АРХІВ ЕМАНУЕЛЯ РІНҐЕЛЬБЛЮМА: ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ by Judaica Center

Рута Саковська АРХІВ ЕМАНУЕЛЯ РІНҐЕЛЬБЛЮМА: ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ* Так званий Архів Рінґельблюма був витягнутий з-під завалів Варшавського ґетто, перша частина – у вересні 1946 року, друга – у грудні 1950 року. Третина матеріалів зникла, імовірно вже назавжди. Це зібрання, що налічує близько 25 тис. карток, –рукописів, машинопису, друку, рисунків і фотографій, охоплює період від вересня 1939 року до кінця лютого 1943 року, і стосується єврейських громад у межах Другої Речі Посполитої. Архів Рінґельблюма пов’язаний, в основному, лише з діяльністю центру документації. Аналіз відшуканих документів указує, однак, що це спадщина науково-дослідної установи у підпіллі Варшавського ґетто. Її назва, поширена в конспіративному середовищі, звучала як Архів ґетто (далі – АРҐ), а криптонім, пов’язаний із традиційними суботніми зустрічами, звучав як «Онеґ шабат» (задоволення, радість суботи – івр.). Група АРҐ вживала обидві ці назви паралельно. Інспіратором та керівником наукової програми АРҐ був Емануель Рінґельблюм (1900–1944) – історик, викладач, суспільний діяч і публіцист. Він народився в Бучачі, містечку на Східній Галичині, а загинув разом із дружиною Юдитою та сином Уріелем у в’язниці Павяк. Рінґельблюм належав до першого покоління єврейської інтелігенції, сформованої в незалежній Польщі. У 1920 році він отримав атестат зрілості в Державній гімназії у Новому Сончі, а в 1920/1921 навчальному році подав документи на Медичний факультет Варшавського університету, однак йому відмо* Перекладено за виданням Archiwum Ringelbluma. Tom 1. Listy o Zagładzie. - Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1997. 75

вили. Висновок комісії звучав так: «Не прийнятий з приводу numerusclausus». У квітні 1922 року майбутній історик ґетто склав заяву про зарахування на Філософський факультет Варшавського університету, і його зарахували. Закінчив навчання 1927 року. Випускник Варшавського університету мав за собою солідні знання у сфері дослідження Середньовіччя. Молодий дослідник, так само, як і його викладачі, професори Ян Кохановський, а особливо Марцелій Хандельсман, розуміли історію євреїв Польщі як частину історії держави і польського суспільства. Докторська дисертація Рінґельблюма «Євреї у Варшаві від давнини до 1527 року» демонструє сферу наукових інтересів автора. Він також опублікував роботи, не пов’язані з історією Варшави (зокрема – «Євреї у повстанні Костюшка»), але його ім’я назавжди поєднається з Варшавою: він був дослідником єврейського населення міста від перших слідів його присутності до останніх хвилин у газових камерах Треблінки. Історія «Онеґ шабат», як і всієї конспірації ґетто, сягає міжвоєнного періоду. Рінґельблюм зійшов на сцену наукового життя в роки потужних змін в інтелектуальному середовищі, у тому числі в єврейському середовищі, він належав до покоління, яке шукало нових шляхів у вивченні історії. На другому році навчання Рінґельблюм був одним із організаторів заснованого 1923 року семінару історії євреїв у Польщі при Єврейському академічному домі у Варшаві. Семінар зібрав молодих дослідників, які залишили помітний слід в єврейській історіографії (Рафал Махлер, Артур Айзенбах, Йошуа Трунк, Юзеф Керміш та інші). Їхнім науковим наставником, майстром, який зачаровував молодь, був Іцхак (Іґнаци) Шипер, автор важливих робіт із суспільно-економічної історії євреїв. Майбутній засновник АРҐ змолоду мав особливу пристрасть до громадської праці, був чутливим до загальних суспільнополітичних проблем у країні, а надто до єврейських проблем. Із часом Рінґельблюм посяде провідну позицію в робітничій партії Поалей Ціон Лівиця, але сам про еміграцію до Палестини не думав, навіть під загрозою вторгнення Гітлера. Учений жив життям єврейського населення Польщі, займався робітничою освітою, популяризацією знань (серед іншого – про назви варшавських вулиць, єврейських лікарів). Був одним із співтворців їдишської культури, яка квітла у незалежній Польщі. 76

Рута С Саковська аковська АРХІВ ЕМАНУЕЛЯ РІНҐЕЛЬБЛЮМА

1908 року, коли тривали бурхливі дебати відомої Чернівецької конференції з мови їдиш, Рінґельблюмові було заледве вісім років, але тодішня суперечка про визнання однієї з двох мов – івриту чи їдишу – національною мовою євреїв, не перестала у міжвоєнному періоді бути актуальною, спричиняючи розкол серед єврейства. Поалей Ціон Лівиця – рідна партія Рінґельблюма – ставилася до івритизації євреїв як до справи більш-менш далекого майбутнього в Палестині. У своїй політичній, освітній і шкільноорганізаційній діяльності, партія однозначно надавала перевагу їдишу. Пошуки Рінґельблюма у сфері методології досліджень історії євреїв, а також його присутність у середовищі творців їдишської культури вплинули на те, що він налагоджував близьку співпрацю із заснованим у 1925 році Єврейським науковим інститутом у Вільнюсі (YIWO, Jidiszer Wisenszaftlercher Institut), який відіграв важливу роль у формуванні наукових концепцій майбутнього творця конспіративного Архіву ґетто. Засновники й теоретики YIWO, а серед них видатний філолог і соціолог Макс Вайнрайх, вважали їдиш головним після релігії чинником народотворчих процесів євреїв Європи. Ці процеси почалися в IX ст. над Рейном та Мозельвейном та пробігали, в основному, в Східній Європі, особливо на землях Республіки Обох Народів. Єврейський науковий інститут у Вільнюсі був перш за все академічним центром філологічних досліджень, але в окремих його секціях проводилися дослідження з економіки, демографії, соціології, етнографії та історії євреїв. У YIWO було удосконалено методи праці з волонтерами, яких залучали у тому числі з середовища робітничої молоді штетлів – єврейських містечок. Розроблені в YIWO настанови для непрофесійних колег слугуватимуть в майбутньому взірцем для «Онеґ шабат». Рінґельблюм був членом Історичної секції YIWO, публікував свої роботи в єврейських видавництвах Інституту і брав участь у роботах афілійованої при YIWO Варшавської комісії історії євреїв Польщі. Цей дослідник єврейської історії брав активну участь у науковому житті польських істориків, був членом Товариства шанувальників історії (свою роботу про історію євреїв у Варшаві опублікував у Видавництві ім. Тадеуша Кожона).

Пам’ятаємо

З ініціативи Рінґельблюма, підтриманою професором Марцелієм Хандельсманом, була реалізована участь YIWO у Міжнародному з’їзді істориків, який відбувся 1933 року у Варшаві. Наукова діяльність Рінґельблюма протягом війни і гітлерівської окупації була поєднана з його суспільно-опікунською та конспіраційною діяльністю. Вже у 1938 році він брав участь у широкомасштабній діяльності з допомоги євреям, депортованих гітлерівцями з Німеччини до пограничної місцевості Збоншинь. У вересні 1939 року Рінґельблюм був одним з організаторів опікунської діяльності в єврейських дільницях бомбардованої та повної емігрантів Варшави в облозі. У роки гітлерівської окупації, особливо після утворення закритої дільниці, він був одним із організаторів боротьби з голодом. Конспіративний Архів ґетто виник у рамках цивільного опору єврейського населення винищувальним діям окупанта: примусових міграцій сотень тисяч пограбованих і бездомних людей, ізоляції в ґетто, невільницької праці та голоду, велетенської смертності, сирот та полишених дітей. Колективні зусилля, спрямовані на лікування та пом’якшення втрат, спричинених окупантом, матеріальні чинники перепліталися з духовними, адже досвід років окупації показав, що освіта, релігія, творчість і культурна діяльність теж були формами боротьби за біологічне виживання. Гітлерівські окупанти закрили єврейські освітні і культурні установи: школи, у тому числі початкові, бібліотеки, книгарні, музеї і молитовні будинки, але під поверхнею того «життя на ніби», пошлюся на назву відомої книжки Кажімєжа Викі, у підпіллі розвивалася освітня, наукова, релігійна, мистецька та видавнича діяльність. Вона велася під прикриттям явних установ. У Варшавському ґетто існували дві єврейські установи: Єврейська Рада, котру зазвичай називали Ґміною, мала адміністративний характер, а Єврейська Суспільна Взаємодопомога (далі – ЄСВ), яка охоплювала своєю діяльністю ґетто Генеральної губернії, була доброчинною установою. У діяльності Варшавського ґетто, компетенції обох цих установ перетиналися, тому що так звана Ґміна перейняла частину опікунських функцій, а в ланках ЄСВ, яка поєднала закриті окупантом єврейські опікунські організації, складалися елементи неформального самоврядування. Одним із секторів ЄСВ керував Емануель Рінґельблюм. З його іні78

Рута С Саковська аковська АРХІВ ЕМАНУЕЛЯ РІНҐЕЛЬБЛЮМА

ціативи до цієї розгалуженої установи включено утворені вже з перших днів війни домашні комітети мешканців Варшави, а трохи пізніше – земляцтва переселенців з регіональних ґетто. Вони стануть ґрунтом для АРҐ. Конспірація функціонувала під прикриттям ЄСВ. Рінґельблюм працював у будинку цієї установи по вул. Тломацькій, 5 (до війни тут була Бібліотека Інституту юдаїки). Команда АРҐ взаємодіяла з лідерами політичних партій, які представляли різні напрями – від ортодоксально-релігійної Ахдус-Ісраель до соціал-демократичного Бунду – і з організацією ПРП у Варшавському ґетто від її виникнення в січні 1942 року. Єврейська Рада, а особливо її голова A. Черняков, враховували інтереси цієї неформальної установи. Люди з АРҐ мали незначні контакти з конспіративними халуціанськими кібуцами, у тому числі з кібуцом «Дрор гахалуц» по вул. Відважній, 34, а також з міжпартійною Погоджувальною комісією шкільних патронатів, що вела таємне навчання в кухнях для дітей, і з редакціями конспіративних, друкованих в опікунських установах, журналів. Укорінення в опікунських і конспіративних структурах ґетто, широкі контакти з людьми з різних середовищ сприяли дослідницькій праці АРҐ. Зародком конспіративного Архіву ґетто була Хроніка Рінґельблюма, що велася від вересня 1939 року. Після тривалих приготувань, інавгураційне засідання цієї установи відбулося в жовтні 1940 року в квартирі Рінґельблюма по вул. Лешно, 18. Дотації для АРҐ, як бачимо з касової книги, яку вів скарбничий організації Менахем Мендель Кох, походили головне з двох джерел: з Підприємства Забезпечення при Єврейській Раді (один з очільників Підприємства, Шмуель Вінтр, емігрант з Влоцлавка, до війни – успішний купець і меценат єврейської культури, заснував у ґетто фонд для підтримки АРҐ); групу Рінґельблюма підтримувала також державна філія організації «Джойнт» (American Joint Distribution Committee), єврейської благодійної установи, яка до кінця грудня 1941 року відкрито діяла в окупованій Польщі. Уже від весни 1940 року, а особливо після заборони діяльності, директори «Джойнту» таємно позичали гроші в заможних осіб на рахунок післявоєнних ґрантів від Сполучених Штатів Америки. Таким чином виник свого роду фонд, призначений для конспіраційних цілей. Дослідна програма АРҐ охоплювала історію євреїв Польщі в широкому розумінні під час Дургої світової війни. Користуючись

Пам’ятаємо

досвідом YIWO, група Рінґельблюма застосовувала новаторські методи комплексних міждисциплінарних досліджень на межах історії та соціології. Характер вихідних матеріалів, якими користувалися дослідники, визначено. Збирали службові документи і матеріали конспіративних організацій (у тому числі кількадесят видань конспіративної преси з ґетто і так званої «арійської сторони»), статистичні матеріали, літературні твори, малюнки й фотографії, продовольчі і трамвайні картки, рекламну друковану продукцію, й навіть упаковки товарів, що вироблялися в ґетто. Збори АРҐ не обмежилися матеріалами, які мають фактологічне значення. Посилаючись на соціологічні дослідження YIWO, особливо на дослідження за керівництвом Макса Вайнрайха про єврейську молодь у Польщі, група Рінґельблюма працювала також над здобуттям вихідних матеріалів на тему долі та позиції окремих людей. Зусиллями АРҐ було створено особисті щоденники, витвори дітей – учнів таємних навчальних курсів (про злиднів та сирітство), звіти про долю регіональних єврейських громад, а також приватні списки. Окреме місце у зборах АРҐ відводилося для депозитів – рукописів, особистих і сімейних документів осіб, пов’язаних із тим колективом. Команда постійних співробітників АРҐ, зі скромною заробітною платнею, налічувала близько десяти осіб. Першим заступником Рінґельблюма був Герш Вассер (1912–1980), за освітою економіст, діяч Поалей Ціон Лівиці. З технічної та організаційної точки зору АРҐ було його творінням. Через Вассера, який в ЄСВ був секретарем Центральної Комісії Емігрантів (ЦКЕ), що складалася з делегатів кількадесяти земляцтв, доходила до АРҐ інформація з усієї окупованої країни. Вассеру допомагала дружина Блума з дому Кіршенфельд, котра вела курси таємного навчання. Другим секретарем АРҐ був Еліягу (Ілля) Гутковський (1900–1943), учитель, літератор і популяризатор науки, діяч Поалей Ціон Правиці. Одним із найближчих співпрацівників Рінґельблума був рабин Шимон Губербанд (1909–1942), історик-самоук, діяч ортодоксальної партії Ахдус-Ісраель, від січня 1942 року – член Варшавського рабинату, керував релігійною секцією ЄСВ. Вихований у дворі цадика з Хеньцін, він захоплювався хасидизмом, але був людиною надзвичайно толерантною, і співпрацював з невіруючими. Головною темою його робіт в АРҐ було релігійне життя євреїв 80

Рута С Саковська аковська АРХІВ ЕМАНУЕЛЯ РІНҐЕЛЬБЛЮМА

під час окупації, а також тема зруйнованих святинь і кладовищ. Менахем Ліндер, випускник Львівського університету, працівник YIWO, автор праць на тему економічних взаємин єврейського населення в Польщі, очолював Економічно-статистичний відділ. Ісраель Ліхтенштейн, учитель і літератор, керівник школи при вул. Новолипки, 68, очолював Відділ шкільної освіти. Серед людей, котрі співпрацювали з АРҐ або передали туди свої роботи, були письменники, зокрема Іцхак Каценельсон, Рахіль Ауербах, Абрам Левін, Перец Опочинський, Йошуа Перле, Лейб Голдін, Владислав Шенґель. В АРҐ збереглися також матеріали Януша Корчака. Для дослідників зачиненої дільниці неймовірно важливим був доступ до інформації. Завдяки широким контактам в опікунських і конспіративних організаціях, Рінґельблюм залучив численних непрофесійних співпробітників, які передавали документи, збирали інформацію і переписували звіти на підставі розроблених в АРҐ анкет та інструкцій (так званих орієнтовних питань). Інтерв’ю проводилися з різних приводів. Найчастіше, особи, які описували долі своїх міст і родин не знали, що вони є респондентами анкети, підготованої науковою установою. Основними принципами в діяльності АРҐ, – Рінґельблюм розповів про це у своєму есеї «Онеґ шабат» (січень 1943) – були об’єктивність й усебічність. Тому науковці намагалися здобути інформаторів та респондентів із різних середовищ. Серед них були професори та контрабандисти, рабини й поліцейські тощо. Одну з анкет розписано серед учнів курсів таємного навчання. У вигляді шкільного есею вони відповіли на питання щодо змін, які відбулися в їхніх родинах під час війни: «Найприємніші та найгірші моменти, що ви пережили. Чим є війна? Які ваші плани на майбутнє?» Інформація про долі регіональних ґетто доходила до АРҐ завдяки співпраці з делегатами земляцтв. Особливу інформаційну цінність мали звіти зв’язкових молодіжних організацій. Це були, переважно, дівчата, які їздили всією країною з підробленими документами та сміливо перетинали мури ґетто й кордони окупаційних зон. Серед осіб, яким АРҐ завдячувало інформацією, були також поляки: харцерка Ірена Адамович, її вихованець Генріх Грабовський – Хенєк – також поляк, котрий служив у вермахті та прийшов з нею до ґетто на зустріч із конспіраційною молоддю.

Пам’ятаємо

Працівників, респондентів, інформаторів АРҐ залучали з різних середовищ, часто з протилежними способами мислення, однак, в команді Рінґельблюма домінували впливи двох партій: Поалей Ціон Лівиця і Поалей Ціон Правиця, звідси – близькі зв’язки зі спорідненими організаціями Гахалуц: Гашомер Гацаір (Мордехай Анєлевич, Шмуель Браслав, Йосеф Каплан) і Дрор Гахалуц (Іцхак Цукерман, Цивія Любеткін, зв’язкові сестри Плотніцькі, Хава Фольман, Лонка Козєбродка та ін.). У січні–лютому 1942 року група Рінґельблюма почала підсумовувати зібрані матеріали (проект під назвою «Два з половиною роки війни»), однак, окупаційна реальність принесла нові загрози: від осені 1941 року до Варшавського ґетто почала доходити докладна інформація про масову загибель євреїв на нових завойованих німцями східних територіях Речі Посполитої: у жовтні 1941 року надійшла звістка про табір винищення в Понарах, що під Вільнюсом; у січні 1942 року надходять перші прощальні листи від євреїв з Країни Варти, де було здійнято тривогу в новозаснованому таборі смерті в Хелмні-на-Нері. У лютому до Варшавського ґетто дістається один із трьох утікачів з Хелмно на ім’я Шламек. Наприкінці березня надходить до Варшави звістка про винищення євреїв з Любліна та Львова. Хвиля гітлерівської агресії, що просувалася зі Сходу, Заходу та Півдня, наближалася до Варшави. Люди з АРҐ пильно реєстрували сигнали про винищення регіональних ґетто. Під впливом звісток із Вільнюса, Слоніма, Хелмно-на-Нері, а особливо зі Львова і Любліна, сталися зміни щодо конспірації Варшавського ґетто. Доти конспіративні дії були зосереджені на різних формах громадського спротиву. На перший план вийшла популярна, особливо у колах молодіжних організацій, концепція збройної боротьби. На зламі березня–квітня 1942 року конспіративна організація Варшавського ґетто зробила першу спробу консолідації політичних сил: укладено угоду про «Антифашистський блок» (сіоністські угрупування і ПРП), який мав створити Бойову організацію (БО). До угоди тоді не долучилася соціалдемократична партія Бунд. Лише пізніше, у грудні 1942 року, Бунд спільно з тими угрупуваннями, утворить Єврейську Бойову Організацію. Першорядну роль у нагромадженні й перевірці інформації, а також в аналізі нових загроз відіграла група Рінґельблюма. Мірою 82

Рута С Саковська аковська АРХІВ ЕМАНУЕЛЯ РІНҐЕЛЬБЛЮМА

появи звісток про винищення регіональних ґетто, група Рінґельблюма поступово почала виконувати функції неформального осередку інформації про гітлерівський геноцид. У березні–квітні 1942 року після заснування Антифашистського Блоку ці функції було формалізовано: скликано інформаційну службу АРҐ, яку представили заступники Рінґельблюма Герш Вассер та Еліягу Гутковський. 1 квітня 1942 року з’явився перший номер «Вістей», бюлетеня АРҐ для періодичних конспіраційних видань у ґетто та на арійській стороні. Від березня до середини червня 1942 року опрацьовано три доповіді АРҐ для польського уряду в Лондоні, передано їх до Бюро інформації та пропаганди ГК Армії Крайової. Доповідь 25 березня, підготована на підставі згаданого вже звіту «Шламка», містить опис табору смерті в Хелмні-на-Нері, два наступні – від квітня та від середини червня 1942 року – докладний аналіз екстермінаційної гітлерівської політики. Люди у ґетто не могли знати таємних гітлерівських планів, однак, незважаючи на ізоляцію, на підставі фрагментарної, а часто і запізнілої інформації, Рінґельблюм та його співробітники зробили висновок, що в екстермінаційних гітлерівських діях стосовно євреїв улітку та восени 1941 року відбулися якісні зміни: перехід від поступового винищення в ґетто (непряма екстермінація) до прямого винищення. Перші масові страти на східних територіях Речі Посполитої визначили початок другого етапу екстермінації єврейського населення, тобто цілковитого винищення. На думку авторів доповідей АРҐ, це були найважливіші події в історії єврейських громад за гітлерівської окупації. Аналогічних висновків у той самий час дійшли працівники з Бюро інформації і пропаганди ГК АК на підставі донесень з областей та інформації з Варшавського ґетто, в тому числі, з доповідей АРҐ. У «Поточній інформації», бюлетені БІП ГК АК, між березнем і квітнем 1942 року було опубліковано текст «Бж» (Антоні Шимановський, у майбутньому – автор відомого в підпіллі есею «Ліквідація Варшавського ґетто»): «Єврейське питання. Різанина євреїв на Сході, жертвою якої стали сотні тисяч людей, є вже загальновідомим фактом. Звістки за останній період змушують припускати, що ці методи ліквідації будуть у більшому масштабі використані німцями не лише на Сході, а й на західних землях Речі Посполитої, приєднаних до Райху, а може також у Генеральній губернії. Ми доповідали у «Поточній інформації» про

Пам’ятаємо

отруєння газом тисяч євреїв у Калуському р-ні, яке розпочалося у грудні. Тепер, завдяки отриманому докладному та правдивому опису, ми подаємо в окремому звіті інформацію про ці події. У світлі цих звісток, останні висловлювання Гітлера, що на тлі загальної непевності щодо подальшого розвитку ситуації, одна річ є безсумнівною, і це – ліквідація євреїв, крім того, є значна вірогідність великої хвилі вбивств» (Тишкова 1992, док. 18). Шимановський посилається на Доповідь АРҐ про ситуацію в Хелмні-на-Нері та на опис табору винищення, створений за допомогою звіту Шламека. Перша звістка про винищення євреїв, яка дісталася Лондона, походить з листа Леона Файнера, одного з лідерів Бунду, – партії, яка мала численні контакти з людьми з польських, особливо соціалістичних, конспіраційних середовищ, і найперша зав’язала співпрацю з Відділом єврейських справ БІП (Бюро інформації та пропаганди) Армії Крайової. Лист від 11 травня 1942 року був надісланий 21 травня через канали Польського підпілля. Від початку червня Лондонське радіо передавало інформацію про долю польських євреїв. Ґетто знало про це з чуток: «26 червня – інформував конспіративний журнал Jedijes 27 червня 1942 року – всі британські радіоцентри надали текст запиту польського уряду до урядів, об’єднаних проблемою долі польських євреїв». Того дня Рінґельблюм записав у своїй Хроніці: «П’ятниця, 26 червня, є для «Онеґ шабат» днем великих подій [...]. В останні тижні Англійське радіо багаторазово інформувало про жорстокості щодо польських євреїв: Хелмно, Вільнюс, Белжець тощо. Сьогодні надано скорочену доповідь про становища польських євреїв, названо число: сімсот тисяч євреїв убито на території Польщі. Оголошено також, що буде реванш та помста за скоєні злочини. Отже, група «Онеґ шабат» здійснила велику історичну місію, сповіщаючи світ про нашу долю». Цей текст був написаний не для того, щоб розповісти про свої заслуги. Він, радше, вказує на те, що у сфері дій, які мали на меті сповістити світ про винищення євреїв, група АРҐ тісно співпрацювала з Бундом. У дні першої ліквідаційної акції Варшавського ґетто група Рінґельблюма, незважаючи на дошкульні втрати (серед інших, загинув рабин Шимон Губербанд), не припиняла працювати. Серед блокад і облав, у міському хаосі, вони пробивалися до квартир 84

Рута С Саковська аковська АРХІВ ЕМАНУЕЛЯ РІНҐЕЛЬБЛЮМА

убитих письменників, аби врятувати рукописи, збирали сповіщення щодо «депортації на Схід», зриваючи їх з мурів, зазвичай із рештками тинькування та клею. Ці матеріали стали основою для наступної доповіді «Ліквідація єврейської Варшави» від 15 листопада 1942 року. Це був документ об’єднаних конспіративних організацій ґетто, тобто Координаційної комісії Єврейського національного комітету та Бунду (сіоністські угрупування, а також ПРП), яка 1 грудня 1942 року стане політичним представництвом Єврейської бойової організації (далі – ЄБО). Емануель Рінґельблюм та його заступники Герш Вассер і Еліягу Ґутковський увійшли до складу цивільних служб ЄБО у складі Архівної комісії, яка збирала документи злочинів, переписувала звіти, інспірувала написання щоденників, пропонуючи авторам цілісну систему запису за датами і днями тижня, що надалі дозволяло запобігти помилкам у хронології подій. У листопаді 1942 року Архівна комісія поновила випуск «Вістей» для польської конспіративної преси. Рінґельблюм та його співробітники вели під…рахунок втрат. Головною темою збережених в АРҐ літературних творів, які після ліквідаційної акції з’явилися в ґетто, є біль, спричинений втратою найближчих: Я увірвався до пустої хати, Нічого більше я не мав, окрім заламаних долонь. Останні місяці в історії єврейської громади у Варшаві пройшли під знаком підготовки до збройної боротьби. Після першої оборони ЄБО у січні 1943 року, частина діячів конспірації, у тому числі Рінґельблюм із сім’єю та Вассер із дружиною, вийшли на «арійську сторону» і завдяки Раді допомоги євреям отримали там притулок. 18 квітня 1943 року Рінґельблюм та Вассер повернулися до ґетто. Наступного дня почалося повстання. Обох їх було вивезено до таборів СС в околицях Любліна. Рінґельблюм опинився у Травніках, звідки його видобув зв’язковий Ради допомоги євреям Теодор Паєвський, за участі Шошани Косовер (Емільки), молодої єврейки, зв’язкової Єврейської військової асоціації. В укритті на Груєцькій, 84, він написав свої останні праці: «Польсько-єврейські відносини» і «Силуети» – про вбитих письменників, рабинів, учителів, науковців, діячів конспірації (про Януша Корчака, Іцхака Шипера, рабина Губербанда, Мордехая Анелевича та інших). У березні 1944 року німці виявили сховище. У в’язниці Павяк разом із групою з близько

Пам’ятаємо

тридцяти інших євреїв розстріляно Рінґельблюма, його дружину Юдиту, сина Урі, а також наглядачів за сховищем Мечислава Вольського та його племінника Маріуша. Герш Вассер повернувся до Варшави. З його спогадів видно, що він не доїхав до табору (імовірно вистрибнув із транспорту). На «арійській стороні» Вассер продовжував опікунську та архівно-документаційну діяльність (поширюючи серед осіб, які переховувалися, як стверджувала Тереза Прекерова, фінансову допомогу, яка здебільшого надходила з фондів Ради допомоги євреям). З його участі виник Архів Єврейського національного комітету на «арійській стороні», де були копії надісланих до Польського уряду в Лондоні документів, у тому числі звіт «Єврейська бойова організація», список полеглих у повстанні ґетто, звіти та списки керівництва єврейських партій, а також останні роботи Рінґельблюма. Цей колектив, названий Архівом Адольфа Бермана (діяча Жеготи), знаходиться тепер в архіві Освітньо-дослідного центру в кібуці Лохамей гаґетаот в Ізраїлі. Рінґельблюм та його колеги не встигли узагальнити й опублікувати результати своїх досліджень. Тому навіть на порозі смерті зробили все, щоб урятувати плоди праці АРҐ. 3 серпня 1942 року, у тринадцятий день акції, першу частину зібрання, складену до десяти металевих ящиків, поміщено до спеціально побудованого сховища, до підвалу будівлі по вул. Новолипки, 68. У тому будинку містилася таємна початкова школа ім. Бера Борохова (засновника партії Поалей Ціон), що була одним із осередків конспірації ґетто. Пакуванням документів керував учитель, член «Онеґ шабат» Ісраель Ліхтенштейн, а допомагали йому двоє його учнів: дев’ятнадцятирічний Давид Грабер та вісімнадцятирічний Нахум Ґживач. Останньої ночі, перед розміщенням ящиків до сховища, вони написали автобіографії та заповіти. Другу частину матеріалів – у двох великих бідонах з-під молока – заховали у тому самому місці на межі лютого–березня 1943 року, після чого сховище було замуроване. Третю частину, за короткий час до повстання у ґетто, заховали під будинком по вул. Святоєрській, 34. У цьому брав участь член команди ЄБО від імені Бунду Марек Едельман. У цьому місці після війни знайдено лише стіс обгорілих сторінок. Після війни адреси сховищ вказав Герш Вассер, який опрацював також перший інвентар зібрання. Вассер, його дружина Блу86

Рута С Саковська аковська АРХІВ ЕМАНУЕЛЯ РІНҐЕЛЬБЛЮМА

ма та письменниця Рахіль Авербах були єдиними членами групи Рінґельблюма, яким вдалося вижити. Листи про винищення є, бодай, найдраматичнішими документами АРҐ. Більшість збережених в АРҐ листів надійшла до Варшавського ґетто поштою. Надходили вони з регіональних ґетто і трудових таборів, розташованих на території окупованої Польщі і частково за кордоном. Державна пошта, а також Німецька пошта Райху, так само як і Німецька пошта Сходу, що підлягала урядові Генеральної губернії, ухилялася від безпосередніх свідчень на користь євреїв, змушуючи юденради засновувати власні поштові установи. Більш відомою є історія пошти у ґетто Варшави й Лодзя. На штемпелі пошти Варшавського ґетто, що була розташована в довоєнній поштовій установі Варшава-41 по вул. Заменхофа, 19, біля дати зазначалося: ЄРуВ і ПСЄД (Єврейська рада у Варшаві і Поштовий склад єврейської дільниці). Вона була підпорядкована Поштовій установі Варшава C-l (Поштамт на тогочасній пл. Наполеона, нині – пл. Повстанців Варшави). Поштові норми в угоді, підписаній Єврейською радою у Варшаві з директором Поштової установи C-l, стали підставою для загального розпорядження про поштовий рух в інших ґетто Генеральної губернії (Bestimmungen iiber den PosWerkehr, der Juden in besonderen Judenwohnbezir-ken, котре оприлюднено в: Anordnungsblatt des Leiters der DPO з 24-XI-1942, номер 228). Згідно з цими розпорядженнями, приватну кореспонденцію євреї могли вести лише на поштових картках з позначкою замість марки. У такому вигляді, з маркою і з написом DRP або DPO, збереглася більшість листів у АРҐ. Існувала також можливість листуватися із закордоном. Однак, на території всього Райху ця змога поширювалася лише на країни, що не здатні вести війну з Німеччиною. Актуальні списки ворожих країн публікували у Збірці законів Райху. Передруковувала їх також «Єврейська газета» (її друкували у Кракові від липня 1940 року до кінця липня 1942 року). В АРҐ збереглися поодинокі листи з-за кордону, натомість, велика їх кількість збереглася в комплексі актів Президії ЄСВ в Кракові, в Архіві Єврейського історичного інституту.

Пам’ятаємо

У внутрішній та закордонній кореспонденції Генеральної губернії дозволяли лише дві мови: німецьку й польську. Листи їдишем або івритом знищували, а листи з ґетто у Лодзі дозволяли лише німецькою. Цей наказ, як розуміємо зі збережених в АРҐ листах, діяв і в інших ґетто Країни Варти, але суворо виконували його лише у Лодзі. В менших громадах євреї писали як доведеться, тобто їдишем у хаотичній латинській транслітерації, іноді вживаючи німецькі закінчення. Часто євреї з Країни Варти писали листи польською, вони, як бачимо з поштових штемпелів, надходили до Варшавського ґетто навіть на третій–четвертий день після надсилання. Поштовий зв’язок був однією із тих сфер, в яких окупант, попри жорстокий терор, не встиг забезпечити дотримання своїх заборон. Не цензуруючи окремих листів, німецька Служба безпеки (Sipo) не ігнорувала, однак, курсування інформації між ґетто. Із початком акцій винищення у багатьох ґетто вона ввела заборону листування, яку називали Postsperre, і яка тривала в ґетто міста Лодзь від січня 1942 року до серпня 1944 року, ішлося як про вхідну, так і про вихідну кореспонденцію ґетто. У Варшавському ґетто з початком першої «акції» було дозволено лише відправляти листи з ґетто: кореспонденцію з ґетто забирала Німецька служба безпеки, не відсилаючи її далі, натомість кореспонденцію, яка надходила до ґетто, доставляли адресатам. Після першої «акції» (22 липня – 21 вересня 1942), яка принесла близько 300 тис. жертв, у Варшавському ґетто лишилося заледве 60 тис. осіб. Більшість тих, хто вижив, були приписані або до установ Єврейської ради і німецьких виробничих підприємств (так званих наметів), або переховувалися в так званих диких будинках – змінили свої помешкання. Єврейська рада у Варшаві отримувала безліч листів від занепокоєних родин з проханням про інформацію стосовно долі своїх близьких та їхні актуальні адреси. Ці списки після штампування пошта переправляла на вул. Кужу, 9 (раніше вул. рабина Майселса). Там містився Відділ обліку єврейського населення, широко відомий як Бюро обліку (звідси прописна літера Б при поштових анотаціях), де намагалися встановити відповідні адреси розшукуваних осіб. На пошті та в Бюро обліку збиралися стоси неотриманих листів, адже більшість адресатів загинули в Треблінці. 88

Рута С Саковська аковська АРХІВ ЕМАНУЕЛЯ РІНҐЕЛЬБЛЮМА

Виникає питання: яким чином листи про винищення, які мали бути цінними для родин загиблих, опинилися в АРҐ? Перед першою «акцією», тобто за життя адресатів або їхніх сімей, могли вони потрапити до Архіву лише з посередництва знайомих людей або співпрацівників, які в основному залучалися з числа діячів земляцтв. Однією з них була Голда (Гучча) Табачинська, молода втікачка, яка була в добрих стосунках із родиною Вассерів із Клодави. Це саме вона, а також її рідня та друзі були адресатами листів з Кросневиць, Озоркова й таборів примусової праці (див. док. 13–25, 27-30, 35–36, 106-111). Абрам Лейб Гіпс, приятель Вассера, делегат Земляцтва з Гомбіна, передав до АРҐ прощальні листи своїх доньок, Рози та Лусі (див. док. 31–32). Голда (Гучча) Табачинська. Фото – подарунок Гини Шрут У частині ґетто, яка залишалась незруйнованою, листи у справі пошуку родичів потрапляли в основному до АРҐ з Відділу обліку єврейського населення по вул. Кужій, 9, імовірно у цьому допомагав керівник цієї установи Павел Вассерман (до війни – головний редактор «Голосу єврейської ґміни» у Варшаві). Це були поза сумнівом листи, що стосувалися осіб, які загинули або яких не вдалося знайти у ґетто. У листах про винищення немає описів ліквідаційних акцій, полювання на людей, побиття, вбивства, мук агонії в переповненому транспорті, селекції на рампі таборів смерті, останніх хвилин у газових камерах. Багато з авторів листів або пережили цей досвід самі, або знали про нього з оповідей свідків. Однак у своїх листах вони писали про це обережно, а часом навіть наївно. Усі листи містять інформацію про ліквідаційні акції, яку подано в алегоричній формі, з посиланням на померлих членів родин, часто з’являються коди: весілля, хвороба, епідемія, танок і т. ін. Іноді, у листах релігійних авторів, були посилання на єврейські релігійні поняття, цитати зі Святого Письма, часто цитата обривалася на півслові, адже ймовірний адресат мав знати закінчення цитати. Листи про винищення не мають жодних слідів цензури (винятком були списки із трудових таборів з печаткою Lagerpost gepriift). Незважаючи на автоцензуру, листи про винищення були для конспірації Варшавського ґетто одним із джерел інформації

Пам’ятаємо

щодо долі регіональних ґетто. Їхнє значення, однак, не зводиться лише до фактів. Змістом цих документів є переживання людини в екстремальній ситуації, тому в конспіративному архіві збирали по декілька і більше листів з окремих місцевостей. Принципи редакційного опрацювання спираються на Матеріали до видавничої інструкції до новітньої історії Польщі, опрацьовані Станіславом Калабінським та Феліксом Тихою. Під час спільного опрацювання «Листів про Винищення», у праці із документами Архіву Рінґельблюма, професор Тиха застосував нові археографічні методи. У ґетто Варшави, Кракова, Львова і менших єврейських громад було безліч освічених людей, які добре писали польською та їдишем, знали іноземні мови. Однак збережені в АРҐ листи написано, здебільшого, простими людьми, у зв’язку з цим, у більшості текстів є безліч граматичних помилок. У публікації відтворено оригінальні тексти листів, редакційне втручання призвело б до розмивання індивідуальності авторів, людей неймовірно беззахисних, які не вміли навіть цілковито висловити свій страх та розпач. Це напевно не затьмарить універсального виміру цих документів, у яких відобразилися розпач та надія, бунт та зречення, віра та сумніви. Родина перед обличчям смерті – так можна визначити зміст прощальних листів. У багатьох із них проступає тема довіри Богові. * Спадщина конспіративного Архіву Варшавського ґетто є унікальним свідченням успіху інтелекту людини після її смерті. Предметом досліджень групи Рінґельблума була не реальність минулого, а драматична сучасність, яка втягнула у свої криваві події самого дослідника, його родину, а також усю єврейську спільноту, що перебувала на межі загибелі. Наприкінці червня 1942 року Рінґельблюм уже передчував, що не переживе цієї війни. 26 червня серед його записів «Хроніки» з’явилася особиста нотка: «Я не знаю, хто з цієї групи [«Онеґ шабат»] виживе, кого нагородить доля, дозволивши опрацювати зібрані матеріали». Спадщину АРҐ ми сприймаємо тепер як «пляшку з корабля, що потопає», якщо використати прекрасну метафору видатного польського історика Вітольда Кулі з його книжки «Роздуми про 90

Переклад з польської Олександри Зуєвої

Рута С Саковська аковська АРХІВ ЕМАНУЕЛЯ РІНҐЕЛЬБЛЮМА

історію», але сам Рінґельблюм та його колеги не вважали зібрання АРҐ заповітом і прощанням. В екстремальних умовах ґетто вони творили підґрунтя для власної дослідницької роботи, вірячи, що вона слугуватиме для розробки великої праці важливого пізнавального та національного значення. Незважаючи на ізоляцію, спираючись на неповну, вибіркову і часто запізнілу інформацію, група Рінґельблюма відносно рано відкрила таємницю гітлерівських планів цілковитого знищення євреїв. Ідея розрізнення двох основних етапів екстермінації єврейського населення, запозичена від людей з АРҐ, є дуже цінна, бо впорядковує інформацію про мучеництво та боротьбу євреїв, пояснюючи еволюцію форм опору – від громадського протистояння до збройної боротьби. Люди з АРҐ не обмежилися дослідженнями у сфері так званої макроісторії. Специфіка АРҐ як комплексу джерельних переказів полягає в тому, що Рінґельблюм та його співпрацівники відважно сягнули так званої проблематики мікроісторії – доль, переживань, духовного світу звичайних людей. Історія АРҐ – це історія людей, які втратили життя в результаті великої національної катастрофи. Тому тема «людина перед обличчям історії» набуває тут особливого значення. Документи Архіву Рінґельблюма дозволяють спілкування з тими, хто загинув. Присутність мертвих – це більше ніж пам’ять.

ЗМІСТ , ПАМ ЯТАЄМО Міхаель Т. Кауфман ЯН КАРСЬКИЙ – ЛЮДИНА, ЯКА ПОПЕРЕДЖАЛА СВІТ ПРО ГОЛОКОСТ Переклад з англійської Маргарити Єгорченко .............................. 3 СЛОВА ПО РОКАХ МОВЧАННЯ Інтерв’ю Єжи Корчака з Яном Карським Переклад з польської Олександри Зуєвої ........................................... 11 Владислав Бартошевський ПОЛЯКИ – ЄВРЕЇ – ВІЙНА – ОКУПАЦІЯ Переклад з польської Андрія Павлишина ........................................ 19 РОЗМОВА З ВЛАДИСЛАВОМ БАРТОШЕВСЬКИМ Переклад з польської Олександри Зуєвої ............................................. 37 Рута Саковська АРХІВ ЕМАНУЕЛЯ РІНҐЕЛЬБЛЮМА: ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ Переклад з польської Олександри Зуєвої .......................................... 75 Марек Едельман СПОГАДИ ТА ІНТЕРВ’Ю Переклад з польської Олександри Зуєвої ........................................... 92 Ханна Арендт ОСОБИСТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЧАСІВ ДИКТАТУРИ Переклад Антона Котенка .............................................................. 139 Анна Литвин ПАМ’ЯТІ БРУНО ШУЛЬЦА Переклад з польської Лесі Лисенко .................................................... 164

ПРОЗА Іда Фінк ЮЛІЯ Переклад з польської Андрія Павлишина .................................... 179 Юліан Стрийковський ТОМАЗО ДЕЛЬ КАВАЛЬЄРІ Переклад з польської Андрія Павлишина ..................................... 193 Зоя Копельман НЕСКОЛЬКО СЛОВ ОБ АМИРЕ ГУТФРОЙНДЕ .............................................................. 253 Амир Гутфройнд ТРИЕСТ Перевод с иврита Зои Копельман ....................................................... 259 Инна Лесовая СЕМЕЙНЫЙ АЛЬБОМ .................................................................... 273 Юрий Щербак ПОСЛЕДНЯЯ ЛЮБОВЬ .................................................................. 394 НАШІ ПУБЛІКАЦІЇ Ісраель Єгошуа Зінґер КИЇВ Переклад з їдишу Владислави Москалець ..................................... 405 Мендель Ошерович ЯК ЛЮДИ ЖИВУТЬ У РАДЯНСЬКІЙ РОСІЇ Переклад з їдишу Оксани Щерби ..................................................... 412 Дебора Фоґель «АКАЦІЯ КВІТНЕ» ........................................................................... 434 ЛІТЕРАТУРНИЙ КОЛАЖ ............................................................... 447 КОЛАЖ ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ ЖАНР .......................................... 451 Переклад з польської Дани Пінчевської.

Шмуель Рожанскі ЛЕЙБ НАЙДУС – СПІВЕЦЬ ЮНОСТІ Переклад з їдишу Валерії Богуславської ........................................ 457 Лейб Найдус ВІРШІ Переклад з їдишу Валерії Богуславської .......................................... 469 КРИТИКА ТА ПУБЛІЦИСЕИКА «Я ОБВИНЯЮ ВАС В ДВУЛИЧИИ» Речь посла Израиля в ООН Рона Просора на сессииГенеральной Ассамблеи ООН по «палестинскому вопросу» 26.11.2014 ....................................... 476 Йоанна Лісек «СОНЦЕ – ЦЕ МІЙ ПРАПОР, А СЛОВО – МІЙ ЯКІР» Вільнюські роки Аврома Суцкевера Переклад з польської Тетяни Дзядевич ........................................... 485 Оксана Матійчук ПРО ІСТОРІЮ НАПИСАННЯ ВІРША РОЗИ АУСЛЕНДЕР «МОГИЛА ПАУЛЯ ЦЕЛАНА» .................................................... 502 МИСТЕЦТВО ИНТЕРВЬЮ ЛЕОНИДА ФИНБЕРГА С МАТВЕЕМ ВАЙСБЕРГОМ О ВЫСТАВКЕ «СТЕНА» ............ 512 ГЕНРИК БЕРЛЕВІ (1894–1967) ........................................................ 516 Сет Л. Волітц ГЕНРИК БЕРЛЕВІ І ДЕЦЕНТРОВАНА ІДЕНТИЧНІСТЬ Переклад з англійської Маргарити Єгорченко ............................ 517 Генрик Берлеві ЗВИВИСТІ ШЛЯХИ ЄВРЕЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА Переклад з польської Олександри Зуєвої ....................................... 529

CONTENTS

WE REMEMBER Michael T. Kaufman JAN KARSKI – A MAN, WHO WARNED THE WORLD ABOUT HOLOCAUST Translated by Margarita Yegorchenko ................................................ 3 WORDS AFTER YEARS OF SILENCE An interview with Jan Karski Translated by Oleksandra Zuyeva ..................................................... 11 Władysław Bartoszewski Poles – Jews – War – Occupation Translated by Andriy Pavlyshyn ........................................................ 19 A CONVERSATION WITH WŁADYSŁAW BARTOSZEWSKI Translated by Oleksandra Zuyeva ..................................................... 37 Ruta Sakowska THE HISTORY OF RINGELBLUM ARCHIVES Translated by Oleksandra Zuyeva....................................................... 75 Marek Edelman MEMORIES AND INTERVIEWS Translated by Oleksandra Zuyeva ...................................................... 92 Hannah Arendt PERSONAL RESPONSIBILITY UNDER DICTATORSHIP Translated by Anton Kotenko ........................................................... 139 Anna Litvin IN THE MEMORY OF BRUNO SCHULZ Translated by Lesya Lysenko ............................................................ 164

PROSE Ida Fink YULIA Translated by Andriy Pavlyshyn ....................................................... 179 Julian Stryjkowski TOMMASO DEL CAVALIERE (A FRAGMENT OF A NOVEL) Translated by Andriy Pavlyshyn ...................................................... 193 Zoya Kopelman A FEW WORDS ABOUT AMIR GUTFREUND .............................. 253 Amir Gutfreund TRIESTE Translated by Zoya Kopelman ............................................................ 259 Inna Lesovaya FAMILY ALBUM ................................................................................ 273 Yuriy Shcherbak LAST LOVE ......................................................................................... 394 OUR PUBLICATIONS Israel Yehoshua Singer KYIV Translated by Vladyslava Moskalets ................................................ 405 Mendel Osherovych HOW PEOPLE LIVE IN SOVIET RUSSIA Translated by Oksana Shcherba ........................................................ 412 Debora Vogel ACACIAS ARE BLOOMING ............................................................. 434 LITERARY COLLAGE ........................................................................ 447 COLLAGE AS A LITERARY GENRE ............................................... 451 Translated by Dana Pinchevska

Shmuel Rozhanski LEYB NAIDUS – THE SINGER OF YOUTH Translated by Valeria Boguslavskaya ............................................... 457 Leyb Naidus POEMS Translated by Valeria Boguslavskaya .............................................. 469 CRITICS AND PUBLICISTICS I ACCUSE YOU OF DUPLICITY Israeli Ambassador’s speech in UN, November, 26 2014 ............ 476 Joanna Lisek SUN IS MY FLAG, AND WORD IS MY ANCHOR Translated by Tetiana Dziadevych ................................................... 485 Oksana Matiychuk TO THE HISTORY OF ROSA AUSLENDER’S POEM PAUL CELAN’S TOMB .......................................................... 502 ART LEONID FINBERG’S INTERVIEW WITH MATVEI VAISBERG ABOUT THE EXHIBITION «THE WALL» .................................... 512 HENRYK BERLEWI (1894–1967) ...................................................... 516 Seth L. Wolitz HENRYK BERLEWI AND THE DECENTERED SELF: THE ESTHETIC QUEST FOR AUTHENTICITY Translated by Margarita Yegorchenko ............................................. 517 Henryk Berlewi TORTUOUS PATH OF JEWISH ART Translated by Oleksandra Zuyeva ..................................................... 529

Усі права застережені. Передруки і переклади дозволяються тільки за згодою автора й редакції З питань замовлення та придбання літератури звертатися: Видавництво «ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ» Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого ЗМІ Серія КВ № 5725 Національний університет «Києво-Могилянська академія» вул. Волоська, 8/5, кімн. 210, Київ 70, Україна, 04070 Тел./факс: +38 (050) 425-60-20 E-mail: duh-i-litera@ukr.net (відділ збуту); litera@ukma.kiev.ua (видавництво) www.duh-i-litera.com Надаємо послуги: «Книга – поштою»

Друк та палітурні роботи:

м. Київ, вул. Виборзька 84, тел. (044) 458 0935 e-mail: info@masterknyg.com.ua www.masterknyg.com.ua Свідоцтво про реєстрацію ДК № 3861 від 18.08.2010 р.