Конспект тренінгу «Школа з безпеки журналістів: польський досвід для України» Київ, 2014
відбувся 8–9 вересня за сприяння Польського Фонду міжнародної солідарності та Міжнародної громадської організації «Інтерньюз-Україна»
Частина 1. Безпека під час роботи в зонах високого ризику Журналісти — це найбільш бажана ціль, яку супротивник може ліквідувати. Тому, коли ви потрапляєте в зони конфлікту, вам потрібно або вдягати військову форму, щоб злитися з армією та уподібнитись їй, або мати напис «ПРЕСА» білими літерами на шоломі та бронежилеті. Однак, якщо ви інтуїтивно відчуваєте, що краще не мати жодних знаків і не вдягати військової форми, а бути одягненим як простий місцевий, то значить краще так і робити. Універсальних правил для цього не існує. Щоб комфортно працювати, вам необхідно мати: 1. Хороше взуття і шкарпетки. 2. Не слід носити шорти, потрібно ходити в штанях з тканини, яка не горить, бажано – якнайменше синтетики, щоб навіть якщо тканина горітиме, то вона не плавилася. В одязі варто мати кишеню для документів, які бажано заховати у непроникний чохол. 3. На штани потрібен пояс, щоб у разі чого, за допомогою нього можна було когось врятувати (винести чи витягнути із зони ризику) . 4. Білизна повинна бути з бавовни, яка не розплавляється від високих температур та дозволяє шкірі дихати. 5. Куртка, яка захистить від вітру та сильного морозу. Взагалі одяг береться на три типи погоди: дощ, вітер та мороз. Не беріть багатосезонне взуття, краще взяти окремо взуття на теплу та морозну погоду. Вдягайтесь за принципом «цибульки» і обирайте одяг, який не шарудить. 6. Аптечка. Можна придбати професійну аптечку, які продаються для військових. У моїй аптечці є стерильна перев’язка, ліхтарик на лоба, звичайний ліхтарик та ручка з лазерним ліхтариком (важливо, щоб усі ваші засоби освітлення були з
Пьотр Мачейчик-Чєнь учасник польських воєнних місій та виконавець спецзавдань у зонах підвищеного ризику і війни
Чим більше ми знаємо, тим більше ми втрачаємо інтуїцію. Але втративши інтуїцію, ми можемо втратити життя. Тому добре, коли журналісти в зоні конфлікту користуються своєю інтуїцією
однаковими батарейками), хороший ніж. Якщо на блокпостах вас перевіряють і забирають ножі, варто собі придбати ніж, який виглядає ззовні інакше (напр., у вигляді карти). 7. Рюкзак, який повинен бути зручним і таким, щоб ви змогли його підняти. В рюкзак треба все складати так, щоб все найважливіше було нагорі. Шолом, якщо він не на голові, повинен чіплятися до рюкзака. 8. Бронежилет. – На бронежилеті повинна бути інформація, де б
1
2
зазначалось, яке навантаження (силу удару) витримує жилет. – Є бронежилети, частини яких від перегрівання можуть розплавитись, це небезпечно, тому що ви тоді можете загинути не від пострілу, а від зараження з розплавленого бронежилета. Тому його основна внутрішня частина повинна бути з кевлару. – Бронежилет треба дуже міцно застібувати, тому що ви можете бути поранені тільки від сили удару по вашому тілу. Бронежилет слід застебнути настільки міцно, щоб він чітко прилягав до тіла, однак щоб можна було вільно дихати. Саме таке застібування найкраще вбереже від кулі. У важчих бронежилетах є пасок, котрий підтримує спину. Бокові вкладки зменшують загрозу ураження. Вибираючи бронежилет, зверніть увагу й на комір: важливо, щоб він не натирав шию при русі. Обираючи дуже важкий бронежилет, пам’ятайте, що найважливіше — це не його вага, а те, наскільки мобільними ви будете. Найчастіші поранення — в руки і нижче пояса. – Пластини вкладаються в бронежилет вигином наперед та вужчою стороною доверху. – Якщо в бронежилеті уже є сліди від куль чи дірки, його ні в якому разі не можна знову використовувати, тому що це вже металобрухт, а не захист. – В хороших жилетах бокові вкладки також захищають. Треба їх застібати так, щоб вони доходи-
ли до спини. Зверху є регулювальник для плечей. Жилет має прилягати до тіла. – Жилет треба затягувати високо для того, щоб людина могла сісти. – Коли ви сидите в приміщення чи надворі, бронежилет має висіти на спині вашого стільця. Якщо щось відбувається за вашою спиною, ви зможете сховатись за стільцем з жилетом. Ви також повинні вміти схопити жилет зі стільця, накинути на себе і в русі його застібнути. Пам’ятайте також про шолом! Тому він завжди повинен бути поряд із бронежилетом. – У жилетах може бути система швидкого звільнення з нього в разі поранення. Але якщо такої системи немає, то потрібен ніж. – Горло у жилетах не захищене, тому що солдат захищає шию зброєю. Однак журналіст не має зброї. Для голови є шолом. – Добре, коли в бронежилеті є сітка для дихання тіла. Є спеціальні футболки під бронежилети, які дозволяють дихати тілу та які стягують тіло, щоб при ударі нічого «не розлетілось». – Шолом. Зараз з’являються кевларові шоломи, які мають додаткову застібку, яка не душитиме вас при ударі, а захищатиме шолом від падіння. Не нехтуйте шоломами, тому що вони однозначно міцніші, ніж ваша голова. Шолом не повинен бути тісним.
Підготовка до виїзду: – Воєнний кореспондент — це професія з високим рівнем ризику. Коли ви їдете у мілітарну зону, ви повинні бути готові до всього. Тож слід приготувати: заповіт, оформити страховку, підготувати інформацію про групу крові і мати цю інформацію при собі (бажано — у доступному місці і захищена пластиком), слід попередити рідних і близьких про те, куди ви їдете, бажано також мати при собі контакти лікаря, який зміг би вам допомогти в разі потреби. Важливо — їхати з кимось! Також важливо, щоб там, звідки ви їдете, залишався хтось, кому ви довіряєте. З цією людиною треба домовитися про щоденний телефонний зв’язок о заздалегідь домовлену та визначену годину.
Ви повинні постійно інформувати цю людину, що з вами все гаразд, можна домовитися також про закодоване передавання інформації (напр., про ваше місцезнаходження). Таким чином ви перестрахуєтеся на випадок, якщо вас викраде або затримає ворог. – Перед прибуттям у зону конфлікту ви повинні мати заздалегідь опрацьований план дій. – З собою слід взяти аптечку, в якій обов’язково будуть антисептичні засоби, засіб від укусів комах, знеболювальні, енергетичні батончики, котрі допоможуть повернути сили і втамують голод у разі потреби. – Якщо ви постійно вживаєте якісь ліки, то інформацію про них слід мати при собі.
3
Робота журналіста у зоні високого ризику/війни План дій після прибуття на місце (базу), якщо ви плануєте одноденний виїзд, без ночівлі: 1. Місце проживання: • По можливості має знаходитися якнайближче до того місця, де ви плануєте працювати. • Зібрати дані про готель: чи далеко від нього аеропорт, хто бував в цьому готелі раніше. • Ніколи не вибирайте кімнату на першому чи останньому поверсі, в кінці чи початку коридору. Ніколи не займайте кімнати прямо біля аварійного виходу. Найкраще, коли ви маєте свою машину на виду. Потрібно взяти план евакуації готелю, який висить, зазвичай, на першому поверсі. Якщо на стіні такого плану немає, ви повинні скласти його самостійно. Якщо вам треба замовити кілька номерів, то краще замовляти їх так, щоб вони були «розкидані» по готелю, не на одному рівні. 2. Слід оглянути територію, на якій ви перебуваєте, визначити безпечні місця: це може бути готель, будинок школи, аеропорт, військові бази тощо. 3. Після прибуття на місце дислокації слід обірвати усі можливі зв’язки і доступ з інформацією, яка б вказувала, звідки ви прибули. Це ж стосується квитків на автобус та інший транспорт. Якщо ви їдете з готелю на завдання, не варто брати з собою усі гроші. 4. Якщо ви приїжджаєте машиною — з групою і з водієм, слід заздалегідь розподілити ролі: хто і коли що виконує і в який спосіб. Водій повинен давати команді, коли можна виходити з автомобіля, а коли ні. При розвантаженні речей із автівки водій лишається за кермом, ви ж самі розпаковуєте свої речі. Не варто брати з собою алкоголь, оскільки він ослаблює інстинкт самозбереження та рефлекси. 5. Корисно робити фотографії, на яких буде видно входи-виходи з кафе, вид з вікна готелю чи кафе, сам готель тощо. Такі технічні фотографії потрібні для того, щоб людина, з якою ви тримаєте контакт, знала де ви. В кімнаті всі свої речі тримайте в одному місці, не розкидайте їх, тому що в разі необхідності зібратись за 5 хвилин, ви не зможете цього зробити, якщо ваші речі будуть по всій кімнаті. Валіза також має лежати біля речей. Речі можуть бути на столі. Валіза — під столом.
4
6. У готельній кімнаті краще закривайте штори, хай завжди буде увімкнене світло. 7. На важливих зустрічах сідайте на відстані одне від одного, не будьте однією ціллю, до того ж, якщо хтось захоче увірватись до кімнати, йому доведеться спочатку зорієнтуватись, хто де сидить, а це — час. Важливі фотографії «на пам’ять», щоб показати, хто як виглядає. 8. В кімнаті тримайте запас води та їжі на випадок, якщо ви опинитесь якийсь час в ізоляції. В кімнаті має бути аварійний вихід. 9. Коли на пропускному пункті у вас вимагають документи або запитують про рід вашої діяльності, краще сказати, що ви журналіст, але збираєте інформацію для інтернет джерел. 10. Натомість, коли ви їдете потягом, і ваші «подорожники» запитують, куди ви їдете, варто вигадати якусь правдиву історію. Також і на деяких пропускних пунктах варто використовувати вигадані історії. Краще придумати їх заздалегідь, щоб потім відповідати спокійно, не нервуючи.
Слід оглянути територію, на якій ви перебуваєте, визначити безпечні місця: це може бути готель, будинок школи, аеропорт, військові бази тощо
Особливості журналістської роботи у зоні конфлікту: 1. Якщо ви працюєте групою, то слід вибрати лідера групи, котрий буде координувати роботу усіх членів групи. Якщо ж група занадто велика, то її можна розділити на дві частини, між якими теж можна розподілити завдання. 2. Перевіряйте інформацію двічі, будьте серйозним журналістом та плануйте свої дії і називайте речі своїми іменами: якщо йде війна, значить це війна. В ідеалі, перед тим, як відправитись в зону військового конфлікту, вам би повинні були розповісти, що де відбувається. Коли ви потрапляєте до іншої країни в зону конфлікту під опіку експерта з безпеки, то довіртесь цій людині, тому що вона знає, що на цій територія можна робити, а чого краще уникнути для збереження свого життя. 3. Вночі уникайте світла чи ультрафіолетового спалаху фотоапаратів, тому що вас можуть прийняти за снайпера і обстріляти (це можуть зробити навіть свої). Важливо, щоб свої вас могли розпізнати. 4. Камеру краще тримати не безпосередньо біля обличчя, а на відстані, щоб ви могли бачити, що ще відбувається навколо вас. Ви можете поставити штатив і подивитись, якою буде реакція іншого боку — військових з іншого боку. Тому що краще втратити штатив, ніж життя. 5. Карти пам’яті можна ховати, наприклад, у взутті. 6. На місці події машина має бути від вас максимум на відстані 200 м. Перед виїздом ваші близькі повинні знати куди ви їдете. 7. Фото, які ви робите в зоні бойових дій, одразу висилайте на сервери. Якщо у вас є людина, яка не перебуває в зоні бойових дій, ви повинні мати один час для щоденного спілкування з нею. Якщо раптом ви не вийдете на зв’язок в усталений час, ця людина повинна знайти шлях з вами сконтактувати чи зрозуміти, що з вами відбулось. 8. Журналіст не повинен мати зброї у зоні конфліктів, хоча б через те, що отримуючи зброю, він стає на чиюсь сторону і перестає бути об’єктивним. Щоб не світити себе в соціальних мережах,
щоб на вас складніше було вполювати, можна заздалегідь підготувати кілька матеріалів з різних місць, які ви зможете опублікувати приблизно в один час. 9. Місце зйомки може знати лише вузьке коло людей, котрим ви довіряєте. Також слід замалювати фірмові значки на апаратурі, оскільки часто крадіжки відбуваються лише через те, що бачать відому марку. 10. Не слід з упередженням підходити до людей з іншого боку барикад, під час розмови з ними варто бути нейтральними — без оцінок та емоцій. 11. Під час обміну вогнем не працює розвідка та контррозвідка. Коли ви виїжджаєте зі свого пункту дислокації, потрібно щоразу виїжджати з іншої, безпечнішої дороги. Якщо ви бачите невідомі знаки на дорозі, це повинно бути для вас вказівником небезпеки. Не можна повторювати години виїзду та повернення. Треба остерігатись годин на межі світанку та ночі, тому що тоді ви найпомітніші. 12. Якщо щось відбувається, а ви не можете втекти на своє безпечне місце, втікайте у місця, які віддавна були безпечними для людей: лікарні, поліція тощо. Уникайте довгого перебування на мостах. 13. Важливо, щоб ви показували події збоку, а не з самого пекла подій. Також, всі найцікавіші події не відбуваються там, де військо має міцні позиції. Треба їхати до батальйонів, там ви отримаєте більше. Не мучайте запитаннями військових, більш активно можете розпитувати добровольців. 14. Репортер повинен ховатися за перешкодами. Не висовуватись. Виставляти лише фотоапарат. Переміщатися з місця на місце. 15. І, звичайно ж, знайте міру. Коли ви знімаєте репортажі, робите фотографії, знайте, що і цьому є межа, і в деяких ситуаціях краще подумати про людей, які там жили чи яких можуть знати, хто там загинув. В таких випадках треба утриматись від зйомки. 16. Не слід ризикувати власним життям заради хорошого ракурсу чи вдалого фото.
5
Важлива деталь перебування у зоні військових дій: автомобіль 1. У машині повинен бути повний бак + каністра із бензином, повна аптечка, вода і харчі з запасом на 3 або на 6 днів. 2. Вибір автомобіля: добре, якщо це буде найпростіша модель, по мірі можливості — найменше електроніки. Не беріть дорогі машини, бо це збільшує ризик, що її вкрадуть. Прибувши на місце, оберіть авто, яке є популярним у даному регіоні. Обираючи машину, спочатку оглядаємо її ззовні: найважливіше, щоб шини були достатньо накачані та не були зношені чи подерті. Повинно бути чистим лобове скло, бо якщо ви їдете за колоною машин, то весь бруд летить на вас. Чи працюють фари? Чи цілі дзеркала? Перевіряємо внутрішню механіку. Водій повинен знати, де що знаходиться під капотом. Усе має бути чистим, нічого не повинно протікати, фільтр повинен бути почищений, рідина для миття, масло — все це має бути в наявності. І це все перевірити має водій, або ви, якщо ви за кермом. 3. Якщо ви їдете вдвох, тоді друга особа, яка не
Вибір автомобіля: добре, якщо це буде найпростіша модель, по мірі можливості — найменше електроніки. Не беріть дорогу машину, бо це збільшує ризик, що її вкрадуть. Вибираючи на місці, обирайте авто, яке є популярним у даному регіоні
6
сидить за кермом, сідає на заднє сидіння справа за водієм, тобто не безпосередньо за ним. Так у вас обох буде своя територія огляду. 4. Матеріали, речі в багажнику складаємо горизонтально за кріслами від найвищого до найнижчого, щоб був своєрідний балістичний бар’єр. Зліва ставимо аптечку, справа — каністру. Воду ставимо посередині. Якщо залишається ще місце, складаєте туди те, що вживаєте найчастіше. Можна покласти мішки з піском, але так, щоб не перевантажувати автомобіль. 5. В автомобіль потрібно сідати спиною, щоб у вас був максимальний кут огляду максимально довго, до того, як ви сядете до машини. Так само і виходьте, щоб найбільше захищати себе автомобілем. Під час артилерійського обстрілу найкраще ховатись біля колеса машини, або за грудою коліс. Дерево — поганий варіант для схову, тому що уламки можуть застряти в гілках, а це теж небезпечно. 6. Також, якщо в машині вас їде тільки двоє, то добре переднє крісло біля водія відсунути наперед. Це захистить водія, до того ж, тоді туди можна поставити якісь речі. 7. Якщо ви їдете і на дорозі вас чекає перешкода, щось лежить на дорозі, перешкоду треба вдарити ззаду або збоку боком своєї машини, щоб цю перешкоду перекинути і щоб найменше пошкодити власний автомобіль. На блокпості так робити не можна. 8. Коли перевіряють машину, ви маєте показати найменше речей. Можна собі покласти щось під ноги, тому що зазвичай той, хто перевіряє, дивиться у вікна та просить відкрити багажник. На блокпості головне — не нервувати, щоб вашу поведінку не запам’ятали. 9. Якщо у вас пробито колесо, теж важливо розподілити ролі, щоб кожен з вас знав, хто шукає колесо, хто міняє, тощо. Це організовує і зберігає час. Кожен водій має свій час, який він може витримати за кермом, але не треба його мучити, особливо, якщо він ще й оператор, тому що йому потім знову працювати. 10. Погано, коли в машини затемнене скло, тому що на пропускних пунктах одразу насторожуються, не знаючи, хто до них їде. Але якщо на склі є плівка, яка забезпечує від куль, тоді добре.
11. Коли ви їдете в машині щоразу іншою дорогою, треба щоб кожен мав свій кут огляду, щоб одразу зрозуміти, стежать за вами чи ні. 12. Мотор повинен бути увімкнений, коли ви зупинились щось зняти. Тому що ці секунди, які не використаєте на заведення мотору, можуть врятувати вам життя. 13. Якщо ви їдете на таксі, візьміть у водія номер та скажіть, що скористаєтесь його послугами іншого разу. Але тільки скажіть це, а не робіть насправді. 14. Якщо ви користуєтесь машинами інших, щодня це має бути нова. Коли ви їдете з колегою з незнайомим вам водієм, можете між собою (з колегою) говорити про те, що завтра ви вже їдете назад, що довго тут не затримаєтесь, інші казки, які водій зможе почути. Заздалегідь продумуйте
шлях доступу до місця події. 15. Таксі зазвичай не обстрілюють, тому що вони працюють для всіх, тому ви можете не вішати на машину знаки, які б вказували, що ви преса. Можна почепити відмітки «ПРЕСА» на блокпостах, але потім зняти. Будучи в нових для мене місцях, я беру машину, яка дуже поширена тут і яка часто використовується, тому що тоді буде легше знайти запчастини до неї. 16. Група більше трьох солдат — це помітно для артилерії, колона машин — це теж помітно. Ваша машина повинна їхати не з колоною військових, а за 200 м від останньої машини в колоні, тому що засідки можуть бути і для останнього в колоні. 17. У разі обстрілу автомобіля — розпластатися на підлозі.
Обстріли: правила поведінки 1. Якщо під час обстрілу ви знаходитеся у будинку, слід якнайшвидше переміститися до його крила, не можна залишатися посередині будинку, оскільки саме там концентрується увесь вогонь. Уникайте місць, поблизу яких розташовані гранатомети чи гради. Якщо ви бачите, що починається обстріл, найбільш безпечна дистанція — це 200 метрів. Найміцніші конструкції — це наріжні і несучі стіни. 2. Коли ви виходите з кімнати під час обстрілу чи атаки, і виходите групою, то той, хто знаходиться якнайдалі від дверей чи вікон кімнати, повинен вибігти першим, інакше — з ним не буде контакту. 3. Якщо під час атаки вогнем ви перебуваєте в окопі, обіпріться об нього спиною, опустіть голову і скрутіться в клубочок. 4. Якщо ви чуєте обстріл і вибухи, слід якнайшвидше спробувати локалізувати їх напрям, аби знати, як ховатися. Якщо ми чуємо свист, це значить що снаряд летить у нашому напрямі. Треба відразу впасти на землю, або якщо є можливість сховатися до окопу чи в інше безпечне місце. 5. Якщо ви бачите знищений танк чи велику автівку, можете сховатися під ними під час обстрілу, оскільки навряд чи хтось ще раз буде вести по них вогонь.
6. Під час обстрілу не ховайтеся у багатоповерхових будинках, вони небезпечні, вони можуть завалитися, а також зверху можуть обвалюватися фрагменти будинку. 7. Якщо ви знайшли пристрій, призначення якого вам не відоме, або про походження якого ви не знаєте, не беріть його в руки. По мірі можливості працюйте в рукавицях, які врятують вас, якщо ви раптом наткнетеся, наприклад, на хімічні субстанції. 8. Якщо терористи нападають на дівчину, вона може вдарити нападника каблуком, якщо він атакує ззаду. Якщо спереду — можна встромити пальці йому в очі. Можна вдарити чоловіка у пах, потім, коли він схилиться, вдарити його в голову. Також можна плюнути нападнику в обличчя, він інстинктивно захоче витертися, а ви матимете час, щоб втекти. 9. Якщо вас поранено і ви бачите, що поряд є лікар — голосно не кричіть, зазвичай лікар підходить спочатку до того, хто лежить тихо. Якщо ви кричите, значить, що ви живі і потребуєте меншої допомоги. Крім того, якщо ви самі затискаєте рану, слід знати, що якщо рана у момент натискання болить, це значить, що все ще може бути добре.
7
10. Щоб захистити обличчя, схрестіть руки на обличчі у такий спосіб, аби кулаки захищали ваші вуха, а самі перехрещені руки — очі. 11. Під час обстрілу людина повинна лягти на землю, тому, коли ви купуватимете штани, добре, щоб на них були кишені на колінах або щоб вони були із міцної грубої тканини. Також треба
дбати про захист ліктів. Якщо ви не зможете йти, треба опуститися на землю і повзти. 12. На відкритому просторі, якщо відбувається артобстріл, треба тікати від нього якомога далі, але тікати не на військову базу, оскільки саме вона можу бути ціллю, а в протилежний бік.
Поведінка у ситуаціЇ, якщо вас захопили або викрали терористи/ворог: 1. Якщо ви знаходитесь у лежачому положенні і вас б’ють, насамперед треба захистити печінку і пах. Ногами треба бути поверненим до нападника, тоді ви зможете відбиватися. 2. Якщо вас схопили, краще якнайбільше спати і менше переживати, оскільки думки мало що змінять, а сили і здоров’я слід берегти. 3. Якщо ви потрапили у полон, то добре прикинутися людиною, яка не буде чинити спроб утекти — бути спокійним, пригніченим.
4. Якщо терористи загрожують вам зброєю, ціляться у вас, не слід їх провокувати. Найчастіше саме такі не будуть у вас стріляти. Ті ж, хто мовчить, несуть більшу загрозу, оскільки їхню реакцію важко передбачити. 5. У полоні важливо не впадати у відчай і паніку, намагатися думати про хороше: приємні спогади чи приємні плани. У пріоритеті — зберегти спокій, що дає змогу чітко оцінювати ситуацію.
Додаткова інформація: 1. Якщо ви лишаєте частину речей в авто або у готельному номері, а хочете перевірити, чи хтось в них рився, можна у валізі застібнути змійку або замок у лише вам відомий спосіб. Або покласти всередину якусь невеличку непомітну річ (наприклад, зубочистку, волосся тощо), тоді ви помітите, що вас обшукували, оскільки ці речі впадуть на підлогу. 2. Якщо ви не з військом, тоді не використовуйте військовий одяг. В рюкзаку добре мати льняні сорочки — вони міцні, джинси та шапку беруть з бавовни, тощо. Обирайте доступні речі, не обов’язково західні, брендові. Шкіряна куртка добра тим, що ви не застудитесь, якщо в ній впадете на землю. Плащами краще накриватися, а не бути вдягненими в них. Коли спите, так не буде видно у чому ви вдягнені і чи є на вас бронежилет. Добре, якщо бронежилет схований під верхнім одягом.
Частина 2. 8
3. Якщо ви просинаєтесь, і відчуваєте закостеніння чи мороз, то треба розігріватись 2 години і тоді можна поспати ще півгодини на морозі. Якщо знову відчуваєте холод, тоді ще годину розігрівайтесь фізичними вправами або іншім доступним способом. 4. Коли ви працюєте групою, треба мінятися: один спить, інший працює. 5. Добре, аби стрижка не була занадто короткою, оскільки волосся береже людину від сонячного удару. Добре також стригтися так, щоб піт стікав по скронях. 6. Якщо ви затримуєтесь у готелі, гроші й важливу інформацію варто сховати. Можна запакувати їх у пластикову торбинку і прикріпити до внутрішньої частини кришки (бачка) у туалеті. 7. Старайтеся нікому не розповідати про ваші професійні справи. Чим менше відомо про ваші плани, тим краще для вас.
Підготовка репортажу з конфліктних зон
Дмитро Гнап: Щодо акредитації — зараз настільки велика площа війни в Україні, що ніхто не відслідковуватиме вас: з акредитацією ви чи без. До того ж, акредитація в Україні навряд чи вам чимось допоможе, особливо якщо ви потрапите в полон. Краще мати надійну людину в тій зоні, куди ви маєте їхати. Це можуть бути медики, інші волонтери. В Україні журналісту краще вдягати камуфляж, тому що якщо ви будете відрізнятись від інших, тоді снайпер для мішені обере саме вас. Також не варто сподіватись на те, що вас не впізнають. Комусь доступно знайти підставні посвідчення російських медіа, щоб пробратись на іншу територію, але зазвичай доводиться працювати без цього. Гроші у роботі не головне, тому що і без шалених гонорарів можна зробити хороший матеріал. Стосовно забезпечення: воно жахливе практично у всіх журналістів, навіть люди з іноземних медіа не настільки забезпечені, як інколи здається. Плюс, відрядження стаються несподівано і часто не можна заздалегідь підготуватись. На Донбасі вам не дадуть знімати дуже близько військові дії безпосередньо. Вас просто вб’ють. Військова журналістика відрізняється від інших видів журналістики, тому що часом у вас немає можливості представити другу точку зору в своїх матеріалах, так як ви знаходитесь під вогнем, або тільки по одну сторону барикад. Також у вас є внутрішній цензор, який полягає в тому, що ви маєте відчуття, зашкодить комусь отримана вами інформація, якщо ви її оприлюдните, чи ні. В мирний час ви собі цього не можете дозволити, тому що просто публікуєте отриману інформацію. У військовий час вас можуть попросити знищити зібрані матеріали, це зовнішній цензор, і часом так і доводиться робити, тому що не оприлюднивши якісь матеріали, можна врятувати більше і домогтись більшого. В мирний час це неприпустимо в роботі журналіста. Репортажі з конфліктних зон йдуть переважно в форматі «без коментарів» і стендап робиться лише як ілюстрація до того, що щось відбувається. Але не як спосіб урізноманітнити програму. На
Дмитро Гнап журналіст-розслідувач. Один із засновників Hromadske.tv
... війна — це ситуація, коли не можна в тиху щось зробити, переважно свідками подій є чимала кількість людей і якщо один не може відповісти на ваші питання, то обов’язково відповість хтось інший
конфліктних територіях проблеми зі зв’язком, але прослуховуванням насправді мало хто займається. Тому що у бойовиків немає можливості відслідковувати українських операторів. Але в них є можливість відслідковувати кількість увімкнених телефонів, що дозволяє їм націлювати зброю на певну територію. Відзняті матеріали в той же день треба перекидати на сервери до своїх редакцій, щоб їх якнайшвидше змогли змонтувати та випустити в ефір, тому що потім інформація може бути не актуальною, або її у вас просто вилучать. Коли ви в матеріалах говорите, що командир зрадив бригаду, то називайте прізвище командира. Тому що ми знаємо чимало таких випадків, коли командири зраджують своїх військових. І з одного боку нам не варто говорити про погане, тому що це деморалізує суспільство, а з іншого боку,
9
назвавши прізвище, ми можемо досягти, що цього командира звільнять. Але факти того, що саме ця людина винна, повинні бути переконливими. Зрозуміло, що повністю картину бойових дій ми не зможемо відтворити, може не залишитись, наприклад, свідків, які б засвідчили, що командир чи військовий зрадив своїх. Але ми можемо навести факти причетності однієї людини до якоїсь події. І зробити це не так складно. Солдати дають свідчення, тому що їм немає чого втрачати. Питайте солдатів, адже війна — це ситуація, коли не можна в тиху щось зробити, переважно свідками подій є чимала
кількість людей і якщо один не може відповісти на ваші питання, то обов’язково відповість хтось інший. Може бути навіть, що солдат сам прийде до вас розповісти про якусь ситуацію. І така ситуація абсолютно реальна. Журналістська робота не полягає в тому, щоб когось стимулювати, а в тому, щоб говорити правду. Просто працюйте, якщо суспільство дозріло, воно зрозуміє вас та буде допомагати. Це в контексті того, що журналісти часто розповідають про те, що батальйонам не вистачає необхідних знарядь, одягу чи інших речей.
Пьотр Андрусечко: Не можна військовим, які зупиняють вашу роботу, кричати, що ви журналіст, що це ваша робота і яке вони взагалі мають право так з вами поводитись. Ні, потрібно просто спокійно пояснити, що ви професіонал і знаєте свою роботу і ви не зробите нічого недопустимого. Зазвичай, в будь-якій ситуації можна знайти вихід. Фотографії краще зберігайте на картах пам’яті, перекидайте на інші носії, не тримайте їх всі на фотоапараті, тому що у вас можуть забрати камеру і передивитись, що ви знімали. Інколи журналісти роблять дуже велику помилку: вони де не потрібно починають вступати в дискусії. Навіть в потягах чи автобусах до або з міст Східної України. Якось на мене напала одна жінка, почала кричати, що я журналіст із заходу, я необ’єктивно все описую, але я не почав кричати на неї у відповідь, пояснюючи, хто я і що роблю. Я просто був спокійний, не відповідав на крик і це згладило ситуацію, людина заспокоїлась. В таких випадках я абсолютний «сухар». Своєю машиною я рідко їжджу, намагаюсь брати місцевих водіїв. Мені часто траплялись справді хороші таксисти, які добре розумілись на місцевості. А часом така людина, якщо увійти з нею в контакт, може врятувати життя. Буває, що не можна передбачити, про що ви писатимете, коли потрапите у зону військових конфліктів. Часто не можна спланувати, як взагалі проходитиме ваш день у зоні. Тому треба бути готовим до всього. Журналісту треба знати, де точно знаходяться союзні війська, ця інформація швидко змінюється, в цілях своєї безпеки треба знати достеменно,
10
Пьотр Андрусечко головний редактор журналу «Український журнал», журналіст «Газета Виборча»
Буває, що не можна передбачити, про що ви писатимете, коли потрапите у зону військових конфліктів. Часто не можна спланувати, як взагалі проходитиме ваш день у зоні. Тому треба бути готовим до всього.
або знати, кого можна запитати, де точно знаходяться свої, а де чужі. Треба бути завжди обережним і не покладатись завжди на бронежилет чи відчуття, що ви в безпеці. Ви ніколи не можете знати, коли трапиться небезпека в конфліктній зоні. Коли ви пишете свої матеріали, думайте, скільки емоцій в цих матеріалах має бути.
Частина 3. Юридичні аспекти роботи в зоні конфліктних дій.
Закони, що необхідно знати (Олександр Бурмагін, медіа-юрист) ОСНОВНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ /СИЛОВИКИ/ 1. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року, N 638-IV 2. Закон України «Про державну таємницю» 3. Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом (ETS N 90) 4. Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму 5. Кримінальний кодекс України ОСНОВНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ /ЗМІ/ • Закон України «Про інформацію» • Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» • Закон України «Про доступ до публічної інформації» • Цивільний кодекс України ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО БОРОТЬБУ З ТЕРОРИЗМОМ» Цей Закон з метою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, виявлення та усунення причин і умов, які його породжують, визначає правові та організаційні основи боротьби з цим небезпечним явищем, повноваження і обов’язки органів виконавчої влади, об’єднань громадян і організацій, посадових осіб та окремих громадян у цій сфері, порядок координації їх діяльності, гарантії правового і соціального захисту громадян у зв’язку із участю у боротьбі з тероризмом. ГАРАНТІЇ ЗМІ • ч.2 ст. 34 Конституції України — кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. • ч.1 ст. 25 Закону України «Про інформацію» — журналіст під час виконання професійних обов’язків має право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом. • 4. Після пред’явлення документа, що засвідчує його професійну належність, працівник засобу масової інформації має право збирати інформа-
цію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових заворушень, воєнних дій, крім випадків, передбачених законом. • п.3 ч.2 ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» — журналіст має право відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом. • Обмеження, передбачені законом /про боротьбу з тероризмом/ • У районі проведення АТО на час її проведення може бути встановлено спеціальний порядок, зокрема організовано патрульну охоронну службу та виставлено оточення. У районі проведення АТО можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян. • Перебування в районі проведення антитерористичної операції осіб, які не залучені до її проведення, допускається з дозволу керівника оперативного штабу. ПРЯМІ ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО ІНФОРМАЦІЇ • Забороняється поширення через засоби масової інформації або в інший спосіб інформації, яка: – розкриває спеціальні технічні прийоми і тактику проведення антитерористичної операції; – може утруднити проведення антитерористичної операції і (або) створити загрозу життю та здоров’ю заручників та інших людей, які знаходяться в районі проведення зазначеної операції або за його межами; – має на меті пропаганду або виправдання тероризму, містить висловлювання осіб, які чинять опір чи закликають до опору проведення антитерористичної операції; – містить дані про предмети та речовини, які безпосередньо можуть бути використані для вчинення актів технологічного тероризму; – розкриває дані про персональний склад співробітників спеціальних підрозділів та членів оперативного штабу, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції, а також про осіб, які сприяють проведенню операції (без їх згоди). /ст. 17/
11
Етичні моменти в роботі журналіста в зоні бойових дій
Анастасія Станко На війні не буває без жертв. І без тіл загиблих. Тіла я показую лише на загальному плані, де може бути деталь. Наприклад, рука (але не відірвана, а ціла, щоб було зрозуміло, що це рука людини). Бажано не робити стендапів. Якщо йдеться про бойові дії, то не варто знімати бійців в стані афекту. Знімаючи репортаж: «Бої за Металіст. Сили АТО вже майже в Луганську» я стала свідком, як з передової в тил привозять поранених. Один із них мав осколок в спині, але нічого не відчував, на його очах вбили його товариша, він говорив якісь не членороздільні звуки, я тоді знімала на телефон і коли це побачила, одразу його вимкнула. Багато разів я стикалась з тим, що українські журналісти в зоні бойових дій нав’язують місцевим свою думку, вступають з ними в суперечку, якщо думка цивільного населення не збігається з їхньою. Цього ні в якому випадку не можна робити. В нашому матеріалі «Перемир’я. Попасна. Попали.» ми показували просто думку місцевих. Одні вважали, що мінометний обстріл по місту вели бойовики, інші, що Нацгвардія. Обидві думки присутні в матеріалі. Менше закадрового тексту, коли знімаєте в зоні бойових дій. Я помічала, коли навіть найкращим військовим журналістам з величезним досвідом роботи було важко вберегтися від оціночних суджень. Не можна возити допомогу солдатам, а потім говорити про об’єктивність. І чим більше ви починаєте товаришувати з військовими, тим важче вам працювати в зоні бойових дій. Війна — така сама робота, як ніби б ви знімали виставку квітів, тільки тут будуть трупи, сльози і багато до вас запитань: чому так сталось? не давайте відповідей і оцінок. Не старайтесь зробити матеріал на чиємусь горі. Вважаю неетичним великі і довгі крупні плани сліз, істерик, демонстрації горя. Іноді маленькі деталі, такі, як залишене дитяче відерко в пісочниці біля будинку, який піддався обстрілу і з якого
12
Анастасія Станко
журналістка Hromadske.TV
Я працюю в зоні конфлікту на Сході України з травня місяця. Першою поїздкою був уже тоді окупований Донецьк. Місто контролювали бойовики, були перші затримані журналісти. А Донецький аеропорт вперше почали обстрілювати. За 6 місяців я об’їздила всю Донецьку і Луганську області. Один раз потрапляла в полон «ЛНР» в червні в Луганську. Двічі під мінометний обстріл в Мар’їнці та селі Піски під донецьким аеропортом. Відзняла кілька десятків репортажів із зони конфлікту
виїхали всі мешканці, може сказати більше про те, що пережили ці люди, аніж плач дітей. Завжди треба запитувати військових, чи можна їх знімати, навіть, слідкувати, щоб ніхто, хто не хоче не потрапив в кадр. Один такий необережний кадр і слава про вас швидко розходиться, може трапитися так, що знімати вам буде в подальшому важко. Постарайтесь зробити так, щоб рідні не дізналися про смерть свого сина, батька, брата, чоловіка із вашого репортажу.
Важкі моменти, з якими стикаєшся в зоні конфлікту:
• Неможливість потрапити на територію, що контролюється бойовиками. Неможливо подати іншу точку зору, неможливо показати протилежну сторону конфлікту. • Я намагаюсь максимально відсторонятись від тих, кого знімаю. Дуже важко за такий короткий період пережити стільки смертей.
• Залишатися об’єктивним важко ще й тому, що крім того, що ми журналісти, ми ще й українські громадяни. Саме бажання відділення частин українських територій у мене як громадянки викликає нерозуміння, але як журналіст і намагаюся зрозуміти позицію цих людей. Не вступаю в дискусії, не серджу їх, просто слухаю і записую. Це насправді не так вже й важко.
13
Конспект підготовлено за сприяння Польського Фонду міжнародної солідарності та Міжнародної громадської організації «Інтерньюз-Україна»