Стан забезпечення права на медичну допомогу у слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби Укр by Міжнародний фонд "Відродження"

УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ у слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України

Спеціальна доповідь з питань реалізації національного превентивного механізму

ПРАВА ЛЮДИНИ

Київ – 2013

2013 рік

УДК 342.7 (477) (042.3) ББК 67.9 (4УКР) 400.9 М 76

Видання здійснене за фінансової підтримки програми «Громадське здоров'я» Міжнародного фонду «Відродження»

С 76

Стан забезпечення права на медичну допомогу у слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України: Спеціальна доповідь з питань реалізації національного превентивного механізму / Уповноважений Верховної Ради України з прав людини: Офіційне видання. – К., 2013. – 88 с. ISBN 966-7855-00-10

За повного або часткового відтворення матеріалів даної публікації посилання на видання обов’язкове

ISBN 966-7855-00-10

ЗМІСТ ВСТУПНЕ СЛОВО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

ЗАГАЛЬНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 Медичний персонал . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 Медичний огляд новоприбулих . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 Медична частина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19 Організація медичного забезпечення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 Заходи щодо запобігання хворобам у закладі. . . . . . . . . . . . . . . . 27 Права хворих на туберкульоз . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 Права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31 Права наркотично залежних осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 Права хворих на гепатит . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 Права психічно хворих осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 Права людей з особливими потребами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 Жіноче здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37 Утримання неповнолітніх ув’язнених . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 РЕКОМЕНДАЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40 ДОДАТКИ Додаток 1. Інструментарій з моніторингу медичного забезпечення слідчих ізоляторів в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42 Додаток 2. Перелік нормативних документів, необхідних для моніторингу медичного забезпечення слідчих ізоляторів в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ АРТ – антиретровірусна терапія ВІЛ – вірус імунодефіциту людини ЗОЗ – заклад охорони здоров’я ЗПТ – замісна підтримувальна терапія ДПтСУ – Державна пенітенціарна служба України ІТТ – ізолятор тимчасового тримання КЗК – Комітет запобігання катуванням ЛГБТ – спільнота лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерів МОЗ – Міністерство охорони здоров’я України ОВС – орган внутрішніх справ СІЗО – слідчий ізолятор СНІД – синдром набутого імунодефіциту УВП – установа виконання покарань

ВСТУПНЕ СЛОВО Безперечно, найбільш важливим і значним для кожної людини правом є право на охорону здоров’я. Поняття здоров’я наведено в Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» – це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. Право людини на охорону здоров’я закріплено міжнародними і національними нормативно-правовими актами, серед яких передусім Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конституція України, які проголошують, що кожна людина має право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я, на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої. Дотримання прав і свобод людини і громадянина у сфері охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій належить до основних принципів охорони здоров’я в Україні. Порушення цих прав і свобод у значній частині випадків можна віднести до катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Як відомо, починаючи з листопада 2012 року, на Уповноваженого покладено функції реалізації національного превентивного механізму відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Для виконання цих функцій у структурі Секретаріату Уповноваженого було створено Департамент з питань реалізації національного превентивного механізму (НПМ), який розпочав моніторингові візити до місць несвободи спільно із активістами громадянського суспільства. За результатами діяльності Департаменту з питань реалізації НПМ у 2012 – першій половині поточного року виникла потреба посилити медичний напрям моніторингу. У серпні 2013 року було прийнято рішення про запровадження в структурі Департаменту окремого підрозділу – відділу експертно-аналітичного вивчення медичних питань, до складу якого увійшли фахівці з медичною освітою та значним практичним досвідом роботи. Наразі працівники відділу залучаються практично до кожного моніторингового візиту, здійснюють аналіз чинного законодавства в галузі охорони

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

здоров’я, яким регламентується надання медичної допомоги у місцях несвободи, вдосконалюють методологію моніторингу з урахуванням національних та міжнародних стандартів у медичній сфері. В основу цієї Спеціальної доповіді покладені результати моніторингової діяльності Департаменту з питань реалізації НПМ, а також дані громадської організації «Харківський інститут соціальних досліджень» (ХІСД), експерти якого не один рік поспіль займаються дослідженням дотримання прав людини у різних місцях несвободи, причому дотримання права на медичне забезпечення є одним із головних. Особливо важливим такий моніторинг є в установах попереднього ув’язнення, де спостерігається значно вищий показник інфекційних захворювань порівняно з населенням у цілому, зафіксовані часто незадовільні умови утримання та постійно відбувається надходження новоприбулих ув’язнених. Задля оцінки якості медичного забезпечення в установах попереднього ув’язнення представники Департаменту з питань реалізації НПМ в Україні спільно зі співробітниками ХІСД у 2012–2013 роках здійснили десять візитів до слідчих ізоляторів Державної пенітенціарної служби України. За результатами цих візитів було адаптовано запропонований програмою «Open Society Justice Initiative» – Ініціатива відкритого суспільства з питань юстиції інструментарій моніторингу надання медичних послуг у зазначених місцях несвободи. Згодом його було інтегровано у діяльність національного превентивного механізму країни. Зазначена Спеціальна доповідь акумулювала результати спільного з громадськістю моніторингу стану забезпечення права людини на якісне медичне забезпечення у слідчих ізоляторах і містить у тому числі аналіз проблем медичних оглядів у СІЗО, наявності медичних спеціалістів, якості діагностичного та іншого обладнання, заходів запобігання інфекційним хворобам усередині закладу, реалізації права на охорону здоров’я вразливих категорій ув’язнених – хворих на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, гепатит, наркозалежних, психічно хворих, жінок, неповнолітніх, людей з особливими потребами. Окрім цього, у доповіді містяться посилання на міжнародні документи, які встановлюють основні вимоги до організації медичного забезпечення у місцях несвободи. За результатами моніторингу напрацьовані рекомендації для Державної пенітенціарної служби України щодо покращення умов надання медичних послуг у слідчих ізоляторах ДПтС України. У додатках наведено зазначений вище інструментарій моніторингу та перелік нормативно-правових документів, які регламентують належне дотримання права ув’язнених на охорону здоров’я в Україні. Валерія Лутковська, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

ЗАГАЛЬНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ Проблема дотримання прав на охорону здоров’я та медичну допомогу осіб, узятих під варту, в місцях позбавлення волі є на сьогодні доволі значною та дискусійною для суспільства. Особливої уваги у даному питанні потребують заклади попереднього ув’язнення, передусім слідчі ізолятори Державної пенітенціарної служби України. Слідчий ізолятор (СІЗО) – це установа для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт.

Категорії осіб, які можуть триматися в слідчих ізоляторах: 1. Особи, узяті під варту на підставі рішення суду. 2. Особи, які відповідно до законодавства України взяті під варту для їх подальшої екстрадиції. 3. Передані в Україну особи, які перебували під вартою на території іншої держави, у зв’язку з прийняттям кримінального переслідування від іноземної держави. 4. Тимчасово передані в Україну особи, які перебували під вартою на території іншої держави, у зв’язку з провадженням досудового (судового) слідства про злочини, учинені іншими особами. 5. Особи, які у випадках, передбачених законодавством України, перевозяться територією України транзитом для їх подальшої передачі правоохоронним органам іншої держави. 6. Засуджені до позбавлення волі на певний строк: а) вироки щодо яких набрали законної сили – до направлення їх в установи виконання покарань; б) залишені в установленому порядку в слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування чи благоустрою; в) залишені в слідчому ізоляторі або переведені до нього з установ виконання покарань у зв’язку з провадженням слідчих дій у справах про злочини, учинені іншими особами, або у зв’язку з розглядом справи в суді;

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

г) переведені з установ виконання покарань у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності з іншої справи, якщо щодо них обрано запобіжний захід – узяття під варту; д) особи, які у випадках, передбачених законодавством України, приймаються чи передаються до іншої держави для подальшого відбування покарання. 7. Засуджені до довічного позбавлення волі. 8. Засуджені до відбування покарання в дисциплінарному батальйоні – до направлення їх у дисциплінарний батальйон. 9. Особи, яким відповідно до статей 94–96 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року (далі – КК України) судом призначено примусові заходи медичного характеру або примусове лікування у спеціальних лікувальних закладах1. Серед основних проблем, які впливають на стан дотримання прав на охорону здоров’я та медичну допомогу осіб, які тримаються у слідчих ізоляторах, варто виділити такі: – незадовільні санітарно-гігієнічні умови перебування ув’язнених у камерних приміщеннях через їхню переповненість, невідповідність встановленим санітарно-гігієнічним нормам (недостатність природного та штучного освітлення, рівня вентиляції), порушення температурного режиму, обмеження можливості перебування на свіжому повітрі, формальне проведення поточної дезінфекції тощо; –

несвоєчасність та неефективність лікувально-діагностичної роботи та профілактичних заходів з боку медичних працівників;

– стан протиепідемічної і лікувально-діагностичної роботи у випадках захворювання на туберкульоз; – проведення діагностики і специфічного лікування захворювання на ВІЛ-інфекцію; –

неукомплектованість посад медичних працівників;

–

недостатній кваліфікаційний рівень медичних працівників.

З урахуванням того факту, що ув’язнені знаходяться майже постійно в закритому приміщенні, це спричиняє у них виникнення, поширення, загострення і ускладнення хронічних та інфекційних хвороб. Тут варто зазначити, що надмірна переповненість слідчих ізоляторів ув’язненими, яка вкрай негативно впливала на санітарно-гігієнічну і протиепідемічну обстановку, а також невисока якість надання ув’язненим медичної 1

Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30.06.1993 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=3352-12

Загальний стан проблеми

допомоги, була однією із значних проблем лише до недавнього часу. Після введення в дію нового Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 року (далі – КПК України) спостерігається тенденція до зменшення кількості ув’язнених, які тримаються в слідчих ізоляторах, тобто ця проблема надмірної переповненості практично була розв’язана. За даними ДПтСУ, станом на кінець 2013 року всі слідчі ізолятори наповнені не вище граничної кількості ув’язнених. Для виконання завдань з охорони здоров’я ув’язнених і надання їм медичної допомоги у слідчих ізоляторах ДПтСУ функціонують медичні частини. Згідно з чинним законодавством вони є закладами охорони здоров’я, які призначені виключно для диспансерного нагляду та надання первинної медичної допомоги відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я2. Проте в українських реаліях значна кількість ув’язнених перебуває в слідчих ізоляторах упродовж доволі значного часу (понад рік). Це спричиняє до виникнення необхідності в отриманні ув’язненими вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги у відповідних закладах охорони здоров’я, особливо особами з хронічними захворюваннями, інвалідами та просто літніми людьми. Поряд з тим, що відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік і стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого, до слідчих ізоляторів все одно доставляється значна кількість осіб, які мають цілу низку хронічних захворювань, таких як туберкульоз легень, ВІЛ-інфекція, серцево-судинні захворювання, психічні хвороби, наркотична залежність, вірусні гепатити В та С, онкологічні хвороби тощо. З метою організації надання необхідного рівня медичної допомоги і можливості своєчасного обстеження в спеціалізованих закладах охорони здоров’я було розроблено та введено в дію спільний наказ Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 10.02.2012 року № 239/5/104 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінальновиконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту», який містить такі положення, як забезпечення особі, узятій під варту, права на вільний вибір лікаря, можливість обстеження та лікування в спеціалізованих закладах охорони здоров’я за медичними показниками, а також чітко визначає порядок фіксації та документування тілесних ушкоджень у осіб, які прибувають до слідчого ізолятора. Але, на жаль, на практиці для реалізації положень цього наказу необхідно перетнути цілу низку правових, кадрових і фінансових перешкод, що зумовлює 2

Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України: наказ Міністерства юстиції України від 21.03.2013 року № 499/5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0472-13

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

стан реалізації можливості осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах, обстежуватися та лікуватись за медичними показниками в закладах МОЗ України лише на 30–50%. Також проблемою залишається залучення лікарів певних спеціальностей для надання консультативної допомоги в межах установи попереднього ув’язнення. Керівництвом слідчих ізоляторів допуск обраного лікаря-фахівця до ув’язненої особи забезпечується. Відшкодування витрат, пов’язаних із залученням обраного лікаря-фахівця, здійснюється за рахунок особи, узятої під варту, якій надавалась медична допомога, або її родичів. Але відсутність єдиних стандартів або кошторису щодо оплати консультативної допомоги лікарями закладів охорони здоров’я в межах установ позбавлення волі та негативним ставленням цих лікарів до місць несвободи, також становить значну перешкоду у вирішенні даного питання. Особливе занепокоєння викликає стан протиепідемічної й лікувально-діагностичної роботи у випадках захворювання на туберкульоз. Тримання осіб, хворих на заразну форму туберкульозу, в інфекційних ізоляторах медичних частин слідчих ізоляторів суперечить п. 4 ст. 10 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» від 05.07.2001 року, де чітко визначено, що хворим на заразні форми туберкульозу забезпечується госпіталізація до протитуберкульозних закладів. Жодний слідчий ізолятор не може забезпечити повну ізоляцію осіб, хворих на активну форму туберкульозу, від загальної кількості ув’язнених. Так, під час візитів працівників Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму до Київського та Хмельницького слідчих ізоляторів було виявлено неналежні умови тримання у камерах, призначених для перебування хворих на активну форму туберкульозу (надмірна скупченість, відсутність вентиляції, недостатнє природне освітлення) . За результатами реагування Уповноваженого з прав людини у Хмельницькому слідчому ізоляторі створено окремий блок з палатами для хворих на туберкульоз, що відповідають вимогам законодавства. Всупереч вимогам Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12.12.1991 року мають місце непоодинокі випадки несвоєчасного обстеження на ВІЛ-інфекцію та обстеження ВІЛ-інфікованих у повному обсязі, що зумовлює несвоєчасне призначення специфічного лікування. Зокрема, це було зафіксовано під час візиту представників Уповноваженого з прав людини до Луганського слідчого ізолятора. Такі дії призводять, у свою чергу, до незворотних наслідків. Не розв’язана проблема щодо призначення АРВ-терапії, оскільки її може призначати лише лікар-інфекціоніст, який має додаткову освіту щодо роботи з ВІЛ-інфекцією, за наявності відповідних результатів аналізів імунної системи та клінічного стану ВІЛ-інфікованої особи. Передусім викликає стурбованість відсутність кадрового потенціалу лікарів-

Загальний стан проблеми

інфекціоністів. Друга проблема – своєчасне обстеження ВІЛ-інфікованих у повному обсязі за короткий проміжок часу. Для розв’язання цієї проблеми важливим кроком стало укладення у 2012 році між ДПтСУ та ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» угоди про взаємодію, забезпечення установ ДПтСУ швидкими тестами для діагностики ВІЛ-інфекції, препаратами АРВ-терапії. Це дало змогу проводити обстеження осіб, узятих під варту, та засуджених швидкими тестами без обмеження та призначення АРВ-терапії за медичними показниками в повному обсязі. Вводиться в практику залучення лікарів-інфекціоністів регіональних центрів боротьби та профілактики ВІЛ/ СНІДу для надання консультативної допомоги. Але все це не може розв’язати всіх наявних проблем щодо надання своєчасного та якісного лікування ВІЛінфікованих осіб в умовах слідчих ізоляторів. Оскільки було скасовано державну реєстрацію наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України від 18.01.2000 року № 3/6 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань», починаючи з 2004 року, при наданні медичної допомоги заклади охорони здоров’я ДПтСУ користуються у своїй діяльності наказами та протоколами надання медичної допомоги, які розробляються МОЗ України. Але зазвичай при цьому спостерігається порушення ведення медичної документації (зокрема відсутність добровільної згоди пацієнта на лікування), порушення права пацієнта на ознайомлення з медичною документацією (розділ ІІІ ст. 27 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 року), зберігання конфіденційності щодо хвороби. Це викликає занепокоєння, бо в усіх цивілізованих суспільствах особи, поміщені у місця позбавлення волі, мають такі ж самі права на надання медикосанітарної допомоги, як і всі інші, і повинні отримувати її на належному рівні. У цих закладах має дотримуватися такий головний принцип: особи, поміщені до місць позбавлення волі, не повинні виходити з них у гіршому стані, ніж до потрапляння туди. У закладах позбавлення волі здоров’я людини повністю залежить від умов перебування та її оточення, які вона не має змоги змінити. Однією з основних причин неналежного надання медичної допомоги при таких захворюваннях, як туберкульоз, гепатит, цукровий діабет та інших захворюваннях ендокринної системи у місцях позбавлення волі є специфіка діагностики, що полягає в необхідності проводити аналізи біологічного матеріалу хворих у спеціалізованих лабораторіях, які робляться за умови оплати. Так, під час моніторингового візиту до Луганського слідчого ізолятора було зафіксовано письмову відмову щодо проведення лабораторних бактеріологічних досліджень із визначенням чутливості збудника туберкульозу до протитуберкульозних препаратів хворим на туберкульоз особам, які тримаються в Луганському слідчому ізоляторі. Також мали місце інші відмови територіальних

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

медичних установ в проведенні лабораторних обстежень, зокрема біохімічний аналіз крові, особам, які тримаються під вартою. Навіть після подолання незчисленної кількості перешкод щодо отримання повноцінної діагностики захворювання, має місце наступна проблема – недостатність медичних препаратів у розпорядженні медичної частини слідчого ізолятора для лікування даних захворювань, здійснення контролю за лікуванням та його ефективністю. Серйозне занепокоєння викликає тенденція до зростання плинності кадрів серед медичних працівників у медичних частинах при слідчих ізоляторах, а також відсутність у них належної фахової підготовки.

МЕДИЧНИЙ ПЕРСОНА Л Кожен пенітенціарний заклад повинен мати не менше одного лікаря, який має відповідну кваліфікацію лікаря-терапевта. Мусять вживатися заходи задля забезпечення за потреби термінової невідкладної допомоги доступу до послуг кваліфікованого лікаря. Якщо пенітенціарні установи не мають штатного лікаря, ці заклади повинен регулярно відвідувати лікар, який працює за сумісництвом. Кожна пенітенціарна установа повинна мати персонал, який має належну медичну підготовку. Кожному ув’язненому мусять бути доступні послуги кваліфікованих дантистів та окулістів. Європейські пенітенціарні правила Хворих в’язнів, які потребують послуг спеціаліста, слід переводити до особливих закладів або ж у цивільні лікарні. Тюремні лікарні повинні мати обладнання, установки і ліки, необхідні для належного медичного догляду за хворими та для їх лікування, а також достатньо кваліфікований персонал. Кожен в’язень повинен мати можливість користуватися послугами кваліфікованого зубного лікаря. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями Результати моніторингових візитів засвідчили, що комплектація слідчих ізоляторів медичними працівниками є недостатньою. Посади лікарів – фтизіатрів, психіатрів, інфекціоністів, а також фельдшерів у багатьох випадках є вакантними. Це зумовлено передусім низьким рівнем матеріального забезпечення

Загальний стан проблеми

цієї категорії працівників і специфічними умовами їхньої праці. Дана проблема дуже негативно впливає на якість заходів щодо охорони здоров’я ув’язнених і надання їм медичної допомоги. За словами більшості начальників медичних частин слідчих ізоляторів, є нагальна потреба введення до штату таких лікарських посад, як офтальмолог і отоларинголог. Адже об’єктивно існує значна кількість викликів лікарів цих спеціальностей до ув’язнених із ЗОЗ. Це питання краще вирішено в тих слідчих ізоляторах, при яких функціонують міжобласні багатопрофільні лікарні. Загалом у слідчих ізоляторах наявні такі лікарі-спеціалісти: терапевт, психіатр, фтизіатр, стоматолог, дерматовенеролог, рентгенолог, гінеколог, рідше – невропатолог, хірург, інфекціоніст, кардіолог. Лікарі-стоматологи, які надають терапевтичну стоматологічну допомогу, працюють у кожній медичній частині слідчих ізоляторів. Середній і молодший медичний персонал зазвичай представлений декількома фельдшерами, медичними сестрами, лаборантами, фармацевтом і дезінфектором. Згідно зі ст. 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» вiд 19.11.1992 року медичною діяльністю можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Такі вимоги встановлені Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я». Відповідність спеціальним освітнім і кваліфікаційним вимогам може засвідчуватися: 1) дипломом про вищу медичну освіту державного зразка; 2) сертифікатом лікаря-спеціаліста встановленого зразка, виданим вищими медичними навчальними закладами, закладами післядипломної освіти III–IV рівнів акредитації відповідно до Положення про порядок проведення атестації лікарів; 3) посвідченням про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії з лікарських спеціальностей затвердженого зразка відповідно до Положення про порядок проведення атестації лікарів; 4) посвідченням про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії зі спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою; 5) свідоцтвом про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших спеціалістів з медичною освітою встановленого зразка, виданим вищими медичними навчальними закладами (закладами післядипломної освіти) I–III рівнів акредитації відповідно до Положення про Свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів.

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ Лікарі, які не працюють більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю, не можуть займатися лікарською діяльністю з цієї спеціальності й допускаються до медичної практики після проходження стажування відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я від 17.03.1993 року № 48 «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності». Особи, які пройшли медичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності в Україні згідно з Порядком надання права на професійну діяльність в Україні особам, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн. У більшості випадків медичний персонал слідчих ізоляторів не дотримується вимог щодо порядку і термінів атестації медичних працівників, і тому не відповідає кваліфікаційним вимогам. Навчання та атестацію для визначення відповідності кваліфікаційним вимогам медичний персонал змушений проходити в навчальних закладах МОЗ України на контрактній основі за власний рахунок, що становить від 1500 до 2200 гривень на місяць і термін навчання становить від 1 до 4 місяців і більше. Періодично медичним департаментом ДПтСУ спільно з іншими організаціями (ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ», міжнародна медична організація «Лікарі без кордонів», Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України») організовуються тематичні семінари і тренінги з медичних питань та практичної підготовки, на які запрошують лікарів і середній медичний персонал для практичного навчання безоплатно. Проте можливість участі у факультативних заходах здебільшого залежить від місця їхнього проведення. У великих містах цьому приділяють значно більшу увагу, тому медичний персонал слідчих ізоляторів, які там розташовані, потрапляє на такі заходи частіше. Ці заходи дають можливість розглянути нововведення в медичній практиці, з’ясувати та визначити порядок їх використання на практиці та закріпити практичні навички.

МЕДИЧНИЙ ОГЛЯД НОВОПРИБУЛИХ Затриманому або особі, яка перебуває в ув’язненні, надається можливість пройти належне медичне обстеження в найкоротший термін після його прибуття в місце затримання або ув’язнення; згодом йому надається медичне обслуговування та лікування щоразу, коли в цьому виникає необхідність. Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню чи ув’язненню в якій-би то не було формі При огляді ув’язненого лікар або підлегла такому лікареві медична сестра мусять особливу увагу приділяти такому:

Загальний стан проблеми

a) дотриманню правил збереження лікарської таємниці; b) діагностиці фізичних або психічних хвороб і вжиттю всіх необхідних заходів для їх лікування та для продовження курсу лікування; c) реєстрації та доведенню до відома відповідної влади будьяких ознак або свідчень можливого жорстокого поводження з ув’язненими; d) лікуванню симптомів абстиненції після зловживання наркотиками, медичними препаратами або алкоголем; e) виявленню будь-якого психологічного або іншого стресу, пов'язаного з фактом позбавлення волі; f ) ізоляції ув’язнених, щодо яких є підозри інфекційних та інших заразних хвороб, на термін збереження інфекції та забезпеченню їхнього належного лікування; g) забезпеченню того, щоб ВІЛ-інфіковані ув’язнені не були ізольовані винятково із цієї причини; h) виявленню фізичних або психічних вад, які можуть перешкоджати реінтеграції в суспільстві після звільнення; i)

визначенню придатності кожного ув’язненого до роботи або фізичних навантажень; та

домовленостям із цивільними установами щодо продовження будь-якого необхідного медичного або психіатричного лікування після звільнення, якщо ув’язнені дають згоду на такі домовленості. Європейські пенітенціарні правила

Кожен в’язень підлягає медичному оглядові, коли його приймають, а також пізніше, в міру потреби, з тим щоб установити, чи не хворий він фізично або розумово; вжити необхідних заходів; ізолювати в’язнів, коли можна запідозрити, що вони хворі на якунебудь інфекційну або заразну хворобу; виявити фізичні або розумові вади, які можуть перешкодити їхньому перевихованню; визначати, яка є фізична здатність їх до праці. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями Наказом Міністерства юстиції від 18.03.2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінальновиконавчої служби України» регламентований порядок заходів при прибутті осіб до СІЗО. Так, ув’язнені і засуджені, які прибули до СІЗО (у тому числі ті,

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

які прямують транзитом), проходять первинний медичний огляд лікарем або фельдшером у медичному кабінеті збірного відділення, гігієнічне миття та дезобробку особистого одягу з метою виявлення осіб, які становлять епідемічну загрозу для оточення або потребують невідкладної медичної допомоги відповідно до законодавства. Ув’язнені й засуджені, які пройшли гігієнічне миття, одержують постільну білизну, а за необхідності – одяг і взуття встановленого законодавством зразка. В обов’язковому порядку переодягаються ув’язнені й засуджені, які надійшли у форменому одязі. При надходженні до слідчих ізоляторів зазвичай в особовій справі ув’язненого вже є така медична документація: •

результати флюорографії;

•

результати аналізів крові та сечі;

•

довідка про стан здоров’я;

•

результати наркологічного обстеження;

•

результати психіатричного обстеження;

•

висновок фтизіатра.

Водночас результати аналізу певної кількості медичних карток амбулаторних хворих осіб, які тримались у слідчих ізоляторах, свідчать про те, що мають місце непоодинокі випадки долучення до матеріалів особових справ ув’язнених неправдивих медичних висновків про стан здоров’я, а також результатів флюорографічного обстеження з висновком «практично здоровий». При проведенні наступних рентгенологічних обстежень у слідчому ізоляторі були виявлені обширні патологічні зміни в легенях, які характерні для активного туберкульозу. Первинний медичний огляд зазвичай проводить фельдшер, рідше – черговий лікар. На кожну новоприбулу особу в СІЗО заводиться медична картка, до якої записується отримана інформація: скарги, анамнез, загальний стан ув’язненого тощо. У картці особа також розписується про ознайомлення з інформацією про ВІЛ/СНІД (шляхи передачі, заходи безпеки тощо), за потреби ця інформація надається. Первинний огляд, як правило, проходить у збірних відділеннях, проте не всюди там є відповідні медичні кабінети, обладнані згідно з табелями оснащення. В одному закладі через проведення ремонту огляд проводився у кімнаті для обшуків, де немає необхідних умов для проведення медичного огляду. До того ж у кімнаті було обладнано відеоспостереження, мету якого адміністрація закладу пояснити не змогла. Усі медичні обстеження ув’язнених (як одразу по прибутті, так і пізніше) повинні здійснюватись у такий спосіб, щоб немедичний персонал не міг чути, а по можливості й спостерігати за обстежен-

Загальний стан проблеми

ням. Окрім цього, позбавлені волі особи повинні проходити обстеження не групами, а в індивідуальному порядку. Стандарти Європейського комітету з питань запобігання катуванням і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі – Стандарти КЗК) До медичного кабінету ув’язнені і засуджені виводяться індивідуально або групами по 3–5 осіб. У медичному кабінеті під час прийому обов’язково має бути присутньою посадова особа СІЗО. Наказ Міністерства юстиції України від 18.03.2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» Огляд здійснюється здебільшого в присутності інших ув’язнених та не медичного персоналу установи, що є прямим порушенням права людини на повагу до її гідності і права на приватність. Зазвичай, за словами як персоналу слідчих ізоляторів, так і осіб, які там утримуються, первинний медичний огляд відбувається у день приїзду новоприбулого і включає у себе досить широке коло запитань, але насамперед виявляється наявна медична документація в особовій справі.

Первинний медичний огляд передбачає: • •

• • • •

визначення скарг; збирання анамнезу: наявність хронічних захворювань, туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, вірусних гепатитів, інфекційних захворювань, які передаються статевим шляхом (ІПСШ), споживання ін’єкційних наркотиків вживання ліків на даний момент; тілесний огляд; формулювання висновку та рекомендацій; забір крові на виявлення антитіл до сифілісу; пропонування пройти тест на ВІЛ/СНІД, проходження якого проводиться лише після отримання добровільної згоди.

Належність до ЛГБТ-спільноти не виявляється і ніде не фіксується. Будь-які ознаки застосування насильства, які були помічені в ув’язненого під час медичного огляду одразу після його прибуття до закладу, повинні бути зареєстровані разом з відповідними заявами з боку ув’язненого. Стандарти КЗК

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Усі тілесні ушкодження, виявлені у новоприбулого в СІЗО, фіксуються у Журналі обліку виявлення тілесних ушкоджень осіб, які прибули до установи. Ця ж інформація окремо заноситься у вигляді довідки в медичну картку, особову справу та видається на руки ув’язненому. Зазначимо також, що в очікуванні процедури поміщення до закладу прибулі особи перебувають у боксах збірного відділення, стан яких здебільшого є вкрай незадовільним: погана вентиляція, незадовільні температурні умови, брак площі і до того ж розміщення разом хворих і здорових людей. Під час візитів у боксах збірного відділення були помічені хворі на пневмонію, активний туберкульоз, гострі респіраторні захворювання; особи після оперативного втручання, які скаржились на стан здоров’я та тривалий термін перебування в збірному відділенні. Окреме питання виникло щодо розміщення хворих на туберкульоз. Якщо в деяких закладах і передбачено розміщення таких осіб окремо від інших після прибуття, то практично ніде адекватно не вирішене питання щодо окремого справляння їхніх природних проблем: людям доводиться або терпіти (незважаючи на те, що дуже часто термін перебування у боксах тривалістю до 2 годин порушується), або справляти потреби у загальних туалетних кімнатах, або ходити на відро, яке приносить охоронець, як це було помічено в одному із закладів. Санітарна обробка включає: миття засуджених (осіб, узятих під варту) в лазні з милом та мочалкою з обов’язковою заміною постільної та натільної білизни, дезінфекцією (знищення патогенних мікроорганізмів), дезінсекцією (знищення комах і кліщів, які є передавачами інфекційних захворювань) особистого одягу та постільних речей (подушки, матраци, ковдри) у дезінфекційній камері. Наказ Міністерства юстиції України від 08.06.2012 року № 849/5 «Про затвердження Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах» Після огляду всі новоприбулі проходять санітарну обробку та дезінфекцію одягу і особистих речей. Але останнє відбувається не всюди, деінде дезінфекція речей проводиться лише у деяких осіб – особливо брудних та тих, хто має інфекційні захворювання.

Загальний стан проблеми

МЕДИЧНА ЧАСТИНА Медичні послуги в пенітенціарних установах мусять бути спрямовані на виявлення та лікування фізичних та психічних хвороб або дефектів, на які можуть страждати ув’язнені. Всі необхідні медичні, хірургічні та психіатричні послуги, у тому числі наявні в цивільних установах, мусять бути надані ув’язненим для цього. Європейські пенітенціарні правила Медичні служби в місцях позбавлення волі повинні бути в змозі забезпечити медичну допомогу та лікування, а також відповідну дієту, фізіотерапію, реабілітацію чи будь-який інший спеціальний догляд на такому ж рівні, який пропонується пацієнтам у цивільних медичних закладах. Повинна бути передбачена забезпеченість лікарським, допоміжним медичним і технічним персоналом, а також бути надані відповідні приміщення, обладнання й устаткування. Стандарти КЗК Хворих в’язнів, які потребують послуг спеціаліста, слід переводити до особливих закладів або ж у цивільні лікарні. Тюремні лікарні повинні мати обладнання, установки і ліки, необхідні для належного медичного догляду за хворими та для їх лікування, а також достатньо кваліфікований персонал. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями За функціональним призначенням медична частина слідчого ізолятора здійснює медичний контроль за станом здоров’я узятих під варту осіб і засуджених шляхом проведення медичних оглядів, обстежень, здійснення диспансерного нагляду, надання первинної медичної допомоги та організації надання інших видів медичної допомоги. Крім того, на медичну частину покладено виконання контролю за проведенням протиепідемічних заходів, додержанням санітарногігієнічних норм і правил, забезпеченням гігієнічного виховання осіб, узятих під варту, та засуджених. Робота медичної частини слідчого ізолятора здійснюється відповідно до Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України, організаційно-розпорядчих актів Державної пенітенціарної служби України та інших законодавчих і нормативно-правових актів, а також Положення про медичну частину слідчого ізолятора.

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув’язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в СІЗО організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров’я. Для цього в СІЗО створюється медична частина, яка є її структурним підрозділом. Медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув’язненим і засудженим. Вона включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув’язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги. Основними завданнями медичної частини є: • • • • •

надання невідкладної медичної допомоги; надання амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги; організація і проведення медичних оглядів, диспансеризації; проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів; гігієнічне навчання і пропаганда здорового способу життя.

Медична частина має у своєму складі амбулаторію, стаціонар, інфекційний ізолятор, окрему палату-ізолятор для тримання осіб з психічними розладами, аптеку і стерилізаційну (автоклавну). Усі приміщення медичної частини обладнуються інженерно-технічними засобами охорони і нагляду. Амбулаторія медичної частини СІЗО призначена для надання амбулаторної медичної допомоги ув’язненим і засудженим. До складу амбулаторії входять кабінети: начальника медичної частини; лікарського прийому (терапевта, фтизіатра, психіатра, нарколога, стоматолога тощо); долікарського прийому (фельдшери, медсестри); фізіотерапевтичний; процедурний; допоміжні діагностичні, у тому числі функціональної діагностики, рентгенологічний, флюорографічний. В амбулаторії обладнуються приміщення для: клініко-діагностичної лабораторії; перев’язувального кабінету; зберігання ліків; очікування прийому. Стаціонар медичної частини призначений для: • •

стаціонарного обстеження і лікування хворих з передбачуваною тривалістю їх перебування до 30 діб; тимчасової ізоляції інфекційних хворих, а також хворих із за-

Загальний стан проблеми

•

хворюваннями з підозрою на інфекційні, до їх направлення до спеціалізованих лікувальних закладів; лікування хворих після виписки їх із закладів охорони здоров’я відповідно до висновків фахівців органів охорони здоров’я; тримання хворих, які підлягають звільненню через хворобу, за неможливості перебування їх у камерах.

У корпусах СІЗО обладнуються кімнати для проведення амбулаторного прийому ув’язнених і засуджених (медичні кабінети). Наказ Міністерства юстиції України від 18.03.2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» Зазвичай кількість медичних кабінетів обмежена, але приміщення потребують ремонту. Обладнання медичних кабінетів у деяких установах є застарілим та потребує ремонту чи заміни. Кабінети стоматолога і рентгенкабінети практично в усіх слідчих ізоляторах обладнані сучасною апаратурою і відремонтовані на сучасному рівні. Амбулаторний прийом ув’язнених здійснюється щоденно фельдшерами та лікарями медичної частини за попереднім записом до лікаря, у разі необхідності надання термінової медичної допомоги, за запитом судовослідчого органу чи адвоката. Серед лабораторних обстежень у межах СІЗО зазвичай представлені такі: загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз крові на цукор, аналіз сечі на ацетон, аналіз сечі на жовчні пігменти, мазки на наявність інфекційних захворювань (переважно дерматовенерологічного спрямування), бактеріоскопічний аналіз харкотиння на наявність МБТ (мікобактерії туберкульозу). Проведення лабораторних обстежень на наявність антитіл до ВІЛ-інфекції відбувається лише в спеціалізованих лабораторіях при територіальних центрах профілактики і боротьби з ВІЛ/СНІДом. Але провадиться обстеження на наявність антитіл до ВІЛ швидкими тестами. Інфекційний ізолятор, як правило, призначений для ізоляції та надання медичної допомоги особам, хворим на активну форму туберкульозу. Для ізоляції цієї категорії хворих від іншої кількості ув’язнених, при інфекційних ізоляторах створені окремі маніпуляційні кабінети, лазні, виділяються окремі прогулянкові двори (що рідко зустрічається). У декількох установах палати інфекційного ізолятора для хворих на туберкульоз обладнані двоярусними спальними місцями, що розцінюється як неналежне поводження з в’язнями, оскільки у хворих на туберкульоз має місце режим обмеженого фізичного навантаження. Камера для хворих (камера-ізолятор) повинна бути обладнана ліжком металевим на одну особу, що не передбачає двоярусного спального місця3. 3

Наказ Міністерства юстиції України від 27.07.2012 року № 1118/5 «Про затвердження Порядку забезпечення, обліку та експлуатації меблів, інвентарю і предметів господарчого

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Стаціонарне відділення медичної частини представлене, як правило, однією чи декількома жіночими камерами-палатами та чоловічими камерами-палатами, камерами одиночного утримання, ізолятором для хворих на інфекційні хвороби (гострі респіраторні захворювання, гострі кишкові захворювання) і окремими палатами для психічно хворих осіб. Приміщення палат стаціонарного відділення зазвичай потребують поточного ремонту, заміни сантехнічного обладнання, збільшення природного і штучного освітлення, приведення температурних умов у відповідність до вимог нормативних документів. У Львівському слідчому ізоляторі медична частина взагалі не має окремого приміщення і розпорошена по різних частинах будівлі. Камери-палати жодним чином не пристосовані для тримання хворих ув’язнених – бо це звичайні камери. Розташовані палати поруч зі збірним відділенням, що є порушенням санітарно-гігієнічних вимог. Це значно ускладнює належне надання медичної допомоги та створює небезпеку для ув’язнених, які тримаються в установі. Викликає серйозне занепокоєння існуюча практика формалізму проведення дезінфекції та кварцування палат стаціонарного відділення та інфекційного ізолятора медичних частин слідчих ізоляторів. За словами ув’язнених, у більшості закладів вони є нерегулярними – один раз на декілька днів або навіть раз на тиждень, хоча за правилами це повинно робитися щодня. Журнали проведення кварцування ведуться формально, або не ведуться. Аптеки СІЗО не завжди і не повною мірою забезпечені всіма необхідними медичними препаратами для лікування хворих. Як персонал закладу, так і самі ув’язнені констатують, що лікування більшості хвороб, переважно хронічних, здійснюється за рахунок самих хворих. Родичі можуть передавати препарати, які призначає лікар, хоч щодня, у жодному закладі не виявлено перешкод або затримань для медичних передач. Ліки від родичів фіксуються в окремому журналі, а потім видаються хворому за медичними показаннями фельдшером. У камерах особи тримають переважно антиретровірусні препарати, які необхідно приймати чітко по годинах, що також є проблемою, адже мати годинники ув’язненим заборонено. Зазначимо також, що прийнятий цього року наказ Міністерства юстиції України від 18.03.2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» дозволяє «зберігати при собі лікарські засоби – лише за призначенням лікаря за необхідності цілодобового невідкладного прийому (не більше добової норми)», що значно полегшує роботу медичного персоналу, якому до цього необхідно було власноруч врегульовувати питання видачі певних ліків ув’язненим, адже тримати ліки при собі було заборонено.

призначення та норм їх забезпечення і експлуатації в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України»

Загальний стан проблеми

ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ За винятком тих обмежень, необхідність яких зумовлена фактом ув’язнення в тюрму, вci ув’язнені користуються правами людини i фундаментальними свободами, викладеними у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та Факультативному протоколі до них (Резолюція 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї, Додаток), а також іншими правами, що викладені в інших пактах Організації Об’єднаних Націй. Ув’язнені користуються медичним обслуговуванням, яке є в даній кpaїнi, без дискримінації у зв’язку з їx юридичним станом. Основні принципи поводження з ув’язненими Медичні послуги в пенітенціарних установах мусять організовуватися в тісній співпраці із цивільними органами охорони здоров’я громади чи країни. Політика охорони здоров’я в пенітенціарних установах повин на бути невід’ємною частиною національної системи охорони здоров’я та сумісна з нею. Ув’язнені мусять мати доступ до медичних послуг, які існують у країні, без дискримінації за ознакою їхнього правового становища. Європейські пенітенціарні правила Працівники охорони здоров’я, особливо лікарі, які забезпечують медичне обслуговування ув’язнених або затриманих осіб, зобов’язані охороняти їх фізичне і психічне здоров’я і забезпечувати лікування захворювань такої ж якості і рівня, яке забезпечується особам, які не є ув’язненими або затриманими. Принципи медичної етики, що стосуються ролі працівників охорони здоров’я, особливо лікарів, у захисті ув’язнених або затриманих осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Важливим показником надання медичної допомоги ув’язненим відповідно до міжнародних стандартів є усвідомлення ДПтС України своєї відповідальності щодо стану здоров’я кожної ув’язненої особи. Значним кроком на цьому шляху стало прийняття у 2012 році декількох важливих нормативно-правових актів,

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

які регулюють взаємодію слідчих ізоляторів із закладами охорони здоров’я щодо надання якісного медичного обслуговування ув’язненим, серед яких: •

постанова Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 року № 1122 «Про затвердження Порядку надання екстреної медичної допомоги особам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі»;

•

наказ Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров’я України від 10.02.2012 року № 239/5/104 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту». Лікар має піклуватися про фізичне та психічне здоров'я ув’язнених та обстежує, в умовах та із частотою, яка відповідає стандартам охорони здоров’я в суспільстві, всіх хворих ув’язнених, усіх, хто звернувся з нездужанням або травмою, і будь-якого ув’язненого, якому приділяється особлива увага. Європейські пенітенціарні правила Про фізичне і психічне здоров’я в’язнів зобов’язаний піклуватися лікар, який повинен щодня приймати або відвідувати всіх хворих, всіх, хто скаржиться на хворобу, а також тих, на кого була звернута його особлива увага. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями

Результати моніторингу засвідчили, що медичне обстеження ув’язнених проводиться зазвичай у трьох випадках: при прибутті до закладу, при вибутті із закладу і на прохання самої особи. Останнє відбувається, як правило, у той же день, але часто ув’язнені скаржаться на деякі труднощі потрапити на амбулаторний прийом до лікаря. Звернення, результати медичного огляду, рекомендації та призначене лікування фіксуються у Журналі амбулаторного прийому та повинні бути обов’язково зафіксовані в медичній картці амбулаторного хворого (форма № 025/о), проте не завжди це відображається у медичних картках ув’язнених. За словами адміністрації медичних частин, причиною цього є нестача лікарів і досить велика кількість звернень ув’язнених осіб за медичною допомогою. Окрім того, існує щоденний медичний огляд: 1) хворих ув’язнених, які перебувають у камерах-палатах медичного стаціонару, із метою динамічного нагляду за станом їхнього здоров’я і видачі призначеного лікування;

Загальний стан проблеми

2) неповнолітніх осіб із метою перевірки наявності у них тілесних ушкоджень. У разі виявлення тілесних ушкоджень у неповнолітніх, а також у дорослих осіб під час приймання душу це повинно зазначатися у Журналі фіксації тілесних ушкоджень всіх ув’язнених, який знаходиться в медичній частині закладу. Дії медичних працівників у цьому випадку такі ж самі, як при виявленні тілесних ушкоджень у новоприбулих осіб. Проте у деяких СІЗО були виявлені неповнолітні зі свіжими синцями, які ніде не були зафіксовані, хоча дітей оглядали і персонал знав про існування цих тілесних ушкоджень. Якщо в пенітенціарній установі не можливо надати спеціалізоване лікування хворим ув’язненим, яким воно потрібне, такі хворі мають бути переведені до спеціалізованої установи або цивільної лікарні. Європейські пенітенціарні правила Щоразу, коли виникає потреба госпіталізувати ув’язнену особу чи здійснити спеціальне обстеження в умовах лікарні, транспортування ув’язнених пацієнтів повинно здійснюватись у такі строки та за таких умов, як того вимагає стан їхнього здоров’я. Стандарти КЗК Для розширення діапазону надання медичної допомоги і можливості своєчасного обстеження в спеціалізованих лікувальних закладах МОЗ України розроблено та введено в дію спільний наказ Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 10.02.2012 року № 239/5/104 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту», який забезпечує особі, узятій під варту, право на вільний вибір лікаря, можливість обстеження та лікування в спеціалізованих медичних закладах МОЗ України за медичними показниками. Окрім надання допомоги у медичній частині ізолятора, ув’язнені можуть звернутися до спеціалістів закладів охорони здоров’я України, оскільки особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. На виконання зазначеного спільного наказу для кожного слідчого ізолятора затверджені переліки спеціалізованих медичних закладів за різними напрямами: •

лікувально-діагностична допомога хворим при невідкладних станах;

•

лікувально-діагностична і стаціонарна допомога хворим на туберкульоз;

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

•

лікувально-діагностична і стаціонарна гінекологічна допомога;

•

стаціонарна медична допомога породіллям;

•

стаціонарна психіатрична допомога;

•

лікувально-діагностична і стаціонарна медична допомога хворим підліткового віку тощо.

Ці лікарні, у разі необхідності, приймають і забезпечують обстеження, консультативну допомогу та лікування ув’язнених осіб, або надають спеціалістів, які консультують ув’язнених безпосередньо у слідчих ізоляторах. Але на практиці для виконання названого спільного наказу необхідно подолати низку перешкод, які зумовлені: відсутністю персоналу для здійснення конвоювання, відсутністю транспортних засобів для здійснення перевезень та відсутністю забезпечення паливним ресурсом. Отже, на практиці можливість осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах, обстежуватися та лікуватись за медичними показаннями в закладах МОЗ України реалізується лише на 30–50%. Про це свідчать виявлені під час моніторингових візитів випадки незабезпечення обстеження в спеціалізованих закладах, усупереч рекомендаціям лікарів протягом одного–двох місяців. Водночас зазначимо, що під час візитів були виявлені численні скарги ув’язнених на затягування процедур діагностування і лікування у закладах охорони здоров’я з боку адміністрації слідчих ізоляторів. Лише протягом чотирьох місяців діяльності відділу експертно-аналітичного вивчення медичних питань Секретаріату Уповноваженого з прав людини його працівниками розглянуто 124 звернення з приводу неналежного надання медичної допомоги у слідчих ізоляторах. До перевірки зазначених у них відомостей залучалися Державна пенітенціарна служба України та органи прокуратури усіх рівнів. Протягом року до Уповноваженого надходить понад 350 звернень із зазначеної проблематики. Проте з’ясувати дійсні масштаби проблеми і хоча б приблизні строки відтермінування надання спеціалізованої медичної допомоги не виявилося можливим. Причиною цього є те, що усне звернення ув’язненого ніде не фіксується, а письмові заяви начальнику медичної частини або начальнику слідчого ізолятора практикуються рідко. Як результат, довести порушення своїх прав на належне медичне забезпечення ув’язненому практично неможливо. Також згаданим спільним наказом не передбачено ведення обліку інформації щодо осіб, які отримали консультації спеціалістів профільних лікарень МОЗ України в межах слідчого ізолятора, та осіб, які направлялись на консультації, обстеження та лікування до спеціалізованих закладів МОЗ України. Деякі установи розробили на власний розсуд журнали для обліку зазначеної інформації (Київський слідчий ізолятор). В інших установах облік не ведеться і перевірити

Загальний стан проблеми

інформацію можливо лише за умови перегляду особової справи та медичної документації конкретних осіб. Отже, через відсутність урегульованості та недосконалість спільного наказу, виконання його забезпечується не в повному обсязі. Під час перебування в ув’язненні позбавлені волі особи повинні мати можливість доступу до лікаря в будь-який час, незалежно від режиму їхнього утримання. Завжди повинна існувати можливість викликати лікаря для надання невідкладної медичної допомоги. Окрім цього, на території пенітенціарного закладу повинна постійно бути присутня особа, яка може надати невідкладну допомогу. Ця особа, по можливості, повинна мати офіційно підтверджену кваліфікацію молодшого медичного працівника (медсестри). Стандарти КЗК Щодо невідкладної медичної допомоги слід зазначити, що надається вона цілодобово: у слідчих ізоляторах вночі (цілодобово) завжди присутній черговий фельдшер. Окрім цього, створені спеціальні медичні укладки (для надання медичної допомоги при невідкладних станах), які знаходяться, як правило, у маніпуляційних кабінетах. За неможливості ж надання термінової допомоги в умовах ізолятора викликається бригада швидкої медичної допомоги, яка за потреби приймає рішення про госпіталізацію хворого до територіальних закладів охорони здоров’я.

ЗАХОДИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ХВОРОБАМ У ЗАКЛАДІ Завдання медичних служб у місцях позбавлення волі не обме жується виключно лікуванням хворих пацієнтів. На ці служби покладається також відповідальність за соціальну та профілактичну медицину. Медична служба в місцях позбавлення волі повинна регулярно поширювати інформацію про заразні захворювання (особливо про такі, як гепатит, СНІД, туберкульоз, дерматологічні інфекції) як серед ув’язнених, так і серед персоналу в’язниці. У разі необхідності слід здійснювати медичний контроль за тими особами, з якими ув’язнений має постійні контакти (особи, які разом з ним перебувають у камері, персонал в’язниці, постійні відвідувачі). Стандарти КЗК

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Загалом слід зазначити, що в жодному слідчому ізоляторі не створено комплексних заходів з запобігання хворобам усередині установ. Майже всюди розроблені річні плани проведення інформаційних та роз’яснювальних бесід та семінарів щодо захворювань, їхніх симптомів, профілактики, лікування тощо для персоналу СІЗО. Проте фактично ці плани є суто формальними, і заходи, які ними передбачені, проводяться не завжди і не повною мірою. За словами ув’язнених, майже не проводяться такі заняття і роз’яснювальна робота серед них. Зазвичай працівники медичних частин можуть за потреби роз’яснити особі, що утримується в слідчому ізоляторі, інформацію про певні хвороби безпосередньо під час амбулаторного прийому або обходу камер – палат стаціонару чи інфекційного ізолятора. Єдине, що роз’яснюють кожному ув’язненому ще при поміщенні до закладу, так це про шляхи передачі ВІЛінфекції та профілактику захворювання. Громадські організації, які періодично працюють зі слідчими ізоляторами, найчастіше влаштовують тематичні лекції щодо ВІЛ/СНІД-інфекції, туберкульозу, гепатиту, наркотичної залежності серед засуджених, залишених у слідчих ізоляторах для адміністративних робіт. Ці ж організації час від часу роздають засоби індивідуального захисту й гігієнічні засоби ув’язненим. Що стосується дезінфекції камер, то вона провадиться зусиллями ув’язнених, які зазначають, що браку дезінфекційних засобів у закладах немає, такі засоби роздаються щотижня. Але для проведення ефективної дезінфекції необхідні певні знання: принципи, види і методи дезінфекції, методи оцінки якості проведених дезінфекційних робіт та інструкція щодо використання конкретного дезінфекційного засобу. Тому одними лише зусиллями ув’язнених не може бути забезпечена якісна дезінфекція в камерах слідчого ізолятора. Слід зауважити, що у проведенні дезінфекції та кварцування палат стаціонарного відділення та інфекційного ізолятора медичних частин слідчих ізоляторів чимало формалізму. За словами ув’язнених, у більшості закладів вона є нерегулярною – один раз на декілька днів або навіть раз на тиждень, хоча за правилами це повинно робитися щодня. Журнали проведення кварцування ведуться формально або відсутні взагалі.

ПРАВА ХВОРИХ НА Т УБЕРКУЛЬОЗ Виявлення хворих на туберкульоз і осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу, забезпечується медичними працівниками відповідно до стандарту медичної допомоги. У разі виявлення особи з будь-якими ознаками туберкульозу чи у разі звернення контактної особи медичний працівник зобов’язаний направити її для подальшого обстеження до лікаря-спеціаліста (фтизіатра) чи до відповідного протитуберкульозного закладу.

Загальний стан проблеми

З метою своєчасного виявлення хворих на туберкульоз і осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу, та запобігання поширенню цього захворювання здійснюються обов’язкові профілактичні медичні огляди на туберкульоз. Обов’язковим профілактичним медичним оглядам на туберкульоз підлягають особи, стосовно яких суд обрав запобіжний захід у вигляді взяття під варту, – протягом першої доби з моменту взяття під варту. Обов’язковими умовами проведення протитуберкульозного лікування є надання письмової інформованої згоди хворого (пацієнта) на проведення лікування та його письмове попередження про необхідність і умови дотримання протиепідемічного режиму. Хворим на заразні форми туберкульозу забезпечується госпіталізація до протитуберкульозних закладів. У разі якщо хворі на заразні форми туберкульозу, у тому числі під час амбулаторного чи стаціонарного лікування, порушують протиепідемічний режим, що ставить під загрозу зараження туберкульозом інших осіб, з метою запобігання поширенню туберкульозу за рішенням суду вони можуть бути примусово госпіталізовані до протитуберкульозних закладів, що мають відповідні відділення (палати) для розміщення таких хворих. Заява про примусову госпіталізацію чи про продовження строку примусової госпіталізації хворого на заразну форму туберкульозу подається до суду представником протитуберкульозного закладу, що здійснює відповідне лікування цього хворого, протягом 24 годин з моменту виявлення порушення хворим протиепідемічного режиму. Закон України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» З метою виявлення у слідчому ізоляторі хворих на туберкульоз осіб усім новоприбулим проводиться флюорографічне обстеження органів грудної порожнини та у разі потреби проводяться додаткові аналізи (аналіз крові, мокротиння тощо). Діагноз туберкульозу в осіб з підозрою на нього далі підтверджують (скасовують) у спеціалізованих протитуберкульозних закладах вторинної/третинної медичної допомоги на підставі лабораторних даних. Особи, хворі на заразну форму туберкульозу, підлягають направленню до спеціалізованих протитуберкульозних закладів для отримання відповідного рівня медичної допомоги. Особи з незаразною формою туберкульозу підлягають поміщенню до інфекційного ізолятора СІЗО і отримують лікування згідно з чинним законодав-

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

ством. Відповідно до адаптованої клінічної настанови, заснованої на доказах, яка рекомендована наказом МОЗ України від 21.12.2012 року № 1091, хворим на туберкульоз з позитивним результатом бактеріоскопії мокротиння слід проводити стандартизоване лікування в умовах стаціонару до припинення бактеріовиділення (що підтверджене мікроскопією мазка). Отже, хворі з бактеріовиділенням не повинні лікуватися в інфекційному ізоляторі, їх необхідно направляти на госпіталізацію до спеціалізованих туберкульозних закладів МОЗ України або ДПтС України. Результати візитів засвідчили, що деякі СІЗО на початку року мали переповнені камери-палати, де утримувались хворі на заразну форму туберкульозу. До кінця року ця проблема була розв’язана за рахунок розвантаження слідчих ізоляторів. Для забезпечення необхідних умов для надання належної медичної допомоги хворим на туберкульоз ДПтС України створила та продовжує створювати дільниці СІЗО в спеціалізованих туберкульозних лікарнях при колоніях. Але не в кожній області України є такі спеціалізовані туберкульозні лікарні, вони наявні лише в дев’яти областях України (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Полтавська, Харківська, Херсонська, Тернопільська області). Слідчі ізолятори інших областей не мають можливості направляти хворих на туберкульоз до дільниць СІЗО в спеціалізованій туберкульозній лікарні при колонії, а отже, для хворих на заразну форму туберкульозу необхідно створювати умови для надання належної медичної допомоги в територіальних спеціалізованих стаціонарних туберкульозних закладах МОЗ України. Під час лікування хворі на туберкульоз безперебійно та безоплатно забезпечуються протитуберкульозними препаратами відповідно до їх переліку і обсягів, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Хворі на туберкульоз, а також малолітні і неповнолітні особи, інфіковані мікобактеріями туберкульозу, під час стаціонарного чи санаторно-курортного лікування у протитуберкульозних закладах безоплатно забезпечуються харчуванням за нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України. Закон України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» За результатами моніторингових візитів та під час опитування осіб, хворих на туберкульоз, виявлено, що умови утримання в камерах-палатах інфекційних ізоляторів є незадовільними: камери-палати не мають відповідного оснащення (зокрема, відсутні належні санвузли, недостатньо індивідуальних тумбочок та ін.), у деяких установах палати-камери обладнані двоярусними ліжками, температурні умови не відповідають вимогам чинного законодавства, має

Загальний стан проблеми

місце підвищена вологість, відсутня вентиляція, що негативно відбивається на стані здоров’я хворих ув’язнених та підвищує ризик розвитку інших захворювань. Дієтичне харчування для ув’язнених, хворих на активну форму туберкульозу, полягає в додаванні до денної пайки вершкового масла, м’якого сиру, згущеного молока, фруктів та ін. Забезпечення медичними препаратами для лікування туберкульозу є задовільним у кожному слідчому ізоляторі. З ліків зазвичай використовуються такі: препарати І ряду (забезпечені в повному обсязі): етамбутол, ізоніазід, рифампіцин, піразінамід. Препарати ІІ ряду: фторхінолони (офлоксацин, моксіфлоксацин, гатіфлоксацин, левофлоксацин) канаміцин, протомід, ПАСК. Основна частина цих препаратів має гепатотоксичну (шкідливу для печінки) дію, а отже, існує потреба в забезпеченні в достатньому обсязі гепатопротекторами (препаратами, які підтримують печінку). Практично у всіх СІЗО є посада фтизіатра, хоча в деяких установах вона вакантна. Рентгенологічне обладнання сучасне, рентгенологічні кабінети в більшості установ відремонтовані. Флюорографічні кабінети потребують ремонту. Особи з не заразною формою туберкульозу, тобто особи, які перенесли туберкульоз, зазвичай тримаються разом із іншими ув’язненими на загальних підставах.

ПРАВА ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ТА ХВОРИХ НА СНІД У тому, що стосується, зокрема, захворювання на СНІД, слід надавати відповідну підтримку психолога як до, так, в разі необхідності, і після обстеження. Персонал в’язниці повинен проходити постійну підготовку з питань превентивних заходів та поведінки стосовно ВІЛ-інфікованих. Персонал також повинен отримати відповідні інструкції про недопущення дискримінації осіб чи розголошення конфіденційної інформації. Стандарти КЗК Актуальною проблемою на сьогодні є забезпечення обстеження на ВІЛінфекцію та надання належної медичної допомоги особам з ВІЛ/СНІД. Показник кількості ВІЛ-інфікованих серед осіб, узятих під варту та засуджених, значно вищий, ніж загалом в Україні. Статистика свідчить, що зареєстрована кількість ВІЛ-інфікованих у слідчих ізоляторах у вісім разів більша, ніж серед населення України загалом: на березень 2013 року 0,5 %4 хворих серед усього населення України та на 1 квітня 2013 року, за даними ДПтС України, 3,8 % хворих у СІЗО. 4

http://dssz.gov.ua/index.php/uk/operatyvna-informaciya

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Велика кількість споживачів ін’єкційних наркотиків при надходженні до місць попереднього ув’язнення вперше усвідомлює необхідність обстеження на ВІЛінфекцію. За словами медичних працівників, кожний ув’язнений має право, за бажанням, пройти тест на ВІЛ-інфекцію. Але, на жаль, мають місце непоодинокі випадки несвоєчасного обстеження на ВІЛ-інфекцію та дообстеження ВІЛ-інфікованих не в повному обсязі, що зумовлює несвоєчасне призначення специфічного лікування. Такі дії призводять, у свою чергу, до незворотних наслідків. Так, під час моніторингового візиту до одного зі слідчих ізоляторів було встановлено, що за 10 місяців 2013 року всього обстежено на ВІЛ-інфекцію 158 осіб (ВІЛ-інфікованих на обліку у лікаря-інфекціоніста – 10, 2 з них отримують АРВ-терапію), це при тому, що в установі тримається більше тисячі ув’язнених та засуджених. Позитивним аспектом у забезпеченні дотримання прав на охорону здоров’я та медичну допомогу ВІЛ-позитивних осіб у місцях попереднього ув’язнення стало прийняття наказу Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України № 692/775/1311/5 від 05.09.2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів внутрішніх справ, установ виконання покарань і слідчих ізоляторів у частині забезпечення наступності диспансерного спостереження за ВІЛ-позитивними особами, здійснення клініко-лабораторного моніторингу за перебігом хвороби та проведення антиретровірусної терапії». Згідно з положеннями наказу консультування і діагностування наявних хвороб у зазначених осіб тепер відбувається з періодичним залученням спеціалістів територіальних центрів профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом. Але в дійсності не в усіх областях налагоджена належним чином співпраця щодо залучення лікарів-інфекціоністів територіальних ЗОЗ до слідчих ізоляторів та установ виконання покарань. Адміністрація слідчих ізоляторів згідно з зазначеним наказом повинна забезпечити ряд заходів, які потребують певних знань та відповідної підготовки медичного працівника. Отже, призначити відповідального медичного працівника за здійснення заходів з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу можна лише після отримання необхідної освіти. У слідчих ізоляторах переважно призначені лікарі, які в принципі не є кваліфікованими спеціалістами в цій галузі та займають зазвичай посаду лікаря медичної частини установи (частіше лікаря-дерматолога). А отже, повинні виконувати свої функціональні обов’язки, тобто надавати медичну допомогу відповідно до посади та кваліфікації, а також виконувати покладені функції. Для проведення ефективної роботи серед ув’язнених щодо профілактики, виявлення, обліку, лікування та забезпечення динамічним наглядом необхідний лікар зі спеціальною підготовкою, діяльність якого буде спрямована здебільшого в цьому напрямі. У результаті моніторингових візитів до слідчих ізоляторів було виявлено, що в більшості установ рівень роботи медичних працівників щодо забезпечення

Загальний стан проблеми

ув’язнених обстеженням на ВІЛ-інфекцію є недостатнім, ведення обліку та медичної документації відбувається неналежним чином. Згідно з чинним законодавством АРВ-терапія призначається лікарями-інфекціоністами, які пройшли курси тематичного удосконалення з питань ВІЛінфекції/СНІДу у вищих медичних навчальних закладах післядипломної освіти та за наявності відповідних результатів аналізів імунної системи та клінічного стану ВІЛ-інфікованої особи з необхідними медичними показниками. Насамперед викликає стурбованість відсутність кадрового потенціалу лікарів-інфекціоністів. Залучення лікарів-інфекціоністів територіальних закладів охорони здоров’я розв’язує проблему частково. Суттєву допомогу надає громадська організація «Всеукраїнська мережа ЛЖВ», працівники якої періодично відвідують місця попереднього ув’язнення та надають практичну допомогу. Адміністрація установ зазвичай йде назустріч громадській організації, тому відвідування спеціалістів мережі є безперешкодним у рамках чинного законодавства. Слід зазначити, що ВІЛ/СНІД-статус кожної особи є суто конфіденційною інформацією, про це, за бажанням хворого, може знати лише лікуючий лікар. Однак часто мають місце випадки непрофесійного ставлення до виконання своїх обов’язків медичним персоналом і не обґрунтованого розголошення лікарської таємниці. Це передусім свідчить про те, що головна норма – конфіденційність – ще недостатньо закріплена у практиці надання медичної допомоги ВІЛ-ув’язненим. При розробці заходів у зв’язку з ВІЛ/СНІДом у в’язницях у відповідних програмах і послугах враховуються особливі потреби жінок, включаючи запобігання передачі вірусу від матері до дитини. У зв’язку з цим тюремна адміністрація заохочує і підтримує розробку ініціатив з профілактики і лікування ВІЛ та догляду за ВІЛ-інфікованими, таких як просвітницька робота у однорідних за своїм складом групах. Правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються поводження з ув’язненими жінками та мір покарання для жінок-правопорушниць, не пов’язаних з позбавленням волі (Бангкокські правила) Не менш важливим аспектом є профілактика передачі ВІЛ від матері до дитини. Наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від 23.11.2007 року № 740/1030/4154/321/614а «Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей» містить Інструкцію про порядок профілактики передачі ВІЛ від матері до

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

дитини в закладах Державної кримінально-виконавчої служби України та Інструкцію про порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям. У зазначеному наказі констатується необхідність подвійного нагляду як лікарем-педіатром, так і спеціалістом регіонального центру профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом. На даний час цей наказ виконується, забезпечуються консультації лікаря-інфекціоніста та динамічний моніторинг за імунологічними показниками дітей, які народились від ВІЛ-позитивних матерів. У слідчих ізоляторах випадків народження дітей, у яких реалізувався позитивний ВІЛстатус, не зафіксовано.

ПРАВА НАРКОЗА ЛЕЖНИХ ОСІБ Ще одним законодавчим нововведенням 2012 року в роботі медичних частин слідчих ізоляторів є прийняття нормативно-правового документа, який регулює надання замісної підтримувальної терапії особам, які потребують отримання ЗПТ – це наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Державної служби України з контролю за наркотиками № 821/937/1549/5/156 від 22.10.2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторів і виправних центрів щодо забезпечення безперервності лікування препаратами замісної підтримувальної терапії». Зазначимо, що прийняття такого наказу є доволі важливим, та водночас є декілька положень цього документа, які потребують уточнення або розширення. По-перше, у наказі немає жодних вказівок щодо письмового фіксування потреби у ЗПТ одразу після прибуття до слідчого ізолятора. Ця інформація передається лише усно чи телефоном від чергового до начальника медичної частини і від останнього до начальника найближчого ЗОЗ, де надають ЗПТ чи проводять детоксикацію. Така процедура інформування містить у собі ризик того, що стан і потреби осіб, які потребують отримання ЗПТ, просто проігноруються. По-друге, не наведені терміни інформування начальника медичної частини і начальника ЗОЗ, тоді як щодо ІТТ у цьому ж наказі такі терміни встановлені – протягом трьох годин. Так, згідно з наказом: «черговий протягом трьох годин доповідає про перебування адмінзатриманих, які потребують отримання ЗПТ, начальникові ОВС та по телефону інформує про перебування адмінзатриманих, які потребують консультації лікаря-нарколога, керівника найближчого за місцезнаходженням ЗОЗ…». Також не визначено продовження надання ЗПТ після направлення засуджених осіб зі слідчого ізолятора в колонію для подальшого відбування покарання. Проблемною є ситуація і з наркозалежними особами, які до поміщення у СІЗО не отримували ЗПТ та належну наркологічну допомогу. Наркологічна допомо-

Загальний стан проблеми

га таким ув’язненим надається лише при гострих станах. Для надання допомоги викликається наркологічна бригада зі спеціалізованого ЗОЗ. Амбулаторна наркологічна допомога таким хворим не надається у зв’язку з відсутністю посади лікаря-нарколога в медичній частині. Узагалі персонал слідчих ізоляторів майже або зовсім не знайомий з вимогами нового наказу щодо надання ЗПТ і не знає як його виконувати у разі необхідності.

ПРАВА ХВОРИХ НА ГЕПАТИТ За результатами моніторингу загалом діагностування і лікування хворих на гепатит осіб не є одним із першорядних завдань медичних частин СІЗО. Діагностика хвороби є добровільною і може проводитися лише за побажанням ув’язненого. Хоча на практиці ініціювати діагностування і лікування гепатиту дуже важко. Якщо ж це відбувається, то лікування хвороби проводиться переважно коштом рідних і близьких, які передають необхідні медикаменти до ізолятора. Єдина можливість лікування гепатитів за державні кошти – коли хвороба супутня ВІЛ/СНІДу. За даними ДПтС України, станом на 01.04.2013 року рівень забезпеченості медикаментами для лікування гепатиту становив 60 %. Особливо проблемною є ситуація із лікуванням вірусних гепатитів В та С, які можуть набувати гострих форм і потребують стаціонарного лікування згідно з чинним законодавством. Отже, медична частина СІЗО не може забезпечувати лікування хронічних вірусних гепатитів В та С у стадії загострення, а може надавати лише тривале медикаментозне противірусне або підтримуюче протизапальне лікування, яке проводиться в амбулаторно-поліклінічних умовах. Проблемою є те, що не в кожному закладі є інфекціоніст, і динамічний нагляд за хворими ув’язненими здійснює лікар-терапевт медичної частини установи, з залученням консультантів закріплених ЗОЗ України, які приходять до закладів нерегулярно або за потреби.

ПРАВА ПСИХІЧНО ХВОРИХ ОСІБ Нагляд та лікування ув’язнених, які страждають на психічні розлади або аномалії та на яких не обов’язково поширюються положення Правила 12, мусять відбуватися в спеціалізованих пенітенціарних установах або відділеннях, які знаходяться під медичним контролем.

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Медична служба пенітенціарної установи має забезпечити психіатричне лікування всіх ув’язнених, які потребують такого лікування, і приділяти особливу увагу запобіганню суїцидам. Європейські пенітенціарні правила Усі заклади повинні мати у своєму розпорядженні принаймні одного кваліфікованого медичного працівника, досвідченого в галузі психіатрії. Медичне обслуговування слід організувати в тісному зв’язку з місцевими або державними органами охорони здоров’я. Воно повинно охоплювати психіатричні діагностичні служби і лікування психічно хворих в’язнів там, де це потрібно. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями У кожному слідчому ізоляторі передбачено окрему палату або палати для психічно хворих осіб. Проте не в усіх установах така палата обладнана згідно з наказом Міністерства юстиції України від 18.03.2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.03.2013 року за № 445/22977 для осіб з гострими розладами психіки. Посада психіатра укомплектована не в усіх установах. За відсутності спеціаліста спостереження за хворими проводить лікар-терапевт, практику залучення психіатрів ЗОЗ до слідчих ізоляторів практично не використовують. Медична допомога психічно хворим у межах СІЗО практично не надається, ліків для таких хворих у більшості установ недостатньо. Психіатрична бригада викликається при виникненні гострих психіатричних розладів.

ПРАВА ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ Держави-учасниці визнають, що інваліди мають право на найбільш досяжний рівень здоров’я без дискримінації за ознакою інвалідності. Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для забезпечення доступу інвалідів до послуг у сфері охорони здоров’я, які враховують гендерну специфіку, у тому числі до реабілітації за станом здоров’я. Конвенція про права інвалідів Державна політика України у сфері реабілітації інвалідів забезпечує координацію системи реабілітації, що реалізується через своєчасність, безперервність та комплексність відновлювальних

Загальний стан проблеми

заходів і методик, а також доступність технічних та інших засобів реабілітації і виробів медичного призначення, реабілітаційних послуг, відповідність їх змісту, рівня та обсягу фізичним, розумовим, психічним можливостям і стану здоров’я інваліда, дитини-інваліда. Індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов’язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності. Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» Результати моніторингу демонструють, що в жодному слідчому ізоляторі не створено комплексних умов для перебування там людей з особливими потребами. Практично немає поручнів, пандусів, спеціальних камер для утримання, технічних засобів реабілітації та медичних спеціалістів для забезпечення відповідних умов для реабілітації даної категорії ув’язнених. Лише в декількох закладах існують окремі камери, де можливе перебування людини, позбавленої можливості самостійно пересуватися: є пристосовані туалети і душові кабіни, спеціальні ліжка і поручні. Незважаючи на те, що міжнародні стандарти і національні норми проголошують також необхідність реабілітаційних заходів для людей, позбавлених можливості самостійно пересуватися, на жаль, у системі попереднього ув’язнення таких заходів не впроваджено зовсім. Відсутність реабілітації призводить до того, що людина не може відновити порушені функції організму, попередити рецидиви, оволодіти навичками самостійного догляду за собою, що в цілому призводить до ще більшого погіршання стану її здоров’я.

ЖІНОЧЕ ЗДОРОВ’Я Міжнародні стандарти (передусім Бангкокські правила) підкреслюють особливі потреби і певну вразливість ув’язнених жіночої статі у місцях позбавлення волі. Передусім це стосується гігієнічних потреб і медичного забезпечення різних категорій жінок: під час менструації, вагітних жінок, жінок із малими дітьми. Під час відвідування слідчих ізоляторів виявлено, що залежно від наповненості закладів у них утримувалося від 65 до 244 ув’язнених жінок (у середньому 133 особи на заклад). Серед них були 4 вагітні і 4 жінки із дітьми.

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Надаване жінкам-ув’язненим медичне обслуговування з урахуванням гендерних факторів як мінімум рівноцінне тому, яке надається за місцем проживання. Правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються поводження з ув’язненими жінками та мір покарання для жінок-правопорушниць, не пов’язаних з позбавленням волі (Бангкокські правила) За даними моніторингу відвіданих слідчих ізоляторів, в одному з них не було посади гінеколога, ще в декількох гінекологи працювали не повний робочий день (0,5 ставки). За словами жінок, які перебували у СІЗО під час візитів, консультування і лікування у гінеколога не є вільно доступними, особливо це відчутно для вагітних і жінок із малими дітьми. Немовлят, які знаходяться в слідчих ізоляторах, обслуговує територіальна дитяча поліклініка. Ув’язненим жінкам має бути дозволено народжувати поза ме жами пенітенціарної установи, а у випадку народження дитини у місцях ув’язнення адміністрація повинна надавати жінці необхідну підтримку та засоби обслуговування. Європейські пенітенціарні правила Вагітні або жінки-ув’язнені, що годують, отримують консультації, що стосуються їхнього здоров’я та харчування, в рамках програми, яка розробляється і контролюється кваліфікованим фахівцем-медиком. Вагітним жінкам, немовлятам, дітям і матерям, що годують, безкоштовно надається належне і своєчасне харчування і створюються сприятливі для здоров’я умови і можливості для регулярного заняття фізичними вправами. Правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються поводження з ув’язненими жінками та мір покарання для жінок-правопорушниць, не пов’язаних з позбавленням волі (Бангкокські правила) Пологи, як правило, відбуваються у пологових будинках МОЗ України, проте післяпологовий догляд за жінкою веде лікар-гінеколог слідчого ізолятора. Такий догляд дуже часто не відповідає потребам жінки або його практично немає. Догляд же за новонародженим здійснюється лікарем-педіатром місцевої дитячої лікарні або поліклініки. Але, за словами ув’язнених, теж є досить обмеженим і нерегулярним. Адміністрація слідчих ізоляторів, зазвичай, забезпечує породіль і немовлят лише частиною гігієнічних засобів. Тому жінки користуються всім необхідним переважно із передач від родичів. У кожному слідчому ізоляторі створена окрема камера для вагітних жінок і матерів з малими дітьми (до трьох років), які забезпечені необхідним обладнанням для сумісного перебування.

Загальний стан проблеми

Жіночі установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями Якщо мати і дитина перебувають разом у в’язниці, то вони повин ні перебувати в умовах, які б забезпечували їм рівноцінну заміну дитячих ясел і допомогу персоналу, який спеціалізується на післяпологовому догляді й догляді за немовлятами. Стандарти КЗК Зазвичай це просторі приміщення, добре освітлені, із відповідними температурними умовами, забезпечені необхідними меблями, зокрема меблями і приладдям для немовлят: ліжками, колясками, манежами, ванночками для купання, дитячим одягом тощо. Окрім того, обладнано невеликі кухні, є холодильники. Палати переважно розраховані на двох-трьох жінок. Слід також відмітити, що в жіночих відділеннях працює переважно жіночий персонал.

У ТРИМАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ УВ’ЯЗНЕНИХ Після прибуття до установи на кожного неповнолітнього ув’язненого, як і на інших осіб, заводиться медична картка амбулаторного хворого (025/0). Результати оглядів новоприбулих неповнолітніх осіб на предмет виявлення у них тілесних ушкоджень і татуювань фіксуються в їхніх медичних картах та журналі реєстрації новоприбулих неповнолітніх. Для забезпечення контролю за дотриманням неповнолітніми особами правил гігієни та санітарії відповідальними посадовими особами СІЗО спільно з медичним працівником щодня здійснюються обходи камер СІЗО з одночасним проведенням огляду неповнолітніх осіб на предмет виявлення тілесних ушкоджень та татуювань, згідно з п. 2.6 наказу Міністерства юстиції України від 18.03.2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.03.2013 року за № 445/22977. Щороку неповнолітні повинні проходити щорічний профілактичний огляд з залученням лікаря-педіатра територіальної дитячої поліклініки, оскільки особи до 18 років згідно з чинним законодавством вважаються дітьми. Однак залучення до профілактичного огляду неповнолітніх ув’язнених у слідчих ізоляторах ДПтСУ лікаря-педіатра зазвичай не практикується.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ 1. Вжити дієвих заходів щодо приведення санітарно-гігієнічного стану камерних приміщень до встановлених норм (здійснити поточний ремонт, ремонт сантехнічного обладнання, збільшити площу, покращити природне і штучне освітлення, вентиляцію, температурні умови тощо). 2. Суворо дотримуватись встановлених порядку і правил перебування ув’язнених на свіжому повітрі. 3. Підвищити якість виконання дезінфекції приміщень, у яких перебувають ув’язнені. 4. Удосконалити якість лікувально-діагностичної роботи та профілактичних заходів з боку медичних працівників. 5. Приділити підвищену увагу питанням протиепідемічної і лікувально-діагностичної роботи у випадках захворювання на туберкульоз. 6. Здійснення діагностики і специфічного лікування захворювання на ВІЛ-інфекцію привести у сувору відповідність до нормативних документів. 7. Укомплектувати посади медичних працівників у слідчих ізоляторах. 8. Забезпечити суворе дотримання вимог щодо підтримання належного кваліфікаційного рівня медичних працівників слідчих ізоляторів. 9. Забезпечити аптеки слідчих ізоляторів всіма необхідними медикаментами. 10. Вжити заходів щодо повного фіксування перебігу хвороби в ди-

Рекомендації для Державної пенітенціарної служби України

наміці й призначеного лікування у медичних картках ув’язнених. 11. Впровадити практику письмового звернення ув’язнених до начальника слідчого ізолятора про потребу в медичних послугах у закладах охорони здоров’я. 12. Забезпечити приватність надання медичних послуг ув’язненим, а також збереження конфіденційності стану здоров’я кожного ув’язненого. 13. Забезпечити виконання вимог наказу Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Державної служби України з контролю за наркотиками № 821/937/1549/5/156 від 22.10.2012 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторів і виправних центрів щодо забезпечення безперервності лікування препаратами замісної підтримувальної терапії». 14. Забезпечити надання дієтичного харчування певним категоріям хворих осіб згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 № 336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Міністерства внутрішніх справ». 15. Створити комплексні умови для перебування у слідчих ізоляторах людей з особливими потребами. 16. Впровадити чітку процедуру медичного супроводу новонародженої дитини у слідчому ізоляторі.

ДОДАТОК 1 ІНСТРУМЕНТАРІЙ З МОНІТОРИНГУ

МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЛІДЧИХ ІЗОЛЯТОРІВ В УКРАЇНІ Дата візиту Час початку (год. хв.): Назва закладу Місце знаходження закладу (повна адреса): Контакти закладу: Телефон, факс e-mail Сайт Начальник СІЗО, особа, яка його замінює (спеціальне звання, П.І.Б.) Особи, присутні в ході моніторингу (П.І.Б., посада)

Час закінчення (год. хв.):

ДОДАТКИ 1

Медичний персонал Кількість медичного персоналу Додати ксерокопію штатного розпису

Штатна

Фактична

З них – атестованого персоналу Перелічити лікарів, які працюють у закладі

Вказати спеціалістів, яких бракує закладу на думку головного лікаря, медпрацівників (у сфері медицини та реабілітації). Якщо бракує, зазначити чи були якісь спроби змінити ситуацію? Що саме було зроблено? Результат?

Чи знайомий молодший медичний персонал закладу із нормативами догляду за… Хворими на туберкульоз так частково Хворими на ВІЛ / СНІД так частково Хворими на гепатит так частково Хворими на основні статеві інфекції так частково Хворими на наркотичну залежність так частково Хворими на психічні захворювання так частково Неповноправними особами так частково Додати коментарі у разі потреби

ні ні ні ні ні ні ні

Перелічити курси, тренінги з навчання, які за останній рік проходив медичний персонал (вказати посаду і тематику навчання)

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Процедура медичного огляду новоприбулих Чи проходять медичне обстеження особи, як тільки прибули до закладу?

Так, всі

Так, але не всі

Ні

У разі потреби зазначити, які саме категорії новоприбулих проходять медичний огляд (хворі на вигляд, ті, хто попросить, за скаргою тощо)

Терміни проведення медичного огляду новоприбулих

від

до

днів

Хто проводить медичний огляд новоприбулих? Якщо огляд робить фельдшер, то чи відбувається потім огляд лікарем?

Хто ще присутній у приміщенні під час огляду? Інші ув’язнені? Конвой?

Описати, де проходить первинний огляд новоприбулих, оцінити умови санпропускника (чистоту, провітрювання, освітлення, розміри, температурні умови тощо)

Що включає медичний огляд? (перерахувати)

ДОДАТКИ 1

Чи включає огляд: вимірювання артеріального тиску

так

ні

вимірювання температури тіла

так

ні

перевірку на тілесні ушкодження

так

ні

перевірку на ризик само- так губства

ні

ознайомлення з медичною карткою особи

так

ні

перевірку на вживання ліків на даний момент

так

ні

перевірку на хронічні хвороби

так

ні

перевірку на інфекційні хвороби

так

ні

перевірку на педикульоз так

ні

перевірку на наркотичну так залежність

ні

перевірку на ВІЛ / СНІД

так

ні

перевірку на туберкульоз

так

ні

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Продивитися декілька медичних карток новоприбулих на наявність результатів вищевказаних вимірювань і перевірок

З якими хворобами особи розміщуються окремо від інших?

Куди поміщаються виявлені у ході огляду хворі особи?

Де фіксується інформація про виявлені тілесні ушкодження? (за можливістю перевірити наявність у 3 примірниках довідки про ушкодження у медичній картці, особовій справі та власне у особи та порівняти із записами у Журналі обліку виявлення тілесних ушкоджень у осіб, які прибули до слідчого ізолятора)

ДОДАТКИ 1

Чи фіксується десь належність особи до ЛГБТ-спільноти? Де? Надати, якщо є, факти утиску ЛГБТ-осіб

Чи проходять санітарну обробку особи, як тільки прибули до закладу?

Так, всі

Так, але не всі

Ні

У разі потреби зазначити, які саме категорії новоприбулих проходять санітарну обробку (брудні на вигляд, ті, хто попросить тощо)

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Чи відбувається дезінфекція одягу та особистих речей осіб, як тільки прибули до закладу?

Так, всіх осіб

Так, але не всіх осіб

Ні

У разі потреби зазначити, речі яких саме новоприбулих проходять дезінфекцію? (речі хворих осіб, брудні на вигляд тощо)

Чи є медичні обмеження на прийняття особи до закладу? Якщо так, у чому вони полягають?

Що відбувається з ліками, які були знайдені у новоприбулого? Хто приймає рішення про те, що з ними робити?

Якою є процедура медичного огляду осіб, які прямують транзитом? Чи є якісь відмінності? Як і де фіксуються діагнози таких осіб?

ДОДАТКИ 1

Організація медичного забезпечення осіб у закладі Як часто відбувається медичний огляд осіб, які перебувають у закладі? Що він включає?

Як часто відбувається медичний огляд хворих осіб у закладі? Хто присутній при огляді? Де він відбувається: у палаті чи у кабінеті?

Як часто відбувається медичний огляд неповнолітніх осіб? Хто присутній при огляді?

Чи відбувається і як часто медичний огляд осіб, поміщених до карцеру? Що він включає? Чи надає лікар дозвіл на таке поміщення? Де це вказується? За можливістю ознайомитися з випадками, коли через стан здоров’я людину не поміщали до карцеру.

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Чи ведуться журнали медичного огляду осіб, які перебувають у закладі / хворих осіб у закладі / поміщених до карцеру(перелічити)? Хто веде ці журнали?

За можливості продивитися журнали і зафіксувати, з якими саме хворобами звертаються останнім часом ув’язнені (за період 2 тижні – місяць). Перевірити наявність ліків у аптеці для лікування найбільш поширених хвороб (головний біль, простуди тощо). Порівняти отриману інформацію із інформацією в картах ув’язнених (чи відображені скарги та лікування).

Чи присутній у закладі медичний персонал цілодобово? Хто присутній вночі? Продивитися у журналах медичного огляду наявність нічних звернень, за можливості поспілкуватися з особами, які мали нічні медичні огляди.

ДОДАТКИ 1

Як скоро відбувається медичний огляд / медична допомога особи на її прохання? Описати механізм звернення.

Чи може особа вибирати собі лікаря самостійно? Опишіть процедуру. Чи були такі випадки? Як відбувається інформування людини про таку можливість?

Чи надається можливість для лікування хронічних захворювань? За чий рахунок?

Чи може особа у разі потреби проходити діагностування / лікування у ЗОЗ? (опишіть процедуру забезпечення такого лікування) Хто саме може? З якими хворобами? Як швидко? Хто надає дозвіл (начальник медичної частини, начальник СІЗО)? За можливості поспілкуйтеся з тими, хто нещодавно проходив це про процедуру і терміни.

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Чи може особа вибирати ЗОЗ? Хто надає дозвіл (начальник медичної частини, начальник СІЗО)? За чий рахунок надається діагностування / лікування (власні кошти, державні кошти)?

Чи може особа відмовитися від прописаного лікування? За яких умов? Де і як фіксується ця відмова? За можливістю поспілкуватися з особами, які відмовилися від лікування.

Чи існує примусове лікування? За яких умов? Де і як це фіксується? За можливості поспілкуватися з особами, яким було надане примусове лікування.

ДОДАТКИ 1

Чи існують внутрішні інструкції щодо утримання певних категорій хворих? Яких саме (хворих на ВІЛ / СНІД, туберкульоз, гепатит, статеві інфекції, наркозалежність тощо)? Продивитися інструкції, якщо такі є.

Чи є можливість у особи повідомити своїх близьких про отриману травму чи важку хворобу? Як скоро можна повідомити і у який спосіб?

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Огляд медичної частини Стаціонар Кількість камер-палат Описати обстановку палат, чи потребують вони ремонту

Якість освітлення

задовільно

незадовільно

Якість приби- задовільно рання

незадовільно

Якість вентиляції

задовільно

незадовільно

Температурні задовільно умови

незадовільно

Чи наявні

опалення гаряче холодне водопос водопос тачання тачання

приму сова венти ляція

тривож на сигналі зація

аварій не освіт лення

Чи є доступ ув’язнених до дезінфікуючих засобів? Яких саме? Як часто вони надаються?

ДОДАТКИ 1

Кількість м2 на одну особу

від

до

На скільки осіб розраховані палати

від

до

камера-ізолятор (вказати кількість ліжок)

так

ні

Описати обстановку ізолятора, чи потребує він ремонту

Якість освітлення

задовільно

незадовільно

Якість прибирання

задовільно

незадовільно

Якість вентиляції

задовільно

незадовільно

Температурні умови

задовільно

незадовільно

Чи наявні:

гаряче водопос тачання

опален ня

холодне водопос тачання

пимусова тривожна вентиляція сигналіза ція

Чи є доступ ув’язнених до дезінфікуючих засобів? Яких саме? Кількість м2 на одну особу На скільки осіб розрахований ізолятор Чи проводиться кварцування камер-палат, ізолятора? Як часто?

Чи існує журнал кварцування стаціонару? Продивитися регулярність кварцування

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Медичний ізолятор Описати обстановку палат, чи потребують вони ремонту

Якість освітлення

задовільно

незадовільно

Якість приби- задовільно рання

незадовільно

Якість вентиляції

задовільно

незадовільно

Температурні задовільно умови

незадовільно

Чи наявні

опалення гаряче холодне тривожна аварійне водопос водопоста сигналізація освітлення тачання чання

Чи проводиться кварцування камер-палат, ізолятора? Як часто?

Кількість м2 на одну особу На скільки осіб розрахований ізолятор

ДОДАТКИ 1

57 Амбулаторія

Чи є у наявності кімната для чекання

так

ні

кабінети для лікарського прийому (зазначити які)

так

ні

кабінет фельдшера (медсестри)

так

ні

зуболікарський кабінет

так

ні

наркологічний кабінет

так

ні

фізіотерапевтичний кабінет

так

ні

допоміжні діагностичні кабінети (зазначити) функціональної діагностики, рентгенівський, флюорографічний тощо

так

ні

лабораторія

так

ні

процедурна

так

ні

стерилізаційна

так

ні

перев'язочна чиста

так

ні

перев’язочна гнійна

так

ні

кімнати для проведення амбулаторного прийому (вказати кількість)

так

ні

Зазначити інші приміщення

Чи забезпечений заклад медичним обладнанням? У повній мірі? Чого не вистачає? Стан обладнання?

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Аптека Забезпеченість

відсоток від потреби

ліками АРТ ліками ЗПТ ліками проти туберкульозу ліками проти гепатиту В ліками проти гепатиту С ліками проти статевих інфекцій ліками проти шлункових інфекцій ліками проти грибкових та гнійничкових інфекцій анальгетиками термометрами стерильними рукавичками шприцами медичним спиртом перев’язувальними матеріалами засобами індивідуального захисту і спецодягом Чи є у наявності прострочені ліки (вибірково перевірити та вказати)

Хто і як видає ув’язненим ліки?

Які ліки можуть передавати родичі, близькі? Чи є обмеження?

Чи існує журнал обліку ліків від родичів, близьких? Зазначити кількість осіб, яким передавали ліки, за 7 днів. Чи можуть особи зберігати які-небудь ліки у камерах? Які саме?

ДОДАТКИ 1

Заходи щодо запобігання хворобам усередині закладу Чи є в закладі інформаційні матеріали про різні хвороби, їх перебіг, профілактику, лікування? Де вони розміщені? Кому роздаються? Які саме хвороби описані? (за можливості ознайомитися)

Чи проводяться інформаційні заходи для персоналу (загалом і окремо для медичного) на тему попередження ВІЛ /СНІДу, туберкульозу, гепатитів, наркотичної залежності, безпеки сексу тощо? Як часто? Де це фіксується?

Чи проводяться інформаційні заходи для ув’язнених на тему попередження ВІЛ /СНІДу, туберкульозу, гепатитів, наркотичної залежності, безпеки сексу тощо? Як часто? Де це фіксується?

Чи надаються презервативи особам у закладі? Кому? У якій кількості? Як часто?

Чи забезпечені особи у закладі засобами особистої гігієни повною мірою? Чим саме?

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Права хворих на ВІЛ / СНІД Чи перевіряються на ВІЛ / СНІД особи після прибуття у заклад? Як саме? Де? (описати)

Чи є в наявності тест-системи? Хто постачальник? Скільки використано за звітній період? Кому надається?

Чи включає моніторинг ВІЛ-інфекції: –

так

ні

так

ні

– біохімічний аналіз крові (білірубін, АЛТ, АСТ, креати- так ни, сечовина, загальний білок і альбумін, глюкоза)

ні

– визначення рівня СД-4 методом проточної цитофлюорометрії (в міру можливості)

ні

серологічне обстеження на ВІЛ-інфекцію

– загальний аналіз крові (гемоглобін, еритроцити, тромбоцити, загальна кількість лейкоцитів і лейкоцитарна формула)

так

ДОДАТКИ 1

Чи всі особи перевіряються? Якщо не всі, то хто саме перевіряється? (хворі на вигляд чи ті, хто попросить, за скаргою)? (описати)

Скільки людей проходило перевірку на ВІЛ / СНІД за 2013 рік? З початку 2014 року?

Чи є перевірка добровільною?

так

ні

Окремо від інших ув’язнених чи разом утримуються ВІЛ-інфіковані / хворі на СНІД?

окремо

разом

Якщо окремо, описати де утримуються, чому

Чи є інформація про хворобу осо- Так, відомо тільки (зазначити) Ні би конфіденційною?

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Лікування Чи надають хворим антиретровірусні препарати?

Так, у повній мірі

Так, але не всім

Так, але не на постійній основі, за можливістю

Ні

У разі потреби описати, кому саме надають, коли, за яких умов

За чиї кошти здійснюється лікування?

бюджетні

благодійні

власні

Які саме препарати надаються? Чи є асортимент, вибір препаратів? (продивитися ліки, вказати назви)

Хто призначає АРТ?

Лікар закладу, який пройшов навчання з питань проведення АРТ

Лікар, який не пройшов таке навчання

Фахівець центру профілактики та боротьби зі СНІДом

Хто проводить консультування та лікування ВІЛ-інфекції у закладі?

Лікар закладу, який пройшов навчання з питань проведення АРТ

Лікар, який не пройшов таке навчання

Фахівець центру профілактики та боротьби зі СНІДом

ДОДАТКИ 1

Чи є лікування добровільним?

так

ні

Де відбувається лікування осіб з III–IV клінічними стадіями захворювання?

Переглянути медичні картки хворих на наявність даних про проведення АРТ, порівняти дати проведення з датами прибуття до закладу, датами виявлення захворювання; з’ясувати постійність надання АРТ

ВІЛ-інфікована матір та дитина Чи існують у закладі консультативні послуги для ВІЛ-інфікованих вагітних з питань здорового способу життя під час вагітності, методів попередження ВІЛ у новонародженого?

Чи видається жінкам Пам'ятка з питань особливостей перебігу вагітності при ВІЛ-інфекції?

Чи проводиться антиретровірусна профілактика новонародженому?

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Права осіб, хворих на туберкульоз Чи перевіряються на туберкульоз особи після прибуття у заклад? Як саме? (описати)

Чи проводиться флюорографія серед осіб, які перебувають у закладі? Як часто?

Чи всі особи перевіряються? Якщо не всі, то хто саме перевіряється? (хворі на вигляд чи ті, хто попросить)? (описати)

Чи є перевірка добровільною?

так

Окремо від інших людей чи разом утримують- окремо ся хворі на туберкульоз?

ні разом

ДОДАТКИ 1

Якщо окремо, описати де утримуються, чому, з відритою формою чи закритою

Де і як відбувається миття осіб, хворих на туберкульоз?

Де відбувається санітарна обробка речей осіб, хворих на туберкульоз?

Чи є окреме меню для хворих на туберкульоз?

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Лікування Чи надається хворим лікування?

Так, у повній мірі

Так, але не всім

Так, але не на постійній основі, за можливістю

Ні

У разі потреби описати, кому саме надають, коли, за яких умов

За чиї кошти здійснюється лікування?

бюджетні

благодійні

власні

Які саме препарати надаються? Чи є асортимент, вибір препаратів? (продивитися ліки, вказати назви)

Хто призначає лікування?

Фтизіатр закладу

Чи є лікування добровільним?

Інший лікар закладу

так

Фтизіатр ЗОЗ

ні

ДОДАТКИ 1

Чи є окреме меню для хворих на туберкульоз?

Переглянути медичні картки хворих на наявність даних про лікування туберкульозу, порівняти дати призначення лікування з датами прибуття до закладу, датами виявлення хвороби; з’ясувати постійність надання медичної допомоги

Права наркозалежних осіб Чи з’ясовується наявність на наркотичну залежність особи після прибуття у заклад? Як саме? (описати)

Чи з’ясовується отримання особою ЗПТ?

Окремо від інших осіб чи разом утримуються наркозалежні? Якщо окремо, описати де утримуються, чому

окремо

разом

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Лікування Чи має медична частина СІЗО ліцензію на обіг наркотичних речовин? У разі відсутності, пояснити причини.

Чи забез печується безперерв ність ліку вання ЗПТ наркотично залежним особам?

Так, у Так, повній але не мірі всім

Так, але не на постійній основі, за можливістю

Ні, бо поряд немає ЗОЗ ЗПТ і прово диться детокси кація

Ні, ані лікуван ня, ані деток сикації немає

У разі потреби описати, кому саме надають, коли, за яких умов

Які саме препарати надаються? Чи є асортимент, вибір препаратів? (продивитися ліки, вказати назви)

ДОДАТКИ 1

Як швидко розпочинається впровадження ЗПТ? Як швидко проводиться детоксикація? Хто проводить детоксикацію?

Лікар закладу, який пройшов навчання з питань проведення ЗПТ

Лікар закладу, який не пройшов таке навчання

Нарколог ЗОЗ

Хто проводить консультування та лікування ЗПТ наркозалежних осіб?

Лікар закладу, який пройшов навчання з питань проведення ЗП

Лікар закладу, який не пройшов таке навчання

Нарколог ЗОЗ

Чи надається медична допомога тим наркозалежним, які не отримували ЗПТ до поміщення у заклад? Яка саме?

Переглянути медичні картки наркозалежних осіб на наявність даних про проведення ЗПТ або детоксикацію, порівняти дати проведення з датами прибуття до закладу

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Права психічно хворих осіб Чи з’ясовується психічний стан особи після прибуття у заклад? Як саме? (описати)

Чи є перевірка добровільною?

так

ні

Окремо від інших осіб чи разом утримуються психічно хворі особи?

окремо

разом

Якщо окремо, описати де і як утримуються, скільки палат, чи є м’яка палата

Лікування Чи надається хворим лікування?

Так, у повній мірі

Так, але не всім

Так, але не на постійній основі, за можливості

У разі потреби описати, кому саме надають, коли, за яких умов

Ні

ДОДАТКИ 1

За чиї кошти здійснюється лікування?

бюджетні

благодійні

власні

Які саме препарати надаються? Чи є асортимент, вибір препаратів? (продивитися ліки, вказати назви)

Хто призначає лікування?

Лікар закладу, який пройшов навчання з питань лікування психічно хворих

Чи є лікування добровільним?

Лікар закладу, який не пройшов таке навчання

так

Психіатр ЗОЗ

ні

Чи існує примусова госпіталізація до психіатричної лікарні? Чи може особа її оскаржити?

Які засоби фізичного заспокоєння використовують до психічно хворих? Чи фіксується це десь? Де?

Переглянути медичні картки хворих на наявність даних про лікування, порівняти дати проведення з датами прибуття до закладу, датами виявлення захворювання; з’ясувати постійність надання медичної допомоги; продивитися записи щодо застосування фізичних і лікарських засобів заспокоєння хворих осіб

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Права хворих на гепатити Чи перевіряються на гепатити особи після прибуття у заклад? Як саме? (описати)

Чи є перевірка добровільною?

так

ні

Окремо від інших людей чи разом утримуються хворі на гепатити?

окремо

разом

Якщо окремо, описати де утримуються, з яким саме гепатитом (А, В, С)

Лікування Чи надається хворим лікування?

Так, у повній мірі

Так, але не всім

Так, але не на постійній основі, за можливості

У разі потреби описати, кому саме надають, коли, за яких умов

Ні

ДОДАТКИ 1

За чиї кошти здійснюється лікування?

бюджетні

благодійні

власні

Які саме препарати надаються? Чи є асортимент, вибір препаратів? (продивитися ліки, вказати назви)

Хто призначає лікування?

Лікар закладу, який пройшов навчання з питань лікування психічно хворих

Чи є лікування добровільним?

Лікар закладу, який не пройшов таке навчання

так

Психіатр ЗОЗ

ні

Чи є окреме меню для хворих на гепатит?

Продивитися медичні картки хворих на наявність даних про лікування гепатиту, порівняти дати проведення з датами прибуття до закладу, датами виявлення захворювання; з’ясувати постійність надання медичної допомоги

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Умови для людей з особливими потребами Наявність індивідуальної програми реабілітації для кожного неповносправного

1. є

2. немає

Наскільки наповнені ці програми заходами реабілітації (описати)

Забезпеченість неповносправних реабілітаційними засобами (слуховими апаратами, окулярами, засобами

1. задовільно

2. незадовільно

Опишіть у разі потреби

Наявність трудотерапії

1. є

2. немає

Перелічити інші можливості закладу з питань реабілітації інвалідів

ДОДАТКИ 1

Загальна оцінка реабілітаційних заходів у закладі

75 1. задовільно

2. незадовільно

Як і де відбувається експертиза МСЕК особам, чия інвалідність була встановлена до ув’язнення? Чи присутні самі неповносправні при цьому?

Як і де відбувається експертиза ЛТК особам, чия інвалідність була встановлена протягом періоду ув’язнення?

Опишіть умови в закладі щодо утримання неповносправних (наявність пандусів, поручнів, відсутність перешкод при пересуванні на колясці тощо)

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Жіноче здоров’я та умови утримання вагітних жінок і жінок із дітьми Чи є в закладі спеціалісти для задоволення потреб жінки в сфері медицини? (перелічити)

Чи є в закладі спеціальне обладнання, спеціальні засоби для задоволення потреб жінки в сфері медицини? Повною мірою?

Чи видаються в закладі жіночі засоби особистої гігієни? Повною мірою? За чий рахунок?

Чи є спеціальні умови для вагітних жінок? Чи існує допологовий огляд жінок? Чи передбачене спеціальне харчування, вітаміни?

ДОДАТКИ 1

Чи існує можливість зробити аборт? В закладі чи ЗОЗ?

Опишіть умови утримання вагітної жінки

Опишіть умови утримання матері та дитини

Чи існує план догляду за новонародженими? Що він включає? Хто слідкує за його виконанням?

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Чи передбачене харчування для новонароджених? Що воно включає?

Чи є в закладі засоби догляду за дитиною (пелюшки, креми, памперси тощо)? Чи у повному обсязі?

Які спеціалісти здійснюють нагляд за здоров’ям матері і дитини? Як це відбувається? Де саме? Як часто?

Що відбувається у разі неналежного догляду матері за дитиною? Чи є можливість розлучення матері і дитини?

ДОДАТКИ 1

ДАНІ ПРО УВ’ЯЗНЕНИХ У СЛІДЧОМУ ІЗОЛЯТОРІ* Кількість осіб, які перебувають у закладі Кількість неповнолітніх осіб, які перебувають у закладі Кількість чоловіків Кількість жінок Кількість вагітних жінок Кількість вагітних жінок, хворих на ВІЛ /СНІД Кількість жінок із дітьми Кількість дітей до 3 років Кількість дітей до 3 років, хворих на ВІЛ /СНІД Кількість померлих за попередній рік з них від туберкульозу зазначити 3–5 основних причин смерті Кількість померлих за поточний рік (вказати період) з них від туберкульозу зазначити 3–5 основних причин смерті Кількість осіб, інвалідність яких настала до ув’язнення Кількість осіб, інвалідність яких настала протягом періоду ув’язнення Кількість наркозалежних осіб: з них, яким надається ЗПТ з них, яким проведена детоксикація Кількість психічно хворих осіб Хворих на відкритий туберкульоз Хворих на закритий туберкульоз Хворих на туберкульоз, які захворіли під час перебування у закладі

* заповнюється персоналом закладу

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Хворих на туберкульоз, які перебувають у протитуберкульозних лікарнях МОЗ України Хворих на туберкульоз, які перебувають у дільниці СІЗО спеціалізованої туберкульозної лікарні при виправній колонії Хворих на ВІЛ з I-II клінічними стадіями захворювання Хворих на ВІЛ з III-IV клінічними стадіями захворювання Хворих на ВІЛ / СНІД, яким надається АРТ Хворих на гепатит С, з них, які захворіли під час перебування у закладі Хворих на гепатит А Хворих на гепатит В Хворих на статеві інфекції, з них, які захворіли під час перебування у закладі Кількість хворих на кишкові інфекції Кількість хворих на грибкові, гнійничкові інфекції Кількість осіб, пролікованих у стаціонарі за минулий рік Кількість осіб, пролікованих у стаціонарі за поточний рік (вказати період) Кількість осіб, пролікованих амбулаторно за минулий рік Кількість осіб, пролікованих амбулаторно за поточний рік (вказати період) Кількість осіб, яких проконсультовано спеціалістами лікарень МОЗ України Кількість осіб, яким надано спеціалізовану та високоспеціалізовану медичну допомогу у лікарнях МОЗ України Кількість осіб, які перебувають у лікарнях МОЗ України на момент візиту

ДОДАТКИ 1

ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ, ЯКІ ПОВИННА НАДАТИ АДМІНІСТРАЦІЯ СЛІДЧОГО ІЗОЛЯТОРА 1. Штатний розпис медичного персоналу, фактична кількість персоналу. 2. Розпорядок дня (різних категорій осіб, у тому числі в стаціонарі медичної частини). 3. Графік амбулаторного прийому лікарів. 4. Меню у день візиту (в тому числі дієтичне, для хворих на туберкульоз, для вагітних тощо). 5. Фінансування, яке виділяється на утримання однієї особи на день. 6. Фінансування, яке виділяється на харчування однієї особи на день. 7. Фінансування, яке виділяється на медичне забезпечення однієї особи на день. 8. Графік та режим прийняття передач від родичів, близьких. 9. Обмеження на передачу медичних препаратів від родичів, близьких. 10. Перелік наявних ліків для лікування статевих хвороб, туберкульозу, гепатиту, інших інфекційних хвороб. 11. Ліцензії/дозволи/акредитації (на медичну практику, лабораторію, обіг наркотичних засобів тощо).

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

ПРИМІРНИЙ ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ЩОДО МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЛІДЧОГО ІЗОЛЯТОРА ДО ОСОБИ, ЯКА ТАМ ПЕРЕБУВАЄ 1. Як довго Ви тут перебуваєте? Як давно Вам робили флюорографію? Як часто Вас оглядає лікар? Це відбувається за потребою чи систематично? Наскільки важко потрапити до лікаря у разі потреби? 2. Чи проходили Ви медичне обстеження, як прибули у заклад? Через скільки годин / днів після прибуття? Що включав медичний огляд? Хто був присутній при медичному огляді? 3. Чи пропонували Вам пройти тест на ВІЛ / СНІД? Пропонували зробити аналізи на інші хвороби? Чи запитували Вас про користування АРТ; ЗПТ; належність до ЛГБТ-спільноти? 4. Чи були у Вас при прибутті у заклад якісь тілесні ушкодження? Чи фіксувалися вони десь? Ким? 5. Чи проходили Ви санітарну обробку після прибуття у заклад? Чи проводилась дезінфекція Ваших речей? 6. Чи перебували Ви у карантинному відділенні? Скільки днів? Оцініть, будь ласка, умови утримання в карантині. Чи була у Вас можливість помитися? Чи окремо від інших осіб в закладі проходило харчування в карантині? 7. Чи маєте якісь інфекційні захворювання? Хронічні хвороби? Які? Чи надається Вам відповідне лікування? За чиї кошти? Опишіть проблеми, з якими стикалися. 8. Якщо Вам була необхідна медична допомога, як швидко вона була надана? 9.

Чи можуть Ваші близькі передати вам ліки? Наскільки це легко? Чи можете Ви чи Ваші близькі ознайомитися з вашою медичною карткою? Як?

10. Чи потребуєте Ви лікування у ЗОЗ? Якщо так, чому не лікуєтесь? Що заважає? 11. Оцініть, будь ласка умови у камері, де зараз перебуваєте. Як працює вентиляція? Чи можна сказати, що в камері вогко? Які температурні умови? Що не влаштовує?

ДОДАТОК 2 ПЕРЕЛІК НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ,

НЕОБХІДНИХ ДЛЯ МОНІТОРИНГУ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЛІДЧИХ ІЗОЛЯТОРІВ В УКРАЇНІ Під час здійснення моніторингу дотримання прав людини на належне медичне забезпечення в слідчих ізоляторах слід звернути увагу як на національні, так і на міжнародні норми, викладені у таких документах.

Міжнародні документи 1. Основні принципи поводження з ув’язненими. 2. Європейські пенітенціарні правила. 3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями. 4. Правила застосування тримання під вартою. 5. Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню чи ув'язненню в якій-би то не було формі. 6. Принципи медичної етики, що стосуються ролі працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених або затриманих осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. 7. Рекомендації з позиції лікарів щодо тортур, покарань та інших страждань, а також негуманного або принизливого лікування у зв'язку з арештом або утриманням у місцях ув'язнення (Токійська декларація). 8. Афінська клятва. 9. Правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються поводження з ув’язненими жінками та мір покарання для жінок-правопорушниць, не пов'язаних з позбавленням волі (Бангкокські правила).

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

Національні документи: 1. Закон України «Про попереднє ув’язнення» від 30.06.1993 року. 2. Постанова Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 року № 336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Міністерства внутрішніх справ». 3. Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1752 «Про норми харчування у протитуберкульозних закладах для осіб, хворих на туберкульоз, та малолітніх і неповнолітніх осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу». 4. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 року № 1122 «Про затвердження Порядку надання екстреної медичної допомоги особам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі». 5. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства охорони здоров’я України від 27.04.2000 року № 79/91 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення медико-соціальної експертизи інвалідів, які відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої системи». 6. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 12.06.2000 року № 127 «Про затвердження Інструкції про умови тримання і порядок примусового годування в установах кримінально-виконавчої системи осіб, які відмовляються від уживання їжі». 7. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 30.12.2003 року № 280 «Про затвердження Положення про дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії». 8. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24.12.2004 року № 247 «Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я кримінально-виконавчої системи». 9. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства охорони здоров’я України вiд 15.11.2005 року № 186/607 «Про організацію антиретровірусної терапії хворих на ВІЛінфекцію/СНІД осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах». 10. Інструкція про порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛінфікованим дітям, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державного департаменту

ДОДАТКИ 2

України з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від 23.11.2007 року № 740/1030/4154/321/614а «Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей». 11. Інструкція про порядок профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини в закладах Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від 23.11.2007 року № 740/1030/4154/321/614а «Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей». 12. Наказ Міністерства юстиції України від 10.02.2012 року № 233/5 «Про норми витрат мила та мийних засобів для осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, курсантів і слухачів навчальних закладів, осіб рядового і молодшого начальницького складу та працівників Державної кримінально-виконавчої служби». 13. Наказ Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 10.02.2012 року № 239/5/104 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту». 14. Норма належності постільних речей, спеціального одягу та спеціального взуття (інвентарне майно) для засуджених, які проходять лікування у лікувально-профілактичних закладах, закладах на правах лікувальних та в медичних частинах при установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 20.02.2012 року № 280/5 «Про затвердження Порядку забезпечення речовим майном та норм належності речового майна для засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах». 15. Наказ Міністерства юстиції України від 08.06.2012 року № 849/5 «Про затвердження Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах». 16. Наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України від 05.09.2012 року № 692/775/1311/5 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів внутрішніх справ, установ

СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

виконання покарань і слідчих ізоляторів у частині забезпечення наступності диспансерного спостереження за ВІЛ-позитивними особами, здійснення клініко-лабораторного моніторингу за перебігом хвороби та проведення антиретровірусної терапії». 17. Наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внут рішніх справ України, Міністерства юстиції України, Державної служби України з контролю за наркотиками від 22.10.2012 року № 821/937/1549/5/156 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторів і виправних центрів щодо забезпечення безперервності лікування препаратами замісної підтримувальної терапії». 18. Наказ Міністерства юстиції України від 18.03.2013 року № 460/5 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України». 19. Наказ Міністерства юстиції України від 21.03.2013 року №499/5 «Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України».

87 ДЛЯ НОТАТОК Дата

Текст

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Офіційне видання

Стан забезпечення права на медичну допомогу у слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України Спеціальна доповідь з питань реалізації національного превентивного механізму

Редактор Дизайн і верстка

Ольга Кузьміна Сергія Богданця

Ôîðìàò 70 × 100/1 6. Îôñåòíèé äðóê. Ïàï³ð îôñåòíèé.