Загальна характеристика модерністської європейської поезії 2. Продовжте речення. 1) У пошуках життєвої істини Б. Пастернак обрав
.
2) Збірка поезій раннього періоду творчості називається . 3) Вірш «Визначення поезії» побудовано як низку тез, у яких поетичне мистецтво характеризується через образи . 4) Троп, яскраво виражений у вірші «Визначення поезії», — це . 5) Мелодійність «Зимової ночі» створюється за рахунок . 6) Лейтмотивний образ у поезії «Зимова ніч» —
.
7) Звуковий образ, створений повторенням однакових голосних у першій строфі вірша «По стіні збігали стрілки»: «По стіні збігали стрілки. Час подібний до таргана. Кинь, чи варто бить тарілки, Бить на сполох, бить стакани?» —
.
8) Художній прийом, що підсилює звукову виразність у наведених рядках: «І на дачу цю дощату Може й не таке звалитись. Щастю не бува пощади! Грім не гримнув, що хреститись?» —
.
9) Стилістичний прийом, вжитий поетом у строфі: «Что он плачет, старый олух? Иль видал каких счастливей? Иль подсолнечники в селах Гаснут — солнца — в пыль и ливень?» —
360
.
Із лІтератури другої половини ХХ ст. У другій половині ХХ ст. в європейській та американській літературах поширюється екзистенціалізм, розвиваються жанри інтелектуальної прози і драматургії, небувалого розквіту досягає література Латинської Америки та Японії. Країна
Представник
Основні риси Драма
Німеч чина
Б. Брехт
Синтез ознак епосу і драми («епічна драма»); філо софічність; відображення світу і людини у всій їхній діалектичній складності й суперечливості; створення «ефекту очуження»; міфологізм; притчевість; особ лива роль авторських ремарок; наявність гасел, пла катів тощо Роман
Фран ція
А. Камю
Філософське підґрунтя творчості — екзистенціалізм; осмислення світу як царства абсурду; відображення відчуження й самотності людини; філософічність; притчевість; міфологізм Повість-притча
США
Е. Хемін гуей
Відображення у творах «втраченого» (повоєнного) покоління; тлумачення принципу «айсберга»; філо софічність як визначальна риса у творах; особлива роль підтексту, художньої деталі Повість
Японія Я. Кава бата
Головний принцип — гармонія природи й люди ни; відображення світу через почуття; відтворення національного колориту; ліризм; символічність; філософічність; продовження традицій японської середньовічної культури і європейської класики; вишукана простота стилю; зв’язок із живописом Роман
Колум Г. Гарсіа бія Маркес
Синтез буденного й фантастичного («магічний реа лізм»); поєднання давніх вірувань народів континен ту з традиціями європейської культури; відтворення національного колориту; розкриття національного характеру креолів та індіанців; філософічність; сим волічність; ліризм 361
y За даними таблиці визначте рису, спільну для творчості представників різних національних літератур і континентів у другій поло ви ні ХХ ст. y Який літературний рід був домінуючим у літературах Європи, США, Японії та Латинської Америки в цей час?
Бертольт Брехт (1898–1956) Ойген Бертольт Фрідріх Брехт — видатний німецький драма тург, режисер, прозаїк, поет, який зруйнував традиції класичної драматургії і заснував новий, «епічний театр». Ідея створення «епічного театру» була зумовлена спостереженням драматурга за сучасною дійсністю. Війна, влада грошей, експлуатація людини людиною — осмислення усіх цих явищ підштовхувало до пошуків нових форм відображення на театральній сцені. Він намагався підсилювати ідеологічний вплив мистецтва на суспільство, змі нити ставлення глядачів до театру. Свою естетику і творчість Б. Брехт протиставив традиціям, започаткованим давньогрець ким теоретиком Аристотелем і, перш за все, — вченню про ка тарсис, суть якого полягала в тому, що під час вистави глядач зазнає емоційного потрясіння, що завершується духовним очи щенням. Б. Брехт вважав таке очищення негуманним, адже воно пов’язане зі стражданням, веде до примирення з трагедією, що відбувається. Він запропонував новий вид потрясіння й осяяння, що позбавлені трагічності і розкривають невичерпаність творчої та життєвої сили. На думку Б. Брехта, театр повинен звертатися до розуму глядача, розповідати йому про певні життєві ситуації й проблеми, пробуджувати його активність. З цією метою він теоретично обґрунтував і увів у свою драматургію обов’язковий момент — «ефект очуження» — певну форму відображення подій, коли вони зображуються не з позицій знайомого, а сприймаються як щось незвичайне, тобто в театрі Б. Брехта, як відзначають до слідники його творчості, «ефект очуження» передбачав незвичай не зображення звичайного. Цей принцип зумовив використання різноманітних засобів і прийомів відтворення дійсності: сценічна дія переривається авторськими ремарками, хорами й сольними 362
Бертольт Брехт
піснями, ліричними відступами, плакатами, транспарантами, ци татами з газет, світловими ефектами. Драматург використовував також прийоми, характерні для естради, циркового мистецтва. Та ким чином, Б. Брехт здійснив справжній переворот у драматургії. Основні твори: п’єси «Тригрошова опера», «Матінка Кураж та її діти», «Добра людина з Сезуану», «Життя Галілея»; критичні праці «Новий театр і нова драматургія», «Про нову драматургію», «Про експериментальний театр», «Малий органон для театру», «Діалектика на театрі».
Цікаві факти ◊ Б. Брехт був комунікабельною людиною, мав талант притягувати до себе людей, надихати їх на творчість. Навчаючись у гімназії, він створив аугсбурзький гурток, члени якого називали себе «шатія братія». Для майбутнього драматурга друзі були одночасно його першими глядачами й слухачами. Для них він розігрував різні сценки, співав, грав на гітарі. «Шатіябратія» в багатьох випадках заміняла йому сім’ю і стала прообразом тих творчих колекти вів, що пізніше були створені Б. Брехтом у різних містах Європи. ◊ Улітку 1935 р., після повернення Б. Брехта з Москви, нацисти позбавили драматурга, його сина Стефана і дочку Барбару гер манського громадянства, після чого він написав: «Доля тих, хто врятувався втечею, не вважалася мені тяжчою порівняно з тими, хто залишився удома». ◊ Улітку 1954 р. «Берлінський ансамбль», який очолював Б. Брехт, перебував у Парижі з гастролями в рамках фестивалю «Театр на цій». За кращу п’єсу — «Матінка Кураж та її діти» — він одержав першу премію. Драматург брав участь у засіданні ПЕНклубу, на якому він пропонував прийняти резолюцію проти американських випробувань водневої бомби.
Основні етапи життєвого та творчого шляху Бертольда Брехта Дата
Подія
10 лютого 1898 р.
Народився в м. Аугсбург (Баварія) у заможній сім’ї
1904 р.
Навчався у народній школі «босоногих» францискансько го монашого ордену
1908 р.
Було зараховано до Баварської королівської реальної гім назії — навчального закладу гуманітарного профілю 363
Із літератури кінця ХХ — початку ХХI ст. Дата
Подія
1980 р.
Створено п’єсу з одним персонажем «Контрабас». Твір від різняється драматизмом, зміною настроїв і набуває спові дального характеру
1985 р.
Вийшов роман «Парфуми. Історія одного вбивці», завдяки якому до письменника прийшло світове визнання
1987 р.
Побачила світ збірка новел «Голубка. Три історії і одне спо стереження»
1991 р.
Створено повість «Історія пана Зоммера», в якій знайшли відображення окремі факти біографії автора
На сьогодні Письменник живе то в Німеччині, то у Франції
Парфуми. Історія одного вбивці (Скорочено) У вісімнадцятому столітті жив у Франції чоловік, який нале жав до найгеніальніших і найогидніших постатей цієї не бідної на геніальні й огидні постаті епохи. Саме його історію ми тут і роз повімо. Звали того чоловіка ЖанБатіст Гренуй, і коли його ім’я на противагу іменам інших геніальних потвор, таких як де Сад, СенЖюст, Фуше, Бонапарт та інших тепер забуто, то, певна річ, не тому, що Гренуй порівняно з цими знаменитими монстрами був не такий зарозумілий, зневажливий, аморальний, одне слово, безбожний, а тому, що його геній і єдине його шанолюбство було обмежене сферою, яка в історії не залишає жодних слідів: нетрив ким царством запахів. На той час, про який ми оце говоримо, у містах панував такий сморід, що його нам, сучасним людям, навряд чи й можна уявити. Вулиці смерділи гноєм, задвірки — сечею, коридори — гнилим дере вом і щурами, кухні — затхлою пилюкою, спальні — масними про стирадлами, вологими перинами та різким солодкавим духом нічних горщиків. Із камінів смерділо сіркою, з чинбарень — їдким лугом, з різниць — пролитою кров’ю. Люди смерділи потом та невипраним одягом, з їхніх ротів смерділо гнилими зубами, із шлунків тхнуло цибулею, а від тіл, якщо вони були вже не зовсім молоді, — старим сиром, кислим молоком та гнійними болячками. Смерділи річки, смерділи майдани, церкви, сморід стояв під мостами й у палацах. 734
Патрік Зюскінд
Селянин смердів, як священик, підмайстер — як майстрова дружи на, смерділо все дворянство, навіть король — як хижий птах, а коро лева — як стара коза, і то влітку й узимку. Бо нищівній активності бактерій у вісімнадцятому столітті ще не було стриму, отож не було жодної сфери людської діяльності, творчої чи руйнівної, жодного вияву життя — коли воно народжується чи вже занепадає, — що його не супроводжував би сморід. І, звичайно, в Парижі сморід стояв найбільший, бо Париж був найбільшим містом у Франції. А в самому Парижі, знову ж таки, було місце, в якому сморід панував аж надто нестерпний. Це міс це між, вулицями О’Фер та де ля Феронері, а саме на Кладовищі невинних. Протягом восьмисот років спроваджували сюди мерців із лікарні Отель Дью та навколишніх парафій, протягом восьми сот років день у день привозили сюди десятки трупів, звалювали їх у довжелезні могили, нашаровуючи у склепах та на звалищах кісток. І лише згодом, напередодні Французької революції, після того як кілька могил небезпечно обвалились і нестерпний сморід змусив жителів не просто запротестувати, а повстати, цвинтар нарешті закрили і, закопавши мільйони кісток та черепів у ката комбах Монмартру, влаштували на тому місці ринковий майдан для торгівлі харчем. І ось тут, у найсмердючішому місці всього королівства, 17 лип ня 1738 року, народився ЖанБатіст Гренуй. То був один із найспекотніших днів року. Спека, мов олово, висіла над цвин тарем, вичавлюючи в сусідні провулки тлінний чад, що віддавав гнилими кавунами та обвугленими ратицями. Коли почалися перейми, Гренуєва мати саме стояла біля рибної ятки на вулиці о’Фер і чистила рибу, яку нібито вранці виловили в Сені, але вона смерділа так, що її запах перевершував трупний. Проте Гренуєва мати не звертала жодної уваги ні на рибний, ні на трупний дух, бо її ніс геть отупів до запахів, а крім того, в неї боліло все тіло, і біль заглушав будьяку чутливість до зовнішніх подразників. Їй хотілось одного: щоб ущух біль, — і вона намагалася якнай швидше здихатися огидних пологів. Це були в неї вже п’яті. І всі попередні заверталися тут, біля рибної ятки, і всі діти народжува лися мертві, а може, напівмертві, бо криваве м’ясо, яке з’являлося на світ, мало відрізнялося від рибних тельбухів, що вже лежали тут, та й жило не набагато довше, бо ввечері все разом скидали на хуру й вивозили на цвинтар або вниз до річки. Так мало статися й цього разу, і Гренуєва мати — ще молода, досить гарна жінка років двадцяти п’яти, в роті майже всі зуби, а на голові ще трохи 735