Основні розділи української мови як навчального предмета Фонетика вивчає звуки мови і мовлення, наголос, склад. Графіка вивчає умовні знаки при передачі на письмі усного мовлення (букви, апостроф, знак наголосу, дефіс, крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки). Орфографія — це система правил передачі звуків мови (слів і їх форм) на письмі. Лексика і фразеологія вивчають словниковий склад мови: значення слів, їх походження, вживання, зв’язок з іншими словами. Орфоепія вивчає правила нормативної літературної вимови. Словотвір вивчає структуру слів і способи їх творення. Морфологія вивчає будову слів, їх граматичні властивості, поділ на частини мови. Синтаксис вивчає будову і граматичне значення словосполучень і речень. Пунктуація вивчає правила постановки розділових знаків.
Фонетика Звуки мови Класифікація голосних і приголосних звуків Голосні (6): [а], [о], [у],[е], [и], [і]. Голосні— це звуки людської мови, основу яких становить голос. Приголосні (32): дзвінкі: [б], [б’], [в], [в’], [й], [ґ], [г], [д], [д’], [з], [з’], [дз], [дз’], [ж], [дж], [л], [л’], [м], [м’], [н], [н’], [р], [р’]; глухі: [к], [к’], [п], [п’], [с], [с’], [т], [т’], [ф], [х], [ц’], [ч], [ш]; тверді: [б], [п], [в], [м], [ф], [ж], [ч], [ш], [дж], [ґ], [к], [г], [д], [п], [з], [с], [дз], [ц], [р], [л], [н]; м’які: [д’], [т’], [з’], [с’], [дз’], [ц’], [р’], [л’], [н’], [й’]. Приголосні— це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу (дзвінкі) або тільки шум (глухі). Глухі та дзвінки, тверді та м’які приголосні утворюють пари.
Українська абетка Аа
Бб
Вв
Гг
Ґґ
Дд
Ее
Єє
Жж
Зз
Ии
Іі
Йй
Кк
Лл
Мм
Нн
Оо
Пп
Рр
Сс
Тт
Уу
Фф
Хх
Цц
Чч
Шш
Щщ
Ьь
Юю
Яя
Кількість звуків і букв у слові може бути різною. Букви я, ю, є, ї після приголосних позначають 1 звук, а на початку слова і після голосних — 2 ([й’а], [й’є], [й’у], [й’и]). Буква щ позначає 2 звуки ([шч]). Буква ь не позначає звуку, вона вказує на м’якість приголосних на письмі.
Слова з літерою Ґ ґабардин ґабарит ґава ґалаконцерт ґалантерея ґалера ґастролі ґатунок ґвалт ґвардія ґенерація ґетри ґід ґільотина ґірлянда ґлей (вишневий клей) ґлобус
ґол ґольф ґрадус ґранат ґраніт ґрати (залізна решітка) ґрація ґречний (люб’язний) ґринджоли (сані) ґрот ґротеск ґуля ґудзик Ван-Ґоґ Ґете Ґоґен Ґолсуорсі
ґніт (у свічці) ґобелен
зиґзаґ дзиґа
Склад Склади поділяють на 2 типи: 1. Відкриті (склади, які завершуються голосним звуком). 2. Закриті (склади, що закінчуються на приголосний).
Наголос Наголос — це виділення одного зі складів за допомогою посилення голосу.
Правила переносу слів 1. Слова з одного рядка в другий слід переносити складами (кни-га, паль-ці, по-ло-ва, са-дів-ник, Хар-ків). 2. Сполучення літер ЙО, ЬО при перенесенні нерозриваються (йо-го, ма-йор, ко-льо-ро-вий, сьо-го-дні, цьо-му). 3. З двох однакових приголосних між голосними один залишається в попередньому рядку, а другий переноситься в наступний (баштан-ник, ран-ні); якщо друга частина складного слова починається двома однаковими при голосними, то вони не розриваються (ново-введений). 4. Односкладові префікси перед наступним приголосним кореня при переносі не розриваються (без-країй, від-даль, най-кращий). 5. Не можна відривати першу букву від кореня . 6. Одна літера не залишається на попередньому рядку й не переноситься в наступний рядок (Ма-рія, опи-са-ти, ака-де-мія). 7. Не можна розривати ДЖ і ДЗ, якщо вони позначають один звук (гу-дзик, са-джу, хо-джу, ра-джу). 8. Не можна відривати літеру Й від попередньої літери, що позначає голосний (бій-ка, стій-кий, вій-на). 9. М’який знак і апостроф при переносі не відокремлюються від попередньої літери (кіль-це, сім’я-нин). 10. Односкладові частини складноскорочених слів при переносі не розриваються (тех-мі-ні-мум, кол-госп). 11. При переносі складних слів не можна залишати в попередньому рядку початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу
. 12. Не можна розривати абревіатури, а також відокремлювати від них цифри (ЗІЛ-111, РТС, ЛАЗ-105). 13. У решті випадків можна довільно переносити слова складами (Дні-про, Дніп-ро; се-стра, сес-тра, сест-ра). Це правило поширюється й на суфікси (видавни-цтво, видавниц-тво, видавницт-во).
Схема фонетичного розбору 1. Слово. 2. Наголос. 3. Склади: • відкриті; • закриті. 4. Фонетична транскрипція. 5. Букви і звуки. 6. Характеристика голосних звуків: • ненаголошений; • наголошений. 7. Характеристика приголосних звуків: • дзвінкі, глухі; • тверді, м’які, пом’якшені. 8. Кількість букв і звуків. джміль — 1 склад, закритий. [джм’іл’] дж [дж] — приголосний, дзвінкий, шиплячий, твердий; м [м’] — приголосний, пом’якшений; і [ ] — голосний, наголошений; л [л’] — приголосний, м’який; ь [–] 5 букв, 4 звуки.
Словотвір
Будова слова Слово складається з таких частин:
Закінчення відсутнє у слів, що не змінюються (таксі, метро):
Словотвір Словотвір — це розділ мовознавчої науки, який досліджує закони творення слів та структуру слова.
Структура слова 3 Закінчення — змінна частина слова, що утворює форми слова. Основа слова — частина слова без закінчення або все незмінне слово. Корінь — головна значуща частина слова, яка містить його лексичне значення. Префікс — значуща частина слова, що знаходиться перед коренем. Суфікс — значуща частина слова, що знаходиться після кореня. Префікси й суфікси служать для утворення нових слів.
Розбір слова за будовою 1. Виділити закінчення та основу слова. 2. Знайти корінь, підбираючи спільнокореневі слова. 3. Виділити суфікс, підбираючи слова з такими ж суфіксами. 4. Виділити префікс, підбираючи слова з такими ж префіксами. До словотворчих засобів належать твірні слова, твірні основи, афікси (суфікси, префікси, постфікси -ся, -но), словосполучення. Твірним словом називається те, яке є базою для утворення іншого слова. Слово, яке утворилось на базі існуючого в мові, називається похідним.
Способи творення слів 1. Суфіксальний:
.
2. Префіксальний:
.
3. Префіксально-суфіксальний:
.
4. Безафіксний: 5. Основоскладання:
Словотвірний розбір 1. Визначити твірне слово. 2. Твірна основа: • непохідна; • похідна. 3. Спосіб творення: • префіксальний; • суфіксальний; • префіксально-суфіксальний; • постфіксальний; • безафіксний;
. .
• складання слів. Суфіксальний спосіб словотворення: Hd .
Орфографія Чергування О, Е(Є) з І(Ї) Чергування О, Е (Є) з І (Ї) відбувається в таких випадках: 1. При зміні форм • іменників: доба — діб, копа — кіп, двори— двір, осі — вісь, носорога — носоріг; • прикметників, зокрема присвійних, а також похідних від них власних назв: дядькового — дядьків, Києва — Київ; • деяких числівників, займенників прикметникового типу: восьми — вісім, твою— твій, семи — сім, мою — мій; • дієслів: боятися — боюся — бійся, стояти — стою — стій. 2. При похідних утвореннях від спільного кореня або основи: косити — покіс, робота— робітник, село — сільський. 3. У словах, що означають предмети, та в похідних утвореннях О під наголосом переходить вІ: водовід, газопровід. 4. Ненаголошений О в словах з твірними елементами (-вод, -воз, -нос, -роб) завжди переходить вІ: вивід, виріб, захід, провід, провідник. 5. У давнішніх запозиченнях: гніт — гноту, табір — табору, якір — якоря, Федір— Федора. 6. У звукосполученнях -оро-, -оло-, -ере-: • у родовому відмінку множини іменників жіночого роду, а також у похідних словах на -к(а): борона — борін — борінка, корова — корів — корівка, череда — черід— черідка; • у родовому відмінку множини деяких іменників середнього роду та утворених від них із значенням зменшеності: болото— боліт — болітце. 7. За аналогією до інших слів на місці давнього Ъ в таких словах і формах: кріт, брів (брова), бліх (блоха), недокрів’я.
Чергування О, Е(Є) з І(Ї) не відбувається у таких випадках: 1. Коли О, Е випадні: вогонь — вогню, пеньок— пенька, сон — сну. 2. Коли О, Е вставні: вікно — вікон, казка — казок, книжка — книжок. 3. У звукосполученнях -оро-, -оло-, -ере-, -еле-: ворон, горох, морок, подорож, голос, колос, полон. Винятки: моріг, поріг, сморід. 4. У звукосполученнях -ор-, -ер-, -ов- між приголосними: борг, горб, жертва, морква, торг, хорт, смерть, чверть. Виняток: погірдний (погорда). 5. Під наголосом у кінцевих словотвірних частинах -вод, -воз, -нос-, -роб складних слів, що означають людей за родом діяльності та в похідних: діловод, водовоз, хлібороб, золотоносний. У словах зі словотвірним компонентом -возО зберігається: лісовоз, паровоз, тепловоз. У словотвірній частині -хід пишеться І: всюдихід, самохід, стравохід. 6. У суфіксах -інк-, -еньк-, -есеньк-, -ечк-, -оньк-, -очк-, -тель: Оленька, гарненько, донечка, стежечка, лавочка, таточко, вихователь, учитель, сторінка. 7. У називному відмінку однини деяких префіксальних безсуфіксних іменників: завод — заводу, почерк — почерку, але: забій — забою, розгін– розгону, потік — потоку, удій — удою. 8. У непрямих відмінках ряду іменників чоловічого роду: борця, водню, орла, паростка. 9. У родовому відмінку множини ряду іменників жіночого роду, а також деяких іменників середнього роду: будов, жмень, заток, кишень, обнов, ос, підлог, тещ, веретен, імен. 10. У родовому відмінку множини іменників на -ення: відділення — відділень, зрощення— зрощень, звернення — звернень. 11. У закінченнях -еш дієслів теперішнього та майбутнього (простого) часу за аналогією до третьої особи однини, а також у формах на казового способу: береш, зайдеш, заводь. 12. У словах іншомовного походження, які були запозичені порівняно недавно: атому, майору. 13. В абревіатурах і похідних утвореннях: комсомолу, робкору, торгпреду. 14. У низці слів книжкового й церковного походження і похідних: Бог, верховний, вирок, пророк, словник, прапор. 15. У прикметниках, утворених від власних імен на -ов, -ев: Ростов — ростовський.
Чергування Е з И Чергування Е з И відбувається у небагатьох дієслівних коренях, якщо далі з’являється суфікс -а, тобто -ер- переходить в -ира-: беру— збирати, протерти — протирати, вмерти— вмирати, сперти — спирати, дерти — здирати, терти — стирати, перу— обпирати, жерти — пожирати, зтерти— зтирати. Чергування Е з И відбувається також у словах: стелити — застилати, клену — проклинати.
Чергування І з Й Буква І пишеться: 1. Після приголосного або розділового знака, крапки з комою, трьох крапок (у вимові на місці паузи) перед словами з будь-яким початковим звуком: День і ніч не спала, малих діток доглядала. (Шевч.) Нема вже тієї хатини, і я в сивині як у сні. (Павл.)
2. На початку речення: Ідуть дівчата в поле та, знай, співають ідучи. (Шевч.)
Буква Й пишеться: 1. Між голосними: Оце й уся врода. (Мирн.) Квіти вишні й одцвітали. (Мал.) 2. Після голосного перед приголосним: На траві й на квітках росинка. Дійти й не зотліти — дай мені. (В. Стус)
Не чергується І з Й: 1. При зіставленні понять: Чорне і біле. Дні і ночі. Людина і зброя. 2. Перед словами, що починаються на й, я, ю, є, ї: Ольга і Осип — друзі.
Чергування У з В Буква У пишеться: 1. Між приголосними: Світлі дула прожекторів урізались аж ген увишину. (Тич.) Світ учить розуму. 2. Здебільшого на початку речення між при голосними: У присмерку літають ластівки так низько. (Пав.) 3. Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також сполученнями літер льв, хв, тв, св і поз: Багато студентів навчається у Львівському університеті. Не спитавши броду, не сунься у воду. (Присл.) 4. Після коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужки й трьох крапок (у вимові — після паузи) перед приголосними: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись. (Олійник) Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою. (Шевч.)
Буква В пишеться: 1. Між голосними: У нього в очах засвітилась відрада. (Мирн.) Жити в Умані. 2. Перед голосними, незалежно від паузи й закінчення попереднього слова: Слова Івана розплились в усмішку. (Коцюб.) І прочитав в її очах кохання... 3. Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, хв, св, тв та ін.): Пішла в садок у вишневий. (Шевч.) Знадвору в сіні вступила хазяйка. Не передається на письмі чергування У з В: 1. У словах, що пишуться тільки з В або У: вдача, вклад, вправа, вступ (і удача, уклад, управа, уступ — з іншими значеннями), взаємини, влада, власний, властивість, вплив та ін.; увага, узбережжя, указ, умова, установа, уява, атакож у похідних утвореннях: уважність, вступний, владар. 2. У власних іменах і словах іншомовного походження: Урал, Власенко, Устименко, Угорщина, увертюра, веранда, університет, утопія.
Чергування з–із–зо (ЗІ) Пишеться З: 1. Перед голосними на початку слова, незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Постать, що з обличчя нагадує Мавку, з’являється з-за берези. (Л. Укр.) 2. Перед приголосними (крім с, ш), рідше — перед сполученням приголосних на початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним: З її приїздом якось повеселіла хата. (Л.Укр.)
Пишеться ІЗ:
1. Між приголосними кінцевої частини попереднього слова й початку наступного слова: І місив новий заміс із тіста старого. (Др.) 2. Після голосного кінцевої частини попереднього слова й початку наступного слова: Родина із семи чоловік. 3. Здебільшого на початку речення перед сполученням приголосних, а також перед с або м: Із стріл вода капле. (Нар. тв.)
Пишеться зо(зі): 1. Перед сполученням приголосних на початку слова, зокрема, коли початковими виступають с, з, ш, щ та ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола. Балада зі знаком питання. (Др.) 2. ЗО як фонетичний варіант прийменника ЗІ завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні, при займеннику мною: зі (зо) мною (але тільки зі Львова).
Ненаголошені Е та И в коренях слів Написання ненаголошених перевіряємо наголосом:
Буква Е пишеться: 1. Якщо при змінюванні неясний звук випадає: палець — пальця, шевця — швець. 2. Якщо при змінюванні неясний звук чергується з І: осені (осінь), каменя (камінь). Винятки: сидіти, звисати, злипатися. 3. В сполученнях -ере-, -еле-: перейти, пелена.
Буква И пишеться: 1. В кількох дієслівних коренях, де випадає ненаголошений И: загинати, відтинати, напинати, починати, розминати, засинати, вмикати, проривати. 2. На межі кореня і суфікса, де може бути -ери-, -ели-: перший, великий. 3. У відкритих складах на ри-, ли-: бриніти, гриміти.
Ненаголошені Е, И в префіксах пре-, приПишеться пре1. В якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня якоїсь ознаки: презавзятий, прекрасний, пречудовий, премудрий. 2. В словах престарілий, презирство, презирливий, пречуття й у словах старослов’янського походження: преосвященний, преподобний, престол.
Пишеться при-: 1. Переважно в дієсловах, що означають: • наближення: прибігти, приблудитися, прибути; • часткові дії: пригріти, притримати; • результат дії: приборкати, прикрити. 2. А також у похідних від цих дієслів іменниках, прикметниках, утворених від поєднання іменників з прикметниками: прибраний, привабливо, прибуття. Префікс ПРІ- є самостійним префіксом в українській мові. Він вживається у словах прірва, прізвище, прізвисько.
Правопис І та И в основах українських слів Пишеться І: 1. Якщо відбувається чергування з О, Е: вечір— вечора, камінь — каменя. 2. Там, де в основах незапозичених російських слів виступає О або Е: вічність (вечность), чіткість (четкость). 3. Завжди на початку слова: інший.
Пишеться И: 1. Там, де в російській мові в основах незапозичених слів виступає Ы або И: кислий (кислый), читач (читатель), крила (крылья). 2. У відкритих складах -ри-, -ли-: гриміти, тривога, крихітний.
3. У словах з -ий: шия, чий, бий. 4. У слові щиголь.
Правопис І та И в основах іншомовних слів Пишеться І: 1. Перед голосними та й, а також у кінці незмінюваних слів: ажіотаж, нотаріус, Греція, Чіатурі. 2. Після г, к, х, п, м (якщо це не виняток): гірлянда, кіно, хімік, пігмей, мільярд. 3. У географічних назвах після з, с (якщо це не виняток): Сімферополь, Сідней, Зімбабве. 4. У прізвищах після всіх приголосних, крім шиплячих та ц: Дідро, Меріме, Сінклер.
Пишеться И: 1. В основах загальних іншомовних слів після букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед наступним приголосним (крім й): директор, цирк, інститут, позиція, таксист, шифер, режим, коридор, чипси. 2. Як виняток: • у давно запозичених словах: бинт, вимпел, графин, миля, кипарис, кит, скипидар, спирт; • у словах, запозичених із східних мов: башкир, калмик, кизил, кинджал, кисет, кишлак. 3. В основах власних іншомовних назв після шиплячих та ц перед наступним приголосним: Чингізхан, Цицерон, Шиллер, Чикаго, Вірджинія, Жизель. 4. В географічних назвах: • після р, д, т перед приголосним (крім й): Тибет, Мадрид, Кордильєри; • у кінцевих -ида, -ика: Антарктида, Африка; • у назвах Єгипет, Вифлеєм, Єрусалим, Сирія, Сицилія, Пакистан, Китай, Бразилія.
Правопис О та А 1. У кількох дієслівних коренях голосний О перед наступним складом із суфіксом -а або -ува чергується з А, а саме: гонити— ганяти, ломити — ламати, клонитися— кланятися, могти — допомагати, котити— обкачати, скочити— скакати, кроїти — краяти, схопити— хапати. 2. Чергується О з А у словах: проводити — провадити, проводжати — випроваджувати. 3. Пишеться (й вимовляється) А після г, к, х перед складом з a у словах: гаразд, гарячий, гарячка, кажан, калач, хазяїн, халява; а також перед г у слові багато й похідних: багач, багатир. 4. Пишеться (й вимовляється) О в словах богатир (силач, велетень), борсук, комин, комірка, коровай, кропива, крохмаль, монастир, отаман, поганий, погон, пором, слов’яни, солдат, козак, копиця, козуля.
Правопис О та У 1. Сумнівний звук перевіряється наголосом: голубка — голуб, розумний — розум. 2. Інколи для перевірки добираємо таку форму слова або споріднене слово, щоб у наступному складі не було ненаголошеного у чи і: кожух — кожушина, зозуля — зозулястий, поріг — порога, собі — собою. 3. Завжди вимовляється і пишеться У в дієслівному суфіксі -ува(ти) і прикметниковому -уват(ий): зимувати, торгувати, майструвати, білуватий, червонуватий, теплуватий. 4. Вимовляється і пишеться У в словах: яблуня, яблуко, парубок, будяк, мармур, ворушити, пурхати.
Правопис приголосних у кінці префіксів Буква З пишеться:
• у кінці префіксів роз-, без- незалежно від вимови: розписка, розчистити, безхмарний; • перед більшістю приголосних, незалежно від вимови: зжати, зсунути, зчистити. Буква С пишеться перед к, п, т, ф, х: скинути, сформувати, схил. В кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква Д: відпустити, одкинути, надколоти, підпис.
Спрощення в групах приголосних 1. Відбувається у вимові та на письмі: • групи приголосних стн і ст спрощуються на сн і сл: перстень — персня, честь — чесний, область — обласний, щастя — щасливий; • винятки становлять слова кістлявий, пестливий, хвастливий, зап’ястний та прикметники, утворені від іменників іншомовного походження: контрастний, баластний, компактний, контактний.
2. Відбувається лише у вимові: • у словах шістнадцять, шістсот, шістдесят; • у групах приголосних стц, стч: невістка — невістці, хустка — хустці; • у групах приголосних: турист — туристський, студент — студентський — студентство.
Сполучення ЙО, ЬО Пишеться ЙО: 1. В українських словах на початку слів, після голосного та зрідка після приголосних: йому, йорж, знайомий, чийого, вйокати, підйомний. 2. В іншомовних словах (на місці іо, оу, jо, що вимовляються як один склад): йод, майор, курйоз, мільйон, Йорданія, Айова, Ескамільйо.
Пишеться ЬО:
для передавання звука о після м’якого приголосного: багатьох, всього, дьоготь, мальований, кльош, сьогодні, трьох.
Уживання м’якого знака М’який знак уживається: 1. Для позначення м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н, що закінчують склад: забудько, заздалегідь, мазь, молотьба, нехіть, увесь, ґедзь, мовець, обмаль, сутінь, спільний, Гринько, Луцьк. 2. Для позначення м’яких приголосних у середині складу перед о: дзьоб, дьоготь, льон, сьомий, тьохкати. 3. Після з, с, ц у суфіксах -зьк(ий), -цьк(ий), -ськ(ий), -зьк(о), -цько(о), -ськ(о), -иськ(о), -зькість, -ськість: запорізький, індійський, близькість, людськість, вузько, хвацько, військо. 4. Після н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісеньк-, -юсінь-: біленький, рибонька, тонюсінький, чепурнесенький, здоровісінький. 5. Після л перед наступним приголосним (крім л): більший, ковальський, кільце. 6. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) ІІ відміни: бажань, кілець; друкарень, робітниць. 7. У 3-й особі однини й множини дійсного та 2-й особі однини й множини наказового способу дієслів, а також у стягнених формах інфінітива та зворотного афікса -ся(сь): будить, будять, будь, будьте, винось, виносься, виносьтесь.
М’який знак не вживається: 1. Після л у сполученні лк, а також у похідних від нього сполученнях лц, лч: балка, балці, голка, голці, галка, галченя, Наталка, Наталці, Наталчин. Але: Галька, Гальчин, Гальці. 2. Після б, п, в, м, ф: дріб, приголуб, сипте, степ, кров, ставте, вісім, верф. 3. Після ж, ч, ш, щ: їж, їжте, вічко, піч, борешся, їдеш, ківш, дощ, борщ. 4. Після р в кінці складу: воротар, гіркий, (але Горький), кобзар, перевір, перевірте, тепер, Харків. 5. Після н, д, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: безбатченко, Панченко, Радчук, Степанчук, Панчишин. Але після л пишеться ь: Михальченко, Натальченко. 6. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о): інженер, кінчик, менший, Уманщина, радянський, селянський, селянство. Але: доньчин, няньчин, бреньчати; донька, нянька, бренькіт. 7. Після м’яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м’які приголосні: віконця, вінця, ланцюжок, передній, свято, сміх. 8. Між подвоєними (подовженими) приголосними: буття, відлюддя, віддячитися.
Вживання апострофа перед Я, Ю, Є, Ї Апостроф ставиться: 1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного, крім р, який належав би до кореня: безхліб’я, б’є, п’є, в’ється, здоров’я, кав’ярня, львів’янин, полум’яний, хом’як, Прип’ять, кам’янка. 2. Після р у кінці складу: бур’ян, пір’я, подвір’я, перемир’я. 3. Після к в імені Лук’ян і похідних від нього словах Лук’яненко, Лук’янчук, Лук’янівка. 4. Після префіксів та першої частини складних слів, які закінчуються на приголосний: без’язикий, в’їзд, з’юрмились, з’єднаний, двох’ярусний.
Апостроф не ставиться: 1. Після б, п, в, м, ф, коли перед ними стоїть приголосний (крім р), який належить до кореня слова: дзвякнути, мавпячий, морквяний, свято, цвях. 2. Після р на початку складу, якщо наступні я, ю, є, ї позначають м’якість звука р: ряд, рясно, моряк, крюк, тетеря.
М’який знак та Апостроф в іншомовних словах М’який знак ставиться: після м’яких д, т, з, с, л,н, перед ї, йо, я, ю, є: адьє, пасьянс, мільярд, батальйон, бутоньєрка, каньйон, Севілья, В’єнтьян, Ньяса.
М’який знак не ставиться: коли буквами я, ю позначають звуки а, у після м’якого приголосного: дюна, ілюзія, малярія, нюанс.
Апостроф ставиться: 1. Після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х: комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, к’янті, Б’юкенен, П’ємонт, Рів’єра, Монтеск’є. 2. Після р у кінці складу: бар’єр, Фур’є, Лур’є. 3. Після префіксів, що закінчуються на приголосний: ад’ютант, ад’юнкт, суб’єкт.
Апостроф не ставиться: 1. Після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х та р, коли я, ю, є позначають м’якість попереднього приголосного: кювет, пюре, рюкзак, Гюго, Мюллер, Барбюс. 2. Після б, п, в, м, ф та р перед йо: Бйонсон, серйозний.
Правопис слів з частинами напів- і ПІВЧастини напів- і пів- звичайно пишуться разом: напівсон, півроку, піввідра, пів’яблука. Частина пів- пишеться через дефіс лише з власними назвами: пів-України, пів-Європи. Частина пів- пишеться окремо лише в зворотах типу пів на третю: пів до восьмої, о пів на шосту.
Правопис складних слів Разом пишуться: 1. Усі складноскорочені слова й похідні від них: держбанк, колгосп, міськом, держстрах, універмаг; колгоспний, комсомольський. Сюди належать і всі складноскорочені слова з першими частинами авіа-, авто-, біо-, зоо-, водо-, газо-, гідро-, електро-, мета-, метео-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, термо-, турбо-, фото- й подібні: стереосистема, газопостачання, метеослужба, агрокомплекс. 2. Складні слова, першою частиною яких є кількісний числівник (коли він не позначається цифрою): двобічний, трипроцентний, сімдесятиріччя, трикутник, двадцятишеститисячний, двовладдя. 3. Складні іменники, утворені шляхом поєднання за допомогою сполучного звука двох або кількох основ: самокат, лісосплав, краснопис, чорнозем, верболіз. 4. Складні іменники, утворені шляхом поєднання дієслова в 2-й особі однини наказового способу з іменником: вернигора, горицвіт, перекотиполе. 5. Іменники, утворені шляхом поєднання трьох ібільше основ: веломотоспорт. 6. Складні прикметники, співвідносні з складними іменниками, що пишуться разом: електросиловий, самохідний. 7. Складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: народно-поетичний, первіснообщинний. 8. Складні прикметники з другою дієслівною частиною: деревообробний. 9. Складні прикметники, у яких перша частина співвідноситься з прислівником: доброзичливий. 10. Складні прикметники, утворені з 2-х або кількох прикметників, якщо основне смислове навантаження передається останнім прикметником: вузькодіалектний. 11. Складні прикметники, що виступають як наукові терміни: головоногі, грудочеревна (перепона), умовнорефлекторна (дія).
Через дефіс пишуться: 1. Повторення того самого слова з метою підсилення його повного значення, зокрема, в дієсловах для підсилення інтенсивності дії: писав-писав, ходив-ходив; у прикметниках і прислівниках для вираження великої міри, ознаки: білий-білий, легенький-легенький, багатобагато, синьо-синьо, тихо-тихо. 2. Поєднання синонімічних слів: гидко-бридко, зроду-віку, тишком-нишком, часто-густо; антонімічних слів: більш-менш, видимо-невидимо; близьких за значенням слів, що передають єдине поняття: батько-мати (батьки), хліб-сіль (їжа); слів із тим самим коренем, але з різними закінченнями, префіксами і суфіксами: великий-превеликий, давним-давно, з давніх-давен, з діда-прадіда, мало-помалу, повіквіки, радий-радісінький, сила-силенна, тихий-тихесенький. Примітка. Два однакових іменники, з яких один має форму називного відмінка, а другий – орудного, пишуться окремо: кінець кінцем, одним одна, честь честю, чин чином. Так само йзайменники: сама самотою. 3. Поєднання слів, що означають приблизність: день-другий, година-дві, не сьогодні-завтра, три-чотири. Примітка. Поєднання слів зі значенням приблизності або певних числових меж можуть складатися й з двох числівників, позначених цифрами. У таких випадках між ними ставиться тире 3–4 (дні), учні 8–11 класів. 4. Складні вигуки та звуконаслідування: гей-гей, ого-го, бом-бом.
5. Звуки в словах, що вимовляються протяжно: По-о-дай, то во-о-ни наморились уже йта-а-к біля мене. (Тесленко); По-о-лк, стій! 6. Літерні абревіатури з належними до них цифрами: Ту-154, ЗІЛ-131. 7. Літерні найменування паралельних класів у школах: 7-А, 10-В. 8. Терміни, до складу яких входить літера алфавіту: П-подібний, Т-подібний. 9. Літерні скорочення складних слів, які пишуться разом або через дефіс: с.-г. — сільськогосподарський; с.-д. — соціал-демократ, соціал-демократичний; ст.-сл. — старослов’янський. Але скорочення, утворені від словосполук, пишуться окремо: с. г. — сільське господарство. 10. Іменники, що означають науковий ступінь, спеціальність, професію: магнітолог-астроном, член-кореспондент. 11. Іменники, що означають державні посади, військові звання: генерал-губернатор, генерал-майор. 12. Іменники, у яких перше слово підкреслює основну прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом : блоксистема, жар-птиця, крекінг-процес. 13. Іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година. 14. Складні іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міні-, обер-, унтер-, штаб- (штабс-): віце-президент, екс-чемпіон, штабс-капітан. 15. Складні прикметники, що співвідносяться із складними іменниками, що пишуться через дефіс: дизель-моторний, соціал-демократичний, блок-системний. 16. Складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, що означають рівноправні поняття (між компонентами можна ставити і): аграрно-сировинний, плоско-опуклий, столярно-механічний. 17. Складні прикметники з першою частиною на -ико (-іко): діалектико-матеріалістичний, політико-економічний, ритмікоінтонаційний. 18. Складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, воєнно-стратегічний. Виняток: військовозобов’язаний, військовополонений. 19. Складні прикметники, у яких перша складова частина не має прикметникового суфікса, але за змістом однорідна з другою частиною й приєднується до неї за допомогою сполучного звука о або е: м’ясо-вовняний, крохмале-патоковий.
Передача російських власних назв українською мовою 1. Російські власні назви передаються якомога ближче до російського звучання, але за вимогами норм українського правопису: Соловьёв – Соловйов, Ульянов — Ульянов, Румянцев — Рум’янцев, Пугачёв — Пугачов, Прокофьев — Прокоф’єв, Ананьин — Ананьїн, Королёв — Корольов. 2. Особливості правопису російських власних назв: а) російська буква и у власних назвах передається через і: Пушкін, Мічурін; б) російська буква и передається через и: • у префіксі при- та суфіксах -ик-,-иц-, -ич-, -ищ-: Новиков-Прибой, Рудич, Радищев, Углич; • після ж, ч, ш і ц: Пущин, Чичиков, Цимлянськ; • у словах Сибір, Симбірськ, Владивосток, Владимир, П’ятигорськ, Семипалатинськ; в) російська буква е (якщо вона стоїть після приголосного) передається звичайно через е: Державін, Лермонтов, Серпухов; г) Але російська е передається через є: • у суфіксах -єв-, -єєв-, якщо вони стоять після приголосних: Фадєєв, Сергєєв (але: Тютчев, Муромцев, Плещеєв, Бондарев); • якщо в українській мові є споріднене слово з постійним і: Пєшков (бо пішки), Звєрєв (бо звір), Твердохлєбов (бо хліб).
Уживання великої літери З великої літери пишуться: 1. Всі слова (крім загальних назв типу письменник, князь, село, область, море, планета, сузір’я, місто, вулиця): • в іменах, прізвищах, прізвиськах, псевдонімах: письменник І. С. Нечуй-Левицький, Каменяр (про І. Франка), князь Ярослав Мудрий; • у власних назвах міфологічних істот, персонажів, кличках тварин: Перун, Дажбог, Зевс; Мухтар; пан Коцький; • у власних астрономічних, географічних назвах держав, республік, населених пунктів, споруд, урочищ тощо: Чумацький шлях, галактика Велика Магелланова Хмара, Волино-Подільська височина, Карпатські гори, Республіка Острови Зеленого Мису; місто Біла Церква, вулиця Ярославів вал; • у назвах найвищих вітчизняних і міжнародних організацій та деяких найвищих посад, почесних звань: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Організація Об’єднаних Націй; • у назвах найважливіших релігійних понять: Бог, Святий Дух, Син Божий, Мати Божа, Біблія, Євангеліє. 2. З великої літери пишеться тільки перше слово: • у назвах різних установ, організацій і партій: Міністерство освіти України, Демократична партія України; • у назвах історичних подій, державних, міжнародних та релігійних свят: Семирічна війна, День знань, Зелені свята; • у назвах, що беруться в лапки: роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», картина «Перед грозою», готель «Дніпровські зорі», медаль «За відвагу». 3. Слова, вжиті в шанобливому чи піднесено-переносному значенні: Збройні Сили, Високі Договірні Сторони, наша Батьківщина.
З малої літери пишуться: 1. Власні назви, що вжито у загальному значенні: новітні наполеони (завойовники), ударив перун (грім), ампер (одиниця сили струму, від прізвища А. Ампера). 2. Відносні прикметники на -ський: київські вулиці, дніпровська (і дніпрова) хвиля. 3. Фразеологізми або наукові терміни, до складу яких входять присвійні прикметники на -ів (-ов, -ев) та -ин: ахіллесова п’ята, дамоклів меч, прокрустове ложе, архімедова сила, бертолетова сіль.
Правопис суфіксів іменників
1. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишуться зи: братик, вузлик, передовик; гірник, кулеметник; газівник, працівник; хлопчик, прапорщик. Примітка. Слід відрізняти український суфікс -ик від іншомовних -ик, -ік (-їк). В іншомовних суфіксах пишеться и або і (ї) відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах іншомовного походження: історик, медик, фізик, але: механік, прозаїк, хімік. 2. Суфікс -ив(о), що вживається для вираження збірних понять, які означають матеріал або продукт праці, пишеться тільки з и: вариво, добриво, куриво, мливо, мереживо, місиво, морозиво, паливо, печиво, прядиво; але: марево (не матеріал і не продукт праці). 3. У суфіксах -альник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишеться ь: постачальник, уболівальник, фрезерувальник; волочильник, мастильник; полільник; відповідальність, геніальність. 4. Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя, гусеня, чаєня. 5. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, -ець(-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими приголосними пишуться з ь: коваль, скрипаль; велетень, в’язень; мовознавець, переможець; здатність, свіжість; вихователь, любитель. 6. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишуться з двома буквами н. • Суфікс -инн(я) вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобовиння, гарбузиння, картоплиння, павутиння; але: каміння, коріння, насіння. • Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи и та і: горіти — горіння, носити — носіння, ходити — ходіння. • Суфікс -анн(я) [-янн(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосним основи а (я): гуляти — гуляння, зростати — зростання, сприяти — сприяння. • Суфікс -енн(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: звернення, напруження, піднесення, удосконалення, вивчення, запровадження. 7. Суфікси зменшено-пестливих слів -ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а): останні бувають тільки в словах, що походять від слів із суфіксами -ик, -иц(я): вогничок, кошичок, вуличка, паличка. В інших випадках уживаються суфікси з е(є): вершечок, мішечок, краєчок; діжечка, копієчка, Марієчка, річечка; віконечко, словечко; яєчко. 8. Слід відрізняти суфікс -енк(о) [-єнк(о)] від суфікса -еньк(о,а) [-єньк(о)]; суфікс -енк(о) [-єнк(о)] вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Гордієнко, Кравченко, зрідка — в загальних назвах: безбатченко, коваленко; суфікс -еньк(о,а) [-єньк(о)] вживається для творення пестливих назв: батенько, кониченько, серденько; ніженька, тополенька. 9. В іменниках чоловічого роду після приголосних вживається суфікс -ок із випадним о в непрямих відмінках: вершок, гайок, кийок, кілок, лужок, стручок; після м’яких приголосних перед суфіксом -ок пишеться ь: деньок, пеньок. 10. За допомогою суфіксів -иськ(о) [-їськ(о)], -ищ(е) [-їщ(е)] утворюються слова переважно зі зневажливим або збільшувальним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишеться и, після голосного — ї: убоїще, страховисько, бабисько, дівчисько, хлопчисько; вогнище, побоїще, становище, селище, згарище. 11. При творенні чоловічих імен по батькові вживається тільки суфікс -ович: Васильович, Дорошович, Ігорович, Микитович, Олексійович, Юрійович. • При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), від імен на -й — -ївна: Борисівна, Василівна; Гордіївна, Сергіївна, Юріївна, Валеріївна. • Від таких імен, як Григорій, Ілля, Кузьма, Лука, Микола, Сава, Хома, Яків відповідні імена по батькові будуть: Григорович, Григорівна; Ілліч, Іллівна; Кузьмич (іКузьмович), Кузьмівна; Лукич, Луківна; Миколайович (і Миколович), Миколаївна (і Миколівна); Савич (і Савович), Савівна; Хоми (і Хомович), Хомівна; Якович, Яківна. Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Антін – Антонівна, Антонович; Федір — Федорівна, Федорович. 12. В іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживається суфікс -івк(а) [-ївк(а)]: голівка, долівка, маївка, ножівка, полівка, спиртівка, частівка, шалівка. • У деяких іменниках вживається суфікс -овк(а): головка (капусти), духовка, замальовка, підготовка. 13. Іншомовні суфікси -ир, -ист, -изм виступають після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригадир, командир; бандурист, дантист, пейзажист; класицизм, педантизм, тероризм; після решти приголосних пишеться -ір, -іст, -ізм: вампір, гарнір, пломбір; піаніст, спеціаліст; модернізм, плюралізм, але в утвореннях від власне українських коренів пишеться -ист, -изм: боротьбист, побутовизм, речовизм. • Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акмеїст, героїзм, конвоїр.
Подвоєння і подовження приголосних Подвоєння виникає внаслідок збігу однакових приголосних: 1. Префікса й кореня слів • українського походження: відділ, возз’єднання, заввишки, ззаду, оббити; • іншомовного походження (якщо існують відповідні непрефіксальні утворення): ірраціональний (раціональний), контрреволюція (революція), сюрреалізм (реалізм). 2. Кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів: військкомат, юннат, міськком, реммаш. 3. Кореня або основи на -н- і суфіксів -н(ий), -н(ій), -ник, -ниц(я): вино — винний, закон— законний, щодня — щоденник; письменниця, віконниця, відмінниця. 4. Основи дієслова минулого часу на с і зворотного афікса -ся: винісся, пасся, розрісся, трясся. Подвоюються також приголосні: 1. У прикметникових суфіксах -енн(ий), -анн(ий), а також у похідних іменниках із суфіксом -сть і прислівниках: здійсненний, здійсненність, непримиренність, непримиренний, старанний, старанність, старанно. 2. У словах бовван, ввесь, ввічливий, ссати і похідних: бовваніти, ввічливість, ссавець. Подовженими приголосними (на письмі подвоєними) бувають м’які д, т, з, с, ц, л, н інапівпом’якшені ж, ч, ш, коли вони виступають: 1. Перед я, ю, і в усіх відмінках середнього роду ІІ відміни (за винятком родового відмінку множини з нульовим закінченням): знаряддя — знаряддям (знарядь), багаття— у багатті (багать), галуззя, мотуззя, волосся, колосся, збіжжя, обличчя, сторіччя. 2. Перед я, ю, і, а також перед е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого і жіночого роду Івідміни (за винятком родового множини із закінченням -ей): суддя — судді — суддю — суддів, стаття — статті— статтею. 3. Перед ю в орудному відмінкові іменників жіночого роду однини ІІІ відміни, якщо в називному відмінку їх основа закінчується на м’який або шиплячий приголосний: молодь — молоддю, мить— миттю, мазь— маззю, розкіш — розкішшю. 4. Перед я в прислівниках: зрання, навмання, спросоння. 5. Перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллє, ллють, а також у похідних наллю, виллю та ін.
Подвоєння букв в іншомовних словах
Подвоєння зберігається: 1. У власних іншомовних назвах і похідних словах: Андорра, Кассандра, Діккенс, Шиллер, Марокко, марокканський. 2. У деяких недавно запозичених іменах: Віссаріон, Аполлон, Геннадій, Палладій, Алла, Ганна.
Подвоєння не відбувається: 1. В українізованих запозичених іменах відповідно до вимови: Іполит, Кирило, Сава, Агнеса, Інеса. 2. У загальних назвах букви звичайно не подвоюються: каса, група, сума, шосе, колона, алегорія, гуни, фін. Винятки:тонна, манна, ванна, мадонна, бонна, вілла, булла, брутто, нетто, мотто, мірра.
Букви А, Я, У, Ю в закінченнях родового відмінка однини іменників ІІ відміни Закінчення -а(-я) мають назви: 1. Чітко окреслених речей або будов: олівця, дуба, трактора, але: даху, плоту, каналу. 2. Населених пунктів і географічних назв з наголошеним закінченням та суфіксами -ев, -ин-, -ськ-: Тетерева, Лондона, Дніпра. 3. Мір довжини, площі, ваги, часу: метра, кілограма, тижня, вівторка, але: року, віку. 4. Наукові назви іншомовного походження та українські з суфіксами: радіуса, квадрата, ромба, відмінка, чисельника.
Закінчення -у(-ю) мають назви: 1. Речовин, матеріалу: воску, соку, меду, граніту, піску, але: хліба, вівса. 2. Місця, простору: краю, степу, майдану,але: хутора, берега, горба. 3. Установ, організацій: клубу, університету, штабу. 4. Географічні назви без наголосу на закінченні: Донбасу, Дону, Єгипту, Криму, Уралу. 5. Зі значенням збірності: лому, колективу, хору, класу, взводу, але: дубняка, вишняка. 6. Явищ природи: вітру, вогню, граду, снігу, грому, дощу, землетрусу. 7. Почуттів, дій, ознак, явищ суспільного життя: гніву, крику, героїзму, спорту. 8. Деякі іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини можуть мати паралельні закінчення -а(-я), -у(-ю). Це залежить від наголосу: .
Складні випадки правопису НЕ з частинами мови НЕ пишеться разом: 1. З іменниками та прикметниками: • якщо іменник (прикметник) без не не вживається: недуга, немовля, ненависть, немічний; • іменник (прикметник) з префіксом не- становить єдину назву (характеристику) предмета, яку в багатьох випадках можна передати си нонімом: неправда (брехня), нещастя (лихо), неволя (рабство), невеликий (малий), недорогий (дешевий). 2. З дієсловами: • якщо дієслово без не не вживається: нехтувати; • якщо дієслово має складний префікс недо-: недобачати, недочувати; • якщо дієслово можна замінити іншим дієсловом без не: неславити (ганьбити), нездужати (хворіти). 3. З дієприкметниками: • коли при дієприкметнику немає пояснюючого слова: нестихаючий шум; • коли дієприкметник без не не вживається: нечуваний подвиг. 4. З дієприслівниками: • коли дієприслівник без не не вживається: недооцінюючи, ненавидячи. 5. З прислівниками: • коли прислівник без не не вживається: незабаром, нещадно, ненароком; • якщо прислівник з не утворює нове слово, яке можна замінити близьким за значенням без не: неважко (легко).
НЕ пишеться окремо: 1. З іменниками та прикметниками: • якщо частку не, що стоїть перед іменником (прикметником), можна віднести до дієслова або до пропущеного слова є: багатий бідному не друг (багатий бідному не є друг); літо було не тепле (літо не було тепле). 2. З дієсловами не завжди пишеться окремо: не читав, не бачив, не чув. 3. З дієприкметниками: • коли при дієприкметнику є пояснююче слово: давно не бачені місця; • коли заперечення підсилюється протиставленням: не позичений, а власний; • коли дієприкметник буває присудком: Толока не орана, вівці не лічені, пастух рогатий. (Нар. тв.) 4. З дієприслівниками не завжди пишеться окремо (за винятком слів, які без не не вживаються): не чекаючи, не глянувши. 5. З прислівниками не пишеться окремо (окрім вказаних вище випадків): не довго.
Написання НІ з частинами мови 1. НІ пишеться разом: • з заперечними займенниками, якщо після ні немає прийменника: ніхто, ніщо, ніяких, нічий (але: ні в кого, ні в якого); • у словах, які без ні не вживаються: нікчема, нісенітниця, нівечити; • у заперечних прислівниках: нізвідки, ніде, ніколи, нітрохи, нікуди, ніскільки, нінащо. 2. НІ пишеться окремо: • якщо ні заперечує наявність дії, ознаки, предмета: ні писати, ні читати; ні високий, ні низький; ні місто, ні село; • у займенникових сполученнях, якщо після ні є займенник з прийменником: ні до кого, ні з ким, ні на чому, ні на що.
Написання прислівників разом, окремо та через дефіс Разом пишуться: 1. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: віднині, відтепер, донині, дотепер, забагато, надалі, задовго, занадто, навічно, набагато, отак, надовго, назавжди, назовсім, наскрізь, насправді, негаразд, невтямки, отам, підтюпцем, повсюди, подекуди, позаторік, потроху, утричі, якнайкраще. Примітка. Від подібних прислівників слід відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, вживаними в значенні іменників. Такі сполучення пишуться окремо: від сьогодні, до завтра, на потім (не відкладайте цього на завтра, на потім), за багато, на багато (порівняйте: забагато гуляєш і за багато років уперше приїхав; стало набагато легше й зал на багато місць), на добраніч. 2. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: безвісті, безперестанку, вбік, ввечері, вволю, вголос, вгорі, вдень, взимку, взнаки, відразу, вкрай, вкупі, внизу, впам’ятку, вперед, впереміж, впереміш, вплач, впору, враз, вранці, врешті, врівень, вряд, врозкид, врозсип, всередині, вслід, всмак, доверху, довіку, доволі, догори, додому, донизу, дощенту, заміж, заочі, за північ, зараз, зарані, засвітла, збоку, звіку, згори, ззаду, знизу, зразу, зранку, зрання, зроду, набік, наверх, наверху, навиліт, навідліг, навідріз, набік, наверх, наверху, навиліт, навідліг, навідріз, навіч, надвечір, надворі, назад, назахват, наздогад, назустріч, нараз, наостанок, напам’ять, напереваги, наперед, нарівні, напереріз, напівдорозі, напоказ, наполовину, насилу, наприклад, напролом, наспід, наспіх, насторожі, наяву, обік, обіч, одвіку, опівдні, опліч, побіч, поблизу, повік, позаду, поруч, поряд, посередині, спереду, убік, убрід, уголос, угорі, угору, удень, украй, укупі, улад, уплач, упоперек, упору, уранці, урешті, урівень, урівні, урозкид, урозліт, урозсип, урозтіч, усередині, услід, усмак, ушир. 3. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) при кметником: віддавна, вкрай, востаннє, вручну, догола, допізна, замолоду, заново, звисока, злегка, зліва, знову, зрідка, напевне, нарівні, нарізно, нашвидку, помалу, помаленьку, потихеньку, сповна, спроста, сп’яну. 4. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдвоє, втроє, вчетверо; вперше, вдруге, втретє; надвоє, натроє, начетверо; удвох, утрьох; учотирьох; водно, заодно, поодинці, спершу. 5. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з займенником: внічию, втім, навіщо, нащо, передусім, почім, почому, але: до чого, за віщо, за що та ін. в ролі додатків. 6. Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною мови: вдосвіта, вподовж, завбільшки, завглибшки, завдовжки, завчасу, завширшки, знадвору, навздогін, навзнак, навсидьки, навколо, навкруги, навкулачки, навмисне, навпаки, навперейми, навприсядки, навпростець, навряд, навскач, навскіс, навкоси, навсправжки, навстіж, навтікача, наздогін, наосліп, напоготові, позавчора, позаторік, попідтинню, спідлоба. 7. Складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босоніж, водносталь, ліворуч, мимоволі, мимоїздом, мимохідь, мимохіть, насамперед, натщесерце, нашвидкуруч, обабіч, обіруч, очевидно, повсякчас, праворуч, привселюдно, самохіть, стрімголов, тимчасово, чимдуж, чимраз. 8. Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: абикуди, абияк, аніскільки, анітрохи, аніяк; дедалі, деколи, деінде; чимало; щовечора, щогодини, щодня, щоденно, щомісяця, щомога, щонайдовше, щонайкраще, щонайменше, щоночі, щоправда, щораз, щоразу, щороку, щосили, щохвилини (але: дарма що, поки що, тільки що, хіба що, чи що); якомога, якраз, якнайбільше, якнайдужче, якнайдовше та под. Примітка. Слід відрізняти прислівники, складені з прийменників або часток і різних частин мови, від прийменників або часток та іменників, прикметників тощо, коли останні зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови, отже, і пишуться окремо. Порівняйте: Він повернув убік. — Ударив у бік. Спочатку це не було ясно. — З початку розмови вони зрозуміли вашу думку. Прочитай вірш напам’ять. — На пам’ять він подарував мені книжку. Всередині щось дуже заболіло. — Це правило шукай в середині розділу. Зауважую вам востаннє. — Вони постукали в останнє вікно. Ми чуємо це вперше. — Зайдемо в перше село. У нас чимало є досягнень. — Чи мало вам допомагали? Ми теж виступали на зборах. — Він говорив те ж, що і я. Якось воно уже буде. — Як ось і Марко на поріг.
Окремо пишуться: 1. Прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменника (прикметник, займенник, числівник): без відома, без кінця, без краю, без ліку, без сліду, без сумніву, без упину, в нагороду, в позику, до вподоби, до гурту, до діла, до загину, до краю, до ладу, до лиха, до міри, до пари, до побачення, до речі, до сих пір, до смерті, до сьогодні, за кордон, за рахунок, з-за кордону, з краю вкрай, з розгону, на бігу, на вагу, на весну (але навесні), на вибір, на віку, на диво, на жаль, на зло, на зразок, на льоту, на мить, на поруки, на радість, на світанку, на славу, на сміх, на ходу, на щастя, під боком, під силу, по закону, по суті, по черзі, у вигляді. 2. Словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка — числівників) або двох прийменників: від ранку до вечора, день у день, з боку на бік, з дня на день, один в один, раз у раз, рік у рік, час від часу. 3. Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складаються з узгоджуваного прийменника (числівника, займенника) й дальшого іменника: другого дня, таким чином, темної ночі, тим разом, тим часом.
4. Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основному, вцілому. 5. Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо тощо.
Пишуться через дефіс: 1. Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та закінчення -ому або (-к)и: по-батьківському, по-братньому, по-господарському, по-іншому, по-нашому, по-своєму, по-українському, по-християнському; по-батьківськи, по-братерськи, по-господарськи, по-українськи; також по-латині. Примітка. У прислівниках цього типу, утворених від складних прикметників, що пишуться через дефіс, дефіс ставиться тільки після по-: по-демократичному. 2. Складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-перше, по-друге, по-третє. 3. Неозначені складні прислівники з частками будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби-то, будь-де, будь-коли, будь-куди, денебудь, десь-то, казна-де, казна-коли, коли-будь, коли-небудь, куди-будь, куди-небудь, так-то, хтозна-як, як-небудь. 4. Складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди-годи, десь-інде, десь-інколи, сяк-так та ін. 5. Складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними: будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього, далеко-далеко, де-не-де, коли-не-коли, ледве-ледве, ось-ось, пліч-о-пліч, хоч-не-хоч, як-не-як.
Написання сполучників 1. Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо; також слова абощо, тощо. 2. Окремо пишуться: • сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, а як же, бо ж, коли б, коли б то, отже ж, хоча б, хоч би. • складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, зтого часу як, незважаючи (невважаючи) на те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що й подібні. 3. Через дефіс пишуться сполучники: отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то. Примітка. Сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Так, сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не піддаються. Порівняйте: Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся. — За те оповідання його похвалили. Сполучник щоб легко відрізнити від займенника що з часткою б, оскільки на займенник що виразно падає наголос. Порівняйте: Сказав, щоб усі прийшли. — Що б ви сказали, коли б я не приїхав? Сполучники якби, якщо можна відрізнити від однозвучного з ними прислівника як та займенника що із часткою би за допомогою контексту, бо на прислівник як завжди падає логічний наголос. Порівняйте: Якби тут був мій товариш! — Як би краще виконати завдання! Якщо хочеш, допоможу тобі. — Як що трапиться, нарікай на себе.
Написання часток окремо і через дефіс Частки пишуться окремо, якщо між частками бо, но, то, от, таки і словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка: іди ж бо, чим би то, все ж таки. Через дефіс пишуться частки бо, но, то, от, таки, коли вони підсилюють значення окремого слова: іди-бо, давай-но, якось-то, як-то, зробив-таки. Частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- в складі будь-якої частини мови пишуться через дефіс (аби-хто, як-то). Виняток складають сполучники, похідні від прислівників (абияк, якщо).
Лексика і фразеологія Лексика — словарний склад мови. Слово має лексичне значення. Лексичне значення — це те, що слово означає. Слова, що мають тільки одна лексичне значення, називаються однозначними. Квасоля — Городина, овоч. Слова, що мають два та більше лексичних значень, називаються багатозначними. Томат — 1. Овоч. 2. Соус із цього овоча. Багатозначні слова можуть уживатися в прямому значенні (буквальний зміст слова) і переносному (лексичне значення слова переноситься на інший предмет або явище за їх схожістю). Прям. Перен. Золота каблучка — золотий голос. За лексичним значенням слова утворюють такі групи: 1. Омоніми — слова, однакові за звуковою формою, але зовсім різні за лексичним значенням. Лайка1 — порода собаки. Лайка2 — брутальне слово. 2. Синоніми— слова, різні за звуковою формою, але близькі за лексичним значенням. Молодий — юний. 3. Антоніми — слова, протилежні за лексичним значенням.
Молодий — старий. Лексика української мови складає групи за такими ознаками: 1. За походженням: Власне українські — запозичені (іншомовна) хата
філософія
батько
театр
2. За сферою вживання: Загальновживані слова
—
професійні слова
небо
ін’єкція
учень
мольберт
3. За часом вживання: Застарілі слова
—
нові слова (неологізми)
князь
біоніка
очіпок
супермаркет
Фразеологія Фразеологія вивчає стійкі мовні вирази (фразеологізми). Фразеологізм — це стійке словосполучення, що має особливе лексичне значення. Повісити носа — похнюпитися. Задерти носа — задаватися.
Морфологія В українській мові є такі частини мови: • Самостійні (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник). • Службові (прийменник, сполучник, частка). • Вигук.
Частини мови Іменник Іменник — самостійна частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що? (предмети: стіл, зошит; істоти: людина, птах; рослини: жито, яблуня; явища природи: дощ, грім; дія або стан: читання, біг; поняття: радість, щедрість).
Типи відмін іменників І відміна
Іменники, що в називному відмінку однини мають закінчення -а, -я: Ілля, староста, розбишака, бідолаха, Олекса, рілля, надія, хмара, мова, Україна, батьківщина.
ІІ відміна
1. Іменники чоловічого роду без закінчення (зосновою на приголосний) і з закінченням -о вназивному відмінку однини: дядько, батько, тато, Павло, неньо, рік, голуб, поріг, в’яз, коровай, зброяр, красень, Максим, Степан. 2. Іменники середнього роду з закінченням -о, -е, -я у називному відмінку однини (крім тих, у яких при відмінюванні з’являються суфікси): плече, водоймище, пекло, лукавство, дівчатко, сонечко.
ІІІ відміна
Іменники жіночого роду з нульовим закінченням та іменник мати: паморозь, глибочінь, кров, любов, розкіш.
IV відміна
Іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат-(-ят-), -ен-: ведмежа, небожа, княжа, дівча, пташа, плем’я, тім’я, маля, янголя. Деякі іменники, запозичені з інших мов, не змінюються (кафе, лис).
Поділ іменників на групи І відміна 1. Тверда: іменники з основою на твердий приголосний, крім шиплячих (борона, кобза, порода, химера, пора, копа, сваха). 2. М’яка: іменники з основою на м’який приголосний (скриня, зброя, дзвіниця, Марія, змія, шия, Ілля, суддя). 3. Мішана: іменники з основою на шиплячий (огорожа, пожежа, круча, онуча, свіча, тиша, миша, воша, груша, святоша, потороча).
ІІ відміна 1. Тверда: • іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) із за кінченням -о та іменники середнього роду із закінченням -о (дуб, плац, темп, батько, коло, місто, село, вікно); • іменники на -р (вир, вихор, відвар, двір); • іменники звір, комар, снігур; • всі іменники іншомовного походження на -ер, -ір, -ор, -ур(-юр) і з постійно наголошеними -ар (-яр), -ир (інженер, майстер, касир, директор, абажур, гектар, семафор, базар). 2. М’яка: • іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи (боєць, велетень, звичай, край, цистень); • іменники із суфіксами -ар, -ир, які мають в однині наголос на корені (бондар, козир, лікар, буквар, вівчар; друкар, шахтар); • при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення (горе, місце, життя, море); • іменники середнього роду із закінченням -е та -я, без суфіксів -ен-, -ет при відмінюванні: поле, завдання, збіжжя, здоров’я. 3. Мішана: • іменники чоловічого роду з кінцевим шиплячим приголосним основи (вантаж, дощ, сторож, слухач, ткач, товариш); • іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення (вугляр — вугляра, каменяр— каменяра, пісняр — пісняра, скляр — скляра, тесляр — тесляра); • іменники середнього роду з закінченням на -е при основі на шиплячий (ложе, плече, прізвище, явище). Іменники ІІІ та ІV відміни на групи не поділяються.
Відмінкові закінчення іменників Відмінкові закінчення іменників І відміни Н.
-а
-я -я
-а
Р.
-и
-і -ї
-і
Д.
-і
-і -ї
-і
Зн.
-у
-ю -ю
-у
Ор.
-ою
-ею -єю
-ею
М.
-і
-і -ї
-і
Кл.
-о
-е -є
-е
Множина
Множина
Множина
тверда група
м’яка група
мішана група
-и
-і -ї
-і
Д.
-ам
-ям -ям
-ам
Зн.
-и
-і -ї
-і
Ор.
-ами
-ями -ями
-ами
М.
-ах
-ях -ях
-ах
Кл.
-и
-і -ї
-і
Н. Р.
Відмінкові закінчення іменників ІІ відміни Однина Тверда група
Тверда група
Н. Р.
Тверда група -о
-а
-а
-а
Д.
-ові, -у
-ові, -у
-у
Зн.
-а
-а
-о
Ор.
-ом
-ом
-ом
М.
-ові, -у
-ові, -і
-і
Кл.
-у
-е
-о
Н.
-е
-я
Р.
-я
-я
-я
-я
Д.
-еві, -ю
-еві, -ю
-ю
-ю
Зн.
-я
-я
-е
-я
Ор.
-ем
-єм
-ем
-ям
М.
-еві, -і, -ю
-еві, -ї, -ю
-і
-і
Кл.
-е
-ю
-е
-я
Мішана група
Мішана група
Р.
-а
-а
-а
Д.
-еві, -у
-еві, -у
-у
Зн.
-а
-а
-е
Ор.
-ем
-ем
-ем
М.
-еві, -і, -у
-еві, -і
-і
Кл.
-у
-е
-е
Множина Тверда група
Тверда група
Тверда група
Н.
-и
-и
-а
Р.
-ів
-ів
Д.
-ам
-ам
-ам
Зн.
-ів
-ів
-а
Ор.
-ами
-ами
-ами
М.
-ах
-ах
-ах
Кл.
-а
-а
-а
Н.
Мішана група -е
М’яка група
М’яка група
М’яка група
М’яка група
Н.
-і
-ї
-я
-я
Р.
-ів
-їв
Д.
-ям
-ям
-ям
-ям
Зн.
-ів
-їв
-я
-я
Ор.
-ями
-ями
-ями
-ями
М.
-ях
-ях
-ях
-ях
Кл.
-і
-ї
-я
-я
Мішана група
Мішана група
Мішана група
Н.
-і
-і
-а
Р.
-ів
-ів
Д.
-ам
-ам
-ам
Зн.
-ів
-ів
-а
Ор.
-ами
-ами
-ами
М.
-ах
-ах
-ах
Кл.
-і
-і
-а
Відмінкові закінчення іменників ІІІ відміни Однина
Множина
Н.
мат и
-і матер і
Р.
-і матер і
-ей матер ів
Д.
-і матер і
-ам матер ям
Зн.
матір
-і матер ів
Ор.
-ю матір’ ю
-ами матер ях
М.
-і матер і
-ах матер ях
Кл.
-е мат и
-і матер і
Відмінкові закінчення іменників ІV відміни Однина
Множина
Н.
-а -я
-а -а
Р.
-и -і ,-я
-
Д.
-і -і
-ам -ам
Зн.
-а -я
-а -а
Ор.
-ам -ем , -ям
-ами -ами
М.
-і -і
-ах -ах
Кл.
-а -я
-а -а
Морфологічний розбір іменника 1. Початкова форма (називний відмінок однини). 2. Морфологічні ознаки: • назва, загальна, власна; • істота, неістота; • рід (чоловічий, жіночий, середній); • число (однина і множина; тільки однина; тільки множина). • відміна (група (для іменників І і ІІ відміни)); • відмінок. 3. Синтаксична роль. В піснях і труд, і даль походу. (М. Р.) 1. В піснях — іменник, початкова форма — пісня (що?). 2. Жіночий рід; у множині рід не визначається; І відміна (м’яка група); місцевий відмінок. 3. Синтаксична роль — другорядний член речення, обставина.
Прикметник Прикметник — це самостійна частина мови, що вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? Ознака предмета визначається за кольором (червоний), за розміром (великий), за матеріалом (скляний), за приналежністю (братів), за сприйняттям на смак, дотик, нюх (солодкий, м’який, духмяний), за зовнішніми прикметами і внутрішніми властивостями (білявий, стрункий, веселий), за просторовими й часовими відношеннями (далекий, ранній).
Морфологічні ознаки прикметника Прикметник має 3 розряди за значенням: 1. Якісні (ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою чи меншою мірою): кмітливий – кмітливіший — найкмітливіший. 2. Відносні (ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин): бурштинове (намисто), осінній (день), перелітні (птахи). 3. Присвійні (вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє?: мамина (казка), батьків (сміх), ведмежий (барліг). Якісні прикметники мають повну та коротку форму (рясний — рясен). Якісні прикметники можуть утворювати ступені порівняння. 1. Вищий ступінь. • Проста форма (за допомогою -іш-, -ш-). добрий — добріший. • Складена форма (за допомогою слів більш або менш). добрий — більш добрий. 2. Найвищий ступінь. • Проста форма (за допомогою най-, ок-, що- та прикметника вищого ступеня). щонайдобріший. • Складена форма (за допомогою слів найбільш, найменш або від усіх, над усе та прикметника вищого ступеня).
найбільш добрий, добріший над усе.
Поділ прикметників на групи 1. Тверда група: • прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний: добрий, вразливий, минулий, прекрасний; • присвійні прикметники: батьків, Олексіїв, мамин, Софіїн; • короткі форми прикметників: зелен, годен, рад, жив, здоров, свят. 2. М’яка група: • прикметники, основа яких закінчується на м’який приголосний та [j]: осінній, житній, ранній, художній, колишній, справжній, безкраїй, літній, синій.
Відмінкові закінчення прикметників Тверда група Однина
Однина
Однина
Множина
Чоловічий рід
Середній рід
Жіночий рід
Н.
-ий
-е
-а
-і
Р.
-ого
-ого
-ої
-их
Д.
-ому
-ому
-ій
-им
Зн.
як Н. або Р.
-е
-у
як Н. або Р.
Ор.
-им
-им
-ою
-ими
М.
-ому, -ім
-ому, -ім
-ій
-их
Н.
-
-є
-я
-і
Р.
-ого
-ого
-ої
-их
Д.
-ому
-ому
-ій
-им
Зн.
як Н. або Р.
-е
-у
як Н. або Р.
Ор.
-им
-им
-ою
-ими
М.
-ому, -ім
-ому, -ім
-ій
-их
М’яка група Н. -ий
-е
-а
-і
Р.
-ого
-ого
-ої
-іх
Д.
-ому
-ому
-ій
-ім
Зн.
як Н. або Р.
-е
-у
як Н. або Р.
Ор.
-іми
-ім
-ою
-іми
М.
-ому, -ім
-ому, -ім
-ій
-их
Н.
-ій
-є
-я
-і
Р.
-ого
-ого
-ої
-іх
Д.
-ому
-ому
-їй
-їм
Зн.
як Н. або Р.
-є
-ю
як Н. або Р.
Ор.
-їм
-їм
-ою
-їми
М.
-ому, -їм
-ому, -їм
-їй
-їх
Морфологічний розбір прикметника 1. Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду). 2. Постійні морфологічні ознаки: 1) розряд (якісний, відносний, присвійний); 2) форма: • повна, коротка (для якісних прикметників, якщо є); • стягнена, нестягнена (для прикметників жіночого і середнього роду). 3. Ступінь порівняння (для якісних прикметників): • вищий; • найвищий. 4. Тип відмінювання — група: • тверда;
• м’яка. 5. Непостійні морфологічні ознаки: • рід (в однині); • число; • відмінок. 6. Синтаксична роль у реченні. Легкі тепловії лоскочуть лице. (І. Цюпа) Легкі — прикметник. Початкова форма — легкий (який). Якісний (називає ознаку за вагою), повна форма, звичайний ступінь; тверда група відмінювання; число — множина, рід не визначається, називний відмінок. У реченні — узгоджене означення.
Числівник Числівник — це самостійна частина мови, що вказує на кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий? Числівники поділяють на дві групи: кількісні та порядкові. Кількісні числівники означають кількість предметів, відповідають на питання скільки? й можуть бути: • власне кількісними (два, п’ять, вісім, тридцять шість); • дробовими (чотири восьмих, сім цілих три десятих); • збірними (троє, десятеро, тринадцятеро); Порядкові числівники означають порядок при лічбі, відповідають на питання котрий?: перший, одинадцятий, сороковий.
Будова числівників За будовою числівники бувають: • прості (складаються з одного слова). чотири • складні (складаються з одного слова з двома коренями). • складені (складаються з двох і більше слів). п’ятдесят чотири
Відмінювання числівників Кількісні числівники, що означають цілі числа, змінюються за відмінками так: 1, 2, 3, 4 від 5 до 20 і 30 Н. Р. Д. Зн. Ор. М.
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.
два двох двом два, двох двома на двох
п’ять п’яти, п’ятьох п’яти, п’ятьом п’ять, п’ятьох п’ятьма, п’ятьома па п’яти, на п’ятьох
від 50 до 80
від 200 до 900
п’ятдесят п’ятдесяти, -ьох п’ятдесяти, -ьом п’ятдесят, -ьох п’ятдесятьма, -ьома на п’ятдесяти, -ьох
п’ятсот п’ятисот п’ятистам п’ятсот п’ятьмастами на п’ятистах
• У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини. • Числівники 40, 90, 100 мають у Р., Д., Ор., М. відмінках закінчення -а. • В кількісних дробових числівниках чисельник відмінюється як кількісний числівник, знаменник — як порядковий. • Порядкові числівники відмінюються як прикметники твердої групи. • У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово.
Морфологічний розбір числівника 1. Початкова форма (називний відмінок). 2. Розряд за значенням: • кількісний (власне кількісний, неозначено-кількісний, збірний, дробовий); • порядковий. 3. Розряд за будовою: • простий;
• складний; • складений. 4. Морфологічні ознаки: • рід (якщо є); • число (якщо є); • відмінок (якщо є). 5. Синтаксична роль. Один у другого питає: нащо нас мати привела. (Т. Шевч.) Один — числівник (скільки?), кількісний, простий, чоловічий рід, називний відмінок однини; входить у склад підмета.
Займенник Займенник — це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Займенники поділяються на такі розряди за значенням: • особові (я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони); • зворотний (себе). • питальні (хто? що? який? чий? котрий? скільки?); • відносні (питальні без питання) (хто, що, який та ін.); • неозначені (дехто, дещо, що-небудь, якийсь, будь-який та ін.); • заперечні (ніхто, нічий, ніскільки та ін.); • присвійні (мій, твій, наш, ваш, їхній, свій); • вказівні (цей, той, такий, стільки); • означальні (всякий, весь, кожний, інший, сам, самий).
Творення заперечних займенників
ніхто, ніщо та ін.
Творення неозначених займенників
Особливості змінювання займенників • Особові займенники змінюються за числами і особами, а займенник 3 особи однини — за родами. • Зворотний займенник не має називного відмінка, роду і числа. • Питальні та відносні займенники змінюються за відмінками, а котрий, який, чий — за родами та числами. • Присвійні, вказівні та означальні займенники відмінюються за родами, числами та відмінками (лише вказівний займенник стільки відмінюється тільки за відмінками).
Морфологічний розбір займенника 1. Початкова форма (називний відм. однини). 2. Розряд за значенням: • особовий; • зворотний; • присвійний; • вказівний; • означальний; • заперечний; • неозначений; • відносний; • питальний. 3. Морфологічні ознаки: • рід; • число; • відмінок. 4. Синтаксична роль. Нащо мені сиротою на сім світі жити? (Т. Шевч.) Мені — початкова форма я (хто?), особовий, роду не має, однина, давальний відмінок; у реченні виконує роль додатка.
Дієслово Дієслово — самостійна частина мови, яка називає дію або стан предмету і відповідає на питання що робить предмет? що з ним робиться? Неозначена форма дієслова (інфінітив) — це його початкова форма, що називає дію без вираження часу, числа, особи та відповідає на питання що робити? що зробити?
Морфологічні ознаки дієслова Перехідні та неперехідні дієслова: 1. Перехідні (дія, що переходить або спрямована на предмет): доглядати сад, малювати картину, відвідати друга. 2. Неперехідні (дія, що не переходить на предмет, не вимагає додатка): стояти, сидіти, бігти, плакати. А також усі дієслова з часткою -ся(-сь): сміятися, хвилюватися, милуватися.
Види дієслів 1. Доконаний вид. Дія, що завершилась у минулому або неодмінно відбудеться в майбутньому: що зробив? що зробить? (переконав, підійшов, покаже). Вживаються лише у формі доконаного виду: стрепенутися, зурочити, розкричатися, насумуватися. 2. Недоконаний вид. Незавершена, необмежена в тривалості дія вминулому, теперішньому та майбутньому часі: що робив? що робить? що буде робити? (співав, грає, буде виконувати). Вживаються лише у формі недоконаного виду: прагнути, гордувати, намагатися, потребувати, переслідувати, покрикувати.
Способи дієслів 1. Дійсний спосіб: любив, любить, любитиме (означає дію, що дійсно відбулася, відбувається або відбудеться). 2. Наказовий спосіб: люби, любимо, хай любить (означає наказ або заохочення). 3. Умовний спосіб: любив би (означає дію, що може відбутися за певної умови).
Часи дієслів 1. Теперішній (дія відбувається постійно або в момент мовлення): люблю, працюю. 2. Минулий (дія, що відбувалася або відбулася): любив, працював. 3. Майбутній (дія, яка відбуватиметься в майбутньому): буду любити (складана форма), любитиму (проста форма).
Змінювання дієслів У теперішньому часі дієслова змінюються за особами і числами, а в минулому часі — за родами і числами. Змінювання за особами і числами залежить від дієвідміни.
Дієвідміни дієслів І дієвідміна Належать дієслова: • з односкладовою основою: лити, мити, бити, пити; • з суфіксами -ува-, -ну-, -і-, -а-, що не випадають в особових формах: зимувати, крикнути, білити, грати; • з основою на приголосний: нести, мати, берегти; • з основою на -оро-, -оло-: бороти, колоти, полоти; • дієслова хотіти, іржати, ревіти, сопіти, гудіти. ІІ дієвідміна Належать дієслова: • з суфіксами -и-, -і-(-ї-), які випадають в особових формах: сидіти, клеїти; • з суфіксом -а- після шиплячих та [j], який випадає, в особових формах: лежати, стояти; • дієслова спати, бігти. Безособові дієслова означають дію або стан, що відбуваються самі по собі, без діючої особи. Їх називають безособовими. .
Особові закінчення дієслів у теперішньому (або майбутньому простому) часі:
Морфологічний розбір дієслова 1. Початкова форма (інфінітив). 2. Постійні морфологічні ознаки ознаки: • перехідне чи не перехідне; • вид (доконаний, недоконаний); • дієвідміна. 3. Непостійні морфологічні ознаки: • спосіб (дійсний, умовний, наказовий); • час (теперішній, минулий, майбутній); • особа (якщо є); • число (якщо є); • рід (якщо є). 4. Синтаксична роль у реченні. Праця людину годує, а лінь марнує. (Нар. тв.) Годує — дієслово (що робить?), початкова форма годувати; дія, перехідне, недоконаний, дійсний, теперішній, 3 особа, однина, жіночий рід, І дієвідміна, присудок.
Дієслівні форми
Дієприкметник Дієприкметник — це особлива дієслівна форма, яка називає ознаку предмета за дією і відповідає на питання який? яка? яке? які?
Морфологічні ознаки дієприкметника Дієприкметники поділяють на 2 групи: • активні (ознака предмета за його ж дією): палаючі степи, почорніла ягода; • пасивні (ознака предмета за дією над ним): засмалені сонцем, виплеснуті хвилею, написаний юнаком. Дієприкметники мають вид (доконаний та недоконаний), час, рід, число та відмінок.
Морфологічний розбір дієприкметника 1. Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду). 2. Морфологічні ознаки: • активний чи пасивний; • вид (доконаний та недоконаний); • час (теперішній, минулий); • рід; • число; • відмінок. 3. Синтаксична роль. А навкруги вся ніч переповнена розміреним шумом хлібів. (О. Г.) Переповнена — дієприкметник (яка?), переповнений. Пасивний, минулий час, жіночий рід, однина, називний відмінок. У реченні — означення.
Дієприслівник Дієприслівник — це незмінювана дієслівна форма, яка називає додаткову дію і відповідає на питання що роблячи? що зробивши?
Морфологічний розбір дієприслівника 1. Морфологічні ознаки. • вид (доконаний, недоконаний); • час (теперішній, минулий). 2. Синтаксична роль. Співаючи про хмари кучеряві, не забувай, поете, про народ! (Сос.) Співаючи — дієприслівник (що роблячи?); Вид недоконаний; час теперішній. У реченні — обставина.
Прислівник Прислівник — незмінна самостійна частина мови, що характеризує дію, стан чи ознаку предмета. Прислівники поділяють на означальні та обставинні. Означальні прислівники: • якісно-означальні (як?): тихо; • кількісно-означальні (скільки? якою мірою?): багато, надзвичайно; • способу дії (яким способом?): гуртом. Обставинні прислівники: • місця (де? куди? звідки?): тут, вліво, зверху; • часу (коли? доки? відколи?): сьогодні, вранці, здавна; • мети (для чого?): наперекір; • причини (чому?): згарячу.
Морфологічний розбір прислівників 1. Розряд за значенням: • означальний (якісно-означальний, кількісно-означальний, способу дії); • обставинний (місця, часу, мети, причини). 2. Ступінь порівняння (для якісно-означальних). 3. Синтаксична роль. Тихо пливе блакитними річками льон. (Коцюб.) Тихо — прислівник (як?). Якісно-означальний; ступінь порівняння відсутня. У реченні — обставина способу дії.
Прийменник Прийменник — це службова частина мови, яка уточнює граматичні значення іменників і виражає зв’язки між словами в реченні. Прийменники за походженням поділяються на прості та похідні. Прості (первинні) прийменники: в, на, до, від, у, при, з, за, над, через. Похідні прийменники (вторинні): • похідні від іменників: край, кінець, круг, коло, протягом, шляхом; • похідні від прислівників: вздовж, посеред, вслід, всупереч, близько. За будовою прийменники поділяються на прості, складні й складені: • прості: в, до, без, під, край. • складні: з-за, попід, з-поміж, довкола, поруч, поряд. • складені: відповідно до, залежно від, узв’язку з, незважаючи на.
Морфологічний розбір прийменника 1. З якою частиною мови сполучається, з якою відмінковою формою поєднується. 2. Група за походженням: • похідний (первинний); • непохідний (вторинний). 3. Група за будовою: • простий; • складний;
• складений. 4. Синтаксична роль. У яблуневому саду зоря вечірня грала... (М. Р.) У (саду) — прийменник. первинний, простий, уживається з місцевим відмінком іменника.
Сполучник Сполучник — службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення. Сполучники класифікують за будовою та за значенням. За будовою сполучники поділяються на прості, складні та складені: • прості: і, а, та, бо, чи; • складні (утворюються внаслідок злиття двох слів): щоб (що + б), якщо (як + що), ніби (ні + би), якби (як + би); • складені (утворюються внаслідок сполучення кількох слів): тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що. За значенням сполучники поділяють на сурядні та підрядні. Сурядні (поєднують рівноправні члени речення або частини складного речення): • єднальні: і, та, й, також; і ... і; ні ... ні; як ... так; не тільки, а й; • протиставні: а, але, та, зате, проте, однак, все ж; • розділові: або, чи; або ... або; чи ... чи; чи то; не то ... не то; то ... то; • пояснювальні (уточнюючі): тобто. Підрядні (залежність однієї частини від іншої): що, щоб, як, якби, якщо, немов, наче, неначе, начебто, ніби, нібито, хоч, хай, бо, тому що.
Морфологічний розбір сполучників 1. Розряд за значенням: • сурядності (єднальний, розділовий, зіставний, протиставний); • підрядності (часовий, причиновий, умовний, мети, допустовий, наслідковий, порівняльний). 2. Група за походженням (первинний, вторинний). 3. Група за будовою (простий, складний, складений). 4. Синтаксична роль. Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю цілющі трави я в лугах. (М. Р.) Коли — сполучник підрядності (часовий), вторинний, простий. З’єднує підрядну частину з головною у складнопідрядному реченні.
Частка Частка — службова частина мови, яка надає окремим словам або й цілим реченням певного смислового чи емоційного відтінку. Частки поділяються на такі розряди: 1. Модальні (надають смислових відтінків реченню): • вказівні: ось, осьде, он, онде, от, оце, воно; • означальні: якраз, саме, справді, точно, власне, рівно (стільки); • обмежувально-видільні: лише, тільки, хоч, хоча б, навіть, уже, таки; • стверджувальні: таке, еге ж, атож, аякже, авжеж. 2. Заперечні: ні, не, ані; • питальні: невже, хіба, чи, що за; • виражають сумнів, припущення: навряд чи, ба, ну, чи не. 3. Формотворчі (служать для утворення форм слова): хай, нехай, най-, як-, що-, би (б).
Написання часток окремо і через дефіс Частки пишуться окремо, якщо між частками бо, то, от, таки і словом, до якого вони приєднуються, стоїть інша частка: іди ж бо, чим би то, все ж таки. Через дефіс пишуться частки бо, но, то, от, таки, коли вони підсилюють значення окремого слова: іди-бо, давай-но, якось-то, як-от, зробив-таки. Частки аби-, ані, чи-, де-, що-, як- в складі будь-якої частини мови пишуться через дефіс: аби-що, як-то. Виняток складають сполучники, похідні від прислівників: абияк, якщо.
Морфологічний розбір частки 1. Морфологічні ознаки. • група за значенням: • модальна; • формотворча; • заперечна. 2. Синтаксична роль. Хай буде мир в усьому світі! Хай — частка, формотворча, у реченні допомагає утворити форму наказового способу, спонукальна.
Вигук Вигук — особлива частина мови, яка виражає почуття, емоції, волевиявлення мовця, не називаючи їх. Слова цієї частини мови поділяють на звуконаслідування і вигуки. Вигуки: • емоційні: ах! ох! овва! ух! фе! тю! ой боже! матінко моя!; • спонукальні: гей! гов! геть! гайда! цить! годі! тсс! марш! стоп!; • мовний етикет: добридень! здрастуйте! будьте здорові! до побачення! прощайте! щасливо! будь ласка! перепрошую! спасибі! дякую! даруйте! на добраніч!; • звертання (до тварин, звірів, птахів): гей! но! соб! цабе! гиля! брись! дзус! вйо! Звуконаслідування (такі вигуки виражають акустичні уявлення мовців про навколишнє середовище, про звуки і шуми різних явищ природи, звукові сигнали тварин, птахів тощо): брязь! дзінь! стук! дрр! га-га-га! ку-ку! тьох! За походженням вигуки поділяються на первинні (а! о! ой! ей! іх! ух!) і похідні (матінко! леле! господи! боже! страх! ґвалт! диви! цур! спасибі! алло! браво!).
Морфологічний розбір вигуків 1. Розряд за значенням: емоційний, спонукальний; звуконаслідувальний. 2. Група за походженням: первинний, вторинний. Ах, скільки радості, коли ти любиш землю, коли гармонії шукаєш у житті! (Тич.) Ах — емоційний вигук, не є членом речення, виділяється комою, первинний.
Синтаксис Синтаксис вивчає будову і граматичне значення словосполучень і речень. Словосполучення — синтаксична одиниця, що утворюється в результаті поєднання двох або більше слів засобом підрядного зв’язку.
Словосполучення Будова словосполучення
Типи підрядних зв’язків 1. Узгодження. Залежне слово уподібнюється головному у роді, числі, відмінку.
2. Керування. Залежне слово стоїть у тому відмінку, якого вимагає головне слово.
3. Прилягання. Залежне слово (незмінне) пов’язане з головним словом за смислом.
яке?
Речення Речення — це найменша одиниця спілкування, яка є виразом закінченої думки.
Види речень 1. За будовою: • двоскладні (граматична основа складається з підмета і присудка): Йшов невеликий дощ. • односкладні (граматична основа має або підмет, або присудок): Дощило. 2. За метою висловлювання: • розповідні (передають повідомлення): Сьогодні холодно. • питальні (передають запитання): Сьогодні холодно? • спонукальні (виражають спонукання до дії): Одягайся тепліше! 3. За емоційним забарвленням: • неокличні (думка виражена спокійно): Ходи-но сюди. • окличні (думка виражена з сильним емоційним забарвленням): Ходи-но сюди! 4. За кількістю граматичних основ: • прості (мають одну граматичну основу): Вечір. • складні (мають дві або більше граматичних основ): Вечір, надворі швидко темнішає. 5. За наявністю другорядних членів речення: • непоширені (не мають другорядних членів): Холодно. • поширені (мають один та більше другорядних членів): Надворі було холодно.
Члени речення Головні члени речення. • Підмет (хто? що?) — те, про що йдеться у реченні. • Присудок (що робить предмет? який предмет? хто, що є предмет?) — те, що говориться про підмет. Підмет і присудок складають граматику основу речення.
Види присудків
• Простий дієслівний (складається з одного слова — дієслова): • Складений дієслівний (складається з допоміжного дієслова): . • Складений іменний (складається з дієслова-зв’язки та іменної частини): .
Тире між підметом і присудком Ставиться: 1. Якщо підмет і присудок виражені називним відмінком іменника або числівника: Життя без книг — це хата без вікна. (Павл.);Двічі по три — шість. 2. Якщо один або обидва головних члени речення виражені неозначеною формою дієслова (інфінітивом): Жити — Вітчизні служити. (Нар. тв.) 3. Перед вказівними частками це, то, ось, якщо вони стоять перед присудком, вираженим іменником: Вірний приятель — це найбільший скарб. (Нар. тв.) Не ставиться: 1. Коли підмет виражений особовим займенником: Я сирота з Вільшаної... (Шевч.) 2. Коли іменна частина присудка виражена прикметником: .
Другорядні члени речення Додаток (відповідає на питання непрямих відмінків). Буває прямий (відповідає на питання знахідного відмінка без прийменника: бачити його) та непрямий (відповідає на питання всіх інших відмінків: ). Означення (відповідає на питання який? чий?). Буває угоджене (пов’язане з означуваним словом зв’язком узгодження: зв’язком керування або прилягання: ). Особливий вид означення — прикладка (виражається іменником):
) і неузгоджене (пов’язане з означуваним словом
. Обставина. Має такі види: • місця (де? куди? звідки?); • часу (коли? з якого часу? до якого часу?); • мети (для чого? з якою метою?); • причини (чому? з якої причини?); • способу дії (як? яким способом?); • умови (за якої умови?); • допустові (незважаючи на що?); Різновидом обставини є порівняльний зворот.
Кома при порівняльному звороті Порівняльний зворот — це слово чи словосполучення, яке образно визначає ті чи інші члени речення. Він може вводитись у речення сполучниками як, наче, ніби, мов, немов. Порівняльний зворот на письмі виділяється комами: Над нами день встає, як стяг зорі багряний. (Сос.) Порівняльний зворот не виділяється комами в таких випадках: 1. Якщо він є частиною нерозкладного словосполучення: червоний як рак, спить як убитий, міцний як дуб. 2. Якщо він є іменною частиною складеного присудка: А дівчина було як сонце. (М. В.) 3. Якщо йому передує заперечна частка не або слова майже, зовсім: Хлопець міркує зовсім як дорослий.
Односкладні прості речення З головним членом — підметом: • Називні. Ніч. З головним членом — присудком: • Означено-особові (присудок — дієслово у формі 1-ї чи 2-ї особи). Мрію про відпочинок. • Неозначено-особові (присудок — дієслово у формі 3-ї особи множини). Десь тут знайшли снаряд. • Узагальнено-особові (Прислів’я та приказки. Присудок — часто у формі 2-ї особи.) Давніх друзів не забувають.
• Безособові (присудок — безособове дієслово). Світало.
Ускладнені прості речення Просте речення ускладнюють: • однорідні члени речення; • звертання; • вставні слова та словосполучення; • відокремлені члени речення.
Кома між однорідними членами Кома між однорідними членами ставиться: 1. Між усіма однорідними членами, якщо вони з’єднані перелічувальною інтонацією без сполучників: Суворовці завжди ідуть струнко, бадьоро, красиво. (Забіла) Якщо однорідні члени речення дуже поширені, між ними ставиться крапка з комою. 2. Між усіма однорідними членами, якщо вони з’єднані повторюваним сполучником: Місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю, і море. (Шевч.) 3. Між протиставними сполучниками, що з’єднують однорідні члени: Марко озирнувся, але нічого не побачив. (Стельм.) 4. Між парами однорідних членів: Наука і труд, знання і школа манливо кличуть до мети. (Ус.) 5. Якщо однорідні члени з’єднані парним сполучником, то кома ставиться перед другою частиною сполучника: Не тільки робітники, а й селяни. Кома між однорідними членами не ставиться, якщо сполучники і(й), та (в значенні і), або, чи не повторюються: Летів і танув сніг. (М. Р.)
Кома та знак оклику при звертанні 1. Якщо звертання вимовляється з виразною окличною інтонацією, то воно відокремлюється знаком оклику: Вітчизно! Тобі моя пісня дзвінка... (Сос.) 2. Звертання, що стоять у середині, в кінці, або на початку речення, відокремлюються комами: Ой повій, вітре, з глибокого яру... (Нар. тв.) Зоре моя вечірняя, зійди над горою. (Шевч.) 3. Перед звертанням, що стоїть у кінці речення, ставиться кома, а після нього той розділовий знак, який потрібний за змістом речення: Уклін тобі, опалене каміння священних севастопольських руїн. (Нагн.) У світ широкий навпростець ти веди мене, надія! (Мис.) 4. Вигуки о, ой, що стоять перед звертанням, комою від нього не відокремлюються, бо вони виступають у значенні частки: О земле, велетнів роди! (Тич.)
Речення зі вставними і вставленими сполуками Вставні сполуки означають: • ставлення мовця до висловленої думки; • невпевненість, припущення (мабуть, може, можливо, певно, здається, може бути, як видно); • достовірність повідомлення, впевненість (безумовно, звичайно, без сумніву, як відомо, ніде правди діти); • джерело повідомлення (як кажуть, на мою думку); • логічну впорядкованість мовлення, виділення головного, підкресленість висновку (отже, до речі, значить, зокрема, увсякому разі); • емоційну думку повідомлюваного факту (як на жаль, як на лихо, на диво, на щастя). Вставлені сполуки означають додаткові повідомлення, зауваження до основної думки.
Вставні слова, речення і словосполучення Вставні слова, речення і словосполучення найчастіше відокремлюються комами: Справді, хвилин за десять у сусідній кімнаті почулись голоси. (Жур.) Вставні слова і речення, що виражають додаткові повідомлення чи побічні зауваження, виділяються дужками або, рідше, тире, незалежно від того, стоять вони в середині речення, або в кінці: Пишу листа із Кабарди (тобі земля ця невідома). (Нагн.) А в щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю!– квіти є! (Сим.)
Кома і тире при відокремленому означенні Відокремлюються, виділяючись інтонацією при вимові і комами на письмі: 1. Будь-які означення узгоджені й неузгоджені, поширені й непоширені у позиції перед означуваним словом і після нього, якщо вони відносяться до особового займенника: Переляканий і розтривожений, я вискакую у затоплений місячною повінню двір. (Стельм.) 2. Узгоджені поширені означення, а також здебільшого однорідні непоширені означення, якщо вони стоять після означуваного іменника: Хліба, змиті дощем, яскраво зеленіли. (О.Г.) 3. Узгоджені означення, що стоять перед означуваним іменником, відокремлюються лише тоді, коли вони мають додаткове обставинне
значення: Знесилений, кінь зупинився, важко дишучи. (О.Г.) Декілька відокремлених означень, що стоять у кінці речення, можуть виділятися за допомогою тире: З моря здіймалась хмара — чорна, важка, з суворими обрисами, схожа на гірські пасма. (Коп.)
Кома при відокремленому додатку Можуть відокремлюватися інтонацією і виділятися на письмі комами додатки, що вживаються з прийменниками крім, окрім, опріч, за винятком, замість. Ці додатки відповідають на питання родового відмінка і мають значення додаткового повідомлення до основної думки речення: Співають усі, за винятком Ліни Яцуби. (О.Г.)
Кома і тире при відокремленій прикладці Відокремлюються і виділяються комами: 1. Будь-які прикладки, якщо вони відносяться до особового займенника: Я, полководець миру, сонце несу у жмені. (Павл.) 2. Поширені прикладки, якщо вони відносяться до загального іменника (стоять перед ним або після нього): Хоробрий воїн, капітан ніколи не розгублювався в бою. 3. Непоширені і поширені прикладки, якщо вони стоять після іменника — власної назви: Дмитрик, восьмирічний хлопчик, вискочив із душної низенької хати. (Коцюб.) 4. Завжди відокремлюються прикладки, виражені сполученнями слів чоловік, людина, дід, дівчина, хлопець з неузгодженим або узгодженим означенням: Тим часом надійшов голова, привітний червонощокий чоловік. (О. Г.) 5. Прикладка із сполучником як виділяється комами тоді, коли вказує на причину висловленого в реченні: Гордій Байда, як колишній унтер-офіцер, розумівся на військовій справі. Іноді, щоб чітко виділити відокремлювану прикладку, замість коми ставлять тире, особливо тоді, коли поширена прикладка має в своєму складі розділові знаки: Там, по тому боці, були хащі кущів і дерев— густі й непролазні зарослі, — і від них пахло вогкістю і рясним листям. (См.)
Кома при відокремленій обставині Обставини, виражені дієприслівниками (непоширені обставини) і дієприслівниковими зворотами (поширені обставини), відокремлюються і виділяються комами незалежно від їх місця в реченні: Вітру в обличчя жбурляючи піну, плив пароплав у далеку країну. (Пригара) Завжди відокремлюються обставини з прийменниковим сполученням незважаючи на та іноді (для посилення) з прийменниковими сполученнями у зв’язку з, згідно з, завдяки, всупереч, наперекір, за відсутністю, при наявності, на випадок. Не відокремлюються і не виділяються комами одиничні дієприслівники (непоширена обставина), що мають значення обставини способу дії, коли вони стоять після дієслова-присудка: Рушниця в його руках стріляла не хиблячи. (Трубл.)
Відокремлені уточнюючі члени речення 1. Уточнюючі члени речення на письмі виділяються комами або тире: Рівно, на повні груди, дихає юнак. Надійшли жнива, достигла Василева пшениця — така гарна, колос у колос. (М. В.) 2. Відокремлені уточнюючі члени речення можуть з’єднуватись з уточнюваними за допомогою сполучників тобто, або (в значенні тобто) та ін.: Через вузький пересип були перекопані єреки– цебто канали. (Н. Лев.) 3. При відокремлених уточнюючих членах часто вживаються слова особливо, навіть, переважно, зокрема, наприклад, у тому числі та ін.: У вестибюлі зібралася черга, переважно з молоді. (Гур.)
Кома перед як Кома ставиться: 1. Перед прикладкою, коли вона має відтінок причини: Кривинський, як посередник, вийшов на перед громади... (Мирн.) 2. Перед зворотами як завжди, як звичайно, як і раніше, як правило, як виняток, як навмисно, як (наче) один: Як правило, домашні завдання записують до щоденника. 3. Перед порівняльними зворотами: Вона була, як полотно, бліда і перелякана. 4. Перед підрядною частиною складнопідрядного речення, яка приєднується до головної за допомогою сполучника як: Як не мостився, як не ладнав, а оберемка не підняв. (Гл.) 5. Перед вставним реченням, яке починається з як: Семен дуже любив свою неньку — стару Наумиху, як її призивали на селі. (Коцюб.) 6. У зворотах не хто інший, як; не що інше, як: Не хто інший, як Микола, розповів цю історію. Вага тіла є не що інше, як сила, з якою тіло під дією земного тяжіння тисне на підставку. Кома не ставиться: 1. Перед прикладкою з як, якщо вона не має причинового відтінку (у ролі кого, чого): Його було викликано до суду як свідка.
2. Якщо сполучення з як входить до складу присудка: Та й чоловік мій як з клоччя батіг, сказати правду. (Н.-Лев.) 3. Перед зворотами, що є усталеними виразами: білий як сніг, упав як сніп, почервонів як рак, холодний як лід, полетів як стріла. 4. У складних сполучниках перед тим як, після того як, тим часом як, подібно до того як та ін., якщо перша їх частина не є складовою частиною головного речення: Перед ти як почати екзамен, директор провів інструктивну бесіду. 5. Перед сполучниками як не... то, як... так, які з’єднують однорідні члени речення або частини складного речення: Допоможіть як не копійкою, то хоч порадою... 6. Якщо перед сполучниками як, ніби стоять слова зовсім, майже: Розумні очі дивились з портрета майже як живі.
Синтаксичний розбір простого речення 1. Просте речення (тип речення). 2. Загальна характеристика: двоскладне, односкладне; ускладнене, неускладнене; повне, неповне; поширене, непоширене. 3. Характеристика граматичної основи: • підмет (простий чи складений, морфологічний аналіз підмету); • присудок (простий дієслівний, складений іменний, складений дієслівний, морфологічний аналіз присудка). 4. Другорядні члени речення (група підмета): • означення (узгоджене, неузгоджене); • додаток (прямий, непрямий); • види обставин. 5. Другорядні члени речення (група присудка).
Просте, двоскладне, поширене, ускладнене речення. Ускладнюючі компоненти: порівняльний зворот — наче зачарований велетень — виконує функцію обставини способу дії; дієприкметниковий зворот — покритий і пронизаний наскрізь сонячним сяйвом — виконує функцію означення до підмета.
Складне речення Складне речення — це речення, яке має дві або більше граматичних основ, тобто складається з двох або більше простих речень. Складні речення поділяють на складні безсполучникові, складні сполучникові (складносурядні, складнопідрядні) і складні з різними видами зв’язку. Складносурядне речення — це складне речення, що складається з рівноправних частин.
Розділові знаки у складносурядних реченнях Прості речення як частини складносурядних, з’єднані сполучниками і(й), та, а, але, проте, однак, зате, не те, або, чи ні ... ні, то ... то, не то ... не то та ін. розділяються комами: Чорнява його голівонька була закустрана, очі заспані, зате молоде личко пашіло здоров’ям, грало краскою. (Мирн.) Кома не ставиться: 1. Між двома питальними, спонукальними або окличними реченнями, з’єднаними сполучником і(й): Коли відбудеться лекція і хто її буде читати? Як пишно цвітуть каштани і який гарний Київ у цей час! 2. Між двома безособовими реченнями за умови, коли присудки цілком однорідні за зна ченням: Сумно й глухо! (Мирн.) 3. Між двома сурядними реченнями, коли вони мають спільний член, що стосується обох простих речень, або спільне підрядне речення: На селі хутенько, як сонечко закотилось, помовкли голоси і рух усякий замер. (М.В.) Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася. (Головко) 4. Якщо частини складносурядного речення дуже поширені, або мають уже всередині свої роз ділові знаки, або автор хоче підкреслити їх самостійність, або далекі за змістом, то замість коми ставиться крапка з комою: Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання. (Л. Укр.) 5. Якщо сурядні речення, з’єднані сполучником і(й), та(і) та й, виражають швидку або несподівану зміну подій або різке протиставлення, то перед сполучником ставиться тире: Сонце зійшло — і враз над Києвом занялося ревище гудків. (См.) Складнопідрядне речення — це складне речення, що складається із залежних одна від одної частин.
Розділові знаки у складнопідрядних реченнях
Кома ставиться: 1. Підрядне речення відокремлюється від головного комами: Що за літо заробить Мотря, те за зиму і проживуть. (Мирн.) 2. Якщо підрядне речення стоїть після головного й з’єднується з ним складеними сполучниками підрядності тому що, через те що, завдяки тому що, незважаючи на те що, внаслідок того що, в міру того як, з тих пір як, подібно до того як, так що, то кома ставиться або перед усім складеним сполучником, або в середині його, але тільки один раз. Місце коми ви значається змістом речення: Довго співали дівчата, довго гуляли хлопці, незважаючи на те що другого дня треба було рано вставати. (Н.-Лев.) Довго співали дівчата, довго гуляли хлопці незважаючи на те, що другого дня треба було рано вставати. 3. Між однорідними підрядними реченнями ставиться кома так само, як між однорідними членами в простому реченні: Як не мостився, як не ладнав, А оберемка не підняв. (Гл.) Дітям здавалося, що вже вечір і що зараз прийде мати. (Вас.) 4. Між однорідними підрядними реченнями, з’єднаними повторюваними сурядними сполучниками, ставиться кома, але перше підрядне речення від головного комою не виділяється: Ішли на берег моря і коли яскраво світило сонце, і коли важкі хмари низько пливли над землею. 5. Якщо в складнопідрядному реченні збігаються два підрядні сполучники або сполучник сурядності й сполучник підрядності, то кома між ними ставиться тільки в тому випадку, якщо при вилученні підрядного речення не вимагається перебудова того речення, від якого залежить підрядне: Це рішення виникло в нього раптово, і він хотів його негайно здійснити, ніби не знаючи, що, коли мине хвилина, він не зможе ска зати. (Мик.) Кома не ставиться: 1. У словосполученнях більш ніж, менш ніж, не раніше ніж, не пізніше ніж і подібних: Це більш ніж зворушливо. 2. У стійких висловах, близьких за значенням до іменної частини складеного присудка або об ставини способу дії, а також у порівняннях фразеологічного типу: руки стали як лід, упав як сніп, полетів як стріла, і приніс скільки зміг, все одно який, байдуже хто та ін. 3. Якщо після головного речення перед сполучним словом або сполучником підрядності стоїть частка не або повторюваний сполучник сурядності: Хотілось би знати не що він казав, а як він казав. Він уважно розпитував і як себе почуває брат і що він устиг зробити на заводі. 4. Якщо підрядне речення, що стоїть після головного, складається тільки з одного відносного слова з прийменником чи без нього: Черниш теж кричав, не пам’ятаючи що. (О. Г.) Тяжко, важко нудить світом, не знаючи за що. (Шевч.) 5. Підрядні речення, що складаються із стійких словосполучень невідомо хто (де, коли ...), хто завгодно, де попало, (є) над чим працювати тощо: Парубок обертається на стук і невідомо кому погрожує кулаком. (Ст.) 6. Якщо підрядне речення зі складеним сполучником підрядності стоїть на першому місці (перед головним), то сполучник комою звичайно не розділяється: Перед тим як починати передачу — зайвих попросили із студії. (Тич.) Безсполучникове складне речення — це таке складне речення, частини якого поєднуються без сполучників за допомогою смислових та інтонаційних зв’язків.
Розділові знаки в безсполучникових складних реченнях 1. Якщо частини безсполучникового складного речення виражають одночасність, сумісність дій або їх послідовність і тісно зв’язані між собою за змістом, між ними ставиться кома: Вночі несподівано задув північний вітер, небо скоро затяглося хмарами. (О. Г.) 2. Якщо частини безсполучникового речення зберігають певну свою самостійність за змістом, то між ними ставиться крапка з комою: На порозі стоїть бабуся; навкруги тиша; скрізь ясно; з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише; десь-то вода гучить; а високо над усім грає-сіяє вишнє променисте сонечко... (М. В.) 3. Між частинами безсполучникового складного речення ставиться двокрапка. Це буває в та ких випадках: • якщо в безсполучниковому складному реченні наступне речення пояснює, розкриває смисл попереднього: Погаслі вечірні вогні: усі спочивають у сні. (Л. Укр.) • якщо в першій частині безсполучникового складного речення є слова так, такий, одно та ін., конкретний зміст яких розкривається в другій частині: Здавна в Кавунівці так повелося: старі дома, а молодь здебільшого на марганцях. (О. Г.) • між двома реченнями, якщо в першому з них є слова бачити, дивитись, чути, розуміти та ін., які разом з відповідною інтонацією попереджають, що далі, у наступному реченні, буде викладено якийсь факт: Старий присувається до вікна, зазира в середину й бачить: у хаті, за столом, сидять гості — учитель та селяни. (Коцюб.) Якщо в реченнях зазначеного типу немає характерної попереджувальної інтонації в кінці першого речення, то замість двокрапки ставиться кома або тире: Чула, тріснув тин. (Головко.)А де ж чує — щось по листі шелеснуло, холодним вітриком дихнуло. (Гл.) 4. Тире в безсполучникових складних реченнях ставиться в таких випадках: • якщо зміст частини складного речення зіставляється або протиставляється: Не вони судили — він судив. (М. Р.) • якщо в першій частині безсполучникового складного речення вказується час дії, про яку говориться у другій: Зійде сонце — утру сльози, ніхто й не побачить. (Шевч.) • якщо в першій частині зазначається умова, при якій відбувається дія другої частини: Треба роздягнутись — роздягнеться, треба сьорбати гарячий чай — сьорбатиме. (О. Г.) • якщо друга частина безсполучникового складного речення виражає наслідок або висновок із того, про що говориться в попередній частині. Звичайно в цих випадках між реченнями можна поставити через це, тому, тоді та ін.: Продержались з тиждень морози — земля закляла, як кістка. (Мирн.) • якщо в другій частині безсполучникового складного речення міститься порівняння з тим, про говориться в першій частині: Гляне — холодною водою зіллє. (М. В.) • якщо друга частина безсполучникового складного речення (приєднувальне речення) починається словами цей, такий і под.: Ще й разу не бачивши моря, я вже надумався стати неодмінно моряком — то був мій перший, дитячий ще, вибір професії. (См.)
Синтаксичний розбір складного речення 1. Тип речення (складносурядне, складнопідрядне, безсполучникове). 2. Сполучниковий чи безсполучниковий зв’язок, тип сполучників. 3. Види підрядних речень. 4. Характер підрядності (якщо речення складнопідрядне з кількома підрядними): • однорідна підрядність; • неоднорідна підрядність; • послідовна підрядність. 5. Схема речення. Тоню охоплює лихоманкове збудження, дріж, трепет, що це вони з Віталиком аж куди до булися, одні-однісінькі опинились на цьому острівку, як робінзони, де їх оточує химерне залізне бескеття. (О. Г.) Це складне, складнопідрядне речення з кількома підрядними. Головне речення (прочитується): Її охоплює лихоманкове збудження, дріж, трепет. Перше підрядне речення — ...що це вони з Віталиком аж куди добулися, одні-однісінькі опинились на цьому острівку — стосується головного речення в цілому і має причинове підрядне значення. Сполучник що тут не типовий для приєднання обставинного підрядного причинового речення. Друге підрядне речення — де їх оточує химерне залізне бескеття — має подвійну залежність від головного, бо воно може координуватися двома питаннями опинилися де? і на острові якому?, тобто підрядне речення нібито може бути чи обставинним місця, чи означальним; більше граматичних підстав вважати його означальним, бо дієслово опинилися вимагає свого поширення обставиною на острові, а до неї ужито означення — підрядне речення. Граматична схема речення така:
Речення з послідовною підрядністю.
Синтаксичний розбір складного речення із різними видами зв’язку 1. Тип речення. 2. Частини складного речення. 3. Кожну частину розглянути окремо як просте або складне речення. 4. Схема речення. Набравши висоту, літак знову почав відриватися від реального світу, хоч і не міг маневрувати, бо праворуч і ліворуч тяглися білі траси повітряних доріг, а часом виринав на овиді якийсь інший швидкохідний літак. (Ю. Мейгеш) 1. Це речення складносурядне з підрядністю — складається з двох сурядних частин (межа від зіставного сурядного сполучника а: а часом...) 2. Перше сурядне речення за структурою складне — з двома підрядними у послідовному підрядному зв’язку. Граматичний аналіз: головне речення — Набравши висоту, літак знову почав відриватися від реального світу; перше підрядне — допустове, друге підрядне — причини. 3. Друге сурядне речення — зіставне, сполучникове, приєднане за допомогою сполучника а; за структурою — просте, двоскладне, поширене, неускладнене.
Пряма мова, непряма і невласне-пряма мова В українській мові є три способи передачі чужої мови: пряма, непряма і невласне-пряма.
Пряма мова Прямою називають точно передану чиюсь мову, тобто таку, що повністю зберігає лексику, синтаксис та інтонацію висловлення мовця. Пряма мова характеризується завершеністю своєї структури і обов’язково має при собі слова автора, їх називають авторським введенням. Відповідно до місця прямої мови речення з нею можуть мати таке пунктуаційне оформлення (А, а — слова автора; П — пряма мова). А: «П». А: «П!» А: «П?» «П», — а. «П!» — а. «П?» — а. «П,— а,— п». «П? — а.— П!» «П!— а,— П». «П,— а.— П».
Пряма мова може стояти: 1. Після слів автора: Про Івана Франка Максим Рильський сказав: «Як не міг Леонардо да Вінчі бути тільки живописцем або тільки скульптором, так не народжений був Іван Франко на те, щоб усю силу свого розуму, темпераменту й талану спрямувати якимось одним річищем... Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим-дослідником, і громадським діячем. Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків— але, зрештою, все зливається в світлу гармонію». 2. Перед словами автора: «В умовах власної держави Довженко виріс би на світового генія», — сказав у своєму виступі на урочистому зібранні Євген Маланюк. 3. Перед словами автора і після них, отже, ніби розриватися словами автора: «Життя мені всміхалося, — говорив Іван Франко, — а діти були тим весняним промінням, яке зігрівало моє серце». Пряма мова може оформлятися у виді діалогу, якщо передається розмова, суперечка двох осіб, і полілогу, якщо в розмові беруть участь кілька чи багато осіб: –Хіба це горщик?! — вихваляє гончар якійсь молодиці своє череп’я. — В ньому більше дзвону й приварку, нід в іншій голові... –Ось Варвара, що ніч обірвала, а день доточила! — вигукує маляр і показує жіноцтву молодісіньку веселооку в стрічках Варвару, що зовсім не схожа на святу. –Чого ж твоя Варвара в стрічках? — підозріло допитується немолода жінка. –Бо вона ще не дожила до ваших років. Їй теж хочеться подівувати... –Беріть, чоловіче, дешевше за кадуб. –Ніяк не можу дешевше, — впирається статечний бондар з вусами Тараса Бульби. (Стельм.) У драматичних творах діалоги й полілоги складають основний текст, тому там лапки й тире не ставляться, а називаються імена персонажів: Гаральд: Щоправда, є одна у мене шана, Я пам’ятав священний заповіт Зірвать тобі з могили Іоанна Тюльпан, лілею чи рожевий цвіт. Але пізнай, моя Єлизавето, Хай не сумує серце золоте: Немає квітів на труні поета. Один лиш терен дикий там росте. Єлизавета: Така судьба усіх свівців чудових – Їх тернами увінчує життя... Гаральд: Зате не в’яне цей вінок терновий, Для тебе я зірвав оце гілля І в золото оправив та рубіни. (І. Кочерга) Якщо немає можливості виділити ім’я чи назву дійової особи, то після них ставлять двокрапку: Марія: Куди ви, дівчата? Галя: В бібліотеку.
Непряма мова Чиюсь мову, передану не дослівно, називають непрямою. Вона передає лише загальний (основний) зміст, не зберігаючи індивідуальних рис мовлення. У порівнянні з прямою мовою непряма має свої граматичні ознаки: 1. Не є окремим висловленням чи реченням. 2. Як правило, входить у складне речення його підрядною частиною: Марія Іванівна попередила, щоб я не запізнювався на уроки. 3. Приєднується до головного речення сполучниками чи, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частками хай, нехай: Передай Андрію, хай би зайшов під вечір. (А.Головко) 4. Може бути частиною простого речення: Мати сказали припнути теля. (Г. Тютюнник) 5. Має інтонацію підрядності (підлеглості). 6. Характеризується наявністю особових займенників та дієслів. Непряму мову можна перетворити у пряму, а пряму у непряму. При заміні прямої мови на непряму змінюються особові форми дієслів та займенники з погляду того, хто вводить непряму мову у своє висловлення, а не з погляду автора прямої мови: Батько сказав мені: «Принеси води з криниці». — Батько сказав, щоб я приніс води з криниці. Батько сказав мені принести води з криниці. Батько сказав: «Петре, принеси води зкриниці». — Батько сказав Петру, щоб він приніс води з криниці. Батько сказав Петрові принести води з криниці. Мама сказала: «Хочу побачити сестру».— Мама сказала, що вона хоче побачити сестру. Мама сказала: «Як мені сумно! Хочу побачити сестру». — Мама сказала, що їй сумно, вона хоче побачити сестру.
Невласне-пряма мова Цей вид мови зустрічається тільки у художній літературі, де з волі й естетичного задуму автора відбувається взаємопроникнення авторської і прямої мови: Он йде Маланка. Мала, суха, чорна, у чистій сорочці, в старенькій світці. Андрій не бачить її обличчя, але знає, що у неї спущені додолу очі й затиснені губи. Ми хоч бідні, але чесні. Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є місце в церкві. Коло неї Гафійка. Наче молода щепа з панського саду. Андрій застав Маланку покірливу й ласкаву, як завжди по службі божій. Значить, вона лаятиме його сьогодні не так, як у будень, а з солодкою усмішкою і ніжними словами. Поглядаючи скоса на щільно стулені жіночі вуста, він із побільшеною жвавістю скинув із себе свиту і розсівся на лаві, як пан. Га! Хіба він не господар у своїй хаті! Проте Андрій плекав надію, що все минеться і жінка не зачепить. (Коцюб.)
Розділові знаки при цитатах 1. Цитати з вказівкою, кому вони належать, виділяються лапками. Інші розділові знаки ставляться так, як при прямій мові: «Шевченко, Пушкін, Міцкевич — люди, що втілюють дух народу з найбільшою красою, силою й повнотою»,— відзначив Максим Горький. 2. Якщо цитата наводиться з пропуском, то він позначається трьома крапками: Ще Добролюбов писав колись: «...Кожен із людей, які записують і збирають твори народної поезії, зробив би річ дуже корисну, якби... передав і всю обстановку,.. при якій вдалося йому почути цю пісню чи казку». 3. Посилання в тексті на слова автора або джерело цитати подається в дужках:
«Є межі між народами, але немає поміж серцями». (Р. Гамзатов) 4. Якщо цитата входить в авторський текст як частина речення, то вона у цьому випадку виділяється лапками, але пишеться з малої букви: Вони, мов ярмаркові лірники, заведуть, бувало, на дозвіллі з братом Денисом тільки їм самим відому пісню про «пісочок, що загортає милого слідочок». (О. Г.) 5. При цитуванні віршів з точним збереженням рядків і строф лапки не ставляться: Діти нудяться хатині, Нудять, нарікають: «Нащо зима та люта» – Все вони питають. (Л. Українка) 6. Епіграф у лапки не береться. Вказівка на джерело або автора дається у наступному рядку без дужок: Він (Т. Г. Шевченко) — поет цілком народний. М. Добролюбов