ВСТУП Особливий адміністративний статус Криму та Севастополя, специфічний соціально-демографічний склад населення регіону та політична нестабільність на півострові спричинили значну розбіжність між чинним українським законодавством у сфері освіти та реальним станом справ в освіті Криму та Севастополя. за Конституцією України, обов’язкова середня освіта громадян входить виключно до компетенції Держави. Проте на території АРК діє окреме Міністерство освіти та науки Криму, яке адміністративно не підпорядковане МОН України, а у Севастополі функціонують освітні заклади Російської Федерації, які не мають жодної акредитації МОНУ (тобто українські діти, що навчаються у цих школах, не отримують передбаченої Конституцією України обов’язкової державної середньої освіти). Цей факт переконує в необхідності масштабної реформи освітянського законодавства Криму та Севастополя. В Україні побутує міф, що кримчани активно заперечують ідею посилення ролі державного регулювання у сфері освіти, натомість практика показує протилежне. У 2008 році під час набору дітей до єдиної у Сімферополі гімназії з українською мовою викладання на кожне місце у першому класі претендувало 7—8 осіб. Батьки ночували перед дверима школи, аби встигнути подати документи своїх дітей у порядку «живої черги» (конкурсний відбір до шкіл заборонено законом). З іншого боку — значна політична напруга навколо вибору мови шкільної освіти у Криму та Севастополі підсилюється браком в українському законодавстві детально описаної процедури. Жодним нормативним актом не врегульовано хто, на яких підставах, за яких умов і яким чином визначає основну мову викладання у навчальному закладі. І подібні проблеми не поодинокі. Вчителі, найбільш впливова частина громадянського суспільства, залишаються вкрай пасивними, демонструючи невиправдано низький рівень правової освіченості. Щоб розв’язати проблеми взаємовідносин з Кримом у сфері освіти, Україною ратифікована (але досі не виконується) Європейська Хартія мов національних меншин; Міністерство освіти та науки України постійно вводить пільгові умови складання іспитів для кримських та севастопольських дітей, але всі ці напівзаходи лише стимулюють ескалацію напруги. Позбутися розбіжностей між чинним українським законодавством і реальним станом справ в освіті півострова, внести зміни до законодавства для інтеграції системи освіти Автономної Республіки Крим та міста Севастополя у правове поле української освіти – такі завдання повинні стояти сьогодні перед органами державної влади.
Думки та погляди, що висловлюються в цій публікації, є винятковою відповідальністю авторів та не відображають точку зору Міжнародного фонду «Відродження».