Іцик ФЕФЕР – ripip (1900 – 1952)
qyxya
Син меламеда з містечка Шполи на Київщині, автора віршів, написаних у стилі народної поезії, народився 23 вересня 1900 року. Одержав домашню освіту під керівництвом батька. Перші вірші типографського складача з’явилися в київській газеті, коли поетові було 19. На той час він уже встиг побувати в Бунді й стати комуністом, повоював, потрапив до рук денікінців і тільки дивом уник розстрілу. Дебютував у київській газеті “Комуністіше фон” (“Комуністичний прапор”), друкувався в періодиці. У Києві він потрапляє у товариство видатних літераторів, таких як Давид Берґельсон, Лейб Квітко, Давид Гофштейн. Став одним із керівників київської літературної групи “Відервукс” (“Паростки”), у видавництві якої побачила світ його перша збірка “Шпенер” (“Тріски”, 1922). Багато років Ф. редагував літературно%художні журнали їдишем та брав активну участь у житті літературних спілок України та Москви. Був членом Президії та Правління СП СРСР. Твори Фефера неодноразово видавались у перекладах російською та українською. Був одним із найбільш політи% зованих єврейських письменників. Фефер як літератор був надзвичайно популярним, став одним із керівників Єврейського Антифашистського комітету. Влітку 1943 р. за дорученням радянського уряду разом із Міхоелсом здійснив поїздку до США, Канади, Мексики та Англії з метою збору коштів для Радянської армії. Партійність, віра в комуністичні ідеали і відданість існуючому режиму призвели до співробітництва із КДБ. Про зв’язки Фефера з КДБ знали (або здогадувались) інші члени ЄАКу, проте нічого від нього не приховували, вважаючи, що вся діяльність ЄАКу цілком спрямована на благо держави. Після розгрому ЄАКу та арешту (Ф. був заарештований одним із перших) він обмовляє не тільки товаришів по комітету, а й себе, співробітничаючи зі слідством і сподіваючись на особливе до себе ставлення. Тільки наприкінці судового процесу, коли звинувачені не визнали своєї провини і розповіли про методи, якими велося слідство, Ф. зрозумів, що і йому нема на що сподіватися, і відмовився від своїх свідчень. Ф. разом з іншими діячами ЄАКу був розстріляний 12 серпня 1952 року. — — 470
ІЦИК ФЕФЕР
ЗИМА Зима та й зима – ой сніг! – та зима. Як в тій хилитайці – в вагоні самі На трухлій соломі Я та китайці. Китайці мовчать. Стіни мовчать. І я – з думками своїми: За полями сумними десь рідне село, Ворог за ним. Сусід мій сопе і у себе щось ловить,– Ой бруд нечистота, ой людський бич! А вітер в кутку, де лежу я, А ніч!.. Переліски, поля. У дикій грі Сніг паде в круговітрі... Хоч би тая станція виросла де Та чаю нагріть! Мчить він, потяг, мчить у снігах. Як в тій хилитайці – в вагоні самі На трухлій соломі Я та китайці. ЖИТИ Б ВІЧНО У весни я поспитаю: скаже хай, чого тіка. За потоками без краю спішка вітряна така... Літо плине: здоганяю. – Що ти, літо, почекай! Тільки ж літу те не в думці, сонце капле, як той мед... В поясі, в зеленій шумці крутиться земля вперед. Ще ж я в літа поспитаю: скаже хай, чого тіка. 471
АНТОЛОГІЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
Липень був – як з водограю дощ на сонці... поминай! Осінь плине: здоганяю. – Що ти, осінь, почекай! Тільки ж осінь – де ти бачив, щоб вона була в добрі? Місяць в гаю сум позначив, холод, зорі, вечори... В осені я поспитаю: скаже хай, чого тіка. Бо щодня, як я світаю, чути холоду рука. А зима он: здоганяю. – Що ти, зимо, почекай! Та її ж ти не зупиниш – диким огирем летить... В полі двері не причиниш, не зогрієшся й на мить. У зими я поспитаю: скаже хай, чого тіка. А того, хоч сани маю, а вже воза ти шукай. Бо весна он: здоганяю. – Що ти, весно, почекай! Не чекає зміна зміну: кожна зміст новий несе... Ех, у нашу час годину жити б вічно – от і все.
ДАЙ РУКУ, КОХАНА Дай руку, кохана, ходімо зо мною! Розкрив усі двері сьогодні нам час, Схвильовані хмари пливуть над юрбою, Повітря синіє, чаруючи нас. Дай руку, кохана, – і в далі прозорі, Де в лю,дських алеях чудесна земля... 472
ІЦИК ФЕФЕР
Як сяють на площах розсипані зорі, Як небо прослалось на баштах Кремля! Дай руку, кохана, прискорюймо кроки: Весна переходить з двора до двора. Хай знають бігучі, кипучі потоки, Що ве,сну вітати прийшла нам пора. Дай руку, кохана, біжімо, летімо, На сонячні луки, в росисті гаї! Там будем вітати піснями дзвінкими Дуби, що вдягли вже убори свої.
ПЛИНУТЬ РАДІО Плинуть радіо стомлені й стомлено виснуть дроти, Вітер зросить збентежений гамір, гарячий, незмінний. Вже останній порожній трамвай прокотив за мости і на вулицях темних зосталися ніч і небо камінне. На стовпах над майданами виснуть холодні дроти, за майданами ніч не знаходить знайомих кварталів. Під гарматами місто. Місто лежить. Палають мости. Мовчки вулиці закам’яніли і перелякано впали. І ні варти. Ні кроку. Ні руху. Ні крику. Ні людей, ані вершників. Тіней сполоханий біг. Тільки вітер у двері захеканий стукає дико, тільки п’яної ночі одча,й над подвір’ями темними ліг. І далеко за містом, в долині лихій під горою, Закривавлені рештки людей ще стріляють у ніч. За темне сполохане місто полки та дивізії стали до бою і не знати, кому буде вранці привіту звільнений клич. Розколото місто навпіл, і натроє, на десять частин і чекає: хто кого поборов? хто кого подолав? хто кого полонив у ярах? 473
АНТОЛОГІЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
і кого нам чекати з долини, з вогню? – ти не знаєш, п’яна ноче, кому та про що сповіщатимуть завтра дроти на кривавих стовпах? Плинуть радіо стомлені й стомлено виснуть дроти, Вітер зносить збентежений гамір, гарячий, незмінний. Вже останній порожній трамвай прокотив за мости, і на вулицях темних лишилася ніч і небо камінне. НІЧНА КАПЕЛА Добре, – звівши сині шати, горіли,ць на сіні спати і в мовчанні серед ночі небесам дивитись в очі. Синь і даль небес великих! ніч пісенна і весела! і на всі свої музи,ки виграє нічна капела. Даль дихає в полях безлюдних, – Зашумить по всіх усюдах, здіймуть в небо ближні клени убрання, своє зелене. У лісах за передмістям крутоне широким листям, засвистять дуби зі скрипом, уклонившись дужим липам, – і пішли густи й шуміти, як скрипки, здійнявши віти, ніби флейти і тромбони, ніби труби – вітрогони!.. Блиск прорізав тьму підсоння, – кури порхають спросоння, і пропелер, грати звичний, ревом входить в гул музичний. Кінь ірже на три дороги, 474
ІЦИК ФЕФЕР
б’ється риба об пороги, в барабани скель громохка лава хвиль зі свистом тьохка, і, надувши мідні губи, вітер дме в гілля, як в труби. На зелені спини схилам повисає неба килим: добре, – звівши сині шати, горіли,ць на сіні спати! Я на мить закрию очі, птиця крилами тріпоче: до кордону вершник мчиться, кінь летить під ним, як птиця. Тулиться юнак в алеї До коханої своєї; ранок, судячи по всьому, радить їм іти додому. Півень вигукнув картаво, сходить сонце злотоглаво... добрий день, скирти, пахучі, ближні луки, дальні кручі! Отепер заснути можна: ніч пройшла жива й тривожна. *** Говорять – не трудно письменником стати: Це – легше, ніж в небі зірки рахувати, Це – легше, ніж бути розбійником лютим, Це – легше стократ, як бухгалтером бути, Говорять, талант – це собака проноза, Як вірші не вийдуть, то вийде хоч проза, А проза не вийде, то вивезуть драми, Не вивезуть драми – ізнову вірша,ми, У рими не йдуть – то давай за новели, Але ж і новели не клеються, леле! Нічого це! Можна писати не згірше 475
АНТОЛОГІЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
Віршовану прозу і про,зові вірші. Добро, коли маєш на геній мандата, Не маєш – прохання ти можеш подати. Кричать на бенкетах, над світом літають І власні томища свої оправляють, Що й далі продовжують швидко зростати... Говорять – не трудно письменником стати. 1941 СКЛЯР Рости все вище вгору Жадає ліс сосновий, Нових покрівель прагнуть Зруйновані будови. Порожні тужать гнізда В журбі за голубами, З шибками хочуть бути Усі порожні рами. Повільно скляр проходить Серед домів розбитих, І голова біліє Акацією в квітах. Повільно скляр проходить Із склом своїм прозорим, Малі й старі до себе Його гукають хором. – Заходьте, ребе Лейзер! – Чекайте но, зайду я! – До нас бо, ребе Лейзер! – Зайду, як час найду я! Так ходить скляр по місту Між тихими домами, Аж поки із городів Запахне тютюнами. 476
ІЦИК ФЕФЕР
А скільки ж то ще треба Шибок отих уставить, Щоб дощ не йшов у хату, Ні тихий вітер навіть! Щоб злива та негода Лишилися надворі. Які думки, в старого Хороші та прозорі! Хіба ж то личить місту, Щоб жить без скла ясного! Найкраще скло у світі Припасене в старого. Алмазом незрівнянним Проходить він по ньому. Склярам найважливіше – Це скло, як нам відомо. І в рамі спорожнілій Шибки знов голубіють, Малі радіють діти, Батьки старі радіють. Тепер, малята, стійте Спокійно при вікні ви, Вас пил уже не вкриє, Химерник пустотливий. Минулись дні розбоїв, І неба синє око Сіяти знову хоче Спокійно та глибоко. Порожні тужать гнізда В журбі за голубами, З шибками хочуть бути Усі порожні рами. 477
АНТОЛОГІЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
Нових покрівель прагнуть Зруйновані будови, Рости все вище вгору Жадає ліс сосновий.
УКРАЇНІ Тяжкі твої рани, гірке твоє горе Мене, Україно, гнітять. Я бачу – в кривавий туман неозорий Розстріляні зорі летять. У кригу повитий, у пута закутий Там рветься Дніпро з берегів, І мати в сльозах там іде пригорнути Готових до бою синів. Ідуть твої діти і бором, і полем, На конях летять юнаки, Проміння зимове звиває над чо,лом У них семицвітні вінки. І хлібом та сіллю їх скрізь зустрічають, У кожній хатині й селі, Тополі ставні, перед ними схиляють Верхів’я свої до землі. Я бачу, як линуть орли, твої діти В високих смушевих шапках, Щоб чисте повітря вкраїнське звільнити Від диму й свинцю у боях. Із сіл твоїх вітер на мене повіяв, Я чую, Вкраїно, твій клич – То Канів говорить, озвався то Київ, То давня озвалася Січ. 478
ІЦИК ФЕФЕР
Ідуть вони грізні за кров одплатити, За скривджене щастя своє. Траву твою ворог здолав столочи,ти, Та гніву твого – не уб’є. Ні! Він не розтопче прадавньої слави, Священна зненависть кипить, Гвинтівки й гармати зовуть до розправи, Огонь перемоги горить. Зненависть палає у травах шовкових, У водах суворих твоїх. Іде Наливайко по темних дібровах З мечем у руках бойових. Твій гнів попелить лиходійників орди, Як буряний грізний перун – І чую я вісті, що мужній та гордий Примчався на битву Богун. Як зорі на небі, зростають герої, Як мак на городі, цвітуть. І друзі ідуть з понад Волги святої, З великого Дону ідуть. Я чую – бандура твоя задзвеніла, І слово я чую твоє, Я бачу – зростає стальна твоя сила, І житняя сила встає! — —
479