Команда: василь клічак ганна овчаренко катерина гончар дарина бордун марія глух катерина ганенко маргарита козлова катерина біла сергій гаврилюк олена герасимова надія гаркуша катерина кладик богдана дехтяренко анастасія дадіверіна
лев клименко
анастасія ковалевич
ігор деревльов
‘віддзеркалення//викривлення’ тема «ХЗ» #2 відображає всіх нас. наше прагнення знайти себе і порозумітись зі світом. в-і-д-д-з-е-р-к-а-л-е-н-н-я. нас у звичках, вчинках, вподобаннях. вик~ривлен°я. сприйняття, свідомості, досвіду. ми шукали, ми крутили, танцювали і навіть трішечки збожеволіли. але ми вже любимо той пдф-перфоманс.
3
‘‘
..у житті визначальний чинник в орієнтації відбитого зображення — це форма відбивача ...просто спробуйте побачити себе у ложці.
//чи існують взагалі віддзеркалення і цей текст ? Уже втретє я намагаюся це зробити. Не вистачає якихось сил. Знову. Знову натикаюсь на шквал незрозумілостей з одного боку і порожнечу з іншого. От якби можна було б поєднати, може тоді цей бардак втілився б у текст. А взагалі писати це не моє. Занадто сухо. Треба лише опанувати себе і змусити. Змусити мозок працювати в належному напрямі. Він так сильно опирається. Цікаво, чи зможу я. Мала б просто написати, без усіх цих філософських роздумів і нашкрябування думок тут замість чогось вартісного. Ось знову кожна нова думка наштовхує просто на купу чогось, що не стосується теми. А вона занадто широка і позбавлена контурів. Багато думок. Забагато. Які ніяк не оформлюються в щось гідне. Але я намагатимусь. Якщо не готові спробувати… спробувати зрозуміти, гортайте далі. З одного боку віддзеркалення — то не завжди викривлення. Але це лише коли дзеркало ідеальне. А в реальності так не буває. Та і про що, окрім віддзеркалення внутрішнього людини в усіх оточуючих проявах, тут ще можна говорити. А людина не досконала. Жодна. Тому, по суті, не може стати дзеркалом. (Бо в житті визначальний чинник в орієнтації відбитого зображення — це форма відбивача). Може тільки пропускати, як крізь призму. І говорити про себе через тисячі речей, понять і дій, але без слів. Мовчки. Несвідомо. А хтось інший все це сприйме і викривить. Бо хтось інший так само недосконалий. Очевидно і водночас так хаотично. Взагалі я тут усвідомила, що те, як ми сприймаємо себе, може статися, є найбільшим викривленням і помилкою. Хоча я віддаю перевагу думці, що тебе ніхто не знає краще, аніж ти сам. Та все ж, було б занадто просто не залишати тисячі шансів для іншого розвитку подій і існуванню іншої думки, можливо, більш правильної. Ось знову ж таки ці сумніви. Чи може якась думка бути більш чи менш правильною.
Усе, напевно, залежить від того, чи живуть наші душа і тіло в гармонії. Або просто співіснують паралельно. Наприклад, героїня одного роману так прагнула побачити себе через своє тіло, що частенько зупинялась біля дзеркала. Вона жадала побачити на поверхні власного обличчя військо душі, яке вирвалось із трюму на палубу. Та хтозна, чи врешті їй вдалося. До речі, нашим віддзеркаленням ще є наші друзі. Ті, які частина душі. І без яких складно. Особливо, якщо ти екстраверт. І час від часу енергетичний вампір. І ще дещо. Знання — це сила. А ще така химерна штука. Бо іноді, коли починаєш аналізувати, заглиблюєшся так, що можна з’їхати з глузду. А все чому? Тому, що наш мозок викривлює інформацію. Бо як інакше, якщо вона накладається на особистий досвід, емоції та почуття. А люди. Все ж, як вони викривлюють. Шукають. Просто-таки вишукують, за що зачепитися. Бо ж все має щось значити. Навіть якщо ти просто колупаєш обгортку на пляшці с сидром або рвеш залишені після трапези серветки. Усюди подвійний сенс. Викривлення, звісно. Що-що, а відображенням це не назвеш. Цікаво, що люди так часто намагаються відобразити себе у чомусь. Зазвичай у мистецтві. Уособити шматочок себе. Це ж також віддзеркалення? Якогось бажання залишитися назавжди. Ох, я уже гублю сенс. До чого це все взагалі. Отаким довгим шляхом я просто намагалася сказати, що віддзеркалення практично не існує. Є лише те, що ми хочемо бачити або побачити, чути і почути, а може, відчути й збагнути. Але, якщо хочете все ж зрозуміти про що я і візуалізувати ситуацію, просто спробуйте побачити себе у ложці. Так, у звичайнісінькій. Металевій. То що там? Віддзеркалення чи викривлення? Відповідайте самі. Ми ж є ті, хто наповнює одне або інше сенсом. Тож нам вирішувати.
5
Дарина БОРДУН
Постправда викривлення правди У 2016 році Оксфордський словник назвав слово post-truth («постправда» або «постістина») словом року. Постправда — це обставини, за яких об’єктивні факти не мають значення під час творення громадської думки. Значення мають лише особисті переконання та емоції людей. Поява цього слова, фактично, узаконює брехню. А що чекає на світ після цього цілком зрозуміло. Ці процеси не з’явилися в один момент, одним помахом руки. Така тенденція переслідує світ уже багато років. Бо люди намагаються маніпулювати моральними засадами і загальноприйнятими істинами на догоду своїм емоціям. Змінюються закони, зникають ідеї, стає все менше простору для висловлення своєї думки. Чого, по суті, коштують факти, якщо більшість не бажає їх чути, а хоче вірити у щось своє? Правильно, нічого. І справа не в різниці думок і тезах на кшталт «у кожного своя правда». Що таке правда, якщо не законний факт? Якщо правду будуть затьмарювати особисті думки тих, хто голосніше
за всіх кричить, хіба стане вона від цього менш правдивою? Усе популярнішим стає тренд змінювати устої, які діяли протягом століть. І це було б нормально, якби тяжіння до змін не дібралося до спотворення правди. Людина повинна мати орієнтири у складному і заплутаному світі. А єдиними орієнтирами можуть служити правда й факт. Можна сказати, що постправда ефемерна. Із плином часу ми завжди будемо покладатися на факти, у постправду ж віритимемо все менше. Але й це зміниться, коли суспільство викривить непорушні істини, і ми більше не зможемо відрізнити правду від постправди. Можливо, вплинути на ці процеси ми не зможемо, і все прямує повним ходом до краху. Можливо, гарну своєю суворістю та досконалістю книгу правди вже вкинуто у вогонь, а замість неї пишуть книгу постправди. Хтось дивиться на це, ледь стримуючи сльози люті та відчаю, а хтось танцює біля вогню. А може все це не правда.
7 Лев КЛИМЕНКО
Віддзерк З уривків розмов, рекламних афіш і звукових анонсів складається обличчя дня. Уламки, шматочки, фрагменти чогось одного, великого, але не цілого. Я їду назустріч, блискавкою вимальовуються-згадуються усе нові й нові риси. Вони сняться мені щоночі. І щоразу той же сон. У зблисках сонячних променів, що відбиваються на воді багряною загравою, ти стуляєш повіки, мружишся від надміру світла, а головне — посміхаєшся. Тепло. Як усе-таки дивно працює пам’ять. Чи ти колись задумувався над цим? Хай буде соромно тим, хто брехав, ніби час лікує. То пам’ять. Мов та мушля на дні людського океану, нашаровує одні піщинки-спогади і відчищає інші, доки не доведе перші до абсолюту. Перлини цілого образу. А поки внутрішня мушля, у великій кількості, викидає з моєї голови цілі діалоги, тонну піску різних слів — намагаюсь залишити їх хоч на папері, поки їду в метро. До місця призначення всього дві станції. Які в тебе спогади? Яскраві й динамічні? Як присмерки, вкриті сірим димком. Можливо фрагментарні. Чи бачиш ти картину в загальних рисах, або запам’ятовуєш тільки те одне, що кидається першим у вічі. Дивовижна штука — людська пам’ять.
Ти знав, що її види розрізняють за характером психічної активності, тож є словесна, наочно-образна, зорова, слухова, нюхова, смакова і навіть тактильна? Візьму ось за приклад образний і словесно-логічний типи пам’яті. Люди з образною пам’яттю, згадуючи зміст прочитаної книги, подумки побачать дійових осіб, пейзажі описуваної місцевості і погодні умови, окремі яскраві сцени. Особи ж зі словесно-логічним типом, насамперед, відтворюють основні думки, тези книжки, згадують найцікавіші формулювання, влучні вислови та щось подібне. Втім, зважаючи на те, що під час запам’ятовування задіяні обидві сигнальні системи, ми, вірогідно, отримуємо щось середнє. Тож у момент згадування пам’ять відтворює зовнішність головного героя, звук струмка, порожню фразу й моральну позицію третьої особи в творі… Станція за станцією, обличчя за обличчям, у вагоні стільки реклами, що від кількості барв починає боліти голова. А скільки їх промайнуло за тиждень, за рік, за усе життя? Чому б їй, бідолашній і змореній, не піти обертом. «Обережно, двері зачиняються! Наступна станція…» По суті, як ще працювати мозкові, коли щодня той справно пропускає крізь себе плетеницю
звуків, думок та образів. Посміхаюсь власній думці: може, час припинити нарікати на дірявість і жартувати про склероз? Але тим епопея не закінчується. І тут відкриємо для себе той факт, що своєрідною формою образної пам’яті можна вважати пам’ять емоційну. Це схильність до вельми розвиненого запам’ятовування різноманітних почуттів і відчуттів, з якими людині доводилося мати справу в минулому. Грубо кажучи, можна абсолютно не пам’ятати, про що ви говорили з людиною і за яких обставин, але чітко знати, що´ ви при цьому відчували. Не пригадувати смак, або про що була та стара книжка з чорно-білими картинками, але бути абсолютно впевненим у тому, що після перших сторінок завжди ставало спокійно й затишно. Так запам’ятовують ті, хто сприймає навколишній світ спочатку сенсорно-інтуїтивно, а потім вже раціонально. Так запам’ятовую я. «А що твої спогади говорять про мене?» — спитаєш нарешті, коли обидві станції вже позаду і з поля зору зникла табличка «не притулятися». Дивно було усвідомлювати, що знадобилось лише кілька днів, аби закохатись у чиїсь чесноти і, віриш, роки — аби прийняти, ні, полюбити недоліки. Немислимо.
Знайти відлуння всередині себе навіть на крайній, такий, що суперечить усім твоїм перевагам, переконанням та якостям, такий явний часом егоїзм. І ще більш важливо те, якими вибірковими є мої спогади про тебе. Може, я не пам’ятаю і п’ятої частини тих аргументів, які ми наводили один одному за і проти других спроб і розлучень. Проте на моїй чутливій плівці закарбувалися ті слова, що обіцяли непохитність почуттів, невгамовність взаємопритягальності, безмір мого «я» у твоєму. Хтось з учених неодмінно мав би сформулювати закон викривлення спогадів в емоційній пам’яті. Згідно з ним, пісчинки образ і злих поглядів змиває океан твоїх посмішок, запах волосся і присмак ромашкового чаю, що ми пили за першої зустрічі. Усе це спаде мені на думку тієї миті, як пролунає запитання, а вже наступної — тебе не буде поруч. Але в моїй сенсорно-інтуїтивній мушлі завжди лишатиметься калейдоскоп із твоїх прикмет. Надія ГАРКУША
Мене — у полотні днів
калення. Тебе у мені.
9
Замість полотен Перевага татуювань у тому, що людині з ними можна не розмовляти (а хіба це не перевага для мізантропа?). Малюнки на шкірі говорять за тебе. Якщо очі віддзеркалюють душу, то татуювання – ідеї. Про що вони можуть розповісти? Ну, то вже інше питання. По-перше, про те, що ти просто любиш гарні речі. Іншими словами: татуювання можуть не мати сенсу і нести лише естетичну функцію, і це нормально. Ми фарбуємо губи і волосся, чому не зафарбувати тіло? Крім того, навіть тут іноді зустрічається простий розрахунок: гарними татуюванням без особливого сенсу можна закрити шрам. Татуювання також, звісно, можуть нести глибоке сакральне значення, яке ви вкладете у них під час розробки ескізів. Якщо маленьке чорнильне перо на зап’ястку надихатиме вас писати кожен день, то чому б ні? Пам’ятаєте, як у Стародавньому Римі раб завжди мав шепотіти полководцю-переможцю «memento mori»? Рабство у нас заборонено,
але тату з цією функцією теж впорається. Крім того, завжди можна витатуювати «пам’ятай про дедлайни». Найбільш «балакучі» татуювання – статусні. Вони характерні для певних соціальних груп. Вони розкажуть не тільки про те, де їх власник сидів чи служив. Свій чорнильний код є у певних субкультур: рокерів, готів чи байкерів. Такі татуювання найбільше можуть розповісти зацікавленому слухачеві про свого власника. Не можна, звісно, не згадати про татуювання, які робляться абсолютно бездумно. Не тому, що гарно чи нагадує улюбленого песика, а тому що «хочу метелика на попереку, як у Наталоньки». Проте хто ми такі, щоб засуджувати потяг до Наталоньки?.. Як бачите, причин зробити татуювання – безліч. Обирайте виправдання для матусі чи бабусі, яке вам більше до вподоби. Маргарита КОЗЛОВА
11
Про книжки і людей,
яких ми обираємо
У мене є одне запитання і кілька людей. Вони народилися в різний час, у різних містах, говорять різними мовами й абсолютно про різне. Але ці люди вибрані не випадково. Вони мають дві точки доторку — любоу до книжок і знайомство зі мною. Друге не відіграє зовсім ніякої ролі, окрім запитання. Перше — вбирає весь сенс. Книжки вони мають різні. Єдине — їх кілька сотень, у когось навіть — тисяч. Формула така: читаємо запитання. Думаємо. Відповідаємо. Відповідати можна собі або мені (інстаграм @maria_hlukh). Я тішитимусь. Тоді читаємо відповіді. Для мене це було знахідкою. Бо й справді. Немає правильних інтерпретацій. Немає правильних бачень. Немає правильних сенсів, урешті-решт. Кожному — своє, для кожного правильне. Це не добре й не погано. Так є. Отже, запитання: «Чи впливають герої книг на Ваш вибір людей, які поруч?» Буває так, що після прочитання книжки Вам хочеться бачити щось інше у своєму оточенні? Марія ГЛУХ У такому формулюванні я би відповів ні. Тому що герої книжок, у першу чергу, змінюють мене самого й створюють не бажання бачити щось в інших, а бажання бачити щось у собі. Я маю сумніви, що після прочитання якоїсь книги хтось скаже: «Все, з тим тепер не спілкуюся, відтепер дружу з тим». Знаєте, найточніше визначення у Висоцького: «Значит, нужные книги ты в детстве читал». Усе, що читаєш, формує тебе самого, а потім живеш відповідно до цієї системи координат. А люди навколо різні. Я пригадую, що читав, і не можу знайти приклад, який би відповідав на запитання. Для мене книжка — передусім можливість змінити реальність і прожити життя героїв. Це залишає сліди. Наприклад, з ігор мені найбільше подобаються нарди, бо там є гральні кубики — елемент непередбачуваної випадковості. Так і з людьми. Хочеться бачити хороших, і нехай вони будуть різними. Я їх сприйму такими, які вони є. Багато говорю? Максим, 43 роки, точно понад 100 книжок (точніше не виходить) Я вважаю, що це є справжня проблема для людей, які захоплюються мистецтвом. Ми знаємо, як закохатися під час Другої світової війни й куди ходити на романтичні побачення в Парижі ХХ століття. Коли починаємо стосунки з кимось реальним, не можемо відмежуватися від ідеалів чоловіка, назбираних на сторінках улюблених творів. Доки я не почала читати твори з сюжетними лініями про кохання, мені видавалося, що любов — це щось таке буденне, не зовсім чуттєве для чоловічої статі. Але коли читаєш про Роббі з «Трьох товаришів» Ремарка, Адріа з «Мого каяття» Жауме Кабре чи Роберта Джордана з «По кому подзвін» Гемінгвея, раптом починаєш вірити, що чоловіки мають бути саме такі. І той, кого ти бачиш поруч із собою, мусить нагадувати їх: діями, характером і поведінкою. Дарія, 18 років, приблизно 400 книжок
13
Нічого не можу сказати про такий вплив на мене художньої літератури, бо читаю хіба поезію, і в ній бачу себе. Це змінює, але не так конкретно. За цим запитанням ховається загальна проблема рецепції т. зв. «літературного твору». Існує в літературознавстві ілюзія, що твір — це об’єкт, хоча я прихильний до теорії, що його краще розуміти як процес. Оскільки він виникає й зникає водночас, прив‘язаний до часовості та залежний від особливостей людської пам’яті. І тут з‘являється можливість говорити про вплив твору на свідомість, про те, як він «змінює». Звичайно, це — справа індивідуальна, хоча спокуса вивести якісь «загальні» чи «обов‘язкові» принципи існує. Це наче кібернетичне «керування»: автор подразнює читача/слухача інформуванням, чим викликає інтерпретацію як реакцію. У моєму індивідуальному розумінні це — тривалий процес «освоєння» тексту, що називають «ідентифікацією» в тексті. Це — зіставлення досвіду з інформацією, яку несе текст, звідси —забування/ запам‘ятовування його змісту. Унаслідок довготривалого «перетравлення» тексту певний фрагмент — його значення — постає в нашій свідомості як т. зв. «літературний твір». Ми живемо з цим образом, який суттєво відрізняється від образів того ж тексту у свідомості інших читачів/слухачів, проте має спільні риси, схожі факти, що дають змогу провести певні паралелі. Вони зазвичай стосуються процесів/об’єктів, які належать до погодженого, «спільного» досвіду реальності. Юрій, 37 років: «Прочитав за життя близько 30 томів від початку до кінця, решту читав упереміш: окремі твори й 98% поезії. Удома є бібліотека з 6500 томів — до всього мав стосунок».
Одного разу таке було, коли я шукав жінку, схожу на Естер Грінвуд з книжки «Під скляним ковпаком». Але я швидко зрозумів, що кохання ці пошуки ніяк не стосуються. Тому щодо стосунків з жінками, я думаю, що літературні герої на вибір ніяк не впливають. Оскільки вибір я не роблю і не впевнений, що колись робив. Просто бац – і ти закохуєшся. І все. Першу свою любов я саме так і зустрів. Побачив і закохався з першого погляду. На кого вона була там схожа, мені як тоді було байдуже, так і зараз. Вона була мені схожа на саму себе, а оскільки це була жінка, яку я покохав, то всі інші порівняння на цьому для мене скінчилися. Друзів я так само не обираю, я їх просто люблю. Мені байдуже, чи схожі вони на когось. У нас із ними навіть смаки різні, тому книжки, які ми читаємо, й герої, які нас надихають, подекуди дуже різні. Це виявляється зовсім не головним для дружби. Але думаю, що людей зближують спільні погляди, спільні плани, спільна щоденна боротьба. Тому дружба моя з кимось починалася не з того, що ми питали одне одного, яка в кого улюблена книжка. Ми просто щось робили разом і тоді бачили, що й усе інше хочемо робити. Так само дружба подекуди й закінчувалася: саме життя розводило нас згодом по різні боки, й ми робилися занадто різними, щоб дружити. Тобто дружба — це, звісно, «рівність у відмінностях», але ця рівність і ці відмінності далеко не абстрактні, не будь-які. Олександр, 30 років, приблизно 1000 книжок
Звычайна людзi ÿплываюць на тое, якiя кнiгi я прачытаю, а так, каб кнiгi ÿплывалi на тое, якiх людзей я буду абiраць? Гэта, вiдаць, з серыi пра набокаÿскую Лалiту, у якую можна было б закахацца, сустрэÿшы ÿ жыццi, але тут трэба быць Гумбертам не толькi падчас чытання. Мікіта, 27 років, приблизно 400 книжок
На мене дуже впливають. І то безумовно. Але можна не бачити в них інакше, а просто придумати, що ти це бачиш. Сергій, 21 рік, кілька сотень книг
15
Про шрами і людей Їх соромляться. Приховують. Вважають недоліками і хочуть позбутися. Або навпаки: підкреслюють і роблять з цього особливість. Усі вони — віддзеркалення нас. Наших дурниць, помилок, ризиків, спогадів та перемог. Ми розкажемо вам кілька коротких історій про людей і їхні шрами. А також про ставлення, і чому воно часом вирішує все.
Що у мене з бровою? Шрам! У молодшій школі побилася з однокласником за указку (я була ще те чортеня). У процесі він її відпустив, і вона заїхала мені в брову. «Боевое ранение», як то кажуть. З того часу там не ростуть волоски. Правильна подача — і деякі недоліки стають унікальними. Ілона, блогер
Мене перед першим класом укусив собака, про якого усі казали, що він добрий, ласкавий і любить дітей. Він підійшов, сперся на мене і мені спочатку здалося, що лизнув, бо я просто відчула щось вологе на щоці. Потім вже коли відійшов, я побачила кров і відчула біль. Коли мені у лікарні накладали шви, я вже жартувала з лікарями і мама трошки злякалась, коли через зачинені двері чула сміх лікарів. І я на своє перше перше вересня була із зеленою щокою. Я хотіла йогозвести і дізналась, що після 18 років можна буде. Але коли я виросла, перестала навіть помічати і забула про його існування. Рита, студентка
Хтось падає з крісла чолом на фотоапарат, хтось – на ляльку. У когось залишається шрам від пірсингу, у когось від вітрянки, а хтось розлив кип’яток на плечі. У моєї сестри на руці залишився стрижень олівця, яким я щось надто старанно малювала. У мене величезний шрам на нозі, і я не знаю, звідки він взявся. Тобто, я пам’ятаю, як ми з другом дитинства тягнули ровери через міст, пам’ятаю, як він сказав, що у мене тече кров, і як я плакала, бо боялась іти додому. Але не було болю. Абсолютно. Хтось прорізує ступню в ставку камінням, хтось швидко біжить і не помічає мотузку для білизни, яка за мить вгризається в шию, хтось просто падає і розбиває коліна. Головне зрозуміти, що все, що стається, стається тільки з нами, і від того ми стаємо ще особливіші. Сприймати все в собі. У собі – все. І буде щастя. Марія ГЛУХ
У першому класі я дуже сильно застудилась, і у мене на спині вискочив величезний чиряк. Через місяць мене повністю вилікували, але на хребті залишився шрам — досить глибока ямка посередині. Моя маленька сестра тоді вирішила, що у мене є другий пупок. Довелось їй розповісти, що я інопланетянка. Аня, фотограф
Я була малою і дуже сильно стрибала. Пам’ятаю, тато сказав, що я дзиґа, я засміялась, і за секунду після того мене вкусив шершень. У плече. От так просто підлетів і вкусив. Залишився шрам у формі цятки трохи нижче ключиці. Комплексів у мене не було, тільки залишилась невеличка фобія всього, що поруч літає і дзижчить. Катя, NewsOne
‘‘
17
Сприймати все в собі. У собі – все. І буде щастя.
Про не_потворність Краєм ока ми вловлюємо себе у дзеркалі — і наступної хвилини нас охоплює відчай. Загусті брови, замалий ніс, завеликий на ньому прищ. У такі моменти здається, що кожна посмішка однокласника з приводу нашої зовнішності у сьомому класі була і залишається єдиною правдою про нас. Але. У хвилини, подібні до цих, спробуйте згадати, що відчуття власної «потворності» не має нічого спільного з зовнішністю. Багато людей, які отримують високу оцінку їхніх зовнішніх даних, страждають через відчуття власної «неповноцінності». І є безліч людей, які знаходять свою вродливість не у розмірі носа, але у глибині погляду. Не в будові тіла, проте в його рухах. Так само завжди є думки, за які ми вважаємо себе «розумними» або «дурними», «доброзичливими» або «злюками». Оцінка нашої сутності, фізичної та інтелектуаль-
ної, не залежить від того, що насправді бачать наші очі і чують наші вуха. Вона — це відображення стану нашої душі. Того настрою, який спрямовує наш погляд до дзеркала у пошуках підтвердження образливої репліки, почутої вчора або кілька років тому. Саме через намагання розгледіти у собі недолік, наші обличчя приймають вираз егоїстичної стурбованості, втоми й відрази до всього. Замість того, щоб висловити відчуття «мізерності» й сумніву в собі, ми продовжуємо спрямовувати свою відразу навіть на тих, хто не втомлюється переконувати нас у власній любові й готовності слухати. Попри небажання визнавати це, кожен з нас іноді бажає, аби хтось інший зрозумів наш «темний» бік і довів світу (а перш за все нам самим), що в нас немає нічого «неправильного» і всередині не сидить монстр. Катерина ГАНЕНКО
‘‘
І якщо просто зараз вам було необхідно почути це, знайте: монстра немає. Є прекрасні, неповторні ви самі.
19
усі ми квітнемо
але іноді змушені
ховатись.
Стаття до кави ХЗ, чи споглядали ви коли-небудь свою ранкову з молоком у надії знайти якесь передбачення на день. Ворожили на кавовій гущі або ж роздивлялися останні крапельки розчинної? ХЗ навіть, чи смакує вам кава взагалі. Якщо раптом так, то мусимо попередити, вона стає частиною вашого іміджу. Кава створює асоціації для людей, міст та країн (швиденько пригадали Львів та його копальні). А уявімо пані в метро, яка спішить сходинками ескалатора з картонним стаканчиком. Не встигла випити вдома, біжить у справах, нові повідомлення в месенджері й незмінний напис «coffee». Обпекла язика, трішки роздратована, але в пошуках енергії. Так, від цього напою вона чекає сили. Попереду важкий день. Дівчина, брендові окуляри (або закос), ice-coffee. Кльовий напис на стаканчику, сьогодні він буде в її інстаграмі. Стиль. Цей напій — частина її образу сьогодні. Мусимо визнати, така характеристика ІМХО. Може, дівчині в окулярах просто спека набридла, а ми тут граємося в доктора Фройда. Немає доказів — не маємо довіри. Тому, щоб не вигадувати вам кавових історій, пошукали реальних.
Знайомтеся, це Євген. Точніше його кава. Євген і кава разом вже 4 роки. Роковою виявилася зустріч із подвійним еспресо на Кенії. «Дуже кисло, дуже сильно! Як сік лимона. Здається, післясмак тримався ще годину», — отакий початок лав сторі. Євген не просто кавоман, він спєц. І ще трошки гурман. «Щодо улюбленого напою — такого немає. Зранку полюбляю «вершковий» збалансований капучіно, посеред дня еспресо, увечері легкий пуровер. Безумовно арабіка. Безумовно свіжа світла обсмажка». Отак послухали Євгена, аж поруч запахло тією свіжою світлою обсмажкою. А ще подумали, що кава тричі на день зробить із людини коника-стрибунця. Та Євген виправдовує своє кохання й запевняє, що арабіка не така вже й кофеїнонасичена, тож calmdown and лав еспресо посеред дня (серце тьохкати не буде). А от колд-брю (не ґуґліть, це кава холодного зварювання), та ще й переконцентрована, може звалити з ніг після декількох ковтків. Це нам теж Євген розповів. У нього з кавою різні історії.
А це Аня. Вона студентка. На цьому опис можна було б завершити. Незмінна чашка кольору найсолодшого зефіру містить в собі нормальне таке зіллячко. Знову забула купити молоко, цукор заперечує. Часто п’є каву вже холодною, бо навколо й так спекотно (дедлайни ж горять). Ніяких ритуалів із приготуванням (що таке «джезва» не чули) і доволі простий рецепт: «Заварюю каву типу прям у чашці. Це звичайна мелена з АТБ. Що ближче сесія — то більше ложок». Отака історія, малята. Це вам не лебедів на пінці малювати (тут і пінки нема). «Гірчить, бадьорить і дає надію закінчити семестр», — такий девіз у стосунках Ані та кави.
23
А тут Даша та її ранкові традиції. Атмосфера відчувається: балкон гуртожитку, стік 3в1, залитий у чашці сусідки. Спіймали на гарячому, як то кажуть. «Для мене міцна кава та цигарка — ритуал медитації та перезавантаження. Мовчу, думаю про своє та виходжу з балкона вже нормальною соціальною людиною. А ще з цигарками мені смакує саме 3в1, хоча зазвичай я впевнена, що це не можна вважати кавою ні за яких обставин. Ну чесно», — отак Даша виправдовує свої цигарки. І дешеву каву. Пробачимо їй?
І Даринка. Та, яка увійшла в нон-стоп режим столиці й не має часу випити філіжанку вдома. Тому й носить із собою термочашку. «Хто схоче визнати, що він такий же, як усі? Що не живе, а поспішає, біжить і розплескує свою каву дорогою. На улюблену блузу. От я теж не хочу! Але спізнююсь, нервово сьорбаю, зиркаючи на годинник. Чомусь ця картина не вимальовується без кави в термочашці. Такої міцної, не якось там професійно звареної, але по-домашньому теплої. Якщо пощастить, із молоком». Отак деякі ловлять домашнє тепло посеред робочого дня. У ковтках улюбленого напою. ХЗ, смакували ви цю статтю з кавою або заїдали пундиками. Але тепер, можливо, будете бачити в людях навколо трішки більше, аніж просто перехожих із картонними стаканчиками. А може й ні. Катерина БІЛА
‘‘
..міцної, не якось там професійно звареної, але по-домашньому теплої. Якщо пощастить, із молоком.
25
#мрія Мрія — це відзеркалення цілої епохи. Те, що зароджується десь усередині. І дарує емоцію людству. Так само, як мистецтво. Це те, що єднає
усі покоління. Про що мріють пересічні молоді українці на початку ХХІ століття? Ось вам купка Instagram-постиків за хештегом #мрія. Катерина КЛАДИК
@oly.protopopova Франція. Париж. Не можу описати свої враження! Знаєте, що відчуваєш, коли збувається те, про що дуже довго мріяв?! Ти просто не можеш повірити, що це відбувається з тобою! Враження просто неймовірні! Неможливо надивитись на всю ту красу! Серце переповнюється радістю і подякою! #мрія
@mariana_postolovska Вже навіть не однорічна мрія — потрапити до кафе «de Flore». #мрія
@tetiana.zheleznyak У житті має бути мрія. І мрія має бути великою. Мрію про навколосвітню подорож. #мрія
@s.shemetka🚙🚚🚛 В дитинстві я часто мріяла про подорожі, пригоди. Це змінилось зовсім недавно. Я почала не просто мріяти, а маленькими кроками втілювати свої бажання. Давно хотіла спробувати подорожі автостопом. Спробувала. Із подорожі до Одеси почались мої покатушки. Зараз таким способом об’їздила пів-України. Мораль мого бла-бла дуже проста — якщо вас щось зупиняє, відкиньте це і їдьте у подорож. На вас чекає так багато пригод! Якщо вам, як і мені, потрібна підтримка, то швидше змінюйте коло спілкування або розширте його. З новими людьми прийдуть і нові пригоди та уроки. До речі, мама досі не знає, що я стопила. Так і живемо. ⛲А це напевно крайнє фото з Єгипту, бо стає трохи сумно їх викладати. Одразу хочеться збирати речі у новий #trip #мрія
@fainted.princess Мій ідеальний дім🏠 Поки ми ще своїм житлом не обзавелись, але опишу, як я уявляю його у своїх мріях. Це буде квартира, не хочу будинок. 4 кімнати, хоча б маленькі.. 😅 Хочу Ч/Б інтер‘єр з невеликими кольоровими акцентами. Побільше натуральних природніх матеріалів: камінь, дерево, бамбук, полотна. 😱🌿 Зелений куточок обов‘язково. Місце, куди не ступатиме котяча лапа..🐾 В ідеалі — на балконі. І плетені крісла поставити ❤️ Подобаються високі поверхи, щоб гарний вид з вікна.🏙 Було б непогано жити біля озера, річки або парку. Для вечірніх прогулянок🌳🧘🏻♀️ Не мрію про гардеробну, як більшість дівчат. В одній із квартир у нас була гардеробна, але ми до неї не звикли, з часом почали використовувати скоріше як кладовку😅 #мрія
@katlonglife Ан-225 «Мрія» — транспортний реактивний літак надвеликої вантажопідйомності — національна гордість України. Найбільший літак у світі. Ця «зустріч» намічалася вже давно, але не збігалися наші графіки прильотів до Києва. Але якщо намір було озвучено в просторі, то діло за малим — опинитися в потрібному місці в потрібний час. Дякую Андрію за екскурсію і емоційний сплеск! #мрія
27
Q Ї
Ukraїns`ka latynka abo complex nepovnocinnosti Vy kolys’ zamyslyuvalysyaʹ, dlya choho isnuye ta latynca i chomu ye stil’ky yiyi prykhil’ʹnykiv? Neshchodavno on knyzhka vyyshla ukraїns`kou latyncou. Usi u zakhvati. Kruto, suchasno i «ydemo na Zakhid». Ale zvidky to vono vzyalosya? Nasliduyemo zakhidnikh brativslov’yan? Khorosha ideya, ale zapozychennya alfavitu navryad chy vryatuye nas vid mitsnoho perepletinnya kryzy politychnoї ta ekonomichnoї. A holovne vid kryzy kulʹturnoї, shcho mitsno pustyla korinnya u nashykh holovakh. Mozhna mayzhe myttyevo (dekilʹka zakoniv i troshky zavorushen` pid Verkhovnoyu Radoyu) zminyty pravyla nashoho pravopysu, ale chy zminitʹ tse nashu mentalʹnistʹ? Tsya fraza pro mentalʹnistʹ u vsikh
vzhe u pechinkakh, ale ne budemo lytsemirno zaperechuvaty, shcho vona ne maye pid soboyu realʹnoho pidgruntya. My zh diysno inshi, ne u pohanomu chy khoroshomu sensi (a mozhlyvo v obokh odnochasno), a prosto inshi. Tse — nasha unikalʹnistʹ, nashe oblychchya. Ukraїnsʹ`ka mova — tse ne tilʹ`ky slova i zvuky, ale i їkhnya vizualizatsiya. Vona zhyve u kryvomu pocherku pershoklasnyka i u zakarlyuchkakh Vashoho likarya, u bilbordakh ta kryvykh shryftakh, yaki vichno ne rozumiyutʹ` bukvy «i» ta «ї». Tsʹoho ne treba soromitis`ʹ. Za take treba lyubyty. Pisemnistʹ` — viddzerkalennya movy, a mova — viddzerkalennya narodu. Ne tsuraytesʹ svichada. Marharyta KOZLOVA
29
Зачиніть, будь ласка,
холодильник
Отак сидиш собі, пишеш статтю… Не пишеться. Думки жужмляться, але жодної вартісної не трапляється. Може, до холодильника? Сценарій відомий, мабуть, кожному, незалежно від виду заняття. Усі шляхи вдома ведуть до шафи-ресторану. Нашої розради душі, серця й шлунка. Ми радо заглядаємо туди самі, однак не дуже радіємо, коли хтось тільки кине оком на його вміст. Холодильник вже давно став атрибутом статусності свого господаря. Одно-, дво-, трикамерні, «ноу фрост», розумні, вбудовані в меблі й одинаки посеред кімнати… До зовнішнього розмаїття додається ще й напилення бренду. Та форма не існує окремо від змісту. І холодильник не є винятком. Розцінювати його лише як предмет інтер’єру недалекоглядно. Коли до нас зненацька заходять гості, зазвичай ми дуже раді показати наш холодильник з усіх боків, але не зсередини. І це така халепа, коли ще й доводиться довго в нього заглядати, шукаючи пригощання!
У такі моменти мрієш про спину Маркуса Рула. Чому це настільки інтимно? Людина відчуває дискомфорт, коли на неї дивляться під час вживання їжі. А уявіть, що за вами підглядають і в мить її купівлі, приготування та ще й розкладання на полички. Контент холодильника здатний виказати не лише наш раціон. Він видасть і те, як ми їмо, в яких кількостях, з якою частотою в найдрібніших подробицях. Своєрідним феноменом постає вміст холодильника студента. Маленькі старенькі, вони або бувають завалені початою їжею й маминими «передачками», або ж заворожують оголеною простотою. Холодильник — побутова модель особистості. Тільки замість одягу — костюм з магнітиків або стікерів. А внутрішня суть ховається за цією маскою. І хоча люди не дуже охочі відкривати душі, зробити деякі світлини холодильників ми все ж спромоглися. Перевірте свою інтуїцію!
Холодильник-конспіратор знає про… 1. Любов до готування З умісту одразу видно, чи готує людина. Полиці, ущерть завантажені контейнерами з їжею швидкого приготування, рідко коли побачиш у «запеклих домогосподарок». Турботливі господині заставляють їх каструлями й інгредієнтами для майбутніх страв. 2. Слабкість до порядку Холодильник як міні-квартира: він теж потребує генерального прибирання. Дехто згадує про це раз чи два на рік, а потім знаходить «на гальорці» рештки зачахлого імбиру чи недоїдений кетчуп. Водночас є й такі ревізори, хто доглядає за холодильником, регулярно перевіряючи вміст усіх пляшечок і пакетиків. 3. Потяг до краси Цікаво спостерігати й за принципом організації наповнення холодильної шафи. Кладете рибу подалі від м’яса, а яйця за кілометр від фруктів — дотримуєтесь санітарних норм. Розкладаєте пляшечки за принципом формальної рівноваги, а фрукти за кольором — ви точно естет. На одну поличку запхаєте все, що можна, — прикмета заклопотаної особистості. 4. Місце перебування Давно спостерегли, що за холодильником можна викрити навіть географію власника. До прикладу, американці полюбляють просто-таки велетенські холодильні шафи Side by Side. Туди складають усі продукти, яких вистачить на 3-4 тижні. Завдяки чому вони стикаються з проблемою великої кількості відходів і нераціонального використання харчових ресурсів. Європейці ж, навпаки, відомі своєю заощадливістю: купувати потрібно стільки, щоб їжа не зіпсувалася. Тому в європейській квартирі ймовірніше натрапити на компактні холодильники. 5. Відвідини супермаркетів Експедиції до крамниць завершуються завантаженим холодильником. Ті, хто виділяє під шопінг спеціальний день, закуповуються хоч раз та гаразд. Звідси в холодильнику гори їжі «про запас». Олена ГЕРАСИМОВА
‘‘
Це щось на кшталт приватних повідомлень або акаунту в соцмережі. Заглядати бажано здалеку, але не зблизька.
Чи здатна в’язниця
змінити людину
Практично кожен із вас погодиться, що в’язниця викривлює особистість, ламає людину. Так? Чи ні? В Україні дуже високий рівень повторних злочинів. Але чому так трапляється? Здавалося б, роки, ба навіть десятиліття, за ґратами мають змінити людину, піти їй на користь. Так думають ті, хто живе звичайним життям. Однак у в’язниці все не так само, як на волі. Спокійні, весь час дивляться в одну точку, нічого не роблять. Зруйнуйте цей стереотип про тюремників. Людину роздирають докори. Докори за те, що вона зробила. Хоча є й ті, в кого таких «нісенітниць» не буває. А чи замислювалися Ви, як живе людина після в’язниці? Перспективи після звільнення чекають не на кожного екс-в’язня: без роботи, допомоги держави, розуміння людей. Усі відвертаються й розбігаються. Таке становище підштовхує людину до думки, що їй тут не раді. У місцях позбавлення волі вона знає цілком усе: правила, людей, свій соціальний статус. Там їй жити простіше, ніж тут. У людини розвивається викривлене сприйняття ситуації: ніби суспільство винне в тому, що засуджений опинився за ґратами. І людина продовжує кримінальний спосіб життя. АЛЕ! Є люди, які прагнуть видряпатись із цієї ями. У першу чергу — для себе. Вони розуміють, що без ґрат життя цікавіше. Чи є життя після в’язниці? Звичайно є. Лише потрібно його захотіти! Інше залежить від суспільства. Затаврувати й забути людину — найлегше. Подарувати другий шанс — вже не так просто… Богдана ДЕХТЯРЕНКО
Пропаганда, або інше «я» людини
‘‘
«Аналізуйте все гарне, що є в країні вашого супротивника»; «долучайте видних представників вашого супротивника до злочинних діянь»; «підривайте їхній авторитет і в потрібний момент виставляйте на ганьбу громадськості»; «розпалюйте сварки й зіткнення між громадянами ворожої держави»; «збурюйте молодь проти старих»; «усіма засобами заважайте діяльності уряду»; «бороніть оснащення, забезпечення збройних сил і наведення там ладу»; «пригнічуйте волю супротивника безглуздими піснями й музикою»; «знецінюйте всі традиції й богів ваших ворогів»; «посилайте [до ворогів] жінок легкої поведінки, щоб довершити справу розтління»; «будьте щедрими на пропозиції й подарунки для купівлі інформації та спільників, не економте ні на грошах, ні на обіцянках, оскільки вони приносять великі дивіденди».
Це слова з відомого трактату про військове мистецтво китайського полководця Сунь Цзи. 500 р. до н. е. він описав способи і методи впливу на ворога. Щоб пропаганда мала вплив, у неї мають повірити. Лише тоді людина свідомо змінить свою поведінку. Тому психологія пропаганди завжди досліджувала закономірності механізмів віри/невір’я, довіри/недовіри, довірливості/недовірливості . Мета пропаганди — викривити реальність. Пропаганда завжди схиляє до однієї думки, од-
нієї ідеї, одного принципу. Різні погляди не можуть спростувати факту, що пропаганда діє за єдиним психологічниим механізмом. Механізмом поширення знань, цінностей, ідей тощо. У будь-якій пропаганді завжди присутній один елемент — нав’язування — відкрите чи приховане. Важливо також, кому вона вигідна, які цілі переслідує. Чи завжди «пропаганда» — це щось погане? Звичайно, що ні. Адже буває пропаганда культури, науки, освіти…
35 Богдана ДЕХТЯРЕНКО
Дзеркало алкоголю Я знав людину, яка пила будь-який алкоголь, незалежно від міцності чи смаку. Цей чоловік — суцільний хаос: у своїх думках, одязі та стилі життя. А ще знаю хлопця, який зовсім не вживає спиртного, — хіба що віскі на свята. Він серйозний і амбітний. Улюблена випивка відображає наші особистісні якості, а також наше оточення, хвилинний настрій, іноді й ставлення до життя. Пропоную експеримент. Кілька спиртних напоїв, кілька способів їх уживання і висновок: що про людину розповість алкоголь. Пиво Напій переважно чоловічий. У нього специфічний смак і склад. Ба більше, потрібно багато пива, щоб розслабитися. Цей напій створений для дружніх посиденьок, коли нема куди поспішати, можна багато розмовляти й не перейматися своєю поведінку. Пивом насолоджуються під час перерви, аби розрядитися й помилуватися краєвидом. Якщо людина п’є винятково пиво, вона спокійна, м’яка особистість. Їй подобається смак алкоголю, а не його ефект. Дуже важливо не плутати пивного гурмана з людиною-хаос, яка вживає все підряд. Справжній цінувальник пива ніколи не змішає пінисте з горілкою та ніколи в житті не знизить градуса. Така особистість насолоджується життям, полюбляє спокійну музику. Відкривати пляшку оком, однак робити це так, щоб не нашкодити образу світської людини, — майстерність пивного гурмана. Якщо запитати його: в чому сенс життя? У насолоді. Відповість він. Вино Напій без гендерних упереджень. Вино дуже різне, тому пасує до будь-якого настрою. створювати вино — справжнє мистецтво. А мистецтво — це круто. Вино здебільшого п’ють або ті, хто не дуже полюбляє алкоголь, але «треба за компанію», або люди з витонченими естетичними смаками. Повертаючись до закономірностей віддзеркалень, беремо до уваги лише тих осіб, які,
крім вина, більше нічого не вживають. Жінки, що п’ють вино, знають собі ціну. Вони гарно одягнені та гідно поводяться, але, перебравши міру, можуть продемонструвати своїх демонів. Чоловік, що п’є вино, — це статечна людина з усталеними цінностями. Вам ніколи не зустріти поціновувачів вина з червоними, від трьох літрів вживаного алкоголю, губами. Вони знають, що роблять. Горілка Більшість тих, хто влаштовує бійки в пабах, — люди, які вживають горілку. Це — різкі особистості зі складним характером. Хоча горілка теж буває різною. Лайфгак: якщо впіймаєте грізний погляд осіб за сусіднім столиком, замовте їм кілька чарок горілки, щоб уникнути суперечки. Горілка дуже доступна, тому люди, які її частенько вживають, педантичні, не зовсім люб’язні, а іноді зовсім не люб’язні. За власними спостереженнями, горілку п’ють або люди далекі від мистецтва, або ті, що живуть мистецтвом. Вона до смаку амбітним радикальним фотографам, художникам і тим, хто краде картини та продає на ринку. Горілка — це стихія вогню. Люди, які її вживають, гарячосерді. Коктейлі Цей абзац не про «Йорж». Зосередимося на всяких «Білих руських», «Лонг-айлендах», «Фіфтіфіфті» та інших. Категорія людей, що в барі зловживають коктейлями, — це, по-перше, люди з грішми, а по-друге, тусівники. Вони чимось нагадують людей-хаос: активні, багато п’ють. Ще вони трохи хіпстери, що вживають улюблений коктейль головного героя якогось фільму. Любительками коктейлів є переважно молоді жінки. Вони не завжди розуміють, що мужчинка, який пригощає коктейлем за 250 гривень бачить у ній не лише гарну людину. Якщо у вашому середовищі є такі дівчата, контролюйте їх. Це буде правильно. У підсумку варто зазначити, що вживання алкоголю шкідливе для вашого здоров’я. Але не засмучуйтеся: медицина не стоїть на місці. Скоро вони навчаться якісно й дешево лікувати печінку! Ігор ДЕРЕВЛЬОВ
Віддзеркалення людини в sms
Сучасні переписки не зовсім схожі на сцени листування з «Євгенія Онєгіна». Цей процес значно спростився та прискорився. Але, попри коротший формат, у порівнянні з листом, функції SMS не змінились. Ми передаємо термінову інформацію, обмінюємося думками, як і попереднє покоління, ведемо чуттєві листування, користуємося послугами, замовляємо товари. Важко уявити життя без цього. Як не дивно охарактеризувати людину можна не лише за почерком, але і за текстовим повідомленням. 1. Розмір символів Хтось використовує у повідомленнях маленькі літери, хтось використовує великі і маленькі, а деякі набирають текст виключно великими буквами. Якщо людина використовує і маленькі, і великі літери, це означає, що вона не пошкодує часу змінити кегль та написати так, як їй подобається. Люди, з такою манерою листування зазвичай відкриті та впевнені в собі. Великі символи в SMS можуть мати подвійне значення. З одного боку, людина показує впевненість, але також часто це означає «підвищення тону». Інколи повідомлення великими літерами сприймаються як нахабність. Той, хто ще змішує символи різного розміру в одному слові є неординарною особистістю, схильною до авантюр та ризику Якщо людина ніколи не використовує на початку велику літеру, вона просто не хоче витрачати час на перемикання регістра. Таку людину виділяє легка недбалість. 2. Пунктуація Розподіл знаків пунктуації в SMS або їх повна відсутність трактується неоднозначно: людина або безграмотна, або зосереджена на інших справах. Якщо в тексті SMS-повідомлення є крапки, але відсутні коми, людина зосереджена на земному.
Перенавантаження знаками у повідомлені говорить про емоційність відправника. За допомогою пунктуації людина хоче доповнити текст своїми переживаннями або акцентувати увагу на якихось певних фразах. Велика кількість ком свідчить про нестабільність, невизначеність і надлишок думок. Крапки означають категоричність людини, її схильність до крайнощів, а також приреченість, заплутаність і песимізм. 3. Обсяг SMS-повідомлень Обсяг SMS також визначає вдачу відправника. Зазвичай довгі тексти пишуть дівчата, хлопці — коротші. Вони будують фрази лаконічно і зрозуміло. Дівчата ж дозволяють собі більше: компліменти, висловлення почуттів, інформацію про незначні події. Короткі фрази свідчать про напружені стосунки між людьми, або про початок спілкування ще незнайомих один одному людей. 4. Смайлики Вони стали невід’ємною частиною листування в соц. мережах . Допомагають висловити безліч емоцій: щастя, смуток, злість, сором’язливість, дратівливість, недовіру. Присутність в текстовому повідомленні смайлів говорить про легкий веселий характер людини або про його хороший настрій на момент листування. З людиною, яка полюбляє використовувати смайли або стікери, можна домовитися і знайти компроміс. Надмірно серйозні і розсудливі люди не вживають «посмішки» в SMS-повідомленнях. Манера спілкування в мережі —не просто спосіб передачі інформації і думок, а поле для прояву характеру людини.
39 Анастасія ДАДІВЕРІНА
Які таємниці розкр
Колись відома російська поетеса Марина Цвєтаєва сказала: «Слухаю не музику, слухаю свою душу». Музика. Ми не уявляємо своє життя без неї. Хтось любить класику, а хтось—важкий рок. Гадаєте, це просто вподобання? Музика передусім підвищує продуктивність нашої діяльності. Згадайте заняття в спортзалі. Ба більше, музика стимулює допитливість і навіть підвищує інтелект! Також допомагає окреслити й виразити раптові емоції. Учені з університету Геріот-Ватт (м. Единбург) підтвердили зв’язок музичного жанру з характером індивіда. Тож що відомо про людину з її вподобань?
риває
музика
41
Класику обожнюють люди з високою самооцінкою, інтроверти, що выддають перевагу здоровому способу життя. Електро-музика подобається комунікабельним, упертим і творчим людям, а також екстравертам. У своїх плейлистах поєднують реп і хіп-хоп товариські особистості з високою самооцінкою. Музика в жанрі важкого металу приваблює, що дивно, м’яких людей з низькою самооцінкою. Такі особистості потребують захисту, їм комфортно на самоті. Поціновувачам інді притаманна творча спрямованість у поєднанні з лінощами; здебільшого занижена самооцінка, хоча впертості не позичати. Поп-музика. Її слухають товариські й працелюбні особистості, які знають собі ціну. Та нерви в них слабкі. Поза сумнівом: музика — дзеркало душі. До речі, зміна вподобань відбивається на змінах нашого характеру.
Сергій ГАВРИЛЮК
Зазирни в мої свічада Чи впливає колір очей на долю людини? Значення очей у дослідженні характеру підтверджується науковими дослідженнями: у кожної людини очі неповторні за своїм забарвленням. Чорні (темні) очі — енергетично сильні люди, які володіють великою життєвою силою і вольовим характером. Карі очі — люди, наділені привабливістю (згадайте прототип української жінки: чорні брови, карі очі, русява коса), чуттєвістю і ніжністю. Вони швидко забувають образи, але часом бувають надзвичайно запальні. Вчені кажуть, що люди з темно-карими очима надзвичайно товариські і легко знаходять спільну мову з людьми. Світло-карі очі — сором’язливі, мрійливі особистості. На таких людей можна покластися та довірити їм свої таємниці. Синьоокі люди — чуттєві та емоційні романтики, які здатні по-справжньому кохати. Також у таких людей дуже розвинене почуття справедливості. Темно-блакитні очі — наполегливі, але водночас схильні до сентиментальності люди. Часом вони не можуть стриматися у боротьбі зі своїми примхами, і часто змінюють рішення. Сірі очі — дуже розумні та рішучі. Вони легко вирішують проблеми, ніколи не уникають труднощів. Сірі очі — це прикмета допитливості і чутливості. Зеленоокі люди — норовливі натури, які здатні проявити жорстокість у вирішенні питань. Вони кохають щиро та гаряче. Вірні своєму обранцю. У суспільстві заленооких шанують за чесність та принциповість. Але яким би не був колір ваших очей, пам’ятайте, що шлях самовдосконалення відкритий кожному, незалежно від того, чим наділила людину природа. Чому очі — дзеркало душі? Нове дослідження Адама Андерсона, професора Коледжу Корнелльського університету екології людини, пояснює, чому очі — дзеркало душі. Люди інтерпретують емоції інших, аналізуючи
вираз їхніх очей. Відповідно до недавнього експерименту, результати якого опубліковано в Psychological Science, широко відкриті очі пов’язані з такими переживаннями, як страх і трепет, а примружені очі уособлюють ворожість і підозрілість. Звуження очей концентрує зір, блокуючи світло і дає людині можливість звернути пильну увагу на предмет або об’єкт, у той час як відкриті очі розширюють поле нашого зору. Андерсон і його співавтор, професор психології та неврології в Університеті Колорадо, Даніель, створили моделі шести виразів обличчя: смутку, відрази, гніву, радості, страху та подиву, використовуючи фотографії людей з загальнодоступної бази. Учасникам дослідження була показана пара очей, які демонструють один із шести виразів і одне з 50 слів, що описують певний психічний стан, наприклад, байдужість, цікавість, нудьгу тощо. Учасники мали оцінити, наскільки вираз очей відповідав обраному слову. Кожен пройшов 600 випробувань. Після цього вчені проаналізували, як уявлення про психічні стани пов’язані з конкретними рисами обличчя. Критеріями стали відкритість очей, відстань від брови до ока, нахил і вигин брів, зморшки навколо носа, у скроневій зоні і під очима. Дослідження показало, що відкритість очей найтісніше пов’язана з нашою здатністю прочитувати психічні стани інших людей на основі виразу очей. Звуження очей відображало психічні стани, пов’язані з посиленою візуальною дискримінацією, такі як підозру і несхвалення, в той час, як відкритий погляд пов’язаний із візуальною чутливістю і цікавістю. Результати показали, що очі яскравіше за все демонструють різні емоції. Це дослідження стало наступним кроком в теорії Дарвіна і продемонструвало, яким чином погляд використовується як комунікаційна функція складних психічних станів.
43 Катерина ГОНЧАР
Очі мої... що бачать вони? Прокидаюсь. Все ще напоєний химерними дітьми власної уяви — снами. Із давніх-давен люди намагалися зрозуміти, чому бачать сни, що вони означають. Цей досвід на межі сну і пробудження, мабуть, пояснив би краще фізіолог. «Сон — це періодичний функціональний стан організму людини, що характеризується вимкненням свідомості й зниженням здатності нервової системи відповідати на зовнішні подразники». Отак кажуть фізіологи. Якось у дитинстві, психотерапевт розказував мені, що для організму сон важливіший за їжу. Але я психолог, тож сновидіння цікавлять дещо іншим. Адже вони розповідають про тривоги й бажання, заховані десь у закутках людської психіки. Це наштовхує на думку, що викривлення сприйняття явищ і подій професійними навичками, скоріше за все, виникає не лише в мене, а є спільним для багатьох завзятих душ, відданих своїй справі. Лишень уявіть собі: тиша, темрява, тільки чутно тихий подих… лежить жінка, її вії опущені, повіки стулені… спить. Що ви бачите? Що побачить чоловік, схильний вимірювати життя у відсотках і курсі долару? Кількість годин, через які їй необхідно буде прокинутись, аби знов поринути у шалений ритм конкурентного середовища? Сім годин, двадцять п’ять хвилин і відлік пішов… А коли б це був поліцейський. Підійшов би, мабуть, важкою ходою до ліжка, рукою торкнувшись чола, щоб прогнати утому. Спинивши погляд на мить, хіба не побачить він у цій кімнаті блаженний спокій? Безпеку і затишок. Скільки красивих слів промайне в голові, скільки тихої, чуттєвої музики підкаже мова пращурів митцеві. Здається мені, що час для нього тоді зупиниться. Так-так, і час, і весь світ розчиняться в ефірі, що його неодмінно слід чекати, коли Музи — богині поезії, мистецтва й наук — приходять на поклик і торкаються замріяних плечей. Його очі вихоплюватимуть із темряви знайоме, розслаблене обличчя коханої, обрис плеча з родимками. Хоча останнє бачити не обов’язково — їхнє розта-
шування він, безсумнівно, знає напам’ять. І старий Морфей, божество сновидіння, вирішить не турбувати молодика сьогодні: «Нехай працює…» Не спи, поете, най не час, у мрії поринати. Коли натхнення вхопить враз, лиш знай, що працювати. Воно ж бо мить і відлетить, на поклик Не вернеться… Якщо тобі вже пощастить — пиши, Пиши від серця! Але ми знову змінюємо кут зору. Цього разу — хімія. Тепер бачимо те мале, з чого складається ціле. До речі, в людині приблизно з 7,000,000,000 ,000,000,000,000,000,000 (7 октілліонов) атомів, кожному з яких мільярди років. Може Пікасо, десь всередині, хоч трохи, але був хіміком? Недарма ж йому спало на думку розібрати людей на частинки й зібрати знов, але вже в іншій послідовності та формах. Ви знали, що атоми, з яких складається матерія, ніколи не торкаються один одного? Чим ближче вони, тим більшає сила відштовхування між електричними зарядами їхніх компонентів. Як спроби з’єднати два потужних магніти однією стороною. Це стосується і тієї сплячої жінки, що лежить на ліжку, адже це явище відбувається, навіть коли об’єкти торкаються один одного. Насправді ні, не лежить на ліжку, — вона десь на невеликій висоті над ним, витає, підтримувана силою відштовхування атомів. Але, якщо так подумати, чи можна і її вважати чимось цілим? Так ми і дивимося на все навколо: мільйони й міль’ярди різних людей, мільйонами й міль’ярдами різних очей, світоглядів і розумінь. Що побачить на площі мого міста соціолог? Скупчення людей? А журналіст, мабуть, подумки опише «цю грандіозну, масову подію, що об’єднала сьогодні громадян…» У дивовижу думати, скільки ще всього можна розібрати й подивитися на це заново. Пропустити крізь різні призми. Надія ГАРКУША
Обережніше зі своїм
почерком Чи знали ви, що письмо може чимало розповісти про наш психологічний стан? Кожна малопомітна особливість почерку приховує окрему рису характеру людини, її індивідуальність і вдачу. Повсякчас психологи враховують цей складник, працюючи зі своїми клієнтами. Почерк вивчає графологія. Її роль в аналізі особистості надзвичайно велика. Тож, які особливості письма дають змогу «прочитати» незнайому для нас людину? Першою вагомою рисою є натиск. Якщо він сильно виражений, значить, персона цілеспрямована, активна та, звісно ж, успішна. Середній натиск не дуже поступається. Така людина також доволі енергійна. Слабкий натиск вважають негативним і таким, що притаманний лише нерішучим і боязким. Розмір почерку теж має неабияке значення. Відомо, що той, хто пише великими буквами, є комунікабельним, відкритим і друж-
нім. Дрібний почерк, навпаки, вказує на замкнутість і відсутність товариськості. Розгляньмо ще одну деталь. Заокруглені, м’які букви належать спокійній, добрій і щирій людині. На противагу цьому, гострі кути написання притаманні егоїстично налаштованим, дратівливим й імпульсивним особам. Помічали, як автори підписують свої книги? Не зрідка рядки розміщені діагонально, ніби пориваються вгору. Такий напрямок письма свідчить, що ви маєте справу з оптимістом, і навпаки, якщо вони тягнуться донизу. Рівно пишуть спокійні, розважливі та акуратні особистості. Варто сказати, що наш почерк не постійний — він змінюється разом зі змінами нашого характеру. Звісно, ви можете не погодитися з таким судженням, однак це висновки графологів, які здатні неозброєним оком повністю «прочитати» вас за манерою письма.
47 Сергій ГАВРИЛЮК
в одязі
Віддзеркалення людини Гардероб – відображення почуттів і думок людини. Одяг несе важливу інформацію про того, хто його носить. Завдяки стилю одягу та кольорам, що домінують у стандартному образі людини, можна дещо зрозуміти: рівень освіти, соціальний статус, самооцінку та особистий світогляд. Сучасне суспільство активно «судить книгу за обкладинкою». Здається, не зовсім справедливо, але це можна аргументувати — одяг віддзеркалює особистість, а інколи говорить про те, про що ми самі не здогадуємося. Люди обирають речі до власного гардеробу під впливом миттєвого настрою. Людина може змінювати свій образ щодня, але загальний стиль залишається. Подивімося, що він може розповісти. Класичний стиль одягу зазвичай обирає досить скептична людина, яка не схильна витрачати внутрішнього себе на дрібниці. Така людина всі сили спрямовує на важливі практичні справи, прагне надійності, ґрунтовності і правильності. Урочистий стиль. Людина використовує чорний і білий кольори одночасно. Чорний колір уособлює внутрішню напругу, неврівноваженість, а білий — боязкість. У такої людини зазвичай завищені вимоги. І коли відбувається крах її ілюзій, це стає трагедією, що часто виражається в домінуванні чорно-червоного кольору в гардеробі. Спортивний стиль одягу носить досить активна та енергійна людина. Вона вважає, що одяг не повинен обмежувати рухи і має бути зручним. Людина ніби постійно перебуває в режимі готовності до старту, аби вирушити першою. Джинсовий одяг обирає людина, яка любить поєднувати в своєму стилі комфорт і моду. Вона не хоче втрачати зв’язок з добре знайомим, але водночас їй подобається все нове і оригіналь-
не. Характерною рисою цього стилю є суперечливість. Той, хто віддає перевагу сексуальному стилю одягу, мріє виділитися з натовпу і привернути увагу. Манера носити зухвалий одяг підходить тим, хто шукає партнера. Однак, якщо людина вдягається так постійно, то, можливо, таким чином вона компенсує свою сексуальну і емоційну неповноцінність. Яскравий стиль одягу каже про те, що людина не впевнена в собі, вона гостро потребує уваги. Нерідко це пояснюється низькою самооцінкою. Похмурий стиль одягу. Прихильник тьмяних кольорів та класичного крою не любить створювати проблеми. Він намагається одягатися скромно, щоб ніхто зайвий раз не збентежив його увагою. Одяг, підібраний зі смаком, притаманний охайній людині, яка вміє гарно поєднувати речі. Така людина показує, що вона готова до співпраці і контакту, поважає інших і враховує зовнішні обставини та своє оточення. Якщо людина носить вільний одяг, значить вона намагаєтеся щось приховати. У першу чергу – свою індивідуальність. Щільно прикрита шия також свідчить про прагнення щось приховати. Шия є центром перетину енергій правди і самовираження. Якщо людині складно бути щирою та відкритою, значить, їй складно відчувати любов до оточуючих. Люди, які носять одяг на розмір або два більше, хочуть себе заспокоїти. Вони бояться усвідомити, що зайва вага таки присутня. Якщо ви постійно носите речі, до яких прикипіли, то це характеризує вас як консервативну людину, яка насилу розлучається зі своїми звичками і переконаннями.
49 Анастасія ДАДІВЕРІНА
Зазирни у свій страх Кожен з нас чогось боїться. Когось лякають клоуни, когось – темрява, а хтось помирає від страху, думаючи про сесію. Багато страхів зароджуються ще в дитинстві, а позбутись їх майже нереально, особливо якщо ми несемо у собі страх впродовж багатьох років. Психологи стверджують, що фобії — це віддзеркалення внутрішнього світу людини. Вони викривають усі приховані таємниці. Заплющте очі. Уявіть свій найбільший страх. А тепер подивіться, як він віддзеркалюється на вашому характері! Ніктофобія. Психологи стверджують, що страх темряви катує більшість людей. Причина проста: багата уява. У темряві мозок починає малювати фантастичні сценарії розвитку подій. З ніктофобією знайомі здебільшого люди творчі, які мають занадто розвинену уяву. Заручникам цього страху подобається бути в центрі уваги. Чи варто боротися із цим страхом? Можна взяти гору над фобією, спрямувавши її у правильне русло: візьміться за творчий проект або напишіть книгу. Логофобія. Усіх, напевно, у дитинстві змушували виступати в садочку або школі. Пригадайте. Які емоції вас переповнювали? Іноді саме через сильне хвилювання трапляються якісь конфузи, а після цього — логофобія. Страх публічних виступів — другий найпоширеніший страх після ніктофобії. Логофоби потайні, люблять усамітнюватися, у великих компаніях почуваються зайвими. Водночас дружбу вони цінують більше за інших. Та все одно з цим страхом варто боротися. Офідіофобія. Страх змій – природний. Це закладено в нас на генетичному рівні. Наші пращури виживали завдяки ним. Одіофоби – щирі та вірні, не схильні до зрад, завжди готові допомогти. на підсвідомому рівні відчувають небезпеку, Гемофобія. Страх крові з’являється передусім через серйозні дитячі травми. Для людей, які страждають на гемофобію, тіло – це храм. Вони турбуються про власне здоров’я більше за інших. Гемофоби частіше відвідують лікаря, займаються спортом і стежать за харчуванням. Гемофобія робить людей турботливішими. Мізофобія. Чи зустрічали ви коли-небудь людей, які миють руки щоразу після того, як торкаються чогось? Насправді це не дивацтва поведінки,
а поширена фобія. Мізофоби охайні, іноді аж занадто. У їхніх домівках завжди ідеальний порядок. Такі люди емоційні, запальні. Мізофобія здатна перетворити життя на пекло, якщо вчасно не навчитися керувати своїми емоціями. Просто почніть спокійніше ставитися до дрібниць. Арахнофобія. Найчастіше страх павуків зустрічається в цілеспрямованих і працелюбних кар’єристів. Арахнофоби дуже серйозно ставляться до обов’язків. Хоча страх павуків життю не загрожує, його віддзеркалення на характері – бажання завжди бути переможцем – може нашкодити. Коулрофобія. Здається, ніби клоуни мають дарувати радість і позитив, але їхній нестандартний зовнішній вигляд у багатьох розвиває фобію. За величезною кількістю шарів гриму людина не може побачити справжні емоції. Тоді в мозок надходить сигнал загрози життю. Коулрофоби дуже прямолінійні. Крім того, за одним лише зовнішнім виглядом вони зрозуміють, яка людина перед ними. Монофобія. Страх залишитися наодинці. Монофоби – це веселі та комунікабельні люди. У них одразу кілька близьких людей. Вони цінують спілкування, дружбу й водночас бояться їх втратити. Акрофобія. Психологи запевняють, що страх висоти є в кожної людини. Акрофоби бояться не так висоти, як невизначеності. У цих людей складний характер. Іноді вони відкриті до спілкування й готові набувати новий життєвий досвід. Часом, навпаки, абстрагуються від інших. Позбутися цього страху допоможе лише психолог. Демофобія. З цим страхом варто боротися сильніше, ніж з іншими. Страх натовпу найчастіше розвивається на генетичному рівні. Наші предки намагалися зберігати простір, щоб можна було втекти або захищатись. Зараз демофобія особливо поширена через перенаселенням планети. Так часто у нас немає місця для усамітнення. Демофоби не конфліктують з людьми, але й не бояться постояти за себе. Навіть якщо страхи не заважають нам жити, з ними потрібно боротися. Одного разу вони обов’язково нагадають про себе й віддзеркаляться негативом у нашому житті. Анастасія КОВАЛЕВИЧ
51
53