Подаруймо надію на порятунок! Допоможемо Володі Росенку жити і радіти життю! Кошти можна перерахувати в будь-якому відділенні «ПриватБанку» (у касі або в терміналі поповнення карток)
квітень 2012
за номером картки: 4149 4374 0436 5213 Росенко Володимир Миколайович.
№9
Нам »
«І мертвим, і живим,
і ненародженим...
студвиданням присвячується
За рік існування наша «Ять» зайняла тверді позиції на стендах і в інтернеті. Наші невсипущі леді і джентельмени, працівники редакції на честь такої дати позгадували, яким чином все це створювалось, формувалось, яких нервів і часу все коштувало, і як іноді хотілося все кинути, зважаючи на стіну байдужості і всезагальний пофігізм. Проте невідомо звідки врешті-решт з'являються сили і мотивація рухатись далі. З'являється бажання робити щось цікаве, постійно писати, шукати, самовдосконалюватись. На честь таких роздумів ми вирішили розширити кордони наших знань про редакційно-видавничий процес і поцікавились у наших «колег по цеху», яким чином це все відбувається у них.
Студентські видання тобі вирішувати що з ними буде
«Кожен користувач Вікіпедії долучається до розбудови українського інформаційного
простору...» стор.
4
Юрій Пероганич
Перший рік надзвичайно важливий у житті кожного організму, у ці 12 місяців відбувається найактивніший розвиток та формується імунітет до всіляких хвороб. За 1 рік ми встигли народитися, навчилися тримати голову, підводитися, ходити й навіть говорити. А ще познайомилися із безліччю цікавих особистостей, написали багацько статей і випустили дев’ЯТЬ номерів. А головне, робили це із задоволенням! Сьогодні ж хочемо розповісти вам, чим жила Ять-редакція протягом свого першого року. продовження на 2 стор.
Рейтинг найупізнаваніших видавців:
8 стор.
Увімкни МОЗОК! Гра-конкурс від «Ять»!
12
стор.
Лєнін жив, Лєнін живий, Лєнін буде жити! Про феномен існування студентських видань все частіше замислюються соціально активні студентські уми. Інші уми про них не думають взагалі. Аж до крикливої появи в новинних стрічках і на університетських стендах численних рекламних повідомлень про такі видання. Тоді хтось на хвилину зупиняється, читає і згодом розуміє, що «щось-таки у цьому є». Згодом видання стають звичним атрибутом існування в межах університету. Але яким чином вони народжуються і, власне, чому? продовження на стор. 7