Юліуш Словацький: Балладина. Леся Українка: Лісова пісня by IZPRC

Balladyna Балладина Лісова пісня Pieśń lasu

Juliusz Słowacki

Balladyna

Леся Українка

Лісова пісня

Юліуш Словацький

Балладина Переклад Бориса Тена

Łesia Ukrainka

Pieśń lasu Przełożył Andrij Saweneć

ЖИТОМИР ВИДАВЕЦЬ ФОП Худяков О.В. 2021

УДК 821.161.2(477.42)´06-2=162.1+821.162.1´06-2=161.2

У виданні використано художні роботи Олексія Макаренка з приватної колекції Анатолія М. Шевчука та Ванди Чайковської

Підготовка цього видання була можливою завдяки підтримці й допомозі Ірини Першко, директора Польського дому в Житомирі. Przygotowanie tego wydawnictwa było możliwe dzięki wsparciu i pomocy ze strony Ireny Perszko, Dyrektor Domu Polskiego w Żytomierzu.

Тексти друкуються за виданнями: Juliusz Słowacki. Dzieła. Dramaty / Oprac. Maria Grabowska. T. 7. Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1959. Юліуш Словацький. Вибрані твори: В двох томах / Пер. з пол. за ред. Максима Рильського. Т. 2. Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1959. Леся Українка. Повне академічне зібрання творів: У 14 томах. Т. 3: Драматичні твори (1909–1911) / Ред. тому Тетяна Данилюк-Терещук. Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2021.

Ілюстрації Олексія Макаренка Ilustracje Ołeksij Makarenko Упорядкування, вступне слово Ванди Чайковської Opracowanie, słowo wstępne Wanda Czajkowska

УДК 821.161.2(477.42)´06-2=162.1+821.162.1´06-2=161.2

ISBN 978-617-95205-0-1

Зміст

Spis treści

Ванда Чайковська

Wanda Czajkowska

Вступне слово

Juliusz Słowacki

Balladyna

Słowo wstępne Юліуш Словацький

Балладина (переклад Бориса Тена)

Леся Українка

Лісова пісня

Łesia Ukrainka

143

Pieśń lasu (przełożył Andrij Saweneć)

Список ілюстрацій

271

Lista ilustracji

Вступне слово

Słowo wstępne

ропоноване видання заторкує надзвичайно цікавий і важливий пласт українсько-польського культурного простору, де за дивним збігом обставин перетнулися кілька постатей польської та української культури — Юліуш Словацький, Леся Українка, Борис Тен, Олексій Макаренко, Андрій Савенець — усі майже земляки, уродженці Великої Волині та її околиць. Обидві вміщені тут поетичні драми не потребують представлення, адже зайняли належне місце в культурній свідомості поляків («Балладина») та українців («Лісова пісня»). Разом з тим читачі обох культур уже мали змогу ознайомитися також із творами геніїв сусіднього народу в перекладі. «Балладину» Ю. Словацького в 1955 переклав житомирянин Микола Хомичевський (Борис Тен). Принагідно зауважимо, що саме за українські переклади Ю. Словацького, А. Міцкевича, Є. Жулавського він отримав нагороду Міністерства культури і мистецтва ПНР. «Лісову пісню» Лесі Українки у середині 1980-х років перекладала українська поетка з Перемишля Ольга Петик, але опубліковано було лише переклад Єжи Літвінюка. Тим часом у цій книжці запропоновано новий переклад «Лісової пісні» польською мовою, здійснений перекладачем і дослідником перекладу з Люблина Андрієм Савенцем. Типологічна подібність обох творів уже ставала предметом дослідження, предметом аналізу був також переклад «Балладини» Бориса Тена. А ось дивовижно об’єднують ці суголосні між собою твори ілюстрації самобутнього майстра народної творчости, лавреата премії імені Івана Огієнка Олексія Макаренка. Таким чином, у цій книжці драми Лесі Українки і Юліуша Словацького не тільки вперше вміщено під однією обкладинкою разом із паралельними перекладами, але й проілюстровано оригінальним квіткописом Олексія Макаренка, завдяки чому читач отримує в одній книзі надзвичайно цікавий матеріал для зіставлення як у пере-

aproponowane Państwu wydawnictwo porusza bardzo interesujący i ważny dla polsko-ukraińskich związków kulturalnych obszar, na którym w wyniku fascynującego zbiegu okoliczności spotkało się kilka postaci należących do obu kultur — polskiej i ukraińskiej: Juliusz Słowacki, Łesia Ukrainka, Borys Ten, Ołeksij Makarenko, Andrij Saweneć — wszyscy prawie krajanie, pochodzący z Wielkiego Wołynia i okolic. Oba zawarte w tym wydawnictwie dramaty nie wymagają przedstawienia, posiadają bowiem należyte miejsce w świadomości Polaków (Balladyna) i Ukraińców (Pieśń lasu). Czytelnicy należący do obu kultur mieli możliwość zapoznania się z dziełami geniuszy sąsiednich narodów w tłumaczeniach. W 1955 r. powstało tłumaczenie Balladyny J. Słowackiego autorstwa żytomierzanina Mykoły Chomyczewskiego (Borysa Tena). Warto w tym miejscu zaznaczyć, że to właśnie za ukraińskie tłumaczenia dzieł J. Słowackiego, A. Mickiewicza, J. Żuławskiego dostał on Nagrodę Ministerstwa Kultury i Sztuki PRL. Pieśń lasu Łesi Ukrainki w połowie lat 1980. tłumaczyła poetka ukraińska z Przemyśla Olga Petyk. Światło dzienne ujrzało jednak tylko tłumaczenie Jerzego Litwiniuka. Zaproponowane wydawnictwo zawiera nowe tłumaczenie Pieśni lasu na język polski, dokonane przez tłumacza i badacza przekładu z Lublina Andrija Sawencia. Podobieństwa typologiczne obu utworów, jak też przekład Balladyny Borysa Tena, były przedmiotem badań i analiz literackich. Oba współbrzmiące na wielu płaszczyznach utwory w sposób zadziwiający zostały połączone również poprzez ilustracje oryginalnego mistrza sztuki ludowej, laureata Nagrody im. Iwana Ohijenki Ołeksija Makarenki. Tak więc, w książce tej pod jedną okładką po raz pierwszy znalazły się nie tylko dramaty Łesi Ukrainki i Juliusza Słowackiego w oryginale oraz przekładach odpowiednio na język ukraiński i polski, lecz także oryginalne kwiatowe ilustracje Ołeksija Makarenki. W ten sposób Czytelnik otrzymuje

Ва нд а Ч ай к о в с ь к а / Wand a C z aj ko w s k a

кладознавчій, так і в мистецькій перспективі. Як відомо, обидва твори виношувалися у творчій уяві митців тривалий час, але написані були достатньо швидко: «Балладина» за місяць, а «Лісова пісня» — за 10–12 днів, крім того далеко від рідних місць: Юліуш Словацький писав у Швейцарії, а Леся Українка в Грузії, повертаючись в уяві до снів свого дитинства. Літературознавці неодноразово констатували художні паралелі й споріднені мотиви у «Лісовій пісні» та «Балладині», зокрема бачили спільні риси у змалюванні казково-фантастичного світу. У творчій долі обох митців вгадуємо неповторний світ, зітканий із власних болей і страждань, у якому було все: сивина родоводу, людське горе і надія, внутрішні гризоти, тепло і загадковість, здатність дивуватись незбагненному світу природи, говорити з сонцем, квітами, природою, відчувати у природі музику народження всього живого і мінорну мелодію згасання. Коли ми перечитуємо листи Лесі Українки, де вона з таким пієтетом згадує озеро Нечимне на Волині, оту шопу дядька Лева Скулинського, то неодмінно спадають на думку слова Юліуша Словацького про «комин батьківської хати» і про те, як важливо його не згубити, бо тільки той щасливий, хто його не згубить. Піднесення письменниками буденних проблем до високих узагальнень, демонстрація боротьби за духовні скарби людини, роздуми про народ і його достоїнство та високі ідеали й сьогодні видаються надзвичайно актуальними. Житомирського художника Олексія Макаренка з його залюбленістю в усе, що химерне, не могло не зацікавити фольклорно-мітологічне тло трагедії Ю. Словацького з фантастичними персонажами: німфою Гопланою — королевою озера Гопло, Хохликом та Скерком, які нагадують болотяних духів, і так само населеної лісовими духами «Лісової пісні». До шедевру Лесі Українки Олексій Макаренко звертався упродовж багатьох років свого життя. Він відтворив усі образи драми-феєрії, окремі епізоди, діалоги, про що красномовно засвідчують назви картин. «Балладину» Словацького художник почав ілюструвати після прочитання твору у перекладі Бориса Тена. Майстра розпису не могла не заінтригувати певна аналогія між реаліями добре йому знайомої і близької «Лісової пісні» та «Балладини», де відкривалось нове поле для асоціацій і їх утілень. Олексій Макаренко встиг зробити лишень 9 художніх інтерпретацій драми Сло-

w jednej książce szczególnie interesujący materiał do badań porównawczych zarówno w kontekście przekładoznawczym, jak i artystycznym. Wiadomo, że oba utwory powstawały w wyobraźni twórczej artystów na przestrzeni dłuższego czasu. Przelane na papier zostały natomiast bardzo szybko: Balladyna została napisana w ciągu jednego miesiąca, zaś Pieśń lasu w ciągu zaledwie 10–12 dni, a do tego jeszcze daleko od rodzimych stron: Juliusz Słowacki pisał w Szwajcarii, Łesia Ukrainka — w Gruzji, gdzie wracała wspomnieniami do snów swojego dzieciństwa. Badacze literatury niejednokrotnie podkreślali podobieństwa i wspólne motywy w obu dramatach, m.in. jeśli chodzi o sposób kreowania świata rodem z bajki i fantazji. W twórczym dorobku obu artystów znajdziemy niepowtarzalny świat, utkany z własnego bólu i cierpienia, w którym było wszystko: pradzieje rodowodu, ludzkie cierpienie i nadzieja, wewnętrzne rozterki, ciepło i tajemniczość, zdolność do podziwiania niepojętego świata natury, rozmawiania ze słońcem, kwiatami, naturą, słyszenia w niej muzyki narodzin wszystkiego, co żywe, oraz minorowej melodii obumierania. Podczas czytania listów Łesi Ukrainki, w których ona z takim wzruszeniem wspomina jezioro Neczymne na Wołyniu, szopę wujka Łewa Skułyńskiego, natychmiast przychodzą na myśl słowa Juliusza Słowackiego o „kominie ojcowskim” i o tym, jak ważne jest, żeby go nie stracić, bowiem ten tylko będzie szczęśliwy, kto go nie stracił. Rozważania obu pisarzy na tematy wysokie, dla których punktem wyjścia posłużyły problemy życia codziennego, jak też przedstawienie walki o duchowe skarby człowieka, rozmyślania o narodzie i jego dostojeństwie, wysokich ideałach, również w dzisiejszych czasach nie tracą na aktualności. Folklorystyczno-mitologiczne tło tragedii J. Słowackiego wraz z jego fantastycznymi postaciami: nimfą Goplaną — królową jeziora Gopło, Chochlikiem i Skierką, przypominającymi błotnych duszków, jak też zamieszkałej przez duchy leśne Piesni lasu, nie mogło nie zainteresować żytomierskiego artystę Ołeksija Makarenkę, zamiłowanego we wszystkim, co chimeryczne. Do arcydzieła Łesi Ukrainki Ołeksij Makarenko wracał na przestrzeni wielu lat swojego życia. Przy pomocy języka malarstwa stworzył wszystkie postacie baśni dramatycznej, poszczególne sceny, dialogi, o czym świadczą nazwy jego prac. Ilustracje do Balladyny J. Słowackiego malarz zaczął tworzyć zaraz po przeczytaniu dramatu w tłumaczeniu Borysa Tena. Artystę nie mogła nie zaintrygować pewna analogia pomiędzy realiami dobrze mu

Вступне слово / Słowo wstępne

znanej i bliskiej Pieśni lasu oraz Balladyny, w której zostało odsłonięte przed nim nowe pole dla skojarzeń i ich artystycznego potraktowania. Ołeksij Makarenko zdążył stworzyć jedynie 9 interpretacji malarskich dramatu J. Słowackiego. Intuicyjnie uchwycił nastrój, a nawet dość skomplikowane kolizje historyczne Balladyny i potrafił oddać je za pomocą farb. W cyklu interpretacji malarskich dzieła J. Słowackiego dominują kolory wodnego żywiołu, w utworze bowiem występują fantastyczne istoty zamieszkujące jezioro. Dolna część większości prac (jasnoniebieska) płynnie przechodzi w jasnosłoneczną. Mając za sobą doświadczenie ilustrowania Pieśni lasu, Makarenko odbierał odtwarzanie w pracach malarskich niezgłębionego świata jeziora Gopło wraz z jego fantastyczną królową Goplaną, jako coś bliskiego i swojskiego. W obu przypadkach wszystko zaczynało się na wiosnę, gdy przebudza się natura i tonie w rozkwitłych drzewach i kwiatach. Scenie urodzin Goplany artysta-malarz dedykował dwa obrazy: Goplana oraz Przebudzenie. Widzimy, jak z głębi wody wyrasta dziwny kwiat, podnosząc na rękach jaskółki, „lekko wiatrem kołysana”, „jak łabędź, który rozwinie uśnieżony żagiel steru”. Artysta używa lekkich, przezroczystych barw. Żywioły wody i nieba wydają się łączyć ze sobą. „Słońca promyk” w górnej części obrazu poprzez swoje ciepło i światło zmusza Goplanę do przebudzenia. Artysta jest świadom tego, że zarówno Łesia Ukrainka, jak i Juliusz Słowacki zderzyli ze sobą dwa światy — ludzki i mityczny — poprzez miłość przedstawicieli obu z nich. W Pieśni lasu O. Makarenko zobaczył i wcielił w serii obrazów idylliczne sceny związane z tym uczuciem, w Balladynie zaś związek Goplany i Grabca jest niemożliwy. Tylko jeden obraz został utrzymany w jasnych barwach — Chcę kochać. Podobnie do Mawki Łesi Ukrainki, Goplana jako pierwsza wyznaje miłość, pocałunek w jej mniemaniu łączy na zawsze. Nie ma jednak w tej scenie ciepła. Kolory są zimne, profile bohaterów na siłę próbują zbliżyć się do siebie, lecz Grabiec jest zmanierowany, zaś Goplana pozbawiona namiętności. Ołeksij Makarenko wyczuł, że Goplana J. Słowackiego, podobnie jak i w wierzeniach ludowych, cierpi niewiele, jest bardziej nastawiona na działanie; jest mściwa, okrutna w osiąganiu celu, egoistyczna. Zamienia Grabca w wierzbę, żeby go zawłaszczyć dla siebie i zabrać ze świata ludzi. Otóż, w odróżnieniu od Mawki, która ratuje Łukasza, Goplana przeważnie karze ukochanego. Obrazy Ołeksija Makarenki zatytułowane W mgłę się rozpłynę białą oraz Wierzba wyrosła z człowieka oddają za

вацького. Він інтуїтивно вловив настрій, обставини, навіть досить складні історичні колізії «Балладини» і зумів передати їх барвами. У циклі художніх інтерпретацій твору Словацького переважають кольори водної стихії, бо ж тут виступають фантастичні істоти озера. Нижня частина більшости розписів (синьо-голуба) плавно переходить у світло-сонячну. Макаренку видалось надзвичайно близьким (бо вже був досвід «Лісової пісні») змалювання мітичного незвіданого світу озера Гопло, із фантастичною його королевою Гопланою. Так само все починалося весною, коли пробуджується природа і буяє у цвітінні дерев та квітів. Сцені народження Гоплани художник присвятив дві картини: «Гоплана» і «Пробудження». Ми бачимо, як із водної глибини виростає диво-квітка, руками піднімаючи ластівок, «колихана повітрям ніжним», «мов лебідь, що в блакиті лине ясним вітрилом білосніжним». Майстер використовує легкі, прозорі фарби. Водна і небесна стихії мовби зливаються. «Смуга сонця мерехтлива» у верхній частині картини своїм теплом і світлом спонукає Гоплану до пробудження. Майстер розуміє, що як Леся Українка, так і Юліуш Словацький, зіштовхують між собою два світи — людський і мітичний — через кохання їх представників. Але якщо у «Лісовій пісні» митець побачив і втілив у цілому ряді картин ідилічні сцени цього почуття, то у «Балладині» поєднання Гоплани і Грабця неможливе. Лише одна картина вирішена художником у світлих тонах — «Хочу кохати». Як і Лесина Мавка, Гоплана перша зізнається у коханні, і для неї поцілунок поєднує навіки. Але теплоти в цьому епізоді немає. Кольори холодні, профілі героїв ніби силувано хочуть зблизитися, але Грабець манірний, а Гоплана позбавлена пристрасти. Олексій Макаренко відчув, що Гоплана в Юліуша Словацького, як і в народній уяві, мало страждає, а більше діє; вона мстива, жорстока у досягненні своєї мети, егоїстична. Вона перетворює у вербу Грабця, щоб забрати його для себе з людського світу. Отже, на відміну від Мавки, котра рятує Лукаша, Гоплана переважно карає свого коханого. Картини Олексія Макаренка «Істотою в тумані розпливусь» та «Виросла верба з людини…» передають пелюстковою мовою сцени боротьби Гоплани за своє кохання. А отже, у рік 150-річного ювілею Лесі Українки широке коло читачів зможе ознайомитися з двома серіями художніх робіт Олексія

Ва нд а Ч ай к о в с ь к а / Wand a C z aj ko w s k a

Макаренка — уважного читача й ілюстратора класиків польської та української літератури, котрий у свій унікальний спосіб, засобами квіткопису, передав погляд авторів на світ і природу — погляд, в основі якого лежить непереборне бажання обертати, за висловом Дмитра Павличка, «з’їдачів хліба в ангелів, цебто в людей, наповнених світлом духовного життя».

pomocą języka kwiatowych płatków sceny walki Goplany o swoją miłość. Tak więc, w roku 150-lecia urodzin Łesi Ukrainki szerokie grono czytelników będzie mogło zapoznać się z dwoma seriami prac malarskich Ołeksija Makarenki — uważnego czytelnika i ilustratora klasyków literatury polskiej i ukraińskiej, który na swój unikatowy sposób, przy pomocy kwiatowego języka swojego malarstwa, oddał spojrzenie autorów na świat i naturę — spojrzenie, u podłoża którego leży niepokonane pragnienie, że posłużę się słowami Dmytra Pawłyczki, zamieniać „zjadaczy chleba w anioły, czyli ludzi, wypełnionych światłem życia duchowego”.

Ванда Чайковська

Wanda Czajkowska tłumaczenie Jarosławy Szewczuk

Juliusz Słowacki

Balladyna Tr a g e d ia w p i ę c i u a k ta c h

Юліуш Словацький

Балладина Тр а г е д ія н а п ’ я т ь д і й

Переклад Бориса Тена

Osoby

Дійові особи

Pustelnik, Popiel III wygnany Kirkor, pan zamku Matka, wdowa Balladyna Alina Filon, pasterz Grabiec, syn zakrystiana Fon Kostryn, naczelnik straży w zamku Kirkora Gralon, rycerz Kirkora Kanclerz Wawel, dziejopis Paź Poseł ze stolicy Gnezna Oskarżyciel sądowy Lekarz koronny Pany, rycerze, służba zamkowa, wieśniacy, dzieci.

Пустельник, Попель III на вигнанні Кіркор, володар замку Мати, вдова Балладина Аліна Філон, пастух Грабець, син паламаря Фон-Кострин, начальник варти в замку Кіркора Гралон, рицар Кіркора Канцлер Вавель, літописець Паж Посол із столиці Гнєзна Судовий обвинувач Коронний лікар Вельможі, рицарі, замкова челядь, селяни, діти

Osoby fantastyczne:

Особи фантастичні:

Goplana, nimfa, królowa Gopła Chochlik Skierka

Гоплана, німфа, королева Гопла Хохлик Скерко

Zа czasów bajecznych, kolo jeziora Gopła.

Діється за казкових часів біля озера Гопла.

Akt pierwszy

Дія перша

Scena pierwsza

Сцена перша

Las blisko jeziora Gopła — chata Pustelnika ustrojona kwiatami i bluszczem. — Kirkor wchodzi w karaceńskiej zbroi, bogato ubrany, z orlimi skrzydłami…

Ліс біля озера Гопла, хата Пустельника, оповита квітами і плющем. Входить Кіркор; на ньому багато оздоблена кольчуга, орлині крила.

Kirkor sam

Кіркор (сам) Спитать поради слід би в чоловіка, Що тут, в цій тиші лісовій, домує. Старий — побожний, та не при своєму, Здається, розумі: йому говориш Про замки, королів, двірські звичаї, А він увесь немовби шаленіє, Прокльони сипле, аж запінив рота. Зазнав од королів він, видно, лиха, Що приятелем став він селянину,

Rady zasięgnąć warto u człowieka, Który się kryje w tej zaciszy leśnej; Pobożny starzec — ma jednak w rozumie Nieco szaleństwa: ilekroć mu prawisz O zamkach, królach, o królewskich dworach, To jak szalony od rozumu błądzi, Miota przekleństwa, pieni się, narzeka; Musiał od królów doznać wiele złego, I z owąd został przyjacielem gminu. Stuka do celi.

Puk! puk! puk!…

(Стукає до келії)

Тук! Тук!

Głos z celi

Голос із келії Хто там?

Kto tam? Кіркор

Kirkor

Кіркор.

Kirkor.

Пустельник (виходячи з келії) Вітаю, сину! Чого ти хтів?

Pustelnik wychodząc z celi Witaj synu…

Czego chcesz? Kirkor

Кіркор Rady.

Поради.

Pustelnik

Пустельник Zostań pustelnikiem.

Йди від світу.

Kirkor

Кіркор

Gdybym podstarzał dziesiątym krzyżykiem, Może bym w smutne schronił się dąbrowy; Ale ja młody, pan czterowieżowy, Przemyślam dzisiaj, jak by się ożenić… Poradź mi, starcze!

Якби вже знав я старість сумовиту, То, може, й прагнув би в сумні діброви, Я ж — молодий, я володар замковий, Отож надумався я шлюб єднати. Порадь мене…

Pustelnik

Пустельник Lat dwadzieścia z górą, Jak żyję w puszczy…

Літ двадцять не виходжу Я з пущі.

Kirkor

Кіркор

Cóż stąd?

Ну, і що ж?

Pustelnik Więc ocenić Ludzi nie mogę — ani wskazać, którą Weźmiesz dziewicę.

Пустельник Оцінки дати Не вмію людям, дівчини не можу Пізнать твоєї.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Kirkor Te, co rozkwitały Z dzieciństwa pączków, gdyś ty żył na świecie, Są dziś pannami… czerwony li biały Pączek na róży, taka będzie róża… Przypomnij niegdyś najpiękniejsze dziecię, Białą, jak w ręku anielskiego stróża Kwiat lilijowy — niech jej słowik śpiewny Zazdrości głosu, a synogarlica Wiernością zrówna… gdzie taka dziewica, Wskaż mi, o starcze! Mówią, że królewny Słyną wdziękami?

Кіркор

Pustelnik

Пустельник

Ті, що зеленіли Ще в пуп’янку, коли ти жив у світі, Тепер — дівчата… Пуп’янок той — білий Або червоний — дав такі ж і квіти. Згадай-бо найпрекраснішу дитину, Що квітла десь, мов ангельська лілея, Співучіша за пісню солов’їну, На горлиць схожа вірністю своєю… Скажи-бо, старче, де мені цієї Шукати дівчини? Я чув — красиві Є королівни.

Nieba! to ród węża. Żona zbrodniami podobna do męża, Córki do ojca, a do matek syny, Jak w jednym gnieździe skłębione gadziny. O! bogdaj piorun!…

О, то рід жахливий! На мужа схожа в злочинах дружина, Дочка — на батька, матінка — на сина. Немов клубок гадюк в гнізді гидкому. Побий їх грім!

Kirkor

Кіркор Nie przeklinaj.

Не лайсь!

Pustelnik Młody, Przeklinaj ze mną — oni klątwy warci. Bogdaj doznali, co pomór i głody! Bogdaj piorunem na poły pożarci, Padając w ziemi paszczą rozdziawioną, Proch mieli płaszczem, a węża koroną. Bogdaj! — Klnąc zbójcę potargałem siły, Wściekłem się jako brytan uwiązany, Bo też ja kiedyś byłem pan nad pany, Stutysięcznemu narodowi miły, Żyłem w purpurze, dziś noszę łachmany; Muszę przeklinać. Miałem dziatek troje, Nocą do komnat weszli brata zbóje, Różyczki moje trzy z łodygi ścięto! Dziecinki moje w kołyskach zarżnięto! Aniołki moje!… wszystkie moje dzieci!

Пустельник

Kirkor Któż jesteś, starcze?

Кіркор Хто ж ти такий?

Pustelnik

Пустельник

Їх кодлу злому Прокльонів мало, — й ти кляни зі мною! Хай з мору й голоду це кодло згине, Нехай побитих громом їх поглине Земля, розверста пащею страшною! За плащ — хай попіл, гаддя — за корону Хай буде їм! Клястиму їх до скону, Мов пес ланцюжний, лютий до нестями. І я був пан колись — бо над панами, Народові стотисячному любий, Жив в пурпурі, тепер — в лахмітті й згубі, І всіх кляну. Діток ростив я троє, Та братові зайшли в кімнату вої І порубали ті рожеві квіти! Загинули мої в колисці діти! І от — тепер я в попелі й вереті…

Ja… Król Popiel trzeci…

Король я… Попель третій.

Kirkor schyla kolano Królu mój!

Кіркор (схиляє коліна) Королю мій!

Pustelnik

Пустельник Któż mię z żebraki rozezna?…

І, як жебрак, тут гину.

Kirkor Uzbrajam chamy i lecę do Gnezna Mścić się za ciebie…

Кіркор Озброю хлопство й в Гнєзно я полину За тебе мститись.

Balladyna / Балладина

Pustelnik

Пустельник Młodzieńcze, rozwagi!

Будь розважний, хлопче!

Kirkor Bezprawie gorzej od Mojżesza plagi Kala tę ziemię i prędzej się szerzy; Popiel, skalany dzieci krwią niewinną, Niegodny rządzić tłumowi rycerzy. Niech więc się stanie, co się stać powinno, Pod okiem Boga, na tej biednej ziemi.

Кіркор Від кар біблійних гірше лихо топче Безправну землю й шириться навколо. Пролито кров дітей твоїх безвинно, І рицарське керма не має коло. Хай станеться, що статися повинно, Під оком Божим, на землі нужденній.

Pustelnik Czy ty skrzydłami anioła złotemi Z nieba zleciałeś?

Пустельник Чи не на світлих крилах, добрий геній, Злетів ти з неба?

Kirkor

Кіркор

Na barkach orlicy Para tych białych skrzydeł wyrastała; Gdy na rycerskiej są naramiennicy, Będzież-li rycerz mniej niż owa biała Ptaszyna ludziom użyteczny? — ma-li Gadom przepuszczać rycerz uskrzydlony Orla piórami?

В дужої орлиці Ті білі крила вільно виростали, А нині — рицарю служити — Стали, йому ж від пташки менше чи годиться В пригоді людям бути? І чи гоже, Орлині маючи на спині крила, Потворам потурать?

Pustelnik

Пустельник

O mężu ze stali! Ty jesteś z owych, którzy walą trony.

Ти з тих, хто може Валити трони! Ти — сталева сила!

Kirkor Ty wiesz, jak nasza ziemia wszeteczeństwem Króla skalana. Wiesz, jak Popiel krwawy Pastwi się coraz nowym okrucieństwem… Zaczerwienione krwią widziałem stawy: Król żywi karpie ciałem niewolników. Nieraz wybiera dziesiątego z szyków I tnąc w kawały, ulubionym rybom Na żer wyrzuca; resztę ciał wymiata Na dworskie pola i czerwonym skibom Ziarno powierza. Sąsiad ziemię kata Na pośmiewisko zwie Rusią Czerwoną Dotąd żyjącym pod Lecha koroną Bóg dawał żniwo szczęścia niezasiane, Lud żył szczęśliwy; dzisiaj niesłychane Pomory, głody sypie Boża ręka. Ziemia upałem wysuszona pęka; Wiosenne runa złocą się, nim ziarno Czoła pochyli, a wieśniacy garną Sierpami próżne tylko włosy żyta. Ta sama Polska, niegdyś tak obfita, Staje się co rok szarańczy szpichłerzem; Niegdyś tak bitna, dziś bladym rycerzem Z głodami wałczy i z widmem zarazy.

Кіркор Ти знаєш, як розпустою країну Ганьбить король, як кат оцей на троні У злочинах нових не знає впину. Стави від крові бачив я червоні, В них коропів годує він тілами Невільників. Не раз між їх рядами Десятого він на шматки рубає, Поживу призначаючи для риби, Останки ж тіл на поле викидає І засіва зерном червоні скиби. Ту землю звуть сусіди — Русь Червона. Кого хистила Лехова корона, Тим досі Бог давав жнива щасливі, Жив люд у щасті. А тепер — жахливий Він голод має, пошесті і мори. Земля від спеки тріскається в горі. Жита раніш золотяться, ніж колос Зерном наллється; під серпом лиш волос Порожньої соломи — без зернини. Колись багата Польща стала нині Коморою для сарани лихої; Колись відважна — нині у двобої Із голодом і диханням зарази.

Pustelnik Ach jam przeklęty! przeklęty! trzy razy Przeklęty! winien jestem nieszczęść ludu.

Пустельник Проклятий я, проклятий! Ах, три рази Проклятий! Винен я в нещастях люду!

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Kirkor Jako, tyś winien?…

Кіркор Ти винен?

Pustelnik

Пустельник

Z rozlicznego cudu Korona Lecha sławną niegdyś była, W niej szczęścia ludu, w niej krainy siła Cudem zamknięta… oto ja, wygnany, Lud pozbawiłem tej korony.

Завдяки святому чуду Прославилася Лехова корона — В ній щастя люду, міць і оборона, Замкнена чудом… Вигнаний з країни, Позбавив люд корони я святої.

Kirkor Starcze?…

Кіркор Ти, старче?

Pustelnik

Пустельник

Korona brata mego jak liczmany Fałszywa… moja pod spróchniałe karcze Lasu wkopana… miałem ją do grobu Ponieść za sobą.

Братова корона згине, — Вона фальшива… В лісі, під сосною Моя закопана корона… З нею До гробу мав я йти.

Kirkor

Кіркор

Skądże tej koronie Cudowna władza?

Відкіль тієї Корони дивна владність?

Pustelnik

Пустельник

Ku ojczystej stronie Wracali niegdyś od Betlejem żłobu Święci królowie — dwóch Magów i Scyta. Ów król północny zaszedł w nasze żyta, Zabłądził w zbożu jak w lesie — bo zboże Rosło wysokie jak las w kraju Lecha; Więc zabłądziwszy rzekł: „Wyprowadź, Boże!” A oto przed nim odkrywa się strzecha Królewskiej chaty — bo Lech mieszkał w chacie. Wszedł do niej Scyta i rzekł: „Królu! bracie! Idę z Betlejem, a gwiazda błękitna Twoich bławatków ciągle szła przede mną Aż tu zawiodła. — Lech rzekł: „Zostań ze mną. Kraina moja szczęśliwa i bitna, Jeśli chcesz, to się tą ziemicą z tobą Dzielę na poły”. — Scyta rzekł: „Zostanę, Lecz kraju nie chcę, bo ziemie złamane Rozgraniczają się krwią i żałobą Dzieci i matek”. Więc razem zostali; Ale to długa powieść…

З Віфлеєма Вертались три волхви — два маги й Скіта. Північний волхв зайшов у наше жито І заблудивсь, як в лісі, — у моєму Краю жита, як ліс, високі й гожі. Блукає й молиться: «Рятуй, о Боже!» Аж ось нарешті стріха старожитна. Якоїсь перед ним відкрилась хати, — Сам Лех в тій хаті жив. «Королю, брате!— Ввійшовши, мовить волхв. — Зоря блакитна Твоїх волошок йшла передо, мною І завела сюди. Я — з Віфлеєма Йду в рідний край». — «Зостаньсь в краю моєму, — Йому говорить Лех. — Перед тобою Земля моя — квітуча і щаслива, — Як хочеш, поділю її надвоє». — «Зостанусь, — мовить Скіта, — але ниви Ділить не хочу: землю межувати — Це кров безвинну й сльози проливати Дітей і матерів». І жити стали Удвох, — але це довга повість…

Kirkor

Кіркор

Mów! mów dalej! Pustelnik Więc jako dawniej czynili mocarze, Z Lechem się mieniał Scyta na obrączki; A pokochawszy mocniej sercem, w darze Dał mu koronę… stąd nasza korona. Zbawiciel niegdyś wyciągając rączki Szedł do niej z matki zadumanej łona; I ku rubinom podawał się cały Jako różyczka z liści wychylona,

Далі?

Пустельник За звичаєм, заведеним віддавна, Мінявся Скіта з Лехом на обручки Й корону дарував, коли їх славна Зросла любов… Це й є моя корона. Христос, до неї простягнувши ручки, Все відхилявсь од матернього лона, Тягнувся до перлин, мов квітка з листя,

Balladyna / Балладина

I wołał: caca! i na brylant biały Różanych ustek perełkami świecił.

Щось лепетав, і усмішка перлиста Цвіла на устоньках — безвинна й світла.

Kirkor O, biedny kwiatku! na toż ty się kwiecił, By cię na krzyżu ćwiekami przybito? Czemuż nie było mnie tam na Golgocie, Na czarnym koniu, z uzbrojoną świtą! Zbawiłbym Zbawcę — lub wyrąbał krocie Zbójców na zemstę umarłemu.

Кіркор О бідна квітко! Ти на те розквітла, Щоб на хресті розп’яття потерпіти? Чом на Голгофі я не був при зброї, На чорному коні, з загоном воїв! Я б визволив Христа, чи став би мстити, І згинули б ті люті лиходії.

Pustelnik

Пустельник Бог прийме, сину, твій порив до дії За подвиг здійснений. Але — до справи. Як вигнав брат мене, корону слави Забрав я в ліс.

Synu! Bóg weźmie twoją pochopność do czynu Za czyn spełniony. Wróćmy w nasze czasy. Gdy mię brat wygnał, uniosłem w te lasy Świętą koronę… Kirkor

Кіркор

Wróci ona! wróci! Przysięgam tobie… Lecz…

Клянусь, вона вернеться! Вернеться… Та…

Pustelnik Co chcesz powiadać?

Пустельник

Kirkor Nim Kirkor w przepaść okropną się rzuci Szukając zemsty — chcę — chciałbym cię badać, Na jakim pieńku zaszczepić rodowe Drzewo Kirkorów, aby kiedyś nowe Plemię rycerzy tronu twego strzegło? Kogo wprowadzić w podwoje zamkowe Z żony imieniem?

Кіркор До того, як Кіркору доведеться Здійснити помсту, він хотів би знати, На пні якому родове щепити Кіркорів дерево, щоб оборону Дать в новім плем’ї рицарів для трону? Кого в подвір’я замкове просити Дружиною?

Pustelnik

Пустельник

Ти що хотів сказати?

Є люди, що блукають Із шлюбним перснем по стежках пишноти, І, замість кості від ребра, встигають Здобуть лиш кість незгоди і гризоти. Роби інакше, юна, мужня сило! Хай перша ластівка тобі покаже Ту стріху, де гніздо своє зліпила, Й про двоє личок у віконці скаже, Котра твоя з тих квіток буде мила. Йди без вагань, бери дівча убоге. Весілля скромне справ і без тривоги Живи, мов з королівною, щасливо…

Tylu ludzi biegło Z pierścionkiem ślubnym za marą wielkości, A prawie wszyscy wzięli kość niezgody Zamiast straconej z żebra swego kości. Postąp inaczej — ty szlachetny, młody; Niechaj ci pierwsza jaskółka pokaże, Pod jaką belką gniazdo ulepiła; Gdzie okienkami błysną dziewic twarze, A dach słomiany — tam jest twoja miła. Ani się wahaj, weź pannę ubogą, Zeń się z prostotą, i niechaj ci błogo I lepiej będzie, niżbyś miał z królewną… Kirkor Tak radzisz, starcze?

Кіркор Так радиш ти?

Pustelnik

Пустельник Йди, сину мій, сміливо Під вбогий дах, — хай лагідна дружина, Безвинна, мила…

Idź, synu, na pewno Do biednej chaty — niechaj żona karna, Miła, niewinna…

Кіркор

Kirkor

О моя пташино!

Jaskółeczko czarna!

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Ptaszyno moja, gdzie mię zaprowadzisz?…

Куди ж бо, ластівко, мене занадиш?

Pustelnik Słuchaj mię, synu…

Пустельник Зроби ж, як мовлю…

Kirkor

Кіркор

Prowadź jaskółko!

Starcze, dobrze radzisz…

Веди ж бо, ластівко!

Odchodzi Kirkor.

Добре, старче, радиш…

(Виходить)

Pustelnik sam

Пустельник (сам)

O! ci młodzi ludzie, Odchodzą od nas i wołają głośno: „Idziemy szukać szczęścia”. Więc my, starce, Cośmy przebiegli po tej biednej ziemi, A nigdy szczęścia w życiu nie spotkali— Możeśmy tylko szukać nie umieli… Idź! idź! idź, starcze, do pustelnej celi…

О, що то молодь! Іде від нас і голосно гукає: Йдемо шукати щастя! Ми ж, старіші, Що по землі уже пройшли убогій, Ніде в житті ми щастя не знайшли, — Мабуть, не вміли ми його шукати… Ну, йди! йди, старче, до своєї хати!..

Chce wchodzić do celi — i zatrzymuje się na progu. Wchodzi Filon, pasterz. Zamyślony — fantastycznie we wstążki i kwiaty ubrany.

Хоче увійти до келії і затримується на порозі. Входить Філон, задумливий пастух у фантастичному вбранні з квітів і стрічок.

Filon z egzaltacją O! złote słońce! drzewa ukochane! O! ty strumieniu, który po kamykach Z płaczącym szumem toczysz fale śklane! Rozmiłowane w jęczących słowikach Róże wiosenne! z wami Filon skona! Bo Filon marzył los Endymijona, Marzył, że kiedyś po blasku miesiąca Biała bogini, różami wieńczona, Z niebios błękitnych przypłynie, i drżąca Czoło pochyli, a korałowemi Ustami usta moje rozpłomieni. Ach! tak marzyłem! Ale na tej ziemi Nie ma Dyjanny. Samotny uwiędnę Jako fijołek — albo kwiat jesieni.

Філон (в захваті) О сонце золоте! дерева милі! Струмочку любий, що між камінцями Прозорі дзюркотливо котиш хвилі! Весняні квітоньки, що з солов’ями Кохаєтесь, — прийміть свого Філона! Про долю марив я Ендіміона, Я мріяв, що ясна з небес богиня, В вінку троянд, окрилена прилине В промінні місячнім, мов сон розквітне, Чолом до мене схилиться привітно, Й зіллються нам уста в палкім тремтінні… Ах, так я мріяв! Чи знайти ж Діану На цій землі? І от самотній в’яну, Немов фіалка або квіт осінній…

Pustelnik Co znaczą owe narzekania zrzędne? Młody szaleńcze, gdzie zimny rozsądek? Wywracasz świata boskiego porządek, A że ty chciwy Akteona wanien, Czekasz na ziemi anielskiego bóstwa: Dlatego tyle zestarzałych panien Dotąd się mężów swych nie doczekały; Szukaj kochanki na ziemi.

Пустельник Для чого ці журливі нарікання! Юначе мій, де розум твій спокійний? Ти хтів би зрушить світу лад постійний: Жадаючи купелі Актеона, Ти на землі чекав посланниць неба, І от — старим паннам і досі треба Чекать, кого їм пригорнуть до лона… Шукай коханки на землі!

Filon

Філон

Świat cały Na próżno zbiegłem przeglądając mnóstwa Dziewic śmiertelnych. Nieraz wzrok łakomy Śledził spod złotej kapeluszów słomy Żniwiarek twarze, podobne czerwienią Makom zbożowym. Nieraz poglądałem Na białe płótna, łąk jasną zielenią

Даремно Весь світ пройшовши, приглядавсь таємно До смертних я дівчат. Мій зір лакомий Не раз під злотом бриликів з соломи На жниць гарненькі задивлявся лиця, Як маків цвіт. Де полотно білиться Під ясним сонцем на траві зеленій

Balladyna / Балладина

Słońcu podane; rojąc serca szałem, Że z bieli płócien jako z morskiej piany Alabastrowa miłości bogini Wyjdzie na słońce. Ach! tak obłąkany, Żyłem na świecie jako na pustyni; Nienasycony, dumający, rzewny. Byłem na dworach, widziałem królewny Podobne gwiaździe Wenus, co wynika Wieczorem z nieba różowego zorzą, Zaczerwieniona, ale bez promyka. Serca nie mają, a sercem się drożą Więcej niż koron brylantami.

В уяві сподівався я шаленій, Що з білих ряден, як з морської піни, Враз постать зійде світлої богині, Різьблена з мармуру. У цій омані Я жив на світі, мовби у пустелі, — В смутному невдоволення тумані. Вельможні я відвідував оселі, Царівен бачив я — як вечорова Зоря Венери, світять загадково Вони в височині своїй злотистій. Не мають серця, очі ж променисті — Палкіші, ніж корон їх самоцвіти.

Pustelnik

Пустельник Шукачу, божевіллям оповитий Зір недосяжних! Геть іди, безплідний Ти пустоцвіте! Цебрику дірявий, Води з криниці зачерпнуть не гідний! Осінній промінь — мертвий, хоч яскравий! Як повернусь на трон, тебе замкнути Звелю до божевільні або пхнути На лаву бакалярську поміж діти.

Głupcze! Niedoścignionych gwiazd szalony kupcze! Ty, co na dworach szukałeś kochanki: Precz! precz ode mnie, kwiecie beznasienny, Studniom niezdatny jak stłuczone dzbanki. Światowi jako słońca blask jesienny Bezużyteczny. Skoro na tron wrócę, Zamknę cię w szpital szalonych lub rzucę Na bakalarską ławę między dzieci. Filon Mój dobry ojcze! niechaj ci Bóg świeci! Musisz być chory, gadasz nieprzytomnie.

Філон Мій добрий батечку! Господь з тобою! Мабуть, ти хворий чи несамовитий!

Pustelnik Wszyscy szaleńcy zlatują się do mnie, A wszyscy marzą o królewskich dworach, Myślą o królach, a kryją się w borach, I jęczą, jęczą jak oślepłe sowy.

Пустельник Усі шаленці тут передо мною Про замки й королів розводять мрії… Самі ж в ліси ховаються густії. І виють, виють, мов осліплі сови.

Filon Wsadź, starcze, głowę w strumień kryształowy, Może ochłonie.

Філон Всунь, старче, голову в струмок льодовий — Хай охолоне.

Pustelnik

Пустельник Не обмить водою Понад чолом моїм сліди червоні! Ти бачиш, бачиш? Це сліди корони! За двадцять років досі не загою В цій пущі ран своїх: одна на чолі, А друга — від корони, ця

Woda nie obmyje Na moim czole czerwonego pasu. Widzisz! czy widzisz, jak korona ryje? Dwudziestoletnie życie w głębi lasu Nie zagoiło rany. Pas na czole, A drugi taki pas mi serce płata; Ten od korony,

(показує на серце)

від злого ката. О дітки! О мої нестерпні болі! О дні колишні!

pokazując na serce

ten od mieczów kata. O! moje dzieci! o! sieroctwa bole! O! moja przeszłość! Filon

Філон

Nudzi mię ten stary, W głowie ma jakieś bezcielesne mary, Pewnie oszalał samotnością, postem.

З цим старим так нудно! Збезумів, певне, в самоті гнітючій.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Pustelnik Cierpienie myśli jest kolącym ostem, Lecz rzeczywistość… o! ta jak żelazo Rani, zabija…

Пустельник Терпіння мислі — то остюк колючий, А дійсність… мов залізо — ранить може Чи й вбить.

Filon

Філон

O tym inną razą Mówić będziemy, a przekonam ciebie, Że smutek serca…

Про це б нам іншим разом гоже Поговорить, а нині — запевняю, Що серця сум…

Pustelnik Niechaj cię pogrzebie, Mdława istoto. Nic niech nic zabije; A twój grobowiec zamknie nic.

Пустельник Тебе хай поховає, Загайку. Хай ніщо — ніщо й сплюндрує. І хай ніщо в твій ляже гроб.

Filon Nie znaleziony twój obraz

Філон Незнайдений твій образ

O luba!

pokazując na serce

О люба!

(показує на серце)

tu żyje! Nieznalezienie gorsze niźli zguba; Jam cię nie znalazł, a widzę przed sobą! Idę do lasu, gdzie będę sam…z tobą… Błogosławiony wyobraźni cudzie. Ty mnie ocalasz!

тут домує! Незнайдення — ще гірше це, ніж згуба. Тебе не стрів, а ти передо мною, — До лісу йду, де буду сам… з тобою… Жду зцілення в благословеннім чуді. Мене ти зцілиш!

Odchodzi w las.

(Іде до лісу)

Pustelnik Jak szaleją ludzie!

Пустельник Як дуріють люди!

Wchodzi do celi.

(Входить до келії)

Scena druga

Сцена друга

Inna część lasu — widać jezioro Gopło. Skierka i Chochlik wchodzą.

Інша частина лісу — видно озеро Гопло. Входять Скерко і Хохлик.

Skierka Gdzie jest Goplana, nasza królowa?

Скерко А де ж Гоплана, наша королева?

Chochlik Spi jeszcze w Gople.

Хохлик Ще спить у Гоплі.

Skierka

Скерко

I woń sosnowa, I woń wiosenna nie obudziła Królowej naszej? woń taka miła! Czyliż nie słyszy, jak skrzydełkami Czarne jaskółki biją w jezioro Tak, że się całe zwierciadło plami W tysiące krążków?

Ні зоря рожева, Ні пахощі весни, ні сосни милі Її журливим шумом не збудили! Невже вона не чує, як крильцями Черкають ластівки гладінь прозору, Аж тисячі кружал, мов світлі плями, Біжать по озеру!

Chochlik

Хохлик

Zanadto skoro Zbudzi się jędza i będzie Do pracy nas zaprzęgać. To w puste żołędzie

Вже, мабуть, скоро Проснеться відьма наша й заганяти Почне до праці нас. То в жолуді вкладати

Balladyna / Балладина

Wkładać jaja motylic — to pomagać mrówkom Budującym stolice i drogi umiatać Do mrównika wiodące… to majowym krówkom Rozwiązywać pancerze, aby mogły latać, To zwiedzać pszczelne ule i z otwartej księgi Czytać prawa ulowe lub rotę przysięgi Na wierność matce pszczelnej od zrodzonej pszczółki; To na trzcinę jeziora zwoływać jaskółki I uczyć budownictwa pierworoczne matki. Już zamykać stawiane na ptaszęta klatki, Nim jaki biedny ptaszek uwięźnie w zapadni, Na przekor ptasznikowi; już to pani sroce Ciągle trąbić do ucha naukę: nie kradnij; Albo wróblowi wmawiać, że pięknie świegoce, Aby ciągle świegotał nad wieśniaczą chatą… Pracuj jak koń pogański, pracuj całe lato, A zimą spij u chłopa za brudnym przypieckiem, Między garnkami, babą szczerbatą i dzieckiem.

Яєчка мотилів, то помагать столицю Мурашкам будувать, то підмітати глицю З усіх доріжок їх, а то хрущам майовим Розкрити панцирі, щоб вчилися літати; То в вуликах у бджіл із книги прочитати Про їх права, про лад у царстві їх медовім, Прийнять їх присягу на вірність бджільній матці; То ластівок у гай скликати комишовий І вчить їх гнізда вить на прибережній хатці; А то, наперекір лихому пташникові, Сильця розплутувать, щоб пташенята бідні До них не вскочили; весь час шептать сусідній Сороці: не украдь! чи горобців впевняти, Що гарні співи їх, щоб на селянській хаті Жвавіш цвірінькали про урожай на жито… Працюй, як клятий віл, працюй тут ціле літо, А взимку в хлопа спи, зарившись у солому. Між діток і горнят, у запічку брудному!

Skierka Bo też ty jesteś leniwy, Chochliku!

Скерко Який ти, Хохлику, лінивий!

Patrzy na jezioro.

(Дивиться на озеро)

Ach, patrz! na słońca promyku Wytryska z wody Goplana; Jak powiewny liść ajeru Lekko wiatrem kołysana; Jak łabędź, kiedy rozwinie Uśnieżony żagiel steru, Kołysze się — waha — płynie. I patrz! patrz! lekka i gibka, Skoczyła z wody jak rybka. Na nezabudek warkoczu Wiesza się za białe rączki, A stopą po fal przezroczu Brylantowe iskry skrzesza. Ach czarowna! któż odgadnie, Czy się trzyma z fal obrączki? Czy się na powietrzu kładnie? Czy dłonią na kwiatach się wiesza?

Глянь! В смузі сонця мерехтливій, Немов пелюстка злототкана, Колихана повітрям ніжним, Виходить із води Гоплана. Мов лебідь, що в блакиті лине Ясним вітрилом білосніжним, Вона колишеться і плине. Глянь! глянь! в забаві легкокрилій Плигнула рибкою над хвилі, За сині незабудок коси Вчепилась білими руками І сипле діамантів роси, Ледь хвиль торкаючись ногами, О чарівлива! Хто вгадає Чи йде вона по водній піні? Чи держиться за квіти сині? Чи путь повітряну верстає?

Chochlik Ona ma wianek na głowie… Czy to kwiaty? Czy sitowie?

Хохлик На голові — вінок у неї… Ситняг то? чи морські лілеї?

Skierka O nie… to na włosach wróżki Uśpione leżą jaskółki Tak powiązane za nóżki Kiedyś, w jesienny poranek, Upadły na dno rzeczułki: Rzeczułka rzuciła wianek, Wianek czarny jak hebany Na złote włosy Goplany.

Скерко Ні… то в волоссі ворожбитки Сплять ластів’ята чорнокрилі. Отак, прив’язані до нитки, Ще восени вони упали На дно ріки, між ясні хвилі, Й там у вінок сплелись зів’ялий. Той сплив вінок з річної твані В волосся золоте Гоплані

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Chochlik Radzę ci, uciekajmy, mój Skierko kochany, Wiedźma gotowa zaraz nową pracę zadać. Albo obracać młyny, skąd woda uciekła Biednemu młynarzowi, lub każe spowiadać Leniwego szerszenia, nim pójdzie do piekła Za kradzież słodkich miodów… lub malować pawie…

Хохлик Тікаймо відсіля, мій Скероньку коханий. Готова відьма знов нам працю загадати: Чи рухати млина, що без води спинився В бідахи-мельника, чи шершня сповідати, Щоб за крадіж медів, бува, не опинився У пеклі ледар той… чи малювать посуду.

Skierka Więc uciekaj… ja się bawię… Promienie słońca przenikły Jaskółeczek mokre piórka… Ożyły — pierzchły— i znikły Jak spłoszonych wróbli chmurka. Królowa nasza bez ducha. Zadziwiona stoi — słucha; Nie śmie wiązać i zaplatać Kos rozwianych, nie wie, czemu Wianeczkowi uwiędłemu Przyszło ożyć? skąd mu latać? Goplano! Goplano! Goplano!

Скерко Йди, як хоч… я тут побуду… Сонця промені проникли В мокрі ластівок пір’їни… Ожили, пурхнули й зникли, Мов горобчиків хмарини. Королева стала в водах — З дива свій тамує подих І не сміє заплітати Буйних кіс, — їй дивно стало, Як віночок той зів’ялий Враз ожив і став літати. О Гоплано! О Гоплано!

Goplana Narwij mi róż, Chochliku! poleciał mój wianek.

Гоплана Нарви, мій Хохлику, троянд — вплітати в коси.

Chochlik Już się zaczyna praca.

Хохлик Вже починається мій труд!

Goplana

Гоплана

Wchodzi Goplana.

Входить Гоплана.

Chochlik odchodzi mrucząc.

(Виходить, щось буркочучи)

Czy to jeszcze rano?

Хіба ще рано?

Skierka Pierwsza wiosny godzina.

Скерко Весняний перший час.

Goplana

Гоплана Ach! gdzież mój kochanek?

Де ж мій коханий досі?

Skierka Co mi rozkażesz, królowo? Zadaj piękną jaką pracę. Winąć tęczą kolorową, Albo budować pałace, Powojami wiązać dachy I opierać kwiatów gmachy Na kolumnach malw i dzwonów Lazurowych.

Скерко Що звелиш ти, королево? Загадай якої праці — Вити хмароньки рожеві, Вибудовувать палаци, Дах повоями в’язати, Чи сплітать з квіток кімнати, З мальв і дзвоників колони Ставить?

Goplana zamyślona

Гоплана (в задумі) Ні!

Nie!

Skierka

Скерко

Chcesz tronów Z wypłakanych nieba chmurek? Czy ci przynieść pereł sznurek? Z owych pereł, które dają

То хочеш — трони З легкої зів’ю хмарини? Пташенят зліплю із глини? Може, перлів наносити,

Balladyna / Балладина

Goplana. 2002, 61×44, płyta pilśniowa, technika mieszana

Гоплана. 2002, 61×44, ДВП, мішана техніка

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Lep na ptaszki; ale mają Takie blaski, takie wody, Jak kałakuckie jagody. Chcesz? lecę na trzęsawice, Dojrzę — dogonię — pochwycę — Błędnego moczar ognika; I zaraz w lilijkę białą Oprawię jak do świecznika, I nakryję białym dzwonkiem, By ci świecił… Czy to mało? Rozkaż, pani! Co pod słonkiem, Co na ziemi, wszystko zniosę: Drzewa, kwiaty, światło, rosę. Co nad ziemią, w ziemi łonie: Dźwięki, echa, barwy, wonie, Wszystko, o czym kiedy śniły Myśli twoje w jezior burzy Kołysane. Goplana Ja się kocham.

Що блищать, як самоцвіти, Й кожна жевріє перлина, Як калакуцька калина? В трясавицях політаю — Вгледжу, дожену, впіймаю Надболотний вогник синій, Мов в свічник, його оправлю В білу лілію, й на скрині Як світець тобі поставлю… Загадай — і все, що в світі, На землі чи в тій блакиті, Принесу в твої долоні: Квіти, запахи, і роси, Барви, й луни стоголосі, — Все, що є в земному лоні, Все, про що колись-то снили Мислоньки твої, в ясному Лоні хвиль. Гоплана Мій Скерку милий, Я закохана!

Skierko miły,

Skierka

Скерко У чому? В розах без тернин? В калині? У трилистій конюшині? Може, в квітці «Бог подбає», Що злі мачухи садили Дітям мужа на могили? Може, в нитці Магдалини, Що без вітру десь літає? В маргаритці безневинній, Що листочком «не кохає» Молоду пастушку вбила? В чому ж бо? Загадуй, мила, — Принесу тобі, коханко, В твій вінок вплету, і п’янко Будеш пестить, цілувати, Будеш палко обіймати Аж до весноньки нової, До нового лук розвою!

W czym? czy w róży Bezcierniowej? czy w kalinie? W czterolistnej koniczynie? Może w kwiatku: „niech Bóg świeci” Który posadzi macocha Na grobie mężowskich dzieci? Może w Magdaleny nitce, Co bez wiatru leci płocha? Może w białej margieritce, Co piątym listkiem: „nie kocha” Zabiła młodą pasterkę? W czym się kochasz? poszlij Skierkę, A przyniesie ci kochanka, I wplecie do twego wianka, I będziesz go wiecznie miała, Pieściła i całowała Do przyszłej wiosny poranka, Do drugiego kwiatów wieku. Goplana Ach! ja się kocham, kocham się w człowieku!

Гоплана Ах, я люблю, кохаю я людину!

Skierka To ludzkie czary.

Скерко То людські чари.

Goplana

Гоплана

Tej zimy, gdym usnęła Na skrysztalonym łożu, światło mię jakieś Z głuchego snu gwałtownie ocuciło. Otwieram oczy — patrzę… płomień czerwony Jako pożaru łuna bije przez lody I słychać głuchy huk. Rybacy to rąbali

Ще зими тієї, Коли в криштальнім ложі я заснула, Мене якесь проміння розбудило. Дивлюся… навкруги червоний пломінь, Немов з пожару, б’є крізь твердь льодову, І чути гук. Рибалки то рубали

Balladyna / Балладина

Przełomkę biednym rybkom zdradliwą… Nagle Okropny krzyk — w przełomkę człowiek pada. Na moje upadł łoże; a czy to światło Podobne barwie róż, które świeciło W moim pałacu szklistym? czy też prawdziwe Róże na jego licach śmiercią mdlejące; Ale się piękny wydał — ach! piękny tak, że chciałam Zatrzymać go na wieki w zimnych pałacach, I nie rozwiązać z wieńca ramion, i przykuć Łańcuchem pocałunków. Wtem zaczął konać… Musiałam wtenczas, ach! Musiałam go wypuścić! Gdybym przynajmniej mogła była go wynieść Z wody na rękach moich, usta z ustami Spoić i życie wlać w ostygłe jego piersi; Ale ty wiesz, co to za męka dla nas, Kiedy podobne kwiatom, musiemy składać Rumieniec nasz i piękne barwy wiosny, I do kamieni białych podobne leżeć W głębiach jeziora. Taką ja wtenczas byłam. Musiałam leżeć na dnie, ani się płocho Na światło dnia wyrywać. Na pół martwego Wyniosłam drżącą ręką i przez otwory W lodzie wybite rzucam: sama boleśnie Wracam na puste łoże, na zimne łoże; A serce moje rozdarł okrzyk rybaków, Którzy witali wtenczas, gdy ja żegnałam. Jakżem czekała wiosny, przyszła nareszcie! Z miłością w moim sercu budzę się… kwiaty To nic przy jego licach — gwiazdy gasną Przy jego jasnych oczach… Ach! kocham! kocham!

Зрадливу рибкам ополонку… Раптом Жахливий крик — впав чоловік у неї… Мені на ложе впав… Чи то від світла, Яке, мов квіт рожевий, розливалось В моїм склянім палаці, чи насправді Троянди мліли на його обличчі. А гарний був він, гарний, аж хотіла Навік затримати його в палацах зимних І в ланцюги обіймів та цілунків Закути. Але він почав конати… І довелось, ах, довелось пустити! Коли б хоч на руках з води могла я Його підняти, і уста з устами Зіллять і влить життя в холодні груди! Ти знаєш-бо, яка для нас то мука, Коли, мов квіти, ми скидать повинні Рум’янець наш і одяг наш барвистий І білим каменем на дні лежати В озерах! Так було тоді й зі мною… Лежать я мусила на дні і світла Не бачила. Півмертвого несла я В руках тремтячих, і крізь ополонку Поклала на льоду, сама ж із болем Вернулась на порожнє, зимне ложе. А серце краяв зойк і плач рибалок, Які знайшли того, з ким я прощалась. От і весна настала довгождана, І серце знов любові повне… Квіти — То перед ним ніщо, і зорі гаснуть При погляді його… Люблю, кохаю!

Skierka Ktoś idzie tutaj lasem.

Скерко Хтось лісом там іде.

Goplana

Гоплана

To on! to on! mój miły. Bądź niewidomym, Skierko.

То він, мій милий! Стань невидимим, Скерку! Скерко виходить. На сцену входить Грабець, рум’яний, в селянському вбранні.

Skierka odchodzi. Wchodzi na scenę Grabiec — rumiany — w ubiorze wieśniaka.

Грабець Що за панна? Обличчя, ноги є, сама ж — немовби скляна. Що за створіння то — з імли, драглів чи льоду? Є люд, що має смак і на таку породу! Щось світить риб’яче з лиця її чудного!

Grabiec Ach, cóż to za panna? Ma twarz, nogi, żołądek — lecz coś niby szklanna. Co za dziwne stworzenie z mgły i galarety! Są ludzie, co smak czują do takiej kobiety; Ja widzę coś rybiego w tej dziwnej osobie. Goplana Jak się nazywasz, piękny młodzieńcze?

Гоплана Як звешся, молодий вродливче?

Grabiec

Грабець

Nic sobie…

Гоплана Нічого? Любий мій!

Goplana Miły nic sobie!

Та нічого.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Grabiec

Грабець

Jakżesz głupia, mościa pani — Nic sobie, to się znaczy że nic nie przygani Mojej piękności… to jest, żem piękny. A zwę się Grabiec. Goplana

Дурненька ж ти, мосьпані! — Нічого — значить, що в красі моїй догани Нема, що я — красунь… А звусь, як хочеш знати, Я — Грабець. Гоплана

Cóż cię za anioł obłąkał w tym lesie?

Хто ж завів тебе в цей ліс блукати?

Grabiec Proszę, co za ciekawość w tym wywiędłym schabku!

Грабець Кому цікавий я — зів’яла шкіра й кості?

Goplana Proszę cię, panie Grabiec!

Гоплана О пане Грабець, хто ж…

Grabiec

Грабець

Panie Grabku!

Та ми тут люди прості! Зви краще — Грабком!

Wolno mówić: Grabku!

Гоплана

Goplana

Хто ж ти?

Któż jesteś? Grabiec Aśćki panny sługa… A pytasz, kto ja jestem?… to historia długa; W naszym kościółku stały ogromne organy, Mój tata grał na dudach; pięknie grywał pjany, Ale kiedy na trzeźwo, okropnie rzępolił; Do tego był balwierzem i wieś całą golił, Golił i grał na dudach, bo golił w sobotę, Na dudach grał w niedzielę; a miał taką cnotę, Że nie pił, kiedy golił, a pił, kiedy grywał. I wszystko szło jak z płatka. Wtem kogut zaśpiewał I mój ojciec małżeństwem z żoną los zespolił. Panna młoda wąs miała, ojciec wąs ogolił I wszystko szło jak z płatka. Lecz tu nowe cuda! Żona grała na dudach, a tatuś był duda; Grała więc po tatusiu i dopóty grała, Aż go na cmentarzyku wiejskim pogrzebała. Ja zaś, pośmiertne dzieło pana organisty, Jestem, jak mówią, ojca wizerunek czysty, Bo lubię stary miodek i kocham gorzonnę, I uciekam od matki…

Грабець З панського я двору. А хто я, — розказать — історія нескора! В костьолі нашому великі є органи, На них мій батько грав. Чудово грав він, п’яний, Тверезий — так фальшив, що й слухать неможливо. Голив і грав собі, адже голив в суботу, А у неділю грав; та мав таку чесноту: Як голить, то не п’є, — п’є лиш тоді, як грає. Все як по маслу йшло. Од півдня спів лунає — Й стає мій батечко з дружиною до шлюбу. Та панна мала вус — і він їй голить губу. Все як по маслу йшло. Але тут нові чуда! На дуду жінка гра, а татко мій був дуда. На татку грала все, на ньому доти грала; Що на цвинтарику сільському й поховала. Я ж є посмертний плід від пана органіста. Як кажуть, з батька я малюнок вийшов чистий, Бо мед старий люблю, від матері тікаю Й люблю смаженю я.

Goplana

Гоплана Мов пахощі розмаю, З весняним вітерцем його розмова лине. О милий! Я люблю тебе!..

Słowa jego wonne Przynosi wiatr wiosenny do mojego ucha… O luby! ja cię kocham…

Грабець

Grabiec

Що за дівчина? Так прямо почала! А втім, нема тут дива! Не раз селом іду, серця ж, немовби сливи, Під ноги падають… і не одна гукає: Мій Грабку, Грабоньку, хай Грабець пам’ятає —

Cóż to za dziewucha? Obcesowo zaczyna. Wprawdzie to nie dziwy. Ilekroć przez wieś idę, to serca jak śliwy Lecą pod moje nogi… wołają dziewczęta: Panie Grabku! Grabiątko, niech Grabiec pamięta,

Balladyna / Балладина

Że jutro grabim siano — pomóż, Grabku, grabić. A to znaczy, że za mnie dałyby się zabić, I to, że się na sienie dadzą pocałować.

Громадить сіно йдем, хай Грабець допоможе. Це значить — все вона віддать за мене може — І тут, на сіні, дасть себе поцілувати.

Goplana Czy mię kochasz, mój miły?…

Гоплана Чи любиш ти мене?

Grabiec Ha?… trzeba skosztować… Na przykład… daj całusa…

Грабець

Goplana

Гоплана

Га?.. Треба скуштувати… Що ж… дай цілунок…

Stój!… pocałowanie To ślub dla czystych dziewic. Na dziewiczym wianie Za każdym pocałunkiem jeden listek spada. Nieraz dziewica czysta i smutkami blada Dlatego, że spadł jeden liść u serca kwiatu, Nie śmie kochać i daje pożegnanie światu, I do mogiły idzie nigdy nie kochana.

Стій!.. Для чистої дівчини Цілунок — це вже шлюб. Бо на дівочім віні З цілунками щораз листочок опадає, І чиста дівчина тому-то й смуток знає, Що лист один опав з її віночка — цвіту. І вже їй не кохать, не знать розкошів світу, Й, ніким не кохана, діжде вона могили…

Grabiec Coś waćpanna jak mniszka.

Грабець Це схоже на черниць.

Goplana

Гоплана

Raz pocałowana, Będę twoją na wieki — i ty mój na wieki…

Раз поцілуєш, милий, І я твоя навік, і ти навік зі мною! —

Grabiec Ha, pocałunek bliski, a ten „mój” daleki.

Грабець Цілунок близько, я ж — далеко…

Goplana

Гоплана Навіки, любий мій!

Całuje.

(Цілує)

O mój luby!… Grabiec

Грабець

Dalibóg… pfu!… pocałowałem Niby w pachnącą różę… pfu… róża jest ciałem, Ciało jest niby różą… niesmaczno!…

Ій-бо, немов розкриту Троянду цілував… Тьфу! Тіло — мовби з квіту, І мовби тіло — квіт… не смачно!..

Goplana

Гоплана Мій коханий! Приходь до мене в ліс, коли пливуть тумани, Щовечора приходь. Підем блукати нині У сяйві місячнім, під співи солов’їні, Над світлим озером, у пахощах розмаю Ми будем мріяти під соснами…

Mój drogi! Więc teraz co wieczora na leśne rozłogi Musisz do mnie przychodzić. Będziemy błądzili, Kiedy księżyc przyświeca, kiedy słowik kwili, Nad falą szklistych jezior, pod wielkim modrzewiem Będziemy razem marzyć przy księżycu… Grabiec do siebie Co odpowiedzieć babie…

Я з тобою

Грабець (до себе) Що бабі й говорить…

Nie wiem,

Goplana

Не знаю,

Гоплана

Ty smutny? ty niemy? O! my z tobą będziemy szczęśliwi!

Замислений, смутливий — Мовчиш ти? Будемо з тобою ми щасливі!

Grabiec Będziemy, Lecz nie wieczorem — i nie przy jeziorze…

Грабець Лиш не на озері, й не ввечері сьогодні.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Goplana

Гоплана Czemu?

Чому?

Grabiec Bo ja nie lubię wody jak wściekły.

Грабець

Goplana Mojemu Kochankowi rwać będę poziomki, maliny.

Гоплана Я рватиму тобі малину і суниці.

Grabiec Lecz ja nie lubię malin… a kiedy dziewczyny Niosą dzbanek na głowie, nieraz zrzucam dzbanek, Ale to nie dla malin.

Грабець Малини не люблю… Як часом молодиці Несуть на голові малини повні дзбани, Я задля жарту їх скидаю всі.

Goplana Lecz ty mój kochanek… Ty musisz lubić kwiaty… Więc przyjdź co wieczora.

Гоплана Коханий!.. А квіти любиш ти?.. Приходь же вечорами!

Grabiec A to już tego nadto!… co za nudna zmora! Nie przyjdę w żaden wieczór…

Грабець Оце занадто вже!.. Яка нудота з вами! Ні, ввечері не жди.

Goplana

Гоплана

Ненавиджу я ці простори водні.

Dlaczego?

Чому?

Grabiec Za borem Pewna dziewczyna czeka na Grabka wieczorem.

Грабець У тиші гаю На мене інша вже закохано чекає.

Goplana Dziewczyna?

Гоплана Дівчина там?

Grabiec

Грабець Tak… dziewczyna…

Goplana

Авжеж. Гоплана

Czy piękna dziewczyna?

Чи гарна та дівчина?

Grabiec Ha?… co pannie do tego?… zwie się Balladyna.

Грабець Навіщо панні це?.. А зветься Балладина.

Goplana Siostra Aliny?… córka wdowy?… ale ona Złe ma serce…

Гоплана Дочка вдови? Сестра Аліни?.. Але в неї Зле серце…

Grabiec

Грабець

Waćpanna, widzę, coś szalona… Nie wierzę w babskie dziwy, sądy i przestróżki. Wszystkie dziewczęta, które mają małe nóżki, To mają piękne usta i serca — a właśnie Ona piękną ma nóżkę…

Панні щось примарилось лихеє… Не вірю в бабські я казки. Усі дівчата, Що мають стан стрункий, маленькі ноженята, То мають і серця і устонька прекрасні, — А в неї ніженьки малі…

Goplana zapalając się Niech słońce zagaśnie, Jeśli mi ciebie kto wydrze, kochanku. Ty jesteś moim! moim! moim wiecznie! Choćbyś miał księżyc za ślubny pierścionek, Choćbyś miał księżyc, to ja go rozłamię,

Гоплана (запалюється) Хай сонце згасне, Як в мене відберуть тебе, коханку! Тепер ти мій! Ти мій, ти мій навіки! Хоча б ти й місяць мав за шлюбний перстень, Хоча б і місяць, — я його зламаю,

Balladyna / Балладина

Zagaszę księżyc, który cię prowadzi Do pocałunków, do kochanki domu. Ach, bądź mi wiernym! błagam cię! zaklinam! Na twoje własne szczęście. Ach! zaklinam! Bo zginiesz, luby… nie… razem zginiemy, Ale ty zginiesz także, gdy ja zginę… Więc nie chcę zginąć, abyś ty nie zginął. Przynajmniej dzisiaj nie chodź tam wieczorem, Przynajmniej dzisiaj nie chodź tam… ja każę…

Я погашу той місяць, що приводить До хати милої, до поцілунків! Ах, вірним будь! Благаю! Заклинаю! Ах, задля твого щастя — заклинаю. Бо згинеш, любий!.. Ні!.. Ми разом згинем, Загинеш ти, як тільки я загину… Не хочу гинути, щоб ти не гинув! Ти хоч сьогодні не ходи до неї, Велю тобі — не йди вже хоч сьогодні!

Grabiec A któż ty jesteś, co każesz?

Грабець А хто ж ти, щоб веліти?

Goplana Królowa! Królowa fali, Goplana.

Гоплана Королева. Я королева хвиль, Гоплана.

Grabiec

Грабець Гей!.. Тікати!.. Свята Маріє! А то вскочу в лихо — Моєю бути хоче жінка чорта!

Ej!… w nogi! Jezus Maryja! a tom popadł w biedę, Szatana żona chce być moją żoną. Grabiec ucieka.

(Утікає)

Goplana sama Niech słońce gaśnie! Niechaj gwiazdy toną W bezdrożne niebo! Niechaj róże więdną! Co mi po słońcu, po gwiazdach, po kwiatach, Wolę je stracić niż kochanka stracić Co mam potęgi, co nadprzyrodzonej Siły nad światem, to obrócę na to, Aby to serce podbić i mieć moim… Skierko! Chochliku!…

Гоплана (сама) Хай сонце згасне! Хай потонуть зорі В безладді всесвіту! Хай в’януть рожі! Що до зірок мені, до сонця й квітів — Я краще їх, а не коханця, втрачу. Над світом сили, — всю я скористаю, Щоб непокірне серце те підбити… Мій Скерку! Хохлику!.. Скерко прибігає.

Чи чув ти, Скерку, Мою розмову з ангелом? з коханим?

Skierka przybiega.

Czy słyszałeś, Skierko, Moją rozmowę z kochankiem? aniołem? Skierka Nie karz… ciekawość… szczera moja skrucha, Biały powoju kwiatek uszczyknąłem I końcem różka włożywszy do ucha Słyszałem… przez kwiat…

Скерко Прости… цікавість — вічна в мене скруха. Вщипнув я квіт повою, і духмяним Кінцем пелюстки вклав собі до вуха — І чув… крізь квіт…

Goplana

Гоплана Gdzie Chochlik?

Skierka Ciągnie się z wiankiem…

Де Хохлик? Скерко З вінком ледь ноги тягне…

Leniwy

Wchodzi Chochlik z wiankiem.

Он, лінивий,

Входить Хохлик з вінком.

Goplana

Гоплана

A wstydź się, Chochliku! Patrz, coś ty narwał chwastu i pokrzywy, Brzydkich piołunów, koniczyn, trawniku.

Соромота! Поглянь — нарвав ти куколю на ниві, Гіркого полину, хвощу й блекоти!

Skierka Pozwól mi, pani, niech ja go wysiekę Za taki wianek…

Скерко Дозволь же, пані, я його скараю За цей вінок!..

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Chochlik

Хохлик Ej!… ja cię urzekę…

Гей, я тобі заграю!..

Goplana Słuchajcie mię cicho, diabliki… Oto, Chochło, polecisz za moim kochankiem; Idź przy nim, przed nim, za nim, jak skoczne ogniki, I błąkaj po murawach tak, by przed porankiem Nie trafił do mięszkania, ani do tej chaty, Gdzie mięszkają dwie piękne dziewczęta — dwa kwiaty, Córki wdowy… rozumiesz… a o wschodzie słońca Tu miłego przyprowadź.

Гоплана Тихенько! Слухать, чортенята! Ти, Хохлику, лети вслід за моїм коханком; Йди перед ним, за ним, мов вогник той крилатий, І заблукай його, щоб навіть перед ранком Додому не дійшов, ні до тієї хати, Де вдвох рожевіють, мов маків цвіт, дівчата — Вдовині дві дочки… А зійде сонце — прямо Веди його сюди…

Chochlik

Хохлик

Będę go bez końca Błąkał i sadzał w błocie… cha! cha! cha! cha! cha! cha!

Болотами, ярами Водитиму його без краю!.. Ха-ха! Ха-ха!

Odchodzi Chochlik.

Goplana A ty, mój Skierko, leć na mały mostek, Gdzie jest mogiła samobójcy stracha. Ukryj się w łozy zarostek. Za godzinę przez ten mostek Będzie jechał pan bogaty, Ustrojone w złote szaty, Jak do ślubu — bez oręży, I kareta złotem błyska, I pięć rumaków w zaprzęży; Cztery karych i klacz biała Przodem lecąc iskry ciska. A na mostku wypróchniała Leży belka drżąca, śliska. Czy rozumiesz?

Гоплана А ти лети, мій Скерку, до ліщини, Де самозгуб похований, бідаха, Через місток там за годину Проїхать має пан багатий, У золоті убраний шати, Немов до шлюбу. Він без зброї, Карета в золоті, й щосили П’ять коней мчать у пишнім строї, Чотири карих, п’ята — біла Аж сипле іскрами кобила. А на місточку там дірява, Слизька є балка порохнява, — Збагнув ти?

Skierka

Скерко Wywrócić?

Вивернуть?

Goplana skłaniając głowę Lecz nie szkodzić żywym, Ani ludziom, ni koniom.

Гоплана (ствердно киваючи головою) Ні людям, ані коням Щоб не пошкодить.

Skierka A potem?

Скерко А по тому?

Goplana Tego pana w płaszczu złotym Hymnem wiatru czułym, tkliwym Zaprowadzić aż do chaty, Gdzie mięszka uboga wdowa I dwie młode córki chowa. Uczyń tak, by pan bogaty Wziął tam żonę i we dwoje Odjechał złotą karetą. Luby Skierko! dziecię moje!

Гоплана Вельможу в строї золотому Ласкавим вітру передзвоном Ти запровадиш аж до хати, Де дві в убогої вдовиці Зростають доньки білолиці. Владнай все так, щоб пан багатий Узяв би там собі дружину Й вернувсь удвох в свої палати. Мій Скероньку, моя дитино!

Balladyna / Балладина

Skierka Dziewczyna będzie kobietą, Nim dwa razy słońce zaśnie, Nim dwa razy księżyc zgaśnie.

Скерко Хай стане жінкою дівчина, Допоки ще раз сонце згасне, Допоки ще раз місяць засне.

Goplana sama Więc rozesłałam sylfy; niechaj pracują Na moje szczęście. Teraz nie idzie o to, Aby wojskami kwiatów zdobywać niwy; Nie kwiatów strzec mi teraz, nie tęcze winąć, Ani słowiki uczyć piosenek, ani Budzić jaskółki wodne… kocham!… ginę!… A jeśli on mnię kochać nie będzie? cała W mgłę się rozpłynę białą, i spadnę łzami Na jaki polny kwiat, i z nim uwiędnę.

Гоплана (сама) Я сильфів розіслала — хай працюють Мені на щастя. Ні, вже не до того, Щоб військом квітів ниви здобувати; Ні квіти стерегти, ні хмари вити, Ні солов’їв пісень учить, ані надводних Будити ластівок… Кохаю!.. гину!.. А що, як не полюбить він? Цілою Істотою в тумані розпливуся Й слізьми впаду на квіти й в них зів’яну.

Odlatuje.

(Відлітає)

Rozpływa się w powietrzu.

(Розпливається в повітрі)

Scena trzecia

Сцена третя

Chata Wdowy. Wdowa i córki jej Balladyna i Alina wchodzą z sierpami.

Хата Вдови. Вдова та її доньки — Балладина й Аліна — входять із серпами.

Wdowa Zakończony dzień pracy. Moja Balladyno, Twoje rączki od słońca całe się rozpłyną Jak lodu krysztaliki. Już my jutro rano Z Alinką na poletku dożniemy ostatka; A ty, moje dzieciątko, siedź sobie za ścianą…

Вдова (до Балладини) Скінчився праці день. Як льодові криштали, Від сонця рученьки твої немов розтали. Уранці завтра ми без тебе, Балладино, Підем з Аліною у поле жати, А ти удома вже посидь, моя дитино…

Alina Nie! nie, nie, jutro odpoczywa matka, A my z siostrzycą idziemy na żniwo. Słoneczko lubi twoją główkę siwą I leci na nią by natrętna osa Do białych kwiatków, ani go od włosa Liściem odpędzić; że też nigdy chmurki Bóg nie nadwieje, aby cię zakryła. O! biedna matko!

Аліна Ні! Ні! Хай завтра відпочине мати, А ми з сестрицею підем на жниво. З любов’ю на твою голівку сиву Проміння лине сонячне, мов оси На білі квіти, й листям сиві коси Не затулить від нього, — ні хмарини Бог не навіє, щоб тебе закрила, Моя матусю!

Wdowa

Вдова З вами в цій хатині, Кохані донечки, і вбогість мила! А хто для Бога сіє, той не втратить. Я завжди мрію, що вам Бог заплатить Багатим мужем… Хто це справді знає, Чи вість про вас в палаци не сягає? Ми жнем, а раптом королевич з бору, Чи хоч конюший або кухар з двору У золотому виїде ридвані… До мене мовить він: «Шановна пані, Віддай одну із дочок за дружину!» — «О господи! Бери ти Балладину, —

Dobre moje córki, Z wami to nawet ubożyzna miła; A kto posieje dla Boga, nie straci. Zawsze ja myślę, że wam Bóg zapłaci Bogatym mężem… a kto wie? a może Już o was słychać na królewskim dworze? A my tu żniemy, aż tu nagle z boru Jaki królewic… niech i kuchta dworu, Albo koniuszy — zajeżdża karetą… I mówi do mnie: podściwa kobieto, Daj mi za żonę jedną z córek. — Panie! Weź Balladynę, piękna jak dziewanna. —

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

„W mgłę się rozpłynę białą”. 2002, 61×44, płyta pilśniowa, technika mieszana

«Істотою в тумані розпливуся». 2002, 61×44, ДВП, мішана техніка

Balladyna / Балладина

Tobie się także, Alino, dostanie Rycerz za męża… ale starsza panna Powinna prędzej zostać panną młodą. W rzeczułkach woda goni się za wodą. Mój królewiczu, żeń się z Balladyną.

Вона прекрасна, наче квіт лілеї». Й тобі, Аліно, мужем рицар стане… Хай старша йде раніш сестри своєї — По хвилі хвиля йде в воді весняній. Бери, мій короленку, Балладину.

Balladyna Gdzie ty mój grzebień podziałaś, Alino? Co ty tam słuchasz, jak się matce marzy.

Балладина Де ти поділа гребінь мій, Аліно? Чого там слухать материні мрії!

Alina Wiesz, Balladyno, że to jej do twarzy, Kiedy śni głośno, kiedy się uśmiecha.

Аліна Обличчя в неї, сестро, аж ясніє, Коли їй вголос сняться сни крилаті

Wdowa do Balladyny Dobrze ty mówisz! Chata taka licha, A mnie się marzy Bóg wie nie co… Ale Bogu się także w wiekuistej chwale Musi coś marzyć… a gdyby też Bogu Chciało się matce dać złotego zięcia…

Мати (до Балладини) Ти добре кажеш! Так убого в хаті, А я бозна-що марю… Але навіть Господь про щось у вічній славі марить… А що, якби схотілось в небі Богу Мені послати зятя золотого?..

Balladyna Ach! słychać jakiś tarkot na rozłogu, Jedzie gościńcem dwór jakiegoś księcia. Pięć koni… złota kareta… ach, kto to?… Jedzie aleją… Jak to pięknie złoto Między drzewami błyska!… Ach! mój Boże, Co im się stało?… śród naszego mostu Powóz prrr… stanął… i ruszyć nie może…

Балладина Ах! Щось гуркоче з греблі над болотом — Багатий повіз там якогось пана! П’ять коней… злотна збруя… Але хто там Так мчить? Як гарно золото ридвана Блищить між деревами!.. Ах, мій Боже! Що трапилось? Якраз посеред мосту Спинився він… і зрушити не може…

Wdowa Pewnie chcą konie napoić…

Вдова Хтять, мабуть, коней напоїть.

Balladyna Ot właśnie! Pan poi konie na drodze po prostu…

Балладина От діло! Ще б пан та коней сам поїв попросту!..

Wdowa Ha! Jeśli pić chcą…

Вдова А що ж, як хочуть пить?..

Alina

Аліна

Już słoneczko gaśnie, Trzeba zapalić sosnowe łuczywo…

Вже звечоріло — Пора соснову запалить лучину.

Balladyna biegnąc od okna Ach, lampę zaświeć… ach, lampę… co żywo… O! gdzie mój grzebień?

Балладина (біжить до вікна) Ах! лампу, лампу засвітить… швиденько! Де гребінь мій?

Wdowa

Вдова

Słychać pukanie do drzwi.

Otwórz, Balladyno.

Хтось стукає у двері.

Cóż to? Co?… ktoś puka…

Йди відчини…

Хтось стука… Балладино,

Balladyna Niech siostra otworzy…

Балладина Сестра хай вийде, ненько…

Wdowa Prędzej otwórzcie… ktoś do chaty stuka.

Вдова Та відчиніть же, справді… Так негоже…

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Alina Ach, ja się boję…

Аліна Ах, я боюсь!..

Wdowa

Вдова

Niech wszelki duch Boży Boga wychwala… ja odemknę chatę…

Хай все створіння Боже Вславляє Бога!.. Я йду відчиняти.

O, jakie stroje złocisto-bogate!

О, хтось у золоті убраний шати!..

Czy w imię Boga?…

Хто, в ім’я Бога?

Patrzy przez dziurkę od klucza.

(Дивиться крізь дірку від ключа)

Otwiera.

(Відчиняє)

Kirkor wchodzi.

Входить Кіркор.

Kirkor

Кіркор

Tak, z Boga imieniem. Proszę wybaczyć, ale nad strumieniem Mostek pod moim załamał się kołem, Szukam schronienia…

Так, в імення Бога Прошу пробачить, та серед дороги Міст під колесами зламавсь моїми. Шукаю захистку…

Wdowa

Вдова

Proszę poza stołem, Mój królewicu, siadać — proszę siadać. Chata uboga — raczyłeś powiadać, Że powóz… O! to nieszczęście! — Dziewczęta! To moje córki, jasny królewicu — A to już dawno człowiek nie pamięta Takich przypadków, chyba przy księżycu Młynarz, co jechał przeszłej wiosny. Balladyna Dosyć — daj panu mówić…

Прошу сідати, Мій короленку… в цій убогій хаті… Прошу сідать… то, кажеш, під твоїми Колесами… Ой лишенько!.. Дівчата!.. Ось, короленку, маю дочок двоє… Давно таких випадків не чувати, Хіба що з мельником торік весною, Як їхав уночі… Балладина

Matko,

Та досить, мамо, Дай панові сказать!

Wchodzi Skierka niewidzialny dla aktorów.

Входить Скерко, непомітний для інших.

Kirkor Przed tą chatką Słyszałem dźwięki luteń… czy to córki Wasze grywają na lutni?

Кіркор

Wdowa

Вдова Мій короленку…

Nie… królewicu…

Чув біля брами Я звуки лютні… То не дочки часом На лютні гарно грали так?

Przepraszam —

Skierka

Не знаю,

Скерко

Z niewidzialnej chmurki Sympatycznymi kwiaty poukraszam Obie dziewice, bo moja królowa Nie powiedziała, do której nakłonić Serce Kirkora… Muzyka echowa Zacznie hymnami powietrznymi dzwonić; A wieniec kwiatów taką woń rozleje, Że serce tego człowieka omdleje, Że jednym sercem dwa serca pokocha.

З хмароньки тимчасом Я чарівними квітами вквітчаю Обох дівчат, бо королева мрійна Не повіла, до котрої схилити Кіркора серце… Арфа гармонійна Почне в повітрі гімнами дзвонити, Такий з віночків аромат навіє, Що серце чоловікові умліє, Й двох зажадає серць воно єдине.

Wkłada wieńce kwiatów na głowy dziewicom — słychać muzykę.

(Кладе вінки із квітів на голови дівчатам. Чути музику.)

Balladyna / Балладина

Wdowa Może królewic chce odpocząć trocha?…

Вдова Мій королевич, може, відпочине?..

Kirkor z zadziwieniem i niespokojnością Odpocząć, kiedy dźwięki … takie cudne Słyszę… Dziewice, wasze są to pieśni?… Słyszę śpiewanie…

Кіркор (здивовано і занепокоєно) Відпочивать, коли такі прекрасні Я чую звуки!.. То не ви співали, Дівчатонька?

Alina

Аліна

Czy się panu nie śni? Tu w chacie… cicho…

У хаті тихо…

Kirkor

Чи пан не снить, можливо?

Кіркор

Ach! jakże mi nudne Wspomnienie zamku pustego! Skierka na stronie

Ах, які неясні Й нудні ці спогади про двір замковий! Скерко (осторонь) То діють чари.

Czar działa…

Kirkor Z jakich kadzideł ta woń się rozlała?… To z pewna wasze wieńce, uroszone Łzami wieczora, dają takie wonie?

Кіркор

Balladyna Lecz my nie mamy wieńców.

Балладина Вінків нема в нас.

Sługa Koło w powozie…

Слуга

Відкіля чудові Ці ллються пахощі?.. То, мабуть, роси З віночків тих, що вам квітчають коси?

Wchodzi Sługa Kirkora bogato ubrany.

(Входить Слуга Кіркора, ошатно одягнений)

Naprawione

Колесо і коні

Готові.

Kirkor

Кіркор

Ja tu zostanę…

Wyprząc z dyszla konie,

Випрягай і на припоні Постав їх, я не їду.

Sługa odchodzi.

(Слуга виходить)

Wdowa

Вдова

Cóż to za zjawienie? Królewic w chacie! Na jakim on sienie Spać będzie?… Jemu listki róży cisną…

Ну, й новини! Тут — королевич! На якому сіні Він спатиме?.. Жорсткі йому й лілеї!

Kirkor do siebie Prawdę wróżyłeś, pustelniku stary: Gdzie okienkami dwie różyczki błysną, Gdzie dach słomiany…

Кіркор (до себе) Все правда, що казав старий пустельник: Солом’яна там стріха, і під нею. В вікні дві квітки…

Skierka do siebie

Скерко (до себе) Zakończone czary…

Діє чар чудово!..

Kirkor do Wdowy Słuchajcie, matko! na świat wyjechałem Szukać ubogiej i cnotliwej żony; Dalej nie jadę, bo tu napotkałem Cudowne bóstwa!… O! gdybym dwa trony — Ach! powiem raczej, gdybym miał dwa serca! Lecz zdaje mi się, że dwa serca noszę… Dwoma sercami o dwie córki proszę;

Кіркор (до вдови) Послухай, ненько! Їхав я шукати Собі дружину, вбогу й доброчесну. Не їду далі, бо знайшов небесні Створіння тут… Коли б два трони мати, Чи краще… серця два! Мені здається, Що справді маю в грудях я два серця… Прошу двох дочок я двома серцями,

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Ale Bóg jedną tylko wziąć pozwala I do ślubnego prowadzić kobierca; Więc trzeba wybrać… Czemuż losu fala Rozbiła serca moje o dwie skały? Ach! czemuż oczy pierwej nie wybrały I nie powiodły czucia? Dziś nie umiem Wybrać…

Та Бог одну лиш дозволяє любу З собою взяти й повести до шлюбу, То треба вибрати… Чому в нестямі Розбилось серце хвилею об скали? Чому з них вибрать очі не здолали Й не повели чуття? І от не вмію Обрати…

Wdowa

Вдова

Ja ciebie, panie, nie rozumiem…

Пана я не розумію.

Kirkor Proszę o rękę jednej z córek… może Słyszałaś kiedy o hrabi Kirkorze, Co ma ogromny zamek, cztery wieże, Złocisty powóz, konie i rycerze Na swych usługach? Otóż Kirkor… to ja… Proszę o jedną z córek…

Кіркор Прошу одну дочку за мене дати… Чувала ти — є граф Кіркор багатий, Що має замок на чотири вежі, Карету й коні в золотій мережі, І рицарів… Я граф той… Однієї Із дочок я прошу…

Wdowa

Вдова

Córka moja?… Ja dwie mam córki — ale Balladyna…

Дочки моєї? Дві маю доньки, тільки Балладина…

Kirkor Czy starsza?

Кіркор То старша?

Wdowa

Вдова Так… Молодшу звуть Аліна, Вона — мов ангел…

Tak jest… a młodsza Alina Także jak anioł… Kirkor do siebie

Кіркор (до себе)

Jaki wybór trudny! Starsza jak śniegi — u tej warkocz cudny, Niby listkami brzoza przyodziana; Ta z alabastrów — a ta zaś różana — Ta ma pod rzęsą węgle — ta fijołki — Ta jako złote na zorzy aniołki, A ta zaś jako noc biała nad rankiem. Więc jednej mężem — drugiej być kochankiem; Więc obie kochać, a jedną zaślubić? Lecz którą kochać? którą tylko lubić?… Niech się przynajmniej z ust różanych dowiem, Która mnie kocha?…

Важко з них обрати! Мов з снігу старша, та ж немов весняна Берізка, вбрана у зелені шати; Ця — з мармуру, а та — мов цвіт тюльпана; Ті очі — мов фіалки, ці — вуглини; Та — мов злотиста на зорі хмарина, А ця — мов біла ніч перед світанком. Одній — буть мужем, другій — лиш коханком? Кохать обох, лиш з однією жити? Котру ж кохать? Котру лише любити? Якби ж то хоч з рожевих уст дізнати, Чи любить котра з них! Смугляві лані, Чи любите мене?

do dziewic

Czy mnie kochacie?

Moje smugłe łanie,

Balladyna

Балладина

Ach! ja ci nie powiem: Nie… ale nie śmiem wymówić: tak, panie — Może ty zgadniesz, choć będę milczała; Zgadnij, rycerzu.

Ах, не сказати «Ні…», але й «так» — не смію мовить, пане… Вгадаєш сам, хоч би й не говорила, Угадуєш?

Kirkor do Aliny

Кіркор (до Аліни) А ти, трояндо біла?

A ty, różo biała? Alina rzucając się na łono matki Kocham…

Аліна Люблю…

Balladyna / Балладина

Kirkor

Кіркор

Obiedwie kochają.

Wdowa Zapewne, Że muszą kochać!… toż by to dopiero, Gdyby nie kochać rycerza, co szczerą Mógłby za żonę wziąć sobie królewnę, Piękny i śmiały.

Вдова

Kirkor

Кіркор

Обидві люблять.

Мабуть, рівні У цьому… Як же не любить такого Їм рицаря вродливого, ставного, Що міг би сміливо й до королівни Сватів заслати! Котра з вас, дівчата, Мене щиріш кохатиме по шлюбі? Чи буде хмари гніву розвівати? Чи вірні будете, мої ви любі?

Któraż z was, dziewice, Będzie mię więcej kochała po ślubie? Jak będzie kochać? lubić, co ja lubię? Jak mi rozchmurzać gniewu nawałnice? Balladyna O panie! jeśli w zamku są czeluście, Z czeluści ogień bucha, a ty każesz Wskoczyć — to wskoczę. Jeśli na odpuście Ksiądz nie rozgrzeszy, to wezmę na siebie Śmiertelne grzechy, którymi się zmażesz, Jeżeli dzida będzie mierzyć w ciebie, Stanę przed tobą i za ciebie zginę… Czegóż chcesz więcej?…

Балладина О пане! Якщо в замку є каміни, А в них вогонь горить, і ти звелів би Ускочить, — вскочила б! Якби провини Твої не взяв священник, то на себе Візьму їх, хоч би й смертно согрішив би; Якби хто списом замірявсь на тебе — Тебе я заступлю й за тебе згину… Що хочеш більш?..

Wdowa

Вдова

Szczera jak złoto.

Weź! weź Balladynę.

Це — щире золото.

Візьми ти Балладину.

Кіркор (до Аліни)

Kirkor do Aliny A ty, młodsza dziewo, Co mi przyrzekasz?

Що обіцяєш? Аліна

Alina Kochać i być wierną.

А ти, молодша,

Віддано кохати.

Kirkor Ach, nie wiem, której oddać rękę lewą Jako szwagierce — a której z pierścionkiem. O! gdybym ujrzał tę gwiazdę przedsterną, Co wiodła króle do Dzieciątka żłobu! Serce mam jedno, a ciągnie do obu. Którą odrzucić? а której być małżonkiem? Obie kochają, więc niesprawiedliwość Poniesie jedna, jeśli wezmę drugą. W obojgu jedna prostota i tkliwość, W obojgu miłość jednaką zasługą… Którą tu wybrać?…

Кіркор Кому ж з них руку лев’ячу віддати З обручкою й кому лиш як зовиці? Коли б зорі діждати провідної, Що привела волхвів до Віфлеєма! Обидві в серці обнялись моєму, — Котру ж узяти і зректись котрої? Обидві люблять, і несправедливість Вчиню одній, за себе взявши другу. В обох одна і щирість і чутливість, В обох любов — однакова заслуга… Котру ж обрать?

Alina

Аліна Як спиниш вибір, пане, Ти на мені, то мусиш обіцяти І матінку й сестру зі мною взяти До свого замка… Хто ж то буде матці Розпалювать? Хто їй варити стане? Не слід лишатись їй у бідній хатці, Коли дочка її палац посіла!

Jeśli mnie wybierzesz, Szlachetny panie, to musisz obiecać, Że mię do zamku twojego zabierzesz Z matką i siostrą… Bo któż będzie matce Gotować garnek? kto ogień rozniecać? Ona nie może zostać w biednej chatce, Kiedy ja będę w pałacach mięszkała.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Patrz, ona siwa jak różyczka biała. O! widzisz, panie… musisz także ze mną I matkę zabrać…

Глянь, сива вся вона, мов квітка біла! От бачиш, пане… мусиш ти зі мною Взять матінку…

Kirkor

Кіркор

O! jakąż tajemną Rozkoszą serce napełnia… o! miła…

О, радістю якою Повниться серце… О моя дитино!

Wdowa Lecz Balladyna to samo mówiła W sercu i w myśli… Wierzaj mi, rycerzu, I Balladyna kocha matkę starą.

Вдова Те саме мовила і Балладина В думках і в серці… Вір мені, і в неї Душа горить до матінки своєї.

Kirkor Jużem był wybrał i znów mi w puklerzu Dwa serca biją…

Кіркор Вже вибрав був, та знову чую двоє Сердець у грудях.

Balladyna

Балладина

Byłabym poczwarą Niegodną twojej ręki, ale piekła, Żebym się matki kochanej wyrzekła. Prócz matki, siostry, wszystko ci poświęcę.

Зла потвора буду, Не шлюбу гідна, а Страшного суду, Якщо зречуся матінки старої… Ні, матінки й сестри я не покину.

Kirkor Oślepionego chyba losu ręce Wskażą mi żonę…

Кіркор Один лиш вибере мені дружину Сліпої долі перст.

Skierka śpiewa do ucha Wdowy Matko, w lesie są maliny, Niechaj idą w las dziewczyny. Która więcej malin zbierze, Tę za żonę pan wybierze.

Скерко (співає на вухо Вдові) В лісі ягід є багато, Хай ідуть у ліс дівчата. Котра більше назбирає, Та за пана вийти має.

Wdowa

Вдова

Coś matce staruszce Przyszło do głowy… Mój ty królewicu, Jeśli pozwolisz twej pokornej służce, To ci poradzi, piękny krasnolicu. Oto niech rankiem idą w las dziewczyny, A każda weźmie dzbanek z czarnej gliny; I niechaj malin szukają po lesie, A która pierwsza dzban pełny przyniesie Świeżych malinek, tę weźmiesz za żonę.

Щось матінці раптово Прийшло на мисль… Дозволь твоїй служниці Покірливе сказать, поради слово. Послухай, короленку яснолиций: Хай вранці, взявши глечики, дівчата Ідуть у ліс — там ягід є багато. Хай пошукають свіжої малини, Котра раніше ягід назбирає, Оту й візьмеш собі ти за дружину…

Kirkor Wyborna rada… O! złota prostoto! Ty mi dasz szczęście niczym nie skłócone, Dnie rozkoszami przeplatane z cnotą. Tak, moja matko… niech o słońca wschodzie W las idą córki z dzbankami na głowie. A my w lipcowym usiądziemy chłodzie; Która powróci pierwsza, ta się zowie Hrabini Kirkor… Sądź sam, wielki Boże

Кіркор Чудова рада… Золота простото! Ти щастя подаєш мені безкрає, Розкошів дні й безвинної чесноти!.. Так, матінко… Хай з глеками дівчата В ліс на світанку йдуть збирать малину! Ми — в холодку посидимо часину. Хто перша вернеться, ту будем звати — Графинею Кіркор… Щасти їй Боже!

Wdowa Królewic znajdziesz w tej chateczce łoże, Pachnące siano zakryte bielizną. Wierzaj mi, panie, żabki się nie wślizną Do twego sianka… proszę do alkowy.

Вдова Знайдеш, мій пане, в тій хатині ложе — На сіні там простелена ряднина. Не бійсь, жабки до запашного сіна Не влізуть… Прошу, мій ласкавий пане…

Balladyna / Балладина

Kirkor klaszcze, wchodzi Sługa Przynieś z powozu puchar kryształowy, Wino i zimne żubrowe pieczywo…

Кіркор (плескає в долоні, входить Слуга) Внеси криштальні келихи з ридвана, Вино й холодне печиво зуброве…

Sługa odchodzi.

(Слуга виходить)

Bądźcie mi zdrowe, piękne narzeczone…

Лишайтеся, дівчатонька, здорові…

Odchodzi do alkowy poprzedzany przez Wdowę.

(Виходить в супроводі Вдови)

Alina Siostrzyco moja… o! jakież to dziwo, O! jakie szczęście!

Аліна Як дивно все, моя сестрице мила! Яке це щастя!

Balladyna Jeszcze nie złowione, To szczęście, siostro, może nie dla ciebie…

Балладина Поки не вловила, — Те щастя, сестро, може не для тебе.

Alina O! moja siostro… wszakże to na niebie Jeśli nie słońce, to gwiazdy nad głową; Jeśli nie będę panią Kirkorową, To będę pani Kirkorowej siostrą. A tobie jutro trzeba wziąć się ostro Do tych malinek, bo wiesz, że ja zawsze Uprzedzam ciebie i mam pełny dzbanek. Nie wiem, czy na mnie jagody łaskawsze Same się tłoczą… czy tam… twój kochanek…

Аліна О сестронько… якщо не сонце в небі, То ясні є зірки над головою: Як пан Кіркор не візьме за дружину, То буду тій дружині я сестрою. Тобі ж уранці треба за малину Як слід узятись, завжди-бо раніше За тебе я приношу повний дзбанок. Чи ягоди до мене ласкавіші І горнуться самі… Чи твій коханок…

Balladyna Milcz!

Балладина Мовчи!

Alina

Аліна

Ha, siostrzyczko? a ja wiem, dlaczego Malin nie zbierasz…

Та знаю, сестронько, для чого Не хочеш ягід…

Balladyna

Балладина Co tobie do tego?

Що тобі до того?

Alina Nic… tylko mówię, że ja bym nie chciała Rzucić kochanka ani dla rycerza, Ani dla króla… a gdybym kochała, Wzajem kochana, rolnika, pasterza, To już by żaden Kirkor…

Аліна Нічого… Хочу лиш одно сказати, Що милого свого б я не лишила Ні задля яких рицарів багатих; Хоч пастуха б чи орача любила, То жоден би Кіркор…

Balladyna Od głupiej siostry…

Балладина Nie chcę rady

Сестри дурної!..

Słychać klaskanie za chatą. — Balladyna zapala świeczkę i ukrywszy ją w dłoni wychodzi.

Не хочу ради

Чути ляскання за хатою. Балладина запалює свічку і, прикриваючи її долонею, виходить…

Alina

Аліна

Ha!... zaklaskał w borze — Wyszła ze świeczką… O, mój wielki Boże! Co tam pan Grabek powie na te zdrady? Bo też ta siostra chce iść za Kirkora, A jam widziała na kwiatach ugora, Ba! i pod naszą osiną słyszałam Sto pocałunków… przebacz mi, o Chryste,

Щось загомоніло — І вийшла з свічкою… Мій Боже милий! Чи Грабек сподівавсь такої зради? Сестра-бо хоче вийти за Кіркора — А я в зелених луках, край ізвору, Під нашим явором не раз чувала Цілунків звук… Прости мені, Пречиста,

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Że sądzę miłość, której ach! nie znałam…

Що я суджу чуття, яких не знала…

Widzisz, mój Boże! ja mam serce czyste, A przysięgając nie złamię przysięgi… Boże! ptaszęta u twojej potęgi Mogą uprosić o wiszeńkę czarną, Jaskółkom w dziobek dajesz muszkę marną. Jeśli ty zachcesz, Boże mój jedyny, Gdzie stąpię… wszędzie czerwone maliny…

Ти бачиш, Боже, серце в мене чисте, Й присяги не зламаю я своєї… Пташата від щедротності твоєї Вишневе мають зернятко в поживу, Дав ластівкам ти мошку мерехтливу. Якщо ти скажеш, Боже мій єдиний, То де ступлю… червона скрізь малина…

Klęka

(Схиляє коліна)

Siada na ławie i usypia.

(Сідає на лавку і засинає)

Skierka śpiewa Niech sen szczęścia pozłacany Zamyka oczy dziewczyny… A ja lecę do Goplany…

Скерко (співає) Сон щасливий хай загляне В очі змореній дівчині… Я ж полину до Гоплани…

Alina przez sen Wszędzie maliny! maliny! maliny…

Аліна (крізь сон) Ах, скільки тут малини! Скрізь малина!

Odchodzi.

(Виходить)

Koniec aktu pierwszego

Кінець першої дії

Akt drugi

Дія друга

Scena pierwsza

Сцена перша

Las przy jeziorze Gople. — Wschód słońca. — Chochlik i Grabiec w czerwone błoto trzęsawic uwalany — i dobrze podpity.

Ліс біля озера Гопла. Сходить сонце. Грабець напідпитку, забруднений рудим болотом дряговини, і Хохлик.

Grabiec Nie pójdę krokiem dalej.

Грабець Я далі не піду.

Chochlik

Хохлик

Do twojego domostwa.

Ale tu już blisko

Твоєї.

Grabiec

Грабець

Moje czarne psisko, Nie wierzę tobie… bo mnie błąkasz — sadzasz w błocie I wykręcasz ogonem… Nie… mój czarny kocie, Chciałem ciebie pogłaskać, a ogień wytrysnął… Spać chcę. Chochlik

Та близько вже до хати

Песику мій гарний, волохатий, — Не вірю я тобі… лиш водиш по болоті, Виляючи хвостом… Я хтів тебе, мій коте, Погладити, а шерсть твоя нараз як блисне!.. Я хочу спать. Хохлик

Zażyj tabaki…

Нюхни табаки.

Grabiec trzymając się dębu Patrz, dąb mię uścisnął… I nie dziw, dąb przyjaciel grabiny… Mój dębie Wierz mi, że cię szacuję; co w sercu, to w gębie.

Грабець (тримаючись за дуб) Глянь, як тисне Мене в обіймах дуб, — він граба друг… Вір, дубе, Шаную я тебе, — що в серці, те й на губі.

Chochlik Chodźmy dalej…

Хохлик Йдім далі…

Grabiec

Грабець

Znalazłem dęba przyjaciela; Choćbyś mi raj pokazał, gdzie Bóg wróble strzela, To nie porzucę dębu, co się cały chwieje I potrzebuje wsparcia. — Patrz, biedaczek mdleje. Tu, psie! tutaj z latarnią! zgubiłem dębinę. Ha! dąb uciekł… nie poznał mnie… obrosłem w trzcinę Siedząc w błotach noc całą… Chochlik

Ні, знайшов в цім дереві я брата. Хоч тут би й рай, де Бог полює пташенята, Не кину дуба я, що в самотині скніє І просить помочі. Бач, бідолаха мліє! Гей, ти, з ліхтариком!.. Де ж дівся дуб поганий? Він не впізнав мене… і втік… бо весь я в твані Болотяній… Хохлик

Chodź do karczmy.

Ходім до корчми.

Grabiec Na to Masz ze mnie przyjaciela — a to jak na lato… Nie… to już nie przystoi… jeśli karczma dama Kocha mię, jak ja kocham… to nadejdzie sama… Głupstwo chodzić do dziewcząt… Skąd ty masz [ tabakę?

Грабець Щодо цього — Я приятель; хильнуть — мов літа жду ясного… Ні, це негоже… Хай сама корчма до мене Прийде коханкою — люблю ж її шалено… Ходити до дівчат — пусте!.. Де взяв табаки?

Chochlik Od pana Lucyfera.

Хохлик Аж у Люцифера.

Grabiec

Грабець Як забиває баки!.. Дай зайця, песику, — я хочу постріляти!

Ty mi świecisz bakę. Psie mój miły, poszukaj zająca — se strzelę.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Chochlik Czym?…

Хохлик А чим?..

Grabiec

Грабець

Gromem… Cośmy z tobą dobrzy przyjaciele, Przepraszam ciebie bardzo, żem cię zawiódł w błota, Siedzieliśmy w kałuży po uszy jak cnota, I kichali — kichali… mój nos — w nos waćpana.

Та громом… Ми з тобою друзі, брате, Пробач, що я завів тебе у ці болота… В багні сиділи ми по вуха, мов чеснота, І чхали, й чхали все… ніс в ніс, до губи губа.

Chochlik Pamiętasz, co nam trzcina mówiła?

Хохлик Ти пам’ятаєш, що нам твань сказала?

Grabiec Przyszła na pomoc…

Грабець На поміч нам прийшла!..

Kochana!

Chochlik

Люба!

Хохлик Trzcina ratowała dudę…

Дуду урятувала…

Grabiec Ja zawsze obwiniałem trzciny o obłudę…

Грабець Ні, щирою дрягва ніколи не бувала…

Chochlik Chodź dalej…

Хохлик Ходімо далі…

Grabiec

Грабець

Kładzie się.

Spać chcę… Chochlik

Спать я хочу… Хохлик

Lepiej wleź na dąb…

Лізь на дуба…

Grabiec śpiewa Na dębie siedzą gołębie, Na stawku pływają kaczki… Jeżeliś przyjacielem, to zanieś do praczki Moje spodnie…

Грабець (співає) Гей на дубі Голубоньки любі, На ставку пливуть дві качки… Як справді друг ти мій, то занеси до прачки Мої штани…

Chochlik

Хохлик Co? jak to? chcesz spać bez szlafmycy?

Це ж як? Без ковдри тут лягати?

Grabiec Nie chcesz?… to idź do diabła, kocie czarownicy.

Грабець Не хочеш?.. Ну, то йди до біса, коте клятий!

Chochlik Dobrej nocy…

Хохлик Ну, що ж, добраніч!

Grabiec

Грабець

Dobranoc… dobranoc, psie miły. Szedłbym jeszcze do karczmy, ale nie mam siły. Dobranoc…

Так, добраніч, песик милий! Пішов би до корчми, та вже не маю сили. Добраніч.

Zasypia.

(Засинає)

Chochlik

Хохлик

Co za głupie stworzenia ci ludzie! Spił się, cały w czerwonej umazgał się rudzie I śpi; niech sobie teraz nadchodzi Goplana.

От дурне створіння та людина! Напився й спить, увесь у реп’яхах і глині, Тепер нехай собі з ним бавиться Гоплана.

Goplana wchodzi ze Skierką.

(Входить Гоплана зі Скерком)

Balladyna / Балладина

Grabiec. 2002, 61×44, płyta pilśniowa, technika mieszana

Грабець. 2002, 61×44, ДВП, мішана техніка

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Goplana Gdzie on? ach, zasnął… Niech zorza różana Pierwsze mu blaski na oblicze rzuci; Lecz niech się zorza na poły zasmuci I płaczem rosy słońce tak przesłoni, Aby łagodne powiek nie raziło… A ty, Chochliku, weźmij z hojnej dłoni Twoją nagrodę…

Гоплана Де ж він? Заснув… Нехай зоря багряна На нього проблиски найперші кине, Хай темні засмутять її хмарини, Хай промені в своїм сховають лоні, Щоб до очей натрутно не світили… Візьми ж, мій Хохлик, з гойної долоні Цю нагороду…

Chochlik biorąc dar Orzech świstun, zgniłą Pełny tabaką… dzięki ci, królowo, Przez dwa dni będę częstował hiszpanką Chłopstwo pijane…

Хохлик (беручи дарунок) Це горіх зогнилий, Весь порохнявий… Є, спасибі, в мене Тепер чим частувати хлопство п’яне…

Goplana do Skierki

Гоплана (до Скерка) Котра ж із них Кіркорова кохана?

Kirkora?…

Któraż jest kochanką

Скерко Обидві.

Skierka Obie…

Гоплана

Goplana

Так? О голова шалена!

O szalona głowo! Skierka Przyjdą do lasu szukać malin obie, Jak ci mówiłem…

Скерко Як говорив я, в ліс шукать малини Обидві прийдуть…

Goplana

Гоплана Що ж тепер робити?

Poradź mi, co zrobię? Skierka Spuść się na czarne Balladyny serce; Zazdrość widziałem w maleńkiej iskierce, Więcej niż zazdrość…

Скерко На чорне здайся серце Балладини. Я в неї бачив заздрість гордовиту — Не тільки заздрість…

Goplana

Гоплана Що ж вночі робили?

Cóż robiły w nocy?

Скерко Аліна в Бога помочі просила Й заснула, мріючи про збір малини… А Балладина свічку запалила І вийшла — хтось гукав її з ліщини. Я вслід, щоб дослідити таємницю Нічного прогуляння… В тиші млистій Тихенько йшла по мшистій муравиці, Й між білих пальців вогник пломенистий, Мов з келишка троянди, блимав ясно: Блисне — і згасне, знов блисне — і згасне… Птах стрепенувсь — і знов заснув в ліщині — Так тихо йшла, мов подув тихоплинний, Так тихо йшла… Тьми золоті сувої Пливли й звивались їй над головою. Спинилася… прислухалась хвилину — Влила свій шепіт в шепоти ліщини. Хтось відповів…

Skierka Alina boskiej wzywając pomocy Usnęła cicho, marząc o malinach, A Balladyna zapaliła świecę I wyszła, bo ktoś zaklaskał w osinach. Leciałem za nią śledzić tajemnicę Nocnej przechadzki… Jako mgliste mary Szła po murawach i drżąca, i cicha: A płomyk świecy przez różowe szpary Białych paluszków, jak z róży kielicha, Błyskał i gasnął, to błyskał, to gasnął. Zbudził się ptaszek w osinach i zasnął, Tak cicho przeszła wietrznymi poloty, Tak cicho przeszła… Ćmy wianeczek złoty Zwinął się, leciał nad dziewicy głową. Stanęła… słucham… ona ciche słowo Wmięszała w szmery listeczków osiny… Ktoś odpowiedział…

Balladyna / Балладина

Goplana Drużka?…

Гоплана Może Balladyny

Другиня?

Skierka

Скерко

Nie, pani. Goplana

То, може, Балладини

Ні, владарко…

Гоплана Kto?

Хто ж?

Skierka

Скерко

Mamże powiedzieć?

Сказати?

Goplana pokazując na śpiącego Grabka On?

Гоплана (показуючи на сплячого Грабка) Він?

Skierka

Скерко Tak.

Так…

Goplana do Chochlika Chochliku!… kazałam ci śledzić, Przeszkodzić.

Гоплана (до Хохликa) Звеліла ж я їм заважати!

Chochlik

Хохлик Чи знайде й чорт коханцям перешкоду!

Diabeł kochankom przeszkodzi. Goplana Zamknij Chochlika, Skierko, w muszli żabiej I na jezioro puść by kota w łodzi.

Гоплана (до Скерка) У мушлю Хохлика забий жабину І, мов кота в човні, пусти на воду.

Chochlik O pani! pani! lepiej ty mię zabij…

Хохлик Убий мене, хай зразу, пані, згину!

Goplana Zabić nie mogę, lecz mogę ukarać…

Гоплана Вбивать не можу — можу лиш карати…

Skierka Pójdź panie Chochło, o łódkę się starać.

Скерко Йдім, пане Хохлику, човна шукати!

Chochlik, przekrzywiając się jak krnąbrne dziecko, odchodzi ze Skierką.

Хохлик, кривляючись, як вередлива дитина, виходить за Скерком.

Goplana sama Więc on ją widział… on ją widział nocą; Przekleństwo! wczoraj widział ją w osinie. Niechaj te gwiazdy nigdy się nie złocą, Co im świeciły! Niech ten miesiąc ginie! Niechaj anielskiej drogi mleczne stopnie W proch się rozsypią!… — On był tam? — okropnie. Żeby ta dziewa jedno mi spojrzenie Przedała dzisiaj za brylanty światów… Jak go ukarać?… ach, ja się zamienię W błękitny powój i węzłami kwiatów Na śmierć uścisnę… O nie… z tego wianka Kochanek żywy wyjdzie, a kochanka Rozpłomieniona miłością omdleje. Jak go ukarać?… Niechaj wrośnie wszystek W płaczącą wierzbę, korą się odzieje, Niech się na drzewie skłoni każdy listek,

Гоплана (сама) Її він бачив… бачив цеї ночі… Прокляття! Вчора бачив у ліщині! Хай тих зірок не пломеніють очі, Що їм світили! Хай той місяць згине! Хай ангельські дороги мерехтливі Розсиплються!.. Він був там? Це жахливо. Коли б за сяйво дивних самоцвітів Та діва погляд продала єдиний… Як покарать його?.. О ні!.. Коханий Живим із запашних обіймів встане, Кохана ж в полум’ї жаги зомліє! Як покарать його? Нехай вербою Обернеться, хай обросте корою, Хай кожен лист на ній тремтить і мліє, Немовби з почуттям вини журливо Схилявся й плакав… Любий, як побачу,

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Jakoby smutny przewinieniem spadał I płakał… Luby, gdy cię tak zobaczę, Że będziesz płaczem na płacz odpowiadał, To będę płakać, ach! że wierzba płacze.

Що ти на плач мій відповів смутливо, То на печаль верби ще гірш заплачу! Скерко вертається.

Skierka wraca.

Skierka Zamknięty w muszli po strumykach skacze I na jezioro wyjeżdża w powozie Nieboszczki żaby.

Скерко Замкнутий в мушлю, він по хвилях скаче І виїздить на озеро в лушпині Небіжки жаби.

Goplana

Гоплана

Wytnij rózgę w łozie.

Skierka podaje Goplanie pręcik.

Виріж-но лозину!

Скерко подає Гоплані лозину.

Прокинься-бо! Прокинься, мій коханий! Скажи, чого…

Obudź się teraz! obudź się, kochany! Powiedz, dlaczego?…

Грабець (сонний) Чого я сплю?.. бо п’яний.

Grabiec senny Śpię… bo jestem pjany. Goplana Powiedź, dlaczego? jak miłośny słowik Piosnką wieczora?…

Гоплана Скажи, чого, мов соловейко, вчора Ти піснею…

Grabiec śniąc na pół

Грабець (у напівсні) Внеси той гриб з комори І положи мені за подущину. А ні — йди, мавпо, в став, знітись в рибину!

Podaj mi borowik I włóż pod głowę za poduszkę… a nie? To idź do stawu, rybo, koczkodanie. Goplana Więc poznaj władzę Goplany! Wrośnij w ziemię i z tej ziemi Wyrośnij korą odziany I liściami płaczącemi.

Гоплана Знай же владу й міць Гоплани! Вгрузни в землю й вийди з неї, В личану кору убраний, В густолистяну керею.

Grabiec tonie w ziemię, wierzba na tym miejscu wyrasta.

Грабець грузне в землю, на тому місці виростає верба.

Виростай, вербо плакуча, Ремствуй на пташину зграю, На струмок, що підриває, На вітрець, що носить в пущі Листячко твоє тремтливе! Солов’їні хай тебе навчають співи Слів палких закоханої муки, Сліз любові до нестями! Але хай не сміють круки З похоронними піснями Каркать над тобою, Мов по мертвій — над живою!

Rośnij, wierzbo płacząca; Skarz się, gdy ptaszek trąca, Gdy cię strumyk podrywa, Kiedy wietrzyk rozniesie Twoje listki po lesie. Skierko! przyszlij słowika, niech tej wierzbie śpiewa Słowa miłośne i niech ją nauczy Kochać i płakać; Ale niech żaden dziób kruczy Nie śmie nad nią smutnie krakać Pieśni pogrzebu, Bo ta wierzba nie umarła.

Скерко О, як гарно лист вербиний Небу, квітам уклоняє… Виросла верба з людини— Краща від людини тої.

Skierka O! jakże pięknie listki rozpostarła! Jak się kłania kwiatom, niebu. Wierzba wyrosła z człowieka I piękniejsza, niż był człowiek.

Balladyna / Балладина

Goplana Niechaj teraz kochanek Balladyny czeka, Niechaj sękowym okiem spod korzanych powiek Upatruje dziewicy…

Гоплана На Балладину хай коханець почекає, Хай вигляда її із-під кори сухої Сучковим оком він!

Skierka

Скерко Я бачу, — дві дівчини Ідуть із глеками на головах, — малини Шукають.

Widzę dwie dziewczyny. Niosą na głowach czarne dzbanki z gliny, Szukają malin.

Гоплана

Goplana Skryjmy się w gęstwiny.

Goplana i Skierka kryją się. — Alina wchodzi z dzbankiem na głowie.

Скриймося у зарослях ліщини.

Гоплана і Скерко ховаються. Входить Аліна з глечиком на голові.

Alina Ach, pełno malin — a jakie różowe! A na nich perły rosy kryształowe. Usta Kirkora takie koralowe Jak te maliny… Fijołeczki świeże, Wzdychacie próżno, bo ja nie mam czasu Zrywać fijołków — bo siostrzyczka zbierze Dzban pełny malin i powróci z lasu, I weźmie męża; a ja z fijołkami Zostanę panną… Choćbyście wy były, Fijołki moje, złotymi różami, Wolę maliny.

Аліна Ах, скільки тут малин! Які червоні! Перлини росяні у них на лоні! Коралі уст Кіркорових червоні, Мов сік з малин… Фіалки та гвоздичка, Зітхайте марно, бо часу не маю Зривати квіти, — набере сестричка Малини повен глек, вернеться з гаю І візьме мужа, я ж із квітоньками В дівках зостануся… Хоч би ясніли Фіалки й золотими пелюстками — Малин волію…

Śpiewa, szukając malin.

(Співає, шукаючи малину)

Mój miły! mój miły! Złoty wielki pan. Mojemu miłemu Niosę malin dzban, Bo on woli, mój kochanek, Taki pełny malin dzbanek, Niż zbożowy łan. Oh! Niż zbożowy łan.

Милий мій! о милий, Золотий мій пан! Милому моєму — Ось малини дзбан. Милий мій до мене лине, Волить більше він малини, Ніж пшениці лан, ой! Ніж пшениці лан!

Odchodzi w prawo. Wchodzi Balladyna z dzbankiem na głowie.

(Йде далі в ліс) Входить Балладина з глечиком на голові.

Balladyna Jak mało malin! a jakie czerwone By krew. — Jak mało — w którą pójdę stronę? Nie wiem… A niebo jakie zapalone Jak krew… Czemu ty słońce, wschodzisz krwawo? Noc wolę ciemną niż taki poranek… Gdzie moja siostra?… musiała na prawo Pójść i napełnić malinami dzbanek; A ja śród jagód chodzę obłąkana Jakąś rozpaczą i łzy gubię w rosie.

Балладина Як мало тут малин! Але червоні — Як кров… Чи пошукать на оболоні? Запломеніло все в небеснім лоні — Як кров… Чом, сонце, сходиш так криваво? Ніч темна — краще, ніж такий світанок… А де ж сестриця?.. Мала йти направо Й наповнити малиною свій дзбанок, А я між диких ягід заблудила І сліз розпачливих роню росини.

Alina z głębi lasu Siostrzyczko moja! siostrzyczko kochana! A gdzie ty?…

Аліна (в глибині лісу) Агов, сестричко? Де ти, сестро мила?

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Balladyna

Балладина Я чую сміх у голосі Аліни, — Вже, мабуть, повен глек…

Jaki śmiech w Aliny głosie! Musi mieć pełny dzbanek… Alina wchodzi.

Аліна (входить) Cóż, siostrzyczko?

Ну, як, кохана?

Balladyna Co?…

Балладина Що?..

Alina

Аліна Czy masz pełny dzbanek?

Назбирала?

Balladyna

Балладина Nie…

Ні.

Alina

Аліна Bladyno,

Cóż ty robiłaś? Balladyna

Що ж, Балладино,

Робила ти? Балладина

Nic…

Нічого…

Alina

Аліна

To źle, różyczko… Ja mam dzban pełny, mniej jedną maliną.

Це погано, У мене — майже повний глек малини.

Balladyna Weź tę malinę z mego dzbanka.

Балладина Візьми ще з глечика мого.

Alina Miła!… Siostrzyczko moja, powiedz, gdzieżeś była? Wyszłyśmy razem, miałaś dosyć czasu; Wszak ja ci, siostro, nie ukradłam lasu. Dlaczegoż teraz z taką białą twarzą I z przyciętymi ustami?…

Аліна

Balladyna

Балладина

О мила! Скажи, сестричко, де ж це ти ходила? Ти часу, як і я, доволі мала, Я ж в тебе, сестро, лісу не украла. Чому ж ти зблідла, і чому так строго Уста зімкнула?

Wyłażą Z twojego dzbanka maliny jak węże, Aby mię kąsać żądłami wymówek. Idź i bądź panią! siostra się zaprzęże Jak wół do pługa, będzie tłoczyć olej Z kolących siemion i z brzydkich makówek.

Глянь, із глека твого Малина лізе, мов гадюки злії, Щоб жалами гризот мене кусати! Іди і в панські одягайся шати! Сестра ж, як віл, впряжеться в плуг, олію Товктиме із колючого насіння…

Alina A wstydź się, siostro… proszę cię, nie bolej Nad moim szczęściem.

Аліна Май сором, сестро… Не гризи сумління Моїм ти щастям!

Balladyna

Балладина Cha! cha! cha!

Ха-ха-ха!

Alina Co znaczy Ten śmiech okropny? siostro! czy ty chora? Jeżeli wielkiej doznajesz rozpaczy, To powiedz… Ale ty kochasz Kirkora? Ty bardzo kochasz? Siostro! powiedz szczerze!

Аліна До чого Цей сміх жахливий? Сестро, ти не хвора Якщо гнітить тебе якась тривога, То розкажи… Чи любиш ти Кіркора? Скажи мені, його ти любиш дуже?

Balladyna / Балладина

Бо є багато рицарів, рибчино, Як буду пані, то й для тебе мужа Знайду…

Bo widzisz, rybko, są inni rycerze, Jak będę panią, to ci znajdę męża… Balladyna Ty będziesz panią? ty! ty!

Балладина Ти будеш пані?

Dobywa noża.

(Видобуває ніж)

Alina

Аліна

Co ten nóż znaczy?…

Balladyna!… Навіщо ніж цей?

Balladyna

Балладино!

Балладина Ten nóż?… to na węża

W malinach…

Ніж?.. Для гадючиння

В малині…

Alina

Аліна Сестро, ти бліда, аж синя… Ах, що таке з тобою, що з тобою? Чого ти зблідла так? Як це жахливо! Промов хоч слово! Сядьмо тут обоє, Поговорім одверто, неквапливо, Як дві сестрички…

Siostro, jesteś blada, sina. Kalinko moja! co tobie? co tobie? Czemu ty blada? ach! jak to okropnie! Przemów choć słówko! Usiądźmy tu obie I mówmy z sobą otwarcie, roztropnie, Jak dwie siostrzyczki. Siadają na murawie.

Сідають на моріжку.

Ja kocham Kirkora. Ach, nie dlatego, że Kirkor bogaty, Że wielki rycerz, pan możnego dwora, Że ma karetę złotą, złote szaty; A jednak miło mi, że chodzi w złocie, Że miecz ma jasny, służebników krocie: Bo to jak rycerz w bajce, co się rodzi Z wielkiego króla i w lesie znachodzi Jakąś zaklętą królewnę.

Я люблю Кіркора, Та не тому, що він — владар багатий, Що в нього замок і скарбів комора, Що в золоті й ридван його і шати. Хоч любо те, що золотом він сяє, Що ясен меч і силу слуг він має, Мов рицар в казці, що з царського двору Йде серед темного шукати бору Царівну зачаровану…

Balladyna wstaje z pomięszaniem

Балладина (встає в неспокої) Ах!

Och! Alina wstając Co tobie?

Аліна (встає) Та що з тобою?

Miła!…

Мила,

Balladyna ze wzrastającym pomięszaniem Gdybym cię, siostro, zabiła?…

Балладина (в зростаючому неспокої) Я б тебе убила!

Alina Co też ty mówisz?

Аліна Що кажеш ти!

Balladyna

Балладина

Daj mi te maliny!…

Віддай мені малину!..

Alina A kto wie, siostro? gdybyś poprosiła, Pocałowała usteczka Aliny, Może bym dała?… spróbuj, Balladynko…

Аліна Хто зна? Якби ти, сестро, попросила, Поцілувала в устоньки Аліну, Дала б я, може… Спробуй, Балладинко…

Balladyna Prosić?…

Балладина Просить?

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Аліна

Alina

А ні, то — прощавай, малинко.

Inaczej żegnaj się z malinką. Balladyna przystępując Co?…

Балладина (наступаючи) Що?

Alina

Аліна

Bo też widzisz, siostro, że ten dzbanek To moje szczęście, mój mąż, mój kochanek, Moje sny złote i mój ślubny wianek, I wszystko moje…

Бачиш, сестро, ти й сама: цей дзбанок — Моє то щастя, муж мій, мій коханок, Вінок мій шлюбний, золотий серпанок І все моє…

Balladyna z wściekłością natrętną Oddaj mi ten dzbanek.

Балладина (з лютою зухвалістю) Віддай мені той дзбанок!

Alina Siostro?

Аліна Як, сестронько?

Balladyna

Балладина Oddaj mi… bo!…

Віддай, бо…

Alina z dziecinnym naigrawaniem się Bo!… I cóż będzie?… Bo?… nie masz malin, więc suche żołędzie Uzbierasz w dzbanek — czy wierzbowe liście?… I tak… ja prędzej biegam i przez miedzę Ubiegnę ciebie…

Аліна (з дитячою грайливістю)

Balladyna

Балладина

Бо… вгадати? Бо… не малина, а сухе бадилля У тебе в глечику, листки та зілля? Тобі мене ніколи не догнати — Втечу від тебе…

Ty?… Alina

Ти?

Аліна

A oczewiście, Że ciebie w locie, siostrzyczko, wyprzedzę…

Це ж річ видима — У гонах ззаду я не залишуся…

Balladyna Ty!

Балладина Ти?

Alina

Аліна

O! nie zbliżaj się do mnie z takiemi Oczyma… Nie wiem… ja się ciebie boję.

Не підходь до мене із очима Такими… Сестро!.. Я тебе боюся!

Balladyna zbliża się i bierze ją za rękę I ja się boję… połóż się na ziemi… Połóż… ha!

Балладина (наближається й бере її за руку) І я боюсь… Лягай на землю, мила! Лягай!

Alina

Аліна

Zabija.

(Убиває її)

Puszczaj!… oh!… konam…

Пусти… Вмираю…

Pada.

Balladyna Ręce zrobiły?… O!… Głos z wierzby

Балладина Моя рука! О-о!..

Co moje

Голос з верби

Jezus Maryja…

Що вчинила

Пречиста Діво!

Balladyna / Балладина

Балладина (вражена) Це хто?.. Говорить хтось?.. Чи то в нестямі За себе я молилась?.. О жахлива Змія, а не сестра! Криваві плями І тут, і тут…

Balladyna przerażona Kto to?… zawołał ktoś?… czy to ja sama Za siebie samą modliłam się?… Żmija, Kobieta, siostra — nie siostra… Krwi plama Tu — i tu — i tu — Pokazując na czoło, plami je palcem.

(Показує на чоло, плямить його пальцем)

I tu. — Któż zabija Za malin dzbanek siostrę?… Jeśli z bora Kto tak zapyta? Powiem — ja. — Nie mogę Skłamać i powiem: ja! — Jak to ja?… Wczora Mogłabym przysiąc, że nie… W las!… w las!… w drogę, Wczorajsze serce niechaj się za ciebie Modli. — Ach, jam się wczoraj nie modliła. To źle! źle! — dzisiaj już nie czas… Na niebie Jest Bóg… zapomnę, że jest, będę żyła, Jakby nie było Boga.

І тут… Чи то ж можливо — За глек малини вбить сестру!.. Як з бору Спитає хтось, скажу — це я. Брехати Не можу, — так, це я!.. Як—я?.. Ще вчора Могла б я присягнуть, що ні… Тікати… В ліс… в ліс… Хай серце молиться за тебе Вчорашнє… А самій — не довелося… Це зле, — сьогодні пізно вже… На небі Є Бог… Забудь про це, щоб так велося, Немов нема його!

Odbiega w las.

(Вибігає в ліс)

Goplana i Skierka wchodzą — Alina leży zabita.

Входять Гоплана і Скерко. Аліна лежить убита.

Goplana

Гоплана

Ach, okropność, Ludzie tak siebie zarzynają nożem. Nie wiem, jak ludzka poczyna roztropność W takim zdarzeniu?… My duchy nie możem Znać owych ziółek, które rany leczą; A ona ciepła, może jeszcze żywa? Pustelnik nieraz ziółka w lesie zrywa, Więc może, gdyby miał koło niej pieczą, Do życia wróci… Ach, Skierko mój drogi, Sprowadź tu Pustelnika.

Ах, це жахливо! Лежить ножем зарізана людина… І як допомогти їй, нещасливій? Що вдіяти? Вигойної рослини Не знаємо, щоб рани лікувати. Вона ще тепла, — може, ще жива є? Не раз пустельник зілля тут зриває, То міг би він, якби його зазвати, Вернуть життя їй… Скерку прудконогий, Поклич пустельника!

Wy ciernie i głogi, Jeżeli zabójczyni padnie na kolana, Bądźcie pod jej kolanami. Niech leci wiatrem ścigana, Przerażona strumyka mruczącego łzami Jak siostry płaczem…

Глоди й тернина, Як навіть упаде убивця на коліна, Коліть її злочинні ноги, Хай вітер б’є її бичами, Хай перед нею путь заллє струмок сльозами, Немов плачем сестриним!..

Widzę tego pasterza, co się zwie tułaczem, Wygnanym z kraju szczęścia, i po całym świecie Szukał próżno kochanki… dziś kocha się w kwiecie, W słońcu, w gwiazdach… w jutrzeńce… [ niech ujrzy te ciało…

Я бачу пастуха, що мандрівцем невпинним З лук щастя вигнаний, блукає скрізь по світі В шуканні милої… та любить він лиш квіти, Лиш сонце і зірки… Хай гляне він на тіло.

Skierka odbiega.

Скерко вибігає.

patrząc w las

(Дивиться в ліс)

(Виходить в ліс) Входить Філон, з очима, зведеними до неба.

Odchodzi w las. — Wchodzi Filon patrząc w niebo.

Filon z emfazą Po co mi świecisz, małżonko Tytana, Twarzą, co przeszła z różowej na białą?… Po co mi świecisz, Febie? Tyś do rana Miłością konał na Tetydy łonie; A teraz puszczasz rozhukane konie, I z szat wilgotnych srebrną trzęsiesz rosę, Szczęśliwy Febie!… Tam blada Dyjanna, Patrząc na twoje czoło złotowłose,

Філон (у захваті) Пощо зориш, Титанова коханко, Лицем рожевим, що тепер збіліло? Пощо ти світиш, Фебе? Ти ж до ранку Млів сласно на Тетідиному лоні, А зараз гониш ти вогнисті коні І з шат вологих срібні трусиш роси, Щасливий, Фебе!.. Там бліда Діана, Твоє чоло узрівши злотокосе,

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Przed Endymionem kryje się w błękicie, Do głębi serca promieniami ranna… Miłość — to światło, to niebo, to życie! A jam nie kochał, o biada mi! biada!

В блакить тікає до Ендіміона: Від променів у неї в серці рана. Любов — то світло, то — небесне лоно! А я ще не кохав! О мріє мила!

Cóż to za bóstwo?… Jak marmury blada! Nieżywa?… Boże! a taka podobna Do nieśmiertelnych bogiń — i nieżywa — Jak nad nią płacze ta wierzba żałobna! A moja dusza na marzenia tkliwa Łez dla niej nie ma?… Samotność popsuła Źródło łez moich!… Jaka postać cudna!… Jak ona wczoraj musiała być czuła! Jak do niej wianek przypadł weselny! Jak mogła kochać!… A dziś!… śmierć obłudna Życie wydarła, a wdzięk pośmiertelny Na moją zgubę nieżywej nadała… O! mój aniele! ty śmierci kochanka! O! jak miłośnie twoja ręka biała Ujęła czarny dzbanek… z tego dzbanka Płyną maliny, a z alabastrowej Piersi wytryska drugi taki strumień Piękniejszy barwą od krwi malinowej. Ach! twój zabójca od dwu będzie sumień Ścigany za te dwa strumienie krwawe… Nie… to zwierz leśny musiał zabić ciebie, Człowiek by nie mógł — Boże!… oto rdzawe Leży żelazo — to człowiek!… Ach, w niebie Szukać schronienia przed tłumem tych ludzi! Spij, moja luba! ciebie nie obudzi Ten pocałunek… a mnie niech zabije…

Це що за божество?.. Як мармур, біла — І нежива?.. Подібна до богині — І нежива… Ах, Боже мій!.. Неначе Верба ця жалібно над нею плаче? А в мрійному моєму серці нині І сліз нема для неї? Попсувала Самотність джерело їх!.. Скільки мала Вона ще вчора ніжності ясної! Як до лиця їй був вінок весняний! Кохати як могла! І от — рукою Облудною життя їй смерть забрала, Посмертної краси серпанок тьмяний — Мені на згубу — мертвій дарувала… Мій ангеле! Коханко смерті злої! Як ніжно стисла білою рукою Ти чорний глечик!.. Сиплються малини Із нього, а з грудей алебастрових Струмочок інший безустанно плине, Яскравіший від соків малинових… Ах, вбивця твій за ті струмки криваві Подвійних мук зазнає від сумління! То звір, а не людина! Мов іржаве Залізо те! Лиш в небесах спасіння Від тих людей і підступу їх злого… Спи, люба! Сну вже не розбудить твого Цілунок цей… Нехай же й я загину!..

Spostrzega ciało Aliny.

(Бачить тіло Аліни)

Całuje usta umarłej i podnosi nóż. Pustelnik nadbiega.

(Цілує уста померлої і підіймає над собою ніж) Вбігає Пустельник.

Pustelnik Stój! stój, zabójco. — On żelazo kryje Do swoich piersi…

Пустельник Стій, вбивцю, стій! Підніс залізо, сину, Ти до грудей своїх…

Filon

Філон

Ojcze! patrzaj na nią! Znalazłem przecie kochankę… nieżywą.

Поглянь на неї! Ось я знайшов кохану — неживою.

Pustelnik Czyjeż to miecze takie kwiaty ranią? Któż te pustynie krwią czerwieni żywą? Czy tu król Popiel zawitał i plami Białe lilije naszych lasów!…

Пустельник Чий меч посмів стинать такі лілеї? Пустелю кров’ю хто багрить живою? Невже забрів сюди король — ногами Бруднити лісу білий квіт?

Filon Krew tę obmyję…

Філон Łzami

Я кров обмию…

Pustelnik

Сльозами

Пустельник Wstydź się łez…

Сором так ридати!..

Balladyna / Балладина

Filon Ach, ona Umarła… patrzaj… tu! tu! tu… niebieski Kwiatek — znak śmierci śród białego łona… Gwiazdeczka śmierci…

Філон Вона умерла!.. Глянь… он квіти сині На білім лоні — мовби смертні шати… Знак смерті то…

Pustelnik

Пустельник Ти юний, дужий нині — Візьми ж умерлу на свої рамена, Я поможу нести легке це тіло. Є зілля в келії…

Ty młody i rzeźki, Podnieś umarłą i weź na ramiona; Ja ci pomogę dźwigać lekkie ciało. W celi mam ziółka…

Філон

Filon

Кріпиш ти в мене Надію в серці і в душі зомлілій, Що вже була немовби у могилі. Дозволь же, гілку я зірву з тієї Верби, що похилилася під нею Моя кохана, так жахливо вбита. Тут стрів її і серцем покохав я — Й навіки втратив… Смутком оповита Моя любов; знайшовши скарб, не став я Багатим…

Ty duszę omdlałą Krzepisz nadzieją; ty podajesz ramię Duszy nieszczęsnej, która się już kładła W mogiłę żalu… pozwól, że ułamię Gałązkę z wierzby, pod którą upadła Kochanka moja, okropnie zabita… Tum ją zobaczył — tu pokochał — stracił Wprzód, nim pokochał… Ach, w przeszłości świta Szczęście stracone; jam się nie zbogacił, A skarb znalazłem… Urywa gałązkę z wierzby.

Голос з верби

Głos z wierzby Nie trącaj, bom pjany… Filon Ta wierzba gada…

Філон Верба говорить…

Pustelnik

Пустельник Тут, у пущі тьмяній, Чортів багато; часом в вікна біси До мене стукають…

W lesie są szatany. Ja znam się z nimi; nieraz mi do celi w okna stukają… Filon Ale umarli…

Не чіпай мене, я п’яний…

Філон W lesie są anieli,

Та тільки мертвий.

Є й ангел в лісі,

Пустельник

Pustelnik

Йди ж, неси це тіло!

Chodź z twoim aniołem… Filon bierze na ramiona ciało Aliny i odchodzi z Pustelnikiem. Goplana i Skierka wychodzą z gęstwin.

Філон бере на плечі тіло Аліни і виходить з Пустельником. Гоплана і Скерко виходять з гущавини.

Goplana wskazując na wierzbę Przeklęci ludzie! jakim oni czołem Śmieli ułamać gałąź z tego drzewa? On musi cierpieć…

Гоплана (показуючи на вербу) Прокляті люди! Як вони, погані, Ламать гілля з верби цієї сміли? Йому ж так боляче!..

Skierka

Скерко Ах, щось із рани Гірке сочиться… то вода з пшениці, Вогнем пропалена, що п’ють ці люди…

Ach! Coś się wylewa Gorzkiego z rany… to zapewne woda Z ziarnek pszenicy ogniem wymęczona, Którą ci ludzie piją…

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Гоплана Загублена сльоза!.. Жаль плине всюди Від сліз брильянтових, хоч би зіниці Мої й сухі були. О мій коханку, Позбудешся лихої ти години — Кошмару, що ним мучився до ранку… Сховайся, Скерку, — глянь, он Балладина По лісі йде, блукаючи без тями, Простоволоса і бліда, аж синя. Лице своє я затулю руками І сяду під вербою в самотині, Промовлю голосом сестри до неї. І душу вбивці гризтиму цієї.

Goplana Łza stracona… Ach, każdej łezki brylantowej szkoda, Kiedy nie dla mnie płynie ze źrennicy. Jutro ty będzie wolny, mój kochanku; Jutro wymawiać będziesz okrutnicy, Że cię dręczyła z ranka do poranku… Ukryj się, Skierko — patrzaj! Balladyna Zbłąkana w lesie tu nadchodzi, sina, Okropnie blada, z rozpuszczonym włosem. Ja twarz zakryję i pod wierzbą siędę; Będę mówiła do niej siostry głosem I obłąkaną gryźć będę… gryźć będę… Skierka odchodzi.

Скерко виходить.

Balladyna wbiega na scenę, obłąkana Wiatr goni za mną i o siostrę pyta, Krzyczę… zabita — zabita — zabita! Drzewa wołają… gdzie jest siostra twoja?… Chciałam krew obmyć… z błękitnego zdroja Patrzała twarz jej blada i milcząca… O… gdzie ja przyszła?… to wierzba płacząca… Ta sama… gdzie ja… Siostra moja!… żywa…

Балладина (блукаючи, вбігає на сцену) І вітер лине й про сестру питає, Та вбита, вбита, вбита — я волаю! Питає й ліс: а де ж твоя сестриця? Я хтіла кров обмить, але з криниці Вона на мене глянула журливо… Куди прийшла я?.. Ось верба плаклива… Та сама, де я… де сестра… живою…

Goplana Siostro…

Гоплана Сестрице…

Balladyna

Балладина

Okropnym wołasz mię imieniem! Trup… trup… trup na mnie białą dłonią kiwa… Wszystkie mi włosy przesiękły sumnieniem I ciągnę nazad, wstając z głowy. — Ale Nogi przykute…

Звеш страшним мене іменням? Це труп… Киває труп мені рукою… Січуться коси в розпачі шаленім, Сторчма стає волосся… Мов каміння, Важніють ноги…

Goplana

Гоплана

Czy ci smutne żale Nie mówią, siostro, żeś ty źle zrobiła? I gdyby siostra twoja żyła?… Balladyna

Чи жалі сумління Не мовлять, сестро, що ти зле вчинила? Була б сестра живою знов… Балладина

Żyła?

Живою?..

Goplana Mogłażbyś ty ją zabić po raz drugi?

Гоплана Невже і вдруге ти б її убила?

Balladyna szukając koło siebie Zgubiłam mój nóż.

Балладина (шукає щось довкола себе) Згубила ніж я…

Goplana

Гоплана

Ach, nie dosyć długi Nóż twój był, siostro…

Ах, не гостру зброю Ти мала, сестро…

Balladyna

Балладина To nie moja wina

Не моя провина.

Goplana Siostro! lecz jeśli przebaczy Alina?… Jeśli zapomni… i powie… siostrzyczko,

Гоплана Що, сестро, як простить тобі Аліна? Як все забуде… Скаже так: сестричко,

Balladyna / Балладина

Miałam sen taki — do chaty wieczorem… Nim wyszłaś w ciemne osiny ze świeczką, Przyjechał rycerz; rycerz był upiorem, Upior dwie siostry pokochał szalenie I obie wysłał na maliny; …śniłam, Że gdyśmy zaszły w głuche lasu cienie, Siostra mnie nożem… Wtem się obudziłam… Chodźmy do wróżki, niech sen wytłumaczy…

Приснився сон — увечері до хати, Коли у гай виносила ти свічку, Прийшов упир, у княжі вбраний шати, І дві сестри він покохав шалено, Послав обох він по малину… Снилось, Що, як зайшли ми між дуби і клени, Сестра ножем мене… І я збудилась… Йдім до ворожки — сон цей розтлумачить.

Balladyna zamyślona To sen… ach, prawda… i mnie się wydaje, Że to sen, siostro…

Балладина (замислено) То сон!.. Ах, правда, мушу й я сказати, Що то був сон.

Goplana

Гоплана Ten sen nic nie znaczy…

Нічого він не значить.

Balladyna To sen…

Балладина То сон…

Goplana

Гоплана

I tylko matka nas połaje, Żeśmy się długo zabawiły w borze.

І тільки вилає нас мати, Бо в лісі так баритися негоже.

Balladyna A rycerz…

Балладина А рицар?

Goplana

Гоплана Zniknął… to sen…

Зник… То сон лиш…

Balladyna

Балладина Буть не може! Як сну, немає рицаря ясного?

Być nie może… Co? ha! okropnie, rycerz jak sen zniknął? Goplana Ale ja żyję…

Гоплана Так я ж жива…

Balladyna

Балладина

Bogdajbyś umarła! To sen… to sen — ha?… rozum już przywyknął Do twojej śmierci. Skoro bym otarła Krew z mojej ręki… byłabym szczęśliwa.

Бодай би ти умерла! То сон… то сон… мій розум звик до того, Що вмерла ти. Невдовзі б я обтерла З руки моєї кров… Була б щаслива…

Goplana odkrywa twarz Bądź nią, szatanie! twa siostra nieżywa.

Гоплана (відкриває обличчя) Будь нею, сатано, — сестра не встане!

Balladyna O wielki Boże! a ty co za widmo?…

Балладина О Боже! Що за видиво жахливе

Goplana Bańka z kryształu, którą wichry wydmą Z błękitu fali… i barwami kwiatu Malują zorze. — Ale bądź spokojną, Ja nie wyjawię tajemnicy światu, Zostawię ciebie przeznaczeniem spojną Z ręką rycerza i ze zbrodni ręką; A ręka zbrodni dalej zaprowadzi. Usychaj wiecznie tajemnicy męką! Każda malina może ciebie zdradzi, Ta wierzba ciebie widziała,

Гоплана Криштальне марево, що в небі тане І вихри гонить… і малює з квіту Зірки барвисті. Але будь спокійна, Я таємниць не виявляю світу. Не рицарська рука, а доля спільна Дана тобі з кривавою рукою, Яка тебе до лиха допровадить. Всихай в таємних муках неспокою — Тебе й малина кожна може зрадить! Тебе верба ота зорила,

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Korą wyśpiewa… Lękaj się drzewa! Lękaj się kwiatu! Każda lilija albo róża biała I na ślubie, i po ślubie Będzie plamami szkarłatu Na wszystkich liściach czerwona. Idź… weź ten dzbanek… ja ciebie nie zgubię. Ale natura zbrodnią pogwałcona Mścić się będzie — idź do chaty.

Корою вкрита… Лякайсь вільшини! Лякайся квітів! Лілея кожна чи троянда біла На шлюбі і по шлюбі Почне плямитись, як шипшина, На всіх пелюстках червоніти. Візьми цей глек. Не жди від мене згуби. Сама злочинність буде мстити Тобі за себе. Йди до хати.

Balladyna bierze z rąk Goplany dzbanek Aliny i odchodzi milcząca.

Балладина бере з рук Гоплани глек Аліни і мовчки виходить.

Odeszła i splamione krwią obmyje szaty. Ale na czole plama zostanie czerwona; Nie ostrzegłam jej, próżno byłoby ostrzegać, Ta plama nie zejdzie z czoła. Ja zaś idę po fali kryształowej biegać. Rzucę ten ciemny obraz zbrodni w jasne koła Zwierciadlanego Gopła… O blasku miesiąca Wrócę słuchać, jak szumi ta wierzba płacząca.

Пішла і сплямлені в крові одмиє шати, Та пляма на чолі все ж буде червоніти. Я не сказала їй, та це й було б даремно, Не зійде пляма та червона… Піду в кришталі вод побавитись таємно. Злочинства образ я у чисте кину лоно Ясного озера… При місяця промінні Вернуся слухати верби сумне квиління.

Odchodzi.

(Виходить)

Scena druga

Сцена друга

Ganek przed chatą Wdowy ocieniony lipą. Wdowa i Kirkor siedzą na ławie.

Ґанок перед вдовиною хатою, в затінку липи. Вдова і Кіркор сидять на лаві.

Kirkor Nie widać córek…

Кіркор Не видно дочок…

Wdowa

Вдова

Wrócą, panie! wrócą Jedna za drugą jak dwie gąski białe, Jedna za drugą. Ach, łzy mi się rzucą Ze starych oczu, na Chrystusa chwałę, Gdy je zobaczą…

Вернуться напевно, Як гуси, вернуться одна по одній. Ах, пане, сльози в мене ллються ревно З старих очей на похвалу Господню, Коли їх бачу…

Kirkor Czy Balladyna?

Кіркор Któraż pierwszą będzie?

Котра ж перша буде? Не Балладина?

Wdowa

Вдова

Pewnie Balladyna. Wszak ona pierwsza w kościele i wszędzie Pierwsza… z organem piosenkę zaczyna. Alina także pierwsza.

Мабуть, Балладина. Вона й в костьолі перша, та й усюди, І в співі під орган — вона єдина… Аліна перша теж.

Kirkor Może powróci?

Кіркор Więc Alina

Могла б Аліна Вернутись перша?

Wdowa

Вдова

Ha! może Alina; Bogu to wiedzieć…

То знає Бог…

Може, і Аліна —

Balladyna / Балладина

Кіркор

Kirkor

Але ж бо знаєш, мати, Мене тривожить, де твої дівчата?..

Czy wiesz, moja stara, Żem niespokojny o twoje dziewczęta… Wdowa To i ja właśnie… jakaś niby mara W głowę mi wlazła. Choć nikt nie pamięta, Aby na wiosnę kiedy być nie było Malin… a gdyby się też przytrafiło, Że nie ma malin… tak marzyłam wczora, Nim sen przyleciał… gdyby tez śród bora Nie było malin? — potem sama sobie Mówiłam: głupiaś… wszakże koń przy żłobie, Gdy nie ma owsa, to zajada siano; Jeśli dziewczęta malin nie dostaną, To nazbierają poziómek. — Wy, króle! Może wam w zamkach nie znać się, co ziomka, A co malina, co siano a słomka, A co są dziuple, a co pszczelne ule. Wam tylko złoto, złoto, zawsze złoto…

Вдова Мене так само… Щось таке маною Пливе на мисль. Ніхто ж не пам’ятає, Щоб в лісі не було малин весною… Коли б і трапилось, що їх немає… Вже думала я перед сном учора: Що, як малий не знайде нікотора? Тоді сама я мовила до себе: Дурна ти… Як нема вівса, то треба Коневі вдовольнятись віхтем сіна. Якщо дівчата не зберуть малини, То наберуть суниць. Лиш ви, заможні, Не знаєте у замках: що — суниця, А що — паслін, що — сіно й що — пшениця, Що — вулик той і що — дупло порожнє. Вам тільки злото й злото, завжди злото…

Kirkor Ach! nie wierz temu… nieraz my zgryzotą Trapieni w zamkach dnie pędzimy liche. Po stokroć, matko, wolę twoje ciche I wiejskie życie… Miło na tym ganku Czekać wieśniaczej małżonki, jak lubo Kołysze sercem ten powiew poranku; Ty taka dobra, choć masz szatę grubą.

Кіркор Не вір тому… Ми знаємо й гризоту, І в замках є страждання і тривоги. Волів би я стократ твоє убоге Життя селянське… Любо тут, на ґанку, Своєї ждать дружини, — так, як любо У серце лине подих цього ранку… Ласкава й ти, хоч одіж в тебе груба.

Wdowa To mój świąteczny przecie ubiór — proszę! Cycowa suknia!… tylko w święto noszą Takie ornaty… Wraca Balladyna…

Вдова У мене це святковий одяг чистий! З перкалю шати… Лиш у дні врочисті Ношу їх… Ось і Балладина…

Kirkor

Кіркор

Gdzie?

Де?

Wdowa O! nie widać… lecz matce wiadomo. Patrz, panie! oto jaskółeczka sina Zamiast wylecić, kryje się pod słomą, I cicho siedzi… Gdyby zaś Alina Wracała z gaju, tobyś to, mój panie, Usłyszał w belkach szum i świegotanie, Jedna za drugą pyrr… pyrr… lecą z gniazdek Do tej dziewczynki i nad nią się kręcą Niby chmureczka małych, czarnych gwiazdek Nad białą gwiazdką…

Вдова О! Ти не бачиш… Матері — відомо. Глянь, пане! Ластівка в блакить не лине, А криється як глибше під солому Й сидить тихесенько… Коли б Аліна Вже поверталась, пане мій, із гаю, Навкруг ти чув би щебетливу зграю. Одна по одній — пурх! — і полетіли Назустріч їй, кружляючи над нею, Немов зірок хмарини чорнокрилі При білій зірці…

Kirkor

Кіркор Що ж їх до твоєї Мізинки вабить?

Dlaczegoż się nęcą Ptaszki do młodszej córki?

Вдова

Wdowa

Хто ж те знати може! — Йде Балладина, бачиш?

Któż to zgadnie?… Idzie Bаlladyna, widzisz?…

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Кіркор

Kirkor Jak jej ładnie Z tym czarnym dzbankiem na głowie.

З тим чорним глеком!

Balladyna wchodzi ze spuszczoną głowa.

Як їй гоже

Входить Балладина з опущеною головою.

Dziewico! Oddaj mi dzbanek, ja ci zaś nawzajem Daję pierścionek…

Дівчино вродлива, Віддай цей глек мені, а я навзаєм Дарую перстень цей…

Bierze dzbanek. Balladyna odwraca głowę — Kirkor kładzie na jej palec pierścionek.

Бере глечик. Балладина відвертає голову. Кіркор надіває перстень на палець.

Wdowa

Вдова Brylanciki świecą…

Блищить на диво!

Kirkor Oby nam życie było słodkim rajem. Idź do komnaty, starym obyczajem Niechaj ci warkocz zaplatają swatki, Niechaj świeżymi przetykają kwiatki, A za godzinę, drzącą, uwieńczoną, Wezmę z rąk matki, i będziesz mi żoną. Kareta czeka, po księdza pojadę.

Кіркор Щоб нам життя було солодким раєм. Йди до кімнати, за старим звичаєм Нехай тобі там косу заплітають, Хай свіжим цвітом рясно уквітчають, А я з рук матері через годину Візьму тебе, мов квітку, за дружину. Карета жде — я по ксьондза поїду.

Balladyna Och!

Балладина Ох!

Wdowa

Вдова

Odchodzi Kirkor.

(Виходить)

Czegoż wzdychasz? I coś niby blade Usteczka ściskasz?…

Чом зітхаєш ти? Поблідла з виду, Уста зімкнула?

Balladyna

Балладина

Matko moja droga, Nie wiem, jak wyznać?

Матінко кохана… Не знаю, як сказать…

Wdowa

Вдова

Cóż, córeczko miła? Czy ty już drząca od łożnicy proga Chciałabyś uciec jak sarneczka?…

Що, доню люба? Тебе лякає шлюб той пожаданий, Мов лань несміливу?

Balladyna

Балладина

Złego mam donieść…

Siła

Сказать я маю…

Wdowa

Про горе й згубу

Вдова Co?

Що?

Balladyna

Балладина

Ach! nie dasz wiary. Ale Alina… Ach… ta siostra młoda I tak kochana… Ach, jaka jej szkoda!

Чи йняти віри? Але Аліна… Ах… сестриця мила… Ах, жаль її! Та вимовить несила…

Wdowa Co, córko?

Вдова Що з нею?

Balladyna

Балладина

Bo też psułaś ją bez miary. Twoja to wina, że dziś…

Ти пестиш її без міри — Твоя вина, що…

Balladyna / Балладина

Вдова Швидше, бо сконаю!

Wdowa Mów, bo skonam. Balladyna Lękam się mówić, może nie przekonam Ślepej miłości, matki przywiązania. Lecz któż by myślał, że ta młoda łania Ucieknie…

Балладина Сказать боюсь, хіба ж переконаю Сліпу любов твою, — тут мова марна! Хто б думать міг, що та захоче сарна Втекти!..

Wdowa

Вдова Ой донечко!

Córko… Alina? Балладина

Balladyna

Втекла Аліна.

Uciekła… Wdowa Gdzie… jak? z kim? Boże! Matki się wyrzekła.

Вдова Як? З ким? Зреклася матері дитина?..

Balladyna Ach, przewidziałam dawno, że tak będzie, Jakiś obdarty młokos chodził wszędzie Za tą dziewczyną, szeptał jej do ucha. Napominałam. Wiesz, jak ona słucha Kazań od siostry?… I dziś… z nim uciekła…

Балладина Я бачила давно, що все це буде. Якийсь молокосос обдертий — всюди Ходив за нею, щось шептав до вуха… Вмовляла я… Хіба ж вона послуха Вмовлянь? І от із ним втекла сьогодні…

Wdowa Wyrodne dziecko!… Więc idź aż do piekła! Nie pomyślałaś na te stare oczy, Że będą płakać… dobrze, bo nie będą Płakać po tobie. Bo matka ma smoczy Płód zamiast serca, można serce krajać, To się kawałki węża znowu sprzędą Jak płótna kawał… Chciałabym ją łajać… Przeklinać… dręczyć. — Ot, wiesz… że te oczy Jak noże, ot tak… wlepiłabym w łono Jak noże… tylko bez tej łzy, co mroczy. Może byś ty mnie widziała szaloną, Ale co płakać… Nie! nie! nie!

Вдова Дитя розпутне!.. Згинь же ти в безодні! Ти не подумала, що будуть плакать Старенькі очі… Добре, бо не будуть Тебе оплакувать… що в мене клапоть Вужа — не серце. Можна серце краять, — Та в грудях кожен клаптик той розбудить Жало зміїне… Я б хотіла лаять І проклинати… В груди їй встромити Ці очі, як ножі… і щохвилини Колоть ножами тими… Й не зронити З тремтливих вій ні одної сльозини. Ти шал мій бачила, а сліз…

Balladyna I tak zasmucić!…

Балладина Так засмутити…

Płacze łkając.

(Плаче, схлипуючи)

Mój Boże!

Wdowa

Мій Боже!

Вдова O! i tak zasmucić!

І в журбі забути!

Balladyna Zasmucić matkę starą?…

Балладина Так засмутить стареньку матір!..

Wdowa

Вдова Боже! Але вона ще може повернутись, Хто зна… Чи правда, — ще вернутись може? Вночі, при світлі, як їй не згадати, Де матінка? Таж треба вже не мати Їй серця, щоб і не згадать повіки Про матінку…

O! mój Boże! Tak starą… Ale ona może wrócić. Kto wie!… Nieprawdaż, ona wrócić może? Jak sama kiedy siądzie przy oświatce Nocą… pomyśli: gdzie matka? a już by Serca nie miała, żeby też o matce Nie pomyślała nigdy…

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Balladyna

Балладина Йдуть дружки і музики.

Idą drużby…

Słychać weselną muzykę.

Чути весільну музику.

Wdowa Jak oni grają smutnie i wesoło… Ty teraz skarbem moim… daj mi czoło, Niech pocałuję… Cóż to! jakaś plama. Jak krew czerwona?

Вдова Як грають весело вони й журливо!.. Тепер одна ти — скарб мій незрадливий. Дай поцілую лоб твій… Що за пляма, Як кров, червона?

Balladyna z przerażeniem Krew?…

Балладина (вражена) Кров?

Wdowa Może… daj… zetrę…

Вдова To od maliny…

То від малини…

Дай я зітру…

Balladyna ścierając

Балладина (стираючи) Сама зітру я, мамо.

Matko… zetrę sama. Wdowa Jeszcze jest…

Вдова Ще є.

Balladyna trąc czoło Teraz?…

Балладина (тре чоло) А зараз?

Wdowa

Вдова Ще є. Як рубіни, Що ними перстень твій горить мінливо.

Jeszcze — jak rubiny W twoim pierścionku pięknie sobie świeci. Balladyna na nowo usiłując zetrzeć A teraz?…

Балладина (знов силкуючись стерти пляму) А зараз?

Wdowa

Вдова

Jeszcze jest… by na osieci Listek czerwony…

Ще є… Мов на осокорі Листок червоний…

Balladyna

Балладина O! o! to okropnie!

О, як це жахливо!

Wdowa Daj mi tu czoło, a zetrę roztropnie. Może to ranka…

Вдова Схили чоло своє — й зітру я скоро. То, мабуть, ранка…

Balladyna

Балладина

Wspina się na palcach.

Tej plamy…

(Стає навшпиньки)

Matko! nie dotykaj

Тієї, матінко…

Wdowa

Не торкайся плями

Вдова Czy cię boli?…

Болить?

Balladyna

Балладина Nie — nie boli…

Ні, мамо…

Wdowa Przyniosę wody spod owej topoli, Gdzie piją wróble…

Вдова Води з-під в’яза принесу я жваво, Де п’ють чижі…

Wdowa odchodzi.

Balladyna / Балладина

Balladyna Plamo krwawa, znikaj!…

Балладина О, щезни, слід кривавий!..

Wchodzą Swaty i Drużki, ustrojeni, z muzyką; zbliżają się do Balladyny: ta odwraca twarz.

Входять Старости й Дружки, у весільному одязі, з музиками; наближаються до Балладини, — вона одвертається.

Swaty śpiew Nie odwracaj czoła, Wstydliwa dziewczyno; Mąż na ciebie woła, Młodziutka kalino. Nie odwracaj czoła…

Старости (співають) Не хили обличчя, Дівко соромлива, — Наречений кличе, Ягідко вродлива, Не хили обличчя…

Dziewice śpiewając Chcą nam ciebie wydrzeć swaty; Niech cię bronią białe kwiaty Twego wianka…

Дівчата (співають) Хтять свати тебе забрати, Буде квіт обороняти — Квіт весняний…

Swaty śpiew Kwiaty ciebie nie obronią Ni białością, ani wonią, Od kochanka…

Свати (співають) Не посміють боронити Запашні рожеві квіти — Йде коханий…

Dziewice podają Balladynie kosze z kwiatami.

Дівчата подають Балладині кошики з квітами.

Balladyna Precz! precz. — Odkąd zaczęły kwitnąć białe róże Z czerwonymi plamami?… Wynieście te kosze…

Балладина Геть!.. Звідки принесли оцю троянду білу В червоних плямах?.. Геть, геть зілля це погане!

Jedna z dziewic Pogardziła kwiatami, które ja przynoszę, Ja, dawna przyjaciółka.

Одна з дівчат Гордує квітами, що принесла з пошани Я, давня подруга.

Jeden z młodzieńców Patrzcie, w pyłu chmurze Błyska złota kareta, jedzie Kirkor z księdzem.

Один з юнаків Он мчить у хмарі пилу Карета золота, Кіркор із причтом скаче.

Drugi z młodzieńców Przy tej karecie słońce zdaje się mosiędzem.

Другий з юнаків При ній і сонечко — лиш бронзове неначе.

Balladyna ucieka do chaty.

Koniec aktu drugiego

(Втікає до хати)

Кінець другої дії

Akt trzeci

Дія третя

Scena pierwsza

Сцена перша

Dom Wdowy dopalający się — przed pogorzeliskiem garstka wieśniaczego ludu.

Вдовина хата догоряє. Перед пожарищем купка селян.

Pierwsza kobieta Oj, widzicie, jak diabły ludziom szczęście noszą, Ta nędzarka, ta wdowa ze swoją kokoszą, W złotej karecie błotem na nas biednych bryzga…

Перша жінка Поглянь, як людям чорт приносить щастя [ в жмені! В кареті золотій — кому ж, як не нужденній Вдові з курчам своїм оббризкувать нас брудом!

Druga kobieta Oj prawda, że gorzko, nam się to wyślizga, Co się drugim dostało.

Друга жінка То правда, прикро з рук нам те впускать, що чудом Дісталось іншому.

Starzec

Старий чоловік А я б хотів сказати, — В старій почтивість є, її за жінку взяти Не зрікся б сам Адам, вона б йому годила, Як Єва.

A ja wam powiadam, Że staruszka podczciwa, sam nasz ojciec Adam Mógłby ją wziąć za żonę, lepiej mu przypadła Niż Ewa… Pierwsza kobieta Bo bez zębów, jabłek by nie jadła.

Перша жінка Без зубів, то й яблук би не їла.

Starzec Pamiętajcie, że ona ubogie leczyła, Ty sama, co tu wrzeszczysz, moja pani miła, Już by cię dawno szatan pojął do swej chwały, Gdyby nie ta staruszka.

Старий чоловік Згадайте, що вона убогих лікувала, Й сама ти, що кричиш, давно б уже сконала У лапах чортових, моя шановна пані, Якби не та вдова.

Druga kobieta

Друга жінка І Стасик їй коханий Завдячує життям… Та заздрить — я, їй-богу, Не заздрю; сіном віз я вимощу в дорогу І в замок гостею поїду до старої.

I mój Stasiek mały Także jej winien życie, więc jej nie zazdroszczę, Dalibóg nie zazdroszczę; wóz sianem wymoszczę I pojadę w zamczysku odwiedzić staruszkę… Dziewczyna I Balladynie miło będzie widzieć drużkę. Pojadę z tobą, matko.

Дівчина І Балладині теж побачитись зі мною Приємно, — їду й я із вами.

Druga kobieta

Друга жінка Добре! В житі Волошок назбирай, — сплетеш вінок з блакиті Для пані тої.

Jak chcesz, moje dziecię, To narwijże róż polnych i bławatków w życie, Na wianek dla tej pani.

Старий чоловік Ні, не їдь, сусідко мила! Ти бачиш той пожар?

Starzec Widzisz ten pożar?

Oj, nie jedź, kobiéto!

Druga kobieta Cóż stąd — że słomą podbitą Chatę spalili — cóż stąd?

Друга жінка

Starzec

Старий чоловік

Що з того, що спалили Повіть, соломою укриту? Мабуть, хати Й соломи соромно, і нас…

Widać, że się wstydzą Chaty, słomy, bławatków i nas…

Balladyna / Балладина

Pierwsza kobieta Na to zgoda. A mówiłam, że oni z biednych chłopków szydzą.

Перша жінка

Starzec Dajcie im święty pokój.

Старий чоловік А дайте спокій їм!

Dziewczyna

Дівчина

Та я ж казала — З убогих нас вона ще й буде глузувати.

А панна та зухвала Вже й носа задира! Ви ж бачили учора, Що чорна стрічечка замість вінка у неї — Щоб одрізнитись чимсь… а в косах не лілеї, А злотні заплітки. Сама ж, немов потвора, Бліда й погордлива… Коли й всміхнеться, може, Зубів не видно.

A ta panna młoda To zadzierała nosa!… Widzieliście wczora. Wstążkę czarną na czole miała zamiast wianka, Wszystko, by się odróżnić… a w kosach równianka Nie z białych róż, ze złotych… Twarz niby upiora Blada… a uśmiech hardy; a kiedy się śmieje, To ząbków ani widać.

Друга жінка

Druga kobieta

Глянь, як сонце світить гоже! То їдьмо, дівчино, до замка, до Кіркора…

Nim słońce dogrzeje, Jedźmy, dziewczyno, wozem do zamku Kirkora… Druga dziewczyna Nie jedź! nie jedź…

Друга жінка Не їдь…

Dziewczyna

Дівчина

Nie jadę.

Не їду.

Друга жінка

Druga kobieta

Віз я вимощу вигідно Й поїду… Як до них там промовляти гідно?

Stara wóz wymości I pojedzie… Jak do nich mówić po godności? Starzec Grzecznie mówić.

Старий чоловік Лиш чемно.

Druga kobieta

Друга жінка

Pojadę.

Дівчина

Dziewczyna

Та їм і треба того, Шмат хліба винести звелять тобі сухого, Ти ж будеш кланятись, немов те віко в скрині— «Яєчок принесла вельможній я грабині» А пані сплюне лиш… Чи знаєте, що здавна Вже визначена їй грабині доля славна, Віддатись мала-бо за Грабка, за п’яницю, — Про це ви знаєте?.. Та це ж не таємниця, Що знюхались вони… Де ж дівся він — от диво! На учті він не був.

Tego im i trzeba; Każą ci na dziedziniec wynieść kawał chleba, A ty się kłaniasz nisko jak wieko u skrzyni; A pani z okna plunie. — Ha! mościa grabini, Przyniosłam ci kosz jajek. — Wiecie wy, że ona Była już na grabinię z dawna przeznaczona, Bo miała wziąć za męża Grabka pijanicę. Wiecie o tym? na Boga… to nie tajemnice, Zwąchali się z Grabiczem — to dziw, gdzie on siedział? Nie było go na ślubie.

Перша жінка

Pierwsza kobieta

Довідався, можливо, І з розпачу пішов до озера.

Może się dowiedział… I poszedł do jeziora z rozpaczy. Dziewczyna Wisusowi utonąć…

Їду я.

Дівчина Чи втоне вішальник.

Niełatwo

Не знаю,

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Перша жінка

Pierwsza kobieta

Он Грабець чимчикує Із лісу, з ним дітей сільських, як завжди, зграя, — Мов горобці й коршак…

Otóż Grabiec pędzi Z lasu, jak zwykle wiejską otoczony dziatwą, Niby kania od wróblów… Grabiec wpada na scenę, za nim tłum dzieci.

Грабець увалюється на сцену, за ним юрба дітей.

Dziewczyna

Дівчина

Niech z wami gawędzi. Jeśli dotąd nic nie wie, nie mówcie o niczem; Narwę grochu na wianek.

Хай з вами пожартує, Якщо не знає він, то й не казать нічого. Піду зів’ю вінок.

Odchodzi.

(Виходить)

Dzieci

Діти

Z Grabiczem! z Grabiczem! Tańcujmy! tańcuj, Grabku!

Танцюймо, Грабку! В ногу! Танцюй! Танцюймо, Грабку!

Grabiec

Грабець

Precz, bachury!

Геть, байстрята!

Starzec Gdzieżeś to bywał? czemu tak ponury?

Старий чоловік Де ти бував? Чого похмурий, брате?

Grabiec Co? gdziem ja bywał?

Грабець Що? Де бував?

Dziewczęta

Дівчата I coś robił?…

Grabiec

І що робив ти? Грабець Rosłem.

Ріс я.

Dziewczęta Co ty powiadasz?

Дівчата Що ти говориш?

Grabiec

Грабець Rosłem.

Ріс я.

Dzieci

Діти

Grabiec był osłem…

On był osłem!

Ослом був Грабець!..

Grabiec

Гарна пісня:

Грабець

Milcz, przeklęty tłumie, Bo mi się zdaje, że liściami szumię. Gdybym przynajmniej miał tyle gałązek, Co miałem wczora; nie szczędziłbym wiązek Na wasze plecy.

Та замовкніть, кляті. Шумлю, здається, листям, мов крислате У мене й нині віття за плечима, Як вчора, наділив би вас важкими Я в’язками…

Dzieci

Діти Co pan Grabek plecie?

Щось Грабкові верзеться?

Grabiec do Starca Powiedz mi, starcze! czy to można w lecie?… Czy można to być? — dotąd korą świerzbię! — Być wierzbą?…

Грабець (до Старого чоловіка) Скажи-бо, старче, де таке ведеться? Чи то можливо? Обрости корою! Вербою стать!..

Starzec

Старий чоловік

Wierzbą można zostać wierzbie, Ale grabinie to nie…

А грабові…

Вербі — рости вербою,

Balladyna / Балладина

Грабець Корою…

Grabiec A ja byłem

Wierzbą…

Та справді ж обростав я

Старий чоловік Як це?

Starzec Co mówisz?…

Грабець

Grabiec

Так, як це сказав я. Бодай вас чорт перемінив на лози — Вербові дочки, і пекельні кози Повипускав на вас… Та я в одчаї — Я був вербою!..

Mówię, co mówiłem. Bogdaj was diabeł pozamieniał w łozy, Córki tej wierzby, i piekielne kozy Wypuścił na was… Ale ja w rozpaczy; Ja byłem wierzbą…

Старий чоловік

Starzec

Що ж це означає?.. А в корчмі був ти?

Jednak to coś znaczy… A byłeś w karczmie?

Грабець

Grabiec Wprzód nim wierzbą byłem, To byłem w karczmie.

Вербою, був.

Перед тим, як стати

Старий чоловік І пив?

Starzec I piłeś?…

Грабець

Grabiec

І пив багато…

A piłem…

Starzec śmiejąc się Więc to sen, panie Grabku, wierzba owa!…

Старий чоловік (сміючись) То пану Грабку снилася верба та.

Grabiec pokazując na pogorzelisko A gdzie ta chata?

Грабець (показуючи на пожарище) А хата де?

Dziewczyna

Дівчата Jaka?

Grabiec Żyła z córkami?…

Яка? Грабець

Ta, gdzie wdowa.

Вдовина хата, Де з дочками жила стара вдовиця?

Dziewczyna

Дівчата Там

A toż chata stoi… Grabiec Gdzie?

Грабець Де?

Dziewczyna Ty pijany!…

Дівчата

Grabiec

Грабець

Ти п’яний?

Gdzie?

Де? Хай вас чортиця Росою впоїть, як мене впоїла, — Де ж хата тут?..

Dziewczyna Tu! Grabiec Niech was poi. Rosą diablica, jak mnie napoiła, Jeśli tu chata…

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Dziewczyna

Дівчина

Змінилась хата біла На ніс червоний твій, коли вербою Плакучою ти став.

Chata się zmieniła W twój nos czerwony, kiedyś ty się zmienił W płaczącą wierzbę. Grabiec

Грабець

Bogdaj cię ożenił Sztokfisz w habicie z diabłem — a gdzie ona?…

Бодай з тобою Диявол одружився! Де ж дівчина?

Dziewczyna Kto?

Дівчина Яка? Нас тут багато.

Grabiec

Грабець Balladyna?

Балладина.

Druga dziewczyna wchodzi z grochowym wiankiem Także przemieniona W ten grochowy wianuszek, w grochowy wianuszek…

Друга дівчина (входить з гороховим вінком) Змінилася на цей гороховий віночок.

Dzieci Cha! cha! cha! groch na wierzbie rośnie [ zamiast gruszek! Cha! cha! cha! panie Grabku! Grabku, [ gdzieś ty bywał? A tu słowik kochance mężulka wyśpiewał…

Діти

Dziewczyny A pan Grabek był wierzbą!

Дівчата А Грабек в лісі ріс.

Dzieci

Діти

(Кидає вінок Грабкові на голову)

Rzuca na głowę Grabkowi wianek.

Ха-ха! Замість грушок зріс на вербі горошок! Ха-ха, де, Грабку, ти бував? Твоїй коханці Весільної співав тут соловейко вранці…

А Грабек був вербою!

Grabek rosnął w lesie! Dziewczyny A żoneczka w złocistej smyknęła kolesie. Cha! cha! cha!

Дівчата А жінка лиш кива з карети золотої… Ха-ха!

Dzieci

Діти Наздоганяй з мітлою чарівниці! Ха-ха!

Żeń się, Grabku, z miotłą czarownicy! Cha! cha! cha! Starzec bierze Grabka za rękę Chodź do karczmy, przy miodu szklanicy Ja ci wszystko opowiem.

Старий чоловік (бере Грабця за руку) Ходім в корчму, за кухлем медівниці Усе я розкажу.

Dzieci lecąc za Grabkiem

Діти (біжать за Грабком) Шпак, горобець з вербою Співать зібралися. Він: «Буду я вербою!» А з нього дуду в’ють!.. Втекла твоя дівчина! Ха-ха! Ха-ха! Верба, верб’яточко, вербина!

(Виводить Грабця)

Wyprowadza Grabka.

Gil, wróbel i dzierzba Śpiewały na grabinie — a on rzekł: jam wierzba. Nuż z niego kręcić dudy… Smyknęła dziewczyna! Cha! cha! cha! wierzba, wierzbic, wierzbiątko, [ wierzbina.

Діти з усім натовпом виходять за Грабцем.

Dzieci i cały tłum wychodzą za Grabkiem.

Balladyna / Балладина

Scena druga

Сцена друга

Sala pyszna w zamku Kirkora. Balladyna wchodzi zamyślona w bogatej szacie — z wstążką czarną na czole.

Багата зала в Кіркоровім замку. Входить Балладина, засмучена, в пишних шатах, з чорною стрічкою на чолі.

Balladyna sama Więc mam już wszystko… wszystko… teraz trzeba Używać… pańskich uczyć się uśmiechów, I być jak ludzie, którym spadło z nieba Ogromne szczęście… Wszakże tylu ludzi Większych się nad mój dopuścili grzechów I żyją. — Rankiem głos sumnienia nudzi, Nad wieczorami dręczy i przeraża, A nocą ze snu okropnego budzi… O! gdyby nie to!… Cicho! — Mur powtarza: „O! gdyby nie to…”

Балладина (сама) Вже все я маю… все… тепер лиш треба Вживать… по-панськи вчитися всміхатись І жить, як люди, котрим впало з неба Велике щастя… Є ж на світі люди, Що у гріхах їм більших слід признатись, Проте живуть. Сумління вранці нудить, Увечері гризе і докоряє, Від сну жахливого ночами будить. Коли б не це!.. І мур он повторяє: Коли б не це!..

Kirkor

Кіркор

Wchodzi Kirkor zbrojny z rycerstwem.

Входить озброєний Кіркор, за ним загін рицарів.

Moja młoda żono! Jakże ci w moim zamczysku?… Balladyna

Ну, як живеш, кохана, У нашім замку? Балладина

Spokojnie.

В тиші й супокої.

Wchodzi Fon Kostryn.

Входить Фон-Кострин.

Kostryn Rycerze zbrojni czekają przed broną.

Кострин Ждуть збройні рицарі тебе.

Balladyna Grabio! dlaczego tak rano i zbrojnie?

Балладина Так рано, Мій графе, й рицарі уже при зброї?

Kirkor Kochanie moje, odjeżdżam…

Кострин Кохана, їду я.

Balladyna

Балладина Gdzie?

Куди?

Kirkor Droga! Przysięgłem święcie taić cel wyprawy.

Кострин

Balladyna Odjeżdżasz! ach, ja nieszczęsna!

Балладина Ти їдеш! Ах, нещасна я!..

Kirkor Na Boga! Nie płacz, najmilsza… bo ci będzie łzawy Głos odpowiadał nierycerskim echem… Ani mię trzymaj przymileń uśmiechem, Bo moje oczy olśnione po słońcu Drogi nie znajdą… Niech pierś uniesiona Ciężkim westchnieniem z krągłego robrońcu Czarów nie rzuca, niech twoje ramiona Wiszą ku ziemi jak uwiędłe bluszcze.

Кострин

В дорогу! Мету походу я поклявсь таїти.

На Бога! Не плач, кохана… Нащо сльози лити — Луни з них не почуєш бойової… Не втримуй мужа ніжною рукою, — Не зможе зір засмучений шукати Доріг по сонцю… У тяжкім зітханні Твої хай груди через пишні шати Свого не насилають чарування, Хай никнуть плечі, мов плюшів керея.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Chcę kochać. 2002. 61×44, płyta pilśniowa, technika mieszana

Хочу кохати. 2002. 61×44, ДВП, мішана техніка

Balladyna / Балладина

Balladyna rzucając się na szyję Gdzie jedziesz? Mężu… ja ciebie nie puszczę! Dlaczego jedziesz? czyś poprzysiągł komu?

Балладина (кидаючись йому на шию) Куди ти їдеш?.. Не пущу тебе я! Чого ти їдеш? Ти ж не клявсь нікому?

Kirkor Sobie przysiągłem.

Кіркор Собі поклявсь.

Balladyna

Балладина

Bogdaj ogień gromu Bóg rzucał tobie przed konia podkową; Może piorunem twój koń przerażony, Piorunem w bramę powróci zamkową. Więc ty na długo chcesz zaniechać żony?

Хай Бог вогнями грому Твому коневі золотить підкови, Мов громом вражений, несамовито Хай кінь несе тебе у двір замковий. Надовго маєш ти мене лишити?

Kirkor Za trzy dni wrócę…

Кіркор Вернусь за три дні…

Balladyna

Балладина

Czyś ty kiedy liczył, Ile w dniu godzin? ile chwil w godzinach?

Чи у днях години Лічив ти будь-коли? А в них — хвилини?

Kirkor Niechaj wie człowiek, że mu Bóg pożyczył Życia na krótko, niechaj odda w czynach, Co winien Bogu.

Кіркор Життя Бог ненадовго позичає, — Ділами хай людина те вертає, Що Богу винна.

Balladyna

Балладина

Lecz ty winien żonie Pozostać z żoną…

Винен ти дружині Лишиться з нею.

Kirkor

Кіркор

Nic mię nie zatrzyma, Muszę odjechać — daj mi białe skronie!

Ні, ніщо не може Мене затримать, — дай чоло, любима!

Przed ludzi okiem ty wiesz, że prawdziwe Pocałowania dają się oczyma, A biedne usta, tak jako pierżchliwe Jaskółki, muszą w lot z białego kwiatka Chwytać miodową pocałunku muszkę: Bądź zdrowa, żono… Gdzie jest nasza matka? Może spi jeszcze, pożegnaj staruszkę: Nie mogę czekać.

При людях, знаєш, поцілунки гоже Передавать самими лиш очима, А бідні губки, мов пташки крилаті, З рожевих квітів на льоту повинні Цілунків мушку золоту впіймати. Прощай, здорова будь, моя дружино! Ще, мабуть, спить старенька наша мати— Вітай її.

W skarbcu masz pieniążki, Szafuj… i baw się… daj mi czoło białe, Jeszcze raz… żono! nie lubię tej wstążki, Czoło należy do mnie, czoło całe, Rozwiąż tę wstążkę…

Візьми срібла з скарбнички, Господарюй… і розважайся, мила… Дай поцілую ще… Цієї стрічки Я не люблю, її ти скинь, хай ціле Чоло мені належить…

Całuje w czoło.

(Цілує їй чоло)

odprowadzając na stronę

(Відводить Балладину вбік)

Balladyna Ślub.

Балладина Mężu, uczyniłam

Я Богу.

Kirkor

Обіцяла

Кіркор

Ślub po siostrze… tak… lecz gdy powrócę, To wiedz się z Bogiem, ale mi się wyłam Z takiego ślubu…

По сестрі… Та як вернуся, То влагодь з Богом, щоб уже не мала Таких обітниць…

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Балладина

Balladyna

Taк…

Tak… Кіркор

Kirkor

Бо посварюся З тобою, любонько… І це не жарти! Здорова будь! — На коней! — Збройній варті Стояти в замку!..

Bo się pokłócę Z tobą, kochanko… i to nie na żarty. — Bądź zdrowa. — Chamy na koń! — niechaj warty Czuwają w zamku… do Balladyny

(До Балладини)

Wspominaj mnie…

Згадуй же про мене.

Odchodzi Kirkor i wszyscy prócz Balladyny.

Всі виходять, крім Балладини.

Balladyna sama Mężu!… Odjechał. Po co? Gdzie?… Sumnienia wężu, Ty mi powiadasz: oto mąż odjechał Szukać Aliny… ona w grobie — w grobie? Lecz jeśli znajdzie grób? — Tak się uśmiechał, Jakby chciał mówić: przywiozę ją tobie, A zdejmiesz wstążkę, jak przywiozę.

Балладина (сама) Поїхав муж… Куди? Чого?.. Шалений Сумління голос мовить — він Аліни Шукать поїхав… Де ж — у домовині? Всміхався так він, наче хтів сказати: Як привезу її для щастя й слави, — З чола ту стрічку знімеш і сама ти.

Kostryn Pani!… Hrabia zaklina, abyś mu przez okno Posłała uśmiech…

Кострин Граф просить крізь вікно йому ласкавий Послати усміх…

Входить Фон-Кострин.

Fon Kostryn wchodzi.

Балладина стає у вікні і всміхається.

Balladyna staje w oknie i uśmiecha się. Kostryn na stronie.

Усміхом дружини Проведені — самі в сльозах мужчини.

Mężowie, żegnani Żon uśmiechami, sami we łzach mokną.

Балладина (відходить од вікна) Поїхав…

Balladyna odchodząc od okna Pojechał…

(До Кострина)

do Kostryna

Хто ти, рицарю?

Ktoś ty, rycerzu?…

Kostryn Warty zamkowej. —

Кострин Сторожі старшина.

Dowodźca

Твоєї

Балладина

Balladyna

Тебе я гойно Нагороджу за вірність…

Nagrodzę ci hojnie Czujność i wierność…

Кострин

Kostryn

Без цієї Остроги я по-рицарському збройно Служитиму графині!.. В замку всюди Стоїть таємна варта. Ах, обоє Ми будем піклуватись без облуди — Я ангелом, а світлий ангел — мною.

Nie potrzeba bodźca Temu, kto służy rycersko i zbrojnie Tobie, grafini… Otośmy dostali Zamkowi temu obronę tajemną; Ach! my oboje będziemy czuwali, Ja nad aniołem — ty, anioł, nade mną. Balladyna Jak się nazywasz?

Балладина Як звешся ти?

Kostryn

Кострин Фон-Кострин.

Fon Kostryn…

Balladyna / Балладина

Balladyna

Балладина

Nie z Lachów?

Із чужини?

Kirkor Z niemieckich książąt rodzę się.

Кострин З княжат німецьких родом.

Balladyna

Балладина

Wygnany?

На вигнанні?

Kostryn Jak biedny ptaszek spod płonących dachów W lot się puściłem… dziś obcy… nieznany Własnej ojczyźnie, sługa w obcym kraju; Niech to nie będzie moim potępieniem! Ty także obca…

Кострин Немов з-під стріх палаючих пташина, Я в літ полинув… в край чужий, незнаний… Слугою став, свого позбувшись краю. Хай це не буде смілість непростима — Ти теж чужа тут.

Balladyna

Балладина Що?

Co? Кострин

Kostryn

Прийшла ти з раю.

Ty jesteś z raju.

Odchodzi.

(Виходить)

Balladyna sama Jak się ja prędko poznałam spojrzeniem Z tym cudzoziemcem. — Ja mu nic nie winna — Szukałam okiem przerażonym w tłumie Kogoś. — Wierzyłam, że tu być powinna Bratnia mi dusza… dusza moja… z moją… Zacząć — jak? spojrzeć — jeżeli zrozumie, Przemówić. — Dziwnie, że się ludzie boją Ludzi jak Boga i więcej niż Boga. — Będę odważną z ludźmi…

Балладина (сама) Як швидко я спізналася очима З чужинцем тим. То не моя провина — Шукає зір мій скрізь в якійсь надії. Я вірила — десь братня тут повинна Знайтись душа… вона моєю буде… Почати як?.. Як погляд зрозуміє? Заговорю… Людей бояться люди, Як Бога, та нехай цей острах згине! Відважна будь з людьми…

Wdowa

Вдова Моя княгине! Це ж як, поїхав королевич любий?

Wchodzi Wdowa ubrana jak w drugim akcie, w świątecznym ubiorze.

Входить Вдова в такому ж святковому вбранні, як і в другій дії.

Córko droga! Co to się stało? Królewic odjechał? Balladyna Cóż stąd?

Балладина Що з того?..

Wdowa

Вдова Кинув зараз же по шлюбі Дружину молоду… Не прогнівила Його ти чим, моя голубко мила? Як спалося сьогодні? Кажуть, треба Сон на новому місці пам’ятати. Мені приснилось, що до мене з неба Прийшла Аліна, мовби з хвиль до хати Спливла хмарина, й каже…

Nazajutrz po ślubie zaniechał Żoneczki młodej… czyś go zagniewała? To by źle było! Jakże ty dziś spała, Gołąbko moja? wszak mówią, że trzeba Pamiętać zawsze sen na nowym łożu. Otóż ja śniłam, że do mnie aż z nieba Przyszła Alina, ot tak niby w morzu Płynąc w obłoczkach… i rzekła… Balladyna Mów lepiej, matko.

Балладина Краще, мамо, Перебирала б чотки з молитвами.

Różaniec

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Вдова Ти хочеш матері уста замкнути?

Wdowa Czy ty chcesz kaganiec Włożyć na usta matce? Balladyna

Балладина Не хата — замок тут, пора збагнути, — Тут не до снів твоїх…

Matko stara, Zamek nie chata, tu zatrudnień chmara, Tu nie snów słuchać…

Входить Слуга.

Wchodzi Sługa.

Sługa

Слуга

Jakaś tam hołota Stoi przed bramą i wykrzyka hardo, Aby ją puścić przez zamkowe wrota. A straż złożoną na krzyż halabardą Zamknęła bramy… Ta chłopianka stara Z drabiniastego woza bez ustanku Krzyczy żołnierzom: „Powiedz, mój kochanku, Matce Kirkora żony, że Barbara, Jej przyjaciółka, zjeżdża w odwiedziny”.

Якась голота З-за брами вимагає там зухвало Впустить її крізь замкові ворота. А вартові, мечі схрестивши, стали На перешкоді їй. Стара селянка З драбиняка гукає без устанку: Жони Кіркора матінці скажіте, Варвара, подруга, з села до замка Приїхала — стареньку навістити.

Wdowa To moja kuma… jakie tam nowiny?…

Вдова Кума моя… Які ж то там новини?

Balladyna Odprawić ten wóz.

Балладина Віз — одіслати.

Wdowa

Вдова Balladyno?…

Що ти, Балладино!

Balladyna Matko! Czy ci się sprzykrzył zamek?… dobra droga! Możesz odjechać z tą starą…

Балладина Обридло в замку, мамо?.. То з тією Старою їдь — щасливої дороги.

Wdowa Co?… klatką? Tym drabiniastym wozem? — A, na Boga! Córko, co mówisz?

Вдова Що?.. Драбинястим возом? Оцією Соломотряскою?.. Та ради Бога, Що кажеш, доню!

Balladyna

Балладина

O! to żarty… żarty… Każ, matko, wóz ten wyprawić…

Я пожартувала… Віз треба одіслати…

Wdowa z westchnieniem Wyprawcie. — Powiedzcie, że śpię.

Вдова (зітхнувши)

Balladyna do Sługi

Балладина (до Слуги) А як почне зухвало Змагатися, то вартових чимало У замку…

Скажіть, що спить.

A jeśli uparty Wóz nie odjedzie, rozumiecie — warty Czuwają w zamku… Wdowa do Sługi Biedy… to stara.

Відсилайте.

Вдова (до Слуги) Тільки лиха не вчиняйте!.. Стара вона.

Tylko nie nabawcie

Sługa odchodzi.

Слуга виходить.

Prawda, córko moja,

Це правда, доню мила, —

Balladyna / Балладина

Якби приймать, то тут би хлопів сила Набігла. Хай здаля нас поважають, — Чи то ж не правда? Дочки розум мають; Ти не дурна; почнеш ти говорити, То й панотцеві не урозуміти. Звели для матінки своєї, дочко, Хоч сукню справить. На старій-бо — плями, Не видно вже — де квіти, де листочки… Дитя моє!

Gdyby przyjmować, toby tu jak z roja Sypało chłopstwo. — Niechaj nas kochają Z daleka — prawda? Córki rozum mają, Ty nie głupiutka; kiedy zaczniesz prawić, To księdza nawet nie zrozumie głowa. Moja córuniu! każ ty przecie sprawić Sukienkę matce, bo już ta cycowa Ma blade kwiatki, a jak tu kobiécie W szarak się ubrać? Córko! moje życie! Balladyna To jutro, matko, przypomnij. — A tobie, Starej kobiecie, lepiej nie wychodzić Z ciepłej komnaty…

Балладина

Wdowa

Вдова

Узавтра скажеш, мамо… Не слід старенькій з теплої кімнати Тобі виходить… Наче в домовині, Так нудно тут сидіти в самотині! То матінку не хтіла б випускати Ти з свого замка?..

Ach, nudno jak w grobie Tak samej siedzieć… Czy ty chcesz zagrodzić Zamek matuli?… Balladyna Nie — nie…

Балладина

Wdowa Balladyna Kocha mię?… prawda, córko? A malina Na twoim czole? ta plama… o! pokaż… Czy boli ciebie? Ty nigdy nie kwokasz, Kurko, choć boli… a to może boli?…

Вдова Балладина Мене кохає?.. Правда?.. А малина Знов на чолі? Чи не болить та пляма? Не квокчеш, курко, ти, хоч би й боліло… Мабуть, болить-таки?

Balladyna Dosyć już, matko…

Балладина

Wdowa

Вдова Вода із-під тополь її не змила… Я блідну і тремчу, лише погляну На цю жахливу, дивовижну рану!

Ні… ні…

Та годі, мамо…

Woda spod topoli Obmyć nie mogła… o! córko kochana… To jakaś dziwna i okropna rana, Bladniesz, by o niej wspomnieć… Balladyna Wspominasz, matko?…

Балладина Навіщо, мамо, згадувать про неї?..

Więc dlaczego

Вдова То з добрості, то з добрості моєї.

Wdowa Z dobrego serca…

To z serca dobrego…

Балладина Я вірю, вірю! Мамо, йди до себе На вежу.

Balladyna Wierzę! wierzę! wierzę! Matko, idź teraz do siebie na wieżę. Wdowa Do mojej ciupy?

Вдова

Balladyna

Балладина

В ту темницю?

Tam ci jeść przyniosą… I pić przyniosą…

Все, що треба, Все — їсти й пить звелю тобі подати…

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Вдова І пить, як пташці?

Wdowa I pić jak ptaszkowi?… Balladyna Idź, matko!

Балладина

Wdowa

Вдова То з сивих Вдовиних кіс вже можна й глузувати?.. Хоч їсти не забудь прислать!..

Мамо, йди!

To już z moją siwą kosą Będę się bawić… Tylko służalcowi Każ mi jeść przynieść… nie zapomnij… Odchodzi.

(Виходить)

Balladyna sama Piekło! Mieszam się — bladnę… Ja się kiedyś zdradzę Przed matką, mężem… Wszystko się urzekło Na moją zgubę. Ludzie jako szpaki Uczone mowy, przez okropną władzę Sprawiedliwości, nie myśląc o mowie, Tak mówią, jakoby tajnymi szlaki Dążyli ciągle w głąb serca. Surowie Kładą sędziego pytanie: czyś winna? Krętymi słowy… Matka — mąż, oboje, I mąż, i matka — ta kobieta gminna… Trzeba ją kochać, to matka.

Балладина (сама)

Kostryn Pokoje Kazałem suto osnuć w złotogłowy. Dziś dzień poślubny… dziś na dwór zamkowy Zjadą się liczne pany i rycerze, Wasale twoi…

Кострин

Balladyna

Балладина

В жахливих Цих муках я мов божевільна стала. Колись і перед матір’ю своєю, І перед мужем викрию себе я. Мені на згубу все кругом постало. Немов шпаки, що понавчались мови І гомонять, не тямлячи ні слова, Говорять люди так, немов сягають В глиб серця. Мовби на суді питають: Чи винна ти?.. І мати, й муж, обоє, І муж, і ця селянка проста — мати. Люби її — все ж мати це!

Kostryn wchodzi na scenę.

Входить Кострин.

Покої Звелів я оксамитами прибрати. Це ж день по шлюбі… В двір замковий нині Пани понаїжджають до графині Й васали…

Trzeba zamknąć wieżę, Gdzie mieszka — moja mamka — ona chora, Snu potrzebuje.

Треба вежу зачинити, Де мамка… мешкає… моя, бо хвора І потребує сну.

Kostryn

Кострин

Jak to?… ta potwora Mlekiem poiła twoje usta śliczne? Ach nie!… Ta chyba bogini niebieska, Co na błękity lała drogi mleczne, Tak że się każda białych piersi łezka W gwiazdę mieniła i dziś ludziom płonie, Ta sama chyba na śnieżystym łonie Ukołysała ciebie…

Ота потвора Могла тебе з грудей своїх поїти? Ні, то була богиня світлозора, Що путь молочну розлила в блакиті, І кожна з перс її сльоза прозора Новою зіркою пливе по світі, Лише вона тебе у світлім небі Уколисала…

Balladyna Złote masz usta…

Балладина Mój rycerzu,

Уста.

Kostryn

Золоті у тебе

Кострин А в тебе — серце брильянтове. Звелів я понад Гоплом запалити З смолою бочки і стовпи соснові,

Ty dyjamentowe Serce.— Kazałem na Gopła pobrzeżu Zapalić smolne beczki i ogniowe

Balladyna / Балладина

Щоб на вогні весільні запросити Гостей веселих. Схвалюєш це, пані?

Słupy; do ognia weselnego lecą Weseli goście. Czy pochwalasz, pani? Balladyna Czyń jak przystoi.

Балладина Роби, як треба.

Kostryn

Кострин Вежі осявають Ясні світильники, і лиш обрані До замка гості завітати мають. Якийся хлоп сьогодні тут без тями До замка поривався, та я псами Звелів його спровадити. Сміливо Його цькував я, бо тебе я знаю, — Терпіти це блюзнірство — неможливо.

Wieże się oświecą Jasnym kagańcem, i tylko wybrani Goście do zamku mają być przyjęci. Właśnie dziś jakiś prostak bez pamięci Wdzierał się tutaj, kazałem go psami Poszczwać za wrota… Śmiałek nad śmiałkami, Psóm odszczekiwał ciągle, że znał ciebie, A w takich ustach to bluźnierstwo srogie. Balladyna Któż by to mógł być?

Балладина А хто ж то був?

Kostryn

Кострин Хтось із тієї зграї, Що панський хліб жує і вбогі шати Лата нитками з панської пишноти, Де зволять надто близько підпускати До щедрості своєї цю голоту. Його не знаєш ти… І навіть ім’я Його устами вимовить своїми Не зможеш. — Грабець…

Ktoś z tych, co po chlebie Pańskim się włóczą i szaty ubogie Łatają nitką wyskubaną z płaszcza Panów, gdy nadto blisko przypuszczają Taką hołotę… wyszczekana paszcza. O! ty go nie znasz… twe usta nie mają Zgłosek na takie imię — jakiś gbura — Grabiec…

Балладина

Balladyna Co? Grabiec? Tego chłopstwa chmura To jak szarańcza.

Мужви — як сарани…

Грабець?.. Їх багато.

Кострин

Kostryn

Пробач їм, пані. Цариці квітів можна не зважати На мошок рій, а ні — то в хмарці тьмяній Ховатись від людей чи шанобливі Терпіть їх погляди.

Przebacz mi, grabini. Królowa kwiatów na próżno obwini Chłopianki ulów, że koło niej brzęczą. Albo się obwiń niewidzialną tęczą Przed ludzi okiem; albo znoś cierpliwie Nasze wejrzenia… Balladyna

Балладина

O! ty, syn książęcy, Mięszasz się próżno z tymi, co na niwie Wiejskiej wyrośli… z tysiąca tysięcy Możesz być pierwszym, byleś tajemnicy Umiał dochować.

Ти, княжий сину, Дарма змішався з тими, що на ниві Сільській зростали… З тисяч ти єдиний Стать першим можеш, тільки б таємниці Дотримать вмів.

Kostryn przyklęka i całuje kraj szaty.

Кострин схиляє коліно і цілує край її одіння.

Chodźmy do skarbnicy Zaczerpnąć nieco złota, aby godnie Gości przyjmować…

Ходімо до скарбниці Взять золота, щоб гідно нам прийняти Гостей.

Kostryn

Кострин

Poniosę pochodnie. Kostryn poprzedza z pochodniami Balladynę — wychodzą.

Я буду смолоскип тримати.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Scena trzecia

Сцена третя

Las przed chatą Pustelnika. Kirkor zbrojny. — Pustelnik z koroną w ręku.

Ліс перед хатою Пустельника. Кіркор — озброєний, Пустельник — з короною в руках.

Pustelnik Kirkorze, oto złocista korona. Więc może kiedyś za twoją pomocą Wróci na Gnezno i niezakrwawiona Błyśnie ludowi.

Пустельник Оця, Кіркоре, золота корона Колись вернеться з поміччю твоєю До віковічного на Гнєзні лона Й без крові блисне людям.

Kirkor

Кіркор Золотеє Заходить сонце — знак то добрий.

Widzisz, jak ją złocą Promienie słońca; dobra wróżba. Pustelnik Boże, Świeć naszej sprawie… Dam ci jedną radę. Młodziutką żonę pojąłeś, Kirkorze?

Пустельник Боже, Світи нам шлях!.. Я дам тобі пораду, — Дружину взяв ти молоду та гожу…

Kirkor Pełna prostoty, spokojny odjadę.

Кіркор Душею проста — маю в ній відраду.

Pustelnik Wtenczas w kobiecie całą ufność kładę, Jeżeli wolna od wad matki Ewy. Doświadcz ją. Poszlij zapieczętowaną Skrzynię małżonce i srogimi gniewy Zagroź, jeżeli znajdziesz rozłamaną Pieczęć małżeńską.

Пустельник На жінку я надію покладаю, Як вад у неї Євиних немає. Ти перевір її. Пошли дружині Скарб, запечатаний у срібній скрині, Й погрозу гнівних кар, якщо зламає Печать подружню.

Kirkor

Кіркор

Wynosi żelazną skrzynkę.

(Виносить залізну скриньку)

Dobrze, niech tak będzie. To moja pieczęć, dwie złote żołędzie W paszczy dzikowej. Pójdź sam wierny sługo.

Буть по цьому слову. Моя печать — у пащі кабановій Два жолуді.

Zanieś to żonie, a jakkolwiek długo Będę się bawił, niechaj nie otwiera, Bo ja tak każę.

Йди, занеси дружині Цей скарб, і хай не відчиняє скрині, Поки вернусь до крівлі я своєї, — Так я сказав.

Wchodzi Sługa.

Входить Слуга.

Sługa odchodzi.

Ona taka szczera! Ach, ty mi szczęścia pokazałeś drogę, Czynami tylko zawdzięczyć ci mogę. Żegnaj mi, starcze… Królem cię powitam.

Слуга виходить.

О, щире серце в неї! Ах, щастя шлях розкрив ти перед нами. Тобі віддячу я лише ділами, І королем тебе я привітаю.

Pustelnik Na twoim czole już zwycięstwo czytam.

Пустельник Я успіх на чолі твоїм читаю.

Kirkor Na koń, rycerze!

Кіркор На коней всі!

Odchodzi Kirkor. — Słychać tętent oddalających się koni.

Кіркор виходить.Чути тупіт коней, що віддаляються.

Pustelnik

Пустельник

Czemu się ten rycerz Dwudziestą laty pierwej nie urodził?…

Чому цей рицар смілий Раніш на двадцять років не родився?..

Balladyna / Балладина

Як був на троні я, мій край роївся Потворами. Отак різьбяр невмілий, Що між каміння лиць людських шукає І творить схоже на людей каміння, Та без душі… А поки те створіння Дозріє в мислях, довго добирає І пробує, й вирізьблює потвори, Аж згодом люди родяться — Кіркори.

Byłem na tronie, to kraj cały płodził Same poczwary; jak niezdatny snycerz, Który w kamieniach szuka ludzkiej twarzy I czyni ludziom podobne kamienie, Ale bez duszy… Czyliż przyrodzenie, Nim stworzy, długo o stworzeniu marzy, Długo probuje, naprzód tworząc karcze, A potem ludzi jak Kirkor. Wchodzi Filon — fantastycznie ubrany.

Входить Філон у фантастичному вбранні.

Filon

Філон О старче! Де моя кохана мила?

O! starcze! Gdzie jest kochanka moja? Pustelnik

Пустельник Не ожила.

Nie ożyła. Filon Ach, to mi pokaż, gdzie leży mogiła Serca mojego?… Niechaj widzę, jakie Kwiaty wyrosły z posianej nadziei. Blade być muszą…

Філон То де ж лежить могила Мойого серця?.. Хай побачу квіти, Що з згубленої виросли надії, — Мабуть, додолу хиляться блідії…

Pustelnik

Пустельник О вічний плакальник! Та годі нити, Чого без діла по лісах блукати? Іди з Кіркором в бойовому колі, Вдягнись у рицарські залізні шати, На терези, що важать людські долі, Кинь макове зерно життя твойого — Чи переважить…

O! wieczna płacznico! Czemu bezczynny błądzisz w leśnej kniei? Biegnij z Kirkorem, twoje złote włosy Odziej żelazną rycerza przyłbicą; I na tę szalę, która ludzkie losy Waży na ziemi, rzuć ziarko makowe Twojego życia… może los przeważy. Filon Gdzie jej mogiła?… gdzie?

Філон

Pustelnik Gliny surowe Pierś już wyjadły, a po białej twarzy Robactwo łazi…

Пустельник На груди ліг їй груз піску важкого, Обличчя біле їй черва роз’їла.

Filon

Філон О ні, як німфа рік, вона у лоні Землі, на глек спираючи долоні, Із глека точить малинові зорі, Що їй вінок рожевий осявають, І плине чарами струмок прозорий. Від сну не може встати… й виростають Волошками їй очі з домовини, І блискають, мов зорі у блакиті.

Де її могила?

O nie! ona w ziemi Jako rzek nimfa, na glinianym dzbanku Dłonią oparta, dzban malinowemi Leje gwiazdami i w różowym wianku Trzyma zaklętą na malin ruczajek Białą jej postać… zbudzić się nie może; Oczki, aż listkiem niezapominajek Z grobu wyrosną, w rubinowe zorze Mogiły patrzą gwiazdami błękitu. W grobie się błyszczy. Pustelnik

Пустельник В труні — мов у колисці — оповиті Ми мріями.

W grobie tyle świtu, Co nad kołyską marzeń.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Філон

Filon

А тінь прозора плине Над могилками, де гілля, мов лютні, Від солов’їних зграйок обважнілі; І плачуть, і шумлять їх листя-струни. Не раз полин кивне їй срібнобілий, Не раз затримають квітчасті вруна; Не раз зупиниться, немов дитина, І здмухує кульбаби легковійні. Важка їй давить тіло домовина, А дух пливе у місячнім промінні Й схиляється пелюстки обривати, Що ними лічимо щасливі хвилі. Скажи-бо, старче, люди у могилі Про щастя мріють?..

A cień blady Nieraz tam błądzi, gdzie zwieszone smutnie Nad grobowcami brzozy, jako lutnie Od słowikowej trącane gromady, Płaczą i szumią listkowymi struny. Nieraz ją srebrne uplączą piołuny, Nieraz rozkwitły zatrzyma bławatek; Nieraz jak dziecko staje — i westchnieniem Zdmucha cykorii opuszczony kwiatek. Ciało jej leży pod zimnym kamieniem; Duch na promykach księżycowych pływa I nieraz płocho te kwiatki obrywa, Co każdym listkiem liczą szczęścia chwile… Ach powiedz, starcze… więc ludzie w mogile Marzą o szczęściu?…

Пустельник

Pustelnik

Вмри, то будеш знати. А як із гробу вернешся потому, Усе розкажеш совісті злочинній… А може, й сплять вони у безгомінні.

Umrzyj, to się dowiesz. A jeśli wrócisz z grobu,to opowiesz O tych marzeniach sumnieniom zbrodniarzy; A może będą spali cicho w łożu… Filon Pójdę… i stanę na leśnym rozdrożu. Jeżeli jaka jaszczurka zielona Pobiegnie w prawo, to w grobie się marzy… Jeśli na lewo… to człowiek — nic — kona I nie śni…

Філон Я стану на розпутті лісовому, — Як вправо ящур побіжить зелений. То безтурботно мріють в домовині, А вліво — не вставати вже людині І снів не бачити.

Pustelnik Ileż rodzajów nędzarzy Na biednym świecie — ziemia, to szalona Matka szalonych — któż to znowu?

Пустельник

Odchodzi Filon.

Balladyna wbiega prędko.

(Виходить)

Земля шалена — Шалених мати, завжди щедра й гойна Для люду бідного… Це хто ж там? Вбігає Балладина.

Kto ty?…

Balladyna Pani z bliskiego zamku.

Балладина Я — пані з замка ближнього.

Pustelnik

Пустельник Жадаєш?

Czego żądasz? Balladyna Wiem, że znasz ziółek lekarskie przymioty, Że leczysz rany.

Пустельник Де рана в тебе?

Balladyna

Балладина Starcze!

Pustelnik Powinien widzieć…

Чого ти

Балладина Знаю, що зілля вигойні Збираєш ти і рани гоїш ними.

Pustelnik Zdrowo mi wyglądasz… Pokaż zranione miejsce.

Старче… Пустельник Lekarz

Повинен бачити…

Хто ти?

Я очима

Balladyna / Балладина

Балладина

Balladyna Czy ty mi przyrzekasz

Wyleczyć?…

Чи лікувати

Не хочеш ти? Пустельник

Pustelnik

Де рана?..

Pokaż tę ranę!… Балладина

Balladyna Patrz!… ha… co?

Глянь — на чолі.

Na czole.

Пустельник Неначе місяць у кривавім колі, Палає шрам червоносинюватий. Скажи, яка, яка страшна провина Причиною?..

Pustelnik Niby miesiąc w mglistym kole Krwi… twoja rana… czerwona i sina. Powiedz mi, jaka, jaka straszna wina Przyczyną?…

Балладина

Balladyna

Ніякої.

Żadna… Пустельник

Pustelnik

Все знати Повинен лікар, перш ніж лікувати.

Lekarz musi wiedzieć Wprzód, nim wyleczy…

Балладина Червона бризнула на лоб малина.

Balladyna Czerwona malina

Splamiła czoło. Pustelnik Kiedy to było?

Пустельник Коли це сталось?

Musisz mi powiedzieć,

Balladyna

Балладина Wczora.

Вчора.

Pustelnik

Пустельник Wczora rano?

Вчора зрана?

Balladyna Tak…

Балладина Так.

Pustelnik Daj mi ręką posłuchać uderzeń Twojego serca. — Czy pod zapłakaną Wierzbą nie rosły maliny? Mów śmiało; Żądam od ciebie spowiedniczych zwierzeń. Czy ta malina była kiedyś białą? A tyś ją może sama sczerwieniła? Przyłóż do serca tę, co cię zraniła, Malinę…

Пустельник Руку дай послухать, як та рана Б’є в серці… Чи росла не під вербою Малина?.. Як на сповіді, зі мною Будь щира! Не була малина біла, Не ти сама її зачервонила? Вклади у серце все, що та малина Поранила… (Раптом відштовхнув її від себе)

О жах! Твої провини Відкрило серце!..

Odpycha ją gwałtownie.

Biada tobie! serce twoje Wydało…

Балладина

Balladyna

Старче…

Starcze!

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Пустельник

Pustelnik Tyś siostrę zabiła!

Ти убила

Сестру!..

Balladyna Nie — nie — masz złoto — jeszcze tyle troje Przyniosę…

Балладина

Pustelnik

Пустельник За віщо платиш ти?

Słuchaj! za co płacisz?

Balladyna

Ні… ні… Он золото… Ще втроє

Я дам…

Балладина Nie wiem…

Не знаю…

Pustelnik Ta rana ciebie piekielnym zarzewiem Pali… ha?

Пустельник А рана та пекельною жагою Пече тебе весь час?

Balladyna

Балладина

Pali…

Пече без краю.

Пустельник Чи спала ти сьогодні?

Pustelnik I spałaś dziś?

Балладина

Balladyna

Трохи спала.

Spałam. Pustelnik Z tą raną?…

Пустельник Із раною?

Balladyna

Балладина Нічого я не знала…

Starcze, ja nic nie wyznałam. Pustelnik Nic! o przeklęta! a za coś płaciła?

Пустельник Нічого? А за що ж платила, клята?

Balladyna Za twoje leki.

Балладина За ліки.

Pustelnik

Пустельник Хай гниє та рана, поки Охопить смертний всю тебе неспокій! Зілля мої не вкрадуть в пекла-ката Ні краплі болю!..

Bogdaj rana gniła, Aż cienie śmierci na całą twarz padną; A moje zioła piekłu nie ukradną Żadnego bolu…

Балладина

Balladyna

Начувайсь, неробо!

Starcze, biada tobie! Pustelnik z ironią Co? ty mi grozisz, kiedy ja chorobie Obmyślam leki? czary piekieł trudzę, Aby tę ranę zmazać z twego czoła. Chcesz, siostrę twoją umarłą obudzę.

Пустельник (з іронією) Грозиш мені, коли я на хворобу Шукаю ліків? Я води-гойниці Жду з пекла — рану змить з твого обличчя. Ти хочеш? Вмерлу розбуджу сестрицю.

Balladyna Obudzisz?

Балладина Розбудиш?

Pustelnik

Пустельник Хай сестра сестру покличе, — Померла встане й рану ту одмиє.

Siostra niech siostry zawoła! Umarła wstanie i tę ranę zmaże. Chcesz?

Balladyna / Балладина

Balladyna Gdybym miała trzy wybladłe twarze, N a każdej twarzy trzy straszniejsze plamy, Wolę je nosić aż do Boga sądu, Niż…

Балладина Нехай з трьома обличчями я буду, Хай кожне з них жахлива пляма вкриє, — Волію Божого діждати суду, Аніж…

Pustelnik Milcz, zbrodniarko! Teraz my się znamy Do głębi serca… Niechaj z tego trądu Lęgną się w mózgu gryzące robaki, W sumnieniu węże; niech kąsają wiecznie, Aż umrzesz wewnątrz, a zgniłymi znaki Okryta, chodzić będziesz jako żywe Trupy… Precz! precz! precz! ty musisz koniecznie Czekać, co Boga sądy sprawiedliwe Uczynią z tobą… A coś okropnego Bóg już przeznaczył, może jutro spełni. Może odmówi chleba powszechnego, Może ci włosy kołtunami zwełni, Potem zabije niewyspowiadaną Ogniem niebieskim… Biada! jutro rano Na murach zamku ujrzysz Boga palec. Ty jesteś jako zjadliwy padalec, A jeszcze gorszą plamę masz wyrytą Na twoim sercu niż na twoim czole. Co… czyś ty martwa?… Obudź się, kobiéto… Obudź się… słuchaj.

Пустельник Мовчи, злочиннице! Все знаю В твоїм я серці… Хай з тієї плями Повзуть у мозок твій червиві зграї, Хай ссуть його і сушать мов огнями! А вмре душа — ти, вся покрита струпом, Живим блукатимеш по світі трупом. Геть, геть! З дня в день повинна ти чекати, Що Божий суд з тобою справедливо Учинить… Вже призначив щось жахливе Для тебе Бог, — до ранку, може, й ждати. Чи то одмовить навіть хліба й дому, Чи то зіб’є волосся ковтунами Й без сповіді уб’є ударом грому Небесного… Страшись! На ранок, може, На мурах замку перст побачиш Божий. Ти мов змія отруйна, в тебе пляма Ще гірша в серці криється страшному, Ніж на чолі твоїм… Чи ти не вмерла? Прокинься, жінко, слухай!.. Пробудися!..

Balladyna jak ze snu

Балладина (мов крізь сон) Що?.. Де я? Говорив ти, що померла Сестра пробудиться?.. Умру я краще… А ти чого так, старче, розлютився? Діждешся й ти біди!..

Co to? ha? wyrzekłeś, Że siostra moja zbudzi się?… ja wolę Umrzeć. — Dlaczego ty się, starcze, wściekłeś? Biada ci! biada! Ucieka.

(Втікає)

Пустельник

Pustelnik sam W smutnej lasów ciszy Zbrodnia jak dzięcioł w drzewa bije suche; A cięcie noża daje takie głuche Echo jak topor kata, kiedy rąbie Głowy na pniaku. Bóg to wszystko słyszy, Wszystko zamyka w tej okropnej trąbie, Co kiedyś będzie na sąd wołać ludzi.

У тиші хащів Б’є злочин дятлом по гіллі сухому. А стук лунає в лісі гомінкому, Немов топір, що голови рубає На пласі. Бог все чує і тримає У сурмі тій, що на Суді страшному Людей од сну одвічного розбудить. Чути сміх у лісі.

Słychać śmiech w lesie.

Wszelki duch! W lesie śmieją się szatani! Wiedźma goplańska z diablików orszakiem Śmieszy ponure dęby, a z płaczących Brzóz się najgrawa.

Ха! Десь дияволи регочуть в лісі! Із почтом чортенят гопланська відьма Смішить дуби похмурі і з смутливих Беріз глузує.

To łowiec umarły Mglistymi psami mgliste pędzi tury Błyskawicowym wichrem oślepione. Pójdę… i łowy przeżegnam, niech giną Na wieki wieków… Lecz to nie rozsądek Sąsiedztwo diabłów mienić w nieprzyjaciół.

То ловець умерлий Примарних псів жене на привид турів, Осліплюваних вихром блискавиці. Піду… і лови заклену — хай гинуть Вони навік… Та чи розумно буде З чортів-сусідів недругів робити?

Чути гомін мисливців і гавкання собак.

Słychać odgłos łowów i psów łajanie.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Słychać dzwony podziemne.

Чути підземні дзвони.

Cóż to? zalane przed wiekami miasta Wołają z Gopła do Boga o litość Płaczem wieżowym… Może jaki krzyżyk Wieży sodomskiej między lilijami Widać na fali?… Pójdę — nie wytrzymam — Pójdę przeżegnać miasto potępione; Może spokojnie pod modlitwą starca Snem cichym zaśnie w pogrobowej fali; Jak potępiony człowiek, za którego Dziecię się modli.

Це що? Затоплені перед віками Міста з дна Гопла ласки в Бога просять Плачем дзвіниць?.. Десь, може, хрещик з вежі Содомської між лілій виринає Над хвилями… Не втримаюсь — піду я, Піду — благословлю утопле місто. Хай спить спокійно у могилі водній Під шепіт тихої молитви старця, Мов чоловік утоплий, що за нього Десь дітки моляться…

Scena czwarta

Сцена четверта

Las jak poprzednio. — Skierka i Chochlik.

Той самий ліс. Скерко і Хохлик.

Chochlik Poleciał… głupi jak wrona.

Хохлик Зник, мов дурна ворона!

Skierka Patrz, oto starca korona. Niechaj na włosach Goplany Od księżycowych promyków Błyska jak wianek ogników Związany włosem i wlany W gniazdeczko złotych warkoczy.

Скерко Глянь, он старцева корона. Хай у місячнім промінні На чолі в Гоплани грає, Хай вінком огнистим сяє В золотавих косах нині, — Віднесім її Гоплані.

Chochlik Patrz, nasza pani tu kroczy.

Хохлик Глянь, сюди йде наша пані.

Grabiec Moja najmilsza wiedźmo, deszczowa panienko, Tobie jezioro łożem, a chmura sukienką; Gdy po lesie przechodzisz, każdy kwiat i drzewo Wołać by cię powinien; chodź, panno ulewo! Oraczowi by ciebie mieć nad suchą niwą. A gdybym ja był kwiatkiem, gorczycą, pokrzywą, Albo rumiankiem, wtenczas wieczną tobie miłość Przysiągłbym i w małżeńską wstąpiłbym zażyłość. Ale ja na nieszczęście nie kwiat ani ziele; Człowiek mięsny, panienko; a moje piszczele Skórę wychudłą podrą jak ostre nożyce, Jeśli je mgłą napoję, gwiazdami nasycę. Więc kłaniam uniżenie.

Грабець О діво дощова, моя ти відьмо мила! Одінням з хмар для сну ти Гопло застелила. Як лісом ти ідеш, то і дерева, й квіти Їх просять обминуть і далі десь дощити! От орачам тебе на всохлі б ниви взяти. Я ж був би квіткою, або листочком м’яти, Або ромашкою, — на вічне б я кохання Заприсягнув тобі й на шлюбне поєднання. На жаль, не квітка я, не зілля, не билина, А з плоті, дівчино, звичайна я людина, І схудлу шкіру цю, мов ножицями, кості Ці подеруть, якщо її поїти млостю, Зірками годувать. Отож — даруйте, пані.

Goplana

Гоплана О горе! Квіт мій на стеблині в’яне, І золоту отруєно рибчину Моїми ласками; а ту пташину, Що уночі над озером співала З берези срібної, вбив хлоп зухвало І дерево зрубав…

Skierka bierze porzuconą na kamieniu koronę

Скерко бере корону, залишену на камені Пустельником.

Grabiec i Goplana wchodzą na scenę.

Грабець і Гоплана входять на сцену.

O! biada mi, biada! Dziś moja róża na pieńku opada, Dziś jakiś rybak otruł złotą stynkę, Pieszczotę moję; dziś miłą ptaszynkę, Co mi śpiewała nocą nad jeziorem, Na srebrnej brzozie, chłop zabił toporem I drzewo zrąbał…

Balladyna / Балладина

Grabiec

Грабець

Dzisiaj mnie sowito Wierzbami pod zamczyskiem Kirkora obito; To prawdziwe nieszczęście, plecy świerzbią. — Ale Skoro w tym zamku biją, a karmią wspaniale, Gdy z odkręconych dziobków u rynien w rynsztoki Płynie jasna gorzałka; więc każą wyroki, Abym przystał na służbę do kuchni Kirkora.

Мене ж несамовито Під княжим замчищем вербовим пруттям бито. І досі спина ще болить, — це справжнє горе! Та хоч у замку тім і б’ють занадто скоро, Зате й частують там, аж струменями плине Горілка, мов із ринв. Казали неодмінно Прийти й на службу стать на кухні у Кіркора.

Goplana Co? zawsze do niej! do niej!… Jeszcze wczora Widziałeś serce tej kobiety. Miły, Czego zażądasz? władzy, bogactw, siły, Zmienionej twarzy; chociażby kamyka, Co sprawia cudem, że przed ludźmi znika Człowiek, jak widmo rozpłynione we śnie; Wszystko mieć będziesz. Jakże mi boleśnie Czarami twoje zakupować serce! — Chcesz-li mieć owe skrzydlate kobierce, Co noszą ludzi, gdzie myślą zażądać? O! miły, powiedz!… Czy pragniesz wyglądać Jako ów rycerz zjawiony na chmurze Szykom Lechitów? w złocie i lazurze Od stóp do głowy.

Гоплана До неї знов? До неї?.. Але вчора Ти ж бачив серце тої жінки. Милий, Чого б ти хтів — багатства, влади, сили, Змінить обличчя? Хтів би чарівного Камінчика, щоб серед люду злого Ставать невидним, мовби ті примари, — Все матимеш. Які ще можуть чари Твоє уперте серце подолати? Ти хтів би мати килим той крилатий, Що скрізь летить, куди лиш думка лине? Скажи, мій милий!.. Хтів би на хмарині Перед лехітським військом ти стояти, Як рицар, в золоті убраний шати Від голови до ніг?

Grabiec

Грабець

Więc od stóp do głowy Miło by mi wyglądać jako król dzwonkowy, W koronie, z jabłkiem w lewej, z berłem na prawicy.

Та я готовий Стоять з короною, немов король бубновий. У лівій — з яблуком, із берлом — у правиці.

Jak się teraz wywikła wiedźma z obietnicy?

Як відьмі цій тепер уникнуть обітниці?

Niech mam berło, koronę, płaszcz, złote trzewiki, Od stopy aż do głowy, jak pan król…

Хай маю берло я, корону й злотні шати, Як пан король, від ніг до голови…

na stronie

(До себе)

głośno

Goplana Lećcie u zorzy Prosić purpury, Pereł u róży, Szafiru u chmury, U nieba błękitu, A złota u świtu; A może gdzie zawieszona Na niebie tęczowa nić, To tęczę wziąć na wrzeciona, I wić, i wić, i wić!

(Вголос)

Гоплана Летіть — порфіри В зорі просити; В хмарок — сапфіри Візьміть і квіти; А злота й сині Візьміть в промінні. А вгледите — барвисті шати Веселок майорять, То їх на веретена взяти Й звивать, звивать, звивать!

Diabliki!

Odbiegają Skierka i Chochlik. — Do Grabka

Чортята!

Скерко і Хохлик вибігають. (До Грабця)

O jakiej zamarzysz postaci, Zakreślony w czarów kole, Taką moc Goplany da ci Postać, szaty, rysy, dolę…

Яким би не бажав ти стати У потаємнім чарів колі, — Усе Гоплана може дати: І вроду, й шати, й ласку долі.

Grabiec W mojej myśli dzwonkowe szastają się króle.

Грабець Мені ввижаються все королі бубнові. Гоплана окреслює коло.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Goplana zakreśla koło Stój cicho, nie wychodź z koła. Słyszysz, jak szumi puszcza wesoła, Jak po gałązkach sosen, leszczyny, Zlatują na dół śpiewne ptaszyny, Złociste wilgi, gile, słowiki. Z nimi ciekawe słońca promyki Spływają do nas przez listki drzące. Ale się wkrótce niebo zachmurzy, We mgle przelecą złote miesiąca I gwiazdy blade, jak tuman burzy Z błyskawicami.

Гоплана Стій тихо, не виходь із кола! Ти чуєш пущі шум довкола — Додолу з сосен і з ліщини Злітають зграйками пташини, Всі соловейки голосисті, Проміння сонця золотисте До нас крізь віття заглядає. Коли ж блакитна ніч настане, Нас промінь місячний осяє, І глянуть зорі крізь тумани, Як блискавки.

Skierka

Скерко

Skierka i Chochlik niosą szaty i koronę.

Скерко і Хохлик вносять шати і корону.

Wszystko gotowe.

Усе готове.

Grabiec poziewa A! a! spać chcę…

Грабець (позіхає) А! Спати хочу…

Goplana

Гоплана

Pochyl głowę, Zaśnij — obudzisz się skoro. We śnie cię duchy ubiorą Na marę twego marzenia.

Сон чудовий Побачиш ти і встанеш скоро, В розкішні вдягнений убори, Як сам звелиш у мрії сонній.

Grabiec kładąc się Cudy… Dobranoc, panie Grabku… do widzenia Na tronie… dobrej nocy, synu organisty, Polecam się pamięci i afekt strzelisty Łączę… A! a! a! cudy…

Грабець (укладаючись) Добраніч, Грабцю, спи… побачимось на троні… Що ж, ночі доброї вам, сину органіста. Полину в мрії, хай стріла їх промениста В ціль влучить…

Poziewa.

А-а-а… Чудеса!

Zasypia.

(Позіхає)

(Засинає)

Goplana

Гоплана

Czuwajcie nad sennym, Ja czary piekieł zamówię.

Засни, коханий! Пекельні я навію чари.

Ściemnia się — czerwone chmury przechodzą i widma otaczają Goplanę odwróconą.

Темніє — червоні хмари проходять у небі, і Гоплану оточують привиди.

Skierka Okryj go płaszczem promiennym, Wdziej mu złociste obuwie.

Скерко Хай отінять його примари, Одіння сниться хай багряне!

Ściemnia się zupełnie. — Na głowie Goplany pokazuje się półksiężyc.

Стає зовсім темно, на голові Гоплани з’являється місячний серп.

Perła rosy z płaszcza kapie; Zbierz te perełki po trawie I znów przyszyj na rękawie.

Роса з плаща його спадає… Збери перлини рос по травах І знов приший їх на рукавах.

Chochlik Król dobrodziej w dobre chrapie, Na drugi bok się przewraca.

Хохлик Хропе король наш, аж лунає, Солодкі сни його окрили.

Skierka Goplano, niech światło wraca, Już się twój miły przetwarzył.

Скерко Перетворився вже твій милий, — Нехай розвиднюється, пані!

Balladyna / Балладина Goplana daje znak — księżyc z jej czoła znika — i światło wraca.

Гоплана дає знак — місяць зникає з її чола, починає розвиднятись.

Goplana patrząc na śpiącego Jaką on sobie dziwną postawę wymarzył.

Гоплана (дивлячись на сплячого Грабця) Яку ж прибрав він постать на світанні?

Grabiec poziewając A — a — a — a — dobry dzień… a — piękna pogoda, Co to? włosy na brodzie? — Diabła! — siwa broda, Co to znaczy? w co znowu przewierzgnęły biesy? Jaki płaszcz! — jakie dziwne na piersiach floresy! Śniło mi się… Dalibóg, nie wiem, co się śniło, Karczma podobno, piwo z beczek się toczyło, I był potop, w potopie pływałem jak ryba. Sztuczka diabla! zrobili ze mnie wieloryba, Lewiatana w złocistym płaszczu, z brodą siwą. Ha! chodź tu, moja wiedźmo, moje szklanne dziwo, Powiedz, kto mnie tak złotem i brodą ozdobił? Powiedz, co się zrobiło ze mnie?

Грабець (позіхаючи) А-а… добридень… а… Яка це там погода? А це що? Борода? Відкіль ця, к бісу, врода? У що мене чорти ізнов перетворили? А плащ який! Які розводи яснокрилі! Щось снилося мені… А що — не пригадати… Десь пива у корчмі точилося багато, І був потоп, і плив по ньому я без сили, Аж рибкою й китом чорти мене зробили. Ця сива борода, цей одяг золотистий! Стій, відьмонько моя, моє ти диво млисте, Скажи, відкіль цей плащ і це волосся сиве? Скажи мені, хто ж я тепер?

Goplana

Гоплана

Grabiec wstaje z ziemi jako król dzwonkowy.

Król się zrobił.

Король мостивий.

Grabiec sięga do głowy i znajduje koronę Więc niech się nie odrabia to, co już zrobione. Sięgnęła ręka głowy, znalazła koronę. Cudy…

Грабець (торкається голови, знаходить корону) Хай те лишається, в чім сила є закону. Торкнувся голови — знайшов на ній корону.

Goplana

Гоплана Корону Попелів приймаєш ти віднині.

Nosisz prawdziwą koronę Popielów… Grabiec Widzę, że służy ludziom do tych samych celów, Co czapka: kryje uszy. A to?

Грабець Як бачу я, вона служитиме людині За шапку — вуха вкрить. А це?

Goplana

Гоплана

Pokazuje berło drewniane.

(Показує на дерев’яне берло)

Berło twoje.

То жезл державний.

Grabiec Jak chcesz, miły węgorzu, ja sobie uroję, Że to berło; niech oko rozumowi sprzyja I powie, że to berło… Skąd wy tego kija Wzięli, diabliki moje?

Грабець Як хочеш, уявить я можу, в’юне славний, Що берло це — нехай мені підкаже мрія, — Що це державний жезл… Відкіль такого кия Взяли ви, чортики?

Chochlik

Хохлик Gdy cię Grabkiem zwano…

Тоді ти Грабком звався.

Grabiec ze wzgardą Nie mów mi o tym Grabku.

Грабець (з погордою) Не згадуйте його.

Chochlik Gdyś był wczora rano Obywatelem lasu, wierzbą: z królo-drzewa Filon ułamał gałąź.

Хохлик Як ти з життям прощався, Вербою проростав, ту гілку випадково На ній Філон зламав.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Грабець

Grabiec

І та рука вербова Ще й зараз в тій корі, що обростав я нею, — Оце ж і є той жезл!.. От битиму цією Люшнею по хребтах!.. Ото ж бо, справді, [ шкода, Що батька у живих нема голиборода, — Повідтинав би враз він кучері ці сиві! Ти, відьмо, по воді ідеш, як я по ниві. Чи не могла б мене ти бороди позбавить? Ні? То нехай вже там якийсь голяр уславить Себе на бороді володаря!.. Ще б варто Дать яблуко мені до рук, бубнову ж карту Носитиму тепер, мов дзеркало, по світі.

I ta ręka lewa Nosi tę samą korę, którąm ja porastał, I ta kora jest berłem… Ha! to będę szastał Tym berłem po grzbiecinach. — Ach! wielka [ mi szkoda, Że się do nieba dostał ojciec golibroda, Wraz by oszastał długie kędziory na brodzie. Moja wiedźmo, co chodzisz jak święta po wodzie, Nie możesz ty mię z łaski swojej brody zbawić? Nie?… basta… jaki balwierz potrafi się wsławić Na tej królewskiej brodzie. — Ha… a jeszcze warto Dać mi jabłko do ręki, a z dzwonkową kartą Będę chodził po świecie jako ze zwierciadłem.

Скерко

Skierka

Царське яблуко зробити З баньки мильної хотів я, Що в хлоп’ят на безголів’я Викрав я сьогодні вдало. Сонце сильно припікало — Вліз у баньку я з ногами І лечу понад полями… Сіла банька та на хвилі, І заснув, мов у човні, я. Раптом коник злотокрилий Збив крильцем її, і мрія Враз пропала веселкова, Коник зник… А я раптово В квітоньці проснувсь блакитній На хвилях.

Na jabłko królewskie skradłem Chłopakom z bliskiego sioła Bańkę z mydła; a dokoła Tak piekło słońce, że z głową I z nogami w kryształową Siadłem kulkę. — Lecę, lecę… wtem banieczka moja złota Na błękitnej siadła rzece; I konik polny — niecnota! Kiedy pod tęczowym szkiełkiem Usnąłem spokojnie w łódce: Zbił ją gazowym skrzydełkiem I uciekł… a ja, rozespan, Na niebieskiej nezabudce. Ocknąłem się…

Грабець

Grabiec Diabliku, to znaczy, że jespan Głupi jak but… bo jabłko, choć jabłko królewskie, To jabłko, nie zaś żadne migdały niebieskie.

Чортику, це значить, що дурні ви, Як пень… бо яблуко й для царської поживи— Усе ж є яблуко, а не мигдаль надсвітній.

Dzięki składam waszeci — dobre… a czy winne?

От добре — дякую… Це яблуко — винове?

Więc mam wszystko, co król ma. Ach! ach! A gdzie gminne Szołdry? poddani moi, którym ja panuję?…

Тепер я маю все вже, як король, панове. Ах, ах! А де ж народ, який нам підлягає?

Chochlik daje mu jabłko.

Хохлик дає йому яблуко.

Kosztuje.

(Куштує)

Goplana Wszystko, co na tej ziemi moją władzę czuje: Ptaszyny, drzewa, rosy, tęcze, każdy kwiatek Jest twoim…

Гоплана Усе, що на землі в моїй я владі маю: Пташки, зілля, хмарки, веселки, роси, квіти, — Усе твоє…

Grabiec

Грабець

Trzeba zaraz nałożyć podatek. Słuchajcie mnie… a kodeks niech będzie wykuty W spróchniałej jakiej wierzbie. Odtąd brać w rekruty I żubry, i zające, i dziki, i łosie. Kwiaty, jeżeli zechcą kąpać listki w rosie, Niech płacą, rosę puszczam w odkupy Żydowi; Niech mi wódką zapłaci. Każdemu szpakowi

То час податки наложити. Всі слухайте мене!.. Закони вкарбувати У порохнявий граб! У рекрути забрати І зубрів, і зайців, і кабани, і лосі! А схочуть квіти лист купать в росі, як досі, — Хай платять; корчмарю на відкуп росу дати, — Віддасть горілкою. Пташат зобов’язати

Balladyna / Балладина

Не дихать при мені, коли про щось гадаю… Хай сеймик ластівок ніколи не сідає На очерет — діла рядити посполиті. А сейми горобців — геть розігнать!.. Судити, І нагороджувать, і вішать сам я буду! Звеліти ластівкам не вилітать нікуди Без паспорта, що в нім описано усякі Прикмети крил, дзьобів, хвостів і ніг ознаки. Щоб до німецьких шкіл, де вчать самі папуги, Пташат не слали більш! Потрібні їх послуги Для мови рідної. Осіб з чужого краю, Як-от канарок, взять під нагляд! Накладаю На вироби чужі я мито. За тканини, З веселок зроблені у сонячній країні — Червоні, голубі, зелені оксамити, Єдваби з місяця, — по злотих три платити Від ліктя… Полотно ж, із павутиння ткане…

Kazać nie myśleć wtenczas, kiedy będzie gadał… Zabronić, aby sejmik jaskółczy usiadał Na trzcinach i o sprawie politycznej sądził. Wróblów sejmy rozpędzić; ja sam będę rządził I wieszał, i nagradzał… Jaskółkom na drogę Dawać paszporta, w takich opisywać nogę, Dziób, ogonek i skrzydła, i rodzime znaki. Odtąd nie będą dzieci swych posyłać ptaki Do niemieckich zakładów, gdzie uczą papugi; Wyjęte sroki, które oddają usługi Ważne mowie ojczystej. Z cudzych stron osoby, Jak to: kanarki… śledzić. Na obce wyroby Nakładam cło… od łokcia tęczy wyrobionej W kraju słońca, księżyca, białej lub czerwonej Albo fijoletowej, byleby jedwabnej, Płacić po trzy złotniki… a od sztuki szwabnej Płótna z białych pajęczyn…

Гоплана Чим так стурбований, мій любий, милий пане?

Goplana O czym gadasz, drogi? Grabiec Co? króluję… króluję — skarb łatam ubogi. Róża płaci od pączka, od kalin kalina, Od każdego orzecha zapłaci leszczyna, Czy to pusty, czy pełny… mak od ziarek maku, Nie od makówek. Głowa na mnie nie dla znaku…

Грабець Чим? Королюю… Скарб латаю… Тож калині Від ягідок платить, а за горіх — ліщині, Чи повний, чи пустий… І від зернини — маку, А не від маківок. Царюю ж — не для знаку…

Goplana Zostawiam ci Chochlika, Skierkę — niechaj służą, Niechaj zrywają kwiaty, a strzęsioną różą Osypią, kiedy zaśniesz. Bądź zdrów — do wieczora. Będę ciebie czekała nad brzegiem jeziora I płacząc, piosnką płaczu wabiła słowika.

Гоплана Я Скерка й Хохлика лишу тобі служити. Хай в полі й на лугах рясні зривають квіти, Хай, як заснеш, тебе осиплють пелюстками, Прощай! Надвечір ждать тебе над берегами Я буду плачучи, як соловей прилине…

Grabiec Aż mi lżej, że ta rybia galareta znika. Hej, poddani!

Грабець Як добре, що пішла ця риб’яча драглина! Підданці, гей!

(Виходить)

Odchodzi Goplana.

(До Хохлика)

do Chochlika

Boś głupi.

Царським віднині будь міністром. Бо ти дурний.

Ty jesteś królewskim ministrem,

(До Скерка)

do Skierki

А ти, чортятко з оком бистрим, Будь блазнем і сміши, щоб плескав я в долоні. Де ж повіз мій?

A ty, drugi diable z oczkiem bystrym, Błaznem; śmiesz mię, łajdaku, aż z radości pęknę. Ministrze, gdzie mój powóz?… Chochlik Cztery konie piękne, Czarne — księżycowymi wierzgają podkowy; I wóz na ciebie czeka Mefistofelowy; Ale nie mów Goplanie…

Хохлик

Grabiec

Грабець

Давно на тебе чорні коні, В віз Мефістофеля запряжені, чекають, Підкови місячні на кожному аж сяють… Гоплані не кажи…

Dlaczego?

Чому?

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Alina i Balladyna. 2002, 60×44, płyta pilśniowa, technika mieszana

Аліна і Балладина. 2002, 60×44, ДВП, мішана техніка

Balladyna / Балладина

Chochlik Nie chce pożyczać z piekła.

Хохлик Bo ona

Не хоче в пекла.

Бо позичати

Грабець От дурна! Дають прокляті — Бери, бо ж для чобіт ощадніше на возі.

Grabiec Szalona! szalona! Jeśli diabeł pożycza, bierz, bo takie wozy Oszczędzają ci butów…

(До Скерка)

На козлах сядеш ти, щоб поганять в дорозі, Міністр — форейтором… Пора вже й їхать скоро.

do Skierki

Ty będziesz wiózł z kozy. Minister za forysia… teraz jechać pora. Skierka Gdzie król jedzie?

Скерко Куди, королю наш?

Grabiec

Грабець Na ucztę ślubną do Kirkora.

На шлюб гучний Кіркора.

Odchodzą wszyscy.

Всі виходять.

Scena piąta

Сцена п’ята

Sala w zamku Kirkora — Kostryn.

Зала в Кіркоровому замку.

Kostryn sam Za pustelnika celą drzewami ukryty Słyszałem tajemniczą spowiedź tej kobiéty. O! szczęście! — teraz panem złotej tajemnicy, Mógłbym ją z pałacowej rozkrzyczeć wieżycy, Albo mojemu panu wiernie opowiedzieć, Albo okropną powieść wyrazami cedzić, Jako piasek klepsydry, w pani trwożne ucho, Aż zobaczę skarbnicę tego zamku suchą Jak czoło Araratu… Wraca Balladyna. Mogę mieć ją i skarby. — Szczęśliwa godzina.

Кострин (сам) З кущів за хижкою пустельника ще ніччю Цієї жінки чув я сповідь таємничу. О щастя! Володар я тайни золотої. Проголосить її із вежі замкової, Чи щиро панові своєму сповістити, Чи оповідь страшну по слову процідити, Немов клепсидри плин, до вуха господині, Аж поки голими побачу княжі скрині, Мов Арарату шпиль… Вернулась Балладина. Її візьму й скарби — щаслива будь година!..

Balladyna wchodzi głęboko zamyślona O wszystkim wie ten człowiek stary… powie drzewom, Drzewa będą rozmawiać o tym w głuche noce, Aż straszna wieść urośnie. — O! biedneż wy myśli, Jak dzieci nierozumne cieniów się lękacie. Ten starzec słowa moje łączy, składa, zbiera, I mówi: być nie może… ta kobieta młoda Nie zabiła. — A jeśli wie? jeżeli pewny? A któż w taką rzecz może uwierzyć jak w pacierz?… Ale jeśli uwierzył — jeśli przechodniowi Zbłąkanemu opowie straszną zbrodnię pani, Nim wymówi nazwisko, zlęknie się jak prostak Zemsty możnego pana. — A może — jeżeli Dobre ma serce starzec, na końcu języka Znajdzie litośną radę: Na co ludziom szkodzić? A może już zapomniał, a ja nierozsądna Myślę, o czym ten starzec myśleć już poprzestał… Bo i czymże ja jestem, aby mną się ludzie Zajmowali, śledzili, chcieli gubić? — Piekło!

Балладина (виходить в глибокій задумі) Все знає старець той… Він розповість деревам, Дерева розмовлять почнуть про це ночами, І чутка виросте страшна… О бідні мислі, Ви й тіні боїтесь, мов діти нерозумні! Збирає старець той слова мої й складає І каже сам собі: не може буть… не вбила Ця жінка молода! А що, як він упевнивсь? Та хто ж у річ таку повірить, як в молитву? А як повірив він і путникові нишком Розкаже про страшний якоїсь пані злочин, Та не назве ім’я, щоб не накликать помсти Вельможі пишного? А може, добрий серцем, На кінчику свого він язика ще знайде Ласкаву відповідь: навіщо людям шкодить? А може, вже й забув, а я, безумна, мислю Про те, про що старий не згадує давно вже… Бо що я, зрештою, щоб стежив хтось за мною, Цікавість виявляв, згубить хотів? О пекло!

Staje na stronie.

(Стає осторонь)

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Я тисячею слів убить не можу слова: «Він знає»… То чого ж ходила я до нього? Я сатанинською звела себе рукою! Лише подумати! Якби я не ходила, То був би старець той немов мільйони інших, Що їх ніколи я не стріну. Лиш подумать!.. Адже година ця, думок тривожних повна, Була б спокійною, як вчора, й може навіть Ще спокійнішою; бо скільки б того страху Поглинула за день ця тиша таємнича!.. Тепер із силою страшнішою все знову Відроджується. Ох! Я заздрю тій, ким зранку Була ще я!

Tysiącem słów nie mogę zabić tego słowa: On wie. — Na cóżem poszła do tego człowieka? Straciłam się; szatańska ręka mnie zawiodła. I pomyśleć, że gdyby nie te odwiedziny, Starzec byłby jak owe ludzi milijony, Których nigdy na świecie nie spotkałam. Myśleć, Że ta sama godzina trwożnych myśli pełna Byłaby jak wczorajsze godziny, i może Spokojniejsza; bo wszakże wiele by się strachu Przez jeden dzień zatarło tajemniczą ciszą. Teraz wszystko na nowo odradza się z twarzą Okropniejszą. — Zazdroszczę tej, co dzisiaj rano Mną była. Kostryn zbliża się.

Наближається Кострин.

Kostryn

Кострин

Pani! od grafa przysłany Z darami goniec — na rozkazy czeka…

Гонець од графа, пані, З дарунками — наказу дожидає.

Balladyna Dary od męża? zawołaj człowieka, Niech je tu złoży. Stój… czy tobie znany Ów żebrak, który mieszka w lesie, stary?

Балладина Дари від мужа? Хай їх тут складає… Стривай… Ти чув, тут в пущі, серед твані, Живе старий жебрак?

Kostryn Pustelnik?

Кострин

Balladyna

Балладина Чого він спав мені на мисль — не знаю… А де ж дари, що граф прислав мостивий? Напевно, дорогі?

Nie wiem, czemu się nawinął Na myśl… gdzie goniec z przysłanymi dary? Zapewne drogie? Kostryn

Кострин

Graf pan zawsze słynął Szczodrobliwością… i był na kształt słońca, Co wszędy żywne rozsypuje blaski…

Весь світ признає, Що гойний граф… Мов сонце, він ласкаво Всіх осипає щедрістю ясною…

Balladyna Ciekawa jestem nowej męża łaski. Zawołaj zaraz… zawołaj tu gońca.

Балладина Яка ж то ласка графова — цікаво! Поклич гінця… Поклич гінця в покої!..

Kostryn odchodzi.

Кострин виходить.

Gdyby te dary, gdy nie przerażona Myśl… Na co było pytać się Kostryna O tego starca?

Якби дари… Коли б не літ шалений Думок… Було б не починать розмови Із Кострином… про старця…

Wchodzi Kostryn i Gralon.

Входять Кострин і Гралон.

Gralon

Гралон

Przeze mnie, Gralona, Kirkor pozdrawia… Balladyna

Пустельник сивий?

Гралона, граф вітає вас…

Через мене,

Балладина Zdrów?

Здоровий?

Gralon

Гралон Як ця малина.

Zdrów jak malina.

Balladyna / Балладина

Balladyna Czy mąż ci kazał taką osłodzoną Przynieść odpowiedź?

Балладина

Gralon

Гралон

Сам він передати Звелів цю річ солодку? Скарб у скрині Він передав тобі, але печаті Червоної на ній звелів дружині— Тобі, графине, — не ламать і віка Не одмикать, аж поки сам до брами Не вернеться…

Graf dał polecenie, Abym tę skrzynię z pieczęcią czerwoną Przyniósł do zamku, i nakazał żenie, Tobie, grafini, abyś nie ruszała Pieczęci jego ni kłódek u wieka, Aż sam powróci…

Балладина

Balladyna

Слів цього чоловіка, Хоч би й умерти, не візьму до тями! Ще повтори.

Bogdajbym skonała, Jeśli rozumiem głos tego człowieka! Powtórz. Gralon Graf Kirkor…

Гралон

Balladyna

Балладина Я знаю. Але, в дар приславши скриню, Нащо звелів замкненій дожидати Дня судного?

Звелів Кіркор віддати…

Wiem… Ale dlaczego Skrzynię okutą i przysłaną w darze Kazał mi chować aż do dnia sądnego Zamkniętą?…

Гралон

Gralon Nic więcej…

Він передав графині: «Так я сказав».

Mówił pan: bo ja tak każę…

Балладина

Balladyna Głupcze! Twoją głowę ciasną Nosisz na karku w skorupie blaszanej, Aby w niej wróble, jak w dziurawym garku, Gniazda winęły. — Skrzyni okowanej Nie ruszać? Ha! ha! w Kirkora podarku Widzę nieufność, nie zaś wierną miłość. Ty podły chłopie,

Дурний ти! Лиш для того Порожню голову ти в оболоні Бляшаній носиш, щоб гніздо убоге Звив горобець в ній!.. Не чіпать скарбони? Ха-ха! В дарунку графовім не щиру Вбачаю я любов, а недовіру.

choć długa zażyłość Łączy cię z panem, nie miałbyś odwagi Ruszyć tej skrzyni? bo ty chłosty, plagi Czujesz na grzbiecie… Ale ja! małżonka, Jeżeli zechcę… Gdyby mi szepnęła Mucha… ha! gdyby cichego skowronka Głosek podszepnął: otwórz, a od dzieła Szatan odpędzał ognistymi skrzydły, To wiesz ty, podły służalcze obrzydły, Że wola moja…?

Ти ж, підлий хлопе, хоч і довго кутий Зв’язок тебе із графом сполучає, — Не зважився б ту скриню відімкнути? А ні — то різок твій хребет зазнає!.. Хай навіть муха чи мала пташина Шепнула б: «Одімкни», — а хуртовина Пекельних сил вогнистими крилами Забороняла б, — знаєш, підлий хаме, Що воля тут моя?

(До Гралона)

do Gralona

Kostryn

Кострин Grafini…

Графине…

Balladyna

Балладина Може, Ти хтів сказать, що муж мій має право? Хай пересвідчиться… О милий Боже,

Ty może Chcesz przypominać, że mój mąż ma prawo? Więc niech doświadcza! co mi tam… Mój Boże,

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Gdybym ja była jak inne ciekawą, To… Ale wy mnie nie znacie, przysięgam! Ja tak trwożliwa, że nawet w ogrodzie Po jabłko z drzewa upadłe nie sięgam. Jeśli mąż zechce, o chlebie i wodzie Żyć będę, zawsze wesoła, jak wrona Na cudzym płocie. Anim teraz w złości. Masz, stary,

Коли була б, як інші, я цікава, То… досі ще не знаєте мене ви! Така ляклива я, що проти ночі Я й яблуко не підніму рожеве З-під дерева. Як чоловік мій схоче, На хлібі і воді я буду жити, Весела буду завжди, як ворона На плоті. А тепер — чого ж тужити?

oto złotówka czerwona, Weź ją i przepij albo przegraj w kości, I goń za panem; powiedz, że go czekam Z niecierpliwością, że łzy po nim ronię; Że jedwabiami złotymi wywlekam Szarfę dla niego. Gdzieżeś ty, Gralonie, Odjechał pana?

Візьми, старий, злотівка то червона, — Пропий або програй у кості. Пану Скажи, що я весь час його чекаю, Що сльози лить за ним не перестану, Що золотим єдвабом вишиваю Я шарф йому. Гралоне, де обози Лишив ти графські?

do Gralona

(До Гралона)

Gralon

Гралон W nadgoplańskim borze.

В пущі за рікою.

Balladyna Nie zatrzymywał się nigdzie po drodze?

Балладина Ніде він не затримався в дорозі?

Gralon U рustelnika stanął w celi.

Гралон В пустельника лиш, біля водопою.

Balladyna

Балладина В пустельника… О Боже милостивий! Дам золота тобі за кожне слово — Та хочу знати все... Хоч би й жахливе Було що, говори усе. Казково Нагороджу тебе, — кажи все щиро…

Boże! U pustelnika… Mów — ja ci nagrodzę Za każde słowo garścią złota — ale Chcę wiedzieć wszystko… rozumiesz? Wspaniale Nagrodzę ciebie, ale mów otwarcie. Choćby co było okropnego — powiedz… Gralon W borze przez głucho zarosły manowiec Pan jechał przodem na koniu lamparcie, A my gęsiora jechali za panem… Wtem nagle pański koń dał w górę słupa, Jakby się spotkał z ognistym szatanem. A pan graf z konia rzekł: „Czuć w lesie trupa…”

Гралон Глухими через пущу манівцями Пан верхи їхав на коневі-звірі, А ми ключем за ним… Враз перед нами Став диба графів кінь, немов з огнистим Віч-на-віч він зустрівся сатаною. А пан — з коня: щось пахне тут нечистим…

Balladyna z przerażeniem I z koniа zsiadł… i…

Балладина (вражена) Ізсів з коня… і…

Gralon

Гралон

Krzyknął: „Za mną, służba!” I pieszo z mieczem pod wierzbę poskoczył. Na mchu trup leżał — a piersi mu toczył Wianek żelaznych gadzin… Balladyna

Крикнув: «Гей, за мною!» Підбігли всі з мечами до верби ми, — В моху там труп лежав, а в нім стальними Клубками гаддя ворушилось… Балладина

O!!!

Gralon „To wróżba Naszej wyprawy — rzekł graf. — Oto leży Przed nami ścierwo zabitego tura”.

Боже!

Гралон Граф мовив: «Добрий знак то… перед нами Труп тура вбитого».

Balladyna / Балладина

Balladyna oddychając Ach!

Балладина

Gralon

Гралон

Ах!

„Dobra wróżba dla mężnych rycerzy” — Mówił graf Kirkor… my krzyknęli: „hurra!” — I znowu na koń…

«Знак то гожий Для мужніх рицарів перед боями», Так мовив граф… «Ура» ми прокричали І знов на коней…

Kostryn

Кострин

Mówiłeś, Gralonie, Ze trup pod wierzbą? a na białym łonie Trupa żelazne leżały gadziny?

Кажеш ти, Гралоне, Що під вербою труп лежав і в лоні Його сталеві гадини сичали?

Gralon Na ścierwie tura.

Гралон На стерві тура.

Kostryn

Кострин

Nieszczęśliwa łania!

Лань то нещаслива!

Gralon To był tur samiec.

Гралон То був самець!

Kostryn

Кострин

Gdzie wierzba się kłania? Ponad strumieniem? gdzie rosną maliny? Wszak tak?…

Де та верба смутлива? Там, де кущі малини розрослися?

Gralon

Гралон Так, пане.

Tak, panie. Kostryn

Кострин Blisko starca chaty?

Близько старцевої хати?

Gralon Tak…

Гралон Так…

Kostryn

Кострин Під вербою, кажеш ти, рогатий Там тур лежав?..

I ty mówisz, że tur rosochaty Leżał pod wierzbą? Gralon

Гралон Tak.

Так, пане.

Kostryn

Кострин

Przysiąż! Gralon

Гралон Навіщо?

Dlaczego? Kostryn Bo ja przysięgnę na szatana złego, Że nie tur… ale… Broń kłamstwa żelazem!

Кострин Бо, клянуся сатаною, Не тур, а… На брехню виймаю зброю!

do Balladyny, dobywając miecza

(До Балладини, виймаючи меч)

Tego człowieka trzeba zabić. Balladyna z pomięszaniem

Поклянися!

Людину цю убити треба. Балладина (мов крізь сон) Треба.

Trzeba.

Kostryn napadając Broń się —

Кострин (нападаючи) Обороняйсь!

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Gralon broniąc się Co znaczy?

Гралон (обороняючись) Що сталось?

Biją się — Balladyna zdejmuje miecz ze ściany i, zachodząc z tyłu, zabija Gralona.

Balladyna

Балладина

Masz! Gralon Zbrodnia!!!

Б’ються. Балладина знімає з стіни меч і, зайшовши ззаду, вбиває Гралона.

O jasne nieba! Kona

Kostryn

Гралон О злочин!

Ось! О небо! (Вмирає)

Кострин

Grafini, napadliśmy razem Na tego starca: czy wiesz, co to znaczy?

Разом, пані, ми напали На старика, — чи знаєш ти причину?

Balladyna Wiem! o mój Boże!

Балладина О, знаю! Боже милий, ми пропали!

Kostryn

Кострин Знай: я беру на себе половину Твоєї тайни, й страху, і розплати.

Ja biorę połowę Twojego strachu, tajemnic, rozpaczy. Balladyna Co teraz robić, Kostrynie?

Балладина Що нам робити?

Kostryn

Кострин Mieć głowę… Koniec aktu trzeciego

Голову лиш мати. Кінець третьої дії

Akt czwarty

Дія четверта

Scena pierwsza

Сцена перша

Sala w zamku Kirkora — Uczta — Przez okna widać błyskawice. Grabiec ubrany jak król siedzi na pierwszym miejscu — Balladyna, Kostryn, Szlachta, Służba zamkowa. Chochlik i Skierka stoją za krzesłem Grabka.

Зала в Кіркоровому замку. Крізь вікна видно блискавиці. Грабець у королівському вбранні сидить на першому місці, Балладина, Кострин. шляхта, челядь замкова. Хохлик і Скерко стоять у Грабця за кріслом.

Jeden ze sług Zdrowie jasnego króla!

Один з шляхти Здоров’я короля!

Grabiec do Chochlika

Грабець (до Хохлика) Подякуй же, міністре.

Podziękuj, ministrze. Chochlik ze śmiesznym gestem Król dziękuje.

Хохлик (із смішним жестом) Король наш дякує.

Grabiec

Грабець

Mój błaźnie, każ, niech pieczomistrze Przynoszą nowe danie…

Мій блазню, хай кухмістри Нам дань нову несуть.

Skierka

Скерко

Już kuchta zamkowy Nie ma nic na półmisek prócz cielęcej głowy, Lecz ta niedopieczona na królewskim karku.

В них нічого подати, — Хіба що голову телячу зготувати, Яка лишилася на королівськім карку.

Grabiec Widziałem dwa chodzące pawie na folwarku, Upiec je i dać na stół, ja poczekam na nie.

Грабець Дві пави, бачив я, ходили по фільварку, — Спекти й подать на стіл. Тимчасом я спочину.

Kostryn Służba! przed jasnym królem na ostatnie danie Postawcie złotnikami napełnioną tacę.

Кострин Поставте королю останню вже данину— Червоним золотом наповніть ціле блюдо.

Grabiec biorąc z tacy złotniki, rozdaje Chochlikowi, Skierce — a potem sam napełnia kieszenie

Грабець бере з блюда золоті монети, роздає Хохликові, Скеркові, а потім наповнює ними свої кишені.

Ministrze, za rok usług z góry ci zapłacę, A nie drzyj tak poddanych; tobie, miły błaźnie, Za tysiąc żartów, złotnik: spraw nam śmiechu łaźnię! Sobie także za ciężkie płacę panowanie. A to-to mi schowajcie jutro na śniadanie…

Вперед за рік плачу міністру, — хай не буде Підданих здирцею; тобі ж, мій блазню милий, За сотню жартів — злот, — щоб панство веселили. Собі також плачу за тяжке панування. А це… а це мені сховайте на снідання…

Balladyna Honor to dla mnie, że gość tak dostojny Raczył nawiedzić mój zamek i stoły. Pijcie, panowie!

Балладина То честь мені, що завітать до мене Високий зволив гість, владар могучий. Панове, пийте!

Do Kostryna, który ją za rękę ściska, mówi cicho

(Тихо до Кострина, що стиснув їй руку)

Chłopcze! siedź spokojny, Na Boga! Patrzą — odgadną — zginiemy.

Угамуйсь, шалений, — Он дивляться — побачать, — ми пропали!

Pijcie, panowie! Panie Chrząszcz z Jemioły, Pij waść. — Dlaczego pan Gryf siedzi niemy? Proszę wynaleźć wesołą rozmowę.

Панове, пийте! Пий-бо, пане Жуче! Чого пан Гриф німий? Беріть бокали І веселенькі розпочніть розмови!

do innych

(До інших)

Pierwszy ze szlachty Mówmy o herbach.

Перший шляхтич Почнімо про герби.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Grabiec

Грабець

Ja mam w herbie króla Złote trzewiki, koronę i głowę.

Два черевики Й корона у гербі моїм, панове.

Pierwszy ze szlachty Ja mam dwie trzaski.

Перший шляхтич Мій герб — два пні.

Drugi ze szlachty

Другий шляхтич A ja mam pół ula.

Мій — вулик невеликий.

Pierwszy ze szlachty A ty, grafini?

Перший шляхтич А твій, графине?

Balladyna

Балладина Мій?

Ja?… Кострин

Fon Kostryn

Раніш носила Ти княжий титул в Трапезунті.

Pani! wszak byłaś Księżniczką możnej Trebizonty. Grabiec Proszę!!! Najświętsza Panno! co ty narobiłaś Książąt na ziemi! Miałaś aśćka grosze?

Грабець Небо! Пречиста Діво! Скільки наробили Ви на землі княжат! Був скарб у тебе?

Balladyna Ja? — o! wspomnienie. Wuj nielitościwy Wygnał mię z państwa, zagrabił dzielnicę; Przez niego bracia moi królewice Zamordowani.

Балладина О спогади! Мій дядечко злостивий Забрав скарби і замок мій багатий; Княжат, братів моїх, замордувати Звелів без жалю.

Grabiec

Грабець Це так справді диво! Хто б міг повірить!

Proszę! co za dziwy! Kto by uwierzył?…

Балладина

Balladyna

Ви не ймете віри? Я й не прошу, щоб ви уболівали… То щастя, що життя я врятувала! А матінка моя! Її ці звірі — Замордували в замку.

I mnież odmówicie Wiary? — Nie, proszę o pożałowanie. Ach ja szczęśliwsza, ja uniosłam życie; Lecz matka moja! — Matkę moją, panie, Zamurowano w pałacu framudze. Grabiec Biedna starzyzna!

Грабець

Balladyna

Балладина Вам нудно слухать те, від чого страшно Душа моя болить… Прошу вас, пийте! Де чашники? Вина, вина підлийте!.. Панове, аж по вінця наливайте, Веселі будьте!..

Бідолашна!

Ale ja was nudzę Opowiadaniem tego, co mię boli. Proszę pić! proszę! Gdzie krajczy? podstoli? Niech daje wina… Wy czar dolewajcie, Bądźcie weseli… Głos Sługi za kulisą

(Голос Слуги з-за лаштунків)

Stój, matko!

Стій, стара!

Głos Wdowy za kulisą

Puszczajcie!

Balladyna Gdzie ja się skryję?

(Голос Вдови з-за лаштунків)

Балладина Куди тікать?

Пускайте!

Balladyna / Балладина

Wdowa wpada przebijając się przez służbę i staje śród

Вдова пробивається крізь натовп слуг і стає серед зали, збентежено вклоняючись.

sali — dygając pomięszana

Вдова

Kłaniam pięknie, moi Rycerze. — Córko! ha! to się nie godzi Zapomnieć o mnie…

Вам, рицарі завзяті, Вклоняюсь я! Ні, дочко, не годиться Про мене забувать.

Balladyna

Балладина

Co się babie roi? Co to za stara kobieta?

Відкіль вона?

Wdowa

Та що їй сниться?

Вдова

Wy młodzi Hulacie? dobrze. — Ale też o matce Warto pomyśleć. — A to mnie jak w klatce Zamknięto — stara czeka, czeka, czeka — Ani przysłała kawałeczka chleba. A to głód, córko! A przynajmniej mleka Kropelkę dajcie, wszak tu manna z nieba Padać nie będzie dla biednej staruszki.

Вам добре тут гуляти! А й матір слід згадать. А то сховали У кліть мене — стара все жде й чекає, І хоч би скибку хліба їй прислали… Тож голодно! Чи молока немає Хоч краплі? Адже манна тут для мене З небес не падає, моя кохана!

Balladyna Co to się znaczy? to jakaś szalona.

Балладина Та що це значить? Це якась шалена!

Wdowa A daj mi, córko, te złote dzbanuszki, Matce się pić chce.

Вдова Налий-но, доню, з золотого дзбана, — Пить хоче мати…

Balladyna

Балладина

Ta stara?

Czemu tu wpuszczona

Стара?

Kostryn

Як тебе впустили,

Кострин

Wziąć ją! idź z Bogiem. — Mój królu, To obłąkana.

Женіть її! Геть забирайся! Причинна це, королю.

Wdowa do Balladyny A powiedz: matulu Do twojej matki, nie nazywaj: stara — Stara, ta stara —

Вдова

Balladyna

Балладина

Боже милий

(До Балладини)

Ти лагідніш до матері звертайся, Зви матінкою, як раніше звала, А то — стара й стара…

Wziąć ją! wyprowadzić! Забрать її!

Геть! От зухвала!

Grabiec Cha! cha! cha! — jaka to chłopska maszkara, Dajcie jej pokój: trzeba ją posadzić Z nami do stołu.

Грабець Ха-ха! Та дайте спокій Цій бабі. Хай в кумпанії високій Посидить трохи…

Wdowa

Вдова

To mi to pan dobry!… Widzicie! dajcie ławkę, niech usiędę. Tak, tak, tak trzeba, mój rycerzu chrobry, Czcić starą matkę. — Czy to ja uprzędę

Пан цей справді добрий! Посуньте ж лавку, хай посиджу з вами. І завжди так, мій рицарю хоробрий, Слід матір шанувать… Сидіть з панами

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Alina i Balladyna. 2002, 60×44, płyta pilśniowa, technika mieszana

Аліна і Балладина. 2002, 60×44, ДВП, мішана техніка

Balladyna / Балладина

Piękniejszą sobie suknię z pajęczyny? To wina mojej kwoczki Balladyny, Że ja w łachmanach, rada, czy nierada. Niech się nie dziwi żaden z was acanów, Że ot

Слід в кращій сукні, — таж не з павутини Зіткать її! Моєї Балладини Вина, що я ношу оце лахміття. Ото ж бо не дивуйте, що не в злоті, А в лахманах,

nie złoto, lecz kilka łachmanów Ze starych kości na proszek opada; Proszę wybaczyć córce mojej…

що сиплються, як сміття, Прийшлось моїй старій ховатись плоті… Пробачте донечці моїй…

pokazując na suknie

(показує на свою одіж)

Balladyna Piekło! Jak tu wpuszczono tę żebraczkę wściekłą? Powiedz, jak weszłaś do złotych pokoi? Ja ciebie nie znam…

Балладина

Wdowa

Вдова

О пекло! І хто впустив оцю жебрачку втеклу? Як увійшла ти в золоті покої? Тебе не знаю я…

O! święci anieli! Nie znasz?… ty matki nie znasz? matki twojej?

Небесні сили! Ти… ти не знаєш матері старої?

Grabiec Cha! cha! cha! — uszy królewskie weseli Taki rozhowor…

Грабець Ха-ха! Для королівських вух — премилі Розмови!

Wdowa

Вдова

Powtórz, córko, śmielej, Ty matki nie znasz? twojej własnej matki?

Повтори, сміліш, — своєї Не знаєш матері?

Balladyna Czy wy ją znacie, panowie? powiedzcie, Co to za wiedźma?

Балладина

Wdowa

Вдова Світіть, світіть мені, небесні зорі! За свідків будьте всі оцій розмові, Всі, в кого діти є!.. А ти, потворо! Страшна дочка! То я тебе і знать Не хочу!

Ви відьми цеї Не знаєте, скажіть, мої панове?

Świećcie mi! ach świećcie, Niebieskie gwiazdy! — Wy mi bądźcie świadki, Jeśli z was który ojcem!… O ty jędzo! Ach! okropnico córko! to ja ciebie Nie znam. Balladyna do Kostryna Każ, niech ją za wrota przepędzą, Szczeka za głośno.

Балладина (до Кострина) З замка геть її прогнати — Вже надто пащекує.

Wdowa

Вдова

Urodziłam z siebie Trumnę dla siebie — o Boże! mój Boże!…

Породила Труну для себе я… О Боже милий!

Puszczajcie! córko! niech pomyśli — córko!… O córko! pomyśl — ale tam na dworze Ciemno, deszcz pada, a piorun pod chmurką Czeka na siwy mój włos, by uderzył. Patrzaj przez okno — grom nie będzie wierzył, Jak mię zobaczy samą w taką burzę, Że ja nie jestem jaką zabójczynią, Co się po nocy błąka…

Пустіть! Подумай, дочко, схаменися! Лише подумай! Темно за ворітьми, Насунулися хмари з-над узлісся, І дощ іде, і грім чатує з пітьми, Щоб вдарити мені на коси сиві. Глянь у вікно, в цій темряві жахливій Грім не повірить, що не утікаю, Немов убивця, я від злої кари…

Służalce na znak dany przez Kostryna chwytają za ręce Wdowę.

Слуги за знаком Кострина хапають Вдову за руки.

Ciągną ją na znak gniewliwy Balladyny.

За гнівним знаком Балладини слуги тягнуть Вдову з зали.

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Ні, краще темної благати хмари — Хай громом весь цей замок покарає! Та я й сама піду вже — не чіпайте… Тепер весь світ для матері старої — Пустеля…

Powiem chmurze, Niech bije w zamek gromem! Nie targajcie, Ja pójdę sama. — Świat teraz pustynią Dla starej matki…

Балладина Хліба їй окраєць дайте.

Balladyna Chleba kawał dajcie. Wdowa Bodaj cię chleb ten zadławił! zadławił! O! nie targajcie; bo i tak podarta Sukienka moja — wiatr się będzie bawił Z łachmanem starej matki. O! to czarta Córka; nie moja! nie moja! nie moja!

Вдова Бодай тебе тим хлібом удавило! О, не чіпайте! Бо в дочки такої Я й так у дранті — вітер гратись буде Моїм лахміттям… Ні, не я родила Цю відьму, — не моя то дочка, люди!

Balladyna po długim milczeniu Czemuście smutni? Wszak pod uczty koniec Ludzie szczebiocą, co język przyniesie. A wy milczycie jak w zamczysku zboja?

Балладина (по довгому мовчанні) Чого ж смутні ви? Під кінець бенкету Всі гомонять, про що їм заманеться. Ви ж мовчите, немов нещастя ждете?

Слуги виштовхують Вдову за двері.

Wychodzi — wyprowadzona przez służbę.

Чути гомін.

Słychać tętent.

Що там за шум?

Co to za tętent?

Слуга

Sługa

Від владаря гонець то…

Przybył grafa goniec. Балладина Хай увійде…

Balladyna Niech wejdzie…

Входить Гонець.

Goniec wchodzi.

Які приніс новини?

Jakie od męża nowiny?

Goniec Pan graf pozdrawia…

Гонець Вітає граф…

Balladyna

Балладина Коли його чекати?

A kiedy z powrotem? Goniec Burza go w bliskim zaskoczyła lesie. Konie ognistym przerażone grzmotem Grzęzły po bagnach; sosny się jak trzciny Gięły z okropnym hukiem i łoskotem. Nie można było dotrzeć do zamczyska, I pan graf czeka w pustelnika celi, Aż się ta burza wygrzmi i wybłyska.

Гонець Його у лісі буря захопила. Оглушені вогнистим громом, коні В болоті грузли; сосни, як тростини, Валились з гуркотом. Пан граф у хаті Пустельника сховався, поки сила Грози ущухне у небеснім лоні.

Balladyna Cożeście z panem nowego widzieli?

Балладина А що ви з паном бачили нового?

Goniec Pan graf pomyślnej dokonał wyprawy. Zaledwieśmy wjechali w gnezneńskie ulice, Koło czerwonej bramy spotkaliśmy orszak Rycerzy uzbrojonych; na ich czele Popiel Jechał konno. Koń jego dumny piął się nieraz I zawieszał w powietrzu żelazne kopyta Nad głowami pokornie klęczącego ludu.

Гонець Пан граф досяг мети свого походу. Щойно ми в’їхали до передмістя Гнєзна, До брами красної, як на шляху зустріли Ми збройних рицарів, — сам Попель кінно їхав У воїв на чолі. А кінь його спинився И залізним копитом все виснув у повітрі Над людом, що вклоняв коліна у покорі.

100

Balladyna / Балладина

Враз — хто б подумать міг! — Кіркор рукою сміло Коня під королем хапає за гнуздечку І голосно кричить: «Тиране! Аж до трону Ти вбивствами дійшов, — іди ж тепер [ до пекла!» — Й мечем розтяв шишак і золоту корону, За шати ухопив і показав народу Огидний труп його. Всі зразу оніміли, А потім крик такий аж до небес піднявся, Що не пізнать було, — хвала то чи докори. Всі кинулись до нас, неначе буйна хвиля, І нас, неначе трьох малесеньких комашок, Розтерли нанівець. Рукою однією Кіркор підносив труп, другою — меч кривавий. Ми ж, рицарі його, мечів не добували, Бо так він наказав. Навкруг перед Кіркором, Мов вітром гнаний, люд, упавши на коліна, Гукав у захваті: «Нехай живе наш месник! Нехай живе Кіркор! Нехай живе король наш!

Wtem Kirkor — któż by myślał? Kirkor samotrzeci Chwyta dłonią koniowi królewskiemu cugle Krzycząc: „«Srogi tyranie! trzema zabójstwami Doszedłeś aż do tronu; idź w piekło!” To mówiąc Mleczem rozciął przyłbicę ukoronowaną I za szaty chwyciwszy podniósł, wstrząsnął trupa I ludowi pokazał. Lud zrazu oniemiał. Potem w niebo ogromnym uderzył okrzykiem Nie można było wiedzieć: pochwalał czy ganił Nagle się cały ku nam rzucił szumną falą, Chwila — a już nas jako trzy maleńkie mrówki Zalał, strzaskał, zdruzgotał. Kirkor jedną ręką Trzymał trupa, a drugą swój miecz zakrwawiony. My zaś, jego rycerze, pełniąc rozkazanie, Mieczów nie dobywali. Wtem tłok ludu, jako Bałwan rzucony wiatrem, zniżył się kolanem Przed olbrzymią postawą Kirkora i wołał: „Niech żyje ludu mściciel! Kirkor król niech żyje!” Balladyna Co mówisz? Kirkor królem?

Балладина Кіркор уже король?

Goniec Racz końca wysłuchać. Gdy lud głosił go panem, Kirkor miecz błękitny W trupiej ocierał szacie; widać, że głęboko Dumał, jakimi słowy myśl wyrazić zdoła. Na koniec rzekł: „O! Lachy, ja nieznany rycerz, Nie mogę przesławnemu władać narodowi; Com uczynił, czyniłem nie dla wyniesienia Głowy mojej, czyniłem to dla szczęścia ludu. Jam stworzony do ciszy wiejskiej i prostoty, Dla mnie za ciężką nawet była godność grafa, I zniżyłem ją szczeblem, pojąwszy w małżeństwo Zamiast jakiej królewny ubogą chłopiankę; Ona zamiast herbowych znaków połączyła Z herby moimi dzbanek pełny malin; ona Nie podobna królowej; ani państwa pany Zechcą chłopianki dzieciom na przyszłość podlegać”.

Гонець

Balladyna Niegodne kłamstwo! kłamstwo! to kłamstwo!…

Балладина Негідна то брехня! Брехня! Брехня!

Goniec I dalej Kirkor tak rzecz prowadził: „Ogłoście po kraju Bezkrólewie! a kto się na zamku pokaże Uwieńczony prawdziwą koroną Popielów, Koroną, w której znany brylant „żmije-oko” Między dwóma rubiny na trzech perłach leży, Tego królem obierzcie”. Lud zgodnym okrzykiem Przyzwolił na tę mowę, i osierocony Czeka, aż się ukaże król, dziedzic korony.

Гонець І далі Провадив річ Кіркор: «Оголосіть по краю Безкоролів’я. Хто ж із замка вийде в справжній Короні Попелів і з’явиться народу В короні, що на ній із-поміж двох рубінів І трьох ясних перлин алмаз «змій-око» сяє, Той буде королем». І люди всі схвалили Ту мову криками і ждуть осиротіло, Коли ж то з’явиться король у тій короні.

Grabiec na którego wszyscy patrzą Czemu ci ludzie patrzą na mnie jak gawrony?

Грабець (на якого всі дивляться) Чого всі дивляться на мене, як ворони?

Ти до кінця дослухай. Народ вигукує; Кіркор свій меч сталевий Об шати вбитого все витирає, — видно, Повитий думкою — що людові сказати. Нарешті каже він: «Панове! Невідомий Я рицар, — не мені владать народом славним. Те, що вчинив я тут, вчинив я не для себе, А на користь усім, для щастя всього люду. У тиші й простоті сільській я проживаю. Важка здавалася для мене й графська гідність, І знизив я її, не пишну королівну — Селянську дівчину узявши у подружжя. Не золоті герби з моїм гербом з’єднала Ця проста дівчина, — лише малини дзбанок. Не королева то, й пани не згодяться признати Себе підданцями дітей простої жінки».

101

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Szlachta Klękajmy wszyscy przed tym ukoronowanym, On królem…

Шляхта Всі перед королем вклоняємось вінчанним Король ти…

Grabiec

Грабець Я король? Якби не був я п’яним, То впився б з радощів. Дурна, як пень той, доля! Із шкіри б вискочив, якби моя в тім воля, Із королівської!..

Co? ja królem? gdybym nie był pjanym, Upiłbym się z radości. Los głupi jak rura! Wyskoczyłbym ze skóry, gdyby moja skóra Nie była teraz skórą królewską…

Шляхта

Szlachta

Нехай живе!.. Ми щиро…

Żyj długo…

Grabiec Sto lat! Sto lat żyć będę; wziąłem skórę drugą Jak wąż — jak wąż, panowie, mam oko z brylanta. Puściłbym się po sali z grafinią kuranta, Gdyby nie godność, prawda? która siedzieć każe. Tak się w mój tron złocisty królowaniem wrażę, Że nie oderwą ludzie od tronu człowieka. Proszę! co za dziw!

Грабець Сто літ я житиму! Узяв я другу шкіру — Як вуж, і око є у мене з діаманта. Потанцював би я з графинею куранту, Якби не гідність та, що нам велить сидіти. Королюванням так я можу продавити Свій трон, що з нього я й не встану вже… Чи й дивно!

Balladyna do Kostryna Słyszysz, jak burza się wścieka? Dzwonią deszczowe rynny… w tej okropnej burzy Słyszę głosy płaczące…

Балладина (до Кострина) Ти чуєш, як шумить там буря гомінливо, Як ллє струмками дощ? І я в тій бурі дикій Ридання чую.

Kostryn

Кострин

To krzyk nocnych stróży.

То нічної варти крики.

Balladyna Nie, to są jakieś głosy inne, jęk ze świata Umarłych. — Lej mi wina. Wszystko tak się splata, Że chyba się powiesić.

Балладина То інші голоси, немовби з того світу… Влий нам вина! Все так сплелося сумовито, Що хоч повіситись.

Grabiec

Грабець

Teraz po obiedzie Trzeba wymyślić wesołą zabawę. Każcie tu wpuścić kuchenne niedźwiedzie, Co kręcą rożnem; niech tańczą. Jeden ze sług Pan graf podstrzelił je…

А час би нам забави Веселі влаштувать. Ведмедя показати, — Хай потанцює він з рожном! Перший Слуга Його підстрелив граф.

Kulawe,

Та він кульгавий:

Грабець (до Хохлика)

Grabiec do Chochlika

А ти візьми, міністре, Вербове берло, грай, мов на дуді, на ньому Та зразу пальцями заткни всі дірки бистро, Якщо у голові у тебе задум новий Про ощасливлений людей моїх постане Й прорветься крізь дурні ворота до розмови. В мовчанні слухайте усі… Ну, грай, мосьпане!

Więc ty, ministrze, Weź moje berło wierzbowe i na nim Graj jak na dudzie — a zatykaj bystrze Dziurki palcami, jeśli pomysł nowy, Dążący prosto ku uszczęśliwieniu Przyszłych poddanych, wypsnie ci się z głowy Przez głupie wrota. Słuchajcie w milczeniu… Graj!

Хохлик Що грать, королю мій?

Chochlik Co grać, panie?

102

Balladyna / Балладина

Грабець

Grabiec

Ти лиш торкай ті діри, А берло, з власної моєї звите шкіри, Вже знає, що люблю.

Kładź palce na dziury, To berło z mojej wykręcone skóry Wie, co ja lubię.

Скерко

Skierka

Ти грай, а я за втору Покличу ще луну з захмуреного бору, Що бачила усе.

Graj! ja do wtoru Zawołam echa ciemnego boru, Co rzecz widziały. Chochlik gra na flecie smutną pieśń wiejską, a zmięszane głosy w powietrzu poczynają śpiewać.

Хохлик грає на флейті сумної селянської пісні, а невиразні голоси з повітря починають співати:

Śpiew

Обох кохає пан, В обох є гарний дзбан, І котра більш збере малини, Він ту і візьме за дружину. Ха-ха!

Obie kocha pan; Obie wzięły dzban; Która więcej malin zbierze, Tę za żonę pan wybierze. Cha!… cha!…

Пісня змовкає, як відгомін луни.

Pieśń niknie jak echo.

Balladyna Co to się znaczy? kto śpiewał i taką Pieśń skończył śmiechem?

Балладина Що значить це? Хто це співав і пісню Ту сміхом закінчив?

Kostryn

Кострин

Cyt… to przywidzenie!

Balladyna Ktoś śpiewał… Proszę, graj —

Та цить, то привид.

Балладина Співав хтось.

do Chochlika

(До Хохлика)

Прошу грай.

do Kostryna na stronie

(До Кострина)

A ty, Kostrynie, Patrz w twarze ludzi, a jeśli dostrzeżesz, Z których ust wyjdzie pieśń, powiedz; — obmyślę, Co z tym człowiekiem stanie się…

А ти, Кострине, Дивись в обличчя людям, — як догледиш. Від кого пісня йде, скажи — обмислю, Що з чоловіком тим зробить.

Dudarzu, Zagraj mi jeszcze wieśniaczą balladę I obudź echa wiszące nade mną W kopule sali. — Objaśnić pochodnie!…

Дударю, Заграй весняної мені балади, Збуди луну, що в куполі над нами Заснула. Факелам додати світла!

do Chochlika

(До Хохлика)

Chochlik gra.

Хохлик грає.

Śpiew duchów Tobie szatan stróż Włożył w rękę nóż; Siostra twoja rwie maliny. A ty? a ty? Nóż twój siny Poczerwieniał krwią… O!…

Спів духів Тобі владар чортів У руки ніж вложив; Сестра твоя збира малини. А ти? А ти що? Ніж твій синій Зачервонився кров’ю… О!..

Kostryn Przestań, grafini mdleje.

Кострин Не грай, графиня мліє.

Balladyna

Балладина

Pieśń kończy się echowymi jękami.

Пісня кінчається зойками луни.

Nie… ja żywa… Śpiewajcie… jeszcze. — Objaśnić рochodnie…

Ні… я чую. Співайте!.. Факелам додати світла!..

103

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Chochlik gra.

Хохлик грає.

Śpiew duchów Na twej czarnej brwi, Niby kropla krwi. Kto wie, z jakiej to przyczyny? Od maliny? lub kaliny? Może… cha!

Спів духів У тебе на брові, Здається, слід крові? Хто зна, з якої то причини? Чи від малин, чи від калини? А може… Ха!..

Balladyna daje znak ręką Dalej…

Балладина (дає знак рукою) Грай ще!..

Jeden z panów Co znaczy takie obłąkanie W oczach grafini? Czy prosta piosenka, Którą wieśniacy przy grabionym sianie Nucą na fletniach, tak ją biedną nęka?…

Перший з панів Що значать ці хмарини темні В очах графині? Та невже ця пісня, Яку на громадінні сіна грають На флейтах, так її, нещасну, мучить?

Balladyna Dalej!…

Балладина Грай ще…

Jeden z panów Obudźcie tę kobietę bladą. Ona zasnęła i śpi z otwartymi Oczyma…

Перший з панів Збудіть-но жінку цю півсплячу! Вона-бо спить з відкритими очима!

Kostryn do nieruchomej Balladyny Pani!…

Кострин (до Балладини) Встань, пані!

Jeden z panów

Перший з панів Покладіть її в гарячу Постіль, — вона холодна, недвижима…

Pieśń kończy się echem.

Пісня кінчається відгуком луни.

Rozkaż, niech ją kładą W gorące łoże, skoś ciała jak drewno…

Чути удар грому… Балладина прокидається…

Grom bije głośny… Balladyna budzi się.

Балладина Що тут було зі мною? Сон жахливий Я бачила… Послухай-но… можливо,

Balladyna Co ze mną było?... Jak ja okropnymi Sny przerażona…

(До Кострина)

do Kostryna

У сні я марила? Щось говорила?

Słuchaj, ty… ja pewno Gadałam we śnie. Czy we śnie gadałam? Kostryn Nie…

Кострин Ні…

Balladyna Bogu dzięki. Ale gdy ja spałam, Wyście musieli rozpowiadać głośno O czym okropnym?

Балладина Слава Богу. А коли я спала, Ви вголос про страшне розповідали? (До гостей)

Прошу вас, пийте. Краще б я зробила, За кросна сівши, поки мед ви п’єте

do gości

Proszę, pijcie! — widzę, Że lepiej zrobię usiadłszy za krośno Niż przy pucharach.

Грабець (прокидаючись) Прошу пробачить.

Grabiec budząc się Przepraszam, panowie.

Співбесідники

Biesiadnicy Za co?

Що?

104

Balladyna / Балладина

Grabiec Przepraszam i bardzo się wstydzę, Że byłem zasnął.

Грабець Що спав, панове. П’ю за господаря!

Pije.

(П’є)

Zamku pana zdrowie! Biesiadnicy Zdrowie Kirkora!

Співбесідники Його здоров’я!

Grabiec

Грабець Почтивий він, почтивий! Не бенкети Його цікавлять — лісові малини! Скажіть-но, щоб лісник або мисливий Із бору нам свіженьких після зливи Приніс малин…

Podściwy! podściwy! Zamiast panować woli jeść maliny. Każcie, niech jaki leśnik lub myśliwy Pójdzie do boru i malin przyniesie. Balladyna Straszne zachcenie…

Балладина

Grabiec

Грабець Мабуть, під замком, в зарослях ліщини, Малин солодких, запашних багато, Якщо Кіркор волів би краще мати Малини глек, ніж королівське вбрання Й папужі капці. Хай же й нам на блюдо Малини подадуть на скуштування!..

Яке чудне бажання!..

W podzamkowym lesie Muszą być słodkie maliny i duże, I smakowite, skoro Kirkor woli Dzban takich malin, niż meszty papuże I płaszcz królewski. — Każ, niech nam podstoli Malin dzban poda na pokosztowanie.

Балладина Сміліш! Нічого гіршого не буде. Я тільки голос чула з домовини, — Побачимо, що прийде з гробової Пітьми, крім слів… Малини нам, малини!

Balladyna Odwagi!… nic się gorszego nie stanie. Słyszałam echa grobowych rozwalin, Ujrzę, czy więcej prócz słów co wyrzucą Wzruszone groby. — Malin! dajcie malin!

З’являється привид Аліни з глеком малини на голові.

Pokazuje się cień biały Aliny z dzbankiem malin na głowie.

Я чула голос твій — тепер з тобою Я стрілась… Як блищать у тебе очі! Вся біла ти… Тебе я не лякаюсь, — Та ближче не підходь…

Czułam cię dawno w powietrzu — a teraz Widzę. — Jak błyszczą oczy twoje? Biała! Ja się nie lękam — widzisz — ale ty się Nie zbliżaj do mnie…

Перший шляхтич

Pierwszy ze szlachty

Вона щось марить?

O czym ona gada? Balladyna Mów ze mną przez stół. — Niech mi jaki człowiek Da rękę — ja się boję —

Балладина Кажи до мене через стіл; хтось руку Хай дасть мені, — боюсь я…

Pierwszy ze szlachty

Перший шляхтич Вам не чути, Як страшно цокотять у неї зуби?

Czy słyszycie, Jak ząb jej dzwoni o ząb z przerażenia?

Балладина Йди геть, проклята!.. І візьми з собою Глек, чимсь наповнений таким, що в гробі Ворушиться… Чи не блідий то привид Торік повішеного тут злочинця Стоїть он там у напівтемній залі Й не дихає?.. Геть, привиде непевний Убитої!..

Balladyna Idź… potępiona — odnieś, skąd przyniosłaś Ten dzbanek pełny czegoś, co się rusza, Jak to, co w grobie. — Czy powieszonego Na zamku wieży przed latami trupa Cień padł do sali i stoi na nogach Nie oddychając? — O! precz… widmo białe Zarżniętej —

Привид зникає.

Cień znika.

105

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Перший шляхтич

Pierwszy ze szlachty

Ах, як малина пахне!

Jaka woń malin! czujecie? Drugi ze szlachty Powietrze pełne malin…

Другий шляхтич Малин повітря повне…

Balladyna padając

Балладина (падаючи) O! umieram!

Умираю!

Kostryn Wody!… hej, wody! Ja szaty rozdzieram, Lejcie tu na pierś — niech służebne wnidą.

Кострин Води! Води! Я шати позриваю — На груди лийте!.. Хай ввійдуть служниці!

Wchodzą kobiety.

Входять жінки.

Wynieście panią…

Виносьте пані.

Raczcie wstać od stołu, Pochodnie gasną. Napełnia ohydą Ten stół splamiony, resztki chleba, wołu. Czy chcecie rzucać ogryzione koście Wzajem na siebie, jak czynią Duńczycy?… Proszę do komnat. — Wy stoły wynoście; Wy z pochodniami poprzedzajcie króla, Gdzie dlań usłano w pobocznej wieżycy Loże puchowe. — Jutro się rozhula Zamek i będzie wesoły jak wczora. Lecz na dziś dosyć… Panowie, spać pora. Proszę porzucać puchary i ławy — Jak ciężko Lachy odpędzić od strawy I od napoju; wiszą by pijawki Na uszach dzbanka, przy muzyce czkawki.

Прошу вас, панове. Од столу встать. Бодай би не дивиться На стіл залитий, хліб, стегно волове… Чи почнете жбурлять огризки й кості Один на одного, як данські вої? Вже гасне світло. Ви — столи виносьте, Ви — з смолоскипом короля в покої Ведіть, де ложе послано пухове! Ви до своїх кімнат ідіть, панове; Світає вже. Ще будемо гуляти, А зараз досить… Час, панове, спати — Прошу, покиньте келихи і лави… Ляхів нелегко відірвать од страви Й напоїв, — нависають, наче п’явки, Над келихом, під музику гикавки…

Podczas tej mowy wynoszą stoły. — Grabiec wyprowadzony przez służbę z pochodniami. — Za nim wszyscy biesiadnicy i Kostryn wychodzi ostatni.

В цей час виносять столи. Слуги виводять Грабця з смолоскипами, за ним ідуть всі гості; Кострин виходить останній.

Scena druga

Сцена друга

Las przed celą Pustelnika. Burza trwa, Pustelnik i Kirkor.

Ліс перед келією Пустельника. Буря триває. Пустельник і Кіркор.

Kirkor Chroń się, starcze, do celi, burza tobie z głowy Okradnie siwe włosy. Ludzie i zdarzenia Kradną… złodziej płaszcz zedrze, a nędza koszulę. Trzeba wszystkiemu zbrojną ręką się opierać… Lecz smucisz się za wcześnie — bo ja ci przysięgam, Że zginę lub skradzioną koronę odzyskam. Oto choć bliski domu, mógłbym za godzinę Z ust żony pocałunków tysiąc wziąć na drogę I napić się jak ptaszek w różanym kielichu, Dziobiąc rosy perełki: wolę tej rozkoszy Zaniechać, a do Gnezna zaleciawszy nocą, Lud zebrać — i obwieścić wszystkiemu gminowi, Jakoś ty, dziedzic prawy, bezecną kradzieżą Dobra twego postradał. Potem zaś trębaczom Każę głosić po kraju i mieście, że kto się

Кіркор Йди, старче, в келію, бо сиві коси буря Рве з голови тобі. Нас обдирають люди Й пригоди… Злодій плащ здере, нужда — сорочку. Від всього зброєю нам треба захищатись. Завчасно ж не сумуй… Тобі я присягаюсь— Корону вкрадену знайду або — загину. До дому близько тут, я міг би за годину Цілунків з уст жони взять безліч на дорогу, З п’янкого келиха рожевого, як пташка, Напитись росяних перлин, — та занехаять Волію розкіш ту й летіть вночі до Гнєзна, Зібрать людей і всім оповістить негайно, Як, справжній володар, від підлої крадіжки Ти тяжко потерпів. І накажу сурмити По краю, по містах, що хто до замка прийде

Wynoszą Balladynę.

Балладину виносять.

106

Balladyna / Балладина

O tron Lachów zgłaszając pojawi na zamek Uwieńczony prawdziwą koroną Popielów, Temu ja fałsz zarzucam; takiemu na czole Mieczem wypiszę słowo zasłużone: złodziej… Módl się więc za mnie, starcze, aby mi Bóg żywy Dał zwyciężyć na szrankach — i czekaj z powrotem.

У справжній Попелів короні, трону Польщі Зухвалим підступом посміє домагатись, Того я викрию й мечем йому на лобі Звелю заслужене накреслить слово — злодій. Ти ж, старче, помолись, щоб Бог мені на гонах Дав перемогу, й жди мене із поворотом.

Pustelnik Niech cię Bóg błogosławi.

Пустельник Хай Бог благословить!

Kirkor

Кіркор

Kirkor klaszcze, wchodzi Żołnierz.

Кіркор плеще в долоні, входить Рицар.

Wsiadać na koń! lotem Trzeba spieszyć do Gnezna.

На коней! Треба льотом До Гнєзна поспішать.

Rycerz wychodzi.

Рицар виходить.

Pustelnik Słuchaj! ja ci radzę, Wróć do zamku, odpocznij, po dalszej rozwadze Obaczysz, co przedsięwziąć.

Пустельник

Kirkor Ja, starcze, leniwy, Dzisiaj odrobić chcę całą pańszczyznę; A odrobiwszy całą, żyć szczęśliwy Z drogą małżonką. Całą ci ojczyznę Włożę na barki; a gdy będziesz dźwigał Rzeczy i ludzi, to ja się zakopię W zamku spokojny… Niechby mi dościgał Sad owocowy, niechbym małe chłopię, Dzieciątko moje, na rękach kołysał, O to się modlę… Ty mi zaś co roku Z tronu do chaty listy będziesz pisał. Niechaj raz na rok spadnie mi z obłoku Biały gołąbek i pod skrzydełkami Przyniesie powieść, pełną tych wielkości, Co budzą uśmiech i sen pod lipami Dają smaczniejszy… Król mi pozazdrości Żony i dziecka, i lipy, i chłodu, I snów pod lipą, i złotego miodu. — Żegnaj mi! żegnaj! Nim słońce zaświeci, Będę w stolicy. Hop! hop! na koń, dzieci!

Кіркор Лінивий Я, старче, й хтів би враз всю панщину відбути; А відробивши все, у радості щасливій З дружиною зажить. Вітчизну всю здобути Раніш повинен я й тобі її віддати. Як будуть у твоїй обладі скарб і люди, — Спочину в замку я… Мені б лише плекати Свій яблуневий сад, і хай маленьке буде Хлоп’ятко, щоб його я міг поколихати, — Про це молюсь… А ти листи у супокої Писатимеш мені до затишної хати. Хоч раз на рік мені голубка хай весною Ту звістку принесе, що усміх безневинний Розбудить на устах і тихий сон навіє Під липами… Король позаздрить на дружину З дитям, на стільники медові золотії, На сон у холодку біля моєї хати І, мабуть, схоче й сам ті липи привітати. Благослови ж мене!.. Ще й дневі не ясніти, Як буду в Гнєзні я. Гей, гей! На коней, діти!

Pustelnik sam O Boże! Boże! Wolę, niech do Gnezna wraca, Niżby miał do tych piersi szlachetnych przycisnąć Krwawą swoją małżonkę. Bogdajbyś ty nigdy Nie znał, Kirkorze, z jakiej matki się urodzą Dzieci twoje. Bogdajby za pierwszą nagrodę Bóg uczynił cię wdowcem, nim ojcem uczyni!

Пустельник (сам) О Боже! Краще хай до Гнєзна поспішає, Ніж мав би до грудей шляхетських пригорнути Криваву жінку! Хай не знав би ти ніколи, В якої матері народяться, Кіркоре, У тебе діти. Хай на першу нагороду Раніш, як батьком, Бог вдівцем тебе учинить.

Wdowa za sceną Biedna ja! biedna!

Вдова (за сценою) Ой, бідна, бідна я…

Я б радив не спішити, — Вертайся в замок свій і ляж перепочити, Тоді побачиш сам, що розпочать.

Kirkor wychodzi. Słychać tętent oddalających się.

Кіркор виходить. Чути даленіючий тупіт копит.

Słychać głos Wdowy.

Чути голос Удови.

107

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Пустельник

Pustelnik

Що за ридання? Хто там голосить?

Co to za wołanie Tak pełne płaczu? Wdowa za sceną

Вдова (за сценою) O biedna, ja biedna!

Ой, я нещаслива!

Wdowa wchodzi jak ślepa, szukając drogi ręką.

Вдова входить як сліпа, шукаючи дороги рукою.

Pustelnik Jakaś kobieta, jak łachman w łachmanie, W noc tak okropną, ślepa, sama jedna!

Пустельник Якась селянка в подранім убранні, Сліпа сама, — а ніч така жахлива!

do Wdowy

(До Вдови)

Skąd, moja matko?

Ти звідки, мати?

Wdowa

Вдова

Matko! O! na Boga, Tak nie nazywaj, córko niegodziwa! Matka? psia matka!

Мати? Ради Бога, Не називай так, дочко злочестива! Собача мати!

Pustelnik

Пустельник Skąd idziesz, uboga?

Звідки йдеш, убога?

Wdowa Ja nie uboga. — Siwa, siwa, siwa, Jak gołąbeczek. — Nie wiesz, co się stało?! Grafini, moja córka, wielka pani, A ja na wietrze z głową taką białą Mówię piorunom: bijcie! bijcie we mnie! I nie chcą słuchać… A w zamku zebrani Pijaki sobie winszują wzajemnie, Że córka moja pije, wielka pani. — Czy ty rozumiesz? — Ma zamek i wieże — Grafini —

Вдова Не вбога я, а сива, сива, сива, Як голуб! Ти не знаєш, що зі мною? Моя дочка — графиня, можна пані, А я, багата тільки сивиною, Благаю — вбийте ви мене, перуни! Не слухають… А в замку гості п’яні Гукають, аж у бір доходять луни. Там їх частує ця велична пані. Ти зрозумів? Дочка моя — графиня, Живе у замку…

Pustelnik

Пустельник Jak się córka twoja zowie?

Як же ймення доні?

Wdowa Zowie się córką. Ale ja nie wierzę, Ażeby ona miała oczy w głowie, Oczy, co płaczą. — W taką zawieruchę! W takie pioruny, na deszcz wygnać matkę! Co ją karmiła, co piersi ma suche, Starością suche — a włos taki biały, Jak co świętego.

Вдова Дочка — і все, та я не вірю нині, Що очі в неї є, а в них солоні Є сльози… Матінку прогнать родиму Під дощ і бурю, грім і непогоду, Прогнати матір, що дала їй вроду, Грудьми кормила, хоч тепер сухими Вони вже стали, й коси — зовсім білі, Як у святих…

Pustelnik

Пустельник

Chodź pod moją chatkę, Ty drżysz od zimna! chodź!

Ходім, ходім до хати. Ти вся тремтиш!.. Ходім!

Wdowa I zamek cały Do niej należy, wielki jak pół świata… Widzisz… Grafini!…

Вдова І замок цілий Належить їй, а в нім скарбів багато…

Pustelnik

Пустельник Ходім, ходім!

Chodź!…

108

Balladyna / Балладина

Wdowa Tu będę czekać; Czy córka moja wie, gdzie twoja chata? A kto wie? może, jak pies zacznie szczekać Na jaki łachman, to wspomni o matce I każe szukać po świecie. — Być może! Wszak Bóg ma litość?

Вдова

Pustelnik

Пустельник

І тут я почекаю, Чи не знайде дочка твоєї хати. Хто зна? Як пес двірський почне брехати На когось, — матінку вона згадає Й звелить мене шукати. Це можливо! Є ласка в Бога? Та заходь до хати, Тут переплачеш ти цю ніч бурхливу, А день засяє — підемо з тобою До короля величного в покої; Впадеш до ніг йому, почнеш благати, І от…

Chodź! przepłaczesz w chatce Tę noc burzliwą, a gdy błysną zorze, Ja cię powiodę do wielkiego króla; Do nóg się rzucisz błagając o litość. I… Wdowa Powiem — jemu:… „Ja biedna matula Do nóg się rzucam.

Вдова Скажу йому… Я бідна мати… Впаду до ніг…

Klęka.

(Падає навколішки)

Królu! złoty panie! Każ córce, która ma złota obfitość, Niechaj mnie kocha”.

О золотий мій пане! Скажи дочці, що має скарб багатий, Хай любить матір…

Wstaje.

(Підводиться)

A król z tronu wstanie I zaprowadzi mnie do serca córki. O! o! o!

Він із трону встане І поведе мене до серця доні. (Плаче)

Тож на сосні, від краю оболоні, За шнур з керсетки я вже вішатися мала, Та гілка обломилась… Дурна, сліпа уже, — сухе гілля обрала — Дитя старих дерев… О гадино проклята, — Не пожаліла матері старої! А я лише скоринкою сухою Жила б десь тихо у твоїх палатах! Лише б од зерен, що голубкам в трави Ти сиплеш, матері не відганяла… В ліс, в бурю матір вигнати! Я впала В калюжу, й очі випік грім яскравий, Геть випік…

Płacze.

Wiesz ty, za szkaplerza sznurki Wieszałam się na sośnie skrzypiącej, za garło, Drzewo się ułamało… Głupia — ślepa, wybrałaś gałązkę umarłą, Gałązkę — córkę drzewa. — Żelazna gadzino, Nie zlitowałaś się ty matki wdowy? A ja by żyła chleba okruszyną W twoich pałacach! Niechby twoja ręka Sypiąc gołąbkom w trawę żer perłowy Nie odganiała od pszenic ziarenka Zgłodniałej matki. — Wygnać w las! na burze! Wypędzić matkę! upadłam w kałużę I grom czerwony wyjadł z powiek oczy, Wyjadł do szczętu…

Пустельник

Pustelnik

Ти осліпла?

Oślepłaś?… Wdowa Mózg toczy Okropna ciemność. Miałam przed wieczorem Tyle światłości, że mogłam za borem Rozróżnić białe słońce od księżyca; A teraz…

Вдова

Pustelnik

Пустельник Навіть блискавиця Божа. Тобі не світить?

Тьма жахлива Їсть мозок мій.Ще вчора відрізнити Могла я з бору сяйво мерехтливе, Чи сонцем то, чи місяцем розлите, А зараз… Спалахнула блискавка.

Błyska.

Jak to? i ta błyskawica Nie świeci tobie?

109

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Вдова

Wdowa

Зір людський не може Від Божої руки нас захистити. Не вірила колись, тепер я вірю, Що перед тим, як восени у вирій За синє море ластівкам летіти, Вони стареньких маток добивають. Так, так… Це правду люди повідають. Піду по світу жебрати й співати За грошик пісню про пташок надземних, Що душать маток. В ластівок нікчемних Така жорстокість! Матінку прогнати Під всі чотири вітри, щоб їй сиве Волосся рвали!

Wzrok ludzi nie dostrzeże Od Boga ręki — co mi dziś po wzroku. A wiesz ty? wiesz ty, że ja teraz wierzę, A nie wierzyłam dawniej — że co roku Ptaszki jaskółki nim pójdą za morze, Stare, zgrzybiałe, biedne matki — duszą. Tak, tak, tak… ludzie prawdę mówić muszą. Żebrząc po świecie, piosenkę ułożę; Groszową piosenkę o jaskółkach czarnych, Co duszą matki — proszę! w ptaszkach marnych Taka nielitość! Wygnać matkę starą, Głodną, na cztery wichry, targające Za siwe włosy.

Пустельник

Pustelnik

Сотнями почтиві Від рук злочесних падають у світі, — Моїх нещасть ти можеш свідком стати.

Podściwych tysiące Padają na tym świecie złych ofiarą. Gdybym ja ciebie wziął za nieszczęść świadka…

Вдова То й ти є мати? Ти також є мати? Не йду з тобою, бо почнеш судити Й змагатися про дочок у дорозі — Котра з них краща. Хтів би з домовини Ти підвести мене — клич Балладину… Шукать джерел піду я в верболози І пить, як птах, підносячи голівку До Господа — з подякою за воду.

Wdowa To i ty matka… i ty także matka? Nie pójdę z tobą, bo się będziem kłócić O piękność imion naszych córek — moja! Ach, gdybyś ty mię z grobu chciał ocucić, Wołaj: Bladyna. — Pójdę szukać zdroja I pić jak wróble, zadzierając główkę Do Pana Boga — dzięki mu, dał wody. Śpiewa mrucząc

Stara miała jedną krówkę I chacinę, i ogrody, I dwie córki…

(Мугикає пісню)

Мала я одну корівку, Хатку й смужечку городу І дві доні…

Odchodzi w las.

(Іде до лісу)

Pustelnik

Пустельник

Po kraju całym szukać każę Tej matki — i okropny sąd wydam na dziecko.

Звелю її по всьому краю Шукати, а дочку жорстоко покараю.

Odchodzi do celi.

(Іде до келії)

Scena trzecia

Сцена третя

Noc — błyska. — Sala bez światła w zamku Kirkora. Skierka i Chochlik wychodzą z drzwi, którymi wyprowadzono po uczcie Grabka.

Ніч. У вікнах спалахують блискавки. Неосвітлена зала в Кіркоровім замку. Скерко і Хохлик виходять з дверей, в які провели Грабця після бенкету.

Skierka Nasz pan usnął tam na wieży I śpi głęboko; ja lecę, Nim się ta burza uśmierzy, Kąpać się w błyskawicach.

Скерко Вже ліг король наш на перину, Спокійним сном опочиває, Я ж, поки вихор дме, полину Купатись в блискавках.

Chochlik

Хохлик Зжену сорочі зграї Зі стаєнь, де нема над брамою сороки.

Ja wyprawiam hecę W stajni, gdzie nad wrotami nie przybito sroki.

110

Balladyna / Балладина

Chochlik. 2002, 61×44, płyta pilśniowa, technika mieszana

Хохлик. 2002, 61×44, ДВП, мішана техніка

111

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Czy wiesz, że na tej wieży puchacz jednooki Zaprosił mnie na ucztę? będzie patrzał krzywo, Jeśli pogardzę udem zadziobanej myszy.

Ти знаєш, в башті там є пугач одноокий Він запросив мене, й дивитиметься криво, Якщо мишатком я печеним погордую.

Skierka Ja matkę bociana siwą Lecę nakarmić; nie słyszy Na prawe ucho i ślepa; Wczora od chłopskiego cepa Uratowałem niebogę… Polecę, czekać nie mogę. W taką burzę biedna stara Może z przestrachu umarła.

Скерко Я матінку лелеки сиву Лечу погодувать; не чує, Сліпа уже вона і хвора; Від ціпа хлопського учора Я врятував її, небогу… Пора, пора мені в дорогу, А то в жахливій цій негоді Іще умре стара та й годі.

Chochlik Co to za stuk?…

Хохлик А це що?

Skierka

Скерко To burza drzwi zawarła.

Буря двері завалила.

Chochlik Cyt… ktoś idzie…

Хохлик Цить!.. Хтось іде!..

Skierka

Скерко

Jakaś mara W bieli… przez okno wylecę…

Якась потвора біла! Нема дверей — в вікно я вилітаю.

Wylatuje przez okno.

(Вилітає крізь вікно)

Chochlik Za nim! na koniach w zamku wyprawować hecę.

Хохлик За ним помчу і я — лякать сорочу зграю

Wylatuje.

(Вилітає)

Scena czwarta

Сцена четверта

Sala taż sama. Balladyna sama wchodzi w nocnym ubiorze z nożem w ręku.

Та сама зала. Балладина входить в нічному вбранні з ножем в руках.

Balladyna Nie mogłam spać, nóż leżał przy mnie, wzięłam… w koszuli wstyd! gdyby cię kto zobaczył W koszuli z nożem w ręku? — Jak tu ciemno!…

Балладина Заснуть не можу я… А ніж мій — біля мене… Сама ж — в сорочці… Зле, як хтось мене побачить В сорочці — і з ножем… Як темно тут навколо!

Idzie ku wieży.

(Іде до вежі)

Cyt!… jakiś szmer? Wiatr mi zagasił świecę… To przywidzenie — nic nie słychać, zamek cały Głęboko śpi… Lecz jeśli śpi ten człowiek Z otwartą tak powieką?… to co? to co? Jeżeli dziś nie zrobię rzeczy, jutro Żałować będę, wiem, żałować będę. Wiatr zamknął za mną drzwi, a ja myślałam, Że jaki ciemny duch zamykał za mną; I dotąd nie spojrzałam w tamtą stronę, Jakbym się bała spotkać z czym okropnym.

Тсс… Шум якийсь… Свічу мені згасило вітром… То привид… Ні, нема нічого, цілий замок Спокійно спить… А що, як чоловік той Спить, не склепляючи очей?.. Що з того? Як не зроблю сьогодні я, то завтра Я пошкодую, знаю — пошкодую. Замкнув за мною двері подув вітру, Мені ж здалось — то темний дух за мною, І я в той бік не оглядалась навіть, Немов боялась щось жахливе стріти.

A widzisz, nie ma nic, nic nie ma. Ciemne Powietrze, mgła; żadnych nie widać mar.

От бачиш, там нема, нема нічого! Лиш темна мла, а привидів ніяких…

Ogląda się.

(Оглядається)

Błyska.

Спалахує блискавка.

112

Balladyna / Балладина

Wszelki duch Boga chwali! Jaka to była Błyskawica czerwona! jak wszystkie ściany Widziałam białe. — Cyt. Nie słychać nic — Spiesz się! — Lecz jeśli żar błyskawic lunie Na moją twarz, gdy będę z nożem stała Nad nim; to co? — Ogień pokaże tobie Miejsce, gdzie masz uderzyć. — O, błyskawice, Stwórzcie czerwony dzień na łonie nocy, Bądźcie mojego czynu słońcem. — Idę.

Нехай воскресне Бог!.. Яка червона Та блискавка була! А стіни замку Здавались білими… Не чуть нічого… Не гайся!.. Що, як блискавка осяє Мені лице, коли над ним я стану З ножем? Ну, й що ж?.. Вогонь тобі покаже, Куди ударити. О блискавице! Створи червоний день на лоні ночі, Будь сонцем дій моїх! Іду до нього…

Wychodzi na wieżę.

(Виходить на вежу)

Scena piąta

Сцена п’ята

Sala taż sama. Kostryn wchodzi zbrojno z dobytym mieczem

Та сама зала. Кострин входить озброєний, з оголеним мечем.

Kostryn Drzwi otworzone. — Teraz mię, fortuno, Prowadź i pomóż ze złotego cielca Jak Jazonowi złote obciąć runo. A ja przysięgam, że choć syn wisielca, Będę na tronie jako syn książęcy; Dziś sługa gorszych, jutro pan tysięcy Lepszych ode mnie. – Cyt. — To puchacz huczy Na wieży zamku. — Idźmy na drabinę Wszystko gotowe. Mam Pęk cały kluczy Od bram zamkowych, płachtami obwinę Konia podkowy — i z ową koroną W pochmurnej nocy jak duch czarny zginę; A co nad wszystko, z cudzołożną żoną Rozbrat na wieki. O! szatanie, prowadź!

Кострин Відкриті двері. Пощасти, фортуно! Хай мов Язон з ягняти золотого, Зніму я золоте казкове руно. Клянусь, хоч син я вішальника злого, На троні буду я, як син княжати, Слуга сьогодні — завтра панувати Я над панами буду. Цить!.. Гукає Над замком пугач… Підіймусь по сходах — Готово все, ключів я в’язку маю Від брам до замка, полотном обвину Коня підкови, й, ту корону вкравши, Як чорний дух, у пітьмі ночі згину, — Та ще й із чужоложною назавше Порву жоною. Чорте, будь за свата!

Chce iść na wieżę i we drzwiach spotyka się z powracającą Balladyną.

Kto to?

(Хоче йти на вежу і на дверях зустрічається з Балладиною, яка вертається з вежі)

Це хто тут?

Cofa się z przestrachem.

(Злякано відступає)

Balladyna

Балладина Ja.

Я.

Kostryn

Кострин

Sama — w ciemnościach — co znaczy?… Słyszałem jakiś jęk, szedłem ratować.

У пітьмі — що це значить? Я зойк почув — ішов я рятувати.

Balladyna Przynieś mi światła; niech światło zobaczy, Jak ja okropnie muszę być czerwona. Skończyłam. — Kogo ty ratować chciałeś? Już zdaje mi się, że ta burza kona, Ustało błyskać. — To i ty słyszałeś Ten jęk okropny?… aż tu było słychać?! To dziwne! Kiedy przestawał oddychać, Raz westchnął. — Idź ty po światło, Kostrynie, Idź na dół.

Балладина Внеси вогню, — нехай те світло бачить, Як вся зачервонілась я жахливо. Скінчила я. Втомився грім крилатий. Здається, й буря вщухла полохливо. Кого ти тут збирався рятувати? Ти аж отут почув той зойк? Як дивно! Як дихать він переставав, поривно Зітхнув він ще востаннє. Як тут темно! Внеси вогню.

Kostryn wychodzi.

Кострин виходить.

Dziwnie krew pachnie ode mnie… Stało się –stało; teraz nadaremnie

Як кров од мене пахне!.. Що сталося — те сталось… І даремно

113

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Тут жалкувать. Перегорить — зачахне! І всі ми будем трупами такими… Гей, світла!.. За світець — мій замок цілий!

Żałować rzeczy. Stało się — przeminie. Z nas wszystkich kiedyś będą takie trupy. — Świecy! — mój cały zamek za błysk świecy! Kostryn wchodzi bez światła.

Кострин входить без світла.

Kostryn Wszystko śpi w naszej ceglanej fortecy, Nawet zagasły latarniowe słupy Przy bramie zamku. Czy służbę rozbudzić?

Кострин Все спить за цими мурами міцними, Ґноти уже в ліхтарнях догоріли При брамі замковій. Чи слуг будити?

Balladyna Nie budź nikogo; musiałam zabrudzić Ręce po łokieć. Dziwną pachnę wonią.

Балладина Ні, не буди. Я хочу руки вмити, Брудні по лікоть, — пахнуть отією...

Kostryn Wzięłaś koronę?

Кострин Взяла корону?

Balladyna

Балладина

Nie… stój, pójdę po nią. Ja się nie lękam. Wiem, gdzie stoi łoże.

Ні, піду по неї, Я не боюсь. Я бачила, де ложе.

Wychodzi Balladyna na wieżę.

(Іде на вежу)

Kostryn Straszna odwaga. Omal tobie Boże, Nie podziękuję, że mi ona kradnie Czyn ten okropny… Chciałbym na jej czole Zobaczyć, jaką barwą lwica bladnie.

Кострин Страшна відвага! Мало тобі, Боже, Не дякую, що злочин цей від мене Вона украла… В неї я на чолі Уздріть би хтів збентеження шалене.

Balladyna Próżno w ciemnościach macałam po stole, Ten stół miał jakieś rysy zimnej twarzy. Może to nie był stół…

Балладина Дарма в пітьмі я мацала по столі, А стіл той — мов обличчя бородате…

Kostryn

Кострин Постій на варті, я піду шукати…

Balladyna wraca bez korony.

Ja pójdę szukać…

Балладина вертається без корони.

Ty stój na straży,

Балладина Не йди… Я не боюсь… І не жалкую…

Balladyna Stój… Nie, idź — wszak ja się Nie lękam siebie. — Nawet nie żałuję…

Кострин іде на вежу.

Я знаю, пізній жаль ляхів хвилює І сушить мозок, сон їм відганяє… Десь, може, труп кривавий вже блукає Поміж людей, що сном опочивають… Крізь сон вони той привид відганяють Охресним знаменем… Униз він сходить… Як голосно скриплять старенькі сходи!..

Kostryn wychodzi na wieżę.

Ja wiem, że zwykle Lachom żal po czasie Zawraca głowy i sen cichy truje. Może się teraz trup czerwony snuje Przed ludzi śpiących oczyma, a oni Przez sen żegnają krzyżem cichą marę. — Schodzi po wschodach; jak te szczeble stare Trzeszczą…

(До Кострина, що входить з короною)

Знайшов? Вона в руках у тебе сяє?

do Kostryna, który wchodzi z koroną

Znalazłeś… ty coś trzymasz w dłoni.

Kostryn ponuro Tak.

Кострин (похмуро) Так.

Balladyna Daj. Nie! nie! nie! nie zbliżaj się do mnie, Bo będę wołać ratunku od ludzi… Stój tam.

Балладина Дай. Ні, ні! Не наближайсь до мене, Бо я людей на поміч заволаю! Стій там!..

114

Balladyna / Балладина

Кострин

Kostryn

Як в сні, — щось кажеш ти неясне…

Co znaczy? mówisz nieprzytomnie. Balladyna Stój tam, bo krzyknę, zamek się obudzi, Stój tam z daleka, aż w tobie przeminie Ta myśl… W powietrzu ją czuć… o! Kostrynie, Chciałeś mię zabić, serce twoje biło Głośno, jak moje bije, gdy zarzynam.

Балладина Стій там, бо я кричатиму шалено! Стій здалеку, аж поки в тебе згасне Та мисль… її в повітрі відчуваю… Ти хтів мене убити, — серце билось Твоє, як і моє, коли вбиваю.

Kostryn Jeślim to myślał, na wieki przeklinam Ów zakąt mózgu, gdzie się urodziło Szalone dziecko.

Кострин Якщо про це я думав, — проклинаю Навіки мозок той, де народилось Дитя безумне.

Balladyna

Балладина Вийдім до кімнати, Поговорім про те, що учинилось І далі що робить…

Chodź tam, do komnaty… A namówimy się po cichu razem, Co jutro czynić… Rozwidnia się trochę.

Потроху розвидняється.

Kostryn

Кострин

Doniosły mi czaty, Że Kirkor wrócił z Gnezna, żelazem Grożąc takiemu, co by się z koroną O tron upomniał…

Доносять чати, Що знов Кіркор вернувся до столиці І карою залізною грозиться Тому, хто прийде в золотій короні І схоче сісти королем на троні.

Balladyna To nic… będę miała Ludzi i miecze; a za moją stroną Będzie ta tłuszcza ludzi, omal cała Karmiona w zamku… Kirkor nie poskromi Złotego deszczu. — Cyt —

Балладина Нічого… Матиму людей і зброю: Голодних натовпи підуть за мною… Дощ золотий Кіркора не умиє. Цить!..

Kostryn Wróble świegocą.

Кострин То пташки щебечуть…

Nic, to na dworze

Balladyna

Балладина

Jak to? już dzień? Boże! Jak biała światłość… mdło mi! mdło mi! mdło mi!

Вже світанок?.. Вже день?.. О Боже! Млію… млію… млію…

Kostryn Idź, prześpij szarą godzinę poranku. Ja sam obudzę, gdy słońce zaświeci; Staniesz w rycerzy uzbrojonych wianku. Jakoś to będzie — wojsko nam: się skleci. Daj klucz od skarbu, będę mierzył garcem Przekupne złoto.

Кострин Іди спочинь, поспи цей свіжий ранок. Я сам збуджу тебе, як сонце встане, На вірних рицарів склади надію. Все вийде на гаразд — нам війська стане. Дай ключ скарбовий — золота я гарцем Одміряю.

Balladyna

Балладина

Skończ także ze starcem, Co mieszka w celi — a nas tylko dwoje Będzie wiedziało.

Скінчи також зі старцем, Що в келії живе, — нас тільки двоє Все будуть знати.

Kostryn

Кострин Ty ciężarna; troje.

Ти вагітна — троє.

115

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Balladyna Jak to? i dziecko noszone w żywocie Będzie wiedziało? — Idź! — w biednej istocie Nie urodzonej taka tajemnica. Ty się najgrawasz? jeśliby tak było, Jak ty powiadasz, czy ja szalenica Porodzić żywe? Lecz nie — będzie żyło, Dziecko nic nie wie…

Балладина То буде ще й дитя в утробі знати? О, ні, ця тайна — не для немовляти. Не накликай нових нещасть на мене! Якби і справді так бувало в світі, Як ти говориш, то хіба шалена Була б я, щоб живим його родити? Та ні, дитя безвинне й буде жити.

Kostryn

Кострин Нехай засне левиця й свіжа встане До дій нових у рицарському стані.

Niechaj moja lwica Spać się położy — i zbudzi się świeża Do nowych czynów, w przyłbicy rycerza.

Виходять.

Wychodzą.

Koniec aktu czwartego

Кінець четвертої дії

Akt piąty

Дія п’ята

Scena pierwsza

Сцена перша

Poranek na leśnej łące — Skierka i Chochlik.

Ранок на лісових луках. Скерко і Хохлик.

Skierka Jak po burzy ranek świeży! Byłem u matki bociana I nakarmiłem.

Скерко Після бурі — день чудовий. Був я у лелеки зрана, Годував її.

Chochlik

Хохлик

Ja na zamku wieży Ucztowałem u sowy. Gdzie pani Goplana?

На дах замковий. Літав я на бенкет совиний. Де Гоплана?

Skierka Znów polecę po rozłogach, Polecę łąką i borem; Kwiatki postawię na nogach, Rozczeszę żyto na grzędzie, Zatrzymam się nad jeziorem, Zawołam: labu, labusie! I dwa Goplany łabędzie, Po wód błękitnym obrusie Przypłyną do mnie z ajeru; Garsteczką złotego żeru Śnieżne ptaszęta przysypię; I znów lecę pod leszczynę, Gdzie łania Goplany szczypie Błyszczącą deszczem krzewinę; I tęczą nad nią zawieszę, I różę nad nią rozwinę; I znowu dalej pospieszę Na skrzydłach babki-konika.

Скерко Полечу по оболоні — Розбуджу заснулі квіти, На ліси полину сонні — Розчешу у полі жито; Звію з озера тумани, Лебедят покличу ніжно, І два лебеді Гоплани, Мов лілеї білосніжні, Припливуть по водах синіх; Золотого їм насіння Я посиплю на снідання; І полину до ліщини, Де Гоплани юні лані Щиплють зрошені купини; Звішу райдугу над ними, Пелюстки троянд розвину Й знову далі золотими Крильми коників полину.

Przypływa tuman mgły rannej, oświecony tęczą; spod bramy kolorów wychodzi Goplana.

Припливає туман ранішньої мли, освітлений райдугою. З- під брами кольорів виходить Гоплана.

Goplana Chodźcie mnie uścisnąć, aniołki. Bo Goplana na wieki wam znika. O! zapłakane fijołki! Róże moje, bądźcie zdrowe.

Гоплана Попрощаймось, янголята, Йде навік од вас Гоплана, Прощавайте, рута-м’ята, І фіалки, і тюльпани!

Skierka Co ty śpiewasz?…

Скерко Що співаєш ти?..

Goplana

Гоплана

Niestety! niestety! Piosenkę pożegnania.

Остання Це вам пісня на прощання.

Skierka

Скерко Та ще ж весна кругом, іще під ластівками Не гнеться очерет, — прощатись рано з нами.

Jeszcze oczerety Nie gną się od jaskółek, jeszcze dnie wiosnowe.

117

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Goplana Polecę w okropną krainę, Gdzie sosny i śniegi sine, Gdzie słońce jak gasnący żar; Gdzie księżyc jak twarz tych mar, Co z grobu wychodzą na cmentarz. Anioł kar ze mną popłynie Krzycząc mi w duszy: „Pamiętasz O róż i malin krainie”. Bądźcie zdrowi! bądźcie zdrowi! Poplątałam ludzkie czyny Tak, że Bogu mścicielowi Trzeba wziąć grom i upuścić Na ludzkie dzieła i winy…

Гоплана Лечу до дикої країни, — Там сосни в сніговій пустині, Там сонце — мов пригаслий жар, Там місяць — мов лице примари, Що підвелася з домовини. Летить за мною ангел кари, Кричить він; «Пам’ятай країну, Де ти ходила по малину!» Прощай, прощай, земний мій доме! Людські поплутала я дії, Та Бог відомсти кине громи На їх провини і надії, Щоб кожному належне дати.

Skierka My cię nie chcemy opuścić, Goplano! Goplano! Goplano!

Скерко Не хтіли б ми тебе пускати, Гоплано! Залишись, Гоплано!

Goplana Puszczajcie biedną wygnaną, Kiedyś wam o mnie zaśpiewa Piosenkę obca ptaszyna Usiadłszy na gałązce płaczącego drzewa. Bądźcie zdrowi! moja wina, Że wygnana w północ lecę.

Гоплана Пустіть мене нещасну, гнану! Колись про мене заспіває Вам пісеньку чужа пташина, Що гнізда на вербі звиває. Прощайте! То моя провина, Що мушу лить прощання сльози.

Chochlik Jeszcze ci w drodze poświecę, Jak hajduk biegnąc z ognikiem.

Хохлик Я посвічу тобі, Гоплано, Летючим вогником в дорозі.

Goplana Dziś długim związane szykiem Na północ lecą żurawie, Uczepię się tego wianka, I w powietrzu się przepławię, Jak biedna dziewic równianka W błękitne rzucona fale.

Гоплана Дзвінким ключем сьогодні рано На північ журавлі летіли, Вчеплюсь за цей вінок крилатий І полечу в блакитній хвилі, Як по воді пливуть дівчата.

Skierka O biada! o biada! o biada!

Скерко Ой, горе нам! Ой, лихо, лихо!

Goplana Próżne żale! próżne żale!…

Гоплана Та годі, годі жалкувати!

(Показує в глиб лісу)

Pokazuje w głąb lasu.

Ключ журавлів спустився тихо На луки, скроплені росою; Як полетить він з водопою, Я за кінець ключа вхоплюся, Бліда, як місяць на світанні, Сухим листком в блакить зів’юся І в срібнім полечу тумані. З-над замка в Гнєзненському краї Прощальний спів землі я смутно проспіваю.

Tam szarfa żurawi spada Na łąki błyszczące rosą; Gdy się żurawie podniosą, Uchwycę się szarfy końca I w błękit polecę blada, Blada jak miesiąc od słońca, Lekka jak liść, co opada. Lecz nad mury gnezneńskiemi Lecąc, zaśpiewam smutne pożegnanie ziemi.

Відлітає. Скерко і Хохлик летять за нею.

Wychodzi — Skierka i Chochlik lecą za nią.

118

Balladyna / Балладина

Scena druga

Сцена друга

Pod murami Gnezna wał. Kirkor z dobytym mieczem, ze skrzydłami orlimi na barkach, wchodzi na czele wojska. — Chorągwie rozwinięte — trąby grają.

Вал під мурами Гнезна. Входить на чолі війська Кіркор з оголеним мечем, з орлиними крильми за плечима. Мають прапори, грають сурми.

Kirkor do rycerzy Człowiek, co się o berło Lachów upomina, Nie chciał wystąpić w szranki, jak podła gadzina Kryje się, a zebrawszy, co mówię! ten podły — Obietnicami, złotem, zakupiwszy sobie Mnogich stronników… rycerz z nieznanymi godły, Walką chce tron owładać i na moim grobie Stanąć jako na pierwszym szczeblu królowania. Mnodzy rycerze nasi (niech nas Bóg ochrania Od takiego szaleństwa i takiej ślepoty!), Mnodzy nasi rycerze przeszli pod namioty Jasnego oszukańca, lecz Bóg patrzy z nieba W serce ludzkie; nam zdrajców przekupnych [ nie trzeba. Skoro przybędzie Popiel, po którego w lasy Posłałem trzech rycerzy, z orlimi hałasy Rzucimy się na złoty obóz samozwańca.

Кіркор (до рицарів) Той, хто на трон ляхів зухвало претендує, Не йде на виклик мій, а криється від мене, Як підла гадина, зібравши — що кажу я! — Купивши золотом збіговисько мерзенне Своїх прибічників… Цей ватаг супостатів На трон війною йде, на гроб мій хоче стати, Як на щабель, що ним зійти на трон він має. І наших рицарів — нас Бог охороняє, Що не ганьбить і нас їх сліпота шалена! — І наших рицарів немало під знамена Зухвальця перейшло, та бачить Бог із неба Серця їх. Куплених нам зрадників не треба. Ждіть скоро Попеля, що в лісі жив великім, — Послав я трьох гінців до нього, з орлім криком Ми разом кинемось на валки самозванця… (До рицарів, що стоять на мурах)

Ви ж — брами всі замкніть… Хай з кожного тут шанця На поле бойове зорять весь час гармати. Якби загинув я, ше довго захищати Вас можуть ті вали… У самий розпал бою Людей од півдня ви поставите стіною, Бо там найслабший мур, та, дасть Бог, [ вранці місто Проснеться звільненим, і в полі буде чисто Від зграй розбійничих.

do rycerzy stojących na murach

Wy zamykajcie bramy… Niech z każdego szańca Na pole walki patrzą mnogie samostrzały. Gdybym ja przegrał, zginął, to jeszcze te wały Długo bronić się mogą… Niech wam siwe głowy Przypomną w chwilę strachu, że mur południowy Najsłabszy, że tam trzeba postawić mur ludzi. Ale da Bóg, że miasto jutro się obudzi Wolne od zgrai łotrów.

Рицарі

Rycerze

З тобою перемога!

Zwyciężysz, Kirkorze! Kirkor Jeśli Bóg da… ach! kiedyż ja przyłbicę złożę! Kiedyż wrócę do żony? kiedyż ujrzę koniec Krwawym sprawom królestwa i rozbojom?

Кіркор Як щастя випаде… Надія вся на Бога! Коли ж шолом зніму й побачуся з жоною? Коли кінець війни й кривавого розбою?

Jeden z rycerzy

Перший з рицарів Гонець!

Wchodzi Goniec kurzawą okryty.

Goniec.

Входить Гонець, укритий курявою.

Kirkor We trzech wysłani w bory, nie przyprowadzacie Pustelnika Popiela?

Кіркор

Goniec

Гонець

То не змогли і втрьох ви розшукати Старого Попеля? Жахлива річ!

Okropność! Кіркор

Kirkor Czy w chacie Nie znaleźliście starca? mów… walka nas czeka.

Чи в хаті Ви не знайшли його? Кажи!.. Часу в нас мало!

119

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Goniec W celi nie było starego człowieka; Lecz na skrzypiącej gałęzi przed chatą Trup jego wisiał na grubym powrozie. Z białymi włosy i z podartą szatą Wicher się bawił i trupa kołysał Jak stara mamka.

Гонець В самотній келії ми старця не застали. Лише на дереві скрипучім біля хати Хитався труп його на грубім поворозі. Лиш вітер ворушив на нім подерті шати І сиву бороду, і колихав те тіло, Мов матінка стара.

Kirkor

Кіркор Сурмити по обозі В похід!.. Весь вік його нещастями гонила Зла доля, щоб убить злочинною рукою! Ти серце стис мені оповіддю страшною! Будь мужнім у бою — йдемо в похід ми нині Висів він, кажеш ти?

Trąbić po obozie Hasło do walki! — Los jemu dopisał, Do śmierci gonił nieszczęściem i zabił Nieznaną ręką. — Serceś mi osłabił Twoją powieścią, spraw się dobrze w boju… Mówisz, że wisiał?

Гонець

Goniec

В пустельничім одінні Він перед хатою висів… Над ним ворони На вітті каркали…

W pustelniczym stroju Wisiał przed chatą. Na nieszczęsnym drzewie Wrona krakała…

Кіркор

Kirkor

Вперед! Вперед, мої загони! Хай мають корогви!.. Всім — лавою рушати! Надія — в мужності. Стрільцям — розпочинати!..

Idźmy! niech w powiewie Tańczą chorągwie… idźmy! ścisnąć szyki! Nadzieja w męstwie… Niech zaczną łuczniki!… Wychodzi z wojskiem.

Виходять з військом.

Scena trzecia

Сцена третя

Namiot Balladyny. Kostryn i Balladyna w zbrojach — z hełmami zapuszczonymi wchodzą na scenę.

В наметі Балладини. Кострин і Балладина озброєні, в шоломах з опущеними забралами входять на сцену.

Kostryn Zostań w namiocie, nie wychodź na pole, Bo, jak przeczuwam, wkrótce kirkorczycy Walkę rozpoczną. Obóz jego w dole, A nasz na górze jak gniazdo orlicy.

Кострин Побудь в наметі, не виходь без мене, — Кіркор почне небавом. У долині Він військо вже отаборив нужденне, А наші вої — на горі орлиній.

Balladyna Wiele dusz stanie za chwilę przed Bogiem.

Балладина Багато хто з них стане перед Богом.

Kostryn Gdzie młócą żyto, tam plewy z omłotku Lecą pod niebo. Stój za gumna progiem I nie rozplątuj znów na kołowrotku Szczero-sumiennym — zaplątanych pasem Dziwnej przeszłości.

Кострин Коли молотять жито, то полову Під небо одвіває. За порогом Спокійно стій і не розмотуй знову Коловоротом совісті сумної Мотків минулого.

Żołnierz

Жовнір

Wchodzi Żołnierz.

Входить Жовнір.

Z okropnym hałasem Idą do boju szyki Kirkorowe.

Кричать щосили Полки Кіркорові, йдучи до бою.

Kostryn Królewiczątko moje, bądź mi zdrowe!

Кострин Прощай, моє короленятко миле!

120

Balladyna / Балладина

Balladyna Czy zwyciężymy?

Балладина Чи переможем ми?

Kostryn

Кострин Сиди в наметі, пані, Хай не веде пиха тебе в жупані На очі сонця і на луків жала. Співала б краще ти і тихо пряла Плащ королівський чи на смерть кошулі — Не те, то друге нам напевне здасться… Летять навколо олов’яні кулі, На панцер глянь… Де, зброєносцю, праща, Мій спис і щит?

Siedź, pani, w namiocie. Niechaj cię próżność nie prowadzi w złocie Na oczy słońca i na łuków żądła. Bogdajbyś cicho śpiewała i prządła Szatę królewską lub śmierci koszulę; To albo drugie pewnie ci się przyda… Ha! ha! z proc lecą ołowiane kule, Patrz, jak kolczate… hej, giermku, gdzie dzida? I tarcza moja.

Bierze tarczę i dzidę z rąk giermka i wychodzi.

(Бере зброю й щит з рук зброєносця і виходить)

Balladyna sama

Балладина (сама)

Jeżeli zwycięży, Jak mu nagrodzę? W ziemi całej łonie Nie znajdę kruszcu na zalanie gardła Temu Niemcowi. Lecz jeżeli przegra? Jeżeli przegra, to się wszystko skończy Chwilą okropną, wszystko się rozwiąże Jak straszna bajka jakiej czarownicy: Przegrała, w piersi przebiła się nożem, A nóż zatruty był jadem gadziny. Gdzie ta kobieta? Obaczyłam w lesie Babę, podobną do roztrzaskanego Piorunem dębu… kazałam potworze Z krukami śmierci gonić za obozem I przynieść jadu czerpanego z węży.

Якщо він переможе, То чим віддячу я? По всьому світі Нема металу, щоб залити пельку Отому німцю… А якщо програє? Якщо програє, то усе скінчиться В одну жахливу мить, усе минеться, Мов сон страшний чи байка чарівниці: Програю — то всаджу собі у груди Я ніж, отруєний зміїним ядом… Де жінка та? Я стріла бабу в лісі — Вона була мов дуб, розбитий громом. Я наказала ту потвору гнати, Як смерті крука, за моїм обозом, Щоб в неї взять зміїної отрути.

Jesteś?

Ти тут?

Stara kobieta w łachmanach wchodzi, podnosząc zasłonę namiotu.

Входить, відхиливши заслону намету, Стара жінка в лахмітті.

Stara

Стара Przyniosłam rożek ludomoru.

Цвіт принесла я людомору.

Balladyna Daj… i uciekaj do ciemnego boru, Uciekaj, mówię, stara czarownico; A spróbowawszy na kim tego jadu, Zapłacę tobie… precz, bo cię pochwycą Rycerze moi i na rzece spławią.

Балладина Дай… і тікай до вікового бору, Тікай у цю ж хвилину, чарівнице! Як спробую на комусь чин отрути, То заплачу тобі… Геть, бо в криницю Чи в річку накажу тебе жбурнути!

Ucieka stara kobieta.

Стара жінка утікає.

Okropna jędza… Włos by gniazdo gadu Wisi w postronkach, a oczy się krwawią Jak zęby wilcze obroczone w ścierwie. Nóż ten zatruty piersi mi rozerwie, Jeżeli w ręce męża wpadnę żywa, I serce moje bijące ukąsi Jak żądło osy. Już po jednej stronie Jadem zmazany okropnie poczerniał, I zarumienił się rdzą, pozieleniał; A druga strona jeszcze nie dotknięta Śliną wężową, czysta jak tasaki

Жахлива відьма!.. Мов гніздо зміїне, Волосся кублиться; криваві очі; Мов падлом вимазані зуби вовчі… У груди гострий ніж мені порине, Жалом оси мені укусить серце, Якщо живою я потраплю в руки Своєму мужеві. З одного боку Ніж, ядом змазаний, уже чорніє, Береться ржею, густо зеленіє, А другий бік, якого не торкнулась Гадюча слина, — чистий, наче лезо,

121

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Świeżo na krętym brusie pociągnione.

Що брусом щойно провели по ньому.

Co słychać?

Що чути?

Wchodzi Żołnierz.

Żołnierz

Входить Жовнір.

Жовнір

Panie! wszystko zawichrzone Na polu walki jak w burzliwej chmurze.

Пані! В бурі блиску й грому Все завихрилося на полі бою.

Balladyna Czy przegrywamy?

Балладина Не програємо?

Żołnierz

Жовнір

Na szańcowej górze, Gdzie rosną brzozy nad źródłem, widziałem Grafa Kirkora; otoczony wałem Zabitych ludzi, trzyma się i siecze Jasną siekierą.

В шанцях під горою, Де до джерел схилились осокори, Між куп убитих бачив я Кіркора — Стоїть він твердо і січе шалено Ясним мечем.

Balladyna

Балладина

Z czymżeś ty, człowiecze, Do mnie przysłany?

З чим, рицарю, до мене Ти присланий?

Żołnierz

Жовнір

Donoszę ci, książę, Że dwiestu ludzi przekupionych wczora Przeszło na polu z szeregów Kirkora Nastronę naszą. Jeśli się rozwiąże Na lewym skrzydle łuczników gromada Kupiona złotem, pole będzie nasze…

Наш князь повідомляє, Що весь загін, підкуплений учора, Вже перейшов до нас із лав Кіркора. Якщо на лівому крилі здолає Ота стрільців підкуплених громада, То, мабуть, поле бою буде наше.

Balladyna Jeszcze nie przeszli! opieszała zdrada Gorsza niż wierność… Idź w bojową kaszę Z łyżką żelazną, jeżeli w nią wpadnie Głowa jakiego wodza, będziesz panem… Rozumiesz? można spoza góry snadnie Podejść… zaskoczyć na plecy, czakanem Ciąć w łeb stalowy. — Idź — bić — i zabijać.

Балладина Іще не встигли. Опізніла зрада За вірність гірша… В бойову йди кашу З ковшем залізним, і якщо до нього Потрапить голова вождя котрого — Чи зрозумів ти?.. Можеш стати паном… Зайди у тил… на плечі скоч… чеканом Бий в мідний лоб… йди — бити й забивати…

Goniec Lewe się skrzydło zaczęło rozwijać I pierzchać w Gnezno… wkrótce walki koniec. Przy nas zwycięstwo…

Гонець Почав на лівім фланзі відступати До Гнєзна ворог… Буде він розбитий — Звитяга наша…

Balladyna

Балладина

Wchodzi drugi Goniec.

Niech ma zapłatę…

Входить другий Гонець.

Dobrej wieści goniec

За добру вість.

daje pieniądze

Годен ти заплати

(Дає йому гроші)

Czy wódz wrogów wzięty?

В полон вождя їх взято?

Goniec Widziałem sztandar Kirkora zatknięty Na małym wzgórku, gdzie rosną trzy brzozy; A trupów szaniec urósł tak wysoko Około niego, że my pełni zgrozy, Ani wziąć wodza mogliśmy na oko,

Гонець На взгір’ї мають прапори Кіркора, Де три берези… В шанцях — трупів гори Навколо нього виросли високо, Від жаху і огиди ми й на око Взять не могли вождя, бо скрізь — убиті,

122

Balladyna / Балладина

Через ці гори — не переступити.

Ani przestąpić umarłego wału.

Балладина Як мужністю і запалом обнятий, Ти срібла повен ківш хотів би мати, — На взгір’я йди, нехай тобі шаблями — Убитих ребра, коси — мотузками Хай будуть! йди і вбий.

Balladyna Jeżeliś pełny męstwa i zapału, Jeśli chcesz kiesy po wierzch pełnej srebra — Idź na ten wzgórek, niech ci trupie żebra Będą drabiną, postronkami włosy. Idź i zabijaj… Słychać okrzyki.

Чути гомін за сценою.

Co to są za głosy?

Це що за галас?

Kostryn wchodzi zbrojny i krwią pomazany.

Входить Кострин — при зброї й весь замащений кров’ю.

A Kirkor?

А де Кіркор?

Kostryn

Кострин Zginął…

Загинув…

Balladyna chowając nóż zatruty po jednej stronie Miałam nóż gotowy… Winnam ci życie. Naczelników głowy Niech kat pościna — idź, wydaj rozkazy…

Балладина (ховаючи отруєний з одного боку ніж) Покладалась На цей я ніж… Тобі життям я винна. Звели зрубати голови старшини.

Głosy za namiotem Niech żyje wódz nasz, Fon Kostryn!

Голоси за наметом Живи, наш вождь, фон-Кострин, довгі роки!

Balladyna Niech żyje Wódz nasz, Fon Kostryn… powtarzam wyrazy Jak głupia sroka… rzucę się na szyję Niemca i węzłem pocałunków zduszę.

Балладина Живи наш вождь, фон-Кострин… Мов сорока, Я повторяю… Кинуся ж в обійми До німця й задушу в жазі кохання!

Kostryn Oto poselstwo z poddanej stolicy.

Кострин Посли з столиці принесли вітання.

Balladyna Kazałeś wieszać?

Балладина Звелів ти вішати?

Kostryn

Кострин

Kostryn wychodzi.

Кострин виходить.

Кострин вводить посольство з столиці. Один з громадян несе на золотому блюді хліб і сіль.

Kostryn wprowadza poselstwo ze stolicy — jeden z obywateli niesie na tacy złotej chleb i sól.

Гостинно прийме Бунтівників старої груші віття, Вдоволене, що двічі цього літа Приносить урожай.

Pierwsi buntownicy Już zgromadzeni pod maćkową gruszę; A ta się cieszy, że do siego roku Dwa razy będzie nosiła owoce. Balladyna do poselstwa miejskiego Czego wy chcecie?

Балладина (до міського посольства) Чого вам треба?

Poseł miejski

Міський посол До тебе, янголе з ясного неба, Народ осиротілий піднімає Серця й надії всі — будь паном краю! Столиця вся коліна уклонила Перед тобою, пане наш коханий, І жде тебе, вже й брами відчинила. Серця й скарби — усе, що маєм, пане, Тобі полине струменем під ноги,

Посли падають навколішки.

Posłowie klękają.

Aniele z obłoku! Do ciebie serca narodu sieroce Wznoszą się wszystkie, ty bądź kraju panem. Stolica całym zniżona kolanem Czeka na ciebie z otwartymi bramy. Witaj więc! witaj, miły hospodynie! Serca i skarby, i wszystko, co mamy, Pod nogi twoje strumieniem popłynie,

123

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Бо заслужив ти вдячності людської Скаранням тих, що нас звели з дороги, Що голодом і карою тяжкою Нас в місті мучили. Хотіли б довести ми, Що не було ні одного між нами, Хто б заслужив на гнів твій нещадимий. Живи ж багато років, будь щасливий, І нас, нещасних, що не знаєм долі, З колін не встаємо в мольбі смутливій, Прийми ласкаво. Просим хліба й солі Від нас прийняти!

Boś już zasłużył na wdzięczność narodu Skaraniem hersztów, którzy nas uwiedli. Ci nas mękami, karą miecza, głodu, W mieście trzymali; a nasze zaś serca Ciebie szukały. Obyśmy dowiedli, Że między nami żaden przeniewierca Na gniew twój, wielki panie, nie zasłużył, Obyś żył długo, obyś skarbów użył, Obyś nieszczęsną przyciśnionych dolą I tu przed tobą klęczących na prochu Przyjął łaskawie. Chlebem cię i solą Witamy, panie. Balladyna do Kostryna Czy z tego motłochu Żaden przeciwko mnie nie nosił broni?

Балладина (до Кострина) Чи із цього сміття Ніхто на мене не підносив зброї?

Kostryn Dwóch językami walczyło po mieście, Lud namawiając do boju.

Кострин Два брались воювати з підворіття — Підбурювали городян до бою.

Balladyna

Балладина А де вони?

Gdzie oni? Kostryn wskazując Pan burmistrz Kurier i Pismo.

Кострин (показує) Ось — стряпчий і писака.

Balladyna Powieście Obu rycerzy burmistrzów na dzwonie Wieży zamkowej.

Балладина Цю ж мить обох повісити на дзвоні Замковому!

Pierwszy z posłów

Перший з послів Камінне серце в лоні Твоєму, пане.

Kamienne serce.

Panie! w twoim łonie

Балладина

Balladyna

Що ж, нехай усяке Прохання ваше нині вдовольниться: Лиш вибить зуби і спотворить лиця — Хай не воюють.

To wreście, to wreście Na wasze prośby ułaskawiam obu. Wybić im zęby i wyłamać szczęki, Niechaj nie walczą.

Перший з послів Серце невблаганне! Тебе нічим: ні зойком, ні сльозою — Не зворушити, наш залізний пане!

Pierwszy z posłów Więc nie ma sposobu Ubłagać ciebie przez łzy ani jęki, Żelazny panie nasz?

Балладина Я жінка.

Balladyna Jestem kobiétą.

Всі вражено відступають.

Widząc, że się cofają z przerażeniem

Що? Немов перед чумою, Ви відступили й б’єте головами, Немов під буйним вітром жито в полі?

Cóż to? cofnęli się jak od zarazy, I znów jak wiatrem kołysane żyto Biją głowami?

124

Balladyna / Балладина

„Wierzba wyrosła z człowieka”. 2002, 61×44, płyta pilśniowa, technika mieszana

«Виросла верба з людини». 2002, 61×44, ДВП, мішана техніка

125

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Pierwszy z posłów

Перший з послів Ждем повелінь твоїх, — пануй над нами З людської волі.

Na twoje rozkazy Czekamy, pani, panuj z ludu wolą. Balladyna Bez ludu woli… Dajcie mi chleb z solą. Posłowie, ufam drożdżom tego ciasta. Chodź tu, Kostrynie. Winnam ci tak wiele, Że ci półowa zdobytego miasta, Półowa kraju i chleba półowa Słusznie należy…

Балладина Без людської волі… Подайте хліб і сіль! В смакові тіста Послам я вірю… Так багато винна Тобі я, Кострине, що й цього міста, І краю й навіть хліба половина Тобі належить…

Wyjmuje nóż zatruty po jednej stronie i rozcina na dwoje chleb.

(Виймає ніж, отруєний з одного боку, і розтинає ним хліб надвоє)

Wszystkim się podzielę, A serce weźmiesz całe.

Всім я поділюся, А серцем я тобі належу ціла.

Kostryn klękając

Кострин О пані!

O! królowo! Balladyna kosztując chleb widzi, że Kostryn także je

Балладина, куштуючи хліб, дивиться, як Кострин

podaną sobie połowę

їсть подам йому половину.

Czyń, co ja czynię. Nie lękam się jadu W chlebie poddanych. Choćby miasto żyta Użyli łusek żelaznego gadu, Smaczną ci będzie żelazem zdobyta Bułka… Jedz, proszę… trzeba ludziom wierzyć. A teraz każcie z tryumfem uderzyć W trąby zwycięskie. Idźmy wojownicy, Do otworzonej żelazem stolicy.

Балладина Я отрути не боюся У хлібі цім. Чини, що я вчинила. Хоч би і з гаддя був він, а не з жита, Мечем здобутий хліб ми їсти будем. Їж без вагання!.. Треба вірить людям. Тепер кажіть звитяжно в дзвони бити, І в сурми грать, — ввійдімо урочисто В залізом і вогнем здобуте місто!..

Wychodzi oparta na Kostrynie, za nią posłowie i lud.

Scena czwarta

Сцена четверта

Sala królewska w Gneznie — tron w głębi — Kanclerz u stóp tronu. Panowie państwa. Wawel dziejopis. — Paź. — Dwór. — Sędziowie.

Королівська зала в Гнєзні, в глибині її трон, біля нього Канцлер і державні радники, Літописець Вавель, Паж, Придворні.

Kanclerz Wszystko gotowe na przyjęcie pana. Zasiądźcie teraz ławy po urzędzie: Przy samym tronie wodzowie i sędzie, Szafarze zboża, dolewacze dzbana. Niech wszystkich razem nowy król powita.

Канцлер Все до прийому владаря готове. Тепер займайте лави всі по чину: При самім троні — судді, і старшини, І виночерпці, й ключники скарбові, — Хай разом всіх нових король віншує.

Wchodzi Goniec.

Входить Гонець.

Goniec Świetny urzędzie, wieść przynoszą ważną, Nasz król, pan nowy — kobiéta.

Гонець Важлива звістка, уряде поважний! Король наш — жінка.

Kanclerz

Канцлер Kobiéta!

Жінка!

Wszyscy Królem kobiéta!

Всі Над нами жінка!

126

Королює

Balladyna / Балладина

Kanclerz

Канцлер Буде хай відважна, Як Ванда… й добра, тільки щасливіша.

Niech będzie odważną, Jak była Wanda… niech tak dobrą będzie, Ale szczęśliwszą.

Входить другий Гонець.

Goniec drugi wchodzi.

Гонець Ввійшла вже, уряде наш найсвітліший, Могутня королева до столиці.

Goniec Prześwietny urzędzie! Królowa weszła już do bram stolicy. Kanclerz Każcie, niech wszystkie serca na dzwonicy Biją dzień cały, tak jak serca ludu.

Канцлер Скажіть, нехай всі дзвони на дзвіниці Б’ють цілий день, як і серця народні!

Pierwszy z panów Wieszczbiarz nie może wytłumaczyć cudu, Co się ukazał dzisiaj narodowi. Lud niespokojny.

Перший з панів Не зрозуміти дива, що сьогодні Над містом цим з’явилося грозливо! Народ хвилюється…

Kanclerz

Канцлер Що там за диво?

Co za cud? Pierwszy z panów Nad opis. Jeżeli chcecie, to go wam opowie I w księgi wpisze szlachetny dziejopis Królów na Gneznie.

Перший з панів О, надзвичайне! Вам його опише Наш мудрий літописець всенародний, А згодом в королівські книги впише.

Kanclerz

Канцлер Чи сам це бачив Вавель благородний?

Czy sam widziałeś?

Przemądry Wawelu,

Вавель Не я лиш бачив, бачили багато. Схід млою вдосвіта було обнято, І лиш тоді, як зовсім сонце встало, Вияснюватися і в небі стало. Кажу, як бачив… Враз з ясного лона Небес, де сходить зірка Оріона, Стрілою ключ з’явився журавлиний І, висячи під ним, в повітрі плине Імлиста діва.

Wawel Co widziało wielu, Mogę poświadczyć jak świadek naoczny. Dnia tego ranek był po stronach mroczny, Lecz się wyjaśnił ku wschodowi słońca — Więc jak widziałem prawie sam… od końca Niebios, skąd błyszczy gwiazda Oryjona, Wyleciał lecąc sznur żurawi biały, A na nim wisząc za śnieżne ramiona Mglista niewiasta.

Канцлер

Kanclerz I wszystko widziały Twe własne oczy, przemądry Wawelu?

Це бачив ти?

Wawel Nie ja widziałem, lecz widziało wielu; Mogę przyświadczyć na rzecz z mego czasu.

Вавель

Paź

Паж

Власними очима

Це бачили багато, Не я один, — всім річ була видима. Скрізь бачили це видиво крилате. Я сам з-над Гопла бачив, як дівчина Між журавлів летіла, мов пташина, Вхопившись за одного з них руками; А з голови пливли на землю коси, Ясні, як сонце, і в злотоволосій

Ja sam widziałem z goplańskiego lasu Za żurawiami lecącą dziewczynę. Ta na ostatnią orszaku ptaszynę Padając, białe zawiązała rączki Za szyję ptaka; a głowa do ziemi, Sypała włosów rozwite obrączki

127

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Колисці тій вона пливла над нами І вся світилася, немов проміння.

Jasne jak słońce, i tak na warkoczu, Gdy promieniami rozwiał się złotemi, Leżała płynąc. Kanclerz

Канцлер Лиш очі нелукаві, як в дитини, Могли на тлі небесної тканини Чудесне те побачити видіння.

Trzeba dziecka oczu, Aby na szmatach niebieskiego płótna Obraz widziały. Ściemnia się jak przed burzą.

Темніє, як перед бурею.

Jeden z panów Co to? Ciemność smutna Na tron upadła i nam na oblicza: Jak zaćmionego słońca tajemnicza Zieloność — bladzi staniemy przed panią.

Перший з панів Та що це? Тьма на трон і на обличчя Упала; мов рослинність таємнича, Блідими з’явимось ми нашій пані.

Kilku Okropna ciemność.

Кілька панів Жахлива пітьма!

Strażnik

Вартовий

Входить Вартовий з вежі.

Wchodzi Strażnik wieży.

На сріблястій бані Над замком короля, де височіє Злотистий шпиль, жахлива хмара мріє, Вінком клубочиться, щораз чорніше, І вже над самим ґанком грізно дише, Де королівські виграють музики, А на небесній рівнині великій, Мовби на глум, — ні хмарки.

Nad blaszaną banią Królewskich zamków — skąd w niebo wytryska Igła złocona, okropne chmurzyska Wkoło się czarnym owinęły wiankiem I coraz grubsze już wiszą nad gankiem, Gdzie ustawiona muzyka królewska. A cała nieba równina niebieska Jakby się z jednej urągała chmury. Kanclerz Bijcie we dzwony.

Канцлер

Strażnik

Вартовий Палає пурпур у похмурім лоні…

Ognistej…

Łono ma z purpury

Бийте в дзвони!

Kanclerz Deszczu potrzeba, niech pada.

Канцлер Та дощ потрібний. Хай би вже дощило!

Strażnik Na czarnym wozie jakaś jędza blada, Stu żurawiami wywieziona z piekła, Wężami stado wędrujące siekła I kierowała nad zamek do chmury. Siedzi w mgle teraz, ale jęk ponury Piekielnych ptaków z mgły się wydobywa. Słyszycie?

Вартовий На чорнім возі їде відьма біла, Сто журавлів везуть її із пекла, Вона вужами їх бичує встекло, На замок наш скеровує до хмари. Вже з пітьми ляскають її удари, Пекельних птахів доліта скигління. Ви чуєте?

Kanclerz

Канцлер

З вежі чути болісний крик і зойки.

Słychać jęk z wieży.

Prawda, jakiś jęk nieznany!

Так, зойк якийсь незнаний.

Panowie zrywając się z ław Okropność!…

Пани (зриваючись з лав) Це жах!

128

Balladyna / Балладина

Kanclerz

Канцлер

Niech się żaden z ław nie zrywa. A ty, strażniku, musiałeś być pjany, I sam stworzyłeś wieść o czarownicy.

Хай жоден не встає з сидіння! А вартовий наш був, напевно, п’яний І сам створив ту вість про чарівницю.

Strażnik Ja sam widziałem i lud z okolicy, I lud gnezneński…

Вартовий Я бачив сам, і люди із столиці Всі бачили…

Okrzyki za sceną

Вигуки за сценою

Niech żyje królowa!

«Будь, королево, славна!»

Balladyna wchodzi w królewskim ubiorze, w koronie. Kostryn w zbroi. — Lud.

Входить Балладина в королівському вбранні, з короною на голові, за нею Кострин при повній зброї… Народ.

Kanclerz Pani! niech będzie poświęconą głowa, Co nam przynosi koronę Popielów. Witaj i panuj tak mądrze i szczodrze, Ażebyś z Bogiem do najświętszych celów Lud prowadziła. Przewiąż się na biodrze Szatą czystości, czoło wznieś do nieba. Daj łaskę winnym — daj łaknącym chleba. A wszystkim niechaj rządzi sprawiedliwość.

Канцлер Благословенне те чоло державне, Що нам приносить Попелів корону! Живи й пануй так мудро і дбайливо, Щоб відповідно Божого закону Пресвітлих цілей люд досяг щасливо. Звернись чолом до неба благородним, Вдягнись у шати чистоти, голодним Дай хліба, винним — ласку, справедливість — Всім людям.

Balladyna z tronu Cóż mam uczynić?

Балладина (з трону) Що ж мені робить?

Kanclerz

Канцлер Дбайливість Про благо людське становила здавна Те, з чим сіда король щодня до столу І з чим спочить дає своєму чолу, Яке весь день корона тисне славна. Він спершу у судове крісло сяде І кримінальні вирішає справи…

Praw naszych gorliwość O dobro ludu stanowi od dawna, Że król, nim siądzie do pierwszego stołu, Nim da spoczynek strudzonemu czołu, Które uciska w dzień korona sławna: Wprzódy na ławie sądowniczej siada, I rozwiązuje kryminalne sprawy. Balladyna Niech się tak stanie, jak wasze ustawy Każą…

Балладина Хай буде так, як то старі устави Велять…

Kostryn chwieje się i pada.

Кострин хитається й падає.

Jeden z panów Co to jest? wódz blednie i pada?

Перший з панів Що сталось? Блідне князь і пада?

Balladyna przystępując do leżącego Kostryna Co to się znaczy… słabo ci?

Балладина (підходить до Кострина, що лежить долі) Це що? Тобі погано?

Kostryn

Кострин

Umieram.

Balladyna Panie mój! drogi!

Балладина Мій дорогий!

Kostryn

Кострин

Precz! jędzo trująca! Zrzućcie ją z tronu — ja pierwszy otwieram Grobowiec ciemny dla ludzi tysiąca,

Умираю.

Геть, геть, страшна потворо! Із трону геть, — я перший відчиняю Склеп темний тисячам, що будуть скоро

129

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Co będą żyli pod nią…

Всі в ньому…

Balladyna

Балладина

On w malignie… Wynieść go! wynieść!… ciało jego stygnie… Niech lekarz jaki uzdrowi go, za to Połową kraju zapłacę.

Марить він… Холоне тіло… Та винесіть його!.. Хай лікар вміло Його рятує, — половину краю За це віддам!

Lekarz

Лікар Już skonał.

Життя у нім немає.

Wynoszą ciało Kostryna, lekarz idzie za nim.

Виносять тіло Кострина, лікар іде за тілом.

Kanclerz Pani, okropną zasmucona stratą, Znoś ją cierpliwie. Bóg ciebie przekonał, Na samym wstępie u złotego tronu, Że przy tych szczeblach stoi widmo zgonu I czeka na nas.

Канцлер Засмучена жалем страшної втрати, Знось терпеливо все. Твій вступ до трону Бог зволив свідченням знаменувати, Що й тут на нас сумна примара скону Чекає.

Balladyna do siebie Już przeszłość zamknięta W grobach… Ja sama panią tajemnicy.

Балладина (до себе) Все минуле вже замкнуто В гробах… Лиш я — владарка таємниці.

głośno

(Вголос)

Każcie wojennym brańcom rozkuć pęta, Zastawić stoły na rynkach stolicy I dawać co dnia dla żebraków strawę.

Військовим бранцям розкувати пута, Столи поставить всюди по столиці І жебракам щодня давати страву.

Kanclerz Wdzięczność i sława tobie.

Канцлер О, честь тобі і слава!

Balladyna

Балладина

Ja o sławę Nie dbam, a wyższa teraz nad sąd ludu, Będę, czym dawno byłabym, zrodzona Pod inną gwiazdą. Życie pełne trudu Na dwie półowy przecięła korona. Przeszłość odpadła jak od płytkiej stali, Którą po stronie jednej ośliniła Żmija — półowa jabłka leci zgniła I czarna jadem. Wyście mnie nie znali Taką, jak byłam — niech więc lud nie śledzi Przeszłości mojej. Wiecie, com wyznała, A resztę wyznam księdzu na spowiedzi. Ha! jeszcze jedno — poszukajcie ciała Grafa Kirkora między gęste trupy. I na ten wzgórek, gdzie już tylko słupy Brzóz obrąbanych mieczami się bielą, Zanieście mary z jedwabną pościelą, Na tej pościeli przynieście spiące Zwłoki Kirkora… Niech ludu tysiące Płacze przy marach tego, co z orężem Poległ mym wrogiem… a był moim mężem — Zaprawdę mówię, ja — po grafie wdowa. Lecz niech nie roi bajek tłum gawiedzi; Co miała wyznać, wyznała królowa, A resztę powie księdzu na spowiedzi. Teraz, Kanclerzu, wywołaj przede mnie

Я про славу Не дбаю, — понад суд людський я стала, Під іншою народжена зорею. Надвоє ця корона розірвала Шлях долі неласкавої моєї. Минуле, наче від пласкої сталі, Яку з одного боку забруднила Змія, відпало, мовби почорніла Частина яблука… Адже не знали Про мене ви раніше і не чули, Якою я була, — нехай же люди Більш не сягають у моє минуле. Що я кажу, хай всім відомо буде, А решту я на сповіді відкрию. А ще одно — знайдіть Кіркора тіло Між вбитих і на пагорб, де біліли Колись берези, а тепер чорніє Ряд стовбурів, обрубаних мечами, Несіть на марах вкриті килимами Кіркорові останки… Хай при гробі Того, хто ворогом поліг у злобі, Поплачуть люди… А мені ще вчора Він мужем був, — так, я вдова Кіркора Лиш пустословить хай ніхто не сміє, — Що мала, королева вже сказала, А решту лиш на сповіді відкриє.

130

Balladyna / Балладина

Zbrodniów — na pierwszym siedzę trybunale. Jeśli fałsz wydam, niechaj będzie ze mnie Gniazdo robaków! niech się ogniem spalę! Ani mię ujmie dobroć, ani trwoga, Ani odwiodą ludzie, ani czarty. Przysięgam sobie samej, w oczach Boga, Być sprawiedliwą.

Почнімо спершу справи трибуналу — До суду канцлер хай злочинців кличе. Як допущу неправду, хай обличчя Моє в гніздо обернеться хробачне! Хай вся згорю! Ні добрість, ні тривога, Ані чорти, ні люди необачні Не зваблять нас! Перед очима Бога Собі клянусь лиш правдою судити! Канцлер Гей, возний!

Kanclerz Woźni!

Возний

Woźni

Суд почався.

Sąd otwarty.

Kanclerz Oto jest księga praw. — Oto Zbawiciel Na suchym drewnie krzyża rozpostarty. Ucałuj księgę i krzyż!

Канцлер Ось відкрита Законів книга, ось — Господь розп’ятий. Цілуйте хрест і книгу

Woźni

Возний Хто до права?

Oskarżyciel.

Підходить замковий Лікар.

Staje Lekarz zamkowy.

Kanclerz Ktoś jest?…

Канцлер Ти хто?

Lekarz

Лікар Замковий лікар.

Królewski lekarz. Kanclerz

Канцлер

O co sprawa?

В чому справа?

Lekarz O jadotrucie.

Лікар В отруєнні.

Kanclerz

Канцлер Na kim?

Прийшов?

Lekarz

За кого позивати

Лікар

Na Kostrynie. Twój wódz, o pani można i łaskawa, Otruty skonał; wielki rycerz ginie Od jadu, co się zowie ludomorem. Na jego ciele żelaznym kolorem Wyszło tysiące plam; skonał otruty.

За Кострина. Твій рицар пані Вельможна і ласкава, вмер від зілля, Що людомором звуть його селяни — Залізним кольором, мов ржею — цвіллю, Взялося тіло, — це є знак отрути.

Kanclerz Kogoż posądzasz?

Канцлер Кого виниш?

Lekarz

Лікар Хай винних суд шукає!

Niech sąd szuka winnych.

Балладина То вбивця невідомий? Почекає Ця справа, — даймо час і для покути.

Balladyna Zbrodniarz nieznany? odłożyć do innych Sądów tę sprawę. Niech ma czas pokuty.

131

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Kanclerz Zwyczajem kraju jest, mościwa królowo, Wydawać wyrok choćby nad nieznanym, I zawieszony miecz trzymać nad głową Tajnego zbrodnia, aż będzie schwytanym I da nam gardło.

Канцлер Є звичай, королево милостива, Над невідомим присуд вирікати. Меч правосуддя над чолом тримати Затаєного вбивці, поки мстива Його віддасть нам доля.

Balladyna

Балладина

Są jednak zbrodniarze Wyżsi nad wyrok, święci jak ołtarze, Niedosięgnieni…

Та буває — Злочинець вищий суду, мов святиня, Він недосяжний…

Kanclerz

Канцлер

Takich Bóg ukarze. Do ciebie ziemski wyrok dać należy Szczero-sumienny.

Бог таких карає… А ти земний від щирого сумління Дай вирок.

Balladyna

Балладина

Cóż wyrzekły prawa?

Що ж закон наш вирікає?

Kanclerz Jeżeli który z szlachty i z rycerzy Trucizną gorzką na życie nastawa Równego sobie i dopełni czynu, To kara miecza. Jeśli zaś kto z gminu Otrucie spełni…

Канцлер Як хто із шляхти й рицарів гіркою Отрутою на рівних посягає, То хай на нього карою тяжкою Меч гострий упаде. А як з простого Народу…

Balladyna

Балладина Dosyć!…

Досить…

Kanclerz

Канцлер

Sądź, królowo. Niechaj u ciebie mniej waży praw słowo Niż głos sumnienia.

Ждемо суду твого, Що менше має праву підлягати, Ніж вироку сумління.

Balladyna

Балладина

Skończmy! Otrawiciel Winien jest śmierci.

Отруйник той.

Kanclerz

Годен страти

Канцлер

Na zamkowym progu Otrąbić wyrok. A jeżeli mściciel Kat nie wypełni, zostawiamy Bogu!

З замкового порога Цей вирок осурміть! Якщо наруги Кат не скарає, залишім це Богу.

Niech teraz stanie drugi oskarżyciel.

Хай підійде тепер позовний другий.

Ktoś jest?

Ти хто?

Słychać trąby.

Чути сурми.

Wchodzi Filon z nożem i z dzbankiem malin, ubrany w kwiaty.

Входить Філон, уквітчаний, з ножем і глечиком малини.

Filon

Філон

Cień tego, czym byłem. O! smutki! Wyście mi pamięć odjęły na wieki, Dręcząc pamięcią. Jako nezabudki, Trącane ciągle od płynącej rzeki, Znajdują radość w ciągłym kołysaniu Błękitnej fali: tak ja, bity falą Płynących smutków, we łzach i w niespaniu Ulgę znajduję.

Тінь того, ким я був. О смутки! Ви в мене пам’ять одняли навіки У муках спогадів. Як незабудки, Що день пливуть у течії великій, Знаходять радощі у колиханні Блакитних хвиль, і я отак у лоні Журби й жалю, в сльозах, в недосипанні Полегкість маю.

132

Balladyna / Балладина

Kanclerz

Канцлер

Prawodawczą szalą Nie można ważyć tego człeka mowy. Tłumacz się jaśniej.

Терези законів Не можуть зважити цієї мови. Кажи ясніш.

Filon

Філон

Oto malinowy Dzbanek, a oto nóż. A te maliny Były pod głową zabitej dziewczyny, Nóż był w jej piersiach. Niechaj z tego dzbanka Wypłynie nowy Eurotas płaczu, Niech zaprowadzi smutnego kochanka Falą przejrzystą do kochanki grobu, A ja mu powiem: „Strumyku tułaczu, Dzięki ci wieczne, w grobie dla nas obu Będzie spoczynek i cichości morze. Przebacz, Apollo! promienisty Boże! Że łzy przyszedłem przed ludźmi wylewać I smutek z nimi łamać jako chleby. Przychodzę ludziom smutną pieśń wyśpiewać, Przyszedłem jako Orfeusz w Ereby Prosić Plutona, by mi wrócił żonę”. Słuchajcie! ona żoną moją była, Żoną mej duszy; dziś jedna mogiła Zamyka białe ciało, zakrwawione Tym nożem… patrzcie! Oto na tym dzbanku Znalazłem martwą, o wiosny poranku, Zabitą nożem.

От глечик малиновий, А ось і ніж. Були оці малини Під головою вбитої дівчини. Ніж був у грудях. Хай із того дзбанка Нова Еврот-ріка плачем спливає, Хай осмутнілого веде коханка До гробу милої в смутному гаї. А я до хвиль журливих загукаю: Вам вічна дяка — в гробі ми обоє Знайдем спочинку море й супокою! Пробач же, Аполлоне променистий! Прийшов перед людьми я сльози лити, Співати їм журби пісні врочисті І смуток з ними, наче хліб, ділити. Прийшов я, мов Орфей, просить Плутона Вернуть жону з Еребового лона. Збагніть — вона була мені дружина, Душі дружина… Нині — домовина. Ховає від очей моїх це біле, Ножем скривавлене, безвинне тіло… Погляньте всі! Її на цьому дзбанку Знайшов я мертву весняного ранку І ніж оцей.

Kanclerz

Канцлер

W tej zawiłej skardze Czuć zbrodni zapach…

Ця скарга мимовільна Убивством пахне.

Balladyna

Балладина

Kanclerzu, ja gardzę Szalonych ludzi zaskarżeniem.

Канцлер, божевільна То скарга, — тут нема що й говорити!

Kanclerz Pani! Sąd winien śledzić do ostatka, ani Pogardzać smutnym psa na kogo wyciem. Więc że, pasterzu, rozstała się z życiem Twoja małżonka? i znalazłeś ciało Nożem przebite. Kiedy się to stało?

Канцлер Суд, пані, все повинен дослідити, — Не гордувати й пса виттям смутливим... То із життям жона твоя розсталась? Її убитою ножем злостивим Знайшов ти в лісі? І коли це сталось?

Filon Trzy razy księżyc i gwiazdy pobladły Przed Apollinem.

Філон Три рази місяць перед Аполлоном З зірками зблід.

Kanclerz

Канцлер Скажи перед законом, Кого підозрюєш в кривавій справі?

Mów, na kogo padły Twe podejrzenia o zabójstwo krwawe?

Філон Ах, Парки, Парки! Парки неласкаві Життя їй срібну перервали нитку!

Filon Ach! Parki! Parki! Parki niełaskawe Przecięły srebrną nitkę jej żywota;

133

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Może też z nieba jaka gwiazda złota Pozazdrościła mej kochance blasku W oczach, i oczom zawrzeć się kazała.

Чи, може, зірка з неба ще в сповитку Позаздрила на радощі дівочі Й веліла милої закрити очі...

Kanclerz Gdzież ją znalazłeś?

Канцлер Де ти знайшов її?

Filon

Філон

W dumającym lasku, Pod cieniem wierzby rozpłakanej, spała Snem nieprzespanym.

В дрімливім гаї, Під тінню верб плакучих спочиває Вона сном непробудним.

Kanclerz

Канцлер

Zawikłana sprawa. Wydaj, królowo, wyrok na nieznanych, Radź się sumnienia.

Темна справа! Дай вирок, пані, на убивць незнаних, З сумлінням радься.

Balladyna

Балладина A jak sądzą prawa?

Що нам каже право?

Kanclerz Za śmierć chcą śmierci.

Канцлер За смерть лиш смерть.

Balladyna

Балладина

Z tych pozabijanych Nie będziem mieli prochu ani ćwierci.

Із тих мерців поганих Не матимемо й пороху ні чверті.

Kanclerz Wydaj sumienny sąd.

Канцлер Суди по совісті.

Balladyna

Балладина Winna jest śmierci.

Достойна смерті.

Kanclerz Winna… Więc sądzisz, że zbrodniarz niewiasta?

Канцлер Достойна… Вбивця — думаєш ти — жінка?

Balladyna Sądzę, jak sądzę…

Балладина Що думаю, те в думці.

Kanclerz

Канцлер

Niech ludowi miasta Otrąbią wyrok na zamkowym progu. Katowi zemsta należy lub — Bogu.

Хай для міста З замкового це просурмлять порога! Віддаймо помсту катові чи — Богу.

Niech teraz stanie oskarżyciel trzeci.

Нехай позовник третій виступає.

Ktoś ty jest?

Ти хто?

trąby

Сурми.

Wchodzi ślepa Wdowa, matka Balladyny.

Входить сліпа Вдова, мати Балладини.

Wdowa

Вдова Wdowa.

Вдова.

Kanclerz

Канцлер Na kogo?

Що скажеш?

Wdowa

Вдова

Na dzieci Skargę zanoszę… Mówią, że królowa Piękna jak anioł, niechaj ona sądzi… Miałam dwie córki, stara, biedna wdowa,

Скаргу маю Я на дітей… Як ангел той, прекрасна В нас, кажуть, королева, — хай же судить! Дві доньки мала я, вдова нещасна,

134

Balladyna / Балладина

Żywiłam obie. — Jak to często błądzi Człowiek na ziemi, czekając pociechy — Młodsza uciekła spad matczynej strzechy, Niedobre dziecko. Lecz druga… o Boże! Królowo moja, ty jak anioł biała, Sądźże ty sama! — Druga poszła w łoże Wielkiego grafa; bogdaj bym skonała, Jeśli ja kłamię; graf ją wziął za żonę. Królowo moja, bogdaj ci koronę Bóg wiecznie trzymał na tej mądrej główce, Osądź!… W tej drugiej córce jak w makówce Było rozumu. Graf ją kochał bardzo, Ale ja matka kochałam jak matka! Aż tu w jej zamku już służalce gardzą Biedną staruszką — cierpię do ostatka Wzgardę służalców, grób był dla mnie blisko — Aż tu mnie jednej nocy te córczysko W obliczu ludzi zaprzało się głośno… A! córko, mówię, bądźże ty litośną Dla starej matki, co już bliska truny. Była noc straszna i deszcz, i pioruny, Pioruny i deszcz, i ciemno, i burza, Córka kazała wypędzić z podwórza Mnie, starą matkę, na wichry i deszcze, W noc i w pioruny, i w burzę, i jeszcze Głodną kazała. Niech jej Pan Bóg Stwórca Przebaczy! — Głodną wypędzić z podwórca, Do lasu… Wiatr mię poniósł za łachmany, Piorun wypalił oczy. O! różany Mój królu! złoty mój panie! litości!

Зростила їх. Як часто лиш облуда Людину жде, замість ясної втіхи! Одна втекла з-під матерньої стріхи, — Недобре то дитя! А друга — Боже! О королево, наче ангел з раю, Суди її сама! Пішла на ложе Вона до графа, — хай до дня сконаю, Якщо брешу. Взяв граф її до себе… О королево, хай Господь із неба Корону на тобі повік тримає, — Подумай! Розуму ця старша має, Як маку, — граф її кохав без міри, А я — як матінка її любила! Та в замку в неї слуги-бузувіри Стареньку зневажали, — все терпіла Я до останку, гроб мій вже був близько... Аж ночі однієї те дівчисько Перед людьми зреклось мене, старої… «Ах, донечко, — кажу я, — що з тобою! Май милосердя, я ж вмирать готова!» А ніч була жахлива, ніч грозова — Грім, буря й дощ, грім, буря й блискавиці! Дочка велить прогнать мене з світлиці! Під бурю й дощ прогнать мене, стареньку, Вночі під грім і дощ голодну неньку Велить прогнать… Хай Бог їй те дарує! Прогнать голодну матінку старую. До лісу!.. Вітер рвав моє лахміття… Грім очі випалив. О райське віття — Королю мій! О, змилуйсь, пане любий!

Kanclerz Pani, ty milczysz? Takiej nieprawości Mszczą się okropnie nasze mądre prawa.

Канцлер Мовчиш ти, пані? Для такої згуби Закон наш кару визначив велику.

Balladyna Przecięż nie śmiercią?

Балладина Але ж не смерть?

Kanclerz

Канцлер

Lechitów ustawa Śmierć przepisuje na niewdzięczne dzieci. Niechaj cię księga naszych praw oświeci, Czytaj… i czytaj we własnym sumnieniu. A ty, staruszko, nazwij po imieniu Wyrodną córkę, a kat ją ukarze, Chociażby z pierwszym grafem państwa w parze Los ją powiązał… Powiedz grafa miano I córki imię, a prawa dostaną Przez mury zamku jej serca i głowy.

Лехіти споконвіку Дітей невдячливих карають смертю. Хай скаже книга наших прав одверто — Читай… у совісті читай своєї. Ти ж, матінко, назви ім’я тієї Дочки страшної, й кат її скарає, Хоч би її з найпершим графом краю Зв’язала доля… Скажеш ім’я доні І графа, і знайдуть права законні Злочинне серце й через мур замковий.

Wdowa Co? śmierć na córkę?… Panie, bądź mi zdrowy. Żegnaj, królowo, ja wracam do boru, Będę żyć rosą…

Вдова Як? Смерть дочці?.. Ні, пане, будь здоровий, Прощай і королево, — в лісі, бідна, Росою, житиму…

135

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Przebudzenie. 2002, 61×44, płyta pilśniowa, technika mieszana

Пробудження. 2001, 61×44, ДВП, мішана техніка

136

Balladyna / Балладина

Kanclerz

Канцлер

Podług ustaw toru, Kto zaniósł skargę, odstąpić nie może. Wyznaj…

Статуту згідно. Хто скаргу вніс, той відступить не може. Назви…

Wdowa

Вдова Nie! nie! nie!

Ні, ні!

Kanclerz

Канцлер

Wziąć na tortur łoże I wszystkie stawy jej w żelazne kleszcze. Cóż? Wyznaj, stara…

Ведіть її на ложе Тортур, візьміть її в залізні кліщі… Назвеш, стара?..

Wdowa

Вдова Nie panie.

Ні, пане!

Kanclerz Raz jeszcze Pytam się ciebie o imię złej córy.

Канцлер

Wdowa Ona niewinna.

Вдова Вона не винна.

Kanclerz

Канцлер

Ще не пізно. Ще раз кажу — назви ім’я прокляте.

Wziąć ją na tortury.

На тортури взяти!

Wdowa wydzierając się straży Królowo moja, zlituj się! ja stara! Ja bym być mogła matką twoją… Boże! Ty nic nie mówisz? Nic?… To jakaś mara Straszna na tronie. Więc ja się położę Na tych żelazach i skonam, a w niebie Bóg wam odpuści.

Вдова (вириваючись від стражі) Владарко, змилуйся! Стара я, хвора, — Могла б мене ти матір’ю назвати. Мовчиш ти? Боже! То якась потвора На троні! Що ж, готова я зазнати Страшних тортур, сконать на них, а в небі Вам Бог простить.

Kanclerz

Канцлер Wygadasz w boleści.

Усе ти скажеш кату.

Wdowa Panie mój! jasny panie! i u ciebie Żelazne serce…

Вдова Мій пане! Ясний паночку! І в тебе Залізне серце…

Kanclerz

Канцлер

Odchodzi ze strażą.

Вартові виводять Вдову.

Praw się trzymam treści. A za to niech mię wielki Bóg obwini, Lud uniewinni… A ty, monarchini, Wiedz, że mam serce pełne łez, goryczy I przerażenia.

Я законів свято Держусь. Бог бачить, — винний я чи правий. Зверни ж свій зір, монархине, ласкавий, Глянь — серце в мене сліз і болю повне. Це що?

Słychać jęk.

Co to jest? Żołnierz Stara kobieta…

Чути зойки.

Жовнір То жінка та кричить ґвалтовно.

To krzyczy

Канцлер Й нічого не сказала ще?

Kanclerz I nic nie wydała?

137

J u liu sz S ł o wa c k i / Ю лі у ш С ло в а ць к и й

Żołnierz Nic…

Жовнір

Kanclerz

Канцлер Ще почекаймо.

Нічого… Poczekajmy.

Балладина

Balladyna

Наче з тіла мого Ти жили й серце вириваєш, кате… Води!

Z mego teraz ciała Kat zrobił sercu torturę… rozciąga… Wody! Podają pić.

Їй дають пити.

Żołnierz

Жовнір Już zdjęta z żelaznego drąga.

З залізних дрог її вже знято.

Balladyna Już!… Powiedziała co w bolach?

Балладина Уже… Чи в муках щось вона сказала?

Żołnierz

Жовнір Умерла.

Umarła.

Balladyna Umarła, mówisz?

Балладина Вмерла, кажеш?

Żołnierz

Жовнір Так, сконала, Щойно покладена в залізне ложе. А глянувши на неї, всякий може Сказати — сам Христос це, з древа знятий. Все тіло висхло, й кості крізь нап’яту На них пожовклу шкіру прозирали, Пощади молячи…

Jak ją kat położył Na tortur kleszczach, to oczy zawarła; A patrząc na nią, kto by się pobożył, Ze to kościany Chrystus był bez ducha. Każda kosteczka wywiędła i sucha Przez rozciągniętą skórę wyglądała Prosząc o litość… Kanclerz

Канцлер I nic nie wydała?

І не сказала

Нічого?

Żołnierz Umarła cicho… A na suchej twarzy Dwa wykopała dołki śmierć kościana I w obu dołkach stoją łzy.

Жовнір Вмерла. На лиці сухому Дві ямки вже кістлява смерть прорила, Стояли сльози в них.

Balladyna

Балладина

Od rana Siedzę na sądach, a żaden z nędzarzy Tak nie pracuje długo i tak znojnie. Już noc, panowie.

Я суд чинила Тут цілий день — із злидарів нікому Попрацювать так щиро не завадить. Вже ніч, панове…

Kanclerz

Канцлер

Nie… to czarna chmura Wisi nad zamkiem. Poradź się spokojnie Twego sumnienia, czego wartą córa, Dla której matka taką śmiercią kona?

Ні, то чорні хмари Над замком. Совість хай тобі порадить, Якої та дочка достойна кари, Що мати задля неї так вмирає.

Balladyna Wy ją osądźcie.

Балладина Судіть її самі…

Kanclerz

Канцлер

Niech twoja korona Przybierze blasku sądem sprawiedliwym.

Нехай засяє

138

Balladyna / Балладина

Ona zaprawdę winna ogniem żywym Być obrócona na węgiel piekielny. Osądź ją… Wszyscy

Судом всеправедним твоя корона. Дочку ж ту й справді у пекельне лоно Слід кинути й спалить на вуглях треба! Суди ж її… Всі

Osądź!

Суди!

Kanclerz

Канцлер

Jak Bóg nieśmiertelny, Winna jest sądu. Wszyscy

Як Бог є в небі, Так гідна осуду. Всі

Pociąć ją na ćwierci.

Четвертувати!

Kanclerz Radź się sumnienia i sądź.

Канцлер Суди по совісті.

Balladyna po długim milczeniu

Балладина (по довгому мовчанні) На смерть скарати.

Winna śmierci!

Piorun spada i zabija królowę — wszyscy przerażeni.

Спадає грім і вбиває королеву. Всі вражені.

Kanclerz Król-kobieta piorunem boskim zastrzelony; Zamiast w koronacyjne bić w pogrzebu dzwony!

Канцлер Ось женщина — король, Господнім громом вбита. Не в коронацій дзвін — в дзвін похоронний бити!

Koniec aktu piątego

Кінець п’ятої дії

Epilog

Епілог

Publiczność wywołując Dziejopis Wawel! Wawel, narodu dziejopis!

Публіка (викликаючи) Гей, вийди, Вавелю! Народний літописче!

Wawel Prześwietna publiczności, oto mój skoropis Zaczął rzecz wydarzoną wpisywać do kronik. Przerwaliście mi pracę.

Вавель (виходить, вклоняючись) Ясній громадськості вклоняюсь якнайнижче. Події видатні я вписував до хронік, — Ви перервали труд мій.

Publiczność

Публіка

Wawel wychodzi, kłaniając się.

Czyjże jesteś stronnik?

Чий же ти сторонник?

Wawel Jestem sędzia bezstronny i naoczny świadek.

Вавель Мій — безсторонній суд, лиш свідок я наочний.

Publiczność Jakżeś ty piorunowy opisał przypadek? Powiedz! myśmy widzieli rzecz całą do końca.

Публіка А з громом випадку чи дав ти опис точний, Скажи? Ми бачили всю до кінця подію.

Wawel Z ziarnka piasku dójść można do obrotu słońca, Zaciekając się w rzeczy wydarzonej jądrze. Królowa jak Salomon panowała mądrze, Więc musiała być mądrą, przy mądrości cnota.

Вавель В зерні піску збагнуть і сонця можна дію, Якщо заглибитись в причини і в підстави. Як мудрий Соломон, жила цариця в славі. Їй слід буть мудрою, при мудрості й чеснота.

Publiczność Panie Wawel, za prędka twych sądów szczodrota. Było za kulisami stać od pierwszej sceny.

Публіка Занадто вже швидка цих присудів щедрота! Було б із-за куліс всі переглянуть сцени.

Wawel Komponowałem wtenczas nad Popielem treny.

Вавель Над Попелем тоді складав я плач натхненний.

Publiczność Cóż o rodzie królowej?

Публіка А королеви рід?

Wawel

Вавель

Z historycznych szczytów Patrząc, ród jej prowadzę z kraju Obotrytów, Którzy mięsa nie jedzą. Choć jeden uczonek Mieni, że pochodziła z kraju Amazonek; Ale ja mu zarzucam fałsz w kroniki nocie I dowodzę dowodem, i topię go w błocie. Obaczycie go piórem zabitego w trunie.

Із хронік я помітив, Що рід її іде з країни Оботритів, Де м’яса не їдять. Один знавець вважає, Що з амазонського вона походить краю. Та я доводжу фальш в цій неспівзвучній ноті, Вагою доводів топлю знавця в болоті. Пером убитий, він лежить у домовині.

Publiczność Cóż powiadasz na piorun?

Публіка Що скажеш ти про грім?

Wawel

Вавель

Sądzę o piorunie, Że kiedy burza bije, trzeba bić we dzwony, Że gałązka laurowa lepsza od korony, Bo w laur piorun nie bije ani głowie szkodzi.

Про грім скажу я нині, Що в час, як буря б’є, нам треба бити в дзвони, Що кращий є вінок лавровий від корони, Бо в лаври грім не б’є і голові не шкодить.

Publiczność Czy jesteś tego pewny?

Публіка Чи певен ти того?

140

Balladyna / Балладина

Wawel

Вавель

Ten, co w laurach chodzi, Autor niniejszej sztuki, słusznie wam opowie, Że odkąd nosi wieniec laurowy na głowie, Piorun weń nie uderzył. Publiczność

Той, що у лаврах ходить, Вам скаже впевнено (цієї автор драми), Що з дня, як він квітчавсь лавровими листками, Не вдарив в нього грім. Публіка

Pochlebiasz, mój łysy, I królom, i poetom… Idź precz za kulisy!… Koniec epilogu

Лестиш, мій пане лисий, Поетам ти й царям… Йди швидше за куліси!.. Кінець епілогу

Леся Українка

Лісова пісня Драма-феєрія в трьох діях

Łesia Ukrainka

Pieśń lasu Baśń dramatyczna w trzech aktach

Przełożył Andrij Saweneć

Спис діячів «Лісової пісні»:

Spis postaci Pieśni lasu

ПРОЛОГ

PROLOG

«Той, що греблі рве» Потерчата (двоє) Русалка Водяник ДІЯ І

Дядько Лев Лукаш Русалка Лісовик Мавка Перелесник Пропасниця (без мови) Потерчата Куць ДІЯ ІІ

Мати Лукашева Лукаш Дядько Лев Мавка Русалка Польова Килина Русалка «Той, що в скалі сидить» Перелесник ДІЯ ІІІ

Мавка Лісовик Куць Злидні Мати Лукашева Килина Хлопчик Лукаш Діти Килинині (без мови) Доля Перелесник

Ten, Co Groble Rwie Niechrzczeńce (dwoje) Rusałka Wodnik AKT І

Wujek Łew Łukasz Rusałka Leszy Mawka Latawiec Chorzyca (rola niema) Niechrzczeńce Kusy AKT ІІ

Matka Łukasza Łukasz Wujek Łew Mawka Rusałka Polna Kyłyna Rusałka Ten, Co W Skale Siedzi Latawiec AKT ІІІ

Mawka Leszy Kusy Złydnie Matka Łukasza Kyłyna Chłopczyk Łukasz Dzieci Kyłyny (rola niema) Dola Latawiec

Пролог

Prolog

Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред ліса простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в купья та очерети, а в одному місці в яро-зелену дряговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини ліса, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Само озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакітну воду. В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забренів, і вкупі з його водами з ліса вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакітної, і поблискує гострими злотистими искрами. Кинувшися з потока в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається, вода синішає.

Pradawny, gęsty, wiekuisty las na Wołyniu. Przestrzenna polana pośród lasu z płaczącą brzozą i wielkim prastarym dębem. Na obrzeżu polana przechodzi w kępiny i oczerety, a w jednym miejscu w jasnozielone trzęsawisko — są to brzegi leśnego jeziora utworzonego z wody leśnego strumyka. Strumyk ten wybiega z gęstwiny lasu, wpada do jeziora, a następnie, po drugiej stronie jeziora, wypływa z niego i znika w chaszczach. Samo jezioro jest spokojne, pokryte rzęsą i grzybieniami, ale pośrodku tafla jest czysta. Cała okolica jest dzika, tajemnicza, jednak nie ponura — jest pełna delikatnego, refleksyjnego poleskiego piękna. Przedwiośnie. Na skraju lasu, na polanie zielenieje pierwsza kokorycz oraz kwitną cebulice i sasanki. Drzewa jeszcze nie mają liści, ale gałęzie pokryte są pąkami, które tuż, tuż mają się otworzyć. Mgła raz leży nad jeziorem jak całun, raz kołysze się na wietrze, innym razem rozdziera się, ukazując bladoniebieską wodę. W lesie coś zawrzało, strumyk zapienił się, zabrzmiał i wraz z jego wodami z lasu wybiegł Ten, Co Groble Rwie — młody, jasnowłosy, niebieskooki, o gwałtownych, a zarazem płynnych ruchach; jego ubiór mieni się kolorami od mętnożółtego do jasnoniebieskiego i pobłyskuje ostrymi złocistymi skrami. Rzuciwszy się ze strumienia w jezioro, zaczyna krążyć po tafli, wzburzając senną wodę; mgła się rozwiewa, woda ciemnieje.

«Той, що греблі рве» З гір на долину Біжу, стрибаю, рину! Місточки збиваю, всі гребельки зриваю, всі гатки, всі запруди, що загатили люде, — бо весняна вода, як воля молода!

Ten, Co Groble Rwie Z góry hen w dolinę pędzę, skaczę, płynę! Bawię się mostami, zrywam wszystkie tamy, groble, wały, ściany przez ludzi stawiane, gdyż wiosenna woda jest jak wola młoda!

(Хвилює воду ще більше, поринає і виринає, мов шукаючи щось у воді.)

(Jeszcze bardziej wzburza wodę, zanurza się i wynurza, jakby czegoś tam szukał.)

Потерчата (двоє маленьких, бліденьких діток у біленьких сорочечках виринають з-поміж латаття)

Niechrzczeńce (dwoje malutkich bladziutkich dziatek w białych koszulach wynurza się spośród grzybieni)

1. Чого ти тута блудиш? 2. Чого зо сну нас будиш? 1. Нас матуся положила і мнякенько постелила, бо на ріння, на каміння настелила баговіння і лататтям повкривала, і тихенько заспівала: «Люлі-люлі-люлята, засніть, мої малята!» 2. Чого ж ти тут шугаєш? 1. Кого ти тут шукаєш?

1. Po co nam wodę burzysz? 2. Po co ze snu nas budzisz? 1. Nas matula ułożyła, zamiast łoża pościeliła na kamieniach śród głębiny miękkie liście i byliny, grzybieniami otuliła i cichutko zakwiliła: „Luli, luli, lulusinki, śpijcie, moje wy kruszynki!”. 2. Dlaczegoż tu buszujesz? 1. I kogo poszukujesz?

145

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

«Той, що греблі рве» Тую Русалку, що покохав я змалку, бо водяній царівні нема на світі рівні! Збігав я гори, доли, яри, ізвори, — милішої коханки нема від озерянки. Зібью всю вашу воду, таки знайду ту вроду!

Ten, Co Groble Rwie Rusałki, tej piękności, co kocham od małości. Ach, młoda Wodnikówna — jej żadna nie dorówna! Przebyłem wszystkie rzeki, i bliskie, i dalekie — lecz ta jeziorna dziewa najbardziej mnie olśniewa. Rozwichrzę wody wasze, a piękno to wypatrzę!

(Бурно мутить воду.)

(Gwałtownie mąci wodę.)

Потерчата Ой леле! не нуртуй! Хатинки не руйнуй! Печера в нас маленька, що збудувала ненька, убога наша хатка, бо в нас немає татка…

Niechrzczeńce Ojoj! Już dość, nie szalej! Nam domku nie rozwalaj! Dla nas tę norkę małą matula zbudowała. Uboga nasza chatka, bo my nie mamy tatka…

(Чіпляються йому за руки, благаючи.)

(Chwytają go za ręce, błagając.)

Ми спустимось на дно, де темно, холодно, на дні лежить рибалка, над ним сидить Русалка…

Zejdziemy hen głęboko, w czeluście pełne mroku, tam rybak na dnie leży, Rusałka tam go strzeże…

«Той, що греблі рве» Нехай його покине! Нехай до мене зрине!

Ten, Co Groble Rwie Niech zaraz go porzuci! Niech żywo do mnie wróci!

(Потерчата поринають в озеро.)

(Niechrzczeńce zanurzają się w jeziorze.)

Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки — один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок.

Rusałka wypływa i powabnie uśmiecha się, składając radośnie dłonie. Ma na sobie dwa wianki — jeden jest większy, zielony, drugi mniejszy, perłowy, niczym diadem; spod niego opada tiul.

Русалка Се ти, мій чарівниченьку?!

Rusałka To ty, mój czarownisiu?!

«Той, що греблі рве» (грізно) Що ти робила?

Ten, Co Groble Rwie (groźnie) A coś ty tam robiła?

Русалка (кидається немов до нього, але пропливає далі, минаючи його)

Rusałka (rzuca się jakby do niego, ale przepływa obok,

Виплинь же, мила!!

Wypłyńże, moja miła!

mijając go)

Я марила всю ніченьку про тебе, мій паниченьку! Ронила сльози дрібниї, збірала в кінви срібниї, без любої розмовоньки сповнила вщерть коновоньки…

Marzyłam, mój pięknisiu, boś całą noc mi śnił się! Zbierałam łezki małe w wiaderka srebrnobiałe, bez naszych rozmów miłych do cna się wypełniły.

(Сплескує руками, розкриває обійми, знов кидається до нього і знов минає.)

(Klaska w dłonie, otwiera ramiona, ponownie rzuca się do niego i ponownie przemyka obok.)

(Дзвінко сміється.)

(Śmieje się dźwięcznie.)

Ось кинь на дно червінця, поллються через вінця!

Jak sypniesz groszem tęgim — przeleją się przez brzegi!

146

Лісова пісня / Pieśń lasu

Царство озера. 1983, 42×30, папір, мішана техніка

Królestwo Jeziora. 1983, 42×30, papier, technika mieszana

Водне царство. 1983, 45×6, папір, мішана техніка

Wodne Królestwo. 1983, 45×65, рapier, technika mieszana

147

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

«Той, що греблі рве» (з’їдливо) То се й у вас в болоті кохаються у злоті?

Ten, Co Groble Rwie (zjadliwie) Tak więc i w waszym błocie miłuje się we złocie?

(Русалка наближається до нього, він круто одвертається від неї, виром закрутивши воду.)

(Rusałka zbliża się do niego, on nagle odwraca się od niej, wprawiwszy wodę w wirowanie.)

Найкраще для Русалки сидіти край рибалки, глядіти неборака від сома та від рака, щоб не відгризли чуба. Ото розмова люба!

Rusałce to najładniej tkwić przy rybaku na dnie i chronić nieboraka od suma i od raka, by mu nie zjadły głowy. Cóż, miłe mi rozmowy!

Русалка (підпливає близенько, хапає за руки, заглядає

Rusałka (podpływa bliziutko, chwyta go za ręce, patrzy

в вічі)

w oczy)

Do gniewu jesteś skory?

Вже й розгнівився?

(Лукаво.)

(Figlarnie.)

(Тихо сміється, він бентежиться.)

(Cicho śmieje się, on się peszy.)

(Свариться пальцем на нього і дрібно сміється.)

(Grozi mu paluszkiem i śmieje się drobnym chichotem.)

(З жартівливим патосом.)

(Z żartobliwym patosem.)

«Той, що греблі рве» (поривчасто простягає їй

Ten, Co Groble Rwie (porywiście podaje jej obie

А я щось знаю, любчику, хороший душогубчику!

A skądże wracasz dzisiaj, mój drogi rozbójnisiu?

Де ти барився? Ти водяну царівну зміняв на мельниківну! Зимові — довгі ночі, а в дівки гарні очі, — недарма паничі їй носять дукачі!

Gdzieś bawił do tej pory? Zmieniłeś pannę wodną na młynarzównę psotną! Zimowa noc jest długa, a dziewczę słodko mruga — nie darmo paniczyki darują jej kolczyki!

Добре я бачу твою ледачу вдачу, та я тобі пробачу, бо я ж тебе люблю!

Dostrzegłam już jaskrawo naturę twą kulawą, lecz będę ci łaskawa, bo wciąż się kocham w tobie!

На цілу довгу мить тобі я буду вірна, хвилину буду я ласкава і покірна, а зраду потоплю! Вода ж не держить сліду від рана до обіду, так, як твоя любa, або моя журба.

Przez całe długie mgnienie dochowam ci wierności, przez chwilę będę pełna pokory i czułości, niewierność zaś utopię! Nie trzyma woda śladu od rana do obiadu, jak twoja ukochana, jak w moim sercu rana!

обидві руки)

ręce)

Ну, мир-миром! поплинем понад виром!

No, dobrze, teraz zgoda! zakręćmy wir na wodach!

Русалка (береться з ним за руки і прудко кружляє) На виру-вирочку, на жовтому пісочку, в перловому віночку зав’юся у таночку! Ух! Ух!

Rusałka (bierze go za ręce i prędko wiruje w tańcu) Na wirze, wireczku, na żółtym piaseczku, w perłowym wianeczku zakręcę w taneczku! Uch! Uch!

(Ухкають, бризкають, плещуть. Вода б’ється в береги, аж осока шумить, і пташки зграями зриваються з очеретів.)

(Pohukują, chlapią, pluskają. Woda bije się o brzegi, aż turzyce odzywają się szmerem i ptaki zgrajami zrywają się z oczeretów.)

Водяник (виринає посеред озера. Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговінням звисають аж по пояс. Шати на ньому — барви мулу, на голові корона із скойок. Голос глухий, але дужий)

Wodnik (wynurza się pośród jeziora. Jest wiekowym, siwym starcem, jego długie włosy i długa biała broda zmieszane z wodorostami sięgają mu aż do pasa. Jego ubiór jest w kolorze mułu, na głowie ma koronę ze skójek. Głos ma głuchy, ale potężny)

148

Лісова пісня / Pieśń lasu

Той, що греблі рве. 1979, 42×29, папір, мішана техніка

Ten, Co Groble Rwie. 1979, 42×29, papier, technika mieszana

Потерчата. 1996, 70×50, ДВП, мішана техніка

Niechrzczeńce. 1996, 70×50, płyta pilśniowa, technika mieszana

149

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Kto tu kotłuje nasze ciche wody?

Хто тут бентежить наші тихі води? (Русалка з своєю парою спиняються і кидаються врозтіч.)

(Rusałka i jej kompan zatrzymują się i uciekają w rozsypce.)

Русалка Він, батьку, не чужий. Ти не пізнав? Се ж «Той, що греблі рве»!

Rusałka To nie jest przybysz, ojcze. Nie poznałeś? To przecież Ten, Co Groble Rwie!

Водяник

Wodnik

Стидайся, дочко! Водяній царівні танки заводити з чужинцем?! Сором!

Nie wstyd ci, córko? Panna wodna w tańce udaje się z przybyszem?! Co za hańba!

Та знаю, знаю! Нерідний він, хоч водяного роду. Зрадлива і лукава в нього вдача. Навесні він нуртує, грає, рве, зриває з озера вінок розкішний, що цілий рік викохують русалки, лякає птицю мудру, сторожку, вербі-вдовиці корінь підриває і бідним сиротятам-потерчатам каганчики водою заливає, псує мої рівненькі береги і старощам моїм спокій руйнує. А влітку де він? Де тоді гасає, коли жадібне сонце воду п’є із келиха мого, мов ґриф неситий, коли від спраги никне очерет, зоставшися на березі сухому, коли, вміраючи, лілеї клонять до теплої води голівки в’ялі? Де він тоді?

Ta, widzę! Jest obcy, chociaż i z wodnego rodu. Naturę ma zdradliwą i obłudną. W wiosenny czas wiruje, krąży, rwie, z jeziora zrywa wianek przebogaty, co go rusałki cały rok splatały, wypłasza mądre i ostrożne ptaki, podmywa wdowie wierzbie stary korzeń, niechrzczeńcom, tym sierotkom nieszczęśliwym, kaganki w norce ich zalewa wodą, niweczy moje równiuteńkie brzegi i burzy spokój moich lat sędziwych. A gdzież jest w lecie? Gdzie wyprawia harce w ten czas, gdy chciwe słońce pije wodę z kielicha mego niczym głodny sęp, gdy bez kropelki wody niknie szuwar pozostawiony na wyschniętym brzegu, gdy, umierając, lilie pochylają ku ciepłej wodzie swoje główki zwiędłe? Gdzie wtedy jest?

(Під час сеї мови «Той, що греблі рве» нишком киває Русалці, ваблячи її втекти з ним по лісовому струмку.)

(W trakcie tej wypowiedzi Ten, Co Groble Rwie ukradkiem mruga do Rusałki, kusząc ją, by uciekła wraz z nim leśnym strumykiem.)

«Той, що греблі рве» (з укритою насмішкою) Тоді я в морі, діду. Мене на поміч кличе Океан, щоб не спило і в нього чашу сонце. Як царь морський покличе, — треба слухать. На те є служба, — сам здоровий знаєш.

Ten, Co Groble Rwie (z ukrytą drwiną) Na morzu jestem, starcu. Ocean wtedy wzywa mnie na pomoc, by jego czaszy nie wypiło słońce. Gdy woła morski król, to trzeba słuchać. Po to jest służba — o tym wiesz najlepiej.

Водяник Еге ж, тоді ти в морі… А мені, якби не помагав мій друг одвічний, мій щирий приятель, осінній дощик, прийшлось би згинуть з парою!

Wodnik W istocie, wtedy jesteś w morzu… Gdyby mi nie pomagał druh mój wiekuisty, prawdziwy mój przyjaciel — deszcz jesienny, przypadłoby mi zginąć z parą!

(«Той, що греблі рве» незамітно ховається в воду.)

(Ten, Co Groble Rwie niepostrzeżenie chowa się w wodzie.)

Русалка

Rusałka Tatku! Nie może para zginąć, z pary bowiem znów będzie woda.

Татусю! не може пара згинути, бо з пари знов зробиться вода.

Wodnik Jaka jesteś mądra! Idź na dno! Mam już dosyć bajdurzenia!

Водяник Яка ти мудра! Іди на дно! Доволі тут базікать!

150

Лісова пісня / Pieśń lasu

Русалка. 1996, 70×50, ДВП, мішана техніка

Rusałka. 1996, 70×50, płyta pilśniowa, technika mieszana

151

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Русалка Та зараз, тату! Вже ж його немає. Я розчешу поплутаний сікняг.

Rusałka Tatusiu, czekaj! Już go przecież nie ma. Rozczeszę tylko ponikło splątane.

Водяник Ну, розчеши, я сам люблю порядок. Чеши, чеши, я тута підожду, поки скінчиш роботу. Та поправ латаття, щоб рівненько розстелялось, та килим з ряски позшивай гарненько, що той порвав пройдисвіт.

Wodnik Cóż, rozczesz je. Ja sam porządek lubię. Czesz, czesz, a ja zaczekam sobie tutaj, zanim dokończysz pracę. I grzybienie też popraw, by ścieliły się równiutko, i kilim z rzęsy pozaszywaj ładnie, co ten swawolnik podarł.

Русалка

Rusałka

(Виймає з-за пояса гребінку з мушлі, чеше прибережне зілля.)

(Wyciąga zza paseczka grzebień z muszli, czesze przybrzeżne zioła.)

Добре, тату.

Dobrze, tatu.

(Водяник вигідно вкладається в очереті, очима слідкуючи роботу Русалчину; очі йому поволі заплющуються.)

(Wodnik wygodnie mości się w sitowiu, śledząc wzrokiem, jak pracuje Rusałka; powoli zamykają mu się powieki.)

«Той, що греблі рве» (вирнувши, стиха до Русалки) Сховайся за вербою!

Ten, Co Groble Rwie (wynurzywszy się, cicho do Rusałki) Ukryj się za wierzbinę!

(Русалка ховається, оглядаючись на Водяника.)

(Rusałka chowa się, oglądając się na Wodnika.)

(Хапає Русалку за руку і швидко мчить з нею через озеро. Недалеко від другого берега Русалка спиняється і скрикує.)

(Chwyta Rusałkę za rękę i szybko mknie wraz z nią przez jezioro. Niedaleko przeciwnego brzegu Rusałka zatrzymuje się i wydaje jęk.)

Русалка Ой, зачепилася за дуб торішній!

Rusałka Aj, zahaczyłam o pradawny dąb!

(Водяник прокидається, кидається навперейми і перехоплює Русалку.)

(Wodnik budzi się, rzuca na przełaj i przechwytuje Rusałkę.)

Водяник То се ти так?!.. Ти, клятий баламуте, ще знатимеш, як зводити русалок! Поскаржуся я матері твоїй, Метелиці Гірській, то начувайся!

Wodnik Ach, więc to tak?! Przeklęty bałamucie, ja ci pokażę, jak rusałki wabić! Poskarżę się na ciebie twojej matce, Śnieżycy Górskiej — będziesz miał kłopoty!

«Той, що греблі рве» (з реготом) Поки що буде, я ще нагуляюсь! Прощай, Русалонько, сповняй коновки!

Ten, Co Groble Rwie (z rechotem) Tymczasem wyszaleję się do woli! Rusałko, zdrowa bądź, napełniaj wiadra!

(Кидається в лісовий струмок і зникає.)

(Rzuca się w leśny strumyk i znika.)

Водяник (до Русалки) Іди на дно! Не смій мені зринати три ночі місячні поверх води!

Wodnik (do Rusałki) Idź na dno więc! I nie waż się wypływać na wodę przez trzy noce księżycowe!

Русалка (пручаючись) З якого часу тут русалки стали невільницями в озері? Я — вільна! Я вільна, як вода!

Rusałka (opierając się) Tatusiu, odkąd są w jeziorze naszym rusałki zniewolone? Wolna jestem! Jak woda jestem wolna!

Поплинемо з тобою ген на розтоки, під бистриї лотоки, зірвемо греблю рівну, утопим мельниківну!

Popłyńmy na głębinę, ruszajmy na potoki, gdzie bystre są łotoki, zerwijmy groblę równą, do wody z młynarzówną!

152

Лісова пісня / Pieśń lasu

«Ти водяну царівну зміняв на мельниківну!». 1979, 42×30, папір, мішана техніка

„Zmieniłeś pannę wodną na młynarzównę psotną!”. 1979, 42×30, papier, technika mieszana

«Водяник прокидається, кидається навперейми і перехоплює Русалку». 1979, 42×29, папір, мішана техніка

„Wodnik budzi się, rzuca na przełaj i przechwytuje Rusałkę”. 1979, 42×29, papier, technika mieszana

153

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Водяник

Wodnik

В моїй обладі вода повинна знати береги. Іди на дно!

W moich włościach powinna woda trzymać się w korycie. Idź na dno!

Русалка

Rusałka Не хочу!

Nie chcę!

Водяник

Wodnik

А, не хочеш? Віддай сюди вінець перловий!

Mówisz więc, że nie chcesz? Oddaj mi wnet perłowy wieniec!

Русалка

Rusałka

Ні! то дарував мені морський царенко.

Nie! To prezent od morskiego królewicza.

Водяник Тобі вінця не прийдеться носити, бо за непослух забере тебе «Той, що в скалі сидить».

Wodnik Nie będzie ci sądzone nosić wieńca, bo za nieposłuszeństwo cię do siebie zabierze Ten, Co w Skale Siedzi.

Русалка (з жахом) Ні, любий тату, я буду слухатись!

Rusałka (z przerażeniem)

Водяник

Wodnik

tatusiu, będę grzeczna!

То йди на дно.

Nie,

Idź więc na dno.

Русалка (поволі опускаючися в воду) Я йду, я йду… А бавитися можна з рибалкою?

Rusałka (powoli schodząc do wody) Już idę… A czyż mogę się zabawić z rybakiem?

Водяник

Wodnik Та вже ж, про мене, бався.

Chcesz to baw się, niech ci będzie.

(Русалка спустилася в воду по плечі і, жалібно всміхаючись, дивиться вгору на батька.)

(Rusałka weszła do wody po ramiona i ze wzbudzającym litość uśmiechem patrzy w górę na ojca.)

Русалка

Rusałka

Чудна ти, дочко! Я ж про тебе дбаю. Таж він тебе занапастив би тілько, потяг би по колючому ложиську струмочка лісового, біле тіло понівечив та й кинув би самотну десь на безвідді.

Tyś dziwna, córko! Przecież dbam o ciebie. Toż on by doprowadził cię do zguby, pociągnąłby łożyskiem chropowatym leśnego źródła, twoje białe ciało skaleczyłby i rzuciłby samotną gdzieś na bezwodziu.

Але ж він вродливий!

Ależ jest przystojny!

Водяник Ти знов своєї?!

Wodnik Znowu zaczynasz?!

Русалка

Rusałka

(Поринає.)

Ні, ні, ні! Я йду!

(Zanurza się w wodzie.)

Водяник (поглядаючи вгору) Уже весняне сонце припікає… Ху, душно як! Прохолодитись треба.

Nie, nie, nie! Już idę!

Wodnik (patrząc w górę) Wiosenne słońce mocno już przygrzewa… Uch, jakże duszno! Trzeba się ostudzić.

(поринає й собі.)

(Również się zanurza.)

154

Лісова пісня / Pieśń lasu

Водяник. 1981, 50×40, картон, мішана техніка

Wodnіk. 1981, 50×40, karton, technika mieszana

Водяник. 1996, 70×50, картон, мішана техніка

Wodnіk. 1996, 70×50, karton, technika mieszana

155

Дія І

Akt I

Та сама містина, тілько весна далі поступила; узлісся наче повите ніжним, зеленим серпанком, де-не-де вже й верховіття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах, як у рутвянім вінку. З ліса на прогалину виходять: дядько Лев і небіж його Лукаш. Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені. Лукаш — дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тілько з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку. (Дійшовши до берега озера, Лукаш зупинився.)

To samo miejsce, tylko wiosna postąpiła dalej; skraj lasu jest jakby otulony delikatną, zieloną mgiełką, gdzieniegdzie wierzchołki drzew już są powleczone kolorem zieleni. Jezioro stoi pełne, w zielonych brzegach, niczym w rucianym wianku. Z lasu na polanę wychodzą: Wujek Łew i jego siostrzeniec Łukasz. Łew to już leciwy mężczyzna, stateczny i z wyglądu bardzo dobry; długie na poleską modłę włosy białymi falami opadają mu na ramiona spod siwej filcowej czapki rogatywki; Łew ma na sobie ubranie z płótna i jasnosiwą, niemalże białą sukmanę; na nogach ma postoły, w rękach trzyma kłomlę (mały więcierzyk), przy pasie na rzemyku zawieszony nożyk, przez ramię przerzucony spleciony z łyka kosz (torba) na szerokim rzemieniu. Łukasz to bardzo młody chłopiec, ładny, czarnobrwisty, smukły; w oczach ma jeszcze coś dziecięcego; też jest ubrany w płócienną odzież, tyle że z cieńszego płótna; koszula jest wypuszczona ze spodni, ażurowa, haftowana bielą, z wykładanym kołnierzem, przepasana czerwonym pasem, przy kołnierzu i na mankietach są czerwone zapinki: siermięgi nie ma; na głowie ma słomiany kapelusz, na pasie nożyk i koszyczek z łyka na sznurku. (Po dotarciu do brzegu jeziora Łukasz się zatrzymał.)

Лев

Łew Чого ж ти зупинився? Тут не можна зайти по рибу. Мулко вельми, грузько.

Po cóż się zatrzymałeś? Tu się nie da po rybę wejść. Jest grząsko, zbyt bagniście.

Лукаш Та я хотів собі сопілку втяти, — хороший тута вельми очерет.

Łukasz Fujarkę tylko chciałem sobie wyciąć — tu trzciny wokół rosną bardzo ładne.

Лев

Łew Та вже тих сопілок до лиха маєш!

Masz przecież tych fujarek co niemiara!

Лукаш Ну, кілько ж їх? — калинова, вербова та липова, — ото й усі. А треба ще й очеретяну собі зробити, — та лепсько грає!

Łukasz No, ileż tam? Wierzbowa, kalinowa, lipowa — to są wszystkie. Ja tymczasem jeszcze trzcinową chciałbym sobie zrobić — ta ładnie gra!

Лев

Łew Та вже бався, бався, на те Бог свято дав. А взавтра прийдем, то будем хижку ставити. Вже час до ліса бидло виганяти. Бачиш, вже онде є трава помежи растом.

No, niech tam będzie, baw się, po to dał Pan Bóg święto. A jak jutro przyjdziemy, to zaczniemy stawiać chatkę. Już czas wyganiać bydło w las. Czy widzisz — hen tam już trawa rośnie w kokoryczach.

Лукаш Та як же будемо сидіти тута? Таж люде кажуть — тут непевне місце…

Łukasz Lecz jakże tu będziemy mieszkać, wujku? Niepewne jest to miejsce, mówią ludzie…

Лев

Łew То як для кого. Я, небоже, знаю, як з чим і коло чого обійтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричі плюнути, та й годі. Посієм коло хижки мак-відюк, терлич посадимо коло порога, та й не приступиться ніяка сила…

To jak dla kogo. Wiem, siostrzeńcu, dobrze, jak tu i z czym do czego trzeba podejść: gdzie krzyż położyć, gdzie osinę wsadzić, a gdzie wystarczy tylko trzykroć splunąć. Przy chatce posiejemy dziki mak, goryczkę posadzimy koło progu — nas wtedy nie dopadnie żadne licho…

156

Лісова пісня / Pieśń lasu

No, rób jak chcesz, a ja wyruszam dalej.

Ну, я піду, а ти собі як хочеш. (Розходяться. Лукаш іде до озера і зникає в очереті. Лев іде понад берегом, і його не стає видко за вербами.)

(Rozchodzą się. Łukasz idzie do jeziora i znika w szuwarach. Łew idzie ponad brzegiem i znika za wierzbami.)

Русалка (випливає на берег і кричить) Дідусю! Лісовий! біда! ратуйте!

Rusałka (wypływa na brzeg i woła) Dziaduniu! Leszy! Biada nam! Ratunku!

Лісовик (малий бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці)

Leszy (mały, brodaty dziadek o sprawnych ruchach i poważnej twarzy; ma na sobie brunatne ubranie w kolorze kory i włochatą czapkę z kuny) Co jest? Dlaczego krzyczysz tak?

Чого тобі? Чого кричиш?

Rusałka

Русалка на дудки ріже очерет!

Там хлопець

na dudki sobie tnie oczeret!

Tam chłopiec

Leszy

Лісовик

Phi! Też mi kłopoty! Jaka jesteś skąpa. Tu ludzie chatę będą budowali — a jednak im nie wadzę, byle tylko nie brali surowego drewna.

Овва! Коби всії біди! Яка скупа. Ось тута мають хижку будувати, — я й то не бороню, аби не брали сирого дерева.

Rusałka

Русалка

Chatę? Tu będą mieszkać ludzie? Och ci ludzie spod strzech słomianych! Jakże ich nie znoszę! Nie cierpię tego smrodu ichniej słomy! Zatapiam ich, by wymyć do cna wodą ten nienawistny zapach. Załoskocę te trutnie, kiedy przyjdą!

Ой леле! хижу? То се тут люде будуть? Ой, ті люде з-під стріх солом’яних! Я їх не зношу! я не терплю солом’яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний. Залоскочу тих натрутнів, як прийдуть!

Leszy

Лісовик

Stój! Zaczekaj. To przecież wujek Łew zamieszka w chacie, jest przyjacielem nam. Dla żartu tylko osiną i goryczką nas zastrasza. Lubię starego. Gdyby się nie wstawił, już dawno by nie było tego dębu, starego świadka naszych leśnych obrad, i tańców, i tajemnic wiekuistych. Już Niemcy go mierzyli, próbowali w trzech objąć pień, porozkładali ręce — i ledwo się udało. Obiecali talary złote, ludziom bardzo miłe, lecz wujek Łew na swoje życie przysiągł, że nigdy nie pozwoli wyciąć dębu. Przysiągłem zatem też na swoją brodę, że wujek Łew i wszyscy jego krewni na zawsze będą w lesie tym bezpieczni.

Стій! — не квапся. То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі, а він нам приятель. То він на жарт осикою та терличем лякає. Люблю старого. Таж якби не він, давно б уже не стало сього дуба, що стілько бачив наших рад і танців і лісових великих таємниць. Вже німці міряли його, навколо в трьох постававши, обсягли руками — і ледве що стікло. Давали гроші, таляри биті, людям дуже милі, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати. Тоді ж і я на бороду заклявся, що дядько Лев і вся його рідня повік безпешні будуть в сьому лісі. Русалка Овва! А батько мій їх всіх потопить!

Rusałka Czyżby? Mój ojciec wszystkich ich utopi!

Лісовик Нехай не важиться! Бо завалю все озеро гнилим торішнім листом.

Leszy Niech się nie waży, bo jezioro całe zasypię zgniłym zeszłorocznym liściem!

157

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

«В моїй обладі вода повинна знати береги». 1979, 42×30, папір, мішана техніка

„W moich włościach powinna woda trzymać się w korycie”. 1979, 42×30, papier, technika mieszana

Нічні веселощі Русалок. 1980-і рр., 50×40, картон, мішана техніка

Nocne zabawy Rusałek. Lata 1980., 50×40, karton, technika mieszana

158

Лісова пісня / Pieśń lasu

Русалка Ой лишечко, як страшно! Ха-ха-ха!

Rusałka Oj, już się przestraszyłam! Cha, cha, cha!

(Зникає в озері.)1

(Znika w jeziorze.)1

Лісовик, щось воркочучи, закурює люльку, сівши на заваленому дереві. З очеретів чутно голос сопілки, ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп’янки. З-за стовбура старої розщепленої верби, пів усохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.

Leszy, coś mamrocząc, zapala fajkę, siadłszy na powalonym pniu drzewa. Z szuwarów słychać głos fujarki, delikatny — kwiecisty, i w miarę tego jak się rozwija, rozwija się wszystko w lesie. Najpierw na wierzbie i olchach ukazały się kiście pąków, następnie brzoza załopotała liściem. Na jeziorze otworzyły się białe lilie i zazłociły się kwiaty grzybieni. Dzika róża ukazuje delikatne pąki. Zza pnia starej rozszczepionej wierzby wychodzi Mawka, w jasnozielonym ubraniu, z rozpuszczonymi czarnymi włosami o zielonym odcieniu, rozprostowuje ręce i przesuwa dłonią po oczach.

Мавка Ох, як я довго спала!

Mawka Och, jakże długo spałam!

Лісовик

Leszy

Довго, дочко! Вже й сон-трава перецвітати стала. От-от зозулька маслечко сколотить, в червоні черевички убереться і людям одмірятиме літа. Вже з вирію поприлітали гості. Он жовтими пушинками вже плавлють на чистім плесі каченятка дикі.

Długo, córko! Sasanki już powoli przekwitają. Kukułka lada dzień ubije masło, wystroi się w czerwone pantofelki i będzie ludziom odmierzała lata. Poprzylatały już z wyraju goście. A hen na czystej tafli już pływają dzikie kaczęta niczym żółty puch.

Мавка А хто мене збудив?

Mawka A któż rozbudził mnie?

Лісовик

Leszy Либонь, весна.

Zapewne wiosna.

Мавка Весна ще так ніколи не співала, як отепер. Чи то мені так снилось?2

Mawka Tak wiosna jeszcze nigdy nie śpiewała jak teraz. Czy to było tylko we śnie?2

(Лукаш знов грає.)

(Łukasz gra ponownie.)

Лісовик Та ні, то хлопець на сопілці грає.

Leszy Nie, skądże. To gra chłopiec na fujarce.

Мавка Який? Невже се «Той, що греблі рве»? От я не сподівалася від нього!

Mawka Któryż to chłopiec? Ten, Co Groble Rwie? A po nim tego się nie spodziewałam!

Лісовик Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення.

Leszy Nie, ludzki chłopiec, wujka Łewa siostrzan, Na imię Łukasz ma.

Мавка

Mawka

Ні… стій… ба! Чуєш?.. То весна співає?3

Nie, czekaj… Słyszysz?… Czy to wiosna śpiewa?3

Я його не знаю.

A, tego nie znam. Melodie nr 1–4 (patrz: Aneks). Melodia nr 5. 3 Po słowach Mawki „Nie, czekaj… Słyszysz?... Czy to wiosna śpiewa?” ta sama melodia powtarza się, tylko bliżej. 1

Мелодія № 1–4 (див. Додаток). 2 Мелодія № 5. 3 Після слів Мавки: «Ні… стій… Ба! чуєш? То весна співає?» ця сама мелодія повторяється, тілько ближче. 1

159

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Русалоньки. 1985, 51×36.5, папір, мішана техніка

Rusałeczki. 1985, 51×36.5, papier, technika mieszana

Водяник. 1981, 50×40, картон, мішана техніка

Wodnіk. 1981, 50×40, karton, technika mieszana

160

Лісова пісня / Pieśń lasu

Лісовик Бо він уперше тута. Він здалека, не з сих лісів, а з тих борів соснових, де наша баба любить зимувати; осиротів він з матір’ю-вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе…

Leszy Bo jest tu pierwszy raz. Z daleka przyszedł — nie z naszych lasów, a z sosnowych borów, gdzie nasza babcia lubi spędzać zimę; gdy osierociał, razem z matką wdową wziął go do swego domu wujek Łew…

Мавка Хотіла б я побачити його.

Mawka Tak chciałabym zobaczyć, jak wygląda.

Лісовик Та нащо він тобі?

Leszy A to dlaczego?

Мавка

Mawka Myślę, że jest ładny!

Він, певне, гарний! Лісовик Не задивляйся ти на хлопців людських! Се лісовим дівчатам небезпешно…

Leszy Nie wpatruj się tak mocno w ludzkich chłopców. Dla dziewcząt z lasu jest to niebezpieczne…

Мавка Який-бо ти, дідусю, став суворий! Се ти мене отак держати будеш, як Водяник Русалку?

Mawka Jakiż surowy stałeś się, dziaduniu! Czy może chcesz mnie mocno trzymać w ryzach, tak jak Rusałkę Wodnik?

Лісовик

Leszy Nie, dziecinko, nie trzymam cię. To Wodnik od prawieków wszystko co żywe do lepkiego bagna zasysać ma w zwyczaju. Ja natomiast szanuję wolną wolę. Baw się z wiatrem, zabawiaj się z Latawcem, jeśli wolisz, przywab do siebie wszystkie duchy leśne, a nawet wodne, górskie i powietrzne, ale unikaj, dziecko, ludzkich ścieżek, bo tam nie chadza wola — tam strapienie swój niesie garb. Omijaj je, córuniu: raz tylko wstąpisz — i przepadnie wola!

Ні, дитинко, я не держу тебе. То Водяник в дряговині цупкій привик одвіка усе живе засмоктувати. Я звик волю шанувати. Грайся з вітром, жартуй із Перелесником, як хочеш, всю силу лісову і водяну, гірську й повітряну, приваб до себе, але минай людські стежки, дитино! бо там не ходить воля, — там журá тягар свій носить. Обминай їх, доню: раз тілько ступиш — і пропала воля! Мавка (сміється) Ну, як-таки, щоб воля — та пропала? Се так колись і вітер пропаде!

Mawka (śmieje się) No, jak to? Jakże może wola przepaść? Jak tak, to nawet wiatr przepadnie kiedyś!

Лісовик хоче щось відмовити, але виходить Лукаш із сопілкою. Лісовик і Мавка ховаються. Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.

Leszy chce coś odpowiedzieć, ale wychodzi Łukasz z fujarką. Leszy i Mawka ukrywają się. Łukasz chce naciąć nożem brzozę, by utoczyć soku, Mawka rzuca się i chwyta go za rękę.

Мавка Не руш! не руш! не ріж! не убивай!

Mawka Nie ruszaj! Nie tnij! Nie zabijaj, proszę!

Лукаш Та що ти, дівчино? Чи я розбійник? я тілько хтів собі вточити соку з берези.

Łukasz Coś ty, dziewczyno? Czyżbym był opryszkiem? Ja tylko chciałem trochę soku z brzozy utoczyć.

Мавка

Mawka Не точи! Се кров її.

Nie rób tego! To jej krew.

161

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Біля лісового озера. 1983, 49×46, мішана техніка

Nad leśnym jeziorem. 1983, 49×46, papier, technika mieszana

Дядько Лев і Лукаш. 1978, 42×30, папір, мішана техніка

Wujek Łew і Łukasz. 1978, 42×30, papier, technika mieszana

162

Лісова пісня / Pieśń lasu

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Nie pijże zatem krwi z siostrzyczki mojej!

Лукаш Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така?

Łukasz Swoją siostrzyczką obwołujesz brzozę? Kim jesteś zatem?

Мавка

Mawka Я — Мавка лісова.

Jestem Mawką z lasu.

Лукаш (не так здивовано, як уважно придивляється

Łukasz (przypatruje się jej nie tyle ze zdziwieniem, co z

до неї)

uwagą)

А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

Tak oto więc kim jesteś! Cóż, słyszałem nieraz o mawkach bajki starych ludzi, lecz nigdy nie widziałem ich.

Мавка

Mawka А бачити хотів?

A chciałeś?

Лукаш Чому ж би ні?.. Що ж, — ти зовсім така, як дівчина… ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи… А чом же в тебе очі не зелені?

Łukasz Dlaczego nie?… A jesteś całkiem taka jak dziewczę ze wsi… nie, jak panna z dworu, bo białe ręce masz, szczuplutka jesteś i ubiór masz na sobie nietutejszy… Dlaczegóż oczy twe nie są zielone?

(Придивляється.)

(Przypatruje się.)

Мавка (усміхаючись) Чи гарна ж я тобі?

Mawka (uśmiechając się) Uważasz mnie za piękną?

Лукаш (соромлячись)

Łukasz (zawstydzony)

Та ні… тепер зелені… а були як небо, сині… О! тепер вже сиві, як тая хмара… ні, здається, чорні, чи, може, карі… ти таки дивнá!

Nie, już zielone są… a przecież były jak błękit nieba… Czekaj! Są już siwe jak chmura… albo chyba jednak czarne, a może piwne… ależ dziwna jesteś!

Bo ja wiem?...

Хіба я знаю?.. Мавка (сміючись) А хто ж те знає?

Mawka (śmiejąc się) A któż to wie?

Лукаш (зовсім засоромлений) Ет, таке питаєш!..

Łukasz (całkiem zawstydzony) O takie rzeczy pytasz!…

Мавка (щиро дивуючись) Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?» А ясень їй киває в верховітті: «Найкраща в світі!»

Mawka (szczerze zdziwiona) Dlaczegoż mi nie wolno o to pytać? Spójrz, dzika malwa w kwiat się przystroiła: „Czy jestem miła?”. Konarem kiwa jesion w odpowiedzi: „Najmilsza w świecie!”.

Лукаш А я й не знав, що в них така розмова. Я думав — дерево німе та й годі.

Łukasz Tak rozmawiają? Nie wiedziałem o tym. Myślałem: drzewa nieme są i już.

Мавка Німого в лісі в нас нема нічого.

Mawka Nie, w naszym lesie nic nie jest niemową.

Лукаш Чи то ти все отак сидиш у лісі?

Łukasz Czy cały czas w tym lesie przesiadujesz?

163

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Лісовик і Русалка. 1979, 41×30, папір, мішана техніка

Leszy і Rusałka. 1979, 41×30, papier, technika mieszana

Лісовик і Русалка. 1981, 50×40, картон, мішана техніка

Leszy і Rusałka. 1981, 50×40, karton, technika mieszana

164

Лісова пісня / Pieśń lasu

Мавка Я зроду не виходила ще з нього.

Mawka Nie wychodziłam z niego jeszcze nigdy.

Лукаш А ти давно живеш на світі?

Łukasz A czy od dawna żyjesz?

Мавка

Mawka

Справді, ніколи я не думала про те…

Rzeczywiście, ja jeszcze nigdy o tym nie myślałam…

(Задумується.)

(Zastanawia się.)

Лукаш І все така була, як от тепер?

Łukasz I zawsze wyglądałaś tak, jak teraz?

Мавка Здається, все така…

Mawka Być może tak…

Лукаш

Łukasz

Мені здається, що жила я завжді…

Od zawsze żyłam — tak mi się wydaje…

А хто ж твій рід? Чи ти його зовсім не маєш?

A kogo masz w rodzinie? Czy też rodziny wcale nie masz?

Мавка

Mawka

Маю. Є Лісовик, я зву його: «дідусю», а він мене: «дитинко», або «доню».

Mam. Leszego mam, nazywam go „dziaduniem”, a on mnie woła „córcią” lub „dziecinką”.

Лукаш То хто ж він — дід чи батько?

Łukasz To kimże jest ci — dziadkiem? ojcem?

Мавка

Mawka

Хіба не все одно?

Я не знаю.

Czy to nie wszystko jedno?

Лукаш (сміється)

Nie wiem.

Łukasz (śmieje się)

Ну, та й чудні ви отут у лісі! Хто ж тобі тут мати, чи баба, чи вже як у вас зовуть?

Ależ dziwni jesteście wy w tym lesie! Któż ci matką czy babką, czy jakkolwiek to nazywasz?

Мавка Мені здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то — матуся. Вона мене на зиму прийняла і порохном мнякеньким устелила для мене ложе.

Mawka Wydaje mi się czasem, że ta wierzba — ta stara, suchuteńka — jest mi matką. Na całą zimę wzięła mnie do siebie i łoże dla mnie z mięciutkiego próchna przygotowała.

Лукаш

Łukasz Tam spędziłaś zimę? A cóż przez całą zimę tam robiłaś?

Там ти й зимувала? А що ж ти там робила цілу зиму?

Mawka Nic. Spałam. Któż cokolwiek robi w zimie? Jezioro śpi, śpi las i śpi sitowie. „Śpij, córciu” — wierzba cały czas skrzypiała, zasnęłam więc i białe sny widziałam: Na srebrze jasne perły migotały, Ścieliły się nieznane trawy, białe błyszczące kwiaty… Gwiazdy ciche, czyste

Мавка Нічого. Спала. Хто ж зимою робить? Спить озеро, спить ліс і очерет. Верба рипіла все: «Засни, засни…» І снилися мені все білі сни: на сріблі сяли ясні самоцвіти, стелилися незнані трави, квіти, блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі

165

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мавка і Лісовик. 1996, 70×50, ДВП, мішана техніка

Mawka і Leszy. 1996, 70×50, płyta pilśniowa, technika mieszana

166

Лісова пісня / Pieśń lasu

спадали з неба — білі, непрозорі — і клалися в намети… Біло, чисто попід наметами. Ясне намисто з кришталю грає і ряхтить усюди… Я спала. Дихали так вільно груди. По білих снах рожевиї гадки легенькі гаптували мережки, і мрії ткались золото-блакітні, спокійні, тихі, не такі, як літні…

leciały z nieba — białe, nieprzejrzyste — padając w zaspy… Wszędzie dookoła widniała biel i skrzyły się wesoło kryształki na tej białej czystej wełnie. Głęboko spałam. Oddychałam pełnie. Na białych snach fantazje koralowe tworzyły zwiewne hafty ażurowe i sznur z błekitno-złotych złud się splatał — spokojnych, cichych — nie jak te, co z lata…

Лукаш (заслухавшись) Як ти говориш…

Łukasz (zasłuchany) Jak ładnie mówisz…

Мавка

Mawka Чи тобі так добре?

Czy ci jest tak dobrze?

(Лукаш потакує головою.)

(Łukasz potakuje głową.)

Мавка сплітає довге віття на березі, сідає в нього і гойдається тихо, мов у колисці. Лукаш грає, прихилившись до дуба, і не зводить очей з Мавки. Лукаш грає веснянки. Мавка, слухаючи, мимоволі озивається тихесенько на той самий голос.5

Mawka splata gałęzie na brzozie, wsiada na nie i huśta się cicho, niczym w kołysce. Łukasz gra solo, oparłszy się o dąb, i nie odrywa wzroku od Mawki. Łukasz gra wesnianki. Mawka, słuchając, odruchowo odzywa się do wtóru melodii.5

Мавка

Mawka

Твоя сопілка має кращу мову. Заграй мені, а я поколишуся.4

Fujarka w twoich rękach mówi lepiej. Weź zagraj mi, a ja się pokołyszę.4

Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає!

Jak słodko wygrywa, jak ciało przeszywa, pierś bialutką mi rozcina, serduszko wyrywa!

На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти. Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга аж до сліз; Лукаш, завваживши те, перестає грати.

Na śpiew wesnianki odzywa się kukułka, potem słowik, bardziej namiętnie rozkwita dzika malwa, bieleje kwiat kaliny, głóg wstydliwie różowieje, nawet czarna bezlista tarnina ukazuje swoje delikatne kwiaty. Mawka, zaczarowana, cicho kołysze się, uśmiecha, a w oczach ma jakiś smutek nieomal przechodzący we łzy: Łukasz, zauważywszy to, przestaje grać.

Лукаш Ти плачеш, дівчино?

Łukasz Dziewczyno, płaczesz?

Мавка Хіба я плачу?

Mawka Czyżbym ja płakała?

(Проводить рукою по очах.)

(Przesuwa ręką po oczach.)

А справді… Ні-бо! то роса вечірня. Заходить сонце… Бач, уже встає на озері туман…

Doprawdy… Ależ nie! To tylko rosa. Zachodzi słońce… Spójrz, już się unosi mgła nad jeziorem…

Лукаш

Łukasz Та ні, ще рано!

Nie, jest jeszcze wcześnie!

Мавка Ти б не хотів, щоб день уже скінчився?

Mawka Czy ty byś nie chciał, by już dzień się skończył?

(Лукаш хитає головою, що не хотів би.)

(Łukasz kręci głową, że nie chciałby.)

Мелодії № 6–8. Остатню (8) мелодію перший раз треба заграти на сопілці solo, без співу, а за другим разом Мавка співає в унісон з сопілкою слова, підписані тут під мелодією («Як солодко грає»).

Melodie nr 6–8. Ostatnią melodię (nr 8) za pierwszym razem trzeba zagrać na fujarce solo, bez śpiewu, natomiast za drugim razem Mawka śpiewa unisono z fujarką słowa podpisane tu pod melodią („Jak słodko wygrywa”).

167

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

«То хлопець на сопілці грає». 1981, 50×40, karton, мішана техніка

„To gra chłopiec na fujarce”. 1981, 50×40, karton technika mieszana

«...але минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля...». 1990, 49.5×40, картон, мішана техніка.

„...ale unikaj, dziecko, ludzkich ścieżek, bo tam nie chadza wola...”. 1990, 49.5×40, karton, technika mieszana

168

Лісова пісня / Pieśń lasu

Мавка Чому?

Mawka Dlaczego?

Лукаш

Łukasz Бо дядько до села покличуть.

Bo zawoła wujek do wsi.

Мавка А ти зо мною хочеш бути?

Mawka A ty byś chciał tu zostać ze mną?

(Лукаш киває, потакуючи.)

(Łukasz kiwa twierdząco głową.)

Бачиш, і ти немов той ясень розмовляєш.

Widzisz, zacząłeś już rozmawiać niczym jesion.

Лукаш (сміючись) Та треба по-тутешньому навчитись, бо маю ж тута літувати.

Łukasz (śmiejąc się) No, trzeba umieć też po tutejszemu, bo mam tu spędzić lato.

Мавка (радо)

Mawka (uradowana) Справді?

Tak? Doprawdy?

Лукаш Ми взавтра й будуватися почнемо.

Łukasz Już jutro zaczynamy się budować.

Мавка Курінь поставите?

Mawka Zrobicie szałas?

Лукаш

Łukasz

Ні, може, хижку, а може, й цілу хату.

a może chatę.

Мавка

Mawka

Ви — як птахи: клопочетесь, будуєте кубельця, щоб потім кинути.

Wyście jak te ptaki: krzątacie się, wijecie sobie gniazda, by potem rzucić.

Лукаш на віки.

Raczej chałupinę,

Łukasz Ні, ми будуєм

na wieki.

Nie, my budujemy

Мавка Як на віки? Ти ж казав, що тілько літувати будеш тута.

Mawka Jak na wieki? Toć mówiłeś, że tu na lato tylko pozostaniesz.

Лукаш (ніяково) Та я не знаю… Дядько Лев казали, що тут мені дадуть ґрунтець і хату, бо восени хотять мене женити…

Łukasz (zmieszany) Dokładnie nie wiem… Wujek Łew obiecał, że da mi tutaj grunt i na nim chatę, bo na jesieni chciałby mnie ożenić…

Мавка (з трівогою) З ким?

Mawka (zatrwożona) Z kim?

Лукаш

Łukasz

Я не знаю. Дядько не казали, а може, ще й не напитали дівки.

Tego nie wiem. Wujek mi nie mówił, a może nie wyszukał jeszcze panny.

Мавка Хіба ти сам собі не знайдеш пари?

Mawka A sam dla siebie żony nie wyszukasz?

Лукаш (поглядаючи на неї) Я, може б, і знайшов, та…

Łukasz (spoglądając na nią) Może bym znalazł, tylko…

169

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Задушевна розмова. 1979, 42×30, папір, мішана техніка

Szczera rozmowa. 1979, 42×30, papier, technika mieszana

Мавка і Лукаш. 1989, 52×44, папір, мішана техніка

Mawka і Łukasz. 1989, 52×44, papier, technika mieszana

170

Лісова пісня / Pieśń lasu

Мавка

Mawka Що?

Co?

Лукаш

Łukasz Нічого…

A, nic…

(Пограває у сопілку стиха щось дуже жалібненьке,6 потім спускає руку з сопілкою і замислюється.)

(Pogrywa cicho na fujarce coś bardzo ckliwego,6 potem opuszcza rękę z fujarką i wpada w zadumę.)

Мавка (помовчавши) Чи у людей паруються надовго?

Mawka (pomilczawszy chwilę) Czy ludzie w pary łączą się na długo?

Лукаш Та вже ж на вік!

Łukasz Ano na wieki!

Мавка

Mawka

Се так, як голуби… Я часом заздрила на їх: так ніжно вони кохаються… А я не знаю нічого ніжного, окрім берези, за те ж її й сестрицею взиваю; але вона занадто вже смутна, така бліда, похила та журлива, — я часто плачу, дивлячись на неї. От вільхи не люблю — вона шорстка. Осика все мене чогось лякає; вона й сама боїться — все тремтить. Дуби поважні надто. Дика рожа задирлива, так само й глід, і терен. А ясень, клен і явір — гордовиті. Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на світі. Така, здається, й я була торік, але тепер мені чомусь те прикро… Як добре зважити, то я у лісі зовсім самотна…

To tak jak gołębie… Czasami zazdrościłam im: tak czule kochają się nawzajem… Mnie czułością nie darzył nigdy nikt oprócz tej brzozy, i to dlatego wołam ją siostrzyczką; tyle że zbyt już jest pomarkotniała, cała bladziutka, pochylona, smętna — gdy patrzę na nią, to częstokroć płaczę. Nie lubię olchy — jest zanadto szorstka. Osika czemuś cały czas mnie straszy: sama się zresztą boi, aż się trzęsie. A dęby są zbyt ważne. Dzika malwa zaczepna jest, tak samo głóg z tarniną. A jesion, klon i jawor są wyniosłe. Kalina swoim pięknem tak się pyszni, że wszystko inne jest jej obojętne. Zeszłego roku sama taka byłam, lecz teraz przez to jest mi czemuś przykro… Jak dobrze spojrzeć, jestem w całym lesie zupełnie sama…

(Журливо задумується.)

(Pogrąża się w smutnej zadumie.)

Лукаш

Łukasz

А твоя верба? Таж ти її матусею назвала.

No, a tamta wierzba? Mówiłaś przecież, że to twoja matka.

Мавка Верба?.. Та що ж… в їй добре зимувати, а літом… бач, вона така суха, і все рипить, все згадує про зиму… Ні, я таки зовсім, зовсім самотна…

Mawka Cóż, wierzba?… W niej jest dobrze spędzać zimę, a latem… widzisz, jest zupełnie sucha, i skrzypi cały czas, wspomina zimę… Nie, jestem jednak całkiem, całkiem sama…

Лукаш У лісі ж не самиї дерева, — таж тут багато різної є сили.

Łukasz Nie same drzewa przecież rosną w lesie — wszelakich zjaw jest tutaj pod dostatkiem.

(Трохи ущипливо.)

(Nieco uszczypliwie.)

Вже не прибіднюйся, бо й ми чували про ваші танці, жарти та зальоти!

Już nie przesadzaj, dobrze przecież wiemy o waszych tańcach, żartach i zalotach!

Мелодія № 9.

171

Melodia nr 9.

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мавка То все таке, як той раптовий вихор, — от налетить, закрутить та й покине. В нас так нема, як у людей: на віки!

Mawka To wszystko jest jak ten raptowny wicher — nadleci wnet, zakręci i porzuci. Nie mamy nic na wieki, tak jak ludzie!

Лукаш (приступаючи ближче)

Łukasz (przystępując bliżej) А ти б хотіла?..

A ty byś chciała?…

(Раптом чутно голосне гукання дядька Лева.)

(Znienacka słychać głośne wołanie wujka Łewa.)

Голос

Głos Гов, Лукашу, гов! го-го-го-го! А де ти?

He-he-hej, Łukaszu! Ho-ho-ho-ho! Gdzie jesteś?

Лукаш (відзивається)

Łukasz (odzywa się) Ось я йду!

Tu, już idę!

Голос А йди хутчій!

Głos

Лукаш

Łukasz

(Відгукується.)

Chodź do mnie prędzej!

Ото ще нетерплячка!

Rany, co za pośpiech!

(Odzywa się.)

Та йду вже, йду!

Już idę, idę!

(Подається йти.)

(Odwraca się, by iść.)

Мавка

Mawka А вернешся?

Wrócisz jeszcze?

Лукаш

Łukasz

(Іде в прибережні хащі.)

Не знаю.

(Idzie w przybrzeżne chaszcze.)

Nie wiem.

З гущавини ліса вилітає Перелесник — гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима. Він хоче обняти Мавку, вона ухиляється.

Z gęstwiny lasu wylatuje Latawiec — piękny chłopiec ubrany na czerwono, o czerwonawych, bujnie rozwianych niczym wicher włosach, czarnych brwiach i błyszczących oczach. Chce objąć Mawkę, ona mu się wymyka.

Мавка Не руш мене!

Mawka Nie ruszaj mnie!

Перелесник

Latawiec А то чому?

Dlaczego?

Мавка

Mawka

Іди, поглянь, чи в полі рунь зазеленіла.

Idź na pole i sprawdź, czy już kiełkuje ozimina.

Перелесник Мені навіщо тая рунь?

Latawiec Po co mi ozimina?

Мавка

Mawka

А там же твоя Русалка Польова, що в житі. Вона для тебе досі вже вінок зелено-ярий почала сплітати.

Tam jest przecież Rusałka Polna, która w życie mieszka. Już chyba się zabrała do plecenia dla ciebie wieńca z tej zieleni świeżej.

Перелесник Я вже її забув.

Latawiec Już nie pamiętam jej.

Мавка

Mawka Забудь мене.

Zapomnij o mnie.

172

Лісова пісня / Pieśń lasu

«Мені здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то — матуся». 1990, 49.5×40, ДВП, мішана техніка

„Wydaje mi się czasem, że ta wierzba — ta stara, suchuteńka — jest mi matką”. 1990, 49.5×40, płyta wiórowa, technika mieszana

Мати-Верба і Мавка. 1996, 70×49.5, ДВП, мішана техніка

Matka Wierzba і Mawka. 1996, 70×49.5, płyta pilśniowa, technika mieszana

173

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

«Як солодко грає...». 1985, 50×36, папір, мішана техніка

„Jak słodko wygrywa…”. 1985, 50×36, papier, technika mieszana

Кохання. 1996, 70×50, ДВП, мішана техніка

Miłość. 1996, 70×50, płyta pilśniowa, technika mieszana

174

Лісова пісня / Pieśń lasu

Перелесник Ну, не глузуй! Ходи, полетимо! Я понесу тебе в зелені гори, — ти ж так хотіла бачити смереки.

Latawiec No, dość tych kpin! Polećmy lepiej razem! Zabiorę cię w zielone góry, przecież tak chciałaś rzucić okiem na smereki.

Мавка Тепер не хочу.

Mawka Już mi się odechciało.

Перелесник

Latawiec Tak? Dlaczego?

Так? А то чому? Мавка Бо відхотілося.

Mawka Bo mi się nie chce.

Перелесник

Latawiec Co za fanaberie! Dlaczego nie chcesz?

Якісь химери! Чом відхотілося?

Mawka

Мавка

Nie mam już ochoty.

Нема охоти. Перелесник (улесливо в’ється коло неї) Линьмо, линьмо в гори! там мої сестриці, там гірські русалки, вільні Літавиці, будуть танцювати кoло по травиці, наче блискавиці! Ми тобі знайдемо з папороті квітку, зірвем з неба зірку, золоту лелітку, на снігу нагірнім вибілимо влітку чарівну намітку Щоб тобі здобути лісову корону, ми Змію-Царицю скинемо із трону, і дамо крем’яні гори в оборону! Будь моя кохана! Звечора і зрана самоцвітні шати буду приношати, і віночок плести, і в таночок вести, і на крилах нести на моря багряні, де багате сонце золото ховає в таємну глибінь. Потім ми заглянем до зорі в віконце, зірка-пряха вділить срібне волоконце, будем гаптувати оксамитну тінь. Потім, на світанні, як біляві хмари стануть покрай неба, мов ясні отари, що холодну воду п’ють на тихім броді, ми спочинем любо на квітчастім…

Latawiec (przymilająco uwija się obok niej) Lećmy, lećmy w góry! Mam ja tam siostrzyce — tam rusałki górskie, wolne Latawice, będą żwawo tańczyć w kręgu na skalicy niczym błyskawice! W lesie ci znajdziemy kwiatek paprociowy, damy gwiazdkę z nieba, cekin kolorowy, na kilimie śnieżnym wybielimy nową chustę koronkową. Żeby ci pozyskać leśnych puszcz koronę, wraz Królową Żmiję obalimy z tronu i krzemienne góry damy ci w obronę! Bądź mi ukochaną! Za dnia, w wieczór, rano szaty diamentowe będę ci darował i wianuszek pleść, i do tańca wieść, i na skrzydłach nieść na szkarłatne morza, gdzie w głębokich wnękach dla swojego złota słońce ma schronienie. Potem gwiazda prządka wyjrzy w swe okienko i z czystego srebra wręczy nam włókienko, nim wyhaftujemy aksamitne cienie. Potem, gdy o świcie białych chmur gromada zbierze się na niebie niczym owiec stado, które pije wodę, powracając z pola, odpoczniemy cudnie na kwiecistym…

Мавка (нетерпляче)

Mawka (niecierpliwie) Hola!

Годі!

Latawiec Jak że rozgniewanie mowę mi przerwałaś!

Перелесник Як ти обірвала річ мою сердито!

(Смутно і разом лукаво.)

(Smutnie i zarazem figlarnie.)

Ти хіба забула про торішнє літо?

Czyżby o ubiegłym lecie zapomniałaś?

175

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мавка (байдуже) Ох, торішнє літо так давно минуло! Що тоді співало, те в зимі заснуло. Я вже й не згадаю!

Mawka (obojętnie) Och, ubiegłe lato dawno już minęło. Co śpiewało wtedy, w zimie już zasnęło. To są dawne dzieje!

Перелесник (таємниче, нагадуючи) А в дубовім гаю?..

Latawiec (tajemniczo przypominając) A dębowe knieje?…

Мавка Що ж там? Я шукала ягідок, грибків…

Mawka No, i cóż? Zbierałam grzyby i jagody…

Перелесник А не приглядалась до моїх слідків?

Latawiec Może jednak do mnie wszczęłaś swe podchody?

Мавка В гаю я зривала кучерики з хмелю…

Mawka Nie, kędziorki z chmielu obrywałam w borze…

Перелесник Щоб мені послати пишную постелю.

Latawiec By pościelić dla mnie mięciuteńkie łoże?

Мавка Ні, щоб перевити се волосся чорне!

Mawka Nie, przepasać chciałam swoje włosy czarne!

Перелесник Сподівалась: може — миленький пригорне?

Latawiec Czułaś, że do piersi mocno cię przygarnę?

Мавка Ні, мене береза ніжно колихала.

Mawka Nie, mnie biała brzoza czule kołysała.

Перелесник А проте… здається… ти когось кохала?

Latawiec Czyś nikogo jednak wcześniej nie kochała?

Мавка

Mawka Cha, cha, cha! Nie powiem! Niech ci las odpowie. Ja zaś sobie pójdę, by umaić włosy…

Ха-ха-ха! Не знаю! Попитай у гаю. Я піду квітчати дрібним рястом коси…

(Подається до ліса.)

(Rusza do lasu.)

Перелесник Ой гляди! Ще змиють їх холодні роси!

Latawiec Strzeż się, bo je zmyją lodowate rosy!

Мавка

Mawka

Вітерець повіє, сонечко пригріє, то й роса спаде!

Lekki wiatr powieje, słonko wnet przygrzeje — rosa zejdzie w dzień!

(Зникає в лісі.)

(Znika w lesie.)

Перелесник Пострівай хвилину! Я без тебе гину! Де ти? Де ти? Де?

Latawiec Czekaj odrobinę! Ja bez ciebie ginę! Gdzie ty jesteś? Gdzie?

Біжить і собі в ліс. Поміж деревами якусь хвилину маячить його червона одіж і, мов луна, озивається: «Де ти? Де?..». По лісі грає червоний захід сонця, далі погасає. Над озером стає білий туман. Дядько Лев і Лукаш виходять на галяву.

Również biegnie do lasu. Pomiędzy drzewami przez jakąś chwilę majaczy jego czerwone ubranie i jakby echem wybrzmiewa „Gdzie ty jesteś? Gdzie?”. Nad lasem mieni się światłami czerwony zachód słońca, następnie zanika. Nad jeziorem unosi się biała mgła. Wujek Łew i Łukasz wychodzą na polanę.

176

Лісова пісня / Pieśń lasu

Мавка і Лукаш. 1996, 70×50, ДВП, мішана техніка

Mawka і Łukasz. 1996, 70×50, płyta pilśniowa, technika mieszana

177

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Łew (mamrocze z irytacją) Przeklęty Wodnik! A bodajbyś uschnął! Gdy nałowiłem ryb, to wypłynąłem czółenkiem na głębinę — chciałem sobie przeprawić się na inny brzeg, a on ucapił się potężnym łapskiem dna i ani rusz! Nieomal by zatopił! Nie jestem w ciemię bity, więc chwyciłem za brodę, namotałem niby kądziel na rękę, wychwyciłem nóż zza pasa — dalibóg, byłbym odciął! Tylko duch ten szatański — ciach! — wywrócił mi czółenko! Na brzeg się wydostałem ledwo żywy, zgubiłem wszystkie ryby… Obyś zdechł!

Лев (сердито воркоче) Той клятий Водяник! Бодай би всох! Я, наловивши риби, тілько виплив на плесо душогубкою, — хотів на той бік передатися, — а він вчепився цупко лапою за днище, та й ані руш! Ще трохи — затопив би! Ну, й я ж не дурень, як засяг рукою за бороду, то й замотав, як мичку, та ножика з-за пояса, — Бігме, так і відтяв би! Та проклята ж пара — штурхіць! — і перекинула човна! Я ледь що вибрався живий на берег, і рибу розгубив… А, щоб ти зслиз! (до Лукаша.)

(do Łukasza)

Лукаш

Łukasz

А тут іще й тебе щось учепило, — Кричу, гукаю, кличу — хоч ти згинь! І де ти длявся?

A ty żeś gdzieś zaginął na dobitek — przyzywam, nawołuję — wszystko na nic! Mów, gdzieżeś łaził!

Та кажу ж, — був тута, вирізував сопілку.

fujarkę wycinałem.

Лев

Tutaj, przecież mówię,

Łew Щось довгенько вирізуєш, небоже, сопілки!

Coś za długo zajmuje ci fujarki wycinanie!

Лукаш (ніяково) Або ж я, дядьку…

Łukasz (zmieszany) No, ależ wujku…

Лев (усміхнувся і подобрів) Ей, не вчись брехати, бо ще ти молодий! Язика шкода! От ліпше хмизу пошукай по лісі, та розпали вогонь, — хоч обсушуся; бо як його таким іти додому? Поки дійдем, ще й тая нападе — не тута споминаючи — цур-пек! — а потім буде душу витрасати…

Łew (uśmiechnął się i złagodniał) Weź, nie ucz się kłamać, boś jeszcze młody! Ot, języka szkoda! Poszukaj lepiej w lesie trochę chrustu i rozpal ogień, żebym mógł obeschnąć, bo jakże przemokniętym iść do domu? Jeszcze, broń Boże, nas napadnie tamta — nie będę wywoływać jej imienia! — i potem będzie wytrząsała duszę…

(Лукаш іде в ліс; чутно згодом, як він хряскає сухим гіллям.)

(Łukasz idzie do lasu; po jakimś czasie słychać, jak chrzęści chrust.)

Дядько Лев (сідає під дубом на грубу коренину і про-

Wujek Łew (siada pod dębem na grubej odnodze korzenia i próbuje wykrzesać ogień, by zapalić fajkę)

бує викресати вогню, щоб запалити люльку)

Аякже! викрешеш! і губка змокла… і трут згубився… А, нема на тебе лихої трасці!.. Чи не наросла на дубі свіжа?

Wykrzeszesz, jakże! Hubkę przemoczyłem, krzesiwo zagubiłem… Niech choroba dopadnie cię!… A może już narosła na dębie świeża?

(Обмацує дуба, шукаючи губки.)

(Obmacuje dąb, szukając huby.)

З озера, з туману, виринає біла жіноча постать, більше подібна до смуги мли, ніж до людини; простягнені білі довгі руки загребисто ворушать тонкими пальцями, коли вона наближається до Лева.

Z jeziora, ze mgły, wynurza się kobieca postać bardziej przypominająca pasmo mgły niż człowieka; wyciągnięte białe długie ręce chwytają cienkimi palcami powietrze, podczas gdy ona zbliża się do Łewa.

178

Лісова пісня / Pieśń lasu

Розквіт. 1985, 50×40, картон, мішана техніка

Rozkwit. 1985, 50×40, karton, technika mieszana

179

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Лев (ужахнувшись) Се що за мара? Ага! вже знаю. Добре, що побачив!..

Łew (przestraszony) Co to znów za mara? Aha! już wiem. Mam szczęście, że dostrzegłem!…

(Оговтавшись, виймає з кошіля якісь корінці та зілля і простягає назустріч марі, немов боронячись від неї. Вона трохи відступає. Він прочитує, замовляючи, дедалі все швидче.)

(Opamiętawszy się, wyjmuje z kosza jakieś korzonki i zioła, wyciąga je w jej stronę, jakby broniąc się przed nią. Ona nieco się cofa. On wypowiada zaklęcie, zamawiając coraz szybciej.)

(Мара подається назад до озера і зливається з туманом.)

(Mara cofa się do jeziora i zlewa się ze mgłą.)

Надходить Лукаш з оберемком хмизу, кладе перед дядьком, виймає з-за пазухи кресало й губку і розпалює вогонь.

Pojawia się Łukasz z naręczem chrustu, kładzie przed wujkiem, wyjmuje zza pazuchy krzesiwo i hubkę, rozpala ognisko.

Лукаш Ось нате, дядьку, грійтеся.

Łukasz Niech wujek się zagrzeje, proszę.

Лев

Łew

Шіпле-дівице, Пропаснице-Трасавице! іди ти собі на купья, на болота, де люде не ходять, де кури не піють, де мій глас не заходить. Тут тобі не ходити, білого тіла не в’ялити, жовтої кости не млоїти, чорної крови не спивати, віку не вкорочати. Ось тобі полинь — Згинь, маро, згинь!

Dziewo zimnico, Chorzyco-Trzęsawico! Idźże sobie na kępy, na bagna, gdzie ludzie nie chodzą, gdzie kury nie pieją, gdzie mój głos nie wstępuje. Nie będziesz tutaj chodziła, białego ciała suszyła, żółtej kości trawiła, czarnej krwi spijała, wieku skracała. Oto ci piołun bylica — zgiń, przepadnij, Chorzyco!

Спасибі. Ти догоджаєш дядькові старому.

Pięknie dziękuję ci, że tak się o mnie troszczysz.

(Розпалює коло вогню люльку.)

(Zapala przy ogniu fajkę.)

(Вкладається проти вогню на траві, поклавши кошіля під голови, пакає люльку і жмуриться на вогонь.)

(Kładzie się naprzeciw ogniska na trawie, położywszy kosz pod głowę, pali fajkę i mruży oczy od ognia.)

Лукаш

Łukasz

Тепер що иншого!

No, teraz co innego!

Якби ви, дядьку, якої байки нагадали.

Gdyby wujek mi zechciał opowiedzieć baśń.

Лев

Łew Бач! умалився!.. А ти б якої хтів? Про Оха-Чудотвора? Про Тромсина?

No, proszę! Zmalałeś!… O czym chciałbyś więc posłuchać? O Czarodzieju Ochu? O Trzechsynie?

Лукаш Такі я чув! Ви вмієте инакших, що їх ніхто не вміє.

Łukasz Te już słyszałem! Wujek zna też inne, te, których nikt nie umie.

Лев (надумавшись)

Łew (po namyśle) No, to słuchaj: Opowiem bajkę o Królewnie Fali.

Ну, то слухай: Я про Царівну-Хвилю розкажу.

(Починає спокійним, співучим, розмірним голосом.)

(Zaczyna spokojnym, śpiewającym, miarowym głosem.)

Якби нам хата тепла та люде добрі, казали б ми казку, баяли байку до самого світу…

Gdyby nam chata ciepła i ludzie dobrzy, mówilibyśmy bajkę, bajalibyśmy baśnie do samego świtu…

180

Лісова пісня / Pieśń lasu

Перелесник. 1997, 50×40, папір, мішана техніка

Latawiec. 1997, 50×40, papier, technika mieszana

181

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Za ciemnymi borami, i za głębokimi morzami, i za wysokimi górami leży dziwny, przedziwny kraj, w którym rządzi Uraj. Że w tym kraju słońce nie siada, księżyc nie zgasa, a jasne gwiazdy po polu chodzą, w tańczykach krążą. Najładniejszej gwieździe urodził się syn Biały Polanin. Na twarzy biały, z wyglądu wspaniały, złoty włos na wietrze się wichrzy, a srebrna broń w ręku się iskrzy…

За темними борами, та за глибокими морями, та за високими горами, то єсть там дивний-предивний край, де панує Урай. Що в тому краю сонце не сідає, місяць не погасає, а ясні зорі по полі ходять, таночки водять. Отож у найкращої зорі та знайшовся син Білий Палянин. На личку білий, на вроду милий, золотий волос по вітру має, а срібна зброя в рученьках сяє… Лукаш Ви ж про Царівну мали.

Łukasz Miał wujek o królewnie.

Лев

Łew Ależ czekaj!… Gdy już zaczął Biały Polanin do lat przychodzić, jął myśleć i w głowę zachodzić, o swoim życiu się głowić: „Ze wszystkich, powiada, najlepszy się urodziłem, a swego szczęścia jeszcze nie wypatrzyłem. Daj mi, matko Jutrzenko, radę, gdzie drugą połówkę znajdę: czy pośród bojarstwa, sławnej rycerskiej warstwy, czy w stanie wielkopańskim czy też w prostym, mieszczańskim? W sam raz dla mnie na pewno byłaby jakaś królewna…”

Та зажди!.. От як став той Білий Палянин до літ дохожати, став він собі думати-гадати, про своє життя розважати: «З усіх я, каже, вродою вдався, а ще ж бо я долі не діждався. Порадь мене, Зірнице-мати, де мені пари шукати; чи межи боярством, преславним лицарством, чи межи князівством, чи межи простим поспільством? Що хіба яка царівна та була б мені рівна…».

(Починає дрімати.)

(Zaczyna drzemać.)

Лукаш Відай, ви, дядьку, щось тут проминули.

Łukasz Tu wujek musiał chyba coś pominąć.

Лев

Łew

От і пішов він до синього моря, і розіклав на бeрезі перлове намисто…

Udał się więc do sinego morza i rozłożył na brzegu perłowy naszyjnik…

Хіба?.. Та ти ж бо вже не заважай! …От і розбіглася на морі супротивна хвиля, а з теї хвилі вилетіли коні, як жар червоні, у червону колясу запряжені… А на тій колясі…

Czyżby? Nie wchodź mi w słowo, miej cierpliwość! …I oto rozeszła się na morzu z naprzeciwka fala, a z tej fali wyleciały konie, jak żar czerwone, w czerwoną karocę zaprzężone… A w tej karocy…

(Змовкає, зможений сном.)

(Milknie, zmożony przez sen.)

Лукаш Та й хто ж на тій колясі був? Царівна?

Łukasz Któż był w karocy tej? Królewna może?

Лев (крізь сон) Га?.. Де?.. Яка Царівна?..

Łew (przez sen) Gdzie?… Co?… Królewna?… Jaka?

182

Лісова пісня / Pieśń lasu

Перелесник. 1980, 42×30, картон, мішана техніка

Latawiec. 1980, 42×30, karton, technika mieszana

183

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Лукаш Вже й заснули!

Łukasz Ech, już zasnął!

В лісі поночіє, але темрява не густа, а прозора, як буває перед сходом місяця. Навколо вогнища блиски світла і звої тіні неначе водять химерний танок; близькі до вогню квіти то поблискують барвами, то гаснуть у пітьмі. Покрай ліса таємничо біліють стовбури осик та берез. Весняний вітер нетерпляче зітхає, оббігаючи узлісся та розвіваючи гілля плакучій березі. Туман на озері білими хвилями прибиває до чорних хащів; очерет перешіптується з осокою, сховавшись у млі. З гущавини вибігає Мавка, біжить прудко, мов утікаючи; волосся їй розвіялось, одежа розмаялась. На галяві вона спиняється, оглядаючись, притуляє руки до серця, далі кидається до берези і ще раз зупиняється.

W lesie zapada zmierzch, ale ciemność nie jest gęsta, tylko przejrzysta, jak bywa przed wschodem księżyca. Wokół ogniska błyski światła i zwoje cieni jakby krążą w dziwacznym tańcu; kwiaty, które są bliżej ognia, to pobłyskują barwami, to znów gasną w ciemnościach. U brzegu lasu tajemniczo bieleją pnie osik i brzóz. Wiosenny wiatr niecierpliwie wzdycha, obiegając skraj lasu i rozwiewając gałęzie płaczącej brzozy. Mgła na jeziorze białymi falami przybija do czarnych chaszczy; sitowie i turzyca szepczą między sobą, ukryte we mgle. Z gęstwiny wybiega Mawka, biegnie szybko, jakby uciekając; włosy ma potargane, ubranie rozwiane. Na polanie się zatrzymuje, oglądając się za siebie, następnie rzuca się do brzozy i ponownie się zatrzymuje.

Мавка Дяка щирая тобі, ніченько-чарівниченько, що закрила ти моє личенько! і вам, стежечки, як мережечки, що вели мене до березочки! Ой, сховай мене, ти, сестриченько!

Mawka Dzięki tobie, nocko kochaniutka, żeś ukryła moją twarz bielutką! I wam, ścieżki, jak mereżki, co do brzózki wiedli brzeżkiem! Oj, siostruniu, schowaj mnie szybciutko!

Лукаш (підходить до берези, нишком) Ти, Мавко?

Łukasz (podchodzi do brzozy, szeptem) Ty, Mawko?

Мавка (ще тихше) Я.

Mawka (jeszcze ciszej) Ja.

Лукаш Ти бігла?

Łukasz Czyś biegła?

Мавка Як білиця.

Mawka Jak wiewiórka.

Лукаш Втікала?

Łukasz Czyś uciekała?

Мавка Так!

Mawka Tak!

Лукаш Від кого?

Łukasz Przed kim?

Мавка Від такого, як сам вогонь.

Mawka Przed takim, jak żywy ogień.

Лукаш А де ж він?

Łukasz Gdzież więc jest on?

Мавка Цить!.. Бо знову прилетить.

Mawka Cicho!… Usłyszy – będzie licho.

(Який час дивиться задумливо на вогонь, потім устає, відходить далі від огнища і похожає по галяві, тихо-тихесенько, ледве чутно пограваючи у сопілку.)7

(Przez jakiś czas patrzy w zadumie na ogień, potem podnosi się, odchodzi dalej od ogniska i przechadza się po polanie cicho, cichutko, ledwo słyszalnie, pogrywając na fujarce.)7

(Ховається під березу, обіймаючи її стовбур.)

(Ukrywa się pod brzozą, obejmując jej pień.)

(Мовчання.) 7

(Milczenie.)

Мелодія № 10

184

Melodia nr 10.

Лісова пісня / Pieśń lasu

Перелесник. 1995, 63×41, ДВП, мішана техніка

Latawiec. 1995, 63×41, płyta pilśniowa, technika mieszana

185

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Лукаш Як ти тремтиш! Я чую, як береза стинається і листом шелестить.

Łukasz Jakże dygoczesz! Słyszę, jak brzezina ugina się i cicho szemra liściem.

Мавка (відхиляється від берези) Ой лихо! Я боюся притулятись, а так не встою.

Mawka (odchyla się od brzozy) Co za nieszczęście! Boję się przytulać, a stać nie zdołam.

Лукаш

Łukasz

Притулись до мене. Я дужий, — здержу, ще й обороню.

Przytul się więc do mnie. Utrzymam i obronię – silny jestem.

Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Місячне світло починає ходити по лісі, стелиться по галяві і закрадається під березу. В лісі озиваються співи солов’їні і всі голоси весняної ночі. Вітер поривчасто зітхає. З осяйного туману виходить Русалка і нишком підглядає молоду пару. (Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує.)

Mawka przytula się do niego. Stoją w parze. Światło księżyca zaczyna chodzić po lesie, ściele się po polanie i zakrada się pod brzozę. W lesie odzywają się śpiewy słowików i wszystkie głosy wiosennej nocy. Wiatr porywiście wzdycha. Ze lśniącej mgły wychodzi Rusałka i ukradkiem podgląda młodą parę. (Łukasz, tuląc do siebie Mawkę, coraz bliżej nachyla się twarzą do niej i nagle całuje.)

Мавка (скрикує, з болем щастя) Ох!.. Зірка в серце впала!

Mawka (wydaje bolesny jęk szczęścia) Och!… Gwiazda w serce spadła!

Русалка Ха-ха-ха!

Rusałka Cha, cha, cha!

(З сміхом і плеском кидається в озеро.)

(Ze śmiechem i pluskotem rzuca się w jezioro.)

Лукаш (ужахнувшись) Що се таке?

Łukasz (z przerażeniem) Co to?

Мавка

Mawka Nie lękaj się, to przyjaciółka, Rusałka — nie wyrządzi nam nic złego. Swawolna jest i lubi się podśmiewać, lecz mnie to nie obchodzi… Nie obchodzi mnie nic na świecie!

Не бійся, то Русалка. Ми подруги, — вона нас не зачепить. Вона свавільна, любить глузувати, але мені дарма… Мені дарма про все на світі!

Łukasz

Лукаш

Ja więc również?

То й про мене? Mawka

Мавка

Nie, sam dla mnie jesteś światem – milszym, lepszym, niż ten, co znałam, a i ten złagodniał od chwili, gdy jesteśmy połączeni.

Ні, ти сам для мене світ, миліщий, кращий, ніж той, що досі знала я, а й той покращав, відколи ми поєднались. Лукаш То ми вже поєднались?

Łukasz Jesteśmy połączeni?

Мавка

Mawka Czyż nie słyszysz, jak nam słowiki dzwonią ślubnym śpiewem?

Ти не чуєш, як солов’ї весільним співом дзвонять?

Łukasz Tak, słyszę… Nie szczebiocą już jak zawsze, nie ćwiczą swoich treli, lecz śpiewają: „O całuj! Całuj!”

Лукаш Я чую… Се вони вже не щебечуть, не тьохкають, як завжді, а співають: «Цілуй! цілуй! цілуй!»

(Цілує її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком.)

(Obdarza ją długim, czułym, drżącym pocałunkiem.)

186

Лісова пісня / Pieśń lasu

Дядько Лев. 1981, 49.5×39.5, картон, мішана техніка

Wujek Łew. 1981, 49.5×39.5, karton, technika mieszana

187

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Я зацілую тебе на смерть!

Ja cię zacałuję na śmierć!

(Зривається вихор і білий цвіт метелицею в’ється по галяві.)

(Zrywa się wichura, biały kwiat niczym w zawiei wije się po polanie.)

Мавка

Mawka

а шкода…

Ні, я не можу вмерти…

Nie mogę, nie potrafię umrzeć… A szkoda…

Лукаш

Łukasz

Що ти кажеш? Я не хочу! Навіщо я сказав?!.

Co ty mówisz? Nie chcę tego! Po co to powiedziałem?!…

Мавка

Mawka

Ні, се так добре — умерти, як летюча зірка…

Nie, to dobrze — jak spadająca gwiazda umrzeć…

Лукаш (Говорить, пестячи.)

Łukasz Годі!

(Mówi, pieszcząc ją.)

Не хочу про таке! Не говори! Не говори нічого!.. Ні, кажи! Чудна у тебе мова, але якось так добре слухати… Що ж ти мовчиш? Розгнівалась?

Dosyć!

Ja nie chcę tego słuchać! Nie mów tego! Niczego nie mów w ogóle!… Nie, mówże! Dziwaczny jest twój język, ale jakoś tak dobrze się go słucha… Czemu milczysz? Czy gniewasz się?

Мавка

Mawka

Я слухаю тебе… твого кохання…

miłości twej…

Nie, tylko słucham cię…

(Бере в руки голову його, обертає проти місяця і пильно дивиться в вічі.)

(Bierze w ręce jego głowę, obraca ją pod światło księżyca i uważnie patrzy mu w oczy.)

Лукаш Нащо так? Аж страшно, як ти очима в душу зазираєш… я так не можу! Говори, жартуй, питай мене, кажи, що любиш, смійся…

Łukasz No coś ty? Aż się boję, gdy tak oczami w duszę mi zaglądasz… Ja tak nie mogę! Powiedz coś, zażartuj, zapytaj, mów, że kochasz, albo śmiej się…

Мавка У тебе голос чистий, як струмок, а очі — непрозорі.

Mawka Masz głos zupełnie czysty, niczym strumyk, a oczy nieprzejrzyste.

Лукаш

Łukasz

неясно світить.

Може, місяць

niejaśnie świeci.

Może księżyc

Мавка Може…

Mawka Może…

Лукаш Ти зомліла?

Łukasz Czyś zasłabła?

Мавка Цить! Хай говорить серце… Невиразно воно говорить, як весняна нічка.

Mawka Ciii! Pozwól sercu mówić… Niewyraźnie przemawia, niczym nocka w czas wiosenny.

Лукаш Чого там прислухатися? Не треба!

Łukasz A, co tam przysłuchiwać się! Nie trzeba!

(Схиляється головою йому до серця і замірає.)

(Schyla się głową ku jego sercu i zamiera.)

188

Лісова пісня / Pieśń lasu

Мавка Не треба, кажеш? То не треба, милий! Не треба, любий! Я не буду, щастя, не буду прислухатися, хороший! Я буду пестити, моє кохання! Ти звик до пестощів?

Mawka Nie trzeba, mówisz? Cóż, nie trzeba, luby! Nie trzeba, drogi mój! Nie będę, skarbie, nie będę przysłuchiwać się, miłości! Kochanie swoje będę tylko pieścić! Czyś do pieszczot się przyzwyczaił?

Лукаш

Łukasz

Я не любився ні з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощі такі солодкі!

Nigdy nikogo nie kochałem. Nie wiedziałem, że miłość może być tak słodka!

(Мавка пристрасно пестить його, він скрикує з мукою втіхи.)

(Mawka namiętnie pieści go, on stęka z bólu uniesienia.)

Мавка

Mawka

Mawko! Tak duszę wyjmiesz ze mnie!

Мавко! ти з мене душу виймеш!

Wyjmę, wyjmę! Zabiorę twoją duszę śpiewającą, serduszko zaś słowami zaczaruję… Będę całować usteczka nadobne, niech się czerwienią, niech się rumienią, całkiem do malwy płonącej podobne! Będę uwodzić oczęta twe słodkie, niechże igrają, niechże pałają, niech rozsypują klejnotów błyskotki!

Вийму, вийму! візьму собі твою співочу душу, а серденько словами зачарую… Я цілуватиму вустонька гожі, щоб загорілись, щоб зашарілись, наче ті квітоньки з дикої рожі! я буду вабити очі блакітні, хай вони грають, хай вони сяють, хай розсипають вогні самоцвітні!

(Раптом сплескує руками.)

(Nagle uderza w dłonie.)

Лукаш

Łukasz

A czym przyciągnę te kochane oczy? Dotąd nie umaiłam się!

Та чим же я принажу любі очі! Я ж досі не заквітчана!

To nic! Wszak jesteś i bez kwiatów ładna.

Дарма! ти й без квіток хороша.

Mawka

Мавка Ні, я хочу для тебе так заквітчатися пишно, як лісова царівна!

dla ciebie chcę umaić się bogato, niczym królewna leśna!

Nie,

(Біжить на другий кінець галяви, далеко від озера, до цвітучих кущів.)

(Biegnie na przeciwny skraj polany, daleko od jeziora, do kwitnących krzewów.)

Лукаш

Łukasz Stój, zaczekaj! Sam w kwiaty cię przystroję.

Почекай! Я сам тебе заквітчаю.

(Іде до неї.)

(Idzie do niej.)

Мавка (смутно)

Mawka (smutnie) W nocy kwiaty nie są tak piękne… wszystkie barwy śpią…

Не красні квітки вночі… тепер поснули барви…

Łukasz Tu w trawie są świetliki – zbiorę trochę, we włosach twoich będą się świeciły, to będzie jak prawdziwy gwiezdny wieniec.

Лукаш Тут світляки в траві, я назбіраю, вони світитимуть у тебе в косах, то буде наче зоряний вінок.

(Kładzie kilka świetlików na jej włosach.)

(Кладе скілька світляків їй на волосся.)

189

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Дядько Лев. 1996, 70×50, ДВП, мішана техніка

Wujek Łew. 1996, 70×50, płyta pilśniowa, technika mieszana

190

Лісова пісня / Pieśń lasu

Дай, подивлюся… Ой, яка ж хороша!

Daj mi popatrzeć… Ależ jesteś ładna!

(Не тямлячись від щастя, пориває її в обійми.)

(Nie posiadając się ze szczęścia, porywa ją w objęcia.)

(Шукає в траві попід кущами світляків.)

(Szuka świetlików w trawie pod krzewami.)

Мавка А я з калини цвіту наламаю. Вона не спить, бо соловейко будить.

Mawka A ja powyłamuję sobie kwiatów z kaliny — ona nie śpi przez słowika.

Русалка (знов виходить з туману. Шепоче, повернув-

R u s a ł k a (ponownie wychodzi ze mgły. Szepcze,

Я ще набрати мушу. Я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти!

Uzbieram więcej i przystroję cię w klejnoty lśniące — będziesz jak królewna!

(Ламає білий цвіт і прикрашує собі одежу.)

(Odłamuje białe kwiatki i zdobi swoje ubranie.) zwróciwszy się twarzą do sitowia)

шись до очеретів)

Hej, Niechrzczeńce, niebożątka, wzniećcie swoje kaganiątka!

Дитинчата-Потерчата, засвітіте каганчата!

W sitowiu zamigotały dwa błądzące ogniki. Następnie wychodzą Niechrzczeńce, w rękach trzymają kaganki, które pobłyskują, to mocno rozświetlając się, to znów całkiem zagasając. Rusałka przytula je do siebie i szepcze, wskazując w oddali białą postać Łukasza, która ledwo widnieje w ciemnościach między krzewami.

В очеретах заблимали два бродячі вогники. Далі виходять Потерчата, в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім погасаючи. Русалка притуляє їх до себе і шепоче, показуючи в далечінь на білу постать Лукашеву, що мріє в мороку поміж кущами.

Zobaczcie tego, który tam się błąka — jest jak wasz ojciec, który was porzucił i zgubę ściągnął na matulę waszą. On ma już więcej nie żyć.

Дивіться, он отой, що там блукає, такий, як батько ваш, що вас покинув, що вашу ненечку занапастив. Йому не треба жити.

1. Niechrzczeniec

1. Потерча

Utop go!

Утопи! Русалка Не смію. Лісовик заборонив.

Rusałka Nie wolno mi. Mam zakaz od Leszego.

2. Потерча А ми не здужаєм, бо ми маленькі.

2. Niechrzczeniec A my nie damy rady, bośmy małe.

Русалка

Rusałka Wyście małe, ale śmiałe, wyście ciche i zuchwałe, wasze ognie nie zetlały — chodźcie w gąszcze niczym myszy, tam was Leszy nie usłyszy, a naścignie — ognik mignie, zgaśnie w ciszy! Pobiegnijcie przebłyskami nad ścieżkami, zabłyśnijcie na bagniskach, zwabcie go na trzęsawisko, — gdzie on wejdzie, tam i zejdzie aż do samej głębi błota. Dalej moje są kłopoty! No! migoczcie!

Ви маленькі, ви легенькі, в ручках вогники ясненькі, ви як ласочки тихенькі, — ви підіть у чагарник, не почує Лісовик, а як стріне — вогник свіне — був і зник! Перекиньтесь блискавками над стежками. Спалахніть над купиною, поведіть дряговиною, — де він стане, там і кане аж на саме дно болота… Далі — вже моя робота! Ну! блись-блись!

Niechrzczeńce (ruszając jedno do drugiego) Tu i tam ruszajmy biegiem, a zejdziemy się nad brzegiem!

Потерчата (рушаючи одно до одного) Ти сюдою, я тудою, а зійдемось над водою!

191

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мара. 1996, 70×50, ДВП, мішана техніка

Mara. 1996, 70×50, płyta pilśniowa, technika mieszana

Мара. 1993, 49×41, ДВП, мішана техніка

Mara. 1993, 49×41, płyta pilśniowa, technika mieszana

192

Лісова пісня / Pieśń lasu

Русалка (радо) Подались!

Rusałka (radośnie) Szybko chodźcie!

Надбігає до болота, бризкає водою з пальців позад себе через плечі. З-за купини вискакує Куць, молоденький чортик-паничик.

Podbiega do bagna, pryska wodą z palców za siebie przez ramiona. Zza kępy wyskakuje Kusy, młodziutki diabełek o wyglądzie paniczyka.

Куцю-Куцю, поцілуй у руцю!

Kusy, Kusy, daj w rączkę całusa!

(Свавільним рухом простягає йому руку, він цілує.)

(Figlarnie wyciąga mu rękę, on całuje.)

Куць За що ж то, панянко?

Kusy

Русалка Я тобі сніданко гарне наготую, тілько не проґав.

Rusałka Jeśli będziesz skory, zaraz ci śniadanko pyszne naszykuję.

Za co te honory?

(Показує в далечінь на Лукаша.)

(Wskazuje na Łukasza w oddali.)

Бачиш? Що? привик ти до таких потрав?

Spójrz — czy taka strawa jeszcze ci smakuje?

Куць (махнув рукою) Поки не в болоті, — сухо в мене в роті!

Kusy (machnął ręką) Gdy nie w bagnie, usta suche mam i puste!

Русалка Буде хлопець твій, радість буде й бабі, й матінці твоїй!

Rusałka Będzie tobie gratka, bardzo się ucieszą babka twa i matka!

Куць стрибає за купину і зникає. Русалка в очереті зорить за Потерчатами, що миготять бігунцями, спалахують, блимають, снуються, перебігають.

Kusy skacze za kępę i znika. Rusałka w szuwarach obserwuje Niechrzczeńce, które migocą w biegu, rozbłyskują, migają, snują się, śmigają.

Лукаш (шукаючи світляків, завважає вогники) Які хороші світляки! летючі! Я ще таких не бачив! А великі! Я мушу їх піймати!

Łukasz (szukając świetlików, zauważa ogniki) Co za świetliki ładne! latające! Ja takich nie widziałem! Jakież duże! Koniecznie je połapię!

Мавка

Mawka

(Ганяється то за одним, то за другим, вони непомітно надять його до дряговини.)

(Gania za jednym, to znów za drugim, one niezauważalnie ściągają go do trzęsawiska.)

Не лови! Коханий, не лови! То Потерчата! Бони зведуть на безвість!

Nie łap ich! Nie łap, kochany, nie! To są Niechrzczeńce! Sprowadzą cię na zgubę!

(Лукаш не чує, захоплений гонитвою, і відбігає геть далеко від Мавки.)

(Łukasz nie słyszy, będąc pochłonięty pościgiem, i odbiega całkiem daleko od Mawki.)

Лукаш (раптом скрикує)

Łukasz (nagle wydaje krzyk) Hej! Pomocy! Ugrzęzłem w trzęsawisku! Oj, zasysa!

Пробі! гину! В дряговину попав! Ой, смокче, тягне!

(Мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він загруз далеко від твердого берега. Вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий.)

(Mawka przybiega na jego wołanie, ale nie może dostać się do niego, gdyż ugrzązł daleko od twardego brzegu. Rzuca mu jeden koniec swego pasa, trzymając drugi koniec.)

Мавка Лови!

Mawka Łap!

Лукаш Ой, не сягає! Що ж се буде?

Łukasz Oj, nie sięga! Cóż to teraz będzie?

(Пояс не досягає руки Лукашевої.)

(Pas nie sięga ręki Łukasza.)

193

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Лукаш і Мара. 1987, 50×40.4, картон, мішана техніка

Łukasz і Mara. 1987, 50×40.4, karton, technika mieszana

194

Лісова пісня / Pieśń lasu

Мавка (кидається до верби, що стоїть, похилившись

Mawka (rzuca się do wierzby, która stoi pochylona nad

над дряговиною)

trzęsawiskiem)

Вербиченько-матусенько, ратуй!

Wierzbino, matuleńko, przyjdź z pomocą!

(Швидко, як білиця, злазить на вербу, спускається по крайньому вітті, кидає знов пояса — він на сей раз досягає, — Лукаш хапається за кінець, Мавка притягає його до себе, потім подає руку і помагає злізти на вербу.)

(Szybko niczym wiewiórka wspina się na wierzbę, schodzi niżej po skrajnych gałęziach, ponownie rzuca pas — tym razem pas sięga — Łukasz chwyta się końca, Mawka przyciąga go do siebie, następnie wyciąga rękę i pomaga mu wejść na wierzbę.)

Русалка в очереті видає глухий стогін досади і зникає в тумані. Потерчата теж зникають.

Rusałka w szuwarach wydaje głuchy jęk niezadowolenia i znika we mgle. Niechrzczeńce również znikają.

Дядько Лев (прокинувся від крику) Га?.. Що таке? Вже знов якась мара? Цур-пек! щезай!

Wujek Łew (obudził się z powodu krzyku) Hę?… Co się dzieje? Znowu jakaś mara? Precz! wara!

(Оглядається.)

(Ogląda się za siebie.)

Лукашу, де ти? гов!

Hej, Łukaszu, gdzieś ty?

Лукаш (озивається з верби) Я тута, дядьку!

Łukasz (odzywa się z wierzby) Tu jestem, wujku!

Лев

Łew А ти тут чого?

Po coś tam się wdrapał?

(Підходить і заглядає на вербу.)

(Podchodzi bliżej i zagląda na wierzbę.)

(Лукаш ізлізає з верби, Мавка там лишається.)

(Łukasz schodzi z wierzby. Mawka pozostaje na miejscu.)

Лукаш

Łukasz

Зліз на вербу, ще й з дівкою!

Na wierzbę wszedł, z dziewuchą przy tym!

Ой, дядьку! я тут було в дряговині загруз, натрапив на вікно, та вже вона

Wujku! Ugrzązłem w trzęsawisku, natrafiłem na okno w bagnie i dopiero ona

(показує на Мавку)

(wskazuje na Mawkę)

Лев

Łew

поратувала якось.

uratowała mnie.

А чого ж ти стикаєшся отут як потороча? — таж поночі!

Po jakież licho tu się wałęsasz niby jakaś zjawa? — jest przecież noc!

Лукаш Я світляки ловив…

Łukasz Łapałem tu świetliki…

(Уриває.)

(Urywa.)

Лев (завважає світляки на Мавці) Ба! так би ти й казав, то я ж би знав! Тепер я бачу сам, чия то справа.

Łew (zauważa świetliki na Mawce) Ba! Trzeba było mówić, to bym wiedział! Już dobrze widzę, czyje to są sprawki.

Мавка Я ж, дядечку, його поратувала.

Mawka Wujaszku, przecież go uratowałam.

Лев

Łew Дивись ти — «дядечку»! Знайшлась небога! А хто ж його призвів у пастку лізти?

„Wujaszku”! Też znalazła mi się krewna! A któż to zwabił go do tej zasadzki?

(Докірливо хитає головою.)

(Z wyrzutem kręci głową.)

Ей, кодло лісове! така в вас правда!.. Ну, попаду ж і я Лісовика, то вже не вирветься, — в пеньок дубовий вщемлю те бородище-помелище, то буде відати! Бач, підсилає своїх дівок, а сам — і я не я!

Ech, leśne plemię! Taką macie prawdę!… No, czekaj, jak dopadnę już Leszego, nie ujdzie mu to płazem — w pień dębowy zacisnę mu brodzisko-drapaczysko, to będzie wiedział. Patrzcie go — podsyła swe dziewki, jakby nic do tego nie miał!

195

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

«Притулись до мене...». 1990, 49.5×40, картон, мішана техніка

„Przytul się więc do mnie…”. 1990, 49.5×40, karton, technika mieszana

196

Лісова пісня / Pieśń lasu

Мавка (швидко збігає з верби) Ні, він не винен! Хай Змія-Цариця мене скарає, якщо се неправда! І я не винна!

Mawka (szybko zbiega z wierzby) Nie, jest niewinny! Niech Królowa Żmija ukara mnie, jeżeli to nieprawda! Ja też nie jestem winna!

Лев

Łew От, тепера вірю, бо знаю, се в вас присяга велика.

Teraz wierzę, bo wiem: wśród was nie lada to przysięga.

Лукаш Вона мене поратувала, дядьку, от Бігме згинув би тепер без неї!

Łukasz To ona, wujku, mnie uratowała, bez niej, dalibóg, już bym teraz nie żył!

Лев

Łew Ну, дівонько, хоч ти душі не маєш, та серце добре в тебе. Пробачай, що я нагримав з опалу.

No cóż, dziewczyno, chociaż nie masz duszy, lecz serce dobre masz. Nie miej mi za złe, że w gniewie cię skrzyczałem.

(До Лукаша.)

(Do Łukasza)

Лукаш Та то якісь були такі летючі!

Łukasz Nie, tamte były jakieś latające!

Лев

Łew

Чого ж ти по світляки погнався на болото? Хіба ж вони по купинах сидять?

No, a ty jakiego licha wlazłeś na bagnisko? Świetliki przecież nie na kępach siedzą!

Еге! то знаю ж я! То Потерчата. Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра щеняток-ярчуків, то ще побачим, хто тут заскавучить!

Aha! Już teraz wiem! To są Niechrzczeńce! No, no, czekajcie, jutro przyprowadzę z pierwszego miotu psiaki — zobaczymy, kto będzie tu skowytał!

Голоски Потерчат (озиваються жалібно, подібно до

Głoski Niechrzczeńców (odzywają się żałośnie,

podobnie do żabiego kumkania)

жаб’ячого кумкання)

Nie, dziaduniu! Nie jesteśmy winne, myśmy na kępinie jagódki zbierały. Myśmy nie wiedziały, że nadejdą goście — byśmy się schowały hen na głębokości… Oj smutek, biada! Żal nas dopada!

Ні, ні, дідуню! Ні, ми не винні! Ми в дряговинні ягідки брали. Ми-ж бо не знали, що тута гості, ми б не зринали з глибокості… Ой, нене, сум! Нум плакать, нум! Łew

Лев

Jak się speszyła wnet bezbożna para, wiedźmowe plemię! Dobrze, zaczekajcie, już ja wyjaśnię, kto tu jest niewinny!…

Чи бач, як знитилась невірна пара, відьомський накоренок! Та нехай, я вже дійду, хто винен, хто не винен!..

(Do Łukasza.)

(До Лукаша.)

A co, siostrzeńcu, pora już do domu? Pomału idźmy.

А що, небоже, чи не час додому? Ходім помалу.

(До Мавки.)

(Do Mawki.)

Будь здорова, дівко.

Zdrowa bądź, dziewczyno!

Mawka Czy jutro też przyjdziecie? Ja pokażę, gdzie znaleźć dobre drewno na budowę.

Мавка Ви завтра прийдете? Я покажу, де є хороше дерево на хату.

197

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

У любові. 1990, 50×40, картон, мішана техніка

W miłości. 1990, 50×40, кarton, technika mieszana

198

Лісова пісня / Pieśń lasu

Лев

Łew Я бачу, ти про все вже розпиталась. Метка! Та що ж, приходь, я з вами звик, та й вам до нас прийдеться привикати. Ходімо. Прощавай!

Żeś bystra – już o wszystko dopytałaś. Cóż, przychodź zatem — już przywykłem do was, a do nas trzeba wam się przyzwyczajać. Ruszajmy zatem. Żegnaj!

(Рушає.)

(Rusza.)

Мавка (більш до Лукаша, ніж до Лева) Я буду ждати!

Mawka (bardziej do Łukasza niż do Łewa) Będę czekać!

Мавка (сама) Коли б ти, нічко, швидче минала! Вибач, коханая! Ще ж я не знала Днини такої, щоб була щасна так, як ти, ніченько, так, як ти, ясна! Чом ти, березо, така журлива? Глянь, моя сестронько, таж я щаслива! Не рони, вербо, сліз над водою, буде ж, матусенько, милий зо мною!.. Батьку мій рідний, темненький гаю, як же я ніченьку сюю прогаю? Нічка коротка — довга розлука… Що ж мені сужено — щастя чи мука?

Mawka (sama) Gdybyś ty, nocko, szybciej mijała! Wybacz, kochana! Nigdym nie znała dnia, co by szczęściem zrównać się zdołał z tobą, świetlista nocko wesoła! Brzózko, dlaczegoś taka smutliwa? Zobacz, siostrzyczko — jestem szczęśliwa! Nie roń, wierzbino, łez nadaremno, będzie, matulu, miły mój ze mną!… Ojcze mój drogi, gaju kochany, jakże mi szybciej przebyć do rana? Krótka jest nocka — długie rozstanie… Szczęście czy męka — co mi nastanie?

Місяць сховався за темну стіну ліса, темрява наплила на прогалину, чорна, мов оксамитна. Нічого не стало видко, тілько жевріє долі жар, позосталий від огнища, та по вінку із світляків знати, де ходить Мавка поміж деревами: вінок той ясніє то цілим сузір’ям, то окремими искрами, далі тьма і його покриває. Глибока північна тиша, тілько часом легкий шелест чується в гаю, мов зітхання у сні.

Księżyc schował się za ciemny mur lasu, ciemność nadciągnęła nad polanę, czarna, jakby z aksamitu. Niczego już nie widać, tylko tli się na dole żar po ognisku, a po wianku ze świetlików widać, gdzie chodzi Mawka między drzewami: wieniec ten rozjaśnia się to całym gwiazdozbiorem, to znów poszczególnymi iskrami, następnie jego również pochłania ciemność. Głęboka śródnocna cisza, tylko czasami w gaju słychać lekki szelest, jakby westchnienia we śnie.

(Лукаш відстає від дядька, стискає мовчки обидві руки Мавці, безгучно її цілує і, догнавши дядька, іде з ним у ліс.)

(Łukasz pozostaje w tyle za wujkiem, milcząco ściska Mawce obie dłonie, niesłyszalnie ją całuje i, dogoniwszy wujka, idzie z nim do lasu.)

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мавки. 1999, 69×48, картон, мішана техніка

Mawkі. 1999, 69×48, karton, technika mieszana

200

Дія II

Akt II

Пізнє літо. На темнім матовім листі в гаю де-не-де видніє осіння прозолоть. Озеро змаліло, берегова габа поширшала, очерети сухо шелестять скупим листом. На галяві вже збудовано хату, засажено городець. На одній нивці пшениця, на другій — жито. На озері плавають гуси. На березі сушиться хустя, на кущах стремлять горщики, гладишки. Трава на галяві чисто викошена, під дубом зложений стіжок. По лісі калатають клокічки — десь пасеться товар. Недалечко чутно сопілку, що грає якусь моторну, танцюристу мелодію.8

Późne lato. Na ciemnych matowych liściach w gaju gdzieniegdzie przebłyskują złote łatki. Jezioro zmalało, pas brzegowy poszerzył się, oczerety sucho szeleszczą rzadkimi liśćmi. Na polanie już zbudowano chatę, założono ogródek. Na jednym poletku rośnie pszenica, na drugim żyto. Na jeziorze pływają gęsie. Na brzegu suszy się pranie, na krzakach sterczą garnki, dzbany. Trawa na polanie jest dokładnie skoszona, pod dębem stoi ułożony stożek. W lesie dzwonią dzwoneczki — gdzieś wypasane jest bydło. Niedaleko słychać fujarkę, która gra jakąś żwawą, taneczną melodię.8

Мати Лукашева (виходить з хати й гукає) Лукашу, гов! А де ти?

Matka Łukasza (wychodzi z chaty i woła) Łukaszu, hej! Gdzie jesteś?

Лукаш (виходить з ліса з сопілкою і мережаним кійком

Łukasz (wychodzi z lasu z fujarką i zdobionym kijem w ręku)

у руках)

Tutaj, mamo.

Тут я, мамо. Мати А чи не годі вже того грання? Все грай та грай, а ти, робото, стій!

Matka No, chyba już wystarczy tego grania! Gra se i gra, a ty, roboto, czekaj!

Лукаш Яка ж робота?

Łukasz Robota? Jaka?

Мати

Matka Co to znaczy — jaka? A któż to, powiedz, miał zagrodę stawiać?

Як — яка робота? А хто ж обору мав загородити? Лукаш Та добре вже, загорожу, нехай-но.

Łukasz No dobrze już, postawię nie zwlekając.

Мати Коли ж воно оте «нехай-но» буде? Тобі б усе ганяти по шурхах з приблудою, з накидачем отим!

Matka Kiedyż to twoje „nie zwlekając” będzie? A ty byś tylko ganiał po wądołach do spółki z tą przybłędą, z tą natrętką!

Лукаш Та хто ганяє? Бидло ж я пасу, а Мавка помагає.

Łukasz Dlaczego ganiam? Toć wypasam bydło, a Mawka mi pomaga.

Мати

Matka

з такою поміччу!

Одчепися

z taką pomocą! Łukasz

Лукаш

Toć mówiła mama, że gdy dogląda krowy, one więcej nabiału dają.

Сами ж казали, що як вона глядить корів, то більше дають набілу.

Matka

Мати

Cóż, wiedźmowe plemię!

Вже ж — відьомське кодло!

Łukasz Już nie wiadomo, jak dogodzić mamie! Czyż to nie ona drewno nam nosiła,

Лукаш Немає відома, чим вам годити! Як хату ставили, то не носила 8

Daj mi spokój

Мелодії № 11, 12, 13.

201

Melodie nr 11, 12, 13.

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

gdyśmy stawiali chatę? A ogródek kto z mamą sadził, kto zasiewał pole? Czyż kiedyś obrodziło jak w tym roku? A jak kwiatami okna ozdobiła przepięknie — tylko patrzeć i podziwiać!

вона нам дерева? А хто садив города з вами, нивку засівав? Так, як сей рік, хіба коли родило? А ще он як умаїла квітками попідвіконню — любо подивитись!

Matka Po co komu te kwiatki trzeba? Przecież nie mamy w domu panny na wydaniu… Tylko te kwiatki mu i śpiewy w głowie!

Мати Потрібні ті квітки! Та ж я не маю у себе в хаті дівки на виданню… Йому квітки та співи в голові!

(Лукаш знизує нетерпляче плечима і подається йти.)

(Łukasz wzrusza niecierpliwie ramionami i zamierza iść.)

Лукаш Таж обору городити!

Łukasz Toć zagrodę będę stawiał!

Куди ти?

Gdzie idziesz?

(Іде за хату, згодом чутно цюкання сокирою.)

(Idzie za chatę, następnie słychać stukot siekiery.)

Мавка виходить з ліса пишно заквітчана, з розпущеними косами.

Mawka wychodzi z lasu bogato umajona kwiatami, ma rozpuszczone włosy.

Мати (непривітно) Чого тобі?

Matka (nieżyczliwie) Czego ci trzeba?

Мавка

Mawka Gdzie jest Łukasz, ciociu?

Де, дядино, Лукаш? Мати Чого ти все за ним? Не випадає за парубком так дівці уганяти.

Matka Po co nachodzisz go? To nie wypada, by dziewka uganiała się za chłopcem.

Мавка Мені ніхто такого не казав.

Mawka Mnie jeszcze nigdy nikt nie mówił o tym.

Мати Ну, то хоч раз послухай — не завадить.

Matka Posłuchaj więc choć raz — to nie zaszkodzi.

(прикро дивиться на Мавку.)

(patrzy na Mawkę z wyrzutem)

Мавка Та добре, можу й переодягтися.

Mawka No dobrze, pójdę zatem się przebiorę.

Dlaczego jesteś taka rozczochrana? Nie ma tak, żeby ładnie się uczesać — jak wiedźma chodzi cały czas. Niechlujnie. A co to za gałgany masz na sobie? W czymś takim też pracować niewygodnie. Coś mi zostało po nieboszczce córce, idź załóż — tam na żerdce w chacie wisi. A łachy te, jak chcesz, to włóż do skrzyni.

Чого ти все розпатлана така? Нема, щоб зачесатись чепурненько, — усе як відьма ходить. Нечепурно. І що се за манаття на тобі? Воно ж і невигідне при роботі. Я маю дещо там з дочки-небіжки, піди вберися — там на жердці висить. А се, як хоч, у скриню поклади.

(Іде в хату. Звідти виходить дядько Лев.)

(Idzie do chaty. Stąd wychodzi Wujek Łew.)

Мати Хоч би подякувала!

Matka Choćby podziękowała!

Лев

Łew Cóż ty, siostro, ujadasz na dziewczynę raz za razem? Czy wobec ciebie może zawiniła?

Що ти, сестро, так уїдаєш раз у раз на дівку? Чи то вона тобі чим завинила?

Matka A ty, braciszku, lepiej się nie wtrącaj, gdy ciebie się nie pyta! Ty by jeszcze pościągał tutaj wszystkie wiedźmy z lasu!

Мати А ти, братуню, вже б не відзивався, коли не зачіпають! Ти б іще зібрав сюди усіх відьом із ліса.

202

Лісова пісня / Pieśń lasu

«…на дні лежить рибалка…». 1996, 70×50, ДВП, мішана техніка

„...tam rybak na dnie leży...”. 1996, 70×50, płyta pilśniowa, technika mieszana

203

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Лев

Łew Якби ж воно такеє говорило, що тямить, ну, то й слухав би, а то… «відьом із ліса!» — де ж є відьма в лісі? Відьми живуть по селах…

Gdyby mówiła coś, o czym pojęcie choć jakieś ma, to może bym posłuchał… Ba! „wiedźmy z lasu”! — jakież w lesie wiedźmy? Toć wiedźmy zamieszkują na wsi…

Мати

Matka

То вже ти на тому знаєшся… Та що ж, принаджуй ту погань лісову, то ще діждешся колись добра!

Ty to na tym się znasz… No cóż, przywabiaj dalej to draństwo leśne, może się doczekasz jakiegoś dobra!

Лев

Łew А що ж? таки й діжду. Що лісове, то не погане, сестро, — усякі скарби з ліса йдуть…

Może się doczekam. Nie jest to złe, co w lesie mieszka, siostro — pochodzą z lasu różne skarby…

Мати (глузливо)

Matka (z kpiną) Аякже!

Jasne!

Лев

Łew З таких дівок бувають люде, от що!

Z tej dziewki mogą też być ludzie, ot co!

Мати Які з їх люде? Чи ти впився? Га?

Matka Jacy z niej ludzie? Czyżbyś się upoił?

Лев

Łew Та що ти знаєш? От небіжчик-дід казали: треба тілько слово знати, то й в лісовичку може уступити душа така саміська, як і наша.

Co ty tam wiesz? Świętej pamięci dziadek powiadał: jak się zna właściwe słowo, to w takie leśne dziewczę może wstąpić w niczym nie gorsza dusza od tej naszej.

Мати Ну, а куди ж тоді відьомська пара подінеться?

Matka No, a diabelska para gdzie się wtedy podzieje?

Лев

Łew Ти знов таки своєї?.. От ліпше заберуся до роботи, як маю тут жувати клоччя!

Ty, jak widzę, znów zaczynasz?… Już lepiej się zabiorę do roboty, niż tu jęzorem trzepać!

Мати

Matka

або ж я бороню?

Йди!

czyż ci przeszkadzam?

Idźże zatem,

(Лев іде за хату, сердито струснувши головою.)

(Łew idzie za chatę, gniewnie potrząsnąwszy głową.)

Мавка (Виходить з хати перебрана: на їй сорочка

Mawka (wychodzi z chaty przebrana: ma na sobie koszulę z grubego płótna w dziesięć pasem, skąpo uszytą i z łatkami na ramionach, wąską spódnicę z wybijanki oraz wypłowiały fartuszek z dymki, włosy ma gładko uczesane i splecione w dwa warkocze ułożone wokół głowy)

з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий хвартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови)

Вже й перебралась.

Ja już się przebrałam.

Мати Отак що иншого. Ну, я піду — управлюся тим часом з дробиною. Хотіла я піти до конопель, так тут іще не скінчена робота, а ти до неї щось не вельми…

Matka No, teraz co innego. Pójdę sobie — tymczasem muszę z drobiem się uporać. A jeszcze chciałam do konopi pójść, tyle że tu robota nieskończona, a ty nie bardzo rwiesz się do niej…

204

Лісова пісня / Pieśń lasu

Діти, мої квіти. 1984, 50×40, папір, мішана техніка

Dzieci, kwiaty moje. 1984, 50×40, papier, technika mieszana

205

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мавка

Mawka

Чом же? що тілько вмію, рада помогти.

Czemuż? Pomogę chętnie, zrobię co potrafię.

Мати Ото-то й ба, що неконечне вмієш: політниця з тебе абияка, тащити сіна — голова боліла… Як так і жати маєш…

Matka W tym właśnie rzecz, że nie potrafisz wiele: pielaczka z ciebie marna, a gdy siano składaliśmy, to głowa cię bolała… Jak będziesz żąć tak samo…

Мавка (зо страхом)

Mawka (ze zmartwieniem)

Як-то? Жати? Ви хочете, щоб я сьогодня жала?

Jak to? Żąć? Chce ciocia, żebym dzisiaj żęła zboże?

Мати Чому ж би ні? Хіба сьогодня свято?

Matka Dlaczego nie? Czy dzisiaj mamy święto?

(Бере за дверима в сінях серпа і подає Мавці.)

(Bierze za drzwiami w sieni sierp i podaje Mawce.)

(Виходить за хату, узявши з сіней підситок із зерном. Незабаром чутно, як вона кличе: «Ціпоньки! ціпоньки! тю-тю-тю! тю-тю-тю! Ціррр…».)

(Wychodzi za chatę, wziąwszy z sieni podsitek z ziarnem. Wkrótce słychać, jak przywołuje: „Cip, cip, cip! Dzicia, dzicia, dzicia! Taś, taś taś!…”.)

Лукаш виходить із сокирою і підступає до молодого грабка, щоб його рубати.

Łukasz wychodzi z siekierą i przymierza się, by ściąć młodego graba.

Мавка

Mawka

Ось на серпа — попробуй. Як управлюсь, то перейму тебе.

Tu sierp masz — spróbuj. Jak już się uporam, to cię zastąpię.

Не руш, коханий, воно ж сире, ти ж бачиш.

Nie, kochany, nie rusz, to niewyschnięte drzewo!

Лукаш

Łukasz

Не маю часу!

Ай, дай спокій!

Ja nie mam czasu!

Aj, daj spokój!

(Мавка смутно дивиться йому в вічі.)

(Mawka smutnie patrzy mu w oczy.)

Мавка (швиденько виволікає з ліса чималу суху деревину) Я ще знайду — тобі багато треба?

Mawka (szybciutko wywleka z lasu spore suche drzewko) Poszukam jeszcze; dużo potrzebujesz?

Лукаш А що ж? оцим одним загороджу?

Łukasz Że niby to wystarczy do zagrody?

Мавка Чогось уже і ти став непривітний…

Mawka Ty też dlaczegoś jesteś już niemiły…

Лукаш Та бачиш… мати все гризуть за тебе!..

Łukasz No, widzisz… matka wciąż przez ciebie dręczy!…

Мавка Чого їй треба? і яке їй діло?

Mawka I po co to jej? Czego jej potrzeba?

Лукаш Та як же? я ж їм син…

Łukasz No jakże… Jestem synem jej…

Мавка

Mawka

Ну, то дай сухого…

No to daj suchego…

Ну, син, — то що?

Cóż z tego?

Лукаш Бач… їм така невістка не до мислі… Вони не люблять лісового роду… Тобі недобра з їх свекруха буде!

Łukasz Wiesz… ją synowa taka nie urządza… Nie lubi matka wszelkich stworów leśnych… Z niej byłaby niedobra ci teściowa!

206

Лісова пісня / Pieśń lasu

Водяник і Потерчата. 1985, 50×34, папір, мішана техніка

Wodnіk і Niechrzczeńce. 1985, 50×34, papier, technika mieszana

207

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мавка У лісі в нас нема свекрух ніяких. Навіщо ті свекрухи, невістки — не розумію!

Mawka A w lesie nie ma żadnych tam teściowych. Po co komu teściowe czy synowe — wciąż nie rozumiem!

Лукаш

Łukasz

Їм невістки треба, бо треба помочі — вони старі. Чужу все до роботи заставляти не випадає… Наймички — не дочки… Та правда, ти сього не зрозумієш… Щоб наші людські клопоти збагнути, то треба справді вирости не в лісі.

Trzeba jej synowej, bo stara jest, nie może bez pomocy. A obcą nie wypada wciąż do pracy przynaglać… Wszak służąca to nie córka… Doprawdy, nie zrozumiesz tego nigdy… Kłopotów ludzkich nie da się zrozumieć, gdy się dorasta na odludziu w lesie.

Мавка (щиро) Ти розкажи мені, я зрозумію, бо я ж тебе люблю… Я ж пойняла усі пісні сопілоньки твоєї.

Mawka (otwarcie) Opowiedz o tym, proszę — ja zrozumiem, bo przecież kocham cię… Pojęłam przecież wszystkie do jednej pieśni twej fujarki.

Лукаш Пісні! То ще наука невелика!

Łukasz Phi, pieśni! Niezbyt mądra to nauka!

Мавка Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше! Той цвіт від папороті чарівніший — він скарби творить, а не відкриває. У мене мов зродилось друге серце, як я його пізнала. В ту хвилину огнисте диво сталось…

Mawka Nie wzgardzaj, proszę, kwiatem swojej duszy, wyrosła z niego bowiem nasza miłość! Ten kwiat jest cudowniejszy od paproci, on nie znajduje skarby — on je tworzy. Wyrosło mi niejako drugie serce, od kiedy go poznałam. W tamtej chwili ognisty stał się cud…

(Раптом уриває.)

(Nagle urywa.)

Ти смієшся?

Лукаш Та справді, якось наче смішно стало… Убрана по-буденному, а править таке, немов на свято орацію!

Czy ty się śmiejesz?

Łukasz A rzeczywiście, śmiesznie się zrobiło… Ubrana jak na co dzień, a wygłasza jakby orację czy kazanie w święto!

(Сміється.)

(Śmieje się.)

Мавка (шарпає на собі одежу) Спалю се все!

Mawka (szarpie na sobie ubranie) Do ognia z tym!

Лукаш

Łukasz Щоб мати гірше гризли?

Toć matka cię zadręczy!

Мавка Та що ж, як я тобі у цій одежі неначе одмінилась!

Mawka Cóż po tym, skoro jestem jakby inna dla ciebie w tym ubraniu!

Лукаш

Łukasz

Так я й знав! Тепер уже почнеться дорікання…

Ech, wiedziałem! Już teraz chyba zaczną się docinki…

Мавка Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тілько — смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись.

Mawka Nie, ukochany, ja ci nie docinam, a tylko smutno mi, że nie potrafisz dorównać życiem do samego siebie.

208

Лісова пісня / Pieśń lasu

Мавка над водою. 1995, 80.5×49.5, ДВП, мішана техніка

Mawka nad wodą. 1995, 80.5×49.5, płyta pilśniowa, technika mieszana

209

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Лукаш Я щось не розберу, що ти говориш.

Łukasz Coś nie pojmuję, o czym teraz mówisz.

Мавка Бач, я тебе за то люблю найбільше, чого ти сам в собі не розумієш, хоча душа твоя про те співає виразно-щиро голосом сопілки…

Mawka No widzisz, to najbardziej kocham w tobie, czego sam w sobie nie potrafisz pojąć, choć dusza twoja wyśpiewuje o tym wyraźnie, szczerze głosem twej fujarki…

Лукаш А що ж воно таке?

Łukasz A cóż to jest?

Мавка

Mawka

Воно ще краще, ніж вся твоя хороша, люба врода, та висловить його і я не можу…

To coś o wiele, wiele lepszego od cudownej twej urody, lecz również nie potrafię go wyrazić…

(Смутно-закохано дивиться на нього і мовчить хвилинку.)

(Smutnie i zakochanie patrzy na niego i milczy przez chwilę.)

Лукаш Ей, не пора мені тепера грати!

Łukasz Nie pora teraz mi w fujarkę dmuchać!

Мавка То пригорни мене, щоб я забула осю розмову.

Mawka To przytul mnie więc, żebym zapomniała o tej rozmowie.

Лукаш (оглядається) Цить! почують мати! вони вже й так тебе все називають накидачем…

Łukasz (ogląda się za siebie) Ciii! usłyszy matka! Już i bez tego wciąż cię obwołuje natrętką…

Мавка (спалахнула) Так! хто не зріс між вами, не зрозуміє вас! Ну, що се значить «накинулась»? Що я тебе кохаю? Що перша се сказала? Чи ж то ганьба, що маю серце не скупе, що скарбів воно своїх не криє, тілько гойно коханого обдарувало ними, не дожидаючи вперід застави?

Mawka (wybuchnęła) Tak! kto nie dorastał z wami, ten was nie pojmie! Cóż to bowiem znaczy żem ja „natrętna”? To, że ciebie kocham? Żem pierwsza to przyznała? Czyż to hańba, że serce mam nie skąpe, że nie chowa w zanadrzu swoich skarbów, tylko hojnie obdarowało nimi kochanego, nie oczekując w zamian poręczenia?

Лукаш Була надія, що віддячусь потім.

Łukasz Liczyłem wciąż, że potem się odwdzięczę.

Мавка І знов чудне, незрозуміле слово — «віддячуся»… Ти дав мені дари, які хотів, такі були й мої — неміряні, нелічені…

Mawka Kolejne dziwne, niepojęte słowo — „odwdzięczę się”… Tyś dał mi takie dary, jakie zechciałeś, moje również były niezmierne, niezliczone…

Лукаш

Łukasz

Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує!

Zagraj mi na fujarce, mój kochany, niech wszystkie utrapienia zaczaruje!

То й добре, коли ніхто не завинив нікому. Ти се сама сказала — пам’ятай.

No, to dobrze, jeżeli nikt nikomu nie jest dłużny. Tyś sama powiedziała to — pamiętaj.

Мавка Чому я маю сеє пам’ятати?

Mawka Dlaczego niby mam pamiętać o tym?

210

Лісова пісня / Pieśń lasu

«Іди спочинь». 1979, 42×30, папір, мішана техніка

„Idż spocznij sobie”. 1979, 42×30, papier, technika mieszana

211

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мати (виходить із-за хати) Се так ти жнеш? А ти се так городиш?

Matka (wychodzi zza chaty) To ty tak żniesz? A ty zagrodę stawiasz?

(Лукаш поспішно поволік дерево за хату.)

(Łukasz pospiesznie pociągnął drzewo za chatę.)

Коли ти, дівонько, не хочеш жати, то я ж тебе не силую. Вже якось сама управлюся, а там на вісень, дасть Біг, знайду собі невістку в поміч. Там є одна вдовиця — моторненька, — сама припитувалась через люде, то я казала, що аби Лукаш був не від того… Ну, давай вже, любко, мені серпочка — другого ж немає.

Jeżeli ty, dziewuszko, nie chcesz żąć, nie będę przecież cię zmuszała. Sama poradzę sobie jakoś, a na jesień, da Bóg, synową do pomocy znajdę. Jest we wsi pewna wdówka — dość zaradna — dowiadywała się przez innych ludzi, odpowiedziałam więc, że gdyby Łukasz nie miał nic przeciw… No, kochana, dawaj już mi ten sierp — drugiego przecież nie mam.

Мавка Я жатиму. Ідіть до конопель.

Mawka Ja pożnę. Pójdzie ciocia do konopi.

(Мати йде через галяву до озера і криється за очеретом.)

(Matka idzie przez polanę do jeziora i znika za sitowiem.)

Мавка замахує серпом і нахиляється до жита. З жита раптом виринає Русалка Польова; зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квітки з куколю, ромен, березка.

Mawka zamachuje się sierpem i nachyla ku żytu. Z żyta nagle wynurza się Rusałka Polna; zielone ubranie na niej prześwituje gdzieniegdzie przez pelerynę złotych włosów pokrywającą całą jej drobną postać; na głowie ma niebieski wianek z chabrów, we włosach zaplątały się różowe kwiaty kąkolu, rumian, powój.

Русалка Польова (з благанням кидається до Мавки) Сестрице, пошануй! Краси моєї не руйнуй!

Rusałka Polna (błagalnie rzuca się do Mawki) Siostrzyczko ma, litości! Nie rujnuj mej piękności!

Мавка Я мушу.

Mawka Jednak muszę.

Русалка Польова Уже ж мене пошарпано, всі квітоньки загарбано, всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшениченьки! Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів, наче крівця пролилася, в борозенці запеклася…

Rusałka Polna Już przecież mnie zszargano i kwiatki mi wyrwano — kwiatuszki, gwiazdki hoże, co rosły pośród zboża! Moje maki czerwieniały, teraz wszystkie poczerniały, jakby ze mnie krew wyciekła i w brózdeczce się zapiekła…

Мавка Сестрице, мушу я! Твоя краса на той рік ще буйніше запишає, а в мене щастя як тепер зов’яне, то вже не встане!

Mawka Siostrzyczko, muszę! Wszak uroda twoja za rok rozkwitnie z jeszcze większą siłą, a moje szczęście, jeśli teraz pryśnie, już nie zabłyśnie!

Русалка Польова (ламає руки і хитається від горя,

Rusałka Polna (załamuje ręce i chwieje się z nieszczęścia niczym kłos na wietrze)

як од вітру колос)

Ой горенько! косо моя! косо моя золотая! Ой лишенько! красо моя! красо моя молодая!..

Oj biada mi, biada! złote moje kosy! Przyjdzie wam zagłada, młode moje kłosy!…

Мавка Твоїй красі вік довгий не судився, на те вона зроста, щоб полягати. Даремне ти благаєш так мене, — не я, то инший хто її зожне.

Mawka Niedługo żyje kłosów twoich piękno — wyrasta po to, by następnie upaść. Mnie tak gorliwie błagasz nadaremnie — ktoś inny wszak je zeżnie i beze mnie.

212

Лісова пісня / Pieśń lasu

Мавка і Лісовик. 1996, 70×50, ДВП, мішана техніка

Mawka і Leszy. 1996, 70×50, płyta pilśniowa, technika mieszana

213

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Русалка Польова Глянь, моя сестро, ще хвиля гуляє з краю до краю. Дай нам зажити веселого раю, поки ще літечко сяє, поки ще житечко не полягло, — ще ж неминуче до нас не прийшло! Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, рідная! Потім поникне краса моя бідная, ляже додолу сама… Сестро! не будь як зима, що не вблагати її, не вмолити!

Rusałka Polna Spójrz, moja siostro, jak fala skrzydlata lata wśród świata. Daj nam nacieszyć się rajem bogatym, póki olśniewa nas lato, póki żyteczko nie legło — wszak nieuchronne jest jeszcze odległe! Chwilę, kochana! Chwileczkę! Chwilunię! Potem uwiędnie me piękno i runie, samo do ziemi się schowa. Nie bądź, siostrzyczko, jak zima surowa, której się nie da przekonać!

Мавка Рада б я волю вволити, тілько ж сама я не маю вже волі.

Mawka Rada bym wolę wykonać, tyle że sama już jestem bezwolna.

Русалка Польова (шепче, схилившись Мавці до

Rusałka Polna (szepcze, schyliwszy się do ramienia

плеча)

Mawki)

Чи ж не трапляється часом на полі гострим серпочком поранити руку? Сестронько! зглянься на муку! Крапельки крові було б для ратунку доволі. — Що ж? Хіба крові не варта краса?

Bywa, że jakaś żniwiarka niezdolna potnie do krwi ostrym sierpem swą rękę. Siostro! uszanuj mą mękę! Mnie nawet kropla ocalić jest zdolna — jest to dla piękna nieduża wszak miara.

Мавка (черкає себе серпом по руці, кров бризкає на

Mawka (nadcina sierpem swoją rękę, krew tryska na złote

золоті коси Русалки Польової)

włosy Rusałki Polnej)

Ось тобі, сестро, яса!

Oto ci, siostro, ofiara!

(Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, і никне в житі.)

(Rusałka Polna kłania się nisko przed Mawką w podziękowaniu i znika w życie.)

Від озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій так само зафалдований і зелений хвартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій, пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспіває за нею.

Od jeziora nadchodzi matka, a wraz z nią młoda kobieta o pełnej twarzy, w czerwonej chuście z frędzlami, w buraczkowej spódnicy, drobno i równo plisowanej; podobnie plisowany jest również zielony fartuch z naszytymi na nim białymi, czerwonymi i żółtymi tasiemkami; koszula jest gęsto wyhaftowana na czerwono i niebiesko, naszyjnik wydzwania dukaczami na białej pulchnej szyi, mocna krajka ciasno opasa stan i od tego okrągła, zażywna postać wydaje się jeszcze bardziej opasła. Młoda kobieta idzie zamaszystym krokiem, aż stara ledwo za nią nadąża.

Мати (до молодиці люб’язно) Ходіть, Килинко, осьде край берези ще свіже зіллячко. Ось деревій, — ви ж гладишки попарити хотіли? — Він добрий, любонько, до молока.

Matka (do kobiety jowialnie) Chodźcie, Kyłynko, tutaj koło brzozy są świeże zioła. Obok rośnie krwawnik — chciałyście chyba przecież parzyć dzbanki? — na mleko bardzo dobry jest, kochana.

Килина Та в мене молока вже нігде й діти! Коб ярмарок хутчій — куплю начиння. Корова в мене турського заводу,— ще мій небіжчик десь придбав, — молошна, і Господи яка! Оце вже якось я в полі обробилася, то треба роботі хатній дати лад. Ой, тітко, вдовиці — хоч на двоє розірвися!..

Kyłyna Ja tego mleka nie mam już gdzie podziać! Byleby szybciej targ — naczynia kupię. Krowę mam ładną, z turskiego zakładu — mój mąż świętej pamięci kupił — mleczna taka, że hej! Już powolutku w polu się uporałam, muszę więc z kolei dać ład domowym sprawom. Oj, cioteczko, niełatwo wdowie jest — choć się rozerwij!…

(Прибіднюється, підобгавши губи.)

(Narzeka nieco fałszywie, zacisnąwszy wargę.)

214

Лісова пісня / Pieśń lasu

Мати Лукаша. 1985, 52×37, папір, мішана техніка

Matka Łukasza. 1985, 52×37, papier, technika mieszana

215

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мати Ей, рибонько, то ви вже обробились? Ну, що то, сказано, як хто робітний та здужає… А в нас — маленька нивка, та й то Бог спору не дає…

Matka Już żeście się skończyły, kochaniutka? No cóż, jak ktoś jest prędki do roboty i sił nie brak… My niwkę mamy małą, a praca wciąż nie idzie nam…

Килина (дивиться на ниву, де стоїть Мавка) А хто ж то женцем у вас?

Kyłyna (patrzy na niwę, gdzie stoi Mawka) A któż to żnie żyto wam?

Мати

Matka

(Нишком.)

Та там одна сирітка…

(Po cichu).

Таке воно, простибіг, ні до чого…

A, taka tam sierotka…

Jest — niech mi Bóg wybaczy — do niczego…

Килина (надходить з Матерею до Мавки) Добридень, дівонько! Чи добре жнеться?

Kyłyna (zbliża się z Matką do Mawki) Witaj, dziewczyno! Czy ci dobrze żnie się?

Мати (сплескує руками) Ой, лишенько! Іще не починала! Ой, мій упадоньку! Що ж ти робила? Нездарисько! Нехтолице! Ледащо!

Matka (klaska w dłonie) Co za nieszczęście! Jeszcze nie zaczęła! Oj biada mi! A cóż żeś tu robiła? Niezdara! Niedorajda! Darmozjadka!

Мавка (глухо) Я руку врізала…

Mawka (głucho) Rozcięłam rękę…

Мати

Matka Було при чому!

Że też było przy czym!

Килина А дай сюди серпа — нехай-но я.

Kyłyna A daj no mi ten sierp — ja trochę pożnę.

(Мавка ховає серпа за себе і ворожо дивиться на Килину.)

(Mawka chowa sierp za siebie i wrogo patrzy na Kyłynę.)

Мати Давай серпа, як кажуть! Таж не твій!

Matka Daj sierp, gdy każą ci! Wszak nie jest twój!

Мати (втішно) Ото мені робота!

Matka (uradowana) To jest dopiero żęcie!

Килина (не одриваючись од роботи) Якби хто перeвесла крутив, то я б удух сю нивку вижала.

Kyłyna (nie odrywając się od roboty)

Мати (гукає)

Matka (woła)

(Вириває серпа Мавці з рук і дає Килині, тая кидається на жито і жне, як вогнем палить, аж солома свище під серпом.)

(Wyrywa sierp Mawce z rąk i daje Kyłynie, ta z kolei rzuca się na żyto i żnie, jakby wypalała je ogniem, aż słoma świszcze pod sierpem.)

powrósła kręcił, to bym całą niwkę wyżęła migiem.

А йди, Лукашу!

Gdyby ktoś

Chodź no tu, Łukaszu!

Лукаш (виходить; до Килини) Магайбі.

Łukasz (wychodzi; do Kyłyny) Pomagaj Bóg.

Килина (жнучи)

Kyłyna (żnąc) Дякувати.

Dziękuję.

Мати

Matka

От, Лукашу, поможеш тут в’язати молодичці. Бо та «помішниця» вже скалічіла.

Weź, Łukaszu, dopomóż wiązać snopy kobiecinie. Ta „pomocnica” już się skaleczyła.

216

Лісова пісня / Pieśń lasu

Мати Лукаша. 1980-і рр., 50×40, картон, мішана техніка

Matka Łukasza. Lata 1980., 50×40, karton, technika mieszana

217

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

(Лукаш береться в’язати снопи.)

(Łukasz bierze się do wiązania snopów.)

(іде в хату.)

(Idzie do chaty.)

Мавка одійшла до берези, прихилилась до неї і крізь довге віття дивиться на женців. Килина який час так само завзято жне, потім розгинається, випростується, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всміхається, трьома широкими кроками прискакує до нього і пацає з виляском долонею по плечах.

Mawka oddaliła się do brzozy, przytuliła do niej i przez długie gałęzie patrzy na żniwiarzy. Kyłyna przez jakiś czas żnie tak samo zawzięcie, potem przeciąga się, rozprostowuje, patrzy na pochylonego nad snopami Łukasza, uśmiecha, trzema susami podskakuje do niego i dźwięcznie klepie go dłonią po barkach.

Килина Ну ж, парубче, хутчій! Не лізь, як слимак! Ото ще верисько!

Kyłyna No, chłopcze, szybciej! Pełzasz jak ten ślimak! Grzebuła z ciebie!

Лукаш (і собі випростується) Яка ти бистра! Ось ліпше не займай, бо побору!

Łukasz (również się rozprostowuje) Patrzcie, jaka bystra! Ty lepiej się nie czepiaj, bo powalę!

Килина (кидає серпа, береться в боки) Ану ж, ану! Що хто кого — побачим!

Kyłyna (rzuca sierp, bierze się pod boki) No, spróbujże! Kto kogo? Zobaczymy!

Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони «міряють силу», упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім Килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає.

Łukasz rzuca się do niej, ona przechwytuje jego ręce; mierzą się na siły, przepychając się nawzajem dłońmi; przez jakiś czas mają równe siły, potem Kyłyna trochę cofnęła się do tyłu, z napięciem śmiejąc się i grając wzrokiem; Łukasz, rozochociwszy się, szeroko rozchyla jej ręce i chce ją pocałować, ale gdy jego usta już dotykają jej ust, ona podbija mu nogę, on pada.

Килина (стоїть над ним сміючись) А що? Хто поборов? Не я тебе?

Kyłyna (stoi nad nim, śmiejąc się) I co? Kto górą jest? Czy czasem nie ja?

Лукаш (устає, важко дишучи) Підбити — то не мація!

Łukasz (podnosi się, ciężko oddychając) Podbić — to jeszcze żaden wyczyn!

Килина

Kyłyna

Ну, жніте ж, дітоньки, а я піду, звару вам киселиці на полудень

No, żnijcież, dziatki, ja tymczasem pójdę zgotuję kisiel wam na podobiadek.

(Залягається сміхом.)

(Zanosi się śmiechem.)

Чи ж пак?

Czyżby?

У хаті стукнули двері. Килина знов кинулася жати, а Лукаш в’язати. Хутко загін затемнів стернею і вкрився снопами; скілька горсток жита на розложених перевеслах лежать, як подолані і ще не пов’язані бранці.

W chacie stuknęły drzwi. Kyłyna z powrotem rzuciła się do żęcia, a Łukasz do wiązania. Niebawem zagon zaczernił się ścierniskiem i pokrył się snopami; kilka naręczy żyta leży na rozłożonych powrósłach niczym pokonani i jeszcze niezwiązani jeńcy.

Мати (з сінешного порога) Ходіте, женчики! вже є полудень.

Matka (z progu sieni) Żniwiarze, chodźcie! Jest już podobiadek.

Килина Та я своє скінчила, он Лукаш ніяк не вправиться.

Kyłyna Ja swoje już skończyłam, tylko Łukasz nie daje rady.

Лукаш

Łukasz Мені не довго.

Trochę mi zostało.

Мати Ну, то кінчай; а ви ходіть, Килинко!

Matka No, zatem kończ, a wy, Kyłynko, chodźcie!

Килина йде в хату. Двері зачиняються. Мавка виходить з-під берези.

Kyłyna idzie do chaty. Drzwi się zamykają. Mawka wychodzi spod brzozy.

218

Лісова пісня / Pieśń lasu

Зрада. 1981, 50×40, папір, мішана техніка

Zdrada. 1981, 50×40, papier, technika mieszana

219

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Лукаш (трохи змішався, побачивши її, але зараз оп-

Łukasz (trochę zmieszał się, zobaczywszy ją, ale od razu

равився)

opanował)

Aha, to ty? Weź dowiąż resztę snopów, a ja już pójdę.

Ага, то ти? Ось дов’яжи снопів, а я піду.

Mawka

Мавка

Nie dam rady wiązać.

В’язати я не можу.

Łukasz No, to dlaczego przyszłaś tu się gapić, jeżeli nie chcesz pomóc mi?

Лукаш Ну, то чого ж прийшла тут наглядати, коли не хочеш помогти?

(В’яже сам.)

(Wiąże sam.)

Мавка

Mawka

Лукашу, нехай ся жінка більше не приходить, — я не люблю її — вона лукава, як видра.

Łukaszu, niech ta kobieta więcej nie przychodzi — nie lubię jej: jest chytra i wykrętna jak wydra.

Лукаш

Łukasz Ти її ніяк не знаєш.

Przecież ty jej wcale nie znasz.

Мавка Ні, знаю! Чула сміх її і голос.

Mawka Właśnie, że znam! Jej śmiech i głos słyszałam.

Лукаш Сього ще мало.

Łukasz To jeszcze nie wystarczy.

Мавка

Mawka

Ні, сього доволі. Ся жінка хижа, наче рись.

Ależ owszem. Jest niczym ryś drapieżna.

Лукаш

Łukasz Іще що!

Co ty powiesz!

Мавка Нехай вона до нас у ліс не ходить.

Mawka Niech się nie pokazuje w naszym lesie.

Лукаш (випростався) А ти хіба вже лісова цариця, що так рядиш, хто має в ліс ходити, хто ні?

Łukasz (wyprostował się) Czyżbyś została już królową leśną, że rządzisz, komu wolno wejść do lasu, a komu nie?

Мавка (сумно, з погрозою) У лісі є такі провалля, заховані під хрустом та галуззям, — не бачить їх ні звір, ані людина, аж поки не впаде…

Mawka (smutnie, z pogróżką w głosie) Są w lesie takie doły, schowane pod suchymi gałęziami, których nie widzi człowiek ani zwierzę, póki nie wpadnie tam…

Лукаш

Łukasz I ona jeszcze o drapieżności mówi, o chytrości! Jak widzę, wciąż nie znałem twej natury.

Іще говорить про хижість, про лукавство, — вже б мовчала! Я бачу, ще не знав натури твеї. Мавка Я, може, і сама її не знала…

Mawka Być może sama dobrze jej nie znałam…

Лукаш Так, отже, слухай: якщо я тут маю тебе питати, хто до мене сміє

Łukasz Posłuchaj zatem: jeśli mam cię pytać o zdanie, komu wolno do mnie chodzić,

220

Лісова пісня / Pieśń lasu

a komu nie, to lepiej z tego lasu z powrotem przeprowadzę się na wieś. Już jakoś tam przeżyję pośród ludzi. Nie mam zamiaru siedzieć tu u ciebie jak w sidłach lis.

ходити, а хто ні, то ліпше сам я знов з ліса заберуся на село. Вже якось там не пропаду між людьми. Бо я не став отут сидіти в тебе, як лис у пастці.

Mawka

Мавка

Nie zastawiałam sideł na ciebie. Sam przyszedłeś, z własnej woli.

Я пасток на тебе не наставляла. Ти прийшов по волі. Лукаш По волі ж і піду, як тілько схочу, ніхто нічим мене тут не прив’яже!

Łukasz I z własnej woli pójdę, kiedy zechcę, mnie nikt nie będzie w stanie tu przywiązać!

Мавка Чи я ж тебе коли в’язати хтіла?

Mawka Czyż ja cię kiedykolwiek wiązać chciałam?

Лукаш Ну, то до чого ж ціла ся балачка?

Łukasz I po co więc ta cała gadanina?

Дов’язав остатнього снопа і, не дивлячись на Мавку, пішов до хати. Мавка сіла в борозні над стернею і похилилась у смутній задумі.

Dowiązał ostatni snop i, nie patrząc na Mawke, poszedł do chaty. Mawka usiadła w bruździe nad ścierniskiem i schyliła się w smutnej zadumie.

Дядько Лев (виходить із-за хати) Чого се ти, небого, зажурилась?

Wujek Łew (wychodzi zza chaty) Dlaczegoś zasmuciła się, niebogo?

Мавка (тихо, смутно) Минає літо, дядечку…

Mawka (cicho, smutnie) Przemija lato, wujku…

Лев

Łew Для тебе воно таки журба. Я міркував би, що вже б тобі не тра верби на зиму.

Rzeczywiście dla ciebie to zmartwienie. Ja tak sądzę, że już nie trzeba ci na zimę wierzby.

Мавка А де ж я маю бути?

Mawka A gdzież mam być?

Лев

Łew Як на мене, то не тісна була б з тобою хата… Коли ж сестра таку натуру має, що з нею й не зговориш. Я вже брався і так, і инако… Якби то я був тут господарем, то й не питався б; та вже ж я їм віддав сей ґрунт і хату, то воля не моя. Я сам піду на зиму до села, до свеї доми… Якби ти на селі могла сидіти, то я б тебе прийняв.

Jeżeli o mnie chodzi, nie ciasno byłoby mi z tobą w chacie… Tyle że siostra taką ma naturę, że z nią się nie dogadasz. Próbowałem i tak, i owak — na nic… Gdybym tylko był tutaj gospodarzem, bym nie pytał; oddałem jednak im ten grunt i chatę, to zatem już nie moja wola. Pójdę na zimę do wsi, do swojego domu… Wiesz, gdybyś na wsi mogła się osiedlić, to bym cię przyjął.

Мавка

Mawka

Ні, я не можу… Як би могла, пішла б. Ви, дядьку, добрі.

Ależ nie, nie mogę… Inaczej poszłabym. Jest wujek dobry.

Лев

Łew Хліб добрий, дівонько, а не людина. Але, щоправда, я таки вподобав породу вашу лісову. Як буду

Chleb dobry jest, dziecinko, a nie człowiek. Upodobałem sobie, prawdę mówiąc, to wasze leśne plemię. Kiedy będę

221

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Польова Русалка. 1996, 70×50, папір, мішана техніка

Rusałka Polna. 1996, 70×50, papier, technika mieszana

222

Лісова пісня / Pieśń lasu

вмерати, то прийду, як звір, до ліса, — отут під дубом хай і поховають… Гей, дубоньку, чи будеш ти стояти, як сива голова моя схитнеться?.. Де-де! ще й не такі були дуби, та й тиї постинали… Зеленій же хоч до морозу, кучерявий друже, а там… чи дасть Біг ще весни діждати?..

umierał, przyjdę niczym zwierz do lasu — tutaj pod dębem niech mnie pochowają… Hej, dębie drogi, czy wciąż będziesz stał tu, gdy moja siwa głowa się pochyli?… Gdzież tam! bywały potężniejsze dęby, a już i te wycięto… Lśnij zielenią do pierwszych mrozów, kędzierzawy druhu, a tam… czy da Bóg jeszcze dożyć wiosny?…

(Стоїть, смутно похилившись на ціпок. Мавка поволі вибірає напівзов’ялі квітки з пожатого жита і складає їх у пучечок.)

(Stoi, smutnie oparłszy się na kosturze. Mawka powoli wybiera z pożętego żyta na poły zwiędłe kwiaty i składa je w pęczek.)

З хати виходять: Мати, Килина і Лукаш.

Z chaty wychodzą: matka, Kyłyna i Łukasz.

Мати (до Килини) Чого ви спішитесь? Та ще посидьте!

Matka (do Kyłyny) Skąd taki pospiech? Proszę jeszcze zostać!

Килина Ей, ні вже, дядинусю, я піду. Дивіть, уже нерано, — я боюся.

Kyłyna O nie, ciotulu, lepiej sobie pójdę. Patrzcie, już późna pora — ja się boję.

Мати Лукашу, ти провів би.

Matka Łukaszu, może odprowadzisz?

Лукаш

Łukasz Чом же, можу.

Mogę.

Килина (поглядає на нього) Та, май, робота є…

Kyłyna (zerka na niego) Chyba że masz coś do roboty…

Мати

Matka

Яка робота увечері? Іди, синяшу, йди, та надведи Килинку до дороги. Самій увечері в сій пущі сумно. Та ще така хороша молодичка, — коли б хто не напав!

Jaka robota o tej porze? Idźże, synu, z Kyłynką i odprowadź ją do szlaku. Samemu w puszczy smutno iść wieczorem. A jeszcze jak kobitka taka ładna — choćby jej nikt nie napadł!

Килина

Kyłyna

Ой, дядинусю, се ж ви мене тепер зовсім злякали! Лукашу, йдім, поки не звечоріло, а то й удвох боятимемось!

Oj ciotulu, już żeście mnie zupełnie przestraszyły! Łukaszu, chodźmy, póki zmierzch nie zapadł, by nie bać się we dwoje nam!

Лукаш

Łukasz

Я б то? боявся в лісі? Ого-го! помалу!

Że niby miałbym się bać w tym lesie? Wolne żarty!

Мати Та він у мене хлопець-молодець, ви вже, Килинко, чести не уймайте!

Matka Jest dzielny z niego chłopiec, nie ma co. Kyłynko, nie ujmujcie mu godności!

Килина Ні, то я жартомa…

Kyłyna Nie, tylko żartowałam…

(Завважає Лева.)

то ви-те вдома?

(Zauważa Łewa.)

Ов! Дядьку Леве!

jest wujek w domu?

Лев (удає, мов не дочув) Га? ідіть здорові!

Łew (udaje, że nie dosłyszał) Co? idź sobie zdrowa!

(Йде собі в ліс.)

(Rusza do lasu.)

223

Wujku Łewie!

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Килина Ну, будьте вже здоровенькі, тітусю!

Kyłyna No, dajże Boże zdrowia i ciotuli!

Килина (вже на ході) Живі бувайте, нас не забувайте!

Kyłyna (już idąc) Żegnajcie, nas milutko wspominajcie!

Мати Веселі будьте, та до нас прибудьте!

Matka Weseli bądźcie i do nas przybądźcie!

(Хоче поцілувати стару в руку, тая не дає, обтирає собі рота хвартухом і тричі «з церемонією» цілується з Килиною.)

(Chce ucałować starą w rękę, ta nie pozwala, wyciera sobie usta fartuchem i trzykrotnie ceremonialnie całuje się z Kyłyną.)

(Йде в хату і засовує двері за собою.)

(Idzie do chaty i zamyka za sobą drzwi na zasuwę.)

Мавка підводиться і тихою, наче втомленою, походою іде до озера, сідає на похилену вербу, склоняє голову на руки і тихо плаче. Починає накрапати дрібний дощик, густою сіткою заволікає галяву, хату і гай.

Mawka podnosi się i cichym, jakby zmęczonym krokiem idzie do jeziora, siada na pochylonej wierzbie, opiera głowę na rękach i cicho płacze. Zaczyna kapać drobny deszcz, gęstą siecią osłania polanę, chatę i gaj.

Русалка (підпливає до берега і заглядає до Мавки, зди-

Rusałka (podpływa do brzegu i przypatruje się Mawce, zdziwiona i zaciekawiona)

вована і цікава)

Ти плачеш, Мавко?

Czyżbyś płakała, Mawko?

Мавка

Mawka

Ти хіба ніколи не плакала, Русалонько?

Czy ty nigdy Rusałko droga, nie płakałaś?

Русалка

Rusałka

О, я! як я заплачу на малу хвилинку, то мусить хтось сміятися до смерти!

Ja? Gdy ja zapłaczę choć na chwilkę małą, ktoś inny musi śmiać się niesłychanie!

Мавка Русалко! ти ніколи не кохала…

Mawka Rusałko! chyba nigdy nie kochałaś…

Русалка Я не кохала? Ні, то ти забула, яке повинно буть кохання справжнє. Кохання — як вода, — плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал — воно кипить, а стріне холод — стає мов камінь. От моє кохання! А те твоє — солом’яного духу дитина квола. Хилиться од вітру, під ноги стелиться. Зостріне искру — згорить, не борячись, а потім з нього лишиться чорний згар та сивий попіл. Коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить і кисне, як солома, в воді холодній марної досади, під пізніми дощами каяття.

Rusałka Ja nie kochałam? Nie, to ty z pamięci wytarłaś, co to jest kochanie szczere! Kochanie jest jak woda — szybkie, płynne — rwie, pieści, igra, wciąga i zatapia. Gdzie zapał jest, tam kipi, a gdzie zimno — zmienia się w kamień. To kochanie moje! To twoje zaś jest ducha słomianego wątłym dziecięciem. Chwieje się na wietrze, pod nogi ścieli się. Gdy spotka iskrę — spłonie bez walki i zostaną po nim jedynie czarne zgliszcza, siwy popiół. A gdy się je znieważy jak zawitkę, wciąż leży i się kisi niczym słoma w wystygłej wodzie niepotrzebnych zmartwień, pod opóźnionym deszczem swojej skruchy.

Мавка (підводить голову) Ти кажеш — каяття? Спитай березу, чи кається вона за тії ночі, коли весняний вітер розплітав їй довгу косу?

Mawka (podnosi głowę) Powiadasz — skruchy? Weź zapytaj brzozę, czy czuje skruchę za te wszystkie noce, kiedy wiosenny wietrzyk rozplątywał jej długi warkocz?

Русалка

Rusałka А чого ж сумує?

Czemu więc się smuci?

224

Лісова пісня / Pieśń lasu

Польова царівна. 1996, 70×50, ДВП, мішана техніка

Polna Królewna. 1996, 70×50, płyta pilśniowa, technika mieszana

225

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мавка Що милого не може обійняти, навіки пригорнути довгим віттям.

Mawka Dlatego że nie może kochanego przytulić, ująć w długie swe gałęzie.

Русалка Чому?

Rusałka Dlaczego?

Мавка

Mawka Бо милий той — весняний вітер.

Wszak to jest wiosenny wietrzyk.

Русалка Нащо ж було кохати їй такого?

Rusałka Po co więc było kochać jej takiego?

Мавка Бо він був ніжний, той весняний легіт, співаючи, їй розвивав листочки, милуючи, розмаяв їй віночка, і, пестячи, кропив росою косу… Так, так… він справжній був весняний вітер, та иншого вона б не покохала.

Mawka Bo był łagodny ten wiosenny powiew — śpiewając, on rozwijał jej listowie, hołubiąc, roztrzepywał jej wianuszek, głaskając, jej spryskiwał rosą warkocz… Tak, tak… to był prawdziwy wiatr wiosenny, ale innego by nie pokochała.

Русалка Ну, то нехай тепер жалобу спустить аж до землі, бо вітра обійняти повік не зможе — він уже пролинув.

Rusałka Cóż, teraz niech pogrąży się w żałobie do ziemi, gdyż już nigdy nie przytuli do siebie wiatru — już przeminął, umknął.

Починається вітер і жене сиві хмари, а вкупі з ними чорні ключі пташині, що відлітають у вирій. Потім від сильнішого пориву вітру хмари дощові розходяться і видко ліс — уже в яскравому осінньому уборі на тлі густо-синього передзахідного неба.

Zrywa się wiatr i goni siwe chmury, a wraz z nimi czarne klucze ptaków odlatujące na wyraj. Następnie pod mocniejszym porywem wiatru deszczowe chmury się rozchodzą i ukazuje się las — już w jaskrawym jesiennym przebraniu na tle chabrowego przedzachodniego nieba.

Мавка (тихо, з глибокою журбою). Так… він уже пролинув…

Mawka (cicho, z głębokim żalem) Tak… już przeminął, umknął…

Лісовик виходить з гущавини. Він у довгій киреї барви старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гілка достиглого хмелю.

Leszy wychodzi z gęstwiny. Ma na sobie długą kiereję w barwie starego złota z ciemnoczerwonym brzegiem na dole, wokół czapki jest owinięta gałązka dojrzałego chmielu.

Лісовик

Leszy

(Тихо, без плеску, відпливає від берега і зникає в озері. Мавка знов похилилась, довгі чорні коси упали до землі.)

(Cicho, bez plusku, odpływa od brzegu i znika w jeziorze. Mawka znowu się pochyliła, długie czarne włosy spadły do ziemi.)

Доню, доню, як тяжко ти караєшся за зраду!..

Córciu, córciu, jak ciężko dręczysz się przez swoją zdradę!..

Мавка (підводить голову) Кого я зрадила?

Mawka (podnosi głowę) A kogóż to zdradziłam?

Лісовик

Leszy

Саму себе. Покинула високе верховіття і низько на дрібні стежки спустилась. До кого ти подібна? До служебки, зарібниці, що працею гіркою окрайчик щастя хтіла заробити і не змогла, та ще остатній сором їй не дає жебрачкою зробитись. Згадай, якою ти була в ту ніч, коли твоє кохання розцвілося:

Samą siebie. Korony drzew wysokie porzuciłaś i zeszłaś nisko na mizerne ścieżki. Do kogoś ty podobna? Do służącej, najmitki, która chciała gorzką pracą zarobić sobie na kawałek chleba — i nie zdołała, a pozostałości wstydu nie pozwalają jej żebraczką zostać. Przypomnij, jaka byłaś w tamtą noc, kiedy rozkwitła w pełni twoja miłość:

226

Лісова пісня / Pieśń lasu

«…бо я ж тебе люблю». 1985, 47×36, папір, мішана техніка

„…bo wciąż się kocham w tobie”. 1985, 47×36, papier, technika mieszana

227

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

була ти наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах, — тоді жадібно руки простягало до тебе щастя і несло дари!

tyś była wtedy jak królewna leśna w gwieździstym wieńcu na smolistych włosach — a szczęście wtedy chciwie wyciągało do ciebie ręce, ofiarując dary!

Мавка Так що ж мені робить, коли всі зорі погасли і в вінку, і в серці в мене?

Mawka Cóż więc mam począć, kiedy gwiazdy zgasły zarówno w moim wieńcu, jak i w sercu?

Лісовик Не всі вінки погинули для тебе. Оглянься, подивись, яке тут свято! Вдяг ясень-князь кирею золоту, а дика рожа буйниї коралі. Невинна біль змінилась в гордий пурпур на тій калині, що тебе квітчала, де соловей співав пісні весільні. Стара верба, смутна береза навіть у златоглави й кармазини вбрались на свято осени. А тілько ти жебрацькі шмати скинути не хочеш, бо ти забула, що ніяка туга краси перемагати не повинна.

Leszy Nie wszystkie twoje wieńce poginęły. Rzuć okiem wokół, spojrzyj na to święto! Złotą kiereję włożył książę jesion, na dzikiej malwie są korale świetne. Niewinny ból zamienił się w purpurę na tej kalinie, co cię przystrajała, gdzie słowik wyśpiewywał pieśń weselną. I nawet stara wierzba z brzozą smętną włożyły karmazyny i brokaty, fetując jesień. Tylko ty jedyna nie chcesz porzucić tych dziadowskich strzępów, bo zapomniałaś, że strapienie żadne wygrywać z pięknem nigdy nie powinno.

Мавка (поривчасто встає) То дай мені святкові шати, діду! Я буду знов, як лісова царівна, і щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки!

Mawka (porywiście podnosi się) Daj zatem mi odświętne szaty, dziadku! Ja będę znów jak ta królewna leśna i szczęście znów upadnie mi do nóg, błagając mnie o łaskę!

Лісовик

Leszy Córciu, córciu, od dawna są już szaty dla królewny, lecz ta, swawolna, gdzieś się zabawiała, przebrawszy się dla żartu za żebraczkę.

Доню, давно готові шати для царівни, але вона десь бавилась, химерна, убравшися для жарту за жебрачку. Розкриває свою кирею і дістає досі заховану під нею пишну, злотом гаптовану багряницю і срібний серпанок; надіває багряницю поверх убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко ламає на їй червоні китиці ягід, звиває собі віночок, розпускає собі коси, квітчається вінком і склоняється перед Лісовиком, — він накидає їй срібний серпанок на голову.

Rozchyla poły swej kierei i wyciąga ukrywaną pod nią do tej pory wystawną, haftowaną złotem purpurę i srebrny woal; zakłada purpurę na wierzch ubrania Mawki; Mawka idzie do krzewu kaliny, szybko odłamuje z niego czerwone kiście jagód, splata dla siebie wianek, rozpuszcza włosy, przyozdabia siebie wiankiem i schyla się przed Leszym — ten narzuca srebrny woal jej na głowę.

Лісовик Тепер я вже за тебе не боюся.

Leszy Już teraz nie obawiam się o ciebie.

(Поважно кивнувши їй головою, меткою походою йде в гущавину і зникає.)

(Z powagą skinąwszy jej głową, raźnym krokiem idzie do gęstwiny i znika.)

З ліса вибігає Перелесник.

Z lasu wybiega Latawiec.

Мавка Знов ти?

Mawka To znowu ty?

Перелесник (зневажливо) Не бійся, не до тебе. Хтів я одвідати Русалоньку, що в житі, та бачу, вже вона заснула. Шкода… А ти змарніла щось.

Latawiec (lekceważąco) Bez obaw, nie do ciebie. Odwiedzić chciałem Rusałeczkę w życie, lecz widzę, że zasnęła już, a szkoda… A tyś zmarniała.

(Наміряється втікати.)

(Szykuje się do ucieczki.)

228

Лісова пісня / Pieśń lasu

Килина. 1996, 70×50, ДВП, мішана техніка

Kyłyna. 1996, 70×50, płyta pilśniowa, technika mieszana

229

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мавка (гордо)

Mawka (dumnie) Тобі здається!

Tak ci się wydaje!

Перелесник Здається, кажеш? Дай я придивлюся.

Latawiec Wydaje się, powiadasz? Pozwól spojrzeć.

(Підходить до неї, Мавка відступає.)

(Podchodzi do niej. Mawka się cofa.)

Мавка Геть! не глузуй!

Mawka Precz! dość tych kpin!

Перелесник

Latawiec

Та ти чого жахаєшся? Я знаю, що ти заручена, — не зачеплю.

Dlaczego tak się płoszysz? Dobrze wiem, żeś zaręczona — nawet cię nie dotknę.

Та ти не сердься, — що ж, коли я помилився… Слухай, Мавко, давай лиш побратаємось.

Nie gniewaj się, cóż z tego, że mogłem się pomylić… Słuchaj, Mawko, czy byś nie chciała się pobratać?

Мавка

Mawka З тобою?

Z tobą?

Перелесник А чом же ні? Тепер ми восени, тепер, бач, навіть сонце прохололо, і в нас простигла кров. Таж ми з тобою колись були товариші, а потім чи грались, чи кохались — трудно зважить, — тепер настав братерства час. Дай руку.

Latawiec Dlaczego nie? Już jest jesienna pora, już nawet słońce utraciło ciepło i w nas się ostudziła krew. Toć myśmy z początku byli przyjaciółmi, potem bawili się, kochali — jak to nazwać? — czas na braterstwo teraz. Podaj rękę.

(Мавка трохи нерішучо подає йому руку.)

(Mawka trochę niezdecydowanie podaje mu rękę.)

(Мавка одхиляється, він все-таки її цілує.)

(Mawka odchyla się, on ją jednak całuje.)

(Не випускаючи її руки, оглядається по галяві.)

(Nie wypuszczając jej ręki, rozgląda się po polanie.)

(Раптом пориває її в танець.)

(Nagle porywa ją do tańca.)

Дозволь покласти братній поцілунок на личенько твоє бліде

Pozwólże złożyć bratni pocałunek na bladej twej twarzyczce.

О, квіти на личеньку одразу зацвіли! — цнотливиї, незапашні, осінні…

Och, od razu zakwitły na policzkach piękne kwiaty! — cnotliwe i bezwonne, gdyż jesienne…

Поглянь, як там літає павутиння, кружляє і вирує у повітрі… Отак і ми…

Spójrz, jak latają wszędzie pajęczynki, jak krążą, obracają się w powietrzu… Tak też my z tobą…

Так от і ми кинемось, ринемось в кoло сами! Зорі пречисті, искри злотисті, ясні та красні вогні променисті, все, що блискуче, — все те летюче, все безупинного руху жагуче! Так от і я… так от і я… Будь же мов искра, кохана моя!

pędem rzucimy się

Tak też my z tobą

w koło ze sobą! Gwiazdy przeczyste, iskry złociste, jasne i krasne światełka ogniste, wszystko, co świeci, wszystko, co leci, wszystko, co kręci się w wiecznej zamieci! Tak to mi gra… tak to mi gra… Bądźże i ty, ukochana, jak skra!

(Прудко вирує танець. Срібний серпанок на Мавці звився угору, мов блискуча гадючка, чорні коси розмаялись і змішалися з вогнистими кучерями Перелесника.)

(Prędko wirują w tańcu. Srebrny woal na Mawce wzbił się do góry niczym błyszcząca żmijka, czarne włosy rozwiały się i zmieszały z ognistymi kędziorami Latawca.)

Мавка

Mawka Годі!.. ой, годі!..

Dosyć już tego!…

230

Лісова пісня / Pieśń lasu

«…я таки вподобав породу вашу лісову...». 1990, 49.5×40, картон, мішана техніка

“...Upodobałem sobie, prawdę mówiąc, to wasze leśne plemię”. 1990, 49.5×40, karton, technika mieszana

231

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Перелесник

Latawiec

В щирій загоді не зупиняйся, кохана, й на мить. Щастя — то зрада, будь тому рада, — тим воно й гарне, що вічно летить!

Do upadłego, ani przez chwilę nie spocznij, kochanie! Szczęście to zdrada, bądź temu rada — to w nim jest piękne, że w miejscu nie stanie!

(Танець робиться шаленим.)

(Taniec robi się szaleńczy.)

Перелесник

Latawiec

Звиймося! Злиймося! Вихром завиймося! Жиймо! зажиймо вогнистого раю!

Wijmy się! Wzbijmy się! Z wichrem zerwijmy się! Żyjmy! Iskrzyjmy! Nam nic nie doskwiera!

Мавка Годі!.. пусти мене… Млію… вміраю.

Mawka Dosyć!… już puść mnie… Ja słabnę… umieram.

Раптом з-під землі з’являється темне, широке, страшне Марище.

Nagle spod ziemi wyłania się ciemna, szeroka, straszna Zmora.

Марище Віддай мені моє. Пусти її.

Zmora Oddaj mi to, co moje. Odpuść ją.

Перелесник (спиняється і випускає Мавку з рук, вона

Latawiec (zatrzymuje się i wypuszcza Mawkę z rąk, ona bezwładnie osuwa się na trawę)

(Голова її падає йому на плече, руки опускаються, він мчить її в танці омлілу.)

(Jej głowa schyla się mu na ramię, ręce opadają, on mknie wraz z omdlałą Mawką w tańcu.)

безвладно спускається на траву)

Хто ти такий?

A ty kim jesteś?

Марище

Zmora

Чи ти мене не знаєш? — «Той, що в скалі сидить».

Czyżbyś ty mnie nie znał? — Jam Ten, Co W Skale Siedzi.

Перелесник здрігнувся, прудким рухом кинувся геть і зник у лісі. Мавка очутилась, звелася трохи, широко розкрила очі і з жахом дивиться на Мару, що простягає руки взяти її.

Latawiec drgnął, szybkim ruchem rzucił się precz i zniknął w lesie. Mawka ocknęła się, nieco podniosła, szeroko otworzyła oczy i z przerażeniem patrzy na Zmorę wyciągającą ręce, by ją chwycić.

Мавка

Mawka

Ні, я не хочу! Не хочу я до тебе! Я жива!

Nie, ja nie chcę! Ja nie chcę iść za tobą! Jestem żywa!

«Той, що в скалі сидить» Я поведу тебе в далекий край, незнаний край, де тихі, темні води спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі, мовчазні скелі там стоять над ними німими свідками подій, що вмерли. Спокійно там: ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій, зрадливих мрій, що не дають заснути, і не заносить вітер жадних співів про недосяжну волю; не горить вогонь жерущий; гострі блискавиці ламаються об скелі і не можуть

Ten, Co W Skale Siedzi Ja zaprowadzę cię w daleki kraj, nieznany kraj, gdzie ciche, ciemne wody spokojnie śpią jak martwe mętne oczy, milczące skały tam nad nimi stoją jak nieme świadki już umarłych zdarzeń. Tam wszędzie spokój: drzewa oraz zioła tam nie szeleszczą, nie wzbudzają marzeń, zdradliwych marzeń, co nie dają zasnąć, a wiatr tam nie przynosi żadnych śpiewów sławiących złudną wolność; ogień żrący tam się nie pali; ostre błyskawice o skały kruszą się, nie mogąc zdobyć

232

Лісова пісня / Pieśń lasu

Польова русалка. 1983, 40×35, картон, мішана техніка

Rusałka Polna. 1983, 40×35, karton, technika mieszana

233

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

пробитися в твердиню тьми й спокою. Тебе візьму я. Ти туди належиш: ти бліднеш від огню, від руху млієш, для тебе щастя — тінь, ти нежива.

tej twierdzy czarnej nocy i spokoju. Zabiorę cię. To tam jest twoje miejsce: od ognia bledniesz a od ruchu mdlejesz, cień jest dla ciebie szczęściem, tyś nieżywa.

Мавка (встає) Ні! я жива! Я буду вічно жити! я в серці маю те, що не вмірає.

Mawka (podnosi się) Nie! jestem żywa! Będę wiecznie żyła! Mam w sercu to, co nigdy nie umiera.

Марище По чім ти знаєш те?

Zmora Po czym to wiesz?

Мавка

Mawka

По тім, що муку свою люблю і їй даю життя. Коли б могла я тілько захотіти її забути, я пішла б з тобою, але ніяка сила в цілім світі не дасть мені бажання забуття.

Po tym, że swoją mękę wciąż kocham i że jej daruję życie. I gdybym tylko potrafiła zechcieć zapomnieć ją, ruszyłabym za tobą, a jednak żadna siła w całym świecie mnie nie napełni chęcią zapomnienia.

(В лісі чується шелест людської ходи.)

(W lesie słychać szelest ludzkich kroków.)

«Той, що в скалі сидить» відступається в темні хащі і там притаюється. З ліса виходить Лукаш. Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається.

Ten, Co W Skale Siedzi cofa się w ciemne chaszcze i przyczaja tam. Z lasu wychodzi Łukasz. Mawka idzie Łukaszowi naprzeciw. Jej twarz odcina się śmiertelną bladością na tle jaskrawego ubrania, konająca nadzieja rozszerzyła jej duże ciemne oczy, ruchy ma porywiste i zanikające, jakby coś w niej się urywało.

Лукаш (побачивши її) Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?

Łukasz (zobaczywszy ją) Jakaś ty straszna! Czego chcesz ode mnie?

Ось той іде, що дав мені ту муку! Зникай, маро! іде моя надія!

(Поспішає до хати, стукає в двері, мати відчиняє, не виходячи. Лукаш до матері на порозі.)

Готуйте, мамо, хліб для старостів, — я взавтра засилаюсь до Килини!

Oto tu idzie sprawca mojej męki! Przepadnij, zmoro! Idzie ma nadzieja!

(Spieszy się do chaty, puka w drzwi, matka otwiera, nie wychodząc, Łukasz do matki na progu.)

Niech mama już zaczyna chleb szykować — Zasyłam jutro swatów do Kyłyny!

(Іде в хату, двері зачиняються.) («Той, що в скалі сидить» виходить і подається до Мавки.)

(Idzie do chaty, drzwi się zamykają.) (Ten, Co W Skale Siedzi wychodzi i kieruje się w stronę Mawki.)

Мавка (зриває з себе багряницю) Бери мене! Я хочу забуття!

Mawka (zrywa z siebie purpurę) Zabieraj mnie! Ja pragnę zapomnienia!

«Той, що в скалі сидить» торкається до Мавки; вона, крикнувши, падає йому на руки, він закидає на неї свою чорну кирею. Обоє западаються в землю.

Ten, Co W Skale Siedzi dotyka Mawki; ona, jęknąwszy, pada mu na ręce, on zarzuca na nią swoją czarną kiereję. Oboje zapadają się pod ziemię.

Лісова пісня / Pieśń lasu

Русалка польова. 1990, 50×40, ДВП, мішана техніка

Rusałka Polna. 1990, 50×40, płyta pilśniowa, technika mieszana

235

Дія ІІI

Akt III

Хмарна, вітряна осіння ніч. Остатній жовтий відблиск місяця гасне в хаосі голого верховіття. Стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо хававкають пущики. Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче і враз обривається. Настає тиша. Починається хворе світання пізньої осени. Безлистий ліс ледве мріє проти попілястого неба чорною щетиною, а долі по узліссі снується розтріпаний морок. Лукашева хата починає біліти стінами; при одній стіні чорніє якась постать, що знеможена прихилилась до одвірка, в ній ледве можна пізнати Мавку; вона в чорній одежі, в сивому непрозорому серпанку, тілько на грудях красіє маленький калиновий пучечок. Коли розвидняється, на галяві стає видко великий пеньок, там, де стояв колись столітній дуб, а недалечко від нього недавно насипану, ще не порослу моріжком могилу. З ліса виходить Лісовик у сірій свиті і в шапці з вовчого хутра.

Chmurna, wietrzna, jesienna noc. Ostatni żółty odblask księżyca gaśnie w chaosie gołych gałęzi w wierzchołkach drzew. Jęczą puchacze, rechocą sowy, zjadliwie hukają puszczyki. Nagle wszystko wypełnia przeciągłe, smutne wilcze wycie, które rozlega się coraz głośniej i głośniej, aż raptem urywa. Nastaje cisza. Zaczyna się chory świt późnej jesieni. Bezlistny las ledwo rysuje się czarną szczeciną na tle popielatego nieba, a dołem wzdłuż skraju lasu snuje się roztrzepany mrok. Zaczyna bieleć ścianami chata Łukasza; przy jednej z nich czernieje jakaś postać, która z wyczerpania przychyliła się ku odrzwi, w niej ledwo można rozpoznać Mawkę; ma na sobie czarne ubranie, siwy nieprzejrzysty woal, tylko na piersi czerwienieje drobny pęczek kaliny. Gdy się rozjaśnia, na polanie staje się widoczny pień na miejscu, gdzie niegdyś stał stuletni dąb, oraz niedawno usypana, jeszcze nieporosła trawą mogiła nieopodal. Z lasu wychodzi Leszy w szarej sukmanie i czapce z wilczego futra.

Лісовик (придивляючись до постаті під хатою) Ти, донечко?

Leszy (przypatrując się postaci pod chatą) To ty, córuniu?

Мавка (трохи поступає до нього) Се я.

Mawka (trochę zbliża się do niego) Ja.

Лісовик

Leszy Czyż cię wypuścił z powrotem tutaj Ten, Co W Skale Siedzi?

Невже пустив тебе назад «Той, що в скалі сидить»? Мавка Ти визволив мене своїм злочином.

Mawka Ty mnie przestępstwem swoim wyzwoliłeś.

Лісовик Ту помсту ти злочином називаєш, ту справедливу помсту, що завдав я зрадливому коханцеві твоєму? Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотного несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? Авжеж! Тепер він вовкулака дикий! Хай скавучить, нехай голосить, виє, хай прагне крові людської, — не вгасить своєї муки злої!

Leszy Przestępstwem ty nazywasz moją zemstę, tę prawą zemstę, którą wymierzyłem twojemu zdradliwemu kochankowi? Czyż nie jest sprawiedliwe to, że doznał rozpaczy przeraźliwej, w samotności błąkając się po lesie w wilczej skórze? Tak, teraz się przemienił w wilkołaka! Niech więc skowyta, kwili oraz wyje, niech ludzkiej krwi pożąda — nie złagodzi swego cierpienia!

Мавка

Mawka Cieszysz się na próżno, bo go uratowałam. W swoim sercu znalazłam cudne słowo, co potrafi przywrócić ludzką postać nawet bestii.

Не радій, бо я його поратувала. В серці знайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люде повертає.

Leszy (tupie nogą ze złości i łamie z trzaskiem swój

Лісовик (тупає зо злости ногою і ламає з тріском

свого ціпка)

kostur)

Не гідна ти дочкою ліса зватись! бо в тебе дух не вільний лісовий, а хатній рабський!

Nie jesteś godna mienia córy lasu! Nie wolny, leśny duch masz w sobie, tylko domowy, niewolniczy!

236

Лісова пісня / Pieśń lasu

«Так от і я... Так-от і я... Будь же мов іскра, кохана моя!». 1990, 49.5×40, картон, мішана техніка

„Tak to mi gra… Tak to mi gra… Bądźże i ty, ukochana, jak skra!”. 1990, 49.5×40, karton, technika mieszana

237

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мавка

Mawka

О, коли б ти знав, коли б ти знав, як страшно то було… Я спала сном камінним у печері глибокій, чорній, вогкій та холодній, коли спотворений пробився голос крізь неприступні скелі, і виття протягле, дике сумно розіслалось по темних, мертвих водах і збудило між скелями луну давно померлу… І я прокинулась. Вогнем підземним мій жаль палкий зірвав печерний склеп, і вирвалась я знов на світ. І слово уста мої німиї оживило, і я вчинила диво… Я збагнула, що забуття не сужено мені.

Gdybyś wiedział, o, gdybyś wiedział, jak to było straszne… W kamiennym śnie leżałam hen w jaskini głębokiej, czarnej, zimnej i wilgotnej, gdy jakiś zniekształcony głos się przebił przez nieprzystępne skały i przeciągłe i dzikie wycie smutnie się rozległo wśród ciemnych, martwych wód i obudziło dawno umarłe echo między skał… I obudziłam się. Podziemnym ogniem żarliwy żal mój zburzył skalną kryptę i znów wyrwałam się na świat. I słowo wraz ożywiło moje nieme usta, i dokonałam cudu… Zrozumiałam, że nie jest mi sądzone zapomnienie.

Лісовик Де ж він тепер? Чому він не з тобою? Чи то й його невдячність — невмируща так, як твоє кохання?

Leszy Gdzież teraz jest? Dlaczego nie jest z tobą? Czy jego wiarołomstwo jest tak trwałe jak twoja miłość?

Мавка

Mawka

Ох, дідусю! як би ти бачив!.. Він в подобі людській упав мені до ніг, мов ясень втятий… І з долу вгору він до мене звів такий болючий погляд, повний туги і каяття палкого, без надії… Людина тілько може так дивитись!.. Я ще до мови не прийшла, як він схопивсь на рівні ноги, і від мене тремтячими руками заслонився, і кинувся, не мовлячи ні слова, в байрак терновий, там і зник з очей.

Och, dziaduniu, gdybyś to widział!… On, przybrawszy ludzką postać, padł mi do nóg niejako ścięty jesion… I z dołu w górę cicho do mnie uniósł spojrzenie, pełne bólu, rozżalenia i szczerej skruchy, całkiem bez nadziei… Tak przecież tylko człowiek może patrzeć!… Nim powiedziałam słowo, on się zerwał na równe nogi, swoją twarz przede mną zasłonił trzęsącymi się rękoma i rzucił się, nie mówiąc ani słowa, w ciernisty wąwóz, w którym zniknął z oczu.

Лісовик І що ж тепер ти думаєш робити?

Leszy I co zamierzasz teraz, córciu, robić?

Мавка Не знаю… Я тепер, як тінь, блукаю край сеї хати, я не маю сили покинути її… Я серцем чую — він вернеться сюди…

Mawka Wciąż nie wiem… Teraz błąkam się jak cień w pobliżu tego domu, nie mam siły, by go porzucić… Czuję swoim sercem — jeszcze tu wróci…

Лісовик Дитино бідна, чого ти йшла від нас у край понурий? Невже нема спочинку в ріднім гаю? Дивись, он жде тебе твоя верба, вона давно вже ложе постелила і журиться, що ти десь забарилась. Іди, спочинь.

Leszy Biedne moje dziecko, dlaczego poszłaś w smętną tę krainę? Czyż nie da się odpocząć w swoim gaju? Spójrz, tu na ciebie czeka twoja wierzba, od dawna ma już łoże pościelone i smuci się, że wciąż nie wracasz do niej. Idź, spocznij sobie.

(Лісовик мовчки журливо хитає головою. Мавка знов прихиляється до стіни.)

(Leszy bez słowa smutnie kręci głową. Mawka ponownie przytula się do ściany.)

238

Лісова пісня / Pieśń lasu

Той, що в скалі сидить. 1985, 51×37, картон, мішана техніка

Ten, Co W Skale Siedzi. 1985, 51×37, karton, technika mieszana

«Я поведу тебе в далекий край, незнаний край...». 1990, 49.5×40, картон, мішана техніка

„Ja zaprowadzę cię w daleki kraj, nieznany kraj”. 1990, 49.5×40, karton, technika mieszana

239

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Мавка (тихо)

Mawka (cicho) Не можу я, дідусю.

Nie, nie mogę, dziadku.

Лісовик, шумно зітхнувши, помалу подався в ліс. З ліса чується навісний тупот, наче хтось без ваги женеться конем, потім спиняється.

Leszy, głośnie westchnąwszy, powoli ruszył do lasu. Z lasu słychać szalony tętent, jakby ktoś nieważki mknął na koniu, następnie się zatrzymuje.

Куць (вискакує з-за хати, потираючи руки, і спиня-

Kusy (wyskakuje zza chaty, zacierając ręce, i zatrzymuje

ється, побачивши Мавку)

się, zobaczywszy Mawkę)

Ти, Мавко, тут?

Tu jesteś, Mawko?

Мавка

Mawka А ти чого никаєш?

Po co tu się szwendasz?

Куць Я їм коня притяг за гичку в стайню. Гаразд мене поповозив востаннє, вже не возитиме нікого більше!

Kusy

Мавка Ненавидний! Ти оганьбив наш ліс! Се так держиш умову з дядьком Левом?

Mawka Tyś wstrętny! Zniesławiłeś cały las! To tak umowy z Łewem dotrzymujesz?

Куць Умова наша вмерла вкупі з ним.

Kusy

Мавка Як? Дядько Лев умер?

Mawka Jak? Wujek Łew nie żyje?

Куць

Kusy

Odprowadziłem konia im do stajni. Wyborna była ta ostatnia jazda, nikogo więcej już nie będzie woził!

Umowa nasza razem z nim umarła.

Он і могила. Під дубом поховали, а прийшлося коло пенька старому спочивати.

Tu jest grób. Pod dębem pochowano go, a przyszło koło ściętego pnia staremu leżeć.

Мавка Обоє полягли… Він пречував, що вже йому сей рік не зимувати…

Mawka Nie żyją obaj… Stary miał przeczucie, że już w tym roku nie przeżyje zimy…

(Надходить до могили.)

(Zbliża się do mogiły.)

Куць Жаль не пристав мені, а все ж я мушу признатися — таки старого шкода, бо він умів тримати з нами згоду. Було і цапа чорного держить при конях, щоб я мав на чому їздить. Я блискавкою мчу було на цапі, а коники стоять собі спокійно. От сі баби зовсім не вміють жити як слід, із нами, — цапа продали, зрубали дуба. Зрушили умову. Ну, й я ж віддячив їм! Найкращі коні на смерть заїздив; куплять — знов заїзжу.

Kusy

Ой, як же плаче серце по тобі, єдиний друже мій! Якби я мала живущі сльози, я б зросила землю, барвінок би зростила невмирущий на сій могилі. А тепер я вбога, мій жаль спадає, наче мертвий лист…

Jakże po tobie płacze moje serce, jedyny druhu! Gdybym tylko miała ożywcze łzy, to bym skropiła ziemię, by wyrósł na tym grobie wiekuisty barwinek. Teraz jednak jam uboga i żal mój spada niczym martwy liść… Mnie nie pasuje żal, a jednak muszę się przyznać — wprawdzie szkoda mi starego, bo z nami żyć potrafił w dobrej zgodzie. A kiedyś razem z końmi trzymał też czarnego kozła, żebym na nim jeździł. Bywało, na nim mknę jak błyskawica, koniki zaś spokojnie sobie stoją. A te babiska nie potrafią z nami żyć jak należy — kozła odsprzedały, dąb ścięły, więc umowę już złamały. Cóż, odwdzięczyłem się! Najlepsze konie im wykończyłem; kupią – znów zajeżdżę.

240

Лісова пісня / Pieśń lasu

«На виру-вирочку, на жовтому пісочку». 1979, 40×29.5, папір, мішана техніка

„Na wirze, wireczku, na żółtym piaseczku”. 1979, 40×29.5, papier, technika mieszana

241

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Ще й відьму, що в чортиці бабувала, гарненько попросив, щоб їм корови геть-чисто попсувала. Хай же знають! Ще ж Водяник стіжка їм підмочив, а Потерчата збіжжя погноїли, Пропасниця їх досі б’є за те, що озеро коноплями згидили. Не буде їм добра тепер у лісі! Вже тут навколо хати й Злидні ходять.

A wiedźmę, która przyjmowała poród diablątka, poprosiłem, by im krowy do cna zepsuła. Dobrze tak tym babom! A jeszcze Wodnik im podmoczył stożek, Niechrzczeńce zaś zgnoiły całe zboże, do dziś Chorzyca ich katuje za to, że staw zapaskudziły konopiami. Ich nic dobrego w lesie już nie czeka! Już tutaj Złydnie krążą wokół chaty.

Злидні (малі, заморені істоти, в лахмітті, з вічним,

Złydnie (małe, zamorzone istoty w łachmanach, z

гризьким голодом на обличчі, з’являються з-за кутка хатнього)

wiecznym cierpiętniczym głodem na twarzach, pojawiają się zza rogu chaty)

Ми тут! А хто нас кличе?

Oto i my! Kto wołał nas?

Мавка (кидається їм навперейми до дверей) Геть! Щезайте! Ніхто не кликав вас!

Mawka (rzuca się do drzwi, przecinając im drogę) Precz! Wara! Nikt was nie wołał!

Один злидень

Jedna złydnia

назад не вернеться.

Злетіло слово, —

do ust nie wróci.

Gdy już padło słowo —

Злидні (обсідають поріг) Коли б там швидче нам двері відчинили, — ми голодні!

Złydnie (obsiadają próg) Gdyby nam już szybciej ktoś drzwi otworzył — bośmy bardzo głodne!

Мавка Я не пущу туди!

Mawka Nie puszczę was tam!

Злидні

Złydnie No to daj nam jeść!

То дай нам їсти! Мавка (з жахом) Нічого я не маю…

Mawka (z przerażeniem) Nic nie mam przecież…

Злидні

Złydnie

Дай калину оту, що носиш коло серця! Дай!

Daj nam więc kalinę, tę, którą masz przy sercu! Dajże, daj!

Мавка Се кров моя!

Mawka To moja krew!

Злидні Дармa! Ми любим кров.

Złydnie To nic! Krew też lubimy.

(Один Злидень кидається їй на груди, смокче калину, инші сіпають його, щоб і собі покуштувати, гризуться межи собою і гарчать, як собаки.)

(Jedna Złydnia rzuca się jej na pierś, smokcze kalinę, inne szarpią ją, aby i sobie skosztować, gryzą się między sobą i warczą jak psy.)

Куць Ей, Злидні, залишіть — то не людина.

Kusy

(Злидні спиняються, цокотять зубами і свищуть від голоду.)

(Złydnie zatrzymują się, szczękają zębami i gwiżdżą z głodu.)

Злидні (до Куця) Так дай нам їсти, бо й тебе ззімо!

Złydnie (do Kusego) To daj nam jeść, bo jeszcze ciebie zjemy!

Куць Ну-ну, помалу!

Kusy

Zostawcie, Złydnie — wszak to nie jest człowiek.

(Кидаються до Куця, той відскакує.)

(Rzucają się na Kusego, ten odskakuje.)

No, no, powoli!

242

Лісова пісня / Pieśń lasu

Злидні Їсти! Ми голодні!

Złydnie Jeść! Jesteśmy głodne!

Куць Стрівайте, зараз я збужу бабів, вам буде їжа, а мені забава.

Kusy

(Бере грудку землі, кидає в вікно і розбиває шибку.)

(Bierze grudkę ziemi, rzuca w okno i zbija szybę.)

Голос матері Лукашевої (в хаті) Ой! Що таке? Вже знов нечиста сила!

Głos matki Łukasza (w chacie) Oj! Co się dzieje? Znów nieczysta siła!

Куць (до Злиднів пошепки) А бачите — прокинулась. Ось хутко покличе вас. Тепер посидьте тихо, а то ще заклене стара вас так, що й в землю ввійдете, — вона се вміє.

Kusy (do Złydni szeptem) Widzicie — obudziła się. Za chwilę zawoła was. A teraz siedźcie cicho, bo stara tak potrafi zakląć słowem, że migiem zapadniecie się pod ziemię.

Czekajcie no, obudzę zaraz baby, wam będzie jadło, ja zaś się zabawię.

(Злидні скулюються під порогом темною купою.)

(Złydnie kulą się pod progiem ciemną gromadką.)

З хати чутно крізь розбиту шибку рухи вставання Матері, потім її голос, а згодом Килинин.

Z chaty przez zbitą szybę słychać, jak Matka wstaje, potem słychać jej głos, a następnie Kyłyny.

Голос материн О, вже й розвиднилось, а та все спить. Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же! Бодай навік заснула… Встань! А встань, бодай ти вже не встала!

Głos matki Już świt, a ona ciągle sobie śpi. Kyłyno! Hej, Kyłyno! Śpi, że hej! Bodajbyś się nie obudziła… Wstawaj! bodajbyś już nie wstała!

Голос Килини (заспано)

Głos Kyłyny (sennie) Та чого там?

Czego chcecie?

Мати (уїдливо) Пора ж тобі коровицю здоїти, оту молошну, турського заводу, що ти ще за небіжчика придбала.

Matka (zjadliwie) Nie pora ci już pójść wydoić krowę — tę bardzo mleczną, z turskiego zakładu, co masz po swoim nieboszczyku mężu?

Килина (вже прочумавшись) Я тиї подою, що тут застала, та націджу три краплі молока — хунт масла буде.

Kyłyna (już obudziwszy się) Wydoję te, które zastałam tutaj, nacedzę raptem trzy kropelki mleka — funt masła będzie.

Мати

Matka

Отже й не змовчить! Хто ж винен, що набілу в нас не стало? З такою господинею… ой, горе! Ну, вже й невісточка! І де взялася на нашу голову?

Cóż to znów za gadka? Któż winien jest, że przepadł cały nabiał? Biada mi, biada z taką gospodynią! Ależ synowa! Skądeś się tu wzięła na naszą biedę?

Килина

Kyłyna

А хто ж велів до мене засилатися? Таж мали отут якусь задрипанку, — було вам прийняти та прибрати хорошенько, от і була б невісточка до мисли!

A czy ktoś was prosił słać do mnie swatów? Mieliście tu przecież jakąś flejtuchę — trzeba było ją do siebie przyjąć, ładnie ochędożyć, byłaby odpowiednia wam synowa!

Мати А що ж — гадаєш, ні? Таки й була б! Дурний Лукаш, що проміняв на тебе; бо то було таке покірне, добре,

Matka A sądzisz, że nie byłaby? Akurat! Ten Łukasz głupi był, że ciebie wybrał; to dziecko było takie dobre, ciche,

243

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

«Бери мене! Я хочу забуття!». 1980-і рр., 42×30, папір, мішана техніка

„Zabieraj mnie! Ja pragnę zapomnienia!”. Lata 1980., 42×30, papier, technika mieszana.

Лісовик. 1979, 42×29.7, папір, мішана техніка

Leszy. 1979, 42×29.7, papier, technika mieszana

244

Лісова пісня / Pieśń lasu

do rany przyłóż… Ty na siebie spójrz: nazywasz ją flejtuchą, a jej suknię zieloną przerobiłaś i bez przerwy ją szargasz — wstydu nie masz, kobiecino!

хоч прикладай до рани… Узиваєш її задрипанкою, а сама її зелену сукню перешила та й досі соваєш — немає встиду! Килина Та вже ж, у вас находишся в новому!.. Он чоловіка десь повітря носить, а ти бідуй з свекрушиськом проклятим, — ні жінка, ні вдова — якась покидька!

Kyłyna Wiadomo — u was wszystko jest spod igły!… Mężulka znowu cały czas gdzieś nosi, a ja z teściskiem muszę klepać biedę jak wdowa albo jakaś porzucona!

Мати Який би чоловік з тобою всидів? Бідо напрасна! Що було — то ззіла з дітиськами своїми, — он, сидять! — бодай так вас самих посіли злидні!

Matka Któż by dał radę siedzieć z taką żoną? Ty, nędzo marna! Wszystko już wyżarłaś ze swymi bachorami — patrzcie no, jak siedzą! — niech by was obsiadły złydnie!

Килина Нехай того посядуть, хто їх кличе!

Kyłyna Niech tego obsiadają, kto je woła!

(На сіх словах одчиняє двері з хати. Куць утікає в болото. Злидні схоплюються і забігають у сіни.)

(Z tymi słowy otwiera drzwi chaty. Kusy ucieka na bagno. Złydnie podrywają się i wbiegają do sieni.)

Килина з відром у руках шпарко пробігає до лісового потока, з гуркотом набірає відром воду і вертається назад уже трохи тихшою ходою. Завважає близько дверей Мавку, що стоїть при стіні знесилена, спустивши сивий серпанок на обличчя.

Kyłyna z wiadrem w ręku żwawo przemyka do leśnego strumyka, hałaśliwie nabiera wiadrem wodę i wraca z powrotem już trochę cichszym krokiem. Zauważa nieopodal drzwi Mawkę, która wyczerpana stoi przy ścianie, spuściwszy siwy woal na twarz.

Килина (спиняється і становить відро долі) А се ж яка?.. Гей, слухай, чи ти п’яна, чи, може, змерзла?

Kyłyna (zatrzymuje się i odstawia wiadro na ziemię) A cóż to za… Hej ty, pijana jesteś czy może żeś przemarzła?

Мавка (насилу, мов борячися з тяжкою зморою) Сон мене змагає… Зимовий сон…

Mawka (z wysiłkiem, jakby przezwyciężając ciężkie zmęczenie) Sen mnie morzy… Zimowy sen…

Килина (відслоняє їй обличчя і пізнає) Чого сюди прийшла? Тобі не заплатили за роботу?

Kyłyna (odsłania jej twarz i rozpoznaje ją) Dlaczego tutaj przyszłaś? Czy ci nie zapłacono za robotę?

Мавка (як і перше) Мені ніхто не може заплатити.

Mawka (jak wcześniej) O nie, nikt mi zapłacić nie jest w mocy.

Килина До кого ти прийшла? Його нема. Я знаю, ти до нього! Признавайся — він твій коханок?

Kyłyna Do kogo przyszłaś? Jego nie ma w domu. Do niego przyszłaś, wiem! Zeznawaj szybko — to twój kochanek?

Мавка (так само) Колись був ранок ясний, веселий, не той, що тепер… він уже вмер…

Mawka (tak samo) Kiedyś poranek był całkiem inny — jasny, bajeczny… zasnął snem wiecznym…

Килина Ти божевільна!

Kyłyna Tyś opętana!

Мавка (так само) Вільна я, вільна… Сунеться хмарка по небу повільна,

Mawka (tak samo) Swoboda mi dana… Niebem wałęsa się chmurka zbłąkana,

(Термосить Мавку за плече.)

(Tarmosi Mawkę za ramię.)

245

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Болотяне царство. 1994, 72×53, ДВП, мішана техніка

Błotne Królestwo. 1994, 72×53, płyta pilśniowa, technika mieszana

246

Лісова пісня / Pieśń lasu

płynie zmartwiona i roni swe łezki. Gdzież jest ten piorun niebieski?

йде безпричальна, сумна, безпривітна… Де ж блискавиця блакітна? Килина (сіпає її за руку) Геть! не мороч мене! Чого стоїш?

Kyłyna (szarpie ją za rękę) Precz! Nie zawracaj głowy! Czemu stoisz?

Мавка (притомніше, відступаючи од дверей) Стою та дивлюся, які ви щасливі.

Mawka (bardziej przytomnie, odstępując od drzwi) Stoję i patrzę, jakie szczęście macie.

Килина А щоб ти стояла у чуді та в диві!

Kyłyna Żebyś tu stała w całym majestacie!

Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям.

Mawka nagle zamienia się w wierzbę z suchym liściem i płaczącymi gałęziami.

Килина (оговтавшись від здуміння, ворожо) Чи ба! Я в добрий час тобі сказала! Ну-ну, тепер недовго настоїшся!..

Kyłyna (opamiętawszy się ze zdziwienia, wrogo) Laboga! W dobrej chwili powiedziałam! No, stój, jeszcze niedługo stać ci przyjdzie!…

Хлопчик (вибігає з хати. До Килини) Ой, мамо, де ви-те? Ми їсти хочем, а баба не дають!

Chłopczyk (wybiega z chaty. Do Kyłyny) Gdzie mama się podziała? Chcemy jeść, a babka nic nie daje!

Килина

Kyłyna Weź się odczep!

Ей, одчепися!

(Нишком, нахилившись до нього)

(Ukradkiem, nachyliwszy się do niego)

Хлопчик Ви-те суху вербу встромили тута? Та й нащо то?

Chłopczyk Czy mama tu wetknęła suchą wierzbę? A po cóż to?

Килина

Kyłyna

Pod piecem zachowałam jeden placek — zjedzcie, gdy baba wyjdzie do komory.

Я там під пічею пиріг сховала, — як баба вийде до комори, — ззіжте.

A tobie co do tego?

Тобі до всього діло? Хлопчик Я з неї вріжу дудочку.

Chłopczyk Chcę dudkę wyciąć.

Килина

Kyłyna Mnie tam wszystko jedno.

Про мене!

(Хлопчик вирізує гілку з верби і вертається в хату.)

(Chłopczyk wycina dudkę z wierzby i wraca do chaty.)

З ліса виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки.

Z lasu wychodzi Łukasz, chudy, z długimi włosami, bez sukmany, bez czapki.

Килина (скрикує радісно, вгледівши його, але зараз же

Kyłyna (ujrzawszy go, wydaje radosny jęk, ale natych miast irytacja tamuje jej radość)

досада тамує їй радість)

Wróciłeś jednak! Gdzie żeś do tej pory pałętał się?

Таки явився! Де тебе носило так довго?

Łukasz

Лукаш

Nie pytaj!

Не питай! Kyłyna

Килина

Jak „nie pytaj”? Włóczyłeś się, szwendałeś nie wiadomo po jakich stronach, a ja mam nie pytać? Nie muszę nawet pytać cię, mój drogi… Już gdzieś na świecie tym ta karczma stoi, gdzie czapka i sukmana wciąż balują!

Ще й не питай! Тягався, волочився, лихо знає, де, по яких світах, та й «не питай!» Ой, любчику, не тра мені й питати… Вже десь ота коршма стоїть на світі, що в їй балює досі свита й шапка!

247

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Куць і Злидні. 1996, 70×50, ДВП, мішана техніка

Kusy i Złydnie. 1996, 70×50, płyta pilśniowa, technika mieszana

248

Лісова пісня / Pieśń lasu

Лукаш Не був я в коршмі…

Łukasz Nie byłem w karczmie…

Килина

Kyłyna Хто, дурний, повірить!

(Заводить.)

Kto ci tam uwierzy!

(Zawodzi.)

Втопила ж я головоньку навіки за сим п’яницею!

Och, zrujnowałam sobie całe życie przy tym pijaku!

Лукаш

Łukasz Мовчи! Не скігли!!

Cisza! Dość zrzędzenia!!

(Килина спиняється, глянувши на нього з острахом.)

(Kyłyna przestaje, spojrzawszy na niego z obawą.)

Килина (спочатку збилась, але хутко стямилась) А що ж ми мали тута — голод їсти? Прийшли купці, купили та й уже. Велике щастя — дуб!

Kyłyna (najpierw speszyła się, ale szybko pozbierała). A czym by mieliśmy się żywić? Głodem? Przyjechał kupiec, kupił i po sprawie. Wielka mi sprawa — dąb!

Лукаш

Łukasz

Ось я тебе тепера попитаю! Де дядьків дуб, що он пеньок стремить?

заклявся не рубати.

A teraz ja cię będę odpytywał! Gdzie jest ten wujka dąb, że pieniek został?

Таж дядько Лев

przyrzekał go nie ścinać.

Килина

Kyłyna

Дядька Лева нема на світі, — що з його закляття? Хіба ж то ти заклявся, або я? Та я б і цілий ліс продати рада або протеребити, — був би ґрунт, як у людей, не ся чортівська пуща. Таж тут, як вечор, — виткнутися страшно! І щo нам з того ліса за добро? Стикаємось по нім, як вовкулаки, ще й справді вовкулаками завиєм!

Wujek Łew nie żyje już — cóż po tych przyrzekaniach? Czyżbyś to ty przyrzekał albo ja? Ja bym ten cały las sprzedała chętnie lub przetrzebiła — mielibyśmy grunt jak ludzie, a nie tę diabelską puszczę. Tu przecież strach wieczorem nosa wytknąć! I jakiż nam pożytek z tego lasu? Szwendamy się tu niczym wilkołaki, jak wilkołaki wkrótce zawyjemy!

Лукаш Цить! цить! не говори! Мовчи!

Łukasz Ciii! Cicho, nie mów! Milcz!

(В голосі його чутно божевільний жах.)

(W jego głosie słychać szalone przerażenie.)

Ти кажеш продати ліс… зрубати… а тоді вже не буде так… як ти казала?

Powiadasz, że sprzedać las… pościnać… i już potem nie będzie tego… co mówiłaś?

Килина Що вовк…

Toć wujek Łew

Kyłyna Як?

Że wilk…

Co?

Лукаш (затуляє їй рота) Ні, не кажи!

Łukasz (zakrywa jej usta) Nic nie mów!

Килина (визволившись від нього) Та бійся Бога! Ти впився, чи вдурів, чи хто наврочив? Ходи до хати.

Kyłyna (uwolniwszy się od niego) Bój się Boga! Czyś ty się upił, zgłupiał czy ktoś rzucił urok na ciebie? Idź do chaty.

249

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Пропасниця. 1992, 50×40, картон, мішана техніка

Chorzyca. 1992, 50×40, karton, technika mieszana

«Ой що таке? Вже знов нечиста сила!». 1994, 70×51, ДВП, мішана техніка

„Oj! Co się dzieje? Znów nieczysta siła!”. 1994, 70×51, płyta pilśniowa, technika mieszana

250

Лісова пісня / Pieśń lasu

Лукаш

Łukasz

Зараз… я піду… от тілько… тілько ще води нап’юся.

Zaraz… pójdę… ja tylko… tylko wody się napiję.

(Стає навколішки і п’є з відра. Потім устає і дивиться задумливо поперед себе, не рушаючи з місця.)

(Klęka i pije z wiadra. Potem podnosi się i patrzy w zadumie przed siebie, nie ruszając z miejsca.)

Килина Ну? Що ж ти думаєш?

Kyłyna No? Co tam myślisz?

Лукаш

Łukasz Я? Так… не знаю…

(Вагаючись.)

Niby ja? Tak… nie wiem…

(Z wahaniem.)

Чи тут ніхто не був без мене?

Czy ktoś tu był beze mnie?

Килина (шорстко)

Kyłyna (szorstko) Хто ж би

тут бути мав?

Któż by tutaj

miał się pojawić?

Лукаш (спустивши очі) Не знаю…

Łukasz (opuściwszy wzrok) Nie wiem…

Килина (злісно посміхнувшись) Ти не знаєш, то, може, я що знаю.

Kyłyna (złośliwie uśmiechając się)

Лукаш (трівожно)

Łukasz (z trwogą)

Ach, ty nie wiesz,

więc może ja wiem.

Ти?

Ty?

Килина

Kyłyna

А що ж! Я відаю, кого ти дожидаєш, та тілько ба! — шкодa твого ждання! Як що й було, то вже в стовпець пішло…

Dlaczego nie? Wiem dobrze, kogo tutaj wyczekujesz, tyle że, widzisz, szkoda, żebyś czekał! Co było, już się w kołek zamieniło…

Лукаш Що ти говориш?

Łukasz Co ty tam mówisz?

Килина

Kyłyna Те, що чуєш.

To, co słyszysz.

Мати (вибігає з хати і кидається з обіймами до Лукаша. Він холодно приймає те вітання)

Matka (wybiega z chaty i rzuca się z objęciami na Łukasza. Ten chłodno przyjmuje to powitanie) Synu!… Syneczku mój! Ależ się nacierpiałam z tą wiedźmą!

Сину!.. Ой синоньку! Ой, що ж я набідилась з отею відьмою! Лукаш (здрігнувшись) З якою?

Łukasz (wzdrygnąwszy się) Z którą?

Мати (показує на Килину)

Matka (wskazuje na Kyłynę) Ano właśnie z tą!

З тею ж! Лукаш (зневажливо всміхаючись) І та вже відьма? — Ба, то вже судилось відьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли.

Łukasz (z pogardliwym uśmiechem) Ta też jest wiedźmą? — taki już jest los, że musi mama być teściową wiedźmy. Któż winien? Mama sama ją wybrała.

Мати Якби ж я знала, що вона така нехлюя, некукібниця!..

Matka Gdybym wiedziała tylko, że jest taka nieroba, obrzępała!…

251

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Килина (впадає в річ)

Kyłyna (wtrąca się)

Ой горе! Хто б говорив! Уже таких відьом, таких нехлюй, як ти, світ не видав! Ну, вже ж і матінка, Лукашу, в тебе! — залізо — й те перегризе!

Oj, nieszczęście! I któż to mówi! Sama jesteś wiedźmą i obrzępałą, jakiej świat nie widział! Ależ masz matuleńkę, mój Łukaszu! — nawet żelazo może przegryźć!

Лукаш

Łukasz

А ти, я бачу, десь міцніша від заліза.

Ty żeś mocniejsza od żelaza, jak się spojrzy.

Килина Від тебе дочекаюсь оборони! Такої матері такий і син! Якого ж лиха брав мене? Щоб тута помітувано мною?

Kyłyna Doczekam się, że weźmiesz mnie w obronę! Wiadomo: jaka matka, taki syn! Po kiegoż licha brałeś mnie? By tutaj mną pomiatano?

Мати (до Лукаша)

Matka (do Łukasza)

Та невже ж ти не скажеш їй стулити губу? Що ж то, чи я їй поштурховисько якесь?

Czy nie powiesz wreszcie, aby stuliła gębę? Czyżbym była jej jakąś posługaczką albo co?

Лукаш Та дайте ви мені годину чисту! Ви хочете, щоб я не тілько з хати, а з світа геть зійшов? Бігме, зійду!

Łukasz Dajcież mi spokój choćby na godzinę! Czy chcecie, bym nie tylko z chaty poszedł, ale i zszedł ze świata? A więc zejdę!

Килина (до матері) А що? діждалась?

Kyłyna (do matki) Ha! Słyszysz?

Мати

Matka

від свого сина!

Щоб ти так діждала

Bodajbyś to usłyszała od swego syna!

(Розлючена йде до хати, на порозі стрічається з Килининим сином, що вибігає з сопілкою в руках.)

(Wściekła idzie do chaty, na progu mija się z synem Kyłyny, który wybiega z fujarką w ręku.)

(Штурхає хлопця і заходить в хату, траснувши дверима.)

(Szturcha chłopczyka i wchodzi do chaty, trzasnąwszy drzwiami.)

Хлопчик Ви-те прийшли вже, тату?

Chłopczyk Już tata do nas wrócił?

Лукаш

Łukasz

Оступися, злидню!

Z drogi, oberwańcu!

Вже, мій сину.

Tak, mój synu.

(На слові «сину» кладе іронічний притиск.)

(Na słowo „synu” kładzie ironiczny nacisk.)

Килина (вражена) Ну, то скажи йому, як має звати, — уже ж не дядьком?

Kyłyna (zdumiona) No, powiedz więc mu, jak ma cię nazywać — nie wujkiem przecież?

Лукаш (трохи присоромлений) Та хіба ж я що? Ходи, ходи сюди, малий, не бійся.

Łukasz (trochę zawstydzony) Cóż ja powiedziałem? Chodź, mały, tutaj, nie bój się, no, chodź.

(Гладить хлопця по білій головці.)

(Głaska chłopca po białej główce.)

Хлопчик

Chłopczyk

Чи то ти сам зробив сопілку?

Czyś sam fujarkę sobie wyciął?

Сам. Та я не вмію грати. Коб ви-те!

Sam. A grać nie umiem. Gdyby tata zagrał!

(Простягає Лукашеві сопілку.)

(Podaje Łukaszowi fujarkę.)

252

Лісова пісня / Pieśń lasu

«Таки явився, де тебе носило так довго?». 1979, 42×30, папір, мішана техніка

„Wróciłeś jednak! Gdzie żeś do tej pory pałętał się?”. 1979, 42×30, papier, technika mieszana

253

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Лукаш Ей, хлопче, вже моє грання минулось!..

Łukasz Już przeminęło moje granie, chłopcze!…

Хлопчик (пхикаючи) І! то ви-те не хочете! Ну, мамо, чом тато не хотять мені заграти?

Chłopczyk (kwękając) Iii! Tata nie chce grać! Mamusiu, powiedz, dlaczego tata nie chce dla mnie zagrać?

Килина Іще чого? Потрібне те грання!

Kyłyna Też coś! Komu to granie jest potrzebne?

Лукаш А дай сюди сопілочку.

Łukasz A daj no mi fujarkę.

(Смутно задумується.)

(Бере сопілку.)

(Wpada w smutną zadumę.)

(Bierze fujarkę.)

Хороша.

З верби зробив?

Zrobiłeś z wierzby?

Хлопчик

Ładna jest.

Chłopczyk А що ж, он з теї-о.

No, z tej oto tutaj.

(Показує на вербу, що сталася з Мавки.)

(Pokazuje na wierzbę, którą stała się Mawka.)

Лукаш Щось наче я її не бачив тута

Łukasz Jakoś jej wcześniej tutaj nie widziałem.

(до Килини)

(do Kyłyny)

Ти посадила?

Tyś posadziła?

Килина

Kyłyna

Хто б її садив? Стирчав кілок вербовий та й розрісся. Тут як з води росте — та же дощі!

Kto by ją tu sadził? Wierzbowy kołek sterczał i się rozrósł. Tu przecież wszystko rośnie jak po deszczu!

Хлопчик (вередливо) Чому ви-те не граєте?

Chłopczyk (kapryśnie) Dlaczegóż tata jeszcze nie gra?

Лукаш (задумливо)

Łukasz (w zamyśleniu) Заграти?..

Zagrać?…

Починає грати9 спершу тихенько, далі голосніше, зводить згодом на ту веснянку10, що колись грав Мавці. Голос сопілки починає промовляти словами: «Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає мені груди, серденько виймає…»

Zaczyna grać9 najpierw cichutko, potem głośniej, następnie przechodzi na tę wesniankę10, którą kiedyś grał Mawce. Głos fujarki zaczyna przemawiać słowami: „Jak słodko wygrywa, jak ciało przeszywa, pierś bialutką mi rozcina, serduszko wyrywa!…”.

Лукаш (випускає з рук сопілку) Ой! Що се за сопілка? Чари! Чари!

Łukasz (wypuszcza z rąk fujarkę) Oj! Co to za fujarka? Czary! Czary!

(Хлопчик, злякавшись крику, втік до хати.)

(Chłopczyk, przestraszywszy się krzyku, uciekł do chaty.)

Кажи, чаклунко, що то за верба?

Mów, czarownico, co to za wierzbina?

(Хапає Килину за плече.)

(Chwyta Kyłynę za ramię.)

Килина Та відчепися, відки маю знати? Я з кодлом лісовим не накладаю так, як твій рід! Зрубай її, як хочеш, хіба я бороню? Ось нa й сокиру.

Kyłyna Weź odczep się, skąd niby mam to wiedzieć? Ja nie zadaję się z diabelstwem leśnym jak twoi krewni! Zrąb ją, jeśli chcesz, czyż ja przeszkadzam? Trzymaj tu siekierę.

Мелодія № 14. Мелодія «Як солодко грає» і при повторенні спів із словами unissono.

Melodia nr 14. Melodia „Jak słodko wygrywa” oraz przy powtórzeniu śpiew ze słowami unisono.

(Витягає йому з сіней сокиру.)

(Wyjmuje mu z sieni siekierę.) 9

254

Лісова пісня / Pieśń lasu

«Заграй, заграй, дай голос мому серцю!». 1985, 51×37, картон, мішана техніка

„Weź zagraj, niech przemówi moje serce!”. 1985, 51×37, karton, technika mieszana

255

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Лукаш (узявши сокиру, підійшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона стинулась і зашелестіла сухим листом. Він замахнувся удруге — і спустив руки)

Łukasz (wziąwszy siekierę, podszedł do wierzby, uderzył

jeden raz w pień, ona zadrżała i zaszeleściła suchym liściem. Zamachnął się po raz drugi — i opuścił ręce)

Ні, руки не здіймаються, не можу… чогось за серце стисло…

Nie, nie dam rady, jakoś nie potrafię… coś serce ściska…

Килина

Kyłyna Дай-но — я!

Pozwól, ja to zrobię!

(Вихоплює від Лукаша сокиру і широко замахується на вербу.)

(Wyrywa Łukaszowi z rąk siekierę i szeroko zamachuje się na wierzbę.)

В сю мить з неба вогненним змієм-метеором злітає Перелесник і обіймає вербу.

W tej chwili z nieba ognistym wężem meteorem sfruwa Latawiec i obejmuje wierzbę.

Перелесник Я визволю тебе, моя кохана!

Latawiec Ja cię wyzwolę, moja ukochana!

Верба раптом спалахує вогнем. Досягнувши верховіття, вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату. Мати Лукашева і Килинині діти вибігають з хати з криком: «Горить! Горить! Ратуйте! ой, пожежа!..». Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогню, що тілько можна вихопити, і на клунках та мішках виносять скулених Злиднів, що потім ховаються у ті мішки. Діти бігають з коновками до води, заливають вогонь, але він іще дужче розгорається.

Wierzba nagle zajmuje się ogniem. Sięgnąwszy górnych gałęzi, ogień przerzuca się na chatę, słomiana strzecha zapala się, pożar szybko obejmuje chatę. Matka Łukasza i dzieci Kyłyny wybiegają z chaty z krzykiem: „Ratunku! Pożar! Pali się, oj, pali…”. Matka i Kyłyna uganiają się, wychwytując z ognia wszystko, co się da, i na tobołach i workach wynoszą skulone Złydnie, które następnie chowają się do tych worków. Dzieci biegają z wiaderkami do wody, zalewają ogień, ale ten rozpala się jeszcze mocniej.

Мати (до Лукаша) Чого стоїш? Ратуй своє добро!

Matka (do Łukasza) Czemu wciąż stoisz? Ratuj swoje dobro!

Лукаш (втупивши очі в крокву, що вкрита кучерявим вогнем, як цвітом)

Łukasz (wbiwszy wzrok w krokiew pokrytą językami ognia niczym kwiatami)

Добро? А може, там згорить і лихо?..

A może razem z dobrem zło się spali?…

Кроква з траскотом рушиться, искри стовпом прискають геть угору, стеля провалюється і вся хата обертається в кострище. Надходить важка біла хмара, і починає йти сніг. Хутко крізь білий застіл сніговий не стає нікого видко, тілько багряна мінлива пляма показує, де пожежа. Згодом багряна пляма гасне, і коли сніг рідшає, то видко чорну пожарину, що димує і сичить од вогкости. Матері Лукашевої і дітей Килининих та клунків з добром уже не видко. Крізь сніг мріє недопалений оборіг, віз та дещо з хліборобського начиння.

Krokiew z trzaskiem spada, iskry słupem pryskają hen w górę, strop się wali i cała chata zamienia się w ognisko. Nadciąga ciężka biała chmura i zaczyna padać śnieg. Wkrótce przez białą śnieżną zasłonę nic już nie widać, tylko mieniąca się purpurowa plama wskazuje miejsce pożaru. Następnie purpurowa plama gaśnie i, gdy śnieg rzednie, ukazuje się czarne pogorzelisko, dymiące i syczące z wilgoci. Matki Łukasza i dzieci Kyłyny oraz tobołów z rzeczami już nie widać. Przez śnieg ledwo widnieje niedopalony bróg, wóz i co nieco ze sprzętu rolniczego.

Килина (з остатнім клунком у руках, сіпає Лукаша

Kyłyna (z ostatnim tobołem w ręku, targa Łukasza za

за рукав)

rękaw)

Лукашу!.. Ані руш! Чи остовпів? Хоч би поміг мені носити клунки!

Łukaszu!… Ani drgnie! Czyś ty osłupiał? Chociaż byś pomógł mi toboły nosić!

Лукаш Та вже ж ви повиносили всі злидні.

Łukasz Wyniosłyście już przecież wszystkie złydnie.

Килина Бийся по губі! Що се ти говориш?

Kyłyna Ugryź się w język! Co ty wygadujesz?

Лукаш (сміється тихим, дивним сміхом) Я, жінко, бачу те, що ти не бачиш… Тепер я мудрий став…

Łukasz (śmieje się cichym, dziwnym śmiechem). Ja, żono, widzę, czego ty nie widzisz… Już teraz jestem mądry…

256

Лісова пісня / Pieśń lasu

Доля. 1993, 81×50, картон, мішана техніка

Dola. 1993, 81×50, karton, technika mieszana

257

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Килина (злякана)

Kyłyna (przestraszona)

Ой, чоловіче, щось ти таке говориш… я боюся!

Oj, mężulku, takie coś raptem gadasz… ja się boję!

Лукаш Чого боїшся? Дурня не боялась, а мудрого боїшся?

Łukasz Czego się boisz? Głupca się nie bałaś, a boisz się mądrego?

Килина

Kyłyna

ходімо на село!

Лукашуню,

ruszajmy do wsi!

Лукаш

Łukasiku,

Łukasz

Я не піду. Я з ліса не піду. Я в лісі буду.

Ja się stąd nie ruszę. Nie pójdę z lasu. W lesie pozostanę.

Килина Та що ж ти тут робитимеш?

Kyłyna I cóż tu będziesz robił?

Лукаш

Łukasz

все щось робити?

А треба

coś nadal robić?

Килина

Czyż ja muszę

Kyłyna Як же маєм жити?

Jakże żyć bez tego?

Лукаш А треба жити?

Łukasz A trzeba żyć?

Килина

Kyłyna

Пробі, чоловіче, чи ти вже в голову зайшов, чи що? То так тобі з переляку зробилось. Ходімо на село, закличу бабу, — тра вилляти переполох!

Człowieku, bój się Boga, czyś ty zwariował, co się z tobą dzieje? To chyba ci z przestrachu się zrobiło. Pójdziemy do wsi, wezwę tam szeptuchę — trza ci nad głową przelać wosk!

(Тягне його за руку.)

(Ciągnie go za rękę.)

Лукаш (дивиться на неї з легковажною усмішкою) А хто ж тут недогарків отих глядіти буде?

Łukasz (patrzy na nią z lekceważącym uśmiechem) A któż tu będzie niedogarków tych pilnował?

Килина (господарно) Ой правда, правда, ще порозтягають! Аби довідалися, що горіло, то й набіжать з села людиська тиї! То вже хіба постій тут, Лукашуню. Я побіжу, десь коней попрошу, — бо наші ж геть у стайні попеклися! — то зберемо на віз та й завезeмо десь до родини твеї, може, пустять… Ой горе! Якось треба ратуватись…

Kyłyna (gospodarnie) No, prawda, ktoś to może porozkradać! Aby wywęszyć, co to był za pożar, wraz tu nadciągną te ludziska ze wsi! To może tu zaczekaj, Łukasiku. Pobiegnę i poproszę gdzieś o konie — bo nasze w stajni całkiem się upiekły! — załadujemy wóz i zawieziemy do twoich krewnych, może ktoś nas przyjmie… Oj biada! Jakoś trzeba się ratować…

(Показує на віз і начиння.)

(Wskazuje na wóz i sprzęty.)

(Остатні слова промовляє, вже біжучи до ліса. Лукаш провожає її тихим сміхом. Незабаром її не стає видко.)

(Ostatnie słowa wymawia, już biegnąc do lasu. Łukasz odprowadza ją cichym śmiechem. Wkrótce ona znika z widoku.)

258

Лісова пісня / Pieśń lasu

Перелесник. 1998, 50×40, ДВП, мішана техніка

Latawiec. 1995, 1998, 50×40, płyta pilśniowa, technika mieszana

Мавка і Лукаш. 1979, 40×29, папір, мішана техніка

Mawka і Łukasz. 1979, 40×29, papier, technika mieszana

259

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Від ліса наближається якась висока жіноча постать у білій додільній сорочці і в білій, зав’язаній по-старосвітському, намітці. Вона йде, хитаючись, наче од вітру валиться, часом спиняється і низько нахиляється, немов шукаючи чогось. Коли надходить ближче і спиняється біля ожинових кущів, що ростуть недалеко від пожарища, то випростується, і тоді видко її змарніле обличчя, подібне до Лукашевого.

Od strony lasu zbliża się jakaś wysoka kobieca postać w białej koszuli do ziemi oraz w białej, zawiązanej na staroświecką modłę podwice. Idzie, chwiejąc się, jakby uginała się na wietrze, czasem zatrzymuje się i nisko schyla, jakby czegoś szukając. Gdy podchodzi bliżej i staje obok krzewów jeżyny rosnących nieopodal pogorzeliska, wyprostowuje się, po czym staje się widoczna jej zmarniała twarz przypominająca twarz Łukasza.

Лукаш Хтo ти? Щo ти тут робиш?

Łukasz Kim jesteś? Co tu robisz?

Постать

Postać

Я — загублена Доля. Завела мене в дебри нерозумна сваволя. А тепер я блукаю наче морок по гаю, низько припадаю, стежечки шукаю до минулого раю. Ой уже ж тая стежка білим снігом припала… Ой уже ж я в сих дебрах десь на віки пропала!..

Jam zgubiona twa Dola. Zaciągnęła mnie w knieje nierozumna swawola. Teraz błądzę w bezkresie, niczym ciemność po lesie, patrzę nisko pod nogi, wypatruję tej drogi, co mi szczęście przyniesie. Już tej drogi nie widać, pod śniegami zniknęła… Zabłądziłam w tych kniejach i na wieki zginęłam!…

Лукаш

Łukasz

Уломи ж, моя Доле, хоч отую ожину, щоб собі промести, по снігу провести хоч маленьку стежину!

Odłam sobie, ma Dolo, gałązeczkę z jeżyny, by tę drogę zobaczyć, aby w śniegu wyznaczyć chociaż małą ścieżynę!

Доля

Dola

Ой колись я на вeсні тут по гаю ходила, по стежках на признаку дивоцвіти садила. Ти стоптав дивоцвіти без ваги попід ноги… Скрізь терни-байраки, та й нема признаки, де шукати дороги.

Kiedyś porą wiosenną po tym gaju chodziłam, jako znaki na ścieżkach dziwo-kwiecie sadziłam. Pozrywałeś to kwiecie, pozrzucałeś pod nogi… Wszędzie ciernie i krzaki, niewidoczne są znaki, gdzie mam szukać tej drogi.

Лукаш

Łukasz Прогорни, моя Доле, хоч руками долинку, чи не знайдеш під снігом з дивоцвіту стеблинку.

Dolo, wykop rękoma w śniegu mały dołeczek, może znajdziesz pod śniegiem dziwo-kwiecia listeczek.

Доля

Dola

Похололи вже руки, що й пучками не рушу… Ой тепер я плачу, бо вже чую й бачу, що загинути мушу

Już zamarzły mi ręce, aż palcami nie ruszę… Łzy mi leją się rzewne, bo to dla mnie jest pewne, że przeminąć już muszę.

(застогнавши, рушає.)

(Wydawszy jęk, rusza dalej.)

Лукаш (простягаючи руки до неї) Ой скажи, дай пораду, як прожити без долі!

Łukasz (wyciągając do niej ręce) Powiedz mi, daj mi radę, jak bez doli mam przeżyć?

260

Лісова пісня / Pieśń lasu

Доля Лукаша. 1985, 51.5×36.7, папір, мішана техніка

Dola Łukasza. 1985, 51.5×36.7, papier, technika mieszana

261

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Доля (показує на землю в нього під ногами) Як одрізана гілка, що валяється долі!

Dola (wskazuje na ziemię pod jego stopami) Jak odcięta gałązka, co na ziemi tu leży!

Лукаш нахиляється до того місця, що показала Доля, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези. Сідає під посивілим від снігу довгим віттям і крутить в руках сопілочку, часом усміхаючись, як дитина. Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з’являється з-за берези і схиляється над Лукашем.

Łukasz pochyla się nad tym miejscem, które wskazała Dola, znajduje wierzbową fujarkę, którą wcześniej porzucił, bierze ją do rąk i idzie przez białą polanę do brzozy. Siada pod posiwiałymi od śniegu gałęziami i obraca w ręku fujareczkę, od czasu do czasu uśmiechając się jak dziecko. Lekka, biała, przejrzysta postać, z twarzy przypominająca Mawkę, wyłania się zza brzozy i schyla nad Łukaszem.

Постать Мавки Заграй, заграй, дай голос мому серцю! воно ж одно лишилося від мене.

Postać Mawki Weź zagraj, niech przemówi moje serce! to przecież wszystko, co zostało po mnie.

Лукаш Се ти?.. Ти упирицею прийшла, щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!

Łukasz To ty?… Wróciłaś jako upiorzyca, by spijać ze mnie krew? Cóż, spijaj! Spijaj!

(Іде, хиляючись, і зникає в снігах.)

(Idzie, chwiejąc się, i znika wśród śniegów.)

(Розкриває груди.)

(Odkrywa pierś.)

Живи моєю кров’ю! Так і треба, бо я тебе занапастив…

Żyj z mojej krwi! Ja na to zasłużyłem, bom przywiódł cię do zguby…

Мавка

Mawka

Ні, милий, ти душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос.

Nie, kochany, tyś duszę dał mi, tak jak ostry nóż obdarza cichą gałąź wierzby głosem.

Лукаш Я душу дав тобі? А тіло збавив! Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!

Łukasz Dałem ci duszę? Ciało zaś odjąłem! Bo cóż zostało z ciebie? Mara! Cień!

(З невимовною тугою дивиться на неї.)

(Z niewypowiedzianym smutkiem patrzy na nią.)

Мавка

Mawka

О, не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними искрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю, — стане почaтком тоді мій кінeць. Будуть приходити люде, вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде. Я обізвуся до їх шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами з вітів моїх. Я їм тоді проспіваю все, що колись ти для мене співав, ще як на провесні тут вигравав, мрії збіраючи в гаю… Грай же, коханий, благаю!

Nie martw się, proszę, o ciało! Ogniem piekącym jak wino i pstrym wtem zapłonęło, zmieniło się w skry oraz do góry swobodnie wzleciało. Popiół leciutki jak puch wróci, położy się w ziemię przedwiośniem, zmiesza się z wodą — i wierzba wyrośnie: kres mój w początek zamieni ten ruch. Będą tu ludzie przybywać, będzie na twarzach ich smutek i śmiech, będą mi nieśli swe szczęście i pech, do nich ma dusza się będzie odzywać. Do nich przemówi mój głos liści wierzbowych świergotem i szmerem, śpiewem fujarki łagodnym i szczerym, szeptem z gałęzi smucących się ros. Odda im moje śpiewanie wszystko, co wcześniej tyś dla mnie tu grał, gdy pogrążyłeś się w marzeń swych szał na tej wiosennej polanie. Błagam więc: grajże, kochanie!

262

Лісова пісня / Pieśń lasu

«Прогорни, моя доле...». 1996, 70×50, папір, мішана техніка

«Dolo, wykop rękoma…». 1996, 70×50, papier, technika mieszana

263

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

«Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає». 1990, 49.5×40.2, ДВП, мішана техніка

„Nie! jestem żywa! Będę wiecznie żyła! Mam w sercu to, co nigdy nie umiera”. 1990, 49.5×40.2, płyta pilśniowa, technika mieszana

264

Лісова пісня / Pieśń lasu Лукаш починає грати11. Спочатку гра його сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу. Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя. Вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине і закриває закохану пару, далі переходить у густу сніговицю. Коли вона трохи ущухла, видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця…

Мелодії № 15, 16, 10.

Łukasz zaczyna grać11. Najpierw jego granie jest smutne jak zimowy wiatr, jak żal za czymś utraconym i niezapomnianym, ale niebawem zwycięski śpiew miłości wypiera żal. Wraz z przeobrażeniem muzyki przeobraża się zima wokół: brzoza szeleści kędzierzawym listowiem, wiosenne dźwięki odzywają się w zakwitłym gaju, mglisty zimowy dzień przemienia się w jasną, księżycową, wiosenną noc. Mawka nagle rozbłyskuje dawnym pięknem w gwieździstym wieńcu. Łukasz rzuca się do niej z okrzykiem szczęścia. Wiatr zbija białe kwiaty z drzew. Kwiaty lecą, lecą i pokrywają zakochaną parę, następnie przechodzą w gęstą śnieżycę. Kiedy ona trochę ustaje, ponownie ukazuje się zimowy krajobraz z ciężkimi zwałami śniegu na gałęziach drzew. Łukasz siedzi sam oparty o brzozę, z fujarką w ręku, oczy ma zamknięte, na ustach zastygł szczęśliwy uśmiech. Siedzi bez ruchu. Śnieg czapą okrył mu głowę, zaprószył całą postać i pada, pada bez końca…

Melodie nr 15, 16, 10.

Додаток

Aneks

Мелодії до гри сопілки в драмі-феєрії «Лісова пісня»

Melodie do gry na flecie w baśni dramatycznej Pieśń lasu

В акті І

W akcie І

Спочатку, зараз після розмови Лісовика і Русалки, перед першим виходом Мавки:

Na początku, tuż po rozmowie Leszego i Rusałki, przed pierwszym wejściem Mawki:

266

Лісова пісня / Pieśń lasu

Далі, при першому виході Мавки, після її слів «Весна ще так ніколи не співала, як отепер. Чи то мені так снилось?» Лукаш грає:

Następnie, przy pierwszym wejściu Mawki, po jej słowach „Tak wiosna jeszcze nigdy nie śpiewała jak teraz. Czy to było tylko we śnie?”, Łukasz gra:

Після слів Мавки: «Ні… стій… Ба! чуєш? То весна співає?» ця сама мелодія повторяється, тілько ближче. Підчас першої розмови Мавки з Лукашем, після слів Мавки: «Твоя сопілка має кращу мову. Заграй мені, а я поколишуся», Лукаш грає:

Po słowach Mawki: „Nie, czekaj… Słyszysz?… Czy to wiosna śpiewa?” ta sama melodia jest powtarzana, lecz donośniej. Podczas pierwszej rozmowy Mawki z Łukaszem, po słowach Mawki: „Fujarka w twoich rękach mówi lepiej. Weź zagraj mi, a ja się pokołyszę” Łukasz gra.

267

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Остатню (8) мелодію перший раз треба заграти на сопілці solo, без співу, а за другим разом Мавка співає в унісоно з сопілкою слова, підписані тут під мелодією («Як солодко грає»).

Ostatnią (8) melodię po raz pierwszy należy grać na fujarce solo, bez śpiewu, po raz drugi zaś Mawka śpiewa unisono z fujarką słowa podpisane poniżej pod melodią („Jak słodko wygrywa”).

Під час тої ж розмови Мавка. Хіба ти сам собі не знайдеш пари? Лукаш. Я може б і знайшов, та… Мавка. Що? Лукаш. Нічого… (Пограває у сопілку:

Podczas tejże rozmowy Mawka. A sam dla siebie żony nie wyszukasz? Łukasz. Może bym znalazł, tylko… Mawka. Co? Łukasz. A, nic… (Pogrywa na fujarce:

Після розмови Лукаша з дядьком Левом, коли Лев, росказуючи казку, заснув, а Лукаш устав від огнища і похожає сам по галяві, граючи:

Po rozmowie Łukasza z wujkiem Łewem, kiedy Łew, opowiadając bajkę, zasnął, a Łukasz odszedł od ogniska i przechadza się sam po polanie, pogrywając:

268

Лісова пісня / Pieśń lasu

До акту ІІ

Do aktu ІІ

На самому початку дії:

Na samym początku aktu:

Можна ще додати кілька мелодій, уміщених в збірнику «Гуцульщина» Шухевича і в збірнику Івана Колесси «Галицько-руські народні пісні з мелодіями» (Етнографічний Збірник Наук. Тов. Ім. Шевченка, S. ХІ (Т. ХІ)), там (у Колесси) на сторінках 62–72 уміщена 41 мелодія для сопілки, особливо можна порадити № 33 на S. 70 (С. 70). Мелодії в «Гуцульщині» кращі, ніж у збірнику Колесси.

Można jeszcze dodać kilka melodii umieszczonych w zbiorze Huculszczyzna Szuchewicza oraz w zbiorze Iwana Kołessy Halicko-ruskie pieśni ludowe z melodiami (Zbiór Etnograficzny Towarzystwa Naukowego im. T. Szewczenki, s. ХІ (Т. ХІ)), tam (u Kołessy) na stronach 62–72 umieszczono 41 melodii na fujarkę, szczególnie można polecić nr 33 na s. 70. Melodie w Huculszczyźnie są lepsze niż w zbiorze Kołessy.

До акту ІІІ

Do aktu ІІІ

Після слів хлопчика: «Чому ви-те не граєте?» Лукаш. Заграти? (Грає:

Po słowach chłopczyka: „Dlaczegóż tata jeszcze nie gra?” Łukasz. Zagrać? (Gra:

269

Л е с я У к р аї н к а / Ł e s i a U k rai nk a

Потім мелодія «Як солодко грає» і при повторенні спів із словами unissono. В самому кінці дії, після слів Мавки: «Грай же, коханий, благаю!»

Następnie melodia „Jak słodko wygrywa” oraz podczas powtórzenia śpiew ze słowami unisono. Na sam koniec aktu, po słowach Mawki: „Błagam więc: grajże, kochanie!”

Далі має йти мелодія № 10 (Світи місяцю звечора на всю нічку), тілько має звучати голосніше, жагливіше, ніж у першій дії.

Następnie powinna zabrzmieć melodia nr 10 („Swity misiaciu zweczora na wsiu niczku”), tyle że powinna brzmieć głośniej, namiętniej niż w pierwszym akcie.

Увага. Всі ці мелодії належить грати solo, без оркестрового супроводу і без штучного аранжування; коли трудно переходити від одної мелодії до другої в такім порядку, як тут поставлено, без довгих і штучних модуляцій, то краще нехай вони відділяються одна від одної просто павзами, як то звичайне буває при грі сільських музик, бо саме тут і слід доховати сільського стілю, без зайвих хитрощів. Тілько як-що для того інструменту, що має імітувати сопілку которась мелодія не підходить по тону, то її може сам артист транспонувати вище або нижче, відповідно до того, як буде краще звучати і як буде лехше переходити з мелодії на мелодію.

Uwaga. Wszystkie te melodie należy grać solo, bez towarzyszenia orkiestry oraz bez sztucznej aranżacji; gdy jest ciężko przechodzić od jednej melodii do drugiej w takiej kolejności, która została zaproponowana tutaj, bez długich i sztucznych modulacji, lepiej, żeby były oddzielone od siebie po prostu pauzami, jak to zazwyczaj bywa podczas gry wiejskich grajków, bo właśnie tutaj należy dotrzymać wiejskiej maniery, bez zbędnych udziwnień. Jeżeli któraś z melodii nie pasuje pod względem tonacji do tego instrumentu, który ma oddawać fujarkę, sam artysta może ją transponować wyżej lub niżej, w zależności od tego, które brzmienie będzie lepsze oraz jak będzie łatwiej przechodzić od jednej melodii do drugiej.

Список ілюстрацій – творів Олексія Макаренка

Lista ilustracji – dzieł Ołeksija Makarenki

«Балладина»

Balladyna

Гоплана «Істотою в тумані розпливуся» Грабець Хочу кохати Аліна і Балладина Аліна і Балладина Хохлик «Виросла верба з людини» Пробудження

23 32 43 68 88 98 111 125 136

Pieśń lasu

«Лісова пісня» Царство озера Водне царство Той, що греблі рве Потерчата Русалка «Ти водяну царівну зміняв на мельниківну!» «Водяник прокидається, кидається навперейми і перехоплює Русалку» Водяник Водяник «В моїй обладі вода повинна знати береги» Нічні веселощі Русалок Русалоньки Водяник Біля лісового озера Дядько Лев і Лукаш Лісовик і Русалка Лісовик і Русалка Мавка і Лісовик «То хлопець на сопілці грає» «...але минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля...» Задушевна розмова Мавка і Лукаш «Мені здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то — матуся» Мати-Верба і Мавка «Як солодко грає...» Кохання Мавка і Лукаш Розквіт Перелесник Перелесник Перелесник Дядько Лев Дядько Лев Мара Мара Лукаш і Мара «Притулись до мене...» У любові Мавки

Goplana „W mgłę się rozpłynę białą” Grabiec Chcę kochać Alina i Balladyna Alina i Balladyna Chochlik „Wierzba wyrosła z człowieka” Przebudzenie

147 147 149 149 151 153 153 155 155 158 158 160 160 162 162 164 164 166 166 168 170 170 173 173 174 174 177 179 181 183 185 187 190 192 192 194 196 198 200

Królestwo Jeziora Wodne Królestwo Ten, Co Groble Rwie Niechrzczeńce Rusałka „Zmieniłeś pannę wodną na młynarzównę psotną!” „Wodnik budzi się, rzuca na przełaj i przechwytuje Rusałkę” Wodnіk Wodnіk „W moich włościach powinna woda trzymać się w korycie” Nocne zabawy Rusałek Rusałeczki Wodnіk Nad leśnym jeziorem Wujek Łew і Łukasz Leszy і Rusałka Leszy і Rusałka Mawka і Leszy „To gra chłopiec na fujarce” „...ale unikaj, dziecko, ludzkich ścieżek, bo tam nie chadza wola...” Szczera rozmowa Mawka і Łukasz „Wydaje mi się czasem, że ta wierzba — ta stara, suchuteńka — jest mi matką” Matka Wierzba і Mawka „Jak słodko wygrywa…” Miłość Mawka і Łukasz Rozkwit Latawiec Latawiec Latawiec Wujek Łew Wujek Łew Mara Mara Łukasz і Mara „Przytul się więc do mnie…” W miłości Mawkі

«…на дні лежить рибалка…» Діти, мої квіти Водяник і Потерчата Мавка над водою «Іди спочинь» Мавка і Лісовик Мати Лукаша Мати Лукаша Зрада Польова Русалка Польова царівна «…бо я ж тебе люблю» Килина «…я таки вподобав породу вашу лісову...»

203 205 207 209 211 213 215 217 219 222 225 227 229 231

Польова русалка Русалка польова «Так от і я... Так-от і я... Будь же мов іскра, кохана моя!» Той,що в скалі сидить «Я поведу тебе в далекий край, незнаний край...» «На виру-вирочку, на жовтому пісочку» «Бери мене! Я хочу забуття!» Лісовик Болотяне царство Куць і Злидні Пропасниця «Ой що таке? Вже знов нечиста сила!» «Таки явився, де тебе носило так довго?» «Заграй, заграй, дай голос мому серцю!» Доля Перелесник Мавка і Лукаш Доля Лукаша «Прогорни, моя доле...» «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає»

233 235 237 239 239 241 244 244 246 248 250 250 253 255 257 259 259 261 263 264

„...tam rybak na dnie leży...” Dzieci, kwiaty moje Wodnіk і Niechrzczeńce Mawka nad wodą „Idż spocznij sobie” Mawka і Leszy Matka Łukasza Matka Łukasza Zdrada Rusałka Polna Polna Królewna „…bo wciąż się kocham w tobie” Kyłyna “...Upodobałem sobie, prawdę mówiąc, to wasze leśne plemię” Rusałka Polna Rusałka Polna „Tak to mi gra… Tak to mi gra… Bądźże i ty, ukochana, jak skra!” Ten, Co W Skale Siedzi „Ja zaprowadzę cię w daleki kraj, nieznany kraj...” „Na wirze, wireczku, na żółtym piaseczku” „Zabieraj mnie! Ja pragnę zapomnienia!” Leszy Błotne Królestwo Kusy i Złydnie Chorzyca „Oj! Co się dzieje? Znów nieczysta siła!” „Wróciłeś jednak! Gdzie żeś do tej pory pałętał się?” „Weź zagraj, niech przemówi moje serce!” Dola Latawiec Mawka і Łukasz Dola Łukasza „Dolo, wykop rękoma…” „Nie! jestem żywa! Będę wiecznie żyła! Mam w sercu to, co nigdy nie umiera”

Літературно-художнє видання

Juliusz Słowacki

Balladyna Юліуш Словацький

Балладина Переклад Бориса Тена

Леся Українка

Лісова пісня Łesia Ukrainka

Pieśń lasu Przełożył Andrij Saweneć

Мовна консультація Ганна Абрамович Konsultacja językowa Hanna Abramowicz Обкладинка та верстка Марина Випорхонюк Projekt okładki i skład Maryna Wyporchoniuk

Набір нот Андрій Савенець, Богдан Савенець Skład nut Andrij Saweneć, Bohdan Saweneć

Формат 60х84/8. Умов. друк. арк. 31,62. Наклад 100 прим. Зам. №408. Видавець ФОП Худяков О.В. м. Житомир, м-н Короленка, б. 5 тел.: 063 477 88 82

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції України серія ДК №6899 від 09.09.2019 р. Друк та палітурні роботи ФОП Худяков О.В. м. Житомир, м-н Короленка, б. 5 тел.: 063 477 88 82, e-mail: targrafdruk@gmail.com