітку грошей досить широкий. Потрібно лише знайти те, що підходить конкретно вам. І заробляти нехай невеликі, та все ж свої грошики. Христя Чопко
У період глобалізації для студентів все актуальнішим стає питання про те, як можна заробити гроші в Інтернеті. Таких способів є кілька. Найпростіший – це зареєструватись на одному із сайтів, де платять за кліки. Але робота досить невдячна, оскільки за один клік платять вам 1 цент, а в день можна заробити максимум 10-15 центів. Можна також підключити друзів і таким чином отримувати певний відсоток від їхнього заробітку. Але на таких сайтах досить часто існують проблеми з виведенням грошей, або може виявитись, що ними взагалі неможливо скористатись. Найпопулярніший ресурс – bux.to. Він вважається одним з найбезпечніших. Ще один з варіантів – це участь у платних соціологічних опитуваннях. За одне опитування оплата складає в середньому 1015 грн, а саме опитування триває близько 40-60 хв. У місяць можна взяти участь в 10-40 опитуваннях, що теж не приносить особливого прибутку. Про такі опитування інформацію краще шукати на сайтах із вакансіями. Якщо ж у вас добре розвинені аналітичні навички, і ви здатні аналізувати великі обсяги інформації, то можна заробляти на валютній біржі «Форекс». Схема доволі нескладна – гроші отримуються на різниці між курсами валют. Але для того, щоб почати працювати і заробляти на цій біржі, потрібна досить хороша теоретична підготовка, бо є ризик втрати все. Сайтів, які пропонують грати на біржі досить багато – www.teletrade.com.ua, www.forexua.com, та багато інших. Для журналістів-початківців є кілька способів заробітку. Можна зареєструватись на копірайтерських біржах і продавати свої статті. Правда, оплата не надто велика – 10-15 грн за сторінку тек-
лені любителі халявного контенту, яким наступили на хвоста?.. …На закуску. Спроба підсумку Інтернет, з усіма його можливостями й принадами, – це дуже сильний наркотик. Але про те, що ти «сидиш» на ньому, ніхто й не збирається приховувати. Певно, як той опіум для народу, він дійсно полегшує людські страждання, невдоволеність роботою чи економічною ситуацією у державі. Цілому світу відомо, який вид зілля ти полюбляєш: усе це видно у твоїх профайлах у соцмережах. Драгділлери – провайдери, розробники – вміють як ніхто підтримувати в користувачах залежність від свого продукту. Найбільш просунутим ми самі «виносимо з дому речі»: номер телефону за голоси чи реєстрацію, номер рахунку для покупки… Але коли раптом наркотик забрати чи обмежити, починається «ломка». Європейці вибивають можливість легалізації «наркотику» – на те вони європейці. Наші анонімусно-гайдамацьким рухом з ddos’івськими вилами йдуть валити урядові сайти. Методи різні, мета одна – наркотик. А може, ми все-таки за здоровий спосіб життя? Astra Veritas
демотивуюча
мотивуючо-демотивуюча газета №9 квітень 2012
7
«І мертвим, Варто оживл
і живим,
і ненародженим...
»
студвиданням присвячується
початок на 1 стор. На ці питання спробували відповісти нам найпалкіші ентузіасти – головні редактори студентських видань: Кропива, КНУКіМ: Хотілося зробити справді студентський журнал – цікавий, драйвовий. Щоб студенти дізнавалися про всі новини саме зі шпальт видання, а не через плітки. Тим паче, були всі ресурси, а головне – допомога ректора у фінансовому аспекті. За нами залишалося тільки бажання творити. Основною метою була розробка журналу на високому професійному рівні, щоб студенти за нього «розривали» один одного і говорили: «А ти бачив нову «Кропиву?». За 4 роки існування журналу, думаю, нам це вдалося :) Жужужу, КНУ ім. Шевченка: Певно, кожен, хто вступає в ІЖ на відділення видавничої справи та редагування, так чи інакше бажає щось видавати. Ми з дівчатами випадково опинились «в потрібному місці в потрібний час» серед потрібних людей – 230 аудиторія, коли Павло Георгійович Салига одного разу просто прийшов на заняття і сказав: «А давайте робити газету». Ця ідея нас одразу захопила. І не покидає аж дотепер :) Складно сказати, чи чекали ми якоїсь конкретної користі, хіба що позитивних емоцій і задоволення своїх «видавничо-редакторських потреб». Але отримали куди більше :) Глобус, НПУ ім. Драгоманова: Видання спочатку було суто есеїстичним, там видавалась лише студентська творчість. Журнал робився за гроші сту-
дентів. І наразі ситуація залишається незмінною. Видання має для мене, безперечно, велике значення. Адже це чудова можливість навчитись керувати видавничим процесом. Плюс набути навичок спілкування з людьми. Також при нагоді можна завести корисні «зв'язки». Placebo, ММІФ, КПІ: Ідея створення факультетської газети зріла вже дуже давно. А десь напередодні нового року я зрозумів: якщо зараз не взятись за цю справу, то буде вона ще зріти дуже довго. Все вирішилось в одну ніч, тоді і почали ми над цим всім працювати. Не знаю, яка користь може бути від цієї справи. Напевно, просто здорова мотивація себе та інших студентів. Це і є рушійною силою. Ну, і може ще трішечки самолюбства :) ГОПНіК, КНУКіМ: Створення видання у групі видавничої справи, на мою думку, не дивно :) Абсолютно ніякої матеріальної користі, видання тримається тільки на ентузіазмі: це ж прикольно – писати про те, що подобається. Тим більше, що у «Гопніку» основний принцип – стьоб. А оскільки все, що потрібно для його створення – ватман і фарби, то робити газету неважко. Марш ентузіастів У проблематиці існування студентських видань є дві сторони, мотивуючі і демотивуючі. Мотивуючі – це потреба робити щось, розбурхувати «суспільство», демотивує, як правило, вальяжність і лінь. На жаль, іноді демотивація занадто сильно поглинає навіть активні уми. За результатами опівнічних розмов із соціальноактивними суб'єктами (які займаються створенням видань, візьмемо для статистики співвідношення 20=100%) 10 з 20 регулярно пишуть матеріали через звичку, 7 з 20 – через потребу у графоманії, (!) 18 з 20 – тому, що пообіцяли, і тільки у 2 з 20 була мотивація на кшталт «донесення інформації людям». Ще у одного респондента в якості причини значилась «можливість ознайомитись зі способом творення видання, редколегією, принципами верстки». Отже, що мотивує/демотивує в роботі з виданням? Кропива, КНУКіМ: Найбільше мотивує критика, позитивні відгуки читачів. Особливо стає приємно, коли в кафешці за сусіднім столиком чуєш розмову студента по телефону: «Читав сьогодні «Кропиву». Такий крутий журнал! Рекомендую!»
Демотивуючим фактором є, як не парадоксально, критика. Це така річ, яка може працювати у двох протилежних напрямках: як надихнути на роботу, так і знищити все бажання творити. Жужужу, КНУ ім. Шевченка: Найбільше мотивує можливість публічно порушувати гострі проблеми, дошукуватися до правди. Довіра студентів – чи не найвища оцінка нашої діяльності. І дуже важливо мотивувати себе, «тримати марку». Демотивують випадкові люди, незрозумілі коментатори, студенти, які поводяться, наче Вовочка з ясельної групи, і зривають «неугодні» сторінки видання (та ще й думають при цьому, що вони так виглядають дорослими). Також демотивують ігнорування дедлайнів і навчання по суботах (але це вже не з тієї опери :)).
Глобус, НПУ Ім. Драгоманова: Мотивація, або мета, заради якої все це робиться – не дати загинути єдиному журналу в нашому університеті. Зараз ним не так сильно цікавляться, тому я намагаюсь робити все, що в моїх силах, щоб він став цікавим. Демотивує вальяжне ставлення до цього студентів. Багато хто прийшов в університет, аби отримати корочку, і просто просиджують штани, їх зовсім не цікавить. Placebo, ММІФ, КПІ: Мотивація і є, по суті, нашим головним завданням! Якщо наші студенти досягнуть успіху у майбутньому і пишатимуться факультетом, на якому вони нав-
І все-таки вони існують студентські видання чаються/навчались – то тоді я скажу, що це дійсно успіх, і ми досягли мети. Демотивує найчастіше небажання самих студентів щось змінювати у власному житті. Той факт, що багатьом ця газета непотрібна. Ну, що вже поробиш, нація у нас така – самі не читають, так декому ще і вистачає наглості образи кидати. Хоча, як не парадоксально, іноді саме цей факт мотивує! ГОПНіК, КНУКіМ: Демотивувала наша рідна кафедра))) кілька номерів зняли зі стін буквально через годину після вивішення. Чому, досі не зрозуміло(
Як тільки ми думали, що випустили останній номер, питання існування ГОПНіКа піднімав на якомусь зібранні пан Тимошик. І ми випускали ще один номер, щоб показати, що на нас не діють якісь заборони. Робимо висновки – у більшості тих, хто береться за створення видання, є або мотивація, або купа ідей, народжених протягом мозкових штурмів чи інтелектуальних студентських посиденьок. Але одного бажання мало. І тим, хто береться за перший номер, часто бракує: поперше, уявлення про загальний процес творення видання, по-
друге – комплексного бачення, по-третє – тривіального усвідомлення необхідності ПРАЦЮВАТИ. Ніхто не хоче висиджувати годинами перед монітором і напружувати мізки за просто так. Це пояснює швидкоплинність та високу смертність саме студентських видань. Але не все так сумно... Висновок/Епілог Попри всі негаразди студентські видання таки живуть і рухаються далі. Можна довго перетирати причини, через які студенти не бажають читати видання, а тим більше писати у них. Можна до хрипу в горлі критику-
вати витвори студентської ініціативи. Головне, що вони все-таки існують, що є люди, для яких бажання це робити є більшим за бажання отримувати матеріальну вигоду. Для них впевненість, об'єктивність, справедливість – не просто слова. Для них важливо, аби студентське життя кипіло, а студентство – прогресувало і набувало таких корисних рис, як пунктуальність, відповідальність, неупередженість та зацікавленість. Демотивувати кожен сам себе завжди зможе, дякувати життю і інтернетові. Мотивувати до якихось дій – набагато складніше. Катя Шедель
8
мотивуюча
мотивуючо-демотивуюча №9 квітень 2012 Як захищ
ся
Романовська Зорислава:
Особливості національної
інтернет-самооборони
Кіберсвіт, у якому ми настільки глибоко загрузли, росте, як казковий герой – «не по дням, а по часам». І це настільки змінює нашу дійсність, що вона просто не встигає реагувати на карколомні темпи й можливості, які пропонує паралельна реальність. Бюрократична правова система відверто пасе задніх у питанні захисту інтернет-користувачів і, врештірешт, самої себе! Кіберпростір – це як велике місто, зі своїми розвагами, офісами… І, звісно ж, злодіями. Не будемо говорити про успіхи органів внутрішніх справ у реальному світі, а от на всі ті небезпеки, які чатують на нас у просторах «цих наших інтернетів», управи ще не знайшли. Доводиться боротися народними методами. Тож далі – кілька рекомендацій для творчих особистостей щодо того, як уберегтись від піратства в Інтернеті, від експерта з інтелектуальної власності Катерини Горської. Тож якщо ти… …фотограф Будь-яка камера має можливості встановлення певних параметрів для фото, які фіксуватимуть дату, ім’я та час зйомки. Ці дані змінити неможливо (зараз йдеться не про цифри, які виставляються на фото, а саме програмні параметри), тож це може стати вагомим аргументом, якщо ви наважитесь відвойовувати свої права у пірата в суді. Ще один досить дієвий спосіб самооборони від піратства – обрізка зображення. Абсолютно нескладна операція: у будь-якій програмі обробки зображення обріжте кілька міліметрів свого фото по краях та збережіть обидва варіанти. Якщо обрізка буде мінімальною, це ніяк не вплине на якість фото. Але якщо ви звернетеся до суду у випадку неправомірного використання
твоєї світлини (а точніше отриманого після обробки фрагменту – і це важливо!), то зможете довести своє авторство, представивши цілий оригінал. …автор тексту На допомогу журналістові чи письменнику може прийти його
авторський стиль. Варто ввести свого роду тестові слова – авторські неологізми, рідко вживані, застарілі, слова з навмисною помилкою чи буквою іншої розкладки. Зазвичай пірати не звертають уваги на такі речі й подають текст зі змінами більш масштабного характеру. Вам залишиться лише вбити своє тестове слово в форму пошукової системи і знайти нечесних на руку умільців, що присвоїли вашу
статтю чи художній твір. Однак слід пам’ятати, що пошукова машина знаходить близько 60% насправді існуючої інформації, тож не факт, що ви зможете знайти усіх злодіїв свого тексту. Дружнє побажання Як говорила авторка цих рекомендацій, експерт Катерина Горська, боротись із порушенням авторських прав потрібно, однак хай вас оминає необхідність звертатися до суду. Питання захисту авторського права в Інтернеті – проблематична сторона вітчизняної судової діяль-
ності. Крім того, не слід недооцінювати свого суперника, точніше його адвоката, які своїм розумним захистом можуть повернути справу не на вашу користь. Тож можемо щиро побажати всім трудівникам творчої ниви, ніколи не стикатись у кіберморі з кораблями під чорним прапором з черепом та кісточками. Олена Поціпух
Про мову в законах, сучасну молодь та свободу слова Доктор юридичних наук, професор пані Зорислава за своє життя побувала і депутатом, і деканом правничих наук КиєвоМоглянської академії. Автор трьох частин книг Цивільного права, фахівець у галузі сімейного права завітала до Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, щоб презентувати книгу "Роздуми небайдужої жінки" та поділитися зі студентами своїми міркуваннями на політичні, суспільні та життєві теми. Про мову в законах: «Одного разу, коли була депутатом, мені подали законопроект, написаний так недоречно, що навіть я, освічена, досвідчена нічого не зрозуміла. А що вже говорити про пересічних громадян? Мені вдалося за участю трьох молодих економістів підготувати законопроект. Я їм сказала: ви кажіть ЩО потрібно написати, а я скажу, ЯК. Наші громадяни потерпають від того, що часто закони написані незрозумілою мовою. Варто пам’ятати: якщо кожен читає кодекс чи інший законодавчий акт і трактує по-своєму, то злагодженості не буде. Звісно, цей законопроект не був прийнятий. І це не поодинокі випадки, коли на розгляд подаються законопроекти абсолютно неправильні ані за формою, ані за змістом. Звернімо увагу на інше цікаве питання – мову законів. Інколи дивуєшся, що у Верховній раді є спеціалісти з мовних питань. Ну, скажіть, будь ласка, як можна вживати «вимагать по суду», яке взяте з російської «требовать по суду», що спричиняє незрозумілість у законі та двозначність?! Мовні помилки, які нерідко трапляються в законах – це ще півбіди. Нині можна стверджувати: з кожним кроком Верховна рада України стає якісно гіршою. Найкраща – найперша (1990 р.) А потім кількість людей почали зменшувати: юристів, економістів. Законотворчі роботи лягають на плечі людей, зовсім не підготованих.
Уміють справл
враження
Рейтинг найупізнаваніших видавців:
Українські видавці бояться давати автографи на вулицях! Тільки так можна пояснити вперте небажання популяризувати себе й свою продукцію відповідно. Дивно, але багатьом справді достатньо короткої згадки в бібліографічному описі про те, що саме вони дали життя новій книзі. Через відсутність самопромоції спостерігаємо масове ігнорування продукції того чи іншого видавництва, яке, за інших умов, могло би посісти бодай якусь позицію у нашому рейтингу. Рейтинг сформовано на основі коментарів студентів видавничої справи, а також згадок у публікаціях фахових інтернет-видань, зокрема «Читомо», «Буквоїд». Найупізнаванішим видавцем беззаперечно визнано Івана
1
Малковича. Перше місце в рейтингу йому забезпечила не тільки високоякісна книжкова продукція «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Ги», а й рейдерська атака на його видавництво в листопаді минулого року.
На п’яти Малковичу, хай не за добротністю книг, а за вмінням привертати увагу, наступають брати Капранови. Другу позицію вони посіли завдяки псу, який зелений і регулярній участі в організації «Медвіну». На третьому місці – Василь Теремко – очільник видавничого центру «Академія», підручники якого кожен третій має на полиці. Василь Іванович ніколи не нехтує запрошеннями телеканалів і охоче дає інтерв’ю пресі, тож поява в кадрі й на шпальтах, а
23
також посада завідувача кафедри видавничої справи в ІЖ гарантували пану Теремкові бронзу. Четверте місце у рейтингу посіло видавництво, яке останнім часом стало надпопулярним – «Махаон-Україна». Його ідентифікують за висококваліфікованою командою, яскравим логотипом, гарно оформленими книжками, оригінальним сайтом. Цікаво, що прізвище очільника підприємства не назвав жоден студент, та й у пресі воно майже не фігурує.
Що означає професійний парламент? Це коли депутати мають відповідний професійний рівень». Про сучасну молодь: «Молоді потрібно не втратити себе, мати якісь ціннісні орієнтири. Дуже пощастило тим, хто має батьків, родину, які заклали стержень. Тому Вам не потрібно переінакшуватися. У вас глибоко закладена ота основа. Колись казали: «влада народу», сьогодні: «народ у влади». Якщо людина з незаможної сім`ї, селянин, то вона апріорі яка? Чи є при владі хоч один син професора? Нема. А діти робітників та селян? Звісно, що є. Їхня основна ідея – збагатитися. Вони прийшли до влади без отого стержня, який потрібно в собі виховувати. В цьому можуть допомогти батьки і вчителі». Про свободу слова: «Що означає свобода слова? Кожен має говорити те, що забажає? Законодавча влада ставить певні обмеження: не можна проповідувати насильство, війну, розкривати інформацію іншої особи. Тобто у нас немає абсолютної свободи, бо вона є анархією. Варто розрізняти свободу творчості. Нині немає служби безпеки: не вриваються у майстерні, не знищують картини, так, як це було раніше. Але якщо говорити про оприлюднення цієї творчості, то… Якщо ви малюєте порнографічні картини в своїй квартирі – та будь ласка, але показати світу їх не зможете». Думки занотувала Ольга Ніколайчук Гадаю, панові Олегові Погрибному (саме так звати директора!) уже пора виходити з тіні. П’яте місце – видавництво «Навчальна книга – Богдан». Усі знають, що підприємство тернопільське, що там випускають високоякісну навчальну літературу і що його, очевидно, очолює пан Богдан. Саме через нестандартну назву, а також масштабність діяльності видавництво пам’ятають і впізнають. Отже, головна проблема більшості українських видавців у тому, що вони уникають медійності. Можливо, це особлива стратегія, однак цілком нормальним є наявність у видавництва обличчя. Промоція нині – запорука тривалого й беззаперечного успіху, адже без підтримання вогнища популярності яскраво й несподівано запалені видавничі бренди з тотожною швидкістю можуть згаснути. Римма Канівець
45
демотивуюча
мотивуючо-демотивуюча газета №9 квітень 2012
Будем смі
ся
Гуморина 2012 –
карнавал по-українськи або «Харі крішна, Харі рама, З нами пой,Одеса-Мама!»
Не тільки в Ріо проводяться чудові карнавали! Україні, хоч ще далеко до Бразилії, та задніх ми також не пасемо. Щорічне свято «Гуморина», що проходить в Одесі 1-го квітня, з кожним роком набуває усе більшої популярності. Місто-перлина в цей день перевтілюється у величезний цирк, хіба що без шатра. Програма фестивалю планується так, аби кожен гість зміг відчути Одесу на смак. Дізнавшись про цю подію, газета «Ять» не могла не відправити туди свою кореспондентку, яка привезла святковий настрій до редакції та радо ділиться ним з вами, любі читачі.
Гуморина-2012 – це казкове дійство. Заходи стартували о 10 ранку і аж до «поки не набридло». Відкриття фестивалю почалося з презентації нового пам’ятника В. Висоцькому. Найяскравішою подією свята став карнавал-хода, присвячений Євро-2012. Найвищий пілотаж з кулінарії – «Фестиваль борщу» – показали одеські кухарі прямо на місцевій площі. Не обійшлося, звісно, без традиційних «одеських
жартів та атракціонів», параду мильних бульбашок, чемпіонату анекдотів, клоунади, «смішного» запливу, святкового концерту та феєрверку. Українська «Гуморина» дуже нагадує відоме індійське свято Холі або «Фестиваль фарб», де всі люди розфарбовуються у різні кольори та радіють весні. На вулицях Одеси в цей день від малого до великого гуляли розфарбовані люди в масках, клоунських ат-
рибутах, яскравих перуках та з усмішкою по вуха. Навіть погода жартувала в цей день – зранку вирішила бути холодною та пустити сльозу, а вдень повеселішала, подарувавши нам тепло. Мабуть і вона не змогла не заразитися цим п’янким святковим настроєм. Яка там Індія?! Усе місто ніби перетворилося на казкову країну, персонажами якої стали і ми. Гумористичний карнавал-хода – це розмаїття костюмів, танців, пісень, оркестри, машини, клоуни, байкери… Кожен фрагмент параду – окрема смішинка. Особливо приємно було побачити всім нам відомих зірок гумору «МаскиШоу» та «Каламбуру», які, до речі, одесити. Ще одним дивом для мене було побачити круїзний лайнер, який, як виявилось, привіз тисячу японців на наше веселе свято. Вони були дуже привітні, активні та хотіли фотографуватись зі всіма. Окрім японців Одесу в цей день відвідало безліч іноземних туристів – румун, молдаван, англійців… Після цього я опитала своїх знайомих, і виявилось, що багато з них ніколи не чули про одеську Гуморину, якій, до речі, вже 39 років. Ми їздимо по єгиптам та турціям, а відвідати таке вражаюче свято поряд не вважаємо за потрібне. Українці, може почнемо цінувати те, що в нас є?..
-інFорм
Дебют сучасної української літератури в Парижі Близько 3000 письменників і понад 1000 видавців із різних країн світу зібралися 16-19 березня в Парижі на одну з найбільших книжкових виставок-ярмарків – Паризький Книжковий Салон (Salon du Livre). Цього року Україна вперше потрапила в каталог виставки і стала країною-учасницею. Сучасну українську літературу презентували світу 7 письменників та франкомовний альманах, у який увійшли уривки з творів багатьох вітчизняних авторів. Згадане ви-
можна побачити з космосу Один з нових офісів соціальної мережі Facebook придумав собі прикольну фішку. На даху будівлі кампусу, розташованого в місті Менло-Парк (Каліфорнія), був намальований здоровенний QRкод, який дуже чітко можна розгледіти на супутникових знімках. Група розробників втілила цю ідею з власної ініціативи. За допомогою декількох відерець з чорною фарбою, крейди, шпагату та пива співробітники соціальної мережі зобразили на пласкому даху будинку величезний QR. Поки, правда, незрозуміло, яку інформацію він у собі несе.
Навчання без відриву від комп’ютера Навчитися танцювати, опанувати декілька іноземних мов чи отримати академічний ступінь тепер цілком реально будь-де та будь-коли, був би комп’ютер під рукою.
Ідеї не спл
мистецтвом
Краса, як відомо, рятує світ. Певною мірою те ж саме роблять й авторські ляльки Лесі Самоцької. Бо зроблені вони… із пластикових пляшок. Так-так, тих, що буквально заполонили все навколо. З огляду на величезний період розпаду (500-1000 років), пластик став чи не найголовнішою причиною нинішнього сміттєвого засилля. Одначе, завдяки небайдужим до краси та довкілля людям, пластикові пляшки не осідають на звалищах, а отримують нове життя. «Друге життя» — саме таку назву має проект Лесі Самоцької. Реанімований із небуття пластик, перетворений на витвір мистецтва, майстриня активно демонструє на різноманітних виставках. Зокрема, її ляльки побували на відомому фестивалі «Трипільське коло», а також — на еко-артівських «Паралелях», які на початку минулоріч-
ного грудня проходили в КПІ. Саме там, у холі концертної зали, я й побачила витвори мисткині. Сказати, що вони мене вразили, – це нічого не сказати. Складно уявити собі, що елегантна Емма чи ніжна Оксана (усі ляльки мають імена) в минулому житті були звичайнісінькими пластиковими пляшками — зо 20 штук кожна. Саме стільки в середньому витрачає майстриня на одне своє творіння. В умілих руках Лесі Самоцької пластикові відходи зазнають мистецьких метаморфоз. Говорити про ці ляльки можна довго й натхненно. Та все ж краще один раз побачити, аніж сто разів почути, чи не так? Помилуватися майстерністю Лесі Самоцької можна не лише на виставках, а й на сторінках її власного сайту — www.ls-dolls.com.ua. А можна — прямо тут і зараз. На світлинах зі згаданого проекту, що мав місце в КПІ. Світлана Патра
дання було спробою ознайомити, в першу чергу, французьких видавців та літературних агентів із феноменом літературного процесу в Україні, продемонструвати твори не лише вже відомих авторів, а й зовсім молодих. Альманах є спільним проектом видавців та перекладачів, координатором якого виступила Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК). Також у паризькій книгарні «Глоб» цього року відкриється відділ української літератури.
QR-код Facebook’a тепер
спецкор Діана Непран
Коли сміття стає
9
У наш час інтернет-браку в онлайнресурсах немає. Наприклад, безкоштовно навчитися «спікати» англійською або покращити свої знання з інших іноземних мов можна на сайтах www.busuu.com, www.internetpolyglot.com або www.interclass.kiev.ua. Власноруч обираєте вчителів, режим занять, метод викладання та контролю. Протягом курсу у вашу голову
обіцяють запхнути різноманітні знання з граматики, приправляючи цю нудоту цікавими картинками та аудіо. А від вас вимагається лише доступ до швидкісного Інтернету, гарнітура – навушники і мікрофон, веб-камера та бажання чомусь навчитись. Згадайте, коли ви останнього разу використовували Skype не лише для спілкування з родичами? Мовні курси по Skype для багатьох уже давно стали буденністю. Не зважаючи на те, що більшість таких занять – платні, сайти www.skypelanguage.com та www.navigatoredu.ru досить популярні. Ціна залежить від обраної для вивчення мови. Для англійської, наприклад, окремий прас-лист. У загальному, витрати можуть становити від 70 до 700 грн за одне заняття. Вибір – вчитися за гроші чи безкоштовно – є суто індивідуальним. Гарантувати надійність того чи іншого он-лайнового учбового методу та подальшого розвитку рівня знань неможливо, але ж можна спробувати, ви нічого не втрачаєте!
Видавці їдуть в Україну «Формуючи майбутнє газет» – під таким гаслом 2-5 вересня в Києві пройде 64-й Всесвітній Газетний Конгрес та 19-й Всесвітній Форум Редакторів. У Всесвітній газетній та новинній асоціації WAN-IFRA вважають, що настав найактуальніший час для газет з новими моделями для бізнесу, новими технологіями та новими формами журналістики, що інтенсивно розвиваються. На Всесвітніх зборах представників ЗМІ світовими лідерами будуть представлені основні напрямки розвитку засобів масової інформації в Африці та Латинській Америці, у рамках проекту «Навколо світу за 60 хвилин». Також запрошено відомих видавців з Азії, Європи, Близького Сходу та Північної Аме-
рики, які обговорюватимуть перспективи розвитку у своїх регіонах. Окрім того, на порядок денний винесені життєво важливі теми для будь-якого видавця та редактора, який прагне стати успішним як у друкованих, так і в цифрових виданнях. Новини підготувала Олександра Пушкіна
10
мотивуюча
мотивуючо-демотивуюча №9 квітень 2012
Відеоблог –
Як заробл
хобі чи стабільний дохід? Жанр відеооглядів останнім часом набирає обертів у Всесвітній павутині. Особливу популярність зараз отримали російськомовні проекти «+100500» і «This Is Хорошо», що обзавелись своїми каналами на YouTube. Ці проекти з’явились під впливом аналогічного американського «=3», автором якого став Рей Вільямс Джонсон. Ідея їх про-
ста та зрозуміла: в інтернеті шукають найсмішніші «вірусні» відео, а потім знімають огляд, додаючи коментарі та дотепні
жарти. Ці проекти мають багато мільйонів переглядів, що свідчить про неабияку глядацьку любов. Чому такі проекти виникають та за рахунок чого живуть у нашому комерціалізованому світі? Річ у тім, що існують такі собі партнерські програми YouTube, які при деяких умовах є дуже прибутковими. Для того, щоб брати участь у цій програмі, необхідно створювати оригінальні відео, викладати їх на відеохостинг, набирати перегляди, і, якщо твій канал виявиться популярним, – підписати угоду та стати партнером. За угодою, власник каналу за кожну тисячу переглядів отримує прибуток. Про суму, яку можна отримати, всі дружньо замовчують – мовляв, комерційна таємниця. Тепер спробуємо розглянути це на конкретному прикладі відеоблогу «This Is Хорошо» (зізнаюсь чесно – я є їхньою фанаткою). Проект молодий, з’явився у жовтні 2010 року, але вже має 200 мільйонів перегля-
дів. Знімається у Латвії, а ведучим є рижанин Стас Давидов. Спочатку хлопцям-авторам складно було пробитися, адже на той час схожий за тематикою проект конкурентів «+100500» вже міцно закріпився у топах відеооглядів. Але вже за місяць існування блогу кількість шанувальників стала рости, а разом з тим і його популярність. І хоча повністю витіснити інші проекти «This Is Хорошо» не може, проте вже складає їм достойну конкуренцію. Цей проект створювався із бажанням заробляти на ньому. Звісно, були ще високоморальні наміри – наприклад, подарувати користувачам російськомовний блог з відеооглядами, в якому, до речі, не використовуються нецензурні вирази. Деякі саме в цьому і вбачають успіх блогу – кумедні огляди кумедних відео без натяку на низькосортний гумор. Сказати, що автори «This Is Хорошо» неймовірно розбагатіли на цьому проекті, не можна. Це, в принципі, логічно. Адже проект має свої витрати. В унікальному коментарі для газети «Ять» Стас Давидов повідав, що зароблені кошти йдуть на зарплату чотирьом працівникам, світло, звук, камеру, оренду приміщення (студії) та й, банально, за телефонні переговори, електроенергію та інше. Окрім цього,
зараз хлопці перебираються до іншої студії для репетицій. Наразі там ремонт, а на це теж потрібні кошти. На зйомки 6-ти хвилинного ролику загалом витрачається 5 годин. Випуск з’являється у мережі двічі на тиждень – виходить, 10 робочих годин щотижня. Як бачимо, не дуже й легким є цей процес. Не зважаючи на все це, отримувати заробіток від відеоблогу – реально. Отже, якщо ви полюбляєте знімати на відеокамеру та вважаєте свої відеоролики оригінальними – вам дорога на YouTube. Успіхів! Олена ГРОЗНА
Уміють справл
враження
Топ-5 найкращих сайтів видавництв Куди звернутися сучасному читачеві, щоб бути в курсі новинок українських видавництв? Звісно, на сайт видавця. Однак це питання досить не просте з кількох причин. Ми пропонуємо власний ТОП-5 українських видавництв. Головними критеріями нашого відбору були такі аспекти, як: • наповненість сайту матеріалами; • оформлення та формування меню (кількість пунктів, місце розташування, як подані тощо); • кількість сторінок на сайті; • цікавість матеріалів, легкість читання; • оформлення сайту (яскравість, колір, складність оформлення); • подання книжок на сайті (яким чином подають інформацію про книжки: бестселери, новинки, звичайний каталог та ін.); • легкість пошуку інформації по сайту; • відповідність тематиці видавництва, • врахування аудиторії. №1 Сайт видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
Сайт цього видавництва дуже легко відшукати у пошуковій системі. За запитом у Google «українські видавництва» він на четвертій позиції. Це має особливо велике значення, враховуючи кількість інтернет-користувачів, які заходять на сайт випадково, через пошукові системи. Хоча тут велику роль відіграє й популярність самого видавництва. Цей же сайт дуже вдало відповідає характеру видавництва. При
його створенні були враховані смаки цільової аудиторії, а саме дітей різного віку. Це насиченість сайту малюнками, яскравими ілюстраціями, відео, несподіваними деталями (оживання звірів на заставці головної сторінки тощо). З цієї ж причини сайт можна назвати найкраще оформленим. Варто зауважити, що таке різноманіття привертає увагу не лише дітей, але й дорослих – їхніх батьків, випадкових інтернет-користувачів. Яскравість головної сторінки змушує їх прогорнути кілька сторінок сайту, зупинитися, щоб розглянути ілюстрації, роздивитися книжки та іншу інформацію. Просування книжок видавництва на сторінках сайту допомогло йому посісти перше місце у нашому ТОПі. Це робиться опосередковано через демонстрування яскравих сторінок книг, оформлення, коментарів з преси тощо. Різноманітні меню пошуку книг за конкретним критерієм (серія, автор, рік, художник тощо) значно полегшують пошук потрібної книжки. Варто відзначити каталог книг за художником. У ньому демонструються приклади і книжки, над якими працював ілюстратор, викладені його роботи. Така демонстрація робіт робить художника та його стиль дуже впізнаваним серед аудиторії. Тому можна сказати, що на цьому сайті рекламуються не лише книжки, а й їх творці. Саме завдяки такій політиці велике коло читачів знає, хто такий Кость Лавро, Владислав Єрко тощо. Спілкування з читачами відбувається прямо на сайті видавництва в коментарях та відгуках, що надзвичайно важливо для популяризації видань.
№3 Сайт «Грані-Т»
І останній, дуже позитивний факт, – сайт підтримує імідж видавництва на 100%, а саме – його зверненість до української народної творчості, художнього мистецтва. №2 Сайт «Дух і літера»
Оформлення сайту відповідає тематиці та специфіці видавництва. Він лаконічний і не містить зайвих елементів: ні текстуальних, ні декоративних. Кольорова гама стримана, а головні меню ненав’язливо виокремлені. Матеріал на сайті викладається за звичайною схемою – на першій сторінці розміщена інформація про видання нові або найбільш рекомендовані, бестселери тощо. Це є найбільш доцільним, адже так увага привертається до конкретних видань, саме тих, які хоче прорекламувати видавництво. Крім того, перша сторінка не перевантажена зайвим текстом, що стимулює читача чи користувача просуватися далі сторінками сайту. Кілька пунктів меню на сайті добре розподіляють інформацію та полегшують сприйняття і пошук конкретної книжки або будь-якої книжки з певної тематики. Крім того, на сайті докладно відображена інформація про заходи і співпрацю з авторами, що дає змогу читачам дізнаватися новини видавництва та підтверджує його активну діяльність.
Видавництво має оригінально оформлений сайт, дизайн якого запам’ятовується. Для покупців це є дуже важливим фактором, а для іміджу чи образу самого видавництва це є підкресленням його сучасності. Головна сторінка сайту відкривається на новинах, що також одразу дає інформацію про активну діяльність і роботу самого видавництва, різноманітні заходи тощо. Крім того, у цьому пункті меню викладені інтерв’ю і статті про різні аспекти творчої і видавничої діяльності загалом. Вони можуть зацікавити людей з різними колами вподобань і запитів, і це підвищує інтерес до видавництва. Оформлення і наповнення сайту відповідає тій аудиторії, на яку розрахована література видавництва. Описи до пропонованих книг написані жваво та цікаво, і це підтверджує їх спрямованість на школярів різного віку. №4 Сайт «ВЦ «Академвидав»
Сайт наповнений різноманітною інформацією про свої видання, а також містить статті
фахівців з проблематики, якої стосуються підручники і посібники. Тому можна відзначити, що сайт є джерелом не лише репрезентації окремих видань, а й певним науково-навчальним ресурсом (хоч і досить обмежено). Дизайн сторінок простий, проте досить зручний у використанні. Він не містить надлишкових деталей, заповнений інформацією досить щільно і повно. Цікаво скомпоновані пункти меню на сайті, які містять щонайширші відомості про видання, а також окремий розподіл літератури за розділами. Інформація на сайті, судячи з публікацій і частоти їх викладення, оновлюється не дуже часто. №5 Сайт «Наукова думка»
Видавництво має оригінальній сайт із власним розробленим дизайном з використанням національних мотивів. На головній сторінці сайту розміщені одразу кілька рубрик, які мають статус новин. Це новини видавництва, видання нові та ті, що готуються до друку. У тому випадку, коли видавництво випускає не дуже багато видань, такий вибір є досить доцільним. Сайт відшукується відносно швидко, що теж є його перевагою. Наповнення цілком відповідає цільовій аудиторії (науковцям, частково студентам, викладачам ВНЗ тощо). Він не містить надлишкових деталей, які б відволікали від сприйняття інформації.
Олена Алехно
демотивуюча
мотивуючо-демотивуюча газета №9 квітень 2012 Вони креативл
Freezelight: світло замість фарби Мистецтво «малювання світлом» називають по-різному – світлове графіті, фрізлайт (замерзле світло), люмінографія... Зародилося воно в 1910 році, його фахівців (незвичайних фотохудожників) називали «променярами». прикладів світлової каліграфії. Жульєн Бретон, який захоплюється майстерністю каліграфії з п'ятирічного віку, за допомогою паличок, що світяться, «малює» написи латиною, арабською, китайською та
Стів Белла відправився малювати світлом у підземні печери. Напевно, саме цей факт додає його досить простим зображенням містичну атмосферу таємничості та чаклунства.
японською мовами, а Вільям Же Пліссон відповідає за результат фотозйомки. Жителі Кельна Марсель Пане і Давид Люпсшен називають свої творіння зі світла «Airgraffities». Для їх створення Марсель з ліхтариками в руках танцює у темряві, а Давид знімає це подання на цифрову камеру. У рамках проекту "Light Graffiti Cars Project" Марк Кемерон і Марк Браун малюють світлом обриси легендарних моделей автомобілів. Незважаючи на те, що класичні форми максимально спрощені, автолюбителі з легкістю впізнають Audi, Aston Martin, BMW, Ferrari, Volkswagen... А от секрети створення зображень автори воліють тримати в таємниці.
Користувач Flikr rafoto створює чоловічків, що світяться, і відображає їх у різних ситуаціях: його герої зустрічають світанок і сумують за барною стійкою, грають у футбол і знаходять скарби, викидають сміття і п'ють воду з фонтанів. Графіті художника на ім'я TCB (що слід розшифровувати як Twin Cities Brightest ) вирізняє серед інших яскравість кольорів і складність ліній. Ці твори дуже схожі на ті, що малюють на стінах, ось тільки для їх створення потрібні не балончики фарби, а джерела світла й фотоапарат. Ще один приклад світлового графіті можна побачити у творчості британського автора Sola. «Намальовані» яскравими широкими мазками, ці абстрактні роботи на
Реальність Яцека Йерки
жителів містичну середьновічнофантазійну атмосферу. Також значний вплив на техніку Йерки справили такі визначні митці, як Пітер Брейгель, Сальвадор Далі і Йеронім Босх. Такі характерні риси, як сюрреалістичність і велика увага до деталей, вирізняли Йерку з-поміж інших художників ще з часів коледжу. Викладачі намагались привчити його до більш абстрактної, примітивної техніки живопису, яка панувала у мистецтві другої половини ХХ-го сторіччя. Проте вже протягом навчання митець остаточно сформував свій особливий стиль, який вирізняє його з-поміж інших художників того часу і сьогодення.
У 1949 році американський фотограф Г'єн Мілі зробив серію портретів Пабло Пікассо. На найвідомішому знімку зображено Пікассо в самих лише трусах і шльопанцях, який швидкими розчерками ліхтарика малює у повітрі кентавра. Чудовисько матеріалізується, повисає над землею. Фотосесію Пікассо та риси різних світлових фігур опублікував журнал LIFE. Якісні копії і досі розходяться на художніх аукціонах за 10 000 $ за знімок. Хто платить такі гроші? Ті, хто розуміють: знімки відобразили народження нового жанру. Мілі та Пікассо стали першими всесвітньо відомими фахівцями люмінографії. Проте, зважаючи на елітарність і недоступність відповідної фотоапаратури, «малювання світлом» було практично невідоме широкій публіці. А зараз з «точністю до навпаки» переживає друге народження. Люмінографія, лайт-пейнтінг, лайт-графіті... Малювання світлом позначається півдюжиною різних назв. В Україні його найчастіше називають фрізлайтом (англ. freezelight від англ. freeze – замерзати, застигати і англ. light – світло ) – це техніка малювання світлом при фотографуванні з довгою витримкою. Обов'язкова умова: об'єкт фрізлайтер (люмінограф) «малює» джерелом світла (ліхтариком, екраном мобільного телефону, запальничкою тощо). Картини фіксуються тільки на світлині, при цьому світло виступає головною художньою цінністю, а не просто підсвічує об'єкт фотографування.
На відміну від звичайного графіті, «світлове графіті» не шкодить ні здоров'ю, ні довкіллю. Термін «Freezelight» придумали Артем Долгополов і Роман Пальченко, які ось уже третій рік намагаються перетворити «малювання світлом» у популярний арт-рух. Вони проводили тренінги, об'їхали зі своїми виставками сусідню Росію та Європу. Хлопці відтворили в новій техніці картини Матісса, Сезанна, Дерена, Гогена. І досягли своєї мети: у Росії фрізлайтом цікавляться більше 50 000 чоловік. Одним з найвідоміших українських фрізлайтерів є Сергій Штурнєв, 2 роки тому фотохудожник навіть зняв відеоролик у стилі стопмоушн з використанням фрізлайту. Своє незвичне творіння він назвав «Думки матеріальні» і виклав у Інтернет (http://www.youtube.com/ watch?v=TfT5F5yWvlI). Саме цей ролик і прославив Сергія як фахівця в області Юкрейн-Фрізлайту. Через декілька місяців з ним зв'язалося рекламне агентство, яке запропонувало зняти для них ролик в опанованому ним стилі. Відтоді до Сергія не раз зверталися представники рекламних агентств та різноманітних торгівельних марок. Малюнок світлом в Україні почав набувати все більшої популярності: чимало людей прагне зрозуміти технологію його створення. У будь-якому виді мистецтва є свої таланти, професіонали, і Фрізлайт тут не виняток. Французи Жульєн Бретон і Вільям Же Пліссон об'єднали свої зусилля для створення дивовижних
Митці твор
Коли чуєш ім'я Леонардо да Вінчі, перед очима виникає візуальний образ Мони Лізи. Коли згадуєш про Сальвадора Далі – проносяться його фантасмагоричні, сюрреалістичні картини і позареальні поєднання. Коли вам кажуть: «Яцек Йерка», тут варто замислитись. Адже він належить до тих художників, у яких не можна виокремити якийсь один образ або одну найвідомішу картину. Творчість Яцека Йерки – це втілення уніфікованного стилю та надзвичайної техніки. Усіма його картинами можна мандрувати в межах інших реальностей, і єдине, чого варто боятися – це свого власного захоплення, яке може з'явитись на тлі маніакального заглиблення у розгляд гіперреалістичних деталей. Отже, хто він такий, цей над-
звичайний ілюстратор? Яцек Йерка (справжнє ім'я – Яцек Ковальський) народився у місті Торунь, що у Польщі. Першу картину написав ще до вступу до коледжу. Вивчав графіку на факультеті вишуканих мистецтв в Університеті ім. Миколи Коперніка. У 1994 році вийшла перша книга з роботами митця "Mind Fields". У 1995 році здобув премію
"World Fantasy Awards" як найкращий художник-ілюстратор року. За свідченнями самого митця, великий вплив на нього здійснила місцевість, де він народився і виріс. На теренах Північної Польщі після Другої світової війни дивом збереглись здобутки старогерманської архітектури, які створювали навколо місцевих
11
тлі міських пейзажів, безумовно, заслуговують на увагу та повагу. Тобі Келлер у своїх експериментах зі «світловим живописом» використовує як полотна пляжі Санта-Барбари, намагаючись, щоб малюнки не стільки виділялися на тлі природи, скільки органічно вписувалися в пейзаж. І на останок – казкова світлографіка з Англії від Еттона Конрада. Світлографікою нині займатися не просто цікаво, а й модно. Напевно, майже кожен поважаючий себе український фотограф має у своєму портфоліо роботи, зроблені за допомогою «малювання світлом». Але казковий проект Конрада вражає своєю оригінальністю навіть наймайстерніших і найдосвідченіших «митців світла». Еттон вирішив поєднати мистецтво світлового графіті з модою – і створив колекцію суконь, намальованих світлом. Шкода тільки, що ці невагомі шати, що світяться, не можна носити в реальному житті. Здається, що достатньо взяти симпатичних моделей, і справа зроблена – фотосесія вдалася. Однак якщо до всього цього додати ще й світлографіку, роботи виходять значно ніжнішими та незабутньо казковими: в однієї – немов шлейф за спиною, в іншої – сукня зі світла, а третя і зовсім ніби залишає за собою ледве видимий слід світла. Можливо, дехто з професійних фотографів може знайти недоліки у фотографіях англійця Еттона Конрада, але ми, будучи лише сторонніми спостерігачами, перебуваємо в захопленні. Зрештою, далеко не будь-яке мистецтво виявляється таким простим, як здається на перший погляд. А ти зловив свій світлий момент? :)
Антоніна Янченко Роботи митця розкуповуються у приватні колекції по всьому світу, і представлені на різноманітних виставках у Польщі, Німеччині, Франції, Монако і Сполучених Штатах Америки. Загальний стиль Йерки мистецтвознавці визначають як неосюрреалізм. Це визначення можна сприймати не тільки як техніку, але й стан, у який занурюють візуальні образи картин митця. Це вельми специфічний напрям у мистецтві, який, вочевидь, не підходить усім для сприйняття або втілення якогось душевноемоційного стану. Проте це аж ніяк не зменшує художньої цінності таких витворів. Катя Шедель
12 стонадц
мотивуюча
мотивуючо-демотивуюча №9 квітень 2012 порад
Інтерв’ю з «селебрітіз» – Увімкни МОЗОК!
Чомусь певних людей називають «зірками». Я довго думала про семантичний зміст і емоційне навантаження цього слова. Асоціації різноманітні, проте суть одна – недосяжний яскравий ідеал. До того ж, у будь-якій сфері – від політики-релігії до кінотеатру-подіуму – є свої зірки, а інші люди, начебто талановиті, працьовиті, із приблизно однаковими характеристиками, на їхньому тлі видаються сірими й не надто цікавими. Кажуть, справа в харизмі, вірі в самого себе й те, що ти робиш. Саме означене робить людину унікальною; його можна легко відчути як бажання повірити в її позицію і вчинки. З-поміж інших стресів у журналістській роботі вирізняється саме інтерв`ю з подібними «небожителями». Як краще до них підготуватися ? Будьте собою. Це, мабуть, найскладніше з усього, що можна собі уявити. Проте дати відповідь на чи не найголовніше запитання всього життя «Хто я?» таки можна. Звичайно, краще збагнути її в розквіті сил, а не на філософському схилі літ. До чого тут журналістика й інтерв`ю з відомими
людьми? Бо якщо не знаєте, хто ви і чим живете, не вірите в себе, то й інші не матимуть підстав зацікавитися вашою особою. А без інтересу контакту не буде. Плекайте власну унікальність. Її має кожен. Збережена в людській душі, немов Усесвіт, органічно пов’язана з особистістю, вона прагне самореалізації. Кортить отримати ексклюзив від зіркового співбесідника? Не бійтеся своєї унікальності й умійте правильно продемонструвати її.
БІЛА ВеЖА:
Не будьте надто сором’язливими. Сором як одна з базових емоцій присутній із дитинства. Вперше з`являється років із трьох. Майже вся радянська педагогіка побудована на соромі. Є навіть психологічна теорія, що він формує совість і допомагає засвоїти категорії «добра» і «зла». Ті з нас, кого малими з «виховною метою» часто присоромлювали батьки, відтак зазвичай соромляться самих себе. Більше того, спілкуючись із вищими за соціальним чи матеріальним статусом, хочуть «крізь землю провалитися», не те, щоб інтерв`ю взяти. Не дозволяйте себе знецінювати. Знецінювання – це тонкий механізм психологічного нападу, агресії та маніпуляцій. Може набувати різних форм або бути опосередкованим. Багато вражених зірковою хворобою якраз і виявляють свою значущість за рахунок применшення «простих смертних». Однак якщо справді відчувати власну цінність всередині, бути зваженим і мати почуття власної гідності, подібне сприйматиметься із філософським спокоєм. Натомість ви просто виконуватимете свою роботу з почуттям компетентності, професіоналізму й упевненості у власних спроможностях.
-відкриття
Біла Вежа – український гурт, що грає рок, хард-рок та хеві-метал. Все починалось із студентських часів, у 2002 році перший концерт щойно створеного рокгурту було зіграно у ДК КНЕУ. Чи то весілля, чи корпоратив, чи приміщення ЖКГ – хлопці грали, аби отримувати задоволення від музики. Неймовірно, але ентузіазм музикантів не залишився лежати мертвим тягарем на студентських лавах. У 2003 році відбувся концерт у київському клубі «Барви». у рок-фестивалях по всій Україні, перемоги і резонанс у ЗМІ. 2008 року «Біла Вежа» випустила єдиний, але не останній альбом «Те,
Деякі ентузіасти навіть створили спеціальний ресурс http://wikilinki.ru/, який автоматично віднаходить такі зв’язки. Щоправда він функціонує лише в російськомовному секторі Вікіпедії. Така гра розвиває логічне мислення, здатність швидко встановлювати асоціативні зв’язки, що
якій слід перейти від однієї статті до іншої за найменшу кількість переходів по гіпер-лінкам. В кого найменше переходів – той і найрозумніший. Наприклад, що, на вашу думку, пов’язує статті про праску зі статтею про Гагаріна? Насправді перейти від одного слова до іншого можна за 4 ходи: Праска – Техніка – СРСР – Перший політ людини у космос – Юрій Гагарін. А який зв’язок між мозком і камертоном? Лише 3 переходи від однієї статті до іншої: Мозок – Слух – Звук – Камертон.
неодмінно знадобиться в майбутній роботі будь-кому. Думати корисно: свіжі ідеї спонукатимуть до дії та внесуть драйв у життя! Пропонуємо вам, наші читачі, зіграти в цю гру та пошукати зв’язок між статтями «Газета Ять» та «Барак Обама». Свої логічні ланцюжки публікуйте в коментарях на сайті та в нашій Facebook-групі. Читач, який знайде шлях із найменшою кількістю переходів, отримає ПРИЗ від редакції! Не зволікай, бери участь у грі та розвивай свій мозок! Настя Єлагіна
Ольга Лазаренко
Граємо РОК! З 2004 року хлопців почали запрошувати на виїзні концерти. У 2005 році почалось справді бурхливе життя музикантів – участь
Чи знаєш ти, що Вікіпедія, всесвітня енциклопедія, не тільки надає таку необхідну кожному студенту інформацію, а й стимулює роботу мозку? Гуляючи цим велетенським ресурсом, ти можеш навіть пограти в розвивальну гру. В мережі існує гра під назвою Wiki Connections Game, в
Увімкни МОЗОК!
як не осліпнути журналісту від сяйва зірки?
чого вже немає». У 2010 році було випущено інтернет-сингл «В полоні Білої Вежі». Про що пісні «Білої Вежі»? Про
людське життя, звісно. Ви можете почути і лірично-тужливу пісню про втрачене кохання «Твоє ім'я», і філософсько-мотиваційну «Без Зброї», про запальних та драйвових «Володарів доріг». І хеві-метал, і акустика – «Біла Вежа» чудово використовує усі варіації. Звичайно, участь у рок-гурті – це не єдина сфера життя для хлопців. Кожен має роботу, сім’ю, інші вподобання, але щотижня вони збираються, щоб грати, і особисте відходить далеко за межі творчості, адже в першу чергу – вони однодумці у музиці. «Суперечки на репетиціях виникають, але стосуються лише музики, намагаємося в жодному разі не переходити на особистості. Творчий процес багатогранний і неоднозначний, і тому поки ідеї перетворяться в пісні, завжди потрібно загладити ба-
гато шорсткостей у процесі. Це може бути важко і болісно, але у нас поки що виходить писати і випускати пісні мирно», – каже гітарист Андрій. Чому ми досі так мало знаємо про «Білу Вежу» та інші українські рок-гурти? Оскільки рок досі знаходиться в андеґраунді, шаленої популярності чекати не варто. Але хлопці дають близько десяти концертів на рік. Саме тому «Біла Вежа» – сучасний український приклад музичного DIY (Do It Yourself), справжніх музикантів, які не розчиняються у комерції, а затято грають рок. Сьогодні ж готується до виходу другий альбом гурту. Їхній успіх доводить нам – варто робити те, що подобається, і ніколи не зупинятись, відкинути примхи заради творіння нового та прекрасного. Анастасія Буяло
демотивуюча
мотивуючо-демотивуюча газета №9 квітень 2012
вПІЗНАЙ СеБе! Знайди себе серед 650 читачів «Ять»!
13
14
мотивуючо-демотивуюча №9 квітень 2012
Бліц-опитування:
мотивуюча
Вони говор
Скільки часу ви проводите в Інтернеті та навіщо?
Бліц-опитування розповість нам, чому сучасна молодь витрачає ледь не півжиття онлайн і що прагне знайти на теренах всесвітньої мережі.
Анна, контент-менеджер/копірайтер, студентка (Київ): Витрачаю близько 8 годин, користуюсь мережею для навчання та розваг. Шукаю уроки Photoshop онлайн, читаю цікаві статті, спілкуюсь з друзями, дивлюсь фільми та слухаю музику, переглядаю фотографії.
Олег Гунда, технолог нафтопереробного заводу (ІваноФранківськ): Час в Інтернеті проводжу по різному: у будні дні переважно сиджу онлайн від 18:00 до 22:00, на вихідних – цілодобово! Навіщо? Спілкуюсь з людьми, переглядаю футбольні матчі онлайн, слухаю музику, качаю різні цікавинки.
Надія Кожар, психолог, студентка (Житомир): В Інтрнеті проводжу близько 2,5 годин в день. Запити в порядку зниження кількості часу: пошук підручників і читання статей; читання загальноосвітньої і наукової інформації, в т.ч. Вікіпедії; читання стрічки жж і соцмереж, коментарі та повідомлення + скайп у фоновому режимі.
Берчій Ірина, інженер (Київ): Час мого перебування онлайн варіюється в межах 1-8 годин на день. Використовую для роботи, навчання, читаю новини, соцмережі, розважальні сайти.
Белла Ананьєва, інтернетагентство «Далее» (Москва), менеджер проектів: Проводжу в Інтернеті майже весь день, 8-10 годин. Працюю і страждаю фігньою). У вільний час дивлюся фільми, шукаю щось корисне для навчання.
Андрій Федоренко, відеоредактор, компанія Digital Screens (Київ): Проводжу в інтернеті 9-12 годин на добу, в основному по роботі. Окрім роботи, знаходжу в мережі рішення складних питань на форумах, потрібний софт для оптимізації роботи. У вільний час – юзаю соцмережі, навчальне відео, читаю новини.
ерік, контент-менеджер (Дніпропетровськ): Мінімум для мене – пару годин, а стабільно – годин 9. Для мене важливо підтримувати спілкування з людьми, що знаходяться далеко, і соцмережі дають таку можливість. Шукаю корисну інформацію, музику, фільми.
Андрій Шийчук, поет (ІваноФранківськ): Сиджу онлайн не багато й не мало – кілька годин на день. Найбільше цікавлять пошук інформації і серіалів, рідше теревені.
Богдан Скрипка, перекладач (Київ): Проводжу онлайн по 18 годин на добу і мені зовсім не соромно. Окрім спілкування, граю в онлайнігри та дивлюсь фільми.
Олексій Шафранський, рекламіст і блоггер, засновник популярного пабліку hate_fm (Львів): Інтернет використовую у середньому близько 9 годин, якщо працюю. А так регулярно перевіряю оновлення Твіттера і Вконтакте ;) Анастасія Буяло
Всяка Дівчина в книжковій крамниці купує путівник по Монголії, довідник з тропічних рослин, атлас корисних копалин, подарункове видання п’єс Шекспіра, португальсько-німецький словник та ще багато іншого. – Ви така різнобічна людина, – захоплено говорить продавець. – Ні, – відповідає дівчина, – просто я дизайнер інтер’єру. Чи є у вас ще щось у червоній палітурці? *** – Чим геймер відрізняється від дизайнера? – А що для Вас означає абревіатура CS? *** Автор розповідає редактору: – Який жах! Приходжу я вчора ввечері додому і бачу: трирічний син рве мій рукопис на шматки. – Господи! Невже він навчився читати! *** Головна відмінність між радіо і телебаченням в тому, що по радіо дурниці можна почути, а по телевізору – ще й побачити як їх говорять. *** Розмовляють два журналісти: – От ти мені можеш пояснити, що коїться в країні? – О, саме зараз я пишу про це статтю для газети. – Статтю я теж написати можу! Ти мені можеш пояснити, що коїться в країні?! *** Працівник ВНЗ на прийомі у лікаря: – Ви розмовляєте уві сні? – питає лікар – Ні, хоча я часто говорю, коли інші сплять. –????? – Я лектор. *** – Коли вранці я чую звук будильника, мені здається, що в мене вистрілили. – І ви підскакуєте? – Та ні, лежу як вбитий! *** На екзамені студент бере один білет – не знає. Бере другий – теж. Третій – також не знає. Витягує четвертий, п’ятий… Професор бере залікову, ставить йому «3». Інші студенти здивовано: – За що?! – Як це за що, – відповідає викладач. – Якщо щось шукає, значить щось знає. *** Ось цей макет дивовижний, і шрифт гарний, ілюстрація відмінно вписалася. І червоний колір такий яскравий! Але приберімо картинку, всі букви зробімо однієї висоти й чорного кольору, а тло нехай буде білим. *** Помаранчевий у цьому макеті недостатньо позитивний. А зелений видається недостатньо екологічним... Поточний колір фону (блакитний) замініть на колір прозорого літнього неба. *** Врізається запорожець в крутий джип... Бортовий комп'ютер джипа видає повідомлення: «В системі виявлено новий пристрій. Встановити драйвер?» Головний редактор: Анастасія Зелінська
Дизайн, верстка: Оля Фомішина
Тираж: необмежений Підписано до друку: кульковою ручкою Відповідальний за випуск: утік Адреса редакції: м. Київ, Мельникова 36/1 — Щорса 36а Адреса для листування: yat.gazeta@gmail.com Наш сайт: www.jat.in.ua
Над номером працювали: Олена Грозна, Олександра Останіна, Діана Непран, Ольга Ніколайчук, Олена Поціпух, Олександра Пушкіна, Анастасія Буяло, Катерина Шедель, Світлана Патра, Ольга Лазаренко, canela_molida, Христина Чопко, Антоніна Янченко, Олена Пасічник, Анастасія Єлагіна, Ятьрик Зубоскальний
За достовірність інформації редакція відповідальності не несе, бо таке понаписують... Всі права захищено, кулаками! ______________________ Як отримувати газету «ЯТЬ» регулярно? Надішли листа з текстом «Хочу ...ЯТЬ» на ел.скриньку — yat.gazeta@gmail.com, а також шукайте нас у facebook чи vkontakte
Шеф-редактор проекту: Олексій Ситник