«Точне відображення Угоди про асоціацію Україна – ЄС в українських медіа» Матеріали учасників

Проект «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна – ЄС в українських медіа» Доступно про євроінтеграцію в матеріалах учасників проекту за 2015–2016 рр.

2017

Проект «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна – ЄС в українських медіа». Доступно про євроінтеграцію в матеріалах учасників проекту за 2015–2016 рр. — Київ : К.І.С., 2017. — 294 с. Цю публікацію видано в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна – ЄС в українських медіа», що реалізується за кошти Програми «Підтримка демократії», яка, своєю чергою, фінансується з Програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польщі та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Команда проекту висловлює вдячність усім учасникам грантового компонента та переможцям журналістських конкурсів «Асоціація з ЄС: що вона дає Україні?», матеріали яких подані в цьому посібнику. Погляди, представлені в цій публікації, можуть не збігатися з поглядами Міністерства закордонних справ Республіки Польщі чи Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Матеріали журналістів подано із збереженням змісту текстів та авторської стилістики. Всі права захищені. Зміст публікації можна безплатно копіювати та використовуватися для освітніх та інших некомерційних цілей, за умови посилання на джерело інформації. © ГО «Інтерньюз-Україна», 2017

ЗМІСТ Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 Учасники грантового компонента. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Онлайн-портал «Далі буде» (м. Київ). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Інформаційно-аналітичний сайт «Інформер» (м. Одеса). . . . . . . . . . . . . . . . 22 Обласна агенція новин «КУРС» (м. Івано-Франківськ). . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 Газета «Лица» (м. Дніпро) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64 Медіагрупа «Об’єктив» (м. Харків). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81 Газета «Первая городская газета» (м. Кропивницький) . . . . . . . . . . . . . . . . 107 Громадський інформаційно-аналітичний портал «Події і коментарі» (м. Чернігів). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 121 Радіо «24-Запоріжжя» (м. Запоріжжя). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 136 Газета «Слобідський край» (м. Харків). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 158 Регіональна інформаційна агенція «Час Чернігівський» (м. Чернігів) . . . 181 ТОВ «Телерадікомпанія «ВІККА» (м. Черкаси). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 197 Філія НТКУ «Вінницька регіональна дирекція «ВІНТЕРА» (м. Вінниця).198 Телеканал ZIK (м. Львів) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 199 Телеканал «До ТеБе» (м. Краматорськ). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 200 Переможці конкурсу журналістських робіт. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 201 Перша хвиля. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 202 Друга хвиля. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 206 Третя хвиля. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 232 Четверта хвиля. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 243 П’ята хвиля. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 257 Шоста хвиля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 264

–3–

ПЕРЕДМОВА Угода про асоціацію між Україною та ЄС – це складний і комплексний документ. Вона передбачає численні реформи на користь українського суспільства. Для того, щоб передбачені Угодою зміни підтримало суспільство, важливо надавати людям вірогідну та зрозумілу інформацію про реформи. Саме для цього задумано й реалізовано проект «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна – ЄС в українських медіа». Його мета – підвищити обізнаність про Угоду серед українських медіапрофесіоналів. Сотні редакторів і журналістів дізналися, що саме означає асоціація з ЄС та як вона має працювати, як ті чи ті реформи наближають Україну до європейського простору, як реалізується передбачена Угодою про асоціацію глибока і всеосяжна зона вільної торгівлі. І найголовніше – що вона дає громадянам та країні і як про це розповісти. Адже хто як не медіа можуть та повинні професійно і докладно пояснити суспільству переваги, вимоги чи навіть часом певні ризики євроінтеграційних процесів. Проект також знайомив його учасників з євроінтеграційним досвідом Польщі. Зокрема, і в тому, що стосується інформування суспільства про європейську інтеграцію та пов’язані з нею процеси. Проект охоплював майстер-класи для редакторів медіа та вишколи для журналістів, ознайомчі візити до Польщі та Брюсселя, всеукраїнські конкурси журналістських матеріалів на європейську тематику, роботу з польськими та українськими експертами та тренерами. Зрештою проведено конкурс для регіональних ЗМІ на отримання грантів для реалізації власних проектів з інформування щодо Угоди про асоціацію та інших аспектів євроінтеграції України. У цьому посібнику зібрано матеріали, що підготували учасники цих грантових проектів. Вони стосуються широкого спектра питань, об’єднаних тематикою європейської інтеграції України. Усього в межах грантових проектів створено 421 матеріал, а саме: 117 відеосюжетів, 168 статей і фоторепортажів, 12 радіосюжетів та 124 інформаційні повідомлення. Частину з цих матеріалів подано в посібнику. Також посібник містить 18 матеріалів журналістів – переможців конкурсів на найкращі євроінтеграційні роботи. Всі вони отримали цінні призи. Відео- та радіосюжети представлені на DVD-диску, що додається до цього посібника. Посібник з матеріалами регіональних редакцій та окремих журналістів стане хорошим помічником не лише у вивченні різноманіття подання матеріалів на тему європейської інтеграції, виконання Угоди про асоціацію, впровадження європейських стандартів, а також дозволить активніше та ефективніше поширювати цю інформацію серед ширшого кола читачів.

–4–

ДАЛІ БУДЕ (КИЇВ) Про редакцію «Далі буде» – інформаційний сайт, на якому ведеться огляд ідей, тенденцій та рішень. Має на меті повідомляти про варті уваги практики, досягнення та експерименти в різних сферах – від культури до бізнесу, від IT-технологій до медицини – з усього світу. Окремий акцент робиться на тому, як саме вийшло щось втілити чи досягти – щоб надихнути читачів на створення чогось схожого й показати можливі шляхи.

Назва проекту: «Між радянським і європейським проектами: як міняються держави й люди» Серія статей про те, як змінюється держава, суспільство та конкретні люди в країнах, що рухаються від соціалістичного минулого до європейського майбутнього, на прикладі Молдови, Румунії та Болгарії.

Загальна кількість матеріалів: 20.

ЩО ЄВРОСОЮЗ ДАВ МОЛДОВІ Автор: Антон Семиженко. Дата публікації: 29.08.2016.

Графіті в центрі Кишинева.

–5–

Молдова у партнерстві з Євросоюзом уже більше двадцяти років. Результат цієї співпраці – кілька важливих реформ і більше сотні точкових проектів. На виконання вимог євроінтеграції Кишинів прийняв ряд знакових законів, а у втіленні інфраструктурних проектів Брюссель є найбільшим донором країни. Цей матеріал – огляд основних змін, які відбулись у Молдові завдяки політичному, фінансовому та консультативному впливу ЄС.

Закон про рівність шансів Прописана в законі недискримінація людей за расою, походженням, фізичними особливостями, сексуальною орієнтацією та подібним – обов’язкова умова для запровадження безвізового режиму з ЄС. Таку норму прийняла Грузія, навесні 2014-го закон із таким вмістом прийнято в Україні. У Молдові цей закон отримав назву «Про забезпечення рівності». В суспільстві він широко відомий як закон про рівність шансів. Він включив у себе норми, потрібні для забезпечення директив ЄС від 2000-го року – щоб кожній людині було гарантовано рівність можливостей незалежно від раси, кольору шкіри, національності, етнічного походження, мови, релігії чи переконань, статі, віку, фізичних можливостей, поглядів, політичної приналежності та будь-якої іншої подібної ознаки. Спроби прийняти цей закон були ще 2011-го року, та вдалось двома роками пізніше: дуже сильним був опір лівих фракцій парламенту. Комуністи із соціалістами бачать у законі насамперед потурання сексуальним меншинам, навіть пропаганду гомосексуалізму. Тому, наприклад, друге за чисельністю в Молдові місто Бєльці, де позиції комуністів традиційно сильні, після прийняття закону проголосило себе територією, вільною від його дії – зокрема у сфері трудових прав представників сексменшин. Те ж зробила проросійська автономія Гагаузія. Невдовзі обидва рішення були визнані судами Молдови як неконституційні. Тим часом закон уже активно застосовується, і – як не дивно – у випадках, не пов’язаних із сексуальними меншинами. У Молдові діє Рада з попередження та ліквідації нерівності з п’яти людей (двоє – психологи, троє – юристи), яка розглядає звернення громадян, де ті заявляють про свою дискримінацію. Одне з рішень Ради стосується пацієнтів психлікарень: їх уже не можна замикати в палатах, незалежно від стану вони мають право на прогулянки. Інше гучне рішення стосується водія кишинівської маршрутки, який відмовився взяти пасажиром чоловіка з інвалідністю. Водій буквально виштовхав його за двері, попри протести інших пасажирів. Люди організували ініціативну групу, заявили про правопорушення й тримали справу на контролі. Як наслідок, водія звільнили й він був змушений виплатити потерпілому компенсацію. Заявити про порушення своїх прав внаслідок дискримінації можна й онлайн: Рада має інформативний вебсайт. Також за її ініціативи цього літа теле–6–

канали Молдови транслювали відеоролики кампанії «Хороші люди». Це демонстрація видатних людей, які мали чи мають важливу характерну рису: хтось із них ром, хтось жінка, хтось гей. На що варто звертати увагу: на це, чи на значні досягнення людини? – питають у ролику. І додають: «Ти можеш бути кращим».

Реформа поліції Молдовські стражі порядку до початку 2010-х були типовою пострадянською міліцією, з усіма супутніми стереотипами й підходами до роботи. За опитуваннями, переважна більшість молдован поліції не довіряла, а 41 відсоток бодай раз у житті давав її працівникам хабар.

2012-го молдовську поліцію взялись реформувати, і за зразок, як і в нас, обрано грузинську реформу МВС. До Кишинева навіть приїздила донедавна перша заступниця міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе. Поліція отримала нові автівки, нову форму й цифрову техніку, нові структуру й методики – загалом за рахунок європейських та американських грантів. Реформа триває, і в період з 2016 по 2020 роки ЄС планує виділити на неї €42 млн.

Те, наскільки тісні зв’язки молдовської поліції з ЄС, видно одразу ж на сайті. А перед головним офісом департаменту в Кишиневі – велика мозаїка прапора Євросоюзу.

Торік оновлена молдовська поліція вразила українських тележурналістів. Втім репортаж місцями надто оптимістичний: довіра до нинішньої молдовської поліції істотно нижча, ніж до грузинської – 38 % проти 87 %. Та й в Україні патрульній поліції довіряють значно більше людей: у Києві це, за словами керівниці Нацполіції Хатії Деканоїдзе, 80 %. За словами більшості опитаних мною місцевих, поліцейські в Молдові продовжують брати хабарі. Чим поліція точно перестала бути – це каральним органом. Жорстоке поводження з цивільними, як це було в ході масових мітингів 2009 року, вже в минулому. Вже протягом року в Молдові не закінчуються протести, до середини серпня біля будівлі уряду стояло одразу кілька наметових містечок. Свідчень, що поліція застосовувала необґрунтовану силу, немає.

–7–

«Дякуємо, що протестуєте мирно»: молдовські поліцейські перед урядовою будівлею на одному з мітингів 2016 року. Фото з сайту locals.md.

Нові дороги До початку 2010-х місцеві жартували, що в Молдові є два типи доріг: грязюка підсохла й грязюка розмокла. Злиденна країна не мала можливості ремонтувати й оновлювати дороги, й вони невпинно руйнувались. Хоч Молдова, як і Україна, робить акцент на своєму важливому географічному положенні й декларує розвиток як транзитна країна. Із 2010-х декларації наповнились змістом. Якщо ще 5 років тому в рейтингу якості доріг від World Economic Forum Молдова зайняла останнє, 144-те місце, то в Індексі глобальної конкурентоспроможності за 2015–2016 роки – вже 133-тє. Ривок у рейтингу незначний, і це тому, що він враховує якість усіх наявних доріг. Периферійні дороги й досі в плачевному стані. Натомість траси Кишинів – Бєльці, Кишинів – Тирасполь, Кишинів – Сороки та ряд інших – реконструйовано й зараз вони сучасні та зручні. Особливо, як зазначають самі молдовани, у порівнянні з теперішніми українськими дорогами. Були періоди, коли в Молдові одночасно реконструювали 500 кілометрів доріг. Майже все фінансування – від ЄС та США, у вигляді як грантів, так і кредитів від Європейського банку реконструкції та розвитку. На дороги йде значна частка виділених на допомогу коштів, це сотні мільйонів євро. На які оновлюються міжміські траси, а також будуються об’їзні дороги довкола населених пунктів.

Енергетична незалежність Тут робота йде у двох напрямках. Перший – зменшення закупівлі газу в Росії. Для цього між Молдовою та Румунією збудовано газогін Ясси – Унгени. Труба протяжністю 44 кілометри обійшлась у 26 мільйонів євро, сім із яких надано ЄС. Наступний етап проекту – продовження газопроводу до Кишинева. На це ЄС виділяє 10 млн євро. Інший вектор – збільшення частки використання біопалива. За допомогою Євросоюзу в Молдові почали роботу більше 30 підприємств із виробни–8–

цтва деревних брикетів чи пелетів. Приватні споживачі, у тому числі мешканці будинків, можуть отримати грант у розмірі €1300 на встановлення удома котла, що працює на біопаливі. А дитсадки, школи та лікарні переводяться на новий тип пального комплексно. Таких закладів по країні вже більше двохсот.

Доступ до питної води Це один з наймасштабніших проектів за кількістю людей, що відчули на собі його вплив. За останні роки доступ до води з централізованого водогону став нормою для 700 тисяч господарств. З 2009 року проведено дві тисячі кілометрів водогонів, збудовано 23 очисні комплекси, пробурено 75 артезіанських свердловин. Це істотно змінило ситуацію в селах: якщо раніше необхідним елементом майже кожного господарства була криниця, які в Молдові традиційно будують при дорозі, за межами двору – то тепер чистої води можна налити і з крана в житловому будинку. В проект уже вкладено 150 мільйонів євро, й він триває. Мета – до 2020 року зробити водогони у всіх поселеннях Молдови.

Ремонт усіх дитсадків Цю амбітну мету Молдові, паралельно з допомогою ЄС, допомагає втілювати Румунія. 2014-го країна виділила 20 мільйонів євро на оновлення 800 дитячих садків. У всіх них відремонтують чи вже відремонтували дахи та стіни й перекриття, замінюють вікна та двері на металопластикові, ремонтують системи опалення, каналізації та водогону. Роботи проводять в усіх районах республіки.

Підтримка бізнесу в сільських районах Сільське населення Молдови стрімко скорочується: люди їдуть у міста чи, що частіше, за кордон на заробітки. Щоб протидіяти цьому, ЄС запустив програму підтримки підприємців у селах і маленьких містах. Створено 8 бізнес-інкубаторів – центрів, де можна безкоштовно орендувати приміщення, де нададуть консультативну й фінансову підтримку. Завдяки таким центрам у країні створено більше 10 тисяч робочих місць. Кількість відкритих підприємств уже наближається до двох тисяч, а гранти в розмірі кількох тисяч євро видано 3500 людей.

А також На додачу до масштабних проектів Євросоюз чи окремі його країни фінансують у Молдові десятки дрібніших ініціатив у всіх сферах життя. Наприклад, це встановлення пандусів біля входів до громадських будівель. Закупівля сучасних пожежних автівок та створення оперативної рятувальної служби –9–

SMURD. Оновлення нічного освітлення в кількох селах і втілення інноваційних технологій на великій молочній фабриці. Підтримка понад півсотні жінок, які відкривають свій бізнес. Реконструкція середньовічної Сороцької Переважна більшість проектів розвитку, які втілено в Молдові в останні 5 років, відбулись завдяки фінансовій та консультативній підтримці ЄС. Загальний обсяг грошових вливань від Євросоюзу в Молдову оцінюється у 2,2 мільярда євро. Частина цих грошей пішла й на промоцію співпраці. Зокрема, в серію відеороликів. Увагу ЄС до Молдови можна відчути в кожному населеному пункті країни. В країну вкладено безпрецедентні кошти, в перерахунку на одного мешканця. Чи задоволені цим самі люди? Що вони кажуть про вплив ЄС і яке нинішнє життя в Молдові. Про це – в наступному матеріалі.

БОЛГАРІЯ: ГОЛОСИ. ПОЛІТОЛОГ Автор: Антон Семиженко. Дата публікації: 09.11.2016. Мало хто розуміється на політичних процесах у Болгарії так добре, як Даніел Смілов. Він має докторські ступені з політології та правознавства, тривалий час викладав в Оксфордському університеті, продовжує викладати у Центральноєвропейському (Будапешт) і Софійському університетах. Однак постійне заняття Смілова – аналітична робота в софійському Центрі ліберальних стратегій, що аналізує, зокрема, сучасну болгарську політику. Так він поєднує теоретичні знання і практику, загальноєвропейський контекст Фото з фейсбуку Даніела Смілова. із оцінюванням справ у рідній країні. Із Даніелем Сміловим говоримо про те, хто найбільше і хто найменше виграв у Болгарії від вступу країни до ЄС, чому не всі реформи вдаються і якою мірою в сучасній Болгарії помітно відголоски комуністичних часів.

— У чому ключовий позитив від вступу Болгарії до ЄС?

— Важко виокремити щось одне. Звичайно, найлегше помітити фінансову допомогу, вона була величезною. Але не меншою цінністю є стабільність, яку дало членство. Стало простіше вести бізнес і залучати гроші на міжнародних ринках. Зараз відсоткові ставки за болгарськими борговими зобов’язаннями – – 10 –

на історичному мінімумі. Також є безпекові гарантії, якими, крім ЄС, ми завдячуємо й НАТО.

— Більшість, із ким довелось поговорити на вулицях Софії, скаржаться, що реформи майже непомітні, що життя в Болгарії не легшає, а корупція повсюдна. Вони розчаровані.

— Чимало хто вважає, що можна було б зробити все краще, адже справи не поліпшуються так швидко, як мали б. І частково ці люди, напевно, праві: ми могли б справитись набагато краще в різних сферах, особливо у плані корупції. Але загалом ці проблеми викликала внутрішня політика. Це ж не через ЄС ми не можемо подолати корупцію. З іншого боку, Євросоюз є одним із небагатьох факторів, які тиснуть на проведення місцевих реформ. І всі ті невдачі, що стались – приміром, колапс банку КТБ, великі скандали в системі органів правосуддя – без ЄС із усім цим було б тільки гірше. А щось не було б скандалом взагалі: сприймалося б, як належне. КТБ, Корпоративний торговий банк, був одним з найбільших та найуспішніших у Болгарії. У 2012-му він посів третє місце за розміром чистого прибутку й перше за темпами росту депозитних коштів. Ключовий власник і керівник банку Цвєтан Васильєв стає настільки впливовим, що його називають «ляльководом» болгарської політики, неформальним учасником прийняття ключових урядових рішень. В економіці КТБ також відігравав усе більшу роль, скуповуючи частки в найбільших болгарських компаніях. У 2014-му Цвєтан Васильєв розсварився з багаторічним партнером, міноритарним власником банку Деляном Пеєвським. У пресі з’являється інформація про поганий стан справ у банку, а в червні це визнається офіційно: КТБ переживає кризу ліквідності, йому бракує оборотних коштів. Банк зачиняє двері, а восени у болгарському парламенті озвучують звіт, із якого випливає, що більше половини коштів банку пов’язано з компаніями Цвєтана Васильєва. Що кваліфікує діяльність банку як побудову фінансової піраміди. У листопаді 2014го Цвєтан Васильєв втік із Болгарії в сусідню Сербію. Переговори щодо його екстрадиції тривають досі. Інший момент. Зараз загалом у світі поширене невдоволення публічною владою. Де б ви не спитали людей, чи є політики корумпованими, відповідь буде – так. Якщо спитаєте, чи довіряєте ви політичним партіям або парламенту, в більшості випадків скажуть – ні, не довіряємо. Якщо винести цей загальний негатив щодо політики за дужки, чи багато лишиться особливого болгарського невдоволення? Не впевнений.

– 11 –

Тут усе пізнається в порівнянні. Наприклад, Євросоюзу в Болгарії довіряють більше, ніж місцевим політикам. Колись довіряли троє з чотирьох опитаних, зараз кожен другий — але все одно це набагато вище за рівень довіри до місцевих еліт. І при цьому, якщо ви спитаєте, чи комуністичний режим був кращим за те, що зараз, багато людей скажуть «так», хоч вони ніколи й не жили за комунізму.

— Так, люди нерідко кажуть: це лише голова болгарської компартії Тодор Живков був поганим, а загалом комунізм хороша справа.

— А хтось упевнений, що й Тодор Живков не такий уже поганий був. Але якщо «притиснути людей до стінки» питанням, чи краще буде Болгарії без капіталістичного ЄС – близько 70 % скажуть, що ні, краще не буде. Так само й від демократії переважна більшість не відмовлятиметься. А от скаржитись на них народ буде, можливо, завжди.

— Хто в Болгарії отримав від євроінтеграції найбільше, а хто найменше?

— Поширена відповідь на таке питання: вигоду отримали політики й мафія, а звичайні люди у програші. Але якщо бути об’єктивним, то ситуація інша. Звичайно, якісь групи отримали непропорційно велику вигоду. Наприклад, великі міста Болгарії – Софія, Пловдив, Бургас, Варна – стрімко розвиваються. У столиці середня зарплата вже наблизилась до загальноєвропейської – при тому, що сама Болгарія знаходиться внизу цього списку. Мені це нагадує ситуацію з Brexit, референдумом про вихід Британії з ЄС. Лондон там проголосував зовсім інакше, ніж глибока провінція. Тому що у великих містах політикою ЄС цілком задоволені. Так само й тут – у бідніших регіонах країни до ЄС ставляться гірше. Ще можна виділити соціальні групи, які отримали непропорційні переваги. Та це відбулось не завдяки загальній логіці процесу, а через дурнуваті болгарські правила. Наприклад, ЄС виділив щедрі субсидії аграріям. Більшість грошей отримали небагато людей, які тепер контролюють величезні ділянки землі. Так сталось через рішення місцевої влади. Зараз уряд намагається це змінити – й, можливо, йому вдасться. Але поки що, замість підтримати селян, у Болгарії створили касту суперзаможних землевласників – як у Середні віки. І тут ми приходимо до питання, що з цим робити. Адже очевидно, що ці вади можна виправити. І краще робити це в рамках ЄС, ніж за його межами. Зараз часом звучать думки, що аби налагодити нормальне життя, Болгарії треба вийти з Євросоюзу й боротися з усім самій та своїми методами. Боюся, це хибна позиція, тому що всі просто залишаться в мінусі.

— На відміну від Польщі, Румунії чи Балтійських країн, в Болгарії перехід від комунізму до нового ладу пройшов безконфліктно.

— Дякувати Богу.

– 12 –

— Але в результаті теперішні еліти сильно пов’язані з попередніми. Після формального скасування комунізму все змінилось м’яко: одні потисли руки іншим і передали справи. Чи були в Болгарії взагалі радикальні реформи?

— Ну, так чи інакше, минуло 25 років. Багато що сталось за цей час. Я не впевнений, що можу знайти бодай одну ділянку, яка не зазнала змін. Приміром, освіта. За комунізму в Болгарії університетів було не більше десятка. А зараз їх у нас півсотні. Раніше політології вчили на одному відділення на всю країну. Те ж було із правознавством. Зараз я навіть не знаю, скільки вишів цього вчать. Раніше наукові звання роздавала спеціальна державна комісія, єдина на всю країну. Зараз це децентралізовано. Можливо, десь і є якісь заповідники, але я про них не знаю. Та це не значить, що попередні еліти не змогли адаптуватись до нової системи в той чи інший спосіб. У деяких сферах вони чудово почуваються. Наприклад, багато працівників спецслужб намагались стати бізнесменами, в 90ті вони легко отримували від держави кредити. Далі в кого як: у когось пішло, в когось ні, когось убили, хтось вижив. Були й інші випадки. Кілька років тому виявилось, що половина наших теперішніх закордонних послів за комунізму були агентами болгарського КДБ. Зараз владі за це соромно й вона намагається змінити ситуацію, але факт лишається фактом: попри те, що минуло 23 роки з падіння комунізму, захисники режиму почувались цілком добре. Раніше цим же славились органи юстиції, але зараз вони істотно реформовані. Окрім прокуратури – вона досі зберігає в собі багато комуністичного. А ще Міністерство внутрішніх справ: воно величезне, має жорстку ієрархічну структуру й завжди було менш прозорим за інші. Хоча щось змінюється навіть там. Приміром, кілька років тому виявилось, що в Болгарії щороку видають 20 тисяч дозволів на прослуховування телефонних розмов. Видавали в самому міністерстві. Зараз цю функцію передали судам, і є хоч якийсь розподіл сфер впливу. Ви казали про відсутність конфліктів та революцій. Але ж жорстокість сама по собі не є гарантією рішучих змін, а особливо, їх якості. У Чехії та Угорщині теж усе пройшло мирно – але їм вдалось ефективно реформуватись.

— Ви працюєте аналітиком тривалий час. Зараз вам цікаво порівняно з тим, що було, скажімо, три роки тому? Болгарія проживає цікаві часи?

— Прямо зараз – надто цікаві. Я б хотів, щоб було менш цікаво, тому що не лише аналітик, а й громадянин, і ще з 90-х залучений у громадське життя. У ті роки, попри те, що ситуація загалом була значно гіршою, настрій був кращим. Люди думали, що ось невдовзі досягнемо значних результатів. Станом на сьогодні, я думаю, ми досягли значно більшого, якщо порівнювати з комуністичним режимом, так само й із 1990-ми. Але відчуття інак– 13 –

ші, неоптимістичні. Серед людей відчувається невдоволення – причому воно дуже комплексне, його важко визначити й розкласти по поличках. І це робить політичний процес дуже волатильним, непевним: він може піти в будь-якому з можливих напрямків. І як аналітику мені це цікаво – а як громадянин я не думаю, що це добра ситуація. Вона створює фундаментальну невизначеність.

— Яка може обернутись популізмом, проросійською чи антиєвропейською позицією?

— Так, вона може привести будь-куди.

— А що може бути причиною цього невдоволення? Які ваші версії?

— Дуже багато джерел, від невдоволеності доходами до політичної нестабільності, від ностальгійних настроїв до відтоку мізків. Але в підсумку Болгарія може стати як більш «правою», так і «лівішою», як проєвропейською, так і проросійською. І це дуже добрий ґрунт для так званих харизматичних лідерів. Типу Дональда Трампа у США. Болгарія має свої версії таких політиків. І з одного боку це цікаво, а з іншого – надто вже тривожно.

РУМУНІЯ: ГОЛОСИ. ПОЛІТОЛОГ Автор: Антон Семиженко. Дата публікації: 11.11.2016. З Александру Даміаном можна говорити не лише про його рідну Румунію. Працюючи в Румунському центрі європейської політики (Centrul Român de Politici Europene, CRPE), чоловік часто буває з робочими візитами в Молдові та Болгарії, де спостерігає за змінами у країнах. Однак головний інтерес Даміана – антикорупційна політика. В Румунії у цій сфері досягли чималих успіхів. Як Національному антикорупційному директоратові вдається саджати за ґрати міністрів та найближчих родичів президента? Чому такого не відбувається в сусідніх країнах? Що врешті Румунія отримує? Про це, а також про суспільні настрої в сучасній Румунії він і розповів.

— Європа вклала в Республіку Молдова сотні мільйонів євро. Втім зараз прогрес складно назвати значним. Навіть у найбіднішій частині Румунії зарплати утричі вищі, ніж там. Як так склалось?

— Так, недавно Європейська рахункова палата опублікувала звіт, в якому навела загальну суму, вкладену Євросоюзом у Молдову. Це 782 мільйони євро, – 14 –

найбільше серед усіх країн, якщо рахувати на душу населення. І висновок у палати такий: по суті нічого не змінилось. Для дипломатичної мови це жорстко. Молдову можна порівняти з Румунією в 1990-ті, чи коли ми тільки почали процес входження до ЄС. Наші справи були так собі: бідність і повсюдна корупція. Щоб її подолати, знадобилось 15 років. Рахуйте так само й по Молдові. Плюс впливає непросте геополітичне становище між ЄС та Росією: половина молдован хоче на схід, половина на захід. Плюс «крадіжка століття» в один мільярд доларів із банківської системи. Уряд, який називає себе проєвропейським, вирішив, що всі гроші має сплатити держава, тобто в підсумку народ. Це не сприйняли добре.

— То Молдова прогресує, чи це крок вперед – крок назад?

— Крок вперед – крок назад, на жаль.

— Незважаючи на всі європейські гроші та зусилля?

— Так. Два роки тому я сказав би, що з усіх країн Східного партнерства Молдова найбільш прогресивна. Вона виглядала найкраще. А зараз вона з протилежного боку, в неї купа проблем. Там треба боротись із побутовою корупцією, а швидко це не робиться. Треба працювати, як і в нас, 10–15 років. Починати з правової просвіти людей, демонструвати успішні практики. Бо зараз довіри між юристами й простими людьми в Молдові немає. Підписуючи договір про входження до ЄС, ми були зобов’язані створити інституцію, яка боролася б з корупцією. Так було створено Національний антикорупційний директорат. Зараз, за постійної допомоги та підтримки від ЄС і посольств іноземних держав, він працює добре. НАД довіряють 65 відсотків населення, тоді як парламенту 5 відсотків, політичним партіям — 10.

— У Молдові теж створено Антикорупційний центр, але йому ніхто не довіряє. Люди вважають, що він підконтрольний головному олігарху країни Владу Плахотнюку.

— В нас було так само: ніхто їм не довіряв. Цей директорат створив тодішній прем’єр Адріан Нестасє, і зовсім не заради боротьби з корупцією. Він просто хотів мати більше козирів у переговорах із політичними партнерами. Але в підсумку став першим румунським прем’єр-міністром, який закінчив у тюрмі.

23 червня 2012 року екс-прем’єра Румунії Адріана Настасє шпиталізують після спроби самогубства. Дізнавшись, що суд відхилив апеляцію та присудив два роки тюрми, чоловік вистрелив собі в рота. Втім не було ні значних втрат крові, ні втрати свідомості. Політик швидко видужав – і відправився відбувати покарання. / Фото tengrinews.kz.

– 15 –

— Його творіння його ж і з’їло?

— Виходить, що так. Процес був таким: 2004-го Соціал-демократична партія Нестасє програла вибори, президентом став Траян Бесеску. Він призначив на посаду міністра юстиції Моніку Маковей, яка втілила масштабну реформу системи правосуддя. Знайшла спосіб позбутись старих працівників цієї системи – тих, які працювали ще за комуністичних часів і часто були корумпованими. Їм запропонували: якщо підете у відставку зараз – отримаєте особливі пенсії, вищі за середні. Більшість суддів та прокурорів із комуністичним минулим обрали цю опцію, а на їхнє місце прийшли нові люди. Ось коли антикорупційні процеси почались всерйоз. Спершу це були досить дрібні справи: щодо мерів, чиновників маленьких містечок. А тоді раптово заарештували Адріана Нестасє. Це шокувало всіх: на той момент чоловік був неймовірно впливовим. Частина медіа його різко підтримали, газети виходили з заголовками «Це найчорніший день румунської історії. Ми повертаємось до комуністичних звичаїв». Але чоловіка справді було, за що судити (2006-го Нестасє звинуватили в отриманні ним та дружиною хабарів на загальну суму в 630 тисяч євро, коштовних подарунків від працівниці будівельної інспекції, якій загрожувало звільнення, та в тиску на працівників митниці для того, щоб із порушеннями провезти з Китаю будматеріали й техніку для своїх приватних будинків. — Далі буде). І після цього люди почали довіряти НАД. Крок за кроком директорат набував усе більшого впливу. Зараз 90 відсотків людей, щодо яких вони проводять розслідування, в підсумку опиняються в тюрмі. Можемо вважати це показником ефективності. Причому серед цих людей є й депутати, і міністри, і мери – від усіх політичних партій. Але він ґрунтується на 15 роках роботи.

— Те, що директорату дозволили працювати всі ці роки – наслідок зусиль румунського громадянського суспільства, чи зовнішнього тиску?

— Це мікс. Зовнішній тиск існує: вступ до Європейського Союзу запустив кілька механізмів із реформування нашого законодавства. Ми й досі знаходимось у рамках дії так званого Механізму кооперації та верифікації. Це інструмент Єврокомісії з адаптації національного законодавства до вимог ЄС, і він став чудовим способом тиску на місцевих політиків, коли вони, наприклад, намагаються змінити законодавство. Є постійна підтримка НАД від іноземних посольств. Взагалі, створення цієї інституції – історія успіху, пов’язана зі вступом до ЄС. Тому багато хто турбується про директорат і тримає його в полі зору.

— У чому головний позитив у євроінтеграції для Румунії – тиск, інституційна допомога, гроші? Що виокремите?

— Найкращі практики. Так, у Румунію вклали чимало грошей перед її входженням до ЄС, а після – ще більше. Але була постійна допомога й підтримка – 16 –

Румунії з боку західних країн у плані реформ. Завжди, коли була можливість змінити щось на краще – була підтримка. Приміром, реформа органів юстиції – думаю, без підтримки Заходу її б не відбулось.

— У чому була ця підтримка? В дипломатичних заявах, чи вони обіцяли давати гроші після виконання певних умов?

— В основному це були statements, твердження. Вони казали: «Знаєте, най­краща практика на Заході – така. І вона має робити так само». Так і досі відбувається. Але завжди треба враховувати локальний фактор. Якби на місцях не було людей, котрі ці реформи проштовхують – нічого б не вийшло.

— Чи сильні зараз у румун ностальгійні чи прокомуністичні почуття?

— Якщо поїдете в сільську Румунію — почуєте, що за комуністів було набагато краще. Що в кожного була робота: це було головним. Іншого люди не пам’ятають – спецслужб, наприклад. Хоча більшість із них і не мали ніяких контактів зі спецслужбами. Вони просто ходили на роботу, приходили додому, вечеряли й лягали спати. Тому певний смуток за минулим є, хоча по факту комуністичні партії істотної підтримки не мають. Зокрема тому, що вони часто проросійські, а серед румун – міцні антиросійські настрої.

— Чим вони викликані?

— Частково тим, що через Радянський Союз відбулось розділення Румунії та Молдови. Адже в міжвоєнний період це була одна країна. Це досі болісний момент для суспільства.

— А як із людьми середнього віку, із молоддю?

— Переважна більшість людей середнього віку орієнтовані проєвропейськи. Добре те, що іще до прийняття Румунії в ЄС люди стали їздити за кордон. Величезна кількість молоді, близько 50 тисяч щороку, навчається за кордоном – і на бакалавраті, й у магістеріумі, і для наукових ступенів. Хтось лишається, хтось повертається – але, в будь-якому разі, це сильно змінює ментальність. Люди в Румунії змінюються в бік відкритості.

— Румунія зростає економічно, великі компанії бажають відкрити тут свої бізнеси. Недавно запущено завод «Airbus» із виробництва гелікоптерів. Чому тут, а не в Болгарії, наприклад?

— Система правил у Румунії значно стійкіша. Румунія набагато стабільніша, ніж будь-хто з її сусідів. У нас нема автократичних ідей, як в Угорщині Віктора Орбана. Болгарія ж досі дуже корумпована. Я буваю там досить часто — і по роботі, й у відпустці. У них досі є ця дріб’язкова корупція на низовому рівні, коли полісмени зупиняють твою автівку просто тому, що на ній закордонні номери — а значить люди всередині, вірогідно, мають більше грошей. Якось Європейська комісія з розширення приїхала до Русе, де втілювався спільний проект між Румунією та Болгарією. Журналісти спитали болгарсько– 17 –

Всередині румунського заводу «Airbus Helicopters». / Фото з airbushelicopters.ro.

го прем’єра: «В Румунії до в’язниць потрапляють стільки чиновників, а в Болгарії нікого навіть не заарештовують. Чому?» Той відповів: «Це, мабуть, означає, що в нас нема корупції!». Ось поки що такий рівень там. Щодо Румунії – дійсно, сюди прийшли багато компаній. Завдяки саме їхнім інвестиціям країна змінилась. Якщо європейські фонди принесли сюди близько 18 мільярдів євро, то комерційні інвестиції перевищили 50 мільярдів. Створено робочі місця, разом із ними розвивались міста, інфраструктура, аеропорти. Сюди зайшли чимало авіакомпаній, усі великі міста зараз мають пряме авіасполучення. Але зарплати досі низькі. Навіть у Бухаресті це близько 800 євро, менше, ніж у країнах Центральної Європи. А є сільськогосподарські регіони, зокрема схід країни, де люди отримують мінімальну зарплату в 250 євро. Багато компаній, які прийшли в Румунію – не технологічні, а ті, які потребують робочі руки (текстильні, до прикладу) – вони прийшли сюди через низькі зарплати. А тут треба згадати, що членство в ЄС – це і єдиний простір, економічний у тому числі. Наслідком стало те, що багато людей залишили Румунію. Як високоосвічених, так і ні – вони виїхали за вищими зарплатами. Адже за 250 євро ти не можеш отримати ні якісного медичного догляду, ні хорошої освіти. Також ми досі маємо проблеми з інфраструктурою. Компанії з Західної Європи просять про високоякісні хайвеї, яких тут майже немає.

— Через що? Особливості ландшафту?

— Ні, Карпати не така вже й проблема. Більша проблема – корупція, сфера інфраструктури в Румунії досі непрозора. Та й багато де на будівництві доріг – 18 –

вкрасти найлегше. А в нас був випадок, коли мали збудувати дорогу від міста Сібіу в Трансільванії до кордону з Угорщиною. Один пан виграв тендер на будівництво ділянки завдовжки в 20 кілометрів – і купив за ці гроші літак для своєї авіакомпанії. Йому вдалось це навіть зараз.

— Де він тепер?

— У тюрмі, звичайно. Це був величезний скандал, який природно закінчився ув’язненням. Зараз дороги будуються, але проблема досі лишається: наші регіони досі не сильно пов’язані автомагістралями. Це лише посилює відмінність між ними. В підсумку маємо розвинуті західну та столичну частини – і схід, де зарплати вдесятеро менші, ніж у Бухаресті. Втім, це проблема не євроінтеграції, а місцевої політики.

— Більшість інвестицій осіли в Трансільванії. Так само там найбільше втілених інфраструктурних проектів. У чому причина: в місцевій владі, в культурі, у близькості до інших країн?

— Румунська економіка значною мірою зараз працює на експорт: із 2007 року він виріс майже втричі. Тому найбільше уваги та грошей отримали західні прикордонні райони, Бухарест і чорноморський порт Констанца. Але також справа і в локальній політиці. Трансільванці мають більш прозахідну культуру, загалом завдяки впливу німців: їх там чимало оселилось, коли ці землі були частиною Австро-Угорщини. Ментальність у регіоні трохи інакша, як і політики. Якщо проаналізувати перелік чиновників, які зараз – за ґратами, найбільша частка буде саме зі східної частини країни, історичної Молдови. Тому вона й така бідна. А от Клуж-Напоку, найбільше трансільванське місто, зараз називають румунською Кремнієвою долиною. Там величезна кількість офісів IT-компаній, зарплати вже можна прирівняти до столичних. Це результат інвестицій та зусиль місцевих політиків, які робили ставку на IT-кластери й цифрові технології. Те ж можна побачити в західнорумунській Тімішоарі, в Сібіу, мером якого був наш теперішній президент Клаус Йоганніс. А також у прикордонній Ораді. Раніше вона не була якимось значним містом, а тепер туди пішло чимало коштів, і те, що вдалося зробити, вражає.

— А загалом названі вами міста сильно змінились в останнє десятиліття?

— Майже всі міста сильно змінились в останнє десятиліття. Я сам із містечка під Бухарестом, і воно дає можливість порівняти масштаби змін. Тому що там – досі нічого не змінилось. Старі корумповані політики й пальцем для міста не поворухнуть. Був величезний скандал, коли компанія «Pirelli» прибула туди з наміром побудувати завод. Першим, що спитав мер, було: «І що буде для нас?». Так що завод побудували в іншому, сусідньому містечку.

— А мер як?

– 19 –

Трансільванська Клуж-Напока (місцеві загалом називають місто просто Клуж) раніше був одним із найбільших центрів IT-аутсорсингу в регіоні. А тепер у місті все більше штаб-квартир чи розробницьких підрозділів великих продуктових ITкомпаній. Це впливає і на зарплати місцевих, і на розвиток міста загалом. / Фото з techcrunch.com.

— Досі працює. Це проблема. У країні, яка була повна корупції 10 років тому, треба багато часу, щоб дотягнутись до більшості. Але загалом у містах – істотні зміни. Там, де якісні місцеві політики, активне громадянське суспільство й де присутні європейські гроші – сталось багато хорошого. Наприклад, 10 років тому центр Бухареста був повним хаосом. Як він вам зараз?

— Про нього кажуть beautiful decay, прекрасний розпад.

— Раніше був тільки розпад. Зараз більшість будинків відновлено.

— Зараз в Україні, коли йдеться про звільнення старих чиновників, виникає питання, чи нові люди будуть достатньо кваліфіковані для роботи суддями, прокурорами, урядовцями. В Румунії була така проблема?

— Перші роки було непросто, але потім усе швидко налагодилось. І, головне, прийшли нові обличчя. Певно, у кожній юридичній інституції в маленькому чи великому місті є принаймні один прокурор чи суддя, який може діяти, як ключовий рушій реформ. І ти не знаєш імен. Читаєш лише в газетах: такого-то медіамагната відправив у тюрму такий-то суддя. Про якого ти нічого не чув раніше. Ці нові люди виникають практично нізвідки. Просто, коли побудовано довіру, люди починають разом робити вірні речі.

— Тобто людський фактор має вирішальну роль?

— Так, вирішальну.

– 20 –

— І якщо спростити, виходить, що сотня активних людей на своїх місцях змінила країну?

— Так. Були «суперзірки», які робили це «великими мазками», рішучими діями. А біля них гуртувались люди. Яких підтримували, ззовні у тому числі. Все відбулось не завдяки входженню Румунії до ЄС, воно було лише частиною процесу. Але істотною. Якби не це – думаю, ми мали б величезні проблеми, чи й взагалі були б на рівні сучасної Молдови.

– 21 –

ІНФОРМЕР (ОДЕСА) Про редакцію Новинний сайт «Інформер» (informer.od.ua) – проект ГО «Інститут політичної інформації». Мета проекту – підвищення обізнаності громадськості стосовно реформ та політичних процесів, які відбуваються в країні, вироблення аналітичного контенту, інфографіки, що підвищує обізнаність громадян з питань європейської інтеграції, асоціації з ЄС, економіко-соціальних і культурних шляхів реінтеграції Донбасу і його населення після завершення конфлікту, збереження територіальної цілісності України, боротьби з корупцією та висвітлення її результатів.

Назва проекту: «Європейські інвестиції та досвід торгівлі на півдні України» Цикл матеріалів, присвячених європейським інвестиціям на півдні України, досвіду співпраці між європейськими та українськими підприємцями, практичним позитивним нормам в Угоді про асоціацію з ЄС, які спростять взаємодію в бізнесі та активізують інвестиції в регіон.

Загальна кількість матеріалів: 32.

ДАТСКИЙ ИТ-БИЗНЕС В УКРАИНЕ Автор: Станислав Кинка. Дата публікації: 22.08.2016.

Ciklum – это глобальная компания, с датскими корнями, основанная в 2002 году, работающая в сфере аутстафинга и аутсорсинга разработки программного обеспечения. Бизнес-модель компании направлена на создание выделенных команд, которые занимаются разработкой, напрямую взаимодействуя с клиентом. Данная компания имеет большое количество представительств в странах ЕС и Северной Америке, однако основные офисы разработчиков расположены в Украине.

Основные офисы разработчиков находятся в Украине «Компания на сегодняшний день включает в себя около 2 500 человек, из которых почти 2 000 разработчики и инженеры, которые находятся в основном в Украине. Главный офис находится в Киеве, офисы находятся ещё в Днепре, Львове, Одессе, Харькове, и Виннице. Недавно мы открыли офисы в – 22 –

Испании и Польше. Есть представительства во многих странах Европы и в США. В Одессе у нас сейчас чуть больше 150 человек. Офис в Одессе был открыт пять с половиной лет тому назад», – говорит Олег Шкуропат, руководитель Одесского офиса компании.

Олег Шкуропат, руководитель Одесского офиса компании.

Ключевой бизнес компании – аутстафинг разработчиков. Компания помогает заказчикам находить разработчиков, обеспечивает иными услугами, которые могут понадобиться в ходе работы над различными проектами. «По сути, мы помогаем нашим клиентам строить команды разработчиков в Украине. Находим и нанимаем их. Предоставляем инфраструктуру: офисные помещения, компьютеры и все необходимое для работы, берем на себя бухгалтерские вопросы. Занимаемся развитием и удержанием людей. Делаем все возможное, чтобы людям было интересно в проекте, было интересно с этим клиентом, в этой команде, чтобы они развивались. У нас так же есть дополнительные сервисы, которые мы предоставляем по запросу, – продолжает Олег Шкуропат.

Одесский офис компании.

– 23 –

Кроме того, ИТ-компания предоставляет услуги консалтинга, в случае необходимости настроить работу между командой из Украины и клиентом в Европе. Это также всевозможные HR-сервисы. Кроме того, мы даем клиентам QA-сервис, благодаря тому, что у нас есть свой собственный Testing Centre of Excellence. Центр занимается всем, что связано с QA-процессами, выстраиванием QA-культуры в проекте, подтягиванием её на более высокий уровень. До недавнего времени это были все наши сервисы. Но компания смотрит в будущее и не стоит на месте. Потому одно из важных решений, которые мы приняли, было создание собственного CTO-офиса. СТО включает в себя 4 направления: экспертизу в data science, свою R&D-лабораторию по Internet of things, DevOPs-сервисы и разработка собственных продуктов», – говорит Олег Шкуропат.

Олег Шкуропат подчеркивает, что компания придерживается датского способа ведения бизнеса и поддерживает тесные связи с посольством Дании в Украине. «У нас работает много коллег из Дании, как в Киеве, так и в региональных офисах. Компания построена с применением датского стиля управления. У нас хорошее взаимодействие с посольством Дании в Украине. Несколько лет назад принц Дании был у нас в хэд-офисе в Киеве во время своего визита в Украину», – рассказывает представитель ИТ-компании.

Европейский выбор важен для ИТ-компаний в Украине Представители ИТ-компаний, которые работают на украинском рынке, не раз подчеркивали, что европейский вектор развития Украины улучшит инвестиционную привлекательность Украины и упростит обмен рабочей силы и финансовыми потоками. Одной из составляющих процесса европейской – 24 –

интеграции является выполнение ряда законодательных, экономических и политических условий для имплементации безвизового режима со странами Шенгенской зоны.

Доля экспорта IT-услуг возросла до 17 % в 2015 году в общей структуре экспорта, эта сфера стала единственной, в которой на протяжении последних лет постоянно растет экспорт услуг. «Безвизовый режим однозначно позитивно повлияет на развитие ИТ-отрасли в Украине. Как минимум это будет хорошим стимулом, чтобы как можно больше разработчиков ездили к клиенту. Естественно, что ни одна компания, которая работает здесь, не заинтересована в том, чтобы люди уезжали. На самом деле хочется делать больше, чтобы люди здесь оставались и принимали такой жизненный выбор. Но для кратковременного пребывания за границей, перенимания конкретных практик и их имплементация здесь, это однозначно будет плюсом», – считает Олег Шкуропат.

По данным последних социологических исследований, которые были проведены в июле этого года компанией Research & Branding Group, более 40 % опрошенных украинцев воспользовались бы преимуществами, которые дает безвизовый режим. «Мы ожидаем, что формальные процедуры в комитетах (Европарламента) будут завершены до летних каникул в парламенте. Я пока не вижу никаких осложнений. Есть объективные трудности, которые появились в связи с Brexit, но они несут лишь отсрочку на дни или, может, на недели», – отметил Петр – 25 –

Порошенко, комментируя возможность предоставления Украине безвизового режима.

Эксперты также склонны придерживаться такой точки зрения, что при неизменности нынешней ситуации, даже в условиях референдума в Великобритании, который показал желание большей части этой страны выйти из ЕС, Украина имеет большие шансы на получение безвизового режима уже в этом году. «Процесс продолжается. Мяч остается на стороне ЕС. Мы ожидаем решения европейского парламента и Совета ЕС. Поэтому я думаю, что если задержек не будет с электронным декларированием чиновников, то, в принципе, несмотря на то, что ЕС настроен на ослабление миграционных потоков, мы сможем получить безвизовый режим в этом году», – считает эксперт Владимир Гушулей.

Представили ИТ-сектора подчеркивают, что стабильность и европейский вектор развития привлекут в Украину дополнительные инвестиции и новые компании, но на пути к этому стоит нестабильность, которая отпугивает потенциальных инвесторов.

– 26 –

«Для наших клиентов было очень важно понимать, что правительство Украины определяется с европейским выбором, что Украина видит себя в качестве страны ЕС, разделяет демократические ценности ЕС. С другой стороны события, которые последовали за этим – аннексия Крыма и боевые действия на востоке страны, оккупация части территории – это, конечно стабильности Украине как рынку не принесло. Много компаний задумались, стоит ли им развивать дальше бизнес в Украине или нет. К сожалению, в мире Украина это всего лишь один из провайдеров аутсорсинга, поэтому бизнес идет туда, где нет войны. Если в Китае, Индии, Польше или Румынии войны нет, то при всех остальных равных клиент примет решение о том, чтобы разворачивать свой центр по разработке именно там», – говорит Олег Шкуропат.

Развитие IT-индустрии в Украине, которая является одной из самых перспективных отраслей экспорта услуг, и этот экспорт уже фактически доходит до 5 % ВВП страны. Именно Договор об ассоциации позволит актуализировать процессы, связанные с повышением инвестиционной привлекательности Украины для западных компаний. «Основной источник роста ВВП – это размещение в Украине средних и высокотехнологичных производств. Для того чтобы пришли инвестиции в высокотехнологичную сферу Украины, надо гармонизировать законодательство в сфере интеллектуальной собственности с ЕС», – подчеркивает Александр Кардаков, бизнесмен, который работает в IT-отрасли. В свою очередь заместитель главы Администрации Президента Украины Дмитрий Шимкив, в одном из своих докладов подчеркнул, что существует заинтересованность украинским IT-рынком со стороны международных партнеров. «Если говорить об инвестициях – это 90 тысяч IT-специалистов, 1000 IT-сервисных компаний, более 100 центров исследования и разработки», – подчеркивает привлекательность Украины после подписания Договора об ассоциации с ЕС представитель власти.

– 27 –

Нужны гарантии безопасности, инновационная образовательная политика и новый аэропорт Украина – всемирно известный провайдер ИТ-аутсорсинга. По словам Олега Шкуропата – это уже своего рода бренд, который сам по себе играет на позитивный имидж Украины в мире, но проблемы остаются, одна из них связана со сферой образования. «На сегодняшний деть украинский ИТ-аутсорсинг это своего рода бренд. Украина имеет репутацию страны, где есть хорошие разработчики, это само по себе работает на имидж. Второе – это уровень подготовки и технической специализации. Но это никак не заслуга наших вузов. Все знают о проблемах образования и пропасти между бизнесом и образованием. К счастью на сегодня в Украине есть люди, которые стараются что-то сделать, как со стороны вузов, так и со стороны бизнеса. Одна из таких инициатив – это Brain Basket Foundation», – уверен Олег Шкуропат.

Среди моментов, которые влияют на конкурентоспособность украинского рынка ИТ-аутсорсинга нужно отметить налоговое законодательство, которое позволяет работать с более низкими процентными ставками, нежели в странах-конкурентах, например, Польше или Румынии.

– 28 –

«Как сделать Одессу и Украину привлекательной для иностранных ИТ-компаний? Это сложный вопрос, на который нет простых ответов. Хорошо было бы актуализировать преподавательский состав, подогнать под потребности рынка курс обучения, стимулировать государственными грантами и программами самых лучших, талантливых ребят. Но это те вещи, которые довольно далеко оторваны от реальности. Это все очень сложно реализуемо и в текущих условиях нашей страны, к сожалению, в среднесрочной перспективе это остается только благими пожеланиями», – говорит Олег Шкуропат.

ИТ-компания, которую представляет Олег, поддерживает ИТ-кластер Одессы, который ставит своей целью налаживание коммуникации между бизнесом, образованием и властью. Но не только вопросы образования и коммуникации волнуют представителей ИТ-сферы. Негативный имидж страны из-за высокого уровня коррупции также отпугивает потенциальных инвесторов. Поэтому, по словам Олега Шкуропата власти на региональном уровне должны дать четкий сигнал бизнесу, что есть некие гарантии от не правового разбирательства с бизнесом. На общенациональном уровне должна быть продолжена борьба с коррупцией.

ИТ-сфера – среди лидеров по оплате труда в Украине.

– 29 –

«Обычно все сводится к блокированию деятельности компании со стороны определенных государственных структур. Они конфискуют оборудование, замораживают работу в офисе и под разными предлогами начинают рассказывать, что вернуть сервера, например, будет стоить какую-то сумму денег. Вот в этом случае и должен проявлять свою работу ИТ-кластер. Это работа с городскими властями в обеспечении безопасного климата для ведения бизнеса в городе. Городские власти должны дать посыл, что работать в городе безопасно, что ИТ-сфера воспринимается как важный ресурс развития города. Надеюсь, что с презентацией проекта «5Т», недавно представленного вице-мэром Одессы Павлом Вугельманом и его командой, поддержка бизнеса городской властью выйдет на более высокий уровень», – говорит Олег Шкуропат.

СЛАДКИЕ БРИТАНСКИЕ ИНВЕСТИЦИИ В НИКОЛАЕВСКУЮ ОБЛАСТЬ. ФОТОРЕПОРТАЖ Автор: Наталья Лукьяненко. Дата публікації: 20.09.2016. Британская мультинациональная компания ED & F Man Company пришла в Украину еще в далеком 2006 году, став в 2007 году полным владельцем «Засельского сахарного завода» расположенного в Николаевской области. С полуживого и технически отсталого предприятия британцы создали самый современный сахарный завод в Украине, инвестировав около 30 млн долл. в модернизацию предприятия. Активное производство сахара было запущено в начале 2010 года.

Изначально компания импортировала сырье, а именно тростниковый сахар-сырец с Кубы, Бразилии, Гватемалы, но в 2011 году было принято стратегическое решение – создание собственной сырьевой базы, другими словами выращивание сахарной свеклы в Николаевской области. Для этой цели было – 30 –

создано сельскохозяйственное подразделение – компания «Агро-Дело», в управлении которой на данный момент находится 10 тыс. га угодий.

Первый урожай сахарной свеклы для производства сахара компания собрала в 2012 году. Не стоит даже говорить, насколько важен тот факт, что инвестор внедрил полный цикл производства в Николаевской области, ведь это рабочие места для сельской местности, которая годами находилась в упадке. Сейчас в своем распоряжении компания имеет 2 силоса для хранения сахара общей мощностью 20 тыс. т, сахарный склад на 8 тыс. т и склад для хранения до 16 тыс. т сырца. Мощности предприятия позволяют перерабатывать до 600 тыс. т сахарной свеклы в сезон и выпускать до 60 тыс. т сахара в год. Завод может перерабатывать до 1 тыс. т сырья в день, а за счет использования в производстве энергии угля, имеет самую низкую среднюю себестоимость по сравнению с другими заводами Украины.

Еще в 2014 году, когда тарифы на газ для промышленных предприятий взлетели вверх, европейский инвестор подошел к решению проблемы взве– 31 –

шенно. Тогда было принято решение о переходе на твердое топливо – уголь, для этого на заводе было установлено ирландское оборудование, что позволяет экономить от 20 до 30 % энергоресурсов. Пока что сахарный завод ED&F Man Ukraine полностью реализует свою продукцию на внутреннем рынке Украине, но рассматривает возможность экспорта продукции в дальнейшем.

Этому могут поспособствовать 2 фактора: планы инвестора увеличить земельный банк в Украине в 2016–2017 году, вложить дополнительные средства в развитие производства, а также подписание ассоциации с ЕС, что в свою очередь делает процесс экспорта более открытым, а товар конкурентным. Крупные украинские экспортеры уже переориентировались на Румынию, как на основного покупателя украинского сахара в 2015–2016 маркетинговом году. В прошлом году на Румынию пришлось более 40 % украинского экспорта.

Глава ассоциации «Укрсахар» Андрей Дикун позитивно оценивает такую динамику и заявляет, что сейчас организация занимается вопросом увели-

– 32 –

чения беспошлинной квоты в 15 раз до 300 тыс. т в год, так как свою квоту 20 тыс. т. Украина уже исчерпала.

Это позволило бы закрепиться украинским производителям на перспективном рынке ЕС, чему способствует подписанный Договор об ассоциации между ЕС и Украиной. Главный директор по развитию «Astarta Holding N.V.» Николай Ковальский отмечает: «Из-за падения покупательной способности внутренний рынок становится менее привлекательным. На внешних рынках ситуация выглядит с точностью до наоборот. Переходящие остатки сахара на мировом рынке в 2016/2017 маркетинговом году сократятся на 13 %, а дефицит сахара вырастет до 7 млн т, что поспособствует повышению цены». Путь Украины в ЕС добавляет оптимизма иностранному инвестору относительно возможности развития своего бизнеса в Украине. «Компания верит в будущее сельскохозяйственного бизнеса в Украине. Мы считаем, что в Украине есть все основные составляющие для ведения конкурентоспособного агробизнеса и очень позитивно смотрим на будущее нашего предприятия», – говорит главный менеджер «ED&F Man Ukraine» Игорь Бучацкий.

– 33 –

Менеджмент предприятия надеется на отмену государственного регулирования рынка сахара в будущем и приводит в пример Австралию, Бразилию, Сингапур, где уже давно отказались от административных мер.

В этом маркетинговом году европейский инвестор планирует вложить еще 10 млн дол. в сахарный завод и увеличить земельный банк до 15 тыс. га в этом году, а в перспективе до 40–45 тыс. га. Финансовые ресурсы в первую очередь будут потрачены на увеличение эффективности работы компании, путем повышения уровня автоматизации и внедрения новейших информационных технологий. Увеличения площади доступных земель даст возможность импортировать меньше сырца для производства сахара и обеспечить себя надежным сырьем. Так как из-за небольшой собственной сырьевой базы иностранное предприятие является главным импортером сырца в Украине. За два квартала 2016 года на европейского инвестора приходится примерно 98 % всех импортных поставок сырья на общую сумму 18660 тыс. дол. В свою очередь для Николаевского региона такие инвестиции могут рассматриваться как вложения в инфраструктуру области и новые рабочие места. В 2016–2017 маркетинговом году британские инвесторы планируют произвести в 3 раза больше сахара и сократить до минимума объём импортных поставок за счет вышеперечисленных улучшений. Европейские инвесторы видят перспективы в развитии бизнеса в Украине и активно расширяют производство, в надежде обеспечить не только внутренний спрос, но и стать активным экспортером, пользуясь преимуществами ассоциации с ЕС.

– 34 –

ШВЕДЫ ВКЛАДЫВАЮТ ИНВЕСТИЦИИ В ВОЗОБНОВЛЯЕМЫЕ ИСТОЧНИКИ ЭНЕРГИИ НА ХЕРСОНЩИНЕ Автор: Марина Усманова. Дата публікації: 20.09.2016. Тема альтернативной энергетики и использования возобновляемых источников энергии стала активно подниматься в Украине не так уж давно. Логично, что интерес к ней резко возрос после определенных политических событий. Однако европейские бизнесмены увидели большой потенциал в альтернативной энергетике, и в том числе ее развитии в Украине, уже несколько лет назад. Еще до того, как вопрос энергетической независимости нашей страны резко актуализировался. Компания «Vindkraft» свою первую ветровую установку V112 мощностью 3.0 МВт запустила в Херсонской области еще в 2011 году. И с тех пор стабильно работает над развитием отрасли ветроэнергетики на Херсонщине.

На сегодняшний день это уже три работающих ветропарка – «Новороссийское» мощностью 9 МВт и «Береговое» мощностью 12 МВт в Скадовском районе и «Ставки» в Каланчакском районе мощностью 9 МВт.

50 миллионов евро были инвестированы в эти проекты шведскими бизнесменами Карлом Стуреном и Йоханом Боденом – инвесторами, хорошо известными своими мощными проектами в отрасли пищевой промышленности в Херсонской области. В результате их компания владеет и оперирует ветроэнергетическими активами на 30 МВт.

Чем привлекательна ветроэнергетика сегодня «В последние несколько лет ветроэнергетика стала весьма эффективной, и теперь является конкурентоспособной на рынке производства электроэнер– 35 –

гии», – рассказывает инвестор, Карл Стурен. — Еще лет 20 назад себестоимость электроэнергии, выработанная на ветроэлектростанции (ВЭС) была значительно выше электроэнергии, генерируемой традиционной энергетикой (атомной, газовой, угольной). Этот факт стал для меня мотивирующим в выборе отрасли для нового бизнеса. Хочу сказать, что в будущем ветроэнергетика заменит традиционную», – отмечает шведский бизнесмен.

По словам Карла Стурена, ранее это был т.н. «квазибизнес». Изначально ветроэнерготехнологии, как и другие новые технологии, были достаточно дорогими. Компании-производители ветроэнергетического оборудования активно занимались и занимаются научно-исследовательской деятельностью, направленной на понижение стоимости технологии. Сегодня им удалось доказать эффективность современной ветроэнергопромышленности, доведя ее показатели до нынешних. К примеру, в 1990-х гг. мощность наибольших ветротурбин, установленных в Украине, достигала 250 кВт, а мощность современной стандартной ветротурбины, которая сейчас работает в Херсонской области, свыше 3 МВт. Успехи, которые демонстрирует мировая ветроэнергетическая промышленность, доказывают способность ветроэнергетики заменить ископаемые виды топлива. И с экологической точки зрения, это весьма положительно», – рассказывает Карл Стурен, поясняя свое решение несколько лет назад инвестировать средства в развитие этого бизнеса в Украине. И нужно сказать, он не единственный европейский бизнесмен, которому пришла в голову эта светлая мысль. Все три лидирующие в Украине компании в отрасли ветроэнергетики – ТОВ «УК «Ветропарки Украины», ТОВ «Винд Пауер» (ДТЕК) и ТОВ «Виндкрафт Украина» – это компании с европейскими капиталами.

– 36 –

Чистая энергия – европейский путь Для европейских стран ветроэнергетика уже давно является важной отраслью экономики, развивающейся с необыкновенной скоростью. Если еще в 2010 году лишь 5 % электроенергии в Евросоюзе производилось ветроэлектростанциями, то к 2020, по мнению экспертов, это будет уже не менее 15 %. Что же говорят эксперты по поводу развития отрасли в Украине? «В Украине есть все технические и ресурсные предпосылки, чтобы замещать традиционные виды топлива возобновляемыми источниками энергии. Мы можем уверенно говорить, в какой бы регион не пришел инвестор, он найдет ресурс для своего производства. Более того, наша амбициозная цель – достичь в 2020 году 11 % энергии из возобновляемых источников в конечном энергопотреблении». Такое мнение на этот счет выразил глава Государственного агентства по энергоэффективности и энергосбережению Украины Сергей Савчук. Отрасль очень нужна сейчас Украине. И евроинтеграционные процессы сегодня способствуют ее развитию. Так, к примеру, именно приведение нашего законодательства в соответствие с европейским, дало предпосылки к принятию в Украине нового закона касательно зеленой энергетики. «Из позитивных моментов евроинтеграционной политики – пересмотр закона о «зеленом» тарифе в Украине. Прежний тариф для солнечной энергетики был необоснованно высок, примерно в четыре раза превышая тариф для других возобновляемых технологий. В итоге, украинский парламент принял вполне европейский закон. Сейчас на повестке дня проект закона «О рынке электрической энергии», – отмечает Капр Стурен.

В планах – два крупных ветропарка Деятельные шведы не собираются останавливаться на достигнутом и планируют развивать ветроэнергетику на Херсонщине и дальше. По мнению специалистов, регион для данного бизнеса очень удачный – степная зона и наличие двух морей дает серьезные преимущества для производства энергии ветра. И если на сегодняшний день работают 4 ветроэлектростанции общей мощностью 33,05 МВт, то к 2020 году планируется довести мощность объектов альтернативной электроэнергетики на территории области до 152,62 МВт, а объем и долю электроэнергии, производимой из возобновляемых источников, – до 22,6 %.

– 37 –

Не все специалисты верят в выполнимость этих планов облгосадминистрации. В том числе и Карл Стурен высказывался о том, что очень много будет зависеть от инвестиционного климата в Украине, от дальнейшего сотрудничества с ЕС, а сейчас найти финансирование под такие проекты еще очень нелегко. Однако компания «Виндкрафт Украина», тем не менее, намерена построить в Геническом и Новотроицком районах два крупных ветропарка. В их состав войдут 42 ветрогенератора высотой по 130 м общей мощностью 140 МВт. Совместно с Херсонским судостроительным заводом сейчас налаживается производство башен для ветроагрегатов и сборки функционального отсека ветряка. Стоимость строительства и запуска новых ветропарков – около 280 миллионов евро. Около 30 % этой суммы шведские инвесторы планируют вложить из собственных средств, а по поводу недостающих средств они пока ведут переговоры с несколькими европейскими банками.

– 38 –

КУРС (ІВАНО-ФРАНКІВСЬК) Про редакцію Онлайнпортал з новинною та аналітичною інформацією, орієнтованою більшою мірою на новини Івано-Франківська та Прикарпаття. Сайт створюють як медійники, так і читачі: є можливість стати дописувачем у розділі «Блоги». Окрім цього, ресурс містить не лише текстові, а й відеоматеріали та фоторепортажі.

Назва проекту: «Асоціація з ЄС як вікно можливостей для Прикарпаття: як угода впливає на владу, бізнес і життя громад» Серія матеріалів, в яких дописувачі намагаються оцінити вплив Угоди про Асоціацію на стан економіки Прикарпаття. Проаналізовано проблеми і труднощі, що заважають місцевому бізнесові, насамперед середньому, та громадам скористатися новими можливостями повною мірою. Водночас показано «успішні кейси» тих, хто цими можливостями скористався.

Загальна кількість матеріалів: 16.

ПРИКАРПАТТЯ І ЄВРОСОЮЗ: ЩО ДАЄ УГОДА ПРО АСОЦІАЦІЮ БІЗНЕСУ І ГРОМАДІ Автор: Марія Гаврилюк. Дата публікації: 08.08.2016. Саме франківчани з-поміж жителів усіх обласних центрів України покладають найбільші надії на Угоду про асоціацію з Європейським Союзом: 93 % за економічний союз з Європою – це найвищий рівень підтримки в країні. Чого ж саме сподівається від Угоди міська громада? Чи збуваються ці надії? Чи скористався і як саме місцевий бізнес вікном можливостей, яке відкриває Угода про асоціацію? Чи сприяє Угода залученню інвестицій в регіон і наскільки ефективно працює задля цього місцева влада? Угода про асоціацію з Європейським Союзом стала новим етапом у розвитку європейсько-українських договірних відносин. 21 березня 2014 року – 39 –

Україна з ЄС підписали політичну частину Угоди, а 27 червня 2014 року – економічну. 16 вересня того ж року документ синхронно ратифікували Верховна Рада та Європарламент. З 1 січня цього року почали діяти положення Угоди, які передбачають глибоку та всеосяжну Зону вільної торгівлі.

Домашнє завдання Згідно з результатами соціологічного опитування групи «Рейтинг», проведеного на початку року, на запитання «Якби Україна могла вступити тільки в один міжнародний економічний союз, з ким це слід було б зробити?», 93 % іванофранківців відповіли: з Європейським Союзом. Цікаво, що при цьому уявлення про Євроасоціацію у франківців досить розмиті й часто хибні, як, втім, загалом по країні. Опитані КУРСом мешканці міста відтворюють поширені міфи: вважають Угоду таким собі зовнішньополітичним процесом, який їх безпосередньо не стосується, натомість чекають скасування віз і дешевих продуктів з Європи, побоюються «страшилок» про знищення внутрішнього виробника. «Коли європейська продукція піде на український ринок, вона просто втопить наших виробників, бо дуже мало з них можуть витягувати на європейські стандарти. Тобто це несе небезпеку для вітчизняного виробника. Якщо ми не зробимо законодавство, яке буде захищати українських виробників товарів, тоді Європа нас просто проковтне», – вважає журналіст місцевої газети Максим Веприк. Що українські виробники не зможуть конкурувати з товарами з ЄС, є одним з найпоширеніших міфів про Угоду, пояснює керівник Інформаційного центру Європейського Союзу у Франківську Наталія Марчук. «Асоціація, навпаки, покликана підняти рівень української продукції. Одна з переваг підписання Угоди з ЄС – це якраз те, що наша продукція повинна проходити жорстку сертифікацію. Якщо продукти пройдуть сертифікацію, то вони будуть безпечними для споживача. І це найважливіше. Тому завдання ЄС не вбити нашого товаровиробника, а підняти його», – наголошує Наталія Марчук. Часто у зв’язку з Євроасоціацією від людей можна почути про скасування віз, а то й вступ України до ЄС. «Угода про асоціацію не передбачає вступу до ЄС, як дехто вважає. Вона також не обіцяє безвізового режиму. Але її можна назвати своєрідним домашнім завданням для України. Європейський Союз цією Угодою дав нам можливість економічної інтеграції. Нам дали шанс, і цей шанс потрібно використовувати, як ми будемо це робити – залежить тільки від нас», – підсумовує Наталія Марчук.

– 40 –

Чи готовий прикарпатський бізнес вийти на ринок ЄС? Найбільшою частиною Угоди є положення про створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі (далі – ГВЗВТ), яке займає 80 % від всього документа. Ця частина Угоди відкриває вихід українським виробникам до споживачів з 28 країн ЄС. «Зона вільної торгівлі має свої плюси і мінуси. З одного боку, ЗВТ – це круто, з другого – ми ще не готові. Це як у боксі ставати на ринг з партнером, який є професіоналом, а ти десь там два рази вдарив по груші», – говорить директор департаменту міжнародного співробітництва, євроінтеграції та розвитку туристичної інфраструктури Івано-Франківської облдержадміністрації Дмитро Романюк. «Дуже хороші перспективи відкривають для нашого бізнесу, зокрема на ринки ЄС. На практиці це виглядає складно, але якщо правильно побудувати структуру бізнесу, то це не так і важко», – міркує керівник Інформаційного центру Європейського Союзу у Франківську Наталія Марчук. Так, ГВЗВТ передбачає скасування ввізного мита для більш ніж 97 % усіх товарів, що експортуються з України до ЄС. Разом з тим діють квоти на 36 видів товарів, зокрема м’ясо птиці, молочні продукти, мед, крупи, борошно тощо. Коли квоти вичерпано, українські експортери сплачують ввізне мито. Зі свого боку Україна скасувала ввізне мито для продукції сільського господарства, харчової переробки, промислових товарів. А квоти поширюються на імпортну свинину, м’ясо птиці та цукор.

Чи скористалися можливостями ГВЗВТ прикарпатські виробники? Статистика показує, що цього року партнерами області у зовнішній торгівлі були нерезиденти з 88 країн світу. За січень-травень цього року Івано-Франківщина експортувала товарів на 189,6 млн дол. США. Проти січня-травня минулого року обсяги експорту збільшилися на 35,9 %. Найбільші експортні поставки здійснювалися до Румунії, Італії, Польщі, Чехії, Данії, Бельгії, Республіки Корея та Ірландії. Обсяг експорту товарів до країн Європейського Союзу становив 130 млн дол. США або майже 70 % від загальнообласного обсягу та збільшився у порівнянні з відповідним періодом 2015 р. у 1,5 раза. Ріст відчутний. Найбільше Прикарпаття експортує продукти рослинного походження (в основному зернові культури), механічні та електричні машини, деревину та вироби з деревини, продукти тваринного походження, полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них, необроблену та вичищену шкіру, продукцію хімічної промисловості. Обсяг імпорту за п’ять місяців цього року становив 153,2 млн дол. США та зріс порівняно з відповідним періодом минулого року на 34 %. Найбільше імпортних товарів надходить в Івано-Франківську область з Німеччини, – 41 –

Польщі, Чехії, Румунії, Італії, Китаю, Угорщини. За товарною структурою – це продукція машинобудування, полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них, продукція хімічної промисловості. Значними були й обсяги імпорту виробів з деревини, текстилю.

Імпорт товарів з країн ЄС становив 116,5 млн дол. США та зріс порівняно з відповідним періодом минулого року у півтора раза. До слова, у 2015 партнерами області у зовнішній торгівлі товарами були нерезиденти з 99 країн світу. Минулого року експорт товарів з України становив 373 млн дол. США, імпорту – 296,2 млн дол. США. Проти 2014 року обсяги експорту тоді зменшилися на 23,5 %, імпорту – на 64 %. Обсяг експорту до країн Європейського Союзу становив 217,3 млн дол.

(58,3 %) від загальнообласного обсягу, імпорт – 204,5 млн дол. (69 %).

– 42 –

Однак про якісь суттєві структурні зрушення поки що говорити рано. Експерти попереджають, що не варто очікувати миттєвого економічного ефекту з самого початку імплементації Угоди. Зміни стануть помітні за кілька років. Щоб експортувати свої товари в ЄС, Україні треба привести свої стандарти у відповідність з технічними регламентами та системами стандартизації ЄС. Для цього треба внести зміни до 350 законодавчих актів. Тільки тоді українські компанії зможуть торгувати з європейцями на таких же умовах, як і бізнес всередині ЄС. Найсуворішими є вимоги до продукції тваринництва, де доступ на ринок ЄС надається кожному підприємству індивідуально, після тривалої перевірки. «На Прикарпатті робота щодо підготовки підприємств до експорту продукції в Європу розпочата в 2010 році. На цей час у нас Держпродспоживслужба велику увагу приділяє навчанню спеціалістів кадрів згідно з європейськими вимогами, – розповідає начальник відділу безпечності харчових продуктів ГУ Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області Лариса Шевага. – З 2014 року до квітня 2016 року 35 спеціалістів ветеринарної медицини пройшли навчання у рамках проекту вдосконалення системи самоконтролю безпечності харчових продуктів в Україні, який фінансується Європейським Союзом. Його метою була підготовка інспекторів з проведення аудиту за системою HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Point – система аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок), яка дозволяє гарантувати виробництво безпечної продукції». Відзначимо, що систему HACCP застосовують практично в усьому світі як надійний захист споживачів від небезпек, які можуть супроводжувати харчову продукцію. Запровадження систем управління безпечністю харчових продуктів вимагає і законодавство Європейського Союзу. «На сьогодні система HACCP запроваджена на 13 підприємствах Прикарпаття. Але в рамках імплементації Угоди застосування системи HACCP є – 43 –

обов’язковим для всіх підприємств, які займаються виробництвом харчових продуктів. Хотілося б, щоби всі підприємства з розумінням до цього поставилися, бо це є вимога закону», – наголошує Лариса Шевага. Втім вона зауважує, що для виходу на європейські ринки запровадження системи HACCP замало. Продукція прикарпатських підприємств має відповідати вимогам тієї держави, в яку вона буде експортуватися. Наразі харчову продукцію з Прикарпаття у країни Європейського Союзу експортують лише два підприємства. Це ТзОВ «Імперово Фудз» (Івано-Франківськ), виробник сухих яєчних продуктів, та ТОВ «Птахофабрика Снятинська Нова» – єдине в Україні підприємство, яке спеціалізується на виробництві гусячого м’яса і делікатесної гусячої печінки. До слова, обидва підприємства вийшли на європейські ринки ще до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Однак, зазначає Лариса Шевага, на сьогодні вони розширили перелік країн, до яких експортують свою продукцію. За словами президента Івано-Франківської торгово-промислової палати Андрія Левковича, сертифікація товару за кордоном – це основна проблема, з якою стикаються прикарпатські виробники, що намагаються вийти на ринки ЄС. На днях, обіцяє він, при торгово-промисловій палаті запрацює Центр сприяння експорту українських товарів, де підприємці, зацікавлені в експорті своєї продукції в ЄС, зможуть отримувати безкоштовні консультації.

Чи прийде інвестор? Наближення українського законодавства до стандартів ЄС, яке передбачає Угода про асоціацію з ЄС, дає Україні можливість покращити інвестиційний клімат. Однак наразі перевагою у залученні іноземних інвестицій на Прикарпаття, за словами Дмитра Романюка, можна вважати хіба що девальвацію гривні. Інвесторів, які все-таки заходять в нашу область, здебільшого приваблює дешева робоча сила та близькість до кордону з ЄС. «Надзвичайно великою перевагою Зони вільної торгівлі є те, що ми стаємо країною – воротами до ЄС. Девальвація призвела до того, що рівень зарплат у валютному еквіваленті знизився в три рази. Зараз рівень зарплат в Україні нижчий, ніж у Китаї. Як би це парадоксально чи навіть образливо не звучало, але так є. І ми повинні використовувати це як перевагу, щоб залучити якірні інвестиції», – міркує Романюк. За його словами, якщо інвестор зайде в Україну, організує роботу та збут, то через кілька років, коли зарплати збільшаться, навряд чи захоче згорнути виробництво. «Це перспектива, тому що створюються робочі місця, людям не треба виїжджати за кордон. Але вони використовують нашу робочу силу і те, що в нас

– 44 –

погано працюють профспілки, на відміну від Європи. В нас працююче населення не дуже захищене, і це якраз використовується», – вважає Наталія Марчук. При цьому Угода про асоціацію з ЄС передбачає покращення стандартів праці, соцзабезпечення та соціальний захист працівників. Наразі інвестори з понад 50 країн створили на Прикарпатті понад 450 підприємств з іноземним капіталом. За даними Івано-Франківської облдержадміністрації, у підприємства промисловості вкладено понад 75 % іноземного капіталу, торгівлі – 11 %, сільського господарства – близько 9 %. Реалізовано низку інвестиційних проектів у легкій, хімічній і нафтохімічній галузях промисловості, машинобудуванні, деревообробці, виробництві будівельних матеріалів і конструкцій, переробленні харчових продуктів, сільськогосподарському виробництві. Вивчивши всі «за» і «проти», в область заходять і нові інвестори. Зокрема, у лютому цього року у Городенці відкрили філію підприємства «Міран», яке займається пошиттям взуття. Його власником є італієць Карніель Лівіо. На сьогоднішній день підприємство має довготерміновий договір з Румунією на поставку продукції. На підприємстві працює сотня швачок, зарплата – від 2 до 4 тисяч гривень. У квітні цього року німецький холдинг «Leoni AG» розпочав будівництво заводу з виготовлення електропроводки для автомобілів. Виробництво потребуватиме 650 робітників. Завод у Коломиї повноцінно запрацює в серпні 2017-го – на цей час запланували старт повноцінного серійного виробництва. А з червня наступного року почнуть виготовляти малі партії продукції. За попередньою інформацією, середня зарплата на підприємстві становитиме 8 тис. гривень. До свого законсервованого проекту в Коломию також повертається німецька компанія «Швайкгофер». Кілька років тому німці викупили там 30 гектарів землі, підготували усю проектну документацію та навіть почали підготовчі роботи до будівництва деревообробного заводу на 300 робочих місць. У 2014 році через політичну ситуацію в Україні облаштування земельної ділянки призупинилося. В обласній адміністрації обіцяють іноземним інвесторам всіляке сприяння. За словами Романюка, наразі індивідуальний запит інвестора в ОДА опрацьовують протягом 48 годин. Однак до кінця року в облдержадміністрації планують завершити підготовку комплексних інвестиційних пропозицій. «Тобто ми зараз будемо робити інтерактивну платформу, де можна буде прийняти інвестиційне рішення за три-чотири години. Якщо ти хочеш знайти вільну виробничу площу, заходиш і бачиш за допомогою 3D-туру, в якому населеному пункті є ділянка. Якщо інвестор хоче продавати, наприклад, жіночі туфлі на внутрішньому ринку, зможе побачити рівень споживання цього товару, демографію і основне – прогнози збуту», – пояснює Романюк.

– 45 –

*** Виклики, які ставить Угода про асоціацію, можливості, які вона відкриває, прикарпатська влада, громадськість і бізнес лише починають усвідомлювати, вивчати і пробувати ними скористатися. Помітно, що місцевому бізнесу для руху в Європу часто бракує не стільки ресурсів, скільки знань. Заповнити цю прогалину намагаються влада, різноманітні галузеві асоціації, торгово-промислова палата. На Прикарпатті вже є підприємства – нехай наразі їх небагато – які вже можуть похвалитися успіхами у роботі на ринках ЄС. Є причини говорити про інтерес європейських інвесторів до області. Цей процес помалу, але набирає обертів, даючи підстави для обережного оптимізму.

ЯК ЇМ ВДАЄТЬСЯ: ІГРАШКИ ФРАНКІВСЬКОГО ВИРОБНИКА ПІДКОРЮЮТЬ ЄВРОПУ Автор: Олена Бас, фото Юрія Паливоди. Дата публікації: 13.09.2016. Іграшки торгової марки «ТехноК» франківської компанії «Інтелком» можна побачити на полицях у великих торгових мережах країн Євросоюзу, і не лише там. Всі іграшки успішно пройшли сертифікацію в ЄС. «Інтелком» на ринку з 1995 року – починали зі звичайних кубиків з абеткою. За понад двадцять років підприємство виросло до лідера з виробництва пластмасових іграшок. Сьогодні торгова марка «ТехноК» – це майже 400 найменувань. Цьогоріч компанія продала за кордон третину продукції, 12 % – у країни ЄС, решту – на ринки країн СНД. Як розповів КУРСу комерційний директор ТОВ «Інтелком» Олег Цимбалюк, спочатку працювали на старому радянському обладнанні. Потім в Європі брали вживане у хорошому стані. Протягом останніх семи років підприємство модернізується, закуповуючи у кращих китайських виробників лише нову апаратуру з гарантійним обслуговуванням. «Чим ми відрізняємось від інших підприємств? Я не відкрию великого секрету, що в Україні зараз процвітає виробництво іграшки, – каже Олег Цимбалюк.

– Я працюю з іграшками вже 20 років і багато знаю про них. Багатьох європейських виробників я знаю особисто. Ми в Україні зараз виготовляємо більше пластикових іграшок, ніж у цілій Європі».

– 46 –

«Європейський ринок специфічний. Він не такий, як український, чи пострадянський, чи східноєвропейський. Європейці більш «брендорієнтовані», тобто в них більшу частину товарів становлять ліцензійні іграшки», – каже комерційний директор. За його словами, у Європі зараз тренд на іграшки під брендом «Маша и медведь». Вони, звісно, не витісняють діснеївських героїв, однак зайняли свою чималу нішу на ринку.

Від ідеї – до продукту Якщо у світі за різні процеси при виробництві одного товару часто відповідають різні компанії, то на «Інтелкомі» працюють і свої дизайнери з конструкторами, і прес-форми самі виготовляють, і технічну документацію – все від ідеї до готового товару. Компанія відрізняється від інших тим, що не займається копірайтингом. Молоді хлопці, які ще недавно самі гралися іграшками, тепер їх створюють. Спочатку відбувається 3D-моделювання та друк на 3D-принтері. Процес довгий. «Ми не копіюємо чужі іграшки – чи європейські, чи китайські – не важливо. Тим наші іграшки і відрізняються», – наголошує пан Олег. Потім у конструкторському відділі інженери моделюють прес-форми для виготовлення іграшок – чи не найбільш дороговартісний процес у виробництві. Тут же розробляється і техдокументація. Коли форми для лиття пластику готові, програмісти задають спеціальні параметри для виробництва пластмасової іграшки – і безперервний процес її виготовлення стартує. Переривати його не можна, бо для підприємства невигідно, щоб пластик вистигав і його доводилось щодня знову розігрівати. Тому тут працюють позмінно. На завершальному етапі вироби комплектують та упаковують, після чого вони потрапляють на склад. Тоді вже через партнерські мережі та магазини іграшка потрапляє до щасливих малюків.

– 47 –

Зараз на підприємстві близько 400 працівників, але цього недостатньо. Як і на інших виробничих підприємствах, тут відчувають брак професійних кадрів.

Краш-тест у дитсадку Нові іграшки завжди проходять «краш-тест» у підшефному дитсадку. І лише потім потрапляють в магазини до споживачів. Дітлахи й вихователі садочка «Гуцулочка» – найкраща з можливих фокус-група, думки і зауваження якої на підприємстві уважно вивчають і враховують надалі. Таке партнерство діє вже три роки. «Діти можуть тут гратися іграшками по-максимуму. Вдома батьки їх купляють за власні гроші, тому бережуть. А тут, навпаки, дають можливість інтенсивно гратися цими іграшками, щоб побачити, наскільки вони стійкі і можуть послужити дітям будь-якої активності», – розповіла завідувач дитсадка Світлана Головенко. У спеціальному опитувальнику вихователі записують відповіді на кілька питань: чи сподобалося, що пропонують, чи поламалася іграшка тощо. Буває, що ламаються деталі іграшок. Але якщо, наприклад, у машинки відлетить колесо – це не проблема, діти власноруч його відремонтують.

– 48 –

Після такого тестування іграшки у дітей не відбирають. Навпаки, на втіху малюкам приносять нові.

Продукція проходить і через Міжвідомчу художню технічну раду з іграшок у Києві. Там також її тестують у дитсадку. Далі фахівці дають їй оцінку та вирішують, чи можна випускати в продаж. Найбільшою нагородою для працівників підприємства є не стільки перші місця на різноманітних національних конкурсах іграшок, скільки щасливі посмішки дітей, які бавляться іграшками «ТехноК» просто на вулицях міста. «Коли я йду Франківськом і бачу, що діти граються нашими іграшками, а не китайськими, – це найбільший кайф!» – ділиться Олег Цимбалюк.

Якість і безпека – понад усе Олег Цимбалюк запевняє, що на підприємстві чітко дотримуються вимоги законодавства щодо безпечності пластикових іграшок. Тут використовують лише екологічні види пластмаси. Суворо забороняється використовувати перероблену пластмасу, як часом буває з дешевими китайськими іграшками. «Не вся китайська іграшка, але та, яка йде в Україну, часто виготовляється із переробленої пластмаси. Найстрашніше, коли пластик переробляється із лікарських шприців. В одноразових пластикових шприцах з усього світу збирається масло і залишки медикаментів. Якщо цей пластик потрапляє в іграшку, це дуже небезпечно», – пояснює пан Олег. Зазначимо, що пластмаса переплавляється при 180 С°. Однак не всі хімікати можуть випаруватися чи розкластися при такій температурі. Іграшки з неякісної пластмаси мають специфічний запах, і їх краще дітям не давати. Тому на «Інтелкомі» закуповують чистий пластик через посередників у Польщі та Словаччині. Аби запобігти потраплянню в продукцію неякісних барвників, підприємство обирає лише ті, які можуть використовуватися для харчової промисловості.

– 49 –

«На сьогоднішній день в Україні діють більш жорсткі норми щодо пластмасових іграшок. Десь це краще, десь – гірше. Наприклад, вимог щодо інформативної частини на іграшці у нас набагато більше, тобто на іграшці для покупця має бути значно більше інформації, ніж цього вимагають у європейських країнах. Всі інші вимоги – хімічні, механічні – ідентичні євросоюзівським», – розповідає комерційний директор.

«Жодна іграшка, яку ми подавали на сертифікацію в Європі, не була повернута з тих чи інших причин. Всі пройшли сертифікацію», – наголошує Олег Цимбалюк. На сьогодні на «Інтелкомі» впроваджена система управління якістю ISО 9001, всі іграшки сертифіковані в Україні, країнах СНД та Європейського Союзу. У 2015 році франківські іграшки отримали високу оцінку з безпечності від експертів авторитетної організації «TÜV», що в Будапешті. «Сертифікація не є проблемою. Це просто шмат роботи, який треба виконувати. Треба заповнювати форми, дізнаватися вимоги, надавати зразки», – додає Олег Цимбалюк. Наразі в Україні на етапі сертифікації для експорту пластмасових іграшок в ЄС ще два підприємства – в Одесі і в Чернівцях.

Географія розширюється «Інтелком» експортує іграшки в Європу з 2001 року. Працювали з Словаччиною та Угорщиною ще до того, як ці країни стали членами ЄС. У 2016 році торговий знак «ТехноК» запатентували у країнах ЄС. Цього ж року компанія вперше представила свою продукцію на міжнародній виставці «Spielwarenmesse», яка щорічно проходить в німецькому місті Нюрнберг. З 1 січня 2016 року запрацювала Глибока і всеосяжна зона вільної торгівлі (ГВЗВТ). Втім франківське підприємство настільки успішно пристосувалося до реалій і вимог європейського ринку до ГВЗВТ, що змін практично не відчу-

– 50 –

ло. Зрештою, мита на експорт іграшок в ЄС і до цього були незначні, а з сертифікацією у франківців завжди все гаразд. «Всі документи, які ми оформляли раніше, ми продовжуємо оформляти. Незабаром ми будемо мати статус «уповноваженого експортера». Це вже, можливо, допоможе. Тоді нам не треба буде виготовляти сертифікат походження товару для Європи. Ми вже подали документи на митницю». Втім скасування мита на продаж іграшок в Європу є для компанії особливо доречним і привабливим на тлі кроків Росії. РФ з 1 січня цього року запровадила мито на українські іграшки у розмірі 9–10,5 % в залежності від категорії виробів. Сьогодні іграшки «TechnoK» можна купити у Польщі, Болгарії, Литві, Латвії, Угорщині, Словаччині, Чехії. Зараз ведуться переговори з італійцями, німцями, сербами та хорватами.

Як зберегти довіру і не порушити закон На переконання Олега Цимбалюка, основна проблема сьогодні для українського виробника у тому, щоб здобути довіру іноземного партнера та вписатися у його вимоги, які інколи суперечать вимогам законодавства України. Єдине, що перешкоджає вільній торгівлі з іншими країнами, – це вітчизняні норми валютного контролю. «Наприклад, ми мали переговори з мережею «Auchan» у Польщі, і вони сказали, що беруть нашу іграшку, але розрахунок буде за 180 днів. Ми знаємо, що ця компанія нас не підведе. Але наше «валютне» законодавство такого не допускає. Ми змушені шукати посередника, який на цьому заробить, але буде постачати продукцію на «Auchan», «Intermarche» чи «Tesco», – розповідає комерційний директор. За його словами, для іноземного виробника 90 днів для здійснення розрахунку за придбаний товар – часто мало. Тому іноземні партнери схильні змінити постачальників української продукції навіть на білоруських, оскільки ця країна пропонує більш гнучкі умови експортно-імпортних операцій і розрахунків. Проблеми виникають і при замовленні обладнання з Китаю. На його виготовлення та транспортування потрібно 4–5 місяців, але знову ж таки оплачувати цю послугу за українськими вимогами незручно. «Кожна нова влада обіцяє, що перегляне ці норми. Бо для виробників це дуже погано», – переконаний Цимбалюк. В Державній податковій інспекції Івано-Франківська погоджуються, що проблема є, але не таких масштабів, які би вплинули на робочий процес. Начальник Державної податкової інспекції в Івано-Франківську Любомир Слободян зазначає, що нормативна база саме така, щоб захистити валютний баланс України.

– 51 –

«Відповідна постанова зроблена для того, щоб контролювати механізм неповернення виручки в тих, хто хотів би вивести кошти за кордон. Країна має якось захищатися, адже буде повний хаос, якщо дати таку можливість. Для цього і встановлені такі обмеження», – пояснює Слободян. У разі збільшення терміну повернення валютної виручки недобросовісні підприємства матимуть достатньо часу, щоб вивести тим чи іншим способом кошти за межі України і збанкрутувати. Любомир Слободян зазначає, що є прості банківські механізми, якими українські добросовісні підприємці, на жаль, не дуже охоче користуються. «Є багато цікавих банківських інструментів, які дають можливість працювати з іноземними партнерами, але не завжди підприємці їх добре розуміють, а фахівця брати не хочуть, оскільки фахівець коштує дорого. А це варто робити, особливо якщо мова йде про значні обороти, які складають мільйони», – каже податківець. За його словами, іноземні партнери розуміють, що законодавство будьякої країни порушувати не можна, тому навіть за таких умов продовжують співпрацювати з українськими підприємствами. «Партнер за кордоном так само добре володіє законодавством і своїм, і іноземної країни, – зазначає Любомир Слободян. – Він прекрасно розуміє, що якщо у країні є закон, то його не можна порушувати, якою б не була ця країна. Тим більше, коли мова йде про торгівлю з Європою, де всі законослухняні». Якщо підприємець не вкладається в 90-денний термін повернення валютної виручки, то отримає штрафну санкцію і в гіршому випадку може бути позбавлений права експортувати продукцію за кордон. Якщо іноземний недобросовісний партнер і справді не розрахувався за товар, то український підприємець може звернутися із позовною заявою до суду, зареєструвати її і подати інформацію до Нацбанку чи іншого контролюючого органу, щоб підтвердити, що порушення було не з їх вини. «Безвихідних ситуацій не буває! Тут немає нічого надкритичного, що би могло зупинити бізнес чи розвиток підприємства. З другої сторони, на мою думку, як звичайної людини, країна однозначно повинна страхуватися від можливих втрат. Буде «лазєйка» – будуть користуватися нею», – додає Любомир Слободян.

– 52 –

Амбіції Плани в «Інтелкомі» глобальні – хочуть зробити те, чого у світі ще ніхто не робив, та стати популярнішими за «Lego». «Нас там ніхто не чекає. Є конкуренція, ринок вже сформований і стабільний. Це не ринок Молдавії чи Грузії, які ще не сформувалися. А ЄС працює вже десятками років, і вийти на ці ринки з чимось новим дуже важко. Якщо німець брав товар у німця, то запропонувати йому продукцію від українця буде дуже непросто, навіть якщо це буде дешевший товар. Завжди надається перевага своєму товару. Особливо це відчутно у Польщі, де є багато своїх виробників», – каже Олег Цимбалюк. Щороку на ринку іграшок, як і на ринку моди, нові тенденції. Компанія стежить за ними і намагається бути в тренді. В «Інтелкомі» вирішили поєднати традиційні іграшки із сучасними технологіями. Так, тут першими в світі створили повні відеоінструкції зі збору металевих конструкторів, на які можна зайти по QR-коду з позначкою YouTube на коробці конструктора. Збираючи конструктор, можна в будь-який момент зупинити відео та перевірити правильність складання моделі. «Якщо ми приносимо машинку в Європу, там вже є 10 машинок. У кращому випадку її поставлять поруч із ними. Ми цим нікого не здивуємо. А якщо ми покажемо, що телефоном можна просканувати QR-код, зайти в Інтернет і побачити, як іграшка рухається?» – міркує директор. В «Інтелкомі» мріють, що їх іграшки невдовзі будуть продаватися через Amazon та e-Bay не тільки в Європі, а й в Америці. «Щастя підприємства в його розвитку, – каже Олег Цимбалюк. – А ми розвиваємось!»

ТЕПЛА ДОЛИНА: ЯК ПРИКАРПАТСЬКИЙ РАЙЦЕНТР СТАВ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ КРАЇНИ Автор: Василь Крайник, фото Юрія Паливоди. Дата публікації: 26.10.2016. У 2007 році, коли енергоносії були дешевими, а українці ще не розуміли, що треба економити, Долина ризикнула і взяла курс на енергоощадність. Міські посадовці не лише говорили про потребу економити, але й – 53 –

активно впроваджували енергоефективні заходи у бюджетній і приватній сферах. Мерія Долини зуміла залучити для цього багатомільйонні грантові та кредитні програми від європейських інституцій. І сьогодні про Долину говорять як про приклад для всієї країни.

Сонячний колектор на даху дитячого садка «Золота рибка».

За останніх 9 років Долина зекономила десятки мільйонів гривень за енергоносії: тут рішуче відмовилися від централізованого опалення, перевели 60 % бюджетних установ на альтернативні джерела палива, зробили комплексну термомодернізацію цих будівель, обладнали дитячі садки сонячними колекторами і утеплили третину житлового фонду. Є всі підстави говорити про «кейс Долини» і приклад для інших міст. Як 20-тисячний районний центр з річним бюджетом приблизно 50 мільйонів гривень зміг зробити те, що у більшості міст видається фантастикою? Міський голова Долини Володимир Гаразд та його команда переконані, що в їхньому успіху нема нічого неймовірного і таке під силу будь-якому муніципалітету. Аби тільки бажання.

Від ідеї до візії Старт енергозберігаючої реформи у Долині припадає на 7 листопада 2007 року, коли райцентр приєднався до асоціації «Енергоефективні міста України», ставши її п’ятим членом. Зараз в асоціації 70 міст, а Володимира Гаразда вже протягом восьми років обирають її головою. Тверезо оцінивши загрози здорожчання енергоресурсів, у Долині взялися за розробку власної енергоефективної стратегії. У 2008 році у міську раду прийшов працювати 22-річний випускник ІФНТУНГ Володимир Смолій. «Володя прийшов волонтером після інституту і шукав своє місце під сонцем. Спочатку було складно, він розумний, але ми не розуміли, до чого йому лежить душа... Одного дня запропонував йому зайнятися цією темою. Так він став першим енергоменеджером у міськраді», – пригадує події того часу Володимир Гаразд.

– 54 –

Володимир Смолій одразу взявся за налагодження системи енергоменеджменту, збору інформації про споживання енергоносіїв у бюджетних установах. Отримані дані систематизували, визначали, де найбільші енерговитрати та їх причини. «Енергоменеджер кожного дня проводить оцінку енергоспоживання, якщо є значне відхилення, контактуємо з відповідальними особами по закладу і встановлюємо причину. Якщо причина вагома, то стараємося її усунути, якщо об’єктивних причин немає – проводимо виховні бесіди. Це дуже спонукає людей до контролю. Відколи працює система енергоменеджменту, усі знають – треба економити. Зараз нема такого, що оператор підкрутив котел так, що дихати неможливо, і пішов собі, чи у суботу, коли дітки вдома», – говорить Наталія Головата, начальник відділу інвестицій, енергозбереження та муніципального розвитку Долинської міської ради.

Начальник відділу інвестицій, енергозбереження та муніципального розвитку Долинської міської ради Наталія Головата.

Це був перший захід, але вже він зменшив споживання традиційних енергоресурсів у бюджетних установах на 10 %. Переломний момент стався у лютому 2009 року, коли міський голова Володимир Гаразд у Брюсселі підписав «Угоду мерів». Угода мерів – провідна ініціатива, започаткована Європейським Союзом, котра охоплює місцеві та регіональні органи влади, які беруть на себе добровільні зобов’язання підвищувати енергоефективність та нарощувати використання відновлювальних джерел енергії на своїх територіях. Слідуючи цим зобов’язанням, підписанти Угоди прагнуть скоротити власні викиди СО2 щонайменше на 20 % до 2020 року, сприяючи таким чином розвитку екологічно орієнтованої економіки та підвищенню якості життя. Завдяки Угоді мерів установи ЄС зробили безпрецедентний крок у безпосередньому залученні місцевих і регіональних органів влади, визнаючи їхню важливу роль у досягненні амбітних цілей у галузі енергетики й збереження клімату. За Угодою місто взяло на себе зобов’язання до 2020 року виконати так звані 3 по 20: скоротити споживання основних енергоресурсів на 20 %, збільшити використання альтернативних енергоресурсів на 20 % та скоротити викиди – 55 –

СО2 на 20 %. Натомість Єврокомісія зобов’язалася допомогти місту розробити власний енергетичний план, щоб досягнути цих цілей.

26 травня 2011 року уже готовий План дій сталого енергетичного розвитку міста Долина (SEAP) на 2011–2020 затвердила сесія Долинської міської ради. Ці програмні документи – «Угода мерів» та власна стратегія енергоефетивного розвитку – дали сигнал інвесторам, бізнесу, проектам міжнародної технічної допомоги, що з Долиною можна працювати. «Власне тому за ті роки вдалося залучити дуже багато різних позабюджетних коштів. Спочатку суми були невеликі. Ми запровадили систему автоматизації управління енергією у дошкільних закладах, поміняли освітлення на енергозберігаюче. Залучали кошти ПРООН і вигравали конкурси місцевого самоврядування. Це були дрібні гроші», – розповідає міський голова. Більше коштів вдалося залучити за програмою так званого Кіотського протоколу. Кіотський протокол – міжнародна угода про обмеження викидів в атмосферу парникових газів. Головна мета угоди – стабілізувати рівень концентрації парникових газів в атмосфері на рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему планети. «Виграли лише через те, що мали всі програмні документи і кошторисну документацію, – розповідає Володимир Гаразд. – І коли японці поставили вимогу: даємо гроші, але тим, хто має документацію, то з 34 проектів, які Кіотський протокол фінансував в Україні, половина була з Долини». Тоді утеплили усі дитячі садки і лікарню.

Газ – як альтернатива Протягом останніх років у Долині 60 % бюджетних установ перевели на твердопаливні котельні. У закладах охорони здоров’я цей показник перевищує 90 %. У більшій частині установ замінені вікна та двері, утеплені фасади. Три з п’яти дитячих садків обладнані сонячними колекторами, які повністю покривають потреби у гарячій воді. Більшість міського транспорту, комунальні машини і сміттєвози, які можна було переобладнати на газ, – переобладнано. Стимулює міська влада і приватних перевізників переходити на газ. Першим системним заходом з енергозбереження у комунальній сфері Долини стала розпочата в 2008 році кампанія з модернізації мереж вуличного освітлення. До 2013 року мережу розширили більш ніж в 6,5 разу: з 600 до 3,8 тисячі світлоточок, при цьому зменшивши споживання енергії на 10 %. Все завдяки заміні старих ламп розжарення на енергозберігаючі – натрієві. Вартість усього 5-річного проекту – 3 мільйони гривень.

– 56 –

У 2012 році у рамках проекту Європейського Союзу «Підтримка проектів енергоефективності в малих містах України» в Долині провели комплексну термомодернізацію краєзнавчого музею «Бойківщина», а також замінили вікна у школі естетичного виховання, художній школі та школі юних техніків. Вартість проекту – 1,6 мільйона гривень, з яких кошти Європейського Союзу – 1,26 мільйона, решта – міський бюджет. Також з 2012 року в Долині втілювали проекти державних цільових екологічних інвестицій на 10,3 мільйона гривень. За ці гроші утеплили фасади мінеральною ватою, а також замінили вікна і двері у чотирьох дитсадках, школі та двох закладах охорони здоров’я, у тому числі Долинській ЦРЛ. За словами міського голови, такі заходи дали чималу економію. За даними звіту за 2014 рік, лише одна лікарня протягом року на газі зекономила 1 мільйон гривень. «У нас стоїть завдання за два-три роки повністю перейти на тверде паливо і провести утеплення у всій бюджетній сфері. Газ залишиться саме як альтернатива. Смішно звучить: «газ як альтернатива»... Краще скажемо: як резервне джерело енергії. Щоб якщо щось поламається, можна було увімкнути газ», – говорить Гаразд.

Міський голова Долини Володимир Гаразд.

Один із зразкових об’єктів з впровадження енергоефективних заходів у Долині – найбільший дитячий садок міста «Золота рибка». Садок відкрився 1986 року як відомчий від бавовнопрядильної фабрики. З того часу пережив чотири реорганізації. Типовий формат садочку повернули у 2008 році. З плином часу будівля почала руйнуватися. Трухляві вікна і двері потрібно було терміново міняти. Потребував утеплення і фасад, з якого почала сипатись штукатурка. Гроші вирішили шукати у міжнародних донорів. Так, у 2010 році на умовах співфінансування батьків і працівників садка вдалося залучити грант ПРООН на заміну вікон. «Вимога була 10 % добровільних внесків від батьків і працівників. Зробили все, як треба, документально, через усі структури. Тільки двоє батьків на той час не здали, але ніхто не вимагав у них гроші, все робилося добровільно.

– 57 –

А 90 % між собою поділили міська рада і ПРООН», – говорить завідувач дитячого садка Оксана Коваленко. Протягом двох років у садку замінили 157 вікон на суму 250 тисяч гривень. За цим же грантом були замінені вікна у садку «Росинка», там вартість робіт склала 160 тисяч гривень. Далі були гроші від Кіотського протоколу, за які на умовах співфінансування з міського і обласного бюджетів у садку утеплили фасад та замінили ще 15 вікон і 15 вхідних дверей. Витратили на все 550 тисяч гривень. За словами завідуючої, усе зроблено за європейськими стандартами. Завдяки заміні вікон, дверей та утепленню фасаду у садку вдалося підвищити температуру на 6–10 градусів. За кредитні кошти Північної екологічної фінансової корпорації НЕФКО у садку встановили потужний сонячний колектор, який повністю покриває потреби у гарячій воді. Коли не вистачає сонця, допомагає електричний бойлер. Використовують його не часто, кілька разів на рік, у дуже похмуру погоду. У «робоче сонце» вода нагрівається на понад 75 градусів, тоді спрацьовує автоматична система охолодження. Усі лампи у «Золотій рибці» замінені на енергозберігаючі. Наступного року планують встановити власну котельню на твердому паливі та запустити басейн, який би працював цілорічно. Міська влада обіцяє передбачити на це кошти. Схожа ситуація і в інших садках Долини. «У всіх замінені вінка і опалювальні системи, утеплено фасади. Сонячні колектори стоять на трьох, ще на двох будемо встановлювати. Хочемо, щоб кожен садок мав свою котельню на твердому паливі», – ділиться планами Наталія Головата. До кінця року у яслах-садку № 10 «Росинка» запустять першу котельню на твердому паливі. Вартість котельні 1 мільйон гривень. Гроші взяли в кредит у корпорації НЕФКО. «Вони дають дуже вигідні кредити під 2-3 % річних у гривні, тому ми часто користуємося кредитними коштами», – каже Наталія Головата. Енергозберігаючі заходи, проведені у садках, дозволили майже удвічі скоротити споживання газу. Якщо у 2013 році споживання газу у чотирьох садках було 30 тисяч куб. м, то у 2015 році – це 17 тисяч кубометрів. Загалом, протягом 2009–2014 років в Долині на виконання «Плану дій сталого енергетичного розвитку» реалізовано проектів на загальну суму близько 25 мільйонів гривень. З цієї суми лише 2,5 мільйона – кошти міського та районного бюджетів. Решта – це різноманітні так звані «позабюджетні кошти», залучені в місто.

– 58 –

Відмова від централізованого опалення: виправданий ризик Незважаючи на очевидні успіхи, у бюджетній сфері найбільше енергоресурсів втрачається у багатоповерховому житловому фонді. У Долині цю проблему вирішили радикально. Долина стала першим містом в Україні, яке відмовилось від системи централізованого опалення, перевівши все на індивідуальне. Остання котельня була закрита 2007 року. Міський голова Володимир Гаразд зізнається: це був дуже ризикований крок. Але на той час багато мешканців уже відмовилися від централізованого опалення, а місто не могло собі дозволити витрачати мільйони гривень на збиткові котельні. Місто допомагало долинянам переходити на автономне опалення: надавались безкоштовні консультації, малозабезпеченим з міського бюджету компенсовували частину витрат на купівлю та встановлення котлів. За рішення відмовитись від централізованого опалення міський голова Долини ще довго «отримував на горіхи» від київських чиновників. Йому закидали «розвал всієї системи енергетики». Але зараз Володимир Гаразд переконаний: рішення було правильним. Перехід на індивідуальне опалювання дав економію газу на 10 мільйонів кубометрів у рік.

Багатомільйонне утеплення за кошти Євросоюзу Система опалення була лише частиною проблеми. Великі енерговитрати були через неутеплені багатоквартирні будинки. Більшість багатоповерхівок у Долині – радянські панельки. Держава у той час підтримки на утеплення багатоквартирних будинків не давала, тому кошти почали шукати у європейських інституціях. У 2009 році у рамках співпраці з Муніципальною програмою врядування і сталого розвитку ПРООН в Долині реалізували проект «комплексної термомодернізації багатоквартирного житлового будинку ОСББ». Пілотним будинком було обрано 3-поверхове ОСББ на 24 квартири. Вартість проекту склала 190 тисяч гривень. Цей проект став передумовою для підписання 31 грудня 2014 року грантової угоди на 772,6 тисячі євро з Європейською комісією, в рамках якої протягом 2015–2018 років в місті реалізовується проект «Зменшення енергоспоживання та викидів СО2 в секторі багатоквартирних житлових будинків міста Долина». Грант на реалізацію цього проекту Долинська міська рада виборола на конкурсному відборі проектів від Європейського Союзу в рамках Програми SUDEP «Підтримка міст Східного Партнерства в імплементації Планів дій сталого енергетичного розвитку (SEAP) в рамках Угоди мерів».

– 59 –

Над заявкою на грант працювали чотири людини: керівник проектної команди, заступник міського голови Володимир Смолій, начальник відділу інвестицій, енергозбереження та муніципального розвитку Долинської міської ради Наталія Головата, директор КП «Долина-Інвест» Олександр Кізима та представник КП «Управління комунального майна».

Заступник міського голови м. Долина Володимир Смолій.

Володимир Смолій розповідає, що проектом планували «вбити двох зайців»: зменшити енерговитрати для населення та стимулювати у людей відчуття того, що вони є власниками всього будинку, а не лише своїх квартир. Проектом передбачено, що 20 % коштів на утеплення будинку мають внести мешканці. «Коли людина вносить хоча б гривню співфінансування, вона значно обережніше ставиться до виконаних робіт, вона усвідомлює, що це її гроші», – говорить Володимир Смолій. Для участі у конкурсі потрібна заява від жителів, що вони дозволяють утепляти свій будинок, і декларація про згоду оплатити 20 % від вартості утеплення. Запрошені міською радою спеціалісти попередньо провели енерго­ аудит всього житлового фонду.

Фото Долинської міської ради.

Перший рік проекту був складним. Долиняни з недовірою ставилися до пропозицій утепляти будинки на умовах співфінансування.

– 60 –

«Люди говорили, що Європейський Союз профінансував все, а міська рада уже 20 % вкрала», – згадує Наталія Головата. Були ті, хто уже утеплили власні квартири і не хотіли знову платити, інші просто відмовлялися. Міська влада у цьому питанні зайняла принципову позицію: фінансувати проекти з утеплення будинків не буде, надаватиме лише організаційну допомогу. «Будинок ніби хоче утеплятися, виграв конкурс, а 3–4 квартири не дають гроші. Одні ділили ті гроші на всіх і доплачували по 100–200 гривень, інші заарканилися і не платили. Цього року люди уже помудрішали і легше знаходять вихід із ситуації», – розповідає про перший рік реалізації проекту міський голова. Показовим був приклад Ярослава Носовича, власника аптеки на першому поверсі житлового будинку. Підприємець заплатив за мешканців п’ятьох квартир, які відмовлялися робити внески на утеплення будинку. «Уявляєте, ввечері заходить до вас директор аптеки, вручає чек і каже «будете мати – віддасте». Через кілька місяців людей замучила совість і майже всі повернули підприємцю гроші», – розповідає міський голова. Минулого року за співфінансування ЄС і мешканців у Долині утеплили 13 багатоквартирних житлових будинків, цьогоріч конкурс виграли 17, плюс – п’ять будинків віднесли до резерву. Проте через тривале погодження європейських партнерів вдалося зробити три, ще три у роботі. Інші перенесуть на наступний рік, передбачені на них гроші ніхто не забиратиме. Роботи з утеплення виконуються якісно, всі об’єкти приймає в експлуатацію спеціальна комісія з ЄС. «Вони постійно приїжджають і контролюють роботи, – говорить Наталія Головата. – Ми постійно звітуємо. Кожного місяця подаємо інформацію про виконані роботи та витрачені кошти». Мешканці утеплених багатоповерхівок розповідають про відчутну економію. Навіть якщо вимкнути на деякий час опалення, тепло у квартирі зберігається. Голова 60-квартирного ОСББ «Наша фортеця на Облісках» Галина Кузнєцова почала працювати над проектом, як тільки почула, що міська рада виграла грант. Перед цим майстер порахував жінці, скільки коштуватиме утеплити квартиру самостійно. Виходило приблизно 17 тисяч гривень, якщо використовувати пінопласт, і 22 тисячі – якщо мінеральну вату.

Галина Кузнєцова, голова ОСББ.

– 61 –

За утеплення будинку за проектом Галина Кузнєцова заплатила 5200 грн. Проте згодом 40 % від суми, яку повинні були виплатити мешканці за програмою SUDeP, компенсувала держава за програмою «Теплий кредит». Повернуті державою гроші ОСББ використало на ремонти у під’їздах. Володимир Гаразд прогнозує, що по завершенні проекту у 2018 році в Долині утеплять 30–40 % всіх житлових багатоквартирних будинків.

Будь як Долина Успіхи Долини не залишились непоміченими. Цього року місто першим в Україні та Східній Європі отримало сертифікат відповідності системи енергетичного менеджменту. Сертифікаційний аудит за вимогами стандарту ІSО 50001: 2011 року «Системи енергетичного менеджменту» проводила німецька організація «TÜV SÜD». «Отриманий сертифікат – це перш за все імідж. Дуже допомагає при написанні інших проектів для залучення грантових коштів. На це інвестори завжди звертають увагу», – пояснює Наталія Головата. З 2008-го року на енергетичну модернізацію Долина витратила приблизно 50 мільйонів гривень. Це з врахуванням проекту Європейського Союзу за програмою SUDeP, який триватиме до 2018 року. Зупинятися на досягнутому в Долині не збираються. «Пошук проектів у нас іде постійно, ми завжди пишемо і подаємося, у нас уже добра історія реалізації проектів», – говорить начальник відділу інвестицій, енергозбереження та муніципального розвитку Долинської міської ради Наталія Головата. Заступник мера Володимир Смолій каже, що конкурс, який Долина виграла від Європейської комісії, не є разовим вливанням грошей в Україну. Зараз Єврокомісія анонсує наступний конкурс для підписантів «Угоди мерів». Планується, що його оголосять у березні-квітні 2017 року. Долина уже має три ідеї для конкурсу. Це вуличне освітлення на LED-світильниках, продовження роботи з переведення бюджетних установ на опалення альтернативними до газу енергоресурсами та розвиток у місті сонячної енергетики. З яким саме проектом іти на конкурс, вирішуватимуть під час обговорень у міській раді.

Слово експерта Директор Департаменту міжнародних програм в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі Олена Трегуб зазначає, що сама Угода про асоціацію – 62 –

з ЄС не пропонує ніякої додаткової зовнішньої допомоги Україні з боку Європейського Союзу.

Директор Департаменту міжнародних програм в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі Олена Трегуб (фото з фейсбуку).

«Україна сьогодні отримує допомогу ЄС через Інструмент Східного Сусідства та по таких напрямах, як ядерна безпека, права людини, місцева влада, транскордонне співробітництво і т. д. Усі ці інструменти також доступні для інших країн регіону, а допомога саме Україні визначається певними критеріями, такими як розмір країни, якість реформ і т. д. Після Революції Гідності допомога з боку ЄС значно зросла як відповідь на бажання українського суспільства розпочати глибоку трансформацію своєї країни, а також щоб впоратися з економічними негараздами та з гуманітарними наслідками, спричиненими війною на Сході. Допомога надається ЄС у вигляді макрокредитів фінансової допомоги, а також гуманітарних та стабілізаційних інструментів. Прогрес в області реформ призвів до щорічного збільшення допомоги від ЄС за останні 3 роки на 80 мільйонів через Інструмент Східного Сусідства», – роз’яснює Олена Трегуб.

Порадник від мера Володимир Гаразд, якого уже тричі переобирали на посаду міського голови Долини, має кілька простих порад для колег-мерів: — Для початку створити програмні документи і енергоефективну стратегію.

— Підписати «Угоду мерів». По-перше, вона має підтримку з боку ЄС. По-друге, дозволяє сформувати цілі і провести навчання енергоменеджерів.

— Ключове – люди. Якщо міський голова робитиме все сам, нічого з того не вийде. Шукайте молодих людей, не бійтеся брати їх на роботу, мотивуйте і опирайтеся на них. Так формується команда однодумців, яка досягає успіху.

– 63 –

ГАЗЕТА «ЛИЦА» (ДНІПРО) Про редакцію З 01 липня 1998 року, коли вийшов перший номер газети «Лица», діяльність редакції спрямована на забезпечення суспільних потреб у інформації. Газета виходить у друкованому вигляді 1 раз на тиждень накладом 10 тисяч примірників та розповсюджується у Дніпропетровській області. У електронному вигляді газета «Лица» працює на сайті www.litsa.com.ua. Щоденно його читають 6–8 тисяч читачів: 91,5 % – мешканці України, у т.ч. 70 % – з Дніпропетровської області. Постійні рубрики: «Громадянин», «Правозахисник», «Законник», «Споживач» тощо.

Назва проекту: «Мы – европейцы» Цикл публікацій в газеті та на сайті видання про новації та можливості, що передбачає Угоди про асоціацію з ЄС та популяризацію європейських практик організації суспільного і побутового життя на Дніпропетровщині.

Загальна кількість матеріалів: 79.

КАК УКРАИНА БУДЕТ ДРУЖИТЬ С ЕС Автор: Ирина Сатарова. Дата публікації: 13.07.2016.

Что получат от ассоциации между Украиной и ЕС украинские потребители и предприниматели? Плюсы и минусы соглашения. Неподписание Соглашения об ассоциации Украины и Европейского Союза в ноябре 2013 г. стало началом конца власти Януковича. Массовые протесты, избиение людей и расстрелы на Майдане вылились в Революцию Достоинства и, как следствие, побег в Россию кровавого тирана – вот та непомерно дорогая цена, которую украинцы заплатили за визирование документа. В конце концов, политическую часть Соглашения об ассоциации подписал в Брюсселе 21 марта 2014 г. премьер-министр Украины Арсений Яценюк, вскоре после победы Евромайдана. А экономическая часть была подписана 27 – 64 –

июня 2014 г. в ходе заседания Совета ЕС новоизбранным Президентом Украины П. Порошенко, руководством Европейского Союза и главами государств и правительств 28 стран – членов ЕС. Для того чтобы Соглашение об ассоциации вступило в силу, его должны ратифицировать обе стороны. Это и сделали 16 сентября 2014 г. Верховная Рада Украины и Европейский парламент, установив видеосвязь с помощью программы «Скайп». Они синхронно ратифицировали соглашение. По соответствующей процедуре, далее проходит ратификация в парламентах стран ЕС. Ассоциация вступает в силу в первый день второго месяца после даты сдачи на хранение последней ратификационной грамоты или документа об утверждении. Срок действия соглашения – неограниченный. Это значит, что оно будет актуальным, пока одна из сторон не передумает в нем участвовать и не оповестит о своем решении другую. В таком случае ассоциация прекратила бы действовать через шесть месяцев от числа получения стороной такого сообщения.

Каковы цели ассоциации? Почему соглашение с ЕС настолько важно для украинцев? Его подписание означает, что ЕС признает европейские претензии Украины и считает ее европейской страной. В то же время, от Украины требуется принять правила, функционирующие в ЕС, и гармонизировать с ними свое внутреннее законодательство, что должно усилить нашу экономику. Партнер поможет нашей стране провести необходимые реформы. Посол Европейского Союза в Украине Ян Томбинский в своей статье еще 28 ноября 2013 г. написал следующее: «Соглашение об ассоциации принесло бы обоюдную пользу и начало бы новые экономические реформы в Украине. Оно помогло бы усовершенствовать деловой климат страны, увеличить инвестиции, а также решить серьезные макроэкономические проблемы, с которыми страна столкнулась».

Ведь пункт 2 ст. 1 ассоциации Украина – ЕС определяет ее основные цели: a) способствовать постепенному сближению сторон, основываясь на общих ценностях и тесных привилегированных связях, а также углубляя связь Украины с политикой ЕС и ее участие в программах и агентствах; б) обеспечить необходимые рамки для усиленного политического диалога во всех сферах, представляющих взаимный интерес; в) содействовать, сохранять и укреплять мир и стабильность на региональном и международном уровнях в соответствии с принципами Устава ООН и Хельсинкского заключительного акта Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе в 1975 г., а также целей Парижской хартии для новой Европы 1990 г.; – 65 –

г) ввести условия для усиленных экономических и торговых отношений, которые приведут к постепенной интеграции Украины во внутренний рынок ЕС, в том числе благодаря созданию углубленной и всеобъемлющей зоны свободной торговли и поддерживать усилия Украины относительно завершения перехода к действующей рыночной экономике, в том числе, путем постепенной адаптации ее законодательства к acquis (с французского – достояние. – Ред.) ЕС; д) усилить сотрудничество в сфере юстиции, свободы и безопасности в целях обеспечения верховенства права, уважения к правам человека и основным свободам; е) ввести условия для все более тесного сотрудничества в других сферах, представляющих взаимный интерес.

Зона свободной торговли Соглашение об ассоциации между Украиной и ЕС предусматривает существование углубленной и всеобъемлющей зоны свободной торговли. Сокращенно – ЗСТ. Это означает либерализацию торговли между сторонами, гармонизацию законодательства и нормативно-регуляторной базы. Вот только вступило оно в действие 1 января 2016 г. Связано это с давлением агрессивной Российской Федерации. В рамках трехсторонних переговоров ЕС – Украина – Россия, решили отстрочить время создания зоны свободной торговли с 2014-го до 2016-го года. В свою очередь, ЕС предоставил Украине компенсацию, продлив режим автономных преференций нашему государству до 31 декабря 2015 г. Это дало возможность отменить пошлины на украинские товары в странах Союза, а вот для ЕС старые таможенные правила оставались в силе. Но чтобы зона свободной торговли с ЕС работала полноценно – нужно 10 лет. Об этом говорится в статье 25 IV-го раздела «Торговля и вопросы, связанные с торговлей».

Какие «пряники» даст ассоциация рядовым украинским потребителям? Качественные товары из Европы по более выгодным ценам – основной результат подписания ассоциации Украина – ЕС для потребителя из Украины. Об этом рассказал эксперт Международного фонда «Відродження» Тарас Качка: «Когда мы говорим о потребителях, то речь идет о незначительном уменьшении стоимости импортных товаров, – сказал он «Лицам». – Так происходит потому, что в ассоциации предусматривается уменьшение пошлины на европейскую продукцию. У нас и так небольшая пошлина, поэтому ее уменьшение не будет очень существенным.

– 66 –

Больше всего потребитель выиграет от увеличения конкуренции на рынке. Правда, этот эффект станет заметным через год-полтора. Чем больше конкуренция – тем качественнее и дешевле товар, чем больше предложений – тем ниже цена. Думаю, будут позитивные изменения. Ведь мы и так в режиме открытой экономики работаем: много экспортируем и импортируем. Правда, на фоне экономического кризиса в позитивные результаты верится тяжело». Второй бонус от ассоциации Украина – ЕС, который почувствуют потребители – это качество продукции. Соглашение предусматривает переход на европейскую систему контроля безопасности пищевой и промышленной продукции. Этот процесс займет несколько лет. Он связан с созданием Государственной службы по вопросам безопасности пищевых продуктов и защиты потребителей, которая опекается промышленной и пищевой продукцией (создана в апреле 2016 г. – Ред.). После того, как украинские производители перейдут на европейские стандарты качества, потребители получат продукцию намного лучше и полезней. Однако и это станет более заметным, скорее в перспективе год-полтора, чем сегодня-завтра, – убежден Тарас Качка. Кроме того, украинский потребитель получит больше информации, связанной с рисками для здоровья при потреблении тех или иных продуктов питания. Предусмотрен запрет продажи опасных продуктов, а если такие появились – их изъятие, а также отслеживание их происхождения. Оглашена война подделкам и фальсификатам, нарушители заплатят большие штрафы. Ассоциация предусматривает снижение цент на «секонд-хенд». На протяжении 5 лет Украина отменит пошлину на одежду б/у. Каждый год пошлина будет уменьшаться на 1 %, пока не достигнет 0. Кроме того, Соглашение об ассоциации Украина – ЕС прописывает стандарты защиты окружающей среды и труда: точно такие же, как и в Европе.

– 67 –

О позитивных результатах для украинских предпринимателей Подписание Соглашения об ассоциации с ЕС изменит идеологию украинского бизнеса. «Она уже становится другой, – убежден Тарас Качка. – Сейчас в украинском бизнесе происходит изменение приоритетов. Становится модно вести предпринимательство в европейском стиле, когда производитель понимает, что качество и низкая цена – это важные компоненты прибыли. На качестве можно заработать больше, чем на низкопробном продукте, созданном из дешевых ингредиентов. Бизнес начинает осознавать, что для успеха главное – не защититься от конкуренции с помощью коррупции, а усовершенствовать производство». Кроме того, после подписания ассоциации Украина притягивает больше внимания со стороны европейских предпринимателей. Иностранные компании начинают интересоваться, что в нашей стране можно создавать и с кем из бизнесменов можно строить сотрудничество. «Соглашение об ассоциации рекламирует в Европе торговлю с Украиной», – считает эксперт Международного фонда «Відродження». Возможно, из этого и вырос такой феномен, как большой спрос на украинский мед. Вообще, мы за год на несколько миллиардов долларов увеличили экспорт сельскохозяйственной продукции в страны ЕС. Раньше мы не торговали сахаром с Европой, а теперь – торговля идет активно. После уменьшения или отмены торговых пошлин, бонусы получили как украинские, так и европейские предприниматели. Украинский экспортер сможет экономить около 487 миллионов евро в год, а европейский – 391 миллионов евро. Кстати, увеличивать размер пошлины соглашение запрещает. По словам Тараса Качки, Украина стала более привлекательной для европейского бизнеса. Например, в Одессе открылся филиал бельгийской фабрики по изготовлению кондитерских добавок «Пуратос Украина». А в пригородных населенных пунктах бизнес-инфраструктура начала развиваться быстрее. В результате улучшения инвестиционного климата открываются новые рабочие места.

«Соглашение об ассоциации между Украиной и ЕC и его государствами-членами не создает органы, обладающие наднациональными полномочиями и компетенцией, а также и не ущемляет государственный суверенитет Украины». Сергей Козьяков, доцент украинского Института международных отношений – 68 –

А подвох в чем?

— Какие негативные последствия наступили для украинской экономики после ратификации ассоциации? Наверное, как и везде, и тут без ложки дегтя не обойдется, – спросили «Лица» у Тараса Качки.

— Смотря, что воспринимать как негатив, – объясняет эксперт. – Соглашение, прежде всего от украинских предприятий, требует развития и соответствия европейским стандартам. Любая компания, которая не развивается, будет убыточной. Как пример – отечественные госпредприятия. Они имели клиентов, но не модернизировали производство и в результате – теряют свою конкурентоспособность. Безусловно, появятся примеры компаний, которые будут вынуждены уйти с рынка. Но в целом, у нас нет больших жертв. Так прописано соглашение. А все результаты, которые считают негативными последствиями, нужно оценивать в ключе изменений, – констатировал эксперт. Кроме того, украинцам придется отвыкать от некоторых старых добрых иностранных названий продуктов. Вот только стоит ли воспринимать это как негатив?

— Согласно ассоциации, в Украине через 10 лет нельзя будет производить «коньяк», а именно – маркировать наши спиртные напитки этим названием. Конечно, они и дальше будут производиться, но с этикетки исчезнет слово «коньяк» и марки спиртного с подобными названиями получат новые имена. Многие иностранные компании отказываются от чужих географических наименований (например, коньяк получил свое название в честь населенного пункта во Франции. – Ред.), – сказал эксперт. Такая судьба ожидает не только украинский коньяк, но и шампанское, мадейру, порто, херес, шерри, кальвадос, граппи, португальский анис, арманьяк, марсали, малаги и токай. Более короткий переходной период назначили сырам. Через 7 лет на полках магазинов исчезнет украинский пармезан, рокфор и фета. Кроме того, положения Соглашения об ассоциации Украина – ЕС предусматривает обновление списков защищенных географических наименований и регулярные консультации по этому поводу. «Плохо или хорошо?» – спросите вы. Защита прав интеллектуальной собственности – превыше всего. Как сообщил Тарас Качка, Соглашение об ассоциации Украина – ЕС нужно рассматривать в динамике. С его точки зрения, могут возникнуть трудности с приспособлением экономики под новые европейские условия.

— Этот период совпадает с финансовым кризисом. Все негативные последствия привыкания мы проходим сейчас, они поглощаются тем кризисом, который мы проживаем, – убежден он.

– 69 –

Каковы последствия референдума в Нидерландах? Несмотря на то, что Соглашение об ассоциации Украина – ЕС ранее ратифицировал парламент Нидерландов, и документ завизировал король Виллем-Александр, в государстве его дополнительно отправили на консультационный референдум. По нидерландскому законодательству, большинство законов, которые приняли, выносят на плебисцит. Чтобы провести его, необходимо набрать более 300 000 подписей граждан. Благодаря интернет-кампании, которую провели евроскептически настроенные нидерландцы, петиция о вынесении Соглашения с Украиной на референдум набрала около 430 000 автографов. Волеизъявление состоялось 6 апреля 2016 г. В результате, в поддержку ассоциации Украина – ЕС, проголосовали 38,41 % нидерландцев, против – 61,59 %, при явке избирателей в 32,28 %. Эксперт Международного фонда «Відродження» Тарас Качка убежден, что результаты референдума в Нидерландах не изменят условия ассоциации для Украины.

— Как я уже говорил, это соглашение динамическое. Его условия прописаны на ближайшие несколько лет. Дальше они будут меняться в зависимости от развития обстоятельств, в том числе и сотрудничества украинского правительства с Европейской комиссией. На это будет влиять ситуация в ЕС, в том числе и настроения стран – участниц объединения. Могу сказать, что на действующую редакцию Соглашения с Украиной референдум в Нидерландах не повлияет, но евроскептицизм может внести свою лепту в ее изменение через несколько лет. Естественно, многое зависит и от нашего государства. Например, украинский парламентарий-радикал Виктор Галасюк лоббирует промышленную протекционистскую политику, стал инициатором закона «О внесении изменений в Закон Украины «Об особенностях государственного регулирования деятельности субъектов предпринимательской деятельности, связанной с реализацией и экспортом лесоматериалов» о временном запрете экспорта лесоматериалов в необработанном виде». Теперь в ЕС считают, что Украина нарушает условия ассоциации. Если мы хотим, чтобы Соглашение развивалось быстрее, мы, соответственно, будем в своей внутренней политике учитывать его требования. То же самое касается наших партнеров из Евросоюза. Нужно определиться какие у нас приоритеты, – сообщил эксперт.

– 70 –

КАКОВЫ ПРАВИЛА В ДОШКОЛЬНОМ ОБРАЗОВАНИИ В СТРАНАХ ЕВРОПЫ? Текст: Антон Филиппов. Дата публікації: 24.08.2016.

В Европейском Союзе – разнообразие видов детских садиков: государственные и муниципальные, частные и «родительские», дневные и ночные и другие. Дела с ними обстоят лучше, чем в Украине, но тоже не все так просто. Почему? Днепропетровская областная государственная администрация недавно поделилась своими достижениями за прошлый год. «За год в Днепропетровской области возобновлена работа трех детских садов, создано 17 учебно-воспитательных комплексов, открыто 38 дополнительных групп – 1 242 новых места», – сообщает пресс-служба областных властей. Тем не менее, проблему с нехваткой мест в дошкольных учебных заведениях новые места не решили. Причем, нехватка мест в детских садах, как все мы знаем, – не единственная проблема наших детских садов. Еще – с питанием и воспитанием.

Польша Проблемы с местами в детских садах есть и в соседней Польше. В первую очередь, это касается муниципальных (государственных) детсадов. «Особенно в больших городах большая проблема с местами в детских садах», – рассказывает украинец Ростислав, который сейчас проживает в столице Польши – Варшаве. Одна из основных причин их популярности – конечно же, стоимость услуг. Как правило, в муниципальных учреждениях пребывание ребенка на – 71 –

протяжении пяти часов – бесплатно, за счет денег из местного бюджета. За остальное время пребывания в дошкольном учебном заведении нужно платить. Причем стоимость дополнительного часа пребывания ребенка в саду по городам разная. Почасовые ставки определяют местные власти. В среднем, 23 злотых в час (1320 грн в час). В Варшаве, например, час дополнительного пребывания ребенка в саду стоит 2,81 злотого. Платить необходимо за питание и, по желанию, за дополнительные занятия (танцы, иностранные языки и т.д.). Стоимость дня питания ребенка в муниципальном садике Варшавы, к примеру, – 8 злотых (чуть больше 53 грн). Стоимость посещения муниципального садика родителям будет обходится менее $ 100 в месяц. В частных садиках места есть практически всегда, но и стоимость их услуг отличается. «В частный можете дать ребенка без проблем, но это большие деньги», – говорит Ростислав. Стоимость пребывания ребенка в частном детском саду колеблется от $ 200 до $ 300 в месяц. В них, конечно, и условия получше. Запись детей в детские сады Польши, как и в Украине, производится, в том числе, и через Интернет. У них можно подать заявку на прием сразу в три детских сада. Прием происходит исходя из количества набранных баллов. К тому же учитывают и расстояние от места жительства до сада. Дошкольное образование Польши считается одним из наиболее прогрессивных и успешных. По сравнению с украинскими детскими садами, в польских, как и остальных европейских – полная свобода. Хочешь ешь, хочешь – не ешь, хочешь учи, хочешь – не учи. Никто никого не заставляет.

Франция Во Франции есть не только муниципальные и частные детские сады, но и «родительские», где родители принимают непосредственное активное участие в его жизни и, по сути, управляют им. Идея родилась после того, как в стране остро встала проблема нехватки мест в муниципальных детских садах. Идею поддержали и власти. Местные власти финансируют «родительские» детские сады так же, как и муниципальные. Но это не означает, что они вовсе бесплатные. Вообще, первые три года в детском саду называют очень недешевыми. Если и найдется место в дошкольном заведении для вашего ребенка, то за это нужно будет немало платить, а в «родительских» детсадах – еще и подрабатывать. Эмигрировавший во Францию 15 лет назад житель Украины Алексей Чаговец, рассказывает, что их семья платит за место ребенка в «родительском» дошкольном заведении около 400 евро в месяц, плюс еще и работает на детский сад.

– 72 –

«За каждой семьёй закреплена ответственность. Например, есть президент, есть бухгалтер. Есть ответственный за ремонт, за еду (закупки), за связь и т.д. Ещё родители постоянно присутствуют в садике «наподхват» – мелкая текущая уборка, загрузить/разгрузить стиралку/сушилку, открыть/закрыть садик. Таким образом, воспитатели занимаются только детьми», – говорит Алексей. По его словам, ассоциация родителей сада наняла 4-х профессиональных, лицензированных воспитателей, а также повара и уборщицу. Родители принимают также участие в дежурствах. «Дежурства родителей распределены таким образом: полдня в неделю на каждую семью. Например, мы дежурим в четверг с 13:30 до 18:30. Утром – один родитель, вечером – двое. Умножить на 5 дней в неделю, получается 15 дежурств в неделю на 16 семей. Семья-президент не дежурит. Мы с женой дежурим по очереди, я беру на работе по полдня отгула каждые две недели», – рассказывает мужчина. Интересно, что 400 евро в месяц за место в детском саду – цена не фиксированная. Знакомый Чаговца платит за место в том же саду более 500 евро, а семья малообеспеченных – 200 евро в месяц. «Таким образом, у всех детей одинаковые возможности. Это очень крутая система, приходится работать, но, в то же время, ты присутствуешь в садике с твоим ребёнком, видишь, что происходит, и принимаешь во всем непосредственное участие. К тому же все дети в конце концов знают родителей друг друга, чувствуют себя комфортно со взрослыми. В выходные мы часто открываем садик и устраиваем там дни рождения, пикники и т.д.», – резюмирует эмигрант. А, кстати, например, в Финляндии есть «родительский уголок», куда родителей приглашают играть на детской площадке. В Литве родителей просят принять участие в организации однодневных поездок, летних каникул, посещения культурных, исторических и образовательных учреждений. В Испании и Португалии родителей приглашают принять участие в специальных событиях к Рождеству. После трех лет детского сада во Франции ребенок идет в так называемую «школу». «Когда ребёнку исполняется 3 года, родители с облегчением вздыхают», – говорит Чаговец. Обучение в школе уже бесплатно. Стоимость места в частных детских садах во Франции, по словам Алексея, может колебаться от 1 000 до 1 500 евро в месяц. Часто, их посещают дети за счет крупных компаний: работодатели оплачивают место в детских садах для детей своих сотрудников.

– 73 –

Германия «Раз в неделю каждый родитель должен приносить в детский сад продукты. Что именно – выбирает ребенок. У воспитателей есть специальная корзинка с картинками и названиями овощей, фруктов и прочих мелочей. В конце недели малыш вытягивает картинку. Название пишут на листочке и прикрепляют к фотографии в коридоре. Когда мама или папа приходят за ребенком, то забирают бумажку», – рассказывает о правилах в одном из детских садов в Германии Дарья Филиппова для местного издания «Deutsch Online». Интересный момент: продукты необходимо покупать не позже, чем за полчаса до прихода в садик. Обязательно иметь при себе чек. «По поводу финансовой стороны – за детский сад платит «Job Center». Я и мой муж пока находимся на социальном обеспечении. И платить за садик из собственного кошелька нам не пришлось. Это ещё один большой плюс в Германии. Как и то, что мы не ждали своей очереди несколько лет», – добавляет девушка. Родительские собрания в их детсаду в Германии проходят довольно часто. На общих собраниях никогда не обсуждают поведение ребенка: для этого существует частные встречи. Как правило, главными темами общего собрания, по ее словам, являются организационные вопросы. «Например, у нас велся разговор о том, чем будут заниматься наши дети в течение этого года, – вспоминает Филиппова. – Поскольку это самая младшая группа, то здесь главными станут познавательные и развивающие игры. Особенное внимание будет уделяться предпочтениям малыша. Рисование, конструирование или активные игры – к каждому ребенку индивидуальный подход». В детсад можно не ходить до пяти недель. Если ребенка перестали водить в дошкольное заведение, то по истечении пятой недели его автоматически отчисляют. «Мы пропускали максимум неделю по причине болезни. Первый год в садике дети особенно подвержены всевозможным болячкам. Так что придется с этим смириться и перетерпеть», – говорит Дарья. Скрупулезной и педантичной считает воспитательную систему в Германии Грегори Перон. «Услуги садов оплачиваются в размере 60400 евро в месяц. Сумма рассчитывается в зависимости от состояния родителей за последний год. Для детей из малообеспеченных семей существует возможность бесплатного посещения садика», – пишет он в своем материале «Воспитание детей по-европейски».

– 74 –

Европейские реалии Как видим, страны Европейского Союза, с одной стороны, такие разнообразные, а с другой стороны – такие похожие. В каждой из них есть муниципальные и частные детские сады, а в части стран – и «родительские». Как правило, полностью бесплатных дошкольных учебных заведений в Европе нет. Базовая услуга учебных заведений раннего возраста в странах ЕС – это просто присмотр за детьми, которые могут играть, как хотят. Правда, если родители имеют возможность, то могут оплатить и обучающие занятия с детьми. В Австрии дети играют около 80 % своего времени в учебных заведениях раннего возраста. Австрийский учебный план построен на основе игр. Свободные и «управляемые» воспитателем игры считаются важными для развития детей. В Швеции существуют дневные и ночные детсады. В хорватских учебных заведениях раннего возраста дети также проводят большую часть времени играя, но «ролевые» игры используются как инструмент образования только в определенной степени. Родители могут записать своих детей на образовательные программы в детских садах (но они должны доплачивать за них), например английского языка, музыки или танцевальных классов. В литовских дошкольных учреждениях, игра считается основным методом учить и учиться. Европейский Союз неустанно анализирует состояние своего дошкольного образования, выявляет «дыры» и инновациирует программы для детских садиков.

– 75 –

ПОЧЕМУ ФЕРМЕРАМ ВЫГОДНО ПРОИЗВОДИТЬ ЭКОПРОДУКТЫ Автор: Ирина Сатарова. Дата публікації: 27.09.2016.

Действительно ли все товары с зелеными наклейками являются экологически чистыми? И могут ли быть экопродуктом, например, баклажаны, выращенные в селе без использования химических удобрений? Об этом вы узнаете в этой статье. Магазины с вывесками наподобие «Экопродукты» уже перестали казаться чем-то новым для украинских потребителей, так же, как и товары с зелеными лейблами в супермаркетах. И это неудивительно. Ведь наша страна последовала веяниям из Европы и США, переняв моду на здоровый образ жизни, здоровое питание и спорт.

*** В пятницу, 23 сентября в Днепре говорили об органической и экологической продукции, ее стандартах и сертификации. Департамент экономического развития Днепропетровской ОГА вместе с Днепровской торгово-промышленной палатой организовали бесплатный семинар для предпринимателей. Мероприятие состоялось в Днепровском районном совете. Лекцию прочитала международный экологический аудитор, вице-президент Института экологического управления и сбалансированного природопользования Светлана Березина.

Коротко об органической продукции — Многие думают, что органические продукты не содержат ГМО. Это – правда, однако только отсутствия в их составе геномодифицированных ор– 76 –

ганизмов недостаточно, – объясняет Светлана Березина.– При изготовлении органической продукции любые химические средства использовать запрещено. Такое производство начинается с экспертизы плодородности грунта. На основании результатов экспертизы, разрабатывается специальная программа по переходу на органические стандарты. Удобрять овощи химией, естественно, запрещено, – рассказала эксперт. Более того, фермерам, которые решили выращивать органические сельскохозяйственные культуры, нужно подождать три года. На протяжении этого времени в грунт нельзя вносить любые вещества химического происхождения. Только по прошествии этого периода полученная продукция может претендовать на почетное звание органической, которое подтверждается специальным сертификатом. Но о процедуре сертификации немного позже. Если речь идет о животноводстве, тоже необходимо пройти экспертизу почвы (это необходимо потому, что животные, например коровы, пасутся и потребляют траву, выросшую на этой почве. – Ред.). Однако животные не должны потреблять исключительно органический корм. Просто продукты, которые ими потребляются, должны быть без гормонов роста, стимуляторов аппетита, набора массы и тому подобного. Также существует ограничение в применении ветпрепаратов, например строго запрещено использовать антибиотики в качестве профилактики. Нельзя использовать молоко в то время, когда корова «пьет лекарства». Каждый этап органического производства должен отвечать строгим стандартам Регламента Совета Европейского Союза № 384/2007. А если, допустим, изготавливаются продукты переработки, речь идет, например, о колбасе или макаронах, сыре (продукты, состоящие не из одного ингредиента. – Ред.) и т.д., – все их составляющие должны иметь сертификаты. Крупных предприятий по изготовлению органической продукции ни в Украине, ни в Днепре нет, ее создание – удел малого и среднего бизнеса. Срок годности таких продуктов очень короткий, поэтому изготавливать их очень большими порциями невыгодно. Да и создание их может обойтись в копеечку, если для производства нужно много ингредиентов.

— Большая компания – Житомирский маслозавод «Рудь» – смогла себе позволить открыть только одно наименование органического мороженого – «Пломбир», – рассказывает Светлана Берзина. – Его производят из экологического молока. Если его делать в шоколадной глазури, заводу придется закупить органическое какао, тогда это будет «золотое» мороженое. Видите, для производства такой продукции нужно органическое сырье, которое будут поставлять в нужном количестве по адекватной цене. Мороженое доступное и не стоит баснословных денег, кстати, стоимость органического молока – на 23 грн выше, чем обычного, – резюмировала она.

– 77 –

Как мы уже писали, органичность продукции подтверждается через процедуру сертификации. Ее проводят специальные органы. В Украине действует на данный момент 16 органов органической сертификации, 15 из них – представители иностранных структур. Чтобы продукция получила статус органической, она обязана отвечать ряду параметров. Поскольку в Украине национальные стандарты еще находятся на стадии разработки, используют международные. Кроме Регламента Совета ЕС № 834/2007 действуют: Национальная органическая программа США (NOP), Японские сельскохозяйственные стандарты (JAS), (ICEA). Продукция, которая отвечает всем параметрам органической, получает сертификат. Действовать он будет на протяжении 1-го года. Потом процедуру нужно проходить заново. Итак, при изготовлении органической продукции, внимание уделяется созданию органического сырья, из которого производится качественный продукт.

Что такое экологические продукты? В случае экологической сертификации, качество продукта уже оценивается на стадии его готовности. Ставится акцент на контроле безопасности на уровне процессов, связанных с переработкой продукции, экологическими аспектами деятельности производителя, безопасности материала для упаковки и возможности её переработки после использования. То есть, в отличие от органической сертификации, данная система берет уже во внимание готовый продукт. В Украине действует только один орган экологического маркирования – «Живая планета». Результаты его оценки продукции признают 60 стран. Он проводит оценки по ДСТУ ISO 14024:2002. Товары, которые по оценкам «Живой планеты» получили статус экологических, обозначаются симпатичным логотипом «Зеленый журавлик». Термин действия экологического сертификата составляет 3 года. Обе системы, несмотря на разные подходы, ставят общую цель: сохранение здоровья потребителя и окружающей среды. Экологические и органические стандарты стоят на ступеньку выше, чем государственные, т.к. они предъявляют более жесткие требования.

– 78 –

Органические сельхозкультуры растут на полях, которые обрабатывались химикатами/удобрениями не ранее, чем три года назад — Например, по растительному маслу, из 16 показателей относительно загрязнений агрохимией, которые применяются в соответствии с требованиями национального законодательства, экостандарты предусматривают 64 таких показателя, – констатировала эксперт Светлана Берзина. В то же время, полностью чистых от вредных веществ продуктов не существует.

— Не бывает продуктов, которые не содержат свинца, радионуклидов, кадмия, остатков пестицидов. Понятие «экологически чистый продукт» – сленговое. Совсем чистого продукта в природе не бывает, все имеет определенный уровень загрязнения, – добавила она. Итак, выращенные в селе баклажаны, или любые другие овощи, не могут маркироваться экологически чистым или органическим продуктом. Даже если не использовались химические удобрения. Этого недостаточно, существует еще много других показателей.

Все ли продукты с маркой «эко» действительно такие? Каждый из нас наверняка видел на полочках супермаркетов и магазинов товары с зелененькими наклейками или лейблами с надписями: «эко», «экологический», «экологически чистый», «био», «органически чистый» и тому подобное. Однако не зря пословица гласит: «Доверяй, но проверяй». Использовать подобное маркирование имеет право лишь производитель продукции, прошедшей процедуру сертификации. Таковы требования Закона Украины «О производстве и обороте органической сельскохозяйственной продукции и сырья» и Технического регламента по экологическому маркированию, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины № 529. Другими словами, без сертификата продукт, обозначенный зеленым лейблом, может быть и не органическим, и не экологическим. Как убедиться, что на продукцию есть сертификат? Смотрим на упаковку. На ней должна быть информация об органе, который его выдал. Производитель, который на несертифицированной продукции разместил знак «эко», может получить штраф в размере от 5 % до 30 % дохода за отчетный год. Каким будет размер штрафа, решает Антимонопольный комитет Украины. Известно, что сумма зависит от того, насколько нарушение повлияло на смежные рынки, социальную значимость услуги или товара.

Немного экостатистики Сознательный интерес к органичному производству в Украине начался в конце 90-х гг. На протяжении последних 10 лет наше государство демонстрирует позитивную динамику роста площадей сельскохозяйственных угодий, на которых ведется сертифицированное органическое производство.

– 79 –

Однако оно занимает всего только 1 % сельскохозяйственных угодий Украины, это – 410 550 га. Если в начале 2003 г. в нашей стране зарегистрировали 31 хозяйство со статусом «органического», то в 2014 г. их уже насчитывалось 182. Это данные официальной статистики Международной федерации органического сельскохозяйственного движения. Большинство таких хозяйств находятся в Киевской области – 36 и в Одесской – 28. На Днепропетровщине их насчитывается только 7. По данным Федерации органического движения Украины, большинство органических продуктов на отечественном рынке – украинского производства. А снабжают ими потребителей малый и средний бизнес. По словам Светланы Березиной, Украина производит больше органической продукции, чем Россия.

— По сравнению со странами Европы, которые относятся к постсоветскому пространству, Украина является лидером по производству органических продуктов питания и органического сырья, – рассказывает она. – Наша страна превосходит в своих мощностях даже большую Российскую Федерацию – по количеству сертифицированных продуктов у нас идет значительный перевес. За последние 3 года у нас случился прорыв в том плане, что Украина производит не только сырье, которое экспортируют в страны Европы или США, а и готовые многокомпонентные продукты: мороженое, сыры, колбасные изделия и тому подобное, – констатировала эксперт.

– 80 –

МЕДІАГРУПА «ОБ’ЄКТИВ» (ХАРКІВ) Про редакцію Медіагрупа «Об’єктив» була створена 31 серпня 2000 року на базі інформаційної служби телеканалу «Симон» (м. Харків). Метою створення нової структури було максимальне об’єднання в ній чотирьох інформаційних просторів: теле- та радіоефіру, Інтернету та друкованої преси. Мета редакції – максимально оперативно і детально розповісти про важливі події в Харківському регіоні глядачам, слухачам і читачам.

Назва проекту: «Щоденник євроінтеграції» Цикл матеріалів, мета якого – об’єктивне інформування аудиторії щодо ходу, мети, механізмів євроінтеграції та тих результатів, яких досягли Україна та інші країни, що проходили цим шляхом.

Загальна кількість матеріалів: 146.

РЕВИТАЛИЗАЦИЯ ИЛИ УДИВИТЕЛЬНАЯ ИСТОРИЯ ТРЕХ ГОРОДОВ Автор: Владимир Мазур. Дата публікації: 19.09.2016.

– 81 –

Термин «ревитализация» используется в архитектуре и градостроительстве для описания процессов обновления городской среды, возврата ее к жизни из состояния упадка. «Труймясто», агломерация из трех городов – Гданьска, Сопота и Гдыни, в девяностые годы прошлого века переживала процессы, на удивление схожие с теми, что наблюдали мы здесь, у себя, в крупных и средних городах индустриального Юга и Востока Украины. Переживала – и успешно пережила. В том числе, благодаря евроинтеграционным процессам. Из городов – придатков к титанических размеров предприятиям Гданьск, Сопот и Гдыня превратились в современные города с мощной туристической и транспортной инфраструктурой, прекрасным бизнес-климатом, развитыми сферами экономики постиндустриального общества. И, как итог - в регион с одним из самых высоких уровней жизни в Польше. Так что слово «ревитализация» идеально описывает произошедшее.

Верфи Гданьск и Гдыня в 60–70-е годы ХХ века были копией большинства советских индустриальных центров: от Челябинска до Свердловска, от Жданова до Харькова. Сопоту повезло – он всегда был модным и стильным курортом, с песенным конкурсом не хуже «Евровидения». А вот Гданьск и Гдыня – типичные монстры индустрии советского типа: одно-два градообразующих предприятия, еще несколько – обслуживающие предприятия-сателлиты. И половина города, работающая на этих гигантах. В восьмидесятые годы на Гданьской верфи имени Ленина работало около 18 тысяч человек. Еще около 6 тысяч – на двух прилегающих верфях: Ремонтовой и Полноцной. Почти 25 тысяч человек на город с населением в 365 тысяч. Вычтите стариков и несовершеннолетних, дворников и учителей, милиционеров и военных, пекарей, парикмахеров, партийных работников – в общем, очень скоро станет ясно, что на верфи работали практически все трудоспособные мужчины. Ситуация, впрочем, характерная для почти любого города на Донбассе и даже для более крупных городов: к примеру, Херсона или Николаева. Гданьская верфь для поляков – такая же четкая точка (и временная и географическая), как и Майдан для украинцев. Здесь в декабре 1970 года правительственные войска открыли огонь по восставшим корабелам. Здесь, на легендарной проходной № 2 началась массовая забастовка под руководством Леха Валенсы – так родилась «Солидарность», сила, которая опрокинула советский режим в Польше. Сегодня к воротам проходной, давно ставшей историческим памятником, в день подписания Гданьских соглашений, положивших конец забастовке, приносят цветы премьер и президент Польши. Сюда приходят и сами участники «Солидарности» - с флагами, в парадных мундирах. Как ни странно, никому здесь не придет в голову спросить у них что-то вроде: «ну что, доскакались?». Хотя для стороннего наблюдателя итоги событий многолетней давности могут – 82 –

показаться катастрофой. И именно так, кстати, и подаются до сих пор кремлевскими пропагандистами.

Реалии Вместо почти 25 тысяч работников верфей сейчас в этой отрасли в Гданьске работают около 6 тысяч человек. Примерно 2 тысячи – на Гданьской верфи (наследнице той самой, имени Ленина). Остальные – еще на двух ныне действующих. Верфи давно не принадлежат государству. По большей части оно – лишь владелец определенного пакета акций. Скажем, в случае Гданьской верфи это 25 % – остальное принадлежит «ISD-Polskа», дочерней компании украинского концерна ИСД. Полноцна и Ремонтова ныне принадлежат «Remontowa Holding», частной корпорации, а Гдыньская судоремонтная верфь после мучительных попыток сохранить производство, была продана в 2009 году «United International Trust», международной корпорации с главным офисом в Нидерландах. В 60–70-х гг. ХХ века ежегодно на верфях строилось до 30 судов. Преимущественно – для СССР и стран СЭВ. Сейчас каждый спуск нового судна на воду – это событие. Верфи занимаются преимущественно ремонтом или техобслуживанием судов. Ищут другие форматы работы. На Гданьской верфи, например, производят башни для ветровых электростанций, крупногабаритные металлоконструкции, специальные трубопроводы и другое оборудование для судостроения.

– 83 –

Случись изменения такого рода и такого масштаба в любом нашем промышленном городе, дальнейшую цепь последствий вообразить было бы нетрудно: деградация городской инфраструктуры, массовые трудовые миграции (особенно среди молодежи), социальные проблемы: безработица, преступность, наркомания и тому подобные явления, которые без труда можно наблюдать в больших и малых городах индустриальной Украины. Одним словом, катастрофа? Ничего похожего.

Бизнес и ничего кроме бизнеса Павел Адамович занимает кресло президента Гданьска уже почти 18 лет. Знает и помнит лучшие и худшие времена. На вопрос как удалось избежать социального взрыва после фактического закрытия Гданьской верфи, отвечает не раздумывая: спасла экономическая либерализация и частный бизнес. «Одновременно с трансформацией экономики произошел взрыв мелкого и среднего частного предпринимательства. Немалое количество людей начали работать в торговле, но большинство – в сфере услуг и в промышленном производстве. И этот бизнес начал впитывать тех людей, которые потеряли работу на госпредприятиях. Например, появилось множество частных предприятий по производству яхт. Возникло множество судоремонтных фирм, оказавшихся намного более гибкими, отвечающими потребностям местного рынка, а главное – зарубежного. Это важно, потому что верфи всегда до 90 % продукции делали на экспорт. Так что частный бизнес смягчил проблемы с – 84 –

общественным беспокойством и трудоустройством. Это не значит, что не было проблемы безработицы – конечно же скачок уровня безработицы был в 91–95 годах и оставался он высоким – на уровне около 10 % до 98–99 года». Подтверждение словам Павла Адамовича можно увидеть в Гданьской марине: у причалов на волнах покачиваются яхты польского производства, по своему качеству не уступающие мировым лидерам-производителям. Гдыньская компания «Galeon» вообще стала своего рода легендой: ее яхты украшают самые престижные международные фестивали малых судов. Собственные технические разработки таких компаний, а также производство, основанное на местных ресурсах, позволили трудоустраивать опытных кораблестроителей, создавать новые рабочие места – в том числе для молодых специалистов в новых сферах, таких как IT. В Гдыне вице-президент города также особо подчеркивает роль мелкого и среднего бизнеса.

– 85 –

«Убеждена, что главная задача самоуправления и общественной администрации – прежде всего не мешать бизнесу. История верфи показывает, что если предпринимателям не мешать, они добиваются небывалого успеха. Мы поняли, что должны работать совершенно иначе и итогом стало то, что на месте одной огромной верфи возникло множество намного меньших, каждая из которых – иллюстрация успеха современных технологий и каждая, на самом деле, эффективно управляет производством». Катаржина Грушецка-Спыхала, вице-президент Гдыни

Поймать ветер Мао Цзэдун однажды написал: человек, который почувствовал ветер перемен, должен строить не щит от ветра, а ветряную мельницу. Ветер перемен, порой беспощадный и разрушительный, вынудил действовать оперативно и польский бизнес и местную власть в Труймясте. «Президент должен много времени посвящать размышлениям об экономике собственного города. Это его вторая важнейшая обязанность. Он должен разбираться каков уровень безработицы – высокий или низкий, сколько создано новых фирм, как движется экономическое развитие. Это ключевая вещь», – говорит Павел Адамович. И вот иллюстрация такого понимания: как Гданьск, например, решал проблему кредитования частного бизнеса, которому в свое время банки не слишком охотно предоставляли кредиты «Мы учредили две компании: «Поморский фонд кредитных поручительств» и «Заемный фонд». О чем речь? Эти компании малым предприятиям одалживали деньги под процент более низкий, чем банки. А вторая компания – она ручалась. Банкам ведь нужны поручители, гарантии на кредиты. И эта компания такие гарантии давала. Компании существуют до сих пор, за 15– 17 лет они оказали помощь уже десяткам тысяч предпринимателей и фирм: это и займы и поручительства». Павел Адамович, президент Гданьска.

– 86 –

В Гдыне, говоря о проблемах местных, то и дело затрагивают процессы глобальные. Это важно: иногда, чтобы понять в правильном ли ты направлении движешься, просто необходимо осмотреться. «Сейчас судостроительная отрасль выглядит совершенно иначе. Думаю, что ключом к успеху Гдыни было то, что мы поняли исключительные изменения, которые произошли. Сейчас не то время (и я убеждена, что поворота к нему не будет), когда мы тут будем строить большие суда. Их сегодня строит Китай и этот тренд не переломить, во всяком случае – это надолго. Такие мегатренды могут изменяться, но, уж конечно, это произойдет не завтра, не послезавтра и не через три года». Вместо мучительных и бесплодных попыток спасти судостроительную отрасль в том виде, в каком она существовала в эпоху социализма, вместо сожалений об утраченном, депрессии и уныния, польский бизнес, местная и государственная власть поняли главное: Польша больше не живет прошлым. Польша активно использует все возможности для того, чтобы вписаться в общемировую экономику, в европейский рынок, модернизируя при этом и производство, и технологии, и сознание граждан. На глазах одного поколения, за какие-то два десятка лет Польша из индустриальной страны соцлагеря превратилась в постиндустриальное государство, стремительно догоняющее развитые государства Запада. Это видно не только в макроэкономических отчетах – это ощущается в быту. В жизни каждого польского города. «Не отрицая того, что порт и судостроение для Гдыни наиглавнейшие направления, мы понимаем, что есть мегатренды, на которые мы не имеем влияния. И могут быть лучшие и худшие годы – тут ничего не поделать. Но высокий уровень предпринимательства, который мы поддерживаем в городе – это гарантия того, что когда плохие времена настанут, то экономической катастрофы в городе не будет», – говорит вице-президент Гдыни.

– 87 –

Идеи вместо железа Превосходной иллюстрацией сознательных трансформаций, которые производят местные власти Гдыни в экономическом развитии города может служить Поморский научно-технологический парк. Первые его корпуса возникли после ревитализации старого троллейбусного депо. Затем появились новые. В ультрасовременных офисах разместилась зона стартапов, где каждый начинающий бизнесмен может оформить бизнес-план, патентная консультация, где можно юридически защитить свою идею, офисы (город сдает их фирмам преимущественно IT-направления по ценам намного ниже рыночных), мастерские, лаборатории по созданию прототипов и так далее. Центр, в создании которого участвовали городские власти и «Поморская специальная экономическая зона», по сути своей – громадный бизнес-инкубатор, аккумулятор идей и уникальная стартовая площадка для молодых фирм. Многие из них, впрочем, уже широко известны, например, «Ivona» – компания, создавшая программу, преобразующую текст в голос. «Ivona» выиграла ежегодный конкурс на лучший бизнес-план, получила офисы в парке, где и работала над программой. Сейчас продуктом компании пользуются в десятках стран мира, а саму ее, после того как акции появились на бирже, тут же выкупил «Amazon».

«Наше главное задание – поддержка развития города и региона, что для нас важно – сфер экономики, которые опираются на знания, на науку. В этом направлении стараемся развиваться и эффект от этого виден уже много лет. Если говорить языком цифр, в парке по состоянию на июнь 2016 года работает 200 фирм, новая инфраструктура позволила открыть больше 70 рабочих мест.

– 88 –

Это, разумеется, хорошо отражается на состоянии безработицы, на налогах: новые фирмы, новые идеи – все это несет позитивное влияние на городское и региональное сообщество», – говорит Михал Рыбак, спикер парка. Центр дает работу преподавателям, помогает начать бизнес студентам, создает принципиально новые условия для бизнеса и инвестиций в Гдыню. Идеи здесь, как и положено в постиндустриальном обществе, приносят доход больший, чем сталь, газ, подсолнечное масло или даже корабли.

Кто и кому нужен в ЕС? Европейские рынки, идеи и, конечно же, финансы – еще одна мощная составляющего успеха нынешних городов Труймяста. Павел Адамович советует не спрашивать попусту о роли ЕС, а сходить в город и посмотреть на модернизированную железную дорогу, на Шекспировский театр Гданьска, на Европейский центр Солидарности, который вырос на землях бывшей верфи. Каждый этот проект где на треть, а где и наполовину профинансирован европейскими налогоплательщиками. «Мы говорим именно налогоплательщики, потому что надо объяснять и полякам, и украинцам, что бюджет Европы состоит из взносов государств-участников. И такое государство самое богатое, как Германия – оно платит больше. И поэтому мы говорим, что благодарим ЕС, но прежде всего – европейских налогоплательщиков. Об этом надо говорить, чтобы видеть, кто за что платит и почему», – подчеркивает Адамович.

– 89 –

«В 2007–2014 гг. Гданьск получил на каждого жителя из бюджета ЕС около 8000 злотых – это около двух тысяч евро. Если бы каждый житель Харькова получил в руки две тысячи евро – разве вы не хотели бы получить две тысячи? Каждый. Без разницы – младенец или столетняя бабка. Это показывает масштаб денег, вложенных в Гданьск. В каждый польский большой, средний и малый город», – Павел Адамович. Деньги, при этом, не дают просто так. Сначала польская сторона на 100 % финансирует проект – например, ту же ревитализацию верфи. Строит культурный центр, музеи, центры искусства. Затем через какое-то время ЕС компенсирует стоимость проекта (если он осуществляется в рамках программ Евросоюза). Средства перечисляют в бюджет государства, а уже из Варшавы они возвращаются в местные бюджеты. «Это не устроено так, что ЕС дает нам деньги сначала, а потом мы строим – нет! Сам должен сложить бюджет, строить – и уже через какое-то время ЕС вернет деньги. Это не выглядит так, будто идем мы к тете, и она нам дает мороженое бесплатно. Нет. Идем, покупаем сами, съедаем, а потом нам вернут половину стоимости мороженого. И это хорошо!». Такое же отношение к членству в ЕС и у гдыньских властей. Здесь давно не спорят о том нужна Польша Евросоюзу и нужен ли он ей. В пользу евроинтеграции говорят модернизированный водопровод, обновленный троллейбусный парк, множество больших и малых проектов, которые Гдыня осуществила, благодаря помощи Брюсселя.

– 90 –

«Евросоюз финансировал модернизацию подвижного состава общественного транспорта. Автобусы и троллейбусы, которые намного экологичнее автобусов. Последние нам даже удалось купить такие, что могут ездить без пантографа, или рогов. Они оснащены современными батареями, которые могут проехать на аккумулированной энергии несколько десятков километров. Их мы будем использовать на тех участках трассы, где возведение линий неэффективно с экономической точки зрения или по экологическим причинам, даже там, где столбы могут испортить пейзаж», – говорит Катаржина Грушецка-Спыхала. То, что сумела Польша, вполне по силам и Украине. Как бы самим нам, украинцам, в это не верилось. Поляки хорошо помнят те исходные данные, с которых начинался их путь в Европу. И, несмотря на некоторое охлаждение отношений между странами в части оценки истории или отношения к миграционным вопросам, большинство польских политиков – искренние друзья нашей страны. И, по мере сил, они пытаются помочь нам пройти этот путь. Научить, поддержать, предостеречь от повторения своих ошибок. Павел Адамович: «Все возможно. В Украине тоже, но время закатать рукава, найти смелых, решительных руководителей в городе, области, стране. И нужно терпение самих жителей. И доверие. Тут нет другого пути. Украинское общество, на мой взгляд, должно иметь одну стратегическую цель. Точнее две: защитить свою территориальную целостность – это очевидно. И сделать все, чтобы в перспективе 10–15 лет (это очень короткий отрезок времени) стать полноправным членом Евросоюза».

– 91 –

НАШИ.EU МЫ В ЕВРОПЕ. НАШ БИЗНЕС. НАША РАБОТА. НАШИ ЛЮДИ Автор: Владимир Мазур. Дата публікації: 26.09.2016.

С визами и без виз. Благодаря ассоциации с ЕС и вопреки ей. На протяжении последних двух десятилетий миллионы наших соотечественников выезжают жить и работать за рубеж. На смену «челнокам» приходят няни, их сменяют строители, врачи, водители, сварщики, бизнесмены, студенты. Европа жадно впитывает в себя самых образованных, инициативных, трудолюбивых. Отторгает чужеродные тела: контрабандистов, торговцев людьми, мошенников. Они попадают на экраны ТВ и полосы газет, по ним, увы, Европа часто судит об украинцах вообще. Успешных наших земляков не так видно, да и писать там, вроде бы, не о чем: что особенного? Обычные европейские рабочие, студенты, бизнесмены. Более-менее интегрированные в общество. Однако нам, во времена когда так сильны депрессивные настроения, где то и дело слышно «Да кому мы там в Европе нужны? Унитазы мыть?», каждая история успеха наших в Европе – жизненно необходима.

«Девчата из Львова» В прошлом году на телеэкраны Польши вышел сериал «Dziewczyny ze Lwowa» – самый успешный проект канала TVP. Сериал рассказывает о четырех львовянках, живущих и работающих в Варшаве – о том, какие трудности подстерегают их на рынке труда и о том, что они оставили дома. Сериал вызвал – 92 –

бурное обсуждение в Польше: затрагивает он не самые приятные для самолюбия поляков темы. Однако сам факт его появления (и термин «Dziewczyny ze Lwowa», ставший мемом) говорит о том, что феномен украинцев на рынке труда Польши – явление крайне масштабное, а для Польши, пожалуй, беспрецедентное. По сравнению с 2014 годом, в 2015-ом количество работающих в Польше украинцев выросло на 100 %. По данным Министерства семьи, труда и социальной политики Польши, в 2015 году разрешение на работу здесь получили 706 000 граждан Украины. Это 90 % от общего числа разрешений, выданных иностранцам. Хотя реальные цифры, наверняка, иные: помимо абсолютных нелегалов, украинец с разрешением на работу, может работать сразу в нескольких компаниях. Из более чем 700 тыс. человек, 265 тыс. работали в аграрном секторе. По статистике министерства, средняя возрастная категория украинских гастарбайтеров – 26–40 лет, а наиболее востребованы наши земляки в строительстве, производстве, отельном бизнесе и сфере услуг. «Gazeta Wyborcza» также сообщает, что по сравнению с 2014 годом, в 2015-ом количество работающих в Польше украинцев выросло на 100 %. Ярослава, Гданьск, хозяйка вареничной.

– 93 –

Ярослава Загурська – типичная «девушка из Львова». Из родного города приехала в Гданьск в далеком 1998 году в возрасте 18 лет. Ехала учиться, но признается – по большей части пришлось работать. Времена были непростые. Работала официанткой в пабе, учила язык, сдавала зачеты и экзамены. Вскоре к Ярославе приехала и мама: работали в пабе уже вдвоем. После окончания института решили: оставаться в Польше и открывать свой бизнес. «Коли я закінчила інститут, – рассказывает Ярослава, – то була така можливість у студентів, що можна було старатись о дотації з ЄС. Щоб заложити новий бізнес. Я отримала 12 тисяч злотих – це невеликі гроші, це як кажуть, мати нічого, але ну то завжди щось. І цей проект полягає на тому, що два роки мусить бути твій бізнес, мусиш зробити бізнес-план і два роки мусить бізнес існувати. І тоді ти грошей не віддаєш взагалі. ЄС дає гроші і не мусиш їх вертати» . Впрочем, как оказалось, и возвращать-то было нечего. В 2008-ом, спустя два года после открытия своего собственного бизнеса, дела у Ярославы и ее мамы были плачевные. Ярослава рассказывает: «Ну і так, оскільки спочатку не знали за що взятися, що тут і як – вирішили: відкриєм магазин. Бо на нього може не треба якихось дужих фінансів, вистачить орендувати якесь приміщення, взяти товар, за який пізніше заплатиться, ну і якось воно піде. Орендували це маленьке приміщення, відкрили продуктово-алкогольний магазин. Але було дуже важко. Почали відкриватися супермаркети, так нам не дуже пішло. Тільки наробили боргів, працювали від рано до вечора – до ночі ми тут з мамою практично сиділи. До дванадцятої. А потім мені ще їхати на гуртовню, бо закупити треба ж продукти подешевше». С грехом пополам закрыв магазин, решили: взять аппарат для изготовления кебабов и попробовать организовать небольшой фастфуд. Благо место хорошее – неподалеку Гданьская политехника; по идее, студенты должны были сделать неплохую кассу. Прогнозы оправдались и бизнес шел более-менее успешно. Но настоящее маленькое бизнес-чудо случилось, когда мама Ярославы приготовила на заказ своей соседке украинские вареники, или, как их называют в Польше, «перОги». «Вона прийшла і каже – ой, такі смачні вареники. А могла б ти мені ще раз зробити ті вареники? Зробила другий раз, а та сусідка розповіла другій сусідці. … Я й кажу – мамо, то може давай вареники робити ліпше?». Сегодня «Pierogi Lwow­skie» – небольшая, но вполне успешная фирма, прекрасная иллюстрация – 94 –

того, как с нуля можно построить преуспевающий бизнес: без стартового капитала, кредитов – в жесточайших конкурентных условиях. Горячие, на месте и замороженные – домой, пероги львовские от Ярославы Загурськой разбирают, простите за каламбур, как горячие пирожки. По секрету Ярослава сообщает: иногда сюда даже жена мэра приходит – за варениками к ужину. Первую леди Гданьска не видели, но то, что к прилавку здесь всегда очередь (причем слышна в ней и польская, и немецкая, и английская речь) – это вне сомнений. Часть продуктов – украинские. Наш бизнес потихоньку осваивает польский рынок, в супермаркетах товары из Украины уже не редкость. Но многого не хватает. Вот борщ, к примеру, таким как в Украине не выходит – признается Ярослава. «Як їду до України, то всі знайомі й друзі просять, щоб я привезла кавалок сала, бо тут воно виглядає так (Ярослава показывает пальцами промежуток милиметра в три), а у нас так (добрые пять сантиметров).»

Исключение и правила Конечно, Ярослава – пока что скорее исключение, чем правило. Большая часть наших соотечественников работает в качестве наемных рабочих, деньги отсылает домой и вряд ли строит серьезные планы – например, открыть в Польше свой бизнес. Однако, суровые будни и страшные условия, о которых иногда приходится читать в русскоязычной прессе, тоже по большей части – страшилки. Лев Захарчишин, консул Украины в Гданьске, поясняет: львиная доля неприятностей, выпадающих на долю наших в Польше – плод собственной небрежности.

Лев Захарчишин: «Шукайте або польські фірми напряму, або дивіться принаймні, яке реноме в того посередника».

«Типова ситуація, якщо говорити про наших громадян, людина вирішила поправити своє матеріальне становище, звернулася до посередника в Україні, заплатила за те, що допомогли здати документи і отримати візу. Вона заплатила за так зване місце праці, за те, щоб посередник сконтактував з роботодавцем, за квиток, приїхала в Польщу – і тут її ніхто не чекав. І людина з боргами по вуха і він не може виправити документи, бо роботодавець – це фіктивна фірма, яка видала оту декларацію про працевлаштування, вона нікого не збиралася влаштовувати», – рассказывает консул.

– 95 –

Разумеется, если в таком случае человек решает поправить свое положение и работает нелегально, он совершенно беззащитен как перед полицией, так и перед работодателем. Тот вполне может не рассчитаться, не заботиться о жилищных условиях, питании, страховке и тому подобных вещах. «Взагалі ми закликаємо громадян України – якщо хочете працевлаштуватися, шукайте або польські фірми напряму, або дивіться принаймні, яке реноме в того посередника. Бо, в принципі, в Польщі за працевлаштування посередницькі послуги не сплачуються – це є незаконно», – говорит Лев Захарчишин.

Микробизнес По европейским стандартам фирма Ярославы относится к категории «микробизнес». Всего десять работников (из них – лишь один поляк). Соответствующие и бюджеты: нынешнее помещение вареничной собиралось годами, что называется – с миру по нитке. Выкупали одну комнату в здании за другой. Кредиты Ярослава не берет принципиально: предпочитает расширять производство за счет сэкономленных средств. За годы из классической мануфактуры с преобладанием ручного труда «Pierogi Lwowskie» превратились в современное производство. Купили месильные машины, новые плиты – фактически вручную только лепятся вареники, остальное – механизировано. За многими такими усовершенствованиями стоят жесткие нормы ЕС. Скажем, для того, чтобы в кафе подавать еду на обычной фарфоровой посуде, в заведении обязательно должна быть посудомоечная машина – и не бытовая, а промышленного образца, с функцией смягчения воды. Нет такой – подавай на одноразовой посуде, что сразу резко снижает уровень заведения. Таких мелочей много: раздельный вход для персонала и посетителей (и еще один – грузовой, для приема товара), обязательно умывальники с горячей водой в точках, где есть производство (и, опять же – раздельные для посетителей и персонала), раздевалки, противопожарная сигнализация, контроль качества воды. Раз в полгода – проверка всего ассортимента блюд в биологической лаборатории – причем каждый вид вареников, салатов, борща – отдельная проверка и все за счет собственника. «Перевіряють фартухи, рукавиці, навіть спеціальні кульки мусять бути до пакування вареників. Не можна якісь звиклі кульки, куплені у магазині, тільки які мають спеціальні тести і також які дозволені до продажі з їжею».

– 96 –

Ярослава Загурська, владелица вареничной «Pierogi Lwowskie».

Соблюдение жестких санэпидстандартов не губит бизнес, а помогает ему. Общие стандарты гигиены в ЕС означают, что поляк может без опаски завтракать мусакой в Греции, а немец – лакомиться украинскими варениками в Гданьске. Высокая планка стандартов – стимул. Конкуренция из-за этого сильная, но выигрывает в итоге потребитель, а значит – выигрывают все. Евростандарты одинаково строги и к полякам, и к испанцам и к украинцам. И все желающие в итоге с ними справляются – без скидок на придуманные национальные особенности, привычки, брюзжание на Европу и тому подобную лирику.

Наши вместе В отличие от выходцев из стран Ближнего Востока и Юго-Восточной Азии, украинцы в Европе не стремятся к объединению в какие-то большие национальные общины. Предпочитают жизнь частную, максимум – участвуют в разного рода этнокультурных организациях. Часто объединяющим звеном в разноплановой диаспоре служит церковь. В Польше одна из наиболее многочисленных организаций наших – «Зв’язок українців Польщі» (он же – «Об’єднання українців у Польщі»). Всего же украинцами себя называют около 30 тысяч польских граждан. Столько же – в куда меньшей по размеру Эстонии. Тамошняя община также довольно разноплановая, Владимир Каламар, председатель правления Ассоциации украинских организаций в Эстонии говорит о четырех волнах эмиграции украинцев в эту страну. Первая – конец XIX века, вторая – революция, третья – в годы Второй мировой и, наконец, самая большая – трудовая миграция эпохи СССР. Люди с преимущественно высшим образованием – по распределению. То, что в диаспоре называют «четверта хвиля» – это новая волна приехавших трудовых мигрантов из Украины. Тенденций к построению украинского бизнеса по принципу национальному в Эстонии, в отличие от Польши, нет.

– 97 –

Владимир Каламар, председатель правления Ассоциации украинских организаций в Эстонии: «Все-таки на работу устраиваются не по национальности, а по знаниям».

«Очень мало таких случаев, когда чисто украинские коллективы. В основном, украинцы как-то интегрировались в эстонское общество и стали такими как эстонцы: толерантными и многокультурными. Это не является признаком взятия на работу, если кто-то ко мне устраивается, что вот ты украинец, и я тебя возьму первым. Все-таки на работу устраиваются не по национальности, а по знаниям», – говорит Каламар. Украинская диаспора в Эстонии относительно небольшая, но крайне активная. Проявляет себя и в политической и в культурной жизни страны. В ближайших целях общины – получение статуса культурной автономии. А пока что одиннадцати украинским культурным и образовательным организациям Эстония выделяет средства на школы и офисы из своего бюджета: средства идут через министерства образования и культуры. Формулировка – «сохранение национальной культуры и традиций как неотъемлемой части культуры эстонского народа».

Работа в Эстонии Как и в Польше, мойщики унитазов – далеко не определяющая категория украинцев, работающих и строящих бизнес в Эстонии. Вообще, если уж на то пошло, самый богатый человек в Эстонии – выходец из Украины, владелец крупнейшего судоремонтного завода страны. Что интересно – крупнейшие – 98 –

судоремонтные мощности Польши в свое время также купил украинский бизнесмен: легендарная Гданьская верфь принадлежит Сергею Таруте. «Люди в Эстонию работать приезжают самые разные: есть программисты, которые работают на очень высокооплачиваемых местах: в «Скайпе», в «Фейсбуке», в других представительствах фирм, которые занимаются IT-технологиями. Есть люди, которые едут на заработки – жители деревень, которые приезжают собирать ягоды. Клубнику, облепиху – то есть там не требуется образование, знание языка – но, даже эти люди знают английский. Они могут элементарно общаться на английском и таких людей много едет в Эстонию, Финляндию, в Швецию. Очень много работает украинцев в строительстве. Это высококвалифицированные специалисты. Они имеют водительские права на экскаватор, на автомобиль – то есть один человек заменяет несколько. Этих людей с удовольствием берут на работу», – говорит Владимир Каламар. Что в Польше, что в Эстонии, «европейские украинцы» лишь болезненно морщатся, когда речь заходит о каких-то, якобы существующих национальных особенностях, мешающих украинцам интегрироваться в европейское общество. Дмитрий Добровольский, известный украинский художник, вот уже несколько лет живет и работает в Таллинне. Работы Дмитрия часто выставляют в Украине, в Британии, в эстонских галереях. Творчество художник совмещает с преподавательской работой. «Никакой разницы мировоззрений – украинского и европейского нет. Здесь люди спокойней, тут такой размеренный и организованный быт. Западная система – она более продуманная и размеренная – и все. Просто более спокойно, чем в Украине», – говорит Дмитрий. «У нас какой-то все время мелкий бытовой стресс, в котором мы привыкли жить. Тут это поначалу сбивает с толку. Например тут автобусы приходят минута в минуту и ты всегда можешь рассчитывать на то, что все будет по расписанию. Бытие определяет сознание, как говорил классик, так что разница в бытие, я думаю», – говорит Дмитрий. На родине, в Украине, Дмитрий был преуспевающим художником. Уникальный стиль живописи Добровольского, опирающийся на творчество импрессионистов, по достоинству оценили не только в нашей стране: картины художника рады принять у себя галереи Франции, Германии, Голландии. Особенным успехом полотна Добровольского пользуются в Англии. Среди его почитателей и покупателей его картин - звезды шоу-бизнеса и миллиардеры. В Эстонии Дмитрий частый гость – с 2006 года, после своей первой персональной выставки в Таллинне, приезжает сюда хотя бы раз в год. А с 2014 года у Дмитрия Добровольского вид на жительство. Здесь, по словам художника, он черпает свое вдохновение. В Таллине же учатся и две дочери Дмитрия: старшая в магистратуре технического университета, младшая – в школе. Проблем с адаптацией не возникает: в Эстонии многие говорят по-русски, а молодежь хорошо знает английский (а в придачу, как правило, еще пару европейских языков).

– 99 –

Дмитрий Добровольский, художник, преподаватель живописи и рисунка, вот уже несколько лет живет и работает в Таллинне.

«Вот у младшей дочери вообще проблем с коммуникацией не возникнет – она уже будет хорошо эстонский знать. Человеку моего возраста, конечно, выучить эстонский довольно сложно. Так, на бытовом уровне, несколько фраз – можно, но хорошо выучить непросто. Но это не мешает интегрироваться в общество. Тут все зависит от того, выполняешь ты правила или нет. Было бы хорошо, чтобы и в Украине так было. Потому что не в людях дело, а в системе. Насколько она продумана и хорошо работает, какие правила игры. Как показывает практика, наши люди здесь прекрасно и живут, и работают, и бизнесом занимаются. Это не в менталитете дело», – говорит Дмитрий. О том, что между нами куда больше сходства, чем различий говорит и Владимир Каламар. И в процессе становления независимого государства, и в отношениях с Россией, и в жизненных принципах рядовых граждан. «Было сложно. Сложно и непонятно. Все жители Эстонии начали с одной суммы: 500 крон – это когда советские деньги поменяли, и мы все стали равными. И наша судьба зависела только от нас и как мы будем развивать свою предприимчивость, как будем себя совершенствовать, чтобы найти хорошее рабочее место. И как мы будем выбирать своих политиков, куда они нас поведут и почему мы туда идем. Эстонцы хотели одного: свое независимое государство. И на волне их патриотизма много и украинцев к этому присоединилось, потому что они понимали, что есть какая-то историче– 100 –

ская несправедливость, и Украина могла бы быть независимой. И, конечно же, это не понравилось нашему общему соседу. И общество, проживающее на этой территории, автоматически стало фашистским». И в Эстонии, и в Украине люди одинаковые – уверены наши собеседники. Одинаково и условие экономического благополучия. «Ничего бесплатного здесь нету. Здесь, чтобы заработать денег и хорошо жить, нужно так же пахать, как и в Украине», – убежден Владимир Каламар.

Дома лучше? Совершенно очевидно, что мы – очевидцы и участники миграционного процесса, в который втянута вся Европа и который не зависит ни от визовых вопросов ни от членства в ЕС или отсутствия его. Это своего рода заместительная трудовая миграция, подобие карусели, когда на место уехавших в другую страну на заработки местных жителей приезжают гастарбайтеры из сопредельных стран. Этот процесс наиболее ярок в «молодых» странах – членах ЕС. Так, по данным Национального статистического бюро Великобритании, в 2015 году количество иностранцев в стране составило 3,2 миллиона. Из этого числа 2 миллиона – приезжие из стран ЕС. Примерно миллион – поляки. Ставший именем нарицательным, «польский сантехник» прислал на родину в прошлом году 4,2 млрд долларов. В это же время в Польшу на работу, как мы уже знаем, приехало около 700 тысяч наших граждан. Они в свою очередь заработали по данным здешнего Нацбанка 2,2 млрд долларов.

– 101 –

И, хотя со следующего года правила принятия на работу в Польше ужесточаются, в целом, к украинцам за польскими станками, в польских офисах и на полях сами поляки относятся положительно. Об этом говорит президент Гданьска, Павел Адамович. «Вы должны знать, что миллион украинцев, которые сейчас работают в Польше, спасает польскую промышленность! Сегодня множество фирм, множество ресторанов имели бы большие проблемы, если бы не украинцы. Точно так же и в Британии была бы масса проблем, если бы не польская рабочая сила. Ну так и есть – поляки выезжают в Англию, в Германию, работают там, а на их места приезжают граждане Украины. Это естественно. Тут не на что обижаться. Я надеюсь, что множество украинцев, которые у нас научились нужным и полезным навыкам, вернутся к себе и с умениями и с деньгами, будут организовывать там свой бизнес или работать в органах местного самоуправления и будут изменять Украину к лучшему», – говорит мэр Гданьска. «Коли стабілізується ситуація, коли закінчиться війна, бізнес буде потребувати кваліфікованої робочої сили і перш за все західні інвестори, компанії, що заходять в Україну, вже будуть мати своїх підготовлених фахівців, тому треба дивитися трошки на крок вперід» – вторит Лев Захарчишин, консул Украины в Гданьске.

– 102 –

І все буде добре! Сегодня Ярослава Загурська, кажется, сама не очень до конца верит в то, что ей удалось построить свой нормальный (пусть и с приставкой «микро») европейский бизнес. Хотя уже потихоньку привыкает к тому, что к ней приходят журналисты – польские и украинские. На тихой гданьской улице До Студзеньки Ярославе удалось воплотить в жизнь любимый голливудский сюжет – золушка превратилась в принцессу. Из «львовской девушки» - в хозяйку модного заведения. Впрочем, на жизни Ярославы это почти никак не отразилось. Она до сих пор подрабатывает официанткой в пабе, работает до часу ночи, помогает украинским зоозащитным организациям и кормит в своей вареничной бойцов АТО, проходящих в Гданьске реабилитацию. А еще – мечтает привезти сюда своего кумира – Святослава Вакарчука. «В Ґданьску він не був, але був у Варшаві, я була на його концерті. І моя мрія, щоби наш Зв’язок українців, як організовує ярмарок, в Гданьску, кожного року, коли вони запрошують зірки з України співати – і так ну не маю таких поки фінансових можливостей, щоб запросити Вакарчука, але моя мрія – так розбагатіти, щоб його запросити. На наш український ярмарок. І все буде добре. У кожного з нас» - улыбается Ярослава.

– 103 –

СТАЖИРОВКИ И ПОШАГОВАЯ ИНСТРУКЦИЯ. ХАРЬКОВСКИМ АГРАРИЯМ ПОМОГАЮТ НАЛАДИТЬ БИЗНЕС В ЕВРОПЕ Автор: Оксана Зінковська Дата публікації: 21.09.2016. Украинские агропроизводители активно выходят на продовольственный рынок Европейского Союза. Как эффективнее использовать экспортный и инвестиционный сельскохозяйственный потенциал Харьковской области, обсуждали в Волчанске. Зона свободной торговли между Украиной и Евросоюзом, предусмотренная Соглашением об ассоциации, вступила в действие 1 января 2016 года. В течение ближайших лет постепенно снимут барьеры во взаимной торговле, а украинские производители должны внедрять европейские стандарты. Четыре дня для меда, месяц для виноградного и яблочного соков – украинские производители некоторых товаров в считанные дни и недели исчерпали квоты для беспошлинного экспорта товаров в страны Европейского Союза, рассчитанные на целый год. Сейчас годовые квоты «закрыты» по сахару, пшенице, обработанным томатам, ячменной крупе и муке, овсу и кукурузе. Но даже существующие возможности не использовали полностью. Практически не осуществлялся экспорт баранины, не использованы квоты на беспошлинный экспорт грибов, продукции из обработанного молока, обработанной продукции из зерновых. Одной из причин наличия не исчерпанных квот остается незнание украинских предпринимателей путей налаживания бизнеса в Европе. «Выход на внешние экономические рынки, поддержка товаропроизводителя – это прямая обязанность райгосадминистрации, – считает глава Волчанского района Виталий Мирошник. – Мы обязаны прикладывать максимум усилий для того, чтобы наши производители сельхозпродукции получали максимум прибыли. Развитие собственного производства, не только сырья, но и готовой продукции – это дополнительные рабочие места». Для европейцев Украина, в первую очередь, аграрная страна, говорят специалисты. В лидерах по производству сельхозпродукции – Волчанский район Харьковщины. Здесь сорок пять крупных фермерств, площадью земель – 104 –

свыше 100 гектаров каждое, и более сотни мелких предприятий. Аграрии выращивают пшеницу, подсолнечник, ячмень, лен, рапс и арбузы. Есть несколько хозяйств, специализирующихся на животноводстве.

Чтобы расширить возможности предпринимателей, местные власти организовали практический семинар. В помощь фермерам бизнес-эксперты составили пошаговую инструкцию – как выйти на европейский рынок. «Это мероприятие по своей миссии – мероприятие-провокация, – говорит Юрий Костоглодов, управляющий партнер инвестиционной компании. – Вбросить информацию, которой раньше не было и которая могла бы потом подвигнуть на какие-то действия. Я думаю, что будет обратная связь, будут заинтересованные предприниматели, которые здесь что-то почерпнули». Европейский рынок в восемь раз больше российского. Любой украинский производитель может стать экспортером, уверяют бизнес-эксперты. И добавляют – особенно важно привлекать представителей малого и среднего бизнеса. Но любой выход на новые рынки несет затраты. Чтобы разделить их, специалисты предлагают украинским производителям объединяться. «Можно создать в Польше компанию, выделить одного сотрудника или специалиста, и пусть он продвигает продукцию, – делится опытом Богдан Адамович, глава правления польской компании «Progress Holding». – Не обязательно он должен сидеть в Польше. Сейчас, в нынешнее время, украинский специалист может сидеть и в Харькове. Пусть он только хорошо говорит на английском или польском. Все затраты по созданию компании в Польше не превысят 900 евро». Зарегистрировать фирму, в той же Польше, можно в течение месяца и находясь в Украине. Более того, европейцы готовы делиться собственным опы– 105 –

том ведения бизнеса в странах ЕС. Так, уже сегодня министерство экономики Германии финансирует бесплатные стажировки украинских предпринимателей в немецких компаниях. Программой предусмотрено не только обучение, но и посещение профильных фирм и предприятий. Для аграриев и топ-менеджеров даже не нужно знание английского языка – им предоставляют переводчиков. За год по этой программе стажируется больше сотни украинцев, половина из них – харьковчане. «Немецкая экономика сейчас является драйвером экономического роста, – рассказывает Наталия Яковлева, представитель международных проектов техпомощи, – а наладить бизнес-отношения быстро не получается. Данная программа позволяет строить мосты, мосты между нашей и немецкой экономикой, потому что продукция, которая заходит в Евросоюз, она же распределяется по всем странам». Если нет возможности ехать учиться, можно, например, пригласить немецкого специалиста к себе на производство. По международной программе старших партнеров в течение трех недель эксперт в той или иной сфере бесплатно поделится опытом. Хайди фон Лилинфельд, эксперт немецкой программы SES и специалист в области полиграфии, сотрудничала с одним из харьковских предприятий. «Моя задача, – делится Хайди фон Лилинфельд, – показать здешним предпринимателям всю важность обмена информацией, знаниями и опытом. Мы должны дать понять, как можно все это внедрять в ведение своего бизнеса». В то же время проблемы с выходом на европейский рынок зависят и от региона, уверен Дмитрий Титаренко, выпускник аграрной группы международного проекта техпомощи: «Здесь больше всего интересует вопрос логистики. Потому что Харьков находится дальше всего от Европы и логистика съедает больше всего средств. Те, кто находится ближе к Западу, их больше волнуют вопросы кооперации, как уже объединиться. Они уже на следующем этапе. Те, кто еще ближе, у них уже есть свои предприятия в Европе, в Польше», – подытоживает Дмитрий.

– 106 –

ПЕРВАЯ ГОРОДСКАЯ ГАЗЕТА (КРОПИВНИЦЬКИЙ) ПРО РЕДАКЦІЮ «Первая городская газета» – інформаційно-аналітичний розважальний тижневик, який заснував одесит Павло Кармацький 2010 року. У виданні публікуються матеріали, що стосуються життя мешканців Кропивницького (політика, економіка, соціалка, екологія, культурні новини тощо) з регіональною проекцією загальноукраїнських суспільних процесів. Колектив редакції сповідує принципи чесної, політично незаангажованої, високопрофесійної журналістики, в якій головний герой – звичайна людина. Редакція має на меті змінити життя своїх міста, області, країни на краще і докладає всіх зусиль, щоб це стало реальністю.

Назва проекту: «Мы – европейцы» Серія аналітичних статей на тему розвитку міської інфраструктури, децентралізації, енергозбереження, створення ОСББ, реформування освіти, медицини, соціального захисту, розвитку малого та середнього бізнесу в контексті Угоди про асоціацію з ЄС.

Кількість матеріалів: 20.

ЕВРОПЕЙСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ. НЕМЕЦКИЙ ОПЫТ Автор: Александр Летов, инфографика Марианны Риги. Дата публікації: 28.07.2016. Высшее образование для украинцев давно перестало быть чем-то статусным и значимым. Его воспринимают как должное, не отдавая себе отчета в том, что на самом деле в Европе получить подобную «корочку» не так-то и просто – для этого необходимо проявить действительно серьезные знания и умения, приложив немало усилий для окончания ВУЗа. При этом, понимая престижность образования, высшие учебные заведения ЕС демонстрируют соответствующее уважение к своим студентам, обеспечивая их комфортными условиями для получения знаний. Сегодняшний наш собеседник – Марина Яголенко. Она второй год обучается на факультете математики и экономики Кельнского университета, посему ей есть что рассказать о том, какое же оно на самом деле – европейское образование.

– 107 –

— Марина, и все же, почему именно этот ВУЗ?

— Начнем с того, что Кельнский университет во всей Европе славится своим подходом к обучению экономистов и преподавателей. Именно здесь подготовка данных специальностей особенно тщательна и включает в себя несколько уровней. Сам же ВУЗ, как я узнала во время поступления, является одним из старейших в Европе. Он был учрежден в 1388 году на базе школы Доминиканского ордена, которую основал Альберт Великий. На данный момент в университете обучается около 50 тысяч студентов со всей Европы. Только в моей группе есть ребята из Италии, Франции, Норвегии и других стран еврозоны. И хотя существует негласная конкуренция между Кельном и Мюнхенским университетом имени Людвига и Максимилиана за звание крупнейшего ВУЗа Германии, на практике этого не чувствуется.

— Насколько тяжело поступить в столь престижное высшее учебное заведение? Тем более жителю другого государства.

— Начнем с того, что право на обучение в Кельнском университете иностранный студент может получить, сдав языковой тест и отучившись, как минимум, два года в ВУЗе своей родной страны. Я пошла именно по этому пути, закончив перед переездом в Германию Кировоградский национальный технический университет. Существует и другой, более сложный путь, который, однако, имеет свои плюсы – понимание местной системы образования. Речь идет о возможности закончить местную гимназию и получить «абитур», то есть аттестат, с которым впоследствии вы можете поступать в любой ВУЗ страны. Таким образом поступить даже проще, но для иностранцев этот вариант, как понимаете, сопряжен с некоторыми трудностями. И все же, получив аттестат, вы автомати– 108 –

чески становитесь студентом избранного вами университета, если ваш итоговый балл не ниже проходного. Касательно проходного балла, то он, как и в нашей стране, из года в год меняется, в зависимости от количества желающих, а также, что для нас в новинку, в соответствии с котировкой данной специальности на рынке труда.

— Насколько учебный процесс в Кельнском университете отличается от того же КНТУ?

— Отличается, причем весьма сильно. Во-первых, вся информация о факультетах, лекциях, преподавателях, практических занятиях и вообще, о всем учебном процессе, находится на официальном сайте учебного заведения. Теоретически у тебя есть возможность настроить свой учебный график таким образом, дабы не терять ни минуты драгоценного времени. Во-вторых, тут к студентам относятся как к самостоятельным личностям, способным без постороннего вмешательства решать все свои проблемы. Не существует как таковых кураторов или классных руководителей – хочешь что-то организовать, достать или договориться – делай это самостоятельно. Зачастую студенты разбиваются на небольшие группы, человек по 10–15, обсуждая интересующие их проблемы. Этими же группами в дальнейшем они развиваются, обучаются, готовят практические работы и изучают лекционный материал. В–третьих, и это меня поразило более всего – количество занятий, которые должен посетить студент в том или ином семестре, никоим образом не регламентировано. То есть, каждый студент сам решает, что он хочет изучать, а что нет. Есть, конечно, контрольные, семестровые работы, но они больше рассчитаны на самих студентов, чем на преподавателей. Таким образом немцы развивают у молодежи чувство ответственности за собственные знания и, как следствие, за свое благополучие. Преподавательский контроль, по крайней мере на нашем факультете, осуществляется следующим образом: раз в неделю выдается лист с заданиями по математике и экономике, на решение которых отводится неделя. Учитывая сложность заданий, справиться менее чем за этот срок практически нереально. Посему зачастую студенты собираются в группы по 4–5 человек для их решения. Это не только не запрещается, но и поощряется, поскольку учит молодежь навыкам работы в команде. По окончанию лекции по тому или иному предмету необходимо набрать минимум 50 % от общевозможного количества баллов, чтобы быть допущенным к сессии. В конце семестра проводится письменный экзамен. Вот только от наших, украинских, экзаменов он отличается кардинально. По сути это семестровый отчет по знаниям, и длительность его, в среднем длится около 5 часов, а бывает и дольше. В этом году мне пришлось уже сдавать так называемый бакалаврский экзамен, который в себя включает два устных экзамена по математике и пару зачетов по экономике. Как мне рассказывали старшие товарищи, впереди меня – 109 –

ожидает еще магистерский экзамен, а в конце 5-летнего обучения три общих среза знаний по 10 дисциплинам и научная работа на избранную тему. Если честно, пока еще затрудняюсь сказать, что именно выберу.

— Подача материала, распределение лекций также отличаются?

— Как сказать… С одной стороны, начало лекций традиционно в 8 утра, вот только учитывая, что свой курс ты по сути можешь подкорректировать в зависимости от избранного направления, то и пары могут быть разбросаны на протяжении всего дня. Но если на первом курсе все было более-менее знакомо – обычные лекции и семинары, то уже на втором начались практические занятия, презентации проектов, научные разработки, грантовая деятельность… В общем все то, до чего украинским ВУЗам еще расти и расти. В целом в Германии к учебе подходят более творчески, не вбивая нужные только преподавателю знания, а объясняя необходимость получении тех или иных умений. То есть, если на лекции профессора не приходят студенты, то это проблема не студента, а профессора. Но зачастую такого там не встречалось. Конечно, как и в любом студенческом движении, не обходится без приколов, студентов-раздолбаев или удивительно нелепых ситуаций. Например, после окончания первого курса один из лекторов, довольно молодой, но амбициозный профессор Максимилиан Штайн сообщил, что экзамены по его дисциплине будет принимать другой преподаватель, поскольку у него намечена на эту дату свадьба. Ну, и студенты решили сделать любимому преподавателю сюрприз и немного подшутить. Не буду рассказывать детали этого прикола, поскольку сама в нем не принимала непосредственного участия, но когда молодоженов от церкви забирал лимузин, в нем оказалось более 100 живых зайцев и аквариум со здоровенным сомом. Суть прикола был в том, что сам профессор был заядлым рыбаком, а невесту, которую никто из студентов, наверное, и в глаза не видел, по телефону всегда называл «зайчик».

— Об учебе поговорили, интересно узнать и о быте студентов еврозоны. Насколько лучше типичное общежитие в ЕС нашего, украинского?

— Стану на защиту украинских общежитий – далеко не везде все так печально, как рассказывают. Хотя, конечно, до европейских условий нам еще долго тянуться. Начнем с того, что сам студенческий городок в Кельне расположен минутах в 10 езды от университета. Можно проехаться на общественном транспорте или машине, но большинство предпочитают ходить пешком или ехать на велосипеде. Стоимость общежития составляет 250 евро в месяц, и это, в переводе на наши деньги, конечно же, немало, но за них студент получает «полный фарш» – квартирки на 2, 4 или 6 комнат, в которых кроме того располагается обширная кухня, душевая, пара туалетов, немаленькая прихожая, а если повезет, как, например, мне, то еще и просторная гостинка с диванами, креслами, телеком и замечательным видом из окна. На данный момент подобная жизнь – 110 –

меня полностью устраивает, хотя знаю, что старшие товарищи на 4–5 курсах стараются уже снять себе какое-то, пусть небольшое, но более спокойное жилье. Как вы сами понимаете, студгородок особой тишиной или соблюдением личного пространства не страдает. Хотя при этом, даже выходя за рамки адекватного веселья, немцы все равно остаются какими-то позитивными, лишенными излишней агрессии, которая иногда нам присуща. Учитывая, что все трачу на учебу, уже после первого курса я поняла, что нужно где–то подрабатывать, и это оказалось на удивление легко. Кроме работы онлайн-переводчика время от времени получаю заказы в IT-сфере. В общем, хватает и за общежитие заплатить, и погулять, и с голоду не помереть.

— Довольна ли ты своим выбором?

— Конечно же. Преимущества студента ЕС ведь не ограничиваются высочайшим уровнем знания, которые предоставляет тот или иной ВУЗ. Это совершенно уникальная возможность познать Европу изнутри – ведь возможность путешествия по Евросоюзу у тебя имеется в полном объеме. Кроме того, обучаясь там, я понимаю, к чему именно нужно стремиться Украине, к чему расти и чего добиваться. И это, конечно же, радует. Европа ближе, чем нам кажется, и на самом деле отношение жителей еврозоны к украинцам более чем уважительно. Посему думайте, принимайте решения, развивайте страну, и возможно, через несколько лет, когда мы наконец-то станем полноправными членами ЕС, а я в это верю, уже к нам будут приезжать иностранные студенты, и так же с уважением и трепетом рассказывать о наших ВУЗах.

ЧЕХИЯ ГЛАЗАМИ КРОПИВНИЧАНИНА Автор: Александр Летов. Дата публікації: 02.09.2016. Уехать из родной страны, выйти из зоны комфорта и заново научиться жить в абсолютно нетипичном для себя обществе – проблемы, с которыми сталкивается каждый, кто по тем или иным причинам выезжает за границу на длительный период. Кто-то ищет лучшей жизни и работы с достойным заработком, ктото же получает классическое европейское образование с целью применить его на практике, уже вернувшись в родную страну. И все же, что бы ни сподвигло человека на подобный шаг, ясно одно – жизненные мелочи об особенностях страны, в которую планируешь переехать, стоит знать заранее.

– 111 –

В этот раз мы остановили свой выбор на Чехии. Как известно, Чешская Республика вместе с другими 9 странами вошла в Европейский союз в мае 2004 года, тем самым завершив длительный процесс чешской посткоммунистической политической доктрины, известной под названием «Обратно в Европу». Переговоры о вступлении Чехии в ЕС начались еще в 1998 году, а уже через 5 лет, в 2003-ем в стране был проведен референдум о вступлении ЧР в ЕС, за которое проголосовало 77 % опрошенных граждан. Еще одним знаменательным для чехов событием можно назвать декабрь 2007 года, когда Чешская Республика вошла и в Шенгенское пространство, что позволяет ее жителям свободно передвигаться по территории большинства стран ЕС. Именно возможность свободного передвижения, рассказывает сегодняшний наш герой, ІТ-шник Максим Тараненко, стала решающим фактором в пользу временного переезда, когда ему 3 года назад предложили выгодный контракт с одной из чешских фирм, занимающейся разработкой программного обеспечения.

— Жить в Чехии не лучше и не хуже, чем в Украине, просто там совсем по-другому. Не стоит, однако, забывать, что дело тут не только в самом Евросоюзе, членом которого страна является вот уже 12 лет, а в стремлении Чехии «вернуться в Европу» полноправным членом общества. Это чувствуется и в поведении местного населения, и в его отношении к другим народам и нациям, и в той гордости, с которой произносятся слова «мы европейцы». Для этих людей быть частью Евросоюза означает вернуть себе законное право на лучшую, спокойную жизнь, на ту, которую они и вправду заслужили. Это, к слову, накладывает весьма значительный отпечаток на отношении чехов к Украине и России. Начнем, наверное, с последней. Русских чехи откровенно недолюбливают, причем если ты попытаешься заговорить с кем-то на русском языке, тебе, может быть, помогут, а возможно, просто проигнорируют. Многие мои знакомые ищут корни подобного отношения в событиях 1968 года, а именно «Пражской весне», когда тогдашнее руководство страны начало достаточно активно выступать за расширение полномочий тогдашней ЧССР, да и вообще за либерализацию ситуации в стране – предоставления своим гражданам полноценной свободы слова, передвижения, ослабления государственного контроля над СМИ. Закончилось все это вводом советских войск и смертями со стороны местного населения. Чехи до сих пор помнят – «европеизация» государства могла начаться еще 50 лет назад, но «советы», в обычной для себя манере, придушили любые продемократические движения в государстве.

– 112 –

Посему русских в стране не так и много, да и встретить поклонников режима Путина тут практически невозможно. Совсем же другое тут отношение к Украине, чему немало способствовали события 2004 и 2014 годов. События Евромайдана для чехов стали отголоском их личного стремления к Европе, что они расценили как показатель духовной близости чешского и украинского народов. Довольно отстраненный характер коренных чехов, конечно, не позволит раскрывать вам объятия, только услышав украинскую речь, но в помощи вам никогда не откажут, более того – после этого еще и расспросят, как обстоят дела в Украине, действительно ли русские ведут боевые действия на Донбассе и что ж не так с украинским политикумом. Но не стоит сразу радоваться и задумываться об эмиграции в Чехию. К нашим (украинцам. – Авт.) тут отношение ровное, однако без пиетета. Чехи не столь толерантны, как те же старожилы Еврозоны немцы, и будут все равно воспринимать вас как гостя их страны, но не более. Наверное, поэтому не единичны случаи, когда через определенное время, год-два после переезда, наши соотечественники меняют фамилии, а иногда и имена на близкие по звучанию чешские. Хотя численность украинской общины, а это около 100 тысяч человек, позволяет многим украинцам продолжать хранить национальные культурные традиции даже за рубежом.

— Насколько уровень жизни в европейской Чехии выше нашего? И вообще, во сколько обходится жизнь в этой стране?

— По сравнению с другими странами Евросоюза, Чехия относительно недорогая для жизни страна. При средней зарплате около 1200 евро, если говорить о центральной части страны и столице, стоимость аренды жилья мне лично обходится в 350 евро плюс около 60 евро коммуналки. Стоит отметить, что эта сумма может значительно отличаться, поскольку, как и в других странах еврозоны, в Чехии существует весьма широкая сеть компаний, предоставляющих разнообразные коммунальные услуги: от теплоснабжения и до вывоза мусора. Поэтому если вы подыскиваете жилье и считаете приблизительную стоимость услуг, вам стоит учитывать, какое в доме отопление – электрическое, водяное или газовое, насколько велика зеленая зона в микрорайоне, есть ли у вашего дома собственный паркинг и охрана и многое другое. Касательно питания, то в этом вопросе чехи прагматичны и предпочитают питаться дома, а не в ресторанах или кафешках, хотя стоимость комплексного обеда в 4 евро в целом смотрится весьма прилично, учитывая уровень зарплат. Несмотря на красивые фильмы для туристов, описывающие живопис– 113 –

ные воскресные базары, пополнять запасы еды местное население предпочитает в гипермаркетах. Во-первых, дешевле, во-вторых, быстрее, ну и в-третьих – подобные мега-магазины есть практически в каждом городе или даже городке с населением более 30 тысяч. Лично мне домашняя готовка обходится примерно в 120 евро, а то и меньше, правда, стоит делать поправку на то, что я практически живу на работе и имея уровень зарплаты повыше среднего, спокойно себе позволяю обедать в кафешках. Чтобы вы приблизительно понимали уровень цен, скажу, что хлеб тут стоит около 50 евроцентов, литр молока – 40 евроцентов, килограмм курятины – 1,7 евро, свинина – около 2,5 евро, за килограмм зелени, всякие там помидоры, огурцы, кабачки и тому подобное – до одного евро за кило. С общественным транспортом тут все более, чем круто, и это как раз то, чему Украине стоило бы поучиться у стран Евросоюза. Поезда, трамваи, метро, троллейбус – все тут ходит строго по расписанию, и если ты на электронном табло остановки видишь, что транспорт должен здесь быть ровно в 12:00, можешь быть уверен – он прибудет минута в минуту. Поскольку зачастую я катаюсь по городу на мотоцикле, особенно тратиться на общественный транспорт мне не приходится, однако проездной все же имею – его стоимость 20 евро на месяц.

— А как обстоят дела с медициной? Хватило ли 12 лет Чехии на ее реформирование к европейским образцам?

— Медицинское обслуживание здесь на уровне, поверьте мне. Более того, без оформления медстраховки вам просто не откроют визу в эту страну. Годовая, самая простая страховка, обойдется вам в 250 евро в год. Можно платить и помесячно, это будет включать в себя большее разнообразие страховых случаев, но цена ее будет уже повыше – 50 евро в месяц. И все же я рекомендую всем, кто надумает пожить в Европе в целом или в Чехии в частности, – не экономьте и оформляйте медстраховку, без нее медицинское обслуживание будет весьма и весьма дорогостоящим. В целом же не могу сказать, что уровень чешских больниц такой же, как, например, в Германии, где мне пришлось пролежать пару дней в свое время, но в целом это качественное обслуживание европейского образца. Реформаторам от Украины на это я бы тоже рекомендовал обратить внимание, ведь насколько я помню, разговоры о переходе украинской системы медобслуживания на обязательное страхование ведутся уже очень давно, вот только каких-то реальных шагов я пока не наблюдаю. Подытоживая, скажу: уровень жизни – это вопрос наживной, и его можно достичь за какое-то время. Главное – стремление к лучшему и желание работать ради достижения этого самого «светлого будущего». Чехия сделала свой выбор в пользу Евросоюза, двигаясь в этом направлении годами – исправляя ошибки и недоработки, перестраиваясь и изменяясь, но при этом всем став – 114 –

полноправным членом еврозоны, не потеряла ни капли своей идентичности. Этого не стоит бояться и нам – только общими усилиями всего населения страны, только пониманием того, что ЕС готов пойти нам навстречу, если мы будем готовы стать полноправными членами сообщества, мы сможем повторить путь поляков и чехов и наконец-то «вернуться в Европу».

ЧТО БЫЛО РАНЬШЕ – СОРТИРОВКА ИЛИ ПЕРЕРАБОТКА? Автор: Александр Летов. Дата публікації: 17.09.2016. Необходимость строительства на территории Кировоградской области мусороперерабатывающего завода озвучивалась давно. Каждые 3–4 года эта тема вспоминается, но, натолкнувшись на отсутствие содействия со стороны городских и областных властей, а также весьма серьезную затратную часть проекта, в конечном итоге всё замирает. А ведь практическая идея весьма перспективная, более того, успешно апробирована в странах Евросоюза. Согласно данным, опубликованным dsnews. ua, в Европе возможности, которые даёт сжигание отходов, уже давно используют, причём весьма эффективно. На данный момент лидирующие позиции в производстве энергии из городских отходов занимает Франция, на территории которой расположено около 130 заводов, производящих ежегодно 3,3 млрд кВт/ч электроэнергии и 9,5 млн Гкал тепловой энергии. Другие страны Евросоюза также весьма активны в данном аспекте. Так, в Италии работают 94 мусоросжигающих завода, в Германии – 73, в Дании – 38, а в Великобритании около 30. В целом же в Европе эксплуатируется более 460 предприятий по производству энергии из отходов, и их количество растет с каждым годом.

Как это было у нас В Кропивницком о перспективах строительства подобного завода всерьёз заговорили в 2009 году, когда о своих планах во всеуслышание заговорил тогдашний депутат горсовета, бизнесмен, а по совместительству ещё и президент Евразийского эколого-инвестиционного фонда при ЮНЕСКО Виктор Шмидт. Идея депутата была проста, – 115 –

но амбициозна – построить в областном центре, а также в близлежащих городах Знаменка, Долинская и Малая Виска, по мусороперерабатывающему заводу, работающему по технологиям московской научно-производственной фирмы «Велес». Правда, на предприятиях планировалось не сжигать мусор, а проводить пиролизную обработку (пиролиз – в узком смысле, разложение органических природных соединений при недостатке кислорода). Предполагалось, что кропивницкий завод, расположить который Шмидт планировал недалеко от поселка Нового, сможет обрабатывать около 200 тысяч тонн мусора в год, что на выходе будет давать порядка 88 тысяч тонн или дизтоплива, или сжиженного газа, 30 тыс. тонн шлаков, 8 тысяч тонн металлоконцентратов, ну, и, конечно же, тепловую энергию. Что делать с последней – объяснять, думаю, не требуется. Планы широко обсуждали в СМИ и на межведомственных совещаниях, однако дальше разговоров и начального сбора необходимой документации дело так и не дошло. Сначала застопорила процесс экспертная оценка проекта, ну, а дальше начались вопросы и с выделением земли – ведь жители поселка Нового, как выяснилось, были не в восторге от идеи расположить в непосредственной близости от своих домов подобное предприятие. Подобные проблемы возникли и в остальных населённых пунктах, так что через год проект был закрыт, так и не начав реализовываться. Уже через три года, в 2012-м, о необходимости создания подобных предприятий заговорили на национальном уровне. Была даже принята программа «Чистый город», разработанная Госагентством по инвестициям и управлению нацпроектами, которое подготовило технико-экономические обоснования строительства мусороперерабатывающих заводов в городах Украины. В перечень счастливчиков вошёл и Кировоград. Дабы не затягивать процесс, тогдашний председатель облгосадминистрации Сергей Ларин дал распоряжение найти свободный земельный участок под строительство завода, что, в общем, и было сделано городскими властями. Согласно озвучиваемой в то время информации, мощность будущего завода должна была составлять 100 тысяч тонн мусора в год. Определившись даже с инвестором, а им должно было стать ООО «Конлер», программу «Чистый город» свернули, а город остался без обещанного завода. В апреле этого года наболевшую тему поднял уже нынешний председатель ОГА Сергей Кузьменко.

— Мы имеем беспрецедентные возможности – Евросоюз как никогда ранее радостно делится с нами своими наработками, в том числе и в сфере экологической безопасности. Более того, сейчас Украина имеет возможность реализовать ряд таких – 116 –

проектов, воспользовавшись финансовой помощью Международного банка реконструкции и развития. Наиболее подходящей для изучения опыта нам кажется Германия, которая благодаря широкой сети полигонов и заводов по переработке мусора не только решила проблему загрязнения городов бытовыми отходами, но и вполне успешно зарабатывает на этом деньги, добывая практически дармовую энергию, – подчеркнул Кузьменко во время проведения ежегодной акции «Будущее леса в твоих руках».

Перспективы Столь радужные перспективы, описываемые Сергеем Кузьменко, однако разделяют далеко не все. Эколог Людмила Охрина утверждает – решать вопрос мусора, конечно же, требуется, но строительство завода нынче не первоочередная задача: — Давайте рассуждать здраво, на данный момент мы имеем вполне очевидную проблему, даже после перехода городской свалки, ибо полигоном его пока трудно назвать, под начало частной фирмы. Проблема не решилась сама собой, ведь мусор туда бесконтрольно вывозили более чем полстолетия. Учитывая, что объект был открыт еще в 1953 году, можно считать показатель в 3,8 млн тонн на почти 19 гектарах территории, вполне закономерным. При этом за последние годы КАТП-1128 весьма улучшило благосостояние территории, соорудив системы пропуска, установив контрольные весы и т.д. Именно эти, первоочередные, но не требующие миллионных затрат действия и должны сейчас быть приоритетом для города. К примеру, почему, утвердив в прошлом году Программу внедрения раздельного сбора твердых бытовых отходов, на выходе мы получили эту же инициативу, но реализованную частными предприятиями. Где же городская поддержка? Где инвестиции в это важное дело? Конечно же, никто не говорит о том, чтобы отказываться от идеи постройки мусоросжигающего или мусороперерабатывающего завода. Но необходим инвестор, готовый вложить в открытие подобного предприятия не менее 400 млн грн, учитывая инфляционные процессы. Так что, как по мне, стоит для начала сосредоточиться на улучшении работы сортировочной линии, установкой специальных контейнеров и проведения разъяснительной кампании среди населения. Параллельно подыскивая возможности для постройки необходимого предприятия и очистки полигона. Как в городе обстоят дела с раздельным сбором мусора, да и вообще, что могут предложить городу частные компании, мы решили узнать у коммерческого директора ООО «Экостайл» Елены Домбровской.

— Наше предприятие несколько лет занимается сбором и вывозом бытового мусора в Кропивницком. В апреле этого года на полигоне нами был открыт пробный вариант мобильной сортировочной линии. В дальнейшем, после изучения показателей количества сданного и отсортированного мусора, – 117 –

мы планируем поставить стационарную крытую линию, с отоплением, помещением для персонала и остальными вещами, необходимыми для комфортной работы персонала. Многие думают, что если в городе построят завод по переработке мусора, он сразу решит все проблемы. Это на самом деле не так, ведь далеко не весь мусор можно сжигать, и для начала нужно наладить в городе нормальный процесс его распределения. На данный момент непосредственно на полигон мы вывозим только органический мусор, который со временем перегнивает и разлагается. В дальнейшем на полигоне наши партнёры из КАТП-1128 планируют создать компостные поля и производить гумус, который впоследствии будет использован в теплицах, первую из которых планируется смонтировать уже до конца этого года. Отапливаться теплица будет за счет газа метана, добываемого благодаря пяти скважинам здесь же, на полигоне. Как мы уже говорили, учитывая, что мощности полигона не безграничны, сейчас после сортировки туда уходит только органика. Все остальное – стекло, жесть, пластмасса, полиэтилен мы сортируем и продаём на переработку. Ранее этот процесс происходил вручную, но благодаря сортировочной линии все значительно упростилось.

— Достаточная ли мощность нынче действующей сортировочной линии?

— Более чем. В сутки, а если говорить точнее, то в три смены, линия может переработать 180 тонн мусора, из которого мы получаем около 42 тонн вторсырья. Этого для Кропивницкого вполне достаточно, посему все дальнейшие модернизации производства будут направлены скорее на улучшение качества процесса и повышения комфорта для персонала, чем на увеличение мощности. Хотелось бы вспомнить и об еще одном новшестве, которое мы планируем испробовать в Кропивницком – это углубленные контейнеры, рассчитанные на пять кубометров мусора, то есть вмещающие в себя в пять раз больше обычных. Размещаются такие боксы в полутораметровых бетонных чашах, которые закапываются в землю, всего же высота будет составлять 2,7 метра. Учитывая, что мусор будет выбрасываться в полипропиленовых мешках, его сбор будет достаточно простым, однако потребует покупки специальной машины с манипулятором. Подобные углублённые контейнеры имеют массу преимуществ – во-первых, обслуживать их нужно реже, за счёт значительного объема, во-вторых, растаскивать мусор будет практически невозможно, учитывая особенности конструкции. Мы уже изучили возможности реализации данного проекта, так с ОСМД дома № 107 по ул. Преображенской мы уже согласовали все детали установки контейнера и получили все разрешительные документы от коммунальных служб и предприятий, чьи коммуникации расположены рядом.

– 118 –

Мнение чиновников Тему строительства мусороперерабатывающего завода в области затронули и на очередном аппаратном совещании председателя ОГА. Раскрыть тему перед общественностью было поручено директору департамента экологии и природных ресурсов Александру Ковтунову.

— Проблема сбора и утилизации бытовых отходов в области действительно существует. По состоянию на сегодня в области официально существует 405 мусорных свалок, из которых только 165 прошли необходимую сертификацию. Как понимаете, это не может не вызвать беспокойства, тем более что реальное количество подобных объектов, где мусор вывозится стихийно, значительно больше. Областная администрация двигается в направлении создании на территории области специального мусороперерабатывающего завода, который будет выполнять сразу несколько функций – глубокую сортировку мусора, а также изготовление на его основе альтернативных источников энергии, которые в дальнейшем можно будет использовать на наших предприятиях для обогрева жилых домов. Это позволит не только обеспечить независимость ТЭЦ от закупок газа, но и снизит финансовые затраты приблизительно в два раза. Естественно, это может существенно повлиять и на цену соответственной коммунальной услуги для населения. На данный момент мы находимся в поиске возможных технологических решений для данного проекта, а также дополнительных инвестиций. Мощность объекта планируется достаточной, дабы охватить утилизацию бытовых отходов сразу нескольких районов – Кировоградского, Знаменского, Александрийского и, возможно, даже Светловодского. Чиновник назвал и минимальную необходимую сумму для реализации проекта – около 35 млн евро. Данные средства пойдут непосредственно на постройку завода, кроме того, определённых капиталовложений потребует замена или модернизация печей на ТЭЦ, реконструкция турбин и многое другое. Основную часть средств планируется получить от Европейского инвестиционного банка, не забыв при этом и о вложениях частных фирм, а также при помощи бюджетных средств. Для будущего проекта, по словам Александра Ковтунова, уже подобран необходимый земельный участок, а также разрабатывается положение для создания коммунального предприятия, которое и будет основным руководящим органом будущего завода. Сколько же потребуется времени на реализацию проекта, чиновник сказать не решился, указав на изменчивость многих факторов.

– 119 –

Подытоживая, скажем – понимание необходимости изменения в данной сфере имеется как со стороны социально ответственного бизнеса, так и со стороны власти, что не может не радовать. Учитывая все возрастающее количество европейских экологических инициатив, которые берут на вооружение активисты общественных движений «Мама-86», «Let`s do it. Ukraine» да и чиновники областной и местных администраций, стоит надеяться, что оптимальный путь решения задачи будет найден, и уже в ближайшие годы мы станем на шаг ближе к Европе. Хотя бы в вопросах экологии.

– 120 –

ПОДІЇ І КОМЕНТАРІ (ЧЕРНІГІВ) Про редакцію Вебпортал «ПіК: події і коментарі» (www.pik.cn.ua) – це інформаційно-аналітичний сайт, проект Чернігівської міської громадської організації «Освітній центр «Ініціатива». Цільову аудиторію сайту становлять соціально-активні жителі Чернігівської області – постійні читачі цього ресурсу: представники громадських організацій та громадські активісти, представники бізнесу, депутати різних рівнів, чиновники, інші журналісти. За даними Google Analytics, щодоби сайт ПіК відвідують 5–6 тисяч унікальних користувачів з Чернігівщини. За кількістю це дорівнює накладу газет в області.

Назва проекту: «Реформа органів місцевого самоврядування України в контексті європейської інтеграції» Серія матеріалів, що відображає тему реформування місцевого самоврядування у Польщі та Україні в контексті європейської інтеграції. Зокрема, мова йде про той досвід, який Україна може запозичити у Польщі для проведення реформ децентралізації, місцевої політики та в сферах управління громадами.

Загальна кількість матеріалів: 10.

УЧАСТЬ ГРОМАДЯН У МІСЦЕВОМУ САМОВРЯДУВАННІ В ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНІ. ЧАСТИНА 1 Автор: Павло Пущенко. Дата публікації: 15.09.2016. Влада працює в інтересах виборців і має прислухатися до думки жителів. В розвинутих демократіях існує чимало інструментів вивчення громадської думки перед ухваленням владою того чи іншого рішення. Це стосується як глобальних питань громад, так і зовсім локальних, які можуть стосуватися, наприклад, однієї вулиці чи школи. Так звана «місцева демократія» є одним з ключових факторів, що вирізняють розвинуті демократичні країни. Україна, задекларувавши шлях до Європи, взяла на себе низку зобов’язань, в тому числі і щодо запровадження стандартів демократичного управління, визначених у Європейській хартії місцевого самоврядування.

– 121 –

Пропонуємо вашій увазі порівняння моделей залучення громадян до ухвалення рішень в Україні та Польщі. В першій частині нашого матеріалу – нормативно-правова основа даної теми, а в другій частині розглянемо практичні приклади вивчення владою громадської думки перед ухваленням рішень.

Порівняння законодавчої бази по участі громадян в місцевій політиці в Республіці Польща та Україні Основними механізмами забезпечення політичної участі громадян РП на рівні органів місцевого самоврядування є вибори, референдуми, органи самоорганізації (допоміжні), недержавні організації. Місцеві вибори – це окрема велика тема, і тут ми не будемо її торкатися. Натомість, поговоримо про ті механізми, які застосовуються між виборами, щоб враховувати думку громадян в процесі ухвалення рішень.

Місцевий референдум В Польщі право громадян на проведення місцевих референдумів з’явилося вже в 1991 році, а в 2000 набуло нинішнього вигляду. Місцеві референдуми розподіляються на обов’язковий і факультативний. Ініціювати проведення місцевого референдуму можуть звичайні громадяни. З 2002 року поляки навіть можуть шляхом місцевого референдуму звільняти раніше вибраних посадових осіб місцевого самоврядування. Можливість відкликання обраних депутатів, до речі, передбачає і новий Закон України про вибори до місцевих рад – ініціювати відкликання депутатів можуть самі виборці, зібравши певну кількість підписів. Механізм цей, щоправда, поки суто теоретичний, оскільки вступає в силу тільки з кінця 2016 року. Для України цікавим може бути також досвід сусідньої країни з опитування громадської думки в питаннях децентралізації, оскільки місцеві референдуми застосовуються для вирішення адміністративно-територіальних питань з приводу створення, злиття, розподілу й анулювання громад і визначення меж муніципалітетів. На практиці ж в сусідній країні частіше використовують механізм громадських консультацій – він значно простіший у виконанні та не потребує стількох бюрократичних процедур, але водночас і вага консультацій значно менша від референдуму. Голова Суспільно-культурного товариства німців в Опольській Сілезії, депутат ради гміни (громади) Кшистовіце Рафал Бартек розказує про особливості обох методів на прикладі вирішення питання щодо розширення меж міста Ополе за рахунок інших сусідніх гмін.

– 122 –

Пан Рафал розказує, що проведення місцевого референдуму має затверджувати представник президента на місцях – воєвода. Тому коли місцеве самоврядування намагається провести референдум, який протирічить політиці уряду, то воєвода може просто не дати дозвіл на його проведення. В таких випадках в гміні швидше і простіше провести громадські консультації – ставляться в громадських місцях урни для голосування і жителі голосують. Наприклад, в гмінах довкола міста Ополе участь в громадських консультаціях взяло від 40 до 60 відсотків жителів. «Цікаво, що не існує будь-яких вікових обмежень для участі в таких громадських консультаціях – такі пункти для голосування знаходяться і в школах. При цьому дані людей, які голосують, обов’язково перевіряються», – зазначає Рафал Бартек. В той же час польське законодавство про громадські консультації не зобов’язує місцеву владу враховувати або прислухатися до думки людей. «Муніципалітет може сказати, що всі пропозиції городян не вписуються в концепцію, що пропонує влада, і на основі цього відмовляють. Тому, з одного боку, громадяни відчули, що є така можливість, а з іншого – в деяких муніципалітетах люди перестали приймати в цьому участь, бо розуміють, що нічого з цього не буде», – ділиться досвідом керівник правління громадської фундації «Меркурі» з міста Валбжих Вольдемар Вайс. В Україні ж законодавство щодо консультацій з громадами під час децентралізації є досить розмитим. В профільному законі мова йде про те, що влада сама визначає спосіб консультацій щодо утворення майбутньої громади. А в умовах, коли місцеві голови не дуже хочуть втрачати повноваження, це право дозволяє робити маніпуляції з громадською думкою. Та й загалом, в Україні, на відміну від Польщі, місцевий референдум залишається лише декларативним, передбаченим Конституцією інструментом. На жаль, зараз ця форма участі громадян не може бути реалізована в повсякденному житті. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, мають визначатися окремим законом, який на сьогодні не прийнятий. Очевидно, українська влада свідомо йде на відтягування ухвалення відповідного законодавства, оскільки примара сепаратистики референдумів залишається реальною загрозою у деяких регіонах. Водночас нема нічого складно в тому, щоб виписати вичерпне коло питань, які можуть відноситися до компетенції місцевих референдумів і все ж таки запровадити цей інструмент.

ОСН Органи самоорганізації населення (ОСН) – це ще одна форма участі громадян в управлінні місцевими територіальними громадами. Польське законодавство називає їх «допоміжними органами» і вони дещо відрізняються – 123 –

від українських аналогів. Цікаво, що українські ОСН є на папері більш демократичними утвореннями, ніж польські «допоміжні органи», але на практиці більш дієвим виявився досвід останніх. Закон Польщі «Про гмінне самоврядування» дозволив гмінам створювати такі допоміжні одиниці, як сільські староства (солтиства) на селі та дільниці в містах. Така «допоміжна одиниця» може бути утворена лише радою гміни завдяки прийняттю нею окремого рішення. Крім цього, рада ухвалює статут цієї одиниці, де визначаються питання організації та сфера діяльності відповідного допоміжного органу. Ян Бернарчик, бургомістр містечка Радкув з Нижньоселезького воєводства, розказує, що в гміні кожне село має свого старосту (солтиса), що обирається на загальних зборах жителів села. До головних повноважень солтиса належить нагляд за використанням грошей, які виділяються на це село з бюджету гміни (громади), зазвичай це гроші на сільські клуби. Окрім того, віднедавна в гміні Радкув створено Фонд Соледський в сумі 260 тисяч злотих (близько 1 млн 820 тисяч грн). Кожен солтис може виділяти кошти залежно від кількості населення на різні цілі, пов’язані з економікою, спортом або безпекою, наприклад на пожежну службу. Якщо ж гроші, заброньовані на рік, солтис не використає за призначенням, то вони повертаються назад у бюджет гміни. «Солтис не може витратити ці гроші на проїдання, наприклад, який-небудь фестиваль з їжею, а тільки на заплановані заходи», – підкреслює пан Бернарчик. Загалом, як відзначають дослідники, практика діяльності допоміжних одиниць в Польщі за останні роки привела до цікавих результатів: громадські ради мікрорайонів міст тощо привертають увагу органів місцевого самоврядування до проблем жителів міст, ефективно використовують надані їм кошти та майно, забезпечують утримання та організацію роботи бібліотек, клубів, гуртків, влаштовують подорожі для підлітків та молоді, організовують надзвичайно цікаві для малят конкурси кращого малюнку, видають власні журнали, на сторінках яких висвітлюється робота відповідного допоміжного органу. В Україні ОСНи згідно з законодавством – це представницькі органи, що створюються жителями, які проживають на законних підставах на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення окремих питань місцевого значення. Це будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, районів у містах, сільські, селищні комітети. Їхня діяльність регулюється Законом України «Про органи самоорганізації населення».

– 124 –

Відмінністю українських ОСНів від польських «допоміжних органів» є те, що вони можуть утворюватися знизу самими громадянами, тобто в більш демократичний спосіб. Щодо повноважень та функцій ОСНів, то вони досить широкі і схожі на польський варіант. Місцева рада може додатково наділяти частиною своїх повноважень орган самоорганізації населення з одночасною передачею йому додаткових коштів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень. Водночас практика створення ОСНів не стала масовою в Україні. Причин тому, як зазначають фахівці, кілька. З одного боку, це досить складна процедура створення ОСНів – необхідно провести тричі загальні збори всіх мешканців території (або їх представників), щоб зареєструвати ОСН, що в умовах, загальної апатії більшості населення досить складно. З іншого боку, місцева влада часто ініціює створення ОСНів як формальність, розставляючи потрібних людей на посади. Звичайно, є приклади успішної роботи ОСНів (в основному в невеликих містах), але це виключення, що підтверджує загальну тенденцію. Найбільш успішний приклад роботи ОСНу у вигляді квартальних комітетів має районний центр Сумської області Тростянець. Уповноважених цих комітетів міська рада залучає до управління містом, зокрема, у вирішені питань фінансування питань благоустрою кожного кварталу.

Громадські організації Ще одним напрямком співпраці місцевої влади з громадськістю є залучення формалізованих об’єднань громадян – громадських організацій (НУО). В основному всі кошти муніципалітетів, що виділяються для НУО, розподіляються на конкурсній основі – це 80 % коштів, говорить керівник громадської фундації «Меркурі» з міста Валбжих Вольдемар Вайс. Конкурси проводяться на початку року згідно з затвердженими міськими радами напрямами. Водночас є ще один варіант отримання коштів для оперативних заходів. Організація може написати заявку на проведення , наприклад, конференції протягом року на суму не більшу за 10 тисяч злотих (близько 70 тисяч грн). Діяльність НУО в Республіці Польща регламентується великою кількістю законодавчих і підзаконних актів. Профільним законом щодо взаємодії органів публічної адміністрації з НУО є закон від 24 квітня 2003 р. «Про діяльність суспільної користі й волонтерство», який у Польщі вважають «Конституцією НУО». Доручати виконання публічних завдань або надавати фінансову підтримку влада може тільки НУО, що мають статус організації суспільної користі. Для його отримання організація має відповідати певним вимогам. Таким організаціям надаються деякі пільги з оподаткування, можливість безкоштовного – 125 –

інформування про свою діяльність на громадському радіо і телебаченні. До того ж будь-яка особа за спрощеною процедурою може передати 1 % свого податку на прибуток обраній організації суспільної користі, а призовники можуть проходити в них альтернативну службу. На практиці це досить дієвий механізм: у 2015 цим правом скористались 47 % платників податків, загалом перерахувавши більше 550 мільйонів на потреби недержавних організацій, повідомляють дослідники даного питання. В Україні Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» надає право місцевій владі залучати недержавні організації до виконання місцевих соціальних програм і самостійно визначати зміст програм та виконавців. Порядок співробітництва між державними структурами та НУО регулює також ст. 13 Закону України «Про соціальні послуги». Органи ж місцевого самоврядування самостійно розробляють необхідні механізми надання коштів недержавним організаціям в рамках цих програм. Так, програмний метод підтримки послуг НУО досить успішно застосовується у кількох містах України – Києві, Одесі, Харкові, Сумах, Хмельницькому. В Одесі органами місцевої влади прийнято пакет нормативно-правових і методичних документів для місцевого соціального замовлення. Якщо наводити практичні приклади, то в Україні соціальне замовлення в заданих небагатьох містах виконується в таких напрямах: підтримка роботи клубів активного довголіття громадян похилого віку; розвиток міської мережі раннього втручання для надання послуг дітям з порушеннями розвитку та сім’ям, які їх виховують; підтримка та розвиток волонтерського руху; організація та проведення ярмарки соціальних проектів; інтеграція людей з інвалідністю та інших незахищених верств населення та подібні.

Висновки Питання дієвого місцевого законодавства є важливим, але не ключовим для залучення громадян до процесу ухвалення рішень на місцевому рівні. Звичайно, в країнах Європейського Союзу загальнодержавне законодавство є більш сприятливим для розвитку «місцевої демократії». Але і в Україні парламентарії дали широке поле місцевому самоврядуванню залучати громадян до управління територіальними громадами. Питання має вирішуватися комплексно. Має бути відповідне загальнодержавне законодавство, місцеві нормативно-правові акти та готовність самих громадян включатися в процеси управління громадами. Оскільки часто фігурує думка, що ми владу на виборах обрали, то хай вона там і вирішує.

– 126 –

УЧАСТЬ ГРОМАДЯН У МІСЦЕВОМУ САМОВРЯДУВАННІ В ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНІ: ПРАКТИЧНІ ПРИКЛАДИ. ЧАСТИНА 2 Автор: Павло Пущенко. Дата публікації: 16.09.2016. Залучення громадян до управління громадою лежить в основі теорії партисипаторної демократії (демократії участі). В основі теорії – переконання про здатність громадян не лише брати участь у виборах, референдумах, плебісцитах, а й безпосередньо у політичному процесі – у підготовці, прийнятті та впровадженні владних рішень. В Україну і, зокрема, в Чернігів практика втілення «демократії участі» приходить з Європейського Союзу, в основному з подачі польських неурядових організацій. Які є законодавчі умови існування моделей залучення громадян до ухвалення рішень в Україні та Польщі, ми розглянули в першій частині дослідження, а зараз пропонуємо поговорити про конкретні локальні приклади і механізми такої роботи. В Україні практика консультацій з громадськістю має свої особливості. В нас діє постанова Кабінету Міністрів про створення обов’язкових громадських рад при виконавчих органах влади. На місцях це означає, що такі громади утворюють при обласних та районних державних адміністраціях. Більшість фахівців у сфері НУО сходяться на думці, що практика створення в наказному порядку громад за кілька років свого існування показала свою неефективність. В обласних центрах такі ради подекуди ще більш-менш є дієвими, а ось в містах районного значення існують лише формально. Органи місцевого самоврядування в Україні можуть будувати свої стосунки з громадою через ухвалення статуту територіальної громади. Саме в статутах місцева влада має визначати способи комунікації з громадою – це і спосіб проведення громадських слухань, загальних зборів громадян за місцем проживання, визначання можливості для членів територіальної громади подати на сесію ради проект рішення через місцеву ініціативу. А віднедавна цей перелік поповнився ще й обов’язковим для застосування в усіх радах механізмом електронних петицій. Як показує практика, ефективність застосування всіх інструментів залежить від політичної волі місцевої влади та активності самих громадян. Десь громадські слухання проводяться лише «для галочки» для легітимізацій рішень влади, а десь – це реальний спосіб комунікації та діалогу.

– 127 –

Ще одною особливістю українських механізмів участі є їх бюрократична основа – всі процедури закріпленні у відповідних положеннях та рішеннях місцевих рад. Також ці механізми застосовуються для більш масштабних опитувань – в рамках цілого міста або мікрорайону. Натомість польські громадські організації та активісти, залучаючи соціологічні кампанії та владу, проводять консультації з громадськістю на зовсім локальному рівні. При цьому роблять це у креативний ігровий спосіб.

Ось кілька прикладів з роботи ГО «Товариства творчих ініціатив «е»». В містечку Журомін, що в Мазовецькому воєводстві, є будинок центру культури, що знаходиться у міському парку. Адміністрація закладу захотіла поставити інформаційну дошку і для визначення кращого місця розташування використала метод аналізу слідів. На аркуші А4 намалювали схематичну карту парку зі стежками, площею, навколишніми будинками і зробили кілька десятків копій цієї карти. Дослідники зупиняли перехожих і просили їх позначити на карті трасу, якою вони найчастіше проходять через парк. Вони також просили позначити характерні місця – які вони люблять, а які не люблять, і чому. За кілька днів таких опитувань дослідники зібрали всі заповнені картки і на чистому екземплярі позначили усі слід – маршрути, які позначили люди. Дуже виразно виділявся найпопулярніший маршрут, якими жителі проходять через сквер. Це дало працівникам будинку культури інформацію про те, де варто розмістити інформаційну табличку. Виявилося також, що різні люди по різному оцінюють одну й ту саму локацію – лавку в кущах любить молодь, але її оминають жінки, що ходять парком самі. Одна з найпоширеніших вправ для дослідження думки городян – це карта зв’язків. Відбирається група учасників з жителів міста. Кожному учаснику пропонується на листочку відобразити усі важливі для жителів особи, місця, події, установи. Після цього усі ідеї перенесли на великий ватман. Потім учасники намагаються об’єднати ці місця, шукаючи між ними зв’язки. Таким чином відображається загальне бачення учасників групи. Створена таким чином карта стає вихідним пунктом у розмовах з іншими жителями району (території). Завдяки такій карті можна визначити, що про місцевість знають чи думають городяни, яким чином можна покращити функціонування тих чи інших установ, організацій. Метод «Висячих питань» може замінити анкетування з одного питання великої кількості людей. Ідея дуже проста. Знаходиться місце, де можна розвісити мотузки (наприклад – 128 –

коридор, або паркан ) вздовж якого часто проходять люди, наприклад клієнти тої чи іншої установи). Розвішується мотузка на якій висять закріплені прищіпками картонки для відповідей та ручки чи олівці. Також до мотузки прикріпляється питання, на яке ми хочемо отримати відповідь. Таким чином в Польщі збирають думки жителів на різноманітні локальні теми – як перепланувати простір, які у клієнтів є побажання чи скарги і так далі. Наприклад, батьки привели своїх дітей на заняття до культурного центру і все одно чекають під дверима – в цей час батькам буде зовсім не важко відповісти на питання. Є цікаві методи роботи вивчення думки дитячої цільової аудиторії. Наприклад, в одному з районів міста Катовіце (Нікішовєц) вирішили дізнатися, які місця подобаються дітям, а які їх відлякують і чому. Дитячу групу запросили на прогулянку з аніматорами і попросили, щоб кожен сфотографував ті місця, які любить, і ті, які не подобаються. Після прогулянки всі спільно оглянули результати через проектор. Кожна дитина могла пояснити свій вибір. Вже згруповані дані можна обговорити з дорослими – батьками, сусідами, представниками влади мікрорайону. Такий метод можна застосовувати, наприклад, для визначення, де краще розмістити дитячий майданчик, або для іншого просторового планування територій. В місті Гдиня, захопившись підходом desingn for all (проектування для всіх), прийнято рішення, що на остаточний вигляд простору повинні мати вплив на лише проектувальники, але й користувачі – самі жителі. Було ухвалено рішення проконсультуватися із різними групами жителів стосовно адаптації громадського простору міста до їх потреб. Серед таких груп зі спеціальними потребами були особи літнього віку. Загалом відбулося 6 прогулянок за 3 маршрутами. Старші люди оцінювали, зокрема, зручність зупинок міського транспорту, зручність підземних переходів, безпеку пішохідних переходів тощо.

Бюджет участі (громадський або партисипаторний) Це втілення ідеї, коли самі жителі громади визначають, куди саме має спрямовуватися частина бюджету. Про цей вид залучення громадян поговоримо детальніше, оскільки він набуває неабиякої популярності зараз. Україна також має завдячувати полякам впровадженням громадського бюджету. Ініціатором запровадження громадського бюджету в Чернігові та ще кількох містах України в 2015 році виступила Фундація українсько-польської співпраці ПАУСІ. У квітні 2015 у Чернігові Фундація ПАУСІ провела серію семінарів та організувала стажування в Польщі для посадових осіб чернігівської ради та громадських активістів. Після цього в Чернігові була створена робоча група, а в серпні 2015 року Чернігівська міська рада ухвалила По– 129 –

ложення «Про громадський (бюджет участі) м. Чернігова». Рішенням міської ради було передбачено виділення 4,8 млн грн на фінансування проектів бюджету участі, що складає 1 % від бюджету міста. Для Чернігова це була колосальна сума, оскільки раніше на громадські ініціативи виділялося не більше півмільйона гривень. У 2015 році до голосування у рамках бюджету участі допущено 56 проектів, з яких 32 стосувалися капітальних видатків і 24 – поточних. Переможцями шляхом голосування чернігівців визначені 17 проектів, 13 – у частині поточних витрат, 4 – у частині капітальних витрат. Серед цікавих проектів переможців слід виділити наступні: створення служби соціального таксі у м. Чернігові для людей з обмеженими можливостями, створення інформаційно-культурного центру «Файнбук» у віддаленому районі міста, що передбачає надання мешканцям району основи комп’ютерної грамотності, мови, інформаційних послуг (е-урядування). Також переміг проект, що передбачав створення серії муралів в місті. Але, на жаль, не всі гарні пропозиції перемогли. Так, проект створення сучасного скейт-парку не потрапив до переможців, хоча його ініціатори провели найкращу інформаційну кампанію. Якщо проаналізувати перелік переможців, на яких пішло найбільше коштів з бюджету, то побачимо, що це комунальні заклади міста. Так, з 4,8 млн грн, які виділялися на громадський бюджет, половину суми витратять на капітальні ремонтні роботи в чотирьох комунальних закладах. Саме за ці проекти проголосували найбільше чернігівців. Що не дивно, адже на повну силу був задіяний адміністративний ресурс. Керівництво лікарні та навчальних закладів змогли мобілізувати як своїх працівників, так і клієнтів установ. Водночас виглядає сумнівним таке витрачання коштів, виділених на парсипаторний бюджет. Проблеми в комунальних закладах міста були і ще довгий час будуть, і вирішувати їх необхідно за рахунок інших статей бюджету – які йдуть на утримання освітніх та медичних закладів. Адже ідея саме «громадського бюджету» – фінансувати інноваційні ідеї городян, які додають «родзинку» місту чи створюють комфортніші умови проживання містян. Проблему нецільового використання коштів громадського бюджету визнають як громадські активісти, так і представники міської ради. Тому в новій редакції Положення «Про громадський бюджет», що затвердили в 2016 році, заклали запобіжники виникненню подібних ситуацій. Так, передбачається, що реалізація пропозицій та проектів за рахунок громадського бюджету може стосуватися лише об’єктів, що належать до комунальної власності міста, та є загальнодоступними для всіх мешканців міста. Тобто тепер фінансування не може стосуватися, наприклад, туалетів шкіл чи їдалень лікарень. В 2016 році запровадили і ще деякі прогресивні речі в «громадському бюджетуванні», Зокрема, для більшого залучення молоді до процесу, знизили вік – 130 –

з 18 років до 16 громадянам для подання проектних заявок та участі в голосуванні. Також збільшили термін подачі заявок та тривалість процесу голосування, передбачили можливість електронного голосування, якщо така технічна можливість з’явиться. Сьогодні в Чернігові триває вже друге голосування в рамках громадського бюджету – городяни обирають з-поміж 61 проекту. На реалізацію проектів-переможців у бюджеті Чернігова на 2017 рік планується передбачити до 1 % від його загального обсягу – це орієнтовно 6,4 млн грн.

ВЛАДУ ГРОМАДАМ: ЯК В ЄВРОПІ ЖИТЕЛІ УПРАВЛЯЮТЬ СВОЇМИ МІСТАМИ Автор: Павло Пущенко. Дата публікації: 26.09.2016. Українські міста переймають позитивний досвід у західноєвропейських міст. Чернігів, наприклад, за міста-побратима має польський Тарнобжег, латвійський Огре, німецький Меммінген, та чеський Градець-Кралове. Делегації щороку їздять одне до одного з офіційними візитами, наслідками яких хотілося б бачити європейські зміни в місті. Чернігівські журналісти також вирішили подивитися, як працює польське самоврядування, і поділитися цим досвідом. Сподіваємось, наші статті підштовхнуть українських чиновників до впровадження кращих практик в українських містах. Польське місто Ополе і українське Чернігів можна порівняти – це два невеликі обласні центри з відносно скромними для своїх країн бюджетами. Розглянемо практичний досвід місцевого самоврядування в Ополе в частині комунікації влади та громадськості та порівняємо його з Черніговом.

Центр громадського діалогу міста Ополе «Все громадське життя в Ополе зосереджене довкола Центру громадського діалогу», – розказує спеціаліст цього Центру, доктор Адріана Паронь. Приміщення Центру було відкрите та обладнане міською владою спеціально для будь-якої громадської організації міста, що може сюди прийти для проведення своїх заходів. Також центр має – 131 –

кошти на фінансування діяльності громадських організацій, на ті проекти, що підтримують політику міської влади. Також при Опольському центрі громадського діалогу існує центр волонтеріату. І кожен бажаючий може знайти для себе волонтерську працю за покликом. В Україні подібна практика реалізується при центрах соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді. Крім того, Опольський центр громадського діалогу працює в напрямку підвищення професійного рівня громадських організацій. Зокрема, проводить тренінги для НУО з тематики написання проектів для здобуття грантів з Європейського Союзу. Справа зі створенням подібного ресурсного центру в Чернігові обговорюється в середовищі місцевих НУО вже не один рік, проте далі розмов справа поки не пішла. Відповідним напрямом в Чернігові займається Управління у справах сім’ї та молоді, але ресурсним центром для НГО назвати його, звичай-

но, важко. Ще одною з головних відмінностей Ополе від Чернігова в громадській сфері є робота громадських дорадчо-консультативних органів при міській раді. В Ополе діє одразу дві такі ради. Перша – Громадська рада НГО, завданням якої є налагодження діалогу між місцевою владою та громадськістю. Подібні ради створені і в інших регіонах Польщі на рівні воєводств (областей) і цілої держави. Подібна практика регулюється законодавством – якщо громадські організацій прагнуть створити громадську раду при органі місцевого самоврядування, муніципалітет не має права їм відмовити. Більше того, під час розгляду певних проектів рішень, польські органи самоврядування зобов’язані провести громадські консультації. «Після створення такої ради ми відчули несамовитий діалог, бо самі громадські діячі відчули, що можуть у різних справах впливати на позицію влади», – запевняє пані Адріана Паронь. Окрім Громадської ради НГО в Ополе діє ще одна рада – так звана Суспільна рада консультацій. Ця рада має ширші компетенції. Якщо Громадська рада НГО комунікує з муніципалітетом щодо питань громадського сектору, то ос– 132 –

таннє утворення має план щорічних консультацій з усіх питань життєдіяльності міста. Ополе, до речі, це одне з небагатьох міст у Польщі, де є така рада. «Раніше, якщо розглядався якийсь проект рішення, то громадянин міг прийти в міську раду і ознайомитися з документами. З появою Суспільної ради консультацій філософія змінилася – тепер проводяться різні активні інформаційні кампанії, анкетування, організовуються дискусії, використовуються нові медіа та соціальні мережі для діалогу з городянами», – ділиться досвідом спеціаліст Центру громадського діалогу міста Ополе. Принцип формування обох рад однаковий. До них входять дві третини представників громадських активістів та НУО і одна третина – це місцеві чиновники. Загальна чисельність таких рад від 10 до 12 осіб. Важливим моментом є те, що громадський сектор сам визначає, хто з їх представників має входити до рад. Проходить процедура виборів кандидатів, в яких кожна організація може виставити три кандидатури. Після цього відбувається процес голосування в середовищі НУО. Конкурс складає до п’яти осіб на місце. Принципова відмінність від українських подібних утворень – це те, що в нас громадські ради створюються в обов’язковому порядку при виконавчих органах влади – обласних і районних державних адміністрацій. А в Польщі законодавство зобов’язує самоврядний орган створити громадську раду на вимогу громадських організацій. В чернігівських реаліях маємо досить сумний досвід утворення громадської ради при муніципалітеті. Громадські організації міста неодноразово зверталися до місцевої влади утворити таку структуру, але безрезультатно. Після останніх місцевих виборів новий міський голова Владислав Атрошенко також не захотів утворювати громадську ради при міській раді. Натомість постало таке собі утворення «активних громадян» міста при міському голові, членів до якого сам мер прискіпливо відібрав. Відмінність з польським досвідом, як бачимо, очевидна.

Громадські бюджети Ополе та Чернігова Бюджет участі в Ополе відбувається в цьому році вже втретє. Чернігів, як місто, що багато в чому скопіювало польський досвід впровадження бюджету участі, теж може похвалитися позитивною практикою впровадження цього інструмента.

– 133 –

Який же досвід Ополе в громадському бюджетуванні? Зараз брати участь в поданні заявок та голосуванні за громадський бюджет можуть жителі міста з 16 років, таким чином молодь заохочують до участі у самоврядуванні. В 2016 році на конкурс було допущено 206 проектів (в Чернігові, для порівняння, – 61). Щодо кожного проекту відповідне управління міської ради Ополе видає свій висновок, чи проект реалістичний для виконання. Водночас, отримавши негативний висновок від міської ради, ініціативна група може звернутися до спеціальної групи в справі громадського бюджету, що складається в більшості з громадськості та розглядає апеляції. Дуже часто ця група вертає ці проекти до участі в конкурсі. Опольський громадський бюджет складає 2,5 млн злотих (близько 17,5 млн грн), що розподіляється на великі проекти – з фінансуванням до 2 млн злотих, решта йде на малі проекти до 100 тисяч злотих. Від загального міського бюджету громадський бюджет Ополе складає 0,3 %. Для порівняння в Чернігові в цьому році виділяється 6,4 млн грн, що складає 1 % від міського бюджету. В Ополе, на відміну від Чернігова, городяни можуть проголосувати, як бюлетенями в місцях для голосування, так і електронним способом. Активність жителів польського міста набагато вища, ніж чернігівців. Так, в Ополе участь у голосуванні беруть до 30 тисяч людей, що складає 20 % від

– 134 –

жителів міста, а у Чернігові в 2015 році проголосувало близько шести тисяч громадян – це всього близько 3 відсотків. Серед цікавих проектів, що подаються в Ополе, пані Андріана Паронь відзначила такі: парк для собак, створення спеціального місця для птахів на річці Одра, кінна міська поліція, створення мережі міських підзарядок для телефонів, виготовлення спеціальних візочків для велосипедів для перевезення дітей, також багато проектів, пов’язаних з історією міста та музикою. Крім громадського бюджету в Ополе є ще одна фінансова можливість для громадян реалізувати свої проекти – це так звана локальна ініціатива. Мешканці можуть подати свої ініціативи до муніципалітету. Головна умова такого проекту – це співучасть самих громадян. Наприклад, городяни, які хочуть збудувати новий дитячий майданчик, отримують інструменти та частину коштів, але й самі також мають докласти фінансування та зусилля для реалізації.

– 135 –

РАДІО 24 – ЗАПОРІЖЖЯ (ЗАПОРІЖЖЯ) Про редакцію «Радіо 24 – Запоріжжя» – регіональна інформаційно-розважальна радіостанція, заснована 10 січня 1994 року. Із 2010 року входить в мережу партнерів «Радіо 24» по всій Україні. Мовлення ведеться українською мовою, кожні 30 хвилин випуски українських та міжнародних новин. Мовлення відбувається 24 години на добу і покриває 85 % Запорізької області. Редакційна політика побудована за міжнародними стандартами журналістики, в основі матеріалів використовуються перевірені факти та позиції всіх сторін, що дозволяє слухачам робити власні висновки.

Назва проекту: «Європейські історії зі Сходу та Заходу України» Серія радіоінтерв’ю та публікацій про переваги та можливості від підписання Угоди про асоціацію Україна – ЄС на прикладі історій з регіонів України – Заходу та Сходу.

Загальні кількість матеріалів: 24.

СВЯТО НА ЕКСПОРТ Автори: Агаркова Наталія, Бринза Ерік. Дата публікації: 06.09.2016. Ялинкові прикраси – це не тільки різдвяна забавка для дітей, це український бізнес, який вийшов на європейський ринок і вже має успіх. Українські виробники скляних новорічних іграшок набирають популярність серед європейських споживачів. І вже працюють виключно на експорт. Українські різдвяні іграшки продаються у Німеччині, Польщі, Австрії та інших країнах ЄС. Проте більшість з нас, українців, радіє ялинковим прикрасам ще радянського дитинства, або дешевим китайським кулькам. Чому європейці обирають українську якість, як потрапити на нові ринки збуту ми говорили з цікавою людиною та далекоглядним підприємцем Богданом Бедрилом. Він – голова наглядової ради ТОВ «Фабрика іграшок» у Львові. Пан Богдан разом з колективом фабрики пережив різні часи: успішну торгівлю з Росією, події 2014 року, які змусили шукати нові портфелі замовлень, тепер «Фабрика іграшок» посилила свої позиції та налагодила співпрацю з ЄС.

– 136 –

— Як «Фабрика іграшок» почала працювати з ЄС?

— Починали з українського ринку. Потім його виявилося замало. В силу різних обставин єдиним нашим споживачем став російський ринок. У нас там є хороші партери – друзі, можна сказати. Ми з ними працювали більше 10-ти років до останніх подій, які відбувалися між нашими країнами, які зіпсували можливість нормальної роботи. І це заставило нас задуматися над тим, що ж далі робити. Ми прийняли рішення диверсифікувати свої напрямки збуту і виходити на європейський ринок, який є більш потужний, більш об’ємний, але більш вимогливий. Завжди оця остання фраза – більш вимогливий – лякає багатьох наших виробників. Дійсно складно. Але за останні два роки ми повністю переорієнтувались на європейський ринок. За цей час ми пройшли дуже велику школу життя. Це був серйозний злам всього, що є на виробництві: від ментальності людей, до підвищення якості, до вимог, до дисципліни. Але то варто того, щоб через це пройти. Сьогодні ми зовсім по-іншому дивимось на свої перспективи. І зовсім по-іншому дивимось на те, що ми робили до останнього часу.

— Як відбувався пошук партнерів?

— Ми двадцять років в цьому бізнесі. Завжди є якісь галузеві зустрічі, конференції, виставки, де збираються фахівці однієї сфери. Ми знаємо виставки автосалонів, авіасалонів. Щось схоже було і по нашій тематиці. У Франкфурті-на-Майні проходить щорічна світова виставка – найбільша в світі. Вона триває 5 днів, вже десятки років поспіль. Безумовно, що ми поїхали туди. Налагоджували контакти, підтримували зв’язки. Шукали можливості взаємовигідної співпраці. Насправді нікому ми ніде не потрібні, ніхто нас не буде тягнути за руку, якщо ми не запропонуємо якісну, потрібну річ чи послугу.

Christmasworld, «Різдвяний світ», – найбільша щорічна ярмарка святкових прикрас, яка проходить у Франкфурті-на-Майні, Німеччина.

– 137 –

— Наскільки велика конкуренція в Європі в сфері виробництва ялинкових прикрас?

— Європейський ринок в цій сфері має років 50-т досвіду. Конкуренція жорстка. Є чітко визначені навіть не фірми, а території продукування в Європі цієї продукції. Є також чітко визначені фірми, які займаються глобальним продажем цієї продукції в світі. Світовий ринок поділений. І ти не можеш працювати з кимось одним, наробити якихось проблем і, думаєш, що прийдеш до конкурента… Вони (бізнесмени в Європі) конкуренти, але таку інформацію про неблагонадійних партнерів між собою поширюють швидко. Тому, якщо ти перед кимось якусь халепу вчинив, то рахуй що для тебе на 5–10 років закриті контакти з будь-ким в ЄС. Вимогливість до якості та порядності стоїть дуже вагомо. Для нас то було не складно, бо ми собі ніколи не дозволяли якоїсь легковажності. Багато хто цього боїться, бо справді там велика вимогливість, викликана якраз великою конкуренцією на ринку. Хто не готовий, хто слабший, хто зупинився – може відсуватися. Це погано і добре. Тому що, якщо ти працюєш, не зупиняєшся і постійно шукаєш, як покращити якість, як дати щось цікавіше, як організувати роботу, щоб трошки здешевити свою продукцію, ти знаєш, що ти на цьому ринку втримаєшся. Більше того, обженеш конкурентів. Це заставляє тебе працювати постійно! Україна є одним з найпопулярніших у Європі виробників ялинкових прикрас. Співвідношення гарної якості та помірної ціни забезпечило українським виробникам стійкий попит на їхній товар. Але поки європейці і американці прикрашають ялинки скляними іграшками, випущеними в Україні, вітчизняні споживачі купують пластикові прикраси – Made in China.

— Чи отримували ви європейські сертифікати якості?

— Наразі ми ще не ставили перед собою це завдання. Ми поки не виходимо напряму до покупців. Наші партнери у Польщі довго працюють на цьому ринку. Коли до них приїздить інспекція, наприклад, з Америки. Поясню: якщо ти хочеш продавати будь-яку продукцію в США, приїжджають інспектори, які роблять сертифікацію цієї продукції. Роблять аналіз самого виробництва. Ми до того готуємось. Сьогодні ми тільки виходимо на європейський ринок зі своєю продукцією, щоб нас знали. Коли ми будемо впевнені, що нас не тільки знають, але й поважають, тоді безумовно змушені будемо готуватись і проводити таку інспекцію.

– 138 –

— Ви сказали, що з виходом на європейський ринок повністю змінити виробництво. Скільки довелось вкласти в переформатування?

— Тут важко говорити про кошти, тому що ми не робили виробництво з нуля. У нас діюче підприємство. Ця галузь не є надвисокотехнологічною. У нас багато ручної роботи. Є художниця, яка розмальовує іграшку. Є робоче місце, яке обладнане. Міняється інструмент. Пензлики були одної якості, тепер беремо дорожчі. Міняється автоматична подача фарби. Це все відносно недорого 200–500 доларів. Але довелось і обладнання придбати. І тут є проблеми. Галузь специфічна. Ми минулого року купили машину топографії, яка дозволяє наносити малюнок на іграшку. Це розвинутий напрямок у світі. Поліграфія працює, удосконалюється. Ми, коли брали машину, питали: ми зможемо малювати на скляні іграшці? Кажуть, безумовно! Коли ми взяли, виявилося, що не можемо. Зазвичай на чому малюють штампами: на ручках, запальничках. Пластмасу можна закріпить. Скло неможливо. Іграшка зламається скоріше, ніж тримач може її втримати. Але ти маєш зафіксувати продукцію чітко, бо є кілька фарб, і іграшка не має права зсунутися. Стало питання: як то робити? Є хороше обладнання, якісне обладнання, а нам воно не підходить. Більше того, це не та галузь, де десятки заводів знають, як вирішити проблему. Науковці тим не займаються. Тому ми в колективі маємо вирішити питання. Особисто я тим займався, маю технічну освіту. І ми доробили вакуумне устаткування, синхронізували з тим, що було куплене, щоб воно працювало в унісон. Запустили – є результат. І таких нюансів в нашій роботі дуже багато. І тут має бути ініціатива від кожного працівника. І кожен має думати, що покращити для того, щоб ми могли зробити якісну продукцію. Працюючи на один ринок – тих вимог не стояло. Пішовши на інший ринок – такі задачі виникають. Перед нами стали задачі економічного, технічного, інтелектуального, дизайнерського плану. Українці, вважаю, розумні люди. Які в будь-якій галузі можуть ті задачі вирішувати. Хто займається роботою, в кого є голова і бажання працювати, той завжди здолає ті трудності, які виникають. Просто не треба боятись, треба починати робити. Труднощі будуть виникати. Але ти їх здолаєш і маєш подвійну вигоду: ти досягнув якогось результату та переконався в своїх можливостях. І в тебе є додатковий стимул долати якісь проблеми в майбутньому.

Маркування CE – спеціальний знак, який наноситься на виріб. Він засвідчує, що виріб відповідає основним вимогам директив ЄС, вироблений за стандартами ЄС і пройшов процедуру оцінки відповідності директивам.

– 139 –

— Чи змінився колектив з того часу, як ви почали працювати з європейськими партнерами?

— Ні, колектив залишився. Звісно, що відбулась певна психологічна переорієнтація, що треба працювати по-іншому. Але то пішло всім на користь. Спочатку це трудно, потім звикаєш, а з часом розумієш – як же ми до того працювали без тих умов і без тих вимог. Людський фактор завжди грає найбільшу роль , але можливості людини дуже великі. Кажуть, не святі горшки ліплять. Якщо ти розумієш сам, пояснив всім іншим і потім переконуєшся: дійсно ми того боялися, сьогодні робимо спокійно. Психологічний злам має відбутися.

— Сума зарплати змінилася?

— Сума зарплати змінилася, хоча б тому, що у нас в країні інфляція, і ми маємо за тим слідкувати. Але головне що змінилося – ми впевнені, що є стабільність. Зорієнтований на один ринок, завжди залежиш, щось сталося і все. Був кризовий рік, коли почалася зміна стосунків з Росією, ломка старих зв’язків. Людські стосунки залишилися, а співпраця пропала. Я думаю, це не тільки у нас. В багатьох галузях. Але треба уміти шукати. Ми переорієнтувалися. Зрозуміли, що крім Росії є ще інший ринок, який набагато більший, набагато фінансово спроможніший, набагато прогнозованіший і стабільніший. Єдине, що він більш вимогливий. Але це також нормально. Така вимога часу, коли конкурентна боротьба заставляє виживати тих, хто хоче працювати. На українських підприємствах із виготовлення іграшок зберігається багато ручної роботи.

— З якими європейськими партнерами ви працюєте?

— Польща, Німеччина, Англія. Налагоджуємо контакти з Америкою, бо фактично для нас (якби ставити стратегічну мету) – це вихід на американський ринок. Найпотужніший ринок у світі. Найбільш вимогливий справді. Якщо поставляєш продукцію в Англію чи Німеччину – головне щоб продукція була якісною. Американцям цього мало. Їм треба знати, що ця продукція виготовлена в належних умовах, людьми, які задоволені життям. Які працюють в чистоті, з збереженням техніки безпеки, де – 140 –

не допускається дитячої праці чи експлуатації інвалідів. Американці за цим всім слідкують. Їм мало показати гарний вигляд. Їх цікавить, а як той виріб зроблений: чи правильно чи ні? Чи платиться зарплата офіційно? Вони все перевіряють. Ми говорили з нашими польськими партнерами і навіть бачили, коли приїжджає така інспекція. Проводиться моніторинг всього виробництва. Потім іде співбесіда з кожним працівником. Ми питаємо, ви запросили їх на каву? Коли вони підпишуть акт, тоді можна запросити. Якщо раніше – негативний відгук гарантований. Є своя специфіка, своя вимогливість. Але якщо ви готові до того, підготували весь колектив і нормально працюєте – які проблеми?!

— Ви вже кілька разів сказали про психологічні аспекти. Коли ви тільки починали переорієнтацію на європейський ринок, які були ваші найбільші жахи? Чого ви більше боялися: конкуренції, недостатньої якості…

— Жахів немає. Є усвідомлення того, що така проста річ – ялинкова іграшка, що там складного, що там можна вигадати. А ми виросли технологічно навіть в цьому нетехнологічному виробництві. Коли ми вперше приїхали до Європи, побачили іграшки, які навіть не знали, як робити. Це треба було осягнути, це не прочитаєш в книзі, бо це розвивається набагато швидше. Книги відстають на 20 років від того, що робиться сьогодні. Треба було шукати свій шлях, щоб піднятись на їх рівень виробництва. Ми це зробили. Це важкий шлях, але через це треба пройти. Требу зуміти найти той ключик, як то робиться. Завжди є хороші люди. Ми не займались технологічним шпіонажем. Нам пощастило знайти тих людей, які нас провели коридорами, підтримали, підказали. Сьогодні ми стоїмо на рівні з ними. Це наші хороші друзі, партнери.

— Якщо б вам довелося виступати перед підприємцями Запоріжжя, які бояться виходити на нові – європейські ринки, про що б ви говорили? Можливо, дали б кілька порад.

— Не треба нічого боятися. Найгірше, що може статися – вам не вдалось… Ви залишились на тому самому місці, де стоїте. Це найгірше, що може статися. Це погано, бо у вас були якісь наміри. Але це нестрашно. Просто собі чітко визначте, що я хочу, чого я хочу досягнути, де я хочу бути через рік. І розпланувати, що я маю для цього зробити. Що нам треба: технологію нову, нове устаткування, якісь інші ноу-хау цього виробництва, ринки збуту, з ким працювати. Це все шукається. Все находиться. Всі напрямки відкриті. Люди у всьому світі спілкуються відкрито. В чому сила бізнесменів на Заході? Вони так навчені життям, що не відкидають жодної можливості поспілкуватися з іншою людиною по своєму бізнесу. Бо не знають, а раптом саме з цією людиною вони щось відкриють для себе. І посилять позиції в бізнесі. Навіть коли ми говоримо партнерам на Заході, що ми працювали з Росією, але в силу обставин ми переорієнтувались на Європу і зараз ми з вами. Вони кажуть – 141 –

«окей!», питають, як у нас стосунки з Росією. Відповідаємо: гарні, просто нема співпраці. Вони кажуть: «добре». Що добре, – питаємо. Європейці: «Через 5–10 років ми підемо разом в Росію по ваших каналах». Вони не виключають нічого в житті. І тому не треба боятися, що вони не захочуть з вами спілкуватися. Вони настільки досвідчені і розумні, передбачливі, що вони з вами завжди поспілкуються. Інше питання: чи ви їх зацікавите? Це вже від вас залежить. Головне – там відкриті двері. Стукайте. З чим ви прийдете, то вже від вас залежить. Тому боятись не треба, якщо ви чітко знаєте, чого ви хочете, якщо ви чітко визначите кроки, що я маю для того зробити. Якщо ви цього не досягнули, значить, ви недопрацювали, не всюди пішли, куди мали піти, не все сказали та зробили, що мали сказати і зробити. Думайте чому, міняйте себе і знову йдіть. Наша галузь не є першонеобхідною, і ми успішно пройшли ті всі процеси. Думаю, в інших галузях буде ще простіше.

— У Вас такий бізнес чарівний. Ви говорили про скляні іграшки, але українці звикли до китайських пластмасових дешевих прикрас. Чи ви працюєте на український ринок? Де в Україні можна придбати ваші іграшки?

— Китай з пластмаси починав. Треба віддати належне китайцям і Китаю, як державі, яка створює умови для того, щоб захопити світовий ринок, що вони успішно роблять. Китайці перейшли на скло. На тій виставці у Франкфурті-на-Майні площа в три поверхи великої споруди, один поверх з яких – тільки китайські виробники. Декілька років була криза у європейців, вони перелякалися китайської конкуренції. Китайці почали потужно виходити на американський ринок збуту. Навіть, було скорочення робочих місць. Шок! Але і у Китаю пропадають козирі дешевого товару. Якість у них гірша, ніж наша. Крім того, далека відстань, менша оперативність. У нас є всі переваги, щоб конкурувати з цим виробником. Що ми успішно робимо. Доля китайської продукції значно зменшилася і не є загрозливою для всіх інших. В Україні ми ще не працюємо з нашими торгівельними мережами. Може, це наше недопрацювання. Ми хочемо вийти на вищий рівень якості. Коли ми закінчимо переорієнтацію на європейський ринок, почнемо стабільно виходити з новою продукцією, ми спробуємо вийти до наших українських покупців. Ми розуміємо, що купівельна спроможність українців набагато нижча. Але віримо, що це ненадовго. Впевнені, що завтра життя буде краще. І кожна сім’я зможе потішити своїх дітей якоюсь цікавою новою іграшкою щороку. Це наша перспектива. Але наразі ми більше зосереджені на співпраці з Європою. Людина, яка з вогником береться за якусь справу, завжди знайде додаткові резерви успішно завершити те, що собі запланувала. Пам’ятайте: завжди виникають перспективи, можливості і результат!

– 142 –

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ: НА НИЗЬКОМУ СТАРТІ Автор: Агаркова Наталія, Бринза Ерік, фото і графіка Меняйла Андрія. Дата публікації: 07.09.2016. Після анексії Криму і тривалого конфлікту на Донбасі українська влада взялася за радикальну децентралізацію. У загальних рисах за основу було взято модель реорганізації Польщі у період до вступу в ЄС.

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ: ситуація по країні Зараз Україна переживає довгоочікуваний процес передачі влади державою місцевим органам самоврядування. Децентралізація надає значні повноваження та фінансові ресурси місцевій владі. Але з’явилося питань більше, ніж очікувалося: відсутність достатньої інформованості громад про нові можливості, не вистачає відповідної нормативної бази та належної підтримки держави. Все це лякає громади: яким буде їх майбутнє, що робити з тією владою, яку вони отримали. Запорізький регіон – серед тих, де процес об’єднання громад іде повільно. Для порівняння, у Прикарпатті є райони, де майже закінчено процес об’єднання територіальних громад, згідно з Перспективним планом. Тоді як у Запорізькому регіоні з запланованих 69 об’єдналися менше 20 %. Така критична різниця пояснюється відсутністю прагнення до об’єднання самих запорізьких громад. В регіонах, які граничать з Польщею, люди їздять до сусідів і на власні очі бачать позитивні зміни після децентралізації. Децентралізація – процес перерозподілу, передачі функцій та влади від центральних органів влади до місцевих громад. Єжи Регульський, автор польської реформи місцевого самоврядування.

В Запорізькій області керівники громад та населення лякаються розпочатого переформатування, бояться євроінтеграції. А Польщі є що показати. Як відомо, розбудова демократії там розпочалася ще 1989. Децентралізація влади в країні не тільки стала ще одним кроком до демократії, а й підтвердила правильність обраного державою напрямку, засвідчивши ефективність місцевого самоврядування. Краще один раз побачити, ніж 10 раз почути і спробувати вирішити невеличку проблему, ніж намагатися змінити світ, – вважають у Громадській організації «Наше Поділля». Вона з’явилась 14 років тому у Вінниці, а на цей час співпрацює з півсотнею організацій по всій Україні, в тому числі на Запоріжжі.

– 143 –

Важливо, ГО працює з маленькими громадами, яких не помічають інвестори та грантодавці. Про передачу корисного європейського досвіду ми говорили з Юрієм Степанцем – головою вінницької громадської організації «Наше Поділля».

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ В РЕГІОНАХ: місцеві громади — Юрію, що децентралізація принесе місцевій громаді?

— Якщо децентралізація все ж таки піде, то для України буде досить великий виклик. Тому що кошти передадуть на місця, повноваження передадуть, а хто буде дивитись на руки влади – невідомо. Кількість активістів в громадах, їх досвід спостерігати за діями влади не такий великий. В державі глобальна проблема – корупція, і скоро ця корупція спуститься у невеличкі громади, і не буде кому за тим всім дивитись, не буде фахових, у тому числі журналістів, які будуть правильно контролювати розподіл коштів. Думаю, що ми, як суспільство, повинні готувати і мотивувати таких активістів в громадах, щоб вони були більш наполегливі.

— І ви саме цим займаєтесь?

— Якоюсь мірою. Можна і так сказати. З європейськими інстанціями ми співпрацюємо давно. Наприклад, один із останніх проектів фінансує польсько-канадський фонд підтримки демократії, який має гроші від МЗС Польщі і МЗС Канади. В цьому проекті ми намагаємось співпрацювати із найбільш активними громадами або майбутніми громадами таким чином, щоб вони в момент закінчення децентралізації були максимально готові використати можливості, які вона надасть. Часто стикаємось: «Дайте нам гроші, ми тут швиденько все вирішимо». Але дивлячись, як українці ці гроші витрачають… не вирішують нічого. Ми як раз вчимо під час цього проекту громади більш консультуватися з тим, що вони хочуть робити з місцевою громадою і виходити на такий глибокий, постійний діалог приймати рішення, що робити, як і коли робити спільно з громадою і не боятись цю громаду запитувати. От, наприклад, під час цього проекту в 9 областях, в яких ми працюємо, ми відібрали 4 райони, тому що на цей момент децентралізація тільки-тільки стартувала, провели по 2 навчання. Намагались відбирати 50 на 50 громадських діячів і представників місцевої влади. Вони між собою подружились, власне зрозуміли, що вони не вороги один одному. Провели 2 семінари, на яких ми говорили про способи активізації людей, громад під час прийняття рішень.

— А що далі?

— Пізніше ми мали навчальні поїздки до Польщі і був локальний аналіз. Це коли люди виходили до громад і власне дізнавались у чому проблема, або в чому є якийсь місцевий позитив. Після приїзду із Польщі люди мали час на круглі столи, щоб все це обговорити і зараз вони вже реалізують ініціативи. Мають невеликі кошти до 30 тисяч гривень, на вирішення тих невеличких про– 144 –

блем. Пізніше ми плануємо видати книжку про успішні історії, які обов’язково будуть. Плануємо візити між областями, щоб люди поїхали і подивились, які є там проблеми, на заході, які на сході, як там живуть люди, як рішення приймають.

— Не могли б ви більше розповісти про поїздки. Як люди сприймали побачене? Адже Польща вже живе, як Європа.

— Я би сказав, що Польща буває різна, як і Україна. Якщо подивитись на Україну, будемо сподіватися, що реформа децентралізації дасть нам якісь гроші, і ми будемо жити краще. Але якщо подивитись до реформи, то якісь міста живуть краще, інші – не такі заможні, так само і села. Виходить, що проблема не в децентралізації і не в законодавстві, а в чомусь іншому. Так саме і в Польщі. Ми намагаємось показувати у сусідів добрі сторони та результати, але не космічні. В Польщі гроші, які вони мають від Євросоюзу, вони існують, але не обов’язкові. Якщо місцева громада не буде активною, то вони не будуть їх мати. В Польщі ще є такі місцевості. Невелика активність громади, де влада не надто відкрита до того, щоб більше працювати і, значить, місцевості не такі розвинені, як скажімо інші. Кошти та інвестиції від Євросоюзу – це не обов’язкове. Ніхто не прийде і не скаже: «На, забери ці мільйони». Так само і українські громади. Коли децентралізація пройде, кошти самі собою не посиплються. Це просто буде можливість, треба буде щось робити, або звернутись в додаткові фонди, або боротись за ці гроші, тому що багато інструментів, окрім ПДВ, будуть залежати від активності місцевої громади. Тому, якщо влада захоче отримувати більше грошей з акцизу на алкоголь, то потрібно буде вже не закривати очі на «кума Петра», який продає алкоголь у сусідньому магазині. І сказати кумові, що треба тепер платити, як усі, бо від цього залежить добробут усіх нас. Люди повинні розуміти, що це все робиться для нас, як збудуємо так і будемо жити. Кошти та інвестиції від Євросоюзу – це не обов’язкове. Ніхто не прийде і не скаже: «На, забери ці мільйони». Юрій Степанець, ГО «Наше Поділля».

– 145 –

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ У ПОЛЬЩІ: досвід сусідів — В Запорізькій області лякаються розпочатого переформатування, бояться євроінтеграції. Ви мешкаєте в регіоні, який поряд з Польщею, люди їздять до сусідів і на власні очі бачать позитивні зміни після децентралізації. Як люди сприймають те, що бачать у Польщі?

— Сприймають добре. Наше найбільше побоювання, щоб люди не сприймали те, що в Польщі, як якесь недосяжне. Тому нам важливо показувати різну Польщу. Загалом же, люди надихаються і беруть якісь позитивні ідеї для впровадження тут в Україні. Багато чого залежить від самих людей, чого захочуть, повірять в ті зміни або не повірять.

— Якщо я правильно розумію, ви вже другий рік займайтесь цим проектом? Чи були за цей період якісь історії успіху?

— Зараз іде етап реалізації ідей, і у подальшому, я гадаю, що такі історії успіху будуть. Наприклад, є невеличке місто десь на 30–40 тис. чоловік. Восени, коли падає листя, люди його збирають і відповідно, що хочуть з ним зробити? Спалити… То вже стає проблематично дихати, і після нашого проекту влада вийшла до громади і сказала, що можна зробити компостні ями, забезпечити людей транспортом, щоб наповнити ті ями. Власне громада отримала кошти, і, сподіваюсь, що в них все вийде… Або громада з Комунарівки – це вже з Вінницької області, яка хоче зайнятися сортуванням твердих побутових відходів. В кількох селищах Калинівського району спочатку зменшити проблему сміттєзвалища, а потім, це в нас така мрія, посадити ліс для рекреації. В Херсонській області ідея з покращенням роботи громадського транспорту. В Чернівецькій області будуть займатись з дітьми з інвалідністю і намагати– 146 –

муться інтегрувати їх. Досить багато в нас проектів побутової направленості, здавалося б вузької проблеми, але насправді важливої для окремої громади.

— Кошти які надаються, 30 тис. грн, це ж невеличка сума для громади і скоріше більш направлена на те, щоб пробудити активність. Так?

— Є таке зараз популярне слово… публічна партисипація. Тобто навчити цієї публічної партисипації локальні громади, щоб влада виходила до людей і питала, що вони хочуть і чому це важливо. Бо грошей на все немає, а тому будемо спочатку це робити, а потім це… Але так, як зараз приймаються рішення… люди не мають можливості впливати. Ми не змінюємо світ весь одразу, ми не будуємо стадіонів або інфраструктурні проекти. Але ми показуємо, що можна щось змінити навіть невеликими коштами. Загалом ціль нашого проекту, не вирішити усі проблеми громади, а навчити співпраці.

— Уявіть, що ви виступаєте перед аудиторією, яка сумнівається: чи співпрацювати з ЄС, чи не співпрацювати? Що б ви побажали?

— Відкинути страх, закритість, стереотипи. Ще пам’ятаю перші поїздки до Польщі, коли українці були такі зверхні, «Курица не птица, Польша не заграница». А зараз ми дивимось на Польщу, як на диво. А дива немає, просто люди працювали. І нам потрібно працювати, не намагатися робити те, що ми хочемо, а робити тільки те, що потрібно громаді і буде все добре. Не робити таких статусних речей, а тільки те, що потрібно, бо людина живе у повсякденних реаліях. Потрібні хороша дорога і захищене житло. А в Україні людина прагне показати, що вона така велика і важлива.

СЕКРЕТ УСПІХУ Зараз ми дивимось на Польщу, як на диво. А дива немає, просто люди працювали. І нам потрібно працювати

Після реформи в Польщі замість 49 воєводств стало 16.

– 147 –

ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ: до та після

ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ: спроможні громади — У Запорізькому промисловому регіоні багато хто хвилюється щодо наближення України до ЄС. Хвилюються великі підприємства, що не зможуть працювати на існуючому обладнанні, що не зможуть конкурувати. Як підприємці сприймають процес євроінтеграції у вашому регіоні?

— Думаю, люди бояться, бо вони не знають. А виходів насправді два. Жити як живемо, або виходити на інші ринки. Не обов’язково на європейські, можливо, на глобальні. Африка, наприклад. Мабуть повинен пройти деякий час, щоб люди зрозуміли, що потрібно домовлятись і тоді отримаємо разом більше. Або будемо жити так, як зараз, а зараз нас не дуже влаштовує. Власне такий самий досвід Польщі. Було там об’єднання і утворились гміни. Ті, хто зараз є менші, шкодують, чому вони такі маленькі і чому вони не об’єднались тоді. Є більші громади і вони розвиваються, розвінчують ті страхи, які були на початку.

– 148 –

— Як би Ви охарактеризували вашу організацію?

— Крім проектів, про які я сказав, ми, волонтери, робимо речі, за які нам не платять. Наприклад, ми вчимо дітей шкільного віку сортувати сміття і заробляти на цьому кошти. Тобто ми розробили таку модель, де діти вчаться, як управляти цими відходами, так і як розпоряджатись цими коштами і потім управляти майном. Працювали із Стрижавською школою із Вінниці, і діти, власне, за кілька років придбали тенісні столи, відремонтували проектор і купили м’ясорубку для шкільної столової.

— Як це відбувається, поясніть?

— Діти просто розуміють, що потрібно викидати не в 1 відро, а в декілька. Ми домовились зі школою, з підприємством, яке купує сировину, кошти за це все віддаються батьківському комітету, і вони вже вирішують нащо віддавати кошти, обов’язково запитують дітей. Секрет у тому, щоб дітям це подобалось, і тоді це все працює. Починали зі школи, тепер і з дому школярі приносять сміття.

— Яка це кількість грошей?

— 15–20 тисяч гривень щорічно. Сортирує сміття багато хто. Наше ноухау – це те, що ми працюємо з дітьми і віддаємо можливість приймати рішення дітям. Ну і так пішло, акція за акцією, ми завжди намагаємось половину коштів віддавати на індивідуальні призи, щоб мотивувати активніших. Крім того, ми тут, у Вінниці, уже всіх замучили, міську владу, щоб вони не красили дерева у білий колір, тому, що це не треба, тому, що це шкодить деревам, тому, що це заборонено законодавством.

— У вас є експерти, які це підтвердили?

— Найбільший експерт – це я! Бо Я закінчував агрономічний університет! За спеціальністю агроном! Можу сказати, що це шкідливо. Окрім мене, ми писали іншим експертам, і всі кажуть, що це не потрібно робити. Дуби, берези добре себе почували сотні-тисячі років до того, як люди придумали їх білити. Проблема у тому, що влада намагається таким чином приховати реальні проблеми, замазавши їх вапном, а нам всім здається, що щось робиться, коли білиться. А насправді – бордюри не рівні, асфальт весь у дірках…

— Дивлячись на вас, Ви та людина, яка не вирішує змінити світ, а вирішує якусь маленьку проблему. І так саме навчаєте людей.

— Обидві ініціативи, про які я зараз розказав, це є моє хобі. Хочеться бачити таку прикладну демократію, зміни. Коли людина чекає на трамвай на зупинці, і він (трамвай) вчасно приходить і приємно, от ми щось зробили, і людині від цього комфортно. Приємно, комфортно і не складно. Для реформ місцевих змін не потрібно багато коштів, а потрібно просто співпрацювати громадою. Якщо говорити про співпрацю з ЄС, то все це ми побачили на Заході, коли їздили у Польщу чи Великобританію. Більш заможні країни нас на– 149 –

дихають говорити владі, не купуйте електронні табло на кожну зупинку, бо в Лондона немає таких грошей і вони (електронні табло) там лише у центрі, а всюди ставлять такі прості графіки руху. Наприклад, коли ми говоримо про екологію. Сміття нас повинно мотивувати. В 2013 році Україна закупила 200 000 тонн макулатури, напевно, що в Німеччині, бо люди не такі багаті і сортують сміття, а Україна така багата і купує це, щоб забезпечити такі комбінати як Обухівський... У європейців можна багато чого запозичити. Тільки не дивитись на це як: «О Боже, вони так далеко пішли», але брати якусь маленьку діляночку і робити все можливе для вирішення проблем.

МАЙБУТНЄ: 8 причин для підтримки децентралізації

– 150 –

ПЕТИЦІЇ ВСЕ ПРО ЕЛЕКТРОННІ ПЕТИЦІЇ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ Автор: Ерік Бринза. Дата публікації: 13.10.2016. Мешканці багатьох українських міст мають змогу звертатися до органів місцевого самоврядування з побажаннями змінити ті проблеми, які їх турбують не виходячи з оселі. Такий спрощений механізм впливу громадян на прийняття рішень можливий завдяки впровадженням механізму електронних петицій. Ця форма зв’язку між населенням та владою прийшла в Україну з Європи, де населення має право звертатися до влади із вимогами. Відомими прикладами таких ініціатив є сумнозвісний референдум по українському питанню у Нідерландах та британський BREXIT. Жителі Запоріжжя наразі не мають змоги писати петиції до місцевої влади. На рівні обласної ради рішення прийнято ще в березні, але тестова версія сервісу не працює й досі. На рівні міста – сервіс взагалі знаходиться у стані розробки. Тому активісти змушені створювати петиції на сайтах Президента та Кабміну. Про український досвід втілення європейських ініціатив ми говоритимемо з Миколою Ляховичем, одним із авторів проекту електронних петицій у місті Чернівці. Він розповів про те, як працює платформа петицій на рівні міста, про здобутки та проблеми, а також про те, що чекає Запоріжжя у разі введення такої системи у дію.

— Чернівці стали одним з перших міст в Україні, де почала працювати система електронних петицій саме на рівні міста. Як все почалося — В умовах «постмайданівської» ситуації в громадському суспільстві був період такої великої ейфорії. В той час розпочалася війна з Російською Федерацією, з’явилося дуже багато волонтерських ініціатив, люди стали більш відповідальні та більш соціально активні. В Чернівцях це проявилося в створенні, наприклад, однієї з груп у Фейсбуці, яка називається «Чернівчани». Люди почали обговорювати проблеми і пропонувати рішення. Фактично з групи у Фейсбуці виросла ініціатива, що треба використовувати такі інструменти, як громадські ради при виконавчих органах. Було розроблено положення про громадську раду при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради, було обрано громадські організації, які активно працювали в цій громадській раді. Фактично ми отримали перший канал зв’язку з міською владою.

– 151 –

На той момент по всій Україні з’явилася ідея електронних петицій. Пам’ятаю, на Фейсбуці закликали підписати якісь незрозумілі петиції, незрозуміло куди вони підуть, як будуть оброблятися. Використовували як незалежні платформи, такі як Avaaz, так і платформи офіційної влади ЄС та США. Тоді в Україні з’явилася ідея привести це в якесь правове поле. Громадські активісти з усієї України, змогли пролобіювати внесення змін до Закону «Про звернення громадян», якими були впроваджені електронні звернення, електронні петиції. Тобто вони були введені в правове поле. В Чернівцях у нас створили ініціативну групу. Просто активісти, які бачили, що в майбутньому пряма демократія, тобто коли громадянин буде безпосередньо брати участь у прийнятті рішень, буде тим суб’єктом, який приймає рішення, що вона (пряма демократія) з розвитком техніки колись настане. І петиція може бути першим кроком до впровадження такої прямої демократії. Міський голова активно підтримав зміни, була створена робоча група, різні організації по місту долучалися до розробки нової версії Статуту міста. Міська рада (юридичний відділ) дуже активно працювали, і я їм дуже вдячний, що вони під час розробки положення врахували фактично всі пропозиції громадськості, які надходили, починаючи із фактичного нижчого порогу, які доцільно встановлювати для того, щоб петиція набрала сили – треба зібрати 250 підписів. Це доволі легко робиться. І дуже багато інших речей міська влада погодилась внести в положення. У вересні сесія міської ради ухвалила рішення і розмістила на сайті міськради платформу електронних петицій. До розробки цієї платформи активно долучилися громадські активісти. Роль міської ради полягала в розміщенні, адаптації цієї платформи до тих технічних можливостей, які існували в міській раді. Люди почали подавати дуже багато пропозицій. Петиції досить швидко набирали необхідну кількість голосів. Там буквально раз на тиждень якась петиція отримувала підтримку громади. Тобто у нас доволі активно громадяни використовують цей інструмент. Звичайно, що петиції передбачають постановку якихось більш важливих питань ніж проблема асфальтування якогось двору. У нас дуже багато вимог «заасфальтувати», «відремонтувати» і так далі. У будь-якому разі громадяни проявляють активність, і поки що ніхто не казав: «Слухайте, дуже багато тих петицій. Давайте піднімемо кількість голосів». Поки що таких пропозицій немає. Тобто на разі це оптимальна кількість як для активістів, так і для представників міської влади. Іноді створюються «петиції-вороги». Наприклад, у Чернівцях є пам’ятник екіпажу танка лейтенанта Нікітіна, який першим увірвався в Чернівці в роки Другої світової війни, за радянською офіційною версією. Цей пам’ятник стоїть при в’їзді в місто від залізничного вокзалу.

– 152 –

Одні кажуть, що давайте заберемо цей пам’ятник радянської епохи. Інші кажуть, це все одно символ перемоги над фашизмом, там українці воювали. Були пропозиції перетворити цей танк на арт-об’єкт. В той же час від ветеранських організацій була петиція заборонити взагалі щось змінювати. Наразі рішення ніякого не прийнято, тому що пам’ятник знаходиться в переліку всеукраїнських пам’яток історії. Міська влада не може з ним нічого робити. В принципі, такі випадки трапляються.

— Скажіть, коли петиція набирає 250 голосів на сайті міськради, який процес відбувається далі?

— Процедура дуже детально розписана в положенні. Протягом десяти днів має бути призначений розгляд петиції відповідним органом. Якщо міський голова відповідає – він може прийняти рішення, або переадресовується комусь іншому. Там дуже стислі терміни. Якщо вимагається для розв’язання цього питання рішення виконкому чи сесії міської ради, то це питання виноситься на найближче засідання. І має бути першочергово включено до порядку денного. Статус у питань, які виносяться у вигляді петиції досить високий, але треба розуміти, що вони не завжди повинні бути задоволені, вимоги, пропозиції, які ставлять громадяни. Орган, до якого скеровано петицію, має право прийняти рішення про підтримку цієї ідеї, якихось дій, реалізацію або навпаки – прийняти рішення у відмові. Ми робили аналіз петицій за перші півроку існування сервісу і була досить цікава статистика. В основному подавалися петиції з комунальних питань, дороги, подібні речі. Були питання озеленення, велодоріжок. Люди піднімають абсолютно різні питання, і міська рада намагається враховувати побажання, які висувають громадяни, але не завжди то є можливо. Це тривалий процес. Звичайно, при наявності ресурсів можна робити набагато швидше, але люди хочуть результати вже зараз. Дуже часто жителі міста відчувають незадоволення від тих петицій. Це є наслідком того, що люди не зовсім розуміють процес. На початку проекту ми проводили багато таких роз’яснювальних заходів, були на місцевому радіо, на телебаченні і пояснювали, що таке електронні петиції. Були публікації в мережі Інтернет. Але, не дивлячись на популярність інструмента, люди часто не розуміють, як він працює і чому не всі петиції розглядаються.

Схема роботи сервісу зі збору петицій на рівні міста.

– 153 –

— Ви могли б навести приклади, коли петицію подали і є результат?

— Я можу назвати більш негативні приклади. Для мене дуже показовим негативним прикладом була електронна петиція на сайті Президента, де протягом 30 днів треба зібрати 25 тисяч голосів. Одна з петицій набрала необхідну кількість протягом 10 днів. Тобто досить швидко, досить динамічно. Вона стосувалася так званого «права на захист». Люди вимагали перегляду існуючої практики переслідування людей за перевищення меж необхідної самооборони стосовно того, щоб дати дозвіл на носіння короткоствольної зброї. Показовою була реакція Президента про те, що ми розглянемо, залучимо представників асоціації власників зброї до розробки законопроектів. Було доручення Володимиру Гройсману, він ще не був прем’єр-міністром, працював у Верховній Раді, розглянути, створити робочу групу і так далі. І це питання було успішно «поховано». Вже пройшов фактично рік і жодних змін у цій сфері не відбулося. Це яскравий приклад того, як політики проігнорували вимогу громади. Ми маємо розуміти, що петиції – це не є щось обов’язкове до виконання. Це спосіб висловити свої вимоги, поставити в порядок денний якісь питання. А вже політики, депутати, представники виконавчих органів приймають рішення в межах своєї компетенції. Це для мене дуже негативний приклад, коли просто ініціативу поховали, навіть, її нормально не розглянувши. Зрозуміло, якби Президент вніс законопроект або хтось з членів його фракції. Це було б правильно. А так, мені здається, людей було просто проігноровано.

Петиція від жителів Запоріжжя на сайті Кабінету Міністрів України.

– 154 –

Петиція щодо ситуації із екологією в Запоріжжі стала найпопулярнішою серед всіх інших, опублікованих на сайті Кабінету Міністрів. На даний момент петицію з вимогою контролювати якість запорізького повітря підписали вже 7741 чоловік. Нагадаємо, у запоріжців є ще 54 дні, щоб набрати необхідних 25 тисяч підписів. Тоді документ буде розглядатися на засіданні Кабміну. Автор петиції – мешканець Запоріжжя Валерій Зубченко. У ній Кабмін просять встановити контроль за підприємствами, які забруднюють повітря в місті. Другою за популярністю на сайті Кабміну є петиція проти скасування стипендій для студентів.

— Коли ви запускали ініціативу по петиціям, ви, напевно, вивчали європейський досвід, досвід тих міст, де петиції працюють. Чи є успішна модель, до якої Україна може прийти?

— Я думаю, що ми тут маємо декілька уроків. Ми дійсно вивчали досвід різних країн: Польщі, Німеччини, Франції. В багатьох країнах абсолютно різні підходи. Перше питання, яке виникає – це ступінь ідентифікації користувача, підписанта. Органи, з якими ми спілкувалися, органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, кажуть, що треба максимально ідентифікувати, електронний підпис, ще якісь речі. Насправді закон того не вимагає. І фактично людина, яка не має електронно-цифрового підпису і не має можливості ідентифікуватися через банк, в таких випадках її права порушуються. Згідно з законом, вона має право підписати, а тут якісь обмеження. Дійсно, в деяких країнах використовується електронний цифровий підпис, в деяких – достатньо адреси електронної пошти. На нашу думку, це питання свідомості громадян, політичної культури. З часом питання мало б вирішитися автоматично разом з іншими питаннями. Зараз у нас на сайті мерії якщо з двох сотень петицій накрутили лише одну, то мені здається, що це не є проблемою. Це перший такий момент. Другий – кількість голосів та час, протягом якого треба зібрати підписи. Кругом вони різні. Я думаю, що це можна визначити емпіричним шляхом. На жаль, в Україні збір підписів дуже часто припиняється одразу після того, як петиція набрала необхідну кількість. Якби можна було її далі підписувати, то можна було б спостерігати, який маємо статистичний розподіл підписів, які моделі можна використати для того, щоб знайти точку відсікання кількості голосів. Ми зараз говорили, що ніби 250 голосів можливо вже трошки замало для Чернівців. Іноді піднімаються дуже неактуальні питання. З іншої точки зору, ми не можемо об’єктивно сказати, бо немає даних. Було б більше статистики, могли б тоді казати, що в Чернівцях межа мала би бути там не 250, а 284 голосів. Тобто кожна країна і місто має абсолютно різний досвід в цьому плані.

– 155 –

В різних країнах по-різному виписано, як органи мають реагувати на ці петиції. Тут мені здається, що у нас використано фактично найкращий можливий досвід. Дається обов’язково відповідь на петицію, вона публікується на сайті міської ради. Всі можуть прослідкувати чим завершився розгляд тієї чи іншої петиції.

Старт проекту у місті Чернівці.

— Гроші для старту проектів петицій в Україні надавали європейські партнери та грантери. Як Ви вважаєте, взагалі навіщо європейці роблять такі речі для України?

— Для чого європейці фінансують подібні заходи? З моєї точки зору, я думаю, що вони зацікавлені в тому, щоб мати прогнозованого адекватного розвиненого сусіда, з яким можна мати справи по-діловому. Щоб це була прогнозована країна, щоб це були культурні люди, які не приїжджають і лишаються нелегально. З якими можна працювати на рівних, як з партнером. І тому вони допомагають нам вибудувати інституції, які дозволяють існувати їх країнам. Це інструменти демократії, міжнародна технічна допомога, фінансування локальних потреб, налагодження добросусідських відносин. Мені здається, що це певною мірою намагання мати сусіда, який знаходиться на приблизно такому самому рівні. Це все ж таки основна мотивація. Як повідомив директор КП «Центр управління інформаційними технологіями» Юрій Орєшкін в рамках круглого столу «IT-технології в муніципальному менеджменті», «В жовтні жителі міста Запоріжжя зможуть скористатися популярним сервісом електронних петицій». За словами чиновника, скоро громадяни зможуть по повній «навантажувати» міську владу проблемами, які існують в місті і до цих пір не вирішуються.

– 156 –

Міська влада Запоріжжя обіцяє, що вже в жовтні жителі міста зможуть створювати петиції на сайті міської ради.

Як обіцяють в міськраді, вже до кінця жовтня будуть доступні розділи «електронні петиції» та «громадський бюджет» на сайті мерії, а до кінця року запрацює «контакт-центр» (в листопаді) і система «прозорий бюджет» (грудень). Відзначимо, що сайт запорізької міської ради, на сьогоднішній день, є одним з найбільш незручних в користуванні і одним з найбільш «відсталих» серед своїх конкурентів з інших обласних центрів України.

– 157 –

ГАЗЕТА «СЛОБІДСЬКИЙ КРАЙ» (ХАРКІВ) Про редакцію Газета «Слобідський край» – найстаріше видання Харківщини та єдина україномовна газета в Харкові. Перший номер вийшов 1917 року під назвою «Пролетарій». За свою довгу історію газета кілька разів змінювала назву. Мета газети – всебічно й об’єктивно відображати життя регіону. Колектив комунального підприємства «Редакція газети «Слобідський край», засновником якої виступає Харківська обласна рада, спрямовує свої зусилля на консолідацію суспільства, на побудову квітучої держави.

Назва проекту: «Нащо мені ті Європи?» Цикл матеріалів, мета якого – розвінчати міфи та стереотипи, що стосуються країн ЄС, та дати чітку відповідь на запитання, навіщо Україні рухатися в європейському напрямі.

Загальна кількість матеріалів: 20.

СЕЛО МРІЇ. ДРУГЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГЛИБИНКИ Автори: Тамара Кіч, Марина Проценко. Дата публікації: 13.08.2016. Об’єднані громади на Харківщині та гміни у Польщі розділяють відстань у тисячі кілометрів і час у 25 років. Шлях децентралізації, який поляки пройшли у 1990-х, тепер долають мешканці української глибинки. У кожної нашої громади свої стартові умови, свої «граблі» та перепони. Але мають вони й свої перспективи й шанси, які варто лише вчасно розгледіти та використати для розвитку.

Перша об’єднана Старосалтівська об’єднана територіальна громада (ОТГ) стала першопрохідцем у процесі добровільного об’єднання на Харківщині. Тому свою місію вони зрозуміли відразу, і сьогодні усіма силами реалізовують нововведення, які проходять не так гладко. Уже минуло чотири місяці від виборів, на яких мешканці першої об’єднаної громади області вибрала собі голову й депутатів. За цей час усі шість сільрад, які ввійшли в одну громаду, вже передали свої повноваження. До кінця цього бюджетного року органи місцевого управління – 158 –

поки що продовжують працювати зі своїми бюджетами, наступного він буде спільним для всіх.

Але фінансова децентралізація уже діє й дає свої плоди: сьогодні в усіх сільський радах перевиконали бюджети на 2,4 млн грн, або на 146 %. Нагадаємо, новостворені громади отримують право, як і міста обласного значення, зосереджувати у себе 100 % податку на землю, на майно, на прибуток підприємств, 60 % податку, який сплачує населення, 5 % – акцизного податку. У свою чергу, всі доходи вони мають використати на розвиток громади. Своє перетворення Старосалтівська громада розпочала зі Стратегічного плану розвитку, де викладені усі їхні плани на майбутнє. Старосалтівська громада має Стратегію розвитку, але вона потребує доповнення конкретними проектами. Насамперед громада планує покращити становище житлово-комунального господарства. Адже зараз воно не може функціонувати без спеціальної техніки, якої тут обмаль.

— До Міністерства регіонального розвитку ми подали проект, – розповів голова Старосалтівської об’єднаної громади Едуард Коновалов. – Зараз відділ ЖКГ не може повноцінно обслуговувати усі населені пункти, які є у громаді. Не вистачає п’яти тракторів, з необхідним причепним обладнанням, газонокосарки, машини для обрізки дерев та сміттєвоза. Тому ми подали проект до Мінрегіону загальною сумою 5,145 млн грн. У рамках ще одного проекту громада хоче узаконити місцеве сміттєзвалище, яке розрослося до чотирьох гектарів. Невдовзі там установлять огорожу та зроблять офіційний полігон ТПВ. Згодом планують створити комплекс із сортування і переробки сміття.

– 159 –

Також цього року громада виграла п’ять міні-проектів в обласному конкурсі «Разом у майбутнє». Завдяки отриманим коштам планують замінити вікна у школах і дитсадках. До речі, про закриття чи скорочення закладів освіти поки не йдеться. Навпаки – школа у Старому Салтові цілком може стати в наступному році опорною. Для цього громаді потрібні два автобуси, які б підвозили учнів з навколишніх сіл. Один пообіцяла виділити облдержадміністрація, а ще один куплять за власні кошти наступного року. Так само за власні кошти наразі ремонтують дороги. До кінця року виділили близько 500 тис. грн на ямкові ремонти шляхів у Хотімлі й Шестаковому. Інше питання, яке постало перед громадою, – це відсутність підготовлених кадрів. Оскільки з початку 2017 року державна субвенція вже буде надходити не в район, а на місця, то на базі сільської громади потрібно створити відділи, які б відповідали за освіту, ЖКГ, медицину, тощо. І якщо з першими двома проблему так-сяк вдалося вирішити, то спеціаліста у відділ охорони здоров’я поки що нема.

— Якщо до нас приїде працівник із іншого населеного пункту, ми не готові сьогодні забезпечити його житловими умовам, – розповів голова громади. – Тому зараз у нас працює комісія по ревізії нашого гуртожитку та вільних у районі земель. Ми хочемо забезпечити молодих спеціалістів гідними умовами проживання.

– 160 –

Земельна ревізія має встановити, скільки вільних ділянок є у громаді, і скільки можна виділити, зокрема, й учасникам АТО, які вже звернулися до сільради. Одною з перспективних сфер економіки Старого Салтова є сільськогосподарське виробництво. На території громади працюють три найбільші у районі тваринницькі комплекси: СТОВ «Агросвіт», СТОВ АФ ім. Т. Г. Шевченка і ДП ДГ «Гонтарівка». Але нема жодного переробного комбінату та дуже мало забійних пунктів. Зараз фермери й місцева влада обговорюють питання створення свого молоко- або м’ясопереробного комбінату. А щоб селищна рада могла законно виділити землю під такий комплекс, має вступити у дію закон, який дозволить селищній раді розпоряджатися землями за межами населених пунктів.

На берегах Печенізького водосховища з’являться три сільські пляжі.

У Старосалтівській громаді не оминають питання екології та створення рекреаційної зони, де б могли відпочивати не тільки місцеві жителі, але й туристи. Адже під рукою мальовниче «Харківське море» – Печенізьке водосховище. Аби використати й цей природний ресурс, місцеві реалізовують проект «Зелене місто». З прилеглих сіл активно вивозять сміття, прибирають несанкціоновані звалища. Планують організувати три офіційні сільські пляжі та кемпінги, а також автостоянку, щоб відпочивальникам було де залишити свої машини. Крім того, з покинутих будинків, розташованих неподалік від води, планують зробити гуртожитки та готелі. Усе це дозволить збільшити місцевий бюджет, який можна буде використати на розвиток громади.

– 161 –

— По всіх населених пунктах, які увійшли до складу громади, ми будемо рівномірно розподіляти гроші, що приходитимуть у 2017 році на спільний рахунок, – розповів голова Едуард Коновалов. – Ми не збираємось усі гроші, які надходять на рахунок громади, витрачати лише на Старий Салтів, а плануємо 70 % коштів розподіляти серед усіх рад. 30 % – залишатимемо на фінансування відділу освіти, культури тощо. Як зауважив голова Харківської обласної ради Сергій Чернов, зараз громада в першу чергу потребує методичної підтримки.

— Старосалтівська громада має дуже великий потенціал. Адже сюди входить понад 80 суб’єктів підприємництва, бізнесу, сфери послуг, сільськогосподарських, фермерських підприємств, шість шкіл, аграрний ліцей, заклади культури, ФАПи. Громада також спроможна збирати достатню кількість коштів для розвитку інфраструктури всіх 20 сіл, які увійшли до її складу, – акцентував Сергій Чернов. Він також зауважив, що громада має гідну стратегію розвитку, але вона потребує серйозного доопрацювання, в тому числі шляхом доповнення конкретними проектами і програмами.

Юридичні пута Єдине, що поки що стримує громаду втілювати у життя сільські мрії, – нерозв’язані юридичні питання. Так, шість років тому у с. Михайлівка один із місцевих підприємців перегородив парканом вхід до річки. Оскільки дозволу у нього на цю землю, де розташувалася огорожа, не було, сільрада вирішила знести її. Та підприємець не розгубився і оформив дозвіл на цю ділянку. Сьогодні за шмат забору він просить компенсацію у розмірі 130 тис. грн. Перший суд бізнесмену вдалося виграти, але він не зупинився і подав на сільраду ще один позов – тепер за моральні збитки, які оцінив у 100 тис. грн. Через це зараз рахунки селищної ради заблоковано і використовувати гроші громада може тільки на захищені статті. А закуповувати матеріали, укладати договори на ремонти, та інше – не може. У громаді сподіваються, що найближчі суди винесуть все ж таки рішення на їхню користь, і рахунок врешті-решт розблокують. Та це не єдина юридична перипетія, яка сталася у сільраді. У лютому цього року попередня влада Старого Салтова уклала договір із приватною фірмою на перекриття покрівлі в дитячому садочку.

— Покрівлю розкрили, почали роботи, згідно з договором, сільрада перерахувала на рахунок цієї фірми кошти у розмірі 156 тис. грн, – розповів голова Старосалтівської об’єднаної громади. – Усі роботи вони повинні завершити до 12 травня, але цього так і не сталося. Дитяче приміщення так і залишилося у напіврозібраному стані. А дощі, яких було немало цього літа, продовжили руйнування споруди. До того ж горе-підприємець не надав сільраді акта вико– 162 –

наних робіт, тому вона не може закрити відповідну документацію та відзвітувати за витрачені кошти. Спеціалісти, які займалися розслідуванням, розповіли, що на зв’язок бізнесмени не виходять і знайти їх проблематично, адже за всіма ознаками все схоже на злодіяння фірми-одноденки. Сільська рада подала позов у прокуратуру, і проти фірми відкрили кримінальне провадження за фактом шахрайства. Наразі, поки триває судова тяганина, сільрада закупила матеріали та уклала договір з іншими будівельниками, аби ті довели справу до кінця.

Замість садів – магазини й фабрики У сусідній Польщі, яку вважають найкращим прикладом проведення адміністративно-територіальної реформи, теж було не все гладко. І далеко не всі гміни (аналог наших ОТГ) є зараз спроможними, деякі залежать від дотацій. Однак є приклади, коли громада змогла побачити свій потенціал і вдало розкрити його.

Гміна Тарново Подгурне, що у Польщі, розташована в кількох кілометрах від Познані і є однією з 17-ти гмін Познанського повяту Великопольського воєводства. На гостей гміни її адміністративний центр справляє незабутнє враження. Ідеальні дороги, сучасні будівлі, охайні вулиці – ну просто село майбутнього.

– 163 –

Войт гміни Тадеуш Чайка розповідає, що тільки-но після реформи у 1990х роках у гміні налічувалося 13 тис. мешканців. Переважно заробляли вони на життя садівництвом та овочівництвом. Бюджет гміни був не надто великим – усього 1 млн злотих. Завдяки реформі гміна отримала кошти від ЄС та в першу чергу спрямувала їх на реконструкцію комунальної сфери. За 25 років громаді вдалося збільшити охоплення газопостачанням з 5 до 95 %, каналізацією – з нуля до 95 %, а водою – з 55 % до 100 %. Для розвитку території треба було залучати інвесторів, і поляки скористалися головною перевагою гміни – її вигідним розташуванням поблизу великого міста Познані та поряд із міжнародною трасою Варшава – Берлін, якою відбувається торговельний обіг. Поступово кількість зареєстрованих на теренах гміни підприємств збільшилась із 850 до 5000, і зараз вони забезпечують 35 тис. робочих місць. Це найбільший ринок праці в регіоні навколо Познані. Сюди почали з’їжджатися на роботу та оселятися мешканці як цього повіту, так і інших. Жити у селі стало модно та престижно. Так, населення гміни зросло до 23 тис. жителів. Збільшувалась і народжуваність, а тому для маленьких мешканців тут почали будувати нові школи та садочки й ремонтувати старі. Зараз тут нараховується 14 початкових шкіл і 10 садочків. Крім того, гміна взяла на себе відповідальність і відкрила ліцей та музичну школу.

— 25 років тому наш регіон годував овочами й фруктами Познань. Тепер замість садів постали фабрики, замість теплиць – магазини. Ці території набули більшої вартості. Основне, що залишилось від сільського господарства, – вирощування квітів. Але це не проблема – овочі нам привезуть з Іспанії чи Греції, – запевняє Тадеуш Чайка.

– 164 –

На території гміни є 14 початкових шкіл, 10 садків, ліцей та музична школа. У найменшій школі навчається 100 учнів, у найбільшій – 600.

Бюджет гміни зріс до 153 млн злотих на рік, з них 85 % – це власні доходи, а 15 % – дотації та субвенції від держави. Основними джерелами поповнення місцевої скарбнички стали місцеві податки. У місцевому бюджеті залишається 40 % податку на прибуток, 6 % від податку на додану вартість великих фірм і 2 % від транзакцій із нерухомості, які відбуваються на території гміни. При цьому громада може сама регулювати рівень податків, які мають сплачувати підприємці на її території. Міністерство фінансів визначає лише верхню межу, і, як правило, у гміні збори на 10 % нижчі. Є тут і податкові канікули – протягом перших трьох років діяльності фірма не сплачує данини. Та й влада намагається сприяти діяльності інвесторів.

— Якщо ми отримуємо інвестора, то супроводжуємо його від початку й до кінця. Допомагаємо отримати необхідні дозвільні документи як у гміні, так і повіті, проводимо його крізь усі чиновницькі кабінети. Можемо навіть змінити внутрішнє планування міста, якщо цього потребує інвестиційний проект. Також організовуємо конференції для приватних фірм, розповідаючи їм про умови роботи на ринку. Найближчим часом плануємо відкрити центр підтримки підприємництва, – розповідає Тадеуш Чайка. У результаті в Тарново Подгурному працюють зараз понад 250 фірм і підприємств, які мають іноземний капітал, вони вже інвестували у цю територію близько 1 млрд доларів. Серед них такі гіганти як «Amazon», «Brenntag», «Mondelēz International» та інші. Тільки «Амазон» щороку сплачує в місцеву казну понад 3 млн злотих податку на нерухомість. Від такої економічної діяльності громада тільки виграє: і податки у бюджет ідуть, і дороги навколо поремонтовані, і людям є де працювати.

– 165 –

«Термальний парк здоров’я» у Тарново Подгурному став туристичною родзинкою.

Не забувають тут і про відпочинок та туризм. Ця сфера також допомагає заробляти гроші в бюджет. Зокрема, у 2010 році на території гміни відкрили джерело термальних вод на глибині 1200 метрів. Унікальна цілюща вода має постійну температуру 40 °С. Поляки не розгубилися – й збудували навколо джерела... аквапарк! Точніше, «Термальний парк здоров’я». Тепер він є родзинкою гміни, сюди запрошують гостей міста й туристів відпочити й оздоровитися. Ще одна рекреаційна зона допомогла гміні розквітнути й розбудуватися. Це мальовниче Ласувське озеро, що розташоване у шести кілометрах від Познані. У 2010 році за кошти ЄС тут розбудували пляжі і місця рекреації, що дозволило залучати туристів до активного відпочинку. А у селищі Ласувко неподалік озера виросло ціле котеджне містечко. При цьому обов’язковою умовою для забудовника було не тільки звести житлові будинки, а й прокласти й опорядкувати дороги як у містечку, так і навкруги нього.

– 166 –

ІЗ ДЕПРЕСИВНОГО – У КВІТУЧЕ ЯК КОЛИШНЄ РАДЯНСЬКЕ МІСТО СТАЛО ОДНИМ З КРАЩИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КУРОРТІВ Автори: Тетяни Василець, Юлії Шматченко, фото Тетяни Василець, Юлії Шматченко, Рамунаса Шерпатаускаса. Дата публікації: 08.10.2016. Хоч ми й не сусіди, але з цією прибалтійською країною нас багато чого поєднує. Сьогодні Литва – добрий друг України, який підтримує її в євроінтеграції, надає військову та гуманітарну допомогу. Майже 300 років частина України була у складі Великого князівства Литовського. Тоді, приєднуючи наші землі, литовські князі не руйнували нашу культуру та народ, а навпаки – підтримували її, навіть поширили руську правову систему на всю державу розміром від Балтійського моря до Чорного. Тепер настав час українців переймати досвід литовців. Більшість тих реформ, які нині втілюємо ми, вони зробили одразу після розпаду СРСР. Як їм вдалося, що робили та які поради дають українцям, знають наші кореспонденти. Кажуть, краще раз побачити, ніж тричі почути. Наші кореспонденти відвідали три країни Європейської Співдружності: Польщу, Литву та Угорщину, аби розповісти й показати, як живуть люди за європейськими стандартами, які там ціни, яке комунальне господарство, які працюють реформи і які залишаються проблеми. Сьогодні наша розповідь про місцеве самоврядування Литовської Республіки.

– 167 –

Без губернаторів і сільських рад Те, що місцеве самоврядування у Литовської Республіці інакше, видно хоча б з того, як тут облаштоване життя у таких самих, як у нас, містечках і селах. Про ідеальні литовські дороги годі й говорити. Вони є навіть у маленьких населених пунктах. Вулиці тут прибрані, а випадкових гостей, як от нас, зустрічають ошатні будиночки із невеличкими ґаночками. Безумовно, є у Литві й депресивні місцини, із похиленими сірими хатинами, однак вони скоріше грають роль атракції, приваблюючи туристів. Середньостатистичне литовське містечко чи селище – це дружна громада, у якій нерідко є підприємство. Усе про механізм влади на місцях нам розповідають у центрі Вільнюса в Асоціації муніципалітетів Литви. Її президент – мер невеликого туристичного містечка Друскінінкай, про життя в якому розповімо нижче. А от директор Асоціації – Рома Жикайтене – починає розповідь з того, що їх Асоціація у Литві є неурядовою та некомерційною і створена окремим законом ще у 1995 році. Членство у ній є добровільним і всі самоврядовці Литви є її членами. Директор Асоціації муніципалітетів Литви Рома Жикайтене.

— Якщо приймаються урядом закон, постанова або рішення міністра, і цей правовий акт якось стосується самоврядування, то проект документа має надходити спочатку в Асоціацію. Копії ми розповсюджуємо усім самоврядуванням, збираємо їх пропозиції, робимо загальний документ і надсилаємо назад. Асоціація – наче адвокат самоврядувань, – розповідає Рома Жикайтене і наводить приклад, як 10 років Асоціація боролася за те, щоб мери обиралися населенням, а не призначалися місцевими радами, і минулого року це їм вдалося. Загалом у Литовській Республіці проходило чотири етапи адміністративно-територіальної реформи. Після розпаду СРСР Литва залишилася із майже 600 самоврядуваннями. Були повіти з начальниками повітів, яких призначав уряд, 44 райони, 11 міст республіканського підпорядкування, 81 місто, 423 округи, 22 села міського типу. Ще чотири муніципальні союзи. Литовці розпочали з того, що із поновленням своєї незалежності навесні 1990-го обрали нові місцеві ради. А далі почали процес укрупнення. Нині у Литві існує два рівні адміністративно-територіальних одиниць: повіти і самоврядування. Адміністративно Литва поділена на 10 повітів – еквівалент наших областей, але без губернаторів на чолі, та на 60 самоврядувань – щось на кшталт наших районів, на чолі яких стоїть мер. Депутати є лише у радах самоврядування. Якщо спускатися нижче – то сільських рад у Литві немає. Натомість у селі працює філія адміністрації самоврядування – сянюнія – на чолі зі старостою, який є держ– 168 –

службовцем. Таким чином, до самоврядувань входять 552 дільниці старост у литовських селах.

— Ми маємо єдиний рівень влади на місцях – це самоврядування. Крім того, що важливо, усі самоврядування працюють за одним і тим самим законом, із тими самими правами та обов’язками. Нема жодних розбіжностей, наприклад, між Вільнюсом, де понад 600 000 населення, і Нерінгою, де близько 4 000, – пояснює директорка Асоціації. Місцева влада у Литві має два види функцій – самостійні та делеговані державою. Серед перших – бюджет, визначення місцевих зборів, управління муніципальною власністю і їх утримання, організація освіти дітей, молоді та дорослих, надання соцпослуг, первинна охорона здоров’я, комунальні відходи, тепло та водопостачання тощо. Держава делегує функції РАЦСів, громадську охорону, надання гарантованої державою первинної юридичної допомоги, реєстрацію фермерів, сільськогосподарських і будівничих машин, контроль за використанням державної мови тощо. Серед повноважень ради самоврядування – затвердження бюджету, плану стратегічного розвитку, цін, прийняття рішень щодо назв вулиць, кількості дільниць старост, створення комітетів та комісій тощо. Мер є керівником самоврядування і головою ради самоврядування. Він планує її роботу, скликає засідання, представляє самоврядування в Раді регіонального розвитку, здійснює політичне керівництво. Крім цього також є посада директора адміністрації самоврядування, який, так би мовити, є виконавчою владою: відповідає за виконання законів, постанов уряду, рішень ради самоврядування, адмініструє виконання бюджету, керує персоналом, координує і контролює діяльність суб’єктів, які надають послуги населенню. Один раз на рік він звітує перед населенням. Нині нашу систему самоврядування беруть у ЄС за приклад. Адже у Литві мало самоврядувань, тільки 60, вони великі за територією та фінансово. І такі невеликі держави, як Естонія та Латвія мають більше самоврядувань. Вони також втілюють таку реформу. Менше самоврядувань у ЄС має тільки Шотландія, де їх 32. До слова, після спрощення інституції губернатора залишилися лише 10 рад регіонального розвитку, які формуються з мерів і членів муніципальних рад, а також із представників уряду. Головне завдання таких рад – затвердження планів розвитку регіону, список проектів, які фінансуватимуться із структурних фондів. Якщо перенести литовську схему в українські реалії, то Харківщина була б повітом із, наприклад, 27-ма самоврядуваннями (районами). Не було б райдержадміністрацій і райрад, на всю територію району – лише єдине самоврядування із мером на чолі, радою самоврядування та директором адміністрації самоврядування. А у повіті була б одна рада регіонального розвитку.

– 169 –

По-господарському Так само, як в українських громадах, у литовських також не вистачає грошей у бюджетах. І тамтешнім самоврядуванням також доводиться просити допомоги у держави. Як розповіли в Асоціації, до 10 млн євро бюджет мають п’ять самоврядувань. Від 10 до 20 млн євро – 23, від 25 до 50 млн – 25, і більше 50 млн євро мають тільки сім самоврядувань.

— Почасти обсяг бюджету самоврядування залежить від кількості мешканців. Але є й певна специфіка. Бюджет самоврядування формується з двох глобальних джерел: самостійні та дотації держави. Останні складають приблизно 40 %, – говорить заступник директора із фінансових питань Асоціації Римас Чапас. Як і у нас, основний дохід литовської громади – це податки. У 2016-му приблизно 75 % від зібраного з жителів самоврядування складав податок на прибуток. Основний ПДФО складає 15 %. Самоуправління ним діляться з державою і собі забирають трохи більше 75 % від прибутку з ПДФО. Очікується, що цей відсоток наступного року зросте. Щоправда, є цікавий вид ПДФО, який 100 % віддається конкретному самоврядуванню – це патенти. Податок на нерухоме майно (яке перевищує вартість у 220 000 євро) з 2013-го складає у Литві від 0,3 %, його розмір так само, як в Україні, визначає рада самоврядування. Поки що не встановлено такий податок на нерухоме майно для всіх жителів. І Рома Жакайтене вважає, що Литва як європейська держава робить у цьому велику помилку. Окрім цього, у повноваженні самоврядування визначення податку на землю, він має бути від 0,01 до 4 %. Серед неподаткових надходжень – місцеві та державні збори, прибуток за послуги муніципальних закладів, муніципальні позики тощо. Основні статті витрат – освіта, соціальні потреби, ЖКГ, культура, охорона здоров’я, підтримка інституцій самоврядування, компенсація за пільгове перевезення на громадському транспорті тощо. Державні дотації громадам даються на освіту (це так званий «кошик учня», завдяки якому забезпечується здебільшого зарплата вчителів) і на сферу, яку делегувала на місця держава: РАЦС, протипожежна охорона, громадська охорона – усього 37 функцій.

Заступник директора із фінансових питань Асоціації муніципалітетів Литви Римас Чапас та директор Рома Жикайтене.

– 170 –

— Тривалий час функція соціальної допомоги була делегована від держави. Уже третій рік це самостійна функція громади. Це великі гроші, які громада не просто роздає всім, а підходить до їх розподілу об’єктивно. Соціальна допомога надається не тільки за довідкою, до вас може прийти комісія, подивитися, як ви живете, чи дійсно потрібна вона вам, – розповідає Рома Жикайтене й додає, що громади інакше почали до цього ставитися, більш по-господарському.

Громада у ролі донора Проблему того, коли громади отримують грошей менше, аніж потрібно, у Литві вирішили по-європейському: хто сильніший, може допомогти слабшому. Так у країні з’явилися самоврядування-донори і самоврядування-отримувачі. Ця практика існує майже в усіх державах ЄС.

— Якщо дохід від ПДФО на одного жителя перевищує середній по країні показник, то ці самоврядування стають донорами, – пояснює механізм утворення донорів Римас Чапас. Основний донор, звичайно, Вільнюс, у якого більший потік інвестицій, більше робочих місць і вищі зарплати. Крім столиці донорами є Каунас, Клайпеда, і маленьке самоврядування Неренга, де усього близько 4 000 жителів. Воно розташоване на Куршській косі, яку внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Вибитися в цьому році до когорти сильних Нерензі вдалося завдяки своїм курортним амбіціям – щоб заїхати на територію цієї громади, треба заплатити 20 євро. Рома Жикайтене додає, що навіть з допомогою донорів залишаються у Литві самоврядування, яким все одно не вистачає грошей. Тоді держава виплачує таким самоврядуванням компенсаційні дотації. А деяким потрібно самотужки вигадувати, як перевтілитися із депресивного у привабливий для інвестицій населений пункт. Як це свого часу зробило місто Друскінінкай. Мінімальна зарплата з першого червня 2016 року у Литовській Республіці складає 380 євро. Середня зарплата – 700 євро. Щоправда, із цих грошей потрібно сплатити податки, комунальні платежі тощо, тож у підсумку на руки середньостатистичний литовець отримує 400–500 євро. Середня пенсія – близько 300 євро.

Литва починається з Друскінінкая У Друскінінкаї немає ані гір, ані моря. Проте саме сюди приїжджають тренуватися лижні збірні різних країн світу, а місцеві лікувальні грязі та мінеральна вода до вподоби багатьом іноземцям, особливо ізраїльтянам. Сьогодні Друскінінкай – один із найкращих європейських курортів. Однак ще на початку 2000-х це було «вмираюче» і депресивне містечко, кожен третій житель якого не мав роботи. Успіху вдалося досягнути завдяки грамотному місцевому самоврядуванню.

– 171 –

Друскінінкай лежить у 120 км від Вільнюса. Проте місцеві переконані, що Литва починається не зі столиці, а саме з їх міста, яке розташоване в дивовижно мальовничому куточку на кордоні з Білоруссю. Подорож із Вільнюса до Друскінінкая на громадському транспорті коштує 10 євро і триває близько двох годин. Але цей час минає непомітно, бо за вікном неймовірно мальовничі пейзажі: доглянуті поля й луки чергуються з озерами та лісами, з яких запросто на узбіччя може вибігти косуля (принаймні ми таке бачили). У населених пунктах уздовж дороги – охайні будинки, католицькі та православні храми, а ще – дерев’яні язичницькі ідоли. Узагалі складалося враження, що це місто серед лісу. Всюди дерева, квіти й ідеальна чистота.

— Вибачте, мер зараз не зможе з вами зустрітися. Він поїхав на урочистості до Дня поліції (його у Литві називають «свято янголів»), – зустрічає нас на порозі мерії завідувач відділення інвестицій адміністрації друскінінкайського самоврядування Аргідас Свіркас. Поліція зробила чимало, щоб Друскінінкай став затишним та одним із найбезпечніших міст Литви. Наприкінці 90-х колишня всесоюзна здравниця перетворилася на депресивний район. Рівень безробіття виріс до 33 %, а разом з цим оголилося безліч соціальних проблем: зросли наркоманія і алкоголізм. Та у 2000 році з приходом на посаду мера Річардаса Малінаускаса ситуація почала змінюватися. Якщо спочатку місцеве населення до обіцянок мера та його грандіозних планів з розбудови міста ставилося з осторогою, то зараз більшість друскінінкайців йому повністю довіряє. Доказ тому – минулорічна перемога Малінаускаса на перших прямих виборах мера.

– 172 –

Як отримати 300 млн євро за 15 років Перед тим як починати втілювати амбітні плани у життя, нова команда спочатку визначилася з причинами занепаду міста.

— Окрім високого рівня безробіття, в нас ще була й велика сезонність – тобто санаторії працювали тільки влітку, – пояснює Аргідас Свіркас. – Раніше до нас на відпочинок всі приїжджали за путівками, але після розвалу СРСР потрібно було переходити від планової економіки до ринкової. Команда Малінаускаса розробила нову стратегію розвитку. Ставку зробили не тільки на санаторне лікування, а й на туризм, розваги й спорт. Почали створювати проекти і шукати інвесторів для розвитку цих сфер.

— Перед вступом у ЄС (до 2004 року) ми вже використовували європейські гроші, – згадує пан Свіркас. – І якщо в 2000 році в розвиток міста було вкладено 3 млн літів, то з кожним роком ця цифра постійно зростала. Три роки знадобилося друскінінкайцям, щоб повністю закрити питання доріг – тепер вони ідеальні.

Завідувач відділення інвестицій адміністрації друскінінкайського самоврядування Аргідас Свіркас.

– 173 –

— Коли у 2009 році була криза, багато литовських підприємств не мали замовлень. Ми оголосили конкурс на ремонт доріг, хоча грошей в нас також не було, – розповідає чиновник. – Проблема полягала ще й в тому, що законодавством для самоврядування були встановлені ліміти на кредити. Ми не могли взяти більше ніж 25 % бюджету місцевої громади. Однак вихід із ситуації мерія знайшла – домовилася з підрядником і він оформив кредит на себе. Протягом 15 років ми йому сплачуватимемо 1 млн євро на рік. Тих грошей, що виділялися нашому місту з дорожнього фонду Литви, вистачило б тільки на ямковий ремонт. Сьогодні Друскінінкай – лідер із залучення прямих інвестицій у регіон – за 15 років понад 300 млн євро. Проте у мерії зізнаються, що зараз грошей від європейських фондів заходить значно менше, бо Литва вже досягла середнього рівня розвитку країн ЄС.

— Якщо раніше на реалізацію проекту європейці давали 85 % коштів, а 15 % ми шукали самі, то зараз пропорції зовсім інші, – пояснює фахівець із залучення інвестицій. – Ми часто працюємо в руслі державно-приватного партнерства. Наприклад, на будівництво «Снігової арени» муніципалітет отримав з різних фондів 40 млн літів, приватний оператор додав ще 60 млн. Комплекс належить місцевій громаді, але протягом 25 років певний відсоток від доходів наш партнер забиратиме собі на рахунок. За рік «Снігову арену» відвідує понад 200 000 поціновувачів лиж та сноуборду. До речі, друскінінкайська крита траса входить до п’ятірки кращих у світі, тому тут і тренується багато збірних різних країн, а от місцеві школярі на уроках фізкультури катаються на лижах безкоштовно.

– 174 –

Приманки для туристів Головна візитівка Друскінінкаю – величезний сучасний аквапарк загальною площею 25 000 кв. м. Окрім водних атракціонів, заклад має великий СПА-центр, який налічує 22 різного виду лазень. Сучасний водний комплекс з’явився на місці старої центральної оздоровниці. За радянських часів у цьому закладі щодня робили до 6000 процедур. Але з появою приватних санаторіїв потік людей до оздоровниці впав у десятки разів. Тож її перенесли в іншу будівлю – сьогодні там робиться близько тисячі процедур щодня.

— Доводиться конкурувати з приватними санаторіями. Люди самі обирають, де їм зручніше, – каже пан Аргідас Свіркас. – Аквапарк на рік приймає близько 400 000 відвідувачів. За 10 років – це близько 4 млн гостей. Цей проект спочатку зголосилися інвестувати естонці, не змогли. Потім прийшли поляки, теж не зробили. Довелося самим робити. Тому що цей об’єкт потрібен був місту. Приватний оператор додав на будівництво аквапарку тільки 20 % коштів. (Загальна вартість об’єкта – близько 4 млн євро. – Авт.) У найближчих планах міста будівництво Палацу фестивалів та конгресів із залом на 1500 місць, а також пішохідної Вільнюської алеї. Окрім аквапарку, «Снігової арени» та безлічі санаторіїв приваблює туристів у Друскінінкай і Алея сакур, Долина нарцисів, Парк Грутас (де зібрано пам’ятники радянської доби), музичний фонтан, велодоріжки, сплави на байдарках і гольф-поля. Із 40 000 відвідувачів у 2000 році потік туристів виріс до 300 тисяч! Серед них багато європейців. Популярний курорт і серед ізраїльтян, вони до Литви приїжджають улітку, коли в них на батьківщині спека.

Довідка «СК» Друскінінкай – курортне місто на півдні Литви на березі Немана, самостійна адміністративна одиниця, яка входить в Алітуський повіт. Понад 15 000 населення. Рівень безробіття на сьогодні складає 11 %. Статус курорту Друскінінкай одержав у 1793 році, коли особистим лікарем польського короля Станіслава Августа були експериментально підтверджені цілющі властивості мінеральних джерел. Але популярності мінеральні джерела набули ще наприкінці XVII століття, коли місцевий селянин Сураучюс і його діти прославилися на околицях як «цілителі».

– 175 –

ОСОБИСТА ІНТЕГРАЦІЯ В ЄС ЄВРОПЕЙСЬКА ПРАВДА ПОЛЬСЬКОЇ ШВАЧКИ Й УГОРСЬКОЇ ПЕНСІОНЕРКИ Автор: Юлія Горобець; фото Романа Шупенка. Дата публікації: 22.10.2016. Дві Ольги – жительки великих європейських міст – Кракова та Будапешта. Одна має невеличкий швацький бізнес, інша – пенсіонерка. Обидві вони багато років тому переїхали з України і тепер можуть розповісти, що за життя в Євросоюзі. Ми продовжуємо розповідати про життя у країнах Європейської Співдружності, які цієї осені відвідали наші кореспонденти. У попередніх випусках ви вже дізналися секрети успішності маленьких литовських міст і як ця дружня країна реабілітує українських бійців АТО. Сьогодні ми розповімо, як живуть пересічні громадяни Польщі та Угорщини. У цих країнах ми не спілкувалися ні з чиновниками, ні з представниками самоврядування – тільки життєві історії двох українок, які вже давно пройшли свою євроінтеграцію.

Тут спокійно Ольга Білик переїхала до Польщі у 2002 році, за два роки до того, як ця країна стала членом Європейського Союзу. Жінка мала швацьку освіту, гіркий досвід ведення власної справи у рідному Хмельницькому (про це вона зараз неохоче розповідає) та бажання жити за кордоном.

– 176 –

— Польщу вибрала, бо це близько до України і мова схожа, – пояснює жінка. – У мене добре виходило те, що я роблю, і це було всюди потрібно. Польща – це та країна, де люди також хочуть стежити за собою, гарно вдягатися. Колись їхала через Краків, місто мені дуже сподобалося, і я вирішила, що хотілося б і мені тут жити. Про те, як влаштувалася в новій країні, каже: «просто пощастило». Ольга півроку вчила мову, а потім потрапила на роботу у велику фірму. Як конструктор-модельєр робила шаблони одягу, за якими цех виготовляв масову продукцію. Так пропрацювала добрих сім років. За цей час отримала громадянство й вирішила відкривати власний бізнес.

— Тут не так просто відкрити свою справу, як здається, – розповідає Ольга. – Менталітет, може, і той самий, що в Україні, але складнощі в тому, що поляки нікуди не поспішають. Якщо тобі щось треба, май наполегливість і терпіння, щоб чогось добитися. Наша землячка все це мала. Вона без проблем зареєструвала власну справу, орендувала невелике приміщення, купила кілька швейних машинок. Сама розробляє форми майбутнього одягу, а для їх виконання наймає двох-п’ятьох швачок, залежно від обсягів замовлення. Ольга стверджує, що таких бюрократичних перепон, з якими вона стикалася, ведучи власну справу в Україні, в Польщі немає. І жодного разу за чотирнадцять років життя в цій країні вона не зустрічала випадків корупції. Запевняє, що навіть якби хотіла дати хабара, не змогла б цього зробити, бо «поляки дуже бояться брати». А щоб спокійно працювати, підприємцю достатньо лише мати всі документи в порядку і вчасно платити податки – із цим тут дуже і дуже серйозно.

— Усе по годиннику: не сплатив щось своєчасно – тобі телефонують, нагадують. Не можна розслабитися. Усі організаційні питання мають бути в порядку, – каже Ольга. Невеличка швацька майстерня – це єдине джерело доходу нашої землячки. Розширювати його не планує, бо, як сама каже, так має час на себе. А зароблених грошей їй на життя вистачає.

— Тут і без великих грошей можна жити. Якщо хтось заробляє 1000 євро (28 200 грн. – Ред.) на місяць, то можна жити добре, ще й відкладати, наприклад, на подорожі. – говорить жінка. – На комунальні витрати в середньому щомісяця йде 100 євро (2800 грн). Я харчуюся добре і вважаю, що на 200 євро (5600 грн) на місяць можна об’їдатися. Мінімальна місячна зарплата – 1850 злотих, що в перерахунку на гривні складає близько 12 000. Мінімальна оплата праці за годину – 12 злотих, тобто близько 80 грн. Середня зарплата – приблизно 3800 злотих, що дорівнює 24 800 грн. Відрахування податків і внесок на страхування – 10–25 % (залежно від типу угоди про працю).

– 177 –

До українців поляки ставляться добре. Жодного разу з Ольгою не сталося жодної неприємної ситуації через громадянство чи мову (коли вона ще не говорила польською). Можливість входження України до ЄС тут здебільшого також підтримують. Але, як каже Ольга, вважають, що спершу нашій державі слід позбутися своїх шкідливих звичок.

— Ніхто не проти, щоб Україна жила більш чесно, заможно, щоб не було цього кордону, щоб люди добре почувалися. Але є побоювання, що ті негаразди, які зараз є в Україні, просто перемістяться сюди. Це вже зараз відбувається, – говорить жінка. – Протягом десяти років у мене тут навіть знайомих не було, а зараз куди не підеш – всюди говорять українською чи російською мовами. Не знаю, чи добре це, але стає помітною в суспільстві українська звичка обходити якісь правові норми, просочуватися, десь не заплатити... Українцям спочатку самим треба стати європейцями, а вже потім входити до ЄС. А головною перевагою життя в країні Європейського Союзу Ольга називає відчуття безпеки: «В Україні не завжди люди дотримуються законодавства, скажемо прямо. А тут я не боюся вийти на вулицю ввечері, мені тут спокійно».

Пенсія – для подорожей Наша друга героїня – Ольга Беркович – живе в Будапешті ще з 1960-х. Вона народилася й навчалася в Харкові, а потім вийшла заміж за студента з Угорщини і поїхала з ним. У новій для себе країні спершу працювала на бокситових розробках, потім на шахті з видобутку урану. Жінка бачила і як Угорщина пережила розпад СРСР, і як тринадцять років по тому стала членом Європейського Союзу.

– 178 –

Із 1993 року Ольга Леонідівна на пенсії. Як і більшість українських пенсіонерів, вона скаржиться на нестабільність законодавства, зростання цін на продукти харчування. Однак жодного разу за всі 23 роки жінці не затримали пенсію хоча б на день. Та й розміром виплат наша землячка цілком задоволена. Завдяки чималому стажу роботи у видобувній галузі сьогодні вона отримує 250 тисяч угорських форинтів, що в перерахунку на гривні складає майже 23 тисячі. Для порівняння, її родич у Харкові, який багато років пропрацював у нафтогазовій галузі та має наукові роботи, зараз отримує пенсію близько 5 000 грн. До того ж, за угорським законодавством, Ользі Беркович виплачується ще й 30 % від пенсії її покійного чоловіка.

— У мене, звісно, є можливість подорожувати. Наприклад, коли я пішла на пенсію, щороку ми з подругами втрьох їздили за кордон, майже щоразу в нове місце: Греція, Туреччина, кілька разів були на Ібіці (Іспанія) – там дуже сподобалося. Останнього разу я їздила сама, бо одна моя подруга останнім часом багато хворіє, а друга зараз не може собі дозволити подорожі – в неї пенсія 130 тис. форинтів (майже 12 000 грн).

— Я отримую дещо більшу за середню пенсію. Тому дуже сподіваюся, що закони не змінять, адже зараз вони у нас дуже нестабільні, – розповідає Ольга Леонідівна.

Угорські пенсії Мінімальна пенсія за віком – 28 500 форинтів, що дорівнює 2615 грн. Середня пенсія – 117 215 форинтів, тобто 10 756 грн.

– 179 –

Медицина для пенсіонерів в Угорщині майже вся безкоштовна, як і проїзд по всій країні у транспорті найдешевшого класу. За свою квартиру в Будапешті площею близько 50 кв. м Ольга Беркович сплачує 30–40 тисяч форинтів комуналки (2700–3700 грн). А от скільки витрачає на продукти, сказати не може.

— Можу не відмовляти собі ні в чому, ще й залишається. І цього б вистачило поїхати, куди захочу, – зізнається жінка. Завдяки своїй пенсії Ольга Леонідівна ще й має змогу підтримувати онука. Він працює на приватному підприємстві, яке займається знаряддям для гри в пейнтбол. Заробляє хлопець близько 180 тис. форинтів (16 500 грн), та цього для комфортного життя йому не вистачає. До речі, в 2016 році мінімальна зарплата в Угорщині становить 111 тис. форинтів (майже 11 000 грн), а середня – 180 тис. форинтів (близько 16 000 грн).

Продуктовий кошик європейця Борошно, 1 кг – 10 грн Яйця, 10 шт. – 15 грн Сир, 1 кг – 119 грн Олія, 1 л – 50 грн Цукор-рафінад, 1 кг – 32 грн Рис, 1 кг – 27 грн Хліб-батон – 23 грн Курячі грудки, 1 кг – 127 грн * Ціни взято в одному із супермаркетів Будапешта й переведено у гривні згідно з курсом НБУ на 21 жовтня 2016 року.

– 180 –

ЧАС ЧЕРНІГІВСЬКИЙ (ЧЕРНІГІВ) Про редакцію «Час Чернігівський» – регіональна інформаційна агенція, заснована 2013 року. Керівник проекту – Олександр Назаренко, головний редактор Менської районної газети «Наше слово», очільник ГО «Асоціація регіональних ЗМІ». Ресурс спрямований не лише на оперативне висвітлення регіональних та гіперлокальних новин Чернігівщини, а й пропонує власні журналістські дослідження, зокрема в галузі економіки та впровадження реформ. Сайт створюють як медійники, так і читачі: є можливість стати дописувачем у розділі «Блоги». Популярні розділи – «Час аналітика», «Економіка», «Ранкова пошта».

Назва проекту: «Від півночі до півдня: як Угода про асоціацію трансформує українську економіку» Цикл матеріалів про позитивні трансформації можливостей українського бізнесу та економіки під впливом економічної частини Угоди про асоціацію Україна – ЄС на прикладах з Одеської, Сумської та Чернігівської областей.

Загальна кількість матеріалів: 12.

РИНОК ПРОДАЖУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ: ЧИ ЗАПРАЦЮЮТЬ ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАВИЛА ГРИ В УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЯХ? Автор: Наталія Іващенко. Дата публікації: 22.08.2016. З 1 вересня українців очікує чергове підвищення цін на електроенергію. За даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЕП), для населення тариф становитиме: 71,4 копійки за 1 кВт год (споживачам не більш як 100 кВт на місяць); 1 грн 29 коп. за 1 кВт год. (споживачам від 100 до 600 кВт на місяць); 1 грн 63 коп. за 1 кВт год (більше 600 кВт на місяць). Ще 3–4 роки тому будь який натяк на підвищення тарифів, у тому числі на електроенергію, викликав агресивну критику політиків та шалене незадоволення населення. Сьогодні ж особливого резонансу новини про зростання вартості комунальних послуг і світла не викликають. Загалом, за останні 2 роки, за підрахунками експертів, до березня 2017 року світло для населення подорожчає мінімум у 3,5 раза. А щомісячний рахунок сім’ї, яка сплачує за електроенергію, вже у наступному місяці збільшиться – 181 –

з 100 гривень до 150-и. А це вже значна сума для бюджету, що змусить українців або економити, або скористатись субсидією.

Підвищення вартості електроенергії для населення. Джерело: Ціна держави.

Як працює ринок електроенергії в Україні На перший погляд, система виробництва та продажу електроенергії в Україні дуже проста. Електроенергія виробляється теплоелектростанціями (більше 60 %), гідроелектростанціями (більше 20 %) і АЕС (16 %). Трохи більше 1 % – сонячна та вітрова електроенергетика. Всі енергокомпанії всіх форм власності – державні та приватні – продають вироблену електроенергію державному підприємству «Енергоринок». Далі компанії, що здійснюють розподіл та продаж електроенергії населенню та промисловості, купують її виключно у ДП «Енергоринок». Кінцевий споживач також немає вибору і змушений мати справу з конкретним обленерго. До того ж більша частина (до 70 %) тарифів жорстко регулюється державою. Цікаво, що існування проблеми на ринку електроенергетики визнають навіть державні установи. Ще 7 червня Антимонопольний комітет України (далі – АМУ) оприлюднив результати великого дослідження ринку електроенергії та енергетичного вугілля. Висновки невтішні: відсутність конкуренції, залежність ринку електроенергії від держави. Також недостатньо прозорою є процедура приєднання до електричних мереж. Строки підключення до мереж жодним чином не узгоджуються зі строками виконання відповідних робіт, наприклад, у сфері містобудування та землеустрою.

– 182 –

На що скаржаться громадяни? Навіть побіжний аналіз соціальних мереж та ЗМІ дозволяє виявити критичні щодо електроенергетики думки громадян. Перша група з них логічно стосується вартості електроенергії для бізнесу та для побутових споживачів. Громадяни нарікають на завищені тарифів, непрозорість їх формування, неможливість обирати постачальника електроенергії. Часто українців дивує позиція монополістів-обленерго, які отримуючи пристойні гроші від споживачів чи підприємств, надають неякісні послуги. «Проходила установку и дальнейший подарок 3 столбов (замена электроопор) с дальнейшим дарением Одессаоблэнерго. Мне нужно было увеличить мощность для старого строения. Потратила 2 года, кучу нервов и 25 тыс. у.е. Говорят мне ещё повезло. Понять почему я, честно платящий за электричество потребитель, должна умолять облэнерго и его решал принять в дар столбы, оплатить ещё кучу взяток (чтобы столбы, а не трансформатор дарить) невозможно». «Дожилися, вже й квитанції надрукувати не можуть вчасно. Не всі у нас виходить дисципліновані» До речі, у ряді міст підприємці протестували проти місцевих обленерго. Часто ці протести підсилювались політичними гаслами. «Енергопередавальними потужностями України володіють олігархи. Основними власниками Чернігівобленерго є олігархи Григоришин і Коломойський через офшорні фірми на Кіпрі. Наразі ця компанія є єдиним дистриб’ютором електроенергії в області і повноцінно зловживає своїм монопольним становищем».

Акція протесту чернігівських підприємців. Червень 2014 року.

– 183 –

Проблема підключень до електромереж відома вищому керівництву держави. Про порушення та корупцію у цій сфері сигналізують з областей. При цьому проблема, на думку керівників областей, лежить як у законодавчій площині, так і безпосередньо у сфері стосунків між офісом компанії та споживачами. Так, ще у 2015 році підприємці Чернігівщини ініціювали звернення до тодішнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка з вимогами владнати конфлікт між бізнесом та місцевим обленерго. Тоді очільник уряду обмежився паперовими дорученнями та політичною заявою про необхідність реформ у галузі. Вже зараз чинний прем’єр Володимир Гройсман доручив підлеглим розробити постанову, яка зробила б неможливими махінації обленерго з цінами за підключення підприємств до електромереж.

Чи можливо змінити правила гри? Наразі у влади існує бачення щодо реформ у електроенергетиці. Поки що – на рівні експертних пропозицій. Так, АМУ вже розробив пропозиції до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, НКРЕКП та для всіх учасників ринку. Перша група рекомендацій стосується запровадження конкуренції та створення рівних умов, у тому числі в частині ціноутворення, ресурсного наповнення та доступу до мереж для всіх учасників ринку. Також пропозиції включають відмову від перехресного субсидіювання (коли населення нижче собівартості, а підприємці змушені за це доплачувати). Друга група цих рекомендацій стосується врегулювання проблемних питань у сфері приєднання до електричних мереж та прискорення переходу суб’єктів природних монополій на стимулююче регулювання. Наразі українська електроенергетика працює відповідно до Законів України «Про електроенергетику», «Про засади функціонування ринку електричної енергії України». Окрім того, для споживачів діють різноманітні умови та правила здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим та регульованим тарифами, умови здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, а також всі постанови, що приймаються НКРЕП. Експерти АМУ пропонують доопрацювати проект Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг». А також розробити та прийняти відповідні нормативно-правові акти. Довідково. Проект Нової енергетичної стратегії України до 2020 року: безпека, енергоефективність, конкуренція передбачає перехід до енергоефективного та енергоощадливого використання і споживання енергоресурсів із впровадженням інноваційних технологій. А одна з пропонованих цілей – інтеграція в енергетичний простір ЄС, посилення глобальних зв’язків. Окрім того, очікуються демонополізація, прозорість й удосконалення правових і регуляторних механізмів.

– 184 –

З новими законами допоможе… ЄС Про прийняття пакету законів, які б запустили конкуренцію на ринку української електроенергетики, говорять вже майже 2 роки. Мова не лише про запровадження сучасних практик виробництва та розподілу електроенергії, а й про створення умов для конкуренції, прозорих правил підключення до мереж. Всі ці речі так чи інакше пов’язані з виконанням окремих вимог Угоди про асоціацію Україна – ЄС та Третього енергетичного пакету ЄС. Довідково. Стаття 269 Угоди про асоціацію Україна – ЄС вимагає приведення цін на електроенергію на внутрішньому ринку країни для промислових споживачів у залежність від попиту та постачання. Основна ідея реформ в електроенергетиці – створити конкурентний ринок, де ціну формуватимуть попит та пропозиція. А кінцевий споживач – населення чи бізнес – можуть обирати постачальника електрики. Також європейський підхід передбачає підвищення стандартів послуг та конкурентоспроможності. А ще створення рівних умов у сфері генерування електроенергії та зниження ризиків випадків домінування на ринку окремих монополій. Більш того, реформа стосуватиметься забезпечення вчасних розрахунків та спожиту електроенергію. Зокрема, на посиленні відповідальності та неплатежі наголошує і АМУ, пропонуючи законодавцям та відомчим органами розробляти відповідні законодавчі акти. У практичну площину розмови про підготовку необхідних законопроектів трансформувались в останні півроку. «Наразі розробляється законопроект про новий ринок електроенергії, яким передбачено здійснити лібералізацію цього ринку, запровадити ринок двосторонніх договорів, ринок «на добу наперед», балансуючий ринок і ринок допоміжних послуг. Дуже важливо, щоб внаслідок реформування енергоринку, зокрема, з урахуванням кращих європейських практик, були сформовані ринкові умови його функціонування, що сприятиме підвищенню конкуренції, і, як наслідок, споживачі отримають можливість споживати електроенергію належної якості за оптимальними цінами», – зазначає державний уповноважений АМУ Валерій Полюхович. До речі, українським законотворцям у цьому питанні допомагають європейські експерти. Вже двічі в Києві за останній рік (березень, червень) відбулись зустрічі представників АМУ та експертної місії групи ЄС з підтримки України. Експерти не лише надають консультації та підтримку АМУ з питань створення конкуренції на ринку енергетики, а й презентували світовий досвід у підходах до визначення меж ринку у сфері електроенергетики, найкращі світові практики щодо вирішення проблем, пов’язаних з обмеженнями конкуренції на цих ринках.

– 185 –

Зустріч європейських експертів та представників АМУ.

Довідково. Робочі зустрічі з тематики конкуренції на ринку енергетики організовані представниками Групи ЄС з підтримки України в рамках програми TAIEX. Співпраця у цьому напрямі розпочалась в липні 2015 року, відтоді проведено 17 європейських місій. TAIEX – це інструмент технічної допомоги та обміну інформацією, що надається Європейською комісією з метою наближення та імплементації національного законодавства до законодавства ЄС.

В очікуванні нового законодавства Довідково. Вже з початком нового політичного сезону експерти очікують таки від Верховної Ради України прийняття ключових рішень щодо української енергетики. Зокрема, у списку «гарячих» невідкладних – законодавство щодо ринку електроенергії. Також очікується, що у парламентарів врешті «дійдуть руки» до іще одного реформаторського законопроекту, що має також суттєво вплинути на ситуацію на ринку електроенергії. Мова про регулювання підключення (або приєднання) до електромереж. І його мета спростити таке підключення до мереж і бізнесу, і приватних споживачів.

РУКА ДОПОМОГИ ЧИ КРОК ДО САМОРОЗВИТКУ? РЕЗУЛЬТАТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТІВ ЄС НА ТЕРЕНАХ СУМЩИНИ Автор: Наталія Іващенко. Дата публікації: 10.09.2016. Дехто від товаришування з Європою чекає величезних фінансових вливань, дехто відразу хоче отримати можливість майнути до іншої країни з кращим рівнем життям, а хтось таки розуміє, що дружба – це насамперед допомога, наприклад, у самореалізації.

– 186 –

Майже відразу після набуття Україною незалежності, розпочалося впровадження Програми розвитку ООН (ПРООН). Діяльність програми спрямована на боротьбу із бідністю у сільських районах шляхом впровадження ефективних моделей соціального і економічного розвитку та розвитку навколишнього середовища, а також шляхом підтримки демократичних процесів, установ та мереж. Згодом з’явився спільний проект ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» (скорочено – МРГ), який наразі доволі продуктивно реалізовує третю фазу. Цікаво, що села, селища та районні центри, що беруть участь у цій ініціативі, не лише отримали значну фінансову підтримку, а й відкривають для себе нові ефективні механізми організації роботи у громаді. Серед лідерів за реалізацією міжнародних європроектів ЄС/ПРООН та DESPRO («Підтримка децентралізації в Україні») – Сумщина. У перші дві фази ЄС/ПРООН (2008–2014 роки) у 12 районах області (Буринський, Великописарівський, Глухівський, Краснопільський, Лебединський, Липоводолинський, Недригайлівський, Охтирський, Середино-Будський, Сумський, Тростянецький, Шосткинський) було реалізовано 110 громадських ініціатив з покращення якості питної води, надання медичних послуг, сільськогосподарського розвитку територій, проведення заходів з енергозбереження. Загальна вартість всіх реалізованих мікропроектів коштувала майже 21 мільйон гривень. Слід зазначити, що Сумська область є лідером по Україні за обсягами фінансування мікропроектів. За підсумками реалізації проекту на території Сумського регіону серед його досягнень: • побудовано 77 км водогінних мереж; • відновлено роботу 17 джерел водопостачання; • поновлено вуличне освітлення в 19 селах; • проведено заходи з енергозбереження в 32 дитячих закладах; • покращено роботу 15 медичних закладів та 2 громадських центрів; • створено механізм поводження з твердими побутовими відходами у 2 населених пунктах; • налагоджено роботу 2 сільськогосподарських кооперативів. У ІІІ фазу відібрано 8 районів (Великописарівський, Глухівський, Лебединський, Липоводолинський, Недригайлівський, Охтирський, Середино-Будський, Шосткинський), у яких 32 громади реалізовуватимуть свої ініціативи за основною квотою та 4 громади за економічним компонентом проекту. Тобто останні чотири уже реалізували свої проекти у попередніх фазах, а зараз, так би мовити, за гарні результати отримують транші-заохочення. Загалом на реалізацію всіх ініціатив громад заплановано залучити більше 18 млн гривень.

– 187 –

Європейські гроші в дії Координатор проекту «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду – ІІІ фаза» у Сумській області Анатолій Молошний зазначає, що від початку складність полягала не в тому, щоб залучити кошти ЄС/ПРООН саме до якогось конкретного району чи села, а в тому, аби переконати людей об’єднатися заради спільної мети.

Анатолій Молошний.

Нагадаємо, кошти у рамках проекту надаються лише громадським організаціям, що працюють у необхідному населеному пункті. Ще одна умова – співфінансування. Більшу частину витрат бере на себе європейський партнер, втім має бути частка і місцевого бюджету та безпосередньо громади.

— У першій фазі люди боялися довіряти власні кошти якісь громадській організації, навіть якщо її очолюють односельці. Втім згодом, коли побачили реальний результат проекту, то сумніви розвіялися. Тоді вже з’явилася потреба допомагати громадам визначатися із першочерговими проектами, адже всім відразу хочеться і водогін, і освітлення, і комфортні школи та ФАПи. Наразі робота кипить над чимось на кшталт «бюрократичної роботи». Хоча, маю зауважити, що для участі у проекті потрібен мінімальний пакет документів. Для того аби спростити процес, час від часу координатори, зокрема і я, проводимо тренінги чи навіть форуми, – розповідає Анатолій Молошний.

Форум голів громадських організацій, що беруть участь у проектах ЄС/ ПРООН, Недригайлів, 9 вересня 2016 року.

– 188 –

*** Микола Момот, голова сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Господар-2015», с. Хоружівка, Недригайлівський район, Сумщина: — Спочатку багато хто із односельців сумнівався у можливості створення кооперативу, проте зараз переваги участі у проекті МРГ для розвитку сільської громади очевидні для всіх. Ми закупили чимало техніки для обробітку землі та відкрили необхідний техніко-інформаційний центр. Маємо ще одну радісну звістку – підтримку економічного компонента. У рамках програми ми отримали додатковий транш і плануємо придбати переробне обладнання. Взагалі таких кооперативів по Україні всього 46, а додаткові кошти отримали близько половини. Микола Момот.

Відкриття кооперативу.

У самому селищі Недригайлів наразі кладуть 634 метри водогону.

– 189 –

Особливим проектом була реконструкція водогону до села Засулля цього ж району. Складність полягала в тому, що труби проходять по дну річки з одного населеного пункту в інший, а це – майже 880 метрів. Іван Гордієнко, сільський голова села Засулля: — У 2012 році за допомогою участі у проекті ми підвели воду до багатоквартирних будинків, бюджетних установ та кількох домогосподарств села. У 2014, уже за ініціативи і кошт виключно громади, почали роботи з обладнання вуличного водогону. Зараз понад 80 % громадян користуються якісною водою.

Іван Гордієнко.

Місцеві жителі радіють таким результатам. Кажуть, що з ними і «совіт тримали», і грошей небагато пішло – близько трьох тисяч з двору. Зараз настільки звикли до комфорту, що коли якась профілактика чи ремонтні роботи, уже і не уявляють себе без води у хаті.

Зліва направо: Іван Шимко, Микола Демченко, Володимир Коренев.

Може похвалитися Засулля і хорошими умовами для 63 дошкільнят. Ольга Шевцова, завідувачка ДНЗ «Червона Шапочка», с. Засулля Недригайлівський район, Сумщина: — На заготівлю дров на сезон у нас пішло близько 60 тисяч гривень, на газ – щомісяця треба було до 30 тисяч. Економія очевидна. Твердопаливний котел придбали у рамках проекту ЄС/ПРООН. Встановили й нові вікна та двері. Вартість проекту – близько 190 тисяч гривень, внесок міжнародної організації – більше 100 тисяч. Зараз температура у всіх трьох групах – до 25 °C .

– 190 –

Ольга Шевцова.

Дитячий садок у Засуллі.

Іван Нанка, голова Недригайлівської райради: — Від початку реалізації проекту у районі основний акцент стояв саме на побудові водогонів. Адже питання якісної води на Сумщині доволі болюче. Наступне, на що громади хотіли направити кошти, – впровадження енергозберігаючих технологій (утеплення садочків, шкіл, ФАПів). Наразі необхідно приділити більше уваги екологічній тематиці. Зокрема, у планах побудова сміттєзвалища, а на перспективу – і сміттєпереробного підприємства. Іван Нанка.

Зі спостережень Як бачимо, навіть до підписання Угоди про асоціацію з ЄС в Україні продуктивно реалізовувалися європейські проекти. Але угода прямо вказує, що такі проекти будуть активізовані.

– 191 –

РОЗДІЛ VI Угоди каже, що Україна отримує фінансову допомогу через відповідні механізми та інструменти фінансування ЄС... Пріоритетні сфери надання фінансової допомоги ЄС визначаються у відповідних індикативних програмах, що відображають погоджені пріоритети політики. Попередні обсяги допомоги, закріплені в цих індикативних програмах, враховують потреби України, галузеві спроможності та прогрес у здійсненні реформ. Отже, ми потроху стаємо справжніми європейцями: вчимося раціонально розподіляти кошти, позбуваємося страху брати відповідальність, готові довіряти, а головне чути один одного.

ЄВРОПЕЙСЬКІ ГРОШІ ЗМІНЮЮТЬ НЕ ЛИШЕ ІНФРАСТРУКТУРУ, А Й СВІТОСПРИЙНЯТТЯ «ЧЕРНІГІВСЬКИХ ПРОВІНЦІЙ» Автор: Наталія Іващенко. Дата публікації: 09.10.2016. Про реалізацію на Чернігівщині масштабного проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» – у матеріалі «ЧЧ».

— Депутати сільської ради завзято почали спілкуватися зі своїми виборцями. Заходили до кожного двору. Як результат, необхідну суму зібрано. Деякі народні обранці приносили навіть більше, ніж мали б. Згодом жителі самі почали нести гроші, як побачили, що робота йде, – зараз уже з посмішкою розповідає Галина Прищеп, директор Рудьківського будинку культури, казначей громадської організації «Відродження», про початок збору коштів на капітальний ремонт місцевого ФАПу. Галина Прищеп, директор Рудьківського будинку культури.

Рудьківській сільській раді Бобровицького району підпорядковані також села Коношівка та Хомівці. Загальна кількість населення – трохи більше тисячі осіб. Відстань до районного центру автомобільними шляхами – 7 км, до обласного центру – 95 км. Село розташоване за 5 км від залізничної станції Бобровиця. Наразі медичний заклад села має сучасну систему опалення. Потужну фінансову підтримку (понад двісті тисяч гривень) на цю роботу громада отримала у рамках проекту ПРООН та ЄС «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Частину коштів, за умовами участі в програмі, має зібрати сама громада, частину – дає місцевий бюджет.

– 192 –

Рудьківці вагалися, що ж за «єесівські» гроші робити в першу чергу: освітлення чи ФАП. Думали і про садочок, але на той час на нього не було зроблено необхідних документів. Та і на ДНЗ з часом знайшли гроші. Зараз місцева громада має неабияке завзяття, аби брати участь у наступній фазі проекту. У планах – впровадження енергоефективних заходів у бюджетних установах.

*** Новий якісний твердопаливний котел економитиме фінанси Новобасанської сільської ради, що теж на Бобровиччині. Нова Басань – село в південній частині Бобровицького району. Межує з територіями Бригинцівської, Новобиківської та Соколівської сільських рад.

– 193 –

Південна частина території Новобасанської сільської ради межує зі Згурівським районом Київської області. Населення – понад 3 тисячі. На встановлення сучасного обладнання у місцевій школі проект ЄС/ ПРООН виділив більше 200 тисяч гривень.

Варто зауважити, що до оновлення ЗОШ громада активно залучає спонсорів.

Фото місцевої школи.

Шукати можливості для розвитку села – головне завдання його очільника — Володимира Левченка: — Село може нормально жити, як не буде чекати допомоги звідкись, а шукатиме шляхи заробити само. До слова, віднедавна у нашій сільраді є юрист, що може надавати нотаріальні послуги, виручені кошти йдуть до місцевої скарбниці.

Володимир Левченко, голова Новобасанської громади.

– 194 –

Загалом Бобровицький район у ІІІ фазі реалізації проектів ПРООН назбирав 20 заявок від сільрад. Для реалізації задуманого відібрано чотири, два мікропроекти уже завершили. За підсумками конкурсного відбору в області у реалізації ІІІ фази проекту беруть участь 8 районів та 2 міста, якими впроваджуються 42 мікропроекти. Більшість з них зорієнтована на впровадження заходів з енергозбереження. Координатори проекту зізнаються, що конкурс – справа нелегка, однак участь у ньому варта тих зусиль. І справа не зовсім в тому, що громаді дають чимало грошей на нагальні потреби, адже результати видно не лише через відремонтовані соціальні установи.

***

А от у Корюківському районі готові навіть ділитися досвідом успішної роботи за проектами ЄС/ПРООН. Днями тут побувала делегація представників сусіднього Городнянського району. Цікаво було оглянути ФАП у селі Буда, що у Корюківському районі. Завдяки проекту ЄС/ ПРООН цей заклад було збудовано майже з нічого. Громада, яка збирала кошти на даний об’єкт, складається з п’яти населених пунктів, що віддалені одне від одного на відстань у 25 кілометрів», – каже Владислав Сила, координатор проекту ЄС/ ПРООН на Чернігівщині.

Владислав Сила.

– 195 –

До речі, представники місцевої влади стверджують: останнім часом населення Корюківського району дуже активізувалося. Люди беруть участь в різноманітних проектах для залучення коштів. А деякі питання вирішують самотужки, згуртувавшись навколо існуючих проблем.

*** Сільські громади «оперюються»: — Приємно спостерігати, коли громади не лише чекають допомоги від когось, а й самі об’єднуються заради спільної мети. Лише за таких умов можна отримати швидкий та якісний результат, – каже перший заступник голови ОДА Леонід Сахневич.

З історії питання Проект ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» впроваджується в області за підтримки обласної державної адміністрації та обласної ради. Активна робота з реалізації проекту в області була розпочата у 2008 році після проведення конкурсного відбору районів для участі в ньому. В реалізації І та ІІ фази Проекту згідно з рейтингом приймали участь 8 «пілотних» районів – І фаза (Коропський,Сновський, Срібнянський, Ріпкинський, Менський, Борзнянський, Корюківський, Куликівський) та 6 районів – ІІ фаза (Бахмацький, Городянський, Корюківський, Куликівський, Чернігівський та Сновський). У кожному з районів були відібрані сільські ради для участі в мікропроектах, створено та юридично зареєстровано 69 громадських організацій, якими реалізовано 76 мікропроектів на загальну вартість близько 12 млн грн. Термін реалізації третьої фази Проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» – 2014–2018 рр. із загальною сумою бюджету по Україні 23,8 млн євро, наданих Європейським Союзом (23 млн євро) і ПРООН (800 000 євро).

– 196 –

ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ВІККА»» Про редакцію ТОВ «ТРК «ВІККА» – перша недержавна телекомпанія в Черкаській області, в ефірі з 1991 року. Основна мета телеканалу – інформування населення про події в місті, області, країні, світі. Аудиторія каналу – 18+, телеканал для всієї родини, соціально активних людей. Телевізійні проекти: щоденні випуски новин, прямі ефіри, соціальні, культурно-мистецькі, спортивні, розважальні та дитячі програми. Спрямованість телеканалу: висвітлення тих проблем і ситуацій, із якими жителі нашого регіону стикаються щодня.

Назва проекту: «Ми – Європа» Проект охоплює декілька видів телевізійних продуктів (сюжети, програми, опитування), що мають на меті сформувати позитивне ставлення черкащан до Угоди про асоціацію Україна – ЄС, надати об’єктивну інформацію на тему євроінтеграції, показати перспективи України і зокрема Черкащини в напрямі європейського розвитку.

Загальна кількість матеріалів: 19. Переглянути матеріали можна на DVD-диску, що додається до цього посібника.

– 197 –

ФІЛІЯ НТКУ «ВІННИЦЬКА РЕГІОНАЛЬНА ДИРЕКЦІЯ «ВІНТЕРА» Про редакцію Починалася історія ТРК в листопаді 1932 року, коли був організований Вінницький обласний комітет радіомовлення. Сьогодні ТРК «ВІНТЕРА» має повний цикл виробництва і транслює телерадіопрограми відповідно до державного контракту, забезпечує якісну співпрацю з обласними ТРК в системі Держкомтелерадіо, своєчасно й регулярно висвітлює події державного і місцевого значення.

Назва проекту: «Європейський вимір» Проект «Європейський вимір» – це структурована програма, що складається з рубрик, коментарів експертів, інтерв’ю, сюжетів, записів гостей у студії, відеознімання. Проект орієнтований на висвітлення актуальних тем: економічної стратегії розвитку країни, регіону, міжнародного співробітництва, історії реальних людей та практичні приклади діяльності, пов’язані з дією «Угоди про асоціацію Україна – ЄС». Загальна кількість матеріалів: 6. Переглянути матеріали можна на DVD-диску, що додається до цього посібника.

– 198 –

ТЕЛЕКАНАЛ ZIK Про редакцію Телеканал ZIK вперше вийшов в ефір 1 вересня 2010 року. Тоді програмна сітка налічувала шість проектів власного виробництва. Із 2014 року ZIK розпочав перехід на загальнонаціональний рівень, розширивши лінійку авторських проектів до двадцяти. В основі більшості з них, як і раніше, залишається жанр журналістського розслідування.

Назва проекту: «Шлях у Європу» Серія відеоматеріалів про відмінності ведення бізнесу та різних соціальних сфер в Україні від ситуації в європейських країнах. Ціль проекту – вказати на шляхи розвитку та способи покращення різних сфер на конкретних прикладах та історіях успіху.

Загальна кількість матеріалів: 7. Переглянути матеріали можна на DVD-диску, що додається до цього посібника.

– 199 –

ТЕЛЕКАНАЛ «ДО ТЕБЕ» Про редакцію Протягом 60 років обласне телебачення виходило в ефір під різними логотипами. Останнім був «27 канал». Він працював до захоплення телевізійного центру проросійськими бойовиками 27 квітня 2014 року. Після цього обласне державне телебачення не функціонувало 10 місяців. З 27 лютого 2015 року Донецька обласна державна телерадіокомпанія під логотипом «До ТеБе» відновила телевізійне мовлення із Краматорська в тестовому режимі. Завдяки організаційно-творчій допомозі колег з інших регіонів України, вдалося сформувати цілодобову сітку мовлення. Наприкінці липня в ефірі «До ТеБе» вийшов перший випуск новин. Сьогодні «Новини До ТеБе» в ефірі щодня, крім вихідних. З 1 липня 2016 року відновило мовлення обласне державне радіо – «Голос Донбасу». 24 години на добу в ефірі інформація про життя сьогоднішньої Донеччини у викладі журналістів радіостанції та медіапартнерів. Слухати «Голос Донбасу» можна як на ультракоротких хвилях, так і в FM-діапазоні.

Назва проекту: «Егей, Європо!» Серія програм про перший в житті візит реального шахтаря з Донбасу до Європи. На його прикладі показано, що за європейськими правилами можна жити і в Україні.

Загальна кількість матеріалів: 10. Переглянути матеріали можна на DVD-диску, що додається до цього посібника.

– 200 –

МАТЕРІАЛИ ПЕРЕМОЖЦІВ КОНКУРСУ ДЛЯ ЖУРНАЛІСТІВ «АСОЦІАЦІЯ З ЄС: ЩО ВОНА ДАЄ УКРАЇНІ?» Конкурс покликаний заохотити журналістів регіональних ЗМІ до якісного та системного висвітлення питань євроінтеграції України, Угоди про асоціацію Україна – ЄС, європейських стандартів життя тощо. Призовий фонд конкурсу становить техніка (ноутбуки, планшети). Конкурс – частина проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна – ЄС в українських медіа», що реалізується за кошти Програми «Підтримка демократії», фінансованої з Програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польщі та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Всього у конкурсі було шість хвиль.

– 201 –

ПЕРЕМОЖЦІ ПЕРШОЇ ХВИЛІ КОНКУРСУ 1. Наталя Пиртик, журналіст ТБ «ЗІК» (м. Львів) з відеосюжетом «Експортні квоти: як Україна їх використала?» Поданий для конкурсу відеосюжет був оприлюднений в ефірі 3 липня 2015 року та стосувався ситуації, коли Україна впродовж року користувалась пільговим режимом та без сплати мита експортувала свої товари до Європи. Детальніше матеріали можна переглянути на DVD-диску, що додається до цього посібника.

2. Анна Тисленко, журналіст ТБ «ЯТБ» (м. Херсон). Перший поданий на конкурс відеосюжет був оприлюднений в ефірі 10 червня 2015 року і він стосувався питання представлення херсонських агровиробників на європейському ринку. Другий поданий сюжет випущено в ефір 3 червня 2015 року, і він відповідав на питання як угода про асоціацію вплине на бізнес. Детальніше матеріали можна переглянути на DVD-диску, що додається до цього посібника.

3. Андрій Кужель, журналіст онлайн-порталу «Події і коментарі» (м. Чернігів) з матеріалом:

«ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РИНОК ЯК НОВА ПЕРСПЕКТИВА ДЛЯ ЧЕРНІГІВСЬКИХ ТОВАРІВ» Угода про асоціацію з ЄС ставить перед різними регіонами України нагальне питання стратегії розвитку. Кожна область нашої держави має визначити для себе певний тип поведінки у нових умовах. Чернігівщина може запропонувати європейському ринку продукцію сільського господарства. В ідеалі експортувати необхідно не просто сировину, вирощену в області, а певний готовий продукт. Це потребує серйозного інвестування, з чим на разі великі проблеми. Кількість капітальних інвестицій в Чернігівщину складають лише 1 % від капітальних інвестицій по Україні, а іноземних – 0,2 %. За обсягами капітальних інвестицій на одну людину область займає 19-е місце по Україні. З іноземних інвестицій – 25-е місце, – такі дані нещодавно озвучила заступник директора Департаменту економічного розвитку Чернігівської облдержадміністрації Олександра Хомик. Нестача інвестицій відповідно спричиняє високий рівень безробіття у регіоні і низький рівень модернізації виробництва.

– 202 –

Загалом Чернігівщина вважається депресивним регіоном за багатьма показниками. Так, згідно з даними Чернігівського регіонального центру зайнятості, в області був один з найбільших в Україні показників безробіття – 10,5 % (при середньому по Україні 8,6 %). Демографічна ситуація теж одна з гірших – населення області зменшується щорічно на 0,98 %. Смертність вдвічі більше народжуваності (при показнику 1,3 по Україні). При цьому загальна частина людей у віці 65 років і старших – також найбільша в Україні. Область займає останні місця по густоті населення та має складне розташування районних центрів з точки зору логістики. Сьогодні обласна влада в Чернігові розробляє стратегію сталого розвитку Чернігівської області до 2020 року В адміністрації бачать пріоритетним позиціонування області в розвитку сільського господарства тваринницького напряму. Про це йшлося під час брифінгу в ОДА. На Чернігівщині найбільша кількість сільгоспугідь. Так, на одного жителя їх припадає вдвічі більше, ніж в середньому по Україні. На думку розробників стратегії це є потужним потенціалом для розвитку сільського господарства і пов’язаної з ним переробної промисловості. Водночас вже сьогодні функціонує розроблений Департаментом економічного розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації сайт Економічний портал Чернігівської області, на якому чернігівські підприємці, зацікавлені в експорті продукції на ринки ЄС, можуть знайти вичерпну інформацію про квотування, міжнародну сертифікацію, пошук контрагентів тощо. Також для представників регіонального бізнесу та підприємств агропромислового комплексу, які зацікавлені експортувати свою продукцію на перспективні ринки Європейського Союзу, пропонуються безкоштовні консультації з питань експорту товарів до ЄС, які надаватимуться асоціацією «Український клуб аграрного бізнесу» разом із юридичною фірмою «Sayenko Kharenko». Амбітні плани чернігівських виробників вийти на європейські ринки зі своєю сільськогосподарською продукцією можуть бути реалізовані лише за умови відповідності її стандартам ЄС, а для цього необхідно впроваджувати сучасні технології виробництва. Директор чернігівського приватного багатопрофільного підприємства «Вимал» (експорт сільськогосподарської продукції) Сергій Самоненко впевнений, що перспективи чернігівських виробників на європейському ринку лежать в переоснащенні виробництва: «У нашій області виробляють м’ясо, молоко, олію, зерно, масло, крохмаль та цукор. Ця продукція є профільною і у великій кількості країн Євросоюзу. Тобто це традиційні продукти, які вони виробляють. Так от, у Євросоюзі, по тій продукції, яку я назвав, були системи дотації, які складали до 50 % від вартості – 203 –

продукції. З цією системою було дуже важко конкурувати. Сьогодні ці дотації зменшились, але ми йдемо на серйозно захищений ринок. Хоча і в чернігівських виробників перспектива є, ми можемо там продавати, але це не буде легко. На жаль, обладнання, яке знаходиться на наших підприємствах, воно, у більшості своїй, достатньо старе. Тому продукція трохи гірша за якістю. Наприклад, наше підприємство 25 листопада минулого року почало експортувати до ЄС. Ми почали з невеликої партії, 105 тонн, картопляного крохмалю. Але до цього моменту ми наполегливо готувалися: протягом трьох останніх років проводили модернізацію обладнання, запровадили систему керування якістю продукції. Була розроблена та впроваджена і сертифікована система ХАСП (система керування безпекою продукції, що випускається). Також ми провели незалежний аудит свого виробництва з фахівцями швейцарської компанії «Nestle», за його підсумками стали офіційним постачальником цієї компанії. На моє глибоке переконання, термін «велика аграрна країна», передбачає, що ми маємо замкнутий цикл виробництва. Треба робити ставку не лише на аграрну, але і на переробну галузь, виробництво обладнання, тобто створювати також і засоби виробництва.» Довідково На Чернігівщині серед експортних товарів провідне місце займають зернові культури, деревина та вироби з неї. Також добре продаються папір та картон, молоко та молочні продукти, мінеральні продукти, взуття. Партнерами підприємств та організацій області стали 106 країн світу, з них – 28 країн ЄС. Експерти підкреслюють збільшення майже вдвічі експорту товарів до країн Європейського Союзу. Зокрема, зріс обсяг поставок мінеральних продуктів, зернових культур, взуття, електричних машин. Найбільше Чернігівщина продає Литві, Іспанії, Італії, Румунії, Бельгії, Німеччині, Нідерландам, Польщі та Великій Британії. Серед інших країн-партнерів – Російська Федерація, Білорусь, Азербайджан, Грузія, Казахстан, Туреччина, Молдова та Китай. Водночас фахівці звертають увагу на збільшення імпорту з країн ЄС. Вартість ввезених товарів перевищила 5 мільйонів доларів. Це відбулося за рахунок купівлі готових харчових продуктів, текстильних матеріалів та текстильних виробів, продукції хімічної та пов’язаних із нею галузей промисловості, котлів, машин. Найвагоміші імпортні поставки товарів до нашої області, серед країн – членів ЄС, здійснюють з Німеччини, Італії, Великої Британії, Польщі та Нідерландів.

– 204 –

На фото справа наліво: переможець 1-ої хвилі конкурсу Андрій Кужель, представниця Агентства США з міжнародного розвитку Анна Новак, переможиці 1-ої хвилі конкурсу Наталя Пиртик та Анна Тисленко, Програмний директор Фонду міжнародної солідарності (Польща) Ізабелла Хруслінська.

– 205 –

ПЕРЕМОЖЦІ ДРУГОЇ ХВИЛІ КОНКУРСУ 1. Григорій Кульбака, журналіст міськрайонної громадсько-політичної газети «Вісті» (Слов’янськ, Донецька область) з матеріалами:

ПРЕДПРИНИМАТЕЛЯМ: ПРОИЗВОДИТЕ ТОВАРЫ В УКРАИНЕ, А ПРОДАВАЙТЕ В ЕВРОПЕ! Дата публікації: 06.012016. С первого января 2016 года в экономической жизни страны начался новый этап – вступила в силу долгожданная, глубокая и всеобъемлющая Зона свободной торговли (ГВЗСТ), которая реализуется в рамках Соглашения об ассоциации Украины с Европейским Союзом. Незадолго до этого события некоторые псевдопатриоты принялись активно распространять по этому поводу различный негатив. При этом они делают акцент на экономической составляющей процесса: «Вот сейчас пойдет наплыв дешевых европейских товаров на местные рынки, а национальный производитель, не выдержав конкуренции, «загнется»». Но так ли это? Чтобы не поддаваться влиянию авторов подобных информационных атак, нужно прояснить некоторые аспекты функционирования глубокой и всеобъемлющей Зоны свободной торговли Украины с ЕС.

Впереди – снижение таможенных пошлин Итак, Зона свободной торговли с Европейским Союзом. Она предусматривает постепенное снижение таможенных пошлин на многие виды товаров, которые взимаются при товарном экспорте/импорте между украинским и европейским рынками: с нынешних ставок до нуля. Немаловажным преимуществом для украинского рынка станет именно постепенное, растянутое на 10 лет, снижение входящих сборов. Тогда как Европейский Союз практически моментально снижает большинство тарифов! Такая, с перевесом в пользу Украины, торговая политика вызвана различным уровнем развития промышленности и экономики в целом. Именно с целью выравнивания конкурентоспособности украинского и европейского производителя, европейцы пошли нам на такие уступки. Это – нормальные партнерские отношения между Украиной и Европейским Союзом, которые демонстрируют истинное отношение европейцев к нашей стране. Кроме этой поблажки для украинской экономики, также следует не забывать, что Украина еще с апреля 2014 года имеет выход на европейские рынки практически без уплаты ввозных пошлин. Так что Зона свободной торговли – 206 –

для украинских экспортеров фактически начала работать еще два года назад. Теперь пришло время постепенного открытия нашего рынка для европейских товаров. Но это совсем не значит, что на полках наших магазинов моментально появится изобилие дешевых товаров западного производства (столь желанное, кстати, для нашего потребителя). Во-первых, цена товаров, произведенных в Европе, не может быть низкой. Это объясняется хотя бы высокой стоимостью рабочей силы, которая «сидит» в себестоимости европейской продукции. Недаром же украинцы облюбовали трудовую миграцию в западные страны. Час работы, например, в Польше стоит гораздо дороже отработанного времени на аналогичной работе у нас, в Украине. Во-вторых, на стоимости импортных товаров негативно отразится логистическая нагрузка (их надо будет доставлять за тысячи километров). Учитывая состояние наших дорог, размер транспортных издержек обязательно «влетит перевозчику в копеечку». В-третьих, нужно брать во внимание значительную девальвацию гривны. Ведь, если пару лет назад, покупая за границей какой-нибудь товар за 100 долларов, он стоил для нас 800 гривен. А сегодня за такой же заграничный товар придется отдать 2400 гривен. Так о каком наплыве «европейской дешевизны» может идти речь?

Появится реальная конкуренция между производителями Несомненно, цены на определенные группы товаров упадут. Но это рядовым украинцам только на руку. А вот для представителей бизнеса появление конкуренции на рынке станет толчком к развитию и к приведению производимой продукции к общепринятым стандартам качества. Кто в итоге от этого выиграет? Конечно же, мы, покупатели-потребители! Европейские стандарты качества ориентированы в большей степени на защиту прав потребителя и являются образцовыми во всем мире. Это общеизвестно. И это означает, что когда украинские производители достигнут определенных стандартов качества, а власть урегулирует ряд соответствующих вопросов на законодательном уровне, то перед отечественными экспортерами кроме европейских откроются также рынки других стран. И это – еще один жирный плюс от Зоны свободной торговли! Но не все видят эти плюсы. В Кремле, например, не рады тому, что у нашей страны появились такие возможности. Российские пропагандисты активно муссируют тему, якобы, пагубного влияния Зоны свободной торговли на украинскую экономику. Также российские власти обещали нам ухудшение торговых отношений с РФ в случае, если Соглашение не будет подкорректировано с учетом кремлевских поправок. Украина на такие компромиссы не пошла. В итоге президент РФ Путин подписал указ о приостановлении зоны свободной торговли с Украиной, который начал действовать с января 2016 года. К военному конфликту добавилась и торговая война с Российской Федераци– 207 –

ей. Разумеется, это не означает для нас полную потерю российского рынка: на что-то ввели эмбарго, а на что-то ввели торговые пошлины. Но! Даже если рынок Российской Федерации вдруг станет для нас недоступным, то не стоит паниковать раньше времени. И для начала нужно проанализировать размеры потребительского спроса в России и, допустим, в странах ЕС. Рынок ЕС – крупнейший в мире: 500 миллионов достаточно состоятельных потребителей. А что Россия? 140 миллионов людей, платежеспособность которых примерно в 12 раз ниже, чем у европейцев. Ну, какие еще нужны аргументы?!

Выживут сильнейшие игроки рынка Будут ли такие представители украинского бизнеса, которые после начала действия ЗСТ не выдержат конкуренции и свернут свою предпринимательскую деятельность? Конечно, будут! В условиях рыночной экономики это естественный процесс – более слабый уходит, а его место занимает сильный игрок на рынке. Когда в государстве на достойном уровне функционирует законодательная и правоохранительная системы, так обычно и происходит. Но у нас, к сожалению, неоднократно имели место случаи, когда за наш с вами счёт недобросовестные чиновники накачивали карманы близких им людей. Вот, например, известная отечественная корпорация «УкрАВТО», почётным президентом которой является экс-нардеп-регионал Тариэл Васадзе. Как известно, в данную корпорацию входит Запорожский автомобильный завод (ЗАЗ). Качество производимых автомобилей известно каждому обладателю транспортного средства, сошедшего с конвейера этого завода... А вот цены на эти «шедевры автопрома» достаточно высокие! Однако данное предприятие существует в течение долгих лет и почему-то ещё не закрылось. Почему? Ответ на эту «загадку» можно найти под куполом Верховной Рады. Благодаря принятию различных законов в интересах АвтоЗАЗа, украинские водители вынуждены либо «наслаждаться» продукцией этого предприятия, либо изрядно переплачивать за ввезенную иномарку. Те, у кого есть деньги, естественно, выбирают иномарки, которые в небогатой Украине стоят дороже, чем в богатой Европе. Почему стоят дороже? Потому что наши избранники сильно поднаторели в деле «защиты отечественного производителя». Ведь различные утилизационные сборы, импортные пошлины и т.д. – дело рук парламентских лоббистов, которые на самом деле защищают не нас с вами, а кошельки своих «спонсоров»...

Уменьшится лоббирование интересов олигархов А теперь представим, что АвтоЗАЗ не получал бы на протяжении длительного времени мощную господдержку. Какой бы в итоге был результат? Его не сложно спрогнозировать: «ЗАЗики» либо доросли бы до уровня, например, автомобилей «Shkoda», либо это предприятие ушло с рынка, открыв двери для – 208 –

иностранных инвестиций в развитие автопрома. С внедрением глубокой и всеобъемлющей Зоны свободной торговли, кстати, подобная ситуация ожидается в каждой отрасли экономики. И пусть производители соревнуются, кто из них сможет предложить нам, потребителям, что-то лучшее и на более выгодных условиях. Касательно возможных перспектив и рисков от внедрения ГВЗСТ высказались несколько экспертов: Вероника Мовчан, руководитель Центра экономических исследований Института экономических исследований и политических консультаций: — Я никогда не считала достаточно аргументированными разговоры о существенных рисках для украинских производителей вследствие работы глубокой и всеобъемлющей Зоны свободной торговли с ЕС. Во-первых, времени для подготовки было больше чем достаточно, ведь работу над текстом соглашения об ассоциации было завершено ещё в 2011 году. Во-вторых, Украина и так открытая для торговли страна, уровень ввозных пошлин достаточно низкий. Начало работы Зоны свободной торговли моментально не устранит нетарифные барьеры. То есть, причин говорить о резком открытии границ для европейских товаров нет. К тому же, колоссальный барьер для импорта создаёт девальвация гривны – импортные товары существенно подорожали, тогда как покупательская способность населения не растёт. Дмитрий Луценко, эксперт по вопросам технического регулирования: — Неконкурентоспособность украинского бизнеса – это не более чем миф! Большинство предприятий будут способны выдерживать конкуренцию. Проблемы в другом – они должны перестроить свои бизнесовые операции. Хорошо освоить маркетинг, чтоб продвигать свой продукт и бренд. Тщательнее относится к документации. То есть, бизнес к ГВЗСТ в принципе готов, но нужно знать европейские правила и практики. Не только законодательство, но и нюансы процессов. Также необходимо уметь использовать эти знания на практике. Александра Бровко, эксперт «Украинский центр содействия инвестициям и торговли»: — Говоря о рисках от увеличения конкуренции вследствие начала действия ГВЗСТ с ЕС для украинских производителей, правильнее рассматривать не украинский рынок в целом, а разные его сегменты. Нельзя сравнивать рыночную ситуацию, например, в сфере пищевой промышленности и в сферах высокотехнологических и промышленных товаров после вступления ГВЗСТ в силу. Ведь даже действующая конъюнктура рынка в этих сегментах достаточно разная. Отдельный блок, о котором не стоит забывать – это торговля услугами, поскольку в этом сегменте также будет усиливаться как конкуренция, так и кооперация.

– 209 –

НЕИСПОЛЬЗОВАННЫЕ КВОТЫ КАК СТИМУЛ К РАЗВИТИЮ УКРАИНСКОГО СЕЛЬХОЗПРОИЗВОДИТЕЛЯ Дата публікації: 14.09.2016. Накануне вступления в силу глубокой и всеобъемлющей Зоны свободной торговли Украины со странами Европейского Союза, в украинском обществе стали появляться всевозможные панические слухи. В большей степени они касались тарифных квот на экспорт/импорт товаров. Противники евроинтеграционных процессов, то ли от незнания, то ли преследуя какие-то другие интересы, активно распространяют информацию о том, что квоты, якобы, ограничивают объёмы украинских товаров, экспортируемых в Европу. Чтобы не попадаться на пропагандистский крючок, всегда нужно проверять достоверность той или иной информации. Наведя справки о квотировании, вдумчивый читатель поймет, что квоты выгодны украинскому бизнесу. Они созданы для защиты отечественного производителя. Хотя, конечно, не только украинского. Ну, а если у кого-то ещё остались какие-то сомнения, то можно провести параллель, которая расставит все точки над і. Этой зимой достаточно наболевшей темой для украинцев является оплата «коммуналки», а именно – отопление. Резкое подорожание газа, разумеется, вызвало увеличение суммы в платёжке за месяц. Чтобы как-то облегчить «перезимовку» гражданам Украины, наше правительство инициировало внедрение определённой системы лояльности. Эта система предусматривает предоставление газа населению в отопительный период по льготной цене 3 гривны 60 копеек за один кубометр. Правда, таких кубов по 3,60 грн есть всего 1200 на 6 месяцев отопительного сезона (с 1 октября по 30 апреля). За каждый последующий куб (после использования 1200) придётся заплатить 7 гривен 20 копеек. Но потребитель сам сможет определять, сколько газа из социальной нормы ему расходовать ежемесячно в ходе отопительного сезона. Конечно, льготного объема будет не хватать для полноценного отопления жилья в течение полугода. Однако в правительстве обещают, что, возможно, в случае холодной зимы эту норму пересмотрят. Вот эти 1200 кубометров газа по льготной цене – это что-то вроде квоты, которую государство предоставляет украинцам. И это не значит, что по исчерпанию пользователем 1200 кубов, ему больше не продадут газ! Продадут! Только по обычной рыночной цене – 7 гривен 20 копеек. Так же и с экспортом товаров на европейские рынки. К примеру, ЕС устанавливает квоту на экспорт украинской кукурузы – 500 000 тонн, условно, с нулевой таможенной пошлиной. А всё, что свыше этого объема – по обычным таможенным тарифам, как это было всегда! Подобная же политика квотирования применяется и к остальным товарам.

– 210 –

Кое-кто, возможно, скажет: кому там, в Европе, нужны наши товары? Нужны/не нужны, а уже полным ходом продаются. До войны на востоке Украины планировалось, что основную долю экспорта составит металлургическая продукция. Война, конечно, внесла определенные коррективы, и теперь львиную долю украинского экспорта займёт сельскохозяйственная продукция. Об этом свидетельствует уровень реализации, отражённый в инфографике, которую журналист «Вістей» позаимствовал на сайте Министерства аграрной политики и продовольствия Украины. (см. Инфографику) О ходе торговых отношений в аграрной отрасли между Украиной и Европейским Союзом рассказал Министр аграрной политики и продовольствия Украины Алексей Павленко. «Напомню, что с 23 апреля 2014 года Европейский Союз уже отменил пошлины на 83,4 % товарных позиций для украинской сельскохозяйственной продукции. Перечень товаров, которые подпадают под тарифные квоты, не изменится. В то же время размер некоторых квот может быть увеличен (например, пшеница, мясо птицы и консервированные томаты)», – отметил Алексей Павленко. Также министр поведал, что квоты, предоставленные на 2015 год Евросоюзом Украине, по некоторым позициям аграрной продукции практически использованы: «По состоянию на конец декабря 2015 года полностью использованы годовые квоты на мёд, ячменную крупу и муку, обработанное зерно, зерновые злаки, обработанные томаты, виноградный и яблочный сок, овёс. Также использована годовая квота на кукурузу и пшеницу, 3 квартальные основные квоты на мясо птицы (по 4 тысячи тонн) и практически использованы квоты по ячменю (194,2 тысячи тонн из 250 тысяч тонн). В то же время по многим позициям квоты даже не использовались. В перечне незаполненных квот – баранина, сахарные сиропы, крахмал, отруби, грибы, сахарная кукуруза, чеснок, продукция из обработанного молока и масла. Это те категории товаров, на которые нет конкуренции среди украинских производителей и мы настойчиво рекомендуем отечественным аграрным предприятиям обдумать возможности производства указанной продукции, квоты на которую, как и в прошлом году, так и сейчас, остаются незаполненными». В этой статье я делаю акцент именно на аграрном секторе не только потому, что это крупнейший игрок на украинско-европейском рынке, но и ещё по одной причине. Ведь сегодня многие фермеры нашей страны опасаются, что их продукцию «задушит» дешёвая европейская, а западные «толстосумы» купят за копейки нашу плодородную землю. Не мы первые и, наверное, не мы последние. Абсолютно такие же опасения посещали представителей аграрного бизнеса в Польше. А в итоге – польское село пережило положительную революцию, а устрашающие опасения не оправдались.

– 211 –

По поводу страхов польских фермеров на одном из журналистских семинаров рассказывал известный польский журналист Михал Кацевич: «Этот миф долго существовал и был такой энергией, которой питались разные политики, использовавшие страх населения перед Западом. Так, перед вступлением в ЕС у нас появилась политическая сила под названием «Самооборона». Эта партия выросла на протестах фермеров, которые боялись вступления в ЕС… Политики говорили, что после вступления в ЕС Запад завалит Польшу дешевыми продуктами, а наши фермеры просто не смогут конкурировать с французскими и немецкими, которые получают серьезные дотации. Они говорили, что польские фермеры не смогут получить эти дотации. Но после вступления Польши в ЕС (в 2004 году) все оказалось совсем наоборот». Как видим, процесс интеграции в Европу насыщен мифами и «высосанными из пальца» опасениями. И пока кто-то, сидя на диване, критикует различные этапы интеграции Украины в ЕС, кто-то уже заключает контракты, платить по которым им будут в евро, а оно, напомним, по 26 гривен…

«КЕРАМИЧЕСКИЙ КРАЙ» НЕ ОБЕЩАЕТ КЕРАМИКАМ РАЙ. НО ДАЕТ ИМ ХОРОШИЕ ШАНСЫ ВЫХОДА НА РЫНКИ ЕВРОПЫ Дата публікації: 30.12.2015. Вопреки пессимистическим прогнозам отдельных политиков и предпринимателей Славянска, оказалось, что интегрироваться в Европу нашим керамикам выгодно. В начале 2014 года тогда ещё Славянский городской голова Неля Штепа организовала заседание круглого стола, где обсуждался вопрос евроинтеграции и её последствий для украинского бизнеса. В роли экспертов выступали местные предприниматели, работающие в городской промышленности (керамическая отрасль, машиностроение). Однако, данные «посиделки» носили больше политический характер. Экономическая составляющая была минимальной. Это и немудрено! Говорят, что приблизительно в это же время во многих городах, где на тот момент при власти были регионалы, прошли похожие «круглые столы». В ходе этих «мероприятий», имеющих ярко выраженный политический подтекст, их участники выражали колоссальные опасения касательно отечественной экономики, в случае, если бы Виктор Янукович всё-таки подписал Соглашение об ассоциации с Европейским Союзом на Вильнюсском саммите в ноябре 2013 года. Чтобы напомнить о тогдашней позиции и риторике местных авторитетных предпринимателей, представляем вашему вниманию, уважаемые читатели, часть их монологов (с указанием даты их выступлений).

– 212 –

Максим Флекро, генеральный директор ЗАО «Бетонмаш» (10.01.2014): — Сложная экономическая ситуация в мире является катализатором отражения негативных процессов в экономики нашей страны. Соответственно народ, в частности, и я хотим верить во что-то лучшее. При подготовке к подписанию Соглашения об ассоциации, в умах, наверное, произошла подмена понятий реальной евроинтеграции и лишь подписанием ассоциации. Текст ассоциации мало кто читал – это огромный труд. К сожалению, в этом огромном труде, речь именно об экономических составляющих затронуты крайне скудно. И если мы уберём своё горячее сердце, а оставим только холодный ум и рассудок и возьмём просто экономику, чтобы посмотреть, что будет дальше со страной. Можно констатировать, что никто нас в Европу не принимает, мы не становимся членами Европейского Союза, мы не получаем с вами Шенген, но мы подписываем ассоциацию, по которой должны будем жить и работать, исполняя этот документ межгосударственного уровня. Европейские страны путём завоевания, не одно столетие строили свою высоту. За счёт порабощения других стран фактически, накачивали свои страны финансами. По факту экономическая ситуация в Европе крайне плачевная. Присоединение Украины этой ассоциацией – это один из путей решения собственных экономических проблем. Там голая прагматика и расчёт, что появляется дополнительный рынок, который согласно ассоциации полностью находится в выигрышном свете для европейских производителей и поставщиков. Соответственно экономика Европы будет находиться на определенном подъёме. И, мол, если вы хотите в дальнейшем вступить в Евросоюз, то вы должны с этого начинать… Это окончательно оборвёт все связи с Россией, Казахстаном и промышленности просто не станет. А что взамен? А взамен – нет ничего! Идеально бы было, чтоб Украина оставалось нейтральной, и вела торговлю и с Таможенным союзом и с Евросоюзом. Но реалии таковы, что чтобы быть сильным, нужно быть с кем-то объединённым. Также в ассоциации есть такое приложение как «квоты». Всё квотируется: то есть вы можете поставлять, но не более. То есть всё ограничивается. К сожалению, эта ассоциация прописана под интересы Европы, а не под наши интересы». Не знаю, либо же Максим Флерко действительно не вникал в суть соглашения, которое не подписал Янукович, либо заведомо (по распорядке сверху) вводил в заблуждение общественность. Потому что 80 % соглашения являются именно экономической частью, и лишь 20 % – политики. Касательно «квотирования», о котором Максим Флерко столь недоброжелательно тогда отзывался: так вот, квоты – это лимиты, установленные на ввоз украинских товаров на рынки ЕС по нулевой таможенной ставке. А всё, что свыше квот – пожалуйста, ввозите, но по обычным таможенным условиям – 213 –

(как было всегда). Кстати, квоты также устанавливаются и с нашей стороны на ввоз европейских товаров. Это делается с целью защиты национального производителя. Вячеслав Скориков, директор ЧП «Пётр» (10.01.2014).

— Европейцы технологически ушли вперед на много лет от нас. На их рынке наша продукция неконкурентоспособна. Она котируется на российском, белорусском и грузинском рынках. В Европе продать наш товар практически невозможно, даже по бросовой цене. Плюс украинские и европейские законы не позволяют нашей продукции там продаваться. Было правильно сказано, что экономически страну просто положили. Работать и конкурировать с товарами, которые находятся на европейской территории, просто невозможно. Свой бизнес я вижу только на территории постсоветских государств. За мной также стоит большой трудовой коллектив, который останется без работы (как и я) в случае перехода на европейские нормы и закрытия границ российского рынка… Для средней и восточной Украины это просто катастрофа… Говорят там за инвестиции: Европа будет инвестировать. Никто в наше государство никогда ничего инвестировать не будет. К тому же жителя Европы не интересует ни керамические вазы, ни тарелки, ни горшки. Он себе куртку раз в десять лет покупает и не меняет её! Слушая тогдашнюю риторику Вячеслава Скорикова, можно было прийти к выводу о полнейшей бесперспективности экономики Украины в случае подписания соглашения об ассоциации с ЕС. Тем более, что Вячеслав Скориков – успешный и достаточно известный в Славянске предприниматель-керамик. Но, к счастью, соглашение таки было подписано. А спустя два года керамисты Славянска смогли развенчать мифы о «загнивающих перспективах сотрудничества с Западом».

28 декабря в славянском Центре культуры и окружающей среды состоялось открытие административно-логистического Центра проекта «Керамический край». Напомним, что «Керамический край» является грантовым проектом, который реализуется при поддержке Программы развития ООН в Украине и правительства Японии в рамках Проекта экономического и социального восстановления Донбасса. Целью деятельности «Керамического края» является развитие инфраструктуры керамического кластера Донецкого региона с центром в Славянске. Координатором этого проекта является Александр Семенец – местный предприниматель (производитель керамических изделий). Выступая на торжественном открытии Центра, он отметил, что отныне в нашем городе появилась площадка, где можно будет сообща решать наболевшие вопросы развития местного бизнеса. «Сложности на рынке есть, а после вооруженного конфликта их ощутимо прибавилось. Однако, благодаря помощи ПРООН и – 214 –

правительства Японии, мы имеем возможность работать над продвижением наших товаров и услуг в западном направлении. У нас появились для этого новые возможности», – говорит Александр Семенец. Затем он ответил на вопросы журналиста «Вістей».

— Александр Яковлевич, какие возможности открываются перед предпринимателями-керамиками благодаря открытию данного Центра?

— Во-первых, мы окончательно сформировались как организация. Соответственно, сможем решать многие вопросы, которые не по силам отдельному предпринимателю. Сегодня мы работаем над программой для выставки керамических изделий, которая будет проходить в Германии. Для нас это крайне важно. Ведь таким образом мы сможем расширить рынки сбыта. Сегодня мы видим, как от нас отворачивается Россия. Без европейских рынков сбыта мы не сможем работать – не для кого будет производить товары. Нам хочется понять «вкус Европы», ведь там есть наша ниша. Недавно мы посылали в Германию своего представителя. Теперь имеем представление о том, какого качества необходимо производить продукцию для еврорынка. Наш товар имеет своего покупателя и в Европе, и на рынке США. Но чтобы там достойно выглядеть, нужно решить ряд вопросов: упаковка, качество и т.д. Отдельно взятый производитель сам не справится с решением всех вопросов, а объединившись, уверен: у нас всё получится. К тому же, с первого января 2016 года становится реальной Зона свободной торговли с ЕС. Думаю, это поможет нам продвинуться на рынки Европейского Союза. Плюс ко всему, консолидировавшись, мы постараемся решить проблемы ничем не оправданной громадных размеров предоплаты за электроэнергию. Объединившись, можно попробовать снизить цену логистики производимой продукции.

— Ожидается ли увеличение количества членов керамического кластера?

— Безусловно! Мы приглашаем всех официально работающих производителей керамики. До вооруженного конфликта в Славянске в керамической отрасли было занято около 20 000 жителей. Сегодня, думаю, эта цифра гдето вдвое меньше. Уверен, что увидев заманчивые перспективы развития через наш Центр, желающих будет много. Также нам готовы помогать западные инвесторы. Разумеется, они должны понимать, как эти деньги расходуются. Предлагается колоссальное финансирование под ясные и понятные программы. Нам главное теперь – не опозориться... Керамический бизнес всегда помогал экономике нашего города удержаться на плаву: и в 90-ых во время перестройки, и сегодня. Нам приходится ориентироваться на малый и средний бизнес, ведь в городе практически нет крупных предприятий, как, скажем, в соседнем Краматорске.

— Рынки каких стран в первую очередь планируете осваивать?

– 215 –

— Естественно, в первую очередь – это Европа! Думаю, там наша продукция со временем будет достаточно востребована. Ведь у нас достаточно демократичные цены за счёт относительно низкой стоимости оплаты труда. Как только нам удастся завоевать западные рынки, то и зарплата наших сотрудников вырастет. Если считать объём проданной продукции в килограммах глины, то каждый килограмм на европейском рынке будет продаваться минимум в 2–3 раза дороже, чем на российском рынке. Скорость освоения европейских рынков зависит в большой степени только от нас. В частности, благодаря подобным грантовым программам, которые нам предоставляют возможность участвовать в крупных выставках, на которых мы сможем найти первых покупателей-оптовиков. Говорят: дорогу осиливает идущий! Уже сегодня представители ведущей для Славянска отрасли (керамический бизнес) осознали, что частичная потеря российского рынка заставляет «шевелиться» и открывать для себя гораздо более привлекательные и объемные рынки Европы.

2. Катерина Кадер, журналістка Громадського радіо (Харків) з матеріалами:

МАЛОКОНКУРЕНТНЫЙ РЫНОК УКРАИНЫ СОЗДАЕТ УСЛОВИЯ ДЛЯ ВЫХОДА НА РЫНОК ЕС Дата публікації: 01.09.2015. Как предприниматели из Харькова вышли на рынок Европейского Союза со своей печатной продукцией и почему в Европе не приемлемо вести бизнес с понятиями «немедленно», «срочно», «быстро». В гостях у Екатерины Кадер президент группы компаний «Фактор» Сергей Яковлевич Политучий. Екатерина Кадер: Расскажите о направлениях вашего бизнеса? Сергей Политучий: Бизнес группы компаний «Фактор» в целом можно характеризовать, как издательский консалтинговый бизнес и, несмотря на наличие в нем нескольких непрофильных бизнесов группы компаний, основу составляют издательства, полиграфия и аудит. Так, в состав входит, наверное, крупнейшее в Украине издательство, специализирующееся на производстве литературы для экономистов, бухгалтеров, юристов. Это издательский дом «Фактор», который выпускает около 18 периодических изданий и, наверное, десятки, если не сотни, изданий непериодического характера. Кроме этого в состав групп входит издательство «Виват», которое занимает 3-е место в Укра– 216 –

ине по объему производимых книг, уступая «Книжному клубу» и издательству «Ранок». Печать обеспечивает крупнейший полиграфический комбинат полного цикла «Фактор друк», который производит, говоря доступными для слушателей понятиями, перерабатывает более 10-ти железнодорожных вагонов бумаги в месяц. Мощность типографии позволяет производить столько книг, сколько вообще печатается в Украине. В месяц эта типография способна производить до 3 млн единиц книжной продукции. Кроме этого, около 10 млн газет полноцветных, и всякого рода брошюр.

Полиграфический комбинат полного цикла «Фактор друк».

Екатерина Кадер: Расскажите, как вы вышли на рынок Европейского Союза? Сергей Политучий: Надо сказать, что, как часто бывает в бизнесе, выход на рынок Европейского Союза явился для нас следствием ухудшившейся ситуации внутри страны. Выход на рынок ЕС можно считать второй ступенью экспортной деятельности по выходу полиграфических услуг на внешний рынок. В 2008 году, когда кризис привел к падению полиграфического рынка, мы очень резко ощутили необходимость расширение границ украинского рынка. И в первую очередь в 2008 году мы обратили свои взоры на Россию. Мы достаточно быстро вышли на российский рынок, поскольку изучив его, мы с удивлением обнаружили, что 76 % книг в России печатаются за границей. И мы, украинцы, пошли туда и наша типография достаточно быстро завоевала хорошие позиции на этом рынке. Но, поскольку, следующий кризис был связан, в том числе и с Россией, то, естественно, мы поняли, что без выхода на западные рынки у нас ничего не получится. Безусловно, выход на западные рынки имеет свою специфику, но это больше всего методическое отличие. Российский рынок ментально ближе и, несмотря на то, что первое наше знакомство с потенциальными клиентами вызывал удивленный вопрос: «А что, в Украине печатают книги?». Этот вопрос очень быстро забивался при демонстрации наших возможностей.

– 217 –

Выход в Европу усложняется тем, что европейский рынок в принципе не понимает существование такого игрока на рынке полиграфических услуг, как Украина. И так, как этот рынок очень стабильный, то всякое появление, а особенно быстрое, неожиданное появление новых игроков на рынке воспринимается с недоверием. И в силу очень системной работы западного рынка для них все, что связанно со словом «немедленно», «срочно», «быстро», практически, неприемлемо. Поэтому, то, что мы за 1 год вышли на европейский рынок – это уже большой успех. Выходу на европейский рынок способствовал также выход издательства «Виват» со своими авторскими правами. Мы уже более 5 лет экспонируемся на крупнейшей в мире Франкфуртской выставке, на выставке детской литературы в Болонии. Там мы тоже прошли этот интересный путь, когда в течении первого года с нашими хорошими книгами мы имели отменные отзывы от посетителей, но не имели ни одного заключенного договора на продажу прав. И только на 3-й год, при том, что у нас не стала лучше продукция, страны Восточной Европы стали становится нашими покупателями – это Румыния, Польша, Чехия. И только на 4-й год мы сделали первые продажи в страны Западной Европы. Тот факт, что наше издательство «Виват» продавая достаточно большое количество авторских прав за границу, уже зарекомендовало себя как игрока на книжном рынке и позволило нам продвигать уже через эти имеющиеся каналы, внедрить им сотрудничество, в частности предоставление им наших полиграфических услуг. С другой стороны, я думаю, значительным подспорьем является изменение ситуации на китайском рынке полиграфических услуг, когда рост заработной платы в этой промышленности в сочетании с большим логистическим плечом привел к тому, что наши услуги стали приемлемыми по цене, при условии качества, которое у нас удовлетворяет, абсолютно, европейские требования. Если говорить о выходе не нашей продукции, а другой продукции, я уверен, что главным препятствиям выходу на мировые рынки для украинского производителя является фигурально-ментальный железный занавес, который имеет место в головах наших соотечественников, несмотря на то, что физический железный занавес давно уже рухнул. Но мы продолжаем жить на острове под названием Советский Союз. Мы продолжаем рассматривать бывшее пространства Советского Союза, как понятное нам пространство, а все, что за ним – как инкогнито. Поэтому, единственным выходом является смелый поход на другие рынки, знакомство с ними, с одной стороны, и, с другой стороны, понятия и готовность к тому, что выход на европейский рынок требует существенных изменений в технологии производства с тем, чтобы качество продукции соответствовало западному уровню. Качество – это база: с продукцией, которая не соответствует требова– 218 –

нию международного рынка, выходить без толку. Но, даже имея хорошее качество, нужно показать игрокам рынка, что существует выгодное предложение. Хотел сразу обратить внимания на одну очень расхожую фразу такого политическо-пропагандистского характера: «Нас там никто не ждет». Я на эту фразу обычно отвечаю вопросом: «А где нас ждут?». Нас не ждут и в Украине. Производителя ждут только тогда, когда он может показать покупателю, что его продукция лучше качеством, дешевле по цене и соответствует требованием и вкусам потребителя. Точно такая же ситуация и в западных странах. Разговор о политической составляющей экспортной деятельности – это разговоры для бедных и разговоры для заполитизированных людей. Мир един! Границы мира, практически, виртуальны. Они в наших головах. Я бы, говоря о секретах успеха, сказал, что первым условием выхода на рынки – разрушения в своих головах границ. Второе, попытка понять этот рынок и воспринимать его как продолжение своего собственного. И третье, это принятие того факта, что выход на другие рынки должен обеспечиваться ожидаемым этими рынками качеством продукции и услуг.

Мощность типографии позволяет производить столько книг, сколько вообще печатается в Украине.

Екатерина Кадер: Как вы нашли партнеров в Европейском Союзе? Сергей Политучий: Мы, как и большинство наших соотечественников, являемся дилетантами в сфере международной торговли и зачастую просто экстраполировали те наши представление о рынках, которые были на основании внутренней маркетинговой политики. Поэтому, в первую очередь, если говорить о полиграфических услугах, то была проработка каталогов, определение ведущих игроков, создание отдела международного маркетинга и выход различными способами на этих потенциальных клиентов. Параллельно – это физическое участие на отраслевых выставках, и физические контакты с руководителями. И в дальнейшем постоянная работа с ними, постоянная рассылка образцов продукции, постоянное обращение с предложением просчитать их заказы. Вся эта работа привела к тому, что понемногу отдельные более смелые – 219 –

клиенты начали пробовать работать с нами. Убедившись в том, что это возможно, они в значительной степени перешли на наше, украинское. Но дальше все проще. Когда ты становишься частью этого рынка, эти клиенты, которые попробовали и убедились, что есть жизнь на Марсе за границами бывшего Советского Союза, они делятся со своими коллегами. Екатерина Кадер: Чем отличается наш рынок от западного? Сергей Политучий: Прежде всего, наш рынок, как бы не говорили многие бизнесмены в Украине, чрезвычайно не развит. Он находится на зачаточной стадии. Когда сегодня люди говорят о конкуренции, на самом деле это не так. У нас малоконкурентный рынок. Поэтому, для того, чтобы проникнуть на западные рынки, надо быть готовым к настоящей конкуренции. У нас до сих пор в стране встречаются бизнесмены, которые рассуждают приблизительно так. Когда ему говорит потенциальный западный покупатель о том, что ваша цена нас не устраивает, она слишком высока, зачастую наш производитель говорит: «Подождите, я вам покажу себестоимость, я вам и так отдаю, практически, по себестоимости». Западные клиенты удивляются таким словам, потому что они не понимают, а зачем им вообще показывают что-то. Меня не устраивает цена. Вот, здесь нужно обратить внимание нашего отечественного производителя на то, что если цена не соответствует рыночной цене, то он должен не доказывать кому-то, что дешевле он не может. Это никого не интересует. Он должен тщательно прорабатывать технологию изготовления продукции, организацию труда, чтобы найти те узкие места, которые не позволяют ему по цене конкурировать с предприятиями мировых рынков. Сегодня надо понять, что западные рынки, основанные на очень продвинутой технологии, что позволяет экономить на трудовых ресурсах. И мы можем сегодня конкурировать с менее развитыми технологическими процессами за счет меньшей заработной платы на рынке Украины. Но это временное преимущество, надо понимать, что оно когда-то уйдет. С другой стороны, надо понимать, что даже при этой дешевой рабочей силе мы зачастую имеем производительность труда намного меньшую, чем за рубежом. Вот в этом вся проблема. Задача каждого предпринимателя здесь понимать, что те тепличные условия, в силу низкой конкуренции, которые есть у нас, не позволяют выйти туда. И, если ты действительно хочешь выйти туда, а при нестабильной экономической ситуации в стране, я считаю, это просто необходимо, то ты должен делать какие-то усилия над собой. Екатерина Кадер: Чтобы вам хотелось, в первую очередь, принести в украинский рынок с Европейского Союза? Сергей Политучий: Я бы сказал шире. Мне бы хотело привнести не только в украинский рынок, а и в украинское общество, прежде всего, системность главных и производителей, и главных стран мира. Если мы посмотрим, то какие страны являются ведущими странами мира? Это Германия, Франция, – 220 –

США, Англия. А что объединяет эти страны? Их объединяет то, что эти страны работают системно и возводят само понятия системы у фетиш, и основу жизни общества. Знаете в чем проблема Украины и России? В том, что до сих пор является актуальным высказывание Салтыкова-Щедрина о том, что «строгость российских законов компенсируется необязательностью их выполнения». Екатерина Кадер: Чтобы вы посоветовали тем украинским производителям, которые хотят найти партнеров в Европейском Союзе? С чего начать? К чему быть готовым? Сергей Политучий: Нужно начать с того, что надо учить языки. Для того чтобы разговаривать с партнерами, нужно уметь разговаривать. При этом, по моим наблюдениям, разговор даже на плохом английском лично с собственником или менеджером гораздо эффективней, чем разговор через переводчика. С переводчиком теряется это невербальное, харизматическое, энергетическое и не дает возможности установить доверительные отношения.

КАК ДИЗАЙНЕРСКОЙ СТУДИИ ИЗ ХАРЬКОВА УДАЛОСЬ СТАТЬ ОДНОЙ ИЗ УЗНАВАЕМЫХ В ЕВРОПЕ И МИРЕ, И КАК ВЫЙТИ НА РЫНОК ЕС – СОВЕТЫ ОТ СЕРГЕЯ ПЕТРОВА Дата публікації: 09.11.2015. В гостях у Екатерины Кадер руководитель дизайнерской студии «Bob Basset», Сергей Петров. Екатерина Кадер: расскажите о своем проекте. Сергей Петров: Проект – это смысл жизни. Есть «Bob Basset» – это дизайнерская студия в Харькове, которая делает разные штуки, которые известные в мире. Екатерина Кадер: Расскажите больше об этих штуках нашим слушателям. Сергей Петров: В основном – это маски, как некий узнаваемый элемент нашего творчества. А для того, чтобы как-то маркировать причастность к известных вам названием, например, у нас за плечами сотрудничество с французским модным домом «Givenchy», с музыкальными коллективами «Port», «Slipknot», «Metallicа», участие в неделях моды, как парижской, так и в украинской, участия в международных выставках искусства и так далее. Приличная международная пресса, как «Vogue Home internation». То, что делает «Bob Basset», я называю техноромантизм – это слово, которое еще не имеет устоявшейся формулировки. Мы – техноромантики сегодняшнего дня!

– 221 –

Группа «Slipknot» – одни из звездных клиентов дизайнерской студии «Bob Basset».

Екатерина Кадер: Как долго вы выходили на рынок Европейского Союза? Это, наверное, было очень тяжело? Сергей Петров: Нет, как раз этой проблемы не было. Как только появился Интернет, появилась возможность полулегально выставляться на Ebay, полулегально, потому что с Украины легально, практически, невозможно. И мы выставили свои вещи в англоязычном секторе и все. Екатерина Кадер: И вас нашли? Сергей Петров: Да, и нас стали выбирать среди равных. То есть, если ктото спросит, в чем секрет вашего успеха, я говорю, что очень сложно объяснить, потому что мы стали делать вещи, выкладывать в Интернет и через какое-то время пошел отклик, обращения. За наши работы стали давать приличные деньги. Это такая органическая история без факторов, типа, вот я встретил племянника Кеннеди. Ничего такого не было. Все потихоньку. Несмотря на звездный статус наших клиентов, все происходит без скачков. Екатерина Кадер: То есть, именно таким способом вы нашли партнеров? Сергей Петров: Не партнеров, а клиентов. Партнеров мы не искали, мы все делаем сами: производство, коммуникации – все на нас лежит. Екатерина Кадер: А чем отличается рынок Европейского Союза от нашего, украинского? Сергей Петров: Культурой. Называем вещи своими именами. В Европе богатые люди не прекращали своего существования. А если ты богат, то ты обладаешь соответствующими возможностями к культурном обогащению. Более того, ты способен к культурному обогащению как себя, так и своих де– 222 –

тей, и это непрерывающаяся традиция. В нашей стране это было искоренено в 1917 году, потом произошел ужас Голодомора, потом Вторая мировая война, а потом жесткая советизация, и выделяющихся людей сажали либо в психушку, либо все это выжигалось всеми известными методами. Поэтому то новое богатство, которое появилось, оно, к сожалению, бескультурное, простите меня, уважаемые люди, если вы это слышите. Это не потому, что вы такие, а потому что среда была такая и она не могла родить ничего другого. Поэтому наши вещи почти непонятные в нашей стране. Есть несколько человек, которые нас воспринимают. Я им очень благодарен за то, что они принимают мое творчество в Украине, потому что благодаря таким клиентам я продолжаю свою работу, я могу делать более сложные предметы. Поэтому разница принципиальная, в культуре. В Украине ее мало, но это произойдет. Через некоторое время это произойдет, но, к сожалению, через очень длительное время. Еще нужно лет 10, чтобы эта культура начала глобализироваться, но есть Интернет, он уравнивает наши возможности. Он очень убыстряет этот процесс, потому что мы получаем картинку, звук. Екатерина Кадер: То есть, вы хотите сказать, что больше трудностей в вашей работе именно в Украине, чем в Европе. Сергей Петров: Да, у меня нет никаких проблем в работе с Европой. У меня есть клиенты, они заказывают те или иные предметы, это известные люди зачастую. Так исторически сложилось, что клиентов за рубежом больше. В Украине тоже есть, тот же Гарик Корогодский, который активно несет наше искусство в массы, пропагандируя то, что мы делаем. Допустим, весь Киев был на днях увешен плакатами с нашей маской, где он с драконом был самовыдвиженец. Екатерина Кадер: Расскажите о последнем из ваших достижений. Сергей Петров: Достижения не я должен ценить. Я работаю, у меня чтото получается. У нас была экспозиция на украинской неделе моды, мы сделали коллекцию сумок, масок – и все это называлось коллекция «Соломея». К аллюзии к иудейской принцессе, которая станцевала перед своим отчимом и он был так восхищен, что возлежал с ней. И когда это все произошло, он сказал ей: «Проси, чего хочешь». И попросила она, по научениям своей матери, голову Иоанна-крестителя. Очень яркая экспозиция, отмеченная прессою, людьми. С моей точки зрения, это достижения. На самом деле самое большое достижения другое. У нас, когда была эта экспозиция, мы стоим возле нашего стола, на котором наши маски, и подошел мальчик лет 10. Он смотрит, ему нравится. Я говорю: «Давай я что-то тебе расскажу. Если тебе интересно, ты можешь там почитать». Отошел, вернулся. Смотрю, уже с другом приходит. «Я не страшный, можешь со мной поговорить», — на что он ответил: «Маски красивые». Ну, разумеется, у меня бальзам на душу. Я точно знаю, что для этого мальчика все эти имена, которые там написаны, не имеют никакого значения. Он увидел предмет, он вызвал у него волну эмоций, он захотел быть сопричастным – 223 –

к нему. Я знаю, что я делаю вещи, которые стоит делать дальше. А денежный успех и все остальное придет, просто главное не останавливаться в своем желании поворачивать эти шестеренки мира.

Экспозиция коллекции дизайнерской студии «Bob Basset».

Екатерина Кадер: Скажите, Сергей, а как на вашем творчестве отражаются события на Востоке Украины? Может, есть какие-то новые элементы у ваших работах? Сергей Петров: Мне страшно. У нас первая экспозиция на украинской неделе моды была в марте 2014 года – кровавый март со стрельбой, со всеми ужасами, когда брали штурмом ХОГА. Сам образ коллекции родился в тот день, когда сбежал Янукович. У меня за один день родилась коллекция в деталях. Но она была не просто патриотична, она была ажурно-узорчатой. Мы ее создали в мирной концепции. Моя реакция была такой, чтобы показать, что это красиво, потому что кровь и ненависть всегда будет. А сейчас оно оказывает на мое творчество такие влияния, что постоянно просматриваю ленты в поисках друзей, которым надо помочь. Если есть у меня возможность, я стараюсь помочь. Слишком много это занимает мозгов по времени, потому что есть страх постоянный. Если бы не было б войны, то у меня был бы творческий прорыв. Но, к сожалению, она давит, по этому, многие процессы, которые задумывались, идут медленно. Екатерина Кадер: Я слышала очень много позитивных отзывов о вашем выступе на Гогольfest в Киеве. Сергей Петров: Это было не так давно, но если вы слышали, то я очень рад, потому что это было наше первое участие в арт-фестивале такого масштаба. До этого у нас была небольшая экспозиция в Одесском художественном музее. Екатерина Кадер: Где вы берете элементы для своих масок?

– 224 –

Сергей Петров: Тут все очень просто. Есть какое-то ожидание, что ты хочешь сделать, образ, к котором ты хочешь прийти. И он требует каких-то деталей. Либо находим их на барахолке, либо покупаем в магазине, заказываем. В какой-то момент ты вырастаешь из штанишек. Екатерина Кадер: С чего все началось? Сергей Петров: Это началось с 1989 года, мой брат, я, мама – мы занимались созданием разных кожаных штук, это были просто украшения. Это называлось как индивидуальное предпринимательство, тогда в Советском Союзе такое разрешилось. Это приносило какие-то деньги. Потом в середине 90-х брат ушел в бизнес, я тоже что-то пытался делать. Потом все бизнесы накрылись большими медными тазами. Мы взяли эти медные тазы, нарезали их на кусочки и начали делать маски. В какой-то момент было принято решение, что нечего Бога по мелочам беспокоить, надо идти к мировому величию. Все потребности, как машина, дом – это важно, но у меня такие потребности не работают. Мы сделали некое количество великих вещей и это только начало, и другого варианта существования себе я сейчас не вижу. Мы должны двигаться дальше, создавать что-то новое, придумывать, а там будь, что будет. Екатерина Кадер: Чтобы вы хотели принести с рынка Европейского Союза в Украину? Сергей Петров: Качественные материалы. Они там дешевле все, чем сейчас у нас. Единственное, что у нас дешевле – это поддержанное оборудование. Я хотел бы оттуда зону свободной торговли, потому что именно она бы предоставила мне свободный выбор. И Европа – это 500 млн обеспеченных людей. Если ты открыл ресторан, а через некоторое время вынужден его закрывать – это потому что, ты готовишь невкусно. Тоже самое с нашими людьми, которые говорят, что европейский рынок нас убьет. Они убьют эволюционных динозавров. Нужно стараться делать новое, интересное, яркое. Надо искать не работу, не зарплату, нужно искать ту ценность в себе, которая станет безусловной для окружающих. Екатерина Кадер: Что вы посоветуете вашим коллегам, которые хотят выйти на рынок Европейского Союза? Сергей Петров: Не стеснятся. Быть готовым к здоровой и нездоровой критике, любить то, что ты делаешь, помнить, что в современном мире все нужно всем – это правило постмодернизма. Чтобы ты не сделал, всегда найдется человек, которому это нужно, просто нужно донести до него эту информацию, и быть активным в предложении себя.

– 225 –

3. Іван Бухтіяров, журналіст онлайнвидання «Восточный фарватер» (Рубіжне, Луганська область) з матеріалом:

НОВАЯ ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ГЕОГРАФИЯ. КАК БИЗНЕС ЛУГАНСКОЙ ОБЛАСТИ ЕВРОИНТЕГРИРУЕТСЯ Дата публікації: 01.02.2016. Авторы: Иван Бухтияров, Мария Ераносян – http://farwater.net/user/yeranosyan/. Украинский бизнес, давно привыкший выживать в самых неблагоприятных условиях, вполне можно сравнить с потоком воды. Реку можно перекрыть дамбой, можно пустить ее в другое русло, но нельзя остановить течение реки.

Цех «Вико-Украина».

Даже сейчас, в условиях российских ограничений для украинских товаропроизводителей, вводящихся без оглядки на нормы ВТО и украинских «ответок», бизнес ведет себя точно так же, как вела бы себя река, которой перекрывают путь для естественного течения – ищет новые берега. Луганские предприниматели, для которых Россия всегда была внешним рынком № 1, сейчас переориентируют поставки в другие страны, прежде всего – европейские и азиатские. И хотя смена курса связана с рядом проблем: необходимо перестраиваться на новые стандарты, работать в условиях высокой конкуренции, решать проблему логистики (до границы с РФ – несколько десятков километров, до границы с ЕС – полторы тысячи), она несет в себе и серьезные преимущества, которые, в случае успеха, с лихвой компенсируют все проблемы. Прежде всего это доступ к огромному рынку сбыта – 500 млн человек. Номинальный внутренний валовой продукт членов Европейской экономической зоны (страны ЕС плюс Исландия, Норвегия и Лихтенштейн) – 18 триллионов долларов. Для сравнения: ВВП стран Таможенного союза – 2 триллиона долларов. Также огромное значение имеет доступ к дешевым кредитным ресурсам. А ведь в последний раз гуманные процентные ставки на территории Украины встречались еще при Австро-Венгерской империи.

– 226 –

Впрочем, все эти радости от выхода в высшую лигу были и до подписания соглашения об ассоциации, и до торговых проблем с Россией. Но сейчас к рациональным аргументам о потенциальных выгодах, добавился еще один: отсутствие выбора. Тот, кто хочет выжить в новых условиях, должен смотреть на Запад и сам становиться Западом.

Химия, химия, и еще раз химия В Луганской областной государственной администрации «Восточному фарватеру» предоставили список основных экспортеров, работающих в регионе. В нем перечислены 18 предприятий, снабжающих заграничных клиентов лекарственными препаратами, текстильными изделиями, мебелью из металла, оборудованием для атомных электростанций, не говоря уже о всевозможных химических товарах, вплоть до тротила. Три самых крупных города подконтрольной Украине части Луганской области, расположенных к тому же совсем близко друг к другу – Северодонецк, Лисичанск и Рубежное – называют «химическим треугольником» из-за мощных промышленных предприятий соответствующего профиля. И хотя былая слава померкла, почти половина заводов и фабрик в списке экспортеров выпускают именно химическую продукцию.

Мебель для Европы Из 18 предприятий, вышедших на европейский рынок, только одно расположено вне «химического треугольника» – украинско-польское ООО «Вико-Украина», выпускающее мебель из металла для торговых предприятий. Оно располагается в Кременной – райцентре, в котором проживает всего 20 тысяч человек. С виду «Вико-Украина» – типичный заброшенный завод, коих полно на Донбассе. Тяжело поверить, что на самом деле здесь выпускают конкурентоспособную продукцию, которая пользуется спросом, как на украинском, так и на европейском рынках. И все же это действительно так: попав на завод вы можете собственными глазами увидеть современное производство. Впрочем, вы вполне можете видеть продукцию «Вико» каждый день и вне стен предприятия. «Мы экспортируем торговое оборудование: стеллажи и кассовые боксы, причем нашим товаром пользуются не только супермаркеты, но и магазины одежды, спорттоваров, бытовой техники», – рассказывает «Восточному фарватеру» менеджер по внешнеэкономической деятельности Евгений Негрушин. Евгений Негрушин – 227 –

Доля экспорта в прибыли компании – порядка 30–40 %. Большая часть внешних поставок идет ближайшим западным соседям Украины – Польше, Болгарии, Молдове и Беларуси.

Стекло по-пролетарски Вход в офис здания «Лизинг Инвест» удается найти не сразу: никакого пафосного входа и оформления, все выглядит скромно, хотя от компании, занимающейся реализацией продукции Лисичанского стеклозавода «Пролетарий», название которого можно увидеть на окнах едва ли не всех маршруток, можно ожидать совсем другого. Впрочем, не маршрутками едиными – до войны лисичанские стекла разных видов пересекали и западную границу Украины. Сейчас «Лизинг Инвест» в список экспортеров не входит. «Раньше мы поставляли нашу продукцию в Болгарию и Венгрию (в том числе таким известным производителям техники для агропромышленного комплекса, как Habi Kft и Dorker Kft), и они были довольны качеством нашего товара. Но из-за начала войны они прекратили сотрудничество с нами. Мы хотим восстановить те связи, которые у нас были, а также расширить географию», – сообщает «Восточному фарватеру» начальник отдела сбыта «Лизинг Инвест» Ольга Знаменская. Расширенная география уже включает в себя Румынию, Польшу и все ту же Венгрию, которые высказали заинтересованность в лисичанском стекле.

Начальник отдела сбыта «Лизинг Инвест» Ольга Знаменская и образцы лисичанского стекла.

Lost in Translation Впрочем, пока что предприятие занимается подготовкой документации, поэтому вопрос, как повлияло соглашение об ассоциации на условия ведения бизнеса, вызвал там затруднение. «Но у нас есть четкое понимание, что точное выполнение всех предписанных требований и стандартов обеспечит стабильный экспорт на рынки стран ЕС», – заверяет Ольга Знаменская.

– 228 –

Евгений Негрушин, судя по всему, хорошо представляет себе объем работы, который предстоит выполнить: «Основная проблема заключается в том, что теперь нужна сертификация не только нашей продукции, но также всей компании и производства. Некоторые аффилированные европейские компании в Украине этим занимаются, но их основные офисы все равно находятся в странах ЕС. Для нас это будет очень сложно и дорого».

“From Ukraine?” Осложняет ли ведение бизнеса в ЕС украинская «прописка»? – поинтересовался «ВФ» у представителей промпредприятий Луганской области. «Мы очень давно работаем, и, в принципе, таких проблем не возникало, как в работе с постоянными клиентами, так и при поиске новых. Все в основном смотрят на цены, качество, условия поставок, отсрочки и все остальное», – уверен Евгений Негрушин. Ольга Знаменская отзывается о европейских партнерах, как о приветливых, но добавляет: «Мы знаем, что некоторые украинские компании имеют репутацию коррумпированных, но мы таким не занимаемся».

Конкурентная среда Пресловутую коррупцию вполне можно считать попыткой захватить рыночную долю при отсутствии конкурентных преимуществ и желания работать по установленным правилам. Победить в борьбе за европейского потребителя действительно тяжело. «В реальности конкуренция с ЕС высокая, свободных ниш нет, и чтобы реализовать свою продукцию нужно доказать западному рынку, что ты выпускаешь конкурентоспособную продукцию, – говорит начальник отдела сбыта «Лизинг Инвест», и уточняет: В нашем случае проблемой станет тот факт, что на ПАО «Лисичанcкий стеклозавод «Пролетарий» отсутствует выпуск своего флоат-стекла (технология производства стекла, изобретенная в 1952 году. – «ВФ»)». Согласен с коллегой и менеджер по внешнеэкономической деятельности «Вико-Украина»: «На европейском рынке есть достаточно мощных производителей торгового оборудования. По цене мы вполне можем конкурировать, качество у нас на хорошем уровне. Даже по сравнению со многими российскими и украинскими конкурентами мы выигрываем именно по качеству. С таможней и пошлинами никаких проблем нет. Если товар украинского происхождения, мы получаем сертификат, который подтверждает происхождение товара. У нас с Евросоюзом действует беспошлинная торговля, поэтому пошлины мы не платим».

– 229 –

Letting Go of Russia Заменит ли европейский рынок российский? Очевидно, что не для всех. Бизнес-омбудсмен по Луганской области Роман Косинский

«Рассматривать Евросоюз как компенсатор потери российского рынка, в принципе, можно, но нужно смотреть по каждой отрасли. У АПК и продуктов питания – шансы есть. А вот в случае с машиностроением, химией – все сложнее. Для того же машиностроения перспективнее осваивать азиатское направление – Китай, Азербайджан и рынки других постсоветских азиатских стран», – считает Роман Косинский, менее двух месяцев назад назначенный бизнес-омбудсменом по Луганской области. Осторожность Косинского разделяют и бизнесмены. «РФ была одним из наших основных торговых партнеров. Россияне не только закупали нашу продукцию, но и поставляли сырье, – вспоминает представитель «Лизинг Инвест». – Однако из-за эмбарго (причем из-за эмбарго, введенного украинской стороной) производство, и соответственно цена продукции, подорожали, и нам теперь приходится платить больше, поставляя продукцию в РФ, ведь раньше все расходы с той стороны оплачивала РЖД. Но если украинское правительство решит, что пора запретить всю торговлю с Россией, то мы подчинимся. Продукция, конечно, подорожает, но что поделаешь…». Даже те предприятия, которые уже сейчас активно экспортируют свои товары в Европу, не оставляют мысль о поставках в Россию. Несмотря на то, что после повышения пошлин российским партнерам «Вико-Украина» компании стало выгоднее покупать те же товары, производимые в РФ, на предприятии надеются, что успеют договориться («сезон» для компании начинается в конце мая – начале июня).

*** Когда начнется «европейский сезон»? Увы, еще до того, как бизнес Донбасса это заметил. Выход на рынки ЕС – отличный шанс для местных бизнесменов заработать деньги не на советском промышленном потенциале, как делали местные нувориши в 1990-х, а на благодаря собственному предпринимательскому таланту. Возможно, что именно так возникнет новая бизнес-элита, которой по силам не только честно заработать, но и изменить регион.

– 230 –

На фото зліва направо: тренер вишколів для регіональних журналістів у рамках проекту Анатолій Марциновський, переможець конкурсу 2-ої хвилі Іван Бухтіяров, Програмний директор Фонду міжнародної солідарності (Польща) Ізабелла Хруслінська, переможниця конкурсу 2-ої хвилі Катерина Кадер, переможець конкурсу 2-ої хвилі Григорій Кульбака, Голова Правління ГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт, спеціаліст з питань демократії та врядування Агентства США з міжнародного розвитку Деніел Райен, представниця Агентства США з міжнародного розвитку Анна Новак.

– 231 –

ПЕРЕМОЖЦІ ТРЕТЬОЇ ХВИЛІ КОНКУРСУ 1. Наталя Іващенко, журналістка інтернет-видання «Час Чернігівський» (Чернігів) з матеріалом:

ЩО ЧЕРНІГІВЩИНА МОЖЕ ЗАПРОПОНУВАТИ ЄВРОПЕЙСЬКОМУ РИНКУ? І НАВПАКИ Дата публікації: 14.03.2016. Політики часто називають Чернігівську область депресивною. А економісти придумали навіть такий термін – область з низьким рівнем, уповільненням розвитку та з найсерйознішими проблемами розвитку. Причини – скорочення чисельності населення поряд із негативним сальдо міграції та старінням населення, низька щільність населення, а в економіці – висока частка сільського господарства. Навпаки – частка сфери послуг нижче середньої в Україні. Відносно низький валовий регіональний продукт. Сумна картина з капітальними інвестиціями. Помірна або погана внутрішня доступність. Угода про асоціацією з ЄС – чи не єдиний шанс хоч якось підштовхнути економіку області, яка роками орієнтувалась на експорт сировини та транскордонне співробітництво з Росією. Довідково. За структурою економіки Чернігівщина відноситься до промислово-аграрного типу економіки (у структурі валової доданої вартості області за 2012 рік промисловість займала 24,9 %, сільське господарство – 20,8 %, послуги – 41,9 %). За підрахунками експертів область має 4,0 % загальноукраїнського виробництва сільгосппродукції (це 13 місце серед регіонів).

Як торгували у 2015-у Департамент економічного розвитку врешті отримав всі необхідні дані та проаналізував динаміку експорту-імпорту. У відповідь на запит редакція «Часу Чернігівського» отримала інформацію про зовнішньоторговельні успіхи та невдачі області. Отже, у 2015-му обсяг зовнішньої торгівлі товарами та послугами підприємств області з іноземними партнерами склав 961,7 мільйона доларів США. Це на 24,8 % менше показника за 2014 рік. Торгували з 128-а країнами світу. З них – 28 країн ЄС. Економісти порахували, що експорт скоротився у більшості саме через скорочення поставок таких товарів, як: вироби із паперу та картону (мінус 47,2 %, харчові продукти (мінус 39,9 %), деревина і вироби із неї (мінус 14,9 %).

– 232 –

Ці товари становлять вагому частину експорту області, вони і сформували загальний негативний вектор. Менше вторгували за кордоном також за текстильні вироби, насіння і плоди олійних рослин, взуття, машини і обладнання, молоко та молочні продукти. Втім є і позитив. На 14,9 % збільшився експорт зернових культур, на 13,4 % – пластмас та полімерних матеріалів, у 2,5 раза – недорогоцінних металів та виробів з них (1,3 %). Врешті Євросоюз став головним торговельним партнером області, на який припадає 33,1 % експорту. Серед країн найбільші обсяги експорту надходили до Єгипту, Російської Федерації, Туреччини, Нідерландів, Румунії, Білорусії, Іспанії, Польщі, Молдови, Італії та Грузії. Значно зріс експорт до Єгипту (більш ніж удвічі), до Польщі (у 1,9 раза), Ізраїлю (втричі), у 5,5 раза – до Південної Африки.

Структура та динаміка експорту товарів Чернігівської області. 2015 рік.

Щодо імпорту до області, то у 2015 він зменшився на 28,4 %. Менше ввозили на Чернігівщину протягом року готових харчових продуктів, полімерних матеріалів і пластмас, текстильних матеріалів та виробів, паперу та картону, машин, обладнання та механізмів. Навпаки, більше імпортували мінеральних палив (у 1,7 раза), нафти та продуктів її перегонки, недорогоцінних металів та виробів з них (4,7 %).

– 233 –

ЄС також головний суб’єкт імпорту, на який припадає 38,9 % загального обсягу. Основними партнерами в імпорті товарів залишаються також Білорусь, Російська Федерація, Німеччина, Бразилія, Китай, Велика Британія та Індія. Загалом, позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами склало 173 мільйони доларів США. Щодо експорту-імпорту послуг, то загальний їх обсяг у 2015-му склав 3 мільйони доларів США, що на 36,2 % менше показника за попередній рік. Експортні послуги, що надавали підприємства області – переробка матеріальних ресурсів, транспортні послуги та послуги у сфері телекомунікації, комп’ютерні та інформаційні послуги. Імпорт послуг – у більшості це роялті та інші послуги, пов’язані з використанням інтелектуальної власності, а також на третину – ділові послуги. Як бачимо, «нова кров» у вигляді можливостей європейського ринку тільки почала потрапляти в регіон. Логічно, що поки успішними змогли стати ті, хто швидко налаштувався на експорт товарів до ЄС. Або просто продовжив багаторічну співпрацю, наростивши об’єми експорту відповідно до наданих у 2014 році односторонніх преференцій.

Зроблено на Чернігівщині. Продано у ЄС Як свідчать дані 2015-го року, економіка Чернігівщини у кризі. Мінусують машинобудування (-7,9 %), хімічна промисловість (-8,9 %), металообробка (-20,4 %), виготовлення виробів з деревини, виробництво паперу (-41 %). У плюсі за результатами 2015 року виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (+1,4 %), виробництво гумових і пластмасових виробів, будівельних матеріалів (+3,9 %). Як бачимо, саме ті товари, виробництво яких зросло, у більших (порівняно із 2014 роком) обсягах експортували до країн ЄС. Порівнявши експортні можливості області з загальноукраїнськими даними, виходить, що рости є куди. Наприклад, Чернігівщина може успішно використати так звані нульові квоти (це коли продукція експортується до ЄС взагалі без мита), які на рівні України не були вибрані підприємствами. Довідково. У 2015 році на 100 % було вичерпано квоту на виноградний та яблучний соки, пшеницю, кукурудзу, ячмінну крупу та борошно, курятину, овес, оброблені томати та мед. На 98,9 % – квоту на цукор. Крім того, доволі динамічно було використано квоту на ячмінь, ячмінне борошно та гранули (77,7 %), солод та пшеничну клейковину – 72,9 %, висівки, відходи та залишки – 22,7 % та додаткову річну квоту на курятину – 22,5 %.

– 234 –

Як виявилось, є види продукції, квоти по яких не були використані у минулому році взагалі, наприклад на молочну продукцію. За це б могли б успішно взятися чернігівські підприємства. «Що стосується молочної продукції, то тут для успішного експорту до ЄС підприємства мали отримати відповідний сертифікат. Для прикладу, таку сертифікацію та дозвіл експортувати товари в країни ЄС від Європейської комісії підприємство «Менський сир» отримало лише у кінці 2015 року, – каже директор Департаменту економічного розвитку Чернігівської ОДА Юлія Свириденко. – Більш того, у додатках до Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС у майбутньому передбачається поступове розширення деяких квот. Зокрема, передбачено збільшення квот на баранину, молочну продукцію, зернові, соки, кукурудзу та етанол поступово впродовж 5 років. Ці позиції можуть бути цікавими для чернігівського бізнесу». Вже у 2016-му українські підприємці буквально «розмели» 100 % квот на безмитний експорт в ЄС по меду, цукру, виноградному і яблучному соку, кукурудзі, ячмінній крупі й борошну. Вичерпуються нульові квоти на оброблені томати, пшеницю м’яку, пшеничне борошно й гранули.

Вони вже у Європі Цілий ряд підприємств Чернігівщини вже мають досвід експорту товарів до ЄС. Деякі лише розпочинають. На жаль, з ряду причин місцевий бізнес повною мірою режимом автономних економічних преференцій не скористався. Так, ПАТ «Ніжинський жиркомбінат» завдяки преференціям частково збільшив експорт. Крім того, в умовах зниження ввізних мит, продукція цього чернігівського виробника стала більш конкурентоспроможною у порівнянні з білоруськими та російськими аналогами. Спеціалізація підприємства – виробництво і експорт різних видів олій. Як і в попередні роки, успішно продає до ЄС спортивне обладнання ТОВ Компанія «Спорттехніка» ПАТ «Продовольча компанія «Ясен», що виробляє кондитерські вироби, вийшла на ринки Естонії, Латвії і Німеччини. Обсяги експортних поставок зросли. Все – завдяки зниженню ввізного мита на кондитерські мучні вироби для імпортерів такої продукції з України. Цілий ряд підприємств, які експортують у ЄС зернові, скористались преференціями лише частково. Так, ФСГ «Золотий пармен», продукція якого не підпадала під дію нульових квот, продовжило експортні поставки органічної пшениці до країн ЄС у приблизно тих же обсягах, що і раніше. Ввізне мито на продукцію, що поставляється ТОВ «Сяйво» на ринки країн Євросоюзу, залишилося незмінним. Відтак підприємство, що спеціалізується – 235 –

на експорті зернових та олійних культур, наростило обсяг за рахунок збільшення виробничих обсягів. Схожа ситуація на ТОВ «Форсаж» та ПрАТ «Насіння Чернігівщини», обсяги експорту яких зросли незначним чином чи залишилися на колишньому рівні. Отже, для розвитку та ефективної роботи підприємства с/г, харчової та переробної галузі мають шукати нові ринки збуту. Передусім у ЄС, угода про ЗВТ з яким у повній мірі діє з 1 січня 2016 року.

2. Тамара Кіч (Чуриліна), журналістка газети «Слобідський край» (Харків) з матеріалом:

З ЄВРОПЕЙЦЯМИ КАШУ ЗВАРИШ. ЯК ХАРКІВСЬКИЙ ЕКСПОРТЕР ПІДКОРИВ СВІТОВІ ПОЛИЦІ Дата публікації: 05.03.2016. Якщо кілька років тому Україна постачала в різні країни світу переважно сировину та напівфабрикати, то тепер в українському експорті стає все більше продукції з доданою вартістю. Цього року між Україною та Європейським Союзом почала діяти Угода про поглиблену і всеосяжну зону вільної торгівлі (ПВЗВТ). Європейські товари відтепер можуть заходити на ринок України за нульовими ставками ввізного мита. Для українських же експортерів мало що змінилася – адже з квітня 2014 року діяв режим автономних преференцій, і наші виробники мали змогу постачати в рамках квот продукцію без мит. Це був свого роду «тестовий режим», під час якого український бізнес знайомився з умовами роботи на європейському ринку, адаптувався до нього. За даними Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, від початку дії режиму автономних преференцій до кінця 2014 року експортом до ЄС почали займатися 5 302 підприємства, що раніше на цьому ринку не працювали. Водночас 2 299 компаній, що раніше експортували свою продукцію до ЄС, припинили це робити. Поступово з європейського ринку пішли великі металургійні підприємства, зокрема донбаські, натомість приходять середні й малі компанії.

Від Австралії до Японії На думку харківського підприємця, президента Асоціації приватних роботодавців Олександра Чумака, найбільша проблема – переорієнтуватися.

— У нас досі в голові радянський менталітет. Кінь здох, час з нього злізти. У нинішніх умовах виживе лише той, хто зможе швидко переорієнтуватися, – – 236 –

переконаний Олександр Чумак. – Згадаймо 2008 рік, коли нас уперше сильно «притиснуло». Тоді вижили ті харківські торговці, які замість китайського товару почали виробляти і продавати свій. Також, на думку бізнесмена, для малих і середніх підприємств перехід на стандарти ЄС досить витратний. Тому потрібна допомога держави і ЄС. Крім того, для європейських інвесторів, які зацікавлені вкладати у молодий український бізнес, треба створити комфортні умови, принаймні знизити для них кредитні ставки. Та й самим харківським підприємцям треба ще багато чого навчитися. Олександр Чумак: «Інвестиційних грошей достатньо, але більша частина підприємців не можуть їх «взяти», тобто не вміють зробити для інвестора пропозицію, яку він захоче купити, просто кажучи – скласти бізнес-план. Треба вчитися». У той же час експерти наголошують, що успіх на європейському ринку відкриває для України й інші ринки світу. Візьмемо хоча б історію з яловичиною. Нещодавно Об’єднані Арабські Емірати зняли заборону на експорт українського м’яса корів. Дозвіл на поставки отримали ті компанії, які мають право на поставки цієї продукції до країн Євросоюзу. Тарас Качка: «Українці – дуже торгашеська нація: ми виробляємо все і продаємо всюди. Ми не експортуємо хіба що ківі, банани й натуральний шовк. А якщо говорити про географію, то ми експортуємо в 200 юрисдикцій світу». З ЄС ми традиційно торгуємо зерном, молоком, металургією, цукром... Але з кожним роком дедалі більше ми продаємо продукції з більшою додатною вартістю. Для мене було відкриттям, що наші підприємства поставляють за кордон LED-монітори і сонячні батареї, – каже уповноважений з питань підприємництва при Державній фіскальній службі в Україні Тарас Качка. Традиційно перевагою української продукції на європейському ринку вважається її порівняно низька ціна. Мовляв, у нас дешева робоча сила. Однак, говорить Тарас Качка, не слід забувати про «наступні шістнадцять» – країни, які наступні після Китаю змагаються за те, щоб бути найдешевшими (Лаос, Камбоджа, Бангладеш та інші). Чим ми насправді можемо конкурувати і конкуруємо – це інженерами, дизайнерами, ІТ-вцями, – наголошує бізнес-омбудсмен, і додає: – Якщо ви йдете в Центральну Азію, вам треба конкурувати ціною, якщо ви йдете в ЄС – треба конкурувати якістю. Ми конкуруємо і заробляємо більше в основному в нішовій продукції, яка не є валовою або біржовою.

Корисна порція Одним із таких прикладів є компанія «Терра» з Первомайського району. Це підприємство з виробництва круп, пластівців і каш, яке спочатку орієнту– 237 –

валося на російський ринок. Відмовитися від нього довелось ще на початку 2000-х через нестабільність у поставках. Одночасно Росія почала витісняти українських виробників з ринків середньоазіатських країн. Виходом із ситуації стала як робота на внутрішній ринок, так і пошук нових ринків збуту.

— Було прийнято стратегічне рішення – працюємо на всіх ринках, де тільки можна: в Європі, Азії, Африці чи Латинській Америці. І зараз у нас 35 ринків збуту, а частка експорту весь час зростає, – розповідає комерційний директор компанії Олександр Ясинський. Просувати продукцію на той час було досить дорого, і за відсутності значних грошей на маркетинг у компанії вирішили напряму шукати потенційних замовників. Спочатку поставки налагодили у східноєвропейські країни, такі як Угорщина, Польща, Чехія. Згодом з’явились покупці з Німеччини, Данії, Нідерландів та інших країн. Що ж до отримання необхідної європейської сертифікації, то це не було складно для компанії. З 2008 року підприємство сертифіковано за системою менеджменту якості ISO 9001, а в 2015 році успішно пройшло аудит із запровадження системи менеджменту безпеки харчових продуктів FSSC 22000 та отримало міжнародний сертифікат.

— З нашого досвіду, у компанії, яка від початку не економила на якості та безпеці своєї продукції, сертифікація відбирає переважно час, але не гроші – не така вже вона й дорога. А от справжнім сюрпризом для нас стало те, що сертифікація для експорту в Китай виявилася набагато складнішою за європейську. Пройшовши її, ми тепер жартуємо, що нам вже нічого не страшно, – каже комерційний директор. За попередній рік частка експорту в компанії різко зросла, з 20–30 % до 60 % (з яких половина йде у країни ЄС). Такий стрибок пов’язаний із тим, що частину продукції, яка раніше постачалася на Донбас (приблизно 20 %), тепер почали активно просувати за кордон. Частково збільшенню експорту сприяв і режим автономних преференцій. Особливо якщо врахувати, що в ЄС дуже високі мита на крупи, часто навіть вищі, ніж собівартість продукції. Однак, з досвіду первомайських кашоварів, квоти на безмитний імпорт мав неоднозначний ефект. Спочатку після скасування мит наші виробники відчули інтерес до своєї продукції, кількість покупців зросла. Коли квоти вичерпалися (у 2015 році – уже в квітні), попит знизився. Однак уже під кінець року ситуація вирівнялася, і в останні місяці 2015-го компанія експортувала в ЄС продукції навіть більше, ніж роком раніше, коли товар постачали без мит. Змінився і підхід наших виробників до експорту: якщо раніше вони постачали вагову продукцію (великі мішки, які купують переважно оптовики або фасувальники), то тепер роблять ставку на брендований товар – фасований у невеликих упаковках по 400–800 грамів, а також каші у варильних пакетиках.

– 238 –

— Це вже група товарів з великою доданою вартістю. Вони досить витратні для виробника: приміром, розфасувати кашу у варильні пакетики коштує декілька мільйонів гривень, бо потрібне обладнання, яке забезпечує точне дозування. Це дорога якісна упаковка, дорогий якісний продукт, до фасування якого застосовуються жорсткі вимоги. І ми конкуруємо на європейському ринку саме таким продуктом, – пояснює маркетолог Володимир Лисіков. Також у компанії наголошують, що для просування подібної продукції треба ретельно розробити його позиціонування у кожній країні. Крім того, з торговими мережами співробітничати значно складніше, ніж з оптовиками, бо вони платять не за фактом поставок, а з відстрочкою платежу. І тут у наших виробників можуть виникати проблеми: НБУ вимагає повернення валютної виручки протягом 90 днів з моменту вивезення товару за кордон. На думку виробників, цей строк треба збільшити хоча б до 180 днів.

3. Олександр Галяс, Іщук Інна, журналісти газети «Порто-Франко» (Одеса) з матеріалом:

«ПАРАШЮТ» ДЛЯ НАШЕЙ ЭКОНОМИКИ Дата публікації: 15.01.2016. «Рынки, как и парашюты, срабатывают только, если они открыты». Трудно дать более образную характеристику зоне свободной торговли, чем это сделал бывший канцлер ФРГ Гельмут Шмидт. И то, что Евросоюз с 1 января с. г. открыл свои рынки для украинских производителей, должно стать для экономики нашей страны своего рода «парашютом», который позволит плавно и постепенно «приземлиться» на вымечтаной территории европейского экономического пространства. Зона свободной торговли с ЕС – это шанс и для многих одесских предприятий и фирм найти рынки сбыта своей продукции. Тем более, что есть среди них и такие, для кого «приземление» – пройденный этап, и кто уже успешно освоился на территории ЕС.

Одесский кабель для мировой сети Главным условием успеха украинских производителей на рынках европейских стран является качество продукции при конкурентоспособных ценах. Этим отличается ПАО «Одескабель», которое поставляет в страны Восточной и Западной Европы телекоммуникационные кабели. Завод успешно освоил производство волоконно-оптических кабелей, а затем и цифрового LAN-кабеля для компьютерных сетей и передачи данных. Для ведения успешных продаж разработана и внедрена интегрированная система менеджмента по четырем – 239 –

международным стандартам – менеджмента качества, экологического управления, управления гигиеной и безопасностью труда и социальной ответственности. А это означает, что уровень организации производства и управления ПАО «Одескабель» полностью отвечает мировым стандартам. Членство в Международной федерации производителей кабеля (Вена, Австрия) дает возможность предприятию не просто быть представленным на рынках стран ЕС, но и своевременно реагировать на тенденции мирового кабельного рынка. Особенно это касается внедрения энергоэффективных технологий. По данным Евросоюза за 2014 год, в Европе на освещение уходит 25 % электричества в домах и около 20 % в офисах, магазинах, школах и других общественных помещениях. Во многом это связано с широким использованием искусственного освещения.

— Если пользоваться устаревшими светильниками, – объясняют специалисты предприятия, – то в год теряется до 20 долларов на каждом приборе по сравнению со светодиодными лампами. Благодаря разработкам «Одескабеля» не только сокращаются затраты электроэнергии на освещение, но и улучшается экологическая ситуация, а у офисных работников уменьшается нагрузка на глаза. Такая продукция также востребована на европейских рынках.

Секрет успеха – новые решения Столь же успешно реализует свою интеллектуальную продукцию «Морское инженерное бюро», по проектам которого на европейских верфях строятся пассажирские и торговые суда.

— Секрет успеха заключается в профессиональном подходе к делу, – считает директор бюро Геннадий Егоров. – Мы растим свои кадры с университетской скамьи. Постоянно в курсе всех новаций. Благодаря чему предлагаем новые решения, которые интересны европейским компаниям. Качественный сервис готовы предоставлять европейцам и одесские транспортные компании. По словам Василия Зубкова, вице-президента Ассоциации портов Украины, Одесса более чем готова к выходу на рынки ЕС.

— У Одессы с Европой были внешнеэкономические связи с самого ее основания. Наши транспортные компании уже давно работают с европейскими структурами. Особенно это касается перевозок продукции аграрного сектора. Ведь Украина вышла на третье место в мире по экспорту зерна. На экспорте зерновых продуктов специализируется и молодая агрофирма «Проминь». Она предлагает европейским партнерам высококачественные семена селекции знаменитого одесского Селекционно-генетического института. Как считает руководитель Ассоциации фермеров Одесской области Василий Березюк, опыт этой фирмы является хорошим примером для других частных компаний агросектора.

– 240 –

Учимся торговать — Зона свободной торговли открывает перед Украиной уникальные возможности для развития экономики, - утверждает комиссар ЕС по вопросам торговли Сесилия Мальмстрем. – А Европейский Союз продолжит оказывать поддержку и помощь в приспособлении к новым условиям. Одна из форм такой поддержки – проведение практических семинаров «Как выйти на рынки Европейского Союза».

— Сейчас самое главное, чтобы украинские предприниматели получили всю информацию о деятельности и возможностях европейского бизнес-рынка. Они должны научиться конкурировать с его игроками, успешно реализуя собственную продукцию, – отметил вице-президент Американской торговой палаты в Украине Тарас Качка. Чтобы быть востребованным на рынке Европы, важно понять принципы работы европейских систем сертификации, таможенного регулирования, стандарты качества продукции, особенностей экологического и потребительского законодательства.

— Именно поэтому актуально проведение таких семинаров, – подчеркнул эксперт Олег Мирошниченко, – где предприниматели получают, среди прочего, инструкции, как использовать многочисленные информационные платформы, которые позволяют разобраться в специфике европейского законодательства. Такие семинары особенно полезны для малых и средних предприятий, полагает президент Торгово-промышленной палаты Украины Геннадий Чижиков. Ведь зона свободной торговли открывает для них доступ к финансированию Евросоюза, способствует расширению деловых контактов и активизирует модернизацию и заимствования новейших европейских технологий. «Величайшее добро, какое ты можешь сделать для другого, это не просто поделиться с ним своими богатствами, но и открыть для него его собственные богатства», – писал знаменитый британский политик Бенджамин Дизраэли. Создав зону свободной торговли с Украиной, Европейский Союз стимулирует наших производителей работать лучше, качественнее и продуктивнее, раскрыть свои потенциальные возможности. А уже от них зависит, как скоро удастся «приземлиться» на европейской торговой территории. Ведь прыжок с парашютом – это единственный вид падения, от которого испытываешь только гордость.

– 241 –

На фото справа наліво: Голова Правління ГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт, переможиці конкурсу 3-ої хвилі Наталя Іващенко, Тамара Кіч, Програмний директор Фонду міжнародної солідарності (Польща) Ізабелла Хруслінська.

– 242 –

ПЕРЕМОЖЦІ ЧЕТВЕРТОЇ ХВИЛІ КОНКУРСУ 1. Олена Андрющенко, журналіст газети «Днепр вечерний» (м. Дніпро) з матеріалами:

ЕВРОСОЮЗ УЧИТ ГОТОВИТЬ ВКУСНО Дата публікації: 25.09.2016. «Днепр вечерний» уже писал, что в Днепре, в рамках специального проекта ЕС «Усовершенствование системы контроля безопасности пищевых продуктов в Украине» прошло несколько семинаров для представителей Государственной ветеринарной и фитосанитарной службы Украины. На прошлой неделе инспекторы сдали тест на получение сертификата международной аудиторской компании, или, другими словами, сертификата аудитора HACCP. Это означает, что совсем скоро они смогут проверять качество продуктов питания, руководствуясь европейскими стандартами.

Миллионы ЕС сделают наши продукты полезней — Проект «Усовершенствование системы контроля безопасности пищевых продуктов в Украине» реализуется Евросоюзом с марта 2014 г. и является частью программы Comprehensive Institution Building Programme – CIB с общим бюджетом в 10 млн евро, – говорит руководитель проекта Тони Вил из Лондона. – Наша роль – содействовать гармонизации украинского пищевого законодательства с европейским и обновлению системы государственного контроля над безопасностью продуктов питания в Украине. Также хотим помочь украинским производителям использовать возможность для выхода на рынки Евросоюза, которая предусмотрена Соглашением об ассоциации Украины с ЕС. Следующим этапом станет ряд семинаров в разных городах Украины уже для производителей. Их цель – помочь модернизировать производства в соответствии с европейскими стандартами или принципами HACCP. По словам эксперта по безопасности продуктов питания проекта ЕС Юрия Оглашенного, уже создана Государственная служба Украины по вопросам безопасности пищевых продуктов и защиты потребителей. В Днепропе– 243 –

тровской и других областях вскоре появятся ее региональные офисы, которые будут подчинены главному управлению в Киеве. Функция новой службы – содействовать выполнению нового украинского пищевого законодательства, которое базируется на принципах европейского. Как рассказал Тони Вил, по пищевому законодательству ЕС именно оператор рынка несет ответственность за безопасность продуктов питания, а вовсе не государство. То есть, производители должны быть абсолютно уверены, что те продукты, которые они предоставляют в супермаркеты и учреждения общественного питания, не причинят вреда потребителям.

— Бывшая система контроля со стороны государства, которая еще осталась со времен СССР, была сфокусирована не на проверках и инспекциях, а на лабораторном тестировании продуктов, – продолжает Тони Вил. – Роль инспектора была следующей: он приходил на предприятие или в ресторан, брал на пробу несколько экземпляров продукции и отсылал их в лабораторию. Но в таком подходе существует одна фундаментальная проблема. Вы сможете оценить лишь качество того продукта, который лабораторно проверен. Нет никакой гарантии, что остальной товар такой же. Мы можем получить достоверный результат, если отправим в лабораторию всю продукцию. Но тогда ничего не останется для продажи. Европейский Союз не требует отправлять товар на исследование. Законодательство ЕС отдает ответственность производителю. Он сам должен отвечать за безопасность своего товара. Ну, а роль инспектора – выяснить, делает ли оператор рынка все необходимое, чтобы продукты питания были безопасными. По словам заместителя руководителя проекта ЕС Яны Добидовской, на семинарах государственных инспекторов обучили, как проверять операторов рынка на предмет выполнения требований законодательства. А именно – как внедрены такие процедуры, основанные на принципах НАССР. На новой серии семинаров уже производители будут учиться, как внедрять процедуры. Один из таких тренингов, который организовало Министерство аграрной политики и продовольствия Украины совместно с Днепропетровской облгосадминистрацией, уже прошел в Днепропетровске. В нем приняло участие около 60 производителей из нашего региона.

Что такое европейские пищевые стандарты — НАССР – это правильная организация всех производственных процессов. Другими словами, обычные правила гигиены, которые мы используем в повседневной жизни, просто переносим их на производственные масштабы, – продолжает Юрий Оглашенный. – Если у нас правильно организован процесс выращивания кур, то, соответственно, яйцам уже не нужны дополнительные проверки. Несоответствие нормам нужно выявлять как можно раньше.

– 244 –

По словам эксперта, есть стереотип, что НАССР – это забюрократизированная система. И, чтобы организовать производство по европейским стандартам, потребуется много документации. Но на самом деле это нет так. В первую очередь нужно внедрить стандарты, ну а потом заняться бумагами. Другой стереотип гласит, что НАССР нужен только большим предприятиям. Тоже ерунда, это нужно всем. Если маленькое предприятие производит какую-то простую продукцию, то и система НАССР для них будет простая. Более того, в законодательстве предусмотрено, что для малых производителей работает упрощенная система. Кстати, цена на внедрение НАССР зависит от размера производства. Интересно, но законодательством получение сертификата не предполагается. Подтверждение наличия системы НАССР – это результат проверки компетентными органами и внесение предприятия в единую базу. Чтобы разобраться, что же такое новые пищевые стандарты, Юрий Оглашенный рекомендует производителям ознакомиться с Законом Украины «Об основных принципах и требованиях к безопасности и качеству продуктов питания».

Кто не успел, тому – штраф Проект «Усовершенствование системы контроля безопасности пищевых продуктов в Украине» завершится в декабре 2017 года. Его эксперты надеются, что к этому времени украинские инспекторы будут знать, как применять новый подход, проверяя производителей. Ну а последние внедрят все необходимые процедуры, в том числе и те, которые базируется на принципах НАССР. В свою очередь, потребители будут уверенны, что украинские товары абсолютно безопасны: мы станем меньше нуждаться в импортной продукции. Кроме того, Европа наконец-то взрастит новых международных торговых партнеров. А это означает, что больше украинских товаров смогут выходить на рынки ЕС.

— В законодательстве Украины предусмотрено достаточно времени на внедрение НАССР, – говорит Яна Добидовская. – Предприятия, которые обрабатывают продукты животного происхождения, должны завершить процесс до 20 сентября 2017 года. Все остальные, кроме малых, – до 20 сентября 2018 года, малые предприятия – до 20 сентября 2019 года. А инспекторы будут – 245 –

иметь право проверять гигиенические требования или программы условий НАССР уже с 20 сентября 2016 года. По словам Юрия Оглашенного, чтобы внедрить принципы НАССР предприятию потребуется от полугода до полутора лет. Затем для каждой индивидуальной мощности – завода, фабрики, общепита – будет разрабатываться свой годовой план проверок. Количество зависит от масштабов предприятия, формы деятельности и территории распространения продукции. И, что очень важно, лучших будут проверять реже. Хоть на первый взгляд времени еще много, начинать модернизацию предприятий нужно уже сейчас. Ведь, по словам Яны Добидовской, если производитель не перейдет на систему HACCP до указанного законодательством Украины срока, его ждет штраф в размере до 75 000 гривен с последующим закрытием предприятия. Наша справка HACCP предполагает: • Главный принцип системы безопасности пищевой продукции - контроль над всеми этапами процессов на предприятии путем определения критических моментов и их регулирования. Это позволяет контролировать весь цикл производства продукта, начиная с момента приема сырья до получения продукции, готовой к потреблению.

• В основе данных методик лежит: – комплексный анализ рисков и опасностей, – выявление потенциальных дефектов готового продукта, – предупреждающий контроль рисков, – ведение отчетности и ответственность за работу системы безопасности на предприятии.

НАС СПАСЕТ ИНЖЕНЕР БУДУЩЕГО Дата публікації: 06.04.2016. Подписание Соглашения об ассоциации Украина – ЕС стало отправной точкой активного развития сферы образования в Украине. В Днепропетровске многие вузы и до того сотрудничали с европейскими университетами. Однако теперь появилось гораздо больше возможностей для создания совместных научных проектов. Под их реализацию ЕС готов выделить гранты. Вот уже 2 года Институт международных образовательно-научных программ Национального горного университета занимается разработкой различных международных исследовательских и научных проектов. Вполне возможно, что в ближайшем будущем наш город получит иностранные средства на научные открытия.

– 246 –

Александр Шаров знает, как привлечь иностранные инвестиции в сферу образования.

— Мы давно сотрудничаем с различными европейскими странами, разрабатываем разные программы с исследовательскими организациями и университетами Польши, Германии и Франции, – говорит директор Института международных образовательно-научных программ НГУ Александр Шаров. – А не так давно подписали договор о принятии участия в международных научно-образовательных программах «Горизонт 2020» и «Эразмус+». То есть, наши возможности стали еще шире. Как рассказал ученый, программа «Горизонт 2020» направлена на решение научных и производственных проблем, которые приоритетны для Европы. Эти программы касаются в первую очередь развития нанотехнологий и защиты окружающей среды. Мы выбираем те направления, которые соответствуют интересам Украины, и готовы воплощать эти проекты в жизнь совместно с европейскими партнерами. За два года по «Горизонту 2020» мы подали 14 конкурсных заявок.

— Выиграть конкурс достаточно сложно, – объясняет Александр Шаров. – Как показывает европейский опыт, из 100 проектов отбирается не более 10. Конкуренция очень высокая. Тем более, пока у нашего института небольшой опыт их написания. Международные проекты нужно подавать на рассмотрение в особой форме. Все еще этому учимся. Например, сейчас разрабатываем проект внедрения новых технологий по восстановлению грунта на одной из электростанций. Если наш проект выберут, мы получим средства под его реализацию. Чтобы научиться грамотно составлять проекты, университет посылает студентов на стажировки в Евросоюз. Совместно с европейской стороной украинцы занимаются их написанием. Кстати, по словам Александра Шарова, все проекты должны пройти консорциум – объединение университетов Европы. А это не меньше 10 вузов. Кроме того, по условиям, университеты должны быть представлены не меньше, чем тремя европейскими странами. В консорциум также входят представители бизнес-структур, а также различные профессиональные ассоциации. Что касается «Эразмус+» – это образовательная программа ЕС, направленная на развитие европейского пространства в сфере образования на территории Евросоюза и стран Восточного партнерства. Украина входит в отдельный блок и имеет свои преимущества.

— Мы сейчас получили финансирование по 4 проектам, которые направлены на академическую мобильность, – продолжает ученый. – Это порядка – 247 –

100 тысяч евро. По трем из этих проектов наши студенты могут учиться в вузах Франции, Польши, Германии и Италии. Уже четверо уехали в Польшу. Сейчас мы проводим отборочный конкурс в университет Франции. По словам Александра Шарова, также есть проект, направленный на внедрение в систему нашего высшего образования европейских стандартов. Он реализуется под эгидой Министерства образования Украины совместно с партнерами из Германии и Италии. Европейские стандарты качества высшего образования введут, в том числе, и в НГУ. Всего же в Украине в подобных проектах принимают участие не больше 32 университетов. В этом году мы подали еще около 38 заявок по программе «Эразмус+».

— Как мы видим, сейчас в Украине во всех сферах на внутригосударственном уровне происходит фактическая реализация международных обязательств, – продолжает Александр Шаров. – Принят Закон «О высшем образовании». Сейчас происходит его внедрение, разрабатываются новые учебные программы. Произошло так называемое укрупнение специальностей – утверждена градация уровней образования. Принята следующая схема: бакалавр – магистр – доктор наук. Сейчас для уровня бакалавра разрабатываем образовательные программы, в которых максимально учитываем опыт зарубежных коллег. Теперь главная задача ученых НГУ – создать такую образовательную программу, которая будет максимально учитывать и международный, и украинский опыт. Цель – разработать так называемую модель инженера будущего. Понять, каким он должен быть, что он должен знать и уметь. Технологии развиваются настолько быстро, что базовых университетских знаний будет недостаточно. После, уже находясь на рабочем месте, инженер должен постоянно развиваться – идти в ногу с развитием технологий. Наша справка «Горизонт 2020» – крупнейшая в истории Европейского Союза программа по исследованиям и инновациям с бюджетом около 80 миллиардов евро, рассчитанная на семь лет (с 2014 по 2020 г.). Программа «Горизонт 2020» призвана способствовать увеличению числа инновационных технологий, открытий и перспективных разработок путем продвижения идей из научных лабораторий на рынок. Основанная на трех ключевых областях – передовой науке, индустриальном лидерстве и социальных вызовах, программа оказывает поддержку широкому спектру деятельности: от научных исследований до демонстрационных проектов и инноваций, готовых к выходу на рынок.

Erasmus+ (Эразмус+) – это новая программа Европейского Союза в области образования, молодежных курсов и спорта на 2014 – 2020 гг. Эта программа подарит многочисленные возможности для высших учебных заведений, студентов, научных исследователей и сотрудников по всему миру. Все эти возможности финансируются Европейским Союзом.

– 248 –

2. Оксана Трокоз, журналістка «Житомир.інфо» та кореспондент «5 каналу» (м. Житомир) з матеріалом:

ЯК ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТОРИ ВПЛИВАЮТЬ НА ЕКОНОМІКУ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ? Дата публікації: 19.04.2016. Попри складне становище України: війну, проблеми з корупцією і політичну кризу, країна отримала перспективу економічного розвитку після підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом та запуску в дію Зони вільної торгівлі між Європою та Україною (ЗВТ). Як відзначають аналітики Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», найбільша перевага ЗВТ для бізнесу полягає в наближенні українських правил до європейських, а це, у свою чергу, допоможе закріпити на законодавчому рівні європейські стандарти ведення бізнесу і захист інвестицій. Україна має великий потенціал для залучення іноземних інвесторів. У першу чергу, Україна є великою країною, яка залишається 6-м найбільшим споживчим ринком в Європі. Також має вигідне розташування для ведення торгівлі з ЄС, адже доставка продукції до більшості європейських ринків вантажним автотранспортом займає лише два дні. Крім цього, в Україні є велика кількість природних ресурсів, які після знецінення гривні стали значно дешевшими в доларовому еквіваленті. Так само здешевшала і оплата праці.

Інвестиційні козирі Житомирщини Основні конкурентні переваги вказані в інвестиційному паспорті Житомирської області: по-перше, це великий регіон, який входить до числа найбільших в Україні із населенням 1,3 млн осіб. По-друге, це сусідство зі столицею – обласний центр знаходиться на відстані 135 кілометрів від Києва. По-третє, це унікальні природні ресурси: родючі чорноземи, 80 % загальнодержавних запасів титанових руд і кварцитів – сировини для металургійної промисловості.

– 249 –

По-четверте, Житомирська область займає четверте місце в Україні по запасах лісових ресурсів, а за загальними запасами деревини – перше. Також наявний високий потенціал для ведення органічного сільськогосподарського виробництва. 85 % виробів з граніту і каменю в Україні видобувається і виготовляється на Житомирщині. В надрах області знаходиться 90 % державних запасів лабрадориту і габро. Розвідано 187 родовищ торфу, з яких розробляється лише три. Також інвесторів приваблюють наявність недорогої робочої сили та сучасна транспортна інфраструктура. Та, попри таку привабливість, у 2015-му році, рівень інвестицій в економіку області знизився. За даними обласного управління статистики, у 2015 р. в економіку області іноземними інвесторами вкладено 14,1 млн доларів та вилучено 11,4 млн доларів прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Зменшення сукупного обсягу прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) до початку року з урахуванням курсової різниці склало 36,4 млн доларів США, або 12,7 %. Загалом обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), внесених в економіку Житомирщини за весь період інвестування, на 31 грудня 2015 р. становив 249,3 млн доларів США. Інвестиції надходили з 51 країни світу. У вересні 2015 року у Житомирі запрацювало нове підприємство зі 100 % іноземними інвестиціями ТОВ «Kromberg and Schubert», яке спеціалізується на виготовленні електричних бортових кабельних систем для найкращих європейських автомобілів. Зараз тут працює 900 працівників, але повна потужність виробництва, яку планують втілити до 2018 року, складає 5000 робочих місць. Вже 10 років успішно діє аналогічне виробництво у Луцьку. Фінансовий директор підприємства Олександр Шаварський розповів, що виробництво має безліч ризиків: якщо замовлення виконати невчасно, то це призведе до штрафних санкцій – 60 тисяч євро за годину. Втім, незважаючи на ризики і ситуацію у державі, підприємство вирішило розширюватись в Україні: «Власне, чому німці повірили в нас? Вони співставили факти: в Німеччині постійно про Україну говорять лише негатив: війна, корупція і так далі. Але коли німці, які споживають наш продукт, спочатку в паніці думали: а що буде? Чи не буде дефолту через Україну? Чи військові події, події на Майдані не зупинять це виробництво? Якщо зупиняється це виробництво, то зупиняється виробництво в Німеччині. На велику радість, жодного впливу ці всі – 250 –

політичні події не мають на економіку. Власне, наші інвестори це оцінили і великі виробники, як «Volkswagen», «Audі» – вони повірили, що так, Україна є перспективний, надійний постачальник. Великий конвеєр, тисячі машин, все виробництво автомобіля в Німеччині починається з нашої проводки: стає кузов, потім наша проводка. Нема проводки – весь завод стоїть. Ми економічно не можемо тримати великі запаси, кожна проводка унікальна, тому є замовлення, 3–4 дні і проводка має бути вже в Німеччині. Вона має тут виготовитися, вона має тут спакуватися, вона має заїхати до кордону, вона має пройти кордон – і Німеччина. І це найбільший виклик. Це справжнє мистецтво, усі процеси налагоджені до автоматизму, нема жодної толеранції на якісь заминки чи зупинки, бо це комерційна катастрофа для нашого підприємства. А за нами – 5 тисяч людей, кожен має свою родину, це маленьке містечко, і ця катастрофа може статися лише через те, що одна проводка, один готовий виріб не був доставлений вчасно. Виробництво дуже складне і дуже відповідальне, але я вірю, що житомиряни в стані це зробити. Є повна підтримка від місцевої влади на рівні області, міста, району, є повне розуміння зі сторони митниці, вони зрозуміли, наскільки це важливо, вони підлаштовують свої процеси для того, щоб обслуговувати якісно наш бізнес і ми за це дуже вдячні. Бо були певні стрес-тести, коли ми мали доставити продукцію вчасно. І ми з успіхом це зробили», – розповів Олександр Шаварський.

Як інвестують Нідерланди? Одним із найбільших інвесторів в Україні є Нідерланди. За інформацією аналітиків Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», наразі в Україні працюють 315 нідерландських компаній. Нідерланди стали другим найбільшим інвестором в Україні у минулому році. Хто інвестує в економіку Житомирщини? Така ж тенденція спостерігається і у Житомирській області: у п’ятірку лідерів країн-інвесторів увійшли Кіпр, Нідерланди, Швейцарія, Російська Федерація і Німеччина, – розповідає директор департаменту економічного розвитку, торгівлі та міжнародного співробітництва Житомирської ОДА Олексій Шатило. З початку інвестування станом на грудень 2015 року в економіку області з Нідерландів надійшло 36,5 млн доларів США (14,6 % до загальних обсягів).

95 % цих інвестицій спрямовані у промисловість, 3,9 % – це оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів та мотоциклів. «На Житомирщині працюють такі підприємства з капіталом з Нідерландів: ВАТ «Енергопостачальна компанія «Житомиробленерго» (розподілення та постачання електроенергії), ТОВ «ISM Україна» (розроблення стандартного програмного забезпечення), «Грайф Фрексіблс Україна» (виробництво штучних і синтетичних волокон), ТОВ фірма «ДМ» (діяльність автомобільного ван– 251 –

тажного транспорту), ТОВ «Юроламбер» і ТОВ «Юроламбер Трейд» (оптова торгівля деревиною) та інші», – зазначив Олексій Шатило. Про відмінність ведення бізнесу в Україні і Європі як ніхто інший знають керівники розсадника «Корнеліс», який знаходиться у селі Двірець неподалік від Житомира. Кейс ван Аалст переїхав із Нідерландів в Україну у 2002 році. Тепер на 30-ти гектарах землі вирощує декоративні кущі і дерева та продає їх в Україні і Європі. «У Нідерландах в мене теж був розплідник. Там у мене працювали працівники з Житомира. Я їздив до них в гості і побачив, що тут є багато землі і людей без роботи. Подумав, може тут щось робити. Я відправив саджанці, ми їх тут садили, а потім я переїхав сам», – розповідає власник розсадника. Комерційний директор розсадника нідерландець Арно Кортлевен вважає, що, аби залучати інвесторів з-за кордону було легше, Україні варто змінити застаріле законодавство і спростити дозвільну систему, але навіть у таких умовах, як зараз, вести бізнес цілком можливо. «Нам не було просто. Було складно. Але з часом розумієш, що іноді потрібно терпіти просто, якщо якісь документи потрібно отримати. Я вже звик, що якщо потрібно щось оформити, просто не треба думати, скільки це може зайняти, не потрібно згадувати, що ось тиждень і буде. Тому що це може зайняти не тиждень, а місяць і рік. Я розумію, що в ЄС не все так ідеально, як багатьом здається. Там теж є багато бюрократів, тому часто його називають ЄССР, але торговельні відносини хороші з будь-якою країною допомагають завжди. І не тільки по бізнесу, це відразу ж впливає на економіку, і на рівень життя», – говорить Арно Кортлевен. Отже, Житомирська область має багато переваг для інвесторів: зручне географічне розташування і помірна оплата робочої сили і сировини посилюють конкурентоспроможність нашого регіону для інвесторів, які розглядають Україну як місце для виробництва товарів не лише для внутрішнього українського ринку, але і для ринку країн ЄС. Такі сфери української економіки, як ІТ, сільське господарство, відновлювальна енергетика мають по-справжньому значний потенціал, щоб конкурувати на світовому рівні, в той час як фармацевтика та транспорт, зможуть швидко розвиватись після відповідних інвестиційних вливань.

– 252 –

3. Оксана Зінковська, журналіст ТРК «Об’єктив» (м. Харків) з матеріалом:

ИЗМЕНИТЬ СТАНДАРТЫ ОБРАЩЕНИЯ С БЫТОВЫМИ ОТХОДАМИ И ПРИВЕСТИ ИХ К ЕВРОПЕЙСКИМ Дата публікації: 27.06.2016. Подписав Соглашение об ассоциации с ЕС, Украина обязалась имплементировать еще около тысячи директив, 29 из которых затрагивают вопросы экологии, а 4 прямо или косвенно касаются обращения с отходами. В течение 3 лет в Украине должны ввести – как минимум на законодательном уровне – европейские стандарты по сбору, повторному использованию, переработке и утилизации отходов. Изменить подход в обращении с отходами с учетом принципов, реализованных в странах ЕС. Директива Европарламента и Совета от 19 ноября 2008 года – не закон, но рекомендация-фундамент, дающая четкое понимание, что такое европейские стандарты в сохранении окружающей среды и в максимальном извлечении выгоды из потребления тех или иных товаров и продуктов. В Европе во главу угла ставят предотвращение образования отходов, следующий этап – их повторное использование, далее – переработка. И только, если другой вид утилизации невозможен – вывоз на свалку. Экологи говорят, в Украине подход диаметрально противоположный. Как следствие – свалки в стране занимают более 12 тысяч гектаров. И это только по официальной статистике Минрегиона. «В період з 2017 до 2019 років ми маємо позбутися усіх звалищ, – рассказывает эколог, глава ОЭО «Зеленый фронт» Олег Перегон. – Сьогодні це звучить фантастично, але цим шляхом пройшов Кіпр, наприклад, цим шляхом пройшли інші країні, які підписали Договір про асоціацію з ЄС та виконали його». В прогрессивной политике обращения с отходами, рассказывают активисты экодвижений, особое внимание уделяют поощрению производства и продвижения продукции многоразового использования, пригодной для безопасной переработки или ликвидации без вреда для окружающей среды. Среди способов мотивации – экономические стимулы: льготы, специальное налогообложение и прочее. Например, в Дании порядка двадцати лет действует налог на бесплатную раздачу полиэтиленовых пакетов в торговых заведениях. После того, как в стране ввели плату за пакеты, их популярность у покупателей снизилась на 90 %. На сегодня в Украине какие-либо подобные программы не приняты. Просветительские или образовательные программы проводят в основном активисты общественных организаций.

– 253 –

«В нашій країні розмова про заборону таких пакетів ведеться років з десять, – продолжает эколог Олег Перегон. – І ми й досі не можемо дійти до цього, бо кожен не хоче втратити бізнес. Це якісь бізнесові ідеї, вони виявляються важливішими за наше здоров’я, за нашу безпеку. У нас, навіть, затори на річках утворюються від поліетиленових пакетів, вони настільки набиваються. Від них гинуть тварини». Во всем мире давно научились использовать большинство видов отходов как вторичное сырье. В частности, это касается переработки металла, пластика, стекла и бумаги. Процесс позволяет экономить сырье, уменьшать негативное воздействие на окружающую среду, как путем экономии сырья, так и уменьшения количества отходов, захороняемых на свалках. Однако такие отходы представляют ценность как ресурс только при условии соблюдения определенных требований сбора. Исходя из всемирного опыта, целесообразнее их собирать отдельно. Такой подход с недавних пор практикуется и в Украине, в том числе в Харьковской области. И в этой сфере есть определенные достижения. «Белый ящик – для батареек, зеленый – для стекляшек, желтый – для пластмассовых бутылок, красный – для железячек, а синий – для бумажек из зошитов», –_ скороговоркой повторяет выученное ученик 1 класса Люботинского УВК № 2 Богдан Петрашов. Год назад международные доноры поддержали экологическую инициативу общественных организаций Харьковского района – пилотный проект по установке баков для раздельного сбора отходов – стекла, пластика, металла и бумаги. Сегодня от одного до семи комплектов установили в поселках Коротич, Березовка, Песочин, Высокий, городах Южный и Мерефа. Отсортированные отходы вывозят местные предприниматели, занимающиеся приемом вторсырья. По подсчетам активистов, чтобы сделать улицы этих населенных пунктов чище, необходимо установить минимум один комплект баков на 200 человек. «В любом случае, раздельный сбор мусора – это правильно, – поддерживает инициативу Валентина Серенко, жительница Песочина. – Я только «за», чтобы люди придерживались определенных правил, которые существуют не только у нас. Возле моего дома подобных баков для разделанного мусора, к сожалению, нет. А вот возле дома моих дети есть, они пользуются». «Мы пользуемся, сортируем мусор, – включается в разговор Анастасия Андрющенко, жительница Песочина. – По крайней мере, сортируем то, что в наших возможностях – пластик, стекло. Я отношусь положительно, считаю, что это дело нужное и детей своих я тоже приучаю к сортировке мусора». Активисты, авторы проекта, рассказывают, жители населенных пунктов, в которых установили комплекты баков, по-разному реагируют на инициативу. Известны случаи вандализма и организации несанкционированных свалок рядом.

– 254 –

Автор проекта «EcoLanding», глава ОО «Добра воля» Артем Костецкий считает, что важно населению рассказать, как правильно сортировать: «В нашей организации разработали брошюры, еще мы выиграли грант на обучение – идем в школы, обучаем этому детей из школ Харьковского района и города Люботина. Через игровые уроки, семинары, лекции обучаем, как правильно сортировать отходы и зачем это нужно». Помимо информации о пользе сортировки отходов, авторы проекта «EcoLanding» рассказывают детям, как можно продлить жизнь тем или иным вещам. Тем самым в доступной форме говорят о повторном использовании – еще одном европейском принципе обращения с отходами. Сбор тары и упаковки для повторного использования, передача ношеной одежды бедным слоям населения, использование изношенных шин и пластиковых бутылок для изготовления предметов быта и аксессуаров. По мнению общественников, таким мерам в Украине уделяют слишком мало внимания. «Я пытаюсь объяснить детям, что мир меняется и вместе с изменчивым миром должны меняться и мы, – говорит участник проекта «EcoLanding» Валерий Лейко. – С нашими детьми можно и нужно работать, они все понимают прекрасно, самое главное, чтобы со стороны государства была поддержка и со стороны общества тоже». «Отходы нужно делить по категориям и перерабатывать, – после экоурока делится услышанным Виктория Давыдова, ученица 9 класса Люботинского УВК № 2. – Об этом я обязательно расскажу родителям, братику, друзьям. Мы можем жить лучше, если начнем с себя». И все же, экоактивисты уверены, основная ответственность за обращение с отходами должна ложиться на государство, в частности – на органы местного самоуправления. По такому пути пошли и в соседей Польше. «Раньше жители каждого дома должны были сами организовывать сбор мусора, – комментирует польская активистка экодвижения Изабелла Жигмунт, – и сами заключать договор с фирмой, которая бы вывозила его. После реформы, за это отвечает гмина или орган самоуправления. Они подписывают договоры с фирмами, занимающимися вывозом мусора, обычно после тендера. И после того, как фирма выбрана, она отвечает за сбор мусора на определенной местности или в районе города». Если переработка отходов нецелесообразна по каким-либо причинам, только в таком случае мусор утилизируют. На сегодня в Украине работают лишь несколько мусоросжигательных заводов. Ищут пути решения проблем и в Харьковской области. Ведь, по словам чиновников, сегодня 70–80 % твердобытовых отходов уходят в природу. Полтора года назад депутаты приняли стратегию развития региона, в том числе, и в части обращения с отходами. По словам вице-губернатор Харьковской области Евгения Шахненко, в Харьковской области должны создать 11 комплексов по управлению твер– 255 –

добытовыми отходами. Сейчас разработана логистика, определены участки строительства. Расположены они, в основном, в крупных городах областного подчинения. Первый подобный комплекс сдан в Богодухове. Его производственные мощности рассчитаны на обслуживание района и города. В облгосадминистрации уверяют, принимать, сортировать и вторично перерабатывать отходы на предприятии будут по самым современным технологиям. Эксплуатацией комплекса в рамках концессии займется частная организация, с которой органы власти подпишут договор. В случае невыполнения стороной каких-либо обязательств, соглашение могут расторгнуть. Однако без пересмотра государственной политики и без имплементации европейских норм обращения с отходами на уровне страны многие положительные инициативы на местах так и останутся точечными. На сегодня в Верховную Раду внесены три законопроекта. «Одна из моделей предусматривает создание общественной неприбыльной организации производителей, – разъясняет адвокат Станислав Боднарчук. – За их счет будет производиться утилизация отходов. Вторая модель, согласно законопроекту, предусматривает введение налога, за счет которого уже будет происходить утилизация». По сути, каждый из предложенных законопроектов предлагает свой метод реализации расширенной ответственности производителя за отходы. И в принципе, говорят общественники, для Европейского Союза важен результат, а пути его достижения каждая страна может определить самостоятельно. Фактически Украина может выбрать одну из трех моделей, или же придумать свою, взяв за основу одну из европейских.

На фото справа наліво: переможиці конкурсу 4-ої хвилі Олена Андрющенко, Оксана Трокоз та Оксана Зінковська, Програмний директор Фонду міжнародної солідарності (Польща) Ізабелла Хруслінська; Голова Правління ГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт.

– 256 –

ПЕРЕМОЖЦІ П’ЯТОЇ ХВИЛІ КОНКУРСУ 1. Ірина Мартинова, журналіст телеканалу «До ТеБе» (філія Національної телекомпанії України, Донецька регіональна дирекція). Перший поданий на розгляд матеріал був радіопрограмою «Точка зору». Випуск присвячений євроінтеграції та виходу вітчизняної продукції на ринок ЄС та інтерв’ю з приватним підприємцем Сергієнко В. Другим матеріалом став відеорепортаж про те, як у Краматорську ПРООН навчає бізнесменів писати бізнес-плани. Детальніше матеріали можна переглянути на DVD-диску, що додається до цього посібника.

2. Ірина Столбова, журналіст районної газети «Вісті Барвінківщини» (м. Барвінків, Харківська обл.) з матеріалами:

СТОВ «РОЛЬ-ПОЛЬ»: ЄВРОПЕЙСЬКА МОДЕЛЬ АГРОБІЗНЕСУ НА БАРВІНКІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ Дата публікації: 22.07.2016.

На жнивах є свої лідери Станом на середу у СТОВ «Роль-Поль» зібрано 34 % ранніх зернових. Намолочено близько 4000 тонн. Традиційні для господарства сорти озимої пшениці «Подолянка» та «Богдана» дають в середньому по 65 центнерів з гектара. Дощ завадив зібрати врожай пшениці двох нових для господарства сортів. Це європейські гібриди «Самурай» та «Парнас». Але види на них фахівці мають непогані. На жнивах працюють 5 комбайнів: два власних та три залучених. Лідерами на збиранні залишаються комбайнери Павло Непочатов, Володимир Грек, Сергій Трепілець, Віктор Бурхайло. На перевезенні збіжжя відзначаються трактористи Сергій Федорченко, Віталій Мітільов, Роман Стригальов, водій КамАЗу Анатолій Ільченко.

— Роботою жниварів із СТОВ «Роль-Поль» задоволений, – говорить голова райдержадміністрації В. І. Ромах, який відвідав господарство у розпал жнивної пори. – Це одне із кращих сільгосппідприємств, де зібрали високий врожай, де серйозно займаються вирощуванням посівного матеріалу озимої пшениці. Переконаний, що місцеві аграрії вже в цьому році зможуть придбати елітне насіння у господарстві, яке знаходиться на території нашого району. А якість посівного матеріалу тут гарантують. На аграрній карті району СТОВ «Роль-Поль» з’явилося дев’ять років тому. Створене на базі колишнього держплемзаводу «Степок», сільгосппідприєм– 257 –

ство розпочинало свою діяльність з обробітку 1000 гектарів ріллі, маючи кілька одиниць стареньких тракторів та комбайнів, занедбані складські та виробничі приміщення. На сьогодні спільне українсько-польське підприємство є яскравим прикладом успішного європейського аграрного бізнесу на українській землі. До цього йшли довгих і непростих дев’ять років.

Товарне виробництво зерна плюс насінництво Це був шлях пошуків, експериментів, випробувань.

— Маючи досвід і навички ведення аграрного бізнесу в Польщі, ми крок за кроком створювали на Барвінківщині агроформування нової генерації, орієнтоване на світові стандарти,— говорить менеджер із питань зовнішньоекономічної діяльності господарства Кріс Ольшевський. Тут апробовували різні сорти сільгоспкультур, перш ніж взятися за вирощування тих, які оптимальні для регіону і дають гарні врожаї. Із пшеницею у господарстві вже визначилися: ідеально підходять під структуру місцевих земель, під умови нинішнього клімату два сорти – «Подолянка» і «Богдана». Зерно родить висококласне, за всіма параметрами відповідає елітному посівному матеріалу.

— Ми порівнювали наш матеріал із насінням, яке купували на посів у провідних європейських компаній, – говорить головний агроном господарства Павел Ліхва. – За окремими позиціями вирощене у нас зерно набагато краще, ніж те, що пропонують (і недешево) насіннєві зарубіжні фірми. Крім товарного виробництва, у «Роль-Поль» займатимуться й насінництвом – три роки тому тут отримали необхідні дозволи та статус насіннєвого господарства, що дало змогу реалізовувати якісний посівний матеріал та бути вітчизняним виробником якісної продукції рослинництва. Перші клієнти – а це не тільки агропідприємства району – придбаним посівним матеріалом задоволені: гарна схожість пшениці, висока якість врожаю, максимальна адаптованість сортів до умов нестабільного клімату в нашому регіоні.

Сучасна насіннєва лінія і не тільки Цього року СТОВ «Роль-Поль» зробить ще один вагомий крок назустріч клієнтам: тут наразі проводять монтаж та установку сучасної насіннєвої лінії.

—У нас буде можливість пропонувати колегам висококласний посівний матеріал озимої пшениці «Подолянка» та «Богдана» вже з протруювачем як у фасованому вигляді (50-кілограмова упаковка або однотонні біг-беги), так і насипом бункерної ємності,— розповідає Кріс Ольшевський. Для аграріїв це досить важливо: вони одночасно вирішують дві проблеми – і елітний посівний матеріал придбавають, і з протруюванням клопоту уникають. Купив – і відразу засипай у сівалки, виїжджай у поле.

– 258 –

А елітність вирощеного врожаю на землях Іванівської Другої сільської ради підтверджують і нинішні жнива. «Роль-Поль» збирає в середньому на коло по 65 центнерів, є поля, що дають по 70 і більше центнерів з гектара. В основному все зерно 2 та 3 класу. Причому значна частина врожаю недобирає кілька відсотків по вмісту білка до першого класу. І похибки в аналізі абсолютно виключаються. Цього року тут придбали сучасний скан імпортного виробництва, який буквально за 15–20 секунд (!!!) зробить абсолютно правильний аналіз врожаю будь-якої сільгоспкультури. Ми слідкували за роботою цієї диво-техніки, якої немає в жодному агрогосподарстві району і на хлібоприймальних пунктах зокрема. А річ, справді, унікальна. За хвилину скан може проаналізувати три партії зерна, тоді як дідівським методом на приймальних пунктах один такий аналіз зроблять мінімум за три години і кожну із позицій господарник може поставити під сумнів. Тут же вміст білків, клейковини, вологості електроніка визначить безпомилково, з точністю до десятих. До речі, скан імпортного виробництва – це не єдине цьогорічне придбання. Буквально тиждень тому в «Роль-Поль» доставили новенький «Нью-Холланд» СХ8.80 – модель 2016 року випуску відомої світової брендової бельгійської компанії. Зернозбиральний комбайн потужністю у 360 кінських сил, із об’ємом зернового бункера 11 куб. м вже включився у жнива. Показав у роботі себе бездоганно: широкий захват, економна витрата палива, гарна маневреність та прохідність. Довірили працювати на новинці досвідченому комбайнеру Павлу Непочатову (неодноразовому лідеру районного змагання жниварів). А дощову паузу в жнивах аграрії використали з максимальною ефективністю: запросили з фірми-виробника фахівця, який на місці робить необхідне налаштування техніки, враховуючи перші дні експлуатації «Нью-Холланда» в умовах робочого навантаження. Якщо із сортами озимої пшениці у господарстві вже визначилися, зупинившись на «Подолянці» та «Богдані», то із соняшником та кукурудзою поки ще експериментують. Цього року у «Роль-Полі» демонстраційні експериментальні поля кукурудзи сформовані із… 15 найрізноманітніших сортів, що рекомендовані провідними світовими компаніями. На ниві достигає врожай качанистої, яка посіяна по 8 рядків кожного різновиду. Який сорт кращий – покаже осінь. І вже наступної весни аграрії точно знатимуть, чим засіватимуть відведені під кукурудзу площі. А ось із соняшником ситуація дещо інша. Планують у господарстві поступово зменшувати поля під цю технічну культуру, збільшуючи натомість посіви озимої пшениці. А в структуру сівозміни мають намір ввести іншу олійну культуру. Ріпак чи олійний льон – ще точно не визначилися, але в пріоритеті соняшник не буде – це однозначне рішення вже прийнято.

– 259 –

Серйозні види мають в агроформуванні на кукурудзу. Є задум вирощувати її на зрошувальних полях. Колись у «Степку» працювала поливна система, її прагнуть у господарстві реанімувати і перші спроби цього вже робили. Загалом, у керівництва СТОВ «Роль-Поль» великі й амбітні плани. Тут не розмінюються на дрібниці, а працюють серйозно на вагомий кінцевий результат, зміцнюючи ділові партнерські зв’язки із провідними компаніями: «Сингента», «Монсанто», «Піонер», нарощуючи виробництво сільгоспкультур на базі високоякісного власного генетичного матеріалу, застосовуючи висококласну сільгосптехніку імпортного виробництва. СТОВ «Роль-Поль» в агропромисловому комплексі району – одне із провідних агроформувань, в селищі Друга Іванівка – це стабільний роботодавець, де гарантовано мають робочі місця більше 50 місцевих жителів при середній заробітній платі у 5 тисяч гривень, а для місцевої сільської ради – одне із бюджетоутворюючих підприємств, на плечі якого лягає вирішення багатьох соціальних проблем громади. На фото: голова райдержадміністрації Володимир Ромах та Кріс Ольшевський і Павел Ліхва; Кріс Ольшевський і Павел Ліхва біля обладнання нової насіннєвої лінії; Павел Ліхва робить аналіз чергової партії врожаю на новому скані; комбайнер Павло Непочатов та механік Віталій Стрємоухов на щойно придбаному «Нью-Холланді».

В ОПАЛЮВАЛЬНИЙ СЕЗОН … ІЗ СМІТТЯМ Дата публікації: 30.09.2016. На порозі опалювального сезону все актуальніше звучить питання: чим дешевше обігріти приміщення – природним газом, дровами, електрикою чи шукати цьому якусь альтернативу. У СТОВ «Гаврилюк» проблему альтернативного виду палива вирішили давно. У 2012 році, коли тільки починали будувати офіс господарства, дбайливий і далекоглядний керівник зарані спрогнозував, як і чим буде опалюватися споруда. Якби для кого іншого, то проблеми б у цьому й не було – село Велика Комишуваха газифіковане, підключай будівлю до газопроводу – і жодних питань. Та О. М. Гаврилюк, який побував не в одній європейській країні, вирішив наслідувати закордонний досвід і впровадити енергозберігаючі технології. Він переконаний: найоптимальніший метод енергозбереження в сільському господарстві полягає в спалюванні пожнивних залишків, відходів соняшника, кукурудзи, інших сільгоспкультур.

— За тепловіддачею така біомаса не поступається дровам твердих порід, – впевнено говорить О. М. Гаврилюк. – Тож, який резон використовувати для опалення приміщень газ, електроенергію чи дрова, які постійно дорожчають, якщо альтернативне паливо, в буквальному сенсі слова, лежить під ногами.

– 260 –

Тепер у господарстві знайшли застосування зерновій полові, соняшниковим кошикам, рапсовій соломі, кукурудзяному бадиллю… Все це, ще донедавна, вважалося непотребом: на полі пожнивні залишки переорювалися, із току відвіяну полову вивозили на смітник. Тепер для цих відходів виділений спеціальний ангар. За літньо-осінній сезон тут накопичують необхідну кількість так званої біомаси, яка використовується для прямого спалювання у котлі тривалого горіння. У такий спосіб проблема опалювального сезону легко і економно вирішується.

Тепло і дешево Відходи від вирощування сільгоспкультур у СТОВ «Гаврилюк» вже другий рік пускають в діло: їх кидають не на смітник, а в спеціальний потужний котел.

— Щоб отопити офіс площею майже 870 квадратних метрів на зиму вистачає 20 тонн такого палива. Я навіть не беруся підраховувати, в яку суму нам би обходилося опалення цієї чотириповерхової будівлі за нинішніми тарифами на газ та електроенергію. Ефект очевидний, ми економимо в рази. Котел вітчизняного виробництва, зрозуміло, не з дешевих (на той момент коштував 70 тис. грн), та за рахунок дармових сільгоспвідходів затрати на його придбання окупилися вже в перший опалювальний сезон, – розповідає Олександр Михайлович. – А за тепловий режим нехай самі працівники скажуть – вони і взимку кватирки відчиняють. У нас нижче 26 градусів у кабінетах не буває. Причому на всіх чотирьох поверхах температура однакова. До речі, до проблеми енергозбереження у господарстві підійшли комплексно. Тут не тільки успішно другий рік поспіль використовують альтернативне паливо, а й проектом передбачили сучасні технології будівництва. Офіс фірми відповідає всім критеріям теплої споруди: утеплені стіни, дах і стеля, добротні склопакети, а система опалення вмонтована у підлогу – відмовилися від традиційних регістрів чи батарей на стінах.

«Дефіциту з паливом у нас не буде» Поки на полях вирощується врожай – поки й за сировину для твердопаливного котла тривалого горіння хвилюватися не треба. Відходи на полі й на току були й будуть. Їх вистачить ще для десятка таких офісів. Ось тільки попиту на біомасу в селян немає. Не ризикують люди відмовлятися від звичного, хоча й дорогого природного газу. Не готові перейти на альтернативне паливо – його б місцеві аграрії без проблем постачали б сільчанам. Крім того, О. М. Гаврилюк вже нинішнього опалювального сезону планує урізноманітнити асортимент біомаси. До відходів сільгоспкультур додадуться ще й дерев’яні тріски – у господарстві придбали спеціальний подрібнювач для гілок.

– 261 –

Ця сучасна навісна косарка імпортного виробництва буде використовуватися не тільки для санітарної обрізки дерев у лісосмугах біля посівних площ, а й для отримання трісок для опалювальних потреб. Чи не планує агропідприємство запустити лінію по виробництву паливних брикетів? Це питання, як зізнається О. М. Гаврилюк, для нього поки що відкрите. Перш ніж взятися за справу, він, як завжди, все ретельно зважує, розраховує, аналізує. Сьогодні керівник ще не готовий сказати «так», хоча й знімати цікаву ідею з порядку денного він не налаштований.

Плюси теплової енергії від спалювання залишків сільгоспкультур У багатьох європейських державах важливе місце у їхньому паливно-енергетичному балансі займають саме залишки від виробництва сільгоспкультур. Їх спалювання у котлах спеціальної конструкції є раціональним способом одержання теплової енергії. У соломи та інших пожнивних відходів, як у палива, є ряд переваг: • це С02-нейтральний вид палива, і тому солома та подібні відходи сільгоспвиробництва є екологічно чистим джерелом енергії; • залишки від виробництва сільгоспкультур – місцевий вид палива, досить розповсюджений у сільськогосподарських районах; • солома, стебла, бадилля, соняшникові кошики – побічний продукт виробництва, і тому є відносно дешевим видом палива, у порівнянні із традиційним паливом (газ, вугілля, мазут).

Як користуються біомасою у країнах ЄС? На сьогодні в країнах ЄС вже накопичений достатньо великий досвід з використання рослинних відходів сільського господарства для виробництва енергії, зокрема теплової. Прикладами країн, де успішно функціонують енергоустановки на соломі, є Данія, Китай, Іспанія, Великобританія. У Європейському Союзі біомаса є однією з найважливіших сировин на шляху до виконання завдань у сфері відновлювальної енергії. Вже тепер вона становить понад половину споживання енергії, що виробляється з відновлювальних джерел. Аналізуючи енергетичні стратегії країн ЄС та світу, Біоенергетична асоціація України дійшла висновку, що більше 19 % загального обсягу теплової енергії в ЄС виробляється з відновлюваних джерел, головним чином, з біомаси.

Які перспективи застосування біомаси в Україні? Україна має великий потенціал біомаси, доступної для виробництва енергії, що є гарною передумовою для динамічного розвитку сектора біоенергетики. Економічно доцільний енергетичний потенціал біомаси в країні складає близько 20–25 млн тонн у рік. Основними його складовими є відходи сільсько– 262 –

господарського виробництва (солома, стебла кукурудзи, стебла соняшнику і т.п.) – більше 11 млн тонн у рік (за даними 2013 р.). Згідно з даними енергетичного балансу України за 2014 рік, частка відновлюваних джерел енергії у загальному постачанні первинної енергії становить 2,6 %, в тому числі біомаса – 1,8 % (1,93 млн т). Національним планом дій з відновлюваної енергетики до 2020 року (НПДВЕ) поставлено за мету досягти 11 % ВДЕ у валовому кінцевому енергоспоживанні у 2020 році, що відповідає зобов’язанням України, прийнятим перед Енергетичним співтовариством.

3. Анастасія Передрій, журналіст Радіо «Луцьк» (м. Луцьк) з радіосюжетами в рамках програми «Європейський акцент». Перший поданий на конкурс сюжет стосувався питання безвізового режиму між Україною та ЄС. Другий – мав на меті показати, чи виконує Україна свої зобов’язання в рамках Угоди про асоціацію з ЄС. У третьому сюжеті увага акцентована на поширених міфах про Угоду про асоціацію Україна – ЄС та їх спростуваннях. Переглянути матеріали можна на DVD-диску, що додається до цього посібника.

На фото справа наліво: Голова Правління ГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт; переможниці конкурсу 5-ої хвилі: Анастасія Передрій, Ірина Столбова та Ірина Мартинова; Програмний директор Фонду міжнародної солідарності (Польща) Ізабелла Хруслінська; Голова Товариства Лева Андрій Нечипорук.

– 263 –

ПЕРЕМОЖЦІ ШОСТОЇ ХВИЛІ КОНКУРСУ 1. Світлана Моренець, журналіст онлайн-порталу «Ostroh.Info» (м. Острог) з матеріалами:

«ГОЛОВНЕ НАШЕ ДОСЯГНЕННЯ В ТОМУ, ЩО ЦИХ ДІТЕЙ МИ ПРИВЧАЄМО ЛЮБИТИ, ЦІНУВАТИ СВОЮ КУЛЬТУРУ І НЕСТИ ЇЇ У СВІТ», – ІННА ХМАРУК, ОСТРОЗЬКА ДИТЯЧА ШКОЛА МИСТЕЦТВ. Дата публікації: 26.11.2016. Я стою у довгому вузькому коридорі з великою кількістю дверей. Майже за кожними чути звуки: хтось грає на фортепіано, бандурі чи інших музичних інструментах. На стінах – стенди про історію музичної школи та її сьогодення. Тьмяне освітлення на фоні музики створює творчу атмосферу – вже доволі пізній вечір. Сьогодні я дізнаюся далеко не одну особливу історію про Острозьку дитячу школу мистецтв. У той час, поки Україна робить перші кроки у співпраці з Європейським Союзом, наша музична школа вже впродовж 10 років ділиться українською культурою за кордоном. Школу відкрили у 1956 році у післявоєнний час, і на той момент в нашій області вже були дві інші – в Рівному та Дубно, – розповідає Інна Хмарук, заступник директора з навчально-виховної роботи. – На Рівненщині наша стала третьою. Готуючись до ювілею (музична школа в цьому році святкувала своє 60-річчя), ми робили дослідження про розвиток культури в нашому місті. Дізналися, що буквально з 16 століття Острог завжди був центром культури та просвітництва регіону. Як пише газета, у 1956 році інтелігенція міста Острога звернулася до Рівненської обласної ради з проханням відкрити музичну школу. Але найважче нам було у 90-х роках – довелося скоротити багато дисциплін. Установка в колективі була одна: просто протриматися. За словами пані Інни, десь із 2003 року музична школа стала спочатку на шлях спокійного розвитку, а потім, за останні роки, «почала набирати оберти». До музичного відділення добавляли групи самоокупності. Першим відкрили відділення дошкільного естетичного виховання. Найменшій дівчинці, яка тут навчається – 3,5 року. Через рік відкрили художнє відділення – цього року будуть перші випускники. Зовсім нещодавно створили театральне, яке тільки починає розвиватися, але – 264 –

вже минулого року учні поставили першу свою виставу. Також у школі є мистецька студія для дорослих. У нас є один чоловік, якому 67 років, – продовжує пані Інна. – Якось він прийшов і сказав мені: «Ви знаєте, все життя мріяв грати на акордеоні. Я то купив його, але ніколи не мав часу почати вчитися. Ви мене візьмете?». Вже минає другий рік, як він займається у нас. На День музики ми робили невеликий захід – дали можливість заграти дорослим людям. Коли цей чоловік вийшов на сцену, я думала, що буде плакати половина залу. Ми дивилися на людину, яка вперше виступала перед публікою (тому страшенно хвилювалася). Але він молодець, зіграв усе гарно.

— Розкажіть, будь ласка, про вашу співпрацю з іншими країнами: з чого все починалося і як відбувається?

— Ось уже протягом 10 років ми є учасниками обмінної програми з польським містом Берунь. Один рік наші діти їдуть у Польщу, наступний – польські діти з вчителями приїжджають до нас. У програму входить спілкування не тільки на рівні школи, а й на домашньому – учасники проживають у сім’ях. Перед цим ми формуємо списки дітей і відправляємо у Берунь, потім вони роблять те ж саме. Намагаємося поселяти дітей одного віку. Ми, викладачі, живемо в сім’ях їх вчителів. Відверто кажучи, у Польщі в нас вже повно друзів, ми один одного добре знаємо і навіть їдемо туди, як додому. Ми розмовляємо в одному з кабінетів, та крізь стіни все одно чути красиву музику – учні займаються навіть увечері. Пані Інна розповідає, що поляки дуже гостинні – завжди гарно зустрічають, намагаються зробити, щоб було комфортно дорослим і дітям. Вони включають в свої програми багато екскурсій. За словами моєї співрозмовниці, всі екскурсії їм дуже подобаються, адже «Польща вміє зробити навіть на пустому місці якийсь туристичний об’єкт». Останнього разу їх возили в шахту. Пані Інна з захопленням коментує: «Вони в старій занедбаній шахті зробили музей, водили нас по підземеллях аж дві години – дуже цікаво!». Через рік польські друзі приїжджають до нас. Ми теж їх зустрічаємо, поселяємо у сім’ї. Звичайно, дуже стараємося, возимо на екскурсії в Рівне, Луцьк – показуємо країну. У Почаєві були два рази. Вони самі просилися – дуже хотіли туди потрапити, хоч це не їхня релігія, не їхня культура. Полякам цікаво це.

— Яка головна ціль ваших обмінів з Берунем?

— Звичайно, одним із головних моментів є те, що ми веземо дітей із концертною програмою. Як правило, виступаємо двічі: на Батьківський день у – 265 –

школі, а також даємо двохгодинний концерт у великій концертній залі. Як правило, зала переповнена. Поляки дуже люблять дивитися на наших дітей, тому що у них система музичних шкіл дуже обмежена. У Беруні, наприклад, немає музичної школи. Ми обов’язково включаємо в програму твори польських композиторів, (обов’язково мають бути твори Ф. Шопена), співаємо польські народні пісні. Співаємо, звісно, і наші народні пісні. Моя співрозмовниця усміхнулася й додала, що одного разу при перетині кордону з ними трапилася цікава ситуація. Коли була велика черга на митниці в літню спеку, пані Інна сказала колективу: «Діти, заспівайте!». Вони виконували польською мовою пісню «Соколи». Біля автобуса з’явився польський страж із великою вівчаркою. Постояв, послухав, зібрав документи, за десять хвилин повернув і побажав щасливої дороги. Знаєте, напевно, основним нашим досягненням було те, що, коли ми приїхали минулого року в Польщу, вони на своєму шкільному концерті вивели невеличкий ансамбль із 5 дітей. Ці діти заспівали «Червону руту» українською мовою, потім відому пісню Наталії Май «Мамина сорочка». Чесно скажу, у мене сльози були на очах. Ми робимо досить велику справу, тому що не тільки ознайомлюємося з польською культурою, а й популяризуємо свою. І їхні діти співають наші українські пісні! Коли ми їздимо на спільні екскурсії, вони кричать: «Співаємо українських пісень!». У їхньої вчительки музики є пісенник з нашими народними піснями, який ми їм подарували. Найбільше поляки люблять «Ти ж мене підманула» – і дорослі, і малі. Їм дуже подобається наш національний одяг, ми маємо гарні костюми в школі, діти одягаються у вишиванки.

— На вашу думку, співпраця Острозької дитячої школи мистецтв із Польщею є вашою маленькою євроінтеграцією?

— Звичайно. По-перше, ми несемо туди свою культуру. Поляки вже знають та говорять про неї. Був такий момент… Перед виборами у нашу школу приїхав один чоловік і почав розказувати, який він молодець, герой, на Майдані стояв. Потім цей чоловік додав: «А ви тут сидите і нічого не робите». Чесно кажучи, мене тоді це дуже зачепило. Я піднялася і сказала йому одну фразу: «Знаєте, шановний, так, я рада за вас, ви стояли на Майдані. Ми, – кажу, – починаючи з 2005 року возимо дітей у Польщу. Ми веземо цих дітей в українських вишиванках, костюмах, співаємо народні пісні. Я керівник ансамблю української народної пісні, який працює з 2001 року. Мої діти, починаючи з 2001 року, їздять по всій Україні, а тепер і Польщі. Головне наше досягнення – 266 –

в тому, що цих дітей ми привчаємо любити, цінувати свою культуру і нести її далі.» Пані Інна розповідає, що якість музичної освіти в Україні та Польщі суттєво відрізняється. За її словами, у нашого сусіда є декілька офіційних шкіл, які працюють за певними програмами, стандартами, і в яких досить високий рівень музичної освіти. Але основна маса музичних шкіл дає низький рівень знань. Основною причиною є те, що у нас набагато більше вимагають від учнів. Поляки ж вважають, що їхні діти мають більше відпочити.

— Які ви бачите перспективи у співпраці з іншими країнами?

— У місті вже проводиться робота по співпраці з чеським Берунем. І ми плануємо приєднатись до цього. Також поляки надіслали нам важливий проект, який, можливо, реалізуємо цього літа. Польський Берунь підписав договір про співпрацю з одним французьким містом. І вони хочуть зробити спільну поїздку: щоб ми приїхали до Беруня, а звідти разом із поляками у Францію з нашим концертом. Якщо все складеться, то наступного року ми повеземо своїх дітей у Францію. Знаєте, коли ви приїхали за кордон, дуже важливо не забути своє. Щоб вас не поглинула повністю чужа країна своєю культурою, звичаями, життям. Все-таки ми маємо щось своє і повинні його туди теж принести. Під час нашого спілкування в кабінеті сиділа учениця 7 класу музичної школи Аня Лавренюк. У звичайній школі дівчинка ходить вже у 8 клас. Вона тихенько слухала розмову, поглядаючи то на скрипку, то на фортепіано. Як виявилося, вона теж брала участь в обмінній програмі з польським містом-побратимом. Нас поїхало 20 дітей, – каже дівчинка. – Ми були на багатьох екскурсіях, відвідали Краків. Взагалі, дуже сподобалося. Поляки прийняли тепло, я полюбила сім’ю, в якій ми жили. Наша нова «мама» була як справжня мама, завжди намагалася розпитати щось, поговорити. Для мене мова не була бар’єром, тому – 267 –

що я вивчала у своїй школі польську. Це класно, коли дізнаєшся про традиції іншого народу, куштуєш польські страви, дізнаєшся більше про саму країну. Там дуже гарно, особливо в Кракові.

Наприкінці я зустрілася з директором музичної школи – Наталією Балаушко. Час від часу жінка нарікала на мале приміщення їхньої школи. Для того, щоб створювати нові відділи, наприклад хореографічний, потрібно більше простору. За словами директора, вони вже неодноразово зверталися до місцевої влади і надіються, що з часом все-таки вдасться побудувати нове велике приміщення.

— Що вам принесли 10 років співпраці з Польщею?

— Ми відчуваємо велику користь від цієї співпраці. Для нас це величезний досвід. Ми спостерігаємо за всіма механізмами в навчальному й культурно-освітньому процесах Польщі. Як вони працюють з дітьми, що готові зробити задля їхнього розвитку. Ми багато чого вчимося і, звісно, намагаємося розповідати нашій владі, що ми там бачили та чули, що хотіли б побачити і в нас. Водночас маємо багато моментів, коли поляки вчаться в українців. Якось в Острог приїжджали берунці разом із бурмістром (мером міста). Він запитував у мене, в якій формі можна було б так організувати їхню роботу в Беруні, щоб, не відкриваючи музичної школи (такої змоги у них на сьогодні немає), можна було б давати якісну музичну освіту дітям.

— Що беруть для себе острозькі діти від поїздок за кордон?

— Вони бачать усвідомлення законів польськими дітьми, які ніколи не дозволять собі навіть ступити на жовте світло світлофора. Там величезна дис– 268 –

ципліна щодо відвідування уроків, а батьки мають особисто приводити малих дітей в школу. Наші дивляться, який порядок у містах, культура, що ніхто не посміє і папірця викинути на дорогу. Так маленькими кроками, якимись непомітними деталями наші діти теж виховуються. Це європейська інтеграція стовідсотково. Я вважаю, що наша робота є дуже важливою для дітей, які справді стануть українцями і патріотами, основою інтелігенції, носіями української культури та традицій народу. І так покоління за поколінням. За словами пані Наталії, вже є певні зрушення в розмові з міською радою. Вони впевнені, що співпраця потрібна. Берунь привіз кошти, які поляки збирали на святі міста для Острога. Частину коштів вклала ще Острозька міська рада, частину – Рівненська рада, і сьогодні в Острозі будують дитячий майданчик європейського зразка. Це вже перемога. І те, що нас питають, як розвивати музичну культуру в Польщі, – теж наша перемога. До того ж для нас завжди відкриті двері для пізнання нової культури, щоб показати себе і навчитися в когось. Прямо як Шевченко писав: «Свого не цурайтеся і чужого научайтеся».

АНАСТАСІЯ ХЕЛЕНЮК: «МОЖНА ПІДПИСАТИ МІЛЬЙОН ПАПЕРІВ ПРО ТЕ, ЩО УКРАЇНА СТАЄ ЧАСТИНОЮ ЄВРОСОЮЗУ, АЛЕ СПРАВЖНЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ ВІДБУВАЄТЬСЯ В НАС САМИХ» Дата публікації: 23.11.2016. Питання культурної євроінтеграції в Україні піднімається постійно, і насамперед воно пов’язане з культурною політикою. Як не дивно, упродовж років на державному рівні вона не сформувалася, тому що фактично кожен уряд щоразу починає її з нуля. Я спробувала з’ясувати, чи здатні рядові громадяни робити особистий внесок у євроінтеграційні процеси нашої країни. Для цього я зустрілася з жінкою, яка систематично й активно співпрацює із закордонними громадськими організаціями та є директором музею Острозь­кої академії, – Анастасією Хеленюк. Пані Анастасія народилася в Острозі, в 1999 році вступила в Острозьку академію і до сьогодні присвячує значну частину свого життя університету. Вона була тут у ролі слухачки підготовчого відділення, студентки, аспірантки, працівника Інституту дослідження української діаспори і нарешті директора музею.

— Що спонукало вас займатися мистецькою галереєю?

— Я прийшла на роботу, де була галерея. Її треба було запускати в дію, тому ми з колегами почали налагоджувати співпрацю з художниками, музеями, колекціонерами, згодом робили перші виставки.

– 269 –

Річ у тому, що мистецька галерея – це не є якийсь окремий об’єкт. Музей академії дуже специфічний. Його об’єднують різні тематичні експозиції, які знаходяться в різних приміщеннях. Експозиції історії академії, іконопису в храмі, стародруків, мистецьких колекцій, підземель – це все один музей, і галерея включена в цей комплекс. Але оскільки це галерея, вона включає змінні виставки і є найбільш динамічною частиною музею, яка постійно оновлюється. Ми розмовляємо в академічній кав’ярні, що знаходиться зовсім поруч місця роботи моєї співрозмовниці. На стінах закладу розвішані старі фотографії, маленькі картинки та різні дрібні прикраси. У повітрі аромат кави, а довкола нас майже нікого немає – у студентів заняття. Створення галереї було ідеєю ректорату. Я вважаю, що це дуже-дуже хороший вибір. Ми працюємо з 2010 року постійно. Провели близько сімдесяти виставок, і я думаю, що для університетської галереї це дуже непоганий результат.

— Чи робили ви виставки робіт закордонних художників?

— На жаль, поки що ні. Лише в рамках планерів, які проходять у серпні кожного року, – у них брали участь художники з Польщі. Усе, що вони намалювали за 10 днів, перебуваючи на планері в Острозі, виставляли в нашій галереї. Ще ми мали одну дуже хорошу виставку з-за кордону, яка вже перебувала в Україні два роки і просто мандрувала по різних музеях. Це була приватна й абсолютно унікальна за своїм походженням колекція професора Миколи Мушинки – роботи українського художника Олекси Новаківського. Це, фактично, теж зарубіжна виставка. Новаківський творив і в Україні, і за кордоном, але повноцінної зарубіжної виставки у нас, на жаль, ще не було.

– 270 –

— Що перешкоджає зазвичай робити подібні виставки?

— Насамперед це пов’язано з офіційним перетином кордону творів мистецтва – завжди є ускладнення з документацією. До того ж це дуже затратно. Профінансувати виставку, яка приїде з-за кордону, університет не може, тому що це не входить у рамки фінансової політики університету. Якщо ми знайдемо спонсорів (можливо, це буде знову якийсь новий проект із кимось), то тоді – так. Знаєте, скільки прекрасних художників є в Україні?! Хай би нам вистачило часу популяризувати всю їхню творчість! Пані Анастасія всміхнулася. Раптом їй зателефонували (уже не вперше за нашу розмову). Помітно, що в моєї співрозмовниці багато справ, які ще потрібно виконати. Цікаво, що лише за два дні до інтерв’ю вона тільки повернулася з Польщі. Коли я запитала, скільки разів пані Анастасія там була, вона скромно відповіла: «Чесно? Не рахувала… Напевно, десь 25.»

— Ви співпрацюєте з якимись закордонними громадськими організаціями?

— Так, у мене вже є тривалий період співпраці з громадськими організаціями в Польщі. Це все в рамках моїх приватних зв’язків та дружби. Коли я була студенткою, теж була в громадській організації – займалася дозвіллям діток у місті. «Центр дитини» – дуже хороша організація. Головна ідея була в тому, що ці діти можуть проводити своє дозвілля, а потім виступати на різних міських святах не лише в Острозі. Ми зав’язали співпрацю з такою маленькою місцевістю, як Плужніца в Польщі, і нам вдалося 4 роки поспіль робити гарні обмінні програми. Діти з Острога їхали туди, жили там у сім’ях, спілкувалися, танцювали, співали, робили концерти на певні свята, а сім’ї отримували величезне задоволення від того, що вони роблять щось хороше. Вони дуже тішилися тими дітьми, завалювали їх подарунками, раділи їхнім успіхам. Потім зворотний візит був уже від молоді з Плужніци до нас. Тобто на міжлюдському рівні ця комунікація дуже гарно працювала, і я знаю приклади, коли родини після цих обмінних програм до сьогодні спілкуються. Минуло 12 років із першої обмінної програми, а люди й досі підтримують стосунки. Очевидно можна говорити про те, що ось таке міжміське спілкування було дуже корисним. Пані Анастасія із захопленням розповідає, як люди з різних країн із різними традиціями та мовами можуть обмінюватися, ділитися своєю унікальною культурою, знаходити щось спільне та кожному особливо рідне. Це ті випадки, коли кордони перестають бути бар’єром, коли заради однієї цілі люди різних національностей об’єднуються та роблять щось добре разом. Потім була перерва, у силу того що у кожного з нас були якісь свої зміни в житті. А тепер ми відновили співпрацю. У цьому році нам вдалося спільно зробити дві програми – обмінну й навчальну. У них уже беруть участь наші студенти. Місцева громадська організація Плужніци організовує різні соціальні проекти в своїй громаді, а тепер залучила і нас. Ми зробили одну обмінну про– 271 –

граму влітку – 8 наших та їхніх студентів спільно мешкали в рекреаційному центрі впродовж тижня. Проводилися різні інтеграційні зустрічі, спілкування, тренінги. Усе було пов’язано на тому, щоб подолати передовсім якісь стереотипи один про одного, а, по-друге, просто гарно провести час з освітньою метою. Наступним проектом стала «Кузня лідерів». Експерти з Плужніци спробували навчити молодь Острога писати проекти та реалізовувати їх. Також показали власні приклади, як ці проекти працюють у їхній місцевості. Як з освітньої, так і з мотиваційної точки зору, я вважаю цей захід дуже хорошим.

— Яке ваше бачення Польщі як сусіда?

— Як на мене, у Польщі за останні 5 років зробили дуже великий стрибок в плані збереження пам’яток, культурної спадщини, і ми могли б брати з цього приклад. Навіть як вони пишуть і реалізовують проекти в Євросоюзі. Це ж дуже великий шанс знайти недержавні кошти, яких завжди ніколи немає на культуру, на пам’яткоохоронну діяльність. І ці кошти вкласти в збереження певного культурного об’єкта. Ми робимо різні проекти для того, щоб поспілкуватися і повчитися один в одного. У плані досвіду це дуже хороше партнерство й дуже хороша співпраця.

— Можливо, острожанам потрібно шукати приклади польських міст, які покажуть, як усе можна змінити?

— Польща тут ні до чого. Має бути спочатку внутрішня ініціатива, місцева. А тоді, якщо захотіти, можна пошукати десятки прикладів у Польщі і запитати в них про те, як вони це зробили. Якщо найближче до нас, то можна – 272 –

взяти місто Замостя. Вони виграли величезний багатомільойонний проект і зберегли автентичний, ренесансний центр свого міста. Вони відновили будинки, які були на цьому місці. Усе відремонтоване, красиве, вулиці «полатані». Таких прикладів дуже й дуже багато, але йдеться не про те, що потрібно чекати, щоб до нас хтось прийшов і побудував чи сказав: «Ось це проект, нате вам гроші – будуйте». Такого ніколи не станеться, усе має йти від нас – тих, кому це потрібно. Я впевнена в цьому, а приклади завжди знайдуться. У цю мить я задумалася, чому в Острозі не можна зробити те ж з центральною площею? Відремонтувати її, реставрувати старі будівлі, адже це старовинне місто з багатою історією! А як щодо інших маленьких містечок України, які також вразливі перед часом, але не менш цінні? Можливо, проблема в нас самих?

— Чим ми відрізняємося від європейців? Часто можна зустріти твердження, що «у нас інша ментальність»?

— Це дуже стереотипно, що є якась «європейська ментальність». Можливо, нам просто про це дуже багато говорять зараз. Немає такого, що німець, француз і поляк думають абсолютно однаково, мають абсолютно однакові життєві пріоритети. Це різні люди, які виховані в різних умовах, традиціях, із різними темпераментами. Так само й ми. З іншого боку, у нас є комплекс «меншовартості», який у нас постійно виховували і який нам треба долати дуже часто. Але не можна сказати одночасно, що європейці в загальному якісь одні люди, а ми якісь треті. Усі люди різні і тут під одну гребінку ніколи не підгребеш.

– 273 –

— Ви так багато разів були в Польщі. Чи помітна відмінність у культурі людей там і в Україні?

— Насправді люди скрізь різні. Хтось вихований, хтось невихований. Це дуже відносне поняття. Можливо, вони трішки більше люблять не тільки себе й своє найближче оточення, а й місце й місто, у якому вони живуть. Це дуже відчувається по тому, як люди сприймають соціальні проекти на користь культурних пам’яток. Вони цим гордяться, це для них дуже важливо. І ось цей розвиток громади, напевно, трішки на вищому рівні, ніж у нас. У нас ще дуже часто працює ось цей стереотип «моя хата скраю» – не вболівати за все інше, а, головне, щоб у мене було добре. Такі речі, на жаль, у нас є, а там якось такого менше. Вони бачать позитивні зміни, і вони ними гордяться. Я думаю, що є у нас різниця в цьому, що ми чекаємо, що хтось за нас щось зробить, а коли приходить час «давайте зробимо», то вже починаються проблеми. Можливо, ми завжди чекаємо дива, яке швидко вирішить усі негаразди й зробить наше життя кращим та легшим, лише через те, що «зверху» постійно говорять про глобальні зміни, глобальну євроінтеграцію. Інколи здається, що звичайних громадян це не стосується. Ніби реформи, зміни й побутове життя знаходяться в різних світах. Але ж кожен із нас може і повинен впливати на державні процеси. Навіть у маленьких населених пунктах люди здатні змінити спочатку своє оточення, а згодом – цілу державу. Чи є важливою індивідуальна євроінтеграція кожного з нас?

– 274 –

Євроінтеграція – це процес самоусвідомлення себе в Європі. Можна підписати мільйон паперів про те, що Україна стає частиною Євросоюзу, але справжня євроінтеграція відбувається в нас самих. Ми нічим не гірші ні з точки зору своєї культури, традицій, пам’яток, ні з точки зору людей, яких виховала Україна, – митців, поетів, письменників. Ми всі абсолютно рівні, це навіть не обговорюється. Тут питання в тому, як людина усвідомлює, що таке Європа і як їй себе поводити. Там інші форми поведінки та самоусвідомлення. У нас іноді стикаєшся з просто диким невіглаством. Не знаю, що це спричиняє… Чи те, що люди в загальній свої більшості малоосвічені й бідні (знаєте цю дурну приказку: «чого бідні – бо дурні, чого дурні – бо бідні»?). Абсолютно дурна приказка, але вона хоч трішки віддзеркалює те, що в нас іноді буває. У ставленні не тільки до культури, пам’яток, а навіть на побутовому рівні. Потрібно якось змінювати ситуацію, але це залежить від кожної людини індивідуально. Пані Анастасія на мить замовкла. Я не хочу порушувати тишу, що раптово повисла в повітрі. Є в ній щось глибоке та свідоме. Раптом співрозмовниця продовжує: Знаєте, після Майдану дуже багато чого змінилося. Якихось глобальних змін в країні ще не відбулося, але ментально, емоційно у дуже великої кількості людей по-іншому почала працювати самосвідомість, з’явилося усвідомлення своєї ролі в суспільстві. Коли я зі своїми колегами обговорювала різні їхні хороші соціальні проекти, то подумала, що у нас ситуація виглядає абсолютно не гірше. Просто активні люди і їхні сили більше спрямовані на те, щоб допомогти країні вижити, підтримати армію, для того щоб зробити якісь проекти для колишніх військових, які повернулися з фронту. Пріоритети зараз змінилися. Розвивати соціальну сферу треба обов’язково, але умови, у яких живе зараз країна, диктують інші потреби. І ось ці активні й молоді зараз перемкнулися в основному на війну, на жаль. Якби не було війни, коли закінчився Майдан, то я впевнена, що ці лідери, які сформувались у часи Майдану, які оцінили свою роль, своє значення для суспільства, зараз реалізовували б велику кількість культурних і соціальних проектів.

— Що ми можемо зробити, щоб острожани стали активнішими й долучилися до захисту культурних пам’яток?

— Острожани люблять своє місто, просто я думаю, ще не знайшлася критична межа, коли б люди об’єдналися і зробили щось позитивне. Можливо, їх треба якось підштовхнути. Мені здається, що в нас просто мало локальних ініціатив. Люди є, і вони хороші. Таких багато в Острозі, просто, напевно, немає лідера чи кількох лідерів, які б розпочинали ці локальні ініціативи й організовували навколо себе інших. Я думаю, що це найважливіше. Проблема не в тому, що острожан потрібно виховувати, – просто треба їх об’єднати.

– 275 –

— Як кожен із нас може допомогти своїй країні у активній євроінтеграції?

— Усі ідеї реалізовують конкретні люди. І чим більше буде цих людей, тим більше буде хороших проектів та ідей. Я впевнена, що не можна сидіти і чекати, що за мене хтось щось зробить. Потрібно шукати однодумців і робити. Питання в тому, що для всіх разом – це неможливо. Усе залежить від ініціатив, конкретних людей, і я впевнена, що такі ініціативи будуть реалізовуватися, незалежно від того, чи підпишуть нам безвізовий режим, чи включать нас до Євросоюзу зараз чи потім. Питання в тому, що ми хочемо зробити і що ми хочемо взяти з цієї культурної євроінтеграції. Якщо це хороший досвід (а для мене це насамперед), то я думаю, що це реально і що це залежить від кожної людини зокрема. За час нашої розмови я зрозуміла, як багато сил і часу вкладає моя співрозмовниця у свою роботу. Напевно, далеко не кожен може присвятити життя не тільки собі та родині, а й справі, яка маленькими кроками змінює твоє місто, його обличчя та урешті-решт майбутнє.

— Пані Анастасіє, яка ваша головна мета у житті?

— Ми вирішили, що можемо зробити щось корисне для більшої кількості людей, і написали свої проекти. Але це не є моєю основною ціллю. Це, швидше, як один із варіантів моєї громадської активності, мого життя загалом. Я ніколи не ставлю собі якихось глобальних цілей. Мені головне, щоб музей працював добре, що дуже важливо. Щоб ми не знизили планку й реалізували ще багато цікавих проектів. Можливо, розширили експозицію, долучили нових людей, нові ідеї. Я завжди намагаюся ставити собі такі цілі, які я відчуваю, що можу реалізувати. Моя мета – просто жити, працювати й розвиватися. Мені достатньо сил, місця і простору, щоб розвиватися тут. Це найважливіше.

– 276 –

Нам постійно говорять, що ми маємо бути такими, як хтось інший. Мабуть, настав час перестати думати про те, як «вступити в Європу», «щоб нас прийняли до Європи». Європу треба творити тут. Ми ніколи не будемо «такими як» німці, французи чи поляки. Ми були, є і залишимося українцями. Питання лише в тому, чи готові ми змінювати спершу самих себе, свої переконання, погляди, навіть стиль життя. Країна починається з нас, і лише нам вирішувати, куди і як їй рухатись далі.

2. Марія Іванова, журналіст та продюсер 34 каналу (м. Дніпро) з власними сюжетами програм «Бізнес». Перший поданий сюжет випущено в ефір 3 вересня 2016 року й у ньому акцентовано увагу на встановленні та використанні альтернативних джерел енергії в роботі Павлоградського хімічного заводу. Другий поданий сюжет випущено в ефір 17 вересня 2016 року й у ньому акцентовано увагу на Україні як експортері продукції до країн ЄС. Детальніше переглянути матеріали можна на DVD-диску, що додається до цього посібника.

3. Тетяна Грішина, журналіст газети «Волинські Новини» (м. Луцьк) з матеріалами: «Міфи та ілюзії безвізового режиму». «Чи лагодять дороги волинських міст ProZorro?». «Як українські виробники переходять на «систему астронавтів».

МІФИ ТА ІЛЮЗІЇ БЕЗВІЗОВОГО РЕЖИМУ Дата публікації: 13.10.2016. Темою безвізового режиму часто спекулюють, причім ті, хто цілком розуміє, якою складною та довготривалою є процедура. З вуст високопосадовців, у тому числі президента Петра Порошенка, часто лунали процедурно нереальні дати ухвалення рішень. І, коли давали популістські обіцянки, сіялося відчуття «зради», недовіри до самої інституції ЄС. Попри це, нині стадія надання Україні безвізового режиму набуває справді окреслених та чітких рис. Отож, як це все відбувається та що чекає після ухвалення рішення, спробуємо з’ясувати.

Довгий шлях У квітні 2016 року Єврокомісія (вищий орган виконавчої влади Європейського Союзу, керівник Жан-Клод Юнкер. – ВН) подала законодавчу пропозицію щодо візової лібералізації для України.

– 277 –

Цьому передував довготривалий діалог між Україною та Єврокомісією, який розпочали ще 2008 року. У листопаді 2010-го Єврокомісія презентувала українській владі план дій щодо лібералізації візового режиму. Він стосувався введення системи біометричних паспортів, міграційної політики, громадського порядку та безпеки, зовнішніх відносин і прав людини та громадянина. Усі ці стадії потребували зміни законодавства, політичної волі та жорстко контролювалися з боку представників ЄС. У вересні 2011 року відбувся перший звіт щодо України, який стосувався початкової стадії впровадження рекомендацій. Опісля таких звітів було ще шість, і за результатами кожного з них у Єврокомісії надавали рекомендації та зауваги. Зрештою, фінальний звіт задокументовано 18 грудня 2015 року. Виходячи з нього, Єврокомісія дійшла висновку, що Україна досягла потрібного прогресу і здійснила всі необхідні реформи, щоб забезпечити ефективне та стійке досягнення інших показників. «Базуючись на цій оцінці та враховуючи результати постійного моніторингу, який здійснювався з моменту запуску діалогу щодо лібералізації візового режиму Україна – ЄС, Комісія підтвердила, що Україна виконала всі критерії для кожного з чотирьох блоків другої фази ПДВЛ (плану дій візової лібералізації. – ВН) і що вона представить на початку 2016 року законодавчу пропозицію внести зміни в регламент (EC) № 539/2001, вносячи Україну до списку безвізових країн», – йшлося у документі. Тож процес переходу до першої практичної стадії розгляду тривав роками та обумовлений нелегкою процедурою. Чому так? Євросоюз, вимагаючи від країни-претендента на безвізовий режим певних змін у законодавстві, намагається убезпечити себе від небажаної міграції.

Ось-ось Надалі подана законодавча ініціатива має пройти наступні етапи у двох органах Європейського Союзу: Європарламенті (складається з обраних депутатів від усіх країн ЄС, президент Мартін Шульц) та в Раді ЄС (складається із представників урядів країн ЄС, нині тут головує Словаччина). Стадії узгодження в комітетах ЄС та подання на розгляд на пленарну сесію у Європарламент уже для України минули успішно, хоча й із проблемами. Передусім їх спричинила затримка впровадження системи електронного декларування, що є складовою антикорупційного законодавства. Надалі Європарламент має розглянути проект. До сьогоднішнього дня вважалося, що найближчий період, коли це може статися – кінець жовтня 2016 року. Термін розгляду також залежить від того, буде одне чи два читання. Але сьогодні, 12 жовтня, стало відомо, що питання про затвердження безвізового режиму Україна – ЄС не винесли на порядок денний сесії Європарламенту, яка пройде 24–27 жовтня в Страсбурзі.

– 278 –

При цім процедура узгодження саме проекту законодавчої резолюції має пройти у форматі міжінституційних переговорів із Радою ЄС саме до винесення на остаточне голосування у Європарламенті. Цей етап лише нещодавно розпочався для Грузії, яка разом із Косово та Україною претендує на безвіз. Попри те, що голосування може вважатися дійсним за наявності більшості голосів, найімовірніше, у Раді ЄС домагатимуться все ж одностайності. Після цього документ має бути підписаний (процес займає 2–3 тижні) та опублікований (1–3 тижні). Зрештою, після оприлюднення надається ще 20 днів для узгодження технічних моментів, що передують впровадженню безвізу. Тобто з оптимістичної позиції можна було б припустити, що вже до кінця 2016 року закон таки можуть ухвалити, а громадяни України, які мають біометричні паспорти, зможуть їздити в країни ЄС без наявності візи. Із песимістичних прогнозів – процес дещо затягнеться через вироблення самим Євросоюзом більш жорстких норм щодо призупинення безвізового режиму для країн, які порушують правила Євросоюзу. Таке завдання в ЄС постало після навали мігрантів, які сколихнули Союз. Щоправда, Україну нині не розглядають як країну, з якої варто очікувати тисяч біженців. Мовляв, якщо це мало б трапитися, то почалося б відразу з окупацією Криму чи з розпалення збройного конфлікту на сході України. Водночас, зазначимо, у проекті порядку денного сесії Європарламенту, яка пройде 24–27 жовтня в Страсбурзі відсутній пункт про розгляд питання так званого механізму призупинення безвізового режиму, що є головною перешкодою для скасування віз.

Що зміниться після ухвалення безвізу? Є поширений міф, буцімто після скасування віз перетинати кордон України та Польщі, наприклад, можна буде так само легко, як, скажімо, кордон Польщі та Німеччини. Де-факто, кордону між Польщею та Німеччиною немає, відсутні митники, пости перетину – лише табличка, що почалася територія іншої країни. Так ось, після скасування віз такого на україно-польському кордоні не планується. Скасування візи аж ніяк не означає, що ваші документи не перевірятимуть митники. Тобто введення безвізу зорієнтовано на тих українців, які використовують свій паспорт (він, до слова, має бути лише біометричний) для туристичних мандрівок. Режим означає, що виїжджати до країн ЄС можна на короткостроковий період, тобто не більш як на 90 днів протягом кожних шести місяців. Тобто на заробітки чи для довготривалого перебування (наприклад, навчання) така схема не підійде. Тим паче, що туристична мета візиту мусить мати обґрунтування. Ним може бути квиток, броня у хостелі чи готелі. Тож прикордонники, можливо, з огляду на практику в інших країнах, які отримали безвіз, можуть попросити продемонструвати ці документи, медичну страховку, «зелену карту» для автомобіля, а також довести, що є достатня кіль– 279 –

кість коштів для перебування в зоні Євросоюзу, або що витрати на себе візьме сторона, яка приймає. При цім не йдеться суто про готівку – це можуть бути кредитні картки та аж ніяк не довідки з фінансових установ. Про яку суму мова? Відповідно до візового кодексу ЄС, сума у кожній із країн різна, адже у всіх різний мінімальний дохід населення. Одначе в середньому це 50 євро на день. Зазначимо, введення безвізового режиму – лише один із сигналів втілення євроінтеграційних процесів. Вони означають, що у країні відбувається зміна законодавства відповідно до стандартів ЄС. Цей режим не вплине на заробітчан або ж тих, хто хоче жити в країні Євросоюзу. Він – для туристів, тих, хто прагне пізнавати Європу і повертатися додому, аби залишати саме тут цінні досвід та враження. Довідково. Безвізовий режим встановлено для таких країн колишнього «Східного блоку»: Сербії, Чорногорії, Македонії, Боснії і Герцеговини, Албанії, Молдови. До Шенгенської зони входять 26 європейських держав. Окрім цього, вона офіційно включає чотири країни, що не входять до ЄС: Ісландію, Норвегію, Швейцарію і Ліхтенштейн, а також де-факто ще три європейські мікродержави: Монако, Сан-Марино і Ватикан, які також не є членами ЄС. Крім того, з боку ще однієї країни, Андорри, відсутній внутрішній прикордонний контроль на кордонах з країнами Шенгенської зони. Усі країни Європейського Союзу, крім Великобританії та Ірландії, зобов’язалися увійти до Шенгенської зони, і всі, крім Румунії, Болгарії, КіЗелений колір: в’їзд до країн дозволено за наявності пру та Хорватії, вже зробили шенгенської візи або встановлено безвізовий режим. це. Червоний колір: для в’їзду в країну потрібна віза.

– 280 –

ЧИ ЛАГОДЯТЬ ДОРОГИ ВОЛИНІ PROZORRO? Дата публікації: 10.11.2016. Із 1 серпня в Україні для бюджетних установ стало обов’язковим використовувати майданчик для електронних закупівель ProZorro. Систему створили для того, аби будь-хто міг бачити, як відбувається витрачання бюджетних коштів, та аби цими коштами розпоряджалися максимально ефективно. При цім ініціаторами створення майданчика стали люди з середовища Майдану. Оскільки держзакупівлі довгий час вважалися однією з найбільш корумпованих сфер економіки України, не дивно, що систему дискредитовували та критикували. Одначе статистика не обманює: за три місяці лише у Волинській області вдалося зекономити понад 17 мільйонів гривень. У масштабах держави ця сума набуває мільярдних величин. Запровадження такої системи можна оцінювати як одну зі складових завдань України в рамках наближення до європейських стандартів. Угода про асоціацію України та Євросоюзу містить конкретні вимоги, що стосуються державних закупівель. Вони полягають у тому, щоб адаптувати вітчизняне законодавство до загальних принципів законодавства ЄС. Перехідний період включатиме вісім років. І як наслідок, закупівлі товарів та послуг, дорожчі ніж 0,13–0,4 мільйона євро для робіт, проходитимуть за європейськими процедурами. Українські та європейські компанії отримають повний взаємний доступ до ринку держзакупівель. Якщо говорити про ЄС, то щороку понад 250 тисяч держорганів країн проводять закупівлю, що дорівнює 14 % їхнього ВПП. Тож такі можливості розвинуть конкуренцію та водночас рівний доступ для всіх учасників ринку. У 2015 році відповідно до Стратегії реформування системи державних закупівель («дорожньої карти») було ухвалено закон «Про публічні закупівлі», який увів систему електронних закупівель та оскарження. Надалі заплановано переведення всіх закупівель в електронний формат, навчання замовників, гармонізацію законодавства з нормами ЄС, централізацію тендерних процедур. Кінцевий термін реалізації державної стратегії у цьому напрямку – 2022 рік. Одна з найважливіших змін – закупівлі відбуватимуться за тендерними процедурами з обов’язковими публікаціями результатів.

Як працює? Система ProZorro акумулює всю інформацію щодо закупівель. Якщо сума закупівлі перевищує 50 тисяч гривень на рік, то замовник зобов’язаний проводити її через систему або публікувати звіт. А якщо йдеться про закупівлю, що перевищує мінімальний поріг у 1,5 мільйона гривень для послуг та 1,2 мільйона гривень для товарів, то обов’язково проводять тендерну процедуру. При цім у системі ProZorro це відбувається у вигляді аукціону, де кожен учасник заявляє власну ціну. Більше того, Міністерство економічного розвитку і тор– 281 –

гівлі наполегливо радить використовувати ProZorro навіть на закупівлях вартістю від 5 тисяч гривень, оскільки на таких невеликих тендерах теж можна зекономити. Для бізнесу торги дають можливість отримати частку від ринку, а державі – економію. Як упроваджують реформу та як користуються системою, спробували проаналізувати і ми, піднявши знайому та наболілу кожному тему: ремонт дорожнього покриття й тротуарів. Тож із якими виконавцями робіт міські ради волинських міст чи їх виконавчі структури укладали договори і чи було це прозоро, ми спробували дослідити. Аналізували період із серпня до жовтня за допомогою модуля аналітики bi.prozorro.org.

Фермер-дорожник та ремонтники зі стажем У Горохові міська рада дев’ять разів проводила процедуру закупівлі послуг поточного ремонту доріг вулиць. Усі вони були неконкурентними та в усіх визначений єдиний учасник-переможець – ФОП Асатурян Карапет Володяйович. Цікаво, що цей чоловік також є відомим на Горохівщині фермером (голова фермерського господарства «Гаік») та депутатом місцевої районної ради (балотувався від БПП «Солідарність»). Загальна сума укладених договорів упродовж серпня – жовтня становить 1 мільйон 550 тисяч гривень. У Ковелі впродовж вказаного терміну відбулися три закупівлі, пов’язані з ремонтом вулиць. Дві з них виконувало ПАТ «Ковельське ШБУ-63», одну – ТзОВ «Унідор Сервіс». Акціонерне товариство ремонтувало вулиці Липинського та Грушевського, місто сумарно домовилося заплатити за ці об’єкти близько 1,5 мільйона гривень. Цікаво, що один із засновників підприємства, Настін Микола Мамонтович, до 2007 року очолював Службу автомобільних доріг в області. А «Унідор Сервіс» вихопив тендер на 679,8 тисячі гривень – ремонт вулиці Володимирської. До слова, нещодавно ця компанія потрапила у скандал. Як писало видання «Громадське.Волинь», попри виплату грошей, воно виконало неналежне грейдерування у Ківерцях.

Мастодонти й новачки В Устилузі усі три закупівлі здійснює ТзОВ «Луцька дорожна пересувна механізована колона». Загальна сума угоди – 255,3 тисячі гривень. Фірма цікава тим, що серед її засновників – Кобак Іван Іванович, син колишнього двічі депутата Волинської обласної ради Івана Кобака. У Володимирі-Волинському за вказаний період відбувся лише поточний ремонт з’їзду з вулиці Устилузької до Федорівського кладовища, який виконало місцеве комунальне підприємство «Полігон» за 127,5 тисячі гривень.

– 282 –

У Ківерцях теж протягом вказаного періоду в системі зазначена лише одна закупівля – «Капітальний ремонт тротуарної доріжки вулиці Соборності (від вулиці Пушкіна до вулиці Кузнецова)» вартістю майже 400 тисяч гривень. Виконавцем став «Луцькавтодор-Сервіс». У Любомлі впродовж зазначеного терміну ми знайшли лише один тендер. Попри те, що процедура допорогова, він був конкурентний. Аукціон оголосили у серпні і стосувався він капітального ремонту вулиці Української Армії на ділянці від вулиці Незалежності до вулиці Самохіна. Перший раз тендер відмінили, оскільки змінилася сума очікуваної вартості закупівлі – вона стала меншою. Удруге претендентів було два: «Луцькавтодор-Сервіс» та ПАТ «Ковельське ШБУ-63». Виграли ковельчани. Розмір угоди – понад 1,1 млн грн за початкової виставленої ціни 1,3 млн грн. Тобто бюджет громади зміг зекономити завдяки проведенню конкурсу близько 200 тис. грн. Цікаво, що в процесі торгів між конкурентами виник спір, адже спочатку визнали переможцем луцьке підприємство, утім, зваживши на місце розташування, перевагу віддали ковельському. У Нововолинську зазначений лише один поточний ремонт вулиці Ломоносова. Договір на 198 тис. грн уклали з ПП «Мале підприємство «Сантехмонтаж». Цікаво, що в компанії лише 4 тис. грн статутного капіталу. Основний вид діяльності – «Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування». Але, що примітно, керівник – Анатолій Васильович Коптюк – зміг набути певної публічності, балотуючись за списками БПП «Солідарність» до Волинської обласної ради в окрузі № 64.

Широкі можливості У Луцьку в капітальному та поточних ремонтах, якщо проаналізувати оприлюднені закупівлі впродовж трьох місяців, конкурують кілька фірм: «Луцькавтодор-Сервіс», «Луцька ДПМК», ПП «Транс-Дор-Сервіс», «Вишків-Брук», «Унідор Сервіс» та «Ространс». Сума підписаних контрактів – 24,5 млн грн. Із «Луцькавтодор-Сервісом» уклали договорів на понад 11 млн грн. До слова, деяким проектам не вистачило лише кілька тисяч, аби закупівля вважалася понадпороговою, а отже будівельники змагалися за проект. Так, лот «Капітальний ремонт проїзної частини ділянки від вулиці Гордіюк навпроти будинку № 4а» вартує 1,46 млн грн. Що цікаво, ця ж фірма капітально відремонтує тротуари на вулиці Гордіюк на ділянці від вулиці Конякіна до шляхопроводу. Вартість об’єкта – близько 800 тис. грн. Якщо поглянути на карту, то будинок № 4а зовсім поряд зі шляхопроводом. Тобто, якби ремонт відбувся комплексно, його сума була б понад порогом. Схожа ситуація і з ремонтами, які виконує компанія «Транс-Дор-Сервіс», що має угоди на понад 7 млн грн. Серед договорів теж є такі, що майже дотягу– 283 –

ють до порога: наприклад, капітальний ремонт тротуарів на проспекті Відродження від будинку № 10 до будинку № 22 за 1,4 млн грн, капітальний ремонт тротуарів на вулиці Ветеранів (лівий бік від проспекту Відродження до заїзду в ЗОШ № 10) за 1,3 млн грн, капітальний ремонт тротуару від будинку № 5 на проспекті Молоді до будинку № 39 на проспекті Відродження за 1,2 млн грн, капітальний ремонт заїзду та тротуарів до загальноосвітньої школи № 19 з вулиці Ветеранів за 1,2 млн грн. Ці об’єкти теж практично межують один з одним. Утім знову ж таки – процедура неконкурентна. ТзОВ «Луцька ДПМК» уклала вісім договорів на суму трошки більш як 4 млн грн. Найбільший лот – це капітальний ремонт прибудинкових територій на вулиці Чорновола, 2б, 2в (1,3 млн грн). Із «Вишків-Брук» укладено два договори на поточні ремонти пішохідної доріжки від ЗОШ № 16 до вулиці Польової на суму 83 тис. грн та на поточний ремонт пішохідної доріжки вздовж будинку № 4 на вул. Кравчука. Сума угоди – 159,8 тис. грн. ПП «Ространс» теж має в активі одне замовлення: поточний ремонт вулиці Мамсурова на суму в майже 145 тис. грн. Компанія «Унідор Сервіс» має чотири замовлення на суму в 726,7 тис. грн. Цікаво, що за одне з них (ремонт вулиці Єршова) товариство змагалося із компанією ТОВ «Рівнеекспресбуд». Тож попри те, що заявлена ціна була в 374,4 тис. грн, вдалося доторгуватися до 357,7 тис. грн. Судячи з аналізу закупівель, принаймні в Луцьку, характерною стає звичка ділити певні об’єкти на більш дрібні, аби уникнути обов’язкової тендерної процедури. Однак досвід тих, хто навіть при менших сумах, аніж «обов’язковий поріг», проводить аукціон, свідчить, що таким чином можна зекономити. А що більше бізнес долучатиметься до системи закупівель, то якіснішою буде конкуренція. Довідка. Державне підприємство «ПРОЗОРРО», яке є власником бази даних ProZorro, засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

– 284 –

ЯК УКРАЇНСЬКІ ВИРОБНИКИ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ ПЕРЕХОДЯТЬ НА «СИСТЕМУ АСТРОНАВТІВ» Дата публікації: 24.11.2016. Якщо на європейський ринок потрапляє небезпечний товар, простежити ланцюжок, звідки у проблеми ноги ростуть, неважко. Більше того, реально вилучити цю продукцію в якнайшвидші терміни. Це відбувається завдяки тому, що в країнах ЄС працюють принципи контролю за безпечністю продукції, які базуються на процедурах HACCP – Hazard analysis and critical control points, що перекладається як «аналіз ризиків та критичних точок контролю». Передусім це випереджувальна система, яка контролює сам процес виробництва, а не готову продукцію. Це дозволяє виявити невідповідності, критичні точки на кожному з етапів та усунути їх. Принципи HACCP покликані простежити процедуру виготовлення товару від початкової до фінальної стадій. А виробник зобов’язаний усунути недоліки та чітко документувати процес виробництва. Підприємство в будь-який час мусить мати точну інформацію про те, звідки воно отримало сировину чи харчовий продукт, як його виготовило і куди відправило. Таку інформацію треба зберігати протягом шести місяців після кінцевої дати продажу харчового продукту, нанесеної на маркуванні. Тобто, умовно кажучи, якщо на ринку з’являється курятина, заражена певною інфекцією, то система дозволяє визначити, на якій стадії процесу був ризик – навіть через те, що курка харчувалася зараженим зерном. Таким чином працює принцип «від лану до столу». Методи контролю, які досі діяли в Україні, передбачали перевірку готової продукції. Не секрет, що частенько про такі перевірки всі знали, а служби контролю отримували від виробників певні дивіденди. Або вимагали їх за схвальні рішення. Але, оскільки Україна підписала Угоду про асоціацію з Євросоюзом, вона взяла на себе зобов’язання змінити законодавство, зокрема й у цій системі. Це суттєво зменшить для споживача ризик отримати небезпечну продукцію, а виробникам дасть можливість вийти на європейський ринок та зробити процес виробництва більш безпечним. Хоча варто додати, що частина виробників, які вже орієнтовані на закордонний ринок, використовують ці принципи, а частина з них відображена у державних технічних вимогах. Дотепер подібна сертифікація була в Україні добровільною. Утім є потреба повної гармонізації законодавства з європейськими нормами. Важливо розуміти, що НАССР стосується не якості продукції, а саме безпечності. Ці поняття часто не розмежовують. Безпечність означає, що товар – 285 –

не зашкодить людині. А якість – це елемент безпечного продукту. Незалежно від того, купуєте ви у країнах ЄС сосиски за один євро чи за десять, маєте бути впевнені, що не отруїтеся, якщо з’їсте їх відповідно до терміну використання. В Україні ж орієнтуються на ціну, репутацію виробника.

Чи у правильному напрямку ми рухаємося? Україна перебуває в процесі гармонізації вітчизняного законодавства відповідно до норм ЄС. Один із рушійних кроків – ухвалення закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів». У ньому якраз і з’явилося поняття принципів НАССР, зазначено відповідальність операторів ринку за невиконання обов’язку щодо впровадження процедур, а також встановлено терміни запровадження. При цім упровадження принципів відбуватиметься поступово і стосується всіх операторів ринку, крім тих, хто займається первинним виробництвом. Найпізніше до 2019 року норми набудуть чинності для всіх підприємств. Більше того, для малих операторів ринку є спрощені умови щодо системи. Наприклад, вимагають не повного запровадження системи, а лише процедур, заснованих на принципах НАССР. За новим законом, контроль за безпечністю харчових продуктів здійснює лише один державний орган, а ось відповідальним є саме виробник. Перевірку операторів харчового ринку проводитиме Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, до того ж без обов’язкового повідомлення, але за направленням і відповідно до конкретного переліку питань. Окрім цього закону, є ще кілька проектів, які стосуються безпеки продуктів та які розробляли внаслідок підписання Угоди про асоціацію. Ключові з них – проект закону про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів, а також про державний контроль, що здійснюється з метою перевірки відповідності до законодавства про безпечність та якість харчових продуктів і кормів, здоров’я та благополуччя тварин. Нині обидва проекти на етапі ознайомлення.

Багато бюрократії, та все реально Для молокозаводів, де використовують необроблені інгредієнти тваринного походження, НАССР має бути запроваджено у 2017 році. Волинські молочарі вже готуються до цієї події, бо інакше не зможуть продавати свою продукцію навіть на внутрішньому ринку. Андрій Турак, керівник ПОСП імені Шевченка, що виробляє волинське молоко, розповідає: аби «устигнути на потяг», довелося укласти договір з компанією, що спеціалізується в цій сфері, а також ввести додаткову штатну одиницю, яка курує процес впровадження системи НАССР на молокозаводі.

– 286 –

«Нині ми вже у кінці цієї дороги. Дуже багато паперової і практичної роботи, оскільки потрібно змінювати чимало нюансів щодо безпечності. Наприклад, вікна довелося змінити, аби вони були без ручок, щоб у приміщення не залетіла жодна комашка. Форму теж замовляли нову, бо стару виготовлено з тканини, що суперечить прописаним нормам. Окрім цього, весь процес виробництва треба документувати у журнал: коли прийшла сировина, якої якості, що відбувається далі й аж до виходу продукції, аби будь-хто побачив, як це все робиться», – розповідає Турак. Аграрій не приховує, що це додає клопотів і витрат, але без цього – ніяк. Інакше торговельні мережі просто не куплять цю продукцію. «Клопіт є, але виконати все реально», – резюмує аграрій. Андрій Антонович зазначає, що система дозволить продавати продукцію на європейські ринки, однак поки що такого завдання підприємство собі не ставить і орієнтується на місцевий ринок. Зазначимо, важливо, аби впровадження принципів було не лише бюрократичною процедурою, а й практичним елементом. Якщо процес виготовлення певного товару безпечний, то і готовий продукт буде таким. У цьому переконує досвід Європи. Довідково. НАССР – система, яка ідентифікує, оцінює і контролює небезпечні фактори, що є визначальними для безпечності харчових продуктів. Невиконання обов’язку щодо впровадження на потужностях постійних процедур, заснованих на принципах системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках (НАССР), тягне за собою накладення штрафу на юридичних осіб у розмірі від тридцяти до сімдесяти п’яти мінімальних заробітних плат, на фізичних осіб-підприємців – у розмірі від трьох до п’ятнадцяти мінімальних заробітних плат та зупинення роботи потужності. Концепцію НАССР розробили ще у 60-х роках минулого століття під час роботи над американською космічною програмою. NASA поставила за мету виключити утворення токсинів у харчовій продукції, яку споживають астронавти у космосі і, як наслідок, запобігти захворюванням, зумовленим недоброякісними продуктами харчування. А в середині 80-х років Національна академія наук США запропонувала поставити цю систему на службу харчовій індустрії. Основні засади впровадження НАССР, а також принципи системи відображено в таких міжнародних стандартах, як ISO 22000, IFS.

– 287 –

На фото справа наліво: Ізабелла Хруслінська, Програмний директор польського Фонду міжнародної солідарності (Solidarity Fund.PL). Марія Іванова, Тетяна Грішина, Світлана Моренець, переможиці конкурсу, Деніел Райан, представник Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Анна Новак, представниця Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Костянтин Квурт, Голова правління ГО «ІнтерньюзУкраїна», Андрій Нечипорук, Голова Товариства Лева.

– 288 –

КОМАНДА ПРОЕКТУ Ізабелла Хруслінська Керівник проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна – ЄС в українських медіа» від імені польського Фонду міжнародної солідарності (Solidarity Fund.PL), де працює на посаді програмного керівника та відповідає за реалізацію програми «Підтримка незалежних ЗМІ в Україні». Експерт із питань України. У 2006–2008 роках працювала в Києві та відповідала за спільний Ради Європи та Європейської комісії «План дій в галузі засобів масової інформації в Україні». Ініціатор та організатор понад 100 проектів для України в галузі розвитку медіа, просування української культури, польсько-української співпраці. Координатор проекту «Підтримка ЗМІ в Україні» (спільно з BBC World у 2002–2004 роках. Брала участь у переговорному процесі «Аудіовізуальна політика» на етапі приєднання Польщі до ЄС. Пані Хруслінська була представником Польщі у Наглядовому комітеті з питань медіа Ради Європи. Автор публікацій і книжок з української історії та культури. У першій половині 90-х років працювала у французькій газеті «Le Figaro».

Ксенія Каневська З лютого 2014 року займається волонтерською допомогою: спершу опікувалася пораненими майданівцями у варшавських лікарнях, тепер – добровольчими батальйонами української армії, лікарнями та дитячими будинкам в Краматорську. Організовує та координує збір і транспортування допомоги як волонтер Об’єднання українців у Польщі (ОУП). Історик, мистецтвознавець та український філолог, випускниця Варшавського університету. Незалежний арткуратор. Особливо зацікавлена в мистецтві країн колишнього Східного блоку після розпаду СРСР. З 2010 р. організувала кілька виставок сучасного українського мистецтва і дизайну, а – 289 –

показана 2015 р. «Анатомія Європи» була завершенням триптиху авторських виставок східного мистецтва на прикладі України, Росії та Білорусі. Перекладає польською мовою сучасну українську прозу та поезію. 2014 року переклала книжку Наталки Сняданко «Комашина тарзанка» (пол. «Lubczyk na poddaszu»), що увійшла у півфінал конкурсу «Анґелус». У проекті «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна – ЄС в українських медіа» працює асистентом.

Костянтин Квурт Голова правління Громадської організації «Інтерньюз – Україна». Має понад 20-річний досвід управління у сфері медіа та комунікацій України та країн СНД. Обіймав посади виконавчого директора, члена виконавчого комітету, фінансового директора та керівника відділу тренінгів Представництва «Інтерньюз-Нетворк» в Україні, адміністративного та фінансового директора, а також менеджера відділу тренінгів Міжнародного медіацентру. У минулому заступник голови Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку медіагалузі України.

Андрій Кулаков Директор з програмної діяльності ГО «Інтерньюз – Україна». Має понад 10-річний досвід роботи у менеджменті неурядових і медіаорганізацій. На посаді директора з програмної діяльності Андрій відповідає за адміністрування всіх проектів ГО «Інтерньюз – Україна», зокрема фінансовані Представництвом ЄС в Україні, USAID, Світовим банком, посольствами країн – членів ЄС та ін. До сфери його компетенції також належать підтримка контактів з донорами та партнерами, загальне керування проектами, координація роботи проектних менеджерів, розроблення планів проектів та їх звітів. Раніше працював на «5 каналі» (2005), ТРК «Ера», в газеті «Селянська спілка» (1997–1998) та Міжнародному фонді «Відродження» (2004–2005).

– 290 –

Наталія Сад Координатор проектів із підтримки медіа. Має 7-річний досвід роботи у менеджменті НУО, координації та комунікації з партнерами, залученні ЗМІ. Обізнана з тенденціями розвитку ЗМІ в Україні та країнах Східного партнерства завдяки координації за підтримки ЄС дворічного проекту «Eastern Partnership Media Freedom Watch. Наталія працювала регіональним координатором спільного проекту Фонду Конрада Аденауера та Фонду Роберта Боша «Європа у валізі» (2010–2013), директором Департаменту трансатлантичних і безпекових студій Інституту євроатлантичного співробітництва (ІЄАС) (2012–2013), координатором проектів ІЄАС (2009–2012).

Андрій Нечипорук Голова Товариства Лева. Працює у сфері демократизації та розвитку громадянського суспільства, підтримки демократичних ініціатив, громадянської освіти в каїнах Центральної та Східної Європи. Експерт і консультант з організаційного розвитку, керування проектами, моніторингу та оцінювання, а також розвитку міжнародної співпраці. Провів понад 600 навчальних семінарів і тренінгів для НУО, органів місцевого самоврядування, вчителів та педагогів як в Україні, так і в інших країнах Європи та Азії. Готує тренерів і модераторів.

Ольга Сушицька Менеджер проектів у ГО «Інтерньюз – Україна». Працює в організації з 2005 року. За цей час реалізувала багато комунікаційно-інформаційних проектів. Останні три роки (2013–2016) була керівником інформаційної кампанії Представництва ЄС в Україні «Будуємо Європу в Україні». 2012 року адмініструвала та координувала заходи в рамках інформаційної та піаркампанії громадянського руху «ЧЕСНО», що проводилася за фінансової підтримки Шведського агентства з питань розвитку співро– 291 –

бітництва (SIDA). У 2010–2011 рр. була менеджером проекту ЄС «Права жінок та дітей в Україні – комунікаційний компонент», який реалізовувала компанія «Сафеж» (Safege). У рамках проекту надавала всебічну медіа- та піарпідтримку в проведенні всеукраїнських соціальних інформаційних кампаній та акцій.

Ольга Гуртовенко Координатор європейських проектів ГО «Інтерньюз – Україна». Працює в організації з серпня 2014 року. Має 2-річний досвід роботи в рамках інформаційної кампанії «Будуємо Європу в Україні» від Представництва ЄС в Україні. За ці два роки прокоординувала проведення 52 заходів для студентів, викладачів, журналістів, школярів і широкого загалу в усіх регіонах України; випуск регіональних статей на європейську тематику; випуск промоційних та інформаційних матеріалів для інформаційних центрів ЄС; випуск новинного «Вісника для шкільних євроклубів».

ЕКСПЕРТНА ГРУПА Дмитро Дубов Завідувач відділу інформаційної безпеки та розвитку інформаційного суспільства Національного інституту стратегічних досліджень. Працював на посадах провідного спеціаліста, головного консультанта та державного експерта Національного інституту проблем міжнародної безпеки. Кандидат політичних наук. Старший науковий співробітник. Понад 12 років досвіду наукових і аналітичних досліджень у сфері інформаційної та кібернетичної безпеки, розвитку та становлення інформаційного суспільства в Україні, електронного врядування, формування та напрямів реалізації державної інформаційної політики.

– 292 –

Алім Алієв Журналіст, аналітик, громадський діяч і менеджер освітньо-культурних проектів. Співзасновник Громадської ініціативи «Крим SOS» та Кримськотатарського культурного центру «Кримський дім у Львові», медіаконсультант Експертної компанії pro. mova. Фокусується на темах окупованого Криму, вимушених переселенців в Україні, сучасного стану кримськотатарського народу, свободи слова та комунікаційних стратегій.

Володимир Єрмоленко Директор європейських проектів ГО «Інтерньюз – Україна». Український філософ, публіцист та есеїст, доктор політичних студій Вищої школи соціальних наук (Париж), модератор Школи європейських студій. Кандидат філософських наук. Старший викладач кафедри філософії і кафедри літературознавства та іноземних мов Києво-Могилянської академії. Ведучий проекту «Громадське. Світ» на Громадському телебаченні.

Тетяна Лебедєва Почесна голова ВГО «Незалежна асоціація телерадіомовників». Член Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України. В минулому член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України (2003–2010). Член Експертної ради при Міністерстві інформаційної політики України.

Тарас Петрів Президент Фундації «Суспільність». Редактор журналу «Format21». Працював кореспондентом газети «Молодь України», спеціальним кореспондентом міжнародного відділу газети «Голос України», співпрацював зі ЗМІ Польщі, Словаччини, Болгарії, Німеччини. Був заступником директора Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, менеджером відділу – 293 –

міжнародної журналістики, начальником Інформаційної служби Секретаріату Президента України, головою Національної комісії зі свободи слова та розвитку інформаційної промисловості України.

– 294 –